МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦIОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

IМЕНI ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

ПЛАВШУДА КАТЕРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК346.14:669

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

МЕТАЛУРГІЙНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ

12.00.04- господарське право;

господарсько-процесуальне право

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник-

Задихайло Дмитро Вітольдович,

доктор юридичних наук, професор

Харкiв-2015

ЗМІСТ

ПЕРЕЛIК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………………………………....3

ВСТУП…………………………………………………………………………...4

РОЗДІЛ 1. Економічно-правова характеристика металургійного комплексу

України……………………………………………………………………….…15

1.1. Сучасний металургійний комплекс України як складова національної

економіки………………………………………………………………………..15

1.2. Законодавче та організаційно-господарське забезпечення діяльності

суб’єктів металургійного виробництва……………………………………….38

Висновки до розділу 1…………………………………………………………64

РОЗДІЛ 2. Господарсько-правові проблеми розвитку металургійного

комплексу України………………………..........................................................69

2.1. Господарсько-правове забезпечення інноваційного розвитку

металургійного комплексу……………………………………………………..69

2.2. Господарсько-правове забезпечення інвестиційного розвитку

металургійного комплексу………………………………………………………95

2.3. Господарсько-правове забезпечення стимулювання експорту продукції

металургійного комплексу……………………………………………………..117

2.4. Господарсько-правові проблеми державного контролю за концентрацією

суб’єктів господарювання галузі……………………………………………...137

2.5. Господарсько-правове забезпечення внутрішньогалузевої структурної

динаміки виробництва металу…………………………………………………157

Висновки до розділу 2………………………………………………………….184

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….............189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...194

ПЕРЕЛIК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЄС - Європейський Союз

КУ - Конституція України

ЗУ - Закон України

ЦКУ - Цивільний кодекс України

ГКУ - Господарський кодекс України

ВРУ - Верховна Рада Укрїни

КМУ - Кабінет Міністрів України

АМКУ - Антимонопольний комітет України

НБУ - Національний банк України

ДПП - Державно-приватне партнерство

СОТ - Світова організація торгівлі

ВСТУП

Актуальність теми. Зважаючи на те, що за останні роки валютні

надходження, завдяки експорту металу до 117 країн світу, складали більше

40% від загальних валютних надходжень України, а також на те, що на

експорт постачається до 80% прокату чорних металів, що становить близько

3 відсотків обсягу світової торгівлі цим видом продукції і за обсягами

виробництва чавуну та сталі Україна посідає сьоме місце в світі, а відтак і на

важливість вітчизняної металургійної промисловості для економіки України

загалом, наукова постановка проблеми щодо забезпечення ефективності

металургійної галузі є одним з ключових завдань господарсько-правової

політики держави та господарського законодавстсва.

Слід зазначити, що металургійний сектор національної економіки не

отримав систематизованого спеціального законодавства, що включало б

зокрема надзвичайно важливий, детально розроблений організаційно-

господарський його компонент ,спрямований на забезпечення регулятивної

ролі держави щодо процесів розвитку металургійного комплексу. Чинні

документи державного програмування не можуть виконати роль

комплексних засад правової політики держави у сфері металургійного

виробництва через свою безсистемність, фрагментарність та поверхневість.

В той же час, слід констатувати, що вітчизняна металургійна галузь

значно відстає від світового технологічного та організаційного рівня сучасної

металургії. Використання застарілих технологій,критична застарілість

основних виробничих фондів, низька технічна продуктивність стали, за

окремих виключень, характерними особливостями національного

металургійного комплексу. В цілому, у практиці вітчизняної металургії

застосовується найбільш розповсюджені технології сучасного виробництва

металу та сталі, зокрема в конвекторах , мартенах та електричних печах, з

яких найбільш досконалою та новітньою технологію визнається

виробництво сталі в електричних печах. Основними перевагами останньої

над іншими технологіями є висока її продуктивність та екологічність. На

жаль на виробництво металу в електричних печах в Україні припадає лише

4%, в той час як у світовій практиці більш, ніж 31%. Такий низький показник

пояснюється тим, що повне переоснащення підприємств на новітні

технології потребує значних інвестицій, що не співпадає з

короткостроковими інтересами більшості власників металургійних

підприємств в Україні. Разом з тим, тиск світової конкуренції робить

впровадження нових технологій у металургійне виробництво

безальтернативним шляхом розвитку. Забезпечення руху в цьому напрямі

вимагає застосування господарсько-правових засобів та механізмів впливу

держави на зазначену сферу господарювання, зокрема, через інституційні

перетворення шляхом включення підприємств галузі до інвестиційних

ринків, доступу іноземних інвесторів, забезпечення реального конкурентного

середовища, створення спеціальних режимів господарювання та

застосування окремих заходів державної підтримки тощо.

Відтак, зусилля мають бути спрямовані на вдосконалення правового

режиму інвестування, підвищення ефективності інвестицій, зокрема в

металургійне виробництво, створення цілісного господарсько-правового

механізму саме інноваційного інвестування в сферу національної металургії.

Окрему проблему розвитку національного металургійного комплексу

складає формування олігополістичної структури ринку, що представлена

кількома вертикально - інтегрованими об’єднаннями підприємств

холдингового типу, що функціонують з використанням властивостей

домінуючого положення на внутрішньому ринк, а також, за умов потужного

політичного представництва в органах публічної влади. Саме такі характерні

риси функціонування вітчизняного металургійного комплексу призвели до

глибокої і системної кризи, і в першу чергу, падіння рівня його світової

конкурентоздатності.

Таким чином, розробка комплексу заходів виходу з кризи

металургійного комплексу країни, враховуючи його базову роль в

національній економіці, є завданням не тільки економічної науки та науки

державного управління, але і господарсько-правової науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Напрямок дисертаційного дослідження обрано згідно з напрямами науково –

дослідницьких робіт кафедри господарського права Національного

юридичного університету імені Ярослава Мудрого в межах комплексної

цільової програми «Правове забезпечення i реалізація полiтики держави на

прiоритетних напрямках економiчного розвитку та у сферi екологічної

безпеки» (номер державної реєстрації 0111U999962). Тему дисертації

затверджено Вченою радою Нацiонального юридичного унiверситету iменi

Ярослава Мудрого ( протокол № 4 вiд 21 грудня 2012 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розроблення

господарсько-правового механізму ефективного господарювання в

металургійному комплексі національної економіки за рахунок застосування

комплексу засобів господарсько-правового характеру.

Відповідно до визначеної мети, поставлено і вирішено наступні

завдання:

- охарактеризувати сучасний стан металургійного комплексу України

як складової національної економіки;

- встановити стан законодавчого та організаційно-господарського

забезпечення діяльності суб’єктів металургійного виробництва;

- визначити проблеми господарсько-правового забезпечення

інвестиційного розвитку металургійного комплексу та напрацювати шляхи їх

вирішення;

-визначити проблеми господарсько-правового забезпечення

інноваційного розвитку металургійного комплексу та напрацювати шляхи їх

вирішення;

- визначити проблеми господарсько-правового забезпечення

стимулювання експорту продукції металургійного комплексу та напрацювати

шляхи їх вирішення;

- визначити засади господарсько-правового забезпечення антикризових

заходів держави щодо національного металургійного комплексу.

Об’єктом дослідження є система господарських відносин, пов’язаних

із функціонуванням національного металургійного комплексу в кризових

умовах.

Предметом дослідження є господарсько-правове регулювання

металургійного виробництва в Україні.

Методи дослідження. Положення, висновки і рекомендації, що

містяться в дисертації, достатньо аргументовані, науково обґрунтовані та

достовірні. Методологічна основа дослідження має системний характер, що

виявляється у застосуванні різних методів пізнання залежно від конкретних

аспектів дослідження. В процесі дослідження було використано ряд

загальнонаукових та спеціальних методів. Таким чином, діалектичний метод

використовувався для проведення аналізу причин відставання вітчизняної

металургійної галузі від металургійної галузі провідних країн світу(пп. 2.1;

2.2); історичний - під час проведення характеристики металургійної

промисловості України з початку її зародження(п.1.1); формально-логічний –

для кваліфікації деяких видів технологій металургійної промисловості як

провідних та інноваційних або ж кола заходів, необхідних для підтримки та

вдосконалення експортної діяльності підприємств тощо(пп.1.2;2.2;2.3; 2.4;

2.5); системно-функціональний – при дослідженні регулювання інноваційно

- інвестиційних процесів металургійного виробництва(пп.2.1;2.2);

формально-юридичний – при аналізі чинного законодавства, пов’язаного з

регулюванням відносин в сфері металургійної промисловості(п.1.2).

Теоретичною основою дисертаційної роботи стали дослідження таких

вчених: А.Г. Бобкової, О.М. Вінник, Д.В Задихайла, В.К.Мамутова, В.С.

Мілаш, О.П. Подцерковного, В.А. Устименка, О.В. Шаповалової, Т.І.

Швидкої, В.С. Щербини.

Галузеві дослідження в сфері господарювання склали роботи

наступних вчених: О.Ю. Битяка, Ю.І.Остапенко, К.С. Письменної, А.В.

Семенішина.

Роботи інвестиційно-інноваційної тематики: Ю.Є.Атаманової, О.М.

Давидюка, В.В. Кудрявцевої, В.І.Кухара.

Емпіричну основу дослідження склали численні статистичні матеріали,

в тому числі і напрацьовані фаховими міжнародними організаціями, а також

висновки та програмні документи державних та недержавних , в тому числі і

міжнародних організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні

теоретичних засад формування антикризової господарської політики держави

в сфері металургійного виробництва, необхідності запровадження

інноваційних технологій у виробництво, що безпосередньо пов’язано і з

інвестиційною політикою держави та безпосереднє визначення кола

господарсько-правових засобів впливу держави на діяльність металургійних

підприємств України.

В результаті дослідження виносяться на захист нижченаведені

положення та висновки.

Вперше:

1.Визначено, що гірничо-металургійний комплекс України, як

сукупність промислових кластерів, що об’єднують суб’єктів господарювання

відповідного технологічного ланцюга, які утворюють у взаємодії цілісний

об’єкт організаційно-господарського державного макроекономічного

регулювання.Необхідність визначення ГМК саме як цілісного комплексу,

зумовлено як тісними економіко-технологічними зв’язками суб’єктів

господарювання галузі, так і процесами подальшої концентрації капіталу,

кластерізації та холдингізації суб’єктів господарювання. Такий підхід

дозволяє розробляти та реалізовувати єдину комплексну господарсько-

правову політику для названого сектору промисловості та забезпечує

ефективність запровадження відповідних комплексів організаційно-

господарських засобів, таких як: державна підтримка, спеціальні правові

режими господарювання та державно - приватне партнерство.

2.Обгрунтовано необхідність виділення серед кола видів

металургійного виробництва саме прокатного як пріоритетного, яке є

основним технологічним видом металургійного виробництва, що забезпечує

випуск готової металопродукції з максимальною часткою створеної вартості,

а тому, має стати основним об’єктом господарсько-правового впливу з

метою поліпшення її якості, розширення марочного і розмірного сортаменту

металопродукції, скорочення енергетично застарілих прокатних станів

прокатно-ливарними модулями, що дозволяють суттєво підвищити рівень

конкурентоздатності вітчизняної металургії. Це стало б одним з напрямів

антикризової політики держави шляхом реалізації стимулюючої функції

державного регулювання у металургійній промисловості, а відтак, і його

оптимального господарсько-правового забезпечення.

3.Визначено необхідність забезпечення цілісного і системного

господарсько-правового впливу на розвиток відносин гірничо-

металургійного комплексу України за рахунок систематизації законодавчого

їх регулювання шляхом створення єдиного нормативно - правового акту -

Закону України «Про державну промислову політику у гірничо-

металургійному комплексі України», предметом якого стала б не тільки

регламентація організаційно-господарського впливу держави, але і форми

ринкової самоорганізації галузевих суб’єктів господарювання, реалізація

спеціальних антикризових заходів державного впливу, застосування

правових форм державно-приватного партнерства в галузі, визначення

оптимальних форм та масштабів секторальної економічної концентрації.

4. Встановлено, що сьогодні має відбутися реформування відносин між

державою та металургійним бізнесом шляхом недопущення політичного

представництва інтересів суб’єктів металургійного бізнесу та їх кінцевих

беніфіціарів у представницьких та виконавчих органах держави. Однак, для

того, щоб перевести зв'язок між державою та бізнесом у правове русло,

необхідним кроком у цьому випадку є створення Асоціації металовиробників

України, яка б виступила консолідованим представником цієї галузі у

стосунках з державою як спеціальна форма господарського об’єднання

підприємств, а в перспективі, й саморегулівна організація, зокрема, як

суб’єкт локального нормотворення та недержавний механізм забезпечення

конкурентної політики держави. Така асоціація могла б ініціювати прийняття

державою документів щодо стратегій інвестиційного та інноваційного

розвитку ГМК і формувати пакети власних нормотворчих пропозицій

суб’єктам відповідних організаційно - господарських повноважень. Це стало

б одним з засобів детінізації впливу бізнесу на політику. Запропоновано

законодавчо закріпити основні умови створення та функціонування такої

саморегулівної організації.

5. Обгрунтовано необхідність прийняття комплексу господарсько-

правових заходів для виходу металургійної галузі економіки України з

кризового стану, завданнями якого мають стати наступні:

- деофшорізація металургійного сектору шляхом запровадження

обов’язкового визначення кінцевих бенефіціарів господарських організацій

металургійного бізнесу, а, також, встановлення чітких критеріїв обходу

закону в міжнародному приватному праві щодо створення офшорних

компаній громадянами України та правових наслідків позитивної

кваліфікації фактів такого обходу ;

- обов’язкова сек’юритизація активів підприємств металургійного

виробництва, як умова підвищення їх інвестиційної привабливості шляхом

встановлення імперативних вимог до організаційно - правових форм

суб’єктів металургійного виробництва шляхом перетворення металургійних

підприємств у публічні акціонерні товариства;

- поглиблення деталізації законодавства України про об’єднання

підприємств холдингового типу для подолання численних прогалин в

правовому забезпеченні функціонування складних та ієрархічно

розгалужених сучасних холдингових відносин, що склалися в практиці

господарювання в металургійній сфері ;

- відпрацювання сприятливих правових режимів та механізмів для

портфельних інвестицій в корпоративні цінні папери підприємств галузі;

- формування адресних галузевих параметрів контролю за економічною

концентрацією в металургійній сфері з використанням механізмів

антимонопольно-конкурентної політики держави;

- визначення кола випереджаючих технологій металургійного

виробництва, зокрема технологій, спрямованих на виробництво

металургійної продукції з високою доданою вартістю, запровадження яких є

підставою для застосування заходів державної підтримки, включаючи

реалізацію державних цільових програм;

- визначення спеціальних правових режимів виробництва та реалізації

окремих інноваційних видів металургійної продукції;

- створення моделей спеціальних режимів інвестиційної діяльності, до

складу яких зокрема слід віднести: інвестиційні( податкові) пільги, державні

закупівлі, створення державних лізингових компаній з метою забезпечення

інноваційним обладнанням всіх металургійних підприємств (або

стимулювання створення Асоціації металовиробників України з подальшим

заснуваннням нею лізингової компанії), застосування пільгових тарифів на

перевезення металургійної продукції залізничним транспортом;

- створення необхідного правового забезпечення для реалізації відносин

державно - приватного партнерства в металургійній галузі для вирішення

завдань технологічного оновлення виробничої бази шляхом визначення

зобов’язань суб’єктів партнерства щодо впровадження інноваційних

проектів.

Удосконалено:

1. Пропозицію щодо формування та реалізації науково-технічної

державної програми у сфері металургійного виробництва з метою оновлення

його технологічної бази, розробки правових заходів стимулювання створення

або відродження в межах структур вітчизняних металургійних холдингів

власних науково-технічних дослідних підрозділів з метою перетворення їх у

перспективі у повноцінні локальні інноваційні системи.

2. Положення, згідно з яким, для стимулювання виробництва та

експорту металопродукції з високою часткою доданої вартості необхідно на

нормативно-правовому рівні визначитись із колом технологічно

пріоритетних видів конкурентоспроможної металургійної продукції з

високою часткою доданої вартості з метою застосовування такого засобу

стимулювання її виробництва, як диференційовані ставки оподаткування в

залежності від виду металургійної продукції, що зокрема експортується,

включаючи застосування механізмів регресивного оподаткування прибутків,

отриманих від реалізації продукції із визначеними властивостями.

Отримало подальший розвиток положення про те, що:

1. Значною проблемою у сфері інвестування є відсутність

спеціалізованого державного органу, до організаційно – господарських

повноважень якого входило б формування та реалізація інвестиційної

політики держави. Відсутність в системі організаційно – господарського

забезпечення інвестиційних процесів та органу з відповідною господарською

компетенцією, може залишити важливі параметри відносин економічного

розвитку галузі без контролю та можливостей необхідного впливу з боку

держави.

2. Необхідним є прийняття Закону України «Про систему державної

підтримки експорту товарів (робіт, послуг) українського походження»

(Проект Закону від 03.03.2009 р., реєстр. №4145), який містить положення

щодо надання експортних кредитів українським експортерам для здійснення

експортних операцій, а також українським виробникам на стадії виробничого

циклу для забезпечення виробництва продукції згідно з укладеними

зовнішньоекономічними договорами, іноземним покупцям під зобов'язання

закупівлі ними українських товарів; норми щодо страхування та

перестрахування експортних кредитів, наданих українському експортеру

банками-кредиторами, від комерційних та некомерційних ризиків для

забезпечення відшкодування у разі невиконання іноземним покупцем

зобов'язань за зовнішньоекономічним договором та ін. Але, окрім існуючих

положень, в цьому проекті необхідно структурно виділити основні сектори

національної економіки, що виробляють продукцію на експорт та, крім того,

розробити комплекс засобів адресної державної підтримки по кожному з них,

виходячи з того, що одним з таких секторів обов’язково має бути

вітчизняний гірничо-металургійний комплекс в особі підприємств , що

виробляють кінцеву металургійну продукцію.

3. Встановлено, що сьогодні є відсутнім механізм програмування

промислового розвитку як такого та його законодавче забезпечення, що

ґрунтується саме на галузевому підході і, зокрема, програмування

інноваційного розвитку. Тому в металургійній галузі загальні програмні

положення промислової та інноваційної політики часто виявляють свою

неефективність. Відтак, зважаючи на важливість металургії для економіки

країни, на масштабність виробництва, імпорту та експорту металургійної

продукції, на її стрімкий розвиток за останні роки, має бути створено

нормативно-правове забезпечення реалізації інноваційної політики держави

саме для металургійної промисловості України , виходячи із конкретних

потреб її технологічного розвитку, необхідності виведення її на

інноваційний шлях розвитку. Тільки за такого підходу можливо формувати

спеціально спрямований адресний механізм господарсько-правових засобів

технологічного переозброєння галузі.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що

вони можуть бути застосовані в нормотворчій діяльності держави, зокрема, з

метою удосконалення вже існуючого законодавства та створення нових

нормативно-правових актів, які безпосередньо, а не опосередковано

стосуються металургійної промисловості України, а також, складанні

програмних документів відповідними органами державної влади щодо

економічного розвитку металургійної галузі та, крім того, навчально-

методичній роботі, при підготовці наукових і навчальних видань,

підручників, навчальних програм курсу «Господарське право України» тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної

роботи доповідалися на науково-практичних конференціях та круглих

столах: «Теоретико-правові засади формування сучасного медичного права в

Україні» (Полтава, 17 жовтня 2014 р.), «Правова доктрина - основа

формування правової системи держави» (Харків, 20-21 листопада 2013 р.),

конференції «Процеси економічної глобалізації та напрями модернізації

правового господарського порядку в Україні (26 жовтня 2012р.).

Публікації. За темою дисертації підготовлено 9 наукових праць, з яких

п’ять статей - у фахових наукових виданнях, одна стаття у зарубіжному

виданні, тези трьох наукових доповiдей на конференціях.

РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТАЛУРГІЙНОГО

КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

1.1.Сучасний металургійний комплекс України як складова

національної економіки

Металургійний комплекс України представлено підприємствами чорної

та кольорової металургії. Мова йде про складну технічну інфраструктуру, що

об'єднана в єдиний технологічний ланцюг, який складається з цілої системи

суб'єктів господарювання. Такий ланцюг включає в себе:

1. Видобуток залізної, марганцевої руд, вапняків, глин, коксівного

вугілля, флюсів;

2. Збагачення руд, виробництво агломерату, коксу;

3. Виплавку чавуну, сталі, виробництво прокату, катанки, труб;

4. Виробництво феросплавів, виплавку електросталі та сплавів,

виробництво профільного прокату, порошкової металургії;

5. Використання відходів металургії: виробництво будівельних

матеріалів, азотних добрив, пластмас та ін.

Такий ланцюг, що має технологічну послідовність виробничих

операцій, зазвичай покладено в основу створення вертикально інтегрованих

груп - підприємств, що мають холдингову форму їх об'єднання в єдину

господарську макросистему. Разом з тим слід констатувати, що в Україні за

часів Незалежності склалася досить специфічна ситуація, адже в процесі

приватизації цілісних майнових комплексів великих державних підприємств

національної економіки , в Україні сформувалося більше десятьох основних

домінуючих економічних груп. Важливо підкреслити, що названі групи

ділять між собою основний виробничий потенціал країни, значну частку

серед якого займає металургійна промисловість. Серед названих груп слід

вказати на «СКМ» з головним акціонером Рінатом Ахметовим, «Eastone»-

Віктора Пінчука, «Приват»- Ігора Коломойського та Генадія Боголюбова,

«Group DF»- Дмитра Фірташа, «Укрпромінвест»- Петра Порошенко, «ИСД»-

Сергія Тарути, «Фінанси та кредит»- Костянтина Жеваго.

Так, наприклад, група СКМ, що розбудована на холдингових засадах,

включає в себе цілу низку підпорядкованих галузевих холдингів-

управляючих компаній таких, як «Метінвест», «ДТЕК», « UMBH Limited »

тощо. Дана група консолідує активи в багатьох сферах, серед яких є

металургійні комбінати, гірничозбагачувальні комбінати та ін.. Для

віднесення СКМ до транснаціональних компаній, важливо акцентувати

увагу на зарубіжних дочірніх підприємствах групи, зокрема в металургійній

сфері представлених «Ferriera valsider s.p.a.» та «Trametal spa» в Італії,

«Spartan UK» y Великій Британії тощо.

Група «Приват», що виникла навколо фінансових активів,

представлених, в першу чергу, банком « Приватбанк» з його дочірніми

банками в Росії, Грузії, Латвії та цілою низкою виробничих підприємств

зокрема у сфері металургії, включаючи підприємства за кордоном

«Highlanders alloys LLC»(CI1IA), «Feral CA»( Румунія), «Nsuta Gold mining

Limited» та « Ghana manganese company Limited» в африканській Гані та

«Consolidated minerals Ltd» в Австралії, a також декілька дочірніх

підприємств у Грузії.

Група «Укрпромінвест» Петра Порошенка консолідує активи в різних

галузях промисловості в тому числі і в металургійній.

Отже, з вищевказаного, можна зробити висновок, що сьогодні

вітчизняний металургійний ринок представлений кількома вертикально-

інтегрованими холдинговими структурами, що функціонують на чолі з

українським олігархами. Звичайно ж сама по собі вертикальна інтеграція є

явищем позитивним, виходячи зі світової практики. Зокрема, до його

привілеїв можна віднести можливість заощадження витрат, що має місце в

процесі спільного виробництва, збуту, закупівлях, контролі; прориву в

технології, що пов’язане зі зменшенням технологічного ризику;

забезпечення попиту та пропозиції у періоди низького сукупного попиту;

урівноваження впливу партнерів зовнішніх постачальників і покупців;

посилення здатності диференціювання від інших товаровиробників; захист

від позбавлення доступу до постачальників чи покупців тощо. Проте,

створення таких структур холдингового типу саме в нашій країні досить

часто супроводжується рядом негативних процесів, серед яких найбільш

поширеним є зловживанням представників олігархії своїм домінуючим

становищем на внутрішніх ринках шляхом значного погіршення

конкурентного середовища на них. До того ж, усталеним фактом є те, що

більшість власників металургійних підприємств сьогодні мають

безпосередній доступ до органів публічної влади та здійснюють потужний

вплив на представників державних виконавчих органів. Все це, знову ж таки,

не найкращим чином впливає на рівень саме світової конкурентоздатності

вітчизняних металургійних підприємств та призводить до поглиблення вже

усталеної технологічної їх кризи.

Загалом,за сучасних умов проблема концентрації активів у

суб'єктів господарювання галузі набула надзвичайних масштабів, що до

певної міри ускладнює проблему ефективного державного регулювання

господарських відносин у цій сфері. Все це вимагає деофшоризації та

сек’юритизації, як попередніх підготовчих заходів, залучення на

вітчизняний ринок іноземних інвесторів, що мають бути тісно пов’язані із

встановленням спеціально для вітчизняної металургійної галузі критеріїв

контролю за економічною концентрацією. Застосування цього засобу

конкурентного права в системі державного регулювання господарською

діяльністю в металургійній галузі потенційно має підвищувати

ефективність впливу держави на суб’єктів металургійного господарювання.

Зокрема, боротьба з податковими ухиленнями знаходиться зараз у

фокусі уваги багатьох країн світу. Велика кількість економічно розвинених

державвсе частіше вводять нові заходи, спрямовані на боротьбу з

низькоподатковими юрисдикціями.В Україні, на жаль, дане питання

знаходиться лише на стадії своєї розробки.Разом з тим, обсяги експорту та

імпорту продукції, виготовленої в України, в тому числі і

металургійної,сягають десятки мільярдів доларів на рік. При цьому, значна їх

частина проводиться через офшорні структури, що належать резидентам

України. Крім того, в офшорні структури надходять виплати відсотків по

кредитах, виданих в Україні офшорними компаніями. Туди ж слід віднести і

прибуток, отриманий від торгівлі цінними паперами українських емітентів.

Обкладаючи дані прибутки податками саме в Україні, національний бюджет

отримав би мільярди додаткових податкових надходжень, що якнайкраще

відобразилося б на стані вітчизняної економіки. Саме тому, державою має

бути проведено ряд законодавчих ініціатив щодо вдосконалення режимів

оподаткування підприємств, в тому числі, металургійних, в Україні. Тут слід

зазначити, що в цьому напрямку державою вже було докладено деяких

зусиль, про що свідчить прийняття Закону України « Про внесення змін до

Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» від 4

липня 2013 року.На даний нормативно-правовий було покладено великі

сподівання щодо поліпшення податкового клімату в країні, а саме:

очікувалось, що завдяки прийняттю даного Закону відбудеться поповнення

державного бюджету завдяки мільйонним надходженням завдяки

оподаткуванню. Проте,очікувані результати не знайшли свого відображення

у практичній площині. Вивчаючи основні положення даного нормативно-

правового акту, можна зробити висновок про його поверховість та

недопрацьованість, хоча б через те, що він дозволяє недобросовісним

платникам податків виводити свої операції з-під контролю таким

чином,щоостанні можуть з легкістю створювати багаторівневі офшорні

структури, в яких весь прибуток розміщується в офшорах верхнього рівня, не

визнаючи їх частиною групи і не розкриваючи аффілірованності з ними.

Саме відсутність дієвого механізму розкриття інформації про іноземні

компанії і їх бенефіціарів, є слабким місцем вищезгаданого нормативно-

правовго акту. Отже, в Україні має відбутися обов’язкове оподаткування

доходів іноземних компаній, контрольованих резидентами України. Саме

зважаючи на актуальність даної проблеми за сучасних умов та на відсутність

в Україні детально розробленого нормативно-правового акту в даній сфері,

сьогодні державою має бути докладено зусиль щодо прийняття Закону

України « Про деофшоризацію», який би прямо стосувався і металургійної

промисловості України, а також, містив чіткі положення про оподаткування

контрольованих іноземних компаній та визначав відповідальність за несплату

податків у своїй юрисдикції.

Таке явище як «сек’ютиризація» поки що не набуло значного

поширення в Укрїні через свою законодавчу неврегульованість. В свою

чергу, сек’ютиризація активів дозволила б значно підвищити ефективність

металургійного бізнесу через можливість залучення більш дешевих

кредитних ресурсів;запобігання всім можливим відмовам з надання

забезпечення третім особам при залученні фінансування; зменшення

навантаження на власний капітал;підвищення ліквідності активів;спрощення

структури балансу за рахунок скорочення кількості боржників і.т.д.. Відтак,

черговим завданням держави є залучення ряду господарсько-правових

заходів щодо встановлення процесів сек’ютиризації металургійних

підприємств в Україні. Зокрема, прийняття ряду нормативно-правових актів

стало б дуже позитивним зрушенням у цьому напрямку.

Як наслідок,необхідним є прийняття комплексу господарсько-правових

заходів для виходу металургійної галузі економіки України з кризового стану,

завданнями якого є наступні: проведення технічного переозброєння галузі з

метою підвищення конкурентоспроможності і розширення обсягів

виробництва металопродукції з високим рівнем переробки при відповідній

підтримці з боку держави. Окремими напрямами антикризової

господарсько-правової політики розвитку законодавчого забезпечення ГМК

мають стати:

- деофшорізація металургійного сектору. Тобто, по-перше, має бути

запроваджено обов’язкове визначення кінцевого бенефіціару, а, по-друге,

встановлення критеріїв обходу закону в міжнародному приватному праві

щодо створення офшорних компаній громадянами України та правових

наслідків позитивної кваліфікації фактів такого обходу ;

-обов’язкова сек’юритизація активів підприємств металургійного

виробництва, як умова підвищення їх інвестиційної привабливості;

- відпрацювання сприятливих правових режимів та механізмів для

портфельних інвестицій.

- визначення спеціальних правових режимів виробництва та реалізації

окремих інноваційних видів металургійної продукції;

- визначення кола випереджаючих технологій металургійного

виробництва, зокрема технологій, спрямованих на виробництво

металургійної продукції з високою доданою вартістю, запровадження яких є

підставою для застосування заходів державної підтримки;

- створення моделей механізмів спеціальних режимів інвестиційної

діяльності, зокрема у формі державно - приватного партнерства, до складу

яких зокрема слід віднести: інвестиційні( податкові) пільги, державні

закупівлі, створення державних лізингових компаній з метою забезпечення

інноваційним обладнанням всіх металургійних підприємств (або

стимулювання створення Асоціації металовиробників України з подальшим

заснуваннням нею лізингової компанії), застосування пільгових тарифів на

перевезення металургійної продукції залізничним транспортом.

Крім того, сьогодні слід констатувати про дуже низький рівень участі

держави у процесі управління металургійною промисловістю. Це є логічним,

зважаючи на ряд приватизаційних процесів металургійниї підприємств , що

почали відбуватися ще за часів досягнення Україною незалежності, проте чи

дійсно таке положення справ є позитивним для формування вітчизняної

економіки, є питанням досить спірним. Відтак, в першу чергу правова

неврегульованість ряду виробничих, технологічних , експортних та інших

процесів, дає змогу власникам цих підприємств діяти першочергово у

власних інтересах та на власну користь, відверто обходячи потреби держави.

Разом з тим, державав системі відносин промислової політики є

суб’єктом, що: а) формує та легітимізує промислову політику як

інформаційний та програмно-організаційний продукт; б) застосовує

визначені заходи організаційно-господарського впливу на сферу

промислового господарювання, а також, визначає режим застосування

заходів такого впливу; в) запроваджує нові заходи організаційно-товарного

впливу або компонує їх, створюючи спеціальні режими господарювання під

реалізацію окремих завдань промислової політики; г) інвестує або здійснює

спільну інвестиційну діяльність у сфері промислового господарювання; д)

впливає на ринок виробництва промислової продукції як її споживач через

механізми державних закупівель та державного замовлення; е) здійснює

вплив на сферу промислового господарювання, використовуючи

організаційно-установчі повноваження щодо суб’єктів господарювання-

державних підприємств промислової інфраструктури, що є, зокрема,

суб’єктами природних монополій; є) здійснює повноваження власника щодо

використання природних ресурсів, зокрема сировинних та енергетичних

[132].

Дійсно, така модель участі держави в металургійному секторі

економіки мала б стати оптимальною як для розвитку вітчизняної металургії,

так і української економіки зокрема. Проте, на жаль, за сучасних умов цього

не спостерігається.

Сьогодні в Україні сформувалися три основних металургійних райони:

Придніпров'я, Донецьк і Приазов'я.

У Придніпровському районі чорна металургія стала профільною

комплексоутворюючою галуззю, на основі якої сформувалися великі

промислові центри і вузли з металургійними підприємствами, на які

припадає близькополовини всьоговиробництва чорних металів, і мають

виразну спеціалізацію та стійкі зв'язки між собою ,а також, споживачами

металу. Тут розташовано 14 металургійних заводів з 32 , які знаходяться

Україні:

• до Дніпровського металургійного вузла належать металургійні

заводи Дніпропетровська (чотири), Дніпродзержинська і Новомосковська, які

виробляють чавун, сталь, прокат, колеса для залізничного транспорту, бляху,

мостові конструкції, сплави, а також іншу продукцію;

• до Запорізького металургійного вузла належать металургійний

заводи повного циклу «Запоріжсталь», електросталеплавильний завод

«Дніпросталь» і феросплавний завод «Запоріжсталь», до компетенції якого

відноситься випуск чушкового чавуну, тонко гаряче- і холоднокатаної

листової сталі, стальної відливки, трансформаторної сталі, білої бляхи,

холоднокатаного сталевого листа для автомобільної промисловості тощо.

«Дніпросталь» випускає сталі для машинобудівної промисловості;

• до Криворізького металургійного вузла належать найбільші в

Україні кар'єри, шахти, п’ять гірничозбагачувальних комбінатів,

металургійний завод, трубопрокатний і феросплавний заводи Нікополя з його

марганцевою промисловістю;

• до Кременчуцького вузла чорної металургії, що ще знаходиться

на стадії свого активного формування, належить Полтавський гірничо-

збагачувальний комбінат, який сьогодні функціонує з метою задоволення

потреб металургійних підприємств Придніпров'я і Донбасу.

До Донецького металургійного району належать 13 металургійних

заводів, потужних коксохімічних підприємств, які виробляють понад

половину загального виробництва коксу України. По два металургійних

заводи розміщені в Донецьку, Макіївці, Алчевську, Харцизьку; по одному —

в Єнакієвому, Краматорську, Костянтинівці, Луганську та Алмазному. У

Донецькому металургійному районі сформувалися 3 металургійних

вузли: Донецько-Макіївський, Єнакієвський та Алчевсько-Алмазнянський:

- Донецько-Макіївський вузол має 4 металургійні заводи, ряд

коксохімічних та інших підприємств. У Макіївці і Донецьку

створенетрубопрокатне виробництво, коксохімія, налагоджено

виробництво вогнетривів; Єнакієвський вузол має металургійний завод, який

неодноразово реконструювався.

-До Алчевсько-Алмазнянського вузла (Луганська обл.) належать два

металургійних заводи — Алчевський і Алмазнянський та феросплавний

завод у місті Стаханові.

Крім того, у Донецькій області виділяють також Харцизький,

Краматорський, Костянтинівський металургійні заводи.

До складу Приазовського району чорної металургії належать заводи

Маріуполя, а також, залізорудні родовища Керченського басейну та

металургійні заводи у Керчі, які випускають чавун, сталь і прокат, а

також,працюють на офлюсованому агломераті з керченських руд та частково

на рудах Криворіжжя. Чорна металургія Приазов'я забезпечує металом

місцеві машинобудівні підприємства і тісно пов'язана з коксохімією,

виробництвом добрив і будівельних матеріалів.

Всі вищезгадані заводи мають певні принципи свого розміщення.

Зокрема, одним з найголовніших принципів є наявність власного коксівного

вугілля і довізної сировини. За даним принципом металургійні підприємства

розміщені в Донбасі (у Донецьку, Макієвці, Костянтинівці, Краматорську в

Донецькій області і Стаханові, Алчевську в Луганській області). Ще одним

принципом , є наявність сировини і довізного вугілля. Орієнтуючись на цей

принцип, розміщуються комбінати Кривого Рогу. Наявність прісної води та

споживача металу, також значною мірою впливає на територіальне

розміщення підприємств.

Таким чином, спираючись на цей принцип, діють комбінати

Запоріжжя, Дніпропетровська і Дніпродзержинська. Таке розміщення

зумовлює кращу територіальну організацію виробництва чорних металів. На

Дніпропетровщині, а саме: в Придніпров'ї, в Нікополі та Новомосковську, є

підприємства чорної металургії, які переплавляють металобрухт і металеву

стружку, а з отриманого металу виробляють труби (трубопрокатне

виробництво). У Запоріжжі є завод спецсталей, де якісну сталь виробляють за

допомогою електроенергії. Крім того, в Запоріжжі є завод феросплавів.

Феросплави виробляються також і в Донбасі(у Стаханові). Дуже поширеною

є орієнтація на морські порти.За цим принципом в Україні розміщено

комбінати Маріуполя (Азовсталь та металургійний комбінат ім. Ілліча), які

отримують залізну руду з Керчі і Кривого Рога, а коксівне вугілля з Донбасу.

Слід також зазначити, що такий розподіл принципів розміщення

металургійних підприємств найчастіше характерний для підприємств

повного циклу, які за вищезгаданим розміщенням значно відрізняються від

«малої» та переробної металургії.

Так, власне металургійним циклом є виробництво, до якого відносять

чавунно-доменне виробництво, виробництво сталі, мартенівське, киснево-

конвертерне і електросталеплавильне виробництво та прокатне.

Підприємства, що випускають чавун, вуглецеву сталь і прокат, відносяться

до металургійних підприємств повного циклу. Основою ж переробної

металургії є металобрухт. Тому, орієнтуючись на джерела вторинної

сировини, переробна металургія тяжіє до місць споживання готової

продукції. Говорячи про «малу» металургію, можна зробити висновок, що

вона у своїй основі зорієнтована на винятково великі машинобудівні центри.

Особливої уваги потребує виробництво феросплавів та електрометалів, які

виплавляють як у доменних печах, так і електротермічним способом

відповідно на металургійних комбінатах повного циклу або на переробних

заводах.

Феросплави електротермічним способом виплавляють на

спеціалізованих заводах. Дешева енергія і наявність металів є основним

фактором розміщення таких заводів. Виробництво електросталей є досить

енергомістким і використовує металобрухт, тому воно зорієнтовано на

райони з достатньою кількістю дешевої електроенергії і металевого брухту.

У теперішні часи Україна повністю забезпечує себе власною залізною

рудою, коксом, іншими допоміжними матеріалами та неповністю марганцем.

Чорна металургія є однією з найрозвиненіших галузей промисловості в

Україні, на яку припадає близько 80% всього виробництва в країні. Не

дивлячись на те, що дана галузь є досить матеріаломісткою, все ж

сьогодніУкраїна має сприятливі умови для розвитку чорної металургії,

оскільки володіє значними запасами залізних і марганцевих руд, коксівного

вугілля, флюсових та вогнетривких матеріалів.

Цінні папери металургійних підприємств вже багато років входили до

групи так званих "блакитних фішок" Першої фондової торговельної

системи, яка є головним гравцем на Українській фондовій біржі. Про високу

ліквідність активів металургійних підприємств свідчить і те, що серед

двадцяти цінних паперів, які входять до індексного кошика ПФТС, завжди є

6—8 цінних паперів, емітованих металургійними підприємствами[2].

Отже, металургійна промисловість України утворює цілісний, глибоко

інтегрований у національну економіку сегмент, що є визначальним для усієї

сфери господарювання, а також дохідної частини Державного бюджету

України, зайнятості та інших суспільно-економічних чинників. Чорна

металургія є важливою галуззю важкої промисловості, фундаментальною

частиною народного господарства України, а тому має стати окремим

об’єктом господарсько-правової політики держави, у тому числі і її

законодавчої політики і потребує створення спеціальної системи

організаційно-господарського забезпечення.Сьогодні практично не існує

підприємства, яке у тій чи іншій мірі не використовувало б продукцію чорної

металургії, адже чорні метали є основним конструкційним матеріалом для

виготовлення різного роду засобів та знарядь виробництва, від кількості та

якості якого в значній мірі залежать рівень розвитку виробничих сил країни,

темпи і масштаби технічного прогресу. Чорна металургія є фундаментом

індустріального розвитку багатьох країн взагалі. Без металургії, як виробника

конструкційних матеріалів, неможливий розвиток машинобудування, а в

зв'язку з цим і розвиток науково-технічного прогресу. Її продукція є основою

розвитку будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і

трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною

технікою сільського господарства. До того ж,чорна металургія певною мірою

впливає і на всі галузі народного господарства через те, що є одним з

найголовніших споживачів палива , води та електроенергії.

Чорна металургія з повним технічним циклом виробництва є важливим

районотворчим чинником, так як її супроводить ряд галузей промисловості,

що використовують відходи, які утворюються в про цесі виробництва

металів. Найтиповішими з них є теплова електроенергетика і металомістке

машинобудування. Потреба раціонального використання праці жінок в

металургійних районах зумовлює розвиток легкої і харчової промисловості.

Крім того, розвиток чорної металургії зумовлює і стимулює зростання

виробництва в ряді галузей промисловості, особливо в залізорудній і

кам'яновугільній, у видобутку мінеральної сировини,Україна має досить

сприятливі природні передумови для виплавки чорних металів. Вони

представлені, головним чином, докембрійськими залізистими кварцитами,

де містяться магнетит,гематит та інші мінерали, які, власне, становлять

сировину для чорної металургії України, та бурими залізняками осадового

походження.

Отже, з вищесказаного, можна зробити висновок, що сьогодні ГМК є

однією з економічних основ нашої країни. Валютні надходження, завдяки

експорту металу до 117 країн світу складають більше 40% від

загальних валютних надходжень України. Чорна металургія є однією з

найбільш орієнтованих на експорт серед усіх галузей промисловості в

Україні. Так, на експорт постачається до 80 відсотків прокату чорних

металів, що становить близько 3 відсотків обсягу світової торгівлі цим видом

продукції. За обсягами виробництва чавуну та сталі Україна посідає сьоме

місце в світі. Таким чином, можна зробити висновок, що за сучасної

економічної ситуації металургійний комплекс залишається одним з

найважливіших чинників подальшого розвитку народного господарства.

Разом з тим, слід зазначити, що українська металургія не завжди була

передовою галуззю промисловоті і становила значну частку вітчизняної

економіки. На самому початку переходу до ринкової економіки обсяги

виробництва товарної продукції машинобудування більш як у 2,5 рази

перевищували обсяги товарної продукції галузей металургійного комплексу.

Перерозподіл місць в економіці віддзеркалює нерівномірність спаду

виробництва різних галузей.

Сьогодні ж в Україні металургія має досить сприятливі умови для свого

розвитку, проте такий її потенціал не завжди враховується власниками

металургійних підприємств. Основними умовами для такого розвитку є, в

першу чергу, наявність кваліфікованих кадрів, транспортних шляхів,

безпосередньої потреби країни в металопродукції та наявність споживачів.

Таким чином, в Україні такі галузі промисловості як машинобудування та

металообробка набувають значного розвитку. Вони тісно пов'язані з

металургією, оскільки є досить металомісткими і потребують великої

кількості металу, тобто є першочерговими споживачами чорної металургії,

що позитивно впливає на її розвиток. До того ж, металургійна промисловість

України має досить перспективний трудовий потенціал та достатню кількість

кваліфікованих кадрів для того, щоб вивести виробництво на гідний рівень.

Про це можна свідчити, беручи до увагу кількість кадрів, задіяних на

металургійних підприємствах.Сприятливими умовами для розвитку гірничо-

металургійного комплексу в Україні є територіальні поєднання, насамперед,

Донбасу і Придніпров'я, великих родовищ коксівного вугілля, залізної та

марганцевої руд, високоякісних вапняків і формувальних пісків та

вогнетривів, наявність родовищ алюмінієвої сировини, ртутних, титанових,

нікелевих, ванадієвих, молібденових руд, магнієвої сировини, руд якісних

металів; забезпечення районів розвитку металургійного виробництва

транспортною мережею і водними ресурсами, великий попит на метал;

значна кількість вторинної сировини. Гірничо-металургійному комплексу

притаманна висока концентрація, автоматизація та механізація виробничих

процесів, компактність територіального зосередження. Він виконує важливі

функції щодо територіальної організації продуктивних сил України,

впливає на формування галузевих промислових, металургійних

вузлів і центрів[1].

Досить сприятливо впливає на українську металургію розвинута

транспортна мережа, за допомогою якої вітчизняний виробник має змогу

безперешкодно забезпечувати підприємства сировиною та транспортувати

готову продукцію до споживача.

Проте, не дивлячись на те, що українська металургійна промисловість

знаходиться на шляху свого перспективного розвитку, все ж сьогодні в галузі

існує ряд серйозних взаємопов'язаних проблем, які накопичувались протягом

десятиліть і потребують свого негайного вирішення, оскільки через їх

ігнорування Україна, незважаючи на великі запаси залізорудної сировини,

вугілля та флюсів і поки що володіючи достатнім виробничим потенціалом,

не може стабільно конкурувати з високорозвиненими країнами.

Сьогодні металургійна галузь України переживає часткову кризу:

знизилося завантаження виробничих потужностей, при цьому втрати

спостерігаються і на традиційних ринках збуту металопродукції в країнах

Європи, на Близькому Сході, в Південно-Східній Азії, Африці та Америці.

Саме в вищезгаданих країнах сформувалася тенденція збільшення імпорту

металопрокату, де рекордно високий рівень експорту сталі та первинної

металопродукції досягнуто за рахунок рекордно низького її споживання на

внутрішньому ринку. Таким чином, збутові плани металургів були порушені

борговою кризою в ЄС, що й посприяло зниженню споживання листової

сталі, яку вітчизняні металурги постачають в даний регіон. До того ж,

політична нестабільність в арабських країнах дуже перешкоджає просуванню

інфраструктурних проектів і споживанню довгомірного прокату, що

застосовується в будівництві.

З метою поліпшення ситуації на вітчизняному ринку металургії

українським Урядом було підписано14 червня меморандум про

взаєморозуміння з представниками провідних гірничо-металургійних

компаній країни[4]. Термін дії документа тривав до липня 2014 року. Даний

документ став одним з заходів антикризової політики держави.Серед

основних його положень були наступні: вчасне відшкодування

підприємствам ГМК податку на додану вартість, а також,

недопущення зростання тарифів на електроенергію та залізничні

перевезення більш, ніж на 5%. Оцінюючи антикризовий ефект всіх

вищеперерахованих заходів сьогодні, можна дійти наступних висновків: з

однієї сторони, можна стверджувати, що окрім обмеження тарифного

зростання, ніяких перевах від даного нормативного документу вітчизняні

металургійні підприємтса не отримали, з іншої ж сторони, його можна

розглядати як не зовсім допрацьований варіант встановлення стабільних

умов діяльності між Урядом та металургійними підприємствами. Проте,

зійтися можна на тому, що базовим документом для вирішення ряду проблем

в металургійній галузі, даний документ не став.

Однією ж з найбільших з них протягом багатох років залишається

критична технологічна застарілість на металургійних підприємствах. Дійсно,

сьогодні українська металургійна промисловість, не дивлячись на високий

показник виробництва металу та сталі, співпрацю з багатьма країнами світу,

а відтак, і на високий показник експорту металургійної продукції і, як

наслідок, на те, що Україна сьогодні дійно відноситься до металургійних

країн світу, проблема оснащення металургійних підприємств інноваційними

технологіями все ж була і є актуальною. Дійсно, тиск світової конкуренції

сьогодні не залишає вибору для власників металургійних підприємств щодо

заміни застарілих технологій на новітні. В першу чергу, це стало б

поштовхом до підвищення загального рівня конкурентоздатності завдяки

підвищенню якості виготовленої продукції та більш високій технічній

продуктивності виробництва.

Сьогодні в Україні з роками вжевипрацювались основні види

технологій виробництва металу та сталі, серед яких найбільшого

розповсюдження набуло виробництво в мартенах, конвекторах та

електричних печах. Можна констатувати, що виплавка за допомогою

електричних печей є дійсно набільш новітньою та розповсюдженою на

світовому рівні технологією. Країни-лідери в сфері виробництва металу та

сталі використовують саме цей вид технологій через його екологічність, що

також має стати безперечним пріоритетом для всіх без виключень

металургійних підприємств, а також високу продуктивність. Однак, відсоток

використання в Україні саме цієї технології є дуже низьким. Все це пов’язано

першочергово з тим, що навіть часткове переоснащення металургійних

підприємств більш інноваційними технологіями є дуже проблематичним

через виключну незацікавленість власників вітчизняних металургійних

підприємств в самостійному інвестуванні даного процесу, пов’язаної з

ризиком понесення збитків. Залучення ж іноземного інвестора також є досить

проблематичним в першу чергу через нестабільну політичну ситуацію в

країні.

Як наслідок, Україна може втратити металургію як одну з основних

бюджетоутворюючих галузей економіки. За сучасного етапу розвитку

вітчизняного металургійного комплексу, що детермінований, у тому числі,

політичною та військовою ситуацією в країні, сьогодні необхідним кроком

антикризової політики держави має стати прийняття комплексу заходів,

серед яких акцент має бути зроблено на проведенні технічного

переозброєння підприємств з метою, в першу чергу, як зазначалося вище,

підвищення їх конкурентоздатності. Тобто метою антикризової політики

держви має стати боротьба з такими вже характерними протягом багатьох

років для вітчизняної металургії проблемами, як: структурна недосконалістю

та технологічне відставання галузі, незадовільний технічний стан

більшості основних виробничих фондів, недостатній розвиток внутрішнього

ринку споживання металопродукції та залежність від кон'юнктури світового

ринку сталі, тенденціями глобалізації світової економіки. Таким чином,

промислова політика держави в галузі має бути спрямована на визначення

основних напрямів розвитку, включаючи і завдання антикризового характеру

шляхом формування спеціальних господарських засобів впливу на

інвестиційні, інноваційні, сбутові та інші господарські відносини. Їх

кінцевою метою є підвищення конкурентоспроможності продукції.

Звісно ж, все це вимагає свого детального розроблення на

законодавчому рівні, оскільки відсутність саме спеціалізованого та

комплексного законодавства, яке б формувало вплив держави на

інноваційно– інвестиційну політику металургійних підприємств, є кроком

назад в забезпеченні ефективності металургійної галузі. Таке законодавство

мало б включати б в себе ряд детально розроблених антикризових заходів

щодо виведення підприємств на інвестиційні ринки, створення спеціальних

режимів інвестування, в деяких окремих випадках, застосування заходів

державної підтримки та державних пільг тощо.

Отже, відсутність програмування та законодавчого забезпечення саме

галузевого підходу у реалізації інноваційної політики держави,зокрема, в

металургійній галузі є днією з найактуальніших проблем нашої країни.

Крім того, слід звернути увагу на підвищення конкурентоздатності

продукції на основі зменшення -енерго та матеріалоємності продукції,

скорочення трудових витрат.

Черговим тягарем у сфері конкурентоздатності вітчизняної металургії є

слабке позиціонування останньої в ланцюгу створення вартості. В структурі

виробництва та експорту прокату переважає продукція з низьким рівнем

доданої вартості: товарна заготівля і сляби переважно з рядових марок сталі,

а також постійно знижується частка виробництва високоякісних марок

сталі.До того ж, слід згадати про надто низький рівень споживання

металопродукції на внутрішньому ринку. Безперервне зниження, а часом і

повна відмова від виплавки і виробництва прокату відповідного призначення,

до якого висуваються високі вимоги по хімічному складу й механічним

якостям (канатна, металокорд, підкат для холодної висадки, прокат з

жаростійких, швидкорізальних і корозійностійких сталей та ін..) і до

основних переваг якої можна віднести високу міцність і тривалий термін

придатності таких виробів, також є серйозною проблемою. Це позначається,

в першу чергу, на дефіциті якісного матеріалу, через що машинобудівні

підприємства-споживачі такої продукції, змушені або купувати необхідну

продукцію за кордоном, або призупиняти виробництво, для якого

потрібен високоякісний прокат, або ж замінювати його іншим менш якісним

прокатом, що звісно ж не найкращим чином відображається на якості

виробів. На цьому тлі виникає питання: навіщо вітчизняним

машинобудівним підприємствам звертатися за закупівлею якісного матеріалу

до іноземних виробників, якщо потенціал національних металургійних

підприємств дозволяє повністю задовольнити дану потребу на внутрішньому

ринку і тим самим підвищити рівень споживання на ньому?

Таким чином,можна зробити висновок, що за сучасного розвитку

металургійної промисловості,необхідним є виділення серед кола видів

металургійного виробництва саме прокатного як пріоритетного, яке є

основним технологічним видом металургійного виробництва, що забезпечує

випуск готової металопродукції з максимальною часткою створеної

вартості, а тому, має стати основним об’єктом господарсько-правового

впливу з метою поліпшення її якості, розширення марочного і розмірного

сортаменту металопродукції, скорочення енергетично застарілих

прокатних станів прокатно-ливарними модулями, що дозволяють суттєво

підвищити рівень конкурентоздатності вітчизняної металургії. Це стало б

одним з напрямів антикризової політики держави шляхом реалізації

стимулюючої функції державного регулювання у металургійній

промисловості, а відтак, і його оптимального господарсько-правового

забезпечення.

Говорячи про експортний потенціал металургійних підприємств,

доречним буде згадати, що за останні роки зі всієї металургійної продукції,

яка виробляється в Україні, стабільно користується попитом на світовому

ринку лише чавун. Останнє українське «залізо» витісняється кризовою

ситуацією в країні та іноземними конкурентами. Головною загрозою

українських металургів є активне просування китайськими виробниками

своєї продукції в країни СНГ і при цьому вартість української

металопродукції значною мірою співпадає з вартістю китайської. Україна

поки що має деякі переваги завдяки підвищенню цін на коксуюче вугілля і

руду у Китаї, проте ситуація може змінитись. Посилюється загроза і тим, що

ринок СНГ, в першу чергу Росії, звужується і зачиняється для зовнішніх

поставників. Внаслідок цього відбулося скорочення прибутку в

нафтогазовому секторі, перенесення строків реалізації ряду будівних

проектів, зниження попиту, стиснення ринку, в якому конкуренція

посилюється. За останні роки Україна значно скоротила об'єм експорту

деяких позицій плоского прокату в Росію. До того ж,певний прогрес у

технічному переозброєнні спостерігався лише в сталеплавильному

виробництві (практично всі заводи оснащені сучасним обладнанням),

використовується позапічна обробка (агрегати "ківш-піч") і вакууматори,

завершується процесвиведення з експлуатації мартенівських печей.

Практично на всіх металургійних підприємствах прийнято рішення про

оснащення доменних печей установками вдування пиловугільного палива

(ПВП), однак на багатьох підприємствах це питання поки що перебуває на

свого стадії передпроектного опрацювання. Таким чином, розраховувати на

збільшення обсягу експорту конкурентоздатної продукції високого ступеня

переробки, враховуючи наявність у світі надлишкових потужностей з

виробництва сталі, є проблематичним. Більш того, останнім часом існує

стійка тенденція до втрати Україною традиційних ринків збуту

металопродукції.

Не дивлячись на достатньо потужний потенціал вітчизняних кадрів та

на розвинену машинобудівну базу, власники металургійних підприємств при

реалізації програм технічного переоснащення все ж роблять акцент на

використанні досвіду іноземного виробника, використовуючи при цьому

традиційні схеми виробництва сталі, а обладнання, що поставляється,

виготовляється за раніше розробленими схемами і не враховують останні

досягнення науки.

Тут доречним буде виділити коло проблем в окремих металургійних

регіонах України. Так, економічні проблеми Північно-Східного району

характеризуються обмеженістю ресурсів, що вимагає істотного підвищення

продуктивності праці;оновлення основних виробничих фондів та завершення

індустріалізації сільського господарства на новій основі ,що може відбутися

за відповідного інвестування, також необхідним кроком є встановлення

територіальної деконцентрації виробництва, особливо в Харківському і

Кременчуцькому вузлах; економічної активізації малих і середніх міст,

зокрема на Сумщині.

Основною проблемою Причорноморського району є територіальне

розміщення промисловості. На території Причорноморського району

промисловість розміщується нерівномірно: найбільше розвинуті Одеська й

Миколаївська області. Промисловість зосереджується у великих містах, а

частка малих міст у виробництві продукції, чисельності промислово-

виробничого персоналу, вартості основних виробничих фондів —

недостатня.

За останні десятиріччя майже зруйнована екологічна система

Причорномор'я, особливо забруднені Чорне й Азовське моря. Це призводить

до збитків у рекреаційному господарстві, погіршення туристичного бізнесу ,

негативно впливає на здоров'я жителів тощо. Проблема має бути вирішена за

рахунок технологічного переоснащення промислових підприємств і

спорудження ефективних очисних споруд, що також вимагає залучення

Проте, не дивлячись на ряд вищеперерахованих проблем, все ж

гірничо-металургійний комплекс (ГМК) України залишається одним з

базових елементів економіки держави. Металургія, як вже було зазначено, є

основним донором бюджету, головним постачальником валюти до України.

У докризовий період доля ГМК у валовому внутрішньому продукті (ВВП)

України складала 27%, Більше 40% валюти поступало в державу від

металургів. З діяльністю ГМК мають прямий і зворотний зв'язок енергетика,

вуглевидобування, машинобудування, будівництво, фінансова сфера і .т. д..

Багато інших галузей спираються і працюють на металургійну

промисловість. Сьогодні металургійна промисловість забезпечує близько 500

тисяч робочих місць в самих густонаселених регіонах України. Слід

зазначити , що сфера господарювання металургійного комплексу включає в

себе потужну складову організаційно - господарських відносин , що

дозволяють державі здійснювати вплив на розвиток цього комплексу.За

сучасної економічної ситуації металургійний комплекс залишається одним з

найважливіших чинників подальшого розвитку народного господарства.

Отже, можна зробити наступні висновки:

- Після одержання самостійності Україна успадкувала від

колишнього СРСР потужний гірничо-металургійний комплекс, що являє

собою повну технологічну систему: видобуток і переробка залізорудної

сировини, виробництво коксу, виплавка чавуну і сталі, виробництво прокату.

- Ядром гірничо-металургійного комплексу є сектор чорної

металургії. Він належить до типу «великої металургії», який в світі

забезпечує основну частину виробництва чорного металу.

- Україна є великим світовим виробником і значним світовим

експортером продукції чорної металургії. Це визначає її головні позиції на

світовому ринку сталі. Її поведінка відчутно трансформує світові тенденції в

розвитку світового ринку чорного металу. Україна стала досить впливовим

партнером у світовому секторі виробництва і продажу продукції чорної

металургії.

- Сектор чорної металургії в деякій мірі визначає стан і

конфігурацію національної економіки. Він є стратегічною частиною

національного виробництва, у ньому зосереджений значний виробничий

потенціалі. Металургійна продукція є основою для розвитку інших

стратегічних галузей національної економіки - машинобудування,

суднобудування, автомобільної, будівництва. Традиційно велика роль

сектора у формуванні експорту і забезпеченні валютних надходжень у

країну.

- Металургійні підприємства є містоутворюючими. Вони

відіграють значну роль у розвитку регіональної економіки і функціонуванні

соціальної інфраструктури територій. Особливо велика їхня роль у трьох

основних регіонах розміщення - Донецькій, Дніпропетровській і Запорізькій

областях.

- Зважаючи на значний вплив сектора чорної металургії на

національну економіку і соціальний розвиток регіонів проблеми його

функціонування неминуче трансформуються в політичні. Висока частка

продукції чорної металургії в національному експорті і валютних

надходженнях суттєво позначається на зовнішньоторговельній політиці

України і на процесах глобальної інтеграції - вступі в Європейський Союз і

COT. Інтереси чорної металургії присутні і у взаємовідносинах із країнами -

основними імпортерами металургійної продукції.

- Металургійна промисловість України стала поштовхом до

формування найпотужніших приватних фінансово-промислових груп. За

політичним і економічним значенням процеси формування великого

українського капіталу в чорній металургії багато в чому співвідносяться з

відповідними процесами у паливно-енергетичній сфері Росії. Українські

фінансово-промислові групи мають високий рівень лобіювання своїх

інтересів. Розвиток українського сектора чорної металургії підтримується

всією системою політичної влади країни.

- У секторі чорної металургії і пов'язаних із ним галузях завершується

процес початкового розподілу і поступово активізується процес переділу

власності, що супроводжується суттєвими капіталовкладеннями. Проте поява

потужних фінансово-промислових груп, що перетворилися на стратегічних

власників, є важливим фактором перспективного розвитку сектора -

прискорення концентрації, створення вертикально-інтегрованих структур. На

світовому рівні, фінансово-промислові групи починають відігравати значну

роль у проведенні фінансової й інвестиційної політики на металургійних

підприємствах і стають найактивнішим каналом інтеграції національного

сектора чорної металургії у світовий ринок.

Отже, металургійна галузь є частиною гірничо-металургійного

комплексу України, що утворює собою економіко-технологічну

кластеризовану систему господарсько-правових відносин. Державний

організаційно-господарський за своїм змістом вплив на вказану сферу

господарювання вимагає адресного, спеціального,синтетичного та

синергетичного підходу до підбору засобів господарсько-правового

регулювання відносин відповідної сфери господарювання.

Таким чином, гірничо-металургійний комплекс України є сукупністю

промислових кластерів, що об’єднують суб’єктів господарювання

відповідного технологічного ланцюга, які утворюють у взаємодії цілісний

об’єкт організаційно-господарського державного макроекономічного

регулювання. Необхідність визначення ГМК саме як цілісного комплексу,

зумовлено як тісними економіко-технологічними зв’язками суб’єктів

господарювання галузі, так і процесами подальшої концентрації капіталу,

кластерізації та холдингізації суб’єктів господарювання. Такий підхід

дозволяє розробляти та реалізовувати єдину комплексну господарсько-

правову політику для названого сектору промисловості та забезпечує

ефективність запровадження відповідних комплексів організаційно-

господарських засобів, таких як: державна підтримка, спеціальні правові

режими господарювання та державно - приватне партнерство.

Для цього має бути врахована внутрішньооб’єктна структура гірничо-

металургійного комплексу.

1.2. Законодавче та організаційно-господарське забезпечення

діяльності суб'єктів металургійного виробництва

Як вже було зазначено, металургійна промисловість України утворює

цілісний, глибоко інтегрований у національну економіку сегмент, що є

визначальним для усієї сфери господарювання. Відповідно до цього,

господарсько-правове забезпечення функціонування металургійного

комплексу набуває не тільки високого економічного, але й соціального

значення. Господарсько-правовим регулюванням мають бути враховані

специфічні особливості функціонування галузі, зокрема, в сфері її системно-

структурних співвідношень з суміжними видами виробництва, відносин,

пов’язаних з залученням інвестицій, нових технологій, підвищення

експортного потенціалу галузі та диверсифікації її продуктової , товарної

пропозиції.

Разом з тим, можна визначитись, що державне регулювання

господарської діяльності є механізмом та окремою правовою формою

організаційно-господарських відносин управлінських за своєю сутністю в

широкому їх розумінні. Слід зазначити , що законодавець у статті 12-18 ГК

України встановлює основні засоби державного регулювання, що в свою

чергу, виступають нормативно - правовою базою для їх подальшої

деталізації та спеціалізації відповідно до завдань такого регулювання у

конкретних секторах національної економіки. Так , у статті 12 Кодексу прямо

вказано, що держава для реалізації державної політики , виконання цільових

економічних та інших програм і програм економічного і соціального

розвитку, застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання

господарської діяльності. Основними з таких засобів Кодекс називає:

державне замовлення, державне завдання, ліцензування, патентування та

квотування, сертифікацію та стандартизацію, застосування нормативів та

лімітів регулювання цін та тарифів, надання інвестиційних, податкових і

інших пільг, надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Необхідно ще раз підкреслити, що названі засоби державного регулювання

господарської діяльності законодавець визначає як основні, встановлюючи

таким чином умовно «диспозитивний» характер законодавчої діяльності

щодо конкретних секторів економіки, особливих видів господарської

діяльності [7].

Крім того, як зазначає В.М. Пашков, функція формування державної

законодавчої політики, передбачає діяльність інституцій щодо усвідомлення

проблеми пошуку варіантів вирішення проблеми, прийняття відповідного

рішення, забезпечення умов для його практичного втілення, що знаходить

своє зовнішнє відображення у нормативно-правовому закріпленні

стратегічних цілей, завдань, принципів і напрямів діяльності у відповідній

сфері у формі концепцій, програм розвитку та відповідних законодавчих

актів[69,c.217].

Як наслідок, більшість вчених-господарників серед правових форм

здійснення державного регулювання економіки відокремлюють державне

прогнозування та розроблення програм економічного та соціального

розвитку України як один із основних напрямів економічної політики

держави та форму державного управління економікою. Серед них певне

місце посідають О.М. Вінник, В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, Г.Л .Знаменський,

В.В. Хахулін, В.С.Щербина тощо[16, с.20-21; 82,с.15-17; 184,с.140-

149;194,с.199]. Слушний акцент у питанні економічної політики держави

ставить І.Мілейко, підкреслюючи необхідність формування в державних

програмах або концепціях розвитку чітко відокремленої правової складової-

законодавчої політики держави, своєрідної програми в програмі, яка

передбачає план із прийняття, зміни або відміни нормативно-правових актів

відповідно до встановлених пріоритетів та адекватних правових засобів[95].

Крім того, окремі дослідники аргументували положення щодо невідкладності

розробки й прийняття окремого закону, спрямованого на правову

регламентацію системи і порядку застосування заходів щодо стимулювання

експорту товарів українського походження[196].

Звертаючись до вже існуючих нормативно-правових актів, слід

послатися на п.4 ст.9 ГК України: « Правове закріплення економічної

політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої

політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку

України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів

України, цільових програмах економічного , науково-технічного та

соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах» [12]. Так,

Законом України « Про державне прогнозування та розроблення програм

економічного та соціального розвитку України» від 23.03.2000 року,

визначено правові, економічні та організаційні засади формування цілісної

системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального

розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-

територіальних одиниць як складової частини загальної системи державного

регулювання економічного і соціального розвитку держави. Законом

встановлюється загальний порядок розроблення, затвердження та виконання

зазначених прогнозних і програмних документів економічного і соціального

розвитку, а також права та відповідальність учасників державного

прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку

[13].

Також, у даному випадку доцільним буде згадати Закон України «Про

державні цільові програми» від 18.03.2004 року,яким визначено засади

розроблення, затвердження та виконання державних цільових програм. Крім

того, даний нормативно-правовий акт досить детально відображає

особливості та специфіку усіх процесів, що стосуються безпосередньо

програм, включаючи їх види, мету розроблення, стадії та ініціювання

розроблення, повноваження органів державної влади щодо їх розроблення та

виконання тощо.. Даний нормативно-правовий акт є дуже важливим для

металургійної промисловості зокрема [14].

До того ж, як зазначає Р.О. Ворон, держава регулює діяльність

суб’єктів господарювання, закріплюючи в законодавчих актах право

державних органів на контроль і нагляд за здійсненням господарської

діяльності. Це стосується і металургійної промисловості. Особлива система

організаційно-господарського забезпечення полягає у наявності: а)

спеціальних органів державного контролю з спеціальною господарською

компетенцією; б)специфічних засобів регулюючого впливу держави на

діяльність суб’єктів , в тому числі і металургійного ринку[76].

Враховуючи , що Україна є дійсно промисловою державою з високим

виробничим та експортним потенціалом, про що добре відомо, законодавча

неврегульованість діяльності провідних галузей промисловості, зокрема,

металургійної, за сучасних умов є неприпустимою.

Таким чином, гірничо-металургійний комплекс України, як сукупність

промислових кластерів, що об’єднують суб’єктів господарювання

відповідного технологічного ланцюга, утворює собою цілісний об’єкт

державного макроекономічного регулювання, а відтак і організаційно-

господарського впливу. Для забезпечення ефективності застосування

окремих правових засобів такого впливу, включаючи і запровадження

наступних комплексів організаційно-господарських засобів таких, як:

державна підтримка, спеціальні правові режими господарювання та

державно - приватне партнерство. Для цього мають бути врахована

внутрішньооб’єктна структура гірничо-металургійного комплексу.

Необхідність визначення ГМК саме як цілісного комплексу, зумовлено як

тісними економіко-технологічними зв’язками суб’єктів господарювання

галузі, так і процесами подальшої концентрації капіталу, кластерізації та

холдингізації суб’єктів господарювання. Такий підхід дозволяє розробляти

та реалізовувати єдину комплексну господарсько-правову політику для

названого сектору промисловості.

Промислова політика держава, особливо у нашій країні, і відповідно

механізм її господарсько-правового забезпечення в сучасних умовах

потребують нових концептуальних та прикладних підходів, адже сучасна

промисловість, зокрема металургійна, функціонує в умовах періодичного

загострення сировинної кризи, проблеми енергетичного забезпечення її

потреб, різкої зміни локалізації основних виробничих потужностей у

світовому вимірі, загострення міжнародної конкуренції внаслідок

запровадження інновацій та надзвичайної концентрації капіталу в межах тих

чи інших галузевих ТНК тощо [127].

Сьогодні можна стверджувати, що так чи інакше, з практикою

розвитку металургійноговиробництва в Україні, державою все ж деякою

мірою були прикладені зусилля щодо розробки нормативної бази, яка хоча й

не прямо, проте опосередковано стосується металургійної промисловості

України. Разом з тим, слід констатувати, що більшість з них є досить

неефективними через свою поверхневість, фрагментарність, безсистемність

та недопрацьованість.

Зокрема, сьогодні діючою є Державна програма розвитку внутрішнього

виробництва від 12.09.2011 p. [5]. Дійсно, можна стверджувати про

необхідність та актуальність под ібного нормативно-правовго акту в Україні,

як державі промисловій. Дана програма зазначає , що Україна відноситься до

країн з розвиненою індустріальною базою та достатньо високим ресурсним

потенціалом, вказує на необхідність глибоких перетворень у національній

економіці, зокрема у промисловості, вказує на основні причини виникнення

кризових явищ у національній економіці. Тобто у даному програмному

документі наводиться досить потужний аналіз тих проблем, що

супроводжують вітчизняну промисловість ще з початку її зародження, проте

конкретні шляхи подолання кризи, стратегічні напрямки діяльності держави

у цьому напрямку, конкретний перелік антикризових заходів держави, даний

програмний документ відверто обходить. В той же час організаційно-

господарська діяльність держави, зокрема, в металургійній галузі, має бути

насамперед спрямована на запровадження ефективної антикризової

політики.

Черговою спробою держави щодо виведення вітчизняної

промисловості на конкурентоздатний рівень стало затвердження Концепції

Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості

на період до 2020 року, що було схвалено розпорядженням Кабінету

Міністрів України від 17 липня 2013 р. . Дійсно, метою даного нормативно-

правового акту стало формування якісно нової державної політики є

важливим фактором відновлення стратегічної ролі вітчизняної промисловості

у стимулюванні економічного зростання та підвищенні

конкурентоспроможності економіки України. Слід зазначити, що порівняно з

іншими програмними документами, дана Концепція досить ретельно

досліджує ті найактуальніші проблеми, які сьогодні оточили вітчизняну

промисловість, та відображає ряд антикризових заходів, роблячи акцент на

тому, що саме державна промислова політика повинна визначати стратегію

розвитку промислового комплексу. Крім того, дана Програма містить перелік

оптимальних варіантів розв'язання зазначених проблем в вітчизняній

промисловості на основі їх порівняльного аналізу, що є новим віянням у

розробці подібних документів . До того ж, програма містить і перелік шляхів

та способів розв'язання проблем, зазначаючи строки їх виконання. Серед

них акцент робиться на пріоритетному виведенні промисловості на

конкурентний рівень, зокрема, шляхом приведення системи технічного

регулювання у відповідність з міжнародними стандартами стосовно якості

продукції, екологічних вимог до продукції та технологічного процесу її

виробництва, охорони праці, техніки безпеки;оптимізації структури

промислового виробництва з посиленням ролі внутрішнього ринку і

прискореним розвитком видів діяльності, здатних забезпечити

імпортозаміщення та приріст експорту в конкурентоспроможних секторах

економіки та.ін. Звісно ж, даний нормативно-правовий акт потребує свого

подальшого розроблення та вдосконалення, проте слід все ж констатувати,

що такий підхід до розроблення подібних документів є кроком вперед у

виведенні національної промисловості, зокрема металургійної, з кризового

стану.

Проте, не дивлячись на існування таких програмних документів, все ж

сьогодні металургійна промисловість, зважаючи на високий рівень

виробництва металопродукції, потужний експортний потенціал, на досить

вагому її роль у формуванні національної економіки та на потенційну

можливість свого розвитку, потребує індивідуального підходу до

розроблення більш детального законодавства, яке б регулювало саме сферу

металургійного виробництва. Тим паче, що сьогодні державою вже були

сформовані деякі ідеї щодо розвитку окремих провідних галузей

промисловості, зокрема суднобудівної шляхом створення ЗУ «Про

проведення економічного експерименту щодо державної підтримки

суднобудівної промисловості» від 06.09.2012 р.. Зважаючи на те, що

металургійна галузь сьогодні забезпечує металопродукцією ряд суміжних

видів промисловості, до якої входить в тому числі і суднобудівна, залишення

її поза сферою законодавчого регулювання, є неприпустимим.

Таким чином, вкотре слід констатувати, що в існуючих програмних

документах державою не сформовано більш - менш достатнього кола

правових засобів реалізації поставлених економічних завдань. З цього

виходить,що існуюча нормативна база не може стати основою правової та

законодавчої політики держави в сфері господарсько-правового забезпечення

металургійного виробництва. До того ж, істотною проблемою в галузі

сьогодні є відсутність чинної державної програми, яка б регулювала питання,

що стосуються саме металургійної промисловості. Це дає привід окремим

металургійним підприємствам на власний розсуд розробляти стратегію своєї

діяльності і діяти лише у власних інтересах, повністю позбавляючи державу

можливості брати участь у процесі управління промисловістю, що

відповідним чином відображається на національній економіці взагалі. Відтак,

сьогодні необхідним кроком державної промислової політики є створення

єдиного нормативно-правового акту, який би не фрагментарно , а повністю

охоплював коло питань, що стосуються саме металургійної галузі.

Відповідно до Закону України « Про державні цільові програми»від

18.03.2004 № 1621-IV за своєю спрямованістю державні цільові програми

поділяються на: економічні, що спрямовані на розв’язання галузевих і

міжгалузевих проблем виробництва, підвищення його ефективності та

якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових

виробництв, розвиток виробничої кооперції; наукові, метою яких є

забезпечення використання фундаментальних досліджень у галузі; науково-

технічні, що розробляються для розв’язання найважливіших науково-

технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів

виробництва, матеріалів, іншої наукоємної та конкурентоспроможної

продукції тощо[77].

Отже, на даному етапі розвитку вітчизняної металургійної

промисловості, створення такої комплексної цільової програми чи-то іншого

нормативного акту, в якому б містилася чітка правова позиція щодо

виведення галузі з кризового стану та подальшого стабільного її розвитку, є

дійсно аргументовано необхідною стадією.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що сьогодні

дійснонеобхідність забезпечення цілісного і системного господарсько-

правового впливу на розвиток відносин гірничо-металургійного комплексу

України за рахунок систематизації законодавчого їх регулювання шляхом

створення єдиного нормативно - правового акту - Закону України «Про

державну промислову політику у гірничо-металургійному комплексі

України», предметом якого стала б не тільки регламентація організаційно-

господарського впливу держави, але і форми ринкової самоорганізації

галузевих суб’єктів господарювання, реалізація спеціальних антикризових

заходів державного впливу, застосування правових форм державно-

приватного партнерства в галузі, визначення оптимальних форм та

масштабів секторальної економічної концентрації.

Разом з тим, вкотре слід зазначити, що за сучасних умов проблема

концентрації активів у суб'єктів господарювання галузі набула

надзвичайних масштабів, що до певної міри ускладнює проблему

ефективного державного регулювання господарських відносин у цій сфері.

Все це вимагає з'ясування необхідних особливостей правового режиму

господарювання. Метою удосконалення такого галузевого режиму є

переведення галузі на новий технологічний рівень виробництва металу та

металовиробів. Відтак, для господарсько-правової науки відкрито цілу низку

проблем, вирішення яких потенційно дозволяє підвищити ефективність

правового регулювання. Зокрема, зважаючи на те, що власники

металургійних підприємств, на власний розсуд розробляють стратегії

діяльності цих підприємств та діють виключно у власних інтересах, то

можна дійти висновку, що вони сьогодні практично не зацікавлені у

втручанні держави у вищезгадані процеси. Саме тому, таке правове

регулювання, а саме: ЗУ « Про державну промислову політику у гірничо-

металургійному комплексі» має бути направлене на встановлення

партнерських та взаємовигідних умов співпраці між державою та власниками

металургійних підприємств.

Крім того, створення такого нормативно – правового акту стало б

серйозним кроком антикризової політики держави щодо металургійної

промисловості. Відтак, основною його направленістю мало б стати

встановлення всебічного використання зокрема експортного та виробничого

потенціалу вітчизняного металургійного комплексу, а також, вирішення

основної його проблеми - залучення новітніх технологій у виробництво.

Дійсно, як вже було зазначено, технологічна застарілість на вітчизняних

металургійних підприємствах досягла критичних масштабів. Зважаючи на те,

що дана проблема є основним гальмом щодо виведення металургійної

промисловості України на світовий конкурентоздатний рівень, то даним

нормативно – правовим актом мали б бути розглянуті різні шляхи вирішення

цієї проблеми. Зокрема, в ньому необхідно визначити коло випереджаючих

інноваційних технологій металургійного виробництва, що найбільш

розповсюджені та користуються попитом на світовому рівні та з метою

стимулювання власників підприємств щодо їх залучення, встановити певні

пільги та заохочення, до яких мали б входити податкові пільгові тарифи на

різні види діяльності, пов’язані з металургійним виробничим процесом. Як

приклад, встановлення пільг на перевезення металургійної продукції

залізничним транспортом саме для підприємств, що пріоритетно

застосовують новітні технології. До того ж, необхідним кроком є законодавче

встановлення певних обмежень щодо залучення застарілих у виробництво, а

саме: встановлення певного відсотку, на який може припадати виробництво

металу через застарілі технології та залучення певних санкцій до

металургійних підприємств щодо порушення даної норми. Крім того, даним

нормативно-правовим актом мали б бути передбачені такі заходи виведення

металургії з кризового стану, як сек’ютиризація та деофшоризація, що стало

б більш оперативним шляхом до залучення потенційних інвесторів у

металургійний бізнес, а відтак, і залучення активів для запровадження

інноваційних технологій, що звісно ж є кінцевою метою вітчизняних

металургійних підприємств.

До того ж, необхідним кроком для виведення металургійної

промисловості на гідний конкурентоздатний рівень, є загальна

систематизація тих проблем, що формувалися протягом усього існування

сучасної металургійної промисловості з метою їх найякшвидшого вирішення,

що могло б відбутися завдяки об’єднанню представників вітчизняних

металургійних підприємств шляхом створення Асоціації металовиробників

України. Зважаючи на те, що дані проблеми дійсно є типовими практично

для всього національного металургійного комплексу, а саме: низький рівень

конкурентоздатності на світовому рівні, застарілість основних виробничих

фондів, а відтак і низький показник замовлень та зниження експортної

активності, то створення такої Асоціації було б дуже логічним. Створення

такої Асоціації мало б бути закріплене й на законодавчому рівні. Окрему

увагу має бути приділено й визначенню компетенції даного органу. Було б

дійсно актуальним на законодавчому рівні визначитись з рядомповноважень

для членів такої організації, які були б дійсно цікаві і для металовиробників

та одночасно вигідні для держави. Зокрема, така Асоціація могла б

колегіально вносити конкретні пропозиції щодо розвитку металургійних

підприємств, виступати з законодавчими пропозиціями, створювати

стратегічні програми розвитку металургійного комплексу, виступати з

запитами про надання державних пільг для найменш розвинутих

металургійних підприємств та ін.. Створння даного органу значно полегшило

б участь держави щодо формування антикризових заходів розвитку

металургійної промисловості взагалі і як насідок, виведення останньої на

конкурентоздатний рівень.

Отже, виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що

сьогодні має відбутися реформування відносин між державою та

металургійним бізнесом шляхом недопущення політичного представництва

інтересів суб’єктів металургійного бізнесу та їх кінцевих беніфіціарів у

представницьких та виконавчих органах держави. Однак, для того, щоб

перевести зв'язок між державою та бізнесом у правове русло, необхідним

кроком у цьому випадку є створення Асоціації металовиробників України,

яка б виступила консолідованим представником цієї галузі у стосунках з

державою як спеціальна форма господарського об’єднання підприємств, а в

перспективі, й саморегулівна організація, зокрема, як суб’єкт локального

нормотворення та недержавний механізм забезпечення конкурентної

політики держави. Така асоціація могла б ініціювати прийняття державою

документів щодо стратегій інвестиційного та інноваційного розвитку ГМК

і формувати пакети власних нормотворчих пропозицій суб’єктам

відповідних організаційно - господарських повноважень. Це стало б одним з

засобів детінізації впливу бізнесу на політику. Крім того, саме на

законодавчому рівні мають бути закріплені основні умови створення та

функціонування такої саморегулівної організації..

Було б доречним, якби до такої Асоціації входили представники всіх

металургійних підприємств України зі своїми конкретними пропозиціями,

оскільки систематизація проблем та потреб всіх вітчизняних

метпідприємств дозволила б розробити більш детальні стратегії

організаційно-господарського впливу держави на вихід металургійної галузі

на інноваційний конкурентний шлях свого розвитку. Як зазначалося вище,

подібна Асоціація мала б бути наділена статусом самоврядної організації,

зокрема, їй державою було делеговано повноваження щодо розроблення і

впровадження пропозицій, стратегій розвитку; запровадження певних

правил діяльності на зовнішніх та внутрішніх ринках. Крім того, така

організація проводила реєстр своїх членів, здійснювала контроль за

дотриманням правил та законності функціонування всіх металургійних

підприємств на зовнішніх та внутрішніх ринках, затверджувала методичні

рекомендації щодо атестації фахівців організацій - членів такої організації,

здійснювала інші функції, встановлені її нормативними актами та статутом.

Дана Асоціація була б наділена правом розробляти й інші стандарти і

правила діяльності, які були б обов'язковими для її членів, і здійснювала

контроль за їх дотриманням.До того ж створення такої Асоціації стало б

значним поштовхом до демонополізації сучасного металургійного бізнесу,

що значною мірою процвітає за останні роки. Загалом, основною метою та

функцією діяльності даного органу стало б нормотворення саме в сфері

металургійного виробництва.

Якщо ж деталізувати функції, які могли б бути віднесені до компетенції

Асоціації металовиробників України, то до ними могли б стати наступні:

1)Внесення пропозицій щодо розроблення нормативно-правових актів

щодо функціонування вітчизняного металургійного комплексу, у тому

числі і тих норм, що стосуються державного управління галуззю, в тому

числі, і розроблення Програми розвитку металургійного комплексу України;

2)Участь у формуванні та реалізації промислової,

економічної,інноваційно- інвестиційної,соціальної політики, що була б

спрямована, в першу чергу, на здійснення умов розвитку та створення

конкурентоздатного середовища для металургійного комплексу України;

3) Систематичне підведення підсумків щодо діяльності металургійних

підприємств за певний період часу та прогнозування на цьому тлі

технічного та економічного розвитку галузі в подальшому;

4) Формування пропозицій щодо створення умов для всебічної

реалізації експортного, виробничого та науково-технічного потенціалу

галузі;

5) Формування пропозицій щодо удосконалення державного

управління галуззю, а також, сприяння щодо реалізації державою

інноваційної, антимонопольної політики, внесення пропозицій щодо

залучення останньою пільг та стимулюючих заходів щодо найбільш

інноваційних металургійних підприємств тощо.

Звичайно ж, у зв’язку проведенням масової приватизації металургійних

підприємств, реалізація державою своїх функцій щодо управління

металургійною галуззю значною мірою ускладнюється. Проте, створення

взаємовигідного співробітництва між такою Асоціацією та державою стало б

значним кроком у розробленні дійсно дієвих профільних програм

економічного розвитку металургійного бізнесу в Україні, в положеннях яких

була б закріплена достовірна інформація щодо стану металургійної галузі в

той чи інший період часу та ті реальні шляхи подолання проблем, що її

спіткають. Отже, нормотворча та економічна функції мали б стати

основними для Асоціації металовиробників України.

Як зазначає В.О. Усатий, промислова політика держави є

інструментальною та реалізаційною складовою її промислової політики, що

шляхом програмного застосування організаційно- господарських та

господарсько – виробничих правових засобів і механізмів забезпечує вплив

держави на відносини промислового господарювання, як шляхом

застосування норм чинного законодавства України, так і шляхом активних

дій впливу на законодавчу політику держави щодо трансформацій

господарського законодавства, спрямованих на підвищення його

ефективності у відповідності до визначених завдань[76]. З такою роллю

держави, зокрема, в металургійній промисловості України, важко не

погодитись, проте чи дійсно держава є провідником у формуванні

промислової політики вітчизняних металургійних підприємств і чи дійсно

має вплив на формування стратегічних процесів їх функціонування, є

питанням досить спірним.

Отже, сьогодні існує ряд нормативно-правових актів, які так чи інакше

стосуються металургійної галузі. Деякі з них вже втратили свою чинність,

проте їх положення можуть бути використані та вдосконалені в процесі

розробки більш сучасних норм, що стосуються виведення металургійної

промисловості на шлях розвитку.

Таким чином, діючою є Загальнодержавна цільова економічна

програма розвитку промисловості на період до 2017 року від 9 липня 2008 р.

[15]. Метою даного документу є активізація інноваційно – інвестиційної

діяльності промисловості з позитивним впливом на її структуру,

забезпечення ринку конкурентоспроможними промисловими товарами та

прискорення інтеграції промислового комплексу у світове

виробництво, визначення оптимального варіанту розв'язання проблеми на

основі порівняльного аналізу можливих варіантів. Програма пропонує

декілька варіантів вирішення проблем, які склалися у промисловості. Серед

них перший варіант пропонує застосування як ринкового механізму, так і

державного впливу у процесі виконання Державної програми розвитку

промисловості на період 2009-2011 p.p.[16]. Такий підхід прискорює

трансформаційні процеси в окремих галузях промисловості, однак у зв'язку з

тим, що процес приватизації в Україні завершується, не дає змоги ефективно

задіяти можливості приватного бізнесу. Щодо другого варіанту, то він

передбачає поглиблення лібералізації економічних відносин, що може

сприяти трансформаційним процесам і забезпечити розвиток

промисловості шляхом поступової еволюції, однак він не передбачає

ефективного використання наявних складових потенціалу інноваційного

розвитку та не дає змоги досягти позитивних результатів у короткі строки.

Третій оптимальний варіант розв'язання проблеми полягає у системній

реалізації державної промислової політики, використанні ресурсів держави,

регіонів і приватного бізнесу з метою інноваційно-інвестиційного

розвитку промисловості, що надасть можливість: значно підвищити

ефективність державного управління; використати переваги, які виникають

під час реалізації гнучкої бюджетної, податкової та фінансово - кредитної

політики [7].

Слід знову ж таки вернути увагу на Державну програму розвитку та

реформування гірничо-металургійного комплексу на період до 2011 року.

Метою Програми було забезпечення ефективного використання

виробничого, експортного та науково-технічного потенціалу гірничо-

металургійного комплексу, визначення пріоритетних напрямів структурної

перебудови галузі, реструктуризації виробничих потужностей і технічного

переоснащення. Програма передбачає, що зростання потреби в ефективних

видах металопродукції відбудеться за рахунок відродження та розвитку

вітчизняного машинобудування та виробництва високотехнологічного

обладнання. Для досягнення такого результату необхідним є максимальне

завантаження виробничих потужностей. Внаслідок використання останніх,

виробництво сталі та прокату значно зросло б. Також, дана програма

передбачає реалізацію інноваційної моделі розвитку галузі, створення нового

високоефективного обладнання та технологій, що забезпечують виробництво

конкурентоспроможної продукції, створення та впровадження у виробництво

принципово нових наукоємних та ефективних технологій, а також,

ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій світового рівня [16].

На жаль, даний документ втратив чинність і сьогодні не існує профільної

програми, яка б чітко регулювала питання, що стосуються саме

металургійної промисловості. Управління даною галуззю здійснюється за

допомогою загальних норм, що є значною прогалиною у праві.

Окремим нормативно-правовим актом є розпорядження Кабінету

Міністрів від 17 липня 2013 р. «Про схвалення Концепції Загальнодержавної

цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020

року» [17]. Програма спрямована на забезпечення формування якісно нової

державної політики, що є важливим фактором відновлення стратегічної ролі

вітчизняної промисловості у стимулюванні економічного зростання та

підвищенні конкурентоспроможності економіки України. У документі також

зазначено, що до основних проблем галузі відносяться:

-недосконалість інвестиційно-кредитної системи, що спричиняє

відплив власного капіталу, зменшення фінансових ресурсів та зниження

рівня інноваційно-інвестиційної активності суб'єктів господарювання;

-низький рівень задоволення потреб внутрішнього ринку у продукції

вітчизняного виробництва (питома вага експорту вітчизняної продукції

металургійного виробництва - більш як 60 відсотків, машинобудування -

більш як 50 відсотків);

-висока енергоємність виробництва та споживання енергоресурсів,

значна частка яких імпортується в Україну;

-відсутність зв'язку між наукою та виробництвом;

-істотне відставання України в сфері використання інформаційних

технологій;

-залежність економіки України від зовнішньої кон'юнктури;

-низький рівень інноваційної активності;

-зменшення частки високотехнологічних виробництв, що призводить

до скорочення попиту на власні науково-дослідні та прикладні розробки

і стримує розвиток трансферу технологій. Таким чином документ містить

деякі ідеї щодо вирішення проблем, серед яких: посилення координуючої

ролі держави у створенні належних умов та організаційно-економічного

механізму реалізації політики та завдань програмних документів у цій сфері,

по-друге, інтеграція промислової політики в наукову, технологічну та

інноваційну політику. Концепція також включає в себе аналіз причин

виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання

програмним методом, визначення оптимального варіанта розв'язання

проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів, шляхи і

способи розв'язання проблеми, строк виконання Програми, очікувані

результати виконання Програми, визначення її ефективності, оцінку

фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для

виконання Програми. Поки що даний документ знаходиться на стадії

розробки, проте його остаточне затвердження значно б поліпшило загальний

стан металургійної промисловості та вдосконалило процес управління нею .

Доречним буде згадати Закон України «Про затвердження

Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України

на період до 2030 року» від 21.04.2011 року [18]. Метою Програми є

забезпечення потреб національної економіки у мінеральних

ресурсах за рахунок власного видобутку, зменшення залежності України від

імпорту мінеральних ресурсів та збільшення експортного потенціалу країни

за рахунок власного видобутку корисних копалин, що мають великий попит

на світовому ринку. Даний нормативно-правовий акт містить положення про

металічні корисні копалини, зокрема, про чорні метали, що безпосередньо

стосується металургійної промисловості України. В документі зазначено, що

товарними залізними рудами Україна не тільки забезпечувала потужний

власний металургійний комплекс, а й у великих обсягах транспортувала їх до

інших країн.

Вищезгаданим програмним документом передбачено:

- проведення геологорозвідувальних робіт у межах родовища багатих

залізних руд Суха Балка;

- розвідка і передача у промислове освоєння нових родовищ переважно

окислених залізистих кварцитів та довивчення флангів родовищ, що

розробляються;

- вивчення гідрогеологічних умов південної частини Криворізького

басейну для вжиття ефективних заходів щодо протидії водопритокам;

- довивчення вузьких зон лужного метасоматозу на залізорудних

родовищах, які можуть бути джерелом видобутку скандію, ванадію або

рідкісних земель;

- підготовка невеликих родовищ високоякісних легкозбагачуваних

магнетитових кварцитів у Криворізькому басейні (Дальні західні смуги,

Правобережні магнітні аномалії), Середньому Побужжі та Приазов'ї

(можливо із залученням іноземних інвесторів).Крім того, в документі

міститься перелік руд, які представляють особливу цінність для

металургійної промисловості України, серед яких акцент робиться на

марганцеві та хромові.

Також, слід згадати Закон України «Про інвестиційну діяльність» від

18.09.1991 року[19]. Беручи до уваги той факт, що на даному етапі свого

розвитку металургійна промисловість потребує залучення інвестицій, даний

нормативно-правовий факт дуже актуальним. Закон визначає загальні

правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на

території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту

прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм

власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку

міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Зважаючи на те, що велика кількість металургійних підприємств

потребує якнайшвидшого технологічного переоснащення, Закон України

«Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 року набуває особливої

актуальності [33]. Цей Закон визначає правові, економічні та

організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в

Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і

спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним

шляхом.

28 липня 2003 року було затверджено Державну програму розвитку

промисловості на період 2003-2011 p.p.. Програма була спрямована на

створення конкурентоспроможного промислового комплексу, здатного в

умовах інтеграції та глобалізації розв'язувати основні завдання соціально-

економічного розвитку та утвердження України як високотехнологічної

держави. Дана програма передбачала реалізацію інноваційної моделі

розвитку промисловості із зміцненням матеріально-технічної бази наукових

установ, інституційним забезпеченням, здійсненням державної науково-

технічної та інноваційної політики. Все це включає в себе підготовку

менеджерів нової формації для роботи в органах державного управління

промисловістю та стимулювання впровадженню лідерного менеджменту,

сучасних методів бізнес - планування і стандартів інновацій та інвестицій

проектування на промислових підприємствах [20].

Слід констатувати, що в існуючих програмних документах державою

не сформовано більш - менш достатнього кола правових засобів реалізації

поставлених економічних завдань. Відтак, існуюча нормативна база не може

стати основою правової та законодавчої політики держави в сфері

господарсько-правового забезпечення металургійного виробництва. До того

ж, істотною проблемою в галузі сьогодні, є відсутність чинної державної

програми, яка б регулювала питання, що стосуються саме металургійної

промисловості. Це дає привід окремим металургійним підприємствам на

власний розсуд розробляти стратегію своєї діяльності і діяти лише у власних

інтересах, повністю позбавляючи державу можливості брати участь у процесі

управління промисловістю, що відповідним чином відображається на

національній економіці загалом. Зважаючи на такі обставини розвитку

металургійного бізнесу в Україні, необхідним кроком державної

промислової політики, є створення єдиного нормативно-правового акту, який

би не фрагментарно, а повністю охоплював коло питань, що стосуються саме

металургійної галузі.

Відсутність подібного нормативно-правового акту говорить, в першу

чергу, про відсутність правової промислової політики держави як такої. В

даному випаду важко не погодитись зі ствердженням, що для подальшого

розвитку металургійної промисловості та для підтримки вже завойованих

позицій неабияку роль відіграє державна промислова політика. Дієздатність

держави, як суб'єкта економічної стратегії, полягає в її спроможності як

розробити напрями та завдання економічної стратегії, так і реалізувати

розроблені закони і прийняті рішення. Гострота першого питання, яке є

функцією законодавчої влади , залежить, перш за все, від ступеня структурно

сформованості (мети, завдань, пріоритетів) економічної стратегії і зростає на

перехідних етапах. Адекватність законодавчої активності держави

забезпечується використанням відповідних методик оцінки і вироблення

рішень і своєчасним надходженням інформації про стан соціально-

економічної системи, економічні передумови та результат законодавчих

рішень. Орієнтиром державної економічної стратегії має виступати

суспільний інтерес [7].

Разом з тим, як зазначає В.О. Усатий, правова промислова політика

держави є складним багатофункціональним інструментально-юридичним

комплексом, до якого входять наступні елементи: а) правове забезпечення

функціонування апаратної діяльності держави щодо процесів формування,

схвалення та реалізації змістовних положень промислової політики;б)

набуття юридичної сили положеннями змісту промислової політики держави

у формі прийняття нормативно-правових актів держави особливої правової

природи; в) визначення ступеня інтенсивності застосування засобів впливу

держави на сферу промислового господарювання відповідно до

передбачених законодавством її організаційно-господарських повноважень;

г) створення в процесі нормотворчої діяльності органів держави

законодавчого закріплення нових засобів та механізмів цільового

організаційно-господарського впливу на сферу промислового

господарювання; в) приєднання та встановлення міжнародно-правових

режимів інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності у сфері

промислового господарювання[78]. Сьогодні очевидним є те, що модель

участі держави в управлінні металургійним комплексом України є зовсім

недосконалою,в першу чергу, через значну концентрацію капіталу та

корумповану приватизацію більшості таких підприємств і, як наслідок,

обмеженість участі державної влади в управлінні промисловістю, проте,

запровадження саме таких елементів промислової політики держави, зокрема

в металургійному секторі економіки, стало б дійсно значним поштовхом

щодо виведення останнього на гідний конкурентоздатний рівень. Однією з

варіантів вирішення проблеми щодо значної концентрації капіталу, є

необхідність диференційованого підходу законодавця до критеріїв

економічної концентрації суб’єктів господарювання, що вимагає отримання

від АМК України відповідних дозволів[78]. Такі критерії мають бути

розроблені, в першу чергу, для металургії, як для провідної галузі

промисловості.

Ще одним з засобів вищезгаданої промислової політики, що значно

посприяв підвищенню конкурентоздатності металургійних підприємств

України може стати технологічне оновлення та оптимізація структури

продукції, що має в перспективі відбутися завдяки затвердженню

«Програми інвестиційно-інноваційної діяльності на 2011 p. і на період до

2015 р.» [21]. Даний нормативний акт передбачає реконструкцію підприємств

металургійної галузі, зокрема відкритих акціонерних товариств

«Запоріжсталь», «Азовсталь» та «Маріупольський металургійний комбінат

ім. Ілліча», на суму близько 1 млрд. дол. США у 2011-2012 p.p. за рахунок

власних коштів суб'єктів господарювання, залучених коштів, у т. ч. коштів

державних і недержавних банків, міжнародних фінансових організацій.

Прийняття Закону України «Про підвищення конкурентоспроможності

підприємств гірничо-металургійного та хімічного комплексів» (Проект

Закону від 7.06.2010 р., реєстр. №6492), яким, зокрема, передбачено, що

підприємства гірничо-металургійного і хімічного комплексів мають право на

залучення кредитних ресурсів під державні гарантії. Також передбачається

проведення структурної перебудови вищезгаданих базових галузей

економіки з переорієнтацією на інноваційно-інвестиційний шлях розвитку,

прискорення технічного та технологічного переоснащення виробництв,

впровадження сучасних енерго- та ресурсозберігаючих технологій,

підприємства зазначених у статті 1 комплексів мають право на залучення

кредитних ресурсів під державні гарантії, право на отримання державних

гарантій надається для реалізації індивідуальних інноваційно-інвестиційних

програм (проектів), затверджених за установленим Кабінетом Міністрів

України порядком, а також на умовах прийняття на себе відповідних

зобов'язань щодо застосування сучасного обладнання з переліком

технологічних, енергетичних та екологічних вимог [22].

Прийняття Закону України «Про систему державної підтримки

експорту товарів (робіт, послуг) українського походження» (Проект Закону

від 03.03.2009 р., реєстр. №4145), який містить положення щодо надання

експортних кредитів українським експортерам для здійснення експортних

операцій, а також, українським виробникам на стадії виробничого циклу для

забезпечення виробництва продукції згідно з укладеними

зовнішньоекономічними договорами, іноземним покупцям під зобов'язання

закупівлі ними українських товарів; норми щодо страхування та

перестрахування експортних кредитів, наданих українському експортеру

банками-кредиторами, від комерційних та некомерційних ризиків для

забезпечення відшкодування у разі невиконання іноземним покупцем

зобов'язань за зовнішньоекономічним договором та ін.[23].

Вище було перераховано ряд найбільш значущих для металургійної

промисловсті нормативно-правових актів, проте він не є вичерпним. Отже,

сьогодні має відбутися детальне вивчення та проведення всебічного аналізу

даної нормативної бази та, як наслідок, створення єдиного діючого

нормативного акту, який би дійсно став «швидкою допомогою» в питаннях

подальшого розвитку металургійного комплексу України. Крім того, як було

зазначено вище, необхідним кроком є вивчення законодавчої практики

іноземних країн з розвиненою металургійною промисловістю.

Доцільно також звернути увагу на досвід ЄС, країни-члени якої

цілеспрямовано проводять політику підвищення конкурентоспроможності

національних економік через застосування відповідного програмування

економічних процесів і посідають завдяки цьому високі місця в рейтингах

конкурентоспроможності[79].

Зокрема, в ЄС прийнята Лісабонська стратегія , метою якої є створення

європейської економіки як найбільш конкурентоспроможної у світі,

заснованої на передових технологіях, у якій конкурентоспроможність

піднесена до рівня одного з ключових політичних питань ЄС. Для досягнення

цілей цілей оновленої Лісабонської стратегії і стимулювання економічного

зростання та зайнятості в Європі була прийнята Рамкова програма

конкурентоздатності та інновацій на період 2007-2013 р.р.. Програма

підтримує заходи щодо закріплення конкурентоспроможності та

інноваційного потенціалу в ЄС. Зокрема, вона орієнтує на використання

інформаційних технологій , природоохоронних технологій та поновлюваних

джерел енергії. У Сьомій рамковій програмі обгрунтовано необхідність

підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості з метою

перетворення на світового лідера в окремих секторах[79].

Крім того, говорячи про правову промислову політику держави,

доречним буде зазначити, що прикладом предметно-галузевого підходу до

створення особливого правового режиму господарської діяльності , що

оптимально враховував би всі умови функціонування галузі, є

суднобудування.

Основні напрямки державної підтримки даної галузі

реалізуються шляхом створення умов для відновлення

конкурентоспроможності підприємств суднобудування;надання державних

гарантій відповідним рішенням Кабінету Міністрів України за іноземними

кредитами, що надаються іноземними державами, банками, міжнародними

фінансовими організаціями, а також, зобов'язань перед іноземними

замовниками за зовнішньоекономічними договорами (контрактами);

здешевлення кредитів шляхом часткової компенсації ставки за кредитами

комерційних банків до рівня облікової ставки Національного банку України,

діючої на дату сплати відсотків за отриманими кредитами; надання пільг зі

сплати податків і зборів та/або встановлення спеціальних режимів

оподаткування в порядку, встановленому Податковим кодексом України;

звільнення у порядку, встановленому законодавством України з питань

державної митної справи, від податку на додану вартість та мита операцій із

ввезення на митну територію України товарів (продукції), які

використовуються для будівництва, ремонту, модернізації морських,

річкових суден та інших плавучих засобів, якщо такі товари не виробляються

підприємствами на території України або виробляються, але не відповідають

сертифікаційним вимогам міжнародних класифікаційних товариств чи

вимогам замовників морських, річкових суден та інших плавучих засобів,

визначеним умовами контрактів; стимулювання підвищення рівня заробітної

плати в галузі, у тому числі шляхом зменшення розміру нарахувань на фонд

оплати праці; підвищення рівня державних замовлень, у тому числі

державних оборонних замовлень. Це передбачено Законом України «Про

державну підтримку суднобудівної промисловості України»[11].

Отже, Основними завданнями розвитку гірничо-металургійного

комплексу є:

• реалізація інноваційної моделі розвитку галузі, створення нового

високоефективного обладнання та технологій, що забезпечать виробництво

конкурентоспроможної продукції;

• структурна перебудова підприємств галузі, підвищення

ефективності використання виробничих потужностей, виведення з

експлуатації надлишкових та неефективних потужностей і відповідне

здійснення заходів щодо соціального захисту та працевлаштування

працівників, що вивільняються;

• створення та впровадження у виробництво принципово нових

наукоємних та ефективних технологій, а також ресурсозберігаючих

екологічно чистих технологій світового рівня;

• удосконалення технологічної структури виробництва;

• освоєння виробництва нових конструкційних і функціональних

матеріалів;

• підвищення якості сировини та конкурентоспроможності

товарної продукції;

• підвищення продуктивності праці;

• зниження рівня виробничого травматизму, професійних

захворювань та зменшення шкідливого впливу на організм;

• проведення скоординованої державної науково-технічної

політики на підприємствах усіх форм власності з використанням науково-

технічного потенціалу;

• забезпечення державної підтримки участі підприємств

вітчизняного гірничо-металургійного комплексу в процесах глобалізації

світової економіки.

За рахунок виконання очікується:

- задоволення потреби металургійних підприємств гірничо-

металургійного комплексу у залізорудній сировині та нерудних матеріалах;

-економія залізорудної сировини та високосортного коксу у

металургійному виробництві;

-зменшення витрат металу на прокат і виробництво металургійних

напівфабрикатів (чавуну, сталі); економія матеріальних і паливно-

енергетичних ресурсів у результаті використання нового обладнання та

технологій з урахуванням оптимального завантаження виробничих

потужностей; зниження рівня зносу основних фондів; збільшення податкових

надходжень до бюджету в результаті стабілізації виробництва та зростання

заробітної плати; збереження робочих місць у металургійній галузі;

зменшення соціального напруження у районах розташування

гірничодобувних та металургійних підприємств.

Висновки до розділу 1

Металургійна промисловість України утворює цілісний, глибоко

інтегрований у національну економіку сегмент, що є визначальним для усієї

сфери господарювання, а також дохідної частини Державного бюджету

України, зайнятості та інших суспільно-економічних чинників. Чорна

металургія є важливою галуззю важкої промисловості, фундаментальною

частиною народного господарства України, а тому має стати окремим

об’єктом господарсько-правової політики держави, у тому числі і її

законодавчої політики і потребує створення спеціальної системи

організаційно-господарського забезпечення.

Галузь є частиною гірничо-металургійного комплексу України, що

утворює собою економіко-технологічну кластеризовану систему

господарсько-правових відносин. Державний організаційно-господарський за

своїм змістом вплив на вказану сферу господарювання вимагає адресного,

спеціального,синтетичного та синергетичного підходу до підбору засобів

господарсько-правового регулювання відносин відповідної сфери

господарювання.

За сучасного етапу розвитку вітчизняного металургійного комплексу,

що детермінований, у тому числі, політичною та військовою ситуацією в

країні, сьогодні необхідним кроком антикризової політики держави має

стати прийняття комплексу заходів, серед яких акцент має бути зроблено на

проведенні технічного переозброєння підприємств з метою, в першу чергу,

підвищення їх конкурентоздатності. Так, у зв'язку із структурною

недосконалістю та технологічним відставанням галузі, незадовільним

технічним станом більшості основних виробничих фондів, недостатнім

розвитком внутрішнього ринку споживання металопродукції та залежністю

від кон'юнктури світового ринку сталі, тенденцій глобалізації світової

економіки, промислова політика держави в галузі має бути спрямована на

визначення основних напрямів розвитку, включаючи і завдання

антикризового характеру шляхом формування спеціальних господарських

засобів впливу на інвестиційні, інноваційні, сбутові та інші господарські

відносини. Їх кінцевою метою є підвищення конкурентоспроможності

продукції.

Основними державними пріоритетами, що мають отримати правову

форму свого закріплення, спрямованими на ефективний вплив держави на:

- створення умов для розвитку внутрішнього ринку металопродукції

шляхом прийняття низки державних цільових програм (модернізація ЖКГ та

газотранспортної системи, розвиток будівельної індустрії, виробництво

залізничних вагонів, розвиток суднобудування, сільгоспмашинобудування та

ін.);

- створення під егідою Національної академії наук України експертної

науково-технічної ради для надання консультативних послуг та експертної

оцінки ефективності і технічної доцільності реалізації запропонованих

програм переобладнання металургійних підприємств для надання державної

підтримки для їх реалізації.

- створення податкових преференцій для стимулювання підприємств,

що використовують при технічному переозброєнні виробництва технології,

розробки та обладнання вітчизняних розробників і виробників (наприклад,

пільгове кредитування і звільнення (повне або часткове) від сплати податку

на прибуток тієї її частини, яка використовується на фінансування таких

проектів).

- забезпечення економічних умов для термінового спрямування

інвестицій в реалізацію проектів з будівництва комплексів для вдування

пиловугільного палива (ПВП) в доменні печі, реалізацію необхідних

компенсуючих заходів (ремонти аглофабрик, повітронагрівачів, оснащення

доменних печей сучасними приладами контролю технології і системами

автоматизації) і освоєння технології виплавки чавуну .

Основними завданнями розвитку гірничо-металургійного комплексу

мають стати:

- реалізація інноваційної моделі розвитку галузі, створення нового

високоефективного обладнання та технологій, що забезпечать виробництво

конкурентоспроможної продукції;

- структурна перебудова підприємств галузі, підвищення ефективності

використання виробничих потужностей, виведення з експлуатації

надлишкових та неефективних потужностей і відповідне здійснення заходів

щодо соціального захисту та працевлаштування працівників, що

вивільняються;

- створення та впровадження у виробництво принципово нових

наукоємних та ефективних технологій, а також ресурсозберігаючих

екологічно чистих технологій світового рівня;

- удосконалення технологічної бази виробництва;

- освоєння виробництва нових конструкційних і функціональних

матеріалів;

- підвищення якості сировини та конкурентоспроможності товарної

продукції;

- підвищення продуктивності праці;

- зниження рівня виробничого травматизму, професійних захворювань

та зменшення шкідливого впливу на організм;

- проведення скоординованої державної науково-технічної політики на

підприємствах усіх форм власності з використанням науково-технічного

потенціалу;

- забезпечення державної підтримки участі підприємств вітчизняного

гірничо-металургійного комплексу в процесах глобалізації світової

економіки.

В існуючих програмних документах державою не сформовано більш -

менш достатнього кола правових засобів реалізації поставлених економічних

завдань. Відтак, існуюча нормативна база не може стати основою правової та

законодавчої політики держави в сфері господарсько-правового забезпечення

металургійного виробництва. До того ж, істотною проблемою в галузі

сьогодні є відсутність чинної державної програми, яка б регулювала питання,

що стосуються саме металургійної промисловості. Таким чином, необхідним

кроком державної промислової політики є створення єдиного нормативно-

правового акту, який би не фрагментарно , а повністю охоплював коло

питань, що стосуються саме металургійної промисловості.

Державою мають бути застосовані наступні заходи:

- розробка та впровадження ефективного механізму контролю за

виконанням інвестиційних та соціальних зобов'язань на приватизованих

об'єктах, в тому числі завдань щодо структурної модернізації, підвищення

продуктивності праці, забезпечення конкурентоспроможності продукції,

соціальних гарантій; опрацювання механізму повернення майна в державну

власність у разі невиконання приватизаційної угоди;

-створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій,

зокрема за рахунок інформування ділових кіл країн-партнерів про

можливості інвестування в промисловість України, забезпечення прозорості

у системі стягування податків, спрощення реєстраційних процедур тощо;

- підвищення ролі відділів з економічних питань у складі

дипломатичних представництв України за кордоном у проведенні

антидемпінгових розслідувань та введення симетричних тарифних бар'єрів

для імпорту з тих країн, які блокують доступ української металопродукції на

свої ринки.

- Важлим кроком мало б стати створення законодавчо закріплених

податкових преференцій для стимулювання металургійних підприємств, що

використовують при технічному переозброєнні виробництва технології,

розробки та обладнання вітчизняних розробників і виробників (наприклад,

пільгове кредитування і звільнення (повне або часткове) від сплати податку

на прибуток тієї її частини, яка використовується на фінансування таких

проектів).Це послужило б певним поштовхом для розвитку вітчизняної

прикладної науки, збільшило б завантаження машинобудівних підприємств .

Прогрес металургії України немислимий без реалізації пріоритетів з

використанням наявного науково-технічного потенціалу та вітчизняних

науково-технічних розробок та ефективного використання фінансових

коштів.

РОЗДІЛ 2

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

2.1.Господарсько-правове забезпечення інноваційного розвитку

металургійного комплексу

Одним з домінуючих факторів розвитку вітчизняного металургійного

виробництва та посилення конкурентоспроможності металургійних

підприємств на зовнішніх ринках, є, насамперед, ефективність інноваційної

діяльності, під якою у даному контексті слід розуміти впровадження в

експлуатацію найновіших досягнень науки та техніки світового рівня.

Оцінюючи стан такої діяльності і як підсумок досягнутий в її результаті

інноваційний рівень виробництва, можназробити

висновокпроконкурентоспроможність тих чи інших суб'єктів

економіки. Дане положення знаходить своє відображення у світових

стандартах розвитку економічних систем усіх рівнів на базі застосування

новітніх знань та інновацій як одного з основних джерел економічних

ресурсів. Зниження попиту суб'єктів господарювання на інноваційні

розробки та відсутність дієвої мотивації підприємців, є чинниками, що

призводять до значного відставання країни у технологічному розвитку від

економічно розвинутих країн і до консервації виробництв з більш низьким

технологічним укладом. Слід зазначити, що у 70-90-х роках минулого

століття в усіх розвинених країнах була проведена глибока реструктуризація

і технічна модернізація металургійного виробництва, у процесі якої були

ліквідовані застарілі і зайві виробничі потужності. Мартенівське

виробництво було замінене киснево-конверторним процесом і виробництвом

електросталі. Була впроваджена технологія безперервного розливу сталі. Це

дозволило суттєво збільшити продуктивність праці і зменшити енерго- і

матеріалоємність продукції. В процесі модернізації помітно знизилося

негативне навантаження металургійного виробництва на навколишнє

середовище. Україна, яка є великим виробником чорного металу, дотепер не

зуміла реалізувати програми реструктуризації і технічного відновлення своїх

секторів чорної металургії, і тому залишаються зоною найвідсталішого у

світі металургійного виробництва. Виявляється це в низькому рівні

продуктивності праці, завищених енерго- і матеріаловитратах і високому

ступені забруднення навколишнього середовища. Україна належить до

декількох країн світу, в яких збереглося переважання застарілих технологій

[24].

Основною метою розвитку інноваційної діяльності у виробничій сфері

є,в першу чергу,підвищення конкурентоспроможності. Для досягнення цієї

мети металургійні холдинги мають сформувати потужні науково-дослідні

підрозділи, які б використовували фундаментальні та прикладні дослідження.

Акцент має бути зроблено також на використанні технологічного досвіду

країн з розвиненою економікою, у яких в інноваційна діяльність ґрунтується

саме на корпоративному секторі науки, про що свідчить великий

обсяг витрат та кількість патентів, досліджень, а відтак, і задіяних наукових

кадрів.

Зрозуміло, що масове оновлення виробництва на вітчизняних

промислових підприємствах може відбутися тільки у досить віддаленій

перспективі. Не сприяє позитивному розвитку цього процесу і скасування у

2004 році пільг для технопарків і підприємств , що займаються інноваційною

діяльністю. Проте, після прийняття ВРУ ЗУ « Про державне регулювання

діяльності у сфері трансферту технологій» у виробників з'являються

можливості для впровадження новітніх технологій[26]. Суб'єкти

господарювання державної та приватної форм власності, які вирішують

впроваджувати сучасні конкурентоспроможні технології, можуть

розраховувати на одержання державних гарантій при наданні кредитів

комерційних банків , які направляються для купівлі ноу-хау. Крім того, за

законодавством України товаровиробники можуть одержувати цільові

державні субсидії. Законом України « Про Загальнодержавну комплексну

програму розвитку високих наукоємних технологій»передбачається поряд з

розвитком наукоємних технологій, поліпшенням технічних характеристик

вітчизняної продукції,підвищенням її конкурентоспроможності, створити

ефективну систему фінансування науки та науково-технічних проектів, на

основі чого активізувати інноваційну діяльність підприємств, що виробляють

високотехнологічну продукцію. До 2013 передбачається змінити

структуру промислового виробництва за технологічними укладами[26].

Слід зазначити, що сучасний стан накопичення суспільно-економічних

проблем в країні свідчить про необхідність сутнісної «реструктуризації»

національної економічної системи та властивостей її функціонування.

Безперечно, що один з маркерів успішності завершення названого процесу

має стати перехід національної економіки до опанування нових, більш

високих технологічних укладів у виробничій сфері з утворенням критичної

маси відповідних кластерів. Очевидно, що суспільство має генерувати

сучасну національну життєздатну реалістичну економічну концепцію такої

реструктуризації. Цілком очевидним є також і те, що аналогічної

реструктуризації вимагає і правова система суспільства.

Отже, у вітчизняній практиці сформувалося коло економічних

інструментів науково-технічної, інноваційної та промислової політики, за

допомогою яких може бути здійснено якісне управління інноваційними

процесами на всіх етапах його становлення. Проте, слід зазначити, що

перехід на будь-який новий більш удосконалений етап виробництва потребує

суттєвих інвестицій, що не завжди можуть бути залучені з огляду на стан

вітчизняної економіки. Тому засоби інноваційної політики обов'язково мають

бути поєднані із засобами інвестиційної господарсько-правової політики

держави.

Крім того, можна констатувати, що законодавець й досі не визначився з

єдиною системою правового регулювання інноваційних процесів в Україні,

не зміг виробити комплексного, ефективнго правового механізму

інноваційного розвитку держави. Швидше навпаки- сучасна законодавча база

України з питань правового забезпечення інноваційної діяльності перебуває в

розібраному стані- розрізнений, внутрішньо неузгоджений правовий

матеріал не дає змоги досягти головної мети- забезпечити повномасштабне

регулювання суспільних відносин, пов’язаних з інноваційними процесами ,

на різних рівнях і в усіх сферах народного господарства[32].

Отже, розглядаючи динаміку зростання та падіння об'ємів

виробництва сталі за період досягнення Україною незалежності,

зважючи в тому числі і на рівень інноваційності підприємств, що має

безпосередній вплив на даний процес, важливо підкреслити ряд наступних

особливостей:

- металургія пережила серйозну кризу , яка характеризувалася

суттєвим падінням виробництва сталі у 2008- 2009 роках. Як наслідок,

досягнення докризових показників виробництва було дуже проблематичним;

- українська металургійна промисловість характеризується дуже

великою часткою виробництва продукції в мартенівських печах, від якого

відмовилась більшість металургійних підприємств у всьому світі через

високу енергоємність та низьку продуктивність;

- протягом всього вищезгаданого періоду на виробництво сталі в

електропечах припадає близько 4 % ( цей показник залишається практично

незмінним протягом усього періоду досягнення Україною незалежності), що

повність суперечить показникам світової практики, на долю якої припадає в

середньому 20-30% електросталеплавильного виробництва. Разом з тим,

починаючи з 2010 року в Україні відбувається деякий приріст

виробництва електросталі. Найбільш потужними підприємствами серед них

є:

- «Дніпросталь»(Дніпропетровськ);

- «Донецькийелектрометалургійнийзавод»(Донецьк);

- «Електросталь»(м.Кухарово);

- «Дніпроспецсталь»(Запоріжжя).

Ці підприємства є досить ефективними і діють в рамках стратегії

мінімізації витрат виробництва. Разом з тим, ряд міні-заводів

концентруються на стратегіях спеціалізації в виробництві чи фіксації певного

сегменту ринку. Наприклад, особливе місце в даному контексті займає

«Енергомашспецсталь» і сталеплавильний цех, який входить до складу

Новокраматрського машинобудівного заводу, які забезпечують виробництво

великих ковальських зливків, які відносяться до дорогих видів продукції.

Таким чином, основними причинами такої низької частки електросталі,

є:

- по-перше, Україна є єдиною країною у світі, яка досить повільно

реалізує стратегію заміни мартенівських печей іншими способами виплавки

сталі. Наявність великого парку мартенівських печей забезпечує великий

коефіцієнт використання металобрухту(металева частина шихти

мартенівської плавки приблизно на 50% складається з металобрухту), що

забезпечує стабільне споживання металобрухту всередині країни;

-по-друге, в Україні неухильно збільшується частка сталі, яка

розливається безупинним способом, що значною мірою зменшує частку так

званого «оборотного» металобрухту.

-по-третє, Україна займає досить вигідне географічне положення, має

розгалужену залізничну мережу і ланцюг портів на Азовському та Чорному

морях, що забезпечує трейдерам та виробникам металобрухту досить

сприятливі для торгівлі в Середземноморському басейні умови. Це обмежує

можливість будівництва металургійних міні-заводів для переробки

металобрухту за принципом консолідації роботи металовиробників в

окремому територіально замкненому районі.

-по-четверте, недалеко від України знаходяться великі металургійні

міні-заводи (Молдовський металургійний завод, заводи Турції і.т.д.),

плавильні потужності яких деякий час були орієнтовані на металобрухт з

України.

- по-п’яте, слабка законодавча урегульованість інноваційних процесів в

Україні і, як наслідок, слабке позиціювання державою себе, як лідера в

управлінні інноваційними процесами на рівні вітчизняних металургійних

підприємств.

Як було зазначено раніше, сьогодні виробництво сталі в конвекторах і

мартенівських печах є найбільш поширеним і усталеним видом технологій в

металургійному виробництві України. На долю перших припадає біля 55 %

виготовлення сталі в Україні і 67% в світі. Що стосується мартену, то на

нього припадає біля 41% в Україні і 2% в світі. Навіть відсоткове

співвідношення говорить про те, що виробництво сталі в мартенівських

печах є досить недосконалою технологією, яка в нашій країні витісняється

конвекторним виробництвом і практично повністю втрачає свої позиції у

світовому просторі. Таким чином, його недоліками є:

- Висока енергоємність процесу виплавки сталі;

- Низький рівень виробництва ( виплавка 100 тон займає 7-10

годин)

- Дуже екологічно забруднене виробництво.

Крім того, повне виведення з експлуатації мартенівських печей

дозволить знизити валові викиди забруднюючих речовин в атмосферне

повітря більш ніж в 2.5 рази (в порівнянні з мартенівським способом

виробництва).

Як з'ясувалося, за сучасних умов у виробників не було досить сильних

стимулів для заміни мартенівського способу виробництвом

електросталі. Окрім відсутності необхідних інвестиційних ресурсів, відіграла

свою роль і порівняльна економічність існуючого мартенівського

виробництва. В умовах обмеженого застосування технології безперервного

розливу сталі воно виявилося більш економічним за інші більш інноваційні

технології. Українські металурги мали можливість використовувати при

мартенівському способі підвищену кількість металобрухту замість чавуну,

що забезпечило необхідну якість виплавленої сталі. Розширення виробництва

електросталі стримується високим рівнем цін на електроенергію і

проблемами з постачанням якісного металобрухту великими партіями.[28]

Разом з тим, виробництво сталі в електричних печах все

жзалишаєтьсянайбільш досконалим способом отримання спеціальних і

високоякісних сталей. Сталь виплавляють в дугових або індукційних

електропечах. Найбільш розповсюджені дугові електропечі ємністю до 270.

При електроплавці сталі використовують як сталевий скрап і залізну руду,

так і рідкі сталі, що надходять з мартенівської печі або конвертера. Аналіз

особливостей роботи електропечей показує, що на сьогоднішній день є

невикористані резерви підвищення техніко-економічної ефективності ДСП.

Одним з перспективних напрямів вдосконалення електроплавки, є розробка

технологічних рішень щодо подальшого зниження витрати електроенергії і

підвищення стійкості футеровки ДСП. На жаль, в Україні виробництво сталі

в електропечах займає біля 4%, що порівняно зі світовою практикою ( 31%) є

дуже низьким показником. Такий низький показник викликаний й тим, що

повне впровадження інноваційних технологій на металургійних

підприємствах України є не зовсім вигідним для власників цих підприємств

з фінансової точки зору. На цьому тлі, знову ж таки слід зазначити, що

зважаючи на те, що більшість металургійних підприємств знаходяться у

приватній власності української буржуазії, а також на відсутність дійсно

дієвого, а не поверхневого, законодавства в даній сфері, держава втрачає

будь-які позиції щодо управління інноваційними процесами у сфері

металургійної промисловості. Проте, зважаючи на критичну застарілість

технологій на вітчизняних металургійних підприємствах, таке положення

справ є неприпуститмим. Таким чином, державою так чи інакше, має бути

запроваджено певну стандартизацію щодо використання різного роду

технологій, а саме, введено такі норми, які б дійсно лімітували та витісняли

використання застарілих. Отже, для електроплавки характерний високий

рівень виробництва сталі: виплавка 100 тон займає 60 хвилин, що порівняно з

мартенівським видом виробництва є більш досконалою технологією.

Основна перевага сучасної електроплавки - висока продуктивність (до 300

т/год) при роботі на ломі - досягається за рахунок введення в піч електричної

енергії з допомогою трансформаторів високої питомої потужності до 1000

кВА/т і більше. До недоліків традиційних систем управління електричним

режимом ДСП слід віднести відсутність інтуїтивно зрозумілої мнемосхеми

подання інформації технологічному персоналу. Інформація подається у

вигляді розмальованих статичних таблиць з мінімумом динамічно

змінюваних параметрів. Наявність інтуїтивно зрозумілої мнемосхеми і

можливість на її основі перегляду архіву параметрів попередніх плавок

дозволить підвищити якість і скоротити терміни навчання плавильного

персоналу. Запропонований новий підхід до контролю і управління

процесами, що протікають в при електродному просторі потужних

триелектродних ДСП змінного струму полягає у виборі засобів і методів

управління дуговим режимом ДСП на базі технічних можливостей, що

надаються сучасної перетворювальною та комп'ютерною технікою, а також

сучасними інформаційними технологіями[29].

Слід зазначити, що за останні роки в Україні сформувалося тенденція

створення нових електрометалургійних міні-заводів невеликої потужності зі

стратегією мінімізації витрат. Серед даних підприємств слід

відмітити«Електросталь»(м.Курахово),«Азовелектросталь»(м.Маріуполь),

«ТСА Стілгруп»(м. Павлоград). Ще однією сформованою тенденцією в

українській електросталеплавильній промисловості є прагнення деяких

власників металургійних підприємств здійснити поетапну заміну

мартенівських цехів на електроплавильні.

Отже, розвиток металургійного комплексу України відбувається на

основі внутрішньої сировинної бази, що обумовлює переважний розвиток

киснево-конвертерного процесу виплавки сталі. Сьогодні частка виплавки

сталі в електродугових печах складає близько 6,5-7%, що, імовірно, слід

пов’язувати з високою часткою виплавки сталі в мартенівських печах. При

цьому основною технологічною побудовою підприємств з виплавки сталі в

електродугових печах є концепція «металургійного міні-заводу» зі стратегією

мінімізації витрат на виробництво. В цьому сенсі Україна оснащена

сучасними підприємствами, що є конкурентоспроможними на світовому

ринку.

Разом з тим, зниження об'ємів випалення сталі в мартенівських печах,

що спостерігається в останні роки, обумовлює появу вищезгаданих нових

міні-заводів і електроплавильних цехів в структурі діючих металургійних

заводів. В даному випадку доля електросталі в Україні може збільшитись до

12-15% у найближчі роки. Однак, поведінка конкурентів, безперервний ріст

цін на енергоносії, дефіцит металобрухту, посилення вимог до якості

металопродукції і екологічності заводів може в деякій частці скорегувати

відсоткове вищезгадані цифри як в сторону зменшення, так і в сторону

збільшення[29].

Однак, металургійна промисловість все ж відноситься до

високотехнологічних галузей промисловості, тому могла б значною мірою

вплинути на перехід країни на новий технологічний уклад, а відтак, і

модеренізувати національну економіку взагалі. Проте, без залучення

державних заходів щодо стимулювання модернізації вітчизняних

підприємств, будь-який прогрес щодо їх інноваційного розвитку

неможливий. Отже, перехід на новий технологічний рівень без державного

втручання практично неможливий, проте, він гальмується повною

приватизацією металургійного бізнесу в Україні.

Разом з тим, механізми саморегуляції економіки малоефективні, що

пов’язано з негнучкістю та слабкою реакцією на зміни. Непередбачені

коливання приватних інвестиційних планів, загального настрою споживачів,

балансу зовнішньої торгівлі, призводять до зрушення кривої суспільного

попиту,що підсилюється мультиплікативним ефектом. Держава

розпоряджається набором політичних інструментів, за допомогою яких вона

може безпосередньо змінювати сукупний попит та безпосередньо впливати

на реальний обсяг виробництва, зайнятість та рівень цін. Економісти здатні

прогнозувати майбутній розвиток економіки та наслідки економічної

політики, а політики повинні втілювати в життя поради економічних

експертів і активно використовувати інструменти бюджетно-податкової та

грошово-кредитної політики Економічна політика має стимулювати

економіку під час спаду та сповільнювати її зростання у разі

«перегріву»[128;с.7].

Отже, державно регулювання функціонування металургійних

підприємств України є невід’ємною частиною його розвитку.

Разом з тим, до державного інструментарію регулювання економіки

можна віднести:

-законодавчі заходи, розгорнуте правове регулювання різноманітних

відносин; в цьому контексті важливу функцію виконує антимонопольне або

конурентне законодавство;

-безпосереднє управління державною власністю, доля якої в країнах з

розвинутою економікою достатньо велика, та використання її з метою

впливу на процеси соціально-економічного розвитку в суспільних інтересах;

-програмування економічного та соціального розвитку;

-створення шляхом націоналізації або засновництва державних чи змішаних

компаній; визначення статусу корпорацій або інших суб’єктів

господарювання; приватизація та реприватизація підприємств;

-державна закупівля товарів та послуг;

-заходи щодо стимулювання капіталовкладень у технічно передові галузі;

-державне фінансування науково-дослідницьких та проектно-

конструкторських робіт;

-дотації і субсидії приватним та державним підприємствам, які

спрямовуються з державного бюджету та позабюджетних фондів;

-кредити, що субсидіюються державою або надаються під низький відсоток;

-податкові пільги;

-експортні субсидії [129].

За сучасних умов темпи й якість економічного зхростання у

вирішальній мірі визнчається розвитком науки й інноваційними

перетвореннями, що забезпечують приріст виробництва, в основному за

рахунок науково містких товарів та послуг, істотне зниження

ресурсномісткого виробництва, а також поліпшення організації виробництва

й управління. Тому останнім часом спостерігається підвищена увага

науковців до так званих «нових» складових національного економічного

потенціалу: інтелектуального, технологічного, інформаційного,

інноваційного. В інноваційній економіці системо утворюючими можуть бути

тільки високотехнологічні виробництва. Економічні трансформації,

формування ринкових засад функціонування економіки, істотно роширили

можливості розвитку промисловості України, а значить і економічний

потенціал. Проте проведені реформи не змінили технологічної

багатоукладності економіки, досі спостерігається перекіс в пріоритетах

«технологічного» і «сировинного» сценаріїв розвитку на користь останнього

[9; с.5].

Крім того, характерною рисою економіки розвинутих країн у останні

десятиліття є швидкий розвиток такого виду послуг, як науково-дослідні

розробки й інформатика. Капіталовкладення у наково-дослідні й дослідно-

конструкторські розробки щороку зростають і досягають в провідних

індустріальних державах значних величин. Кожна солідна фірма США,

Японії або європейської країни має наукову лабораторію , а той цілу мережу

наково-дослідницьких заходів. Інвестування в наукову сферу стало дуже

вигідною справою і набуло міжнародного характеру. [25, с.53]

Сучасний період розвитку суспільства характеризується глобалізацією

підприємництва, створенням міжнародних об’єднань підприємців, а також,

важливістю передових технологій для економічного розвитку держав,

унаслідок чого, багато з них допомагають, регулюють та контролюють

підприємництво для досягнення технологічної переваги. Конкуренція на

світовому ринку, що підсилюється, глобалізація бізнесу і підвищення

значення інновацій зумовлюють необхідність розвитку відносин

співробітництва між державою і підприємництвом [130]. Отже, процес

управління приватним сектором металургійної промисловості є необхідним.

Таким чином, перспективи металургійного виробництва відомі, а

відставання від їх запровадження дуже велике, тому об'єктами державної

інноваційної політики у сфері металургійного виробництва слід визнати

найбільш ефективні з них в умовах української економіки. Основне завдання

держави в науково-технічній та інноваційних сферах полягає у забезпеченні

умов для функціонування та сталого розвитку ефективної національної

інноваційної системи, координації діяльності суб'єктів, що входять до неї,

шляхом узгодження їхніх інтересів з інтересами й завданнями держави в

соціально - економічній сфері, здійснення контролю за результатами роботи

національної інноваційної системи та її підсистем із метою визначення

їхнього впливу на рівень соціально-економічного розвитку країни [30].

Разом з тим, незважаючи на важливе значення державної інноваційної

політики, зокрема в пріоритетних галузях промисловості, в рамках

економічної політики завдяки зумовленості рівня економічного зростання

ефективністю та результативністю функціонування національної

інноваційної системи, на законодавчому рівні чітко не визначені. Зокрема, до

напрямків економічної політики, закріплених у ст.10ГКУ, віднесено

структурно- галузеву, інвестиційну, амортизаційну поітику, а також, цінову,

політику інституційних перетворень, антимонопольно-конкурентну,

бюджетну, податкову, грошово-кредитну, валютну, зовнішньоекономічну

політику, проте інноваційної політики статтею не передбачено [12].

Проте, визнання інноваційного шляху розвитку основним вектором

соціально-економічного розвитку держави зумовлює постановку питання

правового забезпечення інноваційної моделі національної економіки, яке,

зважаючи на сучасні виклики світової економіки та внутрішні проблеми

економічного характеру, заслуговує на віднесення його до актуальних

завдань сучасної правової науки. За своїм змістом це комплексна проблема,

яка потребує вирішення та правового врегулювання цілої низки питань, як

загальних, так і конкретних, як публічно, так і приватноправового

значення[30].

Серед заходів у сфері інноваційної політики, які мають бути вжиті

державою, є в першу чергу, розроблення певних правових механізмів

регулювання інноваційної діяльності, які б реалізовувалися через створення

державних програмних документів, впровадженні правових механізмів

взаємодії всіх елементів національної інноваційної системи, з особливою

увагою до встановлення правових форм взаємодії суб'єктів наукової,

науково-технічної та інноваційної діяльності, з одного боку, та суб'єктів

господарювання промислового сектору економіки з метою практичного

використання нових знань і технологій та впровадження у виробничу сферу

інноваційних продуктів, правове оформлення інноваційного ринку,

встановлення контролю за дотриманням законодавчо встановлених вимог до

здійснення інноваційної діяльності, встановлення захисту прав та інтересів

учасників інноваційних систем[30].

Сьогодні основними нормативними актами, що регулюють відносини у

сфері інноваційної діяльності, у тому числі і в металургійній промисловості,

є ЗУ «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002р. [31], ЗУ «Про пріоритетні

напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08.09.2011р.[32].

ЗУ «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від

04.07.2002р. пріоритетними напрямами інноваційної діяльності визнає

науково, економічно й соціально обґрунтовані та законодавчо визначені

напрямки інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб

суспільства у високотехнологічній, конкурентоспроможній, екологічно

чистій продукції, високоякісних послугах і на збільшення експортного

потенціалу держави. Пріоритетні напрями відповідно до цього закону

спрямовані на забезпечення економічної безпеки держави, створення

високотехнологічної конкурентоспроможної екологічно чистої продукції,

надання високоякісних послуг та збільшення експортного потенціалу

держави з ефективним використанням вітчизняних та світових науково-

технічних досягнень.

Однак, незважаючи на законодавче закріплення пріоритетних

напрямків інноваційної діяльності, у практичній площині вони не

відбиваються на спрямованості інноваційної діяльності суб'єктів

господарювання і фактично не є найбільш важливими та економічно

доцільними напрямками розробки та реалізації інновацій[30]. Як зазначає

О.П. Орлюк, для України властивий певною мірою хаотичний, не

підкріплений науковими прогнозами вибір пріоритетів, наслідком чого є те,

що їх реалізаціяне надається особливого значення, не виділяється достатньо

вагомих коштів і не досягається кінцева мета інноваційної та науково -

технологічної політики, оскільки не зрозуміло, що стало кінцевим

результатом [33 ].

ЗУ «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002р. визначає правові,

економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної

діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою

інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки

України інноваційним шляхом. Законом передбачено, що головною метою

державної інноваційної політики, є створення соціально-економічних,

організаційних та правових умов для ефективного відтворення, розвитку й

використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення

впровадження в країні екологічно чистих, безпечних, енерго- та

ресурсозберігаючих технологій, виробництво та реалізація нових видів

конкурентоздатної продукції. Закон містить положення про державне

регулювання інвестиційної діяльності, про правовий режим інноваційних

проектів, продуктів і продукції, інноваційних підприємств та державну

реєстрацію інноваційних проектів, фінансову підтримку інноваційної

діяльності, особливості оподаткування та міжнародного співробітництва у

даній сфері. Проте загалом даний нормативний акт є досить поверхневим і не

містить чітких положень, які б могли стати основою в управлінні

інноваційною діяльність в нашій державі.

Іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у

галузі інноваційного розвитку є Постанова Верховної Ради України « Про

Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від

13.07.1999р.[34]. Постановою передбачені головні цілі науково-

технологічного та інноваційного розвитку, пріоритетні напрямки науково-

технологічного та інноваційного розвитку, удосконалення його механізму,

фінансове забезпечення наукової та інноваційної діяльності, організаційно -

функціональну трансформацію науково-технологічного потенціалу,

удосконалення управління у інноваційно-технологічних та наукових сферах.

Перелік пріоритетних напрямків інноваційного розвитку є досить обширним,

що ускладнює процес їх систематизації та вибору дійсно пріоритетних

напрямів розвитку у даній сфері.

Черговим документом, яким регулюються питання інноваційного

розвитку в Україні, є Концепція науково-технологічного та інноваційного

розвитку України 13.07.1999р.[34-1]. У даному нормативно-правовому акті

спостерігається нечіткість інноваційних пріоритетів, деякі розбіжності з

пріоритетними напрямами розвитку з ЗУ «Про пріоритетні напрями

інноваційної діяльності в Україні».

Загалом, характеризуючи законодавство України про інноваційну

діяльність в державі, можна зробити висновок про відсутність чітких ідей

щодо перспективного напрямку розвитку України у даній сфері, її позиції на

світовому рівні та відсутність науково обґрунтованого підходу з урахуванням

реальних можливостей країни.

До того ж, сьогоднівідсутній механізм програмування промислового

розвитку як такого та його законодавче забезпечення, що ґрунтується саме

на галузевому підході і, зокрема, програмування інноваційного розвитку.

Тому в металургійній галузі загальні програмні положення промислової та

інноваційної політики часто виявляють свою неефективність. Відтак,

зважаючи на важливість металургії для економіки країни, на масштабність

виробництва, імпорту та експорту металургійної продукції, на її стрімкий

розвиток за останні роки, має бути створено нормативно-правове

забезпечення реалізації інноваційної політики держави саме для

металургійної промисловості України, виходячи із конкретних потреб її

технологічного розвитку, необхідності виведення її на інноваційний шлях

розвитку. Тільки за такого підходу можливо формувати спеціально

спрямований адресний механізм господарсько-правових засобів

технологічного переозброєння галузі.

Як наслідок, сьогодні необхідним кроком є створення такої

нормативної бази, яка б, по-перше, фіксувала стан та систему відносин, що

складаються у зв’язку зі створенням, упровадженням, комерціалізацією та

розповсюдженням інтелектуальних та інноваційних продуктів, а по-друге,

задавала б імпульс напряму й розвитку в рамках визначених стратегічних

цілей держави. Тобто, нею, перш за все, має визначитись стан рівноваги,

балансу елементів зазначених суспільних відносин, тобто повинні

закріплюватися структура національної інноваційної системи , яка забезпечує

її ефективне функціонування. По-друге, у законодавчому порядку має

програмуватися також і динамічна стійкість системи- послідовна зміна

усталених станів системи, кожне з яких у крайньому разі не гірше за

попередній[80,c.38].

Виходячи з цього, доцільним було бформування та реалізації науково-

технічної державної програми у сфері металургійного виробництва з метою

оновлення його технологічної бази, розробки правових заходів стимулювання

створення або відродження в межах структур вітчизняних металургійних

холдингів власних науково-технічних дослідних підрозділів з метою

перетворення їх у перспективі у повноцінні локальні інноваційні системи.

Крім того, останнім часом перспективним стає інституційний аналіз

економічної конкуренції і монополізації ринку. Такий аналіз поазує, що в

українській економіці все більшого значення набувають не стільки

формальні, скільки неформальні монополістичні утворення. Неформальні

монополії виникають і діють на основі привілеїв, вибірковості і.т.д..Якщо не

буде розірвано архаїчний в історичній перспективі вузол «влада-власність»,

буде активно відбуватися мутація відповідних підприємницьких структур у

неформальні осучаснені форми монополій[81].

Сьогодні ж, як вже зазначалося, вся металургійна промисловість

України сконцентрована в руках власників декількох олігополістичних

структур, на чолі з українським олігархом Ринатом Ахметовим і саме

відсутність дієвої державної політики, що охоплювала б також і

регулювання та стимулювання добросовісної конкуренції між

підприємствами, а також, відсутність чіткого, детально розробленого

законодавства саме в цій сфері, дає змогу вищезгаданим структурам діяти на

власний розсуд та у власних інтересах, відверто обходячи вже існуюче

законодавство та призупиняючи ті інноваційні процеси на металургійних

підприємствах, що могли б відбутися за наявності,в тому числі, вільної та

добросовісної конкуренції.

Дуже великою прогалиною в цьому випадку є відсутність

систематизованого підходу щодо організації державного управління

інноваційними процесами в Україні, зокрема в металургійній промисловості.

Як зазначає Ю.Є. Атаманова, органи державного управління, задіяні у

реалізації державної інноваційної політики, представлені різними

відомствами, компетенція між якими однозначно не розподілена, чітко не

розмежована, а часто навіть дублюється, що не дає змоги говорити про

створення в країні ефективної системи державного управління національною

інноваційною системою. Зокрема, до органів, на які покладаться завдання з

забезпечення реалізації державної інноваційної політики, належать:

Міністерство промислової політики, Міністерство освіти та науки, Державне

агентство інвестицій та інновацій( яе сьогодні вже ліквідоване) тощо. Для

визначення стану системи управління у сфері інноваційної діяльності

доцільно розкрити та проаналізувати співвідношення основних повноважень

з інноваційних питань кожного з названих органів[32].

Разом з тим, показником ефективності державного регулювання

конкуренції є реалізація політики, спрямованої на забезпечення балансу між

правами суб’єктів господарювання та їх зобов’язаннями, в тому числі,

підтримання балансу між регулюванням ринку шляхом правових заборон і

стимулів. Особливість захисту економічної конкуренції в Україні

зумовлюється використанням специфічних заходів адміністративного

примусу, специфіка якого виявляється в процесі застосування заходів

адміністративної відповідальності до порушників конкурентного права [82].

Навіть виходячи з цього, можна зробити висновок про низький рівень

урегульованості державою конкурентного середовища в Україні, зокрема в

металургійному секторі.

Як наслідок, можна констатувати, що останнім часом у змісті

державних програм діяльності уряду поняття « конкурентоздатність» посіло

певне місце, але на рівні завдань та цілей спрямування зусиль держави в

економічній сфері. В той же час, чіткого алгоритму організаційних,

ресурсних та власне законодавчих кроків у напрямі досягнення зростання

конкурентоздатності у найближчі 10, 15, 25 років практично не існує [83].

Актуальним в даному випадку буде згадати Концепцію науково-

технічного та інноваційного розвитку України від 13.07.1999 року. У цій

концепції зазначено, що національні інтереси України вимагають негайних та

ефективних заходів, спрямованих та збереження її науково-технологічного

потенціалу, забезпечення ефективнішого його використання для подолання

ризових явищ у економічному та соціальному розвитку [84]. Тут слід

підкреслити, що як і більшість інших нормативно-правових актів, дана

Концепція містить лише досить узагальнений перелік проблем, пов’язаних з

призупиненням інноваційного розвитку в нашій країні, що в прешу чергу

стосується і металургійної промисловості. А ось конкретні шляхи їх

вирішення даний нормативний акт знову ж таки відверто обходить. Таким

чином, сьогодні необхідним кроком зі сторони держави є створення єдиного

нормативно-правового акту, який би цілеспрямовано був розрахований саме

на подолання тієї інноваційної кризи, яка супроводжує вітчизняну

промисловість протягом багатьох років.

Крім вищезгаданого, сьогодні існує і ряд інших нормативно-правових

актів, що стосуються безпосередньо проблем зростання

конурентоспроможності та інноваційного розвитку в нашій раїні. Серед них:

Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні,

затверджена Постановою КМУ від 02.02.2011 року № 389; Концепція

проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку

промисловості на період до 2020 року, схвалена розпорядженням КМУ від

13.07.2013 року № 603-р; Державна цільова еономічна програма « Створення

в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки. На жаль, і в

даних нормативно-правових актах, незважаючи на їх інноваційну

спрямованість, такі категорії як « інновації» та «конкурентоспроможність»

отримали досить поверхневе та фрагментарне розкритиття. Вони не містять

переліку чітких засобів виходу вітчизняної промисловості на інноваційний

рівень, а відтак і підвищення її конкурентоздатності. Така безсистемність та

відсутність предметного підходу щодо створення інноваційного

законодавства , може призвести до того, що вітчизняна металургія може

залишитись в такій технологічній кризі ще протягом багатьох років, що є не

припустимим для галузі з таким експортним потенціалом.

Проте, окрему увагу слід звернути на Концепцію проекту

Загальнодержавної цільової програми розвиту промисловості на період до

2020 року, схвалена розпорядженням КМУ від 13.07.2013 року № 603-р.

Даний нормативно-правовий акт передбачає комплексне розв’язання

проблемних питань функціонування промислового сектору економіки

України шляхом розроблення організаційно-екномічного механізму та

залучення ресурсів для реалізації завдань структурно-технологічної

мрдеренізації вітчизняної промисловості у напрямі збільшення частки

високотехнологічних видів діяльності в обсягах виробництва та ексорту,

задоволення потреь внутрішнього ринку у продукції власного виробництва,

зростання зайнятості та інше[85].

Отже, з вищесказаного можна зробити висновок,що загальні підходи

виявляють неефективність в цілій низці галузей та сегментів національної

економіки. Проте, зважаючи на вже зазначену важливість металургії для

економіки країни, на масштабність виробництва, імпорту та експорту

металургійної продукції, на її стрімкий розвиток за останні роки, сьогодні в

обов’язковому порядку має бути створено нормативно-правове забезпечення

інноваційної діяльності саме в металургійній промисловості України,

виходячи із конкретних потреб технологічного розвитку вітчизняної

металургії, який би встановлював напрямки науково-технологічного та

інноваційного розвитку в сфері металургійного виробництва, визначав форми

стимулювання державою інноваційних процесів, був би спрямований на

виведення української металургії саме на інноваційний шлях розвитку,

враховуючи існуючі світові інноваційні стандарти розвитку металургійного

виробництва та тенденції їх розвитку. Це важливо, тому що тільки за такого

підходу можливо сформувати потужний механізм господарсько-правових

засобів технологічного переозброєння галузі.

Отже, в даному випадку мова йдеться про те, щоб активізувати і

стимулювати розвиток національної державної політики в економічному

розвитку недержавних суб'єктів, не дивлячись на тотальну приватизацію

металургійних підприємств в Україні, а не залишати це питання на власний

розсуд підприємців. Промислове виробництво саме такого укладу може бути

продуктивним не лише для приватних інтересів, а для країни загалом.

Слід також визнати, що забезпечення інноваційного характеру

національно економіки є не просто однією з економічних функцій, але й

однією з найголовніших функцій держави. Проте зрозуміло те, що коли

забезпечення інноваційного характеру економічного розвитку країни і власне

самої національної економіки отримує рівень функціонального обов'язку

держави, однією з її найголовніших економічних функцій, то зрозуміло що їй

повинна кореспондувати цілісна система державного управління відповідної

потужності. Це може бути державне агентство по інвестиціям та інноваціям,

що достатньо доречно має пов’язати в процесі державного впливу інвестиції

з інноваціями, добиваючись активізації інвестиційних відносин саме у формі

впровадження інноваційних продуктів. Але ключовим питанням має стати

чітке визначення компетенції такого агентства та його рівня в системі органів

державної виконавчої влади, адже це має бути рівень реалізації однієї з

найважливіших економічних функцій держави.

В цьому випадку важливим кроком стало б перейняття досвіду ЄС,

країни-члени якої в обов’язковому порядку розробляють курс на підвищення

конкурентоздатності окремих провідних галузей промисловості та

національної економіки взагалі. Як правило, це реалізується шляхом чітко

розробленого програмного забезпечення різних економічних процесів, що

відбуваються в країні. Саме такий підхід забезпечує їм лідируючі місця у

рейтингах конкурентоздатності у світовому просторі. Доречним буде згадати

про прийняття Лісабонської стратегії, метою якої є створення європейської

економіки як найбільш конкурентоздатної у світі, динамічно інтегрованої,

заснованої на випереджаючих технологіях,у якій конкурентоздатність

піднесена до рівня одногоз ключових політичних питань ЄС. Для досягнення

цілей оновленої Лісабонської стратегії і стимулювання економіного

зростання та зайнятості в Європі була прийнята й Рамкова програма

конкурентоздатності та інновацій на період 2007-2013 років, що

підтримувала та деталізувала заходи щодо підвищення конкурентоздатності

та інноваційного розвитку в країнах ЄС [126]. Саме такий комплексний та

системний підхід має бути застосований щодо розроблення інноваційного

законодавства в нашій країні, що стосувалося б, в першу чергу, стратегічних

провідних галузей промисловості.

Разом з тим, економічна функція держави набуває самостійного

значення, потребує створення потужної інноваційної системи, яка за своїм

форматом виходить за межі виробничого сектору й тому набуває

самостійного значення, передбачаючи результати на довготривалу

перспективу. Дійсно, роль держави в межах цієї функції стосується і

організації якісної сучасної освіти, фундаментальних наукових досліджень,

активної протидії відтоку мозків та імпорту застарілих та шкідливих

технологій, стимулюванні діяльності суб’єктів господарювання, що

запроваджують інноваційне виробництво [27,с. 51-52].

За визначенням В.Я. Тація, роль держави, в першу чергу, полягає в

формуванні чіткої правової інноваційної політики, одним з інтегрованих

засобів якої є кодифікація інноваційного законодавства. Відтак, створення

законодавче і значною мірою ресурсне та організаційне забезпечення

діяльності національної інноваційної системи , що стала б організаційно-

правовою формою функціонування національного інноваційного ринку, є

завданням держави метою інноваційної політики [43, с.4].

Разом з тим, як зазначає О.М. Давидюк, державна інноваційна політика

є самостійним та відокремленим напрямком державної політики. Крім того,

автор зазначає, що державна технологічна політика та технологічний ринок є

складовими частинами інноваційної політики та інноваційного ринку, які у

свою чергу виступають елементами інвестиційної діяльності [68, с.56].

В даному випадку знову ж слід погодитися з думкою О.М.Давидюка,

що інноваційно-технологічна функція держави заснована на її розподілі на

наступні групи засобів впливу:

1.Системного забезпечення організаційних передумов функціонування сфери

обігу технологій;

2.Державної фінансової підтримки сферу обігу технологій;

3.Організаційно-господарського інфраструктурного забезпечення ринку

технологій;

4.Стимулювання інноваційного імпорту;

5.Експортного контролю міжнародного трансферту технологій;

6.Захисту та охорони прав та законних інтересів учасників відносин ,

пов’язаних із трансфертом технологій [127].

Зокрема, інноваційна функція держави, що своїм головним об'єктом

впливу має формування та прискорене функціонування саме інноваційного

ринку української економіки, методологічно повинна реалізуватись через

застосування правових та організаційних заходів спрямованих на основі

структурні елементи такого ринку, впливаючи на підвищення їх системної

ефективності. Саме тому, серед таких елементів слід виділити як окремі

об'єкти державної інноваційної політики наступне:

1) Інноваційна пропозиція. Роль держави полягає

різнохарактерних зусиллях щодо формування, консолідації

стимулювання такої пропозиції як за рахунок вітчизняних потужностей, так і

за рахунок залучення іноземних інноваційних продуктів в економіку

України.

2) Інноваційний попит. Головним завданням державної інноваційної

політики в цьому сегменті є формування за рахунок правових та

організаційних заходів реального попиту серед національних суб'єктів

господарювання щодо залучення інноваційних продуктів. Кінцевим

результатом такого залучення має стати випуск інноваційної продукції. В

цьому контексті «інноваційний попит» корисно диференціювати на дві

категорії, що мають значення самостійних об'єктів інноваційної політики.

Перший, це власне попит виробників на інноваційний продукт, наприклад,

нову технологію, за рахунок якої можна забезпечити виробництво нової,

інноваційної, відповідно конкурентоспроможної продукції. Другий - ринок

споживання інноваційної продукції як з виробничою, так і з суто споживчою

метою.

3) Інфраструктура інноваційного ринку. В самому загальному плані

інфраструктура ринку складається з інститутів, що забезпечують динаміку

ринку, рух попиту та пропозиції одне до одного. Інфраструктура

інноваційного ринку, як ринку інноваційних продуктів, має визначитись як

автономна категорія у порівнянні з необхідністю також формувати

інноваційну складову в системі функціонування усіх інших ринків товарів та

послуг, чия інфраструктура і зміст економічних відносин повинні дедалі

більше включати в себе компонент інноваційності.

4) Мінімізація трансакційних витрат в системі функціонування

інноваційних відносин, інноваційного ринку як такого. 3 точки зору правової

складової сутність цього процесу, цього напрямку реалізації інноваційної

політики має полягати у комплексі заходів регуляторного характеру. Тобто, у

заходах, спрямованих, з однієї сторони, на дерегуляцію інноваційних

правовідносин, в тому числі це стосується зменшення податкового тиску,

законодавчої оптимізації оподаткування інноваційних підприємств, навіть

оптимізації самого адміністрування податків тощо, а за іншої сторони, на

створення необхідного правового забезпечення, що дозволило б суб'єктам та

учасникам інноваційних правовідносин сфокусувати свою активність на

найшвидших траєкторіях досягнення корисного результату.

Зниження ролі державного управління, дезорганізація у виконанні

найважливіших функцій центральних органів виконавчої влади сприяли

появі викревлених уявлень про необмежені можливості сомоорганізації

ринку, необхідність усунення держави від управління економікою та іншими

сферами життєдіяльності країни, недоцільність науково-технічної,

промислової, інноваційної політики тощо. Панування таких уявлень про

економічний устрій держави та їх втілення в життя, крім величезних витрат

та загублених можливостей, негативно позначалися я на організації

виконавчої влади, так і на принципах її функціонування[86]. З такою

позицією В. Симоненка важко не погодитись і слід зауважити, що таке

положення справ стосується в першу чергу, металургійної промисловості

України, в якій, я вже зазначалось, більшість активів концентруються в

приватних руках, що обмежує вплив держави на галузь, а відтак, і

збагачення державного бюджету за рахунок її фунціонуваня.

Доречним буде згадати про ствердження В.М. Пашкова, який вказує на

те, що обсяг державного сектору економіки свідчить про декларативність

соціальних функцій держави, що викладені в Конституції

України[87].Дійсно, зважаючи на ряд корумпованих приватизаційних

процесів щодо вітчизняних металургійних підприємств, можна сміливо

стверджувати, що держава повністю втратила металургійний сектор

економіки. Звичайно ж, для їх власників за сучасних умов немає дієвої

мотивації щодо технологічного оновлення цих підприємств, адже доцільність

вкладення в оновлення виробництва власних коштів є досить спірною, про

залучення ж іноземного інвестора сьогодні навряд чи може йти мова за

сучасної нестабільної політичної ситуації, рівня корумпованості в країні та

законодавчої неврегульованості більшості виробничих процесів. Саме

відсутність дієвої та дійсно ефективної державної політики унеможливлює

налагодження інноваційно-інвестиційних процесів, а відтак, і конкурентного

середовища на внутрішніх та зовнішніх ринках, що в кінцевому рахунку

могли б забезпечити позитивні зрушення не тільки для власників цих

підприємств, але й в самій структурі національної економіки.

Крім того, як зазначає Д.В. Задихайло, до економічних функцій

держави можна віднести наступні: 1) забезпечення національної економічної

безпеки; 2) підтримання та забезпечення конституційного економічного

порядку та забезпечення сталого економічного розвитку: а) забезпечення

зростання конкурентоздатності національної економіки; б) забезпечення

зростання інноватизації національної економіки; в)забезпечення зростання

екологізації національної економіки;3) забезпечення антикризової

стабілізації національної економіки[7]. Виходячи з цього, можна зробити

висновок, що сьогодні металургійний сектор економіки державою практично

повністю ігнорується. При застосуванні різних форм державного впливу,

державою має бути проведено класифікацію саме тих портеб та проблем, які

мають бути вирішені на тому чи іншому металургійному підприємстві. У

цьому випадку, для полегшення ролі держави необхідним кроком є дійсно

створення Асоціації металовиробників України, про яку було зазначено

вище, представники якої могли б періодично проводити систематизацію

проблем та звітувати перед державою з метою більш оперативного їх

вирішення. Державної програми підвищен

Тут доречним буде зазначити, що сьогодні в економічній літературі

існує розроблена І. Крючковою Концепція Державної програми підвищення

конкурентоспроможності конкурентоспроможності національної економіки

на 2007-2015 роки, метою якої є підвищення конкурентоспроможності

національної економіки України шляхом ліквідації критичних відставань

України від країн, що входять у світове інноваційне ядро, і створення нової

якості життя та праці, а також привабливого середовища для бізнесу [131].

Отже, серед численних інститутів інфраструктури інноваційного ринку,

як об'єкту впливу з боку державної інноваційної політики, уявляється

найактуальнішим, у якості першочергового завдання, зупинитись на

створенні саме таких інститутів, що сприяють поєднанню наукових та

технологічних знань. Саме це є ключовою болючою точкою вітчизняного

інноваційного ринку, в якій найчастіше розвивається ланцюг інноваційних

відносин. Звичайно, актуальними залишаються вже відомі проблеми

залучення фінансів для науково-технічних розробок, їх впровадження у

виробництво, правових форм їх передачі тощо [66].

Таким чином, інноваційні процеси в різних галузях національної

економіки мають не тільки спільні риси та компетенцію виробничих

відносин, але і суттєву їх специфіку. Так, зокрема в металургійній галузі

інноваційно-інвестиційна політика має отримати конкретний адресний

характер. Основними цілями державної інноваційної політики у галузі

металургійного виробництва є:

1. Чітке законодавчо закріплене визначення для впровадження

пріоритетних металургійних технологій та необхідних форм концентрації

ресурсів для їх реалізації у промисловості.

2. Формування та реалізації науково-технічної державної програми

у сфері металургійного виробництва з метою оновлення його технологічної

бази, розробка правових заходів стимулювання створення в межах

вітчизняних металургійних холдингів власних науково-технічних дослідних

підрозділів, локальних інноваційних систем.

3. Розробка та прийняття пакету нормативно-правових актів, що

запроваджують спеціальний режим інноваційного інвестування в

металургійне виробництво.

4. Встановлення заходів державної патентної підтримки

вітчизняних суб'єктів господарювання в металургійній галузі.

5. Розробка правових заходів стимулювання створення в межах

вітчизняних металургійних холдингів власних науково-технічних дослідних

підрозділів.

2.2.Господарсько-правове забезпечення інвестиційного розвитку

металургійного комплексу

За Законом України « Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991

інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян,

юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Відповідно за цим же

законом інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що

вкладаються в об’єкти підприємницької і інших видів діяльності, в результаті

якої утворюється прибуток чи досягається соціальний ефект. До даних

цінностей можна віднести грошові засоби, цільові банківські вклади, паї,

акції і інші цінні папери, рухоме й нерухоме майно, сукупність технічних,

технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної

документації; права використання землі, води, ресурсів, споруд, обладнання і

інших цінностей. Інвестиції відіграють дуже важливу роль у розвитку та

ефективності функціонування підприємств, зокрема, металургійних.

Отже, інвестиційна діяльність здійснюється громадянами та

юридичними особами, що засновані на приватній або колективній формі

власності(дане інвестування називають приватним); органами державної

влади, Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів,

позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними

підприємствами, об'єднаннями і установами за рахунок власних і позичкових

коштів ( вищезгадане інвестування називають державним); органами

місцевого самоврядування та їх виконкомами за рахунок бюджетних та

позабюджетних коштів, крім того, комунальними підприємствами,

об'єднаннями та установами за рахунок власних і позичкових коштів

(комунальне інвестування); інвестиційна діяльність, що здійснюється

іноземними громадянами, юридичними особами та державами ( носить назву

іноземного); громадянами і юридичними особами України та іноземних

держав (спільне інвестування).

Даний поділ має практичне значення, оскільки залежно від суб'єктів,

форм власності і джерел інвестування може розрізнятися правове

регулювання інвестиційної діяльності. Так, надано спеціальний режим

іноземному і спільному інвестуванню; спеціальним законодавством

регулюється інвестиційна діяльність, що здійснюється державними су-

б'єктами господарювання за рахунок бюджетних, позабюджетних і

позичкових коштів, мають місце й інші особливості[36].

Слід звернути увагу на участь держави в інвестиційній діяльності

підприємств у тому числі і металургійних. За ч. З ст. 10 ГК інвестиційна

політика держави визначена як політика, що спрямована на створення

суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації

коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва,

переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-

галузевої політики, а також, забезпечення ефективного і відповідального

використання цих коштів та здійснення контролю за ним [12]. Згідно з ч. 1 ст.

12 Закону України "Про інвестиційну діяльність" державне регулювання

інвестиційної діяльності включає: 1) управління державними інвестиціями; 2)

регулювання умов інвестиційної діяльності; 3) контроль за здійсненням

інвестування всіма інвесторами та іншими учасниками інвестиційної

діяльності[35].

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється

шляхом: 1) системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів

оподаткування, податкових ставок і пільг; 2) проведення кредитної та

амортизаційної політики, у т. ч. шляхом прискорення амортизації основних

фондів; 3) надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій,

субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей,

виробництв; 4) встановлення державних норм, правил і стандартів; 5)

застосування антимонопольних заходів; 6) роздержавлення та приватизації

державної власності; 7) визначення умов користування землею, водою та

іншими природними ресурсами; 8) політики ціноутворення; 9) експертизи

інвестиційних проектів будівництва; 10) ліцензування спеціальних видів

робіт у процесі здійснення інвестиційної діяльності в проектуванні,

будівництві, вкладенні інвестицій за межі України; 11) аналізу стану

містобудування, прогнозування його розвитку; 12) контролю за дотриманням

інвестиційного законодавства, державних стандартів, норм і правил,

затвердженої містобудівної документації, інвестиційних програм і проектів

будівництва, раціональним використанням територіальних і матеріальних

ресурсів; 13) інших заходів.

Інструменти державного регулювання можна умовно поділити на прямі

та непрямі. Зокрема, пряме регулювання здійснює вплив безпосередньо на

суб’єктів інвестиційної діяльності через нормативно-правові акти, державні

програми, бюджетне фінансування, державні закупівлі, норми

амортизаційних відрахувань. Інструменти ж непрямого регулювання

здійснюють вплив на суб’єктів інвестиційної діяльності опосередковано

через їх економічні та фінансові інтереси і до них слід віднести інструменти

податкової, грошово-кредитної та зовнішньоекономічної політики держави.

Для регулювання грошових потоків у інвестиційній сфері доцільно

поєднувати методи грошово-кредитної і фінансової політики. Грошово-

кредитна політика може бути розроблена на довгострокову перспективу і

через те вона є пріоритетною. Фінансова політика визначається фінансовими

можливостями держави формувати в достатньому обсязі бюджет розвитку.

Таким чином, безперечним надбанням ГК є надання законодавчого

пріоритету в межах кодифікованого нормативно-правового акта питанням

публічно-правового регулювання ринкових відносин (згідно із ГК -

організаційно-господарських), серед яких, передусім, слід назвати

визначення форм реалізації державою економічної політики та її основних

напрямів, а також визначення основних засобів державного регулювання

господарської діяльності, що мають кореспондувати між собою.

Разом з тим, слід зазначити, що сьогодні, не зважаючи навіть на

прийняття Закону України «Про стимулювання інвестиційної діяльності у

пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» від

06.09.2012 р.р., який спрямований на створення умов для активізації

інвестиційної діяльності шляхом концентрації ресурсів держави на

пріоритетних напрямках розвитку економіки з метою запровадження новітніх

та енергозберігаючих технологій, створення нових робочих місць, розвитку

регіонів, держава практично не бере участі у регулюванні інвестиційної

діяльності металургійних підприємств України. Як зазначалося вище, у

зв’язку з тотальною приватизацією металургійних підприємств, держава

практично позбавлена можливості регулювати будь-які фінансові процеси,

що відбуваються на вищезгаданих підприємствах, в тому числі і

інвестиційні[37]. Впливати ж на інвестиційні процеси держава може лише

опосередковано, через створення відповідного нормативно-правового їх

забезпечення.

Сьогодні ж значною проблемою у сфері інвестування є відсутність

спеціалізованого державного органу, до організаційно – господарських

повноважень якого входило б формування та реалізація інвестиційної

політики держави. Відсутність в системі організаційно – господарського

забезпечення інвестиційних процесів та органу з відповідною господарською

компетенцією, може залишити важливі параметри відносин економічного

розвитку галузі без контролю та можливостей необхідного впливу з боку

держави.

За сучасних умов ці завдання частково покладено на міністерства та

відомства, проте більшість металургійних підприємств самостійно та на

власний розсуд формують свою інвестиційну політику.

До того ж, безсистемність створення таких органів, нелогічний

розподіл функцій між ними та відсутність їх дієвого впливу на розроблення

інвестиційних стратегій вітчизняних металургійних підприємств, не дає

можливості налагодити інвестиційних клімат в країні взагалі. В той же час,

галузі та кластери вимагають загальних для усіх суб’єктів господарювання

законодавчих умов здійснення інвестиційної діяльності. Розгляд

проблематики правового регулювання інвестиційних процесів в

промисловості чим далі, тим більше вимагає необхідності фокусувати свою

увагу саме на правових формах та стимулах до інноваційного інвестування

такого, що несе в собі потенціал за рахунок технологічного переозброєння

основних фондів, суттєвого підвищення конкурентоздатності виробництва.

Відтак, інноваційна політика держави, зокрема в металургійній

промисловості, є основним показником зародження нового економічного

середовища, що зазвичай створюється завдяки глобалізацій ним процесам

світового рівня.

Ліквідація цілої низки дліківержавних органів держави може залишити

важливі параметри процесів економічного розвитку без контролю та

можливостей необхідного впливу з боку держави. Слід зазначити, що 30

грудня 2005 року було створено Державне агентство України з інвестицій та

інновацій (Держінвестицій). Проіснувало воно до травня 2011 року та згодом

було ліквідоване. Робота агенства спрямовувалась та координувалась

Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки України.

Основними його завданнями, відповідно до Указу Президента України

від 30 грудня 2005 року № 1873/2005 «Про утворення Державного агентства з

інвестицій та інновацій», були:

• участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної

політики у сфері інвестицій та інноваційного розвитку,

• створення національної інноваційної системи для забезпечення

проведення ефективної державної інноваційної політики,

• координація роботи центральних органів виконавчої влади у

сфері інвестиційної та інноваційної діяльності.

До сфери управління Держінвестицій входили:

• Державна інноваційна фінансово-кредитна установа,

• Державне підприємство «Національний центр впровадження

галузевих інноваційних програм»,

• 13 регіональних центрів інноваційного розвитку та п'ять

їxвідділень[88].

Слід зазначити, що в період функціонування даного агентства в Україні

спостерігався помітний рух до збільшення інвестування в економіку країни.

Зокрема, починаючи з 2005 року, відбулося різке збільшення інвестицій

майже у 4,5 рази в 2005 році, в порівнянні з 2004 роком, або майже у 10 разів,

в порівнянні з 2001 роком. І хоча в 2006 році був незначний спад, проте в

2007 і в 2008 році ми бачимо значне зростання у декілька разів, коли

надходження інвестицій в 2008 році сягнуло рекордного рівня з 2001 по 2010

роки, а саме 9903 млн. дол. На жаль, уже в 2009 році цей показник

скоротився більш як на половину, хоча і не повернувся до рівня 2004 року.

Можна сказати, що деякі роки, особливо 2005—2008 досить позитивно

вплинули на імідж України в напрямку іноземного інвестування, та, на жаль,

всього лише на 4 роки [38].

Як зазначає вже згаданий Указ Президента України від 30 грудня 2005

року № 1873/2005 «Про утворення Державного агентства з інвестицій та

інновацій, Державне агентство з інвестицій та інновацій визнано спеціально

уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері

інноваційної діяльності. З моменту його ліквідаціції, функції ведення

інноваційно-інвестиційної діяльності, як окремої категорії, покладено на

Міністерство промислової політики, Міністерство освіти та науки тощо.

Враховуючи ж практично відсутню промислову державну політику на рівні

вітчизняних підприємств, а також, рівень технологічної застарілості,

зношеності основних виробничих фондів, а також, відсутність чіткої

інвестиційної політики на підпримствах, можна констатувати про

необхідність створення спеціально уповноваженого державного органу, на

якого б було покладено повноваження саме у сфері формування інноваційно-

інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств, у тому числі і

металургійних.

Отже, відсутність вищезгаданого державного органу, до компетенції

якого б входили саме ті питання, що стосуються інвестиційної політики

держави, призвела до того, що більшість металургійних підприємств

самостійно та на власний розсуд формують свою інвестиційну політику,про

що вже неодноразово зазначалося. Як наслідок, ліквідація цілої низки

державних органів можезалишити важливі параметри процесів економічного

розвитку без контролю та можливостей необхідного впливу з боку держави,

що вже значною мірою виявляється за сучасних умов існування

металургійного бізнесу в Україні.

Проте, доречним буде зазначити, що держава свого часу все ж

докладаладеякі зусилля щодо розбудови законодавчої бази, яка б створила

умови для діяльності українських та іноземних інвесторів. Так, Закон

України « Про режим іноземного інвестування» дозволяє іноземному

інвестору здійснювати інвестиційну діяльність щодо об’єктів української

економіки на засадах національного правового режиму і при цьому

іноземним інвесторам надаються державні гарантії захисту інвестицій від

будь-яких примусових вилучень, при перетині кордону іноземні інвестиції в

натуральній формі звільняються від ввізного мита і головне - їм надається

гарантія безперешкодної репатріації прибутку, отриманого від інвестиційної

діяльності.

Не дивлячись на це, сьогодні практично всі металургійні підприємства

отримують необхідний інвестиційний ресурс безпосередньо від їх власників.

На початок 2013 р. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ),

спрямованих в українську промисловість, складав близько 17,167 млрд. дол.

(31,5 % загального обсягу). Однак, ще в 2010 року показники іноземного

інвестування сягали близько 40, 026 млрд. дол..

Отже, можна зробити висновок про значний спад іноземного

інвестування в економіку України, пов'язаний насамперед з щорічним

поглиблення економічних та політичних проблем в країні. Проте залучення

іноземних інвестицій є дійсно необхідним кроком в напрямі палання

системної проблеми галузі – інноваційної відсталості основних виробничих

фондів. Для цього українським металургійним підприємствам необхідно

здійснювати комплекс економічно - правових заходів, спрямованих на

підвищення інвестиційної привабливості металургійних підприємств як

об’єктів інвестування. До таких об’єктів логічно віднести підрозділи, що

відповідальні за наявність відповідних наукових розробок, якість продукції

та трудового потенціалу.

Розгляд проблематики правового регулювання інвестиційних процесів

в промисловості чим далі, тим більше вимагає необхідності фокусувати свою

увагу саме на правових формах та стимулах до інноваційного інвестування

такого, що несе в собі потенціал за рахунок технологічного переозброєння

основних фондів, суттєвого підвищення конкурентоздатності виробництва.

Відтак, інноваційна політика держави, зокрема, в металургійній

промисловості, є основним показником зародження нового економічного

середовища, що зазвичай створюється завдяки глобалізацій ним процесам

світового рівня. Слід зазначити, що у вітчизняній практиці законотворення

напрацьовано коло господарсько-правових засобів науково-технічної,

інноваційної та промислової політики, за допомогою яких може

здійснюватись стимулюючий вплив на інвестиційно-інноваційні процеси на

всіх етапах їх реалізації. Проте, тут слід зазначити і те, що перехід на новий,

технологічно більш досконалий рівень розвитку виробництва, початково

потребує суттєвих інвестицій, що не завжди можуть бути залучені з огляду

на стан вітчизняної економіки. Тому застосування господарсько-правових

засобів інноваційної політики держави обов’язково має бути поєднано із

засобами інвестиційної господарсько-правової політики держави. Механізм

формування правової інвестиційної політики зокрема має своїм

призначенням забезпечення проведення інвестиційної політики держави

шляхом розроблення системи необхідних заходів як обов’язкової складової

державних програм інвестиційного розвитку. Про складність та комплексний

характер інвестиційної політики держави свідчить хоча б пропозиція в

науковій літературі виділити в її складі, зокрема, правову, економічну,

законодавчу та організаційну політику [39]. Слід погодитись, що така

диференціація в інструментальному сенсі суттєво підвищує ефективність

наукового аналізу зазначеної проблематики.

Таким чином, роль держави в формуванні інвестиційної політики дуже

важко недооцінювати, не дивлячись на досить низькі її показники в нашій

країні. Зокрема, як зазначає Р.М. Скупський в країнах з розвинутою риновою

економікою роль держави зводиться до виконання ряду головних завдань, до

яких відносяться і створення та підтримка системи юридичних гарантій прав

власності та обов’язковості виконання контрактів, а також, підтримка

інтенсивної конкуренції, що є основою формування стимулів до інвестиції

[89]. Саме у цьому напрямку має бути направлена роль держави і в нашій

країні.

Крім того, механізм господарсько-правового впливу на процеси

зростання конкурентоздатності результатів господарської діяльності

суб’єктів господарювання за об’єктним критерієм на мікроекономічному

рівні має бути сфокусовано в тому числі і на сприянні залученню додатових

інвестицій у виробництво конкурентоздатної продукції для зростання її

обсягів та серійності[90].

Розглядаючи більш детально проблему інвестиційної привабливості

металургійних підприємств України, доречним буде згадати, що Журнал

«Newswеek» провів дослідження інвестиційної привабливості 100 країн світу.

Україна посіла лише 66 місце, поступившись навіть Казахстану, Білорусії та

Азербайджану. За рейтингом глобальної конкурентоспроможності 2010—

2011 років Україна знаходилась на 89 місці, її сусідами в цьому рейтингу

були Албанія та Гамбія, що знаходились на 88 та 90 місці[40]. За оцінкою

експертів Всесвітнього економічного форуму в 2012 році стан

конкурентоспроможності помітно поліпшився, і Україна «піднялася на

73місце (найкраще місце — 1) серед 144 країн, досягнувши докризового

рівня» [41]. За складністю ведення бізнесу вона знаходиться на 142 місці.

Великий тіньовий сектор економіки також відлякує дуже велику

кількість інвесторів. У третьому кварталі 2012 року інвестори оцінили бізнес-

клімат країни і умови ведення бізнесу на 2,14 балів (з п’яти можливих) [8, с.

1], а в четвертому кварталі — 2,12 балів, що з точки зору експертів

Європейської бізнес асоціації є «стабільно несприятливий». «Про погіршення

заявили 65 % респондентів, про «однозначне поліпшення» — тільки 1 %

опитаних» [41].

Також, на думку президента ЄБРР Сума Чакрабарти, який відвідав

Україну на початку лютого 2013 року, «в останні місяці інвестиційний клімат

в Україні різко погіршився, що особливо актуально для українських

компаній, в яких менше інструментів для захисту» [41]. У 2012 році ЄБРР

надав Україні кредити в розмірі 1,2 млрд дол., і, за словами С. Чакрабарти,

Банк планує також досягти цього показника в 2013 році, але якщо ситуація з

інвестиційним кліматом не зміниться, то багато клієнтів Банку «будуть

просто не в змозі продовжувати діяльність в Україні» [41]. Як зазначив в

ексклюзивному коментарі Інституту Горшеніна провідний радник ЄБРР

Антон Усов, в ході експертного опитування «Інвестиційна привабливість

України після підписання договору про ЗВТ з ЄС» у рамках річної програми

Інституту «Україна-Росія-ЄС»: «Інвестиційний клімат в Україні залишається

досить важким через велику кількість законодавчих, регуляторних та

адміністративних перешкод» «В умовах сучасного ринку Україна повинна

дуже сильно турбуватися тим, як ставитися до інвесторів як до вітчизняних,

так і до закордонних, тому що в регіоні є ціла низка країн, які є прямими

конкурентами України. Ці країни, безумовно, відтягнуть на себе ресурси як

Європейського банку, так і власні. А дефіцит іноземних інвестицій, і взагалі

будь-яких прямих інвестицій, закінчується дисбалансом економіки» [42].

Розглядаючи ж інвестиційний клімат на металургійних підприємствах

станом на 2015 рік, за умов воєнного стану та політичної нестабільності, про

якісь позитивні зрушення не може йти й мови. Більшість металургійних

підприємств знаходяться в критичному стані.

Проте, незважаючи на низьку економічну та технологічну

конкурентоспроможність вітчизняного металургійного комплексу, Україна

все ж зберігає свої позиції на світовому рівні як виробник металургійної

продукції. При цьому, металургія все ж залишається базовою галуззю

національної економіки, що забезпечує потреби всіх інших галузей

економіки України в металопродукції. Металургійна промисловість є

достатньо прибутковою порівняно з іншими галузями, про що свідчать

обсяги та питома вага валютних надходжень до країни. Слід зазначити, що

технологічно в Україні переважає виробництво сталі в мартенівських печах, а

саме близько 67 %, що порівняно зі світовими показниками в 2%, є

неприпустимим. На долю видобутку сталі в електричних печах припадає

близько 4% і це є дуже низьким показником для країни з таким потенціалом.

Результатом таких недоліків є великий відсоток втрати металу на тону

прокату, велика собівартість виробництва чавуну та досить великий відсоток

браку. У зв’язку з цим внутрішні ціни на продукцію чорної металургії у

середньому на 25 % вищі за світові.

Таким чином, сьогодні можна стверджувати, що

конкурентоспроможними є лише новітні технології виплавлення металу.

Проте для їх використання необхідна спеціальна сировина, що зазвичай не

використовується в вітчизняній металургії. Тому, основними завданнями має

стати технічне та технологічне переозброєння основних виробничих фондів

металургійного виробництв, що може відбутися шляхом покращення

інвестиційного клімату, адаптації інвестиційного законодавства України і

головне практики його застосування до сучасних Європейських стандартів,

забезпечення активного процесу запровадження інновацій у виробництво.

Разом з тим, методологія формування спеціального режиму

господарювання в сфері інвестування, виробництва та реалізації інноваційної

продукції полягає у необхідності господарсько – правового застосування

наступних ключових його елементів: а) інвестиційного проекту виробництва

та експорту продукції на підставі реалізації інноваційного продукту, що і

забезпечує інноваційний характер експортної продукції як правової

конструкції; б) правових засобів стимулювання прямих іноземних інвестицій

під реалізацію відповідних проектів[91].

Повертаючись до проблеми критичного рівня зношеності більшості

основних виробничих фондів суб’єктів господарювання, слід констатувати

про необхідність проведення структурних змін в економіці під тиском

світової конкуренції шляхом надання інвестиційним процесам інноваційного

характеру для негайного підвищення конкурентоздатності національної

економіки. Зокрема, в металургійній промисловості більш ніж 65% основних

фондів повністю вичерпали терміни експлуатації. Томупідвищення

конкурентоспроможності своєї продукції і ефективності діяльності

металургійними підприємствами має стати закономірністю.

Зважаючи на вищесказане, можна зробити висновок, що за сучасних

умов власники – акціонери металургійних підприємств мають і надалі

спрямовувати власну інвестиційну активність на переозброєння виробничих

фондів гірничо-металургійного виробництва. Однією з форм такої

інвестиційної активності може бути фінансування імпорту інноваційного за

своїм рівнем промислового обладнання, що супроводжується, як правило,

отриманням кредитів в іноземних банківських установах. Іншою формою

інвестування є залучення технологій, що відповідають технологічним

вимогам сьогодення та передбачать впровадження сучасних технологій

світового рівня за принципом економічності, екологічності та доцільності.

Такі технології мають забезпечувати випереджаючий рівень

конкурентоздатності металургійного виробництва, проте вони, як правило, не

пропонуються світовим ринком у вигляді відкритої пропозиції із

конкурентних міркувань, що обмежує перспективний розвиток вітчизняної

галузі, виготовлення високотехнологічних видів металопродукції, переходу

до інноваційного характеру розвитку металургійної промисловості та

передбачать впровадження сучасних технологій світового рівня.

Найбільш типовим механізмом для залучення інвестицій до гірничо-

металургійних компаній зазвичай є продаж акцій стратегічним інвесторам.

Але по відношенню до вже сформованої структури розподілу прав власності

в металургійному кластері України - це досить проблематично, адже існуючі

в Україні активи шляхом холдингізації підприємств набули значного рівня

концентрації і їх власники не прагнуть до втрати контролю та управління

ними, адже у випадку залучення стратегічних інвесторів має відбутися

реструктуризація корпоративних прав.

На додаток, необхідно зазначити, що така форма залучення інвестицій

пов’язана з емісією корпоративних цінних паперів та розміщення їх на

світових фондових біржах, де українські компанії також можуть залучати

боргове фінансування від іноземних банків і фінансових компаній і шляхом

випуску боргових зобов’язань [42]. Слід зазначити, що залучення коштів для

фінансування інвестиційних проектів шляхом випуску і розміщення на

світових фондових біржах облігацій також є проблематичним, враховуючи

атмосферу очікування другої хвили фінансової кризи.

Однак, необхідно звернути увагу на те, що у випадку подальшого

зниження конкурентоздатності вітчизняної металургійної продукції, операції

злиття та поглинання з боку іноземних металургійних ТНК можуть стати

основною формою з залучення іноземних інвестицій від нових власників в

найближчому майбутньому .

Разом з тим, для України подальше інвестування металургійної

промисловості залишається життєво необхідним. З огляду на дефіцит

власних капіталів та відсутність масштабного інвестиційного процесу,

українська економіка об’єктивно потребує залучення на довгострокових

засадах капіталу стратегічних іноземних інвесторів, але для цього

українським металургійним підприємствам необхідно розвивати рівень

корпоративної інвестиційної привабливості як з точки зору стандартів

корпоративного управління, так і з точки зору менеджменту виробничих

процесів, до якого слід віднести: підвищення якості сировини та

технологічного рівня виробничої бази, створення власних науково-

інноваційних підрозділів на підприємствах, підвищення якості кінцевої

продукції, рівня кваліфікації працівників на підприємстві, якості сервісних

мереж і.т.д..

Слід зазначити, що інвестиційне законодавство України на будь-якому

з етапів його розвитку загалом відзначилося досить високим рівнем

законодавчої техніки, якістю правового регулювання, шириною охоплення

суспільних відносин, що належать до його предмету. Однак, воно потребує

постійного вдосконалення та приведення у відповідність сучасним потребам

окремих її об’єктів та суб’єктного складу в цілому . Досягнення цієї мети

можливе лише за умови стабільного тісного контакту й плідної співпраці між

законодавцем та інвесторами[44].

Не дивлячись на кризові явища, які склалися у світовому просторі та

нестабільну політичну ситуацію в Україні, починаючи з 2008 року,

українська металургійна промисловість все ж почала вихдити на новий

рівень розвитку та продемонструвала здатність генерувати свій прибуток

незалежно від негативного світового клімату. Цей факт є дуже вагомим для

оцінки інвестиційної привабливості українських металургійних підприємств.

Слід зазначити, що гічничо-металургійний комплекс, як родовий об’єкт

інвестиційної політики та інвестиційної діяльності, в свою чергу,

складається з певної системи видових об’єктів інвестування, таких як:

основні виробничі фонди металургійних підприємств, транспортна

інфраструктура, гірничо-збагачувальні комбінати, генеруючі компанії тощо.

Як уявляється, кожен з цих об’єктів потребує створення свого власного

спеціального правового режиму інвестування. Так, стосовно підприємств в

сфері сировинної бази, слід зазначити, що сьогодні велика більшість з них

застосовує сировину за відносно низькими цінами, що дозволяє значно

збільшити обсяги видобутку металу та сталі а разом з тим і прибутки

підприємства. Проте з часом тенденції змінюються і сьогодні світовий ринок

більш схильний до застосування міцних та легких сплавів, які виробляють з

використанням рідкісних металів. Однак, не дивлячись на те, що Україна має

достатньо запасів таких руд, все ж тенденція імпорту сировини з Росії,

Казахстану й Узбекистану продовжується. На розробку власних родовищ

країні необхідні чималі інвестиції. Але одним з наслідків кризової ситуації,

яка склалася в Україні, є призупинка інвестиційних процесів, скорочення

кількості капітальних вкладів та зниження обсягів реального виробництва.

Зважаючи на те, що від ефективності інвестиційної політики залежить стан

виробництва на металургійних підприємствах та рівень технологічної

оснащеності , можна зробити висновок,що сьогодні стабілізація виробничих

процесів може бути досягнута за рахунок активізації інвестиційних потоків

підприємств галузі.

Дуже суттєвими перешкодами для отримання іноземних інвестицій є

високий рівень корумпованості в країні та слабка законодавча та судова

захищеність прав власності. Також причинами втрати українськими

металургами зовнішніх ринків та спаду ділової активності є вища

собівартість продукції українських виробників порівняно з їх конкурентами.

До того ж, технологічний рівень виробництва у зарубіжних металургійних

компаній значно вищий, ніж на українських підприємствах, основні фонди

яких були сформовані ще в середині XX століття. Отже, в цьому випадку

одним з головних шляхів зниження собівартості виробництва є

впровадження новітніх технологій, що звичайно ж потребує великих за

обсягами інвестицій та достатньо великого проміжку часу на їх втілення.

Собівартість продукції багатьох українських металургійних підприємств є

значно вищою, ніж у іноземних компаній через використання застарілих

технологій і конкурувати вони можуть лише за рахунок використання

дешевої робочої сили, низьких цін на сировину та завдяки державним

субсидіям.

Коли на світових ринках спостерігався високий попит на металургійну

продукцію, то висока собівартість українського прокату хоча і виступала

чинником зменшення доходу українських підприємств, проте й дозволяла

зберігати економічні позиції на ринку. Але коли ринкові ціни почали

прирівнюватися до собівартості, вітчизняні металургійні підприємства

значно підняли ціни на продукцію порівняно зі своїми конкурентами. За

таких умов українські виробники були змушені скоротити експортні

поставки в помітно більших обсягах, ніж іноземні виробники. Як висновок,

застарілість обладнання на металургійних підприємствах призводить до

значної ресурсоємності виробництва і низької продуктивності праці і у

підсумку до великих невиправданих витрат українських металургів.

Отже, інвестиції є чинником стимулювання впровадження

інноваційних технологій та виходу металургії на шлях прогресивних

технологічних зрушень. Одним з основних джерел інвестування може бути, в

першу чергу, потенційний національний інвестор. І є окремі приклади такого

інвестування в металургійній галузі. Це пов'язано зі стабілізацією

інвестиційного клімату в Україні.

В цьому сенсі слід розглянути власні фінансові джерела підприємств як

їх інвестиційний ресурс, що порівняно з залученими та позиковими коштами

характеризуються простотою і швидкістю залучення, високою віддачею за

критерієм норми прибутковості капіталу (не вимагають сплати позикового

відсотка в будь-яких його формах). Використання власних ресурсів істотно

знижує ризик неплатоспроможності й банкрутства підприємства і при цьому

управління цілком зберігається в руках його засновників. Яскравим

прикладом залучення власних інвестицій в виробництво є підприємство

«Дніпросталь». Як відомо, вищезгаданий металургійний завод є одним з

найбільш оснащених інноваційними технологіями в Україні іосновним

інвестором є його власник . Разом з тим, власні джерела обмежені, не дають

змоги істотно розширити інвестиційну діяльність за сприятливої

кон'юнктури ринку. Недостатність зовнішнього контролю за ефективністю

використання власних інвестиційних ресурсів при некваліфікованому

управлінні ними може призвести до складних фінансових наслідків для

підприємства[45].

Крім того, можна стверджувати, що сьогодні для власників

металургійних підприємств не має дієвого стимлу для вкладення власних

коштів в удосконалення виробництва. Тому, саме державою має бути

створено умови у вигляді пільг, привілеїв та заохочень для найбільш

інноваційних підприємств з метою найшвидшого та наймасовішого

залучення їх до впровадження новітніх технологій світового рівня.

Разом з тим, слід констатувати, що в Україні за часів Незалежності

склалася досить специфічна ситуація, адже в процесі приватизації, що

супроводжувалась defacto дискримінаційними умовами участі в Україні , як

вже було зазначено раніше, сформувалося більше десятьох основних

домінуючих економічних груп . Слід також зазначити, що більшість цих

економічних груп консолідують свої активи в тому числі і у сфері

металургійної промисловості.

Вітчизняні економічні групи – носії гіпертрофованої, в масштабах

національної економіки, приватної макроекономічної влади були сформовані

в умовах приватизації 90х років, що проводилися без участі іноземних ТНК в

інтересах приватних впливових груп за допомогою їх власного

представництва у вищих органах державної алоди. Разом з тим, слід

зазначити, що «кінцевими власниками активів» названих економічних груп є

як правило офшорні компанії, тобто юридична більшість, а можливо -

абсолютна більшість корпоративних прав щодо підприємств об’єднаних у

групи належать « іноземним інвесторам», а названі підприємства формально

і у відповідності до ст.. 116 та ст.. 117 ГК мають статус іноземних

підприємств або підприємств з іноземними інвестиціями[12].Такий статус

означає, що суб’єкти відповідних корпоративних прав, згідно з Законом

України «Про режим іноземного інвестування» та численними

двосторонніми та багатосторонніми міжнародними договорами про захист

іноземних капіталовкладень( інвестицій) мають право на міжнародний

порядок розгляду інвестиційних спорів, міжнародний захист інвестиційних

прав та зокрема легальну можливість виведення прибутків, а у разі

необхідності, і самої інвестиції за кордо [7].

Як вже було зазначено, типовим механізмом для залучення інвестицій

до гірничо-металургійних компаній зазвичай є продаж акцій стратегічним

інвесторам, проте необхідно зазначити ще й те, що така форма залучення

інвестицій пов’язана з емісією корпоративних цінних паперів та розміщення

їх на світових фондових біржах, де українські компанії також можуть

залучати боргове фінансування від іноземних банків і фінансових компаній і

шляхом випуску боргових зобов’язань[45].

Слід зазначити, що залучення коштів для фінансування інвестиційних

проектів шляхом випуску і розміщення на світових фондових біржах

облігацій також проблематичним, враховуючи очікування другої хвилі

фінансової кризи.

Дуже вагомими перешкодами для отримання іноземних інвестицій, є

високий рівень корумпованості в країні, як було зазначено раніше, та слабка

законодавча захищеність прав власності, адже з кожним роком іноземні

інвестори висувають все суворіші вимоги , що стосуються гарантій цільового

використання капіталовкладень, прозорості інвестиційних схем. Також,

причинами втрати українськими металургами зовнішніх ринків та спаду

ділової активності, є вища собівартість продукції українських виробників

порівняно з їх конкурентами. Відсутність дієвої системи страхування,

нормативна база, яка потребує свого негайного оновлення, неузгодженість

нормативних документів між собою також, є вагомими причинами,

щогальмують приплив іноземних в українську металургію та знижують

інвестиційну привабливість підприємств. До того ж, нестабільна політична

ситуація в країні викликає деякі сумніви щодо повернення вкладених в

українську металургію інвестицій, адже будь-якому іноземному інвестору

необхідні гарантії, що держава, в економіку якої він вкладає кошти, здатна

забезпечити достатній механізм здійснення інвестування та належний захист

його прав. Низька конкурентоздатність української металургії порівняно зі

світовим рівнем, недостатня інтегрованість у світову економіку, відсутність

чіткої інвестиційної політики з відповідними механізмами реалізації на

різних рівнях, також відіграє не останню роль у відсутності продуктивної

співпраці українських металургів з іноземним інвестором[45].

Слід констатувати, що металургійна галузь має стати полігоном для

відпрацювання сприятливих правових режимів для портфельних інвестицій.

Цьому мають сприяти, по-перше, достатньо прозорі організаційно-правові

форми концентрації капіталу в окремих холдингових компаніях , таких як

наприклад СКМ, Метінвест і.т.д..

Це має стати одним з основних завдань державної та господарсько-

правової політики. Портфельні інвестиції - це суто фінансові активи у вигляді

облігацій та акцій, які деномінуються у національну валюту. Портфельні

інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання цінних

пaпepiв, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому

ринку (за винятком операцій із купівлі активів як безпосередньо платником

податку, так i пов’язаними з ним особами, в обсягах, які перевищують 50 %

загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до

прямих інвестицій). У даному випадку портфельні інвестиції не можна

вважати прямою перевагою прямим, які до речі, є більш поширеними за

сучасних умов і являють собою реальні капіталовкладення в такі об’єкти, як

основні виробничі фонди, земля, підприємства або ж можуть здійснюватися

через передачу досвіду управління, технологій, за допомогою експортних

інвестиційних товарів і.т.д..

Прямі інвестиції мають безпосередній вплив на обсяги капітальних

вкладень в економіку. Мета прямих інвестицій - встановлення контролю за

діяльністю підприємства і одержання прибутку від його господарської

діяльності.

Прямі фінансові інвестиції дають змогу підприємству реалізувати

стратегічні цілі свого розвитку швидким і дешевим шляхом. Так, при

галузевій або регіональній диверсифікації операційної діяльності, нарощенні

обсягів виробництва і реалізації продукції шляхом «захоплення»

підприємств-конкурентів у своєму сегменті ринку та інших аналогічних

випадках підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування

може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку у статутному

фонді) суб’єктів господарювання, сума покупки яких становить більше

половини ринкової вартості їx бізнесу.

Портфельні інвестиції передбачають одержання стабільного поточного

доходу у вигляді відсотків або дивідендів і додаткового доходу у вигляді

різниці мiж ціною придбання і реалізації активу (курсової різниці).

Прямі інвестиції впливають на рівень зайнятості і стан внутрішнього

ринку країни, чого не скажеш про портфельні інвестиції. Портфельні

інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі. Через цю особливість вони дають

можливість заробити «гарячі гроші»[46].

Отже, залучення портфельних інвестицій могло б стати дуже

позитивним явищем та вирішенням ряду проблем, зважаючи на

інвестиційний клімат в металургійній промисловості України, проте, в першу

чергу, недосконалість ринку цінних паперів, є основною причиною, яка

перешкоджає впровадженню даного явища в національну економіку.

Також, необхідно зазначити, що дуже важливим фактором у виведенні

металургійних підприємств на гідний конкурентоздатний рівень, є

формування вищезгаданими підприємствами інвестиційної стратегії.

Основою розроблення даної стратегії є задоволення не лише поточних

інвестиційних потреб підприємств, а й передбаченняі розроблення певних

шляхів і форм цієї діяльності на перспективу.

Існує два види інвестиційної стратегії. Активна інвестиційна стратегія

забезпечує зростання прибутковості до середньогалузевого рівня вкладень та

передбачає відбір і реалізацію різних інноваційних проектів. За такої

стратегії інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, проводить їх

техніко-економічне обґрунтування, селекціонує їх, відбирає

найперспективніші й формує відповідний інвестиційний портфель. Пасивна

інвестиційна стратегія передбачає підтримку незмінного рівня розвитку

підприємства. Реалізуючи цю стратегію, інвестор прагне зберегти вже

досягнутий ним рівень показників своєї господарської діяльності за рахунок

інвестицій.

Розробка інвестиційної стратегії є творчим процесом, що включає

постановку цілей інвестиційної діяльності, визначення її пріоритетних

напрямків і форм, оптимізацію структури інвестиційних ресурсів і їхнього

розподілу, вироблення інвестиційної діяльності

Стратегія інвестиційної діяльності підприємств має відображати

відображає переваги підприємства в інвестиційній діяльності порівняно з

його конкурентами; забезпечує чіткий взаємозв'язок стратегічного, поточного

й оперативного управління інвестиційною діяльністю підприємства;

забезпечує реалізацію відповідно менталітету інвестиційної поведінки в

найбільш важливих стратегічних інвестиційних рішеннях підприємства;

відбувається формування значення основних критеріальних оцінок вибору

реальних інвестиційних проектів і фінансових інструменті інвестування; є

однією з передумов стратегічних змін загальної організаційної структури

управління й організаційної культура підприємства[47].

Стратегія інвестиційної діяльності підприємства має міститио

бов’язково резюме, що представляє собою опис даної стратегії, цілі

діяльності, реальні ресурси, які можуть бути залучені на реалізацію дано

їдіяльності, визначення корисності даної стратегії та доцільності її реалізації,

також, має передбачати вплив непередбачуваних чинників на даний процес

та різні варіанти зведення їх негативного впливу до мінімуму і реалізації

нових перспективних можливостей, які виникають у процесі динамічних

чинників зовнішнього економічного середовища.

Таким чином, зміст організаційно-господарського впливу держави на

сферу виробництва металургійної продукції має полягати в стимулюванні

приватного сектору формувати такі інвестиційні стратегії власного розвитку,

що спрямовані на активне залучення інвестицій, бажано інноваційних за

змістом, перехід до нового технологічного рівня металургійного виробництва

тощо.

Загалом, усталеними правовими механізмами стимулювання

відповідних процесів є: державна підтримка, спеціальні режими

господарювання, дерегуляція, використання державних замовлень та

державних закупівель.

Отже, сучасний стан накопичення суспільно-економічних проблем в

країні свідчить про необхідність сутнісної «реструктуризації» національної

економічної системи, властивостей її функціонування та змістовної

модернізації економічної політики держави. Безперечно, одним з маркерів

успішності завершення названого процесу має стати перехід національної

економіки до опанування нових, більш високих технологічних укладів у

виробничій сфері з утворенням критичної маси відповідних кластерів.

Очевидно також і те, що аналогічної «реструктуризації» вимагає і правова

система суспільства[48].

2.3. Господарсько-правове забезпечення стимулювання експорту

продукції металургійного комплексу

Сьогодні, за умов поширення світової економічної кризи, питання

зовнішньоекономічного розвитку набуває особливої актуальності для кожної

окремої країни, а особливо це стосується країн з невеликою та відкритою

економікою. Саме до таких країн, за визначенням І. Фішера, належить

Україна. Як відомо, металургійна промисловість є значною мірою

енергомісткою і для неї характерною є висока залежність від постачання

енергоносіїв. Саме ці фактори роблять вітчизняну металургію досить

чутливою до змін, що відбуваються на світовому рівні.

Як вже було зазначено,загальний обсяг щорічного експорту продукції

вітчизняних підприємств складає близько 70 %, з яких близько 30% припадає

на металургійну. Частка мінеральної продукції в загальному обсягу експорту

склала 14,5%, сільськогосподарської продукції – 16,3%, машин – 9,3%,

транспорту – 2,6%, а продукції хімічної промисловості – 5,2%, що вказує на

безумовну важливість металургійної промисловості для економіки України.

Зокрема, станом на січень 2014 року, Україна експортувала товарів на суму,

що на 12,3% менша аналогічних показників в січні 2013 року. Показники з

2015 року, зважаючи на політичну ситуацію в країні, взагалі досягли

критичної відмітки, порівняно з попередніми роками. Проте, не дивлячись на

ряд взаємопов’язаних проблем, що супроводжують вітчизняну металургію

протягом тривалого часу, все ж валютні надходження завдяки експорту саме

металургійної продукції залишаються лідируючим серед валютних

надходжень завдяки експорту інших вітчизняних товарів.

Розглядаючи більш детально етапи розвитку експортної діяльності

металургійних підприємств, доречним буде вказати на наступну статистику:

так, за інформацією галузевого об'єднання «Металургпром», за 9 міс. року

металурги в тоннажі збільшили експорт металопродукції на 1,6% порівняно з

січнем-вереснем - 2012, до 17,502 млн. т. Притому в «далеке зарубіжжя»

поставлено 13,885 млн. т, в «ближнє» - 3,617 млн. т. Тим самим, основні

експортні позиції національної металургії перебувають поза межами СНД.

Якщо брати за класами продукції, то експорт листового прокату зріс на 1,4%,

напівфабрикатів - на 4,6%. В цілому за підсумками року очікується експорт

розміром 23,1 млн т..

В центрі «Укрпромзовнішекспертиза» уточнюють, що експорт зростає,

насамперед, за рахунок Євросоюзу: якщо в 2012 р. сюди було реалізовано 4,9

млн. т, то в 2013 році - вже 6,1 млн. т. Також зросли поставки до Туреччини,

Африки і навіть у СНД (на 300 тис. т), всупереч торговим конфліктам з

Росією.

А ось внутрішній ринок через складну ситуацію в економіці,

послаблення попиту з боку будівництва та машинобудування просів з 8,3

(2012) до 7,8 млн. т. Але вже в наступному році, за словами директора

«Укрпромзовнішекспертизи» Володимира Власюка, металоринок України

відновиться до 8,1-8,2 млн т, в тому числі внутрішньодержавні поставки

зростуть з 6,1 млн. т (2013) до 6,4 млн т.[52].

Крім того, експертами було зроблено деякі прогнози щодо розвитку

експорту української металопродукції в 2014 р. Таким чином, було

зазначено, що у вищезазначений період експорт стане на шлях свого

розвитку і досягне близько 23,6 млн. т і за таких умов збільшить прибуток

через припинення спаду цін на глобальних ринках і вартісного зростання на

3-6% до кінця року. Це дозволить галузі завершити майбутній рік із

зростанням надходжень від реалізації на 8% та підвищенням валютної

виручки на 7%. Рентабельність метпідприємств країни за міжнародним

стандартом звітності EBITDA в 2014 р. збільшиться на 4% - порівняно з

ослабленням на 2% в 2013-му. Як було зазначено експертами, такі показники

нададуть металургійним підприємствам можливість збільшити виплавку

сталі ще на 2,7% до 34,2 млн т.. Проте, на жаль дані позитивні прогнози не

були реалізовані на практиці, оскільки через нестабільну політичну ситуацію,

внутрішні конфлікти в країні, які набули глобальних масштабів, поставку

української металургійної продукції взагалі було призупинено на деякий час.

Відтак, 2014 рік розпочався для українських експортерів з

несподіванок, зокрема, українські металурги через міждержавні конфлікти

зіткунилися з, так званою, торговою війною з боку Російської Федерації , а

також зі зростаючою конкуренцією з боку Китаю, який все помітніше

починає впливати на торгові ринки. Дешевша металопродукція Китаю є

більш привабливою на зовнішньому ринку, ніж українська. Як приклад,

значні обсяги імпорту звичайного гарячекатаного плоского прокату, який ,

до речі, у надлишку виготовляється в Україні, спостерігається на

вітчизняному ринку. Це відбувається у зв’язку з тим, що складна економічна

ситуація в країні спонукає споживачів робити акцент на вартості, а не на

якості металопродукції. Саме тому менш якісний товар з Китаю користується

більшим попитом, ніж продукція з України. У зв’язку з цим, для вирішення

подібних проблем експертами пропонується розробити комплексну програму

розвитку металургійного комплексу та паралельно суміжних провідних

галузей вітчизняної економіки таких як: машинобудування, суднобудування,

з тією метою, щоб український виробник мав гарантований ринок збуту на

внутрішньому ринку.

Важливим є те, що сьогодні 30% обсягу реалізації металопрокату на

внутрішньому ринку припадає на дрібні та середні підприємства. У їх

структурі більшу питому вагу займають будівельні фірми, машинобудівні та

металообробні підприємства, різні міські служби, приватні підприємці.

Специфіка роботи з такими клієнтами вимагає наявності постійно

функціонуючих складських точок з широким асортиментом металопродукції

(75% асортиментних позицій припадає на частку саме цього сегмента

споживачів) і можливістю первинної обробки [50].

Слід зазначити, що на ринку практично відсутні фірми, які торгують

металопродукцією, що змогли б у повному обсязі задовольнити потреби

цього сегмента. Багато металоторговців мають суттєві недоліки як у

забезпеченості матеріально-технічною базою, так і в наданні необхідного

сервісу. Зокрема, високий рівень сервісного обслуговування вимагає:

- постійного широкого асортименту продукції на складі;

- досить великої кількості обслуговуючого персоналу з високою

кваліфікацією;

- якісної сучасної техніки та складського обладнання для швидкої

реалізації продукції клієнтам;

- цивілізованих офісних приміщень з сучасною оргтехнікою, якісним

телефонним і електронним зв'язком;

- конкурентоспроможного рівня цін.

З метою розширення кола споживачів шляхом використання різних

маркетингових інструментів підприємства організовують оптові,

дрібнооптові і роздрібні фірми продажів, забезпечують якісний сервіс

обслуговування .

Така ситуація віддзеркалює недосконалу структуру конкурентних

переваг української економіки, яка базується передусім на цінових факторах

та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів та робочої сили.

При цьому, не використовується високотехнологічні можливості окремих

галузей [71-1].

З метою вирішення цієї проблеми державою було розроблено

Концепцію створення системи державної підтримки експорту України,

схвалену розпорядженням КМУ від 01.08.2013 року № 586-р. В Концепції

чітко перераховується ряд проблем, що не дозволяють провідним галузям

промисловості нашої раїни реалізувати свій експортний потенціал. До даних

проблем Концепція відносить: низьку товарну та географічну

диверсифікованість експорту; невигідні мови кредитування експорту та

високі ризики ресурсних втрат під час здійснення експортних операцій;

низьку конкурентоспроможність вітчизняної продукції; недостатній рівень

інвестування в модернізацію та створення ексортоорієнтованих виробництв;

відсутність механізму ефективного впровадження новітніх технологій;

недостатній розвиток та впровадження систем серифікації, управління і

контролю якості; відсутність дієвої системи державної підтримки

експортерів[91].

З метою формування та реалізації ефективної політики державної

підтримки експорту необхідно забезпечити впровадження інституційних,

організаційних, інформаційних, фінансових заходів, зокрема:

- оптимізація товарної структури експорту у напрямі нарощення

частки продукції з високим рівнем доданої вартості, зокрема

шляхом стимулювання розвитку високотехнологічних та

наукомістких виробництв;

- географічна диверсифікація традиційного експорту товарів

українського походження, що ґрунтується на аналізі попиту на

закордонних ринках та виявленні найбільш перспективних з них;

- впровадження нових сучасних підходів до існуючого механізму

представництва зовнішньоекономічних інтересів України за

кордоном;

- запровадження механізму державної фінансової підтримки

експортної діяльності (кредитування, гарантування та страхування

експорту);

- забезпечення комплексної інформаційної підтримки суб'єктів

зовнішньоекономічної діяльності;

- формування механізму впровадження результатів науково-

дослідних та дослідно-конструкторських розробок та налагодження

випуску нових видів вітчизняної продукції з метою її експорту на

зовнішній ринок;

- покращення умов для залучення інвестиційних коштів з метою

модернізації експортоорієнтованих виробництв;

- удосконалення законодавства щодо державної підтримки

українських експортерів під час їх участі у міжнародних тендерах за

кордоном;

- надання державної підтримки вітчизняним товаровиробникам для

участі у міжнародних виставково-ярмаркових заходах;

- розвиток та впровадження систем сертифікації, управління і

контролю якості;

- підтримка розвитку інфраструктури вітчизняного агропромислового

комплексу, надання сприяння у розширенні ринків збуту

агропромислової продукції, в тому числі шляхом використання

можливостей дипломатичних установ України за кордоном;

- сприяння вдосконаленню матеріально-технічної бази виробництв

фармацевтичної галузі і медичного устаткування та просуванню їх

продукції на нові ринки і закріплення позицій на вже освоєних;

- стимулювання розвитку виробництва та експорту продукції

високотехнологічних галузей України, зокрема авіабудування,

суднобудування, оборонно-промислового комплексу, космічної

галузі тощо;

- підтримка розвитку транспортної інфраструктури та просування

логістичних послуг.

Як уявляється, такі підходи щодо виришення експортних проблем в

нашій країні є досить поверхневими. Такі провідні галузі промисловості, як

металургійна, машинобудівна, суднобудівна, потребують більш

індивідуального та детального підходу до розробки відповідного експортного

законодавства.

У країнах з розвиненою економікою використовуються різні системи

підтримки національного експорту та існують спеціальні організації,

завданням яких є забезпечення розвитку експорту, починаючи з

інформаційної підтримки і закінчуючи прямим інвестуванням[92].

На жаль, у частині державної підтримки експорту Україна відстає від

багатьох країн. Механізм відшкодування ПДВ експортерам викликає

численні нарікання, система страхування експортних кредитів за державної

підтрим використовується недостатньо активно. За вступу країни в СОТ така

нерозвиненість системи державної підтримки українського експорту

негативно позначатиметься на рівні захисту вітчизняних експортерів та може

призвести до зниження їх фінансової стійкості й платоспроможності.

Основні причини, що призводять до зниження експортного потенціалу

країни, зазначені в Концепції створення системи державної підтримки

експорту України, що була схвалена розпорядженням КМУ від 01.08.2013

року № 586-р. До них відносяться: низька товарна та географічна

диверсифікованість українського експорту; невигідні умови кредитування

експорту та високі ризики ресурсних втрат під час здійснення експортних

операцій;низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції; недостатній

рівень інвестування в модернізацію та створення експортоорієнтованих

виробництв;відсутність механізму ефективного впровадження новітніх

технологій; недостатній розвиток та впровадження систем сертифікації,

управління і контролю якості;відсутність дієвої системи державної

підтримки експортерів[93].

Загалом, дана концепція дійсно містить чіткий перелік проблем, якими

супроводжується експортна діяльність вітчизняних підприємств провідних

галузей промисловості, в тому числі і металургійної. Проте в Концепції

державою не сформовано чітких антикризових ідей, які б могли стати

основою господарсько-правової політики держави в даній сфері. Ті ідеї, які

міститься в даному документі, носять досить поверхневий характер, не

відображаючи чіткої стратегії держави щодо вививедення експортної

діяльності підприємств провідних галузей з критичного стану. Таким чином,

він є досить вдалою спробою держави щодо розроблення шляхів підвищення

експортної активності підприємств, проте водночас потребує допрацювання

та вдосконалення.

Необхідним кроком на шляху до розвитку та оптимізації експорту

металургійної продукції та, як наслідок, отримання максимального прибутку,

є, для початку, розробка чіткої стратегії виробника, узгодження виробничої

політики металургійних підприємств з ситуацією на зовнішніх ринках,

інтеграції з основними функціями управління підприємством: фінансами,

логістикою, ціноутворенням, плануванням виробництва, що мають бути

розроблені на законодавчому рівні.

Проте, не дивлячись на ряд проблем на внутрішньому ринку, за

сучасних умов Україна відноситься до десятки найбільших світових

експортерів сталі в той час як досить незначна частка металопродукції

спрямована на забезпечення потреб внутрішнього ринку. Слід зазначити, що

більше 80% металургійної продукції сьогодні зорієнтовано на експорт, на

окремих металургійних підприємствах показник досягає 90, а то й 95%.

Тому, можна стверджуати, що це стратегічна галузь, яка б за певного

стимулювання її розвиту дозволяла б отримувати позитивне сальдо

торговельного балансу країни та формувати валютні резерви Національного

банку України, що спричинено, по-перше, співвідношенням обсягів

споживання металургійної продукції в Україні та її виробництва, а, по-друге,

кон’юнктурою світових ринків, де зростання попиту та цін на металургійну

продукцію зумовили значні темпи зростання обсягів виробництва та

споживання, а також зростання економічної ефективності металургійного

виробництва.

На розвиток зовнішньої торгівлі України вирішальний вплив має низка

негативних факторів. По-перше, це низька конкурентоспроможність

українських товарів та послуг. Продукція українських підприємств дуже

енергомістка через використання застарілих технологій. Кінцева продукція

має високу собівартість, тому ціни на окремі види продукції з України на 30-

70% більше за ціни міжнародних та європейських ринків. Також, слід

вказати на умови кредитування українських підприємств, а саме: через високі

відсоткові ставки та обмежений доступ до довгострокових кредитів,

фінансові ресурси для них виявляються набагато дорожчими порівняно з

іноземними підприємствами.

Значний негативний вплив справляє нерозвиненість ринкових

інститутів в державі. Українським експортерам важко конкурувати на

світових ринках за умов невизначеності і постійної зміни законодавства щодо

умов ведення бізнесу. Влада не здатна правильно визначати пріоритети

зовнішньої торгівлі, натомість проводить жорстку грошово-кредитну та

податкову політику, що позбавляє підприємства можливості модернізації

виробництва [58].

Через існування вищезазначених негативних тенденцій розвитку

зовнішньої торгівлі України відставання держави від промислово розвинених

країн лише збільшується.

Стратегічними напрямками коригування зовнішньої торгівлі України

можна вважати нарощування зусиль в найбільш перспективних секторах

світової економіки. Це, передусім, електроніка, енергетика, біотехнології,

інжинірингові послуги.

По-друге, необхідно диверсифікувати географічну структуру

зовнішньої торгівлі, мінімізувати залежність від окремих ринків та держав.

І по-третє, необхідно забезпечити збалансованість експорту та імпорту.

Наразі, в нашій країні експорт значною мірою перевищує імпорт.

Розглянувши дані стратегічні напрямки та усунувши негативні

тенденції, можна значно покращити стан зовнішньої торгівлі України[56].

В той же час, більшу частину українського імпорту складає постачання

енергоносіїв (природного газу), найбільшим споживачем якого є

металургійні підприємства. Коливання попиту на світовому ринку металу та

енергоносіїв суттєво впливає на ефективність діяльності українських

металургів та вітчизняної економіки взагалі. До того ж, негативна динаміка

українського торговельного балансу та від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі,

яке склалося в останні роки, свідчать про наявні проблеми в управлінні

зовнішньоекономічною діяльністю підприємств стратегічної галузі[56].

Разом з тим, слід зазначити, що зі всієї металургійної продукції, що

виробляється в Україні, стабільним попитом на світовому ринку

користується тільки чавун. Останні металовироби сьогодні стрімко

витісняються конкурентами, що виготовляють дешевшу і в деяких випадках і

якіснішу продукцію. Проте, така ситуація з чавуном також є не зовсім

стабільною. Йдеться про те, що кризові ситуації у сфері економіки в одних

країнах та навпаки , стрімкий розвиток металургійного виробництва в інших,

призводять до змін безпосередньо у самій структурі експорту вищезгаданої

металопродукції. У зв’язку з цим, можна зробити висновок про можливість

скорочення об’ємів виробництва чавуну і в Україні. Крім того, сьогодні

основними споживачами вітчизняного чавуну є країни з достатньо

розвиненою електрометалургією, де чавун у даному випадку виступає

сировиною для виробництва сталі. До них можна віднести наприклад

Турцію, Італію, США. Дана проблема за останні роки набирає масштабів і

потребує якнайшвидшого вирішення. Тут слід вказати на те, що зниження

експортної активності на металургійних підприємствах України пов’язана, в

першу чергу, з технологічною відсталістю цих підприємств, а відтак, і

виготовленням менш якісної продукції, ніж того вимагають міжнародні

стандарти.

Тут доречним буде зазначити, що до основних механізмів розвитку

експорту належать: 1) розвиток державно-приватного партнерства в

інноваційних галузях; 2) створення сприятливих умов для здійснення

експорту; 3) зниження трансакційних витрат на здійснення

зовнішньоторговельної діяльності; 4) ефективна та виважена міжнародна

політика у сфері зовнішньої торгівлі відповідно до національних

економічних інтересів; 5) проведення державними структурами досліджень,

небхідних експортерам для виходу на нові ринки; 6)допомога у створенні

експортних об’єднань та корпорацій; 7)державне інвестування у експорні

галузі, які не досить цікаві приватним інвесторам; 8) стимулювання розробки

і створення інноваційної продукції; 9) розвиток системи довгострокового

інвестиційного кредитування[94].

Сьогодні ж головною загрозою для українських металургів, є занадто

активне просування Китаєм своєї металопродукції, зокрема, в країни СНГ.

Слід зазначити, що СНГ був стабільним ринком збуту української продукції ,

зокрема металургійної і насамперед це була Росія. І головною проблемою на

цьому тлі є те, що ціни на металопродукцію України та Китаю є

співвідносними, а в деяких випадках Китай випускає дану продукцію навіть

дешевше, ніж в Україні, що в деякій мірі знижує попит на вітчизняну

металопродукцію. Єдиною перевагою України над Китаєм поки що є

можливість підвищення контрактних цін на коксуюче вугілля і руду в Китаї,

а також, підвищення ціни на фрахт.

Поглиблюється дана ситуація ще й тим, що сьогодні ринок СНД, в

тому числі і Росії, частково закриває свої ринки для іноземних поставників.

Все це відбувається через ряд внутрішніх проблем країни та посилення

конкуренції на російському ринку. Слід зазначити, що експорт українського

прокату на російський ринок зменшився на 3- 5 %, а разом з тим Китай

збільшує експорт в Росію свого прокату ( у процентному співвідношенні це

приблизно 15-16%).

Спостерігається погіршення позицій України і в Південно - Східній

Азії, оскільки Китай збуває там свою продукцію на деяку суму дешевше, ніж

Україна. І справа, насамперед, в тому, що безпосередньо в самому Китаї

спостерігається дефіцит внутрішнього попиту, а оскільки ринок Південно-

Східної Азії знаходиться поряд, то китайські металурги експортують туди

близько 70 % своєї металопродукції, що звісно ж негативно відображається

на стані української металургії. Крім того, стало відомо, що Китай витісняє з

даного регіону і поставників Росії, тому більшу частину сталі Росія експортує

на Ближній Схід, конкуруючи там знову ж таки з Україною.

Слід зазначити, що нормалізація експортних відносин з Росією

позитивно вплинула б на подальший розвиток металургійної промисловості.

Зокрема, у 2013 році Росія оголосила про повернення режиму квотування

поставок труб компанією «Інтерпайп». В об'єднанні «Укртрубопром»

інформують, що після скасування квот , експорт труб на федеральний ринок

став швидко падати: у ІІІ кварталі відвантажено менше 30 тис. т - після 160

тис. т в І півріччі. Отже, можна зробити висновок про доцільність

відновлення режиму квотування , у зв’язку з чим відновляться і поставки.

Крім того, зниження цін на природний газ сьогодні є практично

необхідною умовою, яка вплине на собівартість продукції [52].Проте, слід

зазначити, що не дивлячись ні на що, виробничі витрати в металургійній

галузі виробничі витрати все ж залишаються одними з найнижчих у світі.

Саме за цим показником оцінюють витрати підприємств навіть на світовому

рівні. Даний показник є нижчим лише у Російсмькій Федерації, саме тому

російська металургія і є одним з основних наших конкурентів на багатьох

світових ринках.

За словами аналітиків, важливою подією у сфері металовиробництва,

яка відбувається всупереч нестабільній ринковій ситуації, стали і позитивні

сторони галузевої політики. Зокрема, в червні Кабмін знову підписав

Меморандум з металургами про підтримку - минулий діяв у 2008-10 рр.

Документ був розрахований на термін до квітня2014 року і передбачав 3

«бонуси» для галузі. Перший з них - це заморозка індексації тарифів на

залізничні перевезення на рівні 5% від ставок 2012 р., а цін на

електроенергію - на рівні 5% від квітня-2013. Другий бонус – державні

гарантії підприємствам під проекти модернізації; за програмою активізації

розвитку економіки на 2013-14 рр. такі гарантії становлять 10 млрд. грн.

Зокрема, підтримку своїх проектів отримали холдинги «Інтерпайп» (ІІ черга

електросталеплавильного комплексу, нові трубні лінії на заводі «Інтерпайп

Ніко Тьюб») і «Донецьксталь» (ливарно-прокатний модуль; ЛПМ).Нарешті

третє - це оперативне повернення всіх сплачених наперед сум податків (і, в

першу чергу, податку на прибуток). Фахівці зазначають, що Меморандум

став важливим стимулом пожвавлення в галузі[52].

Черговим нормативно-правовим актом у цьому напрямку, є Закон

України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р.[54]. Проте

він носить більш теоретичну цінність, аніж практичну. Зокрема, в даному

нормативно-правовому акті містяться поняття про принципи

зовнішньоекономічної діяльності; про її види, серед яких, до речі, міститься

й безпосередньо експорт; про суб’єктів даної діяльності, їх права, обов’язки

та інше. Таким чином, слід констатувати, що вищезгаданий нормативно-

правовий акт не може стати основою регулювання експортної діяльності

підприємств провідних галузей промисловості.Отже, спираючись на те, що

Україна все ж є країною, орієнтованою на експорт, а також, на відсоткові

показники експорту саме металургійної продукції, держава має більш

ретельно підійти до розроблення дієвого та ефективного законодавства, яке б

не лише охоплювало ряд проблем, які супроводжують експортну діяльність в

Україні протягом багатьох років, але й детально розробити шляхи та ідеї їх

подолання. Слід зауважити, що металургійна промисловість, як одна з

найбільш пріоритетних галузей промисловості в України, поребує

індивідуального підходу щодо розроблення законодавства, тому цей процес

потребує урахування наступних факторів:

- географічна віддаленість ринку від виробника металу;

- кількість металомістких виробництв у регіоні;

- наявність у регіоні металоторговців, що володіють не тільки значними

фінансовими ресурсами, а й торговими та виробничими потужностями,

необхідними для якісного обслуговування покупців;

- частка регіону в загальному ВВП країни.

За сучасних умов посилення конкурентних позицій вітчизняних

експортерів потребує застосування господарсько-правових механізмів, в

тому числі, шляхом запровадження інновацій у виробництво. Однак,

вітчизняний товаровиробник буде спроможний вийти на світовий ринок

лише за умови виробництва продукції світової якості, яка б відповідала

існуючим у високо розвинутих країнах стандартам.Розв’язання цієї проблеми

можливе лише за умови державної підтримки та запровадження сучасних

інноваційних розробок у пріоритетні галузі національної економіки. Тобто,

враховуючи рівень глобалізації та загострення конуренції, важливим

чинником розвитку конкурентоздатних секторів економіки є запровадження і

використання інновацій як важливого фактору експортної діяльності[91].

Говорячи про державну підтримку,слід погодитись з Т.І. Швидкою, яка

зазначає, що одніє з правових форм реалізації державної економічної

політики в сфері забезпечення конкурентоздатності національної економіки

мають стати договори про державно-приватне партнерство за участі

потужних експорторієнтованих господарських організацій, що реалізують

масштабні проекти запровадження випуску конкурентоздатної продукції

[90].

Отже, сьогодні слід констатувати про дуже слабкий механізм

регулювання державою інноваційної діяльності металургійних підприємств.

Доречним буде також зазначити, що такий механізм все ж було вироблено

роками і він існує, проте функціонування його не є ефективним, про що

свідчить стан інноваційної діяльності як на рівні економіки країни, так і на

рівні окремих галузей, регіонів, підприємств. На думку окремих учених,

інноваційна інфраструктура в країні є функціонально неповною, недостатньо

розвинутою. Вона не охоплює системно і комплексно всі ланки та етапи

інноваційного процесу, особливо на рівні підприємств[95].

Звичайно ж, логічним є те, що за умов надзвичайної світової

конкуренції, сьогодні дійсно конкурентоздатною може бути лише якісна та

інноваційна продукція. Тобто той ряд проблем з експортною активністю

більшості вітчизняних металургійних підприємств пов'язаний, в першу чергу,

з низьким технологічним укладом та застарілістю більшості основних

виробничих фондів. Таким чином, для підвищення експортного потенціалу

метпідприємств, сьогоднні першочергово має бути проведена сутнісна

технологічна їх перебудова. Звичайно ж, без залучення дієвого, а не

фрагментарного законодавства, цей процес буде відкладено ще на багато

років.

Разом з тим, за счасних умов, нормативно-правові акти, спрямовані на

регулювання інноваційної сфери, є неузгодженими між собою і визначають

лише загальні, найбільш принципові положення, не регламентуючи при

цьому інноваційну діяльність як інноваційни процес, спрямований на

прискорення економічного розвитку України. Правове регулювання

інноваційних правовідносин здійснюється шляхом застосування норм

цивільного та господарського права, тобто має дуалістичний характер.

Інноваційні правовідносини складаються в межах національної інноваційної

системи та підлягають правовому регулюванню на декількох рівнях:

здійснення інноваційної діяльності; функціонування інноваційної

інфраструктури; діяльності на інноваційному ринку[96].

Крім того, такі загальні підходи до створення інноваційного

законодавства, які можна спостерігати у вже існуючій нормативно-правовій

базі, є не зовсім оптимальними для всіх видів промисловості України.

Зокрема, як вже було зазначено, металургійна промисловість потребує

індвідуальног підходу до розробки відповідного інноваційно-інвестиційного

та експортного законодавства. Отже, для стимулювання виробництва та

експорту металопродукції з високою доданою вартістю, необхідно на

нормативно-правовому рівні визначитись із колом технологічно

пріоритетних видів конкурентоспроможної металургійної продукції з

високою часткою доданої вартості з метою застосовування такого засобу

стимулювання її виробництва, як диференційовані ставки оподаткування в

залежності від виду металургійної продукції, що, зокрема, експортується,

включаючи застосування механізмів регресивного оподаткування прибутків,

отриманих від реалізації продукції із визначеними властивостями.

Крім того, актуальною є розробка та прийняття окремого пакету

нормативно-правових актів, що запроваджують спеціальні режими

інноваційного інвестування в металургійне виробництво відповідних його

сегментів. Саме за такого підходу у вітчизняної металургії є шанс досягти

рівня та стати рівноправним партнером з провідними країнами світу.

До того ж, слід зауважити, що сьогодні відсутній єдиний законодавчий

акт, яий би узагальнював та встановлював чіткі правила експорту, в тому

числі інноваційної продукції [94].

Разом з тим, як зазначає О.Ю.Битяк, правова або законодавча політика

держави, що містить ті чи інші завдання, повинна сформулювати водночас і

шляхи їх розв’язання, а саме, через встановлення принципових засад,

механізмів та правивих засобів задоволення інтересів, механізмів та правових

засобів задоволення інтересів, уникнення конфліктів, аб їх розв’язання,

знаходження більш оптимальних форм узгодження інтересів тощо.

Відповідно в межах законодавчої політии має бути визнаено, які саме зкони

мають бути удосконалені або запропоновані нові тощо[8].

До того ж, окремі дослідники аргументували положення щодо

невідкладності розробки й прийняття окремого закону, спрямованого на

правову регламентацію системи і порядку застосування заходів щодо

стимулювання експорту товарів українського походження [131].

Слід погодитись з тим, що подібне положення справ для країни,

орієнтованої на експорт, є неприпустимим. Таким чином, сьогодні має бути

створено чіткий, всеохоплюючий нормативно-правовий акт, який би

регулював та враховував особливості окремих домінуючих видів

промисловості. Зокрема, необхідним роком є законодавче встановлення

прогнозування розвитку зовнішніх ринків металопродукції. Таке

прогнозування може здійснюватись на основі даних, одержаних у процесі

моніторингу загальної політико-економічної обстановки. Законодавцю слід

враховувати короткострокові прогнози, однак і бути готовими до різкої зміни

ринкової ситуації.

Крім того, для розробки дійсно якісного законодавства, слід врахувати,

що ефективність зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, експортних

операцій, металургійного підприємства залежить від ефективності

маркетингової стратегії просування продукції на зовнішні ринки. Саме тому,

необхідним кроком при розробці дійсно детальної та комплексної

нормативної бази, має стати залучення деяких економічних категорій. Відтак,

для підприємств металургійної промисловості актуальною є задача адаптації

до змін умов зовнішніх ринків. Принципи адаптації, покладені в основу

управління маркетинговими функціями підприємства, дозволяють підвищити

не тільки традиційні для маркетингу показники ефективності (абсолютний

приріст кількості споживачів, збільшення обсягу попиту і кількості

замовлень і т.п.), але й вирішувати специфічні проблеми такі, як: зменшення

кількості антидемпінгових розслідувань, розподіл квот на постачання

продукції в країни-імпортери між вітчизняними підприємствами та інші [52].

Все це має бути враховано при створенні дійсно дієвого законодавства.

Отже, позитивним зрушенням у цьому напрямку стало б прийняття

Закону України «Про систему державної підтримки експорту товарів

(робіт, послуг) українського походження» (Проект Закону від 03.03.2009 р.,

реєстр. №4145), який містить положення щодо надання експортних

кредитів українським експортерам для здійснення експортних операцій, а

також українським виробникам на стадії виробничого циклу для

забезпечення виробництва продукції згідно з укладеними

зовнішньоекономічними договорами, іноземним покупцям під зобов'язання

закупівлі ними українських товарів; норми щодо страхування та

перестрахування експортних кредитів, наданих українському експортеру

банками-кредиторами, від комерційних та некомерційних ризиків для

забезпечення відшкодування у разі невиконання іноземним покупцем

зобов'язань за зовнішньоекономічним договором та ін. Але, окрім існуючих

положень, в цьому проекті необхідно структурно виділити основні сектори

національної економіки, що виробляють продукцію на експорт та, крім того,

розробити комплекс засобів адресної державної підтримки по кожному з

них, виходячи з того, що одним з таких секторів обов’язково має бути

вітчизняний гірничо-металургійний комплекс в особі підприємств , що

виробляють кінцеву металургійну продукцію.

Повертаючись до проблем, що першочергово гальмують експорт

вітчизняної металургійної продукції, слід вкотре зазначити, що технологічне

оновлення металургійних підприємств та введення інноваційних технологій

світового рівня в виробництво, стануть значним кроком у подоланні

експортних проблем на підприємствах. І не дивлячись на значні труднощі,

пов’язані з залученням іноземних інвестицій, що дійсно є основою подолання

критичної технологічної відсталості металургійних підприємств, сьогодні все

ж таки спостерігаються в деякій мірі позитивні зрушення у цьому напрямку.

Зокрема, у 2014 році найбільш масштабні вітчизняні холдинги такі, як

«Метінвест» і «ІСД» продовжать впровадження пиловугільного палива

(ПВП) під час виплавки чавуну на доменних потужностях. За даними

«Металургпрому», це деякою мірою скорочує собівартість продукції , що

дозволяє металургійним заводам підвищувати свою конкурентоздатність.

Більш детально: «Метінвест» впроваджує та вивчає ПУТ на Єнакіївському

металургійному підприємстві. Це ж саме планується і на комбінаті

«Азовсталь» (р. Маріуполь), а ІСД - на Дніпровському МК ім. Дзержинського

(м. Дніпродзержинськ). В 2013 році «Метінвест» інвестував в оновлення

виробничого обладнання близько $700 млн., плануючи у 2014 році

збільшити цю суму вже до мільярда. Крім ПУТ, інноваційні роботи

плануються і на агломераційній фабриці Маріупольського МК ім. Ілліча.

Електросталеплавильним комплексом «Інтерпайп» було вкладено близько

1,54 млрд. грн. в інноваційний розвиток виробництва, а ЛПМ «Донецьксталі»

- 9 млрд. грн. Хотілося б зробити акцент на пріоритетності розвитку

прокату з високою доданою вартістю, до якого відноситься низьковуглецева

номенклатура, будівельний прокат підвищеної міцності, машинобудівний

лист.

Проте, незважаючи на кращі, ніж середні показники діяльності чорної

металургії у порівнянні з показниками всієї промисловості України протягом

останніх декількох років, питання сталого зростання цієї галузі залишається

відкритим. Багато факторів ставлять під сумнів те, що фінансові результати

цієї галузі насправді відображають економічну вартість галузі для розвитку

української економіки. Зокрема, загадковим залишається питання щодо того,

як може галузь, що за багатьма економічними показниками відстає від своїх

міжнародних конкурентів, бути успішним експортером та виробником.

Незважаючи на кількісне значення чорної металургії для української

економіки в цілому, остаточна відповідь на питання щодо важливості цієї

галузі залежить від її внеску в створення доданої вартості, після того як

фінансові результати скориговані на всі види субсидій.

Таким чином, до основних форм державної підтримки суб’єктів

економічної діяльності (субсидій): пряме бюджетне фінансування

підприємств з боку держави, податкові пільги, частове покриття державою

відсотків за кредитом, державні гарантії за кредитами; державне страхування

комерційних ризиків;списання заборгованості по податкам та податковим

зборам; пільгові тарифи на товари чи послуги, що надаються державою або

державним підприємством ( наприклад пільгові тарифи на електроенергію;

перевезення залізничним транспортом) тощо. Ключовою характеристикою

державної підтримки є міра її селективності. Селективна підтримка надається

конкретним галузям та підприємствам. На противагу їй, горизонтальна

державна підтримка спрямована на створення найбільш сприятливих

економічних умов розвиту для максимально широкого кола учасників

ринку[97].

У нашому випаду, держава має селективно підійти до підтримки тієї

чи іншої галузі промисловості. Сьогодні державою має відбутися

систематизація найбільш пріоритетних, перспективних та

експортоорієнтованих галузей промисловості, що дійсно відіграють значну

роль у формуванні національного бюджету та першочергово потребують

державної підтримки.

Отже, для країн з розвиненою ринковою економікою освоєння та

залучення новітніх технологій у виробництво є дійсно ключовим та

пріоритетним завданням. Як вже неодноразово зазначалося, лише продукція

високої якості може бути дійсно конкурентоздатною на світовому ринку.

Звичайно ж, враховуючи ту воєнну ситуацію в країні, інноваційні зрушення

на більшості металургійних підприємств взагалі було зведено нанівець.

Відтак, призупинення експортної активності у зв’язку з цим є досить

логічним. Як наслідок, підприємства понесли дуже великі збити за весь

період війни в Україні.

В даному випадку, одним з напрямів для виходу з кризового стану,

необхідним є звернення до досвіду країн з більш розвиненою економікою.

Наприклад, технологічна політика США спрямована на створення

ділового клімату, при якому процвітає діяльність приватного сектору в сфері

інновацій і зростати конкурентоздатність продукції; заохочення розвитку,

комерціалізації й використання технологій; інвестування в створення

технологій ХХІ ст. з метою підтримки промисловості й розвитку торгівлі;

інтеграцію військових й промислових технологій, здатних ефективно

вирішувати військові й цивільні завдання; забезпечення формування робочої

сили світового рівня, здатної функціонувати і економіці, яка заснована на

знаннях; діяльність в партнерстві з приватним сектором і відстоювання

національної технологічної політики, спрямованої на використання

технологій, їз метою створення економічного потенціалу країни; сприяння

розвитку технологій, економічного росту шляхом взаємодії з промисловістю

в розробці й застосуванні технологій, систем, вимірів і станартів[98].

Сьогодні для поліпшення ситуації на зовнішніх ринках державою

мають бути прийняті наступні заходи:

- впровадження ринкових механізмів регулювання економіки і

підвищення конкурентоспроможності підприємств;

- зміцнення міжнародних економічних зв’язків України, зокрема з

партнерами з СНД;

- збільшення політичного авторитету, виконання умов створення

зони вільної торгівлі з ЄС;

- збільшення надходжень до держбюджету як завдяки збільшенню

експорту вітчизняної продукції, так і завдяки збільшенню легального

експорту, детінізації якого сприятиме загальна лібералізація;

- поліпшення інвестиційного клімату;

- розвиток інноваційних технологій і створення позитивного

клімату для інноваційної діяльності завдяки поліпшенню захисту

інтелектуальної власності;

- спрощення доступу на світові ринки українських товарів не лише

автоматично, завдяки статусу члена СОТ, але й завдяки використанню

загальновизнаних міжнародних стандартів;

- зменшення витрат експортерів від застосування

дискримінаційних антидемпінгових механізмів;

- зменшення вартості і відповідно підвищення

конкурентоспроможності українських товарів;

- можливість використання механізмів врегулювання торгівельних

суперечок;

- застосування загальних правил СОТ, спрямованих проти

протекціонізму і дискримінації в торгівлі створить прозоре і прогнозоване

середовище для підприємницької діяльності.

- розширення асортименту і якості товарів та послуг

- зниження ціни на товари та послуги на внутрішньому ринку, що в

результаті сприятиме підвищенню рівня життя.

2.4. Господарсько-правові проблеми державного контролю за

концентрацією суб’єктів господарювання галузі

Сьогодні в умовах реформування національної економіки та активізації

господарської діяльності в сфері металургійного виробництва, відносини

економічної концентрації в цій галузі і в економіці як такій, мають стати

актуальними для наукових досліджень. Як показує світовий досвід, одним з

найбільш ефективних шляхів, що призводить до виготовлення якісних

товарів та створення конкурентоспроможних господарських структур, є

концентрація капіталу та виробничих потужностей, їх інтеграція за

вертикальним технологічним принципом. Вищезгадана інтеграція зможе

значно збільшити ефективність виробництва за рахунок скорочення

транзакційних витрат та зменшити рівень непрямого оподаткування

проміжних продуктів виробництва. До того ж, вона значно розширює сферу

діяльності компаній в даній галузі. Загалом, можна виділити наступні

переваги вертикальної інтеграції:

- забезпечує можливість розширення масштабів виробництва,

завантаження нових потужностей, а також підвищення якості та ефективності

вищезгаданого виробництва;

- гарантоване постачання дозволяє вимагати від постачальника

підвищеної якості, мінімізації запасів та витрат, а також, ефективного

використання ресурсів;

- у той же час, гарантований збут збільшує можливості щодо

розроблення нових стратегій та планування;

- зменшення витрат та часу на пошук ресурсів, необхідних для

виробництва;

- можливість відсторонювати конкурентів від споживачів тв.

постачальників;

- тісний взаємозв’язок у ланцюгу, що значно полегшують

діяльність один одного;

- своєрідна страховка щодо неочікуваних змін, що можуть

відбутися у на ринковому просторі;

- швидка реакція на попит інтегрованих споживачів;

В той же час, до недоліків відносяться:

- підвищення поточних витрат підприємств, зокрема на утримання

органів , що відповідають за вищезгадану інтеграцію;

- послаблення впливу ринку на деякі сфери виробництва;

- інвестування в деяких випадках в недосконалі сфери вертикально

інтегрованого ланцюга, що не в найкращому світлі відображає реальну

картину виробництв на підприємстві;

- відсутність гарантій щодо гарантованого отримання прибутку

через збут товарів;

- дуже чутливий зв'язок між різними елементами вертикально

інтегрованого ланцюга і у разі потрапляння у зону ризику одного з них,

постраждати можуть й інші;

- відсутність стимулу впровадження інноваційних технологій у

виробництво через відсутність реальної зовнішньої конкуренції;

- обмеженість ринку, втрата зв’язків з зовнішнім середовищем (в

першу чергу з іншими постачальниками та дистриб’юторами);

- в деяких випадках створення занадто масштабного формування,

через що неможливо створити ефективне управління ним.

Сьогодні вітчизняна металургія має непогане підґрунтя для створення

промислово-фінансових груп, які об’єднували б гірничорудні, коксохімічні,

металургійні, метизні підприємства. Зважаючи на той факт, що натепер

близько 90 % феросплавів, осей, прокатної заготовки до труб, рейок,

сортового прокату, чавуну, арматури експортується, можна зробити

висновок , що створення вертикально інтегрованих підприємств дозволило б

зменшити залежність від світових коливань цін, знизило б собівартість

продукції , пом’якшило наслідки слабкого внутрішнього попиту. До того ж,

експортувати металургійну продукцію на зовнішні ринки та конкурувати з

російськими та китайськими виробниками стає все складніше, оскільки

підвищення цін на транспортування продукції та на енергоносії, не

найкращим чином відображається на загальному стані вітчизняного

виробника.

Створення вертикально інтегрованих структур зумовлено рядом

особливостей, які дозволяють значно знизити, в першу чергу, податкові, а

також, управлінські та технічні затрати. Мається на увазі, що утворення

вертикально інтегрованої компанії за участі гірничодобувного,

коксохімічного і металовиробного підприємства, дає змогу майже в два рази

знизити ПДВ, тобто призводить до 20-відсоткового зниження собівартості

одиниці продукції. Також, створення холдингових вертикально інтегрованих

компаній дозволяє поліпшити якість і знизити кількість управлінського

апарату, що супроводжується узгодженою ціновою і збутовою політикою,

дозволяючи уникнути побічних податків, які переносяться на кінцевий

товар.

Беручи до уваги той факт, що сучасна податкова система створює

умови, за яких податки на кожному переділі накопичуються, а кінцева

продукція стає дуже дорогою і позбавляє підприємства нормальних умов їх

функціонування, створення вертикально – інтегрованих підприємств є

ідеальною формою для оптимізації їх оподаткування. Проте, слід також

зазначити, що Міністерство доходів і зборів України за сучасних умов

проводить посилений контроль за трансфертним ціноутворенням. Це

затверджено в проекті Закону України «Про внесення змін до Податкового

кодексу України (щодо трансфертного ціноутворення)» №9661-д від

17.02.2012р..()Згідно з його положеннями, створення сучасної IT-

інфраструктури дозволить посилити ефективність контролю за експортними

операціями , а також передбачати можливі втрати бюджету через реалізацію

товарів підприємствами за неринковими цінами. Необхідно зауважити, що

контроль за трансфертними цінами буде здійснено за умови, якщо сукупний

об’єм операцій платника з контрагентом перевищив 50 млн. грн. на рік.

Отже, основним пріоритетом створення холдингових вертикально-

інтегровних підприємств є: мета встановлення контролю над ринками збуту

кінцевої продукції; сприяння за допомогою цього інтеграції вертикально

структурованих компаній на світовий рівень та забезпечення

конкурентоспроможності металургійної продукції; необхідність створення

ефективно керованої організації виробництва й вигідного збуту готової

продукції; модернізація виробничих потужностей на національному ринку та

їх розширення; вирішення проблеми експорту українського металу в країни ,

де діючими є обмеження на їх розповсюдження.

До найважливіших передумов вертикальної інтеграції компаній слід

віднести такі:

• забезпечення контрольованими джерелами сировинного

забезпечення;

• прагнення металургійних компаній до контролю над ринками

збуту кінцевої продукції;

• можливість економії на масштабах виробництва завдяки

концентрації капіталу й виробництва, єдиній інфраструктурі й можливості

маневру капіталом, потужностями, потоками сировини та продукції;

• необхідність створення ефективно керованої організації

виробництва й збуту готової продукції, обумовленої природними,

технологічними й економічними чинниками;

• сприяння інтеграції вертикально структурованих компаній у

світовий ринок і забезпечення конкурентоспроможності таких структур на

світовому ринку металів.

Проте, функціонування холдингових систем має ряд переваг над

звичайними акціонерними товариствами у країнах з розвиненою ринковою

економікою. Пріоритет західних металургійних компаній полягає в процесах

консолідації, які завжди здійснювалися згідно із законами ринку: злиття,

поглинання й альянси, які створюються з метою економії на масштабах

наближеності до ринків збуту або джерел сировини. В країнах з розвиненою

корпоративною власністю холдингові компанії давно стали фундаментом для

консолідації власності міжнародних груп операційних компаній,

корпоративного управління, а також для впровадження інвестиційних

проектів та оптимізації податкового планування. Та чи є це зрушення

настільки позитивним для нашої країни?

Слід зазначити, що в Україні немає значного досвіду у створенні

холдингових структур. Формально, холдингова компанія, як законодавчий

феномен, з’явилась у законодавстві України в 1994 році відповідно до Указу

Президента України «Про холдингові компанії”(), що створюються в

процесі корпоратизації та приватизації». Відповідного типу холдингові

компанії створювались на базі цілої низки міністерств, а корпоратизовані

державні підприємства, що їм були підпорядковані, ставали їх дочірніми

підприємствами. Таким чином, сфера дії Указу Президента України

обмежувалась державним сектором економіки та підготовкою його сегментів

для подальшої приватизації.

Єдиним законодавчим актом, яким сьогодні регулюється дана сфера, є

Закон України « Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 року [67].

Закон розглядає особливості утворення, функціонування, управління,

ліквідації та правового становища холдингових компаній в Україні. Даний

Закон з наступними змінами та доповненнями, спрямовано на створення

більш логічного правового забезпечення особливостей утворення та

діяльності державних холдингових компаній, створення Державної керуючої

холдингової компанії, відносин між ними та корпоративними ( дочірніми

підприємствами ) тощо. І хоча в преамбулі названого закону зазначено, що

він визначає загальні засади функціонування холдингових компаній в

Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації,

визначення ж реальних правових форм функціонування холдингових

відносин поза сфери державного сектору і не пов’язаних з попередніми

підготовчими процедурами приватизації окремих галузевих груп цілісних

майнових комплексів, такий закон відверто обходить. Більше того, зміни,

внесені у ст..126 ГК України у зв’язку із прийняттям Закону України « Про

холдингові компанії України», що призвели до зміни редакції п.5 цієї статті,

тільки погіршили реальну регулятивну її функціональність[67].

ЗУ « Про холдингові компанії в Україні»містить досить поверхневі

положення про утворення, управління та ліквідацію холдингових

компаній[67].

Д.В. Задихайло, характеризуючи даний нормативно-правовий акт,

відзазначає:

1) Його основним призначенням є створення правової форми

функціонування державних холдингових компаній, визначення правового

статусу державної керуючої холдингової компанії та визначення обсягу її

організаційно-господарських повноважень.

2) Концептуально не повне визначене коло основних об’єктів

правового регулювання, адже одним з них має стати сама група підприємств

холдингового типу або холдинг, як особлива економічна структура

асоційованих підприємств. Другим - сам тип холдингових відносин за

змістом, характером, метою.Третім - особливості холдингової компанії як

господарської організації, враховуючи дуже різні шляхи виникнення в неї

холдингового типу, афілійованості з іншими - дочірніми підприємствами. І,

на кінець, четвертим об’єктом - саме дочірнє підприємство. Щодо нього

виникає також безліч питань.

3) Законодавець не визначив коло приватних, а головне- публічних

інтересів, що виникають навколо створення холдингових об’єднань

підприємств.

Отже, сучасний стан українського господарського законодавства, що

має забезпечити розвиток холдингових відносин в сфері господарювання ,

можна розцінювати, як імітаційний[7].

Таким чином, єдиний законодавчий акт, який відповідає за створення

та регулювання холдингових структур в Україні, також потребує редагування

та вдосконалення.

Слід зазначити, що українські металургійні компанії віддають перевагу

вертикальній інтеграції як у напрямі сировинної бази, так і в напрямі

наближення до споживачів, ринків збуту продукції. Характерними рисами

«споживчої» інтеграції українських підприємств ГМК є:

• модернізація та розширення виробничих потужностей на

національному ринку, а також консолідація нішевих металургійних

підприємств за кордоном з метою замикання ланцюжка створення вартості

металопрокату. Паралельно вирішується проблема доступу в країни, де діють

кількісні обмеження на імпорт української металургійної продукції;

• вибудовування вертикальних ланцюжків на ринку збуту,

прагнення розвивати свої металоторгові компанії з метою наближення до

споживача продукції[128; 129; 130].

Таким чином, все ж враховуючи об’єктивну необхідність значної

концентрації капіталу суб’єктами господарювання металургійної галузі в

умовах жорсткої світової конкуренції, але, також, враховуючи і загрозу

формування олігархічного типу суб’єктів економічної влади в українському

суспільстві, необхідно сформувати сучасну правову політику української

держави щодо такої конкуренції.

Це може відбутися шляхомприйняття комплексу господарсько-

правових заходів для виходу металургійної галузі економіки України з

кризового стану, завданнями якого мають стати наступні:

- деофшорізація металургійного сектору шляхом запровадження

обов’язкового визначення кінцевих бенефіціарів господарських організацій

металургійного бізнесу, а, також, встановлення чітких критеріїв обходу

закону в міжнародному приватному праві щодо створення офшорних

компаній громадянами України та правових наслідків позитивної

кваліфікації фактів такого обходу ;

- обов’язкова сек’юритизація активів підприємств металургійного

виробництва, як умова підвищення їх інвестиційної привабливості шляхом

встановлення імперативних вимог до організаційно - правових форм

суб’єктів металургійного виробництва шляхом перетворення металургійних

підприємств у публічні акціонерні товариства;

- поглиблення деталізації законодавства України про об’єднання

підприємств холдингового типу для подолання численних прогалин в

правовому забезпеченні функціонування складних та ієрархічно

розгалужених сучасних холдингових відносин, що склалися в практиці

господарювання в металургійній сфері ;

- відпрацювання сприятливих правових режимів та механізмів для

портфельних інвестицій в корпоративні цінні папери підприємств галузі;

- формування адресних галузевих параметрів контролю за економічною

концентрацією в металургійній сфері з використанням механізмів

антимонопольно-конкурентної політики держави;

- визначення кола випереджаючих технологій металургійного

виробництва, зокрема технологій, спрямованих на виробництво

металургійної продукції з високою доданою вартістю, запровадження яких є

підставою для застосування заходів державної підтримки, включаючи

реалізацію державних цільових програм;

- визначення спеціальних правових режимів виробництва та реалізації

окремих інноваційних видів металургійної продукції;

- створення моделей спеціальних режимів інвестиційної діяльності, до

складу яких зокрема слід віднести: інвестиційні( податкові) пільги, державні

закупівлі, створення державних лізингових компаній з метою забезпечення

інноваційним обладнанням всіх металургійних підприємств (або

стимулювання створення Асоціації металовиробників України з подальшим

заснуваннням нею лізингової компанії), застосування пільгових тарифів на

перевезення металургійної продукції залізничним транспортом;

- створення необхідного правового забезпечення для реалізації відносин

державно - приватного партнерства в металургійній галузі для вирішення

завдань технологічного оновлення виробничої бази шляхом визначення

зобов’язань суб’єктів партнерства щодо впровадження інноваційних

проектів.

Основу розвитку відносин холдингового типу і власне холдингових

компаній складають особливі конфігурації корпоративних правовідносин.

Тому створення і розвиток цих компаній тісно пов'язаний з такими

процесами, як приватизація, корпоратизація, створення акціонерних

товариств тощо. Зокрема, в Україні з часів проголошення незалежності

відбувся ряд приватизаційних процесів майнових комплексів, які без

перебільшень, могли б стати економічною основою нашої країни. Негативні

наслідки державної політики у сфері формування цивілізованих

корпоративних відносин були посилені несистемною приватизацією

металургійних підприємств. Проведення непрозорих, корумпованих

конкурсів, посилили розірвання господарських зв'язків. Прикладом

функціонування корпоративної моделі разом зі всіма її негативними

наслідками, стала приватизація в 2004 році гірничо – металургійного

комбінату « Криворіжсталь» з метою задоволення приватних інтересів з

повним ігноруванням інтересів держави.

Різкі політичні зміни за результатами президентських виборів того ж

2004 року витіснили частину власників провідних ФПГ, що підштовхнуло

останніх до введення в експлуатацію цивілізованих стандартів

корпоративного управління. Наприклад, СКМ, «Інтерпайп» провели

часткове реформування металургійного бізнесу в напрямку підвищення його

прозорості і створення спеціалізованих корпоративних структур. А після

незначного покращення політичної ситуації вони зробили спробу збільшити

свій корпоративний потенціал. Зокрема, керівництво металургійного

підприємства «Інтерпайп» вже у вересні 2005 р. запустило програму

реструктуризації і почало готуватися до виходу на IPO і будівництва нового

підприємства - «Дніпросталь».

Таким чином, початком приватизаційних процесів в Україні можна

вважати 1992 рік. Саме тоді Верховна Рада Україна розпочала масову

розробку приватизаційного законодавства. Основною метою приватизаційної

політики держави в той час стало швидке проведення змін форм власності в

країні. Експертами було встановлено строк такого перетворення, що сягав

від 3 до 4 років. Проте на тому етапі виникли деякі проблеми, як і в будь-

якому постсоціалістичному суспільстві, що призупинили реалізацію

вищезгаданих прогнозів. Але, не дивлячись на це, вже до 1996 р. було

завершено малу (невеликі об'єкти), а в 1998 р. – масову (стандартну)

приватизацію. У 2000 році разом зі створенням державної приватизаційної

програми, можна сказати, розпочався новий етап переходу державної

власності у приватну. Для провідних стратегічних галузей економіки було

запроваджено таке поняття як «індивідуальна приватизація», основною

ціллю якої було, в першу чергу, залучення інвесторів, а також, захист

вітчизняної економіки та інтересів споживачів. Слід зазначити, що вже у

2000 році приватний сектор економіки зайняв провідні позиції у національній

економіці Отже, можна зробити висновок, що вже до 2004 року приватний

сектор остаточно став домінантом на тлі всієї національної економіки

країни. Звичайно ж компанії, які знаходились в приватних руках

продемонстрували вищу ефективність господарської діяльності, аніж якщо б

їх розвиток відбувався за рахунок державних коштів. Зокрема чорна

металургія в процесі свого розвитку до того ж забезпечила велику кількість

робочих місць. Однак, слід зауважити, що все ж таки на даному етапі в

основному задовольняються приватні інтереси власників цих підприємств і

держава практично не бере участі у розробці стратегічних напрямків їх

діяльності. Отже, ефект від приватизаційних процесів в Україні

неоднозначний і до того ж слід констатувати, що сьогодні дешева масова

приватизація стала джерелом формування капіталу окремих власників

вищезгаданих підприємств. Слід зауважити, що зафіксовані в Державній

програмі приватизації на 2000-2002 рр. технології індивідуальної

приватизації містили ряд цілком раціональних ідей, реалізуючи на практиці

принцип індивідуального підходу при підготовці об'єкта до приватизації, при

аналізі ринку, виборі способу й часу продажу, формуванні кваліфікаційних

вимог до покупця. З іншого боку, технологія індивідуальної приватизації

різко розширила простір свободи дій чиновника. Ця чиновницька воля в

корумпованій країні без громадського контролю, при наполегливому попиті

на стратегічні підприємства з боку місцевих бізнес-груп та за підтримки їх

владою, перетворила індивідуальну приватизацію на замовлену[56].

Так, з 38 приватизованих у 2004 р. об'єктів 20 становили стратегічні

підприємства та підприємства-монополісти.

Сьогодні ж чинною є Державна Програма приватизації на 2012- 2014

роки, затверджена Законом України « Про Державну програму приватизації»

від 13.01.2012рр..[57]. В ній зазначено, що приватизація як

широкомасштабний соціально-економічний проект трансформації державної

власності, реалізацію якого було розпочато в Україні в 1992 році, мала на

меті у стислі строки забезпечити стратегічні позиції приватної власності в

національній економіці. Процес приватизації державного майна сприяв

накопиченню об’єктів приватної власності, зробив незворотним ринкові

перетворення. Водночас, в Україні не сформувалася ефективна система

відносин власності, яка забезпечила б оптимальне використання

національного економічного потенціалу та сприяла б досягненню цілей і

виконанню завдань соціально-економічного розвитку. Процес приватизації

триває майже 20 років[57]. Тобто, даний офіційний документ не визнає

ефективності приватизаційних процесів, що відбувалися в Україні до

сьогодні.

Також, вищезгадана програма розглядає шляхи досягнення високих

темпів приватизації об’єктів державної власності , до яких відносяться:

1) залучення до приватизації більш широкого кола об’єктів державної

власності;

2) розширення кола потенційних покупців шляхом підвищення рівня їх

поінформованості;

3) спрощення процедур підготовки до приватизації об’єктів з метою

скорочення затрат часу;

4) запровадження спрощених способів продажу об’єктів державної

власності (крім контрольного пакета акцій акціонерних товариств, які

належать до групи Г), що не користуються попитом у потенційних покупців

(у разі коли об’єкти не продані із застосуванням інших конкурентних

способів), зокрема способу:

продажу за методом зниження ціни до рівня фактичного попиту без

обмеження мінімальної ціни продажу;

дроблення пакетів акцій (щодо пакетів акцій, які належать державі у

розмірі менш як 25 відсотків статутного капіталу акціонерного товариства) та

продаж їх окремими лотами на фондових біржах;

продажу без оголошення ціни;

5) встановлення конкретних строків приватизації об’єктів державної

власності - до двох років з моменту прийняття рішення про приватизацію.

6. Під час приватизації науково-дослідних і проектно-

конструкторських організацій та установ враховується їх роль в

обслуговуванні галузей національної економіки та підприємств, визначається

форма власності щодо об’єктів права інтелектуальної власності.

Отже, як уявляється, сьогодні держава сприяє спрощенню

приватизаційних процесів в Україні. Та чи дійсно це є вигідним для

вітчизняної економіки в цілому, залишається одним з найактуальніших

питань, оскільки, як правило, приватизуються підприємства провідних

галузей промисловості, до яких відноситься і металургійна, при чому

держава через неефективність існуючої законодавчої бази, практично втрачає

будь-які позиції щодо контролю даними підприємствами і як було зазначено

вище, в даному випадку, задовольняються лише інтереси окремих осіб -

власників цих підприємств, до яких, найчастіше відносяться власники

домінуючих економічних груп . Слід також зазначити, що дана програма ні в

якому разі не покращить, а лише збереже, а може й погіршить негативні

сторони попередньої програми. Вона, можна сказати, дає новий поштовх

некомерційним конкурсам приватизації державного майна, полегшуючи тим

самим українським олігархам, шляхом надання привілейованих пільгових

умов, заволодіти поки що не оприбуткованими активами у паливно-

енергетичній, хімічній галузях та інших провідних галузях.

В даному випадку доречним буде звернути увагу на статтю 8, 11, та 12

Програми.

Зокрема, в статті 12 Програми говориться: «для підвищення рівня

привабливості приватизації для інвесторів і створення позитивного іміджу

приватизації в Україні і світі передбачається забезпечити застосування при

продажу контрольних пакетів акцій акціонерних товариств, що належать до

об’єктів групи Г, конкурсів з відкритою пропозицією ціни за принципом

аукціону, які забезпечить змагальність і рівний доступ інвесторів до

приватизації”.

Ст.8 зазначає: “для врахування особливостей об’єктів групи Г під час

приватизації на індивідуальних засадах забезпечується продаж контрольного

пакета акцій з визначенням умов післяприватизаційного використання

об’єктів, а також вимог до покупців”.

А в ст..11 зазначено, що залучення до приватизації інвесторів,

зацікавлених в довгостроковому розвитку державного об’єкта, здійснюється

з урахуванням поданих покупцями бізнес-планів розвитку підприємств після

приватизації.

Отже, в двох останніх вищевказаних статтях спостерігається

відновлення некомерційних конкурсів та, найголовніше, зазначаються

способи відсторонення небажаних конкурентів при проведенні

вищезгаданих некомерційних конкурсів, а також міжнародних торгів.

Однак, у Програмі приватизації, що була прийнята у 2000 році, так чи

інакше було докладено зусиль щодо ліквідації дискримінаційних конкурсів і

проведення прозорих конкурентних способів приватизації. Для цього в

програму було введено поняття “промисловий інвестор” і “кваліфікаційні

вимоги до покупців”. Проте, Програма не розкривала чітко та у повному

обсязі всі поняття , що в ній містилися і потребувала свого допрацювання,

тому українські олігархи в черговий раз знайшли спосіб витіснити небажаних

конкурентів з конкурсів та торгів. Як уявляється, за цим принципом було

продано Нікопольський феросплавний завод та інші металургійні, хімічні і

гірничо-збагачувальні комбінати.

Взагалі, до 2014 року Урядом було начебто було вирішено продати

найбільш збиткові підприємства, проте як показала практика, протягом цього

періоду з державної власності було відчужено найбільш прибуткові

підприємства. Сьогодні більша частина значущих підприємств, у тому числі і

металургійних, вже розпродана, саме тому сьогодні владою надаються

дозволи на приватизацію заборонених об’єктів.

Отже, найголовнішою проблемою в країні є не сам факт створення

холдингових вертикально-інтегрованих структур, а той факт, що воно

супроводжується приватизаційними процесами в результаті яких

задовольняються лише приватні інтереси. Відтак,за сучасних умов проблема

концентрації активів у суб'єктів господарювання галузі набула

надзвичайних масштабів, що до певної міри ускладнює проблему

ефективного державного регулювання господарських відносин у цій сфері.

Все це вимагає деофшоризації та сек’юритизації , як попередніх

підготовчих заходів, залучення на вітчизняний ринок іноземних інвесторів.

Відповідно, в цих напрямках має бути сконцентрована законотворча робота

органів держави.

Разом з тим, можна стверджувати, що держава до певної міри здійснює

контроль за концентрацією суб’єктів господарювання у відповідності до

Розділу 4 ЗУ « Про захист економічної конкуренції». Так, ст. 22 даного

закону містить досить детальний перелік критеріїв такої концентрації, а

відповідно до ст.24 цього закону і абсолютні вартісні його показники. Зміст

організаційно-господарських відносин з приводу контролю концентрації

суб’єктів господарювання з боку держави полягає у видачі дозволу на

концентрацію як попередньої умови її практичного здійснення.,

Антимонопольним комітетом України і як вищої інстанції, в окремих

випадках- Кабінетом Міністрів України. Необхідно зауважити, що

законодавець розуміє суперечливість суспільних інтересів щодо концентрації

капіталу, що на певному етапі може набувати властивостей

макроекономічної влади. В той же час, в п.3 ст. 25 цього закону,

законодавець , передбачаючи загрозу правовому господарському порядку, з

боку потужної концентрації капіталу , зробив наступне оціночне

застереження: «Дозвіл згідно з частиною другою цієї статті не може бути

наданий, якщо обмеження конкуренції зумовлені концентрацією: 1) Не є

необхідними для досягнення мети концентрації; 2) Становлять загрозу

системі ринкової економіки»[7; стр.31].

Крім того, окремо має бути визначена доцільність існування так званих

чистих холдингів або є потреба допуску до ринку холдингових компаній, що

окрім управління відповідними пакетами акцій здійснюють також і

безпосередню виробничу господарську діяльність. Кінець-кінцем,

законодавство повинно враховувати і різницю в самій «технології»

розбудови холдингових об’єднань, що можуть мати вже названу вертикальну

структуру, але й горизонтальну та найбільш складну- диверсифіковану

[7; с.28].

Повертаючись до приватизаційних процесів, що супроводжують

металургію з початку досягнення Україною незалежності, слід зазначити, що

практика приватизації металургійнийних підприємств в Україні потягла за

собою ряд негативних факторів таких, як:

- приватизація створила умови, але автоматично не сприяла

відновленню діяльності підприємств і збільшенню доходів працівників;

- приватизація супроводжувалася різким розшаруванням

населення. Власність на приватизоване майно і доходи від нього дуже

швидко сконцентрувалися в руках або адміністрації підприємств, або

інвесторів-аутсайдерів;

- розподіл державного майна здійснювався непрозоро, на користь

наближених до влади бізнес-груп;

- населення не змогло ефективно використати свої приватизаційні

сертифікати. Воно стало жертвою численних трастів, які масово й

безконтрольно не виконували своїх зобов'язань. Отримані акції, як правило,

не приносили доходу[56].

Слід також зазначити, що Урядом було вирішено завершити

приватизаційні процеси в Україні до 2015 року, проте роздержавлення

національного майна й до сьогодні супроводжується відвертим

грабіжницьким характером її проведення. Основними її особливостями є:

масовий розпродаж активів, що й досі знаходяться у власності держави;

корумпованість даних процесів; занадто низькі ціни на об’єкти приватизації;

на конкурсах; занадто поспішний та несистемний характер процесів

відчуження державного майна; адресність продажу високоліквідних

підприємств.

Також, дуже важливим є той факт, що сьогодні значного поширення

сьогодні набули й не приватизаційні методи відчуження державного майна.

Корумпованість влади і занадто слабкий державний та громадський контроль

над процесом відчуження державного майна стимулювали різке збільшення

масштабів застосування неприватизаційних способів його привласнення.

До одного з видів таких засобів відноситься фіктивне банкрутство та

застава з наступною передачею майна кредиторам. Державні органи, в

управлінні яких перебувало державне майно, фактично, не контролювали

ситуацію щодо рівня платоспроможності підприємств. Особливе місце в цих

схемах займала спеціалізована структура "Укрспецюст" з її місцевими

філіями. Вона була створена Міністерством юстиції і монопольно

здійснювала продаж майна збанкрутілих підприємств[56].

З кінця 90-х років в Україні дістав поширення новий спосіб

неприватизаційного придбання державного майна – проведення додаткової

емісії акцій в акціонерних товариствах, у яких державі належав контрольний

пакет акцій. За рахунок додаткової емісії приватні інвестори досягали

значного зменшення державної частки. Внаслідок цього державний об'єкт без

приватизаційної процедури перетворювався на приватний [56].

Загалом, можна зазначити, що сьогодні в Україні сформувалося більше

десятьох основних домінуючих економічних груп. Важливе підкреслити, що

названі групи розподіляють між собою основний виробничий потенціал

країни, значну частку їх банківського капіталу та активів в сфері послуг,

будівництва тощо. Серед названих груп слід вказати на «СКМ» з головним

акціонером Рінатом Ахметовим, «Eastone»- Віктора Пінчука, « Приват»-

Ігора Коломойського та Генадія Боголюбова, «Group DF»- Дмитра Фіташа ,

«ИСД»- Сергія Тарути, « Фінанси та кредит»- Костянтина Жеваго та ін. [7].

Особливу увагу слід приділити багаторівневій фінансово- промисловій

групі СКМ( systemcapitalmanagement), 100% акцій якої належить

українському олігарху Ринату Ахметову. В даний час СКМ володіє

контрольними пакетами акцій понад 100 підприємств, що працюють у

гірничо-металургійній, енергетичній, телекомунікаційній, банківській,

страховій галузях, а також у медіабізнесі, в роздрібній торгівлі, у сфері

нерухомості та інших галузях економіки. Таким чином, можна зробити

висновок, що група СКМ розбудована саме на холдингових засадах і включає

в себе низку підпорядкованих галузевих холдингів, таких як: «Метінвест

Холдинг», який функціонує в гірничо-металургійній галузі; «ДТЕК»,

профілем якого є енергетичний бізнес; медіа група «Україна» , як діє у сфері

телебачення, друку і інтернет-медіа; «Астеліт», сферою якого є мобільний

зв'язок; «Vega»- фіксований зв'язок; «ЕСТА Холдинг», задіяний у

нерухомості ; «НПК Гірничі машини» - гірниче машинобудування ;

«UnitedMineralsGroup» , який спеціалізується на виробництві глини і.т.д.

Також у групу СКМ входять футбольний клуб «Шахтар» і п'ятизірковий

стадіон ФК «Шахтар» «Донбас Арена». Що ж стосується компанії

«Метінвест Холдинг», що задіяна в гірничо- металургійній промисловості, то

до її складу входить ряд потужних підприємств, що на жаль функціонують на

користь лише обмеженого кола осіб. Вона являє собою приватну компанію

повного виробничого циклу, починаючи від видобутку руди та вугілля,

закінчуючи виробництвом прокату й труб великого діаметру. Складається

компанія з дивізіону сталі й прокату, дивізіону вугілля й гірничорудного

дивізіону. ТОВ «Метінвест Холдинг» – керівна компанія Групи „Метінвест”,

яка є регіональним лідером в ГМК й одним із провідних у світі виробників у

чорній металургії. Вертикальна інтеграція підприємств, які входять до складу

Групи «Метінвест», дозволяє забезпечити стабільну роботу металургійних

комбінатів групи за рахунок постачання їх власними сировинними

підприємствами, що в умовах нестабільної кон’юнктури ринку металургійної

й сировинної продукції є підґрунтям підвищення ефективності господарської

діяльності металургійних підприємств[7]. До її складу відносяться:

Північний гірничо-збагачувальний комбінат; Центральний гірничо-

збагачувальний комбінат; Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат;

Комсомольське рудоуправління; Комсомольське рудоуправління;

Краснодонвугілля; UnitedCoalCompany; Авдіївський коксохімічний завод ;

ММК ім. Ілліча; Азовсталь; Єнакіївський металургійний завод; Харцизький

трубний завод та ін..

В сучасних умовах компанія «СКМ» продовжує розвивати свої активи

у вже стратегічних для неї напрямках бізнесу. Прикладом цього є придбання

групою англійської вугледобуваючої компанії United Coal Company (UCC).

Як стверджують аналітики, ціна даного придбання сягає близько 1 мільярда

доларів. До того ж, є припущення, що в наступні 10 років компанія планує

вкласти у розвиток бізнесу близько 10 млрд. доларів і довести вартість

активів групи до 50-100 млрд..

Отже, сьогодні можна стверджувати,що мова йде про концентрацію

економічних активів в руках декількох десятків громадян, яких прийнято

називати українською буржуазією, серед яких лідером є олігарх Ринат

Ахметов. Проте чи є така монополізація економіки вигідною для нашої

держави та чи регулюється дані процеси належним чином на законодавчому

рівні, й досі не визначено.

Крім того, економічна ситуація в Україні відрізняється високим рівнем

монополізації, що значною мірою носить негативний характер, оскільки

відбувається не шляхом збільшення масштабів конкуруючих підприємств, а

шляхом переходу підприємств – гігантів з державних у недержавні форми

власності. Негативний вплив монополії несе, в першу чергу, на

конкурентоспроможність та через встановлення в деяких випадках цінової

дискримінації. Тому, саме на державному рівні має бути встановлено шляхи

подолання монополізму, серед яких акцент повинен робитися на

застосуванні високого оподаткування монопольних прибутків, контролю за

цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведенні

монополій у державну власність, адміністративному покаранні за порушення

антимонопольного законодавства, здійсненні демонополізації, розукрупненні

монополій.

Монополізм має досить суперечливі економічні наслідки, проте

очевидним є те, що він руйнує конкуренцію, як основу ринкового

саморегулювання. Тому за сучасних умов однією з найголовніших функцій

держави в даній сфері є обмеження монополізму, підтримка конкурентного

середовища. Проте, з причин відсутності дієвого цільового законодавства в

даній сфері, держава не може повною мірою регулювати та впливати на

перебіг подій в даній сфері. Сьогодні діючим цій сфері є ЗУ « Про захист

економічної конкуренції» [59]. Проте, конкуренційний механізм державного

контролю за концентрацією суб’єктів господарювання містить суттєві

недоліки,по-перше,щодо напрочуд низьких вартісних параметрів активів

учасників конкуренції, що не становлять в такому вигляді загрози

економічній конкуренції, а по-друге, вкрай оціночні підстави для видачі

дозволів на концентрацію суб’єкта господарювання, в порядку виключень з

загального правила. Отже, законодавство про захист економічної конкуренції

і, тим більше практика його застосування з боку Антимонопольного

комітету України, не стали правовим бар’єром на шляху створення

економічних груп олігархічного типу[7].

Відтак, в країні склалася ситуація, за якої необхідним є законодавчий

акт, який би дуже об’єктивно висвітлив ті проблеми, які відбуваються в ній і

реальні шляхи їх подолання, адже саме через відсутність державного

механізму в управлінні промисловістю, держава повність позбавлена

можливості встановлювати такі умови її функціонування, які були б вигідні

не лише для окремих суб’єктів, а й для країни в цілому.

2.5. Господарсько-правове забезпечення внутрішньогалузевої

структурної динаміки виробництва металу

Сьогодні, у кризові для України часи, розвиток економіки можливий,

зокрема, завдяки відродженню чи стабілізації провідних галузей

промисловості, до яких, в першу чергу, відноситься і металургійна.

Відповідні підрозділи металургійних заводоуправлінь зосереджують свою

увагу на розробленні тактичних та оперативних планів, що здебільшого,

направлені не на структурні перетворення, а на вирішення проблем, що

стосуються стабілізації діяльності підприємства,способів підвищення

конкурентоспроможності та, як наслідок, виживання на зовнішніх ринках.

Враховуючи місце, яке займає металургійна галузь у промисловому

комплексі країни, відновлення стабільної динаміки зростання виробництва

закладає позитивні очікування щодо відновлення виробництва й у суміжних

видах промислової діяльності – добуванні паливно-енергетичних корисних

копалин та у виробництві коксу. Таке комплексне зростання у підсумку

забезпечить збільшення обсягів виробництва у суміжних видах діяльності –

транспортній галузі та оптовій торгівлі.Враховуючи, що українські базові

бюджетоутворюючі галузі є надзвичайно інтегрованими у світовий ринок і

тому високозалежними через свою експортоорієнтованість від ситуації на

зовнішніх ринках,деяке покращення ситуації у п1ромисловому комплексі

країн Євросоюзу стимулюватиме у найближчій перспективі зростання

попиту з боку даних країн на вітчизняну продукцію та виступатиме

додатковим позитивним фактором, який сприятиме поступовому

відновленню вітчизняного промислового виробництва[100].

Збереження потенціалу та працездатності галузі в кризові часи та

здобуття зовнішніх ринків є безумовною ціллю вітчизняного ГМК. З часу

отримання державної незалежності, Україна набула статусу впливового

фактора глобального ринку сталі, на яку припадає 4% світового виробництва

та майже 9% світової торгівлі металопрокатом.Після падіння обсягів

виробництва у металургійній галузі у 2008-2009 рр. на 12,3 % і 26,7 %,

відповідно посткризовий період характеризувався відновленням зростання на

рівні 12,2 % у 2010 р. і 8,9 % у 2011 р. Проте за підсумками 2011 р.

докризових показників виробництва за усіма основними видам

металопродукції ще не досягнуто У 2011 р. обсяг виплавки сталі з

напівфабрикатами становив 81,2 % від рівня 2007 р., чавуну – 81,2 %,

прокату – 79,6 %, труб – 78,6 %, феросплавів – 60 %. У 2012 році

виробництво прокату в Україні зменшилось майже на 12% до 26,8 млн. тонн.

Найбільший спад був на "Донецьксталі" (на 63,1%, до 157 тис. тонн).

Результати покращили "АрселорМіттал Кривий Ріг" (АМКР), Дніпровський

МК ім. Дзержинського і Єнакіївський МЗ, який наростив випуск на 21,8%,

що склало 2668 тис. тонн.Останні ж роки були непростими для світової

металургійної та гірничорудної промисловості. Падіння цін на сировину

супроводжувалося зростанням виробничих витрат, поглиблювався дефіцит

кваліфікованої робочої сили, наростав ресурсний націоналізм. І перспективи

світової галузі на майбутнє на думку експертів не є цілком позитивні[119].

Основною проблемою ГМК України є залежність від ситуації на

основних регіональних ринках чорних металів за кордоном (країна експортує

більшу частину виробленої металопродукції) та низький рівень споживання

металопродукції на внутрішньому ринку.

В умовах загальноекономічної кризи і невизначених перспектив виходу

з неї, експортна орієнтація чорної металургії за рахунок зменшення

внутрішнього споживання має характер вимушеної стратегії виживання,

встановленої не тільки для галузі, але й для всієї економіки.

Металургійний комплекс багато років експлуатувався на знос, і тепер

технічне переозброєння та реконструкція стають невідкладними. В останні

кілька років металургійні підприємства країни значну частину інвестицій

спрямовували на реконструкцію першої переробки, зокрема аглодоменного

виробництва. Серйозному поліпшенню ситуації в сталеплавильному

комплексі і прокатному виробництві стала на заваді фінансова криза.

Виробництво сталі і прокату в країні також потребують значних інвестицій

для їх докорінної перебудови [120].

Сучасні тенденції на світових ринках призводять до скорочення

попиту на основну експортну продукцію України і порушення стійкості

післякризового відновлення економіки. Сьогодні розвиток металургійної

галузі в Україні відбувається під впливом дії наступних світових тенденцій:

- уповільнення зростання світової економіки, що впливає на

скорочення попиту і відповідне зниження світових цін на металопродукцію;

- введення за кордоном нових виробничих потужностей виплавки сталі.

Основні країни-покупці металу починають створювати власні виробництва,

знижуючи закупівлі металу за кордоном. Так, Іран до 2013 р. вдвічі збільшив

виробництвао сталі (до 43 млн т за рік) і став одним із основних експортерів

сталевого прокату у Близькосхідному регіоні. Проекти щодо введення нових

потужностей уже реалізовуються у країнах Азії та Африки, зокрема, в

Туреччині та Єгипті;

- зростання конкуренції серед виробників залізорудної

сировини. Наприклад, Китай на 45 % забезпечує внутрішні потреби у

залізорудній сировині. На цьому фоні попит на сировину для металургії

знижується, спричиняючи зниження ціни на металопродукцію [121].

Про необхідність пришвидшення модернізаційних зрушень у

металургійному виробництві в Україні свідчить наявність низки деформацій

у галузі, а саме:

- висока енергоємність виробництва, неефективне споживання

паливно-енергетичних ресурсів, що призводить до значних витрат

природного газу, збільшуючи залежність галузі від імпорту

енергоресурсів.;

- високий ступінь зношеності основних фондів (до 70-80 %).

Більшість вітчизняних підприємств чорної металургії оснащені

старим обладнанням, експлуатуються понад нормативні терміни.

Утримання морально застарілого та зношеного устаткування

(мартенівських печей, енергоємного обладнання аглофабрик,

збагачувальних підприємств, прокатних цехів, доменних печей

тощо) призводить до зростання збитковості металургійного

виробництва [122];

- скорочення іноземного інвестування галузі;

- неефективне використання виробничих потужностей;

- низький рівень продуктивності праці на металургійних

підприємствах;

- недостатній рівень бюджетного фінансування;

- зростаючі екологічні проблеми, особливо в регіонах, де

металургійна галузь є домінуючою. Найбільш забрудненими є м.

Донецьк з розташованими поряд з ним Авдіївкою, Горлівкою,

Єнакієвим, Макіївкою, а також Дніпродзержинськ,

Дніпропетровськ, Запоріжжя, Константинівка, Кривий Ріг,

Маріуполь, в яких вміст у повітрі канцерогенних речовин у 12 раз

вищий, ніж в інших містах або сільській місцевості[123].

Отже, беручі до уваги тенденції розвиту вітчизняної металургійної

промисловості за останні роки, можна зробити висновок про необхідність

втручання держави у виведення останньої з кризового стану, пов’язаного, в

першу чергу, з технологічною застарілістю цих підприємств.. Не зважаючи

на те, що металургія за всіма її показниками є пріоритетною галуззю,

сьогодні все ж можна стверджувати про цілковиту відсутність державної

підтримки у напрямку її розвитку. Разом з тим, оновлення підприємств є

необхідним кроком зростані показників динаміки виробництва металу.

Як вже зазначалося, інноваційна діяльність має безпосередній зв’язок з

інвестиційною, оскільки передбачає інвестування коштів саме у наукові

дослідження та розробки, що направлені на здійснення певних позитивних

зрушень у складі продуктивних сил, міжгалузевого розвитку і, як наслідок,

впровадження нових видів продукції.

Зокрема, в п.2 ст.327 ГКУ визначено такі напрямки інноваційної

діяльності, як:

- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на

створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

- розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових

видів техніки і технології;

- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій,

призначених для попіпшення соціального й екологічного стану;

- технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво

нових підприємств, здійснювані вперше як промислове освоєння

виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про пріоритетні напрями

інноваційної діяльності в Україні" від 08.09.2011 № 3715-VI«Пріоритетні

напрями інноваційної діяльності в Україні(далі - пріоритетні напрями) -

науково і економічно обґрунтовані та визначені відповідно до цього

Закону напрями провадження інноваційної діяльності, що спрямовані на

забезпечення економічної безпеки держави, створення

високотехнологічної конкурентоспроможної екологічно чистої продукції,

надання високоякісних послуг та збільшення експортного потенціалу

держави з ефективним використанням вітчизняних та світових

науково-технічних досягнень.

2. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності поділяються на стратегічні

та середньострокові пріоритетні напрями. Стратегічні пріоритетні напрями

затверджуються Верховною Радою України на період до 10 років.

Середньострокові пріоритетні напрями визначаються на період до 5 років

і спрямовані на виконання стратегічних пріоритетних напрямів.

Звісно ж, таке стисле викладення напрямів державного впливу на інноваційні

процеси в країні, зокрема, в металургійній промисловості, не є запорукою

успішної його реалізації на конкретному підприємстві.

Таким чином, державою має бути створено більш потужний механізм

інноваційного розвитку, який кожне окреме підприємство могло б

використати на практиці.

Отже,з метою збільшення наукового потенціалу металургійних

підприємств будь-якої форми власності, слід вживати наступні заходи:

- розширяти коло конструкторів і дослідників;

- підвищувати серед дослідників і конструкторів частку

висококваліфікованих працівників;

- забезпечувати підтримку розвитку інновацій за рахунок бюджетного

фінансування НДДКР за вказаними пріоритетними напрямами, які мають

стратегічне значення для держави;

- забезпечувати високоякісне стажування за кордоном наукового

потенціалу країни (студентів, аспірантів, докторантів, дослідників,

конструкторів тощо);

- пропорційно й одночасно стимулювати розвиток фундаментальних і

прикладних досліджень;

- скорочувати за можливістю науково-виробничий цикл "інноваційна

ідея - дослідний зразок - виробництво";

- прискорювати оновлення асортименту продукції на підприємстві;

- поліпшувати умови лабораторних досліджень на підприємстві;

- інтенсифікувати процеси оформлення патентів, заявок, ліцензій тощо;

- забезпечувати надання державної фінансової підтримки, відповідних

гарантій та проведення високоякісної експертизи резупьтатів інноваційної

діяльності[101].

В цьому випадку доречним буде проілюструвати ст. 328 Господаського

Кодексу України, в якій зазначено, що держава здійснює регулювання

інноваційної діяльності шляхом:

- визначення інноваційної діяльності як необхідної складової

інвестиційної та структурно-галузевої політики;

- формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та

цільових проектів;

- створення економічних, правових та організаційних умов для

забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

- створення та сприяння розвитку інфраструктури інноваційної

діяльності.

Сьогодні держава все ж формально гарантує суб'єктам інноваційної

діяльності:

- підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на

реалізацію економічної та соціальної політики держави;

- підтримку щодо створення та розвитку суб'єктів інфраструктури

інноваційної діяльності;

- охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від

недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

- вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної

та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-

технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом[101].

Та чи втілюється це на практиці, а також, чи стосується це без

виключень, всіх видів промисловості та підприємств, залишається питанням

відкритим.

Зокрема, за сучасних умов, всі металургійні підприємства, як вже

зазначалося, на власний розсуд розробляють стратегію своєї діяльності, крім

того, фінансування будь-яких інноваційних процесів забезпечується, як

правило, власниками цих підприємств. Однак, як зазначає практика, для

власників не існує чітких стимулів щодо вкладення власних коштів в

оновлення виробництва, з чим і пов’язана низька конкурентоздатність

вітчизняної металопродукції порівняно з більш розвиненими країнами-

виробниками.

Вкотре слід вказати на те, щов Україні вже сформувалися усталені

технології виробництва металу та сталі, якими користуються металургійні

підприємства і до сьогодні. До них належать: конвекторний спосіб отримання

металу, прокатка, волочіння, лиття, штампування, кування, пресування і.т. д.

Проте, найбільш розповсюдженими, за сучасних умов, є виробництво металу

та сталі в конвекторах, мартенівських печах та електричних печах. Кожна з

вищезгаданих технологій має ряд недоліків та переваг. Однак, найбільш

досконалою та новітньою технологію сьогодні є отримання сталі в

електричних печах. Основними перевагами останньої над іншими

технологіями є висока продуктивність та екологічність. Зокрема, питання

екології залишаэться одним з найактуальніших для нашої країни, оскільки не

існує державних норм, які б регулювали екологічні відносини саме в

металургійній промисловості. На жаль на виробництво металу в

електричних печах в Україні припадає лише 4%, в той час як у світовому

просторі більш, ніж 31%. Такий низький показник пояснюється тим, що

повне переоснащення підприємств новітніми технологіями потребує

значних матеріальних витрат, що не є вигідним для більшості металургійних

підприємств в Україні.

Отже, в даному випадку необхідним кроком є залучення певних заходів

антикризової політики держави. Зокрема, значним кроком стало б

законодавче визначення випереджаючих технологій металургійного

виробництва, спрямованих на виробництво продукції з високою доданою

вартістю. Основним стимулом до залучення таких технологій стало б

застосування державної підтримки до найбільш інноваційних металургійних

підприємств.

Дійсно, державна політика розвинутих країн світу в інноваційно-

інвестиційній сфері включає методи прямого й

непрямого стимулювання. До прямих методів належать: бюджетне

фінансування чи надання кредитів на пільгових умовах; безоплатна

передача або надання на пільгових умовах державного майна та земельних

ділянок для організації інноваційних підприємств; створення наукової та

обслуговуючої інфраструктури в регіонах, де концентрується науково-

дослідна діяльність; реалізація цільових програм, спрямованих на

підвищення інноваційної активності бізнесу; державні замовлення,

переважно у формі контрактів на проведення НДР, а потім знаходять широке

застосування в економіці країни; створення науково-технічних зон зі

спеціальним режимом інвестиційно-інноваційної діяльності. До непрямих

відносяться: податкові пільги на інвестиції, що здійснюються в інноваційну

сферу; різноманітні пільги для суб’єктів економічної діяльності, які

спеціалізуються на науково-технічних напрямах [102]. За сучасних

умов,застосування вищезгаданих заходів, є дуже актуальним у подоланні тих

кризових явищ, що супроводжують металургійну промисловість останні

кілька років. Відсутність державної підтримки щодо оновлення вітчизняних

металургійних підприємств, дуже негативно впливає на динаміку

виробництва металу на вищезгаданих підприємствах. Зокрема, саме через

відсутність дієвої державної підтримки, за період набуття

незалежності,Україною втрачено, як вважають авторитетні дослідники, понад

75 % свого економічного потенціалу, що майже в два рази більше ніж за роки

Другої світової війни (40 %) [103].

Світовий досвід засвідчує, що державне регулювання інноваційних

процесів не суперечить вимогам ринкової економіки, а спрямовує ринкову

економіку в русло постійних структурних змін, які породжуються потребами

ринку. В Україні необхідно терміново на державному рівні вирішити

проблеми підтримки інноваційних процесів хоча на підприємствах найбільш

провідних галузей промисловості, зокрема металургійної [103].

Саме держава на законодавчому рівні має визначитись та

систематизувати ті питання, що стосуються інноваційного розвитку

провідних галузей промисловості, зокрема металургійної. Саме це могло б

позитивно вплинути на динаміку виробництва на металургійних

підприємствах. Однак, за сучасних умов розвитку галузі, спостерігається

неповнота та неузгодженість законодавчого регулювання інноваційної

діяльності на підприємствах. Тут слід погодитись з В.Гусєвим, який вказує

на невідповідність інституційного забезпечення вимогам запровадження

моделі інноваційного розвитку економіки, що пов’язане з відсутністю

цілісної кодифікованої системи законодавства, яка має врегулювати

правовідносини у сфері інноваційної діяльності та сприяти її розвитку, а

також, здійснювати правове забезпечення функціонування системи

інститутів та інфраструктури підтримки такої діяльності [104; с.86].

Отже, сьогодні слід констатувати відсутність дієвої інноваційної

політики держави щодо провідних галузей промисловості, однак відповідно

до Закону України «Про інноваційну діяльність» та Постанови Верховної

Ради про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку

України, інноваційна політика сама по собі представлена як самостійний

напрямок державної економічної політики.

Відповідно до ст 6законуУкраїни «Про інноваційну діяльність» від 4

липня 2002 рокудержавне регулювання інноваційної діяльності здійснюється

шляхом:

- формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і

місцевих інноваційних програм;

- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для

підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

- захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних

установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної

діяльності;

- підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної

інфраструктури».

Отже, входячи з цього, можна зробити висновок про невиконання

державою зазначених функцій. Крім того, в вищезгаданому законі міститься

норма, що стосується фінансування науки та інновацій. Зокрема, в статті 18

даного нормативно-правовго акту «Джерела фінансування інноваційної

діяльності» джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності

визначено:

а) кошти Державного бюджету України;

б) кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим;

в) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних

фінансово-кредитних установ;

г) власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

е) інші джерела, не заборонені законодавством України.

Таким чином, можна зробити висновок, що наша держава не

дотримується норми бюджетного фінансування науково-технічних

робіт. Витрати на науку закладаються в бюджеті за залишковим принципом,

причому виділяються не на конкретні цілі, а на утримання наукових установ,

в основному – в межах фонду оплати праці. Таким чином, наукові інститути

не мають ні стимулу, ні можливості нарощувати наукові результати [131].

До того ж слід, слід констатувати, що чинне вітчизняне законодавство

не містить визначення державної інноваційної політики- у ст. 3 ЗУ « Про

інноваційну діяльність» перелічені лише її мета та принципи. Така ситуація є

показовою - вона свідчить про те, що, незважаючи на проголошення

необхідності інноваційного шляху розвитку за допомого державної

інноваційної політики, глибокої аналітичної роботи щодо її змісту та форми і

методів здійснення не проводиться [106; с.108-109].

На підтвердження цьогодосить важливим є зауваження Д.В. Задихайла

з приводу того, що поняття «інноваційна політика» досі не увійшло до

апарату конституційно-правового регулювання [107; с 133]. Крім того,

забезпечення інноваційного характеру функціонування суспільства в

сучасних умовах численних викликів самому його існуванню є

універсальною функцією держави, що повинна підтримувати соціально

корисні інновації в усіх сферах життєдіяльності, а не тільки у сфері

виробництва. Разом із тим, забезпечення інноваційного характрету розвитку

економічних відносин, як головного чинника підтримки

конкурентоспроможності національних суб’єктів господарювання і

національної економіки як такої, необхідно визнати самостійною функцією

держави [105; с.9].

У той же час, інноваційна політика, яка визначає здатність

національної економіки до інноваційного розвитку, ефективного

використання найновіших технологій, зокрема нам підприємствах, виступає

центральним блоком економічної політики всіх розвинутих держав[108; с.3].

В свою чергу, розвинені держави в частині регулювання розвитку

національних інноваційних систем беруть на себе виконання таких функцій,

як: установлення рамкових умов розвитку інноваційного бізнесу; розробка

стратегії інноваційного розвитку економіки; розроблення прогнозу

технологічного розвитку й визначення на цій базі науково-технологічних

пріоритетів; підтримка розвитку інноваційної інфраструктури; розробка та

реалізація заходів прямого й непрямого стимулювання інноваційної

діяльності; участь у розвитку сфери досліджень і розробок тощо [109; с.52].

До того ж, інноваційна політика має загалом становити комплексну

систему заходів для стимулювання, розробки , супроводу, управління,

планування та контролю процесів інноваційної діяльності у сфері науки

техніки й матеріального виробництва, пов’язані з адекватними заходами в

найважливіших сферах життєдіяльності суспільства, що їх

супроводжують[110, с. 264].

Та чи отримує така важлива галузь промисловості, як металургійна,

повну та системну підтримку з боку держави, все ж залишається питанням

відкритим. Як вже неодноразово зазначалося, будь-яка інноваційна політика

держави щодо вітчизняних металургійних підприємств на сучасного етапу її

розвитку відсутня. На разі, останні самостійно та на власний розсуд

розробляють стратегії своєї діяльності, а критична технологічна застарілість

на підприємствах, застарілість основних виробничих фондів, є наслідком

виготовлення не якісної, не конкурентоздатної продукції, а відтак, і низьких

показників динаміки виробництва металу взагалі.

Разом з тим, розгорнутий перелік основних напрямків діяльності

держави в інноваційній сфері може бути представлений таким чином:

1) Визначення стратегії інноваційного розвитку;

2) Установлення пріоритетів наукової, науково- технічної та

інноваційної діяльності;

3) Розроблення, координація та реалізація програм соціально-

економічного розвитку з визначенням у них інноваційної складової

соціально-економічної політики, а також цільових програм;

4) Формування та використання правових механізмів і засобів

державного регулювання інноваційної дяльності, у тому числі,

правових механізмів реалізації прийнятих програмних документів

що стосуються інноваційного розвитку держави;

5) Розроблення, удосконалення та впровадження правових механізмів

взаємодії всіх елементів національної інноваційної системи, з

особливою увагою до встановлення правових форм взаємодії

суб’єктів наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, з

одного боку,та суб’єктів господарювання промислового сектору

економіки з метою практичного використання нових знань і

технологій та впровадження у виробничу сферу інноваційних

продуктів;

6) Формування інноваційної інфраструктури;

7) Діяльність з формування, правового оформлення й розвитку

інноваційного ринку;

8) Нормативно-правове забезпечення функціонування національної

інноваційної системи;

9) Здійснення контролю за дотриманням учасниками національної

інноваційної системи законодавчо встановлених вимог до їхньої

діяльності і.т.д.[106; с.113-114].

Отже, технологічні нововведення, особливо сучасні форми

автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний

вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом

ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і

продуктивності технологічного устаткування, методах і формах

організування трудових процесів, підготовці і кваліфікації персоналу[101].

Зокрема, за визначенням С. Ніколаєнка, випуск наукоємної продукції є

головним результатом сфери інноваційної діяльності. Розроблення науково-

технологічної політики має бути нерозривно пов’язано з формуванням

інноваційної політики, а залучення до цього процесу сфери освіти в частині

підготовки спеціалістів єприродним доповненням що замикає тритник

«освіта-наука-інновації» [111,с.9].

Дані підходи до побудови своєї інноваційної політики були

використані і Європейським Союзом. Зокрема, Перший план дій щодо

інновацій в Європі 1996 року передбачає три провідні напрямки, серед яких,

прискорення впровадження інноваційної культури через підвищення ролі

освіти та обмін кращим практичним досвідом, організацію постійних

інформаційних форумів на тему «навчання та інновації».

Загалом, у зв’язку із критичною технологічною застарілістю на

металургійних підприємствах, було б доречним запровадити науково-

дослідні інститути, що були б створені спеціально для організації і

проведення наукових досліджень і розробок, що стосуються саме

металургійного виробництва. Необхідність залучення нових організаційних

форм дослідницької роботи на металургійних підприємствах, пов’язана, в

першу чергу, з необхідністю технологічного оновлення виробництва

металопродукції. Саме інтеграція науки у виробництво стала б значним

кроком у подоланні технологічної кризи, що сьогодні супроводжує

вітчизняну металургійну промисловість та позитивно вплинула б на динаміу

виробництва металу на підприємствах. Це питання має вирішуватись на

державному рівні, а саме, стати одним із напрямків інноваційної політики

держави щодо металургійних підприємств.

Зокрема, у ст.9 ГКУ «Форми реалізації державою економічної

політики» у п.1 зазначено, що у сфері господарювання держава здійснює

довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну

політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів

суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення

в цілому. Крім того, як зазначено у пункті 4 тієї ж статті: правове закріплення

економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і

зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального

розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету

Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і

соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах. Отже, як

уявляється, на нормативному рівні державою все ж передбачено курс на

реалізацію її економічної політики, проте, на жаль, можна стверджувати , що

на практиці вони не реалізуються щодо провідних галузей промисловості до

яких, зокрема відноситься і металургійна.

Тут буде доречним згадати ЗУ « Про державні цільові програми» від

18.03.2004р., в якому у ст. 1 зазначено, що державна цільова програма - це

комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на

розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей

економіки або дміністративно-територіальних одиниць, здійснюються

з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за

строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Сьогодні необхідним кроком у поліпшенні показників динаміки виробництва

металу на вітчизняних металургійних підприємствах є розроблення

стратегічних напрямків їх діяльності саме на державному рівні.

Говорячи про те, що металургійні підприємства сьогодні самостійно

формують стратегії своєї діяльності, можна стверджувати, що механізми

саморегулівної економіки малоефективні, що пов’язано з їх негнучкістю та

слабкою реакцією на зміни. Непередбачені коливання приватних

інвестиційних планів, загального настрою споживачів, балансу зовнішньої

торгівлі, призводять до зрушення кривої суспільного попиту. Саме держава

розпоряджається набором політичних інструментів, за допомогою яких вона

може безпосередньо змінювати сукупний попит та безпосередньо впливати

на реальний обсяг виробництва, зайнятість та рівень цін. Економісти здатні

прогнозувати майбутній розвиток економіи та наслідки економічної політики

а політики повинні втілювати в життя поради економічних експертів і

активно використовувати інструменти бюджетно-податкової та грошово-

кредитної політики [112; с.7]. Отже, участь держави у регулюванні

господарської діяльності підприємств провідних галузей промисловості,

зокрема металургійної, є необхідним з метою покращення показників

динаміки виробництва металопродукції та, як наслідок, виведення останніх з

кризового стану.

Як вже неодноразово зазначалося, для вітчизняних металургійних

підприємств характерною рисою є відсутність державних замовлень, що за

сучасного етапу розвитку металургійної промисловості України значно

ускладнює процеси збуту металопродукції. В той же час, як показує світовий

досвід, у розвинених країнах здійснюється підтримка таких провідних

галузей як металургійна хоча б тому що саме такі галузі промисловості є

одним з основних джерел щодо створення робочих місць в країні. Саме

тому, сьогодні дуже актуальним є створення ЗУ «Про заходи підтримки

металургійної промисловості України». Це стало б дуже важливим кроком

антикризової політики держави. Даний закон мав би бути спрямований на

подолання кризових явищ на підприємствах металургійної галузі, ефективне

використання їх виробничого та експортного потенціалу, розроблення та

залучення інноваційно-інвестиційної політики держави у виробництво,

підвищення рівня конкурентоздатності вищезгаданих підприємств тощо.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної

діяльності в Україні»: стратегічними пріоритетними напрямами на 2011-2021

роки є:

1) освоєння нових технологій транспортування енергії,

впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій,

освоєння альтернативних джерел енергії;

2) освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку

транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і

суднобудування, озброєння та військової техніки;

3) освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх

оброблення і з'єднання, створення індустрії наноматеріалів та

нанотехнологій;

4) технологічне оновлення та розвиток агропромислового

комплексу;

5) впровадження нових технологій та обладнання для якісного

медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;

6) широке застосування технологій більш чистого виробництва

та охорони навколишнього природного середовища;

7) розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних

технологій, робототехніки.

Слід звернути увагу на пункт 2 даної статті, у якому серед переліку

пріоритетних галузей розвитку відсутня металургійна промисловість, хоча

вона є постачальником сировини для тих суміжних галузей, що у ньому

перераховані. Це є черговим підтвердженням того, що в нашій країні

державою не створено курсу на розвиток металургійної промисловості. Всі

питання, що стосуються діяльності вищезгаданих підприємств, вирішуються

виключно їх власниками в той час, коли значно вигіднішим було б створення

державою взаємовигідних умов співпраці між нею та металургійним

бізнесом.

Разом з тим, сучасний період розвитку суспільства характеризується

глобалізацією підприємництва, створення міжнародних об’єднань

підприємців, а також, важливістю передових технологій для економічного

розвитку держав, унаслідок чого багато з них допомагають регулюють та

контролюють підприємництво для досягнення технологічної переваги.

Конкуренція на світовому ринку, що підсилюється, глобалізація бізнесу і

підвищення значення інновацій, зумовлюють необхідність розвитку

відносин співробітництва між державою і підприємництвом [113;с.6].

Вплив держави на економічні відносини може відбутися по-перше,

через регулювання раніше не врегульованих приватноправових відносин

наприклад, нових видів господарських договірних зобов’язань. По-друге,

через створення нових організаційно-правових форм суб’єктів

господарювання, особливо тих, що виконують функцію елементів ринкової

інфраструктури, наприклад, інститути спільного інвестування, комерційні

банки, лізингові компанії та ін..,по-третє, безперечними проявами

економічної політики держави є також реприватизація встановлення,

державної монополії на певні види господарської діяльності тощо[114;123-

130].

Слід зазначити, що сьогодні процес виробництва на металургійних

підприємствах має супроводжуватися контролюванням процесів, пов’язаних

з витратами вищезгаданих підприємств; з підвищенням стандартизації

виробництв; якнайбільшого удосконалення їх методів та способів;

спонуканням ведення інноваційних технологій у виробництво. Поза увагою

не мають бути залишені й процеси, що передбачають високу якість

виготовленої продукції; контролювання якості кожного етапу виробництва;

високий рівень організації персоналу; гнучкість виробництва. Саме детальне

вивчення даних процесів і допоможе тому чи іншому підприємству

розробити ефективність свого виробництва, оцінити реальну ситуацію за

наявності діючої системи виробництва, кількість та якість виготовленої

продукції та визначити доцільність оновлення технологій в той чи інший час

і спосіб. Саме всі ці фактори можуть здійснити позитивний вплив на

динаміку виробництва металу.

Зважаючи на вищесказане, можна зробити висновок про важливість

розроблення якісної стратегії виробництва на металургійних підприємствах,

що була б направлена безпосередньо на підвищення показників динаміки

виробництва металу. Сьогодні функцію розробки таких стратегій покладено

на вищезгадані підприємства, тобто держава як така, практично повністю

позбавлена повноважень щодо участі у даному процесі. Однак,

оцінюючисучасний стан металургійного бізнесу в України, можна зробити

висновок про системну кризу, що супроводжує його останні кілька років, що

пов’язана в першу чергу, з відсутністю запровадження у виробництво

інноваційних технологій, а відтак, і виготовленням не конкурентоздатної

продукції, про що вже неодноразово зазначалось.

Однак в ст.10 ГКУ зазначено, що структурно-галузева політика,

спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі

економіки, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій,

стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес,

забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання

рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна,

будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює

відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу. Крім того, в

ч.1 ст.11 ГКУ зазначено, що здійснення державою економічної стратегії і

тактики у сфері господарювання спрямовується на створення економічних,

організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання

враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних

документів економічного і соціального розвитку[12]. Як уявляється, сьогодні

така провідна галузь, як металургійна, залишилася поза державного впливу,

не дивлячись на те, що відповідно до ЗУ «Про державне прогнозування та

розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23

березня 2000 року № 1602-ІІІ, основними формами державного планування

господарської діяльності, є Державна програма економічного та соціального

розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні

програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки,

завдання та реалізація яких визначаються ЗУ «Про державне прогнозування

та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»,

затвердженого ВРУ від 23 березня 2000року [115]. Крім того, функція

формування державної законодавчої політики, за визначенням В.М.

Пашкова, передбачає діяльність інституцій щодо усвідомлення проблеми,

пошуку варіантів вирішення проблеми, прийняття відповідного рішення,

забезпечення умов для його практичного втілення, що знаходить своє

зовнішнє відображення у нормативно-правовому закріплнні стратегічних

цілей, завдань, принципів і напрямів діяльності у відповідній сфері у формі

концепцій, програм розвитку та відповідних законодавчих актів [116; с.217].

Таким чином, можна стверджувати, що державою має бути проведено

певну стандартизацію щодо розроблення таких виробничих стратегій, яка

має бути направлена на: розвиток внутрішнього ринку металопродукції та

безпроблемне забезпечення вітчизняною металопродукцією потреб України;

введення певних стандартів щодо залучення технологій виробництва

світового рівня, що вплине на якість виготовленої продукція і , як наслідок, її

конкурентоспроможність не лише за рахунок цінової політики; зниження

енергетичних затрат на виробництво металопродукції; поліпшення

екологічної ситуації в Україні, яка в деяких випадках є критичною;

забезпечення балансу між інтересами держави та власників підприємств;

створення підґрунтя для успішної реалізації інноваційно - інвестиційної

політики підприємств; державної підтримки науково-технічного потенціалу

країни, що сприяють інноваційному процвітанню підприємств; забезпечення

поліпшення охорони праці на підприємствах; залучення держави до

вирішення системних питань, що стосуються розвитку галузі; державного

контролю за оптимальним використанням підприємствами наявних

матеріальних, сировинних та енергетичних ресурсів країни; введення

стандартів енерго- та ресурсозатратності; оптимізації та диверсифікації

виробництва за рахунок розширення асортименту продукції; координації

стратегій металургійних підприємств зі стратегіями інших підприємств

провідних галузей промисловості; введення державного контролю за

оптимальним використанням існуючих людських, матеріальних, сировинних

та енергетичних ресурсів; розвитку відносин з іноземними партнерами;

сприянню залучення іноземних інвестицій.

Разом з тим, сьогодні в економічній літературі існує поділ стратегій на

ліберальні, регульовані та мобілізаційні.

Ліберальні стратегії у загальному сенсі передбачають, що економіка

держави стає все більш відкритою для вільного руху товарів та капіталів. У

свою чергу, регульована економіка визначається за фактом встановлення

державою контролю за рухом товарів і капіталів. У разі ж необхідності

забезпечити виживання держави через пряме втручання у виробничі

стосунки зовнішньоекономічні зв’язки , стратегія держави визначається, як

мобілізаційна [117;с.22].

Мобілізаційний тип розвитку формується як спосіб розвитку в умовах

дефіциту необхідних для розвитку ресурсів( фінансових, інтелектуальних,

часу, зовнішньоекономічних можливостей тощо) та/або у разі випередження

виникаючих перед соціумом завдань ступеня зрілості внутрішніх чинників

або суб’єктів розвитку (та/або в ситуації комбінації таких чинників).

Відповідно до цього пріоритет потреб оборони та дефіцит часу для реалізації

завдань розвитку, зумовлені зовнішніми відносно системи імпульсами

модернізації ( що визначає надолужуючий характер системи), визначають

необхідність форсованих темпів розвитку, що в свою чергу, зумовлює його

неорганічний, вимушений характер[118;с.33].

Говорячи про стратегію виробництва на металургійних підприємствах

, в першу чергу слід зазначити, що вона повинна досить оперативно

відсліджувати певні зміни, що відбуваються на зовнішньому та

внутрішньому ринках . При її розробленні мають бути враховані наступні йо

особливості:

- масштаби та загальний обсяг виробництва, рівень його гнучкості;

- обсяги капітальних вкладів у виробництво, в тому числі й

іноземних інвестицій;

- обсяги вкладів, необхідних для запланованого виробництва;

- порівняння прогнозів виробництва з реальними цифрами обсягів

вищезгаданого виробництва, оцінка прибутку та втрат на цьому тлі;

- обсяги виробництва, які необхідно досягти до певного періоду;

- досягнення певних рівнів витрат на виробництво та створення

певного обсягу доданої вартості;

- час, який необхідно відвести для запровадження та адаптації

інноваційних технологій у виробництво;

- оцінка відносної споживчої вартості існуючої та нової продукції,

доцільність запровадження новітніх технологій для підприємства;

- формування цінової політики підприємства на стратегічному

рівні;

- рівень конкурентоспроможності підприємства на внутрішньому

та зовнішньому ринках;

- адаптованість персоналу до інновацій та можливо забезпечення

проведення певних заходів навчання;

- техніко-організаційний рівень виробництва та рівень кон-

курентоспроможності виробничого потенціалу.

Стратегія виробництва має бути спрямована,в першу чергу, на

передбачення, усунення певних проблем та вдосконалення виробничих

процесів на підприємстві, їх стабілізацію та в подальшому зростання, що

може бути досягнено завдяки технологічному оновленню вищезгаданих

підприємств.

Як вважає один із провідних теоретиків у сфері стратегічного

управління М. Портер, можливі три поведінки підприємства у сфері

виробництва:

- досягнення лідерства у мінімізації витрат . Така стратегія дозволяє за

рахунок нижчих цін на продукцію зайняти більшу частину ринку. Але вона

може бути реалізована лише за умови оптимальної організації виробництва і

постачання, використання прогресивних технологій, гарної інженерно-

конструкторської бази, раціональної системи розподілу продукції – всього

того, що дозволяє підвищити продуктивність праці і знизити собівартість

продукції. Таку стратегію можуть собі дозволити в основному потужні

підприємства. Вона найчастіше використовується для виготовлення

продукції масового попиту.

- спеціалізація у виробництві продукції . Ця стратегія буде доцільною у

тому разі, коли в процесі маркетингових досліджень було визначено

перспективність певного виду продукції, розробленої підприємством. Для

вибору цієї стратегії воно мусить мати високий потенціал у галузі НДПКР,

досконалу систему забезпечення високої якості продукції, розвинуту систему

маркетингу, які працюватимуть на високоспеціалізоване виробництво.

Лідерство при виготовленні даної продукції сприяє визнанню споживачами

торгової марки підприємства і формуванню високого попиту на продукцію,

незважаючи навіть на досить значну її ціну. Така стратегія, як і попередня

може бути реалізована за умов масового чи крупносерійного типу організації

виробництва. Але основна увага тут зосереджується не на дешевизні, а на

забезпечені високої якості продукції.

- фіксація певного сегменту ринку і концентрації на ньому зусиль

підприємства. В даному випадку підприємство не прагне працювати на

всьому ринку, а лише на певному його сегменті, намагаючись досконало

вивчити його потреби у тому чи іншому типі продукції чи послуг. Тут воно

може орієнтуватися на одну із попередніх стратегій, або на їх поєднання. При

використанні цієї стратегії застосовується одиничний або дрібносерійний тип

організації виробництва. Головна увага зосереджується на вивченні і

створенні умов задоволення всього спектра потреб вибраного сегменту

ринку, тому виробництво має бути багатопрофільним або гнучким, здатним

до переналагоджування [62].

Підхід до створення стратегічних напрямків діяльності металургійних

підприємств має бути чітким та всеохоплюючим. Зусилля має бути

направлено на налагодження конкурентоздатності металургійної продукції

того чи іншого підприємства, що може бути досягнуто за рахунок створення

ефективності трудового потенціалу та своєчасного визначення

конкурентного середовища на зовнішньому та внутрішньому ринках. Ці

процеси є ключовими у створенні продуктивної праці підприємства і є

ключовими у динаміці виробництва на ньому.

Загалом, напрямами розвитку підприємств чорної металургії, як

пріоритетної галузі, направленими на виведення металургійного бізнес з

кризового стану, мають стати: створення та впровадження новітніх і

удосконалених традиційних технологій, в тому числі, енерго– та

ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій; технологічне

переоснащення агломераційного, доменного, сталеплавильного та

прокатного виробництв з оновленням основних фондів, підвищення

експлуатаційних показників металургійного обладнання та якості

металургійної продукції; забезпечення на державному рівні умов зростання

внутрішнього споживання металу з визначенням показника споживання

металу на особу, як показника рівня технічного розвитку держави;

забезпечення відповідності структури внутрішнього попиту можливостями

металургійної промисловості шляхом міжгалузевої координації; розвиток

міжгалузевої координації для забезпечення структури металопродукції

потребам внутрішнього ринку; пріоритетний розвиток прокатного

виробництва, виготовлення високоякісного металопрокату,

конкурентоспроможного на внутрішньому та світовому ринках;

удосконалення стаціонарних пилоуловлюючих установок та водоочисних

споруд з використанням нових технологічних засобів та матеріалів;

поліпшення екологічного стану діючих виробництв, впровадження

екологічно безпечних технологій в основному та допоміжному

виробництвах; зниження виходу відходів і питомих викидів шкідливих

речовин до повітряного та водного басейнів; збільшення обсягів та

ефективності переробки відходів виробництва на підставі створення та

впровадження економічно доцільних технологій; забезпечення стимулювання

процесів модернізації та технічного переоснащення підприємств шляхом

надання державної підтримки на законодавчому рівні[63].

Крім того, на державномурівні має відбуватися більш детальне

вивчення станупровідних металургійних підприємств, зокрема, рівень

падіння та зростання виробництва металопродукціїї, стабільність рівня

конкурентоспроможності, прибутковість підприємствта інше. Саме завдяки

цьому, держава може судити про доцільність та обґрунтованість розробки

металургійним підприємством тієї чи іншої стратегії.

Як зазначає Я. Жаліло, стратегічне рішення має виходити з того, що

можна зробити з об’єктом стратегії, що здатні зробит суб’єкти стратегії,що

вони виявляють бажання та політичну волю зробити і що вони повинні

зробити під впливом комплексу зовнішніх факторів [99;стр 27].

Отже, сьогодні можна констатувати про фактичне недооцінювання в

діяльності держави фактора економічної конкурентоздатності як

найважливішого об’єкта та спрямування діяльності держави в економічні

сфері, а також практична повна відсутність правових механізмів їх реалізації.

Хоча ст. 11 ГК України встановлює, що здійснення державою економічної

стратегії й тактики у сфері господарювання спрямовується на створення

економічних, організаційних та правових умов, за яких суб’єкти

господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і

програмних документів економічного та соціального розвиту [12]. Законом

визначаються принципи державного прогнозування та розроблення програм

економічного та соціального розвитку України, система прогнозних і

програмних документів , вимоги до їх змісту, а також загальний порядок

розроблення , затвердження та виконання, повноваження та відповідальність

органів державної влади органам місцевого самоврядування у цих

питаннях[90].

При цьому, як зауважує Т.І. Швидка, підвищення рівня

конкурентоспроможності економіки країни істотно стримує відсутність

єдиної стратегії та концептуального підходу щодо модернізації економіки

країни. Відсутність загальнонаціональних, регіональних, галузевих та

корпоративних стратегій розвиту гальмує вибір пріоритетів формування

конкурентних переваг. Відповідно ієрархія господарсько-правових засобів

регулювання господарської діяльності і, зокрема, організайно-

господарського впливу на господарську діяльність, мають бути сфокусовані

навколо кінцевої мети- забезпечення ефективного господарювання шляхом

виробництва високо конкурентних товарів та послуг[90].

Перспективи модернізації металургійної галузі України значною мірою

пов’язані з впровадженням високотехнологічних виробництв, розвитком

внутрішнього ринку металів та стимулюванням імпортозаміщення,

зменшенням енергоємності виробництва. Для стимулювання впровадження

високотехнологічних виробництв, пришвидшення техніко-технологічного

оновлення металургійного виробництва на інноваційній основі необхідно:

- КМУ, Мінфіну України розглянути можливість створення

спеціалізованої державної небанківської інноваційної фінансово-кредитної

установи (відповідно до ст. 19 Закону України “Про інноваційну діяльність”),

яка б надавала фінансову підтримку металургійним підприємствам при

реалізації ними інноваційних проектів (зокрема, у формі послідовних

траншів за результатами контролю ходу виконання проектів);

- КМУ, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України,

розглянути можливість розроблення і включення до «Середньострокових

пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня на

2012-2016 рр.»[125] пріоритетів, пов’язаних з освоєнням нових технологій у

металургійному виробництві;

- КМУ ініціювати внесення змін до Податкового кодексу щодо

звільнення від податку на прибуток коштів металургійних підприємств, які

вкладаються в інноваційну діяльність для нарощування виробництва

високотехнологічної інноваційної продукції з високим рівнем обробки

(зокрема сталевих прутків з високоякісної конструкційної сталі для

машинобудування, виробництва спеціальних сталей і сплавів, титанових

сплавів та прокату, алюмінієвої фольги, створення нових видів цирконієвої

продукції підвищеного попиту для енергоустановок з прямим перетворенням

енергії палива в електричну тощо)[124].

Висновки до розділу 2

Основною метою розвитку інноваційної діяльності у виробничій сфері

є, в першу чергу, підвищення конкурентоспроможності. Для досягнення цієї

мети металургійні холдинги мають сформувати потужні науково-дослідні

підрозділи, які б використовували фундаментальні та прикладні

дослідження. Акцент має бути зроблено також на використанні

технологічного досвіду країн з розвиненою економікою, у яких в інноваційна

діяльність ґрунтується саме на корпоративному секторі науки, про

що свідчить великий обсяг витрат та кількість патентів, досліджень, а відтак,

і задіяних наукових кадрів.

Інноваційні процеси в різних галузях національної економіки мають

не тільки спільні риси та компетенцію виробничих відносин, але і суттєву

їх специфіку. Так, зокрема в металургійній галузі інноваційно-інвестиційна

політика має отримати конкретний адресний характер. Основними цілями

державної інноваційної політики у галузі металургійного виробництва мають

стати:

-Чітке законодавчо закріплене визначення для впровадження

пріоритетних металургійних технологій та необхідних форм концентрації

ресурсів для їх реалізації у промисловості.

-Формування та реалізації науково-технічної державної програми у

сфері металургійного виробництва з метою оновлення його технологічної

бази.

- Розробка та прийняття пакету нормативно-правових актів , що

запроваджують спеціальний режим інноваційного інвестування в

металургійне виробництво.

- Встановлення заходів державної патентної підтримки вітчизняних

суб'єктів господарювання в металургійній галузі.

- Розробка правових заходів стимулювання створення в межах

вітчизняних металургійних холдингів власних науково-технічних дослідних

підрозділів.

Конкурентоспроможними є лише новітні технології виробництва

металу. Проте для їх використання необхідна спеціальна сировина, що

зазвичай не використовується в вітчизняній металургії. Тому основними

завданнями має стати технічне та технологічне переозброєння основних

виробничих фондів металургійного виробництв, що може відбутися шляхом

покращення інвестиційного клімату, адаптації інвестиційного законодавства

України і головне, практики його застосування до сучасних Європейських

стандартів, забезпечення активного процесу запровадження інновацій у

виробництво.

За сучасних умов власники – акціонери металургійних підприємств

мають і надалі мають спрямовувати власну інвестиційну активність на

переозброєння виробничих фондів гірничо-металургійного виробництва.

Однією з форм забезпечення такої інвестиційної активності може бути

фінансування імпорту інноваційного за своїм рівнем промислового

обладнання, що супроводжується, як правило, отриманням кредитів в

іноземних банківських установах. Іншою формою інвестування, є залучення

технологій, що відповідають технологічним вимогам сьогодення та

передбачать впровадження сучасних технологій світового рівня за

принципом економічності, екологічності та доцільності.

Стабілізація виробничих процесів може бути досягнута за рахунок

активізації інвестиційних потоків підприємств галузі. Дуже суттєвими

перешкодами для отримання іноземних інвестицій є високий рівень

корумпованості в країні та слабка законодавча та судова захищеність прав

власності. До того ж технологічний рівень виробництва у зарубіжних

металургійних компаній значно вищий, ніж на українських підприємствах,

основні фонди яких були сформовані ще в середині XX століття. Отже, в

цьому випадку одним з головних шляхів зниження собівартості виробництва

є впровадження новітніх технологій , що звичайно ж потребує великих за

обсягами інвестицій .

Одним з основних джерел інвестування може бути, в першу чергу,

потенційний національний інвестор. І є окремі приклади такого інвестування

в металургійній галузі. Це пов'язано перш за все зі стабілізацією

інвестиційного клімату в Україні. В цьому сенсі слід розглянути власні

фінансові джерела підприємств, як їх інвестиційний ресурс, що порівняно з

залученими та позиковими коштами характеризуються простотою і

швидкістю залучення, високою віддачею за критерієм норми прибутковості

капіталу (не вимагають сплати позикового відсотка в будь-яких його

формах). Використання власних ресурсів істотно знижує ризик

неплатоспроможності й банкрутства підприємства і при цьому управління

цілком зберігається в руках його засновників.

Металургійна галузь має стати полігоном для відпрацювання

сприятливих правових режимів для портфельних інвестицій. Цьому мають

сприяти, по-перше, достатньо прозорі організаційно-правові форми

концентрації капіталу в окремих холдингових компаніях , таких як наприклад

СКМ, Метінвест і.т.д.. Отже, залучення портфельних інвестицій могло б

стати дуже позитивним явищем та вирішенням ряду проблем , зважаючи на

інвестиційний клімат в металургійній промисловості України, проте в першу

чергу недосконалість ринку цінних паперів є основною причиною, яка

перешкоджає впровадженню даного явища в національну економіку.

Необхідним кроком на шляху до розвитку та оптимізації експорту

металургійної продукції та, як наслідок, отримання максимального прибутку,

є, для початку, розробка чіткої стратегії виробника, узгодження виробничої

політики металургійних підприємств з ситуацією на зовнішніх ринках,

інтеграції з основними функціями управління підприємством: фінансами,

логістикою, ціноутворенням, плануванням виробництва, що мають бути

розроблені на законодавчому рівні.

Єдиним законодавчим актом, яким сьогодні регулюється дана сфера, є

Закон України «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 року.

Закон розглядає особливості утворення, функціонування, управління,

ліквідації та правового становища холдингових компаній в Україні. Даний

Закон з наступними змінами та доповненнями, спрямовано на створення

більш логічного правового забезпечення особливостей утворення та

діяльності державних холдингових компаній, створення Державної керуючої

холдингової компанії, відносин між ними та корпоративними ( дочірніми

підприємствами ) тощо. І хоча в преамбулі названого закону зазначено, що

він визначає загальні засади функціонування холдингових компаній в

Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації,

визначення ж реальних правових форм функціонування холдингових

відносин поза сфери державного сектору і не пов’язаних з попередніми

підготовчими процедурами приватизації окремих галузевих груп цілісних

майнових комплексів, такий закон відверто обходить. Більше того, зміни,

внесені у ст..126 ГК України у зв’язку із прийняттям Закону України « Про

холдингові компанії в Україні», що призвели до зміни редакції п.5 цієї статті,

тільки погіршили реальну регулятивну її функціональність.Отже, єдиний

законодавчий акт, який відповідає за створення та регулювання холдингових

структур в Україні, також потребує редагування та вдосконалення.

Сьогодні значного поширення набули й неприватизаційні методи

відчуження державного майна. Корумпованість влади і занадто слабкий

державний та громадський контроль над процесом відчуження державного

майна стимулювали різке збільшення масштабів застосування

неприватизаційних способів його привласнення.

Економічна ситуація в Україні відрізняється високим рівнем

монополізації. Цей процес носить особливо негативний характер для нашої

країни, оскільки відбувається не шляхом збільшення масштабів конкуруючих

підприємств, а шляхом переходу підприємств – гігантів з державних у

недержавні форми власності. Негативний вплив монополії несе, в першу

чергу, на конкурентоспроможність та через встановлення в деяких випадках

цінової дискримінації . Тому саме на державному рівні має бути встановлено

шляхи подолання монополізму, серед яких акцент повинен робитися на

застосуванні високого оподаткування монопольних прибутків, контролю за

цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведенні

монополій у державну власність, адміністративному покаранні за порушення

антимонопольного законодавства, здійсненні демонополізації, розукрупненні

монополій.

ВИСНОВКИ

У дисертації запропоноване розв’язання наукового завдання щодо

господарсько-правового забезпечення металургійного виробництва в Україні.

З цього приводу обґрунтовано ряд пропозицій щодо законодавчого

закріплення технологічного оновлення металургійних підприємств,

підвищення їх інвестиційної привабливості, а відтак і поліпшення

експортної активності.

У ході дослідженя отримано такі результати:

1. Металургійна промисловість України утворює цілісний, глибоко

інтегрований у національну економіку сегмент, що є визначальним для усієї

сфери господарювання, а також, дохідної частини Державного бюджету

України, зайнятості та інших суспільно-економічних чинників. Чорна

металургія є важливою галуззю важкої промисловості, фундаментальною

частиною народного господарства України, а тому, має стати окремим

об’єктом господарсько-правової політики держави, у тому числі і її

законодавчої політики і потребує створення спеціальної системи

організаційно-господарського забезпечення.

2. За сучасного етапу розвитку вітчизняного металургійного

комплексу, що детермінований, у тому числі, політичною та військовою

ситуацією в країні, сьогодні необхідним кроком антикризової політики

держави, має стати прийняття комплексу заходів, серед яких акцент має бути

зроблено на проведенні технічного переозброєння підприємств з метою, в

першу чергу, підвищення їх конкурентоздатності. Так, у зв'язку із

структурною недосконалістю та технологічним відставанням галузі,

незадовільним технічним станом більшості основних виробничих фондів,

недостатнім розвитком внутрішнього ринку споживання металопродукції та

залежністю від кон'юнктури світового ринку сталі, тенденцій глобалізації

світової економіки, промислова політика держави в галузі має бути

спрямована на визначення основних напрямів розвитку, включаючи і

завдання антикризового характеру шляхом формування спеціальних

господарських засобів впливу на інвестиційні, інноваційні, збутові та інші

господарські відносини. Їх кінцевою метою є підвищення

конкурентоспроможності продукції.

3. В існуючих програмних документах державою не сформовано

більш -менш достатнього кола правових засобів реалізації поставлених

економічних завдань. Відтак, існуюча нормативна база не може стати

основою правової та законодавчої політики держави в сфері господарсько-

правового забезпечення металургійного виробництва. До того ж, істотною

проблемою в галузі сьогодні, є відсутність чинної державної програми, яка б

регулювала питання, що стосуються саме металургійної промисловості.

Таким чином, сьогодні необхідним кроком державної промислової політики,

є створення єдиного нормативно-правового акту, який би не фрагментарно, а

повністю охоплював коло питань, що стосуються саме металургійної

промисловості.

4. Важливим кроком мало б стати створення законодавчо закріплених

податкових преференцій, що не суперечать вимогам СОТ, для стимулювання

металургійних підприємств, що використовують при технічному

переозброєнні виробництва технології, розробки та обладнання вітчизняних

розробників і виробників (наприклад, пільгове кредитування і звільнення

(повне або часткове) від сплати податку на прибуток тієї її частини, яка

використовується на фінансування таких проектів).Це послужило б певним

поштовхом для розвитку вітчизняної прикладної науки, збільшило б

завантаження машинобудівних підприємств. Прогрес металургійної

промисловості України неможливий без реалізації пріоритетів з

використанням наявного науково-технічного потенціалу та вітчизняних

науково-технічних розробок та ефективного використання фінансових

коштів.

5) Основною метою розвитку інноваційної діяльності у виробничій

сфері, є, в першу чергу, підвищення конкурентоспроможності. Для

досягнення цієї мети металургійним холдингам доцільно сформувати

потужні науково-дослідні підрозділи, які б використовували фундаментальні

та прикладні дослідження. Акцент має бути зроблено, також, на використанні

технологічного досвіду країн з розвиненою економікою, у яких в інноваційна

діяльність ґрунтується саме на корпоративному секторі науки, про

що свідчить великий обсяг витрат та кількість патентів, досліджень, а відтак,

і задіяних наукових кадрів.

6. За сучасних умов, власники – акціонери металургійних підприємств

мають і надалі спрямовувати власну інвестиційну активність на

переозброєння виробничих фондів гірничо-металургійного виробництва.

Однією з форм забезпечення такої інвестиційної активності може бути

державне кредитування імпорту промислового інноваційного за своїм рівнем

обладнання, що супроводжується, як правило, отриманням кредитів в

іноземних банківських установах. Іншою формою інвестування є залучення

технологій, що відповідають технологічним вимогам сьогодення та

передбачать впровадження сучасних технологій світового рівня за

принципом економічності, екологічності та доцільності.

7. Стабілізація виробничих процесів може бути досягнута за рахунок

активізації інвестиційних потоків підприємств галузі. Дуже суттєвими

перешкодами для отримання іноземних інвестицій, є високий рівень

корумпованості в країні та слабка законодавча та судова захищеність прав

власності. До того ж, технологічний рівень виробництва у зарубіжних

металургійних компаній значно вищий, ніж на українських підприємствах,

основні фонди яких були сформовані ще в середині XX століття. Отже, в

цьому випадку одним з головних шляхів зниження собівартості виробництва,

є впровадження новітніх технологій, що звичайно ж потребує великих за

обсягами інвестицій .

8. Одним з основних джерел інвестування може бути, в першу чергу,

потенційний національний інвестор. І є окремі приклади такого інвестування

в металургійній галузі. В цьому сенсі слід розглянути власні фінансові

джерела підприємств, як їх інвестиційний ресурс, що порівняно з залученими

та позиковими коштами, характеризуються простотою і швидкістю

залучення, високою віддачею за критерієм норми прибутковості капіталу (не

вимагають сплати позикового відсотка в будь-яких його формах).

Використання власних ресурсів істотно знижує ризик неплатоспроможності

й банкрутства підприємства і, при цьому, управління цілком зберігається в

руках його засновників.

9. Металургійна галузь має стати полігоном для відпрацювання

сприятливих правових режимів для портфельних інвестицій. Цьому мають

сприяти, по-перше, достатньо прозорі організаційно-правові форми

концентрації капіталу в галузевих холдингових компаніях. Проте,

нерозвиненість реального ринку цінних паперів в Україні, є однією з причин,

яка перешкоджає залученню портфельних інвестицій.

10. Необхідним кроком на шляху до розвитку та оптимізації експорту

металургійної продукції та, як наслідок, отримання максимального прибутку,

є для початку, розробка чіткої стратегії виробника, узгодження виробничої

політики металургійних підприємств з ситуацією на зовнішніх ринках,

інтеграції з основними функціями управління підприємством: фінансами,

логістикою, ціноутворенням, плануванням виробництва, що мають бути

розроблені на законодавчому рівні.

11. Закон України « Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006

року регулює відносини утворення, функціонування, управління, ліквідації та

правового положення холдингових компаній в Україні. Однак, даний Закон

України спрямовано,переважно, на створення правового забезпечення

утворення та діяльності саме державних холдингових компаній, на створення

Державної керуючої холдингової компанії, на відносини між нею та

корпоративними ( дочірніми підприємствами ) тощо. І хоча в преамбулі

названого закону зазначено, що він визначає загальні засади функціонування

холдингових компаній в Україні, а також, особливості їх утворення,

діяльності та ліквідації, визначення ж реальних правових форм

функціонування холдингових відносин унедержавному секторі, даний Закон

не містить. Більше того, зміни, внесені у ст.126 ГК України у зв’язку із

прийняттям Закону України « Про холдингові компанії України», що

призвели до зміни редакції п.5 цієї статті, тільки погіршили реальну

регулятивну її функціональність. Отже, законодавчий акт, який відповідає за

створення та регулювання холдингових структур в Україні, потребує

суттєвого редагування та вдосконалення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Тодосійчук В.Л. Регіональна економіка (частина1):

підручник/В.Л. Тодосійчук.- В.: “ВДАУ”, 2008-434 с.

2. Металургійний комплекс України[Електронний ресурс].-Режим

доступу:http://mobile.pidruchniki.com/1884082738598/rps/metalurgiyniy_komple

ks_ukrayini

3. Пашков А.П.Ресурсозберігаючі технології в гірництві: Підручник

з курсу лекцій/ А.П. Пашков - К.: НТУУ «КПІ», - 2008. - 102 с.

4. Головна сторінка сайту "Законодавство України"[Електронний

ресурс].-Режим доступу http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0001120-13

5. Про затвердження державної програми розвитку внутрішнього

виробництв: Постанова Кабінету Міністрів від 12 вересня 2011 р. № 1130//

Офіційний вісник України .- 2011.- Ст.41;43

6. Програми Президента України «Україна для

людей»[Електронний ресурс].-Режим доступу http://do.gendocs.ru/docs/index-

67307.html

7. Задихайло Д.В. Господарсько-правове забезпечення економічної

політики держави : монографія / Д.В.Задихайло.- Харків: Юрайт, 2012.- 456с.

8. Битяк О.Ю. Господарсько-правове забезпечення функціонування

електроенергетичного комплексу України: Монографія / О.Ю. Битяк .-

Харків: Фінн,2011.- С.42.

9. Чумаченко М.Г. Перспективи не індустріальної трансформації

економіки України та Донбасу/ М.Г. Чумаченко, О.А. Амоша, А.І.

Ляшенко//Структурні реформи і трансформації в промисловості:

перспективи і пріоритети: тези доп. І повідомл. Міжнар.наук.-практ.

Конф.,(Донецк.17 груд. 2010р.).- Донецьк, 2010.- С.3-6.

10. Про проведення економічного експерименту на підприємствах

гірничометалургійного комплексу України: Закон України від14.07.1999

№ 934-XIV//Відомості Верховної Ради України.- 1999 - №38.

11. Про державну підтримку суднобудівної промисловості України:

Закон Укрїни від 23.12.1997 №74/97-ВР// Відомості Верховної Ради.- 1998-

№18.- Ст. 10.

12. Господарський Кодекс України [Текст]: за станом на 01 січня

2012 року// Відом. Верхов. Ради України. – 2003. - №№ 18-20.- Ст.7

13. Про державне прогнозування та розроблення програм

економічного і соціального розвитку України : Закон України від 02.12.2012

№5463-17//Відомості Верховної Ради України- 2000- №25.- Ст.14.

14. Про державні цільові програми: Закон України від 18.03.2004 №

1621-IV//Офіційний вісник України -2004-№ 14.- Ст.25.

15. Про схваленняКонцепціяї проекту Загальнодержавної цільової

економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року:

Розпорядження Кабінету Міністрів від від 9 липня 2008 р. № 947-

р//Офіційний вісник України- 2008- №53.- Ст. 68.

16. Про затвердження Державної програми розвитку та

реформування гірничо-металургійного комплексу на період до 2011 року:

Постанова Кабінету Міністрів від 28 липня 2004 р. № 967//Офіційний вісник

України-2004.

17. Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової економічної

програми розвитку промисловості на період до 2020 року: розпорядження

Кабінету Міністрів від 17 липня 2013 р. № 603-р// Офіційний вісник України-

2013- № 66.- Ст.6.

18. Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку

мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року: Закон України

від 21 квітня 2011 року №3268-vi / Україна. Закони // Орієнтир. 2011. №23.

19. Про інвестиційну діяльність: Закон країни від06.11.2014 № 1206-

18// Відомості Верховної Ради України- 9.11.1991-№ 47.

20. Державна програма розвитку промисловості на 2003-2011 роки:

Постанова Кабінету Міністрів від 28 липня 2003 р. № 1174 // Офіційний

вісник України – 2003- № 31.- Ст. 1628

21. Пограма розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності на період

до 2015 року// http://kharkivoda.gov.ua/uk/news/view/id/5719/- Джерело –

Інтернет.

22. Про підвищення конкурентоспроможності підприємств гірничо-

металургійного та хімічного комплексів: Проект Закону України від

27.08.2010 № 7056

23. Про систему державної пiдтримки експорту товарiв (робiт,

послуг)українського походження: Проект Закону України від 03.03.2009 №

4145.

24. Аналіз тенденцій розвитку вітчизняної металургійної

галузі[Електронний ресурс].-Режим

доступу:http://www.rusnauka.com/35_NOBG_2013/Economics/9_152365.doc.ht

m.

25. Світова економіка: навч. Посіб./за ред.: Ю,Г. Козак, В.В.

Ковалевський, Н.С. Логвінова.- Київ: ЦНЛ, 2010.- 328с.

26. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферту

технологій: Закон України від 14.09.2006 р.,№ 143-V// Відомості Верховної

Ради

27. Кравець І.М. Правове становище суб’єктів організаційно-

господарських повноважень: монографія/І.М. Кравець.- Київ: Юрінком Інтер,

2010.-240с.

28. Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих

наукоємних технологій: Закон України від від 09.04.2004р., № 1676-IV//

Відомості Верховної Ради України .-2004.-№ 32.- ст.384.

29. Інститут еволюційної економіки[Електронний ресурс].-Режим

доступу: http://iee.org.ua/files/alushta/89-4ijov-innov_factor.pdf

30. Інноваційне інвестування в Україні: проблеми правового

забезпечення: колективна монографія/За наук. ред. Д.В.Задихайла-Х.:Юрайт,

2013.- С.9

31. Розвиток сектора чорної металургії в Україні / В надзаг.:

Світовий банк. – К.: «Міленіум», 2004. – 110 с.

32. Атаманова Ю.Є. Господарсько-правове забезпечення

інноваційної політики держави: монографія / Ю.Є.Атаманова .-К.:Фінн, 2008

С.77, С.78,С.79

33. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 р.,

№40-IV//Відомості Верховної Ради України.-2002.-№36.- ст.266.

34. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні:

Закон України від 16 січня 2003 р.,№ 433- IV//Відомості Верховної Ради

України.-2003.-№13.78,81.- ст.166.

35. Орлюк О.П. Проблеми формування та реалізації науково-

технологічної та інноваційної політики/О.П. Орлюк//інноваційний розвиток

України:наукове, економічне та правове забезпечення :Всеукр.наук.-

практ.конф.,27-28 жовт.2006р.:тези до.[упоряд. О.В. Петришин, М.О.

Кизим].-Х.: ВД №»ШНЖЕК», 2007 .

36. Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного

розвитку України: Постанова Верховної Ради України від 13.07.1999р. №37//

Відомості Верховної Ради (ВВР)-1999-№37. - Ст. 80,81.

37. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 06.11.2014 №

1206-18// Відомості Верховної Ради України-1991- № 47. – ст.646.

38. Поняття, види і форми інвестиційної діяльності [Електронний

ресурс].-Режим доступу:http://buklib.net/books/37109/

39. Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних

галузях економіки з метою створення нових робочих місць: Закон України

від 06.09.2012 № 5205-17// Відомості Верховної Ради (ВВР)-2013-№ 32.-

ст.410.

40. Мороз Ю.В. Інвестиційний клімат в Україні та діяльність

міжнародних фінансових організацій його поліпшення/Ю.В. Мороз.- Вісник

Вінницького політехнічного інституту. 2013. № 3.

41. Кухар В.І. Господарсько-правове забезпечення державної

інвестиційної політики в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня

кандидата юр.наук / В.І. Кухар.-Х.,2008.

42. Балансовое в ГМК: состояние стабильно тяжелое [Електронний

ресурс].-Режим доступу: http://w2.ugmk.info/art/balansovoe-v-gmk-sostojanie-

stabilno-tjazheloe.html 93,94,95

43. Проект Інноваційнго кодексу України/ Нац. Акад.. прав. наук

України, Наук.- дослід. Ін.-т прав. забезп. інновац. розвитку, Нац. ун-т

«Юрид.акад.України ім.Ярослава Мудрого».-Харків: Право,2011.-136с.-

(Серія «Інноваційне суспільство і розвиток законодавства»).

44. Лізунов В. Країни-джерела інвестицій в Україну/ В. Лізунов

[Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://www.investment.donetsk.ua/ua/544/894.html.

45. Про режим іноземного інвестування: Закон України від від

11.08.2013 № 93/96-вр // Відомості Верховної Ради України (ВВР)-1996 -

№19.

46. Кудрявцева В.В. Кодифікація інвестиційного законодавства

України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юр.наук /В.В.

Кудрявцева.-Х.,2010.- 20с.. СТР.99

47. Гриньова В.М. Характеристика джерел інвестиційних

ресурсів/В.М.Гриньова [Електронний ресурс].-Режим доступу:

http://pidruchniki.ws/18340719/investuvannya/finansove_zabezpechennya_investit

siynogo_protsesu

48. Портфельне інвестування[Електронний ресурс].-Режим доступу:

http://library.if.ua/book/82/5780.html

49. Шиш О.П Сутність та значення інвестиційної стратегії в

діяльності підприємства [Електронний ресурс].-Режим доступу:

http://intkonf.org/shish-op-sutnist-ta-znachennya-investitsiynoyi-strategiyi-v-

diyalnosti-pidpriemstva/

50. Інноваційне інвестування в Україні: проблеми правового

забезпечення: колективна монографія/За наук.ред.Д.В.Задихайла-

Х.:Юрайт,2013.-536с..

51. Баталова О.А.,Шишо Т.Ю. Роль стратегічного планування в

підвищенні конкурентоспроможності підприємств суб’єктів

ЗЕД/О.А.Баталова, Т.Ю.Шишо [Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3645

52. Металургія-2014: У розвитку зростання[Електронний ресурс].-

Режим доступу: /http://ua.for-ua.com/analytics/2014/01/15/122017./

53. Промисловість України [Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D

1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0

%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8

54. Металургія-2014: У розвитку зростання[Електронний ресурс].-

Режим доступу: //http://ua.for-ua.com/analytics/2014/01/15/122017.html

55. Про схвалення Концепції створення системи державної

підтримки експорту України: Розпорядження Кабінету Міністрів//Офіційний

вісник України-2013 р.-№ 63.

56. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від

26.10.2014 № 959-12//Відомості Верховної Ради УРСР від 16.07.1991-1991 р.-

№ 29.

57. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо

удосконалення деяких податкових норм: Проект Закону України від

17.02.2012 р. № 9661-д

58. Пасхавер О.Й., Верховодова Л.Т., Агеєва. Внадзаг К.М..: Центр

економічного розвитку. К.: "Міленіум", 2006. Стр136,138, 144,146,147

59. Про Державну програму приватизації: Закон України від

13.01.2012 № 4335-17// Відомості Верховної Ради України (ВВР)- 2012- №

39. 138.139

60. Жданко Є. С. Розвиток механізмів ціноутворення в управлінні

виробничо-господарською діяльністю підприємства: дис. … кандидата екон.

наук : 08.00.04 / Донец. нац. ун-т / Є. С. Жданко. – Донецьк, 2008. – 256 с. .

61. Про захист економічної конкуренції: Закон України – 2013- №

2210-14// Відомості Верховної Ради України -2001-12.- ст.64.

62. Кузьмін О.Є., Петришин Н.Я Технологія вибору виробничих

стратегій для машинобудівних підприємств/ О.Є.Кузьмін., Н.Я.Петришин

[Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/2728/1/16.pdf

63. Функціональні стратегії (Част.3.) - Виробнича стратегія

[Електронний ресурс].- Режим доступу: //http://buklib.net/books/26205/

64. Стратегія виробництва[Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://lubbook.net/book_308_glava_62_8.2.3._Strateg%D1%96javirobni%D1%81t

.html

65. Пилипенко А.А. Стратегічні напрями розвитку підприємств

чорної металургії / А.А. Пилипенко [Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2800

66. Про засади державної регуляторної політики у сфері

господарської діяльності: Закон України від 11.07.2014 № 1160-15//

Відомості Верховної Ради України -2004-№ 9.- ст.79.

67. Пріоритети та важелі модернізації металургійної галузі України/

[Електронний ресурс].- Режим доступу: //http://www.niss.gov.ua/articles/886/

68. Давидюк О.М. Технологія як об’єкт господарсько-правового

регулювання: монографія /О.М.Давидюк.- Харків: ФІНН, 2010.-176с.

69. Пашков В.М. Проблеми правового регулювання відносин у сфері

охорони здоров’я(господарсько - правовий контекст): [монографія]/ В.М.

Пашков.- Київ: МОРІОН,2009.- 448с.

70. Вінник О.М. Господарське право: навч.посіб./О.М.Вінник.-2ге вид.,

змінене та допов./О.М.Вінник.-Київ:Правова єдність,2008.-766с.

71. Лаптев В.В. Предпринимательское право: понятие и

субъекты/В.В.Лаптев-М.:Юристъ,1997.-140с.

71.1. Пояснювальна записка до проекту розпорядження Кабінету

Міністрів України «Про затвердження Національної стратегії розвитку

експорту України» [Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://ukrexport.gov.ua/ukr/zed/strategy/ukr/4613.html.

72. Хозяйственное право:учеб./М-во науки и образования Украины,

Ин-т экономико-прав. Исслед. НАН Украины,под ред. В.К. Мамутова.-

Киев:Юринком Интер,202-912с.

73. Щербина В.С. Суб’єкти господарського права:

монографія/В.С.Щербина .-Київ:Юрінком Інтер,2008.-264с.

74. Милейко И. Структурно-отраслевая политика государства:

правовые аспеты реализации/И.Милейко//Підприємство, господарство і

право.-2005.-№3.-С.21-24.

75. Юсупов В.А. Господарсько-правове забезпечення

зовнішньоекономічної політики держави :

автореф.дис….канд.юрид.наук:12.00.04/В.А. Юсупов.-Харків,2009.-19с.

76. Ворон Р.О. Господарсько-правове забезпечення розвитку

фармацевтичного ринку в Україні:

автореф.дис….канд.юрид.наук:12.00.04/Р.О.Ворон.-Харків,2015.-20с.

77. Про державні цільові програми : Закон України від 18

берез.2004р.№1621-IV//Відомості Верховної Ради України.-2004.-№25.

78. Усатий В.О. Господарсько-правове забезпечення державної

промислової політики України:

автореф.дис….канд.юрид.наук:12.00.04/В.О.Усатий.-Харків,2015.-20с.

79. Competitiveness and Innovation Framework Programme(CIP)(2007-

2013)[Electronic resource]//Summaries of EU legislation/- Access

mode:htpp://Europa/eu/legislation_summaries/information_society/strategies/n261

04_en/htm (date of treatment: 03/09/2014).-Title from the screen.

80. Шубравская Е. Устойчивое экономическое развитие: понятие и

направление исследований// Экономика Украины.-2005.-№1.

81. Лагутін В.Д. Сучасна методологія дослідження ринково –

конкурентних відносин / В.Д.Лагутін// Парадигмальні зрушення в

економічній теорії ХХІст.: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 15-

1листоп.2012 р.- Київ, 2012.-С.60-62.

82. Адміністративне судочинство України: підручник/за заг.ред. Т.О.

Коломоєць.-Київ: Істина,2008.-219с.

83. Швидка Т.І. Конкурентоспроможність як властивість національної

економіки: господарсько-правові аспекти/Т.І. Швидка// Вісник

Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава

Мудрого». Серія: Економічна теорія та право:зб.наук.пр.-Харків,2013.-№2.-

С.230-240.

84. Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвиту:

Постанова Верх.Ради України від 13лип.1999р. №916-ХІV// Відомості

Верховної Ради України.-1999.-№37.

85. Концепція проекту Загальнодержавної цільової економічної

програми розвитку промисловості на період до 2020 року : схвалено

розпорядж. Каб.Міністрів України від 17лип.2013р.№603-р//Офіційний

вісник Ккраїни.-2013.

86. Cимоненко В.Держава і ринок: шляхи партнерства/

В.Симоненко//Економіка України.-2007.-№1.-С.71-77.

87. Пашков В.М. Засади формування державою господарсько-правової

політики у сфері охорони здоров’я / В.М Пашков// Вісник Національної

юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.Серія: Економічна

теорія та право: зб.наук.пр.-Харків,2011.-№2.

88. Положення про Державне агентство з інвестицій та інновацій. Затв.

Указом Президента України від 30.12.2005р.,№1873/2005//Офіц.вісн.України

.-2006.-№1-2.

89.Скупський Р.М. Теоретико-методологічні засади державної

інноваційної політики та обґрунтування ролі держави у формуванні

сприятливості економіки до інновацій/ Р.М.Скупський//Інноваційна

економіка.-2012.-№3.

90. Швидка Т.І.Забезпечення зростання конкурентоздатності

національної економіки: господарсько-правовий

аспект:[Монографія]/Швидка Т.І..-Х:Юрайт,2015.-184с.

91. Сєдоволоса Н.І. Господарсько-правове забезпечення експорту

інноваційної продукції суб’єктами господарювання України:

автореф.дис….канд.юрид.наук:12.00.04/Н.І.Сєдоволоса.-2015.-19с.

92. Wang J/-Y., Mansilla V., Kikuchi Y/? Choudhury S. Officially

Supported Export Credits in a Changing World//World Economic and Financial

Surveys/-July 1,2005.

93. Белинська Я.В, Державна підтримка експорту : зарубіжний досвід

та уроки для України / Я.Белинська//Стратегічні пріоритети .-2008.-№3(8).

94. Сєдоволосова Н.І. Господарсько-правове забезпечення експорту

інноваційної продукції суб’єктами господарювання України:

дис…канд..юрид.нау:12.00.04//Н.І.Сєдоволоса.-2015.

95. Єрмошенко М.М. Проблеми державного регулювання

інноваційного розвитку підприємств і шляхи їх розв’язання //Актуальні

проблеми економіки.-2010.-№3.

96. Барахтян Н.В. Державно-правове регулювання інноваційної

діяльності: сучасний стан та перспективи/Н.В.Барахтян//Проект

Інноваційного кодексу України як новий етап розвитку нормотворення в

інноваційній сфері: матеріали нау.-практ. конф.,м.Харків, 14червня

2011р./редкол.:С.М.Прилипко; Ю.Є.Атаманова,Д.В.Задихайло.-Х.: «ФІНН»,

2011.

97. Булана О.О. Державна підтримка підприємств реального сектора

економіки в Україні в умовах її інтеграції у СОТ та

ЄС/,О.О.Булана//Еономіка України.-2011.-№2.

98. Богуславська О.Г. Інноваційна діяльність як фактор забезпечення

економічного розвитку/О.Г.Богуславська//[Електронний ресурс]- Режим

доступу:htpp://jggff/drtft.jhyt.hygyg_78_98uhy.

99. Жалило Я. Экономическая стратегия как категория современной

экономической науки//Экономика Украины.-200.-№1.

100. Данилишин Б.: Позитивна динаміка промислового виробництва

свідчить про відновлення української економіки/Данилишин

Б.//[Електронний ресурс]– Режим доступу:

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=235784393&cat_id=244

31481.

101. Напрямки підвищення ефективності здійснення інноваційної

діяльності на підприємстві//[Електронний ресурс] - Режим

доступу:http://pidruchniki.com/18000102/ekonomika/napryamki_pidvischennya_

efektivnosti_zdiysnennya_innovatsiynoyi_diyalnosti_pidpriyemstvi#845

102. Ціхановська В. М., Пасічник І. В.: Державна підтримка

інноваційної діяльності/В.М. Ціхановська, І. В. Пасічник//[Електронний

ресурс] - Режим доступу:

http://rusnauka.com/4_SWMN_2010/Economics/58988.doc.htm

103. Ізюмська В. А. Державна підтримка розвитку інноваційних

процесів на державному та регіональному рівнях // Економіка & держава. –

2007. – № 10. – С. 78.

104. М.П. Рабинович. Основи загальної теорії права та держави.-

К.,1994.-236с.

105. Задихайло Д.В. Забезпечення державою інноваційного характеру

економічнх відносин, як її економічна функція//Актуальні питання

господарсько-правового забезпечення інноваційної політики держави:

монографія/ за аг.ред. Д.В.Задихайла.-Х.:Видавець СПД ФО Вапнярчук

Н.М.,2006.-С.3-19.

106.Атаманова Ю.Є.Господарсько-правове забезпечення інноваційної

політики держави: монографія .-Харків:Видавництво «ФІНН»,2008.-424с..

107. Задихайло Д.Стратегія держави в системі законодавчого

регулювання економічних відносин/Д.Задихайло// Вісник АПрНУ.-2006.-

№1.-С.129-138.

108. Інноваційна політика України (виклад проекту концепції)// Вісник

НПН України.- 1997.- № 9-10.- С.3-15.

109. Лазутін Г.І. Форми, методи, інструменти реалізації інноваційної

політики/Г.І.Лазутін//Актуальні проблеми економіки.- 2003.- №6(24).-с.50-58.

110. Стратегический ответ России на вызовы нового века/ под. общей

ред..акад.Л.И. Абалкина.- М.: «ЭКЗАМЕН», 2004.- 606с.

111. Ніколаєнко С. Чи стане наука локомотивом розвитку

країни?/С.Ніколаєнко// Голос України.-2006.- №72(3822).- С.8-9.

112. Бандурка О.М. Державне регулювання економіки : Підручник /

О.М. Бандурка, К.Я. Петрова, В.І. Удодова.- Х.: Вид-во Унту

внутр.справ,2000-160с.

113. Добровольська В.В. Правові засади державного регулювання

підприємницької діяльності: автореф. Дис..на здобуття наук.ступеня

канд.юрид.наук: спец.12.00.04»Господарське право; господарсько-

процесуальне право»/ В.В. Добровольська.-Донецьк, 2007-17с.

114. Кухар В. Господарсько-правові засоби реалізації інвестиційної

політики держави: проблеми та перспективи/В.Кухар//Вісник Академії

правових наук України.-2005.-№2(41).-С.123-130.

115.Про державне прогнозування та розроблення програм

економічного і соціального розвитку України : Закон України від 23

берез.2000р.1602-III //Відомості Верховної Ради України.-2000.-№25.-Ст.195.

116. Пашков В.М. Проблеми правового регулювання відносин у сфері

охорони здоров’я (господарсько-правовий контекст): [монографія]/ В.М.

Пашков.- Київ: МОРІОН, 2009.- 448с.

117. Вендута Е.Н. Стратегия и экономическая политика государства:

Учеб. Пособие для студентов/ Е.Н. Вендута.- М.: Академический проект.-

2004.- 456с.

118.Гаман-ГолутвинаО.ВА. Политический элиты России: вехи

исторической эволюции / О.В. Гаман- Голутвина.- М.: РОССПЭН 2006.-

447с.

119. Інтернет-портал компанії «Державна служба статистики України»

[Електронний ресурс]: Публікації: Виробництво основних видів промислової

продукції за 2005-2011 рр. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

120. КозенковД. Є. Аналiз стану чорної металургії: сучаснi проблеми та

шляхи розвитку/ Д. ЄКозенков////[Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2225

121. Воробйов С.Л. Пріоритети та інструменти модернізації

металургійної галузі України / Воробйов С.Л., Собкевич О.В. // Стратегічні

пріоритети: науково-аналітичний щоквартальний збірник Національного

інституту стратегічних досліджень. – К., 2012. - №4 (25) С. 118-124

122. За даними “Металургпрому/ [Електронний ресурс] - Режим

доступу:http://www.ugmk.info/art/balansovoe-sovewanie-v-gmk-pravitelstvo-

pomozhet.html

123. Екологічні проблеми великих міст / [Електронний ресурс].- Режим

доступу http://pulib.if.ua/part/11148

124. Пріоритети та важелі модернізації металургійної галузі України."

Аналітична записка/[Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://www.niss.gov.ua/articles/886/

125.Постанова КМУ «Деякі питання визначення середньострокових

пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня на

2012-2016 рр.» від 12.03.2012 р. № 294

126.Competitiveness and Innovation Framework Programme (CIP)(2007-

2013) [Electronic resource]// Summaries of EU legislation.- Access mode:

htpp//europa.eu/legislation_summaries/information_society/strategies/n26104_en.h

tm (date of treatment: 03.09.2014).- Titlefromthescreen.

127. Давидюк О.М. Технологія як об’єкт господарсько-правового

регулювання: автореф.дис….канд.юрид.наук: 12.00.04/О.М.Давидюк.-Харків,

2010.-19с.

128.Подолянец В. Классические вертикали / В. Подолянец // Металл. –

2007. – № 12. – С. 12-15.

129. Шевелев Л. Н. Мировая черная металлургия 1950 – 2000 гг.

(реструктуризация, качество, приватизация) / Л. Н. Шевелев. – М. :

Машиностроение, 1999. – 214 с.

130. Шаповал А. О пользе консолидации / А. Шаповал // Металл. –

2007. – 5 (89). – С. 18-22.

131. Крючкова І.В.Концепція Державної програми підвищення

конкурентоспроможності національної економіки на 2007-2015рр.

[Електронний ресурс]/ І.В. Крючкова//Институт Эволюционной Экономики.-

Режим доступу: htpp://www.ice.org.ua/ru/publication/85(дата звернення:

03.09.2014).- Заголовок екрана.