УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

методико-краєзнавчі матеріали

Харків-2017

УДК 069(477.54)

ББК 79.1(4УКР-4ХАР) П 16

«Пантеони муз» Слобожанщини : методико-краєзнавчі матеріали / [уклад. С.О. Андрус; ред. Т.В. Смєкалова]; Управління культури і туризму Харк. обл. держадміністрації; ОКЗ «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА». – Х, 2017. – 31 с.

Патріотизм починається з любові до малої Батьківщини.З метою популяризації і поглиблення знань про рідний край Харківська ОБЮ підготувала дані краєзнавчі матеріали. Інформація методичногоу посібника буде у пригоді бібліотекарям в роботі з краєзнавства та широкому загалу.

Укладач С.О. АндрусРедактор Т.В. СмєкаловаВідповідальний за випуск М.В. Жарова

Електронна версія видання розміщена на сайті ОКЗ «ХАРКІВСЬКА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА»

http :// khoyub . com . ua / vidavnicha . html

та на блозі проблемно-аналітичного відділу «Файні ПАВи»

http :// fayni - pavu . blogspot . com /

© ОКЗ «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА», 2017

2

Саме музеї є скарбницею історичної та культурної спадщини, а музейні експонати – носіями безцінної інформації про історію та культуру краю.

Створення сучасного музею потребує розробки наукової концепції, яка визначається його суспільним призначенням. Соціальні функції музею випливають із самого поняття «музей». Міжнародна рада музеїв (ІСОМ) дає

наступне формулювання: «музей – це неприбуткова постійно діюча інституція, яка служить суспільству та його розвиткові, і для цього збирає, зберігає, досліджує, популяризує та експонує матеріальну і нематеріальну спадщину людства, а також об’єкти довкілля, з метою вивчення, навчання та для естетичного задоволення».

Стаття 1 Закону України "Про музеї та музейну справу” визначає музей, як «науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини».

Культурна спадщина є найпотужнішою складовою формування української ідентичності поруч із мовою, територією, економічним життям і спільністю історичної долі, що може стати чинником національної консолідації, посприяти суспільному розвиткові. У цьому контексті особливу роль покликані відіграти музеї шляхом здійснення своєї соціальної функції документування процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві і природі. Функція документування передбачає цілеспрямоване відображення у музейній збірці за допомогою музейних предметів тих процесів і явищ, що їх музей вивчає відповідно до свого профілю і місця в музейній мережі. Музей, як соціальний продукт, є результатом цілеспрямованої, систематичної, творчої пошуково-дослідницької, збиральницької, фондової, експозиційної роботи.

Музеї краю як об’єкти культурної спадщини народу

3

Музеї дають змогу побувати в давньому минулому, побачити сьогодення людства, його здобутки і навіть заглянути у майбутнє.

Термін «музей» в перекладі з грецької мови означає місце, присвячене музам, дочкам богині пам’яті Мнемозіни. Вважаючи їх покровительками науки і мистецтва, греки будували на їхню честь храми, які називали музейонами. Саме звідси й походить термін «музей».

Нині в Україні є такі музеї: історичні, краєзнавчі, мистецтвознавчі (художні), меморіальні, літературні, природничо-наукові, галузеві. Музеї кожного з цих профілів можуть мати ще вужчу спеціалізацію, поділятися на види і підвиди. Наприклад, до музеїв художнього профілю належать музеї образотворчого мистецтва, народної творчості, театральні, музичні тощо; до музеїв природничо-наукового профілю – геологічні, палеонтологічні, ботанічні, зоологічні тощо; до історичного профілю – загальноісторичні, військово-історичні, археологічні, етнографічні, історико-архітектурні та історико-культурні (музеї або заповідники); до галузевих – технічні, сільськогосподарські, педагогічні, медичні тощо.

У Законі України «Про музеї та музейну справу» від 29.06.1995р. № 249/95-ВР, ст. 5 подається така класифікація музеїв за видами. За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо.

На основі ансамблю, комплексів пам'яток та окремих пам'яток природи, історії, культур та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Музеї можуть бути: загальнодержавні, засновниками яких є центральні органи

виконавчої державної влади; республіканські (Автономної Республіки Крим), засновниками яких є органи державної виконавчої влади АР Крим;

місцеві, засновниками яких є відповідні місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадяни.

4

Державному музею, який має музейне зібрання пам'яток загальнодержавного значення, набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України, у встановленому законодавством України порядку може бути надано статус національного музею України".

Музеї історичного профілю. До цієї групи належать музеї, які збирають, зберігають, вивчають і популяризують пам’ятки матеріальної та духовної культури українського народу. Зберігаючи величезні цінності, музеї історичного профілю ведуть широку науково-дослідну та освітньо-виховну роботу.

В Україні до загальноісторичних належать Державний історичний музей України в Києві, а також Харківський, Дніпропетровський, Львівський, Чернігівський історичні музеї.

Меморіальні музеї є окремим видом музеїв історичного профілю. Меморіальні музеї присвячені пам’яті видатних політичних, державних і військових діячів, учених, письменників, композиторів, художників та ін. Вони створюються на базі пам’ятних комплексів, які охороняються державою: садиб, будинків, квартир, пов'язаних з життям і діяльністю видатних осіб.

На початку XX ст. створюється кілька меморіальних музеїв. Так, у 1904 р. в Ялті відкрито меморіальний музей А. П. Чехова. До 1917 р. в Україні не було жодного меморіального музею, присвяченого Т. Г. Шевченку, І. Я. Франку, Лесі Українці або іншим діячам української культури.

Великі приватні музейні колекції мали В. В. Тарнавський, Б. І. та В. Н. Ханенки, В. А. Щавинський, П. П. Потоцький та ін. Всього в Україні до 1917 р. було 35 музеїв. Вони належали різним відомствам, установам та приватним особам.

Перший меморіальний музей в Україні створено в 1928 р. - Будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві. Єдиним в Україні музеєм-мавзолеєм є меморіал-поховання у складі музею-садиби М. І. Пирогова.

Окремим видом музеїв історичного профілю є археологічні музеї. Основу їхніх збірок становлять пам’ятки матеріальної культури від найдавніших часів до епохи середньовіччя, виявлені під час археологічних досліджень.

5

Окремо становить група – музеї-заповідники (архітектурно-історичні та історико-культурні), до складу яких, крім експозиції, входять архітектурні, історичні, літературні та інші пам'ятки, що знаходяться на території заповідника.

Краєзнавчі музеї. Музеї цього профілю збирають, зберігають, вивчають і експонують матеріали, що розповідають про природу, економіку, історію і культуру певного краю. У них зібрані геологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні, археологічні, етнографічні та інші колекції, знаряддя праці, вироби місцевих промислів різних історичних періодів, твори мистецтва, літератури, народної творчості тощо. Специфіка краєзнавчих музеїв полягає в тому, що вони мають широкий діапазон експозицій, поєднують риси музеїв історичного і природничо-наукового профілю, а іноді мають ще художні, літературні чи меморіальні відділи. Через це їх називають ще музеями комплексного профілю.

Попередниками сучасних краєзнавчих музеїв були місцеві музеї, які виникли в Україні в кінці XIX - на початку XX ст.: Миколаївський (1898 p.), Волинський (у Житомирі, 1902 р.) та ін.

Перший міський музей старожитностей був заснований у 1825 р. в Одесі. Більшу частину його експонатів становили визначні твори мистецтва, які подарували музею міські колекціонери.

Нині практично в кожній області функціонують обласні краєзнавчі музеї.

Краєзнавчі музеї – це найчисельніша група серед музеїв нашої країни. До провідних музеїв цього профілю належать: Полтавський краєзнавчий музей, Закарпатський краєзнавчий музей, розташований у стародавньому замку Ужгорода; Білгород-Дністровський краєзнавчий музей, Кримський краєзнавчий музей у Сімферополі; Чернівецький, Житомирський та Одеський краєзнавчі музеї. Крім того, понад 7 тис. музейних закладів краєзнавчого типу працюють на громадських засадах.

Музеї художнього профілю. Музеї цього профілю зберігають, вивчають і пропагують визначні твори живопису, графіки, скульптури, ужиткового мистецтва, а також народної творчості, ведуть велику дослідницьку і науково-освітню роботу.

Першим художнім музеєм на території України був Музей художньої промисловості, відкритий у 1873 р. у Львові. Пізніше, у

6

1886 р. було засновано Міський художній музей у Харкові, у 1889 р. – Міський музей красних мистецтв в Одесі.

Провідне місце серед сучасних художніх музеїв України займають: Національний музей українського образотворчого мистецтва України в Києві, Львівська картинна галерея, Національний музей українського народного декоративного мистецтва України у Києві, Національний музей театрального, музичного та кіномистецтва України у Києві, Харківський художній музей, Одеський художній музей, Український музей етнографії та художнього промислу у Львові, Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та інших містах України. Художні музеї не лише зберігають і популяризують твори образотворчого мистецтва, а й організовують виставки, підготовлені спільно з іншими музеями чи влаштовані у порядку культурного обміну між країнами.

Пам’ятки музичної культури збирають, зберігають, експонують музичні музеї України. В Україні працюють: Будинок-музей М.В. Лисенка, Кабінет-музей В.С. Косенка (у Києві), Музично-меморіальний музей С. Людкевича у Львові, Музей П.І. Чайковського (Кам’янка Черкаської області), Меморіальна кімната-музей М.Д. Леонтовича (Турчин Вінницької області), Музей при Київському театрі опери і балету імені Т. Шевченка та ін.

Музеї природничо-історичного профілю. До цієї групи належать музеї, які збирають, зберігають, вивчають і експонують різноманітні природничі матеріали та відображають у своїх експозиціях найновіші досягнення природничих наук. Такі музеї тісно пов’язані з академічними, науково-дослідними інститутами і вищими навчальними закладами, діяльність їх має як наукові, так і навчальні цілі. Одним з найбільших природничо-історичних музеїв України є Центральний науково-природознавчий музей НАН України, відкритий у 1973 р. в Києві. Він складається з кількох музеїв: Геологічного, Ботанічного, Палеонтологічного, Зоологічного й Археологічного. Фонди музею величезні – кілька мільйонів експонатів. Музей проводить велику дослідницьку роботу, організовує багато наукових експедицій. Він дуже популярний серед численних відвідувачів.

Особливими природничо-науковими музеями України є зоологічні музеї Київського і Харківського університетів, а також палеонтологічний музей Одеського університету (в ньому зібрані

7

цінні викопні матеріали з Одеських катакомб – рештки кісток ссавців пізньопліоценового часу – понад 40 видів тварин: верблюдів, страусів, гієн, лисиць, шаблезубих тигрів, гризунів).

Музеї інших профілів. Це здебільшого галузеві (техніко-еко-номічні, сільськогосподарські, медичні, педагогічні тощо), або музеї, які створюються при відповідних відомствах і організаціях. Робота в них має свою специфіку і потребує спеціальної підготовки. До музеїв нових профілів належать: музей слідопитів надр у Черкасах, музеї військових округів, прикордонних застав, санаторіїв, аптек, інших установ, музеї просто неба (скансени) тощо.

Музеї просто неба. Одним з найбільших серед музеїв просто неба є Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогово, розташований у мальовничій околиці Києва. На території 120 га, де самою природою вдало поєднано характерні ландшафтні зони України – гори, долини, степи і ліси - створено експозицію про різні райони України: Середню Наддніпрянщину, Полтавщину, Слобожанщину, Полісся, Поділля, про Карпати та Південь України. Архітектурно-етнографічна експозиція цього музею включає близько 400 будівель і понад 30 000 експонатів – народний одяг, тканини, меблі, знаряддя праці, вироби гончарів, бондарів, теслярів тощо.

Попередниками музеїв під відкритим небом в Україні були виставки, на яких експонувалися окремі будівлі. Однією з найцікавіших стала краєва виставка 1894 р. в Стрийському парку Львова, де було відтворено шість типових садиб з різних районів Галичини, Гуцульську церкву, шість придорожніх хрестів і вітряк. У 1902 р. в Харкові до XII археологічного з'їзду було збудовано хату з Лівобережної України. У 1910 р. у Катеринославі (сучасний Дніпро) учасники Південноросійської промислової виставки оглядали садибу з с. Мишурин Ріг, збудовану за проектом академіка Д. Яворницького.

Етнографічний простір Харківщини.Етнографічним осередком Слобожанщини стали

сільські музеї-заповідники: Золочівський район, а саме Етнографічний музей «Українська Слобода» у Писарівці, де зібрано кращі зразки народної архітектури й побуту Слобідського краю та Літературно-меморіальний музей видатного народного

мислителя Григорія Сковороди у Сковородинівці; Чугуївський район

8

– створено Чугуївський історико-культурний заповідник імені Іллі Рєпіна, куди входить будинок-музей (відкрито 1969р.) з пам'ятником, меморіальним знаком і майстернею художника. Ім'я видатного живописця Іллі Рєпіна (1844–1930) золотими буквами викарбувано в історії Чугуєва, одного з найдавніших поселень Слобідської України. А прадавню історію Харківщини висвітлює історико-археологічний музей-заповідник "Верхній Салтов" у Верхньому Салтові, створений на місці залишків могутнього міста-фортеці епохи Руського каганату (VII-IXст.), створеного аланами-русами й місцевим слов'янським населенням верхів’їв Сіверського Дінця й Дону.

Харківщина – це край, який є визнаним родоначальником організації музейної справи в Україні.

Музейна мережа Харківської області є однією з найбільших по Україні і налічує 115 закладів. З них:1 музей — державного підпорядкування; 4 музеї – обласного підпорядкування; 10 музеїв – муніципального підпорядкування; 19 музеїв – районних комунальних закладів.

Крім цього, на обліку Управління культури і туризму Харківської облдержадміністрації перебуває 79 музеїв, що створені при організаціях та установах і 2 приватних музеї.

До об'єктів культурної спадщини України в Харківській області належать: 10 пам'яток історії національного значення; 4 пам'ятки монументального мистецтва національного значення:Пам'ятник О. Пушкіну 1904р. (бронза, граніт), пл.Поезії,м.Харків;Пам'ятник В.Каразіну 1907р. (бронза, граніт), Пл. Свободи; м.Харків;Пам'ятник М.Гоголю 1909р. (бронза, граніт), пл. Театральна; м.Харків;Пам'ятник Т.Шевченку 1935р. (бронза, граніт), вул. Сумська,35, .Харків;

15 пам'яток археології національного значення:Харків: Донецьке городище, селище – епоха бронзи, рання залізна доба, скіфська культура, розвинуте середньовіччя, роменська культура, Київська Русь (ІІ тисячоліття —Х століття до н.е.,ІХ століття до н.е. — ІV століття, Х-ХІІІ ст.ст.),Краснокутський район: Городище «Замок», рання залізна доба, скіфська культура, розвинуте середньовіччя, Київська Русь (ІХ століття до н.е. — ІVстоліття, ІХ-ХІІІ ст.ст.

9

Вовчанський район: Салтівський археологічний комплекс: городище і катакомбний могильник, ІХ століття до нашої ери — ІV століття) Богодухівський район: -Городище «Полкова Микитівка» та могильник, рання залізна доба, скіфська культура (ІХ століття до нашої ери — ІV століття); -Городище «Хрущова Микитівка», рання залізна доба, скіфська культура, (ІХ століття до нашої ери — ІV століття)Коломацький район :-Городище «Коломак» і могильник – рання залізна доба, скіфська культура (V-ІІІ ст.ст. до н. е.) – смт Коломак, північно-західна частина;-Городище та могильник «Грашківське» – рання залізна доба, скіфська культура (ІХ століття до нашої ери — ІV століття) – смт Коломак;Харківський район :-Курганний могильник – рання залізна доба, скіфська культура (ІХ століття до нашої ери — ІVстоліття) – м. Люботин, на р. Мерефі біля Люботинських ставків;-Городище «Циркуни» – рання залізна доба, скіфська культура, скіфська культура (ІХ століття до нашої ери — ІV століття) – с. Циркуни, на південний захід від села.у Зміївському районі (6):-Великогомільшанський археологічний комплекс: городище і курганний могильник- розвинуте середньовіччя, салтівська культура (ІХ століття до нашої ери — ІV століття) – с. Велика Гомільша;-Городище «Водяне» – рання залізна доба, скіфська культура, розвинуте середньовіччя, роменська культура (ІХ століття до нашої ери — ІV століття) – між селищами Водяне та Красна Поляна на правому березі р. Уди;-Городище «Гайдари» – Київська Русь (ІХ-ХІІІ ст.ст.) – с. Гайдамаки;-Городище «Коропове» - рання залізна доба, скіфська культура (ІХ століття до нашої ери — ІV століття) – с.Коропове;-Городище «Мохнач» – рання залізна доба, скіфська культура, розвинуте середньовіччя, салтівська культура (ІХ століття до нашої ери — ІV століття) – с. Мохнач, на північ від села;-Городище та селище «Суха Гомільша» – рання залізна доба, скіфська культура, розвинуте середньовіччя, роменська культура (ІХ століття до нашої ери — ІV століття) – с.Суха Гомільша.

2 заповідника національного значення; 40 пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації,а також:

10

пам'ятки архітектури та містобудування національного значення (зокрема, палацово-парковий комплекс «Старомерчанський»);

пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення; пам'ятки історії місцевого значення; пам'ятки монументального мистецтва місцевого значення; пам'ятки археології місцевого значення; пам'ятки садово-паркового мистецтва національного значення (зокрема, «Шарівський» і «Наталіївський»);

пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення; пам'ятки історичного ландшафту національного значення; пам'ятки історичного ландшафту місцевого значення; пам'ятки науки та техніки національного значення; пам'ятки науки та техніки місцевого значення.

Харків – це східноукраїнська музейна «столиця» України. Тут знаходяться Історичний музей, Художній музей і його філія - Музей народного мистецтва Слобожанщини, Художня галерея, Літературний музей, Музей природи Харківського національного університету тощо.Історична довідка. Попередниками сучасних музеїв в Україні більшість учених вважають колекції книг, картин, художніх виробів тощо, які зберігалися в храмах ще в часи Київської Русі: Десятинній церкві, Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі та ін.

У 1807 р. при Харківському університеті завдяки зусиллям громадського діяча Василя Назаровича Каразіна відкрито кілька музеїв - Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв.

На базі приватних колекцій творів мистецтва в Україні наприкінці XIX-XX ст. було організовано декілька художніх музеїв: у Харкові - перший в Україні міський художній музей відкрито 1886 pоку.

Після 1917 р. в умовах політики українізації, відносного підвищення уваги уряду до проблем освіти, охорони пам'яток музейного будівництва, масового краєзнавчого руху і широкої аматорської ініціативи зі створення музейних осередків на місцях спостерігалося значне зростання музейної мережі.

Після встановлення Радянської влади у Харкові в січні 1919 року сюди прибув голова відділу по справах музеїв та охорони пам’яток мистецтва і старовини Наркомпросу РРФСР Арсеньєв. Під його

11

керівництвом при Губернському відділі народної освіти було створено дві секції – музейна і охорони пам’яток. У лютому 1919 року в Харкові було утворено Головмузей і Головархів, які очолили Ф.Шміт та В.Барвінський. Цього ж місяця Всеукраїнський комітет з охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС) звернувся до всіх губерній з пропозицією негайно утворювати губернські комітети. 

Харківський ГубКОПМИС почав свою роботу 3 березня 1919 року. Комітет ділився на п'ять секцій і кожна з них проводила самостійну роботу. ГубКОПМИСом організовувалися екскурсії, лекції та курси лекцій з історії мистецтва, археології, етнографії, словесності й музики. Серед лекторів були Д.Багалій, М.Сумцов, Ф.Шміт. Комітет разом з музейною секцією організовував виставки стародавнього слобожанського мистецтва й побуту, слідкував за торгівлею предметами, які мали художньо - історичне значення, реєстрував існуючі в Україні громадські та приватні зібрання пам'яток мистецтва і старовини: картини, порцеляну, церковні речі, килими, гончарні вироби, меблі тощо. Реєстрації підлягали всі зібрання, які мали археологічне, етнографічне, історичне та художнє значення. Але головним чином ГубКОПМИС займався питанням реорганізації музеїв, формуванням музейних фондів.

Музейне будівництво в Україні, і зокрема, у Харкові 1920-30-х років – це одна з найцікавіших, але малодосліджених сторінок історії. В цей час було законодавчо закладено правові принципи збереження й використання пам'яток культури, утворювались державні й громадські формування в галузі культурного будівництва.

На початку 20-х років на Харківщині виникла мережа комітетів охорони пам'яток мистецтва і старовини, які започаткували вивчення історико-культурної спадщини, музейне й архівне будівництво, стимулювали зародження нових форм краєзнавчого руху.

Активну роботу розгорнули Харківський, Ізюмський, Вовчанський, Наталіївський КОПМИСи, члени яких рятували й брали під охорону старовинні пам'ятки Харківщини. У складі КОПМИСів активну пам'яткоохоронну, дослідницьку та пропагандистську роботу проводили видатні вчені та дослідники краю М.Ф.Сумцов, Д.І.Багалій, С.А.Таранушенко, О.С.Федоровський,

12

Є.М.Іванов та інші.Зусиллями подвижників і ентузіастів вдалося врятувати від

нищення і руйнації та зберегти для нащадків чимало цінних історичних документів, пам'яток історії й культури Харківщини. Спостерігався стрімкий ріст громадської ініціативи в Харкові й повітових містах і містечках краю (Ізюмі, Вовчанську, Краснограді, Наталіївці тощо), де виникли комітети охорони пам'яток мистецтва і старовини, які мали яскравий виражений національно-патріотичний характер і об'єднували в своїх лавах науковців і освітян, діячів культури і просто ентузіастів, зацікавлених рідною історією. Сформувалася плеяда вчених і культурних діячів Харківщини, з іменами яких пов'язані основні здобутки українського краєзнавства початку 20-х років ХХ ст.

Важливими краєзнавчими осередками стали місцеві музеї, в яких було зосереджено значні наукові сили. У 20-х роках на Харківщині було засновано цілу мережу краєзнавчих музеїв. Так, Харківський музей Слобідської України ім. Г.С.Сковороди славився чудовою етнографічною колекцією, умілою організацією роботи зі збору етнографічного й фольклорного матеріалу. Значні наукові результати принесли археологічні розкопки й розвідки, проведені співробітниками Харківського археологічного музею - О.С.Федоровським, Г.І.Тесленко, А.А.Потаповим, директором Ізюмського окружного музею М.В.Сібільовим, директором Вовчанського культурно-історичного музею В.О.Бабенком.

Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, що відбулася в 1925 р. в Харкові, націлювала місцеві музеї як низові краєзнавчі осередки на всебічне вивчення минулого та сучасного краю.

У 1930-х роках тоталітарний режим розв'язав справжню війну проти музейних працівників, організаторів і членів краєзнавчого руху. Їх стандартно звинувачували в буржуазному націоналізмі, ідеалізації патріархальщини, зв'язку з неіснуючими контрреволюційними організаціями, прагненні до повалення радянської влади в республіці шляхом збройного повстання, відторгнення УСРР від СРСР і реставрації капіталістичного ладу. Такі звинувачення були пред'явлені відомим історикам і краєзнавцям М.І.Яворському, М.І.Горбаню, С.А.Таранушенку, В.О.Бабенку, В.М.Зумеру, П.Фоміну та багатьом іншим.

У ці роки, після розгрому керівних органів краєзнавчого руху,

13

відбувається згортання археологічних, етнографічних і краєзнавчих досліджень, припиняється видання історико-краєзнавчої літератури. Діяльність нечисленних осередків краєзнавства спрямовувалася на пропаганду досягнень радянського будівництва, експозиції музеїв переоформлювалися відповідно до вимог радянської ідеології. Головними темами краєзнавчих досліджень стали питання класової боротьби, історії ВКП(б), громадянської війни й революції.

Усе це вкрай негативно позначилося на вивченні минулого краю й зумовило занепад краєзнавчого руху як у цілому в Україні, так і на Харківщині.

Протягом 1930-34-х років в Харкові відбувається остання передвоєнна музейна реформа. Діяльність жодного з харківських музеїв на кінець 20-х років не відповідала тим завданням, що стояли перед ними. З цієї причини, 3 серпня 1929 року Окружний виконавчий комітет прийняв рішення про створення у Харкові Української Державної картинної галереї, яка мала об’єднати всі художні колекції міста. Галерею було відкрито 5 жовтня 1935 року. За підбором високохудожніх творів російського, українського, західноєвропейського та східного мистецтва вона не без підстави дорівнювалася до кращих музеїв Радянського Союзу і налічувала близько 75 000 експонатів. Збірка УДКГ склалася в основному з фондів ліквідованих Харківського державного художньо-історичного музею і Музею українського мистецтва, художніх відділів інших музеїв, і розташувалася по вул. Басейній,18. Спочатку цей будинок призначався під житло, а згодом був реконструйований для музею, тому не зовсім відповідав вимогам закладів такого профілю. Хоча це був єдиний випадок, коли у Харкові спеціально для музею будувалось приміщення.

Таким чином, 1920-30-ті роки позначені для музеїв Харкова не тільки суттєвими поповненнями, але й переміщенням творів з одних збірок до інших. Саме в столичних містах в першу чергу провадилася реорганізація музейної мережі, що поступово давало можливість зосередити твори за їх направленістю, але при цьому відбувалося руйнування цілісності колекцій, історично сформованих протягом десятиліть.

Передвоєнна реформа змінює профілі та основні напрямки роботи й інших музейних закладів: Музей Слобідської України ім.

14

Г.С.Сковороди, Всеукраїнський соціальний музей ім. Артема, передавши художні відділи до УДКГ перетворюються на Історичний музей і Харківський обласний краєзнавчий музей ім. Артема. Існуючий на той час Музей Революції стає  Українським центральним музеєм революції (1936 р.). В 1939 році утворюється Антирелігійний музей Спілки войовничих безвірників на вулиці Гоголя,4, який було ліквідовано після Другої світової війни.

З початком Другої світової війни перед українськими музеями гостро постало питання необхідності порятунку фондів у разі воєнних дій.

В сукупності в тилові райони СРСР було вивезено від 22 до музеїв із 174 (дані на 1940 рік), тобто лише 13 відсотків від їх загальної кількості. Це були переважно музеї Києва та кількох обласних центрів - Дніпропетровська, Одеси, Полтави, Сум, Харкова, Чернігова. Евакуйовані фонди українських музеїв виявилися розпорошеними на величезній території.

В складних умовах проходила евакуація музейних скарбів. До початку війни Харків був одним з найактивніших центрів музейного будівництва.

Через довге очікування наказу про евакуацію, а також через нестачу транспорту (було виділено лише 1 вагон) велика кількість культурних цінностей міста Харкова так і не була вивезена. Та навіть ті музейні предмети, які були евакуйовані, більше місяця добиралися до місця призначення. Причиною цьому стала замінованність залізниць – прийшлося повертати назад, до Харкова, щоб їхати іншим шляхом. Також не було відомо, куди саме необхідно евакуювати культурне надбання. Спочатку було вирішено перевезти усе до Красноярську, але місцева влада не була попереджена й не знайшлося необхідного приміщення, яке б відповідало вимогам зберігання картин. Тоді було вирішено усе перевезти до Абакану, а в лютому 1942 року до Новосибірська.

Після низки реорганізацій, місцем, де зберігались колекції художніх витворів мистецтва Університету ім. Каразіна, Харківського міського художньо-промислового музею, Харківського церковно-археологічного музею, а також приватні зібрання Філонова, Харитоненко, Кенінга стала Українська державна картинна галерея. Фонди її нараховували 75 000 післяреволюційних предметів.

15

Проте цей надзвичайно багатий музей навіть не був включений до плану евакуації.

Тим не менш, завдяки відданій роботі співробітників музею 1 жовтня 1941 р. були вивезені деякі цінності Картинної галереї, а саме 4500 предметів у 28 ящиках та 2 тюках. До евакуйованих матеріалів Картинної галереї була включена також 41 інвентарна книга. Інші документні матеріали з архіву Галереї у зв'язку з неможливістю евакуації були спалені наприкінці вересня-початку жовтня 1941 року.

Разом з експонатами Картинної галереї вдалось евакуювати 1177 предметів, складених у 7 ящиків з Галереї картин Т.Г.Шевченка.

На момент приходу німців в Харків Картинна галерея налічувала понад 2 500 картин, 27 000 гравюр. Також вони застали значну кількість порцеляни та художніх виробів з народного мистецтва. Ми бачимо, що кількість музейних предметів в Харківській картинній галереї наприкінці 1942 року налічувала 169 одиниць. На жаль, відомостей куди поділися ці предмети у звіті за 1942 рік зазначено не було, тож можна припустити, що вони були вилучені представниками окупаційної влади, наприклад, для обладнання військового казино або кабінетів, як це часто бувало.

Надзвичайно великих втрат зазнав й Харківський історичний музей ім. Д. Яворницького. Значна частина його евакуйованих експонатів перебувала на складі районного відділу НКВС в м. Челкар Актюбінської області Казахської РСР З 11 ящиків, доставлених туди, 3 безслідно зникли, 2 були відкриті. Інша частина фондів потрапила до Актюбінського краєзнавчого музею. Деякі з них залишаються в ньому і до цього часу.

Виявлені архівні документи засвідчують, що постраждалі під час бомбардування ешелони з фондами Харківського історичного музею ім. Сковороди та Центрального музею революції прибули до Уфи без супроводу. У розтрощених вагонах вони декілька місяців простояли у тупіку під дощем та снігом.

Одним з найпотужніших музеїв природознавчого характеру в Україні напередодні війни був Музей дарвінізму, створений на базі Харківського Імператорського університету ще в 1807 році. Цю назву він отримав у 1837 році, до цього ж часу він називався Музей природознавства. Треба зазначити, що напередодні війни

16

університетський музей володів надзвичайно цінною колекцією експонатів, однак до плану евакуації включений не був. В його будівлі жили дружини професорів університету й завдяки зусиллям А.В. Писаржевської музей отримав у комендатурі охоронну грамоту. Саме тому, завдяки турботі співробітників біологічного факультету, що залишились у Харкові, вдалось зберегти основну частину колекції музею. Хоча й були втрати, зокрема, з надзвичайно цінних черепашок, колекція яких збиралась понад 100 років, зникли перли.

У знищеному німцями Харківському археологічному музеї загинули прапори війська Запорізького, печатки козацької старшини, оригінали грамот та універсалів українських гетьманів, наказів російських царів, старовинні книги, серед яких був «Апостол» Івана Федорова 1580 року видання, колекція російської зброї, починаючи з ХІІ століття. Значних збитків було завдано Музею анатомії людини Харківського університету. Точні розміри втрат виявити не представляється можливим через втрату інвентарних списків.

У роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) фашистами було зруйновано і розграбовано десятки музеїв України. Особливо потерпіли історичні та художні музеї. Німецьких окупантів цікавили перш за все витвори мистецтва світового значення, археологічні пам´ятки та все, що являло собою цінність.

У повоєнні роки також створювалися нові історичні, краєзнавчі, художні, літературно-меморіальні музеї.

В цей час великого поширення набули народні музеї, які створювалися з ініціативи Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, окремих наукових установ чи науковців, ентузіастів-аматорів і працювали на громадських засадах.

Меморіальні музеї Харківщини.Художньо-меморіальний музей І. Ю. Репіна

На сайті Художньо-меморіального музею І.Ю. Репіна http://www.repin.in.ua/uk/istoriya-muzeyu можна ознайомитися з його історією, а також з краєзнавчим музеєм і Художньою галереєю, та історією

Шляхового палацу.Художньо-меморіальний музей І. Ю. Рєпіна створено 3 серпня

1969 року згідно Постанови Ради Міністрів УССР № 2240 від 14

17

травня 1968 року. Перших відвідувачів меморіальний дім-музей прийняв 3 серпня 1969 року напередодні 125-ої річниці з дня народження художника. У створенні першої експозиції місцевим ентузіастам велику допомогу надала художня громадськість та фахівці музейної справи Києва, Москви, Ленінграда, Харкова. Цінні експонати передали у дар Київський музей російського мистецтва, Державна Третьяковська галерея, музей-садиба “Пенати”, Харківський художній музей.

„Меморіальний музей-квартира сім’ї Гризодубових”

У грудні 1970 року було відкрито Кабінет історії авіації Харківського авіаційного інституту, який було створено у квартирі, де з 1922 по 1965 роки мешкав перший харківський авіаконструктор Степан Васильович Гризодубов, де пройшли дитячі та юнацькі роки прославленої льотчиці Валентини Степанівни Гризодубової. Надалі кабінету історії було надано статус музею (точна дата невідома). Згодом (на початку 80-х

років) музей отримав ім’я Степана Васильовича Гризодубова. У 1986 році будинок отримав статус пам’ятника історії. З 1992

року музей міняє свій статус і стає структурним підрозділом громадської організації – Харківського обласного комітету космонавтики, у зв’язку з чим змінюється назва: „Аерокосмічний музей ім. С.В. Гризодубова”.

Рішенням Харківської міської ради від 09.12.1998р. № 1343 було створено комунальну установу культури „Меморіальний музей-квартира сім’ї Гризодубових”.

Діяльність музею спрямована на увічнення пам’яті знаменитих земляків С.В. Гризодубова та В.С. Гризодубової, збором, обробкою та зберіганням матеріалів, які розповідають про людей, причетних до авіації та космонавтики.

18

Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди Згідно з постановою ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР про

відзначення 250-річчя з дня народження Г.С.Сковороди від 17 березня 1972 року у Сковородинівці був відкритий літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди.

З 2004 року музей набув статусу Обласного комунального закладу «Літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди». Садиба Ковалівських входить до реєстру пам’яток історії національного значення культурної спадщини згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1761 від 27 грудня 2001 року. «Меморіальний комплекс філософа і поета Г. С. Сковороди» Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р. № 928 внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як об’єкт культурної спадщини національного значення (охоронний № 200024-Н).

Сайт Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди http://skovoroda.in.ua/

Меморіальна кімната-музей Гната Хоткевича.

Кімната-музей в колишній садибі Гната Мартиновича Хоткевича, українського письменника, мистецтвознавця, історика, етнографа, бандуриста, громадського діяча. Офіційно відкрита у 1995 р. Кімната-музей Г. Хоткевича є філією Харківського літературного музею

з 2005 року. Музей Хоткевича у Високому / Фонд національно-культурних ініціатив Гната Хоткевича http://khotkevych.info/fond/2013/04/12/muzej-hotkevycha-u-vysokomu/

19

Історико-археологічний музей-заповідник "Верхній Салтів" імені В.О.Бабенка розташований на правому високому березі Печенізького водосховища (р. Сіверський Донець). У 1900 р місцевий вчитель В. Бабенко виявив тут дуже велике катакомбне поховання залізного віку. Пізніше було розкопане давнє місто Сарада

(VIII-Х ст.), Заснований аланами (переселенцями з Кавказу) і входив до Хозарського каганату.

Городище площею 120 га було оточене трьома лініями укріплень. Внутрішній вал укріплений кам’яною стіною товщиною 3м. За місцем знахідки цю археологічну культуру назвали Салтівською. У 1989 р. на базі Верхньосалтівського комплексу був створений історико-археологічний музей-заповідник "Верхній Салтів". Частина зроблених тут археологічних знахідок представлена в музейній експозиції.

В селі Верхній Салтів розташований археологічний комплекс, що ввійшов до державного реєстру нерухомих пам'яток України – історико-археологічний музей-заповідник “Верхній Салтів”. На заповідник поширюється правовий статус пам’ятки міжнародного значення. 

З метою збереження, раціонального використання та музеєфікації унікального археологічного комплексу в листопаді 1997 року в заповіднику було створено музей. В структурі музею є такі відділи: археологія, етнографія, краєзнавство, образотворче мистецтво – що висвітлюють інформацію по історії і культурі.

Інноваційна форма музеїв – скансени.

Скансени – це так звані живі музеї з насиченими анімаційними програмами відтворення історичного середовища, де туристів приваблюють не лише окремі споруди, предмети старовини, а й професійні працівники-аніматори, які своїми заняттями

відтворюють побут, поведінку, матеріальну і духовну культуру попередніх епох, вони розкривають традиційні ремесла і види діяльності, характерні для відповідної місцевості і часу, наприклад, роботу мірошника, ткача, коваля, гончара, тесляра, винокура,

20

пасічника і багато інших. Часто і самим відвідувачам музею пропонується спробувати свої сили під керівництвом фахівця. Кожен може відчути себе в ролі коваля чи гончара та ін. Скансени відрізняються від звичайних музеїв, перш за все, наявністю видовищного елементу. Їх специфіка полягає в тому, що в них існують широкі можливості безпосереднього неформального спілкування (під час організації змагань, обрядів, вистав, ярмарок, виступів фольклорних колективів), що, водночас, складає одну з причин популярності цих музеїв серед різноманітних верств населення. У деяких музеях на додаток до архітектури реконструюють і транспорт минулих років. Історичний транспорт в музеях просто неба може виконувати не тільки функцію експоната, що діє, але й утилітарну транспортну функцію, оскільки площа таких музеїв може бути великою. Невід’ємним елементом скансенів є традиційна кухня. Все готується «на очах» у відвідувачів, а іноді навіть з їх допомогою, що надає стравам ще більшої колоритності.

Ідею створення музейної експозиції просто неба першим подав швейцарський учений Чарльз де Бонстеттен в 1790 р. У королівському парку Копенгагена, де було виставлено скульптури і зображення селян у національних костюмах з різних районів Данії, він запропонував поставити житлові будинки, які б відображали їхнє життя, побут і мистецтво. Однак здійснити цю ідею вдалося лише через 100 років у Швеції, де 1891 року видатний етнограф Артур Газеліус заснував всесвітньовідомий музей «Скансен». Він займає площу 30 га і налічує понад 150 архітектурних споруд. Це були житлові будинки і господарські будівлі, вивезені в 1885 р. з села Мору. Так з’явився Скансен — музей-село, перший у світі музей просто неба. Його по праву вважають родоначальником музеїв просто неба.

В перекладі зі шведської «скансен» означає місцевість, зриту окопами, яка була пристосована в Стокгольмі для створення першого у світі музею просто неба.

21

План-схема музею «Скансен» (http://www.skansen.se/artikel/skansenkarta )

У кінці ХIХ ст. виникла ціла мережа схожих музеїв, які одержали назву «скансени», набувши загального змісту, як синонім поняття «музеї просто неба». Створення цих музеїв відкрило якісно новий етап в історії музейного будівництва і водночас новий напрям музейного туризму.

Згодом такого типу музей Зорґенфри з'явився 1901 р. в Данії і 1902 р. в Норвегії.

Спочатку в музеї переносили тільки типові сільські споруди, оскільки вважали, що характер сільського життя найцікавіший для етнографічного вивчення. Але швидко змінювалася і міська забудова.

У 1909 році в Данії створили музей «Старе місто» (Ден Гамле Бю). Це невелике містечко, в якому налічується 75 старовинних будівель, перевезених сюди з усіх куточків країни. Тут можна побачити старі млини, торгові лавки, майстерні та навіть маленький

22

порт – все це не просто декорації, а справжнісінькі, діючі закладу. Звичайно ж, в цьому місті ніхто не живе постійно, але вдень в ньому кипить життя: одягнені в старовинні одягу крамар і пекар, м'ясник і торговець книгами або ювелір - всі вони активно працюють і продають товари, багато з яких дійсно зроблені в майстернях Ден Гамле Бю. А по мощених вуличках, поміж старовинними будиночками, неквапливо прогулюються "старогородци", проїжджають екіпажі і упряжки. Найпершим експонатом музею став старовинний особняк, що належав меру Орхуса.

Зараз у світі є понад 600 великих музеїв просто неба, а якщо враховувати одно- й кількасадибні, то лише в Європі їх понад 2000. Найбільше музеїв просто неба припадає на скандинавські країни.

Наприклад, у Швеції їх 792, в Норвегії - 316, в Фінляндії - 231.Значних успіхів у музейній справі досягли деякі азійські країни.

За роки, що минули з часу проведення в Осаці Всесвітньої виставки "Експо-70", в Японії на будівництво музеїв було виділено 5 млрд єн. Нині тут діє більше 100 музеїв просто неба. Наслідуючи приклад Японії, країни Південно-Східної Азії створюють парки культурної спадщини. Так, за підтримки дружини президента Республіки Індонезії поблизу Джакарти було відкрито тематичний парк національної спадщини, вартість якого сягає 1 млрд доларів. У ньому експонуються зразки традиційної архітектури більшості островів Індонезії. Таїланд і Філіппіни також мають великі музеї традиційної архітектури. Цікаві музейні комплекси з пам'яток архітектури, які зберігаються на місцях, відкрито у Південній Кореї. В Сингапурі також створено парк національної спадщини (вартістю 400 млн доларів).

Скансени України

Попередниками музеїв просто неба в Україні були виставки, на яких експонувалися окремі будівлі. У липні 1887 року в Тернополі відбулась перша етнографічна виставка на території України. У парку

був організований архітектурний розділ, який складали чотири селянські хати — подільська, надбужанська, гуцульська і наддністрянська.

У 1894 році у Стрийському парку Львова відбулась крайова виставка, на якій було відтворено шість типових садиб з різних

23

районів Галичини, Гуцульську церкву, шість придорожніх хрестів і вітряк.

У 1902 році в Харкові було збудовано хату з Лівобережної України до XII археологічного з'їзду. В 1910 році в Дніпропетровську учасники Південно-російської промислової виставки оглядали садибу із села Мишуриний Ріг, збудовану за проектом академіка Дмитра Яворницького.

В Україні створення музеїв просто неба розгорнулось у післявоєнні роки, тому більшість з них – на стадії формування, активного збирання матеріалів, наукових пошуків нових форм експонування.

У 1964 році засновано перший скансен на території України в Переяслав-Хмельницькому на Київщині. Далі було засновано музеї просто неба в Ужгороді (1965), у Львові (1966), Києві (1969), Чернівцях (1977).

Скансени України. Нині Україні вкрай потрібні музеї нового типу – історико анімаційні скансени, які б репрезентували світові понад п’ятитисячолітню історико-культурну спадщину нашої країни.

Козацькі скансени в Україні вже є (Національний заповідник «Хортиця»), їх розвиток триватиме й надалі (скажімо, в одній лише Донецькій області зусиллями Донського козацтва розроблені проекти двох подібних скансенів – Музею козацького побуту під відкритим небом на Савур-могилі та меморіального комплексу «Козацька пристань» в Райгородку).

Існує потреба в організації «Скіфського скансена, що репрезентуватиме яскраву сторінку історії нашої країни. Оптимальним чином для цієї потреби може підійти частина території Більського городища на Ворсклі – найбільшого міста Європи першої половини І тис. до н.е., довжина валів якого сягає 35км, а висота перевищує 10-12м. Діяльність подібного скансена слід розвивати в руслі популяризації активного кінного туризму й анімаційних фестивалів за участю членів українських клубів історичного фехтування.

І зрештою, якщо Україна є «дитям» найбільшої середньовічної держави Європи – Київської Русі – існує потреба належним чином знайомити й репрезентувати нашу давньоруську спадщину як іноземним, так і українським туристам.

24

Сьогодні в Україні налічується 14 великих скансенів. Серед них: -національний (1) — Національний музей народної архітектури та

побуту України (село Пирогів, Київська обл.);-регіональні (2) —Львівський музей народної архітектури та побуту

«Шевченківський Гай», Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (Переяслав-Хмельницький, Київська обл.)-обласні (11) :

Етнографічний музей «Українська Слобода»(село Писарівка, Золочівський район, Харківська область). Музей започатковано у 1989 році. Відкритий для відвідування з 2008 року.Етнографічний музей «Українська Слобода» — музей просто неба,

в якому зібрано кращі зразки народної архітектури й побуту Слобідського краю. Експозиція музею складається з предметів життя та побуту сільського населення Слобожанщини: предмети хатнього вжитку, обрядові предмети, предмети сільськогосподарського призначення, культурно – побутові. Колекція розміщена в одному залі – в корчмі і налічує 463 предмети. Предмети побуту Слобожанщини кінець XVIII – ХХ ст. Будівлі: селянська хата, корчма, комора, старовинний вітряк кінець ХІХ – початок ХХ ст.

Закарпатський музей народної архітектури та побуту (Ужгород); Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття (с.Крилос,

Івано-Франківська обл.) Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та

побуту Музей історії сільського господарства Волині (с Рокині поблизу

Луцька) Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі

Прелесне (Донецька обл.) Етнографічно-туристський комплекс «Козацький хутір»

(с.Стецівка, Черкаська обл.) Музей архітектури і побуту «Старе село» (с.Колочава,Закарпатська

обл.) Музей народної архітектури і побуту Державного історико-

культурного заповідника «Посулля» (с Пустовійтівка,Сумська обл.) Сарненський історико-етнографічний музей (філія Рівненського

краєзнавчого музею, Рівненська обл.) Музей гуцульської культури просто неба НПП «Гуцульщина»

(Косів, Івано-Франківська обл.)

25

В Україні також діє багато локальних музеїв: це невеликі заклади з однієї або кількох садиб чи інших будівель.

Розміщення скансенів на території України та проекти організації нових музеїв

Історико-культурні комплексиВ Україні створено декілька таких комплексів, зокрема:

Культурно-освітній комплекс «Мамаєва Слобода» (Київ, 2003) Історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» на території

Національного заповідника «Хортиця» (Запоріжжя) Музей просто неба «Табір УПА «Волинь-Південь» (с. Антонівці

Шумського району Тернопільської обл.) Приватний історико-етнографічний музей «Козацькі землі

України» (с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської обл., власник Володимир Недяк).Ведуться роботи по створенню трьох історико-архітектурних

комплексів у місцях існування козацьких гетьманських резиденцій, на території яких частково збереглися архітектурні пам'ятки того часу, решту споруд зводять знову:

Історико-архітектурний комплекс «Гетьманська резиденція Богдана Хмельницького в Чигирині» (Черкаська область)

26

Історико-архітектурний комплекс «Гетьманська резиденція Богдана Хмельницького в Суботові» (с. Суботів Чигиринського району Черкаської обл.)

Батуринська фортеця Батуринського державного історичного заповідника «Гетьманська столиця» (смт Батурин Бахмацького району Чернігівської обл.)

Новими, перспективними музейними установами є локальні скансени. В Україні найбільших успіхів у цій справі досягли на За-карпатті, де створено окремі хати-музеї в селах Антонівка Ужгородського, Зубівка Мукачівського, Осій Іршавського, Тернове та Наресниця Тячівського, Горінчове Хустського районів. Цікавий скансен (церква і хата XIX ст.) формується у с. Стеблівка. Реконструкції місцевих житлових споруд виконані у селах Бронька та Довге Іршавського району. Цілий комплекс будівель старого угорського села відтворено у с. Петрове Виноградівського району, до нього ввійшли садиби заможного селянина і бідняка, школа, криниця-журавель, водяний млин. Оригінальний музей лісообробки і лісосплаву створено на Чорній Річці і біля озера Синевір у Міжгірському районі. Аналогічні музеї є і в інших областях України.

Відомий «хуторець» із хатою-мазанкою, кузнею і вітряком біля м. Красноград на Харківщині. – Красноградсь -кий краєзнавчий музей ім. П. Д. Мартиновича Музей є одним із найстаріших музейних закладів на Харківщині.Музей був заснований 21 лютого 1922 р. відомим українським живописцем, графіком,

етнографом П.Д.Мартиновичем. Наприкінці 1920-х років у музеї зберігалося близько 7 тисяч експонатів, а книгозбірня налічувала 5 тисяч томів. Експозиція музей представлена експонатами, які розповідають про історія і природу району. У 1982 р. була відкрита картинна галерея за ініціативою члена НСХУ В.І.Красюка також у створенні картинної галереї взяли участь відомі українські художник І.А.Гончаренко, А.Т.Домнич, Г.М.Аріон, В.В.Скринник, М.О.Ткаченко.

27

На садибі розташований своєрідний музей під відкритим небом: «Українська хата 19 ст.», вітряний млин.

Міжнародний день музеїв «Батьківська хата – обереги, традиції, звичаї»

http://krasnograd.inf.ua/310520116.htm

За участю працівників краєзнавчих музеїв відтворено садибу початку XIX ст. в с. Калинівка та однокамерну хату з курним опаленням у містечку Сарни на Рівненщині.

Мережа локальних скансенів поступово зростає, їх доцільно створювати при громадських, обласних краєзнавчих музеях, інститутах, технікумах, школах, професійно-технічних училищах.

Можна цілком обґрунтовано стверджувати, що скансени – це новий напрямок музейного туризму, який знаходиться на етапі свого становлення, це унікальні соціально-культурні комплекси, спрямовані на реалізацію рекреаційного, розвиваючого, естетичного потенціалу дозвілля, на формування духовної особистості, зміцнення сімейних цінностей і традицій. Основна мета скансенів донести до майбутніх поколінь унікальність архітектури, побуту, традицій наших предків в умовах, максимально наближених до природних.

Для довідки Перелік музеїв м. Харкова і Харківської області

Музеї Харкова1.Харківський історичний музей імені М.Ф.Сумцова (вул. Університетська, 5), http://museum.kh.ua/ 2.Церковно-історичний музей (вул. Університетська, 8) http://www.eparchia.kharkov.ua/stat/23 3.Харківський літературний музей (вул. Багалія, 6) http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ 4.Харківський художній музей (вул. Жон Мироносиць, 11) www.artmuseum.kharkov.ua5. Харківський приватний музей міської садиби (вул. Мироносицька, 43), 6. Музей народного мистецтва Слобожанщини (вул. Жон Мироносиць, 9) 7. Музей театральних ляльок (пл. Конституції, 24)

28

8. Державний музей природи Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна (вул. Тринклера, 8) http://muzei-prirody.blogspot.com/9. Музей археології та етнографії Слобідської України ХНУ ім. В.І. Каразіна –(вул.Тринклера, 8) 10. Музей історії Південної залізниці (вул. Котлова, 83-а) 11.Музей історії та залізничної техніки Південної залізниці — музей у м. Харкові на території вокзального комплексу Харків-Пасажирський.12.Музей видатних харків'ян ім. К. І. Шульженко (пров. Байкальський, 1) https://www.facebook.com/muzeyshulzenko13.Музей-діорама воїнів-інтернаціоналістів (вул. Юр'ївська, 7) 14.Меморіальний музей-квартира родини Гризодубових (вул. Мироносицька, 54б, кв.2), 15.Харківський музей Холокоста (вул. Ярослава Мудрого, 28, 2-й поверх) http://holocaustmuseum.kharkov.ua/ 16.Музей поліції (вул. Жон Мироносиць, 13) 17.Музей керамічної плитки і сантехніки (пр. Московський, 257) http://skp.ua/museum 18.Науково-просвітницький музей сексуальних культур світу (вул. Мироносицька, 81-а, ) 19. Музей кави (вул. Кооперативна, 6/8), http://coffeelaktika.com/museum-i-34.html 20. Музей реклами (вул. Нетеченська, 25), http://muzey-reklami.com.ua/ 21. Музей місцевого самоврядування Харківщини (пл.Свободи, 5, Держпром,5 під'їзд.), 22.Музей «Обереги музичної Харківщини» (пров. Трінклера, 5а), https://www.facebook.com/profile.php?id=10000212858100123.Харківський морський музей (Музей присвячений історії суднобудування і мореплавства. Відкрито 3 червня 2009 року. Розташовано в центрі Харкова, в будівлі ДК «Поліції» на вулиці Жон Мироносиць.)24. Музей історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху http://gender.at.ua/25. Музей історії Харківської станції швидкої медичної допомоги — музей в будівлі Управління станції швидкої медичної допомоги.

Музеї Харківської області1. Балаклійський краєзнавчий музей - м. Балаклія, 2. Чепільський музей - с. Чепіль, Балаклійс. р-н3. Барвінківський краєзнавчий музей - м. Барвінкове, Першотравнева, 5 4. Близнюківський краєзнавчий музей - смт Близнюки 5. Історико-краєзнавчий музей при загальноосвітній школі с. Олексіївка - Близнюків. р-н 6. Богодухівський краєзнавчий музей - м. Богодухів, 7. Валківський краєзнавчий музей - м. Валки, 8. Музей Матері - с. Ков'яги, Валків. р-н

29

9. Великобурлуцький історико-краєзнавчий музей - смт Великий Бурлук, 10.Музей Героя Радянського Союзу К.Ф.Ольшанського - смт Приколотне, Великобурлуцький р-н 11.Вовчанський історико-краєзнавчий музей - м. Вовчанськ, 12.Історико-археологічний музей-заповідник «Верхній Салтів» (Харківська область, Вовчанський район, с. Верхній Салтів, вул. Шевченка, 24), 13.Дворічанський краєзнавчий музей - смт Дворічна, 14.Харківщина у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. - смт Солоницівка, меморіал “Висота маршала І.С.Конєва”, Дергачів. р-н 15.Музей Бойової Слави - смт Пересічна, Дергачівський р-н 16.Пересічанський історико-краєзнавчий музей - смт Пересічна, Дергачі р-н 17.Зачепилівський районний краєзнавчий музей - смт Зачепилівка,18.Зміївський краєзнавчий музей - м. Зміїв, 19.Музей Бойового Братства - с. Соколове, Зміївський р-н 20.Таранівський музей Гвардійців-Широнінців - с. Таранівка, Зміївський р-н 21.Золочівський історико-краєзнавчий музей - смт Золочів, вул. Правди, 1 22.Історико-краєзнавчий музей села Уди Золочівський р-н 23.Літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди - с. Сковородинівка, Золочівський р-н 24.Ізюмський краєзнавчий музей - м. Ізюм, вул. Соборна, 12 25.Чапаївський краєзнавчий музей - смт Чапаєво, Кегичівський р-н 26.Красноградський краєзнавчий музей ім. П.Д.Мартиновича - м.Красноград, 27.Пархомівський історико-художній музей с. Пархомівка, Краснокутський р-н 28.Куп'янський краєзнавчий музей - м. Куп'янськ, 29.Артільний історико-краєзнавчий музей - с. Артільне, Лозівський. р-н 30.Катеринівський історико-краєзнавчий музей с. Катеринівка, Лозівський р-н 31.Краснопавлівський історико-краєзнавчий музей - смт Краснопавлівка, Лозівський р-н 32.Лозівський краєзнавчий музей - м. Лозова, 33.Нововодолазький краєзнавчий музей - смт Нова Водолага, 34.Первомайський краєзнавчий музей - м. Первомайський, 3-й мікрорайон,35 35.Краєзнавчий музей Печенізького району ім. Т.Сулими - смт Печеніги, пров. Поштовий, 1 36.Меморіальний будинок-музей Гната Хоткевича смт Високий, Харків. р-н http://khotkevych.info/fond/2013/04/12/muzej-hotkevycha-u-vysokomu/ 37.Музей Бойової Слави - смт Васищеве, Харк. р-н 38.Художньо-меморіальний музей І.Репіна - м. Чугуїв, 39.Музей води - смт Кочеток, вул. Чугуївська, 32, Чугуїв. р-н 40.Шевченківський краєзнавчий музей - смт Шевченкове,

30

Перелік використаних джерел:

1. Архип Данилюк. Українські скансени. Історія виникнення, експозиції, проблеми розвитку http://tourlib.net/books_ukr/danyljuk02.htm2. З історії музейної справи у Харкові в 1920-1930-х роках. http://artmuseum.kh.ua/istoria.html3. Комунальна установа «Історико-археологічний музей-заповідник «Верхній Салтів» / Харківський Обласний Туристсько-Інформаційний центрhttp :// omctur . kh . ua / uk / org / komunalna - ustanova - istoryko - arheologichnyy - muzey - zapovidnyk - verhniy - saltiv 4. МУЗЕЇ, ЗАПОВІДНИКИ, ЗАКЛАДИ МУЗЕЙНОГО ТИПУ УКРАЇНИ Документи: Таблиця-музеї-заповідники-України-20160914

Таблиця містить музейні установи по областям України. Музейні заклади Харківської області в переліку за номерами з 1352 по 1463. http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245062916&cat_id=2449085885.Музеї Харківщини http://museums.kh.ua/ 6. Петранівський В.Л., Рутинський М.Й. Туристичне краєзнавствоРозділ 8. МУЗЕЇ ЯК ОБ'ЄКТИ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ / Все о туризме. Туристическая библиотека http :// tourlib . net / books _ ukr / petranivsky 8. htm 7. Писарівський етнографічний музей під відкритим небом «Українська слобода» http://museums.kh.ua/usloboda 8. Рябокобила,Олена Олександрівна РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА НА ХАРКІВЩИНІ В 20 – 30-ті роки ХХ ст. / РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?...2.9.Скансени України як важливий туристичний ресурс / Все о туризме. Туристическая библиотека http://tourlib.net/statti_ukr/afanasjev5.htm

*******Нормативно-правові акти у сфері музейної справи http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244972049&cat_id=99798

Нормативно-правові акти у сфері охорони культурної спадщини http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244955632&cat_id=99798

31

науково-практичне видання

«ПАНТЕОНИ МУЗ» СЛОБОЖАНЩИНИ

Укладач С.О. Андрус

Підписано до друку 18.05.2017. 31 стор. Тираж 50 примірників.ОКЗ «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА»,

м. Харків, просп. Ювілейний, 49/8h _ libra @ ukr . net

http :// www . khoyub . com . ua

32