Відділ освіти Кіровоградської районної державної адміністраціїРайонний методичний кабінет

та організація навчально-виховного і методичного процесів у школі(Використання інтерактивних форм і методів у процесі навчання школярів

та педагогів)

Кіровоград2012

Методичні рекомендації інноваційні педагогічні технології та організація навчально-виховного і

методичного процесів у школі / Смоліна О.С. – Кіровоград. 2012 – 54с

Збірка пропонує матеріали на допомогу заступнику директора навчального закладу

Схвалено рішенням методичної ради районного методичного кабінету відділу освіти (протокол № 4 від 30.05.2012 року)

Упорядник:

Смоліна О.С., завідувач методичним кабінетом відділу освіти Кіровоградської райдержадміністрації

Відповідальні за випуск:

Крамаренко С.В., начальник відділу освіти Кіровоградської райдержадміністрації

2

ЗмістВступВикористання інтерактивних форм і методів навчання як пріоритетна направленість технологізації освіти

Суттєві особливості інтерактивних форм та методів навчання.Сучасні педагогічні технології

Технологічний підхід як основа сучасної освітньої парадигми. Сутнісна характеристика сучасних педагогічних освітніх технологій. Різновиди сучасних освітніх технологій. Авторська педагогічна технологія. Проектування авторських освітніх

технологій.Технології особистісно-професійного росту

Педагогічна техніка та педагогічна майстерність як базові рівні професійного розвитку вчителя.

Система технологічних знань як важливий показник педагогічної майстерності сучасного викладача.Діагностика, прогнозування та планування навчального процесу

Діагностика готовності до освоєння інноваційних педагогічних технологій як рівня професійного розвитку.Інтерактивні форми методичного навчання

Готовність учителя до організації процесу інтерактивного навчання. Способи активізації пізнавальної діяльності учнів. Інноваційні підходи до оцінки діяльності школярів. Гра як засіб інтерактивного навчання. Семінар: види, методика організації. Взаємозв’язок форм і методів навчання. Проблемно-задачний підхід в системі інтерактивного навчання. Методичне програмово-цільове проектування Правила управління успіхом на уроці. Додатки.

Вступ

3

Актуальність проблеми технологізації освіти пояснюється стрімким розповсюдженням різноманітних інновацій, в тому числі нових педагогічних технологій, з однієї сторони, та недостатнім володінням ними педагогами, з другої. Використання ж у педагогічній діяльності різноманітних освітніх технологій дозволяє вчителям (викладачам) та іншим спеціалістам підвищити мотивацію тих, що навчаються, професійно-практичну направленість занять, а відтак, добиватися більш гарантованих запланованих результатів у своїй професійно-педагогічній діяльності.

Оновлення освіти сьогодні вимагає від педагогів знань тенденцій інноваційних змін в системі сучасної освіти, відмінностей традиційної, розвиваючої і особистісно зорієнтованої системи навчання, розуміння суті педагогічної технології, знання інтерактивних форм і методів навчання, критеріїв технологічності, володіння технологіями ціле покладання, проектування, діагностування, проектування оптимальної авторської методичної системи, розвинених дидактичних, рефлективних, проектних, діагностичних умінь, а також умінь аналізувати та оцінювати власний індивідуальний стиль, особливості та ефективність педагогічних технологій, котрі використовуються у власне педагогічній діяльності в цілому.

Інтерактивні форми і методи навчання завойовують сьогодні все більше визнання та використовуються при викладанні різних навчальних предметів.

Інтерактивні методи навчання показують нові можливості, пов’язані передусім з налагодженням міжособистісної взаємодії шляхом зовнішнього діалогу в процесі засвоєння навчального матеріалу. Дійсно, між учнями у групі обов’язково виникають певні міжособистісні взаємовідносини; і від того, якими вони будуть, багато в чому залежить успішність їхньої навчальної діяльності. Вміла організація взаємодії учнів на основі навчального матеріалу може стати потужним фактором підвищення ефективності навчальної діяльності в цілому.

Пропоновані в якості додатків методичні розробки деяких інтерактивних форм навчання вчителів допоможуть побачити загальні підходи до інтерактивного навчання як школярів, так і вчителів, а також нададуть практичну допомогу організаторам методичної роботи всіх рівнів у подальшій самостійній розробці та впровадженні найрізноманітніших форм методичного навчання педагогів.

4

Використання інтерактивних форм та методів навчання як пріоритетне направлення технологізації освіти

Сутнісні особливості інтерактивних форм та методів навчання Скажи мені – і я забуду;

покажи мені – і я запам’ятаю; дай зробить – і я зрозумію.

Китайська мудрість1. Значення інтерактивних форм і методів навчання.

Значення інтерактивних форм і методів навчання заклечається в забезпеченні досягнення ряду важливих освітніх цілей:- стимулюванні мотивації та інтересів області виучуваних предметів і в загальноосвітньому плані;- підвищення рівня активності та самостійності тих, хто навчається;- розвиток навичок аналізу, критичності мислення, взаємодії, комунікації;- зміна установок (на співпрацю) та соціальних цінностей;- саморозвиток і розвиток завдяки активізації миследіяльності та діалогічній взаємодії з викладачем та іншими учасниками навчального процесу.2. Сучасні класифікації дидактичних методів .

Метод навчання – це спосіб взаємозв’язаної діяльності викладачів та учнів, спрямований на вирішення комплексних завдань навчального процесу.

Методика навчання – сукупність методичних правил та рекомендацій; система науково обґрунтованих методів, правил та прийомів навчання предмета.

Існує декілька класифікацій методів навчання. Серед педагогів розповсюджена традиційна класифікація, відображена в усіх підручниках з дидактики: методи словесні, наочні, практичні та інші. В основі цієї класифікації лежить спосіб передачі навчальної інформації тим, що навчаються. Якщо за основу класифікації, наприклад, взяти ступінь самостійності учня в набутті знань, то отримаємо інший набір: репродуктивний, частково-пошуковий, пошуковий, дослідницький. Існує класифікація методів навчання В. Оганеяна: пояснювально-ілюстративний, програмовий, евристичний, проблемний, модельний.

Виокремимо основу для приведеної класифікації методів навчання. Під кінцевим результатом розуміються заплановані результати навчання за певний період, а під початковими умовами навчання вважати урок, тоді початкові умови – це знання, вміння, цінності, які вже має учень і в які повинні вмонтовуватися нові результати навчання.

Якщо учень знає, з яких знань треба відштовхнутися, через які проміжкові результати треба пройти у вивченні теми, яким чином їх досягти, то його функція в навчанні зводиться до того, щоб запам’ятати все це і в потрібний момент відобразити. Таким чином, можна говорити про репродуктивний або пояснювально-ілюстративний метод:

Початкові умови --------О------О ------------Кінцевий результатВ разі, якщо учневі невідомі проміжні результати, але відкриті всі інші, то

маємо програмований метод навчання: Початкові умови --------О-------О-----Кінцевий результат

5

Отримавши результати з першої частини програми дій, треба перейти до виконання другої частини програми і т. д. до отримання запланованих результатів. Процес у цьому випадку повністю детермінований. Ми тут не обговорюємо засоби реалізації програмованого навчання (це може бути друкований посібник, електромеханічний устрій – комп’ютер або педагог). Тепер відкриті проміжні результати, але спосіб їхнього отримання учневі не повідомляється. Тоді доводиться використовувати різні шляхи, користуючись багатством евристики, і так повторюється після отриманого кожного заявленого проміжного результату – евристичний метод навчання

Початкові умови------О-----О------Кінцевий результатТепер можна прибрати і проміжні результати, і шляхи їхнього

досягнення. Тоді учень отримує протиріччя між знаннями, які має і які необхідні, тобто попадає в проблемну ситуацію. Його пошук має вже більш складний характер. У такому разі вчителем використовується проблемний метод навчання: Початкові умови Кінцевий результат

Розглянуті методи будувалися на тому, що учень знав вихідні умови. Це досягалося при допомозі домашніх завдань, вступним повторенням, спеціальними формами опитування і т. д. Але останнім часом все більше популярності набирає навчання, при якому вихідні умови вчителем не виділяються, а обираються самим учнем в залежності від його розуміння задачі. Із цих умов він отримує результати та порівнює їх із запланованими. При отриманні розбіжностей учень повертається на початок, вносе зміни в свої початкові умови та проходе увесь шлях. Цей процес повторює процес моделювання, внаслідок чого і метод отримав назву модельного.

Модельний метод – найбільш інтерактивний, тому що цей метод пропонує учням найбільше самостійності та творчого пошуку.

З середини 90-х рр. все більшу популярність у школах набирати почали різноманітні уроки у вигляді варіацій ділових ігор: урок-суд, урок-аукціон, урок-прес-конференція і т.д. Всі ділові ігри – це реалізація модельного методу навчання.

3. Форми організації навчання, їх взаємозв’язок з методами навчання .

Усі розглянуті методи навчання можуть реалізуватися в різних формах. Розглянемо тепер методи та форми організації навчання у їхньому взаємозв’язку. Для цього можна заповнити таку таблицю

Методи/ форми

навчання

Пояснювально-

ілюстративнийП І

Евристична бесіда

Е

МодельнийМ

ПроблемнийП

ЛекціяСемінарБесідаПрактична роботаТа інші форми

6

Візьмемо для прикладу модельний семінар. Можна собі уявити і проблемний семінар (можливо, «мозковий штурм»), і пояснювально-ілюстративний з його програмою, виступаючими та опонентами або пояснювально-ілюстративну (евристичну чи ін.) бесіду. Виникає питання: чи всі методи навчання можуть бути реалізовані у всіх формах?

Можливо, що з точки зору технолога одним із показників професіоналізму вчителя є те, що він може реалізувати даний метод в даній формі і довести це практично. Наприклад, якщо вчитель уміє проводити класичний семінар, то він може зробити помітку в таблиці (колонка П І), оскільки класичний семінар проводиться пояснювально-ілюстративним методом та дуже рідко евристичним. Якщо ж учитель впевнено проводить на уроках ділові ігри, то сміливо зробить відмітку у колонці «семінар модельний». Розставивши позначки, вчитель побачить, над чим йому потрібно працювати, а це дозволить скласти індивідуальну програму самоосвіти, здійснювати ціле направлений пошук професійно значимої інформації.

Зрозуміло, що чим більше позначок у даного викладача, тим вищий його рівень різноманітності в управлінні навчально-пізнавальним процесом.

4. Модель навчального процесу. Слово «різноманітність» з’явилося не випадково. Це кібернетичний термін. Ми розглядали найпростішу модель навчального процесу. Навчальний процес насправді є нерозривною єдністю трьох складових:- інформаційної (передача, прийом, накопичення, збереження та застосування інформації – змісту навчання);- психологічної (становлення та розвиток людської індивідуальності);- кібернетичної (управління навчально-пізнавальною діяльністю школярів).

Довгий час серед цих компонентів перевага надавалася першій – головним чином завданням школи вважалося формування у школярів знань основ наук. Однак в інформаційному суспільстві цей пріоритет відійшов на задній план.

Сьогодні нам хотілося б побачити на перших позиціях другу складову навчального процесу – особистісний розвиток. Недарма ми все частіше говоримо про особистісно-орієнтоване навчання. Але вітчизняна система освіти ще не зовсім готова до постанови такої задачі. Тому зараз першою за значимістю є кібернетична складова навчального процесу: школяр навчається, а школа організовує цей процес, керує ним. Проте, якщо розглядати навчальний процес, що в значній мірі є кібернетичним, то він повинен підпорядковуватися фундаментальним принципам і теоремам цієї науки.

З точки зору кібернетики, все, що відбувається в класі можна розглядати як складну систему з регулюванням варіацій, коли вчитель з його освітньою технологією є керуючою системою, а учні – об’єктом керування. Функціонування таких систем визначається шістьома принципами.

Перший і найважливіший із них – принцип обмеженої розмаїтості. На мові кібернетики він має такий вигляд: складна система з регулюванням варіацій має стабільно високий вихід тоді і тільки тоді, коли різноманітність керуючої системи не нижча за об’єкт керування. Зрозуміло, що розмаїтість

7

класу велика. Цього ж вимагається і від вчителя. Задовольнить цей принцип можна двома способами: 1) знизити розмаїтість класу;

2) підвищити розмаїтість вчителя.Традиційна школа йшла першим шляхом, і це привело до того, що

вчитель працював на «середнього» учня. Щоправда це завжди супроводжувалося закликами до диференційно-індивідуального підходу, і, до речі, були вчителі, які досягали гарних успіхів. Така школа відповідала суспільству, в якому функціонувала, і якість української освіти завжди вважалася високою у світі. Але, по суті справи, індивідуального підходу як не було, так і нема, оскільки справжній індивідуальний підхід вимагає спеціальної побудови для кожного учня особистісної траєкторії руху по навчальному матеріалу, який відповідає вимогам, можливостям та психологічним особливостям учня. Ми ж, у кращому випадку, бачимо у вчителів «картки для сильних», «для слабких», і для останніх.

Перший шлях – обмеження розмаїтості класу – теж не слід відкидати, але спосіб його реалізації інший – групове навчання.

Матриця методів і форм може слугувати інструментом підвищення розмаїтості викладача, особливо в поєднанні з набутим арсеналом прийомів педагогічної техніки.

Запитання для обговорення1. Які навчально-розвивальні цілі можна реалізувати під час впровадження

інтерактивних форм та методів навчання?2. Чи можна, використовуючи традиційну класифікацію методів, говорити

про ступінь їхньої інтерактивності?3. Що дає вчителеві побудова матриці різноманітності власної навчальної

системи?4. Назвати можливі шляхи удосконалення моделі навчального процесу.

Сучасні педагогічні технології

Технологічний підхід як основа сучасної навчальної парадигми

1. Зміна навчальної парадигми як ведуча тенденція інноваційних змін в системі сучасної освіти .

Сьогодні в Україні йде становлення нової системи навчання, орієнтованої на входження в світовий освітній простір. Цей процес супроводжується істотними інноваційними змінами в педагогічній теорії та практиці навчального-виховного процесу, а, отже, і в системі сучасної освіти.

Відбувається зміна освітньої парадигми: пропонуються новий зміст, нові підходи, нове право, інші відношення, інша поведінка, інший педагогічний менталітет.

Зміст освіти збагачується новими процесуальними вміннями, розвитком здібностей оперування інформацією, творчим вирішенням проблем науки та ринкової практики з акцентом на індивідуалізацію освітніх програм.

8

Традиційні способи інформації – усна та письмова мова телефонний та радіозв’язок віддали своє місце комп’ютерним засобам навчання, використанню телекомунікаційних мереж глобального масштабу.

Важливою складовою педагогічного процесу стає особистісно-орієнтована взаємодія з учнями.

Особлива роль відводиться духовному вихованню особистості, моральному вихованню.

Намічається подальша інтеграція освітніх факторів: школи, сім’ї, мікро-та макросоціуму.

Стає вагомішою роль науки у створенні педагогічних технологій, адекватних рівню суспільного знання.

В психолого-педагогічному плані основні тенденції вдосконалення освітніх технологій характеризуються переходом:

- від навчання як функції запам’ятовування до навчання як процесу розумового розвитку, що дозволяє використовувати засвоєне;

- від асоціативної, статичної моделі знань до динамічно структурованих систем розумових дій;

- від орієнтації на «середнього» учня до диференційованих та індивідуалізованих програм навчання;

- від внутрішньої мотивації навчання до внутрішньої моральної регуляції.В українській освіті сьогодні працює принцип варіативності навчання,

який дає можливість педагогічним колективам навчальних закладів вибирати та конструювати педагогічний процес за будь-якою моделлю, в т. ч. авторською. В цьому напрямку йде прогрес освіти: розробка різних варіантів змісту, використання можливостей сучасної дидактики в підвищенні ефективності освітніх структур; наукова розробка та практичне обґрунтування нових ідей та технологій.

2. Джерела та складові частини педагогічних технологій . Будь-яка сучасна педагогічна технологія являє собою синтез досягнень

педагогічної науки та практики, поєднання традиційних елементів минулого досвіду та того, який народжений суспільним процесом, гуманізацією та демократизацією суспільства. Її джерелами та складовими елементами є:

- соціальні зміни та нове педагогічне мислення;- наука – педагогічна, психологічна та ін.;- передовий педагогічний досвід;- досвід минулого, вітчизняний та зарубіжний.3. Порівняльна характеристика традиційної, розвиваючої особистісно-

орієнтованої та особистісно зорієнтованої розвиваючої систем навчання.Основні системи

навчання/ Показники

для порівняння

Традиційна система

навчання

Система розвиваючого навчання

(РН)

Система особистісно

зорієнтованого навчання

(ОЗН)

Система особистісно

зорієнтованого розвивального

навчання(ОЗОН)

Мета Навчальна (передача

знань, умінь

Інтелектуальна

(розумовий

Створення умов для реалізації

Допомога в самопізнанні,

самореалізації,

9

та навичок) розвиток) особистісних функцій

самовизначенні

Зміст Державні стандарти

Спеціальні програми

Стандарт + особистий

досвід вчителя і дитини

Стандарт + особистий

досвід дитини

Форми роботи

Фронтальні або групові

Групові + індивідуальн

і

Індивідуальні + групові

Індивідуально-диференційован

іПереважаюч

ий метод навчання

Інформаційний,

репродуктивний

Проблемно-пошуковий

Пізнавальний (через

самостійну діяльність)

Активне експериментува

ння

Кредо педагога

«Я над вами» «Я разом з вами»

«Я разом з вами»

«Я поруч з вами»

Стиль взаємодії

Монолог Діалог Діалог Діалог

Позиція дитини

Пасивна Активна (за умови

зацікавленості дитини)

Активно-ініціативна

Активно-ініціативна

Мотивація Зовнішня, епізодична

Внутрішня, цілеспрямов

ана

Внутрішня, систематичн

а, цілеспрямов

ана

Внутрішня, цілеспрямована,

систематична

Сутнісна характеристика сучасних педагогічних освітніх технологій1. Поняття про суть педагогічної технології.

Сьогодні в педагогічній лексиці тривке місце зайняло поняття педагогічні технології. Але в розумінні цього поняття та в його застосуванні існують великі різночитання.

Технологія – це сукупність прийомів, які застосовують в якійсь справі, майстерстві, мистецтві (тлумачний словник).

Педагогічна технологія – сукупність методів, форм, прийомів навчання, тотожних їм моделей управління, підпорядкованих визначеній меті, що гарантують певний позитивний результат; вона є організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу (Л. В. Буркова).- Педагогічна технологія – це змістова техніка реалізації навчального процесу (В. П. Безпалько).- Педагогічна технологія – це продумана у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителів (А. Нісімчук).- Педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування та визначення всього процесу викладання та засвоєння знань з урахуванням

10

технічних та людських ресурсів і їхніх взаємодій з метою оптимізації форм освіти (ЮНЕСКО).Поняття «педагогічна технологія» може бути представлене трьома аспектами:1) научним: педагогічні технології – це частина педагогічної науки, котра вивчає і розробляє цілі, зміст та методи навчання, а також проектує педагогічні процеси;2) процесуально-описовим: опис алгоритму процесу, змісту, методів та засобів для досягнення запланованих результатів навчання;3) процесуально-дійовим: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних та педагогічних засобів.

Таким чином, педагогічна технологія функціонує і в якості науки і в якості системи способів, принципів та регулятивів, які застосовуються в навчанні.

Поняття «педагогічна технологія» в освітянській практиці вживається на трьох супідрядних рівнях:1) загальнопедагогічний (загальнодидактичний) рівень. Технологія цього рівня характеризує освітній процес в даному регіоні, навчальному закладі на певному ступені навчання. Тут педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі: в неї включається сукупність цілей, змісту та методів навчання, алгоритм діяльності суб’єктів та об’єктів процесу; 2) власнеметодичний (предметний) рівень. Власнеметодична педагогічна технологія застосовується в значенні «власна методика», тобто як сукупність методів і засобів реалізації певного змісту навчання та виховання в рамках одного предмету, класу, вчителя (методика викладання предметів, методика компенсую чого навчання, методика роботи вчителя, вихователя); 3) локальний (модульний) рівень. Локальна технологія представляє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, вирішення власних дидактичних та виховних задач (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення та контролю матеріалу, технологія самостійної роботи та ін.).

Розрізняють ще технологічні мікроструктури: прийоми, ланки, елементи та ін. Шикуючись в логічний ланцюжок, вони утворюють цілісну педагогічну технологію (технологічний процес).

Технологічна схема – умовне зображення технології процесу, розділення його на окремі функціональні елементи та позначення логічних зв’язків між ними.

Технологічна карта – опис процесу у вигляді поетапної послідовності дій (часто у графічній формі) із вказівкою використовуваних засобів.

Термінологічні нюанси. У літературі та практиці роботи шкіл термін педагогічна технологія часто використовується як синонім поняття педагогічна система. Відмітимо, що поняття системи ширше, ніж технології, і включає, на відміну від останніх, і самих суб’єктів діяльності.

11

2. Структура педагогічної технології.Із вищесказаного слідує, що технологія максимально пов’язана з

навчальним процесом – діяльністю вчителя та учнів, її структурою, засобами, методами та формами. Тому в структуру педагогічної технології входять:

1) концептуальна основа;2) змістова частина навчання: цілі навчання – загальні та конкретні; зміст

навчального матеріалу;3) процесуальна частина – технологічний процес: організація навчального

процесу; методи та форми навчальної діяльності школярів; методи та форми роботи вчителя; діяльність учителя з управління процесом засвоєння матеріалу; діагностика навчального процесу.

3. Критерії технологічності.Будь-яка педагогічна технологія повинна задовольняти деякі основні

методологічні вимоги (відповідати критеріям технологічності):Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна відповідати

опора на певну наукову концепцію, яка включає філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнень освітньої мети.

Системність. Педагогічна технологія – це не довільний набір окремих дидактичних засобів, а система дій та засобів, з’єднаних певною логікою процесу, володіючих усіма якостями системи: взаємозв’язком усіх його частин, цілісністю, ціле направленістю та ін.

Керованість. Передбачає можливість діагностичного ціле покладання, планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів.

Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкретних умовах і повинні бути ефективними за результатами та оптимальними по затратам, гарантувати досягнення певного стандарту навчання.

Репродукція та гарантованість результатів має на увазі можливість застосування (повторення репродукування) педагогічної технології в інших однотипних освітніх закладах, другими суб’єктами; стійка репродуктивна результативність педагогічного процесу, яка характеризується позитивними змінами в розвитку школярів у зв’язку із застосуванням даної технології.

4. Класифікація педагогічних технологій (ПТ).1) За своєю природою технологія навчання є проекцією теорії на

діяльність педагогів та учнів, а значить класифікацію технологій можна розглядати за даними якостями. Якщо «жорстка» технологія однозначно диктує необхідність спільних дій педагога до теоретичних принципів навчання, теорії вчення як умови, необхідного для створення сприятливого психолого-педагогічного середовища та побудови поточних дій відповідних чи не відповідаючи контрольним вимогам, то «м’яка» технологія залишає за суб’єктом право самостійного прийняття рішень у питаннях тактики реалізації проміжних цілей за умови дотримання основних програмових вимог.

2) Технології можна диференціювати на закриті та відкриті.Закрита технологія передбачає відносну незмінність основних

компонентів системи технології – її суб’єктів, умов, безперервності процесу; відкриті технології більше адекватні у відношенні до зовнішніх факторів та мають здатність до саморегуляції.

12

3) Класифікуючи ПТ, можна виокремити технології за типом організації спілкування вчителя та учня (стаціонарного навчання, спільної діяльності тих, що навчаються і тих, що навчають, заочного навчання, самоосвіти), за кількістю учнів, взаємодії з педагогами.

4) Особливості технологій залежать від складу елементів інфраструктури, що використовується. Наприклад, суттєво виділяються сучасні технології навчання із застосуванням комп’ютерної техніки.

Класифікацію технологій навчання можна здійснювати за різними ознаками. На сьогодні нема загальновизнаної класифікації, що суттєво утруднює аналіз проблеми.

5) Так, наприклад, Н. Я. Савельєв розглядає традиційні та інноваційні технології навчання, обумовлені основоположною концептуальною основою, освітньою парадигмою. Крім того, він виділяє технології:

- з організації навчального процесу: індивідуальні, колективні, змішані та ін.;

- по застосуванню технічних засобів (з технічного середовища): аудіовізуальна, відеотехнічна, комп’ютерна, відеокомпютерна, мас-медіа та ін.

6) Певний інтерес може являти класифікація, запропонована В. М. Максимовою, яка виокремлює:

- структурно-логічні технології, як поетапну організацію системи навчання, котра забезпечує логічну послідовність постановки та вирішення дидактичних задач на основі адекватного вибору змісту, форм, методів та засобів навчання на кожному етапі із врахуванням поетапної діагностики результатів;

- інтеграційні технології як дидактичні системи, що забезпечують інтеграцію різнопредметних знань та умінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, проблем, уроків та інших форм організації навчання;

- ігрові технології як дидактичні системи застосування різних дидактичних ігор, формуючих уміння вирішувати задачі на основі компетентного вибору альтернативних варіантів: цікаві, театралізовані, ділові, імітаційні, рольові ігри та ін.;

- тренінгові технології – системи діяльності учнів із відпрацюванням певних алгоритмів вирішення типових задач на практиці, у т. ч. психологічні тренінги інтелектуального розвитку, спілкування, вирішення управлінських задач;

- інформаційно-комп’ютерні технології, котрі реалізуються в дидактичних системах комп’ютерного навчання на основі діалогу «учень-машина» з допомогою різного роду навчальних програм (інформаційних, контролюючих, тренінгових та ін.);

- діалогічні технології – це форма організації та метод навчання, засновані на діалогічному мисленні у взаємодіючих дидактичних системах «учень-учень», «вчитель-автор», «учень-автор» і т.д.

7) Найбільш повною класифікацією педагогічних технологій, на наш погляд, є така класифікація, що виділяє такі педагогічні технології: - за рівнем застосування: загальтнопедагогічні, власнепредметні, галузеві, локальні, модульні, вузькометодичні;

13

- за ведучим фактором психічного розвитку: біогенні, соціогенні, психогенні;

- за орієнтацією на особистісні структури: інформаційні (знання, уміння, навички), операційні (способи навчальної діяльності), формування (сфера дійово-практична);

- за характером змісту та структури: навчальні/виховні; загальноосвітні/професійні; гуманістичні/технократичні;

- за організаційними формами: класно-урочні/альтернативні; індивідуальні/групові; диференційоване навчання;

- за підходом до дитини: авторитарні, особистісно орієнтовані, технології співробітництва;

- за переважаючим (домінуючим) методом: пояснювально-ілюстративні; розвиваюче навчання; проблемно-пошукові; інформаційні (комп’ютерні);

- за напрямом модернізації існуючої системи: 1 на основі гуманізації та демократизації відносин;2 на основі активізації та інтенсифікації навчальної діяльності;3 на основі ефективності організації та управління;4 на основі методичного та дидактичного реконструювання матеріалу;5 цілісні технології авторських шкіл;

- за категорією учнів: масова технологія, компенсуючи, технології роботи з обдарованими та ін.

Запропонований огляд педагогічних технологій, звичайно, не вичерпує всього багатства та великої кількості ідей і розробок педагогів-теоретиків та практиків. Разом з тим він дозволяє виділити специфіку застосування педагогічних технологій в навчальній практиці та поставити питання про необхідність вирішення виникаючих у діяльності кожного педагога протиріч між досвідом роботи, що склався та застосування педагогічних технологій, їхньою готовністю до відповідної діяльності.

Види сучасних навчальних технологій1. Співвідношення технології та методики навчання.До сьогоднішнього дня в педагогічній науці проходе зміщення,

некоректне ототожнення технологій з методами, методиками. Тому ми зупинимося на цьому питанні окремо.

Якщо методика у більшості випадків – це сукупність рекомендацій з організації та проведення навчального процесу, то педагогічну технологію визначають два принципові моменти:- технологія – це гарантованість кінцевого результату;- технологія – це проект майбутнього навчального процесу.

Відомо, що мета, зміст і методика навчання є рівноправними компонентами методики викладання окремої дисципліни. З іншої сторони, методика організації індивідуальної навчальної діяльності школярів і методика контролю за ходом навчання є на рівень нижчими, ніж названі вище компоненти. Однак, саме вони визначають технологію навчання, а для порівняння понять «метод», «методика» і «технологія» дають можливість проаналізувати суть кожного з них.

14

Поняття педагогічної технології власнепредметного та локального рівнів майже повністю перекривається поняттям методик навчання; різниця між ними заклечається лише в розстановці акцентів. У технологіях більше представлені процесуальна, кількісна та розрахункова сторони, а в методиках – цільова, змістова, якісна та варіативно-орієнтована сторони.

Технологія відмінна від методики своєю репродуктивністю (відтворюваністю), стійкістю результатів, відсутністю багатьох «якщо» (якщо талановитий учитель, якщо здібні учні і т.д.). змішування технологій і методик призводить до того, що інколи методики входять у склад технологій, а інколи навпаки, ті чи інші технології – у склад методик навчання.

На відміну від «технократичної» методики саме технологія припускає існування банку способів досягнення результатів і цілей, допускає застосування обхідних технологій та пошук раціональних рішень із врахуванням змінних інколи непередбачуваних умов. Слово «технологія» наближене за змістом педагогічного менеджменту, тобто управління умовами пізнавальної діяльності, воно включає матеріальні (дидактичні засоби інформації на різних носіях), технічні засоби навчання, теорію і практику педагогіки, інструкційні (вказівки, завдання, алгоритми дій, процедури контролю та ін.), інтелектуальні (програми, структури представлення знань, списки рекомендованої літератури, сценарії ігор, масиви питань (роздумів та ін.), засоби навчально-виховного процесу, що називають сьогодні навчально-технологічним компонентом та комплексним.

2. Ознаки педагогічних технологій.Аналіз робіт вітчизняних та зарубіжних авторів з проблем педагогічної

технології дозволив виокремити якості, притаманні педагогічним технологіям: діагностичне ціленавчання, результативність, економічність, алгоритмічність, проектність, цілісність, корекції, керування, візуалізації.

Діагностичне ціленавчання і результативність як ознаки педагогічної технології передбачають гарантоване досягнення мети та ефективності процесу навчання. Економічність виражає якість педагогічної технології, що забезпечує резерв навального часу, оптимізацію праці викладача та досягнення запланованих результатів навчання за короткий час.

Наступна група ознак (алгоритмічність, проектність, цілісність, керування) відображує різноманітні сторони ідеї відтворення педагогічних технологій. Ознака коректування означає можливість постійного зворотного зв’язку, послідовно орієнтована на чітку мету. У цьому розумінні ознаки коректування, діагностичного ціленавчання і результативності тісно взаємопов’язані та доповнюють один одного. Ознака візуалізації торкається питань застосування різноманітної аудіовізуальної та електронно-обчислювальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і посібників.

3. Види навчальних технологій.В основі ефективних навчальних технологій можна виділити

технологічний інваріант: мета-засоби-умови-результат. Саме в рамках вищезазначених технологічних одиниць як фактичної опори при виборі тієї чи іншої технології можна розглянути деякі педагогічні технології, що існують в сучасній навчальній практиці.

15

1. У 70-х рр. ХХ ст. виникло поняття інформаційної технології. Під інформаційними технологіями навчання розуміються структури взаємопов’язаних процесів опрацювання інформації із застосуванням комп’ютерно-програмових засобів. У цьому розумінні інформатизація навчання подається як комплекс засобів, пов’язаних із насиченням навчальної системи інформаційними засобами (комп’ютерними, аудіо- та відеозасобами), інформаційними технологіями та інформаційною продукцією. Основними факторами застосування нових інформаційних технологій є такі: знання педагогічних можливостей НІТ та уміння працювати з цими засобами; адекватна або знижена (критична) самооцінка власної діяльності з використанням НІТ; першочергова значимість мотивів застосування НІТ, підготовка користувача (педагога чи учня) щодо їх застосування.

У даному випадку можна виділити такі засоби та умови використання нових інформаційних технологій на вузівському та після вузівському рівнях:

- навчання навичками за допомогою інформаційних полів, адекватно відображаючих сутність навчальних об’єктів і процесів реального світу;

- впровадження ігрових методів активного навчання, формуючого навички прийняття індивідуальних і колективних рішень на основі аналізу альтернативних варіантів;

- оволодіння досвідом застосування автоматизованих систем різноманітного призначення і автоматизованих робочих місць.

2. Серед других сучасних технологій навчання примітна також адаптована система навчання, котра опирається на роботу в парах, коли нарівні з парами змінного складу, застосовуються пари постійного складу. Основні положення адаптованої системи навчання пропонують:

- різке збільшення долі самостійної роботи учнів на уроці;- нормалізацію навантаженості учнів домашньою самостійною роботою

за рахунок збільшення її долі на аудиторних заняттях;- поєднання індивідуальної роботи кожного учня з викладачем і

самостійної роботи інших учнів на уроці;- організацію самостійної роботи учнів без посереднього втручання

викладача за рахунок використання системи технічних та інших засобів індивідуальної роботи;

- адаптацію до індивідуальних особливостей навчання при роботі у всіх режимах.

Ведучим, основним видом діяльності в адаптованій системі навчання є самостійна робота учня, виконувана на кожному навчальному занятті за рахунок суміщення з індивідуальним навчанням викладачем кожного, хто вчиться.

3. У сучасних умовах спостерігається перехід на гнучкі моделі організації педагогічного процесу, котрий орієнтований на особистість учня, більш мотивований, має багато в чому варіативний та корекційний характер. Виникає необхідність в розробці та впровадженні відповідних технологій. Такими, на наш погляд, являються особистісно-орієнтовані технології, тому що вони передбачають пріоритет суб’єкт-суб’єктного навчання, діагностику особистісного зростання, ситуаційне проектування, ігрове моделювання, включення навчальних задач в контекст життєвих проблем, які передбачають

16

розвиток особистості в реальному, соціокультурному та навчальному просторі.

Технології цього типу передбачають перетворення суперпозиції вчителя і субординованої позиції учня в особистісно-рівноправні позиції. Таке перетворення пов’язане з тим, що вчитель не стільки навчає і виховує, скільки стимулює учня до психологічного та соціально-морального розвитку, створює умови для його само підйому. Ступінь ефективності особистісно-орієнтованих педагогічних технологій залежить від того, в якій мірі представлено їх у цільовому компоненті розвитку людини, як враховані її індивідуально-психологічні особливості, перспективи, об’єктивна поведінка та суб’єктивне відношення до світу, людей і самого себе. Із таблиці бачимо, що головними особливостями особистісно-орієнтованої технології є такі:

зміст: побудова індивідуальних гнучких самонавчальних програм (траєкторій індивідуального саморозвитку) для кожного учня;

методика: діалог в системі навчання, націлений на спільне конструювання програмової діяльності з особистісного розвитку учнів з врахуванням:1) мотивації діяльності;2) індивідуального обрання змісту та форм роботи;3) готовності до саморозвитку.

Методичною основою технології особистісно-орієнтованого розвиваючого процесу є індивідуалізація та диференціація навчального процесу.

Умови ефективності педагогічної технології: 1) створення оптимальних умов (різностороннього середовища – сприятливого психологічного клімату та ін.) для можливості учнів реалізувати себе; 2) нагромадження банку даних про формування в учнів індивідуального досвіду – у вигляді індивідуальних карт розвитку учнів як основи для вибору оптимальних, диференційованих форм навчання.

Позиція педагога: стимулювання «внутрішніх сил», саморозвитку учнів, ініціювання особистісного (суб’єктного) досвіду кожного учня, розвиток індивідуальності, визнання самобутності, неповторності, самоцінності кожного учня в колективі.

4. За останній час в різних типах навчальних закладів великого розповсюдження набули рейтингові технології.

Основне призначення цієї технології – підвищення якості підготовки спеціалістів за рахунок використання рейтингової багатобальної оцінки, модульної побудови курсів дисципліни, забезпечення умов постійної (змагальної) конкуренції. Її відмінність заклечається у модульній побудові курсу, збільшенні кількості контрольних точок у ході семестру, оперативному прилюдному відображенні роботи всіх учнів, зниженні впливу випадкових факторів на кінцевий результат роботи. З точки зору учнів ця технологія повинна забезпечувати справедливу оцінку, відповідні права. З точки зору викладача та керівника рейтингова технологія повинна давати правдиву інформацію, можливість аналізу та керування навчальним процесом у робочому режимі. Тому ефективність практичного застосування даної

17

технології в навчальному процесі можлива лише на базі використання засобів інформації, комп’ютерів та програмного забезпечення.

5. У сучасній загальноосвітній практиці великого розповсюдження набули ігрові технології навчання, які характеризуються наявністю ігрової моделі, сценарієм гри, рольових позицій, можливостями альтернативних рішень, пропонованих результатів, критеріями оцінки результатів роботи, управлінням емоційної напруги.

Існують різні підходи класифікації ігор:- за характером змодельованої ситуації;- за характером ігрового процесу;- за способом передачі та переробки інформації.

Застосовують ігри пізнавальні, цікаві, театралізовані, імітаційні, комп’ютерні, індивідуальний тренінг та ін. Вибір кожної гри визначається її можливостями, співвіднесеними з особливостями дидактичної задачі.

Технологія ігор у навчанні включає розробку та використання трьох компонентів: організаційної форми, дидактичного процесу, кваліфікацію педагога.

Ігрова технологія забезпечує єдність емоційного та раціонального у навчанні. У процесі гри через гнучкість ігрової технології, учень зіштовхується із ситуацією вибору, в якому проявляє свою індивідуальність. Ідея варіативності, свободи вибору завдань та організаційних видів діяльності – одна з основних ідей сучасної педагогіки – отримує в ігровій технології можливості для своєї реалізації. Особливістю ігрової технології є те, що її розробка та застосування вимагають високої творчої активності педагога та учнів. Учитель залучає учнів до творчої участі в розробці технологічного інструментарія. Активність педагога проявляється також в тому, що він добре знає психологічні та особистісні особливості своїх учнів і на цій основі вносить індивідуальні корективи в хід технологічних процесів.

6. Кожна конкретна технологія навчання має свої ознаки, визначення, функцію, структуру, притаманні лише їй; не є виключенням і проблемно-розвиваюча технологія. Основні ознаки цієї технології такі:

- питально-відповідна взаємодія вчителя та учнів, яка заснована на системі питань (проблемних, інформаційних), підказок, вказівок, монологічних вставок;

- алгоритмічні та евристичні розпорядження діяльності викладача та учнів;

- постановка проблемних питань, створення викладачем проблемних ситуацій.

Специфічними функціями проблемно-розвиваючої технології навчання є: формування критичного мислення школярів; формування вмінь та навиків активного мовленнєвого спілкування учнів; формування позитивних емоцій; організація діяльності викладача в побудові діалогових конструкцій та їхньої реалізації у процесі навчання.

7. У зв’язку з переходом на багаторівневу систему освіти зріс інтерес до технології модульного навчання. Суть її заклечається у гнучкій орієнтації на підготовку кадрів певного профіля, згідно замовлень на основі модулів – комплексів навчальних дисциплін і навчальних занять, що підтримують

18

відповідну спеціалізацію. Тут виникає досить складна задача у проектуванні технології модульного навчання – сполученні широкої соціально-культурної орієнтації в предметній області з вузькими задачами майбутньої професії. Тут особливо гнучка переорієнтація викладання, вміння викладацьких колективів перебудовуватися в нових предметних областях. Особливий тип модульного навчання – підготовка за індивідуальними планами учнів, орієнтованих на розкриття потенціалу кожного учня, його обдарованості.

Авторська педагогічна технологія

Проектування авторських освітніх технологій1. Проектування авторської педагогічної технології.Авторська педагогічна технологія – це сукупність психолого-

педагогічних установок і методичних прийомів педагога, що вирізняються оригінальністю їх сукупності в цілісній системі відповідно до єдиного замислу та особистого досвіду вчителя.

2. Засади для проектування педагогом інноваційних авторських технологій.

Такими засадами являються:- успіхи та досягнення сучасної науки (дидактики, психології, методики

та ін.);- передовий педагогічний досвід;- власний професійний досвід, інтуїція, рівень професійного розвитку;- відповідність проектуючої технології особливостям навчального

процесу навчального закладу;- системна сумісність технології існуючим педагогічним процесом;- оцінка ефективності нової технології в порівнянні з наявними

результатами;- дані про відтворення досвіду застосування даної технології в інших

однотипних умовах;- відповідність форм і методів основним цілям навчання на даному етапі;- відповідність методів змісту навчання;- врахування психологічних можливостей учнів;- врахування рівня навчальної та виховної підготовленості школярів;- врахування особливостей груп (класних колективів);- вибір і створення системи діагностики, що дозволяє вчителеві змістовно

інтерпретувати результати;- розробка системи профілактики труднощів і раціональної колекційної

роботи з учнями.Тому проектуючи авторську технологію, необхідним є її порівневий опис:1-ий рівень – концептуальний, який вирішує складні задачі, котрі

вирішуються технологією, описує суть технології, основні елементи та компоненти, їхні функції;

2-ий рівень – процедурний, що розкриває суть кожного компонента в процедурі створення, впровадження та розвитку нових педагогічних технологій;

19

3-ій рівень – предметно-конктретний, представляючий суть, етапність, зміст конкретної розробки нової педагогічно технології з того чи іншого навчального предмета;

4-ий рівень – матеріалізація технології: тут дається опис можливих результатів і виходів, завершаючих опис нової педагогічної технології та забезпечуючи її повноцінне впровадження та функціонування в практиці роботи школи.

3. Етапи проектування педагогічної технології та конструювання навчального процесу.

Вибір та проектування педагогічної технології представлені такими етапами:

перший етап – теоретичне обґрунтування нової технології навчання, що включає:

- діагностичне ціле покладання, аналіз майбутньої навчальної діяльності, мету навчання, характер задач, особливості групи;

Визначення змісту навчання в рамках даної освітньої області, виділення модулів, навчальних елементів (навчальні плани та програми в модульному рішенні);

другий етап – розробка технологічних процедур в рамках даного дидактичного модуля.

Виходячи з того, що технологія навчання – категорія процесуальна, вона включає в себе нормативно зафіксовані ланки, послідовність проходження яких складає логіку технології процесу навчання.

Дидактичний модуль – це типове програмування та проектування етапів елементів навчально-виховного процесу як сукупності часових відрізків, в структуру та функції яких закладаються:

- вибір організаційних форм, найбільш адекватних дидактичному процесу;

- актуалізація знань, умінь, необхідних для навчальної роботи в даному дидактичному модулі, тобто пошуково-підготовча робота і специфіка її організації;

- підготовка та збір матеріалів для формування мотиваційного компонента та його включення в зміст дидактичного модуля;

- чітке планування та проектування уроку та системи уроків;- пізнання нового через засвоєння навчальних блоків навчальної

інформації та самостійну навчально-пізнавальну діяльність;- можливість суттєвого заглиблення і розширення навчального матеріалу

для окремих учнів (багаторівнева диференціація навчального процесу);- фіксація індивідуальних траєкторій самостійного пізнання та засвоєння

навчального матеріалу кожним учнем (об’єктивність педагогічної інформації для управління навчальним процесом);

третій етап – розробка методичного інструментарію педагога для даного дидактичного модуля.

Методичному інструментарію вчителя (його дидактичному та методичному насиченню, систематизації та збагаченню, прикладній орієнтації) відводиться ведуча роль у проектуванні навчально-виховного процесу.

20

Технологія формує у педагога уявлення про навчальний процес як логічну структуру. Структура уявляється ланцюжком уроків (занять), які розбиваються на групи за числом мікро цілей.

Кожна мікроціль – це якась група уроків, на яких, по-перше, повинна бути досягнута мікроціль, по-друге, це програма розвитку мислення, пам’яті, мовлення, уваги, зацікавленості та ін.

Третій етап включає також розробку структури та змісту системи навчальних завдань, спрямоване на ефективне вирішення навчальних задач і вимог федерального стандарту, проектування системи уроків, скоординованою з домашньою навчальною роботою.

четвертий етап – створення пакету «Критерії та методи заміру результатів реалізації технологічного замислу».

Фактично зміст цього пакету переводить традиційні програмові вимоги до знань учнів на мову технологічних результатів, які плануються.

Для цього необхідне створення тестів для об’єктивного контролю за якістю засвоєння учнями знань та зразків діяльності, відповідних до мети та критеріїв оцінки рівня засвоєння.

В технології діагностика – це встановлення факту досягнень (недосягнень) конкретної мікроцілі. Педагог проектує зміст діагностики, виходячи зі змісту мікромети: дуже важливо диференціювати складність завдань за трьома рівнями (високий, середній, низький).

Технології особистісно-професійного росту

Педагогічна техніка та педагогічна майстерність як базові рівні професійного розвитку педагога

1. Педагогічна техніка – індивідуальний рівень володіння педагогічною технікою.

Педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя чи вихователя представляє собою комплекс професійних умінь – у т.ч. акторських та режисерських, пов’язаних з умінням керувати собою та умінням взаємодіяти в процесі вирішення педагогічних задач.

В поняття «педагогічна техніка» зазвичай включають дві групи компонентів. Перша група пов’язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою: володіти своїм організмом (міміка, керування емоціями, настроєм, зняття психічної напруги, створення творчого самопочуття); соціально-перцептивні здібності (увага, спостережливість, уява); техніка мовлення (дикція, темп мовлення) та ін. Друга група компонентів педагогічної техніки пов’язана з умінням впливати на особистість і розкриває технологічну сторону педагогічного процесу: дидактичні, організаторські, конструктивні, комунікативні, діагностико-аналітичні та ін. уміння.

Пригадавши лінгвістичний зміст слова технологія, що походить від грецьких слів техно – мистецтво та логос – слово, наука, можна зробити висновок, що педагогічна техніка є індивідуально-авторським рівнем рівнем володіння педагогічною технологією.

21

2. Рівні професійного розвитку педагога.1) Базовою характеристикою діяльності педагога вважають педагогічне

вміння, за якими розуміють досить добре володіння ним як системою навчальних та виховних умінь та навиків, які у своїй сукупності дозволяють йому здійснювати навчально-виховну діяльність на грамотному професійному рівні і домагатися більш-менш успішного навчання та виховання учнів. Сукупність різноманітних професійних умінь викладача називають педагогічною технікою, яка є базовим компонентом педагогічної майстерності.

2) Наступним рівнем професійного росту педагога є педагогічна майстерність, під якою розуміють доведене до високого рівня досконалості навчальне та виховне вміння, що відображає особливу відшліфованість методів та прийомів застосування психолого-педагогічної теорії на практиці, дякуючи чому забезпечується висока ефективність навчально-виховного процесу.

Важливим компонентом педагогічної майстерності є гуманістичне спрямування особистості педагога, в зв’язку з чим доцільно зупинитися на психологічних вимогах до особистості педагога, яка включає: варіативність мислення, емпатійність (здатність співпереживання), синтонність (здатність налаштовуватися на «хвилю» іншої людини), толерантність (терпимість до інакомислення), комунікативність (культура діалогу) та цілий ряд ін.

3) Розвиток цих якостей, високий рівень загальної культури, психолого-педагогічна та технологічна компетентність, креатині (творчі) здатності педагога – все це спрацьовує на підвищення рівня його готовності до інновацій взагалі та до оволодіння новими педагогічними технологіями зокрема.

Готовність визначають як умову успішного виконання діяльності, як виборчу активність, що налаштовує особистість на майбутню діяльність, як активно-дійовий стан особистості, виражаючий здатність вирішувати педагогічні задачі з урахуванням конкретних умов та обставин практичної діяльності. Визначення готовності до інноваційної діяльності не може обмежуватися характеристиками, досвідченості, майстерності.

4) готовність до нововведень – це такий особистісний прояв творчого стилю діяльності, в якому своєрідно поєднуються певна особистісна направленість (устремління, потреба впроваджувати нове), знання та практичні вміння реалізовувати нові способи та форми здійснення професійної діяльності («сплав» психологічної, теоретичної і практичної готовності).

Педагог-новатор – це автор нової педагогічної системи, тобто сукупності взаємопов’язаних ідей та відповідних технологій.

5) готовність педагога до створення авторської технології, що характеризується злагодженістю методичних прийомів, оригінальністю їх сполучення в цілісній системі, відповідно до єдиного замислу та особистого досвіду вчителя, авторським стилем його педагогічної діяльності, - один із найважливіших показників особистісного розвитку педагога.

6) важливою умовою, механізмом і результатом формування готовності педагога до створення авторської педагогічної (дидактичної, виховної, навчальної) технології є індивідуальний (авторський) стиль діяльності педагога. Так, виокремлюють 4 основних стилі: емоційно-імпровізований, емоційно-методичний, розмірковано-імпровізований і розмірковано-методичний.

22

7) розробка та удосконалення авторських освітніх програм.За інноваційним потенціалом розрізняють такі типи «авторських»

програм:раціоналізаторські – отримані шляхом часткових удосконалень уже

існуючих програм;комбінаторні – отримані шляхом комбінацій декількох програм;додаткові – суттєво нові за змістом, котрі доповнюють пакет навчальних

програм, що вже є;новаторські – ті, що вирізняються новизною парадигмальної основи,

задумом, пропонованими технологіями навчання.Успішна реалізація авторської програми вимагає технологічного

забезпечення, наявності проекту майбутньої педагогічної діяльності (тематичне планування систем навчальних занять), сценаріїв ключових (опорних) занять з методичними коментарями, комплексом завдань для перевірки та діагностичних матеріалів, орієнтованих на навчальні стандарти.

8) авторська методична система – це сукупність індивідуальних прийомів, засобів, а також оптимальних для педагога, його індивідуального стилю діяльності форм і методів, які характеризуються цілісністю, оригінальністю та результативністю їх застосування.

9) вищим рівнем професійного саморозвитку педагога є створення ним власної авторської педагогічної системи роботи, що складається із індивідуальної дидактичної, індивідуальної виховної та індивідуальної методичної систем. Результатом дидактичної та виховної систем є авторські програми та технології, а результатом індивідуальної методичної системи – індивідуально-авторський стиль і педагогічна техніка.

Вірогідно, що, знаючи реальний рівень професійного розвитку, кожен педагог зможе легко розвивати технологію свого подальшого особистісно-професійного зросту (саморозвитку).

Система технологічних знань як найважливіший показник педагогічної майстерності сучасного вчителя

1. Місце технологічних знань в загальній системі знань сучасного педагога.

Якщо для традиційного вчителя найбільш значимими були спеціальні та методичні знання, то для сучасного педагога пріоритетними стають теоретичні (знання сучасних психолого-педагогічних концепцій), методологічні (знання загальних принципів вивчення педагогічних явищ, закономірностей соціалізації навчання та виховання) і особливо технологічні, тобто знання не тільки традиційних, але й інноваційних навчальних технологій.

В умовах оновлення системи освіти педагогу, керівнику (технологу навчального процесу необхідно орієнтуватися у широкому спектрі сучасних інноваційних технологій, ідей, направлень, не витрачати часу на відкриття уже відомого. Сьогодні бути педагогічно грамотним спеціалістом не можна без вивчення усього широкого арсеналу освітніх технологій.

В умовах оновлення системи освіти вчителеві, керівнику навчального процесу необхідно орієнтуватися у широкому спектрі сучасних інноваційних технологій, ідей, направлень, не витрачати часу на відкриття вже відомого.

23

Сьогодні не можна бути педагогічно грамотним спеціалістом без вивчення усього численного арсеналу освітніх технологій.

В якості основи системостворюючого каркасу будь-якої педагогічної системи доцільно використовувати нове для педагогіки поняття – «технологія» та новий «технологічний» підхід до аналізу та проектування педагогічних процесів.

2. Поняття про суть технологічної культури викладача.Під технологічною культурою розуміємо інтегральну якість особистості,

що поєднують у собі: гуманістичні цінності педагогічного процесу, які визначають гуманістичне направлення педагогічної діяльності, інваріантні педагогічні вміння, що відображають технологію педагогічної діяльності та сприяють переведенню її операціонального складу на технологічний рівень; індивідуально-творчий стиль педагогічної діяльності, який розкриває індивідуальну концепцію професіонально-педагогічної діяльності та творче втілення її в технології.

Педагог, що володіє сучасними педагогічними технологіями і володіючий технологічною культурою, проявляє гнучкість при використанні методів та засобів навчання, уміє модифікувати свої професійні дії, розробляючи при цьому свою власну педагогічну технологію.

3. Технологія і майстерність.Одна й та сама технологія може здійснюватися різними виконавцями

більш-менш добросовісно, точно за інструкцією або творчо. У цьому виконанні неминуче присутня певна специфіка майстра, але основою є компонент, характеризуючий закономірності засвоєння матеріалу, склад та послідовність дій учнів. Звичайно, результати будуть різними, однак близькими до деяких середніх значень, характерних для даної технології. Таким чином, технологія роботи опосередковується якостями особистості, але не визначається цим.

Тим не менш, система технологічних знань є важливим компонентом та показником педагогічної майстерності сучасного викладача.

4. Характеристика та самоаналіз індивідуальної педагогічної системи.

№ з/п Компоненти індивідуальної педагогічної системи

Характеристика авторської педагогічної системи

І. Дидактична система (система навчання):

Традиційна системи освіти

1 цілі навчання: знання, уміння, навички2 зміст: традиційна, спеціальні програми,

освітні стандарти3 методи мотивації навчання: вольові, пізнавальні, емоційно-

соціальніІІ. Методична система:1 форми навчання: лекції, семінари, лабораторні

роботи, практичні роботи, екскурсії, конференції та ін.

2 форми організації навчальної роботи школярів:

Фронтальні, колективні, групові, парні, індивідуальні

24

3 методи навчання: пояснювально-ілюстративний, програмований, евристичний, проблемно-пошуковий, моделюючий

ІІІ. Інноваційні підходи системний, діагностичний, диференційований

IV. Індивідуальний стиль діяльності

емоційно-імпровізований, емоційно-методичний, розмовно-імпровізований

Самоаналіз проводиться за тими критеріями, які наведені вище.Цілісність. Система є цілісною, якщо педагог використовує елементи

тільки однієї системи, і нецілісною, якщо поряд з традиційною системою навчання, використовуються елементи інших – освітніх систем.

Узгодженість. Система є злагодженою, узгодженою, якщо використовуються всі елементи даної системи (цільові, змістові та процесуальні компоненти), і неузгодженою, якщо ці компоненти із різних систем навчання.

Оригінальність. Визначається: 1) своєрідним сполученням використовуванням викладачем форм, методів, засобів, технологій навчання; 2) формами організації навчальної роботи; 3) сполученням різноманітних програм або удосконаленням використовуваних програм; 4) наявністю авторських методичних прийомів; 5) реалізацією інноваційних підходів у навчанні; 6) індивідуальним стилем діяльності та ін.

Оптимальність. Обумовлена: 1) типом та профілем навчального закладу; 2) віковими особливостями учнів; 3) рівнем їхньої теоретичної підготовки та розвитку, а в кінцевому рахунку – результативністю професійної діяльності викладача.

Діагностика, прогнозування та планування навчального процесу

Хто володіє інформацією,той володіє усім

Лі ЯкоккаДіагностика рівня готовності педагога до освоєння інноваційних

педагогічних технологій як рівня професійного розвитку1. Функції педагогічної діагностики.Педагогічна діагностика має важливе значення в технологізації освіти,

оскільки виконує цілий ряд найважливіших функцій:інформаційна функція – це постійна інформація усіх учасників

педагогічного процесу про позитивні результати педагогічної діагностики;власне діагностична функція – це психолого-педагогічне вивчення рівня

навченості, вихованості та розвитку учня, а також рівня професійної компетентності педагога;

оціночна функція – це якісна та кількісна оцінка діяльності кожного педагога та кожного учня;

корекційна функція – це дидактична корекція навчально-виховного процесу та психолого-педагогічна корекція особистої активності педагога в сторону саморозвитку;

25

орієнтаційна функція – це орієнтація педагогічного колективу на вирішення цілей та завдань, які стоять перед школою, на усунення тих «больових точок», які мають місце в житті як всього колективу, так і окремих педагогів;

аналітична функція – це психолого-педагогічний аналіз навчального процесу на всіх рівнях його структурної організації як педагогічної системи. На відміну від контролюючої функції, націленої лише на виявлення недоліків, аналітична функція виявляє причинно-наслідкові зв’язки в навчально-виховному процесі між умовами та результатами навчання.

2. Критерії ефективності професійної діяльності сучасного викладача.Критерії та ознаки:

1. Самообгрунтування своїх дій на основі своєї внутрішньої професійної мотивації.2. Пошук альтернативи існуючої практики навчання та виховання.3. Ціле покладання та реалізація авторської моделі навчання та виховання.4. Спільне з учнями осмислення змісту навчального матеріалу.5. Внесення авторських елементів у зміст навчання та виховання.6. Відповідальність за прийняті рішення.7. Рефлексія своєї поведінки.8. Орієнтація на діалог в процесі навчання.9. Прийняття критичних зауважень та готовність до само зміни.

3. Критерії досягнення педагогічним процесом особистого рівня.1. Надання учням можливості критичного ставлення до цілісного змісту предметів, що вивчаються.2. Участь школярів у проектуванні та організації навчального процесу.3. Використання учнями права вибору сфери творчості відповідно до здібностей.4. Наявність права учня визначати смисл своїх вчинків та оцінювати самостійно свої досягнення.5. Можливість кожного учня визначати свою роль, статус і функцію в колективі.6. Наявність права школяра на внутрішній світ.7. Забезпечення учням потреби їх особистісних функцій: відповідальності за вибрані варіанти поведінки, самореалізації, поваги «Я – концепції», розширення меж особистісно-пізнавальної самостійності, смислотворчості та ін.

4. Показники уроку в особистісно орієнтованому процесі.Організаційні:

1) педагогічна обґрунтованість визначення завдань уроку;2) педагогічна доцільність та раціональність вибору методів ведення уроків;3) використання елементів технологій особистісно-зорієнтованого навчання;4) постановка пізнавальних завдань перед класом, групами учнів, окремими учнями;5) створення груп учнів для спільної пізнавальної діяльності;6) створення на уроці ситуацій функцій вимог особистості учнів;7) організація самоконтролю та взаємоконтролю (в групах);

26

8) гнучкість та обґрунтованість організації та зміни колективних, групових, індивідуальних форм пізнавальної діяльності учнів. Навчальні:1) педагогічна обґрунтованість вибору матеріалу для різних форм пізнавальної діяльності;2) допомога учням в опануванні відповідним матеріалом уроку, прийомами пізнавальної діяльності;3) розкриття внутрішньої логіки теми, визначення з учнями місця, яке займає матеріал уроку в ній;4) показ значимості виучуваної теми (актуалізація знань) для наступної пізнавальної діяльності як даного, так і з інших предметів;5) допомога групам учнів та окремим школярам в організації пізнавальної діяльності (у виборі логіки діяльності, прийомів її організації, взаємодії та взаємного контролю);6) допомога учням у виявленні та розкритті протиріч виучуваного матеріалу;7) забезпечення досягнень позитивних результатів у самостійній пізнавальній діяльності;8) розкриття учням практичної і теоретичної значущості матеріалу, що викладається;9) допомога учням в освоєнні прийомів перевірки правильності виконаної роботи і оцінки виконаного, у виправленні допущених помилок;10) забезпечення органічного зв’язку змісту виучуваного матеріалу з формами пізнавальної діяльності. Розвиваючі:1) розвиток пізнавальних і духовних потреб школярів;2) опора на здібності учнів та їх розвиток;3) розвиток логічного мислення школярів;4) опора на перцептивні здібності учнів;5) розвиток аналітико-синтетичного сприйняття;6) розвиток комунікативних здібностей учнів у спільній діяльності: уміння вести діалог, вислуховувати опонента, аргументувати свою точку зору, визнавати правоту іншого і т.д.;7) розвиток уміння знаходити вихід із суперечливого становища, вирішувати протиріччя;8) розвиток волі та прагнення до самостійності у досягненні позитивного результату;9) розвиток рефлексивних здібностей учнів; 10) розвиток критичності та самокритичності мислення відносно діяльності та вчинків друзів і своїх;11) організація вільної уваги в умовах зміни форм пізнавальної діяльності. Виховні:1) пробудження та розвиток пізнавальних інтересів школярів;2) виховання навичок працювати самостійно, раціонально використовуючи відомі прийоми пізнавальної діяльності та стремління до набуття нових умінь;3) використання матеріалу уроку для вироблення учнем власного погляду на світ та відношення до нього, для формування наукового світогляду;4) виховання цілеспрямованості у пізнавальній діяльності;

27

5) формування умінь та навичок роботи в колективі, культури відносин в процесі навчання;6) виховання впевненості в своїх силах і можливостях, у здатності долати труднощі, що виникають;7) створення умов для самореалізації учня в навчальному процесі, ситуацій успіху кожного учня перед класом;8) надання допомоги в самоусвідомленні особистісного смислу навчального матеріалу і на цій основі в прогнозуванні учнем своєї життєвої перспективи;9) виховання правильного відношення до помилок та критики зі сторони товаришів;10) виховання звички до різних форм пізнавальної діяльності, здібності продуктивно працювати в умовах індивідуальної, групової та колективної роботи. Вимоги до діяльності учнів:

1. Наявність інтересу до уроку та виучуваної теми.2. Активність пізнавальної діяльності, стремління до самостійності у вирішенні

пізнавальних задач.3. Самостійність суджень, уміння аргументовано обґрунтовувати свою точку зору,

уміння виділяти головне у навчальному матеріалі.4. Ціле устремління у пізнавальній діяльності, уміння опиратися в ній на раніше

здобуті знання і вміння;5. Наявність та рівень розвитку навичок колективної роботи.6. Зосередженість зусиль на переборюванні труднощів та суперечностей, що

виникли.7. Уміння правильно переживати успіх та сприймати похвалу.8. Смислотворчість, усвідомлення окремими учнями особистісного смислу

виучуваного матеріалу.9. Самооцінка виконуваної роботи, організація виправлення допущених помилок.10.Уміння не знижувати темп пізнавальної діяльності у зв’язку зі зміною її форм.

5. Діагностика та оцінка ефективності діяльності педагога у системі аналізу занять.

Аналіз занять, котрий пропонується, досить об’єктивно дозволяє оцінити ефективність і ступінь педагогічної діяльності педагога, рівень його професійно-особистісного розвитку, концептуальні основи його індивідуально-авторської технології чи методичної системи вцілому.

Аналіз заняттяЗміст та хід занять Характеристика етапів

традиційного заняттяХарактеристика етапів сучасного заняття

І. Організаційний момент:- своєчасність початку заняття, виконання єдиних вимог до правил внутрішнього розпорядку і до зовнішнього вигляду

1) Зовнішня мотивація (переважання вольових методів: примусовість та ін.);2) авторитарний характер пред’явлення вимог;

1) Внутрішня мотивація (переважання пізнавальних, емоційних, соціальних методів: переконання та ін.);2) демократичний характер пред’явлення вимог;

28

школярів;- повідомлення теми та мети заняття (уроку) з повідомленням мотивації, актуалізації та реалізації пробільності, із залученням учнів до постановки цілей і т.п.

1) неконкретність і недіагностичність мети;2) домінування навчальної мети

3) формулює педагог;4) мета – для учителя (викладача);5) орієнтація на рівень навченості.

1) конкретність, чіткість, діагностичність мети;2) домінування розвиваючої мети в поєднанні з навчальною та виховною;3) формулюють самі або разом з учителем;4) мета – для всіх учнів;5) орієнтація на рівень навченості та розвиток (освіченості).

ІІ. Контроль початкового рівня знань (доцільність використання форм контролю, обраних учителем (викладачем) на практичному занятті, уроці чи семінарі: чіткість постановки питань, практичних завдань, залучення учнів до розробки дидактичних матеріалів, використання різноманітних форм навчальної роботи, організація перевірки самостійної роботи учнів і т.п.).

1. Перевага фронтальних, групових форм контролю.

2. Не завжди доцільне чи стихійне використання форм контролю.3. Переважання спрямованих адресних питань.

4. Проведення контролю самим учителем.

5. Формальне, стихійне, безсистемне залучення учнів до розробки дидактичних матеріалів.

6. Використання пасивних методів діагностики (тести, аналіз робіт учнів та ін.).7. Організація учителем перевірки самостійних робіт учнів.

1. Орієнтація на само- і взаємоконтроль (перевага індивідуально-парних форм контролю).2. Доцільність форм контролю, відповідність меті на кожному етапі.3. Оптимальне залучення спрямованих і не спрямованих питань.4. Залучення учнів до постановки контрольних питань.5. Цілеспрямоване, систематичне залучення учнів до усвідомлюваної самостійної розробки дидактичних матеріалів.6. Використання активних методів діагностики (аналіз ситуаційних завдань та ін.).7) Організація самоперевірки та взаємоперевірки.

ІІІ. Пояснення нового матеріалу

1. Оптимальність об’єму в залежності від рівня підготовленості

1. Однаковий (оптимальний) об’єм для всіх учнів.

29

учнів.2. Орієнтація на інваріантний об’єм виучуваного матеріалу.

3. Орієнтація на дидактичні принципи: доступності, наочності і міцності.

4. Інформаційна направленість навчального процесу.5. Перевага традиційних (репродуктивного та пояснювально-ілюстративного) методів навчання.6. Використання інформаційно-доповідних та інструктивно-практичних методів викладання.7. Орієнтація на виконавчий метод навчання.

2. Оптимальне сполучення інваріантної та варіативної частин виучуваного матеріалу.3. Орієнтація на дидактичні принципи: науковості, системності, свідомості та активності, зв’язку теорії з практикою.4. Розвиваюча направленість навчального процесу.

5. Перевага активних методів навчання – програмованого, проблемного, евристичного та ін.

6. Використання пояснювально-спонукальних і проблемно-спонукальних методів викладання.7. Використання продуктивно-практичних, частково-пошукових і творчо-пошукових методів навчання.

IV. Організація практичної частини

1. Неповна відповідність поставленій меті використовуваних методів навчання (недоцільність).2. Формальне проведення інструктажу.

3. При організації робочого місця учня використання вольових методів мотивації.

1. Повна відповідність обраних методів навчання меті уроку (заняття), доцільність.2. Формування усвідомлюваного відношення до отриманого інструктажу.3. При організації робочого місця учня використання емоційно-пізнавальних методів мотивації.

30

4. Наявність дидактичних матеріалів для учнів: пояснювально-ілюстративний характер методичних вказівок; однакові завдання для всіх учнів.5. Репродуктивний характер самостійної роботи учнів.

4. Наявність дидактичних матеріалів для учнів: проблемно-пошуковий характер методичних вказівок; диференційовані завдання для учнів.

5. Частково-пошуковий характер самостійної роботи учнів.

V. Оформлення навчальної документації

Формальні вимоги до оформлення навчальної документації.

Формування свідомого відношення до оформлюваної навчальної документації.

VI. Закріплення (використовування дидактичних завдань, методів отримання зворотного зв’язку та активізація пізнавальної діяльності учнів).

1. Використання традиційно-репродуктивних форм опитування з метою відтворення отриманих знань.2. Переважаючий метод отримання зворотного зв’язку – монолог.3. Домінування спрямованих питань при закріпленні.

4. Рівень удосконалення знань – уточнення, поглиблення, розширення знань.

1. Використання інтерактивних, діалогічних, діагностичних форм і методів визначення рівня засвоєння виучуваного матеріалу.2. Методи отримання зворотного зв’язку – діалог і полілог.3. Оптимальне сполучення спрямованих і не спрямованих питань для активізації пізнавальної діяльності учнів.4. Рівень удосконалення знань – систематизація та активізація знань.

VII. Підведення підсумків занять

1. Суб’єктивізм в оцінках, формальне, кількісне оцінювання без коментарів.

2. Оцінювання в основному самим викладачем.3. При оцінюванні

1. Об’єктивність оцінок, індивідуально-диференційоване, якісне оцінювання з коментарями для підсилення виховного значення оцінки.2. Взаємо- і самооцінка.

3. При оцінюванні – орієнтація на

31

якості знань учня – пріоритет тривалості та об’ємності.

усвідомленість, системність та мобільність отриманих знань.

VIII. Завдання додому 1. Недиференційовані завдання для усіх.2. Відсутність свободи вибору: об’єму, рівня складності та форми представлення домашнього завдання.3. Неоптимальність об’єму домашніх завдань.4. Акцентуація уваги учнів на головних питаннях.

1. Диференціація завдань.

Можливість вибору учнями об’єму, рівня складності, форми представлення результатів д/з.

3. Оптимальний об’єм завдань.4. Акцентуація уваги учнів не тільки на головні, але й на складні, питання з метою прогнозування можливих утруднень та помилок.

Оцінка мети та результатів уроку (заняття)1) ступінь конкретності та чіткості мети;2) її діагностичність;

3) ступінь навчальної дії на учнів;

4) розвиваючий характер заняття (уроку);5) ступінь виховної дії;

недостатня чіткість і конкретність мети;недіагностичність мети;

домінування навчальної мети на уроці;

слабо виражений або відсутній;формальний характер;

конкретність і чіткість мети;

діагностичність (перевіреність);єдність навчально, розвиваючої та виховної мети;домінування розвиваючої мети заняття;особистісно-виховний підхід у навчанні.

Діяльність учителя (викладача): 1) характеристика дидактичної системи;

2) особливості індивідуальної методичної системи:форми навчання

Компоненти традиційної системи навчання:

традиційні: лекції, семінари, практичні

Компоненти розвиваючої, особистісно-зорієнтованої системи навчання:

нетрадиційні: проектні,

32

методи навчання

методи викладання

форми організації навчальної роботи учнівдидактичні засоби

прийоми навчання

заняття;репродуктивні, пояснювально-ілюстративні;

інформаційно-повідомлювальні та інструктивно-практичні;домінування фронтальних форм;

підручники, обладнання;

традиційні

бінарні заняття та ін.;інтерактивні методи навчання;

проблемно-спонукальні;

різноманітність форм (індивідуальних, групових та ін.);професійні вміння (педтехніка), ораторська майстерність та ін.;авторські.

Діяльність учня (оцінка основних характеристик учнів на заняттях):- ступінь пізнавальної активності, творчості та самостійності;- рівень досконалості знань, умінь, навичок;

- мотивація, що сприяє організованості та зацікавленості.

Домінування виконавчого методу навчання;

репродуктивний характер самостійної роботи;

уточнення, поглиблення, розширення знань, умінь, навичок;пріоритет міцності та об’ємності; епізодична, зовнішня (домінування вольових методів).

Пріоритет продуктивно-практичних, пошукових і творчих методів навчання;пошуковий характер самостійної роботи;

систематизація та актуалізація знань, умінь і навичок;

орієнтація на усвідомлення, системність, мобільність отриманих знань; систематична внутрішня (використання соціальних, емоційних та пізнавальних методів).

5. Критерії оцінки рівня технологічності навчального процесу.В якості важливих критеріїв оцінки рівня технологічності навчального

процесу можуть бути такі:- наявність та усвідомлення усіма учасниками процесу діагностично

заданої мети;- показування змісту, подання теоретичного змісту виучуваного матеріалу

у вигляді системи пізнавальних і практичних задач і варіантів їхнього вирішення;

33

- зазначення способів взаємодії учасників процесу на кожному його етапі (алгоритмізація діяльності);

- мотиваційне забезпечення діяльності;- оптимальне сполучення інваріантної (незмінної) та варіативної (змінної)

складових, тобто вказівка меж правило поміркованої і творчої діяльності;- відтворюваність та гарантованість результатів.Питання для обговорення:

1. У чому заклечається полі функціональність сучасної педагогічної діагностики?2. Які особливості технологій прогнозування та планування навчального процесу?3. За якими критеріями та показниками можна судити про успішність учителя (викладача)?4. Яке значення для вчителя (викладача) має знання критеріїв оцінки рівня технологічності навчального процесу?

Інтерактивні форми методичного навчання

Готовність педагога до організації процесу інтерактивного навчанняАвторитет, особистість педагога, його

гідність, є запорукою успіху школярів.В. М. Лізинський

Основним ступенем професійного розвитку педагога зазвичай називають педагогічну майстерність, під якою традиційно розуміють доведене до високого рівня досконалості навчальне та виховне вміння, що являє собою особливу відшліфованість методів та прийомів психолого-педагогічної теорії на практиці, завдяки чому забезпечується висока ефективність навчально-виховного процесу.

Учитель повинен навчитися працювати в режимі творчого розвиваючого вміння. Урочно-фрагментарні методи, котрі не враховують інтереси дитини, її можливості, рівень, мотивацію, зрілість, відношення до учителя та предмету, вибудовані на необхідності все класно засвоювати та опановувати, зубрити та запам’ятовувати факти, прийоми, вміння з метою повторити (репродукувати) або, що вважається розвитком, створити за відомим алгоритмом щось нове, яке дійсно за суттю є новим для даної дитини, - так виглядає суть навчання.

Освоєння проблемно-пошукових методів – евристичних, тризовських, ігрових – все це значимі віхи на шляху організації творчо-дослідницької діяльності учнів, а значить, і інтерактивного навчання.

Важливо також формувати стійкі творчі групи учнів, націлену на спільну та зацікавлену участь в процесі, де діяльність мотивується узгодженими та прийнятними цілями.

Важливим є вміння вчителя використовувати природні домінанти інтересів школярів з метою навчання. Зрозуміло, що однією із загадок зацікавленості дітей є безперервна потреба в спілкуванні. Тому комунікативна культура педагога – важлива умова та показник готовності до діалогічної взаємодії як провідному засобу інтерактивного навчання.

34

Вважається важливим навчити школяра знаходити ідеї та шляхи різних проблем. Однак важливішим є навчити його працювати у всьому циклі: пошук та виокремлення ведучих проблем – вибудовання проблем за рівнем значимості – аналіз проблем – визначення мети та направлень діяльності – напрацювання можливих варіантів рішень – вибір найкращих – продуманих необхідних умов, зовнішніх та внутрішніх ресурсів – визначення механізму вирішення проблем – складання програми та вірогідно-ситуативного плану роботи.

Якщо визначати мету навчання як забезпечення функціональної грамотності кожного учня та підготовку його до успішного просування по життю – вміння вступити в комунікації, добиватися на основі саморозвитку досягнень своєї мети в житті, дотримуватися життєстверджуючих та моральних цінностей, уміти співвідносити свої інтереси та потреби залежно від суспільних вимог, розуміти та відчувати світ природи, любити себе та своїх ближніх, навчитися толерантності по відношенню до інших людей – то, виходячи вже з вище переліченого, вчитель може вибудувати оптимальну стратегію і тактику своєї діяльності.

Учитель, який вміє перенести переваги вільного спілкування в площину зацікавленості діяльності, здатний шукати стимули розвитку в самому процесі діяльності, який уміє формувати в дітях перехід від цінностей нижчого щабля до переорієнтації, ціннісному перегляду, який веде учнів до визнання істинних цінностей та істинного лідерства, - такий учитель намагається вибудувати увесь комплекс ідей та дій, які необхідно закласти в процес інтерактивного навчання.

Способи активізації пізнавальної діяльності учнівХороших методів існує рівно стільки,

скільки існує хороших учнівД. Пойа

1. Використання нетрадиційних форм уроку.Аналіз педагогічної літератури дозволяє використовувати декілька

десятків типів нестандартних уроків. Їх назви дають деяку уяву про мету, завдання та методику проведення таких занять. Найбільш розповсюджені з них: уроки-«занурення»; уроки-ділові ігри; уроки-прес-конференції; уроки-змагання; уроки-КВК; театралізовані уроки; уроки-консультації; комп’ютерні уроки; уроки з груповими формами роботи; уроки творчості; уроки-аукціони; уроки-заліки; уроки, які ведуть учні; уроки-сумніви; уроки-творчі звіти; уроки-формули; уроки-конкурси; бінарні уроки; уроки-узагальнення; уроки-фантазії; уроки-ігри; уроки-«суди»; уроки пошуку істини; уроки-лекції; уроки-концерти; уроки-діалоги; уроки-рольові ігри; уроки-конференції; уроки-семінари; уроки-екскурсії; між предметні уроки.

Звичайно, нестандартні уроки, незвичні задумом, організацією, методикою проведення, більше подобаються школярам, ніж буденні навчальні заняття зі строгою структурою та встановленим режимом роботи. Тому практикувати такі уроки слід всім педагогам. Але перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх в систему недоцільно із-за великої втрати часу, відсутності серйозної пізнавальної праці, невисокої результативності.

35

2. Використання нетрадиційних форм навчальних занять.1) Інтегровані (міжпредметні) заняття, об’єднані єдиною темою або

проблемою.2) Комбіновані (лекційно-семінарські та лекційно-практичні) заняття, які

сприяють довгій концентрації уваги та системному сприйняттю навчального матеріалу.

3) Проектні заняття спрямовані на виховання культури співпраці (суб’єкт-суб’єктних відношень) та культури розумової, навчально-продуктивної та творчої праці (суб’єкт-об’єктних відношень).

Безпосередньою метою проектних занять є розвиток умінь керувати своєю діяльністю, самостійно програмувати свою мету, обирати партнерів, планувати свої дії, практично реалізувати свій план, представлять результати своєї діяльності, обговорювати їх, самому себе оцінювати.

Проектна робота може бути етапом уроку, окремим заняттям, мати великі часові рамки (проектний день, проектний тиждень і т.д.).

Творча майстерня як організаційна форма навчання має за мету творчу самореалізацію окремих учнів або творчих груп.

Автономне навчання – необхідне для розвитку самостійності учнів з урахуванням тих каналів і засобів навчання, котрі їм найбільше підходять.

Зрозуміло, що від цільових пріоритетів залежить і очікуваний результат не тільки всього процесу навчання, але і кожного навчального заняття, а відповідно і той шлях, який веде до даного результату, тобто етапність заняття, послідовність видів роботи, вибір і єдність способів та прийомів спілкування і змістовна логіка. При різних підходах різноманітні форми навчальних занять об’єднуються в різні за структурою цикли, блоки та інші групи.

3. Застосування ігрових форм, методів та прийомів навчання.Ігрові форми

Рольові Дидактичні Імітаційні Організаційно- Діяльнісні4. Перехід від монологічної взаємодії до діалогічної (суб’єкт-

суб’єктної).Такий перехід сприяє самопізнанню, само розподіленню та самореалізації

всіх учасників діалогу.5. Широке застосування проблемно-цільового підходу (системи

пізнавальних та практичних завдань, проблемних питань, ситуацій).Види ситуацій:- ситуація-вибір, коли наявний ряд готових рішень, в тому числі

неправильних, і необхідно вибрати правильне (оптимальне);- ситуація-невизначеність, коли виникають неоднозначні рішення через

недостачу даних;- ситуація-конфлікт, яка містить у своїй основі боротьбу та єдність

протилежностей;- ситуація-неочікуваність, котра викликає здивування своєю

парадоксальністю та незвичністю;

36

- ситуація-пропозиція, коли вчитель висловлює припущення про можливість нової закономірності, нову чи оригінальну ідею;

- ситуація-заперечення, коли необхідно довести неможливість якоїсь ідеї, якогось проекту чи рішення;

- ситуація-невідповідність, коли вона не «вписується» в уже наявний досвід та уяву, та багато інших.

6. Використання усіх форм навчальної роботи учнів.Форми навчальної діяльності учнів

Колективні групові індивідуальні фронтальні бригадні парні7. Підвищення значимості ваги інтерактивних методів навчання.Метод навчання – це спосіб взаємопов’язаної діяльності викладачів та

учнів, спрямований на вирішення комплексних завдань навчального процесу.Методика навчання – система науково-обгрунтованих методів, правил та

прийомів навчання предмету.Існує декілька класифікацій методів навчання. Серед педагогів

розповсюджена традиційна класифікація, яка є у всіх підручниках з дидактики: методи словесні, наочні, практичні і т.д. В основі цієї класифікації лежить спосіб пред’явлення навчальної інформації учням. Але дана класифікація не дозволяє робити висновки про те, які із методів є інтерактивними. Якщо в основу класифікації покласти, наприклад, рівень самостійності учня в набутті знань, то отримуємо інший набір: репродуктивний, частково-пошуковий, пошуковий, дослідницький.

Така класифікація, як і класифікація за рівнем пошукової діяльності, допомагає оцінити рівень їхньої активності:

За рівнем самостійності

Репродуктивний Частково-пошуковий Пошуковий Творчий

Репродуктивний, Евристичний, Проблемно- МоделюючийПояснювально- програмовий пошуковий (дослідницький)Ілюстративний

За рівнем дослідницької діяльності

8. Систематичне використання різноманітних дидактичних засобів: тестові завдання; дидактичні картки; проблемні питання; термінологічні кросворди та ін.

9. Розробка та впровадження авторських розвивальних дидактичних прийомів.

1) «Хочу запитати» (кожен учень може запитати вчителя чи товариша з приводу предмету розмови, отримує відповідь та сповіщає про міру задоволення отриманою відповіддю).

2) «Для мене сьогоднішній урок…» (очікування від вивчення теми, установка на об’єкт вивчення, побажання на адресу заняття).

3) «Експертна комісія» (група учнів – помічників учителя, які виражають думку про хід заняття, або виступають експертами в разі спірних моментів).

37

4) «Сповісти своє Я» (висловлювання попередньої думки про спосіб виконання чого-небудь на уроці: «Я б зробив ось так…»).

5) Метод недописаної тези (письмово чи усно: «Найважчим для мене було…», «Одного разу мені довелося в моєму житті…»).

6) Художнє зображення (схема, малюнок, символіка, знак) та ін.7) «Робота в діадах» (попереднє обговорення питання з товаришем,

формулювання єдиної відповіді).10. Використання всіх методів мотивації та стимуляції учнів.Під мотивацією розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, що

спонукають людину до діяльності та надають їй свій певний задум. Стійка сукупність потреб та мотивів особистості визначають її напрям. В учнів може і повинна бути сформована стійка мотивація в саморозвитку та засвоєнні нових знань та умінь. Мотивація саморозвитку учнів обумовлена освітніми потребами – бажанням опанувати основи освітньої діяльності або усунення проблеми, яка виникла, - тобто стати більш успішним.

Виділяють 4 групи методів мотивації та стимулювання діяльності учнів:І. Емоційні: заохочення, навчально-пізнавальні ігри, створення ситуації

успіху, стимулююче оцінювання, вільний вибір завдань.ІІ. Пізнавальні: опора на життєвий досвід, врахування пізнавальних

інтересів, створення проблемних ситуацій, спонукання до пошуку альтернативних рішень, виконання творчих завдань.

ІІІ. Вольові: інформування про обов’язкові результати, формування відповідального ставлення, виявлення пізнавальних утруднень, самооцінка та корекція своєї діяльності, формування рефлективності, прогнозування майбутньої діяльності.

IV. Соціальні: розвиток бажання бути корисним, створення ситуацій взаємодопомоги, розвиток співпереживання, пошук контактів та співробітництва, зацікавленість результатами колективної роботи, організація само- та взаємоперевірки.

Таким чином, мотивація є основною умовою інтерактивного навчання, тому для будь-якого педагога важливо виявити наявність та зміст освітніх потреб школярів, котрі мають утруднення та проблеми, а потім на кожному уроці цілеспрямовано та системно використовувати оптимальні методи мотивації і стимуляції діяльності учнів з метою реалізації особистісно зорієнтованого розвивального підходу.

Інноваційні підходи до оцінки діяльності школярівПошук нових способів стимулювання навчальної праці, принцип

«особистої вигоди», що набирає сили в навчанні та вихованні, визначають інші підходи до оцінки їхньої діяльності. В системі діагностування оцінка як засіб стимулювання набуває нових якостей. Передусім, результати діагностування, де можуть використовуватися оціночні судження (бали), сприяють самовираженню особистості, що в умовах конкурентного суспільства є важливим збуджуючим фактором. Доповнюючись принципом добровільності навчання (а значить і контролюванням), оцінка в минулому для багатьох учнів із засобу спонукального навчання повинна перетворитися в спосіб

38

раціонального визначення особистісного рейтингу – показника значимості (ваги) людини в шкільній суспільності.

Використання інтерактивних форм і методів навчання вимагає реалізації інноваційних підходів до контролю та оцінювання знань і вмінь діяльності школярів, в першу чергу, диференційованого, індивідуального, особистісно зорієнтованого, технологічного, діагностичного. Реалізація даних підходів передбачає оцінку діяльності учнів відповідно до рівнів засвоєння ними знань.

Перший рівень (узнавання) – учень лише вирізняє даний об’єкт або дію від їх аналогів, демонструючи формальне знайомство з об’єктом чи процесом вивчення, з їхніми зовнішніми поверховими характеристиками.

Другий рівень (репродукування) – учень вміє не тільки вибрати на основі ряду ознак той чи інший об’єкт чи явище, але й дати визначення поняття, переказати навчальний матеріал.

Третій рівень (продуктивна діяльність) – учень не тільки показує розуміння функціональних залежностей між виучуваними явищами та вміння описувати об’єкт, але вже й вирішує завдання, розкриваючи причинно-наслідкові зв’язки, уміє пов’язати виучуваний матеріал з практикою, життям.

Четвертий рівень (творча діяльність, трансформація) – учень здатний шляхом ціле направленого вибіркового застосування відповідних знань у ході вирішення творчих завдань виробляти нові прийоми та способи їх рішень.

Гра як засіб інтерактивного навчанняДитина не втомлюється від роботи,

яка відповідає його функціональнимжиттєвим потребам.

С. Френе.Використання гри в рамках навчально-виховного процесу – явище не

нове. У грі витворяється предметний зміст діяльності, моделювання систем відносин, адекватних умовам формування особистості.

Гра не підмінює повністю традиційні форми та методи навчання, вона раціонально їх доповнює, дозволяє більш ефективно досягти поставленої мети конкретного заняття та всього навчального процесу. В той же час гра підвищує інтерес школярів до навчання, стимулює ріст пізнавальної активності; дозволяючи учням отримувати та засвоювати більшу кількість інформації, сприяє набуванню навиків прийняття рішень в різних ситуаціях, формує досвід морального вибору. Гра покращує відносини між її учасниками та педагогами, тому що ігрові взаємодії передбачають неформальне спілкування і дозволяють розкрити і тим і другим свої особисті якості, кращі сторони свого характеру; вона підвищує самооцінку учасників гри, тому що вони отримують можливість перейти від слів до конкретної справи та перевірити свої здібності. Гра змінює ставлення її учасників до оточуючого середовища, знімає страх перед невідомістю. Вона одночасно ставить учня в декілька позицій. Особистість одночасно знаходиться в двох планах – реальному та умовному (ігровому).

Постільки гра представляє собою «ланцюжок» проблемних ситуацій пізнавального, практичного, комунікативного характеру, то вона є психологічним еквівалентом творчої діяльності, а відтак, формує індивідуальний досвід такої діяльності. Важливим є те, що гра – це засіб

39

розвитку вмінь та навичок колективної миследіяльності (уміння продуктивно вести співробітництво, аргументувати та відстоювати в дискусії свою точку зору та спростовувати інші). Разом з тим вона сприяє розвитку функцій самоорганізації та самоуправління, знімає напругу, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях.

Спеціалісти з активних методів по-різному оцінюють ефективність ігор у засвоєнні навчального матеріалу. Якщо при лекційній подачі матеріалу засвоюється не більше 20% інформації, то в діловій грі – до 90%, тому автори різних ігрових методичних розробок наполягають на їхньому застосуванні. За іншими оцінками, уведення ділових ігор у вузі чи то інших навчальних закладах дозволяє зменшити на 30-50% час, що необхідний для вивчення даної дисципліни при більш ефективному засвоєнні навчального матеріалу. За другими дослідженнями, при порівнянні ділової гри та аналогічної за об’ємом і змістом традиційної лабораторної роботи (економічно-математичні методи прийняття рішень в умовах невизначеності) були відмічені такі результати: рівень засвоєння знань в ігровій групі – 79,3%, в групі, що виконує лабораторну роботу – 54%. Через два тижні після занять рівень знань в ігровій групі зберігався високим – 64%, а в традиційній – 11,8%. Через чотири неділі контроль показав 49% і 8,5% відповідно. Через 6 неділь – 33,2% та 5,8%, після чого відбулася стабілізація рівня знань: для ігрової групи 31,3%, для традиційної – 5%.

Значення ігрових форм і методів навчанняКрім того, доведено, що рольові, імітаційні ігри та інші ігрові форми та

методи навчання забезпечують досягнення ряду найважливіших освітніх задач:1) стимулювання мотивації та інтересу:- в області предмета вивчення;- в загальноосвітньому плані;- під час вивчення теми;2) підтримка та посилення значення отриманої раніше інформації в іншій формі, наприклад:- фактів, образу чи системного розуміння;- розширеного розуміння різноманітних можливостей та проблем; - наслідків у здійсненні конкретних планів чи можливостей;3) розвиток навиків:- критичного мислення та аналізу;- прийняття рішень;- взаємодії, комунікації;- конкретних умінь (узагальнення інформації, підготовка рефератів та ін.);- готовності до спеціальної роботи в майбутньому (пошук роботи, керівництво групою, робота в непередбачуваних умовах);4) зміна установок:- соціальних цінностей (конкуренція та співпраця);- сприйняття (емпатія) інтересу других учасників, соціальних ролей;- саморозвиток або розвиток дякуючи іншим учасникам:- оцінка викладачем тих же вмінь і навичок;

40

- усвідомлення рівня особистої освіченості, набуття навиків, потрібних для гри ,лідерських якостей.

За допомогою гри можна зняти психологічну втому, її можна використати для мобілізації розумових зусиль учнів, для розвитку у них організаторських здібностей, прищеплення навичок самодисципліни, створення умов радості на заняттях.

У гру включають вікторини, ситуації, елементи мозкового штурму. Гра – це майже завжди змагання. Дух змагання у грі досягається за рахунок розгалуженої системи оцінювання діяльності учасників гри, що дозволяє побачити основні аспекти ігрової діяльності учасників.

Для участі в грі не треба репетицій, тому щоб не втрачалася новизна майбутньої ігрової діяльності, котра і є джерелом постійної зацікавленості гравців до подій у грі.

Різноманітні ігри використовуються і в якості залікових занять при узагальненні та повторенні блоку тем, що надає можливість учителю без зайвої нервозності перевірити засвоєння теми, виявити проблеми в знаннях учнів, в оволодінні ними практичними вміннями та навичками. Одночасно вони мають великий навчальний потенціал і, використовуючи схему даної гри, учні можуть скласти свої варіанти її проведення.

Бурхливий розвиток ігрового методу привів до різновидів його втілення. В літературі з’являється опис ігор-вправ, рольових ігор, дидактичних, педагогічних та багатьох інших.

Класифікація ігор1. За ігровою методикою: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, драматизація.2. За характером педагогічного процесу: навчальні, пізнавальні, репродуктивні, комунікативні, тренінгові, виховні, продуктивні, діагностичні, контролюючі, розвивальні, творчі, психотехнічні, узагальнюючі.3. За областю діяльності: інтелектуальні, соціальні, психологічні, фізичні, трудові.4. За ігровим середовищем: без предметів, з предметами, комп’ютерні, технічні, настільні, телевізійні, кімнатні.Методика організації будь-якої гри включає в себе наступні етапи:1. Підготовчий (від 1 до декількох днів).2. Основний етап (безпосереднє проведення гри).3. Заключний етап (висновок, який учні роблять в кінці ділової гри).

Велику роль виконує система стимулювання у грі. Вона повинна активізувати кожного із граючих, спонукає їх діяти як в житті, вміти підпорядковувати інтереси окремих учасників спільній меті, дати об’єктивну оцінку внеску кожного для досягнення ігрової цілі.

При конструюванні гри необхідно також чітко продумати її адаптацію під конкретних учасників та умови.

Методичне оснащення гри представляє собою сукупність всіх необхідних матеріалів:1. Структурні схеми: цілі – задачі – зміст (предметна сфера) – етапи.2. Сценарій – у вигляді «генерування подій» - для визначення динаміки розвитку ігрові дії, уведення неочікуваних ситуацій в хід гри.

41

3. Предметна сфера – найважливіший елемент гри. Це можуть бути: 1) відомості з різних навчальних предметів; 2) факти із реального особистого досвіду; 3) сам процес складання проекту і прогнозування розвитку проблемних ситуацій, обговорюваних в ході гри.4. Комплект ролей – опис функціональних прав та обов’язків (наприклад, «захисник» - «опонент»; «негативіст» - «позитивіст»; «філософ» - «історик» - «політик» та ін.), а також детальний опис вимог до кожної ролі.5. Правила гри – норми поведінки для всіх її учасників, які передбачають обмеження (наприклад, регламент), функції ведучого та учасників, способи взаємодії, способи підведення висновків та оцінювання.6. Методологічне забезпечення гри – це ті матеріали, які дозволяють на практиці реалізувати поставлені цілі: 1) проспект гри з короткою анотацією; 2) конкретні рекомендації по проведенню окремих етапів; 3) опис методик оцінювання результатів гри та ін.7. Система критеріїв оцінювання: 1) рівень товариськості; 2) культура діалогу, розвиток комунікативних умінь; 3) широта кругозору; 4) уміння працювати в групі; 5) прояв особистісних якостей та ін.

Таким чином, ігрові форми та методи активного навчання приносять задоволення від рівня пізнання, доводячи, що освіта – це не завжди нудне заняття. Більше того, це шлях до осмислення проблеми, яку ми розглядаємо.

Семінар: види, методика організаціїЗмінювати педагогічні орієнтири –

це найважче та найнеобхідніше, що доводиться робити сьогодні.

В. А. КараковськийВиди семінарів

Різноманітні уроки у вигляді варіацій ділових ігор: урок-суд, урок-аукціон, урок-прес-конференція тощо – все подібні ігри – це реалізація модельного методу навчання.

Розглянемо, наприклад, типову організацію уроку прес-конференції. Частині учнів класу дістається роль експертів-спеціалістів з обговорюваного питання. Вони попередньо отримують завдання для більш глибокого ознайомлення з предметом прес-конференції. Останні учні діляться на мікро групи, будуть представляти журналістів різних засобів масової інформації: молодіжного радіо, жіночого журналу, різних газет, каналів телебачення, научно-популярного альманаху тощо. В ході уроку вони ставлять питання, які могли б зацікавити відповідне видання чи передачу, а експерти відповідають на них, кожен в зоні своєї відповідальності. Так проходе знайомство всього класу з новим матеріалом. Граючи свої ролі, учні моделюють професійну діяльність, ставлячи самостійно початкові умови, повертаючись до них, уточнюючи відповідь на питання. А значить перед нами дійсно навчання модельним методом. З другої сторони, так як підготувати урок-прес-конференцію, користуючись тільки підручником, неможливо, то йде обговорення результатів самостійної роботи учнів з додатковими джерелами інформації.

За визначенням – це урок у формі семінару. Таким чином, урок-прес-конференція представляє собою модельний семінар.

42

Якщо тепер розглянути урок-суд, то побачимо, що і він, не дивлячись на інший набір персонажів (прокурор, адвокат, звинувачувані, потерпілі, свідки, судді та ін.) є модельним семінаром. Засоби, застосовувані на уроці прес-конференції та уроці-суді, можуть бути навіть однаковими. Різні діючі особи приводять до різноманітних у наборі педагогічних прийомів. Тому можна вважати, що уроком прес-конференцією представлені дві моделі навчання, співпадаючі на рівні методу, форм та засобів, але відмінних на рівні прийомів. Те ж можна віднести і до інших «уроків з дефісами» (урок-аукціон та ін.).

Взаємозв’язок форм та методів навчанняІз попередніх розмірковувань уже було видно, що всі методи, які

розглядалися можуть бути реалізовані в різних формах. Тому розглянемо методи та форми організації навчання в їхньому взаємозв’язку. Для конкретностей обмежимося двома елементами навчального процесу: вивчення нового матеріалу та закріплення. Візьмемо для прикладу розглянутий раніше семінар-модельний. Однак вповні можна собі уявити і проблемний (дискусійний) семінар (наприклад, «мозковий штурм»), передбачаючий самостійний пошук шляхів рішення поставленої перед його учасниками проблеми, програмований семінар, що вирізняється алгоритмізованою діяльністю всіх його учасників, пояснювально-ілюстративний семінар з його програмою, доповідачами, співдоповідачами та опонентами.

У традиційній дидактиці в основному переважають пояснювально-ілюстративні форми і методи навчання з незначною за об’ємом (по відношенню до всього методичного інструментарію) самостійною роботою школярів, що виконується в рамках різних систем навчання.

Розширенням в направленні активізації самостійної діяльності та розвитку творчого потенціалу учнів, як видно із класифікації видів семінарів, служать ідеї, закладені в теоріях проблемного та програмованого, проектного навчання та ін.

Реалізація ідей вищеназваних теорій приводить до підвищення якості засвоєння знань, умінь та навиків, до економії часу на вивчення навчального матеріалу, до формування у школярів найважливіших розумових дій.

Таким чином, семінарське заняття дозволяє вирішувати найбільш ефективно задачі активізації навчальної роботи учнів. Плідне застосування методів і прийомів активізації семінарських занять можливе лише за умови постійного удосконалення методики їх проведення. Вихідний пункт – складання планів занять, які забезпечували б в методичному плані належний рівень змістовності семінару. В плані занять треба обов’язково внести практичні завдання, питання для самоконтролю та творчого обговорення. Розглянемо методику підготовки та проведення проблемного семінару.

Методика організації семінаруМЕТОДИКА ТА ПІДГОТОВКА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ

1. Визначення ключових питань для обговорення (не більше 3-5)

1. Вступне слово ведучого про цілі та задачі семінару.

2. Підбір відповідної літератури, що допомагає дібрати думки та судження, аргументи та факти; складання списку

2. Актуалізація проблем, що розглядаються та нових знань і мотивація учасників семінару.

43

рекомендованої літератури.3. Відбір із життя для ілюстрації окремих суджень.

3. Спільне обговорення і прийняття правил участі в семінарі та регламенту.

4. Розподіл учасників за групами – для попереднього обговорення питань.

4. Постановка проблемно-дискусійних питань

5. Продумування сценарію – вибір доцільної послідовності розгляду питань: 1) нескладне, але практично знайоме для всіх учасників питання; 2) більш складне та емоційно-оціночне питання; 3) найскладніше та найважливіше питання.

5. Відкрите, плідне обговорення передбачених питань.

6. Оформлення наочності (ключових питань, схем, цитат, опорних конспектів та ін.).

6. Коротке резюмування ведучим або членами експертної групи після обговорення кожного питання.7. Спільна розробка та прийняття рекомендацій.8. Підведення підсумків роботи проведеного семінару та оцінювання всіх його учасників.

Проблемний підхід в системі інтерактивного навчанняВ ході вирішення проблем та задач розвивається мислення учнів, зростає

впевненість у своїх силах, розвивається самостійність, активність, цілеспрямованість учнів. На матеріалі свого предмету вчитель повинен розвивати самостійність, мобільність, гнучкість, альтернативність, креативність мислення школярів, вчити їх застосовувати при вирішенні проблем всі набуті знання, власний досвід, інформацію із художньої та науково-популярної літератури, спиратися не тільки на логіку, але й на інтуїцію, здогадку.

Великим виховним потенціалом володіє колективне вирішення проблем і задач. При цьому учні висказують свої здогадки вголос, вчаться слухати інших, критично аналізувати та оцінювати свою і чужу точку зору, аргументувати своє судження, власну думку, визнавати свої помилки чи доводити свою правоту, знаходити в припущеннях раціональні зерна, використовуючи їх, будувати власні рішення.

У випадках, коли вчитель не враховує індивідуальні особливості школярів і вимагає від них швидкого та правильного рішення, при цьому обов’язково виставляючи оцінки різного плану, у дітей може виробитись своєрідний комплекс, боязнь задач, інтелектуальне безсилля перед проблемою в умовах вимушеної та оцінюваної діяльності (за інших обставин ця проблема ними ж може бути успішно вирішена).

Інша крайність, коли вчитель не дає учням самостійності при вирішенні задач, змушує їх діяти суворо за алгоритмом, постійно проговорює його вголос, допомагає вирішувати навіть найпростіші питання, оцінює відповіді учнів або явно завищує оцінки. Це призводить до того, що в учнів виробляється

44

інтелектуальна пасивність, а в деяких випадках – завчена безпомічність, тобто неможливість діяти без постійного опікання та підтвердження виконання кожної операції.

Для того, щоб не подавляти інтелектуальну ініціативу учнів і сформувати у них тривкі навики, доцільно дотримуватися таких вимог:

- всі учні здатні засвоїти матеріал, оволодіти вміннями та навиками;- учні повинні знати, що вчитель вірить в їхні сили та здібності;- учитель повинен упевнити школярів, що краще самому здобути знання

та вміння, ніж списувати у сусіда;- учитель повинен викликати інтелектуальну напругу в учнів: заохочувати

пізнавальну активність, робити акценти на розумінні, а не на механічному запам’ятовуванні; не карати за неправильні відповіді, заохочувати ставлення запитань з виучуваного матеріалу, не давати знання в готовому вигляді, а виводити їх разом з учнями, використовувати проблемні методи навчання, пропонувати учням продовжити думку, зробити за аналогією, здогадатися; не ставити низьких оцінок зразу в журнал, дати учневі можливість розібратися, довести собі та вчителю, що він може засвоїти матеріал; створювати для учнів ситуації успіху, щоразу наголошуючи на їхніх інтелектуальних досягненнях.

Таким чином, процес обговорення проблемних питань та ситуацій як і процес вирішення задач сприяє розвитку мотиваційної інтелектуальної, предметно-практичної сфер особистості, іншими словами – становленню особистості в цілому.

Методичне програмово-цільове проектуванняКорисним є метод програмово-цільового проектування.

1. Тема для проектування може бути запропонована самими ж учнями і виходити із реально «живих» проблем та обставин, виокреслених учнями в ході попередньої гри, суть якої заклечається в мікро груповому швидкісному визначенні найбільш значимих проблем, пов’язаних з темою та можливим напрямком досліджень.2. При визначенні технологій проектної роботи необхідно досягати такого рівня системності, при якому виконана робота на відміну від фрагментарних знань, що отримуються на уроці, дозволяла б учням бачити, розуміти та отримувати необхідні навики і вміння в рамках навчальної програми з однієї сторони, а з другої – сприяє формуванню у них інтересу та вміння займатися творчістю, вчитися спільної роботи в групах.3. Метод програмно-цільового проектування може використовуватися для зміни ціннісних орієнтацій учнів, покращення клімату в колективі, індивідуалізації та диференціації навчання.4. Постільки виконання робіт може бути розтягненим у часі, педагог повинен продумати систему проміжного контролю і мотивації (статус проектної групи, карта посад, матеріальні та моральні стимули, урочистий характер захисту проектів).5. Серйозною задачею слід вважати створення умов для творчості та уваги щодо надання всій діяльності позитивного емоційного забарвлення.6. При формуванні проектних команд та видачі завдань важливо пам’ятати, що, як правило, під час роботи йде розшарування на лідерів, зацікавлених, знаючих,

45

за мотивованих та на тих, хто ховається за спиною гігантів, проявляючи пасивність і практично мало що одержуючи від групової роботи. В якості колекційної обставини можна використати декілька прийомів: командно-рольовий метод проектів, змінна система керівників, призначення доповідача в останній день, співбесіда-допуск до захисту.7. Серйозною підтримкою при розробці та реалізації проекту є наукове консультування. Однак це може зіграти негативну роль у випадку, якщо консультант стане нав’язувати учасникам проектної групи єдино правильне рішення, виконувати за них роботу.8. Розробка проектних завдань може здійснюватися на різновіковій основі, в групах, включаючи у себе учнів старших та середніх класів.

Проектування може охоплювати досить широке коло проблем. У списку програм справа від назв уводяться наступні позиції:

- кількість учасників, необхідна для участі в програмі;- вік учасників, форма проміжного та кінцевого представлення матеріалу

(захист доповіді, представлення письмової роботи, проведення заходу);- на якому рівні проводиться представлення та захист (науково-методична

рада, експертна комісія…);- строки представлення роботи (тривалість етапів);- форми передбачуваного заохочення (представлення до шкільного

наукового звання, грошовий чи натуральний приз, грамота чи диплом, рекомендації для участі в конкурсах та олімпіадах…).

Педагогічний колектив проводить ціле направлену діяльність по залученню учнів в проектно-практичну діяльність.

Правила управління успіхом на уроціБудь-яка людина прагне успіху

С. Френе.Інтерактивні форми та методи навчання сприяють створенню ситуації

успіху на уроці, що є стимулом для учнів. Тому кожному педагогу та керівникові вадливо знати основні правила управління успіхом на уроці чи методичному занятті з педагогами в системі методичної роботи, оскільки виконання їх дозволяє бачити рівень активності всіх її учасників.1. Якщо після уроку в учня не залишилося питань, які хотілося б обговорити, пошукати рішення, то це означає, що урок, можливо, був і корисним, але залишив дітей байдужими до того, що на ньому відбувалося.2. Необґрунтована похвала, гіпертрофовані компліменти, випадкові оцінки нівелюють почуття успіху. Треба вміти бачити реальні зміни, реальні зрушення і достоїнства дітей, яким б малими вони не були, і вміти вчасно підтримати учня.3. Успіх починається з визнання дітьми права вчителя учити. Авторитет, особистість учителя, його гідність, інтереси є запорукою успіху школярів.4. Психологічний клімат, обстановка життєрадісності, організація діяльності учнів на уроці, розумне поєднання репродуктивних та творчих методик – це важливі компоненти запоруки успіху на уроці.5. Очікування незвичайності, здатність учителя дивувати, вносить елемент романтичності та відіграє важливу роль на уроці.

46

6. Учитель повинен любити дітей і вміти це робити. Не можна, виказуючи почуття захоплення від спілкування з дітьми, змушувати страждати інших.7. Учитель повинен знати і увесь клас і кожного учня окремо. Він повинен дуже багато знати про дітей, щоб навчитися в потрібну хвилину допомогти їм.8. Початок уроку виступає як момент, від якого в значній мірі залежить успіх усього уроку.9. 80% навчального успіху дітей залежить від уміння вчителя видавати домашні завдання. Драма, власне, в тому, що діти й дорослі говорять різними мовами, вкладають різне поняття у слова, і видача домашніх завдань без точного обґрунтування того, що хотів би отримати вчитель, яку задачу він ставить, нерідко приводить учнів в стан непорозуміння і змушує відмовлятися від виконання домашніх завдань зовсім. Домашні завдання повинні бути красивими, цікавими, творчими, часто практико орієнтованими, оригінальними, доступними, рівневими, цікавими за формою та такими, що враховують здібності та особливості дітей.10. Поряд з цифровою, розгорнута текстова оцінка грає виключну роль в стимулюванні навчальної діяльності дитини.11. Ступінь зацікавленості учнів предметом виражається в їхньому бажанні та готовності займатися ним після уроків.12. Учитель повинен навчитися включати учнів в колективну пізнавальну діяльність.13. Якщо молодий учитель загострено переживає свій неуспіх, і не дивлячись на значні зусилля, ніяк не може дати хороший урок, одним із відомих способів допомогти йому є спільне з будь-яким адміністратором школи моделювання уроків.

Додаток 1Рефлективно-рольова гра

Тема: Система індивідуально-диференційованого навчанняМета: розробити проект програми розвитку (перспективного плану роботи) школи з реалізації індивідуального підходу в процесі навчання.Завдання: змінити відношення педагогів до проектованих нововведень; формування культури діалогу та співробітництва, вміння працювати в команді.

План підготовки План проведення1. Визначення кількості груп та їхнього значення в ході гри.

1. Виступ ведучого з уточненням теми, мети та завдань гри, її особливостей і значення для подальшого розвитку школи.

2. Підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів – на допомогу учасникам гри.

2. Пояснення та прийняття правил і ходу попередньої роботи.

3. Розробка правил і ходу (сценарію) гри.

3. Групова робота в 3-х групах: «Негатив», «Позитив», «Експерти»; в перших 2-х групах учасники грають ролі учнів, вчителів, управлінців та батьків:І етап – рефлексивний: 1-ша група

47

обговорює питання «Що не влаштовує в роботі школи з організації системи індивідуально-диференційованого навчання?»; 2-а група обговорює можливі шляхи удосконалення системи індивідуально-диференційованого навчання в школі, розробляє мету та завдання на новий етап роботи школи;ІІ етап – експертний: лідери груп представляють матеріали експертам, які класифікують напрацьовані названі «Негативи» та складають проблемний аналіз роботи школи поданій проблемі.1 та 2 групи в цей час розробляють проекти програм розвитку (плану роботи):- презентація всіма групами своїх проектів;- підведення підсумків, аналіз результатів гри, оцінка діяльності всіх її учасників.

4. Вибір та підготовка лідерів груп.5. Оформлення наочності (діаграми, складені за результатами діагностики школярів і вчителів, що демонструють ступінь ефективності роботи школи з реалізації індивідуально-диференційованого підходу).6. Розробка системи критеріїв оцінки діяльності учасників гри.

Додаток 2Методичний семінар-практикум

Тема: Діяльність сучасного вчителя на уроціМета: розглянути суттєві характеристики педагогічної діяльності сучасного вчителя на уроці як систему, її цільові, змістові та процесуальні компоненти.

План підготовки План проведення1. Визначення основних проблем для обговорення, виходячи з алгоритму діяльності вчителя на уроці:а) постановка мети уроку;б) відбір змісту;

1. Виступ – слово ведучого про мету та завдання, актуальні аспекти педагогічної діяльності вчителя (сучасного).

48

в) вибір методів, засобів і прийомів навчання.2. Формування 3-х творчих груп, визначення лідерів груп:- теоретичне обґрунтування питань з назвою використаною при підготовці відповідей літератури;- практичне обґрунтування питань з використанням відповідей, відеофільмів чи дидактичних засобів, чи виступів конкретних учителів з досвіду роботи:- підбір літератури, організація книжної виставки.

2. Обговорення написаних на дошці правил для учасників семінару, питань та завдань, погодження регламенту.

3. Збір інформації про особливості дидактичних систем творчо працюючих вчителів, аналіз досвіду їхньої роботи.

3. Робота в творчих групах: 1-шо група – «Мета уроку» - на прикладах уроків із досвіду колег обговорює питання:- Що таке мета та завдання уроку?- Якою буває мета уроку?- Чим визначається зміст мети?- Як перевести мету в результат?- Які критерії досягнення мети?2-га група – «Зміст уроку» - обговорює підкріплюючи свої доведення із практики, наступні питання:- Що таке зміст уроку?- Як ми визначаємо, чому вчити?- Як зробити зміст уроку радісним, якісно значимим?- Що таке інтерес, мотивація?- Чим визначається логічна структура змісту уроку?3-а група – «Методика навчання» - питання практичного змісту:- Що таке метод, методика, прийом навчання?- Від чого і як залежить вибір методу?- Доведіть взаємозв’язок методів та змісту навчання.- Як пов’язані методи, засоби та прийоми навчання?- Як Ви визначаєте правильність, оптимальність обраних методів? Покажіть на прикладах із практики.

49

4. Відбір чи підготовка фрагментів відеофільмів про діяльність вчителів школи на уроках.

4. Виступ лідерів груп за розробленим алгоритмом.

5. Оформлення наочності. 5. Заключне слово ведучого з аналізом роботи кожної групи та семінару в цілому.

Додаток 3Організаційно-діяльна гра «Карусель»

Тема: Шляхи реалізації гуманістичного підходу в освітньому процесіМета: формувати готовність педагогів до реалізації гуманістичного підходу в навчально-виховному процесі.

План підготовки План проведення1. розробка анкети та проведення анкетування за питаннями:- Чи бачите Ви відмінність мети навчання в умовах гуманізації школи від традиційних цільових установок навчальних програм?- Чи вважаєте Ви, що сучасна школа відступає від ідей гуманізації? В чому це проявляється?- Чи вважаєте, що для гуманізації освіти демократичний стиль спілкування з дітьми – найважливіша умова? Якщо справа не тільки в цьому, то які елементи шкільного життя повинні бути перебудовані?- Від яких шаблонів в роботі, по-вашому, необхідно відмовитися сучасному вчителеві?

1. Вступне слово ведучого про мету та завдання гри, актуальність даної проблеми.

2. Визначення та підготовка ведучих лідерів груп.

2. Обговорення та прийняття правил гри.

3. Аналіз результатів анкетування ведучими для визначення предметної сфери гри.

3. Ознайомлення з ходом гри: ведучі згідно «маршрутних листів» переходять від однієї групи до іншої; знайомлять з аналізом результатів анкетування вчителів, проведеного в період підготовки, кожен по своєму питанню.

4. Розробка сценарію гри. 4. Обговорення з допомогою ведучих кожного питання анкети в кожній групі 10 хвилин.

5. Вироблення та оформлення правил 5. Виступ лідерів груп з аналізом їх

50

гри. роботи та напрацьованими пропорціями.

6. Підбір і розробки методичних матеріалів: «маршрутних листів» із зазначенням порядку переходу ведучих із однієї групи до другої і т.д.

6. Підведення підсумків гри ведучим-керівником, аналіз та оцінка діяльності її учасників.

7. Розробка критеріїв оцінки учасників гри.8. Оформлення наочності: правил гри, плакатів та гуманізація і т.д.

Додаток 4Рефлексивно-проектуючий семінар

Тема: Самоаналіз індивідуально-авторської методичної системи педагогаМета: допомогти педагогам на основі рефлексивного аналізу власних індивідуальних методичних систем спроектувати можливі шляхи їх оптимізації та варіанти.

План підготовки План проведення1. Визначення мети та завдань семінару.

1. Вступне слово ведучого про мету семінару, актуальності теми.

2. Відбір змісту та визначення ключових питань для обговорення в групах (див. п. 3 в плані проведення).

2. Обговорення ходу семінару, правил майбутніх питань та завдань.

3. Формування 3-х проблемних груп. 3. Робота в 3-х групах:- особливості індивідуально авторської методичної системи вчителя;- суть моделі навчання як основи індивідуальної методичної системи;- критерії аналіза та оцінки індивідуально-авторської методичної системи.

4. Підбір літератури, складання списку рекомендованої літератури.

4. Виступ лідерів груп за підсумками групової роботи.

5. Консультативна робота з лідерами груп.

5. Індивідуальна робота вчителів – рефлексивний самоаналіз власних індивідуальних методичних систем.

6. Напрацювання правил для учасників семінару.

6. Проектування в групах можливих шляхів оптимізації індивідуальної методичної системи та її варіантів.

7. Оформлення наочності. 7. Презентація розроблених групами проектів.8. Резюмування, підведення підсумків семінару та роботи його учасників.

Додаток 5

51

Організаційно-діяльнісна гра «Діалог»Тема: Педагогічна майстерність сучасного вчителяМета: розглянути відмінність сучасного розуміння педагогічної майстерності вчителя від традиційної.

План підготовки План проведення1. Визначення ігрових цілей основних ролей.

1. Вступне слово ведучого про цілі гри, актуальність обговорюваних проблем, основні правила та хід гри.

2. Розробка змісту гри – її предметної сфери.

2. Робота в малих групах – «Тихий діалог» - по 5 чоловік з розподілом ролей – «захисник», «опонент» і 3 «суддя» - за такими питаннями:- Чи є володіння учителем інноваційними педагогічними технологіями показником його педмайстерності?- Чи на всякому уроці доцільно використовувати форми навчання?

3. Продумування методичного забезпечення.

3. «Судді» оцінюють виступи «захисника» та «опонента» в спеціальних картках, які здають ведучому.

4. Розробка сценарію гри. 4. Ведучий підводить підсумки роботи в малих групах і за оцінками в картках призначає «головних захисника та опонента».

5. Підготовка карток для роботи в малих групах: ролі – 1-й суддя, 2-й суддя, 3-й суддя, захисник, опонент.

5. Публічний виступ – діалог «головних захисника та опонента».

6. Визначення правил гри. 6. Колективне обговорення їхніх аргументів – помилок.

7. Розробка системи оцінювання. 7. Підведення підсумків гри ведучими та оцінювання роботи учасників.

Додаток 6Дидактична гра «Педагогічний пробіг»

Тема: Інтерактивні форми навчанняМета: виявити рівень теоретичної готовності педагогів до використання інтерактивних форм, методів та прийомів навчання.

План підготовки План проведення1. Визначення мети та завдання гри. 1. Виступ ведучого про актуальність

теми та мети «педагогічного пробігу».2. Розробка сценарію гри – визначення основних «станцій».

2. Обговорення правил, ходу гри, регламенту.

3. Визначення ключових питань – 3. Робота в групах – по «станціям»:

52

відбір змісту. - «теоретична»: назвати відмінні особливості та основні емпіричні характеристики інтерактивних форм навчання;- «методична»: перерахуйте десять способів активізації миследіяльності учнів, котрі характеризують систему інтерактивного навчання;- «діагностика»: поясніть, за якими критеріями можна судити про рівень готовності педагога до використання інтерактивних форм і методів навчання;- «аналітична»: як можна в ході аналізу урока визначити ступінь його активності?

4. Продумування забезпечення гри: конкретних рекомендацій по проходженню групами кожної «станції», методик оцінювання результатів гри і т.д.

4. Виступ «аналітиків» та «експертів» з аналізом та оцінкою ефективності роботи всіх учасників та груп в цілому.

5. Визначення предметної сфери: діагностичних даних та методик.

5. Підведення підсумків гри ведучим.

6. Розробка правил гри для її учасників.7. Визначення комплекту ролей: «лідер групи», «аналітик» та «експерти».8. Оформлення наочності.9. Розробка критеріїв оцінки діяльності учасників гри.

53

Використана література

1. Голубєва М. О., Єгорова В. В. Історія виникнення і розвит-ку методу випадків і ситуацій / М. О. Голубєва, В. В. Єгоро-ва // Наукові записки НаУКМА : Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота. – 2006. – Т. 59. – С. 16–21.2. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 5–9.3. Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи : Навч. посіб. / М. М. Фіцула. – К. : Академвидав, 2006. – 352 с.5. Зязюн І. А. Культура в контексті політики та освіти / І. А. Зязюн // Мистецтво та освіта. – 1998. – № 2. – С. 2–8.5. Енциклопедія освіти / Академія педагогічних наук України; гол. ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.6. Ягупов В. В. Педагогіка : Навч. посіб. – К. : Либідь, 2003. – 560 с.7. Зязюн І. Філософія поступу і прогнозу освітньої системи // Педагогічна майстерність: проблеми, пошуки, перспекти-ви: Монографія. – К., Глухів. – РВВ ГДПУ, 2005. – 234 с.

54