Тема 1: Поняття фінансів та фінансової системи держави.

ПЛАН:

1. Поняття та ознаки фінансів.

2. Функції фінансів.

3. Поняття та структура фінансової системи держави.

4. Місце фінансової системи України у Міжнародній фінансовій системі.

1. Поняття та ознаки фінансів.

Держава, її органи, органи місцевого самоврядування — постійно

діючий механізм, в якому використовується товарне виробництво як

результат суспільного поділу праці. Із появою держави виникли фінанси.

Існують вони тому, що без них держава й органи місцевого самоврядування

не зможуть виконувати свої функції. Не зможуть існувати інститути фінансо-

вого ринку і фінансових послуг.

Інші грошові категорії: заробітна плата, прибуток, ціна — це

породження економіки, вони походять із факту наявності не держави, а

виробництва і товарно-грошових відносин. Держава втручається в

економічні процеси, встановлюючи розміри й пропорції цих економічних

категорій, але "їхня сутність не стає імперативною. Фінанси — породження

держави. Державі необхідні не просто кошти, а фонди коштів, які дозволять

витрачати їх для безперебійного функціонування.

Публічні грошові доходи до кінцевого їх використання поділяються на

відповідні цільовому призначенню відокремлені частки, які мають назву

фонди коштів. Формування і використання таких фондів є суттєвою рисою

фінансів, яка відрізняє останні від інших видів грошових відносин. Цільове

призначення таких фондів є умовою їх ефективної мобілізації, розподілу і

використання. Саме завдяки фінансам держава і муніципальні органи можуть

контролювати весь хід розподільного процесу: коли надходять кошти, як

використовуються. Слід погодитися з відомими економістами, що для

фінансів властиві такі ознаки: це завжди грошові відносини; ці грошові

відносини існують в державі, яка управляє ними; ці відносини виникають

при перерозподілі вже розподіленого суспільного продукту.

^фінанси — це економічні відносини, які здійснюються переважно в

грошовій формі між державою та юридичними і фізичними особами.

Фінансові взаємозв'язки між державою і господарюючими суб'єктами є

нееквівалентними, вони виникають лише як обов'язок дії сторони. Так,

юридичні й фізичні особи, виконуючи конституційний обов'язок,

сплачують податки, а держава виконує свої обов'язки (функції), покладені

на неї Конституцією і законодавством.

Загальнодержавні і муніципальні потреби усвідомлюються

суспільством, створюють публічний інтерес у формуванні, розподілі і

використанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто у

галузі фінансів. Але публічний фінансовий інтерес не може виражатися

окремо кожним громадянином, він знаходить своє відбиття у вигляді

державної волі, у вигляді закону (нормативно-правового акта) і стає метою

діяльності держави і органів місцевого самоврядування. Фінансовий Інтерес

повинен опосередковуватися в праві. Об'єктивований правом фінансовий

інтерес визначає зміст фінансово-правових норм і властивий їм

загальнообов'язковий характер'.

Фінанси — це завжди грошові відносини, в яких однією стороною

виступає держава або орган місцевого самоврядування. Але не всі грошові

відносини є фінансовими. Так, викладач університету за свою працю одержує

зарплату. Це відносини між працедавцем І викладачем, але це не фінанси.

Проте викладач зобов'язаний сплатити податки і внески до Пенсійного

фонду — це вже фінанси, а після одержання зарплати викладач купує собі

продукти харчування, одяг тощо. Це відносини грошові, та регулюються

вони нормами цивільного права.

Фінанси — це відносини, які завжди мають грошовий характер, і в

яких однією стороною виступає держава. Як правило, грошові відносини

мають еквівалентний характер, тобто суб'єкту, який розраховується грошима,

замість цієї суми надається еквівалент — товар, послуга, праця. У фінансах

цього немає. Вони опосередковують безеквівалентний рух коштів. Один

виняток із загального правила — придбання цінних паперів, емітованих

державою. Але ці кошти повернуться після закінчення строку, на який

держава випускає ці папери.

Об'єктивна необхідність фінансів у будь-якій державі, на території

муніципальних органів пояснюється тим, що діє об'єктивний закон вартості,

Існують товарно-грошові відносини. Для забезпечення потреб

функціонування держави й адміністративно-територіальних одиниць на чолі з

органами місцевого самоврядування за допомогою фінансів

використовується механізм розподілу валового внутрішнього продукту і

національного доходу. Крім того, фінанси використовуються для контролю за

господарською діяльністю організацій, підприємств будь-якої форми

власності й організаційно-правової форми діяльності.

Об'єктивна необхідність фінансів у державі обумовлює необхідність

діяльності держави з управління фінансами. Держава керує грошовими

фондами і відносинами з їх приводу, видаючи закони, нормативно-правові

акти, які вмішують приписи, що регулюють фінансові відносини,

Централізовані фінанси відбивають відносини, пов'язані з

мобілізацією, розподілом і використанням централізованих фондів

коштів, які надходять у розпорядження держави і органів місцевого

самоврядування. До них належать державний і місцеві бюджети,

позабюджетні цільові фонди, кошти обов'язкового майнового і

особистого страхування. За рахунок цих фондів фінансуються будови,

реконструюються підприємства, забезпечується оборона країни, освіта,

наука, культура, утримуються органи державної влади і управління,

відшкодовується шкода, завдана стихійним лихом, надається допомога

матерям із дітьми, хворим, інвалідам, перестарілим громадянам.

Децентралізовані фонди коштів утворюються в усіх галузях

народного господарства. В об'єднаннях, на підприємствах державної

форми власності грошові фонди створюються за рахунок власних

ресурсів, шляхом перерозподілу коштів всередині галузі, а також і за

рахунок бюджетних асигнувань. Те саме можна сказати про муніципальні

підприємства. Сільськогосподарські підприємства різних форм власності

використовують для створення фондів власні доходи, прибутки. Держава,

зацікавлена в підвищенні врожайності у сільськогосподарських

підприємствах, надає їм допомогу.

Розподіл фінансів на централізовані і децентралізовані визначається

роллю держави і органів місцевого самоврядування по керівництву

економікою та наявністю кількох форм власності.

Особливості фінансів

1. Тісно пов’язані з природою і функціями держави, визначаються її

формами та завданнями державного розвитку на певному етапі.

2. Виражають специфічні, однорідні відносини між державою,

юридичними і фізичними особами з приводу формування,

розподілу і використання централізованих і децентралізованих

грошових фондів.

3. Нерозривно пов’язані з існуванням товарно-грошових відносин.

4. Пов’язані з розподілом і перерозподілом частини сукупного

суспільного продукту.

Зазначимо, що предметом фінансового публічно-правового

регулювання є не фінанси загалом як вичерпна сукупність усіх

коштів у державі, а тільки публічні фінанси, тобто ті, власниками

яких є держава й територіальні громади. Саме тому публічний аспект

фінансів і проводить межу між публічними та приватними фінансами,

коли останні охоплюють диспозитивні відносини і не є предметом

фінансового права.

2. Функції фінансів.

Найважливіші ознаки і властивості фінансів, що розкривають їх сутність,

виражаються в їх функціях. Існують дві функції фінансів: розподільна і

контрольна.

Розподільна функція фінансів гарантує державне забезпечення суб’єктів

відносин необхідними грошовими ресурсами, підтримання суспільних

пропорцій. Об’єктом регулювання виступає частина сукупного

суспільного продукту, що надходить державі, суб’єктами відносин –

держава, територіальні громади, юридичні й фізичні особи.

Розподільна функція здійснюється в процесі первинного і вторинного

розподілу. За первинного розподілу утворюються первинні фонди

базового рівня (доходи фізичних осіб, прибуток підприємств, організацій

та ін..), сукупність яких і формує національний доход держави. Суть

вторинного розподілу становлять процеси сплати податків, обов’язкових

зборів і платежів. Особливості цього етапу пов’язані з формуванням так

званих вторинних доходів держави. Якщо на стадії первинного розподілу

прибуток державних підприємств відразу надходить власникові – державі, то

на стадії вторинного розподілу кошти змінюють власника. Наприклад, коли

фізична особа на стадії первинного розподілу отримала доходи, то на стадії

вторинного розподілу вона сплачує податки, тим самим здійснюючи зміну

власності на частину коштів, передаючи їх державі.

Розподільна функція фінансів реалізується на кількох рівнях:

- Внутрішньогосподарському – характеризує розподіл грошових

ресурсів усередині підприємства (формування фондів матеріальних

витрат, заробітної плати, прибутку);

- Внутрішньогалузевому – забезпечує розподіл коштів усередині

галузі, між підгалузями. Йдеться про розподіл коштів основних

галузей матеріального виробництва (промисловість, сільське

господарство, транспорт, зв'язок, будівництво);

- Міжгалузевому – розподіл грошових ресурсів між основними

галузями.

- Між територіальному – гарантує надходження коштів окремим

регіонам держави, залежить від адміністративно-територіального

поділу держави і забезпечує утворення місцевих бюджетів.

Контрольна функція фінансів пов’язана з розподільною. Здійснюючи

розподіл грошових коштів, держава водночас контролює їх розміри,

співвідношення, пропорції. Завдяки контрольній функції фінансів

відстежують увесь процес розподілу і руху грошових ресурсів.

3. Поняття та структура фінансової системи держави.

Фінанси, складаючи цілісну, однорідну систему, передбачають певну

внутрішню видову диференціацію. Обумовлена вона більш детальним,

спеціальним аналізом внутрішніх складових частин фінансів, відмінних

специфічними особливостями і режимами. В цих умовах однорідні, єдині за

формами та методами формування або розподілу грошових коштів

відношення визначаються як фінансовий інститут. Наявність єдиних за

природою і змістом, але різних за формою фінансових інститутів зумовлена

різноманіттям сфер застосування фінансів, напрямами їх реалізації.

Таким чином, під фінансовою системою слід розуміти сукупність і

взаємозв'язок урегульованих фінансово-правовими нормами різних груп

фінансових відносин (фінансових інститутів, ланок фінансів), за

допомогою яких держава формує, розподіляє та використовує

централізовані і децентралізовані фонди коштів. При цьому специфіка

фінансової системи не вичерпується лише особливостями складових її

елементів, а й полягає, перш за все, в характері зв'язку і відносин між ними.

У матеріальному значенні фінансова система є сукупністю грошових

фондів. Під грошовим фондом розуміється відносно відособлена частина

грошових коштів держави, призначена для певної мети. При утворенні

грошового фонду за ним закріплюються джерела формування коштів, що

знаходять своє віддзеркалення в актах законодавства. Фонди знаходяться в

залежності один від одного, і їх грошові кошти можуть частково

кореспондуватися (тобто той або інший фонд може створюватися за рахунок

коштів іншого). Кожний фонд знаходиться у віданні відповідного органу,

наділеного повноваженнями з оперативного управління засобами,

зосередженими в цьому фонді. Використання грошових коштів, що

виділяються з фонду, повинне носити цільовий характер, який визначається

призначенням фонду і тим плановим актом (актом управління), відповідно до

якого відбулося таке виділення.

Важливо звернути увагу на ту обставину, що у спеціальній літературі існує й

інше розуміння категорії "фінансова система". Так, фінансову систему

розглядають як сукупність державних органів і установ, що здійснюють

безпосереднє керівництво фінансовою діяльністю держави. При цьому

нерідко разом з терміном "фінансова система" деякі автори використовують

термін "система фінансових органів" або "фінансовий апарат".

Устрій фінансової системи, кількість, види і призначення елементів, що

входять у неї, різні для кожної країни та залежать від багатьох чинників,

серед яких: 1) форма правління; 2) форма державного устрою; 3) політичний

режим; 4) тип економіки; 5) національні традиції та ін.

Фінансову систему часто характеризують у двох аспектах:

а) як сукупність фінансових інститутів, що опосередковують формування і

використання грошових фондів;

б) як сукупність державних органів і установ, що здійснюють фінансову

діяльність (цей аспект враховуватиметься при аналізі компетенції органів

фінансової діяльності, органів фінансового контролю).

Фінансова система включає наступні ланки:

1) бюджетну систему;

2) кредитну систему;

3) обов'язкове державне страхування;

4) фінанси підприємств.

Елементи фінансової системи будуть детально розглянуті на наступних

лекціях, зараз зазначимо лише основні положення, що характеризують ланки

фінансової системи. Цілісність елемента фінансової системи не виключає

складної підпорядкованості його структури, специфічних зв'язків, хоча

розглядати слід їх у певній цілісності.

Бюджетна система України складається з Державного бюджету і

місцевих бюджетів. Зміст, структура бюджетів, їх співвідношення

визначаються адміністративно-територіальним устроєм держави. З

ухваленням Бюджетного кодексу України закріплена заборона на

формування позабюджетних фондів. Бюджетна централізація ресурсів набула

нового змісту.

Кредитна система включає як державне, так і банківське кредитування.

Проте якщо державний кредит є безумовною сферою публічного

регулювання, де держава виступає позичальником грошових коштів на певні

цілі і в особливій формі, то банківське кредитування досить специфічно

входить у фінансову систему. Фінансово-правовий аспект банківського

кредитування торкається лише тих відносин, які охоплюють і регулюють

рух державних грошових коштів, не включаючи диспозитивні, цивільно-

правові аспекти банківського кредитування.

Обов'язкове державне страхування пов'язано з розподілом і

перерозподілом частини сукупного суспільного продукту, напрямом

грошових коштів на виплату пенсій, допомог та ін. Державне

страхування виступає як форма формування і використання цільових

грошових фондів, призначених для соціальних, відновних,

попереджувальних та інших цілей.

Фінанси підприємств як відособлені грошові фонди пов'язані з

формуванням, розподілом і використанням грошових коштів

підприємств. Фінанси підприємств складають основу децентралізованих

фінансів. При характеристиці фінансів підприємств як ланки фінансової

системи необхідно враховувати наступне. Фінанси державних підприємств,

безумовно, є складовою фінансової системи та характеризуються публічним

змістом і регулюванням. Фінанси недержавних підприємств відносяться

сюди лише в тому ступені, у якому вони пов'язані з реалізацією імперативних

обов'язків по формуванню державних грошових фондів (наприклад, грошові

кошти підприємств, за рахунок яких сплачуються податки).

Таким чином, на даний момент фінансову систему України складають

наступні елементи:

- Державний бюджет України;

- бюджет Автономної Республіки Крим;

- бюджети органів місцевого самоврядування;

- цільові загальнодержавні і місцеві фонди;

- фінанси обов'язкового державного соціального страхування;

- фінанси галузей народного господарства (децентралізовані фінанси);

- державний кредит.

У ряді випадків деякими науковцями як елементи фінансової системи

виділяються особисте та майнове страхування, а також банківський і

товарний кредит, що є дуже спірним і не завжди обґрунтованим.

4. Місце фінансової системи України у Міжнародній

фінансовій системі.

В умовах розвиненої ринкової економіки важливу роль у фінансовій та

економічній системі держави відіграють фінансові ринки і фінансове

посередництво. Фінансовий ринок як забезпечуюча сфера фінансової

системи має винятково важливе значення для ефективного розвитку

економіки.

Фінансовий ринок — механізм перерозподілу фінансових активів між

окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і

населенням, а також міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий

ринок через посередників, фірми та інституції, що надають фінансові послуги,

реалізує фінансові рішення домогосподарств, приватних компаній та

урядових організацій.

Тривалий час вітчизняні вчені не виділяли у складі фінансової системи таких

складових, як фінансовий ринок і фінансове посередництво, мотивуючи це

тим, що порівняно невисокий розвиток фінансових посередників та

проблеми становлення і функціонування фінансового ринку в Україні не

дають підстав для виділення відповідних секторів у складі фінансової

системи України. Однак такий підхід був виправданим лише на початкових

етапах ринкових трансформацій української економіки. У результаті

реформування банківської системи і переведення банків на ринкові засади

діяльності, формування конкурентного середовища, становлення та

функціонування ринку цінних паперів на основі відкриття фондових бірж,

створення акціонерних товариств, інституційних інвесторів, відповідної

інфраструктури ринку було створено організаційні і правові засади

функціонування фінансового ринку в Україні. Це дає підстави для

виокремлення цієї дуже складної структури (як за змістовим наповненням —

грошовими потоками, так і за організаційною будовою — сукупністю

різноманітних інституцій) як невід'ємного компонента і забезпечуючої сфери

фінансової системи.

Трансформаційні перетворення в Україні торкнулися не лише формування

ринкової економіки і демократичних форм державності, а й відкритого

суспільства. Однією з основних складових фінансової стратегії України є

поглиблення її інтеграції в міжнародний фінансовий простір. Необхідність

цього визначається об'єктивними закономірностями розвитку сучасної

світової економіки.

Міжнародні фінанси є інтегрованою сферою фінансової системи України.

Процеси регіоналізації та глобалізації з різною інтенсивністю впливають на

національні фінансові системи держав, різних за рівнем соціально-

економічного розвитку, суспільного добробуту та зайнятості, за політичним та

економічним устроєм. У свою чергу економічний та фінансовий потенціали

національних держав впливають на світове господарство.

Світове господарство — складна, структурована, ієрархічна система, що

включає систему ринків (інформаційний, товарний, фінансовий, робочої

сили), систему міжнародних відносин, інтернаціоналізацію господарського

механізму та міжнародну конкуренцію.

Злам тисячоліть ознаменував початок нової геоекономічної епохи. У

світовому господарстві та міжнародних фінансах відбуваються новітні

процеси формування та функціонування принципово нової фінансової

архітектури глобальної економіки (геофінансів), яка розчленовується на

самостійні національні фінансові системи, незважаючи на державні кордони,

нарощує концентрацію власності, збільшує обсяги транснаціональних

фінансових потоків, зміцнює конкурентну позицію транснаціональних

корпорацій та посилює вплив на національні фінансові системи міжнародних

фінансових інститутів.

Світове господарство пройшло тривалий шлях розвитку: від обміну товарів та

переказу грошових коштів до нинішньої чіткої системи міжнародних

виробничих зв'язків, системи ринків, насамперед потужного міжнародного

фінансового ринку, масштабних фінансових та грошових потоків, формування

транснаціональної економічної власності, зростання мобільності чинників

виробництва.

Поєднання міжнародного фінансового та інформаційного ринків стало

передумовою формування єдиного глобального фінансового простору,

змінило відносну цінність ресурсів, надавши пріоритет фінансам та

інформації, вплинуло на структуру розподілу власності, співвідношення

державного та корпоративного управління, суспільного та індивідуального

вибору.

В умовах глобалізації подальший розвиток фінансової системи України

можливий тільки на основі інтеграційних процесів. За роки незалежності у

сфері інтеграції України в міжнародну фінансову систему зроблено чимало.

Взаємодія українських громадян, приватних підприємців, фірм, корпорацій,

державних закладів з іншими країнами набула бурхливого розвитку, що

зумовило потребу в активізації міжнародних валютно-фінансових відносин.

Україна стала членом головних міжнародних фінансових інституцій —

Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і

розвитку, інтегрувалася у міжнародну платіжну систему. Створено дієву

систему валютного регулювання з використанням ринкових механізмів

курсоутворення. Важливим напрямом інтеграційних процесів став вихід на

світові фінансові ринки.

Ефективна участь України у світових економічних процесах вимагає

посилення відкритості національної економіки. До цього, зокрема,

спонукають вступ України до СОТ, розширення ЄС, інтеграційні процеси на

пострадянському просторі, динаміка кон'юнктури світових ринків та

посилення конкурентного тиску на традиційних ринках українського

експорту.

Все це доводить, що концепція реформування фінансової системи держави

без урахування впливу міжнародних фінансів в умовах глобалізації є

необгрунтованою і неповною.

Трансформаційні процеси в Україні вимагають чіткої координації дій в усіх

сферах та ланках фінансової системи, що є концептуальною основою нової

моделі економічного і соціального розвитку держави. Ця модель має

поєднати постійне підвищення добробуту нації і кожного громадянина та

становлення в Україні конкурентоспроможної національної економіки, яка

була б органічно включена в глобальні економічні процеси і посіла в них

гідне місце.

Отже, фінансова система — не просто набір окремих взаємопов'язаних

елементів" а надзвичайно складна за внутрішньою будовою фінансова

архітектура, від ефективності побудови якої залежить можливість

збалансування інтересів і суперечностей, узгодження прагматизму фінансової

політики з раціональністю економіки.