Іван Франко

27 серпня 1956 року у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині народився рудоволосий, ясноокий хлопчик. Мама називала його Ясьо. Дорослі не завжди могли задовольнити цікавість хлопчика, адже він просто засипав їх різноманітними «Як? Чому? Для чого?». Часто у відповідь хлопчина чув фразу: «Виростеш – про все дізнаєшся сам».

Батько Франка — простий селянин-коваль — обробляв землю і працював у своїй кузні. Він був неписьменною, але від природи розумною людиною, за що його поважали і любили селяни. На краю села стояла його кузня. Сюди з усіх околиць сходилося багато людей послухати розумної поради Яця-коваля, почути новини, погомоніти про своє убоге сільське життя.

Ріс Івась товариським та працьовитим, любив природу. Від матері почув та запам’ятав багато пісень, успадкував любов до народної творчості. В шість років хлопчика віддали до школи у сусіднє село, звідти він перейшов у школу при монастирі в Дрогобичі, а ще пізніше – до Дрогобицької гімназії. Іван Франко мав феноменальну пам'ять. За 10 днів навчився читати українською мовою, знав напам’ять майже всі твори Шевченка, а також міг практично дослівно переказати лише раз почуту від вчителя годинну лекцію.

В роки навчання він ознайомився з творами найвидатніших письменників світу та українських письменників — Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Руданського. Улюбленою книгою Франка став «Кобзар», якого він знав майже всього напам’ять і з яким ніколи не розлучався. Уже з перших класів Іван почав збирати свою власну бібліотеку, яка до кінця навчання в гімназії складалася з 500 книг. Франко рано почав збирати народні пісні. Спочатку він записував їх з уст матері, а пізніше — від робітників і селян, з якими доводилося йому зустрічатися під час літніх мандрівок. За роки навчання в гімназії він записав понад 800 народних пісень, частина яких пізніше була надрукована.

Перші свої літературні твори Франко надрукував під час навчання в студентському журналі «Друг», де згодом він став членом редакції. Він починає друкувати поезії, робить переклади та пише першу велику повість «Петрії і Довбущуки».

В гімназії почалася і літературна діяльність Франка. Молодий гімназист почав писати вірші та оповідання трьома мовами: українською, німецькою і польською. Він багато перекладав з німецької, грецької та польської мов.

Іван Франко написав цілий ряд оповідань, героями яких є сільські діти. Ці твори створені на основі його власних спогадів про дитинство, років навчання в сільській і міській школах і мають здебільшого авто біографічний характер.

Казки з’явилися у творчості Івана Франк саме тоді, коли письменник став батьком. Написані спочатку для власних дітей, ці твори стали скарбом для усієї галицької дітвори. Письменник любив дітей. “Життя, - говорив він, - мені мало всміхалося, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце”.

Іван Франко написав майже п’ятдесят казок, двадцять із них увійшли до збірки “Коли ще звірі говорили”. Всі вони – це художньо опрацьовані переклади з грецької, індійської, німецької, російської, арабської та інших мов, своєрідні літературні обробки.

Проте, найчастіше він запозичував образ чи сюжет, який доповнював, розширював, надаючи творові національного колориту (як говорив сам автор: “На чужий позичений рисунок наклав наші українські кольори”). 

Українці свято бережуть пам’ять про геніального письменника. У селі Нагуєвичах та у місті Львові діють його меморіальні музеї. Один із найбільших українських центрів Західної України — Станіслав перейменували на Івано-Франківськ. Ім’я митця присвоєно Львівському національному університету, Дрогобицькому державному педагогічному університету. Національному академічному драматичному театру в Києві, багатьом іншим знаним закладам культури. 

28 травня 1916 року Іван Франко помер. Преса понад 50 країн світу відгукнулася на трагічну звістку про смерть українського генія. У 1933 р. за пожертви галичан на його могилі було споруджено пам’ятник.