ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ1. Мікроекономіка як складова частина сучасної економічної теорії. Економічні відносини

на мікро- і макрорівнях.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть виступати окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює як і чому приймаються рішення окремими господарюючими суб’єктами, а з іншого вивчає взаємодію суб’єктів в процесі утворення більших структур – галузевих ринків.Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці Х1Х – на початку ХХ століття. Однак його становлення пройшло довгий етап еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, Адам Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. В період пізнього класицизму багато економістів використовують цей метод, що часто приводить до фундаментальних відкриттів в мікроекономіці. Такі вчені, як Т.Мальтус та Дж.Б.Сей по праву вважаються пращурами мікроекономіки. Закон спадаючої дохідності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму, становлення науки “мікроекономіка” здійснювалося значно пізніше і пов’язується, перш за все, з неокласикою.У другій половині ХІХ століття завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що послужило причиною зміщення аспектів із з’ясування загальних принципів політичної економії до аналізу проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило витісняється кількісним.Макрорівень (макро - грецьке слово, що означає великий - рі¬вень економічної системи в масштабах світового господарства, народного господарства країни, окремих агрегованих1 секторів економіки країни: державного, приватного, колективного тощо). Розділ економічної науки, де вивчається такий рівень економіки, відповідно називається макроекономікою.Мікрорівень (мікро - грецьке слово - малий) - рівень економіч¬ної системи в масштабах її окремої ланки, елемента. Наприклад, рівень підприємства, фірми.

2. Предмет та функції мікроекономіки Основні проблеми, які вивчає мікроекономіка.

Предметом мікроекономіки є поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо.Функції економічної теорії Зміст функції

1. ПізнавальнаПояснення економічної практики.Освіта

2. ТеоретичнаПізнання сутності економічнихпроцесів.Розробка системи категорій і законів

3. Методологічна

Розробка і уточнення спільних цінностей і приватних прийомів дослідження.Формування теоретичного фундаменту для всієї економічної науки

4. Практична Вироблення конкретних рекомендацій повдосконаленню господарського механізму

5. ІдеологічнаВироблення системи цінностей, визначення орієнтирів і ідеалів економічного розвитку.Формування економічного свідомості

Основні проблеми мікроекономіки — розміщення споживчих благ і виробничих ресурсів за умов досконалої та недосконалої конкуренції, ціно-утворення на різних ринках і ринкова координація.Рідкісність, або об’єктивна обмеженість, ресурсів суспільства, з одного боку, та безмежність бажань і потреб людей — з іншого, є ключовими вихідними проблемами мікроекономіки, яка може бути визначена як наука, що вивчає обгрунтування вибору самостійними економічними одиницями

3. Етапи еволюційного розвитку мікроекономічного аналізу.

Мікроекономіка — як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади

мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроеконо-мічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

/ етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються. основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Г. Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) австрійська школа (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

II етап (1890—1933). На цьому етапі мікроеко-номіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Принципи економіки" (в оригіналі "Principals of Economics", 1890) наука дістала свою першу назву — "Economics". Представниками другого етапу є:

а) А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб'єктів;

б) математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджу-* орт, Л. Вальрас, В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

III етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Однак навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світіслід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим — це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов'язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

4. Суб’єкти мікроекономіки: індивід, фірма, професійні спілки, держава. Об'єкти економічних відносин на мікрорівні. Види виробничих ресурсів, які використовуються в економіці. Суть простої моделі кругообігу ресурсів, товарів та доходів.

До основних суб'єктів мікросистеми належать:а) домогосподарства. Це група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогоспо-дарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікро-

економічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;б) підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття "підприємство" у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України "Про підприємства". Якщо Для ^законодавця важливо, щоб підприємство було ов язково юридичною особою, пройшло державну Реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку;в) держава. У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя. Дослідник мікросисте-ми абстрагується від того, що держава — власник значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнювальним словом "земля". Підприємницькі здібності — це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

Важливим фактором, від якого залежить обсяг виробництва, є економічні ресурси, якими володіє суспільство. Економічні ресурси це основні елементи економічного потенціалу, їх поділяють на чотири основні групи:

1. Природні ресурси. Це наявна в природі земля, її надра, земельні угіддя, водні багатства та водна енергія. Вони поділяються на вичерпні і невичерпні або відновлювані і не відновлювані.

2. Матеріальні ресурси створені працею людей. Це всі створені людьми засоби виробництва (засоби і предмети праці), які є результатом матеріального виробництва. Вони поділяються на предмети праці і засоби праці. Предмети праці — це все те, на що спрямована діяльність людини — сировина, матеріали. До засобів праці відносять усі ті речі, якими людина впливає на предмети праці. Засоби праці поділяються на активні і пасивні. До активних належать машини, обладнання, інструменти, потокові лінії, конвеєри тощо. До пасивних — будівлі, споруди, місткості, внутрішньовиробничі засоби комунікації, склади.

3. Трудові ресурси. До них належить працездатне економічно активне населення країни, яке володіє фізичними і духовними здібностями, необхідними для участі в трудовій діяльності. Чисельність і структура трудових ресурсів відображає потенційну масу "живої праці, якою володіє суспільство. Якість трудових ресурсів залежить від їх структури за статтю, професійно-кваліфікаційним і культурно-освітнім рівнем.

4. Фінансові або інвестиційні ресурси. Фінансові ресурси — це сукупність усіх грошових коштів і фінансових активів, якими володіє держава і може інвестувати їх у виробництво. Фінансові ресурси формуються внаслідок розподілу і перерозподілу грошових коштів підприємств, населення і накопичення їх фінансовими суб'єктами для використання.

В основу макроекономічного аналізу закладена найпростіша модель кругових потоків (або модель кругообігу доходів і витрат). У своїй елементарній формі ця модель містить у собі тільки дві категорії економічних агентів – домашні господарства і фірми – і не припускає державного втручання в економіку, а також яких-небудь зв'язків із зовнішнім світом (рис. 1.1).Із схеми видно, що економіка є замкненою системою, в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших: споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції; витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента та інші види доходів).

Рисунок 1.1 – Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходівРеальний (“ресурси – товари”) та грошовий (“витрати – доходи”) потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і нескінченно повторюються.Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв'язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою є рівність доходів (Y) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання – С), тобто Y = С.Змінні запасу можуть бути виміряні тільки у певний момент часу і характеризують стан об'єкта дослідження на певну дату – початок або кінець року тощо. Прикладами запасу можуть служити державний борг, обсяг капіталу в економіці, загальна кількість безробітних тощо.Змінні потоку вимірюються в одиницю часу (на місяць, у квартал, у рік тощо) і характеризують власне “плин” економічних процесів у часі: розмір споживчих витрат за рік, обсяг інвестицій за рік, число втративших роботу протягом кварталу і т.д.Потоки викликають зміни в запасах: накопичення бюджетних дефіцитів за ряд років призводить до збільшення державного боргу; зміна запасу капіталу наприкінці поточного року в порівнянні з його розміром на кінець минулого року може бути подана як потік чистих інвестицій за рік і т.д.В основі вихідної макроекономічної моделі кругових потоків лежить взаємозв’язок запасів і потоків, що передбачає їх аналіз та вимірювання в часі.

5. Проблема обмеженості ресурсів та необхідність вибору. Модель і крива виробничих можливостей, їх основні функції в економічному аналізі.

Ресурси - це продуктивні сили, що перебувають у тісній взаємодії з виробничими відносинами і в цій єдності створюють спосіб виробництва. Інколи ресурси називають чинниками виробництва, оскільки вони необхідні для того, щоб виробляти товари та послуги.

Загальною особливістю ресурсів як економічної категорії є те, що всі вони мають вартість. Нестача ресурсів (обмеженість) - перший елемент визначення економіки як науки. Оскільки існує нестача ресурсів, то існує й нестача продукції, яка з них виробляється. Ми не можемо придбати вдосталь (скільки забажаємо) одягу, взуття, машин, відеоапаратури за низькою ціною, оскільки наявність матеріалів для їх виробництва обмежена. Обмежені також і наші грошові ресурси: ми не можемо відразу купити все, що хочемо, тому змушені заощаджувати. На думку значної частини населення, обмеженість у задоволенні власних потреб полягає в недостатній кількості грошей. Однак, як зазначав Джон Кейнс, - це лише ілюзія. Ми могли б надрукувати стільки грошей, скільки забагнеться, але при цьому залишились би незадоволеними у своїх потребах. Адам Сміт зауважив: багатство нації полягає в товарах і послугах, котрі вони виробляють, або на іншому рівні, в ресурсах - земля, праця, капітал, антерпринерські здібності, що виробляють ці товари та послуги.

Іншою важливою характеристикою обмежених ресурсів і товарів, вироблених із них, є те, що всі вони мають змогу альтернативного використання. Наприклад, бензин може бути використаний для вантажних автомобілів

і - як альтернатива - для легкових, щоб задовольнити власні потреби. З молока можна виробити масло або кисломолочну продукцію.

Обмеженість у товарах (дефіцит) і в грошових ресурсах зумовлює необхідність вибору для індивідуумів і суспільства: вони обирають серед товарів і послуг ті, котрі найбільше можуть задовольнити різнобічні потреби і бажання. Ви будете купувати той товар, вартість (цінність) якого для Вас є такою ж, як ціна на цей товар.

Криваf виробниfчих можлиfвостей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.Таким чином, економіка, яка функціонує відповідно до виробничих можливостей, має повністю використовувати ресурси. З рисунка видно, що економіка, яка виробляє будь-яку комбінацію ресурсів, які лежать на кривій, є ефективною. Якщо економіка "працює" посередині кривої, то вона неефективна (економіка не зможе досягнути максимально можливого рівня виробництва), а якщо комбінація ресурсів лежить за межами кривої, то виробництво не можливе, тому що для нього немає необхідної кількості ресурсів.

6. Методологія мікроекономічного аналізу. Загальноекономічні та специфічні методи мікроекономіки. Мікроекономічне моделювання.

Економічна теорія, як і інша наука є не тільки специфічним предметом, ну і особливим методом дослідження. Звичайно метод дослідження формується на базі певної методології, яка включає до себе світоглядний підхід, дослідження предмету, структури і місця даної науки в загальної системі знань.Методологія – це наука про методи вивчення того чи іншого об’єкту, сукупність прийому дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкту її пізнання.Метод – діяльність яка направлена на досягнення будь-якої мети.На різних етапах розвитку в мікроекономіці використовуються різни методи дослідження. Більш розповсюдженими основними методами дослідження в мікроекономіці є:Аналіз – це процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини.Синтез – це поєднання різних елементів, сторін предметів у єдине ціле.Індукція це рух думки від одиничного до всезагального, від знання нижчого ступеня спільності до знання вищого її ступеня.Дедукція - це рух думки від всезагального до одиничного, хід дослідження від попередніх висновків до фактів.Метод системного аналізу - ринкова економіка – це певна цілісність у якій реалізується взаємозв’язок елементів, компонентів що входять до її складу.Наукова абстракція- це метод поглибленого пізнання дійсності, який заснований на звільненні інформаційного матеріалу від випадкового неістотного виокремлення в ньому стійкого типового.Порівняльний аналіз – цей метод використовують для визначення схожості та відмінності господарських явищ.Логічного та історичного аналізу - логічний метод звільняє оцінку історичного розвитку від випадковостей зиґзаґів що не є властивими цьому процесу.Метод статики – це порівняння різних рівноважних станів.Метод динаміки – це аналіз переходу від одного стану рівноваги до іншого.Основними специфічними методами пізнання мікроекономіки є:

Граничний аналіз (граничні витрати, гранична корисність блага, граничний продукт) – це дослідження економічних процесів не лише в закінченому вигляді, а й у вигляді, що постійно змінюється.Функціональний аналіз - визначає характерну рису, яка цікавить нас, а потім розпочинає пошук факторів, що на неї впливають.Рівноважний підхід - передбачає вивчити такий стан економічних явищ, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою.Також одним з важливих аспектів мікроекономічних досліджень є розробка теорій та моделей.Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат.Економічні змінні – це натуральні величини які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень.Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Критерії корисності економічної моделі є відповідність отриманим за її допомогою прогнозів реальним подіям. Модель повинна бути максимально простою, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання. Моделювання являє собою спрощене відображення економічної дійсності за допомогою рівнянь і графіків, що описують взаємозв’язки різноманітних змінних. Основним методом мікроекономіки є моделювання, тобто побудова моделі та її дослідження. Модель — це спрощене уявлення складної дійсності або ж детальне описання тієї системи, яку ми собі уявляємо. Моделі можуть бути вербальними (викладеними словами), графічними і аналітичними (символьними). Будь-яка модель передбачає відтворення суттєвих взаємозв'язків між елементами системи на підставі констант та змінних величин: екзогенних - зовнішніх та ендогенних - внутрішніх.Модель, у якої рівень і динаміка ендогенних змінних повністю пояснюються наявними в ній екзогенними змінними, називають детерміністською. Практично рідко коли вдається відобразити в моделі всі фактори, що впливають на явище, яке вивчається. Тому передбачувані на підставі детерміністських моделей результати економічних процесів можуть відрізнятися від реальних результатів. Одним із засобів урахування впливу явно не введених в модель факторів є включення до складу екзогенних параметрів стохастичної змінної. Такі моделі називаються стохастичними.В залежності від об'єктів дослідження виокремлюють два види еко¬номічних моделей: оптимізаційні і рівноважні. Перші використовуються для вивчення поведінки окремих економічних суб'єктів, що прагнуть досягти своєї мети. За допомогою других вирішуються задачі щодо результатів взаємодії сукупності суб'єктів і з'ясовуються умови сумісності індивідуальних цілей.Як наука мікроекономіка аналізує і прогнозує явища, що спо¬стерігаються людиною. Чому, наприклад, підприємства виявляють схи¬льність наймати і звільняти працівників, коли змінюються ціни на сировину, потрібну для виробничого процесу? Скільки працівників, за попередніми оцінками, наймуть або звільнять підприємства чи галузі, якщо ціна сировини зросте, скажімо, на 10%?Мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми пов'язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні - з плануванням діяльності підприємств чи галузей.Позитивний аналіз посідає чинне місце в мікроекономіці. Його завжди використовують, коли бажають знати, якими будуть наслідки в економічній системі, якщо буде прийнято ті чи інші рішення (наприклад, встановлення квоти на імпорт товару, зміни в системі оподаткування тощо). Тобто позитивний аналіз дає можливість відповісти на запитання "Що буде, якщо ...?", або ж, іншими словами, позитивний аналіз дає можливість прогнозувати, виходячи з тих умов, що існували в минулому періоді.Нормативний аналіз використовують тоді, коли бажають оптимізувати рішення, тобто коли бажають вибрати найкращий варіант із можливих. Тобто нормативний аналіз дає можливість відповісти на запитання "Що потрібно, щоб ...?", або ж, іншими словами, нормативний аналіз дає можливість розробляти програми, складати плани дій для досягнення поставленої мети. Іноді нормативний аналіз доповнюється міркуваннями щодо пріоритетів цінностей. Якщо ухвалено рішення щодо пріоритету цінностей, мікроекономіка безсила визначити, яка політика є найкращою. Але вона може пояснити причини суперечностей і таким чином вилинути на гостроту спірних питань.Отже, в тій частині, де мікроекономіка пояснює, що відбувається і чому, тобто використовує позитивний аналіз, вона відноситься до дескриптивних (описуючих, пояснюючих) дисциплін. В тій же частині, де вона дає "рецепти" для прийняття рішень, тобто використовує нормативний аналіз, - до прискриптивних, пропонуючих, розпорядчих дисциплін.

7. Попит та закон попиту. Фактори зміни: економічний, алгебраїчний, графічний аналіз.

Попит є формою вираження потреб, представлених на ринку і забезпечених грошовими засобами. Попит - це множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару. Конкретну кількість товару, яку покупці бажають і можуть придбати за кожного рівня ціни, називають обсягом попиту. Таким чином, попит і обсяг попиту - це різні поняття. Обсяг попиту є складовою частиною попиту, його основною

характеристикою. Він визначається як потокова величина. Категорія "потік" характеризує безперервний економічний процес і вимірюється в певних одиницях за деякий період часу, що чим вищою є ціна, тим меншу кількість товарів будуть купувати покупці за інших рівних умов; коли ж ціна знижується, кількість покупок зростає.

Розрізняють індивідуальний попит - попит окремого споживача та ринковий попит, який складається з суми індивідуальних попитів. У будь-якому випадку попит формується двома складовими: ціною та кількістю товару чи послуги, яку бажають придбати покупці, між якими існує певне співвідношення. Це співвідношення може бути відображене графічно кривою попиту.

Крива попиту – це крива, що показує яку кількість товару готові придбати споживачі за різними цінам у даний момент часу.

Крива попиту показує від’ємну пропорційну залежність між ціною (Р) і кількістю товару (Q), яку бажають та можуть купувати споживаючи.

Обернена залежність між ціною та величиною попиту називається законом попиту.Ця залежність може бути відображена графічно (Рис. 5.1.)Цей закон стверджує, що по мірі того, як ціна на товар підвищується, то попит на певну кількість товару

зменшується і навпаки. Загальновизнане визначення кривої попиту D (Demand). Крива попиту має від’ємний нахил, що свідчить про бажання споживача купити велику кількість товарів при меншій ціні.

Математичним виразом закону попиту є функція попиту( функція яка визначає попит в залежності від факторів що впливають на нього), яка в загальному випадку має вигляд:

QD=f(P),де QD - обсяг попиту на товар, D — попит, Р - ціна товару. Іноді для аналізу використовується інша

функція - функція ціни попиту.

8. Пропозиція та функція пропозиції. Закон пропозиції. Зміна пропозиції та зміна обсягу пропозиції. Фактори зміни: економічний, алгебраїчний, графічний аналіз.

Пропонування - це кількість товарів, яка перебуває на ринку або може бути доставлена на ринок. Пропонування визначається виробництвом, але не тотожне йому. Розрізняють індивідуальне пропонування, або пропонування окремої фірми, та ринкове пропонування, яке складається з суми обсягів індивідуального пропонування. На рішення фірм щодо пропонування, як і на рішення споживачів відносно покупок, в першу чергу впливає ціна. Ціна є основним індикатором, який показує, скільки і якої продукції виробляти.

Пропонування - це множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару. Пропонування слід відрізняти від обсягу пропонування.

Обсяг пропонування— це конкретна кількість товару, яку продавці бажають та можуть продати на ринку за деякий період часу за певного значення ціни.

На відміну від споживача, для фірми стимул до виробництва і пропонування є тим більшим, чим вищою є ціна на ринку. Зв'язок між ціною та обсягом пропонування описується законом пропонування.

Закон пропонування твердить, що між ціною та обсягом пропонування існує прямий зв'язок: обсяг пропонування зростає з підвищенням ціни і скорочується зі зниженням ціни.

Ця залежність може бути відображена графічно.

Крива пропозицї – це крива що показує, яку кількість товару можуть продати виробники за різними цінами в даний період часу.

Крива S характеризує рівень цін та обсяг продажу блага в певний період часу, яка має позитивний нахил. Це означає чим вище ціна товару, тим більше його пропонується до продажу, і навпаки.

Математичним виразом закону пропонування є функція пропонування:

(2.4)

де Qs - обсяг пропонування товару, S — пропонування.

Іноді для аналізу використовується інша функція - функція ціни пропонування, яка встановлює залежність

ціни товару від обсягу його пропонування:

9. Ринковий механізм збалансування попиту та пропозиції. Поняття рівноваги. Поняття надлишку, дефіциту. Поняття про надлишок споживача та виробника.

Цей характерний графік називають "хрестом Маршалла" або "ножицями Маршалла". Обидві криві перетнуться в точці кількісно-цінової рівноваги Е. У цій точці обсяг попиту дорівнює обсягу пропонування. Ціна, за якою попит і пропонування

збігаються, називають рівноважною ціною (P*), а обсяги попиту та пропонування – рівноважним обсягом (Q*).

Ринковий механізм – це тенденція ціни на вільному ринку змінюватись доти, доки ринок не досягне рівноваги. У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни"Надлишок — ситуація, при якій пропозиція перевищує попит.Дефіцит — ситуація, при якій попит не покривається наявною пропозицією.Аналіз ситуації добровільного обміну (купівлі-продажу) з погляду вигоди, отриманого покупцями і продавцями дає змогу визначити величини надлишку споживача (покупця) і надлишку виробника (продавця) (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Надлишки споживача (покупця) і виробника (продавця)Так, надлишок (чиста вигода споживача) – це вигода від торгівлі, одержана покупцем, обсяг якої дорівнює різниці між сумою, яку покупці згодні заплатити за цей товар, і реальними витратами на його придбання. При графічному зображенні величина споживчого надлишку дорівнює площі вертикально заштрихованого

трикутника  . Величина надлишку (чистої вигоди) виробника – це різниця між сумою, яку виробники готові витратити на виробництво і реалізацію цього товару, та їх реальними доходами від його продажу. На рис. 2.5 величина надлишку виробника дорівнює площі горизонтально заштрихованого трикутника ВРеЕ.Сума величин зазначених вище надлишків характеризує суспільну вигоду у що виникає у зв'язку з можливістю купівлі-продажу товарів, тобто з наявністю ринку взагалі.

10. Концепція еластичності. Види еластичності. Поняття еластичності попиту. Еластичність попиту за власною ціною блага та способи її обчислення. Вплив цінової еластичності попиту на загальний доход виробника.

Еластичність - це міра чутливості однієї змінної до зміни іншої змінної. Еластичність визначається як співвідношення процентних змін залежної і незалежної змінних. В якості змінних тут виступають такі фактори як ціна та величина попиту.

Еластичність попиту за ціною - це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною зміною ціни даного товару. Показник Ed вимірює процентну зміну обсягу попиту на товар вздовзк кривої попиту на нього.

Оскільки залежність між ціною і величиною попиту обернена, показник цінової еластичності попиту є

величиною від’ємною.

Еластичність розділяють на:- точкову яка може бути визначена, якщо провести дотичну до кривої попиту

Edp=−ΔQΔP

× PQ

.Значення точкової еластичності буде обернено пропорційно тангенсу куту нахилу;- дугову еластичність – це показник середньої реакції попиту на зміну ціни товару, визначеної кривої попиту

на відрізку . Для розрахунку дугової еластичності беруть середні значення змін ціни (Р) та обсягу (Q ) на певному відрізку кривої попиту, тобто визначають процентну зміну в центральній точці інтервалу.Edp=−ΔQ

ΔP× P

Q=

−(Q 2−Q 1 )(P 2−P 1 )

×(P 2+P 1)/2(Q 2+Q 1)/2

=−(Q 2−Q 1)( P 2−P 1)

×( P 2+P1 )(Q 2+Q 1 )

Вважається, що попит еластичний, якщо Ed > 1, тобто однопроцентна зміна ціни призводить до більшої процентної зміни обсягу попиту. Попит нееластичний, коли Ed < 1, тобто однопроцентна зміна ціни спричиняє менш ніж однопроцентну зміну обсягу попиту. Особливе значення має випадок одиничної еластичності, коли Еd = 1, тобто однопроцентна зміна ціни веде до однопроцентної зміни обсягу попиту. Існують також граничні випадки еластичності: абсолютно еластичний Еd => ∞ і абсолютно нееластичний попит Ed = 0.

За неціновими чинниками попиту розрізняють перехресну еластичність попиту та еластичність попиту за доходом.

Перехресна еластичність попиту - це процентна зміна обсягу попиту на один товар при зміні на 1% ціни іншого товару. Вона показує, на скільки процентів зміститься крива попиту.

Еластичність попиту зо доходом - це процентна зміна обсягу попиту, викликана однопроцентною зміною доходу. Ми знаємо, що коли доход споживачів змінюється, то крива попиту зміщується. Еластичність попиту за доходом показує граничну величину зміщення кривої попиту в процентах.

Отже, еластичність попиту за доходом для нормальних благ буде додатною (Eі > 0), для нижчих - від'ємною {Eі < 0), для нейтральних - нульовою (Eі — 0). Предмети розкоші мають еластичність попиту за доходом більшу за одиницю (Eі > 1), предмети першої необхідності - меншу за одиницю (Еi < 1).Еластичність попиту за ціною — це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1 % ціни на товар уздовж даної кривої попиту на нього. Вона показує чутливість обсягу (величини) попиту до змін ціни товару за умови, що всі інші фактори, які впливають на попит, залишаються незмінними:Ел = (ЛХ/Х) : (ЛР/Р), (5.2)де АХ і АР -— це приріст (зміни), відповідно, попиту і ціни (вони завжди з різним знаком).Еластичність попиту — завжди від'ємна величина, тому що крива попиту має від'ємний нахил. Але для практичного застосування часто беруть еластичність модуля: Еа. Якщо: 0 < |Еа|< 1 — попит нееластичний; |Еа|= 1 — попит з одиничною еластичністю; 1< |Е,,| < оо —- попит еластичний.Еластичність попиту за ціною залежить від цілого ряду факторів, зокрема1:- наявності товарів-субститутів. Чим більше існує товарів, здатних досить ефективно замінити один одного, тим активніше реагує попит на зміну цін на них (наприклад, автомобілі одного класу, різні види прохолодних напоїв);- часу пристосування до зміни цін. У короткотерміновому періоді попит менш еластичний, ніж у довготерміновому, адже для пошуку товарів-субститутів та зміни структури споживання потрібен час;- частки споживацького бюджету, що витрачається на продукт. Тут залежність зворотна: чим більша частка, тим менша еластичність і навпаки.Показники еластичності попиту мають досить широке практичне застосування. Кожен підприємець має мету максимізувати свій. Якщо його витрати відносно постійні, тобто майже не обсягу наданих споживачам послуг (оренда торгового чи складського приміщення, проведення футбольного и естрадного концерту, транспортні послуги, дитячі атиіонй та каруселі і т. д.), то величина прибутку залежить від. Обсяг виручки підприємець може регулювати, збільшу-В чи або зменшуючи ціну послуги. Звичайно, при зміні ціни буде змінюватись і обсяг попиту, тому менеджерів подібного бізнесу цікавить чутливість величини попиту до зміни ціни їх товару на 1% а це і є не що інше як еластичність попиту. При цьому всі менеджери повинні знати, що не обов'язково повинен бути аншлаг у залі або повністю заповнена дитяча карусель, щоб отримати найбільшу грошову виручку. Адже, якщо попит на квитки відомої футбольної команди нееластичний, то це означає, що збільшення ціни на ці квитки призведе до зменшення попиту, але з менш відчутною силою, ніж підвищення цін, тобто виручка зростатиме. Саме через це ми часто можемо бачити не заповнені стадіони, зали, каруселі, купейні вагони, .літаки, торгові місця на ринках і т. д.Більшість вчених-економістів вважають справедливими наведені-у табл. 5.2 залежності між еластичністю попиту на товар та доходом продавця (або витратами споживача).

При одиничній еластичності попиту (коли ціна і попит змінюються на однаковий процент) вважається, що виручка не повинна змінюватися. Однак практика показує, що ця залежність взагалі ніколи не підтверджується. Якщо візьмемо навіть однакові обсяги ціни і попиту (наприклад, 10 грн. та 10 одиниць товару) і станемо змінювати їх на однаковий процент, то отримаємо меншу ніж 100 грн. виручку в усіх випадках (9 х 11 = 99, 12 х 8 = 96, 7 х 13 = 91, 14 х 6 = 84, 5 х 15 = 75, 16 х 4 = 64 і т. д.).Останню спростовану нами залежність можна спростувати і математично: оскільки виручка до і після змін ціни та попиту не змінюється, то це означає, що:ХР = (X- АХ)х(Р + АР). (5.3)Перемноживши праву частину цього рівняння, отримаємо:ХР=ХР- ЛХР + ХЛР - АХ АР. (5.4)Відкинувши в обох частинах рівняння ХР і винісши АХ за дужки, будемо мати:АХ(Р + АР) = ХАР. (5.5)Тепер нагадаємо формулу (5.2) визначення цінової еластичності попиту: \Ей\ =(АХ/Х):(ДР/Р), яка при одиничній еластичності матиме вигляд:(АХ/Х) : (АР/Р) = 1, (5.6)тобто це означає, що:(АХ/Х) = (АР/Р) або ХАР = -АХР (5.7)Цю рівність підставимо тепер в отриману вище рівність (5.5) і одержимо:АХ(Р + АР)= -АХР,звідси:Р + АР = -Р або АР = -2Р.Отже, ми дійшли до суперечності: приріст ціни не може од-часно дорівнювати двом цінам і бути від'ємним, адже ціна завжди додатною величиною. Тобто наше припущення про те, що більшення ціни та зменшення попиту на однаковий відсоток не змінює початкову виручку, — неправільне.Недосконалість залежностей таблиці 5.2 криється в недосконалості самої формули визначення еластичності попиту за ціною (5.2), потрібно змінити підхід до визначення еластичності: враховувати не прирости ціни та попиту, а темпи їх зміни. Тобто ми хочемо замінити вираз "на п%" виразом "у п разів" або, іншими словами, дію віднімання і ділення — лише діленням. Наприклад, змінюючи і ціну, і попит на 10%, ми отримаємо відмінне від початкового значення виручки (10 х 10 = 100, а 9 х 11 = 99), а змінивши ціну і попит у 1,1 рази, одержимо дійсно одиничну еластичність, тобто виручка-не зміниться (ціна стане 11 грн., а попит 10 / 1,1 = 9,091 одиниць). Тому ми пропонуємо при зростанні ціни користуватись формулою:Е,= (Х1/Х2):(Р2/Р^1), а при зниженні ціни використовувати:Еа-(Х/ХІ):(Р/Р2), де X, і Х2

Еластичність попиту за доходом розраховується як співвідношення відносної зміни попиту та відносної зміни доходу споживача (І).На рис. 5.7 показано підвищення попиту (переміщення кривої вправо) на АХ (Х2- X,), що викликане зростанням доходу на АІ (І, - І,). У такому випадку еластичність попиту за доходами дорівнює:Ег(АХ/Х) : (АІ/І)Еластичність попиту за доходами може приймати різні значення; Е; ' > 0 — для нормальних товарів; Е; > 1 — для предметів розкоші; Е; < 0 — для неякісних товарів.

11. Еластичність попиту за ціною взаємодоповнюючих та взаємозамінних благ (перехресна еластичність).

У випадку нульової еластичності попиту за доходами споживання даного товару взагалі не залежить від рівня доходу споживача (сіль). Ціни на інші суміжні товари (Ру) також впливають на попит, і силу такого впливу показує коефіцієнт перехресної еластичності попиту, що показує відсоткову зміну обсягу придбаних товарів X залежно від одновідсоткової зміни ціни будь-якого товару У:Е = (АХ/Х) : (АР/Р,).Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має додатне значення, то із підвищенням ціни на товар У зростає попит на товар X. Відповідна залежність характерна для товарів-субститутів. Взаємозамінність різних сортів

(5.9)

ковбаси достатньо висока, тому навіть невелике збільшення цін на один із них призведе до різкого підвищення попиту на інший.

Для комплементарних товарів характерне від'ємне значення коефіцієнта перехресної еластичності попиту (залежність між цінами на бензин та попитом на автомобілі, цінами на електроенергію та попитом на електричні плити, електрообігрівачі). Коефіцієнт еластичності попиту набуватиме нульових благ, які зовсім не пов'язані між собою.

Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (EXY) обчислюється за формулою: EXY=(QY*PY)/(PX*QX). Для незалежних товарів EXY=0, для замінників, EXY>0, для взаємодоповнюючих товарів EXY<0.

12. Еластичність за доходом споживача. Застосування еластичності попиту по доходу.

Коефіцієнт еластичноcті попиту за доходом EI характеризує міру реакції обсягу попиту на товар за зміни величини доходу споживача. EI показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар за зміни доходу споживача на 1%. Коефіцієнт еластичноcті попиту за доходом EI обчислюється за формулою: EI=(Q*I)/(I*Q). Якщо EI>0, товар вважається “неповноцінним”. Серед повноцінних товарів виділяють товари першої необхідності (0<EI<1) та предмети розкоші (EI>1).Які блага у мікроекономіці розглядаються як товари нижчої цінності? З ростом доходу споживачі прагнуть переключити свій попит на якісніші зразки усіх благ - з дешевих черевиків на дорожчі, з дешевих м'ясних котлет на натуральні біфштекси тощо. Отже, швидше за все, саме низькоякісні варіанти будь-якого товару є благами нижчої цінності в економічному розумінні. З ростом доходу обсяг попиту на такі товари реально зменшується.Поняття еластичності попиту за доходом є корисним для розуміння ще однієї суттєвої відмінності - між предметами розкоші і предметами першої необхідності.Економісти вивели таке правило: до предметів розкоші відносять ті блага, для яких коефіцієнт еластичності попиту за доходом більший за одиницю, а до предметів першої необхідності відносять ті блага, для яких цей коефіцієнт менший за одиницю.

13. Еластичність пропозиції. Фактори впливу на еластичність пропозиції.

Цінова еластичність пропонування. - це процентна зміна обсягу пропонування, обумовлена однопроцентною зміною ціни товару. Коефіцієнт цінової еластичності пропонування розраховується за формулою, подібною до формули цінової еластичності попиту:

Еластичне пропонування має місце, коли Es >1, і означає, що продавці чутливі до зміни ціни. Їм простіше збільшувати обсяги виробництва, вони мають переваги у використанні вигоди від підвищення ціни товару.

Криві пропонування, що починаються від перетину з вертикальною віссю, мають Es>l, отже, відповідають еластичному пропонуванню. Криві пропонування, які починаються від горизонтальної осі, мають значення Es

< 1 і відповідають неєластичному пропонуванню.Якщо обсяг пропонування не реагує на зміни у ціні, ми маємо випадок абсолютно нееластичного

пропонування. Крива пропонування є вертикальною лінією, Es = 0.Абсолютно еластичне пропонування має місце, коли пропонування зовсім відсутнє доти, доки ціна не

досягне певного рівня, за якого продавці готові продати будь-яку кількість продукції. В цьому випадку крива пропонування є прямою горизонтальною лінією, a Es => ∞. Продавці також можуть переключатись з виробництва одного товару на виробництво іншого, якщо це вигідно, тому і для пропонування застосовується показник перехресної еластичності, значення якого є від'ємним.На еластичність попиту впливають також фактор часу і взаємозамінність факторів виробництва (зростання ціни на один із факторів, який можна замінити іншим, дешевшим, зумовлює скорочення витрат підприємця і збільшення пропозиції).

14. Корисність споживача в економічній теорії. Суверенітет споживача. Гіпотеза раціональної поведінки споживача.

Термін "корисність" економісти вживають для позначення того стану задоволення або насолоди, який отримують люди від споживання товарів або послуг.

Корисність є метою споживання. Але корисність - поняття індивідуальне, суб'єктивне і не має єдиного кількісного виміру. Корисність - це властивість товару задовольняти потреби споживача. Воно не тотожне поняттю "користь". Є речі, які не мають практичної користі, але мають корисність. Наприклад, картини.

Корисність речі суттєво відрізняється для різних людей. Окуляри мають велику корисність для людини з порушеним зором і зовсім непотрібні людині, яка має хороший зір.

Для викладення теорії вибору споживача та інших досліджень корисності представниками кардиналістської школи, які стоять на позиції того, що корисність можна виміряти кількісно, запропонована одиниця виміру "ютіль" від англійського слова utility - корисність.

В такому випадку можна говорити про те, що рівень корисності людини, яка споживає набір із п товарів у кількості Х1,Х2,Х3,...,Хn, можливо виразити функцією корисності

К=f(Х1,Х2,ХЗ,...,Хп).Корисність характеризує принциповий момент у поведінці споживача, який вибирає для себе той чи інший

набір благ. Вона є критерієм відбору, показує, наскільки потрібний той чи інший об'єкт вибору цьому економічному суб'єкту за даних умов, тобто показує, до чого прагне споживач у кожній ситуації. Таким чином корисність можна розглядати як цільову функцію дій споживача в процесі вибору, кількісне значення якої він прагне максимізувати. По суті функція корисності - це деяка форма вираження упорядкованості переваг споживача.

Коли споживання інших товарів залишається на постійному рівні, а споживання товару X зростає, то загальна корисність споживача також зростає. Але функція корисності у цьому випадку буде нееластичною, тобто в міру насичення потреби в товарі X задоволення від споживання кожної наступної одиниці цього товару падає.

Для визначення додаткової корисності, яка додається кожною окремою одиницею (порцією) товару, введемо поняття "гранична корисність" (ГК або як ще скорочено позначається MU (marginal utility).

Гранична корисність будь-якого блага визначається приростом сукупної корисності, яку одержує споживач внаслідок споживання наступної одиниці цього блага.Важливим інститутом капіталістичної ринкової економіки є суверенітет споживача, оскільки споживання вважається головною підставою для економічної активності. Як зауважив Адам Сміт, "споживання—це єдина й кінцева мета кожного виробництва, а інтерес виробника має бути присутнім остільки, оскільки це потрібне для задоволення інтересу споживача" . Суверенітет споживача передбачає, зрозуміла річ, існування конкурентної ринкової економіки. Споживач має право "голосувати" своїми грошима, пропонуючи їх більше за продукти, що мають більший попит, і менше, якщо попит відсугпій. Зміни пропозиції та попиту відбуваються у відповідь на те, як споживач витрачає свої гроші.Змагаючись за долари споживача, виробник буде більше випускати такої продукції, що користується попитом, а ціни на неї вищі, і менше такої продукції, що не має попиту, а ціни на неї нижчі. Виробництво є засобом, а споживання—метою. Виробник, котрий успішно задовольняє запити споживачів, винагороджується вищим грошовим прибутком, що дає йому змогу знову купувати товари й послуги, необхідні для його діяльності. З іншого боку, виробник, котрий не відгукується на потреби споживачів, не зможе довго залишатись у бізнесі.

Мікроекономіка в своєму аналізі споживача виходить з припущення раціональності її поведінки. Раціональне поведінка окремої людини або групи людей проявляється в їх прагненні досягти максимальну корисність із споживання даного товару з урахуванням обмежень бюджету.

Споживче поведінка – це процес формування попиту споживачів на різноманітні товари та послуги з урахуванням їх доходу та особистих уподобань.

Корисність будь-якого блага ми надалі будемо визначати як його здатність задовольняти будь-які потреби людини або суспільства.

Вперше термін “корисність” був введений в науковий обіг І. Бентамом (1748-1832), англійським філософом і соціологом, який вважав, що принцип максимізації корисності є основним принципом поведінки людини. Раціональний споживач так управляє своїми витратами на придбання товарів і послуг.

15. Кардиналістський (кількісний) підхід до аналізу поведінки споживача, корисності і попиту. Поняття сукупної (загальної) та граничної корисності. Сутність закону спадної граничної корисності економічного блага (І закон Госсена).

В умовах кардиналістського підходу аналіз поведінки споживача визначається таким чином:- його раціональна поведінка й прагнення до максимізації сукупної корисності;- наявність системи переваг і точне уявлення про граничну корисність благ;- бюджетне обмеження.Рівновага споживача означає досягнення максимальної сукупної корисності, яка досягається за умови дотримання принципу рівної корисності.

Функція корисності максимізується у тому випадку, коли грошовий доход споживача розподіляється таким чином, що кожна грошова одиниця, яка витрачена на придбання будь-якого блага приносить однакову граничну корисність.

Корисність U (Utility) - це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність.Гранична корисність MU (Marginal Utility)— це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається (графік 3.1).

Таким чином, між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв'язок:• крива сукупної корисності досягає максимального значення в точці, де гранична корисність рівна нулю;■ величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної_корисності;■ за від'ємних значень граничної корисності крива TU відхиляється донизу, але цей відрізок (його показано пунктиром) не включається у функцію корисності.Гранична корисність блага спадає, тобто корисність кожної наступної одиниці блага, яку одержуємо в даний момент, менше корисності попередньої одиниці - перший закон Госена.Споживач купує товари до точки, де Р = MU. Криву MU можна інтерпретувати як криву попиту на товар Q = f(Р)

16. Ординалістська (порядкова) теорія поведінки споживача. Криві байдужості (індиферентності), карта кривих байдужості та їх властивості. Гранична норма заміщення.

Теорія споживчого вибору передбачає те, що споживач, максимізуючи свої потреби в процесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному їх сполученні поводиться раціонально. Тобто у цієї ситуації зустрічаємося з тим, що купуючи будь-які блага ми вибираємо те, що задовольняє наші потреби. У зв’язку з тим, що одні і ті ж потреби можуть задовольняти різні блага, тому потрібно розглянути поняття «вподобання споживача». Це поняття означає систему цінностей споживача щодо благ, це ранги, які він встановлює для альтернативних варіантів задоволення своїх потреб. В основі цього вибору знаходяться такі чинники, як бюджетне обмеження, ціни, споживчі передбачення.В цілому споживчий вибір передбачає на підставі вподобань, цін та доходів прийняття рішення споживачем з метою максимізації задоволення його потреб.Споживчий вибір – це вибір, який максимізує функцію корисності раціонального споживача в умовах обмеженості ресурсів.Основні постулати теорії поведінки споживача з ординалістських позицій можуть бути такими :

Більша кількість видів споживання (передбачається, що споживач завжди може отримувати більшу кількість товарів, а не меншу, при умовах того, що товари якісні).

Здібність до ранжування альтернатив (передбачається, що споживач може ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення від їх споживання).

Транзитивність потреб споживача (це послідовність задоволення потреб, певний логічний зв’язок між різними ступенями задоволення потреб).. Якщо споживач віддає перевагу набору А перед набором В, а набору В перед набором С, це означає, що набір А має перевагу перед набором С. Транзитивність – це узгодженість у відданні переваги.

Субституція (споживач при наявності двох альтернатив у залежності від ціни віддає перевагу іншому благу).

Головним чинником споживчого вибору є корисність того чи іншого товару.В теорії граничної корисності існують такі напрямки: кардиналістська та ординалістська.

Сутність ординалістської теорії корисності полягає у тому, що тут використовується не кількісний підхід, а відносний, який показує перевагу споживача, або ранг набору благ, що споживається. Тут ставиться питання про те, наскільки віддається перевага одному наборові над іншим.

Підхід до пояснення споживчої поведінки з позиції ординалістів ґрунтується на використанні лінії споживчого бюджету та кривих байдужості.З’ясувавши основні особливості споживчого вибору на основі граничної корисності блага, слід розглянути його здійснення за допомогою набору байдужості, тобто набору варіантів споживчого вибору, кожен з яких має однакову корисність. Графічним зображенням набору байдужості є крива байдужості, яка відображає сполучення двох різних благ, що змінюються в умовах, коли загальна їх корисність для споживача залишається незмінною.Крива байдужості – це крива, яка виявляє комбінації економічних благ, які забезпечують однаковий рівень задоволення для споживача.

Крива байдужості визначає багато комбінацій м’яса і сиру, які носять однакову с точки зору споживача корисність. Тобто між наборами товарів А, В, С, Д споживач не вбачає ніякої різниці. У зв’язку з цим, слід відмітити, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.Набір товарів, що відповідає координатам точки F1 забезпечує більший рівень задоволення споживача ніж будь-який набір, що належить кривій байдужості.Криві байдужості мають певні властивості:

Криві байдужості мають від’ємний нахил. Криві байдужості випуклі до початку координат. Це означає, що кут нахилу кривій байдужості до

горизонтальної осі зменшується при збільшенні споживання блага, величина якого відображається на цій осі.

Криві байдужості не перетинаються, через будь яку точку можна провести лише одну криву байдужості.

Набори товарів на кривих, більш віддалених від початку координат, відповідають вищому ступеню споживчого задоволення. Ця властивість випливає з самих умов надання переваг

Проте можливий перехід на інший (вищий чи нижчий) рівень споживання, на якому з'являється свій набір комбінацій, що однаково задовольняють будь-яку потребу.

Ця ситуація може бути відображена новою кривою байдужості, розташованою вище чи нижче за попередню. Так будується карта байдужості, що включає низку кривих, де кожна, розташована на графіку правіше й вище, відбиває вищий рівень задоволення потреб (рис. 15.3).Криві байдужості не перетинаються, бо тоді виявляється, що та сама комбінація забезпечує споживачу два різних рівні корисності, що є неможливим.

Гранична норма заміни (позначення - MRS) товару X іншим товаром У показує таку кількість товару, якою споживач готовийпоступитися в обмін на збільшення іншого товару на одиницю зтим, щоб загальний рівень задоволення залишився незмінним.

17. Бюджетні обмеження і можливості споживача. Рівновага споживача: економічна, алгебраїчна та графічна інтерпретація. Вибір оптимального споживання.

Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживача, але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та доход споживачів.Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг обере для споживання та придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов'язана з бюджетним обмеженням.Бюджетне обмеження - це лінія, що показує, яку кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу І (див. графік 3.5).Рівняння бюджетного обмеження:І = PхQх + PyQy,де І - доход споживача; Рх - ціна товару х; Ру - ціна товару у, Qx - кількість товару х;Qy - кількість товару у.

Графік 3.5. Бюджетне обмеження. (Бюджетна лінія.)Фактори, які впливають на бюджетну лінію: зміна доходу споживача;зміна цін на товари.При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення (графік 3.6,а) (або зменшення) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (графік 3.6,6).

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні.

Точка дотику (В) найвищої кривої байдужості U2 з бюджетним обмеженням визначає положення рівноваги споживача. Крива U1 яка перетинає бюджетну лінію є неоптимальним рішенням для споживача, а крива U3

більш високого рівня корисності не може бути досягнута тому, що виходить за межі його бюджету. Така рівновага передбачає те, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.

18. Зміна споживання при зміні доходу. Крива "дохід-споживання". Функція попиту від доходу: крива Енгеля.

Вибір споживача залежить не тільки від його вподобань та переваг, але й від рівня доходу. Відомо, що збільшення грошового доходу означає зміщення бюджетної лінії праворуч вгору. Аналогічний результат може бути досягнутий при зниженні цін, що також означає збільшення реального доходу. При зменшенні грошового доходу бюджетна лінія буде зміщатися ліворуч донизу.З ростом реального доходу бюджетне обмеження рушиться послідовно до верхнього положення. Якщо зобразити на рисунку відповідний графік, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, що проходить через ці точки, то отримаємо криву «дохід споживання».

Точки К1 К2 К3 К4 показують послідовність зміни рівноваги споживача.Лінія “доход-споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, що відповідає різним рівням його доходуЦя крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня доходу споживача. Характер кривої “доход-споживання” залежить від оцінки товару споживачем. Якщо крива “доход-споживання” виходе з початку координат під кутом 45*, то це означає, що з збільшенням доходу споживач в однаковій пропорції збільшує споживання і блага У, і блага Х. Якщо придбання товару збільшується непропорційно, то змінюється кут нахилу кривій.

Товари які споживаються у більшій кількості, коли зростає доход споживача є нормальні товари. Товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача є неякісні товари.

Для нормальних товарів крива “доход-споживання” має зростаючий характер, для неякісних – спадний.Вже в ХIХ ст. було визначено, що з збільшенням реального доходу споживача споживання вторинних благ зростає швидше, ніж блага першої необхідності.Першим хто почав займатися питаннями впливу зміни доходу на структуру споживчих змін, доходу на структуру споживчих витрат був німецький статистик Є.Єнгель. Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит.

Закон Енгеля полягає у тому, що певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання Х, та те, що для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискоренням.Згідно з цим крива Енгеля передбачає те, що при незмінних цінах на всі блага частка бюджету сім’ї, якій витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання сімейного доходу.

19. Реакція споживача на зміну цін товарів. Крива "ціна-споживання". Виведення кривої індивідуального попиту.

При дослідженні кривої «дохід- споживання» дохід був величиною змінною але ціни були постійними. Передбачимо, що дохід остається величиною постійною, а змінюється тільки ціна одного з товарів. Припустимо, що змінюється ціна блага Х. Визначаючи точки дотику кривих байдужості U1 U2 U3 U4 з бюджетним обмеженням точками К1 К2 К3 К4 поєднуючи їх, ми визначаємо криву “ціна - споживання”.Крива "ціна - споживання" показує функціональну залежність між обсягом споживання блага та його ціною. На її основі будується крива індивідуального попиту, кожна точка якої є точкою оптимуму. Вона відображає зміну рівня корисності споживача і зменшення відносної цінності блага в міру нарощування його споживання..

Залежність між ціною на товар (РХ) та розміром його закупок для споживача відображає крива попиту.

20. Ефект заміни та ефект доходу. Взаємодія ефектів заміни та доходу. Блага Гіффена.

Зміна ціни спричиняє виникнення двох ефектів - ефекту заміни та ефекту доходу. Ефект заміни полягає у зміні споживання внаслідок зміни відносних цін товарів за незмінного реального доходу споживача. Ефект доходу полягає у зміні споживання внаслідок зміни реального доходу за незмінних відносних цін. Дія цих ефектів залежно від типу товарів може бути як одно-, так і різноспрямованою. Результуючий ефект визначає характер кривої попиту: вона є спадною для нормальних і нижчих товарів і висхідною для товарів Гіффена - нижчих благ, які займають значне місце у бюджеті споживача.

21. Підприємство як ринково-виробнича та відкрита система. Виробнича функція як параметрична модель технологічного процесу.

Підприємство (фірма) - це механізм, який перетворює виробничі фактори (працю, капітал, природні ресурси) в товари й послуги.Підприємство, як господарюючий механізм, перетворює працю, капітал в процесі виробництва під, управлінням менеджерів у готову продукцію, яку реалізує споживачам Метою його функціонування є одержання прибутку (TR-TC= прибуток). В сучасній економічній теорії поняття фірма трактується як коаліція власників факторів виробництва, які налагоджують стосунки між собою на основі підписання контракту, що в результаті дозволяє досягти мінімальних трансакційних витрат.Фірми відрізняються між собою асортиментом продукції, яку випускають, і сферами застосування капіталу.Всі фірми можна класифікувати за двома основними критеріями: форми власності капіталу та ступені концентрації капіталу.

За формами власності на капітал підприємства класифікуються на державні та приватні.На державних підприємствах у якості організатора виробництва і засновника виступає галузь або муніципалітет. Як правило, державна підприємницька діяльність охоплює ті сфери економіки, які не привертають увагу бізнесу.Держпідприємства знаходяться в нерівних умовах порівняно з приватними господарствами: вони не вільні у своїй господарській діяльності, ціноутворенні, часто змушені продавати продукцію по собівартості. Тому ефективність діяльності держпідприємств значно менша, якщо порівнювати її з величиною одержуваних прибутків, віднесених до авансового капіталу.Приватні фірми поділяються на: одноосібні фірми, де власником є одна людина; товариства на паях, де поєднується капітал кількох осіб; акціонерні товариства, де пай кожного акціонера підтверджується цінним папером - акцією.Особливою організаційно-правовою формою є кооперативи.Класифікація підприємств за ступенем концентрації виробництва залежить від кількості зайнятих працівників. В цілому можна визначити, що виробництво виступає як процес використання робочої сили, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей для виготовлення продукції. Виробництво – це процес використання праці, капіталу, природних ресурсів для виготовлення матеріальних благ.Однак всі фактори виробництва (земля, праця, капітал, підприємницькі здібності), які використаються в виробництві матеріальних благ кількісно обмежені. Тому, при цих умовах головною проблемою підприємства є для виробництва матеріальних благ ефективне використання обмеженних ресурсів.Діяльність підприємства досліджують протягом певного періоду часу -довгострокового, короткострокового, миттєвого.Довгостроковий період— проміжок часу, коли всі фактори є змінними.Короткостроковий період - це період, на протязі якого всі фактори виробництва поділяються на постійні і змінні.Миттєвий період - проміжок часу, на протязі якого всі фактори виробництва є постійними.

Процес перетворення ресурсів у товари та послуги описують за допомогою виробничої функції. Виробнича функція відображає залежність між витратами факторів виробництва та максимально можливим обсягом виробництва блага. Виробнича функція визначає технологію — спосіб поєднання різних ресурсів і описує множину технічно ефективних варіантів виробництва. З перебігом часу технологія постійно удосконалюється, що дає змогу підвищувати ефективність виробничого процесу.

Технологія – це практичні знання про різні способи поєднання виробничих факторів при виготовленні благ.

22. Виробнича функція з двома змінними факторами. Поняття ізокванти, карта ізоквант та їх властивості. Гранична норма технічного заміщення.

Двофакторна виробнича функція дозволяє визначити можливості взаємної заміни ресурсів для технологічно

ефективного способу виробництва. Альтернативним способом її описання є карта ізоквант.Ізокванта - це крива, що відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, які забезпечують однаковий рівень випуску. Кожна з ресурсних комбінацій на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.Закон зниження граничної норми технологічної заміни полягає у тому, що зі збільшенням застосування будь-якого фактора у виробництві гранична норма технологічної заміни знижується. Цей закон є формою прояву закону спадної віддачі.У довгостроковому періоді всі витрати змінні. Сукупні витрати відображаються ізокостою. Ізокоста - це лінія незмінних витрат, що включає всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.

23. Характер зміни виробничої функції з одним змінним фактором. Сукупний, середній та граничний продукт у короткостроковому періоді: означення, графічний аналіз взаємного розміщення кривих. Закон спадної продуктивності факторів виробництва.

Виробнича функція з одним змінним ресурсом має виглядQ = f(F), де F — обсяг змінного ресурсу.

Ця функція дає можливість дослідити вплив приросту кожної додаткової одиниці змінного ресурсу на обсяг загального випуску (загальний продукт ТР або Q) на величину середнього продукту (APF) та на величину граничного продукту (MPF).Загальний продукт (ТР або Q) — це максимальний фізичний обсяг продукту (обсяг продукту в натуральній формі), вироблений певним обсягом змінного ресурсу, за незмінного обсягу всіх інших ресурсів та незмінного технологічного рівня (способу) виробництва. Загальний продукт є мірилом сумарної (загальної) продуктивності змінного ресурсу.Для прийняття управлінських рішень виробником (підприємством) на основі виробничої функції, важливим індикатором (показником) є також обсяг середнього продукту.Середній продукт (АР) — це загальний продукт у розрахунку на одиницю змінного ресурсу, що використовується у виробництві:AP=TP\L=Q\L де ТР = Q — загальний продукт,L — обсяг змінного ресурсу "праця".Важливість цього показника визначається тим, що він є мірилом середньої продуктивності змінного ресурсу.Дослідження найбільш прийнятної комбінації ресурсів з метою максимізації обсягу випуску на основі виробничої функції потребує визначення граничної продуктивності кожного ресурсу.Граничний продукт ресурсу — це додатковий продукт (або додатковий приріст виробництва), отриманий у результаті приросту обсягу одного із ресурсів на одну додаткову одиницю (нескінченно малу величину), за умови, що обсяги всіх інших ресурсів (а тому й затрати на них) залишались незмінними.Таким чином, граничний продукт (МР) показує зміну обсягу загального продукту внаслідок зміни на одну одиницю змінного ресурсу, тобтоMP=^TP \^F де ^F — приріст змінного ресурсу.Залежно від динаміки загальної, середньої та граничної продуктивності, за умови збільшення використання одного змінного ресурсу, виділяють чотири стадії розвитку виробництва:І стадія виробництва (ОА) Збільшення витрат праці сприяє більш повному використанню капіталу: гранична та сукупна продуктивність праці росте. Це виявляється у рості МР і АР, при цьому МР > АР (рис. 7.1.) В точці А1 МР досягає свого максимуму.ІІ стадія виробництва (АС) Величина МР зменшується, в точці С1 дорівнює АР (МР = АР)Якщо на І стадії (ОА) сукупний продукт зростає повільно, то на ІІ стадії (АС) сукупний продукт зростає швидко, чим використана кількість, змінного фактора (рис.7.1.)ІІІ стадія виробництва (СВ) МР<АР. Сукупний продукт росте повільніше витрат змінного фактораІV стадія виробництва (після точки В) МР<0Зростання змінного фактора приводе до зменшення випуску сукупної продукції.(Рис.7.1.) У цьому і полягає закон спадної граничної продуктивності.Ці стадії розвитку виробництва і свідчать про дію закону спадної граничної продуктивності змінного ресурсу. Однак необхідно підкреслити, що дія такого закону обмежена часовими межами короткострокового періоду. Науково-технічний прогрес пропонує нову техніку, засоби захисту рослин, добрива, джерела енергії і таке інше, що забезпечує зростання граничної продуктивності у довгостроковому періоді.

24. Розширення виробництва та ефект масштабу у довгостроковому періоді. Постійна, спадна та зростаюча віддача від масштабу.

Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в протилежних напрямках, а в одному і тому ж, тобто коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробниц-тва. Фірма переходить на нові обсяги виробництва у довгостроковому періоді.Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки.> Якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу. В цьому випадку вигідно будувати великі підприємства, наприклад, в енергопостачанні.> Якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів, має місце постійний ефект масштабу. В цьому випадку гранична і середня продуктивність залишаються незмінними.> Якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу.У технологічних процесах з частковою замінністю факторів виробництва, які описуються функцією Кобба-

Дугласа, характер ефекту масштабу показують константи і

■ якщо + = 1, ефект масштабу постійний;■ якщо + > 1, має місце зростаючий ефект;

■ якщо + < 1, ефект масштабу є спадним.Характер ефекту масштабу також показує графічна інтерпретація функції виробництва, представлена на рис. 9.10.У даному виробничому процесі праця і капітал застосовуються у співвідношенні: 5 годин праці до 1 години експлуатації машин. Пунктирна пряма 0Р ілюструє різні комбінації праці і капіталу. Відрізок 0А показує, що фірма має зростаючий ефект масштабу. Найнижчої ізокванти з обсягом випуску 10 одиниць фірма досягає, використовуючи 5 годин праці і 1 годину машинного часу. Подвоєння вхідних ресурсів (10 L + 2 К) збільшує обсяг виробництва в 3 рази (до ЗО одиниць), далі зі збільшенням ресурсів у 1,5 рази (15 L +3 К) фірма досягає ізокванти 60, тобто подвоює обсяги продукції. В проміжку між точками А і Р проявляється спадний ефект масштабу.На графіку 9.10 зростаючий ефект масштабу відображається щільним розташуванням ізоквант, спадний - їх віддаленням одна від одної. За наявності постійного ефекту ізокванти розміщуються на однаковій відстані одна від одної.Збільшуючи фінансові видатки на всі фактори виробництва, фірма має змогу розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва. Для кожного бажаного обсягу випуску, відображеного серією ізоквант, можна знайти ізокосту, що мінімізує витрати фірми, - це будуть ізокости, дотичні до відповідних ізоквант.

25. Особливості оцінки витрат виробництва в ринковій економіці. Концепція витрат упущених можливостей. Явні та неявні витрати витрати.

Випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості. Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, переділами). Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.На стадії планування господарську діяльність фірми часто виникають проблеми вибору між двома чи велику кількість можливостей. І тут доводиться планувати ті витрати, які потягне у себе віддача переваги кожному з цих способів здійснення господарську діяльність, тобто. йдеться про майбутніх витратах. Віддаючи перевагу

одного з можливих способів, фірма буде лише нести витрати, пов'язані з у такий спосіб, але й втратить (відмовиться, втратить) щось у тому, що відмовилася від альтернативної можливості. Тому, за підрахунку витрат у результаті здійснення господарську діяльність відповідним способом необхідно оцінювати їх і з погляду втрати інших можливостей. Пояснимо наші міркування прикладом.Значна частина коштів рішень, прийнятих на підприємствах, полягає у виборі з альтернативних можливостей. Відповідно до наведеного нами прикладу, у своїй необхідно ухвалити до уваги втрачені можливості. Втрачені можливості стають визначального чинника за інших рівних умов. У цьому полягає буквальний сенс таких термінів, як «втрачений вигода», з погляду втрачених можливостей», «витрати втрачених можливостей», «альтернативні витрати» тощо.оли фірма витрачає гроші "з власної кишені" (тобто. знімає гроші з свого рахунок у банку) на оплату ресурсів, вона витрачає стільки ж, скільки потрібно дня утримання цей ресурс у своєму розпорядженні. Такі витрати упущеної можливості, пов'язані зі сплатою ресурсів з допомогою коштів фірми, називаються явними витратами. Найчастіше явні витрати ділять на прямі й опосередковані;- прямі витрати безпосередньо пов'язані з обсягом своєї продукції і змінюються у результаті розширення чи скороченні виробництва. До таких недоліків належать витрати на оренду робочої сили й закупівлю сировини, оплату електричної й теплової енергії тощо.;- непрямі витрати не змінюються залежно від обсягу виробництва. Непрямі витрати становлять накладні витрати, орендні платежі, оплату праці підприємця, відрахування страхування та інших.Якщо фірма має у власності якийсь капітальний ресурс (наприклад, вантажівку), вона завжди має альтернативою цього ресурсу наймачам іншим фірмам. Найбільша втрачений можливість надання капітального ресурсу становитиме на цьому випадку витрати упущеної можливості капітального ресурсу (вантажівки). Отже, якщо фірма ">Вега" має вантажівку, дає їй у протягом року виручку 1 млн. крб., але в фірмі "Оріон" той самий вантажівку приносить 1,1 млн. крб. виручки, то, при використанні вантажівки на фірмі ">Вега" упускається можливість заробити 0,1 млн. крб. (Це можна було б зробити, передавши вантажівкуd оренду фірмі "Оріон"). У цьому 0,1 млн. крб. треба зарахувати до витрат втрачених можливостей фірми ">Вега". (10,с.114)Наведений приклад показує, що оцінити істинні витрати упущеної можливості використання верстата чи іншого капітального устаткування, що перебуває фірми, може тільки самий підприємець. І тому він має визначити: була більш вигідна альтернатива використання капіталу, і навіть максимально можливу, з його погляду, "втрачену" віддачу капіталу врахувати як наслідок упущеної можливості. Оскільки такого роду витрати носять внутрішній характер, де вони пов'язані з виплатами грошей із рахунку фірми і враховуються в бухгалтерських звітах, їх називають неявними витратами.

26. "Нормальний прибуток" як елемент витрат. Вимірювання прибутку: економічна та бухгалтерська концепції.

Mінімальний прибуток, необхідний для того, щоб утримати інтерес підприємця в данному напряму бізнесової діяльності називається нормальним прибутком. Цей різновид прибутку як і внутрішню зарплату можна віднести до внутрішніх витрат підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не досягається, підприємець переорієнтує свої зусилля на інший напрямок діяльності, більш продуктивний. Якщо сумма грошових надходжень підприємства перевищує економічні витрати підприємства, то цей залишок залишається в розпорядженні підприємцяВ мікроекономіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі. Проте економічні ресурси можуть бути використані для виробництва іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають як результат втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Для окремого підприємства – це витрати на ресурси разом із недоотриманням виручки від недодержання найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще тим, що не містять в собі вартості тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати обумовлені використанням факторів виробництва, які знаходяться у власності підприємства, називають неявними витратами. Явні витрати – це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати включають тільки явні витрати, а економічні – явні та неявні. Сукупний виторг в обох концепціях – це сума коштів, яку отримало підприємство від реалізації товарів за певний час. Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток є різницею між сукупним виторгом і економічними витратами. Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває всі свої витрати. Нормальний прибуток при економічному підході відноситься до внутрішніх неявних витрат підприємства. Нормальний прибуток – це прибуток від якого підприємці відмовляються, витрачаючи ресурси на своєму підприємстві, який вони би могли отримати вклавши свої ресурси в інших видах діяльності.

27. Витрати виробництва у короткостроковому періоді. Постійні та змінні витрати. Поняття сукупних, середніх та граничних витрат

Для прийняття фірмою рішення про оптимальний випуск продукції найважливіше значення має вивчення залежності між обсягами випуску і витратами виробництва.Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат - постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями.Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий — аналізу витрат на одиницю продукції.Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупнимивитратами (ТС). Вони включають постійні (FC) і змінні (VC) витрати:TC = FC + VC. (8.4)Постійні витрати (FC) - це витрати фіксовані, їх величина незмінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов'язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. До постійних витрат відносять також всі неявні витрати.Змінні витрати (VC) - це витрати, величина яких змінюєтьсязалежно від зміни обсягів виробництва. До цього типу витрат відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників. Змінні витрати можуть бути представлені як:VC = TC-FC. (8.5)Відмінність постійних і змінних витрат має суттєве практичне значення для фірми. Змінні витрати підприємець може контролювати. Зважаючи на ринкову ситуацію, він може збільшувати або зменшувати обсяги виробництва, що відповідно вплине і на витрати. Постійні ж витрати у короткостроковому періоді не піддаються контролю, вони є обов'язковими і повинні бути оплачені, незалежно від того, виробляє фірма продукцію чи ні. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат дорівнює постійним витратам фірми.Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період (Q). Середні постійні витрати: AFC = FC / Q . (8-6)Середні змінні витрати: AVC = VC /Q. (8-7)Середні сукупні витрати: АТС = ТС / Q . (8.8)Оскільки сукупні втрати є сумою постійних і змінних, витрат (ТС = FC + VC) , то середні сукупні витрати також можна представити як суму середніх постійних і середніх змінних витрат:ATC = AFC + AVC (8.9)Граничні витрати. (МС)- це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції. Обчислюються граничні витрати як відношення зміни сукупних витрат (^ТС) до зміни обсягу виробництва (^Q):MC = ^TC/^Q . (8.10)Оскільки сукупні витрати змінюються в результаті приросту змінних витрат, то граничні витрати можна визначити також за показниками приросту змінних витрат:MC = ^VC/^Q. (8.11)Всі типи витрат виробництва безпосередньо пов'язані з виробничою функцією, яка відображає залежність між кількістю застосовуваного ресурсу і обсягом випуску.

28. Оптимальна комбінація факторів виробництва. Поняття ізокости. Лінія експансії фірми.

Одного і того ж обсягу виробництва фірма може досягнути, використовуючи різні комбінації факторів виробництва. З іншого боку, витрачаючи кошти на придбання ресурсів, фірма повинна зважати на свої бюджетні можливості. Тому фірма стоїть перед вибором оптимальної комбінації ресурсів, яка б забезпечувала їй максимум прибутку при існуючих бюджетних можливостях. Вибір оптимальної комбінації ресурсів пов’язаний з властивостей взаємодоповнюваності та взаємозамінюваності ресурсів. завдяки цим властивостям можна вибирати різні комбінації ресурсів. які забезпечують однакові обсяги виробництва. Отже у кінцевому рахунку вибір тієї чи іншої комбінації буде визначатись бюджетними можливостями фірми. Зміна цін на ресурси, величини сукупних витрат, які здатна оплатити фірма, буде викликати і зміну оптимальної комбінації факторів виробництва.Нехай фірма купує К одиниць ресурсу капіталу та L одиниць ресурсу праці, ціна за одиницю цих ресурсів становить відповідно PK і PL а сумарні витрати фірми на усі ресурси дорівнюють ТС. Якщо усі наявні кошти витратити на придбання лише одного з ресурсів, то можна купити ТС/PK одиниць капіталу абоТС/PL одиниць праці. З'єднавши ці дві точки, отримаємо ізокосту.

К

ТС/PK

ТС/PL L

Ізокоста показує різні комбінації двох ресурсів, які можна придбати за наявного рівня витрат та незмінних цін ресурсів.

^ Рівняння ізокости має вигляд PK ∙К + PL  ∙L = ТС. Нахил Ізокости визначається співвідношенням цін факторів PK /PL. Подібно як бюджетна пряма у теорії поведінки споживача, ізокоста є межею між можливим та недосяжним для виробника. Усі досяжні комбінації використання двох ресурсів відображаються точками на із окості та ліворуч від неї.

Якщо фінансові можливості фірми зростають, вона має змогу придбати більшу кількість обидвох ресурсів. Кожному новому рівневі витрат відповідає своя ізокоста, яку можна отримати паралельним переміщенням вправо попередньої лінії, оскільки нахил ізокости не змінюється. Сукупність ізокост, які відповідають різним рівням витрат, називають картою ізокост. 

К

L

Зі зміною ціни одного з ресурсів нахил ізокости змінюється. Якщо ціна ресурсу праці зросте до PL′, то витративши усі кошти на придбання лише цього ресурсу, фірма купить його ТС/PL′ одиниць. Зі зниженням ціни праці до ТС/PL′′, нахил ізокости, навпаки, зменшиться.Для довгострокового періоду характерною є лінія експансії (розвитку) фірми – яка ілюструє найдешевші комбінації праці та капіталу (двох ресурсів), якими можна скористатися для виробництва кожного з обсягів продукції в довгостроковому періоді, коли обидва виробничі ресурси можуть змінюватися.

29. Рівновага виробника: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретації.

Вир-во продукції пов’язано з певними витратами , зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат.Тому виробник , зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартості та взаємозамінності ресурсів , намагається досягти стану рівноваги ,тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для вир-ва певного обсягу продукції ,за якою величина витрат буде мінімальною.Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови ,що гранична продуктивність у розрахунку на одиницю вартості ресурсу буде однаковою для всіх ресурсів, які використовує виробник: MPl = …= MPn.

Графічно точку рівноваги вир-ка можна знайти за допомогою ізокости- лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів. Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового обсягу вир-ва (ізокванти) відображає рівновагу вир-ка.У точці дотику кут нахилу ізокости та ізокванти той самий, тобто виконується рівність: MPL =MPL

Ця умова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип: для мінімізації вартості за даного рівня вир-ва підприємству треба вик-ти таку комбінацію ресурсів, за якою співвідношення граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні між собою.

30. Середні та граничні витрати фірми у довгостроковому періоді. Взаємозв’язок витрат у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді — основне завдання, яке реалізується шляхом зміни всіх факторів виробництва.Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні Витрати виробництва будь-якого обсягу продукції, якщо всі фактори виробництва є змінними.Протягом довгострокового періоду виробники мають можливість контролювати обсяг випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність виробничої діяльності на підприємстві, але й розміри і кількість підприємств.Приклад: фірма розглядає 4 варіанти розмірів своїх заводів. Розміри кожного з них дозволяють працювати з мінімальними середніми витратами (АС) при обсягах випуску, що відрізняються один від одного на 1000 одиниць.Варіанти випуску продукції: 1000, 2000, 3000, 4000 одиниць. Накреслимо короткострокові криві витрат для всіх заводів (рис. 8.3).Довгострокова крива середніх витрат (LАС) отримується з короткострокових кривих середніх витрат (АС|, АС2, АС3, АС4).

LАС має плавний вигляд, якщо розмір підприємства можна змінювати таким чином, щоб обсяг продукції (при,мінімальних АС) був на одиницю більшим, ніж на попередньому підприємстві.Якщо еластичність розширення виробництва така, що при мінімальних середніх витратах (АС) випуск збільшується на одиницю, то крива середніх витрат у довгостроковому періоді (LАС) є відповідною множиною кривих середніх витрат (рис. 8.4).Граничні витрати в довгостроковому періоді (LМС) — це величина зміни витрат при зміні обсягу випуску, коли всі фактори виробництва є змінними; це приріст витрат виробництва в умовах можливої зміни розмірів підприємства.Є три варіанти співвідношення LМС і LАС:LМС < LАС — підприємства зменшуються.LМС > LАС — підприємства збільшуються.LМС = LАС — коли LАС постійні або мають мінімальне значення.

Витрати, які фірма або галузь здійснює при виробництві заданого обсягу продукції, пов'язані із можливістю зміни обсягу всіх ресурсів, що використовуються. Одна частина таких ресурсів, а саме - більша частина видів живої праці, сировини, палива, енергії тощо, може бути змінена відносно швидко і легко. Якщо, наприклад, різко збільшився попит на хлібобулочні вироби, то пекарня може почати працювати цілодобово, залучивши додаткову робочу силу та сировинні і енергетичні ресурси. А виробничі потужності при цьому залишаються незмінними, бо змінити устаткування та виробничі площі протягом невеликого проміжку часу фізично неможливо. Такі зміни вимагають тривалого періоду часу і визначаються особливостями технологічних процесів виробництва. Скажімо, така пекарня упродовж декількох місяців може розмістити виробничі площі і збільшити кількість необхідного устаткування. А щоб змінити аналогічні параметри судноверфі, потрібно декілька років.Отже, одні види ресурсів можна змінити відносно швидко, а інші потребують значного періоду часу. За цими критеріями розрізняють два періоди: короткостроковий та довгостроковий. Короткостроковий період - це період часу, протягом якого ряд факторів виробництва, використовуваних фірмою, не може бути змінено. Це стосується виробничих потужностей фірми. Тому короткостроковий період можна визначити як період, протягом якого фірма не змінює свої виробничі потужності, але може їх ефективно використовувати. В той же

час протягом цього періоду фірма може вільно змінювати обсяги продукції, використовуючи більшу чи меншу кількість таких ресурсів, як сировина, паливо, енергія, робоча сила. В короткостроковому періоді одні фактори виробництва залишаються незмінними, фіксованими, а інші - змінними.

31. Поняття ринкової структури. Визначення базових моделей ринкових структур: ідеальних і реальних. Критерії розмежування ринкових структур.

Метою функціонування будь-якої фірми є прибуток, як результат її діяльності. Розмір отримуваного фірмою прибутку залежить від якості внутрішнього менеджменту, а також від ступіня конкуренції і від ступіня впливу фіми на ціну продукції.Умови взаємодії фірм і ціноутворення на ринках залежать від типу ринкової структури, який визначається наступними характеристиками:

1. Часткою фірми в ринковому обсязі попиту і пропозиції;2. Ступінем однорідності продукції на ринку;3. Можливістю входження нових фірм на ринок и виходу з нього;4. Умовами взаємодії продавців і покупців на ринку, можливість змови учасників;5. Доступом до інформації, необхідної для визначення поведінки на ринку.

Існує декілька типів ринкових структур: досконала конкуренція, монополія, олігополія і монополістична конкуренція. Коротка характеристика цих ринкових структур наведена в таблиці 10.Таблиця 10. Характеристика типів ринкових структурТип ринкової структури

Кількість фірми

Характер продукції Вхід / вихідДоступ до інформації

Приклади

Досконала конкуренція

Багато дрібних фірм

Однорідний Вільний ВільнийРинки сільськогосподарської продукції

Монополія,Одна велика фірма

Унікальний НеможливийЗ труднощами

Залізниця, "Укртелеком”

ОлігополіяДві – десять фірм

Однорідний чи диференційований

Можливі окремі перепони

Деякі обмеження

Ринки сталі, алюмінію, автомобільної, побутової техніки

Монополістична конкуренція

Багато дрібних і середніх фірм

Диференційований ВільнийДеякі обмеження

Харчова і легка промисловість, побутова хімія

32. Ознаки та умови ринку досконалої конкуренції. Особливості кривої попиту на продукцію конкурентної фірми. Крива ринкового попиту в умовах досконалої конкуренції.

Досконала конкуренція є найбільш вираженою схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів. Вона е ідеальним типом ринкової структури, перевага якого полягає в тому, що завдяки його існуванню стає можливим чітке визначення системи обмежень, з якими стикається фірма на шляху максимізації прибутку. Ринок досконалої конкуренції – це ринок, який відповідає ознакам досконалої конкуренції.Попит на продукцію конкурентної фірмиВ умовах досконалої конкуренції ні одна з фірм не може впливати на ринкову ціну товару, бо кожна з них згідно з умовами формування ринку досконалої конкуренції має дуже незначну ринкову частку продажу.Особливості попиту на продукт конкурентної фірми проявляється через динаміку основних показників, що характеризують її доходи, залежно від обсягів продаж.Середній дохід (АR) – валовий доход у розрахунку на одиницю проданої продукції.Валовий доход (ТR) – загальна виручка від продажу всього обсягу продукції.AR= TR/QГраничний доход (МR) – приріст валового доходу від продажу кожної додаткової одиниці продукціїMR=∆TR/∆QГрафічно залежність динаміки перелічених показників від обсягів виробництва показано на основі табличних даних

Валовий доход конкурентної фірми зростатиме прямо пропорційно обсягу продаж. Ціна за одиницю товару, середній та граничні доходи в умовах конкурентного ринку завжди будуть рівними Р =АR=МR.Крива попиту досконалої конкурентної фірми – це крива, яка відображає попит на продукцію окремої фірми обсяг продажу якої не впливає на зміну ринкової ціни.Графічно ця крива зображається у вигляді горизонтальної лінії. Попит є досконало еластичний за ринковою ціною. Пропозиція конкурентної фірмиМодель пропозиції конкурентної фірми виходить з припущення заданості її економічної поведінки на максимізацію прибутку. Крива пропозиції конкурентної фірми показує, який обсяг випуску продукції буде виробляти та пропонувати фірма, щоб максимізувати прибуток. Вона буде співпадати з тією частиною кривої граничних витрат фірми, яка розташована вище кривої її середніх змінних витрат.Ринкова пропозиція складається з обсягів пропозицій всіх фірм, що пропонують свою продукцію на ринку по будь-якій можливій ціні. Оскільки крива пропозиції кожної фірми – це частина кривої й граничних витрат (МС), яка лежить вище кривої середніх змінних витрат (AVC), то крива ринкової пропозиції S буде отримана як результат додавання кривих MC.

33. Конкурентна стратегія фірми у короткостроковому періоді. Умови максимізації прибутку: сукупний та граничний аналіз.

В КП фірма не може змінити кількість обладнання яке вона використовує і може максимізувати свої прибутки (або мінімізувати збитки) тільки змінюючи Q шляхом зміни застосовуваних змінних ресурсів (робочої сили, матеріалів і т.д.).Основні характеристики чистої конкуренції: 1. Дуже велика кількість фірм, незалежних одна від одної; 2. Стандартизована продукція; 3. Вільний вхід і вихід з ринку; 4. “Price taker”. В конкурентному середовищі Q однієї фірми настільки малий, що вона не може відчутно впливати на рівень Р, що встановлюється на основі сукупного попиту та пропозиції. => Р для окремої фірми є незмінною в КП. => ED= => PE=D=AR=MR За таких умов для фірми існує три питання: 1. Чи варто виробляти продукцію? 2. Якщо так, то який Q вибрати? 3. Які прибутки чи збитки при цьому будуть?В КП частина витрат фірми є незмінними (постійними), тобто такими, що не залежать від Q і їх фірма буде нести навіть при закритті (FC) => Фірма повинна виробляти в КП, коли виробництво або приносить економічний прибуток, або зменшує збитки, які фірма несе через наявність FC.Для фірми за таких умов існує 3 можливі стратегії поведінки: 1. максимізації прибутку; 2. мінімізація збитків; 3. закриття фірми (фірма просто не випускає продукцію бо в КП у фірми нема достатньо часу, щоб вийти з бізнесу; ця стратегія є підвипадком 2).Для визначення оптимального Q та вибору стратегії поведінки існує два підходи: 1) порівняння TR та TC; 2) порівняння MR і MCЕкономічний прибуток або збитки фірми можна визначити за формулою П = TR – TC (1) (якщо різниця додатна – то прибуток якщо від’ємна – то збитки)Порівняння TR та TC TR є прямою бо незмінна P. Форма TC відповідає закону спадної віддачі. Оптимальний об’єм виробництва досягається при Q2, оскільки в цій точці максимальна різниця TR і TC (стратегія максимізації прибутку). Коли Q Є (0;Q1) U (Q3;), то виробництво є збитковим. Точки a і b є точками критичного об’єму виробництва.Порівняння MR і MC Знайдемо першу похідну від формули (1):. Будь-яка функція досягає свого максимального значення тоді, коли її перша похідна дорівнює 0, тобто, а значить 0 = MR - MC => MR = MC. Тобто фірма буде максимізувати свій прибуток (мінімізувати свої збитки) тоді, коли граничні витрати на виробництво одиниці продукції дорівнюють граничному доходу від її виробництва.

34. Дослідження умов прибутковості та збитковості фірми в умовах динамічності ринкової кон’юнктури. Короткострокова рівновага фірми і галузі в умовах досконалої конкуренції.

Кожна фірма прагне максимізувати свій П. Оскільки П = TR – TC, то 0 = MR – MC => MR = MC. Правило підприємця: фірма отримує максимальний П при випуску такого Q, за якого MC = MR. Це правило справедливе для будь-якого ринку, а для ринку з чистою конкуренцією воно набуває наступного вигляду MC = MR = AR = P = D.Ціна на ринку може змінюватися і у зв’язку з цим може виникнути кілька ситуацій, в яких опиниться фірма, і залежно від цього фірма повинна вибрати ту чи іншу стратегію розвитку. Ці випадки проілюстровані на мал.Якщо на ринку встановиться ціна на рівні P5, то виробник має вибрати Q = Q5, бо саме при цьому об’ємі MR = MC. Цей об’єм дасть TRQ5=S0P5eQ5, TCQ5=S0hfQ5, а прибуток становитиме П=TR-TC=ShP5ef.ef=величина середнього прибутку.При ціні P1 фірма вибирає стратегію закриття (фірма не випускає продукцію), тому, що в даному випадку фірма буде нести найменші збитки. Якщо вона не припинить випуск, то їй прийдеться компенсувати і постійні і частину змінних витрат з іншого джерела ніж отримана виручка, а після закриття потрібно буде відшкодовувати тільки постійні витрати. При ціні P2 фірма може як закритись, так і продовжити випуск (вибір стратегії залежить від перспективи розвитку у майбутньому), в цьому випадку фірма доходом від виробництва компенсує усі змінні витрати. При ціні P3 фірма досягає рівноваги у точці с, фірма вибирає стратегію мінімізації збитків: суть в тому, що з доходу можна погасити всі змінні витрати і частину постійних (прийнятна тільки у короткостроковому періоді). При ціні P4 фірма досягає точки беззбитковості, коли вона не отримує економічного прибутку, але й не несе збитків. І нарешті при ціні P5 фірма досягає рівноваги в точці e і при цьому отримує економічний прибуток.Отже, за умов досконалої конкуренції індивідуальна пропозиція виробника характеризується лінією граничних витрат, що знаходиться вище мінімуму AVC (відрізок bced).

Варіанти рівноваги конкурентної фірми в короткостроковому періоді.

5)

Графік а. і графік б. це є рівновага конкурентної фірми в короткостроковому періоді.

Для конкурентної фірми, що отримує прибуток (графік а) ринкова ціна (Р) на продукцію фірми більша, ніж середні витрати на її виробництво АС при тому його обсязі (Q*), який максимізує прибуток. Фірма отримує економічний прибуток:

Прибуток = (Р – АС) · Q*.

Для конкурентної фірми на рівні самоокупності (графік б) ринкова ціна (Р) на продукцію фірми дорівнює мінімальним середнім витратам (АС) при обсязі випуску Q*. Це дозволяє їй лише покрити витрати. Фірма отримує нульовий економічний прибуток.

Р = МС = min AC.

Для конкурентної фірми, що несе збитки (графік а) ринкова ціна (Р) нижча за мінімально можливі середні витрати (АС) при обсязі випуску продукції Q* (AC>P), фірма не покриває свої витрати на виробництво продукції і несе збитки.

Збитки = (АС – Р) · Q*.

Графік б. Рівновага конкурентної фірми в короткостроковому періоді.

Для конкурентної фірми, що мінімізує збитки (графік б), ринкова ціна (Р) нижча за мінімально можливі середні витрати (АС) при обсязі випуску продукції (Q*)(P<АС), але перевищує мінімум середніх змінних витрат (АVC) при цьому ж обсязі випуску (Р>АVС). Мінімізуючи збитки, фірма коригує обсяг випуску продукції таким чином, щоб він був встановлений відповідно до точки (Р=МС), що забезпечить їй покриття змінних витрат (АVС) і частково постійних витрат (FC).

Конкурентна фірма, що несе збитки.

Графік г). Конкурентна фірма, що припиняє виробництво. Якщо ринкова ціна (Р) буде нижчою, ніж мінімальні змінні витрати (АVС), фірма припинить виробництво (графік г). Ціна припинення виробництва: Р = МС = min AVC.

35. Конкурентна стратегія фірми у довгостроковому періоді. Умови довгострокової рівноваги. Парадокс прибутку.

Довгострокова перспектива відрізняється від короткострокової тим, що всі види витрат фірми є змінними, фірма може змінити масштаб виробництва, прийняти рішення вийти з галузі, тобто припинити виробництво, або увійти в галузь, тобто розпочати виробництво. Внаслідок вільного входу та виходу фірм їх число в конкурентній галузі змінюється.У довгостроковому періоді, як і в короткостроковому, фірма має справу з абсолютно еластичним попитом на її продукцію, граничні витрати є найважливішим фактором, що визначає рішення фірми про обсяги пропонування, але важливого значення набувають і середні витрати. Нагадаємо, що у довгостроковому періоді крива середніх витрат (LAC) і відповідна їй крива граничних витрат (LMC) характеризують найменші витрати ефективного масштабу виробництва.Оптимальний обсяг випуску, що максимізує прибуток у довгостроковому періоді, визначається за відомою нам двоетапною процедурою. На першому етапі фірма обирає такий оптимальний обсяг виробництва, для якого ціна буде дорівнювати довгостроковим граничним витратам: Р - LMC. На другому етапі фірма вирішує, чи функціонувати їй взагалі. Для цього потрібно проаналізувати, з яким результатом може випускатись оптимальний обсяг.Поведінка фірми у довгостроковому періоді вивчається методом граничного аналізу. Розглянемо на графічній моделі MRMC, як фірма приймає рішення щодо обсягу випуску з метою максимізації прибутку в тривалій перспективі.На рис. 10.13 зображені криві короткострокових і довгострокових граничних і середніх витрат. За ціною Р1

фірма в короткостроковому періоді розширює виробництво до обсягу Q1, для якого МС1 = Р1. При цьому фірма має можливість максимізувати економічний прибуток в сумі, що відповідає площі прямокутника abсd . В точці а встановлюється короткострокова рівновага.Якщо менеджери фірми вважають, що ринкова ціна тривалий період за лишатиметься на рівні Р1, то обсяг випуску розшириться до Q3, де виконується умова максимізації прибутку Р1 = МС2 = LMC. Нова рівновага в точці e настає на ефективнішому масштабі виробництва. Тут граничний прибуток зростає від аb до ef, а загальна сума економічного прибутку - до величини прямокутника efgd. Досягнута довгострокова рівновага в точці є буде також і короткостроковою, тому що великий надприбуток може привабити нові фірми, на ринку з'явиться надлишок товарів і ціна впаде.

Зниження ціни змусить фірму скорочувати виробництво доти, доки обсяги випуску не досягнуть Q2 , де в точці Е виконується умова Р2 = LMC. Тут ціна стає рівною також і довгостроковим середнім витратам: Р2 = minLAC . Це означає, що фірма потрапила у стан беззбитковості. Об-сяг Q2 є оптимальним, тому що забезпечує нормальний конкурентний прибуток, достатній для того, щоб утримати фірму в даній галузі як завгодно довго. Будь-яке відхилення від Q2 погіршує положення фірми за ціни Р2, тому що вона стає збитковою. Отже, рівновага фірми в точці Е з обсягом Q2 і ціною беззбитковості Р2

є рівновагою довгострокового періоду. Економічний прибуток у довгостроковому періоді тяжіє до нуля.Коли ринкова ціна падає нижче ціни беззбитковості, економічний прибуток стає від'ємним, і якщо менеджери не сподіваються швидко покращити становище фірми, тоді потрібно розглянути можливість виходу фірми з галузі. В довгостроковому періоді фірма не може працювати, якщо не відшкодовує всіх витрат виробництва LAC .Розглянувши процедуру вибору рішення, можемо вивести стратегію довгострокового функціонування фірми на ринку:обрати обсяг випуску, для якого Р = LMC ;вступити па ринок, якщо Р > LAC ;вийти з ринку, якщо Р < LA С .Довгострокова рівновага конкурентного ринку пов'язана з переливом інвестиційного капіталу із галузі в галузь, і досягається, коли настає галузева рівновага.Сигналом, який спонукає будь-яку фірму до входження в галузь, або надає інформацію про недоцільність перебування в галузі, слугує прибуток, який забезпечується рівноважною ринковою ціною.Графічно досягнення стану рівноваги фірмою та галузевим ринком ілюструє рис. 10.14. На графіку а) бачимо, що за початкової ціни Р1 фірма працює на обсязі Q1, отримуючи високий економічний прибуток, який спонукає інші фірми входити в галузь.

Рис. 10.14. Довгострокова конкурентна рівновага фірми і галузіЦіною довгострокової рівноваги на конкурентному ринку буде ціна беззбитковості. Ціна рівноваги при цьому забезпечує рівність галузевого пропонування споживчому попиту на продукцію галузі.Дослідження процесу встановлення довгострокової рівноваги в конкурентній галузі виявляє феномен, який дістав назву парадоксу прибутку. Парадокс полягає в тому, що можливість отримати економічний прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення у довгостроковому періоді. Чому ж фірми так прагнуть вступити в надприбуткову галузь, якщо в кінцевому результаті вони неминуче виходять на нормальний прибуток?Отже, концепція довгострокової рівноваги пояснює, як треба діяти, показує фірмам найвигідніші напрямки їх діяльності.

36. Модель чистої монополії та її характеристика. Причини виникнення та існування монополій в економічній системі. Різновиди монополій.

У реальному житті монопольними вважаються ринки, на яких одна фірма може виробляти лише 80% продукції галузі, а решту забезпечують дрібні виробники; у продукції монополії можуть існувати деякі замінники. Однак ми будемо розглядати модель монопольного ринку, де існус єдиний постачальник продукту, що не мас близьких замінників. Такий ринок називається чистою монополією.Становище фірми - монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Розглянемо спочатку модель поведінки монополії з єдиною ціною, або простої монополії.Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючий прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зменшаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну, - її вказує крива попиту.Якщо порівняємо монополію з конкурентною фірмою, то одразу побачимо різницю в умовах максимізації прибутку. Перш за все, попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, - за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 11.1.а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 11.1.6). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток монополії - попитом споживачів.

37. Монополія і монопольна влада. Джерела монопольної влади. Показники виміру монопольної влади.

Монопольна влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, яка обмежується лише попитом споживачів, він є ціноутворювачем. Розглядаючи аналітичні та графічні моделі простої монополії, яка продає продукцію за єдиною ціною, ми визначили теоретичні принципи встановлення монополістом ринкової ціни, яка забезпечує максимізацію прибутку.Проте на практиці фірмі - монополісту досить важко визначити криві середнього та граничного виторгів. Тому вона користується принципом ціноутворення, який дістав назву "витрати плюс", тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту споживачів продукції монополії. її можна Монопольна влада надає можливість монополії впливати на ціну товару.Маючи можливість регулювати обсяг попиту через ринкову ціну, монополіст обирає обсяг виробництва таким чином, щоб максимізувати свій прибуток.• Умови, необхідні для встановлення та утримання монопольної влади.

Бар'єри входу конкурентів до галузі.Бар'єри для входу в галузь - це обмежувачі, які запобігають появі додаткових продавців на ринку монопольної фірми:* Виключні права;* Патенти, авторські права;* Власність на всю пропозицію виробничого фактора;* Перевага низьких витрат великого виробництва, зумовлена монополізацією ринку.Бар'єри для входу в галузь необхідні для того, щоб підтримувати монопольну владу в довгостроковому пе-ріоді.

38. Ціноутворення на монопольному ринку. Визначення монополістом ціни та обсягу виробництва: графічний та алгебраїчний аналіз.

У короткостроковому періоді монополіст, як і конкурентна фірма, здійснює виробництво, доки покриває свої змінні витрати, тому деякий час монополія також може працювати з мінімальними збитками. Мінімальні збитки виникають у випадку, коли при виконанні умови MR=MC для оптимального обсягу випуску середні сукупні витрати ви робництва перевищують монопольну ціну. Цю ситуацію ілюструє рис. 11.7. а). Тут фірма може лише мінімізувати збитки, величина яких відповідає площі фігури PmEmFC. Таке становище може виникнути, коли фірма залишається єдиним виробником товару, попит на який ще існує, але є досить незна-чним, наприклад, виробництво рахівниць або керосинових ламп, які вийшли з широкого вжитку.Як і для конкурентної фірми, для монополії існують також умова беззбитковості, коли Рт=АТС, і умова закриття, коли Рт<А VC (рис. 11.7. б). У всіх випадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рівня випуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у короткостроковому періоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковості і закриття для монополії трапляються досить рідко. Звичайним є одержання монопольно високого прибутку.

37. Монопольний ринок у довгостроковому періоді.У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.На рис. 11.8 зображені варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві дов гострокових середніх і граничних витрат LAC і LMC. Короткострокова рівновага монополії може встановлюватись у точках і Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги , який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко — і довгострокового періоду, тобто:MR = MCl=LMC.Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна

і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати, тобто:Рт > LMC = тіпLAC,

Конкурентна фірма у довгостроковому періоді знаходиться в стані беззбитковості, тому що для неї Р = МС = min АС .Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар'єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток. Не маючи конкурентів, монополіст не змушений працювати за ціною, рівною мінімуму довгострокових середніх витрат, тому обсяг випускумонополіста буде меншим, ніж ефективний масштаб виробництва Qb.

39. Поняття цінової дискримінації. Цінова дискримінація першого, другого та третього ступенів. Лімітуюче ціноутворення.

Основна мета цінової стратегії монополіста - захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. В боротьбі за споживчий надлишок фірми намагаються продавати один і той самий товар різним покупцям за різними цінами. Така політика називається ціновою дискримінацією.Для впровадження цінової дискримінації необхідні дві умови: треба знайти таку формальну ознаку, за якою можна було б розділити покупців на певні групи у відповідності з їх готовністю заплатити. Критеріями поділу можуть виступати: вікові категорії споживачів (пенсіонери, учні); рівень доходу (менеджер, студент); географічна ознака; часовий період та інші чинники, які спричиняють різну еластичність попиту; треба переконатись у відсутності перешкод для здійснення цінової дискримінації, виключити можливість перепродажу даного товару. Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.Дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну. Резервна ціна - це максимальна ціна, яку погоджується заплатити кожен покупець за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу.Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін в залежності від обсягів продажу. Цей спосіб, як і попередній, використовує спадну криву попиту, яка відображає зменшення готовно-сті споживача платити зі збільшенням обсягу покупок.Цінова дискримінація третього ступеня, запроваджується тоді, коли можна визначити кілька окремих груп покупців з різною еластичністю попиту. Фірми здійснюють сегментацію ринку, розділяючи покупців в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. Наприклад, деякі люди готові платити вищу ціну за товар з фірмовим знаком, ділові люди готові платити будь-яку ціну авіакомпанії, в той час як пенсіонери можуть полетіти літаком лише за значного зниження ціни квитка. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями здійснюється шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Аналіз ціно-утворення в цьому випадку досить складний, наслідки дискримінації неоднозначні. Вона може збільшити загальний ринковий надлишок, а може зменшити, або залишити незмінним. Єдиний очевидний висновок, що ця дискримінація збільшує прибуток монополії, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх.Лімітуюче ціноутворення - це такеціноутворення, при якому фірма (відкрита монополія) встановлює ціну меншу за ту, яка б давала можливість отримувати короткострокову максимізацію прибутку.

40. Економічні наслідки діяльності монополій: переваги та недоліки. Соціальна ціна монополії.

Незважаючи на те що ринок в умовах монополії є рівноважним, а монополіст може мати ефективне виробництво, монопольні ринки є неефективними. В умовах монополії ринкова ціна продукції вище граничних витрат її виробництва, що свідчить про неефективне розподілі ресурсів.

Монопольний випуск менше конкурентного і здійснюється при середніх довгострокових з-МС держки вище мінімальних, що вказує на більш низьку ефективність використання ресурсів. Здійснюючи занадто мало продукції і продаючи її за дуже високими цінами, монополія веде до скорочення суспільного добробуту.Припустимо, що функція попиту D лінійна, граничні витрати фірми рівні МС, В цьому випадку монопольний випуск складе проти конкурентного Q при відповідних цінах Рт і Рк.Перевищення монопольної ціни над конкурентної означає, що частина споживчого надлишку, що дорівнює площі прямокутника А,перерозподіляється на користь монополіста і привласнюється їм у формі монопольної прибули. Менший в порівнянні з конкурентним обсяг монопольного випуску свідчить про втрату частини споживчого надлишку, яка дорівнює площі трикутника В,і частини надлишку виробника, що дорівнює площі фігури С. Загальні втрати добробуту складуть величину, що дорівнює сумі втрат з боку споживача і виробника, тобто (-А - В) + (А - С), що дасть величину втрат, що дорівнює (В + С). Отже, суть проблеми полягає не в перерозподілі добробуту на користь монополіста, а в тому, що монополізм призводить до чистих втрат суспільного добробуту. Що представляють собою суспільні витрати неефективності, чисті втрати добробуту є соціальною ціною монополії. Причому, навіть якщо частина монопольного прибутку буде перерозподілено на користь споживачів за допомогою її оподаткування, повної ефективності досягнуто не буде, тому що обсяг пропозиції в умовах монополії менше конкурентного.При лінійної функції попиту і незмінних граничних витратах (МС = АС) на рівні конкурентної ціни Рк в умовах досконалої конкуренції споживчий надлишок складе величину, рівну Q (P - Рк) / 2.У випадку з монополією він скорочується до Qm (P - Р ") / 2, а монопольна прибуток складе Qm (Pm - Рк) 'Якщо монополісту вдається встановити окрему ціну для кожної одиниці продукції, то він перерозподілить весь надлишок на свою користь. Однак при монопольному ціноутворенні відбувається не тільки перерозподіл споживчого надлишку, але і його скорочення на величину, що дорівнює площі трикутника В, що представляє собою різницю між втратами потреби телей і вьтігр'шем монополіста.Втрати «мертвого вантажу» - не єдина форма зниження ефективності в умовах монополії. Відсутність тиску конкурентних сил дозволяє фірмі функціонувати не в оптимальному режимі, тому що виникає при цьому неефективність вона може компенсувати за рахунок наявної ринкової влади.Хоча втрати ефективності через монополії можуть бути істотними, більшість економістів схиляються до того, що насправді тягар монополії невелика. Пов'язано це з тим, що, з одного боку, чиста монополія зустрічається рідко і найчастіше ми можемо говорити лише про монопольний вплив, а з іншого боку, самі монополісти зіштовхуються з протидією низки раніше згадуваних нами факторів, які обмежують реалізацію їх ринкової влади.Монополія призводить не тільки до негативних наслідків - вона дає і деякі вигоди. По-перше, дозволяючи отримувати економічний прибуток, ринкова влада створює більш широкі можливості для інноваційної діяльності фірм і сприяє науково-технічному прогресу, особливо коли бар'єри проникнення в галузь невисокі. По-друге, ринкова влада веде до економії на інформаційних витратах, оскільки сама фірмова марка вже є інформацією для споживача. По-третє, в умовах монополії існує можливість більш повного вилучення економії від масштабів і, отже, виробництва при більш низьких, ніж в умовах досконалої конкуренції, витратах.

41. Ознаки та умови функціонування ринку монополістичної конкуренції. Умови вступу до галузі. Сутність, види та передумови розвитку нецінової конкуренції.

Монополістична конкуренція характеризує таку ринкову модель, за якої існує кілька десятків (до 100) фірм, що пропонують подібну, але не ідентичну продукцію.Осн хар-тки:1.Досить велика кількість учасників ринку => обмежений контроль над ринковою ціною. Неможливість таємної змови. Кожна фірма формує свою політику не враховуючи реакції конкурентів.2.Диференціація продукту: а) за якістю (кемпи: різна потужність та навороченість Харду і різний Софт); б) за формою послуг (ввічливість та послужливість працівників магазину, гарантійне обслуговування, наявність кредиту); в) розміщення чи доступність товару (міні-магазин [цілодобово, близько, вищі P]“Продукти” і універмаг); г) уявні відмінності (упаковка, реклама, різні торгові марки)3.Нецінова конкуренція4.Легкий вступ в галузь при наявності незначних фінансових бар’єрів, пов’язаних з необхідністю отримати продукт, що відрізняється від продукту конкурента, необхідністю реклами.МК зустрічається дуже часто .Крива попиту, з якої працює фірма в МК є еластичною (набагато еластичнішою ніж при монополії бо є конкуренти із товарами замінниками, не є повністю еластичною бо товари не ідентичні, а тільки подібні і < конкурентів ніж за чистої конкуренції). Еластичність кривої попиту фірми залежить від к-сті конкурентів і ступені диференційованості товарів. Чим > конкурентів і чим < диференційованість, тим > еластичність.

В короткостроковому періоді фірма вибирає стратегію максимізації прибутку або мінімізації збитків. В кожному з цих двох випадків оптимальний об’єм вир-ва Qопт буде досягатися при MR=MC. При АТС1 фірма вибирає стратегію максимізації прибутку (П=SBPмкEA). При АТС2 фірма вибирає стратегію мінімізації збитків (З=SCPмкED).

Монополістична конкуренція – тип ринку, на чкому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару. Неціноваї конкуренція здійснюється за допомогою реклами та диференцації продукту. Фірми створюють вступні бар’єри використовуючи саме рекламу та диференціацію продукції. Результатом рекламної діяльності підприємств є те, що покупці знають про існуючі марки товарів та віддають свою прихільність певним відомим торгівельним маркам. Товар кожного підприємства є недосконалим заміником товару, що реалізується іншими учасниками даного ринку, тобто товар є диференційованим. Взагалі, диференціація продукту – це надання продукту специфічних властивостей, що відрізняють його від аналогічних і перетворюють на недосконалий замінник. Дифер-ія може бути як за якісними ознаками, так і за розбіжностями в рекламі, іміджі підприємства, що дає змогу продавцеві мати певну міру монопольної влади у своєму ринковому сегменті.

42. Короткострокова та довгострокова рівновага фірми і галузі в умовах монополістичної конкуренції: графічна інтерпретація.

Крива попиту на продукцію фірми, що діє на ринку монополістичної конкуренції, високоеластична, але не абсолютно еластична. Вона еластичніша, ніж крива попиту монополіста, бо продавець на ринку монополістичної конкуренції має значну кількість суперників, які виробляють взаємозамінювані товари (монополіст зовсім не має конкурентів). Проте вона не може бути абсолютно еластичною (як, наприклад, крива попиту на продукцію фірми на ринку досконалої конкуренції) з двох причин. По- перше, фірма в умовах монополістичної конкуренції має менше конкурентів, і, по-друге, продукти цих конкурентів є близькими, але не абсолютними субститутами.

Отже, еластичність кривої попиту фірми залежатиме від кількості конкурентів на ринку монополістичної конкуренції та ступеня диференціації продукту в галузі. Чим численніша група конкурентів та слабкіша диференціація продукту, тим еластич- нішою буде крива попиту кожного з них. У цьому разі ринок на-ближатиметься до досконалої конкуренції. Якщо кількість конкурентів на ринку буде обмежена, а продукт — глибокодиферен- ційований, то еластичність кривої попиту буде нижчою. За таких умов становище фірми на ринку монополістичної конкуренції наближатиметься до чистої монополії.На рис. 11.1 крива попиту на продукт конкурентної фірми Dc розміщена паралельно осі кількості. Крива попиту на продукцію монополіста Dm може мати будь-який нахил до осі кількості. Крива попиту на продукцію фірми на ринку монополістичної конкуренції Dcm має незначний нахил до осі кількості.

Рис. 11.1. Криві попиту на продукцію фірм, що діють в умовах досконалої та монополістичної конкуренції Щобільший нахил кривої попиту на продукт монопольно конкуруючої фірми, то глибша диференціація продукту, і то більший вплив може мати ця фірма на ціну продукту.При монополістичній конкуренції, як і у випадку з монополією, крива попиту на товар фірми має спадний характер (хоча і при незначному куті нахилу), а крива граничного доходу завжди лежатиме нижче від неї. Тому фірма на ринку монополістичної конкуренції у короткостроковому періоді буде максимізувати свої прибутки, виробляючи такий обсяг продукції, при якому граничні витрати дорівнюють граничному доходу (MC = MR).На рис. 11.2 такий обсяг відповідає координатам точки B на осі кількості і дорівнює O cm. Ціну фірма вибирає за аналогією з монополістом і її розмір становить Pcm. Стан рівноваги фірми у короткостроковому періоді характеризує точка А (за таких умов фірмі невигідно змінювати ні обсяг виробництва, ні ціну). Якщо середні витрати фірми за умов короткострокової рівноваги будуть нижчими за ціну (AC < Pcm), то фірма отримає економічний прибуток, розмір якого зображений площею тонованого прямокутника AEKPcm.

43. Порівняльний аналіз з ринком досконалої конкуренції та монопольним ринком.

Досконала або чиста конкуренція - це ринкова ситуація, яка характеризується такими ознаками: велика кількість незначних ринкових агентів (як продавців, так і покупців); випуск однорідного продукту; повне знання ринкових цін і обсягів випуску продукції; висока мобільність ресурсів.Чиста монополія - це ринкова ситуація, за якої на ринку існує тільки один продавець і немає близького замінника продукту, який він виробляє.Існує багато причин існування монополії, але чотири з них дуже важливі: володіння основними видами сировини; низькі середні витрати; патентні права; особливі привілеї.Ці дві ринкові структури можна віднести до ідеальних, бо вони не описують які-небудь реально існуючі ринки, а представляють ідеальні типи ринкових структур. Звичайно, термін «ідеальні ринкові структури» означає не те, що ці структури є гарними, а те, що вони існують як абстрактні ідеї.До ідеальних ринкових структур ринки, що існують реально (монополістична конкуренція та олігополія), можуть тільки наближатися. Наприклад, найближчими до досконалої конкуренції є деякі ринки сільськогосподарської продукції (пшениця, кукурудза), а також деякі фінансові ринки. Так само важко знайти ринки чистої монополії. Навіть у фірм, які займають монопольно-домінуюче становище на ринку, майже завжди є один-два дрібних конкуренти. Крім того, дуже рідко яка-небудь продукція унікальна настільки, що взагалі не має замінника. Отже, ідеальних ринкових структур у світі практично не існує.Але все ж таки треба знати та вміти аналізувати модель досконалої конкуренції та чистої монополії, бо аналіз ідеальних ринкових структур розкриває, яким чином розміщувалися б ресурси і встановлювалась ціна, якби не було ніяких ринкових недосконалостей - диференціації продуктів, не мобільності ресурсів, поганого знання ринку; аналіз ідеальних структур показує шлях до найефективнішого розміщення ресурсів за певних умов чи обмежень; аналіз ідеальних структур допомагає нам вивчити таку економічну систему, в якій рух товарів, послуг і ресурсів є безперешкодним; аналіз ідеальних ринкових структур дозволяє побудувати точні моделі, які демонструють всі альтернативи відносно обсягу випуску продукції та рівня цін, а отже, сприяють максимізації прибутків фірми.

44. Олігополія, її сутність та основні ознаки. Модель ціноутворення ламаної кривої попиту.

Олігополія - це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями.Олігополію відрізняють наступні характерні риси.

Нечисленність фірм. На ринку товару панує незначне число фірм. Неможливо точно визначити, скільки саме повинно бути фірм в галузі, тому що олігополія охоплює великий простір між чистою монополією і монополі-стичною конкуренцією. Наприклад, олігополія в американській алюмінієвій промисловості включає лише три пануючих фірми, а картель ОПЕК - 13 країн.Однорідна або диференційована продукція. В олігополії немає чітко визначеного виду продукції. В таких галузях можуть вироблятись або однорідні, стандартизовані продукти, такі як сталь, мідь, цемент, або досить диференційовані, такі як автомобілі, миючі засоби, побутові електроприлади тощо.Всезагальна взаємозалежність фірм. Нечисленність фірм на ринку породжує елемент загальної взаємозалежності. Оскільки кожен олігополіст має небагато суперників, дії одного, як правило, помітно впливають на стан інших. Приймаючи рішення, кожна фірма повинна враховувати можливу реакцію з боку конкурентів, зважати на те, що інші фірми будуть намагатися передбачити її дії і завчасно враховувати її реакцію на їхні дії.Значні перешкоди входження в галузь. Бар'єри входження в оліго-полістичну галузь досить високі і аналогічні розглянутим для монополії. їх можна розглядати і як одну з причин поширення олігополії. Вони викликані ефектом масштабу, власністю на патенти, сировинні ресурси, видатками на рекламу.

Модель ламаної кривої попиту У фірм-олігополістів часто виникає прагнення до стабільності, особливо щодо цін. Тому негнучкість цін може виявитися характерною для олігополістичних галузей. Навіть якщо витрати чи попит змінюються, фірми неохоче змінюють свою ціну.Негнучкість цін є основою відомої олігополістичної моделі «ламаної кривої попиту». Згідно з цією моделлю, для кожної фірми існує крива попиту, зламана в точці переважаючої на даний час ціни P (рис 10.5).*Якщо ціна вища за P , то крива попиту високоеластична. Це відбувається тому, що, на думку фірми, при встановленні нею цін понад P інші фірми не наслідуватимуть її прикладу, а тому вона програватиме в обсязі збуту та своїй частці ринку. З другого боку, якщо, на думку фірми, вона призначить ціну, нижчу за P , то інші фірми вчинять так само, оскільки вони не хочуть втратити свої частки ринку. Тому обсяг продажу розширюється лише до тієї межі, до якої знижена ринкова ціна спричинить зростання загального ринкового попиту.

Рис. 10.5. Ламана крива попиту фірми—олігополіста Оскільки крива попиту фірми зламана в точці А, крива граничного доходу переривається з точки C до точки Е. Нижня частина кривої MR відповідає менш еластичній частині кривої попиту, які розміщені, відповідно, нижче точки А і точки Е.Застосування правила оптимального обсягу виробництва MR = = MC при максимізації прибутку фірми вказує на жорсткість цін в умовах олігополії порівняно з конкурентним ринком: зміна граничних витрат з MC1 до MC2 не приводить ні до зміни обсягу Q , ні до зміни ціни P (через існування вертикального розриву кривої граничного доходу). Жорсткість цін пояснюється бажанням фірм уникнути взаємодеструктивної конкуренції.

Точний прогноз поведінки фірми в умовах монополістичного ринку не можливий, бо існує декілька варіантів олігополії. У галузі може бути як 2-3 найбільші фірми („жорстка” олігополія), так і 10-20 („м’яка” олігополія). Тому виділяють такі варіанти ціноутворення олігополіста:1) ламана крива попиту;2) ціноутворення, зумовлене таємним зговором;3) лідерство в цінах;

4) ціноутворення за принципом "витрати плюс".1. Ламана крива попиту. Припустимо, що галузь має три рівноцінні фірми (А, В, С), що не погоджують свої ціни. При цьому можливі такі два варіанти поведінки цих фірм:а) якщо фірма А знижує ціну з P1 до Р2, щоб реалізувати більше своєї продукції, то фірми-конкуренти будуть її наслідувати, щоб не втратити своєї частини ринку, і приріст продажу буде досить незначним (в основному за рахунок інших галузей);б) коли А підвищить ціни, то В і С проігнорують таку поведінку, щоб звільнитися від А і захопити його частку ринку. Тому крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 11.1).Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташована вище від ринкової ціни Р1, та слабо еластичною (коли продукт диференційований) або взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.Ціни на олігополістичному ринку є негнучкими (жорсткими), адже ініціатор зміни ціни не має виграшу ні при її підвищенні, ні при зменшенні. Крім того, ламана крива граничної виручки означає, що в певний момент зміни граничних витрат не впливають на ціну та обсяги виробництва.Однак, ґрунтуючись лише на ламаній криві попиту неможливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється на рівні Р1. Вивчення моделі поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватись аналізом можливостей до зговору кількох продавців.

45. Стратегічна поведінка фірм на олігополістичному ринку. Загальна взаємозалежність і складність аналізу поведінки на ринку. Рівновага Неша.

В умовах олігополії конкурентна взаємодія фірм зачіпає всі сфери конкуренції - ціну, обсяг продажів, частку ринку, диференціацію продукції, стратегію стимулювання збуту, інноваційну діяльність, послуги. Залежно від ситуації фірми можуть обрати різні конкурентні стратегії. Тому для олігополістичних ринків єдиної точки рівноваги, до якої прагнуть фірми, немає.Оскільки загальної моделі олігополії не існує, фірми однієї галузі можуть взаємодіяти і як монополісти, і як конкурентні фірми. Все залежить від характеру взаємодії фірм. Коли фірми галузі координують свої дії шляхом імітації ціноутворення і стратегії конкуренції один з одним (кооперативна стратегія), ціна і пропозиція будуть тяжіти до монопольним, а крайньою формою такої стратегії буде картель. Якщо ж фірми слідують некооперативних стратегії, тобто проводять незалежну, спрямовану на зміцнення положення фірми стратегію, ціни та пропозицію будуть наближатися до конкурентних. Крайній формою такої поведінки є «цінові війни».Взаємозалежність. Унаслідок неспроможності фірми точно передбачити відповідні дії конкурентів олігополіст не може достеменно оцінити попит і граничний виторг. А без цього фірма не може визначити ціну та обсяг виробництва, що максимізують прибуток. Однак це не означає, що олігопольний ринок узагалі не піддається дослідженню. Його мікроекономічний аналіз дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

1.за олігополії ціни змінюються рідше, ніж за досконалої конкуренції, монополістичної конкуренції та чистої монополії;

2.за олігополії фірми змінюють ціни, як правило, одночасно.

Цінова поведінка олігополії передбачає наявність стимулів до узгоджених дій або таємної змови при встановленні та зміні цін. Виявлення цих закономірностей є результатом аналізу цінової політики олігополіста. Існує чотири основні моделі поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємною змовою; лідерство в цінах; ціноутворення за принципом „витрати-плюс”.

Взаємозалежність фірм на олігополістичному рику обумовлює необхідність узгоджувати свої рішення з можливими діями конкурентів. Тому традиційні для інших типів ринкових структур моделі встановлення рівноваги неприйнятні для олігополії. На ринку олігополії рівновага встановлюється коли рішення окремої фірми є оптимальними для неї з урахуванням можливих дій конкурентів. 

Стратегічна поведінка фірм може полягати у виборі конкурентної стратегії, або укладенні угоди. При конкурентній стратегії фірми розпочинають конкурентну боротьбу, намагаючись потіснити конкурентів на ринку. Така поведінка часто несе загрозу для самої фірми, адже у результаті конкурентної боротьби, можна і втратити свої позиції на ринку. Крім того конкурентна боротьба вимагає додаткових витрат, що зменшує

прибутки фірми. Враховуючи те, що фірми на ринку олігополістичної конкуренції мають монопольну владу над ціною, конкурентна боротьба може привести до втрати переваг, а отже і можливості отримувати економічний прибуток. Тому часто фірми укладають між собою угоду з метою поділу ринку і встановлення монопольно високої ціни, яка давала б можливість отримувати монопольний прибуток. 

Складність аналізу ринку олігополії обумовила те, що в теорії зазвичай цей ринок аналізується на прикладі дуополії. Умовно допускається, що на ринку працює дві фірми (у випадку кількох фірм розглядається одна, а решта усіх як одна фірма). Допускається, що кожна фірма визначає ціну чи обсяг виробництва, враховуючи ймовірну реакцію конкурентів і припускаючи, що вони діють аналогічно. Цей підхід даю підстави для знаходження точки рівноваги на олігополістичному ринку і відображає принцип рівноваги за Нешем.: кожна фірма повністю реалізує свій потенціал залежно від того, що чинять її конкуренти.

Результат, за якого стратегія кожного гравця оптимальна за умови вибору іншими гравцями оптимальної стратегії, називається рівновагою Неша (на честь американського математика).

Рівновага Неша — ринкова ситуація, за якої рівновага на ринку досягається за умови існування пари стратегічних рішень, які характеризуються тим, що рішення кожного гравця є оптимальним за даного рішення іншого.

В умовах рівноваги Неша стратегія кожного виробника оптимальна в умовах стратегій, обраних конкурентами. Тому у кожного із них немає стимулу міняти свою стратегію.

46. Цінова війна та її наслідки в умовах олігополії. Теорія ігор та конкуруючі стратегії фірм, що діють на олігопольному ринку.

Цінова війна – це почергове зниження цін конкурентами спрямоване на захоплення більшої частки ринку або на витиснення конкурента з ринку. Розглянемо ситуацію, коли на ринк існує 2 компанії і рівноважна ціна уже встановлена (наприклад за картелю). Якщо фірма А знизить ціну на товар, а еластичність попиту є досить високою, то всі покупці перекинуться на товар фірми А => А збільшить об’єми продажу => збільшить TR => збільшить П, а у В її П або повністю втратить значну частину покупців (у крайньому випадку всіх) і його прибутки = 0, тому скоріше всього В знизить свої ціни, але не до рівня цін А, а ще нижче в надії, що завдяки цьому він зможе захопити весь ринок => тепер А втратить клієнтів і свої прибутки, а В навпаки захопить ринок. Таке поступове пониження цін триватиме доти поки одна із фірм не встановить ціни на тому ж рівні, що і ціни іншої компанії.Основні характеристики цінової війни:1.Незначне зменшення ціни одним конкурентом призводить до повної втрати прибутку іншим (в крайньому випадку якщо попит дуже еластичний і товари є повними замінниками)2.У кожний даний момент є значний стимул для кожного конкурента до зниження P3.На тривалому проміжку часу цінова війна веде до зниження сукупного П компанії до 04.Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.Тривала цінова війна вигідна для покупця.

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків. Розглянемо найбільш поширені моделі олігополії на прикладі дуополістичної структури ринку. Дуополія — це ринкова структура, за якої пропозиція представлена лише двома постачальниками.Історично першою була змодельована четверта ситуація, відома в теорії мікроекономіки як модель дуополії Курно. Пізніше з’явилася модель дуополії Бертрана. Сутність цих моделей зводиться до того, що кожний з продавців визначає свій обсяг виробництва (модель Курно) або ціну товару (модель Бертрана) залежно від аналогічних параметрів, які встановлює інший співучасник ринку. Очевидно, що така пасивність дуополістів не може існувати довгостроково і рано чи пізно визначиться лідер та аутсайдер певного ринку.Модель третьої з розглянутих вище ситуацій відома в мікроекономічній теорії як олігополістичне рішення Боулі. Розвиток цієї ситуації призводить до порушення ринкової рівноваги та до перевиробництва, в результаті чого або розпочинається цінова війна, де буде один переможець, або учасники дійдуть певної згоди. І в тому, і в іншому випадку створюються реальні передумови для монополізації даного ринку.

У цілому, розгляд усіх чотирьох ситуацій дає підстави стверджувати, що в результаті процесів навчання учасників і накопичення ринкового досвіду ними усвідомлюється неминучість розшарування дуополістів, а загалом — олігополістів, за рівнем ринкової влади для збереження олігополістичної структури. Процеси розшарування кінець-кінцем призводять до встановлення жорсткого співвідношення між ціною лідера (лідерів) і ціною аутсайдерів та односпрямованості цінових змін у майбутньому. Певним етапам еволюційного процесу ринкової поведінки олігополістів відповідають моделі Феллнера (модель об’єднання олігополістів), Свізі (модель ламаної кривої попиту), Хойсса (політика жорсткого співвідношення цін).В аналізі олігополістичних ситуацій застосовуються положення та методи теорії ігор. Теорія ігор — це наука, яка за допомогою математичних методів досліджує поведінку індивидів у відповідних ситуаціях, пов’язаних з прийняттям рішень. Різні види ігор можна класифікувати за певними ознаками:

за числом гравців (ігри з двома, трьома і більше учасниками); за кількістю стратегій (скінченні й нескінченні ігри); за властивостями платіжної функції (ігри з нульовою та ненульовою сумою); за характером попередньої домовленості (кооперативні та некооперативні ігри).

Певна ситуація на олігополістичному ринку може моделюватися та досліджуватися відповідною грою.

47. Модель олігополістичного ціноутворення „лідерство у цінах”.

Олігополія – така ринкова модель, яка характеризується наявністю на ринку кількох фірм, які при формуванні своєї політики повинні враховувати реакції своїх конкурентів. Олігополія виникає внаслідок злиття, а також у зв’язку з наявністю різних бар’єрів. Характері риси: 1. відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку (від 3-4 фірм, що контролюють 90% ринку до 8-10, що контролюють 60%: жорстка; м’яка, розпливчата) 2. однорідний (Cu-Ni, Al, сталь) або диференційований (побутова техніка, автомобілі) товар. 3. Високі бар’єри входження в галузь: економіy на масштабах; витрати пов’язані з рекламою (шоу-бізнес, тютюнова і алкогольна пром-ть); патенти та ліцензії. 4. Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для олігополії риса.На даний момент не існує єдиної теорії олігополії. Це пов’язано з багатогранністю олігополії і невизначеністю поведінки фірм. Дуже часто поведінку фірм на олігополістичному ринку описують за допомогою наступних теорій:1. Ламана крива D. Застосовується до олігополії, що не базується на таємній змові. В даному випадку існує два можливих сценарії розвитку подій (що саме такі зміни будуть відбуватися на ринку олігополістів доведено на практиці). Для зручності припустимо, що існує 3 компанії А,В,С. Перший: А знижує ціну => В,С також знижують ціни для того, щоб не допустити захоплення їхньої частки ринку фірмою А. => ринкові долі фірм суттєво не зміняться (співвідношення між ними залишиться таким самим, загальний обсяг може незначно зрости завдяки захоплення чатини ринку інших галузей). Другий: А піднімає ціну. В і С залишають свої незмінними з метою захоплення частки ринку, яку втратила А через підняття цін. Вищеописані варіанти дії конкурентів пояснюють те, що за даної ситуації крива попиту окремої фірми буде мати ламаний характер (мал.). Причому найвигіднішим для фірми буде не змінювати ціну, залишаючи її на рівні Pопт бо будь-яка зміна приведе до збитків і крім того крива MR є теж ламаною і в цій точці вона дозволяє змінювати затрати в межах від MC1 до MC2 і це не викличе змін в P чи Q і не порушить MR=MC. Ця модель не пояснює як саме встановилась рівноважна ціна, не пояснює самі ціни, а тільки негнучкість цін.2. Коли фірми стикаються з однаковими або дуже подібними умовами D і затрат, вони можуть вступати в таємну змову і максимізувати загальні прибутки. Остаточні ціна і об’єм виробництва в такому випадку, по суті, будуть такими ж як за чистої монополії. Фірми просто домовляються про Q і P, що найкраще задовольняють їх потреби (Це ті величини, що встановляться при MC=MR). Поширені при виробництві однорідних товарів.3. Лідерство в цінах. Підходить о галузі, в якій є одна компанія, що виділяється серед інших (є або найбільшою, або найефективнішою). Ця модель полягає в тому, що лідер змінює ціни, а його конкуренти слідують за ним. Дуже часто використовується в таких галузях як вир-во автомобілів, тютюну, міді, цементну, бензину, свинцю, сірки, вугілля-антрациту, сталі... Така мовчазна згода дозволяє фірмам галузі отримати додаткові П і захистити галузь від входження нових фірм і при цьому не вимагає проводити таємні зустрічі і підписувати договори. Лідер в цінах притримується такої тактики. По-перше він змінює ціни не дуже часто, а тільки при значних змінах у витратах чи D і тільки тоді, коли такі зміни зачепили всю галузь. Це пов’язано з ризиком, що конкуренти можуть не підтримати зміну цін. По-друге про зміну повідомляється завчасно. По-третє він не встановлює максимально можливі ціни для того, щоб не дати змоги новим фірмам подолати ефект масштабу завдяки високим цінам.4. Ціноутворення за принципом “Витрати +”. Полягає в тому, що фірма форму свою ціну на основі ATC, добавляючи до цієї величини запланований на період середній прибуток (переважно в процентному вираженні). Оскільки витрати змінюються залежно від об’єму виробництва, то при розрахунках беруть

типовий або плановий Q (наприклад розраховують ATC при завантаженні потужностей на 75-80%). Цей метод корисний для фірм з дуже великим асортиментом. Він не виключає наявність таємної змови чи лідерства в цінах. Якщо фірми в галузі мають приблизно ті ж самі витрати, то дотримання загальної формули дасть приблизно ті ж самі ціни.

48. Конкуренція чи таємна змова: „дилема ув’язнених”. Картель та легальні угоди.

На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили. Перша сила - зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі. Вона породжує тягу до змови і спільних дій. Друга сила, яка впливає на поведінку олігополіста, - егоїстична зацікавленість кожної фірми в максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію. Ця сила штовхає фірми до порушення угод, спроб захоплення частки ринку, що належить іншим фірмам, до обдурювання суперників. Такі дії можуть призвести до загального зниження ціни, втрати частини прибутків для всіх фірм, хоча споживачі і суспільство в цілому від цього виграють.Розглянуту ситуацію часто називають „дилемою ув'язнених". Дилема ув'язнених - це класичний приклад з теорії ігор. Суть його в тому, що двох злодіїв тримають в різних камерах, спілкування між ними неможливе. Вони можуть зізнатись чи не зізнатись у спільному скоєні крадіжки. Якщо вину визнають обидва заарештованих, кожен одержить 5 років ув'язнення. Якщо не зізнається жоден, то вину буде важко довести, і вони можуть розраховувати на 2 роки ув'язнення. Якщо ж один визнає себе винним, а другий - ні, то перший буде засуджений на рік, а другий на 10 років. Кожен ризикує бути зрадженим. В цьому випадку з двох можливих стратегій - зізнаватись чи не зізнаватись - обирається стратегія максиміну: варіант з мінімальним виграшем. Тому очевидно, що обидва зізнаються.Перед олігополістами часто стоїть подібна дилема: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки. Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюються конкурувати пасивно, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значну частку ри-нку. Вони перебувають у становищі ув'язнених, коли жодна фірма не може довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни.Різні стратегії застосовуються також у випадку укладання угоди. Тут важлива здатність кожної сторони зробити такий стратегічний хід, який би дозволив змінити її відносну позицію в даній угоді, зміг принести вигоду одній стороні за рахунок іншої. Якщо змова вдається, то галузь' нагадує монополію. Але егоїстичні інтереси олігополістів ставлять під загрозу розірвання будь-які угоди та змови, тому вони нестійкі.

49. Попит, загальна характеристика та особливості ринку виробничих ресурсів. Похідний попит. Взаємозв'язок ринків продукту та факторів виробництва.

Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства. Виторгом від гранічного продукта називають додаткову кількість виробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора. Він обчислюється як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту. Граничними факторними витратами називається зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва. Вони обчислюються як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничних витрат виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора.Головну особливість попиту фірми на ресурс становить його похідний характер від попиту на продукцію. Він також залежить від обраної фірмою технології та співвідношення продуктивності і ціни ресурсу.Чиста вигода покупця (NB) максимізується, коли гранична цінність покупки стає рівною граничним видаткам: MV=ME.Правило оптимального використання ресурсів: використання ресурсу є для фірми прибутковим, коли гранична доходність ресурсу дорівнює граничним видаткам на нього: MRPf=MEf.Крива попиту фірми на ресурс є кривою граничної доходності ресурсу, кожна точка якої показує кількість ресурсу, яку купувала б фірма за кожної можливої ціни даного ресурсу. На зміну попиту фірми на ресурс впливають: зміни попиту на готову продукцію, зміни продуктивності ресурсу, зміни цін інших ресурсів. Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту на товар або послугу існує обернена залежність. Цей закон справедливий також і для ринку факторів виробництва: чим вищою є ціна ресурсу, тим меншим за інших рівних умов буде обсяг попиту на нього.Проте формування попиту на ресурси виробництва зазнає впливу багатьох специфічних факторів, пов'язаних з похідним характером попиту.

Можна виділити три такі особливості.По-перше, похідний характер попиту на фактори виробництва означає, що він фактично породжується попитом на товари і послуги. Якщо продукція фірми користується стійким попитом, то і попит фірми на відповідні ресурси буде стійким. І навпаки, зі зміною попиту на товар зазнає певних змін і попит фірми на фактори виробництва. Фірма не купить навіть дешевих і ефективних ресурсів, якщо виготовлений за їх участю товар не користується попитом, бо вона купує ресурси лише для виробництва продукції, яка задовольняє попит споживачів і максимізуе прибуток.По-друге, кількість різних видів ресурсів, які купує фірма, залежить від технології, яку фірма вибирає для виробництва продукції. Кожен технологічно ефективний спосіб виробництва вимагає певної комбінації ресурсів, яка дозволяє досягти максимального обсягу випуску продукції.По-третє, обсяг попиту на кожен з факторів виробництва залежить від співвідношення його продуктивності і ціни. Як ми знаємо, існує взаємозамінність основних факторів виробництва. Прагнучи мінімізувати витрати виробництва заданого обсягу продукції, фірма може змінювати комбінацію ресурсів, замінюючи дорогий ресурс відносно дешевшим або більш продуктивним.

50. Праця як фактор виробництва, її мобільність. Попит на працю за умови досконало конкурентного ринку ресурсів.

Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу неекономічних факторів, але в мікроекономічному моделюванні виходять з їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці, залишається заробітна плата, рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці.Термін «заробітна плата» вживається тут у розумінні «ставка заробітної плати», тобто оплата праці за конкретний проміжок часу, а «заробіток» чи «дохід» — як величина, що залежить від ставки заробітної плати і кількості відпрацьованого часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів і послуг; рівень податків є незмінним.Досконало конкурентному ринку праці притаманні такі властивості:у кожній галузі існує значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника;існує велика кількість працівників певної професії та однакової кваліфікації; кожен з них незалежно один від одного пропонує свої послуги на ринку праці;ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможний вплинути на рівень заробітної плати, що встановився в галузі.За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною. Сам рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці: MRC = W, де W — заробітна плата, грош. од.Тому граничні витрати підприємства на працю дорівнюють заробітній платі.Підприємство наймає працівників доти, поки збільшення виторгу перевищує збільшення витрат (14.4; 14.5), або ж: МRР = MRC = W.Повертаючись до графічного зображення на рис. 14.1, можна визначити, чому дорівнюють сукупні витрати підприємства на зарплату: площі прямокутника OPLEL.

Рис. 14.1. Рішення підприємства про наймання праці в умовах досконалої конкуренціїПраця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не найманий працівник, а його час F, обсяг якого знаходиться в природних межах: 24 години за добу. Враховуючи той факт, що частина цього часу має бути витрачена людиною для відпочинку, тобто відновлення здатності його до праці, робочий час F дорівнює: 24 – Н0, де Н0 — вільний час, або дозвілля. За рівня почасової зарплати W денний заробіток працівника (дохід) І0 становитимеI0 = W(24 – H0).

Рис. 15.1. Вибір між працею і дозвіллямВибір між працею і дозвіллям окремого працівника досліджується за допомогою інструментарію теорії поведінки споживача (або ж працівника), що проілюстровано на рис. 15.1.Тут зображено типову ситуацію, у якій рівновага працівника досягається у точці Е. Нахил бюджетного обмеження дорівнює (–W). Працівник максимізує корисність, коли гранична норма заміщення вільного часу доходом дорівнює зарплаті: MRSHI = W.За зміни заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення. З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу. Ефект заміщення має той самий напрям зміни, що й робочий час і заробітна плата. Якби ефект заміщення був єдиним результатом зміни в зарплаті, то крива пропозиції праці мала б висхідний характер. Разом з тим зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноцінного блага. Підвищення зарплати викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіллю. Ефект доходу, таким чином, спрямований протилежно до ефекту заміщення. Він може точно компенсувати ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових послуг буде абсолютно нееластичною. Подальше збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і збільшення робочого часу має свої обмеження. Ефект доходу, діючи у напряму, протилежному ефекту заміщення, починає перевищувати останній. Така реакція на підвищення зарплати обумовлює від’ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці. Три етапи підвищення зарплати зображено на рис. 15.2.

51. Ринок праці з недосконалою конкуренцією. Контроль профспілок над пропозицією робочої сили, рівнем заробітної плати та продуктивністю праці.

На ринку праці часто виникає ситуація, коли монопольне становище займає покупець трудових послуг (монопсонія). Оскільки трудові послуги немобільні (працівники не можуть швидко змінити місце проживання або кваліфікацію), то фірма диктує заробітну плату, визначаючи кількість взятих на роботу.На ринку монопсонії пропозиція для фірми збігатиметься з галузевою. Тобто її крива матиме зростаючий характер. Щоб збільшити число залучених до праці, фірма змушена буде виплачувати більшу зарплату, причому не тільки додатковим працівникам, але й взятим раніше. Тому для монополії граничні витрати на ресурс завжди вищі зарплати. Отже, точка максимізації прибутку фірми (МКР = МКС) відповідатиме меншій ставці зарплати (\¥м) та меншій кількості взятих на роботу (Ьм), ніж при конкурентному ринку (рис. 14.5).Монополізація ринку праці можлива не лише з боку покупця, а й з боку продавця (профспілок). Профспілки можуть впливати на рівень зарплати через збільшення попиту напрацю:1. Сприяння зростанню попиту на кінцеві продукти.2. Збільшення продуктивності праці.3. Підвищення кваліфікації.Профспілки намагаються впливати і на пропозицію праці. Застосовуються дві тактики1:а) замкнутий (цеховий) тред-юніонізм, використовуєтьсятоді, коли формальні чи неформальні професійні об'єднання можуть безпосередньо впливати на кількість трудових послуг певної кваліфікаційної групи. Входження до цієї групи контролюється її членами (наприклад, спеціалізовані вчені ради із захисту дисертацій можуть регулювати кількість кандидатів і докторів наук), івідповідно регулюється рівень зарплати (рис. 14.6, а);

б) відкритий тред-юніонізм застосовується тоді, коли не можна жорстко регулювати приплив нових працівників.Тоді через укладання галузевих тарифних угод чи в законодавчому порядку установлюється певний мінімальний рівень зарплати, який виділяє ту ділянку кривої пропозиції, що лежить нижче цього рівня (рис. 14.6, б). Крива пропозиції набуває ламаного характеру.Двостороння монополія — це коли продавець і покупець праці займають монопольне становище (профспілки вимагають рівня зарплати, не нижче мінімального рівня, а фірма наполягає на нижчій зарплаті). Фактично ціна на такому ринку залежатиме від співвідношення сил.

52. Капітал як фактор виробництва. Споживання та інвестиції. Реальна та номінальна процентні ставки. Показники теперішньої та майбутньої вартості у прийнятті інвестиційних рішень.

Капітал — це фактор виробництва, застосування якого дозволяє підвищити ефективність людської праці.

Для придбання засобів виробництва потрібні нові кошти, джерелом яких є неспожиті доходи. Якщо людина частину свого доходу не споживає, а відкладає на зберігання, то ці заощадження стають кредитними капіталами, що надаються в тимчасове користування для придбання споживчих благ (споживчий кредит) або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Таким чином, заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів виробництва, де й складається їх ціна — плата за право користування цими капіталами, що називається позичковим відсотком. Норма відсотка (г) — це процентне відношення позичкового відсотка (ПВ) до позичкового капіталу (ПК):Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку (рис. 15.1). Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців, а чим вище норма відсотка, тим рідше господарські агенти будуть використовувати позичковий капітал як засіб інвестування.

Людина вкладає гроші у свою освіту та освіту своїх дітей, заощаджує кошти на придбання благ довгострокового використання або для розширення виробництва благ, дбає про довкілля і т.д.Вибір у часі — це жертвування частиною сьогоднішнього споживання для виграшув майбутньому. Для більшості людей за інших однакових умов негайне споживання блага при вабливіше, ніж очікування цього самого блага у близькому чи далекому майбутньому. Зменшення споживання нині вимагає більшої компенсації у майбутньому періоді.Тобто гранична норма заміщення теперішнього споживання на майбутнє (за модулем) завжди буде більше одиниці.

Аналіз інвестиційних рішень. Поняття дисконтованої величини. сума, надана під процент, і через і років становитиме: де РУ - майбутня вартість; У — теперішня вартість.Наприклад, вкладені в банк під 10% 1000 грн. через рік становитимуть 1100 грн.:(1000 + 1000 х 0,1 = 1000 (1 +0,1) = 1100 грн.). Ця ж сума, вкладена на 2 роки під той же відсоток, становитиме 1210 грн.:1100 + 1100 х 0,1 = 1100 (1 + 0,1) = 1000 (1 + 0,1) (1 + 0,1) = 1000(1 + 0,1)2= 1210.Отже, гривня, вкладена сьогодні в банк, через ї років становитиме більшу суму: (1+і)1, або навпаки, гривня, що може бути отримана через років, сьогодні коштуватиме менше, а саме: 1/(1+і)'.Звідси два різних підходи до оцінки грошей у динаміці:1) бухгалтерський: 1 грн. сьогодні дорівнює 1 грн. через І років;2) економічний: 1 грн. сьогодні не дорівнює (вона більша) 1 грн. через і років.Вартість, яку матимемо в майбутньому, розраховану (дисконтовану) на даний момент, називають теперішньою вартістю (РУ) або дисконтованою на даний момент вартістю. Вартість, яку ми маємо сьогодні, розраховану на певний момент в майбутньому, називають майбутньою вартістю на момент І.Приймаючи рішення про інвестування деякого проекту, інвестор порівнює витрати й очікуваний прибуток. При цьому потрібно враховувати, що гроші можна було покласти в банк і отримати певний альтернативний дохід. Тому, оцінюючи сьогоднішню вартість очікуваних у майбутньому доходів, потрібно їх зменшити на

величину доходу, що міг бути отриманий від депозиту в банку, тобто майбутній дохід потрібно продисконтувати на теперішній момент. Наприклад, фірма вирішує купити ще один комп'ютер вартістю 5000 грн. Очікуваний дохід від його використання — 9000 грн. Через 3 роки фірма зможе продати його за 1000 грн. Банківський відсоток: а) 20%; б) 30%.Чи вигідна фірмі така покупка?1) 9000 + 1000 = 10000 грн. (майбутній дохід РУ);2) РУ - РУ / (1+і)' = 10000 / 1,23= 10000 / 1,728 = 5787 > 5000;3) РУ = РУ / (1+і)' = 10000 /1,33= 10000 / 2,197 = 4552 < 5000. Отже, при банківському відсотку 20% вигідно купуватикомп'ютер, а при відсотку 30%) — невигідно, бо для того, щоб отримати аналогічний прибуток (10000 грн.), достатньо вкласти в банк 4552 грн., а не 5000 грн.Цю ж задачу можна розв'язати іншим методом: перевести теперішню вартість (5000 грн.) у майбутню і порівняти.РУ = РУ (1+і> = 5000 (1 + 0,2)з= 5000 х 1,728 = 8640 < 10000; РУ = РУ (1+і>= 5000 (1 + 0,3)з= 5000 х 2,197 = 10985 > 10000.Висновок отримаємо аналогічний: вклавши 5000 грн. у банк під 20%о річних на три роки, отримаємо 8640 грн., що значно менше ніж 10000 грн., тобто в банк у даному разі невигідно вкладати гроші, краще купити за них комп'ютер. А при 30%> 5000 грн. перетворяться в банку у 10985 грн., що вигідніше ніж інвестувати в комп'ютер і отримати 10000 грн. доходу.Аналогічно можна аналізувати будь-які інші інвестиції (будівництво і продаж будинку, купівлю цінних паперів і т. д.).

53. Ринок природних ресурсів (землі). Особливості землі як фактору виробництва. Рента. Ціна землі як капіталізована рента.

Обсяг землі, що пропонується на ринку, обмежений і не змінюється із зміною її ціни, тому пропозиція землі є зовсім неелас-тичною (рис. 15.3). Так само будується крива пропозиції інших обмежених природних ресурсів (родовища корисних копалин, привабливі для туризму території, природні водойми, ріки тощо).Рента — це ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких жорстко обмежена. Оскільки пропозиція землі абсолютно нееластична, то єдиним дійовим фактором визначення ренти є попит на землю. Він залежить від ціни продукції, що вирощується на землі, продуктивності землі та цін на ресурси, що використовуються разом із землею (добрива). Відповідно крива попиту переміщується вправо і вліво.Оскільки земля має різну природну родючість, то власник родючішої землі отримуватиме додатковий економічний прибуток. Він називається диференційною рентою. Власники кращих земель можуть отримувати диференційну ренту навіть у довготривалому періоді, тому що кількість землі обмежена і хтось вже користується родючою землею, а диференційна рента не може бути ліквідована за рахунок перетікання капіталу.Однак родючість землі може змінюватися внаслідок економічної діяльності людини. Економічна родючість землі може також приносити диференційну ренту. Але відмінності економічної родючості менш стабільні і можуть бути ліквідовані, якщо конкуренти перейдуть до аналогічного використання землі.З величиною ренти пов'язана ціна землі.

54. Ефективність розміщення ресурсів. Ефективність у виробництві, обміні та споживанні. Модель загальної економічної рівноваги Вальраса.

Поняття “заг.ринк.рівновага” тісно пов”язано із ефективністю розміщення ресурсів в ек.с-мі на стадіях виробництва, обміну та споживання (ефективне – жоден з ресурсів не витрачається марно). Але якщо

можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який ек.агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-якого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті “ефективність”, запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці ХІХст. Парето-ефективний розподіл ресурсів (благ) – такий розподіл ресурсів (благ), за якого неможливо збільшити виродництво (споживання) будь-якого товару (шляхом перерозподілу) без втрат для виробництва іншого товару (для добробуту іншого споживача).Ефективність споживанняУмови ефективності обміну характеризують розподіл існуючого загального набору благ між домогосподарствами в економіці.Ефективне споживання досягається тоді, коли неможливо покращити добробут однієї людини, не погіршуючи при цьому добробут іншої.Всі ефективні споживання знаходиться на межі можливих корисностей (графік 17-4). Крива, що називається межею можливих корисностей, показує на максимальну корисність, яку може забезпечити економіка при досягненні ефективного розподілу. Всі точки, як А або С, які знаходяться на межі, є ефективними. Перехід від А до С показує, що Дмитро покращує своє положення лише завдяки погіршення положення Софії. Така точка, як В, вказує на неефективний розподіл:обмін у виділеній ділянці ABC може

покращити положення одного без погіршення положення іншого.Умовою ефективності обміну (споживання) є однакова оцінка відносної корисності двох благ всіма споживачами (в нашому випадку - Софією та Дмитром): розподіл благ с ефективним, коли гранична норма заміни блага X на благо У (ГІІЗху) є однаковою для всіх індивідів:ГНЗСХУ = ГНЗЦХУ 07.1)Якщо ГНЗху буде різною для Дмитра та Софії, вони або один з них може покращити свій добробут без погіршення добробуту іншого.Нехай Дмитро та Софія по різному оцінюють відносну цінність блага X і У. Припустимо, що Дмитро готовий пожері вувати 2 од. блага У заради однієї додаткової одиниці X, і навпаки. Однак, Софія оцінює благо X нижче, і готова пожертвувати лише 1 од. блага У заради 1 додаткової одиниці А', і навпаки. Якщо Дмитро дасть Софії 2 од. блага У в обмін на 1 од. блага X, його добробут не зміниться. Але в цей же час положення Софії покращиться, так як вона одержує 2 од. блага У в обмін на своє благо Ху тоді як для збереження її добробуту на незмінному рівні вимагалась лише 1 од. блага У. Отже, початкове положення було неефективне і ситуація покращилась завдяки обміну: одна особа одержала виграш, проте інша - нічого не втратила.Отже, коли всі такі покращення вже зроблені, і неможливо покращити добробут однієї людини без того, щоб не погіршити добробут іншої, досягається ефективність споживання.Ефективність виробництваУмови ефективності виробництва характеризують ефективний розподіл в економіці наявних факторів виробництва між виробництвом різних благ.Ефективність виробництва досягається тоді, коли економічні ресурси розподілені таким чином, що їх не можна перерозподілити для випуску більшої кількості одного блага, не зменшивши при цьому виробництво іншого блага. І початковий розподіл ресурсів є неефективним, якщо можливо, перерозподіляючи ресурси між виробництвом обох благ, збільшити кількість одного блага, не зменшуючи при цьому виробництво іншого блага.Виробнича ефективність досягається тоді, коли ресурси розподілені між різними виробництвами (між виробництвом благ X і У) таким чином, що гранична норма технічної заміни між двома-факторами (наприклад, капіталом - к і працею-п) є однаковою для всіх галузей:ГНТЗ*кп - ГНТЗукп. (172)Всі ефективні виробництва знаходяться на межі виробничих можливостей (кривій виробничих можливостей, або кривій трансформації- графік 17-5).

Межа виробничих можливостей представляє всі комбінації благ X і У, які можуть бути вироблені при даних затратах праці та капіталу. Кожна точка на ній вказує на ефективний рівень виробництва обох благ. Кут нахилу кривої трансформації визначається граничною нормою трансформації блага X на благо У (ГИТХу). Вона вимірює кількість блага У від якого необхідно відмовитись для того, щоб виробити додаткову одиницю блага X:ГНТху =-=^. (17.3)

Ми можемо також представити форму межі виробничих можливостей в термінах витрат виробництва. Кут нахилу цієї кривої в цьому випадку визначається відношенням граничних витрат виробництва блага X (ТВу) до граничних витрат виробництва блага У (ГВ$;ГНТ" = щ- <17-4)

Побудована на основі цієї теоретичної концепції модель Вальраса є модель загальної економічної рівноваги, свого роду одномоментний знімок національного господарства в "чистому" виді. Що стосується стану рівноваги, то воно, по Вальрасу, припускає наявність трьох умов:• по-перше, попит та пропозиція факторів виробництва рівні; на них установлюється постійна й стійка ціна;• по-друге, попит та пропозиція товарів (і послуг) також з і реалізуються на основі постійних, стійких цін;• по-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва.Рівновага є стійкою, тому що на ринку діють сили (насамперед , ціни на фактори виробництва й на товари), що вирівнюють відхилення й відновлюють "рівноважність". Передбачається, що "невірні" ціни поступово виключаються, тому що цьому сприяє повна воля конкуренції.На думку деяких дослідників в області історії економічної думки, Л.Вальрас є найбільшим економістом дев'ятнадцятого сторіччя. Таке визнання він заслужив за розробку системи загальної ринкової рівноваги, що одержала назву замкнутої моделі економічної рівноваги, викладеної в його основній роботі "Елементи чистої політичної економії" (1874).Вальрас зробив спробу створення замкнутої математичної моделі загальної економічної рівноваги на базі принципу суб'єктивної корисності й посилки, що всі економічні суб'єкти виробництва діляться на дві групи: власники продуктивних послуг (землі, праці й капіталу) і підприємців. Економічні зв'язки між ними Вальрас виразив через систему взаємозалежних рівнянь, але для простоти викладу можна проілюструвати хід його міркувань за допомогою схеми[2, c. 134-136].

55. Парето-ефективність в обміні. Коробка Еджуорта.

Стан економіки називається Парето ефективним в розподілі благ між споживачами, якщо неможливо перерозподілити блага таким чином, щоб добробут хоча б одного з споживачів збільшувавсь без зменшення добробуту інших.Стан економіки називають Парето ефективним у виробництві, якщо неможливо збільшити виробництво одного чи кількох продуктів, не скорочуючи виробництва інших. Названі умови Парето ефективності симетричні лише з тією різницею, в першому випадку загальні обсяги споживчих благ передбачаються заданими, фіксованими, тоді як у другому вони передбачаються змінюючими залежно від розподілу чинників виробництва між випусками різних благ, табл. 16.1). Нарешті, структура випуску благ є Парето-ефективною, якщо неможливо збільшити добробут хоча б одного індивіда, не зменшуючи добробуту інших, шляхом зміни структури (комбінації) що випускаються благ. Це умова вимагає, рівності граничної норми продуктової трансформації граничним нормам заміни благ обох споживачів. Всі три ці умови виконуються в умовах досконалої конкуренції, причому тільки для двох споживачів чи двох підприємств, й для як завгодно великого їх. Таблиця 16.1 Симетрія умов Парето-ефективності в споживанні і в виробництві

Парето-ефективний Обмежен Результат Умови ефективності

розподіл

благ парето-

ефективний розподіл

чинників виробництва

і

блага розподілу

X, Y K, L

U*A = U*A(XA,YA) U*B = U*B(XB,YB) X

= X(KX,LX) Y = Y(KY,LY)

MRSAXY = MRSBXY

MRTSXKL = MRTSYKL

Умова Парето-оптимальності обміні, в розподіл благ, MRSAXY = MRSBXY = . (16.1) виконується за цілком конкурентній рівновазі, оскільки всі суб'єкти при досконалій конкуренції зіштовхуються з одним і тим ж співвідношенням цін, PX/PY, що й наводить їх при максимізації корисністі до зрівняння їх граничних норм заміни. Так само умова Парето-оптимальності виробництва благ MRTSXKL = MRTSYKL = ┘ (16.2) виконується умова досконалої конкуренції, бо кожне підприємство в цих умовах зіштовхується з одним і тим ж співвідношенням цін виробничих ресурсів До і L, що й наводить їх при максимізації прибутку до зрівняння їх граничних норм технічної заміни виробничих ресурсів. Нарешті, умова Парето-ефективності в структурі випуску MRPTXY = MRSAXY = MRSBXY = ┘ (16.3) також виконується в умовах досконалої конкуренції, оскільки абсолютно конкурентні підприємства прирівнюють свої граничні витрати з тими самими цінами, з якими зіштовхуються покупці: MCX/MCY = PY/PX (16.4) Той факт, що загально конкурентна рівновага і Парето-оптимальність припускають виконання одних і тих самих умов, (16.1)-(16.3), означає, що між ними існує тісний взаємозв'язок, який узагальнюється у двох основних теоремах теорії громадського добробуту. Перша теорема теорії громадського добробуту стверджує, що в загального рівновага розміщення (англ, allocation) економічних ресурсів Парето-оптимальна. Її зміст було тільки що представлено. Зауважимо, що Парето-оптимальний розподіл ресурсів вимагає, щоб співвідношення цін відповідали співвідношенням граничних витрат виробництва благ . Це по суті означає, що відносні ціни благ мають бути настільки ж високі (низькі), як високі (низькі) граничні витрати їх виробництва. У противному випадку економічні агенти отримують сигнали про відносну обмеженість товарів і виробничих ресурсів. Зокрема, коли ціни занадто низькі (PX < MCX), покупці отримують стимул до неекономного, споживання цього блага. Навпаки, коли ціни занадто високі (PX > MCX), приміром у разі введення урядом потоварного податку, споживання товару штучно стримується. Друга основна теорема теорії громадського добробуту стверджує: за умови, що всі криві байдужості опуклі щодо початку координат, для будь-якого Парето-ефективності розподілу ресурсів існує система цін, яка забезпечує спільну економічну рівновагу. Щоб переконатися у справедливості цієї теореми нам достатньо провести пряму через точку торкання опуклих кривих байдужості двох суб'єктів так, щоб вона сама виявилася дотичною до них. Цю лінію ми розглянемо як бюджетну пряму кожного з двох споживачів, а її нахил представляє співвідношення цін, за яких учасники обміну вибирають набори благ, які відповідають

умовою Парето-ефективності обміні. Якщо ж, як показано на рис. 16.3, уподобання хоча б одного з учасників обміну такі, що які відбивають їх криві байдужості не є монотонно опуклими, то системи цін, яка забезпечує загальне рівновагу при Парето-эффективному розподіл благ, не існує. Справді, при цінах, відповідних нахилу прямої b на рис. 16.3, суб'єкт А сягає максимуму корисність в точці ЕA, тоді як максимум корисність суб'єкта У досягається в точці ЕB. У результаті на ринку блага X виникне дефіцит, на ринку блага Y ≈ надлишок. Таким чином, опуклість кривих байдужості є обов'язковою умовою того, щоб для будь-якого Парето-ефективного розподілу благ можна було б знайти систему цін,яка б забезпечувала загально конкурентну рівновагу. Чи не найважливішим наслідком другий основний теореми громадського добробуту є можливість поділу двох найважливіших проблем економіки ≈ ефективного використання обмежених ресурсів розподілу добробуту між індивідами, які можуть бути вирішено незалежно одна від одної. В умовах досконалої конкуренції обидві проблеми вирішуються із

допомогою системи ринкових цін. Їх аллокативна (від англ, allocation ≈ розміщення) роль полягає в тому, що ціни характеризують ступінь обмеженість (дефіцитності) благ і чинників виробництва, а дистрибутивна (від англ, distribution ≈ розподіл) ≈ тому, що вони визначають купівельну здатність економічних суб'єктів.

На рис. 9.3 изображена коробка Эджуорта-Боули 1 для двух потребителей в пространстве двух благ. Коробка Эджуорта-Боули представляет собой две карты безразличия, наложенные друг на друга таким образом, что одна из них повернута на 180°.

 Рис. 9.3. Коробка Эджуорта-Боули для двух потребителей, Федора и Трифона

По нижней оси O1X1 откладывается количество товара X, которое потребляет Трифон. На верхней оси О2Х2 откладывается количество этого же товара, но потребляемое уже Федором. Отрезок O1L, равный по длине отрезку О2К, соответствует общему фиксированному количеству товара X.

По оси O1Y1 откладывается количество товара Y, которое потребляет Трифон. По оси O2Y2 - количество товара Y, потребляемое Федором. Аналогично отрезок O1K, равный по длине отрезку O2L, соответствует фиксированному общему количеству товара X.

188

На рисунок нанесены и кривые безразличия этих двух индивидуумов. Для Трифона они выпуклы влево-вниз, а для Федора - вправо-вверх.

Рассмотрим прямоугольник O1KO2L. Любая точка в его пределах характеризует распределение двух товаров между Федором и Трифоном. Так, например, точка А соответствует такому распределению, что Трифон потребляет O1X1

’ товара X и O1Y1' товара Y, а Федор потребляет О2Х'

2 товара X и O2Y2' товара Y.

Из рисунка видно, что точка А не является эффективной в распределении благ между Трифоном и Федором. Точка В (как и всякая другая на участке, ограниченном двумя кривыми безразличия, проходящими через точку А) предпочтительнее, чем А, как для Федора, так и для Трифона. Следовательно, Трифон предпочтет комбинацию В комбинации А. Нетрудно заметить, что точка В расположена ниже кривой

безразличия Федора, проходящей через А. Следовательно, и Федор предпочитает комбинацию товаров В. Таким образом, если первоначальное распределение товаров между потребителями соответствует точке А, то возможно улучшить положение как Трифона, так и Федора, перераспределив Y1

'Y1'' единиц товара Y от

Трифона к Федору в обмен на X1'X1

'' единиц товара X.

Рассмотрим точку С. В этой точке некая кривая безразличия Федора касается кривой безразличия Трифона. Эта точка является эффективной в распределении благ между потребителями. (Нетрудно заметить, что в точке В положение обоих потребителей хуже, чем в точке С.) Почему? В точке взаимного касания кривые безразличия двух потребителей имеют одинаковый наклон. (Ситуация с угловым решением в данном случае не рассматривается.) Поэтому необходимым признаком состояния, эффективного в распределении благ между потребителями, и, следовательно, состояния, оптимального по Парето, является равенство:

MRSXYФ = MRSXY

T, (9.5)

где MRSXYФ - предельная норма замены благом X блага Y для Федора;

MRSXYT - предельная норма замены благом X блага Y для Трифона.

Состояние, эффективное в распределении благ между потребителями, не является единственным. Таковыми являются и состояния, соответствующие точкам Е и D (рис. 9.3). Если соединить все точки касания кривых безразличия одной линией, то мы получим контрактную линию ECD. Хотя эти точки и являются эффективными в распределении благ между потребителями, они вовсе не равнозначны для них. Двигаясь по контрактной линии от точки Е к точке D, мы улучшаем положение Трифона, но ухудшаем положение Федора. Условие (9.5) для двух индивидуумов может быть распространено и для любого количества потребителей. Тогда для всех потребителей этих товаров предельная норма замены должна быть одинаковой.

56. Умова оптимальності за Парето у виробництві. Коробка Еджуорта. 57. Загальна рівновага: аналіз затрат та результатів. Конфлікт між економічною

ефективністю та соціальною справедливістю.

Часткова рівновага – рівновага, що встановилася на окремому ринку.Однак ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в надзвичайно складну ринкову систему. І ця с-ма теж прагне рівноваги, але значно більшзагального хар-ру. Заг.рівновага – рівновага, що виникла в рез-ті взаємодії всіх ринків, коли зміни попиту чи пропозиції на одному ринку впливають на рівноважний стан усіх інших ринків. Можна вважати, ща стан заг.ринк.рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов”язаних ринках факторів і продукції (рис.17.1 ст.168).Ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотнього зв”язку – зміни часткової рівноваги на даному ринку внаслідок змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первинних змін на даному ринку.Очевидно, що при аналізі заг.рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів. У зв”язку з цим найпростіший аналіз має передбачати як мінімум 4 етапи:1)первинна зміна на даному ринку;2)зміни на ринках товарів-субститутів;3)зміни на ринках товарів-комплементів;4)ефект зворотнього зв”язку.Поняття “заг.ринк.рівновага” тісно пов”язано із ефективністю розміщення ресурсів в ек.с-мі на стадіях виробництва, обміну та споживання (ефективне – жоден з ресурсів не витрачається марно). Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який ек.агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-якого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті “ефективність”, запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці ХІХст. Парето-ефективний розподіл ресурсів (благ) – такий розподіл ресурсів (благ), за якого неможливо збільшити виродництво (споживання) будь-якого товару (шляхом перерозподілу) без втрат для виробництва іншого товару (для добробуту іншого споживача).Оскільки головна ланка у соціальній політиці держави — політика формування доходів населення, метою соціальної політики має стати мінімізація конфлікту між ефективністю та соціальною справедливістю. Співвідношення у доходах населення частки трансферних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда та його трудової мотивації. Надмірно активне втручання держави у процеси перерозподілу, впровадження доходів призводить до зниження ділової активності у суспільстві і

скорочення ефективності виробництва в цілому. З іншого боку, скорочення ролі держави в регулюванні доходів населення веде до зростання диференціації доходів, соціальної напруженості, загострення соціальних конфліктів і як наслідок до падіння виробництва, зниження його ефективності.Існує чотири погляди на соціальну справедливість:1) егалітарний — всі члени суспільства отримують рівні блага;2) роулсіанський — максимізується корисність найменш забезпечених осіб;3) утилітарний — максимізується загальна корисність усіх членів суспільства;4) ринковий — справедливість встановлює ринок.Слід зазначити, що найбільш протилежними поглядами на справедливість є егалітарний і ринковий, оскільки ринковий розподіл доходів потребує відповідності доходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту від цього фактора. Отже, у цьому разі припустима значна нерівність у розподілі доходів.Вибір принципів соціальної справедливості у перерозподілі доходів виявляється у кожному суспільстві по-своєму, виходячи з духовних засад, національних стандартів, що формувалися протягом усього історичного розвитку даної країни.Однією з найважливіших категорій, необхідних при розгляді соціальної політики держави та соціальної справедливості, є бідність.

58. Традиційні неспроможності ринку: асиметрична інформація, природна монополія, зовнішні ефекти та суспільні блага. Сутність поняття „асиметрична інформація”.

Досвід розвинених країн свідчить, що ринковий механізм, хоч і добре налагоджений, може вирішувати найважливіші економічні завдання, все-таки не спрацьовує у низці сфер господарської життєдіяльності. Останню ситуацію в економічній літературі називають "провалами" (фіаско, неспроможністю) ринку."Провали" ринку — ситуації, за яких ринковий механізм не може забезпечити ефективного використання ресурсів.У сучасній науковій літературі з економіки вирізняють чотири типи неефективних ситуацій, що свідчать про "провали" ринку і пов'язані з існуванням: суспільних благ; зовнішніх ефектів (екстерналій); недосконалої(асиметричної) інформації та монополії. Монетаристи додають до цього переліку ще й неспроможність ринку забезпечити обіг потрібною кількістю грошей. У таких випадках об'єктивно потрібне втручання найвагомішої інституції суспільства — держави. В узагальненому виді "провали" ринку та їх соціально-економічні наслідки подано у табл. 15.1.Неоінституціональні функції держави з подолання цих "провалів" (надання суспільних благ, регулювання зовнішніх ефектів (екстерналій), регулювання монополій, знищення асиметричної інформації та організація ефективного грошового обігу) належать до мінімально необхідних меж регулювання ринку. Взагалі ринку, що існував би за межами будь-якої діяльності держави, в суспільстві немає. Тому завжди йдеться про ступінь, межі, ефективність тощо втручання держави у функціонування та розвиток ринку.Чисто суспільне благо (товари) — благо, яке споживають колективно усі громадяни незалежно від того, сплачують люди за нього чи ні.

У ринковій економіці всі дії економічних агентів спрямовані на задоволення потреб, що виражаються через платоспроможний попит. Проте у суспільстві є і такі потреби, які не можна виміряти в грошах і перетворити у попит: оборона, охорона суспільного порядку, державне управління, управління єдиними загальнонаціональними системами (енергетичною та ін.). В економічній науці ці блага називаються суспільними товарами, в реальній економіці ринок намагається уникнути їх надання. Особливості суспільних товарів полягають у тому, що їх не виключають зі споживання і їх отримують усі споживачі в однаковому обсязі; часто споживають колективно; не вибіркові у споживанні. Це означає, що споживання суспільних товарів однією людиною не зменшує його доступності для інших. Оскільки граничні витрати для додаткового споживача дорівнюють нулю, то такі товари неконкурентні.Від суспільного блага споживачі одержують вигоди незалежно від того, платять вони за нього чи ні. Тому з'являється бажання обійтися без додаткових виплат, отримати це благо безкоштовно — проблема безбілетника. Частіше вона виникає у великих групах споживачів, ніж у малих, оскільки вперше важче одержати необхідну інформацію про становище платників. Унаслідок проблеми безбілетника виробництво і надання суспільних благ здійснюються з більшими затратами, на що не погоджуються приватні виробники і ринок. Виправити такі "провали" ринку допомагає держава шляхом виконання своїх функцій.Функції держави — це насамперед сукупність функцій управління, основною метою якого є керівництво, координація, організація, контроль, прийняття рішень з метою збереження і розвитку соціуму, впорядкування його структури та діяльності, забезпечення безпеки громадян, створення оптимальних умов для їх різноманітної життєдіяльності.

У ринковій економіці надання населенню суспільних товарів є функцією держави, а їх фінансування здійснюється через центральний або місцевий бюджети, що мають ознаки суспільного і приватного характеру, можуть розвиватися на основі поєднання ринкових і державних основ. Наприклад, вища освіта має властивості суспільного товару, адже студенти користуються її послугами колективно й порівну. Вона має також ознаки приватного товару, оскільки не відповідає принципу не вилученості зі споживання.Суспільні товари тільки на перший погляд здаються безкоштовними, проте для їх виробництва і надання потрібні витрати держави з бюджету. Вони поєднують колективні потреби з податковою та бюджетною політикою держави. Населення опосередковано через податки оплачує державні послуги з надання суспільних благ. Важливе теоретичне питання пов'язане із визначенням інтенсивності переваг людей щодо суспільних благ. Уряд фінансує систему суспільних благ. Але варто з'ясувати, скільки він має витрачати на неї і, відповідно, скільки коштів вилучати у вигляді податків. Економісти запропонували низку схем отримання державних доходів. Наприклад, у схемі Е. Ліндаля (1891—1960) податок, що сплачує індивід, прирівнюється до його граничної вигоди. Однак така система створювала для людей стимули для викривлення своїх справжніх переваг. У 70-ті роки XX ст. розробили стійкі схеми до таких викривлень (за певних обставин).Економічна політика держави у виробництві суспільних благ має забезпечити:— підтримання рівноваги між доходами бюджету, які формуються із податків, і його видатками, оскільки громадяни країни купують суспільні потреби за ціною, рівноважною податку;— відповідність структури бюджетних витрат до структури попиту на суспільні товари;— збільшення або зменшення державного бюджету згідно зі збільшенням або зменшенням спектра та кількості суспільних товарів;— ефективне співвідношення приватних і суспільних благ. Зовнішні ефекти, екстерналії — витрати або вигоди від ринкових угод,що не відображаються у цінах. Таку назву вони отримали тому, що стосуються не тільки економічних агентів, які беруть участь у цій операції, а й третіх осіб; виникають у результаті як виробництва, так і споживання товарів та послуг.За природою розрізняють негативні та позитивні зовнішні ефекти. Перші пов'язані з витратами, другі — з вигодами для третіх осіб.Класичним прикладом негативного ефекту є будівництво греблі у верхів'ї річки. У цьому випадку для тих, хто проживає нижче по течії річки, погіршуються умови риболовства. Тобто негативний зовнішній ефект виникає, якщо діяльність одного економічного агента спричинює втрати іншого. Приклад позитивного зовнішнього ефекту: фермер проводить зрошувальний канал на своїй ділянці землі, внаслідок чого якість сусідніх земель покращується, хоча їх власники для цього не вкладають капітал. Отже, позитивний зовнішній ефект виникає у разі, коли діяльність одного економічного агента приносить вигоди іншим.За негативного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується в більшому обсязі порівняно з ефективним, тобто має місце перевиробництво товарів і послуг з негативним зовнішнім ефектом. За наявності позитивного ефекту економічне благо продається і купується в меншому обсязі, порівняно з ефективним, тобто має місце недовиробництво товарів і послуг з позитивним зовнішнім ефектом.Шляхом наближення граничних приватних витрат (відповідно і вигод) до граничних соціальних можна досягти трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні. А. Пігу (1877—1959) для розв'язання такої проблеми запропонував використовувати корегуючи податки та субсидії.Корегуючи податки — це податки на випуск економічних благ, що характеризуються негативними зовнішніми ефектами. Вони підвищують граничні приватні витрати до рівня граничних суспільних.Корегуючи субсидій — субсидії, що надаються виробникам або споживачам економічних благ і характеризуються позитивними зовнішніми ефектами; дають змогу наблизити граничні приватні вигоди до граничних суспільних.Розвиваючи з цього приводу теорему Коуза, яка правильна для обмеженої кількості учасників угоди (двох-трьох), Дж. Стіглер акцентує увагу на рівності в умовах досконалої конкуренції приватних і соціальних витрат. Проте зі зростанням чисельності учасників різко збільшуються трансакційні витрати і передумова про їх нульове значення вже не коректна.У ринковій економіці з величезною кількістю "гравців" за процес регулювання зовнішніх ефектів відповідає держава. Особливе місце серед них займають ті, що пов'язані з екологічними аспектами виробництва. Орієнтована на попит ринкова економіка протягом століть стимулювала державні регулятори, які мають попередити негативні екологічні наслідки ринкової конкуренції: 1) встановлення норм або стандартів по шкідливим викидам; 2) запровадження плати за викиди; 3) продаж тимчасових дозволів на викиди.Отже, для запобігання або нейтралізації негативних результатів зовнішніх ефектів держава повинна: 1) ввести спеціальні податки, які разом із субсидіями з державного бюджету дають змогу перерозподіляти засоби на користь постраждалих від зовнішніх ефектів; 2) встановлювати ціни, що враховують зовнішні ефекти.

59. Економічний зміст позитивних та негативних екстерналій (зовнішніх ефектів). Суспільні та приватні витрати (вигоди).

Зовнішні ефекти або – це побічні наслідки економічноїдіяльності, які не регулюються ринком і впливають на інтереси третіх осіб як у сфері виробництва, так і у сфері споживання. Залежно від характеру впливу одних мікроекономічних суб’єктів на інших розрізняють негативні і позитивні зовнішні ефекти. Негативні зовнішні ефекти виникають, коли діяльність одних суб’єктів завдає шкоди іншим. В умовах негативних екстерналій ринкова рівновага не є ефективною, їх вплив призводить до додаткових витрат третіх осіб, знижує результативність конкурентного розподілу ресурсів. Виробник, діяльність якого спричиняє негативний зовнішній ефект, виробляє за кривою пропонування, яка відповідає його граничним приватним витратам. Оскільки він не сплачує за шкоду, яку завдає третім особам, і не несе витрат, пов’язаних з усуненням негативног ефекту, його крива розташована нижче кривої граничних суспільних витрат, які включають витрати на очищення забрудненого середовища, або граничні екстернальні витрати : . Приватний виробник обирає оптимальний обсяг випуску за правилом , тому виробляє обсяг більший, ніж суспільно оптимальний, за нижчою рівноважною ринковою ціною.  Вплив негативного ефекту, спричиненого діяльністю одного виробника на стан іншого, породжує в останнього додаткові витрати, пов’язані з необхідністю усунення негативного впливу. Рівноважна ціна на його продукцію зростає, а обсяг продажу скорочується.  Виробництво, пов’язане з негативними зовнішніми ефектами, призводить до неефективного використання ресурсів економіки. Виробник – забруднювач штучно використовує надлишкові ресурси, а інший виробник недоотримує їх і випускає менше продукції порівняно з ефективним випуском. У результаті структура економіки виявляється неефективною , її можна поліпшити,усунувши вплив негативного зовнішнього ефекту за допомогою державного регулювання.

Зовнішні ефекти, які також називають побічними ефектами, ефектами переливу, або екстерналіями (externalities), побічні наслідки діяльності , які не регул ринкомі впливають на інтереси третіх осіб як у сфері виробництва так і споживання.Зовнішні ефекти можуть бути позитивними  і негативними, а їхня дія полягає у виникненні вигод або некомпенсованих витрат у третіх осіб, що є учасниками відповідних ринкових угод, тобто у тих суб’єктів, хто безпосередньо не виробляє, не споживає і не торгує даними благами.Позитивні зовнішні ефекти (positive externality) мають місце, коли виробнича або споживча діяльність певних економічних агентів веде до збільшення корисності або доходу (прибутків) будь-яких інших суб’єктів.За позитивного зовнішнього ефекту гранична суспільна вигода (MSB) складається з граничної приватної (МРВ) і граничної суспільної вигоди (МЕВ), а саме:MSB = MPB + MEB.За позитивного ефекту переливу суспільна гранична корисність перевищує приватну MSB > MPB. Отже крива граничної суспільної корисності розташовуватиметься вище лінії сукупної приватної корисності. Це означає, що конкурентний ринковий механізм завжди забезпечуватиме менший обсяг випуску (споживання) благ, що мають додатний ефект переливу, порівняно з суспільно доцільним обсягом їх випуску, який визначається суспільною граничною корисністю.  Позитивні ефекти обертаються на відносне недовиробництво, оскільки для тих, хто їх створює, результати виробництва виявляються неадекватними витратам.

60. Поняття суспільних благ. Визначальні особливості товарів індивідуального споживання (приватних благ) та суспільних благ. Попит на суспільні блага та ефективний їх обсяг.

Суспільні або чисто суспільні блага (pure public goods) – це блага, які споживаються колективно усіма громадянами країни (або усіма членами певної спільноти) незалежно від того оплачують їх окремі споживачі чи ні. Прикладами суспільних благ є: національна оборона, охорона і підтримування правопорядку, природоохоронні заходи і боротьба із стихійними лихами, вуличне освітлення і греблі, паркові зони та квітники, якими прикрашаються наші міста тощо.На відміну від приватних благ, суспільним благам притаманні такі властивості, як неконкурентність і невинятковість.Ці властивості суспільних благ зумовлені, по-перше, тим, що їх неможливо поділити на одиниці індивідуального споживання, що можуть бути продані окремим споживачам. Збільшення або зменшення числа споживачів певного суспільного блага не впливає на його доступність іншим споживачам. Саме це робить суспільне благо неконкурентним.Невиключність суспільних благ в тому і полягає, що ними користуються всі і жоден не може бути відстороненим від їх споживання. Невиключність суспільних благ є своєрідним позитивним зовнішнім ефектом суспільних благ: як тільки певне суспільне благо створене і будь-хто починає споживати його, воно стає доступним для усіх інших споживачів. Отже, суспільство отримує вигоду саме від виробництва суспільний благ, а не від їх купівлі-продажу, як у випадку з чистими приватними благами.

Неможливість визначення ціни на окремі одиниці чисто суспільних благ та їх невиключність визначають особливості формування сукупного попиту на суспільні блага. Всі споживачі споживають однакову кількість певного суспільного блага, але кожен з них може оцінювати дане благо по-різному. Тому крива сумарного попиту на певне чисто суспільне благо одержується додаванням індивідуальних граничних корисностей всіх споживачів з не горизонтальним, як у разі визначення ринкового попиту на приватні блага, а з вертикальним складанням кривих індивідуального попиту при кожному можливому обсязі їх споживання.З огляду на те, що чисто суспільне благо є таким, яке має додатний зовнішній ефект, то оптимальним треба вважати такий обсяг його виробництва, за якого суспільні граничні витрати (MSC) будуть дорівнювати граничним суспільним вигодам від їх споживання (MSB). Останні становлять суму індивідуальних граничних корисностей всіх споживачів даного блага (∑МРВ). Отже, умовою рівноважного (ефективного) обсягу виробництва суспільного блага є рівняння: MSC = MSB = ∑МРВ.Пропозиція чисто суспільних благ є функцією держави, а витрати на їх виробництво відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету, тобто за рахунок платників податків. Тому проблема оптимізації обсягу випуску суспільних благ завжди є проблемою суспільного вибору. В умовах розвиненої демократії ця проблема розв’язується голосуванням виборців за певні соціальні програми, які вони фактично підтримують віддаючи на виборах свої голоси певним політикам, політичним партіям або їх блокам.