Матеріали на допомогу у проведенні Всеукраїнської акції

«16 днів проти насильства»

Зміст1.Основні поняття2.Телефони національної гарячої лінії3.Рекомендовані фільми.4.Рекомендовані теми для батьків.4.1. Жорстоке поводження як фактор деструкції особистості дитини 4.2.Насильство в батьківських стосунках як фактор деструктивного впливуна становлення особистості дитини4.3. Жорстоке поводження з дітьми. Види насильства в сім’ї (законодавчий аспект)4.4.МІНІ-ЛЕКЦІЯ „ТРИ ШЛЯХИ У ВИХОВАННІ”4.5 КОРОТКО ПРО ТИПИ БАТЬКІВСЬКОГО ВИХОВАННЯ4.6 Особливості розвитку дитини на різних вікових етапах.5.Рекомендовані теми для роботи з педагогами.5.1. АЛГОРИТМ ДІЙ ПРАЦІВНИКІВ СИСТЕМИ ОСВІТИ У ВИПАДКУ ВИЯВЛЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї ТА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ5.2. СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИНАСИЛЬСТВА ТА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ5.3. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ПОСТРАЖДАЛИМИ ВІД СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА5.4. ВИЯВЛЕННЯ ПРИХОВАНИХ ФОРМ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ

6. Практичні вправи7.Тренінг з батьками «Попередження насильства, жорстокості в cім’ї та в дитячому колективі»8. Насильство та жорстокість у школі. Реалії сучасності. Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми.

1. Основні поняттяДитина – особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованим до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (Закон України «Про охорону дитинства»).Насильство – фізичний або психологічний вплив однієї людини на іншу, що порушує конституційне право людини на особистісну недоторканість (у фізичному і духовному розумінні)(Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / за заг. ред. А.Й. Капської, І.М. Пінчук, С.В. Толстоухової).Насильство в сім ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім ї по відношенню до іншого члена сім ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров ю (Закон України «Про попередження насильства в сім ї»)Жорстоке поводження з дитиною означає будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім ї або поза нею (спільний Наказ Державного комітету України у справах сім ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони

здоров я України про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення від 16 січня 2004 р. № 5/34/24/11).Структурна профілактика – це системна, скоординована діяльність, яка охоплює всі рівні профілактики та спрямована на зміну поведінки особистості, обставин, в яких вона перебуває, тапередбачає прийняття відповідних рішень на рівні особистості, організацій та держави.

Види і форми насильстваУ даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників і практичних психологів найчастіше використовуються дві класифікації видів насильства, відповідно до яких розробляються і впроваджуються спеціалізовані дослідницькі, превентивні й корекційні програми. Перша класифікація ґрунтується на характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне) і економічне. Деякими авторами сексуальне насильство трактується як різновид фізичного, а психологічне й емоційне насильство, навпаки, як види розділяються. Іноді окремо розглядаються такі різновиди насильства, як зневага, медичне насильство, а в останні роки все частіше виділяються харасмент (вербальні й невербальні домагання й зловживання сексуального характеру, особливо у виробничих відносинах) і інституційне насильство (військовий обов‘язок, заборона на штучне переривання вагітності й ін.). Очевидно, що в більшості випадків насильство носить інтегративний характер, зокрема, будь-який вид насильства завжди своєю складовою частиною має психологічне/емоційне насильство. Друга класифікація фокусується на характеристиках об єкта насильства. До таких характеристик можуть відноситися:• вік (наприклад, насильство над дітьми або старими);• стать (насильство над жінками);• стан здоров я (насильство над інвалідами й недієздатними);• родинні відносини (сімейне насильство, інцест);• етнічна приналежність;• соціальний статус;• професія й ін. ( За матеріалами тренінгу “Сучасні підходи до організації профілактики насильства щодо дітей” (11 – 13 червня 2008 р., м. Київ) – тренери: Цюман Т.П., Петрочко Ж.В.54 )До фізичного насильства відносять такі форми, як побої, різкі й (або) несподівані удари, ляпаси, поштовхи, стусани, струси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадкове нанесення тілесного ушкодження й (або) заподіяння фізичного болю, насильницький примус до чого-небудь, а також введення відносно людини різного роду заборон, обмежень її прав і волі. Фізичне насильство включає також погрози (у тому числізброєю) і такі непрямі дії, як руйнування особистої власності, закривання у ванній кімнаті або в інших місцях та ін. З правової точки зору фізичне насильство – це реальне, або потенційне заподіяння фізичної шкоди, під яким розуміється порушення анатомо-фізіологічної цілісності людини за допомогою застосування фізичної сили, холодної й вогнепальної зброї абоінших предметів, рідин, сипучих речовин і т.д., а також вплив на внутрішні органи людини без ушкоджень зовнішніх тканин шляхом отруєння або споювання одурманюючими засобами.Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різних формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосування насильства, приниження гідності, крик, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування й розвиток почуття безсилля й страху, зниження самооцінки людини, звинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно

ненормальним. Психологічне насильство виражається також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі із друзями й заняття улюбленою справою, знущанні і вбивстві тварин, дорогихлюдині, у відсутності прийняття, підтримки й ін. Психологічне (емоційне) насильство найчастіше буває важко розпізнати й ідентифікувати, тому що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства найчастіше непомітні, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими.У вітчизняному законодавстві відносно психологічного насильства вживається словосполучення «загроза застосування насильства», під яким розуміється лякання, залякування жертвизастосуванням фізичного насильства. Крім того, психологічне насильство може включати заподіяння душевної або психологічної травми й обмеження свободи волевиявлення (незалежно від реальності настання фізичної шкоди).Сексуальне насильство – будь-який вид домагання, що виражається як у формі нав‘язаних сексуальних доторкань, примуса до сексу, так і здійснення сексуальних дій (аж до зґвалтування або інцесту) кого-небудь зі членів родини проти його (її) волі. Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьохпотерпілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості й зрадженості, туга й депресія, їх мучать нічні кошмари й спогади, підвищуються дратівливість і ймовірність психоемоційних зривів аж до суїциду.Економічне насильство – одноосібний контроль за витратою грошей (залежному члену родини видається тільки строго визначена сума грошей, за яку він (вона) повинен(а) повністю відзвітуватися), позбавлення права голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами родини власності або заощаджень без згоди інших, примус до роботи або заборона працювати.Медичне насильство – недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисна відмова хворому в одержанні необхідних ліків або, навпаки, навмисне передозування або нав язування субстанцій, що призводять до звикання й залежності.Під сімейним насильством розуміють агресивні й ворожі дії відносно членів родини, у результаті яких об єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма, приниження або іноді смерть. Такі дії можуть бути фізичним і сексуальним насильством, псуванням особистого майна й незадоволенням базових потреб. Крім того, насильницькі дії можна умовно розділити на двігрупи:а) персоніфіковані, тобто детерміновані контекстом міжособистісних або внутрісімейних відносин і спрямовані на конкретну людину;б) деперсоніфікавані, тобто обумовлені головним чином якими-небудь зовнішніми причинами й (або) внутрішнім психологічним станом агресора, спрямовані на досягнення будь-яких цілей (матеріальних або психологічних) і початково не включені в контекст взаємин з об єктом насильства.

2.Телефони національної гарячої лінії

Національна гаряча лінія з попередження насильства в сім’ї 0800-500-33-5 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів) Національна гаряча лінія з попередженню торгівлі людьми0800-500-22-5 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)

ТЕБЕ ВИСЛУХАЮТЬ! ЗРОЗУМІЮТЬ! ПІДТРИМАЮТЬ!«Телефон довіри» – це служба телефонної допомоги для тебе та твоїх друзів.

«Телефон довіри» – анонімна, конфіденційна служба. Це означає, що все про що говорили, залишається між тобою і консультантом, який тебе слухав.

ЯКЩО

Ти невпевнений…Ти ображений…Ти не знаєш…Ти сумніваєшся…Ти закохався…Ти хочеш поспілкуватися…

ЯКЩО

Ти відчуваєш свою самотність…Ти маєш негаразди з батьками…Ти хочеш любові і уваги…Ти турбуєшся за своє майбутнє…Ти маєш шкільні проблеми…Ти хочеш допомогти рідним, близьким та друзям…Ти потерпів фізичне, психологічне чи сексуальне насильство…Ти маєш залежність від тютюнопаління, алкоголю, наркотиків чи містичних груп (культів)…Тобі необхідна психологічна підтримка у випадках кризового психологічного стану.Дзвони на «ТЕЛЕФОН ДОВІРИ»Тут тебе вислухають, підтримають і допоможуть тобі самостійно знайти вихід із складної ситуації.

На Всеукраїнській дитячій лінії «Телефон довіри» працюють спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію: психологи, соціальні педагоги, юристи та педагоги, які пройшли попередню підготовку. У практиці діяльності консультанти «Телефону довіри» керуються Конвенцією ООН про права дитини, Етичним кодексом психолога та офіційно діючими розробками та рекомендаціями в галузі телефонного консультування.

При необхідності здійснюється переадресація абонентів в місцеві служби дітей, соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді, управління у справах сім’ї, молоді та спорту для отримання юридичної та соціально-психологічної допомоги. «Телефон довіри» також має банк даних з питань охорони здоров’я, освіти, культури та дозвілля.

З метою забезпечення ефективності роботи «Телефону довіри» налагоджено зв’язок з Департаментом кримінальної міліції у справах дітей МВС України щодо переадресації випадків жорстокого поводження з дітьми (якщо абонент повідомив адресу) для оперативного втручання у ситуацію.

Національна гаряча лінія з попередження насильства в сім’ї Міжнародного правозахисного центра La Strada-Україна

На які номера можна телефонувати 0800-500-33-5 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)Коли можна телефонувати Крім неділі з 9-00 до 20-00З яких питань можна звертатись Попередження насильства в сім’ї

Національна гаряча лінія з попередженню торгівлі людьми Міжнародного правозахисного центра La Strada-Україна

На які номера можна телефонувати 0800-500-22-5 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)Коли можна телефонувати По буднях з 9-00 до 20-00З яких питань можна звертатись Попередження торгівлі людьми, у тому числі безпечного виїзду й працевлаштування за рубежем

3.1. для батьків, педагогів «Поговоримо відверто», «Вплив мультфільмів на психіку

дітей»;

3.2. для учнів 9-11кл «Станція призначення життя».

4.Рекомендовані теми для батьків:

4.1. Жорстоке поводження як фактор деструкції особистості дитини Діти, що живуть у психологічно хаотичних родинах, неминуче травмуються поєднанням надмірної, некерованої стимуляції та браком справжнього захисту й підтримки з боку осіб, що мають піклуватись про дитину. Як наслідок, відбуваються не лише серйозні викривлення психосексуального розвитку дитини, а й порушується розвиток базового почуття самості й здорової ідентичності, адекватного оцінювання реальності. В результаті насильства дитині завдають тяжких травм, які мають згубні наслідки для її подальшого фізичного та психічного здоров’я, до того ж хлопці страждають не менше за дівчат. Для суспільства це небезпечно тим, що діти, які були жертвами або свідками насильства в сім’ї, переносять цей негативний досвід до власного життя. Така сім’я виховує для суспільства потенційного агресора чи жертву – людину, яка вважає за норму, що інших можна принижувати, а, «за необхідності», й бити. Велику роль у розповсюдженні жорстокості до дітей відіграє необізнаність батьків або піклувальників щодо того, які заходи впливу неприпустимі по відношенню до дитини. Є досить багато дорослих, які не розуміють, що не кожне покарання йде на користь. Не менш значущим фактором є і низький рівень правової культури населення, недостатня обізнаність у нормах, стосовних охорони прав дитини та покарання осіб, які їх порушують. Наслідком жорстокого поводження та зловживання дітьми є не лише формування девіантних та делінквентних форм поведінки. Діти, постраждалі від жорстокості та зневаги, мають цілий набір специфічних психологічних рис, головною особливістю яких є амбівалентність (різнополюсність) як реакція на суперечливі вимоги батьків. Підлітки, які зазнали зловживань, не визнають батьків як значущих дорослих, вони поєднують в собі імпульсивність та довготерпіння, підозрілість з ірраціональної вірою в можливість покращання внутрішньосімейної ситуації. Вони відзначаються низькою самооцінкою, є емоційно залежними, відчувають самотність, ізольованість, страх перед майбутнім, впевненість у безперспективності, провину за інциденти насильства. В таких дітей не розвинуте уявлення про потреби власного «Я»,спостерігається сплутаність ідентичності, нечіткість самовизначення, конформність, схильність до прийняття ролей, нав’язуваних оточенням. Діти, що живуть в умовах сімейного насильства, демонструють схильність до депресій, високий рівень піддання стресу, явні депресивні та/або істеричні симптоми; симптоми деперсоналізації та реактивних розладів. Вони часто пропускають шкільні заняття через нездужання психосоматичного характеру. Такі діти та підлітки відзначаються високим рівнем ризику алкоголізації та наркотизації, пределінкветною та делінквентною поведінкою, зухвалою сексуальною поведінкою, дромоманією (патологічною схильністю до мандрів).Найтиповішими

наслідками насильства в сім’ї стають такі поведінкові прояви в дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки,конфлікти з оточенням, низька шкільна успішність; незвичайна замкненість. До емоційних проблем таких дітей можна віднести підвищену агресивність,переважно знижений настрій, високу тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттєвої сфери, легке коливання емоцій та їхня надмірна сила, часто неадекватна ситуації (лють або істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники).Частими наслідками насильства в сім’ї стають психоневрологічні розлади в дітей: безсоння, енурези та енкопрези (недержання калу), нервові тики тощо, а також соматичні захворювання як відповідь на стрес (це перш за все серцево-судинні розлади, порушення травлення, астма, алергії та шкірні захворювання). Ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути також недостатня вага; затримки у розвитку, анемія ,слабкий імунітет; тики, ссання пальців, розгойдування; недотримання правил особистою гігієни; одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини; часті звернення до медичних закладів, все більша кількість ушкоджень; брак необхідного лікування; невідповідність ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або її батьки чи піклувальники.Дуже важливо розглядати наслідки насильства, пережитого дитиною, зважаючи на її вікові особливості. У різні періоди життя реакція на подібну психологічну травму може виявлятися по-різному. Найзвичайнішими симптомами залежно від віку є:• для дітей у віці до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до навколишнього світу, нема реакції або надто слабка реакція на зовнішні стимули, не усміхається (або усмішка з’являється дуже рідко);• для дітей у віці від 6 місяців до 1,5 року – страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослими (наприклад, коли доросла людина намагається взяти дитину на руки), постійна сторожкість без причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум;• для дітей 1,5–3 років – страхи, сплутаність почуттів, є порушення сну, втрата апетиту, агресія, страх перед чужими людьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивності до повної байдужості);• для дошкільників (3–6 років) – пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості,болісна реакціяна критику; брехливість, схильність до крадіння та підпалів, жорстокість до тварин. Крім того, постерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссаня пальців, утруднене мовлення тощо), а також негативізм, відчуження та агресія поряд з надмірною поступливістю. Слід також зазначити наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації;• для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу; в поведінці відзначаються відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття «брудного тіла», мовчазність або несподівана говорючість, сексуальні дії з іншими дітьми;• для дітей 9–13 років – те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб’єктивне почуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання йти туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (в тому числі з метою одержання сексуального задоволення),суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання (недоїдки, листя, крейда, равлики, таргани, інші комахи тощо);• для підлітків 13–18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, несфорованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. В поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне

поводження, запобігання тілесній й емоційній інтимності, непослідовність і суперечливість поводження. 4.2.Насильство в батьківських стосунках як фактор деструктивного впливуна становлення особистості дитиниЩе однією формою деструктивного впливу сімейного насильства на формування особистості дитини є спостереження за його постійними проявами в стосунках батьків. Дослідники вважають цей досвід не менш травматичними за безпосереднє переживання насильства. Втім впливу сімейного насильства на дітей, які є постійними його свідками, але не зазнають зловживань з боку батьків, приділяють значно менше уваги. Розрахунки дослідників демонструють, що кожного року до 10 млн. дітей стають свідками насильства у себе вдома, але громадська увага сфокусована здебільшого на дітях, які сталибезпосередніми жертвами насильства з боку батьків, піклувальників та інших родичів.Загалом діти – свідки насильства схильні відчувати провину, сором та страх через впевненість, що саме вони є причиною насильницьких діянь. З тієї ж причини вони хвилюються щодо їхнього попередження в майбутньому. Ці почуття є дуже глибокими, підлітки переживають сум та/або гнів черезвласне безсилля перед тим, що відбувається в родині та схильні реагувати граничним чином (як надагресивно, так і надпасивно). Реакції іншого типу можуть проявлятись у формах поведінки, притаманних дітям, що постраждали від зловживань (депресивні та/або істеричні розлади):• діти/підлітки – свідки насильства виглядають знервованими та заляканими; для них характерною є надмірна сонливість, болі в животі, головні болі психосоматичної природи, а також повернення до раніших форм поведінки (енурез, ссаня пальців тощо). Вони постійно хвилюються через можливість повторення насильства та бояться цього; підлітки, які постійно спостерігають за насильством в сім’ї, відзначаються низьким рівнем соціалізації, високою конфліктністю, високим рівнем тривожності та підозрілості; нездатністю до тривалих і міцних стосунків, низькою самооцінкою та невмінням висловлювати свої бажання. Вони розглядають насильницьку поведінку як найадекватнішу модель свого можливого поводження. Підлітки з сімей з насильством набувають досвіду того, що насильством можна здобути бажане, що злість та гнів – це одне й те ж саме, що проявляти щирі почуття небезпечно. Спостерігаючи за насильством в родині, діти можуть дійти висновку, що насильство – це єдиний дієвий спосіб, яким розв’язують свої конфлікти й проблеми дорослі. Не маючи перед очима прикладів конструктивного діалогу, обговорення нагальних проблем та висловлення власних почуттів, вони не дістають змоги навчитись формулювати свої емоції та виражати їх у вербальній формі; • у дітей – свідків сімейного насильства нема або знижена здатність до прийняття зрілих рішень, порушені механізми емоційної регуляції поведінки та нормальний перебіг процесу соціалізації, гармонійного розвитку особистості, адекватного формування ціннісно-мотиваційної та емоційної сфер. Так, діти із родин, де насильства немає, залучаються до насильницьких шлюбних стосунків з частотою 1:400, в той час як для дітей з сімей, де насильство практикується постійно, цей показник складає 1:2;• діти-свідки насильства відзначаються сплутаними, амбівалентними почуттями щодо своїх батьків («і люблю, і ненавиджу»), що у майбутньому призводить до сплутаності почуттів до коханих людей та втягнення у залежні стосунки. Водночас, такі діти надмірно прив’язані до матері, вони постійно хвилюються за те, що з нею може статися щось погане. Водночас діти вважають батька своїм батьком незалежно від його поводження. Навіть за умов надмірної жорстокості вони можуть нудьгувати за ним, очікувати на його повернення додому, фантазувати щодо турботи про батька тощо;• діти з родин, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятися по-різному: від зануреності в себе і пасивності до насильницького

поводження. Дуже часто перехід дитини в безпечну атмосферу сприяє прояву в неї страхів з минулого та – як наслідок – неадекватним поведінковим актам;• оселя, де є насильство, не прогнозована для дитини, яка не знає, що її очікує вдома. Дім стає лячним місцем, адже дитина не може точно визначити, ані коли відбудеться наступний спалах насильства, ані наскільки сильним він буде. В результаті відчуття вразливості, безпорадності та неможливості контролювати ситуацію призводять до виникнення байдужості до зовнішнього впливу, впертості та незговірливості, а також до агресивних вчинків;• часто діти поза власним бажанням опиняються втягнутими в конфлікт батьків. Вони дуже хочуть зупинити насильство і конфлікти, які постійно спостерігають у своїй родині. Вони відчувають відповідальність за проблеми своїх батьків, їм приходять думки про те, що вони, діти, є причиною розладу в родині. У результаті діти опиняються так глибоко втягнутими у конфлікти, що їм важко відокремити свою індивідуальність від особистості власних батьків;• часто діти втягуються в конфлікт, намагаючись захистити своїх матерів від побиття або знущань. Дитина відчуває гнів до батька, за те, що той заподіює біль матері, а також обурення за матір, що вона не в змозі протистояти батьку та підкорюється насильству. Як наслідок руйнується опанування власної статевої ролі та виникають викривлення статеворольової ідентичності;• життя в родині, де практикується насильство, дуже напружене.Постійний стрес призводить до того, що діти постійно розгублені, розчаровані, часто виходять із себе навіть при незначних труднощах;• багато матерів не хочуть травмувати своїх дітей та намагаються приховати від них факти насильства щодо себе. Діти, не маючи чіткої картини того, що відбувається, бачать занепокоєння та засмученняматері, але не розуміють їхньої причини. Без повної інформації щодо ситуації діти (як і дорослі в аналогічних випадках) не можуть адекватно реагувати та будувати свою поведінку. Це призводить до розвитку порушень в комунікативній сфері (в тому числі, заважає будувати зрілі стосунки з протилежною статтю);• багато матерів вважають, що не повинні настроювати дітей проти своїх чоловіків, намагаються знайти справді татусь нас любить» і доходить висновку, що любов обов’язково пов’язана з фізичним болем та покараннями. Дитина, мати якої постійно виправдовує свого чоловіка за заподіяне насильство, часто починає відчувати тривогу, якщо її не б’ють – адже це означає, нелюбов.Отже, жорстоке поводження сприймається як справедливе, а дитина набуває рис віктимності;• у батьків, яким доводиться віддавати силу на розв’язання власних конфліктів, зазвичай залишається замало часу на виховання та турботу щодо своїх дітей. Як наслідок, в дітей може виникати почуттязанедбаності і непотрібності, а також думки, що вони не потрібні нікому, не є важливими людьми, які заслуговують на увагу та турботу. З цією впевненістю вони і йдуть далі по життю;• у більшості родин, де спостерігається насильство, його наявність не обговорюють відкрито. Крім того, батьки зазвичай наполягають на тому, що не слід обговорювати сімейну ситуацію з вчителями, шкільними психологами або друзями. Як наслідок, діти починають почувати себе ізольованими від перевесників; деякі навіть думають, що з ними щось не так через те, що їхнє життя в родині відрізняється від життя їхніх однолітків.Узагальнюючи, слід сказати, що застосування тілесних покарань та автократична модель виховання викривлює уявлення підлітків щодо допустимості проявів насильства й агресії, призводить до формування впевненості у виправданості застосування насильства. Дитина, яка живе в хворобливій, травматичній реальності знаходить полегшення в ненормальному фантазійному житті, проектуючи його на інших людей та їхні тіла у формі фізичного чи

сексуального на насильства. В будь-якому випадку така дитина не здатна адекватно оцінювати те, які дії є насильницьким, через глибоке порушення процесу соціалізації внаслідок ушкодженого сімейного функціонування. Крім того, насильство породжує насильство. Людина, що зростала в обставинах, в якій затверджується насильство, схильна до розв’язання конфліктів з іншими дітьми, дорослими або власних внутрішніх конфліктів насильницьким шляхом.

4.3. Жорстоке поводження з дітьми. Види насильства в сім’ї (законодавчий аспект)

Жорстоке поводження та зловживання дітьми в родині розглядають сьогодні як головну причину дитячого травматизму та смертності в усьому світі, а отже, це є однією з найгостріших проблем громадського здоров’я.Незважаючи на свою поширеність, явище жорстокого поводження з дітьми привернуло до себе увагу психіатрів, психологів, соціальних працівників лише в середині ХХ століття, коли травматолог C. Kempe описав «синдром побитої дитини» (battered child syndrome) – наявність сполучених травм, які неможливо дістати «природним» шляхом (під час гри або внаслідок падіння з висоти). З 1973 року в США, Канаді та інших країнах проводять постійні дослідження поширеності насильства щодо дітей, розвивається система допомоги дітям, які пережили зловживання, вивчають вплив жорстокості в родині на формування психіки дитини, створюють програми психологічної реабілітації таких дітей. Останніми роками багато уваги приділяють цій проблемі й в Україні.Зазвичай насильство стосується найуразливіших членів родини, а отже, категорією, яка найбільше потерпає від сімейного насильства (як прямо, так і опосередковано) стають діти. Самі ж діти, які зазнають жорстокого поводження, звертаються по допомогу до психологів та соціальних працівників вкрай рідко через загальну недовіру до дорослих та оточення. А от на вулицю такі діти тікають все частіше – і це як раз і є ті самі підлітки, з якими повсякденно стикається суспільство як з правопорушниками, споживачамитоксичних речовин або наркотиків, неповнолітніми проституками, або просто бездомними дітьми.Особливість української ситуації полягає в тому, що до недавнього часу проблема насильства щодо дітей була прихованою, її нібито не було.Зрозуміло, що діти можуть стати жертвами насильства вдома, в школі, на вулиці, але статистичні дані свідчать, що саме сімейне насильство є найбільшзначущим негативним фактором, який впливає на зростання соціального сирітства, бездглядності, беспритульності та злочинності неповнолітніх в мирний час.Слід зазначити, що окремі психоаналітично орієнтовані психологи зазначають, що сімейне виховання не може обійтись без насильства. На їхню думку, покарання та заборони в процесі виховання є необхідним елементом нормального перебігу процесу соціалізації дитини та засвоєння нею системи суспільних норм. Вочевидь, запропоноване тлумачення поняття «насильство» є надто широким, але ним досить часто прикриваються ті, хто приховує власну виховну безпомічність та вдається до насильницьких дій щодо власної дитини.Дитині легко заподіяти шкоду. Вона дуже вразлива, що пояснюється її фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих – батьків, піклувальників, вихователів, вчителів. Насильство з боку батьків – це багатобічне явище, яке проявляється у завданні дитині тілесних ушкоджень, створенні та підтримці економічної залежності, морально-психологічному тиску, примушенні до вживання алкоголю та наркотиків, а також до сексуальних контактів (в тому числі до проституції та порнографічних дій). Очевидно, що ці форми насильства не можна вважати за «необхідні для забезпечення виховного процесу», оскільки тє патологічними формами сімейних стосунків, які призводять до деструкції

особистості дитини.3 Види насильства в сім’ї (законодавчий аспект)Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (далі по тексту –Закон) визначає сімейне насильство як «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини і громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю». Жертвою насильства в сім’ї, згідно з Законом, є член сім’ї, що постраждав від фізичного, сексуального,психічного або економічного насильства з боку іншого члена сім’ї.Фізичне насильство у сім’ї визначається Законом як умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, а також умисне позбавлення свободи, житла, їжі, одягу та інших нормальних умовжиття, що може призвести постраждалу або постраждалого до смерті, викликати порушення фізичного і психічного здоров’я, нанести шкоду його честі йгідності.Сексуальне насильство в сім’ї Закон трактує як протиправне зазіханняодного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також діїсексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім’ї. Слід зазначити, що фахівці розуміють під діями сексуального характеру щодо неповнолітніх залучення дитини за її згодою або без такої згоди до сексуальних дій з дорослим (або людиною, яка старша дитини не менш, ніж на три роки) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.Психологічне насильство в сім’ї Закон визначає як насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається емоційна непевність, нездатність захистити себе, і може наноситися або наноситься шкода психічному здоров’ю. Як свідчить практика, діти часто стикаються хоча б з одним з проявів психологічного насильства: їх або принижували (в тому числі й нецензурною лайкою), або зневажливо критикували їх особистість, або до них застосовували погрози та/чи невиправдані заборони чи обмеження, які не мали на меті забезпечення дитині належного рівня життя та розвитку (або навіть перешкоджали цьому) чи утримання від небезпекидля її життя, здоров’я, нормального соціального функціонування. Слід такожзазначити, що психологічне насильство супроводжує всі інші форми насильства в сім’ї, адже побиття або інцест завжди обумовлює не лише фізичне, а й психічне травмування особистості постраждалих.Економічне насильство в сім’ї, згідно з Законом, – це навмисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу й іншого майна або засобів, на які потерпілий має передбачені законом права, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного або психічного здоров’я.

4.4.МІНІ-ЛЕКЦІЯ „ТРИ ШЛЯХИ У ВИХОВАННІ”Батьки у всьому світі, виховуючи своїх дітей, можуть іти одним з трьох шляхів: влади, поступливості або діалогу. Ось коротка характеристика цих шляхів. ВЛАДА Цей шлях опирається на переконання дорослого, що батьки завжди краще знають і мають рацію, демонструють дитині, хто головний. Дитина повинна підкорятися їхній волі, найкраще без дискусії. Батьки найчастіше виступають у ролі контролера, екзекутора, судді, володаря, поліцейського, а іноді й ката. Такий образ батьків викликає у дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини з’являється переконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять. У поведінці дитини може з’явитися опір, брехня, покора, агресія, ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: „ніхто не прислухається до моєї думки, а, значить, мої

думки дурні та нічого не варті. Я ні на що не здатна, якщо мене треба постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти. Тільки батьки знають, що добре для мене” Можливі наслідки для дитини – відсутність бажання змінюватися, залежність від думки та оцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми, занижена самооцінка, відсутність віри у власні можливості. Можливі наслідки для батьків – почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію, що посилюють незадоволення дитиною та собою як батьками. Наслідки для родини – холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на поле битви. ПОСТУПЛИВІСТЬ На цьому шляху батьки заради „святого спокою” поступаються дитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волі дитини, щоб уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, але наелектризована злістю, роздратуванням щодо „самолюбивої, сповненої бажань і претензій” дитини. Дитина почувається у виграші - „Я перемогла”. Це породжує змішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, викликані відсутністю опору з боку дорослого. Вона може думати: „Всі повинні мені підкорятися”, „Найважливіші мої почуття і потреби”, „Батьки все зроблять заради мене, варто тільки бути впертою”. Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску. Можливі наслідки для дитини – відсутність почуття безпеки через своєрідну зміну ролей – батьки виявляються „слабкими”, а дитина „сильною”. У дитини може розвинутися імпульсивний спосіб реагування, егоїзм, нездатність підпорядковуватися авторитетові, суспільним та етичним нормам, а також працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з ровесниками).Можливі наслідки для батьків – неприязнь до дитини, безсилля, незадоволення собою як батьками, незадоволення з приводу постійних поступок дитині всупереч своїм потребам та почуттям. Наслідки для родини – відчуженість, холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути з нею). ДІАЛОГ На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для них цінності, враховуючи почуття та потреби дитини, а в ситуації конфлікту шукають спільне рішення, яке б задовольняло всіх зацікавлених. Батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Допомагають дитині розкривати свої можливості, сприяють ставленню її адекватної самооцінки. Також батьки поважають свої потреби та почуття, можуть твердо сказати „ні”, коли ситуація вимагає цього. Тому дитина може бути задоволена сама собою, відчувати повагу до власної думки та думки батьків (вчителів, інших людей), мати високе почуття власної вартості та відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: „Я можу сама приймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочу спробувати свої сили, а якщо в мене не вийде, - спробую ще раз”. Можливі наслідки для дитини – бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути з ними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттів інших. Можливі наслідки для батьків – задоволення собою як батьками, почуття близькості, радість від перебування разом з дитиною, приязні стосунки з нею. Можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість), не ображаючи дитину. Наслідки для родини – менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності. Розвивається конструктивні діалогічні стосунки між батьками та дітьми, формуються міцні емоційні зв’язки та вміння виявляти взаємну турботу та повагу.

4.5 КОРОТКО ПРО ТИПИ БАТЬКІВСЬКОГО ВИХОВАННЯВідокремлюють декілька стилів батьківського поводження з дитиною.Для авторитетного стилю характерні високий рівень контролю та теплі відносини в родині. Такі батьки визнають і заохочують все більшу автономію своїх дітей, відкриті для

спілкування з дітьми; допускають зміни власних вимог у розумних межах. Діти в таких родинах добре адаптовані: вони впевнені в собі, мають добре розвинутий самоконтроль і соціальні навички, вони добре вчаться в школі й мають високу самооцінку.Для авторитарного стилю характерні високий рівень контролю та холодні стосунки в родині. Такі батьки віддають накази й чекають абсолютно точного їхнього виконання. Вони закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі вимоги й правила; не допускають їхнього обговорення; дозволяють дітям дуже обмежені прояви незалежності та самостійності.Діти таких батьків зазвичай замкнуті, боязкі й похмурі, невибагливі й дратівливі; дівчатка залишаються пасивними й залежними протягом підліткового та юнацького віку; хлопчики можуть стати некерованими й агресивними.Для ліберального стилю характерні низький рівень контролю та теплістосунки. Батьки з таким стилем сімейного виховання недостатньо або зовсімне регламентують поведінку дитини; для них характерна безумовна батьківська любов. Вони відкриті для спілкування з дітьми, однак домінантний напрямок комунікації – від дитини до батьків; дітям надано надлишок свободи при незначному керівництві батьків; батьки не встановлюють будь-яких обмежень. Діти в таких родинах схильні до неслухняності й агресивності, на людях поводяться неадекватно й імпульсивно, невимогливі до себе, хоча в окремих випадках можуть стати активними, рішучими й творчими людьми.Для індиферентного стилю батьківської поведінки властиві низький рівень контролю та холодні відносини в родині. Такі батьки не встановлюють для дітей ніяких обмежень, байдужі до них, закриті для спілкування; через обтяженість власними проблемами не займаються вихованням дітей. Якщо байдужість батьків поєднується з ворожістю, дитину ніщо не утримує від того,щоб дати волю своїм найруйнівнішим імпульсам і виявляти схильність до деліквентної поведінки.Загалом батьки з сильними заборонними тенденціями обмежують право дітей слідувати власним бажанням, активно вимагають від них підпорядкування і стежать за тим, щоб вони повністю виконували свої обов’язки. На противагу цьому, батьки, для яких заборонні тенденції не характерні, менше контролюють дітей, пред’являють до них менше вимог і накладають менше обмежень на їхню поведінку й виявлення ними емоцій.Батьківська теплота вказує на те, якою мірою батьки виявляють любов і схвалення. Щиросердечна теплота батьків знаходить своє відбиття в тому, що вони часто усміхаються своїм дітям, хвалять і підтримують їх, намагаються якнайменше критикувати своїх дітей, карати їх і виявляти своє незадоволення їхньою поведінкою. Жорстокі батьки, навпаки, критикують, карають, постійно відхиляють скарги й прохання дітей, рідко висловлюють свою любов або схвалення. Іншою крайністю є повна байдужість до стану та проблем дитини, її внутрішнього світу.

4.6 Особливості розвитку дитини на різних вікових етапах.Наслідком відсутності базового почуття безпеки у немовлячому віці є підвищена тривожність у дорослому віці.До 3 років дитина повинна мати у своєму словнику 300 слів. Основна мисленнєва операція у цьому віці – дія (більше-менше, складання невеликих пазлів і т.д.). Формується зовнішній план мислення. Це найоптимальніший період розвитку інтелекту та творчості (необхідна гра кубиками). Інтелектуальне, біологічне, соціальне утворення.Інформація іде через руку і рот. У цьому віці з’являється новоутворення «Я сам» (суб,єктність) – як наслідок – самостійність, відповідальність, впевненість у майбутньому. Криза трьох років долається у формі гри. Відбувається перехід дитини до ігрової діяльності.

З 3 до 6 років дитина оцінює свої вчинки очима інших людей (децентрація мотивів), формується етика поведінки (хороший вчинок чи поганий). Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє самооцінка та оцінка, яку дають значущі дорослі іншим дорослим, дітям, героям казок і т. д. Самооцінка дитиною власних вчинків, уміньта інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих.Характерною є схильність дітей до самоствердження спочатку в очах дорослих, потім однолітків, а вже потім у власних очах. Це період творчої особистості. В рамках сюжетно-рольової гри формуються стосунки у дорослому житті.6 – 10 років – основний стимул у цьому віці – це інтерес, присутнє вміння вчитися. На кожному уроці бажано формувати мотивацію.Оцінювання повинне бути розгорнутим (вчитель має пояснювати, чому саме така оцінка, при цьому пояснення треба починати з позитивних моментів, далі негатив і закінчувати позитивом; так само й у стосунках, коли виникають проблеми чи u1085 непорозуміння).Кризу семи років ще називають кризою саморегуляції, яка нагадує кризу першого року. Дитина ще не володіє своїми почуттями, не може їх стримувати і водночас не вміє керувати ними.Втративши одну форму поведінки вона ще не оволоділа іншими. Це період народження соціального «Я». У цьому віці формується характер. Самооцінка визначається оцінкою вчителя. Молодші школярі емоційно вразливі, легко піддаються навіюванню. У нихрозвивається почуття самолюбства, вони гнівно реагують на будь-які приниження. Розвиваються почуття симпатії.10 – 15 років – велика потреба у емоційному спілкуванні. Якщо не задовольняються потреби підліткового віку, виникають проблеми з поведінкою. Формується новий образ свого фізичного «Я».Підлітки болісно переживають зміну своєї зовнішності. Дорослі мають виявляти граничну тактовність і глибоке розуміння проблем, які хвилюють підлітка.Основні симптоми кризи 13 років – це зниження продуктивності навчальної діяльності, регрес при виконанні творчих завдань, водночас зберігається здатність до виконання механічних завдань (це зумовлено переходом від конкретного до логічного мислення); негативізм.Дорослим необхідно змінювати старі неефективні педагогічні підходи на нові, які більше відповідали б саме цьому періоду. Це період становлення якісно нових взаємин із дорослими. Підлітки істотно обмежують права дорослих та розширюють свої власні, прагнуть до поведінкової самостійності, хоча повністю залежні від дорослих.

3.6.Невідповідність зовнішніх проявів батьківської поведінки внутрішнім бажанням і почуттям стосовно дитини чи інших членів родини

Про людину кажуть, що її поведінка конгруентна, коли є певна відповідність між її думками, почуттями та зовнішніми проявами. Та чи завжди у спілкуванні з іншими людьми ми говоримо те, про що думаємо і демонструємо саме те, що відчуваємо?Найсумніше, що звичку «грати роль» ми переносимо у стосунки із власними дітьми, які це відчувають. Можливо, вони не зрозуміють, що саме їх збентежило в «неконгруентній поведінці» батька або мами. Та наш мозок має певну властивість реагувати надеякі подразники: якщо до нього надходить суперечлива інформація – він просто «ігнорує» неузгоджену її частину. Цю закономірність можна пояснити на прикладі конкретної ситуації. Припустимо, син-першокласник прийшов зі школи дещо пізніше, ніж звичайно, і в дуже «незвичному» вигляді: взуття та костюм брудні, ще й на обличчі якісь подряпини. На здивування мами він жваво розповідає про Свято весни, яке було у школі. Кожний першокласник посадив власне дерево. На жаль, пагонець виявився дещо колючим, от він і подряпався. Та головне – на шкільному подвір ї тепер зеленітиме його дерево!

Мама каже, що дуже рада це чути. Але на її обличчі радощів не помітно – вона розмірковує, як найшвидше привести до ладу шкільний костюм. Та й хвилювання після очікування ще не зовсім минулося. Добре хоча б, що втрималась, не накричала насина з приводу його запізнення. Отже, вираз її обличчя дещо напружений і схвильований.Не можна бути впевненим, що син одразу почує, що мама за нього рада. Адже він змалечку звик придивлятися до виразу її обличчя.І зараз він не бачить ознак радісного настрою або захоплення подією. Припуститися думки, що мама u1082 каже неправду, все, хлопчик сприйме інформацію про негативний емоційний стан мами, а того, що вона каже про свою радість, – він навіть не почує.Саме тому дуже часто діти перестають чути своїх батьків – спрацьовує захисна реакція. А згодом не тільки не чують – вони перестають їм вірити. На жаль, не завжди безпідставно.2. Неусвідомлена відмова повідомляти дитину про власні почуття.Джерело подібної стриманості – в поширених нормах поведінки, притаманних нашій культурі. По-перше, вважається небажаним звертати увагу на почуття, у всякому разі – на людях.Ще більш неприпустимим деякі вважають повідомляти інших, що саме ти відчуваєш. Це може сприйматися як ознака слабкості чи емоційної нестриманості. Хоча справжня нестриманість з’являється тоді, коли людина «емоційно вибухає», і робить це, якправило, без попередження.Повернемось до ситуації з сином-першокласником та мамою. Якби вона не поспішала запевняти сина, що дуже рада, а розповіла йому, як хвилювалася з приводу його запізнення та про те, що її непокоїть, – чи встигне вона випрати, висушити та випрасуватикостюм – все таки її реакція була б більш конгруентною. А потім вони б разом могли піти на шкільне подвір’я та помилуватися деревцем. Або навіть полити його. І це б була справжня радість, про яку можна сказати синові.Тому якщо ваша дитина, дивлячись на вас, запитує: «Що сталося?», – не поспішайте з таким банальним «Нічого». Краще сказати: «Я сумую»; «Я хвилююся». Причини суму або хвилювання іноді немає потреби пояснювати. Головне – саме через обмін почуттями ми наближаємось до «діалогу душ».

3. Неврівноважені емоційні прояви з боку батьків, особливо матері.Ми маємо на увазі непослідовність та незрозумілість для дитини емоційних проявів, коли схвалення або нарікання залежать від настрою когось з батьків, а не від вчинків дитини.Наприклад, мама зранку перебуває «в доброму гуморі». Вона пригортає дитину, u1094 цілує її, захоплено грається. Для дитини вона створює ситуацію задоволення, схвалення, щастя. В такому гарному настрої мама відводить дитину у дитячий садочок, де надовго її залишає. Коли мама знову повертається і забирає дитину додому, в неї немає часу гратися. До того ж вона втомлена після роботи та дещо роздратована. На «цій хвилі» роздратування дитина їй також здається нестерпною, набридливою, примхливою. Мати карає дитину за примхи, а та не може зрозуміти, що сталося. Адже вранці поведінка була такою самою, і все було добре, а тепер стало погано.І малюкові також стає дуже погано. У результаті малюк підсвідомо засвоює той факт, що все, що відбувається з ним на емоційному рівні, залежить не від нього самого, а від незрозумілих зовнішніх явищ. Крім того, дитина сприймає неконтрольованість емоційних станів як норму. Ставши дорослою, така людина, бажаючи підняти свій настрій (якщо настрій не поліпшується сам собою), може вдатися до штучних засобів його поліпшення.Тому за будь якого настрою пам ятайте, що дитина – дуже чутливе створіння. Якщо не можете вгамувати власні емоції – краще повідомте дитину про них. Щоб в неї не складалося враження, що вона є причиною батьківських негараздів. А взагалі регулюваннявласних емоційних станів – то окрема тема. Стверджуємо, що навчитися цього можна.4. Занадто часте використання слів «треба», «мусиш», «повинен».

Шановні батьки, дитину треба виховувати правильно. Тому ви мусите вивчити всі запропоновані рекомендації! І повинні їх дотримуватись у спілкуванні з вашими дітьми!І які почуття у вас виникли, коли почули ці заклики? Ми ж домовились, що на почуття слід звертати увагу, і є певний сенс про них розповідати співрозмовникові. Ви відчули роздратування? Обурення? Навіть гнів?Тоді ви добре зрозумієте, що відчувають ваші діти під час таких «гучних промов».Ми в жодному разі не закликаємо не ставити перед дитиною жодних вимог. «Треба», «необхідно», «обов’язок» – це реалії нашого життя. Та якщо зробити це єдиними принципами спілкування із оточенням та світом взагалі – життя може здаватися нестерп-ним. Або нестерпним стане спілкування з вами.5. Впевненість, що батько розуміє ситуацію краще, ніж дитина.Батько розуміє ситуацію з точки зору власного досвіду та з огляду на ту мету, яку він перед собою поставив. Та у дитини найчастіше зовсім інші цілі. І досвід, звісно, інший. Так, досвід дещо скромніший, ніж батьківський. Та він і не буде збагачуватися, якщов будь-якій складній ситуації батько поспішатиме пропонувати власний розв’язок складного завдання. Можливо, в якійсь ситуації цей розв’язок справді виявиться ефективним. Але найчастіше – це як вдягати на дитину власний костюм – кумедно, незручно і мало допомагає пошиттю її власного костюма. Ще одна поширена помилка цієї категорії – коли батьки намагаються вберегти дитину від своїх помилок. Розповісти про помилки можна. Та робити їх чи ні – то вже рішення самої дитини. Адже людині передусім стає в нагоді власний досвід. Ми впритул підійшли до ще однієї помилки.6. Намагання підтримувати в очах дитини образ людини, яка - завжди все знає і ніколи не помиляється.По- перше, така поведінка – не послідовна. Про це ми вже говорили. По-друге, якщо дитина повірить у такий образ батька-супермена – це може призвести до заниження самооцінки. Дуже важко бути звичайним хлопчиком чи дівчинкою з певними вадами та «талантами» робити помилки на фоні «зоряних батьків». Та швидше за все, дитина в цей образ не повірить. Ні, вона нестане вас «ловити на гарячому» – як правило, діти дуже делікатно ставляться до тих помилок батьків, які помічають. І повага зникає не через помилку. Помиляються всі. Та тільки найсміливішіта впевнені в собі можуть спокійно в цьому зізнатися. Крім того, щирість у стосунках з дитиною, то набагато більша цінність, ніж штучно створений образ «правильного батька».7. Вживання повідомлень типу «готові рішення».Чи були ви коли-небудь вже готові зробити щось значуще для людини (чи змінити щось в собі), для того щоб задовольнити її потреби, коли вона раптом стає скеровувати вас, радити вам зробити точно те, що ви і без того збиралися зробити?Напевно, ваша реакція була б: «Мені не потрібно, щоб мені про це говорили». Можливо вас би дратувало, що інша людина не довіряє вам в достатній мірі та позбавляє вас шансу зробити щось за власної ініціативи.Часто у відповідь на поради виникає негативна реакція, пов’язана з тим, що це суперечить бажанню дитини бути самостійною. Варто дати пораду, коли негативні почуття заспокояться, поділитися досвідом, обговорити, що варто робити і чого не варто робити.1) Наказ, команда:• «Прибереш цей бруд»;• «Піди знайди кого-небудь, щоб пограти» тощо.2) Попередження, погроза, застереження:• «Якщо ти не зробиш... – то пошкодуєш»;• «Я розгніваюсь на тебе, якщо ти не...».3) Умовляння, заклик, моралізування викликають у дитини почуття тиску та неповноцінності:• «Ніколи не перебивай людину, коли вона читає»;

• «Будь ласка, пограй в іншому місці»;• «Завжди прибирай за собою».4) Поради, рішення, пропозиції:• «Чому б тобі не піти пограти на вулицю?»;• «Невже ти не можеш покласти речі на місце після того, яккористувався ними?».Ці типи вербальних повідомлень передають дитині ваше рішення – та саме те, що ви вважаєте, вона має зробити.Передача рішень може призвести до таких наслідків:1) Дитина опирається, коли їй говорять, що зробити. Їй може не подобатись ваше рішення.2) Проблема рішення також має наступний зміст: «Я не довіряю тобі у виборі твого рішення».3) Передача рішення повідомляє дитині, що ваші потреби більш важливі, ніж її власні; що вона має робити саме те, що ви вважаєте за необхідне, потрібне.Як наслідок, діти відповідають захистом або ворожістю. Вони почувають себе приниженими, знищеними, під контролем. Деякі в дорослому житті покірно чекають, що оточуючі будуть приймати за них рішення. Звідси скарги батьків на несамостійність дітей,неуважність їх до потреб батьків. Звідки може з’явитися відповідальність, якщо батьки позбавляють дітей можливості зробитищо-небудь самостійно та відповідально.8. Вживання «принижуючих» повідомлень.Ці повідомлення передають догану, осуд, глузування, критику.Ці повідомлення поділяються на такі категорії:1) Осуд, критика, догана:• «Ти нестерпний»;• «Ти дуже неуважний»;• «Ти повинна краще знати».2) Висміювання, посоромлення:• «Тобі має бути соромно»;• «Ти поганий».3) Інтерпретація, діагноз, психоаналіз:• «Ти просто хочеш привернути до себе увагу»;• «Тобі подобається випробовувати мене, поки я не зійду з глузду»;• «Ти завжди хочеш грати там, де я працюю».4) Навчання, інструктаж:• «Недобре перебивати інших»;• «Хороші діти так не роблять».Ці повідомлення не підбадьорюють дитину як особистість, а навпаки знижують самоповагу, підкреслюють її неадекватність, а також мають такі ефекти:1) Діти часто відчувають провину та докори сумління, коли їх оцінюють та критикують.2) Діти відчувають, що батьки несправедливі – «Я не зробив нічого поганого», «Я не хотів зробити погано».3) Діти часто відчувають, що їх не люблять, почувають себе покинутими: «Мене не люблять, тому, що я зробив погано».4) Часто діти повертають бумеранг батькам: «Ти сам не завжди охайний».5) Виникає почуття неадекватності. Зменшується самоповага.Ці повідомлення мають руйнівний вплив на розвиток «Я», на самооцінку. Це стає серйозною перешкодою в подальшому житті.3.7. Як вийти з конфлікту?Для ефективного розв’язання конфліктних ситуацій якомога частіше необхідно створювати з дітьми такі ситуації, в яких виграють обидві конфліктуючи сторони. Процес мислення, заснований на спільних ідеях, є кращим з відомих нам методів отримання

позитивного результату для обох учасників конфлікту. Спочатку цей процес може здаватися працемістким та обтяжливим, але вже після декількох застосувань він стане для вас вельми продуктивним та раціональним.Крок 1. Попросіть у іншої конфліктуючої сторони дозволу детально розібратися у проблемі, що обговорюється.Крок 2. Викладіть свою проблему якомога доступніше і зрозуміліше, виключивши різного роду звинувачення і перебільшення, спроби присоромити.Крок 3. Поділіться з дитиною тим, які почуття ви при цьому відчуваєте.Крок 4. Попросіть вашу дитину поділитися з вами тим, що вона відчуває і чого хоче. Це важливо знати для того, щоб знайти таке рішення, яке задовольнить вас обох.Крок 5. Разом з дитиною на аркуші паперу складіть перелік ваших поглядів на розв’язання проблеми:• По можливості, генеруйте ідеї, що приводять до взаємногозадоволення обох конфліктуючих сторін.• Не обмежуйте вашу уяву жорсткими рамками дійсності, дайте їй «розгулятися». Мріяти ніколи не шкідливо.• Єдине правило – не слід критикувати чи відкидати будь-яку з ідей, яка ще не занесена на папір, і доти, доки ви не підготуєте себе до кроку 6.Це дуже важливо: якщо хтось раптом стає недоброзичливим і починає відкрито висловлювати свою незгоду, процес буде не таким конструктивним, і ви навряд чи дійдете рішення, яке задовольнить вас усіх.• Намагайтесь зробити цей процес якомога більше захоплюючим, веселим, цікавим.• Підбадьорюйте та заохочуйте одне одного на подальші ідеї, наприклад: «Чудова думка, я сам ніколи до цього не додумався б чи «Це наводить мене ще на одну думку».• Відкрийте доступ новому способу мислення. Не слід заздалегідь планувати це заняття з прихованою метою зробити все по-своєму. Нехай рішення кожного з вас будутьвідвертими.Крок 6. Дайте складений перелік вашій дитині, і нехай вона перша викреслить з нього те, що її не влаштовує. Потім ваша черга викреслити ті пункти, з якими ви не згодні. Навіть якщо дитина ще на вміє читати, спробуйте все ж таки виконати цей крок. Дляцього прочитайте їй перелік уголос. Але все, що їй не подобається, нехай вона викреслить сама, своєю рукою.Крок 7. Знайдіть у переліку одну з пропозицій чи комбінацію пропозицій, тобто те, що залишилося не викресленим. Це і є ваш шлях до вирішення проблеми. Вказівки:• Переконайтесь, що обидві сторони задоволені таким рішенням.• Не погоджуйтесь робити те, що вас не влаштовує чи викликає почуття незадоволення.• Кожний з вас має право накласти «вето» на будь-яке рішення.Крок 8. Виконуйте прийняте рішення в узгодженому проміжку часу. Якщо рішення не спрацьовують, поверніться до початку процесу. Отримуйте користь зі своїх помилок та невдач, хай вони будуть початком на шляху до успіху. В процесі виконання прийнятих рішень також слід дотримуватись певних правил:• Визначайте разом чи спрацьовує прийняте рішення, чи ні.• Не звалюйте провину за те, що справа не просувається дозавершення, одне на одного і намагайтесь не вживати виразів на кшталт «Я ж тобі казав!».• Оцінку досягнутого успіху, давайте, базуючись на позитивних відчуттях кожного, хто з самого початку був залучений до спільних переговорів з вирішення проблеми.• Не зупиняйтесь! Не відступайте від задуманого! Будьте впевненими у собі!Перед тим, як вирішувати серйозні конфлікти, потренуйтесь на вирішенні незначних побутових питань. Використайте ці кроки як вправу.

3.8. ПОКАРАННЯ РАНЯТЬ, НАСЛІДКИ ВЧАТЬ

Замість того, щоб вигадувати покарання, дозвольте дитині відчути наслідки її поведінки.Природні наслідки: наприклад, черговий раз запізнюється на обід– буде розігрівати обід сам, залишиться голодним, зустрінеться змоїм незадоволенням…1. Висловіть свої почуття, не наступаючи на характер дитини:«Я шаленію від того, що моя пилка залишилась надворі й поржавіла від сирості!».2. Окресліть свої сподівання (правила в нормальній родині встановлюють батьки, у школі – вчителі):«Мені важливо, щоб мої інструменти були повернені й покладені на місце!»3. Вкажіть (а іноді навіть допоможіть) дитині, як можна виправити шкоду:«Пилка зараз потребує трохи скловати і тонкого шару олії».Формування совісті – конструктивне почуття провини – виправлення помилки, шкоди…Несформована совість – наступність трактування покарання як легкого способу позбутися почуття провини, що виключає авторефлексію, придивляння до себе + сильні почуття типу: ворожість, злість, відчуття кривди і прагнення помсти.4. Дайте вибір, попереджуючи про наслідки:«Можеш брати мої інструменти, але мусиш їх повертати, інакше я позбавлю тебе права користуватись ними. Вирішуй сам, що ти обираєш…».5. Проявіть ініціативу:Зачиніть свою скриньку з інструментами.Дитина запитає: «Тату, чому скринька з інструментами зачинена?».Батько: «А ти мені скажи, чому».6. Разом вирішіть проблему: (див. «МЕТОД ШЕСТИ КРОКІВ»)«Можемо домовитись, що ти будеш користуватися моїми інструментами, коли захочеш, але я хочу бути впевненим, щовони завжди будуть на місці, коли мені треба».Замість залякування, моралізування, погроз, сарказму, болісних порівнянь, наказів, осуду, принижень, прізвиськ, благань мученика, злих пророцтв.Шість кроків методу без поразок1. Розпізнати конфлікт, проблему та назвати їх:• виберіть момент, коли дитина не захоплена чимось іншим або зарезервуйте спеціальний час;• виразно і точно розкажіть, який конфлікт, проблема має місце і потребує роз’вязання;• поговоріть про дитячі відчуття і потреби, запитайте і вислухайте дитину: що вона про це думає, що відчуває, як це бачить, що вона має з того, що так чинить лишає після себе брудну кухню, що гарного в їхніх сварках, що гарного в їхніх бійках, який зиск вони мають з того, що розмовляють на уроках і не виконують доручення вчителя);• поговоріть про свої почуття та потреби – безапеляційно і з усіма емоціями, які відчуваєте, розкажіть, що ви почуваєте, і чому це для вас так важливо; вирішальною є оповідь від першої особи:«Я» = мої почуття+мої потреби+опис фактів (а не людей) (я дуже гніваюся, коли бачу, що старанно прибрана мною кухня після твого сніданку знову перетворюється на брудну. Я вимагаю поваги до своєї праці;)• уникайте висловів, які принижують або звинувачують дитину («ти…, ви поводитесь як…»);• цілком виразно скажіть, що вам хочеться щоб вона разом з вами шукала такий вихід, який був би прийнятний для обох сторін і завдяки якому всі «могли б жити».2. Разом шукати можливі рішення:• якомога більше, якомога різноманітнішу «бурю думок»;• спочатку висловлюються діти, потім ваші пропозиції;• найважливіше: у цій фазі приймайте всі думки, без оцінки,без критики, без виключення;

• якщо справа стосується кількох дітей, заохотьте кожну дитину до розмови;• запишіть усі думки.3. Критично оцінити пропозиції рішень «А тепер давайте подумаємо, яке з цих рішень для нас найкраще», «Мені б це не сподобалось», «Це не задовольнить мої потреби», «Я вважаю, що це рішення було б не справедливим щодо мене», «Ця думка здається меніцікавою», «Таке рішення здається мені дуже етичним і розумним».4. Наважитись на найкраще рішення:• і зараз мисліть у напрямку до почуттів і думок дитини («Ви погоджуєтесь із цим рішенням? Це вдасться зробити? Це рішення задовольнить усіх?»);• не трактуйте жодне рішення як остаточне, яке неможливо модифікувати («ну, добре, давайте випробуємо це рішення і побачимо, чи воно себе виправдає»);• закріпіть це конкретне рішення конкретними пунктами на папері;• переконайтеся, що кожен знає що і як він повинен зробити.5. Виконати прийняте рішення:• розробити деталі виконання: що, коли, до якого часу, що необхідно, як часто, в які дні…;• встановіть термін наступної зустрічі, щоб оцінити ефект (ефективність думки, а не дитини!).6. Пізніша критична оцінка – обов’язково у визначений раніше термін:• «як справджується наше рішення, чи я (ти) надалі задоволений нашою угодою? Що необхідно для удосконалення нашого задуму, щоб краще досягти спільної мети»;• встановіть термін наступної зустрічі щоб оцінити ефект.

5.Рекомендовані теми для роботи з педагогами5.1. АЛГОРИТМ ДІЙ ПРАЦІВНИКІВ СИСТЕМИ ОСВІТИ У ВИПАДКУ ВИЯВЛЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї ТА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИРекомендаціїУ випадках, коли Ви маєте підозри у тому, що по відношенню до дитини вчинено жорстоке поводження або є реальна загроза його вчинення (вдома з боку батьків, піклувальників, з боку однолітків, з боку інших працівників навчального закладу або інших осіб)Варіанти дійВаріант І: Ви можете повідомити про це в усній чи письмовій формі адміністрацію навчального закладу.Варіант ІІ: Ви можете самостійно письмово повідомити про це територіальний підрозділ Служби у справах дітей за місцем проживання дитини.Варіант ІІІ: Ви можете самостійно повідомити про виявлений факт жорстокого поводження кримінальну міліцію у справах дітей або будь-якого працівника органів внутрішніх справ.У випадках, коли до Вас звернулась дитина з усною скаргою щодожорстокого поводження з неюВаріант І: оформіть звернення дитини у письмовій формі та передайте його до адміністрації навчального закладу.Варіант ІІ: оформіть звернення дитини у письмовій формі та передайте його до територіального підрозділу служби у справах дітей.Варіант ІІІ: оформіть звернення дитини у письмовій формі та передайте його до органу внутрішніх справ.Варіант ІV: повідомте про це в усній чи письмовій формі від свого імені перелічені органи.У випадках, коли Ви стали свідком жорстокого поводження з дитиною

Якомога швидше повідомте про цей факт міліцію в усній чи письмовій формі. Одночасно можете повідомити територіальний підрозділ служби у справах дітей, адміністрацію закладу.Яким чином відбувається документування Вашого звернення чиповідомлення, або звернення дитиниУ разі звернення або повідомлення до адміністрації закладу Якщо звернення (повідомлення) усне, то адміністрація закладу зобов’язана оформити це повідомлення письмово з позначкою, від кого та коли (дата, час) отримано повідомлення Адміністрація закладу зобов’язана терміново (протягом однієї доби) передати цей документ територіальному підрозділу Служби у справах дітей за місцем проживання дитини. Служба у справахдітей повинна належним чином зареєструвати це повідомлення відповідно до законодавства України.У разі звернення або повідомлення до територіального підрозділу служ- би у справах дітейВаше звернення має бути належним чином оформленим відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян». Зокрема стаття 5 цього Закону передбачає такі вимоги до звернення: «…У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. … Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати». Закон України «Про звернення громадян» допускає й усну форму звернення. При цьому посадова особа, яка приймає усне звернення повинна вчинити ті самі дії, що й у разі письмового звернення. Однак письмова форма звернення зменшує ризик ймовірного недбалого ставлення з боку посадової особи.У разі звернення або повідомлення до органу внутрішніх справПовідомити можна в письмовій чи усній формі, зокрема телефоном. У разі усного звернення або телефонного повідомлення працівник органу внутрішніх справ складає протокол цього звернення чи повідомлення. Письмове звернення орган внутрішніх справ реєструє належним чином передбаченим законодавством України.Чого не треба робитиНе треба намагатися самотужки розв’язати проблему. Це може призвести до порушення законодавства та бути небезпечним для Вас особисто. Наприклад, не треба самостійно приймати рішення щодо відвідування сім’ї, де, Ви підозрюєте, вчинено жорстоке поводження по відношенню до дитини. Ваші дії припиняються у той час, коли звернення або повідомлення передано компетентним органам. На наступних етапах Ви можете бути залучені до розв’язання ситуації як фахівець, дії якого погоджено з міжвідомчою командою та внесені до спільного плану дій надання допомоги дитині (та її сім’ї).Що далі…Далі справа є компетенцією установ, організацій і посадових осіб, яким передано звернення чи повідомлення. Але, звичайно, що Вас турбуватимуть результати розгляду звернення чи повідомлення (складеного Вами особисто або за зверненням дитини). Порядок дії відповідних служб та посадових осіб, до яких було передано звернення або повідомлення з приводу жорстокого поводження з дитиною або реальної загрози його вчинення та механізми взаємодії, визначає зако нодавство України. Законодавство передбачає інформування заявника (особи, яка здійснила повідомлення або звернення). Також у самому зверненні (повідомлені) може бути зазначено, що заявник бажає бути поінформованим про подальший перебіг справи, бути присутнім під час розгляду звернення тощо.

5.2. СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИНАСИЛЬСТВА ТА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

Соціальна профілактика – вид діяльності, що охоплює комплекс заходів економічного, політичного, правового, медичного, психолого-педагогічного характеру, спрямованих на попередження, обмеження та локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Як доводить багаторічна практика організацій, що працюють з проблемами попередження та подолання насильства, цей феномен має вираженийциклічний характер: практично кожен акт насильства має свою передісторію, і практично завжди насильницькі дії мають тенденцію до повторення. Тому завдання профілактики – первинної, вторинної і третинної – нерозривно пов’язані між собою. Первинна профілактика насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми спрямована на все суспільство, є найбільш масовою та неспецифічною. Її завданнями є формування в суспільстві ненасильницького світогляду, культури ґендерної толерантності та чуйності, неприйняття насильницької моделі поведінки по відношенню до жінок, дітей та насильницьких стосунків в сім’ї. Інструментом первинної профілактики можуть бути превентивні програми та інформаційні кампанії різного рівня Основними суб’єктами профілактичної діяльності на цьому рівні є система освіти, шкільні психологи, соціальні педагоги та працівники соціальних служб. Вторинна профілактика спрямована на раннє виявлення ситуацій підвищеного ризику щодо виникнення насильства або жорстокого поводження, та на відвернення причин та умов, які сприяють скоєнню насильства конкретними особами. Діяльність на цьому рівні втручання здебільшого пов’язана з розв’язанням конфліктів та реагуванням на прояви неадекватної поведінки дорослих щодо дитини (в тому числі, на рівні впровадження програм розвитку батьківських навичок, яка сприяє соціальній реабілітації агресорів). Якщо в родині дитини складна (кризова) ситуація, вивчається можливість провести сімейну (або шкільну – якщо мова йде про дії вчителя чи вихователя) групову нараду, вжити заходів родинного консультування та соціальної допомоги. Третинна профілактика означає міри втручання у тих ситуаціях, коли насильство та жорстоке поводження вже здійснено і діяльність спрямовано на недопущення рецедиву, реабілітацію жертви та роботу з агресором. Мета профілактики цього виду – проведення відповідних запобіжних або каральних заходів, реалізація психокорекційних програм, переорієнтація поведінки агресора в сторону поваги до особистості дитини та загальнолюдських цінностей. Крім того, обов’язковим елементом є робота з потерпілими, їхня реабілітація та інтеграція у громаду. Для цього залучають належні ресурси громади та створюють середовище підтримки. Важливим елементом зазначених програм є зв’язок із соціальними послугами в громаді, які можуть надати потрібну допомогу в процесі реінтеграції кривдника (наприклад, лікування від алко- та наркозалежності, психіатрична/психологічна допомога та соціальна робота з ним і його найближчим оточенням). Дуже важливу роль у цьому відіграє мультидисциплінарна команда. Соціальна профілактика всіх видів може здійснюватися на рівні всього суспільства, окремого регіону, макросередовища (макрорівень), окремої соціальної групи, закладу, організації, мікросередовища (мікрорівень), окремого індивіда (індивідуальний рівень).Профілактична робота на макрорівні здійснюється у вигляді комплексних національних профілактичних програм, кампаній у засобах масової інформації, масових заходів, скоординованої діяльності у межах закладів та організацій на найвищому державному рівні. На мікрорівні профілактика здійснюється у вигляді спеціальних регіональних програм, заходів та окремих дійств у межах закладів та організацій та за місцем проживання. Індивідуальний рівень профілактики – це робота, що здійснюють спеціалісти й волонтери з окремими особами.Можна виділити такі загальні завдання соціальної профілактики:• дослідження причин та факторів проблеми;• встановлення ресурсів, необхідних для подолання проблеми, або виявлення наявних;

• запобігання негативному впливу середовища;• розширення можливостей для задоволення потреб, подолання проблеми, повноцінної життєдіяльності (підвищення соціальних ресурсів);• подолання особистісних факторів, котрі здійснюють вплив на виникнення та загострення проблем або заважають їхньому розв’язанню;• підвищення особистісних ресурсів, здібностей особистості адекватно реагувати на проблеми, долати їх та задовольняти потреби;• організація взаємодії суб’єктів у подоланні проблеми, організація діяльності, що спрямована на попередження та подолання проблем.Успіх профілактичної роботи у більшості випадків залежить від дотримання основних принципів соціальної профілактики:1) забезпечення права людини на незалежний вибір своєї поведінки,обмеженого подібним правом інших людей, відмова від спроб маніпулювати людиною;2) екологічність, безпечність профілактичних дій для представників цільових груп та їхніх виконавців;3) відповідність профілактичних заходів потребами та інтересам представників цільових груп, їхнім віковим та соціокультурним особливостям;4) запобіжний характер профілактики;5) системність заходів;6) міжвідомча співпраця у здійсненні заходів та профілактичних програм.

5.3. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ПОСТРАЖДАЛИМИ ВІД СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВАПерший контакт із дитиною, постраждалою від насильства в сім’ї або яка стала свідком насильства є надзвичайно важливим. В цілому загальним принципом бесіди з дитиною – жертвою насильства є отримання повного обсягу інформації в ході спонтанної розповіді дитини (але, зрозуміло, що можливості вчителя в цьому плані є обмеженими). Корисну інформацію під час бесіди може надавати зовнішня поведінка дитини та її батьків, їхня міміка, жести, мовні інтонації. Водночас слід пам’ятати, що встановлення довірчого контакту з дитиною і ретельне з’ясування сімейної ситуації потребує довгого часу й спеціальної підготовки, а тому покладається на працівників відповідальних соціальних служб. Водночас надання їм первинної інформації щодо стану справу родині є важливим завданням педагога, а тому необхідні відомості маютьбути зібрані якомога ретельніше (в тому числі й шляхом бесіди з дитиною та її сім’єю – якщо це можливо). Таким чином, основна увага вчителя має бути приділена спостереженню за дитиною та її станом, а також тому, щоб заспокоїти дитину та якомога швидше передати інформацію щодо неї до соціальних служб. Проте коли виникає необхідність поставити дитині ті чи інші запитання, вчитель має пам’ятати, що успішність бесіди з нею залежить від правильного розуміння рівня її розвитку. Складність запитань має відповідати інтелектуальному рівню дитини та її життєвому досвіду; крім того, слід пам’ятати, що діти (особливо молодшого віку) надають здебільшого правдиву інформацію, а їхні свідчення є достовірними. Особливу увагу треба звернути на складність виявлення обставин та ознак сексуального насильства, але при підозрі щодо наявності статевих зловживань огляд та опитування треба провадити дуже обережно та делікатно. Умовою успішності роботи є довіра дитини до педагога, створення ним сприятливої психологічної атмосфери, але встановлення єдності з постраждалою дитиною є складним завдання. Зазвичай дитина не звертається по допомогу самостійно, і це ставить її в залежне становище щодо дорослих людей, перш за все членів власної родини. Спільну роботу з фахівцем дитина може сприймати як вступ до ще одного «таємного зв’язку», і це сприятиме формуванню опору цій взаємодії та виникненню страхів, оскільки життєвий досвід навчив дитину розглядати стосунки з дорослими крізь призму небезпеки або загрози. Крім того, протидія контакту з фахівцем може бути обумовлена відтворенням у

пам’яті дитини негативних почуттів та переживань. Водночас вступ вчителя або шкільного психолога в контакт з дитиною дозволяє сфокусувати увагу всіх членів родини на особистості дитини; сформувати їхню мотиваційну готовність до подальшої спільної роботи з корекції внутрішньосімейних стосунків та психологічної реабілітації дитини (особливої значущості цей момент набуває в умовах, коли дитина зазнала сексуальних зловживань). Слід також зазначити, що намагання виявити повну картину сімейного насильства передбачає реалізацію низки психокорекційних заходів, спрямованих на зменшення рівня травматизації дитини та відновлення її психічного стану. Отже, основним завданням на першому етапі взаємодії з дитиною є забезпечити їй відчуття психологічної безпеки не лише через систему юридичних гарантій, але й на рівні самовідчуття. Первинна бесіда з дитиною, побудована на м’якій, недирективній взаємодії, має допомогти фахівцю відповісти на такі запитання:1. Які негативні прояви наявні в поведінці дитини, і наскільки вони є небезпечними для неї та її оточення?2. На якому рівні розвитку перебуває дитина, та які її ресурси? Наскільки термінової реабілітації вона потребує, та наскільки глибоким має бути втручання?3. Що в родині заважатиме заходам, спрямованим на допомогу дитині? Які можливості має сім’я для зниження рівня насильства щодо дитини? 4. Чи готові члени родини взяти участь в процесі психологічної реабілітації дитини та сімейних взаємин? 5. Яким чином можуть бути залучені заклади освіти (школа, дитячийсадок), охорони здоров’я, органи та служби у справах неповнолітніх, кризові центри та служби психологічної підтримки, родичі дитини до участі в реабілітаційній роботі? Отже, коли дитина розповідає про насильство щодо неї, то1. Поставтеся до дитини серйозно, покажіть, що ви їй повністю вірите. 2. Залишайтеся спокійними (незважаючи на те, що саме та якими саме словами розповідає дитина, адже вона через нестачу словарного запасу може застосовувати нецензурну лайку та жаргонізми, які чує від батьків чи інших родичів).3. Заспокойте та підтримайте дитину словами: – Добре, що ти мені сказала(-в). Ти правильно зробила(-в).– Ти в цьому не винна (не винний); – Не ти одна (один) потрапила(-в) в таку ситуацію, це трапляється і зіншими дітьми;– Бувають такі секрети, які не можна зберігати, якщо тобі зробили погано, і я хочу тобі допомогти. Мені треба переказати іншим людям (соціальному працівнику, психологу) інформацію про те, що сталося. Вони захочуть поставити тобі кілька запитань. Вони допоможуть зробити так, щоб ти відчувала(-в) себе в безпеці.4. Не думайте, що дитина обов’язково ненавидить свого кривдника або сердиться на нього. Батьки залишаються для неї батьками незалежно від того, як вони поводяться з дитиною, яка продовжує їх любити та боїться зашкодити їм своїми словами чи діями.5. Терпляче відповідайте на запитання та розвіюйте тривоги дитини.6. Стежте за тим, щоб не давати обіцянок, яких ви не можете дотриматись (наприклад, «Твоя мама не засмутиться» або: «З тим, хто тебе скривдив, нічого не зроблять»).

5.4. ВИЯВЛЕННЯ ПРИХОВАНИХ ФОРМ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИВиявити та зафіксувати всі ознаки сімейного насильства щодо дітей досить важко, тому фахівці-психологи О. Кочемировська та А. Ходоренко створили методику, яка дозволяє виявити жорстоке поводження з дитиною.Ця індикативна методика була створена на підставі попереднього вивчення досвіду та потреб спеціалітстів, які стикаються з проблемою попередження насильства в сім’ї.В ній відокремлено та визначено основні характеристики (психологічні,фізичні та сексуальні) дітей, що потерпають від сімейного насильства. Базова індикативна методика може бути доповнена психодіагностичним тестуванням, глибинним інтерв’ю тощо. Для працівників освіти найважливішими її частинами є:

• базові індикативні таблиці наявності сімейного насильства над дитиною;• карта спостереження за поведінкою дитини (якщо планується подальша психологічна реабілітація дитини та її направлення до психологічної служби).Індикативні таблиці наявності сімейного насильстваЦя методика складається з двох таблиці. У першій таблиці відокремлено наочні ознаки насильства над дитиною. У другій – непрямі ознаки насильства щодо дитини. Кожна таблиця складається з чотирьох стовпчиків:1) перший стовпчик містить у собі характеристики тих чи інших ознак насильства;2) у другому стовпчику подано спосіб визначення цих ознак. Основні з цих способів – це огляд та безпосереднє спостереження за дитиною, станом її житла, родичами;3) у третьому стовпчику цієї таблиці фахівець робить відмітку про наявність тієї чи іншої ознаки насильства в сім’ї (чорнилом або кульковою ручкою);4) четвертий стовпчик слугує для приміток та нотаток. Нотатки також роблять чорнилом або кульковою ручкою.При аналізі результатів необхідно пам’ятати, що одна або дві відмітки в таблицях не можуть свідчити про наявність насильства в сім’ї.

Незакінчені речення(українською мовою)Інструкція: Будь ласка, заверши наведені речення одним чи декількомасловами, у будь-якому порядку. Якщо якесь речення викликає ускладнення,повернись до нього пізніше.Коли я був зовсім маленьким (маленькою) _______________________Мої батьки іноді ______________________________________________

Мені здається, що моя родина __________________________________Думаю, що мій батько рідко ____________________________________Я завжди хотів(-ла) ____________________________________________Мої діти в майбутньому ніколи __________________________________Знаю, що нерозумно, але боюся _________________________________Моя мати і я __________________________________________________Зробив(-ла) би все, щоб забути _________________________________

Якби мій батько захотів ________________________________________Не люблю людей, які ___________________________________________Моя мати ____________________________________________________Я хотів(-ла) би, щоб мій батько __________________________________Я дуже сильно хочу ____________________________________________Настане день, коли ____________________________________________Мені б хотілося перестати боятися _______________________________Думаю, що мій батько __________________________________________Більше всього я хотів(-ла) би в житті _____________________________Я люблю свою матір, але _______________________________________Я почуваю себе винним(-ою), якщо ______________________________Мій найяскравіший спогад _____________________________________Мені дуже не подобається, коли батьки __________________________Найгірше, що я робив(-ла), це ___________________________________Коли мені хочеться купити щось_________________________________Мої батьки часто ______________________________________________Сподіваюся на ________________________________________________Більшість моїх друзів не знають, що я боюся ______________________Моя родина поводиться зі мною ________________________________Найбільше я люблю людей, які __________________________________Коли я стану дорослим (дорослою) ______________________________6. Практичні вправи.

Вправи , які можна використовувати з дітьми.Вправа «Правила безпеки»Психолог розділяє клас на дві групи і роздає кожній правила безпеки. Перша група виписує правила безпеки на вулиці, а друга –правила безпеки вдома . Також можна додати свої правила безпеки (10хв).Потім група проводить презентацію своєї роботиЗразок списку правил безпеки:На вулиці-у пізній час не ходіть по вулиці один;- знати елементарні правила самооборони;- Майте при собі газовий балончик, дезодорант, пилочку. Продумайте їх використання в разі нападу.- Продумайте свої дії , у тому випадку , якщо Вам здається що акт насильства можливий.- Якщо щось не так , тікайте.- На Вас напали, кричіть , біжіть , привертайте до себе увагу. Двоніть в міліцію.- Виключте вживання наркотиків та зловживання алкоголем. Вони можуть вплинути на Ваше сприйняття дійсності.- Виключте непорозуміння : будьте впевнені , що Ваш знайомий, друг знає межі дозволеного.- не впускайте в будинок незнайомців, особливо, якщо ви почуваєте себе неспокійно. - Не сідайте з незнайомцями до ліфту.- Учіть дітей не впускати чужих людей в будинок без Вашого дозволу. Домашнє насильство

- Продумайте свої дії у тому випадку, якщо акт насильства уже відбувся і може повторитися знову.

- Розповідайте про насильство тим , кому Ви довіряєте(друзям. Родичам).- Знайдіть таке місце куди б Ви могли б піти у випадку небезпеки.- Приготуйте документи (паспорт, свідоцтво про народження, і т.д.), гроші та інші

необхідні речі та покладіть їх в одне місце , так щоб у будь-який момент Ви б могли б їх легко взяти і втекти з ними.

- Якщо ситуація критична, то залишайте будинок негайно. Навіть якщо Вам не

вдалося взяти необхідні речі.- Попрактикуйтесь у тім , як можна швидко і безпечно вийти з будинку. Визначте,

які двері, вікна. Ліфти або сходи підходять для цього найкраще.- Заздалегідь довідайтесь телефони місцевих служб, які можуть забезпечити Вам

необхідну підтримку (кризовий центр . телефони довіри, телефон дільничого інспектора, служби у справах дітей та інші).

Вправа «Відро для сміття»Мета: зняття психоемоційного напруження , негативних емоційних станів.Матеріали: аркуш паперу, ручки.Я пропоную Вам згадати ті образи , яких завдав вам хтось із ваших товаришів, найобразливіше для вас. Тепер запишіть на аркуші паперу й прочитайте ще раз. І для того щоб ви назавжди позбулися цього емоційного спогаду й могли пробачити. Порвіть або зімніть цей аркуш і викиньте у відро зі сміттям. – Що ви відчули, після того як викинули свою образу?Вправа «Те що я не бачу”Мета показати суб єктивність срийняття різної інформації , вчити толерантного ставлення одне до одного.Матеріали: 2-3 предмети (маленькі іграшки або канцелярське приладдя яке можна помістити в руці, бажано щоб предмети були між собою схожі)Усі сідають в коло . Усі заплющують очі й не розплющуючи їх, поки не почують команду”очі розплющити” Тренер кладе в руку обраний предмет. Учень, не розплющуючи очей повинен охарактеризувати те, що він тримає Сказати, який він за формую, чи має цей предмет дрібні деталі, якщо так, то які, і як його можна використати. Всі інші сидять мовчки і не повинні підказувати. Після того , як учень відповість на запитання . він передає предмет психологу й може розплющити очі , але емоції при цьому не висловлює.Висновок якщо ми точно не уявляємо що це за предмет, то наша думка про нього Так відбувається у спілкуванні між людьми. Якщо ми добре не знаємо людину або бачимо вперше, . то знати чому вона саме так говорить чи чинить ми не зможемо. Не потрібно поспішати у своїх висновках, зважувати свої дії і думки, перше враження може бути помилковим.Вправа «Куди звернутися, якщо насильство відбулось»Психолог роздає кожному учню не заповнену таблицю „Я захищу свої права”. Методом мозкового штурму аудиторія продумує установи , служби, що можуть допомогти у випадках насильства і кожен учень записує їх собі в листок в першу колонку можливий варіант таблиці „Я захищу свої права”Назва установи Чим може

допомогтиКонтактні телефони

Вправа «Корабель» (релаксаційна вправа)

Уявіть собі великий корабель, який відпливає від берега. Вітер наповнює його паруса і

він рухається у відкрите море.

Яскраво уявіть, як вітер надуває паруса, і піднімає високі хвилі.

Тепер уявіть себе на кораблі. Ви за штурвалом, перед вами відкрите море. Вода

переливається на сонці. Берег далеко позаду… Ви відчуваєте запах моря і вітер тріпоче

волосся. Руками ви відчуваєте штурвал. Ви його повертаєте то вліво, то вправо,

відчуваєте свою владу над кораблем.

Зосередьтеся на своїй здатності керувати судном у будь-якому напрямку. Ви відчуваєте

себе на цьому кораблі капітаном. Відчуйте це. Повірте у те, що ви можете бути капітаном

свого життя).

виконаємо вправи, які рекомендуються для проведення у роботі з педагогами.Вправи, які можна використовувати в роботі з педагогами.

Вправа «Застосування індикативних таблиць для виявлення прихованих форм насильства щодо дитини» (інформаційне повідомлення та практичне відпрацювання).Мета вправи:Надати інформацію щодо сутності індикативних таблиць та навчитиучасників використовувати їх задля виявлення прихованих форм сімейногонасильства щодо дітей.Час проведення: 30 хв.Необхідні матеріали:проектор, індикативні таблиці (Додаток 6); проблемні ситуації, для розгляду яких за допоміжний інструментарій беруть таблиці індикаторів прихованих форм насильства в сім’ї.Хід вправиВедучий роз’яснює учасникам спосіб роботи з індикативними таблицями виявлення прихованих форм насильства щодо дітей:Виявити та зафіксувати всі ознаки сімейного насильства щодо дітейдосить важко, тому фахівці-психологи О. Кочемировська та А. Ходоренкостворили методику, яка дозволяє виявити жорстоке поводження з дитиною.Ця індикативна методика була створена на підставі попереднього ви-вчення досвіду та потреб спеціалістів, які стикаються з проблемою попе-редження насильства в сім’ї.У цій методиці відокремлено та визначено основні наочні (прямі та не-прямі) ознаки, що можна спостерегти у дітей, які потерпають від сімейногонасильства. Базова індикативна методика може бути доповнена псиході-агностичним тестуванням, глибинним інтерв’ю тощо (їх може проводитишкільний психолог або фахівець служби у справах дітей). Для працівників осві-ти найважливішими її частинами є:• базові індикативні таблиці наявності сімейного насильства наддитиною;• карта спостереження за поведінкою дитини (якщо планується по-дальша психологічна реабілітація дитини та її направлення до психологічної служби).Ця методика складається з двох частин. У першій таблиці відокремлено наочні ознаки насильства над дитиною. У другій – непрямі ознаки насильства щодо дитини. Кожна таблиця складається з чотирьох стовпчиків:1) перший стовпчик містить у собі характеристики тих чи іншихознак насильства;2) у другому стовпчику подано спосіб визначення цих ознак. Основні зцих способів – це огляд та безпосереднє спостереження за дитиною,станом її житла, родичами;3) у третьому стовпчику цієї таблиці педагог робить відмітку про наявність тієї чи іншої ознаки насильства в сім’ї (чорнилом або кульковою ручкою);4) четвертий стовпчик слугує для приміток та нотаток. Нотаткитакож роблять чорнилом або кульковою ручкою.При аналізі результатів необхідно пам’ятати, що одна або дві відміткив таблицях не завжди можуть свідчити про наявність насильства в сім’ї, алемають привернути увагу педагога.

На наступному етапі для виконання вправи учасники об’єднуються у групи, кожна з яких отримує опис ситуації, де потрібно визначити:а) Чи можна припустити факт наявності сімейного насильства щодо дитини?б) Якщо факт насильства щодо дитини можна припустити, то чому? Якііндикатори на це вказують?в) Які саме форми насильства застосовують до дитини?Ведучий нагадує, що таблиці побудовано на виявленні наочних ознак,які може побачити вчитель у своїй повсякденній практиці без спеціальнихтестових методик або без медичного огляду. Крім того, необхідно ще раз на-голосити на тому, що мова йде про визначення ймовірності насильства в сто-сунках батьки – дитина.Запитання для обговоренняЗапитання від учасників щодо користування індикативними таблицям Вправа «Бесіда з дитиною. Особливості побудови розмови»Мета вправи:надати інформацію щодо особливостей побудови бесіди з постраждалою дитиною.Час проведення: 30 хв.Необхідні матеріали:рекомендації щодо побудови бесіди з дитиною (Додаток 7).Хід вправиВедучий надає інформацію щодо особливостей організації бесіди, спрямованої на виявлення обставин сімейного насильства, з постраждалою дитиною (Додаток 7) та відповідає на запитання учасників групи.Коментарі для ведучогоНаприкінці повідомлення ведучий підкреслює важливість створення по-зитивного емоційного тла та встановлення довіри для спілкування з дитиною.Запитання для обговоренняЧому важливо організувати простір довіри при спілкуванні з постраждалою дитиною? Яким чином це можна зробити в школі? Які фахівці з числа шкільних працівників найбільше здатні до побудови ефективної бесідиз дитиною? Яких навичок не вистачає педагогам для ефективної бесіди здитиною?Вправа «Алгоритм дій представника системи освіти при зіткненні з випадком жорстокого поводження з дитиною»Мета вправи:розробити персональні алгоритми дій у випадках жорстокого пово-дження з дитиною на основі нормативно-правової бази і рекомендацій екс-пертів, які доцільні для учасників.Час проведення: 30 хв.Необхідні матеріали:маркери, 3 аркуші для фліпчарту, текст експертного аналізу і запропо-нований експертами алгоритм (Додаток 9).Хід вправиВедучий на основі експертного аналізу робить коротке інформацій-не повідомлення (Додаток 9). Потім роздає учасникам текст для індиві-дуального ознайомлення. Далі методом мозкового штурму відповіднодо ідентифікованих вище варіантів отримання вчителем інформацій прожорстоке поводження з дитиною, записує алгоритм дій. Кожен крок об-говорюється з учасниками на предмет доцільності, ефективності, дотри-мання якнайкращих інтересів дитини, убезпечення вчителя, відповідностінормам права.Запитання для обговорення:

Чи є представлений механізм ефективним? Що можна в ньому змінити?Які дії будуть ефективні у цьому випадку? Які дії відповідають нормативно-правовій базі? Чи будуть збережені інтереси дитини? Чи будуть такі дії без-печні для вчителя? Якщо ні, то як можна заохотити вчителя до таких дій в ін-тересах дитини? З ким і як може розділити вчитель відповідальність?

Вправи, які можна використовувати в роботі з батьками. Рольова гра « Зверни увагу»(10 хв.)Мета: звернути увагу на внутрішній світ дитини, проаналізувати, як впливають «непорозуміння» батьків на емоційний стан дітей.Для участі у грі запрошуються троє  бажаючих. Один виконує роль батька, другий – роль матері, третій – роль дитини.Вони отримують завдання програти ситуацію:«Батько затримався на роботі й прийшов додому пізніше, ніж звичайно. Він забув, що планували провести вечір разом із сім’єю в басейні. Мати починає з’ясовувати стосунки в присутності дитини.»Потім учасники обговорюють, як  вони почувалися, виконуючи ролі. Учаснику, який виконував роль дитини, надається можливість виразити свої почуття і звернутися до «батьків». Своїми враженнями діляться спостерігачі. Метафора „Річка та береги” Мета: на емоційно-смисловому рівні допомогти учасникам усвідомити роль батьківського впливу на становлення особистості дитини. Час: 5 хв. Хід проведення Тренер розповідає метафору. „Мені подобається порівнювати дитину з водою. Це річка весела та стрімка, бурхлива, або ж глибока та повільна. Вона пливе собі, куди їй заманеться, рухається вільно та невимушено. Але рух кожної річки визначає її русло, ті береги, яких ми називаємо “батьками”. Вони, завжди ніби попереду, визначають основне спрямування її руху. Якщо батьки знають, як виховувати дитину, мають свої стійкі ціннісні настанови, розуміють, що є важливим для дитини, - то це береги міцні, надійні. Тоді і річка почувається захищеною та більш впевненою. Де ви бачили такі береги, які б тиснули на річку чи змушували її плисти в інший бік? Річка пливе вільно у відповідності до своєї природи, але береги дещо скеровують її рух. Річка, яка не має берегів розтікається, поступово перетворюючись на болото. Так і дитина, яка не відчуває підтримки, розумного контролю з боку батьків не має життєвих орієнтирів, чіткого самоусвідомлення своїх справжніх бажань та потреб. Тому часто потрапляє під чужий вплив або тиск оточення. Діти наслідують своїх батьків, вони ніби віддзеркалюють їхню поведінку, манери спілкування, але, головне, – засвоюють саме ті цінності, ті головні життєві принципи, які сповідують батьки. Тому помиляються ті батьки, які впевнені, що дитина буде робити так, „як я говорю”. Насправді, ж вона буде робити так, „як я роблю”. Тому батькам важливо бути послідовними у думках, переконаннях та діях.” 

7.Тренінг з батьками «Попередження насильства, жорстокості в cім’ї та в дитячому колективі»Мета: попередження насильства в сім'ї, профілактика та запобігання жорстокому поводженню з дітьми; усвідомлення відповідальності батьків за виховання дітей щодо жорстокого ставлення до оточуючого світу, створення доброзичливої та відвертої атмосфери вгрупіЧас проведення: 1 год. зо хв.

Поняття, для засвоєння: насильство, види жорстокого поводження з дітьми , Закон України «Про попередження насильства у сім'ї»Обладнання: нормативно - правові документи, анкети, магнітофон, аудіокасета, картки для поділу на групи , роздатковий  матеріал. Форма проведення: просвітницький тренінг.ПланВступ1.Вправа «Знайомство»(5 хв.) 2.Вправа «Правила роботи»(5 хв.) З.Вправа «Очікування»(10 хв.) 4.Вправа «Мозковий штурм»(5 хв.)5. Інформаційне повідомлення про проблеми насильства та жорстоке поводження з дітьми(5 хв.)6. Робота в групах (20 хв.)7. Вправа « Моя сім'я"(10 хв.)8. Вправа « Обмеження і дозволи» (10 хв.)9. Рольова гра « Зверни увагу»(10 хв.)10.Анкетування «Чи гарні ви батьки?»( 10 хв.) 11.Підсумки (10 хв.)Хід тренінгуВступДоброго дня, шановні батьки! Нашу бесіду хотілося розпочати такими словами : «Якщо твої наміри розраховані на рік - сій жито, на десятиліття - саджай дерева, на віки - виховуй дітей»(Народна мудрість).«Найскладніша й найблагородніша робота,- єдина для всіх і водночас своєрідна і неповторна в кожній сім’ї ”( В.О.Сухомлинський).Сьогодні  ми проведемо  нашу зустріч у формі тренінгу. Тренінг - це навчання досвідом. Це чудова форма для налагодження спілкування, профілактики конфліктів, які виникають між батьками та дітьми. Ви-люди, у яких різна освіта, різний характер, різні погляди на життя, різні долі, але є одне, що об’єднує вас, це ваші діти, які можуть стати горем чи радістю. Як і що треба зробити, щоб ваша дитина стала для вас щастям, щоб колись можна було сказати собі: «Життя склалось». Тому  на  цьому тренінгу ми розглянемо актуальну проблему, це попередження насильства та жорстокості в сім’ї та в дитячому колективі.  1.Вправа «Знайомство»(5 хв.)Мета: познайомити учасників між собою,створити умови для ефективної співпраці.Але перш, ніж ми спробуємо обговорити цю тему, я пропоную привітати один одного словами: «Добрий день, мене звуть…,про  жорстоке поводження з дітьми я вперше почула…,у своєму житті я зустрічалася ( не зустрічалася) з такими  людьми, що жорстоко поводяться з дітьми.»2.Вправа «Правила роботи»(5 хв.)Мета : показати необхідність вироблення й дотримання певних правил, за якими відбувається взаємодія людей у групі; прийняти правила для продуктивної роботи під час тренінгу.Перш ніж перейти до подальшої роботи, пропоную  вам прийняти певні правила, за якими ми будемо працювати протягом нашої зустрічі. Практика проведення тренінга показує, що найбільш корисними в роботі груп є такі правила:1.Активність.2.Право промовчати.3.Бути відвертим.4.Бути позитивним.5.Право піднесеної руки.6.До всіх звертатися на «ти».

7.Правило «тут» і «тепер».8.Толерантність.9.Працювати «від» і «до».Чи згодні ви з першим правилом?...Чи приймаємо ми друге правило?...Як ви ставитесь до того, щоб у роботі користуватись вимогами третього правила?...3.Вправа «Очікування»(10 хв.)Мета: сформулювати завдання тренінгу, налаштувати учасників на роботу під час тренінгу.Кожен з вас, почувши  тему тренінгу, поспілкувавшись з іншими батьками, можливо, має певні питання, які хотів би вирішити під час роботи. Кожен з вас щось очікує від цієї зустрічі. Що ж саме? Ви отримаєте стікери, на яких  зможете  записати свої очікування від цього тренінгу, побажання. Потім  зачитуєте та прикріпляєте на кошик очікувань.4.Вправа «Мозковий штурм»(5 хв.)Мета: з’ясувати рівень обізнаності.Тема нашого тренінгу складна, оскільки стосується  прояву нашими з вами дітьми жорстокості та насильства. Нажаль, це явище живе серед нас, дорослих, а також серед наших дітейТому пропоную всім продовжити речення:»Насильство та жорстокість для мене – це…»- Чому сьогодні ми піднімаємо  цю тему?- Які форми насильства над людиною існують у нашій країні?- Хто провокує насильство?- Чим підкріплюється насильство?Отже, насильство-будь-які умисні дії   фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування однієї людини по відношенню до іншої людини, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи як людини , так і  громадянина,а також наносять йому  моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.5. Інформаційне повідомлення про проблеми насильства та жорстоке поводження з дітьми (5хв.)Ця проблема є актуальною, тому що  близько половини опитаних дітей в Україні вважають себе недостатньо захищеними державою від жорстокості, знущання, брутального поводження, викрадення та продажу, від  сексуальної експлуатації-38%, від примусу до підневільної, непосильної, надмірної чи небезпечної  праці -34%,від вживання наркотиків-43%. Насильство в сім’ї-серйозна  і поширена проблема в світі. Воно впливає на життя дітей і підлітків: третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім’ї. Діти матерів, що зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, а 50% таких дітей мають схильності до вживання наркотиків й алкоголю. Одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках. Найбільш типовими наслідками такої ситуації стають такі скарги батьків чи вчителів на поведінку дітей:бійки, конфлікти з оточенням, низька шкільна успішність, замкненість тощо. До емоційних проблем  таких дітей можна зарахувати: підвищену агресивність, знижений настрій, депресію, тривожність, страхи, нестійкість емоційної системи.Часто батьки скаржаться на  психоневрологічні розлади у дітей - безсоння, енурези, а також соматичні – серцево-судинні розлади. Порушення травлення, астму тощо.У тоталітарних сім’ях, де прийняті директивні, жорсткі форми виховання або дитину надмірно опікують, не враховуються потреби та психоемоційні особливості дитини, батьки не усвідомлюють жорстокої поведінки з дітьми. Вони вважають, що жорсткі умови виховання корисні, і не розуміють, що це негативно впливає як на психіку дитини, так і на стан її соматичного здоров’я.Самі діти, які зазнають жорстокого поводження і насильства, звертаються за психологічною  допомогою вкрай рідко. Насамперед, це випадки сексуального насильства щодо підлітків, побиття батьками. А ось на вулицю вони тікають все частіше. Це саме ті

підлітки, з якими щодня стикається дільничий міліціонер – чи як з правопорушниками, чи  як споживачами наркотиків, чи як  просто нещасними бездомними дітьми.Що ж таке жорстоке поводження з дітьми? Як відрізнити послідовні дії батьків при вихованні в дитини дисциплінованості та відповідальності від їхніх насильницьких дій? Які дії треба вважати неприпустимими, які з них підлягають покаранню згідно з Законом України «Про попередження насильства в сім’ї”?Види та форми жорстокого поводження з дітьми.Фахівці виділяють 4 типи жорстокого поводження щодо дітей:1.Фізичне насильство;2.Нехтування;3.Сексуальне насильство;4.Психологічно жорстоке поводження.6. Робота в групах (за допомогою карток, які учасники отримали, вони об’єднуються в групи) –(20 хв.) Мета: з’ясувати рівень обізнаності батьків щодо типів жорстокої поведінки та розуміння того, що не кожне покарання принесе дитині користь. Розвивати навички групової взаємодії.І група – записує форми та дії, які відносяться до фізичного насильства, наводить приклади. ІІ група – записує форми та дії, які відносяться до нехтування, наводить приклади. ІІІ група – записує форми та дії, які відносяться до сексуального насильства, наводить прикладиІV група – записує форми та дії, які відносяться до психологічного насильства, наводить приклади.Додаткові матеріали: Фізичне насильство – нанесення фізичних пошкоджень, тілесні  карання, а також залучення дітей до вживання алкоголю й наркотиків. У деяких сім’ях як дисциплінарний захід використовують різні види фізичного насильства – від потиличників до ляпасів і шмагання ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство – це фізичний напад,що завжди супроводжується словесною образою та психічною травмою. Що, без сумніву, є прямим порушенням прав та свобод людини, та зокрема дитини.Сексуальне насильство – використання дитини дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальної потреби, а також залучення до дитячої проституції, в тому числі з використанням порнографічної літератури, фотографій, кінофільмів з метою отримання прибутку.Психологічне насильство (емоційне) – відсутність любові та уваги до дитини,  приниження її людської гідності, грубість (словесні образи, погрози    забороняють виходити на вулицю, гуляти з однолітками: маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду, кривдять її родичів і друзів для того, щоб прогнати їх.Нехтування (зневажання основних потреб  дитини) – відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одягу, житлі, вихованні, медичній допомозі через низку об’єктивних причин (бідність, психічне захворювання,недосвідченість ), а також без них.Отже, причинами жорстокості серед дітей є : статус дитини в колективі, відношення до нього однолітків,взаємовідношення з вчителями,стосунки в сім’ї,а також чоловічий стереотип поведінки, який культивується як у сім’ї, так і в засобах масової інформації.Як бачимо, поширенню жорстокості дітей сприяє необізнаність батьків або осіб, що замінюють Їх, із тим, які заходи впливу неприпустимі у взаєминах із дитиною, нерозуміння того, що  не кожне покарання принесе дитині користь. Негативну роль  відіграє також низький рівень правової культури населення, недостатні  знання законодавчих норм. Що охороняють права дитини та гарантують покарання кривдників. У тому числі – за порушення основних прав людини та дитини.7. Вправа « Моя сім’я”(10 хв.)

Мета:усвідомлення, аналіз взаємин та можливість зміни  сформованих  сімейних стереотипів.Батькам роздають по 10 кружечків.Інструкція: «Візьміть кружечки і впишіть у них імена усіх членів вашої сім’ї. Покладіть кружечок із вашим ім’ям ( статусом ) посередині, потім розташуйте довкола нього кружечки з вписаними туди іменами членів сім’ї за мірою близькості з ними.Проведіть лінії від себе до них. Зверху від лінії напишіть те. Що вас пов’язує, знизу – те,   що відштовхує, гальмує процес взаєморозуміння.Як би ви хотіли  змінити свої стосунки?Тепер зверніть увагу  на кружечки «Я» і «Дитина».  Що ви написали  над тією лінією, яка вас з’єднує?»8. Вправа « Обмеження і дозволи» (10 хв.)Мета:проаналізувати обмеження і дозволи у родині.Інструкція: « Заповніть таблицю «Заборони – заохочення», записавши:1)Що вам забороняли ваші батьки і чим вони вас заохочували;2)Що ви забороняєте своїм дітям і чим заохочуєте. Порівняйте. Підкресліть пункти, які збігаються. Які ви зробили висновки?»9. Рольова гра « Зверни увагу»(10 хв.)Мета: звернути увагу на внутрішній світ дитини, проаналізувати, як впливають «непорозуміння» батьків на емоційний стан дітей.Для участі у грі запрошуються троє  бажаючих. Один виконує роль батька, другий – роль матері, третій – роль дитини.Вони отримують завдання програти ситуацію:«Батько затримався на роботі й прийшов додому пізніше, ніж звичайно. Він забув, що планували провести вечір разом із сім’єю в басейні. Мати починає з’ясовувати стосунки в присутності дитини.»Потім учасники обговорюють, як  вони почувалися, виконуючи ролі. Учаснику, який виконував роль дитини, надається можливість виразити свої почуття і звернутися до «батьків».Своїми враженнями діляться спостерігачі.10. Робота в групахВправа «Порада»Мета:розвивати навички активного слухання, розуміння внутрішнього світу дитини, підтримки, співчуття.Батьки об’єднуються в 4 групи за порами року.Дитина  звертається до батьків із проблемою. Батьки, вислухавши, повинні порадити їй, що робити, і переконати, що все буде гаразд. Ситуація для групи №1:« Я не буду товаришувати з Володимиром,бо він мене образив. Сьогодні я весь урок малювала пейзаж,а він проходячи мимо, зачепив та перекинув склянку з водою і весь малюнок зіпсував. Ми  з ним побилися.Ситуація для групи №2:«Я не піду більше до школи,бо мене постійно ображає Владик,він чіпляється до мене і говорить, що я « лох» та «шестірка». Ситуація для групи №3:«Мамо, що мені робити? Вчитель (без підстави) звинуватив мене в тому, що я списав контрольну з математики у сусіда і не бажає ставити гарну оцінку».Ситуація для групи №4:«Я взяла у Лариси курточку на фізкультуру,а коли бігла, то перечепилася і впала та порвала курточку.  Тепер Лариса разом з дівчатами влаштують  з’ясування стосунків , скоріше всього поб’ють”.

Як бачимо, попередити жорстокість та агресивність допомагають такі вміння: вміння слухати, доброзичливе та тепле спілкування, лагідний погляд. 10.Анкетування «Чи гарні ви батьки?»( 10 хв.)Мета:перевірити  правильність виховання батьків.1.Чи стежите ви за статтями в часописах, телевізійними або радіопрограмами на педагогічну тематику? Чи читаєте ви час від часу книжки про проблеми виховання?2.Чи вважаєте ви недоліки в поведінці вашої дитини результатом упущення вами якихось моментів у вихованні?3.Чи є ви разом із чоловіком ( дружиною ) однодумцями у вихованні ваших дітей?4.Чи приймаєте ви допомогу вашої дитини в якійсь діяльності, навіть  у тому випадку,якщо справа від цього не виграє?5.Чи забороняєте ви щось або караєте дитину тільки в тому випадку, коли це цілком виправдано і необхідно?6.Чи вважаєте ви послідовність у вихованні одним з основних педагогічних принципів?7.Чи вважаєте ви,що середовище й оточення – один із чинників, який істотно впливає на виховання дитини?8.Чи вважаєте ви заняття спортом і фізкультурою чинниками гармонійного розвитку дитини?9.Чи вважаєте ви, що краще попросити про щось свою дитину, ніж наказати це зробити?10. Якщо вам доводиться сказати дитині:»У мене зараз немає вільного часу» або «Почекай, поки я скінчу роботу», чи буває вам від цього неприємно?За кожну позитивну відповідь поставте собі два бали;  за відповідь «інколи» -1 бал; за негативну відповідь -  0 балів.Менше 6 балів – справи ваші кепські. Спробуйте терміново почати вивчення азів батьківської педагогіки.Від 7 до 14 балів – поняття про батьківські обов’язки у вас є, але необхідно більше часу й уваги приділяти дітям, частіше з ними спілкуватися.Більше 15 балів – ви справляєтесь з батьківськими обов’язками, але не заспокоюйтеся на цьому і не думайте, що ви робите все можливе – в батьківській праці не буває меж. БАЖАНО ЗАЗНАЧИТИ,ЩО ВЕЛИКЕ ЗНАЧЕННЯ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ МАЄ ЗАОХОЧЕННЯ: СЛОВОМ, ПОГЛЯДОМ, ЖЕСТОМ, ДІЄЮ.ДУЖЕ  ВЕЛИКЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ДИТИНИ МАЄ ПОКАРАННЯ, ЯКЩО ВОНО СЛІДУЄ ВІДРАЗУ ЗА ВЧИНКОМ,ПРОВЕДЕНА РОЗ’ЯСНЮВАЛЬНА БЕСІДА, ВОНО СУВОРЕ, АЛЕ НЕ ЖОРСТКЕ ТА ОЦІНЮЄ ДІЇ ДИТИНИ,А НЕ ЙОГО ОСОБИСТІ ЯКОСТІ.Караючи дитину, батько та мати проявляють терпіння, спокій та витримку.Ознайомлення батьків з попереднім анкетуванням учнів:1.Якщо тебе карають, то як…2.Якщо тебе заохочують,то як…3.Чотири « неможна», які б ти хотів мати в своїй сім’ї, коли тебе карають.11.Підсумки (10 хв.)Мета: отримати від кожного учасника коротку інформацію про враження від проведеного тренінгу.Хід вправиТренер звертається до учасників із пропозицією скласти йому телеграму з 11 слів, яка містила б відповіді на такі запитання:-Що ви думаєте про проведений тренінг? -Що було для вас важливим?-Що вам сподобалося?-Чи справдилися ваші очікування?Наша зустріч підійшла до завершення. Сподіваюсь, що вона була для вас корисною, викликала роздуми, а також бажання побудувати по – новому взаємовідносини в своїй

сім’ї .Учасникам пропонується закінчити речення: «Я хочу сказати своїй дитині…»(про необхідність дисциплінованості, співчутливості, толерантності тощо).Психолог роздає пам’ятку і бажає взаєморозуміння та поваги у стосунках  з дітьми.Пам’ятка для батьків1.  Діти – основа сім’ї. У процесі виховання враховуйте індивідуальні особливості розвитку дитини.2. Не ображайте, не бийте, не принижуйте дитину. Пам’ятайте, навчання – це радість ( негативні емоції не сприяють  засвоєнню матеріалу, вбивають бажання вчитися). Криком ви нічого не зміните.3.Знайдіть час для бесіди з дитиною. Під час спілкування не реагуйте бурхливо, не засуджуйте, а будьте тактовними, толерантними у вираженні своїх суджень, думок. Намагайтеся контролювати режим дня дитини.4.Пам’ятайте, що дитина – це ваше відображення ( грубість породжує грубість, крик – крик, а взаєморозуміння і доброзичливість – добро і злагоду в сім’ї ). Запитайте себе: «Чи хочу я, щоб моя дитина була схожа на мене?»5. Дитина – це цілий світ, сприймайте її як цілісну особистість, дорослу людину, яка має свої права ( на навчання, відпочинок тощо ) і певні обов’язки (вчитися, дотримуватись правил для учнів).6. Якщо ви помітили, що у дитини «важкий» період, тоді підтримайте її. 7.Не віддаляйте дитину від себе – знайдіть час поговорити, зрозуміти, згадати себе в її віці, допоможіть, якщо потрібно, лагідним добрим словом.8.Не шкодуйте ніжних слів, будуючи стосунки з власною дитиною.9. Ви дали дитині життя, тож допоможіть зорієнтуватися у бурхливому морі життєвих подій.10. Приймайте та любіть дитину такою, якою вона є.Література:1 .Квітка Я. Знаємо та реалізуємо свої права.-К., 20022.Литвикенко Т.А. Правознавство.-Х., 2009З.Слітник Г. Технології превентивного виховання школярів. -Р.,19994.Шость Н.В. Енциклопедія права для кожної сім'ї. -П.,2001

8. Насильство та жорстокість у школі. Реалії сучасності. Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми. (розроблені Іриною Харламовою, методистом районного науково-методичного центру Шевченківського управління освіти, м. Київ, Газета «Соціальний педагог» № 9, вересень 2007р., видавництво «Шкільний світ».)

Дослідження

Професор Дан Олвеус, відомий дослідник теми знущань у середовищі школярів, дає визначення, що таке знущання:

З учня знущаються чи його переслідують, якщо він (вона) неодноразово, протягом тривалого часу є об’єктом негативних дій з боку одного чи більше учнів..

Дисбаланс сили – ключовий елемент динаміки знущань. Учень, який сильніший, агресивніший, більш зухвалий, впевненіший за інших учнів, типово знущається з інших дітей, які слабкіші, боязливіші, менш агресивні, не дають здачі. Часто старші учні знущаються з молодших чи нових учнів. Деколи ті, що знущаються, вибирають своїми жертвами тих учнів, які знаходяться в невигідному становищі через те, що є представниками культурних меншин або нещодавно емігрували.

Як і у випадках інших видів насильства до особи, таких, як насильство над партнером, переслідування на расових засадах, насильство над дитиною та жінкою в сім’ї, дисбаланс сили є основним ключем до розуміння того, що відбувається, і це потрібно врахувати при втручанні.

Міфом є думка про те, що ті, хто знущаються, є невпевненими в собі по суті, а тільки прикриваються зовнішньою бравадою. Дослідження свідчать про те, що їхня самооцінка здебільшого є середньою чи вищою від середньої. Як правило, ті, що знущаються, походять з домівок, де агресія використовується як спосіб розв’язання конфліктів, протее це питання потребує подальшого вивчення.

Насильство в школі майже завжди буває спланованим і методично повторюваним, а жертвами насильства майже завжди риси, що відрізняють їх від інших дітей. Ми вже знайомі з видами знущань, вони перегукуються з загальними видами насильства – фізичними, психологічними, економічними, сексуальними.

Між фізичним і психологічним насильством розмістилася така форма, як третирування – вербальні погрози, образи, стосуни, штовхання. Сюди входять і словесні образи, і приниження етнічного чи статевого характеру. До психологічного насильства ще входить така форма тиску, як бойкот – змова групи людей про недопущення контактів і спілкування, вигнання із суспільства.

Працювати необхідно з усіма сторонами жорстокої поведінки: і з жертвою, і з ґвалтівником (агресором). Емоційний стан жертви, якщо з нею не працювати фахівцям, не дасть їй виявити свої таланти, здібності, ще більш укоренить так званий комплекс жертви, зіпсує їй майбутнє життя.

Потрібно переконувати дітей, що вони мають право на захист, що просити допомоги не соромно, а необхідно!

У великих школах жертви можуть мінятися. В маленьких, як правило, жертва одна й та сама. Найчастіше агресор – найпопулярніша особистість, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює. Дитина-жертва найчастіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсутні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, плаксивість, уразливість, слабко розвинуте почуття гумору, добродушність, поступливість, не конфліктність. Ці діти не можуть постояти за себе, а захистити їх нікому. Діти-жертви можуть відрізнятися зовні: особливості фізичної будови, поганий зір тощо. Часто добре вчаться.

Звичайно, не завжди ці характеристики призводять до того, що людина стає жертвою. Випадки бувають різні, але в особливо тяжких, жорстоких випадках, жертву можуть довести до суїциду.

Часто батьки виховують своїх дітей у дусі не оскарження – «не скаржся», «вирішуй свої проблеми сам» і т.д. Це веде до того, що дитина стає жертвою і мовчки, самотньо, тяжко страждає від приниження і болю.

Буває так, що батьківський авторитаризм, агресія і жорстокість роблять дітей теж такими, в них виявляється потреба когось принижувати і пригноблювати, щоб зігнати власні образи, які йдуть із сім’ї. Це – сімейні фактори.

Існують індивідуальні фактори: найкраще задукоментований індивідуальний фактор у знущаннях – темперамент, на базі якого розвиваються певні типи особистості та стилі спілкування. Активні, імпульсивні за темпераментом діти можуть мати схильність до розвитку агресивної поведінки, особливо із сімей, де панує авторитаризм і агресія як стиль внутрішньосімейного спілкування. Хлопчики, характеристикою яких є агресивна поведінка, вирізняються більшою фізичною силою.

Шкільні фактори: часто вчителі та адміністрація не мають контролю над

індивідуальними та сімейними факторами, які формують дітей, схильних до агресивної поведінки та жорстокості, проте проблеми зі знущаннями можна значно зменшити за наявності відповідного нагляду, втручання та загальної атмосфери неприйняття цих проявів у шкільній громаді. Так як і вдома, недостатній нагляд асоціюється з проблемами агресивності серед окремих дітей, так і в школі недостатній рівень нагляду, особливо на ігровому майданчику, шкільному подвір’ї та в коридорах може спровокувати знущання та жорстоке ставлення дітей один до одного. Також дуже важлива відповідність методів втручання з боку дорослих, коли вони побачили факт знущання, чи були про це повідомлені.

Тому, спеціалісти соціально-психологічної служби школи повинні допомагати дітям дорослішати в соціально та емоційно, корегувати їхню поведінку й активно працювати з родиною. Найбільш продуктивною є робота з жертвою, ніж робота з кривдником. Необхідно допомогти жертві змінити себе, уміти дати відсіч і не боятися одержувати допомогу. Кривдника змінити важче, за його поведінкою стоять сім’я та суспільство. Агресію, ненависть, злість, почуття вседозволеності він засвоїв з дитинства. Непрямі учасники знущань теж повинні піддаватися корекції.

Знущання в школі – це непросто злість, навіть не конфлікт, це ненависть, неповага. Ці почуття до інших дітей дають агресору право знущатися з них, домінувати принижувати. Має місце нетерпимість до дітей, які відрізняються расовою приналежністю, фінансовим або соціальним рівнем. Ґвалтівник вважає, що людина, обрана їм в жертву, нічого не варта, дитину-жертву часто дуже жорстоко дражнять, вона намагається бути біля учителя, щоб почувати себе захищеною. Жертва буває побитою до синців на тілі, іноді потрапляє у фінансову залежність від кривдників. Найчастіше діти-жертви більше ображені на мовчазних спостерігачів знущань, ніж на самого агресора. Самооцінка дитини-жертви падає нижче від того, що навіть нечисленні друзі не допомагають. А не допомагають вони від страху теж стати жертвою, або від небажання стати ябедою.

Сексуальне насильство серед підлітків теж існує. Воно має сучасне забарвлення, навіть придуманий термін «кібербулінг» - це насильство (в тому числі, сексуальне) через Інтернет: це технічно сфабриковані сексуальні фото з зображенням обраної жертви, сексуально образливі записки, листи, плітки, обмови, відео тощо. Цим самим створюється негативна суспільна думка, спрацьовує швидкість передачі і масштаби повідомлення інформації.

Що зробити, щоб припинити знущання?

Існує багато ефективних методів для учителів та батьків, які хочуть припинити знущання. Важлива відправна точка – усвідомлення, що багато знущань відбувається поза полем зору учителів та батьків, і що багато жертв знущань не хочуть повідомляти дорослих про свої проблеми. Причини різні: їм може бути соромно за те, що вони жертви, їм страшно від того, що дорослі не зможуть, або не захочуть допомогти вирішити проблему або звинуватять у тому, що трапилося.

Дорослі для ефективного втручання повинні переглянути свої власні погляди на міжособистісну поведінку. Багато вчителів та батьків радять дітям не скаржитися й вирішувати свої проблеми самостійно. Проте, в ситуації знущань існує дисбаланс сили, за якого жертва завжди програє та зазнає найгіршого: приниження людської гідності, образ, фізичного болю, матеріального збитку тощо. І жертва, і ті, хто знущається, потребують допомоги та втручання для припинення цієї жахливої поведінки.

Важливі методи припинення знущань:

1 забезпечення гарного нагляду за дітьми;

2 ефективні наслідки для тих, хто знущається;3 добрі канали спілкування між вчителями та батьками;4 надання дітям можливості розвивати хороші навики міжособистісного спілкування;5 створення такої соціальної атмосфери підтримки та позитивного ставлення до всіх, у

якій агресивність та знущання неприйнятні для більшості.

Необхідно змінити суспільну думку і привчати дітей до того, що не соромно розповісти дорослим про неподобства і знущання, захищаючи невинного, якщо вже немає інших способів. Це допомога, а не присоромлювання! У школах потрібно обговорювати цю тему, а не замовчувати її, адже душевно і фізично страждають діти! І навіть, якщо це одна дитина, закривати очі на її страждання – злочин. Агресію дуже важко зупинити без фахівців – психологів та соціальних педагогів, без суспільного обговорення причин, окремих випадків, без загального осуду, без впровадження у свідомість дітей і дорослих неприпустимості виявлення приниження особистості, заподіяння фізичного і морального (душевного) болю людині.

Рекомендації до заняття з елементами тренінгу для дітей

На початку заняття, після складання Правил поведінки на занятті, потрібно провести бесіду та визначити, що таке знущання в школі, типи і його види. Визначити, як почуває себе агресор, що відчуває жертва і що робити, якщо ти став жертвою. Запитання, яке може поставити фахівець (соціальний педагог, психолог) після бесіди:

1Чи погана людина агресор?

Відповідь, до якої ведучий повинен підвести дітей після мозкового штурму (всі варіанти відповідей дітей записуються на дошці і не коментуються) та обговорення: - Погані його вчинки. Можливо, він і не погана людина, і здатен на добрі вчинки, просто він не розуміє, що самостверджуватися за рахунок приниження іншого, або скидати агресію на інших жорстоко, непорядно, не по людськи.

Знущання в школі – це вид насильства, у якому жертва потерпає від повторних навмисних згубних дій однієї особи або групи. Буває фізичним, психологічним (емоційним, моральним), вербальним (словесним), економічним, іноді сексуальним (в т.ч. кібербулінг). Може бути комбінованим. Емоційне (моральне) знущання може бути навіть більш образливим, ніж фізичне.

Після ознайомлення дітей з темою, основними термінами, записаними на дошці, можна ввести серію запитань, наприклад:

1Які види насильства було відчуто їхніми знайомими чи ними самими? (усі варіанти відповідей дітей записувати на дошці).

2Що, на їхній погляд, відчуває жертва? (безсилля, образу, самотність, біль, озлобленість, неповагу до себе – всі варіанти записати на дошці)

3Які наслідки агресивних дій? (страхи, низька самооцінка, самонеповага, образа на тих, хто не допоміг, відвернувся, бажання мстити тощо). Який наслідок є найбільш страшним? (Суїцид)

Якщо у дитини виникають подібні думки, необхідно, щоб вона знала: вона має право на допомогу! Вона має йти до дорослих, котрі зможуть допомогти та котрим вона довіряє.

Запитання дітям (відповіді записувати на дошці) - До кого ви звернулися би, якщо, припустимо, стали жертвою систематичного

жорстокого поводження і не змогли за себе постояти самостійно з причини дисбалансу сили? Кому ви довіряєте?

В школі ці дорослі, у першу чергу, - соціальний педагог та психолог школи, можливо, заступник директора з виховної роботи або класний керівник, класовод, лідери шкільної громади тощо.

Кожна дитина-жертва має сказати собі: «Я цього не заслуговую!» і шукати шляхи звільнення через допомогу дорослих, фахівців. Педагогам, які займаються цією проблемою, потрібно викликати у всіх дітей співчуття до тих негативних емоцій, що відчуває скривджена й принижена дитина. Розуміти, що на її місці може бути кожен.

Запитання дітям:4Як ви думаєте, що відчуває агресор під час насильства? (відповіді записати на дошці,

потім, в обговоренні, підвести до таких відповідей: пошук домінування, самоствердження, відстоювання лідерства, задоволення внутрішніх комплексів, проекція внутрішньо сімейних взаємин).

Висновки потрібно зробити разом з дітьми: часто агресор – зовсім не сильна людина, можливо, через зовнішню агресію і жорстокість він сам собі доводить, що сильний. Спровокувати подібну поведінку також може ігроманія (захоплення жорстокими та агресивними комп’ютерними іграми).

Часто в родині агресор піддається різним видам насильства.

Родина

Видима сила, реальна, авторитарна, часом агрессивно – жорстока – батьківська влада! Вона нав’язується дітям і через них передається (транслюється) у дитяче суспільство. Народжує забитих, безініціативних і байдужих, або агресивних, жорстоких, бездушних, або істеричних, з різними захворюваннями нервової системи дітей. Часто агресія йде з родин алкоголіків, наркоманів, неповних сімей. Але спостерігається тенденція росту неприйняття й агресії стосовно дітей у родинах, цілком благополучних і економічно забезпечених. Можливо, ситуація поміняється в тому випадку, якщо фахівці почнуть щільно працювати в напрямку ліквідації батьківської некомпетенції в питаннях вікової психології та педагогіки, навчать їх поважати та безумовно любити власних дітей такими, які вони є.

Запитання дітям (усі відповіді записувати на дошці):

5Скажіть, чи може дитина виплескувати в школі те, що відбувається в родині?6У чому різниця між причинами і виправданням насильства?

Після мозкового штурму потрібно підвести дитину до таких висновків:

6 За будь-яких умов не можна виправдувати насильство, агресивну поведінку!7 Будь-який тип поведінки чимось обумовлений, має причини.8 Якщо дитина навчиться знаходити ці причини, міркувати над ними, можливо,

вона зможе контролювати свою поведінку.

Наступний етап роботи з дітьми – запропонувати їм подумати над тим, як зупинити

насильство.

Як зупинити насильство, що відбувається в школі (поза школою)1. Ігноруй, не відповідай емоційно, не «танцюй під дудку» ґвалтівника.2. Дай агресору можливість зупинитися (наприклад: «Якщо ти не зупинишся, я буду

змушений все розповісти дорослим»).3. Залиш цю ситуацію, піди від неї в інше місце (наприклад, зміни свій маршрут). Це

не ознака слабкості! 4. Попроси допомоги. Це не ознака слабкості чи боягузтва! Ти захищаєш себе, своє

здоров’я, своє життя!

Якщо пункт 1 не спрацював, переходь до 2, якщо і він не спрацював, переходь до 3, далі – сміливо до наступного.

Зберігай рівновагу і спокій!!! Ти маєш право захищати себе!!!

Запитання:7Чи можна відповідати ударом на удар?

Відповідь:8Чи відомо вам, що після того, як один вдарив іншого, а той відповів ударом, конфлікт

не вичерпаний? Адже, захист може бути різним, але він не повинен стати агресією. Агресія народжує агресію.

Запитання:9До кого звертатися в школі у випадку насильства?

Відповідь:10 До соціального педагога (він захищає права дітей), психолога (він спробує

встановити причини). Тут потрібно запропонувати дітям їхні варіанти, записати на дошці всі відповіді (учителі, класні керівники, адміністрація тощо). Головне, щоб той, до кого звернеться дитина, правильно, тактовно, кардинально надав допомогу, а не став суддею чи агресором.

Наслідки знущань для жертви:9 пропуски занять;10 зниження успішності;11 дратівливість;12 поганий настрій;13 слізливість;14 зацькованість;15 думки про перехід до іншої школи;16 страх тощо.

Найстрашніший наслідок знущань – думки про самогубство та, у найтяжких, найбільш жорстоких і методичних випадках – суїцид.

Особистісні наслідки для агресораШкоду він завдає собі, коли не хоче відповідати за свої дії і спеціально заподіює

шкоду іншим – він руйнує себе, своє здоров’я, адже лють, жорстокість, нелюдськість і злість руйнують його нервову систему, імунітет і хвороби неминучі.

Рекомендації для агресора (ґвалтівника)1. Якщо заподіюєш шкоду іншим, спробуй згадати (уявити), як ти почувався, коли

(якби) з тобою чинили так само.

2. Пам’ятай. Ти теж маєш право одержати допомогу і є люди, які тобі зможуть допомогти і зрозуміти, що саме змушує тебе заподіювати біль іншим.

3. Ти теж маєш право почуватися захищеним!

Кожна людина (дитина) має право на повагу, безпеку і допомогу у важку хвилину! Кожна людина (дитина) має почуватися захищеною!Кожна дитина має право жити вільно, у безпеці, невідчуваючи страху!

Ви маєте право

17 на безпечне життя;18 жити без страху;19 любити і бути коханими;20 на шанобливе ставлення;21 бути собою;22 на свою незалежність;23 на свою думку і її висловлювання;24 на власну думку і її зміну;25 сказати «ні»;26 на свої гроші та їх використання;27 ставити питання;28 бути звичайною, а не ідеальною людиною;29 на власні помилки;30 вирішувати питання, які торкаються Вас особисто;31 подобатися не всім;32 ставити себе на перше місце;33 змінювати своє життя. Рекомендації дорослим (батькам, вчителям, психологам, соціальним педагогам тощо), як допомогти дітям зрозуміти свої почуття :

1 дайте дитині додаткову підтримку, підбадьорте її та будьте чуйні, терпимі, коли вона перебуває у стресовому стані, адже діти показують свої страждання та хвилювання за допомогою різної поведінки – надчутливою, замкненої, пустотливою;

2 будьте чуйні до почуттів, які виражає дитина словесно та іншим шляхом;3 допоможіть дитям навчитися казати про свої почуття замість того, щоб

дитина просто замкнулася;4 навчіть вирішувати проблеми словесно, а не фізично; методом знаходження

кращих способів для того, щоб впоратися з ситуацією;5 допоможіть дітям заспокоюватись самостійно, коли вони прикро вражені.

Наприклад, іноді діти старшого віку необхідно просто більше часу побути на одинці, тоді як молодші діти мають потребу в чутливій близкості з рідними;

6 проводьте співбесіди про почуття дитини, проектуючи ситуацію, яка його засмучує, на себе, виражаючи Ваші власні почуття (наприклад, «Мені стає сумно, коли я сперечаюся зі своїми друзями, можливо, тобі також»);

7 переконайте дитину, що у всіх дітей виникають почуття за певних обставин (наприклад, «Іноді діти лякаються і це нормально», «якщо щось не працює, це тебе дратує», «коли тебе дражнять, ти ображаєшся»);

8 діти молодшого віку потребують допомоги, щоб навчитися відмічати свої почуття. Це допомагає їм ввійти в емоції, біль, точно розпізнати їх та правильно впоратися з ними

9 (наприклад, «Думаю, що ти плачеш тому, що ти стомився(лась), «Я знаю, що діти відібрали твій м’яч, і це тебе прикро вразило»);

10 іноді дітям легше відповісти на коментар, ніж на пряме питання, якщо щось не так ( наприклад, «Сашко, ти виглядаєш дещо засмученим. Напевно, ти думаєш про свою мамусю…»);

11 буває так, що дітям легше коментувати почуття дитини в контексті почуттів більшості дітей ( наприклад, «Більшості дітей стає моторошно та сумно, коли іхній татусь та мама сваряться», «мабуть, всі діти ображаються та страждають, коли на них кричать, обзивають або не хочуть спілкуватися»).

Використана література:1.Радчук Г.К., Тіунова О.В. Сімейне виховання (освітній тренінг для батьків). Навчально-методичний посібник. - Тернопіль: ТНПУ ім.В.Гнатюка, 2007. – 121 с.(є в електронному варіанті в ЦППСР)2. Попередження, виявлення і подолання випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми: методичний посібник для освітян / Авт.: Журавель Т. В., Кочемировська О. О.,Ясеновська М. Е. / За заг. ред. Безпалько О. В. – К.: ТОВ “К.І.С.“, 2010. – 242 с. (є в електронному варіанті в ЦППСР)3.Психолого-педагогічна робота у загальноосвітніх навчальних закладах з профілактики насильства над дітьми: Метод. посіб. / Автори-упоряд.: Вовчок Т.В., Степура Н.П., Даниленко І.С. та ін.; За заг. ред. Т.П. Цюман . – К.: ВПЦ «Експрес»– 2009. – 328 с. (є в електронному варіанті в ЦППСР)4. Психологічна корекція особистості дітей, які зазнали насильства в сім'ї: Навчально-методичний посібник //Максименко С.Д., Болтівець С.І., Максимова Н.Ю., Губенко О.В., Здіорук С.І., Кондратенко Л.О., Нестеренко Л.С., Третяк Т.М., Чепа М.-Л.А./за ред. Максимової Н.Ю. – К., Вид-во: Міленіум, 2011. – 251 с.(є в електронному варіанті в ЦППСР)