Со

виклик Церкві та державіМІГРАЦІЯ:

бор

Демократіяпо-одеськи

Сім гранейздоров’я

Київська семінаріяпочаток легенди4 12 16

наш

новини аналітика швидко. .

Григорій Селещук:Про нові виклики

душпастирювання мігрантів

№9 листопад 2010

www.sobornews.org

с.10

Собор 2

Тетяна Шпайхер,головний редактор

Кризові повороти нашої віри або куди мігрує греко-католицька душа?

«Відчиніть мені врата справедливості»

справи поточні

Після двох кризових років багато моїх знайомих врешті знайшли роботу. Аналітики говорять про фактичне закінчення кризи на Заході і новий поштовх для розвитку макроекономіки. Криза стала добрим моментом для очищення і нагодою для оновлення багатьох економічних суспільств. Криза також змусила багатьох «вірних» після тривалої перерви знову прийти до храму й відновити свої стосунки з Богом.Уряди країн скористалися моментом кризи, щоб вивести на новий рівень свої економічні суспільства. А яку відсіч кризі дала Церква? Позитивні наслідки в економічному житті видно неозброєним оком, однак те саме не можна сказати про сферу стосунків Бога та людини. Можливо через багато років якийсь релігійний соціолог дослідить нашу духовність і визначить вплив економічної кризи на духовність сучасного українця. А поки ми можемо лише побачити видимі дії греко-католицького кліру, спрямовані на подолання криз наших душ.Ключовою подією цьогорічного церковного життя стало проведення Синоду Єпископів УГКЦ на тему міграції. Аналітична група, яка діяла перед Синодом, дійшла висновку, що УГКЦ завжди старалася слідувати за своїми вірними, коли ті йшли в еміграцію й оперативно реагувати на всі їхні потреби. Що ж стосується останньої міграційної хвилі, то Церква тільки тепер випрацьовує стратегію щодо праці з цими мігрантами. Останній Синод радше дав зелене світло Пасторально-Місійному відділу УГКЦ і став поштовхом до розвитку мігрантського душпастирства.Для ефективної праці на ниві мігрантства потрібні немалі кошти, адже греко-католики сьогодні живуть у всьому світі, та лише в деяких країнах вдалося збудувати структури нашої Церкви. Очевидно, відповідальність за долю емігрантської душі несуть не лише провід Церкви та священнослужителі, а й насамперед самі емігранти. Обравши нелегку долю трудових мігрантів, люди насамперед потурбувалися про матеріальну стабільність для себе і своєї родини. А що робити з душею? Куди внаслідок трудової міграції емігрують греко-католицькі душі?Кожна міграція, незалежно від її характеру, обов’язково супроводжується кризою. Це добрий момент наблизитись до Бога чи впасти на саме дно пекельної гієни. За час теперішньої міграції назбиралося чимало історій про «чесне життя» українців у Західній Європі, українську мафію та європейську репутацію українця. Все це не могло не позначитись на греко-католицькому душпастирстві закордоном, і сьогодні, відправляючи священика на служіння закордон, Церква має взяти до уваги всі обставини.Наслідки роботи цьогорічного Синоду можуть стати лише початком інтенсивної праці на ниві душпастирства мігрантів. Реальні результати будемо бачити за кілька років. Залежатимуть вони від того, куди сьогодні мігрують душі впливових греко-католиків. УГКЦ мусить працювати не лише з тими, хто закордоном, а й має звернути увагу на тих, хто залишився в Україні, і слідкувати за міграцією їхніх душ. Варто скористатись з нагоди й утвердити у вірі тих, хто прийшов до Церкви нещодавно, під час кризи. Варто запобігти еміграції вірних УГКЦ до інших конфесій! І це далеко не всі міграційні аспекти, які Церква має взяти до уваги.Важливо, щоб кожен з нас запитав себе: куди сьогодні мігрує моя душа? Як далеко вона мігрує під час недільної Літургії? І чи здатен я повернутись у дім Отця після міграцій в кризові моменти моєї віри?

Спілкуватися можна словом, а можна образом. Зобразити можна красу, а можна проблему. У Києві під час цьогорічних Суспільних днів у листопаді була представлена виставка «Обличчя бідності».

Ця виставка була вперше організована Конференцією європейських комісій «Справедливість і Мир» під час Спільної акції боротьби з бідністю у 2008 році. Акція присвячена, з одного боку, сороковій річниці публікації енцикліки Populorum Progressio Папи Павла VI, а з іншого – проблемі досягнення прийнятих світовою спільнотою Цілей розвитку Тисячоліття (зокрема, зменшенням до 2015 року бідності удвічі). Кожна національна комісія – а це 32 європейські комісії від Англії до України і від Швеції до Мальти – запросила митців своєї країни застановитися над питанням бідності та поділитися своїм баченням цього явища.

Презентація виставки відбулася на початку 2009 року у приміщенні Ради Європи в Страсбурзі. На презентації були присутні генеральний секретар Ради Європи, представники країн-учасниць Ради Європи, Президент та секретаріат Конференції європейських комісій «Справедливість і Мир», представники національних комісій та самі автори виставлених творів. Далі виставка була представлена у приміщенні Єпископської конференції Франції у Парижі (з 18 по 25 лютого), і протягом цього ж року національні комісії проводили виставку у своїх країнах (Угорщина, Албанія, Люксембург та інші).

Кожна комісія мала змогу надіслати до п’яти робіт сучасних митців своєї країни: картини, скульптури, фото. У роботах зображено голод, усамітнення, відчай, і, поряд з цим, ознаки надії. Зображено складність бідності, людського багатства, потреби бідних, а також різні підходи до цієї теми в європейських спільнотах. Питання бідності – незручне, тож не дивно, що його неможливо зробити приємним в естетичному плані. Моменти подразнення, іноді звинувачення, а найчастіше натхнення – ось що становить цінність картин. Ці твори – щось середнє між баченням і пересторогою, емоційним закликом і гострим питанням про існуюче становище.Бідність реальна чи уявна? Духовна чи матеріальна? Чому існують бідні? Що зробити, щоб зменшити страждання? Ці та інші питання виникають при перегляді робіт. Тенденція замовчувати бідність у світі та в Україні знову і знову переважає. Демонструючи виставку у столиці України в рамках Суспільних днів, комісія «Справедливість і Мир» хоче надати голос тим, до кого рідко прислухаються.

Вперше в Україні у рамках IV Суспільних днів УГКЦ у Києві відкрилась виставка європейських художників “Очима бідних“. Пропонуємо Вашій увазі кілька експонатів.

Довідка

Собор3Чергова зустріч Змішаної Богословської комісії не стала проривом

справи поточні

// о. Ігор Шабан

На зустрічі були при-сутні 23 делегати Като-лицької Церкви та по двоє офіційних пред-ставників від кожної православної Церкви, за винятком Болгар-ської. Співголовами за-сідання були митропо-лит Пергамський Іоанн Зізюлас (Константино-польський Патріархат) та голова Папської Ради до справ єдності між християнами, архієпис-коп Курт Кох. Як підкреслили деякі представники право-славних Церков, усу-переч твердженням преси, на засіданні Ко-місії у Відні ніяких «проривів» не зробле-но. Все засідання було присвячене обгово-ренню ролі Римського єпископа в першому тисячолітті. На цю тему координаційний комітет Комісії раніше підготував документ, який обговорювався торік на Кіпрі. Нага-даю, що робоча версія цього документу «ви-текла» в засоби масо-вої інформації й була опублікована в ЗМІ.Передбачалося, що у Відні вдасться закін-чити обговорення цього документу. Од-

нак трапилося інше: багато часу зайняла дискусія щодо стату-су цього тексту. Пра-вославні учасники з самого початку засі-дання наполягали на тому, що «Критський документ» не може бути ні офіційно опу-блікований від імені Комісії, ані підписа-ний її членами. На думку православних делегатів, він потре-бує суттєвої перероб-ки, але й після цього з а л и ш а т и м е т ь с я лише «робочим до-кументом», який можна буде викорис-товувати при підго-товці наступних до-кументів, але сам цей документ не матиме ніякого офіційного статусу.На думку православ-них делегатів, «Крит-ський документ» має суто історичний ха-рактер і, говорячи про роль Римського єпис-копа, майже не згадує

єпископів інших По-місних Церков пер-шого тисячоліття, що створює неправильне враження про те, як розподілялися повно-важення в Древній Церкві. Крім того, у документі немає ясно-го й чіткого тверджен-ня про те, що юрис-дикція римського єпископа в першому тисячолітті не поши-рювалася на Схід. Для православних учасників очевидним є те, що в першому тися-чолітті юрисдикція Римського єпископа поширювалася винят-ково на Захід, тоді як на Сході територія була розділена між чотирма Патріархатами – Кон-стантинопольським, Олександрійським, Ан-тіохійським і Єруса-лимським. Єпископ Риму не мав ніякої пря-мої юрисдикції на Схо-ді, хоча в окремих ви-падках східні ієрархи зверталися до нього як

до арбітра при бого-словських суперечках. Дані звернення не но-сили все ж систематич-ного характеру і жод-ним чином не можуть тлумачитися в тому ро-зумінні, що єпископ Риму сприймався на Сході як посідач верхо-вної влади у Вселен-ській Церкві. За словами архієписко-па Курта Коха, нового голови Папської Ради до справ єдності між християнами, роботу обох делегацій на ві-денській зустрічі мож-на оцінити як «добру». Ватиканський ієрарх відзначив, що голо-вним досягненням зу-стрічі стала домовле-ність провести через два роки чергове засі-дання Змішаної комісії. «На настійну вимогу православної сторони, ми вирішили не публі-кувати ніяких кінцевих документів, – зазначив голова Папської Ради. – Тексти, підготовлені

на сьогоднішню зу-стріч, ми будемо роз-глядати як робочі доку-менти, а найближчим часом приступимо до більш глибокого бого-словського осмислення ролі Римського єписко-па в першому тисячо-літті історії Церкви».На завершення зу-стрічі, її учасники дискутували також над питаннями, пов’язаними з мето-дологією діалогу. Крім того, прийнято рішення започаткува-ти спеціальну підко-місію, яка розпочне працю над богослов-ськими та еклезіоло-гічними аспектами примату у співвідно-шенні до синодаль-ності. Результати сво-їх робіт підкомісія має представити спільно-му координаційному комітету католицько-православної Зміша-ної Комісії, який по-винен зустрітись у наступному році.

27 вересня 2010 року у Відні завершилося пленарне засідання Змішаної міжнародної комісії з богословського діалогу між Римо-Католицькою й Православними Церквами. Розуміння примату Папи в першому тисячо-літті християнства залишається головною перепоною для розвитку діалогу, а чергова зустріч Комісії не дала прориву у стосунках.

експ

онат

и

Ірландія // “Бідність“ Україна // “Божий Суд“ Нідерланди // “Мадонна“

Собор 4суспільний дискурс

Добігла кінця передви-борна кампанія до міс-цевих органів влади. Як і прогнозувалось, пере-можцем перегонів на Одещині стала партія влади. Здавалося б, ця політична перемога не має жодного стосунку до релігійного життя країни і регіону. Якби не така деталь: список президентської партії до обласної ради Пів-денної Пальміри очо-лювала духовна особа – керівник місцевого представництва Церкви нового Президента Ми-трополит Агафангел. Прикро, але за остан-ніх кілька місяців цей православний Влади-ка став для україн-ських греко-католиків втіленням міжконфе-сійної нетерпимості і джерелом релігійних переслідувань. Ще прикріше те, що ак-тивна антиуніатська діяльність ієрарха-політика співпала в часі з приходом до влади в Україні чет-вертого Президента.«Розв’язання міжкон-фесійних суперечок не входить до компе-тенції Президента. Ми б могли втрутити-ся тільки в тому ви-падку, коли б на Церк-ву здійснювався тиск з боку місцевої вла-ди», – так у вересні прокоментувала Си-нодальне Звернення греко-католицьких єпископів до Віктора Януковича заступни-ця глави його Адміні-страції Ганна Герман. Та, схоже, у своєму за-певненні, що держава однаково ставиться до всіх Церков, пані Ган-на не була щирою…

Що б не казала висо-копоставлена чинов-ниця, а покращення життя за Януковича, крім соратників Пре-зидента і членів їхніх сімей, в Україні точно відчули підлеглі твор-ця «Русского мира» Патріарха Кіріла. В той час, як звичайним громадянам підніма-ють ціни на газ і кому-налку, а дефіцит держбюджету перева-лює за 10 мільярдів гривень, влада не жа-ліє жертвувати дер-жавні гроші, адмінре-сурс та нерухомість на потреби президент-ських духовних на-ставників.Найвідоміше за літо. З державного бюджету дали понад 3 мільйо-ни гривень на добудо-ву двох храмів УПЦ у Донецькій і Херсон-ській областях. Терно-пільські можновладці допомагають розши-ритися Почаївській Лаврі. Шукають, куди можна було б висели-ти людей з будівель, що на них претенду-ють почаївські мона-хи. Києво-Печерську Лавру звільняють від музеїв та іншого куль-турного «непотребу». І навіть смертельно хворих з-під Лаври ви-кидають, щоб не псу-вали лаврському на-стоятелеві пейзаж…

Новий «церковний» маневрУ той час, як усі ці пе-реселення лише стар-тують, ще одну цер-ковну забаганку влада вже реалізувала. На прохання Одеського ієрарха московської церкви (його він ви-клав в офіційному

листі до Януковича) до початку навчаль-ного року в Одесу тер-міново евакуювали курсантів Академії су-хопутних військ зі Львова.«Західний регіон України є осередком Греко-Католицької Церкви, яка знахо-дяться під впливом Папи Римського. Ка-толицька Церква про-тягом століть бажала та робила все можли-ве для захвату земель, які населяють право-славні християни си-лою зброї та насиль-ного нав’язуванням католицької віри. На території Академії Су-хопутних військ (м. Львів) існує греко-католицька церква, яка здійснює вплив на світогляд, мораль-ні та духовні цінності майбутніх офіцерів Української армії. В Одеському військово-му інституті функціо-нує православний храм Св. Рівноапос-тольних Кирила та Мефодія, який ще з часів заснування ка-детського корпусу гартував мужність та відданість Одеських кадетів», – писав Ага-фангел Януковичу на початку травня.Від 2005 року Партія регіонів на кожних виборах експлуатува-ла в Одесі тему повер-нення «сухопутки», хоч рішення про укрупнення військо-вих вишів на базі Львівського військо-вого інституту ухва-лював перший уряд Тимошенко, а втілю-вав його в життя у другій своїй прем’єрській каденції

вже Янукович. Тож поки львівські депута-ти, медіа і небайдужі городяни гайнували сили на словесні обу-рення листом одесь-кого депутата-церковника, у «перлині біля моря» повним ходом пішла робота з реінкарнації кадетської слави. Колишній міністр оборони й ініціатор об’єднання кількох вишів Анатолій Гри-ценко пояснював, що навіть мила серцю те-перішньої влади Росія встигла укрупнити військові навчальні заклади за родами військ. Перенесення «сухопутки» коштува-тиме бюджету не менш ста мільйонів гривень, а ці немалі для війська гроші мо-гли б піти на зміцнен-ня обороноздатності. Гриценко задавався питаннями: «Де Голо-вКРУ? СБУ? Генпро-куратура? Ніхто з них не помітив порушен-ня Закону? Чи не хоче помічати?»… Кожен, хто проїжджав улітку Одесою, міг по-мітити на Фонтанці рекламний щит. Він височів перед корпу-сами відновленого Військового інституту: «По благословению Високопреосвящен-нейшего Агафангела, митрополита Одесско-го и Измаильского, восстанавливается действующий храм, построенный в 1902 г. и освященный Владыкой Агафанге-лом в январе 2006 г. во имя святых равноапостольных Кирилла и Мефодия, учителей словенских.

В храме постоянно проводятся богослу-жения», – сповіщала наочна агітація. Можливо, таким чи-ном на службу до хра-му запрошували всіх бажаючих? Мабуть, ні, адже вхід на тери-торію режимного об’єкту, що ним є вій-ськовий ВНЗ, не є вільним. Не варто за-бувати про інше: у ми-трополита Агафанге-ла (в миру – депутата Саввіна) також вибо-ри. Можливо, митро-полит так ненав’язливо вирішив пояснити, хто ж по-вернув Одесі «сухо-путку» з «уніатсько-го» Львова? Можна було б повіри-ти, що перенесення військового вишу з митрополитом Ага-фангелом зокрема і церковними пріори-тетами влади загалом ніяк не пов’язано, якби не такі нюанси. Керівництво Академії виснажили перевір-ками, вимагаючи по-яснити статус храму Архистратига Михаї-ла, що працює на те-риторії закладу. При-чиною трусу нібито стали звернення меш-канця Львова до Міні-стра оборони, началь-ника Академії та інших «компетентних органів» з вимогою пояснити правовий статус храму. Серйоз-ності запиту додав су-провідний лист, під-писаний помічником нардепа від Компартії Олександра Голуба. Начальство «сухопут-ки» виправдовується: і храм не є власністю жодної церкви, бо пе-ребуває у держвлас-

Вимушена еміграція – одне з найболючіших питань, що турбує сучасного українця, зокрема греко-католика. Аналітична група, яка працювала перед

Демократія по-одеськи

Соборкоментарі

5 суспільний дискурс

Вл. Іларіон Алфеєв:Греко-католики підняли зайвий галас щодо Одеси

«Невже їм не відомо, що реальні проблеми і реальні порушення прав віруючих спостерігаються не в Одесі, а, наприклад, у Львові? Після насильницького захоплення православних храмів уніатами в 1990-і роки Українській Православній Церкві внаслідок політики місцевої влади того часу не було надано у Львові жодного храму, ані навіть ділянки землі під їх будівництв», – пояснив митрополит.За його словами, чисельність парафіян Української Православної Церкви у Львові багато більша за чисельністю уніатів в Одесі. «І обурюватися релігійною дискримінацією слід було б насамперед у тих випадках, коли вона дійсно відбувається, причому порушуються права великої групи віруючих», – додав Митрополит Іларіон.

ності, і благословляли його ієрархи УГКЦ, УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ і РКЦ, і вони ж прихо-дили на присягу. Правлять греко-католики, бо вони свого часу зголосили-ся власними силами привести колишній клуб військового учи-лища до стану са-кральної споруди. Але храм відкритий усім конфесіям. Не пере-конало. Комуністи хо-чуть бачити, хто саме з військовослужбов-ців та членів їхніх сі-мей звертався до ад-міністрації, щоб для них служили «уніа-ти». Майже як в анек-доті: «А можна поі-менно?». Чомусь ні одеський білборд Ага-фангела, ні те, що но-воприбулих курсантів на урочистій лінійці в Одесі він благослов-ляв одноосібно, не за-цікавило ні наглядові інстанції, ні депутатів від КПУ…Тим часом колишній нардеп першого скли-кання і чинний депу-тат облради від Партії регіонів митрополит Агафангел такою чут-ливістю Лідера до пи-тання загрози окато-личення для майбутніх військових сильно на-дихнувся. Настільки, що у день, коли кур-санти знову сіли за одеські парти, він офі-ційного оголосив про свій намір випровади-ти і самих «носіїв ока-толичення» з власної вотчини. Попри знану україно-фобію й епатажність автора заяви, навіть пропалені тонкоща-ми церковного спів-життя релігієзнавці від такого здригнули-ся. Забили на сполох і самі греко-католики. Заклик Агафангела не дати уніатам збу-дувати собі церкву, що для її зведення одеська громада на-магається випрохати у влади ділянку від початку 90-х, співпав у часі з Синодом єпископів УГКЦ. Греко-католицьких владик, багато з яких керують закордонни-ми єпархіями, ці « б а н д и т с ь к о -радянські понятія» у церковному викладі обурили і схвилюва-

ли. Як таке може бути, що у Франції, Португалії, Аргенти-ні, Бразилії і навіть у далекій Австралії вони вільно будують храми і не бояться бути звинуваченими в експансії і місіонер-стві за служіння своїм вірним, а в рідній Україні без дозволу «канонічної церкви» можна служити лише в чітко визначеній резервації? Єпископи на погрози Агафанге-ла пожалілися само-му Вікторові Януко-вичу. Посилаючись на статті Конституції України, вони зажа-дали у Президента дотримати рівності для всіх Церков і рів-них прав для грома-дян.

Греко-католицькі апеляціїЯкою б наївною не здавалася ідея ієрар-хів третьої за величи-ною Церкви України звернути саме прези-дентську увагу на безчинства одеського депутата в рясі, в од-ному вони праві: до-зволити собі такі ви-пади місцевий керівник церковної конфесії зміг переду-сім тому, що на це його спокусив Пре-зидент. Своїм демон-стративним фавори-тизмом у відносинах з однією церквою, ві-рним якої він себе визнає.Сумно й те, що за час, що минув, Президент єпископам так і не від-повів на листа. Якщо не вважати його від-повіддю той промо-вистий факт, що за кілька днів після опри-люднення звернення Гарант «покарав» одеського православ-ного митрополита лі-дерством у виборчому списку своєї партії…Активно залучаючи своїх духовних настав-ників у політичні спільники, Президент мав би бути обачні-шим. Бо коли «Рус-ский мир» в Україні впевнено стане на ноги, то ніякий Януко-вич разом з іншою «біжутерією незалеж-ності» йому вже не знадобиться.

Роксолана Процьків

Голова Відділу зовнішніх зв’язків Російської Православної Церкви

о. Володимир Ждан:У XVIII – XIX століттях більшість християн Південної України становили греко-католики

«До XVIII століття практично вся Україна була вже в єдності з Римським престолом, тобто УГКЦ мала всеукраїнський масштаб. Проте незабаром, починаючи з часів Петра I, на Українську Церкву обрушилися гоніння, які досягли кульмінації при імператриці Катерині II».Згодом греко-католики були насильно переведені в Російську Церкву, їх храми або зруйновані, або передані православним. «У 1795 році – через рік після заснування Одеси – Російській Церкві було передано 2300 греко-католицьких храмів, після чого РПЦ стала домінуючою конфесією на території Південної України», – зазначив богослов.Резюмуючи, отець Володимир процитував патріарха УГКЦ Любомира Гузара: «Ми не прийшли, ми повернулися». «Греко-католики повинні знати, що в України, і тим більше тут, на південних широтах нашої Батьківщини, ми не є гості. Тут жили наші батьки, тут нашими попередниками проповідувалося Слово Христове», – підкреслив канцлер екзархату.

коментарі

канцлер Одесько-Крисмького Екзархату УГКЦ

Собор 6тема номера

У багатьох країнах досі немає греко-католицьких церков-них структур, які за-ймалися б душпастирською опі-кою. Мігрантських про-блем в УГКЦ назбира-лося рівно на Синод усіх єпископів Церкви.До Синоду питаннями мігрантів в УГКЦ за-ймалися декілька структур: Пас-торально-місійний відділ (ПМВ) на чолі з Владикою Йосифом Міляном, Комісія у справах мігрантів, очолювана Григорієм Селещуком, та Сино-дальний комітет у справах мігрантів, бі-женців та моряків ци-вільного флоту, очо-люваний Владикою Глібом Лончиною. За рішеннями Синоду мігрантська Комісія тепер стала частиною ПМВ, а синодальний комітет реорганізува-ли в Комітет у справах емігрантів та біженців на чолі з Владикою Діонісієм Ляховичем та Комітет моряків цивільного флоту на чолі з Владикою Ва-силієм Івасюком. Пе-редбачається, що в майбутньому вони та-кож увійдуть у ПМВ.У майбутньому ПМВ має реорганізуватись у величезну структуру з багатьма відділами та комітетами, так звану Візитатуру. Роз-будова ПМВ є дуже позитивним явищем для УГКЦ, з огляду на потребу системної праці з мігрантами. Водночас це вихід зі складної ситуації, в якій опинилася Церк-ва. У країнах новітньої хвилі еміграції досі не утворено єпархіаль-них чи хоча б екзар-хальних структур УГКЦ, а більшість греко-католицьких священиків – це біри-туалісти, які служать на римо-католицьких

парохіях. В офіційно-му Ватикані не вважа-ють можливим утво-рення структур нашої Церкви в Італії, Іспа-нії чи Португалії – в країнах, де працює найбільше українців. Своєю чергою, остан-ня хвиля еміграції ха-рактеризується так званою тимчасовістю, бо люди виїхали за межі своєї країни не на постійне прожи-вання, а на тимчасову працю, тож мали б по-вернутися. Отже, ПМВ сьогодні – найе-фективніше рішення для душпастирської опіки греко-ка-толицьких емігрантів. Під керівництвом да-лекоглядного Владики Йосифа Міляна та зу-силлями досвідченого емігрантського душ-пастиря о. Василя По-точняка можна очіку-вати в цій галузі чимало позитивних зрушень.Виконавчий секретар ПМВ о. Василь Поточ-няк результатами Си-ноду задоволений. Синод прийняв біль-шість пропозицій, які подавав ПМВ. Тепер тільки ця структура буде займатись мі-грантами. Фінансува-ти діяльність відділу буде благодійний фонд «Андріїв гріш», кошти для якого зби-раються на всіх паро-хіях УГКЦ.ПМВ має випрацюва-ти проект напрямних пропозицій щодо душ-пастирства мігрантів. Відтік громадян з України безперервно триває вже майже двадцять років. Емі-гранти - дуже різні, але об’єднує їх не Церква і не українська мова, а бажання покращити

своє матеріальне ста-новище. Услід за емі-грантами закордон по-їхало чимало греко-като-лицьких священиків. Проте тільки зараз мігрант-ське душпастирство починає набирати сис-темного характеру.Окремим явищем укра-їнського емігрантства є самі греко-католицькі священики, які різними шляхами потрапили за-кордон. Є ті, хто ціле-спрямовано поїхав пра-цювати з емігрантами, є ті, які самі емігрували на працю і потім зайня-лися душпастирством мігрантів. Священики служать у різних краї-нах та використовують різні підходи праці. Точне число всіх свяще-ників, які душпастирю-ють закордоном, поки невідоме. Синод Єпис-копів постановив скли-кати Європейський Конгрес українських душпастирів. Владики сподіваються, що завдя-ки цьому заходу, свяще-ники познайомляться, обміняються досвідом, розкажуть про свою працю. Єпископи по-просили також Товари-ство українських кано-ністів випрацювати Правильник канонічної процедури відсилання місіонерів на захід. Це мало б централізувати виїзд греко-католицьких священи-ків закордон.Добра душпастирська опіка можлива тільки після відповідної підго-товки священиків. Одна справа працювати в звичайних українських умовах, а інша – закор-доном із вірними, які перебувають у постійній непевності. Щоб вирі-шити проблему вишко-

лу, Синод постановив утворити в майбутньо-му Пасторально-Місійний Інститут, який займеться вишколом емігрантських душпас-тирів. Концепцію Інсти-туту доручили опрацю-вати ПМВ спільно з УКУ. А поки заклад не утворено, будуть діяти спеціальні центри ви-школу місіонерів. Най-ближчий вишкіл відбу-деться влітку 2011 р.Греко-католицькі свя-щеники та чимало ми-рян закордоном по-стійно перебувають у контакті з римо-католиками, які нада-ють дущпастирську опіку нашим вірним, але не мають достат-нього знання про іден-тичність нашої Церкви. З цієї причини греко-католики рідко мають змогу молитися у візан-тійському обряді і роз-виватись у власній цер-ковній традиції. Для поширення знань про УГКЦ на Заході Синод доручив УКУ провести закордоном ряд конфе-ренцій на тему ідентич-ності УГКЦ.Греко-католицькі паро-хії дуже різняться між собою, різняться навіть вірні однієї парохії. На-самперед це зумовлено чотирма хвилями емі-грації. Багато нащадків емігрантів першої хвилі вже не розмовляють українською. До УГКЦ приходять також люди інших національностей. Попри те, що більшість вірних УГКЦ закордо-ном залишається украї-номовними, там УГКЦ вже давно стала багато-національною Церк-вою. Сьогодні існує на-гальна потреба видання двомовних богослужбо-вих текстів, чим має за-

йнятися Патріарша лі-тургійна комісія.

На думку учасників Синоду, праця з мі-грантами має відбува-тись не лише на за-гальноцерковному, а й на єпархіальному рів-ні. Синод рекоменду-вав єпископам призна-чити відповідальних в єпархії за душпастир-ство мігрантів, а також утворити єпархіальні порадні для мігрантів. Церква хоче допомог-ти своїм вірним також шляхом співпраці з міжнародними органі-заціями з метою захис-ту їхніх прав та проти-дії торгівлі людьми.Реальні зрушення в душпастирстві мігран-тів залежатимуть не лише від постанов Си-ноду, навіть якщо це Синод усіх греко-католицьких єписко-пів. Реальні зрушення залежатимуть від того, наскільки вся Церква готова до такої систем-ної душпастирської опіки мігрантів. Тут йдеться не лише про єпископів чи священи-ків, а й про вірних, які зроблять чи не зро-блять пожертву у фонд «Андріїв гріш». Зре-штою, душпастирська опіка мігрантів має бути не лише там, да-леко закордоном, а й на кожній парохії в Україні, де є іноземці чи проживають сім’ї сучасних трудових мі-грантів.

Душпастирству мігрантів бути

Вимушена еміграція – одне з найболючіших питань, що турбує сучасного українця, зокрема греко-католика. Аналітична група, яка працювала перед Синодом єпископів УГКЦ виявила, що третина вірних нашої Церкви знаходиться в еміграції.

На світлині - мистецька композиція “Пресвята Трійця“, розміщена навпроти Собору Святої Софії в Римі (Італія).

Собор7 тема номера

В одному з номерів «Українського тиж-ня» з’явилася стаття перекладача Петра Таращука, в якій він, зокрема, пише: «…знайомлячись з Парижем, я навіда-вся й до греко-католицької церкви на бульварі Сен-Жермен, під нею що-неділі збираються українські заробіт-чани. Більшого со-рому за свою держа-ву не відчував ніколи: я побачив юрбу дикунів, які дудлять пиво і жбур-ляють порожні бля-шанки, плюються і спілкують російськи-ми матюками. Ось вони, культурні здо-бутки «Української держави». Наша ві-зитна картка в Євро-пі». Одразу пригада-лись пастирські послання митропо-лита Андрея Шеп-тицького до наших заробітчан, писані ним ще на початку минулого століття, але такі сучасні та актуальні сьогодні.Першим і найбіль-шим досягненням митрополита в роз-будові душпастир-ської опіки мігрантів в УГКЦ стало засну-вання у Львові в бе-резні 1907 р. товари-ства св. Рафаїла для

охорони руських емігрантів з Галичи-ни і Буковини, як фі-лії загально-а в с т р і й с ь к о г о товариства.Восени 1910 р. ми-трополит відвідав багато українських колоній в Канаді – від сходу до заходу. Ознайомившись з релігійним станови-щем й потребами українців, владика пообіцяв направити священиків і напи-сати книгу, яка міс-тила б усі правди віри і всі ті науки та поради, що дав їм усно. Відразу після повернення Шеп-тицький написав, видав і відіслав книжку «Канадій-ским Русинам». Вона написана у формі листа, тому вважається пастир-ським посланням. Митрополит аналі-зує релігійний, культурний та мо-ральний стан заро-бітчан у Канаді. Владика пише, що поки до Канади не приїдуть українські священики і не буде нашого єпископа, треба народові са-мому рятуватись молитвою, добрим вихованням дітей, добрими школами, добрими книжками

і побожним мораль-ним життям, перш за все сильно триматись своєї католицької віри.У березні 1912 р., пе-ребуваючи в Лаврів-ському монастирі, Шептицький закін-чив послання «Па-мятка для Руських Ро-бітників в Німеччині, Франції, Сполучених Державах, Канаді, Бразилії і Аргентині». Митрополит розгля-дає в ньому ключові проблеми, пов’язані з виїздом українських заробітчан закордон. Митрополит поперед-жає про небезпеки для особистого життя, збереження віри і мо-ралі, застерігає перед необдуманим виїздом у чужі країни: «…їдьте як хочете, але вертай-те певно, не лишайте-ся на чужині. Вертай-те лучші, богатші, вертайте з заробле-ним грошем – з нау-кою, просьвітою, до-сьвідченєм. – Не покидайте на все ма-тери своєї, рідної зем-лиці, не забувайте за сю церковцю, в якій Вас охрестили, в якій Ви бували дітьми – не віддавайте в чужі руки хати, в якій Ви при-йшли на сьвіт, де ро-дичі повмирали. Не покидайте сьвятих гробів, де спочивають

їх кости», – пише Шептицький.У посланні владика засуджує пияцтво та його наслідки: «Крім сего, Русин, що упє ся поміж чужими, стягає неславу на всіх Руси-нів, псує добру гадку, яку хто може має о на-ших робітниках і о на-шім народі». У розділі «Пекольна печера» Шептицький з вели-кою тривогою і болем застерігає молодих ді-вчат, які, їдучи у світ, часом опиняють¬ся в руках торгівців людь-ми. Свої ключові по-ради митрополит дає у відповідно названих розділах: «Контракти – обов’язок», «Зложе-ний гріш», «Краса бі-лої лелії», «Божа ро-бота», «Що Богови належиться», «Віра – Боже світло з неба», «Правди віри – Бо-жий прапор», «Божий провідник», «Божий корабель», «Найбіль-ший скарб», «Свята обітниця», «Молитва, яку треба щодня від-мовляти», «Ангель-ська пожива», «Як по-сти мають заховувати робітники», «Святоч-ні дні», «Поворот до дому». Зрештою, вла-дика переконує заро-бітчан у силі молитви і просить, щоб вони самі молились.У тому ж 1912 р. ми-

трополит видає своє друге послання «Па-мятка для руских ро-бітників в Англії, Ар-гентині, Бразилії, Данії, Канаді, Німеч-чині, Сполуч. Держа-вах, Франциї, Швай-царії і Швеції» («Ідете в незнаний»). На кож-ній сторінці з’явились поправки й доповне-ння, продиктовані по-требами заробітчан і зібраним досвідом. До послання митрополит додав також щоденні молитви. Для зруч-ності у використанні воно було малого формату і мало відпо-відну оправу.Пізніше в 1942 р. ми-трополит видає по-слання «До тих, що виїжджають на робо-ти до Райху». У ньому владика застерігає від переходу до іншої віри, зміни обряду, а також подає адресу та ім’я Апостольського Візитатора для укра-їнців у Райху о. д-ра Петра Вергуна. Отже, зазначені вище послання Андрея Шептицького засвід-чують глибоку обізна-ність митрополита у справах емігрантів, його турботу про їх духовну чистоту і спо-кій та прагнення збе-регти українців для України.

Руслана Бубряк

Згідно дослідження, проведеного групою науковців за сприяння «Карітас України» (2008-2009 рр.), за роки незалежності в пошуках «кращого життя» за межі країни виїхало близько 5 млн. українців. Результати інших досліджень показують різні цифри – аж до 7 мільйонів осіб. Згідно даних Державного Комітету Статистики, протягом останніх трьох років з України виїхало близько 1,5 млн людей. Серед них понад 60% - вихідці із західних областей України. Коли взяти під увагу, що греко-католики в Західних областях України становлять більшість, а всіх українських греко-католиків у світі є понад 5 мільйонів, то можемо припускати, що близько 1/3 усіх вірних УГКЦ знаходиться в еміграції.Коли взяти до уваги всіх українських емігрантів, починаючи від першої хвилі, які проживають сьогодні поза межами України, а також їхніх нащадків, то загальна кількість світового закордонного українства, може сягнути близько 20 мільйонів.

статистика

Статистичні дані по Європі

Мігрантська статистика:1/3 вірних УГКЦ знаходиться в еміграції

Проблеми трудової еміграції у пастирських листах Митрополита Андрея Шептицького

Собор 8Україна залишається для більшості країн ЄС донором робочої сили

Що таке трудова міграція? Як вона впливає на розвиток суспільства?

Трудова міграція – це процес масового пере-міщення індивідів з однієї території на іншу з метою працев-лаштування та трива-лого проживання. Трудові міграції бува-ють внутрішніми (від-буваються в межах од-нієї країни) та зовнішніми (одна з країн постає як країна-донор робочої сили для країни-рецепієнта); легаль-ними (перебування та працевлаштування мігрантів має законну силу) та нелегальни-ми (трудові мігранти знаходяться «поза за-коном»). У сучасному світі тру-дова міграція майже завжди супроводжу-ється негативними соціальними наслід-ками – як для країн-донорів (втрата ак-тивних верств населення, занепад невеликих населених пунктів, трансформа-ція сімейних відно-син, криза етнічної ідентичності тощо), так і для країн-рецепієнтів (руйнація цілісності соціокуль-турного простору, за-гострення етнічних та соціальних конфлік-тів тощо).

Які особливості має українська зовнішня трудова міграція?

Українська трудова мі-грація активізувалася на початку 90-х років минулого століття після розпаду Радянського Союзу. Економічні не-гаразди того періоду змусили жителів нашої країни самостійно шу-кати нові джерела дохо-ду для себе і своєї сім’ї. Одним з найефективні-ших способів виживан-ня для багатьох україн-ців виявилась трудова міграція за кордон.

Наша країна до сьо-годні продовжує за-лишатися донором робочої сили для більшості країн Євро-пейського Союзу. Од-нак попри масовість явища української трудової міграції до цього часу існує вели-ка кількість міфів щодо життя українців у країнах їх перебу-вання, розвіяти які намагаються дослід-ники міграції, в тому числі – соціологи.

Чи в Україні проводи-лись дослідження явища української міграції?

Так, проводяться такі дослідження, в тому числі – під егідою Церкви. Назву два дослідження, в яких брала безпосередню участь.По-перше, це проект «Карітасу України» «Оцінка та визначен-ня потреб та можли-востей діяльності в міграційній сфері», виконаний фондом у 2007-2008 рр. за під-тримки фонду Renovabis у співпраці з сектором етносоці-альних досліджень Інституту народознав-ства НАН. Одним із завдань проекту було проведення глибин-них інтерв’ю в серед-овищі українських трудових мігрантів у країнах їх перебуван-ня (Польща, Португа-лія, Іспанія, Чехія, Італія, Росія).По-друге, це «Aeneas Programme BrainNet-working Project» – міжнародний проект, який проводився в п’яти країнах (Італія, Іспанія, Молдова, Україна, Росія). Його

основним партнером був Sapienza Universita di Roma; Україну в проекті представляв МБФ «Карітас Украї-ни». Проект здійсню-вався у 2008-2010 рр. за підтримки Євроко-місії. У рамках проек-ту проводились гли-бинні інтерв’ю в середовищі колишніх трудових мігрантів в Україні.

Які результати цих досліджень? Чому так багато наших людей, які начебто виїхали за кордон на короткий час, залишаються там надовго?

Хоча більшість укра-їнців, які перебувають на заробітках за кор-доном тривалий час, кажуть, що бажають якнайшвидше повер-нутися на Батьківщи-ну, проте не завжди так чинять. Часто тра-пляється так, що лю-дина, яка їхала за кор-дон на 1-2 роки, залишається на заро-бітках на років 6-7, а то й більше. Соціоло-гічні дослідження ви-являють типові групи мігрантів, зорієнтова-них на тривале пере-бування на заробітках. Наприклад, це так зва-ні «боржники» – тру-дові мігранти, які че-рез певні обставини опинилися в борговій ямі. Свого часу вони зробили «ставки», вкладаючи гроші в проект «Заробітки», очікуючи швидких ди-відендів. Утім, «віді-гратись» (заробити ту суму грошей, на яку розраховували) не змогли. Натомість ви-никає потреба «відро-бити» вкладені кошти, щоб не залишитися в

«мінусах». Момент їх повернення відклада-ється на невизначений термін.Іншою групою є так звані дромомани, тоб-то люди, які за своїм психологічним скла-дом схильні «скака-ти» з місця на місце і шукати щастя в дале-ких країнах. Зазвичай вони знаходяться в стані постійного «руху по колу»: реалізував-ши частину своєї пер-винної соціальної програми, «запуска-ють» новий проект і починають його реа-лізовувати.Також серед наших співвітчизників є такі, кого умовно можна на-звати «втікачами». Се-ред них багато жінок, які у «звичайному» житті не здатні створи-ти ауру сім’ї, в якій їх рідні почуватимуть себе захищеними. Від-так у них з’являється безліч причин немож-ливості повернення на Батьківщину, якими вони мотивують своє небажання виконувати «рутинні» сімейні обов’язки.

І все ж частина мігрантів приймає рішення про повернен-ня в Україну. Чим зазвичай керуються українці, коли вирішу-ють повернутися?

Можна виділити дві категорії повертанців. Першу групу утворю-ють так звані розча-ровані повертанці. У цьому випадку рішен-ня про повернення приймається ними на тлі крайнього розча-рування життям в умовах трудової мі-грації, а головними мотивами повернен-

ня є ностальгія, туга за сім’єю, небажання жити в принизливому статусі «чужинця» та «слуги» (навіть при лояльному ставленні оточення); неможли-вість заробити бажану суму грошей.Друга група – це свого роду «місіонери», які приймають рішення про повернення тоді, коли розуміють, що своє завдання вико-нали. Основними мо-тивами повернення в цьому випадку є нако-пичення визначеної наперед суми грошей для конкретної цілі (віддавання боргів, навчання дітей, ре-монт помешкання та ін.); закінчення тру-дового контракту; по-ява прийнятної про-позиції роботи в Україні.

Як відбувається процес реінтеграції колишньо-го українського трудового мігранта після повернення додому?

Жоден з трудових мі-грантів, навіть успіш-ний «місіонер» (не кажучи вже про «роз-чарованого») не за-страхований від таких частих «супутників» процесу ресоціаліза-ції, як самотність, брак упевненості в собі, дратівливість, тяжкі переживання, безпорадність. Ці ста-ни є результатом так званого зворотнього культурного шоку. У своїх розповідях ко-лишні трудові мігран-ти часто висловлю-ють жаль з приводу того, що їм важко «вписатися» в нове життя, віднайти в ньому для себе «соці-

тема номера

// Оксана Іванкова-Стецюк

Явище української трудової міграції виникло понад сто років тому. З того часу кілька разів змінювалася політична карта світу, змінювались також і мігранти. Про сутність міграції та мотиви мігрантів «НС» розпитав відомого українського соціолога Оксану Іванкову-Стецюк.

Собор9альну нішу», знайти людей, які їх зрозумі-ють і підтримають. А що робити тому, хто не має з ким поділи-тися своїми пробле-мами? У цій ситуації людина входить у свою культуру як при-хований мігрант. Вона почувається як чужий серед своїх.

Хто і що може допомог-ти людині, яка виріши-ла повернутися в Україну?

Велику допомогу по-вертанцям можуть надати спільноти вза-ємопідтримки ко-лишніх трудових мі-грантів, за розвитком яких я мала змогу спостерігати в рамках проекту Комісії УГКЦ у справах мігрантів «Церковна громада як активна форма ор-ганізації життя укра-їнців в умовах трудо-вої міграції». Такі об’єднання створюються за іні-ціативи священика та підтримки актив-них мирян і несуть в собі високий духо-вний та соціальний потенціал.

тема номера

• До кінця XIX ст. душпастирською опікою мігрантів займалась Конгрегація до справ Поширення Віри.• На початку XX ст. Католицька Церква почала створювати окремі церковні структури для душпастирської опіки мігрантів. Під впливом блаженного єпископа Джованні Баттіста Скалабріні виникло Бюро до справ духовної опіки над мігрантами при Консисторіальній Конгрегації (пізніше перейменованої на Конгрегацію у справах Єпископів). • У 1952 р. Папа Пій XII заснував Вищу Раду до справ міграції при тій же Конгрегації. • У 1967 р. Конгрегація до справ Духовенства утворила Бюро душпастирства туристів. • Оскільки душпастирство різних груп мігрантів та подорожуючих не мало єдиного координуючого центру, то Папа Павло VI у 1970 р. утворив Папську Комісію до справ духовної опіки над мігрантами.• У 1988 р. Папа Іван Павло II Апостольською Конституцією «Добрий Пастир» (Pastor Bonus) створив Папську Раду душпастирства Мігрантів і Подорожніх, яка стала головною структурою, яка працює з мігрантами в Католицькій Церкві. На даний час її очолює Архієпископ Антоніо Марія Вело. До Ради також входять Патріарх коптів, 8 кардиналів та 31 єпископ і 30 експертів-радників з континентів. Головним завданням Папської Ради душпастирства Мігрантів і Подорожніх є дбати про те, щоб у всіх локальних Церквах існувала добра духовна опіка мігрантів, вигнанців, біженців, моряків, пілотів, циркачів, кочівників, безхатченків та тих, хто переховується.

інфоІсторія душпастирства мігрантів у Католицькій Церкві

• У 1952 р. Папа Пій XII видав Апостольську Конституцію «Вихід Назаретської Родини». На той час в Європі в статусі біженців та мігрантів перебували 12,6 млн. осіб. У документі Пій XII звернув також увагу на вишкіл майбутніх священиків-місіонерів.• У 2004 р. Папська Рада душпастирства Мігрантів і Подорожніх видала Інструкцію «Любов Христа до мігрантів». Це основний документ Католицької Церкви, яким керуються Конференції Єпископатів світу. В інструкції йдеться про те, що Церква має дивитись на факт міграції не тільки з негативної сторони, а й з позитивної, як нагоду для проповіді. Пунктом виходу в душпастирстві мігрантів є Христові слова: «чужинцем був, і ви мене прийняли» (Мт, 25, 35). Оскільки Христос асоціює себе з мігрантом, а Його Церква є подорожуючою на цій землі, то турбота про мігрантів належить також до суті її посланництва.

інфоДокументи Католицької Церкви щодо мігрантів

Початок першої хвилі еміграції українців припадає на 70-ті роки XIX ст. Тогочасний міграційний рух українців охопив майже всю сучасну територію України, яка тоді перебувала під владою Австро-Угорської та Російської імперій. Українці, які проживали на західних теренах країни, емігрували переважно до західних країн, таких як Бразилія, Канада та США. Східні українці емігру-вали на Схід, в азіатську частину материка, в сторону Казахстану та Середньої Азії. Сучасним дослідникам дуже важко визначити точну цифру тих, хто виїхав у ті часи, оскільки багато українців проходили через митниці як поляки, австрійці, угорці, росіяни або ж під більш специфічними назвами русинів, галичан чи лем-ків. Декотрі навіть вказували замість національності своє вірос-повідання. Однак достеменно відомо, що статистика емігрантів першої хвилі вимірюється сотнями тисяч.Перша міграційна хвиля була спричинена найперше складним економічним становищем, через що її назвали економічною емі-грацією. Селяни, хоча і перестали бути кріпаками (на території Австро-Угорщини – від 1848 року, в Російській імперії – від 1861 року), проте не мали достатньої кількості землі, щоби прогодува-ти свої багатодітні родини. Таким чином, земельний голод, а та-кож «надмірна скупченість населення, брак вільних земель і без-перервне подрібнення селянських господарств, безпросвітні злидні, нерозвиненість промисловості та неможливість знайти роботу в містах» стали основними причинами еміграції.Приїхавши на нові місця, українці поселялись разом. Таким чи-ном на території Бразилії і частково Канади виникли так звані українські гетто, тобто середовища закритого типу, де розмовною мовою й надалі залишалася українська. Культурно-просвітницьке життя на нових територіях мало переважно локальний характер. Основною проблемою в комунікації між різними спільнотами ставали великі відстані. Церква стала єдиним стабільним чинни-ком, який єднав українців першої хвилі еміграції в одну національно-духовну спільноту.

інфоПерша хвиля міграції – економічна

Підготував о. Василь Поточняк

Територія поселень мігрантів першої хвилі

10

// Григорій Селещук

«Церква стоїть перед викликом випрацювання нових методів душпастирства мігрантів»

Голова Комісії УГКЦ у справах мігрантів ділиться своїми роздумати про проблеми та перспективи душпастирства мігрантів

Які є особливості душпастирства мігрантів? Мігранти мають осо-бливі потреби, з яких, власне, і випливають особливості їхнього душпастирства. Ці по-треби є дуже різними. Часто говориться про те, що мігранти віді-рвані від звичного способу життя. Сучас-на хвиля міграції вза-галі характеризується тим, що люди не про-сто відірвані від зви-чайного трибу свого життя, але вони віді-рвані й від своїх сімей. Це є величезним ви-кликом для збережен-ня єдності сім’ї і те-плих родинних відносин. Не можемо також за-бувати про виклики, з якими зустрічаються діти мігрантів. Їм до-водиться рости далеко від батьків, які з об’єктивних причин не можуть їх часто від-відувати. Як показу-ють нашу досліджен-ня, діти мігрантів швидше доросліша-ють і серед них мен-ший відсоток тих, хто сприймає гроші як за-сіб вирішення трудно-щів чи проблем. З од-ного боку, це добре, а з іншого – таке дорослі-шання може бути пе-редчасним. Це вели-кий виклик, на який добрий душпастир по-винен звертати увагу і враховувати у своїй душпастирській діяль-ності.

Я так розумію, щодо мігрантів Церква має працювати у двох напрямках: перший – з тими, хто є за кордо-ном, другий – з їхніми сім’ями в Україні?Насправді напрямків праці є набагато біль-ше. Отже, потрібно працювати з тими, хто

є закордоном, з сім’ями мігрантів, які є тут, та іммігранта-ми, які приїжджають в Україну. Коли лю-дина повертається з еміграції, це також особливий випадок, який потребує осо-бливої уваги і особли-вого підходу. Варто говорити також про громадян інших дер-жав, які мають укра-їнське походження, стараються зберегти свою українську іден-тичність і душпастир-ство яких також є осо-бливим.

Чи Церква має сама опікуватись мігранта-ми, чи їй варто залучити фахівців з інших сфер? Міграція є дуже бага-тоаспектним явищем. Однозначно, що для відповіді на всі викли-ки, які приносить мі-грація, Церква має контактувати з різни-ми фахівцями. Най-перше варто зверну-тися до психологів. У нас вийшла чудова книжка американ-ського психолога Ен-дрю Сурімана «Серце-биття мігранта». У передмові Блаженні-шого йдеться про нові обставини життя, з якими зустрічається людина, яка виїжджає закордон. «Ці нові об-ставини життя спри-чинюють певне пси-хічне потрясіння, інколи не відразу по-мітно, але завжди дуже важливе саме для цієї конкретної людини. Душпастир, який зустрічає таку людину, повинен бути свідомий отого ново-го стану, що його пе-реживає ця людська душа, адже саме їй він має послужити під оглядом духовним і релігійним. І добрий

душпастир звертає на це увагу, бо завжди готовий допомогти», – каже Патріарх. Знаємо, що багато з наших священиків, перебуваючи за кор-доном, виконують функції соціальних працівників. Часто людина звертається до священика з усіма проблемами, які їй зу-стрічаються на життє-вому шляху, і душпас-тир повинен бути готовий відповідати на них. Тут, на Захід-ній Україні, в селах, звідки походить дуже багато мігрантів, свя-щеник є одним з най-більших авторитетів. Часто перед виїздом людина приходить до священика з різного роду питаннями, на які він має відповісти. Мова не йде про те, щоби душпастиря пе-ретворювати на пси-холога, соціального працівника чи юрис-та. Та все ж священик повинен орієнтувати-ся у різних сферах, щоб адекватно пора-дити людині.

Яку роль у житті мігрантів сьогодні виконує Церква і яку роль вона має викону-вати?Церква завжди віді-гравала ключову роль у житті мігранта. Є 120-річний досвід служіння УГКЦ мі-грантам і, як показує історія, він був дуже важливим для збере-ження української ідентичності людей за межами своєї країни. Якщо ми будемо гово-рити про певні підхо-ди, то, однозначно, найважливішим є правило - бути з лю-диною, щоб провади-ти її до Христа. Якщо ж ми говоримо про конкретні методи,

то зараз Церква стоїть перед викликом ви-працювання нових методів душпастир-ства мігрантів. Тепе-рішня міграція – це вже не якийсь острів, відірваний від вели-кого материка «Укра-їна», а радше півост-рів, де мігранти підтримують тісний зв‘язок зі своїми ро-динами. Крім того, в теперішньому світі людське життя дуже сильно регламенту-ється законодавством. Сьогодні є багато по-треб мігрантів, які пов‘язані з законодав-ством і треба відповід-но на них реагувати, вступати в діалог з державою для вирі-шення багатьох пи-тань і проблем. Але найголовніше, зараз потрібні активний мі-сійний дух та місіо-нерський рух на зу-стріч мігрантам. Шукати їх, бути від-критими до них. Зна-ходити їх там, де вони є, і допомагати їм зор-ганізовуватися.Разом з тим, для Церкви в діаспорі чет-верта хвиля є вели-чезним викликом. Наприклад, офіційна статистика каже, що в Польщі є понад 600-700 тисяч українців. Чи вони є в україн-ських храмах? Боюсь, далеко не всі. І далеко не всі радо їх там віта-ють. В Німеччині офі-ційно працюють та навчаються 128 000. Де вони? Це є виклик бути відкритими до них, зрозуміти їх і прийняти їх до себе.

А яка з країн сьогодні є найпроблемнішою?Найпроблемнішою є Російська Федерація. Перш за все, через мі-граційне законодав-ство Росії, яке є досить

жорстким. Вони не надто раді мігрантам. По-друге, рівень за-хисту прав мігрантів в Росії не є на високому рівні, особливо в по-рівнянні з Європою чи країнами Північ-ної америки. Тобто, мігранти в Росії - не захищені. Чисто на людському рівні вони перелякані та намага-ються ховатися подалі від людей, які там хо-дять в уніформі. Також треба згадати про різні мусульман-ські країни: Об’єднані Арабські Емірати, Са-удівська Аравія, Ту-реччина. Міграція українців у ці країни не є такою масовою, як на Захід чи в Росію, але там є досить бага-то українських жінок, які повиходили заміж чи в інший спосіб по-трапили туди, і також не є захищеними.

А які сьогодні є потужні світові мирянські організації?Найвідоміша органі-зація – це Світовий Конгрес Українців. Ця організація, як парасолька, об’єднує громадські організа-ції місцевого чи ло-кального характеру. Вона має європей-ську гілку – Європей-ський Конгрес Укра-їнців. Є також локальні організації. Варто згадати Спілку Українців Португалії – дуже розвинуту ор-ганізацію з понад де-сятком філій, які утримують близько десяти українських суботніх та недільних шкіл. Можна також згадати Християн-ське Товариство Українців Італії, яке досить активно роз-вивалося та допома-гало організовувати парафії в Італії.

інтерв’ю

Собор11А який вплив мають мігранти четвертої хвилі сьогодні на Україну?Національний Банк України наводить офі-ційні цифру - 20 мі-льярдів євро, які що-річно надходять в Україну від україн-ських мігрантів. Укра-їнський Уряд зверта-ється мало не на колінах до Міжнарод-ного Валютного Фон-ду з проханням про 15 мільярдів доларів по-зики, тоді як тут, зна-єте, без жодних до-даткових зусиль в українську економіку вливається 20 мільяр-дів. Так, звичайно, це не є гроші на утри-мання державних чи-новників. Так, зви-чайно, ці гроші не є прямими інвестиція-ми в українську еко-номіку, за ці гроші не будуються заводи, не створюються підпри-ємства. Це є гроші, які підвищують плато-спроможність україн-ського ринку. Напів-жартома варто сказати, що багато на-вчальних закладів в Україні не могли б функціонувати і роз-виватися так активно, якщо б не було вели-кої кількості дітей, які навчаються за емі-грантські гроші.Крім того, ті мігранти, які повертаються в Україну, привозять з собою інше сприйнят-тя, іншу громадську і політичну культуру. Скажімо, дуже часто

при зустрічах з людь-ми я чую, що вони не потерплять хамського ставлення до себе. Вони не мають, я б сказав, «рефлектор-ної схильності» до да-вання хабарів. Цю ментальність вони привозять з Європи. І це внутрішньо міняє Україну культурно і політично.

А що можна очікувати від результатів Синоду?Сподіваюся на інтен-сифікацію душпас-тирства мігрантів. Дуже важливо, щоб були адекватно по-ставлені запитання і на них будуть знайде-ні відповіді. Найпер-ше треба заторкнути душпастирство мі-грантів четвертої хви-лі в греко-католицьких єпархіях закордоном, пошук взаєморозу-міння мігрантів цієї хвилі з іншими мі-грантами та їхнє включення в церков-не життя. Звичайно, ми маємо хороший приклад такого взає-морозуміння Чиказь-кої єпархії (США). Од-нак, маємо багато єпархій, в яких ці про-блеми не розв’язані. Сподіваюся на розви-ток підготовки свяще-ників та науково-дидактичної праці у цьому напрямку. Сьогодні необхідна застанова над цими проблемами і посту-пова еволюція їхнього вирішення.

Григорій Селещук

• Голова Комісії у справах мігрантів.• Науковий співробітник Інституту релігії та суспільства (2002 – 2008).• Спеціяліст-правознавець – юридичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка (2000–2005).• Виконавчий секретар Комісії УГКЦ “Справедливість і Мир” (2004–2006).• Аналітик-референт Лабораторії соціяльних досліджень (Львів, 2001–2002).• Член греко-католицької спільноти “Miles Jesu” (Воїни Ісуса) (1995–1999).• Освіта: фізичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (1993–1995); Львівський фізико-математичний ліцей при Львівському державному університеті ім. І. Франка, з відзнакою (1991–1993).

інтерв’юдо

сьє

Друга хвиля міграції відбулася між двома світовими ві-йнами. На відміну від першої хвилі, в своїй основі вона мала не економічну, а політичну мотивацію. Дослідни-ки говорять про кілька окремих груп українців у рам-ках цієї хвилі:• Люди, які внаслідок Першої Світової війни залиши-лися в європейських країнах: колишні військовополо-нені з російської армії, колишні військовослужбовці, які під час війни перебували в Європі в так званих ро-сійських експедиційних корпусах.• Українські політичні емігранти: колишні військовос-лужбовці УНР, ЗУНР та Кубанської Народної Республі-ки (КНР), урядовці УНР, ЗУНР та КНР (разом 5 тис.), працівники закордонних представництв — диплома-тичних, політичних, економічних та санітарних.• Українці, які воювали в складі білих армій Денікіна і Врангеля. Здебільшого вони були насильно мобілізо-вані на Кубань і в південні частини Наддніпрянщини.• Заробітчани, що були вихідцями із західних земель України.Політична складова другої хвилі українського мігра-ційного руху стала певним фундаментом, на якому бу-дувалась українська свідомість на чужині. Проявом цієї свідомості була поява багатьох громадських та культурно-освітніх установ. Великим досягненням мі-грантів є заснування кількох українських вищих на-вчальних закладів та науково-дослідних інституцій. Окрім США, Канади та Бразилії, головними центрами другої хвилі української еміграції стали Польща, Че-хословаччина, Німеччина та Франція.

Друга хвиля міграції – політична

Третю міграційну хвилю спровокували наслідки Другої Світової війни. Після її закінчення поза межами Украї-ни опинилося близько 2 мільйонів українців. Основу третьої хвилі української міграції склали:• Українські юнаки та дівчата, яких вивезли до рейху як безкоштовну робочу силу. • Українці, які як радянські військовополонені утриму-валися в концтаборах Німеччини і боялися репресій після повернення на Батьківщину.• Бійці УПА, які прорвалися до західних окупаційних зон Німеччини та Австрії, а також ті українці, які були членами німецьких військових формувань та колишні працівники допоміжних органів окупаційної адміні-страції.

Третя хвиля міграції – повоєнна

Четверта міграційна хвиля українців є явищем, яке мо-жемо спостерігати на власні очі. Адекватно й однознач-но оцінити її досить важко, оскільки вона ще не завер-шилася. У порівнянні з усіма попередніми хвилями, вона дуже подібна до першої, оскільки в її основі лежить економічна складова. Сучасну українську міграцію про-відні світові аналітики чітко окреслюють як трудову, тобто таку, у якій на перший план серед пріоритетних цілей виходить пошук праці.Четверта хвиля міграції розпочинається з відновленням незалежності України в 1991 році. Протягом періоду не-залежності українські мігранти рухались у двох напрям-ках – європейському та східно-азіатському. Кульміна-ційний пік міграційної активності припадає на 1996 та 2000 рр. У 2004 році, після подій пов’язаних з Помаран-чевою революцією, міграційний потік дещо зупинився, проте згодом ситуація повернулася до попереднього стану. Соціологи стверджують, що міграційний потік українців, особливо в європейському напрямку, продо-вжується.

Четверта хвиля міграції – трудова

інфо

інфо

інфо

Собор 1219 вересня 2010 р. Па-тріарх Любомир уро-чисто освятив примі-щення Київської Трьохсвятительської духовної семінарії. З цієї нагоди в с. Княжи-чі (під Києвом), де зна-ходиться навчально-виховний заклад, приїхали греко-католицькі єпископи з Донецька, Луцька, Оде-си і Києва. Трьохсвяти-тельська має стати куз-нею греко-католицьких отців для Центру, Схо-ду та Півдня України.У перший рік поступи-ло 14 семінаристів. Усі вони різного віку та з різних регіонів. Київський єпископ-помічник Йосиф Мі-лян знає майже всіх семінаристів поімен-но. Вручаючи молит-вослови, єпископ го-ворить щось про кожного вихованця.На урочисте відкрит-тя семінарії прибула також ректор Інституту Банківської Справи (ІБС) п. Тамара Сму-женко. Ректор семінарії о. Петро Жук каже, що викладачі прийшли підтримати свого сту-дента. Щоб бути дипло-мованим банкіром Олегу Карпенку бракує

тільки дипломної праці і документу про закін-чення навчання. Сьо-годні він студент також Трьохсвятительської. Дбаючи про свого ко-лишнього студента, ви-кладачі Банківського дарують семінарії «До-бротолюбіє».Іншого семінариста з Тернопільщини Сергія Синовіцького до семі-нарії проводжав цілий гурт молоді. На про-щання дівчата співали Сергію: «Більше не бу-деш, не будеш». За першою освітою Сер-гій програміст, але від самого дитинства «за-вжди був біля Церк-ви». На посвяченні се-мінарії одна його знайома зауважує: «Протягом останнього року, я відчувала, що це станеться, просто не знала коли». Сергій провадив кіноклуб у храмі Миколи Доброго на Подолі (Київ). Один із вихованців семінарії зауважує: «Він у нас найсвятіший».«Представник нашої київської молоді» – так Владика представляє фастівського семіна-риста Григорія Бере-зюка. Всі його знають як «Гриця з Фастова»,

який є дуже веселим і грає на гітарі. Григорій є членом Молодіжної Комісії Київської архи-єпархії УГКЦ. Він вже має одну вищу освіту і навіть працював. Усі, хто знає Гриця, вже давно замучили його запитанням про те, чого він не став семіна-ристом. Хлопець довго опирався покликанню і в скорому часі навіть планував одружитись. Його прихід на вступні іспити став для всіх справжньою несподі-ванкою. Як розповідає сам новоспечений ви-хованець, не закопати «свій талант» йому пе-решкодила кохана ді-вчина Наталя.Із Фастова крім Гриця до семінарії вступили ще двоє юнаків. Фастів-ський греко-католицький свяще-ник, а нині духівник семінарії о. Віталій Марцинюк каже, що за покликання хлопців довго молився.Після офіційної части-ни семінаристи приго-щали гостей усякою смакотою, приготова-ною власними руками. А потім показали семі-нарію. Коли я вперше завітала

ство. У господині семінарія запаслася також картоплею на зиму. Крім навчання семінаристи займати-муться семінарійним господарством.Наступного року в се-мінарії буде більше місця. Сьогодні обла-штована лише части-на будинку: конференц-зал для навчання, кухня та кімнати для прожи-вання і каплиця. Поки будинок семінарії роз-рахований лише на два курси семінарис-тів, проте ректор щиро сподівається, що знайдуться кошти для купівлі додатко-вого приміщення, в якому будуть прожи-вати семінаристи.

Тетяна Шпайхер

сюди на початку серп-ня, то тут кипіла робо-та. «Спочатку робимо те, що найнеобхідніше, а наступного року за-вершимо всі роботи», – розповідав о. Петро. Фактично семінарій-ний будинок купили лише на початку серп-ня, і майстри мали один місяць, щоб завершити всі справи. «Я ночами не можу спати, проки-даюся в третій годині, думаю, якби встигнути більше зробити», – продовжує ректор.Купівлею приміщення в УГКЦ задоволені. Бу-динок дістався за «не-дорого». Колишня гос-подиня будинку залишила семінарії трохи посуду, консер-вовані овочі, кілька со-ток городу і господар-

Хроніки семінарії - початок легендивиховання

Чим для Вас є семінарія?Коли Патріарх Любо-мир повідомляв про утворення семінарії на Київщині, то зробив дуже цікаве порівнян-ня. Він сказав, що се-мінарія в єпархії поді-бна до дитячої кімнати вдома. Легше було б, якби дітей виховували відповідні заклади, тоді ми витрачали б на це значно менше зу-силь. Але ми, розумію-чи всю важливість цього завдання, інвес-туємо в дитину час, зу-силля і ресурси. Семі-нарія для нашої єпархії хоч і забирає багато ресурсів, проте власне і є тією дитя-чою кімнатою, де ми

можемо бачити, як зростають діти, якими вони зростають і в чому їм треба допо-могти. Не лише ми ба-чимо дітей, а й діти бачать нас. Наші семі-наристи живуть у сер-ці того регіону, в яко-му вони будуть служити, і формують-ся як майбутні свяще-ники серед людей, яким служитимуть. На мою особисту дум-ку, головними у семі-нарії мають бути спільна молитва і фор-мація. Виклади є дуже потрібними, але вони стоять на наступному щаблі після молитов-ного правила.

Які головні принципи діятимуть у Трьохсвяти-тельській?У цьому випадку ми користаємо з багато-річного досвіду нашої

Церкви щодо навчан-ня, порядку денного, побудови навчально-го процесу. З цією ме-тою ми відвідали всі наші семінарії, ми там навчалися, знає-мо досвід римських семінарій, і старає-мось використовува-ти цей цінний досвід. Ми не змінюватиме-мо цих основних принципів, але роби-тимемо основний ак-цент на внутрішньому і спільнотному спіл-куванні з Богом через літургійну практику і літургійне служіння.

Хто для Вас є прикладом доброго ректора?Протягом мого семі-нарійного навчання, я мав змогу бачити трьох ректорів. Вони дуже різнилися між собою, але мають одну спільну харак-

терну рису – це любов до справи, яку вони виконують. Усі вони любили семінарію і семінаристів.

А яким семінаристом були Ви?Я дуже любив семіна-рію і хотів у ній бути. Протягом свого на-вчання я не зустрічав там поганих злих лю-дей. Особисто я собі не уявляю і не бажав би якогось іншого устрою, ніж той, який сам пе-режив у семінарії.

Попередньо говорилося, що в Трьохсвятительській семінаристи навчатимуть-ся тільки два роки, а згодом продовжать навчання у Львові. То ж скільки реально вчитимуться біля Києва Ваші підопічні?Дивлячись у перспек-тиву, бачимо семіна-рію семирічним на-

вчальним закладом. Інші варіанти розгля-даються тільки через те, що поки можемо розмістити лиш два курси семінаристів. Якщо би ми сьогодні мали місце на всі сім курсів, то не говорили б про якесь продо-вження навчання в інших семінаріях. Про продовження навчан-ня у Львові йтиметь-ся, якщо на третій рік ми не зможемо забез-печити місцем про-живання третій курс семінаристів. Сьогод-ні в семінарії може проживати тільки 20 семінаристів. Ми до-кладемо всіх зусиль для того, щоб добу-дувати чи якимось іншим чином вирі-шити проблему про-живання семінарис-тів на третій навчальний рік.

Київська Трьохсвятительська семінаріяінвестиція в майбутнє // о. Петро Жук

Центральний вхід

Собор13 виховання

Одне з головних пи-тань, які турбують су-часного українця, це питання: де взяти гро-ші? Люди з острахом чекають майбутнього і з ностальгією згадують минуле. Навколо чує-мо нарікання на владу, яка має покращити си-туацію – фінансову, політичну, суспільну.Як не дивно, слів на-рікань і озлобленості я не чув від моєї бабу-сі і її друзів, які пере-жили дві світові ві-йни, дві радянські влади, німецьку оку-пацію, нічні вивози до Сибіру, зумівши збе-регти при цьому свою гідність і подиву гід-ний життєвий опти-мізм. Саме моїй бабусі – простій глибоко ві-руючій жінці, нале-жать слова: «Дай Боже, щоб Ви мали і дарували». Їх зміст я зрозумів не одразу.Сучасний вектор сус-пільних бажань скеро-ваний на «брати», а не давати. І тут уже не важливо, про кого йдеться: про політиків чи простих робітників. Суспільні відносини можна схарактеризува-ти як боротьбу і праг-нення постійного пере-розподілу власності.Розмірковуючи над цими речами, я не можу не згадати сучас-ну притчу про рай та пекло. У раю сидить маса людей біля каза-на з дуже смачною стравою і ложками до-вжиною понад два ме-три. Всі задоволені, ситі, щасливі, жарту-ють зі свого станови-ща. У пеклі біля такого ж казана з такою ж стравою, як і в раю, си-дять люди, озлоблені, голодні, очі світяться ненавистю, бо бідола-хи не можуть здогада-

тися, що довга ложка призначена для вели-кого дару годувати один одного, та ще й маючи нагоду пожар-тувати з того.А ось приклад з життя тварин, який приму-шує замислитися над тим, хто ж стоїть на вищому щаблі розви-тку. Кішка з малими котенятами постійно спілкується, терпляче даруючи їм весь свій час і постійно прак-тично навчаючи їх, як жити. При цьому ви-користовується весь життєвий досвід. Чи завжди ми готові да-рувати свій час нашим дітям? І чи розуміємо ми, до чого призво-дить наше ухиляння від цих обов’язків?А хіба ж це не ми скар-жимося, що не маємо часу на спілкування з товаришем, якщо останній не приносить нам якоїсь вигоди? Хіба не ми халявимо, виробляючи цемент, плитку, ремонтуючи сантехніку, халтуримо при будівництві нових доріг чи будівництві теплотрас, особливо, коли результати праці заховані від сторон-нього ока? Працюємо, наче на ворога, щоб його знищити, але не на себе. А зарплату, яку не заробили, ви-магаємо...Я не зустрічав у своєму житті тих, хто одержу-вав би задоволення від того, що його хтось об-дурив. Але чув нео-дноразово, як люди вихвалялись тим, що їм вдалося отримати щось, не стоячи в чер-зі, поталанило вла-штувати за додаткову плату дітей у ВНЗ, по-лагодити справи в ав-тоінспекції, отримати фальшиву довідку, ку-

пити золоту медаль для випускника серед-ньої школи. При цьому всі кажуть, що це дуже погано, що винна вла-да, скаржаться на сис-тему, на безправ’я, на беззаконня... яке вони самі ж і породжують у міру своїх більших чи менших можливостей.Усе життя наше побу-доване на тому, що хтось комусь щось да-рує, а хтось отримує по-дарунки. І, звичайно, більшість людей праг-не отримувати, а не да-рувати. Але хіба ми не відчуваємо задоволен-ня від того, що наші дари приносять іншим радість? Чи радість, яку ми відчуваємо, вітаючи і обдаровуючи друга в день народження, не є більшою від радості отримати дар? Чи по-треба дати обумовлена тільки тим, щоб когось обдурити і використати того, кому даєш для свого тимчасового за-доволення? Чи потреба служити не є основою нашого щоденного життя? Відповіді на ці запитання кожен дає самостійно. І саме від цих відповідей зале-жить наш побут, наше задоволення життям, наше духовне здоров’я, а, отже, і щастя, тілесне здоров’я і матеріальний добробут. Щоб щось комусь дарувати, треба мати, бути багатим, а це ми не можемо осяг-нути, не ділячись щи-росердно з ближнім.Ми всі в повсякденно-му житті дуже добре пам’ятаємо слова з Лі-тургії «Подай Госпо-ди» у наших молитвах, коли чогось потребує-мо. Значно рідше зга-дуємо щодня «Подай Господи» із закінчен-ням «кончини безбо-лісної бездоганної»,

хоча на це справді по-трібно заслужити. А слова «Тобі Господи» після «все життя наше Христу Богові віддай-мо» сидять, за малими винятками, глибоко в закутках нашої пам’яті для того, щоб інколи виринути під час Свя-тої Літургії. Ми забува-ємо про Божий дар на-шого життя, бо ж не ми вирішуємо, коли наро-джуватись і коли по-мирати. Ми забуваємо про Божий дар краси нашої Землі, про Божу любов, про те, що в поті чола маємо здобу-вати свій хліб.Стара народна му-дрість говорить, що той, хто користає з чу-жих помилок, – щас-ливий, той, хто вчиться на власних, – розум-ний. То може, нарешті, варто почати змінюва-ти світ на краще, почи-наючи із себе самих, пам’ятаючи при цьому, що ми є Божим даром, створеним на Божу по-добу? Може, варто на-решті жити для того, щоб дарувати? Може, нарешті варто відчути відповідальність як дбайливий господар, а не жебрак чи злодій, за рідну землю як Божий дар, за ближніх, ство-рених на Божу подобу, хоча б для того, щоб не каятись, що були при-четними до розп’яття Святого? Може, варто при цьому згадати, що розіп’яти Ісуса Пилато-ві рекомендували ви-свячені, а отже, задати собі питання, чи зуміє-мо ми розпізнати ту Святість? Вибір за нами щодня, щогодини, що-хвилини. Як постелиш, так і виспишся – каза-ли наші предки.

Марко Непосида (АКТ «Обнова»)

• Любов — найбільший дар Бога людям, Його обітниця і наша надія. Любов є понад справедливістю, тому що любити – значить дарувати, віддавати щось «своє» іншому; але любов не буває без справедливості. Ми любимо ближнього тим дієвіше, чим відданіше служимо спільному благові та його істинним потре-бам.• Людська істота створена для дару, в якому виражається і реалізується її транс-цендентний вимір.• Надія — дар Божий, абсолютно незаслужений, — вривається в наше життя як дещо, чого не повинно бути, що виходить за рамки всіх законів справедливості.• Усім нам відомо, що ми – дар, що ми не самі себе породили. Особа перестає розвиватися, якщо уявить, що вона сама себе сотворила.

Енцикліка Бенедикта XVI “Любов в істині” (Caritas et veritae)

Жити для того, щоб даруватиА чого Ви побоюєтесь?Сьогодні я побоююсь тільки одного, що нам забракне часу навіть для того, щоб добре підготувати будинок для навчання. О третій–четвертій ран-ку я прокидаюся і че-каю ранку, бо мені здається, що мені бра-кує часу. Однак у тому також бачу провиді-ння Боже. Адже час-тину праці виконува-тимуть семінаристи: впорядковуватимуть територію, допомага-тимуть майстрам. Це є такий собі добрий символ домобудуван-ня. З перших кроків утвердження їхнього покликання вони до-латимуть різного роду незручності і жертов-но служитимуть. По-няття жертовності є завжди присутнє у всьому – чи в сімей-ному житті, чи в свя-щеничому служінні. Жертовність мусить бути задля добра не лише особистого, а й спільнотного.Фактично перебудова будинку розпочалася за місяць до навчан-ня. І за цей місяць ми зробили справді гран-діозну перебудову.

Кожна із семінарій має якусь особливість. А яка особливість Вашої семінарії?Я можу сміливо сказа-ти, що ми є особливою семінарією. Це перша семінарія після вихо-ду Церкви з підпілля, яка є на теренах Цен-тральної і Східної України. Другою осо-бливістю є її міжєпар-хіальність. Третьою особливістю є те, що ми знаходимось у сто-лиці. Те, що ми є київ-ською духовною семі-нарією, дуже важливо, адже підтверджує стрімкість розвитку нашої Церкви, розбу-дову її структури після повернення осідку Глави УГКЦ до Києва. Крім усього іншого семінарія є на тій же вулиці, що й резиден-ція Патріарха Любо-мира, який є прямим патроном і опікуном семінарії. Сценаристи матимуть унікальну нагоду ближчого і частого спілкування з Главою Церкви.

Собор 14

Патріарший Паломницький Центр розробив Концепцію розвитку паломницької галузі в УГКЦ до 2015 року (далі – Концепція). Проект Концепції 13-14 липня 2010р. підтримав Синод єпископів Києво-Галицького Архиєпископства УГКЦ. «НАШ СОБОР» вирішив проаналізувати, що УГКЦ пропонує паломникам найближчі п’ять років.Паломництво (відвіда-ння святих місць з ме-тою поклоніння релік-віям), є напрямком власне релігійного ту-ризму, який регулю-ється Законом України «Про туризм» зі зміна-ми від 08.07.2010р. До інших напрямків релі-гійного туризму нале-жать місіонерство (здійснення подоро-жей з метою пропаган-ди того чи іншого ві-ровчення) та релігієзнавчий туризм (не тільки для вірую-чих): пізнавальні та наукові поїздки.Закладання підвалинПаломницька концеп-ція є фактично страте-гічним планом нашої Церкви в питаннях роз-витку паломницької галузі. Церква ставить перед собою широку ціль: сприяти духо-вним, соціально-економічним та історико-краєзнавчим зрушенням у суспіль-стві через зростання авторитету Церкви на внутрішньому і світо-вому ринку палом-ницьких послуг, через створення та активіза-цію в УГКЦ палом-ницької галузі, через п о с и л е н н я взаємозв’язку палом-ництва з іншими пріо-ритетними сферами

духовного, соціально-економічного та куль-турного розвитку Укра-їни. Вузькі цілі: створити високоякіс-ний паломницький продукт та сформувати конкурентоздатну, в тому числі й на світово-му ринку, сферу палом-ницьких послуг за ра-хунок ефективного використання духовно-матеріального потенці-алу, і забезпечити на цій основі комплек-сний розвиток сакраль-ної бази.Для досягнення по-ставлених цілей робо-чою групою ППЦ ви-значено перелік завдань першочерго-вої ваги. Умовно може-мо поділити їх на ті, які:• передбачають осво-єння та покращення вже наявних духовних, сакральних та історико-культурних ресурсів УГКЦ;• спрямовані на ство-рення нового продук-ту: видів паломництва, широкого асортименту паломницьких послуг;• залежать безпосеред-ньо від роботи ППЦ: популяризація палом-ницького продукту УГКЦ в Україні та за її межами, налагоджен-ня співпраці з держав-ними органами влади,

створення системи управління палом-ницькою галуззю в УГКЦ, пошук інвесто-рів, зацікавлених у па-ломницьких проектах ППЦ, підготовка кадрів для паломницької сфе-ри;• залежать більшою мірою від державних структур та рівня соціально-економічного розвитку України: ство-рення сприятливих організаційно-правових та економічних умов для розвитку палом-ницької сфери, залучен-ня вітчизняних та іно-земних інвестицій, розвиток паломництва через вдосконалення за-конодавчої бази, зміни умов оподаткування ре-лігійного туризму.Для того, щоб зрозумі-ти значення Концепції для паломницької га-лузі на рівні УГКЦ і на рівні релігійного ту-ризму цілої України, варто лише провести найпростіше дослі-дження щодо релігій-ного туристичного ринку України. Зроби-ти це доволі складно, оскільки ні законодав-ства, яке б його регу-лювало, ні офіційної інформації про його статистику, стан і роз-виток немає на сайтах державних установ чи

серед досліджень рин-ку туристичних послуг в Україні. Самі автори Концепції зауважують, що наріжним каменем для розвитку палом-ництва може стати його офіційне визна-ння як важливої турис-тичної галузі і подаль-ше визначення курсу практичних дій на різ-них рівнях державної та церковної влад. Отже, ППЦ доведеться стати першопрохідцем у цій сфері, з усіма можливостями і про-блемами такої ролі. Зрештою, УГКЦ не єдина на полі палом-ницького туризму. Сьогодні функціону-ють паломницькі цен-три інших Церков, зо-крема Паломницький центр відділу Зовніш-ніх церковних зв’язків Української Право-славної Церкви та Па-ломницький центр «Вифанія» Української Православної Церкви Київського Патріарха-ту, які пропонують ми-рянам внутрішні та міжнародні палом-ницькі послуги (зрозу-міло, до православних святинь). Часто й укра-їнські туристичні опе-ратори розробляють екскурсійні маршрути, які включають відвіда-ння популярних релі-

гійних споруд. У тако-му випадку приналежність турис-тів до певної конфесії не має значення, а самі подорожі за метою і духом відрізняються від повноцінних па-ломництв. Цілком можливо, що за розум-ного використання унікальних ресурсів УГКЦ та завдяки стра-тегічному плануван-ню, ППЦ зможе пере-творити цю ситуацію на конкурентну пере-вагу шляхом створен-ня нового ринку якіс-них паломницьких послуг.Ще одним фактором, який може посприяти успішному впрова-дженню Концепції в життя, є те, що саме за-раз Міністерство куль-тури і туризму розро-бляє і затверджує «Програму розвитку туризму і курортів на 2011-2015р.», яка зна-чною мірою визнача-ється потребами і ціля-ми, що викликані проведенням футболь-ного чемпіонату «Євро-2012». Йдеться насамперед про ті зга-дані вище пункти за-вдань Концепції, які залежать від держави і є спільними як для па-ломницького чи релі-гійного, так і для будь-

економіка

Аналіз Концепції розвитку паломництва в УГКЦ

• Результати впровадження Концепції дуже залежать від інвестиційного, законодавчого та інфраструктурно-го забезпечення з боку держави.• Не враховано обмежену кількість греко-католицьких святинь.• Орієнтація на міжнародне паломництво.

Недоліки• Концепція вперше визначає пріоритетність розвитку релігійного туризму в Україні.• Наявний досвід проведення паломництв на рівні окремих архиєпархій.• Націленість на втілення ідей та планів уже найближ-чим часом.

Переваги

• Політична та економічна нестабільність в Україні і як наслідок – низька інвестиційна привабливість Украї-ни.• Низька купівельна спроможність населення.• Неефективна система управління (менеджерський склад, контроль якості послуг і виконання фінансових зобов’язань).

Загрози• Прийняття Міністерством туризму Програми розвитку туризму 2011-2015.• Підготовка до проведення Євро-2012 та формування туристичного іміджу України за кордоном.• Співпраця з іншими Церквами з метою популяризації духовних осередків, включення греко-католицьких свя-тинь до паломницьких маршрутів інших Церков.• Сприятиме підвищенню зайнятості населення.

Можливості

Собор15

Сьогодні в Європі діють чис-ленні студентські організації, які дають затишний прихис-ток молоді й урізноманітню-ють її життя. Багато сучасних європейських християнських товариств були засновані ще в Середньовіччі. Разом з виник-ненням перших європейський університетів з’явились і пер-ші такі об’єднання.Основною метою християн-ських студентських товариств є збереження, підтримка та зміцнення віри своїх членів. В організаціях також дбають про високий інтелектуальний рівень братчиків, організову-ють наукові, громадські, му-зичні, спортивні та інші захо-ди. Тут, у старій Європі, студентські братства мають не лише багатовікову історію, а й унікальні традиції: кращих членів нагороджують відзна-ками товариства, співпрацю-ють з іншими спільнотами по-дібного спрямування, видають цікаві друковані матеріали та підтримують студентські гур-тожитки. Не останнє місце се-ред пріоритетних напрямків діяльності займає організація бібліотек.Гасло одного з австрійських студентських товариств нади-хає і є добрим прикладом для інших: Зміцнені вірою, горді за свою Батьківщину, у праг-ненні до знань, у пошуку дру-зів на все життя.Важливе місце у діяльності кожного з братств займає його участь у науковій діяльності університету. Християнські студентські організації прово-дять численні семінари, сим-позіуми, конференції та тре-нінги. Діяльність братств торкається всіх напрямків на-укової діяльності. В універси-тетах є практика організації «Студентських днів», які зби-рають студентів з усієї Європи. Тут зустрічаються представ-ники різних поколінь: і ново-спечені студенти, і ті, хто вже давно не є студентами (акаде-міки, професори, політики, економісти, юристи…), але всіх тут об’єднує спільний дім – товариство, яке їх формува-ло. У рамках цих заходів від-буваються презентації різних благодійних проектів, головно спрямованих на допомогу кра-їнам Східної Європи.

якого іншого виду туризму: привабливі для інвесторів умови вкладання коштів у туристичну сферу, го-тельний бізнес, розви-ток інфраструктури.

Фінансове питання: і виклик, і можливістьКонкурентоспромож-ність паломницького туризму в УГКЦ ви-значатиметься багать-ма факторами. Зокре-ма здатністю ППЦ подолати бар’єри, яких не оминути в будь-якому бізнес-проекті. Найперше й найочевидніше обме-ження – фінансове за-безпечення ініціатив ППЦ. У Концепції цьому чиннику відве-дено достатньо уваги. Чудово, як на мене, що автори Концепції розу-міють, що працювати їм треба буде в ринко-вій економіці – просто-рі, де, по-перше, попит на конкретну послугу формується з одного боку ціновими важе-лями, а з іншого – рів-нем задоволення від якості продукту, по-друге, діє принцип конкурентного середо-вища. Здоровий підхід до конкуренції, як до стимулу для постійно-го вдосконалення власних послуг та за-галом розвитку цілої сфери релігійного ту-ризму, дозволить УГКЦ використати на-явні в неї переваги.Щодо фінансування і його пошуків, то воче-видь це питання буде особливо гостро стоя-ти на початку впрова-дження Концепції в дію. За словами керів-ника ППЦ Дмитра Мироненка, в нашій Церкві є принаймні 60 місць, які можуть бути об’єктами паломни-цтва, і лише 6 з них готові надавати по-вний перелік палом-ницьких послуг. Для ведення всієї заплано-ваної Концепцією маркетингової, ре-кламної діяльності, для оснащення і мо-дернізації паломниць-ких осередків коштів, отриманих за надані паломницькі послуги, буде недостатньо. У зв’язку з цим у Кон-цепції зазначені такі джерела фінансуван-ня:• церковні асигнування;

економіка

• власні кошти підпри-ємств, установ, суб’єктів паломницької діяльності та палом-ницьких об’єктів;• кошти місцевих бю-джетів;• кредитні ресурси;• іноземні інвестиції;• інші джерела.Кілька слів про цей пе-релік. На жаль, у віль-ному доступі немає ін-формації про церковні асигнування. Стосовно коштів підприємств, місцевих бюджетів, то ППЦ доведеться до-класти немало зусиль для розробки деталь-них бізнес-планів, участі в тендерах, кіль-кість яких після 2008 р. і початку економіч-ної кризи суттєво змен-шилася. Кредитні ко-шти малодоступні з тієї самої причини, до того ж їхня вартість значно зросла, а до-ступність для нових проектів, ступінь ризи-ку для яких достатньо високий, невелика. Найреальнішими для освоєння можуть бути кошти іноземних ін-весторів. Необхідність активізувати залучен-ня іноземних інвести-цій у паломницьку сферу УГКЦ визнача-ють і автори Концепції. Вони розраховують, що основною орієнта-цією паломницької по-літики УГКЦ, щонай-менше на найближчі роки, буде в’їзний ту-ризм (прийом палом-ників з-за кордону). Узагальнюючи Кон-цепцію та підводячи підсумки, пропонуємо результати так званого SWOT-аналізу – аналі-зу переваг та недоліків Концепції. Концепція розвитку паломництва УГКЦ має багато шансів на ефективне впрова-дження і прибутковість. Важливу роль відігра-ватиме насамперед ді-яльність менеджерів ППЦ, проте ще більшо-го результату матиме молитва прочан, які отримають доступ до нових паломницьких послуг. Паломництво має й те особливе зна-чення, що воно здатне бути засобом порозу-міння, єдності нашого народу, усвідомлення ним духовного багат-ства України.

Дана Кушплер,магістр економіки

Окрім численних завдань і захо-дів, студентські християнські товариства беруть активну участь у творенні християнської Європи. Сучасна Європа потре-бує не лише нових ідей, а й муж-ності та витривалості в праці для їх втілення. Гарантоване єв-ропейське майбутнє можливе лише за умови його побудови на християнських цінностях. Розглядаючи діяльність христи-янських братств Європи, можна виділити чотири її напрямки: духовний, патріотичний, про-фесійний, молодіжний. Нато-мість в Україні християнські студентські товариства зосеред-жуються головно на духовному розвитку своїх членів, а інші вектори діяльності поки не роз-винені. Одночасний розвиток усіх їх має глибинний сенс. Адже цінності з товариства студент несе в суспільство.Мені пригадується зустріч з де-путатом Європейського Парла-менту, організована для членів студентських християнських то-вариств Австрії та Німеччини. Сам депутат був вихідцем з поді-бного товариства і звертався до юнаків і дівчат як до своїх близь-ких товаришів. У виступі він за-значив: «Дорогі друзі! Європа потребує Вас! Потребує Вас як особистостей, як віруючих хрис-тиян, як молодих спеціалістів, фахівців своєї справи, потребує Ваших християнських ціннос-тей, вихованих у християнських студентських товариствах, чле-нами яких Ви є. Саме Ви зараз повинні будувати Європу і об-новляти її!» Ці слова мені добре запам’ятались і, пригадуючи їх, я часто себе запитую, а чому б нашим християнським студент-ським організаціям не прийня-ти цей заклик? Чому б нашим християнським студентським товариствам, організаціям, спільнотам не розширити коло та напрямки своєї діяльності по-дібно до європейських христи-янських студентських товариств і не зосередитись на оновленні українського суспільства? Адже наше суспільство дуже потребує обнови, потребує християнських цінностей особливо тепер, у час кризи, спричиненої насамперед кризою духовності.

Софія Кернична

Традиції європейського студентстваКоли молода людина вирушає на навчання в іншу країну, їй дуже важливо знайти там духовно й культур-но близьке середовище. Для студентів найчастіше таким середовищем стають студентські товариства та братства. Для християн важливо також, щоб молодіжна організація жила духом Христа.

Собор 16Сім граней здоров’яЗдоров’я людини формується сімома основними способами, а саме: духовним вихованням, спілкуванням з природою, правильним харчуванням, гартуванням волі і тіла, дихальними вправами, засобами фізичної культури та профілактично-медичними заходами. Розглянемо всі ці способи в зазначеному порядку.

Духовне вихованняФундаментом нашого тілесного здоров’я є духовне здоров’я. Тож починаймо частіше задумуватися над Гос-подніми повчаннями, над сутністю гріхів і чеснот, проникаймо в глибинний зміст мо-литов. Особливо важ-ливо проникнути в сутність Христового вчення з Євангелії, зо-крема з Нагірної про-повіді.Як уже зазначалося в статті «Компас на шляху здійснення можливостей» в одно-му з попередніх номе-рів, духовне здоров’я створюється тривалою наполегливою робо-тою над собою – духо-вним вихованням. Ду-ховне виховання, у свою чергу, формуєть-ся кількома складови-ми, основні з яких, на нашу думку, це – морально-релігійне виховання, естетичне, народознавче та інте-лектуальне вихован-ня. І лише гармонійне поєднання всіх скла-дових духовного вихо-вання дозволить лю-дині виплекати якісно новий світогляд – сві-тогляд високодуховної особистості.Після очищення й ду-ховного вдосконален-ня своєї душі та укрі-плення духу, можемо розпочинати зміцнен-ня свого тілесного здоров’я.

здоров’я

Релігійні новини зі всього світу

Спілкування з природоюЩе однією тілесною гранню плекання здоров’я має бути спілкування людини з природою. Природа, як середовище нашо-го життя, дарує нам не тільки матеріали та енергію для будови нашого тіла і його ді-яльності. Природа та-кож є джерелом есте-тичної насолоди, яку ми отримуємо при спогляданні всіх її красот. Разом з тим природа є наочним свідченням безмеж-ної творчої потужнос-ті нашого Господа, Його доброти до лю-дей, в якій Він обда-ровує нас не тільки доцільністю, а й кра-сою буття.Споглядаючи зоряне небо або веселку, гірські вершини або зелені луги, милуючись тен-дітною квіткою або мо-гутнім дубом, слухаючи спів соловейка або гур-кіт грому, вдихаючи смерекові запахи або пахощі сіна, відчуваємо, як очищується душа, як наповняється силою тіло, як отримуємо на-снагу до творення До-бра. Таким чином, пра-вильно спілкуючись з природою, отримуємо позитивний вплив на наше духовне і тілесне здоров’я.

Правильне харчуванняТретьою гранню до-

брого здоров’я є пра-вильне харчування. Як влучно сказав ко-лись один філософ, людина є тим, що вона їсть. Щоб бути здоровим потрібно їсти здорову їжу: їжу без консервантів, різ-номанітних наповню-вачів, барвників, зне-заражуючих засобів, генетично модифіко-ваних продуктів. Та-кож не можна їсти те, що виготовлене з не-якісної харчової сиро-вини. Тож потрібно бути максимально уважним до їжі, яку ми купуємо. Після забезпечення себе здоровими харчо-вими продуктами ми повинні їх правильно споживати. Макси-мальну увагу слід при-ділити овочам і фрук-там, а споживання висококалорійних продуктів, тваринних жирів, різноманітних солодощів, борошня-них високопереробле-них виробів варто мі-німізувати. Для нашого здоров’я вели-ке значення має також вміння їсти. Вважаю-чи їжу даром Божим, благословляючи її пе-ред споживанням, споживаючи наїдки з усвідомленням того, яка величезна соняч-на енергія сконцен-трована в кожному шматочку їжі, старан-но прожовуючи цей кожний шматочок Бо-жественного дару при-роди, ми зможемо об-ходитися значно меншою кількістю їжі. Досвід монашого жит-тя яскраво це підтвер-джує. При такому під-ході до їжі значно простіше розв’яжеться й глобальна проблема голоду.Піклуючись про своє здоров’я, ми повинні також особливу увагу приділяти воді. Бо вона – надзвичайний феномен природи. В атмосфері класичної музики, молитви чи просто доброзичли-вих слів, вода структу-рується, набуваючи

при цьому цілющих в л а с т и в о с т е й . «Структуруючи» себе самого і воду, яку маємо випивати не менше двох лі-трів на добу, ми створюємо ідеальні умови для форму-вання міцного здоров’я.

Гартування волі і тіла Четвертою гранню плекання нашого здоров’я є гартуван-ня волі і тіла. Воля гартується в процесі подолання всяких перешкод на шляху до наміченої цілі. Процесу гартування волі сприятиме чіт-ке планування всьо-го, що ми маємо зробити, щоденний аналіз виконання наших планів. Тіль-ки потрібно пам’ятати, що пла-ни мають бути ре-альними і розбити-ми на зручні для виконання етапи. Тож постійно на-пружуючи нашу волю, ми тим самим її гартуємо.Ранкове обливання водою (можна у ван-ні, але краще на зем-лі), ходіння босоніж по росі і снігу, регу-лярне цілорічне ку-пання в річці або в озері – ось і весь ар-сенал справді про-стих засобів. Однак все це потрібно ро-бити поступово. Гар-туванню тіла сприяє відповідний легкий і зручний одяг та тривале перебуван-ня «на природі».

Правильне диханняУміння правильно дихати є справжнім мистецтвом. На жаль, переважна більшість людей цим мистецтвом не володіє. Тому зро-бимо перші кроки в цьому напрямі. Сьо-годні відомо чима-ло дихальних сис-тем. Молячись Ісусову молитву християни викону-ють також дихальні

вправи.Іншою дихальною системою є йога. Таке дихання забезпечує наш організм опти-мальною кількістю кисню, збільшує імун-ні сили організму, стимулює обмін речо-вин, благотворно впливає на ендокрин-ну систему та зцілює серцеві захворюван-ня. Важливим для здоров’я є також «очисне» дихання, яке знімає напругу й утому, а підчас епіде-мій та в нездоровому оточенні зміцнює спротив організму за-хворюванням.

Фізичні вправиПередостанньою схо-динкою формування здоров’я буде комплекс фізичних вправ. «Пла-вати раніше, ніж ходи-ти» – ось перший най-ефективніший крок до майбутнього міцного здоров’я. Діти, яким «пощастило» з прогре-сивними батьками, бо з перших днів свого жит-тя відчули себе людиною-амфібією, будуть не тільки значно здоровіші від своїх ро-весників, що не плава-ють, а й краще розвиватимуться розу-мово. Основою фізич-них вправ повинно ста-ти плавання, бо воно прекрасно розвиває ле-гені і серце. Добрим до-датком до плавання стане акробатика, яка сприятиме тренуванню вестибулярного апара-ту, що, у свою чергу, по-зитивно вплине на роз-виток усього організму.Важливою складовою фізичного тренування є біг підтюпцем. Най-кращу теорію таких тренувань обґрунту-вали американські лікарі-кардіологи, які працювали з астро-навтами. Вони розро-били методику дозо-ваного впливу бігу підтюпцем на людей, що мають хвороби серця, в тому числі й на тих, хто переніс ін-фаркт міокарду. Ре-зультати цієї методи-

Собор17 здоров’я

ки вражаючі. Дехто з тих, хто переніс ін-фаркт, навіть у похи-лому віці, через дея-кий час змогли пробігти марафонську дистанцію. Тож біг підтюпцем повинен зайняти почесне міс-це поміж найефектив-нішими засобами формування здоров’я людини.Якщо плавання і біг є загальновідомими за-собами, які ведуть до здоров’я, то наступний засіб не такий поши-рений. Це ходіння на руках. При ходінні на руках сила буде збіль-шуватися за значно менший час, ніж при інших вправах. І, що важливіше, ходіння на руках тренує вестибу-лярний апарат, а це дуже корисно впливає на весь організм.Наступна сходинка до зміцнення нашого здоров’я не менш ек-зотична – гойдання. Гойдання розвиває вестибулярний апа-рат. Найкращим свід-ченням цьому є не-стримне прагнення дітей до гойдання. А діти інстинктивно від-чувають корисні речі.Крім усього іншого, необхідно регулярно робити зарядку, звер-таючи максимальну увагу на розтягнення хребта, для чого по-трібно більше висіти на перекладині, роби-ти «берізку», «йогів-ський» плуг. Також важливо якомога більше «качати» прес і підтягуватися на пе-рекладині. Вершиною ж усіх вправ, як ствер-джують йоги, є стійка на голові.

ПрофілактикаДля попередження за-хворювань та запобіган-ня поганого самопочут-тя необхідно постійно проводити різні профі-лактичні заходи. Разом з тим треба постійно пам’ятати, що здоров’я – не самоціль, а лише один із засобів розкрит-тя, розвитку і реалізації нашого духовно-інтелектуального по-тенціалу. Постійне мо-литовне поєднання з нашим Творцем, посвя-та Господу нашого жит-тя і є найкращим «про-філактичним» засобом.Проте і про «матері-

альну» профілактику потрібно пам’ятати. Слід відмовитися від синтетичних ліків і ко-ристуватись природ-ними засобами. Осо-бливу увагу потрібно приділити сокотера-пії: натуральні соки повинні бути в щоден-ному раціоні кожної людини.Важливим профілак-тичним засобом є оптимізм та позитивна настанова. А щоденна молитва має стати по-стійною практикою.Багато лікарів над-звичайно корисним вважають профілак-тичне голодування. Як мінімум один раз на тиждень варто зо-всім відмовитись від їжі, п’ючи лише струк-туровану воду. Деякі люди щомісяця на три дні відмовляються від їжі, а раз на рік не їдять цілий тиждень. Голодування для християн є цілком природним, адже піст є природною части-ною християнства. Звичайно, тривале го-лодування вимагає відповідального став-лення і консультацій з лікарем.Цілком очевидною є необхідність відмови-тись від шкідливих звичок. Куріння, нар-котики, алкоголь, пе-реїдання, сексуальна розбещеність, брудна інформація, лайка (і це далеко неповний перелік шкідливих звичок) повинні нами сприйматися як свідо-ме нищення нашої душі і нашого тіла. Тому не будемо завда-вати собі шкоди.Звичайно, корисним для здоров’я є пра-вильний розпорядок дня. Слід намагатися рано лягати спати і рано вставати, їсти в один і той самий час, знаходити час для від-починку, обов’язково прогулюватися в лісі або в парку.Виконуючи всі пере-раховані приписи, пам’ятаймо, що вони будуть мати сенс лише тоді, коли будемо по-стійно доброзичливи-ми до людей і до при-роди, а також коли постійно будемо вдяч-ні Богові за безцінний дар нашого життя.

Богдан Максимович

Зі змісту Звернення зрозуміло, що єпис-копів не влаштовує рівень відносин між державою та УГКЦ, бо перевага віддаєть-ся Українській Пра-вославній Церкві Московського патрі-архату. На жаль, де-які церковні діячі УГКЦ дивляться на поставлене ними пи-тання лише з пози-цій офіційних відно-син держави та Церкви, які зміню-ються залежно від того, хто в даний мо-мент є Президентом України. В дійсності, це питання глибше, ніж видається на перший погляд.По-перше, за Укра-їнською Православ-ною Церквою, яка є частиною РПЦ, сто-їть державна влада Росії, яка хоче від-творити СРСР. Саме тому вона і підтри-мує свою найбільшу і найвпливовішу Церкву як у власній країні, так і за кордо-ном. Ця підтримка спирається не тільки на релігійне, а й на вагоме матеріальне підґрунтя, яке в умо-вах державного капі-талізму в Росії діє через адміністратив-ний уплив влади на рішення можливих спонсорів. В Україні подібне зустрічаєть-ся досить рідко, бо чисельність багатих людей у ній при-близно в 40 разів менша, ніж у Росії.По-друге, за УПЦ о п о с е р е д к о в а н о стоїть багата ре-сурсами держава (Росія), тоді як УГКЦ не має абсо-лютної підтримки жодної держави. Водночас відноси-ни УГКЦ з Ватика-ном непрості.

По-третє, УПЦ має більшість своїх пара-фіян на економічно багатому Сході, тоді як УГКЦ – на переважно бідному Заході. Чому матеріальна сторона є такою важливою, хоч вона і не має нічого спільного з духовніс-тю парохіян? Тому що в свідомості мирян – це реальність, з якою не можна не рахувати-ся. За останніх сто ро-ків роль матеріально-го фактору в житті людини сильно зрос-ла. Це пов’язано з за-гальним розвитком суспільства, яке все більше поділяється на прошарок багатих лю-дей і океан бідних. Пе-ресічні бідні люди в першу чергу перейма-ються матеріальною стороною життя і це стало головною при-чиною того, що звер-нення греко-католицьких владик залишилося непомі-ченим у суспільстві.Оскільки в УГКЦ не-має власної держави, яка б її підтримувала, то ця Церква, має роз-виватися в особливий спосіб. Греко-католики допомогли Україні ста-ти економічно сильною державою. Але це до-сить складне для Церк-ви завдання. Це наба-гато важче, ніж побудувати в столиці України Собор, який став реальністю не тіль-ки завдяки допомозі спонсорів, а й завдяки їх великій повазі до Блаженнішого Любо-мира. Але одна людина не в змозі займатися всім. Тому їй потрібна допомога близького оточення, братів по вірі в різних країнах світу, а також організаційна підтримка Папського Престолу з його зв’язками в європей-ському бізнесі.

Улітку 2010 року ЄС ухвалив рішення щодо переведення деяких підприємств з європейських країн до України, де вироб-ничі затрати є значно нижчими ніж у захід-ній Європі. Йдеться про екологічно чисте виробництво з вико-ристанням новітніх технологій. УГКЦ че-рез свої зв’язки із за-хідним католицьким світом могла б по-сприяти активнішому залученню інвестицій в Україну. Серед ін-шого Церква може звернутися до като-лицьких інвестицій-них фондів, підпри-ємств окремих бізнесменів, які поді-лять католицькі цін-ності. Подібна під-тримка є економічно та соціально виправ-даною. У такий спосіб Церква допоможе своїм вірним і всім потребуючим не лише духовно, а й ма-теріально.При поширенні поді-бних ідей в католиць-кому світі цей підхід може бути застосова-ний в різних країнах. Греко-католики мо-гли б стати піонерами у застосуванні нових підходів щодо ши-рення Євангелії. І тоді греко-католицьким єписко-пам не доведеться звертатися до Прези-дента, який, спираю-чись на норму Кон-ституції щодо відділення Церкви від держави, відмо-вить їм прямо чи сво-єю мовчанкою. Саме тоді дискусія стосов-но рівня відносин між державою та УГКЦ втратить свій сенс, але буде помічена в суспільстві.

Марко Олівенський,кандидат економічних наук

У №6 часопису «Собор» за 2010 рік була надрукована стаття Олександра Задирко «УГКЦ і влада: переза-вантаження?» Серед іншого автор зазначає: «Звер-нення греко-католицьких єпископів в Україні до Президента викликало дискусії в греко-католицьких церковних колах, але залишилося непоміченим у суспільстві». Така байдужість до греко-католицького питання має декілька причин.

Щодо питання відносин між УГКЦ та державою

Собор здоров’я 18Все починається з першої дозиНаркотик – з грецької

«narkotikos» – «той, що затьмарює свідомість». Уже сама назва відображає негативну дію цих засобів на психіку людини. Речовини рослинного або хімічного походження, повторне застосування яких призводить до звикання та хворобливої пристрасті (потягу до постійного їх вживання в щораз більших дозах), ведуть до наркоманії або токсикоманії.Наркоманія – тяжка хвороба, зумовлена вживанням будь-якої наркотичної речовини, яка викликає фізичну і психічну залежність. Зловживання медикаментами та іншими речовинами, що не належать до наркотичних, називають токсикоманією.До найпоширеніших засобів, які спричиняють розвиток наркоманії та токсикоманії, належать опій та його похідні, препарати індійських конопель, деякі снодійні засоби, кокаїн, різні стимулятори нервової системи.

Історична довідкаУ давнину для приготу-вання снодійного і заспо-кійливого зілля викорис-товували коробочку маку, згодом почали вживати опій – засохлий молочний сік з надрізаних коробо-чок маку.Найдавніші відомості про вживання опію сягають V тис. до Христа. У Персії зберігся опис отримання й уживання «соку з маку». У Давньому Єгипті опіум-ний мак широко викорис-товували ще 3,5 тис. років тому. У Середземномор’ї в XVI – XIII ст. до Христа вже був відомий опій. За часів Гомера (умовно між XII і VII ст. до Христа) його застосовували в ме-дицині. У творах Гомера є згадки про напій, який «знімає горе і дає забуття смутків». У Давньому Римі були відомі близько 400 видів рослин з наркотич-ними властивостями.Персія, досягнувши своєї могутності, була торговим центром і великим спожи-вачем опію, як і Єгипет та

інші країни Середземномор’я. В Індію опій був завезений у VI ст. до Христа військами перського царя Дарія, а в IV ст. до Христа – Олександром Ма-кедонським. Індія була пер-шою країною, яка експортува-ла до інших країн пахощі та наркотичні речовини. У XIII ст. виробництво опію в Індії збільшилося, а в XVII ст. опій активно застосовували для лі-кування болотяної пропасни-ці. Окрім того, його викорис-товували і як наркотик.На початку XVIII ст. у Китаї почали посилено вирощувати опійний мак. Ввезення опіуму до цієї країни мало на меті не лише отримання величезних прибутків на її ринку, а й по-ширення опіопаління для ослаблення країни зсередини, що вело до перетворення Ки-таю у напівколонію західних країн. Опіопаління набувало масового характеру. Уряд на-магався боротися з розведен-ням опіумного маку, але до країни його завозили контра-бандою. Китайський уряд ви-дав два закони: перший – 1796 року – забороняв паління опію, а другий – 1800-го – за-бороняв його ввезення в краї-ну. Однак ці закони через ко-рупцію адміністрації і службовців на місцях не дали бажаного результату.На території України мак сіяли ще з часів Київської Русі. Го-ловно були поширені олійні сорти маку, які використовува-

ли в їжі. З насіння отримували жирну олію, а з маку – пекли пряники. Мак також викорис-товували як лікарський засіб.У старих російських лікар-ських порадниках-травниках відзначалося: «Макове сім’я, а особливо біле, має багато лікарських сил. Воно має прохолоджувальні, болезас-покійливі та снодійні власти-вості і вживається всередину у вигляді молока, яке виро-бляється з нього, сиропу і ви-парювання від гострих флю-сів, захриплості та кашлю; вгамує жар у сухотах і лихо-манках, але вживати його слід обережно. Зовнішньо ж для прискорення сну...» У дореволюційній Росії в газе-тах повідомлялося, що в Мо-скві існує салон, в якому зби-раються любителі паління опію: «Після кількох затягу-вань, хвилин через 10-15, вся компанія занурюється в сон або свого роду дивне сп’яніння. Приємне марен-ня, сновидіння охоплює всіх... Але гірке буває, як роз-повідає один з курців, пробу-дження, «гірше, ніж після пиятики, – говорить він. – Скроні давить, як лещатами, в очах світлові плями і кола, нудота, огида до їжі – сло-вом, мерзота».

Залежність Учені стверджують, що для того, аби виникло бажання приймати наркотики, мають

збігтися відповідні зовніш-ні обставини і психічний стан людини. Що стосуєть-ся зовнішніх обставин, то в житті будь-якої людини, незалежно від віку, статі й освіти, трапляються траге-дії. Щодо особливостей психіки, сприятливої для розвитку потягу до нарко-тиків, то можна виокреми-ти такі: емоційна незрі-лість, невміння контролювати свою пове-дінку, зіставляти бажання і можливості, відсутність ду-ховних цінностей. Нарко-ман через своє узалежнен-ня не здатний конструктивно мислити, він відкидає все, не пропо-нуючи нічого.Зазвичай уживати нарко-тики починають у віці 13-14 років з куріння плану і ко-ноплі, а вже після кількох прийомів наркотичної си-ровини у людини починає розвиватися залежність. Кожен, хто починає вжива-ти наркотики, може пізна-ти міріади відчуттів – від-чути все, про що коли-небудь мріяв: «гені-альність», «кайф», ілюзію кохання, впевненість у собі. Наркоман створює для себе «можливість» утечі від дій-сності. Ілюзія наркотично-ейфорійного щастя швидко призводить до того, що роз-вивається постійне узалеж-нення від наркотиків, лю-

Наркоманія – одна з глобальних суспільних проблем, породжена мораль-ною кризою сучасної культури, втратою цінностей та сенсу життя, а особливо тим, що людина відвертається від Бога. Людина, яка втрачає зв’язок з Богом, втрачає і сенс життя. Вона позбав-ляє себе можливості розвиватися та реалізовуватись, деградує, зводячи своє життя лише до споживацтва. У людині, яка не має змоги себе само-стійно реалізувати, формується вакуумний мікроклімат, наростає розчарування життям і всім, що воно пропонує, – це початок саморуй-нування. Часто в такому стані люди звертаються до наркотиків.

дось

є

Собор19 здоров’я

«В Україні відсутні механізми дослідження кількості наркозалежних», – повідомив головний нарколог України Анатолій Вієвський. Але незважаючи на відсутність офіційної статистики, останні п`ять років в Україні спостерігається небачене зростання наркоманії. Щорічно близько 150 тис. молодих людей стають наркоманами, наркозалежність поступово «молодшає», середній вік людей, які вживають наркотики, знижується. Найбільш уражена наркоманією Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька області, Автономна Республіка Крим і м. Київ.За даними МВС, зареєстровано 107 тис. наркоманів, а реально їх в 10 – 15 разів більше – понад 1 млн. 95% – це молодь у віці 15 – 30 рр. 97% наркоманів уперше спробували наркотики у віці з 12 до 19 рр., кожен 5-й наркоман – жінка. Третина всіх злочинів пов’язана з незаконним обігом наркотиків, більше половини засуджених – наркомани. Близько 120 тис. осіб щорічно помирають від наркоманії та її наслідків (329 осіб на добу). Лише 2% наркоманів виліковуються, інші 98% – помирають.Україна посідає I-е місце у Східній Європі за темпами росту ВІЛ-інфекції: офіційно зареєстровано 50 тис. ВІЛ-інфікованих, але, за даними ВООЗ, їх в 10 разів більше, тобто – 500 тис. осіб. Від загальної кількості ВІЛ-інфікованих наркомани складають 88%. В Україні 450 тис. молодих людей з подвійним діагнозом – ВІЛ-наркоманія.

Статистика

о. Роман Сиротич

дина відчужується від сім’ї, Церкви, суспільства. Орга-нізм дуже швидко старіє. Прогресує звикання до дози, виникає потреба по-стійного її збільшення, щоб досягти бажаного ефекту.

Христос і реабілітація Місія християнина – пока-зувати дорогу повернення до життя в Тому, хто лікує: «Я Господь Бог твій, ціли-тель твій» (Вих. 15. 26); та бути сучасним самаряни-ном, що дієво любить ближнього.Папа Іван Павло II неодно-разово наголошував, що важливу роль відіграє «до-помога наркоману у від-критті власної людської гідності, розвитку його як активного суб’єкта, вивіль-нення тих індивідуальних багатств, що поховані нар-котиками, шляхом дові-рливого повторного акти-вування механізмів волі, спрямованої до повновар-тісних ідеалів».Лікування від наркоманії – втручання в цілісність людської особи, бо воно пов’язане з цілковитим пе-реосмисленням життя, по-верненням до своєї гідності синів Божих по благодаті. Воплочений Христос об’явив людям справжню людину, бо своїм вопло-ченням Син Божий поєд-нався з кожною людиною. Шлях реабілітації – дорога до життя в Христі, бо Він – Той, хто піднімає упалу людську природу і воскре-шає навіть того, хто для світу вже загинув. Людина, яка наслідує Христа, пізнає себе і бере участь у житті Пресвятої Тройці.Отже, підсумовуючи, варто наголосити, що залежність від наркотичних речовин розпочинається від першої дози. Вживання наркоти-ків шкодить здоров’ю і життю людини як особи та суспільства загалом. Воно є морально злим вчинком та недотриманням Божої заповіді «Не вбий». Про це чітко сказано у Катехизмі Католицької Церкви: «Уживання наркотиків за-вдає великої шкоди здоров’ю і життю людини. Воно є важкою провиною, за винятком, коли вмоти-воване медичними припи-сами. Таємне виробництво наркотиків і торгівля ними є прямою причиною спо-куси; вони є безпосеред-ньою співпрацею в прови-ні, тому що спонукають до вчинків, які суперечать мо-ральному законові».

Наркотичні речовини«король» наркотиків, найдавніший, найвідоміший і найнебезпечніший. Він призводить до швидкого звикання і важких наслідків. Це природний продукт – висохлий молочний сік незрілих коробочок маку. Опіум є сировиною для багатьох інших наркотичних препаратів. Необроблені опійні наркотики в нашій країні трапляються в різних формах. Найпоширеніша з них – макова соломка. Це подрібнені, іноді до порошкоподібного стану, жовто-коричневі сухі частинки маку: листя, коробочки, стебла. Потім іде «ханка» (опій-сирець) – застиглий сік макових коробочок темно-коричневого кольору.Опій діє на людський організм так: проникає у проміжки нервових клітин і порушує передачу нервових імпульсів. З цієї причини тривалий час лікарі використовували його в медичних цілях. Препарати опію застосовували для зниження перистальтики кишечнику при проносах, вони входили до складу препаратів проти кашлю, їх вживали як снодійне і для зменшення болю. У психіатрії опій раніше застосовували в разі маніакального збудження, запійного марення, епілепсії, для лікування депресії. Нині в нашій країні в медицині опіум не застосовують.

був першою похідною від опію речовиною. Названий на честь античного бога сновидінь Морфея. Спочатку в медичній практиці морфій застосовували дуже обмежено внутрішньо (порошки з цукром і свічки). Поступово поширюючись, морфій став одним з найважливіших болезаспокійливих медичних препаратів. Після винаходу шприца в 1864 р., морфій стали вводити безпосередньо у кров, що отримало загальне визнання і широке розповсюдження. Відтоді лікарі дізналися про тіньові сторони, пов’язані з уживання цього препарату, – наркотичну залежність, яка стала очевидною в 70-ті роки XIX ст. Це був другий спалах наркоманії в Європі.Морфій – сильна отрута, яка впливає на нервову систему. За своєю дією він сильніший за опій і призводить до більш стійкої залежності. Отримують цей засіб з опію шляхом нескладних хімічних реакцій. Попри те, що вживання морфію останнім часом у практичній медицині значно скорочено, від нього ще складно відмовитися, замінивши іншими препаратами. Він дотепер залишається найкращим знеболювальним засобом. Виражена болезаспокійлива дія морфію пов’язана із паралічем центрів кори головного мозку.

було винайдено в кінці XIX ст. в результаті спроби поліпшити знеболювальні властивості морфію і намагань зменшити ризик ускладнень. За фармакологічними властивостями героїн схожий на морфій, але має сильнішу в 4-8 разів дію. Новий препарат досить успішно використовували в медицині, однак вільний доступ до нього призвів до спалахів героїнізму на початку XX ст. у США. За силою, токсичністю і швидкістю звикання героїн перевищував усі відомі на той час наркотики. Він має швидку і короткочасну дію, що змушує наркомана повторювати ін’єкції кожні 3 години (опій – кожні 10-12 год.). Усвідомлений потяг до героїну часто виникає вже після першої спроби.Вживання препаратів з конопель має майже таку саму давню історію. Батьківщиною конопель є Східна Азія та Індія.

репрезентує ще одне сімейство наркотиків. Його отримують з південноамериканської рослини еритроксилон кока. Це чагарник заввишки 2-3 м. Його батьківщиною є сучасна територія Перу і Болівії. Ще в давнину кущі коки шанували як святиню. Листя коки спричиняло своєрідне приємне сп’яніння з відчуттям бадьорості, піднесеного настрою, припливу сил та енергії, притупляло відчуття голоду і спраги, давало можливість виконувати важку роботу і витримувати тривалі військові походи.

Опіум

Морфій

Героїн

Кокаїн

Собор

20

Сьогодні не бракує нагадувань про те, як важливо дбати про добру фізичну форму. Спортклуби пропонують усе розмаїття індивідуальних програм, магазини – найсучасніші тренажери, а глянцеві журнали – стандарти доброго вигляду. Але людина – це не лише тіло. Що ж робити тим, хто хоче мати добру «духовну форму»?

Катерина Чернега

СоборКиївська Архиєпархії УГКЦЗасновник:

Видавець: Головний редактор:

Відповідальний редактор: Літературний редактор:

Богословський редактор: Верстка:

Sobor Media GroupТетяна Шпайхеро. Василь ЧудійовичЛариса Йолкінао. Роман СиротичЯків Тис (044) 280 68 49

sobor.news@gmail.com

Адреса:вул. Різницька 11-б/28 м. Київ 01011

21 жовтня 2009 р. Митрополичий Синод УГКЦ підтримав «Собор» як загальноцерковне видання

висоти духу

www.sobornews.orgТи бачиш першим!

SoborNewsпортал релігійних новин

Підкорити «духовний олімп» замітки спортсмена

У популярній христи-янській пісні співаємо: «Святим може бути і великий, і малий, свя-тим може бути товстий і худий…» Київський греко-католицький свя-щеник о. Валерій Шка-рубський у своїх пропо-відях наголошує, що добра фізична форма не завжди гарантує здоров’я духовне. У Святому Письмі напи-сано: «Тіло немічне, а Дух сильний». Адже є багато людей хворих, худорлявих, повних, у яких «дух бадьорить» – вони вправляються ду-ховно. Духовні вправи гартують «духовного спортсмена».У спорті не можна, бу-дучи «слабачком», за день стати майстром спорту. Однак, якщо ре-гулярно докладати зу-силь, щоденно працюва-ти над собою, то можна досягти найкращих ре-зультатів – стати чемпі-оном. Так само і в «ду-ховному спорті» – не може духовно слабка людина вмить стати ду-ховно сильною. Добра духовна форма вимагає великої праці над со-бою. На початку дуже важливо не брати на себе надто велике на-вантаження, але почина-ти з меншого, поступово збільшуючи його.У «духовному спорті», як і у фізичному, немож-ливо стояти на місці. Якщо ти не йдеш впе-ред, тобто перестаєш тренуватися або змен-шуєш навантаження, то автоматично повертаєш-ся назад, – втрачаєш

форму, стаєш вразли-вим. У такому разі по-трібно якнайшвидше отямитись, бо чим до-вше людина перебуває без тренувань, тим до-вше їй доведеться від-новлюватися. Якщо вчо-ра вона могла почати з 3-го рівня, то завтра до-ведеться з 2-го, після-завтра – з 1-го, і врешті – з нуля. Дуже важливо, щоб людина не втратила віру, і не здалася, бо піс-ля нульового рівня при-ходить «духовне ожи-ріння», «хвороби серця» і довгий ланцюжок ду-ховних проблем.Чим відрізняється духо-вний спорт від фізично-го? Тим, що тут немає конкуренції. Тут панує не змагання, а взаємна підтримка. Чим кращу духовну форму має лю-дина, тим більше вона допомагає тим, хто йде поруч. Якщо, бачимо, що хтось «падає» зі сво-го духовного рівня, мо-жемо йому сказати про те, що ми віримо в ньо-го. Бруно Ферреро у своїй книзі «Квіти про-сто квітнуть» пише: «Вірю в тебе» – це наба-гато більше, ніж сказа-ти, що любиш.Важливо нагадати або допомогти людині зро-зуміти, що випробуван-ня – це лише наванта-ження, які допускає Тренер, щоб зробити особу сильнішою. Але наш Люблячий Тренер ніколи не залишає своїх вихованців. Він Той, Хто завжди поруч, Той, Який у найважчі часи, коли ми не можемо, не те щоб «займатися спор-

том», а навіть іти, бере нас на руки і несе. Він ніколи не дає наванта-ження більше, ніж ми можемо витримати. Він завжди вірить у нас! Він завжди підтримає!Важливо пам’ятати про нашу головну ціль. Мрія кожного спортс-мена – виграти на Олім-пійських іграх, чи при-наймні потрапити на них. У наших духовних змаганнях, головна мета – потрапити в Царство Небесне і здобути скар-би на небі. Єдиною різ-ницею між Олімпій-ськими іграми для спортсменів світських і Царством Божим для «спортсменів духо-вних» є те, що останні завойовують свої скар-би раніше, а на самих «іграх» вже просто отримують нагороди.Коли втрачаємо добру духовну форму, згадай-мо про «Олімпійські ігри» і світських спортс-менів. Нехай вони бу-дуть стимулом, щоб по-ступово збільшувати навантаження і йти не до мрії, а до мети. Бо мрія – це те, у що ми, часто, не віримо, а мета – це те, до чого ми ба-чимо шлях і лише крок за кроком мусимо його пройти.Коли бракує сил, згадай-мо про наших «зірок» – майстрів спорту, олімпій-ських чемпіонів – наших Святих. Коли вже знема-гаємо, чи просто падаємо у смуток, відчай, безна-дію – почитаймо про те, як такі ж вразливі, такі ж спершу кволі й багато в чому немічні люди не

здалися, а досягли вер-шин завдяки своїй Вірі в перемогу. Вони надіяли-ся на Свого Тренера і лю-били Його та своїх «братів-спортсменів». Любили вони і учнів, яких вчили власним при-кладом, розповідаючи про те, що також падали і підіймалися – і ось дося-гли таких «вершин» за-вдяки Тренеру.Не здаваймося, бо якщо ми будемо тренуватися так, як того хоче Тренер, то не тільки самі досяг-немо «Олімпійських на-город», а й зможемо вчити інших. Ми мати-мемо силу, щоб допо-могти піднятися тим, хто впав. Ми станемо чемпіонами, яких захо-чуть наслідувати. І тут головне – не впасти в гордість, бо вона «очор-нює» нас і скидає з п’єдесталу. Потрібно прославляти ім’я нашо-го Тренера, хвалити Його поміж всіма людь-ми, дякувати Йому за все.Те, що ми здобули духо-вну вершину – не зна-чить, що прийшов час розслабитись. Маємо без зупину рухатись уперед. Поки ми живі – ми лише йдемо до «Олімпійських вершин» і нас може похитнути гордість, зухвальство, неправдомовство, інші спокуси. Може відкину-ти нас на багато-багато щаблів назад і лінь, од-нак, ми не мусимо зупи-нятися. Лиш маємо про-сити Тренера про Руки Допомоги.

Щоденно працюй

Починай з навантаження, яке витримаєш

Збільшуй навантаження поступово

Пам’ятай, зупинка – це рух назад

1

Допомагаючи іншому, зростаєш сам.

Коли не маєш сил, попроси допомоги Тренера.

Пам’ятай про мету – «Олімпійську нагороду».

Коли бракує сил, згадай про «зірок».

Коли впадеш, завжди підіймайся.

Коли досягнеш вершин, слав Тренера.

2

3

4

5

6

7

8

9

10