1

Міністерство освіти і науки України

Полтавська обласна державна адміністрація

Головне управління ДСНС України у Полтавській області

Управління Держпраці України у Полтавській області

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені

М. В. Остроградського

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ

КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Збірник наукових праць Всеукраїнської науково-практичної

конференції, присвяченої Всесвітньому Дню цивільної оборони та

Всесвітньому Дню охорони праці

27-28 квітня 2017 року

м. Полтава

2

УДК 613/614-053.81»712»(082)

Ф79

Рекомендовано до друку

Вченою радою Полтавського національного

педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Протокол № 15 від 18травня 2017 р.

Формування здоров’язбережувальних компетентностей сучасної молоді: реалії та

перспективи : збірник наук. праць Всеукр. наук.-практ. конф., присвяченої Всесвітньому

Дню цивільної оборони та Всесвітньому Дню охорони праці(Полтава, 27–28 квітня

2017 р.)/ упоряд., і ред.: В. П. Титаренко, А. М. Хлопов. – Полтава : ПНПУ, 2017. – 408 с.

Збірник містить наукові праці викладачів, студентів вищих навчальних закладів України,

представників державного нагляду та управління безпекою праці. Розглянуто актуальні

питання соціальних надзвичайних ситуацій в умовах сучасного глобалізованого

суспільства.

Розраховано на науковців, докторантів, аспірантів, викладачів і студентів навчальних

закладів системи освіти та культури різних рівнів акредитації.

Відповідальність за автентичність цитат, правильність фактів і посилань несуть

автори статей.

УДК 613/614-053.81»712»(082)

Ф79

ISBN 978-966-2538-43-4 Полтавський національний

педагогічний університет

імені В.Г. Короленка, 2017

3

ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ

ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

НАВЧАННЯ ЯК ОСНОВНА УМОВА ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

Яковлєва Вікторія Анатоліївна

м. Кривий Ріг

Анотація. У статті розглянуто актуальні проблеми освіти, що потребують

інноваційних підходів до вирішення питання збереження та зміцнення здоров’я громади,

особливо учнівської; проаналізовані новітні підходи до вирішення даних проблем; визначені

завдання розробки таких педагогічних технологій, які спрямовані на формування особистісних

установок на здоровий спосіб життя, усвідомлення підлітком цінностей здоров’я та

вироблення позитивної моделі поведінки.

Ключові слова: здоров’я дитини, здоровий спосіб життя, здоров’язбережувальні

технології навчання, життєва компетентність.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства ООН віднесла Україну до вимираючих

країн світу.

Так, за даними соціального моніторингу, початкову школу закінчує 20 відсотків

здорових дітей, а середню – лише 5-7 відсотків[2]. Однією з причин цього, на наш погляд, є

низький рівень культури здоров'я, валеологічна безграмотність, невміння зберігати і зміцнювати

здоров'я. У сучасних родинах учнів загальноосвітньої школи поширене куріння, вживання

алкоголю, а в деяких – і наркотиків. Для прикладу, серед дорослого населення палить половина

чоловіків і 20 відсотків жінок. Від алкоголізму страждає 84,4, а від алкогольних психозів – 18,9

людей на 100 тисяч населення [2]. За іншими даними, в Україні – 6 відсотків алкоголіків.

Причому, на кожні 8 алкоголіків припадає 1 жінка[3].

В такому оточенні виховуються діти в родинах. Саме тому, напевне, існують прогнози,

що нинішні 14-15-річні підлітки не доживуть до пенсійного віку.

Школа є часткою суспільства, його віддзеркаленням.

Система шкільної освіти – єдина структура, що забезпечує масовість (охоплює всіх дітей

віком 6-18 років), превентивність, ефективність, системність та послідовність у формуванні в

дітей та молоді навичок здорового способу життя.

Освіта потребує інноваційних підходів до вирішення питання збереження та зміцнення

здоров’я громади, особливо учнівської. Тому, перед педагогами, психологами, науковцями,

практиками стоїть завдання розробки таких педагогічних технологій, які спрямовані на

формування особистісних установок на здоровий спосіб життя, усвідомлення підлітком

цінностей здоров’я та вироблення позитивної моделі поведінки.

Одним із шляхів досягнення цієї мети є формування в школярів відповідального

ставлення до свого здоров’я та здоров’я людей, що їх оточують, як до найвищих індивідуальних

і суспільних цінностей. Стало зрозумілим, що назріла потреба переходу від етапу

поінформованості школярів про стан їх здоров’я до етапу формування у них стійкої мотивації

щодо здорового способу життя.

Досягнення України в реалізації мети, яка поставлена у Стратегії освіти для сталого

розвитку Європейської економічної комісії ООН (Вільнюс,2005р.) на рівнях

формальної,неформальної і неофіційної освіти на користь сталого розвитку достатньо вагомі. Як

приклад, слід зазначити ухвалення на державному рівні Концепції з безпеки життя і діяльності

людини(БЖДЛ), відповідно до якої в Україні створюється система безперервної освіти – безпеки

життя і діяльності людини, спрямована на одержання фундаментальних знань, умінь і навичок,

формування поглядів, цінностей і поведінки з метою запобігання виникненню ризиків для життя

та здоров’я людей.

Зміст державної програми з основ здоров’я об’єднує освітні напрямки валеології та

безпеки життєдіяльності, орієнтується на застосування найефективніших технологій, зокрема

освіти на основі життєвої компетентності[1].

4

Поняття життєвої компетентності особистості є одним із тих, що засвідчує складне і

багатоаспектне явище у системі соціалізації людини, її освіти, навчання та виховання. Життєва

компетентність охоплює у собі такі надбання особистості, як знання, вміння, навички, способи

діяльності, розвинені можливості сприймання, розуміння та творчого використання

матеріальних та духовних цінностей суспільства.

Новий предмет «Основи здоров’я» інваріантної складової навчального плану інтегрує

знання з валеології та безпеки життєдіяльності і має на меті навчити школярів вести здоровий

спосіб життя на основі життєвих навичок. Успішна реалізація програми інтегрованого предмета

можлива лише на засадах активної співпраці, партнерства всіх учасників навчально-виховного

процесу педагогів, учнів, сім’ї і громади та повноцінного методичного й матеріально-технічного

забезпечення.

Однією з гострих проблем, яку слід розв’язати на шляху повного впровадження

інтегрованого курсу «Основи здоров’я», є розвиток і підвищення якості підготовки й

перепідготовки кадрів з урахуванням реальних суспільних потреб, оскільки не всі керівники

навчальних закладів виявляють достатньо розуміння важливості цього предмету і, як наслідок,

основи здоров’я навчають вчителі, які не мають відповідної фахової підготовки.

Таким чином, враховуючи все вищесказане, можна зробити певні висновки:

1. Формування здорового способу життя за допомогою освіти виокремлено як один з

пріоритетних напрямків державної політики й розвитку освіти. Отже, виникла потреба в

кардинальних змінах щодо вирішення зазначеного питання у державі в цілому і в системі

загальної середньої освіти зокрема.

2. Із зміною вимог щодо вищої освіти у процесі переходу на європейські стандарти,

можливо, виникла потреба у перебудові змісту освіти і в загальноосвітній школі. І оскільки

процес виродження нації в Україні не зупинено, а здоров’я учнів залишається вкрай

незадовільним, то, напевно, разом з перебудовою вищої ланки освіти, а, можливо, і змісту освіти

середньої загальноосвітньої школи, повинна покращитися підготовка учнів до ведення здорового

способу життя.

Розв’язання цих завдань, на наш погляд, сприяло б підвищенню рівня підготовки учнів

до ведення здорового способу життя, покращанню їхнього здоров’я, підвищенню рівня

працездатності і збільшенню тривалості життя, а в цілому – призупиненню процесу виродження

нації.

Перелік використаної літератури: 1. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти / О. Овчарук // Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. – К.: К. І. С., 2003. – С. 13 – 39.

2. Паніна Н. В. Українське суспільство 2000-2012 р.р.: соціологічний моніторинг / Н. В. Паніна. – К.: ТОВ «Видавництво Софія», 2012. – 170 с.

3. Яковлєва В. А. Особливості негативного впливу навколишнього середовища на дитину, стан її здоров’я та безпеку життєдіяльності / В. А. Яковлєва // Будівництво, матеріалознавство,

машинобудування: наук.-техн. збірник: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції

«Безпека життєдіяльності людини як умова сталого розвитку сучасного суспільства». – Дн-ськ: ІБФО,

2007. – С. 426 – 429.

ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ПЕДІНСТИТУТІВ УРСР І ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Лук’яненко Олександр Вікторович

м. Полтава

Анотація. Стаття подає аналіз стану здоров’я студентської молоді Полтави

упродовж 1920-1930-х років. Подається опис відпусток за станом здоров’я, головних хвороб,

кількість вагітних, які покидали навчання упродовж навчального року та тих, хто отримував

від держави направлення на лікування у профілакторіях та санаторіях.

Ключові слова: повсякдення, УРСР, педінститути, здоров’я, студенти.

Під час з’ясування загального стану здоров’я молоді ми вдалися до контент-аналізу

наказів директора по Полтавському педінституту упродовж 1931-1940-х рр. У середньому за цей

період у виші щороку вчилося до півтисячі студентів на стаціонарному відділі. Кількість

5

відпусток, що підписувалися директорами закладу та підшивалися у категорії «за станом

здоров’я» за передвоєнне десятиліття демонструвала значне зниження. Можемо припустити, що

на початку 1930-х адміністрація не особливо прискіпливо вдавалася до перевірки підстав видачі

відпусток. Свідченням цьому є високий показник довідок про відпустку «до видужання» – 75 у

1931 р. та 74 у 1932 р.

Табл. 1. Відпустки по стану здоров’я у ПДПІ упродовж 1931-1940 рр.

Достеменно невідомо, через які хвороби студенти пропускали заняття в інституті

соціального виховання м. Полтави у 1931 р., бо у наказах директора хвороба не вказувалася.

Єдиний випадок – це історія курсанта шкільного факультету М. Кулікова, який отримав

відпустку для лікування в тубдиспансері [1, арк.112]. Це перший випадок фіксування цієї

хвороби у студентській масі.

Упродовж 1932 р. із 74 відпусток 2 були видані на час проведення операції [2, арк.15].

Прикметно, що у цьому році почали відкрито писати про лікування від відкритих форм

туберкульозу. Таких заяв було 4. Загострення хвороби припало на весну, бо відпустку видавали

в основному на період з 1 березня по 1 травня. Серед хворих були двоє студентів І курсу

(Каленчук з агро-біологічного відділу [2, арк.36] та А. Уманська з дошкільного відділу [2,

арк.42]. А студентці ІІІ курсу дошкільного відділу Ользі Павловій відпустку, видану восени у

зв’язку з туберкульозом легень, продовжили до кінця весни, які і її колезі з ІІ курсу соціально-

економічного відділу [2, арк.37]). Зауважимо, що найбільше вражає те, що відкрита форма

туберкульозу була виявлена у молоді, що вчилася на І курсі. Вступаючи до навчального закладу,

всі вони пред’являли довідки про стан здоров’я. У жодному з опрацьованих нами документів не

значилося про те, що абітурієнти не могли вчитися у колективі через туберкульоз. Постає

питання чи то компетенцію лікаря. Що було причиною брехливої довідки: незнання? Корупція?

Фальсифікація самим студентом? Мала значимість такого документу для набору контингенту

будь-якою ціною для вишу? У 1932 р. уперше окремо стали видавати відпустки за станом

здоров’я через вагітність (4 дівчини отримали їх того року). Термін таких відпусток коливався

від 3 до 9 місяців.

У 1933 р. кількість відпусток, виданих директором ІСВ, знизилася на 27% – до 53 на рік.

На операцію лягла 1 людина. Інтерес становить формулювання «надати відпустку у зв’язку з

тяжкою хронічною хворобою». Таких наказів було 26% (14 студентів). Вважаємо, що під цю

розмиту групу могли підводити студентів із сільської місцевості, які зазнали голодного

лихоліття. Підтвердженням цьому є те, що із 1932 р. у довідках всі інші хронічні захворювання

суворо ідентифікувалися. Наприклад, у 1933 р. із 53 хворих 3 студенти мали ускладнення

хвороби легень (туберкульоз) як М. Хорунженко та 2 (як то С. Гонікштейн) – ускладнення

нервової хвороби (невроз) [3, арк.35зв], а третьокурсниця Г. Охотікова через порок серця

отримала відпустку на лікування в Одеському кардіологічному інституті [3, арк.37зв]. У 1933 р.

уперше почали фіксувати відпустку для поправлення здоров’я на курорті: 9 молодих освітян

отримали направлення від комсомолу. Не рівні трималася кількість відпусток через вагітність –

3.

75 78

65

21 28

38

68

33 27 23

1931 1932 1933 1934 1935 1936 1937 1938 1939 1940

Відпустки по стану здоров'я у ПДПІ упродовж 1931-1940 років

6

Табл. 2. Відпустки через вагітність у ПДПІ упродовж 1931-1940 рр.

У 1934 р. кількість відпусток за станом здоров’я драматично падає до 18. Звісно, що стан

здоров’я молоді не покращився. Це вкотре наводить на думку, що високий показник «хворих» у

1931-1933 рр. був пов’язаний із виснаженням організму через голод, бо після років голодомору

кількість тих, хто просив офіційного звільнення від навчання у дирекції не перевищував 59, в

основному тримаючись у діапазоні 20-35 на рік. У 1934 р. втричі впала й кількість направлених

до будинків відпочинку (до трьох осіб).

У 1935 р. кількість довідок про незадовільний стан здоров’я упала до26, і лише 2

студентів того року поїхали на курортне лікування. Попри значне зниження рівня хворих, тим

неменше, складно визначити точну кількість тих, хто дійсно мав проблеми, бо практика

фальсифікування була жива. Так, студент ІІ курсу біохімічного факультету П. Телешик

упродовж року упевнено і вдало підробляв довідки міської поліклініки про стан здоров’я, за що

й отримав догану від дирекції вишу [4, арк.23].

Табл. 3. Відпустки на курортне лікування у ПДПІ упродовж 1931-1940 рр.

Наступного 1936 р. 35 вихованців Полтавського інституту соціального виховання не

відвідували навчального закладу тривалий період через хвороби. З них особливо вирізнялося

надання річної відпустки 7 студентам (один із них – студент ІІ курсу фізмату Д. Редько був

направлений до тубдиспансеру з відкритою формою туберкульозу [5, арк.127]. Нами помічена

нова практика відрахування 7 студентів вишу із правом поновлення через від’їзд на

довготермінове лікування. Кількість студенток при надії трималася у межах 3 на рік.

У 1937 р. показник пропусків занять через хворобу зріс у 1,7 рази і досяг 59. Зросла у три

рази у порівнянні з попереднім роком і кількість відпусток через вагітність (9 студенток

полишили навчання на 4 місяці). Нажаль, встановити причину такого різкого збільшення числа

хворих за рік важко. Документи не зберегли фіксації причин звільнення та назв захворювань.

Однак, зважуючи на політичні події у 1937 р., пов’язані з чисткою у партії, можна припустити,

що багато студентів брали такі відпустки аби «пересидіти» гоніння (в інституті соціального

виховання у Полтаві того року не жаліли колишніх дворян, дітей розкуркулених, священиків та

офіцерів). На користь таких здогадок свідчить різке падіння рівня захворювань у 2,8 рази – до 21

4 3 3

9

11

6

1931 1932 1933 1934 1935 1936 1937 1938 1939 1940

Відпустки через вагітність у ПДПІ упродовж 1931-1940

рр.

9

3 2 1 3

1931 1932 1933 1934 1935 1936 1937 1938 1939 1940

Відпустки на курортне лікування

у ПДПІ (1931-1940 рр.)

7

– наступного 1938 р.

Продовжувала зростати й кількість молодих мам: серед студенток вищого навчального

закладу їх було вже 11. Натомість кількість путівок на курортне лікування була мізерною. Того

року лише вихованка І курсу учительського інституту Лимарівна змогла поїхати на місячну

рекреацію з 20 жовтня по 20 листопада [6, арк.38].

Уже 1939 р. на курорті відпочило 3 молодих освітян. Разом із зростанням державної

допомоги зменшувалася кількість хворих. За весь рік лише 18 студентів попросили відсторонити

їх від навчання через недуги. Майже вдвічі менше стало й тих, хто ішов у декретну відпустку 6.

У передвоєнний 1940 р. жодна дівчина не покинула вишу через очікування поповнення у

родині. Не було й надано відпусток на лікування на курорти чи у будинки відпочинку. Рівень

захворюваності тримався середнього – показника у 23 заяви на рік. Стає звичною процедурою

проводити медогляд жителів студентських гуртожитків на початку нового календарного року у

січні. Процедура так званої санітарної обробки у цей період стає обов’язковою з огляду від’їзду

молоді на зимові свята додому до села. По поверненню в Полтаву студентів піддавали

санобробці разом із речами: постільною білизною та навіть продуктами, привезеними з дому.

Встановлюються гігієнічні нормативи щодо провітрювання один раз на 15 днів матраців та

ковдр провітрювати, а постільна білизна мала змінюватися один раз на декаду [7, арк.2].

Посилюється й організація медичного забезпечення освітян. У вересні 1940 р. нарешті було

упорядковано графік роботи інститутського медпункту. Щобудня з 12 до 14 години черговий

лікар займався санітарною роботою, яка полягала у санобстеженні гуртожитків, аудиторій та

дворів вишу. Щоденний прийом у медпункті тривав три години з 14-00. Опісля, з 17 до 19

години, лікар відвідував хворих. Тоді ж відбувалися й заняття на курсах медичних сестер

Червоного хреста при Полтавському ІСВ [7, арк.74]. Однак, через брак коштів на оплату роботи

лікаря цей графік був змінений у бік скорочення робочих годин у грудні того ж року.

Відвідування хворих на дому тривало уже не дві, а півтори години із 17 до 18-30. Так само на

півгодини менше стали витрачати на перевірку санітарного стану приміщень (із 13 до 14-30).

Прийом пацієнтів з числа освітян був розбитий на дві частини: з 12 до 13 та з 14-30 до 17 щодня

[7, арк.112зв].

Таким чином ми бачимо поступове покращення системи охорони здоров’я у стінах

педагогічного інституту. Однак, залишається питання: чи зростала разом із державним

піклуванням і самосвідомість студентів?

Табл. 4. Відпустки у ПДПІ (1931-1940 рр.)

Перелік використаної літератури: 1. Архів Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (далі – АНПУ), спр. Накази директора з особового складу. 1 січня – 27 грудня 1931 року.

2. АПНПУ, спр. Накази директора з особового складу. 1 січня – 28 грудня 1932 року. 3. АПНПУ, спр. Накази директора з особового складу. 4 січня – 29 грудня 1933 року. 4. АПНПУ, спр. Накази директора з особового складу. 2 січня – 30 грудня 1935 року. 5. АПНПУ, спр. Накази директора з особового складу. 2 січня – 27 грудня 1936 року. 6. АПНПУ, спр. Накази директора з особового складу. 2 січня – 23 грудня 1938 року. 7. АПНПУ, спр. Накази директора з особового складу. 3 січня – 31 грудня 1940 року.

75 74 53

18 26 35

59

21 18 23

4

3

3

9

11 6

9

3 2 1 3

1 9 3 1 1 9 3 2 1 9 3 3 1 9 3 4 1 9 3 5 1 9 3 6 1 9 3 7 1 9 3 8 1 9 3 9 1 9 4 0

ВІДПУСТКИ У ПДПІ (1931-1940 РР.)

стан здоров'я вагітність курорт

8

ЕКОЛОГО-ВАЛЕОЛОГІЧНІ ЗНАННЯ ЯК НЕВІД’ЄМНИЙ КОМПОНЕНТ ФАХОВОЇ ВІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ

ДИСЦИПЛІН

Оніпко Валентина Володимирівна

м. Полтава

В умовах погіршення екологічної стану довкілля, у зв’язку із зростанням рівня

механізації, автоматизації, комп’ютеризації трудових процесів і урбанізацією середовища гостро

постає проблема збереження здоров’я людини, яка стає однією з глобальних проблем сучасності,

так як має життєво важливе значення для всього людства. Основними екологічними факторами,

що діють на людей у великих містах, є:забруднення водних об’єктів, забруднення ґрунтів

шумове забруднення, забруднення атмосферного повітря, збільшення рівня вібрації,

геопатогенні зони, геохімічні бар’єри. Ці фактори мають прямий вплив на здоров’я та емоційний

стан людей.

Саме тому в даний час одним з пріоритетних завдань еколого-валеологічну освіти можна

розглядати як процес і результат оволодіння майбутніми вчителями соціальним еколого-

валеологічним досвідом, що є провідним чинником формування еколого-валеологічної культури

майбутніх фахівців. Сутність еколого-валеологічної культури дає зрозуміти, що при формуванні

системи знань про грамотну, екологобезпечну, здоров’язберігаючу взаємодію людини з

навколишнім середовищем, повинні бути знання з екології людини та валеологія. Формування

еколого-валеологічної культури майбутніх учителів природничих дисциплін повинно

здійснюватися з урахуванням сучасних наукових знань про екологію людини, її взаємозв’язки із

біосферою і Всесвітом, ролі екології людини у формуванні культури особистості як основи

подолання екологічної кризи, забезпечення індивідуального і популяційного здоров’я людини та

стабілізації екологічної рівноваги біосфери як живої системи

Словосполучення «еколого-валеологічні знання» відображає не просто факт об’єднання

екологічних та валеологічних знань, а глибинний взаємозв’язок, взаємозумовленість цих видів

знань. Здоров’я інтегрує в собі екологічну та валеологічну єдність організму, особистості і

навколишнього середовища.

Однак найбільш важлива причина, що викликає ослаблення здоров’я населення – це

спосіб життя, який не відповідає біологічній основі організму, його генотипу. Частка впливу

цього фактора на стан здоров’я людини оцінюється експертами ВООЗ в 50% [3, C.12].

Усвідомлення того факту, що здоров’я людини в значній мірі залежить від його способу життя і

ставлення до свого здоров’я, привело до розуміння необхідності цілеспрямованого виховання у

підростаючого покоління відповідального ставлення до здоров’я, установок на здоровий спосіб

життя, тобто до необхідності еколого-валеологічної культури. Під еколого-валеологічною

культурою ми розуміємо складне особистісне утворення, яке має складну структуру до якої

входять мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний, рефлексивно-оцінний

компоненти. Формування когнітивного компоненту передбачає процес набуття еколого-

валеологічних знань про здоровий спосіб життя, про закономірності становлення, збереження і

розвитку здоров’я людини під впливом абіогенних і біогенних чинників середовища, оволодіння

вміннями збереження і вдосконалення особистого здоров’я і біоенергоінформаційної рівноваги в

природних екосистемах, оцінки формують його чинників, а також оволодіння вміннями його

побудови, освоєння методів і засобів пропаганди здоров’я та здорового способу життя та

формування екологічної свідомості, індивідуальної, екологічної та валеологічної культури

особистості в світлі глобальних еколого-валеологічних проблем, що виникають в умовах

техногенних перетворень у навколишньому середовищі. Еколого-валеологічні знання – це

знання про екологобезпечну та здоров’язберігаючу взаємодію людини з навколишнім

середовищем, які мають інтегрований характер і поєднують у собі екологічні, валеологічні,

біологічні, медичні, філософські, географічні, економічні, соціологічні, юридичні, демографічні

та інші знання. В пошуку ключових понять і термінів, на основі яких можливе формування

певної еколого-валеологічної позиції особистості щодо свого здоров’я та здоров’я інших людей,

основним завданням є вироблення конструктивних стратегій по формуванню культури здоров’я,

здорового способу життя та його ціннісно-смислових основ [1, C.67].

У сучасних вимогах до рівня підготовки педагога вказується необхідність засвоєння

студентами педагогічного вузу знань про взаємозв’язки організму з навколишнім середовищем,

9

усвідомленням здоров’я дитини як основної цінності, формування відповідальності майбутнього

вчителя за здоров’я дитини.

Аналіз педагогічного досвіду дозволяє нам визначити провідним чинником ефективністі

формування еколого-валеологічної культури є перехід від знань про здоровий спосіб життя і

причини, що послужили основою порушення екологічної рівноваги в середовищі, до програми

формування індивідуальної екологічної та валеологічної культури особистості [2, C.4]. У процесі

навчання майбутніх вчителів природничих дисциплін це виражається в органічному поєднанні

розвинутих еколого-валеологічної свідомості, мислення та переконаності виступають як мотив і

настанова відповідної практичної еколого-валеологічної діяльності, забезпечують її високу

результативність та формування здоров’язберігаючого освітнього середовища.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє зробити висновок, що поведінка

учнів, що суперечить принципам здорового способу життя, обумовлено в значній мірі низьким

рівнем їх валеологічної грамотності [1, C.103]. Як відомо, екологія людини вивчає взаємозв’язок

здоров’я та факторів навколишнього середовища, а валеологія – взаємозв’язок здоров’я і

способу життя людини. На наш погляд, дане визначення категорій «здоров’я» і «здоровий спосіб

життя» дозволяє констатувати, що екологічне та валеологічне виховання повинно виступити як

єдина система, що забезпечує формування гармонійно розвиненої особистості зі стійкими

формами мотивації на здоров’я і здоровий спосіб життя, а також мотиваційно-смисловими

основами адекватних типів здоров’язберігаючої поведінки.

Отже, еколого-валеологічні знання становлять когнітивний компонент еколого-

валеологічної культури майбутнього вчителя, який є базовим для усіх інших компонентів,

оскільки визначає визначає мотиви еколого-валеологічної діяльності майбутнього вчителя, його

ціннісне ставлення до навколишнього середовища і здоров’я.

Перелік використаної літератури: 1. Формування валеологічної компетентності студентів педагогічнихуніверситетів у процесі професійної підготовки: дис. канд. пед. наук: 13.00.04 / О.М. Бондаренко; АПН України. Ін-т пед.

освіти і освіти дорослих. – К., 2008.

2. Готовність вчителя до використання здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі // Здоров’я та фізична культура – 2006, №8. – С. 1–6.

3. Страшко С.В. та ін. Інфекційні хвороби, що набули соціального значення: К., «Освіта України».– 2006. – 56 с.

28 КВІТНЯ – ДЕНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Архипов Юрій Вікторович

м. Полтава

Відповідно до Указу Президента від 18 серпня 2006 року №685/2006 28 квітня визначено

Днем охорони праці в Україні.

У цьому році Всесвітній День охорони праці за рекомендацією Міжнародної організації

праці (МОП) відзначатиметься під девізом: «Удосконалення збору та використання даних про

безпеку та гігієну праці».

Свою діяльність у 2017 році МОП спрямувала на підвищення інформованості про

розміри і наслідки пов’язаних з роботою нещасних випадків і професійних захворювань.

Оскільки дані про такі нещасні випадки і захворювання мають важливе значення для

профілактики, існує гостра необхідність у вдосконаленні системи повідомлення і реєстрації, а

також у зборі і аналізі інформації про безпеку і гігієну праці на національному рівні.

Впродовж 2016 року на підприємствах, зареєстрованих у відділенні виконавчої дирекції

Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України у

м. Полтаві, сталося 49 нещасних випадків, в яких постраждало 54 особи, 6 чоловік було

травмовано смертельно. Найбільш травмонебезпечними є транспорт, складське господарство,

поштова та кур’єрська діяльність – 13 осіб, переробна промисловість – 11. Травмонебезпечними

професіями продовжували залишатися водій – 7 осіб, охоронник – 5 осіб, фельдшер та

листоноша – по 4 постраждалих. Випадків професійного захворювання не зафіксовано.

Травматизм на виробництві є важливою, але недостатньо усвідомленою проблемою

нашого суспільства, для розв’язання якої потрібні систематичні та всебічні зусилля. За

офіційними даними, у середньому щороку на виробництві гинуть в Україні 400 осіб і 5 тисяч

10

травмуються, зокрема більш ніж 1 тис. жінок. Приблизно 500 працівників стають інвалідами.

Про те, що життя і здоров’я людини має найвищу цінність ні в кого не викликає сумніву.

Разом з тим роботодавець часто більше зацікавлений у примноженні прибутків, ніж у

забезпеченні безпечних умов праці для робітника. У зв’язку з цим вбачається, що держава має

примусити роботодавців економічними механізмами стимулювати створення на виробництві

саме безпечних умов праці. Роботодавець, в свою чергу, повинен створювати стимули для своїх

працівників, щоб вони дотримувалися правил охорони праці на підприємстві.

Як показує практика, можна розглядати два шляхи вирішення цих проблем:

- належне фінансування заходів для підвищення ефективності профілактики виробничого

травматизму та професійної захворюваності;

- створення єдиного реєстру виробничого травматизму та професійних захворювань на

національному рівні.

Систематичний і достовірний збір даних про стан охорони праці і травматизм на

виробництві є об’єктивним підґрунтям для здійснення аналізу всіх аспектів травматизму й

розроблення фахівцями заходів з профілактики на рівні підприємств, регіонів і держави.

Оптимізація та підвищення точності збору даних з використанням новітніх інформаційних

систем дасть змогу чіткіше визначити пріоритети в державній політиці у сфері охорони праці,

раціонально використовувати людські та матеріальні ресурси й підвищувати рівень безпеки на

виробництві.

Тому важливим напрямком відділення Фонду м. Полтава залишається проведення

службою страхових експертів з охорони праці профілактичної роботи з попередження та

недопущення виробничого травматизму та професійних захворювань на підприємствах міста.

Найбільш дієве вивчення стану умов і безпеки праці в суб’єктів господарювання, для

подальшого надання в межах компетенції допомоги роботодавцю у вдосконаленні СУОП

упродовж 2016 року така допомога була надана 80 підприємствам. Хоча Законами України у

2016-2017 роках накладений мораторій на перевірку підприємств, установ, організацій, відділ

профілактики виробничого травматизму та медико-соціальних послуг проводить такі

превентивні заходи, як семінари, наради та засідання круглих столів, на яких обговорюються

питання профілактики нещасних випадків на виробництві, дотримання санітарно-гігієнічних

норм і правил на робочих місцях та інші не менш важливі питання. Загалом спеціалісти

відділення взяли участь в організації та проведенні 96 зазначених заходів.

Заходи, які спрямовані на збереження життя і здоров’я людей під час виконання

трудових обов’язків повинні бути не одноразовими, а постійними і системними з боку суб’єктів

господарювання, органів державної влади, громадських організацій, всього суспільства. Але, в

першу чергу, роботодавець щоденно зобов’язаний дбати про створення на робочому місці в

кожному структурному підрозділі умов праці відповідно до нормативно-правових актів, а також

забезпечення додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Для людей, що отримали травми на виробництві, головним залишається своєчасне

здійснення їм страхових виплат які залежать від сплати єдиного внеску страхувальниками.

Так тільки по відділенню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від

нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Полтаві страхові

виплати за 2016 рік склали 23 млн. 262 тис. грн. та на медико – соціальну допомогу потерпілим

1млн. 528 тис.грн. За перший квартал 2017 року виплачено страхових виплат 6млн. 113тис. грн,

та на медико – соціальну допомогу 354тис.грн.

Але чи всім постраждалим на виробництві ми (Фонд) може надати допомогу.

Закон України«Про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування»Розділ IV. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку

з тимчасовою втратою працездатності Стаття 18.Особи, які підлягають страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою

працездатності

1. Страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які

працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях

незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та

консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на

виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах. Терміни «застрахована особа», «страхувальники» та «роботодавці» вживаються у цьому

Законі у значеннях, наведених у Законі України«Про збір та облік єдиного внеску на

загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2464-17

11

УСУНЕННЯ ПРИРОДНО-СОЦІАЛЬНИХ НЕБЕЗПЕК ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ КОМФОРТНОГО СЕРЕДОВИЩА ПРОЖИВАННЯ ЛЮДИНИ

Хлопов Андрій Михайлович

м. Полтава

Анотація.У статті дається поняття природньо- соціальних небезпек, їх впливу на

життєдіяльність людини, а також описується роль подолання та усунення цих небезпек для

створення основ здорового способу життя.

Ключові слова: природньо-соціальні небезпеки, безпека життєдіяльності, поняття

безпеки людини.

Небезпека – це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати

шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Небезпека для людини – це

явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю

людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.

Кожна людина відчуває і розуміє небезпеку. Згідно з висновками експертів ООН,

більшість людей пов'язують відчуття небезпеки з буденними проблемами і повсякчасними

клопотами, а не ґрунтують його на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних

конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров'я, довкілля – основні проблеми

безпечного самопочуття людини.

1. Природно-соціальні небезпеки

Природно-соціальні небезпеки – химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних

захворювань, венеричні захворювання, СНІД.

В Україні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захворювань на рік. Найбільш

поширена вірусна інфекція – грип, яка виникає як епідемія. Щорічно в світі хворіє на грип від 5

до 15% населення, смертельних випадків від грипу налічується близько 2 млн. Хвороба Боткіна,

або вірусний гепатит, досить поширена вірусна інфекція. Епідемія туберкульозу в Україні стала

реальністю. Наведемо деякі сумні факти про туберкульоз. За всю історію людства від

туберкульозу померло понад 330 млн. осіб. Паличкою Коха (збудник туберкульозу) інфіковано 2

млрд. осіб, тобто майже третина населення Землі, 10% інфікованих хворіє. Хворий на відкриту

форму туберкульозу інфікує 10-15 осіб за рік. Від туберкульозу помирає більше дорослих, ніж

від усіх інших інфекційних захворювань разом узятих. 26% усіх померлих у слабо розвинених

країнах загинуло від туберкульозу. Третина хворих на СНІД помирає від туберкульозу. На

туберкульоз хворіють частіше люди віком від 15 до 44 років, тобто найбільш працездатна

частина населення, це збільшує негативний економічних ефект хвороби. Неправильне

застосування антитуберкульозних препаратів призвело до того, що понад 50 млн. осіб хворіють

на стійку до ліків форму туберкульозу. У світі щорічно з`являється не менше 8 млн. хворих на

туберкульоз і помирає близько 2 млн. За прогнозами ВООЗ кількість хворих у найближчі часи

може вирости до 90 млн. 30 млн. з них можуть померти ще в цьому десятиріччі. Тому з 1993 р.

ВООЗ оголосила цю хворобу «глобальної небезпеки для людства».

Харчові отруєння. Збудники харчових отруєнь на відміну від збудників харчових

інфекцій здатні жити та розмножуватись на продуктах. При цьому харчові продукти стають

отруйними внаслідок накопичених в них токсинів. Особливістю харчових отруєнь є досить

швидкий прояв ознак хвороби. Через 2-24 години після вживання їжі можуть виникнути

блювота, різкі болі в області живота, головний біль і загальна слабкість, пронос, а в окремих

випадках і більш важкі симптоми з наслідками.

Найбільш небезпечними харчовими отруєннями є ботулізм та отруєння, які викликають

стафілококи.

Захворювання, які передаються статевим шляхом. В останні роки в Україні різко

погіршилось становище щодо захворюваності на хвороби, які передаються статевим шляхом

(ЗПСШ).

Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, сьогодні налічується близько 30

захворювань, які передаються статевим шляхом. У цю категорію входять декілька груп,

наприклад:

- хвороби, які викликають віруси – геніальний герпес, СНІД, вірусні геніальні бородавки та ін.;

12

- паразитарні – короста та ін.; оптимальні умови для передавання створюються при статевих контактах;

- бактеріальні – сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити, бактеріальний вагіноз; - грибкові – кандідоз на статевих органах та ін. Можуть виникати і без зараження, а як

наслідок антибіотико терапії, але передаються і статевим шляхом.

СНІД– синдром набутого імунодефіциту. За оцінками ООН та ВООЗ у світі

нараховується 50 млн. осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини. Більше 16 мільйонів

осіб померли від СНІДу. Більшість випадків інфікування припадає на африканські країни.

Половина нових випадків інфекції припадає на молодих людей у віці 15-24 років.

За офіційними даними в минулому році Україна визнана епіцентром розповсюдження

ВІЛ-інфекції у Східній Європі. На 1 січня 2000 року зареєстровано 28 965 випадків ВІЛ-

інфікування серед громадян України, 283 випадки – серед іноземців. При цьому спостерігається

стрімкий розвиток темпів епідемії в останні роки. Але реальна кількість ВІЛ-інфікованих значно

більша, оскільки реальне виявлення всіх ВІЛ-інфікованих майже неможливе.

Особливе значення має той факт, що 80% всіх ВІЛ-інфікованих становлять ін'єкційні

наркомани у віці статевої активності (від 15 до 30 років). Найбільша кількість випадків ВІЛ-

інфекції сьогодні реєструється в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській

областях та місті Київ.

Наркотики та наркоманія. Кількість наркоманів зростає в усьому світі, в тому числі і в

Україні. Наркоманія в Україні , давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають

наркотики переважає 82 500 (за офіційними даними на 1999 р.). Реальна цифра людей, що

вживають наркотики, за оцінками МВС, в 10-12 разів більша, і може скласти 600-800 тисяч, а

тенета наркобізнесу ловлять все нові жертви. За даними Інтерполу, в Україні зареєстровано 65

тисяч розповсюджувачів наркотиків.

Психічна залежність – це форма взаємовідносин між наркотиком і особистістю, і ці

взаємовідносини залежать як від специфічності ефекту наркотику, так і від потреб особистості,

котру цей наркотик задовольняє.

Фізична залежність – це стан адаптації, який виражається в явних порушеннях фізіології

у випадку припинення вживання наркотиків. Це явище перебуває в безпосередньому зв'язку з

фармакологічною дією наркотику на живу клітину.

Наркотиком вважається кожна речовина рослинного чи синтетичного походження, яка

при введенні в організм може змінити одну чи декілька функцій та внаслідок багаторазового

вживання призвести до психічної або фізичної залежності. Відчути дію наркотику і не

втягнутись неможливо.

Наркоманія– це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров'ю, призводить

до деградації особистості, інвалідності і смерті в молодому віці.

Здоров’я людини в Україні розглядається як одне з найголовніших немайнових благ

особи. Статтею 3 Конституції України здоров`я людини, як і її життя, особиста честь і гідність,

недоторканність та безпека, визначене найвищою соціальною цінністю. Згідно із статтею 49

Конституції України кожен має право на охорону здоров`я.

Здоровий спосіб життя – це діяльність людей, яка спрямована на зміцнення,

поліпшення і збереження свого здоров'я, попередження виникнення і розвитку захворювань.

Сфера виробничої діяльності людини є складовою довкілля і значною мірою впливає на

формування стану здоров'я працюючих. За даними Держкомстату на початок 1998 р. 18 відсотків

від загальної кількості осіб працювали в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним

нормам. Найбільша їх кількість – у вугільній промисловості (67,4 відсотка), чорній металургії

(53,8 відсотка), машинобудуванні (19,7 відсотка), будівництві (13,7 відсотка), промисловості

будівельних матеріалів (25,9 відсотка).

Формування професійної патології в Україні обумовлене майже 140 професійними

шкідливими факторами – це різні види виробничого пилу, шум, локальна та загальна вібрація,

різні хімічні речовини, несприятливий мікроклімат, електромагнітні іонізуючі та неіонізуючі

випромінювання.

Основні пріоритети у сфері забезпечення професійної безпеки:

- удосконалення технологій, технологічних, санітарно-технічних засобів і пристосувань колективного та індивідуального захисту, створення економічних механізмів щодо

стимулювання підприємців до створення безпечних та здорових умов праці;

- удосконалення організації медичної допомоги, діагностики, лікування та профілактики, статистичної звітності щодо професійної та виробничо обумовленої

13

захворюваності, створення реєстру професійних захворювань;

- підтримка здорового способу життя. Багаторазова переадаптація зору в процесі розрізнення по яскравості поверхонь викликає

стомлення очей і ускладнює виконання виробничих операцій. Тінеутворюючі властивості світла

визначаються контрастністю освітлення: чим воно більш контрастніше, тим краще видно

рельєфний об'єкт із фоном. Неконтрастне освітлення викликає стомлюваність. Сліпуча дія

джерел світла погіршує умови роботи органів зору, викликає різь в очах, підвищену

стомлюваність.

Пульсація світлового потоку візуально не сприймається, однак тривале перебування

людини в умовах пульсуючого освітлення викликає втому, напругу в очах, головний біль. При

частоті коливань більш ніж 300-400 Гц негативний вплив пульсації на зір практично не

виявляється. Спектральний склад випромінювання впливає на зір людини, його працездатність і

артеріальний тиск. З погляду гігієни спектральний склад джерел штучного освітлення повинен

максимально наближатися до природного освітлення.

При проектуванні сучасного промислового освітлення згідно існуючих стандартів

необхідний рівень освітленості нормується в залежності від точності виконання виробничих

операцій, світлових властивостей робочої поверхні й оброблюваної деталі, системи освітлення і

ряду інших факторів..

Природні ресурси світу великі й різноманітні. До них відносять компоненти живої та

неживої природи, що використовуються (або можуть бути використані в перспективі) як

предмети виробництва, споживання й рекреації. До природних ресурсів належать: сприятливі

кліматичні умови (енергія сонця, вітру, води), грунти, рослини, тварини, мінеральна сировина,

води. Класифікація природних ресурсів може бути різною, залежно від того, за якими ознаками

її проводять. Найчастіше трапляється такий поділ:

- за видами: мінерально-сировинні, водні, земельні, біологічні (тваринні та рослинні, у тому числі лісові), кліматичні, рекреаційні, Світового океану;

- за вичерпністю: вичерпні (ресурси надр та екосистеми) і невичерпні (енергія сонця, вітру, припливно-відпливна, хвильова, геотермічна, термоядерна тощо);

- за можливістю самовідновлення: відновлювані (земельні, біологічні, водні) та не відновлювальні (більша частина мінеральних ресурсів).

Природні ресурси на земній кулі розміщуються вкрай нерівномірно. Великі регіони

різняться за рівнем забезпеченості певними ресурсами. Рівень забезпеченості мав значний влив

на первинний розвиток промисловості та її спеціалізацію до ери науково-технічної революції

(НТР). Ресурсозабезпеченість є важливим, але не вирішальним фактором розвитку території.).

Використання природних ресурсів і заходи щодо їх збереження отримали назву

природокористування. За раціонального природокористування навколишнє середовище не

зазнає катастрофічного впливу виробничої діяльності людини, а знаходиться в стані екологічної

рівноваги. За нераціонального природокористування стан навколишнього середовища з кожним

роком погіршується, що призводить до локальних, регіональних і загальносвітових екологічних

проблем.

Мінеральні ресурси – природні речовини мінерального походження, що

використовуються в господарстві як сировина чи джерело енергії. Гірські породи та мінерали,

що їх люди використовують чи будуть використовувати в господарській діяльності, називають

корисними копалинами. Мінеральних ресурсів налічується понад 200 видів. Щорічно із земних

надр видобувається понад 120 млрд. тонн різноманітної сировини і палива. Сучасне розміщення

корисних копалин світу – це результат геологічного розвитку нашої планети. Росія, Китай,

Австралія, Канада, США мають практично всі види мінерально-сировинних ресурсів і належать

до категорії країн максимальної ресурсозабезпеченності. У літосфері сформувалися геологічно

окремі території, з приуроченими до них групами корисних копалин. При цьому паливні ресурси

органічного походження тяжіють до прогинів стародавніх платформ або прогинів складчастих

структур. Рудні корисні копалини трапляються в межах розломів платформ і рухливих

складчастих областей. Вирізняють великі рудні пояси. Альпійсько-Гімалайський,

Тихоокеанський, Урало-Монгольський тощо. Рудні корисні копалини мають велике значення у

сучасному світі, оскільки метали залишаються неперевершеним конструкційним матеріалом.

Наявність рудних корисних копалин є доброю передумовою економічного розвитку будь-якої

країни.

Раціональне використання мінеральних ресурсів передбачає комплексне й повне

використання сировини, створення безвідхідних і маловідхідних виробничих циклів,

14

переведення виробництва на екологічно безпечні, ресурсо- та енергозберігаючі технології.

Земельні ресурси – землі, що використовуються або можуть бути використані в різних

галузях національної економіки. Також визначаються як вид відновлювальних природних

ресурсів, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях національної

економіки. А крім того – як вид відновлювальних природних ресурсів, що характеризуються

територією, якістю грунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо.

Земельні ресурси – основа розміщення господарських об'єктів, головний засіб виробництва у

сільському, лісовому та інших господарствах, де використовується й відіграє роль родючість

грунтів. Якість земельних ресурсів, насамперед залежить від вмісту гумусу в грунті. Загальна

площа суходолу – 149 млн. кв. км. Земельний фонд (без Антарктиди) становить 133,9 млн. кв. км

(13,4 млрд. га), або 26,3% загальної площі земної кулі.

Одним із найважливіших показників у земельному фонді території є частка орних

земель. На Євразію припадає 59% світової ріллі, на Північну та Центральну Америку – 15%, на

Африку – 15%, на Південну Америку – 8%, на Австралію – 3%. 80% світової ріллі знаходиться у

посушливій зоні. Найбільша частка пасовищ – у країнах Африки (24%) та Азії (18%).

Вкрай негативний вплив на земельні ресурси справляє ерозія. Грунти втрачають свою

родючість як через природні процеси, так через нераціональну господарську діяльність людини.

Щорічне скорочення сільськогосподарських угідь становить більш як 9 млн. га.

Водні ресурси – складова частина невичерпних природних ресурсів. Це – прісні води

суходолу: поверхневі (річки, озера, льодовики, штучні водойми, болота) та підземні. Вода – одна

з найпоширеніших речовин у природі. На Світовий океан припадає 361 млн. кв. км, або 71%

загальної площі земної кулі; на всі внутрішні водойми суходолу – до 3%. Близько 10% суходолу

вкрито льодовиками.

Проблема нестачі води в густозаселених регіонах земної кулі пов'язана також із значним

забрудненням вод річок і озер унаслідок господарської діяльності. Брудна вода стає

непридатною для побутових, господарських, рекреаційних потреб. Процес забруднення вод

особливо інтенсивно розвивається в останні 20-30 років. До цього проблеми, пов'язані з

забрудненням вод, мали локальний характер. Нині проблема водозабезпечення стала однією з

найбільших проблем людства.

Основними спожив�