Іван Якович Франко

(1856-1916)Підготувала учениця 11 класу Кременчук Анна

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі

Дрогобицького повіту в родині заможного селянина-коваля Якова

Франка.За однією з версій рід Франків

походив від німецьких колоністів, чим пояснюється незвичне

прізвище. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого

українського шляхетського роду Кульчицьких, була на 33 роки

молодшою за чоловіка.

Навчався в школі села Ясениця-Сільна (1862—1864рр), потім (1864—

1867 рр) - в Дрогобицькій головній школі отців василіян, навчання в якій

велося німецькою мовою. 1867 р. вступив до Дрогобицької державної

гімназії імені Франца Йосифа I.Навчаючись у Дрогобицькій гімназії,

Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Інколи спав на стружках у домовинах,

які виготовлялися в її столярній майстерні.Дрогобицька державна гімназія імені

Франца Йосифа I.

Коли Іванові було дев'ять років, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Григорій Гаврилик,

уважно ставився до дітей, фактично замінив їм батька.

Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом усього

життя. У п’ятнадцятирічному віці він втратив

й матір. Вихованням дітей стала займатися мачуха.

1875 року закінчив Дрогобицьку гімназію імені Франца Йосифа. Залишившись без батьків, Іван був змушений

заробляти собі на життя репетиторством. Зі свого заробітку виділяє гроші на книжки. Загалом особиста бібліотека

Франка-гімназиста складалася з майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами.

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в

Галичині назви “українці” замість “русини” — так традиційно

називали себе корінні галичани. Франко писав: “Ми мусимо

навчитися чути себе українцями — не галицькими,

не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…”

Перший твір Франка,вірш «Великдень», що був

написаний у 1865 р. на смерть батька, не зберігся.

Перші опубліковані літературні твори Франка —

вірш «Народна пісня» й повість «Петрії і Довбущуки» -

були надруковані у студентському часописі «Друг», членом редакції

якого він став з 1875 року.

У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та

історичної драми й комедії. Перші спроби на цьому полі походять з

гімназії: «Юґурта» (1873), «Три князі на один престол» (1874). Найбільше

п'єс Франко написав у 90-х роках. Найвизначніші з них — соціально-

психологічна драма «Украдене щастя» (1893), віршована історична

драма «Сон князя Святослава» (1895). З більших п'єс відомі комедії «Рябина» (1886), «Учитель» (1896).

Активна громадсько-політична й видавнича діяльність та листування з Михайлом

Драгомановим спричинили арешт. Після відбутого ув'язнення співпрацює з

польською газетою «Праца», знайомиться з працями Карла Маркса, Фрідріха Енґельса,

разом із Михайлом Павликом засновує 1878 року часопис «Громадський друг»,

який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».

1880 року Франка вдруге заарештували,

звинувачуючи в підбурюванні селян проти

влади..

Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги

Рошкевич. Спочатку Іван Франко навіть не знав, як з нею поводитися. Перші листи до неї

писав німецькою мовою. Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу

з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру.

Однак невдовзі Франка заарештували, виключили з університету, сім місяців він

пробув в ув’язненні. Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові

з’являтися в їхньому домі.

Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка – це його кохання до

шляхтянки Целіни Журавської. Дівчину він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин – вона сиділа за

касовим віконцем, бо працювала на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і

сам їх відбирав. Але це не допомогло. Гордовита красуня не могла покохати

«русина» з рудим волоссям у вишиваній сорочці, з простими манерами. Ця

невзаємна любов мучила Франка багато років. Схиляючись перед своїм ідеалом,

поет писав: «Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!»

У 1886 році Іван Франко одружився. Його

дружиною стала Ольга Хоружинська. Шлюб Ольги

Хоружинської та Івана Франка став, як казали

гості на весіллі, символом єднання Галичини і Наддніпрянщини.

Разом подружжя виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса,

Петра, Анну. Подружнє життя Франків не було щасливим. Матеріальні нестатки, хатні

злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з

боку найближчих співробітників мужа й частини суспільства—

усе це зломило жінку. Наслідком були сухоти, нервове

перенапруження, а згодом і цілковитий психічний розлад. Андрій, Петро, Тарас,

Анна

Письменник дуже любив тварин. У підвалі свого особняка Франко тримав кроликів, але

найбільше любив собак, яких у нього було кілька. Франкові собаки манерами не

вирізнялися і любили гавкати тоді, коли їм заманеться. Відомий сусід Франка, Михайло

Грушевський, неодноразово скаржився письменнику на його невихованих домашніх

улюбленців, які не давали ночами поважному професору ані спати, ані працювати. Часто, як

згадує донька поета, їхня оселя нагадувала «звірячу клініку» з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці й лікували

вдома.

Син Івана Яковича, Петро, як відомо, був одним із засновників «Пласту», а також одним із

перших, хто долучився до руху Українських

Січових Стрільців, згодом сотником Легіону УСС. Петро Франко – один із засновників української

військової авіації.

Третій син Франка, Андрій, став його особистим секретарем, коли

Іван Якович пережив нервове потрясіння і у нього почався

параліч рук, з'явилися галюцинації. Відтоді поет не міг

писати. Однак у 1913 році Андрій помер.

Після смерті Андрія сім'я Франків уже недовго залишалась разом: Ольга Федорівна не перенесла

цього горя і від 17 грудня 1914 р. опинилася на Кульпаркові у лікарні

для душевнохворих. Звідти вона вийде аж по смерті свого чоловіка у 1917 році. У червні 1914 р. назавжди покинула батьківську домівку дочка

Анна. З початком Першої світової війни роз'їдуться по фронтах

молодші сини – Тарас і Петро.

1899 року Франко разом із частиною радикалів та

більшістю народовців взяв участь у заснуванні

Національно-демократичної партії, з якою співпрацював до 1904 року, після чого полишив активну участь у політичному

житті.

1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він

продовжував працювати до кінця свого життя. Період останнього

десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина

Андрія, “у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по

руках…”.“Протягом 14-ти днів я не міг ані

вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити,

то робив се серед страшенного болю”, – писав Іван Франко.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 року . Похований на Личаківському кладовищі

у Львові.