ВИБОРЧИЙ РИНОК. АДРЕСНА ВИБОРЧА КАМПАНІЯ

Виконав студент групи ФФІ-51М

Лут Кирило Ігорович

ПОЛІТИКА ТА РИНОК

Скільки існує поліархія, стільки політика в нихподібна ринковим відносинам. Ще з давніх часівголовним місцем публічного життя міствважалися центральні ринкові площі.

АНАЛОГІЇ ПОЛІТИКИ ТА РИНКУ

Історія знає багато форм організацій республік, отжене дивно, що від часів Римської Імперії, крізьіталійські торгові республіки та інститути владисвященної римської імперії мислителі проводилипостійні аналогії між політикою та ринком, втім повнеототожнення цих понять є помилковим.

СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОГО МАРКЕТИНГУ

В ході виборів партії намагаються знайти для себеякомога більше прихильників, що як вірні покупціпостійно обирали би саме їх. Мета виборчих змін: відіснування як форми виявлення інтересів старихприхильників вибори перетворюються на “ринок”, наякому політичні суб’єкти намагаються “продати” своїполітичні програми.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО РИНКУ

Зі зростанням незалежності виборів кількість традиційнихприхильників партії зменшується, але збільшується кількістьприхильників загалом. У цей спосіб відбувається легітимаціяпартійних мас, що відіграє вирішальне значення у становленніпартійної системи.

Ступінь організованості, відкритість, домінуючий стиль політичноїконкуренції на виборчому ринку визначають параметри виборчогоринку.

ОЛІГОПОЛІЧНА МОДЕЛЬ ПОЛІТИЧНОГО РИНКУ

Партія влади

Головна опозиційна

сила

Партія 1 Партія 2

ОЛІГОПОЛІЯ

Ринок, на якому оперує невелика кількість продавців,які можуть контролювати ціни й кількістьзапропонованих товарів, удавшись до прямої змовиабо застосовуючи певну стратегію називаєтьсяолігополією. Більшість політичних ринків, тобторинків, де політичні партії пропонують свою політику,є олігопольними.

ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОЛІТИЧНОГО МАРКЕТИНГУ

Сучасний виборчий ринок неможливий без активногоі навіть агресивного політичного маркетингу. Вінпередбачає вивчення кон’юнктури ринку,настроїввиборцівта їхньої готовності підтримати певніпрограми. У цьому разі всі акції виборчої кампаніїмають чітку спрямованість на окремі категоріївиборців. а організація кампанії максимальноструктурована та раціональна.

МОДЕЛЬ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ

Методологічна база, набір узагальнень ітермінологія, на яку опирається у своїйдіяльності виборча команда визначають модельвиборчої кампанії

NEWPOLITICS

NEWPOLITICS

Вибори 1960 р., на яких Дж. Кеннеді переміг Р. Діксона,започаткували ефективний розвиток сучасної моделі –“NewPolitics”. Під впливом європейської політичної культуриамериканська модель “NewPolitics” трансформувалась уфранцузьку модель “MarketingPolitique”.

Така модель виборчої кампанії,при якій виборець виступає уролі гіпотетичного покупця, а численні виборчі об’єднання –у ролі гіпотетичних продавців називається маркетинговоювиборчою кампанією.

МАРКЕТИНГОВА ВИБОРЧАКАМПАНІЯ

Роль товару відведена кандидатам, їхнім програмам,іміджу. Отже, таку модель виборчої кампанії можнавизначити як процес створення товару, розробки,планування та проведення заходів з йогоідентифікації, рекламіта стимулюванні збуту. Метатакої кампанії – з найбільшим ефектом провестизначний (у масштабах всього виборчого округу)розпродаж. У ролі “продавця” виступає кандидат тайого команда, у ролі “покупця” – та частинаелекторату, яка за нього голосує.

РИНОК КАНДИДАТІВ

виборець співвідносить свої потреби з пропозиціямина політичному ринку та вибирає ту політичну партіючикандидата у депутати, які здатні, на його думку,найліпше допомогти у вирішенні актуальних длянього питань. Таку модель поведінки виборціврозробив Х. Хіммельвейт і відома вона під назвоютеорії перспективного голосування (або ”виборець якспоживач”).

ВИБОРЕЦЬ ЯК СПОЖИВАЧ

Продаж такого специфічного товару як політик має свої специфічніособливості. Такий товар як політик вже має певні об’єктивніхарактеристики, він уже існує як даність, об’єктивна реальність. Томузавдання іміджмейкерів – надати політику необхідні, відповідніпотребам електорату якості.

Другою специфічною рисою такого товару як політик є те, що більшістьйого споживачів не мають з ним безпосереднього контакту з ним, томувиборці реагують не на сам фізичний об’єкт, а на його імідж, тобто наінформаційний потік, який йде від ньогьо та про нього. Тому фахівці звиборчого ПР повинні сформувати та керувати цей інформаційний потіку відповідностіз очікуваннями електорату.

АДРЕСНА ВИБОРЧА КАМПАНІЯ

Між політичними партіями, організаціями, орієнтованими на завоюваннявлади, відбувається постійна боротьба за розширення свого електорату, яка становить головний зміст і мету участі кандидатів у депутати та політичних

партій у виборчих кампаніях.

ПАРТІЙНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ

Самоототожнення особи з певною політичною партією називається партійноюідентифікацією.

ПАРТІЙНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ

Відповідь, яку респондент дає на запитання у формі: “Загалом ви вважаєте себеза республіканця, демократа, незалежника, чи кого?” У 50-х роках ХХ ст.Мічиганська школастверджувала, що запитання про партійну ідентифікаціюдають змогу з’ясувати закладену глибше політичну орієнтацію особи, якупоточні події можуть похитнути, але не змінити.Партійна ідентифікаціяозначає, що спосіб голосування залежить від лояльності до певної політичноїпартії, а не соціальної групи, звідси досить часто його називають щепсихологічною ідентифікацією. Відносини партії зі сталою частиноюелекторату, яка зорієнтована на виборах на її підтримку називається виборчимклієнтелізмом. Виборча стратегія політичнихпартій, заснована на груповійідентичності і спрямована на мобілізацію окремої, найбільш лояльної до партіїсуспільної групи виборців (традиційна клієнтела) називається колективноюстратегією ідеологічної поляризації.

КОНЦЕПЦІЯ НОРМАЛЬНОГО ГОЛОСУВАННЯ

Згідно з концепцією “нормального голосування” Ф. Конвьоса всі партійнівиборці поділяються на дві групи: “твердих” та “поміркованих”. Цей поділвідображає вплив інтенсивності партійних симпатій на стабільністьелекторальної поведінки: чим сильніше людина ідентифікує себе з певноюпартією, тим стабільніше вона віддає їй свій голос, тим активніше вонаприймає участь у виборах, тим менше впливають на його позиціюкороткотермінові чинники.

Загалом автори, що займаються проблемою політичної лояльності, шукаютьпідстави для пояснення стабільних схем виборчої поведінки, звертають увагуна існуючі відмінності в процесі формування зв’язків між політичнимипартіями і соціополітичною структурою регіону.

ПАРТІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ

Більшість виборців сформували стабільні форми партійноїорієнтації, які є відображенням позицій успадкованих відпопередніх генерацій, які опираються на узагальненні досвідусприйняття політичних партій та їхніх лідерів. У такому укладіпсихологічна ідентифікація з політичною партією стаєнезалежним джерелом мотивації політичної позиції, а такожвиборчого рішення громадян, оцінювання конкретноїполітичної проблеми, кандидата чи події узалежнена відхарактеру партійної лояльності.

ПАРТІЙНА ЛОЯЛЬНІСТЬ

У дослідженнях, проведених на території США, помічено, що досить часто існуваннястабільної партійної лояльності не обов’язково повинно знайти відображення в способіголосування виборця. Це означає появу зовсім “неєвропейських” процедур, якіполягають у тому, що партійна лояльність та акт прийняття рішення виборцем не маютьпричинно-наслідкового зв’язку.

Загалом нерідко простежується, що виборець, який ідентифікується з однією партією, віддає свій голос за інше угруповання. Пов’язано це насамперед з характером суспільно-політичного середовища. Порівняно з європейським воно видається слабшеструктурованим (наприклад, партійна лояльність часто розвивається незалежновідсоціального контексту, а характер ідеологічних конфліктів залишається дужезаплутаним), значно придатнішим до впливу функціональних і кон’юнктурнихчинників, а також більш відкритим до процесу індивідуалізації політичного заклику. Довший час вважалося, що партійна лояльність є відображенням специфічних рис політичних партій, партійної системи та домінуючого типу партійної конкуренції. Через те вважалося, що політичний контекст може спричинити формування особливих форм партійної лояльності.

ТЕОРІЯ Б.РІЧАРДСОНА

Б. Річардсон, підсумовуючи результати своїх соціологічних досліджень,проведених в 80-х роках в Німеччині, Великобританії та Голландії, зауважив, щов середньому від 50 до 70 %

Цей автор пропонує трактування відношення виборців до партії як щільногоукладу принципів та поведінки, яка є відображенням: а) його соціальної(групової) позиції; б) досвіду, що накопичувався роками, і збагаченомуможливістю проведення більш зрілої і суб’єктивної оцінки політики, що можебути результатом, наприклад, зростання рівня освіти пересічного виборця, в)прив’язка до певних цінностей, які безпосередньо поєднуються з політикоюпевної політичної партії та її виборчими гасламиреспондентів виражалисильний психологічний зв’язок з партіями.

.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!