Університет банківської справи Національного банку України (м. Київ) Українське філософсько-економічне наукове товариство

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Московський державний університет імені М. В. Ломоносова Львівський національний університет імені Івана Франка Інститут досліджень економіки і суспільства ХХІ століття

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

ФІЛОСОФІЯ

ФІНАНСОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ: ЛЮДИНА У СВІТІ ГРОШЕЙ

Збірник наукових праць

Львів 2014

2

Редакційна колегія: Т. С. Смовженко, доктор економічних наук, професор В. Д. Базилевич, доктор економічних наук, профессор, чл.-кор. АН України В. Г. Бодров, доктор економічних наук, профессор М. А. Вознюк, кандидат економічних наук, доцент Й. А. Габер, доктор економічних наук габілітований, професор А. А. Гриценко, доктор економічних наук, професор, чл.-кор. АН України О. О. Другов, доктор економічних наук, доцент В. В. Ільїн, доктор філософських наук, професор А. Я. Кузнєцова, доктор економічних наук, професор В. П. Мельник, доктор філософських наук, професор Ю. М. Осипов, доктор економічних наук, професор С. В. Пролеєв, доктор філософських наук, професор З. Е. Скринник, доктор філософських наук, професор Г. Ф. Хоружий, доктор філософських наук, професор

Затверджено до друку вченою радою Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ),

протокол № 7 від 19 березня 2014 року УДК 1:336:001.891(08) Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей : зб. наук. пр.

/ редколегія ; відп. секретар З. С. Скринник. – К. : УБС НБУ, 2014. – 451 с. ISBN 978-966-484-208-9 Збірник наукових праць містить результати досліджень Українського

філософсько-економічного наукового товариства, виконаних у 2013–2014 роках і оприлюднених на VІІ Міжнародних філософсько-економічних читаннях «Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей», які відбулися в Університеті банківської справи Національного банку України (м. Київ) у травні 2014 року.

Розглядаються гуманітарні проблеми, викликані зростанням ролі грошей у соціальному житті в пострадянський період та загрозою тоталізації інструмен-тально-раціоналізованих монетарних відносин у життєвому світі української людини. Досліджуються історична еволюція грошей як феномена культури, її вплив на зміст ментальних парадигм, світоглядні передумови перетворення людини із об’єкта всевладдя грошей на свідомого суб’єкта грошових відносин.

ISBN 978-966-484-208-9

© Університет банківської справи Національного банку України (м. Київ), 2014

3

ЗМІСТ Вступне слово .............................................................................................................................. 6 РОЗДІЛ 1. Теорія і практика економічної модернізації ..................................... 7 А. А. Гриценко, В. О. Корнівська. Цілі монетарної політики: теорія та практика ............................................................................................................... 8

В. Г. Бодров. Стратегічні орієнтири державного регулювання економіки в умовах невизначеності ...................................................................................... 21

Т. С. Смовженко, З. Е. Скринник. Революція гідності та економічна модернізація: чи здолаємо «ефект колії»? .......................................................... 26

Й. А. Габер. Європа цінностей чи суперництва? ................................................... 33 С. В. Пролеєв. Економічний дискурс перед викликами сучасності ..................... 41 О. В. Кузнецов. Посткризова інерція глобальної фінансово-економічної парадигми ............................................................................................................... 51

О. О. Другов. Стратегічніц напрями інтелектуалізації економіки та проблеми гальмування її розвитку в Україні ....................................................................... 58

В. В. Липов. Ринок і гроші як інститути в аксіологічній дилемі індивідуалізм / корпоративізм моделей капіталізму ................................................................. 65

Р. Ф. Пустовійт, В. І. Гунько. Генезис та перспективи дослідження сутності соціально-економічної ефективності .................................................................. 75

Т. О. Панфілова. Нерівність доходів – виклик стабільності глобального економічного розвитку .......................................................................................... 84

О. М. Яцунь. Креатив «людського капіталу» в динаміці глобальних трансформацій: економічний аспект ................................................................... 91

О. І. Кадикало. Стимулюючі чинники реалізації інвестиційно-інноваційної моделі розвитку регіонів України ....................................................................... 98

М. П. Іщенко І. І. Руденко. Висока економічна культура – нормативний критерій ефективного управління сучасним виробництвом .......................... 103

Н. Ю. Олійник. Історичні аспекти соціально-економічної емансипації українських жінок (середина ХІХ – початок ХХ століть) ............................. 117

М. В. Ілляхова. Формування креативної компетентності як основи розвитку інноваційної економіки ...................................................................... 125

Н. М. Кузьмінська. Українська людина в лабіринтах фінансоміки ................... 131

4

РОЗДІЛ 2. Методологічні запити філософських смислів економіки ......... 141 Ю. М. Осипов. Філософічні одкровення ............................................................... 142 В. В. Ільїн. Етос економіки в дискурсі метафізики: гносеологічний аспект .... 162 І. Ю. Фомічов. Етика поведінського радикалізму ................................................ 168 В. П. Мельник. Феномен науки у нових реаліях цивілізаційних запитів ........... 173 М. А. Вознюк, З. Е. Скринник. Історична еволюція грошей як феномена культури: методологічний аспект ...................................................................... 194

П. В. Скотний. Методологічні дискурси в контексті онтології економічної теорії ............................................................................................... 202

М. О. Нестерова. Раціональне мислення в контексті фінансової цивілізації .. 207 О. В. Твердовська. Форми організації людської діяльності: філософсько-методологічний контент ............................................................. 213

О. Б. Петінова. Методологія дослідження нової економічної людини: метод моделювання ........................................................................................... 221

О. С. Зотова. Монетаристська свідомість та її соціальні альтернативи .......... 231 Г.В. Ільїна. Дискурс про невизначеність: філософсько-економічний

контекст ............................................................................................................... 238 О. М. Кожем’якіна. Культура довіри в концептуальних інтерпретаціях

економіки ідентичності .................................................................................... 244 Т. П. Дяк. «Світ грошей» в умовах «суспільства знань»: синергетичний вимір ..................................................................................................................... 255

РОЗДІЛ 3. Україна 2014 року: соціальна ціна економічної модернізації ... 261 О. О. Шморгун. Етнонаціональний вимір антикризової моделі розвитку та Україна ............................................................................................................ 262

О. К. Любчук. Громадянські цінності в контексті становлення національно-культурної ідентичності в Україні ................................................................... 280

І. З. Скловський. Феномен метафізики національної ідеї в динаміці етносоціальних змін ........................................................................................... 284

Ф. П. Власенко. Конструктивна роль ідеології в сучасних умовах соціально-економічного буття України ............................................................................. 291

С. Ф. Гаркавий. Соціально-економічні наслідки анексії Криму Росією: що далі? ............................................................................................................... 300

З. М. Комаринська. Економічна складова діяльності українських націоналістів у боротьбі за відновлення незалежності української держави (1930–1950-ті рр.) ............................................................................... 307

А. В. Сакун. Соціоекономічні смисли життя в практиках сучасності ............... 312 Т. О. Чистіліна. Проблеми ціннісних орієнтирів українського суспільства та філософсько-теоретичні основи їх подолання ........................................... 318

М. П. Мартьянов. Економізм як імператив сучасної людини .......................... 327

5

Г. С. Петренко. Грошова складова в системі соціальної діяльності: перспективи ідентичності .................................................................................. 330

І. І. Бегей. З теорії і проактики анархізму в Україні ........................................... 337 О. Чорний. Демократія в умовах неоліберального капіталізму ........................ 353 В. А. Єрмоленко. Проблема реабілітації природного задля розвитку в умовах імперіалізму грошей ......................................................................... 362

Д. О. Головатий. Функціонування ринків в умовах недосконалої інформації у мережевій економіці ................................................................... 370

О. В. Філіповський. «Брудні» гроші – бактеріологічна зброя? ........................... 378 РОЗДІЛ 4. Світоглядні орієнтири економічної освіти ................................... 381 Г. Ф. Хоружий. Студентоцентризм як принцип академічної культури ............ 382 В. Л. Осецький, О. М. Яцунь. Інститут освіти в процесах європейської інтеграції: ціннісний вимір .............................................................................. 397

Г. Я. Дутка, Л. М. Смага. Аксіологічний підхід до формування змісту професійної освіти .............................................................................................. 402

З. В. Гіптерс. До проблеми впровадження економічної освіти та фінансової грамотності дітей і дорослих: традиції минулого і сучасність ........................................................................................................... 412

І. І. Шупик. Освіта в контексті сучасного економічного розвитку країни ....... 423 О. М. Максимович. До проблеми формування громадянської свідомості та самосвідомості зростаючої особистості ...................................................... 427

В. Б. Гриців. Формування професійно-етичної компетентності у майбутніх фахівців банківської справи у процесі вивчення гуманітарних дисциплін ...................................................................................... 434

Н. І. Дзеньдзюра, Ю. С. Басиста. Гендерні стереотипи у професійному спілкуванні .......................................................................................................... 440

6

ВСТУПНЕ СЛОВО

За традицією, у травні у Львівському інституті банківської справи Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ) відбуваються вже Сьомі Міжнародні філософсько-економічні читання «Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей». Особливість нинішніх Читань у тому, що вони припали на переломний час – час великих сподівань і великих викликів для України. Не випадково центральними темами Читань – 2014 є дві взаємопов'язані проблеми, які перебувають у центрі складних процесів у сучасній Україні. Перша з них – це аксіологічна дилема розвитку: Європа цінностей чи суперництва? Ключову доповідь з цієї теми ініціював і виносить на обговорення Ю. А. Габер, доктор економічних наук, професор Вищої школи банківництва в м. Познані, Республіка Польща. Як почесний член Українського філософсько-економічного наукового товариства і фахівець, добре обізнаний із ситуацією в Європейському Союзі, професор Габер аналізує євроінтеграційні перспективи України. Цей погляд «іззовні» органічно доповнює друга за порядком, але не за значущістю тема: роль і місце вітчизняної інтелектуальної еліти в економічній та соціальній модернізації українського суспільства. Цій проблемі на Читаннях – 2014 присвячений круглий стіл «Інтелектуали – мораль – влада в контекстах європейської інтеграції України», який веде доктор філософських наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», головний редактор журналу «Філософська думка», провідний науковий співробітник Інституту філософії імені Г. С. Сково-роди НАН України С. В. Пролеєв.

Представлені у Збірнику наукових праць результати міждисциплінарних досліджень членів Українського філософсько-економічного наукового това-риства з Києва, Львова, Черкас, Донецька, Харкова, Одеси, Івано-Франківська, Дрогобича є важливим внеском у вивчення соціальної природи сучасних грошей.

Т. С. Смовженко,

ректор Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)

7

Розділ І

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

8

А. А. Гриценко, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України,

заступник директора ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»,

член Президії Українського філософсько-економічного наукового товариства, дійсний член Академії філософії господарства

В. О. Корнівська, кандидат економічних наук

старший науковий співробітник відділу економічної теорії ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»,

м. Київ, Україна ЦІЛІ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Сучасний фінансово-інституційний простір перебуває сьогодні на етапі

активних трансформацій, зміни стосуються не тільки організаційної структури регулювання в контексті співвідношення національних та наднаціональних інститутів управління, – системні трансформації розвиваються в глибинних підходах до визначення самого змісту регулювання, його складових та цільових показників. В сучасних умовах ці процеси мають реалізуватися і в системі монетарного регулювання та визначення цілей грошово-кредитної політики, адже посткризове відновлення та формування основ усталеного економічного розвитку напряму залежить від адекватності заходів монетарної політики обраним цілям.

Офіційна європейська практика визначення цілей монетарної політики заснована на домінуванні стабільності цін в економіці як головної цілі грошово-кредитного регулювання. Наприклад, підходи Банку Англії до визначення монетарної стабільності ґрунтуються на домінанті її внутрішньо-економічних проявів: «грошово-кредитна стабільність означає стабільні ціни і довіру до національної валюти. Стабільність цін визначається цільовим показником інфляції, який Банк прагне досягти шляхом виконання рішень, прийнятих Комітетом з монетарної політики» [1] (далі КМП). В той же час низька інфляція не є самоціллю, адже важливе значення мають також довгострокова стабільність в економіці, стале зростання та зайнятість. Проведення грошово-кредитної політики в Великобританії засноване на встановленні ціни на гроші – облікової ставки, втім в умовах кризи у березні 2009 року до заходів монетарної політики КМП додав безпосереднє введення грошей в економіку шляхом викупу фінансових активів [1].

Як і у випадку Банку Англії, підтримка цінової стабільності є основним завданням Євросистеми і єдиної грошово-кредитної політики, це закріплено в

9

Договорі про функціонування Європейського союзу (далі Договір), статтею 127 (1). Незважаючи на завдання Євросистеми щодо підтримки загальної еконо-мічної політики з метою внесення вкладу у досягнення цілей Союзу, до яких, зокрема, відносяться повна зайнятість і збалансоване економічне зростання, Договір встановлює чітку ієрархію цілей для Євросистеми, – першорядне зна-чення має цінова стабільність. Договір демонструє, що забезпечення стабіль-ності цін є найбільш важливим внеском, що монетарна політика може зробити для досягнення сприятливого економічного середовища і високого рівня зайнятості [2].

Сьогодні в наукових колах з’являються публікації, що свідчать про розши-рення європейського розуміння стабільності грошової одиниці. Так, характе-ризуючи стійкість євро, президент університету Бокконі, екс-міністр економіки та фінансів Італії Маріо Монті вказав, що оцінювати стійкість валюти можна виходячи з внутрішньої купівельної спроможності стосовно товарів і послуг і з точки зору валютного курсу [3]. Але й такої характеристики явно не достатньо, адже вона є абстрактною, такою, що не відображає всіх складових монетарної стабільності.

В якості цілі грошово-кредитної політики найчастіше вибирають інфляцію. Але оскільки грошово-кредитна політика є складовою загальноекономічної політики, то серед її цілей можна зустріти також зайнятість та економічне зростання. Останні є серед цілей, якими опікується ФРС США. В цьому контексті необхідно розрізняти внутрішні і зовнішні (макроекономічні) цілі грошово-кредитної політики. Внутрішні цілі перебувають в грошово-кредитній сфері, а зовнішні (макроекономічні) виходять за її межі. Інфляція з'єднує трикутник макроекономічних цілей (економічне зростання, зайнятість, інфляція) з трикутником грошово-кредитних цілей (обмінний курс, процентні ставки, інфляція) і трикутником фінансових цілей (бюджетний баланс, платіжний баланс, інфляція). В залежності від стратегії ці цілі можуть бути основними або проміжними, чи перетворюватися в інструмент досягнення основної цілі. Так, при таргетуванні інфляції остання є основною ціллю монетарної політики, а облікова ставка Центрального банку – інструментом. Обмінний курс при цьому повинен знаходитися у вільному плаванні. При таргетуванні обмінного курсу, інші монетарні цілі є проміжними або інструментальними.

Стабільність грошової одиниці є вихідною умовою для забезпечення стабільності фінансової системи і збалансованого економічного розвитку. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. У статті 6 закону України «Про Національний банк України» зазначено, що при виконанні цієї функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. В той же час Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи, а також сприяє

10

додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цінової стабільності та стабільності банківської системи.

Стабільність є відносною (динамічною) величиною. Абсолютної стабіль-ності не існує. Мова може йти лише про параметри змін, які визначають межі однієї економічної величини в залежності від інших економічних змінних. Ста-більність грошової одиниці – це відносна незмінність вартості, яку представляє грошова одиниця в обігу і яка виражається у купівельній спроможності грошей. На гроші можна купити 1) товари і послуги, 2) іноземну валюту. Відповідно стабільність грошової одиниці включає: 1) стабільність цін на товари і послуги (внутрішня стабільність); 2) стабільність обмінного курсу національної валюти (зовнішня стабільність).

Так як стабільність грошової одиниці має внутрішню і зовнішню складові, то і ціль грошово-кредитної політики є сумісно-розділеною. З одного боку, вона є єдиною – стабільність грошової одиниці, з іншого – остання включає дві розділені взаємопов’язані складові – стабільність цін і стабільність обмінного курсу. В цьому контексті важливо, що в умовах загальноекономічної стабіль-ності може таргетуватися один показник (частіше всього – інфляція), тоді як в періоди кризи до уваги повинна прийматися динаміка усіх складових у їх взаємозв’язках.

Зважаючи на це, вимірювати стабільність (нестабільність) грошової оди-ниці необхідно з урахуванням ваги її внутрішньої та зовнішньої складових. Для цього потрібно визначити зміни цін на товари та послуги (інфляція / дефляція) і на валюту (девальвація / ревальвація) по їх вазі в грошових потоках. Вага інфляції / дефляції може бути представлена обсягом проданих товарів і послуг, а вага девальвації / ревальвації – обсягом продажу валюти. Виходячи з цього, можна розраховувати нестабільність грошової одиниці як середньозважену величину цінової і валютно-курсової нестабільності.

CWCeWiN

+∗+∗= ,

де N – нестабільність грошової одиниці, i – показник зміни цін на товари та послуги, е – показник зміни обмінного курсу, W – загальна вартість товарів і послуг, С – обсяг продажу валюти. Формула нестабільності має загальний характер і може бути ускладнена,

конкретизована за допомогою введення нових складових, а може бути і спрощена шляхом абстрагування від певних процесів. Зведення нестабільності до інфляції, що зазвичай відбувається при таргетуванні інфляції, є окремим випадком формули нестабільності грошової одиниці.

11

Існує також різниця між загальною нестабільністю грошової одиниці для економіки в цілому і для її суб'єктів. Для економіки, наприклад, істотне значення має динаміка гуртових цін, для фізичних осіб більш важливою є динаміка роздрібних цін. Фізична особа може за свої гроші купити товари і послуги, іноземну валюту і залежно від змін цін і обмінного курсу щось втрачати чи набувати у кожній з цих операцій. Нижче приведено розрахунки стабільності грошової одиниці для економіки України в цілому і для фізичних осіб1.

Загальну нестабільність гривні (Н) за внутрішньою і зовнішньою складови-ми оцінено як середньозважену величину цінової і валютно-курсової нестабіль-ності. Показник дефлятора зважено по ВВП, а показник девальвації / ревальвації гривні щодо основної курсоутворюючої валюти – за обсягами обміну валюти. Для фізичних осіб нестабільність ( Нф ) виміряно як середньозважений показник інфляції і девальвації / ревальвації. Інфляція зважена за обсягами роздрібного товарообігу, а девальвація / ревальвація – за обсягами продажу валюти на готів-ковому ринку. Це пояснюється тим, що фізичні особи купують споживчі товари та послуги в роздрібній торгівлі, а іноземну валюту – на готівковому ринку.

Таблиця 1 Показники нестабільності національної грошової одиниці України

Період

Дефлятор ВВП

%

Інфл

яція

середньорічна

(товари і послуги

) %

Девальвація

/ ревальвація

оф

іційного

обмінного курсу

%

Девальвація

/ ревальвація

готівкового

обмінного курсу

%

Загальна

нестабільність

грош

ової

одиниці

(Н

) %

Нестабільність

грош

ової

одиниці

для фізичних

осіб

(Нф)

%

1996 66,15 80,2 24,2 3,71 58,11 43,88 1997 18,07 15,9 1,76 0,62 13,01 7,97 1998 12,01 10,6 31,57 23,17 18,07 17,14 1999 27,4 22,7 68,62 81,75 44,49 37,47 2000 23,12 28,2 31,71 31,66 27,31 28,90 2001 9,95 12 -1,25 -2,01 4,54 9,70 2002 5,12 0,8 -0,85 -1,28 2,29 0,48 2003 8,0 5,2 0,11 0,65 3,96 3,30 2004 15,16 9 -0,25 -1,21 6,72 2,99 2005 24,5 13,5 -3,66 -3,61 10,00 3,62 2006 13,7 9,1 -1,46 -1,48 6,72 2,64 2007 22,7 12,8 0,00 -0,19 11,51 4,56 2008 28,6 25,2 4,30 3,57 16,02 12,57 2009 13,0 15,9 47,92 54,41 32,18 37,23 2010 13,8 9,4 1,85 -1,68 7,32 3,32 2011 14,3 8 0,4 0,55 5,19 4,03 2012 8,1 0,6 0,29 1,17 2,26 0,85 2013 3,1 -0,3 0,03 0,74 0,74 0,12

1 Розрахунки за нашою методикою проведено Ткаченко С.В.

12

Рис. 1.

Як видно з табл. 1 і рис. 1 в Україні в окремі роки інфляція і валютний курс

рухалися в протилежних напрямках або в одному, але їх значення суттєво відрізнялися. Так, в 1999 році інфляція склала 22,7 %, а девальвація готівкового обмінного курсу дорівнювала 81,8 %. У таких умовах робити висновок про стабільність грошової одиниці, враховуючи лише інфляцію, було б невірно. По-різному змінювалися також показники нестабільності для фізичних осіб. Так, у 2001 році загальна нестабільність була вдвічі нижчою (4,5%), ніж нестабільність грошової одиниці для фізичних осіб (9,7%). А в 2007 році – навпаки: загальна нестабільність була більше ніж вдвічі вищою (11,5%) за нестабільність грошової одиниці для фізичних осіб (4,6%).

Важливість врахування складових стабільності та їх взаємозв’язки можна прослідкувати на прикладі європейського фінансово-економічного простору. Але оскільки в єврозоні функціонує одна грошова одиниця – євро, остільки там не виникає проблем обмінного курсу. Натомість актуалізуються проблеми про-центних ставок. Обмінний курс в країнах, які мають власну грошову одиницю, є певним амортизатором диспропорцій, що виникають у відкритих економіках. В умовах єдиної валюти цей амортизатор зникає, а виникаючі диспропорції знач-ною мірою виливаються у монетарній політиці у проблему процентних ставок.

В сучасних умовах економіка країн зони євро знаходиться у транс-кризовому становищі: на тлі безпрецедентно низьких процентних ставок ЄЦБ

13

(0,25% за основними операціями рефінансування) [4] економічна активність відновлюється дуже повільно, кредитування практично завмерло, при цьому наявна фрагментація фінансового ринку. В таких умовах очевидно, що монетарна політика не сприяє економічному зростанню, крім того, все частіше постає питання щодо її ефективності, незважаючи на те, що рівень інфляції в країнах Єврозони коливається в допустимих межах [4].Голова Європейського центрального банку Маріо Драгі вважає, що «євро є островом стабільності», і головне завдання монетарної політики є виконаним [5], але загальноекономічна європейська незбалансованість доводить протилежне.

В цьому контексті очевидним є протиріччя між науково-теоретичним розу-мінням стабільності грошової одиниці і її емпіричними проявами. Розглянемо цей феномен на прикладі явища фрагментації фінансового ринку країн Єврозони.

На сьогоднішній день загалом в Єврозоні, а особливо – в її периферійних країнах (Іспанія, Італія, Греція), спостерігається падіння кредитування як в результаті погіршення умов пропозиції з боку банківських установ через низьку платоспроможність клієнтів та зростання ризиків, так і в результаті падіння попиту на кредити. Сформувалося порочне коло, коли підприємства через рецесію не мають можливості реалізовувати свою продукцію і отримувати необхідний рівень прибутку, а значить вони не в змозі розраховуватись вчасно і в повному обсязі за своїми боргами, що, в свою чергу, припиняє їх кредитування з боку фінансових установ, або зумовлює катастрофічне (за європейськими стандартами) зростання процентних ставок; ситуація стає ще гіршою, коли підприємства практично відмовляються від кредитування та припиняють свою діяльність; для банків ця ситуація також є вельми проблематичною, адже вона прямо впливає на прибутковість їх діяльності. Ситуація на кредитному ринку зайшла у глухий кут в тому числі і через розвиток явища фрагментації фінансового ринку країн Єврозони. Для чіткого розуміння економічного змісту фрагментації, необхідно ознайомитися з європейськими підходами до характеристики фінансової інтеграції.

За оцінками більшості сучасних економістів, міжнародна фінансова інтеграція має такі позитивні економічні ефекти:

• стабільні, інтегровані і адекватно контрольовані ринки сприяють ефективному розподілу ресурсів в просторі і часі, що дозволяє інвесторам адекватно реагувати на нові можливості інвестування;

• фінансова інтеграція дозволяє згладжувати тимчасові коливання у споживанні, які виникають в результаті випадкових потрясінь, і диверсифікувати фінансові активи домашніх господарств для захисту добробуту від неперед-бачуваних змін трудових доходів;це має особливе значення у валютному союзі, де стабільність єдиної валюти вимагає адекватних механізмів розподілу ризиків через ринок товарів, праці і капіталу;

• більш високий ступінь фінансової інтеграції посилює конкуренцію серед фінансових інститутів і знижує витрати на фінансове посередництво [6].

14

Всі вказані переваги фінансової інтеграції так чи інакше сприяють конвергенції цін на фінансові активи.

Європейські підходи до визначення фінансової інтеграції відрізняють її від простого зближення цін на активи або прибутковості [6]. В Євросистемі фінансова інтеграція характеризується тим, що для всіх учасників фінансового простору забезпечується рівний доступ до ринків, де-факто і де-юре, тоді за таких умов можна також очікувати зростання обсягів транскордонних операцій і поступове вирівнювання цін на активи та прибутковості операцій. Останнє випливає із закону єдиної ціни, який свідчить, що за умови, якщо активи мають схожі грошові потоки і страждають від подібних факторів ризику, то ціни на них вирівнюються [6].

Таким чином, із характеристики фінансової інтеграції слідує, що конвергенція цін не обов'язково означає інтеграцію, вона є необхідною, але не достатньою умовою. В той же час, коли спостерігається транскордонна диферен-ціація прибутковості фінансових операцій, то це явище само по собі не є достатнім доказом фрагментації європейського ринку, як це сьогодні ствер-джується в багатьох джерелах, в яких доводиться, що саме розрив в процентних ставках в країнах центру та периферії свідчить про кризову фрагментацію фінансового ринку Єврозони.

Тут слід усвідомлювати, що певна різниця в процентних ставках в країнах Єврозони була завжди. Це означало, що при ціноутворенні на ринках враховувалися різні ризики та по-різному визначався їх вплив. Так, скажімо, процентні ставки за споживчими кредитами в Німеччині та Іспанії завжди відрізнялися (рис. 2–3): якщо в першій в 2003–2014 рр. вони коливалися в межах 5,9 – 8,5%, то в другій були на рівні 7,3 – 11,7%. Причому в 2014 році цей розбіг досягає практично 3% (6,6% в Німеччині, 9,6 % в Іспанії).

Рис. 2. Процентні ставки за споживчими кредитами в Німеччині

в 2003 – 2014 рр.

15

Джерело: офіційний сайт Європейського центрального банку. http://sdw.ecb.europa.eu /quickview.do?node=9484266&SERIES_KEY=124.MIR.M.DE.B.A2B.A.C.A.2250.EUR.N

Рис. 3. Процентні ставки за споживчими кредитами в Іспанії

в 2003 – 2014 рр. Джерело: офіційний сайт Європейського центрального банку. http://sdw.ecb.europa.eu

/quickview.do?node=9484266&SERIES_KEY=124.MIR.M.ES.B.A2B.A.C.A.2250.EUR.N В той же час, якщо ми проаналізуємо бізнес – кредитування, скажімо

кредитування нефінансових корпорацій, то тут ми побачимо, що процентні ставки в Німеччині та Іспанії з 2004 року певним чином вирівнювалися.

Рис. 4. Процентні ставки за кредитами не фінансовим корпораціям

в Німеччині в 2000 – 2014 рр. Джерело: офіційний сайт Європейського центрального банку. http://sdw.ecb.europa.eu

/browseSelection.do?DATASET=0&sfl2=4&REF_AREA=262&sfl3=4&sfl5=4&BS_COUNT_SECTOR=2240&node=9484266

16

Рис. 5. Процентні ставки за кредитами нефінансовим корпораціям в Іспанії

в 2000 – 2014 рр. Джерело: офіційний сайт Європейського центрального банку. http://sdw.ecb.europa.eu/quickview.do?node=9484266&SERIES_KEY=124.MIR.M.ES.B.A2A.A.R.

0.2240.EUR.N Формування єдиного фінансового ринку Єврозони і рівний доступ до

ресурсів зумовив поступову конвергенцію процентних ставок по кредитах нефінансовим корпораціям в країнах центру та периферії зони євро. Скажімо, в Німеччині та Іспанії в 2010–2011 рр. процентні ставки за кредитами вирівнялися (3,5%), а їх різниця в 1,5 % в 2012 році змусила аналітиків заговорити про фінансову фрагментацію. Дійсно, кризове зростання державного боргу та дефіцит ліквідності в певних країнах призвели до зростання процентних ставок, адже на міжбанківському ринку країни, що більше інших постраждали від кризи, автоматично ставали більш ризиковими контрагентами, для них процентні ставки за операціями були, звичайно, вищими. Різниця між процентними ставками в Іспанії, Італії, з одного боку, та Німеччині, з іншого боку, в якій рівень процентних ставок в 2013 році був меншим на 1,8 %, а в 2014 році – на 2%, лишається найбільш яскравим на сьогодні прикладом фрагментації фінан-сового ринку Єврозони в умовах дефіциту ліквідності, викликаному проблемами державного боргу (як свідчать дані ЄЦБ, на початку 2012 року в Італії – 65%, а в Іспанії – 70% державних облігацій було реалізовано на внутрішньому ринку [7], що і спричинило катастрофічний дефіцит ліквідності).

В той же час слід усвідомлювати,що зростання диференціації процентних ставок за бізнес-кредитами в різних країнах Єврозони стало зовнішнім проявом фрагментації фінансового ринку. Тоді як глибинним змістом фрагментації став нерівний доступ до фінансових ресурсів і перспектива довгострокового дефіциту ліквідності в найбільш постраждалих країнах, який поглиблювався, в тому числі, через недостатнє фінансування на міжбанківському ринку.

17

Результатом фрагментації фінансового ринку став надлишок ліквідності в одних країнах Єврозони та дефіцит в інших, що як для перших, так і для других створювало довгострокові ризики фінансової стабільності [7].

В контексті регуляторної єдності фрагментація істотно вплинула на сприйняття монетарної політики ЄЦБ окремими країнами Єврозони. Слід усвідомлювати, що до виникнення боргових проблем певних країн Європейський центральний банк проводив успішну грошово-кредитну політику, йому вдавалося підтримувати стабільний рівень довіри та ефективно регулювати фінансові ринки [8], адже фінансові оператори адекватно реагували на монетарні заходи. Дестабілізуючим фактором на фінансових ринках Єврозони та всього Європейського Союзу стали боргові проблеми Греції, що відкрили абсолютно новий етап реалізації грошово-кредитної політики в Єврозоні, коли ринки державних облігацій Греції, Ірландії, Іспанії та Португалії стали дис-функціо-нальними. Це змусило ЄЦБ реалізовувати масштабну пропозицію ліквідності шляхом викупу грецьких боргових цінних паперів, яка розпочалася навесні 2010 року. З того часу Європейський банк постійно вдавався до масштабної пропозиції ліквідності, що особливо посилилася з початком фінансової фрагментації в Єврозоні. Крім того, безпрецедентно низького рівня досягли процентні ставки ЄЦБ, однак, як доводять дані рис. 2–5, в країнах центру Єврозони (таких, як Німеччина) це мало адекватне відображення в загальній тенденції зниження процентних ставок за кредитами, в той же час країни периферії (такі, як Іспанія) в умовах падіння процентних ставок ЄЦБ підвищували внутрішні ставки кредитування. Саме в цьому і полягає головна проблема фрагментації європейського фінансового ринку – у фрагментації реакцій на заходи монетарної політики.

Для боротьби із фрагментацією Європейський центральний банк здійснював такі заходи:

• надавав необмежену ліквідність банкам за фіксованими процентними ставками та пролонгував терміни погашення операцій рефінансування до 3 років1;

• дозволив національним центральним банкам адаптувати правила застави за такими операціями до національних умов;

• звузив допустимий коридор між ставкою по депозитах і ставкою за основними операціями рефінансування, що проводяться ЄЦБ [9].

Все це було розроблено для підтримки дії трансмісійного механізму передачі низьких процентних ставок, що встановлює ЄЦБ, рівномірно по всій зоні євро. Втім, як ми показали вище, між Німеччиною та Іспанією як в 2013, так і в 2014 р. фрагментація продовжує зростати.

Боротьба із фрагментацією фінансового ринку Єврозони прийняла безпрецедентні форми, коли Європейський центральний банк вдався до

1 Для довідки:операціїрефінансуваннязазвичай проводилися терміном до 1 року.

18

проведення прямихмонетарних операцій (Outright Monetary Transactions) - ОМТ. Це програма Європейського центрального банку, згідно з якою банк здійснює покупки («прямі угоди») на вторинному ринку суверенних облігацій, що емітовані державами-членами Єврозони. Для того, щоб вчасно та ефективно відповідати на виклики боргової кризи, в Єврозоні були створені Європейський механізм стабільності і Європейський фонд фінансової стабільності. З використанням цих коштів через здійснення OMT з другої половини 2012 року центральний банк в Єврозоні може купувати державні облігації за умови, що країни-емітенти облігацій погоджуються на певні внутрішні економічні реформи. Операції ОМТ корінним образом відрізняються від операцій кількіс-ного пом’якшення (коли через купівлю державних цінних паперів центральний банк надає додаткову ліквідність в економіку), оскільки операції ОМТ відразу ж завершуються вилученням додатково наданої ліквідності (адже це є необхідним в контексті виконання головної цілі стабільності рівня інфляції в Єврозоні).

Тут слід відмітити, що Рішення Європейського центрального банку щодо впровадження операцій OMT не було прийнято одноголосно, так голова Центрального банку Німеччини і німецький міністр економіки висловили свою незгоду щодо купівлі облігацій, стверджуючи, що це може підірвати готовність держав - членів Єврозони здійснювати реформи. Пост-кейнсіанські економісти також висловили свої сумніви з приводу ефективності OMT у подоланні боргової кризи в Європі, адже програма не вирішує основної проблеми: південна Європа перебуває в депресії і єдиний вихід – допущення бюджетних дефіцитів для стимулювання економічної діяльності.

Загалом же справа не тільки у фінансовому та загальноекономічному ефекті ОМТ, а у тому інституційному резонансі, який ці операції зробили в системі наднаціонального регулювання в Єврозоні, та у порушенні мандату ЄЦБ, який, в принципі, не має права на операції з борговими цінними паперами урядів. (Втім, для свого виправдовування представники ЄЦБ доводять, що заборона стосується первинного ринку облігацій, тоді як операції ОМТ проводяться через вторинний ринок цінних паперів). Таким чином, фрагментація фінансового ринку Єврозони корінним образом змінила роль ЄЦБ: фактично банк став не тільки кредитором останньої інстанції для банківських установ, але й антикризовим кредитором урядів, причому такий його статус отримує характеристики прямого фінан-сування державного боргу, що явно виходить за рамки мандату ЄЦБ [10].

Зауважимо, що після оголошення ЄЦБ у другому півріччі 2012 року рішення щодо купівлі державних облігацій спреди в Єврозоні значно знизилися, таким чином ОМТ виявилися досить ефективними щодо впливу на фондову складову, однак вплив на кредитку складову був практично мінімальним і фрагментація лишається високою.

Очевидно, що фрагментація фінансового ринку Єврозони – це складне, системне явище, що потребує особливого підходу, значно глибшого, чим

19

регулювання боргового ринку та надання ліквідності в постраждалі економіки. В цьому контексті важливо також усвідомлювати, що обґрунтування стабільності грошової одиниці лише через її інфляційну складову явно суперечить ситуації, що сьогодні склалася в Єврозоні, адже досягнення необхідного рівня інфляції проходить сьогодні на фоні фрагментації фінансового ринку, незадовільного рівня кредитування та високих процентних ставок в периферійних країнах. Явище фрагментації фінансового простору, зовнішнім проявом якого є істотна диференціація процентних ставок, свідчить сьогодні не просто про економічну незбалансованість, а про стратегічний дефіцит ліквідності та дезінтеграційні тенденції в Єврозоні. Здійснені для подолання фінансової фрагментації операції ОМТ впливають тільки на фондову складову, тоді як кредитний ринок лишається неохопленим, що свідчить про порушення трансмісійного механізму.

Таким чином, в єдиному європейському монетарному просторі динаміка процентних ставок є відображенням:

• інтегрованості фінансового простору; • монетарної керованості; • загальноекономічної стабільності; • достатності та рівномірності циркуляції ліквідності; • рівноправності доступу до ресурсів в єдиному фінансово-інституційному просторі Єврозони.

В контексті фінансово-інституційного аналізу функціонування єдиного грошово-кредитного простору Єврозони динаміка процентних ставок визначає, наскільки досягаються основні цілі формування єдиного монетарного простору та як виконуються основні принципи фінансової інтеграції, що полягають у рівному доступі до фінансування в інтегрованому середовищі.

Якщо прийняти до уваги ті безпрецедентні заходи ЄЦБ, що було вжито для подолання явища фінансової фрагментації, розширення доступу до фінансування та вирівнювання процентних ставок в Єврозоні, то стає очевидним той факт, що єдність та рівень процентних ставок у монетарному просторі зони євро є одним із важливих показників монетарної та загальноекономічної стабільності. Адже, як було показано вище, ЄЦБ вдався до глибинних трансформацій свого мандату в процесі здійснення операцій ОМТ для забезпечення єдності інтегрованого простору Єврозони.

Отже очевидно, що процентні ставки є важливим відображенням моне-тарної стабільності і тому повинні розглядатися також як одна із основних складових (поряд з інфляцією та обмінним курсом) цілі стабільності грошової одиниці.

Список використаної літератури 1. Офіційний сайт Банку Англії [Електронний ресурс]. – Доступний з:

http://www.bankofengland.co.uk/monetarypolicy/pages/default.aspx.

20

2. Офіційний сайт Європейського центрального банку [Електронний ресурс]. –Доступний з: http://www.ecb.europa.eu/mopo/intro/objective/html/index.en.html.

3. Монти: стабильностьевро не ставилась подсомнение [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.vestifinance.ru/articles/38045.

4. Офіційний сайт Європейського центрального банку [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://http://www.ecb.europa.eu/home/html/index.en.html.

5. ЕЦБ: Зона евро – этоостровстабильности [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://top.rbc.ru/economics/06/03/2014/909689.shtml.

6. Speechby Benoît Cœuré, Member of the Executive Boardof the ECB, International financial integration and fragmentation: Drivers and policy responses. Conference organised by the Bancode España and the Reinventing Bretton Woods Committee, Madrid, 12 March 2013 [Електронний ресурс]. – Доступний з: https://www.ecb.europa.eu /press/key/date/2013/html/sp130312.en.html.

7. Speechby Jörg Asmussen, Member of the Executive Board of the ECB, at the General Assembly of the European Savings Banks Group, Berlin, 14 June 2013// Офіційний сайт Європейського центрального банку [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.ecb.europa.eu/press/key/date/2013/html/sp130614.en.html.

8. Виступ Хосе-Мануеля Гонсалес-Парамо на конференції в Куала-Лумпур 13 жовтня 2011 року: Здійснення грошово-кредитної політики: уроки кризи та проблеми найближчих років [Електронний ресурс] // Офіційний сайт ЄЦБ. – Доступний з: http://www.ecb.int /press/key/date/2011/html/sp111013.en.html.

9. ASSESSING THE RETAIL BANK INTEREST RATE PASS-THROUGH IN THE EURO AREA AT TIMES OF FINANCIAL FRAGMENTATION [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Європейського центрального банку. – Доступний з: http://www.ecb.europa.eu /home/html/search.en.html?q=financial%20fragmentation.

10. Еще поживает [Електронний ресурс] // Эксперт. – Доступний з: http://expert.ru /expert/2012/34/esche-pozhivet.

21

В. Г. Бодров, доктор економічних наук, професор,

завідувач кафедри управління національним господарством Національної академії державного управління

при Президентові України, генеральний директор ВГО «Індекс 21», м. Київ

СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ Глобальна фінансово-економічна криза, як головний дестабілізуючий чин-

ник соціогосподарського розвитку майже всіх країн з 2008 року, продовжує здій-снювати свій руйнівний вплив на загальносвітові процеси. Вона суттєво підви-щує невизначеність у пошуках стратегічних орієнтирів перебудови всієї світової економіки, переходу від фінансової цивілізації до якогось принципово нового світогосподарського устрою. Водночас в експертній спільноті все більше утвер-джується думка, що криза із завершенням реструктуризації національних госпо-дарств стимулюватиме вже найближчим часом відновлення економічного зрос-тання на інноваційній основі, насамперед, у найбільш розвинутих країнах, які залишаються ініціаторами глобальних змін. Для цього за останні два роки з’яви-лися певні підстави у зв’язку з відновлюваним зростанням економіки США і деяких інших розвинутих країн. Оптимізму надає і наявність сталого зростання в Німеччині, яка є не тільки локомотивом, але й головним вигодоотримувачем євроінтеграції.

Натомість спостерігається послаблення економічної динаміки в країнах БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай), що сприймається як додатковий аргумент на користь надійності базової західної моделі ринкового господарства капіталіс-тичного типу. З огляду на зазначене можна з упевненістю говорити про еконо-мічне лідерство і стратегічну ефективність розвинутого світу. При цьому вирі-шальну роль у тенденціях зростання в США відіграли структурні зрушення у внутрішньому виробництві енергії (застосування інноваційних технологій у видобутку сланцевого газу тощо) і обмеження заробітної плати, що відбувалися останніми роками, а також відносне послаблення долара, яке стимулювало експорт і сприялополітиці нового індустріального розвитку.

Зберігається величезний розрив в рівнях соціально-економічного розвитку між країнами, які належать до Заходу і Сходу, або в іншій інтерпретації – до Півночі і Півдня. Причому подолання цього розриву наштовхується не тільки на об’єктивні перешкоди (обмеженість ресурсів, екологічні проблеми тощо), але й політична протидія з боку домінуючих у світі сил.

Суперечливими є започатковані в останній чверті 20 століття процеси ринкової трансформації економічних систем в країнах пострадянського

22

простору. В Україні економічне зростання протягом сприятливого періоду цінової кон’юнктури на основну продукцію сировинного і низько технологічно-го експорту, дешевих енергоносіїв і робочої сили між 1999 і 2007 рр. не змогли компенсувати величезні втрати потенціалу, допущених у за 1991–1998 рр. ВВП на душу населення в Україні, в порівнянні з середнім показником по країнам СНД, вдвічі нижчий. Практично всі пострадянські країни, які не воювали за останні 23 роки, досягли рівня 1990 р. десь у період 2002–2006 рр. В Україні, яка мала чи не найкращі вихідні умови після розпаду СРСР для успішних ринкових перетворень національної економіки і до недавнього часу не знала збройних конфліктів на власній території, нинішній ВВП складає все ще 70 відсотків від рівня 1990 р. [2, c. 27].

На сьогодні Україна все ще на має власної стратегії, вона виявилася дезорієнтованою за умов одночасного започаткування у 2010 р. 22 макрореформ. Вихід із ситуації не пропонується, а пасивно спостерігається, зв’язується із сподіваннями на приєднання до більш потужного угрупування на кшталт Євро-пейського або Митного союзів, отримання багатомільярдних кредитів від МВФ або Росії (краще від обох разом). При цьому зволікають з внутрішніми рефор-мами, вихолощується їх сутність, яка обмежується задачами наповнення бюд-жету, пенсійного фонду, погашення державного боргу шляхом прийняття прос-тих рішень про збільшення пенсійного віку жінок, зростання бази оподаткування за рахунок малого і середнього бізнесу, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, газ тощо. Все це накладається на загострення громадян-ського конфлікту і глибоку суспільно-політичну кризу в Україні кінця 2013–початку 2014 рр. із втратою частини території. Причому Крим – не перший в цьому списку територіальних втрат. Достатньо згадати втрату значної частини багатого вуглеводневими ресурсами шельфу Північного Причорномор’я у2008 р. внаслідок рішення Гаагського Міжнародного суду на користь Румунії.

За таких обставин досягнення належного рівня післякризового соціогоспо-дарського оновлення, не кажучи вже про антикризову усталеність в умовах економічної і суспільно-політичної невизначеності, повинно розглядатися через призму зміни стратегічних орієнтирів, інструментів і практики державного регулювання, інституційного середовища розвитку, уточнення і коригування цільових пріоритетів, що загалом і складає якісну перебудову всієї моделі управління національним господарством. «В сучасній економіці формування нової моделі стратегічного управління економічним розвитком може бути успішним, лише якщо держава не будує цю модель як втілення ідеального, відірваного від об’єктивних реалій бажаного образу, а управляє процесами формування моделі під впливом об’єктивних закономірностей глобального і національного розвитку, виходячи з потреб підтримки конструктивних процесів, що сприяють досягненню певних цілей та орієнтирів, й максимального послаблення ризиків та загроз розвитку» [1, с. 4].

23

Продовжувати сподіватися на здійснення реформ в Україні за зразками, продемонстрованими зовнішніми лідерами, нереально і навряд чи можливо. Економічна стратегія і політика в сучасній Україні повинна ґрунтуватися головним чином на базі власної творчості тієї частини вітчизняної еліти, яка зорієнтована на стратегічні національні інтереси країни, її об’єднання довкола повномасштабного модернізаційного проекту.

Успішне вирішення стратегічних задач соціогосподарського розвитку, забезпечення соціально-політичної стабільності в країні вимагає у найближчі роки досягнення економічного зростання на рівні не менше 4-6 відсотків на рік. Для цього потрібно здійснити наступне:

Проведення детальноспланованої й енергійної роботи з переходу від сиро-винної, низько технологічної до інноваційно орієнтованої економіки із зрос-таючою питомою вагою секторів обробної промисловості і продуктивного сіль-ського господарства; зміна відтворювальної структури економіки з доведенням норминагромадження до 30-35 відсотків ВВП до нинішніх 15-17 відсотків.

Опора на потенційно значимий внутрішній попит населення і суб’єктів господарювання через активну політику імпортозаміщення, яка дозволить забезпечити зростання зайнятості, що стимулює внутрішній платоспроможний попит, й сприятиме інноваційно-інвестиційній діяльності.

Здійснення своєрідної інфраструктурної революції на засадах державно-приватного партнерства із вкладанням значних коштів в інфраструктурні проек-ти (насамперед, транспорт, шляхи, аеропорти тощо), що стане одночасно потуж-ним мультиплікатором для розвитку багатьох базових секторів національної економіки.

Надання нових імпульсів на рівні державної політики для розвитку науки, особливо в її прикладному секторі, майже втраченому у процесі незбалан-сованих ринкових реформ, з доведенням покриття витрат на НДДКР за рахунок корпоративного сектору хоча б до 50 відсотків (у розвинутих країнах 2/3 і більше від загальних витрат на науку забезпечується зусиллями корпорацій і підприємств) [2, c. 60].

Ініціація зрушень у сфері освіти, адекватних завданням інноваційної модер-нізації провідних секторів національного господарства та прискорення еконо-мічного зростання, усунення допущених за роки незалежності дисбалансів у підготовці кадрів, коли форсування підготовки у ВНЗ менеджерів, економістів, фінансистів, правників, загалом офісного планктону супроводжувалося руйна-цією системи професійно-технічної освіти, згортанням підготовки фахівців природничо-наукового та інженерного профілю.

Виведення на якісно новий рівень системи стратегічного управління роз-витком економіки, коли від держави, уряду потрібна не просто чітка постановка задач і висування тих чи інших вимог до бізнесу, а вміння організувати роботу з досягнення суспільно значимих цілей, підкріплення реальними діями влади

24

задекларованого переходу до нової моделі економічног�