№8 Виклики та ризики

15 cерпня 2014

ВИКЛИКИ і РИЗИКИБезпековий огляд ЦДАКР № 8

Загальні оцінкиОсновні виклики та ризики першої половини серпня 2014

У дзеркалі експертної думкиОперація «Червоний гуманоїд»

Мотиваційний пакет для військовослужбовців

Потенціал та ризики добровольчих батальйонів

Хто має керувати операцією

Аналітичні розробки Україна: проблеми територіальної оборони

Топливная проблема: к вопросу обеспечения АЭС Украины ядерным топливом национального производства

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070

тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22

www. cacds.org.ua

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:

Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР

Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:

Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)

Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (з 2014 р.)

Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»

Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)

Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2014 3

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики першої половини серпня 2014Основні виклики та ризики першої половини серпня 2014 року

пов’язані із подальшою ескалацією конфлікту з Росією, яка почала здійсню-вати проект поступового переведення наявного збройового конфлікту у масштабну війну. Епізодичним викликом стало намагання Кремля ввести на територію України гуманітарний вантаж – на тлі продовження форму-вання передумов гуманітарної катастрофи в Луганській та Донецькій об-ластях за рахунок використання спеціальних підрозділів РФ, обстрілів з використанням важких озброєнь, а також масштабної підривної та дивер-сійної діяльності.

Статистика свідчить про збільшення інтенсивності військового кон-флікту – за останні два тижня загинуло вдвічі більше людей, ніж за два попередні тижні. Лише за три доби – з 11 по 13 серпня, - на Донеччині за-гинуло 74 мирних жителів, що є безпрецедентною трагічною статистикою. Посилився тиск на керовані Кремлем терористичні угруповання в Доне-цькій та Луганській областях, однак на цьому тлі бандитськими форму-ваннями здійснюються спроби створити панічні настрої серед населення, переконати місцевих мешканців, що сили оборони не здатні не здатні отримати контроль над ситуацією, а держава не може захистити своїх гро-мадян. При цьому за вказівками Москви реалізуються обстріли мешкан-ців великих міст, знищується інфраструктура, блокується робота банків-ської системи, проводяться заходи для створення дефіциту найбільш необхідного – питної води, їжі, ліків. Крім того, російською стороною та спрямованими Кремлем бойовиками масово використовуються керовані міни, фугаси, мінуються речі – все це переважно здійснюється для зни-щення мирного населення. Поширилися збройні сутички з диверсійно-розвідувальними групами на самому кордоні, що, серед іншого, свідчить про зондування та вивчення Кремлем військового потенціалу сил оборо-ни України та здатності оперативно реагувати за військові загрози, а та-кож у перспективі організувати потужну оборону за умов введення зна-чної кількості військ. Мета означених дій – створення умов для проведення масштабної військової операції Росії в даному регіоні під ви-глядом рятувальних чи миротворчих заходів. Задля цього Кремлем була розроблена та протягом 13 – 15 серпня втілювалася ідея введення гумані-тарного вантажу, що створило нові, вкрай небезпечні ризики. Переважна більшість експертів вважають, у такий спосіб Росія створила пастку, яка дозволяє створити привід для масштабного вторгнення російських військ у будь-який зручний момент. Наприклад, внаслідок реалізації ідеї «мирот-ворчої операції» або після цілеспрямованих ударів терористів по автомо-білям з гуманітарним вантажем. Або внаслідок завезення значної кількос-ті зброї та військових. Оглядачі нагадують, що свого часу в Грузії за згоди тодішнього президента Едуарда Шеварднадзе щодо розміщення росій-

Епізодичним ви-кликом стало намагання Кремля ввести на тери-торію України гуманітарний вантаж – на тлі продовження формування пере-думов гуманітар-ної катастрофи в Луганській та Донецькій облас-тях за рахунок використання спеціальних під-розділів РФ, об-стрілів з викорис-танням важких озброєнь, а також масштабної під-ривної та дивер-сійної діяльності.

Російською сторо-ною та спрямова-ними Кремлем бойовиками масово використовують-ся керовані міни, фугаси, мінуються речі – все це пере-важно здійснюєть-ся для знищення мирного населення.


ських «миротворців» і «конвоїв МНС» на території країни в результаті було втрачено Абхазію і Південну Осетію.

Слід особливо відзначити таку нову небезпеку як перекидання груп спецназу Збройних сил РФ на вже звільнені території. Важливо, що західні видання почали поширювати інформацію про захід на територію України російської військової техніки та про загибель на території України співро-бітників російського ГРУ ГШ (які офіційно вважалися такими, що знахо-дяться у відпустках). Мета закидання диверсантів та техніки – підтримати послаблені терористичні угруповання та створити хибне коло проблем, які неможливо вирішити раз і назавжди. Ці випадки свідчать про необхідність фактично постійної присутності в регіоні мобільних груп українських сил оборони, скоріш за все, спеціального призначення. У майбутньому такі групи будуть вкрай потрібні для знешкодження диверсантів та ліквідації терористичних груп в разі їх появи. Варто також додати, що окрім сучасної зброї РФ оснащує Росія спецгрупи диверсантів та терористів сучасними малогабаритними станціями супутникового зв’язку Р-438М російського виробництва, які, зокрема, дозволяють їм підтримувати оперативний мо-більний зв’язок на великих відстанях з використанням супутників. В то же час, за твердженням відомого оглядача та експерта у сфері безпеки Юрія Бутусова, саме радіотехнічна розвідка Росії надає антиукраїнським силам левову частку інформації про переміщення українських сил оборони. Це є сигналом невідкладного вирішення питання забезпечення українських сил оборони сучасними системами портативного, захищеного зв’язку.

Аналітики вважають симптоматичним і використання дезінформації на офіційному рівні. Наприклад, прес-секретар Путіна Пєсков заявив, що домовленості щодо гуманітарної допомоги були досягнуті з Києвом ще 10 серпня. Крім того, як і раніше, Кремль намагається просунути у переговор-ний процес людей, які лояльні до Путіна. Так про гуманітарний вантаж по-інформував саме колишній президент України Леонід Кучма, який в укра-їнському суспільстві має сумнівний авторитет. Відомо також, що Кремль не залишив ідею всілякої підтримки громадських діячів чи політиків, які могли б у владі України здійснювати прокремлівські заходи.

У військовій площині збройний конфлікт досяг переломного моменту. Має місце поступовий розвиток успіху з боку сил оборони України. Серед іншого, це призвело до поширення панічних настроїв в лавах бойовиків, та й в керівництві терористичних угруповань. Стало відомо, що російські спецслужби вирішують питання про відхід своїх диверсантів з Донбасу в Крим. Так, важливим свідченням суттєвих проблем терористичних угру-повань стала інформація про припинення діяльності так званого «міністра оборони» терористичної організації «Донецька народна республіка» Гіркі-на. А перед цим, ще 7 серпня, залишив посаду так званий «прем’єр-міністр ДНР» Бородай. До того ж, 14 серпня з’явилося повідомлення про здачу у

Слід особливо відзначити таку нову небезпеку як перекидання груп спецназу Збройних сил РФ на вже звільнені терито-рії.

Ці випадки свід-чать про необхід-ність фактично постійної присут-ності в регіоні мобільних груп українських сил оборони

Це є сигналом невідкладного вирішення питан-ня забезпечення українських сил оборони сучасними системами порта-тивного, захище-ного зв’язку.

У військовій площи-ні збройний кон-флікт досяг пере-ломного моменту. Має місце поступо-вий розвиток успіху з боку сил оборони України.


полон 46 чеченських бойовиків. А ще раніше полонені терористи надали свідчення про поширення паніки всередині антиукраїнських організацій.

Водночас, існують свідчення, що інфіковані тероризмом міста та звіль-нені території лише частково змінюють настрої по відношенню до ролі Пу-тіна та Росії у житті Донбасу. Залишилось чимало людей, які незадоволені українською владою та є потенційною силою для сепаратистських рухів. Особливо вражає фахівців те, що навіть у таких містах як Слов’янськ, за-лишилося чимало чоловіків, які не бажають брати участь у очищенні тери-торій від російських диверсантів та терористів. Це є сигналом необхідності оперативного впровадження масштабної соціальної програми для розви-тку регіону.

Опір Кремлю з боку західного світу досі залишається паліативом, по-тужного тиску на Путіна не зафіксовано. Як не відбулося початку масштаб-ної військово-технічної допомоги, яка вкрай необхідна Україні. При цьому група експертів у галузі енергетики на чолі з Михайлом Гончаром дійшла висновку, що «двигун російської агресії» працюватиме і надалі, адже 70% доходів російського експорту наразі можна вважати захищеними від санк-цій. В статті, оприлюдненій у тижневику «Дзеркало тижня» (8 серпня) екс-перти навели статистичні дані російської Федеральної митної служби, а саме, що у 2012 р. експорт енергетичних продуктів приніс Росії 69,8% за-гальних доходів російського експорту загалом: 366 млрд дол. від загальної суми 524,7 млрд. Від експорту нафти надійшло 180 млрд дол., нафтопродук-тів — 100 млрд, газу — 63 млрд дол. (Без урахування доходів від експорту вугілля та електроенергії) То ж, це дозволяє констатувати: санкції створю-ють проблеми, але вони не мають життєво небезпечного характеру, бо оминули нафтогазовий сектор. А РФ матиме можливість і надалі викорис-товувати енергоресурси та інфраструктуру як інструмент впливу на країни Європи.

Водночас, слід вважати позитивним сигналом рішення керівників Бі-лорусі і Казахстану відмовитися підтримати заборону РФ на імпорт з ЄС. Це можна розцінити як небажання бути втягненими в протистояння із За-ходом на боці Росії. А також як намір контролювати ситуацію і самостійно примати рішення. Раніше бюлетень «ВіР» вказував на небезпеку викорис-тання Росією території Білорусі для проведення вторгнення і масштабної військової операції проти України. Ця небезпека не зникла, але можна кон-статувати побоювання президента Олександра Лукашенка відносно втяг-нення Білорусі у військовий конфлікт. Позитивним елементом опору Росії стало рішення про скасування офіційного візиту спікера Держдуми Сергія Наришкіна до Швейцарії – через персональні санкції до політика.

Однак загалом створена ситуація дозволяє Володимиру Путіну демон-струвати світові свою готовність і надалі здійснювати агресію проти Укра-їни. Зокрема, аналітики саме так розцінюють такий крок російського пре-

Це є сигналом необхідності опе-ративного впрова-дження масштаб-ної соціальної програми для розвитку регіону.

Що «двигун росій-ської агресії» пра-цюватиме і надалі, адже 70% доходів російського експор-ту наразі можна вважати захище-ними від санкцій.

Санкції створю-ють проблеми, але вони не мають життєво небез-печного характе-ру, бо оминули нафтогазовий сектор.


зидента як відвідання Криму 13 – 14 серпня. У такий спосіб, зазначають оглядачі, Кремль намагається закріпити своє право порушувати будь-які світові правила. Крім того, звертають увагу оглядачі, заява президента Ро-сії Путіна в Криму про намір витратити на розвиток озброєння Росії 20 трильйонів рублів та оснащення надсучасними наступальними і оборон-ними озброєнням, «яких інші армії світу не мають», свідчить не тільки про намагання закріпити анексію Криму. Але й про прямі залякування західно-го світу. Подальший розвиток оборонного потенціалу та створення «су-часних, компактних, ефективних Збройних сил», для чого буде розроблено програму до 2020-2021 рр., - це ще й сигнал про намір Путіна здійснювати правління протягом значного проміжку часу. Для аналітиків така заява має стати черговим сигналом про втрату Путіним розуміння реальності та на-магання відігравати роль світового лідера, досягнення сприйняття себе як «нового імператора».

Всередині РФ антипутінські рухи ще не набрали потужності. Досі не зрозуміло, чи відбудеться «Сибірський марш» за федералізацію, оскільки силові структури Росії здійснюють кроки щодо блокування та недопущен-ня будь-яких масових протестів проти політики Кремля. А проведення 12 серпня біля посольства України мирної акції на підтримку України зібрало не більше 100 чоловік. при цьому кілька десятків людей було затримано. На цьому тлі «Независимая газета» 14 серпня поінформувала про високий рейтинг Путіна та майже пікові показники його підтримки серед населен-ня. Незважаючи на невеликі зрушення всередині Росії, експерти вважають суттєво завищеними дані про підтримку президента РФ та вказують на вдале використання пропагандистської машини держави. Однак варто звернути увагу на те, що в Москві та Санкт-Перербурзі рівень підтримки Путіна є дуже низьким. А брати участь у акціях проти керівника держави та його політики побоюються переважно через наявність потужної репре-сивної машини.

Слід також зазначити про позитивні рішення, спрямовані на посилен-ня сектору безпеки України. Так, майже вдвічі (до 680 чол.) буде збільшено чисельність контррозвідки СБУ. А міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков 10 серпня заявив про створення Оперативної ескадрильї безпілот-них літальних апаратів. Незважаючи на те, що вітчизняні БЛА ще поступа-ються за технічними характеристиками західним аналогам, слід негайно розпочати закупівлю БЛА для забезпечення розвідки в зоні бойових дій на сході України. Разом з тим - закупити декілька БЛА іноземного виробни-цтва - ізраїльські, французькі - і для вивчення, і для використання. Такий «комбінований» спосіб дозволив би оперативно наблизитися до організації вітчизняного виробництва (інколи спільного з західними підприємствами) частини агрегатів, запровадити спільне виробництво тепловізорів, як це свого часу зробила Росія. А ще, як вважають фахівці, варто біло б притягну-

Загалом створена ситуація дозволяє Володимиру Путі-ну демонструвати світові свою го-товність і надалі здійснювати агре-сію проти України.

Для аналітиків така заява має стати черговим сигналом про втрату Путіним розуміння реаль-ності та намаган-ня відігравати роль світового лідера, досягнення сприйняття себе як «нового імпера-тора».

Слід негайно розпо-чати закупівлю БЛА для забезпе-чення розвідки в зоні бойових дій на сході України.


ти до відповідальності осіб з Міноборони, які протягом декількох років ні-чого не зробили для освоєння раніше купленого в Ізраїлі комплексу БЛА.

Слід з особливою увагою розглянути інформацію про те, що керівництво держави провалило питання забезпечення бронежилетами військових, що бе-руть участь у війні проти Росії на сході. Так, у тижневику «Дзеркало тижня» (8 серпня) наведено таку інформацію про забезпечення бронежилетами МО і ГПУ: при потрібних 28 тисячах на початок липня, за даними ГПУ, в армію було спрямовано близько 5 тисяч бронежилетів, а за даними заступника міністра Ліщинського — без малого 8 тисяч. Видання також доводить деструктивну по-зицію голови Комітету ВРУ з питань національної безпеки та оборони Володи-мира Литвина, який не здійснив рішучих кроків для повернення армії 16 верто-льотів, які свого часу було передано для комерційного використання приватній компанії «Українські вертольоти». При цьому, оглядач наголошує, що Мінобо-рони і Національна гвардія збираються додатково закуповувати вертольоти, і «за ціною двох можна привести в боєздатний стан 16 «литвинівських» верто-льотів». Видання, зокрема, вказує: дізнавшись про те, що проти керівників «Українських вертольотів» порушено кримінальну справу, В.Литвин написав у липні цього року лист голові уряду А.Яценюку, де вказав, що, виявляється, на сьогодні вже відпала потреба в поверненні 16 вертольотів в армію. Експерти у галузі безпеки вважають таку позицію політика неприпустимою.

Зафіксовані протести частини українців проти мобілізації свідчать про необхідність термінового розробки та введення додаткового мотива-ційного пакету для учасників бойових дій. Крім того, цю тему активно екс-плуатують російські ЗМІ, що створює негативний фон навколо підготовки ЗСУ до подальшого, ймовірно масштабного військового конфлікту з Росі-єю. Позитивною ініціативою в цій площині є пропозиція глави уряду Арсе-нія Яценюка забезпечити додатковими квартирами родини загиблих у ході бойових дій бійців.

На тлі інтенсифікації війни на сході держави погіршилася економічна ситуація в країні, що опосередковано свідчить про поширення панічних настроїв серед населення України. Зокрема, 12 серпня офіційний курс грив-ни досяг історичного мінімуму (1313,93 грн. за 100 дол.), що стало додатко-вим викликом роботі уряду.

Варто також звернути увагу на український інформаційний контент. Зокрема, цілком очевидним є намагання групи Фірташа – Льовочкина зменшити вплив в суспільстві Ігоря Коломойського, який завдяки органі-зації руху за єдину Україну та ініціативу створення батальйонів доброволь-ців отримав чимало політичних дивідендів. Так, Інтер активно транслює передачі, спрямовані проти бізнесмена та керівника Дніпропетровської об-ласті. Цікавим експерти вважають і появу статті самого Сергія Льовочкина в газеті «Дзеркало тижня», що пов’язують із активізацією політичної кам-панії, спрямованої на проходження у парламент.

Керівництво дер-жави провалило питання забезпе-чення бронежиле-тами військових, що беруть участь у війні проти Росії на сході.

Видання також доводить деструк-тивну позицію голови Комітету ВРУ з питань національної без-пеки та оборони Володимира Лит-вина, який не здійснив рішучих кроків для повер-нення армії 16 вертольотів.

Зафіксовані про-тести частини українців проти мобілізації свід-чать про необхід-ність термінового розробки та вве-дення додаткового мотиваційного пакету для учасни-ків бойових дій.


У дзеркалі експертної думки

Операція «Червоний гуманоїд»

Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Ра-зумкова, член Експертної ради ЦДАКР:

Ще майже місяць тому багато хто ламав голову над причиною тривалої паузи в діях Путіна та очікував його чергових нестандартних ходів (врахо-вуючи «невдачу» зі збитим Боїнгом). Дочекалися – держава-агресор замість «гуманітарної» допомоги найманцями зброєю та вогнем артилерії наміри-лася надати справжню допомогу населенню, що відчуло наслідки гумані-тарної катастрофи, яку сама ж Росія і створила.

Щоправда, хід не такий вже і нестандартний: замість кримських «зеле-них чоловічків» пропонуються донбаські «червоні гуманоїди» (начебто представники гуманітарної місії Червоного Хреста), а далі – за кримським сценарієм. Але турбують не лише впертість Путіна, а й не менш вперта віра влади (на відміну від експертного середовища) в безальтернативність по-ведінки противника та ефективність власних рішень у протидії загрозам. У цьому випадку тактика протидії будується на припущенні (можливо, ми чогось не відаємо), що надання гуманітарної допомоги відбуватиметься з дотриманням всіх міжнародних стандартів.

Не виключено, що такий хід був запропонований Путіну Заходом (у рамках підкилимних переговорів з пані Меркель) як спроба врятувати об-личчя російського президента та надати йому шанс на пристойний вихід із глухого куту, до якого він сам себе загнав. Але якось не в’яжеться таке при-пущення з попередньою зневагою Кремля до міжнародного права, низкою масштабних військових навчань Росії на наших кордонах, безперервною підтримкою бойовиків - головних винуватців величезних жертв і руйну-вань, триваючими обстрілами українських військ з території Росії. Безсум-нівно, наданим шансом Путін скористається – але не для виходу із кон-флікту, а для переможного його завершення.

Таким чином, за умов відсутності гарантій щирості кремлівських ще-дрот (навіть якщо гуманітарна допомога є щирою ініціативою москвичів), безальтернативність припущень під час прийняття рішень зумовлює об-меженість запобіжників на випадок нестандартних сценаріїв.

Сценарій 1. Усе (або майже все) йде за правилами: гуманітарна колона прибуває до визначеного пункту пропуску, вантаж перевіряється, прийма-ється, перевантажується на український транспорт і в супроводженні пред-ставників Червоного Хреста надходить до місць призначення. Люди отри-мують потрібну їм допомогу, а Путін – імідж миротворця на міжнародній арені, сплеск патріотизму та підтримки росіян на всьому шляху перемі-щення гуманітарної колони, посилення його сприйняття як «рідного бать-ка» всього російськомовного населення ЛНР. Але, чи є це справжньою кін-цевою метою Кремля? За Станіславським – не вірю. На додачу до згаданого,

Держава-агресор замість «гумані-тарної» допомоги найманцями збро-єю та вогнем артилерії наміри-лася надати справ-жню допомогу населенню, що відчуло наслідки гуманітарної катастрофи, яку сама ж Росія і створила.


що побачать представники Червоного Хреста у регіонах, підконтрольних сепаратистам – справжню картинку гуманітарної катастрофи, прикрашену розповідями про звірства «київської хунти» з придушення волевиявлення «народу Донбасу». І ця картинка активно й нахабно розповсюджувати-меться вже як оцінка не Кремля, а Червоного Хреста. Це можна вважати ще однією спробою Путіна наблизити міжнародну спільноту до висновку про необхідність втручання у внутрішні справи України. До того ж, перебуван-ня представників Червоного Хреста в місцях бойових дій автоматично означатиме їх призупинення з боку України. Отже, це дає виграш часу бо-йовикам та означатиме чергову втрату ініціативи українською стороною. Не говорячи вже про те, що для захисту гуманітарної колони – за умов очі-куваних провокацій, охоти бойовиків за вантажем і супроводженням, – необхідні чималі сили та засоби, залучені до АТО. Причому, будь-які екс-цеси з гуманітарною допомогою будуть подані Кремлем як неспроможність української влади забезпечити безпеку і стабільність на постраждалих те-риторіях.

Сценарій 2. У передбаченні очікуваних труднощів з пропуском, пере-вантаженням, супроводженням, забезпеченням безпеки, а також за умов браку часу на надання термінової допомоги постраждалим гуманітарна ко-лона або її частка потрапляє на українську територію не через Харківську, а через Луганську, неконтрольовану Україною ділянку кордону. В цьому випадку від Червоного Хреста залишається лише уніформа та «червоні гу-маноїди» в ній. За бажання під представників гуманітарної місії можуть бути замасковані цілі угрупування бойовиків. Це означатиме продовження Росією прихованої агресії і масового експорту тероризму на територію України. Ці факти звичайно потребуватимуть доказів та, відповідно, часу на їх отримання. Тому моментальної реакції Заходу очікувати не варто. А тим часом, як вже зазначалося, розгортатиметься кримський сценарій з по-ступовим поширенням цієї зарази – «червоних гуманоїдів» у супроводжен-ні місцевого активу – на інші регіони України і створення плацдарму для безперешкодного введення регулярних російських «миротворчих» сил. За-хід буде поставлений перед фактом, а на всі наступні заперечення Путін плювати хотів – йому потрібна перемога до кінця року.

Сценарій 3. Звичайно, українські влада, військо та суспільство вже не ті, що були під час кримських подій (хоча стосовно спроможностей влади залишаються певні сумніви). Тому на таку ж переможну і швидку прогу-лянку, як у Криму, Путіну розраховувати не варто. Але козирі в його рукаві ще залишилися. До осені в Україні накопичиться потенціал невдоволення економічною ситуацією і недостатньою результативністю дій влади (дії проросійської «п’ятої колони» та саботаж чиновництва забезпечать по-трібне живильне середовище). А там – виборча кампанія, під час якої укра-їнські партії наплюють на війну із зовнішнім ворогом і вдадуться до війни

Перебування пред-ставників Черво-ного Хреста в місцях бойових дій автоматично означатиме їх призупинення з боку України. Отже, це дає виграш часу бойо-викам та означа-тиме чергову втрату ініціати-ви українською стороною.

До осені в Україні накопичиться потенціал невдо-волення економіч-ною ситуацією і недостатньою результативніс-тю дій влади (дії проросійської «п’ятої колони» та саботаж чи-новництва забез-печать потрібне живильне серед-овище).


на політичне знищення між собою. Це призведе до чергового штучного роз’єднання українського суспільства і зростання потенціалу нестабіль-ності. Як додаткові носії нестабільності можуть бути використані прихиль-ники сепаратистів серед біженців зі східних регіонів і Криму, на допомогу яким Путін поспішить підкинути навчених диверсантів. У сукупності все це становитиме серйозний виклик безпеці України. Це – не поразка, але нові численні жертви, економічні та політичні втрати.

От на такі «нестандартні» сценарії слід очікувати (звичайно, можливі й варіації). На цьому фоні традиційними, майже стандартними можуть вия-витися виправдання української влади в неготовності до адекватного реа-гування через несподіваність розвитку подій. Але попереджена несподі-ванка вже не є несподіванкою. Насправді, можливо ми не володіємо всією інформацією, можливо влада розглядає подібні варіанти розвитку подій і розставляє «капкани» на небезпечних напрямках. А якщо ні? Втаємничен-ня інформації може свідчити не лише про підвищення ефективності опера-тивної діяльності, але й про приховування злочинних діяльності чи безді-яльності. В будь-якому випадку владі треба усвідомити, що час її безвідповідальності та випробувань довірливості українського суспільства добігає кінця.

У конкретному випадку з російською гуманітарною допомогою будь-який сценарій розвитку подій є вкрай несприятливим для України. Тому доцільніше було б запропонувати Путіну спрямувати гуманітарну колону до таборів українських біженців на території Росії, де відчувається не мен-ша потреба в допомозі.

Мотиваційний пакет для військовослужбовців

Підготовлено експертами ЦДАКР: Аналіз ситуації навколо проблеми соціального забезпечення військо-

вослужбовців підрозділів українських сил оборони свідчить про зростан-ня проблем у цій площині. Та про необхідність термінових рішень як для вирішення найголовніших проблем сьогодення, так і на довгострокову перспективу – при виконанні завдання розвитку армії України нового, су-часного типу.

Варто нагадати, що згідно з заявою голови підкомітету Комітету Вер-ховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергія Гриневецько-го, в армії не вистачає не тільки сучасних озброєнь, але елементарного: форми, шкарпеток, білизни, медикаментів, їжі. Зокрема, під час парламент-ських слухань 23 липня народний депутат наголосив: в той час, коли вій-ськові вчаться воювати ціною помилок і значних втрат, «професійність ар-мії може зводиться нанівець бездарною організацією забезпечення, корупцією, розкраданням військового майна». Він позначив серед наявних

Доцільніше було б запропонувати Путіну спрямувати гуманітарну колону до таборів україн-ських біженців на території Росії, де відчувається не менша потреба в до-помозі.


складних проблем передусім низький рівень соціального забезпечення: «Військовослужбовець армії будь якої із європейських країн чітко знає, що по завершенню служби він матиме достойну пенсію, можливість придбати власне житло, у тому числі, через пільгові кредитні програми, пройти необ-хідну перепідготовку та адаптацію до цивільного життя». Варто прийняти до уваги, що серед елементів забезпечення військовослужбовців представ-ник профільного комітету назвав можливість придбання житла та реаліза-ції пільгових програм. Тобто, тих життєво важливих для молодої людини питань, які можуть стимулювати її присвятити частину життя захисту Батьківщини.

Внаслідок відсутності таких механізмів служба в армії давно перестала бути привабливою. Сам Гриневецький зазначає про недокомплект офіцерів на рівні взвод, рота, батальйон та про те, що механізми реалізації держав-ної політики в цій сфері все ще не сформовані.

Про те, що терміново треба створити позитивну мотивацію для служ-би в армії, свідчать і розлючені жіночі бунти. А газета «Дзеркало тижня» (8 серпня ц.р.) чітко позначила, що уряду не вдалося виконати завдання з ма-теріального забезпечення армії (за яке він відповідає згідно з Конституці-єю). «Дзеркало тижня» наголосило, що прийняття важливих рішень затя-гується: тільки лише 2 липня Кабмін Яценюка затвердив порядок використання коштів, пересланих громадянами на користь армії. Та тільки того ж таки 2 липня Кабмін затвердив оборонне замовлення, а тендерні процедури спростив за допомогою парламенту лише в середині травня. Тобто, за даними видання, уряд протягом чотирьох місяців не спромігся прийняти одне з найважливіших для ведення війни рішень. Крім того, тижневик поінформував, що «послуги з харчування армії надають ті ж компанії, які в попередні роки виводили в тіньовий сектор колосальні суми». Така ситуація свідчить про необхідність переглянути державну по-літику у цій сфері, та у короткі терміни змінити відношення всіх гілок вла-ди до логістичного і мотиваційного забезпечення людей у погонах.

Логістична і мотиваційна лінії оборони здебільшого проходять у свідо-мості кожного солдата й офіцера, тому вони такі важливі. Хоч би як там було, у війні, подібній тій, що її розгорнув Кремль, воює навіть не армія, посилена підрозділами СБУ, МВС і ДПС, а весь народ. І питання стимулю-вання патріотизму і його підтримання залишається ключовим для нової української влади — не випадково третя хвиля мобілізації серед населення здобула набагато меншу підтримку, ніж перші дві.

Стимулювання патріотизму в Україні залишається проблемою, розв’язаною лише наполовину. Не можна сказати, що влада не старається. Заступник міністра соціальної політики України Валерій Ярошенко поін-формував, що згідно з Постановою Кабміну №18 про виплату підвищеного грошового забезпечення впроваджується винагорода військовослужбов-

Тільки лише 2 липня Кабмін Яценюка затвер-див порядок вико-ристання коштів, пересланих грома-дянами на користь армії.

Така ситуація свідчить про необ-хідність перегля-нути державну політику у цій сфері та у короткі терміни змінити відношення всіх гілок влади до логістичного і мотиваційного забезпечення людей у погонах.


цям як термінової військової служби, так і командного складу за безпосе-редню участь в антитерористичних операціях — у розмірі 100 відсотків мі-сячного грошового утримання, але не менш як 3 тис. грн. З 1 січня 2015 підвищується пенсія в разі втрати годувальника (яка призначається чле-нам сімей загиблих при виконанні) — з 40 до 70 відсотків грошового утри-мання годувальника на одного члена сім’ї, і більш як 90 відсотків — на двох. Визначено і виплати в разі загибелі — 500 прожиткових мінімумів, що ста-новить 609 тис. грн, в разі інвалідності унаслідок поранення — 250 тис. грн., і в разі інвалідності в результаті захворюваності — 130 тис. грн. Звіс-но, важливим є ініціатива глави уряду Арсенія Яценюка щодо забезпечен-ня додатковою квартирою кожну сім’ю загиблих під час війни з російськи-ми найманцями на сході України. Варте уваги рішення керівництва МВС створити службу, що піклуватиметься про родини загиблих.

Водночас, експерти переконані, для періоду де-факто військового часу це є незначні досягнення. А якщо говорити про створення в Україні армії нового формату, зокрема з функцією захисту від сильного і кількісно пере-важаючого противника, підходи слід змінювати докорінно. Людина в по-гонах за статусом і рівнем соціального забезпечення повинна не доганяти основну масу, а істотно її перевищувати. Лише такий принцип дасть змогу залучити в армію й інші воєнізовані формування (НГУ, ДПСУ, СБУ) людей з підвищеним особистісним потенціалом.

Вже зараз, під час війни, слід було б вирішувати питання страхування життя для учасників бойових дій. Розробити нову ідеологію винагород, які передбачають певні компенсаційні дії держави (наприклад, аби той, хто отримує звання Героя України, претендував на безплатне житло, а його діти — на безплатну освіту), високі грошові винагороди, передбачені разом з іншими військовими винагородами. Для офіцерів і контрактників мають бути передбачені розумно розроблені механізми (залежно від вислуги ро-ків) раннього виходу на пенсію, пільгового придбання житла і здобуття освіти. Усе це на багато років (адже конфронтація після війни триватиме ще як мінімум 3 — 5 років) має стати невід’ємною частиною військового протистояння путінському Кремлю. Окремо розроблені мають бути рівні грошового утримання і винагород для спеціальних штурмових груп спец-назу високої кваліфікації (наприклад, з функцією дій у тилу противника на глибині ТВД до 300 км) і ударних антитерористичних підрозділів.

Забезпечення військовослужбовців житлом — взагалі окрема та най-більш важлива тема. Оскільки сама цей аспект (можливо, разом із пільго-вою чи безкоштовної освітою) впливатиме на вибір долі певної частини молодих людей. Держава протягом двох десятків років водила за ніс людей у погонах — черга безквартирних офіцерів ніколи не ставала менш ніж 40 тисяч. Хоча деякі спритні воєначальники зуміли отримати житло кілька разів. Тобто, з одного боку, 23 роки держава мала недіючу, значною мірою

Важливим є ініціа-тива глави уряду Арсенія Яценюка щодо забезпечення додатковою квар-тирою кожну сім’ю загиблих під час війни.

Забезпечення військовослужбов-ців житлом - вза-галі окрема та найбільш важлива тема. Оскільки власне цей аспект (можливо, разом із пільговою чи без-коштовною осві-тою) впливатиме на вибір долі пев-ною частиною молодих людей.


корупційну систему, а з другого, механізм пільгового забезпечення житлом міг би чудово компенсувати відсутність можливості виплачувати з бюдже-ту грошове утримання, скажімо, європейського рівня. Для цього лише слід було б запустити шестірню адміністративного ресурсу.

Так, більш як п’ять років тому було розроблено житлову програму для військовослужбовців, яку з певних причин не було запущено за президент-ської каденції Віктора Ющенка. Тепер її легко можна було б доопрацювати з урахуванням вже воєнних подій останніх місяців. Можна без перебіль-шення стверджувати, що розв’язання житлового питання для дуже бага-тьох стало б адекватним стимулом служби — як офіцерської, так і за контр-актом.

Суть такої держпрограми для військовослужбовців (зокрема в особли-вий період) в отриманні державних житлових сертифікатів. Фінансова від-повідність кожного сертифікату — основного інструменту, що підтверджує право на державну субсидію при купівлі житла, — має розроблятися для різ-них категорій людей в погонах. Фахівці наполягають, аби критеріїв не було багато. Наприклад, при індивідуальному розрахунку можна враховувати кількість років вислуги, кількість дітей в сім’ї і питання участі в бойових діях. Природно, аби грошовий номінал державного житлового сертифікату обчислювався з розрахунку середньої ринкової вартості будівництва ква-дратного метра житла в країні. У результаті, в обмін на житлові сертифікати, військовослужбовці могли б отримувати житло чи використати документ для придбання покращеного житла (доплачуючи необхідну суму до вартості отриманого сертифікату). Від відповідних міністерств і відомств вимагалося б лише одне — у стислі терміни часу надавати інформацію. Звичайно, було б потрібно задіяти спеціально уповноважений банк (або банки) для ведення реєстру і фінансування будівництва житла. А реалізація держпрограми за-безпечення житлом військовослужбовців має спиратися на механізм рефі-нансування Національного банку. Для скорочення витрат бюджету, доціль-но уповноважити на ведення реєстру саме комерційні банки, у яких є ресурси для ведення такого реєстру і створення відповідного програмного забезпечення. Фінансисти переконані, що такий підхід знижує ризик спеку-лятивних дій з цими державними житловими сертифікатами, а, крім того, разом з будівництвом будуть задіяні основні галузі економіки, що, у свою чергу, дасть змогу велику частину коштів пустити в реальний сектор вітчиз-няної економіки. На думку розробників програми, від інвестування в буді-вельну галузь виникає мультиплікаційний ефект, тобто 1 гривня, вкладена в житлове будівництво, дасть змогу забезпечити приріст ВВП на 3-3,5 гри-вень, — за рахунок поліпшення ситуації і в суміжних з будівництвом галу-зях (попит на будівельні матеріали, металургія, додаткові робочі місця тощо). Таким чином, йдеться не лише про забезпечення армії, а й про узгодження цього процесу з основними принципами зростання економіки.

Реалізація дер-жпрограми забез-печення житлом військовослужбов-ців має спиратися на механізм рефі-нансування Націо-нального банку.

1 гривня, вкладена в житлове будівни-цтво, дасть змогу забезпечити при-ріст ВВП на 3-3,5 гривень, — за рахунок поліпшен-ня ситуації й у суміжних з будів-ництвом галузях.


Так само можна було б розрахувати адміністративні можливості для освітніх програм, медичного, санаторно-курортного чи пенсійного забез-печення. Головне пам’ятати: люди в погонах — частина суспільства, яка го-това брати на себе ризиковану, специфічну відповідальність.

До цього лише варто додати, що 7 серпня ц.р. президент Порошенко доручив, щоб під персональне шефство губернаторів було взято кожну сім’ю загиблого.

Українська держава, перш за все, має продемонструвати, що вона поважає і дякує тим, хто віддав своє життя за свободу, волю країни і українців.

Потенціал та ризики добровольчих батальйонів

Підготовлено експертами ЦДАКР: Експерти переконані, що створені батальйони добровольців, які вже

продемонстрували значний потенціал під час бойових дій на сході України, з часом можуть трансформуватися у ядро новітньої української армії (або спецпідрозділів Національної гвардії). Однак, поруч з цим існують побою-вання аналітиків щодо підвищених ризиків розбудови військових форму-вань у такий спосіб – через залучення у якості приватних армій для розв’язання внутрішньополітичних протиріч.

Варто нагадати, що військові формування з добровольців почали ак-тивно формуватися з квітня ц.р., переважно з активістів столичного Май-дану. Потім цю ініціативу було підхоплено в регіонах та посилено мотива-ційну складову за рахунок участі окремих бізнесменів чи підприємств. Станом на середину серпня, у зоні бойових дій активно діяли добровольчі батальйони «Азов», «Айдар», «Донбас», «Дніпро», «Шахтарськ». Крім того, почали з’являтися додаткові збройні формування: «Київ-1» та деякі інші. Чисельність кожного з них вимірюється сотнями добровольців, нерідко за такими військовими структурами закріплені волонтерські організації, що здійснюють логістичне забезпечення. В цілому, ці батальйони перетвори-лися на реальну військову силу, що здатна розв’язувати конкретні вузлові питання військової операції, яка з травня ц.р. увійшла в активну фазу.

Відомо, що фінансування добровольчі батальйони отримують з декіль-кох джерел: від держави, громадських ініціатив та приватних пожертв, а також від бізнесменів. За рахунок приватних ініціатив із забезпечення ба-тальйонів один з найвідоміших підприємців України Ігор Коломойський, який одночасно очолює Дніпропетровську ОДА, спромігся суттєво підви-щити свою політичну вагу у суспільстві.

Вивчення світового досвіду свідчить, що це є непоганий симбіоз бізне-су, мілітаризму та вдалих державних рішень. Зокрема, існують цікаві при-клади Швейцарії, Ізраїлю. Так, при формуванні ЦАХАЛу – однієї із най-

В цілому, ці ба-тальйони пере-творилися на реальну військову силу, що здатна розв’язувати конкретні вузлові питання військо-вої операції, яка з травня ц.р. уві-йшла в активну фазу.


більш досвідчених та боєздатних армій світу, - в Ізраїлі підпільні військові формування «Хагана», «Ецель», «ЛЕХИ» були інтегровані до армії оборони країни.

Так само можливо й необхідно провести легалізацію всіх об’єднань озброєних українських добровольців. Фахівці та оглядачі визнають, що такі батальйони станом на середину серпня досі мали сумнівний юри-дичний статус. Вони частково легалізувалися, підпорядкувавшись Нацг-вардії («Донбас»), Міноборони («Айдар») або ставши загонами міліції особливого призначення при МВС («Дніпро», «Азов», «Шахтарськ»). Водночас спостерігачі свідчать, що із легалізацією виявилося не усе так просто. Зокрема, юридично перетворившись на частину державних си-лових структур, насправді добровольчі досі об’єднання мають вибір щодо забезпечення, висловлюють державним органам суттєві претензії. І відповідні міністерства так сам інколи не задоволені військовою діяль-ністю батальйонів. Наприклад, згаданий вище І.Коломойський запевнив, що усі родини загиблих бійців «Айдару» отримають компенсацію у 1 млн грн. З іншого боку, ЗМІ повідомляли, що Генштаб ЗСУ дав наказ розпус-тити бійців цього, одного з найбільш боєздатних батальйонів. Стало ві-домо, що тилові офіцери звинуватили «Айдар» нібито в мародерстві та насиллі над місцевим населенням. Однак фактів підтвердження не було надано. Також медіа цитували командир батальйону Сергія Мельничука, який причинами розформування загону називав активність дій. «Ба-тальйон дуже прискорює всі найближчі події і комусь дуже це не вигід-но, хтось хоче, щоб батальйон хоча б зупинився. З передової мене заби-рають на ці доповіді, на ці наради, а хтось сидить в тилу і клепає на батальйон липові справи», — саме такі слова командира потрапили в ефір. Є й інший показовий приклад. Так, командир «Донбасу» Семен Се-менченко поінформував через Facebook про наступне: «В армії купа ви-падкових людей. Тим часом добровольчі батальйони не комплектуються. Маючи гігантську лавку запасних, я не можу поповнити батальйон для організації елементарної ротації і змушений приймати людей просто як добровольців. Потік дуже потужний». Відомий і такий симптоматичний випадок, коли в червні ц.р. батальйону «Айдар» (за інформацією коман-дира Сергія Мельничука) Міноборони не видавало зброю бійцям та ви-ділило несправний БТР. Можна прогнозувати, що ближче до закінчення збройного протистояння з Росією ці протиріччя лише загострювати-муться. З іншого боку, коли у червні під Луганськом загинули четверо бійців «Айдару», військове відомство позначило, що «випадок стався че-рез несанкціоноване прийняття рішення командуванням батальйону «Айдар» на проведення активних бойових дій». Отже, взаємні претензії суттєві. При цьому, важелі управління батальйонами у відповідних ві-домств, м’яко кажучи, неповні.


Втім аналітики переконані, що за питанням координації діяльності но-востворених структур стоїть загострення протиріч та, не виключено, дещо різні стратегічні цілі та інтереси. З одного боку, добровольчі батальйони демонструють підвищену оперативність, ініціативність та намагання діяти самостійно. Що не може не дратувати керівництво відомств та й сам штаб антитерористичної операції – АТО. З іншого боку, наявність у батальйонів покровителів серед політиків і бізнесменів робить їх певною вирою винят-ковими та малокерованими структурами. Що збільшує небезпеку на май-бутнє – у питаннях застосування та керівництва структурами.

Для виправлення проблеми координації батальйонами, скоріш за все, варто розв’язати більш глобальну проблему – керівництва самою воєнною операцією. Один із суттєвих недоліків, на переконання колишнього міні-стра оборони Анатолія Гриценка, полягає у тому, що у зоні бойових дій «практично немає жодної повноцінної бригади», а є «лише підрозділи» тих чи інших бригад. Тому між ними налагодити координацію складно. До цьо-го недоліку слід додати незрозумілість із загальним керівництвом операції, яку називають АТО. Та із наявністю де-факто подвійного керівництва у са-мих батальйонів. Так, юридичну відповідальність за АТО несе керівник Антитерористичного центру, перший заступник голови СБУ Василь Гри-цак. При цьому неофіційно в середовищі військових має масце інформація, що реально керує операцією військовий генерал (конкретно – нинішній начальник Генштабу генерал Віктор Муженко).

Між іншим, добровольчі батальйони реально можуть перетворитися на «ядро спецназу» у майбутньому. Для цього є передумови.

Сьогодні активно обговорюються не тільки необхідність появи потуж-ної зброї стримування; а й створення багатопрофільних спецпідрозділів у різних силових відомствах. Багато які відомства вже поспішили озвучити наміри щодо нарощування оборонних м’язів. Скажімо, перший заступник командувача Національною гвардією України — начальник штабу НГУ Олександр Кривенко вже повідомив про намір створити у складі НГУ Сили негайного реагування чисельністю порядку 500-600 осіб у вигляді підрозді-лів спеціального призначення, які будуть найбільш підготовані. А також Сил оперативного втручання у складі частин НГУ в ряді міст. Була заява й міністра оборони Валерія Гелетея про потребу невідкладно розвивати Сили спеціальних операцій у складі ЗСУ. Особливої актуальності це питання на-буває у контексті наявної проблеми створення військових містечок на схо-ді держави — у світлі необхідної передислокації з центральних і західних регіонів до східного кордону. То ж новоутворені батальйони могли б стати основою майбутніх військових частин – ЗСУ, НГУ, МВС.

Справді, сила добровольчих батальйонів у тому, що люди йдуть в них свідомо та мотивовано, і можна розраховувати на ефективність їх застосу-вання. Крім того, серед добровольців чимало військових професіоналів з

За питанням координації діяль-ності новостворе-них структур стоїть загострен-ня протиріч та, не виключено, дещо різні стратегічні цілі та інтереси.

Між іншим, добро-вольчі батальйони реально можуть перетворитися на «ядро спецназу» у майбутньому. Для цього є передумови.

Сила добровольчих батальйонів у тому, що люди йдуть в них свідо-мо та мотивова-но, і можна розра-ховувати на ефективність їх застосування.


досвідом, які охоче навчають волонтерів. Такі військові формування сьо-годні вкрай потрібні державі, тому їх необхідно розвивати. Добровольчі батальйони можуть і повинні стати одним з чинників перемоги та цеглин-кою нової національної ідеї для України.

Потрібно, щоб після війни в Україні при формуванні новітньої армії надати добровольчим батальйонам особливий статус – у питанні сформо-ваних під час війни традицій, посилення авторитету і інших суспільно зна-чимих кроків. Вони зможуть перетворитися на елітні спецпідрозділи, од-нак потребуватимуть сильної керівної руки та пильної уваги. Приблизно про такий випадок можна казати, згадуючи «наведення порядку» у 345-му повітрянодесантному полку Радянського Союзу після його виведення із Афганістану. Коли відомий в СРСР генерал Олександр Лебедь здійснював «особливі» заходи щодо вилучення не облікованої зброї та налагодження управління і керівництва. Однак, в українському випадку надзвичайно важливим питанням постає нормативно-правове врегулювання питання. Якщо в Ізраїлі вистачило указу тимчасового уряду на чолі з Бен-Гуріоном, підписавши указ «Про Армію Оборони Ізраїлю», то національні особли-вості політичного процесу потребують, як вважають аналітики, законодав-чого рішення.

Варто пам’ятати, дійсно великий плюс добровольчих батальйонів для армії в тому, що туди йдуть воювати свідомо. Враховуючи ці тенденції, ба-тальйони будуть інтегровані в нове військо і відіграватимуть свою роль при проникненні розвідувально-диверсійних структур з боку РФ, що на-певне буде ще тривалий час після закінчення війни. Такий спецназ може грати ключову роль стримування агресії, і його потенціал за потужністю можна зрівняти з ракетною технікою чи системами ПВО. Однак навчанням цих професіоналів має системно займатися держава, бо на добровольчій чи комерційній основі досягнути таких вершин військової майстерності не-реально. А щодо ризиків, вони можуть проявитися в разі, коли покровите-лі діятимуть активніше за державу. Тому напевно можуть знайтись політи-ки, які зажадають використати волонтерів з автоматами під час дострокових виборів до Верховної Ради. Або просто з метою розв’язати певні суспільні проблеми, чи суспільно-владні відносини, як то знищення корупції.

Хто має керувати операцією

Підготовлено експертами ЦДАКР: У попередньому матеріалі піднімалося питання керівництва воєнною

операцією з назвою АТО – на сході України. У цьому контексті варто згада-ти, що створена з неурядових аналітичних організацій та окремих експер-тів Експертна рада у галузі національної безпеки що в квітні ц.р. закликала військово-політичне керівництво (ВПР) України негайно створити Ставку

Навчанням цих професіоналів має системно займа-тися держава, бо на добровольчій чи комерційній основі досягнути вершин військової майстерності нереально.


Верховного Головнокомандуючого (ВГК) з метою організації ефективної протидії агресії РФ на Сході України. При цьому експерти були переконані у необхідності передачі керівництва військовому командуванню, що мало б бути юридично зафіксовано.

Один з розробників ініціативи експертів адмірал Ігор Кабаненко (нині заступник міністра оборони України) інформував, що Генеральним штабом ЗСУ ще в минулому році було розроблено та направлено до Ради національ-ної безпеки і оборони України проект Указу Президента України «Положен-ня про Ставку Верховного Головнокомандування». На думку військового фахівця, законодавчі підстави для формування цього найважливішого ор-гану в Україні створені вже давно, зокрема, позначені в Законах України «Про оборону України» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Досить цікаво, що думку про передачу керівництва операцією (АТО) висловив під час парламентських слухань 23 липня колишній міністр обо-рони Олександр Кузьмук. А 11 серпня фактично повторив і інший колиш-ній міністр оборони Анатолій Гриценко, позначивши про проблеми управ-ління та забезпечення сил оборони на сході держави.

Достатньо цікаво висловився на цю ж тему ще один військовий фахі-вець Ігор Смешко (свого часу був начальником Головного управління роз-відки Міністерства оборони, з 2003 по 2005 рік очолював Службу безпеки України). Наводимо його думку без скорочення (оприлюднена в газеті «День», 8 серпня ц.р.): «Річ у тім, що в березні поточного року нове політичне керівництво держави обрало напрям ведення бойових дій, як саме антитеро-ристичної кампанії. У той же час була альтернатива — організація та ведення територіальної оборони, у відповідності до Закону «Про оборону». У в.о. Президента було право, згідно із цим законом, створити Ставку Верховного Головнокомандування, взявши, ще тоді на себе особисту відповідальність за керівництво бойовими діями і визначивши Генеральний штаб, а не АТЦ СБУ, як відповідальний орган — за проведення територіальної оборони.

Натомість, до цього часу операцією згідно із Законом «Про антитеро-ристичну діяльність» керує АТЦ при СБУ, тому де-юре — відповідальність за ії проведення лежить на першому заступнику голови СБУ — керівнику АТЦ. Але ця посадова особа, згідно зі штатом не є фаховим військовим і за своєю кваліфікацією не може бути обізнаним з теорією і практикою стра-тегічного планування і ведення бойових дій територіальної оборони, коли треба одночасно координувати зусилля ЗСУ, МВС, Держприкордонслуж-би, СБУ та розвідок. Тому ми і маємо разючі факти, коли наші військовос-лужбовці без видимого достатнього планування операцією, де мають бути передбачені різні варіанти вогневої підтримки та тилового забезпечення, підстраховки, відходу на запасні позиції, додаткового забезпечення боє-припасами, розвідданими — потрапляють у засідки та у вогневі пастки, і навіть змушені залишивши зброю, рятуватися на ворожій території».

Експерти були переконані у необ-хідності передачі керівництва вій-ськовому команду-ванню, що мало б бути юридично зафіксовано.


Україна: проблеми територіальної оборони Іван Якубець,

начальник аеромобільних військ України (1998–2005 рр.), член Експертної ради ЦДАКР

Українська державність зіткнулася з суворими викликами сучас-ності. Створена та апробована в ході «арабської весни» концепція ново-го способу ведення війни нахабно застосовується Російською Федераці-єю на південному сході проти нашої країни.

Умовами, що сприяли розв’язанню такої терористичної війни, ста-ли:

• внутрішня політична нестабільність; • високий рівень впливу ЗМІ Росії на населення у регіоні країни та

низький рівень життя громадян; • популістський підхід військово-політичного керівництва держа-

ви до принципів комплектування та утримання війська; • відсутність у державі (регіоні) ефективної системи територіаль-

ної оборони та боєздатних з’єднань і частин Збройних Сил. На цьому фоні штучно створена міжнаціональна істерія, яка спо-

чатку забезпечується потужною роботою ЗМІ і фінансами, найманцями зі зброєю та інструкторами, а потім і бойовою технікою і професійними військовими. Війна ведеться за допомогою дешевої масової сили - міс-цевих радикалів, люмпенів та інших кримінальних елементів Донецько-го регіону, диверсійно-розвідувальних груп, колишніх та кадрових вій-ськовиків ЗС РФ, козаків і найманців з Кавказу та інших нестабільних регіонів світу.

Інформаційно: метою терористичної війни є не завоювання, а руй-нування, економічне знищення країни. Зруйнована країна є прийнятною метою, аби ця територія стала нічийною територією хаосу. Перемога в цій війні – це тривала нестабільність і безперервний процес війни. Що, з часом, має дозволити «модератору війни» отримати схвалення світо-вої спільноти на роль миротворця. У сучасних умовах терористична ві-йна – це швидший і дешевший спосіб знищення країни, або повного підпо-рядкування її чужим інтересам.

Терористичні армії дешеві, достатньо чисельні, а головне - ефектив-ні, оскільки не мають дотримуватись власних юридичних норм і міжна-родних угод. Така армія нікому не належить, у зв’язку з цим немає мож-ливості завдати, у відповідь, удару по агресорові. Вона економічно вигідна – тисяча швидко підготовлених бойовиків «коштує дешевше» за десяток підготовлених солдатів озброєних сучасними засобами для ве-дення бою. «Модератор війни» не несе моральної і правової відповідаль-

Аналітичні розробки

Перемога в цій війні – це тривала нестабільність і безперервний про-цес війни. Що, з часом, має дозволи-ти «модератору війни» отримати схвалення світової спільноти на роль миротворця.


ності за смерть найманців і бандитів. Низький рівень життя в суміж-них країнах призводить до зниження вартості бойовиків, тому витрати на їх «утримання» незначні.

Складність ведення терористичної війни полягає у тому що у ході звичайної війни армія воює проти армії, а у терористичній війні бойови-ки під гаслами захисту прав частки населення регіону воюють на їх те-риторії, саме з їх державністю. Що, по суті справи, є війною проти цього ж населення. В таких умовах, коли часткою ошуканого населення під-тримуються бойовики, жодна армія захистити таку територію дер-жави від банд формувань, без нанесення втрат і збитку своєму населен-ню, не в змозі. Там, де збройні сили самостійно знищують бойовиків, там міста (селища) руйнуються і гине мирне населення, що сприяє посилен-ню бойовиків і наближає їх до наміченої «модератором» мети – руйнації країни.

За оцінками військових фахівців, розвиток подальших подій на пів-денному сході вимагатиме від України, перш за все, проведення рішучих військових дій з дієвого перекриття держкордону і знищення крупних бандитських формувань. Це завдання передбачається вирішити протя-гом найближчих місяців. Проте, за будь-яким варіантом розвитку по-дій, не уникнути процесу створення в Луганській і Донецькій областях (територіях насичених зброєю і радикальними елементами) та інших регіонах країни, значної кількості дрібних загонів для здійснення ди-версійно-терористичних актів, за типом ведення «партизанських війн». Про здійснення такої підготовки російськими спецслужбами свідчить той обсяг захованої зброї на територіях, що вивільняються від бандитів.

За таких умов, враховуючи світовий досвід ведення антитерорис-тичної боротьби, відомо, що навіть 10-15 озброєних бойовиків, які за-хопили в заручники мешканців населеного пункту, знищуються протя-гом тривалого часу, практично усіма антитерористичними силами держави. Якщо таких груп діятиме у різних регіонах країни одночасно 10 і більше, то вони здатні на тривалий час паралізувати значний регіон або державу в цілому, піддаючи небезпеці життя значної кількості на-селення (до того ж без руйнування об’єкту їх нападу, бойовиків знищи-ти, як правило, неможливо). Метою дій бойовиків є беззбройні грома-дяни, тобто терор місцевого населення і руйнація інфраструктури міста (селища), створення жахливої ситуації для обурення громадськості кра-їни та міжнародної дискредитації держави.

За світовим досвідом найбільш ефективний варіант вирішення цієї проблеми полягає у самозахисті населених пунктів, наявності в них во-єнізованих загонів самоохорони. Лише негайні дії (за реальним часом) місцевих загонів самоохорони, що спираються на підтримку військових

У терористичній війні бойовики під гаслами захисту прав частки насе-лення регіону воюють на їх території, саме з їх державністю.

За таких умов, враховуючи світо-вий досвід ведення антитерористич-ної боротьби, відомо, що навіть 10-15 озброєних бойовиків, які захопили в заруч-ники мешканців населеного пункту, знищуються про-тягом тривалого часу, практично усіма антитеро-ристичними сила-ми держави.

Вирішення цього питання можливе тільки через відпо-відну організацію територіальної оборони держави.


частиндержави, здатні забезпечити широкий захист мешканців і свої населені пункти від масованих атак загонів терористів та бандитських формувань. Інші варіанти ведення боротьби країн зі схожими явищами мають лише негативний світовий досвід. Вирішення цього питання можливе тільки через відповідну організацію територіальної оборони держави.

Місце Збройних Сил у системі територіальної оборони держави

Події на півдні та сході України порушують у суспільстві питання пере-оцінки поглядів на ефективність узятого на початку століття політичного курсу з розбудови національного війська, коли головними пріоритетом у проведенні реформ Збройних Сил України вважалося створення малочи-сельної, професійної, мобільної армії у складі Передових сил оборони, Основних сил оборони та Стратегічних резервів (вимоги Державних про-грам розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року та у 2006-2011 роках, «Біла книга»). На наш погляд, слід вважати такий підхід до розбудови війська помилковим. А ще більшою помилкою стала б реалізація авантюр-ного рішення про його загальну чисельність у 80 000 осіб. Усі військові кон-флікти за своєю особливістю є неповторними (незважаючи на загальну схо-жість), тому не можна формувати стратегію розвитку ЗС держави у залежності від особливостей ведення воєнних дій одного досвіду. Передові країни світу мають різноманітні підходи до формування та утримання збройних сил, але їх головною перевагою є не спосіб утримання війська (з досвіду будь-якого конфлікту), а практичність і системність у вирішенні пи-тань оборони держави. А також неухильна, логічна завершеність спланова-них заходів, що ґрунтуються на можливостях економіки і політичної волі національної еліти та членстві у військово-політичному союзі. На жаль, з формуванням Збройних сил Україні так не сталося. Від того, проблеми за-хисту української держави полягають не у помилковості курсу формування ЗСУ країни, а у тривалому зневажливому відношенні уряду країни до сис-темного підтримання обороноздатності держави. Відсутність необхідного рівня економічного забезпечення війська та легковажне (зазвичай попу-лістське) втручання політичної еліти, на хід цього важливого державного процесу, що спонукало військове керівництво ЗСУ до безвідповідальних практичних кроків, з виконання заходів Державних програмах розвитку Збройних Сил України, іноді навіть шкідливих дій на згоду політикам.

Рівень загроз національній безпеці — один з головних чинників, що впливає на формат утримання регулярної армії. Тому, коли у мирні часи боєздатність збройних сил знижується, як правило за рахунок зменшення їх чисельності, то актуальність територіальної оборони країни повинна значно підвищуватись та посилюватись. Необхідно зазначити, що збере-ження оборонних можливостей полягає у раціональному поєднанні саме

Проблеми захисту української держа-ви полягають не у помилковості курсу формування ЗСУ країни, а у тривалому зне-важливому відно-шенні уряду країни до системного підтримання обороноздатності держави.

Безумовно, стриж-нем оборони Украї-ни були і будуть Збройні Сили. Але чим більше армія стає високо ко-шторисною для бюджету, тобто високотехнологіч-ною, мобільною і професійною (контрактною), але у наслідок значних витрат малою за чисель-ністю, тим міцні-ше повинна бути державна політи-ка у сфері терито-ріальної оборони.


цих, взаємопов’язаних між собою, складових обороноздатності держави, реалізація яких спирається нанаціонально-історичні та соціально-еконо-мічні можливості. Безумовно, стрижнем оборони України були і будуть Збройні Сили. Але чим більше армія стає високо кошторисною для бюдже-ту, тобто високотехнологічною, мобільною і професійною (контрактною), але у наслідок значних витрат малою за чисельністю, тим міцніше повинна бути державна політика у сфері територіальної оборони.

Територіальна оборона в інших країнах світу

Удосконалення системи територіальної оборони України, на пере-конання фахівців, вбачається одним із найбільш економічних та до-цільних резервів підтримання обороноздатності держави. Згідно із світовим досвідом, країни (за винятком США), які не спроможні стримувати агресію сильного противника армією мирного часу, збері-гають потужну спроможність активно захищати свій суверенітет за рахунок посилення потенціалу регулярних військ силами місцевої (територіальної) оборони. Підготовка такої оборони надає низку пе-реваг перед іншими способами підготовки держави до оборони. Зо-крема, за оцінками експертів, утримання сил територіальної оборони обходиться для держави значно дешевше, ніж постійне утримання значної кількості сучасних регулярних військ, наприклад, у США – в 6 разів, в Данії та ФРН – в 10 разів.

Останнім часом лунають заклики до корінної зміни моделі фор-мування ЗС України, «переконливо» надаються переваги прикладів з досвіду існування армій інших країн світу, наприклад США, ФРН, Швейцарії чи Ізраїлю. Однак логічним було б уважно проаналізувати проблеми національного досвіду реформування ЗС України і підго-товки сил територіальної оборони держави в 1993 – 2013 роках. Та визначитись з головним політичним принципом забезпечення оборо-ноздатності держави – військово-політичним союзом, а вже потім приміряти «ту чи іншу сорочку».

Розвинуті країни світу реалізують національну політику з органі-зації та підготовки до територіальної оборони, спираючись на уосо-блені принципів та вимог. А саме, з урахуванням свого геостратегіч-ного положення та колективних систем безпеки, відповідно до розмірів території та стану її оперативного обладнання, у залежності від демографічних і фінансово-економічних можливостей, а також, спираючись на державний націоналізм та національно-історичні тра-диції, менталітет населення.

Інформаційно: Швейцарія і Ізраїль утримують армії, що діють на принципах загальної військової повинності. Усі чоловіки віком від 19 до 50 років проходять військову (альтернативну) службу. Мала частка

Зокрема, за оцінка-ми експертів, утримання сил територіальної оборони обходить-ся для держави значно дешевше, ніж постійне утримання зна-чної кількості сучасних регуляр-них військ


регулярного професійного війська утримує сучасну техніку і озброєн-ня, планово здійснює підготовку значної кількості резервістів, які утримується за принципом міліцейської системи і зберігають при собі легке стрілецьке озброєння, боєзапаси та спорядження. Тобто, ці кра-їни, завдяки національно-історичним особливостям, збудували націо-нальні регулярні армії для ведення оборони, у тому числі, і територі-альної. Але вони особливим способом ефективно утримують 95 - 98 відсотків особового складу війська у резерві. Це країни з тотальною системою загальної військової повинності громадян.

ФРН утримує чисельну регулярну армію. Яка комплектується за змішаним принципом. А саме, за вільним наймом — регулярні війська, за призовом — війська територіальної оборони, строкова служба у яких складає до 6 місяців, далі служба у резерві. Організаційна струк-тура Військ територіальної оборони (ТрО) відповідає воєнно-адміні-стративному розподілу країни. 10% військ ТрО утримуються на по-стійній основі (за вільним наймом), решта надходить по мобілізації. Головне завдання військ ТрО — підготовка резерву для армії, форму-вання бойових частин для сухопутних військ, ведення територіальної оборони держави.

США утримують велику за чисельністю Національну Гвардію. Міцний військовий і правоохоронний інститут, що виконує завдання з забезпечення національної безпеки у складі армії, і являє собою орга-нізований резерв Збройних сил США. Гвардія має складові компоненти на території усіх штатів і підпорядкована губернаторам (існує під-порядкування федеральним органам влади). Комплектується військо-вослужбовцями на добровільній основі, які проходять мотивовану службу у резерві таможуть бути закликані до дійсної служби за нака-зом губернаторів або військового командування. Законодавством Гвар-дія наділена правом виконувати завдання з забезпечення безпеки, як у військовій, так й в цивільній сферах.

Різноманітність підходів до вирішення завдань формування сил та засобів територіальної оборони, у передових країнах світу, дещо різні, але існують певні принципово схожі позиції:

• територіальні війська це складова, або головна частка регуляр-ної армії;

• утримання територіальних військ дешевше ніж регулярних, однак не безкоштовне; головне навантаження на державний бюджет, часткове – на місцевий;

• повна або часткова мобілізація резервістів здійснюється в за-грозливий період або з оголошенням воєнного стану (крім США, де приведення військ територіальної оборони у бойову готовність здійснюється на місцевому рівні);

Територіальні війська це складо-ва, або головна частка регулярної армії.

Повна або частко-ва мобілізація резервістів здій-снюється в загроз-ливий період або з оголошенням воєн-ного стану.

Але вони особли-вим способом ефективно утри-мують 95 - 98 відсотків особово-го складу війська у резерві. Це країни з тотальною систе-мою загальної військової пови-нності громадян.


• * переважно вільний доступ до зброї, яка зберігається вдома, або на підприємстві (складі) поруч із місцем мешкання, що до-зволяє мати високу ступінь готовності до дій. В основі цього вирішального політичного питання полягає високий рівень довіри центральних органів державної влади до громадян кра-їни;

• * ідеологічна база залучення людей до участі у територіальній обороні своєї держави, основою якої є націоналізм (або дер-жавний націоналізм, тобто добровільний народний рух, а не зобов’язання громадянперед законом.

Інформаційно: головною перепоною у питанні вільного доступу до зброї є те, що держава стикається з проблемою небезпеки видачі зброї значній частині населення країни, особливо на території де спостері-гаються сепаратистські настрої.

Стан територіальної оборони в Україні

В Україні правовою основою для врегулювання територіальної оборони існують вимоги Воєнної доктрини та Закону України «Про оборону України» від 6.12.1991 №1932, де у ст.18 розділ. ІІІ «Територі-альна оборона. Цивільний захист.» передбачено вимоги до Кабінету міністрів України - розробити і затвердити Положення про територі-альну оборону України. Але на жаль це завдання виконувалось декла-ративно. Відповідальність за проведення територіальної оборони була повністю покладена Генеральним штабом на командування Су-хопутних військ ЗС України. Яке сприймало це завдання, як додатко-вий тягар. Тому Положення ними декілька разів перероблялося на ко-ристь зменшення обсягу виконання завдань з формування сил і засобів, поки у 2002 році, за поданням Генерального штабу ЗСУ, зага-лом не були ліквідовані плани розгортання усіх бригад територіаль-ної оборони, що були призначені для захисту населення та об’єктів місцевої інфраструктури.

Проте, протягом останнього десятиліття ЗС України активно (іноді безглуздо) скорочувалися і здійснювали підготовку до ведення прикордонного військового конфлікту (не війни!) лише на одному оперативно-стратегічному напрямку, і вже без використання сил те-риторіальної оборони. Незважаючи навіть на те, що тематика щоріч-них стратегічних навчань (військової гри) ГШ ЗСУкраїни розпочина-лась саме з ведення боротьби проти незаконних збройних формувань та диверсійних груп противника, у певному прикордонному регіоні країни. Однак воєнне керівництво Збройних сил не ставилось відпо-

Відповідальність за проведення територіальної оборони була по-вністю покладена Генеральним шта-бом на команду-вання Сухопутних військ ЗС України. Яке сприймало це завдання, як до-датковий тягар.

Проте, протягом останнього деся-тиліття ЗС Укра-їни активно (іноді безглуздо) скорочу-валися і здійснюва-ли підготовку до ведення прикор-донного військово-го конфлікту (не війни!) лише на одному оператив-но-стратегічному напрямку, і вже без використання сил територіальної оборони.

Останні два принципових важеля мають фундаментальне значення для ефективнос-ті будь-якої моделі територіальної оборони держави. *


відально до практики створення сил і засобів ведення територіальної оборони у ході навчань, а передбачало «оперативний стрибок у часі» та, у подальшому,опрацьовувало тільки питання з надання відсічі вторгненню обмеженого військового контингенту сусідньої держави. У ході ведення цих навчань осторонь залишалися і питання щодо охо-рони об’єктів такомунікацій тилу діючої армії, ведення територіаль-ної оборони держави в особливий період.

Навчання з територіальної оборони проводились окремо за рі-шенням ГШ ЗСУ і тільки штабні. До таких навчань залучались опера-тивні групи представників МВС, інших військових формувань держа-ви та оборонного управління Кабінету міністрів. У ході цих навчань з’ясовувалось, що реальні сили і засоби для активного ведення обо-рони території у складі ЗС України та загалом у держави відсутні. Тому представникам силових відомств надавали рекомендації на зра-зок формування зведених загонів внутрішніх військ, міліції, СБУ, прикордонних військ,або створювалисьінші віртуальні формування сил і засобів для ведення оборони, на період таких навчань.

З початком дестабілізації обстановки на Донбасі виникла негайна потреба у військах територіальної оборони та перегляду «беззубого» Положення про територіальну оборону України, у якому Генштабом вже передбачалось формування в областях батальйонів чисельністю 420 осіб. Таке Положення було затверджено тільки на початку травня 2014 року. Тому виконання рішення в.о. Президента України щодо мобілізації батальйонів територіальної оборони (далі - батальйони ТрО), було завершене лише у середині червня. Що не надало своєчас-ної, а відтак найбільш дієвої допомоги військовикам з початком ви-конання завдань АТО (у березні-травні). Практика розгортання ба-тальйонів ТрО засвідчила, що батальйон на область (регіон) це безумовно краще, ніж нічого, але замало для ведення територіальної оборони у регіонах і надання допомоги силам, що задіяні у АТО.

Рішуче посилити дієвість батальйонів ТрО, а головне зміцнити обороноздатність держави в цілому, на фоні тривалої загрози втор-гнення військ РФ, допомогло б формування ГШ ЗСУ хоча б одного стратегічного резерву — армійського корпусу, з чисельністю особово-го складу 30 – 40 тис. Але шостий місяць поспіль, незважаючи на го-стру потребу держави у такому формуванні для масованого ведення бойових дій у зоні АТО, дієвого перекриття кордону і ізоляції районів бойових дій не відбулося. Проте військово-політичне керівництво на-магається провести АТО (по суті справи здійснює заходи територі-альної оборони держави!) силами комплекту з’єднань і частин ЗСУ мирного часу, Нацгвардії та волонтерських батальйонів.

З початком деста-білізації обстанов-ки на Донбасі виникла негайна потреба у військах територіальної оборони та пере-гляду «беззубого» Положення про територіальну оборону України.

Практика розгор-тання батальйо-нів ТрО засвідчила, що батальйон на область (регіон) це безумовно краще, ніж нічого, але замало для ведення територіальної оборони у регіонах і надання допомоги силам, що задіяні у АТО.


Створення Сил територіальної оборони України

Сили територіальної оборони, на переконання військових фахівців, виявляються важливим резервом і механізмом посилення боєздатності ЗС України та обороноздатності держави в цілому. У зв’язку з чим назріла на-гальна потреба запровадження принципово нових підходів щодо концеп-ції її розробки та реалізації. Ці підходи безумовно полягають у площині вивчення досвіду інших країн світу та раціональному втіленню діючої сис-теми, або її елементів, на українському національно-економічному фунда-менті. Але визначатись із основами (засадами) будови територіальної обо-рони в Україні неможливо без урахування досвіду подій у Криму та на Донбасі (Закарпатті, Одещини, Харківщини та ін.). А цей досвід, на жаль, не передбачає для України простого варіанту вирішення цього питання, тобто, у банальному копіюванні, ефективно діючої системи територіальної оборони іншої держави.

Заходи щодо зміцнення обороноздатності держави, потрібно розпочи-нати з редакції деяких Конституційних положень. Зокрема, ст. 107, у якій слід надати Президентові України конституційне право на введення режи-му територіальної оборони та застосування обмеженого контингенту ЗС і НГ України, для негайного вирішення завдань національної безпеки та оборони. Або міжнародних зобов’язань України — без санкції Верховної Ради. Це питання є принциповим для успішного втілення наступних заходів.

Наступний принциповий крок - реформа місцевого самоврядування в Україні, у ході якої Кабінету міністрів України (Міноборони, МВС, Держав-ній прикордонній службі) рішуче передати вагому частку повноважень і завдань з ведення територіальної оборони до територіальних громад та ор-ганів місцевої влади. Адже звичний для нас радянський принцип, що все у державі робить Уряд і спеціальні державні служби, є бюрократичним і ви-соко затратним для платників податку та таким, що нейтралізує соціальну активність місцевих громад та Української нації загалом. Націю, якає дже-релом державного суверенітету, усовувати від безпосередньої участі у охо-роні і обороні території держави небезпечно. Тому об’єднуючою націо-нальною ідеєю має бути ставлення до оборони держави, ідея рівних прав і обов’язків з виконання завдань оборони усіх громадян, а це передбачає за-гальну повинність.

Рушійною силою щодо втілення цих конституційних положень у жит-тя країни є єдність волі національної політичної еліти та населення країни. Стратегічною політичною помилкою стало позбавлення громадян України права на тотальну військову повинність, оскільки припинилась не тільки підготовка резервістів, а і головне - державницьке виховання населення. Військо – це школа державності! І тут зразковим прикладом для нас є за-конодавство демократичної Швейцарії.

Заходи щодо зміц-нення обороноздат-ності держави, потрібно розпочи-нати з редакції деяких Конститу-ційних положень. Зокрема, ст. 107, у якій слід надати Президентові Украї-ни конституційне право на введення режиму територі-альної оборони та застосування обме-женого континген-ту ЗС і НГ України, для негайного вирі-шення завдань національної безпе-ки та оборони.

Стратегічною політичною по-милкою стало позбавлення гро-мадян України права на тоталь-ну військову пови-нність

Військо – це школа державності!


За таких політичних рішень, в Україні можливо буде гармонічно по-єднати державну політику з утримання 200-300-тисячного регулярного війська за контрактом (на прикладі ФРН) та широкою мережею Сил тери-торіальної оборони. При цьому на примусовій основі (як, наприклад, у Швейцарії), де усі громадяни проходитимуть мотивовану службу у резерві та можуть бути закликані до дійсної служби за наказом «губернаторів» або військового командування (як у США).

Вирішення проблеми з небезпеки видачі зброї значній кількості насе-ленню країни, у тому числі і на територіях де спостерігаються сепаратист-ські настрої, можливо за рахунок жорстко контрольованих державою орга-нізаційних принципів розбудови територіальної оборони, а саме:

• запровадження «пілотного проекту» на обмеженій території дер-жави — історичній «Гетьманщині»* - територіях областей цен-тральної України, де тривалий історичний періодпереважаютьцен-тристськіпрагнення серед населення та відсутні сепаратистські настрої;

• на територіях нестабільних прикордонних регіонів – розташовува-ти військові частини Збройних сил та Національної гвардії Украї-ни. Поступово, через контрольовані або централізовано створені державою, патріотично налаштовані громадські організації, ство-рювати і тамзагони самооборони**.

Перераховані організаційні підходи, для зміцнення обороноздатності, запроваджують сильну територіальну оборону «центру» держави. Що на-дасть Україні можливість стримувати агресора від намірів глибокого втор-гнення та оперативно постачати значну кількість підготовленого організо-ваного резерву до діючої армії на будь якому напрямку. У подальшому, поступово, з подоланням проявів сепаратистських прагнень населення прикордонних регіонів, можливо розгорнути Сили територіальної оборо-ни і там. Помилковою є думка, що територіальна оборона держави пови-нна одразу, з однаковою міццю, розповсюдитись по усім регіонам країни.

Таким чином, прийняття перерахованих політичних та організацій-них принципівщодо розбудови територіальної оборони в Україні, надає нам можливість, спираючись на наші національно-історичні та соціаль-но-економічні можливості, збудувати суто український варіант Сил те-риторіальної оборони. До того ж власна історія майорить таким яскра-вим соціально-політичним явищем, як два століття Козацької доби в

Перераховані організаційні підходи, для зміц-нення обороноз-датності, запро-ваджують сильну територіальну оборону «центру» держави.

«Гетьманщина». Розглядається територія наступних областей України - Київської, Чернігів-ської, Житомирської, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Сумської, Дніпропетровської та Кіровоградської.Цікавим з цього приводу є досвід системи, що була створена у Радянському Союзі, де існува-ла практика прихованого, прямого озброєння патріотично налаштованої частки місцевого населення (партактиву). По суті справи, це й була «регіональна козацька» система, з міцною місцевою солідарністю, але зброя зберігалася у спеціальних приміщеннях райкомів.

*

**


Україні. Саме тоді, внаслідок колоритного сплаву різних національних особливостей і народилась оригінальна, яскрава, самобутня культура, що здійснила величезний вплив на національну самосвідомість україн-ського народу та формування нації.

Так сталося завдяки існуванню такого суспільного явища, як козацтво. Стержневою метою виникнення якого було позбавлення від неволі, праг-нення до самоврядування та самозахисту, здобуття воїнської доблесті і сла-ви. Це духовне прагнення козаків, з часом стало великим культурним над-банням усього українського народу. Воно червоною рискою пройшло через вікову історію складного розвитку суспільних відношень в Україні і збере-глося в душах широких верств населення до наших днів та сприяло актив-ному розвитку громадського козацького руху у новітній історії (на тепе-рішній час активно діє 56 Міжнародних і Всеукраїнських та більше ніж 2000 громадських козацьких організацій).

Тому така особливість духовної культури українського народу не може бути занедбаною у часи сьогодення, коли головне місце у внутрішній полі-тиці держави посідає саме рішуче зміцнення обороноздатності держави, забезпечення реального місцевого самоврядування тазбереження грома-дянської злагоди у суспільстві.

Розглядаючи успішний досвід Швейцарії, Ізраїлю чи США, приходиш до висновку, що в основі воєнної потужності їхнього війська стоїть систем-на підготовка та утримання великої кількості резервістів за міліцейським принципом, який за своєю суттю і є козацьким. Тому, використовуючи по-зитивне прагнення населення центральних регіонів держави, до відновлен-ня національної козацької ідеї, доцільно реалізувати зрозумілу Концепцію з реформування та розвитку громадянського козацького рухув Україні. Кон-цепцію, яка використає існуючий потужний потенціал народного руху до козацтва та запровадить його найкращі традиції на службу державі. Тут по-трібна тільки політична воля, врегульована законодавча база, чітка і рішуча організація та логічна завершеність спланованих заходів.

Інформаційно: за рахунок такої системи, утримання Сил територі-альної оборони, у Швейцарії через 4-6 годин організовано збирають понад 400 тисяч резервістів готових до дій.

Проект відповідної Концепції з реформування та розвитку громадян-ського козацького руху в Україні опрацьовано. Але без Урядової підтримки та затвердження її Президентом України, корумпована бюрократична вер-хівка, що осідлала козацький рух в Україні, не надасть здоровим силам ство-рити нову дієву козацьку організацію. Тому революційні перетворення у даному випадку повинні йти зверху, і у тому руслі, який потрібен державі.

Концепція націлює діяльність центральних органів виконавчої влади і громадських козацьких організацій на об’єднання ресурсів держави і тери-торіальних громад. Спрямовує об’єднанні зусилля патріотично налаштова-

Внаслідок коло-ритного сплаву різних національ-них особливостей і народилась оригінальна, яскрава, самобут-ня культура, що здійснила величез-ний вплив на національну само-свідомість укра-їнського народу та формування нації.

На теперішній час активно діє 56 Міжнародних і Всеукраїнських та більше ніж 2000 громадських ко-зацьких організа-цій


них представників громади на зміцнення обороноздатності держави, збе-реження громадянської злагоди у суспільстві, формуванні толерантності у міжнаціональних відносинах та вихованні почуття державності серед усіх верств населення країни.

Для цього потрібно прийняттям Закону «Про Українське козацтво» (далі – Закон) реформувати козацький рух в Україні, шляхом перереєстра-ції існуючих громадських організацій та об’єднанням їх у єдину державно керовану організацію - Українське козацтво. Законом визначити козаць-ким організаціям (як патріотично налаштованим, активним членам тери-торіальних громад), в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці держави, наступні державні завдання, що передбачають юридичну можливість здійснення заходів територіальної оборони, як у мирний, так і у воєнний часи.

1) За мирним часом та під час оголошення надзвичайного стану:• посилення охорони (оборони) державного кордону України і ви-

ключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення;

• боротьба з незаконними збройними формуваннями та диверсійно-розвідувальними групами;

• виконання заходів з забезпечення проведення антитерористичної операції, евакуація населення від загроз терористичних актів;

• охорона та забезпечення умов функціонування органів державної влади;

• здійснення заходів правового режиму в умовах надзвичайного ста-ну та участь у підтриманні громадського порядку;

• участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру;

• виконання заходів з евакуації населення, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах аварій, руйнувань;

• контроль дотримання заходів екологічної безпеки, стану навко-лишнього середовища для запобігання погіршенню екологічної си-туації за місцем мешкання;

• підготовка молоді до служби у ЗС України та інших військових формуваннях;

2) У загрозливий та особливий період (воєнний стан):• посилення захисту державного кордону;• участь у забезпеченні стратегічного (оперативного) розгортання

військ;• виконання завдань з охорони об’єктів і комунікацій тилу діючої ар-

мії та ведення територіальної оборони держави;• евакуація населення з районів воєнних дій, захист від наслідків ви-

кликаних застосуванням засобів масового ураження та диверсіями;

Для цього потріб-но прийняттям Закону «Про Укра-їнське козацтво» (далі – Закон) реформувати козацький рух в Україні, шляхом перереєстрації існуючих громад-ських організацій та об’єднанням їх у єдину державно керовану організа-цію - Українське козацтво.


• забезпечення умов надійного функціонування органів державної влади;

• охорона та оборона важливих об’єктів і комунікацій регіонів дер-жави;

• участь у боротьбі з диверсійно-розвідувальними заходами проти-вника;

• участь у підтриманні правового режиму особливого воєнного стану.Вище зазначені завдання є надто важливою складовою обороноздат-

ності держави та істотно посилюють дії ЗС України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби.

Тому необхідно створити державно керовану, постійно діючу системну структуру Сил територіальної оборони, яка б забезпечила їх виконання. Для чого доцільно у Законі визначити державно-цільове призначення Українського козацтва таорганізаційно розподілити його на два взаємно пов’язаних види:

• громадські козацькі організації (вільне козацтво)• реєстрове козацьке військо (сили територіальної оборони).Громадську козацьку організацію слід розглядати, як об’єднання гума-

нітарного напрямку. Це найбільш активні представники територіальної громади села, міста та краю, які на засадах єдності інтересів щодо захисту держави, збереження громадянської злагоди та виховання почуття дер-жавності в українському суспільстві, зміцнення місцевого самоврядуван-ня, розвитку історичної і культурної спадщини своєї громади, проведення воєнно-патріотичного та фізичного виховання молоді в кращих козацьких традиціях, добровільно об’єднались у Громадську козацьку організацію. Яка за вимогами Закону зобов’язана створити підрозділ Реєстрового ко-зацького війська.

Усі громадські козацькі організації підлягають обов’язковій реєстрації у Державному реєстрі козацьких організацій України. А призвані (делего-вані), на загальних зборах первинних організацій, представники чоловічої статі, формують реєстровий підрозділ, який організаційно входить до те-риторіального формування Реєстрового козацького війська, яке у свою чергу обліковане та підпорядковане Генеральній канцелярії.

Діяльність будь-якої іншої козачої організації в Україні, яка не про-йшла акредитацію та реєстрацію у Державному реєстрі, забороняється За-коном.

Реєстрове козацьке військо України - воєнно-адміністративна одини-ця держави, що організаційно поєднує зареєстровані територіальні підроз-діли реєстрового козацтва у іррегулярне воєнізоване об’єднання(Сили те-риторіальної оборони), на яке відповідно до Закону «Про Українське козацтво» покладено виконання завдання з охорони та оборони території України.

Тому необхідно створити держав-но керовану, по-стійно діючу сис-темну структуру Сил територіаль-ної оборони, яка б забезпечила їх виконання. Для чого доцільно у Законі визначити державно-цільове призначення Укра-їнського козацтва таорганізаційно розподілити його на два взаємно пов’язаних види:• громадські

козацькі органі-зації (вільне козацтво)

• реєстрове козацьке вій-сько (сили територіальної оборони).


Реєстрове козацьке військо комплектується за волонтерським прин-ципом, громадянами України. Реєстровий козак — волонтер, фізична осо-ба чоловічої статі, віком від 18 до 50 років, яка у визначений Законом та Козацьким реєстровим статутом порядок залучається до несення служби у резерві. Він добровільно здійснює неприбуткову, але вмотивовану діяль-ність, що має суспільно корисний характер. Обсяги мотивації (винагоро-ди) за службу визначається переліком пільг у Законі. Певна кількість керів-ного складу та інших фахівців, що визначають боєготовність Реєстрового козацького війська, повинна утримуватись регіональним чи державним коштом.

Таким чином територіальні громади, керуючись Законом «Про коза-цтво України» об’єднуються у громадські козацькі організації та допомага-ють формуватипідрозділикозацького війська, з обраних (призваних) за місцем мешкання, для служби у резерві козаків, які під керівництвом Гене-ральної канцелярії несуть реєстрову козацьку службу (здійснюють терито-ріальну оборону) у межах визначеної адміністративно-територіальної оди-ниці держави. Підрозділи організаційно поєднуються у сотні, батальйони, полки, бригади та носять історичну назву селища, міста (району), краю (об-ласті). За попередніми розрахунками, можлива загальна чисельність Реє-стрового козацького війська «Гетьманщини» (території дев’яти областей центру України з населенням понад 16 млн. чоловік) може скласти 600 – 900 тисяч підготовлених резервістів козацької служби.

Головні структурні частини і з’єднання реєстрового козацтва склада-ються з загальновійськових, спеціальнихпідрозділів та підрозділів забез-печення, організаційно-штатні структури яких розробляються Генераль-ною канцелярією за погодженням із ГШ ЗСУкраїни (МВС, Прикордонної служби України – у залежності від покладених завдань). Кількість з’єднань, частин і підрозділів козачого війська для ведення територіальної оборони та загальна чисельність їх особового складу, затверджуються Президентом України за поданням Генеральної канцелярії та Генерального штабу ЗС України.

На озброєння козацьких військ Міноборони безкоштовно передає надлишкове озброєння та військову техніку - стрілецьке озброєння і спо-рядження, гармати і міномети, ПТРК, ПЗРК, бронетанкову та автомобіль-ну техніку, яка повинна обслуговуватись і зберігатись на базах (складах) Реєстрового козацького війська і отримуватись для навчань, чи у загрозли-вий період.

Козакам Реєстрового козацького війська дозволяється мати вогне-пальну, холодну та травматичну зброю, що зберігається порядком встанов-леним законодавством України та їх Статутами. Колективна зброя, озбро-єння та військова техніка для тренувань і бойової підготовки підрозділів, зберігається у місцях визначених наказами Наказного гетьмана Реєстрово-

Реєстрове козаць-ке військо Украї-ни — воєнно-адмі-ністративна одиниця держави, що організаційно поєднує зареєстро-вані територіаль-ні підрозділи реє-стрового козацтва у іррегулярне воєні-зоване об’єднання(Сили територіальної оборони).

За попередніми розрахунками, можлива загальна чисельність Реє-стрового козаць-кого війська «Геть-манщини» (території дев’яти областей центру України з населенням понад 16 млн. чоловік) може скласти 600 – 900 тисяч підготовлених резервістів ко-зацької служби.


го козацького війська, погоджених з Міністерством оборони України, від-повідно до вимог керівних документів. Підрозділи реєстрового козацтва забезпечуються військовою польовою формою та спорядженням з ресурсів держави, яку обладнують за своєю ознакою.

Для зменшення тягаря на державні та місцеві бюджети доцільно Зако-ном дозволити реєстровим козацьким підрозділам (утримувати козацькі артілі) вести сільсько-господарчу (іншу господарчу) діяльність для отри-мання коштів на створення навчально-матеріальної бази підрозділу і за-безпечення її робочого стану. Фінансову діяльність козацтво здійснювати-ме через свій «Козацький банк».

Реєстрове козацьке військо у своїй повсякденній діяльності повинно керуватись «Козацьким реєстровим статутом», який затверджується Вер-ховною Радою України. За Законом «Про Українське козацтво» реєстровим козацьким підрозділам, керівному та козачому складу реєстру забороня-ється участь у діяльності політичних партій та блоків.

Закон України “Про оборону України” (ст.3) вимагає здійснення під-готовки органів державної влади (місцевого самоврядування), сил і засобів та військового управління, національної економіки, території та населення держави до виконання заходів з територіальної оборони у мирні часи. Саме тому підготовка Реєстрового козацького війська має складатися з:

• завчасної підготовки у мирний час та готовності до дій під час ого-лошення надзвичайного стану;

• безпосередньої підготовки у загрозливий та в особливий (воєнний) період.

Організацію підготовки та контроль її виконання здійснюватиме Гене-ральна канцелярія, яку очолює Наказний гетьман Реєстрового козацького війська. Планові заходи з підготовки,погоджуються і затверджуються Гене-ральним штабом ЗС України таповинні містити у собі:

• планування територіальної оборони;• організаторську роботу;• підготовку органів управління силами і засобами територіальної

оборони;• підготовку військ (сил) та засобів до виконання завдань територі-

альної оборони;• підготовку (оперативне обладнання) території держави, важливих

об’єктів і комунікацій, підприємств, установ та організацій неза-лежно від форми власності до оборони.

Відповідальність за підготовку та ведення територіальної оборони України покладається на Генеральну канцелярію Реєстрового козацького війська.

Оновлена таким чином система територіальної оборони видається од-ним із найбільш доцільних військово-політичних та економічно обґрунто-

На озброєння козацьких військ Міноборони безко-штовно передає надлишкове озбро-єння та військову техніку — стрі-лецьке озброєння і спорядження, гармати і міноме-ти, ПТРК, ПЗРК, бронетанкову та автомобільну техніку

Відповідальність за підготовку та ведення територі-альної оборони України поклада-ється на Генераль-ну канцелярію Реєстрового ко-зацького війська.Оновлена таким чином система територіальної оборони видається одним із найбільш доцільних військо-во-політичних та економічно обґрун-тованих напрям-ків підтримання на належному рівні територіальної оборони.


ваних напрямків підтримання на належному рівні територіальної оборо-ни. У концептуально зазначеному варіанті рішення, буде визначено формулювання її змісту та місця у загальній системі оборони держави, а такожпроведено чіткий розподіл зусиль між Збройними Силами, Націо-нальною гвардією та Реєстровим козацьким військом (силами територі-альної оборони).

Реалізація запропонованого варіанту особливо актуальна в сучасних умовах безпекивимушеної позаблоковості України.

Топливная проблема: к вопросу обеспечения АЭС Украины ядерным топливом национального производства

Сергей Гончаров

Несколько тезисов о продолжающихся уже более 20 лет попытках сме-няющихся правительств Украины реализовать программу создания «за-мкнутого» национального ядерно-топливного цикла для нужд атомной энергетики страны.

Национальный ЯТЦ: первые десять лет (1993-2002)

Впервые идея создания «замкнутого» ЯТЦ была озвучена на государ-ственном уровне еще в первой половине 1992 года. А уже в 1993-м началась проработка нормативной базы для реализации амбициозных планов. Офи-циальное начало им было положено Указом Президента Украины Леонида Кравчука № 64 от 23 февраля 1994 г. «О неотложных мерах по развитию атомной энергетики и формированию ядерно-топливного цикла в Украи-не». Указом, в частности, предусматривалось:

• создание производств по изготовлению «свежего» ядерного топлива;• обеспечение хранения отработанного ядерного топлива;• создание (при участии НАН Украины и Харьковского физико-тех-

нического института) научно-технических центров для решения задач: эксплуатации АЭС; производства «свежего» и хранения отработанного ядерного топлива; снятия АЭС с эксплуатации; об-ращения с радиоактивными отходами.

В развитие этого Указа было принято Постановление КМУ от 12.04.1995 г. за № 267 «О создании ядерно-топливного цикла», которым предусматривалось выделение, в течение 1995-2010 гг. 993,3 млн. USD на реализацию Комплексной программы «Ядерное топливо». Работы предпо-лагалось вести по следующим основным направлениям:

• добыча и переработка (т.е. получение концентрата – прим. С.Г.) урановой руды;

• производство гексафторида урана (это соединение - последний этап перед получением «настоящего» металлического урана – прим. С.Г.);


• производство заготовок из циркониевого сплава;• производство циркониевого проката;• производство тепловыделяющих сборок (ТВС);• научное, конструкторско-технологическое и проектное сопровож-

дение перечисленных подпрограмм.При этом, более 60% средств направлялось на развитие добычи руды и

производства концентрата - хотя оно и без того существовало в Украине в достаточной степени еще с советских времен. Также значительные суммы (более 11% объемов финансирования по Комплексной программе в целом) выделялись на работы по цирконию. Это было сопоставимо с расходами, запланированными на организацию производства ТВС и более чем в 1,5 раза превышало суммы, выделенные на работы по гексафториду урана (хотя по обоим этим направлениям и тогда и сейчас ядерная промышленность Украины находится на стадии «нулевого цикла»).

Однако, на том этапе, вопросы о целесообразности принятой структуры финансирования работ так и не были заданы - ввиду «закрытого» характе-ра программы и политической опасности ее критики в условиях, когда еще не спала волна увлечения курсом «суверенитета во всем»…

Затем появились «Национальная энергетическая программа Украины до 2010 года» (утверждена Постановлением Верховной Рады от 15.05.1996 г. № 191) - в ней тоже шла речь о создании Национального ЯТЦ. В Программе атомной энергетике уделялось менее пяти страниц. Ее интересной особен-ностью стало «выпадение» (по причинам, так и оставшимся неизвестными) из структуры работ по созданию Национального ЯТЦ производства гек-сафторида урана.

Еще одной странностью «Национальной энергетической программы…» стали вопиющие финансовые противоречия с соответствующим Поста-новлением КМУ. Если правительственная программа «Ядерное топливо» устанавливала объем финансирования на нужды создания ЯТЦ (без учета средств на работы по производству гексафторида урана) в размере 922,8 млн. USD, то законодатели почему-то сочли возможным решить эти задачи примерно за 350 млн. USD (причем проект, утвержденный Верховной Ра-дой, разрабатывали все те же специалисты КМУ).

В результате сложилась парадоксальная ситуация - на протяжении бо-лее чем 5 лет (с мая 1996 г. по июнь 2001 г.) решение одной и той же зада-чи — создания «замкнутого» ЯТЦ — регламентировалось в Украине двумя имеющими равно законную силу документами. Которые, тем не менее, предусматривали существенно отличную друг от друга структуру задач и предполагали совершенно разный объем финансирования. Исчислявший-ся, к тому же, в разных денежных единицах (долларах США и гривнах со-ответственно).

Вопросы о целесоо-бразности приня-той структуры финансирования работ так и не были заданы - вви-ду «закрытого» характера программы и поли-тической опаснос-ти ее критики в условиях, когда еще не спала волна увлечения курсом «суверенитета во всем»…


При этом наблюдалась неуклонная тенденция к снижению «про-зрачности» всего, что связано с осуществлением работ по созданию ЯТЦ и их финансированию. Если первые нормативные акты в этой об-ласти имели гриф «опубликованию не подлежит» и «не для печати», то, уже начиная с 1996 г. все последующие документы носили характер «для служебного пользования». А 6 июня 2001 г. кабинет Анатолия Кинаха предпринял радикальный шаг к выведению вопросов, связанных с со-зданием ЯТЦ уже и из под парламентского контроля. В этот день прави-тельство Украины приняло Постановление №634-8, которым «меропри-ятия и основные показатели Комплексной программы «Ядерное топливо» были уточнены и скорректированы». Необходимость в этом действительно имелась. Однако, присвоенный Постановлению гриф «совершенно секретно» сделал модифицированную версию программы «Ядерное топливо» полностью недоступной для независимого анализа. Известно лишь, что объемы запланированных капиталовложений сокращены до 959,4 млн. USD, а сроки выделения основных средств были сдвинуты на период после 2005 года.

Хорошо известно, что неувядающая привлекательность бюджетных расходов по «закрытым» статьям состоит в том, что их практически невоз-можно эффективно контролировать силами таких «зловредных» организа-ций, как Счетная палата Верховной Рады или Главное контрольно-ревизи-онное управление (не говоря уже о СМИ и общественности). Поэтому тот факт, что со временем обращение с «ядерными финансами» приобрело еще более «келейную» форму, возможно, следует связывать не только с «сооб-ражениями национальной безопасности».

И действительно, в январе 2002 г. ГлавКРУ решило (после соответству-ющей инициативы СБУ - что само по себе достаточно красноречиво) про-верить: что сделано за семь лет работы по программе «Ядерное топливо»? Результаты трехмесячной ревизии, направленной в КМУ под грифом «для служебного пользования» оказались удручающими.

Так, еще с 1995 г. существует «Целевой отраслевой Фонд ядерно-топливного цикла» (Фонд ЯТЦ). И, тем не менее: на момент заверше-ния проверки юридический статус Фонда был еще не определен, а По-ложение о нем, утвержденное 01.03.1995 г., не пересмотрено и не переутверждено Министерством топлива и энергетики (Минтопэнерго) Украины, в результате чего фактически утратило законную силу. При-чем не были назначены не только руководитель, но и какие-либо дру-гие штатные сотрудники Фонда (!). При этом — из предусмотренных для использования на нужды Фонда ЯТЦ денежных средств в оплату поставленного Российской Федерацией на компенсационной основе СЯТ, Фонд на том момент получил через Минтопэнерго более 233 млн. грн. (42,4 млн. USD).

Наблюдалась неуклонная тен-денция к снижению «прозрачности» всего, что связано с осуществлением работ по созданию ЯТЦ и их финанси-рованию.

Неувядающая привлекатель-ность бюджетных расходов по «закрытым» ста-тьям состоит в том, что их прак-тически невозмож-но эффективно контролировать силами таких «зловредных» организаций, как Счетная палата Верховной Рады или Главное контр-ольно-ревизионное управление (не говоря уже о СМИ и общественности).


В целом же, уровень финансирования отдельных направлений Комп-лексной программы «Ядерное топливо» оставался чрезвычайно низок - от 0,11% (!) до 7%. Называя вещи своими именами - это был полный провал.

Национальный ЯТЦ: «а денежки то тю-тю!» (2003-2013)

Стоит заметить, что деньги в соответствии с постановлениями 1995-го и 2001-го годов выделялись не эфемерные, а вполне реальные. Так, только за предшествующие 2009-му пять лет на национальный ЯТЦ было выделено 626 млн. грн. или около 109 млн. USD (за 2003 г. и более ранние периоды деньги на создание ЯТЦ в госбюджете Украины отдельной строкой не выделялись). Результат – нулевой.

Положение вроде бы начало меняться в 2008-м – когда, наконец, было принято (распоряжением КМУ №650-р от 17.04.2008 г. «Некоторые вопросы ликвидации и создания государственных хозяйственных объединений в атомной промышленности») давно напрашивавшееся решение создать для реализации ядерно-топливной программы «целевую» структуру - Государственный концерн «Ядерное топливо» (официально начал функцио-нировать с 16 октября того же года). А 25.02.2009 г. Кабинет Министров (рас-поряжением №216-р «Об одобрении концепции Государственной целевой экономической программы «Ядерное топливо») впервые перевел программу создания национального ЯТЦ в открытый для общественности режим.

Предусматривалось увеличение производства уранового концентрата до 1880 т и организация с 2013 г. производства тепловыделяющих сборок на уровне 220 т в урановом эквиваленте. Но сколько-нибудь серьезных по-движек в исполнении новой программы (оценивавшейся на период 2009-2013 гг. в 13,55 млрд. грн. (1,69 млрд. USD), из которых 4,355 млрд. грн. (0,55 млрд. USD) должны были составить бюджетные средства) так и не прои-зошло. То есть, на бумаге средства выделялись – и притом значительные: в 2009-м – 888,744 млн. грн. или 111 млн. USD (плюс 450 млн. грн. или 56 млн. USD на создание резервов ядерного топлива и ядерных материалов), в 2010-м – 386,992 млн. грн. или 48,4 млн. USD (плюс на создание резервов – 103,246 млн. грн. или 12,9 млн. USD), в 2011-м – 56,226 млн. грн. (7 млн. USD), в 2012-м - 97,678 млн. грн. (12,2 млн. USD) и в 2013-м – 15 млн. грн. (1,9 млн. USD). Но львиная доля этих средств (пришедшаяся на 2009-2010 гг.) выделялась не из «общего» (гарантированного), а из т.н. «специально-го» (наполняемого по «остаточному принципу») фонда госбюджета и в ре-альности не была получена новосозданным концерном. В итоге, несмотря на все финансовые вложения на настоящий момент роль украинской ядер-но-топливной промышленности по-прежнему сводится почти исключи-тельно к поставке в Россию уранового концентрата (830 т ежегодно), из которого на российских мощностях производится 33% ядерного топлива для АЭС Украины.

Уровень финанси-рования отдельных на-правлений Комп-лексной программы «Ядер-ное топливо» оставался чрезвычайно ни-зок – от 0,11% (!) до 7%. Называя вещи своими име-нами – это был полный провал.

Несмотря на все финансовые вло-жения на настоя-щий момент роль украинской ядер-но-топливной промышленности по-прежнему сво-дится почти исключительно к поставке в Россию уранового концен-трата (830 т ежегодно), из которого на рос-сийских мощнос-тях производится 33% ядерного топлива для АЭС Украины.


Более того, фактически, то, что в Украине называют «замкнутым ЯТЦ», представляет собой не более чем попытку создать ряд слабосвязанных элементов производства ядерного топлива, которое все равно пришлось бы делать в кооперации с Россией. Во всех программах, включая ныне дей-ствующую, отсутствуют такие ключевые элементы, как изотопное обога-щение урана и организация уранового металлургического производства.

Причем, если Россия, повторимся, вполне может обойтись без украин-ской ядерно-промышленной инфраструктуры, то сама эта инфраструкту-ра без поддержки российской составляющей функционировать не сможет. Таким образом, если даже государство все же изыщет требуемые 1,7 млрд. USD на осуществление отечественной ядерно-топливной программы и по-лучит при этом все запланированные результаты, это ни на шаг не прибли-зит Украину к цели - достижению большей энергетической независимости (и безопасности) за счет овладения ядерно-топливными технологиями.

Что же касается рационального выбора той или иной схемы ЯТЦ для украинской атомной энергетики на основе объективного учета экономико-финансовой, технологической и экологической целесообразности различных моделей - эта задача до сих пор стоит в повестке дня. Хотя нель-зя не признать, что давно превзошедшая в Украине предел разумного запо-литизированность всего, что связано с отечественным «мирным атомом», оставляет не слишком много шансов на удовлетворительное решение этой проблемы в ближайшие годы…

То, что в Украине называют «замкнутым ЯТЦ», представля-ет собой не более чем попытку создать ряд слабосвязанных элементов произ-водства ядерного топлива, которое все равно пришлось бы делать в коопе-рации с Россией.

Documents

№8 Виклики та ризики