Історія Сонячної

системи

Знам'янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат

І-ІІІ ступенів

Зміст

Виникнення планетної системи 2

Теорія Шмідта ........................... 2

Походження малих тіл .............. 2

Виникнення і розвиток Землі ... 3

Подальша еволюція .................. 3

Висновок .................................... 4

Склад Сонячної системи

· Планети земної групи: Мер-курій, Венера, Марс, Земля.

· Планети-гігіанти: Уран, Са-турн, Нептун, Юпітер.

· Карликові планети: Плутон, Хаумеа, Макемаке, Еріда.

· Астероїди та комети.

Початкова стадія фор-мування

Сонячної системи

Сучасну загальноприйняту гіпотезу («теорія туман-

ності») щодо формування Сонячної Системи пер-

шим запропонував Еммануїл Сведенборг у 1734 році. В

1755 році Іммануїл Кант, який був знайомий з робота-

ми Сведенборга, цю теорію доповнив та доробив. Неза-

лежно від них, аналогічна теорія була запропонована

П'єром-Симоном Лапласом у 1796 році.

Відповідно до цієї теорії, Сонячна система виникла 4,6

мільярди років тому завдяки гравітаційному стисканню

велетенської молекулярної хмари. Ця початкова хмара

була приблизно кілька світлових років в поперечнику, і

брала участь у формуванні кількох зірок. Хоча спочатку

цей процес вважали таким, що не супроводжувався ве-

ликими викидами енергії, останні дослідження давніх

метеоритів виявили в них сліди елементів, які форму-

ються тільки всередині дуже великих вибухаючих зірок;

це дозволяє зробити висновок, що Сонце було сформо-

ване серед кількох сусідніх наднових. Ударна хвиля від

цих наднових запустила процес формування Сонця шля-

хом утворення областей високої густинив молекулярній

туманності, і провокуючи речовину в цих місцях до по-

дальшого стискання.

Робота групи

«Історики»

Походження малих тіл Сонячної системи

Понад сто років тому було вислов-

лено припущення, що астероїди —

це осколки планети, яка існувала

між Марсом і Юпітером, але з

якоїсь причини зруйнувалась. Б.

О. Воронцов-Вельямінов (автор

підручника) вважає, що всі малі

тіла Сонячної системи мають спі-

льне походження. Вони могли

утворитися з різних час-тин цієї

колись великої і неоднорідної

планети внаслідок її вибуху. Гази,

пара і дрібні частинки, які після

вибуху змерзлися у космічному

просторі, стали ядрами комет, а

уламки більшої густини — ас-

тероїдами, що, як показують спо-

стереження, мають явно форму

уламків.

На сьогодні найдокладніше розроблено гіпотезу, основи якої

закладені працями радянського академіка О. Ю. Шмідта (1891

—1956) в середині нашого століття.

За гіпотезою Шмідта, планети виникли з речовини величезної

холодної газопилової хмари, частинки якої по найрізноманіт-

ніших орбітах оберталися навколо Сонця, що незадовго до

цього сформувалось. З часом форма цієї хмари змінювалась.

Зіткнення частинок та обмін енергією між ними призводили

до того, що хмара поступово сплющувалася, а орбіти частинок

ставали коловими. Більші частинки приєднували до себе мен-

ші. Став переважати рух в одному напрямі. Виникали згустки

речовини, яка тепер розподілялась у вигляді диска, що мав

товщину, в тисячу разів меншу від його діаметра. Найшвидше

зростала маса найбільших згустків. Потім з великої кількості

«розсипчастих» грудок речовини, що утворилися спочатку,

виникло кілька великих тіл — планет. За розрахунками, Земля

виросла до її сучасної маси за кілька сотень мільйонів років.

Холодна на поверхні, вона почала розігріватися всередині вна-

слідок розпаду радіоактивних елементів. Це зумовило розпла-

влення земних надр. Важкі елементи утворили ядро, а легкі

спливли й утворили кору. У рої частинок, що оточував зародки

планет, теж відбувався процес злипання частинок, і виникли

супутники планет.

«Нашу Сонячну систему поки що ні з чим порівняти, хоч системи подібні до неї, мають бути досить поширені і їх виникнення повинно бути не ви-падковим, а закономірним явищем ».

Виникнення планетної системи

ГІПОТЕЗА ШМІДТА

Розріджений міжзоряний пил почи-

нає збиратися в хмару, всі об'єкти

нашої галактики виникли з одної

щільної газо-пилової хмари. Хмара

стискалася і її обертання приско-

рювалось. Під дією виникаючої при

цьому доцентрової сили хмара пере-

творилася на диск. Речовина стала

ще більш щільною і перетворилася

на кільце, яке обертається навколо

щільного ядра. В результаті обертан-

ня в ядрі розпочинається термоядер-

на реакція і виникає Сонце, а кільце

розділяється на декілька менших

кілець і в результат обертання їх нав-

коло Сонця формуються сучасні пла-

нети.

2

Подальша еволюція

Раніше вважалось, що всі

планети сформувались приб-

лизно на тих орбітах, на яких

вони знаходяться зараз. Але

наприкінці ХХ—початку ХХІ

ст. ця точка зору радикально

змінилася. Зараз вважають,

що на початку свого існування

Сонячна система виглядала

зовсім не так, як виглядає

зараз. По сучасним уявленням

зовнішня Сонячна система

була значно компактніша за

розмірами ніж зараз. Пояс

Койпера був значно ближче

до Сонця, а у внутрішній Со-

нячній системі окрім об'єктів,

які дожили до сьогодення,

існували і інші небесні тіла, за

своїми ромірами ніяк не мен-

ші за Меркурій.

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ЗЕМЛІ

Планета Земля утворилась приблизно 4,5 млрд років назад. Тоді ні її внутрішня будова, ні

зовнішній вигляд не були подібними до сьогоднішньої планети. Земля не була розшарована

на оболонки, не було на її поверхні річок, морів, долин і гірських масивів. Планета мала ви-

гляд гігантської кулі, яка виникла із космічних частинок під дією сили тяжіння.

Під впливом сили тяжіння і обертання важкі частинки поступово переміщувались вниз до

центру, а легкі – на поверхню. Процес диференціації зумовив розігрівання планети. В центрі

планети утворилось металеве ядро. Навколо ядра виникла рідка оболонка. Ззовні утворилась

літосфера. Потім планета почала охолоджуватись. Водень, гелій та інші легкі гази розсіялись в

космічному просторі, більш важкі - азот, метан, аміак, сірководень, вуглекислий газ, а також

водяна пара – залишились біля поверхні Землі і утворили атмосферу. Коли температура Зем-

лі стала нижче +100 С, виникла вода і утворилась гідросфера.

Ця картина народження Землі гіпотетична. Вона ґрунтується не на геологічних матеріалах, а

на астрономічних, фізичних, термодинамічних даних і гіпотезах вчених. Період геологічного

часу, коли відбувались описані події тривав близько 800 млн. років і отримав назву катархей

(підархей).

Близько 3,9 млрд. років назад утворились перші осадові породи Землі. Вони виникли шляхом

осадження речовин у воді. У цей час почавсь наступний етап розвитку Землі – архей.

Землю оточувала атмосфера у якій не було кисню, на поверхні планети відбувались вивер-

ження вулканів, згубне ультрафіолетове проміння пронизувало атмосферу і верхні шари во-

ди. Не зважаючи на такі умови, на Землі розвивалось життя. Із сірководню, аміаку, вуглекис-

лого газу синтезувались перші органічні сполуки. Океан поступово наповнився органічними

речовинами. Хвилі утворювали піну у цьому “первинному бульйоні”. Пухирці і краплини в

оболонці з органічних речовин спочатку набули вигляду, а потім властивостей клітин – поча-

лась біологічна еволюція.

Ця, на перший погляд логічна картина зародження життя на Землі, на жаль, не підтвердилась

сучасними дослідженнями. Ймовірність біологічного “самостворення” живої клітини навіть

при наявності всіх необхідних компонентів така сама, як ймовірність “самостворення” ком-

п’ютера. Існують гіпотези, що життя на Землі занесене із Всесвіту разом з речовинами з яких

утворилась планета. Така точка погляду отримала назву гіпотези панспермії.

В кінці ХІХ століття було відкрите явище радіоактивності і гіпотеза панспермії втратила свою

популярність. Радіоактивне випромінювання, яке пронизує весь Всесвіт, згубне для живих

організмі, а холод космічного простору близький до абсолютного нуля.

Таким чином, сьогодні можна з достатньою точністю дати відповідь лише на питання, коли

виникло життя на Землі, а як воно зародилось покажуть майбутні дослідження.

3

Вважається, що планети сконденсувалися із хмари космічного ма-

теріалу, пов'язаного з молодим Сонцем, тому всі вони близькі за

віком. Це пояснює, чому Сонячна система чітко розділена на дві

частини. Ближче до Сонця температура була дуже високою, тому

такі легкі гази, як водень і гелій, витіснялися на периферію, а на

внутрішніх планетах відбувалося накопичення більш важких еле-

ментів. Надалі температура знизилася і з'явилася можливість

утримувати легкі елементи: тому планети-гіганти, на відміну від

внутрішніх членів системи, не є щільними і кам'янистими. Дійсно,

у планети-гіганта може бути тверде ядро, але здебільшого вони

складаються з рідини, з дуже потужною атмосферою, багатою вод-

нем і гелієм.

Процес утворення Сонячної системи не можна вважати доскональ-

но вивченим, а запропоновані гіпотези - досконалими. Наприклад,

у сучасній гіпотезі не враховувався вплив електромагнітного взає-

модії при формуванні планет. З'ясування цього та інших питань -

справа майбутнього.

Висновок Ідея-фікс

«В Сонячній системі не-

можливо повністю при-

брати тіньові явища»

Скільки б не вивчала

людина Сонячну систе-

му, а її загадок і таєм-

ниць вистачить ще не на

одне покоління жителів

блакитної планети.

Знам'янська спеціальна

загальноосвітня

школа-інтернат І-ІІІ ст.

Адреса:

Кіровоградська область

м.Знам'янка

вул.Фрунзе, 89

Вчитель: Погрібняк О.С.

Використані джерела

інформації:

http://wisdomstore.ru

http://office.microsoft.com

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B8%D1%

80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B5_%D0%B8_%D1%8D%

D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D0%B8%D1%8F_%D0%A1%D0%BE%

D0%BB%D0%BD%D0%B5%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%B9_%D1%81%D0%B8%

D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%8B

http://lubbook.net/book_212_glava_6_Tema_2._Pokhodzhennja_ta_%D1%