№ 12010

Вища атестаційна комісія України визнала журнал фаховим виданням з політичних, педагогічних наук, соціальних комунікацій та психології

(Постанови Президії ВАК України № 1�05/6 від 14.06.2007 р., № 1�05/5 від 18.11.2009 р. та № 1�05/6 від 16.12.2009 р.).

Редакційна колегія

Андрущенко Віктор Петрович, доктор філософських наук, професорАндрусишин Богдан Іванович, доктор історичних наук, професорБабкіна Ольга Володимирівна, доктор політичних наук, професорБакіров Віль Савбанович, доктор соціологічних наук, професорБарно Олександр Михайлович, доктор педагогічних наук, доцентБебик Валерій Михайлович, доктор політичних, кандидат психологічних наук,

професор — головний редактор журналуБондаренко Віктор Дмитрович, доктор філософських наук, професорБортніков Валерій Іванович, доктор політичних наук, доцентБурдяк Віра Іванівна, доктор політичних наук, професорВоронкова Валентина Григорівна, доктор філософських наук, професорГорбатенко Володимир Павлович, доктор політичних наук, професорГуберський Леонід Васильович, доктор філософських наук, професорДенисенко Валерій Миколайович, доктор політичних наук, професорЄвтух Микола Борисович, доктор педагогічних наук, професор Ільганаєва Валентина Олександрівна, доктор історичних наук, професорКарпенко Віталій Опанасович, кандидат філологічних наук, професорКлименко Віктор Васильович, доктор психологічних наук, професорКокун Олег Матвійович, доктор психологічних наук, професорКолодій Антоніна Федорівна, доктор філософських наук, професорКоролько Валентин Григорович, доктор філософських наук, професорКремень Василь Григорович, доктор філософських наук, професор Круглашов Олександр Миколайович, доктор політичних наук, професорКудряченко Анатолій Іванович, доктор історичних наук, професорКушерець Василь Іванович, доктор філософських наук, професорЛевенець Юрій Анатолійович, доктор політичних наук, професорМадзігон Василь Миколайович, доктор педагогічних наук, професорМакаренко Євгенія Анатоліївна, доктор політичних наук, професорМаксименко Сергій Дмитрович, доктор психологічних наук, професорМалхазов Олександр Ромуальдович, доктор психологічних наук, доцент Півнева Любов Миколаївна, доктор політичних наук, професорПоліщук Ігор Олексійович, доктор політичних наук, доцентПомикало Войцех, доктор педагогічних наук, професорПримуш Микола Васильович, доктор політичних наук, професорРізун Володимир Володимирович, доктор філологічних наук, професорСеражим Катерина Степанівна, доктор філологічних наук, професорСіленко Алла Олексіївна, доктор політичних наук, професорТаланчук Петро Михайлович, доктор технічних наук, професор — голова редакційної ради журналуТкач Олег Іванович, доктор політичних наук, доцентТоковенко Олександр Сергійович, доктор філософських наук, професорТомчук Михайло Іванович, доктор психологічних наук, професорХолод Олександр Михайлович, доктор філологічних наук, професорЦвих Володимир Федорович, доктор політичних наук, професорЦиба Віталій Трохимович, доктор філософських наук, професорШайгородський Юрій Жанович, доктор політичних наук, кандидат психологічних наукШергін Сергій Олександрович, доктор політичних наук, професорЩедрова Галина Петрівна, доктор політичних наук, професор

ООООССССВВВВІІІІТТТТАААА РРРРЕЕЕЕГГГГІІІІООООННННУУУУ Політологія Психологія Комунікації

№ 1 / 2010

Український науковий журнал

Засновники: Університет «Україна»,Всеукраїнська асоціація

політичних наук

Видавець: Університет «Україна», адреса: вул. Хорива 1"г, м. Київ, 04071

Е�mail: bebyk@vmurol.com.ua;www.social�science.com.ua;

тел.: (044) 428�89�07

ЗМІСТ

Розділ ІПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ

Валерій Бебик Великий єврей Мойсей — пророк, проклятий Богом?. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6Алла Медвідь «Повість минулих літ» Нестора�літописця як видатна пам’яткариторичної спадщини Київської Русі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

Розділ ІІПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ І ПРОЦЕСИ

Микола ДмитренкоІнновація як універсальна цінність суспільства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17

Сергій ЧереватийПартійна система України: прогресивні тенденції з регресивним підтекстом. . . . . . . . . . . . . . . 25

Розділ ІІІПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ТА ІДЕОЛОГІЯ

Ірина Гетьман"П’ятковська Погляди сучасного студентства на проблему національної ідеї як чинник об’єднання народу в демократичній державі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

Ольга СтепанищенкоПроблема політичної інфантильності сучасної молоді і шляхи її подолання . . . . . . . . . . . . . . . 35

Андрій СмірновОсобливості сучасної утопії як соціально�політичного феномену. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

Тетяна ПотапчикКультурно�ідентифікаційна функція освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46

Розділ ІVПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ

ТА ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУМарина ШульгаДемократична ідентичність Європейського Союзу: зміст та шляхи формування . . . . . . . . . . . 51

Володимир Смолянюк Геополітичні акценти сучасного світу: значення для України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57

Іван Осадца Республіка Болгарія після трьох років членства в Європейському Союзі . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64

Розділ VСОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ

Олексій Дубас Інформаційна війна: нові можливості політичного протиборства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69

Ольга Мірошник Можливості впливу телевізійних ЗМІ на формування світогляду студента . . . . . . . . . . . . . . . . 73

Мирослава ЧабаненкоКритерії ідентифікації веб�ресурсу як інтернет�видання України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79

Марина ОрапМовленнєва компетентність і мовленнєва діяльність сучасної молоді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84

Олена СавицькаРоль невербальних компонентів комунікації при формуванні «першого враження»про співрозмовника у процесі спілкування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89

Розділ VІПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Вадим ЯмницькийПрофесійний розвиток особистості в контексті психології життєтворчості . . . . . . . . . . . . . . . . 94

Ольга АртемоваПрофесійна самореалізація особистості в сучасних умовах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97

Костянтин БабакСуб’єктний вимір професійного розвитку особистості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

Клавдія Джеджера Духовний розвиток особистості майбутнього фахівця як проблемапрофесійної підготовки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 106

Інна Іванюк Становлення ідентичності особистості в контексті зарубіжної психології . . . . . . . . . . . . . . . 112

Вікторія Харченко Стратегії соціальної адаптації та рівні економіко#психологічної адаптації особистості . . . . 117

Ярослав ГошовськийДипривований хронотоп як негативний чинник самореалізації особистості. . . . . . . . . . . . . . 123

Діана ЧижмаПсихологічні особливості мотивації досягнення та цілеспрямованостіяк структурних компонентів особистісної саморегуляції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128

Леонід НіколаєвГенезис поняття «асертивність» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132

Ірина Борейчук Психологічні передумови ксенофобних реакцій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136

Олена Бутиріна Віктимологія як проблема психологічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 141

Олена Козачук Типові проблеми представників гомосексуальної орієнтації у сучасному суспільстві . . . . . . 145

Інна Мамчур, Оксана МордикОсобливості основ психосоматики впродовж формування комунікативноїкомпетентності фахівців колективу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149

Марія Стасюк Значення експертизи емоційних станів вчителя при формуванніпсихологічного клімату . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153

Віра Шапран Ініціативність як психологічний феномен; різні підходи до його вивчення. . . . . . . . . . . . . . . 160

Катерина ЄфименкоІсторія Елізи Дулиттл як один із зразків самореалізації молоді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164

Наталія МильніковаМеханізм трансформації образності до понятійного оволодіння іноземної мовиу традиційній та сучасній психологічній науці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 170

Розділ VІІВІКОВА ТА ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Андрій ІвановПроблеми соціальної орієнтації молоді в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 175

Мирослава Чорній Інтеграційні характеристики структурних компонентів міжособистісних взаєминв учнівському колективі підлітків та готовності майбутнього вчителя до їх формування . . . . 179

Тетяна ХорошокТенденція старості у молодіжному середовищі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 183

4

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№1

, 2

01

0

Дарія ГошовськаСамоакцептація та моральна самооцінка сучасних підлітків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188

Вікторія Назарович, Наталія КондрасьВплив розлучення на психічний стан підлітка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 192

Юлія ІщукСоціально�психологічні детермінанти статевого життя підлітків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 196

Тетяна Швець Особливості громадянської соціалізації старшокласників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200

Микола Бабій, Руслана Приймачук Взаємодія між рівнем домагань та смисложиттєвими орієнтаціями в юнацького віку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 206

Людмила Левицька Результати формування експерименті з розвитку саногенних почуттів в учнів ПТНЗ . . . . . 210

Ігор Мельник Моральний вчинок молодшого школяра як передумова формування просоціальної поведінки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 216

Світлана Шпак Діагностика і психокорекція емоційних станів молодших школяріву конфліктних ситуаціях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221

Олег Ставицький, Надія Андріюк Вплив тривожності на психофізіологічний стан дитини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 226

Надія ПетрунякПсихологічна основа проявів дитячих страхів у дошкільному віці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 231

Вікторія Назаревич, Аліна КорнієнкоПсихологічні детермінанти проявів шкільних страхів у молодших школярів . . . . . . . . . . . . . 236

Розділ VІIIПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА ОСОБИСТОСТЕЙ

З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИОльга Камінська Особливості формування самоставлення студентів з особливими потребами . . . . . . . . . . . . . 241

Наталія Рибачук, Ірина АлфьороваФормування компетенцій підтримки здоров’я у процесі фізичного вихованнястудентів спеціальних медичних груп ВНЗ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246

Ольга ПетухПсихолого�педагогічні засади комплексної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 251Тамара Тарасенко, Валентина ТереховаКонцепція гуманізму у вихованні та навчанні дітей з обмеженими можливостями . . . . . . . . 256

НАШІ ПАРТНЕРИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 261

ЗМ

ІСТ

5

У статті розглядається життєвий шляхпророка Мойсея та його роль в створенні іудаїзму.

Ключові слова: цивілізація, пророк, Мойсей,іудаїзм.

В статье рассматривается жизненный путьпророка Моисея и его роль в создании иудаизма.

Ключевые слова: цивилизация, пророк,Моисей, иудаизм.

The article is considered of Proroc Mouses liveand his role in Judaism.

Key words: Civilization, Proroc, Mouses,Judaism.

У кількох попередніх публікаціях: «Великийскіф Зороастр: пророк, маг і політичний теолог»[4], «Великий скіф Будда: філософ, соціоінженерчи пророк, який не знав Бога?» [3], «Інформаційніспецоперації «Окраина» та «Ісус Христос» [5] мипознайомилися з важкою і непересічною долеюпророків, їхнім внеском у світову історіюлюдства та міфами навколо їхнього життя напророчої діяльності.

Сьогодні ми б хотіли розвинути цю тему, вра�ховуючи надзвичайну важливість релігійно�міфологічних чинників в становленні всіх безвинятку цивілізацій людства.

VIPDпророки: скіфи і семітиТерновий шлях: від Господа – до Бога,

Провидці в двадцять і пророки з тридцяти,Тисячолітня жертвенна дорога,

Якою вже не можеш не іти…(Автор)

Пророків в історії людства було багато. Про�те світове визнання отримали лише ті, чиї

релігії набули глобального характеру: скіфи/аріїЗороастр і Будда, копт Ісус Христос, єврейМойсей і араб Мухаммед.

Інші пророки, безумовно, теж заслуговуютьна увагу та повагу. Але їхня діяльність мала ло�кальний характер і не мала такого впливу надолі людства, як згадана «вища ліга» інтелекту�алів релігійно�міфологічної сфери.

І тут слід відзначити, що фактично домінуютьу світовій релігійноDміфологічній сфері представDники двох етносів: скіфи і семіти.

Однозначно ми можемо сказати, щоскіфи/арії дали світові пророків Зороастра іБудду [3; 4].

Близькими до них в етнічному та духовномуплані є стародавній народ копти, чия моваі культура вельми наближена до староукраїнсь�кої. Враховуючи ж те, що сучасні єгипетськікопти «чомусь» навчають своїх священиківв українських семінаріях Канади, цілком логіч�ною видається теза, що Ісус Христос теж нале�жав до єгипетської гілки великої скіфської ро�дини, що дала світові й теукрів/українців [5].

Треба віддати належне і євреям (західнимсемітам) та арабам (східним семітам). Вони тежвисунули зі своїх лав двох видатних пророків:Мойсея та Мухаммеда, чий вплив на становлен�ня вказаних народів та світовий цивілізаційнийпроцес також важко переоцінити.

Об’єднує всіх цих пророків високий інтелект,магнетичний вплив переконання на свідомістьпастви, організаційні здібності і важка, часом,трагічна доля на цій прекрасній і «грішній»землі.

Цікаво, що жоден з названих вище пророків незалишив після себе жодного письмового документа.

В усіх цих випадках після смерті пророківїхні найближчі учні і послідовники протягом300–800 років передавали (з уст в уста) змістпроповідей, аж поки вони не були записані на

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№1

, 2

01

0

6

Розділ IПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ

ВЕЛИКИЙ ЄВРЕЙ МОЙСЕЙ – ПРОРОК, ПРОКЛЯТИЙ БОГОМ?

Валерій Бебик, доктор політичних наук, професор, проректор Університету «Україна», головний редактор журналу «Освіта регіону»УДК 316.32+32

7

пальмових листках, камені, глиняних таблич�ках, пергаменті чи папері.

Об’єднує VIP�пророків і те, що їхній проро�чий шлях не був посипаний трояндами. Середїхніх конкурентів, послідовників і, навіть, середвласних учнів, часто�густо траплялися незадо�волені.

Непоодинокими були випадки, коли незадо�волені (з різних причин) влаштовували інтриги,заколоти, намагалися повставати і, навіть,вчиняли замахи на життя пророків. У випадкуз Ісусом Христом це закінчилось трагічно.

Оскільки діяльність скіфо/арійських про�років нами уже висвітлювалася, розглянеможиття великого єврейського вождя і пророкаМойсея.

Вторгнення семітів у ПалестинуДо приходу войовничих семітських племен

(середина ІІ тис. до н. е.) на землі Палестини, засвідченням І. Кузич�Березовського, там мешка�ли пеласги/лелеги, які й дали згодом назву ційкраїні [14].

Загалом на вказаних землях проживало кіль�ка достатньо великих племен, які дали назви та�ким історичним територіям Стародавньої Па"лестини, як Галілея (земля галів/кельтів, щоналежали до супер�етносу скіфів/саків), Са"марія (земля сумерів/самарів) і, власне, Палес"тина (земля пеласгів/лелегів).

Рис. 1. Карта близькосхідних римських провінцій, середякий були Палестина, Фінікія, Галілея, Самарія, Іудея (І ст. н. е.) [23]

Згадані вище племена, швидше за все, нале�жали до однієї з українських нордичних, скіфо/трипільських переселенських хвиль. А останні,за даними А. Кемпа, починаючи з VI тис. до н. е.заселили і цивілізували Сумер/Самару/Шумері до�династійний Єгипет [2; 4].

Проте через відсутність єдності (нині сказалиб – надмірну демократію) представники древ�ньої землеробської цивілізації поступилисясемітам�кочовикам (євреям і арабам).

Останні завоювали ці «обетовані» землі істворили перші у своїй історії державні утворен�ня. (Те ж саме, до речі, відбулося і в Сумері/Са�марі та Єгипті).

Саме в цей час у Південній Палестині(ХІІІ ст. до н. е.) і з’явилися євреї на чолі із своїмвождем і пророком Мойсеєм.

Вождь і пророк МойсейДавньоєгипетські джерела (писемні та архео�

логічні) взагалі нічого не говорять нам про існу�вання цього єврейського пророка. Єдине дже�рело – текст священної книги іудеїв – Тори,основний зміст якої єврейські священики при�мудрилися вписати (і канонізувати!) до священ�ної книги християн – Біблії.

Деякі автори вважають Мойсея авторомП’ятикнижжя — Тори, та засновником іудаїзмуяк етнічно�релігійної системи євреїв. Алебільшість дослідників все�таки вважають, щоєврейська Тора була написана лише через 800років після смерті пророка єврейського народу(приблизно у V ст. до н. е.) на основі кількох,більш ранніх суспільно�релігійних текстів [1;11; 17].

Як свідчать біблійні тексти, Мойсей народив�ся в Єгипті і волею долі був усиновлений єги�петською принцесою. Він отримав пристойнудля того часу освіту і посаду при дворі фараона.Однак, після вбивства одного з чиновників�єгиптян Мойсей був змушений втекти і перехо�вуватися в пустелі на сході від Єгипту.

Саме в пустелі, на горі Хорив (до речі,Хорс/Хорив – одне з імен українського сонячно�го бога Аполлона) йому явився Бог і з охоплено�го вогнем куща, начебто, поставив Мойсею зав�дання вивести євреїв з Єгипту в Палестину.

За єврейською офіційно�релігійною версієюМойсей спочатку намагався відмовитися від цієїісторичної ролі, прикриваючись відсутністюораторських здібностей.

Проте Бог, нібито, дуже наполягав, пообіцяв�ши, що «устами» Мойсея в цій справі буде йоговласний брат Аарон.

Так недорікуваний і не надто рішучий, алеявно — холеричний за типом нервової системи(судячи зі вбивства корінного єгиптянина) —Мойсей був «змушений» стати пророком і вож�дем євреїв.

Ро

зділ

І «П

ОЛ

ІТИ

ЧН

АІС

ТО

РІЯ

»

А його «заступником по ідеології» в питанняхнацієтворення та подальшої розбудови єврейсь�кої держави і за сумісництвом – первосвящени�ком іудаїзму став Мойсеїв брат — Аарон.

Після таких божих «настанов» щодо май�бутнього релігійно�політичного лідерства двохбратів Мойсей і Аарон повернулися до Єгипту.

Біблійні джерела не дають пояснень, якимчином зустрілися і дізналися про своє родстводва брати? Принаймні, ми точно знаємо, щоодин із них (Мойсей) виховувся в палаці єги�петського фараона, а інший (Аарон), треба ро�зуміти, — у своїй власній єврейській родині.

Не зрозуміло також, як це фараон дозволиввбивці єгипетського чиновника Мойсею безкар�но повернутися до країни? І не тільки поверну�тися, а ще й (безрезультатно) звертатися разомз Аароном до фараона з проханням дозволитиєвреям піти з Єгипту.

Але факт залишається фактом. У відповідь навпертість фараона єврейський бог (руками Мой�сея?) покарав єгиптян «десятьма покараннями»,у тому числі – вбивством усіх єгипетських пер�вістків. Єврейські ж первістки залишилися жи�вими, оскільки бог�убивця був, очевидно, їхній,а не єгипетський.

Євреї тому дуже зраділи і заснували святоПейсах/Пасхи, оскільки позбулись згаданихвище «десяти покарань». Таке�ось доволі спе�цифічне свято (на фоні загальноєгипетськоїтрагедії) згодом увійшло в пантеон великиххристиянських свят.

І відбулося це після того, як іудейським свя�щеникам вдалося імплементувати давнюісторію свого народу (IV–V ст. н. е.) до ка�нонічного тексту християнської Біблії [5].

Остання ж (ще «не канонічна») була написа�на, швидше за все, на основі священних текстівєгиптян/коптів та сумерів/шумерів/самарів (се�редина ІІІ тис. до н. е.).

Утвердження серед євреїв єдинобожжяЗрештою євреям було спочатку дозволено

піти з єгипетської землі. Але потім фараон чо�мусь передумав і послав навздогін євреям війсь�ко. Проте єврейський бог допоміг їм успішнопройти через Червоне море, втопивши військофараона [18].

Зрозуміло, що це справило належне вражен�ня на пересічних євреїв і закріпило лідерствоМойсея як божого пророка і загальноєврейсь�кого лідера.

Після цього племінний бог Авраама, Ісаака таІакова був визнаний всіма євреями єдиним Бо�гом Ізраїля. Вони уклали з ним договір�заповітна основі сформульованих згаданим богом умов:«Якщо ви будете слухатися голосу Мого і вико�нувати заповіт Мій… ви будете у Мене царствомсвящеників і народом святим» [Висх. 19: 5–6].

Частиною цього заповіту були десять за�повідей, сформульованих, начебто, богом усіхєвреїв і переданих через призначеного ним жесвого пророка Мойсея.

Мал. 1. Рембрандт. Мойсей, що розбиває скрижалі СтаDрого Заповіту

Далі пішов активний процес формулюванняМойсеєм та його командою організаційно�пра�вових і соціальних норм регуляції суспільногожиття (морального та релігійно�обрядовогоплану). А для зберігання і перенесення скри�жалів (стародавні євреї були кочовиками –В. Б.), на яких був записаний божий закон, підкерівництвом Мойсея був виготовлений такзваний ковчег заповіту.

Всі згадані заповіді, регламентації і заборонибули покликані унормувати суспільно�релігійнежиття єврейського народу, що таким чиномздійснив перехід від племінного багатобожжя дозагальнонаціонального однобожжя [1]. Водно�час зауважимо, що чимало дослідників свідчатьпро запозичення семітами згаданої концепціїоднобожжя з релігійно�міфологічної системискіфського пророка Зороастра [4].

Народне повстання і боже прокляття Мойсея«Він 40 років вів – в нікуди,

І нам казали: «То – взірець!..»Аж поки не дізнались люди:

Пророка — прокляв Бог"отець!»(Автор)

Проте не все було так легко на шляху форму�вання єдиної єврейської нації та пошуку за�повітної землі [17].

Не ідеальним був – народ, який надто по�любляв поклонятися золотому тільцю. Якосьнабридла євреям і небесна манна, яку їм в пус�телі посилав бог, і проти Мойсея (така вже неп�роста доля пророка) було підняте повстання начолі з Кореєм, Діафаном та Аріроном.

Проте повстання було придушене Мойсеємзавдяки підтримці вірного помічника ІсусаНавіна. Єдність в народі була збережена.

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№1

, 2

01

0

8

9

Ро

зділ

І «П

ОЛ

ІТИ

ЧН

АІС

ТО

РІЯНе був таким вже й досконалим лідером і сам

єврейський пророк. У своїй черговій гнівнійнестриманості Мойсей розбив скрижалі За�повіту, дізнавшись, що євреї продовжуютьнаклонятися ще й згаданому вище золотомутільцю.

Траплялися випадки, коли він і сам вислов�лював сумніви у визначній можливості божоготворіння чудес. Скажімо, при Мериві, колиєвреї потерпали без води, замість того, щобпідкреслити, що тільки Бог творить чудеса,Мойсей з Аароном висловили сумнів, що їмвдасться дістати воду в тій скелястій місцевості.

Який конкретно випадок призвів до втратидовіри головного єврейського бога до свогопророка Мойсея нам достеменно невідомо: чирозбиття скрижалів заповіту, чи сумніви у вит�воренні чудес, чи, може, щось інше?

Відомо лише те, що богDтаки прокляв свогоколишнього пророка Мойсея і не пускав євреїв доземлі заповітної, поки той не помре. Але той живдовго – аж 120 років.

Рис. 2. Мойсей («чомусь» зображений з рогами). МікелаDнджело Буонаротті, 1515 р., церква Сан П’єтро ін Вінколі

Мал. 2. Мойсей (теж – з рогами). Джузеппе де Рібера,1638 р.

Саме тому євреї 40 років тинялися по пустелі,з гірських вершин спостерігаючи за життямприморської зони Східного Середземномор’я.Кочували та мріяли завоювати «заповітну» зем�лю, яку сотні років до них населяли (див. рис. 1)вихідці із Стародавньої України: пеласги/лелеги(Палестина), гали/кельти (Галілея) та сумери/са"мари (Самарія).

Таким чином ми переконуємся, що тися�чолітній міф про Мойсея, який сорок років во�див євреїв по пустелі — «щоб вимерли ті, хтопам’ятав рабство», а потім привів євреїв доземлі заповітної — не відповідає дійсності.

Насправді ж наприкінці свого життя Мойсейбув проклятий богом і, відповідно, не міг більшевважатися його пророком. І, власне, через гріхисвого колишнього пророка Мойсея бог не пус�кав євреїв до кінцевої мети «великого єврейсь�кого переселення» — благодатних палестинсь�ких земель.

Рис. 5. Місце смерті і меморіал Пророка Мойсея. Гора НеDбо, Йорданія (Бог так і не пустив Мойсея на «землю обітоDвану», присудивши його до смерті на території Йорданії)

Чи не тому, до речі, художники часів Відрод�ження Мікеланджело Буонаротті і Джузеппе деРібера (мал. 1 і 2) зображали Мойсея з рогами,ніби натякаючи на його диявольську сутність?..

Хоча існує й версія, що зображення єврейсь�кого пророка Мойсея з рогами є лише даниноюприналежності євреїв до кочових народів,в житті яких рогата худоба мала надзвичайноважливе значення…

Як би там не було, заслуг великого єврея Мой�сея у ствердженні монотеїзму серед єврейськихплемен та збиранні їх в єдину єврейську націюніхто не забере.

Якщо ж перекласти цю біблійну історію мо�вою сучасної політики, то очевидно, що вказанівище 40 років євреї у ХІІІ ст. до н. е. на чоліз братами Мойсеєм та Аароном вели запеклуборотьбу по захопленню Палестини, заселеноїна той час сумерами/самарами, галами/кельта�

ми і пелагами/лелегами, що належали до вели�кої скіфо/трипільської спільноти.

Мойсей як засновник іудаїзму і «першоглоDбаліст»

Отже, ми можемо констатувати, що кон�цепцію однобожжя і відповідну модель поход�ження влади, винайдену скіфами/аріями (Зоро�астр) та єгипетськими коптами (Менасі Христос), розвинули і реалізували стародавнієвреї [2; 11; 18].

І реалізовані вони були в єврейській націо�нальній релігії — іудаїзмі (пророк Мойсей, ХІІІст. до н. е.) та релігійно�політичній практиці(цар Соломон, Х ст. до н. е.).

До речі, зв’язок та змістовне наслідуванняміж релігійно�політичними міфами і кон�цепціями політичної влади коптів та іудеївпростежується досить явно.

І це зрозуміло, оскільки до так званого ви�ведення Мойсеєм ізраїльського народ із «єгипет�ського полону», останній досить довго перебу�вав у складі Давньоєгипетської держави(1700–1300 рр. до н. е.) [8; 19]. І його вожді таідеологи, безперечно, були ознайомлені із си�стемою релігійно�політичних поглядів коптів.

Виникнення та розвиток іудаїзму як релі�гійно�філософської системи висвітлено в Ста�рому заповіті, що як складова увійшов до текстусвященної книги християн — Біблії (написаної,безумовно, під впливом іудейських священ�ницьких кіл).

Перші п’ять її книг — П’ятикнижжя Мойсея(Тора) — являють собою основний священнийтекст іудеїв, який докладно регламентує їхнєжиття відповідно до скрижалів Старого заповіту,начебто переданих Мойсею самим Богом.

Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народомІзраїлю нібито поставлені високі моральні ви�моги, оскільки, мовляв, через нього Бог Старо�го заповіту благословить усі народи світу. Месіяз коліна Давидова, за версією послідовниківіудаїзму, прийде спокутувати гріхи людствай правити як Цар усіма народами.

Характерно, що протягом століть цей міф ор�тодоксальними іудейськими колами (і не тількиними) тлумачився насамперед не з морально�етичного, а з політико�ідеологічного поглядуглобального панування євреїв у світі.

Хоча природно було б зосередити увагу наспокутуванні гріхів людства, розглядаючи такзване Царство Боже не як державно�політичнеутворення, а як духовний імператив [1].

Римляни вигнали іудеїв із Палестини 135 р. н. е.,але іудаїзм не зник тільки тому, що єврейськігромади�діаспори існували тоді в багатьох краї�нах. Іудеї зазнавали переслідувань і утисків,довго не мали своєї держави, і логіка їхнього ви�живання потребувала й внутрішньої самоор�ганізації щодо культури та релігії.

Наостанку зауважимо, що іудаїзм нині — ло�кальна етнічна релігія євреїв, що набула водно�час світового значення як одна із складовиххристиянства (після поставлення останньогопід свій догмато�ідеологічний контроль).

Згодом вона стала основою однієї з сучаснихполітичних концепцій глобалізму, що спрямо�вана на реалізацію ідеї домінування єврейсько�го народу над усіма іншими народами світу. Хо�ча існують й інші думки з цього приводу…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бебик В. М. Політологія: наука і навчальна дис�ципліна. – К. : Каравела, 2009.

2. Бебик В. М. Теукри і «Всесвітня історія»: у по�шуках істини // Віче. – 2009. – № 2. — С. 19�22.

3. Бебик В. М. Великий скіф Будда: філософ,соціоінженер чи пророк, який не знав Бога? // Освітарегіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2009. —№ 1. – С. 5–10.

4. Бебик В. М. Великий скіф Зороастр: пророк, магі політичний теолог // Освіта регіону. Політологія,психологія, комунікації. – 2009. — № 2. – С. 6–10.

5. Бебик В. М. Інформаційні спецоперації «Окра�ина» та «Їсус Христос» // Актуальні проблеми міжна�родних відносин. Випуск 80 (Частина І). – К.:Київський національний університет ім. Т. Шевчен�ка, Інститут міжнародних відносин, 2008. – С. 9–17.

6. Білоусько О. Україна давня: євразійськийцивілізаційний контекст. – К., 2002.

7. Від Трипільської культури до сучасності /за ред.В. Коцура. – К., 2004.

8. Васильев Л. С. История Востока. В 2�х т. – М.,1998.

9. Гарачук П. Еллада Стародавньої України. –Ананъїв. – 2008.

10. Гарачук П. Мимо острова Буяна. – Ананьїв,2001.

11. Комэй Дж. Кто есть кто в Ветхом Завете. М.,1998.

12. Конелес В. Ю. Сошедшие с небес и сотворив�шие людей. Ч. 1–2. – М., 1997.

13. Крамер С. История начинается в Шумере. —М.: Наука, 1965.

14. Кузич�Березовський І. Оріяна. Кимерія�Пра�україна. У 2�х т. – Детройт, 1979.

15. Ливий Тит. История Рима от основания горо�да. В 3�х томах. – М., 2005.

16. Рагозина З. Л. История Мидии, второго Вави�лонского царства и возникновения Персидской дер�жавы. — СПб., 1903.

17. Церен Э. Библейские холмы. – М., 1966.18. Христианство. Энциклопедический словарь,

тт. 1–3. М., 1993–1995.19. Энциклопедический словарь (Ф. Брокгауз,

И.Эфрон). – СПб., 1893.20. Янович В. Наследие тысячелетий. – К., 2006.21. Энциклопедия «Кругосвет» // http://slovari.

yandex.ru/dict/krugosvet/article/9/94/1000848.htm22. Иудея //http://www.eleven.co.il/article/118823. Провинция Иудея в I в. http://www.enci.ru/Иу�

дея_(римская_провинция)

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№1

, 2

01

0

10

11

Ро

зділ

І «П

ОЛ

ІТИ

ЧН

АІС

ТО

РІЯ

У статті розглянуто особливості правовоїі політичної думки часів Київської Русі, посилаю�чись на писемне джерело «Повість минулих літ».

Ключові слова: «Повість минулих літ»,Київська Русь, держава, політична і правовадумка.

В статье рассмотрено особенности правовойи политической мысли времен Киевской Руси, по�сылаясь на письменный источник «Повесть вре�менных лет».

Ключевые слова: «Повесть временных лет»,Киевская Русь, держава, политическая и право�вая мысль.

In article tendencies of legal and political idea oftimes of the «Kievskaya Rus», being sent on a writtensource «The Story of time years».

Key words: «The Story of time years», «KievskayaRus», power, political and legal idea.

Правова і політична думка Київської Русі —це усні та писемні пам’ятки 9–13 ст., у якихвідображаються погляди прямих пращурівсучасного українства на право, державу, суспі�льство і людину. Головним джерелом вітчизня�ної політико�правової ідеології того часу буласвоєрідна неписана «народна конституція», якасама базувалася на безпосередній та най�чистішій основі у вигляді звичаїв і традицій на�роду, виростала з повнокровних, незайманихджерел всенародної творчості корінних жителівсхіднослов’янських князівств, відбивала їхпервісну морально�правову культуру, почуття,прагнення, здоровий глузд, сам дух епохи. Іме�нувалася така конституція «правдою», «стари�ною», «блаподаттю» тощо. Правові і політичніпогляди у давні часи формувалися і передавали�ся від покоління до покоління не в якихось сутоюридичних текстах, а у заповітах, казках, пере�казах, оповідях, словах, сказаннях, повчаннях,билинах, легендах, піснях, обрядових приписах.

Разом узяті вони мали найпоширенішу уза�гальнену назву — «правда батьків».

Політико�правовими ідеями були пройнятіі літописи Київської Русі. Літописи самою при�родою своєю належать до історичних творів, —це » цілий архів нашої історіографії», як влучноохарактеризував їх професор М. Грушевський.Великою цінністю є «Повість минулих літ»(ХІІ ст.) літописця Нестора, де подаютьсязвістки про діяльність князів, про боротьбу іззовнішніми ворогами, про народні повстанняу Київській Русі. «Повість минулих літ» — літо�писне зведення, укладене в Києві на початку12 ст. Оригінал історіографічної і літературноїпам’ятки не зберігся. Перша редакція «Повістіминулих літ» з’явилася близько 1113року, її ук�ладення більшість дослідників пов’язує з ім’ямченця Києво�Печерського монастиря Нестора,відомого в літературі як Нестор Літописець.Друга редакція «Повісті минулих літ» належитьігумену Видубицького монастиря Сильвестру(1116 р.). Збереглася у списку в Лаврентіївсько�му літописі. Список третьої редакції виготовле�ний (1118 р.) у Видубицькому монастирі (укла�дач невідомий) для Мстислава — синаВолодимира II Мономаха; уміщений в Іпатіївсь�кому літописі.

Час, коли складався цей літопис, у громадсь�кому житті відзначався формуванням держави,розвитком її форм і боротьбою за них як у сере�дині держави, так і поза нею. Літописець Нес�тор використав грецькі хроніки, місцеві опо�відання і позв’ язав історію Русі із світовою,надав їй центральне місце в історії всіх країн.Академік Б. Д. Греков назвав її «одним з виявівлюдського генія, якому доля дала невмирущийінтерес протягом віків» [1, с. 515]. Українськілітописи свідчать про висоту культури, про еру�дицію їхніх творів, про національну свідомістьїхніх авторів. » Можливо, ніде в середньовічнійЄвропі літописання не було на значній тери�торії в багатьох місцях і протягом багатьох віківтак міцно зв’язане, зцементоване, як літописан�ня руське», — пише А. Н. Насонов [2, с .291].

Основою пам’ятки «Повість минулих літ»є ідея про богообраність слов’янського народута включення слов’янства в контекст христи�янської історії. Тут закладено думки про не�обхідність єдиної держави з централізованою

«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ» НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ ЯК ВИДАТНА ПАМ’ЯТКА РИТОРИЧНОЇ СПАДЩИНИ

КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Алла Медвідь,заст. завідувача кафедри української словесності і культури, доцент Національного університету Державної податкової служби України УДК 947.027

політичною владою, яка можлива лише на ос�нові добровільної домовленості народу з князя�ми. У творі Нестора Літописця проглядаєтьсяспроба вирішення співвідношення двох гілоквлади — влади світської та церковної, що сфор�мувались у державі.

«Повість минулих літ» — це розповідь просхіднослов’янську спільноту та її багатовіковуеволюцію у контексті світової історії, в якій усевідбувається з волі Божої. Зведення стало голов�ним джерелом для вивчення історії східнихслов’ян. У ньому містяться відомості про ви�никнення слов’ян і договори полян, древлян,дреговичів, словенів, кривичів, полочан, сіве�рян з князями — нащадками біблійних героїв.Історія Києва подається від полянського князяКия та його молодших братів Щека і Хорива тасестри Либеді. Акцентується на особливій роліу слов’ян, державотворенні апостола АндріяПервозванного та князя Володимира Великого,який вважається «апостолом руської землі» завведення християнства.

Висхідним пунктом легендарного шляху «ізваряг у греки» в «Повісті минулих літ» є напрямз півдня на північ, а не навпаки, тобто шлях по�чинався з грецької, а не з варязької землі. Знач�не місце у «Повісті...» відведено боротьбі Русіпроти кочовиків, міжкнязівським чварам. Го�ловною державницькою засадою твору є закликдо захисту руської землі від зовнішніх ворогів наоснові єдності Русі. В літописі йдеться і про за�кони та звичаї предків, які, на думку укладачів,повинні стати джерелами княжих уставів,обов’язків князя «правду діяти на цьому світі,у правді суд судити».

Основною політичною ідеєю «Повісті мину�лих літ» є велич, єдність і незалежність Русі.Адже зміцнення політичної влади великогокиївського князя і згуртування навколо ньогоусіх князів — це запорука припинення княжихміжусобиць і руйнування держави. ЛітописецьНестор в своїй «Повісті» «прив’язував» історич�ні події до часу правління представників кня�зівських династій: на зміну правління Києвичівприйшла династія Рюриковичів. І в цій не�послідовності літописця полягає цінність літо�пису, в якому вбачається політична злобо�денність, досвід, спостереження. Це ж можнасказати не тільки про його політичну ідеологію,але й про його світобачення взагалі.

Його намір відповісти на питання, хто пер�ший почав княжити у Києві, і як виникла Русь�ка земля, міститься в першій хронологічній даті,від якої літописець розкладає події за роками.

Похід князя Олега на Київ досить часто роз�глядається як стрижнева подія в історії Київсь�кої Русі. Вважається, що проголосивши Київстольним градом, матір’ю міст руських, тобто

столицею усієї Давньоруської держави, Олегтаким чином спричинив об’єднання Русі в однуцільну державу з центром у Києві. «Повість ми�нулих літ» свідчить про те, що князювання Оле�га в Києві почалося зі створення міст — опор�них пунктів центральної влади у племіннихкнязівствах. Наполеглива діяльність князя Оле�га дала певні результати: в останні роки йогоправління владі князя підкорялися княжіннядревлян, кривичів, уличів, сіверян, ільменськихсловенів, а також неслов’янські племена. Владакиївського князя там була ще досить слабкою,часом формальною, а системи управління тасудочинства — примітивними. Однак, на тойчас, країна була економічно розвинутою: в цьомувелику роль відігравала торговельна артерія —«шлях із варяг у греки». Важливою заслугоюОлега є те, що він зумів стабілізувати внутрішнєжиття держави, спираючись на язичницько�бо�ярську верхівку. Літописець прагне наголоситина духовній місії Києва, прирівнявши його досвященного града Єрусалима. Проте формуван�ня державності на новгородській півночій київському півдні відбувалися нерівномірно:протягом ІХ–Х ст. ці протидержавні об’єднаннярозвивалися незалежно одне від одного. Формаправління в Київській державі залишаласямонархічною, а в Новгороді вищим адміністра�тивно�політичним органом було віче. Лишев другій половині Х ст. київські князі почали ви�являти інтерес до Новгорода. Остаточно Новго�род опинився в орбіті влади київських князівуже за правління Ярослава Мудрого. Післясмерті Олега влада в Києві перейшла до Ігоря,який є першим представником династії Рюри�ковичів. За його князювання влада Києва по�ширилась на землі Східного Криму і Тамані, дебуло створене Тмутараканське князівство. Саметут Нестор показує, що важливим джереломправа Київської Русі є міжнародні договорикнязів з чужоземними державами. Це першіпам’ятки писаного права, це закони, які уста�новлені князівською владою. В «Повісті мину�лих літ» міститься чотири тексти договорівКиївської Русі з Візантією, що датуються 907,911, 944 (за іншими даними 945) та 971 роками[3, с. 39]. Перший договір (907 р.) став результа�том переможного походу Олегової дружини доЦаргорода: » Так уклали грецькі царі мир з Оле�гом, слово дали платити данину і ходили навзаємну присягу: самі цілували хреста, а Олегаз його воїнами водили на присягу за руськимзвичаєм: клялися ті своєю зброєю і Перуном,своїм Богом, і Велесом, Богом худоби, і утвер�дили мир» [4, с.19]. Другий договір 911 року бувдоповненням до першого. Ці договори являютьсобою єдність і викликані тим самим походом.Цей мирний договір діяв майже тридцять років.

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№1

, 2

01

0

12

В договорі 907–911 рр. Україна�Русь виступаєяк держава, що не поступається своєю культу�рою перед Візантією, що має політичну ор�ганізацію, устійнене право ( згадується » закон...язика нашого», «закон руский». Значення цьогодоговору значно ширше, ніж свідчення прокультуру тільки України: це — перший доку�мент, в якому східні слов’яни виходять на істо�ричну сцену як рівноправні з греками. Влітку944 року в Царгороді була скріплена на письмімирна угода між візантійською стороною таруськими послами.

Договір Ігоря з Візантією 944 р. підтвердивнепохитність миру між державами, передбачавсувору кару щодо його порушників. Процедураж ратифікації цієї мирної угоди відбуласяу Києві за участю князя Ігоря, його ратної дру�жини та грецьких дипломатів. В 945 році «прис�лав Роман послів до Ігоря відновити давній мир.Ігор же говорив з ними про лад і спокій. І пос�лав Ігор мужів своїх до Романа..., ...Ігор почавкнязювати в Києві, маючи мир з усіма країна�ми» [5, с. 36]. Останній договір 971 року бувукладений між Святославом і імператоромІоанном І Цимісхієм після поразки Святославау русько�візантійській війні. Згідно з цим дого�вором Святослав присягався «мати мир і прав�диву любов з великим царем грецьким...докінця світу, і ніколи не буду замишляти накраїну вашу і не буду збирати війська ні на зем�лю Грецьку, ні на Корсунську, ні на Болгарську,завжди виступати союзником Візантії і якщож ми не дотримаємося чогось із сказаного, тохай буду я і ті, хто зі мною і піді мною, хай буде�мо прокляті від Бога» [5, с. 54].

Зміст цих договорів свідчить про міжнарод�ний авторитет та впливове становище КиївськоїРусі на міжнародній арені.

Кривава драма, що розігралася під стінамидревлянської столиці Іскоростень, яскраво ви�світлює драматичний характер утвердженнядавньоруської державності, яка зростала, пере�борюючи протистояння місцевих вождів ...зіб�равши данину, пішов Ігор до Києва, але, колиповертався назад, надумався і сказав своїй дру�жині — йдіть з даниною додому, а я вернуся і по�ходжу ще. І відпустив свою дружину додому,а сам з малою дружиною повернувся, щоб узятибільшого багатства. Деревляни ж, почувши, щойде він знов, зійшлись на раду до свого князяМала і сказали — якщо внадиться вовк у коша�ру, то всіх овець виносить, поки не вб’ють його.Так і цей: якщо не вб’ємо його, то всіх нас погу�бить...» [5, с. 38].

Великий внесок у державотворчі процесиКиївської Русі зробила княгиня Ольга, дружиназагиблого князя Ігоря, яка протягом 20 роківправила державою мирно й тихо. Літопис дає

характеристику їй «як наймудрішої серед усіхлюдей». Походження Ольги неясне. Про неїіснує кілька легенд. За однією з них вона, бувшидочкою перевізника, перевозила через ріку Іго�ря, який, захопившись її вродою та розумом,одружився з нею. За іншою легендою, була вонадочкою боярина. Інші вважали її за дочкупсковського князя. Архимандрит Леонід вису�нув гіпотезу про болгарське походження Ольги[6, с. 19]. Вона об’їхала всю державу, закладаланові міста, села, і призначала в них правителів.Смерть Ігоря примусила уважно поставитися досправи оподаткування людності, спробою чогобули Ольжині «устави» та «уроки». Вона здій�снила глибоку внутрішню реформу економіки:впорядкувала фінансову систему, встановилабільш суворий порядок збирання данини,визначила її обсяг, терміни і певні місця збору.Данина з древлян поділялася на три частини: двійшли на Київ, а третина — на Вишгород, містоОльги. Саме в цьому видно ідею поділу між дер�жавним прибутком і власністю князя, щосвідчить про високий рівень державницькогорозуміння людей Х століття [7, с. 102]. Вонаобмежила свавілля князів та воєвод. КнягиняОльга вела мирну зовнішню політику, що спри�яло зміцненню держави. Всі ці реформи покла�ли початок існуванню Київської Русі як се�редньовічної держави з усіма її атрибутами.

Підсумовуючи відомості про Ольгу, слідзазначити, що її постать та правління заслугову�ють на найбільшу увагу. М. Грушевський влучноїї охарактеризував: держала сильною рукою дер�жавну систему й не дала їй ні ослабнути, ні роз�валитися [8, с. 458].

За часів князювання Святослава послаби�лось економічне, політичне і культурне життядержави. Він займався переважно військовимисправами.

Слід відзначити, що походи князя Святосла�ва у 964 році на Оку і Волгу та підкорення своїйвладі північнокавказьких народів розширювалиі утверджували державний стан Київської Русі.Воєнні походи князя Святослава на Балкани,якого Михайло Грушевський називав «козакомна престолі», окреслює зовнішньополітичнудіяльність Київської Русі. Навіть перемога пе�ченізького хана над Святославом сприймаласьяк прилучення до таїнства влади, здобуття кня�жої міці, сили і відваги, войовничого завзяття.

Святослав був політичним діячем, який бравучасть у великих подіях на Сході Європи. Однаку справах України він, на думку дослідників,грав скоріше негативну роль, і мали рацію боя�ри, які закидали йому, що, шукаючи чужих зе�мель, він нехтував своїми.

За ці часи змінюється характер князівськоївлади: воєначальники найманих дружин стають

13

Ро

зділ

І «П

ОЛ

ІТИ

ЧН

АІС

ТО

РІЯ

володарями, які перебирають всю повноту вла�ди. Поволі втрачають свої значення віча, босильні князі вже не потребують погодженняз ними, і в разі потреби радяться зі старшимидружинниками. Змінюється і характер дружи�ни: варягів, чужинський елемент, усувають,а поряд з ними виступають місцеві люди, боя�ри, землевласники.

Завершив тривалий процес державотворенняу східних слов’ян Володимир Святославович.Із великою швидкістю відбувався процес об’єд�нання розпорошених східнослов’янських пле�мен в політичну цілісність під проводомУкраїни�Русі. Єдиновладець Володимир зміц�нив внутрішню політику: започаткував земель�ну реформу; провів першу релігійну реформу,запровадивши так зване «шестибожжя»; провівадміністративну та військову реформу. Через сімроків після запровадження «шестибожжя» Во�лодимир змушений був провести нову релігійнуреформу , яка посилювала владу київськогокнязя в усій державі. Володимир був мудрийправитель і не міг не розуміти, що поганськарелігія не об’єднає його державу, не відіграє тієївеликої ролі, яку відіграла християнізація длявсіх держав Європи. «Повість минулих літ» пи�ше, що охрестився він у Корсуні, але додає:«Кажуть, що хрестився Володимир у Києві, аінші говорять — у Василеві, а ще інші — й поіншому скажуть» [5, с.74]. Після прийняттяхристиянства Володимир здійснив судовуреформу. Був виданий Церковний устав князяВолодимира Святославовича, внаслідок якоговстановлювалися правові основи взаємовідно�син держави й церкви, світської та церковноївлад, правового статусу духовенства. І саме цейУстав став першим окремим джерелом праваКиївської держави. Відомо, що він містив забо�рону смертної кари. Церковний устав князя Во�лодимира — це одна з основних пам’яток праваКиєво�Руської держави — відома у понаддвохстах редакціях [3, с. 42]. Особливі симпатіїЛітописець виявляє до тих князів, митропо�литів, єпископів, ігуменів, які були книжника�ми, будували храми, зводили нові міста, забез�печували народові добрий лад і мир, в яких силавлади утверджувалася на силі духу, на високійморальності, на пошані до минулого, до історії,до діянь батьків, дідів прадідів.

Неподільні симпатії Літописець Несторзасвідчує до Володимира Великого, який охрес�тив Русь, який перший на Русі «звелів будуватицеркви», «і людей приводити на хрещення повсіх городах і селах», «і почав посилати забиратьдітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх научення книжне» [9, с. 593].

Охрещенню киян передувало яскраво змаль�оване Нестором знищення загальнодержавного

пантеону язичницьких божеств. Побиття Перу�на палицями було також символічним: ідола не�обхідно було фізично знищити.

Перуна проводжали аж до дніпровських по�рогів, за якими відкривався чужий простір. Ки�яни відправили його до крайньої межі своєїземлі, це означало, що язичництво випроваджу�валося за межі їхньої держави. І народжуванехристиянство ніби розгортається із новоосвяче�ного центру, утворюючи довкола нього такий жеосвячений простір.

З прийняттям християнства Київська Русьніби очистилася від скверни, знайшла духовнепросвітлення й відтак із недержави, якою вонабула в очах християнських правителів, сталадержавою. Літописець підкреслив, що христи�янізація Київської Русі означала входження її якдержави до світової християнської спільноти,що дала можливість вийти на рівень пліднихвідносин з такими країнами християнськогосвіту, як Візантія, Болгарія, Польща, Угорщина,Німеччина.

З Володимиром почалася нова доба в усіхгалузях державного життя: політиці, релігії,культурі. «Часи Володимира Святого, чи Вели�кого, — писав М. Грушевський, — були куль�мінаційною точкою процесу будови, завершен�ням, так би сказати, механічної еволюціїпроцесу утворення давньої Руської, Київськоїдержави» [10, с. 12].

Володимир Великий на схилі свого прав�ління допустився політичного прорахунку. За�лишаючи державу в спадщину своїм синам, вінчітко не визначив, кому із них належить правопершості у державному правлінні. І після смертіВолодимира у 1015 році це привело країну доглибокої династично�політичної кризи. У ходіміжкнязівської боротьби за київський престолбуло підступно вбито Бориса Гліба. Боротьбаміж Святополком і Ярославом спонукалаМстислава спробувати й свої сили у боротьбі закиївський престол. Тому важливим джереломправа Київської Русі є договори князів між со�бою. У 1026 році брати уклали між собою мирнуугоду, за якою поділили Русь по Дніпру: Ярославприйняв усе Правобережжя з центром у Києві, аМстислав — Чернігівське Лівобережжя.

У 1097 році у Любечі відбувся з’їзд князів,скликаний з ініціативи Святополка і Володими�ра Мономаха, який мав покласти край держав�но�політичній кризі Київської Русі. На ційзустрічі князі проголосили своє непорушне пра�во на батьківську спадщину, тобто визначитисвої земельні вотчини. За Святополком за�кріплювалася Київська земля; Володимиру Мо�номаху відходили всі володіння його батька —це Переяславська і Ростово�Суздальська землі;Давиду, Олегу і Ярославу черні