Бюлетень ЦДАКР "Виклики і Ризики" №6

15 липня 2014

ВИКЛИКИ і РИЗИКИБезпековий огляд ЦДАКР № 6

Загальні оцінкиОсновні виклики та ризики першої половини липня 2014

У дзеркалі експертної думкиАктуальні питання переозброєння ЗСУ та інших військових формувань

Деякі можливості військово-технічного співробітництва України з США

Деякі рекомендації щодо створення армії нового типу

Щодо можливостей збільшення надходжень до Держбюджету за рахунок удосконалення механізму відчуження військового майна та підвищення ефективності роботи з реалізації військового майна

Аналітичні розробки Короткострокові та стратегічні кроки щодо підготовки України до оборони та розвитку її сектору безпеки і оборони

КЛЮЧ ОТ «ЯДЕРНОГО СУВЕРЕНИТЕТА» Ядерные энергетические реакторы на необогащенном уране как путь к решению проблем атомной энергетики Украины

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070

тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22

www. cacds.org.ua

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:

Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР

Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:

Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)

Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (1994 – 1999 рр.)

Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»

Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)

Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014 3

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики першої половини липня 2014Основні виклики та ризики першої половини червня 2014 пов’язані

із збільшенням можливостей вторгнення в Україну з боку Росії та по-чатку масштабної війни. З іншого боку певні успіхи української сторо-ни у проведенні антитерористичної операції (АТО) створили нові можливості для проведення майбутніх переговорів з російською вла-дою. Ключовими питаннями залишаються складність протистояння чисельним терористичним актам на різних ділянках Луганської та До-нецької областей, неможливість контролю східної ділянки кордону, що забезпечує безперервний зв’язок терористичних загонів із Росією. Той факт, що Москва продовжує забезпечувати антиукраїнські сили сучасною зброєю, залишається одним з ключових викликів новій владі в Києві.

Експерти переконані, що вторгнення РФ на територію України може відбутися у будь-який момент. Зокрема, в разі вдало реалізованої провокації чи внаслідок отриманих сигналів з боку дипломатів на За-ході щодо утримання підтримки України в разі початку війни. Аналі-тики вважають, що вторгнення Росії може відбутися раніше другої по-ловини серпня (з цим періодом асоціюється повна готовність РФ до війни). Американська експертна група вважає, що потенційне втор-гнення може мати тісний зв’язок із майбутніми парламентськими ви-борами в Україні, оскільки Путін через такі події поступово втрачає контроль над Україною. В ланцюгу втрат «втеча Януковича – успіхи АТО – вибори нового Президента України – вибори нового парламен-ту» останній фактор може поставити крапку над ідею Путіна створити підпорядковану територію з більшої частини України.

Отже, за деякими даними, на цей час (середина липня) Україна знаходиться у найбільшій (піковій) військовій небезпеці з боку Росії. Станом на середину липня 2014 року Росія мобілізувала та сформува-ла поблизу кордонів підготовлені чисельні резерви. Очікується, що по-вна підготовка Росії до війни з Україною завершиться у серпні (за да-ними американських аналітиків), а попереднє відтягування військ від кордонів України мало на меті лише перегрупування та заміну «легких частин» (переважно спецпідрозділів з легкою бронетехнікою) та «важ-кі» механізовані, з організацією всебічної підтримки, від підготовки повітряних ударів до логістики. Наприклад, станом на кінець червня ц.р. у складі російських військ було лише 9 та 13 батальйонів спецназу відповідно у 1-му та 2-му ешелонах на відміну від 15 та 32 танкових, та 24 і 68 механізованих. Тобто тактика ведення війни в разі її розв’язання буде зовсім іншою, не схожою із просуванням підрозділів спецпризна-чення на броні легкої техніки. При цьому американські фахівці пере-конані, що нині російський Генштаб ретельно вивчає ведення операцій

Ключовими пи-таннями залиша-ються складність протистояння чисельним теро-ристичним актам на різних ділянках Луганської та Донецької облас-тей, неможли-вість контролю східної ділянки кордону, що забез-печує безперервний зв’язок терорис-тичних загонів із Росією. Той факт, що Москва продо-вжує забезпечува-ти антиукраїн-ські сили сучасною зброєю, залиша-ється одним з ключових викликів новій владі в Києві.


під час Вітчизняної війни та має намір на випадок масштабної війни максимально враховувати як питання формування напрямків ударів, так і особливості місцевості. Зокрема, першим може бути удар на Пів-дні України (включно з території Придністров’я та Криму, де стягнуто підготовлені угруповання), потім на Півночі (включно з території Бі-лорусі), і лише після відтягування сил з Центральної України – на цен-тральному напрямку. Також за радянським зразком готуються й на-прями точеного бомбардування українських авіаційних баз – з метою виведення з ладу авіації та систем ППО – поблизу кордонів з Україною Росія підготували значні сили бомбардувальників, включно дальньої авіації. Американський висновок полягає у тому, що Україна на цей час не має можливості адекватно відповісти на авіаційні удари силами своїх Повітряних сил (тим більше, що близько 25% ППО та 17% ВПС було втрачено в Криму). Однак, переконані американські фахівці з пи-тань безпеки, «розумна» організація оборони за умов суттєвої допо-моги з боку США та інших західних країн може дозволити українцям утримувати територію на Сході, Півночі та Півдні досить довго – до-статньо для того, щоб Путін втратив військово-політичну перевагу. Така організація має включати термінові заходи – з підготовки до ві-йни водних перешкод та мостів (в тому числі й за технологію «без руй-нування магістралей та мостів»).

Крім того, варто розглядати можливості РФ у контексті певних до-сягнень України в АТО, які значно впливають на перебіг подій та при-йняття рішень Кремлем. Головне досягнення першої декади липня - суттєве зменшення підтримки терористичних угруповань та сепаратистських рухів серед місцевого населення. Саме це надає під-стави сподіватися на близькість переломного моменту у розпочатій Москвою неоголошеній війні проти незалежної України. Дійсно, з’явилися ознаки не тільки втрати морально-бойового духу бандит-ськими структурами (в тому числі, це викликало розкол самих угрупо-вань), але й коливання головної ворожої фігури України – російського президента Володимира Путіна. Останні пов’язані із напрацюванням сценаріїв виходу зі стану військового протистояння. Однак це відбува-ється на тлі безпрецедентного нарощування військ на кордонах з Укра-їною та активною підготовкою до масштабної війни.

Серед позитивних зрушень також слід назвати певне зниження темпів подальшої міграції. Владі України вдалося фактичне припини-ти трансформацію міграції у гуманітарну катастрофу. Хоча боротьба не завершена (станом на 13 липня кількість біженців досягла 40 тис. людей – фахівці не виключають нові потоки біженців з великих міст Донецька та Луганська в разі затягування проведення там АТО. Пози-тивним варто назвати і початок відновлення інфраструктури у звіль-


нених містах , а також початок покращення інформаційної роботи з місцевим населенням. Внаслідок вдалих дій сил АТО проукраїнські настрої якого посилилися протягом останнього тижня, однак владі варто сформувати план взаємодії з патріотично налаштованими гру-пами населення в містах.

Незважаючи на певний прогрес у перебігу АТО, зросли масштаби та рівень провокацій російської сторони. Варто очікувати ще більші масштаби провокацій, обстріли, руйнування об’єктів, включно небез-печних та формуючих міста. Не виключені зухвалі вбивства активіс-тів, викрадення мирних мешканців та насильства по відношенню до них. Сама по собі передислокація бойовиків у великі міста збільшила ризики для сил АТО. Не виключається трансформація до затяжного збройного протистояння та небезпечні для мирного населення інтен-сивні вуличні збройні сутички.

Неможливо не згадати, що РСЗВ «Град», яка знищила позицію під-розділу АТО 11 липня під Зеленопіллям, працювала з російського кор-дону. Можливо, навіть, безпосередньо з російського боку. То ж, у май-бутньому варто очікувати обстрілів російськими військами українських підрозділів – це робитиметься задля здійснення провока-цій і стимулювання вогневих відповідей з боку підрозділів АТО. Звіс-но, що робитиметься це для продовження зондування реакції західних лідерів на можливе вторгнення на територію України. З одного боку, це трансформується у найбільший виклик теперішнього часу, з іншо-го, стає неприпустимою подальша халатність та недосконала робота командирів на місцях та планування в штабі АТО.

Важливим завданням уряду на наступні місяці стає створення можливостей для психологічної реабілітації населення та вояків, які пройшли АТО. Загалом фахівці вказують на необхідності створення окремих реабілітаційних центрів для військовослужбовців, що беруть участь в АТО. Передусім, для солдатського та сержантського складу, - в таких пунктах мають працювати досвідчені психологи та психотера-певти. Крім того, у цій площині існує ще одне важливе питання, яке поки залишається нерозв’язаним урядом та президентською адміні-страцію. Зокрема, відомо про зростання невдоволення вояків АТО не-виконаною обіцянкою президента Порошенка – у частині сплати 1000 грн за кожен день АТО з 26 травня ц.р., А також – страхування життя на 1 млн грн. слід наголосити, що матеріальне забезпечення АТО за-лишається недосконалим, а створення мотиваційних установок для військовослужбовців не здійснюється. В умовах, коли лише частина населення України бере участь в АТО, покладання виключно патріо-тизм є певним недоліком військо-політичного керівництва України. Хоча слід відзначити позитивні надбання – появу нагороджень для


учасників АТО (позитивно сприйнялася поїздка до Слов’янську прези-дента Порошенко та його особиста участь у нагородженнях героїв АТО).

Фахівці з питань безпеки відзначали цього тижня, що владою ще замало робиться для підтримки кримських татарів як найбільш ваго-мою потенційною проукраїнською силою в Криму. Зокрема, експерти Міжнародного центру перспективних досліджень наполягають на не-обхідності опору Кремлю міжнародному рівні, щоб унеможливити ле-гітимізацію приєднання півострова до Росії. Російська влада намага-ється ізолювати лідерів Меджлісу, запровадити розкол кримськотатарського народу. Фахівці вважають за необхідне покра-щити комунікацію з кримськими татарами, в тому числі, розпочати озброєння його найбільш радикальних представників - в тому числі, за рахунок «схронів», які готували для силових сценаріїв спецпідрозді-ли СБУ на території півострову. Також край важливим могла б стати інформаційна підтримка українців у Криму, розробка спеціальних ін-формаційних заходів, включно мовлення для мешканців півострова.

Важливим та край необхідним кроком стало оголошене 7 липня рішення глави держави про намір розробити спеціальне інформацій-не мовлення для Східного регіону. Однак в разі затримки його реалі-зації ініціатива матиме нульовий результат. Оскільки, як зазначали експерти ЦДАКР в раніше оприлюднених бюлетенях, суттєвими втра-тами влади вже стала відсутність співпраці з проукраїнськими патріо-тичними організаціями Донецьку та Луганську, починаючи з квітня ц.р. Інформаційна політика влади потребує оперативного вдоскона-лення.

Мабуть, найбільші втрати України стосуються дипломатичного фронту. Фактично в липні стало зрозуміло, що позиції Франції та Ні-меччини більше враховують інтереси Кремля, ніж України. Питання санкцій залишається недієвим елементом риторики країн ЄС. Дехто з експертів вже назвав позиції Парижу та Берліну «тихою зрадою» Киє-ва. Серед іншого, такі деструктивні ідеї можуть стати стимулами для Путіна щодо розв’язання масштабної війни з Україною.

В цей час більш послідовними залишаються США. Зокрема, пози-тивно було сприйнято інформацію про підготовку Пентагоном першої партії військово-технічної допомоги: робототехніки, станцій зв’язку, шоломів та бронежилетів, засобів нічного бачення та тепловізорів.


У дзеркалі експертної думки

Актуальні питання переозброєння ЗСУ та інших військо-вих формувань

Матеріали засіданняЕкспертної ради з питань національної безпеки*

Висновок Експертної ради – держава виявилася неготовою до війни. Експертна група наголошує, що передусім військово-політичному керівни-цтву держави слід розв’язати проблему забезпечення підрозділів антитеро-ристичної операції, лише після цього розглядати питання системного ре-формування усього сектору безпеки.

Вже почали виконуватися контракти у галузі ВТС з західними країна-ми – щодо отримання засобів індивідуального захисту, робототехніки, сис-тем зв’язку, приладів нічного бачення та медичного обладнання. Щодо за-купівлі ОВТ українського виробництва, передусім йдеться про нагальні потреби сил АТО у високоточних засобах ураження, засобах розвідки, за-собах дистанційного виявлення (БЛА та РЛС), системах цілевказівок точ-них координат в режимі он-лайн. Такого висновку дійшли фахівці у галузі безпеки під час засідання Експертної ради з питань національної безпеки. Серед іншого, потрібно терміново модернізувати близько 600 наявних БРДМ, щоб усі підрозділи АТО отримали бронетехніку.

Однак, як вважають експерти, сьогодні не можна купувати усе, що про-понує національний ОПК, а потрібно виходити більше з потреб підрозділів АТО. Каски, бронежилети прилади нічного бачення, портативні цифрові засоби зв’язку, нові високоточні засоби ураження, нова колісна техніка та легка бронетехніка - це те, чого нагально потребують українські військові для забезпечення виконання АТО.

На проблему держзамовлення звернув увагу й президент України. На зустрічі з силовиками у Слов’янську Петро Порошенко заявив, що Україна має на меті збільшити обсяги виробництва власної зброї для забезпечення потреб військовослужбовців. «Українське виробництво буде завантажене системами високоточної зброї, українськими безпілотниками, усім, чого потребує українська армія - починаючи від бронежилетів і закінчуючи те-пловізорами», - пообіцяв Порошенко на початку липня ц.р. На жаль, щодо України західні держави застосовують обмеження – наприклад, неможли-во отримати якісну стрілецьку зброю для спецпідрозділів. Необхідно тер-міново винести це питання на рівень переговорів з західними країнами, в тому числі, під час зустрічей президента України зі своїми європейськими візаві.

Як вважають в ЦДАКР, у подальшому на повне оновлення армії може бути використано від 700 до 1,5 мільярди доларів щороку – протягом п’яти - семи

Щодо закупівлі ОВТ українського виробництва, передусім йдеться про нагальні по-треби сил АТО у високоточних засобах ураження, засобах розвідки, засобах дистанцій-ного виявлення (БЛА та РЛС), системах цілевка-зівок точних коор-динат в режимі он-лайн.

На жаль, щодо України західні держави застосо-вують обмеження – наприклад, не-можливо отрима-ти якісну стрі-лецьку зброю для спецпідрозділів. Необхідно термі-ново винести це питання на рівень переговорів з захід-ними країнами, в тому числі, під час зустрічей прези-дента України зі своїми європей-ськими візаві.

Засідання Експертної ради з питань національної безпеки відбулося 11 липня 2014 року за участі заступника міністра оборони України адмірала Кабаненка І.В. та заступника гене-рального директора ДК «Укроборонпром» Уруського О.С

*


років. Якщо раніше підприємства ОПК на замовлення держави переважно лише ремонтували стару військову техніку, то далі пріоритетним буде виготов-лення високоточної зброї, вертольотів та систем їх захисту від високоточної зброї, засобів зв’язку, нової колісної техніки, безпілотних апаратів, тощо. Нині український ОПК, за умов належного фінансування, може забезпечити 30% по-треб Армії. А в разі створення бойової ракети (наприклад, крилатої ракети) та ракети для ЗРК, рівень можливостей зросте майже до 50 відсотків.

Нині суттєвою проблемою залишається те, що уряд не поспішає розра-ховуватися з підприємствами ОПК за держзамовлення. У травні, за повідо-мленням прес-служби «Укроборонпрому», уряд погасив заборгованість на 27 підприємствах-учасниках концерну на суму 138 мільйонів 200 тисяч гри-вень, хоча загальна сума заборгованості Міноборони перед підприємствами ОПК, за інформацією українських ЗМІ, удвічі більша. При цьому значні бор-ги залишаються перед приватними оборонними підприємствами, які віді-грають все більшу роль (за деякими даними, 26 приватних підприємств ви-готовляють третину усієї продукції ОПК; загалом їх близько двохсот).

Підприємства українського ОПК готові постачати військовим техніку та зброю у кредит і збільшувати обсяги її виробництва, - але за умови, що уряд гарантуватиме держзамовлення на кілька років вперед. Аналітики та-кож сходяться на тому, що комерційні банки можуть бути залучені до фі-нансування підприємств ОПК за умови чітко виписаної системи подаль-шої компенсації їхніх грошей із держбюджету.

ЦДАКР виписав номенклатуру ОВТ, про необхідність придбання якої зазна-чалося раніше. Отже, до такого переліку входили такі потреби. Організація заку-півлі нових 30-мм гармат для бронетехніки, нових тандемних ракет «Комбат», ПТРК «Стугна-П». Забезпечення закупівлі нових зразків стрілецької зброї інозем-ного виробництва для спецпідрозділів та реалізації програми «Солдат майбут-нього». Значні проблеми залишалися у забезпеченні командирів рот і батальйонів сучасними засобами розвідки, БЛА з радіусом дії до 15 км. Завершити роботи зі створення сучасної 152-мм самохідної гаубиці для артилерії. Розглянути можли-вість створення нового ЗРК малої дальності на базі досягнень ДККБ «Луч».

Завершити модернізацію вертольотів Мі-24, Мі-8 та їх закупівлю для підрозділів армійської авіації. Звісно, забезпечити оснащення вертольотів Мі-24 новою ракетою «Бар’єр-В». Закупити тренажери вітчизняного ви-робництва. Послідовно оснащати новою технікою, зокрема новими БМД іноземного виробництва та іншої легкої броньованої технікою, наприклад, типу LMV виробництва компанії IVECO.

Оснастити аеромобільні війська тепловізійними прицілами і приладами нічного бачення іноземного виробництва. Прийняти рішення щодо переозбро-єння військ РХБ, РЕБ, інженерних військ та інших родів спеціальних військ. Незважаючи на те, що засоби РЕБ в Україні виробляються в НДІ «Комплексної автоматизації» (м. Донецьк), за всі роки в ЗСУ не надійшло жодного нового комплексу РЕБ. В Україні також виробляються нові сучасні протигази, засоби

ЦДАКР виписав номенклатуру ОВТ, про необхід-ність придбання якої зазначалося раніше. Отже, до такого переліку входили такі потреби.

Забезпечення закупівлі нових зразків стрілець-кої зброї іноземно-го виробництва для спецпідрозділів та реалізації програми «Солдат майбутнього».

Забезпечити осна-щення вертольо-тів Мі-24 новою ракетою «Бар’єр-В».


захисту, однак їх закупівля призупинена. Необхідно також забезпечити всі роди військ СВ новими цифровими засобами зв’язку, засобами супутникової навігації вітчизняного виробництва, які вже розроблені і виробляються ТОВ «Телекарт-Прилад» та ДП «Орізон-навігація». Серед іншого, потрібно забезпе-чити війська цифровими (електронними) картами місцевості (до підрозділу) для використання з новими системами супутникової навігації (військово-то-пографічне управління). Без вирішення цього завдання застосування війська-ми засобів супутникової навігації стає менш ефективним.

Необхідно забезпечити створення автоматизованих пунктів збору і обробки розвідувальної інформації. В тому числі, продовжити закупівлю нових приладів: ЛПР «Сердолік-2», приладів нічного бачення ОМБ-300. Потребує вирішення проблема забезпечення бойових дій вночі, насампе-ред, шляхом забезпечення ЗСУ сучасними тепловізійними прицілами і розвідувальними приладами. Для підвищення ефективності бойового за-стосування військ та отримання точної оперативної інформації про міс-цезнаходження підрозділів на передньому краї своїх військ, дуже важливо продовжити впровадження системи супутникової навігації «Базальт-К» з надходженням її кінцевих пристроїв до окремого засобу розвідки, танка, БМП, гармати. Комплексне вирішення зазначених питань дасть змогу зна-чно підвищити здатність військ вести бойові дії.

У подальшому існує необхідність закупівлі керованих ракет класу «повітря-повітря» Р-27 на заводі «Артем» - у першу чергу для літаків, які знаходяться на бо-йовому чергуванні. Необхідно створити новий АРК розвідки стріляючих батарей противника на базі технічних рішень РЛС «Зоопарк-2», прийняти на озброєння і закупити комплекс звукової розвідки стріляючих батарей «Положення-2». Додат-ково дослідити питання щодо розширення можливостей застосування в інтересах угруповання Сухопутних військ засобів радіотехнічної розвідки «Кольчуга» для забезпечення виявлення пунктів управління та інших радіотехнічних засобів про-тивника з точністю, що дає змогу їх уражувати ракетними військами й артилерією.

Детальніше з переліком можна ознайомитися на сайті ЦДАКР: http://www.cacds.org.ua/ru/research/317

Деякі можливості військово-технічного співробітництва України з США

Як відомо, у Варшаві президент Петро Порошенко оголосив про необ-хідність «ленд-лізу» для України. В цілому сама ідея допомоги Україні була сприйнята добре. Однак відсутність чітких механізмів та деталей розчару-вала західних фахівців. Вони, зокрема, вважають, що українське військово-політичне керівництво не уявляє собі організації системи військово-тех-нічної допомоги. Вона має спиратися на дуже конкретні формули

Потребує вирішен-ня проблема забез-печення бойових дій вночі, насампе-ред, шляхом забез-печення ЗСУ сучас-ними тепловізійними прицілами і розвід-увальними прила-дами.

У подальшому існує необхідність заку-півлі керованих ракет класу «пові-тря-повітря» Р-27 на заводі «Артем» – у першу чергу для літаків, які знахо-дяться на бойовому чергуванні.


компенсації зусиль. Так, деякі експерти США з питань безпеки пропонують запровадити формулу взаємних компенсацій. Зокрема, аналітики переко-нані, що Україна має надати Заходу зустрічні пропозиції щодо компенсації військово-технічної допомоги.

Військово-технічна допомога з боку Заходу (організована переважно США) може включати дві складові – невідкладні постачання ОВТ та облад-нання та довготривалі поставки, включно після завершення активної фази військового протистояння.

Отже, компенсаційний механізм має будуватися на ідеології подаль-шого використання «козирів», які здатна запропонувати Україна. До таких можуть належати різні ідеї, запропоновані Києвом – від відмови від ВТС з РФ (особливо у питаннях оснащення російської армії) до таких як вико-ристання території України для розміщення ракет НПРО США, виробни-цтво ракет-мішеней для НПРО США, використання деяких військових ае-родромів, організацію спільного виробництва модернізованого Ан-124, використання найбільшого у Європі полігону (Яворівського) для підготов-ки військ західних країн і т.п. В цілому українська сторона мала б розшири-ти та надати США перелік пропозицій.

Згідно з ідеєю компенсацій терміново можуть бути поставлені Україні: А. Обіцяне не-летальне обладнання США, включно, портативні радіос-

танції, системи індивідуального захисту, системи розвідки, обладнання для контролю кордонів, декілька тисяч легких автомобілів «Хаммер» та інше.

Б. Озброєння радянського виробництва, що є в країнах ЦВЕ – в обмін на запасні частини та комплектуючі від США. Це можна організувати швидко, оперативно, і без додаткових переговорних затримок. До таких ОВТ можуть входити бойові літаки та гелікоптери радянського виробни-цтва, бронетехніка радянського виробництва (в тому числі, модернізова-на), деяке не-летальне обладнання (системи зв’язку, розвідки, системи ін-дивідуального захисту і т.п.).

На другому етапі (внаслідок більш тривалого узгодження питання по-ставок летальних ОВТ) можуть відбутися постачання ПТУР (типу TOW, Hellfire), мобільних систем ППО (типу Stinger), засобів легкої артилерії, БЛА та інших ОВТ. Однак американські експерти наполягають на необхід-ності для української сторони створити перелік необхідних засобів, облад-нання та ОВТ, які Україна хотіла б отримати від США.

Деякі рекомендації щодо створення армії нового типуРекомендації за пропозицією ЦДАКР підготовлено групою експертів

Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова

Поруч з вирішенням поточних проблем української армії, таких як придбання бронежилетів та шоломів, сучасного озброєння та набоїв, но-


вої техніки та паливно-мастильних матеріалів, нагальним завданням стає формування базових основ для створення сучасної армії.

А саме, таких, що дозволять забезпечити перехоплення ініціативи та досягнення переваги над протиборчою стороною у таких ключових в кон-флікті, який відбувається, сферах, як інформаційна та кібернетична, роз-відки та проведення спеціальних операцій, застосування безекіпажних роботизованих комплексів розвідки, радіоелектронного придушення, ви-сокоточного вогневого ураження, підготовки та ведення асиметричних дій, оперативного управління силами та засобами.

В сучасній війні використанню традиційних сил і засобів все частіше відводиться допоміжна функція.

У зв’язку з цим військова організація держави в більшості технологіч-но-розвинутих країнах включає в себе два основних компонента: потенці-ал стримування, що складається з традиційних збройних сил, та потенціал ведення війн нового типу.

Основу потенціалу для ведення війн нового типу складають сили спе-ціальних операцій, органи інформаційного протиборства та психологіч-них операцій, кібер-війська, органи розвідки і управління.

Для ведення розвідки, спостереження, забезпечення цілевказівок, вог-невого ураження та оцінки результатів нанесення ударів у ході різноманіт-них операцій та бойових дій в сучасних арміях переважної більшості дер-жав світу створені підрозділи, які оснащені безекіпажними роботизованими комплексами (наземного, повітряного, надводного та під-водного базування).

Виклики сьогодення вимагають їх комплексного розвитку та підтрим-ки на державному рівні. Для цього в провідних країнах світу створюються та розвиваються потужні навчальні науково-випробовувальні комплекси, наприклад, Військовий університет технологій (Республіка Польща), Мюн-хенський військовий університет (ФРН), Королівська академія управління та технологій (Великобританія).

На теперішній час єдиним вищим військовим навчальним закладом Міністерства оборони України, що проводить результативні наукові дослі-дження та здійснює підготовку військових фахівців за пріоритетними для обороноздатності держави напрямами є Житомирський військовий інсти-тут імені С.П. Корольова Державного університету телекомунікацій (за-снований у 1914 році). Основним призначенням інституту є підготовка офіцерів управління тактичного рівня за високотехнологічними спеціаль-ностями та спеціалізаціями розвідки, управління та технологій, яка базу-ється на багаторічному досвіді роботи інституту в цих сферах (з 1968 року) та враховує сучасні потреби ЗС України в таких фахівцях. А саме: для роз-відувально-інформаційних систем радіоелектронної, космічної та спеці-альної розвідки, систем радіозв’язку спеціальної розвідки, радіоелектрон-

У зв’язку з цим військова організа-ція держави в більшості техно-логічно-розвинутих країнах включає в себе два основних компонента: по-тенціал стриму-вання, що склада-ється з традиційних зброй-них сил, та потен-ціал ведення війн нового типу.

Основу потенціалу для ведення війн нового типу скла-дають сили спеці-альних операцій, органи інформацій-ного протиборства та психологічних операцій, кібер-вій-ська, органи розвід-ки і управління.


ної боротьби та інформаційного протиборства, технічного захисту інформації, технічних видів розвідки, автоматизованого управління сила-ми та засобами, кібернетичної безпеки (кібернетичної, програмно-комп’ютерної, мережево-комп’ютерної розвідок, розвідки з відкритих дже-рел інформації (OSINT)), кібернетичного, програмно-комп’ютерного, інформаційно-психологічного впливів, кібернетичного захисту), роботи-зованих і телекомунікаційних систем, інформаційно-психологічних дій, безпеки і захисту інформації та сил спеціальних операцій.

Протягом ряду років на командно-штабних, дослідницьких, експери-ментальних навчаннях, міжвідомчих тренуваннях, показових батальйон-них тактико-стройових заняттях та інших заходів Житомирським військо-вим інститутом імені С.П. Корольова ефективно застосовувалися макети комплексу оперативного управління силами та засобами, безпілотні лі-тальні апарати тощо для інформаційного забезпечення дій військ (сил). У ініціативному порядку у військовому інституті створено експерименталь-ну базу із дослідження проблем застосування безпілотних роботизованих комплексів (безпілотних авіаційних комплексів тощо). Опрацьовані та під-тверджені високою якістю підготовки фахівців з експлуатації та застосу-вання БПЛА безекіпажних роботизованих комплексів зміст освіти і зміст навчання.

На цей час Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова застосовує розроблений комплекс оперативного управління та його мо-більну компонентну, технічні системи розвідки, в тому числі - безекіпаж-ний роботизований комплекс з БПЛА вітчизняного виробництва та інші власні високотехнологічні розробки ході виконання завдань антитерорис-тичної операції (АТО), в інтересах оперативного мобільного угрупування “Полісся”. У складі сил АТО та оперативного мобільного угрупування “По-лісся” від військового інституту діють оперативні групи високотехнологіч-ної підтримки, які здійснюють застосування зазначених засобів.

Нині на базі Житомирського військового інституту імені С.П. Коро-льова існує можливість створення:

А. Головного центру роботизованих систем для вирішення питань су-проводження розробки, впровадження та бойового застосування безекі-пажних роботизованих комплексів, перевірки комплексів, які є у наявності на відповідність заявленим тактико-технічним характеристикам та опера-тивно-технічним вимогам. При цьому рядом організацій практично вирі-шується питання придбання для фахівців і підрозділів інституту в інтере-сах їх застосування в АТО систем технічних видів розвідки (безпілотних роботизованих комплексів).

(Довідково: кількість таких комплексів, які знаходяться на озброєнні збройних сил передових країн світу, а також фінансування робіт з їх роз-робки та виробництва постійно збільшується).

Житомирським військовим інсти-тутом імені С.П. Корольова ефек-тивно застосову-валися макети комплексу опера-тивного управлін-ня силами та засобами, безпі-лотні літальні апарати тощо для інформаційного забезпечення дій військ (сил).


Б. Системи підготовки військових фахівців з експлуатації та бойового застосування безекіпажних роботизованих комплексів за призначенням, обробки спеціальної інформації, отриманої від БПЛА за допомогою різних засобів: фото-, відео-, зйомки, інфрачервоної, радіолокаційної, радіо-, та радіотехнічної розвідки.

В. Дослідно-випробувального полігону автоматизованих систем і комплексів управління з метою забезпечення створення та розвитку дієз-датної Єдиної автоматизованої системи управління (ЄАСУ) та формуван-ня для Збройних Сил України єдиного інформаційного простору.

Г. Головного центру інформаційної та кібернетичної безпеки з інтегро-ваним кібернетичним полігоном.

Крім того, передбачити в системі підготовки ЗС України на базі Голов-ного центру інформаційної та кібернетичної безпеки щорічні навчання з інформаційної (у тому числі кібернетичної) безпеки з органами військово-го управління і військовими частинами, які виконують завдання за призна-ченням у рамках функціонування Системи забезпечення інформаційної безпеки Міністерства оборони України та Збройних Сил України.

Виходячи із висновків щодо можливих шляхів покращення ситуації у вирішенні нагальних питань забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки, варто негайно сформувати на базі інституту підрозділи кіберне-тичних та інформаційних (інформаційно-психологічних) дій з військовос-лужбовців Збройних Сил України, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів Мініс-терства оборони України, призовної молоді які проявили себе фахівцями в галузі інформаційної та кібернетичної безпеки та здійснити військово-спеціальну підготовку таких осіб.

Проект може здійснюватися під патронатом Президента України — верховного головнокомандувача Збройних сил України, Верховної Ради України, за кураторства Ради національної безпеки та оборони України та безпосереднього керівництва Міністерства оборони України. До його реа-лізації готові долучитися громадяни України та громадські організації.

Щодо можливостей збільшення надходжень до Держбюдже-ту за рахунок удосконалення механізму відчуження військо-вого майна та підвищення ефективності роботи з реалізації військового майна

Підготовлено експертами профільних підприємствза пропозицією ЦДАКР

Сьогодні, як ніколи, гостро стоїть питання фінансування потреб Збройних Сил України, які виконують завдання у складі антитерористич-

Виходячи із висно-вків щодо можли-вих шляхів покра-щення ситуації у вирішенні нагаль-них питань забез-печення інформа-ційної та кібернетичної безпеки, варто негайно сформува-ти на базі інсти-туту підрозділи кібернетичних та інформаційних (інформаційно-психологічних) дій з військовослуж-бовців Збройних Сил України, ви-щих військових навчальних закла-дів та військових навчальних підроз-ділів вищих на-вчальних закладів Міністерства оборони України


них сил на сході України. Залучаються кошти з різних джерел, у тому числі, пожертвування фізичних осіб та юридичних осіб. Так, уже надійшло близь-ко 160 млн. грн. таких пожертвувань. З метою підтримки Збройних Сил Кабінет Міністрів випустив спеціальні цінні папери.

Разом з тим, як не дивно, Міністерство оборони України недостатньо ефективно використовує власні можливості для поповнення доходної час-тини Державного бюджету України. Так, одним із наслідків оптимізації структури та чисельності Збройних Сил України є накопичення у військах (силах) великої кількості надлишкового озброєння, військової техніки та боєприпасів (далі – майна), утримання яких є надзвичайно затратним, складним та небезпечним.

Один раз на три роки Кабінет Міністрів України затверджує перелік військового майна, яке може бути відчужено. У черговий раз такий перелік було затверджено 15 серпня 2011 року розпорядженням №1022-р. Періо-дично протягом дії такого переліку за результатами вивільнення військо-вого майна затверджуються додаткові переліки військового майна, яке може бути відчужено.

На сьогодні, загалом, затверджені переліки, які дозволяють реалізува-ти військового майна на суму близько 10 млрд. грн. Разом з тим, за нашими даними, з цього переліку реалізовано військового майна близько 10 відсо-тків. У той же час, значна кількість майна є ліквідною і користується попи-том як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку.

За попередніми прогнозами експертів, щорічно від відчуження лише рухомого військового майна, Міністерство оборони України може отриму-вати до 1 млрд. грн. і використовувати їх для утримання Збройних Сил України. Виникає питання, які ж причини заважають Міністерству оборо-ни України реалізовувати надлишкове майно.

Аналіз стану справ стосовно відчуження військового майна та висно-вки фахівців дають підстави говорити про те, що на жаль, на сьогодні, іс-нують об’єктивні та суб’єктивні чинники, які заважають Міністерству обо-рони України створити належні умови для високоефективної роботи з уповноваженими підприємствами.

Насамперед, недосконале законодавство (а з окремих питань - його відсутність) заважає розгорнути ефективну роботу з відчуження та реалі-зації військового майна. Зокрема, до цього часу немає відповідного норма-тивно-правового акту, який визначає особливості визначення ринкової вартості військового майна, нормативно не закріплені строки надання до-зволів на огляд потенційними покупцями військового майна, підготовки та подання документів, необхідних для проведення оцінки майна та укла-дання договорів, пов’язаних із відчуженням та реалізацією майна. Відтак, назріла нагальна необхідність переглянути законодавство з питань відчу-ження та реалізації військового майна та врегулювати ті відносини між

Міністерство оборони України недостатньо ефективно вико-ристовує власні можливості для поповнення доход-ної частини Дер-жавного бюджету України.

На сьогодні, зага-лом, затверджені переліки, які дозво-ляють реалізувати військового майна на суму близько 10 млрд. грн.

Назріла нагальна необхідність пере-глянути законо-давство з питань відчуження та реалізації військо-вого майна та врегулювати ті відносини між суб’єктами, що беруть участь у відчуженні та реалізації


суб’єктами, що беруть участь у відчуженні та реалізації, які з різних при-чин до цього часу не врегульовані, зокрема створення умов для оператив-ного огляду майна покупцями, прискорення процедури оцінки військово-го майна, визначення строків проходження документів та відповідальності за їх порушення тощо.

Протягом останніх років Міністерством оборони України ведуться по-шуки ефективної моделі як внутрішньої взаємодії підрозділів з питань від-чуження військового майна, так і співпраці з уповноваженими підприєм-ствами, які бажаного результату не дають. Навпаки, немає постійності у роботі з відчуження військового майна, мають місце тривалі періоди зупи-нення такої роботи. Так, у 2013 році майно не передавалось на реалізацію близько двох місяців, у 2014 році уже практично п’ять місяців зупинена робота з передачі майна на реалізацію.

Для порівняння Міністерством оборони України у різних роках було укладено договорів комісії щодо передачі на реалізацію військового май-на: в 2012 році – 217 договорів; в 2013 році – 177 договорів; станом на 01.07.2014 року – близько 30 договорів. Укладання такої кількості догово-рів у 2014 можливо було б пояснити участю ЗС України в антитерорис-тичній операції на сході України та необхідністю їх доукомплектування. Звичайно, це певним чином могло вплинути або навіть вплинуло на за-гальний результат з відчуження та реалізації військового майна у 2014 році. Але, на думку фахівців, є інші більш реальні причини такого низь-кого результату у 2014 році.

Так, з року в рік, через надмірне ускладнення Міноборони внутрішніх процедур, невиправдано збільшуються строки проходження документів, пов’язаних із відчуженням військового майна. Передача на реалізацію майна здійснюється через 3-6 місяців з дня надходження заявок на його передачу. (Можна уявити, яке терпіння мають покупці, які втрачають стільки часу).

Не маючи відповідних висококваліфікованих фахівців, не відслідкову-ючи ринок, як внутрішній, так і зовнішній, Міністерство оборони України взяло на себе функцію ціноутворення, що негативно вплинуло на ефектив-ність роботи по відчуженню майна. Також є труднощі з укомплектуванням підрозділів, на яких покладаються завдання щодо відчуження військового майна, висококваліфікованими працівниками у сфері комерційної торгів-лі. І це на тлі відсутності будь-якої мотивації як в цілому в Міністерстві оборони України, так і серед осіб, пов’язаних із відчуженням та реалізаці-єю військового майна.

Як результат, надходження до Державного бюджету України від відчу-ження військового майна зменшуються, надлишкове військове майно втрачає свою якість та комерційну привабливість, унаслідок чого зменшу-ється його вартість, відбувається витрачання додаткових бюджетних ко-

Не маючи відповід-них висококваліфі-кованих фахівців, не відслідковуючи ринок, як внутріш-ній, так і зовніш-ній, Міністерство оборони України взяло на себе функ-цію ціноутворен-ня, що негативно вплинуло на ефек-тивність роботи по відчуженню майна.


штів на утримання, обслуговування та охорону військового майна, яке мо-гло б бути реалізоване, підвищується в результаті накопичення окремого майна ризик надзвичайних ситуацій та негативного впливу на навколишнє середовище, бюджетами всіх рівнів та державними фондами недотриму-ються податкові надходження та відрахування. В 2013 році Міністерство оборони України отримало від реалізації військового майна трохи більш як 200 млн. грн. і стільки ж витратило на охорону та зберігання надлишко-вого військового майна.

На думку фахівців, потенціал Міністерства оборони України як голов-ного організатора роботи з відчуження військового майна практично ви-черпано. Необхідним є новий підхід до організації роботи з відчуження військового майна, який повинен виключати всі процедури та дії із ураху-ванням нових сучасних чинників та можливостей суб’єктів господарюван-ня з державною формою власності, створених з метою підвищення ефек-тивності відчуження та реалізації військового майна.

Слід зазначити, що протягом тривалого часу на різних рівнях держав-ного управління обговорювалося питання щодо позбавлення Міністерства оборони України частини функцій з організації відчуження та реалізації військового майна та наділення ними іншого суб’єкта. До таких функцій, попередньо, можна віднести:

• оформлення направлення (дозволу) на огляд майна;• оцінку військового майна, яке може реалізовуватись відповідно до

Переліку військового майна, що може бути відчужене, затвердженому Ка-бінетом Міністрів України;

• укладання договорів з покупцями та уповноваженими Кабінетом Мі-ністрів України підприємствами щодо реалізації військового майна;

• видачу документів на його відвантаження з військових частин.За Міністерством оборони України доцільно залишити наступні функ-

ції:• підготовка переліку військового майна, що може бути відчужено;• зберігання військового майна, що може бути відчужено та його ви-

дача за документами, виданими суб’єктом, що буде його реалізувати від імені держави і під контролем Кабінету Міністрів України.

Вбачається, що суб’єкт має бути госпрозрахунковим. І його прибутко-вість має напряму залежати від ефективності його роботи з організації від-чуження військового майна. Є підстави стверджувати, що передача окре-мих функцій від Міністерства оборони України до госпрозрахункового суб’єкта, який буде укомплектований відповідними фахівцями, проводи-тиме активну маркетингову роботу, матиме свої філіали в регіонах нашої держави, створить умови для:

• значного підвищення ефективності роботи з відчуження та реаліза-ції надлишкового військового майна; у першу чергу, за рахунок зменшення

Потенціал Мініс-терства оборони України як головно-го організатора роботи з відчужен-ня військового майна практично вичерпано.


бюрократичної складової зменшиться термін підготовки та укладання до-говорів на реалізацію військового майна з 3-6 місяців до 3-4 тижнів; суб’єкт господарювання самостійно визначатиме спосіб та умови продажу майна, у тому числі, й шляхом проведення торгів безпосередньо у військових час-тинах, базах зберігання військової техніки, електронних торгів тощо;

• звільнення Міністерства оборони України від невластивих йому ко-мерційних функцій;

• зменшення штатної чисельності центрального апарату Міністерства оборони України;

• виключення проявів корупції та інших зловживань серед військовос-лужбовців та державних службовців.

На наше тверде переконання такий підхід в цілому сприятиме підви-щенню авторитету ЗС України серед цивільного населення.


Короткострокові та стратегічні кроки щодо підготовки України до оборони та розвитку її сектору безпеки і оборони

Підготовлено групою експертів Національного інституту стратегічних досліджень.

Підтримано Експертною радою з питань національної безпеки,

11 липня 2014 року

Результати аналізу наслідків збройної агресії Росії проти України, анек-сії Криму, дій зі дестабілізації суспільно-політичної обстановки у східних та південних областях нашої держави і розгортання поблизу українського кордону угрупувань російських збройних сил свідчать про необхідність ре-алізації у коротко- та середньостроковій перспективі дієвих кроків для за-безпечення належної підготовки України до оборони та подальшого розви-ту її сектору безпеки і оборони.

І. Відомо, що підготовка України до оборони передбачає здійснення значної за кількістю та різних за змістом і обсягами завдань, визначених статтею 3 Закону України «Про оборону України». Тому далі з них розгля-датимуться лише найбільш актуальні та проблемні, на думку авторів, за-вдання.

По-перше, це стосується прогнозування та оцінки воєнної небезпеки і воєнної загрози.

Таке прогнозування та оцінки мають ґрунтуватися на підставах пере-осмислення кардинальних змін у воєнно-політичній обстановці навколо нашої країни, у Східноєвропейському регіоні та загалом у світі, спричине-них російською агресією проти Української держави, а також врахування прогнозованих трендів її розвитку у майбутньому.

Можна очікувати, що у найближчі 3 – 5 років воєнно-політичні відно-сини між Україно та РФ матимуть конфронтаційний характер через заде-кларовані російським керівництвом неприйнятні для нашої держави зо-внішньополітичні, економічні, воєнні та інші політичні цілі, окупацію Криму, а також з огляду на постійні ворожі дії РФ проти неї. Найбільш ві-рогідним є і подальше загострення воєнно-політичної обстановки довкола України та у Східній Європі в цілому.

Також слід визначити, що у середньостроковій перспективі досить ймовірною є подальша збройна агресія Росії проти України, в результаті якої може виникнути локальна війна. Вітчизняні та іноземні політики, вій-ськові керівники, зокрема НАТО, наукові установи і експерти прогнозують широкий спектр можливих сценаріїв такої війни, у тому числі здійснення масштабної агресії під прикриттям введення в Україну російських псевдо-миротворчих сил.

Аналітичні розробки

Можна очікувати, що у найближчі 3 - 5 років воєнно-політичні відноси-ни між Україно та РФ матимуть конфронтаційний характер

У середньостроко-вій перспективі досить ймовірною є подальша зброй-на агресія Росії проти України


Її метою може бути: створення сухопутних та повітряних коридорів до Криму і Придністровського регіону Молдови; незалежне від України забез-печення Криму електроенергією, газом та дніпровською водою; позбавлен-ня нашої держави провідних підприємств авіабудівної, ракетобудівної, космічної, приладобудівної, судно- та авіадвигунобудівної, автомобільної, суднобудівної та іншої промисловості, у тому числі воєнної; перетворення України з морської на виключно сухопутну країну тощо.

Таким чином, у середньостроковій перспективі підготовка України до оборони повинна передбачати протидію зазначеним воєнним загрозам і відсіч згаданої агресії. Одночасно її Збройні Сили змушені будуть постійно залучатися до участі спільно з іншими військовими формуваннями та пра-воохоронними органами у проведенні антитерористичних операцій та лік-відації (локалізації, нейтралізації) інспірованих із-зовні збройних зіткнень та конфліктів на кордоні і всередині держави за участю незаконних зброй-них сепаратистських формувань, а також іноземних диверсійно-розвіду-вальних груп.

По-друге, підготовка держави до оборони включає проведення відпо-відної розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяльності.

Події у Криму та на Півдні і Сході України показали, що значний по-тенціал розвідувальних органів держави - Служби зовнішньої розвідки, Міноборони та Держприкордонслужби сьогодні не використовується у по-вному обсязі. Не визначено належне місце у розвідувальному співтовари-стві Держфінмоніторингу та так званої «кримінальної розвідки» МВС. По-суті, в Україні, на відміну від багатьох інших країн, в умовах проведення широкомасштабної антитерористичної операції та загрози нової збройної агресії проти неї замість єдиного розвідувального співтовариства діють окремі відомчі розвідструктури, не об’єднані спільними завданнями, ефек-тивною координацією та контролем з боку Президента України.

Для прикладу, у США одразу після терористичних актів 11 вересня було створено єдине розвідспівтовариство, що об’єднало усі відповідні розвідструктури. Пізніше його очолив директор Національної розвідки - радник президента з питань розвідки, який забезпечує координацію та контроль дій згаданих структур.

У цьому контексті є сенс рекомендувати Президенту України віднови-ти діяльність Комітету з питань розвідки при Президентові України.

В останні роки було зруйновано українську контррозвідку. Україна пе-ретворилася на зручний майданчик для діяльності іноземних спецслужб. Вкрай небезпечна ситуація склалася у Збройних Силах та інших силових структурах, в яких, зокрема, на керівних посадах працювало багато осіб з іноземним громадянством. У ході антитерористичної операції виявилося її вкрай незадовільне контррозвідувальне забезпечення. Так, зокрема, непо-одинокими є факти зрадництва, витоку та передачі противнику інформації

Проведення відпо-відної розвідуваль-ної та інформацій-но-аналітичної діяльності.

Є сенс рекоменду-вати Президенту України відновити діяльність Комі-тету з питань розвідки при Пре-зидентові України.


щодо планів бойових дій наших силових структур, що призводить до за-гибелі великої кількості військовослужбовців Збройних Сил.

Враховуючи це, доцільно рекомендувати Президенту України переда-ти до Міністерства оборони України військову контррозвідку Служби без-пеки України.

По-третє, належна підготовка держави до оборони неможлива без якісного формування та реалізації воєнної, воєнно-економічної, військо-во-технічної та військово-промислової політики, а також політики вій-ськово-технічного співробітництва з іншими державами.

Для цього, насамперед, необхідно у стислі строки оновити засади во-єнної політики України, зокрема, переглянути:

• оцінки воєнно-політичної обстановки, тенденції її подальшого роз-витку та нові зовнішні і внутрішні воєнні загрози;

• джерела, масштаб та характер можливої нової збройної агресії проти нашої держави чи провокування збройного конфлікту всередині неї;

• шляхи відсічі прихованої або звичайної агресії, ліквідації згаданого конфлікту;

• напрями підготовки держави до оборони, захисту її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості;

• пріоритети і шляхи дальшого розвитку Збройних Сил, інших вій-ськових формувань та органів спеціального призначення, а також воєнної промисловості України.

При цьому немає сенсу чекати визначення позиції України стосовно здійснення у майбутньому курсу на вступ до НАТО або продовження реа-лізації політики позаблоковості. Реально це може відбутися лише напри-кінці нинішнього або на початку наступного року, після формування ново-го складу Верховної Ради України за результатами її позачергових виборів.

До того ж, сам факт проголошення Україною того чи іншого курсу зо-внішньої політики щодо НАТО суттєво не вплине на обороноздатність на-шої держави. Підтвердженням такого висновку є негативний досвід росій-сько-грузинської війни 2008 року та агресії Росії проти нашої держави. Офіційне визначення Грузією курсу на вступ до Альянсу, підкріплене по-зитивними результатами відповідного всенародного референдуму, або до-тримання Україною політики позаблоковості жодним чином не забезпечи-ли захист їх суверенітету і територіальної цілісності, не завадили російській агресії та анексії частин територій обох цих держав.

Тому Україна у коротко- та середньостроковій перспективі при підго-товці оборони та відсічі можливої нової російської збройної агресії пови-нна розраховувати виключно на боєздатність власних Збройних Сил та ін-ших військових формувань. І саме виходячи з цього слід корегувати концептуальні засади їх подальшого розвитку. Якщо ж з часом Президент та Верховна Рада України визначать курс на вступ до НАТО головним прі-

Доцільно рекомен-дувати Президен-ту України переда-ти до Міністерства оборони України військову контр-розвідку Служби безпеки України.


оритетом зовнішньої та воєнної політики держави, до цих засад можна буде внести певні корективи.

Відомо, що на виконання рішення Ради національної безпеки і оборо-ни України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо підвищення ефектив-ності планування в секторі безпеки і оборони», уведеного в дію Указом Президента України від 13 травня 2014 року №468, до вересня поточного року Кабінетом Міністрів України буде забезпечено перегляд до 14 серпня ц.р. положень основних документів оборонного планування з урахуван-ням зміни воєнно-політичної обстановки.

Враховуючи зазначене, бажано рекомендувати Президенту України за-твердити до вересня цього року у нових редакціях Стратегію національної безпеки і Воєнну доктрину України.

Дуже актуальним є і оновлення засад воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва з іншими державами.

У воєнно-економічній політиці необхідно змінити пріоритети та пере-розподілити обсяги фінансування різних складових видатків на оборону держави. Відомо, що такі видатки у 2005 – 2013 роках складали лише 0,9 – 1,2% ВВП, тоді як за діючим до 2009 року Законом України «Про оборону України» вони мали бути не нижчі 3% ВВП. При цьому від 80% до 90% об-сягів згаданих видатків спрямовувалися виключно на утримання Зброй-них Сил, перш за все їх особового складу.

З огляду на це, в умовах фактичного ведення державою війни на Сході було б доцільно рекомендувати Президенту України та Кабінету Міністрів України передбачати у Державному бюджеті України на 2015 рік і подальші роки збільшення видатків на потреби оборони до 1,8 – 2,0% ВВП з доведен-ням у них до 20 – 25% частки, спрямованої на переозброєння Збройних сил, як це здійснюється у більшості європейських держав.

Одним із головних пріоритетів військово-технічної політики, яку фор-мує і реалізує Міністерство оборони України, є оснащення Збройних Сил модернізованими та новітніми озброєнням і військовою технікою. Слід звернути увагу на те, що при цьому у минулому занадто багато уваги нада-валося мегапроектам – оперативно-тактичному ракетному комплексу «Сапсан», новому корвету, військово-транспортному літаку Ан-70 тощо. Внаслідок цього поза увагою держави залишалися питання забезпечення наших солдатів, сержантів та офіцерів необхідними для ведення бою сучас-ною екіпіровкою, бойовим спорядженням, засобами розвідки, зв’язку, на-вігації, життєзабезпечення тощо.

Тому у сучасних умовах переозброєння Збройних Сил є сенс здійсню-вати за двома напрямами.

Перший з них повинен передбачати спрямування у короткостроковій пер-спективі основних зусиль та переважної частки наявних ресурсів на оснащення:

Рекомендувати Президенту Украї-ни затвердити до вересня цього року у нових редакціях Стратегію націо-нальної безпеки і Воєнну доктрину України.

Рекомендувати Президенту Украї-ни та Кабінету Міністрів України передбачати у Державному бю-джеті України на 2015 рік і подальші роки збільшення видатків на по-треби оборони до 1,8 – 2,0% ВВП з доведенням у них до 20 – 25% част-ки, спрямованої на переозброєння Збройних сил


• кожного бійця механізованих, аеромобільних та спеціальних підроз-ділів Збройних Сил сучасним комплектом індивідуальної екіпіровки, необ-хідним йому для ведення бою: захисним шоломом, бронежилетом, комп-лектом бойового спорядження, у тому числі для дій у ночі, засобами закритого зв’язку, навігації, розвідки та життєзабезпечення, медикамента-ми, продуктами, плащами, спальними мішками, палатками тощо;

• відділень, взводів та рот механізованих, аеромобільних і спеціальних частин Збройних Сил - сучасними броньованими автомобілями класу MRAP (Mine Resistant Ambush-Protected, типу «Дозор-Б» та «КрАЗ-АСВ», призначеними для перевезення військ, армійського спорядження та облад-нання у районах бойових дій, виконання завдань вогневої підтримки піхо-ти, управління тощо), бронетранспортерами (типу БТР-4), протитанкови-ми та переносними протиповітряними ракетними комплексами, засобами розвідки, закритого зв’язку, управління, навігації, життєзабезпечення тощо;

• частин армійської авіації - модернізованими бойовими та багатоці-льовими вертольотами (типу Мі-24 та Мі-8), обладнаними системами роз-відки, закритого зв’язку, навігації, захисту від ураження ракетами ПЗРК, забезпечення дій у нічних умовах тощо;

• частин берегової оборони та кораблів ВМС і літаків Повітряних Сил – протикорабельними крилатими ракетами наземного, морського та пові-тряного базування (типу американських «Гарпун»);

• військ (сил) Збройних Сил в цілому - відновленими та модернізова-ними наявними зразками озброєння і військової техніки.

Другий напрям матиме за мету забезпечення у середньо- та довгостро-ковій перспективі оснащення Збройних Сил новітніми засобами розвідки, радіоелектронної боротьби та автоматизованими системами управління військами і зброєю, системами зональної протиповітряної оборони, бойо-вими авіаційними комплексами, кораблями тощо.

При цьому варто рекомендувати Кабінету Міністрів України забезпе-чити жорстке дотримання Міністерством оборони України при придбанні необхідного для Збройних Сил озброєння та військової техніки пріоритет-ності:

1) виготовлені або модернізовані підприємствами вітчизняної воєнної промисловості;

2) запропоновані іноземними партнерами у сфері військово-технічно-го співробітництва:

• на безоплатній основі за програмами воєнної допомоги, зокрема, за американськими програмами FMS/FMF;

• в оренду/лізинг, у тому числі із забезпеченням військового аутсор-синга;

• за офсетними (компенсаційними) програмами;

Рекомендувати Кабінету Міні-стрів України забезпечити жор-стке дотримання Міністерством оборони України при придбанні необхідного для Збройних Сил озброєння та військової техніки пріоритетності.


• разом із виділенням кредиту на їх закупівлю;• на звичайній оплатній основі.З урахуванням зазначеного, слід також рекомендувати Кабінету Міні-

стрів України внести до жовтня 2014 певні зміни до Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України на 2012-2017 роки.

Особливо багато проблем накопичилося у діяльності державних орга-нів щодо формування та реалізації військово-промислової політики та по-літики військово-технічного співробітництва України з іноземними дер-жавами, та їх практичної діяльності у галузях воєнної, авіаційної та космічної промисловості. Слід нагадати, що ця діяльність повинна:

• базуватися на засадах сформованої у державі військово-промислової, військово-технічної, авіаційної та космічної політики і політики військово-технічного співробітництва;

• реалізовуватися шляхом виконання відповідних державних програм, планів тощо.

Головним чином згадана діяльність державних органів у вказаних сфе-рах є неефективною з наступних причин.

На данай час, жодному міністерству досі не визначені повноваження щодо формування військово-промислової політики і політики військово-технічного співробітництва, а також політики у сфері авіаційної та косміч-ної діяльності, що передбачено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».

Органам виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають під-приємства, установи та організації з розроблення, виготовлення, експлуа-тації, реалізації, зберігання, подовження ресурсу, модернізації, ремонту і відновлення, демілітаризації та утилізації товарів військового призначен-ня, не визначені завдання щодо участі у реалізації військово-промислової та військово-технічної політики, а також політики військово-технічного співробітництва.

Декілька років триває розгляд проектів законів України «Про створен-ня та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки» та «Про військово-технічне співробітництво», Державної цільової оборонної про-грами реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2017 року та Стратегії військово-технічного співро-бітництва України з іноземними державами.

Не узгоджені між собою пріоритети, напрями та заходи воєнно-про-мислової та військово-технічної політики і політики військово-технічного співробітництва, які є основою для діяльності державних органів у сферах воєнної, авіаційної та космічної промисловості.

Відсутня система централізованого державного управління діяльністю підприємств, установ та організацій з розроблення, виготовлення, експлу-

Не узгоджені між собою пріоритети, напрями та заходи воєнно-промисло-вої та військово-технічної політи-ки і політики військово-техніч-ного співробітни-цтва.


атації, реалізації, зберігання, подовження ресурсу, модернізації, ремонту і відновлення, демілітаризації та утилізації товарів військового призначен-ня. Вони залишаються розосередженими між сферами управління Міно-борони, МВС, Служби безпеки, Адміністрації Держспецзв’язку, Державно-го космічного агентства, Фонду держмайна, Агентства держмайна України та Держконцерну «Укроборонпром» і функціонують децентралізовано, ви-ходячи з власних або вузьковідомчих інтересів.

З метою подолання наведених та інших недоліків, удосконалення ді-яльності державних органів у воєнній, авіаційній та космічній промисло-вості і військово-технічному співробітництві, доцільно рекомендувати Президенту України та Кабінету Міністрів України вжити низку наступних заходів.

По-перше, у ході адміністративної реформи завершити до жовтня по-точного року визначення та розподіл повноважень державних органів щодо:

• формування і реалізації військово-промислової та військово-техніч-ної політики, а також політики військово-технічного співробітництва;

• адміністративного управління підприємствами, установами та орга-нізаціями воєнної, авіаційної та космічної промисловості;

• управління матеріальними та нематеріальними активами згаданих підприємств, установ та організацій;

• програмно-цільового та фінансового управління під час формування та виконання державного оборонного замовлення, відповідних державних цільових програм і програм та контрактів у сфері військово-технічного співробітництва.

По-друге, слід посилити роль та відповідальність центральних органів виконавчої влади у питаннях реформування і розвитку воєнної, авіаційної та космічної промисловості.

По-третє, запровадити механізми дієвого державно-приватного парт-нерства у галузі воєнної, авіаційної та космічної промисловості.

Є сенс покласти на Мінекономрозвитку додаткові повноваження щодо формування державної промислової політики, зокрема, у сферах воєнної, авіаційної і космічної промисловості, включаючи формування військово-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва, а також участі цього міністерства в реалізації військово-технічної політики та у виконанні державного оборонного замовлення.

Зазначене міністерство має також:• здійснювати керівництво у сфері управління та координації діяль-

ності підприємств, установ та організацій воєнної, авіаційної та космічної і суміжних галузей;

• забезпечувати суб’єкти воєнної, авіаційної та космічної промисло-вості необхідною нормативною документацією;

Слід посилити роль та відпові-дальність цен-тральних органів виконавчої влади у питаннях рефор-мування і розви-тку воєнної, авіа-ційної та космічної промис-ловості.

Запровадити механізми дієвого державно-приват-ного партнерства у галузі воєнної, авіаційної та космічної промис-ловості.


• виконувати інші завдання, визначені законами та актами Президен-та України.

Водночас доцільно було б перетворити існуюче Державне космічне агентство у Державне агентство воєнної та авіакосмічної промисловості і міжнародного військово-технічного співробітництва.

Такий орган повинен забезпечувати: • реалізацію державної політики у сферах воєнної, авіаційної та кос-

мічної промисловості, військово-технічного співробітництва, а також участь в реалізації військово-технічної політики і у виконанні державного оборонного замовлення;

• ліцензування воєнно-промислової, авіаційної та космічної діяльності в Україні та ліцензування цієї діяльності під юрисдикцією України поза її межами;

• ефективне використання науково-технічного і виробничого потенці-алу підприємств і установ, що належатимуть до сфери його управління, а також створення умов для впровадження сучасних технологій у виробни-цтво конкурентоспроможної військової, авіаційної та космічної продукції;

• здійснення інших повноважень, визначених законами та покладених на нього актами Президента України.

До сфери управління згаданого новоствореного Держагентства до-цільно було б передати:

Державний концерн «Укроборонпром», а також державні підприєм-ства, установи, організації та акціонерні товариства, які мають державну частку акцій та право господарської діяльності у сфері розробки, виробни-цтва, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки і боєприпасів, та перебувають нині у сфері управління Фонду держ-майна, Агентства держмайна України та інших державних органів;

підприємства, установи та організації космічної промисловості, які водночас є сенс об’єднати у вертикально інтегровану науково-виробничу галузеву структуру - Державне підприємство «Ракетно-космічний концерн «Південний».

З метою забезпечення реалізації ефективної військово-промислової політики є сенс рекомендувати Кабінету Міністрів України:

• доопрацювати та подати до жовтня 2014 року до Верховної Ради України проект Закону України «Про створення та виробництво озброєн-ня, військової і спеціальної техніки»;

• перепрацювати та затвердити до грудня 2014 року Державну цільову програму реформування та розвитку воєнної промисловості України.

Для забезпечення формування та реалізації ефективної політики вій-ськово-технічного співробітництва України з іноземними державами є сенс рекомендувати Президенту України:

• відновити діяльність Міжвідомчої комісії з політики військово-тех-нічного співробітництва та державного експортного контролю при Раді національної безпеки і оборони України:

Відновити діяль-ність Міжвідомчої комісії з політики військово-техніч-ного співробітни-цтва та держав-ного експортного контролю при Раді національної без-пеки і оборони України.


• пришвидшити доопрацювання та затвердження Стратегії військово-технічного співробітництва України з іноземними державами».

Бажано також рекомендувати Кабінету Міністрів України доопрацю-вати та подати до жовтня 2014 року до Верховної Ради України проект За-кону України «Про військово-технічне співробітництво».

По-четверте, дуже важливою складовою підготовки держави до обо-рони є удосконалення функцій та завдань Збройних сил України.

У Конституції та законах України докладно визначені норми щодо під-готовки оборони та застосування Збройних Сил при відсічи класичної збройної агресії. Однак, як показали події у Криму, східних і південних об-ластях України, досі неврегульованими залишаються правові питання щодо застосування Збройних Сил та їх зброї і бойової техніки у мирний час при захисті конституційного ладу, територіальної цілісності та недоторка-ності держави, проведенні антитерористичних операцій, забезпеченні пра-вового режиму надзвичайного або воєнного стану, здійсненні відсічі «при-хованої» збройної агресії противника та веденні ним так званої «гібридної» війни.

До того ж, згадані події показали, що спецпідрозділи Служби безпеки, МВС, Нацгвардії та Держприкордонслужби неспроможні, з різних причин, самостійно протидіяти терористам, незаконним збройним формуванням сепаратистів та бойовиків без відповідної допомоги підрозділів Збройних Сил України. Тому актуальним є питання щодо розширення переліку функ-цій та завдань Збройних сил України, до виконання яких вони можуть за-лучатися у мирний час.

Для забезпечення належної протидії згаданим загрозам варто реко-мендувати Верховній Раді України передбачити у проекті змін до чинної Конституції України положення стосовно покладання на Збройні Сили України функцій не лише із забезпечення оборони держави та відсічі збройної агресії, а й участі у ліквідації внутрішнього збройного конфлікту, захисті конституційного ладу України, її суверенітету, територіальної ці-лісності і недоторканості, боротьбі із незаконними збройними формуван-нями тощо.

Нагадаємо, що про виконання Збройними силами таких функцій та відповідних завдань йдеться у чинній Воєнній доктрині. Однак це свого часу не було закріплено необхідними конституційними та законодавчими нормами.

На сьогодні є серйозні обмеження і щодо використання Збройних Сил України в умовах введення правовий режим надзвичайного стану, Так, зо-крема, при цьому на виконання вимог статті 10 Закону України «Про пра-вовий режим надзвичайного стану» повноваження Військового команду-вання мають Служба безпеки України, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України та Головне управління Національної гвардії Укра-їни, яке повинне його очолювати у відповідному районі.

Важливою складо-вою підготовки держави до оборо-ни є удосконалення функцій та за-вдань Збройних сил України.

Актуальним є питання щодо розширення пере-ліку функцій та завдань Збройних сил України


Згідно положень статті 20 згаданого закону, Військове командування має право залучати з числа силових структур до здійснення заходів право-вого режиму надзвичайного стану, включаючи боротьбу з терористами, тільки сили і засоби органів Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Національної гвардії України, Служби безпеки України та Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (далі – Служба правопо-рядку). Усі ж бойові з’єднання та частини Збройних Сил, а також бойові літаки і вертольоти не можуть залучатися до виконання заходів цього пра-вового режиму. Нагадаємо, Служба правопорядку складається із органів управління, підрозділів охорони військових об’єктів, патрульно-постової служби, безпеки дорожнього руху та спеціального призначення, загальною чисельністю лише близько 2,0 тис. осіб, озброєних виключно легкою стрі-лецькою зброєю.

Тому, бажано рекомендувати Президенту України внести на розгляд Верховної Ради України зміни до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», пов’язані із визначенням однією із складових Вій-ськового командування, якому надано право здійснювати заходи згаданого режиму, Генеральний штаб Збройних Сил України замість Військової служ-би правопорядку у Збройних Силах України. Завдяки цьому до виконання заходів надзвичайного стану можна буде залучати не лише підрозділи вка-заної Служби, а й Сили спеціальних операцій, армійської та військово-транспортної авіації, флоту тощо.

Загальновідомо, що нинішня Державна прикордонна служба України, будучи за законодавством суто правоохоронним органом, як це прийнято у Європі, здійснює лише охорону та захист державного кордону. І тому під час російської збройної агресії проти нашої держави з’ясувалося, що за чинним законодавством жодна українська силова структура не відповідає у мирний час за оборону державного кордону України.

З огляду на це, деякі політики пропонують знову перетворювати Держприкордонслужбу у військове формування – Прикордонні вій-ська, які існували у минулому, та покласти на них ще завдання з обо-рони кордону. Вважаємо, що це є з військової точки зору недоцільним та економічно «непідйомним» для нашої держави із-за низки серйоз-них фінансово-економічних, військових, правових, кадрових та інших проблем, які виникатимуть при такому перетворенні. На нашу думку, Україна не може дозволити в умовах глибокої економічної кризи одно-часно мати три багаточисельних військових формування - Збройні Сили, Нацгвардію та Прикордонні війська, оснащені танками, бойови-ми кораблями, літаками, вертольотами, артилерією тощо. Більш до-цільним та реальним уявляється покладання завдання щодо оборони державного кордону у разі збройної агресії проти нашої держави на Збройні Сили за участю у цьому Нацгвардії.


Враховуючи зазначене, варто рекомендувати Президенту України вне-сти на розгляд Верховної Ради України зміни до Закону України «Про Збройні Сили України» та інших законів щодо визначення однією із функ-цій Збройних Сил у мирний час оборони повітряного, сухопутного та мор-ського кордону України.

По-п’яте. Аналіз причин втрати Криму та дестабілізації обстановки у східній Україні свідчить проте, що за великим рахунком, це стало можливі через:

• зрадницькі дії кримських республіканських державних органів, До-нецької та Луганської обласних рад, відповідних органів місцевого само-врядування;

• неготовність і нездатність центральних та регіональних органів і сил МВС, Служби безпеки та розвідорганів до нейтралізації сепаратиських сил і незаконних збройних формувань;

• відсутність підтримки дій центральних державних органів та сило-вих структур значною частиною населення згаданих регіонів тощо.

З огляду на це, варто рекомендувати Президенту, Верховній Раді та Кабінету Міністрів України здійснити комплекс заходів щодо забезпе-чення належної підготовки та здатності органів державної влади, усіх ла-нок сектору безпеки і оборони, органів місцевого самоврядування, сис-теми цивільного захисту і національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі можливої нової росій-ської збройної агресії, а також готовності населення і території держави до оборони.

Під час російської агресії в Криму та у Донецькій і Луганській областях серйозні недоліки мали місце також у діяльності вищих органів державної влади – виконуючого обов’язки Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, яким належить особлива роль в організації підготовки держави до оборони, керівництві та всебічному забезпеченні проведення антитерористичної операції тощо.

Тому необхідно рекомендувати Президенту України та Прем’єр-міністру України вжити заходів щодо підвищення ефективності відповід-ної роботи Ради національної безпеки і оборони, Кабінету Міністрів Укра-їни, Адміністрації Президента України, а також Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України. Зокрема, слід посилити струк-тури Секретаріату Кабінету Міністрів України, які опікуються питаннями оборони та мобілізаційної підготовки держави.

По-шосте. Підготовка держави до оборони передбачає також забезпе-чення Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних ор-ганів продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінан-совими ресурсами.

Проведення Антитерористичної операції у східній України виявило недієздатність систем бойового, тилового, технічного та медичного забез-

Рекомендувати Президенту Украї-ни внести на роз-гляд Верховної Ради України зміни до Закону України «Про Збройні Сили України» та інших законів щодо ви-значення однією із функцій Збройних Сил у мирний час оборони повітря-ного, сухопутного та морського кордону України.

Здійснити комплекс заходів щодо забез-печення належної підготовки та здатності органів державної влади, усіх ланок сектору безпеки і оборони, органів місцевого самоврядування, системи цивільного захисту і націо-нальної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі можливої нової російської збройної агресії, а також готовності насе-лення і території держави до оборони.


печення дій частин та підрозділів Збройних Сил проти незаконних зброй-них формувань. Головним чином це стосується тактичної розвідки, бойо-вої охорони, зв’язку, інженерного, топографічного, матеріального, транспортного, побутового, технічного та медичного забезпечення у по-льових умовах в районах ведення бойових дій. Ще більш проблемним вия-вилося питання щодо здійснення такого забезпечення спільних дій підроз-ділів Збройних Сил, МВС, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної прикордонної служби.

У цьому контексті доцільно рекомендувати Президенту України та Ка-бінету Міністрів України вжити комплекс невідкладних заходів щодо кар-динального покращення систем бойового, тилового, технічного та медич-ного забезпечення дій підрозділів та частин Збройних сил у ході оборони держави, проведення антитерористичних операцій та боротьби з незакон-ними збройними формуваннями, особливо під час їх спільних дій з підроз-ділами та частинами МВС, Національної гвардії, Служби безпеки та Дер-жавної прикордонної служби України.

По-сьоме. Окремою надскладною та важливою складовою підготовки України до оборони є мобілізаційна підготовка держави. Саме тому одним із визначених Воєнною доктриною пріоритетних напрямів підготовки України до збройного захисту від можливої агресії є модернізація системи такої підготовки.

Її актуальність ще раз підтверджена ситуацією, яка склалася під час російської агресії у Криму, підготовки та проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях. Нажаль, існуюча на сьогодні в Україні система мобілізаційної підготовки є, по суті, дещо видозміненим варіантом мобілізаційної системи колишнього Радянського Союзу. Зага-лом позитивно продемонструвавши себе у 1941 – 1945 роках, вона була від-творена в СРСР у період «холодної війни», а після його розпаду взята за основу в Росії, Україні та деяких інших країнах СНГ.

Однак, аналіз навіть основних параметрів цієї системи показує її невід-повідність вимогам сьогодення.

Насамперед, згідно із законодавством України, умовами для оголошен-ня рішення про мобілізацію можуть бути безпосередня загроза збройної агресії або сам факт агресії, а також виникнення особливо тяжких наслід-ків стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час, коли проводиться цільова мобілізація. Відповідно цьому передбачено спрямування мобіліза-ційної підготовки на виконання трьох завдань:

• підготовки держави до оборони;• забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;• ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного харак-

теру.З урахуванням зазначеного, свого часту було розроблено та у 2007 році

Главою держави затверджено Мобілізаційний план України.

Рекомендувати Президенту Украї-ни та Прем’єр-міністру України вжити заходів щодо підвищення ефективності відповідної роботи Ради національної безпеки і оборони, Кабінету Міні-стрів України, Адміністрації Президента Украї-ни, а також Мініс-терства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України.

Вжити комплекс невідкладних заходів щодо кар-динального покра-щення систем бойового, тилово-го, технічного та медичного забезпе-чення дій підрозді-лів та частин Збройних сил у ході оборони держави, проведення анти-терористичних операцій та бо-ротьби з незакон-ними збройними формуваннями


Разом з тим, оцінка сучасних загроз національній безпеці та потреб у силах і засобах на їх попередження або ліквідацію спонукає до необхіднос-ті розширення переліку умов, за яких може виникнути потреба у проведен-ні мобілізації. Відповідно, це вимагатиме внесення певних змін до системи мобілізаційної підготовки.

У згаданому аспекті у першу чергу слід розглянути умови, за наявності яких законодавством передбачена можливість введення надзвичайного стану, а саме:

• здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються за-гибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабез-печення;

• виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блоку-вання або захоплення окремих особливо важливих об’єктів або місцевос-тей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність орга-нів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

• спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

• масовий перехід державного кордону з території суміжних держав; • необхідність відновлення конституційного правопорядку і діяльнос-

ті органів державної влади. До переліку згаданих умов варто також віднести і ті, виникнення яких

є підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної еко-логічної ситуації, а також для проведення антитерористичної операції.

Тому, бажано рекомендувати Президенту України внести на розгляд Верховної Ради України зміни до низки законів України з метою розширен-ня умов проведення мобілізації та трансформації концептуальних засад мобілізаційної підготовки національної економіки.

ІІ. Короткострокові та стратегічні кроки щодо розвитку сектору без-пеки і оборони нашої держави напряму пов’язані із переглядом пріорите-тів та напрямів розвитку Збройних Сил. Вони мають визначатися із ураху-ванням вище згаданого масштабу та характеру воєнних загроз національним інтересам України, збільшення кількості функцій, які покладатимуться на Збройні Сил, в тому числі для виконання у мирний час, економічних, нау-ково-технічних, соціальних, демографічних та інших можливостей держа-ви тощо.

Так, зокрема, виконання Збройними силами завдання оборони держа-ви від російської агресії, яка матиме масштаб і характер локальної війни, а також інші фактори дають підстави для збільшення загальної чисельності їх особового складу, кількості їх озброєння і військової техніки. Однак, зга-дану чисельність необхідно встановлювати з урахуванням існування На-ціональної гвардії України, покладення на неї завдань щодо участі у взає-

Відповідно цьому передбачено спря-мування мобіліза-ційної підготовки на виконання трьох завдань:• підготовки дер-жави до оборони;• забезпечення життєдіяльності населення в особли-вий період;• ліквідації надзви-чайних ситуацій природного та техногенного характеру.

Рекомендувати Президенту Украї-ни внести на роз-гляд Верховної Ради України зміни до низки законів України з метою розширення умов проведення мобілі-зації та транс-формації концеп-туальних засад мобілізаційної підготовки націо-нальної економіки.


модії зі Збройними силами у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони та оборони державного кордону. Нагадаємо, що визначена на сьогодні чисельність Нацгвардії може складати до 60 тис. осіб.

Певного перегляду потребує і структура Збройних сил. Основними її елементами мають стати: Генеральний штаб; Оперативне командування; види Збройних сил (Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-морські сили); Сили спеціальних операцій; Територіальні управління; з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних сил. При цьому є сенс відмовитися (з бага-тьох причин, які вимагають окремого обговорення) від створення міжви-дових органів військового управління, а саме Оперативних командувань «Північ» та «Південь».

У Сухопутних військах доцільно відтворити армійські корпуси з на-явністю у їх складі не менше двох механізованих бригад, танкової бригади, а також з’єднань і частин інших родів військ. Є також потреба введення до їх складу аеромобільної бригади та бригади армійської авіації.

Відповідно до цього потребує перегляду і система управління Зброй-ними силами. Головним військовим органом у ній має залишатися Гене-ральний штаб. Його, за певних умов, можна інтегрувати до складу Мініс-терства оборони. Це дозволить оптимізувати їх структури, посилити функціональні зв’язки між ними і за рахунок цього підвищити ефектив-ність і оперативність управління військами (силами). При цьому рекомен-дується залишити за начальником Генштабу посаду Головнокомандувача Збройних сил.

Варто також залишити за Генштабом виключно функції стратегічного органу управління Збройними силами, іншими військовими формування-ми, правоохоронними органами та іншими державними органами в части-ні їх залучення до оборони держави.

Центральним елементом системи управління Збройними силами на оперативному рівні пропонується визначити спеціально створене Опера-тивне командування, яке буде увільнене від вирішення питань адміністра-тивного управління. Основним його призначенням доцільно вважати здій-снення планування та управління міжвидовим оперативним угрупованням військ (сил) у ході відбиття збройної агресії проти України. Крім того, Опе-ративне командування, у разі його створення, забезпечуватиме представ-ництво Збройних сил у міжвідомчих органах військового управління при плануванні та проведенні спеціальних операцій проти незаконних зброй-них формувань або терористичних угруповань.

Необхідно також уточнити роль у системі управління Збройними си-лами командувань їх видів. Уявляється, що основними функціями цих ко-

Виконання Зброй-ними силами за-вдання оборони держави від росій-ської агресії, яка матиме масштаб і характер локаль-ної війни, а також інші фактори дають підстави для збільшення загальної чисель-ності їх особового складу, кількості їх озброєння і вій-ськової техніки.

Основними її еле-ментами мають стати: Генераль-ний штаб; Опера-тивне команду-вання; види Збройних сил (Су-хопутні війська, Повітряні сили, Військово-морські сили); Сили спеці-альних операцій; Територіальні управління; з’єднання, військо-ві частини, вій-ськові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних сил.


мандувань повинна стати підготовка підпорядкованих ним військ (сил) до застосування за призначенням та забезпечення їх розвитку. При цьому ко-мандування Сухопутних військ пропонується визначити відповідальним за підготовку в особливий період (разом із Національною гвардією) люд-ських резервів та керівництво територіальною обороною через Команду-вання Територіальних управлінь.

Поряд з цим, за командуванням Повітряних Сил у мирний і воєнний час залишатиметься управління військами (силами), які залучаються до охорони та оборони повітряного простору держави, прикриття від ударів з повітря військових угруповань, промислових районів, адміністративно-політичних центрів і об’єктів комунікацій. Таке управління варто здійсню-вати через Повітряні командування (тактичні групи). У подальшому, після прийняття на озброєння автоматизованої системи управління, ця ланка в системі управління може бути ліквідована.

Особлива увага у системі протиповітряної оборони має бути надана силам та засобам боротьби з вертольотами противника. Саме їм відводить-ся головна роль у забезпеченні не лише вогневої підтримки дій російських сухопутних сил, але й у проведенні, спільно із військово-транспортною авіацією, десантних операції із захоплення адміністративних центрів, дер-жавних будівель, військових об’єктів, аеродромів, портів, залізничних вуз-лів, мостів та інших важливих об’єктів національної економіки та інфра-структури противника.

Командування Військово-морських сил, крім зазначених вище адміні-стративних функцій, має здійснювати управління підпорядкованими з’єднаннями і частинами при посиленні охорони та оборони морської ді-лянки державного кордону та захисті судноплавства у зоні прикриття ВМС. У найближчий період основним завданням цього командування слід вважа-ти створення необхідної інфраструктури у нових місцях базування флоту.

Командування Сил спеціальних операцій повинно відповідати як за підготовку підпорядкованих йому військових частин і підрозділів, так і за планування та управління проведенням спеціальних операцій. Питання щодо надання йому статусу роду військ, визначення його завдань та чи-сельності особового складу мають вирішуватися з урахуванням статусу, за-вдань та чисельності відповідних структур МВС, Нацгвардії, Служби без-пеки, Служби зовнішньої розвідки тощо.

Ще однією важливою ланкою системи управління Збройними Силами пропонується зробити спеціально створені Командування Територіальних управлінь - воєнно-територіальні структури, призначені для виконання мобілізаційних завдань, завдань територіальної оборони, сприяння опера-тивному розгортанню Збройних Сил та участі у підготовці території дер-жави до оборони у встановлених для кожного з них межах. Створення та-ких організаційних структур дасть змогу підвищити ефективність

Командування Сухопутних військ пропонується визначити відпо-відальним за підго-товку в особливий період (разом із Національною гвардією) людських резервів та керів-ництво територі-альною обороною через Командуван-ня Територіальних управлінь.


вирішення згаданих завдань і сконцентрувати на це ресурси усіх держав-них органів, суб’єктів господарської діяльності та силових структур, які розміщені на їх територіях.

Кордони Територіальних управлінь Збройних Сил доцільно визначити з урахуванням кордонів територіальних командувань Національної гвар-дії, а також зон відповідальності регіональних управлінь Державної при-кордонної служби України.

У найближчий період конче необхідно завершити формування і осна-щення Сил спеціальних операцій та створити максимально сприятливі умови для їх підготовки. Досвід сучасних воєнних конфліктів та подій у Криму і на сході України свідчить про їх високу ефективність і важливу роль у досягненні воєнних та політичних цілей під час збройних конфліктів.

З урахуванням прогнозованої воєнно-політичної обстановки та харак-теру воєнних загроз слід переглянути дислокацію з’єднань і військових частин Збройних Сил. Вона має забезпечити їх своєчасне оперативне роз-гортання на північному, східному та південному напрямках і організова-ний початок бойових дій.

В організації системи оборони з морського південного напрямку необ-хідно передбачити придбання та розгортання у короткостроковій перспек-тиві протикорабельних ракетних комплексів наземного, корабельного і авіаційного базування для боротьби із надводним флотом противника, особливо його морськими десантами на переході морем. Предметом обго-ворення має стати питання щодо збільшення у складі ВМС України Сил берегової оборони, як основи оборони баз ВМС у Херсоні, Миколаєві, Оде-сі, Ізмаїлі та інших морських портів від можливих дій російських морських десантів, сили та засоби яких нарощуються у Криму. Зокрема, у майбутньо-му там слід очікувати базування і побудованого французами вертольото-носця «Севастополь» (типу «Містраль»).

Важливим пріоритетом розвитку Збройних Сил є забезпечення їх на-лежної підготовки до виконання завдань за призначенням. При цьому слід зосередити увагу на опрацюванні теорії та практики організації і ведення мобільної оборони, особливо у великих населених пунктах, у тому числі в нічних умовах, посилення у ній ролі авіаційної, насамперед, вертолітної компоненти.

Поряд з цим, необхідно готувати Збройні Сили до участі у проведенні спільно із Національною гвардією та Службою безпеки України в мирний час, у загрозливий період та на начальному етапі воєнного конфлікту спе-ціальних операцій зі знешкодження сил спеціальних операцій противника, терористичних та незаконних збройних формувань.

Важливим пріоритетом реформування Збройних Сил має стати по-дальше активне впровадження європейських норм та принципів їх функці-онування, насамперед це стосується адміністративних, оперативних, тех-нічних, логістичних та інших стандартів НАТО.

Командування Сил спеціальних опера-цій повинно відпові-дати як за підготов-ку підпорядкованих йому військових частин і підрозділів, так і за планування та управління проведенням спеці-альних операцій. Питання щодо надання йому ста-тусу роду військ, визначення його завдань та чисель-ності особового складу мають вирішуватися з урахуванням ста-тусу, завдань та чисельності відпо-відних структур МВС, Нацгвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки тощо.

Пріоритетом ре-формування Зброй-них Сил має стати подальше активне впровадження євро-пейських норм та принципів їх функці-онування, насампе-ред це стосується адміністративних, оперативних, тех-нічних, логістичних та інших стандар-тів НАТО.


Подальший розвиток Збройних Сил актуалізує питання щодо удоско-налення військової кадрової політики. З урахуванням досвіду проведення антитерористичної операції на Сході України слід посилити вимоги до вій-ськовослужбовців та згаданих працівників, пов’язані із необхідністю за-безпечення їх готовності та спроможності брати участь у бойових діях, на-самперед, на Сході України.

З огляду на це можна рекомендувати Президенту України та Міністру оборони України провести до кінця 2014 року переатестацію усього офі-церського складу та працівників Міністерства оборони і Збройних Сил України.

У подальшому комплектування Збройних Сил військовослужбовцями доцільно здійснювати за змішаним екстериторіальним принципом – за ра-хунок призову та за контрактом. Посади офіцерів, сержантів і старшин ма-ють комплектуватися виключно за контрактом. Кількість посад військо-вослужбовців, які комплектуються за рахунок призову, варто визначати з урахуванням потреб у підготовці необхідної кількості військово-навче-них людських ресурсів на особливий період.

Важливим та дуже актуальним є питання перегляду Міністерством оборони України обсягів та створення необхідних військових й оператив-них непорушних запасів ракет, боєприпасів, паливно-мастильних матеріа-лів, продовольства, речового та іншого військово-технічного майна.

Складним та витратним є також завдання щодо створення належної військової інфраструктури у північних, східних та південних регіонах України, якої у минулому, з відомих політичних причин, не було.

Враховуючи зазначене, бажано рекомендувати Президенту України за-твердити до вересня цього року зміни до Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року, затвердженої Указом Президента України від 2 вересня 2013 року №479 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2013 року «Про Державну комплексну програму реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року», та поновити виконання її заходів.

Відомо, що сьогодні у Збройних Силах України бракує підготовлених кадрів, бойових підрозділів та певного озброєння і військової техніки (ар-мійської авіації, бойових кораблів тощо) для забезпечення більш ефектив-ного та швидкого завершення проведення антитерористичної операції на сході нашої держави і підготовки до відсічі можливої нової збройної агресії.

Тому варто рекомендувати Президенту України та Верховній Раді України відкликати та повернути на Батьківщину (за прикладом Грузії у 2008 році), відповідно до визначених національним законодавством про-цедур, низку українських контингентів, які задіяні у наступних міжнарод-них операціях:

Рекомендувати Президенту Украї-ни затвердити до вересня цього року зміни до Державної комплексної про-грами реформуван-ня і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року


у Місії ООН зі стабілізації в Демократичній Республіці Конго – 18-й окремий вертолітний загін (4-и бойових вертольота Мі-24 та підрозділи забезпечення загальною чисельністю 154 військовослужбовця);

у Місії ООН в Ліберії – 56-й окремий вертолітний загін (3-и бойових вертольота Мі-24 и 8-м транспортних вертольотів Мі-8МТ з підрозділами забезпечення загальною чисельністю 275 військовослужбовців);

у Багатонаціональних силах КФОР НАТО в Косово – підрозділ у складі чотирьох взводів (загальною чисельністю понад 130 військовослужбовців з підрозділами обслуговування і 35-ма одиницями автомобільної техніки).

З урахуванням вищезгаданих обставин, є також сенс рекомендувати Президенту України проінформувати керівництво Європейського Союзу і НАТО про тимчасове призупинення участі підрозділів наших Збройних Сил в операціях ЄС «Аталанта» та, відповідно, у воєнно-морській антите-рористичній операції Альянсу в Середземному морі «Спільні зусилля».

Крім того, слід рекомендувати Генеральній прокуратурі та Міністер-ству оборони України прискорити вирішення питань щодо скасування (че-рез форс-мажорні обставини) неодноразово підданого критиці у ЗМІ до-говору оренди між ЗАО «Українські вертольоти» та колишнім командуванням Сухопутних військ щодо передачі вказаній комерційній структурі 16-и вертольотів Мі-8МТ Збройних Сил, які зараз їм конче необ-хідні для виконання завдань з оборони держави.

КЛЮЧ ОТ «ЯДЕРНОГО СУВЕРЕНИТЕТА»Ядерные энергетические реакторы на необогащенном ура-не как путь к решению проблем атомной энергетики Украины

Сергей Гончаров

Чтобы иметь ясное представление о целесообразности (или, наоборот, нецелесообразности) хотя бы частичной переориентации национальной ядерной энергетики на реакторы, упомянутые в подзаголовке этой статьи, необходимо вернуться к «первоистокам». То есть к главной «ахиллесовой пяте» отечественного ядерно-энергетического комплекса, существующей с момента обретения Украиной государственной независимости.

«Топливный тупик»

Речь идет об отсутствии в Украине замкнутого ядерно-топливного ци-кла (ЯТЦ), то есть неспособности атомной промышленности страны снаб-жать наши АЭС отечественным ядерным топливом (ЯТ). Это делает эффективность атомных электростанций как инструмента обеспечения энергетической безопасности и шире — энергетической независимости го-


сударства довольно иллюзорной. Кроме того, зависимость от импортного ЯТ, естественно, неблагоприятно влияет на его цену и соответственно — на цену (и рыночную конкурентоспособность!) электроэнергии, произво-димой АЭС. А это по цепочке тянет за собой снижение инвестиционной привлекательности отрасли. Что, в свою очередь, тормозит ее развитие.

Осознание этих проблем пришло еще в 1992-1993 гг. А уже с весны 1994-го появились попытки создания замкнутого (впрочем, правильнее будет сказать «частично замкнутого») национального ЯТЦ - после Указа первого Президента Украины Леонида Кравчука от 23.02.1994 г. за №64/94 «О неотложных мерах по развитию атомной энергетики и формированию ядерно-топливного цикла в Украине».

Сейчас можно констатировать: даже если бы проекты создания нацио-нального ЯТЦ удалось за это время (или в ближайшем будущем) реализо-вать и госпрограмма «Ядерное топливо» оказалась бы экономически эффективной, это все равно мало приблизило бы нас к решению задачи ядерно-топливной независимости.

В самом деле, предположим, что мы освоили производство гексафто-рида урана (со всеми предыдущими звеньями ядерно-топливной «цепи») и тепловыделяющих сборок (ТВС) с использованием отечественного цирко-ниевого проката. В результате окажется, что украинская ядерная энергетика находится практически в такой же зависимости от российского ядерного комплекса, как и сейчас! Потому что между производством химического соединения урана с формулой UF6 (гексафторид) и началом производства ТВС есть еще одна стадия — производимое газодиффузионным методом изотопное обогащение (есть и другие способы, но для широкого промышленного производства пока по-настоящему апробирован только этот). В процессе этого обогащения концентрация составляющего соб-ственно ядерное горючее в физическом смысле этого слова U-235 в исход-ной смеси изотопов урана повышается с природных 0,714% до, скажем, 4,4%, необходимых при изготовлении ТВЭЛов — тепловыделяющих элементов (и их «пакетов» — ТВС) для реакторов типа ВВЭР.

При этом максимальный теоретический коэффициент разделения на одной диффузионной ступени для газов, столь незначительно отличаю-щихся по молекулярному весу, равен всего 1,0043! Проще говоря, повысить концентрацию урана-235 с немногим более 0,71% до 4,4% можно лишь с помощью нескольких сотен разделительных операций. Неудивительно, что заводы по разделению изотопов урана занимают территории в десятки, а подчас и сотни гектаров. Стоимость строительства и эксплуатации таких объектов тоже соответствующая. Думается, инженеру многое скажет один тот факт, что только площадь пористых перегородок в разделительных кас-кадах диффузионных установок такого предприятия составляет те же де-сятки и сотни гектаров…

Заводы по разделе-нию изотопов урана занимают территории в десятки, а подчас и сотни гектаров. Стоимость стро-ительства и эксплуатации таких объектов тоже соответ-ствующая.


Понятно, что о строительстве таких монстров в Украине нечего и ду-мать. Один такой завод обошелся бы минимум на 20% дороже (2 млрд. USD), чем вся оценочная стоимость программы создания национального ЯТЦ (1,69 млрд. USD) в его нынешнем виде. Показательно также, что ни одна страна, не являющаяся военной ядерной державой, так и не решилась на создание подобных комплексов (даже если такое государство и распола-гало большими мощностями АЭС) за те 60 лет, что существует мировая атомная энергетика.

Свет в конце тоннеля?

Итак, если существующая концепция развития национального ЯТЦ не сулит ничего кроме дополнительных расходов с сомнительной перспекти-вой окупаемости, полноценный автономный (замкнутый) цикл производ-ства ядерного горючего по классической схеме финансово и технологичес-ки нереален, а отказ от ядерной энергетики для Украины также неприемлем, то остаются только два пути.

Первый. И дальше мириться с нежелательной во всех отношениях ядерно-топливной зависимостью от России и в перспективе — других иностранных поставщиков ЯТ, воспринимая такое положение как своего рода «неизбежное зло».

Второй. Попытаться разработать и воплотить в жизнь концепцию «не-классической» схемы ЯТЦ, позволяющей свести к минимуму или вовсе из-бежать стадии изотопного обогащения при производстве ЯТ.

Я уже упоминал о ядерных энергетических реакторах на необогащен-ном уране. Их единственное принципиальное отличие от реакторов на обычной «легкой» воде (LWR) состоит в использовании в качестве замедли-теля и теплоносителя в первом контуре D2O вместо H2O. Это дает два пре-имущества. Первое (незначительное) состоит в том, что обладающая боль-шим молекулярным весом (20 вместо 18) «тяжелая» вода и кипит при несколько более высоких температурах, чем «легкая», что позволяет поддер-живать в активной зоне более высокую температуру при том же давлении (что благотворно влияет на эффективность установки). Но принципиально важно второе преимущество: замедляя нейтроны почти без поглощения (в 3920 раз меньше, чем обычная вода), «тяжелая» вода позволяет поддержи-вать цепную реакцию, используя ЯТ, содержащее имеющий природный изотопный состав уран. Именно эта особенность HW-реакторов и дает Украине потенциальную возможность выйти из ядерно-топливного тупика.

Вырисовывается следующий вариант действительно замкнутого наци-онального ЯТЦ, альтернативный его нынешней концепции. Его схема, ори-ентированная исключительно на необогащенный уран, включает в себя пять этапов:

1) добыча урановой руды и получение ее концентрата;

Понятно, что о строительстве таких монстров в Украине нечего и думать. Один такой завод обо-шелся бы минимум на 20% дороже (2 млрд. USD), чем вся оценочная стоимость программы созда-ния национального ЯТЦ (1,69 млрд. USD) в его нынешнем виде.

Но принципиально важно второе преимущество: замедляя нейтроны почти без поглощения (в 3920 раз меньше, чем обычная вода), «тяжелая» вода позволяет поддер-живать цепную реакцию, исполь-зуя ЯТ, содержащее имеющий природный изотопный состав уран. Именно эта особенность HW-реакторов и дает Украине потенци-альную возмож-ность выйти из ядерно-топливного тупика.


2) изготовление из концентрата металлического урана, а на основе по-следнего — заготовок стержней ТВЭЛ из уранмолибденового сплава;

3) производство «тяжелой» воды (оно возможно в том числе и на базе ГЭС);

4) выпуск заготовок и проката из циркониевых сплавов;5) производство собственно ТВЭЛов и ТВС.Разумеется, эта модель ЯТЦ (как, впрочем, и нынешняя и любые дру-

гие) тоже потребует для внедрения денег. И немалых. Однако представля-ется, что запустить производство металлического урана и уранмолибденовых заготовок, а потом делать из них ТВС — это куда дешевле, технологически и организационно проще, чем организовать выпуск гексафторида и везти его в Россию, чтобы… покупать там же стержни ТВЭЛ для отечественного производства ТВС!

«Тяжеловодный» вариант

Каким же может быть сценарий развития отечественной ядерной энергетики, исходя из «тяжеловодного» варианта?

Что касается Хмельницкой АЭС, то очевидно, что работы по проекту Х3/Х4 (где строятся блоки типа ВВЭР-1000) должны быть в любом случае завершены. То же самое относится и к Южно-Украинской АЭС, где приме-нительно к площадке №4 целесообразно поступить аналогичным образом (когда и если там начнется строительство энергоблока).

А вот уже площадки №5,6 Ровенской АЭС желательно использовать для размещения альтернативных энергоустановок. Такими могут стать реакторы семейства Candu. Они работают на уране с природным уровнем изотопа U-235 и по официальной классификации МАГАТЭ относятся к ка-тегории PHWR, но обладают настолько существенными отличиями от обычных «тяжеловодных» реакторов, что на практике Candu, как правило, выделяют в отдельный класс. Первый их контур аналогичен «сердцу» обычного канального («кипящего») реактора. С той только разницей, что по каналам активной зоны циркулирует не «легкая» пароводяная смесь, а «тяжелая» вода под давлением. Внешний же «легководный» контур кон-цептуально идентичен второму контуру реакторов класса ВВЭР.

Реакторы такого типа отлично зарекомендовали себя на протяжении уже примерно 40 лет. В одной Канаде (на родине Candu, являющейся их единственным разработчиком и производителем) успешно эксплуатируются или эксплуатировались 22 такие реакторные установки, средний КИУМ которых превышает 80%. При этом Candu относительно недороги. Строитель-ство «под ключ» энергоблока на базе Candu VI (близкого по мощности к ВВЭР-640) на площадке уже действующей АЭС оценивается примерно в $500 млн.

В зависимости от потребностей страны в электроэнергии и финансовых возможностей на площадке Чигиринской АЭС можно развернуть (к 2030

Реакторы такого типа отлично зарекомендовали себя на протяже-нии уже примерно 40 лет. В одной Канаде (на родине Candu, являющейся их единственным разработчиком и производителем) успешно эксплуатируются или эксплуатировались 22 такие реакторные уста-новки.


году и в последующий период) 4-6 энергоблоков такого типа первого и вто-рого классов мощности.

Кстати, еще одно экономическое преимущество такого решения в том, что «тяжеловодные» реакторы будут накапливать тритий. А он со второй трети — середины ХХІ в. превратится в весьма ценное энергетическое сырье.

Разумеется, на пути реализации «тяжеловодного сценария» для атом-ной энергетики Украины будет немало проблем. Хотя следует отметить, что финансовый аспект вряд ли станет более обременительным, чем сей-час. Главными препятствиями станут, скорее, политические. Все-таки пе-реориентация вектора сотрудничества в ядерной энергетике с России на Канаду и обретение статуса страны—производителя трития — это серьезные политические вызовы.

Впрочем, реально необходимость в строительстве новых энергоблоков станет актуальной не ранее 2023—2028 гг. (считая сроком строительства 7 лет). Даже при пессимистическом прогнозе, когда срок службы украинских ВВЭР-1000 действующих моделей будет продлен только на 10 лет, проблема выбора «реактора XXI века» (которую необходимо решать за 2—3 года до начала строительства) для Украины не возникнет ранее 2020 года. Как ми-нимум, до этого же времени следует отложить и полномасштабное развертывание работ по созданию национального ЯТЦ.

Итог

Таким образом, при правильном видении перспектив у нашей страны есть в запасе еще достаточно времени для перевода своей ядерной энергетики на качественно иной путь, более соответствующий ее национальным интересам и способный на деле обеспечить «ядерную неза-висимость». Во всяком случае, в том смысле, в каком вообще любая незави-симость возможна в нынешнем взаимосвязанном и взаимозависимом мире нарастающей глобализации…

реально необходи-мость в строи-тельстве новых энергоблоков ста-нет актуальной не ранее 2023—2028 гг. (считая сроком строительства 7 лет). Даже при пессимистическом прогнозе, когда срок службы укра-инских ВВЭР-1000 действующих моделей будет продлен только на 10 лет, проблема выбора «реактора XXI века» (кото-рую необходимо решать за 2—3 года до начала строительства) для Украины не возникнет ранее 2020 года.

News & Politics

Бюлетень ЦДАКР "Виклики і Ризики" №6