Сучасний погляд на національне виховання

З досвіду роботи

класного керівника

Красоти О.С.

Ми всі з українського поля,

з блакиті його, з висоти.

То ж, значить, нам випала доля

Не гнутись – до сонця рости.

На сучасному етапі гостро постає питання національного виховання молоді,

метою якого є формування особистісних рис підростаючого покоління, моральної та

естетичної культури, успадкування духовних надбань.

У законі «Про загальну середню освіту» одним із завдань загальної

середньої освіти визначено виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до

рідної мови, традицій та звичаїв.

У КЗ «Верхньодніпровська СШ № 1 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням

іноземних мов» формування патріота та гуманіста відбувається через навчальні

предмети, особливо через українську мову та літературу, історію. Кожен урок

пронизаний гордістю за рідний край, культуру, звичаї та традиції українського

народу. На уроках і під час заходів формуємо повагу до державних і національних

символів.

У школі національне питання впроваджуємо через уроки, літературні вечори,

конкурси параду строю та пісні, зустрічі з воїнами національної армії та інше.

У цьому навчальному році ми працюємо над навчально-виховним проектом

«Україна - єдина країна» за напрямком « В одній сім’ї, в одній родині від батька,

матері – дитині». У юного покоління ми виховуємо почуття патріотизму, відданості

справі зміцнення державності, активної громадянської позиції.

Патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу,

формуванню в Україні громадянської свідомості і ґрунтується на визнанні

пріоритету прав людини.

Виховна робота у школі поставлена так, що в кінці кожної четверті ми

проводимо ключову творчу справу. Так в кінці І четверті провели парад строю та

пісні, в кінці ІІ – заходи, присвячені збройним силам України.

Традиційним став в кінці ІІІ четверті Творчий звіт школи перед громадcкістю

міста , а в кінці ІV-ї заходи , присвячені Дню матері .

Особливо змістовно і цікаво проходить літнє оздоровлення в таборі школи.

У кінці року ми проводимо підсумок великої роботи. Проводячи тестування

по програмі «Універсал», ми спостерігаємо за результатами тестів, як з кожним

роком змінюється відношення учнів до національного виховання. Батьки

допомагають вчителям у вихованні підростаючого покоління. Це єдине коло : діти –

школа – сім’я – громадськість.

В День рідної мови був проведений літературний вечір «Мова рідна – мудра

Берегиня». Учні читали вірші про Україну, співали пісень, славили мужній народ та

його мову. До учнів звернувся письменник Верхньодніпровщини Євген Безус.

Проникливо звучали вірші юних поетів.

З нагоди 200-річчя від Дня народження геніального поета Т.Г. Шевченка у

школі ми провели конкурс декламаторів.

Кобзарем ми його звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Тарас Шевченко – геній, пророк, апостол духу, творець нації, людина надзвичайного

таланту, він безсмертний – як саме життя, тому став нашою долею і на сторожі

любові і честі стоїть його слово.

На конкурсі прозвучали поезії Великого Кобзаря у виконанні учнів 5-11 класів.

Діти декламували вірші , співали пісні, ставили композиції.

У виконанні учениці 11 класу Лебідь Анастасії прозвучали авторські поезії про

Т. Шевченка і про Україну. Ця талановита дівчина брала учать у районних та

обласних конкурсах у номінації «Поезія». У районному конкурсі власних поезій та у

літературному конкурсі «Мої надії пишуться віршами» вона зайняла І місце, а в

проекті «Майбутнє Дніпропетровщиии – талановиті діти» учениця стала

дипломантом. Окрім диплома вона отримала статуетку , а чотири її поезії

надруковані в двох книгах. Готується до друку і третя збірка, в яку увійдуть нові

поезії юної поетеси.

Учасники конкурсів закликали шанувати пам’ять Великого Кобзаря, садити

вишні, які поет оспівував у своїх віршах, вишивати рушники з фрагментами долі

Т.Шевченка. У конкурсі на кращого виконавця поезій Шевченка «Ми чуємо

тебе,Тарасе, крізь століття» взяли участь і наші учні.

До Дня народження поета провели літературний вечір “Допоки сонце в небі

сяє, тебе не забудем, Тарасе”.

У районному літературному конкурсі «З Україною в серці» взяла участь

учениця 9-А класу Фьодорова Юлія.

Також учениця написала поезії про Т. Шевченка.

Питання військово-патріотичного виховання молоді надзвичайно

багатогранне і важливе для нашої держави. Цього навчального року у День гідності

у школі відбувся ІІ шкільний етап Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної

гри «Зірниця»- «Парад строю та пісні» Головна мета конкурсу: розвивати почуття

патріотизму, виховання любові до Батьківщини та готовності до її захисту. У

конкурсі брали участь учні 1-11 класів.

Свято відкрили юнаки та дівчата словами про Україну та її славний народ, а

команда 5-Б класу «Козачата» привітала гостей інсценованою піснею.

За сонце, за небо, за спів солов’я,

Ця пісня про тебе, країно моя.

Хай нас обминають печалі,жалі,

Хай квіти буяють на рідній землі.

Учні 5-Б класу стали переможцями серед 5-6 класів і були обрані на районні

змагання з піснею «Козацькому роду нема переводу».

Сяяли на сонці шаблі запорожців,

Як вони на конях били ворогів.

Козацькому роду нема переводу,

Лине його слово з далеких віків.

Та зараз наша Україна в небезпеці. Сучасні воєнні реалії мобілізували всіх на

активний пошук коштів для бійців, які захищають східні кордони країни. Не

залишаються осторонь учні та вчителі нашої школи. Діти залюбки підключилися до

акцій, роблять обереги, пишуть листи воїнам, поезії. Одна з цих поезій – вірш Лебідь

Анастасії .

Розкажи мені, любий солдате.

Ця поезія сколихнула наші серця, бо серед цих мужніх воїнів є і наш випускник

Базаров Артем. Уже сім місяців він знаходиться під Донецьком у зоні бойових дій.

Наш 5-Б клас зустрічався з мужнім хлопцем декілька разів, коли він приїздив у

відпустку. Артем розповів учням про події, що відбуваються на сході України,

відповів на всі запитання, які хвилювали дітей. Учні передали Артемом нашим

захисникам малюнки, цукерки, теплі речі, а колектив школи надав нашому

випускнику грошову допомогу.

Доки є небо синє,

Доки серця палають,

Доки пшеницю сіють,

Герої не вмирають.

Деякі учні школи взяли участь в обласному конкурсі «Об’єднаймося ж, брати мої».

Учень 9-А класу Хомяков Іван написав на конкурс твір «Ми є. Були. І будем ми! Й

Вітчизна наша з нами»

Ми, як і всі українці, є патріотами нашої країни. І надалі ми будемо

працювати в цьому напрямку, виховувати бойовий дух у нашої молоді.

Ми у цьому краю

Всі козацького роду.

Любим землю свою

І цінуєм свободу.

Збережемо навіки,

Як святині – дзвіниці,

Свої рідні стежки,

Наші рідні криниці.

Козацькому роду нема переводу Під час табірної зміни учні 9 – го загону брали участь у всіх заходах, які

проходили в таборі “Чарівний віночок”. Найактивнішими були такі учні, як:

Лавров О., Скиба Д., Кібальчич І., Недождій М., Манець Д., Шаповаленко О.,

Матюченко М., які вибороли перше місце з футболу; Кабак В., Лейко Є.,

Закалюжна Н., які вибороли перше місце по бігу; Антонова А., Карахнов А.,

Корнійко Е., Анашкін Н., які вибороли друге місце по стрільбі.

Учні Коваль Геннадій і Демяненко Марина отримали грамоти за зайняте

третє місце в районних змаганнях з легкоатлетичного кросу; Антонова

Анастасія – за зайняте третє місце в районному фестивалі “Козацький гарт”. Ми у цьому краю всі козацького роду. Любим землю свою і цінуєм свободу. Збережемо навіки, як священні дзвіниці,

Наші рідні стежки, наші рідні криниці.

Під таким девізом учні провели захід

“Козацькому роду нема переводу”. Ведуча

Антонова Анастасія задавала учням питання,

пов’язані з козацтвом :

- Що означає історичне поняття

“Козак”?

- Хто і коли заснував першу Запорізьку

Січ?

- Хто і коли заборонив козацтво на Україні?

Дітям були показані портрети Дмитра Вишневецького, Петра

Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та Кирила

Розумовського.

Учні розповідали про цих історичних діячів та з якими подіями пов’язані

ці імена, згадали козацькі пісні.

29 травня наш загін провів екскурсію до могили загиблих козаків під час

Полтавської битви. Ця могила знаходиться по вулиці Серго у місті Верхньо –

дніпровську. І вкотре діти переконалися, що прислів’я “Козацькому роду

нема переводу” живе і понині.

Із задоволенням учні відпочивали на Дніпрі: купалися, проводили

змагання та ігри.

Дівчата 9 – го загону були вожатими: Меренкова А. і Овсяннікова М. у

другому загоні, Рязгіс Є. і Романюха А. у третьому загоні; Закалюжна Н. і Де

-мяненко М. у четвертому загоні.

Козацькому роду нема переводу Ми у цьому краю всі козацького роду. Любим землю свою і цінуєм свободу. Збережемо навіки, як священні дзвіниці, Наші рідні стежки, наші рідні криниці.

Ведуча (Антонова Анастасія): А чи знаєте ви, що означає історичне поняття – “Козак”? Діти: Вільна озброєна людина, захисник Батьківщини. Ведуча: Хто, коли і де заснував першу Запорізьку Січ? Діти: 1556 року на малій Хортиці заснував Дмитро Вишневецький. Ведуча: Хто ці історичні діячі? (Показує портрети Дмитра Вишневецького, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та Кирила Розумовського). З якими подіями пов’язані ці імена?

(Діти відповідають). Ведуча: Хто і коли заборонив козацтво на Україні? Діти: 1775 року імператриця Російської імперії Катерина ІІ. Ведуча: В часи незалежної України козацтво відроджується. Приказка “Козацькому роду нема переводу” живе і понині.

Літературно-музична композиція

«Допоки сонце в небі сяє, тебе не забудем, Тарасе»

Мета: вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України

Т.Г. Шевченка; показати величезну роль поета в національному відродженні,

виховувати пошану до героїчного минулого, любов до свого народу.

Обладнання: Портрет поета, збірки Т. Шевченка, бандура, мультимедійний

пристрій.

СЦЕНАРІЙ

/портрет Шевченка, відео «Думи мої, думи мої»/

Учитель.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сили й живої снаги,

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Наш літературний вечір присвячений великому поету України Тарасу

Шевченку. Духовним батьком і творцем став для нас Великий Кобзар.

Ведучий.

Сьогодні нам треба пройтись по Вкраїні

Шляхами, якими ходив сам Тарас,

Щоб з ним були в думах і духом єдині,

Щоб образ його в нашім серці не згас.

Ведучий.

Україна – то не звук і не просто слово,

Україна – серця гук, солов’їна мова.

Україна – то земля, вкрита стиглим житом,

Що так сонячно сія під небесним німбом.

Ведучий.

Україна – це Шевченко. Шевченко – це Україна. Дуже любив поет Україну

Україно, Україно,

Серце моє, ненько,

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько, – писав Шевченко.

/Вірш «Ми – українці» В. Сіренка./

Ведучий.

Тарас Шевченко! Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці

світової культури.

Ведучий.

Шевченко – це символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до

людини, до України. Вся творчість поета зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини,

пройнята ненавистю до ворогів народу. Поезії Великого Кобзаря люблять усі

народи.

Ведучий.

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Ведучий.

Важким і тернистим був життєвий шлях народного співця.

Ведучий.

Шевченко – великий син України, що виявив свій талант у поезії,

живописі, пісні. Духовність займає одне з найважливіших місць у творчості

митця. У чому ж його велич?

Ведучий.

Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів, проймемося їхнім

духом.

Ведучий.

Поет прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24-и був

кріпаком, 10 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів, і тільки 13

років – вільною людиною.

Ведучий.

І в цих несприятливих умовах написав понад 240 поетичних творів – віршів, балад,

поем, драму «Назар Стодоля» і дві незавершені драми, а також близько 20-ти

повістей, підготував буквар для народних шкіл. Особливе місце займає «Журнал».

Ведучий.

Усі свої твори Шевченко писав чарівною, барвистою українською мовою,

близькою до народної. Тому вірші його легко читати й запам’ятовувати.

Вітер, сонце, зорі, дерева - все оживає у віршах поета.

То сумна, мов пісня вечорова,

То гаряча й чиста, як зоря,

Наша рідна українська мова

Крилами була у Кобзаря.

Ведучий.

Шевченків «Кобзар» - це Біблія українського народу, це книга, якій судилося бути

безсмертною. У цій книзі переплелися доля селянки – кріпачки з долею всієї

неньки – України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і

волю. Автор зібрав у ній кожну сльозинку, найменший стогін кріпака.

/Уривок з поеми «Гайдамаки»/

Вчитель.

Наші учні складають поезії про Шевченка. Фьодорова Юлія присвятила свою

поезію величній збірці «Кобзар».

/Поезія «Великий Кобзар» читає Юлія Фьодорова/

Ведучий.

Шевченків « Кобзар» - це книга, творена горем і сльозами, гнівом і надією. Ця

книга лежить поряд із хлібом, а пісні велета вишиті на рушниках.

Ведучий.

Найвищу і найчистішу духовну красу Шевченко бачив у жінці, обожнював

материнство, уславлював вірність і щирість. Доля жінки в кріпацькому суспільстві

була трагічною. Невмирущі слова поета:

«Врага не буде супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі»

стали крилатим висловом для багатьох поколінь.

/Вірш «І досі сниться, під горою»/

/Уривок з поеми «Катерина»/

Ведучий.

Високо цінують нащадки Кобзаря його інтимну лірику, в якій переплелися і любов

до рідного краю, і переживання малого Тараса, і його ніжні почуття до коханої.

/уривок з «Лілеї»./

Ведучий: Тарас Григорович мав прекрасний голос, а співаючи, сам так глибоко

переймався піснею, що зворушував слухачів до сліз. Пісня була супутницею всього

його життя.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине,

От де, люде, наша слава,

Слава України! – так писав поет.

Ведучий.

Творчість Шевченка майже вся стала якщо не піснею, то джерелом для

створення опер, кантат. Закоханий у Шевченкову поезію композитор Микола

Лисенко написав музику більше ніж до ста творів Кобзаря.

/Відео «Зоре моя вечірняя»/

Ведучий.

В історію української та світової культури Великий Кобзар увійшов і як

талановитий художник. Мистецька спадщина його нараховує близько 1200 робіт –

живописних полотен, малюнків.

Ведучий.

Відомі його картини «Автопортрет», «Катерина», «Циганка-ворожка» та інші.

/Слайд-шоу картин/

Ведучий.

Подорожуючи Полтавщиною до Запоріжжя по закінченню Художньої академії

влітку 1843р. Шевченко побував у Верхньодніпровську, де брав на поштовій

станції коней на перегін.

Учитель.

Також він гостював і в селі Рубанівському в храмі Покрови, що знаходиться у

Васильківському районі нашої області. Це моя Батьківщина. Мальовничі

наддніпрянські краєвиди, розмова з людьми лягли в основу живописних і оетичних

творів.

Ведучий.

Тарас Шевченко – слава і гордість українського народу, його слово і сьогодні живе

між нами. А що нам заповідав поет?

Ведучий.

Не одцурайтесь своєї мови

Ні в тихі дні, ні в дні громові,

Ні в дні підступно мовчазні

Коли стоїш на крутизні один

Ведучий.

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають

Ведучий.

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом

/Мультимедійка «Пам’ятники»/

Ведучий.

Над крутими Дніпра берегами,

Де схилилась Чернеча гора,

Де Дніпро розмовляє з вітрами,

Там могила співця-Кобзаря.

А до неї що час, безупинно,

Люди йдуть із любов’ю в серцях,

І летить, наче клин журавлиний,

Вільна пісня поета-співця»

/Пісня «На високій дуже кручі»/

Ведучий.

В сім’ї українській і по всьому світу

Ти живеш із нами, завжди серед нас.

Ти дзвениш у пісні, в полум’янім слові,

В ореолі слави, любий наш Тарас»

Ведучий.

Послухаємо ще одну авторську поезію Фьодорової Юлії «Вечір за читанням»

/Юлія Фьодорова «Вечір за читанням»

Ведучий.

Ми чуємо тебе, Тарасе, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Покоління поколінню про тебе розкаже,

І твоя, Кобзарю, слава не вмре, не поляже

Ведучий.

Слава тобі, наш Кобзарю, зоре України!

Будем, батьку, пам’ятати тебе до загину.

Учитель.

Настане той час і година,

Коли на таланти рясна

Шевченкова буде Вкраїна,

Розквітне вона, як весна.

/Відео «Шлях до Тараса»/

Моя Вкраїно!- гyчно мовлю я,-

Тримайся, чуєш? Міцно так тримайся.

Моя Вкраїно, матінко моя,

Я буду поряд. Ти не переймайся.

Ти в мене сильна, мужня ти моя,

Ти подолала все, що нездоланне.

Моя держава - це свята земля,

А їй усе прекрасне притаманне.

Для мене, чуєш; ти лише одна,

Така душа твоя глибока й щира...

Чого ж ти, лелечко моя, така сумна?

Чому в очах твоїх така зневіра?

Так боляче дивитися мені,

Коли моя країна помирає.

Вона ж під кулями трималась i в вогні,

А зараз що? Повільно догорає.

Тобi повинні ми вклонитись до землі,

За твою витримку, за все що зараз маєм,

3а те, що виросли у затишку й теплі,

I повсякчас милуймось небокраєм.

Подякувати за степи й гaї,

За пісню солов'їну, що співаем,

За мову нашу i Дніпро безкрає,

3а козаків, за славних за Мамаїв,

I за лелек у небі над Дунаєм.

А чим же ми віддячили тобі?

3амученою рідною землею,

Знесиленою, втомленою вкрай?

Чому сини її так знехтували нею?

Тримайся, люба, лиш не помирай!..

Прокиньтесь, люди, зупиніться зараз!

Бо потім буде вже занадто пізно.

I скільки чула ти від нас образ?

Тож ти пробач за нашу злість, Вітчизно.

3вертаюсь я до тебе, Батьківщино,

Тримайся до кінця, не відступай,

Нехай хтось скаже, що я ще дитина,

Проте ти, земле моя рідна, знай:

Допоки буду жити в світі я,

I житимуть навкруг мені подгбні –

То й Батьківщина житиме моя,

Й сіятимуть довкола зорі срiбнi.

Лебідь Анастасія

Розкажи мені, любий солдате,

Що там бачив, чому сумні очі?

Розкажи мені, любий мій брате,

Що у снах своїх бачиш щоночі?

Розкажи, чом тремтять твої руки,

Не мовчи, розкажи їм, хай знають.

Як свідомо пішов на ці муки,

Розкажи, як там хлопців ховають.

Скільки бачив...невже не злякався?

Розкажи як стріляв, як боровся?

Як ти падав і знов підіймався.

В свої двадцять війною пройшовся.

Кажи все, нехай слухають, знають,

Хай хоч трохи тебе зрозуміють.

Лише знай, що тебе тут чекають,

Матері щохвилини сивіють.

Пам'ятай, ми пишаймось тобою!

в нас без тебе нема майбуття,

Ти - герой, що доводить це в бої.

Лиш шкода, що ціною життя...

Лебідь А.О.

Моя Вкраїно, матінко моя...

Для мене, Україно, ти лише одна,

Така душа твоя глибока й щира...

Чому ж ти, лялечко моя, така сумна?

Чому в очах твоїх така зневіра?

Так боляче дивитися мені,

Коли моя країна помирає.

Вона ж під кулями трималась і в вогні,

А зараз що? Повільно догорає.

Тобі повинні ми вклонитись до землі,

Подякувати за степи й гаї,

За пісню солов'їну, що співаєм,

За мову нашу і Дніпро безкрає,

За козаків, за славних за Мамаїв,

І за лелек у небі над Дунаєм.

А чим же ми віддячили тобі?

Замученою рідною землею,

Знесиленою, втомленою вкрай.

Звертаюсь я до тебе, Батьківщино,

Тримайся до кінця, не відступай,

Нехай хтось скаже, що я ще дитина,

Проте ти, земле моя рідна, знай:

Допоки буду жити в світі я,

І житимуть навкруг мені подібні –

То й Батьківщина житиме моя,

І сіятимуть довкола зорі срібні.

Анастасія Лебідь

Великий Тарас Коли сплива вечірняя зоря,

Беру частенько я читати «Кобзаря»

І потрапляю в світ незнаний, в те буття,

Де жив поет і описав своє життя.

З якою правдою писав вірші Тарас,

Вони доречні і тепер, в наш час.

Він миру й радості хотів у всій родині,

І щастя, правди й витримки бажав країні.

Це був поет, в якого правда щира

Засіла в його грудях і кипіла.

Він був борцем за волю і за мир

В той час, як королі справляли пир.

Що пережить прийшлося у той час,

Коли сидів в тюрмі бунтар Тарас?!

Коли поеми він свої писав,

А в них до злагоди країну закликав.

Юлія Фьодорова

Вечір за читанням

Коли читаю я Шевченків «Заповіт»,

То потрапляю в дивовижний рідний світ,

І уявляю степ широкий, ту Вкраїну -

Багату, щедру землю, Батьківщину.

В літературі мова є своя –

Це мова рідного нам «Кобзаря».

Вірші Тараса, що туди ввійшли,

Назавжди місце в серці кожного знайшли.

Читаю їх і уявляю ту дніпровську широчінь,

Світанок загорається й відгонить нічну тінь.

Скрізь густий туман, підходять до Дніпра степи.

Мій «Кобзарю» рідний, зі мною лише ти.

Ти несеш мені ту щиру радість і тепло,

Й піднімаєш світлу мрію на крило.

Я лечу, заводжу над Дніпром вітрила.

Україно рідна, матінко моя, ти серцю мила!

Отак спливає вечір за читанням «Кобзаря».

Час спати, вже за хмари заховалася зоря.

І будуть снитись села, гайдамаки й Катерина,

І мати, що годує під снопом Івана-сина.

Юлія Фьодорова

До Дня Перемоги

Ми одна родина, ми одна сім’я.

Це все Україна, матінка моя.

Ці ліси і луки, мелодійні звуки,

Пісні солов’їні а гаї чарівні.

Дякуємо нашим прадідам, дідам.

Нашим українцям та нашим землякам.

Тим, хто воював, тим, хто захищав,

Мир любов і спокій довго здобував.

Безвинні люди гинули й страждали,

Бо любили Україну, волю шанували.

Тож, любий друже, мій згадай,

Та про війну не забувай!

Сьогодні в нас велике свято.

Я вас всих хочу привітати

І побажати щастя й миру

У нашім домі – Україні.

А майбутнім поколінням

Витримки й удачі, тож

Будьте завзяті, тож будьте

терплячі!

Юлія Фьодорова

Зі святом вас!

Летять роки, старіють ветерани.

Минуло 70, а ще печуть їх рани.

Безвинні люди гинули й страждали,

Бо рідну Україну й волю захищали.

Була війна, нам є про що згадати.

Прошу усіх людей про це не забувати.

Велика дяка нашим прадідам, дідам,

Всім побратимам й нашим землякам.

За те, що ми живі, здорові і щасливі.

Дівчата-українки і козаки вродливі.

За мирний спокій і щасливу долю,

За Незалежність, за добро, за волю!

9 Травня – визначне і ювілейне свято,

Тож з цього приводу я хочу ветеранів привітати.

Міцного вам здоров’я, витримки й удачі,

І будьте завжди ви завзяті і терплячі!

Юлія Фьодорова

Розмова з Україною

Що трапилось? Що діється сьогодні з нами?

Країно рідна, ти пронизана голками!

Багато суму, горя, сліз, печалі…

Що ще чекає нас в незвіданій тій далі?

Але як гірко не буває, ти, незважаючи на це,

Не похилила, нене, перед ворогом лице.

Не схибила, не впала, не зламалась.

Коли ж терпіння лопнуло – ти збунтувалась.

Напевне, так тому судилось бути,

По-іншому нам правди не здобути.

Багато славних патріотів полягло

За тебе, Україно, незалежність й за добро.

Хоч сліз людських багато пролилось,

Й тобі так настраждатись знову довелось.

Повір: ще будуть злети і падіння,

Бо сильна ти, як в дерева коріння.

Знай: любов до тебе не дамо зламати,

І на Майдані нам не страшно знову стати,

Щоб зберегти тебе в скрутну хвилину,

Як мати береже свою дитину.

А я бажаю всім народам згуртуватись,

І жити в мирі, злагоді, кохатись.

Щасливішою стане ще одна родина –

Моя миролюбива, неповторна Україна!

Юлія Фьодорова

Хомяков Іван

«Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами»

Зеленієліщина,

Зацвітає калина,

Степом котиться

Диво-луна, -

Це моя Україна,

Це моя Батьківщина,

Що як

Тато і мама, - одна!..

А. Камінчук

Наша Україна – це мелодійна мова і сумна пісня. Сумна, бо багато довелося

пережити народові, але не втрачали і не втрачають оптимізму справжні сини

і дочки України.

Ми маємо всі підстави пишатися своєю славетною історією, бо мали

легендарних героїв, мужньо боролися з безкінечними нашестями чужинців

на рідну землю. Відроджувалися з пожарищ і руїн, плекаючи та несучи далі

незгасимий вільний дух народу.

ЛюбітьУкраїну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мовуїїсолов'їну.

В. Сосюра

Україна – це рідна мова. Мова – це душа народу, його духовна сутність.

Значення її дозволяє людині піднятися вище у своєму розвитку. Мова – не

тільки засіб спілкування. Це етнічна категорія, що притаманна кожному

народові. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства мові надано

статус державної. Історія розвитку української мови трагічна й водночас

повчальна для представників інших національностей. Довелося їй пройти

тернистий шлях знущань, заборон, катувань кращих представників

інтелігенції. Звичайно, це наклало певний відбиток на ставлення людей до

мови. Зараз гостро постає проблема звикнення до рідної мови, адже

повернути духовні цінності можна тільки завдяки материнській,

милозвучній, солов’їній нашій мові. Без неї ми не зможемо називати себе

нацією, бо входимо в життя з рідною мовою, з нею стійко переживаємо всі

суспільні негаразди й радісні пізнання нового.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур’ян.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

М. Рильський

З того, як говорить людина, можна уявити собі її загальний розвиток, її

освіту й культурний рівень. Правильно й чисто говорити рідною мовою може

кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених, письменників

чи вчителів. Це не тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини,

яка є патріотом своєї Батьківщини.

Чим культурнішою є людина, тим розвиненішою є її мова. Спілкуючись з

такою людиною, почуєш багато прислів’їв, приказок, порівнянь. Кожне

слово і кожне висловлювання зважене і обдумане. Обов’язок кожного з нас –

берегти дорогоцінні скарби рідної мови, її запашні барвисті слова, образи,

шліфувати і збагачувати їх, щоб передати прийдешнім поколінням у

спадщину.

Живу тобою, Україно. Мої думки прикуті до тебе, я відчуваю стурбованість

та безмежну схвильованість за твоє майбутнє. Саме Батьківщина дає нам

путівку у життя. Ми зростаємо, мужніємо, стаємо на ноги на своїй власній

рідній землі, як і наші батьки, діди, прадіди…

Кожен з нас не обирає власну Батьківщину, ми народжуємось на ній,

формуємо свої особистості і виборюємо власну незалежність, не забуваючи

при цьому відстоювати інтереси нашої рідної домівки та міста, всієї України.

Я завжди готовий вклонитися рідній матері, бабусі, Жінці, адже саме вони

народжують націю – націю українців.

Наш незалежний трудолюбивий народ зумів пройти доволі тернистий шлях

заради майбутнього своїх нащадків. Ми не маємо права зрадити їхню мрію.

Саме на нас лежить відповідальність за подальшу долю кожного і всієї нації в

цілому. Ми повинні збудувати власне гідне життя і тим самим зміцнити

могутність всієї країни.

Свою Українулюбіть. Любітьїї...

Во врем'ялюте.

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Т. Шевченко

Велике починається з малого. Україна – це її громадяни, які живуть у селах,

містах та мегаполісах. Ми- українці, кожен з нас має можливість прославити

країну, в якій він народився і виріс, кожен з нас повинен до цього прагнути.

Наша Батьківщина вболіває за нас завжди, любить нас. Ми – діти твої,

Україно. У нас є солов’їна українська мова, рідна земля, держава. Ми – гідні

українці. Я особисто, як і всі мої товариші, пишаюся своєю Батьківщиною.

Любов до неї я виражаю у цих рядках:

Україна – моя Батьківщина,

Вона квітуча і єдина.

Вона незламно йде до бою,

Живу я тільки тобою.

Україна зараз переживає непростий час. Економіка знаходиться в стані

реформування, киплять політичні пристрасті, а на сході України гинуть наші

захисники, відстоюючи цілісний склад своєї держави. Але крізь усю цю

колотнечу видніються контури майбутньої України – європейської держави,

у якій мешкають свідомі люди.

Сьогодні нам необхідні правдивість, пристрасть, внутрішня сила та

невсипима жага свободи. І якщо нинішнє молоде покоління українців не буде

байдужим до своєї історії, її величних постатей, то й не зупинимося на

роздоріжжі. Мене переповнює відчуття безкінечної гордості за український

народ. Не дивлячись на свою багатостраждальну історію, ми змогли

вибороти незалежність, зберегти власну самобутність, традиції, мову,

культуру. Адже наша країна з величезним потенціалом нарешті заслуговує

на повагу всього світу.

Блакить неба і золото полів

Це прапор моєї Батьківщини,

Нехай він всюди майорить

І сповіща про мир і волю.

Отже, моя рідна країна – це найбільша країна Європи з родючими

чорноземами, високими скелями, глибокими морями, цілющими струмками,

квітучими ланами та щедрими полями. Як можна не любити наші рідні місця,

як можна не пишатись нашими великими пращурами! Ми маємо все для

розвитку нашого народу. Ми варті і заслуговуємо на те, щоб бути першими у

науці, освіті, медицині, культурі. Незабаром всі наші мрії здійсняться. І все

це заради твого процвітання, Україно!!!