ФОЛЬКЛОРНЕ СВЯТО “БАБУСИНАФОЛЬКЛОРНЕ СВЯТО “БАБУСИНА СКРИНЯ”СКРИНЯ”

Звідкіль я, хто я в рідній стороні?Ким виросту, чи буду з Богом в серці?Чи маю промінець в душі на дні?Чи Україні ним досвітлю дні?

Зала прибрана у вигляді світлиці. Посередині стоїть скриня, обабіч неї – лави, покриті ряднами.

Ведуча. Шановні діти, керівники гуртків та гості! Щиро вітаємо Вас на нашому святі “Бабусина скриня”.

Сім’я – святиня людського духу,

благородних людських почуттів, кохання,

вірності, любові, піклування. Сім’я – це

невмируща хранителька звичаїв і традицій.

Людина є смертною. Але рід, родина, народ – безсмертні.

Кожен рід – це величне дерево на якому є гілочки, які швидко ростуть, міцніють, живляться соками великої гілки – сім’ї. Як гілка міцно зростається з стовбуром, так і родина, ніколи не ослабне, поки буде споживати соки землі-матінки, через мову, звичаї, обряди, родинні реліквії, любов.

1 учень. Не згасне пам’ять і любов не згасне,Бо рід коріння має пам’ятати,Стоїть над нами добра Берегиня –Богиня роду, предвічна Мати.

2 учень. Родина – це перш за все подружжя, бо подружжя творить першу форму родини. Це кровно споріднені люди, з’єднані між собою щирою, міцною любов’ю і безмежною відданістю. Це рід, покоління людей зі спільними інтересами, спільною діяльністю, в яких панує пошана одне до одного. Саме в родині виховується любов до рідної мови, культури, традиції. Символом роду було божество Род – родоначальник роду ще у дохристиянські часи. Звідси і назва – рід, родина.

3 учень. Рід. Родина. Сім’я. Ці слова добре відомі нам з самого дитинства. А чи задумувались ми коли-небудь над ними, чи розуміємо ми, що вони для нас означають? Народжується дитина - і в сім’ї радість. Сім’я переростає у родину, рід.

4 учень. У сім’ї діти вчилися поважати старших. До батьків зверталися на “ви”. Ця добра традиція підтримується у багатьох родинах і зараз.

5 учень. Без батьківського благословення діти не розпочинали ніяких важливих справ. Найбільшим обов’язком батьків було підготувати дитину до самостійного життя. Вчили дітей тому, що вміли самі. Були в родинах звичаєві правила, яких дотримувались всі: не бреши, не будь злоязиким, не бери чужого, шануй старших, будь привітним, не лінуйся.

6 учень. “Родина”, “Рід”, які слова святі!

Вони потрібні кожному в житті,

Бо всі ми з вами гілочки на дереві,

Що вже стоїть віки.

Це дерево – наш славний родовід -

Це батько, мати, прадід твій і дід.

Ведуча. Першою і головною берегинею роду є бабуся.

Під її спів ми виростаємо. Бабуся знає все і

уміє все. Бабуся – це мудрість сім’ї. Бабуся!

Чи є в світі людина наймудріша? О ні!

Скільки вона пережила, але яка ніжна,

щира у неї душа. З давніх –давен бабуся,

щоб приспати дитину розказувала їй казку.

(Інсценізація казки “Лисичка в суддях”,

яку записала на Волині Олена Пчілка.)

Ведуча. Невід’ємною помічницею наших бабусь є

скриня. Саме з неї ми можемо почерпнути

найбільше знань про життя, традиції,

обереги, бо саме в скрині, зробленій

вправними руками прадіда, зберігала бабуся

реліквії роду.

(Інсценізація вірша Євгена Гуцала “Синя

скриня”)

Дерев’яна синя скриня

В хаті справжня – господиня.

Синя скриня всіх взуває,

Синя скриня й зодягає.

В синій скрині є убори

Без узорів і в узорах.

В синій скрині є обновки

Полотняні, з льону, з шовку.

В скрині є весільна квітка.

Є сережка. Є намітка.

В дерев’яній синій скрині

Є намисто старовинне.

Голки є. І є наперсток.

Є маленький срібний хрестик.

В дерев’яній синій скрині

З торочками є хустина.

Ця хустина, мов жар-птиця,

Жаром грає та іскриться.

Ця небачена хустина –

Ще бабусі Катерини.

В синій скрині є намисто,

Самоцвітне, променисте.

В дерев’яній синій скрині

Є каблучка старовинна.

В скрині гребінь є із рогу,

Що лежить там довго-довго.

Рушники у синій скрині,

Мов птахи – зелені й сині.

Плахта є, і є запаска –

Теж з бабусиної ласки.

Бинди є у синій скрині,

Бинди теж – зелені й сині.

Є вишневі, наче вишні,

Що в саду вродили пишно.

Навіть заполоч у скрині

Ще бабусі Катерини!

В синій скрині дерев’яній

Скатертина є предавня.

Скатертина ця предавня –

Про бабусю пам’ять славна.

Про бабусю Катерину,

Бо її ця синя скриня.

То бабуся все надбала –

Й нам у спадок передала.

Добре нам цей спадок мати

У веселій рідній хаті.

Ведуча. У кожного народу є свої національні святині,

улюблені речі. Українці мають свої, які

споконвіку шанують і бережуть. Це

батьківська хата, святий хліб, вишитий

рушник, червона калина, сорочка, хустка,

Біблія, ікона. Всі вони – наші давні і добрі

символи, наші обереги. Український

рушник! Він пройшов крізь віки і нині

символізує чистоту почуттів, глибину

безмежної любові до своїх дітей, до всіх тих,

хто не черствіє душею.

1 дівчина. Український рушник... Оздоблений квітами, калиною, зірками, птахами. Скільки він промовляє серцю кожного з нас!

2 дівчина. Хліб на рушникові життя величає!3 дівчина. Від сивої давнини і до наших днів, в радості і

в горі рушник – невід’ємна частинка нашого побуту.

4 дівчина. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні.

5 дівчина. Старенький прабабусин рушничок,Лляне ткання, а вишивка, мов пісня.Червона – чорна музика ниток.В стібках мистецьких від любові тісно.

Праматінко далека, мов зоря,Твого обличчя не бачила я зроду.Квітки ж твоєю юністю горять,Ввібравши ніжну променисту вроду.

Із давнини всміхається мені Цим вишиванням щедрим і гарячим.На білому лляному полотніМереживо тонке радіє й плаче.

1 дівчина. А від чого походить слово «рушник»?2 дівчина. Як ужиткова річ рушник завжди був під

рукою: тож від слова – рука і походить назва «рушник». Колись його називали «ручник».

3 дівчина. Що ж таке рушник?4 дівчина. Це – декоративна тканина з тканим чи

вишиваним орнаментом, що використовується для побутових потреб, для оздоблення житла, в українських обрядах.

3 дівчина. Найдавніший вишитий рушник Х-ХІ ст. знайдено у Києві. У ньому були загорнуті монети князя Володимира Великого.

1 дівчина. Рушник як витвір народного мистецтва ще донедавна був своєрідною візиткою, обличчям оселі, а відтак господині та її дочок.

2 дівчина. Рушник і дотепер – наш добрий оберіг у домі і за його межами, символ життєвої дороги. (Звучить куплет пісні «Про рушник» (сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди)

1 дівчина. То яке ж призначення рушника?2 дівчина. З цим оберегом проводжали в далеку дорогу,

як співається у пісні.

3 дівчина. Рушником прикрашали і прикрашають ікони.4 дівчина. З ним приходили до породіллі 1 дівчина. З рушником зустрічають гостей.2 дівчина. Ним прикривають хліб на столі, прикривають

кошики з паскою і яблуками, коли несуть до церкви святити.

1 дівчина. Особливу роль відіграє рушник на весіллі, бо й саме слово «заручини» походить від слова рушник.

2 дівчина. Пора й нам, дівчата, братися за вишивання. (Звучить пісня «Вишиванка».)

3 дівчина. Рушники подавали і брали, коли йшли в свати. Ним пов’язували молодих.

1 дівчина. На рушничок стають молодята, коли одружуються, беруть шлюб, вінчаються, адже рушник символізує спільну довгу щасливу життєву дорогу.

3 дівчина. З рушниками проводжають людину в

останню путь.

1 дівчина. Залежно від призначення рушники називають: утирач, покутник, божник, плечовий, весільний…

2 дівчина. Рушники бувають ткані і вишивані. Поліські рушники здебільшого ткані, а південних районів Волині – орнаментовані вишивкою: низинкою, занизуванням, хрестиком, гладдю.

3 дівчина. Наші предки дуже шанували рушники і залишили нам у спадок такі мудрі вислови: Хата без рушників – родина без дітей.

1 дівчина. Рушник на кілочку – хата у віночку.2 дівчина. У коморі сволок – на ньому рушників сорок.1 дівчина. Не лінуйся, дівонько вишивати - буде чим

сватів віншувати!

У рушниках, які нам залишили наші бабусі, прабабусі, мами – частинка їх життя, у них вони самі – прості, земні. У них – мистецтво, фантазія, душа народу.

2 дівчина. А що ми залишимо нащадкам?3 дівчина. То ж будемо відроджувати народні традиції,

щоб стелилася барвистим рушником щаслива доля України.

Ведуча. Найдорожчим подарунком і важливим

оберегом є сорочка, особливо, вишита

маминими руками. Вона дає сили і

впевненості в собі.

1 дівчина. Сорочка належить до найдавнішої одежі.

Матеріалом для всіх жіночих сорочок було

біле лляне та конопляне полотно домашньої

роботи, або куплена біла бавовняна матерія.

Білий колір українських сорочок – це їх

найхарактерніша особливість. Другою є

регіональні особливості вишивки. Звичайна

довжина сорочок - по кісточки, але вона

може бути коротшою. У всіх сорочок рукава

довгі і широкі.

2 дівчина. Нанесення на одяг орнаментів у давнину

мало магічне значення. Розміщення на

жіночих сорочках орнаменту пов’язане з

шануванням руки, як своєрідного знаряддя

праці. Орнаменти, маючи певне символічне

значення, повинні були надати їй сили і

вправності. Для українських вишивок

характерне зіставлення білого поля сорочок

зі звучним акордом червоно-чорного

малюнку.

3 дівчина. На рукавах жіночих сорочок нижче

горизонтального полика по всьому рукаву

розміщені в шаховому порядку окремі

мотиви або суцільна сітка, де на

перехрестях є червоні зірочки.

Сорочки були із відлогими комірами, із

обшивкою. Рукава жіночих сорочок, комір,

пазуху і долишню частину одежі

прикрашали вишивкою, колорит якої

залежав від місцевих традицій.

4 дівчина. Вишивка білий по білому – це своєрідний

художній прийом, він асоціювався у народі з

красою морозних візерунків.

По білому білим шила.

Інеєм рубила

Сорочечку чумаченьку,

Що вірно любила.

Вишивка білим була поширена у

Рівненській і Волинській областях, там вона

поєднувалася з вирізуванням та мережками.

5 дівчина. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина

повинна була мати різних вишиванок (до

100 сорочок), їх ховали у скриню. Є така

приказка:

-Я не панна – господиня,

В мене сорочок повна скриня.

Вишивали сорочки окремо на будень,

окремо на свята. Поганою вважалася та

наречена, яка змалку не навчилася

вишивати. Про дівчину судили не за

кількістю придбаних заморських шовків, а

власноруч виготовлених виробів.

Син. Чи то, тату, ту брати,

Що воли й корови,

Чи то, тату, ту брати,

Що чорнії брови?

Батько. Не питайся, мій синочку,

Чи вона багачка,

Тільки ходи, людей питай,

Яка з неї швачка.

Не питайся, мій синочку.

Брівок на шнурочку,

Тільки ходи, людей питай,

Чи спере сорочку.

Ведуча. Однією з нагрудних прикрас кожної жінки

було намисто.

1 дівчина. Ой поїде мій миленький до Турки, до Турки

Купить мені коралики двадцять штири

шнурки

Якби мені, мамо, намисто

То пішла б я завтра на місто

2 дівчина. Найдавнішою складовою жіночих

нагрудних прикрас, поширеною по всій

Україні було намисто. Воно різнилося як

матеріалом, кольором, формою, так і

способом носіння. Найбільше цінувалося

намисто з дорогих природних матеріалів –

коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла,

смальти.

3 дівчина. Коралеве намисто мало в Україні

найширше розповсюдження, хоча й було

мало доступне для бідного населення.

Ставлення до нього відбивалося в таких

назвах: добре намисто, щирі коралі,

справжнє намисто. Коралі були різними за

якістю, розміром, обробкою, кольоровими

відтінками. Більш дешеві коралі – це

нарізані у формі трубочок маленькі

циліндрики – так зване колюче намисто.

Дорогі червоні коралі оброблялися у

вигляді овалів чи барилець. Високо

цінувалися зразки з великими намистинами

в центрі.

4 дівчина. Кількість разків коралевого намиста (до 25)

та характер обробки свідчили про добробут

жінки. Крім того кількість разків була

пов’язана із певними особливостями

вбрання, своєрідною тогочасною модою.

Коралевому намисту народ приписував

особливі лікувальні властивості. У траур та

піст замість червоного намиста одягали

скляне: молочне або прозоре. Після 30 років

жінки частіше відмовлялися від носіння

намиста. Жінки старшого віку, якщо й

носили, то у не значній кількості й темне.

5 дівчина. Дівчата ж полюбляли яскраві кольори,

серед яких перевагу віддавали червоному.

В будні дні при роботі дівчата одягали не

багато намиста, бо боялися, що нитка

розірветься і не тільки пропаде намисто від

якого велика шкода, але й треба

сподіватися якогось лиха, бо за народними

віруваннями розсипане намисто викликає

біду. Про це згадується і в народних піснях.

Попід гаєм зелененьким дівчина

ходила

Сумна вона, невесела – коралі

згубила

Коралики утонули, а хусточка

плавле

Ходить дівча попід воду, білі руки

ломле.

6 дівчина. Але зовсім без намиста бути дівчатам не

можна і в будень. Бо існує повір’я, що

намисто оберігає дівчину від застуди, а тому

потрібно мати бодай один разок намиста на

шиї. Колись, бувало в разок намиста

внизувався ще один або два вовчі зуби, щоб

берегли від злої напасті.

Колись на Україні існував добрий

звичай: хлопці дарували своїм дівчатам

намисто.

Серед народних приповідок про намисто

є такі:

“Труси мене, парубче, щоб намисто

бряжчало”.

Нажаль традиція дарувати намисто не

має такого поширення зараз. Але я

впевнена, що кожній дівчині було б приємно

отримати такий подарунок від свого

коханого.

Ведуча. З роду-віку найкращою прикрасою дівчини

були віночки. Український віночок – не

просто окраса, а й оберіг, “знахар душі”, бо

в ньому є така сила, що болі знімає і волосся

береже.

1 дівчина. Найкращою оздобою голови дівчини був вінок. Народ вірив, що дівчина, маючи на голові вінок, володіє чарами, якими могла тяжко карати кожного напасника. Починала носити віночок дівчинка з трьох років. Перший вінок для неї плела мама, купала його в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину. У чотирирічному віці у віночок доплітали безсмертник, листочки яблуні. Для шестирічної дівчинки вплітали у віночок мак. Наші бабусі кажуть, що будь-яка квітка в ньому щось означає. Всього в українському віночку 12 квіточок і всі вони – обереги: вишневий та яблуневий цвіт – це символ материнської любові; калина – символ краси та дівочої вроди, символ України; деревій – символ нескореності, а барвінок – оберіг домашньої оселі; незабудка – покращує зір людини, а любисток та волошка – це символи людської відданості та вміння бути корисним;ромашка у віночку наймолодша за своїм віком, саме вона стала символом доброти та ніжності. Її вплітають разом з гронами калини та батіжком хмелю – символами гнучкості та розуму.

Ще до вінка в’язались стрічки. В’язати стрічки теж треба уміти і символи їхні знати. Сором був тій дівчині, у якої стрічки пов’язані недбало або не по порядку. Найперша – посередині, світло-коричнева – символ землі-годувальниці. Поруч з брунатовою стрічкою в’яжуться жовті – символ сонця. За жовтими стрічками – світло-зелені – символ краси та молодості. З світло-зеленими стрічками

в’яжуться блакитні – символ неба. Далі в’яжуть жовтогарячу стрічку – символ хліба. Фіолетову як символ мудрості людини. Наступна стрічка – малинова – символ душевності та щирості. Після малинової стрічки в’язали рожеву – символ достатку. В’язали до строю і білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були зшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому – місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов’язували, бо це символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, одночасно підв’язували до нього червону стрічку – символ печалі і магічності.

Люди вірили у силу стрічок. Стрічки – обереги волосся від чужих людей. Відмірялись вони по довжині дівочої коси і відрізались трохи нижче коси, щоб її сховати. На українському народному весіллі вінок відіграє роль, яку в інших народів відіграє біле покривало або «фата». Воно повинно було охороняти «молоду» від «поганого ока». У нашому звичаї цю роль виконує вінок з барвінку – символ тривалого кохання. Людська пам’ять ще й до сьогодні зберігає мистецтво плетіння вінків.

2 дівчина.

Вінок для УкраїниОзирнемось на мамин вінок,Не забудем квіток повиток.

І згадаєм пісні чарівні,Що пробуджують думи ясні.

У вінку змішались всі барви,В нім буяють цілющії трави –

Синьоокі волошки, рута-м’ята пахуча,І барвінок, й ромашка квітуча.

Жар – червоної мачинки між нимиГрають барвами аж вогняними.

І лілеї хитають чарівними квітками,І сміються тендітні стеблини дзвінками.

Синьоокі волошки – то врода хлопчини,Мак червоний – то врода дівчини,

Рута-м’ята – душі гіркота,А ромашка – душі чистота.

Всі ці квіти – життя України.В них – історія, доля людини,

В них – журба і надія, й пісні,Про майбутнє в них мрії ясні.

Тож єднаймось, як квіти, й ми, друзі,За руки візьмемось тісніше у крузі

В єдину і мирну родинуЗа щасливу і вільну Вкраїну.

Ведуча. Ой хустина, хустиночка!

Мережана, шита...

Крім побутового, хустка в Україні має й

обрядове значення.

1 учениця.Хустка – це суто жіночий оберіг. За

стародавнім звичаєм волосся заміжньої

жінки мало бути заховане під головним

покриттям і “світити волоссям” або “ходити

простоволосою” вважалося для неї

незвичайною непристойністю.

2 учениця.Зав’язували тернові (тобто квітчасті з

шерстяної тканини) хустки і дівчата у

морозну пору. Молоді пов’язували їх так,

щоб виглядало волосся, стрічки. Влітку,

коли спека, одягали білі тонкі хустки.

3 учениця. Хустки були різного кольору із різними

візерунками. Колись це був переважно

геометричний орнамент, а з ХVІІІст.

увійшов у моду рослинний візерунок. Це

були здебільшого стилізовані квіти ружі,

васильки, маки тощо. Вишиті візерунки

розташовуються по чотирьох кутках та

посередині, а по краях довгі китиці

(френзлі).

4 учениця. Українські жінки, дівчата винайшли багато

способів зав’язування хусток. Але у нас на

Волині хустку пов’язували здебільшого під

підборіддям, а кінці – на маківці

(Демонстрування різних способів

зав’язування хусток).

Я не панна – я господиня

У мене хусток повна скриня.

5 учениця. Вишивану хустку дарував чоловік своїй

милій, коханій. Чим більше жінка мала

хусток, тим більше її чоловік кохав. В одній

із жартівливих пісень дружина співає:

Як поїхав мій миленький

На базар, до рідні,

Купив мені хустиночку –

Ось вона – на мені,

Щоб я його голубом звала,

Щоб я йому правду казала.

Я й не буду голубом звати,

Я й не буду правди казати

6 учениця. Не обходилися без хустки народні обряди.

Так, під час заручин мати молодого

обдаровувала хустками подруг молодої.

Після вінчання свекруха знімала фату і

пов’язувала молодій хустку. “Зав’язати

хустку” – це означає одружитися, вийти

заміж.

7 учень. Коли син вирушав у дорогу, мама зав’язувала

в білу хустку хліб, щоб не забував

батьківського порогу.

Дай мені, мамо, хустину на щастя,

Хай буде на згадку вона,

Щоб не була поміж нами далека

Навіть чужа сторона.

1 учениця. Хустина пройшла крізь віки, і нині вона

незамінний предмет нашого побуту,

традицій, ритуалів.

Ведуча. Коли ми з вами ще раз заглянемо в бабусину

скриню, то неодмінно побачимо там Біблію

– священну книгу християн.

1 дівчина. Ця священна книга складається з двох

частин: Старого Заповіту і Нового

Заповіту. Старий заповіт охоплює 39 книг,

написаних давньоєврейською мовою. Новий

заповіт – 27 книг. Чотири перших –

Євангеліє, що означає “Благовість”. Благою

звісткою вважається повідомлення про

Ісуса Христа. Решта книг – таємниці.

2 дівчина. Біблія – це книга книг. Вона є

найвидатнішою з усіх перекладних творів

церковної літератури. Це найдавніша книга

світу. В ній зібрані мудрі проповіді –

повчання, геніальні пророцтва, історичні

хроніки, ритуальні молитви, пісні-псалми,

притчі, фрагменти героїчного епосу різних

народів та різних епох.

3 дівчина. Для християн Біблія – це Святе Письмо –

ідеї Божого провидіння, заповіти Бога

людям для усвідомлення їхньої гріховності

та спасіння душі.

4 дівчина. Ікони (образи) в українській хаті

були своєрідними центрами інтер’єру,

виконували інформаційну та повчальну

функції, служили показником

добропорядності господаря. Вони

виконували роль посередника між людиною

і Богом.

Слово “ікона” походить від грецького

“зображення”. Вперше ікони з’явилися на

Русі наприкінці Х ст. за князя Володимира,

який охрестив Русь. Через те, що

християнська релігія прийшла із Візантії, то

і сюжети ікон та манера їх виконання були

подібні до візантійських і виконувалися за

певними канонами. Найдавніші збережені

українські ікони написані у ХІ і ХІІ ст.

Багато з них - чудотворні.

5 дівчина. У нашому древньому Луцьку під час

реставраційних робіт у Покровській церкві

була віднайдена давня ікона Волинської

Богоматері. Оригінал цієї ікони знаходиться

у Києві. Чудотворна ікона Холмської

Богородиці на сьогодні перебуває у Луцьку,

в музеї Волинської ікони. Наші предки до

святих ікон ставилися з належним

благоговінням. Їх не продавали і не

купували, а вимінювали. Древні ікони не

можна було викинути чи спалити. Їх

закопували в землю або пускали на воду в

річку. Під час пожежі чи іншого стихійного

лиха ікони першими виносили з дому.

Колись ікона служила людині замість

книги. Люди зверталися до ікон з

молитвами, просячи захисту, допомоги.

Ведуча. Для багатьох українців Кобзар є підручником,

який розкриває невичерпні багатства

народної мови, чарівну музику українського

слова.

1 дівчина. Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка.

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо ...

пам’ять Шевченка

2 дівчина. Бог і Біблія у хаті,

І Шевченко, і Буквар, -

Той духовно є багатий,

Хто береться за “Кобзар”.

3 дівчина. Шевченків “Кобзар”... Це біблія українського

народу, це книга, якій судилось бути

безсмертною, бо сам народ визнав її своєю

книгою. Величезним талантом Тарас

Шевченко розкрив невичерпні багатства

народної мови, осягнув її, і як ніхто відчув,

чарівну музику українського слова. Народ,

який має такого поета, як Шевченко, і таку

вічну книгу, як “Кобзар” – безсмертний.

4 дівчина. По “Кобзарю” отім старім

Учились грамоті щасливо,

Росли задумані від “Дум”

Гострили гнів на Катерину

І клали в серце тихий сум

За слізну долю удовину.

5 дівчина. В багатьох хатах українців є портрет Тараса

Шевченка, заквітчаний вишитим

рушником, а на столі, поряд з хлібом,

лежить його книга поезій “Кобзар”.

Ведуча. Перші поняття про щастя, добро і ласку

нерозривно пов’язані з образом найдорожчої

для нас людини – образом матері. А мамина

колискова пісня буде звучати найніжнішою

музикою і тоді, коли посрібляться наші

скроні.

1 дівчина. Про українську пісню є така легенда: Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, поляки – хист до торгівлі, італійці одержали талант до музики… Обдарувавши всіх, підвівся Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчинку. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів віночок з червоної калини.

Бог. Хто ти? Чого плачеш?Україна. Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від

пролитої крові та пожеж. Сини мої на чужині,

на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

Бог. Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?(Дівчина хотіла йти, та Бог, піднявши правицю, зупинив її.)

Бог. Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

1 дівчина. Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилась низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

Україна (звертання України до аудиторії). Народе мій! Нас Бог благословив. Дарунок дав нам – скарб неоціненний. Прийміть його – це пісня голосна. Звучатиме вона тепер в віках мені – на славу а вам – на пошану.

Читець. (М.Рильський “Пісні”.)1 дівчина. Коли пісні мойого краю

Звучать у рідних голосах –Мені здається, що збираюЦілющі трави я в лугах.

2 дівчина. В піснях і труд, і даль походу,І жаль, і усміх, і любов.І гнів великого народу,І за народ пролита кров.

1 дівчина. В піснях дівоча світла туга І вільний помах косаря.В них юність виникає друга,Висока світиться зоря.

2 дівчина. Українська народна пісня – яке ж це диво! Невіддільна від життя, як квіти біля чепурної хати, як зорі на небі.

Задушевна, милозвучна, проста, як усе геніальне, вона полонить серце слухачів.

Через усі поневіряння проносить вона свої чари, свою нев’янучу молодість.

2 дівчина. Українська народна пісня – дорогоцінне надбання нашого народу, нев’януча окраса його духовної культури. Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця, підносити настрій, тамувати біль, множити силу у боротьбі. Пройнята любов’ю до рідної землі, пісня величала не тільки людину, а й природу рідного краю, його красу і багатство.(Звучить українська народна пісня «Ніч яка місячна»)

1 дівчина. Ну де ще є така чарівна пісня,Серед яких на світі мов?То серце від журби неначе стисне,А то повіє радість і любов.

Пісня українська… кого вона не чарувала, а її ніжна мелодія не бентежила душу? Пісні українські співали і співають наші бабусі, матусі.

2 дівчина. Пісня – це джерело народної душі, це народне багатство, яке ми повинні добре знати, вивчати. Без пісні не можна уявити духовного існування нашого народу.

1 дівчина. Весь вік людину супроводжують пісні: від колиски – до могили, бо немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні.(Звучить пісня «Ой місяцю, місяченьку»)

2 дівчина. Українська народна пісня! Вона як сльоза, очищає душу. Пісня, як свята молитва, сповіщає і прощає. Народна пісня – цілюща, як материнське молоко, бо живе в ній наш родовід, в ній живе наша багатостраждальна і прекрасна Україна.

1 дівчина. Вічно живи, Україно,Вільна і повна краси,І пісню рідного народуВ серці своєму неси.

Бо ж нашому роду нема переводу.Хай пісня єднає коріння святі.Дай, Боже, нам віру і братню згодуНа довгії роки, на вічні віки!

(Звучить українська пісня).Ведуча. Як багато цікавого і необхідного для нас, ми

дізналися завдяки цій чудовій скрині. І я

впевнена, якщо ви запитаєте своїх бабусь,

вони розкажуть ще чимало корисного про

звичаї і традиції українського народу.. А

зараз ми проведемо вікторину, щоб ще раз

пригадати всі названі нами обереги.

Проводиться вікторина:

1.Нагрудна жіноча прикраса.

2.Що було оберегом дівочої голови?

3.Якого кольору стрічки використовували для

віночка?

4.Що означає ”зав’язати хустку”?

5.Пісня, яку виконувала мама.

6.Що внизували в намисто, щоб вберегтися від злої

напасті?

7.Від чого походить слово ”рушник”?

8.З яких частин складається Біблія?

9.Від чого походить слово “ікона”?

10.Що символізує ромашка у віночку?

11.Де бабуся зберігає обереги?

12.Найхарактерніша особливість українських

сорочок.

13.Якого кольору стрічка в’язалася посередині

віночка?

14.Символ життєвої дороги, яким прикрашають

найпочесніше місце в хаті.

15.В якій українській пісні оспівуються кольори

української сорочки?

Ведуча. Слово надається членам журі, гостям свята.

Проводиться нагородження переможців і

призерів конкурсів, вікторини свята.