ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ · 2017-11-22 · ІІХУі fti фі'иологічиий розвиток. Підготовка шестилітніх дітей

<®

Міністерство освіти і науки України Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

(ХО. Ярошинська

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ

Навчально-методичний посібник

зя-

ш СЇЩ JU^^U ;йз^щщз

УДК 37.13(075.8) ББК 74.21 я73 £Ж

Рецензенти: Побірченко Н.С, — доктор педагогічних наук, професор

Уманського державного педагогічного університету імені Павла *ичини, проректор з наукової роботи;

Пащенко Д.І, ~ доктор педагогічних науК професор Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини,завідувач ефедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи.

Ярошинська О.О. Загальні основи педагогіки. Навчально-ме^тодичний посібник.- Умань: РВЦ «Софія». - 2008. - 152 с

Розглянуто та рекомендовано до друку Вченою радою факультету податкової освіти

Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

(Протокол№ 1 від 4.09.2008р.)

Навчально-методичний посібник містить робочу програму %вч:ШІЬНО-1- дисципліни «Загальні основи педагогіки», повний

екц3.йний курс, плани практичних занять, практикум, що охоплює ОД^щії та завдання для самоконтролю, список рекомендованої *теР^тури, а також термінологічний словник і методичні

|^КО]Чендації, щодо виконання різних видів самостійної та ^ й в Здуальдої роботи.

©Ярошинська О.О., 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА 6

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ..... 8

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ДИСЦИПЛІНИ. 14 Тема 1. Педагогіка наука про виховання 14

1.1 Предмет і завдання педагогіки 14 1.2 Категорії педагогіки 15 1.3 Система педагогічних наук 17

Тема 2. Виникнення і розвиток педагогіки. 19 2.1 Поняття про народну педагогіку та етнопедагогіку 19 2.2 Духовна педагогіка 22 2.3 Становлення і розвиток педагогіки як академічної науки 23

Тема 3. Загальна характеристика методів науково-педагогічного дослідження 32

3.1 Поняття методу та методики науково-педагогічного дослідження .....32 3.2 Метод педагогічного спостереження, його характеристика...32 3.3 Методи безпосереднього спілкування 33 3.4 Особливості організації та проведення психолого-іісдагогічного експерименту 33 3.5 Характеристика методу вивчення продуктів діяльності 34 3.6 Соціологічні методи які використовує педагогіка 35 •V/ Тесту ІНШІ ш як метод науково-педагогічного дослідження....З 6 З.К Математичні методи педагогічного дослідження 36

Тема 4. Проблема мсти виховання в педагогіці 37 4.1 Поняття мети виховання 37 4.2 Виховний ідеал та його формування 39 4.3 Національне виховання, його мета та етапи конкретизації.. .40

Тема 5. Розвиток, соціалізація і виховання особистості 43 5.1 Поняття про особистість 43 5.2 Структура особистості .....45

З

9.3. Критерії ефективності виховної діяльності педагога 92 9.4. Зміст педагогічної майстерності сучасного вчителя та шляхи її реалізації , .....94 9.5 Поняття педагогічної техніки та педагогічного такту 96

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ 98

ПРАКТИКУМ (ситуації та тестові завдання для самоконтролю).... , 106

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК 127

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦП, ЩОДО ВИКОНАННЯ РІЗНИХ ВИДІВ САМОСТІЙНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ......141

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 144

ДОДАТКИ 146

ПЕРЕДМОВА

Приєднання України до Болонського процесу зробили процес вітчизняної освітньої евроінтеграції незворотнім, а отже, сьогодні освітня система потребує максимальної інтенсифікації дій щодо реалізації міжнародних зобов'язань України в цьому питанні. В умовах кардинальних змін перед вищою школою постають складні завдання пов'язанні з професійною підготовкою молодого покоління, здатного до соціальної мобільності, самонавчання, самовизначення, самовдосконалення впродовж усього активного трудового життя.

Ці зміни - це не просто механічне переведення трудомісткості навчальних дисциплін у кредити ECTS, наявність нових Додатків до диплома та ін., це, насамперед, переосмислення структури навчального процесу, забезпечення його гнучкості та якості, створення умов для повноцінної як аудиторної так і самостійної роботи студентів.

Турбуючись про забезпечення якості вищої освіти європейського рівня необхідно водночас пам'ятати про одну з її ознак -фундаменталізацію. У науково-методичному забезпечені в ній немалу роль продовжує відігравати забезпеченість студентів найновішими підручниками, посібниками, які дають змогу формувати відповідно до тем систему наукових понять, моделювати розв'язок проблемних ситуацій і тим самим розвивати наукове і практичне мислення у студентів, творчу активність, працювати на результат, що надає освіті випереджальний характер.

Пропонований навчально-методичний посібник «Загальні основи педагогіки» покликаний сприяти реалізації нових вимог та завдань, щодо вивчення даної навчальної дисципліни, в умовах кредитно-модульної системи навчання. Адже він передбачає блок джерельної бази навчально-методичного забезпечення, містить робочу програму навчальної дисципліни та плани практичних занять, практикум, який охоплює педагогічні ситуації, що запропонованні для розв'язання в ході занять, а також тестові завдання для самоконтролю. Термінологічний словник, список рекомендованої літератури, вміщені в посібнику, та методичні рекомендації, щодо виконання різних видів самостійної та індивідуальної роботи допожуть студентам у більш досконалому вивченні теоретичного матеріалу та розв'язанні практичних завдань і спрямовані на формування у студентів здатності самостійно мислити та працювати.

Навчальна дисципліна «Загальні основи педагогіки» - одна із чотирьох складових курсу „Педагогіки" і є початком цілісної психолого-педагогічної підготовки майбутніх вчителів, яка покликана

6 *

сприяти оволодінню ними теоретичних основ сучасної педагогічної науки, розвитку професійного мислення, готувати до усвідомленого оволодіння професійними вміннями та навичками необхідними для ефективної роботи у сучасній школі.

її завдання: сформувати поняття про педагогіку як науку, розкрити етапи її становлення й розвитку, допомогти студентам оволодіти основними категоріями педагогіки та методами науково-педагогічних досліджень, сприяти формуванню уявлень студентів про систему педагогічних наук та зв'язок педагогіки з іншими: науками, а також розкрити особливості формування особистості, фактори, що впливають на її розвиток, сформувати поняття про структуру педагогічного процесу та роль учителя в ньому.

Ми сподіваємось, що запропонований навчально-іметодичний посібник буде корисний для студентів і викладачів педагогічних навчальних закладів, усіх, хто цікавиться загальними проблемами і іедагогічної теорії та практики.

%

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦШЇЛПШ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЫ Теоретичні основи педагогіки

Тема 1. Педагогіки як наука про виховання Предмет, завдання та функції педагогіки. Основні. категорії:

виховання, освіта, навчання, їх взаємозв'язок. Загальнонаукові категорії якими оперує педагогіка. Джерела і складові частини педагогіки. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими

' науками.

Тема 2. Виникнення і розвиток педагогіки Поняття про народну педагогіку та етнопедагогіку. Духовна

педагогіка. Розвиток педагогіки як самостійної академічної науки. Педагогічні погляди Я.А.Коменського, Джрна Локка, Жан - Жака Руссо, Й. Г. Песталоцці, Й.Ф.Гербарта, Ф.-В.-А. Дістервег, Дж.Дьюї. Розвиток педагогічної думки на Україні. Корифеї вітчизняної педагогіки Г.С.Сковорода, К.Д.Ушинський, Г.Ващенко, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. Сучасний етап розвитку педагогіки.

Тема 3. Загальна характеристика методів науково-педагогічного дослідження

Методи науково-педагогічних досліджень: спостереження, педагогічний експеримент, інтерв'ю, бесіда, вивчення педагогічної документації та учнівських праць, соціологічні методи, соціометричні, методи кількісного і якісного аналізу результатів дослідження та математичної статистики.

Тема 4. Проблема мети виховання в педагогіці Значення мети виховання для педагогічної теорії і практики.

Поняття про мету виховання. Історичний характер мети виховання. Виховний ідеал та його формування. Мета виховання в національній школі. Основні завдання і зміст різнобічного розвитку особистості. Комплексний підхід до виховання як умова забезпечення різнобічного розвитку особистості.

8

* • * ' •

<*»• ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬП Формування та розвиток особистості

Тема 5. Розвиток, соціалізація і виховання особистості Поняття розвитку і формування особистості. Фактори розвитку

ІІОбистосгі. Роль спадковості і середовища в розвитку особистості. Виховання як провідний фактор формування особистості. Активність Особистості.

Тема 6. Теорії розвитку особистості Біогенетичні теорії розвитку. Теорія психолога Стелі Холла та

американського психолога А. Гезелла. Соціогенетичні теорії рОіїштку. Джон Уотсонт і його погляди. Теорія соціального научіння, догляди психолога Альберта Бандури. Культурно-історична теорія, іуть психологічних поглядів Л.С.Виготського. Теорії конфронтації та ХбНВоргоїщії двох факторів. Персоналістичні теорії.

Темп 7. Вікові аспекти розвитку та виховання особистості Проблеми пікової періодизації в педагогіці. Сучасна періодизація

розвитку дитинства, педагогічні критерії виділення вікових періодів розвитку дитинства та їх значення в організації навчалько-виховного Процесу,

Оеоішимоеті виховання дітей переддошкільного та дошкільного ІІХУі fti фі'иологічиий розвиток. Підготовка шестилітніх дітей до школи,

Оооблішпсті роїиитку та виховання дітей молодшого шкільного иіву, ПіДНіпі -ічііи характеристика підлітка. Особливості виховання і формувіННіі особистості підлітка. Індивідуальний підхід до учнів у цроцвеї ииичшпін І нихоїшнші.

ТіИЯ її ІІіічошіїїни шс підиі оі імний процес Помигти про ІШДЙГОЇІЧМИЙ процес. Особливості виховання як

піДйгогІшіпм» процесу. Педагогічний процес як система. Структура ПіДйшгІчіїоіо процесу. Основні складові педагогічного процесу. ІмЬч ntvi;ш»і ічпого процесу. Поняття про методи та форми Організації ІІ.Ш'ШІЖЯ і виховання. Засоби навчання та виховання.

ТІІИІІ *). Учи гель як організатор педагогічного процесу Поихолого-иодагогічні особливості роботи вчителя початкових

кущоів. Функції, стилі педагогічного керівництва. Педагогічні якості

9

та здібності. Зміст педагогічної майстерності сучасного вчителя та шляхи її реалізації.

і 1 1

1 І §

і 3

Структура залікового

Тема Лекції

кредиту дисципліни Практич. заняття

Сам. робота

Інд. робота

Змістовий модуль 1 Теоретичні основи педагогіки

Тема 1. Педагогіки як наука про виховання

Тема 2. Виникнення і розвиток педагогіки


Тема 4. Проблема мети виховання в педагогіці

4

4

2

2

2

2

2

2

4

: 4

4

2

2

2

6

2

Змістовий модуль II. Формування та розвиток особистості Тема 5. Розвиток,

соціалізація і виховання особистості

Тема 6. Теорії розвитку особистості

Тема 7. Вікові аспекти розвитку та виховання особистості

І Тема 8. Виховання як педагогічний процес 1 Тема 9. Учитель як організатор

ІЦіедагогічного процесу всього

4

4

4

2

4

32

2

2

2

2

2

18

2

4

4

2

4

ЗО

4

2

2

2

6

28

А ,евт;г

10

Теми практичних занять

п/п

1.

f 2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Тема практичного заняття

Псдшоі'іки як наука про виховання ІІшшкіїоння і розвиток педагогіки Ингшії.ии характеристика методів

ПІЇУІШНО педагогічного дослідження Проблема мети виховання в

І'о'шішж, соціалізація і виховання «HjyPiirMHvri

Т»--« * і»ІY розвитку особистості Нім»мІ аспекти розвитку та

нщдоіішшм особистості Ми нинішня ЯК педагогічний процес Учи ШИЙ як організатор

"ШіШ І читч) процесу

Кількість годин відведених

на практичне заняття

2 2

2

2

2

2

2

2

2

BpuXOtyfiiifif Тії ЩО ПИТоми шіга оцінки кожного з видів навчальної роботи СТудіїггй у підиумконій (загальній) оцінці визначається, ии.чодячи II Ы ійіомтяі у теоретичній та практичній підготовці фи.чіиця, бт^щурн ні шіоту пішчальної дисципліни, кількість балів рошоділіНу ЇШ

INiiilft̂ i і прілій ІШІІПІШЙПІІН успішності студентів з навчальної нн шиї Ніш м Іиі и ІІ.ІІІ основи педагогіки»

іМ і .'1

/_ ш

МнііУ'іі» І

п

т 0 7

ІМ 2 35

т 7 7

т 8 7

т 9 7

Модуль 2

(ШДЗ)

17

Підсумковий

контроль

20

Сума

100

Методц ІІНІІЧИІИПІ: лекції, практичні заняття, складання кросворді^ чАОТКОйо-іюіиукові методи.

и

Методи оцінювання: поточне оцінювання під час практичних занять, тематичне тестування, оцінка за реферат, ЇНДЗ, підсумковий контроль.

Розроблено норми оцінювання кожного виду роботи. Так, наприклад, виконання контрольних робіт, що проводяться кожної теми, коментування висловлювань оцінювалися так:

Критерії та норми оцінювання навчальної діяльності студентів в процесі вивчення курсу «Загальні основи педагогіки»

Максимальн а кількість балів

-5

5-4

4-3

2-1

0

Критерії оцінювання

питання розкрито правильно, повно, ґрунтовно, ілюстровано прикладами, фактами, цифрами;

питання розкрито правильно, допущено 1-2 неточності, окремі положення розкрито неповно;

розкрито питання, проте допущено помилки, відповідь неповна, неточна;

питання розкрито неправильно або завдання ; не виконано.

Навчальний проект (Індивідуальне навчально-дослідне завдання)

1. Написання есе на запропоновану тематику (див. метод.рекомендації).

2. Термінологічний словник. ЇНДЗ оцінювалося у 17 балів: 7 балів - есе на запропоновану

тематику (відповідно кількість балів розбито так: 7 - 6 ; 5 - 4 ; 3 - 2 ; 1 -0) та 10 балів - термінологічний словник ( від 50 слів -10 балів, 40 -8 балів, 30-6 балів, 2 0 - 4 бали).

Навчальні досягнення студента з усіх видів виконуваних робіт (теоретична підготовка, ІНДЗ, підсумковий контроль) оцінюються кількісно відповідно до шкали, наведеної у «Положенні про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців».

•:.. Дї-*.да*с І:

12

Таблиця відповідності шкали оцінювання ECTS з національною системою оцінювання в Україні

1 Оцінка за інкалою I'CTS

А

В

с

D

Е

FX

F

Визначення

Відмінно — відмінне виконання можливе з незначною

кількістю помилок Дуже добре - вище

середнього рівня з кількома помилками

Добре - правильна робота з певною кількістю помилок

Задовільно - непогано, але зі значною кількістю помилок

Достатньо - виконання задовольняє мінімальні критерії

Незадовільно - потрібно доопрацювати на перездачу

Незадовільно -обов'язковий повторний курс

Оцінка за націон.

системою

5

4

4

3

3

2

2

Рейтинг

90-100

82-89

75-81

69-74

60-68

35-59

1-34

Методичне забезпечення: Конспекти лекцій, методичні розробки до проведення практичних та лабораторних занять, навчальні посібники та підручники, нормативні документи, методичні рекомендації, матеріали веб-сторінки викладача.

h ' , '.:•••/.,• •

13

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛШИ

о Тема L Педагогіка наука про виховання

LІ Предмет і завдання педагогіки Первісна назва педагогіки пов'язана з давньогрецькими словами

«пайдос» - дитя і «аго» - вести. У дослівному перекладі «пайдагогос» означає «провідник дітей». Педагогом в античній Греції називали раба, який супроводжував дитину свого господаря до школи. Пізніше педагогами стали називати людей, які займалися безпосереднім вихованням дітей, тобто спрямовували їх духовний та тілесний розвиток. Від цього слова й отримала свою назву наука про виховання - педагогіка.

У середні віки, в епоху Відродження, педагогіка розвивалася в межах філософії. Як особлива наука педагогіка виокремилась із системи філософських знань лише на початку 17 століття. Темі виникнення та розвитку педагогіки у нас запланована окрема тема.

Сьогодні у світовому педагогічному лексиконі все частіше вживають нові терміни - «андрогогіка» (від давньогрец. «андрос» -чоловік) і «антропогогіка» (від давньогрец. «антропос» - людина). Тому буде правильним вважати, що сучасна педагогіка - це наука про виховання людини. Поняття «виховання» тут вживається у найширшому значенні, включаючи навчання і освіту.

Педагогіка - наука, яка вивчає механізм розвитку особистості та процес її спеціально організованого формування у відповідності із суспільними вимогами.

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості, проте лише у властивих їй межах, розглядає в цих процесах тільки педагогічний аспект.

Кожна наука має свої предмет і об'єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Разом з тим вона неодмінно перебуває в певних взаємозв'язках з іншими науками.

Отже, предметом дослідження педагогіки є виховання як цілеспрямований вплив на розвиток особистості вихованця, що здійснюється спеціально підготовленими фахівцями (педагогами).

Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя й праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.

Педагогіка - це теоретико-прикладна наука. її основні функції: • теоретична, яка полягає в науковому обґрунтуванні шляхів і

14

умов ефективного впливу на розвиток особистості; • конструктивно-технологічна (практична), яка передбачає

розробку способів і засобів виховного впливу (навчальних планів, програм, підручників і посібників, педагогічних рекомендацій), нових методів, засобів, прийомів, форм і технологій виховання.

Реалізуючи теоретичну функцію, педагогіка вивчає виховний процес як даність, у тому вигляді, в якому він існує на даний час. Здійснюючи конструктивно-технологічну функцію, педагогіка моделює виховний процес, зображає його таким, яким він повинен бути.

Сучасна педагогіка досліджує такі проблеми: 1. Вивчення сутності і закономірностей розвитку та

формування особистості в умовах спеціально організованого педагогічного процесу.

2. Визначення мети виховання. 3. Розробка змісту виховання. 4. Дослідження форм, методів та засобів виховання. Джерелами розвитку педагогіки є багатовіковий

практичний педагогічний досвід, закріплений у способі життя, традиціях, звичаях людей, народній педагогіці; філософські, суспільствознавчі, педагогічні і психологічні праці; сучасна світова і _ штчизняна практика виховання; дані спеціально організованих педагогічних досліджень; досвід педагогів-новаторів.

1.2 Категорії педагогіки

Педагогіка має свій понятійний апарат - систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До педагогічних категорій належать: нихоианпя, навчання, освіта.

Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки. Мріїпнлміо їх розуміння потрібне передусім для пізнання педагогічних закономірностей.

Педагогіка широко оперує також такими загальнонауковими кптогоріями, як соціалізація, розвиток і формування.

Виховання - цілеспрямований і організований вплив на розвиток особистості. У педагогіці поняття категорія «виховання» вживається із його широкому і вузькому значеннях.

У широкому значенні виховання - це спеціально організований, цілеспрямований і керований вплив вихователя на вихованця з метою

15

всебічного розвитку його особистості. Тобто, під вихованням у даному значенні розуміють цілісний вплив педагога на розвиток усіх сторін особистості вихованця. Поняття виховання у широкому розумінні охоплює собою два вужчих поняття: навчання і виховання у вузькому значенні.

З психологічної точки зору структура особистості не є однорідною. Дещо умовно тут можна виділити дві сфери: мотиваційно-ціннісну (потреби, почуття, переконання, цінності, ідеали, риси характеру тощо) та інструментальну (знання, уміння, навички, здібності). Виховання у вузькому значенні - це цілеспрямований чи вплив вихователя на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості вихованця.

Навчання - це спеціально організована, доцільна і керована взаємодія вчителя і учнів, спрямована на розвиток інструментальної сфери особистості (знань, умінь, навичок, здібностей). Знання, уміння і навички є компонентами змісту освіти.

Навчання не є механічною передачею знань учителем учням. Це — їх спільна праця, в якій викладання й учіння перебувають у єдності й взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням навчальний матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує та організовує їх пізнавальну діяльність, навчає засобам і прийомам засвоєння знань, умінь і навичок, перевіряє, контролює та оцінює їх працю. Учні засвоюють (сприймають, осмислюють, запам'ятовують) знання, перетворюють узагальнений наукою досвід людства на особисте надбання, набувають навичок та умінь оперування знаннями, використання їх для вирішення навчальних завдань і практичної діяльності.

Освіта - процес і результат навчання, обсяг засвоєних учнем систематизованих знань, умінь, навичок, способів мислення. Правильним також буде визначення освіти, як процесу і результату оволодіння учнями системою наукових знань, умінь та навичок, формування на їх основі світогляду, моральних якостей особистості, розвитку її творчих сил та здібностей.

Освіченою прийнято вважати людину, яка опанувала певний обсяг знань і, крім того, набула звички логічно мислити. Головний критерій освіченості - системність знань і мислення, яка виявляється в тому, наскільки людина здатна самостійно відновлювати відсутні ланки в системі знань за допомогою логічних міркувань.

Педагогіка широко використовує міжнаукові поняття «розвиток» і «соціалізація».

16

Розвиток особистості - становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх факторів - біологічних, екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних та ін.

Виховання - один із найбільш важливих, але не єдиний чинник розвитку особистості. Розвиток можна розглядати і як процес становлення особистості, і як результат цього процесу деяку завершеність формування людської особистості, досягнення певного рівня зрілості.

Розвиток особистості - складний процес, який відбувається на різних рівнях: фізичному, психічному, духовному і соціальному. Соціальний розвиток особистості, її становлення як члена суспільства називають соціалиацією.

У педагогіці досить часто використовують термін «формування», який не має самостійного значення і залежно від контексту вживається як синонім до «виховання», «розвитку» чи «соціалізації».

13 Система педагогічних наук

Педагогіка надзвичайно багатогранна. Досліджуваний нею предмет настільки складний, що окрема наука не в змозі повністю охопити його сутність. Тому сучасну педагогіку правильніше називати системою наук про виховання.

Система педагогічних наук включає: 1) історію педагогіки (вона висвітлює процес розвитку теорії та

практики навчання й виховання в різні історичні епохи, різних країн і народів);

2) загальну педагогіку (вивчає і формулює принципи, форми й методи навчання і виховання, які є загальними для всіх вікових груп пі навчально-виховних закладів. У загальній педагогіці традиційно шіділяють чотири розділи: -

- загальні основи педагогіки (її філософські засади, методи науково-педагогічних досліджень, основи педагогічної діяльності педагога); - теорії навчання та освіти (дидактика); - теорії виховання (сутність процесу виховання); - теорії управління навчально-виховним процесом

(школознавство); 3) вікову педагогіку (вивчає закономірності виховання й

навчання, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. її поділяють на там-напрями:

- переддошкільна педагогіка,

;' ' ; 17

- дошкільна педагогіка, - педагогіка загальноосвЬньої школи, - педагогіка дорослих; 4) професійну педагогіку (досліджує і розробляє питання

підготовки фахівців для різних галузей народного господарства). Залежно від рівня освіти існук»ь т а к і напрями;

- педагогіка професійно-те:шічної освіти; ~ педагогіка вищої школи; 5) спеціальну педагогіку (дефектологію) (вивчає проблеми і

розробляє методи виховання, навчання та освіти дітей з різними фізичними або психічними вада\щ). її напрями:

- сурдопедагогіка (навчань й виховання глухонімих, глухих дітей);

- логопедія (навчання й виховання дітей із порушеннями мовлення);

- тифлопедагогіка (навчає й виховує сліпих та слабозорих дітей); - олігофренопедагогіка (навч а € й виховує розумово відсталих і

дітей з уповільненим розумових Розвитком); 6) методики викладання окремих предметів (вивчають

закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти різних типів);

7) шкільну гігієну (вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу залежно від віку, стану здоров'я);

8) порівняльну педагогіку (іЮрівнює системи народної освіти різних країн);

9) галузеві педагогіки. До HIJX належать спортивна, авіаційна, військова, інженерна, медична культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педаь0гіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів;

10) соціальну педагогіку (в% ч ає закономірності й механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, нау к о в и х , культурних та ін. закладів, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства).

Оскільки до розв'язання проблем виховання особистості причетні різні науки, педагогіка тісно пов'яза% з ними.

Міжпредметні зв'язки педагогікй _ зв'язки педагогіки з іншими

18

науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси. Педагогіка пов'язана з філософією, психологією, соціологією, етикою, естетикою, анатомією, фізіологією, гігієною, етнографією, математикою, інформатикою, статистикою.

Так, філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, коригують спрямованість виховання, інформують про зміни в науці і т. д. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка - ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміни в її внутрішньому світі й поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є основою для розуміння її біологічної сутності Етнографія вказує на національні особливості людей, які є представниками певних етнічних груп. Соціологія допомагає в пізнанні таких систем суспільства, як сім'я, школа, трудові колективи, формальні та неформальні групи, використовуючи фактичний матеріал для раціональної організації навчання й виховання.

Тема 2. Виникнення і розвиток педагогіки 2.1 Поняття про народну педагогіку та етнопедагогіку

Практика виховання має дуже давню історію. З'явившись на зорі людства, вона є частиною генезису людської цивілізації. Наука про виховання сформувалася значно пізніше, коли вже існували такі науки, як філософія, астрономія та багато інших її виникнення мало свою передісторію.

Виховання як суспільне явище зародилося з появою людини. Воно виникло з практичної потреби пристосуваня підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ним старших поколінь. Виховання здійснюється через засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду в процесі та в результаті залучення його старшим поколінням до суспільних відносин, системи спілкування і суспільно необхідної діяльності. Тому виховання має конкретно історичний характер.

Ці істотні особливості виховання чітко простежуються в кожній суспільно-економічній формації, відображаючи рівень розвитку

м виробництва і характер виробничих відносин. З розвитком суспільства, удосконаленням знарядь і засобів праці, ускладненням

• відносин між людьми і розподілом між ними функцій у суспільному виробництві й управлінні накопичувалися знання та вміння, які

19

передавалися наступним поколінням. Уже в первісному суспільстві найдосвідченіші мисливці навчали

хлопців полюванню, умільці з виготовлення одягу прищеплювали відповідні навички не лише власним, я й багатьом дітям громади. Згодом, із розпадом первісного суспільства і посиленням влади вождів, старійшин, жерців, уже не всіх дітей треба було вчити добувати засоби до існування, окремих з них стали готувати до виконання особливих функцій, пов'язаних з ритуалами, обрядами, управлінням. Таким чином, ще в первісному суспільстві намітилася спеціалізація знань і виокремились особи, які мали спеціальні знання і передавали їх тим, хто в майбутньому мав виконувати відповідні суспільні функції. Отже, виховання виникає як засіб трансмісії людських знань і досвіду від покоління до покоління

За всіх часів існувала народна педагогіка, що відігравала вирішальну роль у духовному і фізичному розвитку людей. Народ створив оригінальні і дивовижно життєстщкі системи морального, трудового виховання. У Стародавній Греції, наприклад, повнолітнім вважався тільки той, хто посадив і виростив хоча б одне маслинове дерево. Завдяки цій народній традиції країна була вкрита суцільними плодоносними маслиновими гаями.

Отже, першою стадією розвитку педагогіки була народна педагогіка.

Народна педагогіка - це сукупність знань, умінь і навичок у галузі виховання і педагогічних ідей, які сформувалися в народі історично і передаються з покоління в покоління.

Основні положення народної педагогіки зафіксовані в народних традиціях та народній творчості: казках, легендах, переказах, оповіданнях, прислів'ях, приказках, думах, піснях, творах образотворчого і хореографічного мистецтва, у звичаях і обрядах, святах, народній символіці, досвіді родинного і громадського виховання, народних іграх та іграшках. Ці педагогічні пам'ятки створенні сотні а то й тисячі років тому містять важливі педагогічні ідеї, принципи, засоби, методи народного виховання і навчання.

Сам термін «народна педагогіка» уперше вжив О. Духнович у підручнику «Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских ».

У 60-х роках XX ст. у педагогічну науку запроваджено термін «етнопедагогіка» (Г. Волков). Якщо поняття «народна педагогіка» охоплює емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної

20

етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.

Етнопедагогіка — це педагогіка певної етнічної спільності (роду, племенні, народності, нації).

Як і інші народи український народ створив власну етнопедагогіку. Українська народна педагогіка — складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства.

Педагогіка народознавства — напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Народознавство у вузькому значенні (етнографія) — наука про культуру, побут народу, його походження й розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому значенні — це сукупність сучасних наук про народ, його духовність, національну культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображють багатогранність життя народу, нації.

Українська народна педагогіка має чотири складових частини: •Родинна педагогіка — складова частина народної педагогіки, в

якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін.

•Педагогічна деонтологія — народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій.

•Педагогіка народного календаря передбачає виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.

•Козацька педагогіка — частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Нині кожна країна має власну виховну систему, засновану на національних традиціях, на яку впливають рівень економічного розвитку, політична система. Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю сутністю, змістом,

21

характером. Національне виховання — виховання дітей на культурно-

історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

На кожному етапі свого розвитку українське національне виховання вбирало кращі здобутки світової культури, акумульовані в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов,, красу, справедливість в усіх сферах життя. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

2.2 Духовна педагогіка Наступна стадія розвитку педагогіки — духовна педагогіка. У період середньовіччя церква монополізувала духовне життя

суспільства, спрямовуючи виховання в релігійне річище. Затиснуте в лещатах теології і схоластики, воно багато в чому загубило прогресивну спрямованість античних часів. Від сторіччя до сторіччя шліфувались і закріплювалися непорушні принципи догматичного виховання, що проіснувало в Європі майже дванадцять століть.

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

Найбільшого розвитку набула в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовуючи виховання в релігійне річище. Педагогічна думка, яка до цього розвивалася на ґрунті філософії, стала складовим елементом теології. У церковних і монастирських школах на Заході, у мусульманських мектебах, у школах брахманів у Індії виховання мало яскраво виражений теологічний характер. Значний внесок у розвиток педагогіки того часу зробили відомі діячі церкви, філософи Тертулліан, Августин, Аквінат.

Тертулліан Квінт Септимій Флоренс (160—222) — християнський теолог і письменник. Різко виступав проти всієї античної філософії, але із симпатією ставився до стоїків, зокрема до

22

Сенеки. Він обгрунтував своєрідний містицизм: душа і навіть Бог— тіла особливі. Якби душа була безтілесною, вона б, на його думку, не могла впливати на тіло. Світ не вічний, створений з нічого.

Августин Блаженний Лврелій (354—430) — християнський теолог і церковний діяч. Глибоким психологічним аналізом позначена його автобіографічна «Сповідь», яка відображає становлення особистості. Християнський неоплатонізм Августина панував у західноєвропейській філософії та католицькій теології до XIII ст.

Аквінат (Фома Аквінський) (1225—1274) — філософ і теолог, (.'формулював п'ять доказів існування Бога як першопричини сущого. Визнаючи самостійність природного буття і людського розуму, стверджував, що природа завершується в благодаті, розум — у вірі. І Іайвідоміші його твори: «Сума теології», «Сума проти язичників». Вчення Аквіната покладено в основу томізму й неотомізму.

На рубежі XX—XXI ст. важливою гранню соціального життя в Україні є повернення до основ релігії. Така потреба зумовлена тим, що впродовж тисячоліть релігія є неперевершеною і незамінною основою життєдіяльності більшості людей, які знаходять у ній найуніверсальнішу систему захисту від негативних явищ довколишнього світу. Вимагаючи від віруючої людини постійної відповідальності за свої думки і вчинки, релігія на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу.

2.3 Становлення і розвиток педагогіки як академічної науки Третя стадія розвитку педагогіки - світська педагогіка. Світська педагогіка пройшла тривалий етап становлення. Своїм

корінням вона сягає давнього світу. В Китаї, Індії, Греції, Римі було чроблено перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати повні педагогічні положення, ідеї. У тогочасних філософських трактатах знаходимо перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, цілі, змісту та правил виховної діяльності.

Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зробили грецькі філософи. Так, Демокріт вважав, що людину формує передусім жі-птєвий досвід. Сократ і Платон обстоювали думку, що для формування людини необхідно пробудити в її свідомості те, що в ній закладено природою. Учень Платона Аристотель обгрунтував залежність мети і засобів виховання від політичних завдань держави. Джерелом пізнання він визнавав матеріальний світ, не відкидаючи ідею першого поштовху, Творця світу. Твір давньоримського

23

філософа і педагога Марка Квінтіліана «Про виховання оратора» упродовж тривалого часу був основним посібником з педагогіки, за яким навчали в усіх риторичних школах.

Загалом давня педагогіка була нормативно-прикладною. Вона виробила низку правил, норм і приписів виховної та навчальної діяльності відповідно до вимог тогочасного суспільства.

Нові гуманістичні ідеї в галузі виховання заявили про себе у багатьох країнах Європи в епоху Відродження. їх пропагували видатні філософи, письменники, педагоги, зокрема Вітторіко да Фельтре (1378—1446) в Італії, Л. Вівес (1492—1540) в Іспанії, Ф. Рабле (1494—1553) і М- Монтень (1533—1592) у Франції, Еразм Роттердамський (1469—1536) в Голландії. Гуманісти проголосили людську особистість найвищою цінністю, стверджували, що її всебічного розвитку можна досягнути вихованням

Педагогіка, тривалий час розвиваючись в лоні філософії, лише в XVII ст. виокремлюється в самостійну науку.. Зокрема, з 1623 р. адже саме в цьому році англійський філософ Френсіс Бекон у трактаті "Про гідність та примноження наук" уперше виділив педагогіки як науку.

Чеський педагог-гуманіст Ян Лмос Коменський (1592-1670) удосконалив педагогіку як науку. У своїй праці "Велика дидактика"(1632р.), за його ж словами, «універсального мистецтва навчати усіх усього» він довів наявність об'єктивно існуючих законів навчання та виховання. Як педагог Я.Коменський написав багато цінних праць: "Материнська школа" (обґрунтовує значення сімейного виховання), "Всезагальна порада", "О культуре природных дарований"?, "Вихід із шкільного лабіринту", "Всезагальна порада про виправлення діянь людських".

Я.А.Коменського по праву вважають родоначальником наукової педагогіки. Найвизначнішим його досягненням є розробка цілісної педагогічної теорії та обґрунтування принципів класно-урочної системи навчання: доступності, наочності, систематичності і послідовності тощо. Такі звичні для нас поняття як клас, урок, перерва, канікули, а також метод наочного навчання, обов'язковість музики у складі шкільних предметів вперше обґрунтував та апробував на практиці саме чеський педагог.

Його девіз: «Ніякого насильства над людиною!» На думку, Я.А.Коменського академічні навчальні занятгя будуть просуватися вперед легко й успішно, якщо кожний обере для себе той вид занять, до якого має схильність від природи; відомо ж бо, що один за

24 $-

.щриродним обдаруванням є музикантом, поетом, оратором, фізиком, •ІІДІ як Інші мишшяють більші здібності до богослов'я, медицини чи Юриспруденції.

його теорія навчання ґрунтувалася на сенсуалістичній теорії •Пізнішїм Ф.Ьскона, який вважав, що будь-яке пізнання дійсності ЦИЧИИШТЬСЯ З чуттєвого сприймання. Коменський стверджував: Н&Й'ШІШИ слід розпочинати не з словесного тлумачення суті речей, а з -рійлміого спостереження над ними, і як логічний висновок - «золоте Правило» дидактики: «Усе, що тільки можливо, подавати для Сприймання чуттями, а саме: видиме для сприймання - зором; те, що Чується, - слухом; запахи - нюхом; те, що піддягає смаку, - смаком; Доступне дотику - шляхом дотику...».

Дидактика, про яку згадує у своїх педагогічних творах Я,А.Коменський, є синонімом до поняття педагогіки. Лише згодом вони стає самостійним розділом науки педагогіки.

Н історію педагогіки увійшло також ім'я Джона Локка (1632-I /04) - англійського філософа і педагога, який зосередив свою увагу па теорії виховання джентльмена - людини впевненої в собі, що поєднує широку освіченість з діловими якостями, вишуканість манер а моральними переконаннями. У своїй праці «Думки про виховання» ДжЛокк приділив значну увагу психологічним основам виховання, а Також моральному формуванню особистості. Заперечуючи наявність вроджених якостей дітей, він порівнював дитину з «чистою дошкою» (табула раса), на якій можна писати що завгодно, цим він стверджував велику силу виховання.

Жан-Жак Руссо (1712—1778) — видатний мислитель XVIII століття. Ж.-Ж. Руссо є основоположником теорії природного цільного виховання у відповідності з законами фізичного, розумового і морального розвитку дітей. Педагогічні ідеї Ж.-Ж. Руссо викладені в його романі «Еміль, або Про виховання» (1762), в якому просвітитель подав вікову періодизацію розвитку дитини і розкрив завдання, зміст і методи виховання і навчання на кожному періоді.

Педагогічні висловлювання Ж.-Ж. Руссо пронизані ідеями гуманізму і демократизму, любов'ю до дитини, турботою про її всебічний розвиток. Він висунув вимогу активізації методів навчання дітей шляхом опори на їх особистий досвід, відзначав необхідність систематичної трудової підготовки. Трудова підготовка, з одного боку, повинна озброювати дітей корисними практичними вміннями і навичками, а з іншого, — сприяти формуванню позитивних моральних якостей, властивих трудовому народу.

25

Якщо Ж.-Ж. Руссо висловив багато прогресивних ідей щодо виховання хлопчиків, то стосовно виховання дівчаток він дотримувався в основному традиційної точки зору. Основна функція жінки, на його думку, бути дружиною і матір'ю, їй не потрібно давати широку наукову освіту, проте необхідно турбуватися про її фізичний розвиток, естетичне виховання, формування навичок ведення господарства тощо.

Французький педагог відкрив людству дорогу до чутливості, почуття, пристрасті, вимагаючи, щоб вони набули рівних прав з розумом. Слідом за Ж.-Ж. Руссо цим шляхом пішли багато педагогів, сповнених рішучості планувати свою роботу виходячи з примата-любові, довіри й цілісного сприйняття життя:; від Ф.Фребеля (1782-1852) і Я.Корчака (1878—1942) за допомогою експериментів, спрямованих на створення «життєвого простору» для дитини, аж до сучасних педагогів, що приділяють велику увагу спілкуванню.

Йоган Генріх Песталоцці (1746—1827) — видатний швейцарський педагог-гуманіст, теоретик народної школи. Вся його праця була спрямована на пошук шляхів поліпшення життя народу. Великі надії він покладав на правильно організоване виховання і навчання дітей, на єдність розумового, морального і фізичного виховання в поєднанні з підготовкою до праці та участі в ній. Свою педагогічну теорію педагог виводив із основної мети виховання; яку він вбачав у розвитку всіх, природних здібностей дитини з врахуванням її індивідуальних та вікових особливостей. При цьому виховання повинно формувати із дитини не просто гармонійно розвиненого індивідуума, а трудівника — члена людського суспільства.

Песталоцці обґрунтував теорію елементарної освіти, згідно якої діти в процесі навчання і виховання повинні засвоювати основні елементи знання, моралі, прийомів праці. Вчений намагався поставити і розв'язати одну із найважливіших дидактичних проблем — проблему відбору змісту освіти, яка повинна поступово ускладнюватися відповідно до індивідуальних та вікових особливостей дітей.

Розробляючи проблеми дидактики, Песталоцці велику увагу приділяв принципу наочності навчання, ^намагаючись пов'язати чуттєве сприйняття з розвитком мислення. Важливим завданням навчання вчений вважав розвиток логічного мислення, пізнавальних здібностей, вміння логічно і послідовно викладати свої думки, формулювати поняття.

26

t 'ииріЮЧИСь па свої ідеї розвиваючого навчання і елементарної ЯіІІти, Піотшюцці поклав початок наукової розробки методики пдЧЙ-гкойОГО навчання рідній мові, арифметиці, геометрії, географії.

ПРДЙГОІІЧІІІ погляди Песталоцці викладені у працях «Лебедина НІбИМ «Як 1 ертруда вчить своїх дітей,» «Лінгард і Гертруда».

fiofaii Фрідріх Гербарт (1776-1841) — відомий німецький фІШнчіф, психолог і педагог-теоретик XIX століття, який здійснив припини пилив на розвиток педагогічної теорії і практики багатьох ttptu'ii гніту. Його по праву вважають основоположником так званого і рй ницій його підходу в педагогіці. Чи не вперше, спробувавши І* і вирити «наукову систему педагогіки», він прагнув вибудувати її на ІРпрстичних засадах етики та психології. На відміну від прийнятого ііи іпй час поділу психіки людини на мислення, почуття і волю, Й.ГерС'шрт запропонував цілісну концепцію, яка ґрунтувалася на уявленнях та їх неперервному русі.

П. Ф. Гербарту належить низка наукових праць з психології, філософії, етики й педагогіки: «Загальна педагогіка, виведена з цілей ни конання», «Головні пункти метафізики», «Загальна практична філософія», «Підручник психологи», «Психологія як наука, що Грунтується на досвіді метафізики й математики», «Нариси лекцій з педагогіки» та ін.

Будучи противником будь-яких революційних перетворень, Й.Ф.Гербарт основою прогресивного руху суспільств уважав нсгановлення життєвого порядку як результату виховання людей.

Знаний німецький педагог Фрідріх Вільгейм Адольф Дістереег (1790—1866) виступав проти авторитарного виховання, обстоював всебічний гармонійний розвиток людини, вивчав внутрішні суперечності педагогічних явищ, сформулював принципи відповідності виховання природі та культурі народу, самодіяльності у вихованні й навчанні.

Американський філософ, педагог Джон Дьюі (1859 -1952) переосмислив і доповнив новий напрямок ліберального руху, який отримав назву «прогресивного» або «нового виховання». Філософські погляди, яких він дотримувався, як і практика школи, що випливає з них, сягають своїм корінням часів відомого італійського педагога Вітторіно де Фельтре (1378-1446), який заснував неподалік від Венеції гуманістичну і новаторську за своїми принципами школу під назвою «Будинок радості».

У 1895 р. Дьюі у м. Чікаго відкрив власну експериментальну школу, особливістю якої були практичні заняття, що втілювали

27

концепцію «навчання через діяльність». Основними принципами його педагогічної системи стали: : • врахування інтересів учнів; • навчання через діяльність; • пізнання і знання — наслідок розв'язання проблем; • вільна творча праця і співробітництво. "'

Відмова від авторитарного навчання, за твердженням Дж.Дьюі, вимагає від учителя високого професіоналізму, блискучого знання свого предмета та дитячої психології, володіння практичним досвідом і методикою створення стимулів, необхідних дитині для інтеграції навчального предмета у свій постійно зростаючий досвід. На думку колег Дьюі, така вчителька повинна вміти бачити світ очима як дитини, так і дорослого: «Як Аліса, вона повинна ступнути зі своїми дітьми в Задзеркалля і через призму уявлюва-мого бачити всі речі їхніми очима, з позицій їхнього обмеженого досвіду, але в разі потреби вона повинна вміти повернути собі свій гострий зір і з реалістичної позиції дорослого запропонувати дітям орієнтири знання й інструменти методу».

В Україні педагогічна думка на всіх етапах розвивалася на рівні світової. Ще в Київській Русі сформувалася система виховання на засадах любові до батьківщини, гуманного ставлення до людини, дисципліни, поваги до старших, сумлінності у праці, мужності, хоробрості й водночас терпимості та релігійності.

У XI—XIII ст. у Київській Русі побачила світ низка перекладних і оригінальних книг — збірників статей* серед яких були й педагогічні статті та роздуми («Іїалеї», «Златоуст», «Ізмарагд», «Пчела», «Злата матиця» та ін.).

Педагогічні думки XV—XVTI ст. систематизовано у формі настанов, викладених у низці документів, зокрема у відомому «Домострой». Педагогіка «Домострою» відображала національні принципи, де суворість і вимогливість поєднувалися з піклуванням про дитину, з вихованням почуття громадянського, патріотичного обов'язку.

Всесвітньо уславленим учителем України був Григорій Савович Сковорода (1722-1794), про якого сказано, що під його чубом та в українській свитині містяться свій Піфагор, Лейбніц і Ориген. Запропоноване ним поняття «сродної праці», тобто праці за покликанням як засобу самореалізації особистості, є по суті, співзвучним із сучасними педагогічними концепціями. Успіх навчання, на його думку, залежить не від масштабу ролі, а від її

28

мідпонідігості внутрішнім здібностям виконавця. «Натура - се єдиний І шіриііжійй учитель. Не перешкоджай їй, а тільки розчищай доріжку. Учи гель - то є служитель натури. Учити і вчитися потрібно тому, до чиго. прихильна людина: се дає сердешний спокій і задоволення t иГіоіо, своїм становищем, своєю статтю».

Ідеї доброї, чесної, благородної, безкорисливої людини-грпмидянина в кращих своїх творах обстоювали І. Гізель (1600— ІШ), П. Могила (1597—1647), Ф. Прокопович (1681—1736). Ідеал шнИшстості патріота, носія свободи оспівував І. Котляревський (1709-—1838). На рівень європейських педагогічних пошуків підніс педагогічну думку Т.Шевченко (1814—1861). Його твори дають широке уявлення про освітньо-виховний ідеал, яким для нього була людина з багатогранними знаннями і високими моральними и костями, що здатна застосовувати свої знання в житті, цінує мистецтво, любить працю.

Серед когорти вітчизняних педагогів особливе місце в історії педагогіки посідає постать Константина Дмитровича Ушинського (1824-1870/71). Основні ідеї педагогіки Ушинського такі: народність, мова, наука, праця. Принцип народності вчений розуміє як сбережения своєрідності кожного народу в міжнародному контексті, рідна мова - як інструмент пізнання, наука - як основа мистецтва, праця - як джерело щастя.

Основним положенням педагогічної системи К.Д.Ушинського є опора на науку як метод. Педагогіку він розглядав як мистецтво, що, однак, не може ґрунтуватися лише на спостереженнях і особистому досвіді педагога, а повинно виходити з об'єктивних даних наукової психології, фізіології й інших наук, які розкривають закони розвитку дитини. Мистецтво виховання Ушинський порівнював з роботою лікаря, який, якщо він не знахар, зобов'язаний знати анатомію й інші науки про людину.

У передмові до своєї головної, але, на жаль, незакінченої теоретичної праці «Людина як предмет виховання», К.Д.Ушинський так роз'яснює свою концепцію педагогіки як науки: «Ми не говоримо педагогам - робіть так чи інакше; але ми говоримо їм: вивчайте кікони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, і дійте у відповідності з цими законами і тими обставинами, у яких ви хочете їх застосувати».

Наступна визначна постать новітньої педагогічної історії — вітчизняний педагог Антон Семенович Макаренко (1888-1939). Його педагогічний досвід пов'язаний із зародженням так званої «радянської

29

педагогіки». Будучи добрим знавцем усього попереднього історико-педагогічного досвіду, Макаренко розробляє оригінальну теорію колективного виховання, основними засадами якої були: «виховання в колективі, через колектив і для колективу»; «система перспективних ліній», «виховання працею», «єдність вимог і поваги до особистості», «самоуправління», «дисципліна» тощо. Створені ним установи для виховання неблагополучних дітей - колонія ім. М.Горького (1920), комуна ім. Ф.Дзержинського (1928), були передовими на той час виховними закладами колективного виховання і одночасно експериментальними майданчиками, де великий педагог перевіряв на практиці свої новаторські ідеї. Його педагогічні знахідки - різновікові загони, рада командирів, самоуправління, створення мажорного оптимістичного тону в житті колективу та ін. не втратили свого значення і сьогодні. Будучи глибоко переконаним у силі колективного виховання, А.С.Макаренко наголошував: «...Наш шлях один - вправляння у поведінці, і наш колектив - гімнастичний зал для такої гімнастики». Свій оригінальний педагогічний досвід А.С.Макаренко описав в численних літературних та наукових творах, найвідоміші серед яких «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Книга для батьків».

Вважаючи А.С.Макаренка своїм учителем, порадником та віддаючи належне деяким його педагогічним ідеям, наш сучасник, видатний український педагог Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) мав своє оригінальне бачення проблем виховання. У педагогіці, на думку В.О.Сухомлинського, не може існувати дрібних, другорядних справ. Тут усе першорядне, головне, важливе. Певні дрібні факти, випадки, на перший погляд, незначні, мізерні, інколи можуть спричинитися до негативних змін у поведіїщі дитини. Тож не можна в класі чи за межами школи не звертати увагу на дрібниці, де все, крім прямого впливу, має й опосередковане значення, оцінки, де все так чи інакше причетне до становлення «райських рослинок..

«Що основне у вихованні? - часто запитував себе Сухомлинський і відразу ж відповідав: - Сдність процесу навчання й виховання, всебічний розвиток дитини, єдність мислі і почуття...». Важливу увагу приділяв він вихованню в підростаючого покоління громадянськості. Глибоко і оригінально розроблені ним питання виховного впливу народних традицій, фольклору, природи.

У книзі «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинський яскраво показав, що успіх роботи вихователя можливий лише за умов глибокого

ЗО

•ВІННі ДУШНОГО життя та особливостей кожної дитини. У ТЮріННІ української національної педагогіки важливу роль

|!ііІі|Ш ПіДйгогІмиа спадщина Григорія Ващенка (1878— 1967). У ІІДОМШ прАЦІ «Виховний ідеал» він всебічно аналізує проблему фпрмуийННЛ иихоиного ідеалу в українській національній школі, що, f§ «перечно, сприяє теоретичним пошукам сучасної української Дішнигіки і практичній діяльності школи з формування ЙІдріК'ійіочоїч) покоління незалежної України. Цінним для теорії та Црпішіки шшчаиия в сучасній школі є його підручник для педагогів ІЛІІІЙЛЬНІ методи навчання». У ньому детально проаналізовано філтчіфіч.ко-нсихологічні засади навчально-пізнавальної діяльності учнів, принципи і методи навчання, шляхи активізації учнів у процесі iftmwyimiiiifl різних методів навчання.

Подпгогіка швидко прогресує, виправдовуючи своє визначення ЇМ діалектичної, мінливої науки. В останні десятиліття досягнуто tyiirmtx успіхів в окремих її галузях, насамперед у розробці нових fpxtmjmriii навчання, зокрема комп'ютерних. Намітився прогрес і в fiunpciini більш досконалих методик виховання, технологій ОВМоооиіти. В шкільній практиці використовуються нові наукові ршроо'ки, з'являються авторські школи.

Проголошення суверенної Української держави дало поштовх розпитку педагогічної творчості, активізувало наукові пошуки щодо розпитку української національної системи освіти. Виникають нові ТО и и навчальних закладів, авторські школи, досвід роботи яких Потребує вивченим та обґрунтування. Це надихнуло науково-• Педагогічну громадськість на створення власного науково-педпгогічного центру. У березні 1992 р, засновано Академію педагогічних наук України як вищу галузеву наукову установу, діяльність •Якої спрямована на методологічне, теоретичне й методичне Забезпечення докорінного оновлення системи освіти з урахуванням реалій- сучасного життя і перспектив соціально-економічного розпитку нашої держави. Науковцями АІШ України обґрунтовано головні принципи системи безперервної освіти, розроблено державні стандарти на всіх її етапах, структуру й основні параметри змісту освіти та ін.

Звичним явищем для сучасної педагогічної практики стає використання комп'ютерів, обладнаних якісними навчальними програмами, що полегшують управління навчальним процесом і дозволяють досягати високих результатів із меншими затратами енергії та часу як педагогів, так і учнів. Однак, ніяка, навіть найбільш

Зі

^^w

досконала техніка, ніколи не зможе замінити живого безпосереднього впливу учителя на своїх вихованців. А тому він був, є і залишиться ключовою постаттю педагогіки.


3.1 Поняття методу та методики науково-педагогічного дослідження

Поняття "метод" грецького походження, що означає "шлях дослідження, спосіб пізнання". Отже, метод - це спосіб діяльності, спрямованої на досягнення поставленої мети.

Метод науково-педагогічного дослідження - спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання. Для того, щоб отримати різнобічні відомості про розвиток особистості, колективу потрібно підібрати комплекс методів, тобто методику дослідження.

Методика дослідження - це процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів, спрямованих на вирішення дослідницьких завдань.

Сучасна педагогіка використовує такі методи педагогічних досліджень: педагогічне спостереження, бесіда, інтерв'ю, психолого -педагогічний експеримент, вивчення продуктів діяльності, соціологічні методи, соціометричні методи, тестування, математичні методи.

3.2 Метод педагогічного спостереження, його характеристика

Метод педагогічного спостереження — організоване дослідження педагогічного процесу в природних умовах. Головними його вимогами є: чіткість, систематичність, різнобічність, достатня кількість зафіксованих фактів, своєчасність, об'єктивність, економність, техніки запису, ретельне, вдумливе й детальне опрацювання зібраного матеріалу, врахування всіх впливів на перебіг досліджуваних явищ, відокремлення істотних, стійких, повторюваних фактів від другорядних та випадкових елементів, неупередженість у тлумаченні матеріалу, в оцінюванні фактів і висновків щодо них.

Наприклад, учений присутній на уроці і помічає, що коли вчитель подає матеріал цікаво, діти сидять тихо й уважно слухають. Одні учні на уроці ведуть себе активно, відповідають на запитання вчителя, а інші пасивні, неуважні. Спостерігаючи за цими явищами, дослідник

32

ріЙИТЬ попередні висновки про те, що увага учнів у більшості ІШїШИть від змісту уроку, що більш глибокі знання мають ті учні, які І уважними й активними. Тож спостереження дає можливість для Глибокого вивчення певної ситуації та перевірки за допомогою інших МіТОДІВ.

Розрізняють такі види спостереження: - пряме - вид спостереження, під час якого дослідник

віШООерсдньо бере участь у досліджуваному процесі, діє разом з учтшнтми дослідження;

- опосередковане - вид спостереження, що не передбачає ІІІПОсередньої участі дослідника в процесі, який вивчається;

самоспостереження - процес споглядання внутрішніх ЛОИХІчіш.х процесів з одночасним спостереженням за їх зовнішніми йИЯМми.

§.J /Методи безпосереднього спілкування НесІда - метод безпосереднього спілкування, який дає змогу

ОДіржпти від співрозмовників інформацію, що цікавить учителя, за допомогою заздалегідь підготовлених запитань. За допомогою цього методу вчений з'ясовує думку і відношення як вихователів, так і йихошшців до тих чи інших педагогічних фактів і явищ і намагається ОКлпсти більш глибоке уявлення про сутність і причини цих явищ. Наприклад, вище зазначена ситуація на уроці. То тут буде правильно ©користатися бесідою з учителем і спробувати наштовхнути його на то, щоб він пояснив причини зазначених явищ, дізнатися його думку.

Метод інтерв'ю — метод отримання інформації за допомогою усного опитування. Інтерв'ю допомагає одержати глибинну Інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів, дає імогу вести спостереження за їхніми психологічними реакціями.

Інтерв'ю бувають: а) вільні - не регламентовані темою формою бесіди; тривала

(юсіда.за загальною програмою без чіткою деталізації питань; б) стандартизовані - близькі за формою до анкети із закритими

іипитаїшями; ») напівстандартизовані поєднують у собі особливості двох

попередніх. J.4 Особливості організації та проведення психолого-

т'дигогічного експерименту Психолого-педагогічний експеримент - це метод, що забезпечує

спостереження за змінами психологічних характеристик дитини в процесі педагогічного впливу на неї. Експеримент дає змогу

33

реєструвати факти, розкривати закономірності, механізми, динаміку, тенденції психічного розвитку, становлення особистості, виявляти можливості для оптимізації цього процесу.

Розрізняють такі види експериментів: 1) констатувальний проводиться, як правило, на початку

дослідження і має на меті з'ясувати стан справ з тієї чи іншої проблеми, що вивчається. Він може включати ряд дослідницьких методик: бесіда та анкетування учнів, бесіда з батьками (наприклад, коли робиться дослідження із самоконтролю учнів за своєю навчальною роботою);

2) формувальний здійснюється за допомогою експериментальної моделі розвиваючих і формуючих впливів на предмет дослідження. За попередньо розробленим планом дослідники мають увести в навчальну роботу учнів прийоми самоконтролю, якщо це становить проблему для роботи школи, у якій проводився експеримент;

3) подальшим етапом у процесі дослідження цієї проблеми є перевірка отриманих даних у шкільній практиці. Ця задача вирішується за допомогою контрольного експерименту, тобто випробувана методика в хоті експерименту починає використовуватися в практиці роботи інших шкіл та учителів.

За місцем проведення розрізняють лабораторний і природний педагогічний експеримент. Лабораторний відбувається в штучних умовах, коли експериментатор моделює всі необхідні для його проведення умови. Особливе місце в методиці педагогічних досліджень займає так званий природний експеримент, засновником якого є відомий російський психолог О.Ф.Лазурський. Суть цього експерименту полягає в тому, що дослідник, аналізуючи ті чи інші педагогічні явища, констатує педагогічні ситуації таким чином, що вони не порушують звичного ходу діяльності учнів та вчителів і носять природний характер.

5.5 Характеристика методу вивчення продуктів діяльності Вивчення продуктів діяльності - метод дослідження, за якого

використовують систему процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини.

Він (метод) забезпечує: - аналіз особистих документів (листів, фотографій, щоденників,

автобіографій, особових справ, зошитів). Дає матеріал для психодіагностики, дослідження життєвого шляху особистості, її ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості вмінь

34

Ті іЦінчок. Л також аналіз класних журналів, відомостей успішності 11 МИНУЛІ роки і т. д.;

- вінілі:* офіційних матеріалів групової, колективної та масової НІМУ ПІКИ ції (дискусій, нарад, статутів, наказів, законів, газет, радіо, ІЇЛМФррдіїч). Застосовується для вивчення соціальних процесів явищ Щ Ы вшиту на особистість, стан навчально-виховної роботи в школі;

аналіз продуктів діяльності (творчих, професійних, ПОіРДІ і псових, суспільних). Ефективність його залежить від уміння дослідника знаходити в документах навчально-виховного закладу та Мвтврішиїх діяльності вихованців головне глибоко аналізувати їх, Іичіїш ш ними реальні факти й дії педагогів та учнів.

Jt6 Соціологічні методи які використовує педагогіка До соціологічних методів дослідження відносяться: анкетування,

рейтинг (оцінювання), узагальнення незалежних характеристик. Наприклад, якщо потрібно з'ясувати, як використовують вільний час школнрі, правомірно провести анкету і запропонувати їм відповісти № питання, що вони роблять у вільний від навчання час. Таким чином, можна швидко вивчити це питання і описати велику кількість учні».

Залежно від характеру інформації та способів її отримання використовують такі типи анкетування:

- суцільне (охоплює великі групи населення) та вибіркове ('ідійснюють анкетування певної групи учасників);

- усне (за типом інтерв'ю), письмове (на бланках); - індивідуальне та групове; ~ очне (безпосереднє опитування) та заочне (поштою,

телефоном). За формою анкети бувають: - відкриті - анкети, у яких інструкція не обмежує способу

відповіді на запитання (напишіть назву професії, яку б ви обрали); - закриті - анкети, що мають варіанти відповідей, із яких

погрібно вибрати одну; - напіввідкриті - коли можна вибрати одну з наведених

иідповідей, а також запропонувати свою; ~ полярні - анкети, які допомагають визначити набір якостей

особистості, оцінити їх за 4-5-бальною шкалою. Рейтинг є основою для побудови найрізноманітніших шкал

оцінок. За допомогою рейтингу відбувається первинна класифікація соціально-психологічних об'єктів за ступенем вираження загальної для них властивості - експериментних оцінок. Використовують

35

рейтинг при оцінюванні популярності окремих учнів, значущості їх моральних якостей і т.д.

Метод узагальнених незалежних характеристик розроблений російським психологом К.Платоновим. Передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних із різних джерел (учителів, батьків, особи, що спостерігали за учнями у важливих для дослідника ситуаціях, однолітків, друзів), зіставлення цих відомостей, їх осмислення. Різновидом даного методу є педагогічний консиліум, що передбачає колективне обговорення результатів вивчення вихованості учнів, з'ясування причин можливих відхилень у їхній поведінці, вироблення засобів щодо запобігання недоліків.

Соціометрія - галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взаємними в малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрігрупових симпатіях і антипатіях; це метод вивчення структури й рівня міжособистісних емоційний зв'язків у групі. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу вивчити особливості неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію.

3.7. Тестування як метод науково-педагогічного дослідження Тестування - метод діагностики із застосуванням

стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень.

Розрізняють: - тести інтелекту (призначені для виявлення розумового

потенціалу людини); - тести креативності (для вивчення та оцінювання творчих

здібностей особистості); - тести досягнень (визначають ступінь конкретних знань,

навичок, умінь особистості); - тести особистісні (визначають уподобання, цінності, ставлення,

емоційні властивості особистості); - проективні тести (передбачають стимули, реагуючи на які,

людина виявляє найхарактерніші свої якості). 3.8 Математичні методи педагогічного дослідження Математичні методи використовують для кількісного аналізу

фактичного матеріалу, отриманого в процесі дослідження. У педагогіці використовують такі види математичних методів:

- метод реєстрування. Цей метод передбачає виявлення певної якості в явищах даного класу і обрахування за наявністю або

• $ ' - " '

36

ІІННПІІИІІІ її (шшриклад, кількості скоєних учнями негативних ІЧІІІІйІії),

МіЧішд ранжувания. Означає цей метод розміщення ііфійиіиншім покійників у певній послідовності (зменшення чи ІЙІЛкііївішн), ви'іішчоння місця в цьому ряду об'єктів (наприклад, ІНШІЙ!ніч списку учнів залежно від рівня успішності та ін.);

чоїшн) моделювання. Його сутністю є створення й дослідження ІІУїииш.к моделей - смислово представленої і матеріально |ішіІ пишної системи, яка адекватно відображає предмет дослідження (МігфНкішд. моделює оптимізацію структури навчального процесу, уирйііііішиї штчалыю-виховним процесом тощо);

» іііщптстичні методи. Це методи математичної статистики, і Ці йшшріштовуються для опрацювання експериментальних даних із МІГМ 11 ід нищення обґрунтованості висновків.

Тема 4: Проблема мети виховання в педагогіці

£, І Поняття мети виховання Однією з найважливіших проблем педагогічної науки і практики

І іиянпчеиші мети виховання підростаючих поколінь. Ясність і ЧІТКІСТЬ мсти виховання має важливе як теоретичне, так і практичне ІИЙЧОїпія.

По-перше, оскільки виховання є цілеспрямованим процесом, ШШчвичайно важливим є питання про спрямованість цього процесу, ЯКИ н кінцевому результаті залежить від мети виховання.

І Іо-друге, оскільки існує єдність між метою, змістом і методами іихошшня, розробка мети виховання є визначальною для наступного аиішічення методики навчальної та виховної роботи з учнями. По-третє, знання мети виховання дає можливість педагогу чітко уявляти, яку саме особистість він повинен сформувати.

Мета - усвідомлене уявлення кінцевого результату певної ДІЯЛЬНОСТІ.

Наголошуючи на важливості визначення мети і завдань миховання, К.Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на у и питання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про цихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому, ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це питання

37

ясної й категоричної відповіді». «Я під цілями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумію

програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути».

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в узагальненій формі. Вона об'єктивно відображає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Це - попередньо визначені прогнозовані результати в підготовці підростаючих поколінь до життя, в їх особистісному розвитку і формуванні, яких прагнуть досягнути в процесі виховної роботи, для об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості). Гармонія була метою виховання в афінській, римській, візантійській системах, а через тисячу років - в епоху Відродження. Саме у цю епоху ідея гармонійного розвитку особистості знайшла відображення в педагогічних поглядах педагогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його думку, з цією метою в школі повинні вивчатися мови, математика, астрономія, природознавство, історія, право. Важливою складовою такого розвитку він вважав мислення. М. Монтень передусім позитивно оцінював в античному вихованні його різнобічність. Серед складників гармонійного розвитку особистості він виділяв розумовий розвиток, моральне і фізичне виховання.

Ідеї гармонійного розвитку особистості предметніше висвітлюються у працях соціалістів-утопістів Т. Мора (1478— 1535),

38 #••*"

1\ Ытмтппи (1568—1639), P. Оуена (1771—1858), К.-Л. Сен-І'ІМШІІІ < І'/л«»—1825), Ф.-М.-Ш. Фур'є (1772— 1837). Вони уявляли Инге ни іірпцео Поєднання навчання з працею, в якому беруть участь vd чііРіііі (Суспільства.

Іншим - у період нового часу (XVIII-XIX ст.). З ініціативи |Иі|плішч) французького представника "нової філософії" Рене Декарта fifiMii! "гармонія" було доповнено терміном "всебічність". Так було Іфирмпнипо концепцію всебічно і гармонійно розвиненої людини.

Гмогрідпе бачення всебічного розвитку особистості було у И.-Ф 1 epfmpm. ІУІетою виховання він проголошував розвиток рІшиПІчних інтересів, спрямованих на гармонійний розвиток усіх ІІІІПШШТЄЙ людини. За Гербартом, створювана у процесі виховання пірмииїн здібностей особистості підпорядкована вищому ідеалу — ііішотоиці «доброчесної» людини. Ідеал доброчесності як мета ПІІКПНЙШІИ був ідеалом «доброчесного» німецького бюргера, який умії пристосуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкоритися йому.

її збільшенням обсягу наукових знань, особливо у XVIII ст., коли Ирііромшічі й точні науки нагромаджували велику кількість нових фйіітіп. часто будучи неспроможними розкрити їх внутрішню іуімігіь, спеціалізація в мистецтві, науці стала закономірною, а ЙінЧїічність перестала бути актуальною. Поняття "всебічний і Гйрмомійний розвиток" почали трактувати як ідеал, до якого слід Пригнути в процесі виховання. Проте сучасне його розуміння не є едио'шачним: одні схильні вживати його щодо професійної сфери, Інші - стосовно сфери духовного розвитку, поділяючи людей за оснітою на "фізиків" і "ліриків"; дехто вбачає у всебічності набір чеснот.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і зпборонялася

4.2 Виховний ідеал та його формування Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції

народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі — український виховний ідеал.

Ідеал —- уявлення про взірець людської поведінки і стосунки

39

між людьми, що виходять із розуміння мети життя. Його формування залежить від виховання, умов життя і

діяльності людини, від особливостей власного досвіду. Ідеали школярів різного віку різняться як змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальненості, тобто чи Ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей, узагальнених в одному образі. Дієвість ідеалу — ступінь впливу на поведінку та особистість учня.

Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка («Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). В основі ідеалу національного виховання, яким його бачить автор, —загальнолюдські та національні цінності, що є духовним надбанням народу. До загальнолюдських цінностей належить моральний закон творення добра та боротьби зі злом, цошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любові та краси. Водночас людина народжується і живе в конкретному національному середовищі, що вирізняється з-поміж інших мовою, культурою, звичаями. Саме звідси, з походження людини, починається усвідомлення особливостей свого народу, нації, етносу. Отже, на думку Г. Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. Нація — реальна земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В педагогічному значенні виховний ідеал — людина, яка служить Богові й Україні. Така орієнтація зумовлює категоричне протиставлення Г.Ващенком українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій моделі, що ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, а з іншого — націонал-соціалістичній ідеології фашизму з її культом сили і зневаги до людини. Г. Ващенко вважав, що ідеал не може бути постійним, він має вдосконалюватися.

43 Національне виховання* його мета та етапи конкретизації

Нині як уже зазначалось поступово відроджується національна система виховання. Наука вже давно довела, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю сутністю, змістом, характером. Софія Русова писала: «Національне виховання, забезпечує кожній нації наиширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть

40 #"

нНІНУІІЧІЙІі Я значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби ЩЩДЩ ІОРГІІОДКОГО поступу: воно через пошану до свого народу •ІШііїїуі и дітях пошану до інших народів....»

II шф і налине виховання — виховання дітей на культурно-ІИрричнпму досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і ІІрЦйдх, бигатовіковій мудрості, духовності.

І Іпни п я «національне виховання» має такі особливості: По-норшо, воно рівнозначне державному, хоча останнє є

І̂ ШМИм, одиничним щодо виховання як загального поняття. ГІп друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі».

Штш іййжди має конкретно-історичну національно-державну форму і Іііримошшс на формування громадянина конкретної держави, яка не Muwi Пупі безнаціональною.

І нирсіпті, національне виховання найбільше відповідає потребам пІдриддашя України. Воно однаково стосується як українців, так і Інших пиродів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації ціхиннош процесу і передбачає надання широких можливостей йредотишіикам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, Ійимиїїц мови, культури, формування власної гідності й через йИшиіня власної історико-культурної спадщини допомагає пізнати рдигнішгість взаємозв'язків кожного з них з українською нацією, її Дрржпною, переконатися, що саме українська суверенна держава пх< іроияє національні права всіх громадян України.

/ (шовною метою національного виховання на сучасному етапі і передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства дух он мої культури народу, своєрідності на основі формування tH'ufn іс тісних рис громадянина України, які передбачають НИ ції > нальну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, Художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, ршвиток індивідуальних здібностей і таланту.

У ' реальному житті необхідне більш конкретне уявлення не ©тільки про всебічний розвиток, скільки про саморозвиток, який Передбачає наявність розвинених форм самосвідомості і здатності до бпмоусвідомлення розвитку потреби особистості у власному Вдосконаленні.

Якщо виходити з такого розуміння, мета виховання повинна: 1) відповідно потребам та умовам сучасного стану соціального

розвитку України; 2) повинна бути єдиною для всіх ланок і ступенів системи }

виховання;

41

3) повинна в конкретизованому вигляді виступати критерієм ефективності виховання на кожному з вікових етапів саморозвитку індивіда.

Загальна мета виховання формулюється у світлі пріоритету загальнолюдських цінностей: «Метою освіти в Україні є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадянина, готового до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу». (Закон України «Про освіту».- Освіта. 21 серпня 1996 р.)

При цьому особистість є підготовлена до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина передбачає формування людини з активною громадянською позицією, почуттям обов'язку й відповідальності перед суспільством. Роль трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Виконання ролі громадського діяча означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах школи особистість слід готувати й до ролі сім'янина, майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Кожен учень як товариш повинен уміти розуміти іншу людину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися та ін.

Таке формулювання мети виховання є загальним. Воно вказує лише стратегічний напрям виховної діяльності педагога. Для того, щоб реалізувати таку мету виховання у реальному педагогічному процесі, необхідно її конкретизувати.

Виділяють такі етапи конкретизації мети виховання: •першим етапом конкретизації є визначення основних напрямків

виховання, у відповідності з основними елементами культури виділяють розумове, моральне, трудове, естетичне, екологічне, національне та фізичне виховання;

•наступним етапом є визначення оперативних завдань проведення окремого уроку або виховного заходу на рівні окремих психологічних новоутворень: установок, цінностей, переконань, здібностей, знань, умінь, навичок тощо. Оперативні завдання відображають ті конкретні зміни в поведінці або діяльності учнів, досягнення яких планується у виховному процесі.

Особистість є цілісне утворення, тому її неможливо формувати по частинах чи по напрямах, у зв'язку з цим у процесі виховання

42 -̂"'

ММвНІДИО керуватися принципом комплексного підходу до ІШІШШІ.

Теми 5: Розвиток, соціалізація і виховання особистості А І* Иощцшпм про особистість Ліпшііш складний феномен. З одного боку - це біологічна

.(#1*Ш, що Характеризується свідомістю, володіє мовою, здатністю ^іупнпн'И, пізнавати навколишній світ, активно змінювати й flfjipf тфіошти його. З іншого боку - це суспільна істота, яка вступає 1 ВШШІІІМІІ відносини з іншими людьми.

І ц Літ Ід - це окремий представник людського роду без урмунмшн його біологічних і соціальних якостей.

їй сучасною класифікацією людей індивід займає проміжне фгниовнщо (людина, індивід, особистість, індивідуальність). Це ШШІІШІ по будучи ще суто соціальним, все-таки містить у собі ІІЛМІІІ соціальних особистостей, ніж ним володіє біологічна сутність. (Иди ПІД є суспільно-історичним утворенням, здатним діяти усвідомлено. Характеристика його передбачає сукупність природних ІЙДй'ікІїї, набутих знань, соціального досвіду, які виявляються в Явнідіпці та діяльності.

У дитини, як і в дорослої людини, співіснують біологічні й ІвЦІйлі.ні якості, що характеризують її як біологічну істоту.

Іііологічні якості - усе те, що охоплюється поняттям "організм". Іивчиггься дитячою фізіологією, яка виявляє причинні зв'язки між функціями організму в період його росту.

Розвиток біологічних задатків створює основи для подальшого Психологічного розвитку. Процес біологічного дозрівання Пропиляється у вікових етапах розвитку та поведінки людини і Поєднанні значної кількості набутих соціальних властивостей і Якостей.

біологічний розвиток тісно пов'язаний з виявом якостей та Особливостей, які не належать до біологічної природи людини. Так, з 1.f»-місячного віку дитина починає усміхатися, коли бачить інших Діоде й, потім поступово вчиться розмовляти, набуває навичок Поподження з різними предметами. Згодом вона починає засвоювати знання, моральні норми та правила. Характерно, що мова, навички, іішчки, поведінка в дітей, які живуть у різних соціальних та побутових умовах, відрізняються. Це свідчить про те, що риси і якості людей не програмуються біологічно, а формуються в процесі життя, характеризуючи її соціальний розвиток.

43

Соціальною істотою людина стає в процесі формування особистості дитини як майбутнього члена суспільства. Відбувається цей процес паралельно з біологічним розвитком людини. Наприклад, у 7-8-річному віці соціальною якістю більшості дітей є рефлексія -самооцінювання вчинків та дій. У 13-14 років у зв'язку з фізичним розвитком і статевим дозріванням виникає основна соціальна якість підліткового віку - почуття дорослості, а звідси й криза віку -неслухняність, так звана "автономна" моральність, відрив від батьків, прагнення проводити час серед однолітків.

Поняття особистість означає суспільну сутність людини і включає сукупність вироблених нею в праці соціальних властивостей і якостей.

Особистість — це соціальний індивід, який формується в результаті засвоєння людиною суспільних форм свідомості і поведінки. Тобто особистість формується під впливом життя в суспільстві, виховання, спілкування, взаємодії.

Основними ознаками особистості є розумність, відповідальність, свобода, власна гідність, свідоме управління власною поведінкою і діяльністю, суспільна активність, міцність поглядів і переконань, творчість.

Індивідуальність - це несхожість, своєрідність, відмінність від інших людей, яка надає кожній людині неповторності та самобутності. Отже, особистість ~ це цілісна індивідуальність.

Головне завдання, яке стоїть перед педагогічною наукою і практикою, - це пошук ефективних шляхів впливу на розвиток особистості. Віднайти ці шляхи без знання самої особистості практично неможливо. Будь-яка педагогічна дія має спиратися на знання психології людини. Тому, розглядаючи питання розвитку особистості, ми, звичайно ж, будемо враховувати знання тих наук, предметом вивчення яких є людина.

Психологія, будучи найбільш тісно пов'язаною з педагогікою, серед психологічних властивостей особистості виділяє три найважливіші характеристики.

Властивість особистості - це спрямованість, яка проявляється в динаміці розвитку людини як суспільної істоти в головних тенденціях її поведінки.

По-перше, це - стійкість її властивостей. Попри пластичність, мінливість психічних проявів особистості їй властива відносна сталість психічного складу, що дозволяє передбачати її поведінку з тих чи інших обставин.

44 & • •

По-друге, це - єдність особистості як тісний зв'язок і Яїйї'Мо'шлсжність її психічних процесів, якостей і властивостей. ( h оОиетіеть - єдине ціле, кожна її риса нерозривно зв'язана з іншими цкпотмми і набуває певного значення у взаємозв'язку з ними. Наприклад, наполегливість має позитивне значення тільки в ііш'Ліішші з високими моральними якостями. Зовсім іншого змісту і І шоу нас ця риса у взаємозв'язку з егоїстичними потребами, із прагненням домогтися особистого благополуччя, не зважаючи на Інтереси інших людей.

По-третє, це - активність особистості, що виявляється в рііноманітній діяльності, спрямованій на зміну, перетворення НАВКОЛИШНЬОГО світу, а також власних якостей (самовиховання).

Компоненти спрямованості особистості: світогляд (тобто Сукупність переконань), мотиви поведінки (причини, які спонукають Ліпдішу до тих чи інших вчинків), потреби, почуття, інтереси, ідеали, 1 и м 11 с рамент, здібності, характер.

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зріїїікшаженості перебігу її психічних процесів.

Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, УИ> виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до еушіільства, до праці, колективу, до самої себе.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її Інтересів, потреб.

Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну ДІЯЛЬНІСТЬ, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до Чогось, когось. За змістом інтереси можуть бути матеріальними або Дук «піп йми, суспільними або індивідуальними. В інтересах Оі'пОиотості закорінені її конкретні потреби.

І Іотреба — необхідність у чомусь, яка задовольняється йррсиижно завдяки трудовій діяльності, у процесі якої створюються Непохідні людині предмети.

У процесі реалізації інтересів, потреб розвиваються схильності випОистості. Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бйжііііпя виконувати певну працю.

5.2 Структура особистості Для педагогіки важливим є з'ясування структури особистості як

підносно стійких її властивостей, що мають певну біологічну чи

45

свої особливі механізми соціальну детермінованість, а також .... .„ А • лг ти існує чимало теорій, які

розвитку та функціонування. У психолі / - F ' ' с . т/-)жна із них базується на стосуються структури особистості. Кі . . % . ... шстості і являє собою свого певному уявленні н автора про суть осої _ ~ яття. Теорія особистості, роду теоретичну модель цього поіт„ „ * .

л .« т/-К.Платоновим, вирізняється запропонована російським психологом К „ .' F

. . ' . и структурні компоненти серед інших тим, що виділені в н.. rj... Jt^ „ _ л . і теорії та практики і проектуються на модель педагогічне - . .

необхідність в педагогіці переконливо показують, чим викликана

ТЗ.ЇТНЯ

окремого розгляду питань виховання і нав ТУ тг Л Л • ЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ ВИДІЛИВ

К.К. Платонов на основі системно - д] J

в структурі особистості такі чотири п і д с т р / к т ^ и * -іл -А . ^днує прагнення, бажання, 1) тоструктура спрямованості об' J r . •*-.. .. г івлення та моральні якості

інтереси, нахили, ідеали, переконання, СТІ _ У

лл ~ . . . . . v. • ь особистості не має тих особистості, п самооцінку. Спрямованіст . задатків і відображає суспільні цінності, н с ^ м и * ^ ^

пеною; вона шляхом виховання і є соціально зумов ' 2) підструнтура досвіду вюіючає зн™*' н а в и ч к и > УМ1НН» *а

звички набуті людиною. Вона формует/* переважно в процесі навчання, має соціально зумовлений характи '

3) підструнтура форм відображення 0 Х < Г ю е ™ідуальні особливості психічних процесів o c o f e c T O C J l : . * ! ™ >

, . „эзвиток цієї підструктури сприймання, память мислення, уяви, Р . . ^ ^

. V . , так і від вправляння, залежить як від вроджених факторів ^ тренування;

4) біологічно зумовлена підструктур*'. . К^Н С Т И ТУЦ » властивості темпераменту, статеві та в ікс и в д *

т - т •••І ' •'-•'-'.• • г - '• . що мають соціально Перші .три підструктури особистості,

« " '• . •••• •/-г . ивом виховання, можна зумовлений характер і розвиваються під впл умовно об'єднати у дві сфери:

. , визначає вибірковість •мотнвацшно-ціннісна сфера, яка °™аа™^ •**

. . * "ості* потоеои почуття ставлень і спрямованість активності особисі ' F . ' ^ '

іу (власне шдструктура цінності, переконання, ідеали, риси характере v F / J F

спрямованості); . « ш я ж ш ш ш cfep», яка визначає (=Ф^ивність дшіьшсті

с • . .,-ності, особливості ш-особистості: знання, уміння, навички, здіб ' . - 0 .

• , „ , п, мислення), тобто 2 і знавальних процесів (сприймання, уяви, памя ' J

З підструктури за К.К.Платоновим. ЛГ , ;фер характеризується У зв'язку з тим, що розвиток цих с^ F. v v J . г- ' ~ • • виділяють два великі специфічними особливостями, у педагогіці

46 #""'

pi и it hi и: теорію виховання і теорію навчання (дидактику). У першому рип ІІЯДНИП'ЬСЯ завдання, принципи, форми і методи виховання міммннційіго-ціинісної, в другому - інструментальної сфер НННіІК'ШОТІ.

і * Рошиток та формування особистості Фактори розвитку ULuOii tпості

VoummoK особистості - взаємозв'язок процесу кількісних і яМпмих чмін, які відбуваються в анатомо-фізіологічному дозріванні, мтичишшіеіші нервової системи і психіки, у формування світогляду, мирниьиооті поглядів і переконань, що є результатом біологічних крицссіи и організмі та впливів навколишнього середовища.

Формування особистості - це результат її розвитку, воно їііИйчіїс становлення, набуття людиною сукупності стійких в/Шпшостей і якостей.

Як правило, ці зміни прогресують і накопичуються, приводячи дв посилення організації й ускладнення функцій. Наприклад, навіть НІДоснідчений спостерігач помітить, що моторний розвиток дитини почп иметься з безладного руху руками і ногами. Незабаром дитина идее прагне щось схопити, тягнеться до предметів, учиться пересуватися поповзом і, нарешті, робить перший крок. Використання символів, особливо слів,— переломний момент на шляху до читання, лічби, якісного ускладнення мислення. Розвиток останнього йде від здатності дитини впізнавати конкретні предмети до уміння підлітка формулювати складні поняття і мислити йбетрактними категоріями.

Більшість сучасних дослідників схиляється до думки, що процес 1 результати людського розвитку детермінуються спільним впливом трьох генеральних факторів — спадковості, середовища (стихійного та організованого) й активності самої людини.

Фактор - умова, чинник, який спричинює ті чи інші явища. Дані фактори поділяють на природні і соціальні фактори.

Ниділяють такі фактори: Природний - 1) спадковість. Біологічна спадковість водночас

низначає ті риси людини, які відрізняють її від тваринного світу, а також зовнішні і внутрішні відмінності однієї людини від іншої.

Соціальні фактори: 1) середовище - комплекс різноманітних зовнішніх явищ які стихійно діють на людину (частина факторів впливає на людину). Природне (географічне) середовище впливає на спосіб життя та характер трудової діяльності людини;

47

2) виховання. Під його впливом відбувається корекція успадкованих внутрішніх особливостей людини, розвиток природних задатків, які переходять у здібності, або ж навпаки, в разі неправильного виховання відбувається гальмування розвитку здібностей та подавления слабких задатків.

Педагогіка як наука про виховання має чітко уявляти можливості та межі дії різних факторів на розвиток особистості. Але, щоб визначити ці межі, необхідно з'ясувати характер і міру впливу всіх факторів, які детермінують розвиток людини.

5. і . 1 . Роль спадковості в розвитку особистості

Необхідною передумовою розвитку особистості є відповідна біологічна, генетично зумовлена організація нервової системи, яка є результатом всієї попередньої еволюції людини. Новонароджений не з'являється на світ з осмисленим сприйманням, пам'яттю, мисленням й іншими психічними процесами. Однак його психіка не є чистою дошкою. Дитина народжується з певними передумовами психічного розвитку, які отримує по спадковості.

Під спадковістю розуміється передача від батьків до дітей певних природних якостей і психологічних особливостей.

Біологічна спадковість зумовлена генами, локалізованими в хромосомах - специфічних структурах ядра клітини. Вона визначає будову та розміри тіла, у тому числі мозку, стадії дозрівання організму, біологічні і деякі психічні якості. Успадковують від народження: морфологічно-функціональну будову тіла (тип конституції, зовнішній вигляд, колір очей, волосся, шкіри, статеві властивості, групу крові, деякі хвороби); тип центральної нервової системи, властивості темпераменту (силу, рухливість, врівноваженість, лабільність, активність, екстраверсію, інтроверсію тощо), анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, аналізаторів, задатки (музикальний слух, гостроту зору, розрізнення кольорів і відтінків), на основі яких розвиваються різноманітні здібності та якості.

Дитина народжується не лише із задатками, але й з відносно сформованими психічними процесами: здатністю відчувати вплив середовища (тепло, холод, дотик, біль, смак, запах), перебивати емоції задоволення і незадоволення.

Генетично запрограмованим є також дозрівання організму, у ході якого змінюються анатомо-фізіологічні системи (нервова, ендокринна, дихальна, травлення та інші). Внаслідок дозрівання

48

ІІдбуїтється, наприклад, моторний розвиток у дитинстві чи розвиток ЦТОриїишх статевих ознак у підлітковому віці. Відповідно до вуч&спих досліджень дозрівання організму завершується до 25 років, ІЛ§ деякі фізіологічні процеси в головному мозку (пов'язані з Мноломням, пізнанням нового, творчістю) розвиваються впродовж уши'о життя.

Існують різноманітні точки зору на біологічне успадкування рис Характеру. Дослідження, проведені на близнюках, доводять, що ІМоційна стабільність, екстраверсія, альтруїзм, сором'язливість і бшп кість значною мірою залежать від спадковості. До інших Оиобистісних рис, що теж мають помірно виражений генетичним Компонент, належать відчуженість, агресивність, прагнення і до Досягнень, лідерство.

Дослідники прагнуть також виявити генетичну схильність до психічних захворювань, алкоголізму, агресивної поведінки і наші і. ОКОсння злочинів. Утім, незважаючи на наявність подібних зв'язків у багатьох сферах людської поведінки, учені усвідомлюють, що Практично неможливо відокремити ефекти впливу середовища від ефектів спадковості. Нижче подані деякі недавні, найчастіше Оунсречливі наукові висновки, що стосуються зв'язку тієї чи іншої риси особистості з генетичними факторами (спадковістю):

•Злочинність. Дослідження родин, близнюків і прийомних дітей показують, що внесок спадковості в їхню схильність до здійснення злочинності складає від 0 до більш ніж 50%.

•Маніакально-депресивний психоз. За даними спостережень за близнюками, у 60-80% випадків це захворювання має спадковий характер. У 1987 році дві групи вчених повідомили про те, що їм удалося знайти гени, що пов'язані з розвитком маніакально-дсиресивного психозу, один ген був виявлений серед родин американських менонітів, інший під час дослідження єврейських родин. Обидва відкриття були згодом спростовані.

•Шизофренія. Дослідження близнюків свідчать про те, що в 40-<Ю% випадків ця хвороба має спадкове походження. У 1988 році група вчених повідомила про відкриття ними гена, пов'язаного із шизофренією, під час дослідження британських і ісландських родин. Інші дослідження не підтвердили ці дані, а згодом і автори цього понідомлення визнали поспішність своїх висновків.

•Алкоголізм. За даними спостережень за близнюками і прийомними дітьми, внесок спадковості у виникнення алкогольної •шлежності складає від 0 до 60 %. У 1990 група дослідників заявила,

49

що їй удалося знайти ген, пов'язаний з алкоголізмом. У ході недавньої перевірки цих даних наявність подібного зв'язку не підтвердилася.

•Інтелект. Дослідження близнюків і прийомних дітей указують на те, що результати, продемонстровані в інтелектуальних тестах, на 20-80 % зумовлені спадковістю.

Донедавна у психології і педагогіці домінувало пояснення відмінностей у пізнавальних здібностях людей впливом одного лише середовища, виховання. Однак упродовж останніх десятиліть внаслідок генетичних досліджень доведено важливу роль спадковості у розвитку інтелекту.

З'ясувати, яка частка у формуванні пізнавальних здібностей належить спадковості, а яка припадає на середовище, генетикам вдалося на основі дослідження близнят. Психологи порівняли схожість монозиготних близнят, які мають однакові гени, із схожістю дизиготних, у яких спільна лише половина генів. Результати досліджень засвідчили, що показники монозиготних близнят більш схожі, ніж дизиготних. З'ясовано також, що як за лексичними, так і за просторовими здібностями усиновлені діти більше схожі на своїх біологічних батьків, ніж на названих. Ці результати означають, що сімейна схожість у пізнавальних здібностях зумовлюється переважно генетичними факторами, а не однаковим середовищем.

Більшість сучасних психологів вважає розвиток людини результатом взаємодії спадковості і навколишнього середовища. Це означає, що той чи інший спадковий чинник проявляється по-різному в різних умовах середовища, а вплив середовища мас різний ефект залежно від спадковості людини. Згідно з цією ж точкою зору, спадковість обмежує діапазон розвитку тих або інших якостей і здібностей людини, але їхній розвиток у межах цього діапазону визначається факторами навколишнього середовища.

Практично не залежить від спадковості засвоєння соціальних цінностей і норм поведінки, а також розвиток таких якостей особистості, як моральність, працьовитість, дисциплінованість тощо. Вони формуються в процесі соціалізації індивіда, що відбувається в її сім'ї та школі, трудовому колективі, неформальних об'єднаннях, інших соціальних групах.

53.2. Становлення особистості в процесі соціалізації

Розвиток людини відбувається в певному середовищі. Вона розвивається в контексті своєї сім'ї, соціального і національного оточення. На особистість впливають однолітки, родичі й інші дорослі, з якими вона спілкується, а також релігійні організації і

50 # - • "

групи, до яких вона належить. На людину впливають засоби масової інформації, культурне середовище, в якому вона росте, події, що відбуваються в світі. Вона значною мірою є продуктом суспільства і навколишніх умов життя.

За своїм складом середовище надзвичайно різноманітне: це і природні умови (так зване географічне середовище), а головне -специфічні соціальні умови (місто чи село, сім'я, вулиця, різні громадські об'єднання, членом яких може бути особистість). Серед усіх згаданих чинників саме вплив соціальних умов на розвиток особистості є вирішальним.

Входження індивіда в соціальні стосунки, яке здійснюється шляхом засвоєння соціального досвіду і його відтворення у діяльності й спілкуванні називається соціалізацією. Завдяки соціалізації індивід стає членом суспільства: засвоює необхідні знання, уміння, погляди і життєві цінності, соціальні ролі, тобто набуває здатності спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми. Соціалізація триває протягом всього життя, допомагаючи людям знайти душевний комфорт і почувати себе повноправними членами суспільства чи певної культурної групи всередині суспільства.

Найінтенсивніше соціалізація здійснюється в дитинстві та юності, але розвиток особистості триває і в наступні роки. Існують деякі якісні відмінності між соціалізацією дітей і дорослих: 1. Соціалізація дорослих полягає головним чином у перебудові їх

поведінки, в той час як у ході соціалізації дітей формуються базові ціннісні орієнтації.

2. Дорослі можуть критично ставитися до соціальних норм; діти здатні лише засвоювати їх. Дорослі не завжди погоджуються з батьками; дітям же не дозволяється ставити під сумнів дії батька і матері.

3. Дорослі, на відміну від дітей, як правило, розуміють відносність багатьох речей, усвідомлюють, що між «чорним» і «білим» існує безліч «відтінків сірого кольору». Дорослі шляхом спостережень і мислення можуть усвідомити, що деякі поняття, засвоєні в дитинстві, не відповідають дійсності, що батьки далекі від досконалості і не всесильні, що навколишньому світові немає діла

" до їхніх бажань і страхів (хоча в дитинстві ВОШІ вважали навпаки), нарешті, що не обов'язково підкорятися авторитетам.

4. Внаслідок соціалізації дорослі здебільшого оволодівають новими уміннями; соціалізація дітей формує головним чином мотивацію їх поведінки. Наприклад, у процесі соціалізації дорослі набувають

51

певних професійних умінь, дітей же привчають дотримуватись моральних норм, бути уважними і чемними тощо.

Факторами соціалізації є цілеспрямовані, заздалегідь продумані виховні впливи на розвиток особистості, а також випадкові, стихійні впливи соціального оточення: ровесників, знайомих, родичів, засобів масової інформації тощо.

Американський психолог Урі Бронфенбренер виділяє в соціальному середовищі чотири вкладені одна в одну системи: мікросистему, мезосистему, екзосистему і макросистему.

Мікросистема включає в себе людей, з якими дитина вступає в низький контакт. Для більшості дітей первинною мікросистемою є сім'я, друзі і школа. Інші компоненти мікросистеми - це релігійні групи, дворові компанії, гуртки, спортивні секції, інші соціальні групи, до яких належить дитина. Коли вона входить у те чи інше соціальне оточення чи виходить з нього, мікросистема зазнає змін. Наприклад, учень може перейти в іншу школу, припинити відвідування спортивної секції, відмовитися від певного виду діяльності і зайнятися іншим.

Мезосистема містить взаємодію між мікросистемами. Наприклад, події, що відбуваються в школі, впливають на поведінку її в сім'ї, і навпаки. Для глибокого розуміння соціального розвитку дитини потрібно розглядати впливи, що виходять з різних джерел, з урахуванням їх взаємозв'язку: наприклад, як відносини в сім'ї пов'язані з шкільною адаптацією дитини; які характеристики сім'ї і як вони співвідносяться з впливом однолітків. Мікрома і мезосистема можуть підсилювати одна одну або діяти в протилежних напрямках. Якщо основні цінності мезосистеми не збігаються з цінностями мікросистеми, то виникають проблеми дитина може пережити стрес, намагаючись розібратись в різних системах цінностей.

Екзосистема складається з тих елементів соціального середовища в яких дитина не грає активної ролі, але які проте справляють на неї вплив. Наприклад, події, що відбуваються на роботі в батьків впливають на батьків, а ті у свою чергу впливають на розвиток дитини. Начальство батьків визначає рівень зарплати, графік роботи і відпочинку. Якщо компанія вирішить звільнити службовця вплине на всю його родину. На дитину впливають також громадські організації. Адміністрація школи складає розклад занять і наймає вчителів. Міська влада може відкрити або закрити молодіжний центр чи плавальний басейн.

; Макросистема - ідеологія, установки, звичаї, традиції, закони і

52 #"""

культура, в світі яких живе дитина. Вона визначає, наприклад, з «кого віку людину можна вважати дорослою, встановлює еталони ювиішньої привабливості і рольової поведінки для чоловіків і жінок, шшивас на здоров'я шляхом формування таких звичок, як паління тощо. Культури різних країн, а також расових, етнічних чи ічщіоскономічних груп відрізняються одна від одної. У Швеції, ішприклад, закон забороняє батькам бити дітей, у той час як у деяких ічщіальних групах СІЛА це вважається припустимим. Виховні цінності родин, що проживають у міській та сільській місцевостях, можуть суттєво відрізнятися. Всі ці фактори впливають на розвиток дитини.

53.3 Роль виховання у розвитку особистості На відміну від стихійних соціальних впливів на особистість,

виховання - це спеціально організований суспільний процес, спрямований на розвиток у неї певних цінностей, потреб, рис характеру, знань, умінь, навичок і здібностей. Будучи цілеспрямованим фактором розвитку особистості, виховання повинно враховувати вплив спадковості та стихійного середовища.

Ефективність виховного впливу полягає в його цілеспрямованості, систематичності, кваліфікованому керівництві. Виховання підпорядковує розвиток людини певній меті. Цілеспрямований і систематичний вплив педагогів приводить до формування 'шдалегідь запроектованих якостей особистості, які інакше не виникли б. Одне з найважливіших завдань виховання - розвиток індивідуальних особливостей людини, її здібностей, нахилів та обдарувань.

Роль виховання у розвитку особистості оцінюється по-різному, причому діапазон думок досить широкий від тверджень про його повну неспроможність і безсилість( при несприятливій спадковості і поганому впливові середовища) до визнання його єдиним засобом зміни людської природи. Істина, як звичайно знаходиться між крайнощами. Для порівняння наведемо декілька думок про значення виховання у розвитку особистості: «Виховання може все» (К.А.Гельвецій); «Виховання може зробити багато що, але воно не всесильне. За допомогою щеплень можна змусити дику яблуню давати садові яблука, але ніяке мистецтво садівника не в змозі примусити її родити жолуді» (В.Г.Бєлінський); «Від усякого виховання, друже мій, рятуйся на всіх вітрилах» (Вольтер); «Виховання означає насильство, придушення дитини, що ґрунтується на страхові й підпорядкуванні чужим нормативним уявленням. Це

53

спосіб маніпуляції, який передбачає, що дорослий краще знає, що «насправді» потрібно дитині, що їй корисно, а що ні» (Г. Фон Шенебек).

Аналіз різних підходів до розуміння сутності виховання та його ролі в розвитку особистості дає підстави виділити дві основні концепції виховання: технократичну і натуралістичну.

У технократичній концепції виховання розглядається як цілеспрямоване формування вихователем дитини відповідно до свого задуму, як різновид продуктивної діяльності, спрямованої на перетворення, «обробку» об'єкта праці. Вихователь при цьому стає подібним до скульптора, який за допомогою певних методів і засобів з необробленої брили творить досконалий образ, заздалегідь сформований у його уяві. Вихованець розглядається як пасивний матеріал, з якого можна «ліпити» все, що завгодно. В історичному аспекті технократична концепція виховання бере початок у поглядах Дж.Локка, який вважав, що в людей немає ніяких вроджених ідей і їхня поведінка, думки та почуття формуються під впливом зовнішнього середовища. Пізніше цей напрямок розвивали представники біхевіористичної концепції виховання (Дж.Уотсон, Б.Скінер).

Натуралістична концепція стверджує, що дитина розвивається спонтанно, сама по собі, як органічно зростає рослина. Виховання в цьому випадку трактується як догляд, сприяння, а вихователь нагадує садівника, який турботливо і обережно допомагає розвиткові, що природно відбувається сам по собі. Основи натуралістичної концепції були закладені в теорії природного виховання Ж.-Ж.Руссо. Далі її розвивали романтики і реформатори педагогіки, прихильники теорії вільного виховання (ЛТолстой, К.Вентцель), педоцентристи (ДЖ.ДЬЇОІ, С.Френе), представники гуманістичної психології (А.Маслоу, К.Роджерс).

Усі педагогічні теорії тією чи іншою мірою тяжіють до одного з двох підходів. «Вся історія педагогічної думки, - писав Дж. Дьюі, -позначена боротьбою двох ідей: ідеї про те, що виховання - це розвиток, який відбувається зсередини, що воно ґрунтується на природних задатках, та ідеї про те, що виховання - це формування, яке йде ззовні і являє собою подолання природних нахилів, заміну їх набутими під зовнішнім тиском навичками».

Обидві концепції відображають істотні аспекти виховання, але кожна окремо є однобічною. У технократичній перебільшуються можливості виховання, ігнорується активність вихованця, його

54 #-'

ешщкові особливості, задатки, психологічні закономірності розвитку. S свою чергу натуралістичний підхід недооцінює важливість технологічного аспекту виховання, як цілеспрямованої діяльності педагога.

Однозначно неможливо визначити, який з двох підходів ефективніший. Кожен з них внутрішньо цілісний і послідовний і за певних обставин може виявитися продуктивним. Періодично одна з концепцій виходить на перший план і стає домінуючою в педагогічній свідомості.

53.4 Активність як фактор розвитку особистості

Розвиток особистості значною мірою залежить від індивідуального досвіду, якого вона набуває в процесі взаємодії з природним і соціальним оточенням. При цьому роль активності як фактору розвитку поступово зростає в процесі особистісного становлення дитини. Якщо новонароджений переважно пасивно сприймає впливи середовища, то підліток вже виявляє критичне ставлення до свого оточення, вибірково реагує на соціальні впливи і може спрямовувати власну активність на самовдосконалення.

Американський психолог Дж. Вулвілл запропонував чотири моделі, які ілюструють різні способи взаємодії індивіда з середовищем:

•«лікарняне ліжко» - індивід знаходиться під впливом середовища як безпомічний пацієнт (такі умови перших місяців життя);

•«луна-парк» - індивід вибирає ті види діяльності, які його приваблюють, але він не може змінити їхній подальший вплив на себе (так, наприклад, якщо дитина вирішила покататися на американських гірках, вона мало може змінити досвід своїх наступних переживань);

•«змагання плавців» - досвід подібний до плавальної доріжки, на якій за стартовим сигналом суб'єкт здійснює свій шлях фактично незалежно від зовнішніх стимулів (середовище тут - лише підтримуючий контекст для поведінки суб'єкта);

•«тенісний матч» - відбувається постійна взаємодія між середовищем і суб'єктом, тенісист повинен пристосовуватися до дій свого суперника, і водночас він впливає на поведінку іншого гравця способом відбивання м'яча.

Очевидно, що в розвитку особистості мають місце ситуації, які відповідають кожній із вказаних моделей. Однак найбільш типовий спосіб взаємодії із навколишнім середовищем ілюструє метафора «тенісного матчу»: індивід не лише реагує на зовнішні впливи, але й

55

активно впливає на своє оточення. Тому, підкреслюючи важливу роль у становленні особистості

соціального середовища, у тому числі виховання, необхідно пам'ятати, що людина - активна, діяльна істота, а не пасивний об'єкт зовнішніх впливів.

Це проявляється в тому, що, по-перше, зовнішні умови життя визначають розвиток особистості не прямо, а тільки через її взаємодію із середовищем, через діяльність у цьому середовищі. Отже, коли мова йде про виховні та соціальні впливи, мається на увазі активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, взаємодія вихователя і вихованця. Діяльність самої людини -неодмінна умова її розвитку. Які б прекрасні вихователі не опікувалися дитиною без власної праці вона мало чого досягне. Таким чином, при правильному вихованні дитина не тільки об'єкт педагогічного впливу, а й суб'єкт, тобто активний учасник власного виховання.

По-друге, зовнішні умови і впливи завжди переломлюються через особистий життєвий досвід людини, її індивідуальні психічні особливості, її ставлення до дійсності. В цьому сенсі зовнішні впливи опосередковуються внутрішніми умовами. Тому одні й ті ж самі зовнішні умови, виховні прийоми по-різному впливають на дітей. Наприклад, по-різному сприймають похвалу зарозумілий підліток із завищеною самооцінкою і підліток з негативною самооцінкою, невпевненістю у своїх силах і можливостях.

По-третє, людина, як активна істота, може сама свідомо змінювати власну особистість. У міру психічного розвитку особистості все більшого значення набуває самовиховання, тобто свідома діяльність, спрямована на вдосконалювання своїх якостей і здібностей.

Тема 6. Теорії розвитку особистості

6.1 Загальна характеристика теорій розвитку особистості

Розвиток особистості - це складний процес, який відбувається під впливом різних факторів та умов. У багатьох випадках важко зрозуміти, в чому полягає роль кожного чинника, який із них є провідним.

Якщо ви задумаєтеся над цим дивовижним фактом, то, швидше

56 V"

ift все, зрозумієте, що для його пояснення у вас є власні теорії. Ви ухиляєтеся до певного з'ясування даної проблеми і припущення, що Шппно присутні у вашому поясненні, ймовірно, будуть тісно пов'язані ї вашими уявленнями про головні фактори розвитку людей. Аналогічно у вас завжди знайдеться власне пояснення причин «соціальної поведінки підлітків. Зокрема, ви можете розглядати малолітніх правопорушників або як людей, що несуть підповідальність за свої дії, або як жертв зовнішнього середовища чи неправильного виховання в ранньому дитинстві.

Складність і багатоаспектність розвитку особистості обумовили появу декількох, часто антагоністичних теорій. Відповідно до того, «кий із факторів розвитку визнається провідним, можна виділити чотири групи теорій:

1) біогенетичні теорії (перевага спадковості); 2) соціогенетичні теорії (перевага середовища); 3) теорії взаємодії факторів: а) конфронтації; б) конвергенції; 4) персоналістичні теорії (перевага активності особистості).

У кожної теорії є свої переваги і недоліки, але навряд чи чиайдеться така, яку можна було б назвати єдино правильною. Малоймовірно, щоб якась одна теорія могла цілком пояснити всі аспекти розвитку особистості. Внаслідок складності, багатоплановості цього процесу різні теорії пояснюють лише окремі його аспекти. ,/Іля педагога необхідне знання різних теорій розвитку для того, щоб глибоко і всебічно аналізувати поведінку вихованців і усвідомлювати закономірності їх особистісного становлення.

6.2 Біогенетичні теорії розвитку Своєрідним девізом теорій даного напрямку є те, що розвиток

особистості відбувається як розгортання успадкованої прогрми, закладеної в генах. Одним з найбільш впливових представників біогенетичного напрямку був американський психолог Стелі Холл (1846-1924). Згідно з його теорією, кожен індивід у своєму розвитку проходить чотири етапи, що відповідають періодам еволюційного розвитку людства:

1) раннє дитинство (перші 4 роки життя), коли дитина відтворює тваринну фазу розвитку;

2) дитинство (від 5 до 7 років), що відповідає історичній епосі, коли древні люди жили в печерах і займалися полюванням І рибальством (у цьому віці діти грають у схованки, ковбоїв та індіанців, користуються іграшковою зброєю);

3) отроцтво (від 8 до 12 років) - відповідає кінцю дикості і початку

57

цивілізації, оскільки в цьому віці дитина виявляє нахил до читання, письма, рахування, малювання, праці, музики та інших предметів; постійно вправляється і підкоряється дисципліні;

4) юність, або пубертатний період (від 13 до 24 років), -відповідає тому періоду, коли людство переживало бурхливу перехідну епоху, період «бурі і натиску». С.Холл вважав юність періодом великих потрясінь,, поганої емоційної адаптованості і неврівноваженості, частої зміни настроїв, коливань між активним інтересом до всього навколишнього й "апатією, веселістю і пригніченістю, самозакоханістю і скромністю. Кінець цього етапу знаменує собою немов друге народження, коли в індивіда з'являються вищі, більш довершені людські риси, що відповідає періоду зародження сучасної цивілізації.

Оскільки С.Холл вважав, що послідовність етапів розвитку визначається спадковістю, то він рекомендував вихователям не втручатися і надавати дітям можливість самостійно переходити від одного етапу до іншого. Такий підхід заспокійливо діяв на тих вихователів, які не могли впоратися з дітьми: у них завжди залишалася надія, що незабаром усе зміниться саме по собі. Однак така позиція нерідко призводила до того, що серйозні аномалії розвитку юнаків і дівчат розглядалися як норма.

Біогенетичну теорію розвитку СХолла критикували з багатьох боків:

а) вона недооцінює роль навколишніх соціокультурних умов; б) Холл вважав, що кожному етапу розвитку властиві незмінні й

універсальні форми поведінки, зумовлені біологічними рушійними силами, але цей догмат згодом був спростований дослідженнями різних культур;

в) він вважав, що вихователі повинні надавати дітям повну свободу і терпляче ставитися до їхньої соціально неприйнятної поведінки;

г) Холл наполягав на неминучості періоду «бурі і натиску» в підлітковому і юнацькому віці, що також було спростовано дослідженнями: в деяких культурах юність не супроводжується кризами, бурхливими змінами.

Теорія іншого американського психолога А. Гезелла (1880-1961) також має біологічну орієнтацію і припускає, що процесом розитку керують генетичні фактори, які визначають послідовність виникнення поведінкових рис і тенденцій розвитку. Згідно з нею, здібності й

58

уміння виникають самі собою, незалежно від спеціального навчання і вправляння. Це концепція біологічного детермінізму, що заперечує Можливість батьків і вчителів впливати на розвиток дитини. Оскільки Догрівання розглядається як природний біологічний процес, передбачається, що більшість проблем, які виникають у процесі Виховання дітей, згодом розв'яжуться самі собою. А.Гезелл вважав, що дитина повинна «перерости» всі труднощі і відхилення, тому не рекомендував батькам застосовувати спеціальні методи підтримання дисципліни.

На його думку, нервова система дитини дозріває в процесі Кількох стадій і природній послідовності. Вона сидить, перш ніж починає вставати; бурмоче, перш ніж починає говорити; видумує, перш ніж говорить правду; вона малює коло, перш ніж малює квадрат; вона стає егоїстичною, перш ніж стає альтруїстом; вона •шлежить від інших, перш ніж досягає залежності від себе самої. Всі її здібності, у тому числі і моральність, підпорядковуються законам росту.

Одна з послідовників Гезелла, Луїза Бейте Еймс пропонувала батькам такі поради:

1. Відмовтеся від думки, що те, ким виросте ваша дитина, залежить від вас і не можна втрачати ні хвилини.

2. Спробуйте оцінити диво росту. Спостерігайте й отримуйте задоволення від того, що кожний тиждень і кожний місяць демонструють щось нове в розвитку вашої дитини.

3. З повагою ставтеся до її незрілості. Враховуйте те, що їй, цілком ймовірно, доведеться спочатку повзати, перш ніж ходити, виражати себе за допомогою одного слова, перш ніж говорити цілі фрази, і вимовляти «ні», перш ніж сказати «так».

4. Спробуйте не думати про те, що повинно бути потім. Радійте, і нехай ваша дитина отримує задоволення від кожної стадії розвитку, перш ніж рухатися далі.

Узагальнюючи погляди представників біогенетичної платформи, слід зазначити, що всі вони так чи інакше визначальну роль у розвитку особистості відводять спадковості. Розвитком індивіда керують внутрішні сили дозрівання, а вплив соціокультурних умов і виховання незначний. Розвиток відбувається на основі незмінної, універсальної схеми, яка не залежить від соціокультурного оточення. Отже, можливості виховання як цілеспрямованого впливу на становлення особистості, на думку прихильників цього підходу, дуже обмежені.

{ 59

6.3 Соціогенетичні теорії розвитку Представники соціогенетичного напрямку на противаг)

біогенетикам провідним фактором розвитку особистості вважаюті соціальне середовище. Така позиція властива насамперед психологам і педагогам біхевіористичної орієнтації, а також прихильникам культурно-історичної концепції розвитку.

63Л Біхевіористичні теорії Представники біхевіористичного напрямку вважають, ще

розвиток особистості визначається навколишнім середовищем, г більшість форм поведінки набувається шляхом научіння.

Научіння процес зміни поведінки індивіда внаслідок набуто особистого досвіду чи вправляння. Воно не обмежується формальний навчанням у школі, засвоєнням основ наук, а включає тако» засвоєння моральних принципів, переконань і манер, таких як манер* розмовляти, жестикулювати тощо.

Прихильники теорій научіння розглядають розвиток дитини яі поступове нагромадження досвіду, знань, умінь і навичок. Так, одш із родоначальників цього напрямку — Джон Уотсон (1878-1958' вважав, що людина стає такою, якою навчилася бути. Демонструючі свою віру в могутність виховання, він писав у книзі «Біхевіоризм): (1924): «Довірте мені десяток здорових нормальних дітей і дайте можливість виховувати їх так, як я вважаю потрібним; гарантую, що обравши кожного з них навмання, я зроблю його тим, ким задумаю лікарем, юристом, митцем, комерсантом і навіть жебраком абс злодієм, незалежно від його даних, здібностей, покликання або расг його предків». Дж.Уотсон упевнений в тому, що спадковість не ма* істотного значення в розвитку особистості, майбутнє якої залежить і основному від виховання.

Діти засвоюють такі способи поведінки, що викликакш позитивні емоції, і намагаються уникати тих, що завдають неприємностей. Таким чином, поведінка змінюється під впливом її наслідків. Важливу роль при цьому відіграє підкріплення - будь-який стимул, що збільшує ймовірність повторення певних реакцій, форм поведінки. Воно може бути негативним і позитивним. Позитивним є підкріплення, приємне людині, що задовольняє певні її потреби і сприяє повторенню форм поведінки, які заслужили заохочення. Негативним підкріпленням є неприємний стимул, який змушує уникати певних дій. Кожен індивід розвивається завдяки автоматичному утворенню зв'язків між стимулами і своїми реакціями

60

НІ ник або між способами поведінки і їхніми наслідками. Для Ііяейіиристів не існує принципової відмінності між научінням тварин І людини. На їхній погляд, виховання нагадує дресирування, де гііїмуаами є «батіг і пряник».

ІЇІксиіористичну теорію розвитку називають детерміністичною, Нокільки згідно з нею все у поведінці людини, включаючи цінності, уйшпонки й емоційні реакції, визначається впливом зовнішнього §§|1§донища. Біхевіористи виходять із припущення, що люди за своєю природою ні злі, ні добрі: люди є реактивними істотами, вони просто ррйі-ують на впливи зовнішнього середовища і стають такими, як того ни мпгас оточення. Відтак, головне у вихованні - помістити дітей в иргшіі'юване середовище і розробити чітку систему винагород за Лнжану поведінку і покарань за небажану. У 1990-х роках в СІЛА на ПІ'ІІОІІІ обґрунтованих біхевіористами принципів були розроблені численні педагогічні програми виховання і перевиховання осіб з відхиленнями у поведінці. Широкої популярності набула, зокрема, ииитома жетонів. Уявіть собі колонію для підлітків-правопорушників. V цьому жорстко контрольованому світі нагороди, такі, як смачна їжа, час для тренувань у спортивному залі, окрема спальня, свіжі журнали і нарешті відпустка на вихідні, купуються за жетони. Ці жетони можна заробити за точне виконання чітко визначених правил ІІОНСДІНКИ в класі і на роботі. Таким чином, жетони стають ефективним підкріпленням старанності й успіхів у навчанні, дотримання правил поведінки і продуктивної праці.

6.3.2 Теорія соціального научіння

Довгий час біхевіористи (Дж.Уотсон, Б.Скіннер) вважали, що научіння відбувається лише в процесі власної діяльності людини. Індивід здійснює різні способи поведінки, які поступово вдосконалюються лід впливом їхніх наслідків. Згодом американський психолог Альберт Бандура (1925 р.н.) висловив точку зору, що в соціальних ситуаціях люди навчаються значно швидше шляхом спостереження за поведінкою інших. Наприклад, діти, розучуючи нову пісню або повторюючи у своїх іграх домашні заняття батьків, чисто можуть відразу відтворити складну послідовність нових для себе способів поведінки.

У навчанні за допомогою спостереження А.Бандура виділив чотири під процеси:

1. Процеси, повгязанні з увагою. Для того, щоб наслідувати модель, (іншу людину), насамперед, слід звернути на неї увагу.

<* 61

Моделі найчастіше привертають увагу тим, що виділяються серед інших своєю зовнішністю, успіхами, престижем, владою, а також іншими привабливими якостями. Крім того, увага залежить також від інтересів і потреб спостерігача.

2. Процеси збереження в нам 'яті* У зв'язку з тим, що люди можуть, наслідувати поведінку моделі через певний час, вони повинні якимось чином зберігати результати спостережень у пам'яті. Запам'ятовування сприйнятого, на думку А.Бандури, відбувається шляхом формування асоціацій за суміжністю - тобто асоціацій к стимулами, які збігаються в часі. Уявімо, що ми спостерігаємо за діями майстра, який демонструє роботу нового для нас інструмента, наприклад, електродриля. Майстер показує, як закріпити свердло, ввімкнути прилад і т.д. Згодом сам вигляд дриля буде викликати в нас безліч асоціативних образів, пов'язаних з його використанням, а ті, у свою чергу, направляти наші дії.

У цьому прикладі всі стимули є зоровими. Однак, на думку А.Бандури, ми запам'ятовуємо події за допомогою словесних асоціацій. Коли ми стежимо за тим, як таксист везе нас незнайомим шляхом, ми намагаємося запам'ятати маршрут за допомогою слів: «по цій вулиці до кінця прямо, потім ліворуч і т.д.». Якщо пізніше нам доведеться самим їхати в те ж місце, словесні асоціації допоможуть нам знайти дорогу.

3.Процеси відтворення дій. Щоб правильно відтворити сприйняті моделі поведінки, необхідно володіти відповідними руховими навичками. Наприклад, хлопчик спостерігає, як батько ріже дрова, але йому не вдається орудувати пилкою так само добре, оскільки не вистачає для цього спритності і сили. Одного спостереження досить, щоб він зміг засвоїти новий спосіб дій - тобто зрозуміти, як слід класти колоду і направляти пилку, але недостатньо, щоб опанувати фізичну навичку. Це приходить тільки в результаті дорослішання і практики.

4. Підкріплення і мотивація, А.Бандура розрізняє засвоєння нових зразків поведінки і їх застосування. Можна засвоїти нові знання, спостерігаючи за моделлю, але при цьому не обов'язково застосовувати їх на практиці. Хлопчик може почути, як сусідські діти використовують нові для нього «вуличні» вирази, і почати самому вживати їх, однак, можливо, вони і не ввійдуть до його лексикону.

Оволодіння новими навичками підлягає законам підкріплення: ми наслідуємо дії інших, якщо це обіцяє нам винагороду. Почасти, на нашу поведінку впливають прямі підкріплення у минулому.

62 #-"'

Наприклад, якщо хлопчик, почавши лаятися, вже заслужив авторитет І ррод сусідських хлопчаків, він, імовірно, буде вживати й нові почуті ним и и рази. Але якщо за лайку він був покараний, то швидше за все нудо нагатися, чи слід йому повторювати лайливі слова.

11а застосування нових навичок впливає і непряме підкріплення -V тих випадках, коли ми бачимо, що поведінка моделі вина-і вроджується. Якщо дитина бачить, як сусідського хлопчика починають поважати за вживання брутальних слів, вона, імовірно, Пуде його наслідувати. Але якщо вона побачить, як того карають, то пшіряд чи буде робити те ж саме.

Нарешті, на застосування навичок впливає також ішмопідкріплення - наша оцінка власної поведінки.

Отже, щоб успішно наслідувати модель, ми повинні: 1) звернути іш неї увагу, 2) зберегти наші спостереження в пам'яті в символічній формі, 3) оволодіти необхідними фізичними навичками, щоб нідтворити поведінку, яку спостерігали.

Якщо всі ці умови виконуються, ми, імовірно, зможемо наслідувати- модель, але це ще не означає, що ми будемо це робити. А наші фактичні дії залежать також від 4) підкріплення, яке у багатьох иипадках є непрямим.

Отже, А.Бандура вважає, що в житті набагато частіше научіння відбувається завдяки спостереженню: дитина спостерігає за тим, як поводяться батьки, бабуся і дідусь, ровесники, інші люди, і нами гається наслідувати їхню поведінку. Якщо вона бачить, що деякі справи, вчинки, реакції інших дітей заохочуються, то, швидше намагатиметься копіювати їх. Якщо ж якісь вчинки ровесників призводять до негативних, наслідків, покарань, дитина уникатиме їх. Діти здебільшого наслідують тих людей, якими захоплюються, яких люблять, які в їх житті значать більше, ніж інші.

6.3.3 Культурно-історична теорія Суть психологічних поглядів Л.СВиготського (1896-1934)

складає положення про культурно-історичне походження власне людських психічних функцій і культурних форм поведінки. Це яіачить, що психічні функції - такі, як увага, пам'ять, мислення, воля •ГІІ ін., - не є внутрішніми з самого початку, як вважала емпірична психологія. Вони формуються внаслідок оволодіння зовнішніми члообами культурної поведінки та мислення, які Виготський називав •шаками. Формування вищих психічних функцій відбувається в процесі спілкування людей. По суті таке спілкування є вихованням. Вищі психічні функції виникають і розвиваються в процесі виховання

63

та навчання і не можуть виникнути інакше: вони не властиві люди від народження. «Усі вищі психічні функції суть інтеріоризова відношення соціального порядку, основа соціальної структур особистості. їх склад, генетична структура, спосіб дії - одним слової вся їхня природа соціальна; навіть перетворюючись у психіч] процеси, вона залишається квазісоціальною. Людина і наодинці собою зберігає функції спілкування». У цьому значенні людина соціальна істота, поза взаємодією з суспільством вона ніколи н розвине в собі тих якостей, які розвинулися в результаті розвитк; всього людства.

Формування вищих психічних функцій проходить довгий шлях і онтогенетичному розвитку дитини, в ході якого відбувається перетворення зовнішніх соціальних форм поведінки у внутрішню форму індивідуальної свідомості - «вростання ззовні всередину». Це положення знайшло відображення у сформульованому Л.С. Виготським законі розвитку вищих психічних функцій: «...всяка функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцену двічі, у двох планах, спершу соціальному, потім психологічному, спершу між людьми, як категорія інтерпсихічна, потім всередині дитини, як категорія інтрапсихічна. Це стосується однаково довільної уваги, логічної пам'яті, формування понять, розвитку волі». Отже, вищі психічні функції існують спочатку як форма колективної поведінки, як форма співробітництва з іншими людьми і лише згодом стають внутрішніми індивідуальними функціями самої дитини. Так, наприклад, спочатку мова - це засіб спілкування між людьми, але в ході розвитку вона стає внутрішньою і починає виконувати інтелектуальну функцію.

Незважаючи на деяку неоднозначність тлумачення джерел розвигку особистості, представників соціогенетичної платформи об'єднує те, що провідним фактором розвитку вони вважають сили соціального середовища. Якщо для представників біхевіовірестичного напрямку не має особливого значення, чи є це середовище стихійним чи організованим, то прихильники культурно-історичної концепції виняткову роль відводять організованим і соціальним впливам -вихованню. «Тільки те виховання є добрим, яке веде за собою розвиток» - ключова теза, яка характеризує сутність останньої позиції.

6.4 Теорії взаємодії факторів розвитку особистості

Серед прихильників теорій взаємодії двох факторів також є повні

64

відмінності. Так, погоджуючись у тому, що розвиток відбувається завдяки взаємодії факторів спадковості і середовища, вони по різному трактують характер цієї взаємодії. На думку автора психоаналітичної теорії З.Фрейда, між спадковістю і культурним середовищем існує постійна конфронтація. На відміну від цього, В.Штерн, ЖЛіаже та ін. розглядають розвиток як конвергенцію (сходження) спадковості і середовища.

6.4.1 Теорія конфронтації двох факторів розвитку особистості 3. Фрейда

Австрійський психолог З.Фрейд (1856-І939) виділив у структурі особистості три сфери: несвідоме Ід («Воно»), свідоме Его («Я»), надсвідоме Супер-Его («Над-Я»).

Ід («Воно») - це початкова, основна і водночас найбільш архаїчна частина людської особистості. На думку З.Фрейда, новонароджена дитина є суцільним клубком інстинктивних потреб, оскільки ці потреби в силу тих чи інших обставин не завжди можуть •іадовольнятися, «Воно» вступає в суперечність з тими обставинами (реальністю), в які потрапляє дитина. Наприклад, бажання взяти кварту з водою може бути загальмоване внаслідок того, що вона виявиться гарячою.

Ід керується принципом задоволення; його мета максимум приємних і мінімум неприємних відчуттів. Якби ми керувалися винятково імпульсами, що йдуть від Ід, наше життя навряд чи було б тривалим. Щоб вижити, людина не може діяти виходячи лише із своїх фантазій і сліпо йдучи за імпульсами, що виникають у неї; вона повинна навчитися рахуватися з довколишньою дійсністю. Так, маленький хлопчик скоро починає розуміти, що не може просто імпульсивно хапати чужу іграшку, оскільки старша дитина може за це побити його. Тому він поТвинен навчитися брати до уваги реальну ситуацію, перш ніж діяти. Психічну інстанцію, відповідальну за те, що людина не піддається першому імпульсу і враховує реальність, Фрейд назвав Еґо.

Еґо («Я») розвивається з Ід, але на відміну від останнього перебуває в постійному контакті із зовнішнім світом. «Я» захищає «Воно», як кора дерево, але при цьому живиться енергією «Воно». С відоме життя протікає переважно в Еґо. Оскільки Еґо враховує довколишню дійсність, за словами Фрейда, воно керується принципом реальності. В результаті накопичення досвіду «Я» уникає небезпечних подразників, адаїггуючись до помірних, і, шляхом

65

активної діяльності здатне перебудовувати оточення собі на користь. Розвиваючись, Еґо поступово бере під контроль вимоги Ід, вирішує, чи буде інстинктивна потреба реалізована негайно чи її задоволення буде відкладене до більш сприятливих обставин.

Еґо перебуває під постійним впливом зовнішніх (середовище) внутрішніх (Ід) імпульсів. Наростання цих імпульсі» супроводжується і напругою, почуттям «незадоволення», зменшення - релаксацією, почуттям задоволення.

Фрей підкреслив, що хоча функція Его деякою мірою не залежить від їд, свою енергію Его цілком запозичає в Ід. Порівнюючи Его з Ід він проводить аналогію вершника і коня: «Кінь є джерелом рухової енергії, тоді як вершник має привілей вибирати напрямок і керувати рухом набагато сильнішої істоти. Але нерідко у взаєминах Еґо і Ід виникають далеко не ідеальні взає-мини, коли шлях обирає кінь».

З появою Едіпового комплексу (4-5 років) настає новий важливий період у розвитку дитини. Саме у цей час завдяки механізму ідентифікації (ототожнення) хлопчиків з батьком, дівчаток з матір'ю відбувається засвоєння моральних цінностей та формування такої інстанції, як совість, що утворює окрему підструктуру особистості -«Над-Я». З цього часу конфлікт між потребами, потягами дитини, з одного боку, та об'єктивною реальністю - з іншого, поповнюється конфліктом між прагненням до отримання задоволення і усвідомленням неможливості, ганебності окремих потягів. Тобто розпочинає свою історію конфлікт між «Воно» і «Над-Я». Наприклад, дитина побачивши яскраву іграшку у партнера по грі, керуючись імпульсами .дал «Воно», тобто прагнучи задоволення, просто намагається заволодіти нею. З появою ж у структурі її особистості «Над-Я» її потяги, бажання, потреби наражаються на сумління («так не роблять гарні діти»). Яка ж роль «Я» у цьому конфлікті? На думку 3.Фрейда, «Я» намагається урівноважити неусвідомлювані потреби, які ідуть від «Воно», з докорами совісті, які йдуть від «Над-Я».

3. Фрейд вважав, що будь-яке суспільство забороняє своїм членам діяти на основі вроджених потреб та інстинктів. Тому несправедливо було б підтримувати в дітей, які вступають у цей світ, уявлення що вони зможуть робити в ньому все, що їм захочеться. У зв'язку з тим, що дозрівання супроводжується бурхливими сексуальними й агресивними імпульсами, соціальний тиск на особистість у тій чи Іншій мірі завжди буде необхідний.

З іншого боку, 3.Фрейд вважав, що до дітей, як правило, ставлять

66

надто суворі дисциплінарні вимоги. Це породжує в них нічим не ниправдане почуття сорому і провини, пов'язане з відчуття власного тіла і природних фізіологічних функцій.

Вплив психоаналізу на виховну практику проявляється насамперед у зміні загального підходу, якого вчитель дотримується в спілкуванні з учнями. Цей підхід полягав у тому, що вчитель утримується від дисциплінарних методів боротьби з небажаними певними формами поведінки учнів, а замість цього намагається зрозуміти психологічні причини їхніх вчинків. Наприклад, він може »розуміти, що нестриманий або пригнічений учень злий зовсім не на нього, а причиною його поведінки є негаразди в сім'ї, наприклад недостатня увага до нього одного з батьків. Учитель також може з'ясувати, що сором'язлива дитина змушена була протягом багатьох років відчувати власну неповноцінність у присутності дорослих, а ледачкуватий підліток стурбований думками про свої невдачі в сексуальній або соціальній сфері. Вчитель далеко не завжди може допомогти розв'язати ці проблеми. їх навіть не обов'язково слід обговорювати з учнем, тому що для нього може бути важливим, щоб ці питання залишалися його особистою таємницею. Проте розуміння вчителем проблем учня має важливе значення, оскільки в цьому випадку вчитель не буде критикувати або карати його, а зможе проявити терпіння і надати підтримку - те ставлення, якого діти потребують більш за все.

6.4.2 Теорія психосоціального розвитку особистості Е.Еріксона

У річищі психоаналітичної теорії проблемою розвитку особистості займався також американський психолог Ерік Еріксон (1902- і 1994). Як і Фрейд, він вважав, що лише психологічно зріла людина спроможна задовольняти свої потреби в особистішому розвитку, бажання власного Его (Я) і відповідати вимогам суспільства.

Водночас Еріксон запропонував переглянути деякі положення Фрейда про розвиток особистості. На його думку, Фрейд надавав занадто великого значення біологічним, зокрема сексуальним, чинникам розвитку і недооцінював роль виховання, соціальних стосунків і впливу культури на становлення особистості. Він вважав , що суттєві зміни в розвитку особистості можуть відбуватися і в дорослому віці, а не лише в ранньому дитинстві.

Еріксон визначив вісім стадій розвитку, що охоплюють усе життя людини. На кожній із них перед людиною постає проблема

67

яка має бути розв'язана для подальшого гармонійного розвитку особистості. У міру біологічного дозрівання людини соціальне середовище ставить до неї певні вимоги, яким вона намагається відповідати.

Основне завдання першої стадії (народження - 1 рік) -формування довіри до навколишнього світу. Еріксон вважав, що в дітей вона виникає тоді, коли їхнє оточення несуперечливе і передбачуване, тобто коли вони нагодовані, зігріті і приголублені.

Для другої стадії (1-3 р.) характерне протиріччя між автономією, самостійністю, з одного боку, і залежністю, з іншого. Діти рано починають утверджувати свою самостійність: вони говорять «ні», «я сам», дозволяють собі ходити і бігати там, де їм хочеться і т.д. Еріксон вважав, що дитині треба дати відчути свою самостійність, що не варто виявляти зайвої суворості або тим паче жорстокості у ставленні до неї. Якщо дитина постійно відчуває несхвалення своєї поведінки, у неї можуть зародитися сумніви щодо спроможності робити що-небудь самостійно.

Третя стадія (3-6 р.) розпочинається з виникнення конфлікту між ініціативою і почуттям провини, У цей період надзвичайно енергійною і наполегливою стає пізнавальна активність дитини, яка спонукається допитливістю. Саме на цій стадії батьки можуть помітити підвищений інтерес дітей до питань статі. Дуже важливою для подальшого розвитку є реакція батьків на всі прояви дослідницької поведінки дитини. Головною небезпекою цієї стадії Еріксон вважає можливість формування в дитини почуття провини за свою допитливість і активність, яке може стримувати ініціативу.

На четвертій стадії (6-12 р.), в перші шкільні роки, дитині доводиться вирішувати конфлікт між працьовитістю і почуттям власної неповноцінності, Діти, вступаючи до школи, починають виконувати певні завдання й набувати відповідні навички; Важливо, щоб дитина в цей період відчула впевненість у собі. Якщо ж вона відстає у навчанні або постійно зазнає невдач, це може призвести ми формування почуття неповноцінності.

На п'ятій стадії (12-19 р.), в юнацькому віці, основним є протиріччя між формуванням почуття ідентичності і рольовою невизначеністю. Юнак намагається скласти І елементів характеру, успадкованого від дитячого віку, ціпки у особистість і обрати ту або іншу професію. Наслідком невдалого виконання цього завдання може бути неправильне визначення СВОГО місця її житті або дифузія особистості.

68

На шостій стадії (20-25 р.), при переході від юності до дорослого віку, основним є розв'язання протиріччя між інтимністю, формуванням близьких стосунків і тенденцією людини до ізоляції. У цей період мають бути вироблені навички налагодження стосунків між людьми на основі толерантності, терпимості. Той, хто не зуміє налагодити такі взаємини, може опинитися в психологічній ізоляції і мати поверхові стосунки з оточенням. Найбільш важливим типом взаємин, за Еріксоном, є відносини між статями на основі взаємної симпатії і відданості.

На сьомій стадії (26-64 р.) доросла людина середніх років розв'язує конфлікт між прагненням до творчості і схильністю до стабільності. Здатність до творення - це не тільки можливість мати дітей, але й творче ставлення до життя. Без такого ставлення людина, на думку Еріксона, перебуває в стані стабільності, зупиняється в розвитку.

На восьмій стадії (65 p.- смерть) виникає конфлікт між цілісністю особистості і розпачем. Цілісним натурам властиве відчуття порядку і значимості життя, причетності до світової культури, задоволення від досягнутого. Розпач може виникнути внаслідок страху смерті або невдоволення минулим життям.

6.43 Теорія конвергениіїдвох факторів Якщо теорія З.Фрейда розглядає розвиток особистості як

наслідок конфронтації спадковості і середовища, то на противагу їй В.Штерн, Ж.Піаже та ін. розглядають розвиток як конвергенцію (сходження) цих факторів.

В. Штерн вважав, що психічний розвиток це по просте виявлення вроджених властивостей і не просте сприйняття зовнішніх впливів. Це - результат конвергенції внутрішніх задатків Із зовнішніми умовами життя. В.Штерн писав, писав, що про жодну функцію, про жодну, властивість не можна запитувати: походить вона ззовні чи зсередини? Закономірним є лише запитання: що саме походить в ній ззовні і що зсередини? Адже в її розвитку завжди є те, й інше, тільки щоразу у різних співвідношеннях. Намагатися визначити, що важливіше в розвитку особистості - спадковість чи середовище - те ж саме, що запитувати: водень чи кисень важливіший для утворення води?

Це найпоширеніша концепція в сучасній психології. Вчені розходяться лише в трактуванні співвідношення спадковості і середовища, дозрівання і виховання в психічному розвитку.

69

б. 5 Персоналісти чні теорії розвитку У теоріях цього напрямку основним фактором розвитку

особистості вважається не спадковість чи середовище, або їхня взаємодія, а активність самої особистості (англ. персоналіті), що проявляється в формі самоактуалізації, саморозвитку. Таку позицію відстоюють, зокрема, прибічники гуманістичної психології (Р.Мей, А.Маслоу, К.Роджерс), що сформувалася в середині XX століття як реакція на зовнішній детермінізм біхевіористів і внутрішній детермінізм фрейдистів. Гуманістична психологія тісно пов'язана з філософією екзистенціалізму - впливового напрямку сучасної філософії, в центрі уваги якого - прагнення людини знайти сенс свого особистого існування і жити вільно та відповідально згідно з етичними принципами. Психологи гуманістичного напрямку відкидають детермінізм потягів, інстинктів або середовища. Головним фактором розвитку особистості вони вважають власну активність: люди самі визначають, як їм жити.

«Не забудьте найважливіший факт: ні спадковість, ні оточення не є визначальними факторами, - стверджував австрійський психолог А.Адлер.- Вони лише забезпечують вихідну основу для розвитку і той вплив, на який індивідуум відповідає, використовуючи свою творчу силу». Спадковість і оточення, на його думку роблять свій внесок у формування особистості, але вплив творчого «Я» набагато перевершує їхню дію. Зрештою, основне значення має не те, чим людина наділена від народження (спадковість) або з чим вона стикається в житті (середовище), а те, як вона сприймає те й інше і розпоряджається ним.

Одним із основоположників гуманістичної психології є американський: психолог Абрахам Маслоу. Коротко його погляди на розвиток особистості можна викласти в таких положеннях:

• Люди народжуються з внутрішнім «Я», яке містить всі базові потреби й імпульси до розвитку та самоактуалізації.

• Внутрішнє «Я», на думку А.Маслоу, не вороже людині, не аморальне» як вважали фрейдисти. Навпаки, спонтанні реакції, що йдуть із,глибин «Я», завжди правильні, сприятливі для людини. У глибинах «Я» таїться джерело творчості, унікальності індивідуума. Це позитивна сила, яка прагне до реалізації, подібно до того, як жолудь прагне перетворитися в дуб. Саме внутрішня природа особистості, а не навколишнє середовище, відіграє спрямовуючу роль. Середовище лише підтримує і живить розвиток, як сонце, земля і вода живлять насінину, але росте вона сама. Соціальні впливи,

70 # "

виховання слід оцінювати не залежно від того, наскільки ефективно вони контролюють дитину або пристосовують її до життя в суспільстві, а залежно від того, наскільки добре вони підтримують і живлять внутрішній потенціал дитини.

• Внутрішня природа особистості не така сильна, як інстинкти у тварин. Скоріше, вона непомітна, тонка і слабка. її легко придушити в процесі виховання, контролю, несхвалення.

• Придушення внутрішнього «Я» особистості, як правило, відбувається в дитинстві. Спочатку діти володіють внутрішньою мудрістю і з повагою ставляться до всього, чим займаються. Вони активно досліджують навколишнє середовище, зосереджуючи увагу на тих речах, які їх цікавлять. Власні почуття і внутрішні спонукання спрямовують їх до здорового розвитку. Однак, батькам, вихователям, учителям часто не вистачає довіри і поваги до вибору дітей їм важко визнати, що діти здатні самі розвиватися в позитивному напрямку без зовнішнього керування і нагляду. Тому вони скеровують дітей. Вказують їм слід поводитися, критикують виправляють помилки і дають «правильні відповіді». В результаті діти перестають довіряти собі та своїм почуттям і починають орієнтуватися на думки інших людей.

• Замість того, щоб змушувати дітей дотримуватися встановлених норм, вихователям слід більше довіряти їхнім природним нахилам і дозволяти діяти за власним вибором. Виховання має створювати умови, які сприяють виявленню внутрішньої суті дитини, її самоактуалізації, і усувати ситуації, які заважають або перешкоджають розвитку.

На думку А. Маслоу, «джерела становлення і гуманності знаходяться тільки в самій особистості, їх жодним чином не створює суспільство. Останнє може лише допомогти чи перешкодити становленню гуманності людини, так само як садівник може допомогти чи завадити росту куща троянд, проте він не може зробити так, щоб замість куща троянд ріс дуб».

Таким чином, прихильники гуманістичного напрямку вважають, що розвиток особистості визначається її внутрішнім прагненням до самоактуалізації, тобто реалізації всіх своїх потенційних можливостей. Виховання ж та інші зовнішні фактори не повинні лише цьому перешкоджати. Особлива цінність надається самовихованню, завдяки якому особистість розвиває свої здібності, утверджує власну індивідуальність і неповторність. Виховання ж нерідко розглядається як маніпулювання особистістю або Зовнішній тиск, що стримує

71

розвиток індивідуальної своєрідності дітей, нав'язує шаблонні норми і способи поведінки.

Гуманістична психологія сприяла поширенню методів виховання, що грунтуються на повазі до унікальності кожної дитини та вірі в творчий потенціал особистості.

Тема 7. Вікові аспекти розвитку та виховання особистості 7Л Вікові періодизації дитини Розвиток дитини супроводжується переходами від одного

вікового ступеня до іншого, що у свою чергу пов'язано із закономірними змінами в процесі формування особистості.

Вік - це конкретна, відносно обмежена в часі, ступінь фізичного і психічного розвитку людини.

Здавна педагоги і психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ Арістотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного світу. Арістотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен) назвавши їх відповідно '.рослинний, тваринний, розумний»

Відомий чеський педагог Ян Алюс Коменський своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість років кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі її - особливості розвитку і виховання дітей відповідно до періодів шкільного навчання.

У сучасній педагогічній та психологічній науці прийнято таку періодизацію віку дітей:

1) немовлячий (від народження до 1 року); 2) ранній дитячий вік (від 1 до 3 років); 3) переддошкільний (від 3 до 5 років); 4) дошкільний (від 5 до 6 років); 5) молодший шкільний (від 6 до 10 років); 6) середній шкільний (від 11 до 15 років); 7) старший шкільний (ранній юнацький - від 15 до 18 років). Переходи від одного етапу дитячого розвитку до наступного

називають кризами вікового розвитку. Риси кризи: діти стають роздратованими, нестримними, часто

вступають у конфлікти з іншими дітьми та дорослими; виникає негативне ставлення до вимог учителя, апатія та негативізм. Це

відбувається в тому випадку, коли не задовольняються або активно придушуються нові внутрішні потреби дитини, які виникають у кінці кожного етапу психічного розвитку. Внутрішні протиріччя між новими потребами дитини та рівнем її наявних можливостей є однією з основних рушійних сил розвитку особистості, тому до внутрішніх конфліктів у критичні періоди вікового розвитку дітей учителю необхідно ставитися спокійно і розважливо.

Кожний віковий період життя дитини характеризується певною відносною стабільністю фізіологічних і психічних особливостей дітей, що дає можливість виділити певні типові рими, характерні для кожного періоду.

7.2 Характеристика першої стадії дитинства Розвиток людини розпочинається ще до ЇЇ народження і

проходить такі етапи: зародження (утворення зі статевих клітин зародка), розвиток в організмі матері, народження дитини.

У позаутробному житті дитини, а саме в першій стадії немовляти (від народження до року) виділяють коротку, але надзвичайно важливу фазу новонародженості (триває до чотирьох тижнів). Протягом перших тижнів життя організм певною мірою адаптується до нового середовища, у якому безупинно відбуваються зміни, часом різкі й несподівані.

У новонародженої дитини є чимало рухів, що мають захисне значення: активно захисні рухи (розширення і звуження зіниць, кліпання, зажмурювання, чхання, кашель, випльовування тощо), пасивно захисні реакції (насторожування, завмирання тощо), рефлекси чіпляння.

Наприкінці першого місяця дитина вперше ніби "визнає" матір; пильно й осмислено дивиться в її очі, неквапно й широко їй усміхається. У маляти з'являється весела міміка, блиск оченят, воно глибоко дихає, простягає " ручки, перебирає ніжками. Тривалість такого емоційно-мімічного стану стає довшою, він переноситься й на інших людей, які звертаються до дитини. Це - потреба в людині, у спілкуванні з нею.

До кінця першого року життя немовля росте швидко: у його зріст становить 70 ~ 75 см, а вага - 9-10 кг. Прорізуються молочні зуби. Інтенсивно розвивається нервова система. Вага мозку однорічної дитини досягає в середньому 850-900 г.

З'являються перші форми спілкування дитини з дорослим. Протягом першого півріччя дитина починає розрізняти серед інших об'єктів людину.

Постійно взаємодіючи з дорослими, дитина починає реагувати на їхню мову, розуміти слова. Поступово в процес спілкування дитини з дорослими залучаються й мовні засоби. ,...,.

Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їхнього життя, Діти в цей час розуміють до 10-20 слів. На кінець першого року життя діти вимовляють перші слова "мама", "тато", "на", "дай" тощо.

За нормальних умов розвитку восьми-десятиміеячна дитина вже може стояти самостійно, за щось тримаючись, пересуватися, а на кінець року робити перші кроки. У формуванні статики дітей виявляються індивідуальні особливості, зумовлені як їх фізичним станом, так і особливостями виховних впливів. У цій фазі життя дитина виявляє невеликий набір вроджених емоцій.

Емоції- елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму.

До емоцій належіть переживання задоволення і незадоволення, страху й гніву. На основі вроджених емоційних реакцій формуються умовні емоційні реакції: позитивна реакція на матір, усмішка, пожвавлення, коли дитина чує голос або бачить людину, яка піклується про неї. У збагаченні емоцій дитини важливими є слова дорослих, пов'язані з цікавими чи приємними для неї. діями. Наприкінці першого року виразно виявляються й індивідуальні відмінності в емоційній сфері немовлят, зумовлені особливостями їхнього життя.

73 Особливості раннього дитячого віку Ранній дитячий вік (від одного до трьох років) - період істотних

змін в анатомо-фізіологічному, психічному розвитку, спілкуванні з дорослими.

Анатомо-фЬіологічні особливості Розвиток дитини характеризується подальшим інтенсивним фізичним ростом організму, хоч темп його уповільнюється. За перший рік життя дитина виростає на 20-25 см, за другий - на 10-12, за третій - лише на 7 см. До трьох років зріст її сягає 80-90 см, вага становить 14,8-45 кг. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. До двох років прорізуються всі 20 молочних зубів. Ритмічніше функціонує серце. Підвищується працездатність нервової системи, що виявляється і в збільшенні часу неспання.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності Цей період характеризується значним розвитком психічних процесів і пізнавальної діяльності дитини.

74

Основою розвитку психічних процесів у дитини є її власна активність, що виявляється в спілкуванні з дорослими, маніпулюванні предметами, самостійному пересуванні та ін. Рухаючись самостійно, дитина знайомиться з новими предметами, виявляє їх якості, створює їх цілісні образи. Тобто дії зумовлюють розвиток відчуття й сприймання.

Особливо інтенсивно розвивається в дитини зорова чутливість, а також дотикова і кінестетична чутливість рук.

На початку третього року життя дитина вже орієнтується в найближчому просторовому оточенні - у знайо мій кімнаті, дворі, розрізняє напрями "вперед" і "назад", "догори" й "донизу", помічає зміни в розташуванні предметів. У неї виникають перші орієнтації і в часовій послідовності подій, але дитині ще важко розрізняти значення слів "сьогодні", "завтра", "вчора".

Увага в ранньому дитинстві розвивається від мимовільної її форми до перших виявів довільної (дія за вказівкою, долання труднощів).

Пам'ять розвивається в образному, руховому, словесному й емоційному її видах. Образна пам'ять - пам'ять на уявлення, картини природи й життя, звуки, запахи, смаки. Моторна пам'ять -запам'ятовування, збереження і відтворення рухів, їх величин, амплітуди, швидкості, темпу, послідовності. Емоційна пам'ять -пам'ять на почуття.

Загалом процеси пам'яті на ранньому етапі мають ми мовільний характер.

Дитина мимоволі запам'ятовує життєво значуще, емоційне, яскраве. Вона легше сприймає образний матеріал, ніж словесний, не підкріплений малюнком. Розумій ня дитиною слова й особливо оволодіння активним мовленням робить можливими й перші вияви довільності в роботі пам'яті.

У поведінці дитини, у її діях з предметами, іграшками, у перших спробах малювати виявляються образи її уяви, хоча в ранньому віці не легко їх відокремити від образів пам'яті.

Від одного до трьох років настає стадія сензитивності (особливої чутливості) дитини до мовних впливів. Пасивний словник дитини швидко поповнюється. До двох років вона розуміє всі слова, що стосуються її оточення. Якщо дорослі мало розмовляють із дитиною, не стимулюють її до засвоєння й активного використання слів або ж довго говорять нарочито дитячою мовою, розвиток мовлення дитини гальмується.

75

Важливим досягненням дитини є оволодіння нею слухання мовлення, зокрема вказівок щодо її дій та розповідей дорослих. На другому-третьому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосереднього спілкування з дорослими, дають їм відомості про те, чого вони ще не бачили. Це збагачує дітей пізнавальною інформацією, знайомить їх із моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню.

З розвитком активності, самостійності дітей різноманітнішими стають їхні стосунки з дорослими. Розвиваються взаємини й між самими дітьми, виникають спільні ігри. Спочатку в іграх дитя частіше займається чимось своїм, хоч і любить, щоб поряд були діти.

Наприкінці другого року життя виникає так звана "криза трьох років". її сутність полягає в психологічному відокремленні дитячого "Я" від оточуючих дорослих, що супроводжується певними специфічними проявами - впертістю, негативізмом, норовитістю. їх причини - невдоволеність взаєминами з дорослими, прагнення знайти власну позицію.

У період "кризи трьох років" у дітей виробляється певний комплекс поведінки. Вони прагнуть самоствердитися, самостійно досягти позитивного результату у своїй діяльності. Негативне чи байдуже ставлення вихователя, батьків до результатів діяльності викликає в дитини образу, смуток. Загалом, цей період характеризується підвищеною вразливістю й чутливістю малюка до оцінювання його досягнень дорослими.

Отже, протягом перших трьох років життя дитини відбуваються якісні зміни, які забезпечують поступове перетворення малюка з безпомічної істоти на активного діяча в найближчому суспільному середовищі.

7.4 Характеристика пеуеддоткільного віку Переддошкільний вік (від 3 до 5 років) має свої анатомо

фізіологічні особливості розвитку, особливості психіки і пізнавальної діяльності, особистісного формування дитини.

Анатомо-фізіологічні особливості Високий темп фізичного розвитку, що був характерним для перших двох років життя малюка, на третьому році дещо уповільнюється. У середньому за рік маса тіла збільшується на 2 кг, а зріст — на 7-8 см. Саме з цього віку починається помітне накопичення м'язової сили, збільшується витримка, зростає рухливість. Кісткова система зберігає ще в окремих місцях хрящову будову (кисті рук, гомілки, деякі частини хребта).

76

Тому необхідно постійно стежити за поставою, положенням тіла дитини під час сидіння, сну тощо. Нервова система ще дуже вразлива І пимагає дбайливого ставлення до неї збоку дорослих.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. У їіереддошкільному віці вдосконалюються сенсорні можливості дітей. Вони можуть добирати за зразком основні геометричні фігури з річного матеріалу, предмети основних кольорів та називати ці кольори. Протягом переддошкільного віку дитина навчається розрізняти всі спектральні кольори.

Інтенсивно розвивається зорова, тактильна і кінестетична чутливість, координуються дії рук та очей. Швидко розвивається фонематичний і музикальний слух, здатність розрізняти різні шуми, голоси людей, звуки й тони музики.

Характерні особливості в цей період має увага: підвищується стійкість мимовільної уваги, збільшується її обсяг. Якщо в трирічному віці вона триває в середньому 25-27 хвилин, то в їіереддошкільному - упродовж 50 хвилин. Діти можуть безперервно гратися. В інших видах діяльності дитина ще не здатна довго зосереджувати увагу.

Слово дорослого є засобом формування перших виявів довільної уваги. Процес її починається від мовних вказівок, які сигналізують, що можна робити, а що - ні, на що обов'язково слід звернути увагу.

У переддошкільному віці досягає свого розвитку мовлення дитини. У неї загострюється інтерес до мови оточуючих людей. Швидко поповнюється активний словник (1500-2000 слів).

Формування особистості Відбуваються значні зміни в спілкуванні дитини з дорослими та однолітками, ігровій діяльності. Висока чутливість до емоційного спілкування зберігається, але здебільшого під час спільних предметних чи ігрових дій з дорослими. Дітям уже не достатньо однієї доброзичливої уваги - їм потрібно, щоб дорослі брали участь у їхніх діях.

Саме на цьому етапі в основному формується потреба дитини в спілкування з однолітками.

Великого значення набувають творчі ігри, де діти беруть на себе певні ролі і підпорядковують їм свої вчинки. У цих іграх виявляється інтерес до світу дорослих, які для них є взірцем поведінки. Спільні ігри дітей починають переважати над індивідуальними та іграми поруч, проте достатньо узгодженості між учасниками ще немає і тривалість гри невелика. У процесі ігрової діяльності відбувається й особистісний розвиток переддошкільника.

77

7.5 Дошкільний вік та його особливості Дошкільний він (від 5 до 6-7 років) - останній віковий період

дошкільного дитинства. Анатомо-фізіологічні особливості Середнє щорічне

збільшення зросту дошкільника становить близько 6 см, дівчатка дещо випереджають хлопчиків. Щорічно вага дитини збільшується на 1,5-2 кг, змінюються пропорції тіла, видовжується тулуб і особливо ноги.

Для кісткової системи дитячого організму характерне недостатнє окостеніння, хрящова будова її окремих ланок, значна гнучкість та еластичність хребта.

Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи. Збільшуються розміри серця (до п'яти років у 4 рази порівняно з новонародженою дитиною).

Завдяки загальному фізичному розвитку дошкільників удосконалюється структура і функції, мозку, відбуваються прогресивні зміни вищої нервової діяльності, для якої характерною стає особлива жвавість орієнтувальних реакцій.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Функціональні зміни в роботі центральної нервової системи дитини пов'язані з морфологічними змінами в будові головного мозку, збільшенням його ваги.

Сприймання дошкільників розвивається в різних видах діяльності (ігрової, практичної). Поступово воно виокремлюється у відносно самостійній дії, спрямовані на пізнання предметів навколишнього світу, на виконання перших перцептивних (чуттєвих) завдань.

Дитина вчиться керувати своїм зором, рукою. Більшого значення набувають мисленнєві процеси: упізнаючи предмети, дитина порівнює їх, використовуючи свої знання, хоча при цьому нерідко ще не вміє відділити те, що бачить, від того, що знає про предмет.

Інтенсивно розвивається просторова орієнтація дошкільників та орієнтування в часі.

Пам'ять їх розвивається в осмисленій діяльності, у якій розуміння є основою як мимовільного, так і довільного запам'ятовування.

Розвиток мислення в дітей дошкільного віку пов'язаний з позитивними зрушеннями в їх мовленні. Швидко збагачується словник дошкільняти. Спостерігаються значні індивідуальні відмінності в збагаченні словника, зумовлені середовищем, у якому росте дитина, різноманітністю її мовних контактів з дорослими.

78

Дошкільне дитинство здавна називають віком гри. Вважаючи гру основною діяльністю дошкільника, психологи виходять із визнання соціальної обз'мовленості її розвитку. Гра - особлива форма життя дитини в суспільстві, причому дуже важлива для неї. Вона є діяльністю, у якій діти виконують ролі дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їхнє життя, працю та взаємини між ними.

Особистіший розвиток. У зв'язку із задоволенням зростаючої потреби дитини в товаристві ровесників розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Діти вибірково ставляться до об'єктів прихильності, а приязнь чи неприязнь до когось втрачає ситуативність і стає постійним почуттям.

Розвиток почуття сорому, ніяковості пов'язаний із зростанням їхнього морального досвіду й самосвідомості. У малюка осуд вчинку викликає страх перед покаранням, збентеження і незадоволення собою. У дошкільному віці осуд стає внутрішнім, вчинене неподобство супроводжується зніяковінням, навіть уявлення про негідний вчинок викликає почуття сорому. :

Важливими для формування моральних почуттів дітей є уявлення про позитивні зразки поведінки. Наявність їх дозволяє дитині передбачати емоційні наслідки вчинку, переживати задоволення від схвалення своєї поведінки або невдоволення від негативного її оцінювання. Таке передбачення є вирішальним у формуванні моральної поведінки. Почуття самолюбства, гордощів, власної гідності, сорому стають мотиваційними компонентами моральних якостей особистості.

Період дошкільного дитинства завершується формуванням у дітей психологічної готовності до навчання в школі, основними її компонентами є мотиваційна, розумова та емоційно-вольова готовність.

7.6 Вступ дитини до школи та особливості молодшого шкільного віку

Вступ дитини до школи докорінно змінює всю її діяльність, яка підпорядковується основному педагогічному завданню - оволодінню життєво-необхідними знаннями, навичками. Ігрова і навчальна -провідні види діяльності.

Особливості фізичного розвитку: 1) інтенсивний ріст і розвиток організму дитини; анатомо-фізіологічне формування структур головного мозку; 2) процес функціонального вдосконалення нервової системи, що забезпечує успішну навчально-пізнавальну діяльність дітей.

79

Особливості психічного розвитку: під впливом навчання розвиваються і вдосконалюються пізнавальні процеси (сприймання, мова, увага). Увага не стійка і не достатньо розвинені гальмівні процеси нервової системи; слабко розвинені вольові зусилля. Пам'ять - наочно-зорова, образна, конкретна. Відбувається розширення пізнавальних інтересів дітей.

Особливості виховання: у молодших класах створюється основа для подальшого розвитку учнів, формування їх особистості. Найважливішу увагу треба приділити нормальному фізичному розвитку, правильному режиму дня, перебуванню на свіжому повітрі, гігієні зору та профілактиці сколіозу.

7.7. Характеристика підліткового та юнацького періодів Підлітковий вік - перехідний період від дитинства до юності,

для якого характерні важливі та різні зміни у фізичному та психічному розвитках.

Фізичний розвиток: характерне збільшення зросту, ваги тіла, фізичної сили. Спостерігаються диспропорції в розвитку систем організмів, у розвитку кінцівок. Відбувається подальший розвиток головного мозку та початок статевого дозрівання. Суперечність фізичного і психічного розвитку підлітків супроводжується швидкою і невмотивованою зміною настроїв, гострою реакцією на неприємності в школі, вдома.

Особливості психічного розвитку: зростання свідомості, якісні зміни в пізнавальній діяльності виявляються у формуванні ширших уявлень і понять про факти, явища, вміння глибше аналізувати та узагальнювати явища, вміння застосовувати набуті знання на практиці, формуються погляди й переконання, підвищується рівень самокритичності, виникає прагнення до самовиховання. Починають формуватися риси характеру, розвиваються ініціативність, активність, самостійність, схильність до критики дорослих. Недостатнє вміння керувати своїми вчинками. Виникає інтерес до вибору майбутньої професії.

Особливості виховання: фізичний розвиток, розвиток уваги. Необхідно не перевантажувати нервову систему підлітка, проявляти до дітей чутливість і розуміння, оскільки для них характерні різкі спади і підйоми працездатності та життєвої енергії. Необхідно стимулювати пізнавальну діяльність дітей, розвивати їхні потреби, інтереси, формувати правильні мотиви навчання. Необхідно залучати дітей до активної громадської роботи, звернути увагу на моральні погляди та переконання. Важливо роз'яснювати моральні норми та

80

ї правила поведінки підлітка. Приділяти увагу побудові правильного учнівського колективу. Має бути розумний контроль за поведінкою та діяльністю учнів.

В юнацькому віці у фізичного розвитку старшокласників характерне зменшення протиріч та диспропорцій. Підвищується працездатність, урівнюються нервові процеси, завершується статеве дозрівання.

Для психічного розвитку характерне те, що провідне значення в пізнавальній діяльності займає абстрактне мислення, прагнення

v пізнати суть і причинно-наслідкові зв'язки явищ об'єктивного світу. Формуються стійкі пізнавальні інтереси, підвищуються вимоги до

. викладання предмету. Відбувається розвиток почуттів та вольових процесів. Почуття стають більш глибокими, емоційними; характерна чутливість до всього нового.

Особливості виховання: важливим є фізичне виховання, моральне, естетичне виховання, розвиток ініціативи, творчості, самостійності, важливо створити умови для самовиховання. У зв'язку з тим, що біологічні задатки кожної людини різні, розвиток її характеризується індивідуальними відмінностями, які необхідно враховувати в навчанні й вихованні.

Виявлення індивідуальних особливостей дітей включає: стан здоров'я, нервової системи, темперамент, особливості пізнавальної діяльності, вивчення рівня вихованості дітей.

В індивідуальному підході до дитини можна вичленувати два аспекти:

1) психологічний - встановлення неповторності, своєрідності учнів, визначення їх ставлення до оточуючих і до самого себе,

г особливостей сприймання зовнішніх впливів і специфічне реагування на них;

2) педагогічний - вибір таких засобів і форм впливу на учня, які найбільше відповідають його психологічним особливостям, психічним станом і завдяки цьому забезпечується оптимальний виховний ефект.

Тема 8. Виховання як педагогічний процес

8.1. Поняття про педагогічний процес

Виховання може мати більш чи менш чітко організований характер і здійснюватися в різних умовах: у сім'ї, дитячому садку, школі, літніх таборах відпочинку, позашкільних закладах і т.д.

81

Виховання, яке здійснюється в умовах навчально-виховних закладів спеціально підготовленими фахівцями, називають педагогічним процесом.

Особливості виховання як педагогічного процесу: 1 відбувається в умовах соціальних виховних інститутів; 2)здійснюєтьсяпедагогами-фахівцями; 3)має цілеспрямований, систематичний, планомірний характер; 4)спрямовується на забезпечення всебічного розвитку вихо

ванців, їх інструментальної і мотиваційно-ціннісної сфер. У педагогічному процесі органічно поєднуються два відносно

самостійні процеси - навчання і вихованим (у вузькому значенні). їх розмежування зумовлене наявністю в структурі особистості двох якісно своєрідних сфер (мотиваційно-ціннісиої та і не гру ментальної), розвиток яких характеризується специфічними закономірностями і механізмами.

Навчання - діяльність, спрямована на розвиток інструментальної сфери вихованців (досвіду і здібностей).

Виховання (у вузькому значенні) - діяльність, спрямована на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери вихованці!) (почуттів, ціннісних орієнтацій, переконань, рис характеру тощо).

Чітке розрізнення процесів навчання і виконання зовсім не означає, що вони здійснюються ізольовано. Таке розведення необхідне для кращого розуміння суті кожного з них. У виховання і навчання своя психологічна основа, свої специфічні принципи, методи і форми організації. Без знання цих особливостей неможлива ефективна організація ні навчання, ні виховання.

При цьому слід розуміти, що в практичній діяльності педагога навчання в виховання здійснюються не окремо чи почергово, а одночасно в єдності. У кожний момент педагогічної взаємодії (на уроці, під час перерви, на екскурсії, у поза навчальний час і т.д.) вихователь повинен мати на увазі як власне виховні, так і навчальні завдання. Разом з тим, це не заперечує того, що в один момент на перший план можуть виходити навчальні, в інший - виховні завдання. Наприклад, під час уроків пріоритетними здебільшого є навчальні завдання, у позаурочний час основна увага приділяється вихованню. Тоді говорять про урок як фрагмент навчального процесу (хоча насправді це ланка цілісного навчально-виховного процесу) або про класну годину як про виховний захід. Насправді класна година - це теж навчально-виховний захід, спрямований на виконання як навчальних, так і виховних завдань.

82

Усвідомлюючи єдність навчання і виховання, водночас необхідно чітко розуміти їхню специфіку. Коли наполегливо декларують лише єдність цих процесів, то за цим нерідко приховується дефіцит одного із них (найчастіше виховного). Коли ж забувають про їхню єдність і захоплюються чимось одним, то педагогічний процес стає однобічним і не дозволяє цілісно розвивати особистість. При цьому часто стверджують, що навчальний процес треба використовувати для виховання дітей: пишуть про принцип виховуючого навчання, виділяють виховну функцію навчання... Насправді навчанню властива навчальна функція, так само як вихованню - виховна. Виховну функцію має не навчання, а педагогічний процес. Такс уточнення не дозволяє педагогові забувати про тс, що в центрі його уваги постійно повинна перебувати як та, так і інша сторона єдиного педагогічного (навчально-виховного) процесу.

Особистість учня в педагогічному процесі виступає одночасно об'єктом і суб'єктом виховання. Цілеспрямовайі виховні впливи педагогів (через особистий приклад і слово, через організацію різних видів діяльності, спілкування, коригування стосунків) ставлять учнів у положення об'єкта. Але учень одночасно є суб'єктом виховання, тому що, по-перше, від нього як особистості залежить емоційне сприйняття виховних впливів, реакція на них, опір одним впливам, охоче сприйняття інших. По-друге, він активно впливає на інших: ровесників і педагогів. Отже, особистість учня - мета, об'єкт, суб'єкг педагогічного процесу, його результат і показник ефективності.

8.2 Основні складові педагогічного пронесу З точки зору системного підходу педагогічний процес можна

розглядати як систему: сукупність взаємозв'язаних елементів, які взаємодіють між собою і утворюють певну цілісність.

Основними складовими педагогічного процесу є мета, зміст, форми та методи, результати. Це дає підстави визначати цільовий, змістовий, операційно-дійовий, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний компоненти педагогічного процесу. Відсутність якогось із них порушує його цілісність.

Навчання, і виховання як складові педагогічного процесу і покликані сприяти реалізації єдиної мети - всебічного розвитку особистості. Разом з тим сфери їх впливу є настільки специфічними, наскільки відмінними між собою є закономірності розвитку інструментальної і мотиваційно-ціннісної сфер особистості. Ця відмінність знаходить своє відображення у специфічному змісті як навчання, так і виховання.

83

Під змістом педагогічного процесу слід розуміти систему знань, умінь, навичок, соціальних цінностей, норм, у процесі засвоєння яких відбувається розвиток особистості вихованця.

Зміст інструментальної сфери особистості становлять знання, уміння, навички та здібності.

Знання - це відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки.

Уміння - готовність свідомо і самостійно виконувати практичні і теоретичні дії, без затрат фізичної та психічної енергії, на основі засвоєних знань, життєвого досвіду і набутих навичок.

Навички - дії, доведені до досконалості шляхом багато разових вправ.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості, які є передумовою успішного виконання певної діяльності.

Зміст мотиваційно-ціннісної сфери особистості складають переконання, почуття, потреби, звички і риси характеру.

Переконання - усвідомлена потреба особистості, яка спонукає її діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. За змістом переконання поділяються на ідейні, наукові і моральні, за характером на правильні і хибні.

Почуття - форма переживання людиною свого ставлення до навколишньої дійсності. За змістом почуття бувають інтелектуальні, моральні та естетичні.

Потреба — це стан людини, який виникає на основі протиріччя між тим, що вона має, і необхідним (або бажаним) для неї. Потреби є джерелом діяльності особистості, стимулюють її розвиток.

Звичка - це дія, постійне виконання якої стало потребою. Наприклад, звичка мити руки перед їжею, робити ранкову зарядку, прибирати своє робоче місце і т.д.

Характер - сукупність типових рис особистості, які визначають її поведінку в різних умовах. А.С.Макаренко вважав характер у широкому розумінні цього поняття загальним наслідком виховання.

83 Методи* форми та засоби педагогічного процесу Специфіка процесів навчання і виховання, їх взаємозв'язок

знаходять своє відображення також і в методах, засобах і формах, які в сукупності складають операційно-дійовий компонент педагогічного процесу.

Методи навчання і виховання - це способи спільної діяльності педагога і учнів, спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. : ; .,

84

Так, наприклад, до методів навчання у педагогіці відносять пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий (евристичний), дослідницький. Серед методів виховання називають навіювання, особистий приклад педагога, переконування, дискусію, педагогічну вимогу, доручення, привчання, створення виховних ситуацій, заохочення, покарання тощо.

Крім методів, які характеризують внутрішню сторону педагогічного процесу, способи організації засвоєння учнями нових знань, умінь, навичок, цінностей, переконань, потреб, звичок, розвитку здібностей, характеру, в педагогіці виділяються також форми організації навчання і виховання, що характеризують зовнішній аспект навчально-виховної взаємодії і враховують кількість учнів, місце і тривалість навчання або виховання, особливості спілкування педагога і вихованців.

Найбільш поширеними формами навчання є урок, практикум, семінар, лекція, екскурсія тощо. Серед організаційних форм виховання можна назвати класні години, конкурси, вікторини, спортивні змагання, турніри, святкові ранки або вечори, туризм, заняття в гуртках тощо.

Засоби навчання або виховання — це предмети середовища або життєві ситуації, спеціально включені у педагогічний процес.

Засобами виховання можуть бути: художня література, преса, кіно, театр, музеї, спорт, слово, праця, предмети культури і природи. До засобів навчання належать: підручники, посібники, карти, таблиці, муляжі, верстати, ТЗН тощо.

Як відомо будь-яка діяльність, що має на меті отримання певного результату, потребує систематичного контролю за її здійсненням. Не є винятком щодо цього і навчально-виховна діяльність. У кібернетичному уявленні контроль розглядається як механізм зворотного зв'язку. Зворотний зв'язок є умовою для внесення необхідних коректив у навчально-виховний процес, для удосконалення усіх його складових: змісту, методів, засобів та форм організації, керівництва та управління діяльністю педагога і вихованців. Планомірне здійснення контролю дозволяє вчителеві привести в систему засвоєний школярами за певний проміжок часу матеріал, з'ясувати успіхи в навчанні та вихованні, прогалини та недоліки в діяльності і визначити відповідний план подальших дій.

Крім того, контроль, здійснюваний педагогом, у поєднанні з самоконтролем дає можливість кожному учневі бачити результати

85

своєї діяльності, спонукає до систематичності в роботі.

Тема 9. Учитель як організатор педагогічного процесу

9.1 Значення педагогічної професії у розвитку суспільства. Виховання - найдавніше поняття суспільного розвитку . Людина,

турбуючись про продовження свого роду, завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цю функцію у повному обсязі виконували батьки. Але пізніше окремі функції виховання дітей в родах, общинах члени суспільства передавали найбільш досвідченим, найбільш мудрим людям - педагогам. Уже в етимології цього слова закладений глибокий соціальний зміст. Тому не випадково, що професія педагога (учителя, вихователя) є найдавнішою на Землі.

У стародавньому Вавилоні, Єгипті, Ассірії учителями найчастіше були жерці, а в Греції ця почесна справа доручалась вільнонайманим, найбільш розумним громадянам, серед яких були філософи, поети. Ще Арістотель говорив: «Вихователі ще більше достойні поваги, а ніж батьки, бо останні дають нам лише життя, а перші - достойне життя».

У Київській Русі учителів називали майстрами, підкреслюючи цим самим глибину поваги до тих, хто творить духовне багатство суспільства. Історія нашого народу, кожного члена нашої спільноти тісно пов'язана з батьками та вчителями, їх працею створювалась і створюється найбільша цінність на землі - Людина.

В умовах становлення української державності, відродження національної духовності, формування національної гідності громадян роль учителя у суспільстві зростає. Учитель як уповноважений суспільства нарівні з батьками несе відповідальність за соціальну зрілість кожного вихованця. Атже, становлення особистості з її багатим генофондом можливе лише за наявності соціального середовища, цілеспрямованого виховного впливу, позитивного і багатого фонду для соціального успадкування, активної діяльності самої людини.

Від учителя-вихователя у суспільстві залежить розв'язання ще одного важливого завдання: забезпечення сприятливих умов для створення найбільшого багатства суспільства - інтелектуальних цінностей кожної людини зокрема і людської спільноти взагалі.

Таким чином, учитель-вихователь - творець духовної сутності людини. Праця вчителя важка і надзвичайно відповідальна. В.О.

86

5 Сухомлинеький писав: «Праці вчителя ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милується колосками і жменею зерна, вирощеного в полі ... А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя, і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив ... Учитель зобов'язаний - перед суспільством, перед батьками -працювати тільки правильно, тільки добре...»

Особлива відповідальність лежить перед вчителями початкових класів, адже саме вони закладають зерно добра і людяності, поваги і вихованості, формують перші, а тому і основні пласти фундаменту знань, умінь і навичок дітей.

Як і кожна діяльність, педагогічна діяльність містить певні компоненти: мету, об'єкт, суб'єкт, засоби. Мета роботи вчителя визначається суспільством, тобто вчитель у виборі не вільний, але конкретні задачі, які виходять із мети, вчитель повинен виховувати сам, опираючись на педагогічні умови. Мета вчителя повинна стати метою учня. Об'єкт педагогічної праці - учень. Суб'єкт - учитель, батьки, колектив. Засоби виховання: спілкування, гра, навчання, праця. Професійні знання - це фундамент педагогічної майстерності.

9.2. Педагогічні вимоги до особистості вчителя Учителеві для якісного виконання головних функцій, ви

правдання довір'я суспільства щодо виховання підростаючого покоління необхідно мати добру професійну підготовку, яка залежить від певних якостей особистості. На думку Л.М.Толстого, провідна роль належить любові до учнів і до справи: «Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває

г тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він досконалий учитель».

Також для ефективної організації діяльності педагога-майстра йому необхідно володіти такими специфічних якостями і вміннями, зокрема (за П.М.Галузинським):

1) любов до дітей; 2) постійне вивчення анатомо-фізіологічних і психологічних

особливостей розвитку вихованців і врахування їх у навчально-виховній роботі;

87

3) вміння розуміти внутрішній світ дитини, приймати адекватні рішення;

4) використання великого арсеналу засобів впливу; 5) дотримання педагогічного такту; 6) володіння вміннями в галузі педагогічної техніки і

психотехніки; 7) здатність аналізувати ті чи інші ситуації, які трапляються в

роботі з учнями; 8) прогнозувати результати своїх впливів; ** 9) вміння оптимально організувати навчальну діяльність учнів,

визначати перспективи їх розвитку; 10) висока ерудиція і культура; 11) гуманізм, доброта, чуйність, милосердя; 12) здатність реалізувати конкретні педагогічні технології. Також для успішної організації діяльності важливими є такі

якості: 1) творчість; 2) уміння ставити себе на місце інших; 3) здатність встановлювати і підтримувати контакти; 4) привабливість; 5) високий рівень загальної культури; 6) вимогливість до себе та інших; 7) ініціативність; 8) активність; 9) самостійність; 10) спостережливість; 11) реалізованість; 12) витримка; 13) товариськість; 14) наполегливість; 15) працездатність. Кожна професія вимагає від людини володіння певними

здібностями як базою для формування професіоналізму в галузі тієї чи іншої діяльності.

Використовуючи дані психолого-педагогічних досліджень, можна виділити ряд компонентів у структурі педагогічних здібностей.

Виділяють 6 ведучих здібностей (Ф.Н.Гоноболін, В.Н.Крутецький): комунікативні, перцептивні, сугестивні, креативні, оптимістичне прогнозування, емоційна стійкість.

88

Абрамян В.Ц. виділяє такі здібності: гностичні, конструктивні, проектувальні, комунікативні, організаційні здібності.

В.М. Галузяк та М.ї. Сметанський виділяють такі здібності: дидактичні здібності, академічні здібності, перцептивні здібності, мовні здібності, організаторські здібності, комунікативні здібності, педагогічна уява, здатність до розподілу уваги.

Розглянемо деякі з них. Комунікативні здібності - здібності до спілкування з дітьми,

уміння знайти правильний підхід до учнів, налагодити з ними доцільні з педагогічного погляду взаємини, педагогічний такт.

Одним із проявів педагогічного такту є почуття міри щодо застосування будь якого педагогічного впливу (заохочення, покарання, повчання). Тактовний вчитель, уважний і чуйний до дітей, враховує їхні індивідуально-психологічні особливості. Оцінюючи вчителів, учні завжди на одне з перших місць ставлять таку рису, як справедливість.

Мовні здібності - уміння ясно і чітко висловлювати свої думки і почуття засобами мови, а також міміки і пантоміміки. Це одна з найважливіших здібностей у професії вчителя, тому що передача інформації від учителя до учнів носить в основному словесний характер. Йдеться як про внутрішні (змістовні) особливості мови, так і про зовнішні її особливості.

Мова умілого вчителя на уроці завжди звернена до учнів. Чи повідомляє вчитель новий матеріал, чи коментує відповідь учня, чи виражає схвалення або осуд, мова його завжди позначена внутрішньою силою, переконаністю, зацікавленістю в тому, про що чи говорить. Вираження думки ясне, просте, зрозуміле для учнів.

Поряд із цим він враховує, що надміру лаконічна, стисла мова часто буває малозрозумілою для учнів. Пожвавлює розповідь і уже добре сприймається учнями доречний гумор, жарт, легка доброзичлива іронія.

Мова здібного вчителя жива, образна, інтонаційно яскрава і виразна, емоційно забарвлена, із чіткою дикцією, у ній відсутні стилістичні, граматичні та фонетичні помилки.

Темп мови багато в чому залежить від індивідуально-психологічних особливостей учителя: одні схильні говорити швидко, інші - повільно. Проте вчитель завжди пам'ятає, що оптимальний для засвоєння учнів темп мови середній, живий. Квапливий темп заважає засвоєнню і швидко стомлює, викликає захисне гальмування. Занадто уповільнений темп мови викликає нудьгу. Аналогічний вплив робить

89

і гучність мови. Надто голосна, різка, криклива мова нервує учнів, швидко викликає втому, захисне гальмування; слабкий, тихий голос учителя погано чути. Жести оживляють мову, але жести досвідченого вчителя помірні. Занадто часті, одноманітні, метушливі, різкі жести і рухи дратують.

Показники недостатньо розвинутих мовних здібностей: 1) монотонність мови; 2) скоромовка; 3) неправильна дикція; 4) невиразна інтонація; 5) незнання ролі пауз; 6) неправильні наголоси; 7) скутість пластики; 8) відсутність виразних жестів або надмірна жестикуляція; 9) одноманітність занять. Для того, щоб навчально-виховний процес був ефективний,

необхідно: 1) учителю потрібно вміти швидко і правильно орієнтуватися при

спілкуванні; 2) грамотно будувати свою мову, обирати грамотно тему і

предмет спілкування; 3) знаходити колективні засоби передачі теми і змісту

навчального матеріалу; 4) постійно забезпечувати зворотній зв'язок. Перцептивні здібності - здатність проникати у внутрішній світ

вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з тонким розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів. Тобто здібності до симпатії (це педагогічна інтуїція).

Умілий учитель за незначними ознаками, ледь помітними зовнішніми проявами уловлює найменші зміни у внутрішньому стані учня. («Ніби і не дивиться, а усе бачить!»)

Гностичні здібності - це виховання пізнавального, творчого, активного ставлення до навколишнього світу, а для цього потрібно правильно навчитися мислити. Характер мислення залежить від набутих знань, умінь та навичок. Педагогічне мислення відображає не лише особливості мислительної діяльності, а також відображає професійну специфіку, його сприймання уваги, уявлення і мови, розвивають емоційно-вольової сфери. Найважливішими складовими педагогічного мислення є осмислення вчителем кожної навчально-

90

виховної ситуації, оперативний вибір та реалізація оптимального варіанту її розв'язку.

Сугестивні здібності - це здібності за допомогою твердого слова добиватися потрібних результатів впливом. Це емоційно-вольовий вплив, який заставляє учнів погоджуватися з установкою педагога; Ці здібності тісно пов'язані з авторитетом учителя, його впевненістю в справедливості своїх дій і вчинків.

Емоційна стійкість - саморегуляція, самоволодіння собою, можливості володіти ситуацією і собою в ситуації.

Дидактичні здібності - здатність передавати учням навчальний матеріал, роблячи його доступним і зрозумілим, викликати інтерес до предмета, збуджувати в учнів активну самостійну думку. Дидактичні здібності - також вміння викликати в дітей розумову активність, внести щось нове, незвичне, що захоплює не лише розум, а й почуття.

Учитель із дидактичними здібностями вміє в разі потреби відповідним чином адаптувати навчальний матеріал, важке робити легким, складне- простим, незрозуміле, неясне - зрозумілим. Фахова майстерність включає здатність не просто дохідливо, популярно і зрозуміло викладати матеріал, але й уміння організувати самостійну роботу учнів, розумно і тонко «диригувати» їх пізнавальною активністю, спрямовувати її в потрібне річище.

Здібний педагог враховує рівень підготовки школярів, рівень їхнього розвитку, з'ясовує, що вони знають і чого ще не знають, що вже могли забути. Іноді викладачеві здається, що матеріал простий, зрозумілий і не потребує якихось особливих роз'яснень. Він орієнтується на себе, а не на учнів. Здібний, досвідчений учитель уміє поставити себе на місце учня, виходячи з того, що ясне і зрозуміле дорослому може бути неясним і незрозумілим для учнів.

Академічні здібності (Науково-пізнавальні здібності -оволодіння інформацією)- здібності до відповідної галузі науки (математики, фізики, біології, літератури і т.д.). Здібний учитель знає предмет не тільки в обсязі навчального курсу, а значно ширше і глибше, постійно стежить за відкриттями у своїй галузі, абсолютно вільно володіє матеріалом, виявляє до нього великий інтерес, виконує хоча б скромну дослідницьку роботу.

Креативні здібності - здібності до творчості. Специфіка педагогічної творчості в тому, що об'єктом і кінцевим

результатом його є формування особистості. Алгоритм творчої діяльності вчителя:

91

.1) глибокі знання навчального предмету, методики викладання, психології, педагогіки;

2) здатність до сприймання й пошуку нового, реконструювання, експеримент, критика і самокритика;

3) логіка мислення, визначеність, послідовність, доказовість; 4) здатність до аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення; 5) багатство уяви, ерудиція, діагнозування, прогнозування,

гіпотезування. Організаторські здібності - це, по-перше^датність організувати

учнівський колектив, згуртувати його, надихнути на виконання важливих завдань і, по-друге, здібності правильно організувати свою власну роботу.

Організація власної роботи передбачає уміння правильно планувати і самому контролювати її. Досвідчені учителі рекомендують дня вироблення відчуття часу робити контрольні розмітки часу в планах або конспектах уроків: відзначати, що потрібно зробити пісня закінчення 10, 20, 30 і т.д. хвилин уроку, підготувати додатковий матеріал, який можна використовувати, якщо з'явиться непередбачений резерв часу, позначити матеріал, який можна зняти або перенести на наступний урок, якщо забракне часу.

Педагогічна уява где спеціальна здібність, що виражається у передбаченні наслідків своїх дій, у виховному проектуванні особистості учнів, пов'язаному з уявленням про те, що з учня вийде в майбутньому, в умінні прогнозувати розвиток тих або інших якостей вихованця. Ця здібність пов'язана з педагогічним оптимізмом, вірою в могутність виховання, в і р о ю в людину.

Здатність до розподілу уваги одночасно між декількома видами діяльності має особливе значення. Здібний, досвідчений вчитель уважно стежить за змістом і формою викладу матеріалу, за розгортанням своєї думки (або думки учня), одночасно тримає в полі зору всіх учнів, вчасно реагує на ознаки стомлення, неуважності, нерозуміння, помічає усі випадки порушення дисципліни і, нарешті, стежить за власною поведінкою (позою, мімікою і пантомімікою, ходою). Недосвідчений учитель, нерідко захоплюючись викладом матеріалу, не помічає в цей час учнів, а якщо намагається уважно спостерігати за учнями, то втрачає при цьому логіку викладу.

9.3. Критерії ефекпиі€НОсті виховної діяльності педагога Педагог зобов'язаний бути яскравою, неповторною особистістю,

носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури. Педагог - це професіонал, здатний до

92

багатоваріативності педагогічної діяльності, прогнозування можливих результатів, що володіє прийомами аналізу й самоконтролю, вміє педагогічно осмислити нові тенденції з позиції педагогічної доцільності, щоб не дати ні політиці, ні ринку піднестися над педагогікою.

Педагогу-майстру притаманні гнучке аналітичне мислення, вміння довести те чи інше положення, переконати учня, зробити складне поняття зрозумілим, дохідливим.

Психолого-педагогічний аспект готовності педагога до здійснення виховної діяльності передбачає:

- втілення в собі типових якостей народу, його духовності, культури і морального багатства, бездоганне володіння українською мовою;

- високий рівень професійної підготовки, прагнення до самовдосконалення;

- любов до дітей і високу педагогічну культуру в тісному поєднанні з наполегливістю, витримкою, терпінням, чуйністю, співчуттям і доброзичливістю, дотримання педагогічного такту;

- досконале володіння дидактичними, організаційними, комунікативними, перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;

- розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви. Оптимізму, вміння відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учнів;

- мистецьке володіння словом, уміння чітко формулювати та точно, дохідливо, образно, емоційно передавати власні думки.

Педагог повинен знати: 1. Сутність і закономірності розвитку особистості, анатомо

фізіологічні, психологічні та вікові особливості вихованців. 2. Діагностику і методи визначення рівнів вихованості дітей. 3. Методи аналізу, ефективності педагогічного управління

процесом всебічного формування особистості. 4. Теорію і методику національного виховання, специфіку роботи

класного керівника, вихователя груп продовженого дня, вихователя школи-інтернату та дитячого будинку, громадських дитячих організацій, виховної роботи в дитячих клубах та позашкільних виховних закладах.

5. Принципи, форми та методи організації виховного впливу на дітей різних вікових груп. Р

93

6. Принципи організації різних дитячих об'єднань, учнівських та студентських колективів і керівництва ними.

Педагог повинен уміти; 1. Визначити конкретні завдання виховного впливу, виходячи із

загальної мети національного виховання, рівнів виховання дитячого колективу й умов навколишнього середовища.

2. Реалізувати принципи національної безперервності виховання, народознавчого, людинознавчого й особистісного підходів.

3. Володіти методами і формами педагогічної діагностики та педагогічного прогнозування, рівня вихованості учнів колективу й особистості в їх єдності.

4. Будувати виховний процес на основі глибокого і системного вивчення учнів, їх інтересів, можливостей на принципах добровільності і співробітництва.

5. Зробити учнівське самоврядування найефективнішим виховним засобом, звертаючись до громадської думки бути обережним, щоб не викликати відчуженості і замкнутості учня.

6. Формувати гуманні співвідношення з учнями на рівні співробітництва і співтворчості з урахуванням національних традицій, соціального оточення.

7. Об'єднувати виховуючі зусилля вчителів і вихователів, що працюють у класі.

8. Налагоджувати постійні педагогічні стосунки з батьками, -знаходячи розумні методи впливу.

9. Організовувати з дітьми різні ввди виховної роботи. 10. Сприяти самовихованню учнів. 11. Уміло використовувати у виховній роботі духовні надбання

рідного народу, усну народну творчість, культурно-історичні національні традиції української етнопедагогіки.

12. Уміти аналізувати, узагальнювати і використовувати передовий педагогічний досвід.

9Ж Зміст педагогічної майстерності сучасного вчителя та шляхи її реалізації

Професіоналізм людини у будь-якій сфері діяльності багато в чому залежить від рівня сформованості майстерності. Цей чинник важливий передусім у педагогічній діяльності. К.Д. Ушинський писав: «Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключні риси її природи, це вже мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно,

94

першим, вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства - їхнє прагнення до вдосконалень у самій людській природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини -її душі й тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена Людина».

Педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям «педагогічне мистецтво». Помилково бачити лише у прямій ієрархічній залежності цих понять педагогічне мистецтво -найвищий етап прояву майстерності. Насправді зв'язок між ними не прямолінійний, а діалектично зумовлений.

Важливо зазначити, що мистецтво характерне для будь-якої форми практичної діяльності, передусім для педагогічної.

Педагогічна майстерність - досконале, творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічний умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збагачення школярів.

Педагогічну майстерність не можна пов'язувати з якимось особливим даром, ототожнювати з вродженими якостями. Адже якості не передаються за спадковістю. Людина через генно-хромосомну структуру отримує лише задатки, генотипні утворення, які є передумовою розвитку і формування певних якостей. До того ж педагогічна професія є масовою, і тут не можна по кладатися на талант окремих індивідуальностей. Тому мав рацію А.С. Макаренко, коли писав: «Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба

Г навчитись, як треба навчити лікаря його мпйстерності, як треба навчити музиканта».

Педагогічна майстерність включає низку структурних компонентів: морально-духовні вартості; професійні знання, соціально-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педагогічну техніку.

Шляхи формування педагогічної майстерності відбуваються за трьома взаємопов'язаними етапами:

1) ознайомлення з літературою з даного питання, прослуховування лекцій;

2) складання плану з удосконалення педагогічної майстерності; вивчення передового педагогічного досвіду; спостереження та проведення показових уроків, обговорення відвіданих уроків;

95

3) безпосереднє втілення у власну практику результатів наукових досліджень і передового досвіду; самовиховання й удосконалення методів роботи з дітьми.

Шлях до педагогічної майстерності може бути виражений такою формулою: професійна підготовка > професійна діяльність > самовиховання.

9. 5 Поняття педагогічної техніки та педагогічного такту Педагогічна техніка — це сукупність раціональних засобів, умінь

та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи, з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети виховання.

Педагогічна техніка включає ряд специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога. Серед них можна назвати такі:

- сформована культура мовлення; - правильне дихання; - чітка дикція; - належний темп, ритм, логічність у мовленні; - володіння мімікою, пантомімікою, жестами; - вміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; - дотримання оптимального темпу і ритму в навчальній роботі; - вміння спілкуватися з людьми; - володіння основами психотехніки (тобто розуміння педагогом

власного психічного стану); - вміння керувати собою; - здатність розуміти внутрішній стан вихованців і адекватно

впливати на них. Педагогічна технологія - система знань, необхідних учителю

для розв'язання стратегічних, тактичних завдань під час організації навчально-виховного процесу.

Педагогічний такт — почуття міри, дотримання правил порядності. Він проявляється в умінні тримати себе порядно, висувати розумні і педагогічно обумовлені вимоги до учнів. Основою педагогічного такту є глибоке знання психології дитини, індивідуального підходу.

Педагогічний такт поділяється на такі групи: 1) педагогічний такт - це почуття міри, коли вчитель може в

конкретній ситуації знайти правильне застосування засобів впливу на учнів;

96

2) педагогічний такт - це ефективно впливовий засіб впливу вчителя на учнів;

3) педагогічний такт - це прояв деяких якостей особистості вчителя.

Виділяють такі психологічні і педагогічні умови, які сприяють розвитку педагогічного такту кожного вчителя, незалежно від його індивідуальних особливостей:

1) спостережливість; 2) уважність; 3) довіра; 4) справедливість; 5) витримка, володіння собою; 6) знання психологічних особливостей дитини певного віку, а

також її індивідуальних особливостей; 7) бачення морального змісту у власних діях та діях дитини; 8) простота, вимогливість, повага, турботливість, сердечність; 9) любов до дітей; 10) знання засобів впливу на учнів; 11) уміння орієнтуватися в обстановці; 12) уміння вести бесіду з учнями. Важливо зазначити, що педагогічний такт формується впродовж

професійної діяльності і крім зазначених індивідуальних особливостей велику роль у його розвитку відіграє бажання та натхнення педагога покращити себе та свою діяльність.

Список використаних джерел:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. - К., 2001. 2. Кузьмінський А.І., Омеляненко В,Л. Педагогіка:

Підручник. - К.: Знання-Прес, 2003. 3. Мазоха Д.С, Опанасенко НІ. Педагогіка: Навчальний

посібник. - К., Центр навчальної літератури, 2005.-232 с. 4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. -К.Юсвіта, 1999. 5. Педагогіка: Навчальний посібник / Галузяк В.М.,

Сметанський М.І., Шахов В.І. - 2-е вид., вип.. і доп. - Вінниця:» Книга-Вега»,2003.

6. Фіцула М.М. Педагогіка. -К.: - Академія. -2000.

v'--•'.'•Мч#>і *Ul^wV^U,

97

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ L Теоретичні основи педагогіки

Заняття 1. Педагогіка наука про виховання План

1. Предмет, завдання та функції педагогіки. 2. Основні категорії педагогіки. 3. Система педагогічних наук . 4. Зв'язок педагогіки з іншими науками 5. Розгадування кросворда (макс. бал 2).

Контрольні питання 1. На якому етапі розвитку виникло виховання і яка його роль у

житті суспільства? (макс. бал 5). 2. Що є предметом вивчення педагогіки і які проблеми вона

досліджує на сучасному етапі розвитку? 3. Назвіть основні функції та джерела розвитку педагогіки? 4. Розкрийте зміст основних понять (категорій) педагогіки. 5. Які галузі педагогіки створюють систему педагогічних наук? 6. Що вивчає загальна педагогіка? Назвати розділи загальної

педагогіки. Завдання для самостійної роботи

1. Користуючись предметним покажчиком до видань творів А.С.Макаренка та В.О. Сухомлинського, випишіть 4-5 думок про важливість педагогічної теорії в діяльності учителя-вихователя (макс. бал 6).

Заняття 2. Виникнення (розвиток педагогіки План

1. Поняття про народну педагогіку та етнопедагогіку. 2. Духовна педагогіка. 3. Розвиток педагогіки як самостійної академічної науки. 4. Розвиток педагогічної думки на Україні. 5. Сучасний етап розвитку педагогіки.

Контрольні питання 1. Виникнення виховання, розвиток народної педагогіки (макс.

бал 5). 2. Поняття про етнопедагогіку. Складові української народної

педагогіки. 3. Вплив духовної педагогіки на становлення педагогіки як

98

самостійної науки. 4. Педагогічна спадщина Я.А.Коменського. 5. Педагогічні погляди Джона Локка, Жан -Жака Руссо , Й. Г.

Песталоцці, Й.-Ф.Гербарта, Ф.-В.-А. Дістервег, Дж.Дьюї. б.Корифеї вітчизняної педагогіки Г.С.Сковорода,

К.Д.Ушинський, Г.Ващенко, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський. 7. Розвиток сучасної педагогіки.

Завдання для самостійної роботи 1. Зверніться до творчої спадщини відомих педагогів минулого

(Я.А.Коменського, Джона Локка. Ж.-Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Ф.-В.-А. Дістервега, Й.-Ф. Гербарта, К.Д. Ушинського, А.С.Макаренка та В.О. Сухомлинського та ін.) і занотуйте міркування 3 відомих педагогів які розкривають сутність їх педагогічної концепції (макс. бал 6).

Тематика рефератів: • Я.А.Коменський - родоначальник наукокої педагогіки • Теорія виховання Дж. Локка. • Природовідповідне виховання Жан -Жака Руссо • Й.Гербарт та його педагогічна концепція • Педагогічна спадщина Й. Г. Песталоцці • Основні ідеї педагогічної системи К.Д.Ушинського • А.С. Макаренко видатний педагог радянської доби • Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського • Розвиток української педагогіки за часів незалежності

України (макс. бал 10)

Заняття 3, Характеристика методів науково-педагогічного дослідження

План 1. Поняття про метод. Класифікація методів науково-

педагогічного дослідження. 2. Методи педагогічного спостереження. 3. Характеристика методу психолого-педагогічного

експерименту. 4. Значення методу вивчення продуктів діяльності. 5. Характеристика соціологічних методів дослідження.

Контрольні питання 1. Що таке метод педагогічного спостереження? Форми

спостереження. Які етичні проблеми виникають при використанні методу спостереження? (макс. бал 5).

99

2. У чому полягає відмінність специфіки методів досліджень у педагогіці порівняно з природознавчими науками?

3. Які є види тестування? 4. Назвати форми анкети? ••'•-•-' 5. Психолого-педагогічний експеримент, його види. 6. З якою метою застосовується метод соціометрії? • Д

Завдання для самостійної роботи 1. Скласти кросворд до даної теми використовуючи 10-12

ключових слів теми (макс. бал 3). 2. Проаналізуйте педагогічні ситуації з погляду утвердження

в них педагогічних чинників (Практикум даного навчально-методичного посібника) (макс. бал 1).

Заняття 4. Проблема мети виховання в педагогіці План

1. Поняття мети виховання. 2. Проблема мети виховання в педагогіці. 3. Виховний ідеал та його формування. 4. Національне виховання, його мета та етапи конкретизації.

Контрольні питання 1. Що таке мета? Що собою являє мета виховання? (макс. бал 5) 2. Пояснити поняття "мета виховання" та "ідеал виховання". 3.Розкрити розвиток ідеї всебічного гармонійного розвитку

особистості в впродовж століть. 4. Назвати етапи конкретизації мети виховання. 5. Назвати головну мету національного виховання на сучасному

етапі Завдання для самостійної роботи

1. Опрацюйте Закон України "Про освіту", випишіть завдання виховання підростаючого покоління або ознайомтесь з Закон України «Про загальну середню освіту», випишіть завдання загальноосвітніх навчально-виховних закладів із забезпечення виховання школярів (макс. бал 3).

2. Опрацюйте Концепцію національного виховання і випишіть положення про сутність національного виховання, зміст і завдання морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання, (макс, бал 5).

3. Ознайомтесь з працею В.О. Сухомлинського «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» і випишіть думки автора щодо особливостей розв'язання завдань виховання (макс. бал 4).

100

4. Проаналізуйте педагогічні ситуації з погляду розв'язання завдань всебічного гармонійного виховання особистості (Практикум даного навчально-методичного посібника)(макс. бал 1).

Тематика рефератів: •Досконала людини з погляду народної педагогіки (макс. бал 10). •Ідеал національного виховання у педагогічній спадщині

Григорія Ващенка.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ^Формування та розвиток особистості

Заняття 5. Розвиток, соціалізація і виховання особистості План

1. Поняття розвитку і формування особистості. Фактори розвитку особистості.

2. Роль спадковості і середовища в розвитку і формуванні особистості.

3. Виховання - провідний фактор розвитку і формування особистості.

Контрольні питання 1. Дайте визначення основних понять "людина", "особистість",

"індивід", "індивідуальність", "розвиток особистості", "формування особистості" (макс. бал 5).

2. У чому полягає відмінність понять "розвиток" і "формування" особистості?

3. Що таке спадковість і які ознаки передаються за спадковістю дітям від батьків?

4. Що необхідно розуміти під середовищем? Що є визначальним у його впливові на формування особистості людини?

5. Що таке виховання І чому воно вважається вирішальним фактором у формуванні особистості людини?

6. Яке значення має активність особистості у власному розвитку, вихованні, формуванні?

Завдання для самостійної роботи 1, Скласти кросворд до даної теми використовуючи 10-12

ключових слів теми (макс. бал 3). 2, Ознайомтесь з науковою літературою, в якій

розкривається досягнення сучасної генетики в галузі юіонування. Висловіть свою думку стосовно цього явища (макс. веиі 3)

3, Проаналізуйте педагогічні ситуації з погляду наукових

101

підходів визначення розвитку особистості (Практикум даного навчально-методичного посібника)(макс. бал 1).

Заняття 6, Теорії розвитку особистості План

1. Біогенетичні теорії розвитку особистості. 2. Соціогенетичні теорії розвитку. 3. Культурно-історична теорія. 4. Теорії взаємодії факторів розвитку особистості. 5. Персоналістичні теорії розвитку особистості.

Контрольні питання 1. У чому полягає суть теорії психолога Стелі Холла? 2. Американський психолог А. Гезелл та його теорія. 3. Джон Уотсонт і його погляди. 4. Теорія соціального научіння та погляди Альберта Бандури. 5. Суть психологічних поглядів Л.С.Виготського (макс. бал 5).

Завдання для самостійної роботи 1. Теорія конфронтації двох факторів розвитку особистості 3.

Фрейда та теорія психосоціального розвитку особистості Е.Еріксона 2. Теорія конвергенції двох факторів та персоналістичні теорії

розвитку особистості (макс. бал 6). Тематика рефератів:

•Теорія конфронтації двох факторів розвитку особистості 3. Фрейда

•Теорія психосоціального розвитку особистості Е.Еріксона •Теорія конвергенції двох факторів •Персоналістичні теорії розвитку особистості (макс. бал 10).

Заняття 7. Вікова періодизація в педагогіці План

1. Вікова періодизація розвитку особистості та школярів. 2. Особливості виховання дітей раннього дитинства та

дошкільного віку. 3. Специфіка фізичних, психологічних, пізнавальних

можливостей молодших школярів. 4. Психолого-педагогічний характер підлітка. 5. Педагогічні особливості юнацького віку.

Контрольні питання

102

1. Що таке вік? Назвати вікову періодизацію чеського педагога Яна Амоса Коменського.

2. Сучасна періодизація віку дітей (макс. бал 5). 3. Що називають кризами вікового розвитку? Назвіть риси

кризи. 4. Що входить в індивідуальні особливості дітей? 5. Назвати основні види діяльності молодших школярів. 6. У чому полягають особливості виховання підлітків?

Завдання для самостійної роботи 1. Скласти кросворд до даної теми використовуючи 8-Ю

ключових слів теми (макс. бал 3 ). 2. Користуючись навчальними посібниками з вікової

фізіології та дитячої і педагогічної психології та лекційний матеріал, випишіть особливості анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей молодшого, середнього шкільного віку (в ліву колонку) та педагогічні вимоги до врахування кожної особливості навчально-виховного процесу (у праву колонку) (макс. бал 6).

Тематика рефератів: •Роль гри у навчанні й вихованні молодшого школяра (макс. бал

10). •Особливості анатомо-фізіологічного і соціально-психічного

розвитку дітей старшого шкільного віку та врахування їх у навчально-виховному процесі.

Заняття 8. Виховання як педагогічний процес План

) 1. Особливості виховання як педагогічного процесу. 2. Структура педагогічного процесу. 3. Основні складові педагогічного процесу. 4. Форми та засоби навчання та виховання. 5. Основні напрямки виховання

Контрольні питання 1. Особливості виховання як педагогічного процесу (макс. бал

5). 2. Зобразити схематично структуру педагогічного процесу. 3. У чому полягає цілісність педагогічного процесу? 4. Що розуміють під змістом педагогічного процесу? 5. Характеристика операційно-дійового компоненту

педагогічного процесу.

103 І

6. Основні напрямки виховання ( розумове, моральне, трудове, естетичне, екологічне, національне та фізичне)(самостійне опрацювання) (макс. бал З за хар. одного з напрямків).

Завдання для самостійної роботи 1. Скласти кросворд до теми №8 використовуючи 12-15

ключових слів теми (макс. бал 3).

Заняття 9, Учитель як організатор педагогічного процесу План

1. Психолого-педагогічні особливості роботи вчителя початкових класів.

2. Специфіка педагогічної діяльності 3. Педагогічні вимоги до особистості вчителя 4. Поняття педагогічної техніки та педагогічного такту.

Контрольні питання 1. Розкрийте значення педагогічної професії у розвитку

суспільства. 2. Назвіть критерії ефективності виховної діяльності педагога

(макс. бал 5) 3. Що таке педагогічна майстерність? 4. Назвіть шляхи формування і реалізації педагогічної

майстерності. 5. Назвати педагогічні здібності. 6. Що є основою педагогічного такту? 7. Назвіть психологічні і педагогічні умови, що сприяють

розвитку педагогічного такту. Завдання для самостійної роботи

1. Зверніться до творчої спадщини відомих педагогів минулого (Я.А.Коменського, Ж.-Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Ф.-В.-А. Дістервега, К.Д. Ушинського, В.О.Сухомлинського та ін.) і занотуйте їхні міркування про роль і значення учителя в суспільстві, його якості та вміння (макс. бал 5).

2. Використовуючи джерела народної педагогіки (народні легенди, прислів'я, казки, національні звичаї), випишіть міркування народу про значення учителя в житті людини і розвитку суспільства (макс. бал 3).

3. Дайте відповіді на запитання тесту «Який ваш творчий потенціал?» (Додаток 2, даного навчально-методичного посібника).

104

ПРАКТИКУМ (ситуації та тестові завдання для самоконтролю)

Тема 1. Педагогіка наука про виховання Тестові завдання для самоконтролю

1. Що таке педагогіка? а) особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини,

складовими частинами якої є освіта і навчання; б) наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку

особистості; в) цілеспрямований та організований процес формування

особистості. 2. Що є предметом дослідження педагогіки?

а) особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання;

б) процес виховання, навчання і розвитку особистості; в) процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх

основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей. 3. Основні функції педагогіки:

а) теоретична, конструктивно-технологічна, практична; б) теоретична, конструктивно-технологічна; в) наукова, конструктивно-технологічна.

4. Назвати основні загальнонаукові категорії, якими оперує педагогіка:

а) розвиток, виховання, соціалізація; б) розвиток, формування, соціалізація; в) виховання, освіта, навчання.

5. Назвати основні педагогічні категорії. а) загальна педагогіка, вікова педагогіка, професійна педагогіка,

спеціальна педагогіка, історія педагогіки, порівняльна педагогіка, галузеві педагогіки, соціальна педагогіка;

б) навчання, розвиток, виховання; в) виховання, освіта, навчання.

6. Виховання у широкому розумінні це: а) одна з головних суспільних функцій, через яку передається та

засвоюється соціально цінний досвід поколінь; б) спеціально організований педагогічний процес, у ході якого

здійснюється цілеспрямований вплив на особистість із метою формування певних якостей, поглядів, переконань і т.д.

д105

7. Навчання це: а)спеціально організована, доцільна і керована взаємодія вчителя і

учнів, спрямована на розвиток інструментальної сфери особистості (знань, умінь, навичок, здібностей);

б) розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості; в) обсяг засвоєних учнем систематизованих знань, умінь, навичок,

способів мислення. 8. Виховання у вузькому розумінні це:

а) спеціально організований педагогічний процес, у ході якого здійснюється цілеспрямований вплив на особистість із метою формування певних якостей, поглядів, переконань і т.д.

б) одна з головних суспільних функцій, через яку передається та засвоюється соціально цінний досвід поколінь. 9. Освіта це:

а) цілеспрямований педагогічний процес організації активної навчально-пізнавальної діяльності учнів з оволодіння науковими знаннями, вміннями та навичками, формування на їхній основі світогляду, у ході якого здійснюється освіта людини;

б) обсяг засвоєних учнем систематизованих знань, умінь, навичок, способів мислення;

в) процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань, умінь та навичок, формування на їх основі світогляду, моральних якостей особистості, розвитку її творчих сил та здібностей. -10. Назвати розділи загальної педагогіки.

а) дошкільна педагогіка, педагогіка загальноосвітньої школи; б) педагогіка-професійно-технічної освіти, педагогіка вищої

школи; в) загальні основи педагогіки, теорія навчання та освіти, теорія

виховання, теорія управління навчально-виховним процесом. 11. Які дисципліни складають систему педагогічних наук?

а) загальна педагогіка, вікова педагогіка, професійна педагогіка, дефектологія, історія педагогіки, методики викладання окремих предметів, шкільна гігієна, порівняльна педагогіка, галузеві педагогіки, соціальна педагогіка;

б) загальна педагогіка, вікова педагогіка, спеціальна педагогіка, історія педагогіки, дидактика, шкільна гігієна, порівняльна педагогіка, соціальна педагогіка;

в) основи педагогіки, дидактика, теорія виховання, школознавство.

106

Тема 2. Виникнення і розвиток педагогіки Тестові завдання для самоконтролю

1. Хто з учених вперше виділив педагогіку як науку? а) Френсіс Беккон; б) Джон Локк; в) Ян-Амос Коменський.

2. Хто з учених вважається родоначальником педагогічної науки? а) Френсіс Беккон; б) Джон Локк; в) Ян-Амос Коменський.

3. Відомий педагог XX століття, автор книги «Серце віддаю дітям»:

а) Г.Ващенко; б) А.С.Макаренко; в) В. О. Сухомлинський.

4. Відомий чеський педагог, який удосконалив педагогіку як науку. Автор праці "Велика дидактика":

а) Дж.Локк б) Я.А.Коменський

в) В. О. Сухомлинський

5. Народна педагогіка це: а) педагогіка певної етнічної спільності (роду, племені,

народності, нації);

б) сукупність знань, умінь і навичок у галузі виховання і педагогічних ідей, які сформувалися в народі історично і передаються з покоління в покоління;

в) народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій. 6. Етнопедагогіка це:

а) педагогіка певної етнічної спільності (роду, племені, народності, нації);

б) сукупність знань, умінь і навичок у галузі виховання і педагогічних ідей, які сформувалися в народі історично і передаються з покоління в покоління;

в) народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання

107

покладених на них педагогічних функцій. 7. Він видатний мислитель XVIII століття, основоположник

теорії природовідповідного виховання дітей. Його педагогічні ідеї викладенні в романі «Еміль, або Про виховання» -

8. Йому належить низка наукових праць з психології, філософії, етики й педагогіки: «Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання», «Головні пункти метафізики», «Загальна практична філософія», «Підручник психології», «Психологія як наука, що ґрунтується на досвіді метафізики й математики», «Нариси лекцій з педагогіки» та ін. -

9. Його педагогічні погляди викладенні у працях «Лебедина пісня,» «Як Гертруда вчить своїх дітей,» «Лінгард і Гертруда» -

10. Створені ним установи для виховання неблагополучних дітей - колонія ім. М.Горького, комуна ім. Ф.Дзержинського, були передовими за радянських часів виховними закладами колективного виховання і одночасно експериментальними майданчиками, де великий педагог перевіряв на практиці свої новаторські ідеї -


Педагогічні ситуації Ситуація 1

Учителька О.В. перейшла працювати у нову школу. її призначили класним керівником 5-го класу. Необхідно знайомитись з вихованцями. Вирішила піти з ними у вихідний день до лісу за 6 кілометрів. Узяли рюкзаки, казаки, намет, їжу, аптечку та інші речі, необхідні для одноденного походу.

Стомлені, але веселі і задоволені повернулися школярі додому. Багато цікавого дізналася О.В. про своїх вихованців.

/. Які методи науково-педагогічних досліджень використала і мала використати вчителька для знайомства з учнями?

Ситуація 2

Молоду вчительку історії Н.В. призначили класним керівником 7-го класу. До початку навчального року залишилося два тижні. Н.В. вирішила познайомитися зі своїми майбутніми

108

вихованцями, аби першого вересня зустрітися з ними як із добре знайомими. Попросила журнал 6-го класу, особові справи. Ознайомилася з демографічними відомостями^ особовими справами. Особливо уважно вчитувалася в характеристики кожного учня, які були в особових справах. Багато що занотувала у свій педагогічний щоденник. Поцікавилась поточними і підсумковими оцінками успішності шестикласників. І хоча ще не зустрічалася з дітьми, але в її педагогічній уяві вимальовувалися образи майже кожного з них.

Ось і перше вересня. Перший тиждень спільної роботи і спілкування з вихованцями. Дивно, що особисте знайомство дещо розчарувало Н.В.

1. Які методи педагогічних досліджень використала учителька-вихователька на першому етапі?

2. Чим пояснити, що безпосереднє спілкування Н.В. із семикласниками дещо розчарувало її?

Ситуація З

Напередодні другого півріччя класний керівник 10-го класу попросив своїх вихованців дати відверту й об'єктивну відповідь на запитання анкети.

1. Яка навчальна дисципліна викликає у вас найбільше зацікавлення і чому?

2. Як ви використовуєте свій вільний час? З.Яким видом мистецтва ви захоплюєтесь? Чому надаєте перевагу

обраному виду мистецтва? 4. Які художні твори ви прочитали за останнії півроку і з яким

твором хотіли б ознайомитися? 5. Які форми позакласної виховної роботи вам подобаються і

чому? 6. Яким видом діяльності окрім навчання ви хотіли б займатися? 7. Яким би ви хотіли бачити свій клас? Що для цього необхідно

зробити? Класний керівник попросив вихованців не вказувати в анкеті

своїх прізвищ. 1. 3 якою метою було проведено анкетування? 2. Де і як можна використати отримані результати? З.Як ви ставитеся до проведення так званого «анонімного»

анкетування? Можливо, доцільніше вказувати прізвища?

109

Тестові завдання для самоконтролю 1. Що таке метод?

а) усвідомлене уявлення кінцевого результату певної діяльності; б) спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів

формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання;

в) шлях досягнення поставленої мети. 2. Що таке метод педагогічного спостереження?

а) спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання;

б) організоване дослідження педагогічного процесу в природних умовах;

в) послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів, спрямованих на вирішення дослідницьких завдань. 3. Методика дослідження це:

а) метод безпосереднього спілкування, який дає змогу одержати від співрозмовників інформацію, що цікавить учителя, за допомогою заздалегідь підготовлених запитань;

б) послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів, спрямованих на вирішення дослідницьких завдань;

в) використання групи методів для кількісного аналізу фактичного матеріалу, отриманого в процесі дослідження. 4. Назвати методи педагогічних досліджень:

а) бесіда, диспут, дискусія, педагогічна вимога, виховна ситуація; б) педагогічне спостереження, бесіда, інтерв'ю, експеримент,

вивчення продуктів діяльності, соціологічні методи, соціометричні методи, тестування;

в) метод реєстрування, метод ранжування, метод моделювання. 5. Розрізняють такі види експериментів:

а) лабораторний, груповий, формуючий, контрольний; б) природний, формуючий, контрольний, цільовий; в) констатуючий, формуючий, контрольний.

6. До соціологічних методів дослідження відносяться: а) бесіда, диспут, дискусія, педагогічна вимога, виховна ситуація; б) анкетування, рейтинг (оцінювання), узагальнення незалежних

характеристик; в) метод реєстрування, метод ранжування, метод моделювання.

ип

7. Залежно від характеру інформації та способів її отримання використовують такі типи анкетування:

а)суцільне та індивідуальне, усне та письмове, особистісне та групове, очне та вечірнє;

б)суцільне та вибіркове, усне та письмове, індивідуальне та групове, очне та заочне

в) суцільне та типове, міжособистісне та письмове, індивідуальне та групове, очне та заочне. 8. За формою анкети бувають:

а) відкриті, закриті, напіввідкриті; б) усні та письмові; в) відкриті, закриті, розширені.

9. За місцем проведення розрізняють такі види педагогічних експериментів:

а) лабораторний, природний; б) природний, формуючий, контрольний, цільовий; в) констатуючий, формуючий, контрольний.

10. У педагогіці використовують такі види математичних методів:

а) метод реєстрування, метод ранжування, метод моделювання та статистичні методи;

б) рейтинг (оцінювання), узагальнення незалежних характеристик;

в) експеримент, тестування.

Тема 4, Проблема мети виховання в педагогіці Педагогічні ситуації

Ситуація 1

Молодий учитель української мови і літератури, захопившись творчістю В.О. Сухомлинського, зокрема його ідеєю проводити уроки серед природи, вирішив скористатися цим досвідом.

Поряд зі школою ріс великий колгоспний сад. У травні він розквіт, чаруючи перехожих своєю цишністю. У 5-му класі мали писати твір на тему «Сади квітують». Учитель завчасно підготував учнів до творчої роботи: вони прийшли .на урок із записниками, олівцями, ручкам, а Коля прихопив із собою навіть портативний магнітофон.

Школярі з учителем пішли в сад. Він був наповнений біло-рожевим квітом, пахощами, гудінням бджіл і джмелів, співом птахів.

Ш t

Учні сідали на зігрітій землі, з якої пробивалася молода трава. Учитель визначив коло завдань для своїх вихованців: уважно розглядати квіточки яблунь, груш, слив, слухати розмаїття звуків. Все це занотовувати на папері, замальовувати кольори, записувати свої враження, аби на основі цих «заготовок» написати твір.

Діти протягом уроку уважно роздивлялися, слухали, нюхали квіти, навіть намагалися записати на магнітофон деякі звуки, без кінця зверталися до вчителя із запитаннями: як це зветься, як написати те чи інше слово ... Радість переповнювала дітей.

Ось і закінчився урок. Повернулися до школи. Та тут їх зустрів директор і накинувся на вчителя, що той замість уроку «влаштував гульки». Аргументи вчителя не переконали директора. Дискусія три вала кілька днів...

1. Як Ви поставитесь до таких дій вчителя? 2. Проаналізуйте цю ситуацію з погляду реалізації завдань

загального розвитку особистості.

Ситуація 2

Садиба школи-інтернату виглядала красивим зеленим оазисом. Тут був красивий молодий сад, посаджений вихованцями кілька років тому, розкішні квітники, дослідні ділянки. Директор школи наполегливо вимагав від членів педагогічного колективу (учителів-вихователів і учнів) наполегливої роботи над подальшим упорядкуванням садиби, інколи навіть і за рахунок уроків. «Наша садиба, - наголошував він, - основне джерело і засіб гармонійного розвитку наших вихованців».

1. Висловіть свою думку щодо даногоого погляду керівника школи -інтернату.

Ситуація З

У школі на науковому семінарі обговорювалися проблеми пошуків шляхів і засобів інтенсифікації навчання. Більшість учасників семінару дотримувалися думки, що в умовах невпинного зростання обсягу інформації, появи нових технологій школа має подвоювати зусилля, аби озброїти учнів міцними знаннями на рівні сучасних досягнень науки і техніки, підготувавши їх до активної професійної діяльності. Дискусія була у розпалі.

Попросила слова учителька літератури, яка до цього мовчки

112

спостерігала за перебігом розмови коллег: - Шановні добродії, слухаю ваші міркування, вдумуюся в

наведені вами аргументи ... Усе ніби й правильно. Але при цьому мені приходять на думку застережні слова Платона: «Освічена, але погано вихована людина страшніша за будь - якого звіра». Цю думку значно пізніше продовжив Д.І. Менделєєв: «Знання без виховання -• меч у руках божевільного». Чи не має нас застерігати така думка? Відкриття і використання атомної енергетики - епохальна подія в науці. А що маємо? Невже катастрофа в Чорнобилі на атоній станції не налякала нас? Подивіться на останні геніальні відкриття - розшифрування геному людини, клонування. На мою думку, виховання, передусім моральне, має йти попереду освіти і навчання.

Ці міркування учительки літератури підлили масла у вогонь: дискусія розгорілася з новою силою і новими пристрастями. Особливу активність виявляли учителі фізики, хімії, біології.

1. Включіться і Ви в дискусію з означеної проблеми, висловивши свої міркування з позиції завдань виховання всебічно розвиненої особистості.

Тестові завдання для самоконтролю 1. Мета виховання:

а) сукупність рис характеру особистості, до виховання яких вона прагне;

б) уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя;

в) попередньо визначені прогнозовані результати в підготовці підростаючих поколінь до життя, в їх особистісному розвитку і формуванні, яких прагнуть досягнути в процесі виховної роботи, для об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.

2. Ідеал виховання: а) сукупність рис характеру особистості, до виховання яких вона

прагне;

б) уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя;

в) попередньо визначені прогнозовані результати в підготовці підростаючих поколінь до життя, в їх особистісному розвитку і

формуванні, яких прагнуть досягнути в процесі виховної роботи.

3. Національне виховання: а) виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного

народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності;

б) національна самосвідомість, розвинута духовність, моральна, художньо-естетична, правова, трудова, фізична, екологічна культура, розвиток індивідуальних здібностей і таланту;

в) попередньо визначені прогнозовані результати в підготовці підростаючих поколінь до життя, в їх особистісному розвитку і формуванні. 4. Другий етап конкретизації мети виховання:

а) визначення основних напрямків виховання, у відповідності з основними елементами культури виділяють розумове, моральне, трудове, естетичне, екологічне, національне та фізичне виховання;

б) визначення оперативних завдань проведення окремого уроку або виховного заходу на рівні окремих психологічних новоутворень: установок, цінностей, переконань, здібностей, знань, умінь, навичок тощо. Оперативні завдання відображають ті конкретні зміни в поведінці або діяльності учнів, досягнення яких планується у виховному процесі. 5. Загальною метою виховання у цивілізованому суспільстві є:

а) гармонійний розвиток людини; б) всебічний і гармонійний розвиток особистості; в) людина, як ідеал фізичної та моральної досконалості.

6. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є:

а) всебічний і гармонійний розвиток дитини; б) передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства

духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту;

в) відроджується національна система виховання.

7. У відповідності з основними елементами культури виділяють такі основні напрямки виховання:

а) моральне, трудове, естетичне, екологічне, національне та фізичне виховання;

114

б) розумове, моральне, трудове, естетичне та фізичне виховання;

в)розумове, статеве, правове, екологічне, національне та фізичне виховання.

Тема 5. Розвиток, соціалізація і виховання особистості Педагогічні ситуації

Ситуація 1 У жовтні 1920 р. біля індійського села Годамурі у вовчій конурі

разом із вовченятами знайшли двох дівчаток: восьми і трьох років. До вовків вони потрапили у грудному віці. Дівчаток забрали до дитячого притулку і взялися за їх виховання. Старшій дали ім'я Камала, молодшій - Амала. Амала невдовзі померла від хвороби нирок. Камала прожила до 1929 р.

Камала не любила сонячного світла, з настанням темноти вона ставала жвавою і йшла в сад. їла лише м'ясо, розриваючи його зубами, воду хлебтала. Камала не визнавала ніякого одягу, зривала його із свого тіла. Пересувалася на чотирьох кінцівках.

Дуже важко було навчити Камалу говорити. Через шість років вона знала лише 40 слів. У подальшому її лексикон розширився до 100 слів. Через сім років вона навчилася ходити на двох ногах, але коли їй загрожувала небезпека, тікала на четвереньках. Розумовий розвиток Камали у 17 років відповідав розвитку чотирирічної дитини.

1. Чому розвиток Камали за роки її перебування у вовчому середовищі не пішов «людським» шляхом?

Ситуація 2 У родині Бахів музичний талант вперше було виявлено у 1550 р.

З особливою силою він проявився через п'ять поколінь у великого композитора Іоганна Себастьяна Баха. В роду Бахів було понад 50 музикантів. З них 20 - досить відомих. Примітно, що за сімейним звичаєм усі Бахи щорічно зїжджалися на своєрідні з'їзди, де головним заняттям була музика. Так, у 1750 р, на такому зібранні було 120 представників родини Бахів.

/. Проаналізуйте це явище з позиції впливу факторів розвитку людини.

2. Як ви гадаєте: чи не свідчить цей приклад, що талант, музичні здібності передаються спадково?

Ситуація З

115

У 2000 р. Тринадцятирічний випускник загальноосвітньої школи (Татарстан) успішно вступив на механіко-математичний факультет Казанького університету. В розмові з мамою хлопчика кореспонденти запитували:

- Коли і як почали його виховувати? - О, ще до народження, - мовила мама. - Коли йому було 4 місяці,

я повторювала вголос таблицю множення. Тому у 3 роки я Я нагдала йому - і він відтворив.

L Наскільки така думка мами хлопчика віповідає певним закопомірностям розвитку людини?

2. Які чинники і з якого моменту можуть впливати на розвиток людини?

Ситуація 4 Свого часу сумновідомий «вчений» у гшіузі біології академік

Т.Д.Лисенко беззастережно стверджував: «В нашому Радянському Союзі люди не народжуються. Народжуються організми. А люди у нас робляться - трактористи, мотористи, академіки, вчені та інші. І це без всякої бісовщини - генетики з її реакційною теорією спадковості».

1. Який фактор розвитку особистості заперечував автор цього твердження?

2. У чому шкідливість, антинауковість такої концепції?

Тестові завдання для самоконтролю 1. Дати визначення поняття "індивід"

а) це несхожість, своєрідність, відмінність від інших людей, яка надає кожній людині неповторності та самобутності;

б) це окремий представник людського роду без урахування його біологічних і соціальних якостей.

в) соціальний індивід, який формується в результаті засвоєння людиною суспільних форм, свідомості і поведінки. 2. Дати визначення поняття "особистість"

а) соціальний індивід, який формується в результаті засвоєння людиною суспільних форм свідомості і поведінки;

б) процес становлення людини, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання;

в) людина як представник людської спільноти, соціуму.

116

3. Які особливості характеризують людину як особистість? а) розумність, відповідальність, свобода, особиста гідність,

індивідуальність; б) працьовитість, низька адаптація до темряви, пластичність,

акуратність; в) відповідальність, емоційність, ідеали.

4. Обґрунтуйте поняття індивідуальність. а) несхожість на інших; б) рівень інтелектуального розвитку; в) сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що

формують її своєрідність, відмінність від інших людей. 5. К.К. Платонов виділив в структурі особистості такі

Щ: підструктури: а) під структура спрямованості, підструктура досвіду,

підструктура форм відображення, біологічно зумовлена підструктура; б) підструктура спрямованості, підструктура форм"відображення,

біологічно зумовлена підструктура в) підструктура мотиваційно-ціннісна та інструментальна.

6. Сфера особистості, яка визначає вибірковість ставлень і спрямованість активності особистості: потреби, почуття, цінності, переконання, ідеали, риси характеру:

а) мотиваційно-ціннісна; б) інструментальна.

7. Сфера особистості, яка визначає ефективність діяльності особистості - знання, уміння, навички та здібності:

а) мотиваційно-ціннісна; б) інструментальна.

8. Процес і результати людського розвитку визначаються впливом таких факторів:

а) спадковості, виховання й активності самої людини; б) спадковості, середовища (стихійного та організованого) й активності

самої людини; в) спадковості, середовища (стихійного та організованого).

9. Яке положення найточніше характеризує фактори розвитку особистості?

а) основним фактором розвитку особистості є спадковість; б) розвиток особистості залежить від впливу оточуючого

середовища; в) розвиток особистості визначається взаємодією спадковостіі

середовища, в якому вона живе;

117

г) розвиток особистості зумовлюється взаємодією спадковості, середовища і активності самої особистості.

д) визначальним фактором розвитку особистості є виховання. 10. Дитиною здобуте переважно за спадковістю від батьків:

а) людський мозок, його пластичність, людські задатки, риси темпераменту і характеру;

б) людські задатки, тип нервової системи, розум; в) інтереси, органи чуття, задатки, тип вищої нервової діяльності.

11. За спадковістю від батьків до дітей передаються: а) знання; б) уміння, навички, досвід; в) біологічні особливості одного з батьків.

12. Яка з метафор характеризує сутність натуралістичної концепції виховання?

а) діяльність садівника; ;;

б) робота скульптора.

Тема 6: Теорії розвитку особистості Тестові завдання для самоконтролю

1. Яке з тверджень виражає сутність соціогенетичних теорій розвитку особистості?

а) людина сама себе творить, прагнучи до самореалізації; б) розвиток особистості визначається взаємодією спадковості і

"середовища; в) розвиток особистості залежить головним чином від

соціального середовища, в якому вона живе; г) розвиток людини залежить переважно від генів, які вона

отримує по спадковості. 2. Яке положення найточніше характеризує роль спадковості у розвитку особистості?

а)розвиток особистості на 80% визначається спадковістю; б) спадковість не відіграє суттєвої ролі у розвитку

особистості, яка формується, головним чином, під впливом виховання;

в) спадковість визначає потенційні можливості розвитку здібностей і якостей індивіда, а також особливості сприйняття ним впливів навколишнього середовища;

г)спадковість цілком визначає процес і результати розвитку особистості.

118

3. З погляду теорії конвергенції двох факторів В.Штерна розвиток особистості:

а)є результатом взаємодії спадковості і оточуючого середовища; б)залежить головним чином від умов її виховання;

4 в)зумовлюється взаємодією спадковості і виховання; г)визначається спадковістю.

4. Якій із теорій розвитку особистості належить твердження:«люди за своєю природою ні злі, ні добрі: вони є реактивними істотами, вони просто реагують на впливи зовнішнього середовища і стають такими, як вимагає оточення»?

it а)культурно-історичній; і б)біогенетичній; :• в)фрейдизму;

г)біхевіоризму; д)персоналістичній.

5. Американський психолог Урі Бронфенбренер виділяє в соціальному середовищі чотири вкладені одна в одну системи:

а) мікросистему, мезосистему, соціосистему і макросистему; б) мікросистему, екзосистему і макросистему; в) мікросистему, мезосистему, екзосистему і макросистему.

6. Американський психолог Дж. Вулвілл запропонував чотири моделі, які ілюструють різні способи взаємодії індивіда з середовищем: а) «лікарняне ліжко», «луна-парк», «змагання плавців»; б) «лікарняне ліжко», «луна-парк», «змагання плавців», «тенісний матч»; в) «лікарняне ліжко», «карусель», «змагання плавців», «тенісний матч». 7. Джон Уотсон - родоначальник однієї з теорій розвитку особистості:

а) .культурно-історичної; б) біогенетичної; в) фрейдизму; г) біхевіоризму; д) персоналістичної теорії розвитку особистості.

8. Психологічні погляди Л.С.Виготського складають положення про:

а) культурно-історичну теорію; б) біогенетичну; в) фрейдизм;

119

г) біхевіоризм; д) персоналістичну теорію розвитку особистості.

9. Американський психолог Абрахам Маслоу належить до прихильників:

а) культурно-історичної; б) біогенетичної; в) фрейдизму; г) біхевіоризму; д) персоналістичної теорії розвитку особистості.

10. Американський психолог Стелі Холл належить до прихильників:

а) культурно-історичної; б) біогенетичної; в) фрейдизму; г) біхевіоризму; д) персоналістичної теорії розвитку особистості.

Тема 7: Вікові аспекти розвитку та виховання особистості Тестові завдання для самоконтролю

1. Назвати вікову періодизацію чеського педагога Яна-Амоса Коменського:

а) дитинство, отроцтво, змужнілість; б) немовлячий вік, переддошкільний, дошкільний, молодший

шкільний вік, підлітковий, юнацький, старший юнацький вік, зрілість; в) дитинство, отроцтво, юність, змужнілість.

2. Назвати вікові періоди розвитку дитини. а)немовлячий вік, ранній дитячий вік, переддошкільний,

дошкільний, молодший шкільний вік, середній шкільний, старший шкільний вік, підлітковий;

б) немовлячий вік, ранній дитячий вік переддошкільний, дошкільний, молодший шкільний вік, середній шкільний, старший шкільний вік;

в) немовлячий вік, ранній дитячий вік, молодший шкільний вік, середній шкільний, старший шкільний вік; З.Назвати можливий термін вікової кризи:

а) до 1 місяця; б) до 1 року; в) до 2 років.

120

4. Переддошкільний вік охоплює: а) 3-5 років; б) 3-6 років; в) 1-3 років.

5. Дошкільний вік охоплює: а) 3-5 років; б) 5-6 років; в) 1-3 років.

б.Особливості фізичного розвитку молодшого школяра: а) інтенсивний ріст і розвиток організму дитини; анатомо

фізіологічне формування структур головного мозку; процес функціонального вдосконалення нервової системи, що забезпечує успішну навчально-пізнавальну діяльність дітей.

б) спостерігаються диспропорції в розвитку систем організмів, у розвитку кінцівок. Відбувається подальший розвиток головного мозку та початок статевого дозрівання.

с 7. Особливості психічного розвитку молодшого школяра: а) зростання свідомості, якісні зміни в пізнавальній діяльності

j виявляються у формуванні ширших уявлень і понять про факти, явища, вміння глибше аналізувати та узагальнювати явища, вміння застосовувати набуті знання на практиці, формуються погляди й переконання, підвищується рівень самокритичності, виникає прагнення до самовиховання. Починають формуватися риси характеру;

б) під впливом навчання розвиваються і вдосконалюються пізнавальні процеси (сприймання, мова, увага). Увага не стійка і не достатньо розвинені гальмівні процеси нервової системи; слабко розвинені вольові зусилля. Пам'ять - наочно-зорова, образна, конкретна. Відбувається розширення пізнавальних інтересів дітей. 8. Особливості виховання молодшого школяра:

а) необхідно не перевантажувати нервову систему підлітка, проявляти до дітей чутливість і розуміння, оскільки для них характерні різкі спади і підйоми працездатності та життєвої енергії. Необхідно стимулювати пізнавальну діяльність дітей, розвивати їхні потреби, інтереси, формувати правильні мотиви навчання;

б) найважливішу увагу треба приділити нормальному фізичному розвитку, правильному режиму дня, перебуванню на свіжому повітрі, гігієні зору та профілактиці сколіозу.

121

Тема 8. Виховання як педагогічний процес Тестові завдання для самоконтролю

1. Виховання, яке здійснюється в умовах навчально-виховних закладів спеціально підготовленими фахівцями, називають педагогічним процесом.

а) так б) ні

2. Структурні компоненти педагогічного процесу: а)цільовий, змістовий, операційно-дійовий, контрольно-

регулювальний та оціночно-результативний компоненти; б)цільовий, операційно-дійовий, контрольно-регулювальний та

оціночно-результативний компоненти; в)цільовий, змістовий, операційно-дійовий, виконавчий,

контрольно-регулювальний та оціночно-результативний компоненти. 3. Форми організації навчання і виховання:

а) характеризують зовнішній аспект навчально-виховної взаємодії і враховують кількість учнів, місце і тривалість навчання або виховання, особливості спілкування педагога і вихованців.

б) це способи спільної діяльності педагога і учнів, спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. 4. Під змістом педагогічного процесу слід розуміти:

а) систему знань, умінь, навичок та здібностей у процесі засвоєння яких відбувається розвиток особистості вихованця;

б) система соціальних цінностей, норм, поглядів, переконань у процесі засвоєння яких відбувається розвиток особистості вихованця;

в)систему знань, умінь, навичок, соціальних цінностей, норм, поглядів, переконань у процесі засвоєння яких відбувається розвиток особистості вихованця. 5. Методи навчання і виховання:

а) характеризують зовнішній аспект навчально-виховної взаємодії і враховують кількість учнів, місце і тривалість навчання або виховання, особливості спілкування педагога і вихованців.

б) це способи спільної діяльності педагога і учнів, спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. 6. В якому пункті перераховані основні напрямки виховання?

а)розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне; б)розумове, політехнічне, гуманітарне, формальне, духовне,

національне; в)демократичне, авторитарне, ліберальне.

122

Тема 9, Учитель як організатор педагогічного процесу Тестові завдання для самоконтролю

1. В.М. Галузяк та М.І. Сметанський виділяють такі педагогічні здібності:

а) цільові здібності, сучасні здібності, перцептивні здібності, організаторські здібності, комунікативні здібності, педагогічна уява, здатність до розподіл)' уваги;

б) дидактичні здібності, академічні здібності, перцептивні здібності, мовні здібності, організаторські здібності, комунікативні здібності, педагогічна уява, здатність до розподілу уваги;

в) дидактичні здібності, академічні здібності, педагогічна техніка, мовні здібності, організаторські здібності, комунікативні здібності, педагогічна уява, здатність до розподілу уваги. 2. Комунікативні здібності:

а) це виховання пізнавального, творчого, активного ставлення до навколишнього світу, а для цього потрібно правильно навчитися мислити;

б) здібності до спілкування з дітьми, уміння знайти правильний підхід до учнів, налагодити з ними доцільні з педагогічного Погляду взаємини, педагогічний такт;

в) здатність проникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з тонким розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів. 3. Сугестивні здібності:

а) це здібності за допомогою твердого слова добиватися потрібних результатів впливом. Це емоційно-вольовий вплив, який заставляє учнів погоджуватися з установкою педагога. Ці здібності тісно пов'язані з авторитетом учителя, його впевненістю в справедливості своїх дій і вчинків;

б) здатність передавати учням навчальний матеріал, роблячи його доступним і зрозумілим, викликати інтерес до предмета, збуджувати в учнів активну самостійну думку;

в) саморегуляція, самоволодіння собою, можливості володіти ситуацією і собою в ситуації. 4. Емоційна стійкість:

а) це здібності за допомогою твердого слова добиватися потрібних результатів впливом. Це емоційно-вольовий вплив, який заставляє учнів погоджуватися з установкою педагога. Ці здібності тісно пов'язані з авторитетом учителя, його впевненістю в справедливості своїх дій і вчинків;

123

б) здатність передавати учням навчальний матеріал, роблячи його доступним і зрозумілим, викликати інтерес до предмета, збуджувати в учнів активну самостійну думку;

в) саморегуляція, самоволодіння собою, можливості володіти ситуацією і собою в ситуації. 5. Перцептивні здібності педагога проявляються в умінні:

а)ясно і чітко виражати свої думки та почуття за допомогою мови, міміки і пантоміміки;

б)знаходити правильний підхід до учнів, встановлювати з ними педагогічно доцільні стосунки, дотримуватися педагогічного такту, формувати у класі сприятливий психологічний мікроклімат;

в)органІзовувати учнівський колектив, згуртовувати його, спонукати до розв'язання важливих завдань, правильно організовувати власну діяльність;

г)безпосередньо емоційно впливати на учнів, викликати в них повагу і визнання, досягати авторитетного ставлення до себе;

д)розуміти внутрішній світ вихованців, їхні психічні стани. 6. Організаторські здібності педагога проявляються в умінні:

а)ясно і чітко виражати свої думки та почуття за допомогою мови, міміки і пантоміміки;

б)знаходити правильний підхід до учнів, встановлювати з ними педагогічно доцільні стосунки, дотримуватися педагогічного такту, формувати у класі сприятливий психологічний мікроклімат;

в)організовувати учнівський колектив, згуртовувати його, спонукати до розв'язання важливих завдань, правильно організовувати власну діяльність;

г) розуміти внутрішній світ вихованців, їхні психічні стани. 7. Педагогічна майстерність:

а) система знань, необхідних учителю для розв'язання стратегічних, тактичних завдань під час організації навчально-виховного процесу;

б) почуття міри, дотримання правил порядності у навчальному процесі;

в) досконале, творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічний умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збагачення школярів.

124

8. Педагогічна техніка: а) це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей

поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи, з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети виховання;

б) це ; національна спрямованість, демократизм, гуманізм, інтелігентність учителя;

в) почуття міри, дотримання правил порядності вчителем.

125

ТЕРМШОЛОГЇЧНИЙ СЛОВНИК

Академічні здібності - здібності до відповідної галузі науки (математики, фізики, біології, літератури і т.д.). Здібний учитель знає предмет не тільки в обсязі навчального курсу, а значно ширше і глибше, постійно стежить за відкриттями у своїй галузі, абсолютно вільно володіє матеріалом, виявляє до нього великий інтерес, виконує хоча б скромну дослідницьку роботу.

Аквінат (Фома Аквінський) (1225—1274) — філософ і теолог. Сформулював п'ять доказів існування Бога як першопричини сущого. Визнаючи самостійність природного буття і людського розуму, стверджував, що природа завершується в благодаті, розум — у вірі. НайвідомішІ його твори: «Сума теології», «Сума проти язичників». Вчення Аквіната покладено в основу томізму й неотомізму.

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) - вітчизняний педагог. Його педагогічний досвід пов'язаний Із зародженням так званої «радянської педагогіки». Розробив оригінальну теорію колективного виховання, основними засадами якої були: «виховання в колективі, через колектив і для колективу»; «система перспективних ліній», «виховання працею», «єдність вимог і поваги до особистості», «самоуправління», «дисципліна» тощо. Свій оригінальний педагогічний досвід А.С.Макаренко описав в численних літературних та наукових творах, найвідоміші серед яких «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Книга для батьків».

Бесіда - метод безпосереднього спілкування, який дає змогу одержати від співрозмовників інформацію, що цікавить учителя, за допомогою заздалегідь підготовлених запитань.

Вивчення продуктів діяльності - метод дослідження, за якого використовують систему процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини.

Виховання - цілеспрямований і організований вплив на розвиток особистості. У педагогіці поняття категорія «виховання» вживається в його широкому і вузькому значеннях.

Виховання у вузькому значенні - це цілеспрямований чи вплив вихователя на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості вихованця.

Виховання у широкому значенні - це спеціально організований, цілеспрямований і керований вплив вихователя на вихованця з метою всебічного розвитку його особистості. Тобто, під вихованням у даному значенні розуміють цілісний вплив педагога на розвиток усіх

126 ^

сторін особистості вихованця. Поняття виховання у широкому розумінні охоплює собою два вужчих поняття: навчання і виховання у вузькому значенні.

Вікова педагогіка - вивчає закономірності виховання й навчання, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. її поділяють на такі напрями: - переддошкільна педагогіка, - дошкільна педагогіка, - педагогіка загальноосвітньої школи, - педагогіка дорослих.

Властивість особистості - це спрямованість, яка проявляється в динаміці розвитку людини як суспільної істоти в головних тенденціях її поведінки.

Галузеві педагогіки - спортивна, авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів.

Гербарт Йоган Фрідріх (1776-1841) — відомий німецький філософ, психолог і педагог-теоретик XIX століття, який здійснив великий вплив на розвиток педагогічної теорії і практики багатьох країн світу. Його по праву вважають основоположником так званого традиційного підходу в педагогіці. Й. Ф. Гербарту належить низка наукових праць з психології, філософії, етики й педагогіки: «Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання», «Головні пункти метафізики», «Загальна практична філософія», «Підручник психології», «Психологія як наука, що ґрунтується на досвіді метафізики й математики», «Нариси лекцій з педагогіки» та ін.

Гностичні здібності - це виховання пізнавального, творчого, активного ставлення до навколишнього світу, а для цього потрібно правильно навчитися мислити. Характер мислення залежить від набутих знань, умінь та навичок.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Дж.Дьюі (1859 -1952) - американський філософ, педагог переосмислив і доповнив новий напрямок ліберального руху, який отримав назву «прогресивного» або «нового виховання».

127

Дидактичні здібності - здатність передавати учням навчальний матеріал, роблячи його доступним і зрозумілим, викликати інтерес до предмета, збуджувати в учнів активну самостійну думку. Дидактичні здібності - також вміння викликати в дітей розумову активність, внести щось нове, незвичне, що захоплює не лише розум, а й почуття.

Дістервег Фрідріх -Вільгейм -Адольф (1790—1866) - знаний німецький педагог, виступав проти авторитарного виховання, обстоював всебічний гармонійний розвиток людини, вивчав внутрішні суперечності педагогічних явищ, сформулював принципи відповідності виховання природі та культурі народу, самодіяльності у вихованні й навчанні.

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

Емоційна стійкість - саморегуляція, самоволодіння собою, можливості володіти ситуацією і собою в ситуації.

Етапи конкретизації мети виховання: першим етапом конкретизації є визначення основних напрямків виховання, у відповідності з основними елементами культури виділяють розумове, моральне, трудове, естетичне, екологічне, національне та фізичне виховання; наступним етапом є визначення оперативних завдань проведення окремого уроку або виховного заходу на рівні окремих психологічних новоутворень: установок, цінностей, переконань, здібностей, знань, умінь, навичок тощо.

Етнопедагогіка - це педагогіка певної етнічної спільності (роду, племенні, народності, нації).

Загальна педагогіка - вивчає і формулює принципи, форми й методи навчання і виховання, які є загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. У загальній педагогіці традиційно виділяють чотири розділи: - загальні основи педагогіки (її філософські засади, методи науково-педагогічних досліджень, основи педагогічної діяльності педагога); - теорії виховання (сутність процесу виховання); - теорії навчання та освіти (дидактика); - теорії управління навчально-виховним процесом (школознавство).

Загальнонаукові категорії, якими оперує педагогіка соціалізація, розвиток і формування.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.

Засобами виховання можуть бути: художня література, преса, кіно, театр, музеї, спорт, слово, праця, предмети культури і природи.

Засоби навчання - підручники, посібники, карти, таблиці,

128

муляжі, верстати, ТЗН тощо. Засоби навчання або виховання — це предмети середовища або

життєві ситуації, спеціально включені у педагогічний процес. Звичка - це дія, постійне виконання якої стало потребою.

Наприклад, звичка мити руки перед їжею, робити ранкову зарядку, прибирати своє робоче місце і т.д.

Здатність до розподіпу уваги одночасно між декількома видами діяльності має особливе значення.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості, які є передумовою успішного виконання певної діяльності.

Зміст інструментальної сфери особистості становлять знання, уміння, навички та здібності.

Зміст мотиваційно-ціннісної сфери особистості складають переконання, почуття, потреби, звички і риси характеру.

Зміст педагогічного процесу це система знань, умінь, навичок, соціальних цінностей, норм, у процесі засвоєння яких відбувається розвиток особистості вихованця.

Знання - це відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки.

Ідеал —- уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя.

Індивід — це окремий представник людського роду без урахування його біологічних і соціальних якостей.

Індивідуальність - це несхожість, своєрідність, відмінність від інших людей, яка надає кожній людині неповторності та самобутності. Отже, особистість - це цілісна індивідуальність.

Інструментальна сфера - визначає ефективність діяльності особистості: знання, уміння, навички, здібності, особливості пізнавальних процесів (сприймання, уяви, пам'яті, мислення), тобто 2 і 3 підструктури за К.К.Платоновим.

Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяльність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось. За змістом інтереси можуть бути матеріальними або духовними, суспільними або індивідуальними. В інтересах особистості закорінені її конкретні потреби.

Історія педагогіки - висвітлює процес розвитку теорії та практики навчання й виховання в різні історичні епохи, різних країн і народів

Козацька педагогіка — частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво

129

вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Коменський Ян Амос (1592-1670) - чеський педагог-гуманіст, родоначальником наукової педагогіки.. У своїй праці "Велика дидактика"(1632р.), за його ж словами, «універсального мистецтва навчати усіх усього» він довів наявність об'єктивно існуючих законів навчання та виховання. Як педагог Я.Коменський написав багато цінних праць: "Материнська школа" (обґрунтовує значення сімейного виховання), "Всезагальна порада", "О культуре природных дарований"?, "Вихід із шкільного лабіринту", "Всезагальна порада про виправлення діянь людських".

Компоненти спрямованості особистості', світогляд (тобто сукупність переконань), мотиви поведінки (причини, які спонукають людину до тих чи інших вчинків), потреби, почуття, інтереси, ідеали, темперамент, здібності, характер.

Комунікативні здібності - здібності до спілкування з дітьми, уміння знайти правильний підхід до учнів, налагодити з ними доцільні з педагогічного погляду взаємини, педагогічний такт.

Креативні здібності — здібності до творчості.

Криза вікового розвитку - переходи від одного етапу дитячого розвитку до наступного. Риси кризи: діти стають роздратованими, нестримними, часто вступають у конфлікти з іншими дітьми та дорослими; виникає негативне ставлення до вимог учителя, апатія та "негативізм.

Локк Джон (1632-1704) - англійський філософ і педагог, який зосередив свою увагу на теорії виховання джентльмена - людини впевненої в собі, що поєднує широку освіченість з діловими якостями, вишуканість манер з моральними переконаннями. У своїй праці «Думки про виховання» Дж.Локк приділив значну увагу психологічним основам виховання, а також моральному формуванню особистості.

Математичні методи використовують для кількісного аналізу фактичного матеріалу, отриманого в процесі дослідження.

Мета - усвідомлене уявлення кінцевого результату певної діяльності.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Це - попередньо визначені прогнозовані результати в підготовці підростаючих поколінь до життя, в їх особистісному розвитку і формуванні, яких прагнуть досягнути в процесі виховної роботи, для об'єктивної самооцінки і

130

саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.

Метод - це спосіб діяльності, спрямованої на досягнення поставленої мети.

Метод інтерв'ю - метод отримання інформації за допомогою усного опитування. Інтерв'ю допомагає одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів, дає змогу вести спостереження за їхніми психологічними реакціями.

Метод моделювання. Його сутністю є створення й дослідження наукових моделей - смислово представленої І матеріально реалізованої системи, яка адекватно відображає предмет дослідження (наприклад, моделює оптимізацію структури навчального процесу, управління навчально-виховним процесом тощо);

Метод науково-педагогічного дослідження - спосіб дослідження исихолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання. Для того, щоб отримати різнобічні відомості про розвиток особистості, колективу потрібно підібрати комплекс методів, тобто методику дослідження.

Метод педагогічного спостереження — організоване дослідження педагогічного процесу в природних умовах. Головними його вимогами є: чіткість, систематичність, різнобічність, достатня кількість зафіксованих фактів, своєчасність, об'єктивність, економність, техніки запису, ретельне, вдумливе й детальне опрацювання зібраного матеріалу, врахування всіх впливів на перебіг досліджуваних явищ, відокремлення істотних, стійких, повторюваних фактів від другорядних та випадкових елементів, неупередженість у тлумаченні матеріалу, в оцінюванні фактів і висновків щодо них.

Метод ранжування. Означає цей метод розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця в цьому ряду об'єктів (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності та ін.);

Метод реєстрування. Цей метод передбачає виявлення певної якості в явищах даного класу і обрахування за наявністю або відсутністю її (наприклад, кількості скоєних учнями негативних вчинків).

Метод узагальнених незалежних характеристик розроблений російським психологом К.Платоновим. Передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних із різних джерел (учителів, батьків,

131

особи, що спостерігали за учнями у важливих для дослідника ситуаціях, однолітків, друзів), зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

Методи навчання і виховання - характеризують внутрішню сторону педагогічного процесу, способи організації засвоєння учнями нових знань, умінь, навичок, цінностей, переконань, потреб, звичок, розвитку здібностей, характеру.

Методи навчання і виховання - це способи спільної діяльності педагога і учнів, спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. Так, наприклад, до методів навчання у педагогіці відносять пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий (евристичний), дослідницький. Серед методів виховання називають навіювання, особистий приклад педагога, переконування, дискусію, педагогічну вимогу, доручення, привчання, створення виховних ситуацій, заохочення, покарання тощо.

Методика дослідження - це процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів, спрямованих на вирішення дослідницьких завдань.

Методики викладання окремих предметів - вивчають закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти різних типів.

Мовні здібності - уміння ясно і чітко висловлювати свої думки і почуття засобами мови, а також міміки і пантоміміки. Це одна з найважливіших здібностей у професії вчителя, тому що передача інформації від учителя до учнів носить в основному словесний характер. Йдеться як про внутрішні (змістовні) особливості мови, так і про зовнішні її особливості.

Мотиваційно-ціннісна сфера - визначає вибірковість ставлень і спрямованість активності особистості: потреби, почуття, цінності, переконання, ідеали, риси характеру (власне підструктура спрямованості);

Мотиваційно-ціннісна сфера особистості - потреби, почуття, переконання, цінності, ідеали, риси характеру тощо

Навички - дії, доведені до досконалості шляхом багаторазових вправ.

Навчання - діяльність, спрямована на розвиток інструментальної сфери вихованців (досвіду і здібностей).

Навчання - це спеціально організована, доцільна і керована взаємодія вчителя і учнів, спрямована на розвиток інструментальної

132

сфери особистості (знань, умінь, навичок, здібностей). ~ Народна педагогіка - це сукупність знань, умінь і навичок у

галузі виховання і педагогічних ідей, які сформувалися в народі історично і передаються з покоління в покоління.

Натуралістична концепція стверджує, що дитина розвивається спонтанно, сама по собі, як органічно зростає рослина. Виховання в цьому випадку трактується як догляд, сприяння, а вихователь нагадує садівника, який турботливо і обережно допомагає розвиткові, що природно відбувається сам по собі.

Національне виховання — виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.

Організаторські здібності - це, по-перше, здатність організувати учнівський колектив, згуртувати його, надихнути на виконання важливих завдань і, по-друге, здібності правильно організувати свою власну роботу.

Освіта - процес і результат навчання, обсяг засвоєних учнем систематизованих знань, умінь, навичок, способів мислення. Правильним також буде визначення освіти, як процесу і результату оволодіння учнями системою наукових знань, умінь та навичок, формування на їх основі світогляду, моральних якостей особистості, розвитку її творчих сил та здібностей.

Основні ознаки особистості є розумність, відповідальність, свобода, власна гідність, свідоме управління власною поведінкою і діяльністю, суспільна активність, міцність поглядів і переконань, творчість.

Особистість — це соціальний індивід, який формується в результаті засвоєння людиною суспільних форм свідомості і поведінки. Тобто особистість формується під впливом життя в суспільстві, виховання, спілкування, взаємодії.

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості, проте лише у властивих їй межах, розглядає в цих процесах тільки педагогічний аспект.

Педагогіка — наука, яка вивчає механізм розвитку особистості та процес її спеціально організованого формування у відповідності із суспільними вимогами.

Педагогіка народного календаря передбачає виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.

Педагогічна деонтологія — народне вчення про виховні

133

обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні ддя виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогічна майстерність - досконале, творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічний умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збагачення школярів.

Педагогічна техніка - це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи, з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети виховання.

Педагогічна технологія - система знань, необхідних учителю для розв'язання стратегічних, тактичних завдань під час організації навчально-виховного процесу.

Педагогічна уява це спеціальна здібність, що виражається у передбаченні наслідків своїх дій, у виховному проектуванні особистості учнів, пов'язаному з уявленням про те, що з учня вийде в майбутньому, в умінні прогнозувати розвиток тих або Інших якостей вихованця. Ця здібність пов'язана з педагогічним оптимізмом, вірою в могутність виховання, вірою в людину.

Педагогічний такт - почуття міри, дотримання правил порядності. Він проявляється в умінні тримати себе порядно, висувати розумні і педагогічно обумовлені вимоги до учнів. Основою педагогічного такту є глибоке знання психології дитини, індивідуального підходу.

Педагогічним процесом називають виховання, яке здійснюється в умовах навчально-виховних закладів спеціально підготовленими фахівцями, називають. У педагогічному процесі органічно поєднуються два відносно самостійні процеси - навчання і виховання (у вузькому значенні).

Педгогічні категорії: виховання, навчання, освіта. Переконання - усвідомлена потреба особистості, яка спонукає її

діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. За змістом переконання поділяються на ідейні, наукові і моральні, за характером на правильні і хибні.

Періодизація віку дітей: немовлячий (від народження до 1 року); ранній дитячий вік (від 1 до З років); переддошкільний (від З

134

до 5 років); дошкільний (від 5 до 6 років); молодший шкільний (від 6 до 10 років); середній шкільний (від 11 до 15 років); старший шкільний (ранній юнацький - від 15 до 18 років).

Перцепщивні здібності - здатність проникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з тонким розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів. Тобто здібності до симпатії (це педагогічна інтуїція).

Песталоцці Йоган Генріх (1746—1827)— видатний швейцарський педагог-гуманіст, теоретик народної школи. Песталоцці обґрунтував теорію елементарної освіти, згідно якої діти в процесі навчання і виховання повинні засвоювати основні елементи знання, моралі, прийомів праці. Педагогічні погляди Песталоцці викладені у працях «Лебедина пісня,» «Як Гертруда вчить своїх дітей,» «Лінгард і Гертруда».

Порівняльна педагогіка - порівнює системи народної освіти різних країн.

Потреба — це стан людини, який виникає на основі протиріччя між тим, що вона має, і необхідним (або бажаним) для неї. Потреби є джерелом діяльності особистості, стимулюють її розвиток.

Почуття - форма переживання людиною свого ставлення до навколишньої дійсності. За змістом почуття бувають інтелектуальні, моральні та естетичні.

Предметом дослідження педагогіки є виховання як цілеспрямований вплив на розвиток особистості вихованця, що здійснюється спеціально підготовленими фахівцями (педагогами).

Професійна педагогіка - досліджує і розробляє питання підготовки фахівців для різних галузей народного господарства. Залежно від рівня освіти існують такі напрями:

Психолого-педагогічний експеримент - це метод, що забезпечує спостереження за змінами психологічних характеристик дитини в процесі педагогічного впливу на неї.

Рейтинг - метод, який є основою для побудови найрізноманітніших шкал оцінок. За допомогою рейтингу відбувається первинна класифікація соціально-психологічних об'єктів за ступенем вираження загальної для них властивості -експериментних оцінок. Використовують рейтинг при оцінюванні популярності окремих учнів, значущості їх моральних якостей і т.д.

Родинна педагогіка — складова частина народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє

135

формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін.

Розвиток особистості — взаємозв'язок процесу кількісних і якісних змін, які відбуваються в анатомо-фізіологічному дозріванні, вдосконаленні нервової системи і психіки, у формування світогляду, моральності поглядів і переконань, що є результатом біологічних процесів в організмі та впливів навколишнього середовища.

Розвиток особистості - становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх факторів - біологічних, екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних та ін.

Руссо Жан-Жак (1712—1778) — видатний мислитель XVIII століття. Ж.-Ж. Руссо є основоположником теорії природного вільного виховання у відповідності з законами фізичного, розумового і морального розвитку дітей. Педагогічні ідеї Ж.-Ж. Руссо викладені в його романі «ЕмІль, або Про виховання» (1762), в якому просвітитель подав вікову періодизацію розвитку дитини і розкрив завдання, зміст і методи виховання і навчання на кожному періоді.

Соціальна педагогіка - наука, яка вивчає закономірності й механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та ін. закладів, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Соціальне середовище включає чотири вкладені одна в одну системи: мікросистему, мезосистему, екзосистему і макросистему.

Соціальний розвиток особистості, її становлення як члена суспільства називають соціалізацією.

Соціологічні методи які використовує педагогіка: анкетування, рейтинг (оцінювання), узагальнення незалежних характеристик.

Соціометрія - галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взаємними в малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрігрупових симпатіях і антипатіях; це метод вивчення структури й рівня мІжособистісних емоційний зв'язків у групі. Цей метод застосовують для дослідження мІжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення.

Спадковість - передача від батьків до дітей певних природних якостей і психологічних особливостей.

Спеціальна педагогіка (дефектологія) - вивчає проблеми і

136

розробляє методи виховання, навчання та освіти дітей з різними фізичними або психічними вадами. її напрями: - сурдопедагогіка (навчання й виховання глухонімих, глухих дітей); - тифлопедагогІка (навчає й виховує сліпих та слабозорих дітей); ~ логопедія (навчання й виховання дітей із порушеннями мовлення); - олігофренопедагогіка (навчає й виховує розумово відсталих і дітей з уповільненим розумових розвитком).

Способи взаємодії індивіда з середовищем - «лікарняне ліжко», «луна-парк», «змагання плавців», «тенісний матч».

Статистичні методи - методи математичної статистики, що використовуються для опрацювання експериментальних даних із метою підвищення обґрунтованості висновків.

Структура особистості ( за К.К. Платоновим) складається з чотирьох підструктур: 1) подструктура спрямованості об'єднує прагнення, бажання, інтереси, нахили, ідеали, переконання, ставлення та моральні якості особистості, її самооцінку. Спрямованість особистості не має тих задатків і відображає суспільні цінності, норми та ідеали. Формується вона шляхом виховання і є соціально зумовленою; 2) підструктура досвіду включає знання, навички, уміння та звички набуті людиною. Вона формується переважно в процесі навчання, має соціально зумовлений характер; 3) підструктура форм відображення охоплює індивідуальні особливості психічних процесів особистості: відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви. Розвиток цієї підструктури залежить як від вроджених факторів, так і від вправляння, тренування; 4) біологічно зумовлена підструктура: конституція тіла, властивості темпераменту, статеві та вікові відмінності.

Сугестивні здібності - це здібності за допомогою твердого слова добиватися потрібних результатів впливом. Це емоційно-вольовий вплив, який заставляє учнів погоджуватися з установкою педагога. Ці здібності тісно пов'язані з авторитетом учителя, його впевненістю в справедливості своїх дій і вчинків.

Сухомлинський Василь Олександрович (1918-1970) - видатний український педагог мав своє оригінальне бачення проблем виховання. Важливу увагу приділяв він вихованню в підростаючого покоління громадянськості. Глибоко і оригінально розроблені ним питання виховного впливу народних традицій, фольклору, природи.

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу її психічних процесів.

117

Теорії розвитку особистості, відповідно до того, який із факторів розвитку визнається провідним, можна виділити чотири групи теорій: біогенетичні теорії (перевага спадковості); соціогенетичні теорії (перевага середовища); теорії взаємодії факторів: а) конфронтації; б) конвергенції; персоналістичні теорії (перевага активності особистості).

Тертулліан Квінт Септимій Флоренс (160—222) — християнський теолог і письменник. Різко виступав проти всієї античної філософії, але із симпатією ставився "до стоїків, зокрема до Сенеки. Він обґрунтував своєрідний містицизм: душа і навіть Бог— тіла особливі. Якби душа була безтілесною, вона б, на його думку, не могла впливати на тіло. Світ не вічний, створений з нічого.

Тестування - метод діагностики із застосуванням стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень.

Технократична концепція виховання розглядає виховання як цілеспрямоване формування вихователем дитини відповідно до свого задуму, як різновид продуктивної діяльності, спрямованої на перетворення, «обробку» об'єкта праці. Вихователь при цьому стає подібним до скульптора, який за допомогою певних методів і засобів з необробленої брили творить досконалий образ, заздалегідь сформований у його уяві.

Уміння - готовність свідомо і самостійно виконувати практичні і теоретичні дії, без затрат фізичної та психічної енергії, на основі засвоєних знань, життєвого досвіду і набутих навичок.

Успадковують від народження: морфологічно-функціональну будову тіла (тип конституції, зовнішній вигляд, колір очей, волосся, шкіри, статеві властивості, групу крові, деякі хвороби); тип центральної нервової системи, властивості темпераменту (силу, рухливість, врівноваженість, лабільність, активність, екстраверсію, інтроверсію тощо), анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, аналізаторів, задатки (музикальний слух, гостроту зору, _ розрізнення кольорів і відтінків), на основі яких розвиваються різноманітні здібності та якості.

Ушинський Константин Дмитрович (1824-1870/71) вітчизняний педагог. Основні ідеї його педагогіки: народність, мова, наука, праця. Принцип народності вчений розуміє як збереження своєрідності кожного народу в міжнародному контексті, рідна мова -як інструмент пізнання, наука - як основа мистецтва, праця - як джерело щастя.

138

Фактор - умова, чинник, який спричинює ті чи інші явища. Факторами соціалізації є цілеспрямовані, заздалегідь продумані

виховні впливи на розвиток особистості, а також випадкові, стихійні впливи соціального оточення: ровесників, знайомих, родичів, засобів масової інформації тощо.

Фактори розвитку особистості — спадковості, середовища (стихійного та організованого) й активності самої людини.

Форми організації навчання і виховання характеризують зовнішній аспект навчально-виховної взаємодії і враховують кількість учнів, місце І тривалість навчання або виховання, особливості спілкування педагога і вихованців. Найбільш поширеними формами навчання є урок, практикум, семінар, лекція, екскурсія тощо. Серед організаційних форм виховання можна назвати класні години, конкурси, вікторини, спортивні змагання, турніри, святкові ранки або вечори, туризм, заняття в гуртках тощо.

Формування особистості - це результат її розвитку, воно означає становлення, набуття людиною сукупності стійких властивостей і якостей.

Функції педагогіки - теоретична, яка полягає в науковому обґрунтуванні шляхів і умов ефективного виливу на розвиток особистості; конструктивно-технрлогічна (практична), яка передбачає розробку способів і засобів виховного впливу (навчальних планів, програм, підручників і посібників, педагогічних рекомендацій), нових методів, засобів, прийомів, форм і технологій виховання.

Характер - сукупність типових рис особистості, які визначають її поведінку в різних умовах. А.С.Макаренко вважав характер у широкому розумінні цього поняття загальним наслідком виховання.

Шкільна гігієна ~ вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу залежно від віку, стану здоров'я учнів.

139

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ, ЩОДО ВИКОНАННЯ РІЗНИХ ВИДІВ САМОСТІЙНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ

РОБОТИ

В умовах активної творчої пізнавальної діяльності студентів все більше набувають важливості завдання дослідницького характеру: підготовка рефератів, мікро досліджень, анотування джерел, написання есе, складання кросвордів та інші види робіт. Пропонуємо методичні рекомендації, щодо деяких видів самостійної та індивідуальної роботи студентів.

Реферат Підготовка реферату - одна із перших видів дослідницької

роботи студентів, яка використовується у вищій школі, оскільки випливає із завдань навчально-виховного процесу вищого навчального закладу і сприяє розвитку у студентів нахилів до пошукової, дослідницької діяльності та до творчого розв'язання навчально-виховних завдань освітнього закладу.

Реферат ( від. лат. refero - повідомляю, доповідаю) - це стислий виклад у письмовому вигляді наукової літератури з теми, вчення, змісту книги, тощо. Також передбачає доповідь на дану тему, що включає огляд наукових та інших джерел з обраної теми або виклад змісту наукової роботи. Важливо зазначити, що у рефераті необхідно не лише висвітлити відповідну інформацію, а й показати своє ставлення до неї. Реферат демонструє ерудицію дослідника, його вміння самостійно аналізувати, систематизувати, класифікувати й узагальнювати суттєву наукову інформацію.

Структура реферату студента вищого навчального закладу повинна складатися з таких частин, як

•вступ (в ньому відображається актуальність даного дослідження та важливість його розв'язання в контексті даної дисципліни, його об'єм 1-1.5 друкованих аркуші);

•основна частина (вона може складатися з декількох параграфів у яких здійснено виклад основного матеріалу дослідження, кожен Із яких виділяється логічною завершеністю та має окрему назву, об'єм -не менше 5 друкованих аркушів);

•висновки (в них підводиться підсумок проведеної роботи та відображаються основні узагальнення дослідження, об'єм 1-2 друкованих аркуші);

•список використаних джерел (повинен містити не менше 5 праць, які використанні при підготовці реферату і оформленні

140

відповідно до сучасних вимог оформлення бібліографії). Основні вимоги до реферату:

• повнота та відповідність змісту реферату його темі; • реферат повинен містити на 2 сторінці - Зміст, який

відображає основні частини дослідницької роботи з вказаними сторінками.

• обсяг реферату повинен бути не менше 7 сторінок друкованого тексту;

• реферат повинен містити інформацію, яка є новою, цікавою та актуальною для студентів;

• зразок оформлення літератури: Мазоха Д.С., Опанасенко Н.І. Педагогіка: Навчальний посібник. - К., Центр навчальної літератури, 2005. -232 с

• презентування реферату повинно проходити до 7-Ю хвилин у вигляді доповіді основних положень та висновків дослідницької роботи;

• студент при вивченні навчальної дисципліни має право лише один раз підготувати реферат;

• реферат може бути оформлений рукописним текстом, проте об'єм його повинен бути достатнім у відповідності до вимог оформлення реферату і обов'язковим є друкований набір титульного аркушу;

• зразок оформлення титульного аркушу додається (додаток 1).

Плани практичних занять з дисципліни «Загальні основи педагогіки» передбачають обов'язкове виконання завдань для самостійної роботи: анотування першоджерел, ознайомлення з документами та інші види роботи. Виконувати завдань необхідно у зошитах для практичних робіт.

Есе Есе ( фр. essai - спроба, намір, начерк ) - невеликий за обсягом

прозовий твір, що має довільну композицію і висвітлює індивідуальні думки щодо конкретного питання і не претендує на вичерпне і визначальне тлумачення теми.

Входячи з того, що характерними ознаками есе є логічний виклад, що наближає його певною мірою до наукової літератури, як правило есе повинно виражати нову, суб'єктивну думку про проблему, що визначається і носить філософський або науково-популярний / характер.

141

Написання есе формує у студентів здатність самостійно мислити, аналізувати, а також сприяє накопиченню досвіду вивчення та критичного аналізу наукової літератури. Обсяг есе повинен бути не меншим ніж одна сторінка друкованого тексту. В контексті навчальної дисципліни есе є складовою індивідуально-дослідного завдання, тому виконання його є обов'язковим і оформляється на окремому аркуші паперу. В кінці тексту есе студент вказує своє прізвище та ініціали, а також групу та факультет.

Тематика есе: • Учитель у моєму житті • Мій ідеал учителя » Учитель XXI століття. Яким йому бути? • Чому я вирішила стати студенткою педагогічного вузу • Основні психолого - педагогічні якості вчителя • Основна функція вчителя початкових класів? • У чому полягає сутність педагогічної майстерності вчителя • Педагогіка-це наука чи мистецтво? • Чи повною мірою реалізовано педагогічну спадщину Я.А.Коменського (або Ж.-Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Ф.-В.-А. Дістервега, К.Д.Ушинського та ін.) • 3 якими поглядами відомих педагогів минулого я не можу погодитись • Чи сподобалася б сучасна українська школа К.Д.Ушинському (Г.Ващенку, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинському)? • Якою я уявляю мету освіти і виховання учнів української школи • Чи легко працювати з дітьми молодшого шкільного віку • Я вважаю, що найбільший вплив на розвиток особистості має .... • Яке місце займає педагогіка у системі наук? • Я підтримую ... концепцію розвитку людини • Чи потрібно вивчати педагогіку з перших днів навчання в університеті?

142

^ • - "

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА а) основна:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. - К., 2001. 2. Кузьмінський А.І., Вовк Л.П., Омеляненко В.Л. Педагогіка:

завдання і ситуації: Практикум. - К . : Знання-Прес, 2003. 3. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л, Педагогіка: Підручник. - К.:

Знання-Прес, 2003. 4. Мазоха Д.С., Опанасенко Н.І. Педагогіка: Навчальний посібник.

- К., Центр навчальної літератури, 2005. - 232 с 5. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. -К.:Освіта, 1999. 6. Педагогіка: Навчальний посібник / Галузяк В.М., Сметанський

М.І., Шахов В.І. - 2-е вид., вип.. і доп. - Вінниця:» Книга-Вега», 2003.- 416с.

7. Педагогика / Под ред. Бабанского Ю.К. - М.Педагогика, 1989. 8. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад. А.І.Кузьмінський,

В.Л.Омеляненко. — К.: Знання-Прес, 2003. 9. ФіцулаМ.М. Педагогіка.-К.:-Академія.-2000. Ю.Щербань П.М. Прикладна педагогіка. - К., 2002.

б) додаткова: 1. Державна національна програма «Освіта». - К.: Основа, 1993. 2. Грані творчості: Книга для учителя //Відп. Ред. М.Д.Ярмаченко. -К.,

1990. 3. Журавлев В.И, Педагогика в системе наук о человеке. - М., 1999 4. Закон України "Про освіту". // Освіта. - 1996. - 21 серпня. 5. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. К.: Укр.-фінський

інститут менеджменту і бізнесу, 1997. 6. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток

особистості. -К.:Рад. школа, 1986. 7. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д.,.Сергійчук З.О. Основи національного 8. виховання. -Умань, 1993. 9. Касьяненко М.Ф. Педагогіка співробітництва. -К.Освіта, 1993. 10. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности. -М.:Педагогика,

1988. Н.Макаренко А.С. Твори в 7 -т. -М.: Просвещеие. 1958. 12.Методи педагогического наследования / Под ред. В.И. Журавлева.

- М . , 1972. 13. Мартишок І.В. Національне виховання: теорія і методологія. -К.

1995. 14. Нісімчук О.С., Падалка О.С., Шпак О.Г. Сучасні педагогічні

технології. -К.: Просвіта. 2000.

143

15. Скаткин Н.М. Методология и методика педагогических исследований. М.Педагогика, 1986.

Іб.Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка.-К.: ІЗМН, 1997.

17. СухомлинськийВ.О. Твори в 5-т. -К.: Рад.школа, 1978. 18. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання / Вибрані пед.

твори: В т. -К.: Рад.школа, 1983. -Т.1. 19. Педагогічний пошук //Укл. І.М.Бажанова. -К.."Рад.школа, 1988.

Ресурси 1. Нормативна база (Закони, Положення, Укази президента України,

Листи МОНУ. 2. Поглиблюють інформацію про особливості педагогічної професії та

організацію навчально-виховного процесу у вузі матеріали, розміщені на веб-сторінках:

1. www.education.goy.ua - веб-сторінка Міністерства освіти і науки України.

2. www.nduv.gov.ua - веб-сторінка бібліотеки ім.Вернадського. 3. www. - 192.168.71.52 - веб-сторінка Уманського державного

педагогічного університету імені Павла Тичини 4. www.ekniga.com.ua - Інформаційно-пошукова система-каталог з

електронної літератури: книжки, довідники, словники, енциклопедії, підручники і т.д.

5. www.7ua.net - Електронна бібліотека. Енциклопедії, словники, підручники, будь-яка література.

6.www.lib.cora.ua- Сайт електронної бібліотеки.

144 Ф

http://www.education.goy.ua

http://www.nduv.gov.ua

http://www.ekniga.com.ua

http://www.7ua.net

http://www.lib.cora.ua-

ДОДАТКИ Додаток 1

Міністерство освіти і науки України Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Інститут дошкільної та початкової освіти

Факультет початкової освіти

Кафедра загальної педагогіки та педагогіки вищої школи

Реферат із загальних основ педагогіки на тему:

«Ідеал національного виховання у педагогічній спадщині Григорія Ба щенка»

Виконала: студентка І курсу, 106 групи факультету початкової освіти ЛеонтєваН.В. Науковий керівник: доц. Ярошинська О.О.

Умань - 2008

145

Додаток 2

Діагностика психологічної готовності до освоєння нового у професійній діяльності

У запропонованому тесті «Який ваш творчий потенціал?» оберіть один з варіантів.

L Чи вважаєте ви, що світ, який вас оточує, може бути поліпшений: а) так; б) ні, він і так досить гарний; в) так, але лише де в чому;

2. Чи гадаєте ви, що самі можете брати участь у значних змінах довколишнього світу: а) так, у більшості випадків; б) ні; в) так, у деяких випадках.

3. Чи вважаєте ви, що деякі з ваших ідей зумовили б значний прогрес у тій сфері діяльності, в якій ви працюєте;

а) так; б) так, за сприятливих обставин; в) лише деякою мірою.

4. Чи вважаєте ви, що в майбутньому будете відігравати таку -важливу роль, що зможете щось принципово змінити: а) так, напевно; б) це малоймовірно; в) можливо.

5. Коли ви вирішуєте розпочати якусь справу, чи думаєте, що здійсните своє починання: а) так; б) часто думаєте, що не зумієте; в) так. Часто.

6. Чи відчуваєте ви бажання зайнятися справою, яку абсолютно не знаєте: а) так, невідоме вас приваблює; б) не відоме не цікавить; в) усе залежить від характеру цієї справи;

7. Вам доводиться займатися незнайомою справою. Чи відчуваєте ви бажання досягти в ній досконалості: а) так;

146

б) будете вдоволені тим, чого встигли досягти; т?оезі в) так, але тільки якщо вам це подобається.

8. Якщо справа, яку ви не знаєте, вам подобається, чи хочете ви знати про неї все: а) так; б) ні, ви хочете навчитися лише найголовнішого; т;

в) ні, ви бажаєте лише задовольнити свою допитливість. 9. Коливає спіткає невдача, то:

а) певний час наполягаєте на своєму, всупереч здоровому глузду; б) облишите цю справу (розумієте, що вона не реальна); в) продовжуєте робити свою справу, навіть коли стає очевидним, що перешкоди нездоланні.

10. На вашу думку, професію слід обирати, виходячи з: а) своїх можливостей, подальших перспектив для себе; б) стабільності, значущості, важливості професії, потреби в ній; в) переваг, які вона забезпечує.

11. Чи могли б ви, мандруючи, легко орієнтуватися в маршруті, яким ви воює пройшли: а) так; б) ні, боїтеся збитися з дороги; в) так, але тільки там, де місцевість вам сподобалась і запам'яталась.

12. Чи зможете ви зразу після якоїсь бесіди пригадати все, про що говорилося:

а) так, з легкістю; б) усе пригадати не зможете; в) запам'ятовується лише те, що вас цікавить.

13. Коли ви чуєте слово незнайомою вам мовою, то можете повторити його за складами, без помилок, навіть не знаючи його значення: а) так, без утруднень; б) так, якщо це слово легко запам'ятати; в) повторите, але не зовсім правильно.

14. У вільний час ви волієте: а) залишитись наодинці, поміркувати; б) перебувати в компанії; в) вам байдуже, чи будете ви самі, чи в компанії.

15. Ви виконуєте якусь справу. Вирішуєте припинити це заняття лише тоді, коли: а) справу завершено вона здається відмінно виконаною; б) ви більш-менш задоволені;

147

в) вам ще не все вдалося зробити; 16. Коли ви сам (а):

а) любите мріяти про якісь, навіть, можливо, абстрактні речі; б) будь-якою ціною прагнете знайти собі конкретне завдання; в) іноді любите помріяти, але про речі, пов'язані з вашою роботою.

17. Коли якась ідея захоплює вас, то ви починаєте думати про неї: а) незалежно від того, де і з ким ви знаходитеся; б) ви не можете робити цього лише на одинці; ** в) лише таким, де буде не дуже галасно.

18. Коли ви обстоюєте якусь ідею: а) можете відмовитися від неї, якщо вислухаєте переконливі аргументи опонентів; б) залишитися при свої думці, хоч би які аргументи вислухали; в) заміните свою думку, якщо опір виявиться надто сильним.

Після запису відповідей підрахуйте бали, які ви набрали: за відповідь "а" - 3 бали, за "б" - 1, за відповідь "в" - 2 бали.

Питання 1, 6, 7, 8 визначають межі вашої допитливості; питання 2, 3, 4, 5 - віру в себе, питання 9, 15 - стабільність, питання 10 -амбіційність; питання 12, 13 - слухову пам'ять, питання 14 - ваше прагнення бути незалежним, питання 16, 17 - здатність абстрагуватися, питання 11 - 18 - міру зосередженості. Саме ці здібності і ставлять головні якості творчого потенціалу.

Загальна сума набраних балів покаже рівень вашого творчого потенціалу.

49 і більше балів - ви маєте значний творчий потенціал, який надає вам вибір творчих можливостей. Якщо ви зможете застосувати ваші здібності, вам доступні різноманітні форми творчості.

20 - 48 балів - у вас нормальний потенціал. Ви наділені тими якостями, які дають змогу вам творити, але у вас є і проблеми, котрі гальмують процеси творчості. Принаймі ваш потенціал дозволить вам творчо виявити себе, якщо ви, звичайно, цього бажаєте.

23 і менше балів. Ващ творчий потенціал, на жаль, невеликий. Але, можливо, ви просто недооцінюєте себе, свої здібності? Брак віри в свої сили може викликати у вас думку, що ви взагалі не здатні до творчості. Позбудьтеся цього і таким чином розв'яжіть проблему.

Результати самообстеження дають змогу побачити, якою мірою студенти психологічно готові до сприйняття передового досвіду, їхні установки на професійне самовдосконалення.

148

Для нотаток

Documents

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ · 2017-11-22 · ІІХУі fti фі'иологічиий розвиток. Підготовка шестилітніх дітей