МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

з теми:

ФІНАНСОВИЙ МОНІТОРИНГ В СВІТЛІ НОТАРІАЛЬНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

ЧИЖМАРЬ Катерина Іванівна

доктор юридичних наук, директор Інституту права та післядипломної освіти

Міністерства юстиції України

ГАЄВСЬКИЙ Ігор Миколайович

кандидат юридичних наук, доцент, директор Департаменту координації

системи фінансового моніторингу Державної служби фінансового

моніторингу України

КИЇВ

серпень 2015 року

2

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................................................ 3

1. Нотаріус, як спеціально визначений суб’єкт первинного фінансового моніторингу …. .................................................................................................. 8

2. Здійснення нотаріусом ідентифікації, верифікації клієнта, вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта …. ............................................ 12

3. Виявлення та реєстрація фінансових операцій ......................................... 26

4. Аналіз інформаційного обміну нотаріуса у сфері фінансового моніторингу……. .............................................................................................. 32

5. Зупинення нотаріусом фінансової операції чи відмова у її проведенні: теоретико-правові аспекти та проблематика ............................................... 44

6. Ризики нотаріальної професії у сфері відмивання коштів: аналіз та приклади схем легалізації .............................................................................. 53

7. Юридична відповідальність нотаріуса за порушення вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу.......................................... 63

3

ВСТУП

П’ять років назад – у 2010-му році було суттєво оновлено національне законодавство у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Прийнято нову редакцію базового Закону, змінено підзаконне нормативно-правове регулювання.

Відповідно – нотаріуси набули статусу спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу, а отже взяли на себе певні зобов’язання у сфері фінансового моніторингу.

У жовтні 2014-го року сталась не менш важлива подія – Верховною Радою України прийнято новий Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (Закон)1, що беззаперечно надало поштовх до подальшої розбудови системи боротьби з відмиванням коштів.

Проект цього Закону був зареєстрований у Парламенті лише 12 вересня 2014 р., вже 7 жовтня був прийнятий в першому читанні за основу, а через тиждень – 14 жовтня у другому читанні та в цілому як Закон (№ 1702-VII). Це неймовірно швидке і безпрецедентне прийняття Верховною Радою подібного роду законодавчої ініціативи, адже (із преамбули Закону) Закон спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов’язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.

Іншими словами – це заходи фінансового моніторингу, які провадяться на всіх фінансових ринках, ринку цінних паперів, ринках не фінансових професій і занять (нотаріальному), правоохоронними та контролюючими органами, – і носять у взаємозв’язку подекуди суперечливий характер.

Багато науковців та практиків задавались запитаннями щодо ступеню виправданості законодавства з питань фінансового моніторингу, ще

1 Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом,

фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення: Закон України, 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII // Голос України. – 2014. – № 216.

4

починаючи із 2002-го року – з часу прийняття першого Закону у цій сфері2. Адже, одночасно із урегульованістю цих суспільних відносин, держава отримала інший негативний результат – покладання на приватний сектор до цього невластивих обов’язків щодо звітування державі про підозрілі операції своїх клієнтів.

Зустрічаються думки, що передбачені Законом механізми реалізації міжнародних вимог у цій сфері є надмірними і непропорційними (з огляду на ризики та характер суспільної небезпеки, задля попередження якої він запроваджується, та неможливість під час їх застосування належного забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина), не враховують конституційної моделі організації влади в Україні і певною мірою виходять за межі міжнародно-правових зобов’язань України.

Критика цього законодавства доходить навіть до того, що утверджуються позиції, що відтворення окремих універсальних положень міжнародних угод або їх розширена інтерпретація без урахування вимог законодавства України не враховує вимог статті 3 Конституції України3, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Насамперед це стосується реалізації вимог статті 32 Конституції України, оскільки як новим Законом, так і його попередниками, пропонується покласти обов’язок щодо збору персональної інформації, обсяг і межі якої законом вичерпно не визначені, на суб’єктів первинного фінансового моніторингу (якими є і нотаріуси).

Критичних ударів зазнають ці норми і тому, що положеннями Закону, окрім часткового покладення функцій держави щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, на суб’єктів недержавного сектору та за їх рахунок, певною мірою легалізується здійснення по суті оперативно-розшукової діяльності приватними особами. Наприклад, шляхом збору інформації про фінансовий стан клієнтів, їх ідентифікаційні дані, ризикові фінансові операції – та надання такої інформації до підрозділу фінансової розвідки (Держфінмоніторингу).

Однак, захист національної безпеки та економічного добробуту громадян і держави повинен базуватись, інколи, і не на зовсім безспірних засадах.

2 Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом:

Закон України, 28 листопада 2002 р. № 249-IV // Голос України. – 2002. – № 233. 3 Конституція України: Закон України, 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради

України. – 1996. – № 30.

5

Локомотивом для розробки такого законодавства в Україні, а також для постійного (подальшого) його удосконалення є міжнародні зобов’язання, які наша Держава гарантує, як член Організації Об’єднаних Націй. Це дотримання Стандартів Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF).

16 лютого 2012 року на Пленарному засіданні FATF схвалено останню редакцію оновлених Рекомендацій FATF4.

Новий Закон прийнято в першу чергу для імплементації цих міжнародних стандартів. Однак, не слід забувати і те, що метою його прийняття є і виконання домовленостей в рамках угоди «стенд-бай» (SBA) з Міжнародним валютним фондом та урахування пропозицій до національного законодавства експертів Комітету Ради Європи з оцінки заходів протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму (MONEYVAL).

Закон підтримано в рамках антикорупційних ініціатив Уряду та підтверджує європейський вибір розвитку нашої держави.

Законом пропонується комплексно удосконалити національне законодавство в сфері фінансового моніторингу за такими напрямками:

- запровадження національної оцінки ризиків системи фінансового моніторингу та удосконалення ризик-орієнтовного підходу;

- виокремлення заходів щодо боротьби із фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення;

- зміни до підходу щодо визначення предикатних злочинів (включення податкових злочинів до предикатних);

- вдосконалення законодавчих аспектів, які впливають на якість розслідування злочинів з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- зміни до Кримінального процесуального кодексу України (щодо підслідності злочинів з легалізації);

- здійснення фінансового моніторингу щодо національних публічних діячів та посадових осіб міжнародних організацій;

- встановлення порогу для міжнародних грошових переказів;

- зняття порогових сум для здійснення фінансового моніторингу ріелторами та нотаріусами;

4 Міжнародні стандарти з протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму і розповсюдженню

зброї масового знищення: *Електронний ресурс+. – Режим доступу: http:// www.sdfm.gov.ua/content/file/Site_docs/2012/22.03.2012/1.pdf

6

- виключення осіб, які здійснюють операції з готівковими коштами на суму понад 150000 грн., з числа суб’єктів первинного фінансового моніторингу за рахунок введення обов’язкового моніторингу таких операцій банківськими установами;

- поліпшення процедури зупинення фінансових операцій.

Безумовно всі вище перелічені новели потрібні та актуальні в сьогоденних умовах. Навряд чи хтось буде вдаватись у суперечку щодо доцільності вдосконалення якості розслідування злочинів з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або ж здійснення моніторингу фінансових операцій національних публічних діячів.

Закон дійсно комплексно вирішує поставлену перед ним мету правового регулювання, так як одночасно вносить зміни до низки інших законодавчих актів, серед яких Цивільний, Кримінальний, Кримінальний процесуальний Кодекси та Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про страхування», «Про кредитні спілки», «Про боротьбу з тероризмом», «Про громадські об’єднання», «Про виконавче провадження», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про нотаріат» та ін.

Майже всі норми нового Закону по своїй сутності є нормами, які випливають із попереднього Закону про боротьбу з відмиванням, та зумовлені необхідністю впровадження міжнародних стандартів у цій сфері.

Тому, діяльність нотаріусів, як суб’єктів первинного фінансового моніторингу, щодо збору інформації про свого клієнта є необхідним чинником для виявлення підозрілих фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з відмиванням коштів або фінансуванням тероризму. Крім того, ця інформація потрібна нотаріусу для проведення оцінки ризиків діяльності таких осіб.

Слід підкреслити, що Закон не змінює існуючі на сьогоднішній день принципи роботи нотаріусів, як суб’єктів первинного фінансового моніторингу, а навпаки конкретизує їх, уточнює та упорядковує.

Однак, незважаючи на позитивний ефект захищеності економічної безпеки та добробуту суспільства, якого вже вдалося досягнути прийнятим Законом, завжди є що удосконалювати далі.

В першу чергу це стосується розробки нової підзаконної бази нормативних актів, спрямованої на реалізацію Закону. Це нові акти Кабінету Міністрів України, суб’єктів державного фінансового моніторингу, правоохоронних органів.

7

Закон не є панацеєю від легалізації «кримінальних» активів або ж фінансування тероризму. Ефективність роботи учасників національної системи фінансового моніторингу, хоч і залежить прямо від належного правового регулювання, але може й піддаватись впливам інших чинників (в т.ч. корупціоногенних). Тому реальний соціальний ефект від прийняття цього Закону за найскромнішими оцінками варто очікувати не раніше року після набрання ним чинності.

Досягнуту ефективність зможуть оцінити експерти Комітету Ради Європи з оцінки заходів протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму (MONEYVAL), які будуть оцінювати Україну на предмет дотримання міжнародних стандартів протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму.

Тому державним органам та приватному сектору рівнозначно слід не тільки розуміти дух прийнятого Закону, а й показати високу ефективність його правозастосування.

Ці методичні матеріали є комплексним авторським дослідженням, що ґрунтується на новому законодавстві у сфері фінансового моніторингу (в тому числі на підзаконних нормативно-правових актах, що були прийняті на виконання нового Закону), та охоплює найбільш цікаві для нотаріальної спільноти питання організації фінансового моніторингу.

8

1. Нотаріус, як спеціально визначений суб’єкт первинного фінансового моніторингу

Закон зберіг статус нотаріуса, як спеціально визначеного суб’єкта первинного фінансового моніторингу.

Згідно із підпунктом «г» пункту 7 частини другої статті 5 Закону нотаріуси є спеціально визначеними суб’єктами первинного фінансового моніторингу.

Серед яскравих особливостей спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу, які провадять свою діяльність одноособово, є те, що вони:

- не призначають працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу (частина перша статті 6 Закону);

- не розробляють та не впроваджують правила фінансового моніторингу, програми здійснення фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (частина перша статті 6 Закону);

- не повідомляють Держфінмоніторинг про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу (абзац другий частини восьмої статті 6 Закону);

- не погоджують із Держфінмоніторингом строк подання запитуваної ним інформації у разі неможливості дотримання строків її подачі (абзац перший частини восьмої статті 6 Закону).

Стаття 8 Закону визначає особливості діяльності спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу.

Так, відповідно до частини першої зазначеної норми, виконання обов’язків суб’єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується адвокатами, адвокатськими бюро та об’єднаннями, нотаріусами, особами, які надають юридичні послуги, аудиторами, аудиторськими фірмами, суб’єктами господарювання, що надають послуги з бухгалтерського обліку, у разі, якщо вони задіяні у фінансовій операції для свого клієнта щодо:

купівлі-продажу нерухомості;

управління активами клієнта;

управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;

залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління ними;

утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності (включаючи аудит) чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб

9

(корпоративних прав).

Вказана норма Закону не розмежовує, у яких з цих фінансових операцій задіяні нотаріуси, однак їх аналіз показує, що властивими для діяльності нотаріусів є фінансові операції з купівлі-продажу нерухомості, а також купівлі-продажу юридичних осіб (корпоративних прав).

1.1. Купівля-продаж нерухомості

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України5 за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат»6 нотаріальними діями, які вчиняють нотаріуси є посвідчення правочинів (договорів, заповітів, довіреностей тощо).

Згідно із частиною першою статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Стаття 657 Цивільного кодексу України передбачає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Окрім того, згідно із статтею 191 Цивільного кодексу України, підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших

5 Цивільний кодекс України: Закон України, 16 січня 2003 р. № 435-IV // Голос України. – 2003. – № 45.

6 Про нотаріат: Закон України, 2 вересня 1993 р. № 3425-XII // Голос України. – 1993.

10

правочинів.

Таким чином, нотаріуси виконують обов’язки суб’єкта первинного фінансового моніторингу у разі, якщо вони задіяні у фінансовій операції для свого клієнта щодо купівлі-продажу нерухомості.

1.2. Купівля-продаж юридичних осіб (корпоративних прав)

Що стосується купівлі-продажу юридичних осіб, то новим Законом уточнено, що під такими діями слід розуміти правочини із купівлі-продажу корпоративних прав.

Нормативні визначення корпоративних прав міститься у Господарському кодексі України7, Податковому кодексі України8 та Законі України «Про акціонерні товариства»9. Під корпоративними правами розуміють:

- права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (частина перша статті 167 Господарського кодексу України, підпункт 14.1.90 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України);

- сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами (пункт 8 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Таким чином, корпоративні права – це права, які випливають із (а) права власності на акцію акціонерного товариства або (б) права на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю або іншої юридичної особи, статутний капітал якої поділений на частки, або (в) права на вклад до статутного капіталу юридичної особи у разі, якщо капітал такої особи не поділений на частки (наприклад, приватних, дочірніх, та інших

7 Господарський кодекс України: Закон України, 16 січня 2003 р. № 436-IV // Голос України. – 2003. – №

49. 8 Податковий кодекс України: Закон України, 2 грудня 2010 р. № 2755-VI // Голос України. – 2010. – №

229. 9 Про акціонерні товариства: Закон України, 17 вересня 2008 р. № 514-VI // Голос України. – 2008. – №

211.

11

унітарних підприємств).

Корпоративні права дуже часто стають об’єктами ділових інтересів суб’єктів господарювання в Україні, що спричиняє зростання питомої ваги правочинів щодо них цих. Найпоширенішим видом відчуження корпоративних прав є купівля-продаж. Здійснюється вона шляхом укладання договору купівлі-продажу.

Законодавство не передбачає обов’язковості нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу корпоративних прав, але на практиці сторони намагаються укладати ці договори саме в нотаріальній формі, аби підвищити захищеність угоди та мінімізувати ризики.

Тому, нотаріус повинен виконувати обов’язки суб’єкта первинного фінансового моніторингу, у разі, якщо він задіяний у фінансовій операції для свого клієнта щодо купівлі-продажу юридичних осіб (корпоративних прав).

При здійсненні всіх інших нотаріальних дій нотаріус не виступає спеціально визначеним суб’єктом первинного фінансового моніторингу та не виконує зобов’язання у цій сфері.

12

2. Здійснення нотаріусом ідентифікації, верифікації клієнта, вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта

Одним із обов’язків нотаріусів, згідно з пунктом 2 частини другої статті 6 Закону є здійснення ідентифікації, верифікації клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом.

Варто зазначити, що цей обов’язок розповсюджується на всіх без винятку суб’єктів первинного фінансового моніторингу, як представників фінансових професій і занять (банки, кредитні спілки, страхові установи та ін.), так і не фінансових (нотаріуси, адвокати, аудитори та ін.).

Застосовуючи глосарій Закону відносно нотаріусів, відповідно до статті 1 Закону:

ідентифікація – отримання нотаріусом від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних (пункт 18 частини першої);

ідентифікаційні дані – це:

для фізичної особи - відомості, зазначені у пунктах 1 частин дев’ятої і десятої, у частинах одинадцятій і дванадцятій статті 9 цього Закону;

для фізичної особи - підприємця - відомості, зазначені у пункті 2 частини дев’ятої, у частині дванадцятій статті 9 цього Закону;

для юридичної особи - відомості, зазначені у пункті 3 частини дев’ятої та пункті 2 частини десятої статті 9 цього Закону;

дані, перелік яких визначений Міністерством юстиції України, - у випадках, визначених частиною шістнадцятою статті 9 Закону (пункт 17 частини першої);

верифікація клієнта – це встановлення (підтвердження) нотаріусом відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним (пункт 3 частини першої).

Питанням проведення ідентифікаційних процедур присвячена стаття 9 Закону.

Абзац перший частини сьомої статті 9 Закону передбачає, що нотаріус має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов’язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання нотаріусом інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом,

13

фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Окрім Закону, базовим документом, який визначає порядок організації і проведення фінансового моніторингу нотаріусами, як суб’єктами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення є Положення про здійснення фінансового моніторингу суб’єктами первинного фінансового моніторингу, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Міністерство юстиції України, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 р. № 999/5, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 р. за № 735/2718010 (Положення).

2.1. Випадки здійснення ідентифікації та верифікації

Згідно із частиною третьою статті 9 Закону ідентифікація та верифікація клієнта здійснюється нотаріусом у разі:

- встановлення ділових відносин;

- виникнення підозри;

- проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу.

При цьому слід звернути увагу, що нотаріуси повинні забезпечувати виконання обов’язків суб’єкта первинного фінансового моніторингу, зокрема, проводити ідентифікацію та верифікацію клієнта саме у випадках, визначених частиною першою статті 8 Закону.

2.2. Процедура проведення ідентифікації та верифікації. Документи на підставі яких вони проводяться

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону ідентифікація та верифікація клієнта здійснюються до/або під час встановлення ділових відносин, вчинення правочинів (крім випадків, передбачених Законом), але до проведення фінансової операції.

10

Про затвердження Положення про здійснення фінансового моніторингу суб’єктами первинного фінансового моніторингу, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Міністерство юстиції України: наказ Міністерства юстиції України, 18 червня 2015 р. № 999/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 р. за № 735/27180 // Офіційний вісник України. – 2015. – № 52. – Ст. 518.

14

Ідентифікація та верифікація клієнта (представника клієнта) здійснюється на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом).

Новелою Закону є визначення терміну «офіційний документ», під яким розуміється документ, складений, виданий, засвідчений з дотриманням визначених законодавством норм уповноваженою особою, якій законодавством надано право у зв’язку з її професійною чи службовою діяльністю складати, видавати, засвідчувати певні види документів, що підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти і який містить передбачені законодавством реквізити та відомості (пункт 30 частини першої статті 1 Закону).

Офіційні документи або засвідчені в установленому порядку їх копії мають бути чинними (дійсними) на момент їх подання та включати всі необхідні ідентифікаційні дані. Копії офіційних документів, крім нотаріально засвідчених, на підставі яких нотаріус встановив ідентифікаційні дані клієнта (представника клієнта), засвідчуються в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Враховуючи зазначене, у пункті 3 розділу ІІІ Положення передбачено, що копії документів, крім нотаріально засвідчених, на підставі яких нотаріус встановив ідентифікаційні дані клієнта (представника клієнта), засвідчуються нотаріусом, який має оглянути оригінал документа, проставити відмітку про те, що з оригіналом згідно, та скріпити її підписом та печаткою.

Пунктом 20 розділу ІІІ Положення встановлено, що у разі якщо документи, на підставі яких проводилась ідентифікація, зазнали змін або закінчився строк їх дії, при проведенні клієнтом чергової фінансової операції проводиться повторна ідентифікація.

Проведення ідентифікації та верифікації клієнта (представника клієнта) включає:

- проведення первісної ідентифікації та верифікації під час встановлення ділових відносин з клієнтом;

- здійснення моніторингу операцій клієнтів, діяльність яких свідчить про високий ризик проведення ними фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення.

Відповідно до частини вісімнадцятої статті 9 Закону у разі якщо клієнт (особа) діє як представник іншої особи чи від імені або в інтересах іншої

15

особи, нотаріус зобов’язаний згідно з вимогами цієї статті та положеннями інших законів, що регулюють процедуру ідентифікації, ідентифікувати та верифікувати також особу, від імені або за дорученням якої проводиться фінансова операція, а також встановити вигодоодержувача.

У разі якщо особа діє як представник клієнта, нотаріус повинен перевірити на підставі офіційних документів наявність у цієї особи відповідних повноважень, а також здійснити ідентифікацію та верифікацію такої особи.

При цьому при проведенні ідентифікації слід пам’ятати, що ідентифікація клієнта не є обов’язковою у разі проведення фінансової операції особами, які раніше були ідентифіковані або верифіковані згідно з вимогами закону.

2.3. Відомості, що з’ясовуються при проведенні ідентифікації та верифікації

Дані, які встановлюються нотаріусом з метою ідентифікації та верифікації клієнтів, визначені частинами дев’ятою та десятою статті 9 Закону.

Так, відомостями, які встановлюються під час ідентифікації та верифікації резидентів, є:

1) для фізичної особи:

прізвище, ім’я та по батькові;

дата народження;

серія, номер паспорта громадянина України (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаним на території України для укладення правочинів), дата видачі та орган, що його видав;

реєстраційний номер облікової картки платника податків України (або ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів) або номер, серія паспорта громадянина України, в якому проставлено відмітку про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків України, чи серія, номер паспорта із записом про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків України в електронному безконтактному носії;

2) для фізичної особи – підприємця, крім відомостей, передбачених підпунктом 1 цього пункту, з’ясовуються також:

16

дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про проведення державної реєстрації;

реквізити банку, в якому відкрито рахунок, і номер поточного рахунку (за наявності);

3) для юридичної особи:

повне найменування;

місцезнаходження;

дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про проведення державної реєстрації;

відомості про виконавчий орган;

ідентифікаційні дані осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та/або майном;

дані, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів);

ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;

реквізити банку, в якому відкрито рахунок, і номер поточного рахунку.

Відомості, які встановлюються під час ідентифікації та верифікації нерезидентів:

1) для фізичної особи:

прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові;

дата народження;

громадянство;

серія, номер паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів), дата видачі та орган, що його видав;

2) для юридичної особи:

повне найменування;

місцезнаходження;

реквізити банку, в якому відкрито рахунок, номер банківського рахунку;

відомості про органи управління;

17

ідентифікаційні дані осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та/або майном, дані, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів);

копія легалізованого витягу з торгового, банківського чи судового реєстру або нотаріально засвідчена копія реєстраційного посвідчення уповноваженого органу іноземної держави про реєстрацію відповідної юридичної особи.

Нотаріус щодо трастів додатково повинен з’ясувати ідентифікаційні дані довірителів та довірених осіб.

2.4. Встановлення кінцевого бенефіціарного власника (контролера)

Дуже важливим аспектом проведення ідентифікації юридичних осіб (як резидентів, так і нерезидентів) є встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника (контролера).

Кінцевий бенефіціарний власник (контролер) – це фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов’язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.

Згідно з термінологією Закону, дані, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника (контролера), – це відомості про фізичну особу, які включають прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) фізичної особи (фізичних осіб), країну її (їх) постійного місця проживання та дату народження (пункт 10 частини першої статті 1).

18

Абзац другий частини сьомої статті 9 Закону передбачає, що з метою встановлення кінцевого бенефіціарного власника (контролера) нотаріус витребовує у клієнта - юридичної особи інформацію та/або документи, що підтверджують наявність структури власності такого клієнта.

При цьому пункт 8 розділу ІІІ Положення визначає, що у разі неможливості отримати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) нотаріус відмовляє у встановленні ділових відносин або проведенні фінансової операції та зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити Держфінмоніторинг про осіб, які мають або мали намір встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції.

2.5. Вивчення клієнта

Вивчення клієнта, відповідно пункту 5 частини першої статті 1 Закону, – це процес отримання нотаріусом під час ідентифікації та/або в процесі обслуговування клієнта інформації щодо:

- фінансового стану клієнта та змісту його діяльності; проведення оцінки фінансового стану клієнта;

- визначення належності клієнта або особи, яка діє від його імені, до національних або іноземних публічних діячів, діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов’язаних з ними осіб;

- з’ясування місця його проживання або місця перебування чи місця тимчасового перебування в Україні (усіх даних щодо адреси місця проживання (перебування): назва країни, регіону (області), району, міста (села, селища), вулиці (провулку), номера будівлі (корпусу), номера квартири).

Абзацом третім частини сьомої статті 9 Закону встановлено, що інформація, необхідна для вивчення клієнта, встановлюються нотаріусом на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).

Тобто, на відміну від ідентифікації і верифікації клієнта, які можуть проводитись виключно на підставі офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій, вивчення клієнта можливо здійснювати на підставі інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).

19

Пунктом 27 розділу ІІІ Положення встановлено, що при вивченні клієнта нотаріус:

- досліджує зміст діяльності клієнта;

- оцінює фінансовий стан клієнта;

- аналізує відповідність фінансових операцій клієнта специфіці його діяльності;

- визначає належність клієнта або особи, яка діє від його імені, до національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, їх близьких осіб або пов'язаних з ними осіб на підставі отриманих від них документів та інформації з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою);

- з’ясовує усі дані щодо адреси місця проживання або місця його перебування (тимчасового перебування) в Україні;

- з’ясовує інформацію про наявність клієнта в переліку осіб, пов’язаних із провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції.

2.6. Заходи обачливості щодо публічних діячів

Відповідно до пункту 25 розділу ІІІ Положення якщо під час здійснення ідентифікації та верифікації або вивчення фінансової діяльності клієнта (особи, яка діє від його імені) нотаріус встановив, що клієнт має відношення до публічних діячів, або пов’язаних з ними осіб, нотаріус повинен:

вживати заходів для з'ясування джерел походження коштів клієнта на підставі отриманих від нього документів та/або інформації з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою), що підтверджують джерела походження їх активів, прав на такі активи тощо;

проводити моніторинг операцій такого клієнта у порядку, визначеному для клієнтів високого ризику;

проводити не рідше одного разу на рік уточнення інформації про клієнта.

Додатково слід зазначити, що Держфінмоніторингом розроблені Методичні рекомендації щодо виявлення публічних діячів та забезпечення проведення фінансового моніторингу їх фінансових операцій, які розміщені на офіційному веб-сайті Держфінмоніторингу11. Ці Методичні рекомендації рекомендовані для використання нотаріусами.

11

Методичні рекомендації щодо виявлення публічних діячів та забезпечення проведення фінансового

20

2.7. Уточнення інформації про клієнта

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону нотаріус в процесі обслуговування клієнта зобов’язаний уточнювати інформацію про клієнта в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Уточнення інформації про клієнта – це актуалізація даних щодо клієнта, в тому числі ідентифікаційних даних, шляхом отримання документального підтвердження наявності (відсутності) змін у них (пункт 44 частини першої статті 1 Закону).

Уточнення інформації про клієнта включає:

- проведення заходів, спрямованих на перевірку та уточнення інформації стосовно ідентифікації особи у разі, якщо є сумніви щодо достовірності чи повноти наданої інформації;

- проведення заходів, спрямованих на уточнення інформації щодо ідентифікації у разі зміни інформації або закінчення строку дії документів, на підставі яких вона проводилась.

В свою чергу, нотаріус має право відмовитися від проведення фінансових операцій (обслуговування) у разі, коли клієнт на запит нотаріуса щодо уточнення інформації про клієнта не подав відповідну інформацію (офіційні документи та/або належним чином засвідчені їх копії). У такому разі нотаріус робить відповідну відмітку в анкеті, передбаченій пунктом 26 розділу ІІІ Положення, яка заповнюється під час ідентифікації та верифікації клієнта (представника клієнта).

2.8. Поглиблена перевірка клієнта

Згідно із частиною четвертою статті 9 Закону у разі виникнення сумнівів у достовірності чи повноті наданої інформації про клієнта нотаріус зобов’язаний провести поглиблену перевірку клієнта.

При цьому, поглиблена перевірка клієнта – це здійснення нотаріусом заходів з отримання (зокрема від органів державної влади, державних реєстраторів, з офіційних або публічних джерел) інформації про клієнта (представника клієнта) для підтвердження або спростування наданих ним даних, достовірність яких є сумнівною (пункт 33 частини першої статті 1 Закону).

моніторингу їх фінансових операцій: *Електронний ресурс+. – Режим доступу: http://www.sdfm.gov.ua/articles.php?cat_id=69&art_id=18831&lang=uk

21

2.9. «Спрощена» ідентифікація

Частиною 16 статті 9 Закону передбачено, що нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, може визначатися перелік ідентифікаційних даних, які з’ясовуються нотаріусами, у разі, зокрема:

встановлення ділових відносин або проведення фінансової операції, якщо клієнтом виступає орган державної влади, підприємство, що повністю перебуває у державній власності, міжнародна установа чи організація, в яких бере участь Україна відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

встановлення ділових відносин або проведення фінансової операції, якщо клієнтом виступає установа, орган, офіс або агентство Європейського Союзу;

встановлення ділових відносин або проведення фінансової операції, якщо клієнтом виступає дипломатичне представництво іноземної держави, акредитоване в Україні в установленому порядку.

Враховуючи зазначене, у пункті 14 розділу ІІІ Положення визначено що нотаріус під час проведення ідентифікації та верифікації встановлює:

- для органів державної влади України – повне найменування, місцезнаходження, реквізити розпорядчого акта, на підставі якого створено юридичну особу (найменування, дата прийняття/підписання, номер розпорядчого акта);

- для підприємств, державної або комунальної власності – повне найменування, місцезнаходження, реквізити розпорядчого акта, яким створено підприємство;

- для міжнародних установ та організацій, у яких бере участь Україна відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – повне найменування, місцезнаходження, відомості про міжнародний договір, згідно з яким створені такі установи та організації (дата укладення, номер, дата ратифікації Україною договору).

2.10. Класифікація ризиків клієнтів. Управління ризиками

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Положення на етапі встановлення ділових відносин або у процесі обслуговування клієнта нотаріус на підставі аналізу ідентифікаційних даних клієнта, інших наявних відомостей та інформації про клієнта та його діяльність здійснює оцінку ризику цього клієнта з урахуванням критеріїв ризику, визначених Мінфіном та Мін’юстом.

22

Оцінювання ризику клієнта здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від нотаріуса.

Нотаріус зобов’язаний розробляти власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням критеріїв ризику, визначених Мінфіном, та особливостей своєї діяльності.

За результатом аналізу ідентифікаційних даних клієнта, інших наявних відомостей та інформації про клієнта та його діяльність нотаріуси встановлюють категорії клієнтів, які мають низький, середній або високий ризик проведення ними операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення.

За результатами аналізу ділових відносин та результатів вивчення клієнта характеристика клієнта може бути переглянута та рівень ризику змінений.

Пунктом 22 розділу ІІІ Положення передбачено, що на етапі встановлення ділових відносин нотаріус на підставі інформації стосовно ідентифікації клієнта та вивчення його діяльності здійснює його класифікацію з урахуванням критеріїв ризику, визначених нотаріусом, та встановлює клієнту рівень ризику.

Встановлений щодо клієнта рівень ризику переглядається та уточнюється нотаріусом протягом усього часу обслуговування клієнта, зокрема у таких випадках:

- у разі уточнення даних ідентифікації та вивчення клієнта;

- за фактом проведення клієнтом фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення;

- за результатами проведення аналізу операцій клієнта у разі виникнення підозр щодо невідповідності операцій клієнта наявній інформації про його фінансовий стан та зміст діяльності.

Пунктом 4 розділу ІV Положення передбачається, що результати оцінки (переоцінки) ризику клієнта та заходи з управління ними фіксуються письмово в паперовому вигляді та зберігаються разом з документами, що підтверджують факт проведення ідентифікації (верифікації) клієнта, у порядку, визначеному Правилами.

23

Якщо за результатами оцінки ризику стосовно клієнта встановлено високий рівень ризику, нотаріус оновлює ідентифікаційні дані клієнта, інші наявні відомості та інформацію про клієнта та його діяльність не рідше одного разу на рік.

Крім того, відносно такого клієнта нотаріус вживає застережних заходів, що можуть включати:

- встановлення контролю за належним здійсненням ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів до та під час встановлення з ними ділових відносин та проведення фінансових операцій;

- перевірку інформації про клієнта та інших учасників фінансової операції, зокрема шляхом перевірки наданої клієнтом інформації щодо ідентифікації та отримання додаткової інформації від клієнта або з інших публічних джерел;

- збирання з публічних джерел інформації про зміст діяльності клієнта, його фінансовий стан;

- відмову від встановлення або продовження ділових відносин з клієнтом;

- інформування Держфінмоніторингу про фінансові операції клієнтів, яким нотаріус встановив високий рівень ризику;

- зупинення проведення фінансових операцій клієнта з ознаками високого ризику та інформування Держфінмоніторингу про такі фінансові операції.

Якщо за результатами оцінки ризику стосовно клієнта встановлено середній рівень ризику, строк оновлення ідентифікаційних даних клієнта, інших наявних відомостей та інформації про клієнта та його діяльність не повинен перевищувати двох років.

Якщо за результатами оцінки ризику стосовно клієнта встановлено низький рівень ризику, строк оновлення ідентифікаційних даних клієнта, інших наявних відомостей та інформації про клієнта та його діяльність не повинен перевищувати трьох років.

Нотаріус для проведення оцінки фінансового стану клієнта використовує такі джерела інформації:

- річну фінансову звітність клієнта – юридичної особи та фізичної особи – підприємця, що складена відповідно до вимог законодавства України та отримана нотаріусом безпосередньо від клієнта (баланс, витяги, що містять дані про прибутки та збитки господарської діяльності клієнта, податкова декларація з додатками);

24

- фінансову звітність клієнта – юридичної особи, що опублікована в засобах масової інформації відповідно до вимог законодавства України;

- фінансову звітність клієнта та інформацію щодо фінансового стану, що отримана із спеціалізованих веб-сайтів мережі Інтернет.

Нотаріус для проведення оцінки фінансового стану клієнта використовує іншу інформацію, яка отримана від клієнта, від третіх осіб, від державних органів, додаткову інформацію з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).

2.11. Складання анкети

Відповідно до пункту 26 розділу ІІІ Положення при проведенні ідентифікації, верифікації та вивченні клієнта нотаріус складає анкету. Анкета є внутрішнім документом нотаріуса, який заповнюється і підписується безпосередньо нотаріусом.

Зазначена норма є новелою законодавства, оскільки раніше передбачалось право нотаріуса складати анкету, а не обов’язок.

Анкета формується за результатами здійснення ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта до, під час та в процесі обслуговування клієнта. Анкета має містити всю необхідну інформацію для подання до Держфінмоніторингу в установлених законодавством випадках повідомлення про фінансову операцію.

2.12. Зберігання документів щодо ідентифікації та верифікації

Пунктом 28 розділу ІІІ Положення встановлено, що документи щодо ідентифікації та верифікації осіб, які є учасниками фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу, а також усі документи, які стосуються ділових відносин з клієнтом, зберігаються нотаріусом не менше п’яти років після завершення ділових відносин з клієнтом, а вся документація про проведення такої фінансової операції – не менше п’яти років після її завершення.

Нотаріус зберігає інформацію про фінансову операцію в обсязі, необхідному для подання до Держфінмоніторингу в установлених законодавством випадках повідомлення про фінансову операцію.

У разі необхідності продовження встановленого строку зберігання документів щодо ідентифікації осіб, які є учасниками окремих фінансових операцій, та документації про здійснення окремих фінансових операцій Держфінмоніторинг інформує про це нотаріуса шляхом надсилання

25

відповідного листа із зазначенням переліку осіб та/або фінансових операцій, документи щодо яких підлягають подальшому зберіганню нотаріусом, та строку продовження зберігання нотаріусом зазначеної інформації.

26

3. Виявлення та реєстрація фінансових операцій

Нотаріус, як спеціально визначений суб’єкт первинного фінансового моніторингу, забезпечує виявлення та реєстрацію фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу (стаття 16 Закону), а також тих, які можуть бути пов’язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення. Операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, згідно із статтею 15 Закону, нотаріус не виявляє. Відповідно, зазначені операції не підлягають і реєстрації.

3.1. Виявлення фінансових операцій

Відповідно до пункту 1 розділу V Положення виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, в тому числі тих, які можуть бути пов’язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, або інформації про підозри щодо діяльності осіб або їх активів, якщо є підстави вважати, що вони пов’язані із злочином, визначеним Кримінальним кодексом України, здійснюється нотаріусом на підставі:

- критеріїв ризиків, визначених нотаріусом самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених Мінфіном та Мін’юстом;

- встановленого за результатами проведеного аналізу факту (фактів) невідповідності фінансової (фінансових) операції (операцій) фінансовому стану та/або змісту діяльності клієнта;

- типологічних досліджень у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, підготовлених та оприлюднених Держфінмоніторингом.

Виявлення фінансових операцій забезпечується:

а) до початку їх проведення;

б) в процесі їх проведення;

в) в день виникнення підозри;

г) після їх проведення;

ґ) під час спроби їх проведення;

д) після відмови клієнта від їх проведення.

Із вказаного вбачається, що амплітуда виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, є надзвичайно широкою: від

27

моменту початку їх проведення до невизначеного моменту після їх проведення.

Обумовлюється зазначена норма специфікою діяльності різних суб’єктів первинного фінансового моніторингу, які в залежності від особливостей власної діяльності мають можливості для виявлення відповідних фінансових операцій в різний час.

В свою чергу, для нотаріусів передбачається, що виявлення фінансових операцій здійснюється не пізніше наступного робочого дня після їх проведення.

Моментом виявлення є отримання повної інформації, яка дає змогу виявити ознаки таких операцій. Бажаним для реалізації мети фінансового моніторингу є виявлення фінансової операції на якомога ранішній стадії.

Що стосується виявлення фінансової операції в день виникнення підозр – то це слід розуміти у відношенні фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу.

У разі виявлення фінансової операції, яка підлягає фінансовому моніторингу або стосовно якої є підозра, що вона пов’язана, стосується або призначена для фінансування терористичної діяльності, фінансування розповсюдження зброї масового знищення, терористичних актів чи терористичних організацій та організацій або осіб, до яких застосовані міжнародні санкції, нотаріус у випадках, передбачених Законом, забезпечує її реєстрацію та повідомляє Держфінмоніторинг та Службу безпеки України.

Заходи, спрямовані на з’ясування факту віднесення операції до такої, що підлягає фінансовому моніторингу або яка може бути пов’язана, стосується або призначена для фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, включають:

1) аналіз правочину (належність осіб, що беруть участь в операції, до юридичних або фізичних осіб, пов’язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції; належність до осіб, що мають високий ризик; форма та спосіб розрахунку, предмет договору тощо);

2) з’ясування суті та мети здійснення операції, в тому числі шляхом отримання додаткових документів, відомостей та пояснень, що стосуються операції;

3) проведення аналізу відповідності фінансових операцій, що проводяться клієнтом, наявній інформації про зміст його діяльності та фінансовий стан з метою виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

28

4) здійснення управління ризиками, пов’язаними із запровадженням чи використанням нових та існуючих інформаційних продуктів, ділової практики або технологій, у тому числі таких, що забезпечують проведення фінансових операцій без безпосереднього контакту з клієнтом.

Для оцінки того, що фінансова операція (або спроба її проведення) здійснюється з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або пов’язана з фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, нотаріусом вивчаються операції клієнта, фінансові операції інших осіб – учасників операції, що оцінюється.

При виявленні фінансової операції, що має високий ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, нотаріус:

- забезпечує управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму;

- приймає рішення про направлення повідомлення Держфінмоніторингу про таку фінансову операцію.

При виявленні фінансової операції, що має середній ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, нотаріус забезпечує управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму.

3.2. Реєстрація фінансових операцій

Всі фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, повинні бути зареєстровані.

Реєстрація нотаріусом фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, проводиться шляхом внесення відповідної інформації до реєстру.

Реєстр – це форма реєстрації нотаріусом інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, інші фінансові операції, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, та їх учасників.

До реєстру вносяться:

- порядковий номер і дата реєстрації фінансової операції;

- відомості, встановлені в результаті ідентифікації особи, яка проводить

29

фінансову операцію, особи, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція, або вигодоодержувача;

- відомості про інших осіб - учасників фінансової операції;

- вид фінансової операції;

- сума, на яку проводиться фінансова операція або здійснюється спроба її проведення;

- валюта, в якій проводиться фінансова операція;

- підстави для проведення фінансової операції;

- відомості про фінансові операції, пов’язані із зареєстрованою раніше фінансовою операцією (у разі наявності);

- ознаки, за якими фінансова операція підлягає фінансовому моніторингу;

- інформація про зупинення фінансової операції;

- дата та час проведення, спроби проведення або відмови від проведення фінансової операції;

- додаткова інформація, необхідна для проведення Держфінмоніторингом аналізу фінансових операцій;

- прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який вніс інформацію до реєстру.

Форма реєстру визначається наказом Міністерства фінансів України (так звана форма № 2-ФМ).

Інформація про фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, вноситься до реєстру, що ведеться в електронному вигляді або на паперових носіях. У разі неможливості у встановлені строки внести інформацію про фінансову операцію до реєстру, який ведеться в електронному вигляді, інформація вноситься до реєстру на паперових носіях.

Кожній фінансовій операції, яка внесена до реєстру, присвоюється порядковий номер.

Виправлення відомостей, внесених до реєстру, не допускається. У разі допущення помилки у реєстрі помилковий запис анулюється, а виправлений запис вноситься до реєстру під новим номером і новою датою реєстрації.

Реєстрація фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення.

30

Статтями 253 та 254 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таке ж положення встановлене абзацом п’ятим статті 241-1 Кодексу законів про працю України12 відповідно до якого, у тому випадку, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку є найближчий робочий день.

Важливим в цьому контексті є правильне розуміння нотаріусом які дні вважаються святковими, вихідними або неробочими день.

Системний аналіз норм Кодексу законів про працю України показав, що в ряді статей цього кодексу під неробочими днями розуміються дні, визначені статтею 73 вказаного Кодексу. Зокрема, в статтях 55 (тривалість роботи напередодні святкових і неробочих і вихідних днів), 67 (вихідні дні), 78-1 (неврахування святкових і неробочих днів при визначенні тривалості щорічних відпусток), 107 (оплата роботи у святкові і неробочі дні), 182-1 (додаткова відпустка працівникам, які мають дітей) Кодексу законів про працю України містяться відсильні норми, які передбачають, що святкові і неробочі дні, це ті дні які визначені статтею 73 цього Кодексу.

Отже, стаття 73 Кодексу законів про працю України передбачає такі святкові дні: 1 січня - Новий рік, 7 січня - Різдво Христове, 8 березня - Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня - День Перемоги, 28 червня - День Конституції України, 24 серпня - День незалежності України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове, один день (неділя) - Пасха (Великдень), один день (неділя) - Трійця.

Щодо вихідних днів, то статтею 67 Кодексу законів про працю України визначено, що загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи нотаріуса із урахуванням положень законодавства.

Враховуючи зазначене, законодавством України визначено, які дні вважаються вихідними, святковими та неробочими.

12

Кодекс законів про працю України: Закон Верховної Ради УРСР, 10 грудня 1971 р. № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50.

31

В свою чергу, з урахуванням положень законодавства, нотаріусу не заборонено встановлювати в індивідуальному порядку додаткові (ті, що не визначені законодавством) неробочі дні.

Але при встановленні таких неробочих днів зазначений нотаріус повинен враховувати необхідність виконання ним зобов’язань, зокрема таких, що випливають з вимог законодавства, та виконувати їх в строки визначені законодавством.

Таким чином, при підрахунку строків реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, під неробочими днями необхідно рахувати тільки ті, що визначені законом, а не самим нотаріусом в індивідуальному порядку.

32

4. Аналіз інформаційного обміну нотаріуса у сфері фінансового моніторингу

При здійсненні внутрішнього фінансового моніторингу законодавством передбачені процедури в межах яких нотаріус співпрацює з різними суб’єктами системи фінансового моніторингу.

В цьому розділі Методичних матеріалів узагальнені всі можливі варіації інформаційного обміну між нотаріусом та іншими учасниками системи запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Це, зокрема, стосується обміну нотаріусом інформацією із Держфінмоніторингом (як підрозділом фінансової розвідки), Міністерством юстиції України (як суб’єктом державного фінансового моніторингу), іншими державними органами.

Для зручності сприйняття поданої інформації, вона також візуалізована у вигляді відповідних графічних схем.

4.1. Нотаріус і Держфінмоніторинг

4.1.1. Постановка на облік у Держфінмоніторингу

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону нотаріус зобов’язаний стати на облік у Держфінмоніторингу як суб’єкт первинного фінансового моніторингу та повідомляти Держфінмоніторингу про зміну відомостей про суб’єкта первинного фінансового моніторингу та про припинення діяльності суб’єкта первинного фінансового моніторингу.

Згідно із абзацом другим пункту 5 Порядку подання інформації для взяття на облік (зняття з обліку) суб’єктів первинного фінансового моніторингу, виявлення та реєстрації, а також подання суб’єктами первинного фінансового моніторингу Державній службі фінансового моніторингу інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, іншої інформації, що може бути пов’язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 № 552 (далі – Порядок обліку, реєстрації та подання)13, нотаріуси, як спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу, зобов’язані стати

13

Деякі питання організації фінансового моніторингу: постанова Кабінету Міністрів України, 5 серпня 2015 р. № 552: *Електронний ресурс+. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=248395847

33

на облік у Держфінмоніторингу не пізніше дня встановлення ділових відносин з клієнтом (проведення фінансової операції) у випадках, визначених статтею 8 Закону.

Інформація, необхідна для взяття нотаріуса на облік, подається в паперовому вигляді.

Підтвердженням дотримання строків подання такої інформації, є наявність у нотаріуса документа, виданого оператором поштового зв’язку, що підтверджує факт надсилання відповідної інформації з повідомленням про вручення поштового відправлення.

З метою регламентації процедури подання форми № 1-ФМ Міністерством фінансів України затверджено форми обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу, та інструкцію щодо їх заповнення, в яких визначено форми обліку та подання інформації, в тому числі і для нотаріусів14.

Для того, щоб стати на облік у Держфінмоніторингу, нотаріусу необхідно заповнити форму обліку суб’єктів первинного фінансового моніторингу (№ 1-ФМ) та направити її до Держфінмоніторингу.

Після отримання належним чином заповненої форми обліку Держфінмоніторинг в установленому порядку повідомляє нотаріуса про взяття його на облік та присвоєння йому облікового ідентифікатора. Це оформлюється шляхом направлення до нотаріуса форми № 3-ФМ.

Згідно із абзацом другим пункту 3 Порядку ведення Державною службою фінансового моніторингу обліку суб’єктів первинного фінансового моніторингу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 № 552 (далі – Порядок обліку) у разі коли інформація, необхідна для взяття суб’єкта на облік, належним чином оформлена та подана, Держфінмоніторинг протягом п’яти робочих днів з дати її надходження бере такого суб’єкта на облік та присвоює обліковий ідентифікатор.

14

Про затвердження форм обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу, та інструкції щодо їх заповнення: наказ Міністерства фінансів України, 26 квітня 2013 р. № 496, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24 травня 2013 р. за № 805/23337 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 43. – Стор. 83.

НОТАРІУС

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ФІНАНСОВОГО

МОНІТОРИНГУ УКРАЇНИ

Протягом п’яти робочих днів з дати надходження форми № 1-ФМ присвоює

нотаріусу обліковий ідентифікатор (абз. 2 п. 3 Порядку обліку)

Форма № 1-ФМ

Форма № 3-ФМ Не пізніше дня встановлення ділових відносин з клієнтом

(абз. 2 п. 5 Порядку обліку, реєстрації та подання)

34

Пунктами 7, 10 Порядку обліку, реєстрації та подання визначено, що інформація про припинення діяльності, необхідна для зняття нотаріуса з обліку, подається в паперовому вигляді та обов’язково повинна містити причини припинення діяльності.

Інформація про припинення діяльності надсилається нотаріусом до Держфінмоніторингу не пізніше трьох робочих днів з дня настання відповідної події.

У разі зміни інформації, яка подана нотаріусом до Держфінмоніторингу для взяття його на облік, нотаріус протягом трьох робочих днів з дати настання таких змін подає Держфінмоніторингу відповідну інформацію в паперовому або електронному вигляді.

У разі зміни ключових реквізитів нотаріуса, як суб’єкта первинного фінансового моніторингу, присвоєний нотаріусу обліковий ідентифікатор анулюється та в установленому порядку формується новий.

Відповідно до пункту 9 Порядку обліку, реєстрації та подання у разі подання нотаріусом інформації, необхідної для взяття його на облік (зняття з обліку, внесення змін до інформації, яка стала підставою для взяття нотаріуса на облік), не в повному обсязі або з помилками Держфінмоніторинг повідомляє про це нотаріусу. У такому разі нотаріус протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідного повідомлення зобов’язаний подати інформацію в повному обсязі та/або без помилок.

НОТАРІУС

ДЕРЖАВНА

СЛУЖБА ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ

УКРАЇНИ

Форма № 1-ФМ (корегуюча)

Протягом трьох робочих днів з дати настання змін в інформації про постановку на облік, з дня припинення діяльності надає відповідну

інформацію (п. 7, 10 Порядку обліку, реєстрації та подання)

Форма № 3-ФМ

35

4.1.2. Отримання довідки про присвоєння облікового ідентифікатора

Наказом Міністерства фінансів України від 8 червня 2016 р. № 542, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 24 червня 2015 р. за № 749/27194, затверджено Порядок формування облікового ідентифікатора та надання довідки про обліковий ідентифікатор15.

Згідно з цим Порядком, довідка про обліковий ідентифікатор – документ установленого зразка, що надається на вимогу нотаріуса, який став на облік у Держфінмоніторингу, та використовується ним при направленні запитів до державних органів та державних реєстраторів стосовно ідентифікації клієнтів та в інших визначених законодавством випадках.

Цим Порядком встановлено, що у разі потреби отримання довідки про обліковий ідентифікатор нотаріус надсилає до Держфінмоніторингу завірений підписом лист-звернення.

Держфінмоніторинг протягом п'яти робочих днів з дати одержання листа-звернення формує та надсилає нотаріусу довідку.

15

Про затвердження Порядку формування облікового ідентифікатора та надання довідки про обліковий ідентифікатор та форми такої довідки: наказ Міністерства фінансів України, 8 червня 2015 р. № 542, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24 червня 2015 р. за № 749/27194 // Офіційний вісник України. – 2015. – № 53. – Стор. 331.

НОТАРІУС

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА

ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ

УКРАЇНИ

Протягом трьох робочих днів з дати

отримання форми № 3-ФМ з відмовою від взяття на облік надає

належним чином оформлену інформацію (п. 9 Порядку

обліку, реєстрації та подання )

Форма № 1-ФМ (у неповному обсязі або з помилками)

Форма № 3-ФМ (відмова від взяття на облік)

Форма № 1-ФМ (належним чином оформлена)

Форма № 3-ФМ (взяття на облік та присвоєння облікового ідентифікатора)

36

Довідка про обліковий ідентифікатор надсилається за місцезнаходженням нотаріуса.

Відповідно до Порядку формування облікового ідентифікатора та надання довідки про обліковий ідентифікатор у разі втрати або пошкодження довідки або зміни реквізитів, які не є ключовими, для отримання нової довідки нотаріус подає до Держфінмоніторингу лист-звернення, в якому зазначаються такі обставини.

За результатами розгляду листа-звернення Держфінмоніторинг в установленому порядку надсилає нотаріусу нову довідку.

4.1.3. Подання інформації про фінансові операції

Фінансова операція (в контексті нотаріальної діяльності) – це будь-які дії щодо активів (кошти, майно, майнові і немайнові права), вчинені за допомогою нотаріуса.

Основними обов’язками нотаріуса, як суб’єкта первинного фінансового моніторингу, є:

1) Виявлення фінансових операцій

НОТАРІУС

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ

УКРАЇНИ

Лист-звернення щодо видачі довідки про обліковий ідентифікатор

Довідка про обліковий ідентифікатор

Протягом п’яти робочих днів з дати одержання листа-звернення надає

довідку (Порядок формування

облікового ідентифікатора)

НОТАРІУС

ДЕРЖАВНА

СЛУЖБА ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ

УКРАЇНИ

Лист-звернення щодо видачі нової довідки про обліковий ідентифікатор

Довідка про обліковий ідентифікатор

Втрата або пошкодження довідки

про обліковий ідентифікатор

( Порядок надання облікового

ідентифікатора)

37

2) Реєстрація фінансових операцій

3) Повідомлення Держфінмоніторинг про зареєстровані фінансові операції

Схематично, виконання цих обов’язків із зазначенням строків їх виконання можна визначити так.

Але це здебільшого стосується внутрішніх процедур здійснення фінансового моніторингу нотаріусом, а не його інформаційного обміну з державними органами.

Що стосується останнього, по перше, що слід розглянути – це подання нотаріусом інформації про фінансові операції до Держфінмоніторингу.

Згідно з пунктом 18 Порядку обліку, реєстрації та подання нотаріус повідомляє Держфінмоніторингу про фінансові операції у визначених Законом випадках.

Пунктом 19 Порядку обліку, реєстрації та подання встановлено, що у повідомленні про фінансові операції зазначається інформація про нотаріуса, який його надсилає, та фінансові операції, що внесені до реєстру.

У повідомленні про фінансові операції може зазначатися інформація про одну або кілька фінансових операцій, що внесені до реєстру.

Фінансова операція, що підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу

не пізніше наступного робочого дня після її

проведення (абз. 1 п. 14

Порядку обліку, реєстрації та

подання)

не пізніше наступного робочого

дня з дати її виявлення

(п. 5 ч. 2 ст. 6 Закону)

в день виникнення підозри, але не пізніше

наступного робочого дня з дня реєстрації

(пп. «б» п. 6 ч. 2 ст. 6 Закону)

в день виявлення, але не пізніше наступного

робочого дня з дня реєстрації

(пп. «в» п. 6 ч. 2 ст. 6 Закону)

Фінансова операція, стосовно яких є підстави підозрювати, що вона пов’язана, стосується або призначена для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї

масового знищення

в день проведення

(абз. 2 п. 14 Порядку обліку, реєстрації

та подання)

ВИЯВЛЕННЯ

РЕЄСТРАЦІЯ

в день виявлення

(абз. 2 п. 14 Порядку обліку, реєстрації

та подання)

ПОВІДОМЛЕННЯ

38

Так, форма № 2-ФМ використовується нотаріусами у таких випадках:

- при реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, якщо реєстр ведеться в паперовій формі;

- при роздрукуванні реєстру фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, якщо реєстр ведеться в електронній формі;

- при поданні інформації до Держфінмоніторингу на паперових носіях.

У відповідь на форму № 2-ФМ, якщо вона направляється до Держфінмоніторингу в електронному вигляді, нотаріус отримує від Держфінмоніторингу форму № 5-ФМ.

В свою чергу, згідно із пунктом 23 Порядку обліку, реєстрації та подання якщо з будь-яких причин нотаріус не отримав від Держфінмоніторингу протягом 10 робочих днів з дати надходження повідомлення про вручення поштового відправлення або протягом 20 робочих днів з дати відправлення інформації про фінансові операції (у разі ненадходження повідомлення про вручення поштового відправлення), або протягом двох робочих днів з дати відправлення повідомлення про фінансову операцію в електронному вигляді повідомлення про взяття (відмову у взятті) на облік надісланої Держфінмоніторингу інформації, такий нотаріус звертається до Держфінмоніторингу для з’ясування причини неотримання відповідного повідомлення.

У разі необхідності отримання копії повідомлення про взяття (відмову у взятті) на облік надісланої Держфінмоніторингу інформації про фінансову операцію нотаріус надсилає до Держфінмоніторингу письмовий запит.

НОТАРІУС

Форма № 2-ФМ

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ УКРАЇНИ

Форма № 5-ФМ

Здійснює обробку форми № 2-ФМ протягом трьох робочих днів

(п. 23 Порядку обліку, реєстрації та подання)

НОТАРІУС

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА

ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ УКРАЇНИ

Форма № 2-ФМ

Відсутність протягом 10 робочих днів з дати надходження повідомлення про взяття (відмову у взятті) на облік

надісланої Держфінмоніторингу України інформації

(п. 23 Порядку обліку, реєстрації та подання)

Лист щодо з’ясування причин

39

Відповідно до пункту 22 Порядку обліку, реєстрації та подання у разі отримання від Держфінмоніторингу повідомлення про відмову у взятті інформації про фінансову операцію на облік нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дати його надходження подати Держфінмоніторингу належним чином оформлене повідомлення про фінансову операцію.

4.1.4. Повідомлення Держфінмоніторинг про відмову від встановлення ділових відносин з клієнтом

Частиною першою статті 10 Закону встановлені випадки за яких нотаріус зобов’язаний та має право відмовитись від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин), обслуговування або проведення фінансової операції.

У цих випадках, нотаріус зобов’язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити Держфінмоніторингу про проведення операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про осіб, які мають або мали намір встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції.

НОТАРІУС

Направлення форми № 2-ФМ

ДЕРЖАВНА

СЛУЖБА ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ

УКРАЇНИ

Належним чином

оформлене повідомлення про фінансову

операцію подається

протягом трьох робочих днів з

дати його надходження

(п. 22 Порядку обліку,

реєстрації та подання)

Отримання форми № 5-ФМ (відмова у взятті на облік)

Друге направлення форми № 2-ФМ

Отримання форми № 5-ФМ (взяття на облік)

НОТАРІУС

ДЕРЖАВНА

СЛУЖБА ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ

УКРАЇНИ

Повідомлення про особу та операцію, у проведенні якої відмовлено

Не пізніше наступного робочого з дня відмови

(ч. 1 ст. 10 Закону)

40

4.1.5. Надання інформації на запит Держфінмоніторингу

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 6 Закону нотаріус зобов’язаний подавати на запит Держфінмоніторингу:

а) додаткову інформацію, що може бути пов’язана з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, а також інформацію, яка може бути пов’язана із зупиненням фінансової операції (фінансових операцій) відповідно до Закону - протягом одного робочого дня з дня надходження запиту;

б) іншу, не зазначену вище додаткову інформацію, - протягом п’яти робочих днів з дня надходження запиту або в інший строк, погоджений у встановленому порядку із Держфінмоніторингом.

Запит Держфінмоніторингу оформлюється у вигляді форми № 6-ФМ та повинен суворо відповідати зазначеній формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Закону Держфінмоніторинг має право одержувати від суб’єктів первинного фінансового моніторингу на запит додаткову інформацію.

Відповідно до пункту 25 Порядку обліку, реєстрації та подання інформацію на запит Держфінмоніторингу нотаріус подає в паперовому та/або електронному вигляді разом із супровідним листом, в якому зазначається перелік документів (їх копій), що подаються. Копії документів повинні бути засвідчені підписом нотаріуса, скріпленим печаткою.

Надання інформації на запит Держфінмоніторингу не є розголошенням професійної таємниці.

Крім того, окремо слід виділити обов’язок нотаріуса подавати на запит Держфінмоніторингу додаткову інформацію, необхідну для виконання ним запиту, що надійшов від уповноваженого органу іноземної держави, зокрема інформацію з обмеженим доступом, протягом п’яти робочих днів з дня надходження запиту або в інший строк, погоджений у встановленому порядку із Держфінмоніторингом (пункт 10 частини другої статті 6 Закону).

ДЕРЖАВНА

СЛУЖБА ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ

УКРАЇНИ

НОТАРІУС

Протягом п’яти (одного) робочих(ого) днів(я) з

дати надходження запиту (п. 9 ч. 2 ст. 6

Закону)

Запит про надання додаткової інформації (форма № 6-ФМ)

Додаткова інформація

41

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону одержання Держфінмоніторингом запиту відповідного органу іноземної держави є підставою для витребування ним необхідної для виконання запиту додаткової інформації від органів державної влади, підприємств, установ, організацій та суб’єктів первинного фінансового моніторингу. Вимога Держфінмоніторингу щодо подання інформації, необхідної для виконання запиту відповідного органу іноземної держави, має містити посилання на номер та день реєстрації такого запиту у відповідному реєстрі Держфінмоніторингу.

Документи, що підтверджують факт подання інформації Держфінмоніторингу, зберігаються нотаріусом протягом п’яти років.

4.2. Нотаріус і Міністерство юстиції України

4.2.1. Контрольно-наглядова діяльність

Згідно із пунктом 13 частини другої статті 6 Закону нотаріус зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі подавати (оформлювати, засвідчувати) у порядку, встановленому Міністерством юстиції України, на його запит достовірну інформацію, документи, копії документів або витяги з документів, необхідних для виконання Міністерством юстиції України функцій з державного регулювання і нагляду за нотаріусом, у тому числі для перевірки фактів порушень вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, здійснення контролю за виконанням нотаріусом рішень Міністерства юстиції України про застосування санкцій, письмових вимог.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 14 Закону Міністерство юстиції України здійснює щодо нотаріусів державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Відповідно до частини третьої статті 14 Закону Мін’юст має право одержувати від нотаріусів інформацію, необхідну для виконання ним функцій з регулювання і нагляду за ними в межах Закону.

42

Пунктом 13 частини другої статті 6 Закону для нотаріуса встановлений обов’язок своєчасно та в повному обсязі подавати (оформлювати, засвідчувати) на запит Міністерства юстиції України достовірну інформацію, документи, копії документів або витяги з документів, необхідних для виконання ним функцій з державного регулювання і нагляду, у тому числі для перевірки фактів порушень вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, здійснення контролю за виконанням нотаріусом рішень Міністерства юстиції України (його регіональних органів) про застосування санкцій, письмових вимог.

При цьому доступ правоохоронних органів до документів або інформації здійснюється відповідно до вимог Закону (Кримінальний процесуальний кодекс України, Закони України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Службу безпеки України» та ін.).

4.2.2. Методичне забезпечення

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 14 Закону Міністерство юстиції України, як суб’єкт державного фінансового моніторингу, зобов’язаний забезпечувати надання методологічної, методичної та іншої допомоги нотаріусам у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (в тому числі надавати роз’яснення з питань застосування законодавства у цій сфері).

Враховуючи зазначене, у разі звернення нотаріуса до Міністерства юстиції України для отримання допомоги, Мін’юст зобов’язаний її надати.

НОТАРІУС

МІНІСТЕРСТВО

ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Запит про надання інформації, необхідної для перевірки фактів порушення вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу

Надання інформації на запит

43

4.3. Нотаріус та інші державні органи

Частиною шостою статті 9 Закону передбачено, що нотаріус має право витребувати, а державні органи, державні реєстратори зобов’язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту надати відповідно до законодавства інформацію, що стосується ідентифікації та/або що необхідна для вивчення клієнта, уточнення інформації про нього або проведення поглибленої перевірки клієнта. Зазначена інформація подається безоплатно. Порядок подання інформації визначається Кабінетом Міністрів України.

Право на отримання інформації, що стосується ідентифікації та/або що необхідна для вивчення клієнта, уточнення інформації про нього або проведення поглибленої перевірки клієнта є дуже важливим з точки зору захисту нотаріуса від можливих спроб бути використаним для відмивання коштів або фінансування тероризму. А отже, його необхідно використовувати більш активно.

НОТАРІУС

МІНІСТЕРСТВО

ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Запит про надання методологічної, методичної чи іншої допомоги

Надання допомоги

НОТАРІУС

Запит про уточнення або перевірку ідентифікаційних даних клієнта

Надання запитуваної інформації

ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ

ДЕРЖАВНІ РЕЄСТРАТОРИ

44

5. Зупинення нотаріусом фінансової операції чи відмова у її проведенні: теоретико-правові аспекти та проблематика

Законодавством з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення передбачені унікальні процедури, які дозволяють будь-якому суб’єкту первинного фінансового моніторингу за певних умов зупинити фінансову операцію або відмовитись від її проведення.

Ці процедури є дуже важливими з точки зору захисту суб’єкта первинного фінансового моніторингу (в тому числі нотаріуса) від кримінальних елементів, які намагаються легалізувати злочинні доходи або профінансувати тероризм чи розповсюдження зброї масового знищення, а також для реалізації нотаріусом можливості самостійно вплинути на здійснення фінансової операції клієнтом, який на його думку несе певні ризики (тобто заблокувати таку операцію).

Зазначені норми національного законодавства є нічим іншим як імплементацією міжнародних стандартів у сфері фінансового моніторингу – Рекомендацій FATF .

Законом, а саме статтям 6, 9, 10, 17, передбачені випадки та порядок дій суб’єкта первинного фінансового моніторингу при відмові від проведення фінансової операції та зупиненні фінансової операції.

Саме ці норми Закону є предметом аналізу для розкриття порушеного питання. Але звичайно ж такий аналіз буде здійснюватись в контексті реалізації відповідних норм законодавства з питань нотаріальної діяльності, оскільки загальновідомим є факт, що згідно з абзацом першим частини третьої статті 49 Закону України «Про нотаріат»16 та пунктом 4 глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/517, нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

5.1. Зупинення нотаріусом фінансової операції

Перша процедура, що пропонується до розгляду, – це процедура зупинення нотаріусом фінансової операції (посвідчення правочину).

Ця процедура регламентована статтею 17 Закону, яка не визначає

16

Про нотаріат: Закон України, 2 вересня 1993 р. № 3425- XII // Голос України. – 1993. 17

Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: наказ Міністерства юстиції України, 22 лютого 2012 р. № 296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 17. – Стор. 66.

45

переліку суб’єктів первинного фінансового моніторингу, які можуть її використовувати, а отже розповсюджується на всіх суб’єктів.

Відповідно до частини першої зазначеної статті Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов’язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити Держфінмоніторингу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб’єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб’єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Отримавши інформацію про зупинення фінансової операції суб’єктом первинного фінансового моніторингу Держфінмоніторинг може прийняти рішення про подальше зупинення такої (таких) фінансової (фінансових) операції (операцій) на строк до п’яти робочих днів, про що зобов’язаний негайно повідомити суб’єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

У разі прийняття рішення про подальше зупинення фінансової операції Держфінмоніторинг протягом строку подальшого зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє, аналізує її та у разі, якщо за результатами перевірки:

ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, або вчинення іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, не підтверджуються, спеціально уповноважений орган зобов’язаний негайно скасувати своє

46

рішення про подальше зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій та повідомити про це суб’єкту первинного фінансового моніторингу;

є мотивовані підозри, - Держфінмоніторинг приймає рішення про продовження зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) (видаткових фінансових операцій), готує і подає відповідний узагальнений матеріал або додатковий узагальнений матеріал правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та в день прийняття такого рішення інформує відповідного суб’єкта первинного фінансового моніторингу про дату закінчення строку зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції). Строк зупинення відповідних фінансових (фінансової) операцій (операції) продовжується Держфінмоніторингом з наступного робочого дня після подання відповідного узагальненого матеріалу або додаткового узагальненого матеріалу за умови, що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 30 робочих днів.

Згідно з частиною шостою статті 17 Закону зупинення та поновлення здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій) відбувається у порядку, визначеному суб’єктами державного фінансового моніторингу, які здійснюють державне регулювання і нагляд за діяльністю суб’єктів первинного фінансового моніторингу в межах їх повноважень.

Процедурні аспекти зупинення фінансових операцій визначені у розділі VI Положення.

Частиною першою статті 17 Закону чітко розрізнені випадки за яких суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний зупинити фінансову операцію та за яких він має право це зробити.

5.1.1. Обов’язок зупинити фінансову операцію

Такий обов’язок виникає виключно у разі проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов’язаних із здійсненням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції (далі – Перелік).

Відповідно до частини сьомої статті 17 Закону порядок формування Переліку визначається Кабінетом Міністрів України.

Підставою для внесення юридичної чи фізичної особи до зазначеного Переліку є:

47

1) вирок суду, що набрав законної сили, про визнання фізичної особи винною у вчиненні злочинів, передбачених статтями 258-2585, 439 і 440 Кримінального кодексу України, рішення суду щодо віднесення (визнання) організації, юридичної або фізичної особи до такої (такою), що пов’язана з провадженням терористичної діяльності або розповсюдженням зброї масового знищення;

2) відомості, що формуються міжнародними організаціями або уповноваженими ними органами про організації, юридичних та фізичних осіб, які пов’язані з терористичними організаціями або терористами, а також про осіб, стосовно яких застосовано міжнародні санкції;

3) вироки (рішення) судів, рішення інших компетентних органів іноземних держав стосовно організацій, юридичних або фізичних осіб, пов’язаних із провадженням терористичної діяльності або розповсюдженням зброї масового знищення, які визнаються Україною відповідно до міжнародних договорів України.

Перелік доводиться до відома нотаріусів Держфінмоніторингом у порядку, погодженому з Міністерством юстиції України.

Перелік, зміни до нього та актуалізована версія Переліку розміщені на офіційному веб-сайті Держфінмоніторингу (www.sdfm.gov.ua).

5.1.2. Право зупинити фінансову операцію

Право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій) у суб’єкта первинного фінансового моніторингу виникає, якщо така (такі) операція (операції) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 Закону (це ознаки обов’язкового і внутрішнього моніторингу).

Нотаріуси при здійсненні фінансового моніторингу використовують лише категорію внутрішнього фінансового моніторингу (стаття 16 Закону). Ця категорія побудована на ризик-орієнтовному підході, ґрунтується на суб’єктивній оцінці нотаріусом відповідних ризиків, а отже фактично надає формальні підстави для зупинення нотаріусом будь-якої фінансової операції клієнта.

В кожному разі зупинення фінансової операції та повідомлення про це Держфінмоніторинг, нотаріус, на підставі підпункту «в» пункту 6 частини другої статті 6 Закону, зобов’язаний також інформувати про це визначені законом правоохоронні органи, зокрема Службу безпеки України.

Враховуючи вказане, слід зазначити, що процедура зупинення фінансової операції нотаріусом законодавством регламентована. Однак, на практиці застосування такої процедури утруднено відсутністю

48

деталізованого механізму зупинення у Законі України «Про нотаріат».

Стаття 42 Закону України «Про нотаріат» передбачає зупинення вчинення нотаріальної дії до вирішення справи судом за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа (частина 4).

Більше того частина п’ята зазначеної статті передбачає, що законами України можуть бути встановлені також інші підстави для відкладення або зупинення вчинення нотаріальних дій. Під таким законом безумовно слід розуміти і Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

Але все ж таки за своєю природою дії щодо зупинення фінансової операції є більш властивими для фінансової установи (банку) у разі зупинення операцій за рахунками клієнтів (осіб), тобто грошових коштів, але не для нотаріуса який вчиняє нотаріальні дії. З огляду на це, – нотаріус є специфічним суб’єктом первинного фінансового моніторингу.

Таким чином, якщо до нотаріуса для посвідчення правочину звернеться особа, яка внесена до Переліку, – такий правочин посвідчувати не можна, використовуючи при цьому механізм зупинення фінансової операції або відмови від її проведення (якщо є ознаки внутрішнього фінансового моніторингу).

5.2. Відмова нотаріуса від проведення фінансової операції

Що стосується відмови від проведення фінансової операції, то така дія властива будь-якому суб’єкту первинного фінансового моніторингу, в тому числі і нотаріусу. Однак цю процедуру слід розглядати в контексті та одночасно розрізняти від відмови від вчинення нотаріальної дії згідно з Законом України «Про нотаріат».

Спочатку проаналізуємо відмову суб’єкта первинного фінансового моніторингу від проведення фінансової операції відповідно до законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Стаття 10 Закону, якою регламентована ця норма, за конструкцією дещо схожа із процедурою зупинення фінансових операцій, оскільки розрізняє і право і обов’язок суб’єкта первинного фінансового моніторингу на відмову від проведення фінансової операції.

49

5.2.1. Обов’язок відмовитись від проведення фінансової операції

Відповідно до абзаців 1-4 частини першої статті 10 Закону нотаріус зобов’язаний:

відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб’єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;

відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману нотаріуса.

У такому разі нотаріус зобов’язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови повідомити Держфінмоніторинг про це.

Водночас, відповідно до частини сьомої статті 9 Закону нотаріус, як суб’єкт первинного фінансового моніторингу, має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов’язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким нотаріусом інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

За порушення цього обов’язку, тобто посвідчення правочину без здійснення належної ідентифікації клієнта, передбачена відповідальність відповідно до статті 24 Закону.

5.2.2. Право відмовитись від проведення фінансової операції

Згідно з абзацами 5-7 частини першої та частиною другою статті 10 Закону нотаріус має право відмовитися:

від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з Законом підлягає фінансовому моніторингу;

50

від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику;

від проведення фінансових операцій (обслуговування) у разі, коли клієнт на запит нотаріуса щодо уточнення інформації про клієнта не подав відповідну інформацію (офіційні документи та/або належним чином засвідчені їх копії).

Отже, таке право може носити і суб’єктивну основу, оскільки як зазначалось раніше (при аналізі права на зупинення фінансової операції), у разі наявності певних ризиків фінансова операція може мати ознаки внутрішнього фінансового моніторингу.

З одного боку наявність такого права може стати підставою для зловживань з боку нотаріуса, а з іншого є інструментом захисту, який не дає можливості злочинцю використати нотаріуса для відмивання коштів або фінансування тероризму.

Відмовитись від проведення фінансової операції має право лише той нотаріус, який став на облік в Держфінмоніторингу як суб’єкт первинного фінансового моніторингу, оскільки це право має виключно суб’єкт первинного фінансового моніторингу, а не будь-який нотаріус.

Профільне законодавство, що регламентує процедуру відмови нотаріуса від вчинення нотаріальних дій, складається з Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Частиною першою статті 49 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо:

1) вчинення такої дії суперечить законодавству України;

2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії;

3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії;

4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства;

5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень;

51

6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності;

7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення;

8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов’язані з її вчиненням;

9) в інших випадках, передбачених законом.

Однією із підстав для відмови є неподання відомостей (інформації) та документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії. Ця підстава для відмови межує із підставою для відмови, визначеною законодавством з питань фінансового моніторингу – у разі якщо здійснення ідентифікації клієнта відповідно до вимог законодавства є неможливим, нотаріус зобов’язаний відмовитись від проведення фінансової операції.

Крім того, згідно з пунктом 1 глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при вчиненні нотаріальної дії нотаріус установлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії. А відповідно до пункту 2 глави 7 цього розділу І Порядку неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Тож, труднощів у такому випадку у нотаріуса виникнути не повинно.

При реалізації права на відмову від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з Законом підлягає фінансовому моніторингу – нотаріусу слід керуватись пунктом 9 частини першої статті 49 Закону, який передбачає «інші випадки, передбачених законом». Під законом в даній нормі розуміється і Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Слід підкреслити, що зазначена норма, одночасно із прийняттям Закону, зазнала змін оскільки раніше передбачала, що таким законом може бути виключно Закон України «Про нотаріат», а не будь-який інший закон.

Згідно з пунктом 3 глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у постанові про відмову зазначаються:

дата винесення постанови;

прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного

52

нотаріуса;

прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи;

про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання);

причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство;

порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства.

Отже, у разі відмови від проведення фінансової операції (посвідчення правочину) через те, що вона (він) містить ознаки такої, що згідно з Законом підлягає фінансовому моніторингу, у постанові необхідно вказати причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство у сфері запобігання та протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (частину першу статті 10 Закону).

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» та главою 14 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що відмова у вчиненні нотаріальної дії може бути оскаржена до суду особою, прав та інтересів якої це стосувалось.

Водночас, слід звернути увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 27 Закону суб’єкти фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші працівники не несуть відповідальності за шкоду, заподіяну юридичним і фізичним особам у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків під час проведення фінансового моніторингу, якщо вони діяли у межах завдань, обов’язків та у спосіб, що передбачені Законом.

А частиною десятою статті 17 Закону передбачено, що зупинення фінансових (фінансової) операцій (операції) відповідно до частин першої - третьої, п’ятої цієї статті, частини третьої статті 23 Закону не є підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності суб’єкта первинного фінансового моніторингу та його посадових осіб за порушення умов відповідних правочинів.

53

6. Ризики нотаріальної професії у сфері відмивання коштів: аналіз та приклади схем легалізації

Відмивання коштів в Україні є кримінально караним злочином, що віднесений до сфери господарської діяльності. Суть цього злочину та відповідальність за нього визначені статтею 209 Кримінального кодексу України18, що має назву «легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Згідно із зазначено статтею кримінального закону під відмиванням коштів розуміється вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Як зазначено у пункті 1 примітки до статті 209 суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.

Отже, відмивання коштів може відображатись у:

а) вчиненні фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів;

б) вчиненні дій, спрямованих на приховання чи маскування:

- незаконного походження коштів або іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, чи володіння ними,

18

Кримінальний кодекс України: Закон України, 5 квітня 2001 р. № 2341-III // Голос України. – 2001. – № 107.

54

- прав на кошти або майно, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів;

- джерел походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення) коштів або майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів;

в) набутті, володінні або використанні коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Друга та третя частини статті 209 Кримінального кодексу України встановлюють кваліфікуючі ознаки цього злочину, зокрема, такі як повторність, вчинення його за попередньою змовою групою осіб або організованою групою, у великому (якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) або особливо великому (якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) розмірі.

Відповідно до статті 4 Закону до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, належать будь-які дії, пов’язані із вчиненням фінансової операції чи правочину з активами, одержаними внаслідок вчинення злочину, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких активів чи володіння ними, прав на такі активи, джерел їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуттям, володінням або використанням активів, одержаних внаслідок вчинення злочину.

Схеми відмивання коштів можуть бути складними, заплутаними, мати багато розгалужень, але всі вони складаються з порівняно невеликої кількості «елементарних операцій».

На виконання пункту 7 частини другої статті 18 Закону Держфінмоніторинг проводить аналіз методів та фінансових схем легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Із урахуванням наведеного Держфінмоніторингом розроблюються та узагальнюються типології, з урахуванням схем, що виявляються ним, правоохоронними або іншими компетентними державними органами. Особливо слід звернути увагу на схеми, що стосуються ринку нерухомого майна, за участі нотаріусів, які використовуються злочинцями або

55

злочинними угрупуваннями для відмивання своїх незаконно отриманих доходів.

Зважаючи на те, що зобов’язання направляти інформацію до Держфінмоніторингу для нотаріусів не носять «автоматичного» характеру та є умовними, ринок на якому працюють нотаріуси є дуже привабливим для легалізації (відмивання) коштів.

Для зловживання на ринку нерухомого майна злочинці використовують різноманітні методи, механізми та інструменти, переважна більшість з яких можуть вважатися цілком легальними, однак в них використовуються кошти нелегального походження.

Махінації в сфері торгівлі нерухомістю набувають все більш широкого масштабу. Злочинці відмивають кошти завдяки операціям з купівлі-продажу об’єктів нерухомості, здійснюють інвестиції у будівництво житла, незаконно отримують нерухомість у власність тощо. Розглянемо основні з них.

6.1. Шахрайство на ринку нерухомого майна

Злочини, предметом яких є нерухомість, охоплюють широкий спектр розділів і статей Кримінального кодексу України. З числа злочинів у сфері нерухомості найбільш поширеним є шахрайство (стаття 190 Кримінального кодексу України). Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Загальна схема шахрайства на ринку нерухомого майна, як правило, складається з чотирьох етапів: пошук жертви; «обробка» жертви; первинне відчуження; остаточне відчуження.

1. Пошук жертви. Інформація про осіб з «групи ризику» збирається або за допомогою державних установ, які ведуть відповідний облік (це ЖЕКи, паспортні столи, міліція, соціальні служби, лікарні), або за допомогою недержавних організацій, які навіть інколи видають себе як «благодійні» (наприклад, безкоштовні їдальні для безпритульних тощо).

2. «Обробка» жертви.

Може здійснюватись двома способами: перший – до жертви приходять «благодійники» і входять в довіру, другий – використання грубої сили, а саме, викрадення, споювання, насильницький підпис документів тощо.

3. Первинне відчуження. Перший продаж оформлюється на ім’я члена угрупування, так звані «перші прокладки» – це люди, яким нема чого втрачати.

56

Якщо ж з’являються родичі, що претендують на квартиру, або власник «взявся за розум» – тоді використовується так звана «друга прокладка», якій квартира перепродається від імені «першої прокладки». Це, як правило, член нижчої ланки бандитського угрупування, відомості про якого в міліції відсутні. Тобто такий, що має вигляд добропорядного набувача. Квартиру він зазвичай «купує» за дорученням та прикидається «наївним та довірливим».

На час поки тривають судові справи (а це можуть бути роки), нерухомість використовується для отримання максимальної вигоди. З відомих випадків: в таких квартирах влаштовуються борделі, перевалочні пункти для нелегальних мігрантів, наркоманські притони – все, що може приносити великий дохід. Тобто, з квартири намагаються за короткий строк отримати максимально можливий зиск та затягнути час (часто у людей, що хочуть повернути свої квартири, просто не вистачає коштів, щоб довгий час приймати участь у судових процесах та наймати адвокатів).

4. Остаточне відчуження. Якщо після першого відчуження з’ясовується, що жертву було обрано правильно (ніхто не заступився за жертву, не з’явилися родичі жертви, а отже, не пишуться скарги), або ж у жертви закінчилися сили протистояти бандитизму – квартира продається «добросовісним набувачам», тобто звичайним покупцям.

Частина коштів отриманих від продажу незаконно отриманої нерухомості надалі використовуються для фінансування подальших незаконних дій.

Звісно у зазначеній схемі злочинці використовують нотаріуса, оскільки він посвідчує відповідні правочини купівлі-продажу нерухомості.

6.2. Використання фіктивних угод з нерухомим майном

Такі схеми, у більшості випадків, являються лише частинами більш складних схем відмивання. Обов’язковою умовою реалізації цієї схеми є фальсифікація документів стосовно об’єкта угоди.

Суть схеми полягає у тому, що кошти нелегального походження набувають законного вигляду розрахунків по угодах з нерухомим майном. Відмивання коштів відбувається шляхом здійснення фіктивного продажу об’єктів нерухомого майна.

Можливі у зазначеній схемі підозри:

- використання втрачених, підроблених документів, що посвідчують особу;

- походження капіталів, залучених при проведені операцій з

57

нерухомим майном, невідоме;

- покупцем виступає юридична особа з незначним періодом діяльності (як правило такий термін не перевищує трьох місяців з дня державної реєстрації);

- відсутній договір купівлі-продажу нерухомого майна;

- відсутні майнові права на об’єкт, який передається договором купівлі-продажу;

- інформація в договорі купівлі-продажу є непослідовною або некоректною.

6.3. Схеми з незаконного привласнення земельних ділянок нерезидентами

Суть таких схем полягає у отримані резидентами України від нерезидентів кредитних коштів для здійснення фінансово-господарської діяльності. На отримані від нерезидента кошти, резидентом скуповуються земельні ділянки, а кредитні кошти попросту не повертаються.

Згідно з законодавством України, нерезиденти не мають права бути власниками землі сільськогосподарського призначення в Україні.

Але, відповідно до національного законодавства, у випадку несвоєчасності або неможливості повернення кредиту, будь-яке нерухоме майно може перейти у власність нерезидента.

Таким чином, створюються певні умови для незаконного привласнення землі в Україні конкретним нерезидентом, що дає можливість, за рахунок існування законодавчої прогалини, обійти прямі норм законодавства, які забороняють нерезидентам володіти земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Можливі підозри:

- походження капіталів, залучених при проведені операцій з нерухомим майном, невідоме та знаходиться за кордоном;

- новостворене підприємство організовано виключно для придбання земельних ділянок і ніякої іншої фінансово-господарської діяльності не здійснює та підконтрольне нерезиденту;

- учасниками схеми є юридичні особи з незначним періодом діяльності (як правило такий термін не перевищує трьох місяців з дня державної реєстрації);

- здійснення купівлі-продажу земельних ділянок за цінами, суттєво

58

відмінними від ринкових;

- невиконання умов надання позики, а саме різке припинення здійснення платежів по виплаті основної суми позики та відсотків за нею;

- учасники схеми фізичні особи, в т.ч. засновники юридичних осіб вік та/або фізичний стан яких може свідчити про неможливість активної підприємницької діяльності (віком до 25 або понад 70 років).

6.4. Маніпулювання ринковою вартістю об’єкта нерухомості

Маніпулювання ринковою ціною об’єкта нерухомості може включати як недооцінку, так і переоцінку, що супроводжує угоди купівлі/продажу. Ринкова вартість нерухомого майна може виявитись важкою для оцінювання, особливо якщо це стосується нестандартних об’єктів нерухомості, таких як готельні комплекси, спортивні клуби. Ця тенденція і використовується злочинцями, що в свою чергу полегшує маніпулювання ринковою вартістю.

Суть схеми відмивання коштів з використанням спекулятивних операцій при торгівлі нерухомістю полягає у наступному.

Посередник на кошти, одержані злочинним шляхом, купує за низькою ціною об’єкт, а потім перепродає його зловмиснику за значно вищою ціною. Тобто, завдяки штучному завищенню вартості нерухомості, посередник отримує не тільки прибуток, але й легалізує злочинні кошти.

Відмінною ознакою такої схеми може бути циклічний перепродаж об’єктів, а також участь «транзитних», фіктивних фірм. При цьому може використовуватись фальсифікація оціночної документації на нерухомість, договорів купівлі-продажу.

Як правило, такі схеми є частиною більш складної схеми та використовується безпосередньо для надання брудним коштам легального вигляду.

Зазвичай схема розкривається при порівнянні реальної та ринкової вартості об’єктів нерухомості, а також при дослідженні суб’єктів перепродажу (встановлення циклічності операцій).

6.4.1. Завищення/заниження ціни

Суть схеми полягає в купівлі/продажу власності за завищеними/заниженими цінами. Використання цього методу повинно викликати підозри, оскільки здійснюється купівля/продаж власності з незвичною прибутковістю/збитковістю і, як правило, такі угоди

59

здійснюються між пов’язаними учасниками.

В таких схемах для покупки власності часто використовуються суб’єкти господарювання з ознаками фіктивності. Після покупки власності, ці компанії починають процес самоліквідації. В цей час злочинці викуповують власність цих компаній за ціною, значно вищою за ринкову вартість. Це дає можливість легалізувати доходи, одержані злочинним шляхом, та приховати походження цих коштів.

Ще одним досить поширеним методом є використання методу заниження ціни об’єкта нерухомості в договорі купівлі-продажу. Іншими словами, ціна вказана в договорі купівлі-продажу менша за ціну об’єкта, яку необхідно сплатити. Різниця між ціною, яку необхідно сплатити за об’єкт та тією, що вказана в договорі купівлі-продажу, оплачується відповідно коштами незаконного походження «під столом».

Надалі власність продається за ринковою вартістю, тим самим забезпечується легалізація незаконно отриманих коштів.

Можливі підозри:

- походження капіталів, залучених для проведення операцій з нерухомим майном, невідоме та знаходиться за кордоном;

- учасник схеми є особа, яка притягувалась до кримінальної відповідальності;

- учасники транскордонного переказу не мають прямих стосунків;

- здійснення операцій з купівлі/продажу одного об’єкту нерухомого майна в дуже короткий проміжок часу;

- перепродаж нерухомого майна за завищеними/заниженими цінами здійснюється з метою надання капіталам виду легального походження;

- інформація в договорі купівлі/продажу є непослідовною, некоректною або неправдивою.

6.4.2. Регулярний продаж/купівля

Використання цього методу полягає в регулярному, послідовному продажі або купівлі активів, кожного разу за ціною, вищою за попередню.

Можливі підозри:

- походження капіталів, залучених при проведені операцій з нерухомим майном: невідоме або знаходиться за кордоном, в т.ч. в країнах, що становлять максимальний ризик відмивання коштів, зокрема в офшорних юрисдикціях;

60

- постійне збільшення ціни на земельні ділянки.

При цьому, важливо відрізняти ситуації, коли нотаріуса використовують для відмивання коштів, із випадками при яких нотаріус виступає співучасником злочинної діяльності. Останній подібний приклад можна навести з італійського досвіду.

У м. Віченца виявлено випадок причетності трьох нотаріусів до махінацій з відмивання коштів, оскільки вони не повідомили компетентні органи про проведені ними підозрілі фінансові операції на суму майже в 10 млн. євро.

Фінансова поліція висунула обвинувачення одному нотаріусу у приховуванні проведення фінансових операцій на суму в 8,7 млн. євро. Два інших нотаріуса також обвинувачуються у невиконанні своїх зобов’язань – вони не повідомили про підозри у відмиванні коштів на суму 650 тис. євро. Нотаріуси склали нотаріальні акти, що стосувались чотирьох фірм, зареєстрованих на підставних осіб, які до того ж не володіли необхідними фінансовими активами. Такі особи були вибрані саме для того, щоб приховати кримінальне походження активів.

Грубі порушення нотаріусів будуть покарані штрафами, що можуть досягнути 3,8 млн. євро.

Рівень ризиків відмивання коштів та фінансування тероризму нотаріус може визначити, використовуючи різні категорії. Найбільш поширені категорії ризику – це: країна або територія, клієнт та товари/послуги. Увага, приділена цим категоріям ризику (окремо чи в сукупності) при здійсненні загальної оцінки ризику відмивання коштів може різнитися залежно від обставин.

Приклади критеріїв ризиків та загальні засади ризик-орієнтовного підходу визначені у статті 11 Закону та Критеріях ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, затверджених наказом Держфінмоніторингу від 03.08.2010 № 12619.

Найбільш розповсюдженими ризиками, на які слід звертати увагу нотаріусу, є такі:

За географічним розташуванням країни реєстрації клієнта:

- клієнт зареєстрований у країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон (розпорядження Кабінету Міністрів

19

Про затвердження Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму: наказ Державного комітету фінансового моніторингу України, 3 серпня 2010 р. № 126, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 жовтня 2010 р. за № 909/18204 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 80. – Ст. 123.

61

України «Про перелік офшорних зон» від 23.02.2011 № 143-р20).

За типом клієнта, якщо клієнт:

- включений до переліку осіб, пов’язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції;

- є публічним діячем або пов’язаною з ним особою;

- не надає відомостей, передбачених законодавством;

- є неприбутковою або благодійною організацією (крім благодійних організацій, що діють під егідою міжнародних організацій);

- є суб’єктом господарювання, що проводить лотереї та азартні ігри, у тому числі казино, електронне (віртуальне) казино;

- має структуру, яка ускладнює процес ідентифікації справжнього власника чи вигодоодержувача;

- є акціонерним товариством, яке здійснило випуск акцій на пред’явника;

- є іноземним підприємством, контроль та керівництво яким здійснюється за довіреністю.

За видом товарів та послуг:

- здійснення операцій з нерухомим майном нижче ринкової ціни;

- спроба клієнта здійснити операції з нерухомим майном, на яке накладено арешт;

- наполягання особи провести операцію за правилами, відмінними від встановлених законодавством щодо таких операцій за змістом або за строками її проведення;

- внесення особою у раніше узгоджену схему проведення операції (операцій) безпосередньо перед початком її реалізації значних змін, що особливо стосуються напряму руху грошових коштів або іншого майна;

- представлення особою інформації, яку неможливо перевірити;

- відсутність зв’язку між характером і родом діяльності особи з послугами, за якими особа звертається до нотаріуса.

Однак, у практичній діяльності не слід обмежуватись виключно зазначеними критеріями. Необхідно застосовувати всі із наведених у наказі Держфінмоніторингу № 126 та типологіях легалізації.

Наведене вище показує, що нотаріуси можуть використовуватись

20

Про перелік офшорних зон: розпорядження Кабінету Міністрів України, 23 лютого 2011 р. № 143-р // Урядовий кур’єр. – 2011. – № 54.

62

злочинцями в своїх схемах, оскільки вони відіграють центральну роль при здійсненні операцій на ринку нерухомого майна. Їх залучають, в межах функцій, для розміщення та запобігання виявлення іншими учасниками системи протидії відмиванню коштів ознак злочинів.

Таким чином, значення нотаріусів у виявленні нелегальної діяльності є істотним. Зокрема, нотаріуси можуть виявити неправдиві дані в підписаних на передачу активів документах, що можуть стосуватися як осіб, що проводять фінансову операцію, так і предмет правочину. Нотаріуси при проведенні ідентифікації клієнтів і аналізі фінансових операцій можуть виявляти схеми приховування джерел коштів, їх власників, місцезнаходження та контролю активів, отриманих злочинним шляхом.

63

7. Юридична відповідальність нотаріуса за порушення вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу

Питання юридичної відповідальності завжди було, є і буде актуальним для представників будь-яких професій і занять. Нотаріат не є виключенням. В цьому розділі методичних матеріалів окреслені види відповідальності нотаріуса у сфері правовідносин, що стосується здійснення фінансового моніторингу.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону особи, які винні у порушенні його вимог та/або нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансували тероризм чи розповсюдження зброї масового знищення, несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законом.

Схематично відповідальність нотаріуса можна відобразити за допомогою такої схеми.

Із урахуванням всіх можливих видів юридичної відповідальності нотаріуса у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, надається характеристика кожному з них окремо.

Відповідальність нотаріуса

Кримінальна (стаття 209-1 Кримінального

кодексу України)

Адміністративна Цивільно-правова

Згідно із Законом (стаття 24 Закону України «Про запобігання

та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом,

фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового

знищення»)

Згідно із Кодексом (статті 166-9 та 188-34 Кодексу

України про адміністративні правопорушення)

1 2 3

2.2 2.1

64

7.1. Кримінальна відповідальність нотаріуса згідно із статтею 209-1 Кримінального кодексу України

Кримінальна відповідальність нотаріуса настає за вчинення правопорушень, що носять найбільший ступінь небезпечності – злочинів.

Ще у 2003-му році Кримінальний кодекс України (далі – КК України) було доповнено новою статтею 209-1 під назвою «Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму».

До зазначеної статті неодноразово вносились зміни та доповнення і на даний час вона складається з двох частин, суб’єктом відповідальності за якими може бути, в тому числі і нотаріус.

І. Частина перша статті 209-1 КК України передбачає, що умисне неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу, Держфінмоніторингу, якщо такі діяння заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих

неподання інформації про

фінансові операції, що відповідно до закону підлягають

фінансовому моніторингу,

Держфінмоніторингу

несвоєчасне подання інформації про

фінансові операції, що відповідно до закону підлягають

фінансовому моніторингу,

Держфінмоніторингу

подання недостовірної інформації про

фінансові операції, що відповідно до закону

підлягають фінансовому моніторингу,

Держфінмоніторингу

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 209-1 КК України

І. Ч

асти

на

пер

ша

Розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка відповідно до закону надається Держфінмоніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у

зв'язку з професійною або службовою діяльністю

ІІ. Ч

асти

на

др

уга

якщо такі дії заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам

окремих юридичних осіб

А Б В

65

юридичних осіб, – караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Суспільна небезпечність цього злочину полягає у тому, що його вчинення створює умови для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, перешкоджаючи її виявленню Держфінмоніторингом.

Предметом злочину, передбаченого частиною першою статті 209-1 КК України, є інформація про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу, що подається до Держфінмоніторингу та недостовірна інформація про такі операції.

Обов’язковою умовою для настання відповідальності за ці діяння є заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб. На жаль визначення розміру істотної шкоди в даному випадку у КК України відсутнє.

І.(А). Неподання інформації неподання інформації про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу, Держфінмоніторингу.

Неподання інформації означає, що нотаріус, володіючи потрібною інформацією і маючи змогу виконати обов’язок, покладений на нього законодавством, умисно це не робить. Цей склад злочину вбачається як у разі, коли нотаріус відкрито відмовляється виконати вимогу Закону, так і тоді, коли він фактично не подає до Держфінмоніторингу у встановленому порядку інформацію, а також, коли надається лише частина належної інформації про фінансові операції.

Однак, для нотаріуса вчинення злочину у формі неподання до Держфінмоніторингу інформації є скоріш значним виключенням, ніж правилом.

Це пояснюється тим, що пунктом 6 частини другої статті 6 Закону встановлений обов’язок нотаріусів, як суб’єктів первинного фінансового моніторингу, повідомляти Держфінмоніторинг про:

- фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, а також інформацію про свої підозри щодо діяльності осіб або їх активи, якщо є підстави вважати, що вони пов’язані із злочином, визначеним Кримінальним кодексом України (підпункт «б»);

- фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов’язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення (підпункт «в»).

66

Це є фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, та обов’язковою умовою для їх подання до Держфінмоніторингу є наявність достатніх підстав підозрювати, що вони пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, пов’язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Такі підозри є суб’єктивною категорією, а отже рішення про подачу до Держфінмоніторингу інформації про фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, приймається особисто нотаріусом в залежності від його підозр.

І.(Б). Несвоєчасне подання інформації про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу, Держфінмоніторингу.

Законом чітко встановлений термін для подачі інформації про фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо нотаріусом приймається рішення щодо її подання. Це такий термін – в день виникнення підозри або достатніх підстав для підозри, або спроби проведення фінансових операцій, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій.

Умисне порушення цього терміну може мати наслідком притягнення нотаріуса до кримінальної відповідальності у разі, якщо таким діянням заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

І.(В). Подання недостовірної інформації про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу, Держфінмоніторингу.

Недостовірна інформація про фінансові операції, які підлягають фінансовому моніторингу, що подається Держфінмоніторингу, – це інформація, яка містить неправдиві відомості про фізичних або юридичних осіб, які здійснюють такі операції, а також про характер самих операцій. Недостовірною можна визнавати також інформацію, яку винний нотаріус завідомо подає не в повному обсязі, приховуючи певні відомості щодо осіб, які здійснюють операцію, або обставини, що характеризують саму операцію.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого частиною першою статті 209-1 КК України, характеризується умисною формою вини. Інтелектуальним моментом умислу особи повинні охоплюватися необхідність подання відповідної інформації у випадках, коли така інформація не подається, або подання інформації, яка повністю або

67

частково не відповідає дійсності, у випадках подання недостовірної інформації.

Мотиви і цілі вчинення розглядуваного злочину на його кваліфікацію не впливають.

ІІ. Частина друга статті 209-1 КК України встановлює кримінальну відповідальність за розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка відповідно до закону надається Держфінмоніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо такі дії заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

Санкція вказаної частини статті передбачає накладення штрафу від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Суспільна небезпечність цього злочину полягає у тому, що його вчинення може заподіяти шкоду відносинам у сфері охорони комерційної та банківської таємниці.

Розголошення такої інформації має місце як у випадках повідомлення осіб, які здійснюють фінансову операцію, про проведення щодо них фінансового моніторингу, а також повідомлення такої інформації будь-якій іншій особі за винятком осіб, які мають право на її одержання.

Інформація, яка надається Держфінмоніторингу, може бути розголошеною у будь-якому вигляді: усному, письмовому, електронному, з використанням засобів масової інформації, за допомогою комп’ютерних мереж, з її використанням у наукових статтях, виступах тощо. Способи розголошення інформації на кваліфікацію цього злочину не впливають.

Вирішуючи питання про кримінальну відповідальність за частиною другою статті 209-1 КК України, слід мати на увазі, що така відповідальність можлива у разі, якщо вчинені дії заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

Випадків притягнення нотаріусів до відповідальності за статтею 209-1 КК України на даний час не зафіксовано.

7.2. Адміністративна відповідальність нотаріуса

Адміністративна відповідальність виступає одним з видів юридичної відповідальності, під якою, в контексті проведеного аналізу, слід розуміти

68

застосування уповноваженим органом (посадовою особою) адміністративного стягнення до нотаріуса, який вчинив правопорушення.

Підставою адміністративної відповідальності є не тільки адміністративне правопорушення (проступок), а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.

Загальновідомо, що норми, які встановлюють адміністративну відповідальність, розосереджені в різних кодексах і нормативних актах. Основним їх джерелом звісно ж є Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП)21. Паралельно з ним діють і ряд інших актів законодавства.

Тож, однією із ключових особливостей адміністративної відповідальності у сфері фінансового моніторингу є те, що вона встановлюється на рівні КУпАП та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». В обох цих актах визначені склади правопорушень і санкції.

Адміністративна відповідальність в порядку КУпАП накладається судами за наслідками розгляду протоколів про адміністративні правопорушення, що складаються уповноваженими на те посадовими особами суб’єктів державного фінансового моніторингу. В свою чергу, адміністративна відповідальність в порядку Закону накладається безпосередньо суб’єктами державного фінансового моніторингу.

Об’єднує ці два різновиди адміністративної відповідальності те, що необхідною підставою для її застосування є наявність законодавчо визнаного правопорушення, а заходом впливу є стягнення, як правило, у вигляді штрафу. При цьому, спільними рисами є те, що адміністративна відповідальність в обох випадках:

1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

2) нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;

3) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

4) пов’язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

5) реалізується у відповідних процесуальних формах.

21

Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України, 7 грудня 1984 р. № 8073-X // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.

69

Також, характеризуючи адміністративну відповідальність нотаріуса не можна не відзначити той факт, що в Законі України «Про нотаріат» адміністративна відповідальність нотаріуса обмежується лише згадкою у пункті 8-1 статті 30 в контексті того, що набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого нотаріуса притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, є однією з підстав для припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса.

КУпАП, визначаючи адміністративну відповідальність у цій сфері в ряді норм не виділяє нотаріуса як суб’єкта відповідальності, що також зазначено і у відповідному підзаконному акті Міністерства юстиції України.

Тож за таких умов, основним актом, який визначає адміністративну відповідальність нотаріуса у сфері запобігання та протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення є Закон.

7.2.1. Адміністративна відповідальність нотаріуса згідно із статтею 24 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»

Згідно із загальним правилом, визначеним частиною восьмою статті 24 Закону, санкції до суб’єктів первинного фінансового моніторингу, передбачені цією статтею, застосовуються суб’єктами державного фінансового моніторингу, які відповідно до Закону здійснюють функції з державного регулювання і нагляду за суб’єктами первинного фінансового моніторингу.

Отже, органом уповноваженим на застосування санкцій щодо нотаріусів за цією нормою Закону є Міністерство юстиції України (в тому числі в особі територіальних управлінь юстиції на місцях).

Безпосередньо Законом визначені розміри штрафних санкцій за його порушення. Так, частина третя статті 24 Закону передбачає градацію таких штрафів в залежності від вчиненого порушення та статусу суб’єкта первинного фінансового моніторингу (для суб’єктів первинного фінансового моніторингу - юридичних осіб санкції передбачаються вищі ніж для тих суб’єктів, які не мають статусу юридичної особи).

Тож, у разі невиконання (неналежного виконання) вимог Закону та/або нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, на нотаріуса в установленому законом порядку може бути накладено штраф

70

а) у розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (що еквівалентно 3400 грн.) за:

- неподання, несвоєчасне подання, порушення порядку подання або подання Держфінмоніторингу недостовірної інформації у випадках, передбачених законодавством;

- порушення порядку зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій);

- неподання, подання не в повному обсязі, подання недостовірної інформації/документів, подання копій документів, у яких неможливо прочитати всі написані в них відомості, на запит суб’єкта державного фінансового моніторингу, необхідних для виконання ним функцій з державного регулювання і нагляду відповідно до Закону, або втрату документів (у тому числі інформації про рахунки або активи);

б) у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (що еквівалентно 1700 грн.) за:

- порушення вимог щодо ідентифікації, верифікації, вивчення клієнтів (осіб) у випадках, передбачених законодавством;

- невиявлення, несвоєчасне виявлення та порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що відповідно до законодавства підлягають фінансовому моніторингу;

- порушення інших обов’язків, визначених Законом та/або нормативно-правовими актами у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Серед інших обов’язків слід відзначити такі:

- стати на облік у Держфінмоніторингу, як суб’єкт первинного фінансового моніторингу та у разі припинення своєї діяльності повідомити про це Держфінмоніторинг (пункт 1 частини другої статті 6 Закону);

- сприяти в межах чинного законодавства працівникам Держфінмоніторингу в проведенні аналізу фінансових операцій (пункт 8 частини другої статті 6 Закону);

- вживати заходів щодо запобігання розголошенню (зокрема особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, що подається спеціально уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (у тому числі про факт подання такої інформації або отримання запиту від Держфінмоніторингу) (пункт 14 частини другої статті 6 Закону);

71

- зберігати офіційні документи, інші документи (у тому числі створені нотаріусом електронні документи), їх копії щодо ідентифікації осіб (клієнтів, представників клієнтів), а також осіб, яким нотаріусом було відмовлено у проведенні фінансових операцій, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також усі документи, що стосуються ділових відносин (проведення фінансової операції) з клієнтом (включаючи результати будь-якого аналізу під час проведення заходів щодо верифікації клієнта чи поглибленої перевірки клієнта), не менше п’яти років після завершення фінансової операції, завершення ділових відносин з клієнтом, а всі необхідні дані про фінансові операції (достатні для того, щоб простежити хід операції) - не менше п’яти років після завершення операції, закриття рахунка, припинення ділових відносин (пункт 15 частини другої статті 6 Закону);

- проводити аналіз відповідності фінансових операцій, що проводяться клієнтом, наявній інформації про зміст його діяльності та фінансовий стан з метою виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу (пункт 22 частини другої статті 6 Закону);

- здійснювати застережні заходи стосовно публічних діячів, їх близьких осіб або пов’язаних з ними осіб (пункт 2 частини п’ятої статті 6 Закону);

- вживати заходів для обмеження ризику використання благодійних та неприбуткових організацій з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення на підставі рекомендацій Міністерства юстиції України (частина шоста статті 6 Закону).

Якщо нотаріус вчинив два або більше порушень (у тому числі повторних порушень) вимог Закону та/або нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, штрафні санкції накладаються в межах більшого розміру штрафу, встановленого за вид порушення з числа вчинених (абзац другий частини восьмої статті 24 Закону).

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону повторне (повторні) порушення нотаріусом вимог Закону та/або нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, тобто порушення, вчинене протягом трьох років після дня виявлення суб’єктом державного фінансового моніторингу, який відповідно до Закону виконує функції з державного регулювання і нагляду за суб’єктом первинного

72

фінансового моніторингу, аналогічного порушення, за яке до нотаріуса прийнято рішення про застосування санкції відповідно до Закону, тягне (тягнуть) за собою накладення штрафу на нотаріуса у розмірі і до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із частиною п’ятою статті 24 Закону у разі виявлення двох і більше будь-яких повторних порушень, вчинених нотаріусом, до нього додатково може бути застосовано санкцію у вигляді анулювання ліцензії або іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності.

Відповідно до статистичних даних найбільш розповсюдженими порушеннями є: порушення строків, встановлених для подання Держфінмоніторингу інформації, необхідної для взяття їх на облік, та здійснення належним чином ідентифікації клієнта при посвідченні правочинів, зазначених у частині першій статті 8 Закону.

Тобто, нотаріусами в основному порушувались вимоги пунктів 1, 2 частини другої статті 6 та статті 9 Закону.

7.2.2. Адміністративна відповідальність нотаріуса згідно із статями 166-9 та 188-34 Кодексу України про адміністративні правопорушення

КУпАП містить дві статті пов’язані з питаннями фінансового моніторингу:

стаття 166-9 (порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення);

стаття 188-34 (невиконання законних вимог посадових осіб суб’єктів державного фінансового моніторингу).

Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2010 № 2336/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.09.2010 р. за № 857/18152, затверджено Інструкцію з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення. Зазначена Інструкція продовжує діяти до затвердження нової, відповідно до нового Закону.

Відповідно до пункту 1.1 цієї Інструкції, вона відповідно до статті 23 Закону, статей 221, 255 КУпАП установлює порядок складання уповноваженими на те посадовими особами Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі та подання органам, уповноваженим розглядати справи про

73

адміністративні правопорушення, протоколів та матеріалів про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 166-9 та 188-34 Кодексу.

Особи, щодо яких можуть бути складені протоколи за вказаними статтями КУпАП, також чітко визначені в Інструкції (пункти 1.5, 1.6).

Ними є посадові особи суб’єктів первинного фінансового моніторингу - юридичних осіб, які надають юридичні послуги, та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, до яких належать:

керівник юридичної особи, його заступник або інша особа, яка виконувала обов’язки керівника юридичної особи;

керівник відокремленого підрозділу юридичної особи, його заступник або інша особа, яка виконувала обов’язки керівника відокремленого підрозділу;

працівник, відповідальний за проведення фінансового моніторингу в юридичній особі;

працівник, відповідальний за проведення фінансового моніторингу у відокремленому підрозділі юридичної особи;

фізичні особи, які надають юридичні послуги (за винятком осіб, які надають послуги у рамках трудових правовідносин).

Нотаріус, як особа щодо якої може бути складено протокол згідно з КУпАП, відсутній. За таких умов нотаріус не є суб’єктом юридичної відповідальності за таким її видом.

В свою чергу, питання притягнення нотаріуса до адміністративної відповідальності згідно з КУпАП не позбавлене дискусійного характеру.

Це пов’язано з тим, що на відміну від частин першої і другої статті 166-9 та статті 188-34 КУпАП, в санкціях яких чітко визначений суб’єкт відповідальності, а саме:

- посадові особи суб’єктів первинного фінансового моніторингу, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, членів ліквідаційної комісії, ліквідаторів або уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (частина перша статті 166-9 КУпАП);

- посадові особи підприємств, установ, організацій, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, які не є суб’єктами первинного фінансового моніторингу (частина друга статті 166-9 КУпАП);

- посадові особи суб’єктів первинного фінансового моніторингу, громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності (стаття 188-34 КУпАП),

74

у частині третій статті 166-9 КУпАП такий суб’єкт не визначений. Зокрема, за розголошення в будь-якому вигляді інформації, що відповідно до закону є об’єктом обміну між суб’єктом первинного фінансового моніторингу та Держфінмоніторингом, або факту її подання (одержання) особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з її професійною або службовою діяльністю, передбачається накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Це дає підстави для теоретично припущення, що нотаріус не виключений із числа осіб щодо яких може бути складений протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 166-9 КУпАП. Однак, як вже було зазначено вище, на практиці реалізувати це неможливо, оскільки чинний підзаконний нормативно-правовий акт Міністерства юстиції України чітко визначає перелік осіб щодо яких складаються адмінпротоколи22.

7.3. Цивільно-правова відповідальність нотаріуса

Якщо в основі кримінальної відповідальності нотаріуса лежить злочин, адміністративної відповідальності – адміністративне правопорушення, то цивільно-правової – спричинення матеріальної шкоди.

Цивільно-правова відповідальність – це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до нотаріуса шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов’язків майнового характеру. До нотаріуса застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є її майновий характер, те, що санкція стягується на користь потерпілої сторони, а також компенсаційна природа, тобто спрямованість на відновлення майнової сфери потерпілого.

Підставами для цивільно-правової відповідальності нотаріуса є: наявність майнової шкоди (у грошовому виразі – майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв’язок між збитком і протиправною поведінкою. Тільки сукупність зазначених умов дає підстави для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

22

Слід зазначити, що наразі зазначений нормативно-правовий акт перебуває на стадії приведення у відповідність до нового Закону, а отже може бути змінений.

75

Цивільно-правова відповідальність нотаріуса у сфері боротьби з відмиванням коштів має особливості в залежності від суб’єкта відповідальності (державний або приватний нотаріус).

Відповідно до статті 5 Закону, спеціально визначеним суб’єктом первинного фінансового моніторингу виступає нотаріус. Проте, Законом України «Про нотаріат» цивільно-правова відповідальність державного та приватного нотаріуса регламентується різними нормами.

Так, стаття 21 Закону України «Про нотаріат» визначає, що шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України.

Державний нотаріус, як особа, яка перебуває в трудових відносинах із територіальним управлінням юстиції (державною нотаріальною конторою) у разі вчинення протиправного діяння несе відповідальність в порядку, передбаченому Кодексом законів України про працю. Таким чином, відшкодування шкоди, завданої діями державного нотаріуса, здійснюється за рахунок відповідних статей державного бюджету, із залишенням права регресної вимоги до винного нотаріуса. В свою чергу, такий державний нотаріус несе дисциплінарну відповідальність.

Стосовно приватних нотаріусів, то згідно із статтею 27 Закону України «Про нотаріат» шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі (страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса статтею 28 цього Закону визначено як обов’язкове).

Не вдаючись у деталі наукових дискусій щодо суперечливості поняття «недбалість приватного нотаріуса», слід відзначити, що визначення цього поняття для оцінки дій нотаріуса є суттєвим.

У юридичній літературі недбалість визначається як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них (до речі цей термін більш притаманний кримінальному праву).

Із урахуванням зазначеного, норми Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» мають свою специфіку в контексті притягнення нотаріусів до цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до частини третьої статті 27 Закону суб’єкти фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші працівники не несуть відповідальності за шкоду, заподіяну юридичним і фізичним особам у

76

зв’язку з виконанням ними службових обов’язків під час проведення фінансового моніторингу, якщо вони діяли у межах завдань, обов’язків та у спосіб, що передбачені Законом.

В той же час, досить важко, у разі виникнення проблемної ситуації, визначити чи діяв нотаріус «у межах завдань, обов’язків та у спосіб, що передбачені Законом».

Для прикладу візьмемо реалізацію абзацу шостого частини першої статті 10 Закону, яким встановлено, що нотаріус має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з Законом підлягає фінансовому моніторингу (зокрема, внутрішньому). Для нотаріуса будь-яка фінансова операція щодо якої у нього є підозри підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу.

Тобто, теоретично нотаріус, як суб’єкт первинного фінансового моніторингу, має право відмовити клієнту у проведенні будь-якої фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу, посилаючись на норми Закону.

Неналежна реалізація нотаріусом цього права, або ж зловживання ним за умови завдання шкоди клієнту може призвести до виникнення цивільно-правової відповідальності. Але доведення вини нотаріуса в цьому випадку є майже неможливим.

Як позитивну, з точки зору гарантій захисту нотаріуса при виконанні ним обов’язків з ідентифікації клієнтів, слід відзначити новелу законодавства, визначену частиною другою статті 27 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії подала недійсні та/або підроблені документи.

Факт підробки документів може бути установлений лише експертом, який має спеціальні знання. Нотаріуси такими знаннями не володіють і для здійснення своїх обов’язків не мають володіти. Отже, вони звільняються від цивільно-правової відповідальності в даних випадках.

Насамкінець варто зазначити, що відповідно до теоретичної класифікації, залежно від підстав виникнення цивільно-правова відповідальність нотаріуса у сфері фінансового моніторингу відноситься до позадоговірної (якій характерна відсутність договірних відносин між нотаріусом та потерпілою стороною).

Як висновок, підкреслимо положення частини шостої статті 8 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою нотаріус не несе дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності за подання Держфінмоніторингу інформації про фінансову операцію, навіть

77

якщо такими діями завдано шкоди юридичним або фізичним особам, та за інші дії, якщо він діяв у межах виконання Закону.

Вказана норма прямо визначає – якщо нотаріус діє, виконуючи Закон, юридичної відповідальності він не несе.

При цьому згідно із частиною п’ятою статті 8 Закону України «Про нотаріат» подання нотаріусом в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» інформації Держфінмоніторингу, не є порушенням нотаріальної таємниці.

Підсумовуючи викладене, слід ще раз підкреслити, що юридична відповідальність нотаріуса носить комплексний характер, і передбачає покладення на нього не тільки власне юридичної відповідальності, але і відповідальності моральної за дії перед державою та суспільством. Комплексність юридичної відповідальності нотаріуса за порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, є запорукою гарантування нормального функціонування нотаріату спроможного на високому рівні виконувати свої функції у сфері фінансового моніторингу.

_____________________________