Символічне насильство в містах сучасної України.

Аналітичний звіт за проектом.

Організація, що виконала проект:Інститут громадянського суспільства, Симферополь/Акмесджит

Керівник проекту - Рустем Аблятіф, Директор, Інститут громадянського суспільства.

Науковий керівник проекту, автор методики, локальний партнер у Києві - Віктор Пушкар, канд. психологічних наук.

Локальні партнери: Ольга Духніч (Симферополь/Акмесджит), канд. психологічних наук, доцент Таврійського національного університету;Юрій Тишкун (Львів), канд. політичних наук, доцент кафедри політології Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету Львівська Політехніка;Наталка Зубар (Харків), Голова правління, ГО “Майдан Моніторинг”.

Контриб'ютори:Ольга Малишева (Київ) - аналітик;Ярина Возняк (Львів) - соціолог, керівник проектів агенції Фама.

Проект здійснено за підтримки Міжнародного фонду Відродження.

Організаційну підтримку надано Чорноморською Миротворчою Мережею (BSPN).

Україна, жовтень 2012го - березень 2013го року.

Символічне насильство в містах сучасної України.

Анотація: дослідження проведене з використанням трьох основних інструментів: аналізу вибірки графічних зображень, фокус-груп і анкетування. Основою розвідки слугує соціологічна концепція символічного насильства, сформульована П.Бурд'є; однак інструментарій дослідження включає методи психології та візуальної антропології. Розроблено авторську методику дослідження. Проведено порівняльний аналіз ситуації в чотирьох містах України. Обгрунтовано доцільність розгляду графіті та настінних картин (м'юралз) як слабкого сигналу щодо соціальної напруженості в міському середовищі. Проаналізовано роль ряду чинників, що збільшують прояви символічного насильства; зокрема недоліків планування та використання публічного простору. 50 сторінок з фотографіями та інфографікою, 15 таблиць, 2 додатки.

Ключові слова: символічне насильство, соціальна напруженість, міське планування, публічний простір, графіті, настінні картини.

Symbolic violence in the cities of contemporary Ukraine.

Summary: the research conducted using three main instruments: graphic images sample analysis, focus-groups and written survey. The sociological concept of symbolic violence by P. Bourdieu stands for main theoretical background; but the practical instruments include the methods of psychology and visual anthropology. Original research methodology developed. The situation in four cities of Ukraine compared. Substantiated the expediency for using graffiti and murals as a weak signal of social tensity in urban environment. The analysis given for several factors that increase symbolic violence, in particular the mistakes in urban planning and public space usage. 50 pages with photos and infographics, 15 tables, 2 appendixes.

Key words: symbolic violence, social tensity, urban planing, public space, graffiti, murals.

1.1 Мета дослідження.

Метою дослідження є:1) Визначення форм символічного насильства, що являють собою безпосередню суспільну небезпеку, або вказують на ризики, що виходять з інших джерел; їх можливого зв’язку з проявами фізичного насильства; 2) Розробка інструментарія діагностики конфліктних ситуацій на основі моніторинга і аналіза проявів символічного насильства.

Наше дослідження є міждисціплінарним; у ньому першочергово пропонується задіяти методи соціальної психології та візуальної антропології; однак робоча група лишає за собою право також використовувати інструментарій інших наук відповідно до заявлених практичних цілей.

Робочу гіпотезу проекта ми можемо сформулювати в наступний спосіб. Поява графіті та інших зображень, що містять прямі або непрямі заклики до насильства принаймні іноді пов’язана з наступними проявами фізичного насильства. Зауважимо, що завдання 2) видається нам стратегічно важливішим. Однак в межах пропонованого проекта його може бути реалізовано лише частково. Отже, ми сформулюємо мету дослідження наступним чином: привертання суспільної уваги до проблеми символічного насильства; розробка рекомендації для громадянських організацій і державних органів, що дозволять змешнити ризики, пов’язані з символічним насильством.

Графіті розглядаються нами в ширшому контексті проявів символічного насильства, а також загального ставлення жителів українських міст до урбаністичного середовища, сприймання його як комфортного або дискомфортного і загрозливого. Основний фокус робиться на ситуації в чотирьох містах (Київ, Симферополь/Акмесджит, Львів і Харків) за станом на кінець 2012го - початок 2013го року. Однак наше дослідження також потребує певної історичної інформованості щодо розвитку міських спільнот; така інформованість дозволяє робити обгрунтовані припущення стосовно динамічних змін ситуації.

1.2. Інструменти дослідження (загальний огляд)

Основними інструментами є:- фотографування графіті і настінних картин з наступним аналізом їх розташування та змісту; від 150 і бльше зображень у кожному місті;- фокус-групи з представниками міських громад, 10-12 осіб у кожній групі- анкетування 200 осіб, 50 на кожне місто; формування вибірок методом “снігової кулі”, вибірка репрезентує населення міста в цілому (general population sample). На підставі кількісних даних проводиться аналіз кореляційних зв'язків.

Опційними (додатковими) інструментами є:- напівструктуровані експертні інтерв'ю з інформованими представниками спільнот, що не мають змоги взяти участь у фокус-групі, або будуть надто сильно впливати на інших учасників своїм авторитетом; фактично взято 11 інтерв'ю, з них 9 на умовах анонімності респондента;- аналіз субкультурних веб-сайтів, блогів та віртуальних спільнот, що мають прямий стосунок до візуального маркування території в фізичному просторі. Вибірково відстежено більше 30 веб-сайтів, блогів і спільнот в соціальних мережах.

1.3. Постановка проблеми. Під символічним насильством ми розуміємо розташування об’єктів та символіки, які підкреслюють домінування одної соціальної групи над іншою; або сприймаються як заклик до насильства стосовно певної соціальної групи. Відповідно до класичного визначення П’єра Бурд’є [1], список можливих проявів символічного насильства є досить широким; він може бути наскільки завгодно близьким до вичерпного, але навряд вичерпним. У разі законодавчої заборони певних агресивних соціальних практик та ефективної боротьби проти них агресія навряд зникає повністю; вона скоріше приймає інші, як правило, менш суспільно небезпечні форми.

Зокрема, особливу цікавість з кількох точок зору становить візуальна присутність у публічному просторі радикальних угрупувань, схильних до застосування фізичного насильства. Однак зауважимо, що дослідницька група з досить очевидних причин не має на меті дублювати функції правоохоронних органів, виконувати слідчі дії або встановлювати винних у скоєнні злочинів. Нашою метою є визначення соціального контекста, в якому виникають ризики ескалації насильства, а також визначення доступних для систематичного опису ознак небезпечної ситуації, в першу чергу – візуальних, яким, за нашою попередньою оцінкою, доцільно приділяти більшу увагу.

Як відомі приклади проявів символічного насильства останніх років, що викликали значний суспільний резонанс та в досить явному вигляді вплинули на криміногенну ситуацію, можемо назвати:

1) “Війну пам’ятників”, що мала одну з своїх кульмінацій у встановленні радянськими консерваторами пам’ятника Сталіну в Запоріжжі та наступні контр-заходи правих радикалів. В той же самий кластер потрапляють інші насильницькі події 2010-2011 років, частина яких відбулась у Львові 9.05.2011, коли підчас “святкування Дня Перемоги” мали місце сутички організовано завезених в місто радянських консерваторів з локальними правими радикалами. Від часу розробки методики дослідження проблема не стала менш гострою; серед подій 2012-2013 років також присутні акти символічного насильства щодо пам'ятників радянської доби, та пам'ятників героям українських націоналістичних рухів.

2) Конфлікти навколо встановлення в Криму релігійних та псевдорелігійних культових об‘єктів. До перших ми відносимо культові споруди (храми і мечеті), до других – т.з. поклонні хрести, встановлення яких було засуджено християнськими ієрархами Криму. Зауважимо, що ця проблема навряд є лише кримською; суперечності між релігійними конфесіями в Україні в 2009-2011 певною мірою загострились. Одною з системних причин тому слугувала відмова від збалансованого ставлення до різних конфесій на державному рівні; спроба антиконституційного перевизначення України як “православної держави”, яка через ряд об'єктивних причин втратила актуальність вже в 2012му році. Ряд конфесій фактично є позитивно або негативно дискримінованими на місцевому рівні поза правовим полем, через індивідуальні та колективні забобони, або через “особливі стосунки” церковних ієрархів з окремими представниками місцевої влади.

Акти вандалізму щодо релігійних споруд мусульман в Криму фіксуються з 1995 року [2] Вони мали місце і підчас проведення дослідження; так, в березні 2013го року постраждала мечеть Кебір-Джамі в Симферополі/Акмесджиті

3) Переформатування публічного простору в Києві, Харкові та інших містах України, що

часто відбувається всупереч інтересам місцевої громади, і боротьба з цим явищем антизабудовних груп. Схожою проблемою є непрозорий розподіл землі, ущільнювальна забудова міст та приватизація рекреаційних зон в Криму. Однак громадскість досить довго вдавалось відволікати від неї, концентруючись винятково на "татарських самозахопленнях“ (за версією учасників акцій – “самоповерненнях землі”).

Зауважимо, що “ущільнювальна забудова” потрапила на перше місце серед актуальних для киян проблем місцевого рівня ще весною 2006р. в дослідженні “Усвідомлення вибору”, здійсненого Альянсом Майдан за підтримки МФВ, автор методики В.Пушкар [3]. Від того часу проблема стала предметом уваги частини громадянських організацій; на неї також почали звертати увагу державні органи. Зрештою, дослідникам варто було дещо оперативніше звернути увагу на кількарічний конфлікт місцевої громади з забудовниками, що відбувався на Пейзажній алеї в Києві (2006-2012), протести проти реконструкції Андріївського узвозу (2009-теперішній час, питання врегульвано частково), а також 10-місячну безперервну акцію самоповернення Гостинного Двору (2012-теперішній час, питання не врегульовано). Підчас повторюваних спроб передачи Гостинного Двору забудовнику відбувся перехід від символічного насильства до реального - підпал споруди і кількаразове побиття учасників акції протесту. Серед потерпілих були жінки, пенсіонери, і що, зовсім незвично для сучасної України, один з опозиційних депутатів ВР.

4) Символічне насильство, що періодично провокувало перехід до фізично насильства, стало типовим для електоральних процесів в Україні. Зокрема, вплив символічного насильства на перебіг та результати виборів до ВР 2012го року було проаналізовано в проекті ГО "Майдан Моніторинг" [4]

Символічне насильство не обов'язково передбачає фізичне руйнування чи псування об'єктів; і не обов'язково здійснюється великою організованою групою. Так, очевидним актом символічного насильства, спрямованим проти радянських консерваторів, слугувала акція проведена в 2011му році смаження яєшні на Вічному Вогні на Печерську, м. Київ, за яку організаторка понесла кримінальну відповідальність. В 2012 році в Сумах двох графітчиків було засуджено за зображення людини, на думку деяких осіб, схожої на президента В.Ф.Януковича. На тих же графітчиків поклали відповідальність за акт вандалізму проти єврейської громади міста; скоєння останнього засуджені не визнали. Інший акт символічного насильства проти єврейської громади мав місце в Києві в березні 2013 року, за співпадінням, в той самий день, коли у ВР вирішувалось питання проведення місцевих виборів. Листівки антисемітського змісту було розклеєно від імені місцевих правих (ВО “Свобода”); однак офіційні речники “Свободи” заявили, що партія не має стосунку до цих листівок.

Де тут проходить межа свободи вираження поглядів, адміністративного і кримінального правопорушення - питання досить складне і неоднозначне. Але принаймні деякі випадки застосування символічного насильства водночас є кримінальними злочинами; а деякі випадки покарання - вибірковим правосуддям і переслідуванням політичних опонентів.

Проблема символічного насильства в Україні досі не стала об’єктом систематичного наукового дослідження, одним з позитивних взірців для якого ми вважаємо створення когнітивних мап міст, виконане С.Мілграмом для Нью-Йорка і Парижа. Згадаймо, що боротьба з злочинністю та дрібними правопорушеннями, успішно проведена в Нью-Йорку 1990х, значною мірою спиралась на розвідки соціальних психологів, видані на

10-20 років раніше [5].

Отже, сформульовані Мілграмом гіпотеза “розбитого вікна”, гіпотеза “горизонтального” і “вертикального” міста могли знайти своє практичне застосування в Нью-Йорку значно раніше. Але для того громада спочатку мала усвідомити потребу в змінах та обрати мером міста людину, схожу на Джуліані. Продовжуючи тему дослідів Мілграма, напевне варто згадати деякі їх практичні аспекти. Зокрема, пропоновані ним методи створення когнітивних мап міста, формування вибірок жителів та добору візуальних об’єктів. Автор висловлював обгрунтовані сумніви в доцільності великих вибірок для соціально-психологічних досліджень (для Нью-Йорка йому було достатньо опитати 200 осіб), та в ефективності для великого міста методу опитування від дверей до дверей (door-to-door), оскільки вже в 1970ті лише приблизно чверть жителів великих міст США дозволяла вхід до помешкання інтервьюєрів [5]. Звичайно, українські міста відрізняються від американських або французьких; також вони суттєво відрізняються між собою. Але відповідні корекції методик напевне будуть нами зроблені.

Оскільки в практичній частині дослідження за короткий період можна охопити лише обмежений діапазон проявів символічного насильства, ми пропонуємо на першому етапі зосередитись переважно на одному з його різновидів, а саме графіті, що містять більш або менш явну насильницьку складову. Звичайно, такі графіті варто розглядати в контексті локального візуального ландшафта; співвідносити їх з архітектурою, візуальною рекламою та іншими графіті, що носять скоріше підкреслено мирний характер.

Базова соціальна функція графіті – територіальна мітка, повідомлення про присутність на певній території якоїсь особи або групи осіб. Від напівзабутого традиційного вирізання на дереві “тут були Х та У” до сучасних практик обписування умовно своєї території групою молоді за допомогою балончика фарби. З технічної точки зору зображення можуть виготовлятись різними способами. Крім нанесення фарби з балончика, графітчики можуть використовувати також інші техніки як основні або допоміжні. Результат також буває різним - від кривих червоних і чорних літер до лого, виконаних оригінальними шрифтами, або навіть цікавих з мистецької точки зору настінних картин. Графіті часто “псують” вигляд споруди або ландшафт, але іноді досить вдало вписуються в візуальний контекст довкілля; графітчикам іноді замовляють зовнішнє оформлення будинків. Графіті, наклейки або інші способи “модифікації” носіїв реклами певною мірою є відповіддю на пропонований рекламою месидж, який містить насильницьку складову і провокує реактивну агресію.

Повідомлення про свою присутність вже може містити елемент загрози реальному або уявному Іншому. Якщо месидж надходить від прихильників “влади білих”, ними за замовчуванням мається на увазі, що існують “не-білі”, з якими це угрупування збирається боротись. Аналогічно, “антифа” передбачають наявність поряд ворожих їм “фашистів”. Кого в кожному конкретному випадку буде призначено представниками субкультури на роль колективного ворога, ми можемо дізнатись, лише зконтактувавши з представниками відповідних субкультур. Адже “не-білим” в уявленнях радикальної субкультурної молоді за певних обставин може виявитись і українець, а “фашистами” – загалом аполітичні молоді люди. В побутовому контексті це часто далекі від раціонального мислення гетеростереотипи, що позначають реальних чи уявних ворогів.

Зауважимо, що лише деякі графіті варто інтерпретуватись в контексті символічного насильства. Нас особливо цікавлять написи і зображення, де насильницька (або анти-

насильницька) компонента виражена явно, відкритим текстом. Нас також цікавлять їх скромніші аналоги, де цю компоненту дещо зашифровано від сторонніх, але для “втаємничених” учасників молодіжних субкультур вона виглядає досить очевидною. Також варто враховувати контекст, в якому з’являється повідомлення; адже однакові, чи дуже схожі месиджі в різних контекстах можуть сприйматись:- як спосіб збільшення соціальної напруги та конструювання реальної загрози певній групі осіб,- як спосіб “випуску пари в свисток”; символічне насильство, що не передує реальному, але заміщує його,- як конкретний заклик до дії, який, проте, буде проігноровано адресатами, або - як прояв індивідуальних психічних проблем окремо взятого “міського божевільного”. Пропонований список грунтувався на попередніх оцінках; і в ході дослідження він в загальних рисах підтвердився.

Однак, в будь-якому разі, крім месиджа, який бажав сформулювати автор, важлива також його інтерпретація цільовими групами. “Образливий” зміст месиджа є суб’єктивною категорією, реакція “образливість” також визначається суб’єктивними чинниками. Натомість розпалювання ворожнечі за етнічною та деякими іншими ознаками ознаками кваліфікується як кримінальний злочин (Ст.161 КК України). Практичне вирішення проблеми символічного насильства державними органами та громадянськими організаціями лише іноді досягає бажаної ефективності; боротьба з зовнішніми проявами замінює конструктивну роботу з причинами саме через відсутність переконливого пояснення, звідки виникає насильство і що варто зробити для зменшення його супільної небезпечності.

На сьогодні відсутня науково обгрунтована інтерпретації проявів символічного насильства та методів оцінки ступеня його суспільної небезпечності відповідно до поточного моменту. Кількісні методи соціології в умовно чистому вигляді не дають змоги оцінити дійсні маштаби соціальної напруги, основні чинники її зростання чи зменшення. Практичні заходи, спрямовані на зменшення суспільно небезпечної складової цього явища, мають грунтуватись на чіткому розумінні, з чим саме ми маємо справу. Гарні практики (Good Practices) потребують гарної теорії, що лежить в їх основі. В нашому випадку проблема скоріше потребує міждисціплінарного підходу та синтезу взаємодоповнюючих інтерпретацій, ніж суто соціологічного, психологічного або антропологічного дослідження в умовно чистому вигляді.

2. Аналіз графіті та настінних картин (м'юралз)

Відповідно до нашої робочої гіпотези:- місця розташування графіті підпорядковуються певним закономірностям, які може бути відстежено і класифіковано;- графіті та настінні картини може бути класифіковано за обмеженою кількістю параметрів; така класифікація може не виявитись вичерпною, але охопить всі статистично значимі різновиди зображень.

Графіті в ході дослідження фіксувались за певними маршрутами, оскільки охопити “всі” зображення в межах одного міста дещо нереально, і з практичної точки зору така спроба потребуватиме надмірних зусиль від дослідників. Маршрути визначаються на підставі порівняння історичних мап міст із сучасними та попереднього візуального огляду гіпотетичних “характерних точок”.

Фактично в ході дослідження було зібрано значно більше планованих 600 зображень (приблизно 1000); після попереднього огляду відібрано ті, що найбільше відповідають вимогам до змісту (відбраковано повторювані та малоінформативні) та технічним вимогам (вібраковано нерізкі та надто зашумлені зображення).

Оскільки графіті наносяться в певному візуальному середовищі та під очевидним впливом цього середовища, розгляд тега окремо від місця його нанесення дає нам лише частину загальної картини. Отже, фотографії робляться в такий спосіб, щоб можна було зрозуміти візуальний контекст; при тому місце фотографування зазначається точно (встановлюється геотег), або, якщо це проблематично з технічної точки зору, вказується приблизно. В будь-якому разі спочатку виконується класифікація зображень за місцем знаходження, і лише потім - за іншими ознаками.

2.1. Класифікація виявлених графіті та настінних картин

1) Теги субкультурних груп; зокрема- футбольних вболівальників (хулз та ультрас);- активістів екологічних та антизабудовних рухів;- прихильників політизованих субкультурних рухів. На макрорівні ми тут можемо вирізнити позасистемних правих і лівих радикалів (т.з. автономів), а також прихильників і опонентів політичних партій, включно з дотичними до певних партій молодіжними організаціями. Зауважимо, що на мезо- та мікрорівні картина значно складніша.

Саме в цій категорії найчастіше зустрічається мова ворожнечі, явно спрямована на певні групи населення. Самовизначення лівих і правих молодіжних угрупувань як “автономів”, тобто організованих горизонтально і не пов'язаних з політичними партіями, створює сприятлий грунт для провокацій, які зручно приписувати представникам цього середовища. Незалежно від того, хто ж насправді за них відповідає.

Детальний аналіз радикальних рухів є темою окремого дослідження. Однак нашими методами було впевнено зафіксовано їх графічну активність; зокрема мову ворожнечі у символічному просторі міст, та свідоме розпалювання ненависті за етнічною, конфесійною та іншими ознаками.

В нас є дані, що принаймі деякі графіті, що містять мову ворожнечі, організовано наносяться на замовлення. Однак інші напевне замовними не є; також досить розпливчастою серед представників молодіжних субкультур є межа вираження політичних поглядів і прагнення до епатажу, привертання уваги до себе. Далеко не кожна молода людина, що малює свастику, є переконаним наці; зображення символів ненависті в публічному просторі може також свідчити і про особистісну незрілість, нерозуміння наслідків своїх вчинків.

2) Імена артистів, назви музичних груп та стилів, розшифровка яких також вимагає певної субукультурної інформованості. Зауважимо, що порівняно з 1990ми стіни та інші поверхні значно рідше обписують повідомленнями навколомузичної тематики, оскільки візуальне повідомлення для більшості графітчиків, а тим більш м'юралістів, є самодостатнім.

Зауважимо, що деяким субкультурним графіті насильницьке значенням приписується помилково, через неінформованість більшості громадян щодо молодіжних субкультур та відповідних їм змістів. Приклад: київський візуальний мем, графіті Skovorodub (Сковородаб), назва утворена від прізвища філософа і стилю сучасної музики. В ході дослідження автору доводилось чути, що це зображення (Сковородуб!) висловлює ненависть до видатного українця.

3) Текстові повідомлення різного змісту, що несуть індивідуальний месидж, починаючи від явно образливого для конкретної особи до іронічного, філософського чи соціального повідомлення. Також зустрічаються вірші в діапазоні від прямих цитат класиків до пародій і графоманії. Приклад: львівський графіті, написаний латиною.

4) Територіальні мітки, що не мають очевидного для непосвячених у локальну субкультурну ситуацію змісту. Як правило, їх наносять учні середніх шкіл, що мають невеликий досвід роботи з фарбами і маркерами, а також не дотримуються явної ідеології. Типова мета - повідомити про свою присутність дорослих або ровесників з інших підліткових угрупувань. Особлива форма тега - “бомба”, що складається з великих товстих літер, найчастіше двоколірних, і, відповідно, потребує великих витрат фарби.

5) Діяльність “міських божевільних”. Відповідно до харківського убраністичного фольклору, першим почав ставити теги у місті психічно нездоровий чоловік на прізвище Мітасов; на сьогоднішній день ці написи не збереглись. Частина виявлених нашим дослідженням написів (у Києві і Симферополі) свідчить або про психічні проблеми авторів (зокрема, шизоїдні та параноїдальні риси особистості), або ж про їх імітацію з неочевидною для нас метою. Якою цілком може бути епатаж місцевих жителів.

Ось декілька прикладів подібних текстових повідомлень: - Эти садистки воздействуют на нас на расстоянии! Умных они убивают; - Они не прошли в 1945м. Не пройдут и сейчас; - пропозиція офіційно переіменувати Крим на “Полуостров Россияночка”.Однак зауважимо: якщо ми можемо класифікувати окремий месидж як параноїдальний або шизоїдний (у третьому випадку), це не є достатнім приводом для постановки діагнозу, тим більш заочної.

6) Художні настінні картини, або ж м'юралз; які можуть бути умовно поділені на твори мистецтва, нанесені візуальними артистами за власною ініціативою, та твори замовного характера, що також як правило вдало вписуються в ландшафт. Детальний аналіз художніх властивостей таких робіт виходить за межі нашого дослідження; однак принаймні частина з них заслуговує також і на увагу мистецтвознавців. Приклади: замовне оформлення кав'ярні у Києві (група “Інтересні Казки”), харківський м'юрал з героями фільму “Кін-дза-дза!”

Проміжну позицію між тегами і настінними картинами займають примітивні монохромні зображення, як правило, фігури або обличчя людини, які нагадують дитячі малюнки. Частину цих взірців може бути нанесено особами, що називають себе арт-групою.

7) Пряма візуальна реклама. В нашій вибірці в такий спосіб рекламувались сайти лівих і правих політичних рухів, гастролі артистів, послуги (від складання гороскопів до написання контрольних і дипломних робіт), навушники, годинники і... балончики для настінного малювання.

2.2. Фактично виявлені патерни розташування графіті

1) Межі старого і нового міста, різних історичних районів. Там, де адміністративні райони міст не збігаються з історичними, фактичне маркування території переважно відповідає історичному районуванню. Наявність історичної пам'яті в явному вигляді не є умовою появи графіті; такі межі можуть сприйматись на підсвідомому рівні і виходити на рівень свідомого з інших причин, ніж вивчення історичних джерел. При переміщенні адміністративних меж районів візуальне маркування може також переміщуватись в бік нових адміністративних меж; але це відбувається поступово і не в кожному випадку. Приклад: вхід в старе місто, Симферополь/Акмесджит. “Осторожно, старый город. Не входи, убьет”

2) Межі різних типів забудови, наприклад, багатоповерхівки і малоповерховий приватний сектор (слободи у випадку Харкова), або багатоповерхова забудова різних типів. Кожному типу забудови відповідає певна організація публічного простору та певна когнітивна мапа території. Характерне для модерну ХІХ-початку ХХ розташування будинків стіна-до-стіни з невеликими внутрішніми двориками, прохідними дворами і під'їздами серед іншого є способом організації публічного

простору та формування умовно спільного уявлення про місто. Зовсім інший спосіб - розташування багатоповерхівок в кілька паралельних ліній з великими “санітарними” відстанями. Третій спосіб - багатоповерхівки з замкненими чи напівзамкненими внутрішніми дворами; так почали будувати у 1980ті. І четвертий специфічний патерн (дез)організації простору утворює хаотична точкова забудова 2000-2010х, на жаль, характерна для деяких районів сучасних українских міст.

3) Береги річок (крім Львова, за відсутністю відповідної річки у міському ландшафті). Річка часто є природною межею типів поселення і (або) історичних районів міста. Типова для українських ландшафтів ситуація, коли один з берегів є значно вищим, слугує раціональним підгрунтям для формування на берегах різних типів забудови.

Нами також відстежена типологічна відмінність між візуальними маркуванням берегів Дніпра і Либеді в Києві. В першому випадку - особливо інтенсивне маркування правого берега, здійснене в 2011-2012 році, що містить переважно низькохудожні текстові теги і “бомби”, в другому - переважають художні настінні картини, що наносились від початку 2000х. Либідь, на відміну від Дніпра, практично невидима для більшості киян; її берег значну частину року физично недоступний. Водночас, обидві річки за станом на початок ХХ ст. фактично визначали кордони міста. І за Либіддю, і за Дніпром в уявленні місцевих жителів на той час Київ закінчувався.

В Харкові Лопань довгий час була межею слобід (традиційної малоповерхової забудови) і модернового центру міста; на теперішній час такий розподіл є неочевидним, однак береги лишаються інтенсивно маркованими (див. фото). Річка Салгир також слугувала межею нового міста (імперського Симферополя ХІХ ст.), вище за течією вона обмежувала старе місто (кримськотатарський Акмесджит, що увійшов в склад заснованого пізніше Симферополя).

4) “Дошки оголошень” - місця зустрічі різних субкультур.Поява візуального тега групи, що сприймається в певній субкультурі як ворожа, як правило, спричиняє в опонентів бажання його модифікувати або знищити. В нашій вибірці найчастіше зустрічаються ознаки субкультурного змагання лівих і правих радикалів, а також футбольних вболівальників, частина яких є політизованою.

Це закреслені і модифіковані чужі теги, а також, рідше, погрози на адресу опонентів, висловлені прямим текстом. “Війну тегів”, яку ведуть неполітичні підліткові угрупування, значно важче правильно інтерпретувати, ніж настінні змагання лівих з правими, що часто включають текстові месиджі та користуються впізнаваною міжнародною символікою. Приклади “дошки оголошень” зі Львова і Києва (нижче)

Код 14/88 i рунічна символіка є поширеними атрибутами ульраправих; зокрема, поєднання рун Ісс і Хагалаз обрав собі за символ “Патріот України”. Цікаво, що в скандинавській традиції таке сполучення рун має одну з можливих інтерпретацій “довіку не вибратись із злиднів”. В поєднанні з тотемним зображенням голови вовка анфас, історично скоріше характерним для якутів і чеченів, ніж для скандинавів чи українців, та написаними кирилицею гаслами (наприклад, “Хватит бухать!”, або “Дети - наше будущее” (!)) ця символіка виглядає дещо еклектичною. Як і власне ідеологія правих молодіжних рухів.

Літера “А” - міжнародний символ анархізму, а код 161 належить антифа. Поширене серед радикалів скорочення А.С.А.В. = all cops are bastards, тобто “всі поліцаї - байстрюки”, також є міжнародним. Ми можемо відстежити і певні точки перетину міжнародного лівого руху із локальним радянським консерватизмом. Приклад: на передньому плані пам'ятник Зої Космодем'янській, радянській героїні Другої Світової війни; на задньому плані - символіка руху антифа (161) та напис “hate to state” (ненависть до держави).

Цей пам'ятник також зазнав символічного насильства, будучи перенесеним із свого попереднього розташування, де зараз знаходиться пам'ятник О.Гончару. Наступним кроком могла стати його ліквідація в зв'язку з забудовою сквера храмом УПЦ (МП). В цьому випадку акції протесту об'єднали і політично нейтральних місцевих жителів, і лівих радикалів, і радянських консерваторів. Зауважимо, що в інших антизабудовних акціях також беруть участь і праві радикали. Приклад нижче: фото з акції на захист Гостинного двору.

“Дошки оголошень“ часто знаходяться поблизу місць, де збирається основна цільова аудиторія графічних месиджів - спортивні клуби, офіси політичних партій, молодіжних організацій, тощо.

5) Місця біля споруд, що очевидно не вписуються в ландшафт, випадають з нього через свою надмірну “модерновість” або надмірну занедбаність. Зауважимо, що споруди в стилі хай-тек, який в Україні необгрунтовано вважають сучасним, як правило є наслідуванням американських і французьких взірців початку минулого сторіччя. Як очевидно слідує і з результатів анкетування, і з деяких реплік на фокус-групах, прояви псевдо-сучасного несмаку в міській архітектурі дратують не тільки радикальну молодь з балончиками фарби, але і зрілих поміркованих людей.

Що стосується недобудованих і напівзруйнованих споруд, такі об'єкти є досить типовим місцем для візуального маркування в усьому світі, і Україна тут не може бути винятком. Окремо варто зауважити, що практично всюди інтенсивно маркованими виявляються місця незаконних забудов, та конфліктів забудовників з місцевими громадами.

В місцях, що несуть явне символічне навантаження, навіть малі архітектурні форми можуть сприйматись як символічне насильство. Приклад: встановлена без належної дозвільної документації каплиця УПЦ (МП), Десятинний провулок, м.Київ. Ця споруда вже пережила реконструкцію і спробу підпалу, невдовзі після знищення встановленого поряд культового об'єкта громади рідновірів (статуї, що зображує Перуна). На задньому плані - історична Андріївська церква; новоробна каплиця виглядає пародією на неї. Наступне фото - візуальне маркування на Пейзажній алеї, колись одному з найкрасивіших місць у Києві. Якщо над ландшафтом знущаються забудовники, то і графітчики напевне над ним почнуть знущатись. Раціональну організацію міського значно легше порушити, ніж відновити.Деякі зображення з коментарями винесено у додаток 1.

3. Дослідження методом фокус-груп

3.1 Фокус-група в Києві, 12 учасників. Групи у Києві, Львові і Харкові вів В.Пушкар, науковий керівник проекту.

Питання 1. (в) Скажіть будь-ласка, що вам найбільше в Києві подобається, а що у місті вас дратує?

(7) Мені не подобається перш за все транспорт, пробки, відсутність стоянок, грязний асфальт, тротуари. Висока ступінь забрудненості міста. А подобається, мабуть, центр Києва. Перш за все архітектура, також люди.(6) Воно вже давно не зелене, це перше. Друге — те, що оті родзинки міста, які були, якщо сказати про стару архітектуру, яка залишилася після війни, а Київ був зруйнований на дев'яносто відсотків, і ось ті десять відсотків, які залишились, вони майже всі зруйновані.(5) Це все виглядає як місто для того, щоб просто виживали(3) Мені подобається в Києві центр, який будувався в кінці дев'ятнадцятого сторіччя, ось в такому ракурсі він мені подобається. Це Київ — “центр землі руської”, це живе місто, я не знаю, наскільки там склалося з трьох окремих осередків, власне ці координації оцих трьох насправді доволі різних міст, — як би його потенціал. А те, що не подобається, — це те, що, частково як наслідок столичного статусу, чи то через економічні чинники всі сюди стягуються, в ньому зростає кількість “не-місць”, тобто таких просторів, де в принципі нічого не твориться; там не відбувається комунікація, там нічого не створюється, там просто циркулюють люди, як потік, які ніяк між собою не взаємодіють, і в цьому власне немає ніякого Києва, тому що це безособове.

Питання 2. (в) Яке, на вашу думку, має значення поділ міста на райони? На адміністративні, або на історичні, — особисто для вас.

(9) Київ, — це ж не місто, це ж країна. Тобто не можна їм управляти, не поділивши. І райони — вони різні, там, Академмістечко — одні люди, Відрадний, де я живу, там зовсім інша бидлота, Центр, а зараз в центрі та ж бидлота, так? Його не можна не поділити, я не знаю, наскільки вони відрізняються. (6) Я можу сказати, що перш за все така характерна річ: що останні п'ятнадцять-дванадцять років ось такий безлад в центрі Києва, це будівництво так званих офісних центрів. Взагалі я гадаю, що генплан міста не продуманий з точки зору історичності самого міста, і збереження історичних пам'яток, яких ще трошки залишилось в центрі міста.(5) Я стикалася з поділом на райони, це дійсно дуже крупний поділ. Ось наведу конкретний приклад. Я проходила практику в Центрі соціальних служб для дітей і молоді, і ось це один центр на весь Дніпровський район. Абсолютно неможливо тим працівникам встигати в кілька сімей. От, на таких дуже конкретних, практичних речах виявляється, що це укрупнення не дуже розумне.(4) Для мене є поділ Києва на правобережний і лівобережний, тому що я до шіснадцяти років жила на правому березі, а потім переїхала на лівий, і це було для мене великим шоком, тому що в цьому проявилося, наскільки цей центр Києва є... наскільки, власне, рух в Києві є доцентровим, оскільки всі їдуть туди на роботу(3) Якщо ти живеш у тому, що належить до певного адміністративного району, то вважається, що тебе стосуються більш за все питання щодо цього району. А насправді ти можливо там тільки ночуєш, оскільки кожного ранку їздиш в центр. І виходить, що тебе має стосуватися деяка кількість якихсь питань, які тебе зовсім не хвилюють, бо ти там не перебуваєш, а тим часом питання, які тебе турбують, ну там, спроби

паркування в центрі, вирішення долі якихось архітектурних пам'яток — вони тебе, тобто мене, стосуються, тим часом як на громадські слухання, припустимо, запрошуються тільки жителі Подільського там чи Печерського району. (2) Лісовому масиву, який існує в Деснянському районі, фактично для громади Лісового масиву для того, щоб вирішити будь-яке, кожне друге фактично побутове питання, їм доводиться добиратися, ну до інших планет фактично. Троєщина — це сусідня планета, туди ходить тільки один тролейбус... Насправді для мене мабуть ідеальним адміністративним поділом було б, коли б місцеве самоврядування будувалося на компактних мікрорайонах, виміряти буквально візуально, і де тим більше люди один одного знають, і де всі самоврядні функції були б органічно розміщені, ті що потрібні, а непотрібні були б звідти винесені.(в) Тобто щоб з одного кінця району було видно інший кінець?(2) В буквальному сенсі так. Насправді все могло б іще дрібніше спиратися на окремі мікрорайони, цього було би достатньо.(11) В Україні немає територіально-адміністративного поділу, є тільки територіальний. Адміністрація насправді жодного стосунку не має до тих громад.

Питання 3. (в) Ви можете пригадати якісь історії успіху, коли громада позитивно впливала на рішення влади?

(9) Ніякої громади в Києві не існує, може, якісь мікро- і існують, я їх не бачу. Всі забудови, які були зупинені, скільки їх там не є, це були не сторонні люди, а лише там, де можна біло організувати місцевих. Люди зацікавлені — Пейзажка там, на Пейзажці як би більше сторонніх людей взагалі було, але головне зробили місцеві. Коли поставили тих котів, всеп завершилось. Далі: Прорізна — місцеві, що там ще, Березняківська, лівий берег ... Коротше, всі точки, де вдалося зорганізувати місцевих.(7) Я думаю що громадського руху не існує, просто відбуваються, я б сказав, ситуаційні емоційні рухи в окремих випадках, коли громада постає на захист того чи іншого об'єкту.(6) Щодо ОСББ і ОСМ, я знайомий з цими проектами з джерел, тобто звідки взагалі прийшла така штукенція, як ОСББ, і я не хочу тут багато часу займати, але так, щоб коротенько сказати, перш за все та законодавча база, яка існує щодо ОСН і ОСББ, вона потрібна тільки керівництву міста і районів для того, щоб дурити людей, що ніби-то у них є можливість керувати своїм майном. Це профанація.(2) Думати і говорити, чи є в Києві громада, чи її нема, це приблизно те саме, що “чи є життя на Марсі, чи ні”. Суть у тому, що чи є громада, чи її нема, впливати на рішення влади не може ніяк, в принципі. Якщо брати кейси, які тут уже озвучувались, мені найближче Пейзажка, найідилічніший, мабуть, приклад, то я його абсолютно не сприймаю, що це місцева громада вплинула на рішення якоїсь там влади. Люди прийшли, зібралися, прокомунікували між собою і винесли своє рішення. Чи була це місцева громада чи це були якісь інші форми життя, сказати неможливо. Було рішення, яке втілилось і яке неможливо було ігнорувати.

Питання 4. (в) Кому має належати Гостиний двір і що там має бути?

(9) Это вообще не памятник, а если даже памятник — то это просто привычный дом, но если они вылезут за него, то тогда изменится картинка Андреевского, и это основное. Если они меняют старинную вот эту всю конфигурацию, а на их картинке они выходят, — вот это самое неприятное. А что внутри — единственное, что там можно сделать, потому что вот эти разговоры про “мистецький центр” очередной, они чушь собачья, потому что там такие площади, что столько денег у митців не бывает никогда.

(2) Там очевидно має бути простір, відірваний, причому усвідомлено відірваний, від уявлень про приватність чи комунальність як форми власності. Якщо є кому захищати стіну, то вони виходять, і власне ті люди тільки, які проводять якісь дії і бачать сенс у існуванні цього простору, вони, власне, самі і визначають.(11) Я хочу, щоб по-перше, в цій країні нашій виникла приватна власність нарешті. В умовах відсутності судового захисту немає ані приватної власності, ані якоїсь там комунальної власності, і в принципі в умовах верховенства права... Давайте почнемо з того, що в умовах, коли немає суду, говорити про наявність власності нема чого, тому що немає механізму захисту цієї власності.

Питання 5. (в) Візуальне оформлення міста Київ і така художня самодіяльність, як графіті, або настінні картини — ваше ставлення до цього?

(9) Самое идиотское граффити — это на Андреевском спуске, когда провели фестиваль, и вот на стене годов тридцатых — разрисованная стена, дальше ты смотришь, Андреевская церковь и тут разрисовано каким-то маразмом.(8) Графіті — це таке мистецтво дещо ефемерне, і тому мені здається, що я повів би мову за те, що я би хотів, щоб у тих молодих людей, які займаються графіті, щоб у них завжди вистачало грошей на балони різних багатьох кольорів і терпіння на те, щоб дійсно тренувати руку, тренувати смак і якось це. А те, що певні площадки в місті, тобто ті ж самі глухі стіни будинків, вони, ну, якщо це не якась архітектурно збалансована споруда, то цілком можливо, що можна таке віддати під графіті.(7) Мене графіті зовсім не дратує, більше того, я сказав би, мені подобається, і я не вважаю, що можна забороняти дітям малювати на стінах чи на парканах. Я не вважаю, що Київ без графіті стане гарнішим. (6) Мені здається, що якщо ми вже беремо аляпуваті графіті, або вульгарні якісь графіті, такі навіть, що створені не з мистецькою якоюсь метою вульгарними, а просто такі, що там написали слово із трьох літер, — ще така от форма самоствердження людини мабуть не впевненої в собі, і для того, щоб самоствердитися, ця людина щось таке агресивне, трохи таке кричуще вона пхає, щоб уже всі знали, що он — с ним все хорошо.(2) Графіті — насправді це... голос громади Києва. Якщо Київ є громада, і якщо в неї є голос, то графіті — це власне і є її голос, це вираження і передані якісь інтонації, зі змістом або беззмістовні, людей, які наважились при комунікації взяти в руки балончик. З тих, хто тут сидить, навряд-чи багато людей візьмуть в руки балончик і матимуть що написати. Це багатоголосо, іноді цей голос і його інтонації когось лякають, іноді за ці інтонації соромно. Але це і є голос громади Києва.(в) Тобто муніципальне ТБ, радіо, газета “Вечірній Київ”, газета “Хрещатик”,...(2) Це симулякри.

3.2 Фокус-група в Харкові, 12 учасників.

Питання 1. (в) Що в Харкові вас найбільше приваблює, викликає найбільш позитивні емоції щодо міста, а що, можливо, дратує і викликає негатив?

(3) Подобається? Багато чого подобається, - все, і місто, і можливості, яке воно надає, тому неможливо конкретно сказати... все подобається. Не подобається байдужість людей. Не подобається кумовство, яке процвітає в цьому місті, та мабуть у любому місті воно є. Оце саме основне, що не подобається. (4) Подобається? В першу чергу центральна історична частина. Наприклад, є такий унікальний харківський конструктивізм. І тут дратує, що місто забудовується, щось там таке. І ще, приваблює культурна історія. Що тут жив певний час Підмогильний, Хвильовий, Олександр Ввєдєнский, оце мені дуже подобається, це культурна складова в першу чергу. (5) Я, мабуть, теж приєднуюся, мені що подобається найбільше — це теж культурна складова. В нас місто яскраве, на мій погляд, тут багато можливостей є для розвитку, по-перше — культурного розвитку, це найголовніше. Що не подобається? Мабуть, те ж саме. Як не було б дивно, це деякий інший бік культури, я б так сказала. Не саме театри, музеї, а чого в нас немає, а могло б бути. Деякі театри, музеї, які могли б бути, пам'ятники, яких в нас немає, - але багато реклами, або ще чогось, предметів, скажімо так, які мене дратують. (7) Я, перепрошую, народилась в Харкові і тому сожу собі дозволить — я не люблю Харків взагалі. Я взагалі вважаю. що це всеукраїнська така столиця зради. В історичному плані. Що стосується культури, то ще як такі якісь перлини в багнюці. “На фоне всей этой попсы — и вдруг арабески” - розумієте? Щорб це було таке масове... Багато добрих, гарних харків'ян я побачила тільки восени 2004 року. (9) Подобається те, що Харків справді є промисловим центром і освітнім центром, а не подобаються те, що все ж таки, як було уже сказано, багато забудов і те, що, зокрема наш парк Горького — він поменшав, за кількістю дерев, за насадженнями.(11) Чтобы куда-то мы все вместе двигались, были единой общностью, я не чувствую этого в городе Харькове. Я думаю, в городе. в котором рядом стоят казино, стриптиз-клуб и тут же мэрия городская, - я сомневаюсь, что у города этого может быть какое-то развитие.

Питання 2. (в) Є така адміністративна одиниця у нас — район міста. Яким чином поділ на райони стосується особисто вас і в яких ситуаціях це відбувається?

(12) Районування Харкова мені не подобається. Моя позиція, що має бути більш прив'язано до того, як люди живуть, що там, “Олексіївка, Салтовка, Баварія”, а не “Московский район” якийсь.(1) Для мене територіальні райони — це все згадка з Радянського Союзу. Відтоді вони як ідуть, так ідуть. Тому для мене вони звичні, - поліклініка свого району, в школу ходили свого району, тому це для мене звично, але не пов'язано, крім таких побутових справ, більше ні з чим.(6) Мені тоже райони — це лікарня, реєстрація проживання, всяке таке, те що залишилось — рудименти, як “Ленінський суд” (загальний сміх). А так — нераціонально, мені здається, але з іншого боку страшно, якщо вони почнуть якусь адміністративну реформу, покращення не буде. (7) Я сказал бы то же самое, только документальные моменты, а если бы вы не задали вопрос сейчас, я бы об этом и не задумался. Собственно, в принципе, не особо и касается.

Питання 3. (в) Наскільки ви помічаєте в Харкові наявність територіальних громад. Чи дійсно є в цих громад спільна територія?

(12) різні такі місця єсть. На Жуковського, наприклад, там є поле, де колись був здається що перший в місті аеропорт, і якимось дивним чином воно досі не забудоване. І тому це таке місце, де люди гуляють, з собаками там, чи щось роблять, постійно там чи велосипедисти, чи автомобілісти, чи інше. І ще, мабуть, такі місця, як Дзеркальний струмінь, або Майдан, але Дзеркальний струмінь — він маленький, а Майдан, я маю на увазі площу Свободи, вона постійно якось використовується владою в комерційних цілях, ну як зараз в сквері там ярмарка. (7) Я знаю очень много мест, где молодежь собирается, по-разному, ну для того, чтоб развиваться над собой. Есть там, собираются люд, танцуют бальные танцы, например, опять таки на Советской, на мосту, есть такие, которые устраивают Английские клубы на Ботаническом саду, но это когда тепло, а теперь перебрались в более закрытые помещения.(3) Громади... Ну якщо казати там щось про територіальні громади, я про такі не знаю. Я знаю, що інколи люди збираються, ось коли, наприклад, рубали там парк Горького, чи там був страйк на ринку Барабашова...(в) Вибачте, зараз ви говорите про аварійну ситуацію, давайте про звичайні ситуації спочатку. (3) Я нічого про таке не знаю.(8) В таких районах, які ще залишилися як посьолок Жуковского, посьолок Герцена, посьолок того, посьолок сього, там де залишилися компактно маленькі одно-двоповерхові будиночки, там ще є територіальні громади якісь. А з точки зору розпорошеності і атомізованості харківської громади — я розумію, що місто належить громаді харківській, тобто ми всі разом громада і у нас навіть колись така угода була харківської громади з владою, але вона була дуже невигідна для громади, якась вона була таємно так тишком-нишком підписана, і все.(11) Ніякої територіальної громади у Харкові немає, в деяких випадках є на мікрорівні, але для цього все ж таки потрібні люди, які могли б організувати ці громади.

Питання 4. (в) Хто фактично впливає найбільше на розподіл спільної території, на використання, на оформлення, на забудову?

(4) Я не знаю жодних громадських організацій, через які спільнота ухвалювала б рішення про забудову. Я знаю, що будують, і дуже некрасиво.(5) Я теж згодна з думкою, що це міська влада. Якщо казати про якісь об'єднання там, які в нас є, чи організації, мені здається, таких, що впливали б на це рішення — їх немає. Але можливо вони з'являться скоро. (8) Я точно впевнена, що наша міська влада, а саме мер, контролює все. (9) Що стосується земельних ділянок і такого іншого, то безперечно, все приймається в односторонньому порядку, вже було оголошено, ким саме, і дуже складно простій людині, у якої навіть є зв'язки і певна сума грошей на цю земельну ділянку. І тому вдаються до самозахоплення, до самочинного будівництва, а потім через судові органи пробують його узаконити.

Питання 5 (в) Ви можете пригадати якийсь випадок, коли громада вплинула чи принаймні намагалась вплинути на розподіл спільної території в Харкові?

(1) Я теж юрист, але в нас так прийнято не сподіватися сильно на право поки що, бо зараз в правовій системі не вирішуються питання, суто юридично. Тобто мають існувати інші інструменти. Інші інструменти - політична воля громади, мабуть, тобто я

думаю, що все попереду. (10) Є позитивний досвід у мене особисто, але не в місті Харкові, а в передмісті, в Тисячині, ми відстояли ділянку біля лісу. (11) Коли справді громада виграє такі от, вигризає землю для себе від того, що вирішили нагорі, вони поодинокі і вони не масштабні. Тобто якщо хтось хоче зробити масштабний проект, то завадити громада в цьому фізично не може. Простий приклад — це те, що відбувається в парку Горького.(3) Теж поодиноке і можливо не дуже розійшлося по місту. Був такий гуртожиток в місті на вулиці Гвардєйців Широнінців 43-б, де багето людей дізналися, що будинок, в якому вони живуть, вже належить одному харківському олігарху. Тобто міська рада передала його у власність.

Питання 6 (в) Як ви ставитесь до вуличних графіті? Кому і для чого вони потрібні?

(11) Власне я ставлюсь до графіті більше позитивно, тому що це насправді історія, певний такий цікавий антураж, але теж, треба дивитися де це. Якщо наприклад якась просто глуха стіна сіра, просто ідуть гаражі, наприклад, між академіка Павлова та Студентською, там великий такий гаражний кооператив, і там сірість; їдеш там таки трамваєм, дивишся в вікно і там на якійсь частині з'явилися (графіті). (8) Загалом це питання спірне, хоча залежить від місця, санкціонованості нанесення такого графіті. Звичайно, позитивне враження справило, коли на вулиці Пушкінській був намальований портрет Пушкіна, це дійсно дуже гарно було, воно доречне і додає приємних емоцій. (7) Якщо графіті — це стрітарт, то це дуже добре. Є деякі місця в нашому місті, які гарно оздоблені, одне на вулиці Сумській, там такий філософський стрітарт, є на найстарішій вулиці — там стрітарт — просто панорама міста. От якраз художники графіті, які направили свою енергію в позитивне русло. Але в мене буде запитання, і така моя думка, - в нас іноді бувають екстремістські написи, якісь нацистські такі бувають, чорною фарбою, - вони якісь такі жахливі просто. Бувають “Україна біла”, ще щось таке... Ну такі, екстремістського напрямку. (3) Є графіті дуже класні в Харкові, і на Гоголя, і на Культури, просто отут от на Іванова це вже графіті замалювали недавно, кажуть; дуже класна рука. Намальовано собаку, написано “Бездомная собака — собака без ног. Гамлет”. Стосовно графіті — ну я інколи бачу, але мені не подобається, просто моє естетичне відчуття кричить. Воно некрасиве. (1) Графіті — це завжди є протест... При тому свастика може бути намальована, знак анархії може бути намальований, але що перший, що другий не зможе пояснити, що він вкладає в цей зміст, крім агресії.

3.3 Фокус-група у Львові, 12 учасників.

Питання 1. (в) Що вас у Львові найбільше приваблює, викликає позитивні емоції, а що дратує?

(1) Я колись досить багато поїздив по колишньому Радянському Союзу, на їх фоні Львів приваблює по-перше своєю компактністю, невелике місто таке, і затишне для життя загалом. Дратує що більш за все: це наша нова транспортна схема. Покращили життя львів'ян, так покращили, що якщо раніше я їхав двадцять хвилин, тепер треба півтори-дві години. (2) Львів, оскільки я хоч і не місцевий, але дуже довго живу, викликає деякі ностальгічні прояви, як історичне середовище дуже цікавий, ну, можна сказать, що всі мене знають і я знаю всіх, крім кількох людей. До транспортної системи ще хотів би додати засилля попси на fm-ах, особливо наших східних сусідів. На мене не можна надягати маску націоналіста, бо я теж нацменшина. І до речі ті самі зауваження казали люди, які приїжджали зі Східної України. Проїжджаєш Тернопіль, якщо їдеш зі сходу, після Тернополя україномовних fm-ок практично уже не існує. (7) У Львові подобається все, - місце розташування, архітектура, люди. Колега говорив, що є у нас у Львові така проблема, як запах. Давно не ремонтована система каналізаційна, і відповідно, люди дихають тим. У Львові нема де будувати в центрі, треба забудовувати околиці, але так як люди хочуть заробити гроші і будують в тому красивому середовищі центральному, - звісно зле, більше автомобілів, більше людей, більше тих газів, якими доводиться дихати, але то все вирішують гроші. (10) Мушу з тим трошки не погодитись, скажем так, я також сама не зі Львова, але приїхала у Львів — і дуже зверхньо самі львів'яни ставляться, тобто корінні львів'яни до приїжджих людей. Хоч ми приїжджаєм і нічого поганого для Львова не робимо, в той же ж час десь між самими львів'янами є таке — що ми, скажем так, кращі. Я скажу так: коли я приїхала у Львів, мені сказала одна людина: “А зачем вам учиться? Вы с села, так идите и пахайте, работайте, а мы тут живем”. (4) Корінна львів'янка, ага...(загальний сміх)

Питання 2 (в) Є така адміністративна одиниця — район міста. В яких ситуаціях поділ Львова на райони стосується особисто вас?

(1) Практично ніяк. Іноді, коли приходиться звернутися за якоюсь довідкою, буває, тут починається - “з якого ти району, де ти проживаєш”, і так далі. А в принципі, так... Я колись в Галицькому районі жив, Сихів же у Галицькому районі був, а зараз це вже окремий район. А що змінилося? Крім ще одної адміністративної будівлі величезної, нічого. Трошки більше бюрократів стало. (3) Вони обходять хіба що з точки зору, що один район кращий, інший гірший.(в) Це стосується адміністративного поділу? (3) Абсолютно нічого я би не відчув, якщо би Львів був розбитий і на двадцять вісім районів, і вони б мали назву “перший”, “другий”, “третій”...

(6) Дещо непродуманий поділ на райони, установи іноді незручно розташовуються і здається, що могло б бути більше у Львові районів, які б конкретно обслуговували жителів якогось там житлового масиву. Ну і зробили Сихівський район, це було дуже правильно, тому що компактно знаходиться, і багато установ — щоб люди не їздили в центр. Тобто я так думаю, що у Львові недостатньо районів і занадто схематично ці межі проведені.

Питання 3 (в) Ви можете назвати якусь територію, яку вважаєте належною до своєї громади, або ж відповідний публічний простір?

(1) Публічний простір — це те, що мені подобається у Львові. Мабуть перше — це Стрийський парк, чисто як зона відпочинку, релаксу, просто прийтись там, погулятися, походити, пару годин провести з внучкою. Взагалі-то мене з дитинства називають центровим хлопцем, хоча я жив в районі (нерозбірливо), але постійно я проводив у центральній частині. Так от, Ринок, Стометровка, проспект Свободи зараз, Шевченка. Центральна частина міста, це саме велике скупчення різних кнайп, театрів, музеїв і так далі. (3) Центральна частина міста і Шевченківський гай. Все. (4) Також центральна частина міста, кожен львів'янин там буває. Жодний вихід у місто не обходиться, мабуть, без перебування в частині центральній. Ну і також, Шевченківський гай однозначно, тому що і діти люблять туди ходити. Та є багато публічних місць, в які можна зайти, я люблю публічні місця і взагалі люблю, де багато людей, мені подобаються і львів'яни, і нельвів'яни, ну, я люблю в місто виходити взагалі. (3) Ну, ще можна додати Брюховичі. (7) Те, що мені зараз впало на думку, - це Валова, 18, мій корпус, де факультет культури і мистецтв, це театр корпусу, кабінети і книгарня “Є”. Ось такий простір, де перетинається все, де можна познайомитися з дуже цікавими людьми, поспілкуватися, провести цікаво час і з користю для себе. (8) Так само Валова 18, корпус, всі театри Львова, які знаходяться в центрі, вулиця Вірменська, Порохова вежа і район Клепарівка. (11) Я б теж хотів розмежувати це питання на дві такі частини, як зона, де ти можеш провести час добре, а де ти можеш провести час для себе добре. От наприклад я в місті Львів в свмому центрі живу рік тільки. Перед тим жив на районі Сихів. Є такий Сихівський ліс, де я гуляв з друзями, грав в футбол і так далі.

Питання 4 (в) Хто впливає на прийняття рішень у вашому місті? Якщо висловитись жорсткіше: чи хтось розпилює місто Львів, і, якщо так, і хто саме його розпилює?

(2) Складне питання. Остання постанова, що під статтю занадто довгого перебування на посаді, що зовсім ні під які норми не підпадає, знімають директора Личакова і Знесіння, то лишається загадкою. Люди, які донедавна одержували подяки — і тут досвіданія постановою міської влади. Якщо на Знесінні чогось можна збудувати, то чого всі так ломанули на Личаків? Чи то до кінця світу так хочуть купити місця? Ну, анекдотична ситуація. Взагалі є така проблема, не знаю, чи властива Галичині, але Львову дуже властива. Подивіться, в п'ятницю з Львова цілі автоколони, в суботу й неділю місто порожнє. Я маю на увазі ті, коли бульба і все інше, тобто майже все населення, яке тут є, лишився менталітет від мотики. Це біда. Вона відображається у всяких тих мафах, особняках, подивіться на той стиль, який будується. Я вважаю навіть, що той банк біля Міцкевича, це взагалі не то що не формат, це паранойя. Цей булинок, що там стоїть, це ідеальна окраса якогось там міста в Штатах десь в якомусь дуже-дуже-дуже великому селі. Но сюди — воно ж ну зовсім... А чого то є? А того, що основна маса тільки вихідний — зразу сапу і... розумієте, відповідно і світогляд. Це не можна тих людей осуджувати! Але так стається, що вони вирішують і це тяжко. І саме головне: кого не зловлять, от на корупції чи там ще на чомусь, тільки піднімають документи — з села. Знаєте от, в людини підсвідомо проявляється ота жадоба до тої бульби, побільше, побільше...(група аплодує)

(в) А в міських того нема?(2) Тут інакше. Тут бомонд, тут свій гонор, розумієте?(4) Як людина фактично збоку підтримую по-перше попереднього опонента, таких організацій зараз фактично нема, і може тому, що воно якось не набрало. Якщо буде така нагальна потреба, якась течія виникне. А на рахунок влади... я вважаю, що риба гниє з голови. Не може, наприклад, Львів як окрема одиниця розвиватися, бо все залежить від бюджету. (5) Важко прокоментувати. Я не бачу ніякого розподілу міста, роздирання його на шматки, мені подобається те, що відбувається зараз в місті. Звичайно, що є якісь недоліки, але якихось таких негативних тенденцій масових я не помічаю. Мені подобається, як Львів зараз виглядає, мені не соромно, коли до мене приїжджають друзі. (6) У Львові такі от є болючі точки, їх дуже видно, нерівномірність поділу впливу громадськості і влади. Наприклад, культурне середовище. В культурному середовиці як зроблені якісь помилки, їх відразу добре видно і вони дуже болючі. Недостатньо залучають представників громадськості до того, як би мала формуватися архітектурна політика, містобудівна політика. Був прецедент уже такий загалом розкішний протидії громадськості, коли була спроба побудувати Високий замок. (11) ...мені здається, Львів — це місто номер один, де, власне, проявляється вплив діяльності громадських організацій. Реально мені здається, у нас у Львові громадське суспільство розвинене найбільше. ...(в) Можете приклади навести?(11) Перш за все... я не буду зараз назви називать, не про це йдеться. (нецензурні коментарі від інших учансиків).

Питання 5 (в) Чи можете ви пригадати якісь історії успіху, коли за допомогою громади було б змінене якесь рішення влади?

(3) Громадськість може заблокувати, щось таке, але це більше стосується таких моментів, які, як кажуть у Львові, безпосередньо наступають на мешти. Наприклад, починається будівництво і зносять дитячий майданчик, і оці от бабушки-дєдушки з дітьми виходять, бо уже дійсно діваться нікуди. Коли йде щось таке глобальне непотрібство, громада мало що тут може зробити, бо там зовсім інші гроші, зовсім інші інвестори.

Питання 6 (в) Скажіть будь-ласка, яке ваше ставлення до графіті, кому і для чого вони потрібні? Чи можете ви пригадати випадок, коли графіті викликали у вас якісь позитивні емоції або навпаки, обурення?

(1) Якщо це графіті дійсно красиве — дуже позитивно, особливо от я в цьому році був в двох столицях європейських, в Будапешті і Берліні, там графіті — вони дійсно прикрашають місто. І якщо, скажемо, подивитися на стіну того дому, то вона дуже негарна, але на ній гарне графіті, яке можна назвати витвором мистецтва. У Львові є такі приклади: наприклад, напроти парку Богдана Хмельницького, там стінку віддали. А в цілому, коли ми йдем під домом, а там пацан з якимсь флаконом тик-тик-тик попсував стіну і побіг, вибачте, я б таким руки відрубав. Як в середньовіччі: раз по рукам — і нема. (2) Там ще треба психологію врахувати; там руки відрубувати не можна, тому що воно на рівні, вибачте, це то саме, що собачка попісяла і її вбили. То на тому самому рівні рефлексів, як песик ходить і ставить мітки. Тому тут інший має бути підхід, якийсь

більше інформаційний, якісь мають бути спеціальні програми, бо це дійсно напасть. Але отакі от місця єсть вздовж колії, стіна гаражів аж до Городоцької — хай малюють. Це ж класно, їдеш в поїзді, навіть щось цікаве можна побачити. (3) Якщо електричка йде через кілька кілометрів, де ці зруйновані заводи, стіни, задвірки, - звичайно, можна було б їх належним чином оформити графіті, чому б і ні. А те що там іноді пишуть... по цілому місті написав: “Вєрнісь”, “вєрнісь”, “вєрнісь”....(10) Там вже хтось дописав: “Вєрнувся”.(5) Я маю такий один дуже конкретний приклад, в мене є одне невеличке приміщення, ну і власне коли фасад там тільки побілили, вирішили деякі графіті там десь намалювати. Ну що з тим робити? Якщо стіну знову побілити, то для них знову буде чистий листок паперу. Ну, я знайшла вихід з положення, запросили людину, яка тим займається, вона розмалювала приміщення в то, що нам треба і що подобається. І більше графіті нам не малюють. (6) В мене таке двояке ставлення до графіті, з одного боку у Львові є багато місць, де ці графіті реально потрібні. З другого боку, графіті — це така собі субкультура молодіжна, і дуже часто вона виражає далеко не найкращі тенденції, не найкращі ідеї, ну там культ смерті, культ готики, іще там подібна тематика. Негарно виконано естетично до того ж, без смаку. (7) Я в будні дні як іду з дому на роботу, то я минаю міст, де зупинка поїзду, і там з одного боку гарно дуже розмальовано графіті. Коли подивитись під ноги, там багато дуже різних пляшок, сміття, а подивишся на стіну — о, як гарно, як хороше розмальовано. Це плюс, я за таке. Але я був свідком, два рази, я пам'ятаю, в дев'яностих роках якраз перед виборами робили графіті політичне. Приїжджає “Волга”, тоді “Волги” були, і на стіні не букву “Ї” малюють, а таку свастику, щось пов'язують з українським націоналізмом, їдуть далі і десь по всьому місту малюють. А на другий день приходить телевізійна група з оператором, стають на фоні того графіті і кажуть: “Оті от сволочі, націоналісти львівські”.

Ілюстрація - трафаретний малюнок із свастикою та англомовним закликом “вбивати євреїв”, скоріш за все розрахований на міжнародну аудиторію, Львів, 2012й рік. У порівнянні з аматорським малюнком свастики на стор.8 виглядає зробленим професійно.

3.4 Фокус-група в Симферополі/Акмесджиті, 12 учасників.

Групу вела Ольга Духніч, доцент ТНУ. Витяг з розшифровки наводиться мовою оригіналу (російською). Коментарі - українською.

Вопрос 1: Что в Симферополе, имеется в виду городское пространство, это места, обьекты, события,которые вызывают у вас позитивные эмоции, вам нравится что-то в городе,вы часто этим гордитесь. А что на оборот, возмущает, и, скажем так, вызывает раздражение.

(1) Вот у меня, впринципе, по застройке, вот как было в анонсе указано, по застройке каких-то исторических площадок, я честно говоря, двумя руками за. Потому, что Симферополь, в нынешнем его облике, это большая деревня, совершенно с отсутствующей инфраструктурой и условий, для нормальной жизнедеятельности людей. Поэтому то, что застраивают, это делается совершенно правильно. (2) Я архитектор по специальности, мне эта близка тема, и поэтому много размышляю. Живу с рождения в Симферополе, поэтому Крым вообще для меня родное место, и, хотелось бы сказать, что застройка исторической части города, это конечно спорный вопрос, но, учитывая, что Симферополь – это небольшой город, можно сказать – уездный городок раньше был... Лично мне тесно в Симферополе, в том плане, что у нас очень маленькие улочки, где сложно проехать. И если мы сейчас будем застраивать. И издеваться, так сказать, над городом, то будет сложно дальше нам вообще двигаться здесь, жить. то есть, нужно строить все это. Нужно проектировать. Город без проекта - это тое усложнение жизни в дальнейшем. (3) - Давайте я продолжу. Ну, в принципе, это такой, такая тема обширная действительно, если взять, как обыватель, как симферополец, то есть, в принципе, честно сказать, как симферопольца, у меня вызывает негодование абсолютно можно сказать все. (4) является непонятным, до сегодняшнего дня присутствие в центре города на главной площади Симферополя, памятника Ленина, к примеру такое. Допустим, также меня удивляет то, что в современном демократическом обществе, часто встречаются те же символы, просоветского настроя, профашистского настроя. Те же свастики, те же призывы на стенах, на стенах домов, опять же, советских. Плюс еще выставка была недавно организована, большинству, возможно, известная, опять же, Сталинская. Вот такие моменты.(5) я лично, национального пристрастия в этих вопросах, вот даже как жительница симферополя в Третьем поколении – не имею. Вот даже я не русская, не украинка, и не крымская татарка. Ну, вот по поводу памятника Ленина, например – вы знаете, что было на месте памятника Ленину до того, как его поставили, ровно на этом же месте на этой площади, в каком он был памятник? Екатерине II. Очень красивій, есть старый альбом про Симферополь...

Питання 2. Поділ на райони. Центр міста як важливий спільний простір Симферополя.

(2) Конечно есть районы, а их можно разделить на этнические там, социальные. Вот сейчас, допустим, этнические – то да, но этнические – это места компактного проживания крымских татар, потом мы сейчас наблюдаем, где бывшие дачи – Давидовка – такой компактненький район, где не только этот район, есть и другие районы, где проживает небедная часть населения города…

(4) Я, как житель извне – Симферополь – одна территория, а для некоторых коренных жителей существуют все – таки районы. Для них центр – это отдельный район, куда там можно сьездить, а живут они в районах.

(7) на каждом районе это можно встретить, но скопление этого всего – в центре. Вечером выти в центр – все, на одной стороне стоят одни, на другой стороне стоят другие, третьи, четвертые, пятые…но мне, допустим, мне неприятно, не нравится находиться там вечером, это мое мнение. Не нравится весь этот коктейль. Потому, что люди приходят туда, и в первую очередь презентуют себя не за счет каких – то мыслей, умений, которые они в себе развивают, а за счет какого-то визуального образа.

Питання 3. (в) Можете ли вы вспомнить ситуацию в городском пространстве, в городе, когда громада города, население, жители района, нескольких домов, одного дома каким – то образом позитивно повлияла на городское пространство. (Згадується лише один епізод - протидія вирубці лісу у приміській зоні)

(1) так в среду (?) же ж пикетировали по поводу…(3) ну да, правда я не думаю, что там кто-то был. Я небыл…(5) я просто помню, на фейсбуке размещали фотографии. Где вот эти ели рисовали и все такое прочее. (9) Мне кажется тут человек должен саамы выбирать подход, и делать какой-то минимум. Если каждый посадит по одному дереву, или будет выбрасывать мусор – это изменит ситуацию. а вот таким акциям, как, допустим, была весной акция в парке гагаринском, высаживали какие-то или розы, или…а, сакуры садили, и мы туда пришли, хотели помочь действительно, но когда я говорю, давайте я посажу, давайте саженец – мне говорят, сначала ты одень партийный фартушек, и там раз-раз везде камеры, то мне не хочется в этом участовавать, я не хочу быть марионеткой в чем – то политическом. (11) там они сначала повлияли позитивно, лес как бы остался, то есть, а сегодня его обратно отсудили, в севастопольском суде вообще, где судьи не в курсе вопроса, его обратно высудил «Монолит». Сегодня там происходит еще один аппеляционный суд очередной. Но и очевидно, что в данной ситуации как бы монолит обладая большим количеством …большими капиталовложениями, у них шансы выиграть это дело весьма велики. Проблема в том, что мы видим, что нету плана, то есть есть возможность у кого-то взять эту землю застраивать – пожалуйста, заплати и строй. Очевидно конечно же, что все должно развиваться. Город город не может стоять на месте, и быть там в такой вот площади.

Питання 4. Ставлення до графіті та настінних картин.

(1) я просто не помню точно, точной формулировки вот этих вот плохих высказываний, вот они как-то закладываются ни вот именно в формулировках, а в смысле. Смысл тот, что «бей жидів»,или что-то такое, или там что-то против Украины, вот что я впринципе встречала, просто не могу сейчас вспомнить что именно…(2) да, может я раньше не обращала внимания. Я все-таки в Симферополе живу не всю жизнь, последние десять лет. Но за эти десять лет я стала на это обращать внимание, может они и были, последние буквально года пять, года три. Последние Года три – это точно, как бы такие обидные высказывания вот очень часто появляются

в городе. Едешь в маршрутке, причем они так вот специально как-то продуманы, что ты едешь на маршрутке, и ты все - равно увидишь это, то есть не в каких – то подворотнях.(4) я встречал на остановке в каменке такие надписи, антитатарского характера, но они долго не задерживаются. Получается, дословно не могу сказать, но вобщем характер имеется в виду «долой татар», и что-то такое. (6) если мы обратим внимание на чистую стену, где сделали тег – со временем она обрастает большим количеством тегов. То есть это – стадный инстинкт: один сделал, и он обрастает…как у собак вобщем. (7) чаще всего все-таки свастики рисуют, скажем так, умственно отсталые ребята… подростки с разжижженым мозгом. Сейчас нужно учитывать, что все эти движения пришли к нам из интернета. Сейчас интернет ввели в каждую квартиру, в каждый дом, и вот молодой человек, школьник, особенно не отличающийся интеллектуальными способностями, он впитывает многое с монитора своего компьютера, накачивается всей этой пропагандой, и вот берет баллончик, и рисует эту свастику. Так же, стоит учитывать, мне кажется, что свастика крымскими татарами, большинству – вообще в массовом сознании свастика – это фашистский символ. А если копнуть глубже –это старославянский символ. 9) мне кажется, что это абсурдно. Люди, которые считали себя антифашистами, они брали сами рисовали свастику, и писали «фашизм – не пройдет». По –моему, это полный бред, рисовать ее, и сразу зачеркивать. Я считаю, что это не символ, допустим антифашистских или анитрасистских убеждений. Оно вобщем-то может и так, но бабушка, которая там дет в троллейбусе, или человек более взрослый, такой вот совковой закалки, в первую очередь видит свастику, а не то,что она зачеркнута, или как-то по – другому нарисована.(10) мне кажется, эти люди делятся…на несколько частей: одна часть это те, которые, допустим, русское единство или еще какая-то партия националистического такого толка, типа ВО «Свобода» платит деньги, и которые идут просто. И рисуют эти надписи. А есть такие, которые добровольно рисуют эти надписи, подогретые какими-то идеями там превосходства нации, и так далее, то есть с действительно националистическими идеями. И вот на примере Симферополя, если брать вторых, которые подогреты какими-то идеями, то динамика идет на спад, когда это не подогревается.(12) То есть ну вот отношение, да нас, как художников, ко всяким надписям, политическим, националистическим – отрицательное, даже чисто негативное, впринципе из-за того, что это не эстетично просто, когда в Симферополе за последние пару лет появилось много домов, которые отлично по цветам выкрашены. То есть когда на них что-то расписывают, разрисовывают – это неприятно. Но если это стрит-арт, который отлично вписывается в городское пространство, и когда его закрашивают – это очень обидно бывает, особенно, когда он несет глубокий смысл.

На фото - графіті з очевидними ознаками мови ворожнечі, Симферополь/Акмесджит. На момент фотографування знаходилось на тому самому місці декілька років.

[Питання 5]. Фрагменти з відповідей на різні питання фокус-груп, де обговорюється ставлення в місті до криміських татар. Ці фрагменти більш або менш явно вказують на сегрегацію за етнічною та конфесійною ознакою та її типові виправдання в міському наративі.

(2) Не хочу обидеть Крымских татар, но на самом деле, это засорение территории, которая была свободна, и здания ведь строятся на века, это не то, что вы сегодня построили, завтра убрали, это не палатка. (6) Ну и так сказать, мои национальные чувства, хочу извиниться, здесь есть татары – нарушала бы, если бы соборная мечеть действительно была бы построена возле университета. Там спальный район, я там проживаю. Я не против, чтобы она строилась, но в каком – то другом месте, например, в местах компактного проживания крымских татар, или в исторической части города. Мне кажется…и моим соседям тоже это бы не понравилось, мы обсуждали этот вопрос. И кроме того, там рядом онкодиспансер, больным людям тоже это бы наверное не понравилось. (8) вот упомянулось то, что свастики были нарисованы, в основном, если это идет по крымским татарам, это или таблицы, что здесь проживал такой-то, такой-то. Вот у нас площадь Амет - Хан Султана, то есть сам портрет был изуродован. То есть это, допустим, по улице Воровского, проезжая суд, ближе к кольцу, то есть там на заборе уже было написано, там длинный забор, там было хорошо все, отчетливо написано. То есть тот же памятник жертвам депортации, то есть тоже был изуродован, то есть исписан. Много таких, ломались камни, я не говорю уже о том, что не в городе, то, что не видно, то есть это кладбища, которые постоянно ломаются, то есть впринципе, это кому-то значит надо, это на маршрутке не увидишь, но это делается. То есть это больше по чувствам, по чувствам людям бьется хорошо так.

- То есть вы говорите еще и о прямом насилии.- Да, то есть было и прямое насилие... Мы можем говорить , что в принципе нет такой ощутимой динамики спада или подьема, то есть это постоянно. Что касается тех земель, город, что он расширяется, и крымские татары они плохие, и забрали себе все хорошие земли. Крымским татарам нету места в городе, если я как крымский татарин подаю заявление, это политика, которая ведется еще и против обычного гражданина Украины, без учета национальности она для него уже пагубна. А если еще плюс ко всему еще и крымский татарин, то вообще шансы нулевые, понимаете?

4. Анкетування та його аналіз

4.1. Загальна характеристика вибірки та методи обробки даних

Вибірка формувалась методом “снігової кулі”; вибірки квотувались за віком, статтю та характером зайнятості. Дизайн вибірки, що репрезентує популяцію міста, здійснено відповідно до сукупності даних з кількох взаємно незалежних джерел. Зауважимо, що демографічні дані стосовно кількості населення міст України та характеру його зайнятості, які є у відкритому доступі відповідно до загальноукраїнського перепису 2001го року, за станом на 2012й суттєво застаріли. Офіційні речники періодично оперують приблизними та взаємносуперечливими даними. Зокрема, оцінка денного населення Києва, що включає постійне населення, тимчасових і маятникових мігрантів, коливається від 3,8 млн. до 4.1 млн.; це різниця, що дорівнює населенню цілого міста. Хоча вибірка включає лише постійне населення, в нас викликає сумніви достовірність його оцінки за даними реєстрації за місцем проживання. Однак детальне дослідження демографії чотирьох міст виходить за межі нашого дослідження. В Симферополі нами також встановлено квоту для спільноти кримських татар; результати для цієї підвибірки розглядаються нами додатково до вибірки міста в цілому та інтерпретуються як індикативні.

Оцінка похибки дизайну міських вибірок становить 5%; далі нами інтерпретуються як достовірні лише результати, більші за величину похибки. Висновки, базовані на лінійних рангових кореляціях, враховуються нами при величині рангового наближення більше 0.2.

4.2. Оцінка привабливості життя у місті, загальної комфортності/дискомфортності міського середовища

Питання: привабливість життя в місті особисто для Вас (Q4)

Оцінка опцій отриманням роботи (Q4-1) і освіти (Q4-2) найкраща в Києві; такий результат є скоріше тривіальним; однак робота і навчання є поширеними раціональними мотиваціями проживання в місті, відповідно, для збереженя цілісності загальної картини (Q4-1) і (Q4-2) варто було включити в анкету. На другому місці за цими показниками знаходиться Симферополь/Акмесджит, Львів і Харків - посередині, але різниця між трьома містами відносно невелика.

Щодо комфортності середовища нами розглянуто наступні чинники:- наявність унікально красивих місць (Q4-5); найбільше респондентів погоджуються з їх наявністю у Києві і Львові; - наявність опцій для цікавого проведення дозвілля (Q4-3); найбільше згідних у Києві і Харкові.- стосунки між людьми (Q4-4), оцінюються амбівалентно в усіх чотирьох містах.- екологічна ситуація (Q4-8), достовірно вважається чинником дискомфорту, особливо значимо в Києві.Значимим чинником дискомфорту для всіх чотирьох міст виявилась наявність місць, знаходження в яких викликає роздратування (Q4-7); його найнижча роль спостерігається в Симферополі.

Загальна оцінка життя в містах як комфортного-дискомфортного виявляється

амбівалентною, але ближчою до позитивної. В Києві середня оцінка комфортності є найнижчою з чотирьох міст; якщо співвіднести цей результат з кількісними соціологічними дослідженнями початку-середини 2000х років оцінка комфортності життя в Києві падає. Також падає і толерантність місцевих жителів до новобудов; якщо в 2006му році близько 11% респондентів підтримували будівництво в центрі Києва нового житла, офісних і адміністративних споруд; в нашій вибірці не виявилось жодного, хто це схвалює. Відповідно до опитувань тієї самої хвилі, 29% вважали, що жодні нововобудови та зміни інфраструктури в центрі Києва не потрібні; а 90% негативно ставились до нових будівель [6]. Ймовірно, респондентами мались на увазі споруди 2000-2006 року; оскільки від початку 80х до 2000х висотне будівництво та руйнування пам'яток в центрі міста серйозно обмежувалось. Повертаючись до сучасної ситуації, респонденти частково або повністю заперечують позитивну оцінку екології колишнього найзеленішого в Європі міста (відповідно, 62% і 31%). Повністю згідних з тим, що у місті гарна екологія, у вибірці не знайшлось (0%), часткво згідних з твердженням 8%.

Київ набрав найбільшу кількість оцінок наявності місць, знаходження в яких дуже дратує (Q4-7); таку відповідь обрало 58% респондентів, скоріше згідні, що такі місця є, ще 18%. Дещо нижчі показники мають Харків і Львів; найменше таких відповідей зустрічається в Симферополі.

Найвище екологічну ситуацію оцінено в Симферополі; це один з статистично значимих показників, за яким є розбіжність між оцінками кримських татар і міською вибіркою в цілому; за рештою показників етнічний чинник не грає достовірної ролі. Однак, на нашу думку, цей результат не може інтерпретуватись винятково як пов'язаний з етнічністю, він скоріше є наслідком компактного (фактично сегрегованого) проживання спільноти в кількох “етнічних” мікрорайонах, що за якістю життя оцінюються гірше середнього по місту. Цей висновок також підтверджується даними фокус-групи.

За нашою стриманою оцінкою, заснованою на даних польових досліджень, Київ послідовно рухається до екологічної катастрофи. Послаблення місцевої влади, втрата владною вертикаллю зворотніх зв'язків з громадою міста є одним з головних чинників ризику. Екологічна сітуація в інших трьох містах дещо краща; зокрема, у львівський і симферопольській вибірці повністю відсутні загальні оцінки міста як дискомфортного. Однак термінова зважена корекція потрібна також і в ций містах.

Табл. 4.2.1. Привабливість життя у місті, комфорт/дискомфорт, Київ, %можна знайти роботу, що влаш-товує

можна отри-мати потрібнуосвіту

можна цікаво провести вільний час

мені подоба-ються стосунки між людьми

у місті є унікальні красиві місця

місто комфорт-не, зручне для життя

у місті є місця, знахо-дження в яких мене дратує

у місті гарна екологія

Повністю заперечую

0 0 2 13 0 8 2 31

Скоріше заперечую

13 19 12 25 4 28 25 62

Скоріше погоджуюсь

44 40 33 53 23 48 17 8

Повністю погоджуюсь

42 40 53 8 73 15 56 0

Табл. 4.2.2. Привабливість життя у місті, комфорт/дискомфорт, Львів, %можна знайти роботу, що влаш-товує

можна отри-мати потрібнуосвіту

можна цікаво провести вільний час

мені подоба-ються стосунки між людьми

у місті є унікальні красиві місця

місто комфорт-не, зручне для життя

у місті є місця, знахо-дження в яких мене дратує

у місті гарна екологія

Повністю заперечую

10 2 0 0 0 0 10 12

Скоріше заперечую

12 0 0 6 2 10 30 46

Скоріше погоджуюсь

38 34 18 50 6 46 32 34

Повністю погоджуюсь

40 64 82 42 82 44 28 8

Табл. 4.2.3. Привабливість життя у місті, комфорт/дискомфорт, Харків, %можна знайти роботу, що влаш-товує

можна отри-мати потрібнуосвіту

можна цікаво провести вільний час

мені подоба-ються стосунки між людьми

у місті є унікальні красиві місця

місто комфорт-не, зручне для життя

у місті є місця, знахо-дження в яких мене дратує

у місті гарна екологія

Повністю заперечую

12 2 0 10 0 4 10 18

Скоріше заперечую

14 4 2 28 4 16 22 50

Скоріше погоджуюсь

42 42 40 50 34 54 22 22

Повністю погоджуюсь

32 58 56 10 60 24 44 8

Табл. 4.2.4. Привабливість життя у місті, комфорт/дискомфорт, Симферополь/Акмесджит, %

можна знайти роботу, що влаш-товує

можна отри-мати потрібнуосвіту

можна цікаво провести вільний час

мені подоба-ються стосунки між людьми

у місті є унікальні красиві місця

місто комфорт-не, зручне для життя

у місті є місця, знахо-дження в яких мене дратує

у місті гарна екологія

Повністю заперечую

2 4 2 13 4 0 13 16

Скоріше заперечую

18 4 25 27 31 31 42 35

Скоріше погоджуюсь

47 45 49 44 47 45 36 44

Повністю погоджуюсь

35 47 24 16 18 24 9 7

Табл. 4.2.5. Привабливість життя у місті, комфорт/дискомфорт, Симферополь/Акмесджит, кримські татари %

можна знайти роботу, що влаш-товує

можна отри-мати потрібнуосвіту

можна цікаво провести вільний час

мені подоба-ються стосунки між людьми

у місті є унікальні красиві місця

місто комфорт-не, зручне для життя

у місті є місця, знахо-дження в яких мене дратує

у місті гарна екологія

Повністю заперечую

0 0 0 15 5 0 20 25

Скоріше заперечую

5 5 15 20 25 30 40 45

Скоріше погоджуюсь

70 40 65 50 55 55 45 20

Повністю погоджуюсь

25 55 20 15 15 15 0 10

4.3. Уявлення про раціональну організацію міського простору.

Питання анкети: що має знаходитись в центрі міста? (Q5)

На думку респондентів в усіх чотирьох вибірках, в центрі міста однозначно мають знаходитись:- парки і сквери;- музеї, театри і концертні зали;- максимально збережена історична забудова.

Жителі Києва (табл. 4.3.1) - однозначно заперечують проти сучасних багатоповерхових будинків; - ставляться амбівалентно, з деяким переважанням негативу, до торгових центрів, супермаркетів і базарів; а також офісів і бізнес-центрів.

Зауважимо, що ставлення киян до міського ландшафту систематично ігнорується забудовниками (див. також вище коментарі до табл. 4..2.1). Від початку 2000х спостерігається перевантаження центру міста багатоповерхівками сумнівної архітектурної цінності, забудова зелених зон та руйнування пам'яток. Типовою спорудою, поставленою в центральній частині в цей період, є “багатоповерховий торгово-офісний центр з підземним паркінгом”. А типовою знищеною спорудою - пам'ятка архітектури або історії.

Забудовники рахуються з думкою місцевих жителів переважно в тих випадках, коли їх змушують рахуватись за допомогою акцій протесту. Незаконна забудова є одним з основних чинників, що дестабілізують ситуацію в місті. Цей висновок підверджується даними фокус-групи і аналізом графіті.

Табл. 4.3.1. Київ, %

Парки, сквери

Торгові центри, супер-маркети

Базари Офіси, бізнес-центри

Музеї, театри, концертні зали

Сучасні багато-поверхові будинки

Максимально збережена історична забудова

Повністю заперечую

0 23 48 25 0 62 0

Скоріше заперечую

0 42 27 35 0 38 2

Скоріше погоджуюсь

21 31 19 36 21 0 8

Повністю погоджуюсь

79 3 6 3 79 0 90

Уявлення жителів Львова (табл. 4.3.2) про раціональну організацію міського простору демонструють загальний патерн, схожий на київський. Ставлення до багатоповерхової забудови центру однозначно негативне, хоча й менш виражено кількісно. Однак ще однозначніше львів'яни підтримують збереження історичної забудови, наявність музеїв, театрів і концертних залів. Дещо позитивніше сприймаються офіси і бізнес-центри, що очевидно пов'язано із потребою в активізації ділової активності в місті; можливо, таких споруд має стати більше. Але вони мають органічно вписуватись у вже сформований міський ландшафт.

Табл. 4.3.2. Львів, %

Парки, сквери

Торгові центри, супер-маркети

Базари Офіси, бізнес-центри

Музеї, театри, концертні зали

Сучасні багато-поверхові будинки

Максимально збережена історична забудова

Повністю заперечую

0 32 54 20 0 70 0

Скоріше заперечую

4 38 22 38 0 18 0

Скоріше погоджуюсь

28 20 20 56 4 8 4

Повністю погоджуюсь

68 10 4 6 96 0 96

В Харкові (табл. 4.3.3) дещо менш виражене негативне ставлення до сучасної багатоповерхової забудови, хоча негатив також переважає. Серед частини респондентів (10...26% залежно від форми постановки питання) спостерігається підтримка модернізації міста, навіть за рахунок зменшення зелених зон та знесення історичної забудови. Одна з причин - поширене позитивне ставлення жителів міста до багатоповерхових споруд у стилі конструктивізму (будівля Госпрому як символ Харкова), що також частково асоціюються з історичною пам'яттю про статус міста як “першої столиці УРСР”. Іншими можливими інтерпретаціями можуть бути байдужість до історичної спадщини міста, та звичайна маргінальність, виключеність з локального культурного життя. Ці умовні “модернізатори” утворюють кластер, наявність якого піддається перевірці іншими методами; однак вони становлять у місті меншість.

Табл. 4.3.3. Харків, %

Парки, сквери

Торгові центри, супер-маркети

Базари Офіси, бізнес-центри

Музеї, театри, концертні зали

Сучасні багато-поверхові будинки

Максимально збережена історична забудова

Повністю заперечую

2 18 42 10 2 38 2

Скоріше заперечую

10 28 32 24 0 34 8

Скоріше погоджуюсь

6 40 18 46 26 14 14

Повністю погоджуюсь

82 12 8 16 70 12 74

В Симферополі (табл. 4.3.4) спостерігаємо ситуацію, дещо схожу на харківську; однак кластер модернізаторів тут кількісно менший (8...15%) та виражений неявно; збереження зелених зон та історичної забудови цікавить жителів міста більше. Як і в Харкові, і у Львові, позитивне ставлення до офісів та бізнес-центрів дещо переважає негативне. Отже, для симферопольців актуальною є потреба у збільшенні ділової активності; на відміну від Києва, де роздратування від ущільнення центру і погіршення екології вже переважає бажаність активізації бізнесу.

Уявлення про організацію міського простору у підвибірці кримських татар виявились близькими до загальноміських. Виняток - дещо позитивніше ставлення до сучасної багатоповерхової забудови.

Табл. 4.3.4. Симферополь/Акмесджит, %

Парки, сквери

Торгові центри, супер-маркети

Базари Офіси, бізнес-центри

Музеї, театри, концертні зали

Сучасні багато-поверхові будинки

Максимально збережена історична забудова

Повністю заперечую

0 11 38 13 0 33 0

Скоріше заперечую

8 30 43 32 0 52 8

Скоріше погоджуюсь

36 39 15 35 42 11 40

Повністю погоджуюсь

56 20 4 20 58 4 52

Табл. 4.3.5. Симферополь/Акмесджит, кримські татари, %

Парки, сквери

Торгові центри, супер-маркети

Базари Офіси, бізнес-центри

Музеї, театри, концертні зали

Сучасні багато-поверхові будинки

Максимально збережена історична забудова

Повністю заперечую

0 5 30 10 0 25 0

Скоріше заперечую

10 30 45 25 0 50 5

Скоріше погоджуюсь

35 40 25 40 50 15 50

Повністю погоджуюсь

55 25 0 25 50 10 45

4.4. Оцінка графіті і настінніх картин в контексті міського ландшафту

Питання: Ваше ставлення до графіті (Q6), табл. 4.4.1 - 4.4.5., інфорграфіка, додаток 1.

Спільні патерни для чотирьох міст:- невелика кількість прихильників повної заборони графіті, що може інтерпретуватись як прихильність до свободи вираження поглядів, або відстуність віри в ефективність заборони (Q6-1);- невелика кількість радикальних прихильників графіті, які вважають, що графіті можуть наноситись всюди (Q6-4); найбільше таких відповідей у Харкові, найменше - у Львові;

Більшість респондентів згідна з тим, що:- графіті можуть наноситись лише за згоди власників споруди (Q6-2);- графіті мають наноситись там, де вони вписуються в ландшафт (Q6-3);- в місті є графіті, що псують його вигляд (Q6-5); але таокж є графіті, що прикрашають споруди (Q6-6). В Києві і Харкові у відповідях дещо переважає позитив; у Львові і Симферополі - негатив; респонденти вважають, що “поганих” графіті більше;

Амбівалентний результат:- зовнішня реклама псує вигляд міста більше ніж графіті (Q6-7) - переважно згідні в Києві, в інших містах ставлення амбівалентне; найкраще з чотирьох міст до реклами ставляться у Симферополі; - в місті є споруди, куди просяться графіті (Q6-8) - переважно згідні у Києві, дещо менше згідних у Львові і Харкові, переважно незгідні у Симферополі: разом з (Q6-7) це частково підтверджує нашу гіпотезу про поділ вибірки за типом поселення (мегаполіс - велике місто);- у місті є графіті, персонально образливі для респондента та знайомих йому (їй) людей (Q6-9) - знову спостерігаємо поділ за типом поселення. Найбільше згідних у Києві, найменше згідних у Симферополі; дещо більше від загальноміської вибірки у кримських татар;- у місті є графіті, що містять погрози або розпалюють ворожнечу (Q6-10) - маємо патерн відповідей, дзеркальний до попереднього, що підтверджує гіпотезу поділу вибірки за типом поселення. Найменше згідних - у Києві, найбільше - у Симферополі.

За нашою гіпотезою, що підтверджується аналізом вибірки графіті і фокус-груп, в Києві ситуація сприймається як загроза персонально для себе із невизначеним джерелом; в трьох інших містах - як загроза із невизначеним об'єктом, яка може виникнути через некерованість ситуації у місті. Отже, ми спостерігаємо два різних патерни тривожності, характерних для мегаполіса і великого міста.

Ці патерни тривожності (загроза з невизначеного джерела - загроза із невизначеним об'єктом) можуть також тлумачитись психоаналітично як два різних колективних неврози; тут не варто ставити знак рівності між індивідуальними та колективними невротичними явищами, але напевне варто повернутись до взірців локальної активності графітчиків, детально описаних у розділі 2.1.

Табл. 4.4.1. Ставлення до графіті, Київ, %

Треба повністю заборо-нити графіті

Можна наносити за дозволу власників споруди

Варто наносити там, де добре вписуються

Можна наносити всюди

Є графіті, що псують виглядміста

Є графіті, що прикра-шають споруди

Реклама псує вигляд міста більше ніж графіті

В місті є споруди, куди графіті просять-ся

Є персо-нально образливі графіті

Є графіті, що містять погрози або розпалюють ворожнечу

Повністю заперечую

38 6 2 62 2 2 0 10 17 6

Скоріше заперечую

40 17 2 37 19 17 15 15 31 36

Скоріше погоджуюсь

19 38 35 2 33 35 27 21 23 31

Повністю погоджуюсь

2 38 62 0 46 46 58 54 29 27

Табл. 4.4.2. Ставлення до графіті, Львів, %

Треба повністю заборо-нити графіті

Можна наносити за дозволу власників споруди

Варто наносити там, де добре вписуються

Можна наносити всюди

Є графіті, що псують виглядміста

Є графіті, що прикра-шають споруди

Реклама псує вигляд міста більше ніж графіті

В місті є споруди, куди графіті просять-ся

Є персо-нально образливі графіті

Є графіті, що містять погрози або розпалюють ворожнечу

Повністю заперечую

28 6 6 70 8 6 10 12 32 26

Скоріше заперечую

44 10 4 22 14 16 26 18 22 20

Скоріше погоджуюсь

16 24 30 2 28 32 38 28 20 30

Повністю погоджуюсь

12 58 60 4 48 44 24 40 24 22

Табл. 4.4.3. Ставлення до графіті, Харків, %

Треба повністю заборо-нити графіті

Можна наносити за дозволу власників споруди

Варто наносити там, де добре вписуються

Можна наносити всюди

Є графіті, що псують виглядміста

Є графіті, що прикра-шають споруди

Реклама псує вигляд міста більше ніж графіті

В місті є споруди, куди графіті просять-ся

Є персо-нально образливі графіті

Є графіті, що містять погрози або розпалюють ворожнечу

Повністю заперечую

32 6 6 70 10 6 14 12 20 20

Скоріше заперечую

38 8 6 18 16 8 10 26 34 34

Скоріше погоджуюсь

12 32 20 6 30 30 32 22 24 14

Повністю погоджуюсь

16 52 68 4 42 54 40 38 20 30

Табл. 4.4.3. Ставлення до графіті, Симферополь/Акмесджит, %

Треба повністю заборо-нити графіті

Можна наносити за дозволу власників споруди

Варто наносити там, де добре вписуються

Можна наносити всюди

Є графіті, що псують виглядміста

Є графіті, що прикра-шають споруди

Реклама псує вигляд міста більше ніж графіті

В місті є споруди, куди графіті просять-ся

Є персо-нально образливі графіті

Є графіті, що містять погрози або розпалюють ворожнечу

Повністю заперечую

16 4 4 76 4 9 9 25 33 15

Скоріше заперечую

42 7 13 20 16 25 31 27 42 40

Скоріше погоджуюсь

24 45 51 2 25 40 38 25 15 27

Повністю погоджуюсь

8 44 33 0 53 25 18 20 9 16

Табл. 4.4.3. Ставлення до графіті, Симферополь/Акмесджит, кримські татари, %

Треба повністю заборо-нити графіті

Можна наносити за дозволу власників споруди

Варто наносити там, де добре вписуються

Можна наносити всюди

Є графіті, що псують виглядміста

Є графіті, що прикра-шають споруди

Реклама псує вигляд міста більше ніж графіті

В місті є споруди, куди графіті просять-ся

Є персо-нально образливі графіті

Є графіті, що містять погрози або розпалюють ворожнечу

Повністю заперечую

10 5 0 75 5 10 10 30 25 10

Скоріше заперечую

35 15 25 20 10 35 30 50 35 60

Скоріше погоджуюсь

30 35 55 5 35 30 40 0 25 15

Повністю погоджуюсь

25 45 20 0 50 25 15 20 15 15

Висновки:

1. Графіті та настінні картини можуть розглядатись як слабкий сигнал щодо соціальної напруженості у місті, на який варто реагувати раніше за появу сильніших сигналів, таких як масові мирні протести або групове фізичне насильство. Зроблена нами класифікація та аналіз патернів розташування графіті можуть використовуватись з метою подальшого дослідження, яке доцільно продовжити на поширити на інші міста.

Графіті доцільно розглядати в контексті міського середовища в цілому, та інших проявів символічного насильства. Аналіз графіті може ефективно поєднуватись з іншими методами дослідження, зокрема, фокус-групами і анкетуванням.

2. Відмінності між містами. Міста чітко поділились за типом поселення; Львів, Симферополь/Акмесджит і Харків утворюють один кластер; Київ, як мегаполіс, потрапляє в інший. Поділ на Захід-Схід-Південь, який типово виявляється у питаннях з політичним ухилом, в нашому дослідженні далеко не очевидний. Українці рідко говорять вголос про персональний і публічний простір. Але часто згадують подібні конструкти в інших термінах, коли йдеться про загальну оцінку якості життя.

Сприймання міського середовища як комфортного найменш характерне для Києва. Ознака на психологічному рівні: сприймання невизначеної загрози особисто для себе. Місцевих жителів максимально виключають з процесів прийняття рішень; тут варто зазначити тривалу відсутність виборного міського голови, ліквідацію районних рад, рейдерське захоплення громадських рад при КМДА. Загальний вектор розвитку (чи деградації) локальної ідентичності: Київ без киян, що буде столицею України без українців. Місто не розглядається як цілісна соціальна структура або символічний простір; це лише дуже багато дорогої землі, яку егоїстичні місцеві жителі заважають поділити між ефективними менеджерами.

В інших містах спостерігаємо сприймання загрози з невизначеним об'єктом (загроза невідомо кому або всім одразу); найвищі показники в Симферополі, дещо нижчі - у Харкові і Львові.

В Симферополі важливою проблемою є спроба виключити з символічного простору кримських татар; а також конструювати локальну ідентичність міста, що грунтується на довільно тлумаченому імперському і радянському минулому. Конструювання вибіркової загрози одній етнічній чи кофесійній спільноті, що не стосується всіх інших, є марною витратою зусиль; особи, які займаються розпалюванням ворожнечі, створюють проблему для міста в цілому.

Саме в Симферополі нашим дослідженням виявлено найбільшу кількість графіті, що в явному вигляді розпалюють ворожнечу; є підстави вважати, що вони наносяться організовано, на замовлення. Нами не виявлено статистично достовірних кількісних відмінностей між сприйманням міського середовища між кримськими татарами та міською вибіркою в цілому; різниця у сприйманні загрози, спрямованої особисто на себе, знаходиться за межами статистичної похибки.

Харків - спостерігаємо спробу воскресити “Першу Столицю УРСР”, але при тому витіснити згадки про українську культуру, що досить інтенсивно розвивалась саме в “столичний” радянський період. З того виходить поверхнева, дещо лубочна ре-совєтизація, що лише відносно сприймається місцевими жителями та навряд може слугувати підгрунтям для формування позитивної локальної ідентичності.

Особливістю візуального простору міста є відносно невелика кількість графіті, що розпалюють ворожнечу, або прямо свідчать про політичні погляді автора. Натомість, Харков за кількістю художніх настінних картин виходить на перше місце по вибірці.

Дещо кращою виглядає ситуація у Львові. З чотирьох розглянутих міст там виникає менше питань і до хаотичної точкової забудови, і до політики локальної ідентичності. Але на рівні місцевої влади серйозним чинником ризику є тертя між міським головою і міськрадою, що можуть призвести до безвладдя місцевого рівня.

3. Спільні для чотирьох міст причини символічного насильства, виявлені нашим дослідженням:1) неналежне представництво територіальних громад у місцевій владі; дискримінація за ознакою етнічності, конфесійної належності і місця проживання; 2) непрозорість власності на землю та процедури землевідводів;3) хаотична забудова міст, включно з т.з. “точковою” та “ущільнювальною”, самозахоплення і самоповернення споруд та земельних ділянок;4) хаотичне і позбавлене смаку оформлення урбаністичного простору, включно з візуальною та звуковою рекламою;5) активність політичних радикалів;6) молодіжні субкультури і субкультурні “війни”, переважно у символічному просторі.

Лише усунення, або хоча б пом'якшення, дії перших двох чинників дозволить ефективно вплинути на решту. Міста мають бути повернені міським спільнотам, бажано еволюційним шляхом, через демократичні вибори місцевої влади та реальний діалог з громадою замість імітації діалогу. В іншому випадку на нас очікують дуже серйозні проблеми, пов'язані з деградацією інфраструктури міст, погіршенням екології, та маргіналізацією значних груп міського населення.

Список посилань:

1. Bourdieu, Р., Wacquant, J., 1992 - An Invitation to Reflexive Sociology

2. Перечень актов вандализма в Крыму по отношению к мусульманским святыням с 1995 года - http://teraze.com.ua/page.php?id=25&article=3879

3. Усвідомлення вибору - 2006. Інтерактивне співставлення приоритетних інтересів виборців та обіцянок політичних сил - http://maidanua.org/files/vybory2006/MB4.pdf

4. Майдан Моніторинг: Вибори 2012. Підсумковий аналітичний звіт -http://top.maidanua.org/wp-content/uploads/2013/01/MM-Election-2012-2.pdf

5. Milgram, S. , 1977 - The individual in a social world: Essays and experiments. 3rd expanded edition, 2010.

6. Сайт Центру ім.Разумкова. Cоціологічні опитування, Київ - http://www.razumkov.org.ua/ukr/socpolls.php?cat_id=189

Додаток 1. Графіті та настінні картини.

1. Поширена в Києві саморепрезентація прихильників зеленого руху. Наскільки вона відповідає ідеології “зелених”? 2. Народний гнів львівських радикалів. Більший за розмови на кухні.3. Київ, російськомовна пропаганда тверезого способу життя у поєднанні з рунічною символікою та нехарактерною для України тотемною головою вовка. Яка саме нація мається на увазі?

4. Графіті і зовнішня реклама у Львові. Думку соціал-націоналістів про тверезий спосіб життя висловлено простіше.

5. У Симферополі праві радикали теж закликають до тверезості. А заодно апелюють до слави Росії та триєдності “східних слов'ян”.

6. Фото з Гостинного Двору, Київ. Вантажівка, що блокує вхід до споруди. На ній - герб міста, заклеєний листівками, кіт - символ локального антизабудовного руху, теги футбольних фанатів і правих радикалів. Поруч - заклик слідкувати за подіями у Фейсбук та теги невідомих графітчиків.

7. Стріт-арт в Харкові. Без коментарів.

Додаток 2. Частина даних п.4.4 у вигляді інфографіки (автор - Наталка Зубар, http://www.slideshare.net/natalkazubar/ss-17715558). Відсотки підтримки твердження обчислено як арифметичну суму повної і часткової підтримки.