НА ЩО НОВАЦТВУ ОЧІКУВАТИ В ПЛАСТІ

ВЕСНОЮ

Готуйсь, новаки та новачки! Ось настала довгоочікувана пора року, і це – весна. Дні

стали довшими, ночі коротшими, а головне - нам частіше всміхається сонечко і лоскоче

личко своїми промінчиками. Весна - довгоочікувана для новацтва, адже саме навесні

розпочинаються найцікавіші події. Цьогорічна весна не стане виключенням. Новаки та

новацтво станиці Івано-Франківськ можуть сміливо очікувати початку пригод.)

Весняний сезон розпочинає Шевченкіада, яка відбудеться 10 березня. Цей захід є

міжуладовим. Що це означає? А означає те, що юнацтво та новацтво спільно готуватимуть

Шевченкіаду. Побачимо, що з того вийде .

12 квітня пластуни будуть відзначати 101 рік від складання Першої Пластової Присяги.

В цей день пройде вимарш пластунів в одностроях вулицями міста, розкладеться наметове

містечко на площі Шептицького, в якому візьме участь також новацтво. Новаків та новачок

чекає ще одна несподіванка – музична вистава «Дюймовочка», в якій будуть брати участь всі

рої .

В травні ми також не будемо сумувати. Це місяць – суцільних свят : Великдень, День

міста, День матері… В Пласті нас чекає традиційне Свято Весни, святкування якого

супроводжується поїздкою чи мандрівкою за межі міста на природу.

А там вже літечко не за горами …

Отож, чекаймо з нетерпінням всіх свят, будьмо чемними та дотримуймося Новацького

закону!!!!

СУПЕР МАЙСТЕРКА

Троянда з паперу своїми руками

Щоб зробити з паперу троянди власними руками нам будуть потрібні наступні матеріали:

- Квадрати щільного паперу, розміром 10х10 сантиметрів, бажано червоні;

- Засушені гілки будь-якого дерева;

- Ножниці;

- Елегантна ваза;

- Супер клей;

Покрокове виконання:

1. На червоному квадраті малюємо лабіринт (спіраль).

2. Вирізаємо намальовану спіраль точно і акуратно.

3. Беремо вирізану спіраль та із зовнішнього кінця починаємо її скручувати.

4. Щільно закручуємо розпочатий рулон до самого кінця і внизу для надійності приклеюємо

внутрішній кінець.

5. Наша троянда з паперу готова.

6. Наступним кроком буде виготовлення листочків. Вирізаємо його якнайбільш

правдоподібним.

7. Склеюємо троянду і листочок та акуратно приклеюємо їх на суху гілку (троянда не

розпадеться, адже її тримає аркуш).

8. Останнім штрихом буде поставити наш створений букет троянд у вазу.

P.S. Такий букет троянд стане гарним подарунком матусі до Дня матері .

Баночка для олівців та різних дрібниць

Для виконання баночки нам будуть необхідні:

- Основа. Для неї чудово підійде основа від туалетного паперу;

- Клей ПВА;

- Ножиці;

- Скотч;

- Кольорові нитки (для в'язання);

- Гудзичок та листочок з фетку для прикраси.

Покрокове виконання:

1. Готуємо основу для баночки. Для цього необхідно вирізати з основи з-під туалетного

паперу необхідну висоту;

2. Створюємо дно. Для цього за допомогою скотчу заклеюємо нижній отвір;

3. Поверх наклеюємо картоне коло, вирізане по розміру;

4. Змащуємо частину баночки клеєм та починаємо намотувати кольорову нитку;

5. Стежте, щоб кожен наступний «поверх» із ниток щільно прилягав до попереднього;

6. Змінюйте кольори нитки, так баночка вийде цікавіша;

7. Для декорування використовуємо гудзички та фетрові листочки;

8. Приклеюємо їх посередині баночки та утворємо квіточку.

Закладка для книги

Матеріали:

- Кольорові смужки паперу

- Лінійка

Поетапне виконання:

1. Беремо смужку розміром 15 на 5 см будь-якого кольору, проте вона повинна бути

двосторонньою;

2. Згинаємо навпіл, щоб чітко простежувалась лінія згину;

3. Розпрямляємо і згинаємо на 45 градусів, орієнтуючись на лінію згину;

4. Повторюємо процес для двох сторін;

5. Перевертаємо заготовку так, щоб «кишенька», яка утворилась, була повернута до вас. Тоді

згинаємо зверху на 0.5 або 1 см, залежно від величини сердечка;

6. Загинаємо кутики;

7. Закладка готова;)

P.S. Щоб закладку було зручніше використовувати, можна заклеїти усі стики скотчем.

КАЗКА

Весняна казка Цю казку розповідає кожної весни веселий мандрівний казкар Вітер. Прислухайтесь

уважно, як він шелестить торішніми листочками, жебонить у струмках талих вод, і почуєте

історію про королівство доброго чарівника Вирія та про його доньку, красуню Весну. У те

королівство за далекими синіми морями ніколи не приходить сердита Зима, тому воно

круглий рік потопає у квітучих щебетливих садках.

А у найпишнішому королівському саду біля самого палацу ростуть три дивовижних

дерева – срібне, золоте й діамантове, і квіти, що розквітають на них, є джерелом багатства та

могутності Вирія. Але найбільша диковинка королівства – палаюча Вогнеквітка на

кришталевому стебельці. Кожного ранку красуня Весна торкається її пелюсток, і від того

дотику чарівна квітка сяє ще променистіше, даруючи тепло та спокій жителям королівства.

Ще веселий Вітер подарує вам оповідку про давні-предавні, а може й ще давніші часи,

коли пташки вміли говорити і жили окремо від усіх у теплому Пташиному краю. Недалеко

від того краю, серед синього моря, знаходився чималий острів, населений мишиним

народом. А правив там злий чаклун голохвостий Пацюк.

Задумав підступний Пацюк знищити жителів Пташиного краю, щоб самому там

оселитися. І наслав на їхню благодатну землю страшні Холод-Чари. Заховалося сонце за сірі

хмари, квітучу землю засипали сніги, ріки та озера скувало кригою. У птахів не стало їжі, а

пір‘я не всіх могло врятувати від тріскучих морозів. Тоді й узявся Вітер показати птахам

дорогу до теплого королівства Вирія. Деякі відчайдухи, щоправда, не схотіли кидати свого

рідного, хоч і холодного, краю. Та більшість пташок все ж збиралися в шеренги, ключі, чи й

просто великі зграї, та готувалися до далекого перельоту.

Багато їх загинуло тоді в дорозі від голоду й холоду, але ті, що долетіли, забули у

чудових садках Вирія про біди та незгоди. Ніщо не завдавало їм клопоту. Якби не новини

мандрівника Вітра, що знову провідав птаство у теплому краю. Він нашіптував, що

Пташиний край ще й досі не здався мишиному війську. Відважні горобчики, дятли, синиці,

ворони і ще багато сміливців чинять опір Пацюковому чаклунству, хоч насилає він на них

морози та хуртовини.

– Дивуюсь я тим сміливцям, – війнув Вітер та й полетів далі.

А перелітні пташки засумували. Не почула наступного ранку красуня Весна їхнього

веселого щебету. Тільки сиві зозулі виспівували біля Вогнеквітки, бо народилися в

королівстві Вирія і нічого не знали про Пташиний край. Перелітні ж вирішили летіти

додому. Хоч як королівна сумувала та тривожилась за своїх нових друзів, але не змогла

відмовити їх від небезпечної мандрівки.

Тоді зірвала Весна всі квіти із срібного, золотого та діамантового дерев і дала кожному

птаху.

– Квітка буде оберегом у дорозі, а вдома покладіть її у гніздо, щоб зігріла та вберегла

від пацюкових чар. Тільки не впустіть квітку на холодну землю! – попереджала красуня.

Полетіли птахи і швидко подолали знайому дорогу. Ось і рідна земля! Радісно

закричали прибульці, тому обереги Весни попадали з дзьобів і перетворились на сухі гілки,

росу чи грудочки землі. Як не метушилися птахи, не могли їх більше знайти. А Пацюк

страхав морозами, мріючи якнайшвидше відсвяткувати перемогу.

Тим часом, за синіми морями Весна сумувала біля Вогнеквітки, що тихо пломеніла біля

палацу. Навіть сиві зозулі розгублено мовчали, бо знали від королівни про втрачені обереги

та пташині незгоди в рідній домівці.

– Треба поспішати на допомогу! – вирішила Весна і старий король мусив благословити

доньку в дорогу. Надів Вирій на голову Весні вінок із зелених смарагдів. Тоді перекинулась

королівна лебідкою і полетіла в далекий Пташиний край. Скрізь, де пролітала лебідка у

зеленому вінку, відступалв холод, танули сніги та крига, а чари Пацюка спливали за водою в

синє море. Усі раділи красуні Весні і не хотіли її відпускати.

Весело королівні з птахами, не знає вона, що Вирій у біді. Адже мишиний володар

надумав відомстити Вирію за добрі чари його доньки. Він послав кажана в королівський сад і

той своїм чорним крилом загасив Вогнеквітку, яку тільки Весна могла запалити. Королівству

загрожувала страшна небезпека.

– Сиві мої зозуленьки, летіть швидше до пташиного краю та передайте Весні вісточку

від мене! –благав Вирій найкращих співунок королівства.

Зозулі дуже зраділи, що побачать Пташиний край, бо надумали звити там гнізда і

висидіти зозуленят. Летіли королівські пташки і весело повторювали наказ-пісню:

– Треба знайти Весноньку

У зеленому вінку,

Попросить лебідоньку,

Вирієву донечку,

Запалити у садку

Нашу Вогнеквіточку!

Веселу пісню раптом почув Пацюк. Він зачарував нещасних зозуль. Забулися

мандрівниці, що мали вити гнізда і підкинули свої яєчка іншим пташкам. Але найстрашніше

– зозулі перестали співати. Вони не могли пригадати пісню-наказ короля Вирія. Хоча…

Останній склад кожного рядка одна зозуля все-таки згадала. Вона літала від дерева до дерева

і розгублено кричала:

– Ку-ку, ку-ку, ку-ку…

Ті дивні коротенькі слова підхопили інші зозулі і так голосно вигукували, що Весна

раптом зрозуміла їх, тому встигла до батька вчасно. Вона доторкнулася до похиленої

Вогнеквітки, і та запалала ще яскравіше. А острів Пацюка раптом пішов на дно разом з усіма

його злими мешканцями. Правда, багато з них врятувалися, та пробралися до Пташиного

краю. Та назавжди втратили хвостаті свою чаклунську силу і вже більше ніколи не докучали

птахам.

Чи було це, чи ні, ніхто нам напевно не скаже. Бо немає зараз Пташиного краю, а птахи

живуть разом з людьми і вже не вміють говорити. Мишей же і голохвостих пацюків аж ніяк

не можемо назвати чаклунами. А королівство Вирія і його красуні доньки? Чи існує воно

насправді? Не поспішайте заперечувати. Адже кожного року з настанням холодів збираються

птахи, щоб летіти до далекого теплого вирію, а потім сумують там за рідним краєм і

поспішають назад з мандрівником вітром, щоб удома виростити своїх пташенят і щоб вони

також мали змогу назвати той край рідним.

Поспішають птахи з вирію, хоч удома ще панують холоди, а за ними лебідкою прилітає

весна, щоб розтопити сніги та подарувати тепло. І скрізь, де тільки ступить вона, розквітають

квіти, а веселе птаство звеселяє нас своїми піснями. Але несподівано зникає весна з першою

такою простою піснею зозулі:

– Ку-ку, ку-ку ку-ку…

Куди ж вона дівається? Може й справді легкою хмаринкою лине за далекі сині моря.

Посміхаємося

Батько до доньки:

- Маринко, не сміти, треба шанувати чужу працю.

- Наша мама нам не чужа, – відповіла Маринка.

***

- Що це ти намалював, Іванку?

- Зайця і мисливця.

- Ото мисливець?

- Так.

- А де ж заєць?

- Утік.

***

Назвіть складові частини природи, – каже вчитель.

- Повітря, – відповідає учень.

- А ще? Згадай, чим ти миєш руки перед обідом.

- Згадав! Це мило!

***

- Сьогодні ми писатимемо автобіографію, – каже вчителька. – Знаєте, що це таке?

- Авжеж! – вигукнув Петрик.

- Це біографія автомобіля!

***

Шестирічна донечка розфарбовує на малюнку котика.

- А яким кольором краще? - запитує маму.

- Розфарбуй його смугастим, - порадила мама.

- Але ж у мене немає смугастого олівця, - розвела рученятами донечка.

***

Андрійко приїхав у село до бабусі. Познайомився з сусідами, майнув на луг, у садок, на

грядки. Одного разу прибігає з городу і кричить:

- Бабусю, а діда Федька кури об наш город ноги витирають!

***

- Тату, сьогодні у школі скорочені батьківські збори.

- Що означає скорочені?

- Ти, я і директор.

***

Дітей повели на екскурсію в міліцію. На щиті висять фотографії: "Їх розшукує міліція".

- Це ось цих і шукаєте? - питає один малий.

- Так! Їх шукаємо!

- Чого ж ви їх, коли фотографували, не зловили?

***

- Ромчику, ти не знаєш, хто виїв варення з літрової банки? - питає мама.

- Ні.

- А ще хочеш?

- Угу...

ПІСЕНЬКА

Гей, мандрують пластуни

Гей, мандрують пластуни

Через гори, долини.

Гей, доріженька закурилася.

Гей, доріженька закурилася.

Перед нами рідний край

Розгорнувся, як Дунай.

Гей, доріженька закурилася.

Гей, доріженька закурилася.

Хоруговки лопотять,

А підківки цокотять.

Гей, доріженька закурилася.

Гей, доріженька закурилася.

ДАВАЙ ПОГРАЄМО

Квіти і вітер

Новаків ділять на дві команди. Кожна команда має свою хатку на протилежних кінцях майданчика, відстань між якими 30-40 кроків. Одна

група дітей – це квіти, які тихо називають себе, щоб вітер не почув, а інша –

вітер. Отже, квіти збираються на середині майданчику. Вітер наближається

до квіток і старається відгадати назву квітки. Якщо вітер відгадає, то квіти тікають до своєї хати, а вітер їх тим часом ловить, торкаючись до них (у

хатинці ловити не можна). Кого вітер зловить, той теж стає вітром. Якщо

вітер не вгадає (він може назвати три квітки), тоді групи вертаються на свої місця і квіти знову тихо себе називають. Потім команди міняються місцями.

ДО ДНЯ МАТУСІ

Оксана Кротюк

Найкраща мама

У котика Мурчика – мама кицюня,

В цапочка рогатого – мама козуня,

В лошати маленького – мама конячка,

А в цуцика, всім це відомо, собачка.

У кожного з них мама тільки одна,

І в цілому світі найкраща вона.

Як кошенятко знайшло маму

На осінньому листячку лежало кошенятко. Ще зовсім маленьке, за людськими мірками

- немовля. Воно сліпо тицяло мордочкою у різні боки і плакало. Мам, мам.. – пищало мале.

Воно замерзло і хотіло їсти. Мам, мам, – жалібно гукало. Але, мама не чула. Вона була

далеко.

А все тому, що вчора, хлопчик-школяр узяв малого клубочка до себе додому. Лише

тому, що хотів мати вдома тваринку. Йому було байдуже що за ним бігла мама кошенятка і

плакала, просила повернути її дитину. Хлопчик не зважав. Він ніс малого клубочка до себе

додому.

А вдома батьки зчинили галас. Адже не можна без дозволу приносити до дому тварин!

От так і вийшло, що маленький котик знову опинився на вулиці. Сам. Далеко від дому. Серед

осіннього карнавалу листя і дощу. Далеко від мами.

Але він не здавався: мам, мам... – продовжував кликати. Та мами не було...

Коли вже почало сутеніти, сил у котяти майже не залишилося. Мале втомлено

розпростерлося на землі, як те листя, що попадало з дерев. Аж, раптом:

- Вуханьчику, ти чий? – запитав лагідний голос.

Малий, не вірячи що це звертаються до нього, все ж підняв голову.

- Вуханьчику, - нахилилася до кошенятка дівчинка. - Ти саменький тут, так?

А серце у малюка ледве не вистрибувало із грудей.

Цей голос! Він такий ніжний, він такий теплий, він такий... такий мамин.

- Мам, - промуркотіло котенятко. – Мама!

А Таня, так звали дівчинку, поглянула на своїх батьків:

- Можна взяти котика? – запитала.

Дорослі між собою переглянулися, а потім ствердно кивнули:

- Бери. Але, доглядати будеш за ним ти!

- Домовилися, - відповіла дівчинка і, ще ніжніше притулила до серця маленький

клубочок. – Тепер я буду для тебе мамою, Вуханьчику.

- Мам...- вже крізь сон, ствердно відповів малюк.

А навколо кружляло у танку листя. Воно радісно виспівувало:

Кошеня знайшло маму... маму... свою маму...

ЗДОГАДАЙСЯ-ВІДГАДАЙСЯ

Для кмітливих новаків та новачок, та їхніх батьків

У носатого Івана,

Одежина дерев’яна.

Він у чистім полі ходить

І по ньому носом водить.

Не стрижений, не чесаний –

Гострим ножем затесаний.

***

Біла грядка , чорні зернятка.

Посіяла по порядку –

Та й маю загадку.

Хто зернятка знає,

Той відгадає.

***

Кулька крутиться, працює,

А з-під кульки – рідина.

Швидко літеру малює

На папері – ось вона.

***

Дуже я потрібна всім –

І дорослим, і малим.

Всіх я розуму учу,

А сама завжди мовчу.

***

Великий будинок у місті стоїть та завжди,

Як вулик бджолиний, шумить.

Як чаша, він повний знаннями,

Ласкавий будинок цей з нами.

***

Є чарівник у школі в нас.

Ану, впізнайте, хто він?

Озветься – тиша йде у клас.

Озветься ще раз – гомін.

Щоб не спізнитись на урок,

Нам голос подає…

Джмелика ростять:

Редактор – с. Віта Дідик

Медошукачі: с. Віта Дідик, с. Аня Лотовська, с. Яся Таран, б. Андрій Кабанов та

б. Андрій Кузишин

Здогадайся відгадайся: ви, мабуть, здогадалися, що наші загадки присвячені школі

(відгадки: олівець, аркуш і літери, ручка, книжка, школа, дзвінок).