ЗАКОНВИДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

ЗАКОНЗАКОН Газета видається з 1955 року

ОБОВ’ЯЗОКiДЕНЬ ВІДКРИТИХ ДВЕРЕЙ

18 грудня 2015 рокуп’ятниця

№ 51 (3249)

Газета видається з 1955 року

10 ГРУДНЯ У ПЕТРІВСЬКІЙ ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ №49 ВІДБУВСЯ ДЕНЬ ВІДКРИТИХ ДВЕРЕЙ.

У приміщенні актової зали уста-нови зібралися рідні та близькі

засуджених, представники спостережної комісії при місцевій райдержадміністра-ції, районного центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді, прокуратури, Петрівського округу Олександрійської єпархії та інспектор держгірпром-нагляду.

Зі вступним словом до присутніх звернувся виконуючий обов’язки началь-ника установи Сергій Заремба, який тепло привітав батьків та родичів засуджених з цієї нагоди. Він наголосив, що цей захід сприятиме процесу виправлення та ресо-ціалізації засуджених, посилюватиме їхню відповідальність перед своїми близькими. Він також ознайомив гостей з основними

етапами розвитку Петрівської виправної колонії, розповів про умови життя за-суджених, їхню працю, відпочинок, на-вчання, побут та дозвілля.

Під час відвідування установи учас-ники заходу мали змогу ознайомитись із умовами відбування покарання засудже-них. Гості оглянули відділення соціально-психологічної служби, їдальню та пекарню для засуджених, майстерню установи, лазне-пральний комбінат.

Побували у каплиці Української пра-вославної церкви, що діє при установі.

Гості ознайомились з умовами по-буту своїх близьких і були дуже вражені тим комфортом, який створила адміні-страція установи. Позитивне враження на них склали чистота і порядок, гарний ремонт у приміщеннях для проживання засуджених.

Насамкінець заходу батьки засудже-них подякували адміністрації виправної колонії за чудову зустріч, пізнавальну екс-курсію по установі, за надану можливість поспілкуватися зі своїми рідними.

Катерина ЛЯШЕВИЧ

ЗУСТРІЧ З РІДНИМИ — ЛІКИ ДЛЯ ДУШІ

2 грудень 2015 року № 51ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

НА ПУЛЬСІ

Передплатний індекс 23102

04050, м.Київ-50, вул. Мельникова, 81.Редакція газети “Закон і обов’язок”

Талон-замовленняПросимо прийняти передплату на газету

“Закон і обов’язок”: від працівників на перше півріччя 2016 року

в кількості ________ примірників;

від засуджених на перше півріччя 2016 рокув кількості ________ примірників.

Газету просимо надсилати за адресою: ________________

________________________________________________

_______________________________________________Сума ____________ перерахована на рахунок ДЗД ДПтСУ, с/р № 31251201201887 в ГУДКСУ в м.Києві, код банку 820019,

ЄДРПОУ 08565003

Доручення (авізо) №_____ від “___”________201__ року.

Начальник установи ______________________________

Головний бухгалтер _______________________________

М.П.

(повна поштова адреса та індекс відправника)

(6 міс.)

(6 міс.)

ПЕРЕДПЛАТА – 2016

В АПАРАТІ

НОВИНИ З ПАРЛАМЕНТУ

Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення

публічної, професійної, політично не-упередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до закону, державна служ-ба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність з практичного виконання завдань і функцій держави.

Законом, зокрема, встановлюється, що державний службовець – це громадянин

України, який обіймає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, їх апараті (секретарі-аті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням за-вдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Закон ухвалено з пропозиціями, оголо-шеними під час обговорення.

Відповідний законопроект зареєстро-вано за №2490.

Інформаційне управління ВРУ

ЗАКОН “ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ”

10 листопада 2015 року Верховна Рада України ухвалила Закон

України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ді-яльності Національної поліції”, який набрав чинності 9 грудня 2015 року.

Зазначеним вище Законом внесено зміни до Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” щодо поширення деяких положень Закону України “Про Національну поліцію” на осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Так, згідно з новою редакцією части-ни п’ятої статті 23 Закону України “Про

Державну кримінально-виконавчу службу України” на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцей-ських, визначений Законом України “Про Національну поліцію”, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцей-ських. На працівників кримінально-ви-конавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеці-альних звань.

Відділ правового забезпечення апарату ДПтС України

ЩОДО ПОРЯДКУ Й УМОВ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ ПЕНІТЕНЦІАРІЇВ

Таке рішення Президент ухвалив на підтримку численних звернень

громадських, передусім чорнобильських, організацій, які надійшли на його ім’я з метою належного вшанування подвигу лік-відаторів трагедії на ЧАЕС, посилення со-ціального захисту постраждалих громадян, створення належних умов для економічної реабілітації і розвитку територій, що зазна-ли радіоактивного забруднення, а також привернення уваги суспільства й світової спільноти до згаданих проблем.

Кабінету Міністрів доручено розробити з урахуванням пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади, наукових установ і громадських об’єднань та затвер-дити план заходів, передбачивши, зокрема, заходи із поліпшення умов соціального за-хисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ліквідаторів.

Уряду доручено підготувати проведення 26 квітня 2016 року в Києві пам’ятних заходів.

Також, згідно з Указом, Кабінет Мі-ністрів має забезпечити своєчасне та у повному обсязі виконання фінансових зобов’язань України щодо внесків до між-народних фондів з реалізації міжнародних проектів на Чорнобильській АЕС.

Серед доручень Урядові – у шести-місячний термін внести пропозиції зі створення Чорнобильського біосферно-го заповідника, а також забезпечити до 1 липня 2016 року перегляд та уточнення меж територій зон відчуження та безумов-ного (обов’язкового) відселення, що зазна-ли радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, проведення інвентаризації земель, їх належного оформ-лення та реєстрації прав на землю.

За матеріалами сайту Президента України

2016 РІК: 30 РОКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

ПРЕЗИДЕНТ ПЕТРО ПОРОШЕНКО ОГОЛОСИВ 2016-Й РІК РОКОМ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС І ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ. ПРО ЦЕ ЙДЕТЬСЯ В УКАЗІ “ПРО ЗАХОДИ У ЗВ’ЯЗКУ З 30-МИ РОКОВИНАМИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ”, ЯКИЙ ГЛАВА ДЕРЖАВИ ПІДПИСАВ 14 ГРУДНЯ.

ОФІЦІЙНО

Ви к о н у ю ч и й обов’язки Голови

Служби Петро Лейков-ський зазначив, що части-на персоналу та ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби Укра-їни стали ліквідаторами найбільшої техногенної катастрофи XX століття. Зокрема, 151 особа з числа працюючого персоналу та 201 – ветеран.

Було вручено почес-ні грамоти ДПтС України ліквідаторам — голові ВГО “Асоціація ветеранів Дер-

жавної кримінально-ви-конавчої служби України” Івану Штаньку, начальнику управління внутрішнього аудиту Олександру Новіко-ву, заступнику начальника управління технічного за-

безпечення Олександру Муригіну, начальнику ам-булаторії – лікарю-терапев-ту Івану Єщенку та старшо-му інспектору управління КВІ Ніні Возній.

Наш кор.

ВШАНУВАЛИ ЛІКВІДАТОРІВПІД ЧАС

АПАРАТНОЇ НАРАДИ 14 ГРУДНЯ ПЕРСОНАЛ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ВШАНУВАВ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС.

ПРАВА ЛЮДИНИ

Цього року організатором і координатором прове-

дення фестивалю DOCUDAYS UA у Службі виступило Біло-церківське училище професійної підготовки персоналу ДКВС України, а майданчиками для проведення його заходів ста-ли кіноклуби медіа-просвіти з прав людини DOCUDAYS UA, створені минулого року в Ін-ституті кримінально-виконавчої служби, Академії Державної пенітенціарної служби, а також Білоцерківському і Дніпродзер-жинському училищах професій-ної підготовки персоналу ДКВС України та Хмельницькому учи-

лищі підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу ДКВС України.

Знаковим є те, що фестиваль проходив під час Всеукраїнського тижня права. Адже його головною метою є підвищення рівня знань пенітенціарного персоналу в галузі прав людини, популяри-зація ідей гуманізму, демокра-тизму та законності. У період із 25 листопада по 12 грудня 2015 року працівники апарату ДПтС України і колективи відомчих навчальних закладів переглядали та обговорювали фільми фести-валю. Зацікавили документальні роботи, зокрема: фільм “Точка

відліку” польського режисера Мі-хала Щесняка про молоду жінку, яка потрапила до в’язниці; фільм “Медик іде останньою” режисер-ки Світлани Шимко (Угорщина, Україна) про лікарку-волонтерку Таню і тих, хто сьогодні рятує життя на передовій, та ін. Всі перегляди українських та зару-біжних документальних фільмів супроводжувалися дискусіями.

Позитивним є те, що керів-ники кіноклубів медіа-просвіти з прав людини DOCUDAYS UA ві-домчих навчальних закладів у рам-ках XII Мандрівного міжнародно-го фестивалю також здійснювали покази фільмів для засуджених і персоналу Білоцерківської ВК № 35, Дніпродзержинської ВК № 34, Чернігівської ВК № 44 та Хмельницького слідчого ізолято-ра, наголошуючи, що докумен-тальне кіно є креативною оброб-кою дійсності, яка викликає не лише емоційну зацікавленість, а й спонукає до особистих рефлексій.

Прес-служба ДПтС України

DOCUDAYS UA ЗАВЕРШИВ СВОЮ ПОДОРОЖ

НАЗУСТРІЧ ЛЮДЯМ“Знову звертаюся до Вас, але тепер вже з великою вдячніс-

тю…” – так починається лист пані Верховцевої до першого заступника Голови Державної пенітенціарної служби України Петра Лейковського. Раніше жінка зверталася з проханням стосовно переводу свого чоловіка до колонії, розташованої ближче до її місця проживання. Керівництво ДПтС України пішло назустріч і віднайшло можливість задовольнити це клопотання. “Спасибі Вам за те, що не залишились байдужими до мого прохання, – йдеться у листі, – я, а ще більше мати мого чоловіка, дуже вдячні, адже тепер вона зможе побачитися з си-ном. Ви навіть не уявляєте, як нам допомогли. Хай береже Вас Бог”.

Підготувала Наталія УСИК

ТЕПЛІ РЯДКИ

грудень 2015 року № 51 3ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ДЗВОНИ ЧОРНОБИЛЯ

14 ГРУДНЯ – ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧАЕС

Генерал-майор у відставці Віталій Гольдін, у травні 1986-го очолював оперативну групу на Чорнобильській АЕС:

— Про події, пов’язані з Чорнобильською катастро-фою, сказано і написано багато. Я ж хочу сказати про своїх підлеглих, колег, з яки-ми працював на станції: сол-датів, офіцерів і генералів Радянської армії.

Вони ціною власного здоров’я і життя врятували Україну від ще більш тра-гічних наслідків. Серед них, відверто кажучи, були різні люди, але переважна біль-шість чесно виконала свій військовий, професійний і людський обов’язок. Це, як правило, були молоді люди, які розуміли всю згубність ра-діації, але вони свідомо йшли на найнебезпечніші ділянки, отримуючи божевільні дози опромінення. Бо розуміли, що окрім них нікому викона-ти те чи інше завдання.

Хочу і ось про що ска-зати. В ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи брали участь понад 600 тисяч осіб, переважно військовики. Але потреби в залученні такої кількості людей не було. На жаль, влада вирішила, що чим більше людей працюва-тиме на станції, тим скоріше буде покінчено з наслідками катастрофи. Тому багато при-званих із запасу військовиків змушені були просто тиняти-ся, опромінюючись.

Полковник у відставці Во-лодимир Гребенюк, у 1986-му командував полком Цивільної оборони:

— Наказ здійснити марш до Чорнобильської станції я отримав серед ночі. Прибув-ши до полку, спільно зі своїми заступниками викликали до частини усіх офіцерів, про-тягом 30 хвилин сформували

колону, до якої увійшли де-сятки одиниць спеціальної техніки, і в годин 5 ранку залишили розташування час-тини.

По прибуттю до Прип’яті – міста, де жили працівни-ки станції, побачили багато людей з дітьми, які прогу-лювалися вулицями. Мені здалося, що трапилася якась

прикра помилка, бо ж в разі вибуху, про який мені пові-домили зі штабу Київського військового округу, місто за-знало б значного радіаційного забруднення і його жителі по-винні були б сидіти по квар-тирах. Словом, в глибині душі я сподівався, що наш марш є нічим іншим, як черговим навчанням. Та коли побачив схвильованого начальника штабу Цивільної оборони України генерал-лейтенанта Миколу Бондарчука, по одно-му його вигляду зрозумів, що ніякі це не навчання…

Десь о годині десятій ми почали дезактивацію міста, поливаючи його спеціальним розчином. Водночас екіпаж БРДМ під командуванням старшого лейтенанта Логачо-ва почав проводити радіацій-ну розвідку як території самої станції, так і прилеглих до неї територій.

Коли він доповів мені про результати, я зрозумів: сталася велика біда…

Підполковник у відстав-ці Анатолій Кузинов, влітку 1986-го командував підрозді-лом, який брав участь в лікві-дації наслідків Чорнобильської катастрофи:

— Полк, у якому я на той час проходив службу, дисло-кувався в Ленінградському військовому окрузі, неподалік радянсько-фінського кор-дону. Почувши про аварію в Чорнобилі, ми, чесно кажучи, не дуже цим переймалися. Адже офіційно було сказано, що “рівень радіації суттєво не зріс і загроз здоров’ю і життю людей немає”. Та коли дізналися, що на базі полку формується підрозділ, який відряджатиметься до Чор-нобиля, зрозуміли, що влада щось недоговорює…

Коли ж я в якості коман-дира роти прибув на станцію, то остаточно зрозумів, що тут сталося. Моїми підлеглими були так звані партизани – військовозобов’язані, призвані із запасу. Середній вік – 30-35 років. Вони, як правило, мали сімї, дітей, але жоден з них жодного разу не відмовився від виконання наказу. Можливо, мені так поталанило з підлег-лими, але всі вони показали себе в Чорнобилі справжніми чоловіками, і я й досі пам’ятаю прізвища багатьох з них.

Радіація – ворог неви-димий. І він підстерігав нас практично всюди, не було клаптика землі, де можна було б сховатись од неї.

Сержант запасу Віталій Гарячук, у 1986-му – робітник одного з підприємств міста Вінниці:

— Коли я почув по радіо про аварію на Чорнобиль-ській станції, то не придав цьому значення, пропустив-

ши, як мовиться, почуте повз вуха. А через кілька днів мене викликали до військкомату, повідомивши, що мене при-зивають на військову службу і відправляють до Чорнобиля.

Я тоді не розумів усієї тієї небезпеки, на яку мені і моїм товаришам доведеться наражатись, тому й не хви-лювався…

На станції ми зрізали бульдозерами верхні шари грунту, найбільш просякнуті радіонуклідами, і відвозили в так звані могильники – гли-боко вириті траншеї, куди і скидали цей грунт. Водночас завантажували у величезні мішки пісок, глину, підчіплю-ючи їх до вертольотів, які ски-дали їх у зруйнований реактор.

Підполковник у відстав-ці Михайло Покиньборода, весною 1986-го – начальник управляння ДАІ Київського облвиконкому:

— Хочу сказати кілька добрих слів про водіїв, заді-яних для евакуації жителів Прип’яті. Незважаючи на те, що вони простояли на відкри-тій місцевості по 12-18 годин, перебуваючи у невіданні, ніх-то з них не обурювався, не роз-вернувся і не поїхав: евакуацію вони провели організовано.

Прибувши до Прип’яті, був вражений запахом озону. Потім від атомників довідався, що озон – перша ознака ви-сокої, смертельної радіації. А наші люди несли в цих місцях службу, і не кілька хвилин, а по кілька годин, наприк лад, на шляхопроводі, який був накопичувачем автобусів.

З контрольного посту ДАІ Поліського напрямку, де мої колеги цілодобово перевіряли транспорт, що приїжджав — від’їжджав, постійно спосте-рігали зруйнований реактор і сірий струмінь над ним. З на-станням сутінок небо над ним набувало багряно-червоного забарвлення, повітря над стан-цією світилося. Хоча фахівці і попереджували про те, що з реактора викидаються десятки тисяч рентген, насамперед радіоактивного йоду, однак йодна профілактика особово-го складу не проводилася.

З “чорнобильцями” спілкувався

Сергій ЗЯТЬЄВНа світлині: Володимир

Гребенюк

“ТО БУЛИ ДНІ, СПОВНЕНІ ТРИВОГИ І ДРАМАТИЗМУ…”

КОЛИ НА 4-МУ ЕНЕРГОБЛОЦІ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ АЕС СТАВСЯ ВИБУХ І “МИРНИЙ АТОМ” ВИЙШОВ З-ПІД КОНТРОЛЮ ЛЮДИНИ, ПЕРШИМИ, ХТО ПРИБУВ ДЛЯ ЙОГО “УГАМУВАННЯ”, БУЛИ ЛЮДИ В ПОГОНАХ: ВІЙСЬКОВИКИ РАДЯНСЬКОЇ АРМІЇ, ПРАЦІВНИКИ МВС, КДБ, ІНШИХ СИЛОВИХ ВІДОМСТВ.

ВОНИ, ЯК ПИСАВ ЗГОДОМ ВІДОМИЙ АКАДЕМІК ВАЛЕРІЙ ЛЕГАСОВ, “ЗРОБИЛИ ВСЕ І НАВІТЬ БІЛЬШЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ НАСЛІДКИ ЦІЄЇ КАТАСТРОФИ НЕ СТАЛИ У ДЕСЯТКИ, А ТО Й СОТНІ РАЗ ЖАХЛИВІШИМИ”.

СЬОГОДНІ ЛЮДИ, ЯКІ РИЗИКУВАЛИ СВОЇМ ЗДОРОВ’ЯМ, А ТО Й ЖИТТЯМ ЗАРАДИ ПРИЙДЕШНІХ ПОКОЛІНЬ, ДІЛЯТЬСЯ СПОГАДАМИ ПРО ТІ ТРИВОЖНІ ДНІ.

ВИБУХ, ЩО ЗМІНИВ ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ

ВІН СТАВСЯ В НІЧ З 25 НА 26 КВІТНЯ 1986 РОКУ НА 4-МУ ЕНЕРГОБЛОЦІ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ АЕС, ПРИЗВІВ ДО ЙОГО РУЙНУВАННЯ, ПІСЛЯ ЧОГО РОЗПОЧАВСЯ ПРОЦЕС РОЗПЛАВЛЕННЯ ТЕПЛОВИДІЛЬНИХ ЗБІРОК І ВСІХ ЕЛЕМЕНТІВ АКТИВНОЇ ЗОНИ.

Потужні повітряні потоки, що утво-рилися саме у цей час, призвели до

радіаційного забруднення значних територій України, Білорусі, Литви, Латвії, Польщі, Шве-ції та Норвегії.

Радіація, що вирвалася зі зруйнованого енергоблоку, досягла, за висновками учених, навіть території Китаю, США та Японії. Звісно, що найбільше дісталося Україні: радіонукліди відразу після аварії пішли в землю, стали нако-пичуватись у рослинах. Наприклад, після бета-розпаду плутонію-241 утворився новий елемент – америцій-241, що добре розчиняється у воді.

Вже в перші дні після Чорнобильської катастрофи в зелені, яйцях курей були вияв-лені такі радіонукліди як йод-131, рутеній-103, цирконій-ніобій-95. Значна територія, особливо навколо станції, зазнала ураження особливо небезпечним цезієм-137.

Відразу після катастрофи за рішенням уря-дової комісії з питань ліквідації її наслідків, були виділені три зони. Зокрема, зона відчуження, площа якої сягає близько тисячі квадратних кілометрів, на яких розташовані 16 населених пунктів і населення яких було відразу еваку-йоване.

Зона відселення охопила понад три тисячі “квадратів” з 23 селами, у яких проживали по-над 33 тисячі осіб.

До зони жорсткого контролю увійшли майже 90 сіл та селищ з населенням 46 тисяч осіб.

На дні 4-го реактора залишалося чимало ядерного палива, і ніхто не міг спрогнозувати, як воно себе поведе у майбутньому. Вилучити ж його не було жодної можливості. Тоді, за роз-порядженням голови урядової комісії Бориса Щербини, розпочалися роботи із заморожу-вання ґрунту під реактором шляхом підведення туди низькотемпературного рідкого азоту і створенням так званої підреакторної подушки. Водночас розпочалося і спорудження саркофа-гу – укриття над зруйнованим енергоблоком, яке б мінімізувало потрапляння в атмосферу радіації. Світ не знав таких темпів будівництва: за свідченням одного з будівельників, щодоби готувалося і використовувалося до п’яти тисяч квадратних метрів бетону. Стіни саркофага в окремих місцях сягали товщини до 18-20 метрів.

Першими, хто прибув на Чорнобильську АЕС, були солдати й офіцери Радянської армії. Вже зранку 26 квітня вони проводили радіаційну розвідку Прип’яті та інших населених пунктів, прилеглих до станції, дезактивували територію станції. Саме завдяки людям в погонах урядова комісія з ліквідації наслідків катастрофи вже 26 квітня володіла інформацією про масштаби радіоактивного забруднення і почала ухвалю-вати відповідні рішення, спрямовані на його мінімізацію.

Сергій ЗЯТЬЄВ

ПЕРШИМИ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКУ АЕС, КОЛИ ТАМ СТАВСЯ ВИБУХ, ПРИБУЛИ СОЛДАТИ Й ОФІЦЕРИ РАДЯНСЬКОЇ АРМІЇ

4 грудень 2015 року № 51ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ВІСТІ З РЕГІОНІВОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

СУДОВІ СПРАВИ

КОНКУРС

ХАРКІВЩИНА

Під час змагань конкур-сантам потрібно було

продемонструвати теоретичні знання кулінарних правил і са-нітарно-гігієнічних вимог при обробці продуктів та приготуванні готових страв.

Головним критерієм оцінки були естетичні та смакові якості приготовлених страв конкурсан-тів. Компетентне журі оглядало приготовлені страви, а конкурсан-ти розповідали про технологію їх приготування.

Переможці конкурсів були заохочені грамотами, а решта учасників – подяками керівни-цтва установ за активну участь у колонійських заходах. Пред-ставники адміністрації установ впевнені, що подіб ні конкурси допомагають підвищувати про-фесійну майстерність засуджених, які працевлаштовані в їдальнях установ, та мають безпомилково орієнтуватися у встановлених нормах харчування та технології приготування їжі.

Віталій БАБИЧ

10 ГРУДНЯ В ЖИТОМИРСЬКІЙ ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ №4, ЖИТОМИРСЬКІЙ УСТАНОВІ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ №8 ТА КОРОСТЕНСЬКІЙ ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ №71 ВІДБУЛИСЬ КОНКУРСИ НА КРАЩОГО КУХАРЯ СЕРЕД ЗАСУДЖЕНИХ ЗАДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ КУХАРСЬКОГО СКЛАДУ ТА ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ ХАРЧУВАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ.

Всього в кон-к у р с і в з я л и

участь 70 виправних колоній, 20 слідчих ізоляторів та установ виконання покарань, а також п’ять виховних колоній.

З а р е з у л ь т а т а -м и о г л я д у - к о н к у р -су управління ДПтС України в Харківській області посіло загальне перше місце серед усіх територіальних орга-нів ДПтС України. А перше місце серед ви-правних колоній в ка-тегорії А посіла Харків-ська виправна колонія №43 та третє місце – Темнівська виправна колонія №100.

В категорії В тре-тє місце виборола Ку-рязька виховна колонія ім. А. Макаренка.

Ольга КУЗНЕЦОВА

НАШІ ЧОТИРИЛАПІ — НАЙКРАЩІ!У ВЕРЕСНІ-ЖОВТНІ ЦЬОГО РОКУ СЕРЕД УСТАНОВ

ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ І СЛІДЧИХ ІЗОЛЯТОРІВ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ПРОВОДИВСЯ ОГЛЯД-КОНКУРС НА КРАЩИЙ РОЗПЛІДНИК ДЛЯ УТРИМАННЯ СЛУЖБОВИХ СОБАК.

ФОТОФАКТ

Адміністрація Чорномор-ської виправної колонії

управління ДПтС України в Одеській області №74 звернулась до Благодійного фонду – ме-дичний центр “Надія, Добро і Добробут” з проханням провести профілактичний огляд дітей, які перебувають в Будинку дитини при установі.

Нещодавно за сприяння ди-ректора Центру Н. Остапенко малюків Будинку дитини відвезли до міської дитячої лікарні, де було здійснено їхній профілактичний огляд задля профілактики захво-рювань та своєчасного виявлення хвороб. Огляд здійснили кваліфі-ковані фахіві лікарні міста.

Ірина ТЕРЗІ

У результаті задоволено одне подання адмініс-трації щодо умовно-дострокового звільнення,

одне щодо встановлення адміністративного нагляду та два клопотання засуджених щодо умовно-дострокового звільнення.

Всього в установі від початку року суди провели 105 відеоконференцій, в яких взяло участь понад 200 за-суджених, стосовно яких суди ухвалили рішення щодо оскарження вироків, вирішення цивільних позовів, встановлення адміністративного нагляду, застосування амністії тощо.

Найчастіше засуджені звертаються до суду з клопо-таннями про застосування заохочувальних норм, перед-бачених ст.81, 82 КК України, у разі негативного вирішення цього питання комісією установи. Таким чином реалізуєть-ся передбачене законом право громадян на безпосереднє звернення до суду.

Світлана БАХМУТ

ВІДЕОКОНФЕРЕНЦІЯ З ЗАСУДЖЕНИМИУ КАМ’ЯНСЬКІЙ ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ

УПРАВЛІННЯ ДПТС УКРАЇНИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ № 101 ВІДБУВСЯ ЧЕРГОВИЙ РОЗГЛЯД МАТЕРІАЛІВ ВІЛЬНЯНСЬКИМ РАЙСУДОМ В РЕЖИМІ ВІДЕОКОНФЕРЕНЦІЇ.

ПІДВИЩУЄМО МАЙСТЕРНІСТЬТРАДИЦІЇ

Вважається, що на Андрія обов’язково потрібно по-

ласувати варениками, аби бути щасливим в наступному році. Так, в установах виконання покарань та слідчому ізоляторі управління ДПтС України в Рівненській області готували традиційну “андріївську” страву.

У Рівненському СІЗО та Дубен-ській виховній колонії, співробітни-

ки Рівненського міського та район-ного, Дубенського міжрайонного відділів кримінально-виконавчої ін-спекції продемонстрували для осіб, які перебувають під вартою в СІЗО, та вихованців установи майстер-клас з приготування вареників.

Після приготування всі охочі мали змогу посмакувати власноруч приготовленими смаколиками.

Марія ПАНЧЕЛЮГА

“АНДРІЇВСЬКА” СТРАВА

13 ГРУДНЯ ХРИСТИЯНИ ВІДЗНАЧАЛИ ДЕНЬ СВЯТОГО АПОСТОЛА АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО. ЦЕ СВЯТО ЗАВЖДИ БУЛО ДУЖЕ ВАЖЛИВИМ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ. ОБ’ЄДНУЮЧИ ПРАВОСЛАВНІ ТА НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ, ВОНО СТАЛО ОДНИМ ІЗ НАЙЯСКРАВІШИХ ДНІВ В ЧЕРЗІ НОВОРІЧНО-РІЗДВЯНИХ СВЯТ.

грудень 2015 року № 51 5ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ЗЕМНЕ І ВІЧНЕ

19 ГРУДНЯ – ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ

НАБОЛІЛЕ

КОЖЕН З НАС ПАМ’ЯТАЄ СВОЄ ДИТИНСТВО І НАЙУЛЮБЛЕНІШЕ СВЯТО УСІЄЇ ДІТВОРИ – ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ. І НАВІТЬ ПОПРИ ЗАБОРОНИ ТОДІШНІХ БІЛЬШОВИЦЬКИХ ПРАВИТЕЛІВ ВІДЗНАЧАТИ ЦЕ СВЯТО МИ УСІ ОЧІКУВАЛИ ДИВА, КОЛИ ВНОЧІ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ ПРИНОСИВ НАМ ЦУКЕРКИ, ФРУКТИ, ІГРАШКИ І КЛАВ ЇХ ПІД ПОДУШКИ. СКІЛЬКИ-ТО БУЛО РАДОСТІ! А ГОЛОВНЕ, КОЖЕН НАМАГАВСЯ ВІДЗНАЧИТИСЬ ЯКИМИСЬ ДОБРИМИ СПРАВАМИ, БО ТІЛЬКИ ТОДІ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ МІГ ПО-СПРАВЖНЬОМУ ОЦІНИТИ ЇХ І ЩЕДРО ЗА ЦЕ НАГОРОДИТИ.

ЧУДОТВОРЕЦЬ МИРЛІКІЙСЬКИЙ

“Здравствуйте весь творческий коллектив редакции газеты “Закон і обов’язок”!

С наступающим Новым годом поздравляет вас боец 15-го батальона 128-й отдельной горно-пехотной бригады Алексей Наумов — сын Елены Наумовой, а также все мои боевые товарищи.

Поздравляем всех “жителей” Днепродзержинской исправительной колонии №34: мою маму Елену Наумову и всех матерей, жён и сестёр – всех тех, кого на данный момент нет рядом, но кого непременно любят и ждут, кто обязательно кому-то нужен.

Я хочу пожелать всем этим женщинам веры, крепкой, непоколебимой веры в то, что мир за забором не вечен. Ведь каждая из вас, как израненная птица, мечтает вырваться из заточения, обрести свободу, вздохнуть полной грудью этот одурманивающий и пьянящий воздух свободы, ощутить радость полёта, воспарить над пропастью безнадёжности...

Но свобода, прежде всего, – это состояние нашей души. Для того чтобы подняться ввысь, птице нужны крылья, а

человеку доброе и чистое сердце. Я искренне желаю вам не грубеть душой, не черстветь от временных жизненных не-урядиц, не разочаровываться, но верить, до боли, до крови верить в то, что мир – это не то, что нас окружает, а то, что мы сами создаём вокруг себя. Ведь добро исходит только из доброго, чистого сердца...

Я желаю, чтобы каждая из вас поверила в чудо, которое обязательно сбудется в вашей жизни. В преддверии Нового года чудеса иногда сбываются... Если люди верят в сказку, значит, у них ещё есть надежда что-то изменить в своей жизни к лучшему.

Я и мои боевые товарищи – сильная половина мира сего – искренне желаем всем вам, прежде всего, об-рести свободу в душе, и тогда вы поистине станете свободными.

А мы сделаем всё возможное, чтобы защитить нашу родную землю, нашу свободолюбивую Украину от натиска врага. Мы живём и умираем за вас, не подведите нас – вы нам нужны сильными, верными, любящими, настоящими, свободными.

А также мы поздравляем с наступающим Новым годом и администрацию ДИК №34 во главе с начальником учреж-дения – Ириной Юрьевной Бобровой.

Желаем вам звёзд на небе и на ваших погонах, ведь “если звёзды на небе зажигаются, значит это кому-нибудь нужно... Значит, кто-то хочет, чтобы они были!”

Будьте мудрыми, оттачивайте своё профессиональное искусство, ведь от вас зависят судьбы многих людей... Ни-когда не отчаивайтесь, но имейте надежду мечтать, верить и просто Жить!!! Пусть дом ваш будет крепостью, а ваши семьи – надёжным тылом. Пусть вас всегда окружают только честные, надёжные и порядочные люди. Дорожите всем тем, что дарит вам жизнь, цените её, не пренебрегайте даже самыми малыми её проявлениями.

Пусть Новый год принесёт благоденствие и достаток в ваш дом, а светлый дух Рождества вселит уверенность в душу и даст спокойствие сердцу! Чудес вам и всем вашим близким, добра, тепла и много-много радости!

Будьте счастливы!!!С уважением Алексей НАУМОВ”

ЛИСТ В НОМЕР

“Свобода — состояние нашей души...”

Света не было уже более четырех часов. Слабое

мерцание небольшого огарка свечи только подчеркивало усу-губленную отсутствием каких-либо источников света вне дома – особую, густую темень за окном. Казалось – крикни в нее – и звук бесследно исчезнет. Поэтому нео-жиданно, странно и даже страшно было услышать голос плачуще-го ребенка. К счастью, вскоре послышались голоса мужчины и женщины – по-видимому, родите-лей, – и ребенок успокоился. Но в то короткое мгновение, пока голо-са родителей еще искали дорогу от сердца к звуку, зов ребенка из этой пугающей, глубокой черноты прозвучал так отчаянно и одино-ко, что и моему взрослому сердцу тоже стало одиноко и страшно, как должно быть страшно зате-рявшемуся на хрупком плотике

в безбрежности океана, когда в какую сторону ни кричи – в ответ лишь голос ветра и волн.

Одиночество, сиротство – вдруг представившиеся взрос-лому и далеко не одинокому человеку… А как же настоящее, реальное сиротство еще совсем маленького сердечка, лишенного права, данного Богом всей твари земной, – согреваться материн-ской любовью!.. Как же то слово? Самое первое, самое главное, еще в утробе поселившееся на крохотных губках. Кому его ска-зать? Это сладкое – мама! Стене, подушке, кошечке, собачке?.. А может, няне Вере? Она добрая, ласковая, она всех любит, но до-мой уходит одна. Она не зовет: “Коленька, собирайся, пойдем

домой”. Это “домой” такое боль-шое и сказочное, что ни о чем больше думать не хочется.

В декабре Коленьке испол-нилось пять. Он знает уже мно-го, и когда видит незнакомых дядей и тетей – то очень серьезных и сосредоточенных, то вытирающих украдкой глаза – он старается выглядеть не как вторые, а как первые, потому что когда на него посмотрят, то сразу поймут, что он парень серьезный и хлопот с ним не будет, а значит, можно смело брать домой – мо-жет, даже навсегда.

– Почему не может быть? – очень даже может! Вон Дашу взяли на неделю, а вчера сказали, что у нее теперь есть мама и папа. Коля даже Николая Угодника об этом

просил – чтобы у него был дом. А Николай Угодник – говорила няня Вера – это дедушка, который живет на небе и очень любит де-тей. Если его сильно попросить – обязательно сбудется.

Уже больше недели с тех пор как удочерили Дашу... Перед

сном Коленька долго смотрит в открытое окно на залитые лунным светом тополя, мерцающие звезды и ему начинает казаться, что это вовсе и не небо, а синее море, по которому плывут домой светя-щиеся кораблики. Они зажигают огни, чтобы еще издали их видели стоящие на берегу. Среди этих корабликов есть и тот, в котором поплывет он. И никакие темные ночи, никакие бури морские не остановят его, потому что там – на далеком родном берегу – будет ждать его… мама!.. Рас-ставив руки, словно взлетающая птица крылья, он побежит ей на-встречу и, оказавшись в сильных и ласковых руках, наконец-то услышит: “Сыночек, я так долго тебя искала! Пойдем домой…”

Ольга БОНДАРЬ–КУЛИНИЧ,

“Непостижимости”

ПОЙДЕМ ДОМОЙ

Святий Миколай – один з найбільш шанованих в Україні християнських

святих. Уже в ХІ столітті в Київській Русі від-значали свято перенесення мощів Миколая з Мир до міста Барі (Південна Італія) – Теп-лого Миколая (у травні), а згодом і свято в пам’ять про його смерть (6 грудня 342 року за старим стилем) – Зимового Миколая.

В Україні і, зокрема, у столиці є багато храмів, побудованих і названих на честь Миколая Чудотворця. А скільки їх було раніше! На жаль, в роки “переможної ходи” войовничого атеїзму багато велич-них споруд було знищено. Нині у Києві вціліло лише кілька культових споруд, при-свячених цьому святому: церква Миколи Набережного та Миколи Притиска, Свято-київський собор Покровського монастиря та Миколаївський костьол.

Народився чудотворець у багатій сім’ї в Малій Азії. Єдиний син благочестивих батьків, він з раннього дитинства при-святив себе служінню Богові. Відцурав-шись мирського життя, юнак увесь свій час проводив за молитвами. Після смерті батьків Миколай роздав свою спадщину бідним людям і, прийнявши сан свя-щеника, все подальше життя присвятив служінню Богові. Ще за життя святий вважався втіленням “правил віри та образу лагідності”, взірцем милосердя і любові до людей. Свого захисника в ньому бачили бідні і знедолені, діти, купці, мореплавці, землепрохідці, селяни. Святого Миколая вважали покровителем Війська Запорозь-кого. Особливо шанували ікону Миколая Чудотворця.

У християнських легендах життя свя-тителя описується як нескінченна низка благодіянь і чудес. Вважається, що і після праведної смерті святий Миколай і далі творить дива. У численних народних пе-реказах чудотворець боронить людей від стихійного лиха, є опікуном сиріт і тварин і, як ми вже згадували, покровителем мо-реплавців. Чорноморські рибалки, вихо-дячи на промисел, завжди брали із собою образ Миколая.

Свято Миколая намагалися відзна-чати не урочистостями, а благодійними справами. Біднякам заготовляли дрова, сиротам спомагали на життя, стареньким вибілювали хату...

Та й сьогодні у День святого Миколая ніхто із рідних, близьких, знайомих не має бути обділеним увагою, добрим словом, маленьким дарунком. Не маємо права бути черствими і байдужими до тих, хто потребує нашої допомоги.

Зоряна НАГІРНЯК

6 грудень 2015 року № 51ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

АСПЕКТИ

ФОТОФАКТЗУСТРІЧ

Командування військової частини пп В-6250 вручило керівництву

управління ДПтС України в Харківській області подяку за надану допомогу в ви-готовленні місця пошани офіцеру.

Протягом кількох тижнів місце по-шани офіцеру 92-ї окремої механізованої бригади майору Ігорю Романцову, який загинув у зоні АТО, захищаючи неза-лежність України, було виготовлено на підприємстві Диканівської виправної колонії №12.

Керівництво управління запевнило командування військової частини, що і в

подальшому надаватиме потрібну допо-могу військовослужбовцям Збройних Сил України, що дислокуються в Харківському регіоні.

Ольга КУЗНЕЦОВАУ Святошинському РВ КВІ м. Києва

УДПтС України в м. Ки-єві та Київській області за ініціативи Міжнарод-ного благодійного фонду громадського здоров’я “Альянс” проведено ро-бочу зустріч з професором медичної школи Єльсько-го університету доктором Фредеріком Алтісом, асо-ційованим директором з клінічних та громадських досліджень Єльського уні-верситету Русаном Марку-сом, лікарем-психіатром Українського інституту досліджень політики щодо громадського здоров’я, координатором проекту “PRAID” Є. Гришаєвим.

Зустріч організовано з метою ознайомлення представників Єльського

університету та інституту досліджень політики щодо громадського здоров’я з роботою кримінально-виконавчої інспекції та впровадження служби пробації. Під час зустрі-чі були обговорені мож-ливості щодо залучення Святошинського РВ КВІ м. Києва до дослідниць-

кого проекту щодо моти-ваційного консультування осіб, які є споживачами наркотичних речовин та перебувають на обліку в КВІ, а також залучення таких осіб до програми замісної підтримувальної терапії.

Тетяна ЯКИМЧУК

НА ШЛЯХУ ДО ПРОБАЦІЇ

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Вы знаете, как пахнет сгоревший тротил? Сладковато-приторный за-

пах, который забивает нос и оседает на нёбе. Что разрыв 82-мм мины напоминает треск рвущейся материи, что разрывы кассетных боеприпасов РСЗО “Смерч” накрывают площадь в несколько гектар и со стороны напоминают огненный вал, от которого, кажется, нет спасенья? Как кричит в ночи женщина, у которой горит дом, как почти по-человечески кричит горящая заживо в сарае скотина? Как на морозе исходят паром куски мяса, бывшие несколько секунд назад человеком. Как взрывная волна бьёт в тебя, и ты летишь в воздухе, как какая-то кукла – без права управлять своим телом, и ма-тушка земля неласково встречает тебя после полёта, выбив весь воздух из лёгких, не оста-вив сил даже пошевелиться. Жуткий звон в голове, ужас на лице жены, на вопросы которой ты не можешь ответить, ибо не слышишь. Я узнал это в свои неполные 37 лет, до которых, думал, не доживу.

Я – уже бывший старший инспектор УИИ (КВІ) г. Дебальцево УГПтС в Донец-кой области майор внутренней службы Алексей Сергеевич Водолазский. В УИИ г. Дебальцево я начал работать с января 2000 года. Начинал с рядового. В 2005 году поселился в городе с семьёй. Горо-док небольшой, тихий, компактный, на-ходится на пересечении автомобильных и железной дорог – нам очень нравилось здесь жить.

Всё изменилось летом 2014 года... В ти-хий захолустный городок пришла ВОЙНА. Война со всеми её ужасами. Хотя, в каком-то роде, война – это индикатор для чело-века. Тот, кто был человеком до войны, остался ЧЕЛОВЕКОМ. Кто был подлецом – стал ТВАРЬЮ. Жалко, что многое о людях можно узнать только вот в таких критических ситуациях.

Поменялся режим работы: стара-лись основное сделать до 14-00. Так как после 14-00 начинался обстрел горо-да, который мог закончиться только утром следующего дня. Хочу рассказать о “гуманитарных”конвоях РФ. Что бы там не рассказывали россияне, после их конвоев люди по три дня сидели в по-двалах. График такой: на выходных РФ направляла очередной “гуманитарный” конвой, который благополучно прибывал в субботу-воскресенье в Украину. Три дня боеприпасы развозились по позициям, и в среду к вечеру начинался ад. И так до следующего “гуманитарного” конвоя.

Хотите узнать, как праздновался День Независимости в г. Дебальцево в 2014 году? Это был тёплый летний день, не было еще сильных обстрелов, и горожане, радуясь относительной тишине,подходили на центральную площадь города. Пришли молодые мамы, молодёжь, пенсионеры (человек100-200), т.к. в основном сходятся на такие мероприятия к вечеру. Приблизи-тельно в 23.45 центр города был обстрелян из “кочующего” миномёта. Вот и весь праздник! То, с какой скоростью разбе-гались люди, таща детей, воя и крича от ужаса, забудешь не скоро. В саму площадь не попали, попали по соседним улицам, иначе г. Мариуполь был бы далеко на вто-ром месте по количеству погибших.

И еще. Люди, осужденные к наказа-ниям, не связанным с лишением свободы, стали более ответственными. Если раньше могли своевременно не прийти на реги-страцию или постановку на учёт, в этой ситуации, можно сказать, самодисципли-нировались. Кто не мог прийти – звонил,

передавал весть через родственников, соседей. Сама работа совмещалась с пери-одическим ремонтом окон, которые пона-чалу стеклили, а когда закончилось стекло, забивали пленкой.

Если раньше с сотрудниками Дебаль-цевского ГО были иногда трения по работе, то с началом активных боевых действий все старались помогать друг другу. Всегда мож-но было отсидеться в подвале, подкормить-ся сухпаем. Могу смело сказать, что за мои 15 лет работы начальник Дебальцевского ГО Е. Юханов самый лучший начальник Дебальцевского ГО. ЧЕЛОВЕК!!! С боль-шой буквы. Таких больше никогда не будет! Светлая ему память!

В таких тяжёлых условиях инспек-ция жила и работала. С началом холодов интенсивность обстрелов стала расти. В начале февраля начала обстреливаться из артиллерии автотрасса Дебальцево – Артёмовск. В городе с перебоями стали работать магазины, почти не было света и воды. Голодные люди перебежками бегали от одного магазина к другому в поисках еды. Спасибо солдатам ВСУ, которые не-сколько раз выезжали в город на грузовиках и раздавали горожанам продукты, а также сотрудникам Дебальцевского ГО, которые также раздавали гуманитарную помощь.

Помню полные слез глаза моего ребёнка, когда он увидел седые волосы своего отца…

Алексей ВОДОЛАЗСКИЙ

МОЯ ВОЙНАНЫНЕШНЕЙ ОСЕНЬЮ ВО МНОГИХ ГОРОДАХ УКРАИНЫ

ПРАЗДНОВАЛИ ДНИ ОСВОБОЖДЕНИЯ ГОРОДОВ ОТ НЕМЕЦКО-ФАШИСТСКИХ ЗАХВАТЧИКОВ. НО РЕЧЬ НЕ ОБ ЭТОМ. Я ХОЧУ РАССКАЗАТЬ СОВЕРШЕННО О ДРУГОЙ ВОЙНЕ! ВОЙНЕ 2014 ГОДА.

грудень 2015 року № 51 7ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ПОСТАТІ

ЕЛІТА НАЦІЇ

Агатангел був хлопчиком-вундер-кіндом: маючи три роки, навчився

читати й писати, вільно розмовляв україн-ською, польською, литовською мовами. А в п’ять років вивчив грецьку та латину. У 1876 році почав навчатися у Володимиро-Волинській місцевій гімназії, де вивчав іноземні мови: французьку, англійську, італійську та турецьку. Потім вступив до Острозької гімназії, був прийнятий в Коле-гію Павла Галагана в Києві, престижний на той час вищий навчальний заклад.

Зацікавлення історією та східними мо-вами – турецькою, перською, тюркською та арабською – спонукало його пройти повний курс навчання на історико-фі-лософському факультеті Московського університету, де він став магістром з ара-бістики, а потім склав іспити на магістра славістики в Петербурзькому університеті. Далі Агатангел вивчав східні мови в Москві. Йому виділили стипендію для дворічного стажування в Лівані та Сирії, а через два роки він уже викладав на кафедрі арабісти-ки Московського Лазоревського інституту.

Завдяки його діяльності перекладача шедеври арабської, турецької, перської літератури стали доступними для інтелек-туальної Європи.

Агатангел не тільки перекладав, але й писав вірші українською мовою, публікуючи їх у журналі під редагуванням Івана Франка. Літературознавець переклав українську по-ему “Шахнаме”, антологію перських поетів, до якої увійшло двадцять три перські поети, а також Омара Хайяма, Сааді, Фірдоусі. З Лесею Українкою, Михайлом Коцюбин-ським він підтримував близькі відносини. Листувався з М. Драгомановим, І.Франком, Г.Квіткою-Основ’яненком, С.Руданським. Максим Горький не раз звертався до нього, консультуючись з проблем Сходу. Крим-ський у 18 років знав п’ятнадцять, а напри-кінці життя близько шістдесяти мов! Це був неперевершений лінгвіст.

Сходознавець широкого профілю, по-ліглот-арабіст, семітолог, іраніст, тюркіст та видатний славіст – особливо в україністиці. За неповними підрахунками, він видав 870 моно-графій, статей, рецензій, окрім того, здійснив

164 оригінальні переклади східних художніх творів – поезії та прози. Коран у перекладі Агатангела Кримського вивчав Лев Толстой.

Кримський був ученим секретарем Академії наук України й одним із заснов-ників наукової бібліотеки в Києві (нині це бібліотека В.Вернадського).

19 липня 1918 року він переїхав до Киє-ва, де був завідувачем кафедри україністики

та історії в Київському університеті, читав лекції з української мови. Створив словник живої української мови, написав книгу з історії Криму.

Його робочий день починався о 8-й годині ранку і тривав до 2-3 години ночі. Спав він у своєму робочому кабінеті не більш ніж чотири годи на добу.

Якщо Іван Франко був його духовним батьком, то сам Агатангел Кримський став добрим наставником та учителем для цілої плеяди українських сходознавців. Недарма його рідкісне ім’я в перекладі з грецької означає “добрий ангел”. Таким він і був, ніс людям тільки добро.

Власної сім’ї видатний учений так і не створив. Усе життя він віддав науці, у якій чільне місце посідає сходознавство, і пере-дав свої знання учням та послідовникам. Це була людина унікальних енциклопедичних знань в сходознавстві, лінгвістиці, літерату-рі. Саме він створив унікальний російсько-арабський словник.

Але заздрісні псевдовчені написали на Кримського донос, і його звинуватили в шпигунстві. Це був зловісний 1937 рік. Його відсторонили від науково-викладаць-кої діяльності та роботи в Академії наук. У січні 1941 року 70-річчя академіка Агатан-гела Кримського широко відзначалося на державному рівні, а через півроку, у липні 1941 року, сходознавця світового значення звинуватили в українському націоналізмі та шпигунстві, заарештували й вислали в Кустанай (Казахстан), де він помер 25 січня 1942 року в тюремному казематі.

Зоряна НАГІРНЯК

НИМ ГОРДИТЬСЯ УКРАЇНА

Чех за національністю, Вікентій (Вікенс) Хвойка

народився 21 лютого 1850 року в чеському місті Семіні. У 1864 році після закінчення комерцій-ного училища в місті Хурдимі Вікентій переїхав до Праги. Там він захопився вивченням давньої історії та старожитностей, читав багато спеціальної літератури, знайомився з відомими чеськими істориками й археологами. Це за-хоплення дало свої плоди значно пізніше, в останнє двадцятиріччя його життя, й було пов’язане вже з дослідницькою роботою на те-ренах України.

У 27-річному віці Вікентій переїхав на постійне проживання до Києва й, шукаючи заробітку, почав викладати німецьку мову та малювання, займався агро-номічною наукою. Його успіхи в галузі агрономії було відзначено на виставках у Ромнах, Харкові, Парижі; він навіть написав дві книги із сільськогосподарської проблематики. Але ці заняття не приносили Хвойці особливої вті-хи. Він дедалі частіше повертався до свого захоплення стародав-ньою історією. Переписувався з празькими друзями – любителя-ми старовини, сам почав колек-ціонувати старожитності, вивчав

давній період української історії, долучився до роботи Київського товариства старожитностей та мистецтв.

Вивчаючи територію Києва, Хвойка пильно стежив навіть за незначними земляними роботами у місті. І ось у серпні 1893 року, під час таких робіт, що проводилися на Кирилівських висотах (точніше – по вулиці Кирилівській, 81), він помітив у розрізі гори на глибині 19 метрів якусь круглу жовтувато-білу пляму, яка зблизька видалася йому бивнем мамонта. Факт, що Вікентій В’ячеславович не по-милився, підтвердив викликаний ним професор Київського уні-верситету Володимир Антонович. Так було відкрито знану тепер у всьому світі Кирилівську палео-літичну стоянку поблизу центру Києва, результати досліджень якої увійшли в усі праці з кам’яного віку й підручники з історії та археології. З відкритої Хвойкою Кирилівської стоянки первісної людини почався якісно новий етап вивчення пам’яток палеоліту.

Як стверджують науковці, виявлення “особливої культури” почалося теж з Кирилівської сто-янки. Розкопуючи її наступного року, дослідник знайшов багато фрагментів грубої кераміки, кіст-

ки тварин і черепашки, що лежали в якихось приміщеннях типу землянок, які становили окремий культурний шар. Протягом 1895-1896 років на висотах від Фро-лівської гори до Кирилівського монастиря він відкрив ще понад 70 таких землянок. Згодом було доведено, що ці землянки – не житла, як спершу вважав Хвойка, а гончарні печі трипільців.

Вивчення землянок навело Вікентія Хвойку на думку, що представники цієї культури мали жити й нижче по Дніпру. До

розкопок поблизу сіл Трипілля, Верем’я та Жуківка він узявся в березні 1897 року. Тут учений по-ряд із землянками, подібними до кирилівських, відкрив новий вид пам’яток тієї самої культури. Це були майданчики з вальковани-ми спорудами з обпаленої глини. Найбільше цих культурних за-лишків було знайдено в околицях села Трипілля.

Вивчаючи фрагменти споруд, археолог дійшов висновку, що тут відбувалися обрядові поховання й

жертвоприношення. Саме Вікен-тій Хвойка висловив і обстоював припущення (пізніше доведене іншими дослідниками), що це особлива землеробська культура періоду кам’яного віку. Тоді мало хто серед науковців погоджувався з цим, бо вважалося, що прадавні землеробські культури могли існу-вати лише в теплих краях – на бе-регах Нілу, Тигру і Євфрату тощо.

У 1894 році під час досліджен-ня Флорівської гори Хвойка від-найшов залишки давньоруських ремісничих майстерень – косто-

різної та ювелірної. У наступні роки Хвойка й далі проводив розкопки у Києві, в інших місце-востях України. Але найбільш сен-саційними стали результати його розкопок на Старокиївській горі. У 1907 році, оглядаючи її схили, дослідник побачив у розрізі давню кладку, що послужило приводом для нових розкопок.

Тож було виявлено язич-ницьке капище VІІІ-ІХ століть, що підтверджувало сакральне значення Старокиївської гори. Що це був центр давньої столиці, підтвердив розкоп залишків вели-кокнязівського кам’яного палацу Х-ХІ ст., оздобленого фресками й мозаїками. Окрім цього, були виявлені залишки жител та реміс-ничих майстерень, які оброб ляли камінь, кістку, метал тощо. Серед особливо відомих знахідок – унікальні ливарні формочки, запрестольний хрест. Саме тоді Вікентій Хвойка знайшов цеглу із зображенням великокнязівського тризуба. Відкриття центру давньо-го Києва викликало гігантський резонанс серед громадськос-ті. Старокиївську гору назвали “руським Капітолієм”.

Вікентій Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств. Серед них – Імператорські Мос-ковське та Одеське археологічні товариства, Київське товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва, Російський археологіч-ний інститут в Константинополі. Колекції, знайдені ним, а також рукописні матеріали зберігаються та експонуються в Національному музеї історії України та в Держав-ному історичному музеї Москви.

Видатний учений-дослідник помер 2 листопада 1914 року та похований на Байковому цвинтарі у Києві.

Зоряна НАГІРНЯК

ВИДАТНІ КИЯНИ

ПЕРШОВІДКРИВАЧ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИПІОНЕР І ФУНДАТОР УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОЛОГІЇ

ВІКЕНТІЙ ХВОЙКА ВІДКРИВ УКРАЇНІ І КИЄВУ СВІТ ЇХ ДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ. ВІН ПОКЛАВСЯ НА СВОЮ

НАДЗВИЧАЙНО РОЗВИНУТУ ІНТУЇЦІЮ, ПІДКРІПЛЕНУ ЗНАННЯМИ Й БАГАТОРІЧНИМ ДОСВІДОМ, І СТАВ ПЕРШОВІДКРИВАЧЕМ РАННЬОСЛОВ’ЯНСЬКИХ АРХЕОЛОГІЧНИХ КУЛЬТУР НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ,

ПАМ’ЯТОК ДАВНЬОГО КИЄВА, ЗАПОЧАТКУВАВ НОВУ НАУКОВУ ДОБУ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ПАЛЕОЛІТУ УКРАЇНИ.

Вікентій Хвойка на Старокиївській горі (м. Київ) розкопав старо-давню споруду з каміння. Вона мала еліпсовидну форму (4,2 х 3,5 м) і чо-тири виступи. Неподалік із західного боку було виявлено масивний стовп з обпаленої глини. Навколо лежали кістки й черепи тварин. Споруду було вирішено вважати капищем, на якому здійснювали жертвоприношення.

АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ, АКАДЕМІК, ВСЕСВІТНЬО ВІДОМИЙ УЧЕНИЙ, ПОЛІГЛОТ, ЛІНГВІСТ. НА 16-Й СЕСІЇ КОНФЕРЕНЦІЇ ЮНЕСКО ЙОГО ІМ’Я БУЛО ВНЕСЕНО ДО СПИСКУ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ ЄВРОПИ ХХ СТОЛІТТЯ. ЙОГО СТОЛІТНІЙ ЮВІЛЕЙ ВІДЗНАЧАЛИ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ.

8 грудень 2015 року № 51ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

КАЛЕЙДОСКОП

Фінансові реквізити: рахунок ДЗД ДПтСУ, с/р №31251201201887 в ГУДКСУ в м. Києві,

код банку 820019, ЄДРПОУ 08565003. Свідоцтво платника ПДВ №200062177.

Інд. под. № 085650026068

ГазетаДержавної

пенітенціарної служби України

Адреса редакції: 04050, м. КиївÎ50, вул. Ме льни кова, 81.

Телефон: 481Î05Î62; еÎmail: zio@kvs.gov.ua

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Думки авторів

публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції. За точність

викладених фактів відповідальність несе автор. Художні твори друкуються мовою

оригіналу. При використанні наших публікацій посилання

на “Закон і обов’язок” обов’язкове.

Головний редакторОксана

ВЄЛКОВА-ЛАГОДАСвідоцтво

про реєстраціюКВ №9609

від 21.02.2005р. Ціна договірна.

Рукописи і фотознімки не повертають-ся і не рецензуються. Відповідальність за

достовірність реклами несе рекламодавець.

Передплатний індекс 23102Наклад: 40000

Замовлення № 5896ТОВ “Поліпрінт”,

м. Київ, вул. Лугова, 1 а

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

21 ГРУДНЯ – ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ КРОСВОРДУ АНЕКДОТИ

СКАНВОРД

Відповіді на сканворд, розміщений у №50 за 11 грудня 2015 року:

Мінімальний час на рішення кросвор-ду з газети “Таймс” – 3 хвилини 45 секунд – витратив під час змагання, організованого радіопрограмою Бі-бі-сі “Today”, 43-річ-ний англієць у грудні 1970 року.

У травні 1966 року лондонська газета “Таймс”отримала лист від жінки з острова Фіджі, яка повідомила, що їй тільки-но вдалося вирішити Кросворд 673 у випуску газети від 4 квітня 1932 року. Таким чином,

максимально витрачений час на розгадку кросворду становить 34 роки.

Максимальну кількість кросвордів склав Андріан Белл. З січня 1930 року до своєї смерті в 1980 році він надіслав до газети “Таймс” 4520 кросвордів.

Найпродуктивнішим упорядником кросвордів є Роджер Ф. Сквайерс. Він “ви-робляє” щотижня 35 публікованих завдань.

Інф. “ЗіО”

Компанию бардов выселили из номера гостиницы не потому, что громко играли на гитаре, а потому что у костра.

* * *Вчера сделала дома генеральную уборку,

сегодня пришла, первая мысль – обокрали!!!* * *

В продажу выходит книга-фэнтези “Как красный диплом и золотая медаль по-могут тебе в жизни”.

* * *На запрос “арфаграфический славарь”

найдено 1 887 212 ссылок…* * *

– Раньше ведь оно как было?– Как?– Вот именно! А теперь что?– Что?– Вот и я говорю!

* * *Один родитель, когда его спросили, что

он может сделать для школы, ответил: “Возбудить уголовное дело!” Следующие 11 лет администрация не беспокоила его просьбами о материальной помощи.

* * *Читая экономические прогнозы наших

министров-экономистов, начинаешь пони-мать, как несправедливы мы были, издеваясь над синоптиками и их прогнозами.

* * *Два близнеца на медосмотре в военко-

мате. Первый выходит из кабинета, второй спрашивает: — Hу что, взяли? — Hет, комиссовали. — Пройди еще раз, а то мне раздеваться не хочется. Через несколько минут: — Тебя взяли!

* * *Дагестанские блохи, услышав лезгинку,

затоптали кота насмерть... * * *

Дожили до зарплаты, деньги еще оста-лись... Сидим, думаем: научились экономить или за что-то забыли заплатить?

* * *Если Минздрав считает, что увеличе-

ние пенсионного возраста повысит продол-жительность жизни, то полная отмена пенсий – это шаг к бессмертию.

ВЕСЕЛИМ ОЛІВЦЕМ

УСЕ ПОЧАЛОСЯ З 32 СЛІВ...

Цікаві факти про кросворд

Донскойгуляка

«Адамовояблоко»

Такса, ко-торая нелает, нокусается

Чтосбивают

сгордеца?

За неена РусидавалиГеоргия

Пар-тийноемеро-

приятие

Самоевысокоедерево

Частьпроцесса

стиркибелья

Фраерасгубила

«Легкое»кузнеч-

ногогорна

Птица,давшая

имя омо-новцам

Убла-жение

желаний

Самая«собачья»

порода

Финалгречес-кого ал-фавита

Армянинфокусник

Забега-ловкадля го-лодных

Беспар-донныйчеловек

Индий-ский

любитель«лотосов»

Кусокткани,

ставшийплатьем

Каприз-ная

пискля

Любимаябаба

Кащея

Снаряд,который«подкла-дывают»

«Рыбная»валюта

КакуюполициюсоздалГеринг?

Чтотакое

штабель?

На нейдрейфо-вали па-панинцы

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС:

23102

Перший кросворд Артура Уїнна

Перший кросворд Артура Уїнна

Творцем першого кросворду був жур-

наліст Артур Уїнн, який емігрував до Нью-Йорка з Ліверпуля.

А діло було так. Вида-вець доручив Уїнну скласти до різдвяних свят додаток до газети, яке викликало б інтерес не просто окремого читача, але відразу цілої ро-дини. І тут журналіст згадав, як його дід ставив йому в дитинстві головоломки.

Це були так звані “ма-гічні квадрати”, в яких го-ризонталі й вертикалі за-

повнювалися однаковими словами. Уїнн удосконалив цю гру.

Він вирішив, що якщо слово в задачі буде зустрі-

чатися тільки один раз, це зробить її цікавіше. І Уїнн, що називається, потрапив у ціль. Його винахід так спо-добався читачам, що вони у своїх численних листах просили газету продовжити друкувати подібні завдання. Артур Уїнн першим також застосував у кросворді за-темнені клітини для поділу слів.

Автор надіслав свій кросворд з 32 слів у газету “Нью-Йорк Уорлд”, де він був надрукований 21 грудня 1913 року.