Меноніти в Олександрівську – Запоріжжі.

Релікти культури та спогади в сучасному місті

Катерина МільчеваМагістр, заочне відділення

Історична довідка• Меноніти — одна з релігійно-протестантських громад, назва якої походить

від імені її ідейного фундатора, голландського сільського священика Менно Сімонса (1496—1561).

• Очевидець жахливої розправи урядових військ над анабаптистами, жертвою якої став його рідний брат, М.Симонс зрікся сану католицького священика, почав вивчати твори протестантських богословів (Мартіна Лютера та ін.), прийняв принципи вчення анабаптистів, заснував численні громади у Фрисландії (історична область біля берегів Пн. моря), Кельні (місто в Німеччині), Пд. Німеччині, Макленбурзі (істор. область на пн. Німеччини), Прибалтиці, написав кілька богословських праць.

• Громада менонітів була заборонена в Німеччині та Нідерландах, і вони переселилися до Пруссії, займалися осушенням боліт, а відтак здобули від польського короля право на постійне поселення.

• Господарства менонітів мали найвищі показники землезабезпечення, вирізнялися зразковими і високопродуктивними породами худоби. Меноніти мали дрібні заводи, фабрики, млини, майстерні, займалися, крім сільського господарства, шовківництвом.

• Вони надавали особливого значення вихованню та освіті дітей, вважали письменність найважливішою потребою людини, вирізнялися працьовитістю, міцним соціальним укладом життя, вірністю морально-етичним нормам.

• Кожна їхня громада діяла незалежно від іншої, обирала власних духовних наставників та проповідників. Для вирішення спільних питань скликали «загальні церковні збори», постанови яких ухвалював «конвент духовних старшин», що представляв інтереси громади перед урядом.

Перші колонії в Олександрівську

• Наприкінці 18 ст. родини менонітів на запрошення царського уряду переїхали до Російської імперії. Менонітам була обіцяна свобода віросповідання, їх звільнили від військової повинності, від усіх податків терміном на 10 років, виділили кожній родині 65 десятин землі та 500 рублів.

• 789 менонітів заселили Хортицьку округу Катеринославського намісництва. Друга хвиля менонітського переселення (118 сімей) заснувала колонії (поселення) в Олександрівському та Новомосковському округах (1793—1796). 1800 року уряд переселив 150 сімей менонітів на р. Молочна .

• Менонітам дозволили варити пиво, виготовляти вино для власних потреб і торгівлі. 1820 року в Молочанську (нині місто Запорізької обл.) та на Хортиці було 58 колоній менонітів, а протягом 1835—1852 на базі 5 колоній, що виникли в Олександрівську (нині м. Запоріжжя), з’явилася третя менонітська округа — Маріупольська.

Т. Шевченко. «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і

не в Украйні моє дружнєє посланіє»Може, чванитесь, що братство

Віру заступило, Що Синопом, Трапезондом

Галушки варило. Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить. І на Січі мудрий німець Картопельку садить,

А ви її купуєте, Їсте на здоров'я

Та славите Запорожжя. А чиєю кров'ю

Ота земля напоєна, Що картопля родить, – Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

Німці чи не німці?• Меноніти — це деномінація протестантів. Такі ж, як, приміром, баптисти

або пуритани. Всупереч розхожій думці, це аж ніяк не народ, а просто релігійний рух. Точно так само, як неправильною є й назва німці-меноніти. Рух склався в Нідерландах, і це, радше, нащадки вікінгів. Вони прийшли з території Пруссії, і точно сказати, звідки, — зараз складно. Були й германці, і поляки, і шведи, і голландці.

• Чому ж їх називали німцями-менонітами? Що найбільш імовірно – мався на увазі зовсім не німець (за національністю), а чужинець. В Україні тоді будь-якого іноземця називали німцем.

«Немцем называют у нас всякого, кто только из чужой земли, хоть будь он француз, или цесарец, или швед — всё немец».

М.В. Гоголь, цитата з повісті «Ніч перед Різдвом»

• Меноніти дуже динамічно розвивали суспільство. Цегельні заводи, фабрики, школи, дитячі сади, лікарні. Усе це активно поширювалося на Верхній Хортиці, проте зазнало декілька сильних ударів. Спочатку, майже через 100 років після перших поселень менонітів, у Російській імперії видали указ про військовий обов'язок іноземців, що не поєднувалося з їхніми релігійними поглядами і змусило багатьох емігрувати. По-друге, розбійні напади тероризували місцевих, які відмовлялися тримати в руках зброю, роблячи себе легкою здобиччю.

Промисловість• З відкриттям залізниці меноніти колонії Шенвізе

Олександрівського повіту активно втілювали свої підприємницькі задуми. У 1878 році з’являється завод сільгоспмашин та знарядь «Гільдебрант та Прісс», у 1833 р. – завод Бадовського, в 1887 р. – завод торгово-промислового товариства «Лепп і Вальман», в 1889 р. – Мензиса, в 1894 р. – Кацена.

• Крім того, в місті з’явилось п’ять великих парових млинів – Садовського, Классена, Нібура, Рінга і Тіссена. Утворюють свої цегельно-черепичні заводи брати Мінаєви, Примаков, Вільне, Айнгорн.

• Усі ці люди пов’язані з історією міста Олександрівська (Запоріжжя), з розвитком промисловості в краї, економікою, торгівлею, а також відомі своїми меценатськими вчинками.

«Асканія-Нова»• Швидкими темпами розвивалося тваринництво.

Колоністи завезли в Україну з Голландії прекрасну племінну худобу, вони першими стали продавати сир і масло на ринках. Особливо великий внесок у розвиток вівчарства та поширення тонкорунних, мериносних порід овець внесли сім'ї колоністів Корніс і Фальц-Фейнів. У своєму маєтку Ф.Фальц-Фейн організував зоопарк - нині відомий заповідник «Асканія-Нова».

Видатні менонітські прізвища

• Засновник менонітської династії Леппів – Пітер Гейнрих Лепп, залишившись сиротою в 15 років, їде до Пруссії навчатися на годинникового майстра. Після навчання він повертається в Олександрівськ і оселяється на Хортиці, де через деякий час засновує завод годинникових механізмів. У 1850 році він відкриває фабрику сільгосптехніки. Його косарки, віялки, жатки успішно конкурували з іноземними аналогами. По смерті Пітера, підприємством керували його сини – Абрахам і Пітер, а в 1879 році керівництво фабрикою взяв на себе онук засновника – Йоганн. У 1880 році до сімейного бізнесу ввійшов найбільший хортицький землевласник Андреас Вальман, і це дозволило розширити підприємство.

Меценатство• Леппи відомі й своїми меценатськими вчинками. У

реєстрі загальних витрат їхньої фірми були передбачені кошти на утримання «лісових команд», центральних училищ, військових госпіталів і просто поранених солдатів, а також на будівництво церкви. Не байдужим був Йоганн Лепп і до проблем освіти. Він організував фабричне училище, фінансував курси для своїх робітників при Олександрівському механіко-технічному училищі. Заснував стипендію імені свого діда Пітера Леппа для дітей своїх робітників. За меценатство в освітянській справі, до 300-річчя царювання династії Романових, Міністерство народної освіти нагородило Йоганна Леппа золотою медаллю. Йоганн був членом майже всіх опікунських рад Олександрівська і по праву носив звання почесного громадянина.

• Не менш відомий меценат в Олександрівську ХІХ ст., сусід Леппа, – Абрам Копп, що утримував 300 ліжок у психіатричній лікарні «Бетанія». У створенні цієї лікарні брала участь і фірма Леппа.

Просвітницька діяльність• Оскільки на початку ХХ ст., у добу активної

політичної консолідації мас, в осередку німецьких колоній вперше пролунав заклик до об’єднання заради висунення специфічних політичних вимог даної групи населення, ця ідея стала у пригоді під час пропаганди просвітництва серед німецьких колоністів Півдня України.

• Причинами створення Німецького товариства освіти м. Олександрівська стали активні процеси русифікації та асиміляції, які мали масштабний характер у місті. Ініціатором відкриття товариства став доктор Шпендлер.

• Мета Німецького товариства освіти м. Олександрівська полягала в забезпеченні та підвищенні рівня німецької культури. Основну увагу пропонувалося приділяти школам.

Меноніти у ХХ столітті• Справжньою трагедією для менонітів стала

Перша світова війна. Боячись масового шпигунства, російський уряд насильно переселяв їх з України до Поволжя. Депортація здійснювалася за рахунок колоністів, їхні землі й майно конфісковували на користь держави.

• Громадянська війна ще більше посилила похмурі прогнози не лише економічного розорення, але і повного фізичного знищення колоністів. Голод, розруха, переділи землі, закриття молитовних будинків змушували менонітів емігрувати в США і Канаду.

• Індустріалізація та колективізація країни також супроводжувалися посиленням наступу на «ворожі елементи», серед яких опинилися й колишні колоністи. Тисячі з них були вислані за межі України, тисячі померли в роки голодомору.

• Продовженням трагедії менонітського населення України стали роки сталінських чисток і репресій. Щодня органи державної безпеки то викривали, то ліквідували так звані фашистські організації, махрових націоналістів, шпигунів, диверсантів, шкідників, основу яких складали колишні німці-колоністи. Черговий виток репресій і депортації німців, що почався в 1935 році, тривав усі роки і завершився в перші місяці Другої світової війни. Після війни депортованим німцям не дозволили повернутися в Україну.

Меноніти в Запоріжжі. Архітектурні пам'ятки

Окрім внеску в розвиток промисловості, меценатської та просвітницької діяльності, меноніти залишили в Запоріжжі й більш «матеріальний» слід.Менонітські будівлі, навіть і занедбані сучасниками, досі мають естетичну та архітектурну цінність.

Відразу за промисловою зоною Шенвізе стоїть палац культури "АвтоЗАЗу", який був побудований у 1925 році і спочатку носив назву "Металіст". Автор проекту споруди - меноніт. Спроектував клуб "Металіст" уродженець колонії

Хортиця, архітектор Дітріх Тіссен.

Як і у всіх протестантів, розкіш практично була відсутня, будинки будувалися добротно, без

витребеньок. Відрізнити менонітські будівлі від інших можна за незвичайною "фламандською" кладкою.

Верхня Хортиця, вулиця Лікарняна ,центральна районна лікарня. Частина корпусів були побудовані

колоністами-промисловцям для своїх робітників.

Вулиця Комінтерну в минулому була кордоном між селищами Хортиця і Розенталь. Перлина менонітської

архітектури в селищі Розенталь – Палац Катаріни Вальман, наразі – районний відділ народної освіти.

«Замок Вальмана» виконаний у стилі «югендстиль». Будувався як дитячий садок для дітей менонітів. Унікальний тим, що жодна зі сторін будинку не

повторює інші.

Збудована менонітами у 1913 р. учительська семінарія.

«Медхеншуле» або «Школа для дівчаток». Будівля в стилі модерн з елементами голландського ренесансу і пізнього бароко, побудована в 1904 році,

- одна з візитівок Запоріжжя.

Головний фасад нагадує будівлі Північної Європи, які стоять на берегах каналів. Будівля має й особливу історичну цінність: у 1910 році тут була заснована

перша в Російській імперії природоохоронна організація – Хортицьке товариство «охранителей» природи.

На Хортиці від менонітів залишилися тільки окремі будівлі та кладовище.

Від сотень менонітських могил сьогодні можемо знайти лише кілька десятків,

що розкидані по всій території.

Наші сучасники не поважають німецькі поховання, затискаючи їх з усіх сторін надгробками, парканами і

навіть столами.

Пам'ятник менонітам – жертвам репресій

Монумент складається з трьох гранітних плит із силуетами чоловіка, жінки і пари дітей. За

задумом автора, канадця-меноніта Пола Еппа, пам'ятник являє собою книжкову полицю з

фотографіями, з яких вирвали їх героїв.

Відродження пам'яті• Сьогодні в Запоріжжі дедалі більш

популярними стають краєзнавчі екскурсії.

Проект «Прогулянки Запоріжжям» вже не вперше запрошує мешканців міста на зустріч із культурою менонітів.

Роман Акбаш, координатор проекту,

журналіст, краєзнавець

Сторінка проекту «Прогулянки

Запоріжжям» у соціальній мережі

Відгуки про екскурсію Віталія Басика - одного з

учасників• О мероприятии узнал с помощью городских

информационных порталов. Данные экскурсии проводит известный общественный деятель (более узко охарактеризовать не могу) Роман Акбаш. Меня эта экскурсия заинтересовала по нескольким причинам: увлечение историей и этнографией, новые сведения об уже почти родном городе, да и просто сама прогулка.

• Тему экскурсии автор назвал "Верхняя Хортица. Потерянный рай", и она освещала историю, обычаи и быт меннонитских поселенцев, живущих в наших краях уже больше двух веков.• http://hoche83.blogspot.com/2011/09/blog-post_04.html

Туристичними стежками• Цікавим сегментом у процесі збереження

соціальної та історичної памяті є ностальгійний туризм.

• Сентиментальний (ностальгійний) туризм – прагнення емігрантів та їхніх нащадків побачити історичну батьківщину своїх предків, ознайомитися з її культурою та звичаями.

• Інформація про круїзи в колишні колонії менонітів по Дніпру представлена на сайті круїзу фрагментарно статтями, записками, фотографіями. За даними джерелами, круїз «Подорож пілігримів» (The Mennonite Heritage Cruise: A Pilgrim Journey) проіснував упродовж 1995-2010 рр., кількість пасажирів щорічно не перевищувала 200 осіб: у 1997 р. –157, 1999 р. – 160, 2010 р. – 180 осіб. Впродовж 15 років близько 1500-2000 менонітів здійснили подорож Україною.

Культурно-історичні об’єкти менонітської спадщини

в Запорізькій області

Об'єкти менонітської культури були включені до туристичних маршрутів у Запоріжжі під час

чемпіонату «Євро-2012»

Висновки• Як бачимо, ознаки менонітських традицій

виявляються не лише в архітектурних пам'ятках Запоріжжя, але і в промислових та культурних об'єктах Запорізької області.

• Сьогодні культура менонітів становить інтерес для краєзнавства і туризму. Підтвердженням цього факту є те, що такі туристичні маршрути організовуються як на комерційних, так і на волонтерських засадах.

• Можна говорити не лише про відродження пам'яті про німецьких колоністів у Запоріжжі, а й про новий етап її дослідження. На цьому етапі просвітницька діяльність ентузіастів-краєзнавців, поєднана із зацікавленістю з боку аудиторії, може допомогти не лише у збереженні соціальної пам'яті, але й у цілком реальній реставрації об'єктів менонітської культури та їх перетворенні на популярні туристичні місця.

Список використаних джерел• 1. Екскурсія колонією Шенвізе. Менонітська архітектура

Запоріжжя [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://did-panas23.livejournal.com/223980.html

• 2. Запорожье и запорожцы: научно-популярное издание / Н.Кузьменко, Н.Михайлов, – Запорожье: Тандем – У, 2005. – 336 с., 475 ил.

• 3. Марочко В.І. Меноніти в Україні [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2009. - 790 с.: іл. [Електронний ресурс] / В.І. Морочко // Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Menonіty_v_Ukrainі

• 4. Меноніти на Хортиці [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://starij-aleksandrovsk.org/page/menoniti-na-hortici

• 5. Менонітське підприємництво та соціальні конфлікти в Росії у 1917-1920рр. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/1725/25/

Список використаних джерел• 6. Невигадані історії. Релігії та конфесії у

Олександрівську [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://radio3.zp.ua/невигадані-історії-релігії-та-конфес/

• 7. Олександрівський повіт. Прогресивний розвиток через меценатство ХІХ – поч. ХХ ст. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.ostrov-hortica.org.ua/ru/otdel-excursion/145-konovalova2.html

• 8. Українські благодійники і меценати кінця ХІХ – початку ХХ ст.. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://monax.ru/order/

• 9. Хрящевська Л. Переселення менонітів у південні райони України / Л.Хрящевська // «Краєзнавство», 2009, № 1-2.

• 10. Шевелева Т. Южнорусское немецкое общество / Т. Шевелева // Немцы Украины. – М., 2002. – С. 206-207.

Дякую за увагу!