Олег Орлянський. Фізика, фізика, фізика! Частина 1 ..............................................................................................2Ігор Корч. Скотч ...................................................................................8

Андрій-Тарас Башта. Зубр – володар лісу.Частина 1 ...........................................................................................12Ярослав Канюка. Звідки походить моє прізвище?...................................................................................20

Ігор Дикий. Чи самотньо тобі, Антарктидо? .........................26

Олександр Шевчук. Звiдки та чому „дме” сонячний вiтер? ...............................................................................34Надія Кріт. Про Францію і французів ....................................42

На нашій обкладинці:Життя з повітря, води і світла. Художник Марися Рудська.

Ó ñ³÷í³ çìàãàþòüñÿ:• Ïî÷àòêîâà øêîëà

I åòàï – 27 ñ³÷íÿ, 11.00–12.00II åòàï – 01–27 ñ³÷íÿ

• Ô³çèêà I åòàï – 27 ñ³÷íÿ, 12.00–13.00II åòàï – 01–27 ñ³÷íÿ

Òðèâຠðåºñòðàö³ÿ:• Á³îëîã³ÿ

I åòàï – 24 ëþòîãî, 11.00–12.00II åòàï – 01–27 ëþòîãî

• Àñòðîíîì³ÿ I åòàï – 24 ëþòîãî, 12.00–13.00II åòàï – 01–27 ëþòîãî

• Õ³ì³ÿ I åòàï – 31 áåðåçíÿ, 11.00–12.00II åòàï – 01–27 áåðåçíÿ

• Ãåîãðàô³ÿ I åòàï – 31 áåðåçíÿ, 12.00–13.00II åòàï – 01–27 áåðåçíÿ

ІІІ Всеукраїнського Інтернет-конкурс

УЧИТЕЛЬ РОКУ-2018за версією науково-популярного

природничого журналу „КОЛОСОК”

Участь у конкурсі безкоштовна та анонімна. Положення про конкурс, умови участі та призи читайте на сайті www.kolosok.org.ua

НЕ ВИХОДЯЧИ З ДОМУ, СТАНЬТЕ „УЧИТЕЛЕМ РОКУ”, ОТРИМАЙТЕ ЗВАННЯ „УЧИТЕЛЬ-ЕРУДИТ” АБО „УЧИТЕЛЬ-ПОПУЛЯРИЗАТОР”!

ВІТАЄМО УЧАСНИКІВ

ЖИВА ПРИРОДА

ЗЕМЛЯ І ВСЕСВІТ

ЗМІСТ

№ 01 (115) 2018.12

Олег Орлянський. Фізика, фізика, фізика! Частина 1 ..............................................................................................2Ігор Корч. Скотч ...................................................................................8

Андрій-Тарас Башта. Зубр – володар лісу.Частина 1 ...........................................................................................12Ярослав Канюка. Звідки походить моє прізвище?...................................................................................20

Ігор Дикий. Чи самотньо тобі, Антарктидо? .........................26

Олександр Шевчук. Звiдки та чому „дме” сонячний вiтер? ...............................................................................34Надія Кріт. Про Францію і французів ....................................42

На нашій обкладинці:Життя з повітря, води і світла. Художник Марися Рудська.

Ó ñ³÷í³ çìàãàþòüñÿ:• Ïî÷àòêîâà øêîëà

I åòàï – 27 ñ³÷íÿ, 11.00–12.00II åòàï – 01–27 ñ³÷íÿ

• Ô³çèêà I åòàï – 27 ñ³÷íÿ, 12.00–13.00II åòàï – 01–27 ñ³÷íÿ

Òðèâຠðåºñòðàö³ÿ:• Á³îëîã³ÿ

I åòàï – 24 ëþòîãî, 11.00–12.00II åòàï – 01–27 ëþòîãî

• Àñòðîíîì³ÿ I åòàï – 24 ëþòîãî, 12.00–13.00II åòàï – 01–27 ëþòîãî

• Õ³ì³ÿ I åòàï – 31 áåðåçíÿ, 11.00–12.00II åòàï – 01–27 áåðåçíÿ

• Ãåîãðàô³ÿ I åòàï – 31 áåðåçíÿ, 12.00–13.00II åòàï – 01–27 áåðåçíÿ

ІІІ Всеукраїнського Інтернет-конкурс

УЧИТЕЛЬ РОКУ-2018за версією науково-популярного

природничого журналу „КОЛОСОК”

Участь у конкурсі безкоштовна та анонімна. Положення про конкурс, умови участі та призи читайте на сайті www.kolosok.org.ua

НЕ ВИХОДЯЧИ З ДОМУ, СТАНЬТЕ „УЧИТЕЛЕМ РОКУ”, ОТРИМАЙТЕ ЗВАННЯ „УЧИТЕЛЬ-ЕРУДИТ” АБО „УЧИТЕЛЬ-ПОПУЛЯРИЗАТОР”!

ВІТАЄМО УЧАСНИКІВ

ЖИВА ПРИРОДА

ЗЕМЛЯ І ВСЕСВІТ

ЗМІСТ

№ 01 (115) 2018.12

ОЛЕГ

ОРЛ

ЯНСЬ

КИЙ ФІЗИКА,

ФІЗИКА!

ФІЗИКА,

Частина 1

ФІЗИКА

2

Про повiтря i диханняЯк ви гадаєте, скільки годин на добу сучасна людина корис­

тується мобільним телефоном, проводить час за планшетом або комп'ютером, слухає в навушниках музику, дивиться телевізор? Скільки часу витрачає на транспорт за кермом або як пасажир?

Згідно з дослідженнями останніх років, тільки мобільний теле­фон відволікає дорослу людину в середньому на 3–5 годин на добу. Якщо додати час, витрачений на інші пристрої, матимемо досить вражаючу і, ймовірно, більшу частину нашого активного життя.

А є ще й інші численні пристосування, без яких наше життя не­мислиме: холодильник, пральна машина, кондиціонер, праска, фен, порохотяг, мікрохвильова піч, ліфт, ескалатор. Навіть упевненість у на­дійності вхідного замка робить життя безпечнішим і комфортнішим.

Як ви вважаєте, завдяки якій галузі знань усе це, включно з освітленням, подачею води і газу в наші квартири, створено і пра­цює? Завдяки якій дисципліні, знайомій вам зі школи, можливе бу­дівництво квартир у висотних будинках, мостів через річки, вироб­ничих потужностей?

Звичайно, фізики. Насамперед завдяки їй! Без значного відсот­ка людей з фізичною освітою неможливе навіть звичайне функ­ціонування інфраструктури будь­якого міста. Пронизане дрота­ми, які подають нам електрику, водогонами, що подають воду, газовими трубами, каналізаційною системою, місто потребує без­перервного нагляду, обслуговування, ремонту численних систем. Нервові закінчення Інтернету, точки доступу WiFi, зони покриття мобільних операторів – усе, що стосується нас, навіть вогні світ­лофорів, що регулюють рух, живе завдяки фізичним пристроям. Ми ж не хочемо, щоб через підвищений тиск в газовій системі ви­бухали будинки або через розморожування труб опалювальної системи ми мерзли взимку.

Першим літаком КБ Антонова був Ан-2

3

Ракета-носій „Зеніт-3SL”

Раке

та-н

осій

„Зен

іт-3

SL”

І всім зрозуміло, що все це працює відповідно до законів фізики і створено на основі їх розуміння. І нескладно згадати або здога­датися, чому батареї встановлюють знизу, а кондиціонери зверху. Відкрийте капот автомобіля. Ви побачите частини складної меха­нічної, гідравлічної, термодинамічної та електричної систем. Усе це родом з розділів шкільної фізики. Відкрийте панель мобільного телефону або телевізора. Ви хоч щось розумієте? Але ж Ви цим ко­ристуєтеся! Це теж фізика.

За впливом на наше життя з фізикою можуть зрівнятися хіба що всі інші галузі знань разом. Такий наш світ XXI століття. Така люд­ська цивілізація. Ми не помічаємо, бо звикли до цього. Так не по­мічають повітря, бо воно завжди є.

Бути в топiЯк ви гадаєте, легко конкурувати з провідними світовими ком­

паніями і постійно бути в топі? Що для цього потрібно? Не зупиня­тися на досягнутому! А для цього що треба? Кошти і бажання, зви­чайно. Але найголовніше – мізки! Скільки разів раптова креативна ідея давала більше, ніж мільйони доларів! Чим нас підкуповують бренди, як­от Apple і Samsung? Якістю і технічними можливостями. Саме технічні новинки викликають найбільше обговорень після виходу їхніх чергових флагманів. Хто придумав ці нововведення, розробив ноу­хау, втілив у „залізі”? Звичайно, люди. Здебільшого ті, хто отримав високоякісну освіту в галузі фізики та інженерії. Креа­тивні, професійні, амбіційні.

Можна і не бути абсолютно першим, але твердо займати свою нішу в певному секторі високотехнологічного бізнесу. Адже май­бутнє за ним, а не за видобутком вугілля і литтям чавуну.

4

Ан-225 „Мрія”

Раке

та-н

осій

„Зен

іт-3

SL”

Раке

та-н

осій

„Зен

іт-3

SL”

Найбільший вантажопідйомний літак у  світі Ан­225 „Мрія”, обладнаний шістьма двигунами „Мотор Січ”, спроектували і по­будували в Києві в АНТК ім. Антонова за ре­кордні 3,5 роки. Уже 29 років „Мрія” зберігає за собою світову монополію на перевезен­ня надважких великогабаритних вантажів, встановивши 240 світових рекордів. Серед останніх розробок державного підприєм­ства „Антонов” – представлені на міжнарод­них виставках АН­158, Ан­178 та Ан­132Д (у співпраці із Саудівською Аравією). До речі, першим літаком КБ Антонова був АН­2, який в народі назвали кукурудзником. Його успіш­но експлуатують вже 70 років, понад 30 ро­ків випускали в Польщі (12 000 літаків) і досі, але під іншою назвою, випускають у Китаї.

Конструкторське бюро „Південне” (КБП) і Південний машинобудівний завод (ПМЗ) (Дніпро) – це підприємства, що роблять нашу країну космічною державою. Основна ракета­носій „Зеніт­3SL” – екологічно чис­

5

Термоядерний

синтез

та, недорога, надійна. Запуски можна здійснювати як зі звичайно­го космодрому (Байконур, Казахстан), так і з платформи Морський Старт в Тихому океані. Ілон Маск, засновник, генеральний директор і головний інженер провідної приватної космічної компанії SpaceX, яка здійснює сьогодні найдешевші запуски в світі, на бліц­запитання журналістки CNN про улюблену ракету відповів: „Зеніт. Напевно, дру­га (після моєї) найкраща ракета”. І це далеко не повний перелік під­приємств і наукових шкіл світового рівня. Їх в Україні ще багато.

Запорука успiхуПобутує думка, що найкращі технології мають лише США та

країни Європи. Але деякі китайські досягнення вже перевершують американські та європейські. Наведемо два знакових приклади з топових технологій.

Термоядерний синтез. За ним майбутнє енергетики. Він у де­сять разів ефективніший і в сто разів безпечніший, ніж ділення ядер на атомних станціях. Сонце світить завдяки йому. Для термо­ядерного синтезу потрібна дуже висока температура. Зате джере­ло енергії – не важкодоступний радіоактивний уран, а безпечний водень, якого у воді два атоми з трьох, а води у нас – океани! Хто буде першим, той зірве куш у сотні мільярдів доларів і забезпечить свій економічний добробут на багато десятиліть вперед. Простеж­те за ланцюжком подій, що ілюструє фрагмент напруженої гонитви за оволодінням новою енергією.

Грудень 2015 – повідомлення з Ліверморської національної ла­бораторії (США), тієї, де розробляли американську термоядерну зброю, і чий сьогоднішній бюджет становить 1,5 млрд доларів на рік. Досягнуто прогресу щодо термоядерного синтезу з використанням потужних лазерних систем. ККД установки вдалося довести до 7 %.

6

Плазма

Надпровідні котушки

Система управління Інтернет

R S-232

Quantumultra

Орлянський Олег Юрійович,

доцент кафедри теоретичної фізики

Дніпропетровського національного

університету імені Олеся Гончара,

канд. фіз.-мат. наук

Січень 2016 – повідомлення з Інституту фізики плазми імені Макса Планка (Німеччина). У тестовому режимі вдалося розігріти гелієву плазму до мільйона градусів і втримувати її приблизно одну десяту секунди.

Початок лютого 2016 – повідомлення з Об'єднаного інституту фізичної науки округу Хефей (Китай). Утримання високотемпера­турної плазми (50 млн градусів) протягом 102 секунд!

Зараз стрімко будується великий міжнародний експеримен­тальний термоядерний реактор в Кадараші на півдні Франції. На початок експериментів в 2025 році вартість проекту складе приб­лизно 30 млрд євро. І США, і Євросоюз, і Китай в цей проект, звичай­но, входять.

І ймовірно, що в цій гонитві переможе Китай, першим створив­ши промислові термоядерні реактори і запатентувавши все, що тільки можна.

Квантовий зв'язок. Надає безпрецедентний рівень захисту ін­формації, що важливо для політики, бізнесу, військових. Викорис­товує квантомеханічні властивості мікрочастинок і є елементом майбутніх квантових мереж та комп'ютерів. Китай сьогодні без­умовний лідер у галузі квантового зв'язку. У червні 2017 року Ки­тай здійснив квантову телепортацію за допомогою двох супутників квантового зв'язку на відстань 1 200 км. Таких супутників поки що немає ні в США, ні в Євросоюзу.

Історія повторюється і постійно вчить одному і тому ж. Вкла­дай гроші в інтелект і фізику! Стартуй якомога раніше – і тоді будеш першим.

7

ІГОР КОРЧ

1The 3M Company – американська мультинаціональна інноваційно-виробнича корпорація, також відома як Minnesota Mining and Manufacturing Company.

СКОТЧ Винайшли скотч не в Шот-

ландії, як можна було б по-думати, а у США. У 1923 році Річард Герлі Дрю влаштував-ся лабораторним техніком у фірму Minnesota Mining and Manufacturing Company (тепер The 3M Company1), яка випуска-ла наждачний папір. Папір но-вого типу Wetordry проходив тестування у автомайстер-нях. За процесом доручили сте-жити Річарду Дрю.

У 1920­х роках у США ввійшли в моду двоколірні автомобілі. Ремонтні майстерні не встигали виконувати замовлення: сотні автолюбителів одночасно хотіли перефарбувати свої транс­портні засоби.

В одній з майстерень Річард спостерігав за процесом фарбу­вання і помітив, що лінії, які відокремлювали один колір від ін­шого, були нерівними. Поки маляр наносив одну фарбу, іншу до­водилося чимось прикривати. Для цього використовували старі газети, які скріплювали канцелярським клеєм, або медичний пластир на тканинній основі. Але це не допомагало – тканина пропускала фарбу, а вкритий клеєм папір прилипав до кузова, і його доводилося зіскрібати разом із фарбою.

ІСТОРІЯ РЕЧЕЙ

8

Річард розповів про проблему керівництву компанії і зголосився розв'язати її. Ідея була простою: беремо стрічку, липку з одного боку, наклеюємо на автомобіль і фарбуємо. Але втілити її виявилося нелегко. На виго­товлення відповідного зразка пішов не один рік і тонни зіпсованого паперу, целофану, ґрунтовки, десятки літ­рів гліцерину, різного клею та інших матеріалів. Пер­шою створили стрічку, на яку з метою економії клей нанесли лише на краях. Покупці назвали цю стрічку „шотландкою” (scotch), що в Америці означає „скупий, економний”. Додавши клею, у 1925 році компанія ви­пустила досконалішу клейку паперову стрічку – Scotch.

У 1929 році Річард Дрю захопився розробкою ново­го різновиду клейкої стрічки на полімерній основі. Ця

СКОТЧ

9

2Велика депресія – загальносвітова потужна економічна криза, яка тривала з 1929 року до кінця 1930-х років.

водонепроникна плівка одразу сподобалася вироб­никам харчових продуктів, і вони замовили у компа­нії 3М стрічку для склеювання пакетів з продуктами харчування. Цю проблему Річард вирішив упродовж року. Потім згадував, що був у той час більше куха­рем, ніж хіміком: у пошуках досконалого клею він пе­репробував усе – від олії до гліцерину. Найкращим клеєм виявилася суміш смоли і каучуку, а щоб її рів­номірно розподілити по стрічці, целофанову основу вкривали тонким шаром ґрунтовки.

Економіка США на той період перебувала у Великій депресії2. Американці заощаджували на всьому, і про­зора клейка стрічка виявилася дуже корисною. Її вико­ристовували для склеювання розірваних книжкових сторінок і шпалер, для ремонту одягу, іграшок і навіть „відновлення” зламаних нігтів. Саме на це орієнтува­лася рекламна кампанія, просуваючи новий товар на ринок. Корпорація 3М виявилася однією з небагатьох, які досягли успіху в період Великої депресії.

У країнах Азії часто можна побачити чудеса транспортування

10

Scotch Magic

У 1932 році менеджер компанії 3М Джон Борден запропонував доповнити рулон стрічки лезом, що істотно полегшило викорис­тання скотчу.

Учні Річарда Дрю винайшли ізоляційну стрічку для електротех­нічних робіт, двосторонній будівельний скотч, кольорову стрічку для маскування, світловідбивну плівку, мікропористий хірургічний пластир, респіраторні маски для обличчя.

У країнах Азії часто можна побачити чудеса транспортування. Німецьке агентство Serviceplan розкрило секрет перевезень:

речі скріплюються майже непомітною, але дуже міцною клей­кою стрічкою Scotch Magic.

Останнім часом набули популярності конкурси виробів зі скотчу. Ось деякі роботи переможців.

Корч Ігор Миколайович,

учитель фізики і астрономії

Нагуєвицької СЗШ І–ІІІ ст. ім. Івана Франка

11

АНДР

ІЙ-Т

АРАС

БАШ

ТА

ЗУБР – ВОЛОДАР ЛІСУЧастина 1

Фото: І. Шпіленок

НАШІ ТВАРИНИ

12

Національний природний парк „Сколівські Бескиди”. Потуж-ний кран обережно знімає з вантажівки масивний дерев’яний ящик. Дверцята ящика повільно відкривають… І ось з нього повагом ви-ходить кількасоткілограмовий зубр, привезений з міста Гера (Ні-меччина). Тварина розгублена, ступає кілька кроків уперед…

Це хвилюючий момент і для зубра, і для лісників та приро-доохоронців, які ним опікуються, а також для науковців у Сколів-ських Бескидах: перший крок до відтворення нового вільного ста-да на цій території. Тоді, у 2009 році, у Бескиди було завезено 6 особин, а в 2010 році – ще 5. А зараз їх уже 35¹.

¹Проект реінтродукції зубрів на територію НПП „Сколівські Бескиди” організували Фонд великих рослинно-їдних ссавців (LHF, Holland) і Товариство любителів зубрів (TMZ, Poland). Координаторами проекту з україн-ської сторони були Оксана Марискевич (Інститут екології Карпат НАН України) та Василь Бурмас (Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства).

Фото: В. Приндак

МинулеВ історичному минулому зубри заселяли майже всю матери­

кову частину Європи. Ці ссавці були поширені від Італійських Альп через південну частину Скандинавського півострова до Кавказь­кого хребта на південь. Зубри, очевидно, траплялися і в Піренеях, де в печерах знайшли наскельні малюнки з їхніми зображеннями. З  вирубуванням лісів і створенням сільськогосподарських угідь площа середовища існування зубрів істотно зменшувалася. Завда­вало шкоди популяції інтенсивне полювання на цих тварин.

До початку XVIII ст. в Україні зубри були поширені на терито­рії усієї лісостепової зони. Збереглася історична хроніка про наяв­ність зубрів і в степу. У минулому зубри були розповсюджені на за­ході України, але їх тут винищили у XVI−XVII ст. У Карпатах останніх представників виду вбили в лісах Мармарощини в кінці XVIII − на початку ХІХ ст. Загалом у світі до початку ХІХ ст. вільні стада зубрів збереглися лише в Біловезькій Пущі та на Кавказі. Але й вони до 1920­х років зникли.

13

Початок відтворення Популяції зубра в Україні

вид зубр (Bison bonasus) поділяють на два підвиди: низинний зубр (біловезька лінія) (Bison bonasus bonasus) і кавказький (гір­ський) зубр (Bison bonasus caucasicus). Останнього в природі ни­зинного зубра вбили у Біловезькій Пущі в 1919 році. У кінці ХІХ ст. у зв’язку зі зменшенням площі лісів, полюванням та розвитком тва­ринництва у світі залишилося приблизно 400 кавказьких зубрів. А 1926 року останній вільний кавказький зубр загинув. Але самця, імпортованого в 1908 році в Німеччину, схрещували із самками ни­зинної форми зубра. Так виникла низинно­кавказька лінія.

Усі живі на той час зубри належали різним країнам або приват­ним особам, а їхня ціна, як „останніх у світі”, була дуже високою.

Відтворення зубрів почалося в Польщі у 1929 році на території лісового масиву Біловезька Пуща. Світову популяцію цих тварин відновили з 12 особин.

14

Сьогодні в світі є понад 4 200 зубрів, з них понад 1 500 – у вольє­рах і приблизно 2 700 – у дикій природі. Вільні стада зубрів живуть в Україні, Польщі, Білорусі, Росії, Швеції та Словаччині.

У 1965 році була спроба створити вільну популяцію зубра в  Карпатах. У ліси Сколівського району Львівської області випус­тили 10 тварин. До 1990­х років їх вже було 47. Також стадо зубрів (23 особини) сформували в лісах Буковини, і в 1994 році воно налі­чувало 217 особин. Загалом в Україні на той час чисельність зубрів становила третину світової популяції – 664–686 особин. Однак, на жаль, з різних причин (недостатній рівень охорони, захворювання) до початку ХХІ ст. цих ссавців в Україні стало значно менше, а в де­яких районах, зокрема і в Бескидах, вони зникли.

Сьогодні стадо у Бескидах налічує 33 зубри. В Україні під кінець 2016 року в різних господарствах було 220–240 особин. Це невели­ка кількість, бо досить пригадати, що ще понад двадцять років тому, в 1995 році в Україні їх було значно більше – приблизно 660 особин.

Як вони виглядають?зубр – найбільший ссавець Європи. Самці зубра (за аналогією

зі свійською худобою їх називають биками) більші і важчі, ніж самки. Вага бика коливається від 440 до 920 кг, висота досягає 180–200 см, довжина тіла – 300 см, обхват грудної клітки – 280 см. У самців по­мітна суттєва непропорційність між масивною передньою (потужні загривок і шия) та порівняно низькою і вузькою задньою частинами тіла. Вага самки (корови) коливається в межах 320–640 кг. Зубр має 14 пар ребер, тобто на одну пару більше, ніж велика рогата худоба.

Голову тварини підтримують сильні м’язи, прикріплені до ве­ликих остистих відростків грудних хребців. Масивні щелепи зубра слугують млином для розтирання корму. Маса голови менша зав­дяки порожнинам у кістках черепа.

15

Представники обох статей мають роги. Вони короткі, масивні, спрямовані вперед і всередину. Ростуть протягом усього життя, не розгалужуються і сезонно не втрачаються (як, наприклад, в оленів чи козуль). Під час атаки зубр вдаряє боком голови, завдаючи уда­ру рогом знизу догори.

Ратиці порівняно невеликі, серповидної форми, передня зав­ширшки 18 см і заввишки 15 см. Задні ратиці на кілька сантиметрів менші. Довжина кроку приблизно 1 м. Довжина хвоста досягає 60–80 см, на кінчику – жмуток темнішого й довшого, ніж на тулубі, волосся, так звана „китиця”.

Середня тривалість життя зубрів становить 20 років, але окре­мі особини доживають навіть до 30. Самки зазвичай живуть на кілька років довше, ніж самці. Рекорд (27 років) встановила коро­ва, яка жила в неволі. А найстарший бик прожив 22 роки. У при­родних умовах зубри живуть у середньому на 3−4 роки менше.

Шерсть зубрів довша на передній частині тіла, коротша – на кру­пі, густа і сіро­коричнева. Це колір рівнинного зимового мішаного лісу, в якому зубр малопомітний серед дерев. Улітку листя чагарни­ків і дерев досить добре захищає тварин від стороннього погляду.

Довга шерсть нижньої частини шиї та грудей формує „бороду”, на передній частині хребта – „гриву”, на потиличній – широкий гре­бінь. Щоки, губи і кінець хвоста темніші, ніж інші частини тіла.

16

РозмноженняПарування зубрів припадає на серпень­

вересень, малята народжуються зазвичай у травні­червні, хоча пологи бувають і восени.

Родинні стада є мішаними, складаються з кільканадцяти особин, якими керує найстар­ша корова (тобто в зубрів – матріархат). Моло­ді бики часто формують окремі стада, а старі самці тримаються осторонь.

Адаптація зубрів до середовища існування

Протягом тисячоліть еволюції у зубрів з’явилося кілька унікальних особливостей завдяки яким вони безпечніше почуваються в дикому лісі.

Це, зокрема, здатність розрізняти твердий ґрунт і болото (небезпека загрузання). Передні ноги зубр переставляє у два етапи. Спочатку легко опирається ратицями на землю. Якщо ґрунт твердий, тварина переносить вагу тіла на передні кінцівки. Весь цей процес відбувається за мить. Ймовірно, в передніх ратицях зубрів є спеціальні рецептори, що сприймають і пере­дають інформацію про тип ґрунту.

Зубри накопичують жирову тканину нав­коло сідниць і задньої частини тулуба. Шири­на тіла тварини співрозмірна розмаху її рогів, тому зубр успішно проходить крізь лісову гу­щавину. Головну роль у цьому процесі відігра­ють саме роги, які є своєрідними індикатора­ми для оцінки відстані між деревами.

Зубр дуже спритний. Він легко перестри­бує через досить широку канаву, а налякана тварина біжить дуже швидко.

17

Раціон зубра зубр належить до підряду жуйних тварин з багатокамерним

шлунком. Збір і первинне проковтування рослин відбувається до­сить швидко. Перевагою цього є зменшення часу перебування на відкритому просторі (потенційна небезпека нападу хижаків).

Спочатку прожована їжа надходить у першу камеру – рубець. Тут є велика кількість бактерій, найпростіших і грибів, що транс­формують речовини рослин у білок, який перетравлюють зубри, або леткі жирні кислоти, які абсорбуються через стінку рубця.

Коли рубець заповнений, зубр шукає безпечне місце і там, най­частіше лежачи, повторно пережовує їжу. Частково ферментова­ний вміст рубця, завдяки другому передшлунковому відділу – сітці, повертається порціями в рот. Зубри його пережовують, рухаючи нижньою щелепою з боку в бік. Повторно пережована їжа надхо­дить у відділ, який називають „книжка”, де відбувається зневоднен­ня її вмісту. У наступному відділі – сичузі − відбуваються процеси шлункового травлення.

До 90 % раціону зубрів становлять зелені рослини: трави, кора, гілки і листя. Для випасання зубр надає перевагу відкритим прос­торам: лукам, галявинам або зрубам.

Фото: І. Шпіленок

18

Поїдаючи рослини, зубр сприяє їх поширенню (це явище нази­вається ендозоохорія). Насіння рослин, яке проковтнув зубр, про­ходить неушкодженим через шлунково­кишковий тракт. Виділене через кілька днів в іншому місці, воно проростає. Таким чином рослини поширюються на нові ділянки.

Під час холодної та сніжної зими зубрів у Карпатах потрібно підгодовувати. Від кінця листопада у годівниці їм викладають ко­ренеплоди та сіно. Метою такого догодовування є забезпечення хорошого фізичного стану тварин і зниження негативного впливу зубрів на ліс, а також уникнення конфлікту між зубром і людиною, оскільки ссавці, у разі нестачі корму, можуть поїда­ти сіно з копиць, припасене для свійських тварин.

Башта Андрій-Тарас Вікторович,

старший науковий співробітник Інституту екології Карпат НАН України,

кандидат біологічних наук

19

nnnnnnn

ЯРОСЛАВ КАНЮКА

ПТАХ РОКУ – 2017

Звідки походить

моє прізвище?

Дізнавшись, що в Україні стартувала Всеукраїнська акція „Птах року–2017”, я вирішив до неї долучитися. Влітку й восени, коли ми з родиною відпочивали на Десні й працювали на дачі в селі Крути, я  взявся за спостереження. Звичайно ж, батьки допомагали. Без них я б не впорався.

20

• 6 липня 2017 року, 10.00. Узбережжя Десни побли­зу села Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігівської області.

Відпочивали на березі річки. Почули пташиний крик, схожий на „к’я”, а тоді побачили в небі птаха, більшого за ворону. Птах кружляв над річкою і деревами біля неї. За силуетом та кольо­ром пір’я був схожий на канюка. Тато зняв його політ на відео.

• 8 липня 2017 року, 9.20. Узбережжя Десни побли­зу села Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігівської області.

Дорогою на пляж край села (між лісосмугою та полем) ми помітили двох птахів, які повільно кружляли над полем. Впізна­ли в них канюків. Один птах двічі „падав” до землі, а тоді знову злітав у небо.

• 11 липня 2017 року, 17.00. Узбережжя Десни по­близу села Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігів­ської області.

Мій дідусь зустрів знайомого мисливця, котрий проживає в цьому селі. Він ходить на полювання і багато спостерігає за природою. Знайомий розповів, що раніше односельці вважали канюків шкідниками, думали, що ті полюють на курчат. А мис­ливець розказав, що часто бачив, як канюки полюють на ми­шей, жаб, ящірок: їжі їм вистачає і біля водойм, і в полі. Тепер у селі до цих птахів ставляться шанобливо.

• 13 липня 2017 року, 14.20. Узбережжя Десни по­близу села Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігів­ської області.

Знову над деревами біля річки кружляв великий птах з ши­рокими крилами. Кілька разів чули його крики. Так, це канюк!

Звідки походить

моє прізвище?

21

• 26 серпня 2017 року, 11.00. Поблизу сіл Крути Ніжинсько­го району і Пам’ятне Борзнянського району Чернігівської області.

Ми працювали на городі біля засіяного поля, над яким помітили великого птаха. Він кружляв, зависав на мить, декілька разів „падав” вниз до землі. Спостерігали довго і недарма: птах таки вполював якусь невеличку здобич (мишу чи ящірку)! Вхопивши кігтями, поніс її у бік лісосмуги.

• 2 вересня 2017 року, 11.30. Ліс поблизу села Бурківка Ніжинського району Чернігівської області

Ходили по гриби. Виходячи з лісу в поле, побачили, як великий птах коричневого кольору злетів з дерева недалеко від нас. Ми по­мітили, що в нього оперення знизу зі смугами, хвіст широкий, за­округлений. Птах кілька разів злітав та повертався на дерево. Впо­лював щось, схоже на вужа.

• 20 вересня 2017 року. Поблизу сіл Крути Ніжинського ра­йону і Пам’ятне Борзнянського району Чернігівської області.

Над полем біля городу літав птах, виглядаючи здобич. За фор­мою крил та хвоста можна було впізнати в ньому канюка. Селяни, які поралися на своїх городах, підтвердили нашу здогадку й пояснили, що ці польові літуни­мишоїди шукають полівок, котрі на полях „зби­рають” урожай зернят.

• 23 вересня 2017 року, 11.00. Ліс поблизу села Мала Ко­шелівка Ніжинського району Чернігівської області.

Ходили по гриби. У лісі, на галявині, помітили спочатку одного птаха зі знайомим силуетом, а потім і трохи меншого. Вони перелітали з одного боку галявини на інший. Мабуть, то був дорослий птах з мо­лодим. Здається, молодий „ставав на крило”. Гнізда не помітили.

22

Моє прізвище – Канюка. Мене завжди цікавило, чому так на­рекли моїх предків. Прочитавши кілька сторінок із мудрих старо­винних книжок, я дізнався, що наша рідна Україна в 1897 році була частиною Російської імперії. І саме цього року проводився перший на той час перепис населення імперії. Дані, зокрема прізвища лю­дей, занотовувалися на переписних листах. У Київському облас­ному державному архіві збереглася частина переписних листів по Київській губернії. Дорослі допомогли мені знайти і прочитати ксерокопії тих листів, що стосуються мого прізвища. Виявляється, прізвище Канюка на той час було дуже поширеним в Україні.

Але значно раніше російського перепису, 1649 року, в Україні склали „Реєстри Війська Запорозького”, в які занесли приблизно 40  тисяч прізвищ козаків з величезної території українських зе­мель – з 16 полків Війська Запорозького, що приблизно збігаються з територією таких сучасних областей України: Вінницької, Київ­ської, східної частини Житомирської, Черкаської, більшої частини Чернігівської, Полтавської, південно­західної частини Сумської.

Час укладання „Реєстрів” припадає на період активного форму­вання прізвищевої системи українського народу. Точність та одно­рідність фіксації прізвищ та прізвиськ, широта охоплюваної тери­торії роблять „Реєстри Війська Запорозького” чи не найбагатшою писемною пам'яткою української історичної антропонімії періоду формування української нації, української національної мови. „Ре­єстри” містять інформацію про лексику, що послужила базою для творення прізвищ. Звідки ж веде свій початок прізвище Канюка?

23

Канюка Ярослав

Канюка Дмитро (дід)

Канюка Роман (батько)

Канюка Василь (прадід)

Мійр од

овід

Аналіз усіх прізвищ „Реєстрів Війська Запорозького” (точніше, тих прізвиськ, на основі яких вони утворилися) показує, що спо­сіб називання людини за її зовнішніми та внутрішніми ознаками у XVII ст. в Україні був одним з найпоширеніших.

З журналу „Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та малові­домі сторінки” я довідався про своє прізвище таке: „Оригінальним є прізвисько Каня. Зі словника української мови видно, що: „Каня – це хижий птах родини яструбових, схожий на шуліку; знищує гризунів”. Далі словник повідомляє: „Канюка – те саме, що каня”. І ще: „Канюка (зневажл., переносне значення) – набридливий прохач; жебрак”.

24

Ярослав Канюка, учень 3-Б класу Ніжинської ЗОШ І–ІІІ ст. № 15, вихованець ЗХК „Фітодизайн”

Ніжинського Будинку дітей та юнацтва, та мама Cвітлана

Отже, за першою версією, прізвище Канюка веде свій початок від прізвиськ Каня чи Канюк, які походять від дієслова „канючити”, тобто „випрошувати, набридати, докучати проханнями”, а також „вищати” або „плакати”. Таким чином, прізвисько Канюка могла отримати наполеглива у своїх проханнях або вередлива людина.

За другою версією (вона мені більше пасує, бо ні я, ні мої тато й  дідусь ніколи не канючимо й не вередуємо), в основі нашого прізвища лежить давньоруське ім’я Канюк. До запровадження християн ства в Київській Русі досить поширеною була традиція да­вати дітям імена, які були назвами тварин чи рослин. Це відповіда­ло язичницьким уявленням людини про світ. Вважалося, що таке ім’я „захищає” малят від усіляких лих, хвороб, напастей.

Є й третя версія, за якою канюками називали кельтських воїнів­стрільців. Однак, яку б версію ми не вибрали, всі вони пов’язані із захисником наших полів від гризунів – птахом канюком. Нині за по­пулярністю моє прізвище займає в Україні 1664­те місце. Носіями його в нашій країні є 3 484 особи.

У реєстрах Ніжинського козацького полку, який у XVII–XVIII ст. був одним із найбільших на Лівобережній Україні, теж значиться прізвище Канюка. Зважаючи на те, що мої прадіди мешкали в Ні­жині, можна зробити висновок, що ті сміливі ніжинські козаки теж були представниками нашого давнього роду.

25

ІГОР

ДИК

ИЙ

ЧИ САМОТНЬО ТОБІ,

АНТАРКТИДО?

МАТЕРИКИ

26

Чому Антарктика – Антарктика?Дуже часто пересічна людина плутає дві співзвучні географіч­

ні назви – „Арктика” та „Антарктика”. Більшість навіть не пригадає, на яких полюсах планети вони розташовані. Щоб не плутати, як ка­жуть англійці, „who is who”, треба з’ясувати походження цих назв.

Насправді все дуже просто. Північний полюс планети розта­шований в Арктиці, назва якої походить від латинського „arctos” (ведмідь). Тобто дослівно Арктика перекладається як „ведмежа територія”, адже саме в Арктиці (і лише там!) живуть білі ведмеді. В Антарктиді, де розташований Південний полюс планети, ніко­ли не жили білі ведмеді. Тому цей континент назвали Антаркти­кою (або Антарктидою). Префікс анти­ підказує, що цей континент протилежний „ведмежому” – Анти­Арктика (без ведмедів).

Білі (або полярні, північні) ведмеді (лат. Ursus maritimus – „ведмідь морський”) – гордість і візитівка Арктики. Вони най­більші серед ссавців наземні хижаки. Ці дивовижні тварини чу­дово плавають.

Шкіра у білого ведмедя чорна. Стопи вкриті шерстю, щоб не ковзати по крижинах і не мерзнути. Між пальцями є плавальна перетинка, а передня частина лап оточена жорсткою щетиною. Могутніми кігтями цей велетень може втримати навіть дуже сильну здобич.

Але наша розповідь про Антарктиду, де теж немало чудес природи. Це світ тюленів, китів і пінгвінів. А сам континент – уні­кальний своїми рекордами.

27

Континент-рекордсменАнтарктида – особливий континент, який б’є багато рекордів.

По­перше, вона з’явилася на карті планети лише у 1820 році, най­пізніше серед усіх континентів.

По­друге, тут є 90 % світових запасів криги, в яких зосереджено 70 % прісної води на Землі.

По­третє, це найхолодніший континент планети. 21 липня 1983 року на антарктичній станції „Восток” зареєстрували темпера­туру ­89,2 °C¹. А середньорічна температура в центральній частині Антарктиди становить ­57,8 °С.

По­четверте, це найвищий серед усіх континентів, бо льодови­ковий панцир, який його вкриває, має товщину від 3 000 до 4 000 м. Тому середня висота континенту становить 2  500 м над рівнем моря, тобто він у 2,8 рази вищий, ніж усі інші континенти.

По­п’яте, це найсухіший континент планети, справжня крижана пустеля. В окремих антарктичних оазах вологість повітря не пере­вищує 5–20 %. Для порівняння: в пустелі Сахара відносна вологість повітря становить 30–50 %.

По­шосте, це найбільш вітряний континент. Різкі температурні контрасти між переохолодженим материком і теплішими водами океану зумовлюють часті й сильні вітри, нерідко ураганні, швидкість яких сягає 80–90 м/с. Найпотужніші вітри швидкістю 320 км/ год ре­єструють в морі Співдружності біля Берега Георга V.¹3 серпня 2004 року на японській полярній станції „Купол Фудзі” зареєстрували температуру -91,2 °C. Але цей рекорд є невизнаним Міжнародною метеорологічною службою, оскільки значення температури отримане не безпосередніми вимірюваннями температури повітря у метеорологічній будці на висоті 2 м, а є результа-том аналізу спектральної інформації відбитого світла (яскравісної температури) за даними метеосупутника.

28

По­сьоме, Антарктида перебувала поза ареалом існування людини. Тут ніколи не жили місцеві племена аборигенів. Лише з  її підкоренням люди почали будувати наукові станції, де зиму­ють полярники­науковці. Сьогодні є понад 80 полярних станцій, 40 з яких – зимові, що функціонують цілорічно. Антарктику щоріч­но відвідує приблизно 30 000–40 000 туристів. Перші морські кру­їзи були здійснені у 1960­х роках, а з 1970­х років почалися безпо­садочні авіарейси в Антарктиду з Австралії та Нової Зеландії.

Фауна і флора АнтарктидиКонтинент є насправді дуже суворим через низькі температу­

ри, льодовиковий панцир та майже повну відсутність ґрунту. Тому на континенті немає жодного дерева чи кущика. У повітрі не поба­чиш жодної комахи, за винятком „білих мух” :). Флора представлена в основному різноманітними мохами і лишайниками, які вкривають лише голі, вільні від льоду, ділянки скель чи брил каміння переважно із сонячного боку. Із вищих судинних рослин в Антарктиді росте лише два види: антарктичний щучник та ззовні схожий на мох колобантус.

Уся фауна сконцентрована або в океані, або на узбережжі Ан­тарктиди. Південний океан (який з 2000 року деякі науковці вио­кремлюють довкола Антарктиди) є головною кормовою базою для всього живого. Під товстою кригою вирує життя, а тому і морські птахи (серед них і пінгвіни), і морські ссавці тюлені утворюють коло­нії на березі океану.

29

В Антарктиді базуються великі колонії пінгвінів, шість видів з яких живуть на її берегах. Але візитною карткою Антарктики є най­більший серед пінгвінів – імператорський. Його зріст може сягати до 1,3 м, а маса – до 50 кг. Лише ці птахи розмножуються антарктич­ною зимою (травень–червень) за температури нижче ­50 °C та віт­рів, що дують зі швидкістю до 200 км/год. І єдине яйце їм доводиться насиджувати без гнізда! Точніше, його виношує самець, у якого між лапами є спеціальна складка шкіри. Всі інші види пінгвінів (антарк­тичний, віслюковий або папуа, пінгвін Аделі) розмножуються влітку (грудень–січень), коли тепло. Вони будують гнізда з гравію та камін­ців, які збирають на узбережжі, або ж часто крадуть один в одного з  гнізда. Крім пінгвінів на берегах Антарктиди (особливо поблизу полярних станцій) можна побачити морських птахів (поморників, футляроносів, буревісників, блакитнооких бакланів та домінікан­ських мартинів).

З морських ссавців поширені переважно ендемічні види тюле­нів, які живуть виключно в Антарктиці. Серед них тюлень Ведделла (найпівденніший ссавець у світі), тюлень­крабоїд (який ніколи не їсть крабів), морський леопард (єдиний тюлень, який сам їсть тюле­нів і може напасти на людину) і дуже рідкісний тюлень Росса (най­менше досліджений біологами). А ось південний морський котик і морський слон – сезонні тюлені в Антарктиді. Вони, наче наші ле­леки, навесні зграями припливають до її берегів, щоб нагуляти жир на антарктичному крилі (креветці). В океані поблизу берегів Антарк­тиди в пошуках корму плавають кити горбачі, малі смугачі (мінке) та зграї косаток, які частенько полюють і на пінгвінів, і на тюленів.

Фото: О. Лящук

30

Українці в АнтарктидіПершим українцем, що ступив на землю Антарктиди, був Антон

Омельченко, родом із села Батьки Зіньківського району Полтав­ської області. Він випадково потрапив до експедиції Роберта Скот­та з Вільямом Брюсом. Брюс приїхав у Владивосток, аби придбати партію маньчжурських коней для підкорення Південного полюса. Саме за рекомендацією Брюса Скотт взяв Антона Омельченка до експедиції „Терра Нова” в 1911 році. Антон Омельченко чудово знався на конях, тому що був жокеєм. Він мав міцне здоров'я, віль­но спілкувався англійською, тож у колеги Скотта не було жодних вагань щодо кандидатури знавця коней. Так українець став чле­ном експедиції, що невдовзі на кораблі „Терра Нова” вирушила на штурм крижаної Антарктики.

4 січня 1911 року перший українець ступив на берег Антарк­тиди. Саме тоді Роберт Скотт почав готувати систему складів і тим­часових таборів, щоб забезпечити провізією учасників походу до Південного полюса. Омельченко був у групі, яка цим опікувалася. Коли шестеро мандрівників на чолі з Робертом Скоттом рушили до полюса, Антон Омельченко на конях провів їх до середини шель­фового льодовика Росса. Далі коні пройти вже не змогли, тому Омельченко повернувся на базу. Понад рік тривала ця небезпечна подорож. На жаль, Скотт і його п'ятеро супутників загинули. Члени експедиції, що залишилися на березі й вижили, серед них – украї­нець Омельченко, були внесені до списку членів Королівського географічного товариства Великобританії. Згодом на честь Антона Омельченка назвали бухту в Східній Антарктиці.

Фото: О. Лящук

Фото: О. Лящук

Фото: О. Лящук

31

Українська антарктична станція „Академік Вернадський”

У 1953 році на острові Галіндез в районі архіпелагу Аргентин­ських островів (Західна Антарктика) англійці заснували антарктич­ну станцію „Фарадей”. Саме на станції „Фарадей” у 1985 році група британських вчених вперше зафіксувала над Антарктидою озоно­ву діру діаметром понад 1 000 км.

У той час антарктичних станцій було багато, забезпечувати їх було складно, тож не дивно, що Англійське антарктичне товари­ство передає Україні станцію „Фарадей” у постійне користування. Ця важлива для України подія сталася 6 лютого 1996 року. Перша українська антарктична експедиція перейменувала станцію на „Академік Вернадський” на честь видатного українського вченого­природознавця та першого президента НАН України Володимира Івановича Вернадського. Відтоді на „Вернадському” українські нау­ковці розпочали дослідження Антарктики. Щороку Національний антарктичний науковий центр (НАНЦ), розташований в Києві, ор­ганізовує та відправляє на крижаний континент нові експедиції. Зараз на станції працює вже 22­га українська антарктична експе­диція. Вона проводить ряд комплексних досліджень, зокрема гід­рометеорологічні, океанографічні та біоресурсні, ядерно­фізичні дослідження Землі та її атмосфери, фізичних процесів полярного геокосмосу, геолого­геофізичні, медико­фізіологічні та біологічні дослідження. До речі, біологічні дослідження на станції „Вернад­ський” вперше розпочали саме українські фахівці. Вони системно досліджують структуру та функції антарктичних біоценозів.

Дикий Ігор Васильович,

канд. біол. наук, доцент кафедри зоології ЛНУ ім. І. Франка,

учасник 11-ї (2006–2007 рр.), 14-ї (2009–2010 рр.)

та сезонної 17-ї (2011–2012 рр.)

українських антарктичних експедицій

на станцію „Академік Вернадський”

Дикий Ігор Васильович,

канд. біол. наук, доцент кафедри зоології ЛНУ ім. І. Франка,

учасник 11-ї (2006–2007 рр.), 14-ї (2009–2010 рр.)

та сезонної 17-ї (2011–2012 рр.)

українських антарктичних експедицій

на станцію „Академік Вернадський”

32

Як стати полярником?Сьогодні Україна – повноправний член практично всіх між­

народних організацій, які займаються антарктичними полярними дослідженнями. Впродовж 20­ти років антарктичний центр для участі в експедиціях підготував 156 полярників. Кандидати в ан­тарктичні експедиції подають на конкурсний відбір свої наукові проекти. Далі вони проходять медичну комісію та спеціальні „по­льові” збори, на яких майбутні учасники експедиції певний час живуть разом. З групою працюють психологи, тестують їх і спіл­куються з ними, з’ясовують ступінь психологічної сумісності. Па­ралельно відбуваються навчальні тренінги, ознайомлення з пра­вилами роботи і розпорядком на станції „Академік Вернадський”. Якщо ти молодий науковець, комунікабельний, „душа” колективу, знаєш, що таке взаємодопомога, взаєморозуміння та взаємопова­га (і, головне, не боїшся холоду), тоді ти маєш великий шанс по­трапити в антарктичну експедицію.

Дикий Ігор Васильович,

канд. біол. наук, доцент кафедри зоології ЛНУ ім. І. Франка,

учасник 11-ї (2006–2007 рр.), 14-ї (2009–2010 рр.)

та сезонної 17-ї (2011–2012 рр.)

українських антарктичних експедицій

на станцію „Академік Вернадський”

Дикий Ігор Васильович,

канд. біол. наук, доцент кафедри зоології ЛНУ ім. І. Франка,

учасник 11-ї (2006–2007 рр.), 14-ї (2009–2010 рр.)

та сезонної 17-ї (2011–2012 рр.)

українських антарктичних експедицій

на станцію „Академік Вернадський”

33

СОНЯЧНА СИСТЕМА

ОЛЕК

САНД

Р Ш

ЕВЧУ

К

Усі ми, начебто, знаємо, що таке вітер: потік повітря, що руха­ється переважно в горизонтальному напрямку та обумовлений пе­репадом тиску в атмосфері. Без вітру не уявляємо життя на Землі.

У метеорології вітри класифікують за просторовим масштабом, тривалістю дії, напрямком та швидкістю руху повітря (лінійною та коловою, або циркулярною), місцевістю, в якій дме вітер, та ефекта­ми, які виникають під час взаємодії рухомого повітря з навколишнім середовищем. Так, короткі (кілька секунд) та сильні вітри називають поривами. Сильні вітри середньої тривалості (приблизно 1 хвилина) називають шквалами. Більш тривалі у часі вітри залежно від їхньої сили носять назви бризу, бурі, шторму, урагану, тайфуну. Широко­масштабні вітри, викликані сезонними коливаннями температури, – мусони – тривають кілька місяців, а вітри, викликані різницею темпе­ратури на різних широтах, – пасати – дмуть постійно.

ЗВIДКИ ТА ЧОМУ „ДМЕ” СОНЯЧНИЙ

ВIТЕР?

34

Уже із самого визначення вітру логічно випливає, що вітер може бути не лише на Землі, а й на інших планетах, у яких є бодай роз­ріджена атмосфера. Просто на інших планетах він є потоком атмо­сферних газів іншого складу, аніж склад атмосфери Землі. Космічні апарати та посадкові модулі зареєстрували вітри на всіх планетах Сонячної системи, окрім позбавленого атмосфери Меркурія. Най­сильніші вітри спостерігають на Нептуні1, дуже сильні вітри зафік­совано на Юпітері2 та Сатурні3.

Якщо узагальнити поняття вітру як руху розріджених газів та плазми4, що викликаний різницею тисків у газовому (плазмовому) середовищі, то вітер може бути навіть в атмосферах зір – зоряний ві­тер – та у міжзоряному й міжпланетному середовищі – галактичний міжзоряний вітер! Таке узагальнення поняття вітру суттєво розши­рює коло понять, явищ та процесів, які підпадають під „юрисдикцію” вітрів. Зоряний вітер Сонця природно назвати сонячним вітром.

Про те, що сонячний вітер існує, вчені підозрювали давно. Пер­шу гіпотезу про існування сонячного вітру висловив у 1896 році норвезький фізик К. Біркеланд. Він припустив, що північне сяйво викликане впливом електричних заряджених частинок, які йдуть від Сонця. Поблизу геомагнітних полюсів їх захоплює магнітне поле Землі, і, рухаючись до поверхні, вони випромінюють частину своєї енергії. Перші докази на користь гіпотези Біркеланда вчені отрима­ли через багато років, вивчаючи магнітні бурі, викликані потоками частинок, які входять до складу сонячного вітру.

Сучасну теорію сонячного вітру сформулював американ­ський астроном Ю. Н. Паркер у 1957 році. Вона була підтверджена у 1959 році під час польоту радянського космічного апарата (КА) „Луна­1” і в 1962 році під час польоту американського космічного зонда „Mariner 2” до Венери, а також дослідженнями ШСЗ „Explorer X”. Виявилося, що сонячний вітер „дме” безперервно в усьому кос­мічному просторі, який дослідили ці КА, і що поблизу Землі його швидкість становить приблизно 400 км/с! Такі шалені атмосферні вітри годі й уявити!

1 Читай статтю Олександра Шевчука „Планета шалених вітрів” („КОЛОСОК” №4/2014).2 Читай статтю Олександра Шевчука „Гігант з червоною ознакою” („КОЛОСОК” №1/2014).3 Читай статтю Олександра Шевчука „У полоні кілець” („КОЛОСОК” №2/2014).4 Плазма – четвертий агрегатний стан речовини (поряд з твердим, рідким та газоподібним). Стан речовини, у якому її атоми йонізовані, тобто електрони відірвані від ядер.

35

То чому ж виникає сонячний вітер? Що є його рушійною силою? У зір із порівняно невисокою температурою поверхні – приблизно 6 000 °С (такою є температура фотосфери Сонця) – наявність гарячої корони5 пов’язана з конвективними рухами, які є джерелом удар­них збурень – хвиль різного типу. Поширення хвиль в атмосфері зорі в напрямку зменшення густини речовини (назовні) призво­дить до збільшення амплітуди та швидкості спочатку слабкої хви­лі, яка поступово перетворюється на ударну хвилю. Цей механізм чимось схожий на механізм поступового зростання енергії цунамі за наближення хвиль до берега. Енергія ударної хвилі в атмосфері зорі в результаті взаємодії із частинками середовища перетворю­ється на внутрішню енергію – тепло. Тому корона Сонця має тем­пературу 1–5 млн °С, хоча температура фотосфери майже в тисячу разів менша. За дуже інтенсивних зіткнень ударної хвилі з короною можливе вибухоподібне виділення енергії – сонячні спалахи.

Такий механізм підтримує високу температуру корони, яка роз­ширюється. Водночас плазма корони віддаляється від Сонця, сили притягання слабшають, а температура корони залишається майже незмінною завдяки великій теплопровідності плазми та постійному надходженню енергії в корону від ударних хвиль. Коли частинки плаз­ми досягають другої космічної швидкості, вони долають гравітаційне притягання Сонця і вилітають у космічний простір – так утворюється зоряний (сонячний) вітер. Речовина зоряного вітру прискорюється магнітними полями до швидкості 1 000–2 000 км/с. Через сонячний ві­тер Сонце щосекунди втрачає приблизно 1,5 млн т своєї маси!

Якби Сонце не оберталося (період осьового обертання від­носно Землі становить 27 діб), сонячний вітер витікав би майже рівномірно в усі сторони від Сонця. Насправді обертання Сонця призводить до закручування частинок сонячного вітру в спіральну просторову структуру – спіраль Паркера (мал. 1). Магнітне поле спіралі розділене на дві частини. Закручуючись у спіраль Паркера,

5 Читай статтю Олександра Шевчука „Сонце – наша рідна зоря” („КОЛОСОК” №10/2017).

Мал. 1. Спіра

ль П

арке

ра

36

магнітне поле змінює свою полярність. Принцип формування такої спіралеподібної просторової структури іноді називають „ефектом садового шланга”, адже приблизно таку поверхню описує струмінь води, якщо переміщати шланг вгору–вниз, одночасно обертаючи його навколо своєї осі.

Кількісний склад йонів у сонячному вітрі такий самий, як у со­нячній короні. Сонячний вітер складається в основному з електро­нів, протонів та ядер гелію (альфа­частинок). Інтенсивність потоку сонячного вітру залежить від сонячної активності. Сонячний вітер поділяють на два типи (залежно від швидкості заряджених части­нок, які входять до його складу): повільний сонячний вітер (швид­кість становить приблизно 300–400 км/с поблизу орбіти Землі) і швидкий сонячний вітер (600–700 км/с в околицях орбіти Землі). Також є надшвидкісні (до 1 200 км/с) короткочасні потоки частинок сонячного вітру. Як бачимо, у сонячного вітру є шквали та пориви, як і в звичайних вітрів в атмосфері Землі.

Повільний сонячний вітер породжує „спокійна” частина соняч­ної корони. За температури 2 млн °С корона не може перебувати в умовах рівноваги. Вона розширяється, і майже рівномірне виті­кання плазми розганяє речовину до надзвукових швидкостей. По­токи швидкого сонячного вітру пов’язані з корональними дірами – областями корони з порівняно низькою температурою (приблизно 800 000 °С). Короткочасні надшвидкісні потоки частинок сонячного вітру обумовлені корональними викидами⁵.

Практично всі планети Сонячної системи мають власне маг­нітне поле. Взаємодія магнітних полів планет з магнітним полем плазми сонячного вітру та частинками, які входять до його скла­ду, призводить до утворення магнітних оболонок планет. На мал. 2 показано магнітну оболонку Землі. Як бачимо, вона не сферична.

Мал. 2. Магнітна оболонка Землі

37

Повернена до Сонця межа магнітної оболонки розташована на відстані 65 000–75 000 км від поверхні планети. З протилежного – нічного боку – магнітна оболонка утворює видовжений магнітний хвіст, який тягнеться в міжпланетному просторі на відстань в по­над тисячу земних радіусів (6,5 млн км).

Магнітна оболонка, зокрема її магнітосфера, впливає на кос­мічну погоду (геомагнітну активність, геомагнітні бурі). На пла­нетах Сонячної системи, які мають магнітне поле, внаслідок за­хоплення заряджених частинок сонячного вітру утворюються радіаційні пояси, виникають полярні сяйва. Якби у Землі не було магнітосфери, жорстка компонента сонячного випромінювання безперешкодно надходила б до земної поверхні й життя на Землі було б неможливим.

Сонячний вітер утворює геліосферу, магнітне поле якої пере­шкоджає проникненню в Сонячну систему міжзоряного газу та деяких частинок міжзоряного пилу. Отже, геліосфера – зона у кос­мічному просторі навколо Сонця, в якій домінує плазма сонячного вітру. В межах геліосфери майже вся речовина походить із Сонця.

Природно виникає запитання: як далеко поширюється соняч­ний вітер у космічному просторі? Щоб відповісти на нього, потріб­но визначитися, що вважати межею геліосфери. Якщо за критерій ми візьмемо густину плазми сонячного вітру, то сонячний вітер перестане домінувати над частинками міжзоряної речовини десь на відстані, яка в 15 разів перевищує відстань від Землі до Сонця (приб лизно посередині між орбітами Сатурна та Урана). Інше гра­ничне значення для межі геліосфери можна отримати, взявши за критерій рівність сил магнітних полів сонячного вітру та міжзоря­ного середовища. У цьому разі домінування сонячного вітру не буде відчуватися на відстані, яка в 160 разів перевищує відстань від Землі до Сонця. Якщо за критерій взяти швидкість частинок соняч­ного вітру відносно Сонця, то межа геліосфери буде розташована на відстані, яка у 120 разів перевищує відстань від Землі до Сонця.

Зміна швидкості сонячного вітру визначається дією гравітацій­ного поля Сонця і температурою плазми. На досить великій відста­ні від нашого Сонця (починаючи з відстані у 200 млн км) швидкість сонячного вітру стає постійною, але такою, що перевищує швид­кість звукових хвиль в плазмі сонячного вітру, – надзвуковою6. На певній відстані потік частинок сонячного вітру поступово уповіль­

6 Надзвукова швидкість – швидкість часток речовини вище швидкості звуку для цієї речовини або швидкість тіла, що рухається у речовині з більш високою швидкістю, ніж швидкість звуку для цього середовища.38

Мал. 3. Геліосфера

нюється внаслідок взаємодії з частинка­

ми міжзоряного середовища. Область взаємодії сонячного вітру

з  міжзоряним середовищем називають геліосферним інтерфейсом. Потоки частинок сонячного вітру і заряджених частинок міжзоряного середовища (протони, електрони, йони) не повинні змішуватися, тому вони наче відокремлюються один від одного стінкою, яку називають контактною поверхнею, або ж геліопаузою. Геліосфера – одна зі струк­турних одиниць геліосферного інтерфейсу.

Загальмувати надзвуковий потік плазми до швидкості, мен­шої, ніж швидкість звуку, неможливо без утворення в цьому пото­ці ударної хвилі – поверхні, на якій швидкість потоку різко падає, а температура різко зростає. Отже, геліопауза, неначе пружна стін­ка, відокремлює два надзвукові потоки плазми: всередині – плаз­ми сонячного вітру, а зовні – потоку міжзоряної плазми, відносно якої Сонце разом із планетами рухається з надзвуковою швидкістю (20–25 км/с). Тому на внутрішній частині геліопаузи утворюється зона геліосферної ударної хвилі, а на зовнішній поверхні – головна ударна хвиля (мал. 3).

У геліосферній ударній хвилі швидкість сонячного вітру падає з 450 км/с до приблизно 100 км/с, а температура підвищується до декількох мільйонів градусів! У зоні головної ударної хвилі по­тік міжзоряного середовища гальмується приблизно з 25 км/с до 10 км/с, а його температура підвищується з 5 000 °С до 15 000 °С. Експерименти на американській Орбітальній геофізичній обсерва­торії OGO­5 і радянських наукових супутниках „Прогноз­5” і „Про­гноз­6” підтвердили гіпотезу про рух міжзоряного середовища з надзвуковою швидкістю відносно Сонця.

За оцінками вчених, відстань до геліосферної ударної хвилі в напрямку, зустрічному до потоку міжзоряної плазми, становить

39

Мал. 4. Астросфера

Мал.

7. КА

„Uly

sses

”

приблизно 10–15 млрд км, до геліопаузи – приблизно 25 млрд км, до головної ударної хвилі – понад 40 млрд км. У хвостовій частині (в на­прямку руху потоку міжзоряної плазми) відстань до геліосферної ударної хвилі перевищує 30 млрд км, а до геліопаузи – 45 млрд км.

Відразу за геліосферною ударною хвилею починається зона, яку називають геліосферною мантією (мал. 3). У ній сонячний вітер, швидкість якого вже менша за швидкість звуку в плазмі, продов­жує гальмуватися, стискається, і його рух набуває вихороподібного характеру на кшталт струменя диму, який піднімається вгору з ци­гарки на краю попільнички. Геліосферна мантія починається на від­стані 10–15 млрд км від Сонця. Однак, на відміну від внутрішньої області геліосфери, де сонячний вітер має надзвукову швидкість, геліосферна мантія не має сферичної форми. Вона, імовірніше, схо­жа на морквину, що простирається в напрямку, протилежному до напрямку руху Сонця в міжзоряному середовищі.

На відміну від заряджених частинок міжзоряного середовища, міжзоряні атоми проникають всередину геліосфери. Вимірюючи рух атомів міжзоряного середовища всередині геліосфери, можна точно визначити температуру цього середовища і відносну швид­кість в ньому Сонячної системи. Виявилося, що температура між­зоряного середовища в околиці Сонячної системи становить приб­лизно 7 000 °С, а швидкість відносного руху – 26,4 км/с.

У 1993 році російський вчений В. Б. Баранов розробив теорію взаємодії міжзоряного середовища з плазмою сонячного вітру. Встановлено, що атоми міжзоряного середовища під час взаємодії з протонами сонячного вітру можуть віддавати електрони, утворю­ючи нові – вторинні атоми водню. Такий процес називають переза­рядкою. Протони, які залишилися від первинних атомів водню, захо­плюють електрони сонячного вітру і знову утворюють атоми водню. Таким чином поблизу головної ударної хвилі утворюється доволі протяжна область підвищеного вмісту атомів водню – воднева стін­ка. У 1996 році Дж. Лінський і Б. Вуд експериментально підтверди­ли існування водневої стінки. Міжзоряні атоми водню вперше були детектовані на космічному апараті IBEX, запущеному в 2009 році. У 2016 році було визначено параметри міжзоряного водню.

Нещодавно за допомогою Космічного телескопа ім. Габбла (КТГ) і наземного телескопа WIYN (Кітт­Пік, штат Арізона) отримано унікальні зображення астросфер. Астросфери – це теж геліосфери, але навколо інших зір.

40

Мал. 4. Астросфера

7 Світловий рік – позасистемна одиниця виміру довжини, що дорівнює відстані, яку світло долає у вакуумі за один рік. Світловий рік становить приблизно 9,46 • 10¹² км.

Мал.

7. КА

„Uly

sses

”

Мал. 5. Астросфера

Мал. 6. КА „Voyager 1”

На мал. 4, 5 зображено геліосфери навколо молодої зорі LL в сузір’ї Оріона і подвійної зорі BZ в сузір’ї Жирафа.

У першій половині 2012 року КА „Voyager 1” (мал. 6) перебував на відстані приблизно 17,8 млрд км від Сонця і долетів до межі геліо­сферної ударної хвилі. Датчики автоматичної станції зафіксували зростання рівня високоенергетичних заряджених частинок між­зоряного походження на 25 %. Одночасно датчики КА зафіксували різке зниження кількості заряджених частинок, що йдуть від Сонця. У 2012 або 2013 році „Voyager 1” вийшов за межі геліосфери в міжзо­ряний простір.

Спектроскопічні дослідження, проведені Р. Лалльман (Франція), Дж. Лінським та Б. Вудом (США), показали, що в наш час Сонячна сис­тема перебуває на межі невеликої міжзоряної хмари, яку називають Локальною міжзоряною хмарою (ЛМХ). Діаметр ЛМХ не менш ніж 10 світлових років7. Вважається, що ЛМХ та її сусіди – такі ж області міжзоряної плазми – розташовані всередині гарячого Локального га­зового міхура з характерним розміром у 400 світлових років, запов­неного плазмою з температурою приблизно мільйон градусів. На­разі Сонце перебуває майже на кордоні ЛМХ. Приблизно через 3 000 років Сонце вийде з ЛМХ й увійде або в область сусідньої міжзоряної хмари, або в гарячу плазму Локального міхура.

Сьогодні властивості сонячного вітру добре вивчено зав­дяки успішним космічним програмам: IMP­8 (інша назва  – „Explorer 50”, діяла протягом 1973–2000 років), „Ulysses” (по­чаток місії – 1990 рік, мал. 7), SОНО (початок місії – 1995 рік, мал. 8), „Interball” (діяла протягом 1995–1998 років).

Мал. 8. КА SOHO

41

У нашій уяві з Францією пов’язані різні асоціації: дорогі парфуми, мода, вишукана кухня, кіно... Зазирнеш глибше в історію – королі, революція, Наполеон. А ось про природні пам’ятки Франції, її тра-диції, сучасне життя ми знаємо менше. Гайда знайомитись!

ПОДОРОЖУЄМО ЄВРОПОЮ

мал. 1

Символи і традиціїПрапор країни – триколор, а гімном є „Марсельєза”. Написав

його офіцер республіканської армії Руже де Ліль, а підхопили робіт­ники Марселя (звідси й назва). Офіційне гасло вільнолюбної Фран­ції – „Свобода, Рівність, Братерство!”

Символами країни вважають також діву Маріанну та галльського півня. Галлами називали давніх предків французів, а „gallus” з латин­ської мови означає „півень”. Вважають, що півень уособлює фран­цузький характер: войовничий, рішучий, а ще – трохи задерикува­тий та хвалькуватий. Ну й жартівники ці французи!

Франція пишається своєю кухнею. Та не їдять французи самі лише жаб’ячі лапки! Тут готують смачні супи й соуси, а перед де­сертом подають сир, якого виробляють до 400 сортів! І саме слово „десерт”, між іншим, французького походження.

Французи святкують чимало історичних дат. Наприклад, 14 лип­ня – День узяття Бастилії, який відзначають феєрверками й парада­ми. А на Різдво до французьких дітей приходить Пер Ноель.

ПРО ФРАНЦІЮ

І ФРАНЦУЗІВНАДІЯ КРІТ

42

мал. 1

Візитна карткаЗа територією Франція – друга в Європі після України:

547 000 км². А от за населенням – як півтори України: 63 млн осіб, причому шоста частина всіх французів мешкає в столичному Пари­жі. Франція є одним із засновників Євросоюзу, членом військового блоку НАТО.

Сучасна Франція входить до „Великої сімки” найрозвиненіших країн світу. Вона виготовляє літаки та космічну техніку, автомобілі, алюміній і сталь, хімічні товари, тканини, одяг, сир і вино. Країною курсують швидкісні потяги, а більшу частину електроенергії вироб­ляють атомні станції.

Дорогами півночіРозпочнемо нашу подорож із Нормандії, від протоки Ла­Манш,

що розділяє Францію і Велику Британію. Здавна тут жили моряки й ри­балки. Сувора природа наклала свій відбиток на життя нормандців.

У відкритій сильним атлантичним вітрам Нормандії панує во­логий клімат, а берег океану обривається стрімкими скелями, як у місцевості Етрета (мал. 1). Якщо звідси поїхати на захід, у бік Бре­тані, біля міста Сен­Мало натрапиш на „восьме диво світу” − замок Мон­Сен­Мішель (мал. 2). Він розташований на острові, але двічі на добу, під час відпливу, вода відступає. Мон­Сен­Мішель вважають найцікавішим місцем Франції після Парижу.

43

мал. 2

Віддаляючись від океану, бачимо пасовиська, яблуневі сади, між ними – ферми з будинками із сірого грубого каменю. Поля роз­ділені живоплотом – такий ландшафт називається „бокаж”.

Найбільшим містом Нормандії є Руан, відомий тим, що тут у XV ст. спалили на вогнищі Жанну д’Арк – героїню визвольної вій­ни французів проти Англії. Руанський величний собор, виконаний у готичному стилі, до 1880 року був найвищим у світі (мал. 3). І сьо­годні його висота вражає – 151 м!

Великий годинник на міській вежі вважається одним із найста­ріших у Європі. Його циферблат має вигляд сонця, над ним – срібна сфера, яка показує фази Місяця. Замість звичних нам двох стрілок тільки одна – годинна. Її прикрашає фігурка золотого баранчика, бо місто розбагатіло на переробці вовни (мал. 4).

Париж, Париж!Ще трохи на південь – і ми в Парижі. Його колишня назва –

Лютеція („місто на болоті”). Сьогодні гігантський мегаполіс здій­мається над людським мурашником своїми музеями­палацами, у яких застигла вічність. Скільки ж часу потрібно, щоб усе по­бачити? Туристи біжать до Лувру поглянути на знамениту „Джо­конду” Леонардо да Вінчі, а ще треба відвідати музей д’Орсе з картинами художників­імпресіоністів, королівську усипальню

мал. 3

мал. 4

44

мал. 3

мал. 4

в  абатстві Сен­Дені, заміський Версаль, зазирнути на 130­метровий пагорб Монмартр – культове місце сучасних художників. Запах круасанів кличе до за­тишних кафе на набережній Сени. Але обійдемося пакетиком смажених каштанів, бо треба встигнути до Ейфелевої вежі!

Споглядаючи неймовірну споруду, розуміємо, чому французи були нею шоковані. Над містом, яке зберігало шарм королівських часів, над підстриже­ними садами Тюїльрі та Собором Паризької Бого­матері здійнялася конструкція висотою понад 300 м і масою 10 000 т! Творіння Гюстава Ейфеля презир­ливо називали „закіптюженою заводською трубою”. Заспокоювала парижан лише впевненість, що цей тимчасовий експонат, збудований у 1889 році до всесвітньої виставки, швидко зруйнується. Дарем­но! Вежа не тільки пережила своїх критиків. Вона така міцна і стійка, що найсильніший вітер розхитує її верхівку лише на 12 см.

45

мал. 5

мал. 6

В гостях у д’АртаньянаЧас залишати Париж – і далі на південь! По дорозі перетинаємо

долину Луари (мал. 5). Це найдовша (понад 1 000 км) річка Франції. Тут багато старовинних замків, а теплий сонячний клімат сприяє ви­рощуванню винограду. Саме в долині Луари розташоване невелике містечко Коньяк, яке дало назву однойменному напоєві.

Зазирнемо тепер на південний захід – до Аквітанії, де вздовж океану простягнулися Ланди – низовини, відділені від узбережжя піщаними дюнами. Щоб вітер не розвіював пісок, Ланди засадили соснами, створивши найбільший у Європі лісовий масив, площею 10 000 км². Раніше ця історична область мала назву Гасконь, і саме тут письменник Дюма поселив свого д’Артаньяна. Припускають, що його прототипом був Шарль де Батц – син збіднілого дворянина, що народився в замку неподалік села Артаньян.

На МонбланА тепер – в гори! На сході країни підносяться Вогези, Юра, Аль­

пи. Які з них дали назву періоду в геологічній історії Землі, коли па­нували динозаври? Так, це саме вони – гори Юра.

Альпи – найвищі гори Європи. Їх прикрашають льодовики та гірські озера. Головну вершину – засніжений Монблан (мал. 6) ви­сотою 4 807 м – Франція поділяє з Італією: кордон проходить через

46

мал. 7

мал. 8

мал. 9

найвищу точку. Під Монбланом є 11­кілометровий тунель, що спо­лучає Францію та Італію. Чи довго „Біла гора” (так перекладається „Монблан”) відповідатиме своїй назві? Вчені занепокоєні: льодовики в Альпах швидко тануть через глобальне потепління. Також в Альпах є одна з найглибших печер світу − Жан­Бернар (понад 1 600 м).

Білі коні КамаргуСередземноморське узбережжя Франції – це багатомовний

порт Марсель, виноградники і лавандові поля Провансу. Це Канни, де щороку проходить один із головних міжнародних кінофестива­лів. Нарешті, це Лазуровий берег – численні курорти, серед яких найвідомішим є Ніцца (мал. 7).

Відвідати південь Франції влітку, коли цвіте лаванда, – це насо­лодитися неймовірними кольорами й пахощами (мал. 8). Лаванда – один з обов’язкових складників парфумів та іншої косметичної про­дукції. Прованс виробляє 80 % усієї лавандової олії світу. Але наш шлях лежить у менш відомий район – заповідник Камарг, розташо­ваний в дельті річки Рона. Серед очеретяних боліт тут пасуться на­півдикі табуни білих коней (мал. 9). Це особлива порода, яку місцеві мешканці бережуть і якою пишаються. Дивне враження справляють білі коні, які скачуть по морському мілководдю! Цікаво, що лошата в них народжуються темними, а пізніше їхня масть змінюється.

47

Ми проїхали Францією з півночі на південь. Можемо тепер поплавати в теплому Середземному морі та пригадати свої вра­ження. А можемо дізнатися ще кілька цікавих фактів про країну.

Французька школаУ Франції діти йдуть до школи в шість років і протягом

п’яти років навчаються у початковій школі. Далі переходять у  коледж, де вчаться із 6­го класу по 3­й. Так, ми не помили­лися! У Франції зворотна нумерація класів, тому третьоклас­ник старший за шестикласника! Після коледжу можна вибрати професійне училище або ліцей. З французьких ВНЗ найвідомі­шою є Сорбонна у Парижі.

Французькі учні проводять у школі цілий день. Зате велика перерва в них справді велика – дві години. Можна пообідати вдома, а дехто і на гуртки встигає. А от з улюбленими одно­класниками і вчителями на другий рік можеш не зустрітися: щороку класи формують по­новому.

Перший дзвоник у французів 10 вересня, а останній – 10  червня. Навчальний рік поділено на триместри. Найвища оцінка – двадцять балів.

Дякуємо, Франціє!Французи завжди щось винаходили.

Братам Люм’єр ми зобов’язані народженням кіно, братам Монгольф’єр – повітроплаван­ням, П’єру Мартену – литтям сталі, Жаку­Іву Кусто – аквалангом, Луї Пастеру – консервами, Ма­рії та П’єру Кюрі – дослідженням явища радіоактивності... Математик Рене Декарт, механік П’єр­Симон Лаплас, фізик Андре­Марі Ампер – це далеко не весь перелік визначних французьких учених.

Величезним є внесок Франції у світову культуру. Одну з перших казок нашого дитинства – „Червону шапочку” – на­писав Шарль Перро. Відомий тобі, мабуть, і капітан Немо – герой романів Жуля Верна. А яких інших французьких пись­менників ти знаєш? Картини яких художників пам’ятаєш? Яких французьких музикантів, акторів можеш назвати?

48

Життя з повітря, води і світла

Сонце – найпотужніше, але найменш освоєне людиною дже­рело енергії. Водночас уся енергія (крім ядерної), яку людина пря­мо або опосередковано використовує, – це енергія Сонця. Гідро­електростанція перетворюють енергію рік в електричну. Але така можливість обумовлена колообігом води у природі: під дією Сон­ця вода випаровується, а потім знову випадає на Землю. Теплові електростанції працюють на кам’яному вугіллі, нафті, природному газі – органічних речовинах, які мільйони років тому були створе­ні зеленими рослинами за допомогою сонячної енергії. Органічне походження має також бензин, гас, мазут та інші види мінерально­го палива, які отримують з нафти та кам’яного вугілля. Продукти харчування, які забезпечують нас необхідною енергією, зрештою ми отримуємо завдяки рослинам, адже тварини, м’ясо яких ми їмо, харчуються або зеленими рослинами або іншими рослино­їдними тваринами. Щодо рослин, то вони виробляють органічні речовини, безпосередньо поглинаючи і засвоюючи сонячне ви­промінювання. Без цього первинного використання сонячної енергії на Землі не було б життя.

Але якщо рослини „вміють” засвоювати сонячну енергію без­посередньо, без проміжних ланок, то людина навчилася робити це за допомогою технічних пристроїв порівняно недавно, і в не­значних масштабах, якщо взяти до уваги обсяги виробництва всіх видів енергії. Сьогодні лише зелені рослини оволоділи мистец­твом створювати органічні речовини з води і повітря, використо­вуючи сонячне світло. Цей процес називається фотосинтезом і від­бувається у зелених пластидах – хлоропластах, спеціалізованих ділянках цитоплазми. В процесі фотосинтезу в зелених листках і стеблах рослин з вуглекислого газу і води утворюється глюкоза, а потім крохмаль та складніші органічні сполуки. І хоча сьогодні це знає кожен школяр, учені поки що не можуть відтворити фото­синтез у лабораторіях без участі зелених рослин.

НА

НА

ШІЙ

ОБК

ЛАД

ИН

ЦІ