«Лаго-Накі» має спровокувати по-тужний поштовх в економіці Ку-банського краю у найближчі роки. Його відкриття дозволить прийма-ти в республіці 28 тисяч туристів одночасно. Завдяки проекту пла-

нується створити 20 тисяч робочих місць, що повністю вирішить проблему безробіття в регіоні.

З початком будівництва і до сьогодні вже є відчутні зрушення — побудована ав-томобільна дорога, лінія електропередач та оновлений газопровід. До кінця року пла-нується завершити ще кілька об’єктів за-гального користування. Зокрема провести реконструкцію дороги, також побудувати міст і шляхопровід. Загальна вартість цих робіт вже оцінюється в 150 млрд рублів. Близько 20 млрд надає федеральний бюджет і ОАО «Курорты Северного Кавказа» (ОАО «КСК») (ВАТ «Курорти Північного Кавказу» (ВАТ «КПК»)), 132 млрд — інвестори.

Щодо самого комплексу, то за даними офіційних ресурсів, у «Лаго-Накі» побуду-ють готелі різного рівня комфортності на 27,7 тис. місць, облаштують гірськолижні схили і траси довжиною 270 км, збудують підйомники загальною пропускною спро-можністю близько 130 тис. осіб на годину. Звичайно, буде зведена і вся курортна інф-раструктура — ресторани, магазини, роз-важальні центри. Звучить грандіозно і не-реально, але…

Тим часом, в Адигеї окремі території, зокрема саме плато Лаго-Накі, ім’ям якого названо курорт, мають статус особливих природних територій, що охороняються законом. Також вони входять до об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Західний Кавказ».

Представники ЮНЕСКО вже відвіда-ли територію заповідника, на землях яко-го будується курорт. Тепер, як стверджу-ють представники громадської організації «Экологическая вахта Северного Кавказа» («Екологічна вахта Північного Кавказу»), у разі, якщо Росія не припинить будівництво «Лаго-Накі» — комітет з всесвітньої спад-щини може занести «Західний Кавказ» до списку «Спадщина під загрозою». Голова ради директорів ОАО «КСК» (ВАТ «КПК») Ахмед Білалов заявив, що будівництво ку-рорту не відбуватиметься без узгодження з

ЮНЕСКО. «У проекті Північно-Кавказько-го туристичного кластеру є план створення гірськолижного курорту «Лаго-Накі», але є і міжнародні зобов’язання Росії, є феде-ральне і регіональне законодавство, і ми не маємо наміру його порушувати. Поки не бу-дуть врегульовані всі питання з ЮНЕСКО, в «Лаго-Накі» нічого будуватися не буде» —сказав Ахмед Білалов. ОАО «КСК» (ВАТ «КПК») має намір дотримуватися принци-пів зеленого будівництва, «застосовувати передові технології в галузі енерго і водо-збереження та управління відходами. У пер-спективі можлива сертифікація будівель по одному з міжнародних стандартів», — зазна-чили в прес-службі КСК (КПК). Екологічні

погодження не гальмують проектні роботи, наразі компанія приділяє більше уваги тери-торіям, що не підпадають під юрисдикцію ЮНЕСКО.

Раніше планувалося, що перша черга «Лаго-Накі» буде готова до сезону 2014-2015 років. До цього часу планували побудувати близько 15% інфраструктурних об’єктів, у тому числі 15 канатних доріг, готелі, апарта-менти і котеджі різного рівня комфортнос-ті. Втім, як повідомили Interfax – Russia.ru в КСК (КПК), терміни будівництва першої черги, швидше за все, будуть дещо скориго-вані. А освоєння територій почнуть з тих, у яких немає обмежень щодо їх використання.

«Лаго-Накі» міжнародний конфлікт чи «знахідка» для Кубані?

Подорожувати сидячи на чужих диванахСьогодні за допомогою інтернету можна не лише спілкуватись, збагачу-вати свої знання, шопінгувати, але й подорожувати. У всьому світі тенден-ція економних подорожей каучсер-фінгу набирає обертів. Каучсерфінго-ва «лихоманка» не оминула і Кубань.

KUBANA — музичний півострів свободиДля поціновувачів альтернативної музики й опен-ейрів Кубань стала особливим місцем, адже щоліта протягом останніх п’яти років тут проходить один із найбільш яскравих рок-фестивалів Росії — Kubana.

В И П У С К № ( 9 ) , 1 - 7 Ж О В Т Н Я 2 0 1 3 Р І К

Ірина Крохмальова www.kuban.in.ua

Абрау-Дюрсо — російська провін-ція ШампаньУ Росії Абрау-Дюрсо називають «батьком російського шампан-ського». Це знаменита винарня, саме сюди у ХІХ столітті була запрошена група французьких шампаністів для налагодження випуску класичного шампансько-го.

5 СТ.

Хвилинка історії: чайні плантації на КубаніЧай — це вже давно не просто напій. Це ціла історія, культура і, якщо бажаєте, релігія. Як ствер-джують китайські легенди, напій було винайдено ще в 2737 році до н.е. китайським покровите-лем медицини та землеробства Шень-нунем.

6 СТ.

Перша козача школа на Кубані

На Кубані козаки здавна тягну-лися до знань. І саме тому і зараз кубанці шанують своїх предків та їх традиції, головною з яких була й традиція освіти.

7 СТ.

2 СТ. 4 СТ.

А Н А Л І Т И К А2

Я кщо перекладати сло-во каучсерфінг (від англ. couchsurfing) дослівно — це «пошук кушетки/дивану». Насправді ж каусерфінг — це ніби різновид подо-

рожей, коли ви приїжджаєте до іншої кра-їни чи міста й заселяетесь не в готель, а до квартир або кімнат зовсім незнайомих лю-дей, відплачуючи їм самою лише «вдячніс-тю». А окрім місця ночівлі, хазяї можуть також провести для вас екскурсію, або ж просто розповісти про місця, які варто по-бачити.

Як часто буває, почалось усе доволі випадково. Американець Кейсі Фентон планував свою поїздку до Ісландії і шукав можливості заощадити на проживанні, тому, він надіслав 1500 листів студентам цієї країни з проханням про допомогу. На його великий подив, більшість адресатів відгукнулись і навіть погодились не про-сто прихистити Кейсі, а й показати йому місто. Відчувши всі переваги такої подо-рожі Фентон вирішив створити соціальну мережу під назвою «CouchSurfing.com», де хотів допомогти людям подорожувати просто, цікаво, а головне дешево. Спо-чатку сайт об’єднав близько 100 людей, сьогодні їх 6 мільйонів! Каучсерфінг дає можливість побачити 100 000 міст у різних куточках світу. До речі, CouchSurfing.com, не єдина мережа, що об’єднує каучсерфе-рів, вона лише найпопулярніша, але крім неї існують також www.hospitalityclub.org, www.globalfreeloaders.com.

Стати каучсерфером доволі просто, потрібно лише зареєструватись на сайті, обов’язково вказати місце проживання, а також створити свою анкету, чим деталь-ніші будуть ваші анкетні дані, тим більше шансів потрапити в гості до жителів інших країн/міст, або прихистити таких у себе. Гості та господарі можуть лишати відгуки на сторінках один-одного, таким чином можна вберегти себе від нещирих людей і навпаки, потрапити до гостинних та тур-ботливих.

Тенденція подібних подорожей не оминула і Кубань. На сьогоднішній день кількість каучсерферів Кубані переви-щила 4 000, і це лише статистика ресурсу CouchSurfing.com. Кубанці подорожують, приймають гостей, організовують зустрі-чі каучсерферів і знаходять нових друзів. Михайло К. з Краснодару розповідає: «Ми з другом вирішили з’їздити погуля-ти, не пам’ятаю що тоді було, чи то від-пустки співпали, чи просто робити було нічого. Згадали про сайт з Коучсерфін-гом. Вирішили випробувати локаль-но, не покидаючи меж Батьківщини. Пошуком у кого залишитися зайнявся мій товариш. Чим більше місто — тим

більше шанс знайти коучера. Пошук відбувається досить легко, Ви може-те самі зареєструватися в системі та переконатися в цьому. Забиваєш місто, отримуєш список, з рейтингом та від-гуками. Насправді все це дуже цікаво, дає розширити межі світогляду, різні люди, різні життя, характери, міста, але для цього потрібно дуже багато вільно-го часу, на жаль. Або бути закоренілим хіпі). Гроші потрібні звичайно. І не тільки на квитки. Їсти теж щось потріб-но, годувати тебе ніхто не зобов’язаний. Практикувати хотілося б, але потрібні вільні квартирні метри, яких ще, власне у мене, немає. Тому були тільки зустрічі. Адже коучсерфінг — це не тільки по-шук «нічліжки», можна знайти людину або компанію у незнайомому місті щоб просто погуляти, подивитися визначні пам’ятки і весело провести час».

У Краснодарі 1343 людини дають вам можливість зупинитись на їх диванах. У Ростові-на-Дону кількість таких людей аж 1791, у Волгодонську запрошуючих — 96. А найцікавіше, що в курортному місті Сочі свій диван вам запропонують аж 0 каучсерферів, в Апшеронську — 7, в Абін-ську — 4, а в Єйську — 2. Мабуть, мента-літет жителів курортних міст таки трошки відрізняється від городян міст звичайних. Але знайти добрих людей на курортах усе ж можна: у Геленджику їх 56 , 86 — в Анапі, 335 — у Новоросійську. Просто напишіть їм і вони покажуть вам не тільки свій ди-ван і море, а й цікаві та визначні місця.

Будьте обережні та уважні, але не забу-вайте, що добрих людей у світі більше і ви зобов’язані з ними познайомитись! Готуйте чай і пакуйте валізи!

Сьогодні за допомогою Інтернету можна не лише спілкуватись, збагачувати свої знання, шопінгувати, але й подорожувати. У всьому світі тенденція економних подорожей каучсерфінгу набирає обертів. Каучсерфінгова «лихоманка» не оминула і Кубань.

Подорожувати сидячи на чужих диванах

Вшанування пам’яті загиблих кубанських козаків

У Ростовській області, на меморіалі Героям Дону, загиблим у Єгорлицькій битві, встановлять пам’ятний знак ку-банським козакам.

Битва відбулася в лютому-березні 1920 р. між Червоною армією та війська-ми генерала Денікіна. Під час бойових дій було завдано важкої поразки козаць-кій кінноті білих. Саме під Єгорлицьком відбувся найбільший за всю історію Гро-мадянської війни кінний бій, де загаль-

ні сили противників досягали 25 тисяч вершників.

На місці меморіалу загинуло більше 600 козаків зі Незамаєвської та Павлів-ської станиць. Пам’ятний знак планують встановити до річниці битви — 1 берез-ня 2014 р., як повідомляє «Козак FM».

Олександра Останіна www.kuban.in.ua

Марія Кот www.kuban.in.ua

ГА

РЯ

ЧІ

НО

ВИ

НИ

А Н А Л І Т И К А 3

Краснодар на колесахКожен долучається до здорового способу життя по-своєму: хтось кидає палити, хтось перестає вживати в їжу консерванти, а хтось пересідає на велосипед. Переваг у «коня педального» безліч. Тут і свіже повітря, і зменшення шкоди середовищу, і гарна спортивна форма. Але, на жаль, на краснодарських велосипедистів чекають численні перепони на шляху до здорового способу життя. Чого не вистачає велосипедистам в Краснодарському краї? Чи готовий пересічний житель змінити автомобіль на велодруга? У цьому і спробуємо розібратися.

Scorpions і Кубанський козачий хор виступили на закритті форуму «Сочі —2013»

Битва відбулася в лютому-березні 1920 р. між Червоною армією та військами ге-нерала Денікіна. Під час бойових дій було завдано важкої поразки козацькій кінноті білих. Саме під Єгорлицьком відбувся най-більший за всю історію Громадянської війни кінний бій, де загальні сили противників досягали 25 тисяч вершників.

На місці меморіалу загинуло більше 600 козаків зі Незамаєвської та Павлівської ста-ниць. Пам’ятний знак планують встановити до річниці битви — 1 березня 2014 р., як по-відомляє «Козак FM».

Марія Кот www.kuban.in.ua

Аліна Мадей www.kuban.in.ua

Я кщо ви — житель Крас-нодару і щойно придба-ли велосипед, не спішіть радіти. Адже ще потріб-но знайти де їздити і де паркуватися. Парковки

в Краснодарі є. Ваш ровер зможе зу-пинитися біля супермаркетів, універ-ситетів, торгових центрів. Ще у 2012 році за дорученням мера Краснодару, Володимира Євланова, був створений оргкомітет, покликаний сприяти розви-тку велоспорту міста. Крім того стратегія включала і створення 2 тисяч парковок для велосипедів по всьому місту. За сло-вами мера, велосипедна інфраструктура має охоплювати все місто, у тому чис-лі і другорядні дороги та зелені зони. Всі основні об’єкти міста мають бути пов’язані між собою велосипедною сіт-кою. Чи втілились обіцянки у життя?

«З доріжками справи не дуже, а от кіль-кість парковок помітно збільшилась. 2

тисячі? Ні, не думаю, що така кількість є в наявності», — каже краснодарець

Валентин.

Якщо з парковками справа рухається, то з доріжками все значно гірше.

Жителька Краснодару Олександра Ушакова коментує ситуацію так:

«З доріжками взагалі погано! І це дуже обурливо. Поки що я бачила лише

одну доріжку — біля готелю «Платан». Дуже хвилює питання: як їздити містом?

По дорозі з нашою культурою руху це небезпечно і неприємно. Пішохідними

доріжками, знову ж, небезпечно для перехожих і незручно психологічно: все-

таки це тротуар».

Доріжок для велосипедистів дійсно не вистачає, проте лунають обіцянки за-кладати їх у проекти новобудов.

Замісник керівника управління до-рожньо-мостового хазяйства Борис Сухов заявляє про те, що там, де пра-цюють адекватні забудовники, доріжки з’являються. Вони заплановані, скажі-мо, в новобудовах між Солнєчною і Зі-повською, Російською і Московською. Чи вірити обіцянкам про зручні доріж-ки — особиста справа кожного. З тими доріжками, які все-таки є в наявності, теж не все добре. Добратися з пункту А в пункт В, використовуючи лише вело-сипедні шляхи, практично неможливо, оскільки вони розміщені не там, де най-більше функціонально потрібні, а там, де зручно кататися і дихати свіжим по-

вітрям. Саме для «кататися» переваж-но і використовують краснодарці вело транспорт. «Велосипеда не маю, але хочу придбати. Взагалі пересідати на ве-лосипед не збираюся. Лише для вечірніх прогулянок», — каже Крістіна Усик, жи-телька Краснодару.

Краснодар має всі шанси стати ро-сійським Амстердамом: тут і клімат підходящий, і люди до велосипедних прогулянок схильні. А поки будуються доріжки і парковки, залишається лише побажати краснодарцям безпечної їзди на дорогах і попутного вітру.

ГА

РЯ

ЧІ

НО

ВИ

НИ

К У Л Ь Т У Р А4

Для поціновувачів альтернативної музики й опен-ейрів Кубань стала особливим місцем, адже щоліта протягом останніх п’яти років тут проходить один із найбільш яскравих рок-фестивалів Росії — Kubana.

KUBANA — музичний півострів свободиП івострів свободи — а саме

так називають селище Янтар (Веселівка) на бере-зі Чорного моря, коли там проходить Kubana — став відкритим для меломанів

і просто шукачів пригод із 2009 р. У перші ж три концертні дні захід зібрав близько 8000 відвідувачів і понад півтора десятки українських і російських музичних гур-тів. Хоча про те, що фест матиме успіх, усі знали вже від самого дня виникнення ідеї, адже задум належить Іллі Островському, генеральному директору компанії з орга-нізації музичних фестивалів Strova-Media, а також продюсеру кількох російських рок-гуртів. Про зародження цієї думки в інтерв’ю одному виданню розповів про-дюсер заходу Андрій Клюкін:

«Ми з Островським вирішили, що добре було б зробити фестиваль на морі, щоб люди заодно й покупатись могли. Заїхали в Янтар

і побачили цілковиту розруху. А єдине місце, де отримуєш задоволення від розрухи — це Куба, зокрема окраїни Гавани. Ось нам і за-

хотілося створити маленьку Кубу на Тамані. Навіть назва — Kubana — щось середнє між

Кубою, Гаваною та Кубанню».

Чим далі йшла справа, тим серйознішою вона ставала. Місце проведення фесту пере-творилося на прекрасний туристичний ку-точок із усіма необхідними для відпочинку зручностями, Kubana набрала розголосу в пресі й інтернеті, але найважливіше те, що до маловідомих вітчизняних гуртів у списку учасників долучились колективи зі світовою славою. Якщо порівнювати перші фестивалі з ювілейним п’ятим, бачимо чималі зміни. Цього року організатори не лише перевезли все дійство до Благовєщенської станиці не-подалік від Анапи й розширили стандартну триденну програму до семи днів, а й зібрали найдрайвовіших представників альтернатив-ної музики, серед яких — System of a Down, Bullet For My Valentine, Enter Shikari, Anti-Flag, The Subways та інші. Сюди приїхало близько 200 000 гостей практично з усієї Росії, а також України, Білорусі, Молдови та інших сусідніх країн. Тим же, хто не побував на фестивалі, залишається лише уявляти, наскільки гло-бальною була Kubana-2013 та яких розмахів чекають від неї надалі.

Цікаво те, що фестиваль не обмежуєть-ся самими лише музичними виступами. Відвідувачам подобається приїздити сюди цілими сім’ями, тому що організатори про-думали дозвілля для дітей. Цьогоріч ма-люків чекала програма, не гірша за осно-

вну: циркове шоу, майстер-класи відомих музикантів, дитячі концерти від гурту «Приключения Электроников» і молодого тата Noize MC. А для тих дорослих, які не хотіли слухати того чи іншого музиканта і нудилися перед виступом своїх улюблен-ців, безкоштовно працював кінотеатр і вуличний театр, пропонувалися спортивні розваги, такі як волейбол, футбол, бої в на-дувних кулях.

Прогнозувати, яким буде фестиваль наступного року, де він пройде та кого за-просять організатори, важко. Ілля Остров-ський ще не дав визначених коментарів щодо Kubana-2014: «Незалежно від того, яка доля чекає на фестиваль — буде він продовжуватись чи ні — пройшло п’ять років, ми досягли певних вершин. Це вже нікуди не подінеться з мого життя, це назавжди».

А якщо зважати на стрімкий зліт фесту, численні запитання та пропози-ції глядачів, як краще провести захід і яких виконавців вони хотіли б почути й побачити, не виникає жодних сумні-вів — людям Kubana прийшлася до душі і наступного літа, якщо фестивалю бути, на півострів свободи з’їдеться ще більше захоплених відвідувачів.

Іван алексєєв (Noize MC) спІває для маленьких вІдвІдувачІв фестивалю

Анастасія Терещенко www.kuban.in.ua

І С Т О Р І Я 5

А брау-Дюрсо — мальовни-че село в Краснодарсько-му краї Росії, підпорядко-ване адміністрації міста Новоросійськ. Правду ка-жучи, Абрау і Дюрсо —

два різних населених пункти: Абрау знаходиться на березі озера, а Дюрсо  — поблизу моря в семи кілометрах від Абрау. Дюрсо — маленьке селище, в яко-му немає ринку, але є кілька магазинів. У Дюрсо невелика смужка галькового пля-жу, відокремлена з двох сторін скелями, за якими починається пляж.

Насправді, Абрау-Дюрсо зовсім не французька назва, а черкеська. Абрау — це назва озера, яка перекладається як «об-рив». А Дюрсо — назва річки, що означає «чотири води», так як вона живиться чо-тирма джерелами.

Існує легенда про походження озера, про черкеських Ромео і Джульєту. Ба-гато-багато століть тому на місці озера розкинувся багатий аул Абрау. По сусід-ству знаходився аул Дюрсо, в якому жили бідняки. Єдина дочка багатого черкеса з Абрау полюбила бідного пастуха з аулу Дюрсо. Батьки її і чути не хотіли про цю «негідну любов».

Одного разу під відкритим небом ба-гатії влаштували бенкет і заради забави стали кидати один одному хлібні коржі. Розгніваний Аллах за осквернення хлі-ба покарав їх — затряслася, загуркотіла земля, аул провалився під землю, і в ту ж мить провал заповнився водою, і на його місці утворилося озеро. Від жахливої за-гибелі врятувалася лише черкеська красу-ня, яка в той день утекла в гори до свого пастуха.

Коли вона повернулася ввечері й по-бачила на місці рідного аулу озеро, красу-ня в розпачі кинулася зі скелі у воду. Але вода не прийняла її, дівчина не потонула, як по дзеркалу побігла вона по гладі озера до протилежного берега. Але й на іншому березі нікого не знайшла, повернулася на-зад і поспішила до свого пастуха, але він теж зник. Її коханий, побачивши з гори як дівчина кинулася у воду, подумав, що вона втонула. Він кинувся в прірву і роз-бився на смерть.

За переказами, з тих пір черкеска меш-кає в лісах на околиці й у повний місяць по воді переходить на інший берег озера, де розкинулося нині красиве селище. Там, де вона пройшла, на воді видно слід — мі-сячна доріжка.

Клімат в Абрау-Дюрсо близький до середземноморського. Гірські схили, від-криті щедрому південному сонцю уго-тували цьому благодатному місцю славу

виноградного краю. Біля озера Абрау розташоване виноробне господарство «Абрау-Дюрсо», а навколо селища і в до-лині річки Дюрсо розкинулися виноград-ники.

Історія винарні «Абрау-Дюрсо» бере свій початок з 1870 року, коли імператор Олександр ІІ видав указ про створення маєтку Абрау-Дюрсо біля озера Абрау і річки Дюрсо, який належав царській ро-дині. Управління доручено начальнику Чорноморського округу генерал-майо-ру Пиленку, своїм помічником він обрав

агронома Гейдука. Головним садівником призначений випускник Нікітської шко-ли в Криму Млодієвській.

Для червоного виноробства Гейдук придбав на околицях Відня 10 тисяч лоз врожайного сорту винограду Португізер, який згодом поширився по Чорномор-ському узбережжю Кавказу під назвою Бургундський.

874 рік прийнято вважати роком за-снування виноградарського господарства в Абрау-Дюрсо. У 1877 році було здійсне-но перше виноробство в невеликому під-

валі, примітивним способом у кількості 42 відер. Отримане вино виявилося до-сить смачним. Вино врожаю наступного року вийшло кращої якості і було дано на пробу наміснику Кавказу, який високо оцінив досягнутий результат. Після цьо-го були завезені нові сорти винограду з Німеччини, Австрії, Франції та Криму.

Підйом виробництва вина в Абрау-Дюрсо починається в 1891 році — з при-значенням князя Голіцина управляючим виноробством. Князь побудував підвал на 10 тисяч відер для вина, а пізніше ще п’ять подібних підвалів, в яких було зосе-реджено виробництво шампанського.

Перший розлив вина у пляшки для шампанізації був здійснений під керівни-цтвом французьких фахівців у 1896 році. У грудні 1898 році випущена перша пар-тія шампанського з маркою «Абрау» (25 тисяч пляшок). Обсяг виробництва був невеликим, шампанське поставлялося лише для царського двору і аристократії.

Французькі винороби і майстри, що стояли на чолі шампанського виробни-цтва в Абрау-Дюрсо, приховували від ро-сійських фахівців технологію приготуван-ня шампанського. Але в 1920 році — після встановлення Радянської влади і створен-ня радгоспу — «таємниця» французьких технологів була розгадана, і перший ра-дянський «тираж» ігристого отримав за-гальне визнання.

У 1936 році на Батьківщині радян-ського ігристого почалася реконструкція. Завдяки цьому в 1939 році тираж переви-щив мільйон 400 тисяч пляшок шампан-ського, набагато зріс випуск високоякіс-них марочних столових вин. Радянське ігристе завоювало світову популярність, удостоєне на всесвітніх виставках брон-зових, срібних і золотих медалей.

Історія шампанського Абрау-Дюрсо переривалася лише двічі — під час Другої світової війни і в 1985 році, після всім ві-домого «сухого закону». Існує чутка, згід-но з якою під час війни в озері Абрау було потоплено близько 40 тисяч пляшок шам-панського, але немає жодного історич-ного факту знахідок, хоча б частини цих пляшок на дні озера, враховуючи те, що максимальна глибина озера Абрау всього 10 метрів, ймовірно це лише тільки чиясь чутка.

І наостанок ще один цікавий факт: най-більшим популяризатором Абрау-Дюрсо був Михайло Булгаков. Майже в кожному його творі згадується Абрау. Наприклад, у «Майстрі і Маргариті» гроші, що були роз-кидані Воландом під час виступу, перетво-рилися в етикетки від Абрау-Дюрсо.

Абрау-Дюрсо — російська провінція ШампаньУ Росії Абрау-Дюрсо називають «батьком російського шампанського». Це знаменита винарня, саме сюди у ХІХ столітті була запрошена група французьких шампаністів для налагодження випуску класичного шампанського.

Ніні Пручай www.kuban.in.ua

П Р И Р О Д А6

Хвилинка історії: чайні плантації на КубаніЧай — це вже давно не просто напій. Це ціла історія, культура і, якщо бажаєте, релігія. Як стверджують китайські легенди, напій було винайдено ще в 2737 році до н.е. китайським покровителем медицини та землеробства Шень-нунем.

Ч аї бувають різних сор-тів і в них можуть бути різні способи приготу-вання. Наразі чай ак-тивно вживають більш ніж 20 країн світу. Цей

напій сприятливо впливає на серцево-судинну систему, сечовидільну систему, шлунково-кишковий тракт та на орга-ни дихання. Найрозвинутішими план-таціями в світі вважаються плантації в Китаї, Індії, Індонезії, Японії та Туреч-чині. Але, як виявилося, кубанцям теж є чим пишатись, а саме плантацією чаю на Солох-Аул, що знаходиться в Крас-нодарському краї.

«Краснодарский чай» — саме так на-зивається самий відомий, суто росій-ській чай. Більш того - він вважається єдиною маркою, що вирощується в Ро-сії. Цьому потрібно завдячувати селу під назвою Солох-Аул, яке розташо-ване в горах над Дагомисом (Красно-дарський край), розміщеного біля річ-ки Шахе, що знаходиться недалеко від Чорного моря.

Якщо вірити експертам, чай, що вирощується на плантаціях Солох-Аулу, за своїм складом та якостя-ми не поступається тому, що проростає в Індії. Все через вигідне розташування, адже не даремно цю плантацію назива-ють найпівнічнішою в світі.

Перша чайна плантація на Солох-Аулі, площею у 1350 м², була посаджена у 1901-му році Іудою Кошманом. Чайні кущі були при-везені Кошманом з Чакви (Грузія, нині Аджарія). Грузія, до речі, тривалий час була єдиним місцем, на чиїй землі нор-мально уживалися кущі, привезені з Китаю або ж Індії. Згодом виявилося, що земля Краснодарського краю та-кож доволі придатна до вирощування чаю. Небагато-немало, але чотири роки знадобилося на те, щоб зібрати перші плоди, які були придатні хоч до спожи-вання. Та вже через рік краснодарський чай став дуже популярним, і створив серйозну конкуренцію для тих, хто при-возив товар із-за кордону.

Звичайно, продавцям, що привози-ли свій товар із Грузії, зовсім не подоба-лось те, як тут розходиться «народний» чай. Кажуть, що Іуді Кошману навіть погрожували спалити рідний дім, якщо він не згорне продажі. Тут ще, дуже не-вчасно, прийшла революція, і в 1913-му році Кошмана заарештовує поліція, але, як не дивно, йому вдалося відстояти свої плантації. Кошман працював не покладаючи рук, щоб досягти кращих результатів.

Його праця була сповна відплачена у 1930-х роках. У цей період плантації по-чинають поширюватися майже по всій території гір Дагомиса. Та і краснодар-ський чай отримав славу дуже якісного та смачного продукту. Так залишається і по сьогоднішній день, хіба що прода-жі «Краснодарського чаю» стали трохи меншими.

Кубанцям же, які полюбляють чай, залишається пишатися не тільки влас-ною маркою чаю, а й плантацією, яка може конкурувати з плантаціями Індії, що теж виробляють чай. Мати власну плантацію «під рукою» — це багато чого коштує, враховуючи те, що чай один із найпоширеніших продуктів у світі.

Кіріл Пазюк www.kuban.in.ua

А Н А Л І Т И К А 7

Перша козача школа на КубаніНа Кубані козаки здавна тягнулися до знань. І саме тому і зараз кубанці шанують своїх предків та їх традиції, головною з яких була й традиція освіти. Історія козацьких навчальних закладів починається з першої половини ХIХ століття. Нас же цікавить перша козача школа на Кубані, яка працює і сьогодні.

П ерша козача школа відкрилася в станиці Хадиженськ ще в 1914 році і носить назву «Казачья школа № 13 имени А. Д. Знамен-

ского» (Козача школа № 13 імені А. Д. Знам’янського). Школа на деякий час перестала існувати, і, «відродилася» аж через 80 років — у 1994-ому. Поштовхом став прийнятий закон «Про реабіліта-

цію репресованих народів», в тому числі й козацтва. В 2005 році школі присвоє-но ім’я письменника Анатолія Дмитро-вича Знам’янського і передана на вічне зберігання парадна козача форма пись-менника. На сьогодні, у ній навчається близько 400 чоловік, а почали лише з 97 учнів. Фото перших вчителів і зараз знаходиться у шкільному музеї Козачої Слави, що діє при школі.

На питання, чим же відрізняється ко-

зача школа від «не козачої», випускниця Марія Долженко (16 років) сказала: «Ну, в школі — жодного вчителя чолові-ка ... Чому так? Бо це пов’язано з коза-цтвом. Адже, в давні часи чоловіки були на полі бою, а жінки займалися просві-тою. От і зараз ця традиція існує в нашій школі».

Учениця Наталія Балибердіна (16 ро-ків) на прохання прокоментувати своє навчання у козацькій школі відповіла:

«Вчимося багато. Поглиблено вчимо іс-торію козацтва. Православ’я також. До

того ж до нас часто приходять козаки, отамани — проводять відкриті уроки,

розповідають щось цікаве… Узагалі мені подобається тут вчитися».

Звісно такі відгуки є доказом того, що дійсно директор школи дбає про своїх учнів.

В статуті школи, а саме пункт 1.5., за-значено «Школа будує свою діяльність з урахуванням історії козацтва та право-славної культури, на базі традиційного уявлення козаків про свою духовно-мо-ральну спадщину». І дійсно, головною направленістю і відмінністю козачої школи від звичайної, є саме етнічне ви-ховання дітей та підлітків на основі іс-торії козацтва Кубані. Директор Олена Сильверстова робить усе, аби розвивати козацьку культуру серед учнів: створені гуртки, секції з козацькою спрямованіс-тю. Також вчителями розроблені відпо-відні навчальні програми, за якими шко-лярі поглиблено вчать історію козацтва.

Також цікавим моментом є те, що за

час роботи, протягом 19 років, у школі встановлені тісні взаємини з Правлін-ням Кубанського козачого війська, Май-копським відділом ККВ, районним та міським козацькими товариствами, від-ділом у справах козацтва та комітетом у справах молоді адміністрації Апшерон-ського району, Православною церквою.

Також у школі створено дитяче мо-лодіжне об’єднання « Козачий Спас», яке є органом самоврядування в школі. Школярі піклуються про ветеранів, за-ймаються збором архівних матеріалів для шкільного музею Козачої Слави, беруть участь у творчих та спортивних конкурсах. За активну участь у крайово-му фестивалі «Школа: час змін» школа нагороджена Почесною грамотою Де-партаменту освіти і науки Краснодар-ського краю.«У школи є свій стрижень, своє обличчя. Ми пишаємося своїми учнями! — гово-рить Олена Сильверстова. — Адже ми займаємося вдосконаленням взаємодії виховного процесу з етнокультурними особливостями нашого регіону. У цій атмосфері вчаться наші діти, які стають гідними людьми».

Цікаво те, що багато випускників ко-зачої школи №13 в м. Хадиженськ про-довжують навчання у вищих військових навчальних закладах та духовних семі-наріях, це є доказом того, що кубанські козацькі школи мають існувати й про-довжувати виховувати справжніх коза-ків та патріотів.

Кубанські фігуристи встановили світовий рекорд

Чемпіони світу з фігурного катання Максим Траньков і Тетяна Волосожар здобули першість на змаганнях у німець-кому місті Оберстдорф. Фігуристи іде-ально виконали коротку програму, за що й отримали 81,65 бали. Це найкращий

результат в історії парного катання після введення нової системи суддівства.

Друге місце посіли німці Мейлін Вей-де і Даніель Вейде. Третіми стали Наташа Пуріч та Мервін Тран із Канади.

1914 рік. Перші вчителі першої козачої школи на Кубані

м. краснодар. учнІ козачої школи на парадІ Історичних полкІв кубанського козачого вІйська Ілона Фесенко www.kuban.in.ua

Марія Кот www.kuban.in.ua

ГА

РЯ

ЧІ

НО

ВИ

НИ

І С Т О Р І Я8

С индів більшість вчених-кавказознавців відно-сять до кавказької мов-ної групи й зараховуючи їх до меотів, що населяли в давнину басейн річки

Кубані. Німецький географ Карл Ріттер встановив зв’язок між індійцями і син-дами (індами). Він вважав, що це за-

лишки одного з п’яти арійських народів, що пішли в Індію. Через сторіччя було

опубліковано нове дослідження австрій-ського вченого П. Кречмера під назвою «Індійці на Кубані». Користуючись тими самими джерелами, вчений дійшов поді-бних висновків свого попередника.

Синдика виникла на території пів-денної частини сучасного Таманського півострова, а також на прилеглому до нього узбережжі Чорного моря, аж до

Анапи, на місці якої була розташована Синдська гавань — одине з найбільших

міст Синдики. Столицею Синдської дер-жави було нинішнє Семибратнє городи-ще або Лабріс, де в V-IV ст. до н. е. були поховані царі й вельможі. Це пояснює знаходження поблизу містечка величез-них курганів з багатими похованнями.

Синди мали досить високий рівень соціально-економічного розвитку. Осно-вою господарства було орне землероб-ство й скотарство, в містах розвивалися ремесло та торгівля. Кліматичні умови й сусідство античних колоній сприяли по-

ширенню виноградарства й виноробства. Істотне місце в господарському житті синдів займало рибальство, що мало зна-чення регулярного промислу. Міста ста-ли центрами ремесла й торгівлі. Вигідне географічне положення на березі зруч-ної бухти сприяло швидкому зростанню міста й напливу греків. Іншими містами на території історичної Синдики були Фанагорія, Гермоннаса, Патрах, Тірамба, Корокондама.

До V століття до н. е. у синдів склали-ся основи державності. Вони карбували власні гроші зі срібла, з написом «син-дон». Синдика стала першою державою на Північному Кавказі, яка самостійно випускала гроші в обіг, випустивши три серії срібних монет. Синди вирізнялися крайньою войовничістю. Їхнє озброєння складалось з коротких мечів і легких спи-сів. Головними ворогами історик Геродот називає скіфів. Вони збирали з місцевих жителів данину і забирали їх у полон.

Активна політика Боспорської дер-

жави призвела до приєднання Синдики в середині IV ст. до н. е. до Боспору. З цього часу Синдика втратила свою не-залежність і стала складовою частиною Боспорського держави, якою правили намісники. Хоч ця держава згодом зни-кла, проте по собі залишила легенду про скарби. Існує переказ, в якому є згадка про золотого коня. Він був створений синдами у часи до появи тут греків. Нібито він був предметом поклоніння, талісманом та заступником. Далі у ле-

генді розповідається, коли з боку Кри-му, рушило могутнє вороже військо, то синди стали йти за Кавказький хребет, захопивши з собою святиню. Коли ста-ло ясно, що відірватися від переслідува-чів з таким «тягарем» навряд чи вдасть-ся, і частина племені залишилася щоб сховати коня десь в ущелинах Навагір. Свою святиню вони встигли захова-ти, але військо їх наздогнало й знищи-ло. За легендою, ночами серед ущелин передгір’їв Кавказу досі чути іржання коня, покинутого своїм народом.

Загадкова легенда, чи не так? Але ні-яких документальних свідчень того, що у синдів був золотий кінь — немає. Про те є свідчення того, що вони поклоня-лися золотому бику. Його зображення навіть карбувалося на монетах, знайде-них у Синдській гавані. Але, поклонін-ня поклонінням, та чи був золотий кінь або золотий бик залишається поки що лише легендою.

Н А Д Н О М Е Р О М П Р А Ц Ю В А Л И :Головний редактор — Альона Грозна

Журналісти — Ірина Крохмальова, Олександра Останіна, Аліна Мадей, Ніна Пручай, Анастасія Терещенко, Кіріл Пазюк, Ілона Фесенко, Марія КотВерстка: Тетяна Шелест і Наталка Кальба

Синди на Кубані«Коли пропливаєш Боспор, будуть синди, вище їх — меоти, скіфи», — так писав давньогрецький історик Гелланік Мітеленський, що жив у V ст. до н.е. Як зазначалося в одній із статей, синди вважаються одним з численних меотських племен. Нині історики стверджують, що це був самостійний народ. На сьогодні проходять археологічні розкопки, які заповнять білі плями в історії Синдики, але дещо можна розповісти.

пау

ль

креч

мер

Ніні Пручай www.kuban.in.ua