Курсова роботана тему :

„Національний банк України - фінансовий агент уряду”

1

Змістстор.

Вступ......................................................................................................................31.Національний банк України як центр банківської системи...........................4 1.1 Призначення , статус та функції Центрального банку...............................4 1.2 Структура та органи управління Національного банку України..............72.Основний зміст діяльності Національного банку України як фінансо-вого агента уряду..................................................................................................10 2.1 Роль Національного банку України в управлінні банківською сис -темою та його взаємозв’язок з органами державної влади..............................10 2.2 Грошово-кредитна політика Національного банку України та їївплив на збільшення наданих кредитів..............................................................15 2.21 Політика облікової ставки.........................................................................16 2.22 Політика обов’язкових резервів................................................................19 2.23 Операції на ринку цінних паперів.............................................................21 2.3 Валютно-курсова політика Національного банку України........................24 2.4 Обслуговування Національним банком державного боргу.......................283. Сучасні тенденції, проблеми та шляхи вдосконалення діяльності Національного банку України .............................................................................31Висновки.................................................................................................................36Література ..............................................................................................................40Додатки

2

Вступ

У сучасній ринковій економіці стрижнем економічної системи є центральний банк. Він створює сприятливі умови для функціонування і розвитку кредитної справи, справляє вплив на стабільність національної грошової одиниці, надійність банківських установ, дієвість грошово-кредитної політики, забезпеченість державного бюджету , що визначає ефективність функціонування всієї економіки .Саме тому , для покращення економічної ситуації в Україні потрібно звернути увагу на діяльність НБУ.

Об’єктом дослідження даної роботи являється діяльність Національного банку як фінансового агента уряду.

Суб’єктом дослідження є Національний банк України в особі уповноважених органів управління – Ради НБУ та Правління НБУ.

Предметом дослідження являється вся сукупність функцій і завдань Національного банку України , що поставлена перед ним відповідно до чинного законодавства, а також їх взаємозв’язок і взаємореалізація.

Метою даної роботи являється дослідження та аналіз основних напрямків діяльності Національного банку України : грошово-кредитного регулювання, валютного регулювання , обслуговування державного бюджету і відповідно державного боргу, здійснення операцій з державними цінними паперами, регулювання діяльності банківської системи України, нагляд за діяльністю кредитних установ, забезпечення емісії грошей та їх обігу та інших і їх впливу на економічне середовище України .

Завданням роботи є якнайширше висвітлити останні тенденції в діяльності Національного банку, розкрити їх вплив на економічну ситуацію в Україні, дати реальні і достовірні дані щодо цієї діяльності, а також розглянути негативні сторони і надати деякі можливі шляхи їх подолання.

Результатам проведеної роботи по дослідженню та аналізу даної проблеми вбачаю досягнення поставлених цілей та завдань.

Таким чином , далі будуть представлені наступні розділи :В першому буде розглянуто загальні відомості про Національний банк, як

центр банківської системи України , тобто його місце в банківському середовищі , а також призначення , статус , основні функції та органи управління НБУ.

Другий розділ буде розкривати основні та найважливіші напрямки діяльності НБУ , які вищенаведені, що були проведені в останні роки та негативні та позитивні наслідки їх впливу на економіку України.

В третьому розділі увага буде приділена поданню: тенденцій грошово-кредитної політики НБУ , валютного регулювання і проведення операцій на ринку державних цінних паперів та ін.; даних по цьому; а також висвітленню негативних сторін даної діяльності і наданню можливих шляхів їх подолання.

3

1.Національний банк України як центр банківської системи

1.1 Призначення, статус та функції Центрального банку

У сучасній ринковій економіці стрижнем кредитної системи є центральнібанки. Вони створюють сприятливі умови для функціонування і розвитку кредитної справи, справляють вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що визначає ефективність функціонування всієї економіки. Центральні банки надають фінансові й банківські послуги національному урядові та комерційним банківським установам, розробляють і реалізують монетарну політику, ведуть справи з іноземними центральними банками та міжнародними економічними установами.[ 28.318] Центральні банки в їх сучасному вигляді існують порівняно недавно. На ранніх стадіях розвитку капіталізму чітке розмежування між центральними(емісійними ) та комерційними банками було відсутнє. Комерційні банки активно вдавались до випущення банкнот з метою залучення капіталу. По мірі розвитку кредитної системи проходив процес централізації банківської емісії в деяких великих комерційних банках. Підсумком цього процесу стало закріплення за одним з банків монопольного права на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійним або національним, а в подальшому – центральним, що відповідало його зверхньому положенню у кредитній системі.[2. 256] Як відомо , правовий статус центральних банків закріплений у різних правових актах: законах про центральні банки та в їхніх статутах, законах про банківську і кредитну діяльність, у валютному законодавстві. Ці правові акти визначають організаційно-правову структуру центрального банку, його функції, процедуру призначення керівництва банку, його взаємовідносини з державою і національною банківською системою. Установлюються також повноваження центрального банку як емісійного інституту держави. Національний банк України (НБУ) було створено в 1991 р. Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” та Статуту Національного банку України на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР і її обласних управлінь. Його становлення проходило у важких умовах перехідного періоду на тлі зруйнування зв’язків у народному господарстві, великого дефіциту держбюджету. Згідно з чинним законодавством Національний банк України є центральним банком держави, який стоїть на першому рівні банківської системи і виконує резервні функції.[37. 19]

4

Центральний банк – це фінансово-кредитна установа, яка посідає центральне місце в банківській системі країни і виконує чотири основні завдання. Центральний банк покликаний бути:

єдиним емісійним центром, що наділений монопольним правом грошової емісії на території своєї країни і відповідає за стабільність національної грошової одиниці та забезпечення грошового обігу;

банком держави , зобов’язаним здійснювати банківське обслуговуван-ня уряду, державного бюджету, розмішувати державні цінні папери;

„банком банків”, тобто він надає банківські послуги іншим фінансово-кредитним інституціям, є для них кредитором останньої інстанції;

органом банківського нагляду, що підтримує стабільність національної банківської системи, необхідний рівень стандартизації й професіоналіз- му в цій сфері.

Центральний банк, на відміну від звичайних банків, є банком для інших банків і банком для держави. Як „банк банків „ кожний такий банк має такі завдання:

ведення рахунків банків, організація міжбанківських розрахунків; кредитування банківських установ у скрутній фінансовій ситуації; надання інших послуг національним та іноземним фінансово – кредит-

ним інституціям, зокрема інформаційних, депозитних тощо; здійснення нагляду і контролю за діяльністю банків.[28.319]

Серед різноманітних функцій центральних банків потрібно виділити осно-вні , без яких неможливе виконання головної мети центрального банку - ста-більності національної грошової одиниці; та додаткові, що відповідають рі- шенню цього завдання. Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними бан- ками , поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулю-ючих функцій відносять:

розробка і реалізація грошово - кредитної політики спрямованої на забезпечення стабільності національної валюти;

забезпечення емісії грошей та їх обігу; регулювання попиту і пропозиції на кредит та інші грошові активи; валютне регулювання, включаючи операції з купівлі та продажу

іноземної валюти; визначення порядку здійснення розрахунків з іно-земними державами;

складання платіжного балансу, його аналіз та прогнозування; аналіз та прогнозування стану національної економіки в цілому і по

регіонах, насамперед грошово-кредитних, валютно-фінансових та цінових відносин; публікація відповідних матеріалів і статистичних даних.

Під контрольними функціями розуміють: нагляд за діяльністю кредитних організацій; державних реєстрація і ліцензування кредитних організацій;

організація і проведення валютного контролю.

5

Обслуговуючі функції здійснюються при: організації платіжної системи; визначенні правил здійснення розрахунків, банківських операцій, бух-

галтерського обліку та звітності для банківської системи; проведенні всіх банківських операцій, необхідних для виконання осно-

вних завдань банку; нагромадженні і зберіганні золотовалютних резервів та здійснення

операцій з ними та банківськими металами; організації інкасації та перевезення грошових цінностей; виконанні ролі агента уряду; підготовці кадрів для банківської системи;

організації системи рефінансування. Отже, функції – це основні напрями діяльності органів управління , їх

змістовні характеристики.[21.65]Функції НБУ можуть бути як внутрішніми , що здійснюються в межах

України, так і зовнішніми у разі представлення інтересів України і Національного банку у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово – кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків.

Аналізуючи зміст Конституції України та Закону України „ Про Національний банк України” можна запропонувати таку систему основних функцій НБУ:

1) забезпечення стабільності національної грошової одиниці; 2) визначення та проведення грошово - кредитної політики;3) банківського регулювання та нагляду;4) емісії грошей та організації їх обігу;5) валютного регулювання і валютного контролю;6) зовнішньоекономічна ;7) банківського обслуговування.

Центральний банк як банк держави представляє її інтереси у відносинах із центральними банками інших держав, а також у міжнародних банках та ін-ших міжнародних валютно-фінансових організаціях, взаємовідносини з яки-ми будуються відповідно до міжнародних договорів , норм національного права, а також спеціальних угод. Центральний банк може брати фінансову участь у діяльності міжнародних організацій , які мають на меті розвиток співробітництва в грошово-кредитній, валютній, банківській сферах, зокрема виступати співзасновником, брати участь у капіталах тощо.

6

1.2 Структура та органи управління центрального банку України

Центральний банк України-Національний банк-було утворено у 1991р. згідно з законом України „Про банки і банківську діяльність ”.Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи ,яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого – банківську систему , представлену мережею коме-рційних банків. Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління.[21.87] Стрімкий розвиток банківської системи, необхідність посилення незалежності центрального банку країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас необхідність підвищення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999 році окремого Закону „ Про Національний банк України”. Згідно з законом Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно , що є об′єктом державної власності та перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов′язань банку. Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Автономній Республіці Крим, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банк нотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку. Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком – Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці. До компетенції Ради належить:

розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;

розроблення рекомендацій Правління банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;

7

затвердження кошторису доходів і витрат банку; затвердження бухгалтерського балансу банку; право застосування відкладального вето щодо окремих рішень

Правління банку; інші повноваження.

Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою , а сім – Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. Правління НБУ – це другий керівний орган банку . До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти , організація діяльності банку та інші повноваження, які передбачені у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ. Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п’ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособово несе за неї відповідальність . Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. Основні принципи функціонування Національного банку , передбачені законом :

принцип незалежності банку ; принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю

банку ; принцип економічної самостійності банку ; принцип централізації системи банку; принцип єдності системи банку; принцип вертикальної структури управління банком.

Першочерговою проблемою банківського законодавства є визначення статусу центрального банку , рівня його залежності ( чи незалежності ) від органів державної влади. Згідно з законом „ Про Національний банк України” органи законодавчої і виконавчої влади не мають право втручатися у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того , НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти , доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці. Істотне значення для посилення незалежного статусу НБУ має положення Закону , яке забороняє банку надавати прямі кредити уряду на фінансування витрат державного бюджету. Здійснювати операції з державними цінними паперами НБУ дозволено лише на вторинному ринку , що також спрямовано на обмеження тиску на банк з боку уряду, який прагне вирішувати проблеми з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок емісійних коштів НБУ. Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Голови Банку та формування Ради банку. Голова НБУ інформує

8

Президента та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Законом Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово - кредитної політики для інформування . Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису .

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання банком його функцій . Одержання прибутку не є метою діяльності банку.

Принцип централізації системи НБУ означає, що система організована таким чином , щоб забезпечити реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом. Територіальні управління її структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють діяльність на визначеній території . Діяльність усіх структурних підрозділів та установ , що входять до системи НБУ , контролюється і напрямляється із єдиного центру , який очолює Голова НБУ.

Принцип єдності системи НБУ передбачає , що всі структурні підрозділи та установи системи об’єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами , що закріплені в законах України, указах президента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.

Принцип вертикальної структури управління системою НБУ означає , що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюється тільки по вертикалі. Так, начальники територіальних управлінь НБУ призначаються на посаду згідно із наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ. Структури нижчого рівня та підрозділи системи НБУ підпорядковуються вище стоячим органам НБУ , не маючи ніяких горизонтальних зв’язків підпорядкування місцевим органам влади й управління.

9

2. Основний зміст діяльності Національного банку України як фінансового агента уряду

2.1 Роль Національного банку України в управлінні банківською системою та його взаємозв’язок з органами

державної влади

Управління банківською системою відповідає важливим ознакам соціального (суспільного ) управління , в тому числі його різновиду – державному управлінню.

Як специфічна форма прояву державного управління , управління банківською системою є цільовим напрямом в діяльності держави. Державне управління у банківській сфері не слід ототожнювати з виконавчою та звичайною розпорядчою діяльністю, оскільки воно здійснюється на основі законів , які регулюють діяльність особливої групи державних органів щодо практичної реалізації завдан6ь держави у грошово – кредитній сфері. Безперечно воно пов’язане з економічним , соціально – культурним та адміністративно – політичним будівництвом. Сутність державного управління полягає в тому , що , по – перше, воно здійснюється спеціальними органами , які реалізують в своїй діяльності державні інтереси, а по – друге. , воно здійснюється вказаними органами за допомогою наділення їх державною компетенцією, тобто державно – владними повноваженнями.

НБУ є центром банківської системи , що виступає одночасно в двох особах : як орган держави ,що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти, і як своєрідний центр самоуправління банківської системи.[21.29]

Одним з основних напрямків діяльності НБУ є здійснення контролю за функціонуванням банківської системи і виконанням ним функцій кредитора останньої інстанції, Це зумовило необхідністю підтримки стабільності банківської системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці передбачає наявність стійких і ефективно працюючих кредитно – банківських інститутів. Однак зараз НБУ і комерційні банки перебувають у стані прихованого протистояння. Як відомо , Національний банк – прихильник політики більш жорстоких регулюючих і наглядових вимог до комерційних банків, останні ж , навпаки, виступають за послаблення їх. Обидві сторони аргументують свої вимоги недосконалістю законодавчої бази. При цьому вони трактують норми Закону „Про банки і банківську діяльність „ та інших законодавчих актів кожен по – своєму.

Багато протиріч виникає також з приводу конкретних інструментів регулювання банківської діяльності та саморегулювання всередині банківської системи, а також нагляду за нею . Це стосується передусім норм обов’язкового резервування в національній та іноземних валютах, доступності банків до резервних джерел НБУ і плати за них. НБУ вважає , що

10

чим вищий рівень резервування тим стабільнішою буде банківська система і тим ширші можливості усунення тимчасової неліквідності комерційних банків. Але на практиці у критичній ситуації Національний банк надає кредити з резервного фонду вибірково, лише окремим банкам на свій розсуд і під високі проценти ( на рівні облікової ставки ).Отже , порушується цільовий принцип обов’язкового резервування , і банки вже не розраховують на підтримку НБУ.[37.20]

Оскільки забезпечення стабільності банківської системи є одним з основних завдань центральних банків (власне і створених для цього в умовах посилення банківських криз ), вони як органи банківського регулювання та нагляду формують правове поле функціонування і здійснюють постійний нагляд за дотриманням кредитними організаціями банківського законодавства та інших нормативних актів . Головною метою банківського регулювання і нагляду є підтримка стабільності банківської системи , захист інтересів вкладників кредиторів. Центральний банк зазвичай не втручається в оперативну діяльність банків, проте в разі порушення ними вимог чинного законодавства може застосувати різні заходи впливу.

Банківський нагляд являє собою систему впорядкованих дій центрального банку , спрямованих на забезпечення дотримання банками чинного законодавства і встановлених нормативів з метою підвищення рівня ліквідності банків і стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Нагляд і контроль центрального банку здійснюється у формі інспекцій і ревізій діяльності комерційних банків, контролю за дотриманням економічних нормативів , ліцензування тощо. Центральний банк визначає правила здійснення банківських операцій , ведення бухгалтерського обліку, упорядкування й подання бухгалтерської та статистичної звітності, захисту інформації тощо, обов’язкові для кредитних організацій.

Починаючи з 2001 р. НБУ здійснює короткострокове ( до 14 днів ) та середньострокове ( до 6 місяців ) рефінансування комерційних банків шляхом проведення щотижня кредитних тендерів. Рефінансування ( кредитування ) здійснюється під забезпечення державними цінними паперами або врахованими банками векселями. Процентна ставка рефінансування , що встановлюється під час проведення тендера, визначається залежно від попиту банків на кредит і можливої пропозиції з боку НБУ . Вона не може бути нижчою , ніж облікова ставка НБУ. Савл 508

Для підтримки миттєвої ліквідності комерційних банків НБУ запровадив постійно діючу лінію рефінансування. Через цю лінію він надає банкам нічний кредит (оверлайт) під забезпечення державними цінними паперами. Кредит надається за процентною ставкою (ломбардною) , яку НБУ оголошує щоденно і яка не повинна бути меншою, ніж облікова ставка НБУ плюс один процентний пункт.

Проблемним банкам , яким загрожує банкрутство , НБУ може надавати стабілізаційний кредит. Умови отримання цього кредиту:

розроблення комерційним банком ефективної програми фінансового оздоровлення ;

11

позитивна експертна оцінка програми службою банківського нагляду;

наявність забезпечення кредиту у вигляді високоліквідних активів комерційного банку чи гарантії фінансово-стабільного банку.

Мета кредиту – сприяти відновленню платоспроможності та ліквідності банку.

Існуюча в Україні система рефінансування комерційних банків спрямована переважно на управління ліквідністю грошового ринку. Що стосується підтримки центральним банком ресурсної бази комерційних банків з урахуванням попиту на середньо – та довгострокове фінансування потреб реального сектору економіки, то ця проблема в Україні не вирішується. Більшу частину грошей (платіжних коштів) НБУ до 2000р. Емітував в обіг шляхом проведення операцій з державними цінними паперами (ОВДП), тобто кредитуючи уряд з метою вирішення бюджетних проблем. Так , за період з 1993 до 1999 р. Вимоги НБУ до уряду зросли з 131 млн грн. До 19,7 млрд грн.. Упродовж 2000-2001 рр. Основним каналом емісії в обіг платіжних засобів були операції НБУ з придбання іноземної валюти , які дали змогу йому поповнити загальну суму валютних резервів з 1,0 млрд дол.. до 2,96 млрд дол.. США. Водночас за період з 1993 до 2001 р. Вимоги НБУ до банків зросли із 148 млн до 1,57 млрд грн. [9.509]

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків центральний банк установлює для них обов’язкові економічні нормативи , які мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками , пов’язані з капіталом, ліквідністю , кредитами акціонерам та інсайдерам ( пов’язаним особам ) , надання ве6ликих кредитів , а також за процентним та валютними ризиками. До обов’язкових економічних нормативів можуть належати :

o мінімальний розмір статутного капіталу банку;o норматив достатності капіталу;o норматив ліквідності;o максимальний розмір ризику на одного позичальника;o максимальний розмір кредитів , гарантій і порук , що надаються

банком своїм учасникам (акціонерам) ;o максимальний розмір банківських кредитів;o максимальний розмір залучених коштів фізичних осіб;o норми обов’язкових резервів;o розміри валютного , процентного та інших видів ризику;o норматив платоспроможності ;o нормативи використання власних коштів банків для придбання паїв

(акцій) інших юридичних осіб.У разі порушення банком економічних нормативів , а також законів ,

нормативних актів і розпоряджень центрального банку , неподання

12

інформації , надання неповної або недостовірної інформації центральний банк має право зажадати від кредитної організації усунення виявлених порушень і в разі невиконання у встановлений строк відповідних вимог застосувати різні заходи впливу примусового і не примусового характеру ( наприклад , направити лист або письмове попередження ; накласти штрафи на керівних посадових осіб банків, а також безпосередньо на банківські установи; обмежити проведення окремих операцій на певний строк; відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій; призначити тимчасово адміністрацію з управління кредитною організацією; реорганізувати кредитну організацію та інші .).[28.324]

Для забезпечення належного виконання цих заходів необхідно більш чітке врегулювання взаємовідносин НБУ з органами влади, насамперед виконавчої, визначення його місця в системі органів влади , тобто створення гарантій незалежності НБУ у здійсненні його функцій.

Характер і форма взаємозв’язків центрального банку з органами державної влади в різних країнах має суттєві відмінності. Умовно ці взаємовідносини можна зобразити у вигляді двох моделей. Відповідно до першої моделі центральний банк виступає як агент уряду ( Міністерства фінансів ) і є провідником його грошово – кредитної політики . Згідно з другою моделлю центральний банк незалежний від уряду, що забезпечує йому самостійність у проведенні грошово – кредитної політики без впливу з боку урядових органів.[37.19]

Центральний банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, пов’язані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерство фінансів відкриває в центральному банку спеціальні рахунки , на яких акумулюються всі надходження до бюджету ( податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно з рішеннями урядових органів. Тобто , центральний банк стає для міністерства фінансів посередником у всіх його розрахунках і платежах.

Як банк уряду НБУ є також його кредитором, здійснюючи коротко - і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування держави центральним банком є характерним здебільшого для країн з низьким рівнем розвитку ринкових відносин , а у розвинутих країнах ними користуються рідко – як правило , у вигляді невеликих позик , що видаються на короткі строки авансом під майбутні надходження до бюджету. Кредитування уряду здійснюється переважно способом придбання державних цінних паперів , які можуть мати значну питому вагу в активі балансу центрального банку . Крім того . на центральний банк можуть покладатися всі обов’язки з обслуговування державного боргу , що виражається не лише в придбання цінних паперів держави , але також у розміщенні їх на фондовому ринку від імені і з доручення уряду, погашення цінних паперів, виплаті доходів на них та в інших посередницьких операціях з державними борговими зобов’язаннями .

13

Операції центрального банку з розрахунково – кредитного обслуговування держави включають також надання консультаційних послуг урядові у питаннях макроекономічного регулювання.

Як банк уряду НБУ зберігає офіційні золотовалютні резерви країни. Що виконують роль гарантійно – страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для підтримування курсу національної грошової одиниці відносно інших валют .[28.329]

НБУ як банкір уряду і провідник монетарної політики проводить також і консультації з Кабінетом Міністрів з питань монетарної політики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноекономічної політики держави.

НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними. Для обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізований електронний депозитарій.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому банку.[9.511]

НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово – кредитної політики, що є складовою загальноекономічної політики держави. Вони зорієнтовані на реалізацію її основних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти , цінової стабільності і на підвищення ефективності функціонування банківської системи країни. Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроекономічних показниках розвитку економіки України ,які визначає уряд, а саме:

реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового продукту (ВВП);

обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінансування (або профіциту бюджету );

рівень інфляції.В підсумку, НБУ здійснює єдину державну політику в галузі грошового

обігу, кредиту, сприяє зміцненню грошової одиниці, забезпечує курс національної валюти. [17.64]

14

2.2 Грошово-кредитна політика НБУ та її вплив на збільшення наданих кредитів

При визначенні об’єктивної необхідності грошово - кредитної політики в сучасних умовах особливо важливим є розуміння її сутності, цілей механізму та інструментів реалізації.

Грошово – кредитна політика є складовою економічної політики держави, одночасно реалізує як політичні , так і економічні цілі. Економічна сутність грошово – кредитної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і НБУ, спрямованих на використання економічних інструментів грошово – кредитного механізму для здійснення впливу на суб’єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів.[25.20]

Таке визначення суті грошово-кредитної політики дає змогу виділити ієрархічну структуру її завдань і цілей відповідно до політико-правових та економічних умов, у яких вона здійснюється. Тому можна намітити стратегічну мету, що реалізує кінцевий етап, і поточну грошово-кредитну політику, яка орієнтується на розв’язання конкретніших і загальніших завдань тактичного характеру. На сьогодні особливо важливим у створенні й реалізації грошово-кредитної політики є правильний вибір і конкретизація її тактичних цілей, погодження їх із стратегічною метою на довгостроковому етапі.

В зарубіжній економічній літературі грошово-кредитна політика поділяється на „вузьку”, яка забезпечує стабільність національної валюти за допомогою проведення валютних інтервенцій, змін рівня облікової ставки, а також інших інструментів, що впливають на стан національної грошової одиниці, та „широку”, яка безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в оброті. Ці заходи впливу взаємопов’язані і взаємообумовлені.

За формою інструменти грошово-кредитної політики поділяються на адміністративні (прямі) та ринкові (непрямі). Адміністративними є інструменти, які мають форму директив, розпоряджень, інструкцій, які виходять від центрального банку і направлені на обмеження сфери діяльності кредитних інститутів. Під інструментами ринкового характеру розуміють засоби впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу за допомогою формування належних умов на грошовому ринку та ринку капіталів. Ринкові інструменти відрізняються більшою гнучкістю в порівнянні з адміністративними, але результати їх застосування не завжди адекватні поставленій меті. Залежно від стану господарської кон’єктури центральний банк може реалізовувати два основні типи грошово-кредитної політики, що справляють взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси .

15

Перший тип – це рестрикційна грошово-кредитна політика (політика „дорогих грошей „), яка спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті.

Другим типом регулювання є експансіоністська грошово-кредитна політика (політика „дешевих грошей” ) , яка супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси.

2.21 Політика облікової ставки

У перші роки існування банківської системи незалежної України процентна політика визначалася розміром плати за кредит комерційним банкам без пов’язування з макроекономічною ситуацією в державі і станом грошово-кредитного ринку.

Із формуванням кредитного та частково фондового ринків Національний банк надав перевагу економічному підходу до застосування процентної політики як монетарного інструменту у сфері управління грошово-кредитним ринком.

Зважаючи на нерозвиненість фондового ринку як державних, так і корпоративних цінних паперів, НБУ на підставі Тимчасового положення про визначення процентних ставок Національного банку щомісячно встановлює рівень облікової ставки, яка є орієнтиром ціни на національні гроші. При визначенні розміру цієї ставки враховуються різнопланові фактори в макроекономічній, бюджетній та грошово – кредитній сферах, а також вартість кредитів у країнах, з якими Україна має значні економічні зв’язки.

Залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку НБУ щоденно визначає рівень ломбардної ставки, за якою пропонується підтримувати миттєву ліквідність банків.[6.2]

Отже, облікова ставка – процентна скидка з номінальної вартості векселя , як5у банк стягує у свою користь з пред’явника векселя при його обліку (дисконту) до настання строку платежу по ньому. При цьому банк виплачує пред’явнику векселя його номінальну вартість за винятком скидки, що відповідає платі за банківський кредит.

Облікова ставка , за якою приймає вексель до обліку центральний банк , називається офіційною.[16.234]

Також облікова ставка – це плата , яку стягує НБУ за авансування грошових засобів при купівлі ним векселів, купонів акцій, облігацій, інших цінних паперів і боргових забов′язань до закінчення терміну їх дії.

Облікова ставка дорівнює різниці між номіналом векселя і ціною , за якою вексель куплено банком.[14.608]

Зміст облікової ставки полягає в змінах процента за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам , що позначається на

16

можливостях надання кредити. Політику НБУ щодо облікової ставки можна прослідкувати за таблицею № (дод. 1)

Комерційні банки за необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування – шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів.

За проведення політики „дорогих грошей” центральний банк має на меті зменшити обсяг рефінансування кредитних установ, а тому підвищує облікову ставку. Позики центрального банку для комерційних банків стають дорожчими і відповідно дорожчають кредити , що надаються комерційними банками. У результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку та гальмується зростання виробництва.

За політики „дешевих грошей” метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування, у зв’язку з чим облікова ставка знижується. Це, у свою чергу, стимулює розширення кредитних операцій банків , що сприяє прискоренню темпів економічного зростання.

Для аналізу впливу політики облікової ставки на збільшення наданих кредитів необхідно простежити її динаміку.[36.62]

Таблиця 1. Облікові ставки НБУ№ п/п

Дата Облікова ставка НБУ, %

1234567891011121314151617181920212223

24.05.9901.02.0024.03.0010.04.0015.08.0010.03.0107.04.0111.06.0109.08.0110.09.0110.12.0108.01.0211.02.0211.03.0204.04.0208.05.0204.06.0205.07.0205.08.0204.09.0204.10.0205.11.0205.12.02

45.0035.0032.0029.0027.0025.0021.0019.0017.0015.0012.512.512.511.510.0010.0010.008.008.008.008.008.007.00

Незважаючи на постійне зниження процентних ставок на ринок депозитів як фізичних, так і юридичних осіб, мав місце постійний приплив коштів до банківської системи. Так , середньозважені ставки депозитів у гривні мали

17

тенденцію до зниження. Обсяг депозитів у 1999р. Збільшився на 38,9% , у 2000 р. – на 52 %, а у 2001 р. – на 68% , за 6 місяців 2002 р. – на 28,6 %.Тенденцію до зниження мала і середньозважена ціна депозитів і у ВКВ: бази комерційних банків через приплив депозитів є одним із найбажаніших у процесі монетизації економіки.

За шість місяців 2002р. Обсяг кредитів у економіку збільшився на 17,6 % , причому довгострокові кредити зросли на 19,1 %. Зусилля НБУ, спрямовані на розширену грошову пропозицію, знайшли своє відображення у кредитній активності банків. Приріст кредитів у народне господарство у 2000р. Становив 7,3 млрд грн. (62,3 %) , у тому числі в гривнях – 78,9 %, у іноземній валюті – 46,7 %. У 2001р. Приріст кредитних ресурсів становив 8,7 млрд грн. (45,3%) , у тому числі у гривнях – 51,0%, в іноземній валюті – 38,9 %. Середньозважена ціна кредитів у ВКВ знизилась з 25,3 % у 2000р. До 11,0% у 2001р. У 2002 р. НБУ послідовно продовжував розширювати грошову пропозицію . Це відображалося не тільки у зниженні облікової ставки НБУ до 8% , а й у зниженні норм резервування залучених ресурсів.[12.37]

Позитивним у діяльності банків є зростання довгострокового кредитування , яке збільшилось на 73,2 % (за 2000р. – на 36%), а також поліпшення якості кредитного портфеля. Проблемні кредити(прострочені і сумнівні) порівняно з початком року зменшились на 28,6% , а їхня частка в кредитному портфелі скоротилася з 11,4% до 6 %.[ 6 02]

В 2003р. ставка НБУ не змінювалася і починаючи з грудня 2002р. становить 7 % річних. Ломбардна ставка НБУ відповідає розміру процентної ставки за кредитами „овернайт” і починаючи з 9 квітня 2001р. Визначається та доводиться до суб’єктів банківської системи щоденно [1.31]

Дані наведені вище можна прослідити у додатках.Таким чином, аналіз динаміки залучених банками коштів за останні роки

характеризується насамперед підвищенням активності населення щодо розміщення грошових коштів у банківських установах. Це свідчить про певне підвищення довіри до банківської системи України. [35.7]

Проблемою на сучасному етапі залишається не врегульований рівень ставок комерційних банків. Таким чином можна зробити висновок , що в умовах України облікова ставка може бути одним з ефективних інструментів стимулювання і розширення мікромеж кредиту лише у тому випадку , коли комерційні банки проводять адекватну власну процентну політику. [18.65]

В підсумку – в Україні спостерігається тенденція зростання активів , капіталу та забовязань банків України, що позитивно сприяє економічному зростанню .Але залишається проблема підвищення ефективності політики облікової ставки , зміцнення довіри населення до банківської системи та зменшення різноманітних ризиків .

18

2.22 Політика обов’язкових резервів

Важливою особливістю української грошово – кредитної політики є активна політика обов’язкових резервів . Це – надзвичайно потужний інструмент грошово – кредитної політики . У Західній Європі навіть невеликі зміни норми резервів спричиняють значні зміни в обсягах кредитування комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу . Через це на Заході домінує думка , що зміну норми резервів недоцільно використовувати для невеликого поточного , коригуючого регулювання .

Якщо характеризувати законодавчі основи політики обов’язкових резервів в Україні , то можна зробити висновок , що вони лежать у площині існуючого європейського законодавства .[27.25 ]

НБУ встановлює комерційним банкам та іншим фінансово – кредитним установам нормативи обов’язкового резервування коштів .

Розмір обов’язкових резервів установлюється єдиним для банків та інших фінансово – кредитних установ у процентному відношенні до загальної суми залучених коштів у національній та іноземній валюті .

Положенням про нормативи обов’язкового резервування коштів банківської системи України , затвердженим установою Правління НБУ від 09.07.99 р. №332 , визначено , що недотримання нормативів обов’язкового резервування коштів означає здійснення банків та іншою фінансово – кредитною установою несанкціонованої кредитної емісії , за яку встановлюється відповідно плата НБУ в розмірі облікової чи ломбардної ставки та застосовуються заходу впливу відповідно до ст. 62 Закону України „Про Національний банк України”.

Обов’язкові резерви є частиною (нормою в процентах) банківських депозитів та інших пасивів , отриманих банком з інших джерел , яка, згідно чинного законодавства або із встановленими нормативними актами має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку .[ 8.124]

Мета нормативного визначення обов’язкових резервів – забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків , підтримання їх ліквідності . Тому НБУ встановив обов’язкові для всіх комерційних банків такі економічні нормативи:

1) мінімальний розмір статутного фонду (для реєстрації банку 3 млн. ЕКЮ , філії – 1 млн.);

2) платоспроможність банку не повинна бути меншою за 1/20;3) показник ліквідності банку – здатність банку забезпечити своєчасне

виконання грошових забовязань (значення показника не повинно перевищувати 1.0);

4) максимальний ризик на одного позичальника – співвідношення сукупної заборгованості за позичками і власних коштів банку (не більше 0.25).енц 612

19

Резервний фонд зберігається на окремому рахунку в НБУ і використовується лише з його дозволу .

Отже , обов’язкові резерви банків – засоби комерційних банків та інших кредитних інститутів , які вони забов′язані зберігати в центральному банку як забезпечення деяких своїх операцій відповідно до норми обов’язкових ресурсів .[15.608]

Норми обов’язкових резервів в Україні на при кінці 90-х років становила 15%.

За допомогою управління обов’язковими резервами Центральний банк має можливість впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків , в тому числі на розміри кредитної мультиплікації . Відповідно до цього інституційне регулювання рівня обов’язкових резервів розглядається теорією та практикою грошей як один із найдієвіших механізмів монетарної політики. Вказаний механізм досить простий за змістом. Змінюючи норму обов’язкового резерву , центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов’язкових резервів , комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей . Коли норми резерву підвищується , ці можливості зменшуються . В наслідок того , що лише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у формі готівки , зміна норми резерву на певну величину може призвести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи . [ 2.266]

Те що у 2002 році НБУ послідовно продовжував розширювати грошову пропозицію відобразилось у зниженні норм резервування залучених ресурсів. Норми резервування зниженні та диверсифікованні залежно від строку і виду депозиту : довгострокові депозити у гривнях : 0%-для фізичних осіб , 0 % - для юридичних осіб ; коротко строкові депозити у гривнях : 2 % - для фізичних осіб , 6 % - для юридичних осіб ; інші залученні кошти резервуються під 12 % . [12.37]

Формування банками обов’язкових резервів у 1992- 1995 рр. здійснювалася на окремому рахунку в НБУ . Нині кожен банк формує обов’язкові резерви на власному кореспондентському рахунку в Національному банку . Такий порядок формування резервів дає змогу Центральному банку застосувати їх (шляхом зміни величини нормативів та періодичності контролю) як монетарний інструмент , а банкам – використовувати протягом операційного дня для проведення банківських операцій .

Отже , часті зміни розміру обов’язкового резерву ускладнюють грошово – кредитно регулювання . Зазначений інструмент більш придатний для вирішення не поточних , а довготермінових завдань монетарної політики . Гроші , що знаходяться на резервних рахунках не приносять відсотків . Це своєрідний додатковий податок на комерційні банки . Їх збільшення негативно позначається на прибутках банків , знижує їх ліквідність .

20

2.23 Операції на ринку ціних паперів

Одним з найбільш гнучких і дійових інструментів реалізації грошово – кредитної політики НБУ , що можуть застосовуватися в ранкових умовах господарювання , є операції на відкритому ринку з купівлі – продажу Центральним банком ціних паперів з метою впливу на ресурсну базу комерційних банків . Ці операції вважаються найгнучкішими бо :

По – перше , їх можна використовувати досить часто ;По – друге , якщо допущена помилка , то її легко виправити здійснивши

операцію протилежного напряму .[27.30]Здійснювані центральним банком операції з купівлі – продажу цінних

паперів з власного портфеля безпосередньо позначаються на кредитних можливостях банківської системи в цілому . Так , при проведені обмежувальної грошово – кредитної політики центральний банк , з одного боку , продає на ринку цінні папери (тобто зменшує власний портфель) , списуючи відповідні суми коштів з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. З іншого, експансивна розширювальна політика передбачає купівлю центробанком цінних паперів у комерційних банків, що підвищує величину їх ресурсної бази та дозволяє збільшити обсяг кредитних операцій, стимулюючи тим самим пожвавлення господарської кон’єктури. (рис. 1)

Рис.1 Механізм грошово-кредитного регулювання через операції на відкритому ринкуТаким чином, обсяг цінних паперів , що перебувають у розпорядженні

центрального банку, безпосередньо корелює з кредитними можливостями

21

Операції центрального банку на відкритому ринку

Рестрикційна політика (зменшення портфеля)

Експансивна політика (збільшення портфеля)

Продаж цінних паперів комерційним банкам

Списання коштів з кореспондентських рахунків

комерційних банків

Зменшення ресурсної базибанківських установ

Скорочення кредитних вкладень в економіку

Купівля цінних паперів у комерційних банків

Зарахування коштів на кореспондентські рахунки

комерційних банків

Збільшення ресурсної бази банківських установ

Зростання обсягів кредитів , наданих суб’єктам ринку

комерційних банків, оскільки операції на відкритому ринку визначають розподіл індивідуальних портфелів активів банківських установ. При цьому об’єктом зазначених операцій можуть слугувати державні забов′язання, облігації місцевих органів влади, казначейські векселі, безпроцентні казначейські забов′язання та інші першокласні цінні папери , перелік яких визначається центральним банком. Як правило , основним об’єктом операцій центральних банків на відкритому ринку в розвинених країнах виступають державні боргові забов′язання. [11.17]

На грошовому ринку України були присутні негативні тенденції , зумовлені недостатньо виваженою політикою уряду стосовно розвитку ринку державних цінних паперів. Емісія короткострокових ОВДП (операцій внутрішньо державної позики) спричинила зростання державного боргу і скорочення строків погашення облігацій, унаслідок чого ОВДП з інструменту фінансування дефіциту державного бюджету перетворились в інструмент зростання дефіциту , в інструмент , провокуючий фінансову кризу.

Для того щоб вирішити бюджетні проблеми, уряд наприкінці 1998р. і на початку 1999р. провів конверсію короткострокових ОВДП у довгострокові .

Використання НБУ операцій з цінними державними паперами на відкритому ринку як інструменту монетарної політики стримувалось станом ринку державних цінних паперів. Протягом 2000р. Уряду не вдалося активізувати цей ринок. Наприкінці 2000р. уряд провів реструктуризацію боргу перед НБУ за облігаціями внутрішньої позики. НБУ отримав на суму боргу процентні облігації внутрішньої державної позики з терміном їх погашення протягом 2000-2010 рр. [9. 515]

З 2001 р. На вітчизняному ринку з’явилися нові види державних цінних паперів: КДО – короткострокові державні облігації (дисконтні) з строком обігу 3-9 місяців і СДО – середньострокові державні облігації (купонні) з строком обігу 1-5 років Проте і ці нові державні забов′язання не виявились ефективними. Довіра до державних цінних паперів з боку комерційних банків залишається дуже низькою. Відсутність дійового ринку державних цінних паперів унеможливлює нормальні взаємозв’язки і взаємодію грошово-кредитного ринку і державних фінансів.[23.12]

Для ефективної організації операцій на відкритому ринку НБУ має здійснювати активні купівлю – продаж цінних паперів на вторинному ринку. Однак труднощі при реалізації цього завдання зумовлені, передусім, тим , що НБУ є основним покупцем облігацій на первинному ринку. Таким чином, основний шлях до оптимізації емісійної діяльності центрального банку і ефективного використання на практиці операцій на відкритому ринку як інструмента грошово-кредитного регулювання полягає у відмові НБУ від операцій щодо вкладання коштів в ОВДП на первинному фондовому ринку (або, принаймні, істотному обмеженні таких операцій).[11 .22]

Отже, за відсутності розвиненого ринку як державних цінних паперів так і корпоративних цінних паперів наявність інструментів монетарної політики дає змогу НБУ певною мірою управляти грошово-кредитним ринком.

22

Але здійснення операцій з купівлі – продажу казначейських векселів та облігацій на відкритому ринку дає можливість вирішення цілого ряду проблем грошової політики:

1) бездефіцитне фінансування державних витрат , а звідси – управління на цій основі державним боргом;

2) надання суб’єктам ринкової економіки надійних і високоліквідних інструментів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів;

3) надання можливості центральному банку економічними засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей , а й на співвідношення їх структурних агрегатів: агрегату М1 та агрегатів М2 і М3;

4) визначення засобами ринкового механізму реальної вартості державного боргу, а значить, і цінних паперів, що його обслуговують.

В підсумку , можна сказати , що важливим чинником який значно впливає на стабільність, а отже, дієвість і ефективність грошово-кредитної політики НБУ , є політична нестабільність у країні, протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади. Така ситуація – своєрідний фактор психологічного стримування ділової активності суб’єктів грошово – кредитного ринку в період загострення політичного протистояння чи перевиборів.

Суперечливий характер носить і прийнятий Закон України „ Про НБУ” в якому дано нечітке визначення компетенції Ради НБУ та Правління НБУ в прийнятті рішень, їх ухваленні та відповідальності. Так, Раді НБУ , як вищому органу управління Нацбанку , надаються повноваження щодо розробки основних напрямів монетарної політики. Але до Ради НБУ входять представники різних політичних партій, комерційних банків зі своїм розумінням моделі грошово-кредитної політики , її цілей та завдань. Маючи право накладати вето і затверджувати рішення Правління НБУ , вони можуть якщо не змінювати , то суттєво впливати на реалізацію механізму грошово-кредитної політики, особливо при вирішення тактичних цілей, надто в період загострення соціально-економічних ситуацій. Це створює прецедент можливості втрати управління грошово-кредитною політикою держави й зменшення ефективності її впливу на грошовий та кредитний ринок. Незалежність і самостійність центрального банку на сьогодні є запорукою дієвості його грошово-кредитної політики.

23

2.3Валютно-курсова політика Національного банку України

У валютних правовідносинах держава виступає в особі уповноважених органів, якими є Національний банк України і Кабінет Міністрів України. Кожен з названих органів бере участь у зазначених правовідносинах відповідно до визначених законодавчими актами повноважень. Проблема валютного регулювання є дуже актуальною і за допомогою права держава прагне врегулювати ці суспільні правовідносини, надаючи ним відповідні форму і зміст.

У сфері валютного регулювання НБУ здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України , складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України, контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України , визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків не резидентам, нагромаджує , зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики, видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування, установлює способи визначення і використання валютних (обмінних)курсів іноземних валют, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових ) одиницях.[21.80]

Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної для розвитку міжнародних економічних відносин основи шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти.

НБУ є провідником валютної політики держави , стратегічні напрямки якої зумовлені цілим рядом факторів: структурою НБУ , характером його грошово-кредитної політики, рівнем інфляції та станом державної заборгованості . Залежно від цих факторів можливі різні підходи до вибору тих або інших інструментів валютної політики. У всьому світі , звичайно, використовують такі інструменти: інтервенції на валютних ринках, дисконтну політику й управління валютними резервами. Як правило , на вибір інструментів проведення валютної політики впливає і специфіка завдань, які стоять на тому або іншому етапі економічного розвитку країни.

Валютна політика – це сукупність заходів (економічних , політичних, правових , організаційних) які вживають державні органи, центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації у сфері валютних відносин. [15. 142]

У 2003 р. , четвертий рік поспіль. НБУ дотримується політики номінальної курсової стабільності гривні. Йдеться про співвідношення гривні з основною курсоутворюючою валютою – доларом США , який має найбільшу питому вагу в міжнародних розрахунках (73.4% за перше півріччя 2003 року) , на безготівковому (82.8% за 10 місяців 2003 року) та готівковому (81.3 % за 10 місяців 2003 року) валютному ринках України , а також активніше порівняно

24

з іншими валютами використовується населенням як засіб накопичення . Саме тому основним орієнтиром у суспільстві при оцінці зовнішньої стабільності національної грошової одиниці є курс гривні щодо долара США , а не щодо інших , навіть таких важливих у зовнішній торгівлі України валют , як євро , російський рубль тощо.

Під курсовою стабільністю розуміється не абсолютно незмінність курсу, а така його динаміка, коли він коливається у певних вузьких межах , без стрімких змін , не порушуючи встановлених на перспективу орієнтирів. Таке розуміння стабільності дає центральному банку змогу при здійсненні своєї політики сприяти формуванню певної бажаної курсової динаміки, яка становила б важливий фактор позитивного впливу на інфляцію, загальну фінансову стабільність та зовнішню цінову конкурентоспроможність вітчизняної економіки. З іншого боку , незначні коливання курсу гривні не викликають у суспільстві занепокоєння та не підривають упевненості в здатності центрального банку контролювати ситуацію в разі , коли виникає необхідність нівелювати значні коливання .

Таке поняття курсової стабільності грошової одиниці , очевидно, має різні визначення та цифрові оцінки для різних умов, країн і часових періодів. Нинішній рівень курсової стабільності гривні формувався протягом останніх майже чотирьох років. У цифрових параметрах курсова стабільність гривні за період 2000-2003 років виражається фактичною девальвацією на 2.2% за чотири роки , що становить у середньому 0.55 % за рік, 0.05 % за місяць , або 0.002 % за день. У термінах курсу діючого на 23.10.2003 р. (5.332 грн. за долар США) , це дорівнює в середньому 3 копійки зміни за рік, 0.3 копійки за місяць , або 0.01 копійки за день. [ 4.10]

Динаміка курсу гривні щодо долара США у 2003 р. була гнучкішою порівняно з 2002 р. Впродовж 10 місяців 2003р. обмінний курс коливався в межах 0.06 % - від 5.3345 до5.3315 грн. за долар США. З метою підтримки експорту до березня НБУ дещо девальвував курс – із 5.3324 до 5.3345 грн. за долар . Проте після зростання інфляційного напруження , починаючи з квітня , курс використовувався як важливий фактор стабілізації – НБУ сприяв його поступовій ревальвації з 5.3345 до 5.3313 грн. за долар . За 10 місяців 2003 р. девальвація до євро становила 13.1 % , а до російського рубля – 6.4 % .

Таким чином, підтримуючи загальну курсову стабільність , НБУ використовував обмінний курс як ефективний інструмент впливу на економічну ситуацію з метою досягнення цілей , визначених Основними засадами грошово-кредитної політики на 2003 рік.

Безпосередньо на стан валютного ринку впливали показники обсягів попиту і пропозиції , які порівняно з попереднім роком суттєво змінилися. Так, якщо за 9.5 місяця 2002 р. обсяг перевищення пропозицією попиту становив 1.7 млрд. доларів США , то за відповідний період 2003 р. це перевищення збільшилося на 39 % і досягло 2.37 млрд. доларів – найвищої позначки за історію незалежної України. Основою зростання пропозиції є збільшення на 11 % припливу валюти до країни , а від так і до банківської системи України. Якщо за 10 місяців 2002 р. сукупні валютні надходження

25

становили приблизно млрд. доларів, то за відповідний період 2003 р. вони збільшилися майже до 28 млрд. доларів. Основа їх зростання – збільшення експорту та прямих іноземних інвестицій, а головна причина повільнішого зростання попиту – в уповільненні відпливу валюти за портфельними інвестиціями.

Збільшення припливу валюти та перевищення пропозиції над попитом забезпечило спокійну роботу валютного ринку.

Саме завдяки зростанню інтервенцій за 10 місяців 2003 р. обсяг золотовалютних резервів НБУ збільшився на рекордну величину – 2.2 млрд. доларів – і вперше перевищив позначку 7 млрд. доларів.(див. рис.2)

Рисунок 2. Міжнародні резерви НБУ (за поточним курсом , млн. доларів)

Це означає ,що міжнародні резерви НБУ забезпечують покриття 3.4 місяця імпорту та впритул наблизились до 100 – відсоткового забезпечення грошової бази.[4 .11]

Позитивне зовнішньоторговельне сальдо дало змогу Україні практично без значних зовнішніх запозичень акуратно розрахуватися за міжнародними забов′язаннями . Валютні резерви зросли у 2000 р. на 36,9 % до 1,6 млрд. дол. США., у 2001 р. на 90,0 % до 3,1 млрд. і нині перевищили 3,2 млрд.дол. США. Особливо важливим є те , що чисті міжнародні резерви на кінець 2001 р. зросли до 1121 млн. дол.. США , проти – 576 млн. у 2000 р.. Хоч обсяг викупу надмірної пропозиції валюти на початку 2002р. знизився порівняно з 2001р., Україна в січні – червні виконала всі міжнародні забовязання без зменшення своїх міжнародних резервів.

Прямі іноземні інвестиції в Україну в першому кварталі 2002р. зросли на 2,6 % до 4,532 млн. дол. США. У 2000р. зростання становило 583 млн. дол. США, у 2001р. зростання становило 531,2 млн. або 13,7 %.Б с 02 №5

Валютні резерви на сьогодні покривають 8 тижнів експорту , і цілком зрозуміло, що НБУ має продовжувати нагромаджувати валютні резерви.

Щодо обсягів валових та чистих міжнародних резервів НБУ , то їх можна продивитись в наступній таблиці :

26

Таблиця 2 Обсяги валових та чистих міжнародних резерві НБУ

Показник 2000р. 2001р. 2002р. 2003р.Міжнародні резерви НБУ за поточним курсом, млн. дол. США

1 475,5 3 089,5 4 417,0 7 009,1

Темпи зростання порівняно з попереднім роком, %

134,7 209,4 143,0 158,7

Чисті міжнародні резерви НБУ за поточним курсом , млн. дол. США

-598,1 1 178,0 2 540,7 5 192,5

Також здійснено певні кроки щодо лібералізації валютного ринку в напрямі розширення можливостей підприємств і населення з проведення валютних операцій , одночасно запроваджено комплекс заходів стосовно попередження незаконного відпливу валютних коштів за кордон. ВНБУ 11 03

Враховуючи наявні позитивні тенденції щодо темпів економічного зростання , зменшення швидкості обігу грошей , зростання грошового мультиплікатора, поліпшення структури грошової маси очікується подальше зростання попиту на гроші. Основним каналом випуску грошей в обіг залишиться інтервенція на валютному ринку. У разі потреби використовуватимуть інші інструменти впливу на обсяги грошової маси .

Курсова політика 2003 р. в результаті збереження пріоритетів стабільності мала суттєві позитивні наслідки для економіки, головними серед яких є :

стримуючий вплив на інфляцію; стимулювання зростання реальних доходів населення завдяки

зниженню інфляції , а від так сприянню збільшенню внутрішнього кінцевого попиту;

збільшення міжнародних резервів , що підвищує стабільність національної грошової одиниці, зміцнює довіру до неї , сприяє залученню іноземних інвестицій до країни;

підвищення привабливості гривні порівняно з іноземними валютами, обмінні курси яких зазнавали суттєвих коливань, що забезпечило прискорення процесів реальної дедоларизації економічних відносин.

27

2.4 Обслуговування НБУ державного боргу

Державний борг є важливою складовою системи державних фінансів . У законах України про державні бюджети на відповідні роки встановлюється граничний розмір державного боргу . важливо , щоб суто технологічні проблеми обслуговування державного боргу , особливо – зовнішнього , не переводилися , тим більше свідомо , у розряд політичних . Державний борг включає обслуговування і погашення різних видів державних облігацій і позик , а також заборгованості перед міжнародними організаціями , країнами – кредиторами і зарубіжними комерційними банками . Міністерство фінансів України своїм наказом від 22 січня 2001 р. запровадило новий порядок обліку державного боргу та операцій , пов’язаних з ним . Цим порядок термін „державний борг” визначається як сума прямих боргових зобов’язань держави. У складі державного боргу тепер не враховується обсяг зобов’язань , гарантованих державою , до моменту настання гарантійного випадку . Такі зобов’язання є умовними , і їх облік здійснюється окремо . Поділ боргових зобов’язань на „прямі” та „умовні” привносить нові , досить специфічні , риси до методики обліку державного боргу.

Відповідно до ст. 42 Закону про НБУ Національний банк України здійснює операцію з обслуговування державного боргу , пов’язані з розміщенням державних цінних паперів , їх погашенням та виплатою доходу за ними .

За джерелами залучення коштів державний борг будь – якої країни поділяється на внутрішній і зовнішній .

До складу державного внутрішнього боргу входять позики уряду України і позики , за безумовної гарантії уряду (за винятком позик на зовнішньому ринку) для забезпечення фінансування загальнодержавних програм . Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості , що виникає щорічно за новими борговими зобов’язаннями уряду України . До цих зобов’язань належать випущені державою цінні папери , інші зобов'язання у грошовій формі , гарантовані урядом України , одержанні ним кредити , а також частина боргових зобов’язань Союзу РСР , які взяла на себе Україна .

НБУ організовує і здійснює через банківську систему касове виконання Державного бюджету України , суть якого полягає в прийнятті розрахункових документів на виплату податків , зборів ті інших обов’язкових платежів , зарахуванні доходів , зберіганні грошових коштів та видачі їх на заходи , передбаченні бюджетом , і веденні відповідного обліку та звітності .

Економічне зростання разом з чітким обслуговуванням державних боргових зобов'язань підвищило інвестиційний рейтинг України . За 2000 р . зовнішній борг України скоротився на 2,1млрд дол. . США.(на 17%) .За 2001 р . внутрішній борг зріс на 238 млн грн, або на 1.1% , до 21,0 млрд. грн. , зовнішній – зменшився на 0,2% до 7,978 млрд. дол. США. Загальний обсяг державного боргу становив 63,29 млрд. грн. Станом на 31.04.2002 р. зовнішній борг становив 7,76 млрд. ; внутрішній – 20,81 млрд. грн. За два

28

роки відношення зовнішнього боргу до ВВП знизилося з 72 до 31,2 % , внутрішнього – з 22,2 до 10,3%. Саме ці показники наприкінці минулого року було покладено в основу рішення агентства Standard & Poor щодо поліпшення для України рейтингу довгострокових і короткострокових валютних і гривневих кредитів до рівня „В”.[12. 38]

Відволікання бюджетних ресурсів на обслуговування державного боргу в 2001 р. сягнуло катастрофічних масштабів . Так , відсоткові виплати за державним боргом в 1,6 раза перевищили видатки Зведеного бюджету на охорону здоров’я , в 1,3 раза – на освіту , в 1,2 раза – на соціальний захист і соціальний забезпечення , в 14 разів – на науку , у 2,7 раза – на державне управління . Такою була плата за не виважену політику залучення державних позик та їх непродуктивне використання в минулому .

Якщо припустити , що весь державний борг України обслуговуватиметься за номінальною ставкою 35% , то за 4% - го. зростання реального ВВП і 15% - ї інфляції для отримання співвідношення боргу і ВВП несталому рівні необхідне досягнення первинного профіциту бюджету обсягом 7,4% до ВВП. Фактично ж проект бюджету на 2001 р . передбачав первинний профіцит бюджету розміром 3,76 % до ВВП . Тобто в бюджеті закладалося подальше зростання державного боргу України , що в наступні роки ще більше загострило проблему його обслуговування .

Таблиця 3 . Видатки державного бюджету на погашення й обслуговування державного боргу в 2001 р. , млн. грн.

Погашення Обслуговування РазомВнутрішнього боргу 4481,9 2954,0 7435,9Зовнішнього боргу 2608,8 4024,0 6632,8Всього виплат 7090,7 6978,0 14068,7

Очевидно , що розміщення ОВДП не вирішить проблеми нестачі бюджетних коштів , а стане потужним фактором утворення дефіциту внаслідок формування забов’язань з виплати відсотки .

По суті , підтримуючи піраміду ОВДП Уряд і НБУ ставлять перед собою дві цілі :

1) залучення до бюджету ресурсів , необхідних для виплати основної суми внутрішнього боргу;

2) субсидування комерційних банків України у формі відсоткових виплат за ОВДП (35% комерційних банків належать до категорії проблемних ).

Забезпечення ж невід’ємного фінансування бюджету може бути досягнуто не лише через залучення нових позик , а й через перегляд боргових виплат . Так , з погляду на те , що при купівлі ОВДП Національний банк використовував державну монополію на випуск в обіг платіжних засобів , держава має повне право припинити обслуговування ОВДП , що перебувають у власності НБУ .

29

Отже , необхідно відмовитись від практики маніпулювання бюджетом для досягнення цілей монетарної політики (НБУ вимагає погашення і обслуговування ОВДП , що йому належить , переважно задля вилучення з обігу грошової маси ).

Таблиця 4 .Економія бюджетних коштів у 2001 р. внаслідок ліквідації ринку ОВДП та припинення обслуговування ОВДП , придбаних НБУ , млн. грн.

ІнструментЗменшення сум

погашенняЗменшення

обслуговуванняРазом

ОВДП з портфеля НБУ 841,7 1716,7 2558,4ОВДП і Ощадна позика 2001 р.

3312,3 812,1 4124,4

Витрати на управління внутрішнім боргом

213,4 140,7 354,1

Разом 4367,4 2669,5 7036,9З урахуванням нульового внутрішнього запозичення

-------- -------- -3312,3

Всього 3724,6 Для відновлення бюджетної рівноваги необхідно , щоб відновилась

емісійне фінансування дефіциту бюджету . Заміщенням державних позик кредитами НБУ призведе до зменшення надмірних витрат на обслуговування державного боргу та сприятиме зниженню рівня процентних ставок в економіці через зменшення попиту держави на позичкові кошти . За незначних обсягів дефіциту бюджету та фактичного зростання рівня цін під впливом девальвації грошова емісія не призведе до вибухово подібного підвищення цін ; вона стане засобом пристосування грошової маси до рівня цін . Зростання попиту на гроші в умовах зростання номінального ВВП поглине додатково грошової емісію без інфляційних наслідків . Загроза для інфляційних процесів буде , як і в попередні роки , лише з боку пропозиції .[5.299]

Дані про наявну грошову масу в обігу подані в додатках .

3.Сучасні тенденції , проблеми та шляхи вдосконалення діяльності Національного банку України

30

Ситуація , що склалася в економічному середовищі України потребує ретельного аналізу проблем та можливих шляхів його вдосконалення за допомогою НБУ , як провідника основних засад грошово-кредитної політики держави.

Для того щоб вирішити бюджетні проблеми , уряд наприкінці 1998 р. і на початку 1999 р. провів конверсію короткострокових ОВДП у довгострокові і переглянув межі валютного коридору. Одночасно була розроблена антикризова урядова програма, спрямована на утримання курсу гривні в межах нового валютного коридору, яка передбачила обмеження вільної купівлі іноземної валюти на ринку. Крім того , НБУ підвищив норму обов’язкових резервів до 16,5 % і призупинив рефінансування комерційних банків.

Ситуація на грошовому ринку позначилась на макроекономічних показниках. У 1998 р. реальний обсяг ВВП скоротився на 1,9 %, хоча планувалось його зростання на 0,5 % . Ціни зросли на 20 % замість прогнозованих 10 %. Курс гривні знизився на 80,5 %.

У 1999 р. стан грошового ринку визначався такими чинниками: ринок державних цінних паперів (ОВДП) практично не

функціонував, і тому НБУ змушений був фінансувати дефіцит державного бюджету шляхом купівлі ОВДП , збільшуючи таким чином грошову масу в обігу;

гривня продовжувала знецінюватись і на початку 1999 р. були встановлені межі нового валютного коридору.

Для регулювання грошової маси в обігу НБУ застосував такі інструменти : підвищення норм обов’язкових резервів до 17 % і посилення

контролю за дотриманням норми комерційними банками; введення мораторію на рефінансування комерційних банків; розміщення серед комерційних банків депозитних сертифікатів НБУ

з метою вилучення надлишкової ліквідності банківської системи.Валютна політика НБУ у 1999 р. була спрямована на послаблення , а потім

і скасування валютних обмежень і визначалась головним чином сподіваннями на отримання кредитів від МВФ . Однією із умов кредитування була лібералізація валютного ринку. [9.515]

Також слід навчитися максимально повно використовувати позитивний ефект від періодичної девальвації гривні . Йдеться про зростання витрат на імпорт з боку нерезидентів за значно менших витрат вітчизняних господарюючих суб’єктів , збільшення виручки від експорту для резидентів у гривневому еквіваленті, стимулювання процесів імпортозаміщення, що матиме важливе значення і для системи державних фінансів.

Від загальних дискусій про доцільність (недоцільність) девальвації чи ревальвації номінального обмінного курсу треба переходити до конкретного дослідження параметрів валютного курсу гривні , які забезпечуватимуть найбільший позитивний впливі на економічне зростання в Україні . Одночасно слід чітко продумати заходи протидіяння негативним наслідкам

31

девальвації гривні (насамперед , тенденціям до інфляції , посилення нестабільності та невизначеності на вітчизняному валютному ринку).

Внаслідок відсутності дійової валютної політики відбувається вивезення (експорт ) капіталу з України , який не знаходить ( і не може , в принципі , знайти ) місце для свого застосування у вітчизняній економіці. Проте повернути цей капітал до України дуже важко, якщо взагалі можливо. І цю проблему тільки амністуванням тіньових капіталів розв’язати не вдасться . У даному питанні потрібна більша державна жорстокість: проведення відповідних розслідувань щодо вже вивезених коштів і не допущення подальшого відпливу вітчизняних капіталів за кордон. Важливе значення має встановлення процедурних технічних обмежень на вивезення капіталу з України за допомогою контролю з боку НБУ.

Крім того , не відомо як вплине на валютну політику ліквідація департаменту валютного регулювання і ліцензування , що є загальною стратегією оптимізації управління Національним банком України. Бізнес 53

У 2000 р. Україна нарешті вийшла на стадію зростання реального обсягу ВВП (5,9 %). Проте , незважаючи на підвищення попиту на гроші завдяки економічному зростанню , темпи інфляції суттєво підвищились : за рік замість запланованих 16 % інфляція зросла до 26 % . Водночас девальвація гривні відносно долара США знизилась до 4,2 % порівняно із 52,5 % у 1999р. Стабільність обмінного курсу гривні визначали в основному такі чинники:

проведення урядом України реструктуризації зовнішнього боргу; зростання валютних надходжень в Україну у зв’язку із збільшенням

експорту ; збільшення обсягу іноземних інвестицій в Україну.

Здійснюючи регулювання грошового ринку, НБУ використовував такі інструменти:

процентну політику. Упродовж року облікова ставка була знижена НБУ з 45 % до 27 % річних;

політику обов’язкового резервування . Норму обов’язкових резервів НБУ знизив з 17 % до 15 % ;

розміщення депозитних сертифікатів з метою вилучення („стерилізації „) надлишкової грошової маси з обігу.

Використання НБУ операцій з цінними паперами на відкритому ринку як інструменту монетарної політики стримувалось станом ринку державних цінних паперів . Протягом 2000 р. уряду не вдалося активізувати цей ринок . Наприкінці 2000р. уряд провів реструктуризацію боргу перед НБУ за облігаціями внутрішньої державної позики. НБУ отримав на суму боргу процентні облігації внутрішньої державної позики (ПОВДП) з терміном їх погашення протягом 2002-2010рр.

Можливість здійснення центральним банком операцій на відкритому ринку залежить і від розвитку вторинного фондового ринку в країні, який має забезпечувати не лише належний рівень ліквідності цінних паперів, вільну торгівлю ними , а й встановлення адекватної курсової вартості через ринковий механізм співвідношення попиту і пропозиції.

32

Децентралізація вторинного ринку держоблігацій в нашій країні , його інформаційна непрозорість істотно зменшують можливості для виконання даним ринком своєї основної функції – забезпечувати належний рівень ліквідності цінних паперів та безпеку інвестицій. Одним з напрямів розв’язання даної проблеми є нормативне врегулювання процесу надання інформації про торги ОВДП на вторинному ринку.[11.22]

Для ефективної організації операцій на відкритому ринку Національний банк має здійснювати активні купівлю-продаж цінних паперів на вторинному ринку. Однак труднощі при реалізації цього завдання зумовлені, передусім, тим, що НБУ є основним покупцем облігацій на первинному ринку. Таким чином, основний шлях до оптимізації емісійної діяльності центробанку і ефективного використання на практиці операцій на відкритому ринку як інструмента грошово-кредитного регулювання полягає у відмові Національного банку від операцій щодо вкладання коштів в ОВДП на первинному фондовому ринку.

У ролі необхідної умови ефективного здійснення операцій на відкритому ринку як повноцінного інструмента грошово-кредитно регулювання НБУ можна було б також розглянути окремі аспекти вдосконалення самої технології купівлі - продажу цінних паперів. Здійснення таких операцій може відбуватися в рамках фіксації курсу чи кількості цінних паперів, які центральний банк виставляє для продажу або виявляє готовність їх придбати залежно від спрямованості грошово-кредитної політики.

У 2001р. в Україні спостерігалася позитивна динаміка основних макроекономічних показників. Реальний валовий внутрішній продукт зріс за рік на 9,1% при відносно низьких темпах інфляції (6%). Номінальний обмінний курс гривні відносно долара США девальвував на 2,5 % . Піднесення економіки , сповільнення темпів інфляції , курсова стабільність сприяли підвищенню рівня реальних грошових доходів населення і зниженню рівня безробіття.

Основною визначальною рисою розвитку грошового ринку у 2001р. було значне збільшення грошової маси за низьких значень інфляції, продовження процесу ремонетизації економіки України, тобто зростання рівня монетизації ВВП. Ситуація , що склалася на грошовому ринку впродовж 2001р. дала змогу НБУ знизити рівень облікової процентної ставки до 12% річних , запровадити новий механізм рефінансування комерційних банків, знизити норму обов’язкового резервування і ввести її диференціацію. Підвищення ліквідності комерційних банків і зниження вартості залучених коштів сприяли зменшенню процентних ставок за кредитами банків у національній валюті з 37,4 % річних у січні до 29,6 % у грудні і зростанню кредитних вкладень в економіку України на 45%.

Упродовж 2001р. НБУ проводив роботу з активізації ринку державних паперів , зокрема він здійснював операції з купівлі-продажу ПОВДП з власного портфеля через двостороннє котирування цін, тобто визначаючи ціну купівлі та продажу, запровадив новий механізм рефінансування комерційних банків під забезпечення державними цінними паперами.

33

Не можна погодитися з деякими аналітичними висновками, які публікуються в засобах масової інформації та робляться в окремих урядових структурах, що використання депозитних сертифікатів і двостороннього котирування реструктуризованих державних цінних паперів створює конкуренцію для Міністерства фінансів щодо розміщення облігацій на первинному ринку. НБУ застосовує зазначені мобілізаційні інструменти в періоди , коли з монетарної точки зору є загроза розкручування інфляцій через надлишкову грошову пропозицію.

Не можна погодитися і з пропозиціями щодо збільшення НБУ обсягів рефінансування. НБУ щоденно в оперативному режимі відстежує стан грошово-кредитного ринку і за необхідності надає кошти для підтримки ліквідності банківської системи, використовуючи для цього різноманітні канали ( валютний, фондовий, кредитний). Якщо є потреба у збільшенні ліквідності через систему рефінансування банків, які беруть участь у тендері, НБУ збільшує запропоновану тендерну ставку.

Проте ось уже два роки додаткові грошові потоки надходять в економіку переважно через валютний канал.

Аналіз монетарної політики, яку НБУ проводив протягом 1991-2001 рр., дає підстави для висновку, що забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін заходами тільки монетарної політики неможливо. Для вирішення таких макроекономічних завдань держава насамперед повинна забезпечити:

прискорення реструктуризації реальної економіки; реалістичний державний бюджет на бездефіцитній основі.У свою чергу, діяльність НБУ як центрального банку країни має бути

спрямована на : забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні як

необхідної (але не єдиної і не достатньої) передумови економічного зростання та підвищення добробуту населення;

забезпечення фінансової стійкості банківської системи ; стимулювання кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків,

з тим щоб вони більш інтенсивно підтримували реальну економіку.Основною метою грошово-кредитної політики в 2004р. є підтримка

стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних цілей.

Для виконання цього завдання необхідне розгорнуте таргетування стабільності грошової одиниці, яке передбачає постійний моніторинг динаміки цін на товари та послуги , обмінного курсу та процентних ставок , їх співвідношення і в разі потреби - вплив на них засобами грошово-кредитної політики. Одночасно створюватимуться умови для поступового переходу до таргетування інфляції.

34

Реалізація грошово-кредитної політики ґрунтуватиметься на використанні та модернізації її діючих принципів і механізмів ,спрямованих на підтримку стабільності внутрішніх цін , динаміки реального ефективного курсу гривні .

Подальше стимулювання зазначених процесів можливе лише за допомогою заходів щодо поліпшення фінансового стану потенційних позичальників, удосконалення законодавчої бази стосовно захисту прав кредиторів .

Основою метою НБУ має стати подолання сучасних несприятливих тенденцій в його діяльності та впровадження нових шляхів їх розв’язання.

Висновки

35

На основі проведеної роботи по дослідженню та аналізу теми : ”Національний банк України – фінансовий агент уряду” можна зробити наступні висновки: Згідно з чинним законодавством Національний банк України є центральним банком держави, який стоїть на першому рівні банківської системи і виконує резервні функції. Національний банк України, на відміну від звичайних банків, є банком для інших банків і банком для держави. Як „банк банків „ кожний такий банк має такі завдання:

ведення рахунків банків, організація міжбанківських розрахунків; кредитування банківських установ у скрутній фінансовій ситуації; надання інших послуг національним та іноземним фінансово – кредит-

ним інституціям, зокрема інформаційних, депозитних тощо;здійснення нагляду і контролю за діяльністю банків.Аналізуючи зміст Конституції України та Закону України „ Про

Національний банк України” можна запропонувати таку систему основних функцій НБУ:

1) забезпечення стабільності національної грошової одиниці; 2) визначення та проведення грошово - кредитної політики;3) банківського регулювання та нагляду;4) емісії грошей та організації їх обігу;5) валютного регулювання і валютного контролю;6) зовнішньоекономічна ;7) банківського обслуговування.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком – Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці.

НБУ є центром банківської системи , що виступає одночасно в двох особах : як орган держави ,що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти, і як своєрідний центр самоуправління банківської системи. Одним з основних напрямків діяльності НБУ є здійснення контролю за функціонуванням банківської системи і виконанням ним функцій кредитора останньої інстанції, Це зумовило необхідністю підтримки стабільності банківської системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці передбачає наявність стійких і ефективно працюючих кредитно – банківських інститутів. Однак зараз НБУ і комерційні банки перебувають у стані прихованого протистояння. Як відомо , Національний банк – прихильник політики більш жорстоких регулюючих і наглядових вимог до комерційних банків, останні ж , навпаки, виступають за послаблення їх. Обидві сторони аргументують свої вимоги недосконалістю законодавчої бази. При цьому вони трактують норми Закону „Про банки і банківську діяльність „ та інших законодавчих актів кожен по – своєму.

36

Центральний банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, пов’язані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерство фінансів відкриває в центральному банку спеціальні рахунки , на яких акумулюються всі надходження до бюджету ( податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно з рішеннями урядових органів. Тобто , центральний банк стає для міністерства фінансів посередником у всіх його розрахунках і платежах.

Як банк уряду НБУ є також його кредитором, здійснюючи коротко - і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів.

НБУ як банкір уряду і провідник монетарної політики проводить також і консультації з Кабінетом Міністрів з питань монетарної політики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноекономічної політики держави.

Грошово – кредитна політика є складовою економічної політики держави, одночасно реалізує як політичні , так і економічні цілі. Економічна сутність грошово – кредитної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і НБУ, спрямованих на використання економічних інструментів грошово – кредитного механізму для здійснення впливу на суб’єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів.

Облікова ставка – це плата , яку стягує НБУ за авансування грошових засобів при купівлі ним векселів, купонів акцій, облігацій, інших цінних паперів і боргових забов′язань до закінчення терміну їх дії.

Часті зміни розміру обов’язкового резерву ускладнюють грошово – кредитно регулювання . Зазначений інструмент більш придатний для вирішення не поточних , а довготермінових завдань монетарної політики . Гроші , що знаходяться на резервних рахунках не приносять відсотків . Це своєрідний додатковий податок на комерційні банки . Їх збільшення негативно позначається на прибутках банків , знижує їх ліквідність .

Здійснювані центральним банком операції з купівлі – продажу цінних паперів з власного портфеля безпосередньо позначаються на кредитних можливостях банківської системи в цілому . Так , при проведені обмежувальної грошово – кредитної політики центральний банк , з одного боку , продає на ринку цінні папери (тобто зменшує власний портфель) , списуючи відповідні суми коштів з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. З іншого, експансивна розширювальна політика передбачає купівлю центробанком цінних паперів у комерційних банків, що підвищує величину їх ресурсної бази та дозволяє збільшити обсяг кредитних операцій, стимулюючи тим самим пожвавлення господарської кон’єктури.

37

НБУ є провідником валютної політики держави , стратегічні напрямки якої зумовлені цілим рядом факторів: структурою НБУ , характером його грошово-кредитної політики, рівнем інфляції та станом державної заборгованості .

Внаслідок відсутності дійової валютної політики відбувається вивезення (експорт ) капіталу з України , який не знаходить ( і не може , в принципі , знайти ) місце для свого застосування у вітчизняній економіці. Проте повернути цей капітал до України дуже важко, якщо взагалі можливо. І цю проблему тільки амністуванням тіньових капіталів розв’язати не вдасться . У даному питанні потрібна більша державна жорстокість: проведення відповідних розслідувань щодо вже вивезених коштів і не допущення подальшого відпливу вітчизняних капіталів за кордон.

Валютна політика НБУ у 1999 р. була спрямована на послаблення , а потім і скасування валютних обмежень і визначалась головним чином сподіваннями на отримання кредитів від МВФ .

Курсова політика 2003 р. в результаті збереження пріоритетів стабільності мала суттєві позитивні наслідки для економіки, головними серед яких є :

стримуючий вплив на інфляцію; стимулювання зростання реальних доходів населення завдяки

зниженню інфляції , а від так сприянню збільшенню внутрішнього кінцевого попиту;

збільшення міжнародних резервів , що підвищує стабільність національної грошової одиниці, зміцнює довіру до неї , сприяє залученню іноземних інвестицій до країни;

підвищення привабливості гривні порівняно з іноземними валютами, обмінні курси яких зазнавали суттєвих коливань, що забезпечило прискорення процесів реальної дедоларизації економічних відносин.

Аналіз монетарної політики, яку НБУ проводив протягом 1991-2001 рр., дає підстави для висновку, що забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін заходами тільки монетарної політики неможливо. Для вирішення таких макроекономічних завдань держава насамперед повинна забезпечити:

прискорення реструктуризації реальної економіки; реалістичний державний бюджет на бездефіцитній основі.У свою чергу, діяльність НБУ як центрального банку країни має бути

спрямована на : забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні як

необхідної (але не єдиної і не достатньої) передумови економічного зростання та підвищення добробуту населення;

забезпечення фінансової стійкості банківської системи ; стимулювання кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків,

з тим щоб вони більш інтенсивно підтримували реальну економіку.В умовах ринкової трансформації економіки основними тенденціями у

діяльності НБУ стосовно вирішення негайних проблем є:

38

переорієнтація цільової спрямованості політики, зокрема, надання переваги цілям макроекономічної стабілізації, і в першу чергу цінової політики;

постійна капіталізація банків шляхом залучення додаткового акціонерного капіталу , капіталізація їх прибутку та реорганізації – злиття або приєднання;

встановлення жорстокого контролю за регулюванням ліквідності комерційних банків;

розробка стратегії довгострокової життєздатності великих банків на основі програм збільшення їх капіталу та реструктуризації активів;

удосконалення механізму залучення коштів іноземних інвесторів у банківську систему країни;

відновлення ліквідного вторинного ринку державних цінних паперів, зокрема: створення необхідної правової бази;

вивчення можливостей концентрації ринку; лібералізація ринку після досягнення ним рівня високої ліквідності; розширення обсягів операцій; удосконалення порядку оподаткування операцій з державними цінними паперами;

створення умов для послаблення рівня інфляції; зниження активності НБУ на первинному ринку ОВДП; збільшення обсягів валютних резервів НБУ.

Література

39

1. Адамик Б.Г. Облікова політика центрального банку // Фінанси України – 1991.- № 6 .- с.- 111

2. Александрова М.М. Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит.: Навчально – методичний посібник. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: ЦУЛ, 2002.- 336 с.

3. Берназюк Я. Участь НБУ у формуванні дохідної частини державного бюджету // Вісник НБУ – 2003.-№ 11.-с.16

4. Валютно-курсова політика 2003 року – збереження орієнтирів стабільності // Вісник НБУ – 2003 .- № 12.-с. 10

5. Вахненко Т.Обслуговування внутрішнього державного боргу та інструменти грошово-кредитного регулювання у 2001 р.// Банківська справа – 2000.№ 5 .- с.60

6. Гребеник М. Монетарна політика сприяє процесам економічного зростання // Вісник НБУ – 2002 .- №12.- с.35

7. Гребеник Н. Особливості інструментів монетарної політики Національного банку України // Вісник НБУ – 2002 .-№ 6.-с.2

8. Гроші , банки та кредити : у схемах і коментарях: Навчальний посібник/ за ред. Б.Л.Луціва – 2-ге вид. перероб. – Тернопіль: Карт- бланш. – 225с.

9. Гроші та кредит : Підручник – 3 – тє вид. перероб. і доп. / М.І. Савлук , А.М.Мороз , М.Ф.Пуховкіна. та ін.; За заг . ред. М.І. Савука . – К.: КНЕУ, 2002.- 598.с

10.Гроші та кредит : Підручник / за ред. поф. Б.С.Івасіва – К.: КНЕУ, 1999.-404 с.

11. Дзюблюк О. Деякі аспекти грошово-кредитного регулювання економіки// Економіка України – 2000.- № 4 .-с.17

12. Дробязко А. Тенденції розвитку банківського сектору України // Банківська справа – 2002.- №5.-с.36

13. Економічна енциклопедія : У трьох томах . Т . 1 Редколегія : С.В.Мочевний та інші.- К.: Вид. центр „Академія”, 2000 – 864 с.

14. Економічна енциклопедія : У трьох томах . Т . 2 Редколегія : С.В.Мочевний та інші.- К.: Вид. центр „Академія”, 2000 – 844 с.

15. Економічна енциклопедія : У трьох томах . Т . 3 Редколегія : С.В.Мочевний та інші.- К.: Вид. центр „Академія”, 2000 – 952 с.

16. Економічний словник – довідник за редакцією проф. С.В. Мочерного .- К.: Феміна , 1995 .- 368 с.

17. Енциклопедія бізнесмена , економіста , менеджера / За ред. Р.Дяківа. К.: Міжнародна економічна фундація, 2000. – 704 с.

18. Журавльов В. Економічні межі попиту та пропозиції кредитних ресурсів // Банківська справа . – 2002.- № 3 .- с.65

19. Завгородня О. Заддя А. Грошово – кредитні важелі активізації інвестиційної діяльності // Банківська справа – 1999.-№ 5.-с.12

20. Інформація про діяльність НБУ // Економічний часопис – 1999.- №5.-с.48

40

21. Кротюк В.Л. Національний банк – центр банківської системи України. Організаційно - правовий аналіз.-К.: Видавничий Дім „ Ін Юре ”.- 248 с.

22. Лагутін В. Монетарна політика і державні фінанси // Економіка України – 2002. - № 7. – с.10

23. Лагутін В.Д. Монетарна і фіскальна політика у стратегії економічного зростання // фінанси України – 2002.- №8.- с.11

24. Луців Б. грошово-кредитна політика держави та інвестиційна діяльність банків // Економіка України – 2001.- № 10.- с.20

25. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика та особливості її реалізації в Україні // Фінанси України – 2000. №1.-с.20

26. Лютий І.Роль грошово-кредитної політики НБУ в стабілізації кредитного ринку // Банківська справа – 2000.-№3.-с.7

27. Мельник О. Основні параметри грошово-кредитної політики в Україні // Економіка України – 2000.- №7 .- с.25

28. Міжнародні фінанси : Підручник; О.І.Рогача , А.С.Філіпенко , Т.С.Шмет та ін.; за ред. О.І Рогача. – К.: Либідь, 2003.-784 с.

29. Нікіфоров П. Монетарна політика в системі економічної політики держави : теоретичні підходи та прикладні аспекти// Економіка України – 2001.-№ 10.-с.25

30. Основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік // Вісник НБУ – 2003.-№11.-с.3

31. Основні монетарні параметри грошово-кредитного ринку України у червні 2003 року // Вісник НБУ – 2003.-№8.-с.58

32. Пишванов А. Кола на воді // Бізнес – 2003.-№ 30. –с.5333. Статистичні таблиці з Послання Президента // Економіст – 2003.-

№6.- с.5834. Статистичні таблиці з Послання Президента України до ВРУ //

Економіст – 2002 .- №7. с.435. Стельмах. В. Монетарна політика один із ключових фактів

економічного зростання // Вісник НБУ – 2002 .- №1.- с. 736. Таблиця облікових ставок НБУ // Бухгалтерія – 2003 .-№1-2 . – с. 62 37. Циганов С. Місце і роль центрального банку в фінансово-кредитній

системі країни// Банківська справа – 1999.-№ 3 .-с.19 38. Ющенко В.Оздоровлення банківської системи України – запорука

зміцнення економіки //Економічний часопис – 1999.-№5.-с.7

Додаток 1 Таблиця 5. Динаміка облікової ставки НБУ за період з 1995 по 2001р.

41

Дата , рік Розмір ставки , %

Документ НБУ , яким встановлено розмір облікової ставки НБУ , або документ інших відомств , що містить інформацію про неї

1995р.з 10.03з 29.03з 07.04з 01.05з 07.06з 15.07з 21.07з 10.10з 01.12

2041701509675607095110

Лист ДПА (vС 217225 – 98) „Про облікову ставку Національного банку України” №1813/10/19 – 0217 від 20.02 .98

1996р.з 01.01з 04.03з 26.03з01.04з 08.04з 25.04з 22.05з 07.06з 02.07

1059890857570635040

Лист ДПА (vС 217225 – 98) „Про облікову ставку Національного банку України” №1813/10/19 – 0217 від 20.02 .98

1997р.з 10.01з 08.03з 26.05з 08.07з 05.08з 01.11з 15.11з 24.11

3525211816172535

Лист ДПА (vС 217225 – 98) „Про облікову ставку Національного банку України” №1813/10/19 – 0217 від 20.02 .98

1998р.з 06.02з 18.03з 21.05з 29.05з 07.07з 21.12

444145518260

Лист ДПА (vС217225 – 98) № 1813/10/19 - 0217 від 20.02.98Лист НБУ (v1993500 – 98) № 14 – 011/1006 – 1993 від 17.03.98Лист НБУ (v3658500 - 98 ) № 14 – 011 / 1728 – 36 58 від 20.05.98Лист НБУ (v3893500 – 98) № 14 – 011 / 1728 – 3893 від 27.05. 98Лист НБУ (v2262500 – 98) № 14 – 011 / 2262 від 06.07..98 Лист НБУ (v9459500 – 98) № 14 – 011 / 4093 – 9459 від 18.12.98

1999р.з 05.04з 28.04з 24.05

575040

Лист НБУ (v2997500 – 99) №14 – 011 / 929 – 2997 від 02.04. 99Лист НБУ (v3854500 – 99) №14 – 011 / 1166 – 3854 від 27.04.99Лист НБУ (v4504500 – 99) №14 – 011 /1332 – 4504 від 21.05.99

2000р.з 01.02з 24.03з 10.04з 15.08

35322927

Лист НБУ (v547500 – 00) № 14 – 011 / 208 – 547 від 27.01.2000Лист НБУ (v1871500 – 00) №14 – 011 /757 – 1871 від 22.03 2000Лист НБУ (v2256500 – 00) №14 – 011 / 936 – 2256 від 10.04. 2000Лист НБУ (v5472500 – 00) №14 – 011 /2259 – 5472 від 14.08 2000

2001р.з 10.03з 07.04з 11.06з 09.08

25211917

Лист НБУ (v5472500 – 01) №14 – 011 /2259 – 5472 від 05.03.2001Лист НБУ (v2131500 – 01) №14 – 012 / 1399- 2131 від 05.04.2001Лист НБУ (v3454500 – 01) №14 – 011 / 2321 – 3454 від 08.05.2001Лист НБУ (v4813500 – 01) №14 – 011 / 3263 – 4813 від 07.08.2001

Додаток 2

42

Таблиця 6 Механізми та обсяги рефінансування НБУ банків у 2003 р. і червні 2003р.

відсоткиПоказники 2003 р. У тому числі за червень

Випущено в обіг платіжних засобів для рефінансування банків, усього

100 100

У тому числі через :- кредити „овернайт” 76.7 90.3- кредити , продані на тендері 15.0 4.9- операції РЕПО 6.5 4.8- довгострокове кредитування інвестиційних програм

1.8 -

- іншими механізмами - -

відсоткиПоказники 2003 р. У тому числі за червень

Середня процентна ставка за кредитами НБУ , всього

7.98 7.97

У тому числі за:- кредитами „овернайт” 8.00 8.00- кредитами, проданими на тендері 7.95 8.00- операціями РЕПО 8.01 8.01- довгострокове кредитування інвестиційних програм

7.0 7.0

- іншими механізмами - -

Додаток 3

43

Таблиця 7. Наявна грошова маса в обігу

1999 2000 2001 2002 Готівка , млн. грн.темп зростання до попереднього періоду, %питома вага у М3, %

958313443

1279913440

1946515243

2643413641

Кошти на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті, млн. грн..темп зростання до попереднього періоду, %питома вага у М3, %

451114220

793617625

1030913023

1381013421

Строкові депозити та інші кошти, млн. грн.темп зростання до попереднього періоду, %питома вага у М3, %

762014935

1065514033

1522414333

2374715637

Кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків, млн. грн.темп зростання до попереднього періоду , %питома вага у М3 , %

3551302

6971962

558801

541971

Грощова маса (М3), млн. грн.темп зростання до попереднього періоду, %

22070141

32087145

45555142

64532142

Додаток 4

Таблиця 8. Офіційний курс національної грошової одиниці до іноземних валют , установлений Національним банком

(середній за період)

1999 2000 2001 2002грн.

1 австрійський шилінг1 фунт стерлінгів1 німецька марка1 долар США1 французький франк10 японських єн1 євро1 СПЗ100 російських рублів10 російських рублів

0.31396.68452.24634.13040.67810.36614.39335.6444

-1.67

0.36558.24992.57125.44020.76670.50525.02887.1759

-1.94

0.34987.73942.46115.37210.73380.44274.81366.8420

-1.84

-7.9984

-5.3266

-0.42595.03026.8982

-1.70

Додаток 5

44

Таблиця 9. Розбіжність оцінки міжнародних резервів за даними НБУ та аудиту, млн. дол. США

Показник Інформація НБУ Інформація за даними

аудиту

Різниця

Монетарне золото в іноземних банках

1,1 0,1 1,0

Депозити до запитання в іноземних банках (кореспондентські

рахунки),ВКВ

421,3 405,1 16,2

Короткострокові депозити в іноземних банках

147,5 98,1 49,4

Депозити до запитання в іноземних банках (кореспондентські

рахунки), НКВ

2,5 0,1 2,4

Загальна сума коригувань 69,0

Додаток 6

Рис.3. Збільшення довіри населення до гривні завдяки стабільності курсу

Додаток 7

Таблиця 10. Ефективність операцій , проведених НБУ з банком CSFDCL

45

Термін договору Доход, млн. дол. США

Дата та номер угоди

Сума угоди, млн. дол.

США

поча

ток

закі

нчен

ня

Ста

вка

за

депо

зит.

угод

ами

,%

Рин

кова

ста

вка

на

мом

ент

укла

данн

я до

гово

рів

Сум

а ві

дсот

ків

за

став

кою

уго

ди

Сум

а ві

дсот

ків

за

ринк

овою

ст

авко

ю

Дод

атко

вий

дохо

д (р

ізни

ця м

іж

відс

отка

ми)

Договір депозиту та застави

від 12.05.97р.

100 14.05.97 15.11.97 6 5.56 3.07 2.85 0.23

Договір та застави від 17.11.98р.

133/10

100 17.11.98 17.11.99 6.25 5.56 6.25 5.56 0.69

Депозитнаугода від 24.11.97р.

75 17.12.97 19.08.98 6 5.56 3.77 3.50 0.28

Фідуціарна угода від 24.11.99р.

150 24.11.99 24.05.00 5 5.25 3.72 3.91 -0.19

Договір депозиту та застави

від 26.02.00р.

99.5 26.01.00 05.04.01 6 5.50 7.10 6.51 0.59

Договірдепозиту та застави

від 26.01.01р.

50 28.01.01 29.12.02 6 5.50 2.75 2.52 0.23

Додаток 8 Таблиця 11. Динаміка зовнішнього боргу України (млрд. дол. США на 01.01 відповідного року)

46

Кредитори 1997 1998 1999 2000 Частка, %Міжнародні організаціїВсесвітній банкЄвропейський СоюзЄБРРМВФДержавиРФТуркменістанЯпоніяКредитні лініїФідуціарні позикиОблігації зовнішньої державної позики 1995р., передані РАТ „Газпром”Інша заборгованість

3,4440,9050,2410,0352,2633,2672,3810,7040,1821,008

1,120

4,0221,2120,3520,0662,3922,7502,0010,5990,1501,1040,559

1,120

4,8041,5840,3330,0972,7902,4981,8960,4580,1441,2461,767

1,155

5,2562,0190,3450,1112,8013,5773,0740,3170,1860,7611,769

1,0480,006

42,4

28,7

6,114,2

8,40,2

Усього 8,839 9,555 11,47 12,438 100

47