Культурний часопис "Еге Ж" листопад 2012

Український культурний часопис «ЕГЕ Ж!» Листопад, 2012. № 11

2

Еге Ж!

Електронний часопис

Дружини Культурників

Спілки Української Молоді в

Україні

№ 11

Листопад 2012

Головний редактор:

Вікторія Коляда

Дизайн і верстка:

Іванна Кобєлєва

Чекаємо листів:

[email protected]

Думка редакції може не

збігатися з точкою зору

авторів публікацій.

© Еге Ж!, 2012.

«Спілка Української Молоді в

Україні» є однією із

найстарших молодіжних

організацій і свій початок бере

від підпільного СУМу, що

існував у Києві в 1925-1929

роках. На сьогодні СУМ існує

та діє в 10 країнах світу і є

однією із двох найбільших

виховних українських

молодіжних організацій у світі.

В сучасній Україні відродження

СУМу розпочалося у 1989 році і

з цього часу організація

проводить виховну діяльність

серед дітей та молоді.

Сайт організації:

www.cym.org/ua

Зміст

СЛОВО РЕДАКТОРА, АНОНСИ

ПРО ВАЖЛИВЕ В ЦИФРАХ Національні меншини Вікторія Коляда

ЗНАЙОМСТВО Алі Емруллаєв: Ти, друже, кажеш «філіжанка», а я

кажу «фільджан» Ольга Пітулей

БАЛАЧКА Таміла Ташева: «У мене багато друзів прийшли до

хорошого ставлення до України через призму культури» Іванна

Кобєлєва

ДУМКА Мова сервісу, або Що робити україномовним споживачам?

Аня Ющенко

ІСТОРІЯ УСПІХУ Роман Матис: Українська мова в комунікації

повинна стати символом якісного ведення бізнесу

РЕТРОСПЕКТИВА Національні підрозділи в УПА Григорій Рій

ЯК ЦЕ БУЛО Як у Холодці пам’ятник будували Павло Подобєд

Оселедець Людмила Юрченко

МАНДРІВКА Загадкова Румунія Ярина Квітка

ПРО_ЧИТАНЕ Людмила Юрченко, Іванна Кобєлєва

МУЗИЧНА КІМНАТА Вадим Карп’як

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ Латте зі смаком гарбузового пирога (Pumpkin Pie

Latte) від Надійки Гербіш

mailto:[email protected]

http://www.cym.org/ua


3

Рлово редаксора

За час, коли творці й дописувачі цього

журналу відпочивали, працювали, мандрували і набиралися натхнення, себто за літо, трапилося – і в глобальних і в менших масштабах – дуже багато чого. Певні, що за цей час у вашому житті сталося немало цікавого та неповторного.

Ми ж, готуючи це число журналу, не змогли оминути увагою одну суспільно-політичних подій літа, яка спричинила вагомий резонанс у громадськості – ухвалення закону «Про засади державної мовної політики», з допомогою якого має забезпечуватися

право використання мов національних меншин у різних сферах життя. Цей акт начебто був створений на виконання Європейської хартії регіональних мов або мов меншин – аж через 9 років після її ратифікації в Україні, однак автори скандального документа, незважаючи на більш ніж тривалий строк, за який могли б підготувати ну просто ідеальний акт, невдовзі після його прийняття заявили, що останній потребує внесення поправок і створення механізмів його запровадження на практиці.

Ні, ми не будемо розповідати про усі ті перипетії, якими запам’яталося ухвалення цього закону та введення його в дію, аналізувати положення документа чи порівнювати їх з частинами інших законів, що регулюють та визначають мовну політику в Україні – залишмо це фахівцям з відповідних галузей. Нам самим стало цікаво – хто вони, національні меншини в Україні? Чи дійсно найпотрібніше, що могла зробити для них влада – ухвалити такий закон? Чого насправді потребують ці люди?

Заради справедливості зазначимо, що не всі статті присвячені одній темі – навіть якщо вам абсолютно байдуже до нацменшин, сенс переглянути видання все ж є.

Осінь – час довгих вечорів, коли особливо добре читається, тому бажаємо приємного та корисного читання.


ЩО ВІДВІДАТИ

Концерт «АРТПОЛЕ november party»

16 листопада о 19:00 у Києві в Stereo Plaza

гратимуть друзі АртПоля: зірки world music з

Великобританії Transglobal Underground,

ДахаБраха і Port Mone з українсько-білоруським

Хмелева Project, а також відкриття цьогорічного

фестивалю — емоційні та віртуозні Volosi з

Польщі. Київська ДахаБраха та мінські Port Mone

представлять «Хмелева Project», перші композиції

якого виникли у селі Хмелева, на схилах

Дністровського каньйону, поруч з нинішньою

локацією фестивалю АртПоле.

Міжнародний фестиваль відеопоезії «CYCLOP»

II-й Міжнародний фестиваль відеопоезії

«CYCLOP» відбудеться 17-18 листопада 2012 року

в Україні (Київ). У членах журі, поміж інших,

український кінорежисер Михайло Іллєнко, Дуня

Кустуриця (директор «Kustendorf Film & Music

Festival», донька Еміра Кустуриці, Сербія). В рам-

ках фестивалю відбудуться круглі столи-дискусії,

демонстрація найбільш яскравих і відомих

відеопоетичних робіт, музична програма. Місце

локації: Книжкова кав'ярня «Бабуїн», Фестиваль-

ресторація «Диван».

KOZAK SYSTEM в «Crystal Hall» з прем’єрою

альбому «Шабля»

20 листопада в «Crystal Hall» відбудеться прем’єра

альбому «Шабля» гурту KOZAK SYSTEM. Разом з

гуртом вийдуть співавтори пісень, відомі

музиканти і письменники: Сергій Жадан, Сашко

Положинський, Дмитро Лазуткін, Катя Chilly,

Андрій Середа, Ірена Карпа. На концерті звучатиме

бандура Івана Ткаленка і сопілка Мишка Адамчака

з гурту «Кораллі», гостей зустрічатимуть бійці

козацького бойового звичаю «Спас». Вітати

музикантів прийдуть друзі – вечір буде вкрай

емоційним, образи мужніми, тексти – неймовірно

ліричними. KOZAK SYSTEM – екс-Гайдамаки. Радила Іванна Кобєлєва

Друзі та подруги – наші шановні читачі!

Оскільки редакція журналу за досить тривалий

період не отримала жодного фото книжкової полички, ми вирішили цей конкурс тимчасово

зупинити.

Натомість ви маєте нагоду написати та надіслати

нам історію про унікальний та самобутній народний звичай, який вам відомий, малознану народну пісню (або варіацію

відомої), цікаву легенду або просто – хорошу родинну історію. Обсяг – до 4 тис. знаків.

Ні, ми не вважаємо, що таким чином зробимо масштабну роботу із збереження української культури чи здійснимо переворот у фольклористиці.

Нам просто дуже подобаються такі історії


4

Нахіональні менчини


За інформацією деяких джерел, вперше положення про права та статус нацменшин на рівні

міжнародного договору було вжито у 1815 р. у

Генеральному акті Віденського конгресу.

За підсумками опитування вузького кола осіб вищезгадане поняття асоціюється, насамперед із такими словами «утиски», «приниження», «права».

Найбільшим народом, в якого немає власної

держави, є ктрди – народність, що населяє південь

Туреччини та південь Іраку.

Вважається, що близько 100 країн світу є

мононаціональними (понад 90% їх населення – однієї національності).

Протягом історичного розвитку будь-якої держави кількість національних меншин та їх чисельність на території країни змінюється у зв’язку з різноманітними

чинниками.

Найчисельніша нацменшина українців – в Росії

(понад 1 млн.). Це третя за величиною етнічна група в

РФ.

Найчисельнішою національною меншиною в Україні

є роріяни – їх кількість, згідно з даними останнього

перепису, становить 8,3 млн. Згідно з інформацією

одного із періодичних видань, на території України

мешкають представники 134 нацменшин.

За підсумками останнього перепису населення України найменш чисельною

нацменшиною в нашій державі є гагатзи.

Ознайомившись із результатами перепису, крім цього факту можна дізнатися й багато інших цікавих відомостей.

Найбільше українців мешкає у Волинській та Тернопільській областях.

Президент України Віктор Янукович вважає, що в нашій державі створено всі умови для розвитку національних громад. Це саме той випадок, коли

редакція журналу не погоджується з висловлюванням.

Перепис населення України відбувався у 2001 р.

Наступний було заплановано на 2012-ий, однак він так

і не відбувся. Перепис перенесено на 2013 р., але

точних дат його проведення досі немає.

Якщо при прочитанні цього матеріалу ви зрозуміли, що десь вже таке бачили, обов’язково повідомте нам! Навіть, коли вам не до кінця ясно, що ж спричинило дежа в’ю

Про важливе в хиураф

Кримські татари на фестивалі «Країна Мрій».

Автор фото: Віктор Ковальчук


5

На жаль, в

Україні досі

оспівують

комуністичну

партію, котру в

усьому світі

вважають такою

самою

злочинною

ідеологією, як і фашизм

Ти, друже, кажеш «філіжанка»,

а я кажу «фільджан» Алі Емруллаєв, живе й вчиться у Франкфурті-на-Одрі (Німеччина)

Варто сказати, що кримські татари є корінним народом Криму, який сформувався на теренах Криму. Серед кримських татар поширене вживання самовизначення «къиримли»,

«къиримлар», що перекладається як кримці.

Так, я дотримуюсь національних традицій. Я дуже вдячний своїм батькам за те виховання та цінності, яке вони мені прив'язали. З батьками я розмовляю кримськотатарською мовою. Вирізняється кухня, котра відома такими стравами як сарма, манти, кобете, чебуреки та багато інших. Усім, хто відвідує

Крим, обов'язково треба скуштувати страви кримськотатарської кухні. Улюблений напій - кава. День кримського татарина починається з чашки кави. Зажди гостям подають спочатку чашку кави, а

впродовж дня кава споживається в залежності від кількості гостей. У нашій родині зазвичай 3-4 рази на день.

Є два головні релігійні мусульманські свята – Ораза та Курбан байрам. На ці свята зранку я завжди з братами та батьком йдемо в мечеть, а після до нас

приходять гості та ми ходимо в гості. Як правило, молодші йдуть в гості до старших. В першу чергу, вітають людей похилогу віку, при цьому цілують їх руку. Діти отримують подарунки та

гроші від дорослих. Гостей пригощають солодощами та кавою. Відоме свято - Наврез, його святкують 21 березня й воно знаменує початок господарських робіт. 22 вересні святкують Дервиза.

Відрізняються обрядами кримськотатарські весілля. Розповідати можна дуже довго. В загальному, весілля як правило бувають дуже великі - від 100 до 500 запрошених. У моїх двох старших братів було по 250 запрошених. Пояснюється це тим, що родинні зв'язки дуже тісно

підтримуються. Характерними рисами весілля є те, що спочатку проходить нікях (сватання), потім в мечеті читається молитва. На самому весіллі грає жива музика. В Криму є дуже багато ансамблів, котрі грають на кримськотатарських весіллях. Весілля

триває 2 дні. Зранку після весілля рідні приходять в новий дім нареченої, а вона має їм приготувати каву.

До 1989 року було заборонено кримським татарам повертатися в Крим. Після депортації народ був розкиданий по далеких республіках Російської федерації. Наприклад, моя бабуся потрапила на Урал. Взагалі, під час депортації

загинуло дуже багато людей. Моя мати народилася в Дагестані, батько – Узбекистані. В'їзд до Криму був заборонений, тому багато кримців переїхало та оселилось поближче до Криму в Краснодарському краї, Таманський півострів - це саме де я і народився. Після незалежності України почалось

повернення кримців. Після повернення люди стикнулися з багатьма соціальними, економічними проблемами. Крім того, не зажди було і є доброзичливе ставлення до людей, адже радянська

влада вела ідеалогічну роботу. Досить існують міфі, які декридитують кримських татар. На жаль, в Україні досі оспівують комуністичну партію, котру у всьому

світі вважають такою самою злочинною ідеологією, як і фашизм.

Кримські татари як ніхто інший в Криму інтегровані в українське суспільство. На жаль, часто кримські татари виступають єдиною проукраїнською

силою в Криму. Ще хотів наголосити про тому, що кримським татарам сьогодні важливо не тільки інтегруватись, але й зберегти свою культуру та традиції. В цьому плані держава має виступати гарантом. На жаль, сьогодні в Криму є мало національних дитсадків, шкіл з

кримськотатарською мовою викладання. Кількість кримських татар в місцевих органах самоврядування, адміністрації і т.д. в Криму не відповідає численності народу на півострові.

Найбільші спільноти кримських татар є в Туреччині, Узбекистані, Румунії, Болгарії і

ін. країнах світу. Я був в одному такому культурному центрі в США. В Німеччині також існує спільнота та культурний центр. На жаль, там я не ще був, але з певними представниками мав змогу познайомитись в Берліні під час офіційного візиту кримськотатарської делегації в Німеччину.

Є багато спільного в історії, запозичень в мові, що говорить про тісні економічні, культурні, соціальні зв’язки українців і кримських татар, двох корінних народів нашої держави. Я хотів би додати такі рядки

сучасного кримськотатарського поета Шеряна Алі:

Ти, друже, кажеш «філіжанка», а я кажу «фільджан»- В той посуд наливаєш каву, яку я зву «каве».

Згадавсь катран, їстівне зілля, а він у нас татран.

Чи не рідня дві наші мови? – дух спільності живе!

(Переклад М.Мірошниченка)

Знайомрсво


6

А як ти можеш

вчитись повністю

цією мовою, якщо немає підручників?

Таміла Ташева: «У мене багато друзів прийшли до

хорошого ставлення до України через призму культури»

Іванна Кобєлєва

З Тамілою Ташевою, громадською активісткою, керівником PR-відділу Мистецької агенції «Наш Формат» ми зустрілись в кав'ярні на Печерську. Замовляємо капучіно й сирник. Таміла – родом з Криму, її батьки переїхали в Україну з Узбекистану. Розмовляє гарною українською. На цьогорічній «Країні Мрій» дівчина була організатором кримськотатарської сцени, а восени на Форумі видавців у Львові завдяки Тамілі у Театрі імені Леся Курбаса відбувались Фестини кримськотатарської культури, зокрема презентація історичних есеїв Гульнари Абдулаєвої, виступи фольклорних виконавців, інструментальних і танцювальних гуртів. Ми розпочали розмову про те, що відбувається зараз у кримськотатарській культурі.

Яких кримськотатарських виконавців знають українці?

Окрім Джамали мали б знати Енвера Ізмайлова – це музикант світового рівня. Київські джазисти можуть знати Усеіна Бекірова, люди, які ще глибше в темі, знають музиканта гурту «ДіДюЛя» Рустема Барі, він грає на барабанах, його вважають доволі серйозним перкусіоністом. Після «Країни Мрій» публіці запам’яталась виконавиця, яку ми привозили на нашу етнічну сцену, – це перлина кримського вокалу Ельвіра Сарихаліл. З нею наступного року ми плануємо робити програму на вечірню сцену міжнародного фестивалю в Києві на Співочому полі. На наступній «Країні Мрій», дасть Бог, ми презентуємо спільний проект. Насправді над виконавцями із української сторони ми ще думаємо, скоріше за все це будуть етно-рокери чи ска-виконавці. Ска дуже добре лягає під кримськотатарську музику.

Чи роблять українські музиканти з кримськотатарськими спільно якісь проекти?

Влітку, після того, як я активно постила у Фейсбуці передфестивальні відео з нашою співачкою Ельвірою Сарихаліл, мені написав Місько Барбара й запропонував зробити проект з Ельвірою. Це мали б бути якісь балади – українські і кримськотатарські. Ми про це думали перед «Країною Мрій», думаю, ще до цього проекту повернемось. Домовились з Олегом Скрипкою, що наступного року в травні робимо кримську «Країну мрій». На відміну від інших фестивалів, які проводились в Криму (Арт-Поле, наприклад) і які не мали чіткої кримськотатарської складової, на цій «Країні Мрій» основний акцент буде саме на кримських татарах.

Які виконавці там будуть?

У нас буде денна фольклорна і вечірня сцени, як і на всеукраїнському фестивалі. Ми вже думали про

KOZAK SYSTEM, діджея Олега Скрипку, джазовий бенд «Шоколад», а з кримськотатарського боку – джазове тріо Усеіна Бекірова, або джазовий колектив «Хаят». На денній сцені виступатимуть також українські гурти, які зможуть і танці показати, і заспівати, можливо, це будуть «Божичі», «Рожаниця». Це ще на стадії переговорів.

А як розвивається кримськотатарська література? Ми про неї мало знаємо.

Ми кілька років поспіль робили літературну сцену на «Країні Мрій». Її курують брати Капранови. І там у них є література етнічних спільнот. Ми привозили молодих кримських поетів, які там читали свої вірші. Взагалі, з поезію у нас не дуже добре, тому що мова не розвивалася при поверненні татар в Україну, на це менше уваги зверталось, тоді думали про більш матеріальні речі.

А як у школах? Вивчають кримськотатарську мову?

Її вчать факультативно у звичайних школах. Я, наприклад, вивчала факультативно. Хочеш – ходиш,

не хочеш – не ходиш, це твої проблеми. Є кілька шкіл з кримськотатарською мовою

навчання. Там викладають всі предмети, але проблема в тому, що немає підручників. А як ти

можеш вчитись повністю цією мовою, якщо немає підручників? Була проблема, що не мали

навчальних програм кримськотатарською мовою. Я пам’ятаю, що програми для навчання в цих

національних школах писалися не за кошти держави, а за кошти Міжнародного фонду «Відродження».

Розробку деяких перших підручників також фінансував фонд «Відродження», а потім вже в тиражуванні якось

допомагала держава.

Балацка


7

Коли ще жила в

Криму, у мене було

два середовища:

кримськотатарське

і українське

Які татарські ЗМІ є в Криму?

У цьому саме найбільше пожвавлення зараз. Сім років тому з’явилося перше радіо – радіо «Майдан». Майже паралельно тоді відрився комерційний кримськотатарський телеканал ATP, він фінансувався Меджлісом, деякими бізнесменами. Ще було державне телебачення, на якому одна година в тиждень була кримськотатарською. А нещодавно, десь рік тому, з’явився серйозний інвестор, який вкладає гроші в цей перший комерційний телеканал, який насправді зараз є одним із провідних не тільки серед кримськотатарських ЗМІ, а й диктує умови для всього телевізійного ринку в Криму. Тому що це 24 години мовлення, це ведення передач українською, кримськотатарською і російською мовами, це багато власних програм.

Після прийняття закону про мови були якісь позивні зрушення для татар?

Ніяких. Меджліс зразу сказав, що він проти цього законопроекту. Одна з причин – те, що кримські татари на ряду з караїмами і кримчаками є корінним народом Криму, значить, і України теж. А цей законопроект каже, що якщо у вас є 10 %, то ви можете претендувати на те, щоб ваша мова стала регіональною. Але ж, якщо ми, кримські татари, є корінним народом, то нам не важливо скільки відсотків нас є, хоч і 1 %, ми маємо претендувати на такий

статус. Я з цією позицією погоджуюсь. А з іншого боку, всі кримські татари, або якщо не всі, то провідна їх частка, розуміли, для чого цей законопроект приймався: для того, щоб протягнути в регіони російську мову. Хоча є зрушення – в Верховній Раді Криму тепер принаймні одна людина говорить кримськотатарською мовою (сміється – авт.).

А молодь якою мовою спілкується зазвичай?

На побутовому рівні спілкується кримськотатарською мовою, на більш

серйозні теми – це складно через те, що молодь не так її добре знає. На

побутовому рівні я непогано знаю мову, можу спілкуватися. Але якщо на

громадсько-політичні теми, то мені вже дуже складно, я починаю повільно говорити, тому

переходжу на російську або українську мову.

Раніше кримськотатарський рух співпрацював з українським. Зараз є перспектива такого співробітництва?

Активно співпрацюємо з українцями в Криму. У нас же інших союзників немає. Коли ще жила в Криму, у мене було два середовища: кримськотатарське і українське. Більшість спільних акцій роблять якраз таки українці й татари. З російським середовищем дуже рідко співпрацюємо.

А були в твоєму житті чи, можливо, в житті твоїх друзів випадки дискримінації за національною ознакою?


8

Якщо ви хочете

зробити щось в

Криму хороше –

починайте з культури

У Криму в моїх друзів таке траплялося дуже часто. На держслужбу взагалі не брали кримських татар. Навіть у 2000-х роках. Тривалий час татар взагалі не брали в співробітники СБУ. Згодом для кримських татар почали діяти певні програми для вступу в Академію держуправління. І після того, як ти відівчився в цій Академії, мали б точно десь брати на держслужбу. Насправді, це відбувалося лише в тридцяти відсотків студентів після закінчення навчання. Потім, за Наливайченка, почалися зрушення, почали й в СБУ брати кримських татар. А це насправді теж дуже важливо, бо в СБУ є цілі відділи, які займаються саме кримськими татарами. Є СБУшники в Криму, які слідкують за кримськотатарським і за українським середовищем. Мене знали і ті, і ті.

З тобою якісь розмови проводили?

Їм просто не треба було. Вони були на всіх наших акціях, ми їх знали в обличчя. Просто їм треба було знати, чим ми займаємось. Всіх знаю: Валєра, Саша. Того, що за українським середовищем слідкує, не пам’ятаю, як звати, але він ходив на всі прес-конференції, все записував. На одній прес-конференції біля мене сидів СБУшник, а там один діяч з антиукраїнської організації, типу фронту «Севастополь-Крим-Росія», називає Україну «банановою республікою», і цей СБУшник тихо сидить собі й все записує. Мене це дуже обурило. В іншій країні заламали би вже руки, а цей так тихо записує все.

А на побутовому рівні дискримінація була?

На побутовому дуже часто… Якщо здається квартира, кримським татарам не здають. Мені трошечки пощастило, у мене було середовище – українська й кримськотатарська інтелігенція. У 2004 році було таке, що я за Ющенка, а бабуся стоїть за Януковича і намагається тобі в волосся вчепитися, але це трошки інше, це вже на політичному ґрунті.

А як ти вивчила українську мову?

Завдяки моїм улюбленим гуртам – ВВ і «Океан Ельзи», які в 90-х були найвідомішими. Я їх почала слухати десь в 98-му. Слухала слова, потім вимову. І досі, коли зустрічаю Олега Скрипку, я завжди йому кажу: «Дякую за те, що завдяки Вам я вивчила українську мову». У 2008 році ми з Олесем Донієм організували фестиваль «Барикада на Тузлі». Частина заходів проходила в Сімферополі, інші – в Керчі і на самій Тузлі.

Як на мене, це одна з найбільш вдалих акцій в Криму, які пропагували українську культуру.

Півтора місяці тому ми робили один телеміст, під час якого було кілька

включень з різних міст, в тому числі і з Сімферополя, був там один журналіст

радіо «Свобода», який очолює незалежну профспілку, дуже цікавий

хороший діяч із Сімферополя Володя Притула. У студії були також і

представники руху «Відсіч», якраз Катя Чепура розповідала про те, що вони у

Криму будуть роздавати листівки проти Партії регіонів, у Сімферополі, якщо ти пам’ятаєш, їх затримали. І

коли Володя Притула почув, що вони збираються в Крим, каже: «Я дуже добре ставлюсь до «Відсічі», без вас жодна акція не обходиться, але я вас дуже прошу – не їдьте в Крим з місією обклеїти все місто і наробити шуму-галасу. В Криму діють зовсім інші методи». У студії був ще Доній, Володя каже: «Олесь, от ви в 2008 році приїжджали до нас з таким фестивалем. Чудово! От беріть Барикаду і ще раз їдьте. Якщо ви хочете зробити щось в Криму хороше – починайте з культури». Це правда.

У мене багато друзів до хорошого ставлення до України прийшли через призму культури. Тому не треба їхати з гучними політичними чи громадськими акціями. В Криму це дуже обережно треба робити. Я бачила, як на концертах ВВ повна зала людей співає українською мовою. Навіть у вишиванках людей бачила, таких, які не є в тому громадсько-політичному українському середовищі, яке існує в Криму. Це просто людина, яка захотіла підтримати музикантів.

Усі фото з Facebook-сторінки Таміли Ташевої

Якщо доносити, що

українське – це кльово,

воно не погане, воно,

навпаки, хороше, то буде більше зрушень


9

Психологічні, моральні, культурні та етичні

норми (наприклад, «Мене дуже прикро

вразила/обурила/розчарувала відсутність меню

українською мовою»);

Правила ведення успішного бізнесу («Ви, як

постійний представник на ринку України,

просто не можете ігнорувати ту частину

населення, що розмовляє українською»)

Логіка («Чому офіціантки, які ходять у

вишиванках, не знають української?»)

Законодавство (Конституція України – ст.10, ЗУ

«Про захист прав споживачів» ст. 4,6,15)

Мова сервісу, або Що робити

україномовним споживачам?

Обслуговування супроводжує нас скрізь, де ми придбаваємо товари чи послуги й при цьому, крім фактичних витрат, платимо й за роботу персоналу. Працівники сфери обслуговування мають бути не лише фахівцями в наданні тієї чи іншої послуги, а й виявляти високий рівень

поваги до споживача. Однак якщо ви україномовний клієнт, напевно, у вас виникало відчуття, що часто досвідчений та усміхнений працівник не викликає довіри. Важко пояснити, але саме нотки зверхності в тоні працівника викликають дискомфорт та бажання швидше покинути заклад. Не знаю як у вас, але в мене в більшості випадків

такі відчуття спричиняє саме російськомовне обслуговування. Якесь не до кінця усвідомлене розуміння того, що ця людина може й уміє спілкуватись з тобою твоєю мовою, однак вперто відмовляється це робити, оскільки не вважає тебе достатньо достойним для того, аби робити над собою такі зусилля. Саме в умовах сучасної політичної напруженості стосовно мови ця

зверхність особливо помітна.

На жаль, чинне законодавство позбавило споживачів права звернення до контролюючих органів з питань мови у сфері обслуговування (закон «Про засади державної мовної політики»). Однак не потрібно засмучуватись. Навіть у здавалося б зовсім безнадійних випадках, ситуацію можливо й потрібно змінювати. А в сфері обслуговування і поготів.

Справа в тому, що робота того чи іншого закладу напряму залежить від споживача та грошей, які він платить за надані послуги, а кожен власник закладу намагається так організувати його роботу, щоб задовольняти якомога ширше коло своїх клієнтів. І саме коли він бачитиме об’єктивну потребу в тих чи інших змінах, не полінується їх здійснити.

Спробую коротко пояснити, як кожен україномовний споживач може захищати свої права та змінювати загальну ситуацію. Насправді тут немає жодних обмежень.

Правило просте: «Там, де

ти платиш гроші за

нормальне ставлення до

себе, можеш просити,

рекомендувати, вимагати

всього, що є адекватним і

реальним для виконання». Чинне законодавство для цього надає споживачеві

чудовий інструмент впливу – Книгу відгуків та пропозицій, в якій кожен може залишити як відгук і

пропозицію, так і скаргу на неналежну роботу

персоналу та з приводу будь-яких інших питань. Що ж стосується суто мовного аспекту у сфері сервісу, пам’ятайте, що де б ви не були, можете просити, рекомендувати, вимагати таке:

Спілкування з вами українською (як від обслуговуючого персоналу, так і від працівників адміністрації);

Надання друкованих носіїв інформації про продукцію чи послугу українською мовою (меню, оголошень, цінників, прейскурантів);

Усного перекладу українською інформації, що зазначена іноземною мовою;

Надання розрахункових документів українською мовою (рахунків, фіскальних/товарних чеки).

Залишаючи запис у книзі, не забудьте вказати свої прізвище та ініціали, домашню адресу та контактний телефон, дату складання заяви. Коли пишемо скаргу, як правило, озброюємось одним або кількома з таких аргументів:

Залишаючи заклад, не забудьте взяти з собою розрахунковий документ (фіскальний або товарний чек), що є документальним підтвердженням факту отримання товару чи послуги.

Аня Ющенко Студентка 5 курсу факультету правничих наук НаУКМА, активіст ініціативи «Дріжджі», член організації Пласт, одна з ініціаторів студентського голодування за мову під Українським домом

Інструкція про Книгу відгуків! http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0336-96 Читати всім!

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0336-96

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0336-96


10

Конституція України

«Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України…»

Закон України «Про захист прав споживачів»

«Стаття 4. Права та обов'язки споживачів 1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; … 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця)…»

«Стаття 6. Право споживача на належну якість продукції 1. Продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію…»

«Стаття 15. Право споживача на інформацію про продукцію 1. Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою…»

Не забувайте про позитив! Якщо не зважаючи на відсутність в закладі україномовного меню, працівник спілкувався з Вами українською без жодного примусу та нагадувань, похваліть його за таку роботу в своїй заяві. Власник обов’язково зауважить, до чого саме клієнти ставляться з позитивом.

Також зверніть увагу чи в книзі вже були скарги, пов’язані з мовними питаннями, і чи були адміністрацією вжиті будь-які заходи. Якщо реакція на подібні звернення відсутня, поцікавтесь в адміністратора про причину такої халатності, нагадайте, що інструкцією про книгу відгуків передбачена відповідальність за її порушення.

Якщо вам імпонує інтер’єр, атмосфера, сервіс в певного закладу, однак мовна політика залишає бажати кращого, порекомендуйте його своїм україномовним друзям та попросіть залишити відгук подібного змісту. Інколи «кількістю, а не якістю» можна досягти більших результатів.

І головне: ніколи, за

жодних обставин, ні з ким

не сваріться, майте повагу

до себе. Нехай

україномовних споживачів

сприймають як приємних

та освічених людей,

здатних приносити

прибуток.

Дійсно, одне таке звернення може зовсім не вплинути на ситуацію, однак це не заважає громадянам знову й знову звертатись до власників та нагадувати про наявність україномовних споживачів у цій країні.Те саме стосується і мови розміщення інформації в Інтернеті. Чимало сайтів не лише іноземних, а й українських компаній не мають своїх україномовних версій. Це також викликає обурення, адже українську мову визнали рідною понад 60% населення нашої держави. У такому випадку можна звертатись до власників торгових мереж шляхом написань індивідуальних листів на звичайну чи електронну пошту. В Україні вже діють ініціативи, що займаються такими питанням, з їх досвідом та успіхами можете ознайомитись за посиланнями:

1) Ініціатива Дріжджі (мова сервісу в кафе, барах, ресторанах): http://vk.com/driggi http://www.facebook.com/ua.driggi

2) Ініціатива «И так поймут!» (мова сайтів)

Пам’яска:

http://www.facebook.com/groups/i.tak.poymut/


11

Ірсорія трпіфт

Роман Матис: Українська мова в комунікації повинна стати символом якісного ведення бізнесу Розмовляла Іванна Кобєлєва

У фейсбуці існує група «И так поймут!», навколо якої гуртуються активісти, яка займаються «українізацією» сайтів та сторінок у соцмережах різноманітних бізнес-компаній. Ми запитали в ініціатора групи Романа Матиса, наскільки успішною є діяльність активістів і якими методами вони користуються.

Як у мережі Facebook з’явилася група «И так поймут!»? Хто ініціатор? Яка мета?

Група виникла через усвідомлення того, що ми живемо в споживацькому суспільстві і єдиним ефективним інструментом зміни стану справ з поширенням української мови в країні може бути лише вимога споживача, готового потратити свої гроші, до бізнесу перестати спілкуватися за принципом «И так поймут» та комунікувати українською. У випадку збільшення кількості інформаційних повідомлень, статтей, оглядів чи описів українською мовою відбудеться поступове наповнення середовища україномовним контентом, що автоматично приведе до переходу української мови в статус мови, якою послуговуються при веденні бізнесу. Ініціатором виступив я кілька місяців тому.

Почали з бойкоту

українського Есквайр, а

після нього отримали

відразу велику перемогу,

натиснувши на Філіпс.

Кінцева мета – змінити ставлення до української мови в менеджменту компаній, українська мова в комунікації для них повинна стати символом якісного ведення бізнесу й використовуватися за замовчуванням.

Наскільки часто власники сайтів роблять українську сторінку під тиском україномовних читачів?

Дуже часто. Звісно, бувають випадки коли ігнорують звернення, наприклад, автомобільні компанії, які продають все, що завозить Укравто, або Лореаль, чи Нівеа, але в 3/4 випадках мову комунікації змінюють. Дехто не вірить і проводить опитування, як, наприклад, Балтика Україна, але в голосуванні Балтики наші прихильники в кількості майже

7 000 голосів забезпечили майже 70% за українську мову сторінки, і це при тому, що фірма сама рекламувала своє голосування.

Які загалом результати «українізації»? Які методи застосовуєте?

Наші методи – це письмові публічні й персональні звернення, а у випадку відмови публічний бойкот. Нічого, що суперечить законам України. Результати такі, що маємо випадки створення українських версій інтернет-сторінок, сторінок в соцмережах, або конкретні зобов’язання у визначені строки це зробити. Маємо два списки – «чорний» і «білий», в які вписуємо компанії-українофоби й фірми, варті уваги україномовного споживача. Маємо у планах ці списки трансформувати у відповідний сайт, на якому кожен перед покупкою зможе переконатися, чи правильній компанії він віддає гроші.

Бачу, що багато учасників цієї ініціативи - успішні менеджери, керівники. Що особисто вас спонукає боротись за україномовні сторінки в мережі?

Оскільки ми не покинули цю країну, а тут працюємо, заробляємо і витрачаємо, є патріотами і ростимо тут своїх дітей, то хотіли б, аби в нас і наших дітей були рівні можливості доступу до потрібної нам інформації рідною мовою. І якщо держава не в змозі нам забезпечити таку можливість своїми законами, то ми будемо впливати законами вільного ринку, законом витраченої гривні. Так буде доти, доки в бізнесу українська мова комунікації не стане №1 за замовчуванням, а менеджери зрозуміють, що це і є одна з точок диференціації їхнього бізнесу.

Міфи про Україну (Фото з інтернету)

https://www.facebook.com/groups/i.tak.poymut/


12

14 жовсня 1942 рокт вважаєсьря

дасою рсворення Українрької

Поврсанрької Армії. Цьогоріц ми

відзнацаємо 70-ріцний ювілей.

Не личе ткраїнхі за нахіональнірсю

боролиря в лаваф УПА

Нахіональні підрозділи в УПА

Григорій Рій студент історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Українська Повстанська Армія ще з початку існування у запеклих боях проти німців і більшовиків не лише вивила мужність та героїзм, а й завоювала повагу інших народів. Саме тому до українського війська переходили вояки різних національних відділів, що існували при німецькій армії і складались з колишніх полонених червоноармійців. Таким чином з 1943 року в лавах УПА з’являються представники майже всіх поневолених народів СРСР, головною метою яких була помста ворогам.

В УПА були створені окремі

загони узбеків,

азербайджанців, грузинів,

татар. Не бракувало

білорусів і навіть росіян,

хоч ці народи не творили

окремих національних

відділів УПА. Траплялися й представники інших національностей.

Першими серед представників інших національностей в УПА з’явилися татари, які включились у відділи українських повстанців ще навесні 1943 року і не творили окремих відділів. Головним своїм ворогом вони вважали більшовиків. Здається, не було відділу УПА, в якому не було б татарських бійців, насамперед кулеметників.

У червні 1943 року Головне командування УПА видало свій перший заклик до «батальйонців»-грузинів російською мовою. Успіх цього звернення був надзвичайний – до відділів УПА зголосились грузини й представники інших закавказьких народів із зброєю в руках. Крім цього, було видано заклик російською мовою до «армян й других народов Кавказа» (червень 1943 р.), а також до «узбеків, казахів, туркменів, башкирів, татарів, народів Урала, Волги й Сибиру, народів Азії» та до «русских». Крім малих груп, до УПА перейшов повний курінь азербайджанців, і як описує його Микола Лебедь, пізніше в боях із «Червоною армією і німцями виявив мужність, героїзм і моральний гарт. Вони відкинули всі домагання та обіцянки перейти на бік як однієї, так і іншої сторони».

Уже влітку 1943 року з’являються такі повідомлення:

«25 червня 1943 року в триденних боях загону УПА під командуванням командира «Крука» на Волині…відзначився особливо відділ грузинів <…>

В місяці серпні 1943 року відділ УПА, складений з узбеків, грузинів, росіян, знищив у боях з німцями в

Млинівському районі Рівненської області 60 гітлерівських бандитів».

1

Починаючи від серпня 1943 року, було створень невеликі загони з вірменів, грузинів, узбеків, казахів, татарів, литовців. Найбільш чисельними були – литовські і грузинська (по декілька сотень), потім йшли узбеки і вірмени.

2

Воювали в УПА і євреї, однак здебільшого це були військові лікарі. Однак траплялися і винятки, про що свідчить історія повстанця Мандика Хасмана, яку можна знайти у книзі «Історія з грифом «Секретно»» Володимира В’ятровича. 14-літнім хлопцем Мандик стає партизаном-бандерівцем. На питання, чи не боявся він іти до бандерівців, які, як кажуть деякі історики, переслідувати євреїв, Хасман відповідає коротко: «По заслугах діставали сексоти, різні продажники, незалежно від національності»

3. Він

допомагав бандерівцям чим міг. Хлопцеві довіряли, тож незабаром він став особистим «водієм» сотенного, спочатку «Довбуша», згодом «Хоми», потім навіть курінного «Голубенка». Неодноразово брав участь у боях з німцями та поляками в 1943-1944 роках.

Наслідком такої пропагандистської діяльності стала І конференція поневолених народів сходу

Європи й Азії 21-22 листопада 1943 року.

В роботі цієї Конференції узяли участь окрім українських делегатів (5 осіб) делегації: грузинська - 6

1 Мірчук Петро. Революційний змаг за УССД. – Т2. – Лондон, 1987. –

с.69 2 В.Косик. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Львів, 1993. –

с. 387 3 В.В’ятрович. Історія з грифом «Секретно». – Львів-Київ, 2011. –

с.101

Ресрорпексива


13

осіб, вірменська - 4, осетинська – 2, казахська - 1, черкеська - 1, азербайджанська - 6, кабардинська - 1, татарська - 4, чуваська - 1, башкирська - 1, білоруська - 2, узбецька - 5 осіб, разом 39 делегатів. Неофіційно брав участь в Конференції ген. Тарас Чупринка (Роман Шухевич).

Невдачі на Східному фронтів влітку і восени 1943 року сприяли дезертирству італійських, румунських, угорських і німецьких солдатів. Деякі з них приєднувались до УПА. зокрема треба загадати групу голландських офіцерів, які втекли з німецького полону, потрапили до УПА пробилися в Угорщину, а потім через Лондон повернулися додому

4.

Були в УПА і бійці інших національностей, наприклад, бельгієць Альберт Газенбрукс із Брюгге, який утік з Німеччини і хотів пробратися до Англії через схід. Прибувши в Дубно на Волині, він вирішив приєднатися до українського опору. Ставши воїном УПА від псевдонімом «Західний», Альберт восени 1945 року був призначений на роботу на радіостанції при УПА «Вільна Україна», де він працював як диктор англійською і французькою мовами. Однак в березні 1945 року ця радіостанція була виявлена службою НКВД і Газенбрукс був депортований в концентраційний табір Воркути. Його було звільнено лише в 1953 році

5.

Лише напередодні

повороту Червоної армії на

Волинь при УПА існувало

15 різних національних

відділів. Коли ж

повернулись більшовики,

за винятком одного

азербайджанського відділу

(к-р Чавлі), не зрадив УПА

жоден національний відділ. До речі, азербайджанці включились в ЧА й пішли в її рядах громити німців і на шкоду УПА не діяли. Інші ж відділи залишились, і в рядах УПА воювали проти загонів НКВД і МГБ.

У бою під Гурбами національні відділи боролись проти більшовиків під проводом свого к-ра Яструба, і на них була звернена головна атака ворога. Кілька днів пізніше, у великому бою відділів УПА з НКВД в с. Залізниця (Крем'янеччина), взяли участь і визначились знову національні відділи к-ра Яструба (29.ІV. 1944 р.).

Вони продовжували боротись і тільки після закінчення війни в Європі. Головне Командування УПА в порозумінні з окремими командами відділів надало можливість розпорядитися їх долею самостійно.

4 Гл.Едвард Й.Ц. ван Готегем. Моя зустріч з УПА. – Нью-Йорк, 1972.

5 «Гомін України», Торонто, Канада, 25.09.1983.

Мандик Хасман, єврей, вояк УПА. 2011 рік


14

Як хе бтло

Як у Холодці

пам’ятник будували Павло Подобєд координатор БІ «Героїка» Напевно, багато хто вже чув про відкриття пам’ятника на братській могилі воїнів Армії УНР у с.Холодець Волочиського району Хмельницької області. Пам’ятник успішно побудовано та освячено, тепер його можна оглянути. Хотілося б розповісти про те, що лишилось поза кадром – емоції, взаємини з місцевим населенням, реакції людей і т.д.

Турки та українці Відомості про братську могилу 17-х воїнів 10-го полку сірожупанників Армії УНР були віднайдені мною ще навесні 2012 року. Тоді ж я вперше подзвонив до сільської ради, аби запитати чи знають у селі про таку могилу, чи є пам’ятник і т.д. Жіночий голос мені повідомив: «Чули ми про таку могилу. Був у нас один дід, доглядав її. Але дід помер і ми не знаємо тепер що і як». Разом зі своїм шваґром Василем вирушив у подорож. 20 липня 2012 року відвідали Холодець. Село, м’яко кажучи, трохи на задвірках цивілізації. Дорога викладена зі старої бруківки, часом просто ґрунтівка. У селі питаємо де живуть старожили. Нас відводять до старої бабці. Я переказую історію про поховання сірожупанників і питаю, чи не знає вона, де знаходиться могила. Відповідь приголомшила: «Так, дітки. Є в нас тут одна могила... як їх там... турків! О! Точно, турків! На краю села, на кутку цвинтаря». Пояснюю бабці, що то не турки, а петлюрівці – тобто українці, православні, бо ж на цвинтарі православному турки-мусульмани не можуть бути поховані.

«Ой, дідько...

точно! Як їх там,

петлюри то. Бо я

ж пам’ятаю, що

якісь не місцеві», – відповідає стара.

Як стріляли Згодом знаходимо діда, батьки якого були свідками страти українських

воїнів. Пан відводить нас на цвинтар та показує могилу. Старенький хрест, зварений з труби, криво стирчить з високих будяків. «Ото був бій біля Купеля. Наші перемагали, українці почали відступать. Тоді наші взялі їх в окруженіє. Ну, а потім привели їх сюди у село. Тут їх і постріляли, бо ж нашим вже треба в наступлєніє. Коли з полоненими возиться», – пояснює старожил. Питаю в діда чого він доглядає могилу «не наших» (тобто воїнів Армії УНР). Пояснює: «Ну то хоч і вороги, але ж теж люди». З подальшої розмови з’ясовується, що дідусь у Другу світову воював проти УПА. Жаліється, що «село було дуже німецьке – ніхто не піддержував радянську владу, всі були за самостійну Україну». Однак тепер тих, хто був «за бандер» вже нема.

Допоможемо з усім! Заходимо до сільської ради й домовляємося з сільською головою (пані Антоніною) про будівництво пам’ятника. Кажемо, що все зробимо власним коштом, лишень потрібна чоловіча сила на допомогу й техніка. Пані Антоніна обіцяє усе: робітників, помешкання, харчі, трактор, навантажувач, бетонозмішувач, пісок тощо. Дякуємо, домовляємось, що за два місяці приїдемо будувати.

Пацюки й таргани У першій половині вересня до села приїздить майстер «Героїки» Олег Собченко. За день до цього сільська голова пішла у відпустку. Слухавки не бере, на дзвінки не відповідає. У сільраді сидить секретарка, яка «нічого

не знає і не рішає» (за її ж словами). Немає не те щоб помічників, нікому допомогти зняти пам’ятник з машини. Невдовзі майстер знаходить місцевого православного священика. Благо, що панотець Василь не з Московського патріархату, а з УАПЦ. Священик швидко погоджується допомагати. Невдовзі стає найактивнішим будівельником та волонтером. Увечері пана Олега селять у гуртожиток колгоспу. «Відчинивши двері, злякав пацюка. Побіг у нору під ліжком. На стінах багато тарганів, які постійно змінюють

Благодійна

ініхіасива «Героїка»

виникла у 2010 році. Її головна мета – це популяризація історії Перших (1917-1920-ті) та Других (1939-1950-ті)Визвольних Змагань. Основні напрямки роботи з вшанування учасників Визвольних Змагань та вшанування визначних подій з історії Визвольного руху: • Пошук військових могил та їх впорядкування • Охорона українських військових поховань • Встановлення пам’ятників • Будівництво меморіалів • Відкриття меморіальних дошок • Будівництво військових каплиць Долучитися до цієї ініціативи може кожен, хто готовий витрачати власний час та сили на поширення правди про історію боротьби за державну незалежність України. Контактна адреса: [email protected] http://geroika.org.ua


15

своє місце розташування. Матраци неприємно смердять сечею», – розповідає пан Собченко. Пощастило, що панотець довідався про умови проживання та забрав нашого майстра до себе.

Прапори Партії регіонів Попри те, що в селі всі розмовляють українською – майже все село за «регіоналів». Їдальня, де харчується наш майстер, завішана прапорцями ПР. Звісно, що довго вони там не висіли – секунд 15. Згодом працівники їдальні телефонують у сільраду та скаржаться на «націоналіста з Корсуня, який заводить тут свої порядки».

Бабця цілує Розпочинається будівництво, яке триває 12 днів. З усього села допомагає дві людини. Приїздять волонтери з Тернополя та Хмельницького. Між ними тернопільський сумівець – Володимир Бірчак Згодом долучаються працівники місцевого фермерського господарства (місцеві досі називають його колгоспом). Справа рухається. Доводиться зіштовхуватись з масою проблем. Наприклад, потрібен був щебінь. Готові були купити його за гроші в місцевого мешканця, який будує дорогу до свого будинку.

Коли почув, що

на пам’ятник

воїнам Армії УНР

– відмовився

продавати навіть

за гроші. Довелось везти щебінь здалеку. На завершальному етапі будівництва в постамент вмуровують дошку з тризубом та відповідним написом.

Повз цвинтар іде бабця. Зупиняється, дивиться на хрест, хреститься. Підходить ближче, читає напис на табличці, бере табличку обома руками (вже боялись, що відірве) і міцно її цілує...

То все вкрав Подобєд

Переддень відкриття. Запро-шені гості з різних міст та українці з діаспори. Мають приїхати журналісти з кількох видань та телеканалів. Пам’ятник готовий. Єдине, що не зроблено, – сільрада так і не прибрала цвинтар, хоча обіця-ла. З Хмельницького приїздить обласна СЕС, лає сільраду та починає бинзопилами та коса-ми наводити лад на кладовищі. Працюють до півночі. На ранок до села прибувають гості. Розпочинається урочиста части-на. Селяни хвалять «Героїку» та сварять сільраду, що нічого не допомогла й не зробила. Ображені працівники сільради починають вголос говорити між собою, щоб це почули інші учасники заходу:

- Нє, ну скажи, хіба цей пам’ятник коштує 15 тисяч?

- Та де там. Тисячі дві гривень не більше. Решту вкрав цей Подобєд з Києва, а селян зігнали як масовку.

Після освячення показуємо у клубі фільм «Українська революція». Народ зворуше-ний. Даруємо просвітницькі диски та книжки. Всім усе сподобалось. Наприкінці мі-тингу підходять бабці та кажуть, що в них вже багато років ніхто нічого не будував, не відкривав, і що як «Героїка» буде йти у сільраду чи на голову села – «Піддержимо всією вулицею!».

Фото автора

--КОЛОНКА--

Оселедець Людмила Юрченко

Незбагненна трагедія трапилася в цей день у Святослава! Мама йому вкоротила оселедця!

Треба сказати, що з такою зачіскою він ходить десь із двох чи трьох років (з невеличкою перервою). Ми не хотіли йому до школи лишати козацького чуба, щоб не наразити на кпини однокласників. Але після двох років навчання він таки відвоював своє право носити оселедця. Спочатку, коли був маленький, казав просто: «Мамо, яксо ти мені відлізес оселедика – я тебе набию», а коли підріс, то вже по-дорослому попросив саме таку зачіску. А Тарасик теж за компанію – він же, мовляв, теж козак. Ну нехай. Але ж проблема – хвостик того оселедика весь час лізе в очі, тож одного разу я не витримала й взяла ножиці. Різнула може з пів сантиметра, зате сліз було стільки, що йой! І уроки покинув робити, і нічого вже йому не цікаво, заліз під ковдру – і плаче.

- Ну хіба козаки таке роблять? Що ж це ти за козак, що через такі дурниці плачеш? Ми ж тобі хочемо, як краще, щоб ти не став косоокий через того чуба…

Все марно. Втішив лише мультик «Таємний посол», якого саме тато приніс на флешці з роботи. Подивився, розвеселився, трохи забувся і вже через кілька годин побилися з Тарасиком. Один плаче, що той його перший зачепив, інший валить усе на брата – все як завжди. І тоді спадає на думку один «залізний» аргумент.

- Якщо ви будете битися – ми обріжемо вам «оселедці» зовсім! Хіба ж ви можете носити козацькі чуби, якщо б’єтеся між собою?!

Хлопці притихли. Коли тут Олеся:

- А козаки теж билися між собою… Вони ж мали якось тренуватися, - пояснюючи, що мала на увазі.Ну і що ти тут скажеш? Хіба ж ми їх виховуємо? Це вони нас виховують! Тож нікому нічого не можу порадити. Хіба лиш самим бути українцями і завжди показувати дітям гідний приклад.


16

Загадкова Румунія

Ярина Квітка, гурт ФОЛЬКНЕРИ

З Буковини…

До того як потрапити на територію Румунії, я знала

про цю державу лиш те, що це наша сусідка, у нас спільні гори, що Чорне море омиває східну частину країни, знала про Трансільванію, замок Дракули й найбільше чула про циганів, що там проживають.

Але вже більш-менш реальна картина про Румунію в мене вималювалася після того, як я проїхала великом через країну з півночі на південь за 16 днів.

Коли тільки перетинаєш кордон з сусідкою Румунією, таке враження, що ти ще в Україні: ті ж Карпати, ті ж краєвиди, ті ж маленькі гірські будиночки, ті ж вівці

пасуться на пагорбах, навіть назви сіл на в’їзді пишуться і румунською і українською, і місцеві старшого покоління знають українську, звісно не таку як ми зараз чуємо, а таку, якою говорить моя бабуся.

Щоправда, така ситуація – лише в районі приблизно до 100 км від кордону з Україною. Далі все трохи по-іншому – при першому контакті з місцевими ти вже усвідомлюєш, наскільки їх мова тобі незрозуміла й чужа.

Румунська мова належить до східнороманської

підгрупи романської групи індоєвропейської сім’ї мов. Іншими словами, ця мова споріднена з такими мовами як латинська, іспанська, італійська, французька і т.д. З власного досвіду можу підтвердити схожість румунської та італійської. В румунській Буковині спілкувалася з італійцями та румунами, деякі слова

«тютілька в тютільку» схожі між собою. І навіть

більшість румунів розуміють італійців, при цьому не знаючи їх мови, але італійці в свою чергу, чи то принципово, чи то через те, що в румунських жилах тече циганська кров, абсолютно заперечують схожість мов і кажуть, що взагалі не розуміють румунської.

Оскільки я не знаю ні італійської ні румунської, то спілкуватися з місцевими, особливо по селах, було

дуже важко і навіть українсько-румунський розмовник мало допомагав, бо, як виявилося пізніше, румунська мова налічує чотири діалекти. То ж якщо, наприклад, в Буковині я використовувала фрази з розмовника, місцеві люди її розуміли не відразу.

Населення румунської Буковини – це переважно

українці, що залишились на цій території ще з ХIV ст. За історичними фактами, після припинення монголо-

татарської навали виникають два румунські князівства – Валахія та Молдова. До складу останнього ввійшла й Буковина, населена українцями. В ході історичних подій Буковину поділили між двома державами: Південна Буковина належить Румунії, а

Північна – Україні. То ж і не дивно, що перебуваючи на цій території, я зустріла дуже багато схожостей з Україною – це і традиційний одяг, і прикраси, і хати, і монастирі, і звичайне розведення овець та приготування бринзи… Єдине, що я так і не знайшла, хоч це і було моєю метою – народну пісню, яка, на відміну від румунської Буковини, у нас лунає майже з

кожної сільської хати в гірській місцевості.

Усі фото авторства Ярини Квітки і Володимира Муляра

…у Трансільванію.

Їдучи далі на південь по території країни, ти

усвідомлюєш, наскільки Румунія багата й різноманітна. Перетнувши територію північної Трансільванії, мимоволі помічаєш, що населення вже трохи різниться від населення Буковини. Ця територія заселена не тільки слов’янами, а й нащадками давніх фракійців та інших племен Римської імперії. 106-271 рр. н.е. Трансільванія була римською провінцією. А в

6 ст. н.е в Трансільванію почали переселятися українці.

Але української мови тут не почуєш і української вишивки не побачиш,

натомість зустрінеш досить багато

копій всесвітньовідомої скульптури з капітолійською вовчицею, яка

вигодувала двох братів Ромула і Рема.

А від імені першого, за однією з версій, і походить назва країни – Румунія.

Трансільванія для багатьох людей є дуже загадковою частиною Румунії й асоціюється з похмурими замками на схилах Карпат, перевертнями та вампірами. Це земля, де в певні історичні періоди постійно

відбувалися запеклі бої, де було суцільне пекло для трансільванських селян, які залежали від своїх земельних наділів. Епідемії, що зароджувалися в цій

території, блискавично поширювалися по околицях і спустошували цілі міста. Саме в такий період віра у вампірів набула найбільшої популярності. І це все підсилюється легендами про кровожерливого графа

Дракулу, який нібито удень прикидається мертвим, а вночі виходить на полювання – п’є кров і наводить жах на людей. Звісно, цей образ Дракули навіяний романістом Бремом Стокером. Справжній Дракула народився в 1431-му році в старому трансільванському містечку Сигишоара і був другим

сином Влада ІІ князя Валахії. Успадкувавши владу батька, він став Владом ІІІ, хоча більше був відомий як Влад Цепеш, тобто «той, що саджає на кілки». Батька його кликали Дракула, «диявол» можливо, від

Мандрівка


17

того, що він був безстрашним бійцем або ж через те – і це найімовірніше – що був членом католицької секти Орден дракона, а у тих областях дракон був синонімом диявола…

На південно-східній околиці Трансильванії біля

підніжжя гори Тимпа розташувалось одне з головних її міст – древній Брашов, населення якого ще більше відмінне від інших провінцій. В 13 ст. на цю територію прийшли німецькі племена саксонців. Відповідно в наступні періоди розвитку міста тут змішались дві кільтури – німецька та румунська. Яскравим зразком цього є Чорна церква (інша назва – церква св. Марії)

поблизу центральної площі міста. Це лютеранська церква збудована саксонцями і є найбільшим готичним спорудженням країни. Чорною ж вона зветься з часів Великої турецької війни, коли була значно зруйнована австрійцями. Після пожежі в 1689 р. церква була реставрована. Пізніше, у XVIII ст.,

оригінальна архітектура будівлі зазнала значних змін, які збереглися й дотепер. На відміну від церкви, яка височіє чорною завісою, решта центральних

будиночків Брашова маленькі – на два-три поверхи q чимось нагадують старовинні центри європейських міст Кракова, Праги, Карлових Вар, Львова... Атмосфери затишку цим будиночкам, що зверху

вкриті помаранчево-червоною черепицею, додає бруківка, що встелює вулички історичної частини міста. А от Центральна площа завжди переповнена голубами, що ласують гостинцями від ще більшої кількості туристів.

Сучасний Брашов – крупний промисловий та туристичний центр, одне з найбільш відвідуваних міст

Румунії.

«Париж Сходу»

На південному сході країни, на

берегах річки Димбовиці розташувалось ще

досить не старе, за європейськими стандартами, місто Бухарест, яке є столицею Румунії з 1862 р. Чому не старе? Бо перші згадки про нього з’явилися в 1459 році. В цьому ж році, за часів правління Влада Цепеши (Дракули), місто стало столицею Валахії.

Зараз Бухарест – найбільше місто Румунії, місто, що постійно підтверджує свій статус осередку румунської культури, мистецтва та політики. На відміну від Брашова воно справляє вигляд велетня через масивні будівлі, широкі вулиці та бульвари, парки з озерами, внутрішні монументи…

За свою історію Бухарест пережив багато переворотів

та захоплень, спалювань та відновлень, на його тілі до тепер залишились виразні відбитки минувшини. Гуляючи центральними вуличками, чітко видно і красу, і занепад будівель Бухареста. Поруч з надзвичайно красивими будинками стоять майже зруйновані, інколи навіть страшно проходити повз

них – здається ніби от-от вони заваляться. Така картина дуже виразна вдень, але у вечірній час центральна частина столиці перетворюється у справжню казку. Майже в кожній будівлі на першому поверсі є кафе, які починають своє справжнє життя з приходом сутінків. Вулички переповнюються людьми, звідусіль лунає музика, сміх, всі навколо щасливі та

безтурботні. Хтось прийшов побачити друга, хтось просто з кимось познайомитись, а комусь достатньо випити в цій магічній атмосфері келих румунського

вина.

Бухарест має й іншу неофіційну назву – «Париж Сходу», завдяки Ніколае Чеушеску, який правив Румунією не один десяток років і який обожнював

Париж, тому багато чого запозичував і будував у Бухаресті.

Тут, як і в Парижі, є Тріумфальна арка, що була збудована в 1936 р.

на честь об’єднання Румунії в 1918

р. Тут є і свої Єлисейські поля і навіть метро дуже схоже до

паризького.

І, звісно, найбільшим і найцікавішим явищем у Бухаресті є цигани, більшість яких живуть

в центральних занедбаних, але архітектурно

красивих будівлях. Вони мають свої правила й закони міського життя, часом суттєво відмінні від загальноприйнятих. Наприклад, паркування машин у всьому Бухаресті є безкоштовним, але циганські підлітки часто стоять біля так званих «парковок» і вимагають гроші, нібито легально. Зазвичай

їхніми жертвами є іноземці, котрі суті справи не знають. Як то кажуть, кожен живе як може, у циганів - свій заробіток. Але загалом вони мирні й кривди нікому не чинять.


18

Бруно Ферреро

365 коротких історій

для душі Свічадо, 2012

ПРО_цисане

«365 коротких історій для душі» видавництва «Свічадо» стануть вашим добрим другом і супутником на щодень. Коли вам погано й не можете знайти відповіді на одвічні питання, коли шукаєте слів, щоб підтримати друга в скруті, коли просто хочете чогось життєствердного й позитивного – все це можете знайти у книзі. І не лише це. Тут є поради на кожен день і на кожен випадок, варто лиш відкрити її та прочитати бодай кілька історій. Деякі розчулюють, деякі укріплюють у вірі, деякі мотивують до нових звершень і важливих вчинків, а ще інші – вчать любити ближнього, приймати правильні рішення та робити висновки… Зрештою, не дарма Бруно Ферреро вивчав філософію та психологію – адже кажуть, що священик – це лікар людської душі. Тож певна, що жодна людина, яка почитає цю книгу, не пожалкує за витраченим часом і грошима.

Надійка Гербіш

Теплі історії до кави Брайт Стар Паблішинг, 2012

У цій книжці зібрані історії про почуття й настрої, сумніви й рішення, далеку дорогу й затишний дім, чужі міста й близьких людей, солодкий шоколад і терпкувато-гірку каву. У них немає однозначних висновків і незмінних рецептів, а є пошуки та віра в імпровізацію. Є любов і сміливість, крихта суму й багато радості, чимало мрій і не менше спогадів. Герої цих історій - прості жителі звичайних містечок, загублені, знайдені, закохані, замислені, умільці надихати й такі, що за клапоть натхнення готові поділитися останньою філіжанкою кави - хоча, що тут казати, вони готові ділитися своєю кавою й просто так. Вони щирі й справжні: пестять своїх котів, їздять на велосипедах, приймають гостей, печуть пиріжки й відсилають листівки, слухають вуличних музикантів і малюють маршрути на поторсаних картах. А ще у кожного з них є старі, улюблені горнятка, на дні яких і збереглися ці історії.

Володимир В'ятрович

Історія з грифом «Секретно». Нові сюжети Наш Формат, 2012

Нова книжка історика Володимира В’ятровича, який на посаді директора Архіву Служби безпеки України провів розсекречення раніше таємних архівів радянської спецслужби від ЧК до КҐБ, розповідає про минуле України 1918-1991 років. Читач дізнається, як зароджувався один із найвідоміших українських політичних проектів ХХ століття — ОУН, що приховували тихі будні «застою», як разом із «тюрмою народів» розвалювалася найстрашніша спецслужба світу. Про непересічні перипетії життя простих людей і лідерів підпілля, виклики, які стояли перед солдатами і генералами, фантастичні сюжети обвинувачень, створені звичайними слідчими проти найбільших письменників епохи розповідають нові сюжети «Історії з грифом «Секретно».

Макс Кідрук

Бот Клуб сімейного дозвілля, 2012

«Бот» - це перший український технотрилер, гостросюжетний роман, в якому поєднуються сучасні технології, людська психологія та чисто голлівудський «екшн». Події в книзі вигадані, проте все решта - місця, природні об´єкти, техніка, зброя, фізіологічні особливості живих організмів і т.п. - цілком реальне. Під час роботи над романом автора консулювали кандидат наук з хімії, лікар-фізіолог та психіатр. Всі технології, описані в романі, існують насправді. Щоб розібратись з ними, письменник опрацював близько сотні наукових статей, що стосуються нанотехнологій, мікробіології та людського мозку. Події відбуваються в пустелі Атакама, Чилі. Реалістичності книзі додають авторські фотографії цієї пустелі, зроблені у 2009 році, а також схеми, карти місцевості, де відбуваються основні події, та 3D-малюнки, що не просто ілюструють текст, а є частиною сюжету.

На врякий рмак


19

Мтзицна кімнаса

Вадим Карп’як

O.Torvald, DJ Tapolsky і DJ VovKING Використовуй Нас 2012 O.Torvald претендує поки що на звання найдрайвовішої української групи 2012-го року. І мова не стільки про драйв музики, хоча з цим у команди все OK, скільки про драйв у випуску свіжого матеріалу. Щойно минулої осені вони видали свій другий студійний альбом, як цієї весни випустили у вільне плавання Акустичний диск, а наприкінці літа оформили реліз ще одного експериментального запису Використовуй Нас. Це міні-альбом, в записі якого крім самої групи взяли участь DJ Tapolsky і DJ VovKING. Вся ця братія вирішила йти не перевіреним шляхом створення реміксів на улюблені пісні групи, а наваяла цілком самостійні треки, де намішали важку гітару, не легші за гітару барабани й ламані ритми дабстепу, який уже давно вважається електронним стилем № 1 серед любителів клубної музики. Як і в будь-якому записі, де присутній рок, ці пісні ліпше слухати наживо – їхнє концертне виконання заводить публіку з першого ж треку. Запис, наскільки може, передає цей ефект, але, на жаль, не на 100%.

Los Colorados Шміраки 2012

У цієї групи

найбільша серед українських

команд кількість переглянутих

виступів на

Ютюбі. У цієї групи офіційний

контракт з лейблом, який

опікується Рамштайном. У цієї групи шанувальники навіть в США.

І нарешті ця група видала свій перший альбом в Україні. Тернопільські Los Colorados оприлюднили українське видання свого дебютного альбому. На відміну від ЄС, де диск

називається Move It, у нас хлопці дозволили собі попанкувати й назвали роботу Шміраки. Якщо хтось щось пропустив, то нагадаю, що гурт став дуже популярним кілька років тому, коли виклав в Ютьюб свій переспів хіта Кеті Перрі Hot And Cold. Переспівана під баян пісня викликала інтернет-хвилю. Групою зацікавилися німці, які взяли команду під опіку та записали й видали їм альбом.

Правда умовою цієї співпраці стало те, що на власну творчість Los Colorados німці уваги не звертають. Вони хочуть, щоб музиканти й далі переспівували світові шлягери у властивій їм фольк-панк манері – під баян. А Los Colorados уже від цього стилю явно верне й вони мають амбіції виступати з оригінальними творами написаними власноруч. Тому й вийшло, що німецьке видання – це повністю кавер-збірка, а в Шміраки потрапило й кілька власних пісень тернопільських хлопців.

Ніна Матвієнко та Ансамбль Давньої Музики Костянтина Чечені Всякому городу нрав і права 2012 Ніна Матвієнко – це Ніна Матвієнко. Тут у кожного свої асоціації, хоча найчастіше вони окреслюються колом: «голос», «фольк», «берегиня». Тепер цей ряд можна доповнити й словом «бароко». Є такий прекрасний чоловік Костянтин Чеченя, в якого є не менше прекрасний ансамбль, з яким він відшуковує і виконує давню українську музику на таких самих давніх українських інструментах. У прайм-тайм на телебаченні ви його не побачите й на радіо, певна річ, не почуєте. Але не висох іще струмок інтернетівських кілобайтів, де можна долучитися до цього чуда. Тим більше, що недавно цей ансамбль спільно з Ніною, нашою світ Матвієнко, записав повноцінний альбом Всякому Городу Нрав і Права, який повністю складається з оригінальних українських музичних творів епохи бароко. Дев’ятнадцять композицій написаних у XVI-XVIII століттях можуть викликати у вас будь-які емоції окрім байдужості. Зрештою навіть заради цікавості варто послухати, якою була українська поп-музика тих часів.

У прайм-тайм на телебаченні ви

його не побачите й на радіо, певна річ, не почуєте


20


21

5. Пряжу й збиваю молоко, щоби

утворилася пухка пінка.

6. Притрушую подрібненим шоколадом.

7. Насолоджуюся!

Фото Надійки Гербіш

Documents

Культурний часопис "Еге Ж" листопад 2012