МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра міжнародних відносин

та зовнішньої політики

Доповідь на тему:

Зовнішньорегіональні виклики гегемонії США в

Латинській Америці

Виконала:

студентка 591м групи

Кряжевських К.В.

Перевірив:

Богданова Т.Є.

Миколаїв - 2011

Складнощі і протиріччя сучасного етапу міжнародних господарських

відносин чітко проявляються на прикладі звязків Латинської Америки з

США. США зараз переживають не кращі часи. Вони зараз ослаблені

економічно та духовно. Латинська Америка, навпаки, посилюється в бік

соціального балансу й справедливості.

Відносини США й Латинської Америки зазнали докорінних змін. Перш

за все повязано зі змінами всередині регіону. Іншими словами, можна

говорити про про внутрішньосистемну опозицію США в рамках

міжамериканської системи. Варто сказати, що гегемонія США в умовах

глобалізації стоїть перед серйозними викликами, які головним чином

полягають в появі «нових» сильних гравців на латиноамериканському

геополітичному полі. До них ми перш за все відносимо Росію, Китай,

Європейський Союз. Ці гравці представляють собою альтернативу США в

сфері як економічного, так і війського-політичної підтримки розвитку країн

Латинської Америки.

Зближення Росії та Латинської Америки відбувається на основі

концепції, вперше викладеної міністром закордонних справ Євгеном

Примаковим в 1997 році, під час візиту до Аргентини, Бразилії, Колумбії і

Коста-Ріки. На питання про мету цього візиту Примаков відповів, що, будучи

великою державою, Росія, природно, повинна підтримувати зв'язки з усіма

континентами і регіонами світу. У 2001 році у вітальній телеграмі,

адресованій учасникам конференції по Латинській Америці, президент Путін

писав, що політичний діалог та економічні зв'язки з Латинською Америкою є

дуже важливими для Росії і будуть взаємовигідними в таких сферах, як

наука, освіта та культура, яким має бути приділено особливу увагу.

В концепції зовнішньої політики Російської Федерації 2008 року чітко

визначений намір Москви нарощувати політичне та економічне

співробітництво з країнами Латинської Америки і Карибського басейну,

розширювати взаємодію з ними в міжнародних організаціях, сприяти

2

експорту в регіон наукоємної промислової продукції, здійснювати спільні

проекти в сфері енергетики, інфраструктури, високих технологій [9].

В 2000-х роках російська зовнішня політика на латиноамериканському

напрямі стала набагато ініціативнішою. Країни Латинської Америки вловили

цей політичний настрій й проявили готовність інтенсифікувати і двусторонні

відносини і відносини на міжнародній арені. Зіграв роль і «американський

фактор». Корозія лідерства США в регіоні стала завершаючим фактором в

період президентства Дж.Буша, яке характеризувалося чередою

дипломатичних стресів в міжамериканських відносинах. У

латиноамериканців накопичилося багато питань до Вашингтону, включаючи

ступінь його відповідальності за світову фінансову кризу, яка значно вдарила

по країнам регіону. Традиційні нотки незгоди з Білим домом перетворилися в

потужну силу. Не випадково адміністрація Б.Обами, лише прийшовши до

влади, зробила кроки до зближення з південними сусідами й зниження

градусу взаємної недовіри.

Основними причинами зростання зацікавленості Російського

істеблішметну в розвитку співпраці з Латинською Америкою є укріплення

позицій Росії на міжнародній арені, а звідси необхідність активізації її

зовнішньої політики, крах орієнтації лише на західні держави та

усвідомлення зростаючої ролі і місця Латинської Америки в сучасному світі.

Крім того, ряд західних науковців вважають, що активізація дій Москви в

країнах латинської Америки та Карибського басейну – геополітичний курс,

заснований на пошуку статусу великої держави й направлений проти США.

Також існує думка, що дії Російської Федерації в Латинській Америці – це

симетрична відповідь на експансію Заходу на просторі СНД [5].

На даний час Росія підтримує дипломатичні відносини з усіма 33

незалежними державами ЛАКБ. Останніми роками Венесуела різко

ввірвалася до пріоритетних партнерів Росії в Латинській америці, ставши

найбільшим клієнтом російських енергетиків й виробників зброї. Позитивна

динаміка також спостерігається у відносинах Російської Федрації з

3

Мексикою та державами, що входять до МЕРКОСУР: Аргентиною,

Бразилією, Парагваєм, Уругваєм та окремими осоційованими членами –

Перу, Чилі і Еквадором. Особливу вагу набули російсько-бразильські

відносини. Тут варто відмітити країни БРІКС, які в силу їх зростаючої

економічної і політичної могутності, починають відігравати помітну роль в

створенні нового світопорядку.

Про інтенсифікацію російсько-латиноамериканських контактів в

багатосторонньому форматі свідчила участь Бразилії і Мексики в

Хайдаммському процесі (діалозі між «вісімкою» й провідними крайнами, що

розвиваються), а також спільна діяльність Росії, Бразилії і Мексики в рамках

«великої двадцятки» [9].

Росію і країни ЛАКБ обєднує близкість поглядів на ряд ключових

питань світової політики, а саме на необхідність забезпечення верховенства

міжнародного права, укріплення багатосторонніх механізмів вирішення

проблем, що вникають, збереження центральної ролі ООН, пошуку

колективних відповідей на сучасні виклики.

Один з головних моментів тут – зростання активності російського

бізнесу. Не дивлячись на достатньо потужну привязаність економік

латиноамериканських економік до США, відбувається створення ряду

спільних підприємств та філій. Діловий інтерес до Латинської Америки

стимулюється позитивними зрушеннями в економіці країн регіону,

збільшенням росту ВВП і обємів зовнішньої торгівлі. Проаналізувавши

товарообіг, можна зробити висновок, що економіки Росії і більшості держав

Латинської Америки в основному взаємодоповнювані.

Нинішня зовнішня політика Росії з різних причин, націлена на те, щоб

залучити континент в систематичну опозицію по відношенню до Сполучених

Штатів. Росія все ще прагне статусу світової держави або навіть наддержави,

рівної американській. Це пояснює її прагнення стати членом будь-якого

існуючого міжнародного клубу. Тому Росія висловила, наприклад, намір

стати спостерігачем в Раді оборони Південної Америки, який є частиною

4

Союзу південноамериканських націй (UNASUR). Росія також прагне стати

спостерігачем в Латиноамериканській асоціації Центрів підготовки

персоналу для миротворчих операцій (Alcopaz). Така гонитва за підняттям

престижу і статусу лежить в самому центрі російської зовнішньої

політики[3].

В результаті, російська політика в Латинській Америці орієнтується на

американську політику. Вона націлена на інструменталізацію регіону з тим,

щоб перетворити його хоч і в слабкий, але все ж помітний, політичний блок

для підтримки російських позицій проти домінування США у міжнародних

справах.

Латиноамериканський регіон на очах перетворюється на один з посюсів

нового багатополярного світу, що формується, й ігнорувати цей факт

неможливо. Велику увагу ЛАКБ приділяють зростаючі країни-гіганти –

Китай та Індія, які вже вступили до безкомпромісної боротьби за регіональні

ринки й ресурси з США й державами Європейського Союзу.

Беспрецедентний ріст китайсько-латиноамериканських контактів – ще

одне свідчення радикальних змін, що відбуваються в сучасному світі. Нові

полюси глобального впливу, нетрадиційні лінії міжнародної взаємодії

перекроюють геоекономічну і геополітичну карту.

Саме про Латинську Америку найчастіше згадують, доводячі, що

Китай практично на рівних змагається з США на міжнародній арені. В

перше десятиліття ХХІ століття китайська експансія в регіоні, який

традиційно вважався «заднім двором» США, набула нестримний та

багатоплановий характер.

Причин підвищеної уваги до Латинської Америки з боку китайців

чимало. Це один з небагатьох регіонів світу (за винятком, мабуть, Африки),

де китайці спочатку можуть виступати з позиції «старших партнерів» по

багатьом напрямкам, навіть в області технологій. Латиноамериканські країни

вкрай цікавлять Пекін як джерело сировини для зростаючої китайської

економіки, а також як об'ємний ринок збуту з мільйонами споживачів без

5

особливих претензій. Проникнення в регіон - це і хороший шанс насолити

американцям, які після приходу нової адміністрації оголосили КНР своїм

головним «стратегічним конкурентом» і демонстративно йдуть на

загострення відносин з Пекіном.

Головним показником тут виступає обєм торгівлі Китаю з країнами

регіону, який становить в 2009 році 150 млрд. доларів. В якості «опорної

країни» на латиноамериканському континенті Пекін обрав Венесуелу. Саме

Венесуелу, Бразилію і Кубу нерідко називають головними союзниками

Китаю [4].

На початку XXI ст. китайсько-латиноамериканські зв'язки вийшли на

якісно новий рівень. Це було зумовлено, з одного боку, стрімким розвитком

китайської економіки і цілеспрямованим курсом Пекіна на розширення і

поглиблення торгово-економічних і політичних відносин з державами

Латинської Америки і Карибського басейну (ЛАКБ). З іншого боку, багато

латиноамериканських країн побачили в КНР серйозний резерв власного

економічного зростання, ємний ринок для традиційних товарів регіонального

експорту і джерело інвестиційних ресурсів. Збіг стратегічних інтересів

Китаю і держав Латинської Америки викликало безпрецедентний за темпами

і масштабами зростання взаємних економічних обмінів та політичних

контактів.

Розширення господарських зв'язків з державами Латинської Америки

Пекін прагне поєднувати з інтенсивним політичним діалогом. У 2008 році в

Китаї була підготовлена «Біла книга» про відносини з країнами ЛАКБ, в якій

прямо вказувалося на те, що при всій важливості торговельно-економічного

співробітництва не можна випускати з уваги політичні цілі Пекіна в цьому

районі світу. Йдеться, зокрема, про подальше «витискування» з регіону

Тайваню і формування групи дружніх КНР держав, здатних на міжнародному

рівні надавати підтримку ініціативам дипломатичного китайського

керівництва. Як зазначав лондонський тижневик «Економіст», на

6

колишньому «задньому дворі» Вашингтона Пекін не тільки захопив сильні

економічні позиції, але й почав свою геополітичну гру.

Важливу роль в цій грі відіграли зустрічі і переговори на вищому рівні.

У 2001-2010 роках керівники КНР відвідали Аргентину, Бразилію,

Венесуелу, Коста-Ріку, Кубу, Мексику, Перу, Уругвай, Чилі. У свою чергу, в

Пекіні побували (крім глав перерахованих держав) лідери Болівії, Гайани,

Колумбії, Сурінаму, Еквадору. Двосторонні переговори доповнюються

регулярними контактами у різних багатосторонніх форматах: в організаціях

системи ООН, на форумах «великої двадцятки», БРІКС, АТЕС, в численних

регіональних і субрегіональних структурах [7].

Пекін вміло використовує економічний і політичний вплив китайської

діаспори в країнах регіону, яка в останні роки відчутно зростає. Особливо

помітний цей процес у Болівії, Парагваї, Перу та Аргентині. Наприклад, в

2006-2010 роках китайська громада в Аргентині практично подвоїлася і

перевищила 120 тис. осіб. Це економічно активні, фінансово спроможні і

заповзятливі люди, вже поставили під свій контроль значну частину

роздрібної торгівлі в найбільших містах країни. Показовий факт: китайські

бізнесмени в Аргентині відкривають у середньому 18 нових супермаркетів в

місяць. Крім того, китайці традиційно контролюють тисячі об'єктів сфери

послуг, включаючи пральні та хімічні чистки.

Основою двосторонніх відносин між КНР і США як і раніше є симбіоз

«взаємних побоювань» і «взаємної вигоди». Китай вбачає загрозу своїм

інтересам в американській військовій присутності в АТР і в Центральній Азії,

що здійснюється відповідно до уявлень Вашингтона про Китай як про

головного в перспективі американському противника в регіоні. США бачать

в Китаї свого нового, в недалекому майбутньому глобального, конкурента,

нарощує власну військову і економічну міць в інтересах, як вважає ряд

американських аналітиків і політиків, ослаблення світових позицій США.

Разом з тим, ні Китай, ні США не розглядають в даний час один одного як

джерело прямої військової загрози.

7

Якщо говорити про латиномериканський регіон, то не можна не згадати

про роль Європейського Союзу. Стратегія нового партнерства ЄC і ЛАКБ в

середині 90-х років включала в себе кілька різних аспектів: поглиблення

політичного діалогу, розширення торгового взаємодії з одночасною

підтримкою регіонального інтеграційного процесу в ЛАКБ, а також технічне

та фінансове співробітництво. Розробка цієї стратегії стала свого роду

відповіддю на зростаючу стурбованість ЄС ослабленням в першій половині

90-х років своїх позицій у латиноамериканському регіоні.

Основною характерною рисою прийнятої в той час західноєвропейської

стратегії став диференційований підхід до країн латиноамериканського

регіону. Євросоюз почав вибудовувати свої відносини з ЛАКБ вибірково,

тобто окремо з кожним субрегіональним інтеграційним об'єднанням.

Міжрегіональний політичний і економічний діалог покликаний

забезпечувати прийняття спільних рішень з цілого ряду питань: торговельно-

економічне співробітництво, зовнішні борги, вирішення соціальних проблем,

захист прав людини і т.д. На міжрегіональному рівні переговорного процесу,

який вперше був ініційований на порозі XXI ст., обговорюються питання

європейсько-латиноамериканського стратегічного партнерства в умовах

нового глобального світопорядку, в побудові якого ці два регіони - Європа і

ЛАКБ - здатні займати одні з провідних позицій.

Одними з важливих факторів, що привертають підвищену увагу

європейців до ЛАКБ, залишаються як процеси субрегіональної та

регіональної інтеграції, так і той досвід, який латиноамериканський регіон

набуває в ході їх реалізації. Концепція Євросоюзу стосовно ЛАКБ,

розроблена в середині 90-х років і спрямована на встановлення більш тісних

взаємин з країнами регіону, грунтувалася, насамперед, на тому припущенні,

що латиноамериканські держави здатні здійснити у себе політичну та

економічну інтеграцію, взявши за зразок європейську модель.

Можна відзначити, що серед економічних умов, що висуваються ЄС на

переговорах з регіональними інтеграційними блоками ЛАКБ, часто робиться

8

акцент на необхідності прийняття ними загальних зовнішніх митних тарифів

для країн ЄС. Виконання цієї умови, на думку вченого, значно полегшило б

хід переговорного процесу про створення міжрегіональної економічної

асоціації. Однак європейський підхід до проблеми виявив цілком виправдану

«боязнь» ділових кіл країн, залучених до процесу створення такої асоціації,

перед можливими «втратами», оскільки поки що не передбачені певні

механізми компенсації, в першу чергу, структурна і регіональна підтримка

тим секторам і регіонам ЛАКБ, які будуть найбільш тісно пов'язані з

європейською економікою. Крім того, деякі латиноамериканські країни

вважають за краще включатися у світову економіку не на регіональному, а на

національному рівні. Наприклад, Мексика та Чилі продемонстрували своє

прагнення активізувати економічний діалог з Євросоюзом шляхом

підписання двосторонніх угод про створення зони вільної торгівлі.

Основним «каменем спотикання» в європейсько-

латиноамериканському діалозі в питанні створення ЗВТ є небажання

європейців допускати на свій ринок якісну сільськогосподарську продукцію з

ЛАКБ, так як вона становить пряму конкуренцію агропромисловій продукції

виробленої країнами - партнерами по Євросоюзу і субсидованого із

загального бюджету ЄС. За підсумками II саміту ЄС - ЛАКБ в Мадриді

питання про експортні субсидії агропромислової продукції був переданий

для вирішення в рамках СОТ. Треба відзначити, що у вирішенні цього

питання все-таки спостерігається деяка позитивна динаміка: Єврокомісія

влітку 2004 року винесла рішення про перегляд своєї політики щодо

виробництва цукру та скорочення експортних субсидій всередині ЄС. Серед

країн ЛАКБ, наприклад, рішення «цукрової проблеми» є ключовою для

бразильських підприємців, які втрачали щорічно в результаті європейського

протекціонізму на експорті цукру близько 400 млн. Дол [6].

Євросоюз є для Латинської Америки другим за величиною

торговельним партнером, основним інвестором і головним джерелом

9

фінансової допомоги, хоча в зовнішньоекономічних зв'язках ЄС цей регіон

посідає лише сьоме місце.

Євросоюз становить відчутну конкуренцію північноамериканській

економіці на півдні ЛАКБ: на частку Євросоюзу в 2008 році припадало 23,5%

зовнішньої торгівлі південноамериканських країн (на частку США і Канади -

20,1%). Інвестиції, що направляються з країн ЄС в південноамериканські

країни, досягли 137 млрд. дол (з США - 83 млрд дол). Більше того, саме з цієї

причини угода про вільну торгівлю між ЄС і Меркосур могло б мати

особливе геополітичне і важливе економічне значення для обох сторін.

Однак вирішальний крок назустріч стратегічному альянсу залишається за

Євросоюзом, оскільки безпосередньо залежить від його готовності відкрити

єдиний європейський ринок для латиноамериканських виробників [8].

Латинська Америка є найслабшою ланкою в економічній мережі

Заходу, але в той же час немає сумнівів, що її ринок є вкрай привабливим для

головних діючих сил сучасної економіки США, ЄС та Японії. Тому саме

зараз розгорнулася головна боротьба за співпрацю з Латинською Америкою.

Після закінчення холодної війни між США і ЄС виявилися втягнуті у свого

роду змагання за зони впливу, і якщо Африка більше тяжіє до Європи, то

Латинська Америка і Тихоокеанський регіон представляють собою менш

досяжні цілі для Європи. Відомий американський економіст Фред Бергстен

пише, що США і ЄС перебувають на краю величезного економічного і

торгового конфлікту. Така постановка питання не може не викликати певної

частки сумнівів, однак посилюється конкуренція двох найбільш економічно

розвинених регіонів безперечна. У такій ситуації утворення Зони Вільної

Торгівлі двох Америк вкрай невигідно для ЄС і, перш за все можна

припустити, що Саміти ЄС - Латинська Америка і є спробою ЄС зберегти

своє, нехай і вкрай невеликий вплив в регіоні. Ця ситуація суперництва між

ЄС і США може дати сприятливі плоди насамперед для держав Латинської

Америки, які хоч і віддадуть перевагу швидше за все більш тісному

10

співробітництву з США, але вже зможуть вільніше ставити свої умови

американському уряду.

Таким чином, Сполучені Штати Америки в час переходу світового

порядку від однополярності до багатополярності втрачають свою могутніть

та вплив на міжнародній арені. Найбільш яскраво це можна побачити на

взаємовідносинах США з Латинською Америкою. Латинська Америка зараз

стає потужною силою у світі. В звязку з цим основні центри сили

намагаються встановити свій вплив в регіоні. Росія, Китай, Європейський

Союз становлять основну загрозу гегемонії США в Латинській Америці.

«Вторгнення» нових гравців на латиноамериканський регіон становить

політичну та економічну конкуренцію Сполученим Штатам Америки. Отже

на додаток до внутнішньосистемної опозиції США, перед американською

гегемонією стоять й зовнішньорегіональні виклики – посилення

взаємовідосин з Латинською Америкою Росії, Китаю та Європейського

Союзу.

11

Список використаних джерел та літератури

1. Бертонья Ж. Ф. Конец американской гегемонии в Южной Америке? /

Ж. Ф. Бертонья [Електронний ресурс] // Международная жизнь - 2011.

– 4 июня. - Режим доступу: http://interaffairs.ru/print.php?item=750

2. Ларрин А. Латинская Америка «уплывает» от Штатов / Андрей Ларин

[Електронний ресурс] // Агенство политических новостей. – 2006. – 2

марта. - Режим доступу: http://www.apn.ru/opinions/article9562.htm

3. Лукьянов Ф. О приоритетах США и России в Латинской Америке /

Федор Лукьянов, Дональд Дженсен [Електронний ресурс] // Голос

Америки - 2010. – 5 марта. - Режим доступу:

http://www.voanews.com/russian/news/crossfire/86366527.html

4. Никандров Н. Экспансия Китая в Латинской Америке / Нил Никандров

[Електронний ресурс] // Newsland - 2010. – 19 апреля. - Режим доступу:

http://www.newsland.ru/news/detail/id/491438/

5. Чичкин А. Почему Россия и Латинская Америка нужны друг другу? /

Алексей Чичкин [Електронний ресурс] // Российская газета - 2008. – 28

ноября. - Режим доступу: http://www.rg.ru/2008/11/28/amerika.html

6. Щеблыкина Е. Латинская Америка - Европейский Союз: проблемы

взаимодействия / Е. Щеблыкина [Електронний ресурс] // Политические

изменения в Латинской Америке: история и современность - 2010. – №

7 июня. - Режим доступу: https://sites.google.com/site/

latinoamerikanistika/arhiv-nomerov/2010-7/e-seblykina-latinskaa-amerika---

evropejskij-souz-problemy-vzaimodejstvia

7. Яковлев П. Латинская Америка в глобальной стратегии Пекина / Петр

Яковлев [Електронний ресурс] // Перспективы - 2010. – 2 ноября. -

Режим доступу: http://www.perspektivy.info/oykumena/amerika/

latinskaja_amerika_v_globalnoj_strategii_pekina_2010-11-02.htm

8. Яковлев П. Латинская Америка: меняющийся облик / Петр Яковлев

[Електронний ресурс] // Перспективы - 2007. – 13 марта. - Режим

12

доступу: http://www.perspectivy.info/oykumena/amerika/latinskaja_

amerika_menajushhijsa_oblik_2007-03-19.htm

9. Яковлев П. Россия – Латинская Америка: новый этап / Петр Яковлев

[Електронний ресурс] // Перспективы - 2010. – 14 мая. - Режим

доступу:

http://www.perspektivy.info/rus/desk/rossija__latinskaja_amerika_

novyj_etap_2010-05-14.htm

13

Тести

1. Які актори становлять основну загрозу гегемонії США в

Латинській Америці?

1)Росія

2)Німеччина

3)Китай

4)МЕРКОСУР

5)Японія

6)Європейський Союз

7)Канада

2. Хто з акторів висловив бажання стати спостерігачем в Раді

оборони Південної Америки (частина УНАСУР)?

_____________________________________________________________

3. Основна причина китайської зацікавленості в ЛАКБ:

1)регіон виступає джерелом сировини та ринком збуту товарів

2)бажання «насолити» США

3)крах орієнтації на західні держави

4)значна китайська діаспора в країнах Латинської Америки

4. Основний «камінь спотикання» у відносинах ЄС з ЛАКБ?

_____________________________________________________________

5. Активізація дій Російської Федерації в Латинській Америці – це

симетрична відповідь на __________________________________________.

6. Яка організація починає відігравати важливу роль у створенні

нового світопорядку?

1)МЕРКОСУР

2)УНАСУР

3)БРІКС

4)НАФТА

7. Для ого з акторів процеси субрегіональної та регіональної

інтеграції є основним фактором зацікавленості в ЛАКБ?

14

_____________________________________________________________

8. В якому році в Китаї була підготовлена «Біла книга» про

відносини з країнами ЛАКБ?

1)2007

2)2008

3)2009

4)2010

9. Співставте:

1.Росія а.Розвиток торговельно-економічного

співробітництва

2.Китай б.Побудова відносин з ЛАКБ на

основі диференційованого підходу

3.Європейський Союз в.Зростання активності бізнесу

10. Хто є основними партнерами Китаю в Латинській Америці?

1) Куба, Колумбія, Мексика

2)Аргентина, Бразилія, Перу

3) Венесуела, Бразилія, Куба

15

Відповіді на тести

1. 1), 3), 6)

2. Росія

3. 1)

4. відмова ЄС допускати латиноамериканську

сільськогосподавську подукцію на ринки ЄС

5. експансію Заходу на просторі СНД

6. 3)

7. ЄС

8. 2)

9. 1-в

2-а

3-б

10.3)

16