Український поет – Іван Сухар

Підготувала учениця 9-А класу

Пилипенко Марина

Іван Потапович Сухар — поет народний. І це не перебільшення. Він — поет від землі, виріс на ній, любив її, плекав урожаї, працюючи садівником

за покликанням. Тому й поезія його близька до народної.

Де широкий степ, де річеньки три, Там пасе Правда молоді вітри. 

Та ще б'є в набат, щоб народ вставав, Та зове хлоп'ят до козацьких лав.

І.Сухар

Український поет – Іван Сухар

Іван Сухар(1935-1999)

Біографія

Іван Потапович Сухар народився 27 липня 1935 року в старовинному козацькому селі Омельник Оріхівського району Запорізької області в селянській сім'ї. У райцентрі закінчив середню школу, а після служби в армії — Мелітопольську школу садівництва. Усе життя працював біля землі, черпаючи з неї енергію та натхнення. У 70—80 роки зазнав переслідувань за вільнодумство, був запроторений у брежнєвську психіатричну лікарню. Але не відмовився від непримиренної громадянської позиції. До кінця своїх днів любив Україну, служив їй, турбувався про її майбутнє; часто виступав перед школярами, студентами, воїнами Української армії. Помер 26 лютого 1999 року.

Він акцентував увагу на тому, що поезія не повинна віддалятися від людини, від її духовного світу, бо саме душа –найбільша загадка. Тільки селянський син, що всім

своїм життям вистраждав право говорити про любов до села, своїх рідних і земляків, може так, як Іван Сухар, писати про рідний край, його минуле й сучасне,

так вірити в будущину своєї Батьківщини. «Мовби козацькі спочили кості на грудях у мене», — читаємо в одному з віршів поета.

В цій людині поєдналися поет і композитор. Іван Потапович писав мелодії не тільки для своїх творів. Писав мелодії до творів Г.Лютого, М. Лиходіда. Награвав мелодії

на баяні (спеціальної освіти не мав). Перша збірка - співаник “Летіли орли з чотирьох вітрів” вийшла в 1995 році і вмістила в себе 50 пісень.

«Летіли орли з чотирьох вітрів» (1995)

Потім вийшла в 1997 році збірка віршів “Заплакана доля”. Твори І.Сухаря мають у підґрунті неабияке чуття рідної мови, народної філософії,

життєвого досвіду не тільки свого, а й батьківського.В його віршах усіма барвами грає краса рідного краю, б’ють джерела селянського роду і

невмирущого нашого народу.

«Заплакана доля» (1997)

Іван Сухар• Творча спадщина Івана Потаповича складається з п`яти книг віршів, пісень, публіцистики,

спогадів земляків про голодомори й тяжкі повоєнні роки. Як активного громадського діяча Всеукраїнське товариство „Просвіта” імені Т.Г.Шевченка відзначило І.Сухаря дипломом Почесного члена товариства.

• Поетичне слово Івана Сухаря правдиве, вивірене суворими випробуваннями життя, наснажене пристрастю, любов'ю і гнівом справжнього патріота України.

«Ой,заграло наше море»(1998)

«Вічні сурми»(1998)

Іван Сухар регулярно друкувався в періодичних виданнях із 1986 року, зокрема в таких часописах: «Трудова слава», «Сільські вісті», «Запорізька правда», «Дзвін», «Голос Гуляйпілля», «Славутич», «Січеславський край», «Запорозька Січ». Остання, п'ята збірка «Розкуття» вийшла в Гуляйполі вже після смерті поета.

«Розкуття»(2000)

Вірші.

РІДНІЙ ЗЕМЛІ

Чи зробив життям я щось хороше, Чи пройшов порожняком, ніяк... Через болей льодяну порошу Ти була для мене, як маяк.

Дні скотились яблуками з гілки І сховалися в забудь-траву. Притулюсь щокою до долівки, Думкою світами попливу.

За минулого, за далиною Вартовим стояти я не звик. Перед сходом сонця і тобою Простелю у майбуття рушник.

Покладу на тому рушникові У степах позбирані зірки, Співи мами, рідні колискові І селянську долю на віки.

ХОРОШЕ

Хороше, як тіло ломить втома Після праці на своїй землі, Хороше, як ти у себе вдома Хліб насущний маєш на столі.

Як на власному твоєму полі Є котедж, і сауна, й ставок, А над вічністю твоєї долі Диктатурний не висить дрючок.

Хороше, як діти твої й внуки В хліборобське мітять ремесло, А усі дослідження науки Звеселяють місто і село.

Добре бути сильним і здоровим, Вік кохати молодецький сприт, Коли праця усьому основа, А до неї вічний ненасит.

ВДОМА

Гойдає морок яблуні старенькі, Серпневу ніч перуть тумани в лузі. Я спати укладаюся хутенько На сінові, на братовім кожусі.

Ґуля вітрець в моїх сільських пенатах, Дрімає розум в мрійному чеканні, А думи ждуть, немов боїв солдати, Яких чекають матері й кохані.

Не сплять думки у вічному поході, Щоб лицемір'я геть іскоренити. Як дзвін гуде — уже пала на сході, А зорі усміхаються, як діти.

Дякую за увагу