СолоспівКультурно-мистецький часопис кафедри сольного співу

Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка№ 2 (16), квітень-червень 2014 року

І ЗНОВУ МАЙСТЕР-КЛАС!Традиції продовжуються

Життя кафедри сольного співу та вокального факуль-тету здебільшого протікає у дотриманні єдиного напря-му діяльності – навчально-виховного, коли на пер-ший план виступають голо-вні чинники усього творчо-го процесу, а це – необхід-ність навчатися (студенти) та потреба навчати, вихову-вати (викладачі). Це ті чин-ники, завдяки яким форму-ються мето-дичні заса-ди усеред-ині кожно-го навчаль-ного осеред-ку зі своїми особливос-тями, сво-їм неповтор-ним почер-ком. Та час від час звич-ний освітян-ський цикл доповнюєть-ся іншими формами, які сприяють по-г л и б л е н н ю навчального процесу. Це творчі зустрі-чі, концерти, різноманіт-ні презента-ції, які, безу-мовно, при-носять багато користі моло-дому поколінню.

Існує ще одна особли-во результативна фор-ма – майстер-класи, під час яких відбувається спіл-кування з майстрами-професіоналами з інших країн, інших музичних на-вчальних закладів.

Отож, незважаючи на гарячу пору в нашій ака-демії (сесія саме у розпа-лі!), 6 червня вже не впер-

ше гостями Львівської му-зичної академії були профе-сори Ляйпцигської музич-ної академії п. Гельмут Льо-осс, п. Урсула Шонгальс та

п. Андреас Зоммерфельд. На прохання ректорату вони погодились провести майстер-клас для студентів-вокалістів.

До занять з чудовими музикантами зголосило-ся чимало наших студентів, які виявили неабияке заці-кавлення процесом неви-мушеного і напрочуд твор-чого спілкування. Серед них – Соломія Дрозд, Надія Дубченко, Юрій Григораш,

Назар Качала, Марія Шрам, Марія Мельничин та Тетя-на Ванжула. Гості відзначи-ли достатньо хорошу під-готовку наших вихованців та запропо-нували низку порад і поба-жань, а саме: звертати ве-лику увагу на о со б л и в о с -ті виконав-ського стилю та на значен-ня і розумін-ня поетично-го тексту, а звідси, відпо-відно – кра-ще знання і н о з е м н и х мов. Педаго-ги ще раз пе-р е к о н л и в о довели, що п о е т и ч н и й текст є тісно п о в ’ я з а н и й з музикою. А відчуття сти-лю – це те, що робить співа-ка музикантом, а не лише виконавцем з голосом.

Розуміємо, що кожна зу-стріч з цікавими особистос-тями збагачує, а ознайом-лення з їхніми вокальними методиками заставляє сту-дентів думати, порівнювати, переконуватися у багатьох відомих чи, можливо, і в не-відомих речах. Дуже корис-ним є можливість ознайом-лення з особливостями по-глядів провідних педагогів

та використання їхнього до-свіду щодо стильових прин-ципів і напрямків, новатор-ського підходу до вокальної естетики в ділянці техніки,

звукового забарвлення та розуміння стилю.

Людмила БОЖКО,народна артистка України,зав. кафедри сольного співу

ЛНМА ім. М.Лисенка

На фото:Урсула Шонгальс таАндреас Зоммерфельд

2 стор. Солоспів № 2 (16), квітень-червень 2014 року

Продовження на 3 стор.

Чим цінний цей вечір пам’яті? Насамперед тим, що його підготовку та про-ведення зініціювали сту-денти професора Кушп-лера, які в різні роки на-вчалися у нього, зберігаю-чи тепло пам’яті про сво-го Вчителя, Друга, Порад-ника.

Із вступним словом ви-ступила професор Любов Кияновська – заслуже-ний діяч мистецтв Украї-ни, доктор мистецтвознав-ства, теперішній головний редактор часопису «Со-лоспів». Любов Олек-сандрівна завжди відзначається сво-їм блискучим умін-ням віднайти най-кращі, найдоціль-ніші, найвишукані-ші слова своїх про-мов, приурочених до тих чи інших імп-рез. Її палка промо-ва була теплою, щи-рою, викликаючи у душах слухачів лег-ке щемління… У ви-ступі вона висвіт-лила основні грані творчої, педагогіч-ної та громадської діяльності Ігоря Фе-доровича.

У першій частині концерту прозвуча-ли арії українських, російських та зару-біжних композито-рів; у другій части-ні – авторські твори І.Кушплера.

Розпочав кон-церт Ігор Міхне-вич романсом Фієс-ко з опери «Симон Бокканегра». Сво-їм благозвучним басом красивого тембру він розкрив зміст твору та пере-ніс слухачів в епоху оперного персона-жа. Гарно «класич-но» прозвучало со-прано Дарії Кліменкової в арії Й.С.Баха з «Магніфіка-ту». Вражаюче «заворожи-ла» своїм мецо Тетяна Вах-новська у сцені Ворожін-

но та водночас доволі на-сичено, що завжди спри-чиняє для співачок велику трудність в осягненні пе-редачі змісту цієї арії. Ви-ступ заслуженого артис-та України Ореста Сидора після арії Ренато з опери «Бал-маскарад» Дж.Верді та арії Михайла Гурмана з опери «Украдене щас-тя» Ю.Мейтуса був зустрі-нутий бурхливими оплес-ками залу та вигуками «браво», адже перед нами співав вже досвідчений та відомий виконавець, чару-ючи нас своїм прекрасним баритоном, соковитістю, силою й рівністю звучання, багатством тембрової па-літри, динаміки та нюансів звуку, майстерно розкри-ваючи у цих творах розма-їття внутрішнього світу ге-роїв.

Арію Адрієни з опе-ри Ф.Чілеа «Адрієна Лє-куврер» виконала лауре-ат міжнародного конкур-су, солістка Львівської опе-ри Людмила Осташ. Вона володіє красивим сопра-но «spinto», ґрунтовною музичною та вокальною підготовкою і ці складо-ві вимальовують виразну творчу перспективу мо-лодої співачки. Професій-не володіння своїм лірич-ним баритоном показав соліст опери Віталій За-горбенський, виконавши

виконанні Руслана Скоро-літньогго, арія Цариці Ночі з опери «Чарівна флейта» В.А.Моцарта у виконан-ні Анни Носової, яка про-звучала філігранно, техніч-

ня Кармен з однойменної опери Ж.Бізе.

А далі почався «каскад» виконавців: арія Грязного з опери «Царева наречена» М.Римського-Корсакова у

«Прийми уклін, шляхетний друже…» Афіша з таким заголовком сповіщала, що 26-го травня 2014 року у Великому залі нашої академії має відбутися вечір-концерт «Прийми уклін, шляхетний друже», присвячений пам’яті народного артиста України, професора Ігоря Кушплера. Ім’я митця добре відоме музичній громадськості не тільки Львова, України, але й далеко за її межами як співака, педагога, зав. кафедрою сольного співу, члена журі багатьох престижних міжнародних конкурсів, організатора різних мистецьких акцій та ініціатора у налагодженні зв’язків з музичними закладами Польщі, Німеччини, Норвегії, ін., зрештою, як засновника кафедрального сайту (який, на жаль, довелось закрити…) та культурно-мистецького часопису «Солоспів» кафедри сольного співу ЛНМА, який продовжує виходити завдяки зусиллям головного редактора та заступника головного редактора, відповідального секретаря, численних

дописувачів-кафедралів та ін.

3 стор.Солоспів№ 2 (16), квітень-червень 2014 року

Каватину Фігаро з опери «Севільський цирульник» Дж.Россіні, долаючи тех-

нічні труднощі та демон-струючи неабияку актор-ську майстерність.

Після оперних арій на-ступив час осягнення на-прочуд самобутніх камер-них творів професора Ігоря Кушплера, які вже неодно-разово звучали у числен-них концертах, але кожно-го разу сприймаються слу-хачами у новому емоційно-му забарвленні.

Отож, твори І.Кушплера на сл. Т.Шевченка викона-ли: Віталій Загорбенський («Ой крикнули сірі гуси»), Ігор Міхневич («Ой по горі роман цвіте»), Тетяна Вах-новська («Ой маю, маю я оченята»); на сл. О.Олеся – Людмила осташ («Ой не сійтесь сніги»). Укра- їнські народні пісні в об-робці І.Кушплера прозву-чали у виконанні Анни Но-

сової («Ой шум шумить»), Руслана Скоролітнього («А ти дівча, як ся маш?»). Тріо

«Як би я мала крила орли-ні» виконали Анна Носо-ва, Дарія Кліменкова та Людмила Осташ. Усі твори прозвучали виразно, май-стерно, задушевно, відчу-валося, що їх із захоплен-ням сприймають слухачі, але не менш захоплено ви-конують і самі співаки. До успіху виконавців спри-чинилися своєю майстер-ною грою концертмейсте-ри – лауреати міжнарод-них конкурсів Ірина Дур-кот та Галина Радченко.

Між виконуваними тво-рами до слова запрошува-лись видатні львівські митці – народний артист України, лауреат національної премії України ім. Тараса Шевчен-ка професор Юрій Луців, го-ловний диригент Львівсько-го оперного театру заслу-жений діяч мистецтв Украї-

ни Михайло Дутчак, ректор нашої академії народний артист України, професор Ігор Пилатюк, кожен з яких додав декілька своїх штри-хів до творчого портрету

видатної особистості Ігоря Кушплера.

Концерт-спогад завер-шився гарячими оплеска-ми вдячних слухачів, се-ред яких була дружина митця – Ада Іванівна Кушп-лер, чудовий музикант, ві-

рний друг і по-радник Ігоря Ф е д о р о в и ч а . З її вуст про-звучали сло-ва подяки усім присутнім, хто прийшов долу-читися до ве-чора – споми-ну, та безмеж-ної вдячності студентам Іго-ря Федорови-ча за чудовий мистецький за-хід на пошану пам’яті їхнього Вчителя та Дру-га.

Марія ГАЛІЙ,засл. артистка України,

доцент кафедри сольного співу

ЛНМА ім. М.Лисенка

На фото: Ігор Кушплер

Юрій Луців, Любов Кияновська (спогади)

Співають: А.Носова, Д.Кліменкова, Л.Осташ

4 стор. Солоспів № 2 (16), квітень-червень 2014 року

Продовження на 5 стор.

Серед львівських митців другої половини ХХ – початку ХХІ століття, які примножили славу українського вокального мистецтва, вирізняється постать народного артиста України Володимира Ігнатенка (1940-2010) – оперного та концертно-камерного співака (тенор), соліста Львівського національного театру опери та балету ім. С.Крушельницької, педагога, завідувача кафедри

сольного співу ЛНМА ім. М.В.Лисенка.

Володимир Ігнатенко: життя, продовжене в музеї

Володимир Ігнатенко спричинився до розвитку української музичної куль-тури, одним із перших нава-жившись вивести із забут-тя маловідомі солоспіви га-лицьких композиторів. Про камерно-вокальну та педа-гогічну діяльність співака мистецтвознавець профе-сор Любов Кияновська писа-ла: «…хоча лише роботи в те-атрі Володимиру Ігнатенко-ві вистачило б для того, щоб “спочивати на лаврах”, він ще дуже багато встигає зроби-ти для популяризації укра-їнської пісні, відродження нашої багатющої камерно-вокальної спадщини. [...] а ще як завідувач кафедри соль-ного спів – немало зусиль до-кладає, аби молоді співаки підтримували і примножува-ли славу львівської вокаль-ної школи». Серед його учнів – відомі співаки, провідні со-лісти театрів, філармоній України та за її межами: Та-рас Іванів, Любов Качала, Ро-ман Трохимук, Петро Радей-ко, Соломія Приймак, Анас-тасія Блик-Корнутяк, Мико-ла Корнутяк, Мар’яна і Галина Гаврилко, ін.

Володимир Дмитрович завжди був активним у своїй професійній та громадській діяльності. Він представляв кафедру академічного співу Львівської музичної акаде-мії на різноманітних фести-валях, конкурсах, конферен-ціях, численних презентаці-ях і виставках. Як голова та член жюрі брав участь у регі-ональних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах.

Із відкриттям Музично-меморіального музею С. Кру-шельницької у Львові Воло-димир Ігнатенко був серед перших його відвідувачів. «Ми щасливі і вдячні за ве-чір, присвячений дню наро-дження нашої Соломії. Наре-шті дочекалися святої і ве-ликої хвилини, і шани на-шого українського Соло-вейка. Організаторам цьо-

го музею велика подяка і шана за відданість україн-ській культурі. Хай щастить Вам! Бог на допомогу. Співач-ка і учениця О.Бандрівської – М.Процев’ят, соліст опе-ри, народний артист України В.Ігнатенко», – читаємо у Кни-зі вражень Музею від 23 ве-ресня 1991 року.

У Музеї Соломії Крушель-ницької В.Ігнатенко був не лише бажаним гостем, а й активним учасником захо-дів, проектів. За його учас-ті відбувалися концерти, зу-стрічі учасників Фестива-лю оперного мистецтва ім. С. Крушельницької, Міжна-родного конкурсу вокаліс-тів ім. С.Крушельницької у Музеї співачки. Невдовзі ар-тист став постійним учасни-ком вечорів-спогадів, конфе-ренцій, презентацій, концер-тів, урочистостей у Соломії-ному домі. Володимир Дми-трович долучався до музей-них заходів, присвячених та-ким видатним митцям, як: М.Менцинський, М.Колесса, А.Кос-Анатольський, С.Люд-кевич, О.Бандрівська, М. По-піль, О.Паламарчук, М.Ска-ла-Старицький та ін. Брав участь у презентації книг «Спога-ди» М.Голинського, «Хроні-ка мого життя» О.Блавацької, «Соломія Крушельницька. Міста і слава» Г.Тихобаєвої та І.Криворучки, збірників тво-рів Богдана Веселовського упорядника О.Зелінського та ін. Сам артист був у бага-тьох питаннях, пов’язаних з науково-пошуковою та до-слідницькою діяльністю, по-радником наукових праців-ників Музею. Саме від В. Іг-натенка ми почерпнули ба-гато цікавої і цінної інфор-

мації про музичне життя Львова другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Доречно тут нагадати, що він є автором-упорядником словника-довідника «На сцені Львів-ської опери». У дидикації на примірнику, подарованому музею, читаємо: «Рідному му-зею С.Крушельницької, який завжди є і буде у моєму сер-ці. На добру згадку від автора Володимира Ігнатенка.17 бе-резня 1999року».

У фондах Музею зберіга-ється книжка колеги і прия-теля артиста професора Ми-рослави Логойди «Володи-мир Ігнатенко. Життєвий та творчий шлях» (2003р.). При-родно, що місцем прове-дення однієї з презентацій цього видання став Музей С.Крушельницької. Матеріа-ли з цієї події – фото, запро-шення, саме видання – по-повнили фонд історії музею (фІМ).

Володимир Дмитрович завжди з повагою ставив-ся до роботи працівників музею, високо оцінював її. «Ваші постійні вечори, ви-ставки, творчі зустрічі і т. п. є великим духовним жив-ленням для зубожілого на-роду і, тому, нехай Бог до-помагає Вам у всьому, дає наснаги, здоров’я і сили», – читаємо на поштівці, надісла-ній ним до Музею у 1996 році.

Ігнатенкове гучне вираз-но оптимістичне «Добрий день», сказане при вході до Соломіїного дому, спонукало музейне жіноцтво швидень-ко заглянути у люстерко: щоб виглядати якнайкраще перед мужчиною, який кож-ній жінці не лише руку по-цілує, скаже комплімент, а й

розпитає про особисті спра-ви. Завжди привітний і уваж-ний, співак ніколи не забував вітати працівників Музею із святами. Кожного року на-передодні Великодня, Різд-ва чи Нового року листоно-ша приносив вітальну листів-ку від народного артиста му-зеянам.

Остання поштівка від Во-лодимира Ігнатенка надій-шла до Музею на початку квітня 2010 року з Велико-днім привітанням. Наступ-ної, вітання з Різдвом – уже не було… 27 листопада 2010 року артист покинув земне життя.

10 лютого 2006 р. з ініці-ативи друзів артиста у Му-зеї відкрилася виставка «Наш Володимир Ігнатенко». І хоча вона не була присвячена юві-лею співака, не приурочена жодній даті, мала великий ре-зонанс. Відкриття було веле-людне: колеги В.Ігнатенка по сцені ділилися своїми розпо-відями про нього. Їхні висту-пи є зафіксовані на відеока-сеті, дякуючи ще одній при-ятельці Музею, шанувальни-ці творчості артиста Зої Афа-насіївні Малинич. На вистав-ці кожен експонат – це не лише частинка історії життя артиста, але й окрема сторін-ка культурного життя Укра-їни. Пам’ятним є фото 1957 року, на якому зафіксовано момент постановки опери С.Гулака-Артемовського «За-порожець за Дунаєм» у селі Рудно (біля Львова). Виконав-ці – родина Ігнатенків. У ро-лях Султана та Імама – 17-річ-ний Володимир. Історич-ною цінністю є світлина, на

5 стор.Солоспів№ 2 (16), квітень-червень 2014 року

якій зафіксовано зустріч Іва-на Козловського із соліста-ми Львівського оперного те-атру після постановки опе-ри Дж.Верді «Ернані» у Мо-скві 1971 року (партію Ернані виконував В.Ігнатенко). Після закінчення експонування ви-ставки артист передав у де-позит Музею фотографії, афі-ші, документи, які у майбут-ньому поповнять фонд му-зичних діячів (фМД).

Виставка «Наш Володи-мир Ігнатенко» започатку-вала надходження у фонди Музею матеріалів не лише з особистого архіву співака, а також – його партнерки по сцені і дружини Ніни Тичин-ської. Артистка у 60-80-х ро-ках минулого століття була провідною солісткою Львів-ської опери, померла в роз-квіті слави. Завдяки Володи-миру Дмитровичу від Рос-тислава Ігнатенка (сина спі-вака) надійшло 150 музейних предметів, які висвітлюють творчий шлях Н.Тичинської, а також і цілий період істо-рії музичного життя Льво-ва. Ці матеріали уже актив-но використовуються. У 2007 році на їх основі наукови-ми співробітниками Музею було проведено дві радіопе-редачі про співачку. Частко-во ці ж матеріали експонува-лися на виставці до ювілею Н.Тичинської у лютому 2012 року. Ними ж послуговували-ся автори та учасники теле-передачі «Творчий портрет Ніни Тичинської» (редакція музичних програм Львів-ського телебачення).

Наукові працівни-ки познайомилися із за-служеним артистом Укра-їни Віктором Лужецьким, співаком-художником, ро-боти якого (два портрети В.Ігнатенка) були представ-лені у лютому 2006 року на виставці у Музеї. Результа-том нашої творчої співпра-ці у серпні 2011 року стала ще одна виставка «Віктор Лу-жецький – художник-співак» (до 85-річчя митця), на якій демонструвалися портрети співаків його пензля. Після її завершення портрет Ніни Ти-чинської в ролі Ельвіри (Дж. Верді «Ернані»), створений художником у 1971 році, був переданий у депозит Музею.

2009 і 2010 роки були ба-гатими на ювілеї друзів Му-зею. Професорам ЛНМА ім. М.Лисенка Ярославі Матюсі, Володимиру Ігнатенку і Ми-рославі Логойді виповнюва-лось 70-років. Працівники нашого Музею вирішили ці ювілеї відзначити у свій «му-зейний» спосіб, а саме, ви-ставкою «Наші друзі – ювіля-ри», яку побудували на мате-ріалах з фонду історії музею (фІМ). Звичайно, що почесне місце на цій виставці відво-дилось і В. Ігнатенку, його ді-яльності і як співака, і як пе-дагога.

Один із де-сяти ювілейних концертів на-родного артис-та України про-фесора Володи-мира Ігнатенка, підготовлених його учнями, відбувся у Музеї 20 лютого 2010 року і був при-свячений «Во-кальній ліриці М.Лисенка». Афі-ші, фото, відео-запис з цієї події надійшли у фонд історії музею (фІМ). До згада-ного ювілею спі-вака уже на ма-теріалах з фон-дів Музею вий-шов диск «Співає Володи-мир Ігнатенко», а також пра-цівниками Музею була під-готовлено три радіопереда-чі «В.Ігнатенко. Творчий пор-трет», «В.Ігнатенко і театр» (до дня Театру), «В.Ігнатенко-педагог» (до Дня вчителя).

Кожного року 23 верес-ня у Музеї відбуваються уро-чистості присвячені Дню на-родженню Соломії Крушель-ницької. Приходив на уроди-ни нашої патронеси і Володи-мир Ігнатенко, приносив по-дарунки (адже ж День наро-дження!): платівки із записа-ми творів у виконанні знаме-нитих співаків. Усю свою ко-лекцію плит, а це майже 500 екземплярів, В.Ігнатенко по-дарував нашому Музею, з надією, що у музичному му-зеї колись буде кабінет для прослуховування фонозапи-сів, відповідна апаратура для

переведення записів із платі-вок на цифрові носії.

В.Ігнатенко як професій-ний співак, митець, педагог працював із великою кількіс-тю партитур, нотних видань і рукописів. Він підбирав ре-пертуар не лише для себе, а й для своїх студентів. Так у проф. Ігнатенка створилася нотна збірка вокальних тво-рів для різних голосів. Зна-чна кількість нотних видань потрапила до Ігнатенкової збірки від його старших ко-лег, а саме: Лідії Улуханової, Ахматової, Михайла Попіля,

Андрія Поліщука, Тетяни Кар-патської. Про це свідчать ав-тографи, відбитки особистих штампів попередніх власни-ків на обкладинках. У колек-ції – нотні видання різних років: від початку минулого століття і до 2000-х. Особли-во цінними є нотні рукописи. Серед них виділяється окре-ма група ксерокопій нотних рукописів з оригінальними присвятами В. Ігнатенку від його приятеля композитора А.Кос-Анатольського.

Згідно заповіту співа-ка його дружина Надія Іг-натенко передала збір-ку нот у депозит Музею С.Крушельницької. Згадана нотна бібліотека не припада-ла порохом у шафі квартири співака, вона не залежуєть-ся і у фондах Музею, позаяк нею продовжують користу-ватися вокалісти. Викорис-

товують матеріали, які пе-редав до Музею Володимир Дмитрович, студенти і аспі-ранти Музичної академії, ви-вчаючи історію оперного те-атру та львівської вокаль-ної школи друг. пол. ХХ –поч. ХХІ ст., та для написання сво-їх робіт (наприклад, А.Блик-Корнутяк, Н.Тацишин).

Цього року працівника-ми Музею С.Крушельницької було підготовлено 7 ви-ставок. На трьох з них, – «Вагнеріана Музично-меморіального музею Соло-мії Крушельницької у Льво-ві» (Київ), «До ювілею Велико-го Артиста» (до 140-річчя Ф. Шаляпіна), «Українські співа-ки в операх Джузеппе Верді», – були представлені матеріа-ли з архіву В. Ігнатенка.

Разом із мистецьким до-свідом свою повагу і любов до Музею В.Ігнатенко пере-дав учням. І сьогодні уже вони – учасники наших за-ходів. У нашому Музеї запо-чаткована традиція – 31 січ-ня, в день уродин професо-ра, збирати клас його учнів: переглядати уривки відеоза-писів опер, передач за учас-тю В.Ігнатенка, слухати запи-си його розповідей, будувати спільні проекти. Завдячуючи такій співпраці Музею і кла-су проф. Ігнатенка вийшов настінний Календар на 2011 рік, присвячений співакові, оцифровано з депозиту Му-зею відео- та аудіозаписи за участю артиста.

Головним скарбом, яким володів Володимир Дмитро-вич Ігнатенко, було багатство його великої душі. Саме за доброту, щирість, людяність, глибоку порядність та інте-лігентність усі любили і по-важали артиста. Він живе не лише у пам’яті близьких, про-ектах та справах колег, твор-чості учнів – життя Володи-мира Ігнатенка продовжу-ється в музеї.

Олександра КИРИК,ст. науковий співробітник

Музично-меморіального музею С.Крушельницької у Львові.

На фото:Мирослава Логойда, Володимир Ігнатенко та Ярослава Матюха (у мезеї С.Крушельницької)

6 стор. Солоспів № 2 (16), квітень-червень 2014 року

Продовження на 7 стор.

У червні 2014 року виповнюється 125 років від дня народження видатного Олександра Курдидика-Карпатського – українського співака, артиста, викладача, завідуваса кафедри сольного співу Львівської консерваторії

імені М.В.Лисенка.

Олександр Карпатський (Курдидик): сторінки життя і творчості

14 червня 1889 року в сім’ї священика Василя Курдидика, що мав пара-фію у селі Гановці Галицько-го повіту (сьогодні – Івано-Франківщина), народив-ся син Олександр.

Отець Василь отримав глибокі знання у Віденсько-му університеті, які старав-ся використовувати у по-всякденному житті. Його суспільно-просвітницька ді-яльність належним чином мала великий вплив на ото-чуючих. Родинне тепло, по-вага до кожного, стремління до поширення знань і любов до мистецтва були основни-ми чинниками у вихован-ні дітей. Славився о.Василь дуже гарним голосом і цей дар передався його старшо-му сину – Олександру. Лю-бов до пісні, до співу стала стимулом для утворення сі-мейного хору.

Для Олександра дже-релом освіти і отримання достойних знань стала поль-ська гімназія у м.Станіславові (1899-1909рр.). Як учень старших класів він керує гім-назійним хором, одночасно виступає на публічних кон-цертах як соліст, а спів юно-го гімназиста був прекрас-ним і викликав захоплення у кожного слухача.

У 1907 р. перед моло-дим Олександром широ-ко відкрилися двері Львів-ського університету, де він навчався на філологічному факультеті. Багаточисленна сім’я о.Курдидика не мала можливості допомагати ма-теріально юному студенто-ві, тому він був змушений знаходити способи для за-робітку. Поруч з навчанням в університеті він керує хо-ром у бурсі при «Галицько-руському ставропігійському товаристві», яке виникло ще

в кінці ХVІ ст.. Одночасно ви-ступає як соліст з церковним та світським репертуаром.

Після закінчення уні-верситету Олександр Кур-дидик бере участь у га-строльних поїздках по Ро-

сії з новоствореним Львів-ським хором. Восени 1912 р. у Петербурзі його зарахову-ють у «добавочные певчие» хору О.Архангельського і

С.Шерементьєва, а в 1913 р. він був прийнятий до Пе-тербурзької консерваторії в клас проф. М.Чуприннікова, учня відомого маестро Ка-мілло Еверарді.

Для студентів петер-бурзької консерваторії був вільний вхід на всі вистави

Маріїнського оперного те-атру, де вони мали можли-вість слухати кращих співа-ків свого часу – Ф.Шаляніна, Л.Собінова, І.Тартакова тощо, спостерігати за видат-ними диригентами.

У березні 1917 р., за рік до закінчення консерваторії, Олександр успішно співає партію Онєгіна в оп. «Євге-ній Онєгін» П.Чайковського

у постановці студентської оперної студії.

Після успішного закін-чення консерваторії Олек-сандр Васильович повер-тається в Україну і бере участь у гастрольних поїзд-ках з оперними і концертно-камерними програмами міс-

тами Київщини із різними оперними трупам. Очевид-но, в цей час він обрав собі творчий псевдонім – Кар-патський Олександр.

У 1918 р. його зара-ховують до складу артис-

тів української музичної драми м. Києва, а у 1919 р. О.Карпатського приймають на посаду провідного бари-тона Київської опери. Саме в цей час Олександр Васи-льович одружується з пре-красною піаністкою Олек-сандрою Михайлівною Ба-барикіною. Високої культу-ри та ерудиції, вона стане невичерпним джерелом сі-мейного затишку, творчо-го стимулу й справедливо-го критичного контролю його професійних звершень і, у майбутньому – власної доньки Тетяни, також спі-вачки. Біля 20 провідних оперних партій виконав О.Карпатський на сцені Ки-ївської опери, зокрема Онє-гіна, Мазепи, Демона, Фіга-ро, Ріголетто тощо. Творчи-ми контактами позначилися знайомства з композитора-ми В.Косенком, Я.Степовим. Адже О.Карпатський був прекрасним камерним ви-конавцем пісень, романсів, солоспівів. Він глибоко лю-бив і цінував поетів і компо-зиторів рідної Галичини, в творчості яких так тремтли-во і проникливо звучала па-тріотична тема страждань та ніжної любові до рідного народу, до України. Не тіль-ки сольні вокальні твори га-лицьких композиторів допо-

7 стор.Солоспів№ 2 (16), квітень-червень 2014 року

внювали концертні програ-ми співака, але ряд хорових полотен він переробляв для власного сольного виконан-ня.

Ліричний баритон О.Карпатського наповне-ний благородством, красою тембру. Володіння безмеж-ною палітрою голосових від-тінків, артистизм і відчуття розвитку драматургії ство-рили міцний фундамент спі-вакові для успішного вико-нання складних драматич-них партій (Яго в оп. «Отел-ло» Дж. Верді, Скарпія в оп. «Тоска» Дж. Пуччіні тощо).

Після смерті о.Василя ще у 1919 р. сім’я Курдиди-ків опинилася у глибокій ма-теріальний скруті. В листах до сина Олександра мати просила про допомогу, то ж йому довелося залишити Київ та переїхати до Льво-ва, який на той час, як і ціла Галичина, належав Поль-щі. Проте у Львівську опе-ру О.Карпатського не взяли через певні націоналістичні політичні течії. Це був 1922 р. Саме тоді у Познаньському оперному театрі, який на той час вважався одним з кра-щих у Польщі, формували нову трупу. О.Карпатський вирішив взяти участь у про-слуховуванні. Справивши позитивне враження на ви-сокоповажну комісію, він отримав місце провідного соліста, де пропрацював до 1 вересня 1939р. Ця «усміш-ка долі» молодому співако-ві дала змогу мати чудове творче постійне місце улю-бленої праці протягом 17 років і врятувати від голоду матір і молодших братів.

Кращі роки театраль-ного життя, творчість і сла-ва, хвалебні, феєричні ре-цензії звеличували прекрас-ну особистість маестро. Га-зети рясніли похвалами: «…Це співак з винятковими голосовими даними, голос м’який, змістовний. Рівний по діапазону, блищить як зо-лото.». Критики відзначили високу виконавську куль-туру, майстерне володіння дикцією, регістрами, дихан-ням. Вражала могутня вну-трішня сила і непереверше-на майстерність. Одночасно О.Карпатський захоплював

слухачів тонким, часом не-перевершеним виконанням камерної музики. У 1928р. співак гастролює у великих містах Польщі, у 1930р. за-прошений на весь театраль-ний сезон до Варшавської опери, у 1934 – співає у Ма-дриді, відтак у Парижі.

У 1936р. О.Карпатський гастролює на сцені Львів-ської опери у партіях Марсе-ля («Богема» Дж.Пуччіні), у 1937р. – Зурги («Шукачі пер-

лів» Ж.Бізе) і Жермона («Тра-віата» Дж.Верді).

У 1932-1939рр. Олек-сандр Карпатський одно-часно працює викладачем сольного співу, завідує опер-ним класом у Познанській великопольській музичній школі. Це був значний пе-дагогічний досвід роботи із вокалістами-студентами.

Ще до другої світової війн у Познані була органі-зована «Російська община в Познані», в діяльності якої сім’я Карпатських брала ак-

тивну участь, зокрема в ор-ганізації і проведенні кон-цертних заходів. Під час ні-мецької окупації община не була ліквідована (багато її членів, які не виїхали на за-хід у 1945 р., були зааре-штовані за участь в ній). Піс-ля вступу в Познань радян-ської армії О.Карпатського заарештували і заслали в м.Сталіногорськ, а дружи-ну і доньку ув’язнили в По-знанській в’язниці, висунув-

ши обвинувачення у шпіона-жі проти СРСР.

У 1946 р. Олександра Михайлівна і Тетяна Олек-сандрівна зуміли виїхати в Одесу. При сприянні завіду-вача вокальною кафедрою Одеської консерваторії О. Благовідової і ректора – композитора К.Данькевича неймовірними зусиллями вдається жінкам звільнити О.Карпатського. Тут він отри-мує посаду педагога Одесь-кої консерваторії (1947р.) і за сумісництвом працює у

музучилищі. У 1948р. йому присвоєно звання доцента.

Творчо-виконавська натура співака вимагала продовжувати концертну діяльність. Великою надією стало концертне виконан-ня О.Карпатським вокаль-ного циклу «Любов поета» Р.Шумана й інсценізована «Кавова кантата» Й.С.Баха.

Глибока туга впродовж усього життя за рідним При-карпаттям перетворилася на клопотання митця перед Радою Міністрів СРСР про можливість праці у Львів-ській консерваторії. І мрія здійснилася: у вересні 1951 р. за наказом Міністерства культури його перевели до Львова на посаду завідува-ча кафедрою сольного співу Львівської державної кон-серваторії ім. М.Лисенка. У 1959 р. О.Карпатському було присвоєно звання професо-ра вокальної кафедри. Пра-цюючи викладачем соль-ного співу, професор вихо-вав і випустив ряд чудових співаків, серед яких лауреа-ти та дипломанти міжнарод-них конкурсів О.Врабель, В.Арбузов, В.Кузовков, про-фесор К.Староскольцев, за-служені працівники куль-тури, співаки Г.Житніков, К.Чернет та ін.

Не дивлячись на похи-лий вік, О.Карпатський збе-ріг свіжість голосу і май-стерність, що дало змогу маестро виступати у соль-них концертах. Вивчаю-чи науково-методичну літе-ратуру, він сам написав ба-гато теоретичних праць, де розглянув ряд проблем музичного-теоретичного ас-пекту. Ним видана «Збірка вокальних вправ з фортепі-анним супроводом і мето-дичними анотаціями».

Олександр Карпат-ський, сповнений сил, енер-гії і творчого натхнення пі-шов із життя 29 травня 1964р., залишивши в наших серцях і думках світлу і бла-годатну пам’ять…

Мирослава ЛОГОЙДА

професор кафедри сольного співу

ЛНМА ім. М. Лисенка

8 стор. Солоспів № 2 (16), квітень-червень 2014 року

Продовження на 9 стор.

Цього року виповнюється 195 років від дня народження видатної піаністки, композитора, педагога Клари-Жозефіни Вік (в заміжжі – Шуман) Clara-Josephine Wieck-Schumann (1819-1896), ім’я якої знане в мистецькому середовищі Європи та світу. Клара Вік-Шуман належить до постатей жінок-мисткинь першої величини, життя і артистична доля якої посіли чільне місце у музично-історичному просторі першої половини XIX сторіччя: її творча діяльність слугувала не лише прикладом для захоплення, наслідування, а також надихала, спонукала до творчості, з орієнтацією на її піанізм писали

твори численні композитори-сучасники.

Клара Вік-Шуман у мистецькому проекті

«Маловідомі жінки-композитори»Концерт з творів Клари-

Жозефіни Вік-Шуман, що відбувся у рамках проек-ту «Маловідомі жінки-композитори» листопадо-вого вечора (14 листопа-да 2013 року) у Великому залі Львівської національ-ної музичної академії імені М. В. Лисенка – напередод-ні цьогорічних ювілейних святкувань – засвідчив ува-гу львівської творчої моло-ді до цієї непересічної осо-бистості. «Триває мистець-кий проект – зазначила у вступному слові ініціатор і автор проекту професор Тетяна Молчанова, – який має на меті і надалі знайо-мити широкий слухацький загал із творчістю талано-витих жінок-композиторок різних країн та епох, чиї іме-на несправедливо потрапи-ли у тінь знаменитих роди-чів або вчителів, а їх музи-ка була незаслужено забута. Отож, наш проект є ще одні-єю цеглинкою у справі від-новлення справедливості до цих талановитих осіб».

Постать К.Вік-Шуман представляє особливий ін-терес з позиції гендерної політики, становлення якої в Західній Європі, зокре-ма в Німеччині пов’язане з іменами Кароліни Шлегель (пізніше Шеллінг) (1763-1809), Доротеї Брендель (Фейт) (1764-1839), Бетті-ни Брентано (1785-1859) та ін. Універсальність Клари Вік, яку свідомо готували до творчої кар’єри, незапере-чна. Народилася вона у мис-тецькій сім’ї, де мати – Ма-ріанна Тромліц [Marianne Tromlitz] була концертую-чою співачкою і піаністкою, а батько – знаний німець-кий педагог Фрідріх Вік (Wieck (1785-1873)), у класі якого з-поміж учнів зустрі-чаємо непересічні особис-тості – Р.Шумана, Х.Бюлова,

Ф.Шпіндлера та інш. Пере-думовою майбутнього успі-ху Клари вважається осо-блива метода, за якою її батько «концертним» шля-хом розвивав піаністичний талант доньки ще з її ран-нього дитинства. Реперту-ар чудо-дівчинки «вундер-кінд» ґрунтувався на тво-рах Фрідріха Калькбренне-ра, Камілли Плейель, Ігнаца Мошелєса, Анрі Герца, а зго-дом Й.С.Баха, Л. ван Бетхо-вена, Р.Шумана та ін. Вже на початках своєї мистецької кар’єри Кларі пощастило музикувати в присутності Й.В.Гете, бути особисто зна-йомою з Ніколло Паганіні та Ференцом Лістом, її грою захоплювався Ф.Шопен.

К.Шуман (Вік) вважа-лася великою прихиль-ницею різних форм і жан-рів ансамблевого музику-вання: разом з Р.Шуманом вони музикували на фор-тепіано в чотири руки, бра-ли участь у камерних ан-самблях за участі фортепі-ано – фортепіанних тріо, квартетах, квінтетах. Знану німкеню можна було почу-ти в ансамблях з великими піаністами-віртуозами сво-го часу, зокрема: К.Шуман – Ф.Мендельсон, К.Шуман – Ф.Ліст, К.Шуман – А.Гензельт, К.Шуман – Й.Брамс, К.Шуман – А.Рубінштейн і т.д. На кшталт Ф.Мендельсона, Ф.Ліста, Ф.Шопена та й са-мого Р.Шумана, Клара Вік

першою серед жінок запо-чаткувала історично но-вий тип віртуоза, що гар-монійно поєднував «до-сконалу технічну майстер-ність із глибиною та щиріс-тю почуттів у висловлюван-ні» (за Ф. Лістом), що при-несло їй загальноєвропей-ське визнання. З орієнтаці-єю саме на її піанізм бага-то фортепіанних сольних та камерно-інструментальних ансамблевих полотен на-писав Р. Шуман: вона була їх першою виконавицею. Присвятами К.Шуман вва-жаються численні пісен-ні цикли Р.Шумана, де з по-між інших «Весільний вінок» (весільний дарунок Кларі в день шлюбу), «Любов і жит-тя жінки», «Любов поета», також багато фортепіанних п’єс Р.Шумана побудовані на основі музичних еквівален-тів букв, що складають ім’я «Клара», а Фортепіанний концерт ля-мінор Р.Шумана був скомпонований для Клари. Зокрема, пізні форте-піанні твори Р.Шумана зорі-єнтовані на виконавську ма-неру К.Шуман (за тверджен-ням Д.Житомирського). Взі-рцем подібного постає фор-тепіанне тріо, де превалює підвищена експресивність висловлювання, «плакат-ний» тип віртуозності інтер-претатора. Клара виступа-ла в ролі музи, найщирішо-го друга і порадника, а та-кож найсуворішим крити-

ком Р.Шумана. Кохання Кла-ри надихало Р.Шумана до творчості (138 пісень було написано ним впродовж тільки одного року – року одруження Клари та Робер-та Шуман). Завдяки співп-раці Роберта і Клари Шуман світ побачила музика до ци-клу віршів «Весна» німець-кого поета, перекладача, професора Ерлангенського та Берлінського університе-тів Ф.Рюккерта (1788-1866). Також відомо, що в Лейп-цігзький період (на почат-ку 1840-х років) в колі роди-ни Шуман багато часу про-водив Ф.Мендельсон, яко-го Р.Шуман вважав «ідеа-лом композитора». В їхніх відносинах панувала осо-блива атмосфера прияз-ні й творчої симпатії, отож Ф.Мендельсон неоднора-зово присвячував свої тво-ри Роберту або Кларі Шу-ман, зокрема П’ятий зошит «Пісень без слів» присвяче-но останній.

Виконавська майстер-ність К.Шуман, таланови-тої піаністки-віртуоза ві-дігравала вагому роль у формуванні талановитих музикантів-сучасників, зо-крема Е.Гріга. Якщо Р.Шуман вважав К.Вік «своєю пра-вою рукою», то для німець-кого композитора, дири-гента і піаніста К.Райнеке вона стала музичним ідеа-

9 стор.Солоспів№ 2 (16), квітень-червень 2014 року

лом. Пріоритетною рисою у стосунках між великим німецьким симфоністом Й.Брамсом і К.Шуман (Вік) вважалася «ансамблевість як спосіб жити, музичним синонімом дружби і кохан-ня» (за І.І.Польською). Свід-ченням дружби (дарунком для К.Вік-Шуман) постало перекладення Й.Брамсом мі-бемоль мажорного квін-тету Р. Шумана для чоти-рьох рук (Скерцо – для одні-єї пані Шуман). «Лебединою піснею» Й.Брамса, «справж-нього Апостола, котрий творив свої Одкровення» (за Р.Шуманом) вважаються «Чотири сумні пісні», які він присвятив пам’яті К. Шуман, яка пішла з життя 20 травня 1896 року.

К.Шуман-Вік, як і Ф.Мен-дельсон-Генсель, вела ак-тивну музично-громадську діяльність, проте коло спіл-кувань, рівень їх залучен-ня до музично-історичного процесу і ступінь впли-ву на його подальший роз-виток виявлявся в кожної по-різному. К.Вік-Шуман за-вжди прагнула концертного життя: її статус особливо ви-сокий в сольній кар’єрі. На противагу Ф.Мендельсон-Генсель, мистецьке оточен-ня якої охоплювало, пе-реважно, родинне коло, К.Шуман значно ширше ре-алізувала себе як концерт-на піаністка, а педагогіч-ний хист реалізовувала що-разу в часі занять зі свої-ми дітьми. Також впродовж 1878-1892 рр. вона викла-дала гру на фортепіано в консерваторії у Франкфурт-на-Майні (перший педагог фортепіано в консервато-рії ). Їй як активно гастролю-ючій піаністці поталанило зажити величезного успі-ху і популярності з поміж шанувальників камерно-інструментального мисте-цтва, у колі знаних музикан-тів, де з поміж інших Ф.Ліст, Ф.Мендельсон-Бартольді, Г.Берліоз, Й.Брамс, та ін., а також її сучасників митців-романтиків. Відомий ав-стрійський драматург і поет Ф.Грільпарцер, ав-тор чисельних віршів, но-вел («Сандомирський мо-настир», «Бідний музикант»

та інш.), п’єс, трагедій, при-святив їй поему «Клара Вік і Бетховен».

Цікаво, що багато ав-торських композицій Кла-ри Шуман (Вік) було вида-но ще за життя: вони, зазви-чай, друкувалися одразу ж після написання. До перших таких спроб від-носяться: «Чо-тири полонези» ор. 1, «Каприз», « Р о м а н т и ч н і Вальси», «Ха-рактерні п’єси» та ін., хоча зна-чна частка з її доробку і на с ь о год н і ш н і й день залиша-ється неопублі-кованою, а сто-совно факту ав-торства дея-ких творів три-вають диску-сії.

Отож, цьо-го вечора слу-хацька аудито-рія мала змо-гу пережити миті особли-вого піднесен-ня, занурив-шись у мистець-кий світ вишу-каних образів німецької мист-кині, знайомлячись із фор-тепіанними, вокально-інструментальними та камерно-інструментальни-ми ансамблевими творами Клари-Жозефіни Вік-Шуман у виконанні студентської творчої молоді ЛНМА ім. М.В. Лисенка.

Варіації на тему Р. Шума-на., ор. 20 (1853) прозвучали у виконанні Л.Личко (форте-піано). О.Галій (фортепіано) виконала Три Романси для фортепіано., ор. 11 (1839), а Три Романси для фортепі-ано., ор. 21 (1853) і «Боле-ро» з Чотирьох характерис-тичних п’єс [Quatre pieces caracteristigues], ор. 5 (1836) прозвучали в інтерпрета-ції В.Боднара (фортепіано). Камерно-інструментальна творчість композиторки була представлена Трьома Романсами для скрипки та фортепіано., ор. 22 (1853) у виконанні: С.Ониськів

(скрипка) та М.Мацери (фортепіано).

Жанр пісні, до яко-го К.Шуман-Вік звертала-ся не менш активно, ніж до жанру фортепіанної музи-ки, у концертній програмі був представлений проду-мано і доволі об’ємно. Во-

кальні полотна «Лотос» (сл. Г.Гайбеля) та «Прийшов у не-году» (сл. Ф.Рюккерта) про-звучали у чудовому вико-нанні В.Роздайгори (тенор) та І.Капустіної (фортепіано). У виконанні Ю.Григораша (баритон) та І. Капустіної (фортепіано) прозвучали: «Вони кохали одне одного» (сл. Ґ.Гайне) і «Люби кра-су» (сл. Ф. Рюккерта). У ін-терпретації Р.Савчура (те-нор) і І.Капустіної (форте-піано) шанувальники во-кальної лірики мали змо-гу послухати «Стою я сум-ний» (сл. Г.Гайне) і «Любов-ні чари» (сл. Е.Гайбеля). Д о озвучення поезії німець-ких авторів Г.Гайне, Ф. Рюк-керта, Е.Гайбеля і на цей раз своїм перекладацьким хистом активно долучила-ся талановита львів’янка Олена Молчанова, автор-ка понад десяти поетич-них збірок, де з-поміж ін-

ших «Твої руки пахнуть по-пелом троянд…», «З тобою і без тебе…» та ін. На завер-шення концертної програ-ми прозвучав Концерт для фортепіано з оркестром ор. 7., a-moll (1836) у виконанні: О. Побуцької (фортепіано) і Т.Гриськової (партія орке-

стру).Цінно, що і сту-

дентська молодь, і професори ЛНМА ім. М.В.Лисенка, де особлива вдяч-ність висловлю-ється професоро-ві Т.О.Молчановій, «інтелекту і душі» заявленого про-екту, не лише зна-ють і розповіда-ють, а відшукову-ють не опублікова-ні, не доступні і не знайомі полотна малознаних жінок-композиторів, які викликають за-хоплення і навіть подивування, що вони є, і їх дово-лі багато, і вони настільки цікаві, що гідні виконан-ня у концертних програмах, а та-кож впроваджен-ня у навчальний репертуар. По-

дібні концерти-панорами сприяють кращому ро-зумінню конкретного музично-історичного пері-оду, в часі якого жили і тво-рили жінки-мисткині. Споді-ваємося, що наступні кон-цертні вечори заявлено-го проекту «Маловідомі жінки-композитори» від-криватимуть нові яскраві імена мисткинь, інтригува-тимуть невідомими або но-вовіднайденими творами, вражатимуть новітністю по-дання і прочитання музич-них полотен, надихатимуть слухача на істинно Високе, Мистецьке, Вічне…

Ніна ДИКА,кандидат

мистецтвознавства,доцент ЛНМАім. М.Лисенка

10 стор. Солоспів № 2 (16), квітень-червень 2014 року

Вітаємо заслуженого діяча мистецтв України (1990), диригента-хормейстера, співака (баритон), музично-громадського діяча, педагога, професора

кафедри сольного співу Олега Івановича Цигилика з ювілеєм!

Олегу Цигилику–75!

О.Цигилик закінчив Львівську державну кон-серваторію ім. М.Лисенка (1967 р.) як диригент та во-каліст. 3 1967 р. – викла-дач, керівник хору, завіду-вач диригентсько-хорового відділу Дрогобицько-го музичного училища ім. В.Барвінського, викладач музично-педагогічного фа-культету Педагогічного ін-ституту ім. І.Франка, керів-ник заснованої ним хорової капели «Легенда». 3 1977 р. працює з хоровими колекти-вами: хор студентів консер-ваторії (1977-1979), народна хорова капела Політехніч-ного інституту (1978-1980), народна чоловіча хоро-ва капела «Сурма» Пала-цу культури профтехосві-ти (1978-1986), академічний хор «Каменяр» Львівського державного університету ім. І.Франка (1980-1983). У 1986-1988 рр. – художній керівник та головний диригент заслу-женої хорової капели «Трем-біта» Львівської обласної фі-лармонії. 3 1988 р. – викла-дач, керівник академічного хору викладачів Львівського музично-педагогічного учи-лища ім. Ф.Колесси та орга-

нізованого ним чоловічого хору «Гомін» при обласно-му відділенні Музичного то-вариства України. 3 1993 р. – доцент кафедри хоро-вого диригування Львів-ської державної консер-ваторії та керівник міша-ного навчального хору студентів Львівського му-зичного училища і хору «Гомін». У 2000-2001 рр. – керівник хору та викла-дач вокалу Львівської ду-ховної семінарії, у 2001-2003 рр. – художній керів-ник і головний диригент заслуженої хорової капе-ли «Боян».

3 2001 року – доцент кафедри оркестрово-го диригування та кафе-дри академічного спі-ву. Як педагог-вокаліст з 2004 року працював на міжнародних регентсько-дяківських курсах, органі-

зованих інститутом Літургі-ки Українського католиць-кого університету у м. Льво-ві.

Зараз Олег Івано-вич – професор кафедри сольного співу. Має ве-

правнук Ольги Кобилянської, співак

Костянтин Ріттель-КобилянськийЗ всесвітньо відомим баритоном із міцним українським корінням Костянтином Ріттелем-Кобилянським спілкуватися легко і важко водночас. Легко, бо він – людина мало не енциклопедичних знань (і не лише в галузі музики і артистичного світу), яка об’їздила весь світ, багато бачила міст, країн, людей… Важко – тому що Костянтин із захопленням говорить про інших співаків і артистів, про видатних особистостей минулого і сучасності, а уже потім – про себе. Тому й розмова зі співаом вийшла не так про нього самого,

як про тих дорогих і близьких його серцю людей, з якими зводила доля…

– Ви об’їздили цілий світ, виступали на кращих оперних сценах… Чим осо-блива для вас львівська сцена?

– Перш за все – це люди. Нема зайвих чи тих, які по-трапили випадково працю-вати до театру, нема нетеа-тральних людей, навіть ті, які сидять на прохідній, – театра-ли. Як тільки я зайшов до те-атру, першими, хто мене зу-стріли, були пані Надія Труш (завідуюча літературною частиною театру) та народ-ний артист України Роман Ві-

«Будь-яка нагорода – це аванс, який потрібно відпрацювати» -

лику кількість вихован-ців, які успішно працюють у концертно-виконавській сфері та на педагогіч-ній і духовно-релігійній ниві. Серед них лауреа-ти міжнародних конкур-сів: О.Сидір, О.Созанський, М.Саноцький, О.Рокити-нець, М.Гірчак, М.Малафій та ін. Професійними вико-навцями та педагогами ста-ли: Є.Аудевська, Н.Чумак-Цигилик, В.Опришко, Б. Курек, Н.Сторощук, А.Лех-терев, Б.Криницький та ін.

Колектив кафе-дри сольного співу щиро зичить Олего-ві Івановичу міцно-го здоров’я, щастя, творчого горіння, гарних мистецьких здобутків!

Многая літа!

тошинський, – зустріли, як батьки!

– Близькою вам була і Любов Каганова…

– Це була геніальна ак-триса! І щастя, що організу-

вали її авторський вечір до 60-ліття творчої діяльності за два роки до смерті Любо-ві Яківни, і я був його учасни-ком. Є речі, які ти в житті по-винен виконати. І, коли мені

зателефонувала Тетяна Ар-кушенко – винятково обда-рована актриса і режисер – донька Любові Яківни, – і

Продовження на 11 стор.

11 стор.Солоспів№ 2 (16), квітень-червень 2014 року

Продовження на 12 стор.

сказала, що вони готують цей вечір, я приїхав. Якось навіть написали, що я – її племінник. Для мене це велика честь, хоча ми не родичі. Пані Люба була найближчою подругою моєї мами – Світлани Костян-тинівни Кобилянської вони дружили усе життя, і ще з Ал-лою Андріївною Корнієнко – прекрасною актрисою, яка ніколи не просила собі ро-лей, бо була позбавлена ам-біцій і кар’єризму. В оперно-му мистецтві простіше – вий-шов, заспівав, і все зрозумі-ло, а в драматичному ти ко-мусь подобаєшся, комусь ні. Я бачив геніальну Тетяну До-роніну, яку дехто не сприй-має, але вона геніальна! Був геніальний Смоктуновський і прекрасний Леонов…

– Ви так захоплено гово-рите про видатних акторів, що відчувається – ви обра-ли правильний шлях…

– Моя мама завжди гово-рила: «Потрібно бути там, де ти потрібен». Мене запроси-ли до Львова і коло замкну-лось: мене тут придумали, тут дуже цікаво працювали мої батьки Cвітлана Кобилян-ська та Олександр Ріттель, тут їх й досі пам’ятають. Мама грала багато головних ролей в Театрі ім. М. Заньковецької. Пригадую, коли у 80-х роках минулого століття заньківча-ни приїхали на гастролі до Києва, ми з мамою пішли у Театр ім. І. Франка, де відбу-валися ці гастролі. Я був тоді іще хлопчиськом. Назустріч коридором іде Олександр Гай, привітався, поклав мені руку на плече і каже: «Ти зна-єш, якою актрисою з великої літери була твоя мама?!» По-чути це від Гая – найкращо-го Гамлета Радянського Со-юзу – було великою похва-лою. А він був російським актором, грав у багатьох те-атрах, але, коли приїхав в Україну, бездоганно вивчив українську мову. Це був ве-ликий артист! В’ячеслав Сум-ський теж був великий ар-тист – партнер мами у ви-ставі М.Старицького «Циган-ка Аза». Мені Лялюня Сум-ська (донька актора) подару-вала його диск – у нього був неймовірної краси баритон! В’ячеслав Гнатович був та-кож талановитий художник.

Він подарував мені декіль-ка своїх робіт, якими я дуже пишаюсь. Мрію, коли в Киє-ві чи у Львові буде мій твор-чий вечір, то розповідати не про себе, а запросити доро-гих мені людей – прекрас-них акторів Таїсію Йосипів-ну Литвиненко, Федора Ми-колайовича Стригуна, акто-рів з театру імені Марії Зань-ковецької, з Оперного те-атру, які тепер стали мо-їми друзями, – і вести оповідь про театральне життя Львова, бо я знаю, як створювався цей те-атр, а львів’янам завжди приємно чути, що люди, які ніколи не жили тут, ставляться до Львова те-пло і з повагою, знають його мистецьку історію і сьогодення. І не потріб-но забувати, що палич-ка у Карпатах з позначен-ням центру Європи зна-ходиться у нас. Дехто був здивований на одній із прес-конференцій, що я про це знаю, а дехто про це почув вперше… Не-хай наразі географічно, але…

На Заході з більшою тер-пимістю і розумінням став-ляться до всього 20 років нашої незалежності. Багато чого відбулося позитивно-го за цей час. Не було раніше багатьох музичних фестива-лів, які зараз відбуваються… А ще вважаю геніальною іні-ціативу генерального дирек-тора Львівської Національної Oпери Тадея Олександрови-ча Едера з перейменуванням Оперного театру ім. І. Франка в ім. С. Крушельницької. Хоча Франко для мене – номер один, велич якого не менша за Шевченка. Але незрівнян-на Соломія Крушельницька тут співала. П’ятнадцять ро-ків тому я познайомився із літньою парою, яка іще чула її спів. А Ольга Юліанівна Ко-билянська з нею спілкувала-ся, коли Cоломія Амвросіївна Крушельницька співала у Від-ні. Дуже приємно бачити, як пан Едер сприяє пам’яті слав-ного минулого цієї прекрас-ної оперної сцени, він спри-яв встановленню пам’ятного погруддя у гримувальній кімнаті розкішному барито-ну народному артисту СРСР

П.Кармалюку, який багато років прикрашав сцену цьо-го театр, а також виховав цілу плеяду прекрасних співаків. Тадей Олександрович гло-бально змінив якість акус-тичного звучання залу теа-тру, встановивши найнові-шу в світі акустичну систему. В результаті Львівська опе-ра стала другою в світі після

Карнегі-холу, де ця акустич-на система була встановле-на. Те ж стосується і встанов-лення найсучаснішого світ-лового обладнання, яке зро-била японська фірма – лідер на ринку театрального світ-ла. І найважливіше – усе це Тадей Олександрович вста-новив безкоштовно – як від-повідь тим директорам, які постійно жаліються на від-сутність коштів. Яка ж вели-ка сила переконання і любові до рідного театру цієї небай-дужої людини і, скажімо чес-но, останнього з могікан пле-яди великих директорів те-атру, якими колись славила-ся наша країна. Людини, яка, до слова, все іще заслужений працівник культури України, хоча, на мій погляд, давно є народним артистом своєї ве-ликої справи!

– Що для вас означає бути українцем? Адже ви – нащадок роду Кобилян-ських…

– Я сам себе про це пи-таю... Це не лише не змінюва-ти паспорт. Це, як Ольга Юлі-анівна, яка не знала спочатку української мови, але відчу-вала себе українкою. Усі свої

твори вона спочатку писала німецькою – ту ж «Землю» чи «Малоруські новели» («Dіe kleіnrussіschen Novellen»), а потім сама їх перекладала, перші переклади надсилала геніальній Лесі Українці, яка її надзвичайно підтримувала, вважаючи її видатною пись-менницею. Тоді не було теле-бачення та інших благ сучас-ної цивілізації, і якість люд-ських стосунків була іншою. І коли я читаю опуси яки-хось псевдо літературознав-ців, які приписують цим сто-сункам якесь сексуальне за-барвлення, то обурююся. Та книги треба читати! Треба знати, про що пишеш? Що це за синдром замкової шпари-ни? Для мене бути українцем – це бути ним усюди, навіть на безлюдному острові. Я ні-коли не буду німцем, китай-цем, я завжди буду україн-цем. Ми розкидані по всьому світу: хтось поїхав, аби прого-дувати родину, в Італію, хтось одружився з іноземцем, але не можна забувати, яка зем-ля тебе народила і до якої на-ції ти належиш…

– Розкажіть, будь ласка, про знайомство і співпра-цю із Пітером Устіновим.

– Можна сказати, що це була випадковість. Моя ба-буся говорила: «Фортуна по-вертається обличчям щонай-менше один раз в житті на-віть до найостаннішого про-йдисвіта. Головне у цей мо-мент не стояти до неї задом». Що це означає для співа-ка? Займатися кожний день, як балерина щодня підхо-дить до станка, так співак по-стійно повинен підтримува-ти свою вокальну форму. Усі мої кар’єрні етапи полягали у тому, що я «заскакував» у виставу, довідавшись про це напередодні. Цього не було б, якби я не був у той момент «у формі». Як циркові артисти – вони постійно перебувають у стані тренажа.

Доля завжди винагоро-джує людей, які люблять про-цес творіння, люблять свою професію, а не лише апло-дисменти і компліменти. Щодо Устінова. Якось, у 2001 році, коли я навчався в аспі-рантурі, до мого професо-

12 стор. Солоспів № 2 (16), квітень-червень 2014 року

СолоспівКультурно-мистецький часопис кафедри сольного співу Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка

Засновник часопису – Ігор КУШПЛЕР

Любов КИЯНОВСЬКА – Головний редактор Мирослава ЖИШКОВИЧ (Заступник головного редактора) Богдан КОСОПУД (Відповідальний секретар) Наталія МИЦЯК (Літературний редактор) Редакційна колегія: Людмила БОЖКО, Ада КУШПЛЕР Наклад: 250 прим.

ра прийшов факс про те, що Фонд культури при Євро-парламенті десь чув мій спів (очевидно, у Стразбурзі, на гала-концерті, присвячено-му 100-річчю від дня смер-ті Верді) і просить прислати рекомендацію на «баритона з України». Лауреатами цього Фонду у різна роки були Вац-лав Гавел, Пласідо Домінго, Хосе Карерас, Мстислав Ра-стропович, Пітер Устінов… і я – тоді ще ніхто. Сер Пітер Устінов представляв номі-нантів. Найцікавіше, що після нагородження я забув забра-ти свій диплом – я вийшов, заспівав і пішов…

Для мене було вели-кою честю співати для лю-дей, яких я раніше бачив тільки по телевізору. Напри-клад, на бенкеті ми позна-йомилися з королевою Іспа-нії – мене дуже вразило, що крім англійської, французь-кої, іспанської, вона розмов-ляє ще й німецькою. Жодної охорони, ми спілкувалися з нею, як давні приятелі. По-тім до мене підійшов Устінов (він тоді ще пересувався з па-личкою), ми з ним говорили хвилин сорок, в основному, про Рахманінова, бо я співав романс Рахманінова « Я был у ней» і арію Ренато з «Бал-маскараду» Верді. І це було доленосне рішення – заспі-вати Рахманінова. Спочатку я хотів заспівати «Пісню про рушник» А.Малишка і П. Май-бороди, але ми не мали нот для акомпанементу.

– Чому саме Рахмані-нов?

– Це неможливо поясни-ти, напевно. Хтось нагорі ке-рує нами. Я фаталіст і вірю в це. У кожного своє призна-чення. З Устіновим ми гово-рили про листування Рахма-нінова з П’ятигорським, Горь-ким, Купріним, про те, що до останньої своєї миті він май-же усі свої гонорари відправ-ляв до Радянської Росії, бо була війна. Він чотири рази просив російське громадян-

ство і щастя, що його йому не дали, інакше загинули б його діти. Він хворів на рак і в останній момент встиг при-йняти американське грома-дянство – заради дітей. Про це все ми говорили з Устіно-вим і я розумів, що, можли-во, це остання наша розмо-ва. Але у мене було таке від-чуття, ніби ми усе життя зна-йомі, про що я йому сказав, а він відповів: «Це тому, що ми з вами – люди з однієї ніші». А через якийсь час мені зате-лефонувала його дружина із пропозицією приїхати до них додому у Швейцарію. Я бага-то чому у нього навчився.

З першого дня роботи він примусив мене перейти на «ти». Це досить традиційно на Заході між діячами мисте-цтва, коли вони починають спільно працювати. В Усті-нова виникла ідея зробити таку композицію: листуван-ня Рахманінова з Горовцем, Купріним, деякими політи-ками, в один бік зі Сталіним (той йому ніколи не відпові-дав), останній лист Горько-му, долучивши фортепіанні сюїти для двох роялів та ро-манси для голосу з фортепі-ано. І ми почали працювати. Я навіть кілька разів ночував у його домі – домі справж-нього інтелігента, де море книг, музичних платівок, де нема безумства антикварі-ату і розкоші. Вийшла така постановка-композиція із текстів спогадів з восьми сюїт для двох роялів, та з дванад-цяти романсів Рахманінова, які заспівав я. Прем’єра від-булася в Цюріху, потім було ще кілька вистав – в Концерт-хаусі у Фрайнбурзі…

– Вас природа наділи-ла не лише талантом, але й прекрасними зовнішні-ми даними, тому ви маєте шалений успіх у жінок. Як у вас складаються стосунки із прекрасною половиною людства?

– Люблю жінок! Моя пер-ша дружина зараз живе у

США, має дитину. Ми з нею у чудових стосунках, це моє перше кохання – хоча у кожного життя склало-ся по-різному. Ми дуже ніж-но ставимося до свого ми-нулого, коли я кілька днів не з’являюся на сайті у Фейсбу-ці, Міла мені пише: «Я уже хвилююся – куди ти пропав?» Вона закінчила бібліотечний факультет Київського інсти-туту культури, працювала бі-бліотекарем, завдяки чому я мав доступ в усі книгосхови-ща і бачив раритетні видан-ня. А оскільки я людина чита-юча, мені це все було надзви-чайно цікаво.

Мене виховували жінки – тата рано не стало, у мене завжди була велика пова-га до прекрасної статі. Коли я близько познайомився зі своєю першою дружиною, то відразу запропонував їй одружитися і народжува-ти дітей, на що вона відпові-ла: «Давай якийсь час ще бу-демо зустрічатися». Мені по-добаються красиві жінки і що я можу із цим зробити? Мене постійно у цьому зви-нувачують, але це моє осо-бисте життя. Так, я закохуюсь. На даний момент я у пошу-ку, не маю постійних стосун-ків. Я завжди був у чиїхось ру-ках – я людина домашня. Був двічі одружений, потім мав декілька постійних стосунків. Для мене кохання – це дові-ра. Пройшла довіра – розлу-чайтесь, не можна зберігати те, чого немає. Якщо кохан-ня є, тоді це праця двох. Тре-ба собі сказати: «Я їй (йому) вірю, що б там про неї (ньо-го) не казали». Проте, коли кохання минає, то має зали-шатися повага, адже кохання – хімічна річ, яка проходить... Ревнощі принижують і мене, і ту людину, яка ревнує. Я не хочу, як всі, мовляв, не ревну-єш – не любиш. Ні, моя бабу-ся говорила: «Важливо не те, з ким лягаєш у ліжко, а те, з ким прокидаєшся…»

– Ви – українець, яко-

го, як не дивно, визнали на батьківщині, адже ви отри-мали почесну нагороду «Людина року»…

– Так, я цю нагороду отри-мав у компанії з Патрицією Каас та іншими видатними митцями... Для мене це ве-лика честь. Двічі я був на на-городженні «Людини року» як гість і брав участь у свят-ковому концерті. А за півро-ку до того, як я став теж «Лю-диною року», отримав лис-та від академіків, які сидять у цій комісії, яка визначає но-мінантів. Той лист примусив мене мало не розплакатися. Я був вражений, звідки вони знають усю мою біографію, проте не було ніякого пафо-су – жодного слова з префік-сом «най».

До слова, дуже не люблю оте «найкращий», «найвидат-ніший». Ще великий танців-ник Володимир Вікторович Васильєв мені якось сказав: «Пам’ятай: до нас були видат-ні виконавці, і після нас вони будуть, а ми – лише частина процесу». А я додаю: і в наш час є прекрасні виконавці! А моя мама говорила: «Ти та-кий хороший не сам по собі, а тому, що хороші ті люди, які тебе люблять». А любов на-роду, глядачів купити немож-ливо. Ти подобаєшся або ні. А чесну роботу, талант не-можливо замінити кількістю інтерв’ю, кліпами… Треба ви-ходити на сцену і співати – це найважливіше.

Я до нагород ставлюся спокійно, хоча їх у мене чи-мало, є навіть ордени, які я ні-коли не одягаю. Це приємно у той момент, коли про тебе згадали. Але будь-яка наго-рода – це аванс, це дивіден-ди, які потрібно відпрацюва-ти впродовж усього творчо-го життя. І я з радістю роблю це на сцені.

Людмила ПУЛЯЄВАВисокий замок № 212

04/04/2013