Закінчення на 2-й стор.

Павло Барнацький, Заслужений юрист України, головний консультант комітету ВрУ з питань правосуддя

www.vybir- lviv.com

№ 354 Спецвипуск

Місцевий Рембо?

Або як Володі бердичеВському ВдАлося не тільки нА очАх силоВих структур проВернути унікАльну оборудку, А ще й постАВити їх нА колінА

Аферизм у Всій сВоїй крАсі �

Хлібозавод за... $2000, багато хто із новітніх українців, які на відміну від більшості населення не скаржаться на скруту, прихід незалежності сприйняли буквально. для них омріяна віками державність стала справжнім клондайком. поки українці насолоджувалися нарешті отриманою свободою, вони дарма часу не гаяли і тихцем заграбастали багато чого. причому, незважаючи на свої посади, діяли, як звичайні бандюки чи рекетири, вельми не напружуючи мозкові звивини.

із грязі - В князіОдин і таких пройдисвітів – нині

депутат Попільнянської селищної ради, що на Житомирщині, Воло-димир Бердичевський. У районі – це доволі знана людина, на-самперед своєю нахабністю і забезпеченістю. Його біографія доволі показова для тих, хто по-важно прагне називати себе новітнім українцем – як то ка-жуть, «із грязі - в князі». Звісно, не можна сказати, що й в перші роки незалежності він не був замож-ньою людиною, але й мріяти не міг про такі статки, якими може по-хвалитися нині.

Це там, за кордоном, коли за рік-два людина раптом починає рахувати не копійками, а десятка-ми, а той сотнями тисяч доларів, задаються питанням, звідки у неї ці кошти? І це там, у цивілізованих країнах, є відповідні силові струк-тури, які пильно відстежують над-ходження прибутків і правильність заповнення податкової декла-рації. І, незважаючи на посади та банківські рахунки, з легкістю ки-дають за грати будь-кого, хто не зміг пояснити законність раптово-го зростання статків. А в нас поки що дехто з легкістю переступає за-кон, називаючи це «діловою хват-кою», і нещадно на очах контролю-ючих органів, які чомусь займають страусину позицію, грабує країну.

«прихВАтизАція» по-бердичеВському

Наприкінці 90-х Бердичевський був директором Попільнянського хлібозаводу. Із початком прива-тизаційних процесів підприємство перейшло у колективну власність райспоживтовариства (надалі - РСТ). Працівникам пояснили, що все робиться для їхнього ж блага, що від діяльності заводу вони, як власники, отримуватимуть великі дивіденди, на які не тільки влаш-тують собі ситу старість, а ще й дітям та онукам забезпечить безбідне існування. Прості робо-тяги, які вперше зіткнулися із ма-лозрозумілим словом «привати-

зація», щиро повірили в обіцянки переходу до якісного нового життєвого рівня і з готовністю про-голосували за новий статус. І, зви-чайно ж, без всякої задньої думки довірили головувати в правлінні Бердичевському.

Люди з потрійною енергією взя-лися за роботу, сподіваючись, що із зростанням виробітку авто-матично отримуватимуть більші дивіденди. Зовсім інші думки ви-ношував голова правління. Бер-дичевському подобалось, що вдалося так легко «намахати» довірливих працівників, але стат-ками ділитися не хотілось. Хто для нього якійсь там пайовики? Голота – не більше. А тут реальний шанс в один день стати повновладним господарем усього майна.

не Вельми нАпружуючи мізки

Звичайно, Бердичевський ус-відомлював, що не так просто зап-хнути у власну кишеню прибутко-ве підприємство. Тим більше, на очах пайовиків, правоохоронних органів, спецслужб, інспекторів, ревізорів. Але пройдисвіт споді-вався на свій директорський досвід і зв’язки, які, як пліткують злі язики, не раз його до того виручали. І слід відзначити, що завдяки невидимій підтримці певного кола осіб його підступні наміри таки спрацювали. Коли він взявся за їхню реалізацію, плюючи на кожному кроці на за-кон, усі контролюючи інстанції дивним чином чомусь закрили очі на його кримінальні витівки. Хоча навіть через 6 років представни-ки облпрокуратури, усвідомивши, що питання опинилося в полі зору депутатів Верховної Ради, визна-ли, що в діях Бердичевського були всі ознаки злочинної діяльності, які підпадають під ст. 364 (злов-живання службовим становищем) і 365 (перевищення влади) Кримі-нального Кодексу України.

Голова правління і справді на-віть не вельми напружував мізки, аби приховати свої злочинні намі-ри. Діяв настільки прямолінійно,

що якби тодішнє керівництво районної прокуратури і міліції мис-лило державними критеріями і пам’ятало про фундаментальний Закон України «Про власність», то посадити голову правління, що за-рвався, на лаву підсудних не ста-новило б складності. Було б тільки бажання і службова затятість. А от саме їх і забракло. Хоча, як гуляють у районі чутки, очі тодішнім район-ним керівниками силових структур Бердичевський «засліпив» щедри-ми піднесеннями. Так це чи ні, але вони вперто не захотіли побачити в діях директора злочинні наміри.

немАє підстАВ для продАжу? ВигАдАємо!

У ст. 2.3.3. «Положення про громадське майно (основні засо-би) споживчої кооперації України» Центральної спілки Споживчих товариств України, затвердже-них постановою 6-х зборів Ради Укоопспілки 17-го скликання чітко записано, що «об’єкти основ-них засобів (будівлі, споруди), які зараховані до неподільного громадського майна споживчої кооперації, не можуть бути про-дані або безоплатно передані, крім організацій і підприємств си-стеми Укоопспілки. У разі виник-нення виробничої необхідності переведення основних засобів, будівель, споруд із неподільного майна в подільне проводиться лише за рішенням вищих органів управління споживчих товариств, споживспілок або уповноваже-них ними органів за попередньою згодою (постановою) правління облпоживспілки». Тобто, якщо в ко-гось виникло бажання усе майно, що належить пайовикам райспо-живтовариства «прихватизувати», то спочатку слід його перевести із неподільного в подільне. І то - реалізувати його можна лише в межах системи Укоопспілки і аж ніяк не привласнювати собі.

Та навіть якщо припустити не-реальне, і Укоопспілка дала зго-ду продати комусь певне майно, то повинен бути ще чітко дотри-маний порядок реалізації. Згідно ст. 5 цього «Положення» продаж основних засобів підприємства (єдиного майнового комплек-су) проводиться лише в разі наявності двох підстав. Першої – якщо виникає неможливість ви-користовувати ці засоби за при-значенням або ж спостерігається збитковість чи відсутні фінансові

ресурси для перепрофілювання, модернізації або ж реконструкції. І другої – коли їх використання не приносить економічної вигоди. На той момент підприємство успішно працювало. То ж підстав для про-дажу не було жодних.

ШмАт зА ШмАтомІнших законних мотивів для

реалізації підприємства немає. Та й вести мову про продаж за зако-ном можна лише з дозволу вищого органу управління споживчого то-вариства. І то - з аукціону. Причо-му стартова ціна встановлюється комісією, яка також призначається вищим органом управління спо-живтовариства. Очолювати її по-винен голова правління спожив-чого товариства, а до складу вводяться інженер-будівельник, інженер-механік, бухгалтер, еконо-міст, інші фахівці і представник профспілкового комітету.

Як бачимо, одного бажання, навіть голови правління, замало. Є чітко прописана законом про-цедура. Є ще вищі інстанції, які повинні затвердити об’єкти, що пропонуються пустити «з молот-ка». Але що для «крутого» Бер-дичевського закон, коли він зі своїм тугим гаманцем і певними зв’язками в районі, що хоче, то й витворяє. І пішов процес. Причо-му Бердичевський вирішив ро-бити все послідовно, вихоплю-ючи від заводу шмат за шматом. Спочатку поклав око на цех без-алкогольних напоїв (пояснювати підприємцям, наскільки такі цехи прибуткові, особливо в літній час, здається, не варто).

із крейсерською ШВидкістю

І що цікаво, як тільки активізувався Бердичевський, в районі заметушилося чима-ло осіб, які чомусь також дозво-лили втягнути себе у коловорот беззаконня. Так, 6 березня 2003 року за спиною пайовиків, які ані слухом, ані духом не відали, що відбувається, з’явилося клопотан-ня правління Попільнянського РСТ за № 35 на ім’я голови правління Житомирської облспоживспілки з проханням дозволити прода-ти цей цех. Про дозвіл пайовиків на такі дії у цьому листі ані слова.

Здавалось би, Житомирська облспоживспілка – доволі солідна структура і повинна витратити певний час на ознайомлення із пропозицією, ґрунтовне вивчен-ня підстав і доцільності продажу. А головне з’ясувати, чому це рап-том районна структура без скли-кання зборів пайовиків і їхнього рішення взяла на себе одноосо-бову відповідальність перед зако-ном на протизаконні дії? Чи комусь із посадових осіб, що підписував цей лист, захотілося за грати? Але так чиновники розмірковують

Закінчення на 2-й стор.

Диву часом даєшся нахабності, з якою діють наші можновладці. Співаючи солодкі пісні про тур-боту про долю України, народ, як тільки справа доходить до влас-них захцянок, багато хто з них вмить зриває маску і демонструє свою справжню вовчу натуру. Гра-бують все, що потрапляє під руки, плюючи на той же народ, позбав-ляючи сім’ї єдиних заробітків.

Кам’яні серця з окаменілими душами. Вивчаючи матеріали, які надійшли від пайовиків із Попільні на ім’я народного де-путата Ю. Кармазіна, дивуєшся не тільки нахабності, з якою діяв у своїх загребущих планах екс-директор хлібозаводу, а тепер депутат селищної ради В. Бер-дичевський, а й тому, як йому по-турали, а то й прикривали пред-ставники місцевих контролюючих органів. Без законних прибутків залишилися десятки сімей і це нікого не хвилює! Восьмий (!) рік люди стукають у різні інстанції, сподіваючись на розуміння і до-тримання в Україні букви Закону, а виявляється, що завдяки такій блюзнірській позиції багатьох чиновників і представників пра-воохоронних органів Закон чин-ний лише для тих, хто обділений, ображений, пограбований. А от ті, хто нещадно грабують Україну і українців, і потім завдяки награ-бованим грошам ще доривають-ся до виконавчої і законодавчої влад, можуть спати спокійно, не переживаючи, що доведеться відповідати.

Прочитавши заперечення, яке місцевий магнат В. Бердичевсь-кий надав до Попільнянського райсуду, куди в 2006 р. за захи-стом звернулася група пайовиків, вражаєшся нахабності цієї люди-ни. Виявляється, його величності вже кілька років спокійно не дають спати групка ображених пайови-ків. Він так і пише (збережемо стиль і граматику дослівно, щоб народ оцінив рівень знання цією людиною рідної мови), що пайо-вики «не навели ні одної причини та підстави, з яких мотивів договір купівлі-продажу… є недійсним».

За його логікою це, скажімо, виглядає так. Зібралася мешканці якоїсь багатоповерхової будівлі у кооперативну спілку і вирішили жити та діяти колективно. Обра-ли собі голову, якому довірили відстоювати на державному і міс-цевому рівнях їхні інтереси. А що ж голова? А голова, як справжній їхній «захисник», закулісно домо-вившись із місцевою владою, БТІ, вирішив привласнити собі… увесь будинок. Тихцем провів експер-тну оцінку, дістав якимось чином дозвіл на продаж всієї власності і певного дня прийшов до жильців і каже – геть, на вулицю зі своїми речами. Ясна річ, люди образять-ся і запитають: на яких підставах? А їм у відповідь тицьнуть в облич-чя договір купівлі-продажу, підпи-саний не відомо на яких підставах нотаріусом. Та так усю Україну можна прибрати до рук, залишив-ши її з бездомними українцями.

А навіщо тоді правоохоронні ор-гани, суди, які покликані захища-ти інтереси громадян і працівники яких отримують достатньо високу зарплатню? Це - знущання, коли в.о. прокурора Житомирщини мало того, що у відповідь народним де-путатам і своєму безпосередньо-му керівництву чорним по білому

2

CM

YKЗасновник: Львівська обласна органцізація Партії захисників ВітчизниВидавець: обласна організація ПЗВ

Шеф-редактор: П. С. Барнацький Виходить: двічі на місяць pzv_lviv_obl@ukr.net

Реєстраційне свідоцтво ЛВ № 992/145 від 19 листопада 2008 р., видане Держкомітетом телебачення і ра діомовлення УкраїниЦіна договірна

Надруковано на партійному ротопринтері, свідоцтво державного реєстру: серія ДК № 356 від 12.03.2001 р.

Закінчення. Поч. на 1 стор.

Місцевий Рембо?пише, що не бачить в діях Бер-дичевського злочинних мотивів, оскільки той переплатив експер-тну вартість цеху… аж 3 гривні, та ще й повчає їх, акцентувавши, що «роз’яснюю» вам, шановні, з висоти своєї посади! І жодного слова про те, чому йому забрак-ло компетенції і професіоналізму з’ясувати, на яких підставах взагалі голова правління провів оборудку без скликання загаль-них зборів пайовиків, без їхнього письмового дозволу? Чому офор-мив договір купівлі-продажу за-водських основних засобів без наявності експертної оцінки, термін якої давно вичерпаний? На яких підставах і хто форму-вав незрозумілу комісію, що зва-ливши на себе усі повноваження (а, відповідно й, відповідальність перед Законом) дозволила діяти від імені пайовиків, які не уповно-важували їх на це, і підписувати акт приймання-передачі основ-них фондів? І ще багато «чому», які наштовхують до звертання до Кримінального Кодексу України, де такі дії чітко підпадають

під кваліфікацію багатьох кри-мінальних статей. Але в. о. про-курора, як, зрештою, місцева вла-да й інші правоохоронці чомусь не бачать в діях цієї людини пору-шень законодавства і зі спокійною совістю місяцями отримують зар-платню.

Як заслужений юрист України, якому довелось неодноразово виїжджати по всій Україні і допо-магати «кинутим» господарям по-вернути їхню законну власність у таких місцевих «рембо», міг би взяти на себе повноважен-ня і прокоментувати з юридичної точки зору дії Бердичевського, допомігши місцевим правоохо-ронцям нарешті побачити в його діяльності ознаки злочинів. Од-нак, як шеф-редактор видання, вирішив за коментарем звернути-ся до народних депутатів України.

Хочеться вірити, що нове керівництво Житомирської обл-прокуратури, ДПА та інших пра-воохоронних структур не наро-блять помилок їхніх попередників і з відповідною увагою та компе-тенцією поставляться до цієї про-блеми.

Хлібозавод за... $2000, Закінчення. Поч. на 1 стор.

і діють тоді, коли дбають про інтереси держави та пайовиків. А тут облспоживспілка, що мала б відстоювати, як у всьо-му цивілізованому світі, Закон «Про власність», так само вклю-чила якусь малозрозумілу крей-серську швидкість і навіть тижня не минуло, як дозволила прода-ти цех. Мовляв, робіть, що хоче-те, а то, що власники не відають, що їхнє майно вирішили розпро-дати, то най потім доводять свою правоту в судах. І що їй до того, що в Європі, куди Україна так праг-не і ніяк не може увійти, основним вважається - захист приватника і приватної власноті. І саме це - за-порука успішності та стабільності їхньої економіки. А нам дорогу туди закрито, поки не навчимося відстоювати вітчизняного власни-ка.

А Бердичевський тільки й чекав на це. 20 березня 2003 р. експерт МПП «Вектор-Т» І. Толочко у поті чола облазив усі кутки цеху, при-кинув усе своїм пронизливим оком і видав на гора унікальне рішення – оцінити ринкову вартість будівлі в 10437 грн. Одне слово, беріть, пане директоре, цех площею понад 200 кв. м. за ціною... $2000. Класна оборудка! Причім, як розповідають обурені пайовики, експерт, щоб якось пояснити таку занижену вартість, місцерозташування цеху визнав в… «периферійній зоні се-лища», а саму вулицю охарак-теризував як «із низьким рівнем розвитку інфраструктури». Ну, якщо центральну зону селища (а цех розташований ще й поруч із залізницею) назвати «низькою за рівнем розвитку інфраструктури», то що ж у цьому населеному пункті експерт вважає високороз-виненим? Однозначно – не свою компетенцію. Інакше уважніше б вивчав Кримінальний Кодекс України, адже заниження вартості об’єкту тягне за собою ненадход-ження до бюджетів та державних цільових фондів коштів у великих або особливо великих розмірах. А це мінімум - ст. 212 ККУ (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів).

А Бердичевський поспішав. Вже 31 березня 2003 р. з’явилася податкова накладна, у якій за-фіксовано, що згідно договору купівлі-продажу власником цеху за 10440 грн. став Бердичевсь-кий. І податкова спокійно реагує на це, знаючи про Закон «Про власність» і що «Положення» Центральної спілки Споживчих товариств України однозначно забороняє продавати таке майно в одні руки.

ЗметикуВали на трьох

Вже пізніше, коли Бердичевсь-кий ходив у власниках, аж че-рез чотири місяці, - 14 липня, Попілянське РСТ дозволило таку оборудку. Гра, яке бачимо, йшла за мовчазною згодою групи осіб в одні ворота – в кишеню Берди-чевського.

Через рік, коли пайовики відзначали в родинах Різдв’яні свя-та, директор влаштував фінальну сцену. З’явилась невідомо ким уповноважена комісія, до скла-ду якої увійшли головний бух-

галтер заводу – Ольга Сторожук (голова комісії), бухгалтер Люд-мила Веденяпіна та диспетчер Клавдія Рибачук, і склала, а також підписала акт приймання-передачі цеху Бердичевському. Пригадуєте, ким і як за Законом обирається комісія для таких речей і хто її уповноважує? А тут зібралося двоє бухгалтерів, які, безумовно, не мо-жуть бути не підпорядкованими директорові і не залежними від нього (чиста корупція!), прихопили із собою ще диспетчерку та змети-кували на трьох. І по барабану їм, що вони фактично кинули всіх ре-альних власників – пайовиків, які явно не уповноважували позбав-ляти їх їхнього ж майна. Причому, як розповідають пайовики, договір на купівлю-продаж цеху завірив нотаріус О. Станіславчук, який на той момент не мав на руках ліцензії, то ж не мав права на такі дії. І виставляти ціну – 10440 грн. комісія у своєму акті не мала пра-ва, оскільки на той момент експер-тна оцінка була не чинною (за За-коном вона чинна лише 6 місяців)!

Диву даєшся, як чимало лю-дей пішло на порушення Закону, аби тільки посприяти протизакон-ному захопленню заводу Берди-чевським (ще одна ст. ККУ - 233 - незаконна приватизація держав-ного, комунального майна). Пи-тання: невже ці люди так поважа-ли знахабнілого директора і так зневажали реальних власників – пайовиків?

ЗаЗомбоВане слідстВо

У такому ж стилі Бердичевсь-кий діяв і далі. Ще до отримання будь-яких дозволів він спочатку порізав діюче обладнання на ме-талобрухт, переобладнав цех під магазин, а потом грубо захопив і почав освоювати землі навколо. Та так активно, що тодішня голова Попільнянської селищної ради В. Ільїна кілька разів надсилала при-писи, в яких вимагала припинити самовільне будівництво та замо-вити проектну документацію і от-римати дозвіл на такі роботи. Ви-сував штрафні санкції і архітектор району. Але якщо Бердичевський, як місцевий князьок, звик нехту-вати Законом України, то хто для нього якісь там селищний голо-ва і районний архітектор! І лише коли люди забили у всі набати по всіх контролюючих інстанціях, він поспішив обкластися дозволами. Ясна річ, усі вони видавалися, як то кажуть, заднім числом.

Що цікаво, усе це відбувалося буквально під носом районної прокуратури. Сказати, що місцеві пінкертони нічого не відали, зна-чить, - збрехати. Чимало пайовиків сигналізувало їм про рекетир-ство Бердичевського. Але слідчі, наче зазомбовані, відписувалися однією і тією ж фразою... «підстав для вжиття заходів прокурорсь-кого реагування не вбачається»! Можливо, коли Бердичевський ви-падково придбав би будівлю рай-прокуратури, і в один день уся місцева прокурорська рать опи-нилася б зі своїми лахами і папе-рами на вулиці, отоді б вони, не виключено, нарешті побачили в його діях злочинні наміри. А так, поки пічка під боком і на голову не капає, хіба чужа біда хвилює?

окремо для «нетямущих»…

У 2006 р., коли пайовики довідалися про намір Бердичев-ського привласнити ледь не весь завод, вони звернулися за за-хистом до Генпрокуратури та депутатів Верховної Ради. А далі світ побачила унікальна за віртуозністю відписка, підписана тодішнім в.о. прокурором області. У ній він визнає, що в діях Берди-чевського «формально» є склад злочинів, що кваліфікуються ст. ст. 364 і 365 ККУ. Але притягну-ти шанованого афериста Берди-чевського не можна оскільки він при покупці цеху переплатив… аж 3 грн! Виходить, за цією логікою, якщо хочеш незаконно привлас-нити усе майно України, перепла-чуй за кожний об’єкт по 3 грн., - і прокуратура тебе виправдає.

Але у цій відписці є взагалі унікальний пасаж. Оскільки при-значена вона Генеральному прокуророві і голові Комітету ВРУ по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, то в.о. прокурора вирішив повчити своє безпосереднє керівництво і го-лову Комітету. І відкритим тек-стом написав (цитуємо дослівно): «Крім того, роз’яснюю (!) вам, що відповідно до ч. 1 ст. 12 Госпо-дарського процесуального кодек-су України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарсь-ких договорів та з інших підстав, зазначених у законодавстві, роз-глядаються господарськими су-дами. За таких обставин, підстав для вжиття заходів прокурорсь-кого реагування не вбачається». Це, як у відомому мультику, так і хочеться за паном в.о. прокуро-ра вигукнути: «Ну, які ж ви там, нагорі, народні депутати і Генпро-курор тупі, тож роз’яснюю, щоб більше місцеві правоохоронні ор-гани не турбували».

Але помилилися і Берди-чевський, і ті, хто прикривав його незаконні оборудки. Є факти злов-живань. І їх ніхто не оспорює. Навіть якщо Бердичевський облі-питься зі всіх боків папірцями, підписаними задніми числами. Навіть якщо він свято повірив, що нинішній прохід його до селищної ради депутатом рятує його від відповідальності перед Законом.

Перші судові процеси в Україні над депутатами і посадовими осо-бами, які, зловживаючи владою і своїм посадовим становищем, на-хабно «прихватизовували» май-но, землю, обдурюючи державу і власників на великі суми, реально демонструють, що правоохоронні органи виходять із затяжної спляч-ки. І навіть награбовані мільйони не рятують підслідних від тюрем-ного ув’язнення. І нехай це перші ластівки, але вони свідчать, що силові структури нарешті згадали про свої прямі функції, і у нинішніх керівників є всі шанси продемон-струвати свою принциповість, непідкупність і неупередженість. Адже державне майно, особливо, яке захоплено нахабно і демон-стративно, в першу чергу повинно бути повернуто державі (а інакше про яку Європу нам мріяти!), а ті, хто здійснив це, як і ті, хто прикри-вав, повинні у суді, за гратами, дати відповідь за свої беззаконні дії.

Юрій КАРМАЗІН, Перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя:

- Історія із привласненням підприємства Бердичевським – типовий випадок незаконної «прихватизації». За якихось $2000 людина ста-ла власником не тільки заводських будівель, а й поступово захопи-ла територію. Причім - усе на очах правоохоронних структур. І такий підхід, як не дивно, усіх влаштовує! Величезні збитки завдано державі, пайовикам, а правоохоронці кажуть: заспокойтеся, у нас усе під кон-тролем. Так, що вони там контролюють – розбазарювання державної і колективної власності? Тоді слід спитати із самих правоохоронців – на яких підставах вони ще перебувають на посадах і не відповідають разом із Бердичевським перед Законом? Навіть юристом не треба бути, аби побачити в діях Бердичевського масові порушення, а місцеві пінкертони із впертістю торочать: спи спокійно, країно, розграбуван-ня відбувається за планом. Головне – Бердичевський поступово об-заводиться відповідними дозвільними документами. Тоді починати слід із тих, хто проводив перевірки заяв пайовиків, готував формальні відписки і приховував злочин. В їхніх діях – чисте зловживання служ-бовим становищем, я не говорю вже про службову недбалість.

Днями аналогічні справи розглядали на Львівщині, Івано-Франківщині, і, виступаючи по телевізору, я відкрито звернувся до но-вих прокурорів областей із пропозицією починати розмову з такими людьми, як Бердичевський, сміливо одягнувши на них кайданки, не зважаючи на їхні посади і те, скільки за ці роки вони «заробили» на та-ких оборудках. І там, що приємно, дослухалися. Вже є перші резонансні справи, награбоване майно повертається державі і реальним власни-кам. Тому й тут хочу, як написав у своїй формальній відписці в.о. про-курора, «роз’яснити» новому керівництву силових відомств, не цере-моньтеся, не шукайте формальних мотивів, аби гідно не виконувати свої прямі обов’язки, а сміливо одягайте кайданки і карайте негідників так, як вони на це заслуговують, аби самим не опинитися в їхній ролі.

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, голова підкомітету з питань міжнародного співробітництва у сфері боротьби з організованою злочинністю і тероризмом та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією:

- В даному випадку є всі ознаки незаконної «прихватизації» з боку екс-директора. Ніхто не дає права самочинно відбирати колективну власність без проведення зборів уповноважених і тим більше продава-ти майно самому собі. Якщо такі дії не знаходять відповідної законної оцінки, то ми можемо далеко зайти. Мабуть, прийшов час, коли слід розставити акценти. Тішить те, що в Україні за останні півроку сотні чиновників, які у такий спосіб незаконно заволоділи державним, коо-перативним або колективним майном опинилися за гратами або пе-ребувають під слідством. В наш Комітет потоком пішли аналогічні за-яви, бо люди, побачивши це, повірили, що нарешті можна відновити справедливість. Звичайно, багато чого залежить від прокуратури, у якої ніхто не відбирав наглядові функції. Одна річ, формально все відсилати до суду, мовляв, ідіть, ображені, туди і доводьте свою правоту. Інша, коли працівники цього силового відомства займають державну позицію і знаходять у собі сміливість давати реальну оцінку діям таких людей. Є ознаки злочину – слід, не боячись, порушувати кримінальну справу. І не ображені мають доводити свою правоту, а ті, хто їх обдурив, перебу-ваючи під слідством, повинні пояснювати в судах, чому вони пішли на порушення Закону. В даному випадку в діях Бердичевського та інших є всі ознаки злочинної діяльності, тож прокуратурі не слід переводи-ти стрілки на судові інстанції, а варто діяти в межах своєї компетенції, сміливо притягуючи порушників до відповідальності.