нова практика европейського суду презентация

ГО «ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРЕСИ»

Нова практика Європейського Суду з прав

людини по статті 10 Європейської Конвенції

Доповідач: Людмила Опришко - медіа-юрист, адвокат

12 квітня 2012 року

ЗУ Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав

людини

Стаття 17. Застосування судами Конвенції та практики Суду

1. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 10 Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і

передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Стаття 10 Свобода вираження поглядів

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що

встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної

цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

СПРАВА УГОРСЬКОГО ОБ’ЄДНАННЯ ГРОМАДСЬКИХ СВОБОД ПРОТИ УГОРЩИНИ

(TARSASAG A SZABADSAGJOGOKERT V. HUNGARY, ЗАЯВА № 37374/05)

Рішення Європейського Судувід 14 квітня 2009

Висновки Суду:

З огляду інтересів, захищених статтею 10, законом не дозволено вводити умовні обмеження, що вважалося б формою непрямої цензури в разі створення перешкод владними структурами в зборі інформації.

збір інформації є важливим підготовчим кроком у журналістиці і вважається невід’ємною частиною свободи преси .

До функцій преси відноситься також створення форумів народних обговорень (див. п. 27 рішення).


Суд вважає, що: позивач був залучений до законного збору інформації з

питань громадської необхідності. органи влади втрутились в підготовчий етап цього

процесу, створивши адміністративну перешкоду. Виняткове право Конституційного суду монополії на інформацію набрало вигляду цензури.

беручи до уваги те, що наміром позивача було донести до громадськості інформацію, зібрану внаслідок конституційної скарги з даного питання, і таким чином зробити внесок до народного обговорення законодавства на правопорушення, пов’язані з наркотиками – його право донесення інформації було порушено (див. п. 28 рішення).

29. Отже, в даному випадку відбулось втручання в права позивача, затвердженні в статті 10 § 1 даної Конвенції.


Суд перш за все зазначає, що: «Стаття 10 не дає особі право доступу до реєстру, в якому міститься інформація про його особисту посаду, так само як і не зобов’язує уряд видавати таку інформацію особі» («Леандер», Швеція 26 березня 1987р., вкінці § 74, випуск A № 116), а також «в Конвенції важко знайти право на загальний доступ до адміністративних даних та документів» («Луазо», Франція (грудень) № 46809/99, ECHR 2003-XII (витяги)). Незважаючи на це, Суд недавно просунувся до ширшого розуміння поняття «свобода на отримання інформації» (див. Sdružení Jihočeské Matky Республіка Чехія (грудень) № 19101/03, 10 липень 2006р.) і таким способом – до визнання права доступу до інформації (див. п. 35 рішення).


Суд звертає увагу на те що:

«право на отримання інформації в основному забороняє урядові обмежувати особу в отриманні інформації, яку хочуть отримати або повідомити їй інші особи» («Леандер» Leander, цитата., § 74).

Суд вважає, що дана судова справа стосується, перш за все, втручання, заснованого на цензурі та монополії на інформацію - з врахуванням виконання функцій суспільного сторожового пса, подібно до преси, а не відмови в наданні доступу до офіційних документів (див. п. 36 рішення).


до обов’язків держави стосовно свободи преси входить також знищення бар’єрів для виконання пресою покладених на неї функцій, коли вони виникають виключно через монополію інформації, утримувану органами влади.

Суд наголошує що на цей момент, інформація, яку шукав позивач у даній судовій справі була вже готова та доступна (див. навпаки, «Гуерра та інші» Італія, 19 лютого 1998р., вкінці § 53, «Звітність по судових рішеннях» 1998-I) та не вимагала збирання ніяких даних урядом.

Отже Суд постановляє, що Державна влада не мала права заважати потоку інформації, яку шукав позивач (див. п. 36 рішення).


Суд встановив, що позивач попросив надати інформацію про конституційну скаргу без отримання особистих даних її автора.

Окрім того, Суд вважає неможливим з цієї конституційної скарги взнати щось про особисте життя члена парламенту, а отже проникнути в захищену сферу приватності.

повідомивши пресу про висунення ним конституційної скарги, він в принципі ідентифікував свою особу з цією думкою стосовно даного суспільного питання.

Суд також висуває думку про невідворотність негативного впливу на свободу самовираження у політичній сфері, якби громадські діячі могли піддавати цензурі пресу та народні обговорення заради своїх особистих прав, аргументуючи що думки висловлені ними щодо суспільних проблем стосуються їх особистості і тому становлять собою приватну конфіденційну інформацію і не можуть бути розголошені без дозволу (див. п. 37 рішення).


Суд розглядає перешкоди створені навмисно для перешкоджання доступу до інформації суспільного інтересу, як такі що можуть відбити охоту в засобах масової інформації та прилеглих сферах в розкритті даних питань. В результаті вони більше не будуть виконувати важливу роль «сторожових псів демократії», а здатність забезпечення точною та надійною інформацією буде негативно уражена (див. п. 38 рішення).

Суд зробив висновок, що в даній судовій справі відбулось порушення Статті 10 Конвенції.

СПРАВА «ГАЗЕТА «УКРАЇНА-ЦЕНТР» ПРОТИ УКРАЇНИ»

(ЗАЯВА № 16695/04)

Рішення Європейського Судувід 15 липня 2010

Інформація, яка стала предметом спору:

Під час прес- конференцій місцевий журналіст м. Кіровограда, пан М., звинуватив одного з кандидатів, пана Я., у замовленні його вбивства за 5 тисяч доларів США:

«Він [пан Я. ] поїхав до свого товариша, одного відомого у нас у місті політика, поки що я не буду називати, але якщо треба ми потім дамо [його ім’я], є фактаж. За його проханням той дав 5 тисяч доларів своїх коштів начальнику своєї служби охорони, і сказав таку річ, що для мене треба зарезервувати місце в морзі. На сьогодні мене вже «замовили» за 5 тисяч доларів США. Хто замовив? Я кажу: «пан Я. [повне ім’я], я заявляю це офіційно».

Інформація, подана в газеті:

підприємство-заявник опублікувало статтю під заголовком «Столичні гастролі», в якій були описані вищезгадані прес -конференції, що проводились 12 червня 2002 року. Серед іншого, стаття містила такий абзац:

«[Пан] M. звинуватив [пана] Я. в «замовленні його вбивства» і навіть назвав суму «замовлення» — 5 тисяч доларів США. Журналіст повідомив, що з метою забезпечення безпеки вивіз свою сім’ю за межі області. За його словами всі четверо журналістів — учасників прес- конференції звернулися до Генеральної прокуратури, Служби безпеки та МВС з приводу погроз на їхню адресу. Він також зазначив, що вони мають докази тиску на них».

Висновки Суду щодо порушення статті 6 Конвенції:

У контексті об’єктивного критерію у цій справі окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності (див. п. 31 рішення).

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими або, іншими словами, «правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться» (див. п. 32 рішення)


Уряд зазначає, що сторони надали низку зауважень щодо загального стану інституційної та фінансової незалежності судової влади в Україні.

Суд вважає ці загальні коментарі такими, що не стосуються справи, оскільки принциповим у ній є не питання незалежності суддів від інших гілок влади чи третіх сторін, а питання незалежності суддів всередині самої судової системи та ризик того, що судді можуть перебувати під впливом своїх колег

(див. п. 33 рішення).


Суд зазначає, що позивач у цій справі обіймав посаду голови обласної ради суддів. Незважаючи на твердження Уряду про те, що рада суддів є колегіальним органом, вбачається, що національне законодавство надає голові такої ради право на порушення дисциплінарного провадження щодо інших суддів. Підприємство-заявник надало матеріали щодо моніторингу незалежності суддів, які свідчать про можливий ризик того, що на суддів може чинитися вплив шляхом погроз порушити дисциплінарне провадження та винести інші пов’язані з кар’єрою рішення, що належить до компетенції голови ради суддів. Таким чином, підприємство-заявник могло підставно передбачати можливий конфлікт інтересів у зазначеному судовому розгляді. Крім того, заступник Голови Верховного Суду України частково задовольнив клопотання відповідачів і хоча не передав справу до суду м. Києва, як вони того вимагали, проте передав її до суду першої інстанції в іншій області України. Хоча це рішення заступника Голови Верховного Суду України не містило чітких підстав для передачі справи, з нього вбачалось, що побоювання підприємства -заявника щодо ризику упередженості судів Кіровоградської області були небезпідставними.

Таким чином, на думку Суду, побоювання підприємства- заявника щодо небезсторонності суддів судів першої та апеляційної інстанцій можуть вважатися об’єктивно виправданими. Крім того, при розгляді скарг підприємства- заявника суди вищих інстанцій не брали до уваги його аргументи з цього питання (див. п. 34 рішення).

35. Таким чином, у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.


• Суд зазначає, що твердження пана М. були дуже серйозними.

• Підприємство-заявник повідомило, що це звинувачення було висунуте в контексті питання виборів міського голови м. Кіровограда, яке обговорювалося широким загалом.

• Крім того, уразливість журналістів, які пишуть статті на політичні теми, сама по собі викликала гострий суспільний інтерес, враховуючи, що, як було встановлено Судом у справі «Гонгадзе проти України», журналісти, які висвітлюють політичні проблемні теми, перебувають у вразливому становищі по відношенню (vis a vis) до представників влади (про що свідчить смерть 18 журналістів в Україні з 1991 року) (див. п. 51 рішення).


52. Суд покладається на висновки національних судів, які демонструють, що підприємство-заявник точно відтворило виступ пана М. під час прес- конференції, не перекручуючи його.

Крім того, подача цієї інформації підприємством-заявником була нейтральною, без додавання власних коментарів або неналежних наголосів, у контексті більш широкого повідомлення про прес -конференції з нагоди виборів міського голови в м. Кіровограді.

Однак, національні суди не розмежували звинувачення, висунуті паном М., і повідомлення підприємства-заявника про ці звинувачення, та визнали їх обох однаково відповідальними за висловлювання, яке не належало підприємству-заявнику, але було однозначно визнано таким, що належить іншій особі. Таким чином, національні суди не пояснили, чи полягає приписувана підприємству-заявнику дискредитація у змісті опублікованого звинувачення, чи у тому, що підприємство-заявник опублікувало його ... Суд зазначає, що національне законодавство передбачає за певних умов звільнення засобів масової інформації від відповідальності за поширення недостовірної інформації. Однак, незрозуміло, чому у цій справі це питання так докладно обговорювалося національними судами, в той час як вони самі встановили, що інформація, у тому вигляді, в якому вона була розповсюджена підприємством- заявником, викладена правдиво.


53. Суд не вбачає жодних доказів того, що національні суди в своїх рішеннях забезпечили баланс між потребою захищати репутацію пана Я. та правом підприємства -заявника розголошувати інформацію, яка становить суспільний інтерес у контексті виборчих дебатів.

Суди не надали достатніх підстав для того, аби прирівняти пана М., який висловив дискредитуючі твердження, та підприємство-заявника, яке його опублікувало, а також для неврахування того факту, що оскаржувана інформація була широко розповсюджена до її публікації підприємством-заявником.

Суди також не розглядали пропорційність втручання та той факт, що підприємство-заявник надало позивачу можливість відповісти на оскаржувану публікацію.


54. За таких обставин Суд вважає, що українські суди здійснили втручання у право підприємства-заявника на свободу вираження поглядів у спосіб, що не є необхідним у демократичному суспільстві.

55. Відповідно Суд вважає, що у цій справі мало місце порушення статті 10 Конвенції.

СПРАВА «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ПРАВОЕ ДЕЛО» І ШТЕКЕЛЬ ПРОТИ УКРАЇНИ»

ЗАЯВА № 33014/05, ПЕРЕКЛАД ЗА ПОСИЛАННЯМ: HTTP://HR-LAWYERS.ORG/INDEX.PHP?ID=1312467315

Рішення Європейського Судувід 5 травня 2011 року

Обставини справи

в газете «Правое дело» было опубликовано анонимное письмо, которое, как утверждалось, было написано сотрудником Службы безопасности Украины, и которое сотрудница второго заявителя, г-жа И., загрузила с новостного веб-сайта. Письмо содержало заявления о том, что высшие должностные лица управления Службы безопасности в Одесской области были вовлечены в незаконную коррупционную деятельность, в частности о том, что они были связаны с членами организованных преступных группировок. Ниже приведен один из абзацев письма:

«Заместитель главы [управления Службы безопасности в Одесской области], близкий друг и ассистент начальника Управления П., установил «деловые» связи с [организованной преступной группировкой], руководимой [А.А.] …. Участник [организованной преступной группировки Г.Т.], агент [А.А.], который отвечает за главные сферы деятельности банды: [он - ] координатор и заказчик убийств, [он] встречается с [И.Т.] и решает финансовые проблемы высших должностных лиц Управления [Службы безопасности] в Одесской области…»

Обставини справи

Данное письмо сопровождалось следующими комментариями, которые подготовила г-жа И. от имени редакции:

«Публикуя это письмо без ведома и согласия главного редактора, я понимаю, что из-за этого не только я могу иметь неприятности… но я могу также навлечь проблемы на газету. Потому что если это письмо [дезинформация], тогда [источник СМИ], в котором оно опубликовано, может быть подвергнут опасности. С другой стороны, если это письмо подлинное, тогда его автор подвергается еще большему риску. К тому же, если учесть, что [анонимное письмо] уже было опубликовано на одесском веб-сайте Vlasti.net (на который мы ссылаемся, в соответствии с их требованиями), то у нас есть благословение Бога [на его публикацию]. Мы исходим из понимания того, что в соответствии с Законом о демократическом гражданском контроле над Военной организацией и правоохранительными органами государства, мы осуществляем гражданский контроль и в соответствии со статьей 29 Закона мы бы хотели получить открытую информацию относительно фактов, описанных в этом письме от соответствующих властей. Более того, [это должно быть отмечено], что Управление [Службы безопасности] в Одесской области не отреагировало на аналогичную публикацию в газете «Совершенно секретно». … Я напоминаю [вам], что газета [«Правое дело»] … полностью открыта для ответных писем и комментариев от всех заинтересованных органов».

Рекомендация CM/Rec(2007)16 Комитета министров государств-членов о мерах по содействию продвижению

ценности общественных услуг по Интернету

29. Во время 1010-й встречи 7 ноября 2007 года заместители министров рассматривали неотъемлемые аспекты использования новых информационных и коммуникационных технологий и услуг, в частности Интернета, в контексте защиты и поддержания прав и основных свобод человека. Они признали все растущую важность Интернета в предоставлении различных источников информации общественности и существенную зависимость людей от Интернета как средства коммуникации.

30. Тем не менее, было отмечено, что Интернет, с одной стороны, может существенно усилить осуществление прав и основных свобод человека, таких как права на свободу самовыражения, в то время как, с другой стороны, может неблагоприятно повлиять на другие права, свободы и ценности, такие как уважение к частной жизни, тайне переписки и к достоинству человека.

31. Заместители министров утвердили рекомендации странам – членам Совета Европы относительно управления Интернетом. Рекомендации включали в себя: разработать ясные законные рамки, определяющие границы роли и ответственности для каждого ключевого участника в сфере новых информационных и коммуникационных технологий, и способствовать частному сектору в разработке открытого и прозрачного процесса саморегулирования и совместного регулирования, на основе которого основные участники в этой сфере могли бы быть привлечены к ответственности.

Совместная Декларация Специального Докладчика ООН по вопросам свободы убеждений и самовыражения, Представителя ОБСЕ по вопросам свободы средств массовой информации и Специального докладчика Организации американских государства по вопросам свободы самовыражения от 21

декабря 2005 года

32. Возрастающая роль Интернета как средства, упрощающего свободный обмен информацией и идеями, была также признана в Совместной Декларации, изданной г-ном A. Ligabo, г-ном M. Haraszti и г-ном E. Bertoni. Они подчеркнули необходимость строгого применения международных гарантий свободы самовыражения по отношению к Интернету. В данном контексте, было заявлено, что лицо может быть ответственным за материалы в Интернете, автором которых он не является, только в случае, если оно признало свое авторство в отношении данных материалов, или отказалось удалить материалы по приказанию суда.

Выводы Суда:

47. Суд отмечает, что рассматриваемая публикация включала дискредитирующие утверждения о фактах. Согласно обстоятельствам дела, установленными гражданскими судами, утверждалось, что общественный деятель, президент Национальной федерации тайского бокса в Украине, был членом организованной преступной группировки и «координатором и заказчиком убийств». Заявители не смогли доказать, что данные заявления были правдивыми, и суды постановили, что заявители должны опубликовать опровержение и извинение, а также компенсировать моральный вред, причиненный публикацией заинтересованному лицу.

48. Суд считает, что решения судов нарушили право заявителей на свободу выражения.


51. Суд отмечает, что в соответствии с первым и самым важным требованием статьи 10 Конвенции любое вмешательство властей в пользование правом на свободу выражения должно быть законным: первое предложение второго параграфа по существу предусматривает, что любое вмешательство в пользование правом на свободу выражения должно быть «предусмотрено законом».

Для того чтобы соответствовать данному требованию, вмешательство должно не просто иметь основание в национальным законодательстве. Сам закон должен соответствовать определенным критериям «качества». В частности, норма может рассматриваться как «закон», только в том случае, если она сформулирована с достаточной точностью, чтоб дать возможность гражданину регулировать свое поведение: он должен быть в состоянии, – если необходимо, получив соответствующую консультацию – предвидеть, в той степени, какая целесообразна в данных обстоятельствах, последствия, которые может повлечь за собой определенное действие.


54… Суд отмечает, что украинский закон предусматривает, что в случаях диффамации потерпевшие стороны имеют право требовать опровержения неправдивых и дискредитирующих заявлений и компенсации ущерба. Однако в дополнение к этим мерам суды также постановили, что второй заявитель должен опубликовать официальное извинение в газете. Суд отмечает, что такая мера определенно не была предусмотрена национальным законодательством.

55. Суд уже имел дело с подобной ситуацией в деле против России. В том деле Суд был готов признать, что интерпретация национальными судами понятий опровержения или исправления согласно соответствующему законодательству, включающее, возможно, извинения, не было таким, чтобы превратить оспариваемое вмешательство в неоправданное в значении Конвенции …


56. Однако, в отличие от вышеуказанного дела, рассматриваемое дело не содержит доказательств, или, по крайней мере, убедительных аргументов, что украинские суды были склонны так широко интерпретировать правовые положения относительно мер, применимых в случаях диффамации, или что данный подход является общепринятым в таких делах.

59. В данных обстоятельствах, Суд считает, что постановление суда в отношении второго заявителя принести извинение не было предусмотрено законами, соответственно, была нарушена статья 10 Конвенции в данном отношении.


60. Суд отмечает, что данная публикация была дословным воспроизведением материала, взятого из общедоступной Интернет-газеты. Она содержала ссылку на источник материала и комментарии от редакции, в которых они формально дистанцировались от содержания материала.

60. Украинское законодательство, в частности Закон «О прессе», гарантирует журналистам защиту от гражданской ответственности в случае дословного воспроизведения материалов, опубликованных в прессе (см. § 25 выше). Суд отмечает, что это положение в общем соответствует его подходу к свободе журналистов распространять заявления, сделанные другими.


61. Тем не менее, согласно национальным судам, такого иммунитета не было для журналистов, копирующих материал из Интернет-ресурсов, которые не были зарегистрированы по Закону «О прессе». В этой связи, Суд отмечает, что не существовало национальных норм по государственной регистрации средств массовой информации, основанных на использовании Интернета, и что согласно Правительству Закон «О прессе» и другие нормативные акты, регулирующие отношения средств массовой информации в Украине, не содержали каких-либо положений о статусе средств массовой информации, основанных на использовании Интернета, или об использовании информации, полученной из Интернета.


62. Это правда, что Интернет является средством получения информации и общения, особенно отличным от печатных СМИ, в частности, касательно способности сохранять и передавать информацию. Электронная сеть, обслуживающая миллиарды пользователей во всем мире, не подлежит и потенциально не может подлежать такому же регулированию и контролю. Угроза вреда, которую содержание и общение в Интернете несет осуществлению и пользованию правами и свободами человека, в частности, правом на частную жизнь, определенно выше, чем угроза такого вреда со стороны печатной прессы. Таким образом, политика относительно воспроизведения материала из печатных СМИ и Интернета может отличаться. Последняя, несомненно, должна быть приспособлена к технологическим особенностям, чтобы обеспечить защиту и поддержку соответствующих прав и свобод.


63. Тем не менее, обратив внимание на роль Интернета в контексте деятельности профессиональных СМИ …и его важность для осуществления права на свободу выражения в целом …, Суд считает, что отсутствие необходимых правовых рамок на национальном уровне, которые позволяли бы журналистам использовать информацию, полученную из Интернета, без страха подвергнуться санкциям, серьезно препятствует осуществлению жизненно важной функции прессы как «сторожевого пса общества» … По мнению Суда, полное исключение такой информации из сферы применения законодательных гарантий для журналистской свободы может само по себе вызвать необоснованное вмешательство в свободу прессы с точки зрения статьи 10 Конвенции.


64. Суд также отмечает, что по украинскому законодательству от журналистов могут не потребовать выплаты компенсации в случае диффамации, если они не распространяли неправдивую информацию намеренно, действовали добросовестно и проверили такую информацию, или если пострадавшая сторона не смогла использовать возможные способы уладить спор до подачи заявления в суд …В ходе национальных процессов заявители прямо сослались на специальную привилегию по этому положению. В частности, они утверждали, что у них не было злого умысла бесчестить истца с помощью публикации материала, о котором идет речь, и что общественность была заинтересована в получении данной информации. Более того, они утверждали, что при воспроизведении материала, который был ранее опубликован в Интернете, их намерением было вызвать обмен мнениями и обсуждение по политическим вопросам важного общественного интереса. Они также заявляли, что истец не предпринял никаких шагов с целью решить конфликт с заявителями, несмотря на то, что в той же публикации они пригласили всех людей, которых она касалась, прокомментировать материал. Тем не менее, их аргументы были полностью проигнорированы судами.


65. Таким образом, Суд считает, что принимая во внимание недостаток гарантий в национальном законодательстве для журналистов, использующих информацию, полученную из Интернета, заявители не могли предусмотреть в достаточной степени последствия, которые может повлечь за собой обсуждаемая публикация. Это дает Суду возможность сделать вывод, что требование законности, содержащееся в статье 10 Конвенции, не было выполнено.

Контакти для звернення за правовою допомогою:

1. Інститут розвитку регіональної преси 044-279-41-992. Опришко Людмила 067-449-32-563. Панкратова Людмила 093-102-10-814. Бурмагін Олександр 067-722-47-655. [email protected]

З ПОВАГОЮ,

ЛЮДМИЛА ОПРИШКО

Дякую за увагу!

Documents

нова практика европейського суду презентация