Загальноосвітня І-ІІІ ступенів школа № 8 імені Д. О. Рибалка

міста Тореза

ПРОЕКТ

«КНИГА ПАМ’ЯТІ»

Керівник проекту:

Махнач В. В., вчитель

початкових класів

За предметною галуззю:

МІЖПРЕДМЕТНИЙ(Читання, музика, історія)

ПРОЕКТ

«КНИГА ПАМ’ЯТІ»

За формою проведення:

УРОК

За кількістю учасників:

ГРУПОВИЙ

За тривалістю:

СЕРЕДНЬОЇ ТРИВАЛОСТІ

За основною діяльністю:

ДОСЛІДНИЦЬКО-ПОШУКОВИЙ

ПРОЕКТ «КНИГА ПАМ’ЯТІ»

Мета проекту: розширити знання про боротьбу героїв у роки Великої

Вітчизняної війни; зміцнювати любов і вдячність до старших поколінь, які

відстояли для нас мир.

Формувати вміння висловлювати оцінні судження; удосконалювати

вміння працювати в групах, спостерігати, робити висновки. Формувати

ключові компетентності.

Розвивати зв’язне мовлення.

Виховувати почуття гордості за своїх співвітчизників, глибоку

вдячність захисникам Вітчизни.

Освітні технології: проектна технологія, технологія кооперативного

навчання, використання інформаційних та комунікативних технологій.

Клас: 4

Державні освітні стандарти та навчальні програми:

Освітня галузь «Громадянська освіта» Основною метою освітньої

галузі є:

- забезпечення первинних ціннісних орієнтацій у різноманітних галузях

життя, культурній спадщині регіону.

- створення передумов для усвідомленого сприймання та засвоєння

соціальних норм, традицій народу.

Основними структурними компонентами змісту цієї освітньої галузі є:

- знання про суспільство, способи пізнання й орієнтації в

навколишньому житті; первинні моральні та оцінні поняття й уявлення,

уміння виконувати пізнавальні дії, виявляти залежності, робити певні

висновки, спілкуватися з людьми, оцінювати вчинки.

Зміст освіти Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

учнівЕлементи культурно-історичного середовища (національні герої,

Мати уявлення про основні пам’ятки та Національних героїв свого

пам’ятки архітектури та народного мистецтва)

регіону, розуміти та оцінювати. Брати посильну участь у культуро-творчій діяльності краю.

Освітня галузь «Мова та література»

Формувати потреби в самостійному читанні книжок, розвиток інтересу

до творчості письменників, майстрів мистецтва слова.

Метою курсу «Читання» є формування першооснов читацької культури

молодших школярів, емоційно-оцінювального ставлення до змісту

прочитаного, становлення особистості дитини засобами художнього слова.

Очікувані результати:

- уміння працювати над пошуком інформації, розподіляти свій робочий

час;

- уміння аргументовано доводити слухачам свою думку, ілюструвати

зібраний матеріал;

- збагачення знань учнів про історичне минуле Донеччини;

- спонукання учнів до краєзнавчо-пошукової роботи;

- знайомство з людьми, які є гордістю рідного краю.

Приблизний час, необхідний для реалізації навчального проекту –

3 тижні.

ХІД РОБОТИ НАД ПРОЕКТОМ

І етап. Організація проекту

У чому полягає задум Для чого це потрібно?

Дізнатися якомога більше про

історичне минуле рідного краю

Щоб зберегти пам'ять про воїнів, які

віддали життя на війні заради

нашого мирного сьогодення.

ІІ етап. Планування діяльності (ознайомлення учнів з темою і проблемою,

обдумування шляхів вирішення проблеми, визначення критеріїв оцінювання

діяльності, вибір учнями теми, складання плану роботи над проектом).

Група Завдання Результат

«Пошуковці» Збір інформації про Донбас у

роки Великої Вітчизняної

війни і збір віршів

Створення сторінки

«Нескорені»

«Дослідники» Інформація про подвиги

людей, які жили в нашому

місті в Донецькій області

Сторінки «Герої

нашого міста»,

«Пам'ять буде жити у

віках»

«Творці» Складання вірша; добір

ілюстрацій, фотографій

Творча сторінка

«Ми – талановиті»

ІІІ етап. Реалізація проекту (визначення джерел інформації і способів її

збору; самостійна пошукова, дослідницька, творча діяльність, виготовлення

освітнього продукту).

ІV етап. Підсумок проекту.

Захист проекту

«КНИГА ПАМ’ЯТІ»

Хід уроку:

І. Організація класу

ІІ. Повідомлення теми та завдань уроку

– Пропоную наш урок провести у вигляді проекту «Книга пам’яті». На

якому згадаємо наших земляків, які віддали життя заради миру на землі.

ІІІ. Презентація. Подорож сторінками «Книги Пам’яті»

Учитель: Ми всі живемо історією, історія живе поміж нас. Вона з’єднує

нас, як ниточка, з людьми, які жили перед нами й будуть після нас. Пам'ять –

нескінченна книга, в якій записано все: і життя країни, і життя людини. З

покоління в покоління передається пам'ять про життя і подвиги людей.

Країно моя, чисті хвилі ланів,

Променисті міста,

Голубінь легкокрила.

Ти сьогодні звірів - ворогів

Грудьми вогняними зустріла.

22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на нашу землю.

Звучить пісня О.Олександрова і В. Лебедєва-Кумача «Священна війна»

Перша сторінка «Нескорені»

Ведучий: У загарбницьких планах гітлерівців Донбасу приділялася

особлива увага ролі «східного Руру». Після війни гітлерівський фельдмаршал

Майнштейн писав у книзі «Загублені перемоги»: «Донбас відіграв істотну

роль в оперативних задумах Гітлера. Він вважав, що від володіння цією

територією… буде залежати результат війни… Гітлер стверджував, що без

запасів вугілля цього регіону ми не зможемо витримати війну в економічних

відносинах».

Гітлерівці самовпевнено думали, що їм вдається змусити працювати на

себе жителів Донбасу.

Наш регіон вніс неоціненний вклад у спільну справу захисту

Батьківщини.

У відповідь на віроломний напад фашистської Німеччини область дала

армії більше ніж 236 тисяч воїнів.

Замінивши тих, що пішли на фронт, у вугільних вибоях, у домен, у

мартенів і верстатів встали підлітки, пенсіонери й домогосподарки. «Усе для

фронту, усе для перемоги!» – це було не просто гасло. У цих словах полягав

весь сенс життя для тих, хто працював у тилу.

У середині жовтня 1941 року фашистські війська впритул підійшли до

Донбасу. Десятки тисяч трудящих під безперервними бомбуваннями ворожої

авіації демонтували підприємства й переправляли верстати й устаткування в

східні райони країни. Там вони в рекордно короткий термін, часто – під

відкритим небом, у дощ і негоду, здійснювали монтаж устаткування,

приступали до виробництва військової техніки.

Боротьба за Донбас була довгою й нелегкою. Вона почалася взимку

1943 року в донських і приволзьких степах, тривала влітку на рубежі рік

Сіверський Донець та Міус і закінчилася восени в Придніпров'ї.

Фонограма «Пісня про солдата» (Ю. Натанова)

Монологи загинувших героїв

Солдат: «… не відчуваючи страху, не відчуваючи втоми в руках, я буду

бити ворога до останньої краплі крові, буду відданий тобі, Батьківщино!»

Танкіст: «… Крізь пробоїни танка я бачу вулицю, зелені дерева, квіти в

саду. Я знаю, життя після війни буде щасливим і таким же яскравим, як ці

прекрасні квіти.

За неї померти не шкода.

Живи довго, кохана…»

Матрос: «Помремо, але не здамося!

Перемога буде за нами!

Плакати не треба!

Пишайся та пам’ятай мене, мамо!»

Медсестра: «… ах, як хочеться жити!»

Ведучий: Віршами. Клятвами героїв

Тяжкою дорогою суму і горя

Летіли слова крізь вогонь і шрапнель

До милих Донецьких земель

–Летіли…

І залишилось до Перемоги

Рік … місяць… тиждень…година… хвилина.

–1.418 днів – це 2.041.920 хвилин і за цей час більше, ніж 30 мільйонів

загинувших співвітчизників.

– На фронтах Великої Вітчизняної війни кожної хвилини гинуло 15

людей.

– Звичайна арифметика мирних днів… і 30 мільйонів, що не повернулися

з війни!

– Якщо б кожну загиблу людину за роки війни вшановувати однією

хвилиною пам’яті, то людство мовчало б 55 років.

Учень 1: Вже весни не вперше травою прикрили

Відмітин війни навіть цятки малі…

Лиш братські могили,

Лиш братські могили

Болять, не стихаючи в рідній землі.

Учень 2: Розкидані вони у чистім полі,

Десь при дорозі, у розмай-траві…

Могил отих не оминай ніколи!

Поховані у них – для нас живі!

Учень 3: Когось не діждались, хто рідний і милий.

У пам'ять обпалену біль заповзла.

Воєнні могили, високі могили,

Завжди біля вас материнська сльоза.

Друга сторінка «Герої нашого міста»

Ведучий: 30 жовтня 1941 року у місто Чистяково (нині Торез) увірвалися

гітлерівці: 673 дні окупації здалися чорною ніччю для мешканців.

У лавах діючої армії в роки Великої Вітчизняної війни захищало

рідний край 4.850 чистяківців, чотирьом із них - І. Склярову, Т. Лядському,

Бобрикову, Ю. Косенко – присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У боях загинуло 2,5 тисячі мешканців міста Чистякове, біля 10 тисяч

померло від голоду і хвороб, 13 тисяч (головним чином юнаків та дівчат)

було вивезено в фашистську Німеччину, а через табори, утворені

загарбниками, пройшло 40 тисяч військовополонених.

Якщо до окупації в нашому місті проживало біля 60 тисяч людей, то на

момент звільнення, 2 вересня 1943 року налічувалося лише 3 тисячі.

Мешканці окупованого міста не змирилися з гітлерівцями і чинили

опір ворогу, ставали на шлях підпільної боротьби, яку в грудні 1941 року

очолила Поліна Прокоф’єва Губіна, керівник медичної школи. Вона до

виконання обов’язків зв’язківця підготувала навіть свою семирічну доньку

Ларису.

Члени підпільної організації (серед яких Є.Т. Горохова, Т. А. Бірлєва,

Н. І. Шестакова, С. Г. Косинський, І. І. Журавльов, О. М. Бахтіозін,

М. М. Пашков та інші) брали участь у зборі коштів у Фонд оборони,

розповсюджували радянські листівки, вели пропагандистську роботу серед

населення, намагались полегшити становище військовополонених

(організовували збір теплого одягу, продуктів).

Тетяна Бірлєва особисто 2 рази переходила лінію фронту, доставляючи

командуванню Червоної Армії кошти, зібрані населенням в Фонд оборони,

важливі відомості про чисельність та розташування німецьких військ.

За ініціативою цієї дівчини підпільники організували втечу групи

військовополонених з концтабору.

Учасники підпільної організації всіма силами намагалися допомогти

Червоній Армії в розгромі ворога, звільнення рідного краю і заради цього не

шкодували свого життя.

Учень 4: Вічна слава солдату героюІ солдатові без нагород – Хто загинув хоробро між бою,Захищаючи рідний народ.Вічна слава бійцю рядовому,Як і маршалу слава оця, Хто поліг біля отчого домуСмертю мужності, смертю бійця.Скільки їх полягло серед бою!І однаково боляче нам, Бо в бійців рядових і героїв

Смерть оцінена рівно – життям!Мешканці нашого міста увіковічили пам'ять героїв, давши назви

вулицям в районі шахт «Червона зірка», «Прогрес» імена Т. А. Бірлєвої,

Є. Т. Горохової, та Н. І. Шестакової, а медичному училищу – ім’я

П. П. Губіної.

Третя сторінка «Уроки мужності»

Ведучий: З захвату якої висоти почалось звільнення Донецького краю від

німецько-фашистських загарбників?

– З Савур - Могили.

Висота 277,9 – так значилась Савур - Могила в оперативних сводках і

бойових донесеннях. В серпні 1943 року командуючий Південним фронтом

Ф. І. Толбухін зазначив: «Іншого шляху в Донбас у нас немає». Було

прийнято рішення прорвати Міус - фронт, який за задумом Гітлера повинен

був стати новим кордоном Німеччини, міцним та неприступним.

Багато років потому Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант

Свиридов у книзі «Батальйони вступають в бій» напише: «Нашому 293 полку

належало брати участь у штурмі Савур - Могили. За даними розвідки ми

уявляли, що це за «горішок». Інженерні загородження, артилерійські та

кулеметні доти перетворили висоту 277,9 у справжню фортецю…був

запропонований, на перший погляд, неймовірний план: розпочати атаку

кургана зі східної сторони, яка відрізнялась найбільш крутим схилом і

відсутністю будь-якої рослинності…»

Групі розвідників під командуванням молодшого лейтенанта

Г. П. Шевченка вночі вдалось наблизитись до висоти, вступаючи в жорстокі

схватки, знищуючи на шляху супротивника.

Молодший лейтенант Шевченко був важко поранений. Він змочив у

власній крові сорочку, прив’язав до палиці та встановив між камінням. Над

Савур - Могилою замайорів червоний стяг, а сам командир не випускав з рук

зброю до останнього подиху.

Навіть загибель фронтових друзів не зупиняла розвідників, бо вони

пам’ятали тільки одне - єдине: треба за всяку ціну відстояти висоту, не дати

можливості ворожим спостерігачам слідкувати звідси за рухом наших військ.

Пізніше в щотижневій армійській газеті «Радянський боєць» старшина

С.Корабльов, який прийняв командування після загибелі Г.П. Шевченка,

писав: «Гітлерівці не могли змиритися з втратою висоти. Атаки відбувалися

одна за одною, обстріли з гармат і танків не стихали. Та нічого в них не

виходило. «Помремо, але не підемо!» – поклялися ми. І кожний бився, наче

лев. Так трималися 12 годин, поки не прийшли на підмогу основні сили. Ми

допомогли їм успішно штурмувати Савур - Могилу. Всі розуміли: б’ємося за

Донбас, за вільну Україну. І життя свого було не шкода».

В цій же газеті невідомим солдатом написаний вірш, присвячений

героям битви.

Учень 5: Горстка храбрых была Сталинградом,

И, как крепость, держалась она.

Ваше имя поставила рядом

С именами героев страна.

Вас прославит народное слово,

И легенду расскажут о вас

Про бесстрашный отряд Кораблёва

Никогда не забудет Донбасс.

30 серпня 1943 року почався рішучий штурм Савур - Могили. Вночі 31

серпня висота 277,9 була взята. Вона стояла страшна, чорна: вся зелень на

ній згоріла. Земля наче стогнала, бо була розрізана й роздерта тисячами мін і

снарядів.

5-а ударна армія з боями пішла далі. Бійці брали участь у звільненні

Сніжного, Чистякова, Зугреса, Харцизька, Горлівки, Макіївки, Сталіно.

У вересні 1943 року на честь героїв, які штурмували легендарну

висоту, встановили обеліск. По сторонам закріпили пушку й кулемет,

огородили дерев’яним тином.

Учень 6 Згадали ми, хто впав в тяжкій путі

І до живих не вернеться у списки.

І стовпчики, й фанерні зорі ті,

Які тоді були за обеліски.

Ведучий: Одразу ж після закінчення Великої Вітчизняної війни на Савур -

Могилі було встановлено пам’ятник: шестиметрова піраміда, верхівку якої

осявала червона зірка. В кожному місті та селі, що лежали на шляху прориву

горіли, палали червоні зірки на братніх могилах.

Де шепчуть тополі,

Де квітнуть калини,

Де жито колосся туге налива.

Стоять обеліски в степах України.

Як пам'ять про друзів полеглих жива.

10 вересня 1967 року було відкрито пам’ятник. На найвищій частині

гори піднісся 36 метровий обеліск із граніту. Біля нього – 8ми метрова фігура

радянського воїна з автоматом у піднятій руці. У підніжжі – бойова техніка

воєнних років.

Тисячі людей приїжджають сюди, у глибокій шанобі схиляють голови

перед доблестю, мужністю і відвагою воїнів-визволителів.

І почуття всіх об’єднує пісня, яку написав учасник бойових дій за

Савур - Могилу Федір Данилович Серебрянський, мешканець міста Тореза.

Він воював під Сталінградом, брав участь у штурмі висоти 277,9. Був тяжко

поранений, довго лікувався, а потім знову – на фронт. Звільняв Київ, брав

Берлін. Пам'ять про важкі бої за Савур - Могилу вилилася в пісню (музика

Н. Бірюкова)

Учень 7: Послушай ветры над Саур - Могилой.

Коснись рукой пахучих диких трав,

Здесь мужество с боями проходило,

Легендою для всех навеки став.

Когда земля дрожала под ногами,

Когда металл от взрывов уставал,

Солдаты шли в бушующее пламя.

Туда, где не выдерживал металл.

Солдаты шли, степь кровью окропляли.

Горячей кровью каждую версту.

Но отстояли, выдержали, взяли

Немыслимой отвагой высоту.

Послушай ветры над Саур - Могилой

И ты поймешь, кто эту землю спас.

Чьё мужество в боях освободило

Врагу не покорившийся Донбасс.

Вознёсся к небу памятник бессмертия

Героям, павшим доблестью в боях,

Которым жить не годы, а столетия

И вечно в благодарных жить сердцах.

Учитель: Минають роки. Виповнюється 70 років з тієї травневої ночі, коли

змовкли останні постріли гармат, розриви снарядів, прийшов

довгоочікуваний мир, оплачений ціною крові та сліз.

Усе далі відходять грізні та важкі роки Великої Вітчизняної війни, але

не згасає пам'ять про тих, хто віддав своє життя і захистив рідну землю від

ворогів.

І сьогодні весь світ, усі свідомі люди вшановують переможців.

Разом з ними ми схиляємо голови перед пам'яттю полеглих і безмежно

вдячні живим учасникам війни, які своїм життям та важкою працею

забезпечили величний День Перемоги.

(Звучить пісня «День Перемоги»)

Учень 8: Тихі мемуари про війну

Рядові розказують солдати,

Як окопи поміж полину

Залишали на віки, як дати.

Тільки жаль, не кожен розповість

Правнуку, онукові чи сину

І про те, як у бою загинув,

І про Перемоги ждану вість

Піснею зітхнуть товариші,

Що з вогню вони прийшли живими,

Про солдатські спогади душі,

Що навіки стали грозовими.

Що розкаже мармур - мемуар,

Обеліск воєнної години,

Що навіки мовчки біля хмар

Все тримає небо для людини.

Ведучий: Тож сьогодні й завжди молоде серце має берегти пам'ять про всіх,

хто відстояв державу в тій страшній війні. Берегти, шанувати прадідів, стояти

на варті миру, щоб ніколи не повторилась та біда, яку пережив народ у 1941

—1945 роках.

Учень 9: Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські та сни.

Сьогодні треба поклонитись низько

Усім, усім, хто не прийшов з війни.

Учитель: Вічний вогонь незгасно горить дні й ночі на могилах воїнів. Це

— вогонь пам'яті живих про загиблих, вогонь пам'яті серця.

Схилимо голови перед світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя,

увійшовши в безсмертя. Вшануємо їх хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання)

Четверта сторінка «Пам'ять буде жити у віках»

Учитель: У страшній війні 1941-1945 років країна втратила кожного

шостого мешканця. В руїни і згарища було перетворено 714 міст і 28 тисяч

сіл.

1.418 днів та ночей йшли воїни вогняними дорогами війни: на фронті –

солдати, а в тилу – партизани.

– Які фільми про події Великої Вітчизняної війни ви бачили? Які книги

читали про героїв війни? Що вас найбільше вразило з побаченого,

прочитаного.

За батьківщину у боях вмирали

Однаково – дорослі і малі.

(М. Познанська)

– Поряд із дорослими відважно боролися й діти. У пам’яті фронтовиків

збереглися теплі спогади про вихователів полків, маленьких солдатів. Болем і

світлим смутком наповнені ці спогади.

До теми війни не міг не звернутися і відомий український письменник

Юрій Збанацький. Він сам у роки Великої Вітчизняної війни організував

партизанський загін у Придеснянському краї. Виданий зрадником,

письменник потрапляє до рук фашистів. За період дев’ятимісячного

ув’язнення він пройшов через Чернігівську тюрму, концтабір, голод і

тортури. За сина-підпільника була страчена мати Ю. Збанацького, від рук

фашистів загинув також його рідний брат, якому було лише 14 років. Та

особисте горе не зломило письменника. Він пише нариси, оповідання,

повісті. Його цікаві правдиві твори розповідають читачам про мужніх людей,

які боролися за визволення рідної землі.

Сьогодні ми познайомимося з головним героєм твору «Гвардії

Савочка»

(Творчий переказ оповідання дітьми від імені одного із солдат

гвардійського полку).

Складання «Асоціативного куща»

САВОЧКА

Гвардійський полк

Син полку

Сирота

Рано подорослішав

З почуттям гумору

Не боїться труднощів

РозумнийСміливийРішучий

НаполегливийВідповідальний

IV. Підсумок

– Летять роки, мов журавлині ключі, в далекий вирій. І проминуло вже

більш як півстоліття, як закінчилася війна.

– Скажіть, чому через роки ми повинні пам’ятати про війну, про людей, які

воювали, вшановувати пам'ять загиблих.

– Вогонь пам’яті ніколи не згасне в серцях людей. Іменами героїв названі

вулиці, площі, алеї. Школи, пароплави носять імена героїв, які навіки

залишились на полі бою.

Без миру немає дитинства, немає майбутнього. Ми прагнемо, щоб на

нашій землі жили прекрасні діти, щоб до густих садів і білих хат завжди

поверталися лелеки, адже з їх появою у людей з’являються спокій і радість.

Учень 10: Ми пам’ятаємо всіх,

Хто віддав життя за те,

Щоб не було війни нової,

Щоб сонце сяяло золоте.

Щоб не окоп чорнів на ниві –

Хліба цвіли, мов килими.

І щоб веселі і щасливі

До школи всі ходили ми.

Учитель: І нехай пройде не одне десятиліття, та пам'ять про героїв буде

жити у віках.

(Учні промовляють клятву)

В нас клятва єдина і воля єдина,

Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде країна

Рабою фашистських катів!

П’ята сторінка «Ми талановиті»

Країно…

Шумлять над твоїми просторами

Нестихаючі вітри історії,

По світу нестримно літають,

Минуле вони нагадають.

Як під гнітом ворожим стогнала земля

Як лежала в руїнах, палала в огнях.

Скільки часу пройшло, пролетіло умить.

Скільки сили доклали її відродить.

Не хоче Батьківщина війн, кровопролить,

А мріє в спокої дітей ростить.

Щоб щастям і любов’ю були сповнені серця

І радості, натхненню не було кінця!

Творча група учнів:

Зоря А., Штирхунова С.,

Орлова О., Москаленко К.

Література

1. Савченко О. Я. Читанка: Підруч. Для 4 кл. – К.: Освіта, 2004.

2. Дерево пізнання. Всесвітня історія. Друга світова війна (текст):

наук.-пізнав.журн. – К.: Маршалл Кавендіш, 2007

3. Єрмаков А. П. Торез. Историко-краеведческий очерк. – Д.: Донбас,

1980

4. Кузин А. А. Торез. – Д.: Донбас, 1988

5. Прудников Ф.И. Саур-Могила. – Д.: Донбас, 1979