Тема. Історія Українського війська

Вступ

1. Основні історичні етапи розвитку Збройних Сил Київської Русі.

2. Українське військо періоду козаччини.

3. Збройна боротьба Українського Народу за свою незалежність (XVІІ–XVІІІ ст.).

4Література.Епіграф: “Слід поставитись до армії не як до якоїсь свалки, куди скидають найменш цінні, на ніщо краще непридатні елементи, а як до окраси держави і нації”.

М.С. Грушевський

Становлення сучасних Збройних Сил має свою передісторію, свої традиції, які передаються із покоління в покоління. З давніх-давен аж до новітніх часів, через свої багатства й незахищеність, Україна, більше ніж будь-яка країна Європи, зазнавала спустошливих нападів і завоювань. Тому тема чужоземного поневолення й боротьби з ним стала досліджуючою в її історії.

На початковому етапі східнослов'янської цивілізації воєнна організація була родоплемінною. Саме рід дбав про зброю та воєнне спорядження, забезпечував охорону осель і городищ від ворогів. Керував воями в бою воєвода або князь. Давньослов'янське військо мало примітивну організацію, просту зброю, слабку дисципліну, а тому часто програвало бої готам (4 ст.). Разом з тим слов'янські вої дивували світ своєю сміливістю, силою, кмітливістю. Значний вплив на становлення і розвиток слов'янського війська мали нормани (варяги). Згідно з "Повістю минулих літ" норманська династія розпочинається з князя Рюрика, який об'єднав Київ і Новгород. Варяги складали незначну частину слов'янського війська і служили в ньому до середини 11 століття. За цей час вони впровадили в українське військо досконалішу зброю та облаштунок (панцирі, металеві лаштунки на тіло, шолом на голову, довгий щит, меч, спис) і військове мистецтво (висока дисципліна, упорядкування війська, взаємовиручка в бою).

1. Основні історичні етапи розвитку Збройних Сил Київської Русі. У часи Київської держави (10-13століття) військо складалося з дружини князя та народного ополчення. Дружина будувалась за зразком варягів, але до неї входили вищі верства громадянства та бояри, які усвідомлювали потребу в захисті своєї батьківщини. Князі утримували дружинників, платили грішми, дозволяли привласнювати частину завойованого майна, давали землі. Дружини князя складалися з полків (по 100-200 чоловік), їх називали за іменем князя і, рідше, - земель. Полк міг підрозділятися на менші частини. Народне ополчення (або вої) спочатку не мало постійної військової організації, а збиралося лише для самооборони, коли нападав ворог. Пізніше князі Олег та Ігор почали брати воїв у походи. До них залучали міський люд, селян-хліборобів. Народне ополчення організовувалось і поділялося за територіальною ознакою на тисячі, їх називали за назвами міст.

Зброя княжої доби була двох видів: охоронна й зачіпна. До першої належали панцир, кольчуга, шолом, щит, що служили для захисту тіла в бою. Зачіпна зброя це - спис, шаблю, сокира, лук зі стрілами.

За княжої доби були два основні роди війська: оружники і стрільці. Оружники мали на озброєнні панцир, шолом, щит, меч, спис, сокиру. Стрільці були тільки озброєні луком із стрілами. До кінця 11 століття українське військо було пішим. Кіннота, яку вперше використав Олег і Ігор в 10 столітті у походах на Візантію і греків, за своїм озброєнням поділялася на важку (воїни в панцирах, шоломах, зі списами і щитами) та легку (стрільці злуками).

У княжу добу починає розвиватися й український військовий флот. Воєнні човни називалися лодіями. Були річкові і морські лодії, вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїв. Збиралося військо за наказом князя. Спеціальні військові тренування, маневри у війську не проводилися. Дорослі вдосконалювали свою майстерність в бою. Хлопці мали знати всі види зброї, вміти боротися, кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на коні. Після такої підготовки підлітків брали у бойові походи.

2. Українське військо періоду козаччини.

Військо підтримувало силу і могутність держави, обороняло її кордони. Але татарська навала у 13-14 століттях привела до занепаду української держави і її війська. Землі України потрапляли під литовські, польські, угорські, молдавські прапори. 15-18 століття в історії України - це період козаччини. Головна історична умова виникнення козацтва як суспільного стану і збройної сили - підневільне становище України під владою сусідніх держав Литви і Польщі, позбавлення її власної етнічної державності, соціальне гноблення, а також небезпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд. У цей час визріває національна свідомість народу, міцнішає його бажання здобути свободу і незалежність.

Перші письмові згадки про українських козаків містять джерела кінця 15-початку 16 століття. У 1989 році виповнилось 500 років від першої згадки у "Хроніці" польського історика Мартина Бельського про козаків на поділлі. Спочатку козаки не мали ніякої військової організації, а збиралися у ватаги по кілька десятків чоловік. Зброя їх була простою: луки, списи, сокири, шаблі, примітивні рушниці, їхньою тактикою була локальна війна, а метою - здобич. Лише у першій половині 16 ст. козаки освоїли простори нижче дніпрових порогів - так званий Низ і почали будувати козацькі укріплення - січі (від слова "сікти"). На рубежі 40-50-х років 16 століття козаки заснували могутню фортецю на Дніпровському острові Тамаківка (поблизу сучасного м.Марганця Дніпропетровської обл.). Вважають, що це й була перша в історії України козацька твердиня - Запорізька Січ.

Уряд Речі Посполитої намагався поширити свою владу на Запорозьку Січ і приборкати непокірне козацтво. У 1572 р. король Сізігмунд 2 Август видав універсал про прийняття на державну військову службу 300 козаків, яких записували в спеціальний список - реєстр. Реєстрове козацьке військо отримувало одяг, зброю, платню, вправлялось у військовій майстерності. За реєстровими козаками залишалися права на свободу та волю. На зразок реєстрового козацтва почала перетворюватися решта козацького війська.

Козацьке військо мало демократичний устрій. Усі політичні й організаційні питання вирішувалися на раді. Залежно від її учасників рада поділялась на повну, військову, генеральну, старшинську, чорну. Командування військом здійснювали військова старшина різних ступенів. На чолі війська

стояв гетьман. Він був головою козацької держави, мав повну адміністративну владу, брав активну участь у законодавчій діяльності, судовій справі. Приймаючи рішення з основних питань, гетьман враховував думку генеральної та старшинської рад.

До генеральної старшини входили: обозний, судді, писар, осавули, хорунжий і бунчужний. Адміністративна і військова влада у полку належала полковникові. Кожний полк (500=1000 чол.) поділявся на сотні (100-200 чол.) і курені (10-20 чол.). До сотенного уряду входили: сотник, сотенний осавул, хорунжий і писар. У курені командував курінний отаман або десятник (міський, сільський). Усім військом керував кошовий отаман з суддями, осавулами, писарями. Козаки офіційно титулували один одного “товаришем”, а гурт козаків “товариством”.

У перший половині 18 ст. запорізьке козацтво піднеслося до рівня кращих європейських армій. Особливо відзначалися військовою майстерністю піхота, яка була головним видом козацького війська й вважалося найдосконалішою в Європі. Козацька піхота героїчно билася з ворогом, використовуючи особливу тактику: шикувались в три шеренги (перша стріляла, друга подавала рушниці, а третя їх заряджала ). Піхота козаків вміла гарно штурмувати ворожі фортеці, а також сміливо воювала на морі. Козацькі човни мали довжину 20 м, ширину 3-4м, глибину 2,5 м. На одному човні було 20-30 веслярів, 50-70 воїнів, 4-5 легких гармати. Швидкість - 15 км/год. Є відомості про те, що і підводний човен запорожці стали використовувати в бойових діях набагато раніше, ніж у західній Європі.

Кіннота козацького війська в 1 половині 17 ст. було менш чисельною, ніж піхота, і відзначалася високою військовою майстерністю. Вона вела наступ так званою лавою: шикувалася півколом, атакуючи таким чином противника з флангів.

На високому рівні у запорожців була розвідувальна та сторожова служби. Створювалася ціла система вимог із відповідною сигналізацією - прообраз світлового телеграфу. Сигнали про небезпеку від самого кордону послідовно передавався до козацького війська. Козаки вміло вели розвідку, навіть у стані ворога. Чисельність козацького війська значно змінювався протягом століть. Вони були озброєні шаблями, короткими списами, а також вогнепальною зброєю: мушкетами, пістолями, самопалами. У козаків також були бойові молотки, якірці, рогульки, що застосовувалися у боротьбі проти ворожої кінноти. Порох, кулі, зброю запорожці виготовляли самі або ж діставали в бою. Козаки першими використали метод окопування в землі.

У козацькому війську була тверда військова дисципліна. Суворо каралися такі злочини, як вбивство, бійки, не виконання обов'язків. За пияцтво під час походу козаків карали на смерть. Зрада козацтва і батьківщини вважалося найтяжчим злочином. Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. Саме Січ дала Україні видатних полководців, мудрих державних діячів: Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький.

У 18 ст. настав період занепаду козацької держави. Україна потрапила у залежність від Росії (1654 р.). А на початку літа 1775 р. була ліквідована Запорізька Січ. В 1783 р козацькі полки, що залишилися, були приєднані до регулярного війська Росії.

3. Збройна боротьба Українського народу.

Кінець 19 -поч. 20 ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Зх. Україна. Там зародився січовий стрілецький рух (“Січ”, “Сокіл”). А в 1914 р. було створено Легіон Січових Стрільців. Австрійський штаб прийняв лише 2,5 тис. добровольців. Першим командиром легіону був Галущипський, а згодом Козак. Січове

стрілецтво виростило славних синів України: К. Левицького, М. Волошина, і т. д. Збройні сили України протягом 1917-1922 рр. мали складний розвиток. Так, 16 січня 1918р. Центральна Рада ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави, але 29 квітня відбувся державний переворот, який проголосив гетьманщину. За часів Скоропадського було сформовано дивізію сердюків і дивізію сірожупанників, а загальне число армії становило більше 60 тис. чол. Відбулася українізація Чорноморського флоту. Перший корабель - міноносець "Завидний" підняв український прапор у липні 1917 р, а через 4 місяці його підняла половина кораблів флоту. Усі військові формування, які залишилися на Україні та в Криму після громадянської війни поділилися на два округи: Київський і Харківський. У 1922р. вони були об'єднані в Український військовий округ. Була також проведена військова реформа, яка передбачала підвищення технічної оснащеності Збройних Сил.

У 1929 р. патріотичні групи Зх. України об'єдналися в організацію Українських Націоналістів з метою відновлення незалежності України.

15 березня 1939 р. на території Чехословаччини було проголошено незалежну Карпатську Україну І сформовано її національну армію - Карпатську Січ. Тоді ж Угорська армія задушила молоду державу. Загинуло більше 5 тис. українців.

З початком радянсько-німецької війни основна частина українського народу була у складі збройних сил СРСР (більше 4,5 млн. людей), а також в підпільному та партизанському русі. За даними різних джерел, кількість партизан в Україні становила від 50 до 500 тис. чол. в різні роки війни. Найбільш відомі сильні партизанські з'єднання під керівництвом Ковпака, Федорова, і ін.

Третю групу українського населення становили загони українських націоналістів під командуванням Гуревича, яка була створена в листопаді 1942 р. Через збройні формування УПА-ОУН за роки війни пройшло понад 400 тис. чол. Після звільнення України від фашистських окупантів УПА повертає зброю проти сталінізму, за незалежність України.

До середини 50-х р. ними було ліквідовано більше 13 тис. радянських чиновників. На жаль втрати українців були ще більші і трагічними. Лише в 1993р. Верховна Рада України віднесла УПА та інші військові формування, що не вчинили злочинів, до учасників бойових дій.

З розпадом СРСР постало питання, як бути з армією. Україна ще 16 липня 1990 заявила в “Декларації про державний суверенітет”, що має право на створення власних збройних сил. 11 жовтня 1991 р. Верховна рада затвердила Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України. Тому 19 жовтня 1991р. Верховна Рада постановила вважати 6 грудня святом - Днем Збройних Сил України.

Запитання

1. Яки основні історичні етапи розвитку Збройних Сил Київської Русі.

2. Яке було Українське військо періоду козаччини.

3. Яки Збройні Сили на сучасному етапі

Література

1) Конотопенко ЯЛ. Нариси з історії розвитку Збройних Сил України. Миколаїв, 1995.

2) История воєнного искусства. Под. ред. Жилина П.А.

3) Лобов В.Н. Военная хитрость.

4) Сторінки історії України. Під ред. Кульшицького С.В.

5) Організація і методика допризовної підготовки. (За ред. Конотопенко ЯЛ., Томчука М.І.)

6) Нагаєвський І. Історія Української Держави. 20 ст.

7) Нестеров Ф. Связь времён.

Тема . Військова присяга, державна та військова символіка України

План

1. Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України.

2. Військова присяга – клятва на вірність народові України.

3. Державна та військова символіка, бойовий прапор.

Політичний, економічний, духовний розквіт України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів. Гарантом національної безпеки України виступають боєздатні Збройні Сили, побудовані за принципом оборонної достатності. Збройні Сили є необхідним атрибутом держави і виконують її найголовнішу — захисну — функцію.

Бойова готовність армії та флоту значною мірою обумовлюється рівнем підготовленості юнаків до строкової військової служби, до захисту Батьківщини. Строкова військова служба відповідно до Конституції та закону України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” с почесним обов'язком кожного громадянина (чоловічої статі).

1. Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами. За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов'язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг. хоругва) був символом і знаком, що об'єднував воїнів навколо князя.

Усі прапори були однакової форми — довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки). а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся та ін.). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом – це був урочистий знак до початку бою. Оберігав його стяговик. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов’язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий

догори прапор означав, що військо добре б’ється, що його не переможено. Герб як символ держави виник за часів князювання Володимира Великого (? – 1125).

Тоді на монетах було вперше викарбовано тризуб, що став пізніше знаком могутності і сили Київської держави. У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Козацькі клейноди – булава, бунчук, печатка, прапори, бубни і труби (мал. 1, 2, 3). Булава та бунчук – відзнаки гетьманської влади. Бунчук – довга палиця (до 3 м) з металевим яблуком на кінці, з-під якого звисало кінське волосся. Печатка була округлою, з гербом посередині, різних розмірів.

Свої печатки мали військова канцелярія, кожний полк, інколи навіть сотня. У війську був один спільний прапор і були полкові та сотенні прапори. Мали свої військові символи і січові стрільці: прапори, відзнаки роду, військ, номери частин, військових посад та ін.

У березні 1918 р. Мала Рада УНР затвердила герб Української Народної Республіки – знак Київської держави часів Володимира тризуб, оточений вінком із листя), великий та малий герби, відповідні печатки; було затверджено також військово-морський прапор УНР із зображенням тризуба.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915 р.

2. Військова присяга – клятва на вірність народові України

Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України, її складають в урочистій обстановці, зі зброєю в руках біля, Бойового прапора військової частини, перед строєм командирів і воїнів. Молодий воїн дає персональну клятву народові України, державі, називаючи своє прізвище, ім’я, по-батькові.

Текст Військової присяги:

Я (прізвище, ім’я, по батькові) вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції, законів України, зберігати державну і військову таємницю.

Я клянусь захищати Українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності.

Я присягаю не зрадити народу України.

Військова присяга — документ юридичної сили, що мас велике державне значення. Текст Військової присяги затверджено Постановою Верховної Ради України 6 грудня 1991 р. У ній сформульовано найважливіші вимоги, які ставляться до воїна і які він мас неухильно виконувати в інтересах національної безпеки України. Коротко зупинимося на цих вимогах.

“Бути вірним і відданим народові України”. Складаючи присягу, воїн Збройних Сил України клянеться перед народом, державою бути вірним і відданим їм. Вірними і відданими рідній землі були запорізькі козаки, січові стрільці, борці з фашизмом у роки другої світової війни. Відданість народу, державі означає сумлінне виконання воїном своїх обов'язків щодо захисту свободи та

національної незалежності держави. Вірність народу, державі означає чесне служіння інтересам усього народу, держави в цілому, а не інтересам окремих людей чи груп.

Найтяжчий злочин – порушення Військової присяги, зрада народу і Батьківщини.

“Сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів”. Найважливіший обов’язок Збройних Сил України – забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розбудови держави, підтримання високої боєздатності, готовності до збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканості кордонів України. Це – обов’язок і кожного військовослужбовця. Бойова готовність Збройних Сил залежить не тільки від озброєності армії та флоту, високої організованості та дисципліни військ, а й від боєздатності кожного воїна. Щоб бути боєздатним, готовим до виконання військового обов’язку, необхідно старанно навчатися військової справи, опановувати знання та вміння, необхідні для майстерного володіння довіреною зброєю, військовою технікою. Сьогодні зброя і військова техніка є колективними засобами ведення бойових дій, тому недбале ставлення хоча б одного з воїнів до виконання своїх обов’язків може призвести до втрати боєздатності екіпажу, обслуги, підрозділу, до поразки в бою, а в мирний час – до пошкодження дорогої техніки, приладів, зброї.

Накази, розпорядження командирів видаються на основі Конституції, законів статутів Збройних Сил України і відповідно до конкретної ситуації. Наказ командира – це закон для підлеглого. Невиконання наказів веде до зниження військової дисципліни, бойової готовності військ.

“Неухильно дотримуватися Конституції, законів України”. Кожний військовослужбовець є повноправним громадянином України, а тому він має право неухильно дотримуватись вимог її Конституції та законів. Для цього слід знати зміст не тільки статутів Збройних Сил, а й інших законів України, що регламентують військову діяльність, права та обов’язки громадян.

“Зберігати державну і військову таємницю”. Служба у Збройних Силах пов’язана із сучасною бойовою технікою і зброєю, їх секретними зразками, з новими військовими технологіями, документацією тощо. Така інформація не повинна дістатися зарубіжним спецслужбам і розвідкам.

До державної таємниці належать питання, що стосуються національної безпеки України: відомості про найновіші наукові, військові відкриття, винаходи, технології, про дислокацію підприємств оборонної промисловості, їх профіль і продукцію, про запаси й обсяг видобування особливо цінних корисних копалин, про стан промисловості, транспорту, державні запаси продуктів, хліба та ін. Військовою таємницею є інформація про дислокацію військових частин, їх чисельний склад, озброєність, зразки техніки, про будівництво військових об'єктів, бойову готовність військ, прізвища, військові звання командирів, адреси, номери телефонів військових частин та ін.

Зберігати і не розповсюджувати державну та військову таємницю — обов'язок кожного громадянина, кожного військовослужбовця. Розповсюдження, передача такої інформації вважається злочином проти Батьківщини і карається згідно із законами України.

3. Державна та військова символіка, бойовий прапор

Статтею 20 Конституції України визначено: “Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України”.

Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є знак княжої держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) — тризуб.

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ. Кожна військова частина під час формування отримує Бойовий прапор. Бойовий прапор військової частини Збройних Сил України є символом військової честі, доблесті і слави. Він нагадує кожному воїнові про героїчне минуле нашого народу, його мужність і героїзм в боротьбі за національну незалежність, про священний обов'язок бути вірним своєму народові, Батьківщині.

Бойовий прапор вручається військовій частині на весь час її існування. Він знаходиться й охороняється у військовій частині, а під час бойових дій — в районі її розгортання. Втрата Бойового прапора через будь-які обставини є національною ганьбою, спричинює розформування військової частини, а справи тих командирів і військовослужбовців, які безпосередньо винні у цьому, розглядає військовий трибунал.

У Військово-Морських силах України Бойовим прапором є Військово-морський прапор корабля. Він символізує державну приналежність і недоторканність кораблів, що ходять під ним, а також готовність українських військових моряків самовіддано захищати Україну на морських рубежах. На кораблях, що знаходяться в морі, у поході. Військово-морський прапор піднятий вдень і вночі. Під час бойових дій чи при появі ворога разом з Військово-морським піднімається Державний Прапор України. Він також е символом військової честі, доблесті і слави і має нагадувати кожному морякові про його священний обов'язок перед Батьківщиною.

Воїни Збройних Сил України в мирний час надійно охороняють Бойовий прапор, примножують його славу сумлінною службою, успіхами у військовій підготовці. Для охорони Бойового прапора виставляється пост № 1 — найвідповідальніший і найважливіший. Він довіряється найкращим воїнам. Під Бойовим прапором військовослужбовці приймають присягу, беруть участь у парадах, походах, маневрах. До Бойового прапора прикріплюються ордени і медалі, що ними нагороджується військова частина за видатні бойові заслуги, за успіхи у підготовці воїнів. Найпочеснішою відзнакою воїна за службу є фотографування його під розгорнутим Бойовим прапором частини.

Запитання і завдання

1. Розкажіть про походження Військової присяги, Бойового прапора, інших військових відзнак України.

2. Перечитайте Військову присягу. Що означає її прийняття?

3. Як ви розумієте слова присяги: “сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок”, “неухильно дотримуватися Конституції, законів України”?

4. Які питання становлять державну і військову таємниці?

5. Що символізує Бойовий прапор військової частини і Військово-морський прапор корабля?

Література.

1. Конституція України.

2. Історія України.

3. Допризовна підготовка 10-11кл.

Тема. Збройні сили України – пошуки, шляхи їх створення.

1. Вступ.

2. 3аконодавчі акти про створення Збройних сил України.

3. Література.

Процес відродження власних Збройних Сил України - заслуга і результат діяльності різного роду демократичних організацій і громадян республіки. Під їхнім впливом в цю справу включились державні органи.

Започаткував створення власної армії, або швидше, ще тільки висловив задум-Народний Рух України .Саме поява цієї організації у вересні 1989 р., опозиційної по суті до існуючих в республіці структур влади – створила грунт і умови до постановки проблеми встановлення Української Армії. У програмі руху, прийнятій на Установчому з'їзді, ще нічого не говорилося про військові питання. Та й військовослужбовців дійсної служби на з'їзді було дуже мало. Лише полковник В. Мартиросян, командир полку зв'язку і народний депутат СРСР, запевнив присутніх, що доки у Збройних Силах будуть такі командири як він, армія ніколи не піде проти народу.

Своє ставлення до армії Установчий з'їзд Руху висловив у ”Звернені до військовослужбовців УРСР, працівників військової міліції та КДБ”. Рух закликав чесні перебудовчі сили в армії та в органах правопорядку і КДБ до консолідації, взаємної толерантності, пошуку компромісів і шанобливого ставлення до прав людини, до процесу демократизації суспільства.

Першою партією, яка по суті визначила найважливіші принципи підходу до армії у вільній Україні, була Українська республіканська партія, в програмі якої говорилось: "УРП за відновлення Збройних Сил України як однієї з головних гарантій незалежності України, побудовані на засадах розумної

достатності і професійності. Збройні Сили України мають бути упорядковані українській владі, УРП домагатиметься ухвалення законодавчих актів, які б гарантували неможливість застосування урядом Збройних Сил проти власного народу.

Ідея власних Збройних Сил, таким чином, із задуму перейшла в стан обговорення у демократичних колах. Як показав час —демократи не обмежилися лише гаслами.

7 лютого 1990 року створено Український військовий комітет у Львові під керівництвом С. Рудюка, 7 квітня 1990 року ( фактично з осені 1989 р.) у Харкові виник УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ КОМІТЕТ, що складався з групи ініціаторів – кадрових офіцерів та військовозобов'язаних запасу. Очолив його майор Петро Недзельський. Комітет ставив собі за мету утворення національних Збройних Сил незалежної України на конституційних засадах.

Напрямки комітету мали бути:

1. Пропаганда ідеї створення національних Збройних Сил та її обґрунтування.

2.Студіювання української історії, відновлення військових традицій та їх пропаганда.

3.Співдіяльність із народними депутатами УРСР та СРСР від України.

4. 3ахист прав військовослужбовців та військовозобов'язаних громадян УРСР.

Приблизну таку саму програму мали інші групи та комітети, які напівлегальне) виникли в Києві, Львові, Житомирі.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР приймає Декларацію “Про державний суверенітет України”. В ній було заявлено, що Українська РСР має право на власні Збройні Сили. УРСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді УРСР.

25 липня 1990 року видається Указ Президента СРСР М. Горбачова, який забороняє створення збройних формувань, не передбаченнях законодавством Союзу, оскільки повноваження на створення таких формувань за Конституцією СРСР мали лише союзні органи. Увага громадськості республіки загострилася у зв'язку з початком військового осіннього призову до лав Радянської

Армії. У попередні роки значна частина призовників з України використовувалася в зонах міжнаціональних конфліктів (особливо в Закавказзі). Під тиском громадської думки, демаршів солдатських матерів Верховна Рада УРСР 30 липня 1990 р. приймає заяву, де говориться про неприпустимість використання в зонах міжнаціональних конфліктів військовослужбовців та працівників органів правопорядку – громадян України. Верховна Рада УРСР направила вимогу Міністерству оборони СРСР про повернення в республіку громадян України, які проходять строкову військову службу у будівельних загонах. Міністерство згодилося, аби весняний призов 1991 року до цих загонів залишався в республіці.

11 листопада 1991 року в Раді Міністрів УРСР була проведена нарада з Головами облвиконкомів, начальниками штабів військових округів та обласних військових комісаріатів за участю заступника Начальника Генерального штабу Збройних Сил Союзу генерал-лейтенанта Т. Кривошеєва.

Проте на цій нараді ні до чого реально так і не домовились. Розуміючи це, демократичні сили вирішують шукати свої підходи до проблеми власних Збройних Сил. У жовтні 1990 року у М.Львові збирається група демократично настроєних офіцерів, членів комітетів, при які вже згадувалося.-полковник В. Лазоркін, п/пОл-к В. Пшипчук, майор П.Недзельський, капітан В.Чечило, лейтенант запасу С. Рудюк, відомі члени

УРП – Б.Матіяшек та О.Миколишин, народний депутат УРСР І. Деркач та ін. На цій зустрічі обмінялися думками з приводу теоретичних і практичних проблем Української національної армії. Військові проблеми знайшли своє відображення і на (І-му з’їзді руху, що відбувся в гінці жовтня 199Ір.) (серед делегатів було 11 військовослужбовців). На ньому прозвучав заклик провести з'їзд українських офіцерів. Делегати з'їзду вимагали від Верховної Ради створити військовий комітет України, який займався б створенням Української Національної армії (УНА). Пропонувалося військовим створити ініціативні групи УНА в військових частинах. На з'їзді була розглянута концепція створення УНА полковника Лазоркіна. Автор проекту бачив три реальних шляхи вирішення проблеми в цілому.

1-й шлях - створення власних Збройних Сил паралельно до існуючого угруповання ЗС СРСР на території України з вимогою розпуску і розформування.

2-й шлях - створення Збройних Сил України шляхом послідовних радикальних рішень, що приймаються Верховною Радою України.

3-й шлях - шлях розумних компромісів між різними політичними силами на основі Декларації "Про державний суверенітет" з урахуванням реальних умов.

Що до останнього шляху автор концепції передбачав два стратегічні напрями. Перший з них передбачав:

1. Створення за вимогою Верховної Ради України Головного командування угруповання ЗС СРСР на території України, яке в питаннях життєдіяльності військ узгоджує всі проблеми з Верховною Радою республіки.

2. При Верховній Раді України створюється депутатська комісія з питань оборони та безпеки.

3. При Кабінеті Міністрів України утворюється військове відомство, що формує військовий комісаріат, займається призовом, комплектуванням територіальних частин і з’єднань на базі існуючого угруповання союзних військ з передпорядкуванням їх Україні, взаємодії з МО СРСР, виробляє воєнну доктрину України.

4. Верховна Рада бере під свою юрисдикцію всі війська, які розташовані на території України.

Другий стратегічний напрям 3-го варіанту відрізняється від 1-го лише тим, що справа починається створенням Верховною Радою України депутатської комісії з питань оборони і безпеки. По ініціативі військової колегії НРУ і Комітету за відродження Збройних Сил України, 23.02.91р. в актовому залі Спілки письменників України проходила науково-практична конференція "Зовнішня та внутрішня безпека України. концепція української армії та пошуки шляхів й створення". В ній брали участь 123 делегати і більше половини з них-кадрові військові. Були представлені Головне управління Генерального штабу, Київська військова академія ППО Сухопутних військ, училища. В залі були присутні народні депутати: заступник Голови Президії Верховної Ради В. Гриньов, О. Мороз, М. Горинь, Л. Лук'яненко, Л. Скорик та ін. Делегати виступали з своїми концепціями

Створення Української Армії. Учасники конференції прийняли рішення пропонувати Верховній Раді України:

1. Прийняти рішення про відновлення МО УРСР , розпочати створення Збройних Сил України.

2. Прийняти рішення про статус військ Союзу РСР на території України

3. Розробити пакет законів УРСР про оборону республіки.

4. Розробити закон про конверсію підприємств військово-промислового комплексу Союзу РСР в Україні.

9 жовтня 1991 року Міністр оборони України К. Морозов виступив в газеті “Народна Армія” зі статтею Проект Закону “Про збройні Сили України”.

11 жовтня 1991 року Верховна Рада ухвалила “Концепцію оборони будівництва Збройних Сил України”.

20 жовтня 1991 року Верховна Рада в 1-му читанні розглянула Закони “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”.

4 листопада 1991 року Верховна Рада прийняла Закони “Про Національну Гвардію” та “Про Прикордонні війська”.

6 грудня 1991 року Верховна Рада ухвалює Закони “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”.

5 квітня 1992 року під керівництвом Президента України відбулося засідання Ради Національної безпеки України. Його підсумком стало підписання Л. Кравчуком Указу Президента “Про невідкладні заходи щодо будівництва Збройних Сил України”. Цей документ став офіційною підставою для відродження і будівництва Військово-Морських Сил України. В ньому говорилось:

2. Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованих на території України. Міністерству оборони України приступити до формування органів управління Військово-Морськими Силами України. В даному випадку Україна знову відбулася як Військово-Морська держава. Першим на Чорноморському флоті склали присягу на вірність українському народові капітани 3-го рангу Олександр Клюєв та Валерій Кравченко - командир і заступник командира 3-ї роти школи водолазів. Приклад Клюєва і його підлеглих підігрів патріотичні почуття моряків-чорноморців і ніякої погрози і розправи уже не могли зупинити патріотичний процес.

Література

1. Тиктор Історія України.

2.Газета Молодь України від 1.03.1991р.

3.Док.-публіцистичний нарис присвячений 10-річчю створення Спілки офіцерів України (1991-2001) “Шануймося панове офіцери”: Військове видавництво Варта.

ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА

Тема. Основи загальновійськового бою

Вступ.

1. Основи загальновійськового бою.

2. Види загальновійськового бою.

3. Види вогню і маневрів у бою.

4. Література.

Тактична підготовка є основою польової виучки особового складу підрозділів і частин, їй підпорядковано вивчення усіх інших предметів бойової підготовки. Вона об'єднує в єдиний комплекс знання, вміння та навички, здобуті особовим складом на заняттях з вогневої, технічної, інженерної, стройової і фізичної підготовки, з цивільної оборони та інших навчальних предметів. Критерієм тактичної підготовленості особового складу підрозділів і частин є перемога в бою.

У цьому підрозділі підручника даються основи теоретичних знань, описуються прийоми і способи дій солдата у сучасному бою, сформовані досвідом минулих воєн, військових навчань і локальних конфліктів.

Основи загальновійськового бою

Бій як основна форма тактичних дій військ — це організовані й узгоджені щодо місця, часу, ударів, вогню і маневрів дії війська з метою знищення противника або відбиття його ударів чи виконання інших завдань в обмеженому районі.

Сучасний загальновійськовий бій ведеться об'єднаними зусиллями усіх військ, які беруть у ньому участь, із застосуванням танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів, артилерії, протиповітряної оборони, літаків, вертольотів та іншого озброєння і техніки.

Основні риси загальновійськового бою

Рішучість полягає в прагненні особового складу всіма наявними засобами, за короткий строк і з найменшими втратами знищити противника і здобути повну перемогу. Це досягається всебічним знанням противника, сміливістю, наполегливістю і завзяттям особового складу при виконанні бойових завдань, швидким використанням наслідків вогневого удару, а також результатів вогню своєї зброї, вмілими та ініціативними діями всього особового складу. Рішучість у бою забезпечується також високими морально-бойовими якостями військовослужбовців, їх активністю й ініціативністю.

Напруженість і швидкоплинність. Сучасні умови бою вимагають від солдата великого напруження моральних і фізичних сил. Застосування в бою сучасних засобів знищення і пересування, що мають велику потужність, обумовлює швидкоплинність бою, Це висуває нові, вищі вимоги до воїна; він має бути сильний духом, морально загартований, добре фізично підготовлений і здатний переборювати будь-які труднощі й нестатки; повинен володіти непохитною волею до перемоги; захищати командира в бою, бути готовим у випадку його поранення чи загибелі взяти на себе командування підрозділом; не залишати без дозволу командира своє місце в бою. З разі поранення воїн мусить вжити заходів щодо само- і взаємодопомоги і продовжувати виконання бойового завдання; якщо йому накажуть піти до медичного пункту, то треба взяти з собою особисту зброю.

Динамічність — це здатність до швидких переміщень сил і засобів з тим, щоб зайняти найвигіднішу позицію, порівняно з противником, для нанесення удару по ньому, при цьому поєднуючи вогневі дії з рухом. Висока динамічність досягається виучкою особового складу,

знанням своїх завдань, умінням робити правильні висновки з обставин, швидко приймати рішення і злагоджено діяти на полі бою. Виходячи з обстановки, що склалася, солдат повинен уміти знищувати противника вогнем з особистої зброї, озброєнням бойової машини, ручними осколковими гранатами, а в рукопашному бою штиком, прикладом, піхотною лопаткою, прийомами нападу і самозахисту, виявляти при цьому хоробрість, ініціативу і кмітливість, допомагати товаришам.

Швидкий перехід від одних дій до інших. Солдат завжди повинен бути готовий: оборонятися; за наказом командира перейти у наступ; переслідувати противника стрімким маршем, як у пішому порядку, так і на машинах; захоплювати вигідні рубежі; переходити до оборони. Усе це можливо лише тоді, коли солдат уміє використовувати місцевість, швидко виривати окопи, обладнувати укриття, здійснювати маскування, долати загородження, перешкоди і зони зараження, встановлювати і розміновувати протитанкові та протипіхотні міни, проводити спеціальну обробку.

Наземно-повітряний характер бою став можливим завдяки значному підвищенню бойових можливостей військ, далекобійності та ефективності засобів знищення, тіснішій взаємодії авіації з наземними військами. Солдат завжди повинен бути готовий діяти в тактичному повітряному десанті, розпізнавати повітряні цілі противника і вміло вести боротьбу з ними, знати бойові характеристики танків, інших броньованих машин і протитанкових засобів противника, їх сильні і слабкі сторони, особливо найбільш уразливі місця.

Одночасні потужні вогневі дії на велику глибину. Незалежно від того, де перебуває солдат — на передньому краї чи в глибокому тилу, він повинен постійно бути готовим захищатися від вогневих дій противника.

Види загальновійськового бою.

Основними видами загальновійськового бою є оборона і наступ.

Оборона здійснюється умисно чи вимушено з головною метою — відбити наступ противника, завдати йому втрат і створити умови для переходу своїх військ у наступ.

Наступ проводиться з метою повного розгрому противника і оволодіння важливими районами (об'єктами) місцевості. Солдат зобов'язаний знати бойове завдання взводу й відділення та своє особисте, об'єм і послідовність обладнання фортифікаційних споруд, постійно вести спостереження, своєчасно виявляти противника і негайно доповідати про нього командирові, сміливо і рішуче діяти в наступі, стійко і наполегливо — в обороні.

Види вогню і маневрів у бою.

У сучасному бою солдатові необхідно вміти вести вогонь з особистої зброї як самостійно, так і в складі підрозділу по окремих, групових і повітряних цілях, вдень і вночі, з різних положень.

Вогонь розрізняють:

а) за напруженістю стрільби: одиничними пострілами, короткими або довгими чергами, безперервними

чергами, кинджальний (вогонь відкривають раптово з близької відстані);

б) за способами стрільби: з місця, зупинившись, на ходу, з борту, з розсіюванням.

в) за видами стрільби: по окремих цілях, зосереджений, загороджувальний, багатошаровий.

г) за напрямами: фронтальний, фланговий, перехресний.

Вогонь буде ефективним, якщо його поєднувати з маневром. О. Суворов казав, що кожний солдат повинен знати свій маневр. Ця вимога тим більш актуальна для сучасного бою.

Охоплення — маневр, що застосовується у наступі з метою виходу на фланги противника для нанесення удару.

Обхід — глибокий маневр, що здійснюється з метою виходу для нанесення удару в тил противника.

Відхід — маневр, що застосовується з метою виведення своїх підрозділів з-під ударів противника і зайняття вигідніших позицій. Він може проводитися тільки з дозволу старшого командира.

Озброєння та екіпіровка солдата

Для успішного ведення бою солдат озброюється та екіпірується. Особистою зброєю солдата є: автомат (АКМ), ручний кулемет (РКК), ручний протитанковий гранатомет (РПГ), снайперська гвинтівка (СГ). Крім того, у солдата повинні бути необхідна кількість боєприпасів, ручні осколкові гранати, а також можуть бути протитанкові гранати.

До носильного екіпірування входять: польове спорядження, стальний шолом, протигаз, піхотна лопатка, фляга з водою, плащ-накидка, комплект польового обмундирування. Крім того, у солдата обов'язково має бути речовий мішок з такими речами: казанок, кухоль, ложка, сухий пайок, індивідуальна аптечка, засоби знезараження води, предмети особистої гігієни. Усе це становить ту частину екіпіровки, яка перевозиться БМП, БТР або автомашиною і розміщується згідно з рекомендаціями. Солдат зобов'язаний тримати особисту зброю та екіпіровку в справному стані, постійно стежити за витрачанням боєприпасів, вчасно доповідати про те, що половину боєприпасів витрачено. Сучасний загальновійськовий бій докорінно відрізняється від боїв другої світової війни і від поглядів на нього у 70-х роках. Широке впровадження ядерної та високоточної, вдосконаленої звичайної зброї, використання у військовій справі останніх досягнень науки і техніки змінили зміст бою. Це вже не тільки зіткнення мотострільців, танків та авіації, а й потужні вогневі удари по противнику, застосування найновіших засобів знищення, висока маневреність, просторовий розмах. Проте у сучасному загальновійськовому бою вирішальна роль, як і раніше, належить воїнові, бо саме йому доводиться бути за пультом пускових установок, за важелями бойових машин, десантуватися з неба і з моря, брати штурмом укріплення і зрештою здобувати перемогу в бою.

Запитання

1. Яку приблизно вагу мають озброєння та екіпіровка солдата?

2. Що спільного і відмінного у поняттях “динамічність” і “швидкоплинність" бою?

3. Які роди і види військ можуть брати участь у сучасному загальновійськовому бою?

Література

1. Томчук М.І. Програма допризовної підготовки. – Київ, 1999.

2. Томчук М.І., Конотоненко Я.І. Допризовна підготовка. – Київ, 1996.

3. Військові статути Збройних Сил України. Київ: Воєнне видавництво України Варта, 2000.

ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА

Тема. Дії солдата в бою.

Вступ.

1. Пересування на полі бою.

2. Вибір та обладнання позиції для стрільби і місця для спостереження.

3. Боротьба з танками та іншими броньованими машинами противника.

4. Література.

У сучасному бою солдат повинен уміти непомітно і швидко пересуватися будь-якою місцевістю під вогнем противника і водночас безперервно спостерігати за ним, вести прицільний вогонь із своєї зброї, вибирати позиції, які б надавали йому перевагу над противником, і швидко їх обладнувати, знищувати усіма способами танки і броньовані машини противника.

Пересування на полі бою.

У всіх видах боїв основою бойових дій є пересування. Залежно від характеру місцевості, умов, обстановки і вогневих дій противника солдат, перебуваючи у пішому строю, може пересуватися:

1) кроком (бігом),

2) перебіганням,

3) переповзанням.

1. Прискорений крок або біг (на повний зріст або пригинаючись) застосовується для подолання ділянок місцевості, недоступної для спостереження і вогню противника. Темп прискореної ходьби — у середньому 130—140 кроків за 1 хв, довжина кроку — 80—90 см. Щоб подовжити крок, треба швидше і дужче розгинати ту ногу, що позаду, і більше виносити другу ногу стегном уперед. Оскільки тривале пересування прискореним кроком дуже стомлює, при швидкісному пересуванні доцільно чергувати ходьбу і біг. У такий спосіб солдат рухається і в ході атаки, тримаючи зброю в положенні готовності до негайного відкриття вогню.

Ходьба пригинаючись застосовується для прихованого пересування місцевістю з невисокими укриттями (низькі кущі, висока трава, канава тощо). Потрібно зігнути ноги в колінах, податися корпусом уперед, дивитися перед собою і рухатися нешироким кроком. Усі рухи виконуються вільно, без напруження.

Рух угору здійснюється вкороченим кроком з нахилом корпуса вперед. При значній крутизні сходження краще робити зигзаги, тобто рухатися поперемінно то правим, то лівим боком до схилу на трохи зігнутих ногах, упираючись ребрами підошов у виступи гори. На схили можна також сходити прямо, тримаючись руками за гілки, кущі, густу траву тощо; ноги ставити на всю ступню “ялинкою”, з розведеними вбік носками.

Вниз по схилу можна сходити вільним кроком, ногу ставити на п'яту корпус відхиляти назад. Із крутого схилу можна спускатися боком, приставними кроками, тримаючись за нерівності схилу.

Пересування по грузькому і слизькому грунту здійснюється короткими кроками: ноги потрібно переставляти швидко, щоб вони не встигли глибоко загрузнути або зісковзнути з опори. Ногу слід ставити на всю ступню, намагаючись вибирати для опори твердіші ділянки: борозни, виступи, корені.

Повільним бігом долають довгі дистанції. Корпус під час бігу нахилено вперед трохи більше, ніж при ходьбі. Темп бігу — 150—160 кроків за 1 хв., довжина кроку — 70–90 см.

Біг у середньому темпі здійснюється вільним маршовим кроком. Корпус у цьому випадку тримають трохи нахиленим уперед. Енергійно відштовхуються тією ногою, що позаду, і, зігнувши її

в коліні, виносять стегном уперед-вгору і ставлять на всю ступню. Гомілка при цьому не виноситься дуже вперед, а ступня ставиться на землю далеко від проекції центра ваги тіла. Темп бігу — 165—180 кроків за 1 хв., довжина кроку —

85-90 см.

Швидкісним бігом перебігають з укриття до бойових і транспортних машин, розбігаються перед подоланням перешкод. Корпус нахиляється вперед значно більше, ніж під час бігу в середньому темпі, а відштовхування ногою і рух рукою ще енергійніші. Збільшення довжини кроку забезпечується за рахунок відштовхування ногою, що позаду, і швидкого перенесення її стегном уперед. Нога після відштовхування виноситься вперед зігнутою в коліні й м'яко ставиться на передню частину стопи з наступною опорою на всю ступню. Темп бігу — 180—200 кроків за 1 хв., довжина кроку — 120—150 см.

2. Перебігання застосовується для швидкого зближення з противником на відкритій місцевості. Довжина перебіжки залежить від рельєфу та інтенсивності вогню противника і в середньому має бути 20—40 кроків. Чим більш відкрита місцевість і сильніший вогонь, тим коротшою має бути перебіжка.

Для перебігання з положення лежачи необхідно спочатку поставити зброю на запобіжник, за попереджувальною командою визначити шлях руху і можливе укриття, потім за виконавчою командою стрімко перебігти у визначене місце. На місці зупинки лягти на землю, відповзти трохи вбік і, досягнувши вказаного командою місця, приготуватися до ведення вогню.

3. Переповзання застосовується для непомітного наближення до противника і прихованого подолання ділянок місцевості, що мають незначні укриття, нерівності рельєфу і перебувають під спостереженням або обстрілом противника. Залежно від обстановки, рельєфу місцевості та вогню противника солдат може переповзати:

по-пластунському: лягти на землю, правою рукою взяти зброю за ремінь біля верхньої антабки і покласти її на передпліччя правої руки; підтягти праву (або ліву) ногу і водночас просунути ліву (праву) руку якомога далі, відштовхуючись зігнутою ногою, пересунутися вперед, підтягнути другу ногу, висунути другу руку і продовжувати рухатися так само, притискуючи до себе зброю (мал. 148);

напівкарачки: стати на коліна і, спираючись на передпліччя або кисті рук, підняти зігнуту праву (ліву) ногу до грудей, водночас ліву (праву) руку просунути вперед; просунути тіло вперед до повного випрямлення правої (лівої) ноги, водночас підтягнувши другу зігнуту ногу, і, просуваючи

вперед другу руку, продовжувати рух; зброю тримати: при опорі на передпліччя — так само, як і при переповзанні по-пластунському; при опорі на кисті рук — у правій руці;

на боку: лягти на лівий бік, підтягти вперед ліву ногу і зігнути в коліні, спертися на передпліччя лівої руки, каблуком правої ноги впертися в землю якомога ближче до себе; розгинаючи праву ногу, просунути тіло вперед; не змінюючи положення, продовжувати рух; зброю тримати правою рукою, поклавши її на стегно лівої ноги.

Добре навчений солдат здатен швидко і непомітно пересуватися на полі бою, що надає йому перевагу над противником.

Вибір та обладнання позиції для стрільби і місця для спостереження.

Важливе значення для здобуття перемоги має і те, наскільки правильно солдат вибере місце для ведення вогню і спостереження за противником.

На місцевості солдат відшукує природне укриття (канава, вирва, колода тощо), потім оглядає все довкола і непомітно переміщується до нього. Перш ніж розпочати обладнання позиції, необхідно швидко вивчити місцевість, звернувши особливу увагу на низини, канави, борозни та інші укриття, що їх противник може використати для непомітного наближення.

Вивчивши місцевість і переконавшись у правильності вибору місця, солдат починає рити окоп для стрільби лежачи. Зброю кладе справа від себе на відстані простягненої руки стволом у напрямі противника. Повернувшись на лівий бік, виймає піхотну лопатку і, тримаючи її за держак обома руками, ударами до себе підрізає дерен. Знявши дерен, складає його збоку, щоб після риття окопу його можна було використати для маскування бруствера; землю викидає спочатку вперед, потім убік, щоб захистити себе від куль, осколків снарядів, мін.

Під час роботи голову треба тримати якомога ближче до землі, але так, щоб можна було вести постійне спостереження за противником.

Викопавши передню частину окопу на глибину 20 см, солдат пересувається трохи назад і продовжує рити його далі. Ширина готового окопу — 60 см, довжина — 170 см.

Надалі окоп удосконалюється: його поглиблюють і роблять придатним для стрільби з коліна і стоячи. Глибина готового окопу: для стрільби лежачи — до З0 см, для стрільби стоячи — до 110 см. Висота бруствера — З0—60 см.

Якщо перед окопом є чагарник або висока трава, то з метою поліпшення огляду й обстрілу потрібно розчистити їх непомітно для противника. Крім того, слід підготувати автомати і кулемети для ведення вогню вночі. Для автомата робиться в бруствері жолобок з таким розрахунком, щоб покладений в нього автомат був наведений точно у вказаному командиром напрямі. Краї жолобка утрамбовують і обкладають дерном. Кілочки-обмежувачі забивають по два біля цівки і приклада автомата. По можливості кілочки замінюють рогатками.

Дещо інші вимоги висуваються до вибору і зайняття місця солдатом, якого призначено спостерігачем. Він мусить усе бачити й чути і при цьому залишатися непоміченим для противника. Місце має забезпечувати достатній огляд, маскування, укриття від вогню противника і мати зручні підходи. Не потрібно влаштовуватися на вершинах, горбах, біля одинокого дерева чи будинку, в невеликому гаю, тобто поблизу тих об'єктів місцевості, які привертають увагу противника і допомагають йому орієнтуватися.

Найзручнішими для спостереження є окопи, канави, вирви від снарядів тощо. Місце для спостерігача в них обирається так, щоб позаду був насип, горбок чи пустир, і тоді постать спостерігача не вирізнятиметься на тлі неба.

Поблизу предметів на місцевості (стовпа, дерева) спостереження ведеться з тіньового боку в положенні лежачи.

Для зручності спостереження і детального огляду місцевості призначений спостерігачеві сектор умовно розбивається на такі три зони спостереження:

1) близька, найдоступніша для спостереження неозброєним оком, на відстані 400—500 м;

2) середня, до 1000 м;

3) далека, до межі видимості.

Межі зон встановлюються за добре видимими орієнтирами або предметами на місцевості. Орієнтири визначаються справа наліво, від себе вдалину.

Спостерігач спочатку оглядає усе довкола (в наступі — від себе до противника, в обороні — від противника до себе). Потім уважніше оглядає близьку зону (спостереження ведеться справа наліво за умовно визначеними орієнтирами від себе вдалину). Відкриті ділянки оглядаються швидше, закриті — детальніше. Про все помічене спостерігач доповідає командирові, не припиняючи спостереження. У доповіді спостерігач вказує орієнтир і відстань від нього (вправо, вліво, далі, ближче), те, що помічено, наприклад: “Орієнтир два — вліво 60, ближче —100, біля пожовклого куща — кулемет противника”.

Спостереження є одним з основних способів ведення розвідки, від якої, як відомо, залежить успіх бою, а отже, дії солдата-спостерігача повинні бути грамотними і вмілими.

Боротьба з танками та іншими броньованими машинами противника.

У бою солдатові доводиться боротися не лише з живою силою противника, а й з його технікою, особливо танками і броньованими машинами, які є небезпечними цілями і повинні знищуватися в першу чергу. Танк не страшний солдатові, якщо він діє проти нього сміливо і розважливо, добре знає його тактико-технічні характеристики, уразливі місця і вміло застосовує свою зброю. Сучасний танк М-1 “Абрамс”, у якого потужний двигун, велика швидкість, могутнє озброєння, має такі слабкі сторони: поганий огляд місцевості; великі габарити; при попаданні в гусениці протитанковою гранатою танк не може рухатися; танк не може вражати ціль від ЗО м і ближче, якщо вона нижча за корму корпуса. Подивіться на малюнок 159 і спробуйте визначити, де у танка важливі зони, що вражаються:

а) ручним протитанковим гранатометом;

б) протитанковими гранатами;

в) зі стрілецької зброї.

Вибір засобів і способів знищення броньованих об'єктів противника залежить від конкретних обставин. Для ураження танків та інших броньованих цілей в бою використовуються: ПТКРС, гранатомети, протитанкові гранати, протитанкові міни, а також вогонь зі стрілецької зброї по оглядових щілинах.

Якщо до позиції (окопу) наближається танк і його не вдалося знищити з гранатомета, то потрібно зачекати, поки він підійде на відстань 25—З0м. На такій відстані вогневі засоби танка не можуть вразити солдата. Цей момент і потрібно використати для метання протитанкової гранати. Якщо кинута граната не завдасть шкоди танку, то треба відскочити траншеєю вбік або лягти на її дно, а коли танк пройде, швидко піднятися і кинути гранату в його борт або кормову частину. Після вибуху приготуватися до стрільби по екіпажу, який намагатиметься залишити танк .

При метанні гранат по танках, БМП і бронетранспортерах противника правильна точка прицілювання має вирішальне значення, оскільки протитанкові гранати завдають шкоди тільки в разі безпосереднього попадання в броньовану ціль. Якщо танк рухається на солдата або від нього, треба кидати гранату назустріч чи навздогін, як по нерухомій вертикальній цілі, враховуючи при цьому, що за час польоту гранати машина встигне пройти 5—10 м.

Якщо танк рухається вздовж фронту на відстані 15—20 м від солдата зі швидкістю приблизно 15 км/год. (це швидкість людини, яка спокійно біжить), то точку прицілювання слід умовно визначити на 1/2 корпуса танка від переднього обрізу бічної броні. Можливі й інші способи боротьби з танками. Один з них, який широко використовувався під час другої світової війни нашими солдатами,— це осліплення танків: пропустивши танк, солдат сміливо стрибав на його броню і плащ-накидкою накривав оглядові щілини.

Тема. Дії солдата в бою у складі мотострілецького відділення.

І. Організаційно-штатна структура мотострілецького відділення.

Солдат у бою діє у складі якого-небудь тактичного підрозділу і є його сполучною ланкою, адже якими б знаннями і навичками солдат не володів, він фізично не може водночас бути водієм і снайпером, знищувати танки і підносити боєприпаси. Військові підрозділи мають, як правило, постійний склад, такою структурою є мотострілецьке відділення. Воно входить до складу мотострілецького взводу. Скорочена назва МСВ.

Його завдання - мобільно й ефективно боротися з особовим складом противника, його броньованими цілями, проводити розвідку, пересуватися з однією одиницею техніки й оберігати її. Це може бути бойова машина піхоти або бронетранспортер Скорочено БМП та БТР. До складу мотострілецького відділення, як до організаційно-штатної одиниці, входять:

Бойова машина піхоти. Озброєна: 30 мм гармата зі спареним 7,62 мм кулеметом; ПТУРС - (протитанкова керована ракета, дальність дії-8,5 км.)

Посада Умовна позначка Озброєння Завдання

Командир К АК, 1-РГН, 1-РГО Командує відділенням, віддає накази голосом або, перебуваючи у своїй машині піхоти (БМП) сигналами за допомогою рації.

Механік-водій МВ АК, 1-РГН, 1-РГО Утримувати у технічно справному стані БМП, вміло водити її за будь-яких обставин

Навідник-оператор НО АК, 1-РГН,

1-РГО Вести вогонь з бортового озброєння: протитанкових керованих ракет,30 мм Автоматичної гармати, зі спареного з гарматою кулемета 7,62 мм

Кулеметник Км РКК, 2 -РГ Вражати групові цілі противника.

Кулеметник Км РКК, 2 -РГ Вражати групові цілі противника.

Гранатометник Гм РКК, 2 -РГ Уражати броньовані цілі на відстані до 500м.

Помічник гранатометника ПГм АК, 1-РГН, 1-РГО Переносити гранати, допомогати гранатометникові, прикривати його від вогню противника

Старший стрілець ССт АК з підствольним гранатометом, 1-РГО, !-РГН Знищувати живу силу противника

Стрілець Ст

АК з підствольним гранатометом, 1-РГО, !-РГН Знищувати живу силу противника.

На відділення додатково видаються ручні та протитанкові гранати.

Відділення на бронетранспортері БТР має озброєнні машини Великокаліберний кулемет 14,5 мм (відстань ураження 2 км ), та спарений з ним кулемет 7,62 мм.

Посада Умовна позначка Озброєння Завдання

Командир К АК, 1-РГН, 1-РГО Командує відділенням, віддає накази голосом або, перебуваючи у своїй машині піхоти (БМР) сигналами за допомогою рації.

Водій МВ АК, 1-РГН, 1-РГО Утримувати у технічно справному стані БМП, вміло водити її за будь-яких обставин

Снайпер Сн СГД1 -РГН, 1 -РГО Знищувати важливі цілі противника, (офіцерів, спостерігачів, гранатометників)

Кулеметник Км РКК, 2 -РГ Вражати групові цілі противника.

Кулеметник Км РКК, 2 -РГ Вражати групові цілі противника.

Гранатометник Гм РКК, 2 -РГ Уражати броньовані цілі на відстані до 500м.

Помічник гранатометника ПГм АК, 1-РГН, 1-РГО Переносити гранати, допомогати гранатометникові, прикривати його від вогню противника

Старший стрілець ССт АК з підствольним гранатометом, 1-РГО, !-РГН Знищувати живу силу противника

Стрілець Ст

АК з підствольним гранатометом, 1-РГО, !-РГН Знищувати живу силу противника.

На відділення додатково видаються ручні та протитанкові гранати. Таким чином підкреслюю, що БМП та БТР є зброя колективна, призначена для транспортування відділення, захисту від осколків снарядів і куль, здатна захистити від зброї масового знищення, здійснити вогневу підтримку відділення та подолати перешкоди. Крім того, БМП здатна зміщувати броньовані цілі противника.

Мотострілкове відділення може діяти у пішому порядку та на бойових машинах.

II. Похідний і бойовий порядок мотострілецького відділення.

Виконання бойових завдань мотострілецьким відділеним залежить від його дій в похідному та бойовому порядку.

Похідний порядок - це шикування відділення в колону по одному або по два. Такий порядок шикування застосовується на марші, при розвитку наступу, переслідуванні противника, проведенні маневру. Похідний стрій повинен забезпечувати високу швидкість руху, швидке розгортання в бойовий порядок якомога меншу вразливість від вогню противника, підтримання стабільного управління.

Бойовий порядок - це шикування мотострілецького відділення для ведення бою. Він має відповідати поставленому завданню і забезпечувати: успішне ведення бою, повне використання в бою всіх вогневих засобів, бойових можливостей відділення, наслідків вогневих дій і вигідних

умов місцевості.; здійснення маневру; стійкість і активність в обороні; якомога меншу вразливість від вогню противника; підтримання безперервної взаємодії.

Бойовий порядок відділення в наступі складається з цепу і БМП ( БТР).

Інтервали між солдатами в ланцюгу 6-9м. (9-12 кроків) . Якщо ланцюгом наступають 7 бійців, то фронт наступу відділення складатиме 50 метрів. Такі інтервали забезпечують успішне виконання поставленого завдання і необхідне розосередження на відділення з метою зменшення втрат від вогню противника, можливість командувати голосом і підтримувати взаємодію між солдатами у цепу.

БМП ( БТР ) рухається за ланцюгом на фланзі відділення, а іноді й усередині, підтримуючи наступ вогнем. Під час атаки (атака - це поєднання стрімкого руху в бойовому порядку підрозділів і частин з вогнем найвищої щільності з метою знищення противника у найвирішальніший момент наступу) ланцюг, звичайно, рухається за танками на такий відстані, щоб не постраждати від розривів снарядів своєї артилерії і при цьому забезпечувати надійну підтримку танків вогнем стрілецької зброї.

Знання кожним солдатом свого місця у похідному і бойовому порядку, вміння швидко і чітко перешиковуватися ( переходити з похідного порядку в бойовий та навпаки) забезпечують вирішальну перевагу над противником.

III. Дії солдата у складі відділення під час наступу.

Під час наступу солдат, використовуючи результати ядерного і вогневого удару по противнику, веде бій з повною віддачею сил, тісно взаємодіючи з іншими солдатами відділення. Перед наступом солдат повинен:

ð Чітко зрозуміти своє завдання і завдання свого відділення і взводу;

ð Цілі нападу;

ð Порядок ведення вогню;

ð Знати номер (розпізнавальний знак) танка, за яким буде діяти відділення;

ð Порядок взаємодії з ним та іншими бойовими засобами;

ð При атаці в пішому порядку - місце і порядок спішування;

ð Місце в ланцюзі відділення;

ð Запам’ятати встановлені командиром сигнали;

ð Перевірити справність зброї і наявність боєприпасів; підготувати зброю до бою; при необхідності поповнити боєзапас;

ð Перевірити наявність і справність засобів індивідуального захисту;

ð Підігнати спорядження.

Перехід до наступу відбувається з положення безпосереднього зіткнення з противником та на ходу.

Під час переходу в наступ на ходу відділення використовує складки місцевості, висувається на рубіж атаки в похідному порядку. В наступі при безпосередньому зіткненні з противником особовий склад відділення знаходиться у траншеї, яка одночасно є і рубежем атаки.

Атака повинна бути стрімкою, у цьому запорука успіху. Солдат, який рухається поволі, - зручна мішень для противника. Через мінне поле відділення пересувається за командиром відділення в колону по одному. Кулеметник першим іде у прохід і прикриває вогнем рух відділення. Решта солдатів шикуються в колону і стрімким кидком услід за танком. Який прокладає прохід , ведучи вогонь вправо-вліво, під прикриттям вогню БТР, БМП долають мінне поле. Подолавши мінне поле солдат за командою знову займає своє місце у цепу, ведучи вогонь по противнику на ходу, стрімко пересувається до об’єкта атаки. Наблизившись до траншеї противника на 30-40 м. солдат за командою командира відділення "Гранатою - вогонь!" кидає гранату в траншею противника і стрімким ривком, пригнувшись, із криком "Ура!", рішуче вривається на передній край, знищує противника вогнем в упор і невпинно продовжує атаку у вказаному напрямі. Якщо солдат

змушений вести бій у траншеї чи ходів сполучення, солдат кидає туди гранату і робить 1-2 черги з автомата. Дротяне загородження у вигляді "їжаків", "рогаток" необхідно викинути нагору штиком або підірвати гранатою. Пересуваючись траншеєю противника, треба уважно дивитися, чи немає в ній мін - сюрпризів або інших вибухових пристроїв. Знищувати противника в таких умовах дуже складно.

Солдат в основному змушений розраховувати на власну майстерність ведення рукопашного бою, на свою зброю і свої сили, вдаючись до таких прийомів, як уколи штиком, удари прикладом, магазином чи піхотною лопаткою, метання гранати, вогонь в упор.

Заражену ділянку місцевості відділення обходить, а в разі значного зараження проходить через неї в індивідуальних засобах захисту.

Знання солдатом свого завдання, вміння діяти в ході просування до переднього краю противника, здатність підтримати стрімку атаку, поєднувати вогонь рухом уперед, безстрашно вступати в рукопашний бій-запорука перемоги в наступальному бою.

IV. Дії солдата у складі відділення в обороні.

В обороні кожний солдат, уміло використовуючи свою зброю, фортифікаційні споруди, вигідні умови місцевості і постійно взаємодіючи із сусідами, може знищити велику кількість солдатів противника, а також успішно боротися з його наступаючими танками та іншими бронемашинами.

Мотострілецьке відділення обороняє позицію до 100 м. по фронту, маючи на ній основні й запасні позиції для вогневих засобів. На позиції відділення стрільці, кулеметник і гранатометник розташовуються непомітно для противника. Всі підступи до позиції відділення перед фронтом і на флангах перебувають під активним, особливо фланговим вогнем, а загородження і перешкоди - добре видимі і прострілюються. Відділення повинне бути готовим до маневру в разі загрози обходу, до ведення вогню вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

Вогневу позицію БМП (БТР) обладнують у центрі позиції відділення, або на його фланзі, або позаду позиції на відстані до 50 м.

Одержавши завдання на оборону, солдат займає зазначену позицію, швидко обладнує її в інженерному відношенні, замасковує підручними засобами, при цьому перебуває у постійній готовності до відбиття атаки наземного і повітряного противника. У встановлений час доповідає

командирові відділення про готовність до ведення оборонного бою. З початком вогневої підготовки солдат, якщо він не спостерігач, за командою (сигналом) командира ховається у щілині або в бліндажах, перебуваючи у стані готовності негайно зайняти вогневу позицію. Призначений спостерігачем солдат перебуває на своєму посту, спостерігає за діями противника і доповідає командирові про результати спостереження.

При нанесенні противником ядерного удару солдат після вибуху вживає заходів щодо свого захисту якщо перебуває в траншеї, то лягає на її дно долілиць, прикриваючи очі руками; якщо в бойовий машині піхоти, то зачиняє двері, бійниці, люки, жалюзі, а механік - водій вмикає систему захисту від зброї масового знищення. В разі застосування противником отруйних речовин солдат швидко одягає протигаз.

Якщо противник пішов в атаку, то за сигналом спостерігача чи командою командира солдат займає вогневу позицію і готується до бою. Вогонь по атакуючій піхоті він відкриває за командою командира, коли піхота противника наближається на відстань прицільного вогню. До цього вогонь по противнику ведуть артилерія, танки, БМП., ПТКРС та інші вогневі засобі. У цей час солдат уважно спостерігає за діями противника, доповідає про важливі події командирові й обирає цілі , які він знищуватиме в міру їх наближення. Надалі, коли противник наблизиться, солдат веде вогонь самостійно.

Головне завдання кожного солдата - не допустити противника на свої позиції. Якщо все ж він підійде до траншеї, то солдат знищує його вогнем в упор, гранатами чи в рукопашному бою. Одне з найважливіших завдань солдата - це відсікання піхоти противника від танків.

Таким чином, успіх дій відділення в обороні залежить від стійкості, витримки солдата, його вміння використовувати свою зброю, діяти за штатним розписом, взаємодіяти з рештою особового складу відділення.

V. Основні типи протипіхотних і протитанкових мін.

Мінно-вибухові загородження становлять основу інженерних перешкод і влаштовуються у вигляді мінних полів, груп мін та окремих мін. Для обладнання мінно- вибухових загороджень застосовуються протитанкові та протипіхотні міни.

1. Протитанкові міни бувають:

- протигусеничні,

- протиднищеві,

- протибортові.

2. По вражаючій дії:

- фугасні;

- осколкові;

- кумулятивні.

3. По направленості дії:

- направленої дії;

- ненаправленої дії

4. По виду матеріалу виготовлення корпусу :

- металеві;

- дерев’яні;

- пластмасові;

- комбіновані.

5. По можливості розмінування:

- розмінувані;

- нерозмінувані.

6. По способу підриву міни:

- нажимні;

- електричні (на замикання або розмикання контакту);

- на розривання розтяжки;

- на розтягування розтяжки;

- часові міни.

7. По способу встановлення;

- вручну;

- системою дистанційного мінування;

- реактивною системою залпового вогню;

- авіаційними системами;

- наземними транспортними системами;

- артилерійськими системами.

8. Магнітні міни.

9. Міни з самознищуванням.

Протигусеничні міни - спрацьовують при наїзді на них танка (БТР, БМП, машини)

Всі міни протигусеничні уповільненої дії. Спрацьовують, якщо тиск на міну не менше невеликої величини, рівновеликої броньованій техніці.

Уповільнювач для того, щоб при швидкості руху цілі над міною знаходилась найбільш вразлива частина техніки.

Противоднищова міна - з поздовжувачем на запалі. Підвищена вірогідність спрацювання міни. Міна спрацьовує, якщо повздовжувач відхиляється на певний кут.

Протибортова міна - спрацьовує при наїзді на міну. В результаті чого міна вистрілюється з пластмасової труби в напрямку цілі, бронебійність міни до 280 мм.

Міни фугасного типу - спрацьовують при нажимі на них. Вражають ударною хвильою.

Міни осколкового типу - спрацьовують при дії на розжел ( вусики ). Міни здатні викидаться вверх на висоту до 0,6-1,2 м. і вибухають вражаючи живу.

Протитанкові міни - встановлюють на місцевості вручну для цього необхідно: вигвинтити з міни пробку, перевірити , чи не деформовано кришку міни; відкрутити ковпачок детонатора і переконатися в наявності гумової прокладки; завести ключем годинниковий механізм вибухового пристрою; закрутити детонатор у міну; поставити міну в ямку чи на поверхню грунту; перевести вибуховий пристрій у бойове положення, для чого відкинути ключем кільце запобіжної чеки, видалити запобіжну чеку з-під кнопки вибухового пристрою і натиснути кнопку; міну замаскувати.

Протипіхотні міни фугасного типу "Монета", "Пелюсток", та ін. мають крихітні розміри - 4-6 см 2 , при товщині не більше 1 см. Вага - 8-11 г. Корпус міни виготовлено з м’якого пластику або синтетичної тканини, заряд-желеподібна вибухівка малої ваги - до 9 г. Міни цього класу не мають вибухового пристрою. Їх розкидають на місцевості за допомогою засобів дистанційної установки. У вхідному положенні вони просякнуті флегматизованими речовинами (фреоном та ін.) і при падінні на землю не вибухають. Через кілька хвилин після падіння на землю вони стають вибухонебезпечними: при незначному натисканні або переміщенні вони вибухають. Колір міни такий, як і місцевість. Вони можуть тривалий час перебувати у бойовому стані.

Протипіхотні міни осколкові - можуть вбити або поранити кілька десятків чоловік. Це - найефективніші міни, які при спрацюванні підскакують на висоту 0,8-1,5 м. і при вибуху вражають у радіусі до 20 м. Міни встановлюються вручну або дистанційно.

Найбільш сучасними є протипіхотні міни типу МОН ( МОН-50, МОН-100, МОН-200). Це - міни напрямкової дії. Цифра вказує відстань ураження.

ТАКТИКО-ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МІН:

Показники Протитанкові міни Протипіхотні міни

ТМ-62М ТМ-57 МОН-50 ОЗМ-72 ПМН-2

Маса мін, кг 9,5-10 9 2 5 0,4

Маса заряду вибухових речовин, кг 7,0 6,5 0,7 0,86 0,1

Радіус суцільного ураження, м. - - - 25 -

Зусилля, необхідне для спрацювання, Н 1500 2000 - - 50

Матеріал корпусу метал метал пластмаса чавун пластмаса

Вибуховий пристрій МВ4 62МВЗ-57керований МУВ механічн

Тема. Статути Збройних Сил України.

Вступ.

1. Статут внутрішньої служби ЗСУ – визначає повсякденне життя і діяльність військовослужбовців, взаємостосунки між ними, їх обов’язки.

2. Дисциплінарний Статут ЗСУ – визначає сутність військової дисципліни, її вимоги.

3. Статут Гарнізонної та Вартової служб ЗСУ – визначає організацію та порядок гарнізонної та вартової служб.

4. Стройовий Статут ЗСУ – визначає дії та обов’язки військовослужбовців у строю.

5. Література.

1. Статут внутрішньої служби ЗСУ.

Статути ЗСУ – це військові закони, які є обов’язковими для всіх військовослужбовців не тільки ЗС, а також інших військових формувань України. Ось чому вони називаються загальновійськовими, а саме:

Цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.

Дія Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України поширюється на Прикордонні війська України, Національну гвардію України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та на інші військові формування, створені відповідно до законів України.

2. Дисциплінарний Статут ЗСУ.

Цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг^

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Положення Статуту поширюються на громадян, звільнених з військової служби у відставку чи запас з правом носіння військової форми одягу під час носіння ними військової форми одягу.

Дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється на Прикордонні війська України, Національну гвардію України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та інші військові формування, створені відповідно до законів України.

3. Статут Гарнізонної та Вартової служб ЗСУ.

Цей Статут визначає організацію і порядок несення гарнізонної та вартової служб, права і обов'язки посадових осіб гарнізону та військовослужбовців, які залучаються для несення цих служб.

Статут обов'язковий для всіх військових частин, штабів, організацій, установ і військова-навчальних закладів Збройних Сил України.

Дія Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України поширюється на Прикордонні війська України, Національну гвардію України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та на інші військові формування, створені відповідно до законів України.

4. Стройовий Статут ЗСУ.

Цей Статут визначає стройові прийоми і рухи без зброї та зі зброєю; строї підрозділів та військових частин у пішому порядку і на машинах; порядок виконання військового вітання, проведення стройового огляду; місце Бойового Прапора військової частини у строю, порядок його внесення і винесення; обов'язки військовослужбовців перед шикуванням і в строю та вимоги до їх стройового навчання.

Статут обов'язковий для всіх військових частин, управлінь, штабів, організацій, установ і військових навчальних закладів.

Екіпажі кораблів та інші підрозділи Військово-Морських Сил керуються цим Статутом, якщо інше не визначено корабельним Статутом Військово-Морських Сил України.

Дія Стройового статуту Збройних Сил України поширюється на Прикордонні війська України, Національну гвардію України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та на інші військові формування, створені відповідно до закону.

Запитання.

1. Військовослужбовці та відносини між ними?

2. Які обов’язки посадових осіб, рядових і матросів?

3. Які заохочення застосовуються до рядових (матросів), сержантів, старшин?

4. Які стягнення накладаються на рядових (матросів), сержантів, старшин?

5. Які дії варти у разі нападу на об’єкти, які охороняються, під час стихійного лиха та пожежі?

6. Які обов’язки військовослужбовців перед шикуванням і в строю?

Література

1. Томчук М.І. Програма Допризовної підготовки. – Київ, 1999.

2. Томчук М.І. Допризовна підготовка. – Київ, 1996.

3. Статут внутрішньої служби ЗСУ.

4. Дисциплінарний Статут ЗСУ.

5. Статут Гарнізонної та Вартової служб ЗСУ.

6. Стройовий Статут ЗСУ.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ ЗІ СТАТУТІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Тема. Права та обов’язки чатового.

Навчально-виховна мета:

Ознайомлення учнів із завданням вартової служби,, обладнанням поста, способами його охорони та обов'язками під час прийому поста, в інших ситуаціях.

Виховати в учнів почуття особистої відповідальності за виконання завдань вартової служби, а також рішучість, сміливість, пильність, самовідданість.

Метод проведення: розповідь, показ, тренування.

Місце проведення: кабінет ДП, вартове містечко.

Навчальні питання:

Порядок заряджання і розряджання зброї. Дії при прийомі і здачі поста.

Положення зброї на посту. Способи охорони поста. Дії чатового під час пожежі на посту, у випадку порушення порядку біля свого або на сусідньому посту.

Дії чатового у випадку нападу на пост і порядок застосування зброї.

1. Порядок заряджання і розряджання зброї. Дії при прийомі і здачі поста.

Розпочати виклад матеріалу з короткої характеристики з загальної характеристики загальної структури Статуту гарнізонної і вартової .служби Збройних Сил України. Обов'язково, звернути увагу на такі поняття, як варта, пост, тощо.

У житті військових частин і підрозділів, особливо в мирний час, вартова служба відіграє важливу роль.

Несення вартової служби є виконанням бойового завдання. Вартою називають озброєний підрозділ, споряджений для несення вартової служби. Вдень і вночі, за будь- якої погоди на варті несуть службу тисячі військовослужбовців. За час в армії і на флоті кожному солдату доводиться багато разів стояти на посту. Бути чатовим ( вартовим) - відповідальний і почесний обов'язок воїна Збройних Сил України. Вартова служба вимагає від військовослужбовця глибоких знань, виконання статутних обов'язків, постійної і високої пильності, дисциплінованості, ініціативи.

Вартова служба призначається для надійної охорони й оборони важливих військових об'єктів, бойових прапорів, а також отримуваних на вахті або в дисциплінарних частинах військовослужбовців. Забороняється призначати для несення вартової служби військовослужбовців, які не прийняли Військової присяги, не засвоїли програми військової підготовки, а також тих, хто має дисциплінарне стягнення.

Варти бувають: гарнізонні для охорони і оборони об'єктів гарнізонного призначення; внутрішні для охорони і оборони об'єктів військової частини; тимчасові для охорони, і оборони військового майна під час завантаження, перевезень, тимчасового складування.

До вкладу варти входять: начальник варти і вартові, а в разі потреби - також помічник начальника варти, водії транспортних засобів, ще один помічник начальника варти - по службі вартових собак. Для безпосередньої охорони і оборони об'єктів із складу варти виставляють чатових.

Чатовим називається озброєний вартовий, який виконує обов'язки з охорони й оборони дорученого йому поста.

Солдат, призначений на варту, повинен твердо вивчити обов'язки чатового, підготувати зброю і спорядження не пізніше, ніж за дату до застосування в наряд. Як правило, вони призначаються від однієї роти. Список особового складу варти складений відповідно до табелів постів, оголошується старшиною на вечірній перевірці.

У ніч напередодні заступання в наряд військовослужбовці, призначені на варту, не несуть ніякої служби.

Чатовий зобов'язаний:

Знати й уміти виконувати свої обов'язки, зазначені в Статуті гарнізонної і вартової служби Збройних Сил України і в табелі постів;

Охороняти й обороняти свій пост, нічим не відволікатись, не відпускати з рук зброї й нікому не віддавати її, включаючи осіб, яким він підпорядкований;

Під час виконання завдання на посту зброю завжди тримати зарядженою, завжди готовою до застосування;

Не допускати до поста ближче чим на відстань, визначеному в табелі постів, нікого, крім начальника варти, його помічника, свого розвідного та осіб, яких вони супроводжують;

Знати маршрут транспортних засобів варти і їх розпізнавальні знаки;

Викликати начальника варти при виявленні будь-яких неполадок в огорожі об'єктів на посту в разі будь-якого порушення поблизу свого чи сусіднього поста. Чатовий має відповідати лише на

запитання начальника варти, його помічника, свого розвідного та осіб, які прибули з ними тільки для перевірки.

Чатовий є особою недоторканою.

Недоторканість чатового полягає:

В особливій охороні законом його прав;

У підпорядкуванні його лише певним особам - начальникові варти, його помічникові, та своєму розвідному;

В обов'язку всіх осіб неухильно виконувати вимоги чатового, визначені його службою;

У наданні йому права застосувати зброю у випадках, передбачених Статутом.

Чатовий ходить за визначеним маршрутом із швидкістю, що забезпечує надійну охорону об'єкта, огляд місцевості й огорожі, а також дає змогу доповісти по засобах зв'язку начальнику варти про несення служби чи подати встановлений сигнал при проходженні пунктів сигналізації.

Чатовий на посту має тримати зброю із примкнутим штиком:

Вночі - в положенні готовності до стрільби стоячи.

На внутрішніх постах і на посту Бойового прапора військової частини автомати з дерев'яним прикладом - у положенні "на ремінь", зі складним прикладом - " на груди".

Якщо на посту виникає пожежа, чатовий негайно передає повідомлення про це до вартового приміщення і, не припиняючи спостереження за об'єктом який охороняється, намагається загасити вогонь. Під час гасіння пожежі чатовому дозволено тримати зброю в положенні "за спину".

Для контролю за засвоєнням матеріалу проводжу бесіду з питань:

Для чого існує вартова служба?

Що називають вартою? Що називають постом?

Кого називають чатовим?

Виклад матеріалу розпочинаємо з розповіді, де і як проводиться заряджання і розряджання зброї, а потім практично показуємо порядок дій при цьому. Тренування проводяться у такому порядку:

Відділення шикується в одну шеренгу перед кулеуловлювачем, відповідно показуємо заряджання в повільному темпі. Після цього проводимо по розділах за елементами на вісім рахунків. Для розучування елементів дається команда: " Роздільно, заряджай: роби - раз, роби - А-два".

За рахунком "роби-раз" - робиться крок вперед;

" роби - А-два"- зброя береться в положення стрільби стоячи;

" роби -три" - примкнути багнет;

"роби - чотири" - знімаємо автомат з запобіжника, зводимо курок, спускаємо курок, автомат ставимо на запобіжник; -

"роби - п'ять"- виймаємо з сумки і вставляємо в автомат магазин;

"роби - шість" - доповідь: "3броя заряджена і поставлена на запобіжник!"

"роби - сім" - зброю беремо на ремінь; "роби - вісім" - робимо крок назад.

Після проведення одного циклу тренування, навчальну зброю передаємо іншому учню.

Для відпрацювання прийому зарядження зброї в цілому надаємо команду:

"Зміна - справа - заряджай".

Після того, як учні правильно виконують цей прийом, у такій послідовності виконуємо прийом заряджання зброї.

Далі відпрацьовуємо дії під час прийому і здачі поста. Для цього відділення розподіляємо на дві групи. Однією групою керує командир взводу, другою командир відділення. Як розводящі вони проводять зміну чатових і переходять до тренування. Під час відпрацювання словесної здачі поста видаємо тренувальні картки. Порядок дії чатового під час прийому і здачі поста потрібно роз'яснити перед початком тренування або в ході його.

2. Навчальне питання. Перезарядження зброї на посту. Способи охорони поста. Дії чатового під час пожежі на посту, або на сусідньому посту.

Починаючи відпрацювання питань, пояснюємо і показуємо різні положення зброї чатового на посту, способи охорони. Далі розповідаємо і показуємо всім учням дії чатового під час виникнення на посту пожежі, а потім приступаємо до тренування у такому порядку: подаємо ввідні у різних варіантах:

- пожежа біля входу до сховища;

- горять двері сховища;

- пожежа на сусідньому посту та інші

Розглядаємо дії вартового у випадку виникнення безладдя на сусідньому посту. Коротко розповідаємо і показуємо порядок їх виконання і переходимо до тренування:

біля поста зчинилась бійка;

до поста наближається двоє;

біля паркана поста зібрався натовп.

3. Навчальне питання. Дії чатового у випадку нападу на пост і порядок застосування зброї.

Метод проведення: розповідь, показ, тренування.

Роз'яснюємо учням вимоги статей 197 -200 Статуту. Відпрацьовуємо практичні дії у випадку нападу на пост, переходимо до тренування порядку застосування зброї чатовим. Спочатку показуємо прийом у повільному темпі, а після цього учні приступають до попарного тренування. Під час проведення заняття на всіх місцях контролюємо хід тренувань і вказуємо на помилки.

У заключній частині уроку оголошуємо оцінки, робимо аналіз" засвоєння матеріалу теми, звертаємо увагу на те, що виконання вимог Статуту гарнізонної і вартової служби важлива не тільки для успішної охорони поста, а також і для збереження власного життя.

Тому потрібне щоденне тренування волі, уваги, витривалості, швидкості реакції на зміну обстановки, яке йде у двох напрямках:

усвідомлення своєї правоти, соціальної необхідності виконання військового обов'язку по охороні поста і впевненості в надійності своєї зброї, особистого вміння її застосування.

Питання

1. Яки дії чатового у випадку нападу на пост і порядок застосування зброї?

2. Який порядок заряджання і розряджання зброї. Порядок прийому і здачі поста?

3. Який порядок зміни чатових?

Література

Статути Збройних Сил України

Журнал "Педагогічна освіта"

Підручник: "Допризовна підготовка". - Рд. Ткачова. - 2000р.

Організація та методика допризовної підготовки.

Тема. Статути Збройних Сил України, їх значення у житті і діяльності військових частин і підрозділів.

1. Вступ.

2. Значення статутів, мета їх вивчення.

3. Загальні методичні рекомендації.

4. Визначення рівня знань і практичних навичок учнів підготовленості до військової служби.

5. Література.

Вступ.

Допризовна підготовка як один з обов’язкових держаних предметів у середніх навчальних закладах організовується і проводиться на основі закону України "Про загальний військовий обов’язок і військову службу" і є складовою частиною загального процесу підготовки юнаків до строкової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях України.

Вивчення статутів Збройних Сил України є важливою ланкою в підготовці сучасної молоді до служби в Збройних Силах України.

7 жовтня 1993року Указом Президента України були затверджені і введені в дію Тимчасові статути ЗСУ. Це був перший етап створення законодавчої бази військового життя і службової діяльності воїнів. Другий етап-24 березня 1999року, коли Військові статути Збройних Сил України набули чинності в результаті затвердження їх Законами України. Ці статути складають єдину військово-правову основу всіх без винятку частин і підрозділів.

Вивчення Статутів ЗСУ, як розділу програми допризовної підготовки посідає важливе місце у загальній підготовці молоді до служби в ЗСУ ще й тому, бо статути відображають політику держави у галузі військового будівництва. Одна з найважливіших умов виконання навчально-виховних завдань занять зі статутів - закласти в свідомість кожного учня почуття глибокої поваги до них як до закону, котрий необхідно виконувати усім без винятку „неухильно і беззаперечно”.

Ця робота буде успішною, якщо переконати учнів у тому, що в кожній статті закладений великий патріотичний зміст та величезний бойовий досвід.

Підчас вивчення статутів учні повинні:

- засвоїти основи і вимоги військової дисципліни, обов’язки солдата;

- навчитись звертатись до старших за званням, виконувати накази;

- ознайомитись з загальними обов'язками військовослужбовців, завданнями внутрішньої та вартової служби, отримати павички виконання обов’язків днювального і чатового.

Протягом навчання необхідно виховувати у молоді любов до Збройних Сил України, готовості до беззаперечного виконання наказів командирів і начальників, високу самодиспиплінованість.

Значення статутів, мета їх вивчення.

Розкриваючи значення статутів для особового складу Збройних Сил України слід наголосити на тому, що вони - звід законів військової служби, де визначені права і обов’язки

військовослужбовців, характер стосунків між ними, що вони суворо точно регламентують всі сторони побуту і повсякденної діяльності військ, дають вичерпні вказівки з питань підтримання дисципліни, організованості і порядку у військах.

До статутів ЗСУ належать:

-Статут внутрішньої служби:

-Статут гарнізонної та вартової служб:

-Дисциплінарний статут:

-Стройовий статут.

Їх прийнято називати загальновійськовими, а їх вимог повинні дотримуватись всі військовослужбовці, незалежно від військового звання і посади.

Крім загальновійськових статутів є й інші (бойові), які сприяють формуванню у військовослужбовців високих морально-психологічних і бойових якостей. Вони необхідні ведення сучасного загальновійськового бою.

І хоча статути відрізняються за своїм призначенням, але всі вимоги їх спрямовані на виконання однієї мети – встановити у військових твердий порядок, дати. При цьому необхідно мати на увазі, що у разі повідомлення нових знань на вступну частину рекомендовано виділити 5-7 хвилин, основну – 35хв., заключну- 3-5 хв., то на заключному занятті з теми, яка опрацьовується доцільно скоротити основну частину і за рахунок заощаджуваного часу на 10-15хв. провести тематичне оцінювання знань і вмінь учнів у заключній частині уроку.

Звичайно. найефективніше заняття з розділу "Статути Збройних Сил України" будуть проведені тоді, коли це відбудеться з виїздом до підшефної військової частини. Там, принаймні учні власними очима, наяву зможуть побачити всі ті моменти військового життя, побуту та навчання. Адже приказка, що краще один раз побачити, ніж десять раз почути, перевірена і підтверджена часом.

Практично всі теми цього розділу можна відпрацювати у в/частині, а особливо такі теми як розташування військовослужбовців, дії днювальних робіт, чатова служба.

Але із скрутним становищем бюджету, більшості шкіл та віддаленістю їх від розташування військових частин, це бажання залишається в більшості випадків тільки бажанням.

Визначення рівня знань і практичних навичок учнів та їх готовності до військової служби.

Готовність юнаків до служби у Збройних Силах України охоплює знання, практичні навички та вміння, необхідні майбутньому воїну, які б сприяли швидкій їх адаптації в умовах військового колективу.

При оцінюванні допризовної підготовки взагалі і засвоєння учнями розділу "Статути Збройних Сил України" в приватності, вчитель допризовної підготовки юнаків має враховувати рівень досягнення учня, зважаючи на те, що основними функціями оцінки є контролююча, навчальна, діагностична і виховна.

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів:

Низький рівень:

1 бал - учень знайомий з окремими статутними нормами, позначає їх лише окремими словами. Має низький рівень практичних умінь та навичок.

2 бали - учень володіє положеннями статуту на елементарному рівні, намагається висловити думку уривчастими реченнями. Практичні дії виконує на низькому рівні.

3 бали - змістом матеріалу володіє на рівні окремих понять. Практичні дії виконує на низькому рівні. Середній рівень

4 бали —учень володіє статутними нормами на початковому рівні, але відтворює їх з допомогою викладача. Навички в діях елементарні.

5 балів —учень володіє навчальним матеріалом нарівні вищому за початковий. Може діяти практично.

6 балів — учень намагається відтворити значну частину матеріалу, виявляє знання і розуміння основних статутних положень. Може діяти практично, виявляє тенденцію до покращення особистих результатів;

Достатній рівень

7. балів — учень володіє загальнонавчальними якостями, застосовує статутні положення на рівні стандартних субкрацій. Може практично діяти на достатньому рівні;

8. балів — учень вміє узгоджувати інформацію, володіє вмінням практично застосовувати набуті знання. Виявляє практичні дії на достатньому рівні;

9. балів — учень вільно володіє вивченим матеріалом, застосовує його на практиці, самостійно, вчасно виправляє допущені помилки. Може діяти практично на достатньому рівні, близькому до високого;

Високий рівень

10. балів — при вивчені статутів виявляє творчі здібності. Практично діє на високому рівні, але допускає незначні погрішності в техніці виконання;

11. балів - учень вільно висловлює власні думки і відчуття, без допомоги вчителя знаходить джерела інформації. Використовує набуті знання і вміння в нестандартних ситуаціях. Впевнено діє практично;

12. балів - учень виявляє творчі здібності, розвиває власні обдарування, самостійно набуває знання, постійно фізично та інтелектуально вдосконалюється, бездоганно діє практично.

Загальні методичні рекомендації.

Теоретичні заняття слід проводити методом бесіди з роз'ясненням вимог статутів і комплексним застосуванням технічних засобів навчання (плакатів, карток, відеофільмів, звукозапису, кінофільмів, комп'ютерів тощо).

З метою активізації пізнавальної діяльності учнів, закріплення та поглиблення отриманих ними знань на теоретичних та практичних заняттях слід широко застосовувати самостійну роботу по вивченню складних статутних положень.

Для розвитку в учнів військової кмітливості і формування навичок свідомого засвоєння статутів в об'ємі тем які вивчаються, необхідно на заняттях створити такі умови, які будуть спонукати учнів до самостійного прийняття рішень і виконання практичних дій.

Знання та навички, отриманні на уроках зі статутів, удосконалюються на усіх заняттях з допризовної підготовки, фізичної культури і при проведенні засобів накладної роботи.

Враховуючи ступінь складності учбового матеріалу, загальної підготовленості кожної групи і наявності стану навчально-матеріальної бази кожен військовий викладач повинен творчо підходити до розрахунку часу на уроці.

Єдині вказівки з навчання і виховання військовослужбовців, чітко визначити коло обов'язків воїнів і порядок їх виконання.

Ідейний зміст Статутів Збройних Сил України повністю відповідає інтересам українського суспільства, українського народу, кожного військовослужбовця. Статути несуть в собі основні положення військової науки і багатий бойовий досвід.

Отже, однією з найважливіших навчально-виховних цілей з розділу "Статути Збройних Сил України" є формування у юнаків поваги до статутів як Закону, який потрібно виконувати, готовність до перенесення фізичних та психологічних навантажень.

Засвоєння вимог статуті в-це важливий крок до підготовки молоді, особливо юнаків, до бездоганної служби в лавах Збройних Сил, а суворе і точне дотримання положень статутів військовослужбовцями-одна із основних вимог військової присяги,(затвердженої Постановою Верховної Ради України від 6 грудня 1991 року) приймаючи яку, кожен бере на себе обов'язки по Захисту Батьківщини.

Література

1. Закон України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992.

2. “ Про затвердження положень про допризовну підготовку юнаків” Наказ КМ №625 від 27.122000.

3. Програма допризовної підготовки. – Освіта, 1999, 2002.

4. Статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 2000.

5. Допризовна підготовка/ Пробний підручник.

Тема. Методика проведення занять зі стройової підготовки.

1.Вступ.

2.3аняття з розділу строєва підготовка.

З. Сгройові прийоми і рух без зброї.

4.3аключна частина.

5.Література.

Стройовий статут Збройних Сил України ст.393-402.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності від збройних агресій належить до найважливіших функцій держави і є справою українського народу. Захист Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності конституційних обов’язків громадян України.

Загальний військовий обов’язок встановлюється з метою забезпечення комплектування збройних сил України, військ Міністерств, Служби безпеки, Прикордонних військ і включає: приписку до призовних дільниць; прийняття на призов на військову службу.

Підготовка громадян до військової служби включає допризовну підготовку, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, військову підготовку студентів, фізичну підготовку, патріотичне виховання.

Порядок організації та проведення допризовної підготовки, підготовка призовників з військово-технічних спеціальностей визначається положенням про допризовну та Положенням про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, які затверджуються Президентом України.

Допризовна підготовка є складовою частиною державної системи підготовки юнаків допризовного віку до строкової військової служби, яка включає в себе навчання та військове-патріотичне виховання молоді і має за мету надати юнакам початкових знань з військової справи, медико-санітарної підготовки, цивільної оборони, загартувати їх фізично, сформувати психологічну готовність до військової служби, почуття патріотизму.

Заняття з розділу стройова підготовка проводиться на спеціально обладнаному майданчику. На заняттях проводиться вивчення стройових прийомів за елементами з вживанням підготовчих вправ і тренування їх виконання в цілому.

На заняттях потрібно вміло поєднувати фронтальну форму навчання з індивідуальною. Удосконалення всіх стройових прийомів проводиться на заняттях із усіх розділів допризовної підготовки. Основою підготовки особового складу підрозділів до спільних дій був, є і залишається стрій. Для засвоєння основних положень Стройового статуту та дій в складі відділення, зводу, роти при різних обставинах необхідно знати елементи строю, порядок виконання команд, сигналів, обов’язки солдата, як перед шикуванням і в строю, так і в бойовій обстановці.

Для прикладу розберемо методику проведення заняття по темі 1 " Стройові прийоми і рух зброї".

Тема: "Стройові прийоми і рух зброї".

Заняття 2-3. Стройові прийоми на місці та під час руху.

Мета:

- дати учням знання та сформувати вміння в виконанні стройових прийомів на місці та під час руху:

- навчити правильно виконувати команди та станові прийоми;

- виховувати в учнів дисциплінованість, уважність наполегливість,

- почуття відповідальності та обов’язку, виховувати силу волі.

Час-45 хвилин.

Місце проведення - стройовий плац.

Метод проведення - практично.

Матеріальне забезпечення: стройовий статут, підручник " допризовна підготовка", стенди, плакати.

І Вступна частина

Учнівський взвод шикується в одношеренговий ( двошеренговий ) стрій. Командир зводу доповідає про готовність до проведення заняття. Викладач перевіряє: наявність учнів, їх зовнішній вигляд, засвоєння понять попереднього заняття, оголошує тему і мету уроку.

ІІ Основна частина

На попередньому занятті ми працювали над прийняттям стройової стійки. Викладач зосереджує увагу на тому, що прийом повороту на місці не буде правильно виконаний, якщо учень не засвоїв

вимоги до стройової стійки. Нагадує, що п’ятки разом, носки розведені на ширину п’ятки, тулуб трохи нахилений вперед. Для перевірки положення стройової стійки подається команда: "Піднятись на носки". При цьому не нахилятися вперед і не відхилятися назад.

а) Виконання команд "Праворуч", "Ліворуч". Поворот праворуч виконується на п’ятці правої ноги і носку лівої ноги. Поворот ліворуч проводиться на п’ятці лівої ноги і носку правої ноги.

Для засвоєння виконання прийому викладач використовує поетапний метод викладання. По команді "Право... "(попереджувальна) учні підготувались до виконання виконавчої команди. По команді "Руч" учні виконують положення рахунку один-різко подають(повертають) тулуб на 90° вправо. Фіксують положення: права нога попереду на повній ступні, ліва позаду навшпиньках, обидві ноги прямі, вагу тулуба перенесено на праву ногу, руки прямі прижаті до стегон, плечі розправлені, голова прямо.

На рахунок два коротким шляхом приставляють ліву ногу, приймають стройову стійку. Так виконуємо прийом 5-7 разів. Після чого викладач приступає до тренування в виконанні прийому в цілому.

Поворот ліворуч виконується по команді "Ліворуч". Послідовність виконання аналогічна вище викладеного в дзеркальному відображенні На рахунок один-різко подають (повертають)тулуб на 90° вліво. Фіксують положення: ліва нога попереду на повній ступні, права позаду на носку (навшпиньках), обидві ноги прямі, вагу тулуба перенесено на ліву ногу., руки прямі, прижаті впродовж тулуба, плечі розправлені, голова прямо. Тренування в виконанні прийому проводиться в цілому.

б) Виконання команд " Кругом " , поворот кругом виконується по команді " Кру... ( попереджувальна ) Гом! " (виконавча на п'ятці лівої ноги і на носку навшпиньках правої ноги ). Для засвоєння виконання прийому викладач використовує метод поетапного навчання в виконанні прийому. За рахунком один різко повертаємо тулуб на 180° через ліве плече. При цьому: обидві ноги прямо, ліва нога попереду на повній ступні, права нога позаду навшпиньках ( на носках ), вагу тулуба перенесено на ліву ногу, плечі розправлені, руки впродовж тулуба прямі ( на стегнах ), голова прямо. Після 5-7 разового виконання викладач приступає до тренування в виконанні прийому в цілому. Виконання прийомів викладач супроводжує показом. В процесі тренування в виконанні стройових прийомів поворотів праворуч, ліворуч, кругом, викладач вказує на помилки, як індивідуальні так і характерні для учнів взводу.

2) Виконання стройових прийомів праворуч, ліворуч, кругом під час руху.

а) Поворот праворуч під час руху. Прийом виконується по команді "Право-Руч". Взвод вишикуваний в розгорнутий одношеренговий стрій з інтервалом два кроки. Для навчання викладач використовує поетапне виконання прийому на п'ять рахунків.

Початок руху з лівої ноги — один, права нога — два, з постановкою лівої ноги на рахунок три короткочасно фіксуємо це положення. Вагу тулуба перенесемо на ліву ногу, права нога навшпиньках, подаємо тулуб вперед і піднімаємось навшпиньки лівої ноги, поворот направо на 90, ліву ногу ставимо на повну ступню і вагу тулуба переносимо на неї — рахунок чотири, продовжуємо рух в новому напрямку з правої ноги ставимо на повну ступню (зупиняємо рух ) і на рахунок п'ять приставляємо ліву ногу. Рух рук не припиняємо. Викладач звертає увагу учнів на особливості в виконанні прийому, положення тулуба, координацію рухів рук при повороті, положення ніг, початок руху після повороту з правої ноги. Прийом в такому виконанні повторюється 6-8 разів, після чого проводимо тренування в виконанні прийому вищому. Команду "Право-Руч" рекомендовано подавати з постановкою лівої ноги. Учні продовжують рух два кроки із постановкою лівої ноги на землю виконують стройовий прийом.

б) Поворот ліворуч під час руху.

Поворот ліворуч виконується по команді "Ліво-Руч" взвод вишикуваний в одношеренговий розгорнутий стрій з інтервалом два кроки. Для навчання викладач приміняє метод поетапного вивчення матеріалу на чотири рахунки.

Один- початок руху, два- постановка правої ноги на землю, і поворот на 90 вліво.

При цьому подаємо тулуб вперед , встаємо навшпиньки обох ніг, повертаємось на 90° переносимо вагу тулуба на праву ногу. Три - робимо крок (продовжуємо рух в новому напрямку лівої ноги, зупиняємось. Чотири - приставляємо праву ногу. Викладач оцінює, як учні засвоїли послідовність виконання прийому і переходить до тренування виконання прийому в цілому. Виконавчу команду "Руш" викладач подає з постановкою правої ноги. Учні продовжують рух (два кроки) із слідуючою постановкою правої ноги виконують стройовий прийом.

в) Поворот кругом під час руху. Поворот кругом виконується по командах "Кругом" - попереджувальна, " Руш" - виконавча. Взвод вишикуваний в одношеренговий розгорнутий стрій. Інтервал один крок, на навчальному етапі використовуємо принцип поетапного виконання прийому на 6 рахунків. По команді "Прямо Кроком Руш" рахуємо "Один", "Два", "Три". З постановкою лівої ноги (рахунок три) рух призупиняється. Вагу тулуба переносимо на ліву ногу. Заносимо праву ногу вперед напівкроку і наліво. Подаємо тулуб вперед, піднімаємось навшпиньки обома ногами. Поворот через ліве плече на 180°. Ставимо праву ногу на повну ступню-рахунок чотири. Вагу тулуба переносимо на праву ногу, ліва нога вільна знаходиться

спереду навшпиньках. П'ять — початок руху 3 лівої ноги, ( один крок ) зупиняємось. Шість — приставляємо праву ногу . При виконанні стройового прийому викладач допомагає, вказує на помилки і шляхи їх усунення, слідкує за положенням тулуба, ніг, рук, за дисципліною учнів . При тренуванні в виконанні прийому в цілому команду “Руш” бажано подавати з поставкою правої ноги. ІІІ. Заключна частина

При підведенні підсумків викладач проводить аналіз засвоєння учнями теми заняття. Називає учнів, які краще засвоїли виконання стройових прийомів, а також кому на який елемент прийому звернути увагу. Викладач оцінює дисципліну на уроці, старанність при виконанні прийомів, дає завдання додому.

Тема. Організація і проведення “Дня цивільної оборони”

1. Вступ.

2. Мета та завдання Дня цивільної оборони.

3. Підготовка Дня цивільної оборони.

4. Організація і методика проведення Дня цивільної оборони.

5. Література.

Одним із основних завдань цивільної оборони У країни являється обов'язкове навчання населення способом захисту від зброї масового ураження і захисту від стихійного лиха, аварій і катастроф. Загальне обов'язкове навчання населення проводиться для того, щоб дати кожній людині мінімум необхідних знань з цивільної оборони. Зокрема, програма комплексних навчальних занять "Охорона життя і здоров'я учнів” і "Програма допризовної підготовки” включає підготовку учнів загальноосвітніх шкіл з цивільної оборони. Підготовка ведеться на протязі навчального року.

Підсумком цієї підготовки учнів за навчальний рік є проведення "Дня цивільної оборони". Практична спрямованість заходів, що проводяться протягом "Дня цивільної оборони" повинна носити характер змагань .викликати певний інтерес учнів ^спонукати їх до поглиблення знань з цивільної оборони та здобуття практичних навичок захисту від наслідків надзвичайних ситуацій.

Мета та завдання "Дня цивільної оборони"

-вироблення в учнів умінь, навичок грамотно і чітко діяти в різних надзвичайних ситуаціях для захисту свого здорового життя;

-виховання впевненості в ефективності засобів, що проводить цивільна оборона;

-формування і розвиток в учнів високих морально-психологічних якостей: мудрості, відваги, витримки; ініціативи і кмітливості, взаємної виручки, постійної готовності виконати завдання цивільної оборони;

-вдосконалювати теоретичні знання та практичні навички учнів у захисті від наслідків надзвичайних ситуацій;

-визначити готовність структурних ланок цивільної оборони(охорона громадського порядку, обслуговування сховищ і протирадіаційних укриттів, протипожежна, санітарна діяльність) до виконання завдань за своїм призначенням:

-організувати масову здачу нормативів з цивільної оборони;

-пропагувати передовий досвід організації та здійснення навчального процесу з цивільної оборони та методичну майстерність учителів, що викладають цей предмет;

-практично перевірити вміння учнів користуватися засобами індивідуального захисту органів дихання, надавати першу медичну допомогу;

-навчити керівні та командно-навчальний склад організації і проведенню заходів цивільної оборони в школі.

До керівного складу прийнято включати начальника цивільної оборони школи, його заступників, начальника штабу цивільної оборони.

Підготовка дня цивільної оборони в школі

На безпосередню підготовку "Дня цивільної оборони" треба відводити не менше

2-х місяців, тому що успіх проведення його великою мірою залежить від завчасної підготовки.

Для організованого та змістовного проведення "Дня цивільної оборони" проводиться ретельне і продумане планування всього комплексу заходів. Для цього розробляються наступні документи. Перш за все видається наказ начальника цивільної оборони – директора школи "Про підготовку та проведення дня цивільної оборони в школив якому визначається:

-основні цілі та завдання Дня цивільної оборони;

-хто залучається до участі в Дні цивільної оборони;

-хто призначається в загальношкільну комісію по проведенню Дня цивільної оборони;

-про розробку начальником штабу плану підготовки та проведення Дня цивільної оборони;

-про матеріально-технічне забезпечення;

-час готовності до Дня цивільної оборони.

Наступним важливим документом є План підготовки і проведення Дня цивільної оборони. В підготовчий період планується провести, як правило, такі заходи:

1. Вивчення адміністрацією школи, учителями молодших класів і класними керівниками документів Міністерства освіти України, міського відділу освіти і штабу ЦО з питань підготовки учнів за програмою "цивільної оборони" і завданням плану ЦО школи на мирний та воєнний час.

2. Розглянути на службовій нараді питання "Про стан цивільної оборони в школі і завдання педколективу, громадських організацій з підготовки "Дня цивільної оборони з його організаторами, членами загальношкільної комісії.

3. Відпрацювання порядку і послідовності(сценарію)"Дня цивільної оборони" з його організаторами, членами загальношкільної комісії.

4. Організація і проведення занять з особам, які призначені на пункт видачі засобів індивідуального захисту.

5. Перевірка і підготовка майна, яке буде використовуватися під час проведення “Дня ЦО”.

6. Виготовлення простіших засобів захисту органів дихання, та виготовлення матеріалу для проведення практичних заходів.

7. 0рганізація і перевірка засобів протипожежного захисту.

8. Розробка судійських документів і особистих планів (пам’яток) для членів журі класних керівників по проведенню змагань, естафет, конкурсів.

9. Організація і проведення заходів з пропаганди ЦО питань забезпечення безпеки життєдіяльності людини:

· висвітлення заходів Ц.О. у стінній пресі, доповідях, бесідах;

· організація у шкільній бібліотеці виставок книжок, брошур, альбомів з тематики "цивільна оборона", "Надзвичайні ситуації", "Знай і умій", "Людина у екстремальних ситуаціях", "Природа і людина";

· оновлення загальношкільного "куточку Ц.О”, змістовне оформлення у ньому матеріалів по сигналам оповіщення і діям ними учнів школи.

10. Удосконалення навчально-матеріальної бази Ц.О. школи:

§ підготовка для змагань спортивних майданчиків, а також шкільних захисних споруд;

§ одержати майно, яке потрібно для організації навчального процесу в школі;

§ підготовка для змагань груп і виготовлення ними простіших засобів захисту органів дихання.

При складанні "Плану підготовки і проведення "Дня цивільної оборони" в школі, необхідно чітко визначити час та місце проведення заходів для кожної із вікових груп, а також, відповідальних за проведення заходів, особливу увагу необхідно звернути на виконання вимог техніки безпеки для всіх учасників змагань.

Під час підготовки всіх учнів доцільно розділити на 3 вікові групи (2-4, 5-9, 10-11) і своєчасно довести до них перелік заходів в яких вони беруть участь, їх зміст та місце і час проведення. Для цього розробляється і доводиться до всіх учасників "Дня цивільної оборони". Графік проведення “Дня цивільної оборони в школі”.

Організація і методика проведення "Дня цивільної оборони".

Час проведення “Дня ЦО” визначається наказом директора школи, як правило, в період з 20 квітня по 15 травня, або в інший другий для школи час, коли завершується вивчення шкільних програм з Ц.О. і проведення основних заходів за рік.

В програму "День цивільної оборони" включається, як правило, такі заходи:

- урочисте відкриття;

- огляд структурних ланок Ц.О. і організація їх дій за призначенням;

- відкриті уроки з ЦО в 2,6,7,кл. і медико-санітарної підготовки в 10-х класах;

- планові тренування з учнями 2,3.4,5,8,9 класів;

- вікторини і змагання з Ц.О.;

- здача нормативів, які рекомендуються шкільними програмами з Ц.О.;

- проведення комбінованих естафет з нормативів Ц.О.;

- зустрічі з представниками штабів, курсів Ц.О.;

-огляд конкурсу на кращу наочну агітації з тематики Ц.О. та військово-патріотичного виховання стінних газет;

- показ фільмів з Ц.О.;

- широка інформація по шкільному радіо, а також радіопередачі на тему військово-патріотичного виховання і Ц.О.;

Урочисте відкриття "Дня Ц.О." тривалістю 10-20хв., як правило, проводиться на початку першого уроку. Начальник Ц.О. школи оголошує відкриття "Дня Ц.О."

Відкриті уроки з Ц.О. в 2-7класах ведуть досвідчені вчителі, які пройшли підготовку на курсах Ц.О.

Планові тренування з учнями 2-х класах проводиться на уроках, передбачених розкладом, а з учнями 3, 4, 5, 8, 9 кл. в позаурочний час.

Вікторини з ЦО проводяться з школярами першої вікової групи. Журі оголошує запитання і кількість балів, що за нього присуджується. Запитання ставляться перед усім класом, а відповідають бажаючі. Журі оцінює відповідь, бали заносяться до протоколу. Потім підводиться загальний підсумок, визначається переможець і організується нагородження. ”День Ц.О.” проводиться в чотири етапи.

І. Дії на І етапі "Дня цивільної оборони" (час проведення планових занять).

Після проведення загальної лінійки на першій годині 2-4,5-7,10-11 кл. проводяться відкриті уроки з "Цивільної оборони".

У класах, де не вивчається програма або відпрацьовані всі теми, проводяться планові заняття (відповідно до розкладу). Всі інші уроки, крім останнього, проводяться відповідно до розкладу занять. Останній урок також планується з програми "Цивільна оборона".

Па перервах між плановими уроками проводяться конкурси огляду наочної агітації з тематики Ц.О. (фотомонтаж, листівки, плакати). Все це готується заздалегідь, у підготовчий період.

Па цьому етапі ураховується організованість і різноманітність проведених заходів на відкритому уроці, активність учнів у проведені їх на перервах.

II. Дії постійного складу і учнів з увідних можливої обстановки на території школи при виникненні аварії і катастроф.

Другий етап "Дня цивільної оборони".

Опрацювання цього етапу починається на останньому уроці, в залежності від групи за віком або рішенням директора школи на будь-якому іншому уроці (після уроків). Оповіщення по увідній проводиться мовною інформацією.

Опрацювання цього етапу проводиться по увідним про можливу загрозу зараження, (забруднення) у наслідок аварії на АЕС або на одному з підприємств міста, на якому використовують СД, ОР. Дуже важливим на цьому етапі являється відпрацювання елементів проведення евакуації та нормативу Ц.О. “Заповнення сховищ”

ІІІ. У позаурочний час після відпрацювання увідних з різних видів обстановки.

IV. Етап "дня цивільної оборони"

Після закінчення останнього уроку (відпрацювання ввідних) організовується загальне шикування класів, які приймали участь у попередньому етапі. Нагадується про порядок проведення вікторини, комбінування естафет та інших заходів. Варіанти проведення заходів для різних категорій за віком і в залежності від погоди можуть бути різні, як за змістом, так і за тематикою.

IV. Підсумки "дня цивільної оборони"

IV ЕТАП

Закінчується "День цивільної оборони" підведенням підсумків. Директор школи дає вказівку про місце проведення підсумків і на основі особистих спостережень за діями учнів педагогічного складу, а також доповідей начальника штабу Ц.О.

За результатами підсумків складається наказ директора школи про результати "Дня цивільної оборони", який зачитується в актовому залі.

Після загального збору класні керівники підводять підсумки в класах.

Література

1. Закон України "Про цивільну оборону України".

2. Наказ Міністерства освіти України, начальника штабу-заступника начальника штабу цивільної оборони України №143-179 від 19,05.95. р. "Про підготовку і проведення "Дня цивільної оборони в загальноосвітніх навчально-виховних закладах".

3. Положення про підготовку проведення "Дня цивільної оборони в загальноосвітній школі", 1995.

4. Програми для загальноосвітніх шкіл "Основи безпеки життєдіяльності учнів", 1998.

5. Програма допризовної підготовки, 1999

6. Підручник "Допризовна підготовка", 1995.

Тема. Військово-патріотичне виховання учнів. Організація, зміст, форми і методи роботи.

1. Вступ.

2. Мета та основні завдання військово-патріотичного виховання.

3. Військово-патріотичне виховання учнів у навчальному процесі.

4. Організація, форми, зміст та методичні поради щодо проведення військово-патріотичної роботи в навчальному закладі.

5. Участь педагогічного колективу в військово-патріотичному вихованні учнівської молоді.

6. Роль позашкільних установ, громадських організацій у військово-патріотичному вихованні учнів.

7. Шефство військових частин.

8. Спільна робота навчального закладу і сім’ї у військово-патріотичному вихованні.

Вірність Україні є невід’ємною ознакою національного свідомого громадянина.

Формування патріотичних почуттів означає вироблення і зміцнення почуття обов’язку до трудового подвигу в ім’я процвітання своєї держави, прагнення бачити її незалежною. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїко-патріотичне виховання, покликане формувати бойовий, морально-психологічний дух, спонукати до фізичного вдосконалення громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Про ідеї, які повинні лежати в основі військово-патріотичного виховання, зазначено в ст.ІІ Закону України “Про Збройні Сили” від 6 грудня 1991 року: “Військово-патріотичне виховання здійснюється на національно-історичних традиціях народу України”.

Патріотизм учнівської молоді повинен грунтуватися на знанні історико-культурних традицій, народу, героїзм його захисників, воїнів Київської Русі, українського козацтва, січових стрільців, борців із німецьким фашизмом.

Вихованець національної школи має виростати патріотом України. Головне у військово-патріотичному вихованні – це відродження духовності та моралі, що базується на системі загальнолюдських цінностей і вбирають у себе національні, культурні, професійні та інші інтереси щонайширших верст населення.

Військово-патріотичне виховання учнів – це комплекс заходів по формуванню в них особистих позитивних необхідних якостей.

І. Мета та основні завдання військово-патріотичного виховання

Головна мета військово-патріотичного виховання підростаючого покоління – підготовка та виховання самовідданих, свідомих захисників Батьківщини, готових у будь-яких умовах вступити на захист територіальної цілосності та незалежності України.

Основними завданнями є:

- виховання в учнів свідомого виконання свого громадянського обов’язку, вірності Військовій присязі, формування внутрішньої необхідності суворого виконання військових атрибутів, наказів командирів і начальників;

- формування духовної і психологічної готовності майбутніх воїнів зі зброєю в руках захищати Українську державу;

- виховання морально-бойових якостей, активної реакції на бойові ситуації, готовності до суворих іспитів та самопожертви в ім’я України та її народу;

- формування в учнів ведучих мотивів до оволодіння військовими знаннями, високого рівня фізичної підготовки та витривалості;

- підвищення престижу військової служби, створення необхідного конкурсу кандидатів на навчання у військово-навчальних закладах;

- розвитку в учнів загальнолюдських цінностей, національної гордості, культури міжнародних відносин, морально-психологічних якостей громадянина-патріота;

- удосконалювати організацію, форми і методи військово-патріотичного виховання допризовників.

Військово-патріотичне виховання організовується та здійснюється за такими основними напрямками:

- вивчення героїчної історії українського народу, його духовної спадщини, культури, національних традицій, символів, звичаїв, вірувань та побуту українців;

- вивчення учнями основ державної незалежності та суверенітету, ролі і місця ЗС, значення військової служби та військового обов’язку;

- вивчення історії формування і будівництва ЗСУ, історичних та духовних джерел національної військової організації;

- пропаганда життя і діяльності видатних державних, військових та громадянських діячів;

- розвиток військово-шефської роботи, співпраця та надання допомоги ветеранам війни.

Кожний юнак і кожна дівчина повинен розуміти, що безпека Батьківщини зумовлюється не тільки зміцненням нашої військової організації, а й їх особистою участю в підготовці до захисту Батьківщини.

Для успішного виконання поставлених завдань важливо дотримуватись таких основних педагогічних вимог:

- здійснювати військово-патріотичне виховання з урахуванням вікових, індивідуальних та національних особливостей учнів;

- розглядати військово-патріотичне виховання як складову частину національного виховання і здійснювати у взаємозв’язку з основними ланками навчально-виховної роботи в школі;

- дотримуватися принципу наступності в навчанні та використанні форм і методів військово-патріотичного виховання;

- вміло поєднувати військово-патріотичне виховання з національним, моральним, трудовим і фізичним вихованням;

- сприяти розвитку військово-патріотичної роботи юнацьких суспільних організацій.

Організовуючи роботу з військово-патріотичного виховання необхідно враховувати, що рівень грамотності, інформованості та різносторонності інтересів сучасної молоді значно вищий, ніж у їхніх попередників.

ІІ. Військово-патріотичне виховання учнів у навчальному процесі

Важливим резервом для здійснення військово-патріотичного виховання є міжпредметні зв’язки в процесі навчання, коли закладається фундамент глибоких знань учнів, формується їх світогляд, національна свідомість.

Вміле використання навчальних предметів із метою військово-патріотичного виховання є одним із основних засобів підготовки молоді до служби в ЗСУ.

Важливо переоцінити значення предметів гуманітарного циклу в морально-політичній та психологічній підготовці майбутніх захисників Батьківщини.

На уроках історії України озброюють учнів знаннями Законів, суспільного розвитку, допомагають засвоїти основні відомості про війну та армію.

На уроках літератури формуються ідеали молоді на прикладах позитивних героїв художніх творів.

На уроках математики, фізики, хімії, біології учні засвоюють основи знань, без яких неможливо оволодіти сучасною технікою і зброєю, засобами захисту від зброї масового ураження.

Велику роль у фізичній підготовці юнаків до військової служби відіграють уроки фізкультури.

Під час занять із ДП учні знайомляться зі специфікою військової праці. На заняттях із вогневої підготовки надається можливість показати переваги нашої стрілецької зброї.

Польові заняття служать перевіркою практичних навичок і дозволяють учням об’єктивно оцінити свою підготовку до захисту Батьківщини.

Проблеми військово-патріотичного виховання в тісному зв’язку з національним, моральним та трудовим вихованням мають вирішуватись у навчальному процесі всіх загальноосвітніх шкіл.

ІІІ. Організація, форми, зміст та методичні поради щодо проведення військово-патріотичної роботи в навчальному закладі

Військово-патріотичне виховання одержало дальший розвиток у різноманітних формах позакласних заходів. Вибір заходів здійснюється з урахуванням інтересів учнів, підготовленістю організаторів, стану матеріальної бази.

Із різноманітних форм позакласної військово-патріотичної роботи найбільш ефективними є: лекції, уроки мужності, тематичні вечори, творчі зустрічі, місячники військово-патріотичного виховання, походи, виставки, музеї, конкурси військово-спортивні ігри, змагання з військово-прикладних видів спорту, козацькі ігри).

Крім цих найбільш уживаних фори роботи з ВПВ учнів набули поширення й інші:

- виступи офіцерів та кращих військовослужбовців строкової служби;

- залучення учнів для участі в проведенні військових ритуалів;

- участь у підготовці та проведенні урочистих заходів;

- зустріч із батьками майбутніх військовослужбовців;

- урочисті проводи призовників до лав ЗСУ.

Місячник оборонно-масової роботи

Місячник оборонно-масової роботи та ВПВ проводиться спільно з місцевими державними та громадськими організаціями.

Основними завданнями місячника є:

- подальше зміцнення зв’язків колективів шкіл із військовими частинами.

Під час місячника учні змагаються із кульової стрільби, у виконанні нормативів по розбиранню та збиранню зброї.

В заключній частині місячника обов’язково проводиться святковий вечір, присвячений роковинам утворення ЗСУ.

IV. Участь педагогічного колективу в ВПВ шкільної молоді

ВПВ учнів мусить здійснювати весь педагогічний колектив. Ефективність та успіх ВПВ значною мірою залежить від рівня керівництва, директора навчального закладу, якій спрямовує діяльність педагогічного колективу і керує всією роботою з ВПВ.

Значну роль у ВПВ відіграють класні керівники.

З метою ВПВ учнів педагогам треба використовувати для міжпредметного зв’язку загальноосвітні предмети.

Військово-патріотичне виховання необхідно здійснювати систематично, цілеспрямовано і наполегливо.

Велику роль в ВПВ грають позашкільні, громадські організації, шефські військові частини, військово-шефська робота.

V. Спільна робота навчального закладу і сім’ї

Навчальний заклад є центром виховної роботи в мікрорайоні, тому обов’язково використовує допомогу батьків у ВПВ.

Роботу з батьками слід проводити за такими напрямками:

- роз’яснення батькам завдань ВПВ;

- ознайомлення батьків із основними методами роботи з дітьми, підлітками;

- залучення батьків до участі в позакласній та позашкільній роботі. Батькам можна рекомендувати форми та методи ВПВ дітей у сім’ї;

- ознайомлення дітей із сімейними бойовими та трудовими традиціями;

- бесіди про героїчні подвиги українського народу;

- заохочення дітей на догляд могил воїнів та за допомогу інвалідам війни;

- розвиток інтересу до військових професій та служби в ЗСУ;

-