Наукові дослідження медійного контенту ... · 2019-04-12 · 1 КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА

1

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Інститут журналістики

Наукові дослідження українського медійного контенту:

соціальний вимір

№ 1

січень-березень 2017 р.

2

Засновник – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Створений відповідно до Розпорядження № 116 від 24 березня 2014 р. за рішенням вченої ради Інституту журналістики (протокол №7 від 24.02.2014) Скотникова Тетяна, к. тех. н., с. н. с., відповідальний секретар

Матеріали не рецензуються. Відповідальність за достовірність інформації та оригінальність поданих матеріалів (зокрема за наявність плагіату) покладається на авторів.

Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір. – К. : Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. – № 1. – 2017. – 106 с. [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.journ.univ.kiev.ua/ndumk/

© Інститут журналістики

3

ЗМІСТ

КОНТЕНТНЕ НАПОВНЕННЯ ЗМІ

Бархатова О., Підлуцький О. Особливості контенту спеціалізованих видань, присвячених тематиці дизайну, в Україні за матеріалами журналу «Дом и интерьер»

4

Вінтер В. Жанрове втілення економічної проблематики в журналі «FORBES УКРАЇНА»

13

Позняк А. Особливості функціонування художньо- публіцистичних жанрів на прикладі газети «День» та «Дзеркало тижня»

19

Ключка К. Специфіка медійного відображення девіантної поведінки 24 Шапка М. Явище гендерної стигматизації в контенті прес-служб правоохоронних органів

30

Катеринич П. Поняття реполонізації у сучасному медіадискурсі 39

ТЕЛЕРАДІОЖУРНАЛІСТИКА

Брикова А. Жанрові та стилістичні особливості матеріалів Сергія Лойка (блоґ на «РАДІО СВОБОДА»)

45

КОНТЕНТ РЕКЛАМИ ТА ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ

Мишкіна О. Образ України в американській газеті “The New York Times” у 2015 р. 51

ІНТЕРНЕТ І СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ

Гаврилюк Т. Дитячий сайт «UA.РОМЧИК»: проблемно-тематичні особливості 62 Коркосенко Г. Реалізація комунікаційних можливостей відеоблогів 66 Савенко О. Соціальні мережі як платформа для висвітлення КСВ діяльності підприємств

71

Бережнюк О. Iнтернет-мем як трансформована форма пропаганди 80 Клебановська О. Соціальні мережі в Україні: сучасний стан розвитку та роль в українському інформаційному просторі

86

ПАПЕРОВЕ ТА ЕЛЕКТРОННЕ КНИГОВИДАННЯ

Куршин О. Особливості промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах

92

ОГЛЯД

Скотникова Т. Сучасні погляди на сприйняття пропаганди 97

Вимоги до публікацій 105

4

КОНТЕНТНЕ НАПОВНЕННЯ ЗМІ

УДК 007:070.48

Бархатова Олександра, бакалавр, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики Підлуцький Олексій, доцент, к.е.н. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики

ОСОБЛИВОСТІ КОНТЕНТУ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ВИДАНЬ, ПРИСВЯЧЕНИХ ТЕМАТИЦІ ДИЗАЙНУ, В УКРАЇНІ

ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЖУРНАЛУ «ДОМ И ИНТЕРЬЕР»

Метою наукової статті є з’ясування тематичних та жанрових особливостей контенту, співвідношення графічної та текстової частин в публікаціях, аналіз кількості рекламних повідомлень у спеціалізованих виданнях, присвячених тематиці дизайну.

У ході проведення дослідження застосовувались такі методи: описовий (для пояснення, що таке спеціалізована преса), метод аналізу (для з’ясування структури і особливостей спеціалізованої преси), порівняння (порівняння спеціалізованої преси з іншими видами преси), контент-аналіз (для аналізу матеріалів журналу), статистичний метод (для підрахування співвідношення тексту і фото, кількості реклами, жанрового наповнення рубрик).

В ході дослідження було з’ясовано, що спеціалізовані видання, присвячені дизайну, орієнтовані на широке коло читачів, найпопулярнішими жанрами є: огляд, інтерв’ю, коментар, нарис. Співвідношення тексту і фотографій: 65% фото, 35% текст. Видання велику частину (біля 20%) об’єму заповнює комерційною рекламою.

Ключові слова: Спеціалізована преса; спеціальна преса; фахова преса; «Дом и интерьер»; контент

Barhatova Aleksandra, bacaleur, Taras Shevchenko National University of Kyiv, The Institute of Journalism Pidlutsky Oleksiy, Associate Professor (Dotsent), Ph. D (Economics) Taras Shevchenko National University of Kyiv, The Institute of Journalism

FEATURES CONTENT SPECIALIZED PUBLICATIONS, WAS THE THEME DESIGN, UKRAINE THE MAGAZINE "HOUSE AND INTERIOR"

The purpose of the article is to ascertain the content and genre of content features, graphics and

text value of shares in the publications, analysis of the number of advertisements in specialized journals devoted to the subject of design.

5

InDuring of the study were used the following methods: descriptive method (for an explanation of what the specialized press), the method of analysis (to describe the structure and features specialized press), the method of comparison (comparison specialized press with other types of media), the method of content analysis (for data filling magazine), a statistical method (for calculating the ratio of text and photos, the number of advertising content genre categories).

The article contains basic information on specialized publications, their differences and characteristics. Doslidzhenosti degree studied issues concerning the development, operation of these publications address a number of magazines devoted to interior design, including highlighted one of the most famous books of this trend – "House and Interior". We consider the relevance of content for different audiences. Analyzed genre and stylistic features of the magazine. Analyzed the most pressing issues of the magazine "House and Interior", on the basis of these data tracked trends in the content component content, amount of advertising in the magazine, the ratio of illustrative and textual parts.

The survey found that the special edition dedicated to the design focused on a wide range of readers, the most popular genres are: review, interviews, commentary, essay. Value Text and photos: Photo 65%, 35% text. Publication large part (about 20%) fills the volume of commercial advertising.

Keywords: specialized press, specialized press, professional press, "House and Interior" content.

Вступ. Актуальність теми обумовлена стрімким розвитком преси в Україні, окрім

державних газет і журналів за часи незалежності почали з’являтися комерційні видання, що відповідають лише певній вузькій тематиці. В даному випадку розглядаємо видання, що присвячені дизайну інтер’єрів. На Українському ринку ще не досить багато видань, присвячених даній тематиці, а тому дослідження вже існуючих прикладів може бути цікавим як для науковців, що вивчають пресу, так і для майбутніх видавців, що прагнуть вивчити характерні риси галузі.

У сучасній світовій практиці вузькоспеціалізована інформація, як і універсальна, розміщується в журнальних періодичних виданнях, ці видання мають велику кількість суттєвих відмінностей. У даній науковій статті розглядаємо спеціалізований контент як особливий тип контенту, його особливості, відмінності та характерні риси. В українському медіа просторі можна знайти величезну кількість спеціалізованих видань на різноманітні теми, але темою нашого дослідження є видання, присвячені дизайну інтер’єрів, а саме – одне з найкрупніших «Дом и интерьер».

Журнал «Дом и интерьер» – щомісячне всеукраїнське видання, з 1999 року відображає на своїх сторінках найсвіжіші новини зі світу української та зарубіжної архітектури та дизайну. У кожному випуску представлені тільки кращі інтер'єри від VIP-архітекторів, найактуальніші події в світовому дизайнерському житті, – тижні дизайну, презентації, виставки, майстер-класи, інтерв'ю з трендсеттерами інтер'єрної моди, коментарі фахівців, дизайнерів і архітекторів.

Об’єктом дослідження є контент українських спеціалізованих журналів, присвячених тематиці дизайну.

Предметом дослідження є тематичні, стилістичні, жанрові особливості видання «Дом и интерьер».

Метою наукової статті є з’ясування тематичних та жанрових особливостей контенту, співвідношення графічної та текстової часток в публікаціях, аналіз кількості рекламних повідомлень у спеціалізованих виданнях, присвячених тематиці дизайну.

Завдання, що поставлені при написанні статті: - визначення ступеню розробленості теми спеціалізованих видань, присвячених тематиці

дизайну, в журналістикознавстві; - дослідження контенту семи номерів журналу «Дом и интерьер» за 2015-2016 роки; - оцінка частоти використання різних жанрів у журналі; - визначення текстової і ілюстративної складової журналу;

6

- вивчення номерів на предмет кількості рекламних повідомлень у виданні; - вивчення контенту з точки зору його зрозумілості і актуальності для пересічного і

професійного читачів. Теоретичне підґрунтя. Спеціалізовані видання – один з багатьох видів періодичних

видань, що має своєрідні ознаки. Що ми маємо на увазі, коли говоримо про спеціалізовані видання? Перше, що спадає на думку – видання, що випускаються певними організаціями ( інститутами, виробництвами), або видання, присвячені певній тематиці. В даному випадку йдеться про спеціаліалізовані видання, присвячені певній тематиці, а саме – тематиці дизайну інтер’єрів.

Спеціалізовані видання є одним із різновидів системи ЗМІ. Перш за все треба зазначити головні ознаки і відмінності таких видань. Більшість видань, які ми бачимо на ринку пишуть “для всіх і про все”, а є видання, які пишуть тільки спираючись на певну тематику, саме так про це говорить дослідник С. Корконосенко [1, 56].

У його роботі зазначено, що періодичні видання спеціалізованого характеру – це видання з більш або менш чіткими контурами, що надає їй сті йкості на ринку, хоча в більшості випадків не передбачає грандіозного загального попиту” [2, 61].

Повертаючись до вузької теми нашого дослідження можна уточнити, що спеціалізовані видання можуть бути як глобальними, так і локальними

( місцевими), як приклад візьмемо жіночий журнал «COSMOPOLITAN», який позиціонує себе як видання для жінок. Це друковане (та електронне) видання є міжнародним і охоплює велику частину ринку США, України, Росії і багатьох країн Європи, саме такі видання можна назвати глобальними. З іншого боку розглянемо друкований щомісячник «Моя улюблена кава», який випускає одна з кав’ярень у Києві, тут, зрозуміло, що аудиторією є лише відвідувачі кафетерію та кулінарних виставок чи закладів для бористів, в яких активісти журналу приймають участь.

Переглянувши вищезазначені приклади можемо прийти до декількох висновків: спеціальна преса має своє, чітко обмежене коло читачів які відрізняються за статевими, віковими, професіональними критеріями, а також вузько спрямовану тему. Цей логічний висновок підтверджується у праці науковця Є. Прохорова, який досліджував саме видання для обмеженого кола читачів. Він розрізняв людей, що складають аудиторію видання за статтю, віком, професією, фінансовими можливостямиї, тощо[3, 32].

Більшість науковців, що вивчали типи і види періодичних видань збігаються у тому, що спеціалізована преса – все ж таки для дуже і дуже вузького кола читачів, які мають певні спільні риси, до таких науковців можна віднести Л.Світича, що вивчав пресу для вузьких спільнот читачів[4, 68].

Ще одну ознаку саме фахової преси нам дає дослідник А. Судин, він позиціонує таку пресу, як «дзвіночок» для працівників певної галузі,джерело додаткових відомостей чи важливих новин: “Галузева (фахова) періодика є одною із найрозгалуженіших за тематикою у світі, оскільки має значне запотребування. Під фаховими інформаційними джерелами тут маються на увазі ті, які призначені для забезпечення оперативною інформацією пра- цівників різних галузей. Особливо тих, які розвиваються інтенсивно і потребують швидкого поповнення знань з нових технологій, впроваджень досягнень науки, причому не лише з книжкових джерел, темпи підготовки яких досить тривалі, а з оперативних – спеціалізованих журналів і газет” [5, 340]. Звісно, ця думка є дуже актуальною у наш час, у сучасному ритмі життя, у кожній галузі практично кожен день відбувається велика кількість змін і кожен день спеціаліст повинен навчатися чомусь новому хоча б для того, щоб залишатися конкурентним. Друковані (чи електронні) фахові видання, звісно є набагато простішими джерелами інформації, ніж будь-яка більш фундаментальна література. Якщо говорити про журнали присвячені дизайну, і про аудиторію їх споживачів, то слід зазначити, що велика кількість дизайнерів та людей працючих у цій сфері беруть ідеї та інформацію саме з журнальних видань, сайтів, буклетів. Також можна додати, що безліч інформації у подібних журналай йде

7

через рекламу, завдяки цьому працівники певних сфер дізнаються про ринок, нові пропозиції, ризики та можливості, про це, доречі, також говорить науковець А.Судин [5, 341].

Методи дослідження. У ході проведення дослідження застосовувались наступні методи:описовий метод (для пояснення що таке спеціалізована преса), метод аналізу (для опису структури і особливостей спеціалізованої преси), метод порівняння (порівняння спеціалізованої преси з іншими видами преси), метод контент аналізу ( для отримання даних про наповнення журналу), статистичний метод (для підрахування співвідношення тексту і фото, кількості реклами, жанрового наповнення рубрик).

Результати і обговорення. Сьогодні в Україні галузь видань з дизайну інтер’єрів не дуже широко представлена, але існує ряд видань, що мають право на обговорення. Всі ці видання є глянцевими, повнокольоровими, більшість з них має електронні версії. Одним з найвідоміших і найяскравіших представників цього жанру є журнал «Дом и інтерьер», але інші теж варто згадати.

Першим в нашому переліку йде журнал «Архидея»- видання, яке спеціалізується на інтер’єрах, новинках дизайну, мистецтві декорування. Видається з жовтня 2002 року. Є своєрідним майданчиком для демонстрації робіт архітекторів, декораторів, дизайнерів. Крім того, журнал публікує репортажі з найбільших меблевих виставок. Орієнтований як на професіоналів, так і на тих, хто прагне отримувати максимум інформації у галузях інтер’єру, дизайну й декору. На сторінках журналу знаходить своє відображення все нове, унікальне, ексклюзивне, створене в архітектурному та дизайнерському світі. Створене, в основному, для фахівців і митців галузі.

«Идеи вашого дома», українське видання російською мовою. Видання – провідний проект, присвячений питанням реконструкції та оформлення інтер'єру житлових приміщень. Основний контент становить ексклюзивні авторські статті, якісні ілюстрації, практичні поради і уроки. При створенні номерів працюють журналісти в тісній співпраці з відомими дизайнерами, архітекторами та провідними експертами видавництва. Також видання має веб – сайт на якому читачі не тільки читають інформацію он-лайн,а й можуть підібрати дизайнерські рішення,переглянути докладні огляди ринку, порівняти власні ідеї з дизайн-проектами провідних архітекторів, безпосередньо поспілкуватися з іншими читачами і редакцією на форумі. В залежності від рубрики може бути цікавим як для професіонала, так і ні.

«Салон»- всеукраїнське видання, що охоплює такі теми:дизайн, інтер'єр та архітектура, тренди,інтерв'ю,події (виставки, форуми, салони), також журнал має свою веб сторінку з архівами журналів та більш розгорнутою інформацією. Може бути корисним як для професіонала, так і для звичайного читача.

«Уютная квартира» – видання, що видається на базі жіночого видання «Единственная». Публікує практичні поради та рекомендації щодо благоустрою та реконструкції вашої квартири, приклади дизайну і планування, комфорт на кожен день, приємні дрібниці, квіти в будинку, елементи декору. Видання розраховане на читача – непрофесіонала, містить прості практичні поради і багато ілюстрацій.

Також маємо на ринку менш відомі видання, такі, як: «Интерьер Магазин», «Decor», «Domus Design» та інтернет-видання: «Д-журнал», «Homester», але в даному випадку зосереджуємо увагу на крупних виданнях.

Стосовно ж журналу «Дом и интерьер», можемо сказати, що він належить до галузевої фахової преси глобального характеру. Для підтвердження цих фактів поговоримо про видання більш докладно.

Журнал про дизайн «Дом и интерьер» – це повнокольорове глянцеве видання для архітекторів, дизайнерів, а також для всіх, кому цікаві модні тенденції в області створення інтер'єрів; мистецтво, антикваріат, шедеври світової архітектури. Співпраця з найбільшим в світі американським журналом Florida Design Magazine дозволяє публікувати кращі інтер'єрні проекти американських архітекторів і дизайн-бюро, організовувати спільні міжнародні конкурси та акції. Для журналу пишуть відомі мистецтвознавці та архітектурні критики. Про

8

свої будинки і апартаменти розповідають гуру світового дизайну, актори і режисери, письменники, музиканти та політики. Обсяг журналу, зазвичай, складає 180-200 сторінок. Окрім друкованого варіанту видання також має свою веб – сторінку, де публікує архіви номерів, а також іншу інформацію, ілюстрації, рекламу, що не увійшли до друкованого варіанту.

Основні рубрики журналу: Матеріальний світ: У цій рубриці читач знайде все про найактуальніші тренди і новинки

у світі дизайну. Інформація про: модні кольори, форми, фактури тканин і матеріалів, варіанти нових ідей меблів. Також бачимо публікації, що розповідають про найновіші міжнародні виставки, відгуки відомих дизайнерів і.т.д Розділ може бути цікавим як професіоналам в галузі дизайну для пошуку нових ідей і того, щоб «бути в тренді», як це говорять в цій середі, так він може бути корисним для людини, що займається питанням дизайну лише в конкретний момент( наприклад будує нову квартиру) і хоче не просто передати цю задачу професіоналам, а і приймати особисту участь. Відкриваємо журнал за 2016 р № 10( жовтень), у першому розділі бачимо публікацію «Игорный дом», епіграф інформує нас про те, що « модным было обьявлено все, что способно взбодрить творческий ум: шарады, шахматы, кино, домино..», публікація присвячена незвичайним елементам дизайну і речам, що можуть його доповнювати. Співвідношення текстової і ілюстративної часток – 10% текст( складається з назв та опису предметів), 90% ілюстрації, публікація містить рекламні розвороти, також саму публікацію можна вважати рекламною тому, що вона містить посилання на сайти магазинів де можна придбати вказані речі [6, 14-26]. Статистичні дані, щодо кількості реклами, співвідношення фотографій і тексту, жанрових особливостей в цьому розділі журналу, так само, як і в інших розділах і номерах за 2015-2016 рік розміщені у табл.1-3.

Таблиця 1 Кількість рекламних повідомлень у загальному змісті видання

№ журналу Кількість реклами, % №11 листопад 2016 35 №9 вересень 2016 40 №6 червень2016 40 №5 травень 2016 45 №4квітень 2016 35 №3 березень 2016 40 №12 грудень 2015 40

Персона: Тут ми бачимо інтерв'ю з цікавими людьми: відомими архітекторами та

дизайнерами, художниками, музикантами, письменниками, зірками театру і кіно. Люди, які дають інтерв’ю для цієї рубрики або є визнаними фахівцями в галузі дизайну, або є зацікавленими творчими людьми, які планують зробити чи вже створили свій власний унікальний дизайн – проект. Рубрика є досить легкою для сприйняття і орієнтована не стільки на професіоналів, скільки на звичайного читача. У номері журналу за 2016р. №11(листопад) бачимо публікацію про відомого італійського дизайнера кухонь і меблів, засновника бренду Massimo Magi. Жанр публікації – інтерв’ю, гість розповідає про народження і становлення бренду. Співвідношення: тексту 40%, ілюстрацій 60%, також на середині матеріалу вставлений рекламний разворот[7, 10-13].

9

Таблиця 2

Співвідношення текстової та ілюстративної частин Рубрики Текст, % Ілюстрації, %

Матеріальний світ 10 90 Персона 40 60 Запрошення редактор 50 50 Архітектура 30 70 Історія 30 70 Деталі 10 90 Проекти,будинки світу 30 70 Калейдоскоп 40 60 Книжковий світ 40 60 Запрошення редактор: Відомий дизайнер розповідає про себе, ділиться досвідом і

коментує проекти колег. Тут можемо бачити обговорення вже реалізованих проектів з різних точок зору, починаючи від проектування (вірних\невірних кроків), закінчуючи практичністю обраних рішень. Рубрика покликана виконувати місії «роботи над помилками», за тематичним наповненням буде цікава професіональним дизайнерам чи людям, працюючим в цій сфері. В номері журналу №9 за вересень 2016 року у цьому розділі публікація, що розповідає нам про Катерину Лашманову. Жанр публікаціі- інтерв’ю. Героїня розповідає про свою творчість,що її надиха, як вона працю. Співвідношення : ілюстрації 50%, текст 50%, матеріал розділений рекламним розворотом[8, 58-70].

Таблиця 3 Використання жанрів по рубриках

Рубрики Жанри Матеріаль

ний світ, %

Персона, %

Запрошення

редактор, %

Архітектура, %

Історія, %

Деталі, %

Проекти,

будинки

світу, %

Калейдоскоп, %

Книжковий

світ, %

Огляд 90 0 0 0 0 80 0 50 50 Коментар 5 0 0 10 0 10 20 20 25 Інтерв’ю 0 80 80 20 0 0 0 0 0 Нарис 0 20 20 30 50 0 0 0 0 Репортаж 5 0 0 40 0 10 75 20 0 Аналітична стаття

0 0 0 0 30 0 5 0 0

Звіт 0 0 0 0 0 0 0 10 25 Розслідування

0 0 0 0 20 0 0 0 0

Архітектура: Розділ більш нагадує щось на кшталт «навколо світу», тут можна

прочитати практично все, починаючи від огляду старих палаців Франції, закінчуючи обговоренням нових модерних будинків, що будують олігархи ОАЄ. Найчастіше бачимо обговорення сучасних будівель, як вони виглядають, як будувалися, з яких матеріалів, а архітектурні критики надають коментарі про цікаві нам об’єкти. Розділ, в основному, розрахований на звичайного читача – не професіонала, який зацікавлений в темі, а яскраві малюнки з гарними будівлями сподобаються, навіть, дітям. Випуск журнала №6 за червень 2016, бачимо публікацію під назвою «Место под соснами», що розповідає нам про будинок у стилі «мінімалізм», створений дизайнером Аланом Тенкслі. Жанр публікації – репортаж.

10

Співвідношення текст 30%, ілюстрації 70%. Матеріал містить рекламні вкладки на розворот [9, 94-101].

Історія: Загальноінформаційна рубрика, що розповідає нам про дизайн скрізь віки. Тут ми бачимо історії про класиків дизайну, архітектури, більш дізнаємося про стилі, те, як вони виникли і якими вони стали зараз, про метрів архітектурного мистецтва, їх життевий шлях. Найчастіше в використовується жанр нарису. Розділ розрахований на будь – якого читача, навіть не дуже зацікавленого питанням дизайну. Номер №5 травень 2016 року, читаємо публікацію «На все времена», публікація присвячена класичним інтер’єрним рішенням Англії, описані основні тенденції і особливості стилю, також представлена сучасна квартира, що оформлена в подібному стилі. Жанр публікації – нарис. Співвідношення текст 30%, ілюстрації 70%. Як і у інших розділах бачимо розворот реклами [10, 70-77].

Деталі: Найцікавіша рубрика для тих, хто любить розглядати малюнки. Тут ми бачимо фотографії та опис незвичайних, авторських елементів дизайну, декору, інтер’єру, що випущені обмеженим тиражем. Часто одразу, навіть, важко уявити для чого потрібна та чи інша річ, але маємо тут докладний опис про призначення, матеріали, та, навіть цінову політику речі, а також інформацію про те, де її можна купити. Розділ покликаний задовольняти потреби колекціонерів, та відомих дизайнерів, що працюють над ексклюзивними інтер’єрами. У номері № 4 за квітень 2016 публікація «Открыть Америку». Стаття – огляд товарів американського модного будинку «Madison Avenue», публікація робить ставку на рекламування модного дому, дає посилання на сайт з товарами, дає огляд кожному з них. Співвідношення : текст 10%, ілюстрації 90%, також наявні рекламні вставки у вигляді блоків [11, 32-36].

Проекти, будинки світу: Розділ, покликаний створювати натхнення. Тут бачимо фотоогляди інтер'єрів, створених вітчизнятими та зарубіжними архітекторами і дизайнерами для приватних будинків, апартаментів, замків і заміських резиденцій. Розділ, в основному, складається з фотографій і невеликого пояснення. Призначений як для фахівців галузі, так і для людей, що шукають ідеї. Випуск № 3 за березень 2016 публікація «Дом с душой», розповідає нам про будинок в Мексиці, який побудував архітектор Сандре Енспінет. «Во всех спальнях, в том числе гостевых, огромные окна в пол открывают вид на океан», так розповідає нам автор репортажу. Співвідношення: текст 30%, фотографії 70%. Публікація не містить рекламних розворотів, або блоків, також не містить рекламної інформації [12, 82-91].

Калейдоскоп: Тут бачимо хроніку дизайнерських світських подій, в контексті дизайну можна назвати розділ «новини». Тобто тут ми бачимо звіти подій, презентацій, що вже відбулися, а також анонси тих, що мають бути незабаром. Тут бачимо певну долю рекламного тексту про новинки, відкриття, а також коментарі фахіців. Рубрика може стати цікавою, скоріше, для працівників галузі. Випуск №12 за грудень 2015, публікація «I SALON MOSCOW 2015», присвячена дизайнерській виставці, що відбулася у Москві. Публікація – огляд закладу, доповнений коментарями всесвітньо – відомих фахівців. Співвідношення:текст 40%, ілюстрації 60%. Рекламних блоків в тексті немає [13, 46-70].

Книжковий світ: Тут бачимо анонси інших видань, що присвячені архітектурі та дизайну: альбоми з архітектури, дизайну, мистецтва, фотографії та графіку. Ексклюзивні видання. Рубрика, призначена суто для професіоналів, покликана інформувати про потрібну галузеву літературу. У кожному номері журналу можемо побачити анонси дизайнотворчих і дизайнознавчих видань, що супроводжуються яскравими фотографіями.

Переглядаючи сторінки журналу «Дом и интерьер» можна знайти також спеціальні рубрики номера, присвячени певній темі, у таких рубриках, зазвичай бачимо жанри нарису чи інтерв’ю, співвідношення тексту і реклами приблизно 40-60 % на користь ілюстрацій.

На початку кожного номера бачимо анонси і рекламні розвороти ( першій рекламний разворот не змінюється протягом року).

Висновки. У ході написання наукової статті було досліджено сім номерів журналу «Дом и интерьер» за 2015-2016 рр.

11

В ході дослідження було з’ясовано, що спеціальні видання – особливий тип видань, що розрахований на аудиторію фахівців і осіб, зацікавлених у темі. Щодо спеціальних видань, присвячених дизайну інтер’єрів в Україні – вони не дуже широко представлені.

У ході аналізу журналу «Дом и интерьер» можемо зробити висновок щодо цільової аудиторії видання: більшість рубрик може бути цікава читачам – непрофесіоналам з певною зацікавленістю в тематиці видання і лише невелика частка призначена саме для фахівців галузі. Тобто, зважаючи на це, його можна назвати спеціальним, але не вузькоспеціалізованим.

Тематична спрямованість журналу – дизайн інтер’єрів, архітектура, будівництво, скульптура, є невеличкий розділ, присвячений історії.

Основні жанри, що присутні в журналі: огляд, коментар, інтерв’ю, нарис, репортаж. Стилістична спрямованість: журнал відносить себе до Fashion елементу життя людини,

тому кожна публікація наголошує на тому, що найкраще, наймодніше, найяскравіше, тому всі тексти наповнені забарвленими епітетами і метафорами.

Співвідношення: середнє співвідношення тексту з ілюстраціями – 35% текст – 65% картинки, отже видання орієнтується на візуальне сприйняття більше, ніж на текст, в журналі велика кількість авторських фото.

Реклама: Оскільки журнал є комерційним виданням і пише про товари і послуги, він має велику кількість реклами тих самих товарів і послуг, розрахованих на основну читацьку аудиторію. Рекламні блоки і разворотии бачимо майже в кожній статті. Приблизна доля рекламної частки у контенті – 40%. Всі вищенаведені висновки базуються на даних табл.1-3.

Список літератури

1. Корконосенко С. Г. Основы журналистики / С.Г. Корконосенко. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 287 с. 2. Корконосенко С.Г. Основы теории журналистики / С.Г. Корконосенко. – СПб: Петербургский государственный университет, 1995. – 320 с. 3. Прохоров Е.П. Введение в теорию журналистики / Е.П. Прохоров. – М.: Изд. РИП-холдинг, 2000. – 308 с. 4. Свитич Л.Г. Феномен журнализма / [под ред. проф. Я.Н. Засурского]. – М.: Факультет журналистики МГУ, 2000. – 252 с. 5. Судин А. Вплив реклами на функціонування фахової періодики (на прикладі видавничо-поліграфічної галузі) / А. Судин // Теле – та радіожурналістика. – 2010. – Вип. 9. – Ч. 1. – С. 340–345. 6. Детали, «Игорный дом» // Дом и интерьер,- 2016- №10, – с.14-20. 7. Наталья Чижевская, «Массимо Маджи» // Дом и интерьер, – 2016 – №11, – с.10-13. 8. Елена Кирипенко, «Катерина Лашманова» // Дом и интерьер, – 2016 – №9, – с.58-70. 9. Анна Петрова, «Место под соснами» // Дом и интерьер, – 2016 – №6, – с.94-101. 10. Екатерина Боглевская, «На все времена» // Дом и интерьер, – 2016 – №5, – с.70-77. 11. Деталі, «Открыть Америку» // Дом и интерьер, – 2016 – №4, – с.32-36. 12. Алина Завадская, «Дом с душой» // Дом и интерьер, – 2016 – №3, – с. 82-91. 13. Калейдоскоп, «I Saloni Moskow» // Дом и интерьер, – 2015 – №12, – с.46-70.

References 1. Korkonosenko, S.G. (2001), Osnovy zhurnalistiki, Aspekt press, Moskow, 287 p. 2.Korkonosenko, S.G.(1995), Osnovy teorii zhurnalistiki, Peterb. gos. un-t, SPB, 320p. 3. Proxorov, E.P. (2000), Vvedenie v teorіyu zhurnalistiki, Rip-xolding, Moskow, 308 p. 4. Svitich, L.G. (2000), Fenomen zhurnalizma, Fakultet zhurnalistiki MGU, Moskow, 252 s. 5. Sudin, A.A. (2010), Vpliv reklami na funkcіonuvannya faxovoї perіodiki, Tele ta radіozhurnalіstika, book 9, №1, 340–345p. 6. Detali, (2016), « Gaming House », Dom i interer [ Home and interior ], №10, 14-20 p. 7. Natalya Chyzhevska, (2016), «Massimo Magi», Dom i interer [ Home and interior], №11, 10-13 p.

12

8. Elena Kiripenko, (2016), «Katerina Lashmanova», Dom i interer [ Home and interior], №9, 58-70 p. 9. Anna Ptrova, (2016), «The Place Beyond the Pines», Dom i interer [ Home and interior], №6, 94p. 10. Ekaterina Boglevska, (2016), «At all times», Dom i interer [ Home and interior], №5, 70-77 p. 11. Detali, (2016), «Discover America», Dom i interer [ Home and interior], №4, 32-36 p. 12. Alina Zavadskaya, (2016), «House with a soul», Dom i interer [ Home and interior], №3, 82-91 p. 13. Kaleidoskop, (2015), «I Saloni Moskow», Dom i interer [ Home and interior], №12, 46-70 p.

13

УДК 007:070.48 Вінтер Віталій, студент другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики

ЖАНРОВЕ ВТІЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ В ЖУРНАЛІ

«FORBES УКРАЇНА» У статті увагу закцентовано на висвітленні загальних тенденцій економічної тематики в

сучасних економічних ЗМІ. З’ясовано особливості жанрового втілення публікацій економічного спрямування в інтернет-виданні «Forbes. Україна» за 2016 р. Окреслено аудиторію журналу «Forbes. Україна», а також простежено взаємозалежність між аудиторією та жанровим розмаїттям публікацій економічного характеру в досліджуваному виданні. Проаналізовано публікації у жанрах замітки, інтерв’ю, кореспонденції, коментаря, статті.

Ключові слова: економічна проблематика, жанр, контент, «Forbes. Україна». Winter Vitalii Second-year Master’s student, Taras Shevchenko National University of Kyiv The Institute of Journalism

THE FEATHERS OF GENRE PUBLICATIONS OF ECONOMIC DIRECTION IN THE EDITION OF «FORBES. UKRAINE»

Investigated the significance of the economic sphere in the life of the citizens of Ukraine. The

common theme of economic trends in the current economic media. The features of genre publications implementation of economic direction in the online edition of «Forbes. Ukraine» in 2016. Outlined audience of the magazine «Forbes. Ukraine» and traced the relationship between audience and genre diversity of economic publications in the study publication. Analyzed publications in the genres notes, interviews, correspondence, commentary articles.

Keywords: economic issues, genre, content, «Forbes. Ukraine». Вступ. інтернет-видання економічного спрямування впливають на формування

громадської думки, розуміння аудиторією суспільно-політичного та економічного життя. Поряд із політикою, наукою, культурою, екологією тощо, економіка є однією із вагомих

сфер нашого життя. Вчені Л. Бурківська та Ю. Романишин справедливо стверджують: «Важливою сферою життя людей є економіка, успішний розвиток якої становить запоруку могутності країни, добробуту її громадян і гарантію соціальної стабільності в суспільстві, а нестабільність, навпаки, призводить до її відставання в технологічному, науковому та суспільному аспектах» [1, 1].

Загальною тенденцією сучасних економічних ЗМІ є тяжіння до висвітлення тем, пов’язаних із фінансами зокрема та економікою в цілому України (а також економіка України у контексті діяльності інших країн), суспільно-політичною ситуацією, бюджетними процесами, економічними реформами, корупційними скандалами, участю громадян у фінансово-економічній діяльності країни та ін.

Актуальність дослідження контенту сучасних економічних видань мотивується важливістю економічної складової життя суспільства, яка знаходить своє висвітлення в інтернет-виданнях економічного спрямування.

14

Мета нашої наукової розвідки полягає у з’ясуванні жанрового втілення економічної проблематики в журналі «Forbes. Україна» за 2016 рік.

Методи дослідження. Виконання поставленої мети вимагало використання загальнонаукових методів аналізу, синтезу та узагальнення (для виокремлення із усього масиву публікацій «Forbes. Україна» тих, що стосуються економічної проблематики), а також методів класифікації та типологізації (для визначення жанрової характеристики матеріалів економічного спрямування).

Теоретичне підґрунтя та гіпотези статті. Різні аспекти функціонування економічної проблематики в ЗМІ висвітлені у працях українських учених: Ю. Васьківського [2], І. Гутирі [3], В. Мальцевої [4], Л. Мукомели [5], Я. Сошинської [6] та ін. За кордонами нашої держави також вийшло кілька ґрунтовних та цікавих у контексті нашого дослідження праць, присвячених діловим мас-медіа таких авторів: Б. Головко [7], Г. Мельник та С. Виноградова [8], Д. Шевчук [9]. Однак жанрові особливості публікацій економічного характеру недостатньо досліджені в науковій літературі. Переважно, це праці, які стосуються особливостей висвітлення економічної проблематики у різних ЗМІ.

Результати дослідження. Журнал «Forbes. Україна» – періодичне видання (виходить раз на місяць) російською мовою; засноване в 2011 р.; спеціалізується на темі фінанси та економіка. Видання має свою веб-сторінку forbes.net.ua, де можна прочитати як російськомовний, так і українськомовний варіант публікацій. Також журнал має додаток «Forbes Woman» (із 2011 р.) та версію для IPad та IPhone (із 2013 р.). Головний редактор – Михайло Котов (із 2013 р.) – входить до числа провідних головних редакторів, що працюють у ділових і суспільно-політичних медіа.

Аудиторія «Forbes. Україна» умовно поділяється на дві категорії: фахівці – люди, обізнані у сфері економіки, тобто ті, хто спеціалізується на цій темі, ті, для кого економіка є сферою професійної діяльності (економісти, фінансисти, фінансові менеджери, фінансові аналітики тощо); а також масові читачі – ті, хто цікавиться окремими темами в межах економічної проблематики у контексті суспільно-політичного та економічного розвитку України.

Щоб з’ясувати жанрове розмаїття публікацій економічної проблематики у журналі «Forbes. Україна», ми обрали українськомовний варіант сайту видання. Матеріали можна відшукати за рубриками «Бізнес», «Держава», «Стиль життя», «Усі публікації». Відкриваючи будь-яку публікацію, читач одразу має можливість побачити кількість переглядів (рейтинг споживачів інформації), а в кінці матеріалу, для зручності користувача, подано ключові слова та коментарі читачів (можливість коментувати мають зареєстровані читачі). До того ж поряд із публікацією розміщують матеріали за обраною темою. Така структура сайту – зручна для користування, полегшує пошук необхідної інформації та подальшої її обробки.

Журналісти «Forbes. Україна» використовують інформаційні, аналітичні, рідше художньо-публіцистичні жанри. Аналітичні жанри є найпродуктивнішими для розкриття економічної проблематики. Таку тенденцію можна пояснити можливостями формату інтернет-видання. Інформаційні жанри можна вважати універсальними, оскільки вони використовуються для висвітлення практично всіх подій та явищ, і винятком не стала економіка.

У контексті аналізу «Forbes. Україна» важливо визначити, в якому жанрі найчастіше працюють журналісти видання, а також який із журналістських жанрів є найбільш вдалим для висвітлення економічних матеріалів.

Інформаційні жанри в аналізованому журналі представлені переважно такими формами як замітка та інтерв’ю. Так, замітка, як один із продуктивних жанрів для висвітлення фінансової тематики, активно використовується у «Forbes. Україна». Цей інформаційний жанр завдяки невеликому текстовому обсягу дає змогу у загальних рисах висвітлити проблему. Лаконічність та оперативність замітки дозволяє вмістити максимальну кількість новинної інформації у невеликий за обсягом текст. На перший погляд, це один з найпростіших жанрів,

15

однак іноді журналістам важко серед усього загалу інформації виокремити саме ту частину, яка для читачів є новою та важливою.

Замітка «Ціни на продукти відпустили у “вільне плавання”» (1 жовтня) (за матерiалами видання «Українські новини») має типову для цього жанру структуру: заголовок, лід («В Україні тимчасово скасували держрегулювання цін на продукти харчування. Постанова Кабінету міністрів України набула чинності 1 жовтня»), три короткі абзаци основного тексту. І (як і до будь-якої іншої публікації у «Forbes. Україна») в кінці замітки фіксуємо ключові слова (держрегулювання, ціни на продукти).

Як правило, в жанрі замітки у журналі подають інформацію про курси валют, як-от: «Офіційні курси валют від НБУ на 21 листопада» (21 листопада); «Євро продовжує дешевшати до долара» (24 жовтня) та ін.

Значно продуктивнішим у контексті висвітлення актуальних економічних питань є жанр інтерв’ю. До прикладу, інтерв’ю-монолог: Юрій Прозоров «Нова монетарна реальність: Кабмін Гройсмана та Нацбанк Гонтарєвої» (18 квітня). Публікація має підзаголовок: «Чи можлива між ними стратегія взаємодії «Win-win»?». В інтерв’ю висвітлено проблему бездіяльності уряду як однієї з причин відсутності повноцінного та продуктивного функціонування Національного банку України. Порушена тема є актуальною, оскільки Україна все ще має потребу у створенні нової моделі конкурентноздатної економіки, яка могла б забезпечувати збереження і послідовне підвищення стандартів добробуту населення, і саме тому питання переходу взаємодії уряду Володимира Гройсмана та Національного банку Валерії Гонтарєвої на новий модернізований рівень надзвичайно важливе. Експертом виступає Юрій Прозоров як компетентна та обізнана у сфері економіки особа – голова Центру розвитку ринкової економіки CMD-Ukraine.

Заголовок інтерв’ю-діалогу Сергія Гурієва «Податок на багатство справедливіший, ніж податок на доходи» (24 листопада) орієнтує читача на головну ідею повідомлення, інформує, про що йтиметься, і водночас зберігають інтригу, привертає нашу увагу. Лід деталізує заголовок: «Головний економіст ЄБРР – про банки, high-tech, перемогу Трампа як ліки від розчарувань і причини популярності ІДІЛ». Проблематика: в інтерв’ю порушено декілька питань, зокрема причини перемоги Трампа та популярності ІДІЛ, проте головну увагу зосереджено на релевантній для України темі, а саме – ефективності функціонування Національного банку. Актуальність аналізованої теми полягає у потребі в надійній та «чесній» роботі української банківської системи, яка не тільки виконує функцію стабілізації регіональної банківської діяльності та грошового ринку, але також репрезентує нашу державу на міжнароджному рівні. Наприклад, іноземні вкладники збанкрутілих українських банків більше не ризикуватимуть своїм капіталом, враховуючи високу ймовірність повторного банкрутства. Інтерв’юйований – Сергій Гурієв – обраний як один із провідних учених сучасної економіки. Інтерв’юер – Маргарита Ормоцадзе – голова ревізійної комісії Незалежної медіапрофспілки України, член Міжнародної федерації журналістів, людина ерудована та обізнана у темі, про що свідчать поставлені нею запитання (конкретні, безпосередньо відносяться до теми, містять відповідну економічну термінологію та вимагають розгорнутої відповіді у вигляді фахової оцінки.

Інтерв’ю-полілог Маргарити Оморцадзе «І корабель пливе»: що відбувається з валютою» (26 серпня): заголовок відповідає викладеному тексту; оригінально сформульований, інтригує читача, спонукає відкрити та прочитати матеріал, в якому аналізується питання про те, як сезонні фактори впливають на зростання курсу долара. Беручи до уваги, що на українському валютному ринку і досі немає ніякої стабільності, а постійне зростання курсу критичне для бізнесу і населення та негативно впливає на їх благополуччя – тема актуальна. Інтерв’юйованими виступили: Олександр Почкун – голова Baker Tilly Ukraine, Анатолій Дробязко – незалежний експерт, Геннадій Медвєдєв – член ініціативної групи підприємців із податкової реформи, Олексій Сухоруков – голова інвестиційної компанії «Універ», Леонід Рубаненко – голова Спілки податкових консультантів, Сергій Яременко – колишній радник міністра економіки. Автор – вже згадувана Маргарита Ормоцадзе – голова

16

ревізійної комісії Незалежної медіапрофспілки України, член Міжнародної федерації журналістів. Професійність інтерв’юера доводить те , що: інформація інтерв’ю добре стуктурована, чітко та зрозуміло викладена, думки опитаних експертів подані у логічній послідовності, а самі відповіді стосуються безпосередньо сформульованої проблематики, що свідчить про конкретну та точну побудову запитань.

Проаналізовані три інтерв’ю не перенасичені ілюстраціями, що цілком виправдано серйозною тематикою публікацій та більшою вагомістю саме текстового наповнення. Ті фотографії, які подані, цілком відповідають змісту написаного, зображають головних фігурантів того, про що йдеться (інтерв’ю 1) , або ж власне інтерв’юйованих (інтерв’ю 1 та 2). У 3-ому ж інтерв’ю немає зображень з опитаними експертами, що пов’язано з великою кількістю респондентів. Використані ілюстрації також виконують функцію привернення уваги, крім того, «розбавляють» великий за обсягом текстовий матеріал та на деякий час відволікають читача від значною мірою складної фахової оцінки/інформації. У цілому поставлені запитання переконують у компетентності авторів інтерв’ю, однак часом помітне зловживання фаховою лексикою, що перешкоджає сприйняттю інформації для людей не настільки добре обізнаних у сфері економіки. Наприклад, в інтерв’ю-діалозі із Сергієм Гурієвим передостаннє запитання звучить так: «Як ви оцінюєте конкуренцію банків і high-tech, включаючи біткойн? Чи правда, що інтернет-фонди вже впливають у тому числі й на рівень облікових ставок центробанків?» (24 листопада). Для масового читача це запитання не несе ніякої цінності, оскільки через нагромадження вузькоспеціальних термінів залишається просто незрозумілим.

В цілому інтерв’ю з експертами, фахівцями у сфері аналітики, фінансів у журналі «Forbes. Україна» має на меті привернути увагу читача до авторитетної позиції професіонала, а також дослухатися до думки фахівця і підтвердити чи спростувати, таким чином, власні очікування від розуміння складних питань економіки.

Аналітичні жанри в аналізованому журналі представлені такими різновидами: кореспонденція, стаття, коментар. Так, одним із важливих аналітичних жанрів, у якому на основі достовірних, тематично об’єднаних фактів відображено окремі аспекти сучасної реальності, є кореспонденція. У цьому жанрі подія є відправною точкою, а не основою матеріалу. До прикладу, кореспонденція «Україна зменшила виплавку сталі на 6,1%» (21 листопада) (передрук з «Інтерфакс-Україна») має лід: «Україна за підсумками роботи металургійних підприємств у жовтні 2016 року скоротила виробництво сталі на 6,1% порівняно з жовтнем 2015 року – до 1,931 млн тонн, зберігши 11-те місце в рейтингу 66 країн – основних світових виробників цієї продукції, складеному Всесвітньою асоціацією виробників сталі (Worldsteel)». Відправною точкою у журналістському тексті є подія: «У жовтні зафіксовано зростання виплавки сталі в шести країнах першої «десятки», крім США, Південної Кореї, Німеччини та Бразилії». Матеріал «переобтяжено» статистичними даними, які б значно увиразнились у формі інфографіки.

Найпоширенішим різновидом аналітичних жанрів є стаття. У ній автор ґрунтовно аналізує факти та явища життя, доносить до читача певну думку, ідею, аргументує її. Стаття допомагає не тільки відобразити поточні економічні події чи проблеми, а й використовується для їх тлумачення.

Аналітична стаття стимулює увагу читача, залучає аудиторію до обговорення проблеми, до пошуку шляхів її вирішення. Типовою структурою аналітичної статті є: основна теза, аргументація, висновки на основі аргументів, наведених вище. Такій структурі відповідає публікація фінансового менеджера Юрія Леца «Е-декларування: депутат, покажи перший мільйон. На що сподіватися і чого остерігатися багатим декларантам» (8 листопада); стаття політичного аналітика Віталія Філіповського «Листопадовий синдром: що стоїть за «безвізовими» очікуваннями України» (21 листопада).

Особливістю аналітичної статті в аналізованому виданні є те, що для унаочнення викладу автори візуалізують дані, що значно спрощує розуміння контенту аудиторією. Так, стаття Романа Корнилюка «Рейтинг життєздатності українських банків-2016» (21 вересня)

17

доповнена графіками, які візуалізують інформацію про депозитні ставки в доларі та у гривні, а рейтинг життєдіяльності найбільших банків України та фактори, що визначають життєдіяльність банків, подано в таблицях. Текст статті неможливо уявити без систематизованих та узагальнених фактів у формі графіків та таблиць. Така форма систематизації інформації дає змогу відстежити закономірності фактажу. Зокрема, графіки – унаочнюють основні тенденції у сфері фінансів, а таблиці – дають змогу систематизувати відомості про численну кількість українських банків, концентровано та наочно подють інформацію, дозволяють читачу легше засвоїти матеріал, підвищують концентрацію уваги.

Формат коментаря в українські економічній журналістиці досить популярний, це зумовлено тим, що в сучасному інформаційному середовищі економічна інформація потребує фахової оцінки експертами, а думки фахівців з питань економічної аналітики, консалтингу тощо створюють певний інформаційний баланс. Коментар є багатофункціональним жанром, оскільки він може вводитись у інші жанри. Також коментар може бути методом журналістики. Він застосовується у всіх формах публікацій: у замітці – у вигляді цитованих виразів чужої думки або різних приміток; в кореспонденції, статті, нарисі, огляді, рецензії – у формах авторської інтерпретації предмета відображення, у вигляді заключної думки, висновків [Див. : 10, с. 261]. Наявність в публікації коментаря фахівця створює у матеріалі ефект балансу думок. Так, коментар (як самостійний жанр) представлено публікацією «У НБУ пояснили розбіжність готівкового курсу гривні і міжбанку: Заступник голови Нацбанку України Олег Чурій пов’язує розбіжність курсу гривні на міжбанківському валютному ринку і готівковому з інертністю останнього в задоволенні сплесків попиту» (17 листопада) (передрук з «Інтерфакс-Україна»).

Коментарі експертів, як уже зазначалось, можуть доповнювати, наприклад, аналітичні статті, як-от: стаття Павла Харламова «Рік порожніх кишень: на що чекати від Держбюджету-2017 і які шанси на відновлення української економіки» (9 вересня) містить коментарі Еріка Наймана, керуючого партнера компанії Capital Times; Андрія Шевчишина, провідного експерта інформаційно-аналітичного центру FOREX CLUB в Україні; Тантелі Ратувухері, старшого аналітика компанії Empire State Capital Partners. Стаття Марка Панаєва та Ольги Левкович «Що відбувається з Євробанком?» (17 червня) доповнена коментарем адвоката Ростислава Кравця (і це виправдано тим, що, як зазначається у тексті публікаці, у прес-службі самого Євробанку під час підготовки матеріалу на телефонні дзвінки журналістів Forbes не відповідали). У публікації Олександра Мойсеєнка «Мінус один: чим небезпечне банкрутство Артем-банку і які його можливі причини» (18 листопада) фіксуємо коментар радника президента Асоціації українських банків Олексія Куща. Окрім функції доповнення у вищенаведених публікаціях, коментарі також допомагають читачеві дізнатися думки експертів у галузі фінансової аналітики і на цій основі глибше осягнути проблему, порушену в матеріалі журналіста.

Огляд контенту журналу «Forbes. Україна» засвідчив, що для висвітлення теми фінансів, бізнесу, економіки автори активно працюють в жанрах інтерв’ю та статті (із залученням коментарів експертів, візуалізуючи складні для сприймання реципієнтами дані). Така тенденція пояснюється тим, що аудиторія видання – це не тільки фахівці в економічній сфері, які легко розуміють складні цифрові дані, професійну термінологію, а також читачі-інтелектуали, масові читачі, які цікавляться суспільно-економічним розвитком країни, змінами, новаціями у сфері бізнесу, і яким важко орієнтуватися у професійній лексиці економістів, однак і вони мають таким чином змогу дізнаватися інформацію в доступній для них формі.

Висновки та перспективи вивчення проблеми. Отже, жанрове розмаїття публікацій економічного спрямування у журналі «Forbes. Україна» представлене інформаційним (замітка, інтерв’ю) та аналітичним (стаття, кореспонденція, коментар) блоками. Перевагу для висвітлення економічної проблематики автори публікацій надають жанрам інтерв’ю, статті, коментаря. Аналітичний підхід у висвітленні фінансово-економічних проблем допомагає журналістам дослідити та розкрити тему повніше та ефективніше. Одним з факторів, що

18

зумовлює необхідність використання того чи іншого жанру, вважаємо можливості сприймання контенту цільовою аудиторією.

Вищенаведений матеріал окреслює загальні тенденції жанрового втілення економічної проблематики в аналізованому виданні. Саме тому перспективу дослідження вбачаємо в контент-аналізі жанрового втілення публікацій економічної проблематики у журналі «Forbes. Україна». Цікаво вивчити типові (нетипові) проблеми в межах економічної проблематики. Також доцільно простежити мовностилістичний інструментарій у висвітленні проблем фінансово-економічної сфери та дослідити якість мовного оформлення публікацій. Комплексне вивчення контенту журналу «Forbes. Україна» дасть можливість скласти повне уявлення про особливості висвітлення економічної проблематики в інтернет-виданні.


1. Бурківська Л., Романишин Ю. Економічна тематика в українському регіональному медіапросторі / Л. Бурківська, Ю. Романишин // Вісник Книжкової палати. – 2014. – № 2. – С. 1–3.

2. Васьківський Ю. П. Економічний аспект діяльності друкованих ЗМІ України: дис. ... канд. філол. наук : 10.01.08 / Ю. П. Васьківський / Львівський ун-т ім. І.Франка. – Л., 1999. – 190 с.

3. Гутиря І. І. Економічна проблематика в пресі: критерій та складові ефективності / І. І. Гутиря // Соціокультурні аспекти права на комунікацію / за заг. ред. А.З.Москаленка. – К. : ЦВП, 1997. – С. 44–62.

4. Мальцева В. В. Економічна проблематика на сторінках преси ФРН (1996–2001 рр.): дис. ... канд. філол. наук : 10.01.08 / В. В. Мальцева / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. – К., 2004. – 162 с.

5. Мукомела Л. А. Комунікаційно-економічна конкуренція та концентрація як фактори ефективної діяльності друкованих ЗМІ (з досвіду сучасної преси ФРН): дис. ... канд. філол. наук : 10.01.08 / Л. А. Мукомела / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 194 с.

6. Сошинська Я. Загальний огляд українських видань з економічної проблематики (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Я. Сошинська [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21CO.

7. Головко Б. Н. Деловые издания: Информационный менеджмент массовой коммуникации / Б. Н. Головко. – СПб., 2005. – 205 с.

8. Мельник Г., Виноградова С. Деловая журналистика / Г. Мельник, С. Виноградова. – СПб., 2010. – 304 с.

9. Шевчук Д. А. Экономическая журналистика: Учебно-практическое пособие. / Д. А. Шевчук. – М., 2008. – 568 с.

10. Тертычный А. А. Жанры периодической печати: учеб. пособ. / А. А. Тертычный. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М. : Аспект Пресс. – 2002. – 351 с.

19

УДК 007:070:82-92 Позняк Анастасія, студентка другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ХУДОЖНЬО- ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ЖАНРІВ НА ПРИКЛАДІ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» ТА «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ»

Сьогодні за допомогою журналістики не лише передається інформація від окремих

джерел до масової аудиторії, а й створюється так звана внутрішня інформація, яку породжує художньо-публіцистична творчість журналіста, який виконує спеціальну роль оглядача, есеїста. І, незважаючи на зростання ролі розважальних функцій сучасних мас-медіа, публіцистика не відійшла в минуле і сьогодні актуальна для інформаційного простору. Під час дослідження проведено моніторинг публіцистичного контенту газет «День» та «Дзеркало тижня», визначено основні особливості функціонування художньо-публіцистичних жанрів у цих газетах.

Ключові слова: публіцистика, контент, газета «День», газета «Дзеркало тижня», електронні видання, публіцистичні жанри, художня публіцистика.

Poznyak Anastasiya student of the second year of Master, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism

FEATURES OF FUNCTIONING OF ARTISTIC AND JOURNALISTIC GENRESAN EXAMPLE OF NEWSPAPERS «THE DAY» AND «MIRROR WEEKLY»

Today, with the help of journalism, information not only transmitted from individual sources to

a mass audience, but also created so-called inside information, which generated by artistic and journalistic work of a journalist who takes a special role of a columnist, essayist. And, despite the growth of entertainment functions of modern mass media, journalism has not been left in the past, and today remains actual for the modern information space. Therefore in the article was monitored journalistic content of newspapers «The Day» and «Mirror Weekly», identified the main features of functioning of artistic and journalistic genresan example of these newspaper.

Keywords: journalism, content, newspaper «The Day», newspaper «Mirror Weekly», electronic publications, journalistic genres, art journalism.

Вступ. Метою дослідження є визначення особливостей функціонування художньо-

публіцистичних жанрів у сучасних українських «якісних» газетах. Завдання – розглянути особливості подання художньо-публіцистичних матеріалів на

прикладі газет «День» та «Дзеркало тижня». Нині відбувається стрімкий розвиток медіа, яким керує зміна вподобань та потреб

суспільства, відбувається певна трансформація ЗМІ та жанрових форм. Художньо-публіцистичні жанри хоч і витісняються зі шпальт газет аналітичними та інформаційними жанрами, але заслуговують на увагу, оскільки формують погляди суспільства на важливі події та впливають на громадську думку. Відображаючи актуальні проблеми суспільного життя, публіцистика відзначається багатством мовних засобів, їх яскравою експресивністю й оцінним характером [1, 140]. Тому визначення особливостей функціонування жанрів публіцистики у виданнях на сучасному етапі є актуальним.

20

Методи дослідження. У дослідженні використані такі методи, як систематизація, класифікація, політичний аналіз, історичний аналіз, порівняльний аналіз, стилістичний аналіз, психологічний аналіз, лексичний аналіз, мотиваційний аналіз.

Теоретичне підґрунтя та гіпотези статті. У художньо-публіцистичному жанрі публіцистичного стилю суспільний феномен є представленим у художньому зображенні – це нарис, фейлетон, памфлет, пародія, сатиричні коментарі, легенди тощо [2, 150].

Розмежування жанрів на відповідні групи загалом ґрунтується на відмінності та ступені складності інформації. Важливий внесок у розвиток теорії жанрів зробили журналістикознавці О. Тертичний [3], А. Тепляшина [4], Л. Кройчик [5] тощо. Серед українських учених слід зазначити І. Михайлина [6], В. Шкляра [7] та М. Василенка [8].

Головна гіпотеза полягала в тому, що з однієї сторони, процес активного використання та розвитку електронних видань сприяв новому розквіту есеїстики та публіцистики на сайтах цих інтернет-видань. Адже друкована газета могла собі дозволити лише кілька авторських колонок. А електронний формат видання не має такого роду обмежень. Як у звичайній журналістиці, так і в електронних виданнях, художньо-публіцистичний жанр трансформується у блоги, де виклад матеріалу достатньо стислий та далекий від художнього.

Однією з основних тенденцій сучасних журналістських жанрів, як у електронних виданнях, так і у друкованих, є їх взаємопроникнення, взаємозбагачення. Так, часто аналітичні жанри за своїми мовностилістичними та лексико-зображальними засобами наближаються до художньо-публіцистичних жанрів.

У електронних виданнях існує тенденція до зменшення текстового обсягу матеріалів та насиченнях їх візуальними елементами. Це спричинено тим, що все більша кількість людей переходить на електронний формат газет, де інформація подається стисло, а перегляд одного короткого відео, або невеликої текстової статті, насиченої фото з місця подій є інформативним, що економить час читача.

Ознакою публіцистичних матеріалів у газетах (та електронних версіях цих газет) є поєднання інформативної функції мови та експресивності висловів як засобу досягнення максимального впливу на аудиторію. Ці функції є невід’ємною частиною у процесі втілення в публіцистиці таких комунікаційних завдань, як констатація фактів; опис і конкретизація; аргументація; встановлення контактів; вплив на масову аудиторію. Взаємодія інформаційної функції та функції впливу зумовлює наявність першої ознаки газетно-публіцистичного стилю – стандарту й експресії [9, 43].

Результати дослідження. Щоб простежити основні особливості функціонування жанрів публіцистики у газетах, було проаналізовано публіцистичний контент газети «День» та «Дзеркало тижня» за січень та лютий місяці 2017 р., а саме 7 випусків газети «Дзеркало тижня» та 35 випусків газети «День».

Обрані для дослідження видання мають схожі тематику та проблематику, загальну схему висвітлення подій, вони є об’єктивними, а наявність електронних версій дає можливість читачеві прокоментувати ту чи іншу публікацію, оцінити її, порекомендувати в соціальних мережах, зробити посилання на прочитане тощо, тобто дається можливість обговорення найбільш актуальних, на думку читачів, тем і проблем.

Газета «День» – щоденна українськомовна і російськомовна газета, що висвітлює економічне, політичне й суспільне життя України та світу. Газета має свій ресурс в інтернеті, та дає можливість читачу переглядати її у форматі pdf. На сайті викладений весь архів видання.

Матеріали подані в таких розділах: перша сторінка (гарячі новини), «День України», «День планети», «Подробиці», «Економіка», «Суспільство», «Світові дискусії», «Тайм-аут».

Одним із напрямів інформаційно-аналітичної діяльності видання є публіцистичне відтворення на сторінках газети історичних подій на теренах України, а також подій сучасності (рубрики «Україна Incognita», «Сімейний альбом України»). За тематикою художньо-публіцистичні матеріали «Дня» можна розділити на такі умовні групи: історичні, культурно-освітні; соціально-політичні (Діаграма 1).

21

Діаграма 1

Багато матеріалів присвячено подіям на сході України та проведено паралелі з подіями

минулого. Велика кількість матеріалів присвячена українській автентичності з прагненням пробудити цікавість читача до історії власної країни.

Говорячи про те, що на сьогоднішній день художньо-публіцистичний жанр в інтернет-виданнях плавно трансформується у блоги, ми бачимо, що власний блог на сайті має головний редактор «Дня» Лариса Івшина. Можна прослідкувати за її статтями, а також інтерв’ю та різноманітними подіями з її участю у хронологічному порядку.

Наступним виданням для дослідження була газета «Дзеркало тижня». Це щотижневе аналітичне видання, матеріали в якому поділені за такими рубриками: «Влада», «Гроші» и «Людина».

У великій кількості аналітичних матеріалів на сторінках газети «Дзеркала тижня» прослідковується авторське ставлення до проблеми, що переплітається з викладенням фактів та їх аналізу. Тематика газети представлена у Діаграмі 2.

Суспільно-політична проблематика в контенті газети, представлена у Діаграмі 3, розділена між рубриками таким чином: «Людина» – 37%, «Гроші» – 35%, «Влада» – 28%. Найбільша кількість публікацій в художньо-публіцистичному стилі знаходиться у розділі «Людина», а лідирують у кількості матеріалів видання такі тематики, як: освіта та наука (просвітництво); суспільні рухи та течії; культура та мистецтво, зокрема багато матеріалів про історичні постаті та події. Загалом ці теми складають приблизно 40% від загальної кількості публікацій.

Художньо-публіцистичні матеріали газет «День» та «Дзеркало тижня» вирізняються широтою тематики, загалом ґрунтуючись на темах, що потрапили в центр суспільної уваги, або які є історично вагомими. Це простежується по конкретним номерам видання.

Аналіз показав, що у виданнях присутні портретні та проблемні нариси, та майже зовсім відсутні такі жанри, як памфлет, фейлетон, етюд та есе. Ключовою стала тенденція появи матеріалів, жанр яких визначити однозначно достатньо складно. Це пояснюється взаємокореляційними процесами між жанровими формами.

22

Діаграма 2

Діаграма 3

Людина37%

Гроші35%

Влада28%

Розподіл суспільно-політичної проблематики в контенті газети "Дзеркало тижня"

У великій кількості аналітичних матеріалів на сторінках газети «Дзеркала тижня»

прослідковується авторське ставлення до проблеми, що переплітається з викладенням фактів та їх аналізу.

Художньо-публіцистичні матеріали газет «День» та «Дзеркало тижня» вирізняються широтою тематики, орієнтуючись на теми, що потрапили в центр суспільної уваги, або які є історично вагомими.

Висновки. Можна зробити висновок, що художньо-публіцистичний жанр сьогодні став переважаючим жанром в періодичних друкованих виданнях, але не в чистому вигляді. Навіть аналітичні та інформаційні паперові засоби масової інформації, які не мають нічого спільного з художньо-публіцистичними вісниками, поміщають стилізовані під художню публіцистику

23

твори на сторінках видання. Таким чином, це ще раз підтверджує той факт, що сьогодні відбувається активне взаємопроникнення жанрів, та стирання кордонів між ними.

Отже, аналіз електронних видань газет «День» та «Дзеркало тижня» дав змогу виділити такі особливості функціонування жанрів публіцистики у електронних виданнях:

- збільшення ролі інформаційних та аналітичних жанрів, що витісняють художньо-публіцистичні жанри, що спричинено зростанням потреби суспільства в оперативній та актуальній інформації;

- взаємопереплетення жанрів, їх взаємозбагачення та доповнення один одного мовностилістичними та лексико-зображальними засобами;

- тенденція до зменшення обсягів текстових матеріалів та збагачення їх візуальними елементами;

- широка тематика матеріалів, що публікуються, та вираження авторського ставлення до проблеми.


1. Брандес М.П. Стилистика текста. Теоритический курс: [пособие для высших учебных заведений] / М.П. Брандес. – М.: Прогрес. –Традиция; ИНФРА, 2004. – 416 с.

2. Гапотченко Н.Є. Структурні та жанрові особливості текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі (комунікаційно-прагматичний аспект): Дис. канд. філол. наук: 10.02.05. – К., 2003. – 198 с.

3. Тертычный А. А. Жанры периодической печати: Учеб. пособ. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 312 с.

4. Тепляшина А. Н. К вопросу типологии жанров массовой прессы // Жанры в журналистском творчестве: Матер. науч.-практ. семинара “Современная периодическая печать в контексте коммуникативных процессов” (19 марта 2003 г., Санкт-Петербург / Отв. ред. Б. Я. Мисонжников. – С.Пб.: С.-Петерб. гос. ун-т, 2004. – С. 16–28.

5. Кройчик Л. Е. Система журналистских жанров // Основы творческой деятельности журналиста: Учебн. для студ. вузов по спец. “Журналистика” / Ред.-сост. С. Г. Корконосенко. – С.Пб.: Знание; СПбИВЭСЭП, 2000. – С. 124–167.

6. Михайлин І. Л. Основи журналістики: Підруч. – 3-тє вид., доп. і поліпш. – К.: ЦУЛ, 2002. – 284 с.

7. Гриценко О. М., Шкляр В. І. Основи теорії міжнародної журналістики. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – 304 с.

8. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Моногр. – К.: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. – 238 с.

9. Карпенко В.О. Основи професіональної комунікації: [посібник для вищих навчальних закладів]/ В.О. Карпенко. – К.: Нора-прінт, 2002. – 348 с.

10. Голік О. В. Жанровий арсенал газети “Дзеркало тижня” (2004–2005), [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1972

24

УДК 007:070.15:179.8

Ключка Катерина, магістр Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

СПЕЦИФІКА МЕДІЙНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Мета дослідження – виокремлення специфічних ознак відображення девіантної поведінки у засобах масової інформації на прикладі конкретного інформаційного приводу. Для аналізу теоретичної розробки обраної теми нами був використаний описовий метод. Для виокремлення специфічних ознак відображення девіацій в медіа ми скористались методом аналізу та синтезу. Метод типології дав змогу впорядкувати отримані результати. Для презентативності висновків ми скористались методом узагальнення. Результати та висновки. В результаті дослідження був описаний алгоритм подачі девіантної поведінки засобами масової інформації: викриття девіанта – осуд девіанта – замовчування вирішення окресленої проблеми. Основним висновком дослідження є положення: відображення девіантної поведінки у медіа чітко структуроване та має на меті негативне налаштування реципієнта до девіантна (наукова гіпотеза підтвердилась). Ключові слова: девіантна поведінка, девіант, проблематика ЗМІ.

Kliuchka Cateryna, Master of the Institute of Journalism Taras Shevchenko National University of Kyiv

SPECIFIC MEDIA REPRESENTATION DEVIANT BEHAVIOR

The aim – reflected the isolation of specific features of deviant behavior in the media for example, specific information about it. To analyze the theoretical development of the topic chosen by us was used descriptive method. For the isolation of specific signs reflect deviations in the media we used the method of analysis and synthesis. Typology method made it possible to arrange the results. For prezentatyvnosti conclusions we used the method of synthesis. Results and conclusions. The study was described algorithm filing deviant behavior by the media, exposing devianta – condemnation devianta – silence solve the outlined problems. The main conclusion of the study is the following provision: display deviant behavior in the media clearly structured and aims at setting a negative deviant to the recipient (scientific hypothesis confirmed). Thus, the significance of the work is new information about media display deviant behavior since earlier studies on this issue were not conducted. Keywords: deviant behavior, devianta, issues of media abnormal behavior.

Вступ. Провідне значення засобів масової інформації у житті суспільства описане та

підтверджене багатьма українськими та закордонними науковцями. У сучасному демократичному суспільстві журналістика є рупором різних соціальних груп, представляє весь спектр громадської думки, сприяє формуванню цінностей громадянського суспільства. Основними завданнями журналістики є соціальна спрямованість, управління свідомістю і поведінкою споживача масової інформації з метою формування громадської думки, визначення позицій громадян, створення об’єктивної картини дійсності, її уявлень. Різун В.В. у своїй роботі «Теорія масової комунікації», зазначає, що ефективність ЗМІ не може бути нульовою: «… неефективних дій нема, оскільки навіть відсутність результату впливу – це теж

25

результат!» [1, 178]. Тож будь-яке медіатизація будь-якого процесу, безумовно, має свій відбиток на аудиторії, а отже становить науковий інтерес. Девіантна поведінка та специфіка її відображення у цьому контексті не є винятком.

Об’єктом дослідження є контент видань «Depo.ua», «Вести», «Старана.ua», «Конкурент» та «Позиция».

Предмет дослідження – специфіка відображення девіантної поведінки. Метою дослідження є виокремлення специфічних ознак відображення девіантної

поведінки у засобах масової інформації. Для досягнення мети ми виокремили низку завдань: проаналізувати теоретичну джерельну базу для визначення стану вивчення феномену девіації у науці; дослідити підходи до розуміння девіантної поведінки та її ознак; визначити маркери девіантної поведінки у медіа.

Методи дослідження. Основним критерієм для підбору методів був соціально-комунікаційний підхід. Для аналізу теоретичної розробки обраної теми нами був використаний описовий метод. Для виокремлення специфічних ознак відображення девіацій в медіа ми скористались методом аналізу та синтезу. Метод типології дав змогу впорядкувати отримані результати. Для презентативності висновків ми скористались методом узагальнення.

Теоретичне підґрунтя і гіпотези статті. Девіантологія як окрема дисципліна сформувалася лише в XIX- XX ст., проте різноманітні погляди щодо різних форм девіантної поведінки існували з того далекого часу, коли суспільство стало розрізняти і виділяти з усіх видів людської життєдіяльності ті, які завдають шкоди людям, суспільству, державі. Зародження і розвиток численних теорій саме соціальної девіантності традиційно пов’язують з ім’ям великого французького соціолога Еміля Дюркгейма. Вважається, що саме його концепція соціальної аномії (безладдя, беззаконня, відсутність соціального порядку) лягла в основу більшості сучасних теорій девіантної поведінки.

Варто наголосити на тому, що досліджень присвячених девіантній поведінці саме у галузі соціальних комунікацій немає. Існують лише дотичні дослідження, присвячені соціальній проблематиці у ЗМІ, а також висвітленню конфліктів різного порядку. Проблема девіації є однією з центральних в сучасній психології, соціології, підлітковій педагогіці, політології, кримінології (в різних її напрямках). Вивченню цього феномена присвячений великий пласт літератури, а особливими напрямками вивчення девіантної поведінки стали дитяча і підліткова девіантологія, профілактика правопорушень та нейтралізація форм поведінки. Медіатизація девіантної поведінки мало вивчена і спирається лише на доробки науковців, що досліджують соціальну проблематику Серед українських вчених це Шендеровський К.С., Михайлова О.П., Лаврик О.В., Горецька С.Д. та інші. Серед закордонних – Полач Д., Хілгартнер С., Боск Ч., Зайцева А.А., Бережна М. А. та ін. Наукова гіпотеза: відображення девіантної поведінки у медіа чітко структуроване та має на меті негативне налаштування реципієнта до девіантна.

Результати дослідження. Щоб зрозуміти специфіку відображення девіантної поведінки у засобах масової інформації, варто визначити сутність і природу такої поведінки. За визначенням Мінца М.О. основою девіантної поведінки є конфлікт цінностей, інтересів, розбіжність потреб, деформація способів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві невдачі на ін. [2]. Тобто під девіаціями прийнято розуміти недотримання або порушення особою норм і правил поведінки, визнаних в окремому суспільстві. Цей термін вживається у різних галузях науки – біології, радіотехніці, психології, філософії, але досліджуються переважно представниками соціології та інших галузей науки, об’єктом наукових інтересів яких є людина.

Змановська О. В. вважає, що девіантністю є неузгодженість елементів в системі взаємовідносин «особистість – соціально-правові норми – суспільство». Основними ознаками девіантості дослідниця вважає [3]:

1. Розбіжність між індивідуальною лінією розвитку індивіда (групи) і домінуючими цінностями / тенденціями суспільного життя;

26

2. Об’єктивно-негативні наслідки цієї розбіжності для суспільства або самої особистості (групи);

3. Негативна суспільна оцінка розбіжності як соціально небажаної та анормальної; 4. Прагнення суспільства контролювати і усувати небажані прояви та їх носіїв у формі

стигматизації, остракізму, покарання, ізоляції чи знищення в крайніх випадках; 5. Обмежений характер носіїв девіації, обмеження їх соціальних можливостей, їх

соціальна дезадаптація і зниження якості життя. Поряд із загальними властивостями девіантності Змановська О.В. виділяє специфічні ознаки девіантної поведінки:

негативність (позначення конкретної форми поведінки як «негативної» в рамках даної культури);

деструктивність (наявність об’єктивної шкоди від даної поведінки або її наслідків); дезадаптивність (співвідношення поведінки з частковою або тотальною соціальною

дезадаптацією); дестабілізація (домінування в структурі поведінки негативних афектів і

психофізичного напруження, зниження рефлексивно-вольового самоконтролю поведінки);

диссоціативна (дезінтеграція і деформація особистості внаслідок фіксації суб’єкта на девіації та його об’єкті);

функціональність (спрямованість поведінкової девіації на компенсацію неузгодженостей та дефіцитів в психологічній структурі індивіда, яка визначає високу суб’єктивну значимість девіації).

Наведені ознаки можна вважати певними маркерами девіантної поведінки, і спиратись на них при вивченні даного феномену в рамках соціальних комунікацій.

Незважаючи на те, що багатьма дослідниками досить конкретно виокремлені форми та види девіантної поведінки, варто зазначити, що існують деякі проблеми в науковому осмисленні девіантної поведінки. Виникають вони через те, що девіантність визначається лише на тлі етичних та правових норм кожного конкретного суспільства. Тобто у суспільстві повинна існувати угода, щодо того, що вважати припустимим, а що ні. Як зазначають соціологи Климанська Л.Д. та Савка В.Є., ті самі дії людини (наприклад, виклик, що кинула Жанна д’Арк католицькій церкві) могли розглядатися як серйозний злочин в епоху, коли це відбувалося, і як героїчний вчинок, що викликає захоплення всіх наступних поколінь. Отже, найімовірнішим прикладом девіації можна вважати нелюдські вчинки, котрі майже завжди викликають осуд – зґвалтування чи вбивство. «Набагато важче вирішити, чи є девіантними інші типи поведінки. Наприклад, в Україні проституція є нелегальною, а отже девіантною, а в Парижі, або в Амстердамі – легалізована і не викликає осуду» [4, 109].

Для ілюстрації окресленої проблеми наведемо такий приклад: російський науковець Апінян А. Г. у своєму дослідженні «Девиантное поведение как социокультурный Феномен» [5] визначає однією з форм девіантної поведінки (разом з проституцією, наркоманією, самогубством) гомосексуалізм. Виникає питання доречності віднесення гомосексуалізму до форми девіантної поведінки на тлі глобального просування ідей толерантності до представників сексуальних меншин, а також у розрізі наведених нами вище ознак девіантної поведінки.

У нашому дослідженні ми вивчатимемо відображення в медіа лише тієї поведінки, яка потенційно викликатиме осуд, а отже, згідно із дефініцією і є девіантною.

Для того, щоб визначити та вивчити специфіку медійного відображення девіантної поведінки ми взяли за основу один інформаційний привід – виявлення плагіату в дисертації Голови Міністерства освіти Лілії Гриневич – та проаналізували його висвітлення у п’яти виданнях. Вибірка видань була випадковою. Основним критерієм відбору засобів масової інформації була лише наявність висвітлення події (перша інформаційна хвиля). Багато медіа, в тому числі й вагомі регулятори соціальних процесів, наприклад, «Дзеркало тижня», жодним

27

чином не відреагували на цей інформаційний привід, хоча тема плагіату на сторінках видання тільки у цьому році була представлена статтями «Плагіат або крадіжка», «Плагіат і Феміда», «Плагіат як ознака суспільної деградації» «Подолати плагіат. Місія неможлива?».

Таким чином емпіричною базою дослідження стали статті медіавиданнь «Depo.ua», «Вести», «Старана.ua», «Конкурент» та «Позиция». Зауважемо, що всі статті наведених видань, які стосувались аналізованої теми, були із посиланням на одне джерело – дослідження Сайту «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях» [6], тож наявна певна одноманітність у судженнях та висновках.

Проаналізувавши заголовки та ліди досліджуваних статей, можна зробити висновок, що одним з перших складників висвітлення девіантної поведінки є викриття девіанта. Так, в інтернет-виданні «Конкурент» [7] одразу після заголовку розміщено відповідний лід: «Міністр освіти Лілія Гриневич викрита в плагіаті: цілі цитати з її наукових статей є запозиченням у інших дослідників без вказівки їх авторства». Всеукраїнська газета «Позиция» одразу в заголовку вказує на те, що суб’єкт інформаційного приводу є девіантом: «Министра Гриневич уличили в плагиате». Майже такий самий заголовок має і стаття ресурсу «Старана.ua»: «Министра образования Лилию Гриневич уличили в плагиате» [8]. Лід статті «Depo.ua» має такий вигляд: «Група Дисергейт, яка перевіряє роботи вчених на плагіат, знайшла поцуплені рядки у двох статтях очільниці МОН Лілії Гриневич» [9]. У цьому випадку прийменник «поцуплений» виступає для аудиторії маркером девіантної поведінки, адже крадіжка є порушенням не лише прийнятих правових норм, а й етичних. Газета «Вести» розмістила статтю під заголовком «Главу Минобразования Гриневич поймали на плагиате» [10]. Знову ж таки, дієслово «піймати» в даному контексті вживається як синонім до «викриття».

Зазначимо, що сам факт викриття, по-перше, чітко вказує аудиторії на девіанта, по-друге, підсилює значимість його порушення норм чи правил загальноприйнятої поведінки, адже «викривати» означає розкривати, показувати щось приховане [11, 415]. Тобто в аудиторії може виникнути нарощування негативного ставлення до девіанта не лише через його анормальний вчинок, а ще й через його приховування від суспільства.

Другим складником відображення девіантної поведінки у медіа є осуд, тобто вияв негативного, несхвального ставлення до кого-, чого-небудь [11, 792]. Звісно, виявивши цей складник, зауважимо, що осуд у медіатекстах межує із порушенням журналістських стандартів (особливо якщо мова йде про інформаційний жанр журналістики). «Старана.ua» використовує для осуду цитування (вказуючи першоджерело): «И вот попалась в наши сети еще одна добыча. Ничего нового в методах заимствования мы в проанализированных статьях, понятное дело, не открыли. Они те же – цитаты без кавычек и указаний на авторство, замены одного объекта на другой (только теперь не крови на лимфу, мяса на шоколад или курсантов на студентов, а студентов на школьников). Аж заскучать можно, – пишут авторы расследования, – Но КТО это делает! Кто теперь гордо сверкает на солнце!». Наведене цитування продукує негативні емоції до девіанта, а також ніби відокремлює його від аудиторії, адже ставлячи риторичні запитання «хто це робить?» автор свідомо чи ні зачіпає соціально-психологічний феномен «Ми-Вони», при якому «Ми» – універсальна психологічна форма самосвідомості будь-якої сукупності людей, яка завжди протилежна феномену «Вони» [12]. «Позиция» так вербалізує свій осуд: «Гриневич приписала себе цитаты, которые слово в слово скопированы у педагогов из Житомира, даже не исправив ошибки в тексте». Тут особливий акцент зроблено на тому, що Гриневич не виправила («навіть») помилок, що має «підігріти» обурення читача та змусити його ще більше осуджувати девіанта. «Вести» у своєму матеріалі розмістили обидві наведені цитати.

Специфікою відображення девіантної поведінки у медіа можна назвати відсутність вирішення висвітлюваної проблеми. У жодному з аналізованих видань не наведено, яким чином девіант може виправити ситуацію. Також немає прогнозування, як саме наведена анормальна поведінка може вплинути на суспільство чи його окремі групи. Іде лише нарощування негативу до суб’єкта девіації. Тобто потенційно реципієнт залишається із

28

загостреним відчуттям несправедливості та внутрішнім бажанням усунути це відчуття. Найефективніша форма катарсису в цьому випадку – покарання, але реципієнт не має змоги її втілити, тож залишається на стадії осуду та нарощуванні негативу до девіанта. Проте це є лише гіпотезою для наступних наукових пошуків. Також ми свідомі того, що обрали для вивчення лише першу інформаційну хвилю, але коли мова йде про будь-яку проблематику, що має суспільно-важливе значення, вирішення проблеми має визначальний характер.

Наостанок зауважимо, що Лілія Гриневич опулікувала 19 листопада допис на своїй сторінці у «Facbook», у якому дає свій коментар, що створило другу інформаційну хвилю. Гриневич зазначає, що «…усвідомила – неможливо поєднувати політичну діяльність і наукову роботу. Відклала ідею докторської дисертації до кращих часів. Жодних наукових статей з того часу не публікувала.» На основі цієї тези вже почав з’являтись новий медіаконтент, наприклад: «Скандальное разоблачение в плагиате: министр образования Лилия Гриневич изнасиловала украинскую науку «впопыхах» («w-n.com.ua»). Але більшість медій підхопило іншу тезу міністра: «Прекрасно розумію, ЧОМУ ця компіляція просувається в мережі саме зараз – люди Табачника запланували реванш і готували тріумфальне повернення до ключових посад в системі освіти». Наведемо приклади заголовків, що спираються саме на цей аспект заяви Гриневич: «Гриневич и плагиат: министр обвинила в скандале "руку Табачника"» («Вести»); «Люди Табачника постарались: Гриневич рассказала, зачем раздули скандал вокруг ее докторской» («Обозреватель»); «Министр образования Гриневич списала скандал с плагиатом на происки людей Табачника» («Страна.ua»). Можемо зробити висновок, що Гриневич (сама або за допомогою спін-доктора) певним чином скоригувала негативний інформаційний потік в сторону суб’єкта, присвоївши йому ярлик девіанта.

Висновки. Проілюстровані в дослідженні форми висвітлення девіантної поведінки в медіа є типовими, аналіз інформаційного простору вказує на популярність таких технологій. На основі проаналізованого випадку ми можемо виокремити певну закономірність. По-перше, засоби масової інформації «викривають» девіанта, вказують аудиторії на його провину перед суспільством. По-друге, так чи інакше осуджують девіанта чи його анормальну поведінку. По-третє, залишають реципієнта наодинці з проблемою, не подаючи її розв’язання. Проте сам факт висвітлення девіантної поведінки може розглядатись і як акт покарання (за аналогією історії відомі факти, коли на тих, хто порушував закон, вішали каральні таблички для привселюдного осуду). Варто також зазначити – чи є девіантною поведінка, чи ні визначає аудиторія, проте журналіст, як частина суспільства у якому він існує, маркує ту чи іншу подію (або її суб’єкт) як такий, що відповідає чи ні загальноприйнятим у цьому суспільстві нормам. Проте це питання варто розробляти в окремих наукових дослідженнях.


1. Різун В. В. Теорія масової комунікації: підруч. для студ. галузі 0303 “журналістика та інформація” / В.В. Різун.– К.: Видавничий центр “Просвіта”, 2008.– 260 с.

2. Мінц М.О. Соціологія девіантної поведінки: Навчальний посібник / За ред. М.О. Мінца. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. – 244 с.

3. Змановская Е.В. Девиантология: психология отклоняющегося поведения : учебное пособие / Е.В. Змановская. – 3-е издание, исправленное и дополненное. – Москва : Академия, 2006. – 288 с.

4. Соціологія. Навчально-методичний посібник./ Укл. Климанська Л.Д., Савка В.Є, – Львів. Видавничий відділ Інституту підприємництва та перспективних технологій при Національному університеті “Львівська політехніка", 2004 – 148с.

5. Апинян, Григор Валерикович. Девиантное поведение как социокультурный феномен : диссертация ... кандидата философских наук : 09.00.11 / Апинян Григор Валерикович; [Место защиты: Рос. гос. пед. ун-т им. А.И. Герцена]. – Санкт-Петербург, 2009. – 230 с.

6. Смірнов Олег. Наукові статті Л. Гриневич: рух по второваній доріжці. [Електроний ресурс] / О. Смірнов // Народний оглядач. – 20.11.2016. – Режим

29

доступу:http://falsescience.ucoz.ua/news/naukovi_statti_l_grinevich_rukh_po_vtorovanij_dorizhci/2016-11-17-36

7. У наукових статтях міністра освіти знайшли плагіат. – 22.11.2016. – Режим доступу: http://konkurent.in.ua/news/ukrayina/9424/u-naukovih-stattyah-ministra-osviti-znajshli-plagiat-.html

8. Министра образования Лилию Гриневич уличили в плагиате. – 22.11.2016. – Режим доступу: http://strana.ua/news/41207-ministra-obrazovaniya-liliyu-grinevich-ulichili-v-plagiate.html

9. Вчені знайшли плагіат у статтях Гриневич . – 18.11.2016. – Режим доступу: http://www.depo.ua/ukr/life/vcheni-znayshli-plagiat-u-stattyah-grinevich-18112016114600

10. Главу Минобразования Гриневич поймали на плагиате. – 24.11.2016. – Режим доступу: http://vesti-ukr.com/strana/211044-hlavu-minobrazovanija-hrinevich-pojmali-na-plahiate

11. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1970–1980.

12. Феномен групи з погляду соціальної психології. – 20.11.2016. – Режим доступу: http://studentam.net.ua/content/view/3187/97/

References 1. Rizun V. Mass Communication Theory: textbook. for students. industry 0303 "journalism and information" / VV Rizun.- K .: Publishing House "Enlightenment", 2008.- 260 p. 2. Mintz MO Sociology of deviant behavior: Textbook / Ed. MO Mintz. – Mykolaiv: CSU-in to them. Petro Mohyla, 2009. – 244 p. 3. Zmanovskaya Devyantolohyya: Psychology of deviant behavior: uchebnoe posobye / EV Zmanovskaya. – 3rd edition, yspravlennoe and dopolnennoe. – Moscow: Academy, 2006. – 288 p. 4. Sociology. Textbook. / Ed. Klymanska LD, Savka V.YE – Lviv. Publishing Department of the Institute of Business and Advanced Technologies at the National University "Lviv Polytechnic", 2004. – 148s. 5. Apynyan, Grigor Valerykovych. As Devyantnoe behavior sotsyokulturnыy phenomenon: SUMMARY ... candidate philosophical sciences: 09.00.11 / Apynyan Grigor Valerykovych; [Mesto protection: Ros. state. ped. University of them. AI Herzen]. – St. Petersburg, 2009. – 230 p. 6. Oleg Smirnov. Scientific articles L. Hrynevych: traffic on the beaten track. [Electron resource] / Alexander Smirnov // People browser. – 20.11.2016. – Access: http: //falsescience.ucoz.ua/news/naukovi_statti_l_grinevich_rukh_po_vtorovanij_dorizhci/2016-11-17-36 7. Minister of Education scientific articles found plagiarism. – 22.11.2016. – Access: http://konkurent.in.ua/news/ukrayina/9424/u-naukovih-stattyah-ministra-osviti-znajshli-plagiat-.html 8. Minister of Education Lily Grinevich ulychyly in plahyate. – 22.11.2016. – Access: http://strana.ua/news/41207-ministra-obrazovaniya-liliyu-grinevich-ulichili-v-plagiate.html 9. Scientists have found a rip in Articles Hrynevych. – 18.11.2016. – Access: http://www.depo.ua/ukr/life/vcheni-znayshli-plagiat-u-stattyah-grinevich-18112016114600 Chapter 10. Mynobrazovanyya Hrynevych poymaly on plahyate. – 24.11.2016. – Access: http://vesti-ukr.com/strana/211044-hlavu-minobrazovanija-hrinevich-pojmali-na-plahiate 11. Dictionary of the Ukrainian language, in 11 volumes. / USSR. Institute of Linguistics; Ed. IK Bilodid. – K .: Scientific Thought, 1970-1980. 12. The phenomenon in terms of social psychology. – 20.11.2016. – Access: http://studentam.net.ua/content/view/3187/97/

30

УДК 007:351.74:659.4

Шапка Марина, студентка другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики.

ЯВИЩЕ ГЕНДЕРНОЇ СТИГМАТИЗАЦІЇ В КОНТЕНТІ ПРЕС-СЛУЖБ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ Актуальність цього дослідження полягає у необхідності комплексного вивчення

гендерної стигматизації як соціального явища саме тепер, коли прес-служби постійно трансформують свою роботу і зростає увага до гендеру й стигми як з боку журналістів, так і їх аудиторії.

Стаття спрямована на вивчення поняття гендерної стигматизації та дослідження текстів прес-служб правоохоронних органів на наявність у них проявів гендерної стигматизації. За допомогою методу контент-аналізу було досліджено контент фейсбук-сторінок прес-служб правоохоронних органів. Методом порівняння встановлено спільні й відмінні ознаки між гендерними стереотипом і стигмою. Методом узагальнення сформульовані висновки проробленої роботи на основі зібраного й проаналізованого матеріалу. В результаті було чітко сформульовано значення терміна «гендерна стигматизація» як соціального явища, встановлено його взаємозв’язок з поняттями «стигма», «стигматизація», «стереотип», «гендер», «дискримінація» і «мова ворожнечі». Також вперше було виявлено прояви гендерної стигматизації в контенті прес-служб правоохоронних органів. Висновок: у результаті дослідження виявлено таке неприпустиме явище в контенті прес-служб правоохоронних органів, як відчуження людини за гендерною ознакою, тобто гендерну стигматизацію, що порушує та обмежує права людей-носіїв стигми. Важливо розглядати явище гендерної стигматизації саме в контексті ЗМІ, зокрема прес-служб правоохоронних органів, адже контент прес-служб суттєво впливає на атмосферу в суспільстві.

Ключові слова: гендер, стигма, стигматизація, прес-служби

Shapka Maryna, second-year Master’s student, Taras Shevchenko National University of Kyiv, The Institute of Journalism.

GENDER STIGMATIZATION IN THE CONTENT OF LAW ENFORCEMENT

AGENCIES’ PRESS SERVICES A complex study of gender stigmatization as a social phenomenon is crucial now when the

press services constantly transform their work while journalists and audience, on their part, pay growing attention to gender and stigma. The article aims to study the concept of gender stigmatization and examine the texts of law enforcement agencies’ press services for the presence of gender stigmatization. The method of content analysis was used to research the content of Facebook pages created by press services of law enforcement agencies. The method of comparison was used to discover common and different features between gender stereotypes and stigma. The method of generalization leads to the conclusions formulated on the basis of analyzed and collected materials.

As a result, the meaning of the term "gender stigmatization" as a social phenomenon was clearly defined, the interrelation with the concepts of "stigma", "stereotype", "gender", "discrimination" and "hate speech" was found. Features of gender stigmatization in the content of

31

law enforcement agencies’ press services were identified for the first time. The study reveals such unacceptable phenomenon as alienation of a person on grounds of gender that is gender stigmatization that violates and restricts the rights of people carrying this stigma. It is important to consider gender stigmatization within the context of media, and press services of law enforcement agencies in particular, taking into account significant impact of their content on the atmosphere in society.

Keywords: gender, stigma, stigmatization, press services Вступ. Гендер та стигма – ці явища вже понад 50 років дедалі частіше стають темами

наукових досліджень в Україні та за кордоном, однак вкрай невелика частина з них присвячені вивченню гендерної стигматизації саме в контексті діяльності ЗМІ. Ступінь наукової розробленості проблеми гендерної стигматизації у журналістських матеріалах не відповідає актуальності й важливості цієї теми, адже журналісти репрезентують та конструюють соціальну реальність, вони пишуть про людей і для людей, пропагують моральні цінності та норми поведінки в суспільстві, формують світосприйняття читачів і глядачів, але часом ЗМІ буває складно створювати матеріали толерантно, не порушуючи права своєї ж аудиторії.

Сучасна людина і свідомо, і поза власним бажанням споживає постійний потік інформації, згенерованої журналістами. Це відбувається через надзвичайно різні медіаформи – радіо, телебачення, пресу, соціальні мережі. Важливе місце в процесі формування світосприйняття й свідомості людини посідають прес-служби, що покликані задовольняти інформаційні потреби організацій, підрозділами яких вони є, а також надавати інформацію про роботу цих організацій ЗМІ. Прес-служби правоохоронних органів стали ближчими до своєї аудиторії й справляють на неї дедалі більший вплив, адже розміщують свій контент безпосередньо у соціальних мережах – передусім, у фейсбуці. На сьогодні відсутні комплексні наукові розвідки в Україні й за кордоном, що досліджували б явище гендерної стигматизації в контенті прес-служб правоохоронних органів. Саме тому важливо дослідити контент прес-служб на наявність у ньому проявів гендерної стигматизації.

Метою статті є тлумачення поняття гендерної стигматизації та визначення наявності її в матеріалах прес-служб правоохоронних органів.

Завдання статті – визначити наявні в науці підходи до вивчення явища гендерної стигматизації, встановити взаємозв’язок між явищем гендерної стигматизації та поняттями «стигма», «стигматизація», «дискримінація», «стереотип», «гендер» і «мова ворожнечі», а також визначити тенденції поширення проявів гендерної стигматизації в контенті прес-служб правоохоронних органів.

Теоретичне підґрунтя і гіпотези статті. Теоретичним підґрунтям цієї роботи стали дослідження іноземних науковців Е. Гофмана (ідея символічного інтеракціонізму), С. Кіна (розкрито психологічний механізм ворожнечі), Г. Лассвела (розробив модель комунікації), Е. Ноель-Нойман (соціологія суспільної думки і поняття спіралі мовчання), Р. Барта (надано нового статусу семіотиці), українських дослідників А. Волобуєвої (гендерні ресурси українських медіа й сучасна жіноча преса), С. Іванченко (питання формування гендерної ідентичності), О. Ромах (поняття стереотипу, а також міфотворення в умовах інформаційної війни), О. Сухомлин (поняття мовної толерантності), Л. Буджурової (етика журналіста в поліетичному суспільстві), С. Богдан (з’ясовано способи мовного вияву агресивності), М. Бутиріної (явище стереотипізації у мас-медіа), Г. Почепцова, російських науковців О. Здравомислової і Г. Тьомкіної (розвиток ідеї безгендерного суспільства), В. Малькової (методи діагностики етнічної толерантності в ЗМІ), Й. Дзялошинського (причини інтолерантної поведінки), Н. Муравйової (прояви мовної агресії в журналістських текстах).

Гіпотеза статті полягає в припущенні: в контенті прес-служб правоохоронних органів наявні прояви гендерної стигматизації.

Методи дослідження. Метод контент-аналізу став нам у нагоді для виявлення проявів гендерної стигматизації на фейсбук-сторінках прес-служб правоохоронних органів. Для

32

аналізу обрано 27 фейсбук-сторінок управлінь патрульної поліції України й 1 всеукраїнську сторінку патрульної поліції, фейсбук-сторінку Головного сервісного центру МВС України і фейсбук-сторінку прес-центру штабу АТО. Методом порівняння встановлено спільні й відмінні ознаки між гендерними стереотипом і стигмою. Методом узагальнення сформульовані висновки проробленої роботи на основі зібраного й проаналізованого матеріалу.

Результати дослідження. Сучасне поняття «стигма» розробив та ввів до вжитку в соціальних науках Е. Гофман у своїй основній роботі «Стигма: Нотатки до управління зіпсованою ідентичністю» (1963) Е. Гофман визначає поняття «стигми» так: «Термін «стигма» буде використовуватись для позначення ознаки, що виявляє якусь ганебну властивість індивіда (an attribute deeply discrediting); причому характер цієї ознаки виявляється не самою якістю, а ставленням до неї».

Отже, за Е. Гофманом, стигматизація означає такий вид стосунків у суспільстві, який передбачає ганебне означення індивіда й очікуване (частіше негативне) ставлення до нього, що робить індивіда нездатним до повноцінного суспільного життя [1].

Проблема стигми, як вважає Гофман, виникає саме тоді, коли всі учасники ситуації очікують, що певна категорія людей повинна не просто підтримувати якусь норму, а виконувати її безумовно з усіма її приписами. Наприклад, очікування (які історично перетворилися в неписані правила поведінки) типових «жіночих» дій, з боку представниць жіночої статі. Крім того, можлива ситуація, коли індивід не відповідає бажаним очікуванням з боку інших, але така ситуація не турбує його. Відчуження відмежовуватиме його від інших людей, власні уявлення про ідентичність захищатимуть його [2].

Говорячи про стигму, не можна оминути увагою такий термін, як «дискримінація», адже дискримінація – це стигматизація в дії [3].

У своєму дослідженні ми чітко розмежовуємо поняття стигми й стигматизацї, оскільки остання являє собою сам процес відчуження людини суспільством. У цьому контексті важливо зазначити, що досі науковці не брали до уваги той факт, що соціальна взаємодія як соціологічна категорія більшою мірою виражає формальні, соціально-нормативні стосунки, ніж закономірні [4].

Наголосимо на необхідності чітко розрізняти поняття стигми й стереотипу в нашому дослідженні, адже, на відміну від стигми, поняття стереотипу не містить негативної конотації, наявної в слові «стигма». Стереотип – стійке шаблонне уявлення людини про явище, подію, об’єкт. Науковець Г. Кравченкова зазначає: «Якщо стереотип – це стійкий, емоційно насичений образ, то стигма – очевидна соціальна ознака, риса характеру, що виражає якусь ганебну властивість індивіда, через що він виключається з числа нормальних. Стигма – це властивість, на підставі якої конструюється негативний стереотип. Усі стигми, як правило, мають характер стереотипу, але не всі стереотипи стигматизовані» [5].

Українська дослідниця М. Смирнова зазначає, що стереотипи можуть охоплювати і позитивні, і негативні характеристики. Натомість стигма містить сильний негативний соціальний стереотип, що повністю змінює ставлення до інших людей і до самих себе, змушуючи ставитись до людини лише як до носія небажаної якості. Тому можна вважати, що в основі стигматизації лежить процес стереотипізації. Іншою відмінністю між цими двома поняттями є те, що стереотипи самі по собі ні негативні, ні позитивні, вони акцентують й посилюють окремі властивості та риси. Стереотипи визначаються людською фізіологією, специфікою соціуму й конкретними історичними умовами. Оскільки стигма – це виражений негативний ярлик, то вона має лише негативну сторону – упереджене ставлення до індивіда чи соціальної групи на основі певних стереотипів. Також, на відміну від поняття «стереотип», термін «стигма» застосовується лише щодо людей [6].

Також для повного розуміння явища гендерної стигматизації нам важливо з’ясувати значення терміна «гендер». У навчальному посібнику «Гендер і ЗМІ» І. Сидорська й А. Раду пояснюють: «Гендер закріплює за яким-небудь об’єктом чи індивідом позицію всередині класу, а отже, і позицію по відношенню до інших, вже сформованих, класів. Отже гендер –

33

соціальне відношення, не біологічна стать, а репрезентація кожного індивіда в термінах соціальних стосунків» [7]. Іншими словами, науковці розглядають гендер як соціально-рольову й культурну інтерпретацію рис особистості та моделей поведінки чоловіка і жінки, на відміну від біологічної. У нашому дослідженні ми розглядатимемо гендер виключно як «політику рівних прав і можливостей чоловіків та жінок, а також діяльність зі створення механізмів щодо її реалізації» [8].

На жаль, українські й російські науковці ще не детермінували чітко поняття «гендерної стигматизації», однак іноземні науковці вже роблять перші спроби, втім здебільшого вони порівнюють вплив стигми на чоловіків та жінок, що мають певні захворювання. У ряді досліджень іноземні науковці, наприклад, розглядають взаємозв’язок між гендером та стигмою в контексті програми боротьби з ВІЛ та СНІДом [9]. Також дослідники вивчають стигми, поширені в спорті, відштовхуючись від соціального визначення гендеру [10], проте, на жаль, досі жоден з цих науковців, українських чи іноземних, не детермінував явище гендерної стигматизації.

На основі проаналізованої інформації робимо висновок, що гендерна стигматизація – це соціальне явище, що передбачає процес відчуження людини суспільством за гендерною ознакою. Формулюючи це визначення, ми спирались на всі попередні наукові розвідки, що стосувались понять «гендер», «стигма», «стигматизація», «стереотип», а особливо на наукову працю дослідників А. Мамедова й Т. Липай «Социальная стигматизация: генезис и детерминация становления» [4].

Тема гендерної стигматизації тісно пов’язана з таким явищем, як мова ворожнечі, яке зараз активно досліджується науковцями. Наприклад, в тексті Звіту Європейської комісії з боротьби з расизмом і дискримінацією (ECRI, 8 грудня 2015) мовою ворожнечі називають «адвокацію, сприяння і заохочення – в будь-якій формі – наклепу, ненависті чи паплюження людини чи групи людей»; а також будь-яку форму образи, приниження, негативної стереотипізації, стигматизації чи погрози вбік людини чи групи людей і виправдання використання всіх вказаних типів висловів на грунті «раси», кольору, походження, національної чи етнічної приналежності, віку, інвалідності, мови, релігії, статі, гендеру, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації чи інших особистих характеристик або статусу» [11].

Як ми вже сказали, явще стигматизації представлене не лише в соціальних науках. Стигматизацію, як багатозначне явище, вивчали і вивчають у психіатрії, кримінології, політології, географії, наркології, антропології, біології, юриспруденції та соціології. То чому ж важливо розглядати стигматизацію саме в контексті діяльності ЗМІ? Тому що обережне та відповідальне поводження журналістів зі словами, якими вони оперують, може суттєво вплинути на атмосферу в суспільстві загалом. Адже журналістика повинна уважно стежити за тим, що саме турбує та цікавить людей на певному етапі розвитку суспільства. У разі, якщо ЗМІ займають активну й відповідальну позицію в своїй інформаційній діяльності, ми можемо чітко стверджувати, що журналісти опановують нові й сучасні висоти своєї професії. Зокрема це стосується діяльності прес-служб, які є прямими трансляторами свіжої офіційної інформації для ЗМІ, які, своєю чергою, передають це інформаційне повідомлення широкій аудиторії [12].

Науковець Ю. Нестеряк зазначає, що, попри відсутність єдиного законодавчого визначення прес-служби як складової інформаційної системи суспільства, й відсутність типового положення про прес-служби, придатного для використання як державними, так і бізнесовими чи громадськими організаціями, існують класичні завдання прес-служби. Серед цих визначальних завдань дослідниця називає такі: забезпечувати вичерпну інформованість населення щодо планів уряду, його політичного курсу та досягнень; створювати та підтримувати позитивний імідж держави в країні та за її межами; запроваджувати та підтримувати канали двостороннього зв’язку між урядом та населенням; домагатися розуміння та підтримки політичного курсу уряду. Ю. Нестеряк назвала головні принципи діяльності прес-служб – законність, відкритість і оперативність. Також називає практичні

34

функції прес-служби в контексті інформаційної діяльності, що полягають у проведенні моніторингу повідомлень ЗМІ та оперативному реагуванні на негативні висовлювання мас-медіа; організації та контролі всіх заходів свого лідера (партії, адміністрації) за участю преси; кліпінгу всіх позитивних відгуків для подальшого використання в рекламних цілях; підготовці до виступів перед журналістами; організації регулярної появи засновника в аудіовізуальних та друкованих ЗМІ; регулярному постачанні ЗМІ інформації, пов’язаної із засновником (партією, адміністрацією) тощо.

Спираючись на всі перераховані завдання, принципи діяльності й практичні функції прес-служб, можемо з упевненістю стверджувати, що таке явище, як відчуження людини за гендерною ознакою в контенті прес-служб, тобто гендерна стигматизація, є неприпустимим.

Також додамо думку авторів навчального посібника «Гендер і ЗМІ» І. Сидорської й А. Раду: «Гендерна некомпетентність журналістів призводить до таких професійних недоліків, як: відсутність бажання визнавати сам факт існування гендерних проблем; недооцінювання значущості гендерної проблематики, небажання побачити гендерний аспект в інших соціальних проблемах; необ’єктивне чи упереджене висвітлення гендерних проблем; незнання предметного поля, а також поверховий підхід до аналізу гендерних проблем; пропаганда чи нав’язування гендерних стереотипів, що містять застаріле уявлення про гендерні ролі й моделі; вияв сексизму, що виражається в дискримінаційних оцінках різних чоловічих й жіночих якостей; прагнення до клішування жіночих і чоловічих образів; нерозуміння термінології, пов’язаної з гендерними відношеннями тощо».

Тепер, перш ніж взятися до аналізу контенту прес-служб на наявність в ньому проявів гендерної стигматизації, потрібно визначити одиниці аналізу. Українська дослідниця М. Смирнова у своїй науковій роботі наголошує: «Як зазначають американські соціальні психологи М. Стафорд та Р. Скот у статті «Стигма, девіація та соціальний контроль», однією з причин, чому важко підійти до вивчення стигми з великою впевненістю, є наявність великої кількості її видів. «Розглянемо тільки короткий список: старість, параліч, рак, наркоманія, психічні захворювання, задишка, належність до темношкірих, алкоголізм, куріння, злочинність, гомосексуалізм, безробіття, належність до євреїв, ожиріння, сліпота, епілепсія, отримування соціальної допомоги, неграмотність, розлучення, потворність, заїкання, жіноча стать, бідність, інвалідність, розумова відсталість, глухота тощо». Як бачимо, дослідники внесли до переліку видів стигми «жіночу стать», що недостатньо повно відображає суть явища «гендерної стигматизації», адже стать – це біологічні (фізичні, фізіологічні, гормональні, хромосомні) відмінності між жіночими й чоловічими особинами, а гендер – соціальні відмінності між жінками й чоловіками. Саме таке визначення гендеру дають дослідниці І. Сидорська й А. Раду в навчальному посібнику «Гендер і ЗМІ».

На основі опрацьованих наукових досліджень, зокрема спираючись на працю російської дослідниці Н. Пушкарьової [13], ми виокремлюємо такі категорії контент-аналізу та наводимо приклади одиниць контент-аналізу (див. табл. 1).

Для виявлення явища гендерної стигматизації в контенті прес-служб правоохоронних органів ми обрали метод контент-аналізу. Об’єктом дослідження обрано 27 фейсбук-сторінок управлінь патрульної поліції України й 1 всеукраїнську сторінку патрульної поліції, фейсбук-сторінку Головного сервісного центру МВС України і фейсбук-сторінку прес-центру штабу АТО. Хронологічні межі дослідження – липень 2015 року-січень 2017 року.

Контент перерахованих прес-служб був досліджений за 4 наведеними вище категоріями аналізу (табл. 1). За результатами проведеного аналізу, слова, словосполучення і речення, що можна віднести до якоїсь із визначених нами категорій гендерної стигматизації, були виявлені 5 разів.

Розглянемо детальніше й проаналізуємо кожен з них.

35

Таблиця 1.

Класифікація гендерних стереотипів та стигм і приклади

№ Види гендерної стереотипізації / стигматизації

Приклади гендерної стереотипізації

Приклади гендерної стигматизації

1. Стигми/стереотипи маскулінності/фемінності (Закріпляють за чоловіками й жінками певні психологічні й соціальні характеристики, що різко протиставляються одна одній)

«Чуттєва краса: найсексуальніші українки з ВК» («Ukr.Media»)

«Пьяный мужлан грязно развлекся с девушкой на глазах у ее бабушки и жестоко убил на Украине» («Nation News»)

2. Закріплені за гендером соціальні ролі (інтимні/сімейні) (Це слова, словосполучення й речення, що регулюють сімейну сферу життя чоловіка й жінки, стереотипізуючи й стигматизуючи її).

«Анна Сєдокова показала справжню красу жінки» (про вагітність) («Хрещатик»)

«Сумасшедшие овуляшки» («Обозреватель»)

3. Стереотипізація й стигматизація закріплених за гендером відмінностей в розподіленні видів праці (Гендерні стигми й стереотипи, що закріпляють за чоловіками та жінками здатність чи нездатність до певного виду праці в залежності від гендеру)

«Ряды украинских властей пополнились новой молодой красоткой – Кабинет министров представил весьма обаятельного заместителя министра энергетики и угольной промышленности». («Обозреватель»)

«Почему мужики готовят лучше женщин?» («Комсомольская правда»)

4. Стереотипізація й стигматизація характерних ознак зовнішнього вигляду й поведінки жінок і чоловіків

«Гонтарєва прийшла на Давоський саміт в уггі та діловому костюмі». («Комсомольская правда»)

«Власниці пишних форм теж мають бути красивими – потрібно тільки правильно зробити акценти». («Сім’я і дім»)

1. Патрульна поліція Одеси. 16 березня 2016 року патрульна поліція Одеси розмістила

на своїй офіційній фейсбук-сторінці [14] допис під заголовком «Обережно, блондинки за кермом!». Вважаємо, що це речення містить в собі прояв гендерної стигматизації у вигляді стигматизації характерних зовнішніх жінок і чоловіків, адже автор допису наголосив на кольорі волосся водійки, що аж ніяк не впливає на здатність до керування. Автор допису ще кілька разів назвав учасницю події «блондинкою» як у своєму власному тексті, так і в ретрансльованому матеріалі – висловлюваннях інших людей, ретрансльованих автором у тексті. Зазначимо, що цей допис викликав засудження аудиторії (в коментарях), а також осуд з боку ЗМІ, тож цей допис був видалений з офіційної сторінки патрульної поліції Одеси. Втім, скріншоти видаленого допису досі можні знайти на фейсбук-сторінці кампанії проти сексизму в українських ЗМІ та політиці «Повага» [15]. 18 березня 2016 року на фейсбук-сторінці патрульної поліції Одеси розмістили допис, в якому Управління патрульної поліції Одеси «попросило вибачення за те, що нещодавнім дописом зачепило гідність читачів». Як бачимо, автори допису припустились гендерної стигматизації, тобто відбувся процес відчуження

36

учасниці описаної події за гендерною ознакою, що призвело до порушення прав людини-носія стигми. Небайдужість, з якою поставились до цієї події читачі офіційної фейсбук-сторінки патрульної поліції Одеси й журналісти, підтверджує те, що дії автора допису були необережними, а також сигналізує про актуальність теми гендеру в суспільстві.

2. Патрульна поліція Житомира. 21 лютого 2017 року патрульна поліція Житомира опублікувала допис під заголовком «Видаючи дозвіл на носіння, зберігання зброї, мало хто здогадується, що саме беззахисні жінки можуть стати жертвою чоловічої жорстокості» [16]. Проявом гендерної стигматизації вважаємо ціле речення «саме беззахисні жінки можуть стати жертвою чоловічої жорстокості», яке ми віднесли до такого виду гендерної стигматизації, як стигми маскулінності/фемінності, оскільки це висловлювання автора допису навішує на жінок тавро беззахисності, а на чоловіків – тавро жорстокості, причому автор робить це, спираючись лише на своє суб’єктивне розуміння гендеру.

3. Патрульна поліція Житомира. 17 лютого 2017 року на фейсбук-сторінці патрульної поліції Житомира з’явився допис, що містить речення «Здебільшого крадіями стають безробітні чоловіки, які ведуть злиденне життя» [17]. Це речення являє собою приклад гендерної стигми, яку ми віднесли до категорії стигми маскулінності/фемінності, адже в цьому випадку автор допису фактично назвав крадіями безробітних людей, а саме чоловіків. При цьому автор допису, що є співробітником прес-служби правоохоронного органу, не підтвердив сказане статистичними даними або посиланням на авторитетне джерело.

4. Головний сервісний центр МВС. 28 вересня 2016 року на фейсбук-сторінці Головного сервісного центру МВС з’явилась картинка із написом «Ненудна сторінка! Підпишись, бландінка!». Слово «бландінка» ми відносимо до категорії гендерної стигматизації під назвою «Стигматизація характерних зовнішніх ознак жінок і чоловіків», оскільки звертання до аудиторії, побудоване на тавруванні певної зовнішньої ознаки є неприпустимим в роботі прес-служби правоохоронних органів. Згодом, після появи несхвальних коментарів під публікацією, допис із цією картинкою зник з фейсбук-сторінки Головного сервісного центру МВС, але це зображення досі можна побачити на сторінці однієї зі співробітниць Головного сервісного центру МВС [18].

5. Прес-центр штабу АТО. 13 жовтня 2016 року прес-центр штабу АТО привітав українців з Днем захисника України фотографією – на світлині двоє жінок у камуфляжі щось пишуть до зошита. Фотографію супроводжує підпис: «Напевно, привітальну листівку підписує комусь до Дня захисника України. Ви можете залишати теплі побажання до свята нашим хлопцям в зоні АТО в коментарях під цим постом. Ваші теплі слова дуже цінні для нас!». Під цих дописом одразу ж з’явилась велика кількість критичних коментарів обурених підписників сторінки. З часом цей допис також зник зі сторінки згадуваного прес-центру, але згадка про нього залишилась у ЗМІ [19]. Слід зазначити, що коментатори обурились недарма, адже, станом на квітень 2016 року, з початком війни у лавах Збройних сил України перебувають понад 15 тисяч жінок-військовослужбовців, з них майже тисяча брали участь у воєнних діях в АТО [20]. Цей випадок ілюструє стигматизацію закріплених за гендером відмінностей в розподіленні видів праці – гендерні стигми, що закріпляють за чоловіками та жінками здатність чи нездатність до певного виду праці залежно від гендеру.

У результаті аналізу контенту прес-служб правоохоронних органів встановлено: найчастіше прояви гендерної стигматизації містяться в заголовках текстів прес-служб правоохоронних органів, а також у підписах до зображених матеріалів. Лише одного разу нам вдалось виявити гендерну стигму в ретрансльованому матеріалі – в дописі патрульної поліції Одеси від 16 березня 2016 року. Найбільш поширеними виявились стигми маскулінності/фемінності й стигматизація характерних зовнішніх ознак жінок і чоловіків.

Висновки. Отже, в рамках цього дослідження було зроблено спробу детермінувати явище гендерної стигматизації, а також була частково підтверджена гіпотеза нашого дослідження, адже ми таки виявили прояви гендерної стигматизації в контенті прес-служб, що являють собою важливу ланку комунікації між правоохоронними органами, ЗМІ й суспільством. Додамо, що українські журналісти, висвітлюючи гендерні питання, найчастіше

37

покладаються виключно на власні уявлення про гендер, оскільки стандартів і норм щодо висвітлення цих питань в українській журналістиці досі бракує. Це відкриває науковцям нове поле для досліджень, що може неабияк вдосконалити принципи висвітлення гендерних питань українськими журналістами, а отже й покращити атмосферу в суспільстві.

У перспективі варто доповнити визначення терміна «гендерна стигматизація» й одиниці, за якими потім можна буде аналізувати ЗМІ на наявність в їх контенті явища гендерної стигматизації.


1. Гоффман И. Стигма: Заметки об управлении испорченной идентичностю [Електронний ресурс] / И. Гофман; пер. с англ. М. С. Добряковой. – Режим доступу: http://www.e-reading.me/book.php?book=145155

2. Полієнко В. Гендерна ідентичність в соціологічній концепції Ірвінга Гофмана. / В. Полієнко. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.soc.univ.kiev.ua/sites/default/files/library/elopen/actprob10_77-83.pdf.

3. Казанцева Т. Стигма, дискримінація та толерантне ставлення до людей, які живуть з ВІЛ. / Т. Казанцева. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bsmu.edu.ua/uk/news/digest/5289-stigma-diskriminatsiya-ta-tolerantne-stavlennya-do-lyudey-yaki-zhivut-z-vil.

4. Мамедов А. К., Липай Т. П. Социальная стигматизация: генезис и детерминанты становления // Социологический альманах (Республика Беларусь, Минск). – 2011. – № 2.

5. Кравченкова Г. М. Стигматизація професій в українському суспільстві як рефлексія кризового дискурсу (за матеріалами якісного дослідження) / Г. М. Кравченкова // Український соціум. – №4. – К. : Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України»; Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка. – 2010. – с. 59-70.

6. Смирнова М. В. Засоби стигматизації в сучасних українських медіа. / М. В. Смирнова. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://scc.univ.kiev.ua/upload/iblock/fdb/dis_Smyrnova%20M.V..pdf

7. Гендер и СМИ : учеб. пособие / И. В. Сидорская, А. Раду. – Минск : РИВШ, 2014. – 134 с.

8. Мельник Т.М. Ґендер як наука та навчальна дисципліна // Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник. – К.: “К.І.С.”, 2004. – С. 12.

9. Campbell, Catherine and Gibbs, Andrew (2009) Stigma, gender and HIV: case studies of intersectionality. In: Boesten, Jelke and Poku, Nana K., (eds.) Gender and HIV/AIDS: critical perspectives from the developing world. Ashgate, Surrey, UK, pp. 29-46. ISBN 9780754672692

10. D. L. Schmalz and D. L. Kerstetter, “Girlie girls and manly men: children’s stigma consciousness of gender in sports and physical activities,” Journal of Leisure Research, vol. 38, no. 4, pp. 536–557, 2006.

11. Рада Європи. Моніторинг. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.coe.int/t/dghl/monitoring/ecri/activities/GeneralThemes_en.asp

12. Нестеряк Ю. В. Інформаційна діяльність прес-служб [Електронний ресурс] // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 11.

13. Пушкарева Н.Л. Гендерная асимметрия социализации ребенка в традиционной русской семье // Гендерные стереотипы в прошлом и настоящем / отв. ред. И.М.Семашко. М.: ИЭА РАН, 2003. С. 4–25.

14. Facebook. Патрульна поліція Одеси. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.facebook.com/odesapolice/?fref=ts

15. Facebook. Повага. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.facebook.com/povaha.org.ua/?fref=ts

16. Facebook. Допис патрульної поліції Житомира. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://goo.gl/qU9M3H

38

17. Facebook. Допис патрульної поліції Житомира. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://goo.gl/P4hw9T

18. Facebook. Допис представника Головного сервісного центру МВС. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://goo.gl/c8UhHp

19. Апостроф [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://apostrophe.ua/ua/news/society/2016-10-16/v-seti-razrazilsya-skandal-iz-za-pozdravleniya-shtabom-ato-ukrainskih-voennyih-/74244

20. ZIK [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zik.ua/news/2016/04/05/v_ato_berut_uchast_938_zhinokviyskovyh_shche_blyzko_15_tysyach_sluzhat_v_687760

39

УДК 007:070(438)

Катеринич Петро студент другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики

ПОНЯТТЯ РЕПОЛОНІЗАЦІЇ У СУЧАСНОМУ МЕДІАДИСКУРСІ

Тема реполонізації (націоналізація польського ринку ЗМІ з метою послаблення впливів

іноземного капіталу) є важливою для визначення сучасних рушіїв впливу на аудиторію. Загроза монополізації іноземцями ринку ЗМІ полягає у тому, що контроль над такими ЗМІ ускладнюється порівняно з національними ЗМІ. Медіа перетворюються в іноземних “агентів впливу” та cтають інструментом вирішення політичних і бізнесових інтересів. У нашому дослідженні ми окреслили ключові поняття процесу реполонізації, а також визначили особливості демонополізації ЗМІ.

Ключові слова: реполонізація, капітал, медіа, монополія, інформаційний ринок

Petro Katerynych second-year Master’s Student, Taras Shevchenko National University of Kyiv The Institute of Journalism

THE CONCEPT OF REPOLONIZATION IN MODERN MEDIA DISCOURSE

The repolonization of the media (nationalization of the Polish media market to mitigate the side

effects of foreign investment) is an important clue in determining modern methods of influence on the audience. Media converted into agents of influence for foreign interests and becoming tools of political and business disputes. Researchers attempting to describe the process of “repolonization” as such that threatens national security. The aim of our study was to explore and describe the process of repolonization as a socio-cultural, economic and legal phenomenon.

Keywords: repolonization, capital, media, monopoly, information market Вступ В інформаційному середовищі Польщі “реполонізацією” назвали боротьбу з монополією

іноземного капіталу на ринку ЗМІ. Ця тема на слуху і викликала активне обговорення в суспільстві. Дехто називає це «поверненням до джерел», дехто – поділом сфер інтересів у медійному бізнесі.

Актуальність дослідження полягає у спробі комплексно охарактеризувати процес “реполонізації”.

Метою нашого дослідження є описати процес реполонізації як соціокультурне та економіко-правове явище. Перед собою ми ставимо такі завдання:

● вивчити ринок ЗМІ Польщі на предмет особливостей іноземної монополії; ● проаналізувати поняття “реполонізації” у медійному дискурсі; ● розглянути причини, що призвели до монополізації інформаційного ринку. Об’єктом нашого дослідження є ринок польських ЗМІ, предметом – монополізація ринку

ЗМІ. Практична цінність дослідження – аналіз можна використати для доповнення програм і

курсів навчальних дисциплін з предметів “Інформаційна безпека” та “Медіаорганізації і медіаплатформи” у галузі соціальних комунікацій.

Методи дослідження

40

У роботі ми застосовуємо метод моделювання (моделюємо загрози інформаційній безпеці Польщі на підставі Доктрини інформаційної безпеки Польщі), використовуємо метод графічної візуалізації (наводимо діаграми, за допомогою яких візуалізуємо ставлення до питання реполонізації).

Теоретичне підґрунтя та гіпотези статті У статті ми аналізуємо матеріали польських журналістів Аґати Калінської, Матеуша

Ратайчака, Славоміра Сєрадзького, виступи політичних та громадських діячів Барбари Бабулі, Ельжбети Крук, Ярослава Качинського, Міхала Лєсецького, аналітичні розвідки німецького медіадослідника Хорста Роепера, працюємо з проектом Доктрини інформаційної безпеки Польщі. Також ми вивчаємо контент польських інтернет-порталів “onet.pl” i “fakt.pl”, телеканалів “Republika”, “TVP Info”.

Результати дослідження Локальні видання Польщі та тижневики видаються переважно холдингами,

зареєстрованими в Німеччині (75%) та Швейцарії (10%). Лише 15% видань локального рівня мають польський капітал [1]. Це робить Німеччину головним чинником впливу на польському інформаційному ринку.

Тему реполонізації варто розпочати з проекту Доктрини інформаційної безпеки Польщі, укладеної у 2015 р., де загрози інформаційній безпеці країни окреслені у двох вимірах – внутрішньому і зовнішньому [2]. Ми схематично тезово зобразили внутрішні інформаційні загрози (рис. 1).

Головна частка іноземного капіталу залучена в польські інтернет-ЗМІ, які потенційно приваблюють не лише читачів з Польщі, а й польськомовну аудиторію з інших країн, зокрема ближнього зарубіжжя. Наприклад, лише два інтернет-портали onet.pl i fakt.pl, які належать “Ringier Axel Springer”, мають майже 18 млн активних інтернет-користувачів. Інформаційними послугами провідної медіагрупи на ринку нових медіа Польщі “Grupa Interia.pl”, що належить німецькій корпорації “Bauer Media”, щодня користується близько 17 млн користувачів мережі [1].

Що стосується найпотужніших національних медіа Польщі, то тут частка іноземного капіталу дещо нижча, однак залишається помітною [1]. Серед найтиражованіших щоденних газет з іноземним капіталом виділяємо “Fakt” (298 961, Ringier Axel Springer Polska, німецько-швейцарський капітал), серед тижневиків – “Newsweek” (130 257, той же власник).

З метою “повернути” польські меді до Польщі, щоб вони “зайнялися національними інтересами” депутатка Сейму Ельжбета Крук, член Ради національних медій (Rada Mediów Narodowych, створена у 2016 році правлячою партією Право і Справедливість – ПІС) підтримала політику ПІСу з питань реполонізації ЗМІ. Цей термін виник у 2015 р. і з тих пір прижився у польському політикумі. Ельжбета Крук зауважує, що реполонізацію стримують певні люди у вищих владних ешелонах, оскільки мають свої інтереси в закородонних бізнес-колах [4]. У той же час, на думку депутатки, німецькі концерни сприяють таблоїдизації ЗМІ (дійсно, більшість видань німецької Axel Springer Polskа мають чітко виражений таблоїдний характер – переваження контенту розважального характеру, прагнення до скандальності та сенсаційності, крикливі заголовки, велика частка ілюстрованого контенту).

Ельжбета Крук прагне до підвищення частки медій національної категорії (національний капітал) до 70%, резюмуючи, що у сусідній Німеччині немає видань, які створені на польські гроші, і взагалі будь-яка спроба залучити в німецькі ЗМІ іноземні інвестиції викликає публічні дебати (наприклад, на початку 2000-х “Berliner Zeitung” з тиражем понад 190 тис. прим. спробували передати під вплив американських та англійських інвестицій для перетворення газети на німецькомовний прототип “Washington Post”. Ідея викликала суспільний розголос, почалася дискусія про загрозу інформаційній безпеці та суверенності країни [4]. Задум провалився, зараз видання належить німецькому видавничому дому “Berliner Verlag”).

41

Рис. 1. Загрози інформаційній безпеці Польщі

джерело: проект Доктрини інформаційної безпеки Польщі

На думку Ельжбети Крук, реполонізація ЗМІ має відбутися так: 1. Ускладнення процедури вливання іноземного капіталу до польської медіасфери,

розробка нового антимонопольного законодавства. 2. Тестування впливу ЗМІ на громадську думку (встановити, які ЗМІ є домінантними у

тій чи іншій сфері і кому належать) – за прикладом Великої Британії та Німеччини. 3. Продаж видань з високою часткою іноземного капіталу компаніям, які належать

полякам (видання Полонії) зі збереження плюралізму ЗМІ, але з можливим скороченням частки розважального контенту, бо ЗМІ мають бути передовсім культурно-просвітницьким індикатором.

З одного боку, ідеї пані Крук (особливо №3) достатньо важко втілити, не викликавши збурень у громадських та політичних колах, а з іншого – це може призвести до спроб узурпації свободи слова чинною правлячою партією “Право і справедливість”. Згадаймо скандальний проект про відбір журналістів для висвітлення роботи Сейму (не більше двох

42

постійних кореспондентів від кожної редакції, заборона записувати аудіо та відеоматеріал під час засідань Сейму, спілкування з політиками виключно в кулуарах). Це було спробою тиску на журналістів і свободу слова.

Дослідницька агенція SW Research провела опитування з приводу ставлення поляків до реполонізації медій [5]. Результати наступні:

рис.2 Опитування “Чи підтримуєте ви реполонізацію ЗМІ” (опитано 800 осіб)

Джерело: SW Research

Противниками реполонізації ЗМІ передовсім є чоловіки (39% проти 31% жінок). Серед жінок, проте, 50% не визначилися зі своєю позицією, серед чоловіків – 27%.

Не підтримують реполонізацію люди переважно старші 50 років – 39%, з місячним доходом понад 5000 злотих (49%) і респонденти з міст із населенням від 20 до 99 тисяч жителів (39%). Серед молодих людей не підтримують реполонізацію 22% опитаних.

Пауліна Адес-Меве, котра відповідає за регіон ЄС та Балкани в організації "Репортери без кордонів" каже: "План "реполонізації" національних засобів масової інформації за допомогою антимонопольних механізмів і примусу іноземних інвесторів до продажу ЗМІ є смертельною загрозою для плюралізму та свободи медій" [6].

Ельжбета Крук зауважує, що “реполонізація не означає кінця демократії”. Цит.: “Говорячи про реполонізацію, ми маємо на увазі одомашнення („udomowienie”) медій, щоб вони репрезентували польські інтереси, були з поляками і для поляків…” [4]

Президент польської медійної групи PMPG Polskie Media SA (тижневики “Wprost” і “Do rzeczy” загальним накладом більше 300 000 приміриників) Міхал Лісєцкі у “Твіттері” підримав ідею націоналізувати ЗМІ (дослівно – oflagować prasę) [7]. У розмові з журналістом, редактором Польського закордонного радіо Славомиром Серадзьким (Slawomir Sieradzki) польська депутатка Сейму Барбара Бабуля зазначила – для реполонізації потрібно переконати суспільні інститути, передовсім суди, що німецькі медійні концерни здобули монополію в Польщі: “У першу чергу, ми мусимо звернути увагу на дії Управління захисту конкуренції та споживачів1. Як відомо, саме це управління підтримало злиття локальної преси Польщі, чим викликало домінацію у цьому сегменті одного німецького видавця – Polska Press Grupa” [8].

1 Управління захисту конкуренції та споживачів (пол. UOKiK) – польський антимонопольний орган, керований Президентом управління захисту конкуренції та споживачів. Є центральним органом державного управління,

43

TV “Republika” в матеріалі “Необхідна реполонізація медій” надає інформацію, що Міністерство культури і національної спадщини розробляє проект постанови про децентралізацію в контексті домінації німецького капіталу на польському медійному ринку [9]. Історик, політолог і колишній керівник Польського радіо Єжи Таргальський порівнює німецьку медійну “окупацію” з діями комуністів. Цит. Єжи Таргальського: “Першою ідеєю комуністів було «перепомпування» фінансових коштів на тамтешній ринок (RSW „Prasa-Ksiazka-Ruch"). Було створено 23 компанії, які поступово опанували весь ринок. Ще однією ідеєю було обов’язкове надання різних звань колективам редакції після витіснення «неслухняних» журналістів. Мали їх замінити люди «слухняні» і залежні від тодішніх спецслужб… Ситуацію потрібно змінювати, бо жодна країна не може собі дозволити, щоб інша держава відповідно до своїх переконань насаджувала власні інтереси” [3].

За інформацією телеканалу “Republika”, серед найбільших польських медіаконцернів чи видавництв, окрім “Polityki”, немає жодного журналу чи газети, яка не була би власністю німецького капіталу. Остання велика концентрація німецького капіталу зафіксована у 2015 р. під час правління “Platformy Obywatelskiej”. Водночас, Управління охорони конкуренції і споживачів дозволило купівлю від британської корпорації акцій групи “Media Regionalne” (власник 12 регіональних газет та 4 радіостанцій). Внаслідок об’єднання спілок група змінила назву на Polska Press Grupa і стала таким чином частиною німецького гіганта [9].

Про необхідність реполонізації висловився і лідер правлячої партії “Право і справедливість” Ярослав Качинський: “Важливі країни в ЄС – а ми маємо бути такою країною – захищають свій ринок. Ми маємо справу з цілком неправильною ситуацією. Ми повинні крок за кроком, звичайно, у відповідності до правил цивілізованих країн, тобто, купуючи ці ЗМІ, зробити так, аби вони були польськими на максимально можливий відсоток. Було би добре і на 100%. Те, що велика частка ЗМІ нині у руках закордонних власників і те, що їх використовують для досягнення політичних цілей не на рівні цих власників, а урядових, стан, який не є прийнятним у сyверенній країні” [10].

У статті “Реполонізація медій. В інтересах народу” журналістка Дорота Каня пише, що важливим кроком для зміцнення позицій національного капіталу у ЗМІ має стати відновлення роботи Польського Медійного Дому (Polski Dom Mediowy) – він мав би сфокусувати державний маркетинговий бюджет і був би найбільшим замовником реклам на державному медійному ринку. Натомість створення Польської Національної Фундації (Polska Fundacja Narodowa, PFN) для промоції Польщі за кордоном і створення її позитивного образу (за допомогою медіакампаній) має укріпити позиції польських ЗМІ як таких, що сповідують національні інтереси. Засновниками Фундації є 17 груп: Enea SA, Energa SA, PGE Polska Grupa Energetyczna, Grupa Azoty, Grupa Lotos, Tauron, PKN Orlen, PGNiG, PZU, PKO BP, Gielda Papierow Wartosciowych, KGHM, Totalizator Sportowy, Polska Grupa Zbrojeniowa, Polska Wytwornia Papierow Wartosciowych, Polskie Koleje Panstwowe i Polski Holding Nieruchomosci. Річний бюджет PFN складатиме 100 млн злотих [3].

Німецький медіадослідник Хорст Роепер каже, що німецький бізнес не втратить вигоду – буде «медійна війна» і нагадав про ситуацію з Орбаном в Угорщині. Прем’єр Угорщини намагався обкласти п’ятдесятивідсотковим податком німецький медіаконцерн RTL Klub. Представники концерну звернулися до Європейської комісії, а та – з вимогою до угорського уряду відмовитися від ідеї [11].

Висновки Отже, монополізація локальних ЗМІ іноземними капіталом уже не є можливою загрозою

внутрішнього рівня, як це описано в Доктрині, а встановленим фактом і варто було би додати

який діє на основі закону від 16 лютого 2007 року “Про захист конкуренції і споживачів” [режим доступу isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU20170000229]. Організацію Управління визначає регламент, прийнятий Головою Ради Міністрів. Відповідно до законодавства, угода підлягає реєстрації антимонопольного відомства, якщо в ньому беруть участь підприємці, загальний річний оборот яких перевищив 1 млрд євро на рік у світі або 50 млн євро у Польщі.

44

окремий розділ стосовно методів демократичного контролю над подібними ЗМІ, оцінити ризики негативного інформаційного впливу. Ми проаналізували медійний ринок ЗМІ Польщі та виявили, що більшість локальних медій належить німецьким власникам. Ми вбачаємо у спробі реполонізації намагання створити інструмент контролю над ЗМІ або поділити інтереси медійного бізнесу, що спричинить тиск на свободу слова. Реполонізація повинна стати виваженим та відповідальним кроком, будь-які необдумані рішення викличуть негативну реакцію з боку польської та європейської спільнот.


1. Kalińska A., Ratajczak M. Портал “Wp Money”. [Електронний ресурс]. Режим

доступу:http://www.money.pl/gospodarka/wiadomosci/artykul/media-w-polsce-do-kogo-naleza-gazety-lokalne,217,5,1996761.html

2. Projekt Doktryny bezpieczeństwa informacyjnego RP, lipiec 2015 r. [online], https://www.bbn.gov.pl/ftp/dok/01/Projekt_Doktryny_Bezpieczenstwa_Informacyjnego_RP.pdf, s. 5 [dostęp: 22 IX 2015].

3. Kania D. “Repolonizacja mediów. W narodowym interesie”. [Електронний ресурс]. Доступ: niezalezna.pl/89975repolonizacjamediowwnarodowyminteresie

4. Канал “Telewizja Republika” на “Youtube”. Відеофайл Telewizja Republika – Elżbieta Kruk (PiS) – Wolne Głosy 2015-12-03. Доступ [10/02/17]. Режим доступу: www.youtube.com/watch?v=z823kA5518s

5. Sondaż: Repolonizacja mediów dzieli Polaków. [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.rp.pl/Media/170329627-Sondaz-Repolonizacja-mediow-dzieli-Polakow.html#ap-1

6. Do rzeczy. Reporterzy bez Granic potępiają plan repolonizacji mediów: Jest wymierzony w TVN i "Newsweek". [Електронний ресурс]. Доступ [31/03/17]. Режим доступу:https://dorzeczy.pl/kraj/25445/Reporterzy-bez-Granic-potepiaja-plan-repolonizacji-mediow-Jest-wymierzony-w-TVN-i-Newsweek.html

7. Sobolak J. Znani wydawcy o repolonizacji mediów. "Media, podobnie jak kulturę, warto jednak mieć własne!”. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.parlamentarny.pl/ludzie/znani-wydawcy-o-repolonizacji-mediow-media-podobnie-jak-kulture-warto-jednak-miec-wlasne,3850.html

8. Sieradzki S. Prawda o niemieckich mediach w Polsce w końcu zaczyna się przebijać. [Електронний ресурс]. Доступ [31/03/17]. Режим доступу: http://wpolityce.pl/media/273551-barbara-bubula-o-repolonizacji-mediow-prawda-o-niemieckich-mediach-w-polsce-w-koncu-zaczyna-sie-przebijac-nasz-wywiad

9. Styś D., «Konieczna repolonizacja mediów!». Сайт TV “Republika”. Електронний ресурс. Доступ [10/02/17]. Режим доступу: telewizjarepublika.pl/quotkonieczna-repolonizacja-mediowquot-kaczynski-mamy-do-czynienia-z-niedopuszczalna-sytuacja-musimy-chronic-swoj-rynek-przed-wplywami-zagranicznymi-koniec-systemu,41322.html

10. Jarosław Kaczyński na temat repolonizacji polskich mediów. Канал “Youtube”. [Електронне посилання]: https://www.youtube.com/watch?v=7RMRXreYNeM

11. Domagała K. Matzke M. Repolonizacja mediów: Polskie media pod obserwacją. [Електронний ресурс]. Доступ [31/03/17]. Режим доступу: http://www.dw.com/pl/repolonizacja-medi%C3%B3w-polskie-media-pod-obserwacj%C4%85/a-18881567

45

ТЕЛЕРАДІОЖУРНАЛІСТИКА

УДК 007:[004.738.5+654.195:82-1/-9]

Брикова Анна, студентка другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики

ЖАНРОВІ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МАТЕРІАЛІВ СЕРГІЯ ЛОЙКА (БЛОҐ НА «РАДІО СВОБОДА»)

У статті аналізується жанрова належність й стилістичні особливості матеріалів Сергія

Лойка, опублікованих в авторському блозі на сайті «Радіо Свобода». У ході дослідження використано методи: біографічний, аналіз, класифікація, емоційно-лексичний аналіз, статистичний метод. Автор надає перевагу публіцистичним жанрам. Основними стилістичними особливостями є використання жаргонів, просторіч та експресивно-емоційної лексики (зокрема й нецензурної).

Ключові слова: жанри, військова журналістика, Сергій Лойко, публіцистика, блоґ Brykova Anna, Second-year Master’s student, Taras Shevchenko National University of Kyiv The Institute of Journalism e-mail: [email protected]

GENRE AND STYLISTIC FEATURES OF MATERIALS BY SERGEI LOIKO (BLOG

«RADIO SVOBODA»)

The article describes the genre and stylistic features of materials by Sergei Loiko published in his personal blog on the «Radio Svoboda». The methods were used in the research: biographical, analysis, classification, emotional-lexical analysis, a statistical method. The author prefers to write in publicistic genres. The main stylistic features are using the jargon, vernacular and emotionally expressive vocabulary (including unparliamentary language).

Keywords: genres, military journalism, Sergei Loiko, publicism, blog

Вступ. Блоґосфера набуває всебільшого розвитку та популярності не лише серед професійних журналістів, а й серед звичайних користувачів, які вже самостійно виробляють свій контент (UGC). Ведення власного блоґу для журналіста є брендуванням себе як спеціаліста, а також дає можливості розширення аудиторії та взаємозв’язку з нею, швидкого реагування на будь-які події.

Сергій Лойко – військовий кореспондент, відомий не лише серед медіаспільноти, а й світової аудиторії. Працює багато років кореспондентом російської «Нової газети» та американської «Los Angeles Times», висвітлює воєнні дії у різноманітних куточках світу. Військкор веде блоґ на кількох ресурсах (зокрема на «Радіо Свобода») та власних соціальних сторінках, де комунікує з іншими журналістами, аудиторією, публікує свої думки.

Метою статті є з’ясування жанрової належності та стилістичних характеристик творчого доробку Сергія Лойка.

46

Об’єктом дослідження є матеріали блоґу Сергія Лойка на «Радіо Свобода». Предметом є жанрові та стилістичні особливості матеріалів блоґу. Головним завданням наукової роботи є охарактеризувати матеріали блоґу Сергія Лойка

за жанрами та стильовими особливостями. Теоретичне підґрунття. Питанням визначення жанрів журналістики займалися Г.

Вартанов, А. Москаленко, В.Здоровега, В. Різун, В. Шкляр, М. Василенко, О. Тертичний, О. Гриценко, Г. Кривошея, Д. Прилюк, та інші. Окремо блоґосферою як явищем наразі займаються О. Кузнецова, Б. Потятиник, О. Зернецька, О. Личковська, Н. Виговська, А.Досенко, О. Жигаліна, С. Херінг, К. Сєдов та інші. Кожен з них досліджував окремий аспект з феному блоґосфери: поняття, функції та особливості. Окремо визначені питання медіаекології у блоґосфері.

Методи дослідження: для визначення теоретичної бази дослідження застосовано бібліографічний метод, метод аналізу для характеристики матеріалів, їх розгляду (за жанровими та стилістичними ознаками). Метод класифікації також використовується до емпіричних джерел задля виокремлення матеріалів з однаковими жанрами. Окремо використано емоційно-лексичний аналіз для визначення стильових особливостей текстів С. Лойка. Статистичний метод використано задля аналізу блоґу в цілому, впорядковування результатів дослідження.

Результати дослідження. Блоґерство є відносно новим поняттям для комунікації і журналістики в цілому. О. Кузнецова пише: «Блоґерство – діяльність, відмінна від журналістики переважаючою комунікаційною функцією, що в традиційних ЗМІ є лише під час прямого ефіру на радіо, телебаченні, але часто цензурована інформація модератором, редактором, який визначає кого, коли випустити в ефір» [1]. С. Херінг вважає блоґ гібридним жанром, який виник унаслідок технічного прогресу [2], а О. Жигаліна стверджує, що блоґ «як гіпержанр інтернет-комунікації представляє собою жанрове макроутворення, що супроводжує соціально-комунікаційні ситуації в мережі інтернет і об’єднує в своєму складі декілька жанрів, зокрема жанри постів та коментарів» [3]. Якщо ж звернутися до класичних жанрів, пише Т. Трачук, то можна сказати, що «жанр – це форма вираження відображуваного змісту». Як зазначив Д. Прилюк, ця форма – це внутрішня організація викладеного матеріалу, об’єктивно зумовлена структура вираження, яка має свої відмінності залежно від висловленого змісту» [4]. В. Здоровега, у свою чергу, вважав досить умовним поділ матеріалів на інформаційні й публіцистичні, а інформацію він розглядав як повідомлення про факт, як опис факту, а публіцистику як осмислення, пояснення факту, як судження про факт і явища дійсності [5, 168]. Виділено чотири критерії поділу: «об’єкт відображення, тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в основу журналістського твору», «призначення виступу», «масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення», «особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму» [6].

Записи в блозі є саме осмисленням певного фактажу, суб’єктивне бачення блоґера, яким він ділиться зі своїми читачами. Тому, матеріали, викладені у блоґах, можна у більшості випадків віднести до публіцистики: аналіз певної події, особиста думка автора щодо злободенної ситуації і гібридизація жанру за рахунок комунікації з аудіторією, гіпертекстуальністю. За К. Сєдовим блоґ, незважаючи на матеріли, сам є гіпержанром, до якого входять інші жанри, – усталені форми – які можна назвати вже субжанрами [7].

Блоґ Сергія Лойка на «Радіо Свобода» створено нещодавно – перше повідомлення датується 15 січня 2016 року, блоґ російськомовний. Усього записів налічується п’ятнадцять (останній на момент написання статті – 16 жовтня 2016 року). За параметрами, викладеними К. Сєдовим, можна стисло охарактеризувати блоґ так:

1) кількість авторів – один (лише 1 матеріал про нього, інший автор); 2) переважаючий тип мультимедіа – текст, світлини; 3) допустимий розмір записів – стандартний блоґ; 4) тематика – загальна (викладено різні теми – про політику, економічне становище,

військову тему тощо).

47

Родовими ознаками публіцистичних жанрів є: 1) вихід на перший план вражень автора від розглянутих фактів, його оцінювання їх; 2) домінантне значення суб’єктивних міркувань, авторської думки; 3) організаційна роль образного ряду, в якому пріоритетне значення набуває образ автора-публіциста, поданий з ліричною прямолінійністю як «я»; 4) проведення певної філософської (ідеологічної, моральної) концепції, яка має самодостатнє значення і використовує різні типи аргументів, включно з фактичними [7].

У підручнику «Основи теорії журналістської діяльності» маємо розподіл публіцистики на три різновиди: інформаційно-публіцистичну, до якої зараховуються такі жанри, як замітка, репортаж, інтерв’ю, звіт; аналітично-публіцистичну, в межах якої виділяють кореспонденцію, статтю, рецензію, огляд, огляд преси, коментар; художньо-публіцистичну, яку репрезентують нарис, фейлетон, памфлет, етюд, есей [9, 98]. За цим розподілом ми проаналізували та класифікували матеріали за жанрами.

«Искусство чечетки» (15 січня 2016 р.). На перший план виходить думка автора, він коментує активність інших блоґерів, ситуацію з українсько-російськими аудиторіями в інтернеті, розглядаючи дотичні ситуації (арешт Анастасії Леонової). Факти є відомими, тому коментар Сергія Лойка домінує. Пріоритетним є образ самого автора: «Я не хочу здесь вдаваться в детали», «я не шучу, а у него вообще чувства юмора нет» тощо. Як аргументативну базу автор використовує цитування обох сторін конфлікту, коментує їх, наводить власні тези, згадуючи ситуації з власного досвіду. За жанровими ознаками матеріал є есеєм: «жанр, у якому вільно, не обов’язково вичерпно, але виразно індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема, а публіцистична суб’єктивність сягає апогею» [8]. Особливістю є хронологічність викладу – одна з ознак інформаційних жанрів.

За стилем текст написано публіцистичною мовою: поєднано логічність викладу з емоційно-експресивним забарвленням. Сергій Лойко використовує сленг («на фиг», «рашатудейцы» тощо), жаргон («двухсотые», «дела «шьются»), порівняння чи згадування літературних персонажів, цитування літературних та музичних творів.

Інший матеріал «Просто санкции» (9 лютого 2016 р.) менш емоційно насичений за стилем, проте має всі ознаки есею: чітка позиція автора («Я думаю, что Сталина и даже Брежнева на Западе уважали, если не сказать – боялись. Путин это уважение утратил»), аргументами є коментарі звичайних громадян Росії щодо стану економіки та рівня життя, що при нагоді коментує Лойко, іноді використовуючи неетичні лексеми. За контентом матеріал тяжіє до аналітики (містить цифри, аналіз бєкграунду ситуації), однак подається у вільній, домінантно-авторській формі.

«Боржоми» и катарсис» (17 лютого 2016 р.) – матеріал-звернення до окремої особистості (Г. А. Сатаров), має інформаційний привід, зазначений гіперпосиланням. Має ознаки як публіцистичного жанру, а саме есею – вільна форма, логічність викладу і образність самого контенту, експресивно насиченого розмовною лексикою («не по-гапоновски», «поздно пить «Боржоми»), звертаннями («а где вы зимой с 1994 по 1997 годы были?»), риторичними питаннями («Почему в России все пошло так пошло, как пошло?»).

Текст «Наш SOS все глуше, глуше…» (9 березня 2016 р.), присвячений «розтраті людей», де автор змалював кілька випадків загибелі людей через недбалість влади. За формою подачі тексту матеріал є публіцистичним. За ознаками є проблемним нарисом, заглибленим у проблему завдяки образам і фактам. Позиція автора залишається першоплановою, Сергій Лойко чітко прописує свою думку щодо проблем, що відтворив за допомогою образу як матерів, дружин («Вам деньги нужны?!»), так і користуючись влучними офіційними цитатами офіційних представників влади («Мне нужно счастье семьи… правда, и ваше спокойствие»).

Наступний за хронологічною стрічкою матеріал є інформаційним, а саме – інтерв’ю під заголовком «Аэропорт», Лойко и референдум». Матеріал із Софією Корнієнко, інтерв’ю з видавцем Арі ван дер Ентом містять фото самого Лойка, його репортажні фото з Донбасу, і один розділ роману «Аеропорт». Саме розділ книги авторства Сергія Лойка можна розглянути за жанрово-стилістичними характеристиками. По-перше, сам автор визначив твір романом –

48

тобто жанром художньоїй літератури. Композиційно підтвердити чи спростувати жанр «роман» неможливо за однією частиною.

Наступний матеріал «Дельта Волги» (21 квітня 2016 р.) присвячений прямій лінії з Президентом Російської Федерації, але висвітлює не стільки цю подію, скільки проблему з вбивствами журналістів, які потім не розслідуються. Автор прямо висловлює свою думку, наводячи аргументи (посилання на живі джерела, зібрані факти, власні спостереження) з дотриманням логіки викладу, де наступний факт випливає з попереднього, використовує багато реальних образів, охудожнених описами, порівняннями, великою кількістю якісних прикметників. Застосовує характерний для есеїв прийом обрамлення тексту: початок – «Я, конечно, горжусь осознанием того, что руководитель моей страны знает: Волга не только впадает в Каспийское море и, как поется в песне, "в сердце мое", но и осведомлен о ширине дельты этой реки, которая доходит до 290 километров» і кінець – «Главное, что наизусть знает ширину дельты Волги».

«Победитель» (11 травня 2016 р.) – публікація, присвячена Дню перемоги в Росії. Написана у публіцистичному стилі, у жанрі есею. Починається як замальовка: «Невысокий, щуплый, лысоватый, обыкновенный необыкновенный человек медленно ступал по булыжникам главной площади страны, скромно и невысоко держа портрет своего отца, который воевал в Великой Отечественной войне. Не знаю, чьи портреты несли вокруг маленького-большого человека десятки его охранников». Далі автор пише у жанрі есею, логічно викладаючи думки і аргументуючи їх відомими та маловідомими фактами, проте символічними для порушеної теми (на кшталт «9 мая прокурор Крыма Наталья Поклонская вышла на шествие "Бессмертного полка" в Симферополе с иконой царя Николая II. Не важно, что он не воевал. Не важно, что он мученик. Главное, что царь. Главное, чтоб несменяемый»).

«Как сливали «Русский мир» (28 травня 2016 р.) – за жанром є проблемним інтерв’ю, інформаційним жанром. Аналізується ситуація з Кримом на прикладі одного героя. Матеріал побудований з цитат-відповідей інтерв’юйованого та авторського тексту, побудованого на розповіді героя інтерв’ю. Використані світлини Сергія Лойка та інформаційного агентства «AFP». Автор використовує просту мову, багато спрощень (наприклад, пише тільки прізвища, що йде врозріз з журналістськими стандартами – «Его поддерживали Шойгу и Аксенов»), жаргон («на «забитую стрелку», «отжимали» магазины», «зеленые человечки»).

Інший матеріал, представлений у блозі, це інтерв’ю з Надією Савченко – «Я не хочу ненавидеть Россию» (12 червня 2016 р.). Інтерв’ю є портретом політика [10]: питання стосуються не лише політичної діяльності Надії Савченко («Какие ошибки в отношении Донбасса совершил президент Порошенко после своего избрания?», «Вы за амнистию [для сепаратистов]?», «Нужно было воевать в Крыму?»), а й її особистості – «Чего в вас больше – женщины или солдата?», «Вы плачете когда-нибудь?». Головною стилістичною особливістю автора у цьому жанрі є його прямі й гострі питання, виголошення власної позиції у запитаннях до героя інтерв’ю.

«Проще повеситься» (20 червня 2016 р.) – проблемний нарис, присвячений гострій темі пенсій у Росії, виживанню людей похилого віку. Зібрано багато документальних частин – новин, кримінальної хроніки. У матеріалі представлені цитати героїв, присутній суб’єктивний гострий коментар автора. Із особливостей стилю – цитування народної творчості («вспоминается популярная частушка 30-х годов»), риторичні питання («Как же так случилось? Ведь были ж деньги», «Что происходит?»).

«И кроме мордобития…» (14 липня 2016 р.) – матеріал, який за ознаками можна охарактеризувати как есей: логічно викладені факти та аргументи, змальовані образи учасників (футболістів, політиків), написано образною мовою. За стилістикою текст є публіцистичним – велика кількість якісних прикметників, розмовної мови, цитувань творчості («стихотворение Валентина Валентинова «О России и Европе»), риторичних питань («Неужели за целый век мало что изменилось? Зачем упорно стращать весь мир звериным оскалом бессмысленного и кровавого русского бунта, спецфанатами и "зелеными

49

человечками"? Зачем изображать из страны осажденную крепость? Кто угрожает Путину, Ролдугину и другим "друзьям Оушена»?»).

«Вот мина пролетела…» (24 серпня 2016 р.) – цей матеріал вже належить до аналітичних жанрів, а саме – проблемної кореспонденції: «жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв’язання». Сергій Лойко зібрав у своєму матеріалі відгуки багатьох військових фотографів щодо питання реальності світлин Дмитра Муравського, висловив авторську позицію та виклав фактаж, де автор обґрунтовує свою думку, зокрема щодо вирішення проблеми: «Чтобы провести водораздел между нами и "ольгинскими", я присоединяюсь к просьбе украинских военных фотографов к Дмитрию Муравскому: перестать придумывать войну, которая и без того уже давно у нас на пороге». До стильових особливостей можна віднести велику кількість цитувань, сарказму та риторичних запитань.

Проблемним есеєм з елементами кореспонденції є також матеріал «Сергей Лойко: Кейс деревни Алехново» (22 вересня 2016 р.), де домінантною у формі є думка автора, який аналізує саму ситуацію виборів і повідомлення офіційних представників влади, коментує факти. Є елементи аналітики – цифри з соціологічного дослідження («Согласно последним опросам «Левада-центра») і спроба порівняння двох опитувань, як взаємопов’язаних. Як висновок, матеріал можна віднести до аналітично-публіцистичної групи жанрів, спостерігаючи дифузність цього явища. Текст витримано у публіцистичному стилі, мінімальна кількість експресивно-емоційної лексики.

«Указатели» (1 жовтня 2016 р.) за ознаками є проблемним нарисом, який логічно починається з дороги, описує місцевість і проблему, заглиблюється в її суть, і закінчується знову дорогою – прийом обрамлення тексту, притаманний публіцистичному стилю. Текст написаний простою мовою, слабко експресивно-забарвленою, містить багато власних назв. Особливістю матеріалу також є велика кількість авторських світлин.

Публікація «Сергей Лойко: "Терпило" (разговор с издателем)» (16 жовтня 2016 р.) має ознаки рідкісного для сьогоднішньої журналістики жанру – памфлету: «сатиричний жанр публіцистики різко викривального характеру, в якому сатира переростає в сарказм, цілковите заперечення предмета відображення. Для памфлету характерні такі риси, як злободенність, документалізм, обрання для викриття значного суспільного явища (важливої соціальної події, видатного державного або громадського діяча)» [7]. У цьому матеріалі автор буквально переповідає історію Російської Федерації (конкретних особистостей), але робить це сатирично, малюючи образи умовними, вигаданами, хоча читачеві зрозуміло, про що мова (завдяки фактам викривального характеру). Лексика є простою, нейтральною, містить поодинокі слова-паразити «типа», сленг «чики-пики».

Висновки. У ході написання наукової статті нами було досліджено 15 матеріалів, розміщених у блозі Сергія Лойка на сайті «Радіо Свобода». Публікації розташовані у трьох рубриках сайту – «Україна» (3 публікації), «У Росії» (1 публікація) та «Право автора» (11 матеріалів).

У ході аналізу було визначено, що автор блоґу пише більшість матеріалів у публіцистичних жанрах (есей, нарис). На прикладі публікацій Сергія Лойка можна спостерігати явище дифузії жанрів, поєднання жанрів аналітичних з публіцистичними, елементів інформаційних з публіцистичними. За класифікацією за жанрами нами було упорядковано 15 матеріалів: сім есеїв (переважно проблемних), один проблемний есей з елементами кореспонденції, три проблемні нариси, три інтерв’ю (одне про С. Лойка, що містить частину його твору, виконаного у художньому жанрі), одна проблемна кореспонденція та один памфлет. Автор надає перевагу публіцистичним жанрам у блозі.

За стилістичними характеристиками автор витримує публіцистичний стиль, використовує мовні прийоми: велику кількість якісних прикметників, порівняння, цитування, сентенції, метафори, емоційно-забарвлену лексику (жаргон, сленг, просторіччя, нецензурна лексика) для створення ефекту близькості до читача.

50

Окремим параметром, обов’язковим для блоґу і наявним у публікаціях, є гіпертекстуальність – посилання на інших блоґерів, документи, матеріали ЗМК та різні сайти.


1. Кузнецова О. Д. Ідентичність блога у ЗМІ / О. Д. Кузнецова // Теле- та радіожурналістика:

Зб. наук.- метод. пр. кафедри радіомовлення і телебачення – Львів, 2013. Вип. 12. – С. 117-123.

2. Herring S. C. A Faceted Classification Scheme for Computer-Mediated Discourse [Електронний ресурс] / Susan C. Herring // LANGUAGE@INTERNET. – 2007. – Режим доступу до ресурсу: http://www.languageatinternet.org/articles/2007/761. Дата доступу: 5.12.2016

3. Жигаліна О. О. Блог як гіпержанр інтернет-комунікації / О. О. Жигаліна // Психолінгвістика. – 2009. – Вип. 4. – С. 210-216. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/psling_2009_4_28. Дата доступу: 5.12.2016

4. Трачук Т. А. Розроблення в радянський час українськими вченими навчального курсу теорії і практики журналістської творчості / Т. А. Трачук. // Наукові записки Інституту журналістики. – 2005. – С. 106–117.

5. Здоровега В. Й. Вступ до журналістики / В. Й. Здоровега. – Львів, 1975. – 111 с. 6. Теорія і практика радянської журналістики (Основи майстерності. Проблеми жанрів):

Навч. посіб. для студ. ф-тів ж-ки ун-тів / Авт. кол.: В. Й. Здоровега та ін.; За ред. В. Й. Здоровеги. – Л.: Вид-во при Львів, ун-ті, 1989. – 328 с.

7. Седов К. Ф. Жанр и комуникативная компетенция / К. Ф. Седов // Хорошая речь / под ред. М. А. Кормилициной и О.Б. Сиротининой.– Саратов. : Изд-во Сарат. ун-та, 2001. – с. 107-118

8. Михайлин І.Л. Основи журналістики / І. Л. Михайлин; вид. 5-е, доповн. і доопр. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 496 с.

9. Гриценко О. Основи теорії журналістської діяльності / О. Гриценко, Г. Кривошеєв, В. Шкляр. – К. : Міжнар. Інститут лінгвістики і права, 2000. – 205 с.

10. Воронова М. Ю. Сучасна портретистика. Проблема жанру / М. Ю. Воронова. // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2002. – Т. 8. – С. 145-149.

51

КОНТЕНТ РЕКЛАМИ ТА ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ

УДК 007: 304: 070

Мишкіна Олександра, магістр Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ОБРАЗ УКРАЇНИ В АМЕРИКАНСЬКІЙ ГАЗЕТІ

“THE NEW YORK TIMES” У 2015 р.

У статті розглянуто тематику матеріалів газети “The New York Times”, присвячених Україні у 2015 р. та визначено особливості висвітлення американським виданням подій в Україні. Метою було виявити загальний образ нашої держави в американському виданні “The New York Times”. Для того, аби проаналізувати інформаційні матеріали, які містять позитивну та негативну оцінку подій в Україні та встановити кількісні показники, було застосовано метод контент-аналізу, також компаративний метод та модель “bag-of-words”. У статті було визначено найуживаніші слова у публікаціях, присвячених Україні, які дали змогу охарактеризувати тенденцію висвітлення подій у нашій державі через призму відносин з Росією. У статті визначено теми, з якими у читачів “The New York Times” торік асоціювалася Україна: військовий конфлікт на сході, катастрофа малайзійського боїнга, проблеми анексованого Криму, нестабільна економічна ситуація та соціальні виклики, корупція, повільні реформи. Також визначено загальну тенденцію до зменшення інтересу американського видання до подій в Україні порівняно з 2014 р., з’ясовано загальну динаміку формування політичного іміджу України за обраний період. У ході дослідження було встановлено, що протягом 2015 р. переважно доброзичливі оцінки мали матеріали, присвячені культурі та спорту, які традиційно мають позитивний вплив на імідж України на світовій арені.

Ключові слова: образ України; американська преса;“The New York Times”.

Oleksandra Myshkina The Institute of Journalism of Taras Shevchenko National University of Kyiv

REPRESENTATION OF UKRAINE IN AMERICAN NEWSPAPER “THE NEW YORK TIMES” (IN 2015)

The article considers the content of “The New York Times”, which was dedicated to events in

Ukraine in 2015. The article highlights different emotional tones of “The New York Times” pieces, explaining the connection between the country’s image and representation of the aspects, emphasized in articles. Obviously, continuing fighting in eastern parts of the state, economic and political realities do affect the compound image of our country. The main objective of the research was to find out the compound representation of Ukraine, which appears in the articles in the NYT. The article also underlines the importance of developing the right image of Ukraine among other countries and strategic partners. The method of content analysis, comparative method and the “bag-of-words” model enabled the author to research into publications of the NYT and to compare. Having analyzed the content, as a result the author suggests that the representation of Ukraine in the American newspaper is rather negative. The author represents the results by underlining topics, which turned up to be the most important ones during the period. Conflict in eastern Ukraine, Russian aggression, crimes of Kremlin-backed separatists, the investigation into the Malaysian airplane crash, life in annexed Crimea, unstable economy and political changes are among those

52

topics. The author has also defined the top-10 words, which are often used by journalists, who write about Ukraine. The article suggests that “The New York Times’ is now less interested in covering events in Ukraine then in 2014, after Yanukovych was ousted and Russia annexed Crimean Peninsula. The paper also demonstrates the tendencies in terms of the representation of Ukraine in media. The author underlines that Ukraine’s sports and culture still remain the most positive topics to be covered by international media. Topics which are less desirable for Ukraine to be covered by the world’s top media may influence the perception of the country rather negatively.

Key words: media representation of Ukraine, American press, The New York Times”, NYT. Вступ. Роль ЗМІ у побудові уявлення про певну країну у аудиторії важко переоцінити.

Недарма дослідники Джон Галтунг та Марі Голмбо Руж називають ЗМІ світовими акторами, які конкурують за перше місце у формуванні міжнародного іміджу [1]. Преса, телебачення, радіо – всі засоби масової комунікації різною мірою формують, змінюють та трансформують образ держави в уявленні людей. Образ, який змальовують ЗМІ, впливає на самосприйняття громадян та на міжнародний імідж держави – тобто всю сукупність уявлень про ту чи іншу країну. Авторитетні видання, серед яких, безперечно, і “New York Times”, не просто пишуть історію сьогодення, закарбовуючи її на своїх сторінках, а й створюють та змінюють стереотипи, пов’язані з різними країнами, формують образи у свідомості своєї аудиторії.

США вже має напрацьований авторитет, який підтверджуються світовим визнанням та входженням до списку найбільших економік світу. Ті держави, які не встигли ще здобути репутацію у світі, адже от-от тільки почали відлік своєї незалежності, опинилися зовсім в іншому становищі. Вони мають самостійно здобувати своє місце у глобалізаційному світі та будувати потрібний імідж майже з нуля, а деколи ще й намагаючись викорінити стереотипи, пов’язані з молодою країною. Це стосується і України, яка довгий час перебувала у складі СРС, імідж якої проектувався і на Україну. Через той відбиток радянщини світу досі маловідома культура та традиції українців. Після розпаду Радянського Союзу хіба що Росії не треба було змінювати вектор побудови іміджу та представлятися світовій спільноті, адже СРСР завжди асоціювався, перш за все, з Росією.

Чим більше погіршується імідж держави на шпальтах ЗМІ, тим більш ізольованою стає країна, тим більше її існування ігнорується міжнародним співтовариством. Через невміння, а подекуди і небажання українського керівництва будувати ефективний імідж країни на світовій арені, тривалий час існування України ігнорували, а всі її добрі ініціативи – членство в ООН, відмова від ядерної зброї та інші – не давали країні бажаного престижу через те, що не були належним чином представлені. Серед багатьох різних факторів низького іміджу України у світі слід назвати і особливості висвітлення внутрішньополітичних подій в Україні західними ЗМІ. Американська преса довгий час послуговувалася порадами та публікаціями проросійських істориків, письменників та публіцистів – через це образ України було викривлено [2, 5].

Актуальність дослідження образу України у закордонних ЗМІ полягає у тому, що нині наша країна потребує позитивного іміджу у світі – для налагодження міжнародної співпраці, пошуку союзників, залучення інвестицій та протистояння інформаційним загрозам та гібридній війні. Тож метою є встановити, яким чином англомовна газета “The New York Times” висвітлювала події в Україні у 2015 р., який став одним із років найгостріших змін – політичних, економічних та соціальних – в Україні, завдання дослідження: виявити кількісні тенденції висвітлення подій в Україні; дослідити тематику публікацій; виявити найпопулярніші слова у матеріалах про Україну.

Теоретичне підґрунтя. На ролі комунікаційних технологій держави для її адекватного сприйняття у світі акцентують увагу науковці В. Королько, Г. Почепцов, Є. Тихомирова. В. Іванов, Л. Губерський. В. Андрущенко, М. Михальченко. На думку дослідниці О. Зернецької, ЗМК відіграють неабияку роль у виробленні зовнішньополітичних рішень, адже мас-медіа впливають на процеси на світовій арені. Вона доводить, що саме ЗМІ мають принциповий

53

вплив на те, як державу сприймають закордоном і який образ вона має у міжнародному інформаційному просторі. Г. Почепцов визначає імідж держави як соціально-психологічний образ, своєрідний політичний портрет, що супроводжує державну діяльність [3, 106-108]. Західні науковці, які досліджують образ тієї чи іншої країни у ЗМІ, найчастіше використовують термін “репрезентація” країни. Часто дослідники ототожнюють поняття іміджу країни на сторінках видань із репрезентацією країни на сторінках видань. Хоча деякі дослідники зазначають, що імідж є результатом репрезентації [4, 6]. Слід зазначити, що нині в Україні на різному рівні реалізуються проекти з моніторингу висвітлення подій в Україні закордонними виданнями. Ці проекти аналізують публікації у закордонних ЗМК, що є інформаційним супроводом процесів демократизації у нашій країні. Серед них – проект “ОКО”, який підтримує Громадянська Організація “Разом” (США) та Агентство іміджу України, “Global Ukraine News”, “Україна у відгуках зарубіжної преси” та “Україна у висвітленні іноземних ЗМІ” Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Образ України у “The New York Times” досліджувала О. Бойко, яка дійшла висновку, що більшість матеріалів видання, які стосувалися України, на початку 2000-х рр. були негативними [5]. На початковому етапі превалюючим виявився історичний критерій, адже на міжнародній арені молоду країну сприймали через конкретний образ Радянського Союзу, який надовго став тавром для іміджу України. Брак культурного чинника зумовлюється відсутністю знань світової спільноти про досягнення української науки та культури. У перші роки незалежності економічний чинник іміджу також мав здебільшого негативне забарвлення, причинами були: збільшення сектору тіньової економіки, зростання зовнішнього боргу, слабкість банківського сектору, недосконалість законодавчої бази, корупція, непрозорість механізмів ухвалення політичних рішень, непослідовність та недосконалість міжнародної політики. І. М. Шнайдер серед причин негативного іміджу України також називає часту зміну законодавства, що свідчить про нестабільну законодавчу базу, корумпованість та закритість органів влади. У своїх експериментальних розвідках дослідниці О. Зубик, Є. Дзюба доходять висновку, що нині закордонні ЗМІ приділяють замало уваги подіям в Україні, при чому частіше наша держава зображується у негативному світлі, до того ж через призму радянського минулого [6]. Дослідниця О. Саморукова відзначає підвищення уваги іноземних ЗМІ до України у період до 2014 р.

З початку незалежності України автори одного з найвпливовіших видань США “The New York Times” писали про нашу державу більш доброзичливо, хоч і допускали певні огріхи та не завжди могли правильно розтлумачити деякі українські явища. Помилки у висвітленні та трактуванні української теми можна було пояснити відсутністю кореспондентських пунктів та впливом російської інформаційної експансії [2]. Проте потім ситуація дещо змінилася, як і тон статей у “The New York Times”, а редакційній статті у цій газеті часто “закладали фундамент до створення негативного іміджу України” [2, 62]. Україні малювали образ “націоналістичної держави”, її характеризували як “джерело небезпеки та збурювача світового спокою та миру [2, 64]. Англомовний читач не отримував об’єктивної інформації про події в Україні, був бідно проінформований та не розбирався в українській темі. До того ж, засоби масової інформації вхоплювали загальну тенденцію до висвітлення сенсацій, і в США зростав інтерес до “поганих нових” [7]. Врешті, згадки про Україну часто зумовлювалися негативними подіями, як от Чорнобильська катастрофа, проблеми ядерної зброї, політична нестабільність та корупційні скандали. Світові ЗМІ зображали Україну в образі більш негативному, фокусуючись на проблемах та викликах молодої держави.

Методи дослідження. Основним методом дослідження є контент-аналіз. Цей метод дозволив проаналізувати матеріали американської газети “The New York Times” та встановити тенденції висвітлення подій в Україні. У цьому дослідженні ми більше схилялися до кількісного контент-аналізу, адже саме він дав змогу встановити чіткі показники та отримати об’єктивні результати. Відповідно до мети та завдань були розроблені такі категорії аналізу: “сфера діяльності”, “тематика публікацій” та “тональність публікацій”. До них застосовано відповідні семантичні шкали [табл. 1, табл. 2, табл.3]. Було визначено вибірку: розглядалися

54

матеріали за 2015 р. Під час дослідження було підраховано кількість матеріалів у “The New York Times” за 2014 та 2015 рр., присвячених Україні. Для виявлення основної тенденції застосовувався компаративний метод. З усієї кількості публікацій було виокремлено ті, які безпосередньо стосувалися України та підпадали під категорії аналізу. Публікації, в яких наша держава згадувалися лише побіжно, було виокремлено у розряд “інше”. Усі 250 матеріалів, опубліковані за 2015-ий рік, були проаналізовані з точки зору їх тональності – тобто, наскільки інформація, запропонована читачу, є позитивною або негативною. Також була застосована модель “bag-of-words” як частина сентимент-аналізу, яка дозволила підрахувати найуживаніші слова у статтях.

Результати і обговорення. В останні роки після Революції гідності інтерес до України тільки зростав. У 2014 р. видання “The New York Times” опублікувало 1175 матеріалів, так чи інакше присвячених українській тематиці. Лише за березнь 2014 року газета присвятила подіям в Україні 270 статей. Проте вже у 2015 р. інтерес до України почав спадати. У виданні за цілий рік опублікували лише 250 матеріалів, присвячених Україні – це вчетверо менше, аніж у рік анексії Криму та початку військової агресії Росії на сході нашої країни. Найбільше матеріалів були присвячені діяльності України на світовій арені та взаємодії з іншими державами (42,4%), ситуації на сході України (17%) та внутрішній політиці (14%). Завдяки моделі “bag-of-words” ми встановили найпопулярніші слова у публікаціях авторитетного американського видання на українську тематику у 2015 р. [рис. 1]:

1. Ukraine/ Ukrainian (2009/929) 2. Russia/ Russian (1527/1246) 3. Putin (716) 4. President (626) 5. European (536) 6. Government (514) 7. Military (471) 8. Separatist (-s) (434) 9. Crimea (401) 10. Moscow (390)

Рисунок 1

55

Таблиця 1. Теми, які порушуються Кількість матеріалів

Конфлікт на сході України 75

Постачання зброї в Україну 12 Політичне життя України 18 Проблеми анексованого Криму 20

Відносини України та Росії 10 Санкції проти Росії, відносини Росія-США 13

Розсідування катастрофи малазійського боїнга 15

Відносини України із США та ЄС ЄС – 6

США – 11

Соціально-економічна ситуація 11

Політв’язні Кремля 4 Реформи 4 Корупція, фінансові махінації 6 Чорнобиль 1 Культура та спорт Культура – 11

Спорт – 2 Суспільство 8 Російська агресія у світі 11 Політика в США 1 Мінські домовленості 11

Таблиця 2.

Сфера діяльності Кількість матеріалів Whithin%

Зовнішні відносини 106 42.4

Внутрішня політика 35 14

Військова сфера 68 27.2

Культура 13 5.2

Соціум (українці) 27 10.8

Спорт 1 0.4

56

Таблиця 3.

Тональність матеріалу Кількість матеріалів

Сфера діяльності Кількість матеріалів

Позитивна 31 зовнішні відносини 14 внутрішня політика 5 військова сфера 1 соціум 7 культура 4

спорт 1 Негативна 93 зовнішні відносини 29

внутрішня політика 14

військова сфера 39 Соціум 11 Культура 0 спорт 0

Різко засуджуюча 7 зовнішні відносини 0 внутрішня політика 5 військова сфера 2 Соціум 0 Культура 0 спорт 0

Нейтральна 119 зовнішні відносини 64 внутрішня політика 12 військова сфера 24 Соціум 9

Культура 9 спорт 1

Слід зазначити, що Україну на шпальтах видання дуже часто згадують у контексті відносин нашої країни з Росією. Прізвище російського президента згадують втричі більше, аніж прізвище українського. До того ж, у ТОП-10 слів за частотою вживаності входить “Москва” (390 згадувань), проте не входить “Київ” (323 згадування). Таким чином, можна підсумувати, що, висвітлюючи українську тематику, автори видань часто зображують Україну через призму російської агресії. На основі результатів аналізу найчастіше вживаних слів можна також дійти висновку, що серед питань, які найбільше згадуються у статтях видання, залишається анексований Крим, проблема сепаратистів на сході нашої країни та військовий конфлікт.

Найважливішою темою, яка висвітлювалася виданням протягом 2015 р. став конфлікт на сході України : подіям на Донабасі присвятили 75 матеріали [табл. 4]. Журналісти писали про бої у Донецькій та Луганській області, загиблих під час військових дій та відведення зброї українською стороною. 11 матеріалів присвятили Мінській зустрічі – переговорам лідерів України, Росії, Німеччини та Франції щодо деескалації збройного конфлікту на сході нашої держави. Про анексований Росією півострів журналісти писали з огляду на економічну блокаду Криму, проблеми з постачанням електрики, корупцію та політику у Криму тощо – усього 20 матеріалів.

57

Таблиця 4.

Слід зазначити, що у кожному матеріалі видання журналісти та редактори нагадують читачам про те, що Крим анексувала Росія у 2014 р., хоча більшість країн вважають півострів українським. Ще однією топовою темою стало розслідування авіакатастрофи малайзійського боїнга (15 статей), під час якої загинули 283 пасажири та 15 членів екіпажу. У всіх матеріалах наголошується: США та експертні групи вважають, що літак збили за допомогою ракетної установки “БУК” з території, яку не контролює українська влада. Хоча у статтях також наводять і російську версію трагедії – Кремль звинувачує у катастрофі саме українську сторону.

58

Часто на сторінках видання висвітлюються відносини України з іншими держави, зокрема з Росією (10 матеріалів), США (11) та державами ЄС (6). Найбільша кількість матеріалів, присвячених зовнішньополітичним відносинам України, стосується візитів закордонних високопосадовців у Київ, а також підтримки нашої держави у скрутні часи. У 2015 р. 12 статей було присвячено дебатам у Сполучених Штатах щодо постачання зброї України, ще три статті стосувалися тренувань українських солдатів американськими військовими. У цілому, матеріали, у яких розкривалася діяльність України на світовій арені, переважно не містили критики чи негативних оцінок нашої держави. Найбільше позитивних матеріалів стосувалися сфери “зовнішні відносини”, найбільше негативних увійшли у категоріальні одиниці “військова сфера” (42%) та “внутрішня політика” (15%). 70% різко засуджуючих статей були присвячені політичному життю України.

18 матеріалів у “The New York Times” за 2015 р. присвячені політичній ситуації в Україні. Це, зокрема статті про В. Януковича, місцеві вибори, чвари усередині українського політикуму (П. Порошенко – І. Коломойський), нові призначення (М. Саакашвілі), роботу парламенту, бійки між депутатами, вбивство проросійського журналіста О. Бузини та інше. Ще 11 статей присвячено соціально-економічному становищу України. Журналісти писали про нелегку долю внутрішньо переміщених осіб, слабку економіку, брак реформування та нестабільність країни. Навіть позитивні на перший погляд новини мали критичну тональність. Наприклад, у статті під назвою “I.M.F. Announces $17.5 Billion Package to Help Kiev Stabilize Economy” (“МВФ анонсує виділення 17,5 мільйонів доларів, аби допомогти Києву стабілізувати економіку”) від 12 лютого 2015 р., журналіст досить негативно описує економічну ситуацію у нашій державі: “у країні, яка балансує на краю дефолту”, “повстання (йдеться про військовий конфлікт на сході України), яке перетворилося на майже річне протистояння, спустошило українську економіку”, “крім великих витрат на військову операцію, яка триває, та на понад мільйон переселенців зі сходу, Україні доводиться боротися із колапсом своєї валюти, гривні, а також з інфляцією, яка сягає свого піку. Торгівля з Росією, яка довго була найбільшим партнером України, різко впала, паралізуючи ряд промислових галузей. На тлі кризи іноземні інвестиції зникли” тощо [8]. Проте відео, опубліковане на сайті видання у той самий день, може бути цілком позитивним для іміджу Україну. На відео Крістін Лагард говорить, що транш допомоги стане “поворотним моментом” для України та її економіки.

Слід зазначити, що авторитетне американське видання публікує і позитивні матеріали щодо економічного та соціального становища, які можуть сприяти формуванню потрібного Україні іміджу на світовій арені, залученню інвестицій та приверненню уваги міжнародної спільноти до нашої держави. Одним з таких матеріалів є стаття “Save the New Ukraine” (“Врятувати нову Україну”), співавторами якої стали двоє лобістів України – французький філософ Бернар Анрі-Леві та успішний американський фінансист Джордж Сорос. Автори пишуть: “Нова Україна прагне стати протилежністю старій Україні, яка була деморалізована і пронизана корупцією”, “трансформація… була благородною авантюрою людей, які хотіли поставити країну на шлях модернізації, демократії та Європи, і це тільки початок”, “в уряді та парламенті багато волонтерів, які зголосилися служити країні та відмовилися від високих зарплат”, “якщо Європа надасть фінансову допомогу, потрібну Україні, містер Путін, врешті-решт, буде змушений припинити агресію” [9]. Проте навіть у цій статті автори згадують про відбиток “минулої України” – корумпованої та олігархічної. Попри намагання українського політикуму переконати медіа у першочерговості реформ, журналісти поважного видання зрідка пишуть про позитивні зміни у нашій країні. Таких матеріалів за рік було три, у той час як статей про корупцію та фінансові махінації в Україні – вдвічі більше. Серед статей про реформи дві були присвячені новій поліції. У матеріалі під назвою “Ukraine Pins Hopes for Change on Fresh-Faced Police Recruits” (“Україна покладає надії на зміни на новоспечених поліцейських”) від 6 листопада 2015 р., журналіст пише: “співробітники нової патрульно-постової служби мають стати тим клином, який розпочне трансформацію усієї системи” [10]. Проте і про реформи пишуть не без критики: “попри слова президента Петра Порошенка про

59

відданість глибоким реформам, українці сумніваються, чи є пан Порошенко, 50-річний мільярдер та шоколадний магнат, тією людиною, яка зруйнує олігархію в країні”. Інший матеріал про нову поліцію за 11 грудня 2015 р. є переважно позитивним: у ньому розповідається про жінок-поліцейських, які здатні впоратися з будь-якими викликами [11]. Статтю із понад десятком фотографій згодом передрукували різні видання.

Протягом 2015 р. усього 87 матеріалів містили критику чи схвалення стосовно інших країн та високопосадових осіб, Україна ж у них згадувалася лише побіжно. Більшість таких матеріалів присвячені напруженим відносинам Вашингтона та Москви, у них згадується ситуація у Сирії, Україні, розбіжності у планах боротьби з тероризмом тощо. Також є матеріали, що стосуються неспокійної ситуації у Європі: тут згадують Україну, міграційну кризу, фінансову ситуацію у Греції тощо. Серед статей, які присвячені виключно Україні, найбільше нейтрально забарвлених – 47%. Негативних та різко засуджуючих ненабагато менше – 40%. Однак позитивних статей лише 13 %.

Висновки. Отже, на основі аналізу всіх матеріалів про Україну за 2015 р. у “The New York Times” можна зробити висновок, що порівняно із 2014 р. інтерес видання до нашої держави спадає. Найчастіше вживаними словами є: “Ukraine/ Ukrainian”, “Russia/ Russian”, “Putin”, “European”, “Separatist (-s)” та “Crimea”. Це свідчить про те, що найчастіше події в Україні висвітлюють у прив’язці до Росії та В. Путіна. За рік після анексії Криму американських читачів цікавлять проблеми півострова, журналісти ж регулярно нагадують аудиторії про незаконну анексію Криму Росією.

Попри те, що у виданні найбільше нейтральних, збалансованих матеріалів, серед яких і передруки зі світових інформаційних агенств, образ нашої країни в американському виданні переважно негативний. І, хоча журналісти нерідко пишуть і позитивні матеріали, у статтях усе одно переважає критика, а не схвалення. Серед тем, з якими у читачів “The New York Times” асоціювалася Україна: військовий конфлікт на сході, катастрофа малайзійського боїнга, проблеми анексованого Криму, нестабільна економічна ситуація та соціальні виклики (переселенці, пенсії, діти та війна), корупція, повільні реформи, парламентські чвари тощо. Складна політична ситуація всередині країни, агресія Росії та військові дії на сході нашої держави, безперечно, мають вплив на образ України на шпальтах авторитетних видань. Про численні жертви, порушення перемир’я та тисячі вимушених переселенців неможливо писати позитивно: схід країни охоплено війною, наша держава переживає гуманітарну кризу. Переважно негативний образ України можна пояснити і загальним фоном негативізму у медіа. Засоби масової інформації вхоплюють загальну тенденцію до висвітлення сенсацій, в США зростає інтерес до “поганих новин”. Однією з причин є і невміння відповідних структур творити власний імідж і реагувати на ворожі напади. Врешті, згадки про Україну часто зумовлені негативними подіями, як от Чорнобильська катастрофа, політична нестабільність та корупційні скандали.

Врешті, Україну досі асоціюють з політичною нестабільністю, корупційними скандалами та Чорнобильською катастрофою. Наша держава також не може позбутися тавра “партнерки Росії” – Україну завжди порівнювали із сусідньою державою, а ці порівняння, у свою чергу, можуть мати широкі можливості переконливого впливу. Соціально-економічне та політичне становище країни відбивається і на внутрішньому іміджі держави (“самоімідж”) та в зарубіжній пресі.

Слід зазначити, що скоріше позитивними темами для України стали зовнішньополітичні відносини та перемовини про перемир’я на сході. Традиційно позитивними темами є культура та спорт, хоча матеріалів такої тематики у 2015 р. опублікували лише 13. Позитивний імідж в американській пресі може принести свої плоди в політичному аспекті (сприяння демократизації, заохочення європеїзації, партнерство тощо), в економічному аспекті (валютні позики, створення спільних підприємств, створення умов для іноземного інвестування тощо), а також в психологічному аспекті (більш об’єктивне висвітлення подій, зацікавлення американської аудиторії Україною) [2, 99].

60

Список літератури 1. Galtung, J., & Ruge, M. H. (1965). The structure of foreign news: The Presentation of the Congo,

Cuba, and Cyprus crisis in Four Norwegian Newspapers. Universitetsforlaget. Oslo. 2. Габор Н. Б. Імідж України та геополітичні концепції її становлення в новому світопорядку

(за матеріалами англомовної американської преси 90-х років) [Текст] : Дис... канд. філол. наук: 10.01.08 / Габор Наталія Богданівна ; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. Ін-т журналістики. – К., 1996. – 149 с.

3. Почепцов Г.Г. Имиджмейкер: паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов. – К.: РА Губерникова, 1995.

4. Tarasheva E. (2014). The Image of a Country created by International Media: The Case of Bulgaria. Retrieved November 11, 2016 from http://www.cambridgescholars.com/download/sample/61753

5. Бойко Оксана Владиславівна. Зовнішньополітичний образ України та чинники його формування в друкованих англомовних ЗМІ в умовах трансформації суспільства: Дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 2002. – 209 с.

6. Зубик О. Імідж України: погляд з-за меж. Всеукраїнська експертна мережа [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=11063 – Назва з екрана (11.11.2016).

7. Foreign news in the media : International reporting in 29 countries, final report of the "Foreign Images" study undertaken by Unesco by the International Association for Mass Communication / editors Annabelle Sreberny-Mohammadi et al. (1985). Retrieved November 11, 2016 from http://unesdoc.unesco.org/images/0006/000652/065257eo.pdf

8. Herszenhorn, D. (2015, February 12). I.M.F. Announces $17.5 Billion Package to Help Kiev Stabilize Economy. New York Times. Retrieved November 11, 2016, from http://www.nytimes.com/2015/02/13/world/europe/imf-approves-17-5-billion-bailout-for-ukraine.html?_r=0

9. Levy B.H., Soros G. (2015, January 27). Save the New Ukraine. New York Times. Retrieved November 11, 2016, from http://www.nytimes.com/2015/01/27/opinion/bernard-henri-levi-george-soros-save-the-new-ukraine.html

10. MacFarquhar N. (2015, November 6). Ukraine Pins Hopes for Change on Fresh-Faced Police Recruits. New York Times. Retrieved November 11, 2016, from http://www.nytimes.com/2015/11/07/world/europe/ukraine-pins-hopes-for-change-on-fresh-faced-police-recruits.html

11. Friedman M. (2015, December 11). Women in Ukraine Walka New Beat. New York Times. Retrieved November 11, 2016, from http://www.nytimes.com/interactive/2015/12/07/opinion/sunday/13EXPOSURES.html

References

1. Galtung, J., & Ruge, M. H. (1965). The structure of foreign news: The Presentation of the Congo, Cuba, and Cyprus crisis in Four Norwegian Newspapers. Universitetsforlaget. Oslo.

2. Gabor N.B. (1996) Imidj Ukrayiny ta geopolitychni kontseptsii u novomu svitoporyadku [Image of Ukraine and geopolitacal conceptions of its development in new world order] (PhD Dissertation), Kyiv: Taras Shevchenko National University of Kyiv.

3. Pocheptsov G. G. (1995) Imigjmaker: public relations dlya politikov i biznesmenov [Imagemaker: public relations for politicians and businessmen]. Kyiv: RA Gubernikova.

4. Tarasheva E. (2014). The Image of a Country created by International Media: The Case of Bulgaria. Retrieved November 11, 2016 from http://www.cambridgescholars.com/download/sample/61753

5. Boiko O.V. (2002) Zovnishniopolitychnyi obraz Ukrainy ta chynnyky iogo formuvannia v drukovanyh anglomovnyh ZMI v umovah transformatsii suspilstva [Foreign image of Ukraine

61

and factors of its development during transformation period] (PhD Dissertation). Kyiv: I. F. Kuras Institute of Political and Ethno-National Studies.

6. Zubyk O. Imidj Ukrainy: pogliad z-za mezh [Image of Ukraine: a look from abroad]. Available at: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=11063 (accessed 11.11.2016)

7. Foreign news in the media : International reporting in 29 countries, final report of the "Foreign Images" study undertaken by Unesco by the International Association for Mass Communication / editors Annabelle Sreberny-Mohammadi et al. (1985). Retrieved November 11, 2016 from http://unesdoc.unesco.org/images/0006/000652/065257eo.pdf

8. Herszenhorn, D. (2015, February 12). I.M.F. Announces $17.5 Billion Package to Help Kiev Stabilize Economy. New York Times. Retrieved November 11, 2016, from http://www.nytimes.com/2015/02/13/world/europe/imf-approves-17-5-billion-bailout-for-ukraine.html?_r=0

9. Levy B.H., Soros G. (2015, January 27). Save the New Ukraine. New York Times. Retrieved November 11, 2016, from http://www.nytimes.com/2015/01/27/opinion/bernard-henri-levi-george-soros-save-the-new-ukraine.html

10. MacFarquhar N. (2015, November 6). Ukraine Pins Hopes for Change on Fresh-Faced Police Recruits. New York Times. Retrieved November 11, 2016, from http://www.nytimes.com/2015/11/07/world/europe/ukraine-pins-hopes-for-change-on-fresh-faced-police-recruits.html

11. Friedman M. (2015, December 11). Women in Ukraine Walka New Beat. New York Times. Retrieved November 11, 2016, from http://www.nytimes.com/interactive/2015/12/07/opinion/sunday/13EXPOSURES.html

62

ІНТЕРНЕТ І СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ

УДК 007:004.738.5-053.2(477)

Гаврилюк Тетяна, студентка другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики

ДИТЯЧИЙ САЙТ «UA.РОМЧИК»: ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

У статті аналізується тематичний контент дитячого сайту «UA.Ромчик». Звертається увага на текстовий, зображальний, аудіо- й відеоконтент. Мета статті – охарактеризувати проблемно-тематичне наповнення українського дитячого сайту «UA.Ромчик». Основні методи дослідження – контент-аналіз та типологічний аналіз. Основні проблемно-тематичні аспекти, з’ясовані в результаті дослідження, вказують на те, що сайт має пізнавальне спрямування. Тут вміщено факти зі всесвітньої історії, розповіді про казкових героїв, українські народні казки, мультфільми, а також деякі біблійні перекази.

Ключові слова: дитячий сайт, проблематика, тематичні особливості.

Tetiana Havryliuk second-year Master’s student, Taras Shevchenko National University of Kyiv, The Institute of Journalism

THE THEMATIC AND PROBLEMATIC FEATURES OF ONLINE RESOURCE FOR

CHILDREN «UA.ROMCHIK»

The article analyzes the thematic and problematic of the website for children “UA.Romchik”. The attention is drawn to the textual, as well as illustrative and videocontent. The aim of the article is to characterize topical filling of the Ukrainian site for children “UA.Romchik”.

The main research methods are content analyses and typological analyses. The main subject-matter and problematic aspects, ascertained during the research,indicate that the site has an informative direction. There are some facts from World History, stories with fairy-tales characters and their authors there. Also children have an opportunity to listen to Ukrainian fairy-tales, to watch Ukrainian and Soviet cartoons and acquaint themselves with some biblical stories.

Keywords:site for children, problematics, topical features. Вступ. Актуальність наукової розвідки зумовлена необхідністю дослідження контенту

українських дитячих інтернет-ресурсів. Потреба в такому дослідженні пояснюється тим, що у наш час саме діти є активними користувачами мережі-інтернет: тут вони спілкуються, розважаються, дізнаються нове тощо. За останні 20 років стрімко збільшилась кількість часу, що діти проводять перед екранами різних пристроїв. За даними компанії з дослідження ринку Childwise, діти віком від 5 до 16 років проводять перед екраном у середньому шість з половиною годин на день, порівняно з приблизно трьома годинами, зафіксованими у 1995 р. Навіть «телевізійні» та «читацькі» звички у дітей сильно змінилися: більшість з них тепер дивиться передачі чи читає на сайтах телеканалів та друкованих видань чи на YouTube, а не по телевізору чи у друкованій пресі [1].

Сайт «UA.Ромчик» призначений виключно для дітей і не має друкованого відповідника. Цей ресурс є досить популярним, оскільки налічує більше 12 тис. підписників ВКонтакті, та

63

10 тис. у Facebook (це один з найвищих показників серед інших українських дитячих веб-сторінок).

Дитячий сайт – це віртуальний інформаційний центр, доступний в інтернет-мережі та призначений для дітей. Це сукупність програмних, інформаційних, а також медійних засобів, логічно пов’язаних між собою [2].

Нині існує чимала кількість наукових розвідок про дитячі друковані видання. Становлення та розвиток дитячої та учнівської періодики на території України кінця ХІХ – початку ХХІ століття досліджувала О. Сидоренко [3]. Т. Давидченко з’ясовувала структурно-функціональні особливості преси для дітей періоду незалежності України [4]. Домінантні мотиви у християнських дитячих журналах сучасної України досліджувала О. Колісніченко [5]. Л. Круль та Н. Благун [6] проаналізували дитячі періодичні видання крізь призму жанрово-тематичного розмаїття художніх текстів. О. Провоторов досліджував дитячу періодику України як засіб розвитку мовленнєвої творчості школярів [7]. До учнівської преси цього питання також звертається О. Сидоренко: «Шкільна преса в Україні: традиції, здобутки, прорахунки» [8]. Існують також окремі наукові праці стосовно регіональної періодики. Так, наприклад, основні типологічні ознаки дитячих видань Запоріжжя досліджувала Н. Романюк [9]. Окрім того, чимало вітчизняних науковців зверталися до дитячих інтерактивних електронних видань та перспектив їх розвитку в Україні (М. Чабаненко [10], В. Теремко [11]).

Самі ж дитячі українські мережеві ресурси малодосліджені. Тому мета наукової розвідки – охарактеризувати проблемно-тематичне наповнення

українського дитячого сайту «UA.Ромчик». Об’єкт дослідження ‒ дитячий український сайт «UA.Ромчик». Предмет дослідження ‒ проблемно-тематичне наповнення дитячого сайту

«UA.Ромчик». Методи дослідження. Для досягнення поставленої у дослідженні мети й ефективного

розв’язання завдань було використано такі загальнонаукові методи: історіографічний (для з’ясування ступеню наукової розробки теми), аналітико-синтетичний (для пошуку кореляції у підходах та поглядах різних дослідників), та узагальнення (для підбиття підсумків).

Методологічну основу дослідження склали спеціальні методи: контент-моніторинг та контент-аналіз (для з’ясування тематики та проблематики дитячого сайту «UA.Ромчик»).

Результати й обговорення. Тематичний контент цього ресурсу є досить різноманітний. Аби не перенавантажувати і зацікавити дитину, на початку оповідей подається проста, невимушена інформація. Це можуть бути як малюнки самих читачів, та і їх історії з життя, котрі вони надсилають. На сайті «UA.Ромчик» є такі рубрики: «Ромчині оповідки» (вміщено різноманітні оповідання: «Гуси-лебеді та піраміди давніх єгиптян», «Людські мови, ранок та розповідь про себе», «Веселі тваринки», «Цукеркова гора», «Коник-стрибунець та Фароський маяк»), «Екран» (відеозаписи: «Жабенятко», «Колискова», «Чорнобривці», «Рідна мати моя»), «Вірші для дітей» («Колискова», «Ранок», «Сонечко», «Колобок і молоток»), «Всесвітня історія» (по розділам подано матеріал від появи перших людей і до Новітнього часу: «Час, коли народилося людство», «Стародавній Рим». Варто зазначити, тут вміщено й інформацію з історії України: «Київська Русь», «Незалежна Україна»), «Перекази Біблії» («Адам і Єва», «Каїн та Авель», «Храм Соломона», «Мойсей» тощо). У кожному текстовому матеріалі наявні зображувальні засоби. Це і картинки, і малюнки і навіть інфорграфіка (еволюція людини та знаряддя праці в інфографіці, різноманітні ребуси та головоломки вкінці матеріалу до кожного тексту). Також можна прослухати аудіокниги та подивитися мультфільми.

Найбільше матеріалів вміщено у рубриці «Всесвітня історія». Найменше – «Екран». Також значну частину дитячого сайту становлять біблійні перекази.

64

Щодо зображувального контенту, то левову частину складають малюнки маленьких

читачів. Також майже до кожного матеріалу прикріплено дитячі головоломки у формі графічного матеріалу чи малюнку. Вони безпосередньо стосуються тієї теми, яку автор висвітлює у матеріалі.

Наповнення сайту має пізнавальне спрямування. Особливістю є те, що всі історії

оповідаються від першої особи – Ромчика, вигаданого персонажу. Він розповідає про всесвітню історію, сім чудес світу, казкових героїв («Мікі-Маус», «Барон Мюнхгаузен», «Карлсон», «Гаррі Поттер» тощо) і їх авторів. З аудіокниг – українські народні казки («Лисичка і журавель», «Цап та баран», «Котигорошко», «Пан Коцький» тощо). Мультфільми – українського та радянського виробництва («Був собі пес», «Ну, постривай», «Гуси-лебеді», «Капітошка»). Також ресурс містить притчі про Ісуса («Добра звістка», «Блудний син», «Боже вбрання», «Нерозумний господар») та біблійні історії («Авраам», «Обман Якова», «Божий гнів» тощо).

Висновки. Нами розглянуто проблемно-тематичне наповнення дитячого українського сайту «UA.Ромчик». Цей ресурс призначено виключно для дітей. Тут у простій і зрозумілій формі пояснюються складні речі. Можна ознайомитися із всесвітньою історією, казковими персонажами, їх авторами та навіть релігійною тематикою тощо. Всі тексти подаються у спрощеній, навіть ігровій формі.

Шляхи подальшого дослідження проблеми: дослідити, чи відповідає тематика та проблематика сайту сучасним запитам дітей; на скільки ця інформація є для них корисною, цікавою і відповідає вимогам сьогодення.

65


1. Вейкфілд Дж. Скільки часу діти проводять перед екраном [Електронний ресурс] / Дж Вейкфілд. ‒ Режим доступу : http://www.bbc.com/ukrainian/science/2015/03/150329_children_screens_she. ‒ Дата доступу: 08.11.2016.

2. Веб-сайт: визначення й застосування [Електронний ресурс] / – Режим доступу : http://www.webtec.com.ua/uk/articles/index/view/2011-05-05/web-site. ‒ Дата доступу: 06.11.2016.

3. Сидоренко О. Становлення і розвиток дитячої та учнівської періодики на території України (кінець XIX – початок XXI століття): дис.. канд. наук: 27.00.04 / О. Сидоренко. – Київ, 2013. ‒ 180 с.

4. Давидченко Т. Структурно-функціональні особливості преси для дітей періоду незалежності України : дис.. канд. наук: 27.00.01 / Т. Давидченко. – Київ, 2008. – 185 с.

5. Колесніченко У. Домінантні мотиви у християнських дитячих журналах сучасної України: дис.. канд. наук: 27.00.04 / У. Колісніченко. – Київ, 2009. – 187 с.

6. Круль Л. Загальний огляд сучасної української дитячої періодики (жанрово-тематичне розмаїття) [Електронний ресурс] / Л. Круль, Н. Благун. – Режим доступу : http://vuzlib.com/content/view/2320/117/ ‒ Дата доступу: 06.11.2016.

7. Провоторов О. Дитяча періодика України як засіб розвитку мовленнєвої творчості школярів / О. Проворотов // Початкова школа : Науково-методичний журнал. – 2007. ‒ № 6.

8. Сидоренко О. Шкільна преса в Україні: традиції, здобутки, прорахунки [Електронний ресурс] / О. Сидоренко. ‒ Режим доступу : http://ijimv.knukim.edu.ua/zbirnyk/3_1/26-Sydorenko_O.pdf ‒ Дата доступу: 06.11.2016.

9. Романюк Н. Типологічні ознаки дитячих періодичних видань Запоріжжя [Електронний ресурс] / Н. Романюк. ‒ Режим доступу : http://sn-philolsocom.crimea.edu/arhiv/2011/uch24_41fn/062.pdf ‒ Дата доступу: 06.11.2016.

10. Чабаненко М. інтернет-видання України: становлення та особливості розвитку : дис.. канд. наук із соц. комунікацій: 27.00.04 / М. Чабаненко. – Запоріжжя, 2010. – 182 с.

11. Теремко. В. Стратегічні випробування електронною книжністю. [Електронний ресурс] / В. Теремко – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/vkp/2011_4/st3.pdf. ‒ Дата доступу: 06.11.2016.

66

УДК 007:004.738.5

Коркосенко Ганна, студентка магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики

РЕАЛІЗАЦІЯ КОМУНІКАЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ВІДЕОБЛОГІВ

У статті розглядаються основні тематичні та змістові характеристики відеоблогів,

графічне оформлення, функції та цілі ведення блогів, а також переваги нових медіа порівняно з традиційними. Особлива увага приділяється аспектам комунікації блогера з аудиторією. Визначено, що відеоблоги мають діалогічну природу, оскільки метою автора є захопити увагу користувача, викликати у нього активну співучасть, що реалізується завдяки системі «лайк-дизлайк», коментарям та відгукам у соціальних мережах.

Ключові слова: відеоблог, Youtube, блогер, комунікаційні можливості

Korkosenko Anna, second-year Master’s student, Taras Shevchenko National University of Kyiv The Institute of Journalism

THE REALIZATION OF COMMUNICATIVE POSSIBILITIES OF VIDEO BLOGS

The article is about the main topics and the content characteristics of video blogs, graphic

design, functions and objectives of blogging, and the advantages of new media in comparison to traditional media. Special attention is given to the aspects of blogger’s communication with the audience. It is defined that vlogs have dialogical nature, since the aim of the author is to attract user’s attention and to involve him in active participation, that is realized due to“like-dislike”option, feedback and comments on social networks.

Keywords: video blog, Youtube, blogger, communication opportunities

Вступ. Завдяки процесам глобалізації такий формат подання інформації, як відеоблогінг набирає все більшої популярності в Україні та за кордоном. Блоги стали новим комунікаційним середовищем, жанром, джерелом новин, а також засобом вираження громадської думки. На сьогоднішній день вони є ефективним інструментом, який дає змогу формувати окремі мережеві спільноти. Відеоблоги мають низку переваг перед традиційними ЗМІ, оскільки мають зворотний зв’язок з аудиторією, надають можливість неформального обговорення теми та оцінювання з боку аудиторії.

Актуальність роботи полягає у тому, що відеоблоги залишаються недостатньо вивченим явищем і потребують подальшого та детальнішого дослідження.

Мета: характеристика засобів реалізації комунікаційних можливостей відеоблогів. З поставленої мети випливають такі завдання: – навести тематичну класифікацію відеоблогів; – визначити функції відеоблогів; – описати набір засобів та функціональних елементів відеоблога; – проаналізувати комунікаційні можливості блогів. Об’єкт: сучасні відеоблоги на сайті Youtube. Предмет: комунікаційні можливості відеоблогів.

67

Теоретичне підґрунтята гіпотеза дослідження. Дослідженню відеоблогів присвячені праці таких іноземних дослідників, як М.Клейфілд, С.Херрінг, А.Майлз. Про відеоблоги як явище нових медіа у своїх дослідженнях писали А.Данько-Сліпцова, О.Федорова та А.Маштаков. Блог як специфічний жанр інтернет-комунікацій розглядався у працях М.Мельник. Про модернізацію сучасних ЗМІ згадували Я.Засурський, А.Качкаєва, М.Лукіна, М.Маклюен, Н.Соколова та ін.

Відеоблоги стають все більш популярними, оскільки вони мають такі переваги перед традиційними ЗМІ:

– можливість зворотнього зв’язку; – прозорість; – можливість обговорення теми в коментарях; – відсутність цензури; – низькі фінансові витрати; – контент створюється в режимі реального часу; – висока частота публікацій. Завдяки переліченим факторам підвищується рівень довіри аудиторії до блогера і до

інформації, яку він надає у відео, встановлюється постійний двосторонній зв’язок між відеоблогером та його глядачами.

Методи дослідження. У дослідженні використовувались загальнонаукові методи: аналіз, синтез, опис та контент-аналіз.

Результати дослідження. С. Херрінг визначає блоги як «веб-сторінки, які часто оновлюються, в яких датовані записи розташовуються в зворотному хронологічному порядку» [1].

У даній роботі за основу береться таке визначення блогу: «Веб-сайт (або розділ веб-сайту), що містить датовані записи мультимедійного характеру, розташовані в зворотному хронологічному порядку, з можливістю додання коментарів до записів і перегляду будь-якого запису на окремій веб-сторінці». Крім терміна «блог», існують такі поняття як інтернет-щоденник, онлайн-щоденник. Термін «блог» найбільш уживаний.

Блогер, людина, яка активно веде блог, – «це людина, залучена в електронну комунікацію, яка проводить більшу частину свого часу у віртуальному світі. Спілкування з віртуальними співрозмовниками замінює для неї реальність і традиційні форми людської комунікації, причому комунікації неофіційної, інтимної, існуючої зазвичай в усній формі» [2].

С. Херрінг виділяє три головні соціальні цілі блогу: 1) отримати інформацію; 2) вразити або розважити інших; 3) повеселитися [1]. Що стосується мети аудиторії блогів, Є. Горний виділяє п’ять можливих: 1) підтримання контакту; 2) отримання інформації; 3) розвага; 4) моніторинг громадської думки; 5) соціалізація [3]. У. Л. Волохонський виділяє такі функції ведення блогів: 1) комунікаційну функцію; 2) функцію самопрезентації; 3) функцію розваги; 4) функцію згуртування і утримання соціальних зв’язків; 5) функцію мемуарів; 6) функцію саморозвитку або рефлексії; 7) психотерапевтичну функцію [4]. Розглянемо докладніше реалізацію комунікаційної функції відеоблога.

68

Н. Б. Рогачова виділила в рамках свого дослідження такі тематичні групи блог-записів (в порядку спадання їх частоти):

1) події з особистого життя автора; 2) міжособистісні відносини і комунікація; 3) гіперпосилання, зображення і цитати; 4) настрій автора; 5) література, музика, кіно та інші захоплення автора; 5) навчання та робота; 6) творчість автора; 7) оголошення і публічні звернення; 8) роздуми автора; 9) події в зовнішньому світі та новини [3]. Перші відеоблоги в форматі «особистого щоденника», зняті користувачами на веб-

камеру комп’ютера, стали з’являтися на відеохостингу YouTube вже у 2005 р. [5]. Відеоблоги одразу ж завоювали прихильність глядачів, що пояснються тим, що при перегляді відеоблогу у глядачів створюється відчуття, що автор впустив їх у свій внутрішній світ, показав «закулісся» своєї душі.

Потрібно брати до уваги, що відеоблог, який є у відкритому доступі на сайті, призначений для публічного перегляду, чого не передбачає особистий щоденник. Характер відносин автора блогу зі своєю аудиторією буде залежати від того, якими аспектами своєї індивідуальності блогер захоче поділитися з глядачами і які нові сторони своєї особистості він вирішить створити (віртуальної особистості). Зараз багато успішних відеоблогів є продуктами масового інтернет-споживання, оскільки автори намагаються працювати «на публіку», тобто позбавляти контент монотонності і враховувати інтереси аудиторії, домагаючись максимально професійної зйомки завдяки монтажу і додатковим ефектам.

Відеоблог є екранним твором з усіма властивими йому рисами – персонажами-образами та елементами монтажу. Серед важливих комунікаційних елементів на каналі варто виділити: заголовний комплекс, присутність у відео інтро- і аутро-ролика, систему оцінювання «лайк-дизлайк» і можливість коментування під відео.

Маючи на меті справити потрібне враження, відеоблогер ретельно продумує багато деталей як в дизайні власного каналу, так і в його внутрішньому наповненні. Оформлення каналу, поряд з елементами вікна відеовідтворення, є багатофункціональним при спілкуванні автора з глядачами-користувачами. Так звана шапка каналу слугує рекламним банером. Крім того, це модуль, в оформленні якого блогери можуть використовувати зображення, які надсилають користувачі. Аватар, або зображення профілю, є невеликою квадратною ілюстрацією, яка розташовується поруч з назвою каналу користувача (або на тлі шапки) і є свого роду логотипом для відеоблогу. На каналі користувача можна знайти п’ять розділів: «Головна», «Відео», «Списки», «Канали» і «Про канал». Провідну позицію у вікні відтворення займає безпосередньо сам ролик, під ним розташовується заголовний комплекс, який містить поле з назвою відео, назвою каналу даного автора, інформацією про перегляди і оцінки, а також дату публікації ролика й інформаційний бокс, нижче знаходяться коментарі. Величезний спектр інтерактивних можливостей, як для самого блогера, так і для його глядачів, може по-різному реалізовуватися в рамках того або іншого відеоблогу.

Назва відеоролика виконує вкрай важливу функцію – коротко, чітко і доступно донести до потенційного глядача суть твору. Дуже важливо, щоб вона була не лише привабливою, а й достовірною, тобто відображала зміст відео. У автора багато творчої свободи, і він може помістити в назву все, що вважатиме за потрібне: цитату з відео, короткий опис подій, назву серії або рубрики і навіть інфоприманку – так званий клікбейт. Клікбейт (від англ. clickbait) – це контент, головною метою якого є привернути увагу та заохотити глядачів натиснути на посилання. [6] У випадку з сайтом Youtube клікбейтами можуть бути провокативні заголовки.

69

Як і з журналами, обкладинка, тобто заставка ролика – це перше, на що звертають увагу потенційні глядачі (або покупці), тому блогери намагаються зробити зображення яскравим і інтригуючим.

На перший погляд може здатися, що відеоблог – це односторонній тип інтернет-спілкування, де відеоблогер є ініціатором бесіди, а відгук аудиторії на повідомлення слабкий. Розглядаючи досліджуваний матеріал, ми прийшли до висновку, що відповідна реакція з боку глядачів все таки присутня. Невербальний відгук, який автор отримує завдяки системі голосування «лайк-дизлайк», поступово стає одним з важливих чинників подальшого розвитку каналу; блогер створює контент, орієнтуючись, перш за все, на інтереси своїх глядачів і передплатників. Іноді відеоблогери використовують інфобокс для інтерактивного діалогу з глядачами. Коментарі також є одним з майданчиків для активної двосторонньої взаємодії з аудиторією. Використання «відео всередині відео» дає додаткові інтерактивні можливості блогеру.

Для популярних відеороликів, як і для телевізійних програм, важливу роль відіграє візуально-звукове оформлення: заставка, перебивка і логотип передачі. У комплексі всі ці елементи задають унікальний фірмовий стиль. Логотип – це той графічний елемент, який постійно привертає увагу, тому він повинен бути простим, зрозумілим і запам’ятовуватися. Як тільки відеоблогер починає асоціювати себе з певним образом, з часом стає все складніше внести зміни в дизайн каналу та відеороликів. Проводячи редизайн каналу, блогери змінюють в основному тільки кольорову гамму і пропорції зображення.

Оформлення обкладинки відео (прев’ю), як правило, уніфіковане і будується за певним макетом. Заставка на початку відео – перехідний елемент, він не завжди відкриває епізод. Якщо у «інтро» основне завдання залучити глядача і переконати його подивитися основний сюжет ролика, то «аутро» повинен утримати вже завойовану увагу і зацікавити в перегляді інших епізодів. Інтерактиви, придумані авторами, допомагають глядачам проявити себе в рамках відео. Виконуючи запропоновані завдання, вони висловлюють свою зацікавленість у проекті та відчувають себе частиною команди.

Варто відзначити, що зараз відбувається активна двостороння взаємодія, співпраця на взаємовигідних умовах відеоблогерів із традиційними ЗМІ. Цей процес відбувається за такими напрямками: або контент, створюваний відеоблогером, перетворюється в публікацію, або особистість самого блогера стає «продуктом» для залучення інтернет-аудиторії. Відеоблогерам важливо регулярно публікувати матеріали на своєму каналі, щоб утримувати інтерес глядачів і залучати нову аудиторію. Певною мірою цим пояснюється існування відеоблогів, що дублюють телевізійні формати (ток-шоу, скетч-шоу, відеоогляди, стенд-апи і таке інше). В умовах зростаючої популярності подібних «передач» в інтернеті, деякі з них реалізуються в телевізійному ефірі.

Коментування безпосередньо під відеороликом, як і відповідні пости в соціальних мережах, широко використовується блогерами для проведення конкурсів. Спілкування в реальному житті, за межами інтернет-простору, дає змогу глядачам особисто познайомитися з відеоблогером, отримати можливість пізнати його з іншого боку. На даному етапі розвитку і популяризації відеоблогів у світі існують спеціальні YouTube-конвенції, фанатські зустрічі та інші тематичні заходи.

Офлайн-спілкування дає можливість автору використовувати додатковий канал зв’язку з аудиторією. А користувачам – знайти собі однодумців за межами інтернету. При цьому блогер паралельно веде активну документацію подій на камеру з можливою подальшою публікацією відзнятого матеріалу у себе на каналі.

Висновки. В ході роботи ми прийшли до висновку, що відеоблог, як продукт творчої діяльності блогера, має діалогічну природу, оскільки автор, створюючи матеріал, орієнтується саме на свого співрозмовника, точніше глядача-користувача по інший бік екрану. Розглянуті нами аспекти комунікації відеоблогу з глядачами відповідають цій теорії. Увага виникає на початкових етапах сприйняття сюжету, коли перед автором стоїть завдання захопити співрозмовника, викликати у нього миттєвий інтерес до матеріалу.

70

Якщо у співрозмовника виникає тривала зацікавленість в спілкуванні з блогером, то можна говорити, що автору вдалося викликати у нього активну співучасть: отримати відгук, свого роду зближення. Особливо важливо те, що блогери здатні отримати реальний відгук від глядачів за допомогою функціоналу сайту (система оцінювання «лайк-дизлайк» і коментарі), а також через спілкування в соціальних мережах. інтернет дозволяє користувачам донести свої ідеї та висновки з приводу переглянутого відеоролика до самого автора за допомогою згаданих раніше коментарів і відгуків у соціальних мережах.


1. Herring S. C. Bridging the gap: A genre analysis of weblogs [Text] // L. A. Scheidt, S.

Bonus, E. – Wright Proceedings of the 37th Hawaii International Conference on System Sciences, 2004.

2. Gorny, E. Russian LiveJournal: National specifics in the development of a virtual community [Электронный ресурс] / E. Gorny. – 2004. URL: http://www.ruhr-uni-bochum.de/russ-cyb/library/texts/en/gorny_rlj.pdf

3.Бардашевич А. Я. Особливості жанру інтернет-блогу [Електронний ресурс] / А. Я. Бардашевич // В\’ятський державний гуманітарний університет. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: https://www.rae.ru/forum2011/pdf/article738.pdf.

4.Волохонський, В.Л. Психологічні механізми і підстави класификації блогів [Текст] // Особистість і міжособистісна взаємодія в мережі Internet. Блоги: нова реальність: Збірник статей / В.Л. Волохонський, Ю.Є. Зайцева, М.М. Соколов.– СПб., 2006. – С. 118- 131.

5. Alleyne R. YouTube: Overnight success has sparked a backlash [Електронний ресурс] / Richard Alleyne // The Telegraph. – 2008. – Режим доступу до ресурсу: http://www.telegraph.co.uk/news/uknews/2480280/YouTube-Overnight-success-has-sparked-a-backlash.html.

6. English Oxford Dictionary [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://en.oxforddictionaries.com/.

71

УДК 007:004.738.5:659.441.8

Савенко Олеся, студентка другого курсу магістратури Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ ЯК ПЛАТФОРМА

ДЛЯ ВИСВІТЛЕННЯ КСВ-ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

У статті окреслено поняття корпоративної соціальної відповідальності (КСВ або CSR), з’ясовано рівень активності обраних для аналізу компаній у соціальних мережах щодо інформування аудиторії про їх соціально відповідальні ініціативи, доведено недостатню активність компаній щодо висвітлення ними своєї CSR діяльності, з’ясовано реакцію аудиторії (підписників на офіційні сторінки обраних компаній в VK.com та Facebook) на матеріали про ініціативи компаній, окреслено причини непопулярності КСВ в Україні.

Ключові слова: корпоративна соціальна відповідальність (КСВ), соціальні мережі, соціально відповідальний бізнес.

Savenko Olesia, second-year Master’s student, Taras Shevchenko National University of Kyiv, The Institute of Journalism

SOCIAL NETWORKS AS A PLATFORM FOR THE PRESENTATION OF CSR ACTIVITIES OF ENTERPRISES

The article deals with the notion of corporate social responsibility (CSR) and how it is applied

in Ukraine. It attempts to analyze the level of CSR PR efforts of several large Ukrainian companies in social media. It appears that CSR coverage in Ukraine is insufficient. The comprehensive study results of Facebook/VK audience’s response to CSR efforts coverage are presented; and the major reasons for the unpopularity of CSR efforts in Ukraine are suggested.

Keywords: corporate social responsibility, social networks, social responsibility business, CSR.

Вступ. Для успішного функціонування в 21 столітті підприємства повинні приділяти

значну увагу власному іміджу та тому, як вони впливають та можуть вплинути на світ навколо себе. Соціальна корпоративна відповідальність (КСВ)2 стає не лише модним трендом, а й необхідністю для компаній. Але в Україні КСВ впроваджується дуже повільними темпами. Вітчизняні компанії не поспішають витрачати ресурси на довготерміновий результат. З іншого боку – недовіра від клієнтів, які сумніваються в тому, що підприємство дійсно займається благодійною діяльністю. Дослідження активності компанії в новітніх медіа в питаннях корпоративної соціальної відповідальності дозволить побачити реальну картину налагодження діалогу окремих фірм із суспільством та того, як останнє реагує на таку діяльність.

2 КСВ – корпоративна соціальна відповідальність = CSR – Corporate Social Responsibility

72

Проблематика корпоративної соціальної відповідальності з’явилася у дослідженнях зарубіжних науковців в 70-х роках ХХ століття. Українські вчені почали займатися даними ідеями в часи зміни економічної політики країни з командно-адміністративної на ринкову. Серед іноземних дослідників: Дж. Акерлоф, Г. Боуен, А. Буххольтц, Г. Гант, К. Девіс, П. Друкер, Е. Карнегі, А. Карр, А. Керолл, Ф. Котлер, Ж.-Ж. Ламбен, Н. Ли, М. Фрідмен, Р. Фрімен, Ф. Хайєк та ін. присвятили значну увагу різностороннім аспектам CSR у своїх працях. В Україні цією темою займалися такі вчені, як І. Акімова, Л. Грицина, О. Грішнова, Н. Діденко, А. Колот, Д. Коник, С. Мельник, В.Нижника, О.Осінкіна, Ю.Саєнко, В. Сімховіч, А. Хамідова, П. Яницький та ін.

КСВ є предметом вивчення багатьох провідних міжнародних інституцій (Європейський Союз (англ. European Union), Світовий Банк (The World Bank Group), Глобальний договір ООН (United Nations Global Compact), Міжнародна організація зі стандартизації (International Organization for Standardization, ISO), Всесвітня бізнесова рада із сталого розвитку (WBCSD – World Business Council for Sustainable Development)), які займаються різними теоретичними та практичними проектами CSR, розробкою рекомендацій та запровадженням соціальної відповідальності в різних країнах та бізнес-структурах.

У той час майже відсутні дослідження впливу інструментарію КСВ на імідж підприємства, визначення ролі та місця чинників CSR для бренду та значення комунікації між фірмою та споживачем з питань корпоративної соціальної відповідальності.

Мета: визначити активність у соціальних мережах (VK.com та Facebook) окремих підприємств щодо висвітлення їх діяльності в сфері корпоративної соціальної відповідальності.

Об’єктом дослідження є офіційні аккаунти обраних для аналізу компаній у соціальних мережах (ВКонтакте та Facebook). Предметом дослідження є активність у соціальних мережах підприємств щодо висвітлення їх CSR діяльності.

Завдання: - сформулювати поняття соціальної корпоративної відповідальності на основі науково-теоретичної бази та практичної КСВ діяльності фірм; - з’ясувати активність використання соціальних мереж підприємствами для висвітлення їх CSR діяльності; - з’ясувати реакцію аудиторії (зокрема користувачів соцмереж, підписаних на сторінки фірм) на ініціативи компаній; - сформувати основні проблеми налагодження комунікації в соціальних мережах між соціально відповідальними підприємствами та їхніми клієнтами. Методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення (встановлення загальних

властивостей і ознак CSR, її розвитку в Україні), порівняння (порівнювалися різні підходи до визначення поняття корпоративної соціальної відповідальності), індукція (на основі проведеного дослідження окремих підприємств було зроблено загальні висновки для всіх фірм в Україні, які позиціонують себе як соціально відповідальні; модель поведінки окремих користувачів у соцмережах спроектовано на суспільство).

Теоретичне підґрунтя. Компанії по всьому світу останні десятиріччя змінюють ведення свого бізнесу. Це пов’язано як з особистим самоусвідомленням того, що світ навколо нас потребує допомоги, так і з тим, що в теперішніх умовах конкуренція набуває зовсім іншого рівня. Щоб підприємство надалі могло займати провідні позиції у своїй галузі та бути в добрих стосунках з місцевою громадою та споживачами, фірма приділяє значну увагу корпоративній соціальній відповідальності бізнесу.

Корпоративна соціальна відповідальність у найбільш загальному, «приземленому», тлумаченні – це раціональний відгук організації на систему суперечливих очікувань заінтересованих сторін (стейкхолдерів), що спрямований на стійкий розвиток компанії; це відповідальність тих, хто приймає бізнес-рішення, перед тими, на кого ці рішення націлені. За своєю суттю корпоративна соціальна відповідальність – це імплементований у корпоративне управління певний тип соціальних зобов’язань (здебільшого добровільних) перед

73

працівниками, партнерами, державою, інститутами громадянського суспільства та суспільством у цілому [1, 6].

Першою фундаментальною працею про корпоративну соціальну відповідальність була монографія Г. Боуен «Соціальна відповідальність бізнесмена» (1953). Хоч опісля публікації з’явилось дуже багато визначень CSR, які розширюють та доповнюють дане поняття, але усі вони сформовані на основі трактування, запропонованого американським вченим. Він відзначав, що корпоративна соціальну відповідальність бізнесмена полягає в реалізації такої політики, прийнятті таких рішень або додержанні такої лінії поведінки, які були б бажані для цілей і цінностей суспільства [2].

Іншим вченим, дослідження якого у сфері КСВ стали вирішальними для розвитку ідей соціальної відповідальності бізнесу, став А.Керролл. У своїй моделі А.Керролла дослідник розглядав CSR як відповідність економічним, правовим, етичним і дискреційним очікуванням, що їх покладає суспільство на організації в даний період часу [3]. Ці очікування відповідають чотирьом типам соціальної відповідальності організації: економічній, правовій, етичній та дискреційній. Останню Керролл відносить до області, де соціум досі не окреслив детальних очікувань, і тому її зміст індивідуально добровільно визначає керівник.

За визначенням Ф. Котлера корпоративна соціальна відповідальність – це вільний вибір підприємства у сфері зобов’язань покращувати добробут суспільства шляхом реалізації відповідних підходів щодо проведення бізнесу та наданням відповідних корпоративних ресурсів. Компанія сама виступає ініціатором змін та заходів, вона добровільно інтегрує свою основну діяльність з соціальною відповідальністю, сприяючи соціальному, економічному і екологічно стійкому розвитку шляхом посилення позитивного впливу бізнесу на суспільство [4, 23].

У 2001 р. Комісією європейської спільноти в Зеленій книзі «Сприяння поширенню Європейської структури Корпоративної Соціальної Відповідальності» було наведено визначення корпоративної соціальної відповідальності як концепції, згідно з якою компанії інтегрують соціальні та екологічні проблеми в їх бізнес-операціях та в їх взаємодії із зацікавленими сторонами на добровільній основі [5].

Інша міжнародна інституція – Всесвітня бізнесова рада із сталого розвитку визначає соціальну корпоративну відповідальність як «зобов’язання бізнесу сприяти сталому економічному розвиткові, працюючи з найманими працівниками, їхніми родинами, місцевою громадою та суспільством загалом з метою покращення якості життя» [6].

Серед українських вчених Р.Краплич описує це поняття наступним чином: «Відповідальне ставлення будь-якої компанії до свого продукту або послуги, до споживачів, працівників, партнерів; активна соціальна позиція компанії, що полягає в гармонійному існуванні та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем» [7].

Результати дослідження. Ідеї соціальної відповідальності бізнесу досить поширені в західному світі, і також зустрічаються серед азійських країн (наприклад, Японія). Інвестиції в цю сферу тільки в США та Європі сягають $2 трлн [9]. Ініціативи CSR з одного боку «допомагають» світові навколо себе, а з іншого – будують якісний бренд компанії, який викликає довіру, повагу та бажання бути частиною чогось дійсно значного. Але в свідомості українців, як споживачів, так і бізнесменів, культура корпоративної соціальної відповідальності не сформована, або сформована дуже фрагментарно.

Така ситуація пов’язана з низкою причин, які стосуються самого управління державою, ідеологією ведення бізнесу, висвітлення інформації ЗМІ та цінностей українців. У проекті Концепції Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні зазначені наступні фактори, які гальмують розвиток CSR [10]:

Низький рівень корпоративної культури та, як наслідок, фінансова й економічна слабкість значної частки компаній в Україні;

Правовий нігілізм і деформація правової свідомості; Низький рівень усвідомлення суспільством ролі бізнесу;

74

Термінологічна (нормативна) невизначеність; Закритість українських компаній для широкої громадськості; Перекіс у реалізації політики соціальної відповідальності українськими компаніями; Нерівномірне врахування інтересів заінтересованих сторін. Пріоритетним напрямком соціальної відповідальності для українських корпорацій є

трудові практики: три чверті опитаних компаній здійснюють соціальні програми для персоналу (соціальний пакет, медичний пакет, пенсійне забезпечення, відсутність дискримінації при працевлаштуванні та ін.) [11]. Більшість національних корпорацій не бажають фінансувати програми щодо захисту природних ресурсів і співробітництва із суспільством, серед тих компаній, які впроваджують екологічну відповідальність, найпоширеніші практики застосування енергозберігаючих технологій, а також програми сортування й утилізації відходів [12].

Соціальну відповідальність бізнесу в українському контексті можна визначити як таку, що діє на трьох основних рівнях [10]:

1. Дотримання законних зобов’язань перед державою і суспільством (сплата податків, охорона здоров’я і безпека праці, права працівників, права споживачів, екологічні норми) та галузевих стандартів.

2. Мінімізація або усунення негативного впливу бізнесу на суспільство та управління ризиками (наприклад, порушення прав людини або забруднення навколишнього середовища).

3. Посилення позитивного впливу бізнесу на суспільство і створення цінностей через інновації, інвестиції та партнерство, спрямовані на соціальний та екологічний добробут (наприклад, створення робочих місць, соціальний та економічний розвиток, вирішення конфліктів).

Таким чином, корпоративна соціальна відповідальність – це сучасна ідеологія бізнесу, яка спрямована на сталий розвиток суспільства, гармонізацію власної компанії з її працівниками, партнерами, клієнтами, місцевою громадою, суспільством, державою і навколишнім середовищем, ціллю якої є не тільки власний зиск, але й покращення умов життя навколо себе та всередині підприємства.

Разом із тим однією із складових частин соціально відповідального бізнесу є донесення своїх ініціатив до споживача з метою покращення своєї репутації та бренду загалом. Це свідчить про зацікавлення компаній у покращенні свого іміджу всіма методами. Але не можна надати такій характеристиці негативну оцінку, адже часом лише при інформуванні клієнта можуть бути реалізовані певні проекти.

Серед компаній, які функціонують в Україні, для дослідження було обрано 3 фірми. Серед критеріїв відбору: корпоративна соціальна відповідальність компаній, їх ініціативна діяльність у цій сфері, наявність на сайті підприємств інформації про CSR, активне «життя» фірм у соціальних мережах Vk.com і Facebook.com, велика кількість підписників на їх профілях у цих інтернет-ресурсах, а також обрання компаній різних сфер функціонування.

Coca-Cola – це міжнародна компанія, яка займається розливом та дистрибуцією безалкогольних напоїв на умовах франчайзингу, виробляє для своїх ботлерів (себто підприємств, що розливають продукцію) сиропи для напоїв під близько 400 брендами, а також розробляє і реалізує маркетингові стратегії брендів та торгових марок [13].

Київстар – найбільший оператор телекомунікацій України, який надає послуги зв’язку та передачі даних на основі широкого спектру мобільних і фіксованих технологій, у тому числі 3G. Абонентами компанії є понад 25 млн. клієнтів мобільного зв’язку і близько 810 тис. клієнтів фіксованого широкосмугового інтернету. Компанія входить у міжнародний холдинг VimpelCom Ltd., але надає послуги під власним, суто українським брендом [14].

Нова пошта – українська компанія, що забезпечує сервіс експрес-доставки документів, вантажів і посилок для фізичних осіб та бізнесу по Україні та за її межами (близько 200 країн) [15].

75

Часові межі, які бралися до розгляду при дослідженні: 2016 рік та початок 2017 року (до 8 березня).

Coca-Cola на своїх сторінках в соцмережах має близько 132 тисяч підписників у Vk.com [16] та 103,5 млн. у Facebook.com (але сторінка міжнародна) [17].

Компанія у своїй діяльності в соціальних мережах спрямована лише на підтримку свого бренду, рекламу товару та інформування про акції фірми. Про корпоративну соціальну відповідальність свого бізнесу компанія майже не згадувала. Наприклад, на своїй сторінці у Vk.com серед 460-ти постів соціальній діяльності було присвячено 4 публікації [16]. Така інформація, як і всі інші пости, дублювалася в обох мережах.

Щодо самого контенту CSR, то майже у всіх випадках у кожній з публікацій збірна інформація про всі ініціативи Coca-Cala в цій сфері. Кожен такий текст супроводжується якісним відео. Наприклад, один із таких текстів: «Coca-Cola – це не лише улюблений напій, але й соціально відповідальна компанія. Своєю щоденною роботою Компанія сприяє економічному розвитку місцевих громад, забезпечуючи роботою місцевих жителів, сплачуючи податки, залучаючи до співпраці місцевих постачальників інгредієнтів, товарів, послуг, устаткування та підтримуючи різноманітні соціальні програми. В Україні у нас 1 500 співробітників, 1 400 українських постачальників, співпрацюємо із 87 000 вітчизняних магазинів і ресторанів. Лише у 2015 році Компанія сплатила в Україні 468 млн. гривень податків, а сумарні інвестиції за 24 роки склали 400 мільйонів доларів. Ми пишаємося тим, що є частиною великої української родини!» [17].

Один матеріал стосувався Всеукраїнського дитячого футбольного турніру «Шкіряний м’яч – Кубок Coca-Cola» [16]. У кінці подібних постів є посилання на сайт компанії з більш детальним ознайомленням з даною темою.

Щодо реакції аудиторії на соціально відповідальну діяльність, то вона майже відсутня. Якщо на Vk.com звичайні публікації із яскравим зображенням та вдалим рекламним текстом в одне речення набирав від 40 до 600 і більше «Мені подобається» та по 100 репостів в середньому, то матеріали про КСВ мали по 12-15 поширень та 25-50 «Мені подобається» (один раз «аж» 97) [16]. У Facebook.com, крім загальної меншої активності користувачів в комунікації з компанією, така ж низька, як і в попередній соцмережі, реакція на інформацію про CSR діяльність Coca-Cola (наприклад, 50 «Мені подобається» та 8 поширень в новині текст якої був вище зазначений як приклад).

Коментарів під досліджуваним «постами» також мало або взагалі відсутні. Наприклад, на Vk.com під такими публікаціями від 7 до 12 коментарів, які не стосуються теми або в декількох випадках критикували фірму («раніше ви були нормальною компанією, дарували людям гарні подарунки, робили хороші акції, а зараз як ідіоти, повторюєте кожен рік одне і теж, чому Вас там так тормозить, невже не можете трохи увімкнути уяву») [16]. Загалом найулюбленішими обговореннями українських користувачів є обмін кришечок на подарунки та претензії до компанії, чому немає акції, присвяченої Євро-2016. Часом під однією публікацією можна зустріти по 300 коментарів про це.

Отже, як бачимо, що крім того, що Coca-Cola майже не має комунікації зі своїми клієнтами на тему CSR, в людей відсутній запит на таку інформацію. Вони не вірять в соціальні цілі фірми або взагалі не реагують на них.

Київстар має приблизно 123 тисячі підписників у Vk.com [18] та близько 128 тисяч у Facebook.com [19].

Основна частина інформації на сторінках компанії в Vk.com та Facebook.com присвячена рекламним блокам, тарифам, 3G, послугам та міні-конкурсам. Загалом за обраний відрізок часу для дослідження опубліковано близько по 660 постів у кожній із соціальних мереж (у Vk.com на декілька десятків більше ніж Facebook.com), з них по 37 було присвячено питанням CSR.

Серед інформації про корпоративну соціальну відповідальність бізнесу зустрічалися матеріали про підтримку технічних олімпіад в університетах та школах, спонсорство конкурсів (ідея для реклами, українських стартапів InCust, інженерні змагання European Best

76

Engineering Competitions), організацію Всеукраїнського скрайбінг-фесту «Покоління мобільного інтернету», підтримку малого бізнесу. Також були оголошення про прийняття стажерів-студентів з фінансових, маркетингових, ІТ, інженерних факультетів. Опублікована розроблений Київстар статистичний звіт про Одесу, який може допомогти в налагодженні туризму в цьому регіоні. Зустрічалися публікації про опіку над дитячими інтернатами та будинками догляду за людьми похилого віку, досягнення компанії в сфері модернізації технічного оснащення та участь співробітників у благодійному марафоні.

Приклади декількох таких текстів: «Сьомий рік поспіль талановиті працівники Київстар готують новорічні вистави для малюків з лікарень і дитячих будинків. Робити добрі справи просто Тисячі українських дітей отримали справжнє свято, на яке з нетерпінням чекали цілий рік. Попереду ще багато свят разом!» [18]. Додатком до такого посту є зображення, на якому йдеться, що це «святковий театр волонтерів Київстар», що було проведено 10 вистав, які переглянули 3 500 глядачів. «Крізь математичні терни до зірок разом із Київстар! Ми підтримали «Рішельєвську регату». Це ІІІ відкрита комплексна олімпіада з природничо-математичних дисциплін, що відбулася у вересні за підтримки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова та Київстар: kv.st/News28» [18].

Майже у всіх публікаціях є посилання на цю новину на сайті Київстар. Тексти короткі та інформативні, крім них, у постах завжди присутні зображення з логотипом компанії. Як і в інших компаніях, реакція аудиторії на CSR інформацію майже відсутня. Так, наприклад, пост про театр для дітей отримав у Vk.com 31 «мені подобається», 1 поширення та 12 коментарів, з яких тільки декілька стосувалося новини («Ну че круто для дитей!!!», «Пишаюся , що є вашим абонентом!»), інші ж були як усі коментарі в спільноті (про проблеми, які виникають у користувачі при користуванні послугами Київстар: «Это всё хорошо, но... не знаю, как у остальных, однако сегодня целый день интернет стабильно пропадает раз в час, на несколько минут, при этом на время отключения пишет "нет доступных подключений", а дальше, о чудо, – всё снова на месте и подключено», «Дзвінки на інтертелеком (094) входять в пакет дзвінків на "інші мобільні"?»)[18]. Ця ж інформація тільки в мережі Facebook.com отримала 30 «мені подобається» та також 1 поширення, при цьому були негативні відгуки з цього приводу: «За такі гроші цирк шапіто по всьому світі показувати», на що Київстар відповів? «Прикро, що розрада для дітей з лікарень та дитячих будинків викликала у Вас такий відгук. Світлана» і отримали у відповідь «Прикро, що така контора, як ви ще рекламу собі таку видумуєте. Як не соромно?» [19]. І таких прикладів дуже багато.

«29 травня понад 600 співробітників Київстар зі своїми родинами та друзями зібралися разом у центрі столиці щоб взяти участь у 24-му благодійному марафоні «Пробіг під каштанами». Дякуємо всім хто долучився до цього заходу!» [18]. У відповідь можна прочитати: «от каждой инициативы уже ожидаешь поднятия цен» (коментар отримав 7 «лайків» при цьому сама публікація набрала 37 «мені подобається»), «Надо было всей компанией делать пробег в АТО» [18].

Інший приклад читаємо на Facebook.com: «Оголошуємо конкурс на велику рекламну ідею. Переможець отримає 100 000 грн. та шанс на її реалізацію! Kyiv Academy of Media Arts та ВДНГ TECh за підтримки Київстар відкривають нові імена в рекламі. Чи здатна твоя ідея захопити мільйони? Доведи це! Реєструй свою творчу команду до 21 лютого на http://bigidea.vdngtech.com/» [19]. Новина отримала 351 «лайк», 53 поширення, а також ос таку реакцію читачів: «За ідею отримати такі копійки а Київстар отримає мільйони. А менеджери компанії вже нічого придумати не можуть? Зробіть просто якісний зв’язок і мережу 3g,більше нічого не потрібно» (30 «лайків»), «Лучшая реклама это сделать нормальное покрытие с нормальным количеством базовых станций, прямо сейчас наблюдаю как целая группа торчит со смартфонами в окне отеля в самом центре Драгобрата в поисках 3g от киевстара (могу скинуть даже фотку) 2g здесь полное покрытие а 3g играет в игру слови меня если сможешь)) Поставьте нормальное количество базовых станций и снимите ролик о наболевшем поиске 3g и люди к вам потянутся, а пока сплошной негатив от уличного интернета )))», «Що, не вистачає ідей, щоб пудрити далі людям мозок?» [19].

77

У середньому схожі новини отримують по 20-40 «лайків» (як і звичайні публікації з будь-яких інших приводів) та часом навіть можна було зустріти оцінку такої інформації в 200-300 «мені подобається», як у Vk.com, так і у Facebook.com.

Загалом можна зробити висновок, що в комунікації Київстар із споживачем останнього цікавить лиш 3G та сума особистого тарифного плану, а всі ініціативи, які компанія запроваджує з КСВ розцінюються як реклама, спосіб додаткової наживи та шахрайство з боку фірми. Лише досить рідко та в дуже малій кількості можна прочитати та побачити позитивну реакцію на висвітлення соціальної діяльності бізнесу. Чинник незадоволеного клієнта перекреслює усі хороші справи компанії.

Нова пошта у Vk.com має близько 110 тис учасників спільноти[20] та близько 102 тисяч у Facebook.com [21].

Публікації в основному стосуються новин з приводу перевезення, затримки, нововведень, графіку роботи, розважальна інформація і т.д. Порівняно з іншими проаналізованими компаніями, в Новій пошті в соцмрежах більше інформації, що стосується КСВ бізнесу.

Теми, які було висвітлено: проведення напівмарафону компанією, підтримка та просування малого бізнесу («Історії про бізнес») (з додаванням якісних відеороликів), соціальний звіт про роботу, гуманітарна допомога в зоні АТО («Гуманітарна пошта України», безкоштовне перевезення посилок), благодійні акції на підтримку дітей-сиріт, донорська здача крові співробітниками Нової пошти, тестування екоавтомобілів для роботи пошти, підтримка велоруху.

Усі пости супроводжуються фотографіями, інфографіками, відео. Часом у тексті вказане посилання на новину на сайті компанії.

Симпатії до інформації на тему КСВ діяльності Нової пошти виявляли у Vk.com в середньому 15-40 «лайків» за публікацію [20] , у Facebook.com більш активно – 60-80 та 150-400 [21]. Часом можна було навіть зустріти пости, які набирали по 750 «Мені подобається». Але користувачі не поспішають писати схвальні та й будь-які коментарі з цього приводу. Клієнти компанії цікавляться, коли отримають свою посилку, та звертаються до підприємства з гнівними закликами з приводу обслуговування у відділенні та якості надання послуг.

Наприклад: «Разом ми можемо подарувати мить щастя і турботу вихованцям дитячих будинків. Від сьогодні «Нова Пошта» і фонд «Твоя опора» розпочинають благодійну акцію «Тисяча подарунків до Нового року». Заходьте на сайт і здійснюйте мрії дітей, які потребують дива! http://tvoya-opora.org/1000gifts». Серед коментарів можна було зустріти наступний: «одни деньги в рекламу уходят а толку ноль!» [20] .

Пост «Переможці обірвали фінішну стрічку останнього напівмарафону у Черкасах. Гран-прі «Нова пошта» охопив чотири міста і задав українцям темп здорового життя. Учасники, відмічайте себе на фото та діліться враженнями в коментарях» отримав 17 «мені подобається» [20]. А його критика отримала 6 уподобань: «занемаетесь не тем чем нужно, лучше бы доставляли вовремя , и машины разгружали в субботу , что бы не приходилось ждать понедельника. п.с. Вам нужно нанять этих участников марафона доставлять посылки , или в виде курьеров» [20]. Або: «Действительно, лучше бы занимались непосредственно своей деятельностью – своевременнной доставкой и предоставление информации о том, почему груз не прибыл» [20].

Хороші відгуки та похвалу компанія отримували лише коли публікувала інформацію про «Гуманітарну пошту України». Наприклад, пост у Facebook.com: «Доставляти допомогу – така наша місія в "Гуманітарна пошта України". Цій програмі вже 2 роки. Про те, як працюють учасники «Гумпошти» – волонтери з фонду СВОЇ та координатори центру допомоги на Фролівській у Києві Олена Лебідь та Леся Литвинова – у нашому відео. Разом переможемо!» [21]. Коментарі: «навіть державна Укрпошта не спромоглася створити гуманітарну пошту, тому велика вдячність волонтерам і компанії за допомогу», «Неймовірна ПОДЯКА і низький уклін за всі ті сотні кілограм вантажів для наших Захисників, які можемо передавати завдяки вам! Ви найкращі!», «Продовжуйте в такому ж дусі)», «Коли в країні

78

війна мали би всі допомагати пришвидшувати перемогу, а виходить що тільки Нова Пошта на даний момент забезпечує логістику волонтерам. Разом до перемоги» [21].

Отже, після аналізу трьох великих компаній, які позиціонують себе, як соціально відповідальні, можна зробити наступні висновки:

1) український споживач не готовий до отримання інформації про КСВ бізнесу. Він сприймає її негативно, вважає, що це тільки реклама та в основному шахрайство;

2) фірми в основному мало приділяють увагу висвітленню даної діяльності в соціальних мережах, що може свідчити про те, що вони роблять це задля користі суспільства, а не тільки заради зиску (що є основною цінністю CSR), або не налагоджена робота відповідного відділу в компаніях;

3) для українського бізнесу КСВ – це, насамперед, соціальні та благодійні проекти, а не сукупність заходів, які спрямовані на покращення життя працівників, суспільства, держави та збереження навколишнього середовища;

4) людей цікавить якісне та дешеве надання послуг, задоволення своїх потреб, і лише в окремих випадках вони можуть звернути увагу на те, що корисного робить підприємство;

5) задля покращення ситуації в сфері КСВ бізнесу в Україні потрібно проводити роботу серед населення, активніше залучати їх в проекти, розповідати їм про ідеологію корпоративної соціальної відповідальності.

Висновки. Корпоративна соціальна відповідальність – це сучасна ідеологія бізнесу, яка спрямована на сталий розвиток суспільства, гармонізацію власної компанії з її працівниками, партнерами, клієнтами, місцевою громадою, суспільством, державою і навколишнім середовищем, метою якої є не тільки власний зиск, а й покращення умов життя навколо себе та всередині підприємства.

Фірми в основному мало приділяють увагу висвітленню КСВ діяльності в соціальних мережах, що може свідчити про те, що вони роблять це задля користі суспільства, а не тільки заради зиску (що є основною цінністю CSR), або робота відповідного відділу в компаніях не налагоджена належним чином.

Українське суспільство найчастіше не сприймає інформацію про КСВ діяльність фірм в позитивному руслі. У пересічного українця немає довіри ні до влади, ні тим паче до бізнесу. Люди вважають, що це лише реклама, спосіб додаткового зиску підприємства. Крім того, споживача насамперед цікавить якісне надання послуг компанією, відмінна робота сервісу. Якщо не налагоджена робота в цій сфері, то будь-яку іншу діяльність фірми людина буде також сприймати негативно.

Щоб змінилася ситуація в сфері КСВ в Україні, потрібно працювати з населенням, розповідати йому про CSR та з якою метою компанії цим займаються. І тоді, можливо, більше українських фірм захоче долучитися до соціально відповідальних ініціатив.


1. Колот А. Корпоративна соціальна відповідальність: еволюція та розвиток теоретичних поглядів / А. М. Колот // Економічна теорія. – 2013. – № 4. – С. 5–26 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ir.kneu.kiev.ua:8080/handle/2010/11491 (1.03.2017). 2. Bowen H. 1953. Social responsibilities of the businessman / H. Bowen // Harper & Row. – N.Y. 3. Carroll A. B. 1979. A three-dimensional conceptual model of corporate performance / A. B. Carroll // Academy of Management Review. – Vol. 4(4). – Р. 500. 4. Котлер, Ф. Корпоративна соціальна відповідальність. Як зробити якомога більше добра для вашої компанії та суспільства [Текст] / Ф. Котлер, Н. Лі; Изд-во А. Капусты. Ж., – 2005. – 302 с. 5. Корпоративная социальная ответственность: от европейского эталона к белорусским реалиям [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://isefi.by (3.03.2017). 6. Всесвітня бізнесова рада із сталого розвитку (WBCSD – World Business Council for Sustainable Development). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wbcsd.org (3.03.2017).

79

7. Краплич, Р. Корпоративна соціальна відповідальність українського бізнесу: Досвід Фундації Острозьких : Посібник для бізнесу та неприбуткових організацій [Текст] / Р. Краплич; Фундація ім. князів-благодійників Острозьких. – Рівне, 2005. – 74 с. 8. Малик І. Соціальна відповідальність корпорацій в Україні / Малик І.П. // Економічний вісник НТУУ «КПІ». – 2008 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://economy.kpi.ua/uk/node/187 (3.03.2017). 9. Корпоративна соціальна відповідальність дії // Українська правда. – 26.07.2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/graphs/2016/07/26/7113539/ (6.03.2017). 10. Проект Концепції Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://svb.ua/publications/kontseptsiya-natsionalnoi-strategii-sotsialnoi-vidpovidalnosti-biznesu (6.03.2017). 11. Розробка національного стандарту з КСВ // Сайт Центру розвитку корпоративної соціальної відповідальності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.csr-ukraine.org (6.03.2017). 12. Кужелєв М. О. Формування парадигми корпоративної соціальної відповідальності в Україні / М. О. Кужелєв // Економічний часопис-ХХІ. – 2015. – № 3-4(1). – С. 60-63 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://soskin.info/userfiles/file/2015/3-4_1_2015/Kuzheliev.pdf (6.03.2017). 13. Офіційний сайт компанії Coca-Cola [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.coca-colaukraine.com/our-company/company-system (8.03.2017). 14. Офіційний сайт компанії Київстар [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://kyivstar.ua/uk/about/about/kyivstar_today (9.03.2017). 15. Офіційний сайт компанії Нова пошта [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://novaposhta.ua/o_kompanii/nova_poshta_sogodni (9.03.2017). 16. Офіційна сторінка в соціальній мережі Vk компанії Coca-Cola [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vk.com/cocacola_ukr (9.03.2017). 17. Офіційна сторінка в соціальній мережі Facebook компанії Coca-Cola [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.facebook.com/Coca-Cola/ (9.03.2017). 18. Офіційна сторінка в соціальній мережі Vk компанії Київстар [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vk.com/kyivstar (10.03.2017). 19. Офіційна сторінка в соціальній мережі Facebook компанії Київстар [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.facebook.com/kyivstar/ (10.03.2017). 20. Офіційна сторінка в соціальній мережі Vk компанії Нова пошта [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vk.com/club49358421 (10.03.2017). 21. Офіційна сторінка в соціальній мережі Facebook компанії Нова пошта [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.facebook.com/nova.poshta.official (10.03.2017).

80

УДК 007:004.738.5:32.019.5

Бережнюк Олена, студентка магістратури Київський національний університет іменіТараса Шевченка, Інститут журналістики

ІНТЕРНЕТ-МЕМ ЯК ТРАНСФОРМОВАНА ФОРМА ПРОПАГАНДИ

За останнє століття пропаганда не втратила своєї актуальності як технологія контролю

над масами. Тим не менш, вона суттєво розвинулася та еволюціонувала. Сучасна пропаганда має багато відмінностей від пропаганди початку 20-го століття. З розвитком інформаційних технологій змінилися і канали, за якими пропаганда може йти в маси. Протягом дослідження нам вдалося порівняти інтернет-мем з іншими формами пропаганди та довести, що вони мають спільні елементи, тому інтернет-мем є новою формою пропаганди, трансформованою з пропагандистських листівок та плакатів. Окрім цього, нам вдалося виокремити чотири основні ознаки пропаганди у мемі, сформувати їх у єдину систему та довести її об’єктивність у ході аналізу окремих мемів.

Ключові слова: інтернет-мем, пропаганда, інформаційна війна, соціальна мережа

Berezhniuk Оlena Second year Master Student in Media Communications of the Institute of Journalism of the Taras Shevchenko National University of Kyiv

INTERNET MEM, A TRANSFORMATED FORM OF PROPAGANDA

Over the last century propaganda has not lost its relevance as a technology of control over the

masses. However, it has developed and evolved significantly. Modern propaganda has many differences from the propaganda of the early 20th century. The channels throught which propaganda can reach to the masses also change with the development of information technology. For the work we have chosen the method of analysis and synthesis, to work out the theoretical material on the topic, identify the basic elements of propaganda. We used modeling method. It is processed with features we have created a single scheme by which you can determine propaganda in Internet mem. Also, for this purpose we used the method of generalizations. The method of analysis was used for the treatment of Internet mems and identification of individual characteristics of propaganda. In addition to proving the thesis that Internet mems were transformed form of propaganda we used the method of comparison and conducted a parallel between mems, posters and leaflets.

Keywords: internet mem, propaganda, information warfare, social network Вступ «Війна – це мистецтво брехні. Тому, якщо ти вправний, придурюйся невмілим. Якщо ти

діяльний – корч із себе млявого. Якщо ти близько – вдавай, що далеко, а якщо далеко – вдавай, що близько. Якщо ворог жадібний – спокуси його жаданим об’єктом. Якщо хаотичний – захопи його. Якщо ворог діє ефективно – будь обачним. Якщо супротивник могутній – уникай його. Якщо його легко розгнівати – вдавайся до провокування. Якщо знаєш про низьку самооцінку нападника – роздмухай його зухвалість. Якщо ворог відпочив – виснаж його. Якщо в його лавах злагода – посій там ворожнечу», – так методи маніпуляційних впливів описує у своєму трактаті «Мистецтво війни» китайський стратег та мислитель шостого

81

століття до нашої ери Сунь-дзи [1, 15]. Ймовірно, саме він першим охарактеризував пропаганду (щопрада, не використовуючи такий термін), як один із елементів успішного військового протистояння. Праця Сунь-дзи була своєрідною дорожньою картою для полководців, адже вона демонструвала комплексну воєнну тактику, яка в теорії мала б привести до перемоги.

Мета роботи: сформувати алгоритм, за яким можна ідентифікувати пропагандистський мем.

Завдання наукової статті: - довести, що інтернет-мем є трансформованою формою пропаганди; - визначити основні ознаки інтернет-мему та сформувати їх у єдину модель. Об’єкт роботи: пропагандистські групи мережі «Вконтакте» Предмет дослідження: інтернет-меми нові форми розповсюдження пропагандистської

інформації. В цьому дослідженні вперше інтернет-мем визначається як нова, трансформована форма

пропаганди, визначаються ознаки пропагандистського мему. Практична цінність роботи полягає у можливості використати результати дослідження в контексті курсу «Прикладні соціально-комунікаційні технології».

Методи дослідження Для роботи ми обрали метод аналізу та синтезу, щоб опрацювати теоретичний матеріал

за темою, визначити основні елементи пропаганди. Використаний метод моделювання (створена схема, за якою можна визначити пропаганду у інтернет-мемі) Метод аналізу був використаний для обробки інтернет-мемів та виявлення у кожному з них окремих ознак пропаганди.

В ході дослідження опрацьовані праці Едварда Бернейса, Сергія Кара-Мурзи, Георгія Почепцова, Володимира Різуна та Ольги Порфімович.

Теоретичне підґрунтя та гіпотези статті Вперше про виникнення нових форм пропаганди заявляє у своїй праці «Пропаганда»

австрійський дослідник Едвард Бернейс. З його слів: «Пропагандисту варто розуміти, що відносна цінність різних інструментів пропаганди і їх вплив на маси постійно змінюються. Для того, щоб бути почутим, пропагандист повинен скористатися змінами в той момент, як вони відбудуться. Ще пів століття тому неперевершеним інструментом пропаганди був мітинг. Сьогодні на мітинги виходять одиниці, якщо тільки до їх програми не входить щось особливе. Автівка відвозить людину далеко від дому, радіо завжди залишається з нею, щоденні газети наповнюють його мозок інформацією в офісі або в метро, а шумні мітинги вже давно їй приїлися» [2, 39]. Для нас ця теза про постійний розвиток далеко не нова, але все ж ми досі мало уваги звертаємо на форми поширення пропаганди саме в інтернеті, хоча, цей сегмент ставить перед нами нові виклики.

Щоб прослідкувати еволюцію форм пропаганди, ми визначили їх класичні зразки. За твердженням науковця Володимира Різуна, найбільш поширеною формою пропаганди є пропагандистське повідомлення, його відмінність від інформаційного в тому, що «Метою пропагандистського повідомлення, на відміну від інформаційного, є не стільки виклад фактів, скільки висловлення оцінки фактів для об’єднання людей навколо певної ідеї» [3, 167]. Повідомлення можуть поширюватися через різні канали: газети, радіо, телебачення та просто від людини до людини. Вони і досі вважаються найбільш поширеним інструментом впливу, а в мережі інтернет їх роль виконують пропагандистські статті. У цій формі мало що змінилося. Як і раніше повідомлення можуть бути як короткими (у формі колишніх «блискавок», а зараз – «твітів»), так і розлогими (нині «лонг-ріди»).

Крім повідомлень, є і старші форми пропаганди, вони існували за часів Першої та Другої світових воєн. Це пропагандистські листівки та плакати.

У своїй статті «Технології візуального впливу (плакатистика) в контексті інформаційної війни» професор Ольга Порфімович наводить такі пояснення того, що таке плакат: «Етимологія слова «плакат» латинська. Placatum – свідчення. Хоча зустрічаються такі

82

пояснення етимології, як Placar – французьке слово, що означає «оголошення», «афіша». Незмінним завданням плакату є візуальний діалог з глядачем, активація його мислення та дія в реальному часі. Плакат – це своєрідна формула – не лише форма, а й формула – повідомлення» [4, 1].

Як бачимо, при визначенні поняття акцент робиться саме на візуальну складову, тому можна підсумувати, що плакат – це перш за все картинка.

Листівка – це вид агітаційно-політичної чи інформаційної літератури, лист паперу з текстом, інколи з ілюстраціями [5, 410]. Виходячи з цього, основне навантаженні у листівці несе текст.

Зараз ці форми вважаються застарілими, тому не використовуються як елемент пропагандистських кампаній. Тим не менш, в мережі інтернет їм на зміну прийшла нова форма, яка візуально нагадує ці два поняття: картинка та текст, об’єднані в одне ціле, що несуть спільне смислове навантаження. Це так звані «меми». За широким визначенням, яке подає дослідниця Е. Циховська: «Меми – це інформація, яка швидко поширюється й популяризується, це мода на певні речі, пропаговані каналами зв’язку, це установки, якими ми керуємося у виборі того чи іншого предмета. Ідентифікований як психологічний вірус, мем, від’єднавшись від свого творця, еволюціонує через комунікаційне поле, стрімко інфікуючи нові групи людей. Меми фактично встановлюють моду/попит на те, що ми споживаємо, створюючи інформаційне, а відтак і рекламне тло для «товару»/новітньої бази» [6, 153].

Результати дослідження Щоб ідентифікувати елементи пропаганди у мемі скористаємося семантичними

особливостями побудови пропагандистських повідомлень, які визначає Сергій Кара-Мурза, а також моделями пропаганди, до яких звертаються Володимир Різун та Георгій Почепцов. Отже, наша модель пропаганди виглядатиме так:

1. Підміна слів та понять, викривлення картини світу людини, що сприймає пропаганду, її дезорієнтація.

2. «Наклеювання ярликів». Приписування ознак, властивостей, характеристик без додаткової аргументації.

3. Фрагментарність подачі інформації. 4. Спрощення інформації, стереотипізація мислення, фальсифікації. 5. Використання «мови ненависті». Запропоновані ознаки вдало описують загальну систему пропаганди певної ідеї у

суспільстві. Щоб знайти ознаки пропаганди у «мемах» ми також з власних спостережень додамо пункт 6, який полягатиме у використанні впізнаваних образів та медійних осіб. А також пункт 7 – Демонізація та дегуманізація опонента (такий елемент маніпуляції у своїй книзі «Війна та антивійна» згадує Тофлер, його цитує Георгій Почепцов).

Якщо в інтернет-мемі є хоча б одна з цих ознак – його можна вважати пропагандистським. Але отримані результати аналізу мемів демонструють, що як правило, вони мають у собі одразу кілька цих ознак. Наведену форму із семи пунктів можна вважати уніфікованою формою для визначення пропагандистського інтернет-мему.

Для аналізу ми обрали популярні сторінки пропагандистського наповнення у мережі «Вконтакте», які проводять пропаганду з боку України, Росії та ДНР/ЛНР: «Український наступ», «Ми – патріоти України», «Политика», «Совпадение? Не думаю», «Антимайдан». Ми зосередилися на висвітленні збройного конфлікту на сході України та обрали для аналізу період останнього загострення на фронті наприкінці січня, на початку лютого 2017 р.

Розпочнемо з українських. До прикладу, група «Український наступ» подає на перший погляд невинну, але насправді жорстоко-сатиричну ілюстрацію загострення конфлікту в зоні АТО (рис. 1).

83

Рисунок 1 – зразок пропаганди

Джерело: https://vk.com/ukr_nastup На цій картинці, хлопець нібито більше уваги приділяє одній із своїх дівчат, при тому

інша – ревнує. Так адміністратори групи демонструють своє бачення ситуації на сході України. Серед визначених нами елементів пропаганди тут наявне викривлення інформації. Бойові дії автори демонструють як любовні стосунки. Крім того, Україна – опиняється в образі чоловіка, що на інстинктивному рівні має асоціюватися в аудиторії з фізичною перевагою, силою.

Наступна група: «Ми – патріоти України» подала за тиждень до десятка тематичних ілюстрацій. Ми вибрали одну із найбільш замислуватих (рис. 2)


Джерело: https://vk.com/public5525046 Тут ми бачимо заклик у іронічний формі брати приклад з одного з ватажків

«ополченців» Арсенія Павлова. Картинка досить деморалізуюча і розрахована в своєму впливі не на українську аудиторію. Тут ми бачимо цілий спектр маніпуляцій, шляхом підміни понять, ми створюємо фальшиву картину світу, в якій Павлов замість загинути «дотримується мінських домовленостей». Для створення мему використана однозначно впізнавана для «ДНР» особа. Але що цікаво, в тій самій картинці, використана і мова ненависті «терорист» і навпаки коректна для протилежного боку «ополченець». Така маніпуляція проведена, ймовірно, щоб для української аудиторії картинка здавалася смішною, а для російської чи проросійської – прийнятною.

Перейдемо до російських ресурсів. Вони, як правило, більше мемів створюють на тему політики. І в цьому випадку критикували не так сам хід подій, як президента України Петра Порошенка. Тим не менше, вдалося знайти кілька зразків і суто по ситуації.

Отже, група «Политика» пропонує нам такий трансформований кадр з дитячого мультфільму «Шрек» (рис.3):

84


Джерело: https://vk.com/politicsclub1 Російська сторона недолюблює ОБСЄ, за те, що вони фіксують мало обстрілів українців

(а українська сторона не любить ОБСЄ за те, що вони рідко помічають обстріли з боку росіян). Ця картинка є пародією на ОБСЄ. Використовуючи впізнаваних смішних мультяшних героїв, автори навіюють думку про те, що сама служба не серйозно підходить до своєї роботи. Водночас вони говорять про наявність української зброї, як про доконаний факт. Це створює спотворену картину світу, де не може бути сумнівів, що саме Україна є агресором.

Наступна російська група «Совпадение? Не думаю». Візьмемо більш деморалізуючу картинку для порівняння з українським (рис. 4).

Рисунок 4 – зразок пропаганди Джерело: https://vk.com/sovnedum

Ілюстрація також сатирична, але на відміну від українського прикладу, сильніша за своїм візуальним впливом. Зображення закам’янілого черепа викликає однозначно негативні асоціації у опонента. Як можна зробити висновок за підписом – це череп німецького солдата часів другої світової війни. Це асоціює українську армію з фашистами, що є однозначно негативним «ярликом». Також у тексті присутня гра на стереотипі, який періодично підігрівають російські ЗМІ: ніби ЗСУ, зокрема добровольці, йдуть на війну, щоб «резать москалей». Одночасно це додає їм жорстокості та кровожерливості в очах російської аудиторії.

Також звернімо увагу і на ресурси «ДНР/ЛНР». Вони не чисельні і схожі за спрямуванням на російські, часто дублюють одне одне. Тому візьмемо для прикладу один випадок. Отже, група «АнтиМайдан», як і російські ресурси, більше уваги звертає на політичну складову конфлікту (рис. 5).

85


Джерело: https://vk.com/antimaydan Ми бачимо позицію автора, що саме українська сторона провокує ескалацію ситуації.

Тут наявне викривлення інформації – Україна виступає агресором та активно веде бойові дії. Також прослідковується дегуманізація української сторони. Є використання відомих образів – це президент Порошенко. Він в проросійської аудиторії викликає однозначно негативні емоції, водночас відбувається нав’язування стереотипу, що це Україна не дотримується мінських домовленостей, водночас замовчується те, що їх не дотримується і Росія.

Висновки Подані приклади демонструють, що за основними елементами пропаганди, що пропонує

трансформована нами схема, можна цілком об’єктивно визначити можливість використання певного інтернет-мему у пропагандистських цілях. В ході роботи нам вдалося виокремити сім основних ознак пропаганди у мемі, сформувати їх у єдину систему та довести її об’єктивність у ході аналізу окремих мемів як пропагандистських технологій. Запропонована робота та схема у подальшому можуть бути використані навчальною метою для пояснення особливостей нових пропагандистських форм.

Список використаної літератури

1. Сунь-дзи Мистецтво війни / Сунь-дзи. – Львів: Видавництво старого Лева, 2015. – 112 с. 2. Бернейс Едвард «Пропаганда» / Е. Бернейс. – М.: Hippo Publishing LTD, 2010. – 176 с. 3. Різун Володимир Теорія масової комунікації / В. Різун. – К.: Просвіта, 2008. – 260 с. 4. Порфімович Ольга Технології візуального впливу (плакатистика) в контексті

інформаційної війни [Електронне джерело. Режим доступу: http://museum-ukraine.org.ua/?p=2772]

5. Листовки // Великая Отечественная война 1941–1945. Энциклопедия / под ред. М. М. Козлова. – М.: Советская энциклопедия, 1985. – 832 с.

6. Циховська Е. Інформаційні віруси: картина як інтернет-мем // Актуальні проблеми іноземної філології. Серія: Лінгвістика та літературознавство: зб. наук. статей. – Бердянськ: БДПУ, 2013. – Вип.VІІІ. – Ч.1. – 152-158 с.

7. Кара-Мурза Сергій Маніпуляція свідомістю / С. Кара-Мурза. – М.:Алгоритм, 2000. – 640 с.

8. Почепцов Георгій Сучасні інформаційні війни / Г. Почепцов. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2016. – 502 с.

9. Український наступ [Електронне джерело. Режим доступу: https://vk.com/wall-72278108?day=05022017&z=photo-72278108_456252148%2Falbum-72278108_00%2Frev]

10. Ми – патріоти України [Електронне джерело. Режим доступу: https://vk.com/wall-5525046?day=04022017&z=photo-5525046_456244429%2Falbum-5525046_00%2Frev]

11. Политика [Електронне джерело. Режим доступу: https://vk.com/wall-71631912?day=03022017&z=photo-71631912_456262827%2Falbum-71631912_00%2Frev]

12. Совпадение? Не думаю [Електронне джерело. Режим доступу: https://vk.com/wall-77992435?day=04022017&z=photo-77992435_456239825%2Falbum-77992435_00%2Frev]

13. АнтиМайдан [Електронне джерело. Режим доступу: https://vk.com/wall-41232698?day=04022017&z=photo-41232698_456274542%2Falbum-41232698_00%2Frev]

86

УДК 007:004.738.5(477) Клебановська Оксана,

Студентка другого курсу магістратури, Київський національний університет

імені Тараса Шевченка Інститут журналістики

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ТА РОЛЬ В

УКРАЇНСЬКОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ Стаття присвячена комплексному аналізу соціальних мереж (Vkontakte, Facebook,

Odnoklassniki(ua), Twitter, їх нинішньому стану в Україні, дослідженню тенденцій розвитку соціальних медіа та їх змістовій наповненості. Розглянуто роль соціальних мереж в українському інформаційному просторі.

Ключові слова: інформаційний простір, інтернет-аудиторія, користувачі, соціальні мережі.

Klebanovska Oksana second-year Master’s student,

Taras Shevchenko National University of Kyiv The Institute of Journalism

SOCIAL NETWORK IN UKRAINE: CURRENT STATE OF DEVELOPMENT AND

ROLE IN UKRAINIAN INFORMATION SPACE Article is dedicated to a complex social network analysis (Vkontakte, Facebook, Odnoklassniki

(ua), Twitter, its development in Ukraine and Social media content. The role of social network in Ukrainian Internet space is defined.

KeyWords: social networks, informational space, Internet users

Вступ. Сьогодні соціальні мережі є ресурсом для поширення інформації та формування суспільної думки. Враховуючи те, що саме ці завдання є першочерговими для ЗМІ, соціальні мережі мають підставу називатися засобами масової комунікації нового типу. З появою глобальної комп’ютерної мережі інтернет комунікація між індивідами набула нових якісних характеристик.

Глобальне поширення інтернету підтверджують і результати дослідження компанії InSites Consulting, відповідно з якими, 70 % користувачів інтернету активно використовують соціальні інтернет-мережі. Загальна кількість користувачів соціальних мереж станом на жовтень 2011 р. сягнула понад 1 млрд. людей по всій планеті, а вже дослідження, проведені на початку 2016 р., показали просто «вибухове» зростання користувачів соцмереж – їх кількість подвоїлась.

Соціальні мережі відіграють головну роль у вільному обміні інформацією і, завдяки фактично повній відсутності обмежень для користувачів, створюють плюралістичне середовище для обміну думками та висловлення думок на будь-яку актуальну тему.

Незважаючи на це, проблема соціальних інтернет-мереж не є достатньо актуалізованою у вітчизняній науці, а дискусії стосовно місця і ролі цього інформаційного феномену в добу глобалізації ще не набули всеосяжного характеру. Тому поза увагою соціологів залишається значення, яке відіграють чи можуть відігравати для суспільства соціальні інтернет-мережі завдяки своєму активному поширенню.

Мета дослідження визначення сучасного стану розвитку соціальних мереж в українському сегменті інтернету та їх ролі в інформаційному просторі.

Для досягнення мети поставлені завдання: вивчити поняття і теоретичне підґрунтя, історію розвитку соціальних мереж; дослідити статистичні дані стосовно сучасного стану

87

розвитку соціальних мереж в Україні та особливостей різних соціальних мереж; описати змістовну наповненість соціальних мереж в Україні.

Об’єктом дослідження є український інформаційни інтернет-простір, предметом – соціальні мережі Facebook, Vkntakte, Odnoklassniki (ua).

Теоретичне підґрунтя. Проблеми розвитку соціальних мереж досліджували багато іноземних дослідників. Так, Й. Бенклер, С.Блек, П.Гіллен та П.Дойль вивчали та пропонували дефініції «соціальні медіа» і «соціальні мережі», розглядали процеси їх становлення і розвитку, основні принципи їх використання, наводили прогнозні оцінки даного феномену. Є деякі дослідження соціальних мереж і в українському науковому просторі. Зокрема, О. Федорова вивчала особливості нових соціальних медіа, їх вплив на комунікаційні процеси, основні риси та специфіку функціонування. Ю. Данько розглядає соціальні мережі не тільки як засіб масової комунікації, а і як механізм конструювання комунікаційного простору Т. Галич досліджує етапи виникнення, розвитку, поширення і використання соціальних мереж. Автор наводить класифікацію соціальних мереж, аналізує вплив соціальних мереж на сучасне суспільство. А. Захарченко досліджує інструментарій оцінки соціальності інформаційних інтернет-ресурсів, методики обрахунку його потенційної та реальної соціальності. Автор доводить, що ці показники можуть свідчити про ступінь залежності популярності соціальних медіа та соціальних мереж від ефективності залучення аудиторії до створення контенту.

Методи дослідження. При підготовці дослідження і формування його результатів використовувались загальнонаукові методи дослідження. Загальнотеоретичні методи: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та узагальнення. Для сучасного стану розвитку соціальних мереж в Україні використовувались методи статистики, порівняння та графічного моделювання даних. Для дослідження дискурсу і наповнення соціальних мереж використовувались методи індукції та дедукції, які застосовувалися в опрацюванні фактичного матеріалу.

Результати дослідження. Соціальна мережа – це особлива структура, яка ґрунтується на контактах індивідів між собою та на їх спільних інтересах, що передбачає постійний взаємовплив і взаємодію.

Сучасну теорію соціальних мереж можна розглядати ще із середини 20 століття. Саме тоді зявились перші наукові доробки Анатолія Рапопорта та Рея Соломоноффа.

Сам термін “соціальна мережа” вперше був ужитий у 1954 року соціологом Джеймсом Барнсом у науковій праці “Людські відносини”, в якій також були представлені соціограми – візуальні діаграми, в яких кожна особа виглядала як крапка, а лінії поміж ними вказували на їх зв’язок. Наступними дослідниками були Пол Ердос, Дункан Уоттс, Альфред Реньї і Стівен Строгач, які розвинули теорію соціальних мереж. Предмет їх дослідження – принципи об’єднання окремих індивідів у групи, ступені близькості неоднорідних груп з точки зору соціологічних та математичних методів.

На початку 70-х років Марк Грановеттер опублікував в Американському соціологічному журналі статтю, в якій заявив, що фундаментальна слабкість сучасної соціологічної теорії полягає в тому, що вона жодним переконливим чином не пов’язує взаємодії на мікро-рівні з моделями макро-рівня [1]. Дослідник сконцентрував свою увагу на малих групах індивідів, їх покликах, інтересах та приводах до взаємодії один з одним, що, зрештою, приводить до соціальних змін та зрушень на значно масштабнішому рівні. Аналізуючи “Силу слабких звязків” – саме так називалася його стаття (The Strength of Weak Ties), Грановеттер вказував на парадоксальні можливості, що їх вона відкриває. Бо межі сильних зв’язків, коли йдеться про родину, коло друзів, є надто щільними для подальшого розростання, а слабкі зв’язки, які включають ширше коло знайомих (ті, своєю чергою, теж входять в інші умовні кола спілкування і взаємодії), що є перспективніши з точки зору росту і доступу до різноманітних ресурсів: інформаційних, інтелектуальних, фінансових та інших.

Першими у цьому контексті були американці завдяки сайту Classmates.com, який відкрився 1995 року і привабив своїх користувачів можливістю відшукати своїх однокласників та старих друзів. З роками подібні мережі поширились цілим світом,

88

набуваючи дедалі більше прихильників серед користувачів [2]. І тут вже йшлося не лише про мережі, які об’єднували індивідів суто за інтересами: пошук друзів дитинства та студентських часів або однодумців за музичними вподобаннями чи професійними сферами. Сотні мільйонів користувачів щодня витрачають чимало часу на вивчення загально-тематичних мереж на зразок Facebook. Люди добровільно позбавляють себе частини звичної приватності заради того, щоб дізнатись більше про інших, їх інтереси та погляди на життя і світ. Поширення інтернету, а також оптимізація робочого та вільного часу людини стимулює до відмови від класичних форм спілкування на користь форм новітніх.

Станом на початок 2016 р. у світі нараховувалось більше 2 млрд. інтернет-користувачів, понад 80% – це користувачі соціальних мереж [3]. Близько половини з них створили свої профілі у Facebook. Високою популярністю у світі користуються і «бізнесові» мережі на зразок Linked-In. Завдяки постійному зростанню світової інтернет-активності лише у Twitter працює приблизно 10% інтернет-користувачів, а база користувачів цієї мережі за рік зросла на майже 60% [3].

Якщо говорити про український сегмент користувачів соціальних мереж, то маємо таку статистику.

Останні дослідження кількості користувачів соціальних мереж проводились наприкінці 2015 р.. Згідно ними, у чотирьох основних соцмережах – ВКонтакті, Однокласниках, Фейсбуці та Твіттері – зареєстровано понад 40 млн. аккаунтів з України. Прикметно, що українці віддають перевагу мережі Vkontakte, яка, згідно з дослідженнями Alexa Internet, є ще й третім за відвідуваністю сайтом. Проте останні дослідження демонструють, що популярність мережі ВКонтакте падає й загальна кількість користувачів становить сьогодні близько 13 млн. осіб [4].

Створена у Сполучених Штатах Америки у 2004 р. мережа Facebook в Україні почала набувати популярності лише з 2009 р., із тотальним поширенням інтернету. Проте її україномовна версія з’явилася дещо пізніше – у 2011 р. Сьогодні популярність Facebook різко зростає й загальна кількість користувачів досягла 5,4 млн. [5]

Що стосується контенту, то, на відміну від Facebook, де пріоритетним є активне спілкування й обмін інформацією, мережа Vkontakte стала середовищем для презентації індивідуальних якостей особистості (звичок, хобі, дозвілля) і зручним ресурсом для зберігання аудіо- та відео файлів.

Третьою за популярністю мережею в Україні є російська мережа Odnoklassniki (створена у 2006 р.). Вона охоплює 26,93% інтернет-користувачів [6]. Оскільки пріоритетом спілкування в рамках цієї мережі є відновлення давніх зв’язків і розваги (ігри, музика), то тут користуються попитом демотиватори, вирізки з телевізійних інтерв’ю, політичних ток-шоу та іншого роду відеосюжети на політичну тематику.

Twitter серед чотирьох мереж має найменшу в Україні аудиторію – 11,22% (0,4 млн.) [6]. Створена у 2006 р., ця мережа мікроблогів (миттєвих повідомлень), адаптованих для мобільних пристроїв, почала розвиватися в Україні з 2010 р., набувши популярності переважно серед громадських активістів, журналістів і політиків. За допомогою хештеґа (слово, якому передує знак #) учасники мережі об’єднуються за певною темою (наприклад, #ПриватБанк, #Націоналізація тощо). Це дозволяє відслідковувати резонанс, останні новини, емоційне забарвлення публікацій.

Якщо ж говорити про вікові характеристики користувачів соціальних мереж, то здебільшого йдеться про людей віком 15-25 років, водночас користувачі у віковій категорії старше 55 років стали аудиторією, яка демонструє найбільше зростання. Розвиток техніки позначився на тому, що персональні комп’ютери та ноутбуки перестали бути традиційними інструментами виходу до соціальних мереж. Смартфони та планшетні комп’ютери вже завоювали довіру приблизно половини шанувальників соціальних мереж [7].

Отже, в Україні користувачами соцмереж є групи населення, які традиційно відносяться соціологами до найбільш активних у соціальному аспекті.

89

Он-лайн середовище, користувачі якого стали не лише споживачами нової інформації, а й її активними творцями, не могло не позначитись на рівні соціалізації інтернет-простору, який істотно змінив принципи взаємодії індивідів і цілих спільнот. Тут ідеться не лише про своєрідний вияв космополітизму, коли людина постійно перебуває в курсі подій з цілого світу, легко знаходить доступ до різноманітного контенту і самоактуалізується додаванням власної інформації до мережі. У контексті журналістики соціальні мережі вже перетворились на соціальні медіа, змінивши підходи до пошуку, обробки та поширення інформації, створивши нові робочі місця та способи взаємодії з аудиторією. Водночас вплинули вони і на світову економіку та політику. У деяких країнах навіть спричинили перерозподіл влади. Останні вибори у США та перемога Трампа – яскравий приклад на підтвердження цього. У той час, коли традиційні медіа – телебачення, радіо та преса не були готові виконувати інформаційні та об’єднавчі запити суспільства, цю роль на себе перебрали Facebook та Twitter, що строго не цензуруються.

Варто додати, що ще однією характерною рисою цього соціального середовища є присутність штучної комунікації, що здійснюється фейковими структурами, інтернет-ботами, клонами авторитетних лідерів, організацій, які значно ускладнюють пошук потрібної інформації, обмін думками й маніпулюють громадськими настроями всередині спільнот.

Взагалі соціальні інтернет-мережі можуть належати до одного з інститутів громадянського суспільства, а саме – до незалежних засобів масової інформації, що обслуговують громадські інтереси та потреби, формують громадську думку.

У цьому розумінні роль соціальних інтернет-мереж може проявлятись у таких аспектах: – соціальні інтернет-мережі, вибудовуючи горизонтальні зв’язки, можуть поступово обмежувати панування вертикальних мереж (фінансово-промислових груп і владних кіл); – соціальні інтернет-мережі мають здатність налагоджувати зв’язки між соціальними групами; – у соціальних інтернет-мережах забезпечується необхідна на сьогодні швидкість обміну інформацією; – соціальні інтернет-мережі сприяють налагодженню зворотного зв’язку і відтак більш оперативному реагуванню управлінської сфери на запити громадян; – соціальні інтернет-мережі створюють умови для прозоріших економічних та політичних процесів; – за допомогою соціальних інтернет-мереж може здійснюватися представництво інтересів не тільки соціальних груп, а й цілих соціальних верств населення – роботодавців, найманих працівників, споживачів тощо перед органами влади та місцевого самоврядування

Доступність, простота створення особистого акаунту чи сторінки спільноти у соціальних мережах, невеликі фінансові затрати на утримання сторінки чи її рекламу дозволяють політикам, лідерам думок, громадським активістам, журналістам, а також бізнес-гравцям використовувати потенціал соцмереж не лише для особистого спілкування, а і як канал поширення власних ідей [9].

Водночас соціальні медіа збагатили інформаційне середовище. Люди зі смартфоном перетворилися сьогодні на журналістів і передають інформацію, недоступну у традиційних медіа.

На сьогодні, якщо аналізувати найпопулярніші аккаунти в українському сегменті соціальних мереж, ми можемо відзначити тенденцію значної політизації їх. Особливо це стосується Facebook і Twitter.

У цьому аспекті варто розглядати ще одну проблему – досить часто саме через соціальні мережі політичні сили чи інші інститути поширюють «потрібну» інформацію, часто непервірену, недостовірну чи відверто «фейкову».

Порівняльна характеристика найпопулярніших соціальних мереж серед українських користувачів показала, що є багато можливостей просувати “потрібну” інформацію до користувачів.

Дослідники соціальних мереж О. С. Онищенко, В. М. Горовий, В. І. Попик у монографії “Соціальні мережі як чинник розвитку громадянського суспільства” застерігають від великого

90

різноманіття способів інформаційних впливів, які реалізуються в інформаційно-телекомунікаційних системах або через них. Можна виділити такі: поширення спеціально підібраної інформації (дезінформації). Цей спосіб впливу здійснюється у формі: розсилки e-mail (електронних листів); організації новинних груп; створення сайтів з елементами інтерактивної взаємодії їх відвідувачів (чати, онлайн-голосування); розміщення інформації на приватних за змістом веб-ресурсах: у блогах, соціальних мережах [10].

Важливою особливістю інтеграції псевдо-ЗМІ в соціальні мережі є виникнення зворотного зв’язку, яке також здійснюється через інтернет-майданчики. Читачі можуть коментувати публікації авторів та висловлювати свої думки з приводу заданої теми чи проблеми, яку описав автор. Але однин незаангажований читач губиться серед інших прозомбованих, або серед коментарів фахівців з пропаганди. Не варто забувати про те, що чим більше коментарів під матеріалом, тим частіше він з’являтиметься у стрічці новин у користувачів, а також його бачитимуть друзі по інтернет-майданчику.

Висновки. Термін «соціальні мережі» виник у середині ХХ ст., і тоді ж бере початок історія їх дослідження. Соціальна мережа – це особлива структура, яка ґрунтується на контактах індивідів між собою та на їх спільних інтересах.

Встановлено, що сьогодні близько половини українців користуються соціальними мережами. Найпопулярнішою в Україні є мережа Vkontakte, яка також займає третє місце за популярністю усіх відвідуваних українцями сайтів, на другому місці – мережа Facebook із 5,4 млн. українських аккаунтів та прогресуючою популярністю, на третьому – російська Odnoklassniki. Соціальна мережа Twitter є менш популярною й займає 4 місце з аудиторєю 0,4 млн. користувачів [4; 5]

З’ясовано, що українська аудиторія соціальних мереж – це люди віком від 15 до 55 років, превалюючи більшість з яких – користувачі 16-25 років [4; 5].

Щодо тематики та змістового наповнення, то соціальні мережі стають джерелом і каналом розповсюдженням новин різноманітного змісту – від обміну особистою інформацією, до поширення комерційних, соціальних чи політичних меседжів. Загалом українським соцмережам притаманна загальносвітова тенденція тяжіння до політизації контенту.

Список літератури 1. Granovetter M. The strength of weak ties / M. Granovetter // American Journal of Sociology.

— 1973. — No. 78. — P. 1350–1380 2. Данько Ю.А. Феномен соціальних мереж у контексті становлення і розвитку

мережевого суспільства. / Ю.А. Данько // Вісник Міжнародного Слов’янського університету. Харків Серія «Соціологічні науки». – Том XV. – 2012. – № 1, 2. – с. 53–59.

3. Social media report Facebook pages [Electronic resource]. – Access: http://www.socialbakers.com/blog/534-april-2012-social-media-report-facebookpages-in-ukraine

4. Дані Gemius Audience щодо інтернет-аудиторії України станом на квітень 2014 р.: охоплення і відвідувачі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.audience.com.ua/pages/display/reach, а також http://www.audience. com.ua/pages/display/visitors

5. Мінченко О. Світова карта соціальних мереж – Україна залишається в зоні впливу ВКонтакте [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://watcher.com.ua/ 2014/01/09/svitova-karta-sotsialnyh-merezh-ukrayina-zalyshayetsya-v-zoni-vplyvu-vkontakte/

6. Social media report Facebook pages [Electronic resource]. – Access: http://www.socialbakers.com/blog/534-april-2012-social-media-report-facebookpages-in-ukraine

7. Дані щодо реальних користувачів за результатами дослідження Gemius Audience інтернет-аудиторії України за грудень 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.audience.com.ua/pages/display/visitors

91

8. Галич Т. О. Соціальні інтернет-мережі та віртуалізація суспільного життя / Т.О. Галич // Соціологія майбутнього: науковий журнал з проблем соціології молоді та студентства. – 2010. – № 1. – с. 145-152.

9. Протести, перемоги і репресії в Україні: результати моніторингу 2012 р. /За ред.. В. Іщенка. – К.: Центр дослідження суспільства, 2013. – С. 14.

10. Захарченко А. П. Соціальність інтернет-медіа та її вплив на популярність ресурсу. / А. П. Захарченко[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://storage.library.opu.ua/online/periodic/iopktXXI/308-315.pdf.

11. Как события Евромайдана отразились на интернете [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.gemius.com.ua/press-releases/kaksobytija-evromajdana-otrazilis-na-internete-20626.html

92

ПАПЕРОВЕ ТА ЕЛЕКТРОННЕ КНИГОВИДАННЯ

УДК 655.55:004.738.5

Куршин Олеся, студентка другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики

ОСОБЛИВОСТІ ПРОМОЦІЇ ВИДАВНИЦТВ І ВИДАВНИЧОЇ ПРОДУКЦІЇ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

Розглянуто особливості промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних

мережах. Простежено представленість видавництв у соціальних мережах. Проаналізовано контентне наповнення сторінок видавництв у соціальних мережах. Виокремлено маркетингові завдання, які може вирішувати видавництво в соціальних мережах.

Ключові слова: соціальна мережа, промоція, SMM, видавництво, видавничий продукт, контентне наповнення.

Kurshyn Olesya, second-year Master’s student, Taras Shevchenko National University of Kyiv, The Institute of Journalism

THE FEATURES OF PROMOTING PUBLISHINGS AND PUBLISHING PRODUCTS ON SOCIAL NETWORKS

The features of promoting publishings and publishing products on social networks are

reviewed. The representation of publishings on social networks are traced. The content filling of publishings of social networking pages are analyzed. The marketing tasks that can solve publishing on social networks are singled out.

Key words: social networking, promotion, SMM, publishing, publishing product, content filling.

Вступ. Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій призвів до того, що

гравцям видавничої галузі необхідно шукати нові ефективні й стійкі моделі ведення бізнесу. Складна ситуація у вітчизняній видавничій галузі загострює питання її конкурентоспроможності, разом із яким актуалізується проблема промоції видавництв і видавничої продукції.

Соціальні мережі є головним інноваційним технологічним та комунікаційним трендом ХХІ ст. Нині соціальні мережі настільки популярні, що для деяких людей вони стали абсолютним синонімом інтернету. Кількість користувачів соціальних мереж безперервно зростає. За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології (червень 2016 р.), 90,7 % українських користувачів інтернету зазначають, що активно користуються щонайменше однією соціальною мережею. Серед найбільш популярних виокремлено: ВКонтакте (59,2 %), Одноклассники (50 %), Facebook (38,3 %) і Google+ (33,4 %) [1].

Соціальні мережі досі не набули великого поширення як інструмент ведення бізнесу серед видавців, тому дослідження зазначеної теми є нині на часі.

Мета статті – визначити особливості промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

93

- дослідити представленість видавництв у соціальних мережах; - проаналізувати контентне наповнення сторінок видавництв у соціальних мережах; - виокремити маркетингові завдання, які може вирішувати видавництво в соціальних

мережах. Об’єкт статті –соціальні мережі. Предмет статті – особливості промоції видавництв і видавничої продукції у

соціальних мережах. Теоретичне підґрунтя. Питанням маркетингу в інтернеті (зокрема в соціальних

мережах) присвячено багато закордонних праць (насамперед, бізнесова література), в яких містяться практичні рекомендації щодо просування свого бізнесу в соціальних мережах. Серед найбільш популярних можна виокремити: Дж. Гітомер «Бізнес у соціальних мережах. Як продавати, випереджати й перемагати» [2], М. Хайятт «Платформа: як стати помітним в інтернеті» [3], Д. Халілов «Маркетинг у соціальних мережах» [4]. Однак проблема використання соціальних мереж у видавничій галузі з метою промоції видавництв і видавничої продукції є мало дослідженою. З окремими аспектами цього питання можна ознайомитися на сторінках російського інформаційно-аналітичного журналу «Університетська книга» та на сайті наукової електронної бібліотеки «КіберЛенінка». Серед українських дослідників, які торкаються питань досліджуваної проблематики, можна назвати О. Скібан (видавничі комунікації) [5] та С. Водолазьку (інновації у видавничому бізнесі) [6]. Тому виникає необхідність заповнення інформаційного вакууму щодо питання використання соціальних мереж як інструментів промоції видавництв і видавничої продукції.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань були використанні такі методи: контент-моніторинг (для змістового аналізу інформаційних потоків на сторінках видавництв у соціальних мережах), дедукція (для визначення особливостей промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах окремими видавництвами), індукція (для визначення особливостей промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах усією сукупністю видавництв), порівняння (для визначення спільних і відмінних рис контентного наповнення сторінок видавництв у соціальних мережах), аналіз і синтез (для виокремлення маркетингових завдань, які може вирішувати видавництво в соціальних мережах) та узагальнення (для встановлення загальних особливостей промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах).

Результати дослідження. У сучасному інтернет-середовищі набув великого поширення термін SMM (абревіатура англомовної фрази «social media marketing», тобто «маркетинг у соціальних медіа») – комплекс заходів із просування у соціальних медіа (соціальних мережах, на блогах, форумах, порталах тощо). Варто наголосити на тому, що SMM необхідно тлумачити саме як маркетинг у соціальних медіа, а не лише, як часто зустрічається на просторах інтернету, як маркетинг у соціальних мережах. Останні є одним із найпопулярніших різновидів соціальних медіа (тобто набору онлайнових технологій, які дозволяють користувачам розповсюджувати власний контент – це соціальні мережі, блоги, мікроблоги, вікі-ресурси, фото-, аудіо-, відеохостинги тощо). Тому й розглядатимемо саме особливості промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах.

У сучасному інтернет-просторі соціальну мережу розуміють як платформу, онлайн сервіс або веб-сайт, що призначені для побудови, відображення та організації соціальних взаємин. Головною особливістю соціальних мереж, яка відрізняє їх від інших соціальних медіа, є можливість створення спільнот (у форматі груп чи сторінок), до яких можуть долучатися користувачі.

У сьогоденні середовищем для комунікації все частіше стають саме соціальні мережі, які «… вже мають таке значення, що стали вважатися повноцінними медіа. Тому основне завдання книжкових і видавничих маркетологів – визначити свій сегмент і бути там, де їх цільова аудиторія» [7].

94

Для аналізу було обрано п’ять провідних українських видавництв («Видавництво Старого Лева», «Фоліо», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» та «Дух і літера») відповідно до рейтингу від Forbes (січень 2016 р.) [8].

Для визначення особливостей промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах нами було насамперед розглянуто представленість видавництв, а також контентне наповнення сторінок видавництв у соціальних мережах.

Представленість видавництв у соціальних мережах3 «Видавництво Старого Лева» (географія – м. Львів, спеціалізація – універсальне)

представлене в двох соціальних мережах – Facebook (48582 уподобання4) та ВКонтакте (7039 учасників групи).

Видавництво «Фоліо» (географія – м. Харків, спеціалізація – універсальне) представлене в двох соціальних мережах – Facebook (4857 уподобань) та ВКонтакте (74 підписники сторінки; однак сторінка не активна, останній запис за 24 липня 2014 р.)

Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» (географія – м. Київ, спеціалізація – дитяча література) представлене в двох соціальних мережах – Facebook (25115 уподобань2) та ВКонтакте (16142 підписники сторінки).

«Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» (географія – м. Харків, спеціалізація – універсальне) представлений у чотирьох соціальних мережах – Facebook (13647 уподобань), ВКонтакте (55581 підписників сторінки), Одноклассники (5222 учасники групи2) та Google+ (79830 підписок).

Видавництво «Дух і літера» (географія – м. Київ, спеціалізація – гуманітарна література) представлене у двох соціальних мережах – Facebook (5230 уподобань) та ВКонтакте (169 підписників; однак сторінка не активна, останній запис за 15 травня 2012 р.).

Контентне наповнення сторінок видавництв у соціальних мережах Під час дослідження розглянуто контентне наповнення сторінок п’яти досліджуваних

видавництв у соціальних мережах. Було взято до уваги контент із найпріоритетніших для видавництв соціальних мереж – Facebook та ВКонтакте.

У процесі роботи виявлено спільні та відмінні риси контентного наповнення сторінок видавництв у соціальних мережах.

Спільні риси Формат контенту. Наявність тексту з обов’язковим візуальним супроводом

(зображення чи відео). Шляхи розповсюдження контенту. Розповсюдження контенту відбувається через

власну сторінку видавництва у соціальній мережі, репост публікацій з інших сторінок (користувачів чи спільнот) та через інтеграцію із зовнішніми сайтами.

Різновиди повідомлень. До основних різновидів повідомлень у соціальній мережі варто віднести: новини про книги (книги, які готуються до друку та книги, які вже у продажу); новини видавництва; новини галузі; ЗМІ про видавництва; анонси подій; відгуки та рецензії на книги; конкурси, розіграші, акції; привітання зі святами; загальні фрази (доброго ранку, гарного вечора тощо).

Контентне наповнення сторінок у соціальних мережах Facebook та ВКонтакте. Дублювання контенту з однієї соціальної мережі в іншу.

Відмінні риси Інтеграція з сайтом видавництва. На сайтах «Видавництва Старого Лева»,

«Книжкового клубу «Клуб сімейного дозвілля» наявні іконки соціальних мереж, а на сайтах видавництв «Фоліо», «Дух і літера» – відсутні. На сайті видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» наявна лише іконка соціальної мережі Facebook, хоч і ВКонтакте також сторінка активна.

Різновиди повідомлень. «Видавництво Старого Лева», крім вищезазначених різновидів повідомлень, на своїх сторінках у соціальних мережах розповсюджує ще й таку інформацію:

3 До уваги не беруться інші соціальні медіа – мікроблоги, відеохостинги тощо. 4 Інформація актуальна станом на 04.03.2017 р.

95

постійна рубрика у Блогах Старого Лева – «Вірш дня»; зображення із цитатами з книг; добірки ілюстрацій художників та флешмоби. На сторінках у соціальних мережах «Видавництва Старого Лева», видавництв «Фоліо», «Дух і літера» та «Книжкового клубу «Клуб сімейного дозвілля» можна ознайомитися з уривками з книг.

Відмінність між контентним наповненням сторінок у соціальних мережах Facebook та ВКонтакте. ВКонтакте, на відміну від соціальної мережі Facebook, є розділ «Обговорення», де пропонуються певні теми для дискусій. У групі в соціальній мережі ВКонтакте користувачі мають змогу розміщувати власні записи, а в спільноті вони можуть запропонувати свою новину (адміністратор може її прийняти або відхилити). Facebook такий функціонал не надає.

Соціальні мережі – це універсальне середовище, де можуть вирішуватися різноманітні завдання: підвищення популярності й упізнаваності видавництва, видавничої продукції; збільшення лояльності й довіри до видавництва та його продукції; отримання трафіку; відстеження інтересів та уподобань серед цільової аудиторії тощо.

Видавництва повинні використовувати соціальні мережі задля своєї промоції усвідомлено й сплановано. Інтуїтивний підхід, як правило, не дає ефективних результатів.

Таким чином, основними особливостями промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах є:

1. Визначення цільової аудиторії (всі її характеристики: географічні, соціально-демографічні, інтереси, захоплення).

2. Визначення ключових завдань видавництва (завдання можуть бути найрізноманітніші: від продажів до брендингу).

3. Підбір соціальних мереж (варто зважати на те, що кожна соціальна мережа має свої можливості й функціонал).

4. Розробка контентної стратегії (її елементами є: теми публікацій, частота публікацій, стилістика публікацій, час публікацій, співвідношення промопостів і нейтральних постів).

Варто наголосити на тому, що видавництва повинні вести активну діяльність у багатьох соціальних мережах. Це дасть змогу відбутися частковому обміну аудиторіями між соціальними мережами. А також користувачеві надається можливість обрати ту соціальну мережу, яка задовольнить його інтереси та уподобання.

Висновки. Видавнича галузь зазнає суттєвих випробувань на сучасному етапі. Застосування новітніх інтернет-технологій у видавничій сфері є одним з актуальних трендів сьогодення. Соціальні мережі і є тим інноваційним ресурсом, призначеним для побудови ефективних моделей спілкування з аудиторією.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки: 1. Найбільше представлений у соціальних мережах (у чотирьох – Facebook, ВКонтакте,

Одноклассники та Google+) «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». Інші видавництва представлені у двох соціальних мережах – Facebook та ВКонтакте. Сторінки двох видавництв («Фоліо» та «Дух і літера») у соціальній мережі ВКонтакте не активні. Тому можна стверджувати, що пріоритетною соціальною мережею для українських видавництв є Facebook.

2. Контент сторінок видавництв у соціальних мережах Facebook та ВКонтакте можна умовно поділити на комерційний, інформаційний, розважальний/емоційний та інтерактивний (тобто конкурси, розіграші, флешмоби тощо). Видавництва зазвичай дублюють контент з однієї соціальної мережі в іншу. Такий підхід значно знижує ефективність маркетингової кампанії, оскільки для кожного майданчика є свій оптимальний формат матеріалів.

3. Діяльність видавництв у сучасному форматі передбачає використання соціальних мереж, оскільки вони є не лише ефективним засобом комунікації, а й дієвим інструментом продажів.

Отже, нині саме соціальні мережі є одними з найрезультативніших інструментів серед тих, що можуть застосовуватися сучасними фахівцями видавничої галузі. У разі правильного використання ці технології дають максимальний комунікаційний ефект.

96

Список літератури 1. Соціально-політичні настрої жителів України та рейтинг підтримки партій і

політичних лідерів: травень-червень 2016 року [Електронний ресурс] // Київський міжнародний інститут соціології : [сайт]. – Режим доступу: http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=628 (дата звернення: 15.02.2017).

2. Gitomer J. Social BOOM!: How to Master Business Social Media to Brand Yourself, Sell Yourself, Sell Your Product, Dominate Your Industry Market, Save Your Butt, ... and Grind Your Competition into the Dirt / Jeffrey Gitomer. – FT Press : New Jersey, 2011. – 192 p.

3. Hyatt M. Platform: Get Noticed in a Noisy World / Michael Hyatt. – Nashville : Thomas Nelson, 2012. – 288 p.

4. Халилов Д. Маркетинг в социальных сетях / Д. Халилов. – М. : Манн, Иванов и Фербер, 2013. – 263 с.

5. Скібан О. І. Видавнича комунікація в системі соціальних комунікацій інтернет-простору України / О. І. Скібан // Наукові записки. – 2014. – № 4. – С. 145–151. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nz_2014_4_25.

6. Водолазька С. Соціальні мережі як інноваційний спосіб просування та популяризації видавничої продукції / С. Водолазька // Український інформаційний простір. – Число 1. – У 2–х ч. – Ч. 1. – К. : КНУКІМ, 2013. – С. 30–34. – Режим доступу:

http://ijimv.knukim.edu.ua/zbirnyk/1_1/vodolazka_s_v_sotsialni_merezhi_yak_innovatsiinyi_sposib.pdf.

7. Крючкова М. SMM: практический инструментарий и вопросы эффективности / М. Крючкова, Н. Шулакова // Университетская книга. – 2012. – Май. – С. 28–32.

8. Долинчук С. Рейтинг брендів видавництв [Електронний ресурс] / Світлана Долинчук, Богдан Хлімоненко // Forbes Україна : [сайт]. – Режим доступу: http://forbes.net.ua/ua/business/1409127-rejting-brendiv-vidavnictv (дата звернення: 17.02.2017).

97

ОГЛЯД

УДК 007:659.118.1 Скотникова Тетяна, старший науковий співробітник, Київський національний університет, Інститут журналістики

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА СПРИЙНЯТТЯ ПРОПАГАНДИ

В статті наведено огляд поглядів сучасних науковців і публіцистів на пропаганду і її сприйняття російською аудиторією

Ключові слова: пропаганда, менталітет, російський ресентимент

Skotnykova Tetiana, Senior Researche, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism

PERCEPTION OF MODERN APPROACH TO ADVOCACY

This article provides an overview of the views of modern scientists and publicists to promote

its perception and Russian audiences Keywords: propaganda; mentality; Russian ressentiment Вступ. Дослідженню пропаганди присвячено багато наукових праць. У цій статті

зроблено спробу оглянути останні публікації, спричинені, в основному, російсько-українським конфліктом. Ця «благодатна» тема породила безліч наукових і публіцистичних статей, систематизувавши які, маємо надію наблизитись до відповіді на питання – як так сталось, що населення Росії перетворилось у своїй масі на злобне чудовисько.

Методи дослідження. Аналіз документальних джерел. Результати дослідження. Пропаганда. Психіка і поведінка людини істотно залежать від ситуаційних (зовнішніх)

факторів, соціально-психологічних автоматизмів (стереотипів) і спостережуваних прикладів. Різні чинники взаємодоповнюють вплив на психіку. Оскільки людська психіка соціально обумовлена, її можна конструювати і програмувати за допомогою соціальних та інформаційних впливів (маніпуляцій свідомістю). Буденна людська психіка обмежена, що перешкоджає точному сприйняттю реальності і дає можливість впливати ззовні в обхід свідомості на емоції, мислення, а також на поведінку.

Експериментально доведено залежність стану і поведінки людей від змісту ТБ-передач. Вплив радіо, преси та інтернету так докладно не досліджували, але можна припустити, що вплив аналогічний. Крім того, одностороння інформація посилює спотворення сприйняття дійсності.

У результаті частої демонстрації сцен жорстокості і насильства притупляються емоції і моральність сприймача (та й авторів сюжетів – теж), моделюється його віктимна поведінка (схильність стати жертвою). Програми російського ТБ містять значне число прийомів, що створюють у глядачів спотворене і негативне уявлення про реальність, стимулюють негативні і деструктивні емоції і установки [1].

98

Психологічний аналіз стану і статусу окремого індивіда, а також аналіз окремих прийомів та інструментів впливу (текстів, аудіо та відеоматеріалів) вчені проводять з урахуванням соціально-психологічного підходу, який забезпечує доказовість дослідження наслідків маніпуляцій масовою свідомістю у складних динамічних системах [2].

Соціально-психологічна експертиза впливу ЗМК базується на трьох головних принципах [3]: - принцип ситуаціонізму; - принцип суб’єктивної інтерпретації / конструювання; - уявлення про психіку індивідів і груп як про напружені системи. Принцип ситуаціонізму враховує вплив ситуаційних чинників (місцезнаходження

людини, поведінка оточуючих людей, інформаційне наповнення, звично-стереотипне сприйняття індивідом елементів ситуації тощо). Виявлено велику кількість типів ситуацій і механізмів ситуаційного соціального впливу, чия «вага» у визначенні індивідуальної поведінки є істотно більшою, ніж особистісних рис (характеру, темпераменту, статури, світогляду і под.). Ця обставина є фактором особистісної і групової вразливості, яким можуть інтуїтивно або цілком усвідомлено користатися маніпулятори.

Люди, як правило, не усвідомлюють свою схильність піддаватись впливу ситуації. Людина вважає, що повністю контролює свою свідомість і поведінку. До того ж більшість людей вважають, що їх власне світосприйняття є об’єктивним і єдино правильним. Таких людей не цікавлять інші точки зору на ситуацію, тим більше їх обґрунтованість/необґрунтованість. Тому, експлуатуючи властивості суб’єктивного сприйняття, залучаючи потрібні оцінки ситуації, можна доволі ефективно забезпечити віру в однозначну «об’єктивність» картини, намальованої маніпулятором. При цьому в маніпульованої людини (мішені впливу) залишається впевненість у самостійності й «об’єктивній» обґрунтованості своїх висновків. У результаті вся відповідальність за висновки і рішення перекладається на мішень впливу (реципієнта), тим більше, що реципієнт і сам схильний поділяти цю ілюзію. Мішень впливу і справді проявляє власну когнітивну активність, яку вона оцінює як власні раціональні роздуми. Хоча насправді маніпулятори активізують у свідомості людини сурогати мислення і готові когнітивні блоки (стереотипи, забобони тощо).

Одна з цілей маніпуляції – запустити у мішені впливу механізм самонавіювання і самоумовляння, але в руслі, визначеному маніпулятором. Технічні прийоми комунікації (непрямі натяки, двозначності і принципові умовчання) дають змогу маніпуляторові отримувати вигоду від обманів, навіть не опускаючись до прямої брехні, і водночас перекладаючи відповідальність за наслідки на саму мішень.

Ще один принцип соціальної психології – уявлення про напружені системи – полягає в тому, що індивідуальна психіка, а також психологічний стан колективів (від малих груп до великих націй) треба розглядати як системи, що перебувають у стані напруги.

Поняття «напружена система» передбачає, що стримуючі фактори можуть бути так само важливими для розуміння і прогнозування ефекту від того чи іншого прийому впливу, як і сам цей прийом. Наприклад, якщо на вербувальному семінарі якоїсь «піраміди» у сусідньому з новачком кріслі перебуває скептично налаштований друг, то це може зробити марними будь-які витончені прийоми впливу на новачка.

Проте, якщо система (чи людина) перебуває у нестійкій рівновазі, то відсутність стримуючих факторів може приводити до швидких і серйозних змін навіть при слабких впливах. Якщо використовувати попередній приклад, то відсутність друга-скептика поруч з новачком на вступних зборах у «піраміду», особливо коли цей новачок перебуває в стані невпевненості і соціальної чи особистісної нестабільності, допоможе маніпуляторам з мінімумом зусиль підштовхнути його до вигідного для них кроку.

Принцип напружених систем дає змогу зрозуміти, чому масштабні маніпуляції не дають іноді значного ефекту, тоді як менш масштабні маніпуляції іноді бувають вельми ефективні. Масштабні маніпуляції можуть виявитися безсилі перед ще більш масштабними стримуючими факторами або навіть збільшити їх силу опору. На противагу цьому менш

99

масштабні маніпуляції можуть використовувати факт нестійкої рівноваги, спричиняючи зрушення в системі.

Отже, навіть на цілком стійку особистість можуть мати значний вплив слабкі прийоми впливу, якщо вони використовуються в широкому спектрі, узгоджено, інтенсивно і досить довго [3].

Як описані властивості людської психіки можуть використовуватись і які для цього є механізми впливу на особистість? Е. Пратканіс і Е. Аронсон [4] згрупували ці принципи так:

1) спершу слід взяти ситуацію під свій контроль і забезпечити сприятливий клімат для вашого послання – це процес упередження (перед-переконання). Перед-переконання передбачає маніпулювання тим, як структурована проблема і як сформульоване рішення. Успішне упередження здійснюється так: «це всім відомо» і «це всі вважають само собою зрозумілим» (навіть якщо це зовсім не так). Уміло організовуючи формулювання й обговорення питання, комунікатор може впливати на когнітивні реакції й отримувати згоду, зовні навіть не намагаючись нас переконувати;

2) потім комунікатор має створити собі позитивний образ в очах аудиторії («довіра до джерела»);

3) треба створити і донести до мішені таке послання, яке сфокусує його увагу і думки саме на тому, що потрібно маніпулятору: відволікти від доводів, які можуть бути висунуті проти версії маніпулятора; зосередити увагу мішені на яскравому й потужному образі; збудити емоцію, а потім запропонувати мішені спосіб реагування на цю емоцію, який «випадково» виявиться бажаним для маніпулятора способом поведінки мішені;

4) застосовувати масову кількість структурованої інформації; 5) протягом тривалого часу пред’являти інформацію об’єктові впливу (мішені). Така

інформаційно-комунікаційна техніка, особливо доповнена поведінковими техніками, здатна приводити до швидких і радикальних змін свідомості і поведінки індивіда [4].

Менталітет. Населення Росії піддається постійному бомбардуванню антиукраїнською

(чи антиамериканською) пропагандою. Людині не дають часу на роздуми, на порівняння з реальністю, на перевірку інформації. Така обробка психіки спричиняє навіть у критично мислячої людини (не кажучи вже про переважну більшість пересічних громадян) кризу, яку можна подолати тільки раптовим некритичним прийняттям нав’язуваної системи вірувань. І особистість «зламується».

Ось, наприклад, здавалося б освічена людина, один з «прорабів перебудови», колишній мер Москви Гавриїл Попов. Журналіст радіо «Свобода» запитав, його про те, що Росія свого часу підписала Великий договір з Україною, а Путін постійно підтверджував це рішення, говорив, що договір чинний… Хіба ж можна порушувати міжнародне право, відбираючи Крим? Колишній мер Москви, знаний демократ, доктор економічних наук, професор Г.Попов відповів на це запитання так: «Я таке міжнародне право правом вважати не хочу» [5]. Що ж тоді очікувати від пересічних росіян?

Не варто сподіватись на населення – кілька поколінь людей, вихованих у брехні, не хочуть знати нічого іншого, крім того, що їм брешуть з екранів телевізорів. Вони не хочуть знати правду. І навіть, якщо дізнаються правду, не змінять свого ставлення до «історичної необхідності» і «справедливості». Зручне пояснення було придумано кілька десятиліть тому – «було багато ворогів народу», «країна в облозі», «в згуртованості і солідарності наша сила». Сучасні автори додають нові меми5 – «велика Росія», «скрєпи», «вставати з колін». Ні на яких колінах росіяни не були. Вони стояли на ногах, можливо, іноді похитуючись від випитого. Для виправдання захоплення чужої землі був придуманий термін «збирання». Слово «збирання» звучить красиво й обнадійливо – ніби-то колись втратили, ось тепер – збираємо.

5 Мем, або інтернет-мем – одиниця інформації (фраза або зображення), яка спонтанно набула популярності і спричинює велику кількість культурних асоціацій. Своєрідний медіавірус.

100

В епоху інтернету, коли альтернативна інформація доступна і до того ж російською мовою, багато росіян свідомо виправдовують злочини влади, радіють їх вседозволеності і сприймають трагедії і смерті в Україні як свої перемоги.

Деякі аналітики вважають, що росіянам як народу історично властиві безвідповідальність, агресивність, пошук зовнішніх ворогів, імперська експансія та повна зневага людським життям і моральними принципами. Вираз про «духовні скріпи» давно сприймається як карикатура, а міркування про особливу «духовність» росіян є міфом, покликаним приховувати відсутність елементарної людяності.

Справа не в нинішньому зомбованому стані російського суспільства, а саме в класичній «матриці», що формує глибинні основи менталітету, незалежні від політичної ситуації [6].

Як же так сталось, що велика російська культура породила суспільство, яке схвалює злочини, вбивства, брехню, злодійство, спокійно ставиться до корупції і тиранії, ненавидить і зневажає інші народи?

Кращі представники російської інтелігенції завжди були спершу гнані, а потім їх визнавали героями. Однак героїзм – це екстремальний стан особистості, який не проходить для людини безслідно. Подвиг – це завжди надрив, і часто – це компенсація чиєїсь підлості і зла. Росіяни люблять дорікати Західові у «зніженості», наводячи як аргументи приклади героїзму російських людей. Але хвалитися тут немає чим. Нормальне суспільство не повинно породжувати героїв. Героїзм народжується в умовах цькування, репресій, зрад і загального боягузтва. Екстремальні подвиги людей – це показник нездорового суспільства, страшних умов, що існують в ньому, екстремально високого рівня зла.

Західні філософи створили зразок нормальної людини: нехай не святої – але законослухняної, хай не жертовної – але людяної, нехай прагматичної – але обмеженої моральними нормами.

Російська культура виявилася нездатною запропонувати виразну модель нормальної поведінки для обивателів, а тому 90% суспільства, які не здатні на героїзм або святість, опинилися в духовному вакуумі, без зрозумілих зразків поведінки, навіть без елементарних обмежувачів. Зі шкільної програми вони засвоїли, що для росіян властиві високі духовні запити, але самі на подібну духовну планку виявилися нездатні. У результаті моральний еталон, створений одиницями для таких самих одиниць, для основної маси став лише черговою формою «національної гордості», а простіше кажучи – прикриттям шовіністичних настроїв і виправданням своїх злочинів [6].

Кожен росіянин старше чотирьох років дивиться телевізор 4 год. на добу. Російські «смисловики» – професіонали, які займаються виготовленням масових уявлень про події – домоглися великих успіхів завдяки роботі телебачення та інших ЗМІ. Населення Росії за результатами великого міжнародного дослідження 30-ти країн, проведеного в 2013 р., перебуває на останньому місці у плані готовності до змін [7]. Люди більше хочуть порядку і стабільності. Якщо зробити контент-аналіз останніх висловлювань експертів і керівництва Росії, то можна помітити, що зовсім зникли такі слова, як «реформи», «демократія», «модернізація», «інновації», «розвиток особистості». Нині це непрацюючі поняття.

Росія відмовилася від вирощування складних людей, з їх розвиненою, потенційно готовою до змін, креативною особистістю. Громадяни мають відпочивати, розважатися, більше думати про сім’ю, про вирішення власних проблем. Більше купувати і заробляти.

Свідомість росіянина лояльна до системи. Російська масова культура навіює прагнення до стабільності, до відсутності настроїв опонування владі. Здавалося б середній клас завжди є джерелом нелояльності. Але в Росії середній клас на третину складається зі служителів держави: військові, працівники правоохоронних органів, судді, два мільйони чиновників, мільйон двісті тисяч охоронців. Тут середній клас пов’язаний з розподілом адміністративного, а не інноваційного ресурсу. У них у всіх є сім’ї, значить треба помножити на три. Тому переконання, що середній клас свідомо опозиційний і європейськи орієнтований, значною мірою ілюзорне.

101

Культура – це архетипи, стереотипи, «правила життя», формальні і неформальні практики, всілякі моделі поведінки, моральні заборони і дозволи, які виробляються сторіччями. Тому, буде президентом Путін або хтось інший – збережуться всі ті самі смислові конструкти і надцінності. Головна з них – це держава-цивілізація, суперетнос, яким повинен правити повновладний цар. Далі, Батьківщина, свята земля, сім’я. Весь народ – це одна сім’я. Йдеться не лише про російську мову або політичні інтереси, а й про спільне розуміння того, що відбувається – про призначення людини, бізнесу, влади, про єдині на всіх «картини світу», інтерпретації історії, пріоритети, про мораль по-російськи, про смислову платформу «русского мира», про надцінність, яка називається «особливий шлях Росії».

При цьому думати можна одне, говорити інше, мати на увазі третє, а робити прямо протилежне. Звідси і здатність, маючи тисячі законів, статутів, розпоряджень, насправді, успішно жити в Росії «по понятиям». Дотримуватись і шанувати психологію «зони». З її жорстокими звичаями. Не випадково ж близько двох третин громадян Росії вважають позитивною історичну роль Сталіна [7].

Одна з метаморфоз російського масової свідомості в 2014–2016 рр. – зацикленість на Україні. Cредньостатистичний росіянин на грунті телевізійної пропаганди готовий годинами говорити про «укрів», «свідомітів», карателів і Бандеру. У 2014 р. навіть з’явився мем – «что там у хохлов».

Подібна нездорова фіксація на сусідній країні свідчить про глибоку постімперську травму. Українці були занадто близькими, занадто схожими, щоб Росія дозволила їм так просто піти. Протягом усіх 25 років українська незалежність сприймалася як непорозуміння. Саме слово «незалежність» в Росії зазвичай вимовляється з іронічним підтекстом. Причому мова йде не про імперців, а про широкі верстви освіченого класу [8].

Власні проблеми і нездатність з ними впоратися переносяться на інших шляхом зниження цих інших. Почуття ворожості до того, кого суб’єкт вважає причиною своїх невдач (до «ворога»), безсилу заздрість, свідомість марності спроб підвищити свій статус у суспільстві – це класичний стан ресентімента [9]. Це продовження комплексу неповноцінності, який для компенсації формує власну систему моралі і покладає на ворога провину за власні невдачі.

Ресентімент є визначальною характеристикою моралі рабів, які не здатні до історичної діяльності, до зміни обставин власного життя. Іншими словами, ресентімент – це ненависть раба до всього, де йому ввижається свобода [10].

Росія – країна класичного ресентімента. З одного боку, в ній століття за століттям відтворюються різні форми станового рабства – від кріпосного права до радянської прописки. В цих умовах у суспільстві розвивається відчуття образи, незатребуваності, невизнаного таланту, з’являються такі ресентіментні фігури, як «зайва людина» чи «підпільна людина», яка показує в кишені дулю Кришталевого палацу раціонального світоустрою [8].

Відставання від лідерів глобального світу за основними соціально-економічними показниками – благодатний ґрунт для зовнішньополітичного ресентімента. Росія бачить себе то Попелюшкою, яку несправедливо забули мачуха і сестри, то уявляє себе народом-жертвою, який своїм тілом рятує світ від загибелі: від татаро-монгольського ярма або від «фашистських орд». Все це походить від неможливості наздогнати Захід, подолати власну провінційність. Безсилля виливається в демонізацію супротивника, у створення вигаданої реальності, де Росія одна протистоїть світовому Злу.

У Росії ресентімент став державною політикою. Прикладом є висловлювання В.Путіна про «найбільшу геополітичну катастрофу XX століття», якою, на його думку, був розпад СРСР. Хоча мирний розпуск Радянського Союзу (на відміну, наприклад, від вибухового розпаду Югославії) був не поразкою Росії, а шансом для неї, зберігши основну територію, населення, ядерний потенціал і правонаступництво від СРСР, позбувшись витратного імперського баласту, здійснити постіндустріальний перехід, приєднатися до «золотого мільярда».

102

Росія, використовуючи зростаючі нафтові ціни, подвоювала ВВП, вступала до СОТ, співпрацювала зі США у війні з терором – але при цьому для домашнього вжитку тиражувався міф про геополітичне приниження Росії світовим лібералізмом. Хоча протягом останніх 25 років Захід намагався інтегрувати Росію в свої інститути, пропонуючи їй привілейовані умови партнерства з НАТО, з ЄС. «Принижена» еліта купувала за нафтодолари західну нерухомість, громадянство для своїх родин та освіту для своїх дітей. Але країна в цілому не скористалася відкритим вікном можливостей, продовжуючи твердити мантру про образу і приниження.

Вперте небажання бачити реальні сили і процеси, що привели до Майдану, прагнення все звалити на підступи США – це типовий ресентімент, спроба перенести власні невдачі на фігуру зовнішнього ворога.

Існує і масовий ресентімент широких верств населення, які не зуміли адаптуватися до нової ринкової реальності, до глобальних потоків фінансів, інформації, мігрантів, технологій. Образа «бідних росіян» – це для них аксіома, хоча ніхто не пояснює, чому росіяни бідні і чим вони бідніші, скажімо, за таджиків, українців чи молдаван.

Ресентімент вимагав об’єкта для символічної помсти: Америка далеко, і тут трапився Майдан. Україна вдруге за десять років посміла ослухатися старшого брата і спробувала вибратися з патерналістської парадигми на шлях буржуазно-демократичної революції і європейського розвитку. Відповіддю став консолідований російський ресентімент, в якому злилися незадоволені амбіції Кремля і ревнощі «старшого брата» [8].

Домовитися з суб’єктом ресентімента – будь то людина або ціла країна – чи утихомирити його агресивність неможливо, оскільки причина агресивності лежить всередині цього суб’єкта. Стримати його можна тільки силою.

Бачимо такий ланцюжок: приниженість – ресентімент – ненависть – агресія – поступка силі. Силою можна тимчасово ослабити напруженість, але поразка лише посилить емоцію ресентімента у переможеного. Ресентімент у будь-який момент може вибухнути ще більш потужною агресією.

Отже, повернути суб’єкта ресентімента до норми практично неможливо. Вибір політики в подібних випадках – це вибір меншого зла: умиротворення, яке лише заохочує агресію, або нескінченне силове стримування [11].

Людям властиво вірити в те, що їх самих влаштовує. Дієвість телевізійної брехні полягає в тому, що масова пропаганда, як і релігія, заснована не на критичному осмисленні об’єктивної реальності, а виключно на проповідуванні догматів віри. При цьому людей анітрохи не бентежить невідповідність між словесної риторикою і реальністю. Вони віруючі. При спробі критичного аналізу їх відразу клинить і їм хочеться бити хоругвами по головах. Як можуть, мовляв, сумніватись у їхній істині в останній інстанції. Точно також поводяться і ватники. Тому рашизм – релігія, фанатичні адепти якої логічних доказів не сприймають. Відразу блокується свідомість.

Дехто емігрував з Росії, наприклад, у Німеччину. Їх там фінансово забезпечують, так би мовити, побудували для них «комунізм», і вони живуть в ньому тілом. А душею – в Росії. Тому що вони там хоч і у ситості та теплі, але ж не «титульна нація», не «старший брат», це вони там змушені пристосовуватись, вчити мову аборігенів, а не навпаки. Такі ущербні люди відчувають себе великими лише серед «покірних диких неуків-аборігенів», лише в Україні чи ще в якійсь Молдові. Отут вони вищий сорт «по закону» і дуже обурюються, якщо їм відкрито відмовляють у такому праві і показують на їх реальне місце.

А відчуття своєї величі і влади над цілим народом і кожним його представником таке п’янке, таке звичне, всмоктане з молоком матушкі. Ніколи такі психологічно хворі люди не зміняться. Деімперіалізація їх свідомості неможлива. Росія буде кублом диких агресивних імперців з верху до низу, аж поки її не знищать саме як імперію.

Відомо, що Мойсей водив євреїв пустелею 40 років для того, щоб вимерли всі раби. Але звичайної зміни поколінь недостатньо. Адже діти виростають точними копіями своїх батьків і

103

40 років ходити по пустелі – даремна трата часу. Щоб діти не були схожі на батьків у своїх поведінкових стереотипах, повинні мінятися не тільки батьки, а й соціальні інститути [12].

Існує таке поняття як хуцпа. Воно має багато відтінків і нюансів, але в основному визничається як «особливо цинічна, підла, зухвала брехня», «крайній ступінь цинізму і нахабства, що паралізує опонента» [13]. Є й інші визначення, якими часто позначають це поняття: наднахабство, безсовісність, безцеремонність, хамство, нетерпимість до інших, зухвале і нахабне лицемірство.

Цю властивість приписують євреям. Але росіяни їх явно перевершили. Адже всі ці визначення хуцпи охоплюють усе те, що ми бачимо у нинішній Росії – крайній ступінь цинічної, підлої, зухвалої брехні плюс відверте нахабство. Російський аналог набору чеснот хуцпи можна назвати «бикуванням». Росія нині максимально нахабно бикує.

Традиційний приклад хуцпи: Вбивця по-звірячому зарізав обох своїх батьків. На суді він просить максимальної до

себе поблажливості на тій підставі, що він тепер круглий сирота [13]. Сучасні приклади хуцпи: 1. Спочатку анексувати Крим, потім влаштувати війну на Донбасі, а після цього

скликати Радбез ООН і звинувачувати Україну в створенні «гуманітарної катастрофи в Донбасі», вимагаючи введення туди озброєних російських «миротворців».

2. Росія стверджує, що не хоче війни з Європою, бо нічого ділити, за винятком України. Мовляв, Європі Україна не потрібна, але і віддавати «просто так» не хоче, тому кров, насильство і хаос. За цією логікою, все, що Росія захоче, їй повинні «просто так» віддавати. А якщо хтось пручається – то це він і є причина крові, насильства і хаосу.

Російська хуцпа – хуцпіша всіх хуцп! Брехати завжди вигідніше, це безпрограшна тактика, особливо коли ти це робиш

постійно і нахабно. Треба просто впевнено говорити: двічі по два – п’ять. І все. Поки твій опонент белькоче і показує пальці «Ну як же, дозвольте, ось два і ось два», дураком виглядає він, а не ти. А ти за цей час встигнеш набрехати ще з три короби [14].

Наведемо приклад російської хуцпи (зверніть увагу на рівень аргументації, лексики і накал!) зі статті про А.Яценюка [15]:

«...Саме існування цього людиноподібного згустку блювотини на посту прем’єр-міністра України є найтяжчою образою для народу цієї країни.

Вже одна тільки зухвала потворна поведінка цього очкастого непорозуміння, начисто позбавленого навіть найменшого натяку на володіння істинно людськими чеснотами – такими, як розум, честь і совість, є вичерпним доказом того, що нинішня влада України – це стовідсотково антинародний проект. Це бісівське кодло, ця нелюдь, якій невідомо почуття відповідальності… Саме він нахабно висмоктав з пальця відверту дурку – про те, що концтабір Освенцим звільнила не червона армія, а якісь «українські солдати». Саме ця гидота зараз намагається залякати весь світ казками про російську агресію…»

Велич Росії тепер вимірюється тим, кому ще в світі вона може напаскудити і кого налякати. Зараз Путін буде розпалювати всі гарячі точки у світі, підривати всі можливі ситуації. Допомагати зброєю, грошима, силами, ресурсами всім традиційним дружкам – міжнародним терористичним організаціям і диктаторам [16].

Російський журналіст, професор Сергій Медведєв пише: «Хлопці, з вашим умінням рахувати ризики сиділи б вдома: кради – не хочу… Не сунулися би ви за ворота… Але ні, захотілося слави, красивих понтів… Гопники з підворіття уявили себе Джеймсами Бондами, але складний світ кожний раз ставить їх на місце... Росія XX століття не сумісна зі світом XXI, і з кожним днем ця несумісність все критичніша» [17]

Висновки. Є всі підстави вважати, що ситуація з російським суспільством у найближчому майбутньому навряд чи зміниться. У Німеччині після другої світової війни за результатами Потсдамської конференції проводилась денацифікація. Сподіваємось, що колись за результатами Гаагського трибуналу в Росії буде проведено тривалу і ретельну

104

депунінізацію. Адже трасформації свідомості населення РФ безпрецедентні за масштабом і витонченістю. У цьому сенсі вони явно перевершили нацистський аналог.


1. Аврамцев В.В, Волков Е.Н. Социально-психологическая экспертиза программ телеканала “Сети НН” “Вечер трудного дня” и “Полдень трудного дня” // http://evolkov.net/expertise/media/TV.evening.expert.1999.12.html

2. Волков Е.Н. Методология и структура социально-психологической экспертизы по ситуациям влияния // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. Серия: Социальные науки. Вып. 1 (3). – Н. Новгород: ННГУ, 2004. – С. 117–127. Режим доступу: http://evolkov.net/expertise/method/Volkov.E.Methodol.of.soc.psych.expert.of.soc.influence.pdf

3. Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Перспективы социальной психологии / Пер. с англ. В. В. Румынского под ред. Е. Н. Емельянова, B. C. Магуна – М.: Аспект Пресс, 1999. – 429 с.

4. Аронсон, Э., Пратканис, Э. Р. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения – повседневное использование и злоупотребление / Э. Аронсон, Э. Пратканис. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 384 с.

5. Соколов М. Запад виноват? Бывший мэр Москвы Гавриил Попов – о Крыме, Украине и Путине. Режим доступу: http://www.svoboda.org/content/transcript/27212377.html

6. Кириллова К. Россия: от подлости до подвига. // Новый регион. Режим доступа: http://nr2.com.ua/blogs/Ksenija_Kirillova/Rossiya-ot-podlosti-do-podviga-105234.html

7. Дондурей Д. Российская государственность: к этиологии сверхценностей // Гефтер. Режим доступа: http://gefter.ru/archive/14175

8. Медведев С. Русский ресентимент / Сергей медведев // Отечественные записки.– №6– 2014. Режим доступу: http://www.strana-oz.ru/2014/6/russkiy-resentiment

9. Гусейнов А. А. Ресентимент // Этика. Энциклопедический словарь. – М.: Гардарики, 2001. – С. 410.

10. Кротов Я. Свойства без человека. http://krotov.info/yakov/essai/2_svoystva/resentiment.htm

11. Гольдфарб А. Ресентимент – синдром ущербной агрессивности http://snob.ru/profile/9402/blog/84872

12. Пекар В. Моральных лидеров в Украине не видно: Индивидуальное лидерство сменится коллективным Режим доступу: http://news.eizvestia.com/news_politics/full/286-moralnyh-liderov-v-ukraine-ne-vidno-individualnoe-liderstvo-smenitsya-kollektivnym

13. Хуцпа. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%83%D1%86%D0%BF%D0%B0 14. Российский журналист объявил вендетту главе RT Маргарите Симоньян и

разоблачает пропаганду Режим доступу: http://dusia.telekritika.ua/propaganda/30422 15. Селиванов Ю. «Хуцпа» по фамилии Яценюк. Режим доступа: http://www.e-

news.su/in-ukraine/66887-hucpa-po-familii-yacenyuk-yuriy-selivanov.html 16. Трегубова Е. «За убийством Бориса Немцова стоит лично Путин, он – заказчик» //

Lb.ua. Режим доступу: http://lb.ua/news/2015/11/24/321695_elena_tregubova_za_ubiystvom.html 17. Властям РФ посоветовали воровать, а не воевать // Апостроф. Режим доступу:

http://apostrophe.com.ua/news/world/2015-11-07/vlastyam-rf-posovetovali-vorovat-a-ne-voevat/40753

105

Вимоги до публікацій

Автори подають статті з результатами власних оригінальних досліджень, які мають

наукову і практичну цінність і ще не були опубліковані. Студенти і аспіранти, крім статті, подають і відгук наукового керівника. Редакційна колегія має право відмовити авторові (авторам) у публікації його (їх) статті.

Підставами для відмови в публікації матеріалу можуть бути: а) невідповідність поданого матеріалу тематиці журналу; б) невідповідність поданого матеріалу вимогам щодо оформлення статей журналу; в) негативний відгук наукового керівника на поданий матеріал; г) недотримання автором поданого матеріалу чинного законодавства про авторське

право і суміжні права. Статті публікуються в авторській редакції. За потреби редколегія залишає за собою

право редагувати статті з подальшим погодженням їх тексту з авторами. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ Й ОФОРМЛЕННЯ СТАТЕЙ Текст статті без літератури має становити 6–20 тис. знаків. Структура статті: УДК Назва статті; ім’я та прізвище, посада, місце роботи, контакти автора – все українською і

англійською мовами. Анотації (українська і англійська – якісний переклад) обсягом не менше 400 знаків

кожна. Стисло вказати мету, основні результати та головні висновки дослідження. Вказати по 3-5 ключових слів українською і англійською мовами.

Вступ (актуальність, огляд літератури і попередніх досліджень з даного і суміжних питань, мета і завдання статті; обсяг не менше 1000 знаків).

Теоретичне підґрунтя і гіпотези статті (не менше 500 знаків). Методи дослідження (які методи і як саме використовувалися у даному дослідженні, не

менше 500 знаків). Результати дослідження – основний текст статті. Рисунки і таблиці повинні мати заголовки і порядкові номери. На рисунки і таблиці

обов’язково мають бути посилання в тексті статті. Висновки (не менше 500 знаків). Список літератури (подається у порядку цитування, має містити не менше 5 джерел, із

них не менше 2 – на зарубіжні видання).

106

Електронне наукове видання

НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ

УКРАЇНСЬКОГО МЕДІЙНОГО КОНТЕНТУ:

СОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР

№1

січень-березень 2017 р.

Веб-дизайн і художнє оформлення Олексія Ситника

Над номером працювали:

Координатор Євген Цимбаленко Упорядник Тетяна Скотникова

Тексти статей друкуються в авторській редакції

Формат 60х84/16. Обсяг 1,99 Мб

Видавець: Інститут журналістики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка Статті надсилайте на адресу:

E-mail: [email protected]

сайт: http://www.journ.univ.kiev.ua/ndumk/

Documents

Наукові дослідження медійного контенту ... · 2019-04-12 · 1 КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА