СВІТЛАНА АЛЕКСІЄВИЧ перша нобелівська лауреатка з

Білорусі

www.msmb.org.ua

Перший лауреат Нобеля з Білорусі

Перший професійний журналіст, котрий здобув премію в галузі літератури

14 жінка, що отримала Нобелівську премію з літератури

www.msmb.org.ua

СвітланаАлексієвич народилась 31 травня 1948 року у м. Станіславі (сьогодні – Івано-Франківськ) в родині білоруса та українки. У 1967 році Світлана вступила на факультет журналістики Білоруського державного університету. Після закінчення навчання Алексієвич запросили до Мінська працювати у «Сільській газеті», а ще за кілька років вона стала спершу кореспондентом, а далі – заввідділу нарису й публіцистики журналу «Німан». www.msmb.org.

ua

З початку 2000-х, через тиск з боку режиму Лукашенка, Алексієвич жила в Італії, Франції, Швеції та Німеччині й лише чотири роки тому повернулася до Білорусі. Вона не приховує власного ставлення до режиму Лукашенка, рішуче засуджує російську агресію проти України.Алексієвич регулярно друкує статті з критикою політики Путіна. Вона також є автором 21 сценарію для документальних фільмів і 3 тетатральних п’єс.

www.msmb.org.ua

Алєксієвич отримала Нобелівську премію «за багатоголосу творчість — пам’ятник стражданню і мужності наших часів».

Письменниця називає свій стиль “жанром людських голосів”. Її твори також відносять до нон-фікшн або документальної прози,

дехто називає її жанр “журналізмом”.Найвідоміші твори авторки обєднуються у пенталогію “Червона

людина. Голоси утопії”.

www.msmb.org.ua

“У війни не жіноче обличчя” та “Останні свідки (Сто недитячих

оповідань)”

Алексієвич написала “У війни…” в 1983 році. Два роки видавництва відмовлялись її друкувати, звинувачуючи письменницю в пацифізмі та розвінченні героїчного образу радянської жінки. “Останні свідки” не мали такого резонансу в суспільстві, але це не применшує роль цієї книги у формуванні іншого бачення війни. www.msmb.org.

ua

У 1988 році Алексієвич побувала в Афганістані. Напередодні письменниця 4 роки їздила по СРСР та спілкувалась із матерями загиблих афганців. За книгу “Цинкові хлопчики” над авторкою організували суд за позовом редакцій військових та комуністичних газет.

www.msmb.org.ua

“Чорнобильська молитва”(Перекладена українською О. Забужко у 1998)

Алексієвич: “Якщо раніше, пишучи книжки, я придивлялася до страждань інших, то тут я сама свідок - на рівні з усіма. Моє життя є складовою частиною події, я тут живу. На чорнобильській землі. В маленькій Білорусі, про яку світ раніше, можна вважати, не чув. У країні, про яку кажуть, що це вже не земля, а чорнобильська лабораторія. Білоруси – чорнобильський народ. Чорнобиль зробився нашим домом, національною межею.”

www.msmb.org.ua

Герої книжки Світлани Алексієвич "Час second-hand (кінець червоної людини)" показують два виміри радянського абсурду — який існував за часів функціонування системи і який залишився після її падіння, засвідчуючи ще більше безглуздя й жорстоку сутність імперії.

Час second-hand

www.msmb.org.ua

НОБЕЛЬ ДЛЯ АЛЕКСІЄВИЧ: світове визнання чи політичне рішення?

Алексієвич – лауреат 17 радянських і міжнародних нагород з літератури, серед яких премії імені Миколи Островського і Ришарда Капусцінського. У 2011 здобула польського «Ангелуса».

Опозиційність письменниці до режимів Путіна та Лукашенка посприяли тому, що Алексієвич отримала Нобель. Таким чином Європа висловлює ставлення до “пострадянських диктаторів”.

www.msmb.org.ua

Цьогорічна Нобелівська премія в грошовому

еквіваленті становить 8 млн швецьких крон, тобто

понад 975 тис. доларів. Як каже сама Алексієвич, тепер їй є за що купувати

свободу.

“Тепер сидітиму й працюватиму, а не думатиму, де взяти гроші, щоб спокійно

писати.”

www.msmb.org.ua

Алексієвич про сучасну Білорусь:

“Сьогодні середовище людей, які думають про Білорусь, схоже на гетто. Це інтелігенція — невелика кількість людей. Долучаються й молоді люди, але цей «молодняк» підростає, виходить на вулицю протестувати («ми — білоруси!»), їх викидають з університету, і вони виїжджають в Європу. Це прорахований цикл. Лукашенко робив такий злочин вже тричі. І ми знову чекаємо наступного покоління — а з ним така ж історія. Білорусі потрібні кадрові люди. Не знаю, хто працюватиме у нас над питанням самоідентичності. Старше покоління письменників відходить. Це — великий знак питання.”

www.msmb.org.ua

«Я вже написала про червону людину, людину радянську. Я більше не маю чого сказати. Тому працюю над іншим. Цей проект має назву “Людина любові”…»

www.msmb.org.ua

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!

www.msmb.org.ua