3

Відділ освіти Амвросіївської РДА

Амвросіївська загальноосвітня

школа І – ІІІ ступенів № 5

Амвросіївської районної ради

Донецької області

Обласний конкурс виховних систем

«Виховати особистість»

у номінації

«Виховна система

загальноосвітнього

навчального

закладу»

2014

3

Амвросіївська загальноосвітня школа І — ІІІ ступенів № 5 Амвросіївської

районної ради Донецької області

Донецька область, м. Амвросіївка, вул. Ульянівська, 40

( 06259 ) 2 — 30 -31

Директор школи Серафимова Тетяна Іванівна

учнів 78

класів 10

педагогів 20

шкільних гуртків немає

Виховна проблема навчального закладу, над якою працює педагогічний

колектив: створення відповідних умов для формування і розвитку

високоінтелектуальної свідомої особистості з громадською позицією, яка готова

до конкурентного обрання свого місця в житті.

4

Модель виховної системи Амвросіївської загальноосвітньої школи

І - ІІІ ступенів №5 Амвросіївської районної ради Донецької області

Місія: творчий учень – компетентна особистість здатна до самореалізації в

соціумі, як представник нової генерації молоді в Україні.

Мета: забезпечити розвиток високоінтелектуальної, компетентної, свідомої

особистості з громадською позицією, здатної до самореалізації та прояву своїх

можливостей у різних сферах життєдіяльності.

Завдання:

Розробити та запровадити в практику роботи концепцію та модель

виховної системи школи.

Створити сприятливі умови для збереження та зміцнення фізичного,

психічного, соціального й духовного розвитку всіх суб’єктів освітнього

простору.

Підпорядкувати цілі, завдання, форми виховної роботи з учнями

вихованню духовно багатої особистості, морально-фізично здорової,

гармонійно розвиненої, гуманної, зі стійкими моральними переконаннями;

свідомого громадянина України.

Сформувати зміст виховного процесу та системи виховної роботи на

основі впровадження етнонаціональних та загальнолюдських цінностей у

всі сфери діяльності.

Упроваджувати ідеї науки, передового педагогічного досвіду та

інноваційні педагогічні технології в практичній діяльності закладу.

Активізувати діяльність органів учнівського самоврядування через

широке залучення ініціативних учнів, лідерів.

Розробити модель компетентної особистості випускника.

Очікувані результати:

Сформується високоінтелектуальна, компетентна особистість,

представник нової генерації молоді, здатна до саморозвитку і

самореалізації та проектування свого життя.

Створиться виховний простір, сприятливий для розвитку і

саморозвитку особистості, свідомого громадянина України.

Зросте рівень навчальних досягнень учнів та їх загальної культури.

Підвищиться інтерес до вирішення проблем виховання батьків,

громадськості та інших інституцій.

5

Концепція

Провідна ідея: формування привабливого іміджу навчального закладу, який

забезпечить сприятливі умови для саморозвитку та розвитку творчого потенціалу

учнів і вчителів, як основи формування нової генерації суспільства.

Виховна система школи Виховна система школи розроблена відповідно до Закону Україну «Про

загальну середню освіту», Конвенції ООН про права дитини, Статуту школи.

Основними ідеями, які лягли в основу виховної системи школи, є ідеї гуманізму,

педагогіки співробітництва, загального піклування, формування єдиного

виховного простору.

В Законі України «Про загальну середню освіту» особлива увага

приділяється вихованню громадянина – патріота своєї країни, який готовий до

подальшого навчання та трудової діяльності зі своїми політичними

переконаннями, формуванню творчої особистості, свідомого відношення до своїх

обов’язків; формуванню навичок здорового способу життя.

Характер виховання повинен передбачати глибоке розуміння вчителем

фізіологічної природи вихованців їх індивідуальні риси та можливості, повагу до

особистості дитини.

Модель виховної системи відображає два концептуальні підходи:

системну модель процесу виховання;

системно-рольову теорію становлення особистості учня [ 1, 4 ]

На основі цих підходів і базується виховна система Амвросіївської

загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів № 5 , пріоритетним напрямком якої є

рух від виховання до самовиховання й саморозвитку особистості.

Виховання починається з родини, а отже, родина та школа є головними

чинниками виховного процесу.

Підходи, на яких базується виховна система: системний, особистісно

орієнтований, діяльнісний, синергетичний.

Риси виховної системи: самокерована, відкрита, цілісна, цілеспрямована,

ціннісно-орієнтована, соціальна.

Виховна система охоплює весь процес, інтегруючи навчальні заняття,

позаурочне життя дітей, різноманітну діяльність відповідно до мети виховання;

вплив соціально-естетичного, виховного середовища.

Пріоритетні принципи, на яких базується модель виховної системи школи:

гуманізації, народності, зв’язку з життям, індивідуального підходу, системності,

розвитку, об’єктивності, наступності і безперервності.

Управління виховною системою.

Управління виховною системою здійснюється на основі запровадження

6

моделі державногромадського управління [5, 10].

Планування та прийняття рішень як функція шкільного менеджменту

передбачає розробку стратегічного плану інноваційного розвитку ЗНЗ . Останній

подано через модель річного плану роботи школи. Річний план відбиває

організацію праці шкільного колективу, окреслює сфери контролю за виконанням

прийнятих рішень і планів та аналіз взаємодії освітніх процесів щодо досягнення

кінцевого результату. Він конкретизує реалізацію нормативно-правових

документів щодо розвитку освіти з урахуванням місцевих умов, традицій

виконавців. [5, 11]

Всі компоненти відповідають певним цілям і забезпечують у процесі свого

функціонування досягнення результату.

Пріоритетними завданнями у виховній роботі школи є: реалізація особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховному

процесі;

залучення молоді до національної та світової культури;

збереження морального та фізичного здоров’я підростаючого покоління;

виховання патріотизму, громадянських якостей особистості;

забезпечення педагогічних умов для соціалізації школярів, виховання в

них життєвої компетентності.

Для реалізації цих завдань у школі був розроблений план виховної роботи

навчального закладу та окремі плани, які були затверджені на засіданнях

методичних об’єднань класних керівників. Ці плани охоплють всі напрямки

виховання: патріотичне, правове, моральне, художньо-естетичне, трудове,

фізичне, екологічне, превентивне та включають у себе календарні, традиційні

шкільні свята, заходи, конкурси, міські заходи щодо втілення національної

програми «Діти України», «Комплексної програми профілактики злочинності і

бездоглядності», «Програми профілактики ВІЛ-інфекції», заходи щодо зміцнення

моральності та утвердження здорового способу життя та ін. Цей компонент є

основою функціонування і розвитку виховної системи школи.

Виховна робота ( зміст, виховні технології, методи та форми ) спрямовані на

формування ціннісних ставлень ( за програмою «Основні орієнтири виховання

учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»):

7

Теоретичні засади організації виховної роботи у

Амвросіївській загальноосвітній школі І — ІІІ ступенів № 5

Амвросіївської районної ради Донецької області

Організація виховної роботи у ЗНЗ: психологічний аспект

Процес виховання, його специфіка, компоненти і рушійні сили

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування

всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

До специфічних рис цього процесу відносять :

• цілеспрямованість процесу;

• систематичність, послідовність і безупинність;

• процес, що не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності;

• процес, що характеризується варіативністю та непередбачуваністю

результатів;

•двосторонність процесу, тобто обов’язкова участь у ньому педагогічного

працівника та вихованця.

Процес виховання залежить від об’єктивних і суб’єктивних чинників.

Об’єктивними чинниками є:

• особливості розбудови держави взагалі та системи закладів освіти

зокрема;

• перебудова економіки на нових засадах ринкових відносин;

• особливості розвитку соціальної сфери;

• відродження національних традицій, звичаїв, обрядів;

• розширення сфери спілкування із іноземними громадянами та

організаціями;

• вплив природного середовища.

До суб’єктивних чинників відносять: • соціально-педагогічну діяльність сім’ї та громадських організацій;

• навчально-виховну діяльність освітніх закладів в особі їх педагогічних

працівників;

• цілеспрямовану діяльність засобів масової інформації;

• виховну діяльність позашкільних установ.

Рушійними силами процесу виховання є внутрішні і зовнішні суперечності

До внутрішніх суперечностей відносять:

а) суперечність між зростаючими соціально значущими завданнями, які

необхідно розв’язувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки

та дії, спрямовані на їх розв’язання;

б) суперечності між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями

вихованця.

До зовнішніх суперечностей відносять:

а) невідповідність між виховними впливами школи і сім’ї, що порушує

принцип єдності вимог;

б) зіткнення організованого виховного впливу школи із стихійним впливом

на учнів навколишнього середовища;

в) неоднакове ставлення до учнів вчителів, які не завжди дотримуються

принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка,

8

пристосовництво, безпринципність.

Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу

здійснюється у такій послідовності:

1-й етап визначається сукупність рис і властивостей особистості, які слід

сформувати у вихованця, тобто формується ідеал.

2-й етап вивчаються індивідуальні особливості вихованця (або колективу),

його позитивні риси, недоліки у характері та поведінці, визначають, які риси не

сформовані до кінця, а які перебувають у стадії зародження.

3-й етап реалізовується програма виховання, тобто плануються виховні

заходи, що передбачають залучення вихованців до різних видів діяльності, участь

в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповідно до ідеалу.

4-й етап спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості;

коли учень починає займатися самоосвітою і самовихованням, можна вважати, що

у вихованні досягнуто четвертого етапу.

На кожному із етапів здійснюється педагогічне керівництво, управління цим

процесом.

Управління процесом виховання – діяльність педагогічного колективу

навчального закладу, класних керівників, що забезпечує планомірний і

цілеспрямований виховний вплив на вихованців.

Для здійснення цього процесу доречно враховувати готовність педагога до

здійснення виховної діяльності.

Психолого-педагогічний аспект готовності педагога до виховної діяльності

поєднує в собі:

1) високий рівень національної самосвідомості, знання культурно-історичних

традицій народу, історії та сучасного буття;

2) високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукову

ерудицію, духовне багатство, прагнення до постійного самовдосконалення;

3) любов до дітей і висока педагогічна культура поєднанні з наполегливістю,

витримкою, педагогічним тактом;

4) досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними,

перцептивними, сигустивними, науково-пізнавальними здібностями;

5) розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму,

здатності відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учня;

6) мистецьке володіння словом, уміння чітко і точно формулювати, образно,

емоційно, дохідливо передавати власні думки.

Самовиховання

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у

себе позитивних рис і подолання негативних.

У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам

роботи над собою:

– самопереконання – учню пропонують у певній конкретній ситуації знайти

аргументи та за їх допомогою переконати себе в правильності чи неправильності

власного вчинку;

– самонавіювання – використовується у випадках, коли необхідно подолати

9

страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість (повторення

подумки або вголос певних суджень);

– самопідбадьорювання – ефективний у випадках розгубленості в складних

ситуаціях, невіра у власні сили та можливості;

– самозаохочення – учень, долаючи певні труднощі, виконує власне завдання;

– самопримус – переборювання власної неорганізованості, лінощів,

небажання працювати;

– самоаналіз – передбачає вміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну

оцінку;

– практичні прийоми: «крок вперед» (щоденне планування),

«самохарактеристика».

Основні закономірності та принципи виховання Закономірності виховання – стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі істотні

зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку

особистості учня.

Принципи виховання – керівні положення, що відображають загальні

закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та

методів виховного процесу.

Основні принципи виховання:

• цілеспрямованість виховання (виховання всебічно гармонійно розвиненої

особистості);

• зв’язок виховання з життям;

• єдність свідомості та поведінки у вихованні;

• виховання в праці;

• комплексний підхід у вихованні;

• виховання особистості в колективі;

• поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю

учнів;

• поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до

нього;

• індивідуальний підхід до учнів;

• принцип системності, послідовності і наступності у вихованні;

• єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості.

Основні напрями виховання Розумове виховання – цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку

розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

Формування наукового світогляду – цілісна система наукових, філософських,

політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і

почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої

себе.

Моральне виховання – виховання, що має на меті формування стійких

моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі

засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі.

Статеве виховання – складова загального процесу виховання, що забезпечує

правильний статевий розвиток дітей і молоді.

10

Правове виховання – виховна діяльність, спрямована на формування правової

свідомості та навичок правомірної поведінки школярів.

Екологічне виховання – системна педагогічна діяльність, спрямована на

розвиток у учнів екологічної культури.

Трудове виховання – процес залучення учнів до різноманітних організованих

видів суспільно-корисної праці з метою передачі їм певного виробничого досвіду,

розвиток творчого практичного мислення.

Економічне виховання – організована педагогічна діяльність, спрямована на

формування економічної культури учнів.

Естетичне виховання – складова виховного процесу, спрямована на

формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси у

сферах діяльності людини.

Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямована на

зміцнення здоров’я та загартування організму, гармонійний розвиток форм,

функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових

навичок і вмінь.

Загальні методи виховання, їх характеристика

Метод виховання – способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і

вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань,

навичок і звичок поведінки.

Прийом виховання – частина, елемент методу виховання, необхідний для

ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Засоби виховання – вид суспільної діяльності, який може вплинути на

особистість у певному напрямі (праця, мистецтво, ЗМІ, шкільний режим тощо).

Методи формування свідомості

Ця група методів охоплює методи різнобічного впливу на свідомість, почуття

і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань. До цієї групи

належать:

а) словесні методи – роз’яснення, бесіда (фронтальна або індивідуальна),

лекція, диспут;

б) методи прикладу.

Методи формування суспільної поведінки Ця група методів передбачає організацію діяльності та формування досвіду

суспільної поведінки. До цієї групи належать:

• педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою

спонукання його до позитивної діяльності або до гальмування його негативних

дій і вчинків; активізує вольові якості дитини, перебудовує мотиваційну і

почуттєву сферу, сприяє виробленню позитивних навичок і звичок поведінки;

• громадська думка – за своєю суттю це є колективна вимога.

• вправлення – поступове створення умов, в яких учень виконує певні дії з

метою вироблення і закріплення позитивних форм поведінки;

• привчання – ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії

(вирішальним чинником є режим життя та діяльності школяра);

• доручення – вправляння учня у позитивних діях і вчинках через виконання

конкретного завдання, яке може бути дане вчителем, учнівським

11

самоврядуванням, класним колективом із врахуванням індивідуальних

особливостей дитини; важливу роль має контроль за виконанням доручення;

• створення виховуючих ситуацій.

Методи стимулювання діяльності та поведінки Ця група методів виконує функції регулювання, коригування і стимулювання

поведінки і діяльності вихованців. До неї належать:

• змагання – ґрунтується на природній схильності дітей до здорового

суперництва і самоутвердження в колективі (конкурси, олімпіади, фестивалі,

виставки, спартакіади, вікторини тощо);

• заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання

вихованців до повторення; основна мета – спрямування поведінки у потрібне

русло, зміцнення в нього впевненості у власних силах, посилення прагнення до

позитивних вчинків (подяка, нагородження грамотою, цінним подарунком тощо);

• покарання – осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або

недопущення в майбутньому; сприяє формуванню вміння переборювати в собі

шкідливі звички, викорінювати негативні вчинки, привчає до дисципліни і

порядку.

Методи контролю та аналізу ефективності виховання До цієї групи методів виховання відносять:

• педагогічне спостереження,

• опитування,

• аналіз результатів суспільно корисної роботи,

• виконання доручень,

• створення ситуації для вивчення поведінки учнів.

Організаційні форми виховної роботи

Позакласна робота – освітня і виховна робота, спрямована на задоволення

інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час.

Позашкільна робота – освітньо – виховна діяльність позашкільних закладів

для дітей та юнацтва.

12

Напрямки виховної роботи:

Реалізація основних принципів і цілей виховання в школі здійснюється в

ряді приоритетних напрямків:

Громадянське виховання: ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави ( Свято Першого дзвоника, спортивні змагання « Сильні та спритні »,

День музики, День вчителя, класні години до дня толерантності, посвята у

першокласники, день української писемності та мови, свято Миколая, новорічний

ранок, день Соборності України, день Захисника Вітчизни, 8 Березня, Всесвітній

день поезії, Всесвітній день здоров’я, « Дзвони Чорнобилю », день Перемоги, «

Палінню – НІ!», свято Останнього дзвоника ).

Родинне виховання: ціннісне ставлення до сім’ї, родини, людей ( «

Батьківський лекторій, загально шкільні батьківські збори, залучення батьків до

проведення гри « Зірниця » ).

Трудове виховання: ціннісне ставлення до праці ( оформлення квітника

школи, « Книжкова лікарня », « Подвір’я нашої школи – найчистіше », « Осіння

фантазія », акція « Подаруй троянду школі ».

Художньо – естетичне виховання: ціннісне ставлення до культури і

мистецтва ( випуск плакатів, вітальних листів до всіх свят, конкурс вокалістів,

конкурси малюнків: “ Таємниці народних ремесел”, “ Від уміння до майстерності

”, “ замість ялинки зимовий букет”, “Мистецтво оригамі ”).

Моральне виховання: ціннісне ставлення до себе ( години спілкування з

морально-духовного виховання, перегляд фільмів на моральну тему, батьківські

збори, участь у акціях ).

Екологічне виховання: ціннісне ставлення до природи ( проведення

цільових екскурсій, акція “ Подаруй троянду школі ”, “ Збережемо першоцвіти ”,”

Турбота про птахів ”, “ Подвір'я моєї школи - найкраще”, День довкілля, « Дзвони

Чорнобиля », ).

Формування здорового способу життя: ( конкурси малюнків “ Я вибираю

життя”, “ Паління і його наслідки”, бесіди з профілактики наркоманії, спортивні

змагання “ Молодь за здоровий спосіб життя”, цикл заходів до Всесвітнього дня

боротьби зі СНІДОм “ Знати, щоб жити!”, участь у районній грі “ Зірниця ”, День

здоров'я, перегляд фільмів про шкідливі звички, Місячник боротьби з

туберкульозом, конкурс — виставка малюнків до Міжнародного дня відмови від

паління, профілактичні бесіди з безпеки життєдіяльності учнів, «Мама, тато і я –

спортивна сім’я», ).

Превентивне виховання: ( Місячник “ Увага! Діти на дорозі!”, Місячники з

профілактики правопорушень, операція “ Підліток” рейд — перевірка

перебування учнів у вечірній час, схильних до парвопорушень, Місячник з

безпечного поводження з побутовим газом ).

Однією з умов успішної реалізації Програми є участь органів учнівського

самоврядування в діяльності виховної системи школи. Оскільки, наш час потребує

лідерів нової формації - людей компетентних, відповідальних, здатних мислити

неординарно, тому у школі створено організацію учнівського самоврядування «

Веселкова країна » .Учнівське самоврядування « Веселкова країна »добровільна

організація учнів навчального закладу, яка забезпечує право і надає можливість в

13

межах Статуту здійснювати регулювання і управління справами, які належать до

їхньої компетенції та в інтересах учнів навчального закладу.

Щороку учні школи ставлять перед собою ціль: пошук і підтримка учнівської

молоді, чиї особисті переконання спрямовані на активну участь у громадському

житті молоді, яка, має організаторські здібності, усвідомлює себе потенційним

лідером, має бажання використовувати свою енергію та здібності заради інших.

У школі існує чіткий розподіл обов'язків щодо педагогічного керівництва

учнівського самоврядування ( координатором є заступник директора з НВР,

опікуном — педагог-організатор), розроблена оптимальна структура учнівського

самоврядування, з урахуванням статуту учнівського самоврядування, статуту та

традицій школи.Також існує чітка робота у масштабах школи відповідно до

нормативно – правової бази та іншої документації. Відбуваються учнівські

конференції, загальні збори, засідання керівних органів. Функціонує система

стимулювання.

Члени учнівського самоврядування відчувають себе у школі творцями

сьогодення, вони самі повноцінно оцінюють роботу учнівського самоврядування.

Педагогічний колектив великого значення надає позаурочній та спортивній

роботі.

Робота виховної системи школи ефективна завдяки упорядкованості життя

шкільного колективу, тобто взаємозв’язку навчальної та позаурочної роботи,

координації всіх виховних заходів, чіткого ритму та організації всього життя

колективу, наявності єдиного колективу педагогів, учнів та батьків як колективу

однодумців, здатних до постійної творчості.

Важливою умовою у створенні та забезпеченні системи виховної роботи в

школі є організація сімейного виховання, співпраця з батьками, робота

Піклувальної Ради та Ради школи, проведення педагогічного всеобучу батьків.

Батьки школи активно залучаються до шкільного життя. Батьківська Рада школи,

яка збирається один раз на чверть, намічає шляхи вирішення важливих завдань.

На Батьківську Раду запрошуються фахівці з питань медицини, психології,

правознавства.

Практикуються такі форми роботи з батьками, як диспути, семінари з

актуальних питань, тренінги, анкетування. Батьки почесні гості на кожному святі,

концерті, змаганнях.

Виходячи з необхідності визнання пріоритетності потреб дітей, в основу

роботи школи покладено принципи психологічно-педагогічного вивчення

особистості кожного учня, зокрема, діагностики психологічних процесів і

психічного стану учня; дослідження і корекції соціального статусу дитини;

вивчення особистості школяра в розвитку.

14

Науково - методичний супровід

Реалізація концептуальних положень програми «Основні орієнтири

виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»

здійснюється через використання таких інноваційних виховних технологій:

ігрових технологій (Д. Ельконін, В Коваленко), технології групових творчих справ

(К.Бабанов), технології створення ситуацій успіху (А. Бєлкін), методу проектів

(К.Баханов), технологія розвитку творчої особистості (Г.Альтшуллера),

інтерактивних технологій (О.Помету, Л.Пироженко); форм, методів, прийомів

виховання : масових, групових, індивідуальних; традиційних, не традиційних.

У школі проходять наукові семінари, круглі столи, педради, засідання творчих

груп, засідання МО класних керівників..

Результативність виховної роботи

Школа домоглася певних результатів у своїй діяльності: учні школи активні учасники районних конкурсів з призовими місцями: «

Дитячі фарби Донеччини », « Податки очима дітей »,« Шоу двійників », «

Таємниці народних ремесел », « Збережемо першоцвіти », « Охорона водних

ресурсів », « Від уміння до майстерності », « Світ очима дітей » у хоровому

ренесансі « Пісні щасливого дитинства », ІІ районного фестивалю творчості «

Майстри гумору » І місце, « Гумор сценка », І місце « Естрадний монолог »; у

районному огляді - конкурсі « Українська пісня душу зігріває »;

у районному вокальному конкурсі « Юні дарування » – ІІ та ІІІ місця,

у районному фестивалі – конкурсі хорових колективів « Дитинство – це ти і я »

найкращий соліст Криводуб Д.;

«Замість ялинки - зимовий букет » ( 1 місце учні 4 класу, 3 місце учні 2 класу );

« Природа та творчість » вироби з природного матеріалу – ІІ місце, учні 9 класу.

Перемога Бондаренко О., учениці 10 класу у Всеукраїнському історико –

літературному конкурсі « Моя Батьківщина. 1025 – річчю Хрещення Київської

Русі присвячується...»

Захист екологічного проекту « Квітни! Мій зелений двір» - ІІ місце в області (

Сайдмухудінова Л., Ткач А., Бондаренко О.);

учні приймали участь у районних змаганнях з футболу, пляжного волейболу, у

районній спартакіаді для дітей 14 – 16 років. Учениця 10 класу Ткач А. зайняла І

місце в підніманні тулуба з положення лежачи.

У районній Спартакіаді - 3 командне місце по стрільбі з пневматичної гвинтівки.

У районній Спартакіаді „ Веселі старти ” для учнів 1 – 4 класів. Другокласники

зайняли почесне 3 місце.

У змаганні з тенісу Сайдмухудінова Л. зайняла І місце в особовому заліку.

До дня фізкультури і спорту відбулися змагання серед учнів 1 – 2 класів

« Сильні та спритні ».

Підсумовуючи, слід відмітити, що вся виховна робота спрямована на

15

кінцевий результат — формування моделі компетентної особистості випускника,

оскільки реалії сьогодення висувають нагальну потребу у формуванні національно

свідомого громадянина, патріота, здатного забезпечити країні гідне місце в

цивілізованому світі, особистості, яка своєю діяльною любов’ю до Батьківщини

прагне досягти найвищих результатів у саморозвитку, у творчому зростанні.

16

Тому основними напрямками виховної роботи закладу є:

Модель виховної системи школи

17

18

19

20

Виховний простір

Сім’я Амвросіївська ЗОШ № 5 Громадскість

Формування ключових соціально – педагогічних компетенцій

школярів

Методи Форми Засоби виховання

МОДЕЛЬ ВИХОВНОЇ РОБОТИ Амвросіївської ЗОШ № 5

21

Виховна система школи – спосіб організації життєдіяльності та виховання

всіх членів шкільного співтовариства, сукупність взаємодіючих компонентів, що і

сприяє розвитку особистості та колективу.

СТРУКТУРА ВИХОВНОЇ РОБОТИ ЗОШ № 5 м. Амвросіївки

Основні компоненти виховної системи Амвросіївської ЗОШ № 5

22

Перший компонент – координаційно-груповий компонент

Складові елементи компонента:

1. Учні, організаційна функціональна структура..

2. Класоводи та класні керівники.

3. Адміністрація, педагогічна рада.

4. Координатори (заступник директора з виховної роботи та педагог-

організатор).

5. Шкільне методичне об’єднання класних керівників (очолюються

керівниками МО класних керівників).

6. Батьки учнів ( рада школи, батьківські комітети класів).

7. Представники громадськості.

8. Вчителі-предметники, які складають єдиний педагогічний простір.

Найбільш важливою частиною координаційно-групового компонентів є учні

школи. З одного боку, вони – повноправні суб’єкти свого розвитку,

життєдіяльності шкільного колективу, створення виховної системи, а з іншого

боку – об’єкти продумано-сфокусованого і мимовільного впливу в процесі

спільної діяльності, що культивується в шкільному колективі.

Головне завдання класоводів та класних керівників – створення умов для

розвитку особистості учня. Досягається це організацією та проведенням виховної

роботи з класним колективом та діяльністю в соціумі. Сюди входять:

а) вивчення умов життя учнів, відвідування вдома, визначення кола

спілкування учнів у школі та поза нею;

б) співпраця з соціальною службою та бібліотекою.

Батьки не повинні залишатися поза рамками виховного процесу, їх слід

активно залучати до участі у роботі батьківської конференції, у роботі

батьківського комітету школи та класів, виховних заходах.

Другий компонент – ціннісно-смисловий

Ціннісно-смисловий компонент включає в себе:

1. Мету і принципи виховання.

Мета виховання: Головною метою виховання є створення необхідних умов

для самовизначення і самореалізації особистості.

23

Пріоритетними завданнями у виховній роботі школи є:

реалізація особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховному

процесі;

залучення молоді до національної та світової культури;

збереження морального та фізичного здоров’я підростаючого покоління;

виховання патріотизму, громадянських якостей особистості;

забезпечення педагогічних умов для соціалізації школярів, виховання в них

життєвої компетентності.

Для реалізації цих завдань у школі був розроблений план виховної роботи

навчального закладу та окремі плани, які були затверджені на засіданнях

методичних об’єднань класних керівників. Ці плани охоплють всі напрямки

виховання: патріотичне, правове, моральне, художньо-естетичне, трудове,

фізичне, екологічне, превентивне та включають у себе календарні, традиційні

шкільні свята, заходи, конкурси, міські заходи щодо втілення національної

програми «Діти України», «Комплексної програми профілактики злочинності і

бездоглядності», «Програми профілактики ВІЛ-інфекції», «Національної

програми відродження та розвитку українського козацтва», заходи щодо зміцнення

моральності та утвердження здорового способу життя та ін. Цей компонент є

основою функціонування і розвитку виховної системи школи.

Третій компонент – індивідуально-педагогічний компонент

Індивідуально-педагогічний компонент містить у собі:

24

1. Сукупність педагогічних технологій, які застосовуються у навчально-

виховному процесі.

2. Виховні функції.

3. Керування і самоврядування виховної системи.

Цей компонент виконує роль головного чинника, котрий забезпечує

впорядкованість і цілісність виховної системи.

Вибір змісту, досконалості форм і методів організації діяльності та

спілкування учнів у шкільному колективі перебуває у тісному зв’язку з функціями

виховної системи: - освітня; - виховна; - захисна; - компенсуюча; - інтегруюча і

корегуюча.

Форми і методи виховної системи

Амвросіївської ЗОШ І - ІІІ ступенів № 5

25

Теоретичні засади організації виховної роботи у

Амвросіївській загальноосвітній школі І — ІІІ ступенів № 5

Амвросіївської районної ради Донецької області

Організація виховної роботи у ЗНЗ: психологічний аспект

Процес виховання, його специфіка, компоненти і рушійні сили

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування

всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

До специфічних рис цього процесу відносять :

• цілеспрямованість процесу;

• систематичність, послідовність і безупинність;

• процес, що не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності;

• процес, що характеризується варіативністю та непередбачуваністю

результатів;

•двосторонність процесу, тобто обов’язкова участь у ньому педагогічного

працівника та вихованця.

Процес виховання залежить від об’єктивних і суб’єктивних чинників.

Об’єктивними чинниками є:

• особливості розбудови держави взагалі та системи закладів освіти

зокрема;

• перебудова економіки на нових засадах ринкових відносин;

• особливості розвитку соціальної сфери;

• відродження національних традицій, звичаїв, обрядів;

• розширення сфери спілкування із іноземними громадянами та

організаціями;

• вплив природного середовища.

До суб’єктивних чинників відносять: • соціально-педагогічну діяльність сім’ї та громадських організацій;

• навчально-виховну діяльність освітніх закладів в особі їх педагогічних

працівників;

• цілеспрямовану діяльність засобів масової інформації;

• виховну діяльність позашкільних установ.

Рушійними силами процесу виховання є внутрішні і зовнішні суперечності

До внутрішніх суперечностей відносять:

а) суперечність між зростаючими соціально значущими завданнями, які

необхідно розв’язувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки

та дії, спрямовані на їх розв’язання;

б) суперечності між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями

вихованця.

До зовнішніх суперечностей відносять:

а) невідповідність між виховними впливами школи і сім’ї, що порушує

принцип єдності вимог;

б) зіткнення організованого виховного впливу школи із стихійним впливом

на учнів навколишнього середовища;

в) неоднакове ставлення до учнів вчителів, які не завжди дотримуються

принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка,

26

пристосовництво, безпринципність.

Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу

здійснюється у такій послідовності:

1-й етап визначається сукупність рис і властивостей особистості, які слід

сформувати у вихованця, тобто формується ідеал.

2-й етап вивчаються індивідуальні особливості вихованця (або колективу),

його позитивні риси, недоліки у характері та поведінці, визначають, які риси не

сформовані до кінця, а які перебувають у стадії зародження.

3-й етап реалізовується програма виховання, тобто плануються виховні

заходи, що передбачають залучення вихованців до різних видів діяльності, участь

в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповідно до ідеалу.

4-й етап спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості;

коли учень починає займатися самоосвітою і самовихованням, можна вважати, що

у вихованні досягнуто четвертого етапу.

На кожному із етапів здійснюється педагогічне керівництво, управління цим

процесом.

Управління процесом виховання – діяльність педагогічного колективу

навчального закладу, класних керівників, що забезпечує планомірний і

цілеспрямований виховний вплив на вихованців.

Для здійснення цього процесу доречно враховувати готовність педагога до

здійснення виховної діяльності.

Психолого-педагогічний аспект готовності педагога до виховної діяльності

поєднує в собі:

1) високий рівень національної самосвідомості, знання культурно-історичних

традицій народу, історії та сучасного буття;

2) високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукову

ерудицію, духовне багатство, прагнення до постійного самовдосконалення;

3) любов до дітей і висока педагогічна культура поєднанні з наполегливістю,

витримкою, педагогічним тактом;

4) досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними,

перцептивними, сигустивними, науково-пізнавальними здібностями;

5) розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму,

здатності відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учня;

6) мистецьке володіння словом, уміння чітко і точно формулювати, образно,

емоційно, дохідливо передавати власні думки.

Самовиховання

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у

себе позитивних рис і подолання негативних.

У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам

роботи над собою:

– самопереконання – учню пропонують у певній конкретній ситуації знайти

аргументи та за їх допомогою переконати себе в правильності чи неправильності

власного вчинку;

– самонавіювання – використовується у випадках, коли необхідно подолати

27

страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість (повторення

подумки або вголос певних суджень);

– самопідбадьорювання – ефективний у випадках розгубленості в складних

ситуаціях, невіра у власні сили та можливості;

– самозаохочення – учень, долаючи певні труднощі, виконує власне завдання;

– самопримус – переборювання власної неорганізованості, лінощів,

небажання працювати;

– самоаналіз – передбачає вміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну

оцінку;

– практичні прийоми: «крок вперед» (щоденне планування),

«самохарактеристика».

Основні закономірності та принципи виховання Закономірності виховання – стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі істотні

зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку

особистості учня.

Принципи виховання – керівні положення, що відображають загальні

закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та

методів виховного процесу.

Основні принципи виховання:

• цілеспрямованість виховання (виховання всебічно гармонійно розвиненої

особистості);

• зв’язок виховання з життям;

• єдність свідомості та поведінки у вихованні;

• виховання в праці;

• комплексний підхід у вихованні;

• виховання особистості в колективі;

• поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю

учнів;

• поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до

нього;

• індивідуальний підхід до учнів;

• принцип системності, послідовності і наступності у вихованні;

• єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості.

Основні напрями виховання Розумове виховання – цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку

розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

Формування наукового світогляду – цілісна система наукових, філософських,

політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і

почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої

себе.

Моральне виховання – виховання, що має на меті формування стійких

моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі

засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі.

Статеве виховання – складова загального процесу виховання, що забезпечує

правильний статевий розвиток дітей і молоді.

28

Правове виховання – виховна діяльність, спрямована на формування правової

свідомості та навичок правомірної поведінки школярів.

Екологічне виховання – системна педагогічна діяльність, спрямована на

розвиток у учнів екологічної культури.

Трудове виховання – процес залучення учнів до різноманітних організованих

видів суспільно-корисної праці з метою передачі їм певного виробничого досвіду,

розвиток творчого практичного мислення.

Економічне виховання – організована педагогічна діяльність, спрямована на

формування економічної культури учнів.

Естетичне виховання – складова виховного процесу, спрямована на

формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси у

сферах діяльності людини.

Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямована на

зміцнення здоров’я та загартування організму, гармонійний розвиток форм,

функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових

навичок і вмінь.

Загальні методи виховання, їх характеристика

Метод виховання – способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і

вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань,

навичок і звичок поведінки.

Прийом виховання – частина, елемент методу виховання, необхідний для

ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Засоби виховання – вид суспільної діяльності, який може вплинути на

особистість у певному напрямі (праця, мистецтво, ЗМІ, шкільний режим тощо).

Методи формування свідомості

Ця група методів охоплює методи різнобічного впливу на свідомість, почуття

і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань. До цієї групи

належать:

а) словесні методи – роз’яснення, бесіда (фронтальна або індивідуальна),

лекція, диспут;

б) методи прикладу.

Методи формування суспільної поведінки Ця група методів передбачає організацію діяльності та формування досвіду

суспільної поведінки. До цієї групи належать:

• педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою

спонукання його до позитивної діяльності або до гальмування його негативних

дій і вчинків; активізує вольові якості дитини, перебудовує мотиваційну і

почуттєву сферу, сприяє виробленню позитивних навичок і звичок поведінки;

• громадська думка – за своєю суттю це є колективна вимога.

• вправлення – поступове створення умов, в яких учень виконує певні дії з

метою вироблення і закріплення позитивних форм поведінки;

• привчання – ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії

(вирішальним чинником є режим життя та діяльності школяра);

• доручення – вправляння учня у позитивних діях і вчинках через виконання

конкретного завдання, яке може бути дане вчителем, учнівським

29

самоврядуванням, класним колективом із врахуванням індивідуальних

особливостей дитини; важливу роль має контроль за виконанням доручення;

• створення виховуючих ситуацій.

Методи стимулювання діяльності та поведінки Ця група методів виконує функції регулювання, коригування і стимулювання

поведінки і діяльності вихованців. До неї належать:

• змагання – ґрунтується на природній схильності дітей до здорового

суперництва і самоутвердження в колективі (конкурси, олімпіади, фестивалі,

виставки, спартакіади, вікторини тощо);

• заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання

вихованців до повторення; основна мета – спрямування поведінки у потрібне

русло, зміцнення в нього впевненості у власних силах, посилення прагнення до

позитивних вчинків (подяка, нагородження грамотою, цінним подарунком тощо);

• покарання – осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або

недопущення в майбутньому; сприяє формуванню вміння переборювати в собі

шкідливі звички, викорінювати негативні вчинки, привчає до дисципліни і

порядку.

Методи контролю та аналізу ефективності виховання До цієї групи методів виховання відносять:

• педагогічне спостереження,

• опитування,

• аналіз результатів суспільно корисної роботи,

• виконання доручень,

• створення ситуації для вивчення поведінки учнів.

Організаційні форми виховної роботи

Позакласна робота – освітня і виховна робота, спрямована на задоволення

інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час.

Позашкільна робота – освітньо – виховна діяльність позашкільних закладів

для дітей та юнацтва.

30

Література:

1. Виховна система школи. Концептуальна модель // Шкільний світ.- 2007. –

№37. – с.2-14.

2. Єрмаков І.Г. Виховання життєтворчості: моделі виховних систем. – Х.:

Вид. група «Основа», 2006. – 224 с.

3. Келембет Л.І. Регіональний аспект формування освітнього середовища //

Сільська школа: реалії та перспективи: Збірник матеріалів. Випуск 4, - 6 - 19

4. Келембет Л.І., Фляк О.О. Регіональний науково-методичний проект

"Моделі виховних систем ЗНЗ" // Сільська школа: реалії та перспективи: Збірник

матеріалів. Випуск 6, - 44-50

5. Мариновська О.Школа векторного проект - дизайну: Науково-методичний

посібник. - Івано-Франківськ: Гостинець, 2008.- 140 с.

6. Практична педагогіка виховання. Посібник з теорії виховання за ред.

Красовицького М.Ю. Упор. Іванюк Г.І. – Київ-Івано-Франківськ: «Плай», 2000.

7. Программа « Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів

загальноосвітніх навчальних закладів України ».

8. Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології: навчально-методичний

посібник для керівників шкіл, вчителів, слухачів ІПО. – Харків: Веста:

Видавництво «Ранок», 2002. – 128 с. – (Серія «Управління школою»).

31

32

33

34

35

36