Міністерство освіти і науки Україниhf.nupp.edu.ua/wp-content/uploads/2015/05/Vipusk-1-15-16... · 2018-03-14 · в умовах інформаційного

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

Студентів гуманітарного факультету

Випуск 1

Полтава 2016

2

Міністерство освіти і науки України


Імені Юрія Кондратюка

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

студентів гуманітарного факультету

Випуск 1

Полтава 2016

3

Збірник наукових праць студентів гуманітарного факультету

Полтавський національний технічний університет імені Юрія

Кондратюка.

У збірнику представлені результати наукових досліджень студентів

гуманітарного факультету.

Збірник призначений для аспірантів та студентів старших курсів.

Збірник видається відповідно до рішення Вченої ради гуманітарного

факультету від 15.06. 2016.

Відповідальний за випуск – декан гуманітарного факультету

І.О.Іваницька

Редакційна колегія:

В.П.Задорожній – завідувач кафедри державного управління і права,

доктор наук з державного управління, Заслужений юрист України

І.Г.Передерій – завідувач кафедри українознавства, культури та

документознавства, доктор історичних наук, доцент

Г.Є.Аляєв – завідувач кафедри філософії і соціально-політичних

дисциплін, доктор філософських наук, професор

В.В.Стрілець – завідувач кафедри іноземних мов, кандидат педагогічних

наук, доцент

Ю.М.Мороз – завідувач кафедри фізичного виховання, спорту та

здоров'я людини, кадидат педагогічних наук, доцент

А.В.Нарадько – кандидат історичних наук, доцент кафедри

українознавства, культури та документознавства

А.О.Агейчева – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри іноземних

мов, заст. декана гуманітарного факультету

© Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка, 2016

4

Секція українознавства, культури та документознавства

УДК 81’255.4:655.525

Рокітянська Вікторія, студентка групи 401-ГД

Наук. керівник – к. філол. н., доц. Чередник Л.А.

Полтавський національний технічний

університет імені Юрія Кондратюка

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ

ЛІТЕРАТУРИ

Початок ХХІ століття характеризується змінами в процесах

глобалізації й інтеграції всіх галузей науки й техніки, а також

збільшенням кількості науково-технічної документації. Водночас,

в умовах інформаційного суспільства розвиток науки й техніки

тісно пов’язаний з обміном інформацією між фахівцям різних

професій.

Швидкоплинність науково-технічної інформації, яка втрачає

свою актуальність і цінність, потребує негайного оброблення, що

вимагає пожвавлення перекладацької діяльності. Метою нашого

дослідження є особливості перекладу науково-технічної

літератури, що існують на сучасному етапі.

Відомо, що визначальними ознаками науково-технічного

тексту є його інформативність, логічність, точність, об’єктивність,

ясність, зрозумілість [4]. Одна з головних відмінностей мови

науково-технічної літератури – значна кількість термінів, чіткий

виклад матеріалу. Основною стилістичною рисою таких текстів є

стислість і точність формулювань. Однак труднощі під час

перекладу науково-технічної літератури виникають не у зв’язку з

перекладом окремих термінів, а з відтворенням змісту фраз,

адекватних значень слів і точність передавання контексту [1,

с. 168].

Для мови науково-технічної літератури характерна

наявність великої кількості скорочень, специфічний переклад

низки граматичних конструкцій, еліптичний характер вираження

думки й ін. Під час перекладу такої літератури необхідні знання

5

нової термінології та вміння точно передавати її рідною мовою. У

цьому полягає одна з головних труднощів під час такого

перекладу.

Характерні риси, що відрізняють переклад науково-

технічної літератури від інших галузей, є лексичні, граматичні та

стилістичні особливості.

Як стверджують О. Ключник та Г. Грицик, найтиповішими

лексичними особливостями науково-технічної літератури є

«насиченість тексту термінами та термінологічними

сполученнями» [3]. Терміни, властиві лише окремій галузі науки й

техніки, становлять суттєву складову науково-технічних текстів і є

«однією з головних причин виникнення труднощів при перекладі з

огляду на їх неоднозначність, відсутність перекладацьких

відповідників та національну варіативність» [3].

У граматичному плані відмінності менш виразні. З-поміж

особливостей граматичної структури науково-технічної літератури

А. Коваленко виокремлює: наявність довгих речень, які містять

велику кількість другорядних і однорядних членів; уживання

багатокомпонентних атрибутивних словосполучень; уживання

означень, утворених шляхом об’єднання цілих синтаксичних груп;

уживання синтаксичних конструкцій пасивного типу,зворотів;

наявність пропусків деяких службових слів (артиклів, допоміжних

дієслів) особливо в таблицях, графіках, специфікаціях [4, с. 182].

Науковці виокремлюють також і стилістичні відмінності

перекладу науково-технічної літератури, що пов’язані з

розбіжностями у стилістичних і жанрових нормах подання

інформації в науково-технічних текстах мови оригіналу й

перекладу, особливостями вживання слів і сталих образних і

необразних сполучень.

Серед жанрово-стилістичних труднощів перекладу науково-

технічних текстів українською мовою більшість дослідників

(Л. Гречина, О. Ключник, Г. Грицик) виділяють такі: переклад, так

званих, метафоричних термінів; переклад образної і необразної

фразеології; переклад різноманітних кліше; наявність у текстах

розмовних лексичних елементів [3].

6

До особливостей перекладу науково-технічної літератури

відносять і такі фактори:

1) дані матеріали призначені для конкретних спеціалістів.

Загалом, будь-який науково-технічний текст – це зв’язаний в одне

ціле матеріал, з якого не можна вилучити яку-небудь частину, як

таку, що є несуттєвою, оскільки при цьому може змінитись зміст

усього тексту;

2) у більшості випадків у процесі перекладу науково-

технічного тексту доводиться змінювати порядок слів у реченні. У

випадку, якщо перекладач недостатньо орієнтується у темі, він

здійснює дослівний переклад, тобто зберігає порядок слів у

реченні відповідно до оригіналу, або ж додає власні слова чи

фрази, відсутні в тексті оригіналу, що також може змінити його

значення [2, с. 95].

Отже, проаналізувавши основні особливості перекладу

науково-технічної літератури, можна стверджувати, що тексти

необхідно перекладати не механічно або інтуїтивно, а з

обов’язковим урахуванням специфіки, притаманної такій

літературі. Головною умовою успішного і правильного перекладу

будь-якого іншомовного тексту є досконале володіння мовою

оригіналу. Тому знання перекладача потребують повсякчасного

вдосконалення, як у мовній сфері, так і тій технічній галузі, яка є

його спеціалізацією.

Література

1. Гречина Л.Б. До проблем лексичних труднощів перекладу

науково-технічної літератури//Вісник Житомирського

державного університету. – 2011. – № 57. – С. 167-175.

2. Жустрин Г. К. Краткий курс перевода научно-

технической литературы с английского на русский: пособие/ Г. К.

Жустрин. – М: Лика Год, 2006. – 112 с.

3. Ключник О. Труднощі науково-технічного перекладу –

[Електронний ресурс]: Режим доступу:

http://conferences.neasmo.org.ua/node/1408

4. Коваленко А. Я Загальний курс науково-технічного

перекладу : підручник / А. Я. Коваленко. – К.: Інкос, 2002. – 317 с.

http://conferences.neasmo.org.ua/node/1408

7

УДК 371.31:004-054.6(477) (043.2)

Савик Я.В., студентка групи 401-ГД

Науковий керівник – к. філол. н., доцент Чередник Л.А.



ШЛЯХИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ В

УКРАЇНІ ДЛЯ ІНОЗЕМЦІВ

Кожного року кількість іноземців, які здобувають освіту в

Україні, збільшується. Навчання іноземних студентів здійснюється

за денною, заочною і дистанційною формами.

Як показує практика, дистанційне навчання сьогодні посідає

важливе місце у системі освіти. Воно має низку привілеїв,

найголовнішими серед яких є можливість самостійного вибору

студентом розкладу, переліку предметів і часу навчання. Увесь цей

процес забезпечується за допомогою використання інформаційно-

телекомунікаційних програм і систем та мережі Інтернет.

Проте є і негативні аспекти. По-перше, проблеми

розпізнання особи і її навиків, оскільки іноді трапляються ситуації,

коли викладач не в змозі оцінити об’єктивність виконання

різноманітних завдань, так як не є стовідсотково впевненим у

правдивості того, що воно виконується потенційним студентом, а

не кимось іншим. Окрім цього, існує ще й проблема

взаєморозуміння: мовний бар’єр, виникнення якого може бути

спричиненим необізнаністю в іноземній мові чи в деяких

особливостях культури мовлення.

Тому дослідники багато уваги приділяють усуненню цих та

інших проблем. Важливою умовою удосконалення дистанційного

навчання в Україні для іноземців є забезпечення його якості,

адаптування до цієї технології розроблених навчально-методичних

комплексів, забезпечення підвищення кваліфікації викладачів,

термінове напрацювання нормативної бази. Потрібно також

доопрацювати базові інформаційні системи і сервіси, придбати

додаткове найсучасніше обладнання.

8

Однією з характерних рис дистанційного навчання є

гнучкість, тобто існує можливість розподілу часу, кількості

предметів на день й зміни навчання – усе це є найбільш

прийнятним для студента, особливо у тому випадку, коли той

працює або ж часто перебуває у від’їздах.

Отже, при дистанційному навчанні змінюється сам характер

цього процесу. Воно надає можливості студенту реалізовувати на

практиці теоретичні знання і виробляти певні навики, оволодівати

знаннями у зручний для нього час. Окрім того, це чудова нагода

мати гнучку систему комунікації між тим, хто навчається, і тим,

кого навчають. Відповідно, важливим у дистанційній освіті в

Україні для іноземців є підготовка як викладача, так і студента.

Викладач стає наставником, що завжди допоможе,

підправить і підтримає. Це людина, яка має поєднувати у собі як

професійні навики (уміло розподілити теми занять та їхню

кількість), так і володіння психологічними прийомами (зацікавити,

домовитися, підтримати, знайти спільну мову зі студентом).

Студент, у свою чергу, під час дистанційного навчання

повинен працювати з навчальними програмами, системами;

ввічливо і лояльно ставитися до свого наставника; бути завжди

готовим до оновлених і модернізованих шляхів кооперації. Тобто,

мається на увазі, що студент і лектор (викладач) мають удвох

шукати шляхи взаєморозуміння та підтримки один одного.

9

УДК 930.22

Зеленська Оксана, Литвин Олександра студентки групи 101-пГД,

Наук. керівник – к. філол. н., доц. Мізіна О.І.



ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

СУЧАСНОГО ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

Розмірковуючи про історію українського документознавства

вчені одностайно дотримуються думки, що стрімкий розвиток науки

починається з 1990х рр. Згідно з міркуваннями монографічних

досліджень, розвиток документознавства до 1994 року в Україні не

відбувався, окрім поодиноких випадків конференцій, нарад,

спрямованих на актуалізацію документознавчої проблематики в

Україні та семінарів з архівознавства та допоміжних історичних

дисциплін історичних архівів Києва та Львова.

Важливим кроком у розвитку українського документознавства

стало заснування наукової інституції – Українського науково-

дослідного інституту архівної справи та документознавства

(УНДІАСД) у 1994 році [2, c.68], започаткування професійної освіти за

напрямами підготовки «Документознавство та інформаційна

діяльність» в 1995 році в Харкові, уведення документознавства у

навчальні плани спеціальності «Історія, архівознавство» у 1995 році,

першого фахового періодичного видання з документознавства –

«Студії з архівної справи та документознавства» у 1996 році,

затвердження паспорту наукової спеціальності 07.00.10

«Документознавство, архівознавство» у 2003 році [1, с.165].

Документознавчі дослідження у 2000-х рр. проводилися також

у вищих навчальних закладах України, серед яких найвідомішими є

Інститут архівознавства та Інститут рукопису Національної бібліотеки

України імені В.І. Вернадського, Інститут історії України НАН

України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.

10

Найвідомішими дослідниками у галузі українського

документознавства наразі є професори: С.Г. Кулешов,

Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник та Г.М. Швецова-Водка, які

оприлюднили власне бачення змісту науки, а також перспективи її

розвитку. Їхні думки різняться, проте це означає, що обговорення

питань структури та розвитку виступає моментом єднання на рівні

розв`язання спільних проблем документознавства. Їх довготривала

дискусія має продуктивний характер і свідчить про всебічний розвиток

наук документального циклу.

Осмислюючи спостереження над основними тенденціями

еволюції науки останніх двох десятиріч, очевидним є прагнення

розмежувати значення змісту спеціальних і загальних відгалужень

документознавства та побудувати оптимальну модель їх співіснування.

На сьогодні перспективними для вивчення сучасного

документознавства є такі питання:

− дослідження генези документа, еволюції його форми та

змісту, історичних умов створення та побутування документів;

− вивчення документації як основного інформаційного ресурсу

суспільства, елемента соціальної комунікації та пам`яті;

− вирішення термінологічних та класифікаційних питань;

− прогнозування варіантів розвитку традиційної та електронної

документації, вироблення методики її створення та забезпечення

функціонування [1, c.178].

Активізація спільних зусиль істориків, документознавців,

архівістів, джерелознавців, книгознавців та представників інших наук

документального циклу сприятиме успішному розв`язанню актуальних

проблем структури документознавства та призведе до створення

єдиної системи класифікації документів, а також забезпечить

подальший перспективний розвиток документознавчих наук.


1. Бездрабко В.В. Сучасне документознавство в Україні:

концепції, перспективи розвитку / В.В. Бездрабко // Укр. іст. жур. –

2008. – № 6. – С. 165–182.

2. Бездрабко Валентина. Український науково-дослідний

інститут архівної справи та документознавства – провідна

11

наукова установа документознавчої галузі / Валентина. Бездрабко

// Архіви України. – 2009. – № 3–4(264). – С. 66–95.

УДК 930.22

Мар’яненко Анжела, студентка групи 101-пГД




ГЕНІАЛЬНІ ПЕРЕДБАЧЕННЯ

ОСНОВОПОЛОЖНИКА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА ПОЛЯ

ОТЛЕ

Видатний бельгійський бібліограф, книгознавець та

документознавець Поль Отле назавжди увійшов в історію як творець

численних міжнародних установ, розробник грандіозних всесвітніх

проектів, генератор унікальних ідей, які змінили хід розвитку різних

наукових дисциплін. Постать світового масштабу, П. Отле залишив

свій відбиток у багатьох сферах знання й діяльності – від бібліографії

та документації до філософії й соціології, від політики й міжнародних

відносин до архітектури та інформаційно-комунікаційних технологій

[2].

Предметом найбільшого зацікавлення дослідників різних країн

стали геніальні передбачення П. Отле багатьох явищ, подій, процесів,

що нині відбуваються у науковій, суспільно-політичної,

соціокультурної, а також у професійній інформаційній та

документаційній сферах. Особливо пророчими вважаються

висловлювання вченого, щодо сучасних мультимедіа та

інформаційно-комунікаційних технологій.

Засновник «документації» як науки протягом усього життя

уважно ставився до технічних досягнень, що були здатні значно

вдосконалити обробку та зберігання документів. Усі винаходи нових

засобів інформації Поль Отле включав у свою концепцію про

організацію всесвітньої системи знань майбутнього. Він обстоював

12

створення нових видів документів, підкреслюючи, що телеграф,

телефон, радіо, кіно, звукозапис є такими ж документами, як і книга,

її більш ефективними «замінниками». На думку Отле, важливо було

не тільки зібрати документи в їх різноманітних формах (текстових,

бібліографічних, ізографічних та ін.), а й встановити максимально

можливі взаємозв’язки між ними.

Дослідники все частіше називають твори П. Отле

передбаченням World Wide Web, оскільки ідеї про створення

всесвітньої системи обробки, зберігання, пошуку документів,

універсального доступу до мережі інформації тотожні сучасним

комп’ютерним та Інтернет-технологіями. На думку Отле, Всесвітня

мережа мала б зв’язати центри виробництва, розповсюдження та

використання інформації та документації. Уявлення бельгійського

вченого про величезну мережу знань були сконцентровані на

документах і включали в себе поняття гіперпосилань, пошукових

систем, віддаленого доступу й соціальних мереж, хоча ці поняття

були описані під іншими назвами. Він представив теоретичну основу

й конструктивні характеристики сучасних комунікаційних

технологій, у тому числі доступ до Універсальної мережі інформації з

мультимедійних робочих станцій користувача, можливість пошуку та

перегляду мільйонів взаємозалежних документів, аудіо- і відеофайлів,

їх пересилання та обмін ними.

Засновник сучасної теорії документознавства вважається

одним із засновників сучасної науки інформатики. За десятки років

до iPad, планшетів, ноутбуків та комп’ютерних моніторів, він

запропонував з’єднати телебачення з телефонним зв’язком,

посилати й поширювати таким чином інформацію. Звертаючись до

вивчення творчої спадщини видатного бельгійського вченого,

дослідники намагаються не тільки глибше оцінити багатогранний

внесок засновника документології у сучасну науку, а й осягнути

феномен його пророчого дару, розкрити сутність його численних і до

кінця ще не «розшифрованих» ідей, осмислити вплив на розвиток

світового соціального та інтелектуального життя.

13


1. Столяров Ю. Н. Провидец и мыслитель планетарного

масштаба: о Поле Отле и его взглядах / Ю. Н. Столяров // Труды

по библиотековедению: практ. пособие / Поль Отле. – М.:

Либерея, 2002. – С. 7–26.

2. Хомякова И.Г. Поль Отле (1868 – 1944) и его

предвидения информационно-коммуникационных технологий: по

материалам зарубежных публикаций // [Електронний ресурс]

Культура и образование. – Ноябрь 2013. – № 3– Режим доступу:

http://vestnik-rzi.ru/2013/11/1091

УДК 930.22:004

Деркач Тетяна – к.т.н., доц.;

Дмитренко Тетяна – к.т.н., доц.;

Гриб Людмила, студентка групи 101-ГД



СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ В СФЕРІ

ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

У зв'язку з активним розвитком програмних рішень

багатьох нагальних проблем у галузі ІТ-технологій, які на цей

момент широко застосовують у різних сферах діяльності, першою

чергою, в таких важливих, як виробництво, малий бізнес, освіта і

багато інших [5].

У зв'язку з цим, з'являються компанії, які надають свої

програмні продукти – СЕДи (системи електронного

документообігу). Такими системами на сьогодні є NauDoc і

Alfresco, ДОТКОМ, 1С:Документообіг та ін.

NauDoc – програмний продукт для автоматизації

діловодства, документообігу і бізнес-процесів, розроблений

компанією NAUMEN [5]. Можливості системи електронного

документообігу NauDoc:

http://vestnik-rzi.ru/2013/11/1091

14

Спрощення роботи з організаційно-розпорядчими

документами.

Управління процесами.

Спрощення процедури візування документів

посадовими особами.

Можливість реєстрації електронних і паперових

документів у системі.

Прискорення пошуку документів за реквізитами і

змістом.

Робота з вхідною та вихідною кореспонденцією.

Створення корпоративного веб-порталу та інтернет-

сайту компанії.

Система Alfresco – одна з найпоширеніших на заході систем

електронного документообігу та управління проектами. Багато в

чому це пояснюється відкритістю коду (повний Open Source) і

відмінністю від більшості продуктів з відкритим кодом

стабільністю роботи й можливості масштабування під завдання

бізнесу будь-якого розміру. Основним проектувальником системи

Alfresco є Джон Ньютон, один з керівників і співвласників компанії

Documentum – світового лідера ринку систем електронного

документообігу масштабу підприємств [4].

Переваги Alfresco:

Не треба ставити на машини користувачів додаткового ПЗ.

Немає проблем з оновленням клієнтського ПЗ.

Можлива роботі з будь-якої точки світу, в тому числі з

мобільних пристроїв.

Alfresco має найпередовіший web-інтерфейс: зручний

швидкий і красивий.

«Доцеро» – система документообігу для малого та

середнього бізнесу. Система розробляється Інтернет-спільнотою і

доступна до використання за ліцензією Доцеро [3].

Особливості системи:

Безкоштовність.

Відкритий код.

15

Можливість установлення в мережі підприємства або в

Інтернет.

Доступність з будь-якої точки світу, де є Інтернет.

Модульність.

ДОТКОМ: Документообіг. Електронна система

документообігу включає загальний електронний документообіг

організації та спеціалізовані сфері управління рухом документів у

відділах [2].

Автоматизація бізнес-процесів:

Реєстрація документів.

Підготовка документів з шаблонів.

Затвердження документів.

Постановка документів на контроль, виконання і контроль

виконання.

Повнотекстовий і атрибутивний пошук.

Електронний цифровий підпис.

Штрих-коди на документах і швидкий пошук документа за

штрих-кодом.

Система «1С: Документообіг КОРП» призначена для

управління організаційними документами [1].

Результати проекту:

Централізоване безпечне зберігання документів.

Оперативний доступ до документів з урахуванням прав

користувачів.

Реєстрація вхідних, вихідних, внутрішніх документів.

Перегляд і редагування документів.

Контроль версій документів.

Робота з документами будь-яких типів: офісними

документами, текстами, зображеннями, аудіо- та

відеофайлами, документами систем проектування,

архівами, додатками і т.д.

Повнотекстовий пошук документів за їх змістом.

Колективна робота користувачів з можливістю узгодження,

затвердження та контролю виконання документів.

16

Маршрутизація документів, що настроюється по кожному

виду документів окремо.

Шаблони процесів обробки документів, що настроюються

користувачами.

Автоматизоване завантаження документів з електронної

пошти і зі сканера.

Облік і контроль робочого часу співробітників.

З огляду на вже перелічені можливості та переваги ІС, які

використовуються в сфері документообігу, постає важливою

задача переведення установ на систему електронного

документообігу.


1. Автоматизация делопроизводства и

документооборота [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://1c.abbyy.ua/solutions/documents/#a5.

2. ДОТКОМ: Документооборот [Електронний ресурс] –

Режим доступу: http://www.dotcom.kiev.ua/ru.

3. Доцеро – компания и программное обеспечение

[Електронний ресурс] –Режим доступу: http://www.docero.ru.

4. Система Alfresco [Електронний ресурс] – Режим

доступу: https://wiki.alfresco.com/wiki/Main_Page.

5. СЭДы на базе Free and Open Source Software

[Електронний ресурс] –Режим доступу:

http://habrahabr.ru/post/143740.

17

УДК 930:22:681.518 Штепа Алла, Горобець Вікторія, студентки групи 401-ГД

Науковий керівник – ст. викладач Якименко Н.О.



ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТООБІГ ЯК СКЛАДНИК

ДОКУМЕНТАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

УКРАЇНИ ТА НІМЕЧЧИНИ: ПОРІВНЯЛЬНА

ХАРАКТЕРИСТИКА

Людство увійшло до ери інформації: проблеми

оперативного збирання, накопичення і обробки даних стають усе

гострішими. Інформація, яку отримують чи створюють,

відповідним чином фіксується не лише у паперовому, а й у

електронному вигляді. Впровадження комп’ютерних технологій

відкриває нові перспективи для високопродуктивного

документаційного забезпечення діяльності. Використання в

управлінні інформаційних технологій, для яких характерні висока

гнучкість, мобільність – неодмінна умова підвищення

ефективності управлінської праці. Досягнутий рівень використання

новітніх інформаційних технологій дає змогу визначати реальні

шляхи переходу від традиційного документообігу до

автоматизованого.

Проблеми організації традиційного та електронного

діловодства розглядалися зарубіжними й вітчизняними

науковцями. Так Л. Павлюк, Т. Киселева та Н. Воробйов у своїх

публікаціях висвітлюють аспекти діловодства й архівної справи,

основи роботи на комп’ютері. О. Шпортько, В. Ступницький

розглядають електронне діловодство. Загальні характеристики

систем електронного документообігу аналізує Г. Сельченкова.

Упровадження електронного документообігу на досвіді Німеччини

розглядає В. Рудюк.

http://ua-referat.com/%D0%86%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F

http://ua-referat.com/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C

http://ua-referat.com/%D0%86%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F

http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80

http://ua-referat.com/%D0%94%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE

http://ua-referat.com/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0

18

Зупинимося на зіставній характеристиці систем

електронного документообігу та особливостях його впровадження

в України та Німеччині.

Електронний документообіг – сукупність процесів

створення, обробки, відправлення, передачі, отримання,

зберігання, використання та знищення електронних документів, які

відбуваються з використанням перевірки цілісності та з

підтвердженням факту одержання таких документів.[4]

В Україні електронний документообіг було впроваджено в

середині 90-х р., коли створювались перші програмні комплекси.

Системи електронного документообігу (СЕД) забезпечують процес

створення, керування, доступу і розповсюдження великих обсягів

документів у комп’ютерних мережах, забезпечують контроль над

потоками документів у організації. Часто ці документи

зберігаються в спеціальних сховищах, ієрархії файлової системи.

Типи файлів, що підтримуються СЕД, включають текстові

документи, електронні таблиці, аудіо-, відеодані, Web-документи.

До загальних можливостей СЕД належать: створення документів,

керування доступом, конвертація даних і забезпечення безпеки

даних.

Нині на ринку України існує понад 50 систем електронного

документообігу, але переваги користувачами надаються таким як:

«Megapolis. Документообіг», «OPTIMA-WorkFlow»,«Атлас

Док».[6] Зупинимося на характеристиці кількох із названих.

Система «Megapolis» – одна з кращих українських систем

електронного документообігу, основна мета впровадження якої –

підвищення прозорості, керованості та ефективності роботи.

Система охоплює усі етапи життєвого циклу документів – від

підготовки проектів документів до організації архівного зберігання

(з забезпеченням функцій електронного архіву та електронного

цифрового підпису).[2]

«Optima Workflow» – комплексна платформа для створення

автоматизованих систем управління документами, що призначена

для управління процесами створення, обробки, тиражування і

зберігання документі, інших інформаційних об’єктів, для

автоматизації основних процедур діловодства та організації

http://iqusion.com/uk/productsandservice/docflow

19

документообігу. Optima Workflow – це комплексне рішення, яке

інтегрується з різними електронними системами, створеними для

автоматизації бізнес-процесів і оптимізації діяльності.

Впровадження системи електронного документообігу на базі

Optima Workflow дозволяє відмовитися від паперового ведення

справ.[3]

Період засвоєння електронних технологій у галузі

інформації й документації у Німеччині розпочався на початку

1970-х pp. і тривав до ІІ пол. 1990-х. Він був пов’язаний зі

створенням і наповненням електронних баз даних. Згідно з

німецькими фаховими джерелами, електронний документообіг у

ФРН базується на трьох комунікаційних платформах: E-

Government (електронне урядування) E-Business (електронний

бізнес), E-Rechtsverkehr (електронні документи правового змісту).

Охарактеризуємо програмні продукти. E-Government –

комунікаційна платформа для електронної підтримки процесів

державного управління, тобто для обміну електронними

документами з використанням можливостей Інтернету, що

покликана забезпечити широкий доступ до документів, їх проектів

на всіх стадіях опрацювання. Німецькі фахівці схиляються до

думки, що на платформі E-Government повинен відбуватися

документообмін із усіма установами та організаціями державного

підпорядкування: адміністраціями федеральних земель, комунами,

медичними та освітніми закладами, підприємствами тощо.

Для електронного документообігу у сфері приватного

підприємництва призначена комунікаційна платформа E-Business,

що у контексті інформації і документації позначає адміністрування

за допомогою електронних каналів – передусім із використанням

протоколів і технологій Інтернет. Ділові і документаційні процеси

у сфері електронного бізнесу, поділяються на внутрішні (англ. E-

Procurement – адміністрування) та зовнішні (E-Commerce –

електронна комерція). Існують документи для забезпечення

управлінської діяльності (Verwaltungs-geschafte) та торгових

операцій (Handelsgeschаfte). Окремий рівень – фінансова

документація (Finanzen), оскільки використовуються форми

документів, що підлягають особливому обліку і звітності.

20

Е-Rechtsverkehr має у німецькій фахові літературі подвійне

тлумачення: як електронна юстиція (Е-Justiz) та електронне

урядування (E-Government) у вузькому розумінні, тобто

електронне забезпечення управлінських функцій адміністративних

органів. У рамках електронної юстиції передбачено поділ на два

комунікативних рівні: «юридична установа – клієнт» та «клієнт –

юридична установа».[7]

Отже, потреба ефективно керувати документами

стимулювала появу автоматизованих систем електронного

документообігу, що включають створення електронних

документів, їх обробку, передачу та збереження із використанням

сучасних комп’ютерних технологій. В результаті порівняльної

характеристики систем електронного документообігу України й

Німеччини встановлено, що в Україні означені системи введені

дещо пізніше, тому вони є менш досконалими та різноманітними.


1. «Атлас ДОК», система электронного

делопроизводства и документооборота. – Режим доступу:

http://archive.org.ua/archive/2011-04-01/atlas.ua/rus/asedo.html

2. CЕД Megapolis. – Режим доступу:

http://www.softline.kiev.ua/ua/elektronnij-dokumentoobig/696-sed-

megapolis-dokumentoobih.html

3. Optima Workflow. – Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Optima_Workflow

4. Електронний документообіг. – Режим доступу:

http://www.softline.kiev.ua/ua/elektronnij-dokumentoobig.html

5. Організація документообігу за кордоном. – Режим

доступу: http://bukvar.su/menedzhment/115933-Organizaciya-

dokumentooborota-za-rubezhom.html

6. Розвиток електронного документообігу. – Режим

доступу: http://www.me-doc.com.ua/razvitie_edo/?&lang=ukr

7. Рудюк В. В. Класифікація електронних документів

ФРН // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. –

2005. – №3. – С. 26-31

http://archive.org.ua/archive/2011-04-01/atlas.ua/rus/asedo.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/Optima_Workflow

http://www.softline.kiev.ua/ua/elektronnij-dokumentoobig.html

http://bukvar.su/menedzhment/115933-Organizaciya-dokumentooborota-za-rubezhom.html

http://bukvar.su/menedzhment/115933-Organizaciya-dokumentooborota-za-rubezhom.html

21

УДК 004:351.746.1

Половчак Яна, Воронюк Наталія, студентки групи 301-ГД

Наук. керівник – к. філос. н., доц. Вощенко В.Ю.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ТЕРОРИЗМ ЯК ВИКЛИК

ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СУСПІЛЬСТВУ

У зв’язку із швидким розвитком новітніх технологій,

особливо комп’ютерів та мережі Інтернет, обмін інформацією і

вона сама набувають дуже важливого, як позитивного, так і

негативного значення у житті суспільства. Інтернет вміщує в собі

велику кількість знань, які з кожним днем поповнюються. Часто

інформація несе у собі правдиві, достовірні відомості, які

допомагають суспільству розвиватися, дізнаватися про щось нове,

обговорювати різні теми чи проблеми, але існує й така, яка є

неправдивою, тобто такою, що корисна лише для тих, хто її

створив, звідси й виникає своєрідна маніпуляція, якій піддається

суспільство. Тому потрібно постійно критично мислити й

аналізувати нову інформацію.

В епоху інформатизації, у ХХІ столітті, традиційні

конфлікти перемістилися із матеріального простору в принципово

новий – інформаційний (кіберпростір), де маніпулятивні технології

набувають дедалі ширшого використання. Завдяки їм ведуться

інформаційні війни, знищуються опоненти, здійснюється вплив на

маси та багато інших дій. Тому останнім часом великої

популярності набув інформаційний тероризм.

Визначення інформаційного або кібертероризму можна

знайти як у міжнародно-правових документах та проектах

конвенцій, так і в дослідженнях фахівців із цієї проблеми. Однією з

характерних рис визначень інформаційного тероризму є те, що у

переважній більшості в них згадується тільки один аспект

інформаційної безпеки, а саме пов’язаний із засобами обробки

інформації, що на наш погляд, звужує поняття інформаційного

тероризму, тим самим обмежуючи сферу правового регулювання,

що не сприяє ефективній співпраці держав у справі боротьби з

22

ним.

У Доповіді Генерального секретаря ООН дається таке

визначення інформаційного тероризму – використання

телекомунікаційних та інформаційних систем та ресурсів і вплив

на такі системи і ресурси в міжнародному інформаційному

просторі в терористичних цілях [3].

У мирний час прямими виконавцями акцій інформаційного

тероризму є :

- іноземні спецслужби й організації;

- закордонні та значна частина українських ЗМІ;

- окремі екстремістські елементи і групи.

Особливим різновидом інформаційно-психологічного

терору є медіа-тероризм або «медіа-кілерство», що належить до так

званого «інфраструктурного терору» й полягає у спробах шляхом

організації спеціальних медіа-кампаній дестабілізувати

суспільство, створити у ньому атмосферу громадянської непокори,

недовіри суспільства до дій та намірів влади й особливо – її

силових структур, покликаних захищати суспільний порядок. Для

цього використовуються не лише друковані ЗМІ та мережі ефірних

й кабельних мас-медіа, але й Інтернет, електронна пошта.

Особливим аспектом сучасного тероризму є активне

застосування маніпуляції для впливу на психіку суспільства.

Надання необхідної інформації, яка повинна викликати шок у

суспільства, має забезпечити досягнення терористом поставлених

цілей. Надзвичайно велику роль у соціумі відіграє телебачення, яке

доносить інформацію до великої кількості людей, що формує

людську думку та впливає на людську свідомість. Саме завдяки

телебаченню можна подати вигідну інформацію, яка може

пропагувати власні думки та публічно впливати на суспільство [5].

Така інформація може мати катастрофічні наслідки як для

окремих людей, держав, так і для всього світу в цілому.

Наприклад, враховуючи сучасний стан відносин України з Росією,

можна дуже часто зустріти викривлення інформації, тобто

висвітлення однієї події з різних сторін, у залежності від очікуваної

реакції. Кожна сторона підлаштовує подію під себе, чим

дезінформує суспільство та маніпулює ним. Це може призвести до

23

збройного протистояння двох держав, що не є позитивним явищем.

Розростання «інформаційного тероризму» вимагає

запровадження правових основ для створення захищених від

нелегального проникнення механізмів інформаційного обміну та

загальних стандартів зберігання, аналізу та обміну інформацією у

складі національних та міжнародних інформаційних ресурсів [1].

Згідно Закону України «Про основи національної безпеки

України» визначаються основні напрями державної політики з

питань національної безпеки в інформаційній сфері: забезпечення

національного суверенітету України; вдосконалення державного

регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення

нормативно-правових та економічних передумов для розвитку

національної інформаційної інфраструктури та ресурсів,

впровадження новітніх технологій у даній сфері, наповнення

внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною

інформацією про Україну; активне залучення ЗМІ до боротьби із

корупцією, зловживанням службовим становищем, іншими

явищами, які загрожують національній безпеці України; вжиття

комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного

простору та протидії монополізації інформаційної сфери [2].

Отже, інформаційний тероризм – це досить серйозна

проблема, що потребує поглибленого дослідження, оскільки при

стрімкому запровадженню інформаційно-телекомунікаційних

технологій і систем в усі сфери життєдіяльності суспільства саме

цей метод маніпуляції несе особливу небезпеку та загрозу.


1. Вакулич В. О. Україна в антитерористичній кампанії / В.

О. Вакулич Україна в глобалізованому світі : збірник наук. праць

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http//www.nbuv.gov.ua/books /2007/07ugs.

2. Герасименко К. С. Сучасні ознаки загроз «інформаційного

тероризму» / К. С. Герасименко // Форум права. – 2009. – № 3. – С.

162–166 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09gkczit.pdf.

3. Закон України «Про основи національної безпеки

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09gkczit.pdf

24

України» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – С.

351. Iз змінами, внесеними згідно із Законом № 3200-IV (3200-15)

від 15.12.2005. ВВР. – 2006. – № 14. – 351 с.

4. Кубишкін Олексій Вікторович. Міжнародно-правові

проблеми забезпечення інформаційної безпеки держави:

дисертація / Кубишкін О.В. – Москва, 2002.

5. Панарин И. Информационные аспекты терроризма

[Електронний ресурс] // Перша Міжнародна конференція «ЗМІ і

тероризм», Гелленджик, 24-28 жовтня 2005 р. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: www.panarin.com.

УДК 004:023.5

Тєвікова Ольга к.і.н., доц.,

Колісник Настасія, студентка групи 301-ГД



ВЕБ-РЕСУРСИ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ НАПРЯМ

РОЗВИТКУ БІБЛІОТЕК

В умовах запровадження нових технологій бібліотечні

справа потребує розробки сучасних джерел, які можуть надавати

інформаційні послуги. До них відносять веб-сайти, блоги та

сторінки бібліотек у соціальних мережах. Сьогодні Інтернет-

технології все більше використовують як основні джерела

бібліотечної інформації. Створюються бібліотеки нового типу –

віртуальні, основними перевагами яких є доступ до їхніх ресурсів з

будь-якого куточку планети через мережу Інтернет.

Функціонування бібліотеки в наш час важко уявити без

існування веб-сайту як нового виду інформаційних технологій. Він

може бути як звичайним онлайн-довідником, так і засобом надання

інформаційних послуг користувачам з різних куточків світу. Це

робить бібліотеки відкритими для будь-якого користувача,

розширює асортимент їхніх послуг, підвищує ефективність

http://www.panarin.com/

25

функціонування, популяризує бібліотеку не лише на певній

території, а на міжнародному інформаційному рівні.

Ще одним різновидом інформаційного бібліотечного

джерела можна назвати блоги, які серед українських бібліотекарів

є досить популярними [1]. Вони стають важливим доповненням до

сайту, джерелом інформації про різні бібліотечні події або

програми, засобом популяризації сайту бібліотеки. Публікуватися

в мережі Інтернет за допомогою блогів легко, а інформація,

опублікована таким чином, є доступною для будь-якого

користувача. За даними пошукової систем «Яндекс» у 2010 році

налічувалося 700 тисяч українських блогів, 120 тисяч із яких були

активними. Ці показники щорічно зростають, а українські

бібліотекарі стають активними блогерами [2].

Паралельно сучасні бібліотеки спрямовують зусилля на

охоплення веб-середовища соціальних мереж з метою активного

спілкування з потенційними та реальними користувачами, пошуку

інформації, реалізації відповідних професійних інтересів тощо.

Групи, створені в соціальних мережах, наприклад, у Facebook,

ВКонтакті, «Twitter», допомагають зруйнувати стереотипи щодо

бібліотеки як консервативної установи, піднести її статус, розширити

коло користувачів. Соцмережі дозволяють спілкуватися з реальними і

потенційними користувачами у звичному та зручному для них

середовищі. На відміну від сайту бібліотеки, який виконує

навігаторську функцію щодо фондів бібліотеки, сторінка у соціальній

мережі не має пошукових механізмів, але дозволяє миттєво

повідомити широкому загалу про нові видання, виставки,

конференції, конкурси, анонси, оголошення, повідомлення, звіти та

фотогалереї з різноманітних заходів. З огляду на це, специфічною

функцією сторінки бібліотеки в соціальній мережі можна вважати

керування використанням інформації, тобто спрямування

користувача до актуальних, нових, корисних чи цікавих

інформаційних продуктів. Не менш важливим є отримання

оперативної інформація щодо думки користувачів з певного приводу,

їх побажань і вподобань [3].

Отже, бібліотека в поєднанні з електронними технологіями

забезпечує ефективне використання інформаційних ресурсів, що

26

сприяє зростанню уваги до бібліотечних закладів у сучасному

інформаційному суспільстві. Створення бібліотечного веб-сайту в

Інтернеті, наявність сторінки в соціальній мережі та власні блоги

свідчать про те, що бібліотеки розвиваються, заповняють свою

нішу у сучасній інформаційній системі, активно використовують

інноваційні технології.


1. Веб-сайт бібліотеки та організація віддаленого доступу

до її інформаційних ресурсів [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://studopedia.org/11-5967.html

2. Бібліотечні блоги та сторінки в соціальних мережах

(інформаційний дайджест) [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.rdobd.com.ua/?catid=56:2010-08-30-14-35-

37&id=231:-doc&Itemid=79&option=com_content&view=article

3. Web-сайт як інструмент бібліотечно-інформаційного

обслуговування НБ ХНУ в умовах запровадження новітніх

інформаційних технологій [Електронний ресурс]. – Режим

доступу:

http://lib.khnu.km.ua/about_library/naukova_robota/2008/pet_web.html

УДК 004:930.25

Затуливітер Єлизавета, Солодовник Віталіна, студентки групи

401-ГД

Наук. керівник – к. філол. н., доц. Тур О.М.



ІНФОРМАТИЗАЦІЯ АРХІВНОЇ СПРАВИ:

ЗАВДАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Розвиток інформаційного суспільства докорінно змінює

умови розвитку архівної справи, вимагає трансформації окремих

напрямів науково-практичної діяльності архівних установ,

http://studopedia.org/11-5967.html

http://www.rdobd.com.ua/?catid=56:2010-08-30-14-35-37&id=231:-doc&Itemid=79&option=com_content&view=article

http://www.rdobd.com.ua/?catid=56:2010-08-30-14-35-37&id=231:-doc&Itemid=79&option=com_content&view=article

http://lib.khnu.km.ua/about_library/naukova_robota/2008/pet_web.html

27

розвитку відповідних положень архівознавства, узгодження

теоретичних та практичних складових науково-інформаційної

діяльності архівів, формування власної документально-

інформаційної інфраcтруктури та інформаційну підтримку

державотворчих процесів, соціальної сфери суспільства,

української науки та культури [1, с. 4].

Інформатизацією архівної справи є комплексна система

організаційних, науково-методичних і технологічних заходів, що

забезпечують розроблення єдиних методологічних та методичних

засад взаємопов'язаних інформаційних технологій у галузі архівної

справи, формування національної архівної інформаційної системи.

Архівна практика цивілізованих країн засвідчує, що заміна

ручних технологій на електронні, дозволяє суттєво прискорити

документообіг, управління інформацією та її використання.

Інформатизація передбачає проведення системи заходів щодо

створення умов для переведення традиційних архівних технологій

на нові інформаційні комп’ютерні технології та формування

електронних архівних документних ресурсів.

Головні завдання інформатизації в архівній справі

спрямовані на оптимізацію традиційних технологій справи;

удосконалення системи управління архівною галуззю;

забезпечення широкого доступу до документної інформації через

створення системи електронних архівних довідників,

взаємопов'язаних електронних каталогів, комп'ютерних баз даних

та інформаційних систем; розв’язання проблеми забезпечення

збереженості фондів та зберігання інформації з використанням

комп'ютерних технологій, страхового копіювання, формування

повнотекстових баз даних, публікації документів, організації ринку

інформаційних продуктів і послуг, що надаються без

безпосереднього доступу до архівних документів тощо [2, с. 36].

Процес інформатизації архівної справи має три

взаємопов'язані складники: 1) науково-архівознавчу – визначення

об'єктів комп'ютеризації технологічних процесів архівної справи

на етапах комплектування, обліку, використання, зберігання

документів, розроблення методичних засад каталогізації та

методики архівного описування для комп'ютеризованих систем,

28

створення уніфікованої та стандартизованої терміносистеми тощо;

2) інформаційно-технологічну – вибір оптимального програмного

забезпечення та його раціональне пристосування до специфіки

різних об'єктів комп'ютеризації, побудова інформаційних систем і

мережі відповідно до завдань, що стоять перед архівною справою,

а також постійна підтримка функціонування систем, захист

інформації, оновлення обладнання та модифікації програмних

рішень тощо; 3) науково-організаційну та управлінську –

організація роботи та реалізація концепції інформатизації архівної

справи, вдосконалення системи управління архівною справою,

прийняття оптимальних фінансово-економічних та організаційних

рішень для різних об'єктів комп'ютеризації.

Інформатизація архівної справи та актуалізація

документних ресурсів НАФ України є одним із факторів якісно

нового науково-інформаційного забезпечення розвитку економіки,

культури й науки.


1. Боряк Г.В. Інформатизація архівної галузі сьогодні:

поточні здобутки і завдання формування електронних ресурсів /

Г.В. Боряк // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та

методики. – К: Інститут історії України НАН України, 2004. –

№11. – 32 с.

2. Нефедов К.Ю. Архівознавство: навч. посіб. /

К.Ю. Нефедов, О.О. Карпенко. – Х.: НАУ «ХАІ», 2008. – 82 с.

http://history.org.ua/JournALL/sid/11/2/1.pdf





29

УДК 023.5:004 Прокопенко Ілона, Рогова Вероніка, студентки групи 401-ГД




ФОНД СУЧАСНОЇ БІБЛІОТЕКИ В СИСТЕМІ

ДОКУМЕНТНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Головною умовою існування і розвитку суспільства є

соціально-комунікативна діяльність. Сучасні дослідники

соціогенезу доводять, що соціальна комунікація – це глибинний

базис матеріального виробництва і необхідний фактор прогресу

будь-якого виду суспільного устрою.

Найважливішою підсистемою соціальних комунікацій є

документна комунікація – процеси і засоби обміну інформацією у

суспільстві за допомогою документів. Вона забезпечує рух

соціальної інформації у часі і просторі шляхом створення,

зберігання й розповсюдження документів.

Одним з прикладів документної комунікації може слугувати

бібліотечний фонд. На сьогодні бібліотеки – це не тільки сховища

творів друку, осередки формування джерелознавчої і

бібліографічної бази з історії та культури, науково-методичні,

інформаційно-соціальні й освітні заклади, а й сучасні

інформаційно-комунікаційні та культурні центри, завдяки яким

громада навчається, отримує сучасні електронні послуги,

спілкується, знайомиться з творчістю письменників і митців,

вивчає історію і культуру рідного краю.

Актуальність теми зумовлюється тим, що бібліотеки в

інформаційному суспільстві – провідні ланки документних

комунікацій, середовище обігу документаційних й інформаційних

джерел, які у ретроспективному чи перспективному напрямі

характеризують життя суспільства й особливості зберігання,

передачі та механізмів функціонування інформації.

30

Питання соціальної комунікації і ролі бібліотек як

складника інфраструктури в забезпеченні інформаційно-

комунікативних процесів висвітлені в працях В. Горового, І.

Давидової, Л. Костенка, В. Леонова, В. Пашкової, Г. Почепцова, М.

Слободяника, Т. Ярошенко і багатьох інших науковців.

У практику роботи бібліотек поступово впроваджуються

аналітичні методи перероблення інформації: готуються

інформаційні дайджести, аналітичні добірки, які створюються на

основі текстових фрагментів документів, а також відбувається

освоєння документних масивів.

Як відомо, масив – це комплекс документів, призначений

для подальшого перетворення. Фонд – уже освоєний масив

документів, а відбувається це за допомогою систематизації,

предметизації, анотування, реферування, упорядкування. Документ

є основним елементом фондів бібліотек, а документні фонди –

частиною документних комунікацій усього суспільства.

Бібліотечний фонд – це «систематизована сукупність документів,

що відповідають завданням, типу, профілю бібліотеки, а також

документним потребам її користувачів і призначений для

використання й зберігання документів протягом усього часу» [1, с.

58]. Таким чином, бібліотечний фонд – це інформаційний

потенціал бібліотеки, який визначає зміст, повноту і якість

задоволення й розвитку інформаційних потреб. Процес

модернізації даних фондів є головним стимулом інноваційних змін

у бібліотечній справі.

На думку М. Васильченка, «процес формування фондів

містить вимоги до книг й інших документів, розміщення,

розстановку, облік, зберігання, тобто весь комплекс, включаючи

його організацію, функціонування і в результаті виключення

документів з бібліотеки» [1, с. 68].

Важливою складовою частиною організації бібліотечного

фонду є «облік документів, що надійшли до бібліотеки або вибули

з неї» [4, с. 13]. Надходження до фонду – включення і взяття на

облік документів, придбаних у результаті поставки обов’язкового

примірника, купівлі та передплати, обміну, дарування,

ліцензування й іншим способом.

http://ua-referat.com/%D0%94%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

http://ua-referat.com/%D0%9B%D1%96%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

31

Облік ведеться з метою встановлення кількості документів у

підрозділах і по бібліотеці в цілому, показує порядок надходження

документів і вибуття, забезпечує контроль за зберіганням,

наявністю та рухом документів, сприяє оптимальному

формуванню і використанню бібліотечного фонду. Для запису

вищезазначених даних ведеться книга сумарного обліку

(електронна або журнальна).

Важливими завданнями бібліотеки в роботі з фондом є

«своєчасне його поповнення й оновлення, а також звільнення від

документів, які з тих чи інших причин втратили свою значимість

для читачів» [2, с. 31].

До основних переваг, які дозволяють уважати бібліотеку

головною ланкою документної комунікації відносяться: повнота

бібліотечного фонду, різноманітність типів і видів документів, які

збираються, представлення споживачеві не лише первинних, але і

вторинних документів, загальнодоступність і безкоштовність

користування документами в бібліотеці.

Заходи, спрямовані на збереження фондів, повинні бути

регламентованими відповідною інструктивно-методичною і

технологічною документацією, що розробляється кожною

установою, у тому числі спеціалізованими відділами. Завдання,

зміст роботи, характеристика фондів і каталогів повинні бути

закріплені в положенні про даний відділ, яке також має розробляти

кожна установа самостійно.

Стан бібліотечного фонду значним чином залежить від

дотримання технологічних умов зберігання документів, до яких

належать фізико-хімічний, біологічний, санітарно-гігієнічний

режими, а також протипожежна охорона у бібліотеці. Не можна не

погодитися з думкою Ю. Столярова, про те, що «розроблення

науково-обґрунтованої стратегії збереження книжкових,

рукописних фондів як фізичної категорії історико-культурної

спадщини важлива для бібліотек» [3, с. 156].

Таким чином, головна функція бібліотеки – інформаційно-

комунікативна, яка полягає у формуванні інформаційного

потенціалу бібліотеки і його доведенні по різноманітним каналам

до користувача (споживача).

32

Головне завдання сьогодення – зміцнення позицій бібліотек

в інформаційному просторі, і здійснення на цьому підґрунті

задоволення загальноосвітніх, наукових та інформаційних потреб

громадян України, якісного забезпечення документально-

інформаційної підтримки національних інтересів держави в

збереженні і якісному відтворенні вітчизняного наукового

потенціалу.

Отже, для успішного розвитку документного фонду

сучасних бібліотек необхідно впроваджувати нові інформаційно-

комунікаційні технології, які надають унікальні можливості для

інноваційних форм збереження і розповсюдження інформації;

створювати електронні ресурси, що мають бути орієнтовані на

задоволення інтелектуальних потреб різнобічних користувачів;

здійснювати реформування та модернізацію бібліотечних

сервісних послуг; залучати корпоративні моделі співпраці з

галузевими бібліотеками, бібліотечними асоціаціями,

інституціями, урядовими структурами; створювати умови для

підвищення кваліфікації, виявлення творчої ініціативи і

зацікавленості молоді в отриманні знань.


1. Васильченко М. П. Бібліотечні фонди: навч. посіб. / М. П.

Васильченко, Н. М. Кушнаренко, В. А. Мільман. – Х.: Основа, 1993.

– 149 с.

2. Соляник А. А. Термінологічний аспект проблем

документопостачання бібліотечних фондів / А. А. Соляник //

Вісник Книжкової палати. – 2006. – № 6. – С. 30 – 33.

3. Столяров Ю. Н. Библиотечный фонд / Ю. Н.Столяров. –

М.: Книжная палата, 1991. – 271 с.

4. Тітова Н. М. Роль і місце публічних бібліотек у побудові

інформаційного суспільства: окремі аспекти, досвід та

першочергові завдання / Н. М. Тітова // Бібліотечна планета. –

2008. – № 3. – C. 11 – 14.

33

УДК 681.518:023.5

Кондратенко Ангеліна, Навагіна Анастасія,

студентки групи 401-ГД




ІНФОРМАТИЗАЦІЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМ ПРОЦЕСУ

МОДЕРНІЗАЦІЇ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ

Провідним напрямком модернізації бібліотечної справи є її

інформатизація: впровадження і розвиток в бібліотеках нових

інформаційних технологій, формування і використання

електронних ресурсів, впровадження мультимедійних технологій,

розвиток мережевої взаємодії бібліотек, підключення до світової

системи Інтернет. Це зумовлює створення нових структурних

підрозділів, змін функціональних обов’язків працівників,

залучення спеціалістів з різних галузей знань. Тому перед

бібліотекарями постає необхідність освоєння нових знань та вмінь,

вивчення досвіду своїх колег [2, с. 30].

Комп’ютеризована бібліотека на сьогодні виконує особливу

місію – забезпечує читачам оперативний доступ до інформаційних

ресурсів і одночасно є центром виховання інформаційної культури.

Активне впровадження нових інформаційних технологій

вимагає від бібліотек вирішення нагальної проблеми: як у ситуації

дефіциту фінансування, коли фонди бібліотек характеризуються

обмеженими ресурсними можливостями, задовольнити

найрізноманітніші потреби користувачів [1, с. 9].

Відсутність єдиної державної програми автоматизації

бібліотек, сучасної нормативної та методичної баз, низький рівень

знань бібліотечних працівників в галузі новітньої інформаційної

технології не тільки призводять до невиправданих затрат і без того

незначних ресурсів, але й створюють передумови для формування

в перспективі «розірваного» інформаційного поля, затрати на

34

виправлення якого з часом стануть більш значними, порівняно з

сьогоднішніми.

Вимоги часу, швидкий розвиток та впровадження практично

в усі сфери людського життя новітніх інформаційних технологій

спонукають бібліотеки якісно змінювати свою діяльність,

перетворюватись із простого місця «видачі книги» на інформаційні

центри. Сьогодні найважливішим завданням бібліотек є надання

інформації різним верствам населення, тому бібліотеки

намагаються йти в ногу з науково-технічним прогресом, уводять в

бібліотечні процеси інноваційні форми роботи [2, с.31].

Відбувається еволюція соціальної ролі бібліотек: до

традиційних завдань просвітницького характеру, збереження і

примноження культурного надбання, додалися функції

інформаційних центрів, що забезпечують доступ до національних і

світових інформаційних мереж та баз даних.

Активне впровадження сучасних технологій сприяло

створенню нової інформаційної інфраструктури, у якій бібліотеці

відведено роль посередника між інформаційними ресурсами та

користувачем.

Отже, інформація нині є важливим економічним,

політичним та соціальним ресурсом людства, і ступінь розвитку та

її доступність підносить рівень і якість вищої освіти. Зростання

обсягів інформації вимагає її якісної переробки, нових форм

роботи. Цей процес супроводжується значними змінами в усіх

сферах людської діяльності і бібліотечна – не виняток. Нова

концепція побудови сучасної бібліотечної системи базується не

лише на автоматизації окремої бібліотеки. Її головна мета –

створення єдиного всеукраїнського інформаційного простору та

інтеграція у світовий бібліотечний інформаційний простір.


1. Воскобойнікова-Гузєва О. Інформаційні технології в

системі інноваційної діяльності наукової бібліотеки / О.

Воскобойнікова-Гузєва, А. Бровкін // Бібліотечний вісник. – 2005.–

№6.– С.9-15.

35

2. Коломацька О. Гуманітарна підготовка

бібліотекаря до використання комп'ютерних технологій //

Бібліотечна планета. – 2000. – № 2. – C. 30-31.

УДК 021.3(477)’’312’’

Афанасьєва Анастасія, студентка групи 201-ГД

Наук. керівник – ст. викладач Комлик Ю.О.



РОЗВИТОК ФУНКЦІЙ ЮНАЦЬКИХ БІБЛІОТЕК УКРАЇНИ

НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

У сучасних умовах прогресу цивілізації «дедалі більшого

значення набуває проблема загальносуспільної інформатизації,

створення якісно нового ареалу інформаційних обмінів всередині

суспільства» [1;с.323], що зумовлює необхідність формування

інформаційного світогляду для забезпечення індивідуальних

когнітивних потреб. Даний процес необхідно розпочинати з

дитячого віку, перетворивши його на систематичну діяльність. У

зв’язку з цим на сьогодні зростає роль бібліотек, які обслуговують

юнацтво.

«У сучасних бібліотеках широко застосовуються новітні

технології, які пропонують безліч можливостей щодо реалізації

принципів публічного доступу до інформації» [2;с.126], що не є

винятком для юнацьких книгозбірень. Вищезазначені установи

поступово перетворюються на бібліотечно-інформаційні

медіацентри, які надають споживачам можливість отримати

широкий спектр послуг, а саме (крім традиційних документних

джерел): відеофільми, музичні компакт-диски, навчальні,

пізнавальні CD-ROM, що створює підґрунтя для організації

медіапанорам, віртуальних уроків на допомогу вивченню

предметів шкільної програми тощо. Характерною рисою ресурсів

даних установ є гібридність і комплексність інформації, оскільки

36

використання інформаційно-комунікативних технологій дозволяє

поєднувати в межах одного документа різні види відомостей:

бібліографічні, фактографічні, повнотекстові тощо. Розвиток

Інтернет-технологій зумовив суттєві зміни не тільки у сфері

накопичення та обробки інформації, а й у сфері інформаційного

обслуговування користувачів юнацьких бібліотек. Для надання

послуг віддаленим користувачам активно використовується

електронна пошта. Утіленням нових форм довідково-

інформаційної роботи стають віртуальні довідкові служби.

Активним є використання веб-сайтів бібліотек, їх електронних

каталогів, віртуальних презентацій, екскурсій, тематичних вечорів,

читацьких конференцій у якості технологічної основи для

інформування широкої аудиторії про ресурси даних установ.

Багато юнацьких бібліотек розвивають клубні форми роботи,

проводять різного роду бібліотечні акції (флешмоб, буккроссинг),

мета яких – залучити до бібліотеки та читання якомога більше

молоді, створюють краєзнавчі інформаційно-документні

комплекси з історії та сьогодення свого регіону й ініціюють масові

заходи з цієї тематики. Сучасна глобалізація інформаційного

середовища забезпечує також реалізацію процесу формування

інформаційної культури молодих користувачів, а саме:

інтерактивні електронні путівники по інформаційним установам,

віртуальні тури по провідним інформаційним центрам світу та

країни, електронні виставки інформаційних матеріалів, програми

для навчання правилам бібліографічного опису, тести для

перевірки знань у галузі інформаційної культури тощо.

Аналіз трансформації юнацьких бібліотек дозволяє, без

сумніву, відзначити перспективи розвитку основних процесів

інформаційної роботи даних установ, що надасть можливість

реалізовувати надалі комплексне інформаційне забезпечення

молодих користувачів.


1. Баюш О. Бібліотеки як джерело наповнення інформацією

сучасних засобів соціальних комунікацій. / О. Баюш // Актуальні

питання документознавства та інформаційної діяльності: теорії

37

та інновації: зб. Матеріалів І Міжнар. наук.- практ. конф., 19-20

березня 2015 р. / під заг. ред. В.Г. Спрінсяна. – Одеса, 2015. – С.

322-328.

2. Чередник Л. Роль бібліотек у сучасному інформаційному

просторі. / Л. Чередник // Актуальні питання документознавства

та інформаційної діяльності: теорії та інновації: зб. Матеріалів І

Міжнар. наук.- практ. конф., 19-20 березня 2015 р. / під заг. ред.

В.Г. Спрінсяна. – Одеса, 2015. – С. 125-129.

УДК 930.25(477)

Хабло Юлія, студентка групи 201-пГД




ЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВНОГО ФОНДУ ДЛЯ

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Архівна справа сьогодні перебуває в центрі суспільно-

політичного та культурного життя багатьох країн. Тому активно

проводиться науково-дослідна робота архівних установ. Архівна

справа України розвивалася у взаємозв’язку зі світовою практикою

архівної справи.

Вивчення історії архівів із часу появи до сьогодення

допомагає осмислити їхнє місце і роль у житті суспільства.

Ієрархічна система архівних установ формувалася на

території України упродовж ХХ століття під впливом ідеологічних

чинників радянської доби та застосуванням відомих моделей

світвої архівної практики.

Зі здобуттям Україною незалежності розпочався етап

реформування архівної системи, визначальними рисами якого

стали демократизація, децентралізація, відкритість, розширення

доступу до архівної інформації, правове врегулювання усіх

складових системи архівних установ [1, с. 18].

38

Основним нормативно-правовим актом, що визначає

положення сфери архівознавства, його систему є закон України

«Про Національний архівний фонд та архівні установи» від

24.12.1993 № 3814-XII. Цей документ став першим в історії нашої

держави законодавчим актом такого рівня, який стимулює

розвиток держави та правової бази архівної справи.

Під час розбудови незалежної держави підвищився інтерес

суспільства до архівних інформаційних багатств, що визначено як

Національний архівний фонд. Він є складовою частиною

вітчизняної і світової культурної спадщини та інформаційних

ресурсів суспільства.

Систему архівних установ України становлять: центральний

орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства;

центральні державні архіви України; галузеві державні архіви;

Державний архів в Автономній Республіці Крим; місцеві державні

архівні установи; архівні установи органів місцевого

самоврядування; архівні підрозділи державних установ, музеїв та

бібліотек [2, с. 23].

Національний архівний фонд – сукупність архівних

документів, що відображають історію духовного і матеріального

життя Українського народу та інших народів, мають культурну

цінність і є надбанням української нації [2, с. 1].

Політична економія визначає, що до багатств держави

належать не лише матеріальна блага, а й нематеріальні, духовні

цінності, такі як досягнення науково-технічної думки,

інформаційні ресурси, культурні цінності тощо [3, с. 625].

До Національного архівного фонду входять документи

(незалежно від їх виду чи місця створення), що пройшли

експертизу цінності.

Особливої уваги заслуговують унікальні документи, що

мають важливе значення для формування національної

самосвідомості Українського народу і

всесвітньої культурної спадщини [2, с. 1]. До таких документів,

наприклад, належать:

39

- видання діячів та істориків України: В.К. Винниченка,

М.С. Грушевського, Д.В. Дорошенка, М.П. Драгоманова,

М.О. Максимовича, а також книги з їх автографами;

- видання початку XIX ст. («Московские ведомости», «Санкт-

Петербургские сенатские ведомости»);

- комплекти рідкісних газет середини XIX – початку XX ст.

(«Киевлянин», «Киевская газета», «Киевская мысль», «Киевские

губернские ведомости», «Вісті української Центральної Ради»,

«Вісник генерального секретаріату УНР»);

- колекції радянських та білогвардійських листівок і плакатів;

пропагандистських видань періоду Української революції;

- колекції карт і планів XVI-XVII ст. міст України;

- грамоти Козацької доби (універсали гетьманів, жалувані

грамоти російських царів, дарчі, купчі на землі і маєтки) та ін.

Особливістю збереження унікальних документів є їх

дезінфекція, дезінсекція, іноді навіть консервування, взалежності

від метріальної основи документа, його давності.

Значення архівів для суспільства підтверджується тим, що

кожного року проводиться конкурс науково-методичних та

науково-інформаційних розробок, робіт з архівознавства,

документознавства, археографії, покликані вдосконалювати

ведення архівної справи та заохочення творчої активності

працівників [4, р.1].

Отже, Національний архівний фонд має велике значення для

українців та суспільства загалом, адже документи архівів

демонструють вікову історію держави, а також містять унікальні

відомості щодо визначних подій, осіб.


1. Архівні установи України: Довідник. Т. 1. Державні архіви /

Держкомархів України. УНДІАСД; Редкол.: Г.В. Боряк (Голова),

І.Б. Матяш, Г.В. Папакін. – К., 2005. – 686 с. – (Архівні зібрання

України. Спеціальні довідники).

2. Про Національний архівний фонд та архівні установи:

Закон України від 24.12.1993 № 3814-XII [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3814-12.

40

3. Політична економія: підручник для студ. вищих навч.

закладів / за заг. ред. д.е.н., професора Ніколенка Ю.В. – К.: Центр

навчальної літератури, 2009. – 632 с.

4. Про конкурс науково-методичних розробок і науково-

інформаційних робіт з архівознавства, документознавства,

археографії: Положення Міністерства юстиції України від

12.01.2015 № 1/5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0029-15.

УДК 35.077.7: 659.4

Гиренко Валерія, студентка групи 201-пГД

Науковий керівник – д.і.н., доцент Передерій І.Г



СПІЧРАЙТИНГ ЯК ЗАТРЕБУВАНА ТЕХНОЛОГІЯ

ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТА PR-ДІЯЛЬНОСТІ

Не секрет, що багато відомих діячів, політиків, бізнесменів

використовують у своїй діяльності промови та публічні доповіді як

необхідний засіб комунікації із громадськістю. Було б дивно припускати,

що вони самі готують тексти своїх виступів або говорять експромтом.

Ключові персоналії політики й бізнесу, безумовно, повинні і здебільшого

вміють грамотно висловлюватися, однак їхня роль полягає зовсім в

іншому. Тому написання для них текстів виступів, підготовка

презентацій, звітів, що реалізуються як публічні – професійний обов'язок

особливого розряду фахівців – спічрайтерів.

Спічрайтинг є одним із різновидів PR-діяльності, оскільки

заснований на роботі з інформацією. Як вид інформаційно-

комунікативної діяльності, продукт спічрайтингу – публічний виступ

представника суб’єкта PR – спрямований на формування, підтримку

свого оптимального комунікаційного середовища. Дійсно, роль

спічрайтера в ефективній й успішній команді політика чи бізнесмена одна

з провідних. Дуже влучно про це висловився відомий російський PR-

41

теоретик А. Ільїн. На його думку, в такій команді «спічрайтер – воротар.

Він – не атакуючий, не забиває голи і зрідка стає кумиром уболівальників.

Але, подібно до голкіпера, він знаходиться на останньому рівні захисту.

Права на помилку в нього не має – ніхто не підстрахує. Не даром говорять

– граний воротар – половина команди.» [1, с. 5].

Спічрайтери існували ще за часів античності. Наприклад, у Давній

Греції, де мистецтво красномовства неабияк цінувалося, були так звані

«писарі промов». Фахові оратори готували тексти публічних виступів на

замовлення заможним людям. Звісно, рівень майстерності був не таким,

як сьогодні, але це стало початком виникнення спічрайтингу [2].

На сьогодні, наука PR чітко визначає зміст терміну «спічрайтинг».

Наприклад, відомий науковець, що досліджує галузь зв’зків із

громадськістю, А.Д. Кривоносов під спічрайтингом розуміє специфічну

PR-технологію, яка являє собою техніку підготовки PR-текстів, включає

консультування замовника щодо організації публічного виступу і його

виголошення [1, с.7]. Крім того, спічрайтинг прийнято також тлумачити,

як різновид професійної PR-діяльності, а також спеціалізовану навчальну

дисципліну, розділ ділової риторики [3].

Спічрайтер не обмежується виключно збором інформації для

подальшого її використання в тексті публічного виступу. Його функції

значно ширші. Він є, так би мовити, своєрідним комунікативним

тренером свого спікера. Для успішного результату спічрайтери проводять

копітку роботу, яка включає: аналіз і збір необхідної інформації за темою

промови; вивчення мети та завдань виступу, цільової аудиторії, для якої

він призначений, характеру заходу, на якому буде представлена промова;

з’ясування особливостей мовлення замовника, його манери спілкування і

ступеню поінформованості в обраній темі спічу; створення тексту

промови, його шліфування та вичитування [4].

Фахівці спічрайтингу не лише пишуть тексти і розставляють у них

потрібні змістові акценти, а й виконують функції аналітиків, експертів і

«піарників» в одній особі. Соціально-практична і технологічна сторона

спічрайтингу спирається на застосування конкретних знань та вмінь у

галузі ефективних комунікаційних технологій, спрямованих на побудову

оптимального дискурсу доповідача з аудиторією [1, с. 9 – 10].

Отже, спічрайтинг, як особлива технологія документно-

інформаційної та PR-діяльності, повинен включати в себе елементи науки

42

і мистецтва, оскільки є різновидом практичного красномовства риторики,

спирається на історичні постулати риторики як навчальної дисципліни і

використовує практичні навички ораторського мистецтва.

Література:

1. Кривоносов А.Д. Основы спичрайтинга: Учеб. пособие для

студентів / А.Д. Кривоносов. – СПбГУ, 2003. – 56 с.

2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://all5ballov.ru/abstracts/230284

3.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. studfiles.

Ru / preview / 4049047 / page:2/

4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // academia.by /

service / spichrayting

УДК 004:316.28

Красношапкіна Аліна, студентка групи 201-ГД

Наук. керівник – Комлик Ю.О.



ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ

КОМУНІКАЦІЙ: ЗАКОНОДАВЧИЙ АСПЕКТ

На сучасному етапі розвитку людства активно

впроваджуються інформаційні технології як засоби автоматизації

процесів, що пов’язані з документованою інформацією. На

сьогодні в Україні постало питання інтенсифікації впровадження і

розвитку електронного урядування в усіх сферах життя

суспільства, однією з важливих складових якого є електронний

документ. Статтею 5 Закону України “Про електронні документи

та електронний документообіг” визначено, що «електронний

документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді

електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа,

склад та порядок розміщення яких визначається законодавством.

http://all5ballov.ru/abstracts/230284

http://www.studfiles.ru/preview/4049047/page:2/

http://www.studfiles.ru/preview/4049047/page:2/

http://academia.by/service/spichrayting

http://academia.by/service/spichrayting

43

При цьому він може бути створений, переданий, збережений і

перетворений електронними засобами у візуальну форму подання

шляхом відображення даних, що містить, електронними засобами

або на папері у формі, придатній для сприймання його змісту

людиною». [1; с.1] Для роботи з електронними документами та

запровадження електронного документообігу перед органами

влади, передусім постало завдання зі створення нормативно-

правової бази, що забезпечує здійснення цих аспектів шляхом

належної організації відповідних процесів та дотримання вимог до

оформлення документів. Це також мало стати основою для

врегулювання відносин між суб’єктами в таких якісно нових

сферах діяльності, як: електронна комерція, електронна торгівля,

подання електронної звітності, надання електронних

(адміністративних) послуг через спеціалізовані інформаційні

системи та загальнодоступні мережі, зокрема Інтернет. Із цією

метою були прийняті два базових закони України: “Про

електронний цифровий підпис” та “Про електронні документи та

електронний документообіг”. Із прийняттям зазначених законів за

умови дотримання певних вимог електронний цифровий підпис

було прирівняно за правовим статусом до власноручного підпису

(печатки), встановлено основні організаційно-правові засади

використання електронного документа (пов’язані з його

відправленням, передаванням та одержанням) та застосування

електронного документообігу. На виконання вищевказаних законів

Кабінет Міністрів України прийняв низку постанов, які

конкретизували врегулювання відносин у цій сфері, зокрема: “Про

затвердження Порядку засвідчення наявності електронного

документа на певний момент часу”, “Про затвердження Порядку

акредитації центру сертифікації ключів” , “Про затвердження

Положення про центральний засвідчувальний орган”, “Про

затвердження Типового порядку здійснення електронного

документообігу в органах виконавчої влади”, “Про затвердження

порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх

підготовки до передавання на архівне зберігання” тощо. Отже, «в

автоматизації діловодства та впровадженні електронних технологій

у роботу зі службовими документами є багато переваг» [2; с.113], і,

44

безсумнівно, удосконалення та оновлення нормативно-правової

бази України, створення спеціальних юридичних норм із цього

питання сприятиме ефективному впровадженню та

функціонуванню електронного документообігу.


1.Закон України “Про електронні документи та

електронний документообіг”. – Режим доступу:

zakon3.rada.gov.ua/laws/show/851-15. – Назва з екрану.

2. Онищенко А. Організація роботи з електронними

документами в Україні / А. Онищенко // Актуальні питання

документознавства та інформаційної діяльності: теорії та

інновації: зб. Матеріалів І Міжнар. наук.- практ. конф., 19-20

березня 2015 р. / під заг. ред. В.Г. Спрінсяна. – Одеса, 2015. –

С.111-114.

УДК 316.28:347.78

Бевзюк Оксана, Мазур Світлана, студентки групи 401-ГД

Наук. керівник – Якименко Н.О.



ПЛАГІАТ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ:

ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗАГРОЗИ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Соціально-комунікаційна взаємодія хибує на використання

плагіату, особливо у творчості й науковому житті. Серед

українських дослідників, які цікавилися цією проблемою, слід

згадати Г.О. Сляднєва, А.В. Кирилюк, М.О. Мінц,

Ю.Л. Булаховську, Ю.Б. Михайловського, Ю.А. Коцюк,

І.В. Шостак, Л.А. Лупаренко, Т.Е. Лихачова, П.І. Репешко та

інших.

Так, В.М. Зуб, М.М. Дем’яненко пов’язують застосування

плагіату зі стрімким розвитком інформаційних технологій, коли

45

доступ до безлічі творів (наукових, літературних тощо) можна

отримати, «зайшовши» в інтернет [1, с.87]. Ці ж автори наводять

приклади плагіату в українському політикумі: «апогеєм … стала

робота колишнього Президента Віктора Януковича «Opportunity

Ukraine», видана у серпні 2011 р. За інформацією «Української

правди», у книзі Януковича є цілі абзаци з текстів, які раніше

виходили за підписом різних осіб, зокрема Тараса Стецьківа,

Максима Михайленка, Віталія Сича, В’ячеслава Піховшека,

Василя Волги та ін.» [1, с.88].

Констатуючи загрозу плагіату для соціуму, І.В. Порало

вказує, що «...акти порушень авторського права, правил

професійної етики … частішають щодня, і це проблема не

локальна, її масштаби відчуває вся світова спільнота. Але найбільш

вразливою до плагіату сферою залишається вища освіта» [6, с.89].

Відповідно до ст. 50 Закону «Про авторське право та

суміжні права», плагіат – це оприлюднення (опублікування),

повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є

автором цього твору [7]. Виділяють такі види плагіату як:

копіювання чужої роботи (як без, так і з відома), оприлюднення її

під своїм іменем; представлення суміші власних і запозичених

аргументів без належного цитування джерел; перефразування

чужої роботи без вказівки посилання на оригінального автора або

видавця [1, с.88].

Слід виокремити такі види як фальсифікація (вигадування

певних, наприклад, статистичних показників із подальшим

вказуванням їх у якості власної роботи), реплікація (копіювання

даних із одного джерела на багато інших і навпаки), републікація

(повторне чи багаторазове обнародування в іншому джерелі чужої

інформації за справжнім підписом автора й посиланням на

джерело), рерайт (додавання до чужого матеріалу без дозволу

автора додаткової інформації, з переробкою раніше публікованого

матеріалу й заміною слів та виразів), компіляція (укладання з

кількох чужих матеріалів свого та його редагування без дозволу)

[5].

Правовий механізм в Україні щодо притягнення до

відповідальності за плагіат досить неоднозначний. Так ст. 41

46

Конституції України зазначає, що кожен має право володіти,

користуватися і розпоряджатися результатами своєї

інтелектуальної, творчої діяльності. Ст. 54 Основного Закону

встановлює заборону використовувати або поширювати об’єкти

інтелектуальної власності без згоди їх автора, за винятками,

встановленими законом [3].

У Цивільному Кодексі України захисту прав автора від

плагіату приділено статті 433-456. Загалом за плагіат передбачено

цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність [8].

Адміністративна відповідальність – штраф від 10 до 200

неоподаткованих мінімумів доходів громадян (тобто від 170 до

2400 грн.) передбачено у ст. 51/2 Кодексу України «Про

адміністративні правопорушення» за незаконне використання

об’єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства

на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права

інтелектуальної власності, що охороняється законом [2].

Кримінальну відповідальність за подібні дії передбачено ст.

176 Кримінального кодексу України: штраф від 200 до 1000

неоподаткованих мінімумів доходів громадян (від 2400 до 17000

грн.) або виправні роботи на строк до двох років, із конфіскацією

всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних

програм тощо [4].

Отже, можна стверджувати, що останнім часом плагіат стає

усе більш поширеним у науковому, творчому, політичному житті

соціуму. Аби подолати це негативне явище уряд та ВРУ вносять

зміни до законодавчої бази держави, проте ужитих заходів,

очевидно, недостатньо. Головною запорукою викорінення плагіату

з соціально-комунікаційного середовища стане наукова, творча,

політична «порядність», принциповість при використанні думок

колег, опонентів, конкурентів.


1. Зуб В.М., Дем’яненко М.М Плагіат: його різновиди та

заходи протидії/ В.М. Зуб, М.М. Дем’яненко // Бібліотекознавство.

Документознавство. Інформологія. – 2014. – №4 – С. 86-90

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=IJ=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9624838

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=IJ=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9624838

47

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення


http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10. – Назва з екрана.

3. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії

Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.: зі змінами згідно з

законом України від 8 груд. 2004 р. № 2222.‒К: Парламентське

вид-во, 2005.

4. Кримінальний Кодекс України [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14. –

Назва з екрана.

5. Плагіат: вільна енциклопедія Вікіпедія [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Плагіат. –


6. Порало І.В. Інтелектуальний капітал України в полоні

плагіату / І.В. Порало // Теорія і практика управління соціальними

системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. – 2009. –

№ 4. – С. 89-97.

7. Про авторські права і суміжні права: Закон України


http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3792-12. – Назва з екрана.

8. Цивільний Кодекс України [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15. –


УДК 17.022.1:316. 28(477)

Крамаренко Яна, Калита Єлизавета,

студентки групи 401-ГД




ЕВОЛЮЦІЯ ІМІДЖ-ОБРАЗУ ЖІНКИ ЯК

СКЛАДНИКА СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ:

УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР

Поняття іміджу, образу, стереотипу, як наукові терміни,

розглядаються у працях теоретиків і практики іміджології та PR-

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10


https://uk.wikipedia.org/wiki/Плагіат



48

технологій відносно недавно. Зокрема потрактування означених

понять зустрічаємо в працях Богданова Є.Н., Зазикіна В.Г.,

Почепцова Г.Г., Перелигіної О.Б, Петрової О.А., Шепеля В.М.,

інших науковців. Більшість авторів, аналізуючи імідж, перш за все,

пов'язують його з образом-уявленням, що має характер стереотипу.

Поділяємо думку дослідниці Перелигіної О.Б., що поняття іміджу

як символічного образу суб'єкта, створюється у процесі суб'єкт-

суб'єктної взаємодії [3].

Такий символічний імідж-образ стереотипного бачення

української жінки сформувався історично та закріпився у

фольклорі й свідомості співгромадян і, можемо стверджувати, став

одним із складників соціальної комунікації. Адже усталене

бачення української жінки як Берегині роду, держави й

державності є підвалиною політичного іміджування таких відомих

постатей як Юлія Тимошенко (згадаймо її національно забарвлені

образи: зачіска, колір та стилістика у одязі й політрекламі), Ольга

Богомолець, Інна Богословська, Марина Порошенко, інші

представниці політичного істеблішменту.

Українська жінка – це особливий феномен, котрий не має

аналогів у світі. Хоча, що тут говорити, кожна жінка – це

особливий феномен. Але українська – і поготів. Еталоном українки

можна назвати милу, привітну, розумну, трохи хитру, мрійливу

дівчину. Природна грація, вишуканий смак, витонченість у

почуттях – усе це властиво українській жінці. Зупинимося на

характеристиці імідж-образів окремих представниць вітчизняного

жіноцтва, що яскраво ілюструють тезу «імідж-образ української

жінки є невід’ємним складником соціальної комунікаційної

взаємодії».

Варто згадати Анну Ярославівну доньку українського

князя, яка стала королевою Франції і змінила життя Європи XI

століття. Анна була гарна і освічена, знала декілька мов,

розумілася на політиці, чудово володіла технікою їзди на коні.

Анну Ярославну й досі шанують у Франції як рішучу, наполегливу

і безкорисливу правительку, що змінила хід історії [1].

Юлія Володимирівна Тимошенко жінка, яка не залишає до

себе байдужим більшість населення України. За своїм

49

темпераментом, Юлія Володимирівна – холерик. Така її внутрішня

психологічна організація дозволяє максимально розвивати та

проявляти неабиякі артистичні здібності, бути талановитим

комунікатором та вдало переконувати. Її імідж «сильної фігури» з

іншого боку розбавляється емоційністю та жіночністю, що неабияк

розширює її арсенал впливу, зокрема на жіночу аудиторію

виборців. Яскравою рисою політичної поведінки Юлії Тимошенко

є миттєві політичні реакції. Це, в свою чергу, свідчить про

надзвичайно високу динаміку мислення, рухливість та здатність

миттєво оцінювати події й приймати ефективні рішення. Тому

будучи неперевершеним тактиком, Тимошенко дещо програє в

стратегічному плані [2].

Не претендуючи на вичерпність у дослідженні проблеми,

наголошуємо, що кожна країна підвладна власним стереотипам, які

сформовані під впливом етнічних, національних, культурних,

релігійних особливостей. Сучасне українське буття, звичайно,

змінилося, як змінилися й українки, але значущість імідж-образу

українського жіноцтва для соціально-комунікаційної взаємодії є

беззаперечною.


1. Анна Ярославівна. – Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. –Назва з екрану.

2. Психологічні портрети Петра Порошенка та Юлії

Тимошенко. – Режим доступу: http://yuriy-

shveda.com.ua/index.php/uk/students/ publication/159-2014-06-11-08-

51-42 – Назва з екрану.

3. Перелыгина Е. Б. Психология имиджа: учебное

пособие. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 223 с.

УДК 930.22:316.28

http://yuriy-shveda.com.ua/index.php/uk/students/%20publication/159-2014-06-11-08-51-42



50

Потапенко Марина, Малосвітня Тетяна, студентки групи

401-ГД




ДОКУМЕНТ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ

КОМУНІКАЦІЇ

У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє

інформація. Вона поширюється в часі та просторі певними

каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі

належить комунікації.

Комунікація – обмін інформацією (ідеями, знаннями,

повідомленнями) між людьми. Інформація – це відомості,

призначені для передачі в процесі соціальної комунікації [1,

с. 250].

Сьогодні поняття «документна комунікація», «система

документних комунікацій», «документно-комунікаційна система» є

базовими для документознавства і знаходяться на стадії

становлення. Вони безпосередньо пов’язані з основними

тенденціями розвитку економічних відносин, морально-правових

норм, політичної структури суспільства та соціокультурної

динаміки.

Система документних комунікацій – це сукупність усіх

документів, відправників документної інформації, її споживачів,

професійних посередників і відносин між ними, зумовлених як

внутрішніми властивостями системи, так і зовнішнім середовищем

її суспільного функціонування [2, с. 351]. Відсутність хоча б

одного з елементів документної комунікаційної системи

призводить до неузгодженості системи в цілому. Зазначене

визначення вказує на те, що основною одиницею, головним

об’єктом документної комунікації є безпосередньо документ у всій

повноті видового різноманіття.

51

Документ виник і існує в документно-комунікаційному

процесі, тобто в такій комунікації, у якій від одного суб’єкта

(відправника) до іншого (одержувача) передається документна

інформація.

Головна мета будь-якої документної комунікації, якої б

сфери діяльності вона не стосувалася, – це одержати бажаний

результат. Саме це завдання постає перед автором-укладачем

документа. Саме це визначає і суть процесу документної

комунікації. Іншими словами, комунікант (той, хто створює і

передає документну інформацію) має своїм завданням показати

реципієнту (тому, кому призначена документна інформація)

необхідність визначених дій.

Важливо зазначити, що головною умовою існування та

розвитку суспільства є соціально-комунікаційна діяльність. Без

спілкування, обміну інформацією між індивідами неможливі

інтелектуальна еволюція людства, розвиток виробництва,

збагачення соціальної пам’яті, нові досягнення матеріального і

духовного життя. Сучасні дослідники соціогенезису доводять, що

соціальна комунікація – це глибинний базис матеріального

виробництва та необхідний фактор прогресу будь-якого виду

суспільного устрою.

Отже, найважливішою підсистемою соціальних комунікацій

є документна комунікація – процеси і засоби обміну інформацією у

суспільстві за допомогою документів. Вона забезпечує рух

соціальної інформації у часі і просторі шляхом створення,

зберігання та розповсюдження документів. Документна

комунікація виникла на певному етапі соціального прогресу

людства і нині охоплює всі сфери суспільного життя.


1. Кушнаренко Н.М. Документоведение / Н.М. Кушнаренко.

– К. : Знання, 2008. – 459 с.

2. Швецова-Водка Г.М. Документознавство: навч.посіб. /

Г.М. Швецова-Водка. – К. : Знання, 2007. – 398 с.

52

УДК 004:316.28

Савик Яна, студентка групи 401-ГД




ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНІ ПОТОКИ ЯК

НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Сьогодні розвиток будь-якого суспільства, в тому числі й

інформаційного, неможливо уявити без комунікацій. Як відомо з

досліджень учених, 70 відсотків свого часу людина витрачає саме

на спілкування. Без ефективного ведення комунікації зупинилося б

багато виробничих процесів.

Нині існує багато визначень поняття «комунікація», що

пояснюється багатозначністю цього терміна. Але усі дослідники

суголосні у тому, що основною метою комунікації є спілкування.

Метою нашої статті є дослідження документно-

інформаційних потоків як складової соціальної комунікації.

Розглядаючи комунікацію як явище, ми можемо виділити

такі складники комунікації: суб’єкт комунікації, предмет

комунікації, комунікативні засоби, комунікативний процес тощо

[1, с.120].

Комунікація, як відомо, явище системне, структурне,

соціальне, історичне, психологічне і т. п. Комунікативний процес є,

власне, суттю спілкування, але погляди на природу і структуру

комунікативної взаємодії у науці різні. Тому й існують різні моделі

комунікації.

Найбільш дослідженим видом комунікації є соціальна

комунікація – обмін між людьми або іншими соціальними

суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких

відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо. Цей процес

обумовлений цілою низкою соціально значимих оцінок,

конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування,

прийнятих у даному суспільстві.

53

Соціальна комунікація, за визначенням американського

ученого Ч.Кулі, – це «механізм, завдяки якому забезпечується

існування і розвиток людських відносин, який містить усі розумові

символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі» [2, с.

54].

Найважливішою підсистемою соціальних комунікацій є

документна комунікація, тобто процеси і засоби обміну

інформацією у суспільстві за допомогою документів. Вона

забезпечує рух соціальної інформації у часі й просторі шляхом

створення, зберігання і розповсюдження документів. Документна

комунікація виникла на певному етапі соціального прогресу

людства і нині охоплює усі сфери суспільного життя.

Як відомо, в основі усіх інформаційних й управлінських

процесів лежить проблема раціонального функціонування

документно-комунікаційної системи. Для її усунення потрібні

знання про особливості створення, руху і кумуляції документів у

суспільстві, що відбиваються через функціонування документно-

інформаційних потоків. Ефективність розвитку документних

комунікацій значною мірою також залежить від того, наскільки

раціонально організовані і функціонують документні масиви [3,

с.150; 4, с.140].

Актуальній проблемі організації і модифікації документно-

інформаційних потоків приділялася увага у роботах таких відомих

фахівців, як Дж. Солтон, Л.Й. Костенко, А.А. Соляник, Ю.М.

Столяров, А.В.Соколов, В.І.Терешин, Н.М. Кушнаренко і багато

інших. У дослідженнях особливу увагу відводиться значенню

ефективного функціонування документно-інформаційних

комунікацій і їх розподілення за сферою використання.

Так, Ю.М. Столяров сформулював закон документаційного

супроводу соціальних комунікацій, суть якого полягає у тому, що

«кожна соціальна комунікація обов’язково опосередковується

документом, і всі соціальні інститути за своєю сутністю є

документальними, оскільки кожен із них зайнятий або

виробництвом, або транспортуванням, або одержанням,

опрацюванням і зберіганням документа, наданням його

користувачам тощо» [5, с. 4-5]. Наприклад, органи державної влади

54

– це соціальний інститут із вироблення законодавчих документів,

банки – також суто документаційна інституція, оскільки вся їхня

фінансова діяльність супроводжується документально,

університети – так само соціальні інститути, освітня діяльність

яких нерозривно пов’язана із виробництвом навчальної

документації у процесі їхнього функціонування.

За А.В. Соколовим, «документна комунікація відповідає

елементарній схемі комунікаційної діяльності тільки у випадку

безпосереднього листування між комунікантом і реципієнтом»[4, с.

79]. На думку науковця, поява пошти означає підключення до

комунікації посередницької ланки. Якщо комунікант використовує

видавничі служби для публікації свого твору, а реципієнт

звертається до книгарні або бібліотеки, щоб отримати цей твір, у

цьому випадку необхідні спеціальні посередницькі служби, як

уважає А.В. Соколов, – «соціально-комунікаційні інститути, які

мають професійні кадри і матеріально-технічні засоби»[4, с. 86].

До складу документаційно-комунікаційної системи науковець

відносить інститути документальної комунікації і документальні

канали.

Окрім документної комунікації, А.В.Соколов виділяє

електронну комунікацію і окремо визначає Інтернет як глобальну

соціально-комунікативну комп’ютерну мережу, призначену для

задоволення особистісних і групових комунікаційних потреб за

рахунок використання телекомунікаційних технологій.

Ураховуючи це, науковець зазначає, що «всі функції документної

комунікації можуть так само або й краще виконуватися

електронною комунікацією, що ми і спостерігаємо нині, у час

прогресивних інформаційних технологій» [4, с. 126]. Але

електронна комунікація сьогодні не може повністю відмінити

документну, вони взаємодоповнюють одна одну.

Документне повідомлення, зафіксоване на речовинному

носієві, не змінюється з перебігом часу і не зникає, у чому і

полягає відмінність документа від інших каналів комунікації:

телефонної, радіо, телевізійної чи усної. Документ постає перед

людиною – споживачем інформації – як певна річ, матеріальний

об’єкт. З погляду реципієнта, саме цей об’єкт і є джерелом

55

інформації, бо він не завжди в уяві реципієнта пов’язується з

особою комуніканта, який розпочав комунікаційно-інформаційний

процес. Саме тому документні комунікації є дуже важливими у

наш час [4, с.129].

Документні комунікаційні канали постійно модернізуються

(з’являються нові технічні засоби, матеріальні носії, знакові

системи, нові способи запису і відтворення інформації). Розвиток

електронної комунікації веде до модернізації документної, їх

взаємопов’язаному існуванню і розвитку в майбутньому як

головних підсистем соціальної комунікації [2, с.24].

Рух документів у процесі їхнього виробництва,

розповсюдження і використання у суспільстві створює

документно-інформаційний потік. Тобто, продукується певна

сукупність розподілених у часі і просторі документів, які

рухаються комунікаційними каналами від створювачів і

виробників до користувачів. За А.В. Соколовим, канал – це

«абстрактний шлях, по якому рухаються документи» [4, с. 156].

Він забезпечує розповсюдження документів у суспільстві, надає

можливість доступу до них користувачам. Наприклад, канали

доступу до опублікованих документів – це документо-торговельні

установи, бібліотеки, передплатні агентства, органи науково-

технічної інформації та ін. Окремий канал може деякий час не

діяти, однак документно-інформаційний потік рухається постійно

[4, с.203].

Проходячи через названі документні системи, документно-

інформаційний потік створює там постійні або тимчасові

сукупності документів. Тимчасові слабоструктуровані сукупності

документів, що підлягають подальшому трансформуванню

(відбиранню, перерозподілу і транспортуванню) утворюють

документно-інформаційні масиви. Вони створюються, як правило,

в генералізаційних і транзитних документних системах.

Основна функція документно-інформаційних потоків у

документно-комунікаційній діяльності – кумулятивна –

забезпечення зосередження документів, їх упорядкування з метою

організації розповсюдження і використання людьми [3, с.146].

56

Зробивши аналіз основних функцій документно-

інформаційних потоків та масивів у системі документної

комунікації, ми можемо стверджувати, що за їх допомогою

здійснюється сам комунікативний акт. Вони є сукупністю

документів, що функціонують у процесі створення,

розповсюдження і використання у суспільстві документованої

інформації, яка слугує для передачі певної інформації від

комуніканта до реципієнта.


1. Грабченко А.І. Методи наукових досліджень: навч. посіб.

/ А.І. Грабченко, В.О. Федорович, Я.М. Гаращенко. – Х. : Фоліо,

2009. – 340 с.

2. Соляник А.А. Документні потоки та масиви: навч. посіб.

для вищ. навч. закл. культури і мистецтв / А.А. Соляник. – Х. :

ХДАК, 2000. – 109 с.

3. Косенко Ю.В. Основи теорії мовної комунікації: навч.

посіб. / Ю.В. Косенко. – Суми : Сумський державний університет,

2011. – 187 с.

4. Соколов А.В. Социальные коммуникации: учеб.-метод.

пособие. Ч. 1 / А.В. Соколов. – М. : Профиздат, 2010. – 222 с.

5. Столяров Ю.М. Соціальні комунікації: розвиток в

інформаційному просторі / Ю. Столяров // Вісник Харківської

державної академії культури : зб. наук. пр. – 2009. – Вип. 2. – С. 4-

7.

57

УДК 004:023.5

Березній Ірина, студентка групи 201-ГД




ЕЛЕКТРОННА КНИГА ЯК ЕЛЕМЕНТ СОЦІАЛЬНОЇ


Еволюція людського спілкування однозначно пов’язана з

технічним прогресом. «Розвиток технічних засобів – від винаходу

книгодрукування до сучасної комп’ютерної революції – повністю

змінив характер соціальної комунікації та зробив можливим

миттєве передавання інформації в більшому об’ємі практично на

необмежену відстань». [1;с.311] У кінці ХХ століття в життя

книговидавців, редакторів, бібліотекарів і бібліографів увійшло

нове поняття – «електронна книга», яке з’явилося з приходом

персональних комп’ютерів. У зв’язку з цим обсяг літератури в

електронному вигляді продовжує зростати. Унаслідок цього

виникла необхідність у спеціалізованих пристроях, завдяки яким

можливо було б читати електронну інформацію. Електронна книга

– це версія паперового видання в цифровому, тобто електронному

вигляді. Такі книжки можна читати за допомогою комп’ютерів,

мобільних телефонів чи спеціалізованих пристроїв. Виходячи з

цього електронною книгою називається не тільки цифровий

варіант друкованого видання, але й електронний пристрій, який

використовується для прочитання цифрових текстів. Першими

виробниками таких пристроїв були фірми «Softbook Press» і

«Nuvomedia», згодом – «Ectaco JetBook», «Sony Reader»,

«PocketBook». Причинами виникнення електронних книг є, з

одного боку, можливість збільшення ринку розповсюдження та

споживання книг, з іншого – зменшення кількості посередників

між автором і читачем; електронна книга – це сучасний вид

передавання даних, спосіб теперішньої соціальної комунікації,

порятунок для віддалених від великих друкарень регіонів і країн.

58

«У сучасних умовах важко заперечувати комунікативні переваги

електронної книги» [2;с.1], основними з яких є: компактність і

легкість, а отже, зручність для навчання та роботи; можливість

повнотекстового пошуку; спроможність читання в умовах

обмеженої освітленості за рахунок підсвітлення; можливість

швидко змінити гарнітуру і шрифт; перевага в наданні додаткової

аудіо- та відеоінформації; безкоштовний доступ до електронних

копій навчальної, наукової, художньої літератури (за рахунок

скачування інформації через Інтернет); великі обсяги інформації;

відсутність значних витрат на виробництво, доставляння та

зберігання; збереження екології (як для традиційної книжкової

продукції). Але електронна книга має і свої недоліки, серед яких:

потенційна несумісність із новим апаратним чи програмним

забезпеченням; час роботи переносного пристрою від батареї

обмежений; значні незручності викликає переведення в такий

формат паперових видань із великою кількістю ілюстрацій

(наприклад, роботи з історії мистецтва, фотоальбоми, карти тощо);

відносно велика вартість; випадки «зависання» пристроїв.

Слід зазначити також, що використання електронних книг

можливе і бажане у сфері освіти, оскільки: 1) дозволяє зберегти і

опрацювати велику кількість різнорідної інформації та

компонувати її в зручному виді, що сприяє постійному

динамічному оновленню змісту, форм та методів навчання; 2)

здійснює читання потрібної літератури будь-де; 3) нівелює

проблему укомплектації бібліотек закладів освіти.

Отже, вік комп’ютерних технологій вніс свої корективи в

розвиток книги і книжкової науки в цілому, представивши світу

якісно нове явище – електронну книгу, актуальність якого є

очевидною.


1. Безтільна О. Електронна комунікація: перспективи

розвитку / О. Безтільна // Актуальні питання документознавства

та інформаційної діяльності: теорії та інновації: зб. Матеріалів І

Міжнар. наук.- практ. конф., 19-20 березня 2015 р. / під заг. ред.

В.Г. Спрінсяна. – Одеса, 2015. – С.311-314.

59

2. Маркова В. Книга як соціально-комунікативна модель

сприйняття і репрезентації реальності / В. Маркова // Вісник

Книжкової палати. – 2010. – №12. – С.1-4.

УДК 007:316.3

Полякова Алла, Осіпова Яна, студентки групи 401-ГД




КОМУНІКАЦІЯ ЯК НЕОБХІДНИЙ СКЛАДНИК РОЗВИТКУ

СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Комунікація зумовлює виникнення нових інформаційних

зв’язків, структур та механізмів впливу на розвиток сучасного

суспільства, а відтак це приводить до зміни функцій формування та

реалізації державної політики. Комунікація впливає на всі без

винятку сфери суспільного життя, внаслідок чого виникає значна

кількість проблемних питань у межах сучасної науки.

Ще на початку 80-х рр. XX ст. японський вчений Е. Масуд

охарактеризував комунікацію як економічну категорію та

суспільне благо, яке впливає на розвиток усіх сфер суспільного

життя [0, c.12]. Рівень розвитку комунікацій, на його думку, є

критерієм суспільного прогресу, який забезпечується завдяки

скороченню тривалості запровадження новацій, збільшенню

швидкості циркулювання новацій та появі нових автоматизованих

систем, покликаних продукувати динамічні процеси розвитку

суспільства.

На думку, відомого німецького вченого Р. Мінца, життя

суспільства у стратегічному відношенні визначається

комунікацією. З цього приводу, він наголошує на специфічній

детермінації у розвитку суспільства, яка проявляється через

тотальну залежність динаміки суспільства від комунікації. У

такому контексті вчений розглядає комунікацію як важливий

60

елемент соціальної еволюцій. Комунікація є стратегічним засобом

розвитку сучасного суспільства, оскільки вона відкриває нові

можливості, які звільняють людей від попередніх обмежень,

дефіцитів, систем соціального контролю та примусу.

Комунікація особливо важливу роль відіграє у розвитку

інформаційного суспільства, вона фактично стає його стратегічним

ресурсом, здатним оптимізувати різні фактори виробництва на

основі знань та інформації.

Необхідно зауважити, що роль комунікації у розвитку

суспільства є діалектичною, з одного боку, вона є стратегічно-

інструментальним засобом розвитку суспільства, а з іншого – саме

суспільство як певна соціальна реальність є одним із способів

налагодження та розвитку певних комунікативних зв’язків. У

такому контексті, вона є одним із найбільш ефективних способів

налагодження відповідних комунікативних систем, які впливають

на характер виробничої діяльності, форми міжкультурних

відносин, тенденції історичного розвитку та специфіку соціальної

структури суспільства.

Основним призначенням комунікації у розвитку сучасного

суспільства є її інтегративний потенціал. З одного боку,

комунікація покликана системно організовувати суспільство, з

іншого – посилювати його інтеграційний потенціал. Відомий

англійський дослідник А. Турен, доводить, що комунікація

дозволяє чітко запрограмувати суспільство на відповідний тип

розвитку, який гарантує рівновагу для функціонування його

соціальної системи [Ошибка! Источник ссылки не найден., с.43].

Отже, комунікація – складний процес, який включає ряд

взаємозв’язаних кроків, кожен з яких відіграє суттєву роль у

забезпеченні розуміння і сприйняття інформації іншою особою.

Вона є стратегічним засобом розвитку сучасного суспільства,

оскільки вона відкриває нові можливості, які звільняють людей від

попередніх обмежень, дефіцитів, систем соціального контролю та

примусу, відбувається крах старих традицій, спостерігається

відставання норм усталених у суспільному житті від сучасних

тенденцій розвитку.

61


1. Соколов А. В. Комунікаційні канали: навч. посіб. / А. В.

Соколов. – М., 1994. – 109 с.

2. Хроленко А. Т. Общее языкознание / А. Т. Хроленко. – М.:

Книга, 1981, 150 с.

Секція іноземних мов

UDC 811.112

А.V. Kuzhym, student of 301 GF group,

Research adviser – V.V. Strilets,PhD, Associate Professor,

Poltava National Technical Yuri Kondratyuk University

THE NOTION OF EQUIVALENCE IN TRANSLATION

STUDIES

Translation equivalence is one of the oldest and most ambiguous

problems in Translation Studies. It is associated with retaining relative

faithfulness of content, semantic, stylistic, functional and

communicative information of source and target texts [1].

There are three basic approaches to the definition of this notion.

Followers of the first one substitute it for identity, arguing that a target

text must fully reflect the content of a source text. According to the

second approach finding an invariant component in the source text and

preserving it in the target text are necessary and sufficient preconditions

for obtaining translation equivalence. The third approach, which may be

called empirical, shows that in practice an experienced translator will

always attain information equivalence in a target text but from the

theoretical point of view this equivalence is different.

On the basis of language units equivalents theory W. Koller

distinguishes 11 variations of equivalence: content, stylistic, formal,

functional, textual, communicative, denotative, connotative, pragmatic,

efficiency and text standard [2, p. 186].

62

Translation equivalence is a relative notion, the level of relativity

being different. The approximation degree of a target text to a source

text depends on a number of factors: translator’s proficiency,

peculiarities of the languages and cultures involved, the time of source

text and target text creation, the way of translation, the nature of a

source text etc. 5 types of equivalence are suggested in contemporary

studies.

The first type translation equivalence implies retaining only that

part of the source text content, which contains communication

objective:

Maybe there is some chemistry between us that dоеsn’t mix.

Буває, що люди не сходяться характерами.

In the second type of translation equivalence the general part of

source text and target text content delivers the same communication

objective and expresses the same extra linguistic situation:

Не answered the telephone.

Він зняв трубку.

The third type of translation equivalence focuses on retaining

three components of source text content: communication objective,

communicative situation and the way of its description:

London saw a cold winter last year.

Торік зима в Лондоні була холодною.

In the forth case the above mentioned features are supplemented

with preserving the meaning of source text syntactic structures:

Him I have never seen.

Я його ніколи й в очі не бачив.

The fifth type of translation equivalence aims at attaining the

maximal degree of source and target texts faithfulness:

The house was sold for 10 thousand dollars.

Будинок був проданий за 10 тисяч доларів.

The complexity of the notion and the diversity of approaches to its

definition and classification prove the significance of more profound

research of the translation equivalence problem and further

implementation of obtained findings in translation practice.

63

References

1. Koller W. Einführung in die Übersetzungswissenschaft / W.

Koller. – Wiesbaden: Quelle und Meyer,1987. – 286 s.

2. Robinson D. Becoming a Translator / D. Robinson. – New

York: Routledge, 2007. – 344 p.

UDC 81’36(111) V.V. Korniyenko, student of 301 GF group,

Research adviser – Ya.M. Belmaz, DSc, Professor,


GRAMMAR PECULIARITIES OF SCOTS

COMPARED TO STANDARD ENGLISH

Standard English spoken by our compatriots does not actually

solve the problem of communication in various parts of the UK. The

topicality of the present study lies in the fact that Ukrainians staying on

the territory of Scotland suffer serious comprehension and

communication difficulties irrespective of their fluent Standard English

speaking.

The scope of study is Scots language and its influence on

Standard English (the so called problem of Scottish English). The target

of the study is analyzing grammar features of Scots compared to

Standard English. The work has been done on the authentic material of

books by British linguists published in Edinburgh, Aberdeen, Oxford, as

well as on dictionaries of Scots.

The purpose of study is to clarify grammar difference of Scots,

Scottish and Standard English languages, and to compare Scots to

Scottish and Standard English.

This study is aimed to help Ukrainian travelers and students of

foreign languages departments with their better insight into Scots and

Scottish English languages.

Grammar distinctions from Standard English occur in Scots

throughout the whole of the grammar system. Definite article is used

64

before the names of seasons, days of week, diseases, trades and

occupations, sciences and academic subjects. It is also often used in

place of the indefinite article and instead of a possessive pronoun. Here

are some examples: the hairst (autumn), the Wadensday (Wednesday),

awati the kirk (off to church), the nou (at the moment), the day (today);

the deukett the bit breid (the duck ate a piece of bread); the wife (my

wife), etc.

Nouns usually form their plural in – (e)s, but some irregular

plurals occur: ee/een (eye/eyes), cauf/caur (calf/calves), horse/horse

(horse/horses), cou/kye (cow/cows), shae/shuin (shoe/shoes). Nouns of

measure and quantity are unchanged in the plural: fower fit (four feet),

twa mile (two miles) five pound (fivepounds).

Pronouns differ respectively: I, me, myself, mine, my sound as A,

me, masel, mines, ma; we, us, ourselves, our – we, hus, oorsels =

wirsels, oor = wir; you (singular), you (plural), yourself, yours, your

correspond resprctively to: ye, se, yourself = yersel; they, them,

themselves, theirs, their – thay, thaim, thaimsels = thairsels, thairs, their.

Being limited by the paper’s length, we cannot mention all distinctions

in Scots pronouns, but they are really numerous. The modal verbs mey

(may), ochttae (ought to) and sall (shall) are no longer used much in

Scots. Can, shoud (should) and will are the preferred Scots forms.

Negation is made by using the adverb “no” (in the North – “nae”), as in

“A’m no comin (I’m not coming); A’ll no learn ye (I will not teach

you), or by using the suffix “-na”, as in “A dinna ken (I don’t know);

Thay canna come (They can’t come); A hivna seen her (I haven’t seen

her), etc. The present tense of verbs adhere to the Northern rule

whereby verbs end in “-s” in all persons. The regular past form of the

verb is –it, -t or –ed: traivelt (travelled), raxt (reached), telt (told), kent

(knew/known). Many verbs have forms which are distinctive from

English: bind/band/bund (bind/bound/bound); find/fand/fund

(find/found/found); brek = brak/brak/broken = bracken

(break/broke/broken); creep/crap/cruppen (creep/crept/crept);

sit/sat/sitten (sit/sai/sat), etc.

65

References

1. Scots language and alphabet – Omniglot [Electronic

resource]. – Access: www.omniglot.com/writing/scots.htm

2. Dictionary of the Scots Language: Home [Electronic

resource]. – Accesst: www.dsl.ac.uk/

3. Aye Can – Scots language – Scottish Census 2011 [Electronic

resource]. – Access: www.aye can.com/

4. Introducing Scots – Scots – Knowledge of Language

[Electronic resource]. – Access:

www.educationscotland.gov.uk/knowledgeofla....

5. Scots Online [Electronic resource]. – Access: www.scots-

online.org/

УДК 369.013 В.С. Корженко, студентка групи 301-ГФ,

Науковий керівник – Я.М. Бельмаз,

д. пед. наук, професор,



ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ

ОДИНИЦЬ ІЗ ВЛАСНИМИ ІМЕНАМИ

Вивчення фразеологічних одиниць (ФО) належить до

актуальних проблем сучасної лінгвістики. Оскільки фразеологія як

наука сформувалася лише на початку ХХ століття, на сьогодні ще

існує досить багато нерозв’язаних питань у цій галузі.

Термін «фразеологічна одиниця» введений В. Виноградовим,

мав використовуватися для позначення тих сполук, які не

утворюються в процесі мовлення, а відтворюються за традицією.

Отже, відтворюваність, на думку В. Виноградова, «є основною

ознакою фразеологізму» [3, с. 59-62]. Б. Ларін під фразеологічними

одиницями розумів «такі стійкі словосполучення, які

характеризуються втратою первісних реалій і появою нового

http://www.omniglot.com/writing/scots.htm

http://www.dsl.ac.uk/

http://www.educationscotland.gov.uk/knowledgeofla

http://www.scots-online.org/

http://www.scots-online.org/

66

метафоричного значення». [4, с. 18] «Фразеологічна одиниця, –

зазначає О. Бабкін, – це така одиниця мови, якій властива

цільність, що виникає у результаті послаблення лексичного

значення у слів її компонентів» [1, c. 17]. С. Гаврін підкреслює:

«Фразеологічна одиниця –це відтворювана загальновживана мовна

одиниця, цілісна за своїм значенням і складена з двох і більше

повнозначних слів» [4, с. 54-59]. «Фразеологічна одиниця, – на

думку М. Шанського, – це відтворювана в готовому вигляді

одиниця мови із двох і більше наголошуваних компонентів

слівного характеру, фіксована (тобто постійна) за своїм значенням,

складом і структурою» [6, с. 23]. В. Жуков фразеологізмом називає

«стійку, нарізнооформлену відтворювану одиницю мови, наділену

цілісним (або рідше, частково цілісним) значенням і здатну

сполучатися з іншими словами».

У фразеологічному фонді будь-якої мови є певна кількість

фразеологічних одиниць з компонентом-ім'ям власним. За

підрахунками А. І. Молоткова, їх біля 2% від загального складу

фразеологічних одиниць.

Фразеологізми з власними назвами являють собою яскраво

марковані одиниці, а отже, є багатим матеріалом для вивчення

національної специфіки мов. Ознайомлення з ономастичною

фразеологією дає змогу поглибити знання з історії та культури

країни, розширює словниковий запас і певним чином стимулює

інтерес до особливостей мови.

Власні назви в корпусі досліджуваних одиниць представлені

широким спектром онімів. Найбільш продуктивними

компонентами можна вважати антропоніми: як сучасні імена

(меншою мірою – прізвища) людей, так і стародавні (імена

біблійних персонажів та античні міфоніми), топоніми (астіоніми,

годоніми, гідроніми, хороніми, рідше – урбаноніми, ороніми) та

етноніми. ФО з власними назвами відтворюють особливості

світосприймання етносу та його оцінні стереотипи. Семантична

структура досліджуваних одиниць має яскраво виражене

антропоцентричне спрямування: переважна більшість ФО

характеризує людину та її стосунки в соціумі.

67


1. Бабкин А.М. Русская фразеология, ее развитие и

источники / А.М. Бабкин. – Л. : Наука, 1990. – 322 с.

2. Василюк І.М. Фразеологізми як одиниці міжмовної

комунікації / І.М. Василюк // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І.

Франка. – 2004. – № 17. – С. 102-105.

3. Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических

единиц в русском языке // В.В. Виноградов. Лексикология и

лексикография: Избр. Тр. - М.: Наука, 1986. – 342 с.

4. Гаврин С.Г. Фразеология современного русского языка /

С.Г. Гаврин. – Пермь, 1974. – 278 с.

5. Кунин А.В. Курс фразеологии современного английского

языка. / А.В. Кунин. – М. : Высш. школа, 2002. – 122 с.

6. Шанский Н.М. Фразеология современного русского языка.

3-е изд. / Н.М. Шанский. – М. : Высшая школа, 1985. – 312 с.

UDC 811.111=03

V.V. Dubovyk, D.Yu. Sichova, students of 301 GF group,

Research advisor – O.L. Balatska, PhD, Associate Professor,


TYPICAL GRAMMATICAL PROBLEMS IN TRANSLATING

SOCIAL AND POLITICAL TEXTS FROM ENGLISH INTO

UKRAINIAN

Recent globalization trends, the crucial importance of the English

language as the current lingua franca of international diplomacy and

business, and signing the Ukraine–European Union Association

Agreement have led to a renewed interest in translation problems,

videlicet in translating social and political texts from English into

Ukrainian.

Translation problems from English into Ukrainian have been

addressed by some famous researches [1, 2], but translating social and

political texts from English into Ukrainian should be given specific

68

attention, as English-language social and political texts have their own

linguistic peculiarities.

The objective of this research is to analyze common grammatical

problems in translating social and political texts from English into

Ukrainian.

The results of the study indicate that typical grammatical

problems in translating social and political texts from English into

Ukrainian include:

Modal Verbs (22.34 % of all grammatical problems in

translating social and political texts from English into Ukrainian), e. g.:

(1) The General Assembly shall meet in regular annual sessions

and in such special sessions as occasion may require. Генеральна

Асамблея збиратиметься на чергових щорічних сесіях, а також на

таких позачергових сесіях, проведення яких вимагатимуть

обставини.

The Passive Voice Constructions (20.93 %):

(2) These objectives have been confirmed and augmented by the

Single European Act and the Treaty on European Union, which was

agreed by the European Council at Maasticht. Дані цілі були

підтверджені та підвищені Єдиним Європейським Актом, що був

узгоджений Європейською Радою у Маастрихті.

The Infinitive and Infinitival Complexes (12.09 %), e. g.:

(3) To develop friendly relations among nations based on respect

for the principle of equal rights and self-determination of peoples, and

to take other appropriate measures to strengthen universal peace.

Розвивати дружні стосунки між народами, засновані на

поважанні принципу рівноправності та самовизначення народів,

та вживати відповідних заходів, щоб посилити міжнародний мир.

The Past Participle and Past Participle Constructions /

Complexes (9.76 %):

(4) More generally, Parliament exercises control by regularly

examining reports sent to it by the Comission (the annual general

report, reports on the implementation of the budget, etc.). У більш

загальних рисах, Парламент здійснює котроль через аналіз звітів,

що їх регулярно надсилає Комісія: загальні щорічні звіти, звіти по

виконанню бюджету тощо.

69

The Present Participle and Present Participle Constructions /

Complexes (7.9 %), e. g.:

(5) The Treaty creates the European Union covering the

Community’s existing and increasing responsibilities and has several

new features. Договір утворює Європейський Союз, що охоплює

існуючі та зростаючі зобов’язання та має декілька нових

характеристик.

The Gerund and Gerundial Complexes (7.44 %):

(6) The General Assembly shall initiate studies and make

recommendations for the purpose of promoting international co-

operation in the political field. Генеральна Асамблея ініціюватиме

дослідження та робитиме рекомендації з метою пропагування

міжнародної співпраці в галузі політики.

From the research that has been performed, it is possible to

conclude that Modal Verbs, the Passive Voice Constructions, the

Infinitive and Infinitival Complexes, the Past Participle and Past

Participle Constructions / Complexes, the Present Participle and Present

Participle Constructions / Complexes, the Gerund and Gerundial

Complexes are the typical grammatical problems that one can encounter

when translating social and political texts from English into Ukrainian.

References

1. Карабан В.І. Переклад англійської наукової і технічної

літератури. Граматичні труднощі, лексичні, термінологічні та

жанрово-стилістичні проблеми / Карабан В.І. – Вінниця : Нова

книга, 2004. – 576с.

2. Korunets I. V. Theory and Practice of Translation = Теорія і практика перекладу (аспектний переклад) / I. V. Korunets. – Вінниця : Nova Knyha, 2003. – 448 p.

70

УДК 81’286

А.А. Лактіонова, студентка гр. 301 ГФ,

Науковий керівник – Ю.І. Кузнєцова, к.філол.н., доцент,



ІНШОМОВНІ СУБСТРАТИ В НАЗВАХ ГІДРОНІМІВ

ПОЛТАВЩИНИ

Дану роботу присвячено дослідженню субстратних шарів у

топоніміці Полтавської області. Матеріалом дослідження

послужили 20 гідронімів Полтавщини. Не дивлячись на велику

кількість досліджень в цій області, етимологія багатьох гідронімів

Полтавщини до цього часу не є повністю визначеною. Отже

вивчення гідронімів становить значний науковий інтерес.

Жодна культура світу, включаючи мови, не розвивається

ізольовано, а протягом свого розвитку постійно взаємодіє з іншими

культурами. Завдяки цьому вона постійно поповнюється новими

елементами з інших культур, відповідно і мов. Саме через таку

взаємодію етносів у минулому, в українську мову прийшло багато

нової лексики. Дослідження субстратних відкладень у нашій мові

може допомогти дізнатися, які народи проживали на нашій

етнічній території та як вони взаємодіяли.

Гідронімія має велике значення в цьому, адже саме гідроніми

характеризуються найбільшою стійкістю та живучістю серед

власних назв, і це стосується лексики кожної мови.

Географічна термінологія іншомовного походження в складі

назв річок Полтавського краю відкладалася поступово і пов’язана з

багатовіковими взаєминами слов’янства з іншими народами, які в

різні історичні епохи були їх сусідами, а потім зникали. Варто

відзначити, що багато річок було названо саме слов’янами

71

словами, що вони запозичили в інших народів, а іноді навіть через

посередництво інших етносів.

В гідроніміці Полтавщини простежується наявність трьох

переважаючих субстратів: тюркського, що є найчисельнішим (9

ЛО), іранського (8 ЛО), адигокавказького (1 ЛО).

Тюркський субстрат представляють наступні гідроніми:

Говтва, Коломак, Тагамлик, Оріль, Чугмак, Ташань, Грунь-

Ташань, Чевелча, Манжелійка.

Українсько-тюркські мовні контакти сягають часів ранньої

східнослов’янської доби, коли в степах Північного Причорномор’я

були тюркомовні племена гунів (IV-V ст.), аварів-обрів (VI ст.),

булгарів (VI-VII ст.), хозарів (VII-X ст.), печенігів (IX-XI ст.),

половців (XI-XIII ст.), а потім кримських татар і Золотої Орди.

Тюркізми також запозичувалися через посередництво інших

народів.

Іранський субстрат представлений гідронімами Хорол,

Артополот, Сліпорід, Удай, Варва, Рашівка, Ворскла, Дніпро.

Наслідки іранського впливу досі помітні у фонетиці, лексиці,

морфології та синтаксисі багатьох словянських мов, в тому числі і

української. В нашій мові існує великий шар іранізмів. До

найдавніших з них належать ті, що принесені на ці території ще

скіфами, які відомі тут ще з II тисячоліття до н.е.

Про це свідчать численні археологічні пам’ятки, які, зокрема,

густо розкидані вздовж Ворскли. Археологічні дані також свідчать

про те, що слов’янський культурний шар на Полтавщині

накладається безпосередньо на пам’ятки скіфської доби. Іранізми

також проникали в українську мову в давньоруський період з

інших давньоіранських мов (осетинської, аланської, і т.д.) шляхом

безпосереднього запозичення, а також через посередництво інших

народів (наприклад через тюрків, фракійців).

До адигокавказької спадщини належить гідронім Псел (Псло,

Пьслъ). Вважається, що назва етимологічно наближена до

адигейського пси «вода». Взагалі, в топонімії Кавказу дуже часто

зустрічаються назви, що містять у своєму складі псе, пс, пш

(Псешебс, Псыш, Псоу, Туапсе, тощо). Деякі дослідники відносять

до цього ж субстратного шару такий гідронім як Ворскла [1, 2].

72

При цьому зазначають, що інші теорії походження також є

достатньо переконливими.

Варто відмітити, що серед гідронімів Полтавщини є багато

назв, щодо походження яких немає сталої думки (Сула, Оржиця,

Мерло). Їх розглядають як слов’янізми, тюркізми, та ін. в

залежності від позиції дослідника.

Гідроніми України пройшли складний шлях утворення і

розвитку. Вони відображують в собі цілий ряд епох, починаючи з

доісторичного (дописемного) і закінчуючи нашим періодом.


1. Тищенко К.М. Мовні контакти: свідки формування

українців / К.М. Тищенко. – К: «Аквілон-Плюс», 2006. – 416 с.

2. Трубачев О.Н. Названия рек Правобережной Украины /

О.Н. Трубачев. – М., 1968. – 288 с.

UDC 369.013

M.S. Bezruchko, student of 201 GF group,

Research advisor – N.O. Grinchenko, Associate Professor, PhD,


POSTMODERN GAME WITH THE READER IN JOHN

FOWLES'S NOVEL THE MAGUS

This study focuses on The Magus, one of John Fowles`s most

experimental creations. Through an analysis of the genre and narrative

perspectives, we have tried to explain the originality of the book

through reviewing the theme of illusion and reality as central to the

novel. We have also analyzed character and the narrative perspectives,

considering the role of the reader.

The main character of the novel – Nicolas d'Erfe was the son of

General. After a brief field service in 1948 he went to Oxford, and a

year later his parents died in a car accident. But time healed all wounds.

With little income, Nicholas continued his studying. He was interested

73

in literature. He considered himself a poet and admired books of French

existentialists. After graduation Nicolas was able to get only place a

teacher in a small school in eastern England. After working for a year,

he turned to the British Council with a request to help him to find a job

abroad. As a result, Nicholas moved to Greece, to work as an English

teacher at the school for Lord Byron near Fraksosi, a small island

located at a distance of 80 kilometers from Athens. Before leaving for

Greece, he met Alison, a girl from Australia who lived with him in the

neighborhood. She was 23 years old and he was 25. The young people

loved each other, but soon had to leave: Nicholas went to Athens and

Alison got a job. Fraksos Island was beautiful, but deserted. He walked

for hours, enjoying the still largely unknown to him the beauty of the

Greek landscape, wrote poetry, thinking about life. On this earth some

strange way it became clear the true measure of things. Hero suddenly

realized that he isn`t a poet and his poetry too prim. These thoughts led

to depression and nearly led to suicide.

When the novel first appeared, it was dismissed as a boring and

empty thriller, as well as its autobiographical flavor and length. Fowles

himself assisted these critiques when he called it the sense that “he tried

to say too much… like all first novelists... he wanted to say all sorts of

things about life and it got too complicated. Among the first critics to

review the book, Walter Allen considered it a “self-indulgent” and

“nasty” novel. Allen went so far as to pinpoint gothic and unreal aspects

which would decline the quality of the work [1].

In The Magus the author`s attention is focused on the problem of

human freedom (its nature and its associated sense of responsibility)

and on the fundamental proportion of love, self-knowledge and freedom

of choice. In fact, these issues determine the theme of all the works of

Fowles. His heroes and heroines are nonconformists seeking somehow

to realize themselves within the conformist society [2].

The next part of my study associated with the philosophical

concept of "playing God". The price of an exciting game in life is death:

Nicholas` beloved, abandoned by him for the sake of illusory world,

commits suicide, but this death is also a trick. Truth is not the hammer

and sickle, the magician says, not in the stars and stripes, no crucifixion,

74

no yin and yang. She smiles. Free only one who knows how to smile.

“Get the answer – is like to die” [3].

The Magus has its sharp dynamic plot with unexpected twists, and

elements of detective fiction. And this unexpected plot subdued one

idea – to show the path of self-discovery hero, awareness of themselves

as individuals that thrust to the truths of life. The writer successfully

combined in novel the culture of occult teachings force imagination and

brutal realism.

References

1. Allen, W. The Achievement of John Fowles // W. Allen. –

Encounter. – # 35. – August, 1970. – P. 64–67.

2. John Fowles’s official web-site : [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.fowlesbooks.com/

3. Periodicals, books and authors: [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.unz.org/

UDC 369.013

М.O. Zozulya, student of 201 GF group,



THE CONCEPTS OF TERRIBLE AND COMIC IN EDGAR

ALLAN POE’S TALES

The study of the works by Edgar Allan Poe continues for more

than a hundred years. But even now the disputes about his creative

heritage haven't stopped. The way of his elucidation of his own

literature vision is the main feature of the writer.

The purpose of work is implemented through the following

tasks: drawing on the wide source base to analyze and to understand the

uniqueness of the writer. Immersing in his terrible stories to explain

what had befallen the author to write stories that nowadays remain a

mystery even for researchers.

http://www.fowlesbooks.com/

http://www.unz.org/

75

The study is based on a systematic approach using such methods:

analysis of the literature, using of comparative, historical, descriptive

and textual analysis.

The object of study of the course work is an attempt to disclosure

terrible and the comic in Edgar Allan Poe's tales.

Edgar Allan Poe is among the first authors whose creativity is

leading in America. An important feature of his novels is the extremely

plausible development of unlikely stories that was achieved through the

very accurate reproduction of details. A variety of genres of Edgar

Allan Poe's short stories is impressive. When you take his collection for

the first time, each new work seems to be unexpected, a surprise. Edgar

Allan Poe's stories contain irrational and rational, fearful and

mysterious, that received an explanation as entirely natural

phenomenon. "The truth - is a strange thing, as you already know, more

than strange than the imagination itself," – Edgar Poe stated. The most

unlikely plot, timid and mysterious atmosphere, terrible events in his

novels are supported with so real, true life details and ins that give the

impression of true ones. This is what a comic part of his artistic manner

forms.

Still in the most of his novels dominate the emotions of horror,

helplessness of man facing the world, which "infects" the reader to the

heart aflutter.

Generally the terrible in Poe's stories is always something

internal, related to the specificity of character psyche, and perhaps due

to its disorder. For him it is horror of lonely soul, upset of mind

harmony and senses, it is internal havoc and chaos.

Poe is an example of how the comic and tragic can be closely

combined in one genre. Admiring his writings readers always became

participants of the events described by the author. Depicting the equal

struggle of a man with the elements of nature, the writer used a huge

exaggeration, forced people to experience incredible suffering.

References

1. Барыкин В.Е. Эдгар По и его издатели / В. Е. Барыкин //

Книга. Исследования и материалы. – М., 1989. – Вып. 58. – С.149 –

167.

76

2. Ковалев Ю.В. Эдгар Аллан По: новел лист и поэт /

Ю. В. Ковалев. – Л.: Художественная литература, 1984. – 296 с.

3. Poe E.A. Tales of suspens / E. A. Poe. – Pleasantville 20, 1986.

– 312 p.

УДК 811.61

А. В. Кужим, студентка гр. 301–ГФ,

Науковий керівник – О.В. Дмитренко,

к.філол.н., доцент кафедри іноземних мов


університет імені Ю.Кондратюка

РУЙНУВАННЯ МІФІВ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

У ПРОЗІ ЕЛЬФРІДИ ЄЛІНЕК

Сучасна австрійська письменниця, лауреат Нобелівської

премії 2004 року в галузі літератури Ельфріда Єлінек є автором

численних прозових, поетичних і драматичних творів, найвідоміші

з яких – романи «Коханки», «Піаністка», «Хтивість», «Діти

мертвих», «Ми лише приманка, baby» – вже стали надбанням

світової літератури.

Творчість Е. Єлінек всебічно вивчається літературознавцями.

Це можна спостерігати на прикладі великої кількості рецензій та

критичних відгуків на її твори, а також у створенні дослідницького

центру імені Е. Єлінек при Віденському університеті. Найбільш

відомі зарубіжні дослідники її творчості – М. Бруннер, А. Доль, К.

Гюртлер, М. Фішер, Ж. Хоффман, Е. Шпанланг, М. Янц, а також

російські вчені А. Воротнікова, А. Плахіна, Л. Коршунова.

Підтвердженням наукового інтересу до творчості Е.Елінек в

українському літературознавстві слугує кандидатська дисертація

Полтавського вченого Григоренко О.В., низка її статей і наукових

публікацій, а також переклад українською мовою окремих творів

австрійської письменниці. Предметом досліджень науковців

77

неодноразово поставали інтертекстуальність, критика суспільства,

а також мовна майстерність Е. Єлінек.

Приваблювали вчених у творчості Е.Єлінек також

феміністські ідеї та гендерні стосунки, адже центральною темою

багатьох її творів є місце жінки у сучасному суспільстві, у родині,

якій під впливом усталених стереотипів нав’язують певну модель

поведінки.

Метою даної статті є проблема руйнування сучасних міфів,

відображених в прозових творах Ельфріди Єлінек.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю подальшого

вивчення творів австрійської письменниці та критичного

узагальнення приватних спостережень за її текстами, які з'явилися

за останні роки. Адже тема руйнування міфу, яка є центральною у

творчості Е.Єлінек, набуває взагалі, і в літературі зокрема,

особливого значення в наш час.

Письменницький дар у поєднанні з активною життєвою

позицією визначають специфіку творчості Е.Єлінек, за словами

письменниці, як «процес руйнування міфів у дусі Ролана Барта».

Суттєвим елементом методологічної бази даної роботи є праця Р.

Барта «Міфології» з його узагальнюючою теоретичною статтею

«Міф сьогодні».

Як зазначає Григоренко О.В., «уже в есе «Нескінченна

невинність» Єлінек почала експериментувати із бартівською

методикою – опис міфу, його аналіз та результат припиняють бути

експліцитними у тексті, «міф» переповідається і руйнується

водночас» [2, с. 110].

Матеріалом дослідження слугували, перш за все, романи Е.

Єлінек 1970-1980 рр.: «Міхаель. Молодіжна книга для

інфантильного суспільства» (1972), «Коханки» (1975), «Перед

зачиненими дверима» (1983) і «Хтивість» (1989), які найбільш

яскраво розкривають інтенцію автора до руйнування міфів, які

панують у сучасному суспільстві і визначають модель поведінки.

На думку Г. Почепцова, сучасне суспільство не може

існувати без міфів, оскільки, як вважає науковець, «міфи

створюють фундамент світу, в якому ми живемо та належать до

числа прихованих феноменів, які потребують їх ідентифікації,

78

розуміння і дешифрування. Прагнення дистанціюватися від міфу і

зруйнувати його, і в той же час, нагальна потреба в ньому – такий

взаємозв'язок між сучасною літературою та міфом…» [6, с. 174].

Задля руйнування міфів Ельфріда Єлінек використовує у

своїх творах не лише стильові, композиційні, але й мовні прийоми

(повтор, метафора, анафора тощо), що руйнують кліше і

стереотипи, а також зовнішні ознаки оформлення тексту

(відсутність великих букв, притаманних німецьким іменникам,

пунктуації, абзаців, прямої мови та ін.). Однак інколи гра слів

авторки немає безпосереднього міфоруйнівного змісту, а є лише

експериментом з формою і підтвердженням її мистецького

володіння словом, неначе письменниця насолоджується своєю

роботою з мовним матеріалом.

Отже, вся творчість Е. Єлінек орієнтована на руйнування

стереотипів суспільної свідомості, про що вона відкрито заявляє:

«Мої тексти – руйнування міфу. Я хочу повернути речам їхню

історію та правду» [3, с. 23]. Ця творча спрямованість Єлінек

відзначена і в висновку Нобелівського комітету: «За музичний

потік суперечливих голосів у романах і драматичних творах, які з

надзвичайною художньою майстерністю викривають абсурдність

громадських забобонів та їх всепоглинаючу владу над людьми».


1. Барт Р. Мифологии / Ролан Барт; [пер. с фр., вступ. сл. и

коммент. С.Зенкина]. – М. : Издательство имени Сабашниковых,

2004. – 320 с.

2. Григоренко О.В. Перечитування классики: методика

трансформації класичної поезії в романах Ельфріди Єлінек / О.В.

Григоренко // Вісник Львівського університету. Серія іноземні

мови, 2012. – Вип. 20. – Ч. 1. – С. 110-114.

3. Елинек Э. «Я ловлю язык на слове...»: интервью с

австрийской писательницей – лауреатом Нобелевской премии

2004 года / А. Белобратов // Иностранная литература. – 2005. –

№ 7. – С. 23.

79

4. Залесова-Докторова Л. Эльфрида Елинек – совесть

австрийской нации / Л. Залесова-Докторова // Звезда. – 2005. – №

3. – С. 91.

5. Козлов Ю. Мужчины наградили нобелевской премией

феминистку / Ю.Козлов // Эхо планеты. – 2004. – № 42/43. – С. 45.

6. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации / Г.Г.Почепцов. – М :

Рефл-бук; Киев : Ваклер, 2003. – С. 355.

UDC 811.111

А.Ye. Vypovska, student of 101 GF group,

Research advisor – О.P. Kalnik, PhD, Associate Professor,


PECULIARITIES OF TRANSLATION IN FILM INDUSTRY

Film industry is a relatively new, but one of the most popular and

widespread kind of art. Films can be an influential and extremely

powerful vehicle for transferring values, ideas and information.

Different cultures are presented not only verbally but also visually and

aurally, as film is a polysemiotic medium that transfers meaning

through several channels, such as picture, dialogue and music. Items

which used to be culture-specific tend to spread and encroach upon

other cultures. All people want to watch foreign films. For those who do

not speak perfectly the language of the original, it can be

problematically.

Film translation is a very laborious and highly skilled task even

for an experienced translator. There are three main ways of translation

in film industry: voice-over, subtitling and dubbing. Subtitling supplies

a translation of the spoken source language dialogue into the target

language in the form of synchronised captions, usually at the bottom of

the screen. It requires a lot more than simply creating a word-for-word

translation; a translator has to understand the content he or she is

working with, retain the meaning and context of the original version and

80

convey that in another language, taking into account things such as

reading speed, characters-per-line limits, timing and positioning.

Voice-over is a production technique where a voice that is not

part of the narrative is used in filmmaking. The voice-over is usually

pre-recorded and placed over the top of a film or video and commonly

used in documentaries or news reports to explain information. It may

also be read live for events such as award presentations.

Dubbing is a post-production process used in filmmaking and

video production in which additional or supplementary recordings are

"mixed" with original production sound to create the finished

soundtrack. Dubbing is the most expensive and high-quality translation

method. Dubbing is performed by professional actors, whose voices

need to match the characters of the film. The task is complicated by the

need to transfer synchronization with articulation of actors. In dubbing

there are frequent incongruities between what real actors say and how

they move their lips, and the dubbed voices, which affects the audience,

largely on a subconscious level.

Quality film dubbing requires that the dialogue is first translated

in such a way that the words used can match the lip movements of the

actor. This is often hard to achieve if the translation is to stay true to the

original dialogue. Elaborate lip synchronisation of dubbing is also a

lengthy and expensive process. It is not always possible, because

different languages have different structure and length of sentences. For

example, an English phrase is almost always shorter than its Ukrainian

translation.

However, most non-English-speaking countries with a large

enough population dub all foreign films into their national language. In

such countries, people are accustomed to dubbed films, so less than

optimal matches between the lip movements and the voice are not

generally noticed. Dubbing is preferred by some because it allows the

viewer to focus on the on-screen action, without reading the subtitles.

Thus, the choice of film translation mode largely contributes to the

reception of a source language film in a target culture.

81

References

1. Лукьянова Т. Г. Жанрово-стилістичні особливості

перекладу субтитрів (на матеріалі англомовних художніх фільмів)

/ Т. Г. Лукьянова // Філологічні трактати: науковий журнал. –

Суми, Харків : СДУ, ХНУ, 2012. – Т. 4. – № 2. – С. 50-55.

2. Dubbing (filmmaking) [Electronic resource]. – Access:

https://en.wikipedia.org/wiki/Dubbing_(filmmaking). – Заголовок з

екрану.

3. Lip sync [Electronic resource]. – Access:

https://en.wikipedia.org/wiki/Lip_sync. – Заголовок з екрану.

4. Szarkowska A. The Power of Film Translation [Electronic

resource] / Agnieszka Szarkowska. – Access :

http://translationjournal.net/journal/32film.htm.

UDC 821.111 А.A. Laktionova, student of 301 GF group,



JANE AUSTEN’S ARTISTIC AND AESTHETICAL

PRINCIPLES

Although Jane Austen was not a well-known author in her

lifetime and some of her novels even were published posthumously, at

present time she is one of the most popular writers of the XIX century

in world literature. She is considered to be a significant classic of the

English literature. Austen’s little body of work (only 6 finished novels)

constantly attracts and inspires both readers and researches.

Jane Austen did not write any treatises and critical essays which

could reveal her aesthetic principles, but her novels and personal

correspondence give us quite clear notions of some of them.

The number of works dedicated to Jane Austen in national

literature studies is very limited. Jane Austen’s works has not been

widely studied in literature studies and our knowledge of the writer was

https://en.wikipedia.org/wiki/Dubbing_(filmmaking)

https://en.wikipedia.org/wiki/Lip_sync

82

based on quite limited data. Large amount of English sources and

personal correspondence of the writer had not been an object of national

researchers’ analysis before.

A large part of details about Austen’s life, personality and

aesthetical principles is known particularly from the correspondence,

which was analyzed in our research.

Analysis of literary critical works dedicated to Jane Austen

indicate that researchers point out Austen’s high skill in description of

people’s feelings and personalities, perfect understanding of human

values and pure taste. She followed her principles, mostly formed on the

basis of the late Enlightenment literature and managed to develop

realistic literary traditions of that epoch. However, a lot of researchers

point out that her literary principles were, without a doubt, in some way

affected by the new romantic tendencies of XIX century.

The key element of Austen’s artistic principles is the insistence on

faithful representation of an object in art. For her, only faithful

description of objects could be considered as beautiful. Austen set

narrow bounds to her novels describing only life of English province,

which she knew well, to describe life as realistic as possible. Any

divergence from the reality was considered as a bad taste.

She desired not to affect in any way the real proportions of life. In

this connection another principle is observed in her works: limited use

of artistic devices. Austen’s style can be described as quite restrained.

The object of her writings is primarily a person. Similar to

representatives of the Enlightenment, she valued man’s reason,

kindness, firmness of principles and selflessness. She did not though

follow the Enlightenment principle of human idealization with a sharp

distinction between virtues and vices, as well as typical for Gothic

novels distinction between idealized characters and villains opposed to

them. For Austen, the most important was following the inner logic of

each character, realistic representation of a personality, revealing

psychological reasons of actions and inner world of her characters.

Beauty in a person was for Austen a balanced combination of

reason and feelings. Comical description of negative features of

personality or social evils/vices is typical for her novels. The objects of

83

her irony are often such social vices or human weaknesses as hypocrisy,

selfishness, vanity and greed.

To sum up, the main artistic principles of Jane Austen were

realistic description of life and characters’ personalities, use of simple

and laconic language, frequent use of dialogues and direct speech as a

means of providing a realistic description of a character. The last

principle was based on the writer’s desire to describe life as accurately

as possible. She always attempted to show some aspects of characters’

personalities through their own judgments or speech, not through the

author’s description.

Jane Austen’s literary activity coincided with the rise of the

romantic literary school (Gothic in particular). Despite that, most

researchers point out that she continued to develop the realistic novel.

Therefore, Jane Austen’s novels have been identified as a link between

the work of the novelists of the Enlightenment and the XIX century

novelists.

References

1. Кеттл А. Введение в историю английского романа / A.

Кеттл. –М.: Прогресс, 1966. – 466 с.

2. Knatchbull-Hugessen E. H. Letters of Jane Austen [Electronic

resource] / E. H. Knatchbull-Hugessen. – Brabourne Edition. –

Access: http://www.pemberley.com/janeinfo/brablets.html.

3. Austen-Leigh J.E. A Memoir of Jane Austen and other Family

Recollections / J. E. Austen-Leigh. [Ed. By K. Sutherland]. – Oxford

University Press, 2002. – 340 p.

84

УДК 293.11

А. С. Івко, студент групи 201-ГФ,

Науковий керівник – К. В. Палій, к. філол. н., ст. викладач,



ДЖЕРЕЛА СКАНДИНАВСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

Германські племена в епоху зіткнення з цивілізованими

народами античного світу ледве почали долати родові відносини, а

їх релігія існувала в архаїчних формах: тотемізмі, лікувальній та

попереджувальній магії, мантиці (гадання, ілюзорні засоби

пізнання майбутнього, невідомого) тощо. Племена різнилися

рівнем розвитку, силою впливу на них вірувань кельтів та римлян,

а пізніше – християнства. Про єдину релігію давніх германців

можна говорити хіба, що умовно.

Пробудження інтересу до германської язичницької давнини у

першій половині XIX ст. дало поштовх зародженню історії релігії

як науки. У цьому руслі сформувалася перша класична для цієї

галузі знань міфологічна школа (Якоб Гримм, Вільгельм Шварц,

Адальберт Кун та ін.). Їй властиві однобокість, переоцінка

фольклорного матеріалу як безпосереднього релікта давньої релігії

та міфології.

Тривалий час у давніх германців домінував культ богів-

покровителів та святинь племені (найчастіше священних, дібров).

Існував і загальногерманський пантеон великих богів, образи яких

містили в собі різні за природою елементи. Найбільш містким був

південно германський бог Водан (відповідає північно-

германському Одіну). В ньому є елемент натур міфологічного

образотворення: Водан – бог бурі, він і бог померлих, володар

потойбічного царства, хранитель душ. Можливо, в епоху воєнної

демократії та постійних міжплемінних війн Водан (Одін) був

провідним у сонмі богів. Північно-германський Одін царствує у

світлій Валгаллі; войовничі діви-валькірії приводять до нього душі

хоробрих воїнів, полеглих у бою. Він – головний бог, бог-воїн,

мудрий чарівник, знавець священно-магічних рун. Образ Водана

85

південні германці пов’язували з психічним життям людини – його

вважали богом бурхливих душевних змін – сказу, божевілля, що

свідчило про залишки шаманських уявлень.

У характеристиці інших великих богів теж переважають

міфологічні елементи. Скандинавський Тор (південно германський

Донар) – бог грому, блискавки; Тиу (Циу) – бог сяючого неба;

Бальдар – світле божество родючості, весни, рослинності; Фрейя –

богиня врожаю та родючості. Більшість з них мала відношення до

землеробства. Формування загально германського сонму богів

було, як і в інших народів, відображенням, а інколи й засобом

міжплемінного об’єднання.

Давньогерманські космогонічні міфи містять інформацію про

походження богів. В одній з пісень Едди йдеться про те, що

спершу народився велетень Бельбермир, чиїм батьком був

Фрутгельмир, а дідом Аиргельмир, який постав з падаючих

крапель «Великої хвилі». Не маючи дружини, Аиргельмир став

батьком: його діти з’явилися з його пахв. Так була вирішена

проблема народження богів: усі боги і велетні виникли від єдиного

предка.

Давньогерманських богів, згідно з міфологією, очікував і

природний кінець. Від старості їх рятувало вживання чудодійних

яблук, які постачала богиня Ідун (як і Фрейя, покровителька

родючості). Але це не рятувало богів від неминучої космічної

катастрофи, в якій вони повинні знайти свою смерть. Після

загибелі світу настане його відродження та оновлення – бог

родючості Бальдр повернеться з царства мертвих, нове покоління

богів та людей житиме в достатку та спокої. В цій есхатологічній

(вчення про кінцеву долю) картині простежуються вплив

християнської апокаліптики, давніх міфологічних уявлень про

вмираюче та воскресаюче божество родючості й дохристиянська

ідея боротьби світлих і темних сил.

Отже, основним джерелом давньогерманської міфології є

Едда – книга міфів та легенд про динаміку світу. Едда – назва двох

пам’яток літератури у народів Ісландії, Данії, Норвегії, Швеції.

Старша Едда – збірка міфологічних і героїчних пісень VII-XIII ст.

86

Молодша Едда – своєрідний підручник теорії поезії

давньоісландських поетів-співців скальдів.


1. Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибилунгах / Беовульф.

– М.: Художественная литература, 1975. – 125 с.

2. Галиев С. С. Классификация жанра фэнтези / C. C. Галиев

// Андреевские Чтения. Литература XX века: итоги и

перспективы изучения. – М.: Художественная литература, 2010. –

С. 10.

3. Гуревич А. Я. Старшая Эдда / А. Я. Гуревич. – М.:

Художественная литература, 1975. – 150 с.

UDC 369.013

K.O. Kyrylenko, student of 201 GF group,



CONSPIRACY DETECTIVE GENRE DEVELOPMENT IN DAN

BROWN'S NOVELS

Nowadays we can observe a variety of detective genres:

psychological, historical, fantastic, political, criminal, spy fiction and

others. There are also conspiracy detectives, which are gaining

popularity among readers. Conspiracy discourse engenders a plethora of

series and novels that endeavor to represent the age of globalization.

The balance between facts and fiction is significant for the conspiracy

theory since there an illusion of eliminating boundaries between the

fictional world and everyday reality occurs.

Many authors have created novels, where conspiracy theories are

actively used as a plot-tion motive: "The Crying of Lot 49" (1966) and

other works of T. Pinch; Robert Ludlum’s novels (1971 – 2000); trilogy

"The Illuminatus" (1975) by R.D. Neck and R. Wilson, "The Names"

(1982) by J. DeLillo; "Foucault's Pendulum" (1988) by Umberto Eco;

87

"The Lampriera Dictionary" (1991) by L. Norfolk; "The Club Dumas,

or Shadow Richelieu" (1993) by A. Pérez-Reverte; "The mystery of the

Vatican" (1995) by Fr. Tristan; "Conspiracy of Paper" (2000) and other

novels by D. Liss, "Cinemania" (1991) by T. Roszak. However,

postmodern literature, which has ruined genre boundaries, does not

allow to identify these works as a conpiracy detectives.

Boris Akunin (Grigory Shalvovich Chkhartishvili) is the Russian

writer of Georgian and Jewish origin. He is best known as writer of

detective and historical fiction, but he's also an essayist and literary

translator. Grigory Chkhartishvili has also written under pen names

Anatoly Brusnikin, Anna Borisova and Akunin-Chkhartishvili. "The

Winter Queen" (Russian: Azazel) is the first novel from the Erast

Fandorin series of historical detective novels. It was subtitled

"conspiracy mystery".

Daniel "Dan" Brown is an American author of thriller fiction who

is best known for the 2003 bestselling novel "The Da Vinci Code".

Brown's novels are treasure hunts set in a 24-hour period, and feature

the recurring themes of cryptography, keys, symbols, codes, and

conspiracy theories. His books have been translated into 52 languages,

and as of 2012, sold over 200 million copies. Three of them, Angels &

Demons (2000), The Da Vinci Code (2003), and Inferno (2013), have

been adapted into films.Works of this author are the prime example of

conpiracy genre.

The novel "The Da Vinci Code" has not yet been the target of a

full-fledged literary study of any domestic or foreign science. The entire

series of novels about the adventures of an American professor Robert

Langdon has an overall structure, like fabulous. The particular

importance is not textual component, largely anticipate acts of solving

much paratext that bounds between reality and functional text. They

define certain "documentary" and the status of the "real" story of the

plot. If we open any conspiracy detective, we will note that is almost

obligatory accompaniment of text’s illustrations, maps, diagrams, and

so on.

The genre conspiracy – it is not a combination of fact and fiction,

as stated in numerous interviews Dan Brown. Rather, this genre

involves a constant balancing on the brink of common sense and

88

nonsense. Crazy idea of reconstructing a sound view denies the reality

and again collects mosaic from some common sense. This game can be

maintained indefinitely. Each new reconstruction of History starts from

a point where there is a crack in the chain of knowledge and where

memory is erased. The genre of conspiracy embeds certain “seriality”

and possible continuity similar to a paranoiac’s narrative that can be

endless and contenting conspiracy continually. The conspiracy thriller

(or paranoid thriller) is a subgenre of thriller fiction. The protagonists of

conspiracy thrillers are often journalists or amateur investigators who

find themselves (often inadvertently) pulling on a small thread which

unravels a vast conspiracy that ultimately goes "all the way to the top.

The complexities of historical fact are recast as a morality play in which

bad people cause bad events, and good people identify and defeat them.

References

1. Akunin B. The Winter Queen : [Електронний ресурс] / The

site of January magazine. – Режим доступу:

http://januarymagazine.com/crfiction/winterqueen.html

2. Culture of Conspiracy. Apocaliptic Visions in Contemporary

America / M. A. Barkun. – Berkeley; Los Angeles: University of

California Press, 2003.

3. Brown D. The Da Vinci Code / D. Brown. – New York - London

- Toronto - Sydney -Auckland: Doubleday, 2003. – 454 p.

4. 18th century and contemporary conspiracy fiction :

[Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.academia.edu/4783853/18th_century_and_contemporary_c

onspiracy_fiction

http://www.academia.edu/4783853/18th_century_and_

89

УДК 811.111 C. І. Мангура, викладач,

А.В. Кужим, студентка групи 201ГФ



SOME THEORETICAL PRINCIPLES OF FAITHFUL

TRANSLATION AND THEIR REALIZATION

Translation is a reproduction of the original by means of another

language while preserving the unity of content and form. This unity is

achieved by coherent ideological reproduction of the original content in

its peculiar stylistic originality in another language basis. Comparison

of different languages, even the most remote, is possible only by

comparison of the functions that perform various linguistic means.

Hence the accuracy of the translation is in more functional rather than

formal suitability to the original.

This position requires an explanation on a specific example. Each

language has its own grammatical, lexical and stylistic rules that are

valid only for that language. To express in another language it is

necessary to find such grammatical forms that have the same content

and gives the correct rending of the original.

Translation of the typical English weather reports: Mist covered a

calm sea in the Straits of Dover yesterday. Inexperienced translator is

likely to retain and syntax and word order of the original. And the

translation into Ukrainian will be as follows: Туман покривав спокійне

море в протоці Па-де-Кале.

However, such translation is not likely to be perceived by a reader

as weather report. The structure of the English sentence is very different

from that is adopted in such cases in Ukrainian. It is necessary to find in

Ukrainian language a form that corresponds to the content.

In this case for Ukrainian weather reports the use two separate

sentences would be more typical: Вчора над протокою Па-де-Кале

стояв туман. Море було спокійним.

90

Although at first glance this may seem like a "free" translation but

in content and in style it corresponds to the original. In this translation is

reproduced the unity of content and form. So such translation is called

faithful.

It is obvious from the above that it is possible to conclude that the

faithful and accurate translations are not the same things. Faithfulness –

is a broader concept than accuracy. The concept of faithfulness renders

stylistic and expressive nuances of the original. When separate, small,

sometimes untranslatable text elements are translated in full

correspondence with the ideological and artistic conception of the

author, faithful translation is of high quality.

The theoretical principles of faithful translation and their

realization through various devices of the target language testify to the

fact that referential meanings of many language units can be

equivalently expressed via the same level units of the target language.

For example, the proper names of people and most of geographical

names, like the international words can be faithfully translated at the

level of words. The phraseological/idiomatic expressions and the bulk

of words expressing specific nationally biased units of lexicon are

mostly translated at the level of words-combinations/phrases and

sentences. Though sometimes the lexical meaning of an idiom or a unit

of specific national lexicon can be faithfully turned into the target

language with the help of a single word as well (when international).

In other words, a considerable number of simple lexemes and

word combinations, stable and idiomatic expressions can be faithfully

translated when they are taken isolated, viz. at language level. Thus, the

meaning of most pronouns and numerals remains unchanged whether

they are used in context or taken as separate words at language level.

Regional peculiarities of the kind must be taken into consideration

in order to achieve the necessary national orientation of a purposeful

written or oral translation.

So, faithful translation simply means the translator aims to convey

the author's intention of the text (what the author was intending to

communicate) as faithfully as possible into another language.

Faithfulness will also depend on different choices you make and the

http://waucondastore.com/tag/principles-of-faithful-translation/

http://waucondastore.com/tag/language-units/

http://waucondastore.com/tag/translation/

91

strategies you use in different translating situations (oral or written),

with different texts.


1. Виноградов В. С. Введение в переводоведение (общие и

лексические вопросы) / В. С. Виноградов. – М. : Издательство

института общего среднего образования РАО, 2001. – 224 с.

2. Ванников Ю. В. Проблемы адекватности перевода. Типы

адекватности, виды перевода и переводческая деятельность /

Ю. В. Ванников // Текст и перевод. – М. : Наука, 1988. – С. 34–39.

3. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение : курс

лекций / В.Н. Комиссаров. – М. : ЭТС. – 2000. – 192 с.

УДК 81’246.2

К.С. Кириленко, студентка групи 101 ГФ

Науковий керівник: Ю.З. Колос, к. пед. н., доцент



THE NATURE OF BILINGUALISM

Human language and the human brain are probably the two most

essential characteristics that distinguish our species from other animals.

Figuratively speaking, this problem doubles when we talk about

bilingual people. Nowadays we can see a lot of people, who can speak

two or more languages like native speakers. This phenomenon we can

find in family, where parents talk in different language.

A lot of foreign and Ukrainian scholars try to research this

question. Among them Vivian James Cook, the professor of Applied

Linguistics at Newcastle University in the United Kingdom. He is

renowned for his work on second language acquisition and second

language teaching, and for writing successful textbooks and popular

books about linguistics. He has worked on a number of topics such as

bilingualism, EFL (English as a Foreign Language), first language

92

acquisition, second language teaching, linguistics, and the English

writing system; Stephen Krashen, professor emeritus at the University

of Southern California, a linguist, educational researcher, and activist.

Krashen has published more than 350 papers and books, contributing to

the fields of second-language acquisition, bilingual education, and

reading; Denise Klein and four other researchers from the Montreal

Neurological Institute devised an experiment which was intended to

shed light on how multiple languages are represented and processed in

the brain [2]. Russian scholars L.V. Shcherba, L.L. Nelubin,

A.A. Zalevskaya, I.L. Medvedeva and others have also contributed to

the issue. Bilingualism as a complex problem was sdudied by Ukrainian

scientists L.M. Chernovaty, K. Luniova, T.V. Bondarchuk,

N.V. Nikolska, O.O. Pershukova, L.S. Zayceva and others.

Ukrainian linguist and pedagogue, Doctor of Philology, Professor,

Academician Leonid Chernovaty, and Kate Luniova conducted the

analysis of the original data obtained from a bilingual (Russian and

English) of a male child, 43 months of age, in the framework of the

experiment where the subject, within a game-with-adults format,

interpreted children's fairy-tales and stories from English into Russian

[1, 12–13].

According to Merriam-Webster dictionary, bilingualism is: 1) the

ability to speak two languages; 2) the frequent use (as by a community)

of two languages; 3) the political or institutional recognition of two

languages [3].

There are varying degrees of bilingualism, and you don't have to

speak both languages with equal fluency to be considered bilingual. In

fact, native-like proficiency in both languages is rare. Most people will

have a 'dominant' language [4].

Bilingual speakers learn their languages either simultaneously, as

they grow up, or sequentially, learning the second language after the

first, either actively (through speaking, writing, or singing) or passively

(through listening, reading, or perceiving).

There are different ways of acquiring bilingualism.

The One Person-One Language pattern is a common way of doing

it. Each parent has a different native language and each one has a degree

of competence in the language of the other. This pattern has a lot of

93

advantages, as parents are able to connect with their child in their own

languages and the child is able to speak both languages, but it does

require some planning and persistence [4].

Community: The language of one parent is the dominant language

of the community.

Strategy: Each parent speaks their own native language to the

child from the birth.

There are probably both costs and benefits of learning two

languages at once. The second language acquisition in adulthood and

later childhood is difficult because it is not like the first acquisition.

There has been much debate as to how we translate words between

languages. Translation probably does involve conceptual mediation.

Bilingualism is a useful tool for studying other language processes.

In our time if you can speak and write in both languages, like

native speaker, it will give you a plenty of possibilities to show your

skills in different professions. A translator is the best choice for it.


1. Chernovaty L. Developmental aspects of natural translation

capacity in early bilingualism / Leonid Chernovaty, Kate Luniova //

Abstracts of VI International Conference “Major Issues in Translation

Studies and Translators’/Interpreters’ Training” – Vinnytsia : Nova

Knyha, 2011. – P. 12–13.

2. Doell W. Neurolinguistic Aspects of Bilingualism [Electronic

resource] / Wernfrid Doell. – 1998. – Access : http://sch-

yuri.ru/student/bilinguism.htm.

3. Merriam-Webster’s dictionary [Electronic resource]. – Access

: http://www.merriam-webster.com/dictionary/bilingualism.

4. What is bilingualism? [Electronic resource] / The site of

Griffith University. – Access : http://www.griffith.edu.au/humanities-

languages/school-languages-linguistics/ research/bilingualism/what- is-

bilingualism.

94

UDC УДК 378.018.43.02

A.A. Ageicheva, PhD, Associate Professor,

Y.V. Savyk, student of 401-GD group

Poltava National Technical

Yurii Kondratyuk University

FOREIGN LANGUAGES INNOVATIVE TEACHING

METHODS

Language is a complex specialized skill which develops

spontaneously without conscious effort or formal instruction deployed

without awareness of its underlying logic. So language teachers have

some strategies to teach effectively. Apart from it, English language

teachers need to employ innovative ideas in their teaching because in

our country students learn English as a second language. Innovative

methods and techniques to teach English language by using teaching

aids are presented.

Language, which has been considered man's most remarkable

achievement, is so much a part of our lives, like the air we breathe, that

very often we take it for granted and as often are not aware of its

characteristic features. There are many things about language that are

still a mystery and will probably remain so.

However, there are aspects we do know. The past several decades

have seen tremendous developments in linguistics offering a description

of its basic characteristics.

Language is a system. The situation is substantially the same in

terms of foreign language teaching, where the national language,

foreign languages and regional languages are taught as separate matters

[1]. It is applicable to all linguistic varieties: strategies for teaching

writing systems, teaching/learning, reading, understanding the national

language, analytical activities in the first language, approaches to oral

understanding, based, for example, on television programs in national

and regional languages, etc. Such harmonization of teaching methods is

at the core of multilingual education.

95

In addition, other means can be identified: activating the

transversal skills of students by clearly identifying learning skills,

particularly through training in autonomous learning, which is

considered a basic skill; stimulating learning strategies through

comparative approaches in relation to other languages: using multiple

languages alternately in oral interaction, comparing linguistic systems

(comparing descriptions of languages, types of speech, etc.);

harmonizing teaching terminology (naming language-related activities),

language description (concepts and categorization), by relating the

grammar description of the national language/official language and

other language varieties to each other; harmonizing assessment methods

[2].

Another way to integrate language teaching with general

education is the teaching of subjects in another language: it may be a

national or official language variety other than the usual, or one that is

recognized in a particular region or regional, minority or foreign

varieties. To provide it language-trained teachers specializing in a

specific subject or subject-trained language teachers; teaching teams

where the task of each member (language teachers, teachers of other

subjects) is clearly defined; textbooks; articulation and coherence for

the next stages of education.

References

1. Kymlicka W. Language Rights and Political Theory / Kymlicka

W., Patten A. – Oxford: Oxford University Press, 2014. – 349 p.

2. Ricento T. An Introduction to Language Policy. Theory and

Method / Ricento T. – Oxford: Blackwell van Leewen, E.C., 2015. – 384

p.

96

UDC 81’282 (410.5)

N.L. Orinich, senior teacher,

V.S. Korzhenko, student of 301-GF group


MODERN SCOTS DIALECTAL GROUPS ON THE

TERRITORY OF PRESENT-DAY SCOTLAND

Scots is the collective name for Scottish dialects known also as

‘Doric’, ‘Lallans’ and ‘Scotch’ or by more local names such as

‘Buchan’, ‘Dundonian’, ‘Glesca’ or ‘Shetland’. Taken altogether,

Scottish dialects are called the Scots language.

The Scots language, within Scotland, consists of four main

dialects known by the names (1) Insular, (2) Northern, (3) Central,

and (4) Southern.

Within each of the four main dialects there are also sub dialects.

And even within sub dialects it is also possible to find forms of speech

used in very local areas, such as particular cities. Sub dialects of

Insular Scots: ORKNEY: The term Orcadian is sometimes used in English but

the dialect is known as Orkney in Scots. Today's Orkney dialect, like

that of Shetland, is pervaded with Norse words and turns of speech.

Orkney dialect differs from Shetland in that Shetland follows Nordic

stress patterns whereas Orkney has a rising intonation akin to Welsh or

Irish.

SHETLAND: The name of the speech and the name of the islands

are the same.

The modern Shetland dialect shares much with other branches of

Scots, though the legacy of Norwegian is obvious still in place-names,

vocabulary, expressions and pronunciation.

Sub dialects of Nothern Scots: EAST ANGUS & KINCARDINE: This dialect covers Kincardine

(The Mearns) and the eastern (larger) half of Angus. Kincardine

and eastern Angus fall traditionally within the Northern Scots-speaking

region while western Angus falls within Central Scots. So this means

97

that forms from both Northern and Central Scots can be found within

the county of Angus, depending which area you are in.

NORTH EAST: The dialect of the North East forms part of the

wider Northern Scots dialect, but to many of its speakers it is known

as The Doric in recognition of its strong association with the farming

communities of the region. In the smaller area roughly between Banff

and Ellon, the dialect is sometimes called Buchan.

CAITHNESS: The dialect is generally known as Caitnes ('Kate-

niss') which is the local form of the county name in Scots. Although

Caithness (Caitnes) faces towards Orkney, it forms part of another,

wider dialect known as Northern Scots. Northern Scots includes all the

forms of Scots spoken from Caithness as far south as eastern Angus.

There is much about the Caithness dialect that is similar to the North

East of Scotland.

Sub dialects of Central Scots: SOUTH CENTRAL: Scots has been spoken here since the

Middle Ages. The dialect is known as South Central Scots, because it

is closely related to the other dialects of Central area. Its speakers

usually call it Scots or Scotch, though in Galloway people might also

say they speak Gallowa.

EAST CENTRAL SOUTH: The dialect is known as East

Central South to distinguish it from the related dialect further north.

Speakers call their dialect either Scots or Scotch, which are the

traditional names for the language.

EAST CENTRAL NORTH: The dialect of this region has long

been called either Scots (the traditional name) or Scotch. In the city of

Dundee, which is on the edge of this region, the Scots dialect of the city

is known specifically as Dundonian. People in Fife sometimes call

their speech Fife Scots, and you may also hear the term East Neuk

Scots. This is a large dialect region which covers the western half of

Angus, all of Clackmannan, Fife, Kinross, Stirlingshire and Falkirk, and

half of Perthshire. Together these areas form the northern version of

East Central Scots because they show an underlying similarity, but you

will certainly find variations at more local level.

WEST CENTRAL: This dialect covers a large area known

as West Central Scots, though speakers usually call their

98

dialect Scots or Scotch which are the traditional names for the

language. During the 19th and 20th centuries, the language of this region

began to split sharply between city and non-city. People in the city who

improved their standard of living came to associate Scots with poverty

and lack of sophistication, an idea encouraged by English medium

education.

Sub dialects of Southern Scots: The fourth of the main Scots dialects is known as Southern Scots.

The region covers much of the traditional Scottish Borders. It also has

the peculiarity of being both a main and sub dialect at the same time and

is one of the smallest dialects.

At a basic level it is readily distinguished from all the other

dialects by its vowel sounds, some of which are sometimes considered

more like English than Scots.

References

1. The Main Dialects of Scots - Scots Language Centre

[Electronic resource]. – Access :

www.scotslanguage.com/Scots_Dialects.. – Заголовок з екрану. 2. Names for the Scots Language - Scots Language Centre


www.scotslanguage.com/...Scots%3F.../ . – Заголовок з екрану.

3. Slang, dialect or language? - Introducing Scots - Knowledge ...


www.educationscotland.gov.uk/.../scots/i . – Заголовок з екрану.

4. Modern Shetlandic Scots language and alphabet – Omniglot


www.omniglot.com/.../modern_shetlandic_scot... . – Заголовок з

екрану.

5. Languages of Scotland - Wikipedia, the free encyclopedia


https://en.wikipedia.org/.../Languages_of_Scotl... . – Заголовок з

екрану.

http://www.scotslanguage.com/Scots_Dialects

http://www.educationscotland.gov.uk/.../scots/i

99

УДК 82. 091 А. С. Кравченко, викладач

А.В. Симоненко, студентка групи 201-ГФ



ВІЧНИЙ ОБРАЗ СКУПОГО У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

(О. ДЕ БАЛЬЗАК, Ч. ДІККЕНС, М. В. ГОГОЛЬ)

Наприкінці XIX століття завершилось формування

індустріального суспільства у Франції, Англії та Росії. Зростали

роль і значення у суспільстві середнього класу – середніх і дрібних

підприємців, чиновників, творчої інтелігенції. Відбувся чіткий

розподіл на класи, гонитва за грошима. Заможні люди, щоб бути

упевненими в своєму фінансовому становищі ставили жорсткі

правила своїм підлеглим.

Мета нашого дослідження – визначити особливості

зображення образу скупого у світовій літературі XIX століття на

основі вивчення проблематики повісті Оноре де Бальзака

«Гобсек», оповідання Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі» та

поеми Миколи Гоголя «Мертві душі».

Передбачається виконання таких завдань: 1) дати загальний

огляд соціального життя Росії, Франції та Англії в ХІХ столітті 2)

виокремити моральні проблеми, які порушуються в текстах.

У повісті «Гобсек» О. де Бальзака психологічний портрет

Гобсека як людини і соціального явища досліджує проблему

всемогутності грошей у суспільстві: «Невже усе зводиться до

грошей?» – гірко запитує він себе, усвідомлюючи величезну

залежність від них. Філософія Гобсека — своєрідний підсумок

його особистого життєвого шляху. Він був моряком, морським

торговцем, об'їхав увесь світ, бачив далекі та екзотичні країни.

Його розвинута свідомість, не властива йому з дитинства,

пояснюється тим, як багато він бачив протягом свого життя. Він

пройшов через усе, щоб накопичити своє багатство: мав зв'язок із

корсарами, був причетний до американської війни за незалежність,

100

потерпав від голоду, пройшов через смертельну небезпеку, кілька

разів втрачав і знов здобував багатство. Можливо, тому спочатку

Бальзак і назвав свою повість «Небезпеки безпутства». Саме під

такою назвою повість повністю вийшла у квітні 1930 року у

першому томі «Сцен приватного життя». Перша глава її була

видана дещо раніше, у лютому 1930 року, під назвою «Лихвар».

Змінювалися назви, але характер бальзаківського персонажа

залишився незмінним.

У поемі «Мертві душі» відображується уклад життя і звичаї

різних верств суспільства. Образи в поемі, за словами М. Гоголя,

«нітрохи не портрети з нікчемних людей, навпаки, в них зібрані

риси тих, які вважають себе кращими за інших». Крупним планом

показані в поемі поміщики, власники кріпаків душ, «господарі»

життя. Послідовно, від героя до героя, розкриваються їх характери

і показується нікчемність їх існування. Починаючи з Манілова і

закінчуючи Плюшкіна, автор підсилює свою сатиру і викриває

злочинний світ поміщицько-чиновницької Росії. Саме тому

проблема омертвіння душі стає в першому томі поеми

центральною. Навколо неї групуються всі інші теми і проблеми

твору. «Будьте не мертві, а живі душі!» – закликає письменник.

Душа Чичикова, так само, як душі поміщиків і чиновників,

омертвіла. Йому недоступна «радість життя», він майже повністю

позбавлений людських почуттів заради досягнення своїх

практичних цілей.

Ч. Діккенс сподівався, що його твори допоможуть байдужим

багачам розплющити очі на справжнє життя, перевиховати їх, як

це, наприклад, трапилося у «Різдвяній пісні» з паном Скруджем,

«людиною, що втратила душу», в гонитві за багатством.

Письменник у творі застерігає читачів: «Люди, будьте обережні, не

піддайтеся владі грошей, будьте гуманними!». Скрудж – самотній,

від нього всі відвернулися, навіть бідняки і собаки. Але його аж

ніяк не засмучувала відсутність до нього симпатії з боку людей,

тому що він узагалі їх не помічав. Він не розумів, чому його бідний

племінник веселився під час різдвяних свят, і як він міг

одружитися через кохання, якщо у нього не було ні копійчини за

душею. Діккенс запевняв читача, що Скруджі живуть поміж

101

людей, а їхнє переродження можливе лише за допомогою казки,

фантастики, існування чого і мала ствердити різдвяна казка.

У процесі дослідження було зауважено, що проблема

скупості та егоїзму так само гостро стоїть і в нас час. Незважаючи

на те, що всі три вищезазначені письменника були із різних країн,

вони порушували одну і ту ж проблему задля перевиховання

суспільства. Дослідження більш детально охарактеризувало

кожний образ та віднайшло філософсько-моральні проблеми робіт.


1. Бальзак О. Гобсек / Бальзак О. [Собр. соч.: В 10 т.] — Т.2.

—М., 1983.— С.7—63.

2. Гоголь Н. В.Собрание сочинений в девяти томах / Н. В.

Гоголь. – Т. 5. – М.: Русская книга, 1994. – 325 с.

3. Диккенс Ч. Рождественская песнь в прозе / пер. Т.

Озерская. – М.: Рипол-Класик, 2011. – 160 с.

4. Анісімов І. Французькі класики з часів Рабле до Ромена

Роллана / І. Анісімов. – М, 1977. – С.44—49.

5. Кошелев В. "Понимать не понимаю, а отвечать могу":

образ русского чиновника у Н. В. Гоголя и писателей "гоголевского

направления" / В. Кошелев // Литература в школе. – 2009. – № 2. –

С. 2 – 6.

6. Никитина Т. Гобсек / Т. Никитина /Молодёжный сленг. –

М.: Астрель, 2009. — 1102 с.

102

УДК 81’366.573 Л.В. Саєнко, викладач,

А.В. Кужим, студентка групи 301-ГФ



INDIREKTE AUSDRUCKSWEISE DER SEMANTISCHEN

MERKMALEN PASSIVS DER DEUTSCHEN SPRACHE

Moderne deutsche Sprache verfügt über verschiedene

Ausdrucksweise des Passivs. Dazu gehören nicht nur die Hauptmethode

der Bildung der Passivkonstruktionen (grammatische Methode) mit den

Hilfsverben werden und sein, sondern auch indirekte Ausdrucksweise

der semantischen Merkmalen Passivs. Im vorliegenden Fall gelten

andere Verben als Hilfsverben in diesen Passivkonstruktionen, sie

haben dabei eine passive Bedeutung und zugleich sind Alternative zu

den anderen grammatischen Konstruktionen.

Eine indirekte Passivkonstruktion besteht aus zwei Bestandteilen:

der konjugierten Form des Hilfsverbs bekommen, erhalten und kriegen

und Partizip II des Vollverbs: Diese Geschichte habe ich von meiner

Mutter erzählt bekommen. Ich habe diese Angaben im Internet

gefunden bekommen. Er hat sie von seiner Schwester gegeben

erhalten u.a. Die Konstruktion bekommen-Passiv ist eine vollgültige

Alternative zum Vorgangspassiv, und wird ausschließlich mit den

Verben mit Dativobjekt gebraucht (erklären, schicken, schenken,

reparieren …). Ihr wird ein Computer geschenkt. ~ Sie bekommt einen

Computer geschenkt. Gegebene Konstruktion wird mit dem Subjekt,

der konjugierten Form des Hilfsverbs bekommen und Partizip II

gebildet. Indirektes Dativobjekt gilt als Subjekt (Nominativ): Ihr wird

ein Computer geschenkt. ~ Sie bekommt einen Computer geschenkt.

Subjekt (Nominativ) im Vorgangspassiv wird als direktes

Akkusativobjekt: Ihr wird ein Computer geschenkt. ~ Sie bekommt

einen Computer geschenkt [1].

Die Konstruktion bekommen-Passiv ist am leistungsfähigsten und

am gebräuchlichsten. Der Doppelzusammenhang іm Satz ist ihr

103

kennzeichnendes Merkmal: j-m etw. mitteilen, sagen, erwidern,

erzählen, erklären, erläutern, versprechen, anbrüllen, anschreien,

zeigen, schenken, schicken, geben, erteilen, senden, überreichen,

aushändigen, anbieten, bringen, vorsagen, vorlegen, vorschlagen u.a.,

z.B.: Sie hat viele Wunschkarten von ihren Freunden geschickt

bekommen. Sie hat dieses Buch zum Geburtstag vom Bruder geschenkt

bekommen [2].

Das Verb bekommen ist stilistisch neutral. Es kann in der

Umgangssprache durch kriegen oder in der Geschäftssprache durch

erhalten ersetzt: Sie bekommt/kriegt/erhält einen Computer geschenkt.

Sie bekommt/kriegt den Arm geschmiert. Sie bekommt/erhält vom

Präsidenten einen Orden überreicht.

Seltener als Konstruktion bekommen-Passiv wird die

Passivkonstruktion gehören-Passiv gebraucht. Sie ist eine Gleichheit

des Vorgangspassiv mit Modalverben müssen und sollen, die

Notwendigkeit ausdrücken: Das Zimmer muss/soll geputzt werden. ~

Das Zimmer gehört geputzt.

Gegebene Konstruktion wird mit dem Subjekt, der konjugierten

Form des Hilfsverbs gehören und Partizip II oder mit dem indirekten

Objekt der konjugierten Form des Hilfsverbs gehören und Partizip II

gebildet. Subjekt (Nominativ) im Vorgangspassiv mit dem Modalverb

müssen/sollen bleibt als Subjekt (Nominativ): Das Zimmer muss/soll

geputzt werden. ~ Das Zimmer gehört geputzt. Indirektes Objekt

(Dativ) im Vorgangspassiv mit dem Modalverb müssen/sollen bleibt

als indirektes Objekt (Dativ): Meinem Bruder muss geholfen werden. ~

Meinem Bruder gehört geholfen.

Indirekte Passivkonstruktionen mit den Hilfsverben bekommen,

erhalten und kriegen sind ein spannender Gegenstand für die weitere

Forschung.

Literatur

1. Murjazov R.Z. Isogrammatische Merkmale der deutschen

Wortbildungen / Murjazov R.Z. // Deutsche Sprache. – Berlin:

Mannheim, 1994. – S. 66–86.

2. Engel J. U. Deutsche Grammatik. Heidelberg / Julius Engel U.

– Groos Verlag, 1996.– 888 S.

104

Секція фізичного виховання, спорту та здоров’я людини

Василів З.В.,

студентка групи 402-ГЗ

напряму підготовки «Здоров’я людини»

гуманітарного факультету



РОЗВИТОК ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ

Реабілітація – це комплекс лікувальних, психологічних,

педагогічних, соціальних і трудових заходів, спрямованих на

відновлення здоров'я й працездатності хворого. Фізична

реабілітація посідає одне з основних місць у комплексі

реабілітаційних заходів і спрямована на лікування травм і

захворювань, профілактику ускладнень, відновлення психологічної

сфери хворого. За допомогою фізичних вправ і природніх факторів

фізична реабілітація відновлює, компенсує та розвиває нові

фізичні, соціальні та інші вміння людини, які дозволяли б їй брати

активну участь у житті суспільства [3]. Фізичні вправи є важливим

фактором поліпшення здоров’я, збереження високої фізичної і

психологічної активності людини на довгі роки. Тому вони

відіграють важливу роль у фізичній реабілітації і вимагають

активної участі хворого під час лікувального процесу. Головним

завданням фізичної реабілітації є функціональне відновлення,

пристосування до повсякденного життя і праці, залучення до

трудового процесу, диспансерний нагляд за реабілітованим [1].

На сьогодні на території України діють такі заклади

фізичної реабілітації: Центр фізичної реабілітації INNOVO,

Навчально-реабілітаційний центр «Джерело», Дитячий

реабілітаційний центр «Сонячне світло», реабілітаційний центр

«Еліта», Центр фізичної реабілітації «Формула руху» та інші [4].

Також У 1998 році було створено першу в Україні обласну

Асоціацію фахівців фізичної реабілітації (ЛОАФФР). Пізніше у

вересні 2007 року зусиллями ЛОАФФР було проведено установчі

http://innovo.lviv.ua/

http://www.formula-rukhu.com.ua/

105

збори Української Асоціації фахівців фізичної реабілітації

(УАФФР), на яких були присутні представники осередків із 15

областей України [5]. І тоді ж було ухвалено розробити стандарти

професійної діяльності фахівців фізичної реабілітації України,

подавати звернення до міністерств із проханням долучитися

Асоціації ФФР до розробки нормативно-правових документів

реабілітації в Україні.

З 2008 року по 2011 рік ЛОАФФР реалізувала трирічний

широкомасштабний проект «MATRA» (Україна-Нідерланди), у

якому були визначені стратегічні напрямки діяльності Асоціації:

розробка професійних стандартів;

налагодження системи менеджменту в організації та

пошук фінансування;

створення системи підвищення кваліфікації фізичного

реабілітолога [5].

З метою подальшого розвитку УАФФР вступила до

Всеукраїнського громадського соціально-політичного об’єднання

«Національна асамблея інвалідів України», яке гуртує громадські

організації, членами яких є інваліди. Асоціація також має намір

стати повноправним членом Світової конфедерації фізіотерапії із

метою формування професії фахівця фізичної реабілітації в

Україні. У 2010 році у м.Львові були внесені зміни у назву

організації: з ГО «Українська Асоціація фахівців фізичної

реабілітації» на ГО «Українська Асоціація фізичної терапії».

Організація Асоціації – це наша спроба заохочувати та

запроваджувати високі стандарти реабілітаційної діяльності, освіти

та практики, створення єдиного загальноукраїнського

інформаційного середовища, партнерства та співпраці з

національними та міжнародними організаціями [5]. Також

Асоціація ставить перед собою мету сприяти розвиткові професії

«фізична реабілітація» для надання реабілітаційної допомоги

відповідного рівня, обсягу і якості особам, які її потребують.

18 червня 2011 року на 17 генеральних зборах Світової

Конфедерації фізичної терапії було прийнято нових членів, серед

яких була і Україна, представники якої мали унікальну можливість

з гордістю пройти церемонію внесення прапору України до

106

офіційної зали. І саме це стало великою подією для українського

суспільства, адже наша країна перша стала на шлях світових

стандартів фізичної терапії.

Щодо фахівців фізичної реабілітації, то в останні роки до їх

підготовки почали проявляти інтерес у вищих медичних

навчальних закладах. На сьогодні їх готують у вищих навчальних

закладах України з напряму підготовки фізична культура та

спорт, також проводять професійну підготовку у відповідних

вищих закладах освіти [2]. Фізична реабілітація як спеціальність

наукових працівників в Україні отримала визнання в галузі наук з

фізичного виховання і спорту, де відбувається активна підготовка

наукових кадрів.

Отже, для збереження життя і поліпшення здоров’я нації

суспільство та держава повинні сприяти розвитку фізичної

культури та фізичної реабілітації. Та на сучасному етапі Україна

приймає не дуже активну участь у процесі оздоровлення

суспільства. Внаслідок фізичної реабілітації покращується

фізичний, психологічний, емоційний і соціальний стан індивіда.

Тому в майбутньому для розвитку та модернізації фізичної

реабілітації слід вжити таких заходів:

підвищити професійний рівень фахівців фізичної

реабілітації;

підвищити якість освіти та перепідготовки фахівців

фізичної реабілітації;

надавати консультації та запроваджувати комплексну

фізичну реабілітацію в освітньо-навчальних, медичних та

санаторно-курортних закладах;

створити реабілітаційні центри для оздоровлення,

лікування організму та профілактики захворювань;

обмінюватися досвідом з реабілітаційними центрами,

медичними закладами та іншими організаціями в межах держави

та за кордоном, а також з окремими спеціалістами [3].


1. Клапчук В.В. Фізична реабілітація в Україні : актуальні

проблеми сьогодення / В.В. Клапчук // Актуальні проблеми

107

валеології та реабілітації: матеріали Всеукраїнської науково-

практичної конференції. – Сімферополь, 2013.

2. Мухін В.М. Фізична реабілітація / В.М. Мухін. – К. :

Олімпійська література, 2009.-488 с.

3. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина /

[Клапчук В.В., Дзяк Г.В., Муравов І.В. та ін.]; за ред. В.В.

Клапчука, Г.В. Дзяка. – К. : Здоров'я, 1995. – 312 с.

4. Вербовий Є.М. Актуальні проблеми розвитку фізичної

реабілітації в Україні. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.rusnauka.com

5. Історія розвитку Української Асоціації фізичної терапії. –


http://www.physrehab.org.ua

Діденко Т.С.,






ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ ТУБЕРКУЛЬОЗОМ

ЛЕГЕНЬ

Кінець XX і початку XXI століття відзначаються

погіршенням епідемічної ситуації з захворюваності на туберкульоз

у світі. Щороку від туберкульозу вмирає більше ніж 2 мільйони

осіб, 98 % із них – у країнах, що розвиваються. В усьому світі

смертність від туберкульозу займає перше місце серед інших

інфекційних і паразитарних хвороб і становить понад 80 %. Ще в

1993 році Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ)

оголосила туберкульоз глобальною проблемою [1].

В Україні проблема туберкульозу є надзвичайно гострою:

кожного року хвороба вражає майже 32 тисячі осіб, умирають від

108

цієї недуги близько 10 тисяч осіб. Щодня реєструється близько 90

нових випадків захворювання на туберкульоз – здебільшого серед

людей працездатного віку.

Туберкульоз – це інфекційне захворювання, яке викликають

мікобактерії туберкульозу, яке характеризується утворенням

специфічних гранульом у різних органах і тканинах.

Аналіз праць Калмикова Ю. С., Мухіна В. М., Магльованого

А. В., Магльованої Г. П. показує, що хворі на туберкульоз у цілому

низько оцінюють якість свого життя, здоров'я і благополуччя, тоді

як якість життя і стан здоров'я спонтанно вилікуваних від

туберкульозу не відрізняються від здорового населення України [3,

4].

У наукових дослідженнях багатьох авторів (Бліхара Є.,

Кирьянової В. В., Ногас А. О., Соколовського В. С., Романової Н.

О., Юшковської О. Г. та ін.) доведено ефективність комплексної

програми реабілітаційно-відновного лікування із застосуванням

лікувальної фізичної культури, лікувального масажу,

фізіотерапевтичних процедур (УВЧ-терапії), гідротерапії,

маніпуляційних втручань та освітніх програм для поліпшення

функціонального стану й адаптаційних можливостей

кардіореспіраторної системи, загального рівня фізичного здоров'я

та якості життя хворих на туберкульоз легенів в умовах стаціонару

[2].

У сучасних умовах важливе місце займає комплексне,

диференційоване лікування туберкульозу. Воно починається з

моменту встановлення діагнозу й до досягнення клінічного

видужання [4]. Лікування туберкульозу проводиться в спеціальних

лікувальних протитуберкульозних закладах двома етапами: 1)

основний курс хіміотерапевтичних препаратів; 2) курс реабілітації

[2].

Фізична реабілітація хворих на туберкульоз легень

спрямована на відновлення або поліпшення функцій організму і,

передусім, зовнішнього дихання та серцево-судинної системи, які

порушуються в результаті захворювання на туберкульоз або після

оперативного втручання.

109

Засобами фізичної реабілітації є лікувальна фізична

культура, масаж грудної клітки, режими рухливої активності,

фізіотерапія, аерозоль- та інгаляційна терапія, кліматотерапія.

У лікуванні та реабілітації хворих на туберкульоз легень

значну роль відіграє лікувальна фізична культура (ЛФК). Заняття в

умовах стаціонару проводять відповідно до вимог полегшеного

постільного, палатного й вільного режимів рухової активності. При

розширеному постільному режимі використовуються фізичні

вправи малої інтенсивності для рук і ніг, дихальні вправи без

поглиблення дихання. При палатному руховому режимі

збільшують дозування вправ для загального розвитку, додають

вправи для тулуба, виконувані з невеликою амплітудою, і ходьбу.

При вільному режимі здійснюють поступову адаптацію до

навантажень, які зростають, підвищують емоційний тонус занять,

для чого використовують вправи з різними гімнастичними

предметами, а також рухливі ігри.

Особливо важливими є заняття ЛФК на етапі санаторної

реабілітації , де для цього є найсприятливіші умови. Саме в

санаторіях має посилюватися досягнений у стаціонарі результат

комплексного антибактеріального, хірургічного та

патогенетичного лікування, а зусилля спрямовуватися на

підготовку хворого до відновлення трудового нормально життя. У

санаторіях необхідно виробити у хворого навичку до

систематичних занять фізичними вправами, потрібно організувати

навчання плавання, туризму, ходьби на лижах та ін. На

санаторному етапі реабілітації ЛФК поєднуютьі з кліматичним

лікуванням, повітряними й водними процедурами.

Неабияку увагу в комплексному відновному лікуванні

хворих із різними формами туберкульозу легень слід приділяти

працетерапії, яка має бути плановою, постійною, не мати

випадкового характеру, не викликати стомлення та роздратування.

Навантаження мають бути дозовані за часом та інтенсивністю

відповідно до тренованості та трудових навичок хворих. Загальна

тривалість трудових процесів не повинна перевищувати 1,5 - 2 г

од.

110

Фізіотерапія як додатковий засіб у загальному комплексі

реабілітації хворого на туберкульоз може застосовуватися при

деяких ускладненнях і проявах туберкульозного процесу як метод

патогенетичної терапії туберкульозу, а також при супутніх

захворюваннях. Фізіотерапія в лікуванні хворих на туберкульоз

вирішує такі завдання: підвищення ефективності хіміотерапії;

поліпшення переносимості хіміотерапії; корекція патологічних

зрушень; пряма бактерицидна чи бактеріостатична дія на МБТ.

При лікуванні туберкульозу легень широко застосовують

аерозоль терапію. Інгаляційна терапія займає провідне місце серед

усіх методів фізіотерапії. Вона широко використовується як при

лікуванні, так при реабілітації хворих на туберкульоз легень, і має

найменше протипоказань. Аерозольтерапію призначають

переважно після хіміотерапії, стабілізації загального стану,

нормалізації життєво важливих функції організму, зменшення

симптомів інтоксикації.

Аналіз та узагальнення спеціальної літератури свідчить про

необхідність застосування засобів фізичної реабілітації при

лікуванні хворих на туберкульоз легень, оскільки важливе місце

займає стимуляція процесів компенсації виявлених

функціональних порушень під час консервативного лікування,а

також до і після оперативного втручання. Програми фізичної

реабілітації є дієвими, адже вилікувана особа займатиметься

корисною для суспільства працею, що і є основним завданням

фізичної реабілітації.


1. Зубицька Н. П. Туберкульоз: лікування та

профілактика / Н.П. Зубицька. – К., 2008. – 308 с.

2. Калмикова Ю. С. Вплив комплексної програми

фізичної реабілітації для хворих на інфільтративний туберкульоз

легень без бактеріовиділення, на показники функціонального стану

дихальної системи та на динаміку морфологічних змін у легенях /

Ю. С. Калмикова // Педагогіка, психологія та медико-біологічні

проблеми фізичного виховання і спорту: наук. моногр. / за ред. С.

С. Єрмакова. – Х., 2009 – № 4 – С. 43-4 7.

111

3. Ногас А. О.Фізична реабілітація пацієнтів з

туберкульозом легенів: автореф. дис. канд. наук з фіз. Виховання і

с порту: [спец.] 24.00.02. «Фізична культура, фізичне виховання

різних груп населення» / А. О. Ногас; ЛДУФК. – Л., 2009. – 20 с.

4. Мухін В. М. Основи фізичної реабілітації /

Магльований А. В., Магльована Г. П. – Л.: 1999. – 120 с.

Зубрицька Т. С.,






РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ СКОЛІОЗІ

Сколіоз або викривлення хребта – це захворювання, яким

страждає близько 2% всього населення Землі. Вперше хвороба

була описана Гіппократом ще 2400 років тому, але з тих пір і

пояснення причин, і основні принципи лікування практично

залишилися незмінними[3]. Сколіоз починається та прогресує в

юності, під час періоду посиленого зростання організму,

наприклад, у пубертатний період. Приблизно у 80% усіх випадків

причина виникнення викривлень невідома [2].

Зі збільшенням викривлення зростає тенденція до

погіршення проблем загального стану здоров'я. Сильні сколіози є

причиною деформації тулуба та його укорочення і призводять до

зменшення об'єму грудної клітки і черевної порожнини[1].

Проблемі фізичної реабілітації сколіозу присвячені наукові

дослідження багатьох вчених(Мухін В. М., Козявкін В. І.,

Калоєрова В.Г., Гришун Ю.А.). Розроблено програми

фізичної реабілітації із використанням лікувальної гімнастики,

масажу, фізіотерапевтичних процедур, які вирішують питання

підвищення рухової активності, фізичного та психічного розвитку,

112

соціальної адаптації. Особливої уваги заслуговує метод динамічної

пропріоцептивної корекції з використанням спеціального костюма,

спрямований на зменшення спастичності м’язів і гіперкінезів,

поліпшення вертикальної стійкості та орієнтування в просторі,

корекцію пози пацієнта[3].

Реабілітація сколіозу, як і будь-яка інша, буде

малоефективною якщо не дотримуватись основних її принципів, а

саме:

1. Ранній початок реабілітаційних заходів.

2. Безперервність реабілітаційних заходів.

3. Комплексність реабілітаційних заходів.

4. Індивідуальність реабілітаційних заходів.

5. Необхідність реабілітації у колективі

Повернення хворого чи інваліда до активної праці є основною

метою реабілітації [1].

Мухін В. М. описує такі методи реабілітації як ЛФК,

лікувальний масаж і фізіотерапія. Лікувальна фізична культура є

найважливішим засобом у комплексному лікуванні та реабілітації

сколіотичної хвороби. Використовуються гімнастичні вправи для

зміцнення м'язів спини, живота, бічних м'язів тулуба переважно з

положення лежачи на животі, спині, в упорі стоячи на колінах. Це

дає змогу підвищити силову витривалість м'язів тулуба у

найвигідніших умовах формування м'язового корсета і закріплення

досягнутої корекції. Лікувальний масаж справляє

загальнофізіологічну дію на організм; застосовується ще й з метою

пасивної корекції сколіозу, зміцнення розтягнутих та розслаблення

і розтягнення скорочених м'язів тулуба. Застосовують класичний

масаж і підводний душ-масаж. Масажують, переважно, довгі м'язи

спини, міжлопаткову ділянку, задню і бокову поверхні грудної

клітки, косі м'язи живота. Масаж хворим на сколіоз ІІ-Ш ступеня

проводять диференційовано на боці опуклості, де м'язовий тонус

ослаблений і м'язи розтягнуті, масажують інтенсивно з

використанням всіх прийомів; на ввігнутому боці м'язовий тонус

підвищений і тому застосовують погладжування, вібрацію,

розтягнення м'язів, що сприяють їх розслабленню.

113

Фізіотерапію використовують для покращання крово- та

лімфообігу; знеболюючої, загальнозміцнюючої, коригуючої дії на

хребет і тулуб; зміцнення м'язів спини; нормалізації функції

нервово-м'язового комплексу і мінерального обміну; підвищення

пристосувальних можливостей та неспецифічної опірності

організму, загартування. Застосовують електростимуляцію

ослаблених м'язів спини, діадинамотерапію, електрофорез

анестезуючої суміші, кальцію та фосфору, УВЧ-терапію,

ультрафіолетове опромінювання, парафіно-озо-керитні аплікації,

хвойні або прісні ванни (36-37 °С), душ струменевий або

циркулярний, сонячні і повітряні ванни, кліматолікування [1].

Складовим елементом комплексної реабілітації сколіотичної

хвороби є плавання та гідрокінезитерапія. Мотивація занять, умови

та принципи їх використання аналогічні тим, що і при дефектах

постави. Однак методика плавання, використання спеціальних

фізичних вправ на суші і у воді зазнає зміни. Відмінною

особливістю методики є суворий контроль за стабілізацією хребта

у положенні корекції при виконанні всіх вправ і виключення тих,

які призводять до його мобілізації. Всі ці вимоги найбільше

задовольняє спосіб брас на грудях. Плавальні рухи рук і ніг

симетричні, виконуються послідовно в одній площині, виключені

коливання хребта навколо поздовжньої осі. Рекомендують плавати

у повільному темпі, з подовженою фазою ковзання після поштовху

ногами [1].

Реабілітація за методикою В. Козявкіна дешо відрізняється.

Основною метою відновного лікування і реабілітації є підвищення

якості життя пацієнтів та їх максимальна соціально побутова

адаптація. Він запровадив новий метод - «реабілітація з легкістю

гри», де для зацікавлення пацієнта у правильному виконанні вправ,

у збільшенні швидкості та амплітуди рухів, співробітниками

Інституту проблем медичної реабілітації був розроблений ігровий

маніпулятор, який поєднав у собі монотонний механічний

тренажер з цікавою комп’ютерною грою. Виконуючи ту чи іншу

вправу, розробляючи рух в тому чи іншому суглобі пацієнт

одночасно грає в комп’ютерну гру. Розроблені ігри завдяки своїй

мальовничості, цікавій анімації та сюжету забезпечують ефективне

114

проведення тренувальної ігрової сесії, та стимулюють розвиток

рухових можливостей пацієнтa. Ще однією складовою методики

Козявкіна є програма корекції руху з використанням костюму

"Спіраль".Чим забезпечується додаткова напруга в певних

суглобах і виправляє положення і рух в тулубі. Крім того, потік

правильно пропріоцептивної інформації в центральній нервовій

системі посилюється. Костюм складається з системи еластичних

елементів, які ремінцями загорнуті в спіраль по всьому тілу і

кінцівкам і прикріплені до підтримуючих елементів на тулубі та

кінцівках(жилет, шорти, коліно, лікоть, ноги і зап'ястя).

Відсутність жорстких частин у костюмі значно розширює діапазон

можливих вправ з фізичної реабілітації[2].

Також у роботі фізичних реабілітологів використовують

методи виправлення сколіозу коригуючим корсетом Цукермана

(Харків, інститут ім. М.І. Ситенка). Який міцно кріпиться до

тулуба і завдяки своїй конструкції утримує спину, не даючи

розвиватися сколіозу більше, і виправляючи вже існуючі проблеми

[1]. Для вирішення цієї проблеми кожній людині необхідно

проводити спеціальні профілактичні заходи. Враховуючи

тотальний дефіцит вільного часу, спосіб проведення такої

профілактики, що займає всього 1 хвилину щоденних занять,

винайшов київський лікар, кандидат медичних наук Олександр

Володимирович Федорич. Його унікальний винахід для

формування м'язового корсету хребта - Тренажер «Горбунок»

(BACKPOINT). При розробці тренажера враховувалися останні

дані з біомеханіки людського тіла, що дозволило зробити його

безпечним і корисним для людей всіх вікових груп, а також

максимального скоротити час занять. Тренажер дозволяє

позбутися таких проблем з хребтом як сколіоз і багато інших [3].

Отже, проблемі фізичної реабілітації сколіозу присвячені

наукові дослідження багатьох вчених. Розроблено програми

фізичної реабілітації із використанням лікувальної гімнастики,

масажу, фізіотерапевтичних процедур, які вирішують питання

підвищення рухової активності, фізичного та психічного розвитку,

соціальної адаптації. Складовим елементом комплексної

реабілітації сколіотичної хвороби є плавання та гідрокінезитерапія.

115


1. Мухін В. М. Фізична реабілітація / Мухін В. М. – К.: Олімп. л-

ра, 2009. – 488 с.

2. Козявкін В.І. Методи оцінки ефективності медичної

реабілітації в системі інтенсивної нейрофізіологічної

реабілітації / В.І. Козявкін, Н.Н. Сак, О.О. Качмар [та ін.] //

Український медич- ний часопис V/VI, 2007. – №3 (35) – С. 61–

66.

Костіна К.В.,






ІПОТЕРАПІЯ ЯК ВИД АНІМАЛОТЕРАПІЇ

Лікувальні властивості різних тварин відомі людству вже

досить давно. Існує навіть спеціальний термін «анімалотерапія»

(від латинського "animal" - тварина). Він характеризує систему

лікування людей за допомогою спілкування з тваринами.

Анімалотерапія ― сфера психотерапії, де тварина лікувально

впливає на людину [1,2]. Це цивілізований науковий метод

лікування і профілактики серйозних захворювань. У анімалотерапії

використовуються символи тварин: образи, малюнки, казкові герої,

іграшки, а також справжні тварини, спілкування з якими безпечно

[3,5]. Позитивна дія тварин на хвору людину підтверджена

експериментами. Люди, у яких є домашні улюбленці, живуть

довше і хворіють менше ― це науковий факт [8]. При цьому їхня

нервова система перебуває в куди кращому стані, ніж у тих людей,

у кого немає вихованців.

116

Про лікування за допомогою тварин знали навіть печерні

люди. Ще в давнину цілителі людям, страждаючим неврозами,

прописували холодний душ, ходьбу босоніж і їзду на коні [1,8].

Іпотерапія – це вид анімалотерапії, метод лікування,

заснований на взаємодії людини зі спеціально навченим конем,

адаптованим до можливостей хворого в опануванні верхової їзди.

Іпотерапія – це ефективна лікувальна фізкультура [5]. З кінця 50-х

років її почали застосовувати при психічних і неврологічних

захворюваннях. Зараз в 45 країнах Європи і Північної Америки

створено центри лікувальної верхової їзди. Іпотерапію

використовують при порушеннях опорно-рухового апарату,

атеросклерозі, черепно-мозкових травмах, поліомієліті, шлунково-

кишкових захворюваннях, простатиті, сколіозі, розумовій

відсталості. Спілкування з конем дає стійкий позитивний

емоційний фон, який сам по собі є цілющим [3,7].

Коні є неперевершеними „терапевтами”. Мало хто знає про

те, що кінь – це ще й унікальний живий тренажер та

психотерапевт. Катання на конях допомагає людям з порушенням

психіки. Лікувальна їзда верхи чи іпотерапія, стала одним з

ефективних засобів реабілітації інвалідів, особливо дітей [6].

Секрет іпотерапії простий: людину саджають на коня, а висота і

хитке положення миттєво пробуджують у неї інстинкт

самозбереження та потребу гармонії з навколишнім світом. Дуже

замкнуті діти, що страждають аутизмом, через спілкування з конем

поступово розкріпачуються й починають спілкуватися з людьми

[4].

Чому ж саме коні є таким незамінним чинником одужання:

• температура коня вище на 1-3 градуси, за рахунок чого

тіло має термальну обробку і функціонує набагато краще;

• під час занять іпотерапії відбувається одночасне

тренування слабких м’язів і розслаблення перенапружених.

Верхова їзда залучає всі групи м’язів, особливо внутрішні м’язи

стегна;

• у того, хто займається, покращується рівновага і

досягається чітка орієнтація в просторі;

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BA%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

117

• окрім всіх названих психологічних змін ще підвищується

самооцінка, що є дуже важливим для подальшої адаптації та

соціалізації хворих дітей;

• усе це стає можливим через об’єднання енергетичних

полів коня та людини, оскільки доведено, що у коня дуже сильне

біополе, яке здатне позитивно впливати на організм людини [4, 6,

7].

Принципова відмінність іпотерапії від всіх інших видів

лікувальної фізкультури полягає в тому, що тут, як ніде більш,

забезпечується одночасне включення в роботу практично всіх груп

м'язів тіла вершника [2]. Причому це відбувається на

рефлекторному рівні, оскільки, сидячи на коні, рухаючись разом з

ним і на ньому, пацієнт протягом всього сеансу інстинктивно

намагається зберегти рівновагу, щоб не впасти з коня, тим самим

спонукає до активної роботи як здорові, так і уражені хворобою

м'язи свого тіла. Іпотерапія впливає на організм людини через два

могутніх чинники: психогенний і біомеханічний. Співвідношення

питомої ваги цих механізмів в кожному окремому випадку

залежить від захворювання і задач, що вирішуються за допомогою

іпотерапії. Іпотерапія - це метод, що надає одночасний вплив на

фізичний і психосоціальний статуси хворих [3, 6]. Психогенний

чинник складається зі спілкування з живим організмом конем,

великою, темпераментною і сильною твариною, володіння і

управління яким дарує хворому відчуття перемоги, покори йому

такої величезної могутньої істоти, а також почуття переваги над

навколишніми, що стоять внизу, на землі. Крім цього, необхідно

враховувати враження, що викликаються незвично великим

простором навколо хворого, які дозволяють йому відчути себе

вільним, розкріпаченим. Другим могутнім чинником впливу

іпотерапії є біомеханічний чинник, вплив якого зумовлений

наступними моментами:

1. Вплив коливань, що спрямовані від спини рухомого коня

в 3-х взаємо перпендикулярних площинах. Ці коливання мають

середню амплітуду і нав'язуються хворому, при цьому, вони є

різними при різному алюрі. Ці ритмічні коливання спричиняють

118

почергове напруження і відносне розслаблення м'язів тулуба, що

обумовлює утримання тіла хворого на коні під час руху.

2. Біомеханічний чинник сприяє створенню у хворих нових

рефлексів, розвитку рівноваги, координації рухів. Розвиток

рівноваги супроводжується в організмі розвитком симетрій, а саме

симетричного розвитку м'язів тулуба, кінцівок, суглобово-

зв’язкового апарату, тобто усього опорно-рухового апарату, а

також симетричних внутрішніх органів [5,7,8].

Іпотерапія як одна з форм лікувальної фізкультури дозволяє

вирішувати наступні основні завдання:

1. протидіяти негативному впливу гіпокінезії, обумовленою

хворобою;

2. розвивати фізичну активність хворого;

3. сприяти відновленню порушених функцій;

4. поліпшувати або відновлювати втрачені навички;

5. забезпечувати професійну реабілітацію, формувати нові або

відновлювати втрачені навички [8].

Отже, застосування методів іпотерапії викликають суттєвий

позивиний вплив на організм людини. В основу впливу на організм

пацієнта, при застосуванні іпотерапії, є біомеханічний,

психогенний та температурний механізми.


1. Верещагіна С.Р. Анімалотерапія: навч.-метод. посіб. / С.Р.

Верещагіна. – Москва: Просвещение, 2001. – 105 с.

2. Гуревич Д.А. Лікувальна верхова їзда / Д.А. Гуревич //

Конярство і кінний спорт. – 1997. – № 5. – С.27-28

3. Денисенков А.І. Іпотерапія. Можливості та перспективи

реабілітації при дитячому церебральному паралічі: навч. посіб. /

А.І. Денисенков., М.С. Роберт, І.К. Шпіцберг. – М: Геронт, 2002. –

149 с.

4. Загадки природи: для дітей середнього шкільного віку /

В.М. Скляренко, М.О. Панкова, Я.О. Батій, Т.В. Іовлєва. –

Харків:Фоліо, 2007. –318 с.

5. Рогожкина Л.Г. Домашние животные: учебник / Л.Г.

Рогожкина, А.Г. Рогожкин, Д.А.Рогожкин. – Петрозаводск: Руди-

Барс,1999. - 398 с.

http://ua-referat.com/%D0%86%D0%BF%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%8F

http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%8F

119

6. Спинк Д.Р. Розвивающая лечебная верховая езда: ученик /

Д.Р. Спинк. –Санкт-Петербург: МККИ, 2001. – 198 с.

7. Райттерапия (катание на лошади) в развитии двигательных

навыков при детских церебральных параличах / Н. И.

Ионатамишвили, Д.М. Цверава, М. Ш. Лория [и др.] // Вопросы

курортологии, физиотерапии и лечебнойфизической культуры. –

2002. – № 6. – С. 45-47.

8. Штраус И. Иппотерапия. Нейрофизиологическоелечение с

применением верховой езды: пер. с нем / И.Штраус. – М.: Моск.

конноспортив. клуб инвалидов, 2000. – 102 с.

Матюшко А.,

студент групи 402-ГЗ





ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ

ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ПРИ СКОЛІОЗАХ У ДІТЕЙ

Порушення постави є поширеною ортопедичною патологією,

що найчастіше трапляється у дітей. Реабілітація при сколіозі

носить комплексний характер. Комплекс консервативного

лікування сколіозу, як правило, включає: лікувальну гімнастику,

масаж, лікувальне плавання, методи ортопедичної корекції. За

необхідності призначається традиційна терапія, медикаменти,

дієта.

Аналіз доступної нам літератури показав, що в лікуванні

сколіотичної хвороби виділяють три взаємозв'язані ланки:

мобілізація викривленого відділу хребта, корекція деформації,

стабілізація хребта в положенні досягнутої корекції. Суть

консервативного лікування полягає в корекції викривлення хребта

за рахунок зменшення функціонального компоненту викривлення,

120

стабілізації досягнутої корекції за рахунок поліпшення

функціонального стану м’язово-зв'язкового апарату або за

допомогою корсетування. Інтенсивне прогресування основного

патологічного процесу при сколіозах II–IV ступенів є передумовою

до оперативного втручання [2].

Провідна роль у реабілітації хворих на сколіоз належить

ЛФК. Клініко-фізіологічним обґрунтуванням до застосування

засобів ЛФК у комплексній реабілітації хворих на сколіоз є зв'язок

умов формування й розвитку кістково-зв'язкового апарату хребта з

функціональним станом м'язової системи. ЛФК сприяє

формуванню раціонального м'язового корсета, що утримує

хребетний стовп у положенні максимальної корекції. При неповній

корекції ЛФК забезпечує стабілізацію хребта та перешкоджає

прогресуванню хвороби. Застосовують загальнорозвиваючі,

дихальні, спеціальні вправи. Спеціальними є вправи, що

спрямовані на корекцію патологічної деформації хребта.

Коригуючі вправи можуть бути симетричними, асиметричними,

деторсійними. Нерівномірне тренування м'язів при виконанні

симетричних вправ сприяє зміцненню ослаблених м'язів на стороні

опуклості викривлення та зменшенню м'язових контрактур на

стороні угнутості викривлення, що безпосередньо приводить до

нормалізації м'язової тяги хребетного стовпа [1].

Асиметричні коригуючі вправи використовуються з метою

зменшення сколіотичного викривлення. Вони підбираються

індивідуально та впливають на патологічну деформацію локально.

Асиметричні вправи тренують ослаблені і розтягнуті м'язи. Вправи

сприяють вирівнюванню тонусу м'язів, положення надпліч,

зменшенню асиметрії стояння лопаток. Слід пам'ятати, що

неправильне застосування асиметричних вправ може спровокувати

подальше прогресування сколіозу [2].

Деторсійні вправи вирішують наступні завдання: обертання

хребців убік, протилежну торсії; корекція сколіозу вирівнюванням

тазу; розтягання скорочених і зміцнення розтягнутих м'язів у

поперековому та грудному відділах хребта. Група

загальнорозвиваючих вправ включає вправи загальнозміцнюючого

характеру на всі м'язові групи силового і швидкісно-силового

121

характеру, вправи на рівновагу, корекцію руху, витягнення і

розслаблення. Вправи виконуються з предметом (булава, скакалка,

набивні м'ячі, гантелі і т.д.) і без нього.

Для дітей, що займаються коригуючою гімнастикою, велике

значення мають дихальні вправи, оскільки у них слабо розвинена, а

нерідко деформована грудна клітка. Грудну клітку розвивають за

допомогою спеціальних дихальних вправ. При цьому вона

збільшується в об'ємі, а отже, збільшується і життєва ємкість

легенів. Застосовується грудне і черевне дихання. Нерідко діти,

захоплюючись рухом, забувають про дихання і затримують його.

Тому команда методиста «раз-два» у багатьох випадках

замінюється командою «вдих-видих». Наприклад, вправи лежачи з

гантелями, плавальні рухи, «веслування» і т.д. Методист акцентує

увагу дітей на поєднанні вправи з диханням і про категорично

неприпустиму затримку дихання при вправах.

При сколіозі I ступеня разом із загально-розвиваючими і

дихальними вправами застосовують симетричні коригуючі вправи.

Асиметричні вправи застосовуються індивідуально і виключно

рідко. При сколіозі II ступеня в заняттях лікувальною гімнастикою

також переважають дихальні, симетричні вправи. За призначенням,

застосовуються асиметричні і деторсійні вправи. При сколіозі III-

IV ступенів використовується весь арсенал фізичних вправ. При

сколіозах протипоказані фізичні вправи, що збільшують гнучкість

хребта (нахили, скручування, повороти) і що приводять до його

переростягування (висі) [3].

ЛФК проводять у формі заняття лікувальною гімнастикою

(заняття коригуючою гімнастикою). Щоб охопити як можна більше

число дітей із сколіотичною хворобою, заняття коригуючою

гімнастикою проводять груповим методом. Індивідуалізація

лікувальної дії при груповому методі занять досягається

комплектуванням невеликих груп до 10–12 чоловік, однорідних по

деформації, зросту, а також призначенням індивідуальних вправ і

дозування.

Дітям з прогресуючим сколіозом рекомендується проводити

заняття індивідуальним методом. Заняття коригуючою

гімнастикою проводяться 3 рази в тиждень по 30-45 хв. Заняття

122

діляться на 3 частини. Підготовча частина включає організацію

групи для заняття, ходьбу, під час якої виконуються різні рухи

руками, що розвивають м'язи плечового поясу і рухливість у

плечових суглобах, наприклад, махи, кругові рухи. Ходьба з

підняттям прямих ніг, ніг, зігнутих у колінах, пересування в

присіді, «стрибок жаби», «хід слона», «кроки ведмедя», ходьба на

п'ятах, на носках, на зовнішньому краю стопи, перекочування з

п'яти на носок, ходьба в різному темпі і різних напрямах (змійкою,

спиною вперед). Короткочасний біг. Дихальні вправи. Далі вправи

виконуються стоячи перед дзеркалом: вправи для шиї, нижніх

кінцівок і плечового поясу; для формування і закріплення навику

правильної постави; для профілактики і корекції плоскостопості.

Основна частина заняття. Застосовують спеціальні коригуючі

вправи; дихальні; індивідуальні коригуючі вправи; вправи на

рівновагу; вправи на загальну і силову витривалість м'язів

черевного пресу, спини, грудної клітини, сприяючі утворенню

раціонального м'язового корсета; вправи для корекції деформації

ніг; вправи біля гімнастичної стінки, на гімнастичній стінці;

пересувні ігри. У основу заняття коригуючою гімнастикою

покладений принцип максимального статичного розвантаження

хребта. Найбільш ефективні вихідні положення – лежачи, стоячи в

упорі на колінах, колінно-кистьове.

У заключній частині застосовуються вправи на розслаблення,

повільна ходьба із збереженням правильної постави, дихальні

вправи. За свідченнями індивідуально використовується лікування

положенням.

Тривалість різних частин заняття залежить від фізичної

підготовленості дітей, поставлених завдань, а також періоду

реабілітації. Темп вправ звично середній і повільний у вправах,

направлених на силовий розвиток окремих м'язових груп, а також у

вправах коригуючого характеру.

Отже, реабілітація дітей із сколіотичною хворобою повинна

бути тривалою та комплексною, з обов’язковим застосуванням

лікувальної гімнастики.

123


1. Бубела О. Ю. 700 вправ для формування правильної

постави : навч.-метод. посібник / О. Ю. Бубела. – Л. : Українські

технології, 2002. – 164 с.

2. Гросс Н. А. Физическая реабилитация детей с

нарушениями функций опорно-двигательного аппарата / Гросс

Н. А., Гросс Н. В. – М. : Физкультура и спорт, 2000. – 205 с.

3. Епифанов В. А. Лечебная физическая культура и

массаж : учебник / В. А. Епифанов. – М. : ГЭОТАР-МЕД, 2004. –

560 с.

Матяш Д.,






ОЗДОРОВЧО-РЕАБІЛІТАЦІЙНА ФІЗИЧНА

КУЛЬТУРА

Проблеми руху і здоров’я мали велику актуальність ще в

Давній Греції та Римі. Так, грецький філософ Аристотель (ІV ст. до

н.е.) вважав, що ніщо так сильно не руйнує організм, як фізична

бездіяльність. Великий лікар Гіппократ не тільки широко

використовував фізичні вправи під час лікування хворих, але і

обґрунтував принцип їх застосування. Він писав: «Гармонія

функцій є результатом правильного відношення суми вправ до

здоров’я даного суб’єкта». Давньоримський лікар Гален в своїй

праці «Майстерність повертати здоров’я» писав: «Тисячу і тисячу

раз повертав я здоров’я своїм хворим за допомогою вправ» [2, с.

54].

Медики всіх часів одностайно застерігають: недостатня

рухова активність підриває здоров’я, старить людину, наближує її

124

смерть. В теперішній час раціональна організація рухової

активності набула особливої актуальності внаслідок порушення

балансу між активним і пасивним її станами щодо рухової

активності.

Наукою доведено, що здоров’я людини лише на 10-15%

залежить від діяльності лікарів, медпрепаратів, на 15-20% від

генетичних факторів, на 20-25% - від стану навколишнього

середовища, тоді як на 50-55% – від умов і способу життя [2].

Саме тому все більшої актуальності набуває оздоровчо-

реабілітаційна фізична культура.

Оздоровчо-реабілітаційна фізична культура – це спеціально

спрямоване використання фізичних вправ в якості засобів

лікування і відновлення функцій організму, порушених або

втрачених внаслідок захворювання, травм, перевтоми тощо [1, с.

54]. Застосування окремих форм рухів і рухових режимів з

оздоровчою метою бере свій початок ще з давніх-давен як один із

напрямів медицини. Проте і зараз цей вид фізичної культури

активно розвивається як лікувальний засіб.

Формами оздоровчо-реабілітаційної фізичної культури є:

– групи ЛФК при диспансерах і лікарнях;

– групи здоров’я в колективах фізичної культури, на

фізкультурно-спортивних базах тощо;

– самостійні заняття з фізичної культури.

Специфіка роботи в групах ЛФК полягає у використанні

лікувальної гімнастики, дозованої ходьби, бігу, прогулянок на

лижах тощо. Деякі рухові режими (тонізуючий, тренувальний)

проводяться у формі урочних, індивідуальних і групових занять.

Заняття в групах здоров’я носять як загальнооздоровчий

характер для людей, які не мають серйозних відхилень за станом

здоров’я, а також спеціально спрямований характер з урахуванням

специфіки хвороби.

Основними засобами занять є легко дозуючі по

навантаженню вправи з гімнастики, плавання, легкої атлетки.

Кращий оздоровчий і тонізуючий ефект досягається при

комплексному використанні вправ, бажано різноманітних. Заняття

125

проводяться за спеціально розробленими програмами під

керівництвом методиста і під наглядом лікаря.

Індивідуальні заняття реабілітаційного типу можуть мати як

загальнооздоровчий, так і спеціально-спрямований характер.

Наприклад, під час функціональних порушень серцево-судинної та

дихальної систем потрібно активно використовувати фізичні

вправи аеробного характеру тощо.

Під час проведення самостійних занять з фізичної культури

без медичного контролю слід слідкувати за власним самопочуттям,

щоб максимальна частота серцевих скорочень під час навантажень

не перевищувала 130 скорочень за хв. для людей віком до 50 років

і 120 скорочень за хв. для людей старших 50 років [1, с. 35]

Оздоровчо-реабілітаційна фізична культура відіграє

важливу роль і в системі наукової організації праці. Проведення

профілактичних заходів в фізкультурно-оздоровчих центрах

дозволяє зняти стресові явища і негативні наслідки, які виникають

внаслідок фізичного і психологічного перенапруження на

виробництві і сучасних умов життя людини.

До комплексу профілактичних заходів оздоровчо-

реабілітаційного характеру належать різні види відновлювальних

вправ, які застосовують в режимі і після робочого дня, масаж,

банні процедури, психорегулюючі та інші засоби.

Оздоровчо-реабілітаційна фізична культура відіграє велику

роль в системі підготовки спортсменів. Вона спрямована на

відновлення функціональних і пристосувальних (адаптаційних)

можливостей організму після довгих періодів напружених

тренувальних і змагальних навантажень, особливо під час

перетренування і ліквідації наслідків спортивних травм.

Отже, оздоровчо-реабілітаційна фізична культура на

сьогодні має велике значення для зміцнення здоров’я людини як

система спеціально спрямованого використання фізичних вправ в

якості засобів лікування і відновлення функцій організму,

порушених або втрачених внаслідок захворювання, травм,

перевтоми.

126


1. Амосов Н.М. Раздумья о здоровье. – 3-е изд. доп. и

перераб. – М.: Физкультура и спорт, 2007. – 287 с.

2. Мухін В. М. Основи фізичної реабілітації / Магльований А.

В., Магльована Г. П. – Х.: Наука, 1999. – 120 с.

Мисюра С.В.,






ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД ВИРІШЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ

ПРОБЛЕМИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ЛЮДЕЙ З

ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Проблема громадян з обмеженими можливостями є

актуальною у будь-який час в усіх країнах світу. Це стосується

громадян з такими вадами здоров’я, як ураження опорно-рухового

апарату та центральної і периферичної нервової системи;

психічними захворюваннями та розумовою відсталістю;

ураженнями органів слуху та зору; ураженнями внутрішніх

органів, а також онкологічними захворюваннями. Кількість таких

осіб постійно зростає, хоча причини і наслідки інвалідності можуть

бути різними: зумовленими як спадковістю, травмуваннями,

різними соціально-економічними обставинами, але й різним

ступенем забезпечення державами добробуту своїх громадян.

Сьогодні такі люди, особливо діти, відносяться до найбільш

соціально незахищеної категорії населення. Їх потреби в

медичному і соціальному обслуговуванні набагато вищі. Вони не

мають можливості отримати освіту, а потім і роботу, значна їх

кількість не мають сім’ї, перебувають у різних спеціалізованих

127

установах. Все це говорить про те, що люди зх. Особливими

потребами у нашому суспільстві є меншістю, яка потенційно

потерпає від дискримінації та потребує постійної уваги до власних

проблем.

На сьогодні понад 650 мільйонів людей, що становить

приблизно 10-15 % населення світу живуть з інвалідністю. За

даними Програми розвитку ООН (ПРООН) 80% інвалідів живуть у

країнах, що розвиваються. Згідно з оцінками Світового Банку 20 %

найбільш бідних жителів Землі складають – інваліди [3].

Згідно офіційної статистики кількість людей з обмеженими

можливостями в Україні 2.67 мільйонів, що становить близько

5.2% від кількості всього населення [3].

Як відомо, усі знання про світ та його оточення виникає ще

в дитячі роки, тому важливо, щоб дитина росла у нормальних

умовах та цілковитій сім’ї. А для дітей з обмеженими

можливостями ще важливіше, тому така дитина має

«пристосовуватися» до світу «нормальних» здорових людей.

Дитина, яка відірвана від багатьох подій життя, важливих для її

формування як особистості вважає себе неповноцінною людиною,

що в майбутньому відіграє дуже велику роль. Занижена самооцінка

суттєво впливає на поведінку дитини, що згодом переростає у

боязнь спілкування з іншими людьми. Її невпевненість у власних

силах знижує можливість досягти успіху в подальшому; викликає

підвищену тривожність, вразливість, емоційну нестійкість,

депресивні стани, недостатню орієнтація в соціумі, низьку

соціальну активність, завищені або занижені уявлення про свої

можливості, відчуття втрати майбутнього тощо [1].

Такі люди, а особливо діти, окрім фізичної реабілітації

повинні мати й психологічну допомогу. Насамперед - це допомога

їм у досягненні окрім оптимального фізичного розвитку, ще й

інтелектуального та соціального. Потрібно розширити їх

незалежності, щоб інваліди самостійно могли жити максимально

активно і мали доступ до будь-яких сфер життя суспільства, а

особливо – освіти та роботи [1].

128

Наприклад, у Англії, США, Росії впроваджують інтегроване

навчання дітей і вважають, що воно є ефективним для дітей-

інвалідів і дітей з обмеженими можливостями.

Інтеграція може бути:

– комбінованою – дитина навчається в класі здорових дітей,

при цьому отримує системну корекційну допомогу вчителя-

дефектолога;

– частковою – діти першу чи другу половину дня проводять

у звичайних групах;

– тимчасовою – діти спеціальних і масових класів чи груп

об’єднуються для проведення різних заходів, прогулянок, свят,

окремих занять;

– повна – по 1–2 дитині навчаються в масових класах чи

групах дитячих садків. При необхідності батьки надають допомогу

дітям за вказівками фахівців [2].

Окрім цих країн, у Західній Європі та Австралії реалізується

багато схожих освітніх проектів для цієї категорії людей. Для

України цей напрям недостатньо розроблений, тому доцільним є

вивчення та запозичення досвіду країн, успішно працюючих у

зазначеному напрямі.

Окремо слід також спинитися на працевлаштуванні,

оскільки більшість людей з особливими потребами не можуть

знайти роботу і не через те, що не мають відповідних навичок, а

через те, що багато підприємств не хочуть їх працевлаштовувати

через їх статус у суспільстві. Хоча й В Україні, як і в більшості

європейських країн, діє концепція квотування державою певного

відсотка робочих місць на підприємствах. Відповідно до ст. 19

Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні”, всім підприємствам, установам та організаціям з

кількістю працюючих від 8 і більше осіб встановлено норматив зі

створення 4% робочих місць для працевлаштування інвалідів, але

лише 55% підприємств дотримуються встановленого показника, їм

вигідніше сплатити штраф, ніж забезпечити роботою інваліда. Для

порівняння: в Італії та Іспанії – 2%, у Німеччині – 5%, у Франції –

6% [3].

129

У багатьох країнах створені такі умови, що працюючі

інваліди складають у середньому половину осіб від загальної

кількості людей з обмеженими можливостями. Так, у США

працюють 29% громадян, які мають порушення здоров’я, у

Великобританії – 40%, Італії – 55%, Швеції – 60%, Китаї – 80%. В

Україні працюючих інвалідів нараховується близько 20%, при

тому, що кількість інвалідів працездатного віку становить 1,5 млн.

осіб, серед яких працює майже 443 тис [3].

Такі проблеми можна перелічувати нескінченно, але, на

нашу думку, основними з них є саме виховання, освіта, а згодом і

пристосування у світі як повноцінного громадянина за правом

працевлаштування.

Отже, психологічні проблеми фізичної реабілітації

займають провідне місце у фізичному вихованні та реабілітації

людей з обмеженими можливостями, оскільки важливо не лише

фізичний розвиток людини, а адаптація її до суспільства і життя

нормальної здорової людини. Це все потрібно для того, щоб кожен

почував себе повноцінною людиною, потрібною суспільству і не

відчував себе «білою вороною» серед інших.

Оскільки важливо привити це все ще змалечку, то можемо

зазначити, що педагогічне забезпечення процесу психофізичної

реабілітації та соціальної адаптації дітей-інвалідів повинно мати

системний характер, охоплюючи, при цьому, орієнтаційний,

змістовий, комунікативний, особистісний, технологічний та

професійний параметри. Урахування їх у педагогічному процесі

дозволяє зробити діяльність центрів ранньої соціальної реабілітації

ефективною, цілеспрямованою і послідовною.


1. Бойчелюк В. Й. Психологія людини з обмеженими

можливостями: навч. посібник / В. Й. Бойчелюк, А. В. Турубарова.

– К.: Центр учбової літератури, 2011. - 264 с.

2. Дети с отклонениями в развитии: Метод.пособие / сост.

Н.Д.Шматко. –М.: Аквариум, 1997. – 208 с.

3. Кравченко М.В. Актуальні проблеми соціального захисту

інвалідів в Україні [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.academy.gov.ua/ej/ej12/txts/10kmvziu.pdf

130

Чайка А.С.,






ШКІЛЬНИЙ ТРАВМАТИЗМ ТА ЙОГО

ПРОФІЛАКТИКА

Сучасний рівень розвитку суспільства значною мірою

актуалізує наукові проблеми, пов’язані зі збереженням і

зміцненням здоров’я та фізичним розвитком учнів. Серед причин

погіршення стану здоров’я молодого покоління виділяють,

насамперед, гіподинамію, недосконалість існуючої системи охорони

здоров’я, економічну та соціальну кризи, забруднення

навколишнього середовища та зростання рівня травматизму дітей і

підлітків.

Наразі особливо гостро постає проблема шкільного

травматизму. За даними Міністерства охорони здоров'я України,

переважна більшість травм (68%) виникає саме серед учнів. Як

свідчить статистичний аналіз звітів закладів охорони здоров'я

України за 2005-2010 р., 26% шкільних травм діти отримують на

уроках фізичної культури та позаурочних формах організації занять

з фізичного виховання. Травми є основною причиною летальних

наслідків у дітей шкільного віку, причому від них гине або отримує

серйозні ушкодження більше дітей, ніж від усіх інших

захворювань загалом [1; 2].

Значний внесок у розроблення теоретичних і практичних

питань щодо проблеми травматизму на заняттях фізичною

підготовкою і спортом зробили Бріжата І. А., Грубар І. Я.,

Яворська Т. Є та ін.

Термін “травма” в перекладі з латинської означає тілесне

пошкодження при поранені. Додамо, що пошкодження, які

131

повторювались у певній групі населення називається

травматизмом. Під дитячим травматизмом слід розуміти

сукупність раптових ушкоджень у дітей різного віку.

Слід зазначити, що травматизм поділяють на: побутовий,

транспортний, шкільний і спортивний. Буває ще вуличний,

вогнепальний, сільськогосподарський, виробничий, нещасний

випадок на воді, задушення та отруєння.

Шкільний травматизм – це травми, що виникають у дітей на

уроках та в позаурочний час у класних кабінетах, спортзалі,

майстернях і коридорах. Основними причинами шкільного

травматизму є недостатня виховна робота: діти, проводять

перерви, як їм заманеться. На нашу думку, деякі вчителі не знають

основ запобігання травм або нехтують ними: допускають

перевантаження навчальних майстерень під час проведення

занять, дозволяють учням приходити на уроки у повсякденному

одязі, не дбають про організацію динамічних перерв тощо.

Запобігти цьому можна завдяки чітко налагодженій організації

навчально-виховного процесу і високій якості освітньо-виховної

роботи в загальноосвітній школі[4].

У кожному кабінеті є правила техніки безпеки при різних

видах робіт. На початку кожного уроку потрібно їх повторювати.

Діти повинні усвідомлювати, що під час виробничого

навчання треба бути надзвичайно уважними, зібраними, ретельно

виконувати всі настанови вчителя, чітко дотримуватись техніки

безпеки.

У профілактиці дитячого травматизму велику роль

відіграють вчителі, вихователі, працівники міських і районних

санітарно-епідемічних станцій, житлових управлінь, сільських рад,

міліції. Вони здійснюють постійний нагляд за станом території

житлових масивів, шкільних і дошкільних закладів, за

дотриманням правил безпеки при проведенні ремонтних і

будівельних робіт.

Слід зазначити, що вчителі фізичної культури несуть

відповідальність за збереження життя та здоров'я учнів. Тому,

після проведеного опитування та анкетування цих вчителів,

дослідниками було визначено, що у своїй практичній діяльності

132

вони керуються інструкцією, державними актами, наказами та

документами з охорони праці, розробленими Міністерством освіти

і науки України, здійснюють контроль за дотриманням учнями

правил техніки безпеки на уроках фізичної культури, проводять

роз’яснювальну роботу щодо правильної техніки виконання

рухових дій та вправ, приділяють належну увагу відпрацюванню

елементарних прийомів і техніки гри та виробленню відповідних

навичок, навчають дітей оцінювати свої сили та можливості під час

занять фізичною культурою [3].

Крім того вчителі фізичної культури зобов’язані проходити

курси з охорони праці, брати участь у випробуванні гімнастичного

знаряддя та обладнання; вносити пропозиції щодо поліпшення

умов проведення освітнього процесу; знати фізичну

підготовленість й функціональні можливості учнів; медичну групу,

до якої учні віднесені за результатами медичного огляду; володіти

методикою лікувальної фізичної культури для учнів спеціальної

медичної групи, а також вміти надавати невідкладну допомогу у

разі виникнення травмування [2].

Як засвідчує практика, в попередженні травм суттєве

значення має рівень фізичного розвитку дитини. Крім того, заняття

фізичними вправами, рухливими іграми, спортивними розвагами є

не тільки засобом зміцнення здоров'я дитини, але й одним із

заходів профілактики травматизму.

З позиції нашого дослідження заслуговують на увагу

результати досліджень Брижатої І. А. На основі деталізації

шкільних програм з фізичної культури дослідниця запропонувала

навчальну програму для попередження травматизму на уроках

фізичної культури “Програма профілактики шкільного

травматизму” (1 – 11 класи). Таким чином у процесі створення

експериментальної програми було вдосконалено шкільну програму

“Основи здоров'я і фізична культура”, до інтегральної моделі якої

включено такі розділи: у першому – представлено перелік

обов’язкових для вивчення фізичних вправ або їх базових

елементів; другий розділ визначає направлену роботу опорно-

рухового апарату та режими роботи м’язів; третій та четвертий

розділи містять бази даних для добору підготовчих та підвідних

133

вправ; п’ятий – оптимальний підбір необхідного інвентарю та

обладнання; у шостому розділі дібрані методи попередження та

профілактики травматизму учнів. Матеріал програми дає

можливість використовувати її для якісної підготовки студентів до

планування і проведення уроків фізичної культури в школі.

Узагальнюючи вищевикладене, маємо підстави

стверджувати, що шкільний травматизм є складною й

невирішеною проблемою. Розв’язанню цієї проблеми значно

сприятиме розроблення педагогічних технологій

травмопрофілактичної підготовки майбутніх фахівців фізичного

виховання адаптованих до навчального процесу вищої школи,

впровадження профілактичних заходів у загальноосвітніх

навчальних закладах, цілеспрямована, регулярна профілактика

травматизму на уроках фізичної культури із застосуванням

інноваційних методів навчання.


1. Бріжата І.А. Педагогічні технології профілактики

шкільного травматизму у фаховій підготовці майбутніх учителів

фізичної культури: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.

пед. наук : спеціальність 13.00.02 – «Теорія та методика навчання

фізична культура, основи здоров’я» / І.А. Бріжата – Чернігів, 2011.

− 20 с.

2. Грубар І. Я. Дитячий травматизм: профілактика та

реабілітація засобами фізичного виховання. : автореф. дис.на

здобуття наук. ступеня канд. наук з фізичного виховання та спорту

: спеціальність 24.00.02 – «Фізична культура, фізичне виховання

різних груп населення» / І.Я. Грубар – Львів, 2004. – 22с.

3. Яворська Т. Є. Ретроспективний аналіз профілактики

дитячого травматизму на уроках фізичної культури /

Теоретические и практические научные инновации. – 2006. − C. 26

– 28.

134

Сікаленко А.В.,






ЕТІОЛОГІЯ ТИПОВИХ ТРАВМ АХІЛОВОГО СУХОЖИЛЛЯ

В БАДМІНТОНІСТІВ

На сьогодні бадмінтон належить до категорії неконтактних

індивідуальних (одиночних) або парних ігор переважно

швидкісно-силової спрямованості. За результатами дослідження

Міжнародного Олімпійського Комітету (МОК) бадмінтон увійшов

до списку найбезпечніших олімпійських видів спорту. Однак

травматизм у цьому виді спорту є неминучим. Найчастіше

виявляються травми колінного, ліктьового, кистьового суглобу й

ахіллового сухожилля [2].

Серед специфічних травм бадмінтоністів розрив ахіллового

сухожилля займає провідне місце за частотою і тяжкістю. За

статистичними даними щорічно в середньому спостерігається 12

розривів. При цьому в останні роки простежується чітка тенденція

до збільшення кількості аналогічних травм. Більшість тренерів та

спеціалістів визнають, що отримання такої травми є неминучим у

зв’язку з іманентними властивостями гри. У річному

тренувальному циклі спортсмена найбільша кількість травм - 71,

4% - виникає в основному періоді і 28,6% випадків – у

підготовчому періоді [1;3].

За даними опитувань більшість випадків розриву сухожилля

відбулася саме біля задньої лінії поля в момент гальмування

переміщення від сітки і зміни його на рух до сітки. Оскільки такі

переміщення відбуваються не строго по повздовжній осі поля, а й в

проміжних напрямках, під кутом, стопа найчастіше знаходиться в

дещо приведеному або відведеному положенні. Це різко знижує

135

сукупну міцність сухожилля і призводить до розриву. Основним

техніко-тактичним елементом гри, який провокує виникнення

розриву ахіллового сухожилля, є постійне чергування укорочених

та високо-далеких ударів на задню лінію. Це потребує

максимально швидкого переміщення бадмінтоніста майже через

все ігрове поле з різким гальмуванням і зміною напряму руху на

протилежний. При цьому стопа виконує функцію головної опорної

ланки. Через постійний дефіцит часу гальмуванню властивий

характер удару. У цей час стопа знаходиться в середньому

положенні і демпфіруючі властивості згиначів стопи (поступальна

робота, розтягування-подовження) не використовуються. Тільки

при розіграші одного очка майстер спорту виконує в середньому

4,5 таких переміщень, тоді як за всю гру (2 партії) – 250 [1;2].

Крім вище вказаних причин, істотне значення для типової

травматизації бадмінтоністів має низка таких факторів:

- різноманітність покриття поля і якості взуття –

ефективність ігрових дій бадмінтоніста пов’язана з максимальним

зчепленням взуття та покриття, що водночас провокує й посилює

біомеханічні умови травмування;

- перехід на гру пір`яним воланом – збільшує швидкість гри,

щільність і темп ігрових ситуацій, а також збільшує тривалість

розіграшу кожного очка, що різко підвищує загальне і питоме

навантаження на ноги;

- відмінності в техніці переміщень гравця – зокрема,

«м`якість», ресорність базової стійки, коли значне амортизаційне

навантаження частково знімається з гомілково-ступневого суглобу

і переходить на колінний суглоб. У 57,2% випадків відмічається

непрямий механізм травми, обумовлений неточним переміщенням

по площадці (різке згинання, розгинання чи скручування в

суглобах нижніх кінцівок);

- техніка виконання ударів гравцем – саме недоліки у

виконанні атакуючих ударів (удар по волану, удар в стрибку)

призводять до травмування ахіллового сухожилля у 70% випадків.

Близько 30% травм виникає при виконанні захисних ударів

(прийом волану);

136

- великий стаж занять бадмінтоном – в результаті

тренувальних та змагальних навантажень структури сухожилля

зношуються, можливості його реституції та реконструкції все

більше вичерпуються;

- ранг змагань – більшість зафіксованих та проаналізованих

дослідниками травм сталася на відповідальних змаганнях.

Важливість перемоги і сильний суперник змушують грати

спортсмена на межі фізичних можливостей, а висока емоційна

напруга – забути про небезпеку і переступити цю межу;

- період гри – практично всі розриви ахіллового сухожилля

сталися в другій половині гри, ближче до кінця вирішальної партії.

Відомо, що бадмінтон – це гра на носочках, а, точніше, на передній

частині стопи. Така гра сильно навантажує литкові м`язи, часто з

виникненням судом. Їх стомлення позначається на здатності до

розслаблення. Фінальне гальмування при русі до задньої лінії стає

все більш жорстким та одномоментним. Розривна небезпека такого

гальмування (градієнт сили за часом) доходить до максимальної;

- статеві відмінності – частіше травмують ахіллове

сухожилля чоловіки, що можна пояснити більшою напруженістю і

тривалістю їхньої гри, а також більшою вагою тіла;

- психоемоційний стан та рівень морально-вольових якостей

гравця – травма може виникнути в разі виходу гравця на площадку

без відповідного настрою чи настанови на гру. За даними

дослідження, такий стан виявлений у 37,5% травмованих

бадмінтоністів. У більшості (62, 5%) у гравців з розривом

ахіллового сухожилля навпаки спостерігалося сильне бажання

перемогти. Як правило, це призводить до зайвої метушні,

нервозності, знижує якість гри, погіршує координацію рухів гравця

і як результат – до травми [1;3].

Існують також і внутрішні фактори, що сприяють

отриманню травми: стан втоми чи перевтоми, перетренованість

організму, хронічні вогнища інфекції, індивідуальні особливості

організму, тривалі перерви в заняттях бадмінтоном.

Отже, як бачимо, існує низка зовнішніх та внутрішніх

факторів, які провокують травматизацію бадмінтоністів, зокрема

розрив ахіллового сухожилля. Вважаємо, що мінімізації та

137

запобіганню травматизму під час гри в бадмінтон сприяє

ефективне управління тренувальним та змагальним процесом.


1. Петерсен Л. Травми у спорті: пер. зі швед. / Л. Петерсен,

П.Ренстрем. – М. : ФиС, 2000. – 208 с.

2. Рыбаков Д. П. Методические рекомендации тренерам к

практическим занятиям по обучению технике бадминтона / Д. П.

Рыбаков. – М. : ФиС, 2000. – 85 с.

3. Франке К. Спортивна травматологія: пер. з нім. / К.

Франке. – М. : Медицина, 2002. – 160 с.

Степаненко В.В.,






ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ОЖИРІННІ ЖІНОК

РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ

Останнім часом реабілітологи стикнулись з проблемою

надмірної ваги у жінок репродуктивного віку, яка з кожним днем

стає більш актуальною. За останнє десятиліття в багатьох

економічно розвинених країнах поширеність ожиріння

збільшилася вдвічі. За прогнозами експертів ВООЗ, при збереженні

існуючих темпів зростання захворюваності до 2025 р. в світі

загалом буде налічуватися більше 300 млн. страждаючих на

ожиріння людей, з них близько 175 млн жінок різного віку.

За визначенням Л. Б. Сейленса, ожиріння є синдромом,

обумовленим фізичними, біохімічними, метаболічними і

поведінковими змінами, в результаті яких відбувається надмірне

накопичення жирової тканини, і відповідно збільшення маси тіла

[1].

138

В Україні, за найскромнішими підрахунками, від зайвої ваги

страждає кожна четверта жінка и кожен шостий чоловік (у США,

за Даними Американської медичної асоціації, з надмірною вагою

— кожен третій). Всього ожирінням страждає близько 15 %

населення нашої країни.

Низька інформаційна культура населення, а також часом брак

уваги лікарів до даної проблеми призвели до того, що останнім

часом у світі, зокрема, в Україні широкого поширення набули різні

засоби для схуднення. Це можуть бути пігулки, чаї сечогінні, або

дієти і т.д., які підібрані не правильно для певної особи. Всі ці

засоби для того щоб покращити стан, можуть призвести до

фатальних наслідків.

Згідно даним ВООЗ, основними причинами розвитку даної

патології ожиріння є надмірне споживання висококалорійної їжі і

зниження фізичної активності. Однак деякі дослідники

пропонують доповнити цей список ще кількома позиціями. На

масу тіла впливають спадковість і гормональний фон, але головна

причина ожиріння у тому, що людина вживає в їжу більше калорій,

ніж витрачає [2-4].

Існує три основні причини, які ведуть до ожиріння:

аліментарна, обумовлена надходженням з їжею більшої кількості

калорій, ніж витрачається організмом. Це причина 85-90% всіх

випадків ожиріння; ендокринна, обумовлена недостатньою

активністю залоз внутрішньої секреції (мікседема, євнухоїдизм,

пост клімактеричний період). Від цієї причини залежить 12-13 %

всіх випадків ожиріння; церебральна, обумовлена порушенням

регуляції центрів голоду і апетиту, 2-3 % випадків ожиріння. У

випадках гормональної і церебральної причини ожиріння необхідні

консультації і спільні дії дієтолога з ендокринологом чи

невропатологом [2].

Ожиріння зазвичай лікують комплексно, воно зводиться до

збільшення обсягу фізичних навантажень та обмеження енергетичної

цінності їжі, переважно за рахунок вуглеводів та жирів. У разі

необхідності призначають гормональні препарати і медикаменти, що

знижують апетит чи спрямовані на лікування супутніх захворювань.

Хворі з ожирінням лікуються, переважно, у поліклініці і періодично

139

у санаторіях. Осіб з яскраво вираженими патологічними змінами в

серцево-судинній та інших системах та органах лікують у стаціонарі

відповідно до клінічного перебігу захворювань і, природно, з

урахуванням ожиріння. Велику питому вагу у комплексному

лікуванні хворих мають засоби фізичної реабілітації.

Фізичну реабілітацію застосовують у вигляді ЛФК,

лікувального масажу, фізіотерапії, механотерапії, працетерапії [4].

У нашій статті ми звернемо увагу на аеробні вправи як ефективний

засіб лікування та профілактики ожиріння у жінок

репродуктивного віку. Аеробне тренування збільшує здатність

організму мобілізувати жири як джерело енергії, тому запаси жирів

зменшуються. Аеробні тренування позитивно впливають на

нормалізацію ваги тіла.

Заняття аеробікою викликають підвищенням

функціональних можливостей організму. В процесі занять

аеробікою у роботу послідовно включаються всі групи м’язів і

суглоби. Аеробіка має такий самий вплив на організм, як біг,

ходьба, їзда на велосипеді, плавання. Комплексний вплив на

нервово-м’язовий апарат, нервово-ендокринну систему, обмін

речовин і емоційну сферу робить аеробіку привабливою та

ефективною для підвищення рівня фізичного стану та здоров’я в

цілому [6].

При проведенні занять широко використовується сучасна

музика, на яку "накладаються", відповідні їй за стилем, рухи

танцювального характеру. Від вміння тренера проводити різні види

вправ із музичним супроводом, збагачувати заняття естетичним

змістом, привертати увагу жінок до виразних, точних і гарних

рухів, певною мірою залежить й ефективність занять [5].

Заняття з музичним супроводом мають і велике оздоровчо-

гігієнічне значення, музичний ритм організує рухи, підвищує

настрій. Позитивні емоції викликають прагнення виконувати рухи

енергійно, що підсилює їхній вплив на організм, сприяють

підвищенню працездатності й оздоровленню.

Таким чином можна зробити висновок, що в даний час

ожиріння розглядається як хронічне захворювання, яке вимагає

тривалої реабілітації та відповідного лікування, спрямованого на

140

стабільне зниження маси тіла і запобігання розвитку супутніх

захворювань. Для запобігання даної проблеми потрібно залучати

жінок репродуктивного віку до активного життя та правильного

харчування.


1. Эндокринология и метаболізм / под ред. Ф. Фелинга. ‒ М.:

Медицина, 1985. ‒ 520 с

2. Метаболический синдром с позиции эндокринолога: что мы

знаем и что уже можем сделать / И. В. Кононенко, Е. В. Суркова,

М. Б. Анциферов // Проблемы эндокринологии. ‒ 1999. ‒ № 4. ‒ С.

36-41.

3. Динамика состава тела как мера адаптации организма к

физическим загрузкам / Г. С. Козупица, Т. В. Зотанина, М. М.

Гинзбург // Эколого-физиологические проблемы адаптации. ‒

1998. ‒ № 5. ‒ С. 186-187.

4. Мухін В. М. Фізична реабілітація / Мухін В. М. ‒ К.:

Олімпійська л-ра, 2009. ‒ 488 с.

5. Литвинов Е.Н. Обучающая программа по технике

попеременного двухшажного хода / Литвинов Е.Н. // Физическая

культура в школе. − 2003 − №1. − С. 27-29.

6. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей:

навчальний посібник для фізкультурних вузів / Линець М.М. −

Львів: "Штабор", 1997. − 204 с.

Хвостенко А. І.,






ХАРЧУВАННЯ ЗА ГРУПАМИ КРОВІ

141

На сьогоднішній день тема раціонального харчування є досить

актуальною, оскільки в даний час так багато різних систем

харчування, і автор кожної з них доводить, що тільки його система

є єдино правильною. Це призводить до того, що більшість людей,

спробувавши кілька з них і не отримавши обіцяного результату, у

підсумку повертаються до звичайного харчування. Тому метою

нашого теоретичного дослідження стало ознайомлення з однією із

таких теорій – теорією харчування за групами крові [2].

Одну з найвідоміших систем харчування — дієту за групами

крові, винайшов відомий лікар-натуропат Пітер Д’Адамо. Теорія

харчування за групою крові викликала серед медиків гострі

дискусії, які не вщухли до цих пір. Пітер Д’Адамо створив

концепцію «4 групи крові — 4 шляхи до здоров’я», яка стала

основою багатьох теорій і низки наукових праць. Його

дослідження довели, що у людей з однаковою групою крові є

загальна схильність до ряду захворювань, у них загальні біологічні

режими сну та відпочинку, схожа стійкість до стресів. Організми

людей з однієї і тієї ж групою крові однаково реагують на ряд

продуктів харчування [1].

Узагальнивши низку наукових розвідок можна сказати, що для

звичайної діяльності імунної та травної систем, людині необхідно

вживати продукти, належної групи крові та виключити з раціону

речовини, непорівнянні із кров'ю, тому що це зменшує

зашлакованість організму, покращує роботу внутрішніх органів,

сприяє схудненню. Споживання ж чужорідних продуктів

призводить до зашлакованості організму і швидкого зростання

жирових відкладень.

Необхідно зазначити, що Доктор Д’Адамо припустив, що у

самих древніх людей була тільки одна група крові — 1, після того,

як люди навчилися обробляти землю, вирощувати злаки, і вживати

їх у їжу, з’явилася 2 група крові, 3 група виникла внаслідок

кочування стародавніх людей на північ, в умови з більш жорстким

і холодним кліматом. А 4 група крові — це наймолодша група, яка

з’явилася в результаті об’єднання 1 і 2 груп крові.

З цього випливає, що людям з різними групами крові

генетично необхідні різні продукти харчування. І саме вживання

142

їжі, яка не підходить людям з тією чи іншою групою крові

призводить до негативних результатів: надмірної ваги, проблем з

травленням. Вся справа в тому, що вся їжа, вступає в хімічну

реакцію з кров’ю, і те, що приведе до позитивної реакції з 1

групою крові, негативно позначиться на 2 і 3 групах. У будь-якому

продукті містяться такі речовини, як лектини (протеїни, які

зв’язують вуглеводи або іншими словами — глікопротеїни). Кожна

конкретна група крові генетично запрограмована на засвоєння

конкретних лектинів. Якщо вживати велику кількість продуктів з

невідповідними лектинами, то вони починають накопичуватися в

органах травлення. Організм сприймає клітини, в яких найбільше

скупчення негативних лектинів, як чужорідні, і починає з ними

боротися. Було встановлено, що у людей, які вживали «свої»

продукти, переставали накопичуватися токсини, організм сам

спалював весь зайвий жир, поліпшувався обмін речовин, не

загострювалися хронічні захворювання шлунково-кишкового

тракту. Ще один не менш позитивний фактор полягає в тому, що

людині не потрібно обмежувати себе в харчуванні, процес

відбувається поступово, організм очищається, стаючи не тільки

стрункіше, але і здоровіше. Дієта по групі крові не відноситься до

розряду «швидких», з її допомогою можна схуднути за 2 місяці.

Але люди, які постійно дотримуються цієї дієти, більше не

набирають зайву вагу.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що вище сказане є

доказом того щоб люди харчувались по групам крові, а якщо

інакше то невідомі лектини та токсини будуть накопичуватись в

органах травлення.

Таким чином, відкриття професора Пітера Д'адамо

відкриває «двері» до таємниць здоров'я і довголіття. Він і його

колеги обстежили тисячі пацієнтів наскільки добре або погано

вони переносять ті чи інші продукти харчування і як це

співвідноситься з їх групою крові. На підставі проведеного ними

дослідження та на основі своєї теорії доктор Пітер Д’Адамо

створив класифікацію продуктів по групі крові.

Люди з 1 (0) групою крові отримали назву «мисливці», ця

група сама давня і найбільш поширена. До якої віднесені

143

споживачі м'яса із стійким травним трактом, хорошою імунною

системою, але поганою адаптацією до змін продуктів харчування.

Тож до молочних продуктів і зернових, травний тракт "мисливців"

погано пристосований. Звернемо увагу на те, що в їхньому меню

повинні переважати м’ясні продукти, а хліб і макаронні вироби

повинні бути виключені з раціону. Для таких людей була створена

спеціальна дієта для 1 групи крові.

Люди з 2 (А) групою крові — це «землероби». Поява 2-ї

групи крові пов'язана з переходом людей до землеробства.

Володарі цієї групи – вегетаріанці з чутливим травним трактом. Їм

необхідна екологічно чиста натуральна їжа. Тому їм слід їсти

рослинні продукти, і дуже обмежувати себе у м’ясі. Для них

доктор Д’Адамо розробив дієту для 2 групи крові.

Люди з 3 (В) групою крові — це «кочівники», переганяючи

худобу на північ, ці люди звикли їсти молочні продукти, сири, і

зовсім невелику кількість м’яса і риби. У володарів 3-ї групи крові

потужна імунна система і вільніший (на відміну від людей з 1-ї та

2-й групами) вибір продуктів харчування. Вони - основні

споживачі молока. Щоб зберегти фігуру, гарний настрій і

молодість, треба рівномірно поєднувати фізичну і розумову

активність. Ідеальним живленням для них буде дієта для 3 групи

крові.

Група крові IV (АВ) з'явилася менше тисячі років тому в

результаті змішання інших груп, тому й дали їм назву «нові люди».

Люди з 4-ю групою крові швидко реагують на зміни

навколишнього середовища та харчування. У них чутливий

травний тракт і імунна система. Кращий спосіб тримати себе у

формі - поєднання інтелектуальної роботи з легкою фізичною

активністю. Для них доктор Д’Адамо розробив дієту для 4 групи

крові [3].

Часто людей цікавить — чи впливає позитивний або

негативний резус-фактор на дієту по групі крові. Відомо, що 86%

людей мають позитивний резус-фактор (тобто на поверхні їх

еритроцитів є антиген). У решти 14% — негативна група крові.

Харчування за групою крові розраховане саме на відмінності за

складом певних антигенів та антитіл у людей з різними групами

144

крові. Ураховуючи, що у більшості людей позитивний резус-

фактор, то дієту їм слід вибирати саме за групою крові, не беручи

до уваги позитивний або негативний резус фактор. Звідси

випливає, що резус – фактор не впливає на харчування за групою

крові.

Отже, можна зробити висновок, що в сучасній медицині

серед учених до цих пір не існує єдиного погляду на те, наскільки

ефективно роздільне харчування за групами крові. Однак,

дієтологи визнають, що даний підхід цілком може бути

використаний при підборі дієти. Вибираючи продукти харчування

за групами крові, необхідно пам’ятати, що у кожної людини є

індивідуальні особливості, які потрібно враховувати при складанні

харчових раціонів. Якщо людина обирає роздільне харчування за

групами крові, то обов’язкова консультація з лікарем, особливо

при наявності хронічних захворювань, слід також пам’ятати про

протипоказання.


1. Добров А. Ефективне харчування за групами крові / А.

Добров. – Мінськ: Книжковий будинок, 2008. – 256с.

2. Ніколайчук Л. В. Харчування за групами крові / Ніколайчук

Л.В., Баженова Л.А., Владимиров Е.В. - Мінськ: Сучасна школа,

2008. – 288с.

3. Д'Адамо П. 4 категории крови – 4 стиля жизни / Д'Адамо П.,

Уитни К. - Мн.: Попурри, 2002. – 155с.

145

Секція філософії і соціально-політичних дисциплін

УДК 327.7(477)

К. В. Москаленко, студентка

Науковий керівник – к.філос.н., доцент О.В. Горбань


Імені Юрія Кондратюка

ГАРМОНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

УКРАЇНИ І ЄС

Соціальна політика є невід’ємною частиною європейських

цінностей, визначених Комісією ЄС у 2005 р., які базуються на

принципах вагомої ролі держави в наданні соціальних послуг,

соціального діалогу та партнерства, стабільного економічного

розвитку, солідарності, боротьби з будь – якими формами

дискримінації, адекватних заходах безпеки праці, універсальному

доступі до освіти й охорони здоров’я, забезпечення якісних умов

життя та праці, залученні громадського суспільства.

Соціальна політика ЄС – це система заходів інституцій

суспільного життя, спрямованих на забезпечення оптимального

розвитку соціальної сфери, підвищення добробуту та задоволення

потреб як загалом суспільства, так і окремого громадянина.

До основних цілей соціальної політики відносяться: повна

зайнятість і боротьба з безробіттям; мобільність робочої сили

всередині Євросоюзу та соціальні гарантії робітників – мігрантів і

їх сімей; сприяння професійній підготовці та перепідготовці

економічно активного населення; соціальний захист слабких

верств населення та відсутність дискримінації; забезпечення

здорових та безпечних умов праці; соціальний діалог.

ЄС завжди був для України найбільш значним і

перспективним партнером у співпраці за багатьма сферами.

146

Парафована Україною та ЄС Угода про асоціацію (30 березня 2012

року) і підписання її політичної частини 21 березня 2014 року

стане значним кроком у процесі подальшого поглиблення

співпраці сторін. До того ж необхідною умовою є гармонізація

спільних політик ЄС та України, що прискорить інтеграцію

України до ЄС.

Гармонізація – це узгодження загальних підходів і

концепцій, спільна розробка правових принципів та окремих

рішень. Під гармонізацією законодавства розуміють процес

цілеспрямованого зближення й узгодження нормативно – правових

приписів на підставі загальних мінімальних правових вимог

(стандартів), що здійснюється шляхом усунення юридичних

розбіжностей (через утворення насамперед спільних правових

принципів).

Для гармонізації соціальної політики України і ЄС потрібно

вирішити низку проблем в декількох напрямках:

1. Умови праці. В Україні є окремий Закон «Про охорону

праці» і відповідний розділ в КЗПП, в Угоді про асоціацію вказано,

що потрібне збільшення заходів безпеки в певних галузях

українського виробництва: на бурових підприємствах, шахтах, у

кар’єрах, на рибальських суднах; у вибухонебезпечних

середовищах і пересувних будівельних майданчиках; під час

використання обладнання; під час роботи з небезпечними

речовинами, а також в умовах вібрації, шуму, електромагнітного

поля, штучного оптичного випромінення. На приведення цих норм

до європейських стандартів відводиться 7 – 10 років.

2. Гендерна рівність. В Україні не спостерігається жодних

гендерних обмежень у доступі до всіх рівнів освіти, ринку праці. Є

певна дискримінація жінок фертильноговіку при прийомі на

роботу, оскільки українське законодавство дуже сильно захищає

вагітних жінок і жінок, що мають малолітню дитину (ст. 174 КЗпП

– Кодекс Законів про працю), і роботодавці віддають перевагу

чоловікам. Сьогодні щодо забезпечення гендерної рівності в

Україні визначено такі основні завдання: забороняється платити

жінкам менше; забезпечити гендерне співвідношення на рівні не

147

менше 30 до 70% тієї чи іншої статі в представницьких органах

влади; скоротити наполовину розрив у доходах жінок і чоловіків.

3. Міграційна політика. У статті 33 Конституції України

закріплена свобода пересування та вільний вибір місця

проживання. Закріплюється право на труд і оплату праці

іноземним громадянам на тих же умовах, що і громадянам

України.

Крім того існує низка проблем, що уповільнюють процес

гармонізації соціальної політики України та ЄС: значна різниця в

оплаті праці та рівня пенсійного забезпечення в Україні та країнах

ЄС (приблизно в 9 разів); високий рівень безробіття в Україні;

слабкий соціальний захист малозабезпечених верств населення;

проблема подолання бідності. Принципово важливим для України

є вихід на європейський стандарт оцінювання робочої сили, яка

сьогодні є недооціненою порівняно з середнім у ЄС у 2 рази (за

часткою оплати праці у ВВП Україна в 2012 р. мала показник 41,8

%, при відповідних показниках 59,8 % в США, 58,5 % – Швеції,

56,5 % – Японії, 54,4 % – Великій Британії, 52,7 % – Німеччині,

51,9 % – Франції).

Важливо те, що Угода про асоціацію гарантує покращення

соціальних гарантій та умов в Україні. Але це тільки перший крок

до гармонізації соціальних стандартів України та ЄС.

УДК 311 Ю.О.Хабло, студентка групи 201-пГД

Науковий керівник – ст. викладач Н.Г. Волик



СТАВЛЕННЯ ДО ТВАРИН – ЦЕ ОЦІНКА РІВНЯ

РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Насилля і жорстокість з часом все більше й більше

проникають у наше сучасне суспільство. Ці проблеми торкаються

148

відносин батьків з дітьми, однокласників, студентів, тощо. Люди

проявляють жорстокість один до одного чи не щодня. Але

найбільше від людей страждають тварини. Майже кожна людина

може заробити кошти собі на прожиття, якщо захоче, а тварина не

має такої можливості. Людина може покликати на допомогу, якщо

її ображають, і, майже, в кожному випадку їй допоможуть і

захистять. А коли ображають тварину, то хто за неї заступиться?

ХХІ ст., на відміну від попередніх століть, має бути більш

гуманним та чуйним. Але ситуації, що вражають суспільство

кожного дня, показують інше – світ став жорстокішим. Так «брати

наші менші» потерпають від насилля на кожному континенті. Є

люди, що знущаються над домашніми тваринами, є ті, які полюють

за зникаючими видами – що взагалі є злочином, хтось вбиває

безхатніх тварин без жодної на те причини, а випробування різних

хімічних засобів, ліків на тваринах є взагалі невиправданим

злочином, адже у світі існує безліч альтернативних сучасних

методів дослідження.

Думки про те, що тварини підвладні людині, походять ще з

часів написання Біблії, в якій нерівність видів пояснюється

божественною ієрархією. Вважалося, що оскільки тварини

позбавлені розуму і не можуть розмовляти, то вони заслуговують

меншої поваги до себе, ніж люди, або ж взагалі не мають права на

неї. Дії людей щодо знищення тварин вважаються допустимими,

якщо тільки не загрожують вимиранню певного виду.

Питання гуманного ставлення до тварин має глибокі корені

у давніх індійських релігійних вченнях – індуїзмі, джайнізмі,

буддизмі.

Грецький філософ і математик Піфагор обстоював питання

необхідності поваги до тварин і небажаності жорстокого

поводження з ними.

Відомий діяч епохи Відродження Томас Мор вважав, що

тварини як і люди, мають безсмертні душі й створені не лише щоб

слугувати людині, а й радіти життю. Визначний італійський

мислитель Леонардо да Вінчі наголошував, що моральність

стосовно тварин повинна трансформуватись у недопустимість

жорстокості щодо них. Він негативно ставився до людей, які

149

знущалися над тваринами, і вважав, що прийде час, коли

суспільство ставитиметься до вбивці тварини так само, як до

вбивці людини.

Представник епохи Просвітництва Вольтер критикував

вівісекцію. Визнавав тварин відчуваючими істотами й Жан-Жак

Руссо.

Починаючи з XIX ст. підвищився інтерес людства до

проблеми відносин людей до тварин. З’являється нормативно-

правові акти у розвинених країнах. Перший у світі закон про

захист тварин: «Акт про попередження жорстокого й негідного

поводження з худобою» – 1822 р. був прийнятий у Великій

Британії. Вперше в історії людства коні та інші

сільськогосподарські тварини отримали законодавчий захист від

страждання. Після цього було створено багато міжнародних

організацій: «Фронт визволення тварин», перша Американська

організація із запобігання жорстокості до тварин (1866 року), була

заснована Генрі Бергом. Він виступав проти боїв між півнями,

травлення биків, жорстокого ставлення до коней. Він створив

«Декларацію прав тварин» та домігся її утвердження. Важливою

організацією стала також Національна анти-вівісекційна

організація Френсіса Пауера Кобба, заснована у 1875 році.

Справжнього розвитку біоетична думка отримала лише в

ХХ ст., коли етика ставлення до тварин була сформульована як

філософська концепція, як частина сучасного світогляду.

Обґрунтування необхідності етичного ставлення до тварин дав А.

Швейцер. Він побудував етико-філософську систему –

універсальну етику, відповідно до якої, етичне ставлення до тварин

довершувало борг (зобов’язання) людини перед оточуючим світом.

Чим вища в духовному сенсі людина, вважав А. Швейцер, тим з

більшим благоговінням вона ставиться до будь-якого життя.

Вже з XX ст. активні борці за права тварин ще з більшою

завзятістю поширюють свої ідеї. Важливою постаттю у русі

визволення тварин став Пітер Сінгер – відомий австралійський

екофілософ. Сінгер П. є головним представником

утилітаристського напрямку відстоювання прав тварин. Саме він

150

розпочав епоху звільнення тварин, що ознаменувала сучасний рух

за права тварин.

Щорічно у державах, де розглядаються питання гуманності

у ставленні до тварин, проходять різноманітні фестивалі, марші,

протести. У Росії відомий центр захисту прав тварин проводить

щорічну акцію «Тварини не одяг». Відома також акція активістів

руху «Igualdad Animal» проти жорстокого поводження з тваринами

в Мадриді. Активно веде свою діяльність організація ПETA –

«Люди за етичне ставлення до тварин». Як свої негативні риси

перетворити в позитивні й перевести агресію в доброчинність

знають американські байкери, які, об’єднавшись в організацію

Rescue Ink, захищають тих, хто не може захистити себе сам. Серед

засновників цієї організації є особи з неблагополучним минулим,

але зараз свій вільний час вони витрачають на захист тварин.

Відомий російський письменник та мислитель Л. Толстой

обстоюючи принципи гуманного ставлення до тварин,

підкреслював, що від убивства тварини до вбивства людини –

лише один крок, і суспільство, яке погано ставиться до тварин

завжди буде злиденним і злочинним.

Сьогодні існує ціла наука, що розглядає ставлення людини

до різноманітних живих форм – це біоетика. Із збільшенням

кількості етично мислячих людей, їх здатності до співчуття, стало

можливим визнати, що свідомість сучасних людей стає

біоетичною. І таке активне протистояння жорстокості вселяє надію

на перемогу добра. Суспільство лише об’єднаними зусиллями

зможе подолати необізнаність, жорстокість, яка є причиною бід

людей усіх континентів.

151

Секція правознавства

УДК 351.391

Малосвітня Тетяна Сергіївна

студентка групи 401-ГД

Полтавський національний

технічний університет імені Юрія Кондратюка

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ

БЕЗПЕКИ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Проблема інформаційної безпеки визначається сучасними

тенденціями в області інформаційних, комп'ютерних технологій, у

сфері формування нового типу суспільства і економіки, що

характеризується різними економістами, соціологами по-різному.

Просування України до інформаційного суспільства вимагає

ефективного управління усіма видами інформаційних ресурсів та

елементами інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури,

державної підтримки вітчизняного інформаційного виробництва,

ринку інформаційних технологій, засобів, продуктів і послуг.

Питання забезпечення інформаційної безпеки сьогодні для України

стоять на одному рівні із захистом суверенітету і територіальної

цілісності, забезпеченням її економічної безпеки. Актуальність

вказаної проблематики є дуже висока як в українському

суспільстві, так і в науковому середовищі, адже фахівці шукають

відповіді на питання про безпеку інформаційного простору,

доступність об’єктивної інформації, захист пересічного

громадянина від інформаційних атак, інше. Зростання інтересу до

тематики безпеки пов’язано з існуючими інформаційними

загрозами, які особливо активізувались по мірі становлення

інформаційного суспільства та занурення українських громадян в

мережу Інтернет.

Питання інформаційної безпеки в Україні досліджують вчені

в галузі інформаційного права, зокрема В. Артемов, А. Бабінська,

Г. Почепцов, В. Сідак, В. Харченко, С. Чукут, В. Цимбалюк.

152

Всесвітня мережа – джерело і одночасно засіб здобуття

стратегічно важливих державних секретів. Не секрет, що

традиційні кримінальні співтовариства використовують

можливості Інтернету для координації своїх дій. Часто інтернет-

форуми працюють як своєрідні біржі, де можна купити наркотики,

найняти кілера або легалізувати засоби, отримані нелегально.

Інтернет спричинив появу нових форм злочинності, серед яких

найбільш масштабні – мережева порнографія, кардинг (злочини,

пов’язані із зломом, підробкою і використанням кредитних карток)

і фішинг (крадіжка конфіденційної інформації і грошей за

допомогою їхньої переадресації на сфальсифіковані веб-сайти).

Довкола цих явищ швидко склалися професійні кримінальні

співтовариства з характерним сленгом і засобами комунікації.

Вони майже повністю живуть в інформаційному суспільстві,

оскільки Інтернет є для них єдиним джерелом і середовищем

існування. Онлайнова злочинність широко використовує технічні

новини і можливості, неактуальні для більшої частини

користувачів [1].

Сучасні інтернет-технології сприяють розростанню

міжнародного тероризму і виникненню принципово нового

високотехнологічного кібертероризму. При цьому можуть

застосовуватися як інформаційно-комп’ютерні, так і інформаційно-

психологічні засоби. Інтернет все активніше використовується для

поширення ідеології тероризму, залучення до протиправної

діяльності нових членів, про що свідчить наявність великої

кількості відповідних сайтів. Навіть можна сказати, що

кіберпростір став місцем існування деякого «електронного

співтовариства» екстремістів. На сотнях, якщо не на тисячах веб-

сторінок, далеко не всі з яких навіть утримаються в пошукових

системах Інтернету, публікуються, наприклад, інструкції з

виготовлення вибухових пристроїв. Інтернет виявився для членів

екстремістських і терористичних організацій вельми зручним

засобом подолання колишньої географічної роз’єднаності і пошуку

однодумців. У системі електронної пошти, що дає можливість

миттєвої доставки зашифрованих послань, які можна прочитати,

лише володіючи спеціальними засобами декодування, вони

153

знайшли надійний спосіб конспірації і безпечного для них обміну

ідеями і планами [2].

В Україні національні правові норми, що регулюють

Інтернет-стосунки, існують з початку 90-х років ХХ століття. Вони

закріплені в Законі України «Про телекомунікації» (Розділ

«Державне управління у сфері телекомунікацій»; Законах України

«Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня

1994 р., «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.,

«Про основні принципи розвитку інформаційного суспільства в

Україні на 2007-2015 рр.» від 9 січня 2007 р., Указах Президента

України «Про заходи по розвитку національної складової

глобальної інформаційної мережі Інтернет і забезпеченні широкого

доступу до цієї мережі в Україні» від 31 липня 2000 р. і «Про

заходи по захисту інформаційних ресурсів держави» від 10 квітня

2000 р. та ін.

Інформаційна безпека в правовому вимірі виступає як

невід’ємна складова сучасної системи управління на шляху до

правової держави і як суттєвий чинник формування

громадянського суспільства та входить до більш широкого

розуміння питань національної безпеки загалом.


1. Г.Г. Почепцов, С.А. Чукут Інформаційна політика:

навчальний посібник: Режим доступу: Електронний ресурс //

http://pidruchniki.com/1584072017458/politologiya/informatsiyna_poli

tika

2. Пищевская Є.В. Інтернет у контексті інформаційної

безпеки http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=11638&chapter=1

http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=11638&chapter=1

154

УДК 351

Дмитренко-Шаволіна Евгенія Олегівна

Магістрантка

Полтавський національний

технічний університет імені Юрія Кондратюка

УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПАВЛІННЯ В

СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРНЕТ ТЕХНОЛОГІЙ

На сучасному етапі розвитку суспільства все більше

використовуються інформаційно-комунікаційні технології в

наслідок чого відбувається трансформація суспільства до

інформаційного суспільства та суспільства знань, у центрі якого

постає людина з усім розмаїттям її інтересів та потреб. Україна, як

повноправний член світового співтовариства, не може дозволити

собі залишатись осторонь цього процесу і реалізує державну

політику інформатизації та розбудови інформаційного суспільства,

активне формування якої відбувалось протягом останніх років.

Впровадження електронного уряду є одним з основних

засобів зменшення матеріальних витрат громадян та юридичних

осіб при взаємодії з державою, а також зниження навантаження на

органи влади. [1] Досягнення вказаної цілі можливо за умови

здійснення електронної взаємодії на всіх стадіях надання

державних послуг.

В Україні вже існує певна нормативна база яка регулює

електронне врядування - це ЗУ “Про електронні документи та

електронний документообіг” від 22.05.2003., ЗУ “Про доступ до

публічної інформації” від 13.01.2011, стратегію сталого розвитку

“Україна – 2020”,“Про затвердження плану заходів щодо

створення Єдиного державного порталу адміністративних послуг”

і т. д.

Також впроваджено декілька проектів з електронного

врядування які ефективно працюють і мають результати.

Наприклад система Електронного вступу до ВНЗ, або Громадяни

можуть подавати електронні петиції на сайтах Верховної Ради та

Президента.

155

Електронне урядування — це модель управління, у якій всю

сукупність внутрішніх і зовнішніх зв’язків та процесів

підтримують і забезпечують відповідні інформаційно-комп’ютерні

технології. Іншими словами, необхідною умовою переходу

до електронного урядування є широка інформатизація як

внутрішніх, так і зовнішніх процесів у звичайній діяльності

міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади, органів

місцевого самоврядування.

Впровадження електронного урядування в Україні необхідно

розглядати в контексті адміністративної реформи, де воно є її

невід'ємною частиною та спрямоване насамперед на надання

державних та адміністративних послуг в режимі он-лайн,

створення єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи

підтримки управління персоналом на державній службі,

впровадження без паперових технологій внутрішнього та

міжвідомчого документообігу, інтеграції України до світового

інформаційного простору, забезпечення відкритості та прозорості

влади [2].

В необхідності підвищення якості та ефективності державног

о управління методом впровадження електронного

урядування не викликає ні найменшого сумніву, адже

інформаційно-комунікаційні системи можуть значно

пришвидшити обробку, передачу та якість інформації, а

найголовнішими перевагами є своєчасне отримання та

актуальність інформації. Завдяки новим можливостям можуть

створюватися якісно нові способи взаємодії між органами

державної влади та громадянами, що значно могло б підвищити

ефективність управління взагалі.

Використання інформаційно – комунікативних технологій в

органах влади дозволить надати державні послуги населенню й

бізнесу через Інтернет, збільшити доступ до державної інформації,

встановити прозорість прийнятих рішень через постійний діалог із

громадськістю і, як результат, розвиток демократичної,

інформаційно відкритої для населення держави [4].

Можна сказати, що розвиток електронного урядування

проходить за умовними 5 етапами: від створення веб-порталів і до

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B5_%D1%83%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B5_%D1%83%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE

156

електронного голосування та створення єдиної урядової системи

надання усіх онлайн-послуг. На сьогоднішній день Україна

знаходиться десь поміж 3 та 4 етапом. У цілому, половину шляху

вже пройдено [4].

З вищесказаного можна зробити висновки в необхідності

активізувати роботу по наданню можливості електронної участі

громадян в обговоренні та процесі прийняття рішень органами

державної влади та місцевого самоврядування; створити ефективну

систему надання електронних послуг з умовою повної безпеки

персональних даних та перекваліфікувати або підготувати

відповідні кадри.


1. На Волині переймали досвід провідних фахівців IT-

технологій Литви // Інститут Європейської Інтеграції. –

Електронний ресурс Режим доступу:

http://iei.bic.com.ua/index.php/component/content/article/78-instytut-

yevropeiskoi-intehratsii/92-na-volyni-pereimaly-dosvid-providnykh-

fakhivtsiv-it-tekhnolohii-lytvy

2. Урочисте відкриття Національного центру підтримки

електронного урядування // Електронне урядування –

Електронний ресурс Режим

доступу:http:egov.at.ua/news/vidkrito_nacionalnij_centr_pidtrimki_e

lektronnogo_urjaduvannja/2010-05-27-26

3. Гучко Р. Ю. Інформаційні технології в сучасному

управлінському процесі – Електронний ресурс Режим доступу:

http://www.studfiles.ru/preview/5224100

4. Лісняк Є. Електронне урядування в Україні можна

покращити в рази вже за 5 років // Gazeta.ua – Електронний

ресурс. Заголовок з екрану (Опубліковано 25 серпня 2015) Режим

доступу:http://gazeta.ua/articles/life/_elektronne-uryaduvannya-v-

ukrayini-mozhna-pokraschiti-v-razi-vzhe-za-5-rokiv-

lisnyak/643843?mobile=true

http://iei.bic.com.ua/index.php/novyny/92-na-volyni-pereimaly-dosvid-providnykh-fakhivtsiv-it-tekhnolohii-lytvy

http://iei.bic.com.ua/index.php/novyny/92-na-volyni-pereimaly-dosvid-providnykh-fakhivtsiv-it-tekhnolohii-lytvy

http://iei.bic.com.ua/index.php/component/content/article/78-instytut-yevropeiskoi-intehratsii/92-na-volyni-pereimaly-dosvid-providnykh-fakhivtsiv-it-tekhnolohii-lytvy



http://egov.at.ua/news/vidkrito_nacionalnij_centr_pidtrimki_elektronnogo_urjaduvannja/2010-05-27-26

http://egov.at.ua/news/vidkrito_nacionalnij_centr_pidtrimki_elektronnogo_urjaduvannja/2010-05-27-26

http://www.studfiles.ru/preview/5224100/

http://gazeta.ua/articles/life/_elektronne-uryaduvannya-v-ukrayini-mozhna-pokraschiti-v-razi-vzhe-za-5-rokiv-lisnyak/643843?mobile=true



157

ЗМІСТ

1.ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ НАУКОВО-

ТЕХНІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Рокітянська Вікторія, студентка групи 401-ГД


Полтавський національний технічний університет імені

Юрія Кондратюка

4

2.ШЛЯХИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ

В УКРАЇНІ ДЛЯ ІНОЗЕМЦІВ

Савик Я.В., студентка групи 401-ГД

Науковий керівник – к. філол. н., доцент Чередник Л.А.



7

3.ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

СУЧАСНОГО ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

Зеленська Оксана, Литвин Олександра студентки групи

101-пГД,




9

4.ГЕНІАЛЬНІ ПЕРЕДБАЧЕННЯ

ОСНОВОПОЛОЖНИКА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

ПОЛЯ ОТЛЕ

Мар’яненко Анжела, студентка групи 101-пГД




11

5.СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ В СФЕРІ

ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

Деркач Тетяна – к.т.н., доц.;

Дмитренко Тетяна – к.т.н., доц.;

Гриб Людмила, студентка групи 101-ГД



13

158

6.ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТООБІГ ЯК СКЛАДНИК

ДОКУМЕНТАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ ТА НІМЕЧЧИНИ:

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Штепа Алла, Горобець Вікторія, студентки групи 401-ГД

Науковий керівник – ст. викладач Якименко Н.О.

Полтавський національний технічнийуніверситет імені


17

7.ІНФОРМАЦІЙНИЙ ТЕРОРИЗМ ЯК ВИКЛИК

ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СУСПІЛЬСТВУ

Половчак Яна, Воронюк Наталія, студентки групи 301-ГД


21

8.ВЕБ-РЕСУРСИ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ НАПРЯМ

РОЗВИТКУ БІБЛІОТЕК

Тєвікова Ольга к.і.н., доц.,

Колісник Настасія, студентка групи 301-ГД



24

9.ІНФОРМАТИЗАЦІЯ АРХІВНОЇ СПРАВИ:

ЗАВДАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Затуливітер Єлизавета, Солодовник Віталіна, студентки

групи 401-ГД




26

10. ФОНД СУЧАСНОЇ БІБЛІОТЕКИ В СИСТЕМІ

ДОКУМЕНТНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Прокопенко Ілона, Рогова Вероніка, студентки групи 401-

ГД




29

11.ІНФОРМАТИЗАЦІЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМ

ПРОЦЕСУ МОДЕРНІЗАЦІЇ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ

Кондратенко Ангеліна, Навагіна Анастасія, студентки

групи 401-ГД

33

159




12.РОЗВИТОК ФУНКЦІЙ ЮНАЦЬКИХ БІБЛІОТЕК

УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Афанасьєва Анастасія, студентка групи 201-ГД

Наук. керівник – ст. викладач Комлик Ю.О.



35

13. ЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВНОГО

ФОНДУ ДЛЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ

УКРАЇНИ

Хабло Юлія, студентка групи 201-пГД




37

14. СПІЧРАЙТИНГ ЯК ЗАТРЕБУВАНА

ТЕХНОЛОГІЯДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТА PR-

ДІЯЛЬНОСТІ

Гиренко Валерія, студентка групи 201-пГД

Науковий керівник – д.і.н., доцент Передерій І.Г



40

15. ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТ У СИСТЕМІ

СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ: ЗАКОНОДАВЧИЙ

АСПЕКТ

Красношапкіна Аліна, студентка групи 201-ГД




42

16. ПЛАГІАТ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ

КОМУНІКАЦІЇ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗАГРОЗИ,

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Бевзюк Оксана, Мазур Світлана, студентки групи 401-ГД



44

160


17. ЕВОЛЮЦІЯ ІМІДЖ-ОБРАЗУ ЖІНКИ ЯК

СКЛАДНИКА СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ:

УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР

Крамаренко Яна, Калита Єлизавета, студентки групи 401-

ГД




47

18. ДОКУМЕНТ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ


Потапенко Марина, Малосвітня Тетяна, студентки групи

401-ГД




50

19 ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНІ ПОТОКИ ЯК

НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОЇ


Савик Яна, студентка групи 401-ГД




52

20. ЕЛЕКТРОННА КНИГА ЯК ЕЛЕМЕНТ

СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Березній Ірина, студентка групи 201-ГД




57

21 КОМУНІКАЦІЯ ЯК НЕОБХІДНИЙ СКЛАДНИК

РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Полякова Алла, Осіпова Яна, студентки групи 401-ГД




59

22. THE NOTION OF EQUIVALENCE IN 61

161

TRANSLATION STUDIES А.V. Kuzhym, student of 301 GF

group,

Research adviser – V.V. Strilets,PhD, Associate Professor,


23.GRAMMAR PECULIARITIES OF SCOTS

COMPARED TO STANDARD ENGLISH

V.V. Korniyenko, student of 301 GF group,

Research adviser – Ya.M. Belmaz, DSc, Professor,


63

24. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ ІЗ ВЛАСНИМИ

ІМЕНАМИ

В.С. Корженко, студентка групи 301-ГФ,

Науковий керівник – Я.М. Бельмаз,

д. пед. наук, професор,



65

25. TYPICAL GRAMMATICAL PROBLEMS IN

TRANSLATING SOCIAL AND POLITICAL TEXTS

FROM ENGLISH INTO UKRAINIAN

V.V. Dubovyk, D.Yu. Sichova, students of 301 GF group,

Research advisor – O.L. Balatska, PhD, Associate Professor,


67

26. ІНШОМОВНІ СУБСТРАТИ В НАЗВАХ

ГІДРОНІМІВ ПОЛТАВЩИНИ

А.А. Лактіонова, студентка гр. 301 ГФ,

Науковий керівник – Ю.І. Кузнєцова, к.філол.н., доцент,



70

27 POSTMODERN GAME WITH THE READER IN

JOHN FOWLES'S NOVEL THE MAGUS

M.S. Bezruchko, student of 201 GF group,



72

28. THE CONCEPTS OF TERRIBLE AND COMIC IN

EDGAR ALLAN POE’S TALES

74

162

М.O. Zozulya, student of 201 GF group,



29. РУЙНУВАННЯ МІФІВ СУЧАСНОГО

СУСПІЛЬСТВА

У ПРОЗІ ЕЛЬФРІДИ ЄЛІНЕК

А. В. Кужим, студентка гр. 301–ГФ,

Науковий керівник – О.В. Дмитренко,

к.філол.н., доцент кафедри іноземних мов


Ю.Кондратюка

76

30. PECULIARITIES OF TRANSLATION IN FILM

INDUSTRY А.Ye. Vypovska, student of 101 GF group,



79

31. JANE AUSTEN’S ARTISTIC AND AESTHETICAL

PRINCIPLES

А.A. Laktionova, student of 301 GF group,



81

32. ДЖЕРЕЛА СКАНДИНАВСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

А. С. Івко, студент групи 201-ГФ,

Науковий керівник – К. В. Палій, к. філол. н., ст. викладач,



84

33. CONSPIRACY DETECTIVE GENRE

DEVELOPMENT IN DAN BROWN'S NOVELS

K.O. Kyrylenko, student of 201 GF group,



86

34. SOME THEORETICAL PRINCIPLES OF FAITHFUL

TRANSLATION AND THEIR REALIZATION

C. І. Мангура, викладач,

А.В. Кужим, студентка групи 201ГФ

Полтавський національний технічний університеті мені


89

163

35. THE NATURE OF BILINGUALISM

К.С. Кириленко, студентка групи 101 ГФ

Науковий керівник: Ю.З. Колос, к. пед. н., доцент



91

36. FOREIGN LANGUAGES INNOVATIVE TEACHING

METHODS

A.A. Ageicheva, PhD, Associate Professor,

Y.V. Savyk, student of 401-GD group

Poltava National Technical Yurii Kondratyuk University

94

37. MODERN SCOTS DIALECTAL GROUPS ON THE

TERRITORY OF PRESENT-DAY SCOTLAND

N.L. Orinich, senior teacher,

V.S. Korzhenko, student of 301-GF group


96

38. ВІЧНИЙ ОБРАЗ СКУПОГО У СВІТОВІЙ

ЛІТЕРАТУРІ (О. ДЕ БАЛЬЗАК, Ч. ДІККЕНС, М. В.

ГОГОЛЬ)

А. С. Кравченко, викладач

А.В. Симоненко, студентка групи 201-ГФ



99

39. INDIREKTE AUSDRUCKSWEISE DER

SEMANTISCHEN MERKMALEN PASSIVS DER

DEUTSCHEN SPRACHE

Л.В. Саєнко, викладач,

А.В. Кужим, студентка групи 301-ГФ



102

40. РОЗВИТОК ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ

Василів З.В.,

студентка групи 402-ГЗ, напряму підготовки «Здоров’я

людини» гуманітарного факультету



104

41. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ 107

164

ТУБЕРКУЛЬОЗОМ ЛЕГЕНЬ

Діденко Т.С.,

студентка групи 402-ГЗ напряму підготовки «Здоров’я




42. РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ СКОЛІОЗІ

Зубрицька Т. С.,





111

43. ІПОТЕРАПІЯ ЯК ВИД АНІМАЛОТЕРАПІЇ

Костіна К.В.,





115

44. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ

ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ПРИ СКОЛІОЗАХ У ДІТЕЙ

Матюшко А.,

студент групи 402-ГЗ напряму підготовки «Здоров’я




119

45. ОЗДОРОВЧО-РЕАБІЛІТАЦІЙНА ФІЗИЧНА

КУЛЬТУРА

Матяш Д.,

студент групи 202-ГЗ напряму підготовки «Здоров’я




123

46. ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД ВИРІШЕННЯ

ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМИ ФІЗИЧНОЇ

РЕАБІЛІТАЦІЇ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ

МОЖЛИВОСТЯМИ

126

165

Мисюра С.В.,


напряму підготовки «Здоров’я людини» гуманітарного

факультету



47. ШКІЛЬНИЙ ТРАВМАТИЗМ ТА ЙОГО

ПРОФІЛАКТИКА

Чайка А.С.,





130

48. ЕТІОЛОГІЯ ТИПОВИХ ТРАВМ АХІЛОВОГО

СУХОЖИЛЛЯ В БАДМІНТОНІСТІВ

Сікаленко А.В.,





134

49. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ОЖИРІННІ ЖІНОК

РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ

Степаненко В.В.,





137

50. ХАРЧУВАННЯ ЗА ГРУПАМИ КРОВІ

Хвостенко А. І.,





140

51. ГАРМОНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

УКРАЇНИ І ЄС

145

166

К. В. Москаленко, студентка

Науковий керівник – к.філос.н., доцент О.В. Горбань

Полтавський національний технічний університетІмені


52. СТАВЛЕННЯ ДО ТВАРИН – ЦЕ ОЦІНКА РІВНЯ

РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Ю.О.Хабло, студентка групи 201-пГД

Науковий керівник – ст. викладач Н.Г. Волик



150

53. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ

БЕЗПЕКИ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Малосвітня Тетяна Сергіївна

студентка групи 401-ГД



151

54. УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПАВЛІННЯ

В СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРНЕТ ТЕХНОЛОГІЙ

Дмитренко-Шаволіна Евгенія Олегівна

Магістрантка



154

167

«Збірник наукових праць студентів гуманітарного факультету»: Зб. наук. праць. ‒ Полтава, 2016. ‒ Вип. 1 ‒ 175 с.

Редакційна колегія залишає за собою право редагувати та скорочувати тексти. Тексти публікуються в авторський редакції.

Адреса редакційної колегії: 3600, м. Полтава, проспект Першотравневий 24,

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Матеріли збірника наукових праць розміщені на сайті гуманітарного факультету Полтавського національного

технічного університету імені Юрія Кондратюка hf.pntu.edu.ua

Укладачі: Нарадько А.В., Агейчева А.О.,

Верстка та дизайн: Ларрі Джеймс Раффеті Підписано до друку 15.06.2016 р.

Формат 60х84/16. Папір офсетний. Гарнітура Сambria. Друк офсетний. Умовно-друк. арк. 2,79

Тираж 100. Зам. 39

Видавництво ФОП Гонтар О.В. 36000, м. Полтава, вул. Шевченко, 27, тел. 509871 Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

Серія ВО1 №595616 від 05.01.2006 р.

http://hf.pntu.edu.ua/

168

169

Documents

Міністерство освіти і науки Україниhf.nupp.edu.ua/wp-content/uploads/2015/05/Vipusk-1-15-16... · 2018-03-14 · в умовах інформаційного