Управління освіти Первомайської міської ради Миколаївської області

Міський методичний кабінет

Методичні матеріали для уроків української мови й літератури

в 9 класі(за навчально-методичною моделлю

В. Шуляра)

Первомайськ – 2017

1

Методичні матеріали для уроків української мови й літератури в 9 класі (за навчально-методичною моделлю В. Шуляра). – Первомайськ, 2017. – 170 с.

Укладачі: Герасимчук Н.Ю., Мельник С.В., Пазій Н.В., Шевченко Н.В., Шостак Н.І., учителі української мови та літератури, Відмиш Л.І., методист ММК управління освіти

Відповідальні за випуск: Остапенко Г.Ф., начальник управління освіти,Рябикіна А.В., завідувач ММК управління освіти

Комп'ютерна верстка, дизайн: Павленко О.Я., Рябикін А.П.

Рекомендовано науково-методичною радою ММК управління освіти Первомайської міської ради Миколаївської області, протокол № 3 від 18 травня 2017 року.

У посібнику "Методичні матеріали для уроків української мови й літератури в 9 класі (за навчально-методичною моделлю В. Шуляра)" узагальнено напрацювання вчителів української мови та літератури, членів творчої групи з питань упровадження нових освітніх стандартів. Окрім вимог до сучасного уроку за типологією В. Шуляра, у змісті перебачено орієнтовне календарно-тематичне планування з української мови та літератури для 9 класу за оновленими навчальними програмами. Цінними в посібнику є методичні розробки уроків про літераторів, вивчення творчості яких уперше запропоновано в навчальній програмі.

Досвід адресований учителям української мови та літератури загальноосвітніх навчальних закладів.

2

ЗМІСТРОЗДІЛ І. Основні вимоги до уроку літератури з урахуванням дидактичної мети та специфіки мистецтва слова 4РОЗДІЛ 2. Планування роботи на основі оновлених навчальних програм з української мови та літератури для 9-х класів загальноосвітніх навчальних закладів2.1.

Орієнтовне календарно-тематичне планування з української мови 17

2.2.

Орієнтовне календарно-тематичне планування з української літератури 24

2.3.

Життя і творча діяльність Марка Вовчка. Марко Вовчок як перекладач Ж. Верна, Г. Андерсена, А. Брема. "Народні оповідання" 35

2.4.

Марко Вовчок. Тема народного життя в повісті "Інститутка". Антилюдяна суть кріпосництва та солдатчини. Образи персонажів — людей із народу та панночки. Авторська позиція у творі. ТЛ: реалізм 69

2.5.

Формула кохання по-українськи, Або… Михайло Старицький. "Не захвати солодкого зомління…"(із циклу "Монологи про кохання" 126

2.6.

Євген Гребінка. Життєпис та громадська діяльність. Байка "Ведмежий суд". Викриття несправедливості кріпосницького судочинства 137

2.7.

Гоголь і Україна. Повість "Тарас Бульба" 145

2.8.

Зображення в повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба" любові до України, героїзму, мужності й ратної звитяги українського народу в боротьбі за рідну землю 152

2.9.

Бойове товариство, побут і звичаї запорожців у повісті "Тарас Бульба" М.В.Гоголя 165

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ. КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ. 171

3

РОЗДІЛ ІОсновні вимоги до уроку літератури

з урахуванням дидактичної мети та специфіки мистецтва слова

Сучасний урок має активно впливати на пізнавальні й творчі здібності школярів. Під час його підготовки педагогу необхідно значну увагу приділяти організації ефективної різнопланової діяльності учнів, яка сприятиме розвитку їхнього логічного й критичного мислення.

У процесі реалізації змісту освіти слід зосередити увагу на таких параметрах:- відповідність змісту навчання навчальному плану та програмі;- чіткість формулювання теми, мети та завдань уроку, мотивації навчальної діяльності учнів;- вибір і реалізація навчального матеріалу відповідно до теми та завдань уроку;- вибір методів і засобів навчання, форм організації пізнавальної діяльності учнів, які забезпечують реалізацію змісту навчального матеріалу та досягнення мети уроку;

- диференціація та індивідуалізація навчання на уроці;- реалізація внутрішньопредметних і міжпредметних

зв'язків;- інтеграція навчання;- інтенсифікація навчання;- демократизація навчання;- гуманізація навчання;-  гуманітаризація навчання;- національна спрямованість навчання;- упровадження ефективних технологій навчання;- контроль і корекція знань, умінь і навичок учнів у

навчальному процесі.Дидактичні вимоги до уроку:

4

- наявність рушійної сили навчання й необхідність створення ситуацій для її дії;

- цілеспрямована робота з формування мотивів навчання;- моделювання навчання відповідно до вимог логіки

навчального процесу; - забезпечення принципів навчання відповідно до змісту

навчального матеріалу, віку учнів;- оптимальний підхід до вибору методів і засобів навчання.

Виховні вимоги до уроку:- розумове виховання (самостійна пізнавальна діяльність,

інтелектуальний розвиток, оволодіння методами навчання);

- моральне виховання (формування моральних переконань і почуттів, гуманізму, поваги до особистості, національної гідності, добра, чуйності тощо);

- фізичне виховання (створення оптимальних умов для фізичного розвитку особистості, оволодіння вміннями та навичками турботи про своє здоров'я, культуру побуту);

- трудове виховання (формування вмінь і навичок розумової праці, виховання почуття потреби праці взагалі й почуття бережливого ставлення до результатів праці інших, соціально-педагогічна підготовка вихованців до участі в продуктивній фізичній та інтелектуальній праці);

- естетичне виховання (формування почуття прекрасного, вміння відрізняти прекрасне від потворного, оволодіння учнями знаннями й уміннями, які сприятимуть творенню ними прекрасного в реальному житті).

Психологічні вимоги до уроку:- врахування особливостей психічного й анатомо-

фізіологічного розвитку учнів певного віку; - забезпечення умов для розвитку в учнів позитивних

емоцій;  - створення позитивних емоцій на основі демократичного

стилю спілкування.Санітарно-гігієнічні вимоги до уроку:

- оптимальний повітряний режим; 5

- достатнє освітлення; - належний тепловий режим; - чергування різних видів навчальної діяльності; - відповідність меблів індивідуальним особливостям учнів.

Сучасні підходи до типології уроківУ сучасній дидактиці існує кілька підходів до класифікації

уроків, а саме: - за дидактичною метою; - за метою організації пізнавальної діяльності; - за основними етапами освітнього процесу; - за методами навчання; - за способами організації навчальної діяльності учнів.

Типологія уроківДидактична мета є найважливішою складовою, пусковим

моментом процесу навчання, тому класифікація за цією ознакою найбільш близька до реального уроку. У ній розрізняють:

- уроки вивчення навчального матеріалу; - уроки формування й удосконалення вмінь та навичок; - уроки закріплення й застосування знань, умінь та

навичок; - уроки узагальнення та систематизації знань; - уроки контролю й корекції знань, умінь та навичок; - комбіновані уроки.

Модифікована класифікація уроку літератури з урахуванням дидактичної мети та

специфіки літератури як мистецтва слова (за В.Шуляром)І. Класифікація уроків літератури:1. Настановчо-мотиваційний урок (Н-МЛ): 1.1. Увідний. 1.2. Вступний. 2. Урок вивчення життєпису письменника (ВЖП): 2.1. Авто- та біографічна оповідка (5-7-і класи). 2.2. Замальовки життєпису письменника (5-8-і класи). 2.3. Розповідь про життя та творчість (7-9-і класи). 2.4. Життя і творчість письменника (10-11-і класи). 2.5. Життєвий і творчий шлях письменника (10-11-і класи).

6

2.6. Нарис життя й творчості письменника (10-11-і класи). 3. Урок вивчення та аналізу художнього твору (ВАТ): 3.1. Духовно-естетичне сприйняття твору (5-7-і класи). 3.2. Художнє сприйняття та осмислення твору (8-9-і класи). 3.3. Аналітико-синтетична робота над текстом (10-11-і класи). 3.4. Інтерпретування художнього твору (8-11-і класи). 4. Урок вивчення теорії літератури та літературно-мистецьких явищ (ВТЛ): 4.1. Контекстне вивчення теоретико-літературних понять. 4.2. Формування теоретико-літературних понять. 4.3. Вивчення теоретико-літературних тем. 5. Урок позакласного читання та літератури рідного краю (ПЧ/ЛРК): 5.1.Вступний урок-презентація (настановчо-мотиваційний – літературно-мистецький огляд). 5.2. Урок-спілкування (за літературним твором, творчістю митця, монографічно-оглядовий урок).5.3. Урок-діалог за проблемою твору. 5.4. Урок-відгук за прочитаним твором (за вивченою творчістю письменника).5.5. Підсумково-рекомендаційний урок (результативно-творча робота учня-читача – узагальнювальний огляд). 6. Урок системно-узагальнюючого повторення літературного матеріалу (С-УП): 6.1. Системно-узагальнювальне повторення літературної теми. 6.2. Системно-узагальнювальне повторення літературного розділу. 6.3. Системно-узагальнювальне повторення курсу літератури. 7. Урок рефлексивно-корективного контролю знань, норм і цінностей із літератури (Р-ККЛ): 7.1. Вхідний (поточний) контроль знань, норм і цінностей із літератури. 7.2. Тематичний (підсумковий) контроль знань, норм і цінностей із літератури. 7.3. Урок аналізу та вдосконалення літературної компетентності учня-читача.

7

ІІ. Новаційна класифікація уроку (заняття) літератури зі змінною нестандартною структурою:1. Лекція за літературно-мистецьким матеріалом. 2. Семінарське заняття за літературно-мистецьким матеріалом. 3. Учнівська (читацька, літературно-мистецька) конференція. 4. Лабораторне заняття, лабораторна робота за літературно-критичними (історико-літературними, архівними, мемуарними та ін.) матеріалами. 5. Літературознавчий практикум (лінгвістичний, із виразного читання). 6. Урок- (заняття-) консультація з літератури. 7. Залік, колоквіум за літературно-мистецьким матеріалом. 8. Факультативне заняття за літературно-мистецьким матеріалом. 9. Елективні літературно-мистецькі заняття (курси за вибором учня-читача).10. Індивідуальна робота з учнем-читачем, додаткове індивідуальне заняття з літератури (ДІЗЛ). 11. Тематична атестація літературної компетентності учня-читача. ІІІ. Новаційна класифікація уроку (заняття) з літератури за нетрадиційною структурою:

1. Урок- (заняття-) театреалізація, інсценізація, візуалізація за літературно-мистецьким твором.

2. Кіно- (теле-, відео-) урок (-заняття) за літературно-мистецьким, історико-літературним матеріалом, творчість письменника (-ів).

3. Урок- (заняття-) літературознавче дослідження (філософське, психологічне, соціальне, гендерне, феміністичне, лінгвістичне та ін.).

4.Урок- (заняття-) імітаційно-дидактична гра (аукціон, турнір, прес- конференція, інтерв’ю, подорож).

5. Етюдне заняття з літератури, урок-заняття есе за художнім твором (за постаттю письменника, митця).

6. Урок- (заняття-) дискусія, диспут за літературно-мистецьким матеріалом (творчістю письменника). 7. Урок- (заняття-) коментар, роздум.

8

ІV. Інноваційна класифікація уроку (заняття) літератури із використанням педагогічних технологій навчання:1. Інтегральний: урок-інтеграція, урок-компаратив літературно- мистецьких знань читача (ІЛ-МЗ). 1.1. Урок-інтеграція (інтегрований, інтегративний урок літератури: міжнауковий, міжкурсовий, міжпредметний, міжлітературний огляд). 1.2. Урок-компаратив (типологічний, міжтекстуальний літературно- мистецький огляд; огляд теоретико-літературних знань і художньо- мистецьких явищ). 2. Урок (заняття) з літератури в системі особистісно зорієнтованого навчання учня-читача. 3. Заняття з літератури в системі модульно-розвивального навчання учня-читача. 4. Заняття з літератури за проектно-моделювальною технологією навчання учня-читача.

Організація сучасного уроку спирається на інтерактивну технологію, за якої стає обов’язковою участь кожного учня в колективному взаємодоповнювальному, взаємодіючому освітньому процесі. Як наслідок, учень повинен відзвітуватися про виконання поставленого перед класом чи групою навчального завдання. Використання сучасних технологій навчання спричинило й відповідні вимоги до уроку, який вимагає чіткого спрямування на загальний інтелектуальний розвиток учня.

Не менш важливим є організаційне матеріальне та методичне забезпечення уроку, а саме: чітка організація класу; підготовка учнів до уроку; заздалегідь дібраний дидактичний матеріал і наочні посібники; продумана чітка структура уроку (методи, прийоми, форми роботи).

Технологічний підхід до уроку дає можливість конструювати такий освітній процес, який би відповідав змісту, меті й навчальним цілям. Розробка технології уроку розкриває творчі можливості вчителя української мови й передбачає постановку мети; визначення його змісту; оптимальний вибір

9

форм, методів і засобів навчання; розробку структури й змісту уроку.

Технологічна модель уроку української літератури (за В. Шуляром)

І . З а ч и н у р о к у1. Чуттєво-естетичний компонент літературної освіти 1.1. Вступне слово-звернення вчителя до учнів-читачів.1.2. Особистісно значу́ща ситуація з життя письменника для учня-читача.1.3. Організаційно-релаксаційна хвилинка.1.4. Літературно-мистецька хвилинка:

- зачитування уривків учнями/учителем із творів письменника, спадщина якого вивчатиметься;

- прослуховування та розгляд мистецьких творів, які пов’язані з виучуваним текстом.

1.5. Аутотренінг або музикотерапія:- прослуховування фонової музики під час вступного

слова вчителя про художній твір;- прослуховування улюблених творів письменника в його

виконанні;- перегляд мистецьких творів, які найбільше подобалися

письменнику, під музичний супровід.1.6. Рефлексія психологічної готовності до вивчення, аналізу й інтерпретування художнього твору.2. Настановно-мотиваційний компонент літературної освіти. 2.1. Інтрига-коментар вислову про художній твір:- ідея дня, ціннісно-етичний вислів (слово) художнього твору;- вислів-твердження літературознавця про художній твір; - мотто уроку, літературної теми. 2.2. Особистісно значу́ща деталь, факт, сцена з історії створення художнього твору.2.3. Розповідь про ситуацію в житті письменника, яка пов’язана з його твором/творчістю.

10

2.4. Духовно-мистецька подія в суспільстві або учнів-читачів, що пов’язана з історією створення (написання, постановки, екранізації та ін.) 2.5. Культурно-мистецька подія в житті українського народу, пов’язана з ювілейним виходом у читацький світ художнього твору письменника.3. Орієнтаційно-прогностичний компонент літературної освіти. 3.1. Повідомлення, корпоративне формулювання теми уроку, читацьких завдань щодо вивчення, аналізу та інтерпретування художнього твору.3.2. Визначення особистісно важливих цілей діяльності з вивчення художнього твору.3.3. Умотивування вивчення, аналізу та інтерпретування художнього твору (учителем або/і школярами).3.4. Позитивна настанова на вирішення літературно-мистецьких завдань за текстом художнього твору.3.5. Представлення схеми (моделі, алгоритму, плану) вивчення художнього твору або/і творчості письменника.4. Змістово-пошуковий компонент літературної освіти.

Підготовка до сприйняття художнього твору: - повідомлення біографічних й історичних відомостей для

розуміння тексту;- художньо-мистецький, соціально-побутовий коментар;- пояснення незрозумілих слів; - постановка системи запитань-орієнтирів до читання

твору; - розгляд ілюстративного матеріалу до твору;- прослуховування уривків музичних творів; - попередня екскурсія до місць, пов’язаних зі змістом

художнього твору;- вибіркове читання твору з навмисне вилученими

фразами, репліками; - незвичний початок вивчення твору з використанням

предметно-речових деталей.5. Операційно-діяльнісний компонент літературної освіти.

11

5.1. Моделі вивчення (аналізу, інтерпретування) художнього твору:

- 5–7-і кл.: "подієвий": "уривок ← факт → головна думка";

- 5–7-і кл.: "сюжетний": "уривок ← подія → пафос"; - 5–7-і кл.: "пообразний": "уривок ← образ-характер →

ідея"; - 8–9-і кл.: "тематичний": "уривок ← сукупність об’єктів

(предмети, явища) → ідея";- 8–9-і кл.: "проблемний": "уривки ← актуальні сторони

об’єкта → ідея";- 8–9-і кл.: "проблемно-тематичний": "уривки ← об’єкт як

реальна дійсність і художнє втілення → ідея";- 10–11-і кл.: "композиційний – подієвий тип: подієво-

хронологічний, подієво-ретроспективний, подієво-монтажний, подієво-розповідний": "сюжетні епізоди, система подій ← особистість і конфлікт → художній образ, ідея";

- 10–11-і кл.: "композиційний – описовий тип": "ліричні компоненти (емоції, враження, почуття, думки) ← особистість і конфлікт → художній образ, ідея";

- 10–11-і кл.: "жанрово-стильовий": "тематично-проблемні вияви зі стильовим контекстом ← форма бачення й осмислення різноманітності світу → художній образ, ідея".

5.2. Етапи ціннісно зорієнтованого сприйняття й осмислення тканини художнього твору (загальний алгоритм):5.2.1. Алгоритм вивчення художніх творів у 5–7-х класах:

- Підготовка до духовно-естетичного сприйняття твору.- Первинне читання художнього твору.- Словниково-термінологічна робота.- Повторне перечитування твору з коментарем.- Бесіда за змістом прочитаного.- Різні види й форми переказування.- Використання окремих елементів аналізу.

12

- Контекстне сприйняття й прочитання твору (біографічний, культурологічний контекст).

- Підбиття підсумків щодо осягнення змісту твору.- Творчі завдання (усні й письмові), виразне читання

(розказування) творів (уривків) напам’ять.5.2.2. Алгоритм вивчення художніх творів у 8–9-х класах:

- Підготовка до художнього сприйняття та осмислення твору.

- Самостійне або/і колективне первинне читання художнього твору.

- Словниково-термінологічна робота.- Евристична бесіда за змістом прочитаного.- Повторне прочитання з різними видами коментування,

інтерпретування уривків твору.- Використання елементів аналізу художнього твору.- Підсумкове осмислення змісту і форми твору.- Контекстне осмислення, виявлення місця (ролі)

художнього твору (автора) (літературознавчо-мистецький, аксіологічний контекст).

- Творчі усні та письмові роботи (завдання), майстерне читання (розказування) творів (уривків) напам’ять.

5.2.3. Алгоритм вивчення художніх творів у 10–11-х класах:- Підготовка до аналітико-синтетичної роботи над

текстом.- Самостійне (колективне) читання (коментування)

художнього твору.- Обмін враженнями від первинного прочитання тексту.- Заповнення понятійно-термінологічного поля учня-

читача.- Виконання аналітико-синтетичних дій учнем-читачем за

текстом художнього твору.- Аналізування, інтерпретування, реінтерпретування,

постінтерпретування художнього твору.

13

- Контекстне особистісно значу́ще прочитання твору, виявлення місця, ролі автора у вітчизняній і світовій культурі (історико-літературний, духовно-мистецький контекст).

- Узагальнення та систематизація читацьких вражень, літературознавчих компетенцій, навиків старшокласників.

- Літературно-мистецька діяльність читачів: дослідно-пошукові завдання, творчі (усні й письмові) роботи, художнє читання (розказування) текстів (уривків) напам’ять.

6. Системно-узагальнювальний компонент літературної освіти. 6.1. Опрацювання пам’яток, рекомендацій і порад до складання моделі вивчення художнього твору/творів (колективно, у групі, у парах, індивідуально, з учителем).6.2. Коментар укладених таблиць, логіко-семіотичних моделей, різного типу планів за фактами з життя письменника.6.3. Розповідь учнів-читачів за опорним матеріалом (планом, схемою, тезами та ін.):

- історія написання художнього твору, - родово-жанрово-стильова манера письма автора,- характеристика літературних персонажів.

6.4. Знайомство зі списком літератури про творчість письменника, художній твір.6.5. Презентація виставки творів письменника (учителем, учнями-читачами, бібліотекарем).6.6. Знайомство з інтернет-джерелами про твори автора, сайтами письменників та ін.ІІІ. Розв'язка уроку7. Рефлексивно-корективний компонент контролю літературної освіти, читацького досвіду учнів 7.1. Представлення, демонстрація результатів читацької діяльності:

- Звіт учня-читача за результатами опрацювання різнопланових матеріалів творчості письменника.

14

- Обмін враженнями від почутого, самостійно прочитаного художнього твору.

7.2. Оперативний контроль літературно-читацького досвіду учнів:

- Тестування, співбесіда за творчістю письменника, за змістом художнього твору, презентація результатів читацьких досягнень.

- Самооцінювання виконуваної роботи під час опрацювання змісту художнього твору, літературознавчого та літературно-мистецького матеріалу про творчість письменника, художній твір.

7.3. Варіативне особистісно орієнтоване домашнє завдання:- Оголошення та коментар завдань для обов’язкового

виконання учнями-читачами.- Представлення з наступним коментарем варіативних

рівневих завдань для учнів-читачів.- Коригування учнем-читачем програми вивчення

художнього твору, знайомства з літературознавчим або/і літературно-мистецьким матеріалом про художній твір автора.

8. Духовно-естетичний компонент літературної освіти. 8.1. Розгляд світлин, ілюстрацій, зачитування висловів, думок про художній твір письменника, їх коментар.8.2. Перегляд відеосюжету за змістом художнього твору з наступним коментарем (учителя, підготовленого учня-читача, за участю учнів-читачів).8.3. Перегляд відеофрагментів про вшанування особи митця з наступним коментарем (учителя, підготовленого учня-читача, за участю учнів-читачів). 8.4. Перегляд авторського ілюстративного виставкового вернісажу, озвучення, коментування – за текстом художнього твору (учитель, підготовлений учень-читач, за участю учнів-читачів).8.5. Слово-акцент учителя літератури про художній твір:

- Художній твір у читацькому житті людини.

15

- Роль художнього образу (деталі) для розуміння змісту (смислу) твору.

- Система цінностей автора (літературного персонажа) й моя (читача).

- Сцена (образ), який змінив моє ставлення до життя.- Етичний кодекс літературного персонажа і мої життєві

принципи.- Художній твір і ХХІ століття.- Світ літературного персонажа і мій.- Захоплення, здивування, розчарування після прочитання

художнього твору.- Світ автора, літературного персонажа й моє

світосприйняття/несприйняття описаного.8.6. Місце твору (творчості) письменника, його особи в читацькому житті людини.8.7. Роль системи образів для розуміння змісту (смислу) художнього твору (художній образ, образ-персонаж, -оповідач, -розповідач, -ліричний герой, образ автора, образ читача, образ-пейзаж, -інтер’єр, -екстер’єр).

16

РОЗДІЛ ІІПланування роботи

на основі оновлених навчальних програм з української мови та літератури

для 9-х класів загальноосвітніх навчальних закладів

2.1. Орієнтовне календарно-тематичне планування з української мови для 9 класу

(70 год., 2 год. на тиждень)

№ Тема уроку Дата

1 Вступ. Розвиток української мови2 Граматична основа речення. Односкладні й

двоскладні речення.3 Розділові знаки в простому ускладненому

реченні.4 РМ № 1 Повторення вивченого про мовлення.

Види мовленнєвої діяльності. Стилі, типи мовлення (повторення).

5 Пряма і непряма мова як засоби передачі чужої мови, розділові знаки при ній (повторення й поглиблення вивченого).

6 Заміна прямої мови непрямою.7 Цитата як спосіб передачі чужої мови.8 Діалог, розділові знаки при ньому (повторення

й поглиблення вивченого).9 РМ №2 Вибірковий усний переказ тексту

художнього стилю.10 Складне речення, його ознаки.

.11 Складні речення без сполучників, із сурядним і

підрядним зв’язком17

12 Складносурядне речення, його будова й засоби зв’язку між його частинами.

13 Смислові зв’язки між частинами складносурядного речення.

14 Розділові знаки між частинами складносурядного речення.

13 РМ №3 Вимоги до мовлення. Мовленнєва ситуація. Особливості орієнтування в ситуації спілкування в інтернет-просторі, зокрема соцмережах. Уникнення небажаного й небезпечного спілкування, протистояння маніпулятивним впливам.Складання й розігрування діалогів відповідно до певної ситуації (офіційна й неофіційна розмова, діалог-домовленість) на запропоновані учнями актуальні й цікаві для них теми.

14 Контрольна робота № 1 "Повторення матеріалу. Пряма й непряма мова" (тестування).Контрольне читання мовчки тексту

15 РМ№4 Складання й обговорення переліку умов успішного спілкування в сучасному молодіжному середовищі, зокрема з використанням мобільного зв'язку.

16 РМ№5 Стислий усний переказ тексту публіцистичного стилю (за складним планом).

17 РМ №6 Контрольний докладний письмовий переказ тексту публіцистичного стилю з творчим завданням.РМ № 7 Аналіз письмового переказу

18 Будова складнопідрядного речення й засоби зв’язку в ньому.

19 Підрядні сполучники й сполучні слова у 18

складнопідрядних реченнях.20 Основні види складнопідрядних речень: з

означальними, з’ясувальними, обставинними підрядними частинами (способу дії й ступеня, порівняння, місця, часу, причини, наслідку, мети, умови, допусту).

21 Складнопідрядні речення з підрядними означальними та з’ясувальними.

22 Складнопідрядні речення з підрядними місця, часу, причини

23 Складнопідрядне речення з підрядними обставинними способу дії і ступеня, порівняльними, умови, мети.

24 Складнопідрядне речення з підрядними обставинними наслідковими, допустовими

25 Розділові знаки між частинами складнопідрядного речення.

26 Складнопідрядне речення з кількома підрядними частинами.

27 Розділові знаки у складнопідрядному реченні з кількома підрядними частинами

28 РМ №8 Усний твір-роздум у публіцистичному стилі на суспільну тему.

29 РМ №9 Контрольний твір. Есе (орієнтовна тема: "Що робить мене щасливим (ою)?) з використанням складнопідрядних речень

30 Контрольний диктант за семестр.

31 Контрольна робота № 2 "Складне речення"(тестування)

32 РМ №10 Складання й розігрування діалогів-обговорень (прочитаної книжки, музичних новинок тощо) з різними співрозмовниками – товаришем (неформальне спілкування) та

19

вчителем в офіційній ситуації.33 Безсполучникове складне речення. Смислові

відношення між частинами безсполучникового складного речення.

34 РМ №11 Складання й розігрування діалогу-домовленості (наприклад щодо озеленення шкільного приміщення) з відповідною аргументацією (потребою очищення й природного зволоження повітря, зонування середовища, декорування приміщення й т.ін.).

35 Кома й крапка з комою у безсполучниковому складному реченні

36 Двокрапка у безсполучниковому складному реченні

37 РМ №12 Коротке повідомлення (на основі кількох джерел) у публіцистичному стилі на морально-етичну або суспільну тему.

38 Тире в безсполучниковому складному реченні

39 Синонімія складних речень із сполучниками, без сполучників і простих речень. Самостійна робота.

40 РМ №13 Ділове мовлення. Заява. Резюме.

41 РМ №14 Діалог-обговрення актуальної теми.

42 Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.

43 Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.

44 Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.

45 Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.

46 Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв'язку.

47 Розділові знаки у складному реченні з різними 20

видами сполучникового й безсполучникового зв’язку.

48 Розділові знаки у складному реченні з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку.

49 Розділові знаки у складному реченні з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку.

50 Розділові знаки у складному реченні з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку.

51 Розділові знаки у складному реченні з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку.

51 Використання складних речень із різними видами сполучникового і безсполучникового зв'язку в текстах різних стилів.

52 Контрольна робота № 3 "Безсполучникове складне речення. Складне речення з різними видами зв’язку" (тести)

53 Текст як одиниця мовлення й продукт мовленнєвої діяльності. Текст, його основні ознаки.

54 Будова тексту. Мікротема й абзац. Ключові слова в тексті й абзаці.

53 Види й засоби міжфразового зв’язку (повторення й узагальнення).

54 Розділові знаки у простому і складному реченнях.

55 РМ №15 Підготовка до контрольного вибіркового письмового переказу тексту

21

науковго стилю (з використанням складних речень з різними типами зв’язку).

56 РМ №16 Контрольний вибірковий письмовий переказ тексту науковго стилю (з використанням складних речень з різними типами зв’язку).

57 Розділові знаки у простому і складному реченнях.

58 Розділові знаки у простому і складному реченнях.

59 РМ №17 Тези прочитаних публіцистичної та науково-піхнавальної статей.

60 РМ №18 Конспект сприйнятого на слух науково-навчального тексту.

61 Розділові знаки у простому і складному реченнях.

62 Розділові знаки у простому і складному реченнях.

63 Розділові знаки у простому і складному реченнях.

64 РМ №19 Контрольний твір-роздум на морально-етичну тему в публіцистичному стилі ("Своє, рідне – своєрідне", "Яу відшукати свій шлях у житті", "Чи зможуть часом селфі замінити родинні фотографії?") з використанням безсполучникових речень.

65 Порядок слів у реченні, граматична основа, види речень (повторення вивченого).

66 Орфографія (повторення вивченого).

67 Пунктуація (повторення вивченого).

68 Контрольний диктант. Контрольне аудіювання тексту.

69 Контрольна робота № 4 "Складне синтаксичне ціле. повторення"(тестування)

22

70 Повторення

Виконання програми

І семест

р

ІІ семес

тр

рік

Усього годин 32 38 70РЗМ 10 9 19Контрольна робота 2 2 4Контрольний диктант 1 1 2Контрольний твір 1 1 2Контрольний переказ 1 1 2Контрольне аудіювання - 1 1Контрольне читання мовчки 1 - 1

23

2.2. Орієнтовне календарно-тематичне планування з української літератури для 9 класу

№ Зміст уроку Дата1 Вступ. Роль і місце літератури в житті нації.

Розвиток літератури. Творча індивідуальність митця.МК: Образотворче мистецтво, музичне мистецтво, театральне та кіномистецтво.

2 Процес виникнення фольклору. Багатство і розмаїття українського фольклору (повторення і узагальнення вивченого).

3 Види родинно-побутових пісень. Культ романтизованих почуттів, сентиментальний пафос, традиційна символіка.ТЛ: народна пісня (поглиблено)

4 Родинно-побутові пісні "Місяць на небі, зiроньки сяють", "Цвіте терен, цвіте терен", "Сонце низенько", "Ой під вишнею, прід черешнею"МК: Фольклор слов’янських народів. І. Соколов. "З базару"; М. Пимоненко. "Ревнощі", "Побачення", "Суперниці"; С. Васильківський. "А що мати скажуть" (образотворче мистецтво);музика М. Лисенка до українських народних пісень (музичне мистецтво).

5 Тематичні та стильові особливості, сюжет, герої українських балад. Класифікація балад.ТЛ: народна пісня (поглиблено), балада.

6 Українські народні балади. "Ой летіла стріла", "Ой на горі вогонь горить".МЗ: козацька доба (історія України).МК: В. Васильківський. "Козак в степу. Тривожні знаки"; С. Якутович (із альбому "Абсолютний слух часу", 2008); О. Сластіон. "Проводи на Січ", 1898; Ю. Нікітін. "Козак-херувим" (образотворче

24

мистецтво); "Ой, із-за гір, з-за гір" із альбому "Українські народні козацькі пісні та думи", 2005; "Ой на горі вогонь горить" (із альбому "Українська козацька історична пісня (XVI-XVII ст."); гурт "Хорея Козацька", 2005 (музичне мистецтво).

7 ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА Українська середньовічна література ХІ–ХV ст. Розвиток писемності після хрещення Русі-України (988 р.). Найдавніші рукописні книги Київської Русі (Остромирове Євангеліє, Ізборник Святослава) (оглядово).МЗ: історія українського середньовіччя (історія України).

8 Перекладна література Біблія (фрагменти). Біблія як Святе Письмо й художній текст. Українські переклади Біблії (П. Куліш, І. Пулюй, І. Нечуй-Левицький, І. Огiєнко, І. Хоменко). Використання біблійних тем, сюжетів, мотивів, образів у зарубіжній та українській літературах.ТЛ: притча (повторення й поглиблення).

9 Легенди: про Вавилонську вежу, про Мойсея. Притча про блудного сина.МК: Рафаель Санті. "Суд Соломона", "Сікстинська Мадонна"; Леонардо да Вінчі. "Таємна вечеря"; П. Брейгель Старший. "Вавилонська вежа"; Рембрандт. "Повернення блудного сина" (образотворче мистецтво); М. Скорик. Опера "Мойсей", 2014 (музичне мистецтво).СЛ: твори В. Арєнєва.

10 Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-УкраїниЛітописи як історико-художні твори. "Повість минулих літ". "Поученіє Володимира Мономаха", Києво-Печерський патерик (оглядово).

25

11 "Слово о полку Ігоревім" — давньоруська пам’ятка, перлина українського ліро-епосу. Історична основа твору. Переклади й переспіви його в ХІХ–ХХ ст. Питання авторства. Особливості композиції та стилістичних засобів.ТЛ: літописи, ліро-епіка.МК: В. Лопата. Цикл гравюр за мотивами "Слова о полку Ігоревім"; картини Ю. Нарбута, О. Кульчицької.Ілюстрації до "Слова о полку Ігоревім" В. Єфименка.

12 Образи руських князів у творі. Наскрізна ідея патріотизму. Поетичність образу Ярославни.МК: М. Лисенко. "Плач Ярославни"; О. Бородін. "Князь Ігор" (музичне мистецтво).

13 Символічно-міфологічні образи та їхнє значення. Фольклорні мотиви. Роль пейзажу в розгортанні сюжету.

14 Контрольна робота №1 "Родинно-побутові пісні", "Давня література: українська середньовічна література ХІ–ХV ст., перекладна література, пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України".

15 Українська література доби Ренесансу і доби БарокоРозвиток книгодрукування. Перші друковані книги в Україні. Іван Вишенський, Іван Величковський, Семен Климовський – видатні діячі української культури (оглядово).МК: образотворче та музичне мистецтво, театральне мистецтво, архітектура цього періоду.ТЛ: Ренесанс, Бароко.

16 Історико-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи (Самовидця, Г. Граб’янки, С. Величка) та

26

"Історію русів". Вертеп як вид лялькового театрального дійства (оглядово).

17 Життя і творчість філософа, просвітителя, поета Григорія Сковороди. Його християнські морально-етичні ідеали. Біблійна основа творчості Г. Сковороди та його вчення про самопізнання і "сродну (споріднену) працю". Проповідь житейської невибагливості, пошуку гармонії з собою і світом.МК: документальний фільм "Великі українці – Григорій Сковорода", 2008 (кіномистецтво). Карп Трохименко. "Григорій Сковорода" (1976) (образотворче мистецтво)

18 Григорій СКОВОРОДА. "Бджола та Шершень", "Всякому місту – звичай і права…", "De libertate" (зі збірки "Сад Божественних пісень"). Повчальний характер і художні особливості збірки "Байки Харківські".СЛ: поезії Артема Полежаки, Олександра Ірванця, Сергія Жадана.

19 РМ №1 Твір-роздум за афоризмами Григорія Сковороди

21 НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРАСуспільно-історичні, культурні обставини. Літературний процес кінця ХVIII ст. – першої половини ХІХ ст. Розвиток фольклористики, етнографії. Основні художні напрями (бароко, класицизм, романтизм, реалізм тощо). Визначні українські письменники.МЗ: Україна у ХVIII ст.; доба козаччини (історія України).

22 Творчість І. Котляревського – новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч.

23 Історія появи "Енеїди". Національний колорит,

27

зображення життя всіх верств суспільства, алюзії на українську історію в поемі.МК: опера М. Лисенка "Енеїда" (музичне мистецтво); ілюстрації А. Базилевича до твору “Енеїда” (образотворче мистецтво).ТЛ: травестія, пародія, бурлеск, алюзія.

24 Бурлескний гумор, народна українська мова. Ствердження народної моралі (картини пекла).

25 Соціально-побутова драма "Наталка Полтавка" – перший твір нової української драматургії. Колоритні образи твору.МК: опери М. Лисенка "Наталка Полтавка"; фільм "Наталка Полтавка", 1978 (кіномистецтво).

26 Образ Наталки як уособлення кращих рис української жінки. Сценічне життя твору.

27 РМ №2 Усний твір-характеристика НаталкиКонтрольна робота №2 Г.Котляревський, Г.Сковорода (тест)

28 Григорій Квітка Основ'яненко – батько української прози, один із перших у Європі "творців людової повісті" (І. Франко). Гуманізм та християнські ідеали, етнографічне тло творів. П. Куліш про Г. Квітку.

29 "Маруся" – перша україномовна повість нової української літератури, приклад прози із виразними рисами сентименталізму. Художнє розкриття письменником традиційних народних моральних уявлень.МЗ: обряди українців (народознавство).

30 Утілення морального й естетичного ідеалів в образі головної героїні твору.СЛ: М. Павленко. "Моя класнюча дівчинка".

32 Урок позакласного читання Г. Квітка-Основ’яненко "Конотопська відьма"

33 Література рідного краю №1 Доля і творчий доробок Олекси Різниченка. "Слово про мову".

28

Дитинство і юність у Первомайську.34 Література українського романтизму

(оглядово)35 Петро Гулак-Артемовський. Балада

"Рибалка". Вічна тема кохання. Засоби романтичного зображення. Фольклорна основа твору.ТЛ: романтизмМК: романтичний живопис Г. Світлицького, М. Самокиша, А. Мокрицького (образотворче мистецтво).

36 Євген ГРЕБІНКА. Вірш "Човен" Образ небезпечної морської плавби як уособлення життєвого шляху людини. Пісенна (романсова) лірика поета українською та російською мовами ("Ні, мамо, не можна нелюба любить", "Чёрные очи" та ін.).ТЛ: романс.МК: романси М. Глінки; авторські пісні Максима Паленка, Марійки Бурмаки (музичне мистецтво).

37 Творчість М. Гоголя, уродженця України, місце його творчості на порубіжжі культур двох народів. Вираження глибини національного духу у творах прозаїка та драматурга, українська історія та фольклор як їх джерело.МЗ: козацька доба (історія України); проза М. Гоголя (зарубіжна література).

38 "Тарас Бульба" (переклад М.Садовського і М. Рильського, за ред. І. Малковича). Сюжет твору. Внутрішній епічний розмах твору; піднесено-героїчний образ головного героя.МК: опера М. Лисенка "Тарас Бульба" (музичне мистецтво).

39 Колізія морального й національно-культурного вибору в образах синів Тараса Бульби.

29

40 Вплив творчості М. Гоголя на розвиток українського письменства.

41 РМ №3 Твір "Порівняльна характеристика синів Тараса Бульби"

42 Контрольна робота №3 Г.Квітка-Основяненко, Є.Гребінка, П. Гулак-Артемовський (тест)

43 Тарас ШЕВЧЕНКО. "До Основ’яненка"Геніальний поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні.МК: фільм "Мій Шевченко", 2001 (кіномистецтво); живопис Т. Шевченка "Автопортрет" (1840).МЗ: Історія України, образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво.

44 Перші поетичні твори баладного та елегійного жанрів ("Причинна", "Думи мої…").МК: пісні на слова Шевченка гуртів "Kozak system", "Кому вниз", "ДримбаДаДзиґа", "Бандурбенд", сестер Тельнюк (музичне мистецтво).

45 Оглядове вивчення історичної теми у творчості Кобзаря ("Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Гайдамаки"). Вісь неперервності історичного часу ("До Основ’яненка").Тарас Шевченко "Сон" ("У всякого своя доля…"). Національна проблематика періоду "Трьох літ". Поема ("комедія") "Сон" і тогочасна суспільно-політична дійсність.МК: документальний фільм "Великі українці — Т. Шевченко", 2008 (кіномистецтво); Ф. Рубо. "Кавказька сцена"; художні роботи О. Шупляка (образотворче мистецтво).

46 Композиційний прийом "сну", його роль для розширення можливостей поетичного зображення. Протистояння імперського

30

режиму і вільнодумної, національно свідомої особистості. Сатиричний характер поеми.ТЛ: гротеск, контраст, умовність.

47 Тарас ШЕВЧЕНКО. "Кавказ" Пристрасний відгук на тогочасну загарбницьку імперську політику. Продовження теми національно-визвольної боротьби.

48 Узагальнена ідея поеми — неприйняття насильства, поневолення людей, осуд загарбницьких воєн.МЗ: образ Прометея (міфологія). Історія України (гетьман Павло Полуботок).МК: Якоб Йорданс. "Прикутий Прометей", 1640 (живопис).

49 Тарас ШЕВЧЕНКО. "І мертвим, і живим, і ненарожденним…" Продовження теми "землячків" у посланні. Викриття конформізму значної частини української еліти. Засудження комплексу меншовартості, національного безпам’ятства та байдужості до рідної мови. ТЛ: послання.

50 Критичний перегляд національної історії задля перспективи її кращого майбутнього. Настроєві інтонації твору (суперечка, пересторога, погроза, заклик тощо).

51 Контрольна робота № 4 Творчість Т.Шевченка (тест).

52 Тарас Шевченко. "Катерина". Романтичний тип втілення теми жіночої долі.МК: Богородиця в українському іконописі (живопис).СЛ: оповідання Оксани Забужко зі збірки "Сестро, сестро".

53 Тарас Шевченко. "Наймичка". "Вічна" тема матері й сина. Еволюція жіночого образу у творах Т. Шевченка.

31

54 Тарас Шевченко. "У нашім раї на землі…". Трагедія жінки-матері, боротьба за своє материнство, жорстокість народної моралі.

55 Наскрізний ліризм творів Т. Шевченка про жіночу долю.

56 РМ №4 Твір-роздум "Образ жінки в творчості Тараса Шевченка"

57 Лірика Т. Шевченка періоду арешту й заслання, після повернення з нього. Вірш "Доля". Риси автобіографізму в образі ліричного героя.ТЛ: ліричний герой (поглиблено), лірична медитація.МК: Т. Шевченко – художник: "Циганка-ворожка" (1841), "Катерина" (1842).

58 Т. Шевченко. "Росли укупочці, зросли…". Ностальгія за ідилією родинного життя, висока філософія життя людини на землі.СЛ: Оксана Лущевська. "Інший дім".

59 Біблія в житті Т. Шевченка. Світле пророцтво поета ("Ісаїя. Глава 35"). Художня інтерпретація творів із Книги псалмів, риси її національної своєрідності у ТЛ: псалом.

60 Підсумковий урок: Світова велич українського поета

61 Контрольна робота №5 "Творчість Тараса Шевченка" (твір)

62 П.Куліш – відомий письменник, перший український професійний літературний критик, перекладач ("Біблія", твори В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф. Шиллера), автор підручників для школи, українського правопису ("кулішівка"). Вплив на П. Куліша ідей європейського просвітництва: "Українець у

32

Європі, європеєць в Україні". Романтична основа світогляду. Ентузіазм і жертовність П. Куліша у громадській та культурницькій роботі на шляху духовного відродження і культурного збагачення нації.

63 Пантелеймон Куліш. "Чорна рада" – перший україномовний історичний роман-хроніка. Походження його назви. Історична основа й авторська уява, романтичність стилю. Динамічний інтригуючий сюжет.ТЛ: роман, роман-хроніка, історичний роман.МК: народні перекази про козака Мамая (фольклор); фільм "Чорна рада", 2002; режисер-постановник М. Засєєв-Руденко (кіномистецтво).

64 Непросте життя та романтичні пригоди головних героїв історичного роману "Чорна рада". Загальнолюдські риси ініціативності, працьовитості, лицарства, благородства, вірності почуттю та обов’язку. Оцінка роману Т. Шевченком.

65 Життя і творча діяльність. Марко Вовчок як перекладач (Ж. Верна, Г. К. Андерсена, А. Е. Брема). ТЛ: реалізм. Народні оповідання"; продовження теми народного життя в повісті "Інститутка". Антилюдяна суть кріпосництва та солдатчини.

66 Образи персонажів — людей із народу та панночки. Авторська позиція у творі.

67 Урок позакласного читання № 2 Марко Вовчок "Максим Гримач"

68 Література рідного краю Микола Аркас-Третій. З "Історії Північної Причорноморщини".

69 Контрольна робота №6 Творчість Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша (відповіді на запитання)

33

70 УРОК-ПІДСУМОК Проведення бесіди про твори, що вивчалися упродовж року й найбільше запам’яталися

Виконання програмиІ

семестрІІ

семестррік

Усього годин 33 37 70РЗМ 2 2 4Контрольна робота 4 4 8Контрольний твір 2 2 4УПЧ 2 - 2ЛРК 1 1 2

34

2.3. Урок української літератури за творчістю Марка Вовчка (учитель української мови та літератури Первомайської ЗОШ І-ІІ ст. № 7 Мельник С.В.)

Тема уроку. Життя й творча діяльність Марка Вовчка. Марко Вовчок як перекладач Ж. Верна, Г. Андерсена, А. Брема. "Народні оповідання".Мета: ознайомити учнів з біографією письменниці, її життєвим і творчим шляхом; розвивати вміння бачити події в історичному контексті, зіставляти факти й робити висновки; виховувати естетичні смаки вдумливого читача, повагу до кращих здобутків української літератури.Обладнання: портрет письменниці, виставка творів.Тип уроку: урок вивчення біографії письменника (за Василем Шуляром)

Хід урокуІ. Зачин уроку1. Чуттєво-естетичний компонент літературної освіти 1.1. Вступне слово-звернення вчителя до учнів-читачів.

Урок розпочинається з історичного екскурсу. У другій половині ХІХ ст. українська культура розвивалася за несприятливих умов. Російський царський і австро-угорський цісарський уряди продовжували вести колонізаторську політику, намагаючись тримати український народ у темряві: всіляко перешкоджали поширенню писемності й освіти, викладання в усіх школах мало вестися російською мовою, заборонялося друкувати книги українською мовою. Але попри всі перешкоди силами передової інтелігенції українська культура, у тісній взаємодії з культурами слов'янських та інших народів, набула нових успіхів. Відображаючи життя, психологічний склад, звичаї, менталітет народу, вона найбільш яскраво й повно свідчила про національне відродження української нації.

35

Чого могла досягнути в тогочасному суспільстві жінка? Хоча для жінок існували окремі жіночі гімназії та вищі жіночі курси, проте їх основним завданням вважалася підготовка з дівчат "матерів сім'ї". Чи багато ми знаємо жінок-письменниць цього періоду? Ні. Яскравою сторінкою в літературний процес вплетена, наче стрічка в дівочу косу, творчість відомої української письменниці Марко Вовчок – Марії Олександрівни Вілінської.1.2. Особистісно значуща ситуація з життя письменника для учня-читача. Незадовго до смерті Марко Вовчок писала старшому синові Богдану: "Я прожила весь свій вік, йдучи однією дорогою і не звертаючи в сторону… У мене могли бути помилки, слабості, як у більшості людей, але в головному я ніколи не оскверняла себе відступництвом". Єдиний справедливий мудрець, час, розставив усе на свої місця, вибрав і залишив для нащадків найкраще, найцінніше. І серед цих перлів, збережених часом, знаходяться сьогодні й твори Марка Вовчка.1.3. Організаційно-релаксаційна хвилинка.1.4. Літературно-мистецька хвилинка:

- зачитування уривків із творів письменника, спадщина якого вивчатиметься учнями/учителем;

- прослуховування та розгляд мистецьких творів про письменника.До творів Марка Вовчка створені наступні мистецькі твори: (До української народної повісті "Сестра" Марка Вовчка". Російський художній листок. Малюнки К.А.Трутовського. СПб., друковано в літографії В.Тімма, 1860 год).Марко Вовчок. Кармелюк. Казка, історична повість. Малюнки Миколи Стороженка.2. Настановно-мотиваційний компонент літературної освіти 2.1. Інтрига-коментар вислову про письменника (ідея дня; вислів-твердження; епіграф, уроку, літературної теми).

Із іменем Марка Вовчка пов’язані неабиякі дебати на літературному поприщі. Ні, в реальному існуванні Марії Вілінської сумніватися не доводиться. Противники та

36

прихильники зайняли різні боки барикад з іншого приводу: чи справді Марія була письменницею? Чи, може, за неї писали: спочатку чоловік, а згодом – коханці? Із одного боку, переконливо звучить той доказ, що Марія ніколи не знала української, а потім якось надто раптово, невдовзі по тому, як вийшла заміж за фольклориста, спромоглася написати найщирішою народною мовою замальовки із життя українців – "Народні оповідання". З іншого боку, порівняння стилю приватних листів Марковича та Вілінської показує, що все ж таки її письмо більш схоже на мову оповідань. Певно, це питання так і залишиться нез’ясованим. А от щодо популярності письменниці серед чоловіків сумнівів не виникає – надто багато лишилося свідчень її перемог на фронті кохання. Анна Богородіченко. Марко Вовчок: фатальна жінка української літератури2.2. Особистісно значуща деталь, факт, сцена з життя письменника.

Найзагадковіша фігура в українській літературі: у неї були закохані Пантелеймон Куліш, Іван Тургенєв, Дмитро Писарєв, Олександр Герцен, Микола Чернишевський, Микола Некрасов. Жінки ж її в кращому разі ненавиділи. "Зовні – проста баба… противні білі очі з противними білими бровами та віями, пласке обличчя, на людях мовчить, як не розговориш, відповідає лише "так" та "ні". А чоловіки сходять по ній з розуму…", – писала про неї троюрідна сестра Льва Толстого. Що притягувало до Марка Вовчка чоловіків, для багатьох яких роман із нею ставав останнім у житті? Юлія Боднарюк Марко Вовчок. Найзагадковіша фігура в українській літературі.2.3. Розповідь про ситуацію в житті письменника, яка пов’язана з його твором/творчістю. "… бурхливим, яскравим, сповненим тривог і надій було життя письменниці з чоловічим псевдонімом, росіянки, що писала українською мовою. Не красуні, але жінки, від якої не могли відірвати очей талановиті чоловіки. Сильної, вольової, рішучої й самостійної жінки, яка вміла забезпечувати себе й родину, яка,

37

виходячи заміж, не боялася різниці у віці зі своїми чоловіками, яка сміливо назвала онука сином, дбаючи лише про долю дитини… Надзвичайна жінка, неймовірна постать в історії культури, причому не тільки української чи російської: діяльність Марка Вовчка охоплює майже всю Європу. На своєму віку письменниця зазнала багато доброго й злого, радості й смутку, відданості й зрад, успіхів і поразок, захоплень та розчарувань. На її долю випали злобні нападки, мстиві наклепи, незаслужені образи недоброзичливців і заздрісників, зокрема тих "письменників", які вважали, що росіянка "вкрала" їхню славу. Як і кожній людині, їй були властиві болючі переживання, обурення й гнів, скорбота й туга, але вона своїх почуттів ніколи не показувала, намагалася не вступати в суперечки". 2.4. Духовно-мистецька подія в суспільстві або учнів-читачів, що пов’язана з особою письменника або його місцем народження, проживання та ін.

Обпікшись на суперечці про переклади казок Андерсена, Марія Олександрівна більше не намагалася доводити своє авторство, оригінальність своїх творів. Письменниця ніколи не відповідала злом на зло, не опускалася до пересудів і наклепів. Не розуміючи якихось учинків близьких знайомих, вона відкрито просила пояснень, а не приймаючи поведінку й погляди якоїсь знайомої людини, переставала з нею спілкуватися.ІІІ. Основна частина: кульмінаційні моменти розв’язання літературно-мистецьких завдань 3. Орієнтаційно-прогностичний компонент літературної освіти 3.1. Повідомлення, корпоративне формулювання теми уроку, читацьких завдань.3.2. Визначення особистісно важливих цілей діяльності з вивчення біографії митця.

Отже, на сьогоднішньому уроці ми розглянемо життєвий і творчий шлях Марії Олександрівни Вілінської. Дамо відповіді на поставлені завдання:

38

- У чому полягав письменницький талант Марка Вовчка?- Як росіянка змогла досягнути значних успіхів у

написанні творів українською мовою?- Яким чином особисте життя письменниці вплинуло на її

творчість?- Що ви знаєте про перекладацьку діяльність та авторство

творів?- Яке значення творчості Марії Олександрівни в розвитку

української літератури?3.3. Представлення плану вивчення фактів із життя й творчості письменника (за книгою Т. Панасенко "Марко Вовчок")

План уроку1. Щасливе нещасливе дитинство.2. Харківський пансіон.3. У багатої тітки.4. Своя сім’я.5. Початок творчості. "Народні оповідання".6. Марко Вовчок і Тарас Шевченко.7. У Петербурзі.8. За кордоном.9. Особисті трагедії.10. Творчість, переклади.11. Сумніви щодо авторства. Марко Вовчок – редактор

журналу.12. Нове кохання.13. Останні роки життя.14. Вшанування письменниці.Щасливе нещасливе дитинство

Народилася Марія Олександрівна Вілінська (відома в літературі під псевдонімом Марко Вовчок) 10 грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській родині. Її батько Олександр Олексійович Вілінський був армійським офіцером, мати Парасковія Петрівна Данилова походила із дворянського роду. У жилах Марії текла українська, російська й литовська кров. Друзі Олександра й

39

Парасковії Вілінських знали їх завжди лагідними, привітними й веселими.

У 1840 році Олександр Олексійович через хворобу пішов у відставку, а в червні цього ж року батько помер, а мати із дітьми переїхала до маєтку своєї двоюрідної сестри Варвари Дмитрівни Писаревої, яка чудово знала музику й мови, зокрема французьку, а тітка ще й розмовляла англійською. Допитлива, гостра на розум, Марія швидко й легко вчилася. Але батькова смерть забрала з собою і спокій, і щасливе сімейне життя. Мати, боячись залишитися без надійного чоловічого плеча з малими дітьми, у 1842 році вийшла заміж удруге – за відставного унтер-офіцера Д. Дмитрієва, людину сумнівної репутації, який виявився гульвісою й жорстоким деспотом-самодуром. Отже, не дочекалася вона ні захисту, ні підтримки: шлюб виявився невдалим. Вітчим зненавидів чужих дітей, знущався з дружини. Особливо жорстоким він був до кріпаків, тому немало їх мусило рятуватися втечею. Завзятий картяр, п’яниця й гульвіса, він за короткий час прогайнував не тільки свої статки, а й маєток Вілінських. Родичі Парасковії Петрівни не прийняли до свого кола її нового чоловіка й посварилися з нею. Харківський пансіон

У 1845-1846 роках Марія виховувалася в одному з приватних пансіонів Харкова. Тоді їй виповнилося вже одинадцять років. Це була гарна дівчинка з великими сірими очима й довгою русою косою. Вихованки пансіону спочатку поставилися до дівчини дещо зверхньо. А от першокласниці відразу вподобали добру, приязну й співчутливу Марію, яка вміла терпляче вислуховувати їхні скарги на несправедливість учителів або старших дівчаток, заспокоїти, по-сестринському приголубити.

У Харківському пансіоні викладалися різні науки, але найбільше уваги приділялося французькій мові, музиці, танцям, вихованню світських манер і вмінню поводитися в шляхетному товаристві. Вілінська ставилася до науки серйозно, вчилася старанно, дуже багато читала. Пізніше її молодший брат Дмитро писав: "Сестра відзначалася гострим розумом і великою

40

допитливістю". Марія добре опанувала французьку мову, самотужки вивчила польську, багато читаючи, набула загальноосвітніх знань у значно більшому обсязі, ніж давав пансіон. Але обстановка в цьому навчальному закладі була важкою, задушливою. Учителі й багаті учениці до вбогої Марії ставилися з прохолодою і зневагою. Доводилося терпіти погордливе ставлення, образи, цькування, глум. Марія тримала себе незалежно, ні перед ким не запобігала, не принижувалася, і багатьом це не подобалося.

Уже в останній рік навчання, приїхавши на різдвяні канікули до Писаревих, Марія сказала матері, що в пансіон більше не повернеться й відмовилася жити в сім’ї вітчима.У багатої тітки Вибувши з Харківського пансіону (1847), Марія оселилася в Орлі у своєї хрещеної, тітки Катерини Петрівни Мардовіної. Вона була пані заможна, взяла племінницю як виховательку для своїх дітей – хлопчика шести років і дівчинки п’яти. Звичайно, маєток родичів – то не пансіон, але життя в примхливої та свавільної тітки стало суворою школою життя для дівчини. Увесь вільний час Марія проводила в чималій бібліотеці Мардовіних за читанням творів О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лермонтова, М. Некрасова, І. Тургенєва, зарубіжних письменників. Юна читачка бралася й до різних наукових студій. Шістнадцятирічна дівчина розцвіла пишним квітом юності. Незважаючи на крайню бідність родини, залицяльників у Марії не бракувало, й тітка мріяла конче віддати її за багатія. І такий невдовзі нагодився. Надзвичайно багатий і до того ж досить привабливий молодий поміщик Микола Єргольський настирливо домагався руки Марії Вілінської. І дівчині він здавався симпатичним, приємним, навіть чимось кращим від усіх інших в її оточенні. А Катерина Петрівна прекрасно знала про його пишний панський будинок із колонами, парк, великий маєток і величезні статки. У салоні Мардовіних серед звичайних гостей – місцевих поміщиків і чиновників – траплялися письменники, етнографи,

41

музиканти, громадські діячі. Серед них був недавній учасник Кирило-Мефодіївського товариства, висланий до м. Орел, український фольклорист і етнограф Опанас Васильович Маркович. Освічений молодий чоловік, приємний у спілкуванні, чудовий оповідач і співак, гарний на вроду, він скоро завоював симпатії відвідувачів салону Мардовіних. Коли до тітки приїхала Марія, серйозна, зосереджена в собі, добре начитана, Маркович захопився нею.

Хоч він був на одинадцять років старшим (народився 8 лютого 1822 року, а помер на 45-му році життя від невиліковної тоді хвороби – туберкульозу), між ними зав’язалася тепла дружба.

Усамітнившись у куточку просторих покоїв, молоді люди подовгу розмовляли про літературу, народне мистецтво. Непомітно для обох дружба переросла в кохання й, освідчившись один одному, вони вирішили одружитися.Своя сім’я

Згода одружитися з Опанасом Марковичем викликала сімейний скандал. Проте ні тітчині умовляння, ні попередження про вік і поганий стан здоров’я Марковича, ні погрози, ні плачі не могли похитнути рішення Марії. Це й призвело до розриву з тіткою Мардовіною. Марія вимушена була переїхати до Писаревих. У тітки Варвари Дмитрівни дівчина пробула ціле літо. Але на якийсь час попрощатися довелось і з коханим. Опанас Васильович повідомив Марії, що їхній від’їзд до України відкладається за браком грошей і через його поганий стан здоров’я. Чоловік також дуже турбувався через те, що хоче створити сім’ю, не маючи доброго статку.

У цей час Марія Олександрівна робить свої перші спроби збирання зразків усної народної творчості, і, мабуть, надихнув її саме приклад майбутнього чоловіка. Наприкінці січня 1851 року відбулося весілля Марії Вілінської й Опанаса Марковича. Молодята оселилися в Чернігові, де О. Маркович одержав посаду коректора в редакції газети "Черниговские губернские ведомости" з окладом у 15 карбованців сріблом на місяць. Звичайно, на прожиття цих грошей не вистачало.

42

Перш ніж осісти в Чернігові, Марія Олександрівна та Опанас Васильович заїхали до Парасковії Петрівни Вілінської. Молодший брат письменниці згадував: "Наші кріпаки приходили вітати молодих і казали, що чоловік панночки хоча й хохол, але людина така, як слід…. Мати пропонувала сестрі взяти з собою з наших кріпачок покоївку, молоду 15-річну дівчину Маринку, але сестра рішуче відмовилася і просила матір відпустити Маринку на волю, що й було зроблено". На початку 1852 року в молоду сім’ю прийшло горе – померла нещодавно народжена дочка Марії Олександрівни – Віра. Сама породілля після важких пологів довго хворіла. Початок творчості. "Народні оповідання".

У 1853 році Марковичі переїхали до Києва. Тут у жовтні 1853 року в них народився син, якого на честь гетьмана Хмельницького назвали Богданом. Хрещеними батьками його були титулярний радник В. В. Марковський і князівна Варвара Миколаївна Рєпніна.

Живучи в Києві, Марія Олександрівна займалася етнографією. Вона уважно слухала народну мову, розмовляла з селянками на базарах, занотовувала побутові подробиці сільського життя. У записниках і зошитах письменниці добре видно процес опанування лексичних скарбів та образних засобів української мови. Деякий час (серпень-вересень 1854 року) родина жила в маєтку поміщика Тарновського. Опанас Васильович займався лише збиранням фольклорних творів, якоїсь серйозної роботи, за яку можна було б отримувати платню, він не виконував. Саме тому, що "брати гроші задарма не годиться" (як він вважав), сім’я знову повернулася до Києва.

Узимку 1855 року Опанасу Васильовичу пощастило виклопотати посаду молодшого вчителя географії в Немирівській гімназії. Він переїздить восени 1855 року разом із дружиною Марією Олександрівною, її братом Дмитром та сином Богданом. Марковичі збирають фольклорні матеріали.

У 1856 році Марія Олександрівна розпочинає свою активну творчу діяльність. Протягом року вона пише оповідання українською мовою й бере собі псевдонім Марко

43

Вовчок. Чому Марія Вілінська стала Марком Вовчком? Точної відповіді на це запитання немає. Псевдонім Марії Олександрівни Вілінської, згідно із сімейними переказами, походить від засновника роду козака Марка, прозваного "Вовком". Ще одна версія – письменниця вигадала псевдо сама, за прізвищем чоловіка (Маркович). Третя версія – "Марко Вовчок" народився з вуст Пантелеймона Куліша, який поєднав прізвище чоловіка Марії з її "вовчкуватістю"у спілкуванні. Сама ж Марко Вовчок це "прізвисько" ненавиділа.

Живим джерелом мови для письменниці був фольклорний матеріал. Коли Марковичі приїхали до Немирова, Марія Олександрівна вже добре володіла українською мовою, але сторінки її саморобного зошита й далі заповнювалися новими записами.

Де б не доводилося жити, Марія Олександрівна старанно вивчала побут українців, їхні інтереси, прагнення, стосунки між собою і панами. Усюди в неї було багато друзів. Усі любили її як рідну, запрошували на весілля, хрестини, різні розваги, що давало можливість краще пізнати місцеві звичаї та обряди, поглибити знання мови, осягнути психологію людей. Ще в Єкатеринівці Марія могла чути українську мову від сільських людей і слуг. У пансіоні покоївки панночок говорили між собою рідною мовою, вечорами співали пісень, розповідали казки, легенди. Здібна до мов, дівчинка запам’ятала багато нових слів, приказок, прислів’їв. Приїхавши з чоловіком в Україну, вона постійно спілкувалася з місцевим населенням. Довірливо ставлячись до молодої пані, прості люди, особливо жінки, були з нею щирі й відверті. Оповідали їй про свою тяжку долю, про знущання панів, негаразди в сім’ї, різні події, нерідко трагічні. Обдарована гарною пам’яттю, Марія Олександрівна збагатилася великою кількістю життєвих фактів. Вразлива й доброзичлива, вона проймалася стражданнями людей, переживала чуже лихо, як власне. Чимдалі глибше пізнаючи психологію селян, вона мимоволі починала бачити навколишню дійсність їхніми очима, почувати й мислити, як вони. Прийшов час, щоб усі життєві враження, пережите й передумане лягло на папір. Після довгих

44

потаємних вагань, сумнівів, внутрішньої боротьби відважилася написати оповідання "Сестра". Прочитавши його, Опанас Васильович був просто вражений художньою майстерністю, глибиною змісту, правдивістю зображення дійсності, багатством мови. Заохочуючи дружину до подальшої літературної праці, він створив їй належні умови: увільнив од будь-яких побутових клопотів, найняв у селі хатину, де вона прожила майже все літо 1856 року з сином Богдасем і служницею. Перечитував усе нею написане, редагував, робив зауваження, давав поради. Опанас Маркович захоплено допомагав дружині, підтримував її віру в себе. Може, якби не було такої всебічної підтримки чоловіка, Марія Олександрівна так і не наважилась би подати свої твори до друку.

У лютому 1857 року Марковичі вирішили надіслати два оповідання, через якийсь час було надіслано ще десять творів П. Кулішеві до Петербурга. Невдовзі прийшла позитивна відповідь. Відгуки Пантелеймона Куліша на твори Марка Вовчка були дуже схвальними. Кожний майбутній твір письменниця обдумувала на самоті й так захоплювалася, що навіть уві сні бачила своїх героїв, чула їхні голоси, розмовляла з ними, а прокинувшись, поспішала записати все, що привиділося. Занурюючись в уявний світ – такий живий, яскравий, зримий, – вона переставала сприймати навколишнє.

Пізніше в листі до російського письменника Сергія Аксакова Марко Вовчок напише: "Я обстановки ніколи не шукаю, щоб писати, просто думаю… Я не шукаю ні каміна палаючого, ні диких скель для роботи своєї… Самій побути потрібно мені… А вже якщо пишеться, то пишеться і тоді, коли голова болить, у лихоманці, коли діти навколо біганину зчинили, і пічка не горить, а димить". Ясно бачачи обдуманий до дрібниць епізод, пейзаж, зовнішність і поведінку персонажів, "чуючи" їхні розмови, записувала уявлюване, потім об’єднувала в цільні картини й відпрацьовувала текст. Писала вона найчастіше зранку до третьої-четвертої години дня. Узимку 1857 року вийшла у світ перша книжка письменниці "Марко Вовчок. Народні оповідання". Книжка

45

була надрукована в Санкт-Петербурзі в друкарні П. Куліша й складалася з одинадцяти творів: "Сестра", "Козачка", "Чумак", "Одарка", "Сон", "Панська воля" (пізніше "Горпина"), "Викуп", "Свекруха", "Знай, ляше!" пізніше "Отець Андрій"), "Максим Гримач", "Данило Гурч". "Народні оповідання" були спрямовані проти кріпосницького ладу, продовжували в прозі ту боротьбу, яку розгорнув у поезії Т. Шевченко. Ці оповідання стали новим літературним явищем у тогочасній українській прозі. Письменниця знаходила свої власні шляхи у відборі, узагальненні, у формі викладу, в особливостях композиції, прийомах творення образів. Однією з центральних тем "Народних оповідань" є життя кріпаків, зокрема доля жінки-кріпачки. У селянстві письменниця вбачає основну рушійну силу громадського життя, підкреслюючи, що звільнення кріпаків залежить від них самих. Окрім того, у своїх творах Марко Вовчок показує, до яких фатальних наслідків може призвести насилля, навіть викликане добрими намірами, наприклад, насилля батьків над доньками, яким вони зичать добра, віддаючи за багатих нелюбів. Виною такого насилля письменниця вважає жадобу грошей, яка з'явилася в селянина через безправність і постійне пригноблення.Марко Вовчок і Тарас Шевченко

Прочитавши "Народні оповідання", Тарас Шевченко почав шукати в друзів адресу письменниці, бо "…треба буде хоч письмом подяковать їй за її сердечные, щирії оповідання". Марія Олександрівна не шукала слави й не бажала розкривати своє справжнє ім’я, але Пантелеймон Олександрович не виконав її прохання, не зберіг її таємниці. А Марії на той час потрібний був спокій, бо, як писав її чоловік: "…мій Вовчок хорує, йому треба уживати чистого воздуху, зажити спокою, бачити й оділяти других". У цей час Марія Олександрівна працювала над перекладами власних творів для російських видань.

Тарас Шевченко присвятив письменниці вірш "Сон" ("На панщині пшеницю жала") і, зібравши серед членів громади 120 карбованців, купив золотий браслет, який разом із поезією надіслав до Немирова Марії Олександрівні. Із нетерпінням

46

чекав її приїзду. Збулася давня мрія Марії Олександрівни побачитися з Тарасом Григоровичем Шевченком. Сталося це в січні 1859 року. Як згадував М. Білозерський, "Шевченко від автора "Народних оповідань" був у невимовному захопленні". Вони зустрілися як давні знайомі, задушевні друзі. Їх єднала спільність переконань, любов до України. Були вони подібні й складом характеру: обом притаманна сильна воля, прямота, непоступливість, душевна щедрість, громадянська мужність.

Через якийсь час після першої зустрічі Тарас Григорович написав елегію "Марку Вовчку. На пам’ять 24 січня 1859":

…Господь пославТебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестокихЛюдей неситих. Світе мій!Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая! Коли в 1860 році вийшов другим виданням "Кобзар", то

ця книжка була присвячена Маркові Вовчкові. Окрім того, на титульній сторінці подарованого примірника автор написав: "Моїй єдиній доні – Марусі Маркович – і рідний і хрещений

47

батько Тарас Шевченко". Подібний напис зробив Поет і на подарованому рукописі нелегального твору поеми "Неофіти": "Любій моїй, єдиній доні Марусі Маркович на пам’ять 3 апреля 1859 р. Т. Шевченко". Водночас він подарував їй свій портрет із написом: "Марії Олександрівні". Між тогочасними українськими письменниками з такою великою силою й мужністю кріпацьке зло викривала тільки вона, продовжуючи традиції Шевченка в цій боротьбі. До її творів Шевченко ставився з великою пошаною.

Про Шевченка Марія Вілінська могла чути ще в Харківському пансіоні від студентів університету, які пошепки говорили між собою про мужнього Поета, що не побоявся висміяти самого імператора й за це був тяжко покараний. Коли Марія познайомилася з О. Марковичем, він багато розповідав про Тараса Григоровича, декламував його вірші. Із сердечним теплом згадувала про нього хрещена мати Богдана – князівна Варвара Рєпніна, яка замолоду особисто знала Тараса Шевченка й закохалася на все життя. Варвара Миколаївна листувалася з Поетом і багато розповідала про нього своїй кумі. Незвичайна особистість Шевченка викликала в Марії Олександрівни не тільки зацікавленість, а й шанобу. Марко Вовчок присвятила Т. Шевченкові повість "Інститутка" та казку "Чортова пригода". Усе життя берегла як найдорожчу святиню подарований ним золотий браслет і навіть у скруті не допускала й думки продати або закласти коштовну прикрасу.

Тарас Шевченко й Пантелеймон Куліш ввели письменницю в коло Петербурзької громади. Тарас Григорович познайомив Марію Олександрівну з поетом, одним із перших перекладачів творів Шевченка російською мовою Олексієм Плещеєвим (1825-1893), з польськими діячами Едвардом Желіговським (1815-1864), Зигмунтом Сераковським (1826-1863), лікарем Павлом Круневичем (1835-1871). Марковичі в Петербурзі спілкувалися з Миколою Костомаровим (1817-1885), Василем Білозерським (1825-1899), Миколою Некрасовим (1821-1877), Федором Тютчевим (1803-1873), Павлом Анненковим (1812-1887), Олексієм Жемчужниковим

48

(1821-1908) та іншими прогресивними митцями, науковцями й громадськими діячами. Одним із письменників, із якими познайомилася в той час Марко Вовчок, був Іван Сергійович Тургенєв, який згодом став другом письменниці.У Петербурзі

У Петербурзькій громаді Марія Олександрівна займала почесне місце не тільки як письменниця, а й як особистість. Великою вродою вона не відзначалася, хоч мала дуже гарні, незвичайної глибини сірі очі. Була висока, статурна, з довгою русою косою, яку закладала короною навколо голови. Одягалася просто, але зі смаком. Замкнена й стримана, поводилася скромно, трохи холодно, але рухи її були плавні й неквапливі. Належачи до тих людей, які воліють "менше казати, а більше знати", – вона говорила не багато, але завжди розумно, змістовно, вміла уважно слухати мову інших. Ті, хто добре знав Марію Олександрівну, свідчать, що її характеризувало рідкісне сполучення розуму, таланту, природної чарівності, аристократизму й поетичності натури. При першому ж знайомстві вона викликала симпатію до себе. За словами І. Тургенєва, мала дар "підкоряти людей і робити з ними, що сама хотіла". Однак ніколи не зловживала цим даром. Марія Олександрівна викликала захоплення, де б вона не з’являлася. Описуючи її, друзі та знайомі казали: "обличчя дуже лагідне, але просте", "вона, мабуть, вельми розумна, та дуже соромиться", "вона мені здалася жінкою скромною, без авторського самовдоволення", "дуже мила жінка, котра так виглядає, ніби й не відає, якою рукою береться за перо"…

Коли Опанас Васильович був звільнений з посади молодшого вчителя Немирівської гімназії, родина почала розмірковувати про поїздку за кордон, бо це конче необхідно було для здоров’я Марії Олександрівни. Хоча в спогадах старшого сина Богдана причину поїздки пояснено по-іншому: "Головною причиною було прагнення духовного світла. Особливо ж І. Тургенєв переконував Марка Вовчка та її чоловіка подивитися, як живуть за кордоном". Саме подивитися, як живуть люди без кріпацтва, й хотілося Марії Олександрівні.

49

Разом із Марковичами за кордон збирається й Іван Сергійович Тургенєв. У цей час Виїжджає за кордон і Пантелеймон Куліш, а от Опанас Маркович поїхати не може. Вирушаючи за кордон, Марко Вовчок казала, що їй сумно й тяжко їхати без чоловіка, але вона сподівається, що він приїде вже через кілька місяців. Прощаючись із письменницею перед її від’їздом за кордон, Т. Шевченко наполегливо радив їй писати якомога більше й звернутись до народних казкових сюжетів: "Гляди ж, доню, щоб ти мені написала копу, дві або п’ять, а то й сім кіп казок…".

Виконуючи це побажання Т. Шевченка, вона пізніше напише такі чудові твори цього жанру, як "Невільничка", "Лимерівна", "Кармелюк", "Дев’ять братів і десята сестриця Галя". Увечері, 29 квітня 1859 року, Марко Вовчок із сином Богданом у супроводі Івана Тургенєва вирушили з Петербурга в Берлін.За кордоном

На початку травня 1859 року письменниця прибуває в Берлін, згодом у Дрезден, де познайомилася з критиком і журналістом Володимиром Майковим (1823—1885), письменником Іваном Гончаровим (1812—1891), професором Петербурзького університету Костянтином Кавеліним (1818—1885). У червні 1859 року був надрукований перший іноземний переклад Марка Вовчка, це було оповідання "Одарка", перекладене чеською мовою.

Наприкінці літа Марковичі їдуть до Лондону. Там вони зупиняються в Олександра Герцена, який уже давно сподівався познайомитися з Марком Вовчком. Про гостювання сім’ї Марковичів у Герцена згадувала Наталія Олексіївна Огарьова (дружина О. Герцена): "…пані Маркович не забарилась з’явитись у Лондоні з чоловіком і малим сином. Пан Маркович здавався ніжним, навіть сентиментальним, чутливим малоросом; а вона, навпаки, була розумна, рішуча, різка, на вигляд холодна".

Вона розповідала Герцену, що вийшла заміж у шістнадцять років, не кохаючи, а лише прагнучи незалежності.

50

Справді, І. Тургенєв мав рацію, вона була негарна, але її "сірі великі очі були непогані, у них світився розум і малоросійський гумор, до того ж вона була струнка і вміла одягатися зі смаком".

У Дрездені Марія Олександрівна познайомилася з близькими О. Герцена – Тетяною Петрівною Пассек, її синами Олександром та Володимиром.

Між Марією Олександрівною та Олександром Пассеком виникає почуття, що, на думку оточуючих, призведе до розриву її з Опанасом Марковичем і довготривалого перебування письменниці за кордоном аж до смерті Марковича. Разом Марія Олександрівна із Олександром Вадимовичем Пассеком проживуть 6 років. Живучи за кордоном, Марія Олександрівна опікувалася долею свого брата Дмитра, який жив і навчався у Чернігові. Письменниця постійно пересилала й передавала йому частину своїх гонорарів.

8.Особисті трагедії Кінець 1860 року був важким і напруженим для

Марка Вовчка. У листопаді дуже сильно захворів і ледве не вмер від крупу син Богдан. Відсутність грошей підштовхувала до наполегливої роботи. Письменниця працювала багато й захоплено, писала двома мовами, годинами просиджувала за письмовим столом, брала уроки англійської та італійської мов, багато читала. За дуже короткий строк Марко Вовчок написала три повісті й надіслала для друку Білозерському. П’ять оповідань були відправлені в журнал "Основа". Однак такий напружений режим роботи турбував друзів та знайомих письменниці. "Не можна протягти довго, коли спиш по дві години на добу й обідаєш часом раз на два-три дні", – зазначав у листі до дружини приятель Марії Олександрівни. На початку 1861 року Марко Вовчок ще в Парижі –

працює, спілкується з І. Тургенєвим, листується з чоловіком. У письменниці виникає бажання поїхати в Італію. У лютому І. Тургенєв знайомить Марію Олександрівну зі Львом Миколайовичем Толстим (1828—1910). У розмовах з нею

51

Л. Толстой викладає свої педагогічні ідеї, розповідає про організовану ним школу для селянських дітей і запрошує до участі в журналі "Ясная Поляна". Із Л. Толстим Марія Олександрівна надалі буде листуватися й обговорювати педагогічні питання, які її хвилюватимуть, письменник надсилатиме їй перші книжки "Ясной Поляны" з проханням написати відгук про них.

Врешті-решт Марія Олександрівна з сином і Олександром Пассеком їде до Італії й оселяється в Римі. Мати Олександра Пассека, намагаючись розірвати стосунки Марії Олександрівни з сином, просить допомоги в І. Тургенєва. У листі до друга Марко Вовчок дивується, що він так швидко змінив свою думку про неї і вдався до звинувачень.

Не знаючи про смерть Тараса Шевченка, Марко Вовчок пише йому про свої римські враження, запитує про його поїздку до України, радить берегти своє здоров’я й прислухатися до порад людей, які люблять його: "Мій друже дорогий, Тарасе Григоровичу! Чую, що ви все нездужаєте та болієте, а сама вже своїм розумом доходжу, як-то ви не бережете себе. Прошу вас дуже: бережіть себе. Чи таких, як ви, у мене поле засіяне?" Коли звістка про смерть Поета дійшла до далекого Риму, Марія Олександрівна в розпачі писала чоловікові: "Я ні об чім не можу думати. Боже мій! Нема Шевченка. Се я тоді з ним навіки попрощалася – чи думали ми, прощаючись… Тепер у мене душа болить, болить, і ніколи не побачу його!"

У Неаполі Марія Олександрівна познайомилася з Миколою Олександровичем Добролюбовим (1836—1861), який приїхав до Італії лікуватися від сухот. Вони часто сходилися для тривалих розмов. Через місяць Марія Олександрівна повернулася до Парижу й більше не бачилася з М. Добролюбовим: невдовзі він помер.

Добрі стосунки зберігалися в Марії Олександрівни і з чоловіком. Письменниця завжди цікавилася долею Опанаса Васильовича, листувалася з ним. Вона радо зустрічалася з людьми, які могли розповісти їй щось про життя Марковича.

52

Олександр Пассек тяжко хворів на туберкульоз і почувався дуже погано. Він писав братові, що про його повернення до Петербурга не може бути й гадки, що лікування коштує дуже дорого і всі колись заощаджені гроші вже давно витрачені. Тільки завдяки підтримці, допомозі й турботі Марії Олександрівни він ще лікується і взагалі живе. Коли брат приїздив до Парижу і якийсь час жив у Марії Олександрівни й Олександра Пассека, він писав матері в Москву, що ці двоє дуже люблять один одного й дуже сумують, що не знаходять спільної мови з нею. Незабаром письменниця й Олександр Пассек виїхали в Ніццу, де на руках у Марії Олександрівни Пассек помер. Бажаючи поховати кохану людину на Батьківщині, письменниця з тілом Олександра Пассека вирушає до Москви.

Його поховали в Москві в жовтні 1866 року. На початку грудня Марія Олександрівна повернулася до Парижу. І першою її справою стало написання великого листа Тетяні Петрівні Пассек, матері Олександра, у якому розповіла про свої стосунки з її покійним сином. Письменниця розповіла про їхнє щасливе життя, сповістила деякі деталі його смерті, написала, що відіслала їй речі Олександра. Жінки не знайшли спільної мови, коли Олександр Вадимович був живий, але спільне горе їх примирило. Через деякий час, на свій день народження, Марко Вовчок одержала листа від Т. Пассек – так почалося їхнє листування.

Перебуваючи в Росії, письменниця зустрілася з далеким родичем (троюрідним братом) Дмитром Івановичем Писаревим (1840—1868), якому розповіла про свій намір переїхати до Росії (до того необхідно було сплатити всі борги і влаштувати всі справи в Парижі). Вони листуються, часто зустрічаються й спілкуються, удвох працюють над перекладом книг англійського природодослідника Чарлза Дарвіна (1803—1882) "Походження видів" і німецького зоолога Альфреда Брема (1829—1884) "Життя тварин".

На підготовленому окремим виданням романі "Живая душа" Марко Вовчок написала посвяту: "Дмитру Івановичу

53

Писареву. На знак глибокої поваги. 29 квітня 1868 р.". Дмитро Іванович дуже високо цінував талант Марії Олександрівни. Після першого видання її "Народних оповідань" Писарев, відгукуючись на цю подію, писав, що Марко Вовчок в оповіданні "Горпина" щодо грації і ніжності барв … не поступається перед великим англійцем", маючи на увазі, звичайно, Шекспіра.

Улітку 1868 року письменниця з сином і Писаревим виїжджають на кілька днів до Риги, а потім перебираються в Дуббельн, де наймають дачу. Саме там сталася трагедія… На очах Богдана Дмитро Іванович потонув. Приголомшена горем Марія Олександрівна очікувала на дозвіл поховати Писарева в Петербурзі. Нарешті, дозвіл на перевезення тіла Д. Писарева був підписаний, і на пароплаві "Ревель" його було відправлено з Риги до Петербургу. Під час цієї сумної подорожі здійнялася страшна буря й забобонні матроси вже збиралися викинути труну за борт. Марії Олександрівні довелося довго прохати, умовляти, благати їх не робити цього, дати можливість рідним і близьким поховати людину в рідній землі, мати можливість прийти на могилу. Дмитра Івановича, рідного й дорогого Марії Олександрівні Митю, поховали в Петербурзі.

На початку осені 1867 року в чернігівській лікарні від сухот помер Опанас Васильович Маркович. Чоловік Марії Олександрівни давно був безнадійно хворий і мріяв перед смертю побачити сина. Але Марія Олександрівна в цей час перебувала в Петербурзі й сама була хвора, тому не могла поїхати по сина, який ще не знав про смерть батька. Богдан із бабусею приїхали до Петербургу тільки в грудні.Творчість, переклади

У Росії Марко Вовчок продовжувала активну працю: виходить друком перший том її творів, у журналі "Отечественные записки" публікується роман "Живая душа", письменниця друкується в польському часописі "Noviny", сербському журналі "Вила", час від часу з’являються її переклади, виконані на високому професійному рівні.

54

Шанувальник таланту Марії Олександрівни художник Карл Гун (1830—1877) познайомив із письменницею свого друга композитора Едуарда Мертке (1833—1895), який виявив бажання перекласти на музику українські народні пісні. Марко Вовчок мала приємний голос (контральто) й дуже любила співати. Вона наспівала композитору близько 210 пісень з пам’яті понад два тижні – від одинадцятої години до четвертої, часом по двадцять пісень на день. Повернувшись до Люцерна, Е. Мертке впорядкував свої записи й зумів видати 25 оброблених українських пісень: "Двісті українських пісень. Співи і слова зібрав Марко Вовчок. У ноти завів Е. Мертке". Цей перший (із задуманих восьми) і, на жаль, останній зошит пісень мав обсяг у 57 сторінок. Музикант планував продовжити роботу над цим виданням і доопрацювати всі пісні, але чи то через цензурні утиски, чи то за браком коштів пісні більше не видавалися.

У 1865 році Марія Олександрівна за порадою І. Тургенєва звернулася до відомого й впливового у Франції видавця П’єра-Жуля Етцеля (1814—1886). Письменниця подала йому для дитячого видання кілька своїх казок в авторському перекладі французькою мовою, а видавець запропонував їй перекласти російською мовою твори французьких письменників.

Ознайомившись із творами Марка Вовчка, Етцель зазначав, що талант письменниці безперечний, і просив письменницю приїхати до нього, щоб разом вибрати щось для друку. Видавець зробив усе можливе, щоб проторувати письменниці дорогу у французьку літературу. Він навіть писав їй, що її годилось би увінчати "золотою короною" за корисну перекладацьку діяльність у його фірмі.

Перебуваючи в Парижі, Марко Вовчок заприязнилася зі славетним французьким фантастом Жулем Верном. Наслідком їхнього спілкування було те, що один з основоположників жанру науково-фантастичного роману надав українській письменниці виключне право перекладу його творів російською мовою. З 1868 по 1876 рік Марко Вовчок перекладає

55

російською мовою твори Жуля Верна ("Діти капітана Гранта", "Подорож навколо світу за 80 днів", "П’ятнадцятирічний капітан", "Подорож до центру Землі", "Навколо Місяця", "Вісімнадцять тисяч верст під водою"та ін.).

Сумніви щодо авторства. Марко Вовчок – редактор журналу.Перекладає твори В. Гюго, Г. Андерсена. Саме через

переклади казок Андерсена в Марка Вовчка почалася запекла боротьба з перекладачками й громадськими діячками Н. Стасовою і М. Трубниковою, які звинуватили письменницю у використанні їхніх перекладів, зроблених раніше. Марко Вовчок відкрито й сміливо відстоювала оригінальність своїх перекладів, вимагала створити третейський суд, що звірив би переклади. Суперечка точилася у 1872 році в газеті "С. – Петербургские ведомости". На жаль, висновок зібраної комісії був не на користь Марка Вовчка, хоча її переклади вирізнялися вищим художнім рівнем.

Також Марія Олександрівна написала й надрукувала серію нарисів "Письма из Парижа", а пізніше створила серію публіцистичних творів про англійських письменників "Мрачные картинки". Літераторка не сиділа на місці, вона постійно їздила у справах до Парижу, де зустрічалася з Етцелем, допомагаючи встановити міцні й взаємовигідні зв’язки з російськими видавцями; зустрічалася в Парижі з Герценом; час від часу відвідувала своїх знайомих у Москві, інколи навідувалася в Орловську губернію. У 1869 році Марко Вовчок намагалась почати видавати свою газету "Стрела", але остаточного дозволу на це не отримала. Резолюція була такого змісту: "Вбачаю багато незручностей у дозволі редагування жінці, а тому визнаю за потрібне прохання відхилити". Може, саме через таке ставлення до слабкої статі Марія Олександрівна й взяла собі колись чоловічий псевдонім?.. Але в 1870 році Марії Олександрівні разом із книговидавцем і власником книгарні Семеном Васильовичем Звонарьовим удається отримати дозвіл на видання щомісячного ілюстрованого журналу "Переводы лучших иностранных писателей". Марко Вовчок була в ньому

56

редактором і перекладачем. У головному управлінні у справах друку склали чітку програму журналу: "1. Перекладні романи, повісті й оповідання і 2. Подорожі. 3. Твори для дитячого читання. Журнал виходитиме щомісяця, книжками від 15 до 20 аркушів".

Поет і перекладач Олексій Миколайович Плещеєв (1825—1893), який колись давно познайомився з Марком Вовчком, дізнавшись про відкриття журналу перекладів і сподіваючись на плідну й цікаву працю, одразу запропонував свої послуги. Письменниця жваво відгукується на лист Плещеєва, але спочатку вона знаходить освічених, активних, талановитих, емансипованих жінок, яких долучає до роботи як перекладачок.

Перше число журналу вийшло на початку 1871 року, перекладачами у виданні були самі жінки.

Марія Олександрівна вмістила в щомісячнику початок своєї повісті "Маруся", перекладеної російською мовою. На сторінках журналу з’являлися імена талановитих перекладачок – Надії Білозерської, Анни Буткевич, Олександри Кутузової, Зінаїди Ген, Аделаїди Піге, Юлії Корнільєвої, Віри й Надії Єракових, Олени Лихачової, Катерини Щигльової та багатьох інших. Забігаючи наперед, треба сказати, що журнал проіснував тільки півтора року й за цей час вийшло сімнадцять книжок щомісячника. Обсяг роботи, яку виконувала письменниця, був такий великий, що давній друг Марка Вовчка учитель гімназії Петро Гаврилович Барщевський у листі запитував: "Скажіть мені, Бога ради, як Ви встигаєте? Видання ростуть, як гриби".

Поруч із письменницею завжди було багато людей, однак ті, кого вона називала друзями, ладні були прийти на допомогу за будь-яких обставин. Такою ж була й сама Марко Вовчок. Коли в її друзів, родини художника Якобі, настали скрутні часи і вони звернулися до письменниці, щоб позичити грошей, Марія Олександрівна дала свого золотого годинника для застави, а пізніше сама заставила три золоті браслети, щоб мати змогу допомогти цій родині. Це подружжя серед усіх інших паризьких знайомих було найближчим до Марка Вовчка, через них Марія

57

Олександрівна познайомилася з широким колом російських художників в Парижі (Василь Верещагін (1835—1909),

Григорій Мясоєдов (1835—1911), Василь Перов (1833—1881), Іван Шишкін (1832—1898) та ін.).7. Нове кохання

У Петербурзі Марія Олександрівна познайомилася з Єлизаветою Водовозовою, згодом відомою мемуаристкою, яка залишила такий опис Марка Вовчка того часу: "Це була жінка середнього зросту, повна, не дуже вродлива, але, як про неї казали, краща за будь-яку красуню. Тоді вона була вже не першої молодості, з надзвичайно густими, широкими чорними бровами, риси обличчя, хоч трохи розпливлися, були дуже рухливі, з розумними темно-сірими проникливими очима. Вдягнута вона була завжди дуже гарно, за модою, але недбало".

Саме така жінка познайомилася у 1871 році із майбутнім чоловіком Михайлом Дем’яновичем Лобачем-Жученком (1850 —1927), який був молодший за свою дружину на 17 років. Вони познайомились у родині полтавчанина Михайла Мамича, де якось узимку гостювала Марія Олександрівна. Михайло Дем’янович на той час закінчував морське училище. Цього року двоє дорогих серцю письменниці чоловіків закінчили певний етап у своєму навчанні: Богдан успішно склав іспити й отримав атестат зрілості, а Михайло Дем’янович закінчив училище й отримав звання гардемарина.

Місцем служби Лобача-Жученка став фрегат "Князь Пожарский", однак уже в червні він вирішив піти у відставку й вступити до технологічного інституту. Богдан знав Михайла Дем’яновича і ставився до нього як до приятеля (Богдан був лише на три роки молодшим за Лобача-Жученка), тому рішення гардемарина дуже його порадувало. Стосунки між Марією Олександрівною й Михайлом Дем’яновичем стають ближчими, довірливішими: вони перейшли на "ти", часто навідують одне одного, чоловік виконує різноманітні доручення своєї подруги. У липні Михайла Лобача-Жученка було звільнено від служби й надано чин прапорщика. У цей час у житті Богдана з’являється

58

Ліза Корнільєва, з якою він познайомився, живучи в Тулі. Обережна й стримана мати пише синові: "Я не знаю Лізи, але як угадую, це дівчина чиста й серйозна, саме така, яка може ощасливити життя людини". Богдан багато часу проводить з Лізою, майже весь час перебуває в Тулі, а Марія Олександрівна попереджає: "Пам’ятай, любий друже мій, що з такими порядними людьми треба обходитися обережно. Якщо і є великий гріх на землі, то це легковажно порушити душевний світ порядної людини".

Марія Олександрівна вже давно познайомилася з коханою дівчиною свого сина Лізою Корнільєвою, про яку Богдан колись так багато писав матері. Кохання Лізи й Богдана було взаємним. Наприкінці липня 1875 року наречена Богдана Опанасовича народила від нього сина, хрещеного Борисом. Дитина була дошлюбною, і Ліза дуже боялася реакції своїх батьків, що жили в Тулі, а підтримки Богдана вона не дочекалася, бо вони на той час серйозно посварилися. Шукаючи допомоги, дівчина кинулася до Марії Олександрівни. Майбутня свекруха прийняла Лізу й онука, зрозуміла страх дівчини, її хвилювання й небажання розповідати про все батькам, забезпечила їм підтримку й допомогу. У письменниці Ліза прожила до приїзду з-під Полтави годувальниці Явдохи. Залишивши дитину Марії Олександрівні, Ліза у 1876 році взяла шлюб з Богданом Опанасовичем, а в 1877 році народила другого сина – Богдана. Цей син був народжений у законному шлюбі, названий на честь батька, а от свого первістка Ліза ніколи більше не бачила… І зовсім не тому, що хтось заважав цій зустрічі чи не дозволяв невістці приїхати до свого сина – на заваді стояли вигадані Лізою умовності, через які її незаконний син назавжди залишився в сім’ї Марії Олександрівни. Чиїм сином є Борис, знали всі в родині, але, зрозумівши точку зору Лізи, письменниця приймає, мабуть, єдине правильне рішення: вони з Михайлом Дем’яновичем усиновлюють Бориса (офіційно це сталося в 1891 році). І дитина, яка могла бути Марії Олександрівні онуком, стає її сином. У родині Бориса

59

Михайловича Лобача-Жученка Бориса завжди вважали молодшим сином Марії Олександрівни.

Після закриття журналу перекладів матеріальний стан письменниці значно погіршився. Марію Олександрівну в цей час більше турбувало інше: країною пройшли арешти, було ув’язнено багато її друзів та однодумців, вилучено книжки, у яких були і її твори. Марко Вовчок відчувала небезпеку, тому письменниця вирішила разом з Богданом і Михайлом Дем’яновичем терміново виїхати за кордон! У кінці березня 1874 року вони виїхали до Парижу.

Однак невдовзі повернулися, бо Михайло Дем’янович захворів і лікарі підозрювали у нього туберкульоз. Наприкінці 1877 року Лобач-Жученко просить Марію Олександрівну приїхати до Москви, щоб повінчатися там. Сталася ця подія 19 січня 1878 року. А через деякий час Михайло Дем’янович був призначений на службу в Ставрополь.Останні роки життя

Чоловік перший виїхав у Ставрополь, щоб зняти квартиру, владнати інші побутові справи до приїзду дружини з сином. У перші дні квітня 1878 року Марія Олександрівна з сином Борисом виїхала до Ставрополя. Про свій від’їзд вона не повідомляла друзям і знайомим, для них цей від’їзд був цілковитою несподіванкою, хоча Марія Олександрівна казала, що на якийсь час виїде за кордон. За рік до цих подій Марія Олександрівна, розмірковуючи в листі до Ф. Лазаревського про переведення Михайла Дем’яновича у Ставрополь, написала: "…нехай Марко Вовчок зникне, як у воду кане, і нехай там залишається під водою до самої смерті, – це найкращий засіб дожити до неї спокійно й багато працювати".

Письменниця знала багатьох людей, які належали до світу мистецтва, світу краси й гармонії, але скільки ж розчарувань зазнала вона, спілкуючись з ними! Зі скількома стосунки припинилися назавжди, коли розкривалися їхні справжні, зовсім не шляхетні риси характеру! Марія Олександрівна бажала сама вчитися на своїх помилках та

60

застерігала від хибних висновків і вчинків чоловіка. Марія Олександрівна боляче реагувала на арешт й ув’язнення сина Богдана за революційну діяльність (1885). У цей час Марія Олександрівна хворіє, не знаходить більше сил боротися й відгородилася від зовнішнього світу. У неї постійно був пригнічений тяжкий настрій, у взаєминах з людьми вона була збуджено-нервова. Вона намагалася ні з ким не розмовляти, не бачитися, тижнями, місяцями не виходила з дому. Це була, мабуть, найтяжча пора для подружжя Лобачів-Жученків.

Клопоти Марії Олександрівни не були марними: Б. Марковича звільнили з-під варти й вислали в Астраханську губернію під нагляд поліції на три роки. Хвилює Марію Олександрівну запальний характер старшого сина, який весь час із кимось з’ясовував стосунки, відстоював свої права. Мати радить: "…постарайся поводитися в таких випадках, як Богдан Хмельницький, на честь якого одержав ім’я: він, коли міг, захищався від несправедливості, як вовк, а коли був безсилий, то казав: "Де не вистачає вовчої шкури, настав лисячу"…".

М. Чернишевський активно береться за видання творів Марка Вовчка, він веде переговори з видавцями, з’ясовує фіна-нсові питання видання, одночасно підштовхуючи письменницю до створення чогось нового. Микола Гаврилович звертається до керуючого справами видавництва, розповідаючи про письменницю: "Я високо ціную її талант; як на мене, вона була найталановитішим з усіх наших белетристів епохи після гоголівської. Але в неї не було особистого високого становища, яке було в Тургенєва, гр. Толстого, не було і близької особистої дружби з журналістами, як у Гончарова і Достоєвського. Чи не тому її хвалили менше, аніж їх?"

На жаль, не всім планам Миколи Гавриловича судилося здійснитися, у жовтні 1889 року Чернишевський помер.

В останні дні життя Марко Вовчок жила в Нальчику на Кавказі, де працювала над повістю "Гайдамаки". 8 липня 1907 року о пів на четверту пополудні Марія Олександрівна померла, сидячи в саду, у присутності лікаря Сорочинського, чоловіка Михайла Дем’яновича та доброї знайомої Анни

61

Єшевської, яка не відходила від хворої останні дні. Марія Олександрівна була похована на її подвір’ї на хуторі Долинському, в склепі неподалік від її груші, як вона і заповідала.

Щоб поховати письменницю не на кладовищі, був необхідний дозвіл місцевих начальників. Лікар Сорочинський двічі звертався з проханням до начальника Нальчицької округи. Але той боявся, що доведеться відповідати за можливу демонстрацію під час похорону відомої письменниці, тому тягнув час, чекаючи підтримки з області. Але ж зволікати в такій справі не можна, тому лікар Сорочинський сказав, що більше по дозвіл він не прийде, а всю відповідальність за похорони в садибі чоловік померлої Михайло Дем’янович Лобач-Жученко й він, лікар Павло Платонович Сорочинський, беруть на себе. Михайло Дем’янович пізніше писав: "Ми знали наперед, що буде багато людей з Нальчика та навколишніх сіл, і, щоб влада не вважала це за демонстрацію, похорону надали подоби церковного обряду і запросили священика".

Вшанування письменниці- До 100-ї річниці від дня смерті Марко Вовчок була

випущена поштова марка України. - На честь Марка Вовчка названо вулиці в Києві, Львові,

Дніпропетровську, у містах Суми та Нальчик.- Образ письменниці відображений у відомому фільмі у "У

пошуках капітана Гранта", знятому С. Говорухіним. Роль Марка Вовчка зіграла Марина Владі.

- 4 серпня 1978 року в російському місті Нальчику — столиці Кабардино-Балкарії — відкрито пам'ятник українській письменниці. Автор скульптури — український скульптор В.Фещенко.

62

Будинок у Нальчику, де письменниця доживала віку, збережено, тут відкрито її музей.

Хата-музей Марка Вовчка в м. Богуславі та погруддя письменниці роботи Т. Братерського.

63

У Немирові відкрито музей "Літературна Немирівщина", основна експозиція якого присвячена творчості Марка Вовчка.

Меморіальна дошка Марку Вовчку на будинку, який

знаходиться на вулиці Трьохсвятительській в Києві, де в 1902 році перебувала письменниця

ІІІ. Розв’язка уроку. 7. Рефлексивно-корективний компонент

контролю літературної освіти, читацького досвіду учнів

7.1. Представлення, демонстрація результатів читацької діяльності:

– Звіт учня-читача за результатами опрацювання різнопланових матеріалів про життя і творчість письменника (дати відповіді на поставлені завдання).

64

Значення творчості Марка Вовчка в розвитку української літератури

1. Стала "революційним новатором" української літератури, збагативши її безліччю нових жанрів і тем, невідомих до неї, а саме:-української дитячої літератури (розповіді "Кармелюк", "Невільничка", "Ведмідь", "Жили та були три сестри" і ін .);-соціально-побутовими оповіданнями ("Козачка", "Горпина", "Ледащиця", "Два сини");-баладного оповідання ("Чари", "Максим Гримач", "Данило Гурч");-соціальної повісті ( "Інститутка");-психологічного оповідання та повісті ("Павло Чорнокрил", "Три долі");-соціальної казки ("Дев'ять братів і десята сестриця Галя");-художнього нарису ("Листи з Парижу") та ін.2. Прославила українську літературу на весь світ, ставши одним з найавторитетніших письменників всієї Європи, оскільки її твори ще за життя були перекладені багатьма європейськими мовами (чеська, болгарська, сербська, польська, словенська, італійська, французька, німецька, англійська та ін.) й отримали величезну популярність. Так,а) її повість "Маруся" стала найулюбленішою книгою французьких дітей, відзначена премією французької Академії й рекомендована Міністерством освіти Франції для всіх шкільних бібліотек країни;б) відомий болгарський письменник Петко Тодоров казав, що проза українки справила величезний вплив на розвиток болгарської літератури, підказавши кілька жанрів, за якими далі розвивалася національна література Болгарії;в) твори Марка Вовчка не втратили своєї актуальності й донині, вони легко та вільно піднімають і розкривають злободенні проблеми, підказуючи шляхи їх вирішення, вселяючи в людей надію в доброту й віру у власні сили навіть у найважчі часи.3. Письменниця величезне значення приділяла "живій", народній мові. Тому більшість її творів насичені

65

фольклористикою, яка гармонійно поєднується з темою, сюжетом, психологічним навантаженням розповіді. Марко Вовчок синтезувала всі кращі елементи традиційного відображення побуту українського життя з новаторськими підходами в літературі, у тому числі європейській та світовій.4. За словами літературознавців, усі ці особливості творчості М. Вовчка найвищого рівня досягли в новій для літератури того часу темі - зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, пригнобленої, безправної, "скривдженої й ображеної". Цей образ стає центральним в обох книгах "Народних оповідань", "Оповіданнях з народного російського побуту", "Інститутці" та ін., які відразу після виходу буквально "зірвали" літературний ринок і стали одними з найрезонансніших на той час.– Обмін враженнями від почутого ( самостійно прочитаного) про факти з життя митця. У день народження дочки Парасковія Петрівна Вілінська написала Марії Олександрівні: "…всюди ти була для мене ангелом-охоронцем, що оберігав життя моє від усіляких турбот і лиха, частенько від нестачі хліба насущного… І якщо я тепер живу цілком забезпечено і по можливості спокійно, то хіба не тобі завдячую цим? "Ці щирі слова – не просто гарні фрази до дня народження: письменниця з перших років самостійно-го життя постійно допомагала матері, покинутій другим чоловіком напризволяще. То якою, на вашу думку, була Марія Олександрівна Вілінська і Марко Вовчок?

7.2. Оперативний контроль літературно-читацького досвіду учнів:– Тестування, співбесіда за фактами з життя і творчості письменника, презентація результатів читацьких досягнень.

Тести1.Назвіть дату народження Марії Олександрівни:А) 8 грудня 1830 року; Б) 10 грудня 1833 року;В) 10 грудня 1838 року; Г) 10 січня 1840 року.2. Після смерті батька родина Вілінських переїжджає до:А) Петербурга рідного брата Олександра Вілінського;Б) Києва старшого брата Марії Олександрівни;

66

В) Харкова до родини вітчима;Г) маєтку двоюрідної сестри Варвари Дмитрівни Писаревої.3. Освіту Марія Олександрівна здобула у: А) приватному пансіоні Харкова; Б) у приватній школі у Києві; В) у маєтку Мордвіних; Г) у Петербурзькому пансіоні.4. Першим редактором та критиком творів Марка Вовчка став:А) Тарас Шевченко; Б) Пантелеймон Куліш;В) Опанас Маркович; Г) Іван Тургенєв.5. Взимку 1857 року вийшла в світ перша книжка письменниці. Яку назву вона мала: А) "Казки для дітей"; Б) "Народні оповідання"; В) збірка "Рассказы из народного руського быта"; Г) "Переклади Ж.Верна".6. Кому належать слова: Господь послав

Тебе нам, кроткого пророкаІ обличителя жестокихЛюдей неситих. Світе мій!Моя ти зоренько святая!Моя ти сило молодая!

А) Т.Шевченку; Б) Опанасу Марковичу; В) Пантелеймону Кулішу; Г) Дмитру Писарєву.7. Чому у 1859 році Марко Вовчок виїжджає за кордон:А) на лікування; Б) налагодити відносини із європейськими письменниками;В) на запрошення Герцена відпочити;Г) подивитися, як живуть люди без кріпацтва.8. У Дрездені Марія Олександрівна познайомилася з чоловіком, з яким вона проживе шість щасливих років:А) журналістом Володимиром Майковим;Б) письменником Іваном Сергійовичем Тургенєвим;В) юристом Олександром Вадимовичем Пассеком;Г) видавцем П’єром-Жулем Етцелем.

67

9. Хто із європейських письменників-фантастів надав Марку Вовчку виключне право перекладу його творів російською мовою: А) Жуль Верн; Б) Г.-Х. Андерсен; В) В. Гюго; Г) П'єр-Жуль Етцель. 10. Кому адресові слова Марко Вовчок: "…постарайся поводитися в таких випадках, як Богдан Хмельницький, на честь якого одержав ім’я: він, коли міг, захищався від несправедливості, як вовк, а коли був безсилий, то казав: "Де не вистачає вовчої шкури, настав лисячу": А) старшому братові Марії Олександрівни; Б) старшому синові; В) найкращому другові-письменнику; Г) коханому чоловікові.11. У якому місті відкрито музей та споруджено пам’ятник українській письменниці:А) у Києві; Б)Харкові; В)Петербурзі; Г)Нальчику.12. Який твір не належить Марку Вовчку: А) "Максим Гримач"; Б) "Кармелюк"; В) "Марія"; Г)"Інститутка".- Самооцінювання виконуваної роботи під час опрацювання літературно-мистецького матеріалу про особу письменника та його творчість.7.3. Варіативне особистісно орієнтоване домашнє завдання.– Оголошення та коментар завдань для обов’язкового виконання учнями-читачами.Прочитати повість "Інститутка". Відібрати цитати для здійснення хзарактеристики героїв.8. Духовно-естетичний компонент літературної освіти 8.1. Розгляд світлин, зачитування висловів, думок про особу письменника, їх коментар.Вислови про Марка Вовчка:

68

Тарас Шевченко охрестив М. Вілінську "кротким пророком и обличителем жестових людей несытых", своєю "дочкою", а вона його "батьком.

Пантелеймон Куліш називав Марію "мовчазним божеством".

Ганна Барвінок, дружина Куліша: "… була мовчазна, мало говорила, так що трудно було узнати її розум. Може, од того Куліш назвав її "Вовчком", що вона наче злякана, мовчуща!". "Нам вона здалась боязкою чи несвітською, не прикидливою до людей. Якось ні до хазяйки, ні до мене, ні до Куліша не горнулася. А ми всі ласкаво до неї оберталися. А вона якось погордо!..".

Г. Барвінок потім думала: "Бідна!.. Може, її горе ще дитячого життя прибило, і таке приниження терпіла у тітки між людьми! Може, й вона од прислуги терпіла яку наругу, то їй усе й здається нелюдське!..".

Олена Пчілка вважала авторку нахабною самозванкою, московкою, що, мовляв, вкрала прекрасний вінець українського автора – Опанаса Марковича.

Катерина Юнґе, донька графа Толстого: "… всі чоловіки сходять від неї з глузду: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою, Пассек захопився до того, що кинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з нею, не зважаючи зовсім на те, що брат тільки-но видужав після гарячки, а мати захворіла з горя…"

Т. Шевченко "Марку Вовчку":Недавно я поза УраломБлукав і Господа благав,Щоб наша правда не пропала,Щоб наше слово не вмирало;І виблагав. Господь пославТебе нам, кроткого пророкаІ обличителя жестокихЛюдей неситих.

69

Спогади молодшого брата Дмитра: "ще з юнацьких років сестра прагнула до науки, не мала бажання модничати, завжди одягалася просто, причісувалася без чудасій, рівно і коси укладала короною, і це залишилося у неї на все життя".

Ненавидить її навіть Дмитро Менделєєв: "Мій товариш Олевинський був закоханий у чарівницю Марко Вовчок. Вона же з ним поступила нечесно, захопила собою, довела до відчаю і до рішення покінчити з собою. Але мій друг вирішив використати своє самовбивство в інтересах науки. На той час смертельна доза ціаністого калію ще не була відома. Мій друг вирішив прийняти серію доз й вів записи. Він декілька разів одужував після прийомів і помер, дійшовши до зафіксованої дози. Але чарівниці це не минулося: друзі жорстоко помстилися за товариша…"

Іван Франко: "З простою красою й ніжністю її мови й стилю в'яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти його основу і дати їй простий і ясний вислів, що сильно хапає за серце читача".8.2. Перегляд відеосюжету з життя письменника з наступним коментарем (учителя, підготовленого учня-читача, за участю учнів-читачів). Документальний фільм "Марко Вовчок. Таємнича зірка".

70

2.4. Урок української літератури за творчістю Марка Вовчка (учитель української мови та літератури Первомайської ЗОШ І-ІІ ст. №7 Мельник С.М.)

Тема уроку. Марко Вовчок. Тема народного життя в повісті "Інститутка". Антилюдяна суть кріпосництва та солдатчини. Образи персонажів — людей із народу та панночки. Авторська позиція у творі. ТЛ: реалізм.Мета: перевірити, як учні знають зміст твору; визначити його жанр, пояснити особливості сюжету; розвивати уявлення про пригнічене становище простої людини в історичну добу кріпацтва; домогтися розуміння прагнення особи до вільного й щасливого життя; формувати думки, що кожна людина, незалежно від свого суспільного стану, має право бути щасливою.Обладнання: учнівські малюнки, перфокарта, тести.Тип уроку: урок вивчення художнього твору (за В.Шуляром)

Хід уроку І. Зачин уроку 1. Чуттєво-естетичний компонент літературної

освіти 1. Вступне слово-звернення вчителя до учнів-читачів. Іван Франко так писав про Марка Вовчка та її творчість

так: "З простою красою й ніжністю її мови й стилю в'яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти його основу і дати їй простий і ясний вислів, що сильно хапає за серце читача".

2. Настановно-мотиваційний компонент літературної освіти

Уже з перших рядків повісті "Інститутка" ми читаємо: "Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся... Було, мене й б'ють (бодай не згадувать!) — не здержу серця, заплачу; а

71

роздумаюсь трохи — і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, — то так і моє лишенько. Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала. Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я, при чужині, у людях. Хоч не було діла важкого, — так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я..."

Перед нами постає образ жінки, героїні твору, яка змалечку зазнала лиха.ІІ. Основна частина: кульмінаційні моменти розв’язання літературно-мистецьких завдань

3. Орієнтаційно-прогностичний компонент літературної

освіти 1. Повідомлення теми уроку, читацьких завдань щодо

вивчення, аналізу та інтерпретування художнього твору. На сьогоднішньому уроці ми розглянемо тему народного

життя в повісті "Інститутка". Розкриємо антилюдяну суть кріпосництва та солдатчини; розглянемо образи персонажів - людей із народу та панночки; вістежимо авторську позицію у творі; розглянемо особливості реалізму як літературного напрямку.

2. Представлення плану вивчення художнього твору.План уроку

1. Історія написання твору2. Тема твору3. Сюжет4. Композиція повісті5. Характеристика героїв6. Авторська позиція у творі7. Жанр твору4. Змістово-пошуковий компонент літературної освіти. 1.Підготовка до сприйняття художнього твору.

Повідомлення біографічних й історичних відомостей для розуміння тексту.

1. Уперше найвидатніший твір Марка Вовчка – соціальна повість "Інститутка" – був надрукований російською мовою в

72

перекладі І. С. Тургенева в 1860 р. на сторінках журналу "Отечественные записки". Українською мовою повість вийшла в журналі "Основа" (1862 р.) з посвятою Т. Г. Шевченку.

Марко Вовчок працювала над повістю протягом 1859-1861 pp.: розпочала роботу над твором у Немирові, продовжила в Петербурзі, а завершила в Парижі. Початкова назва повісті — "Панночка".

Учні під час пояснення заповнюють перфокарту.Уперше твір "Інститутка" опублікований у _________році,

_______________мовою.Переклав відомий російський письменник

________________________________________.Українською мовою повість опублікована в

___________році в журналі "______________________".Посвята _________________________________Над твором працювала

________________________________роки.

Початкова назва "___________________________".

Тема твору: ___________________________________5. Операційно-діяльнісний компонент літературної освіти2. Тема повісті: реалістичний показ нестерпного становища

селян, викликаного жорстокістю кріпосників, наростання стихійного протесту проти панів, перші прояви непокори пригноблених, зображення моралі панів і трудового народу, стану тодішньої освіти. Марко Вовчок чимало уваги приділила змалюванню почуття волелюбності народних мас, показові протилежних поглядів на любов, шлюб, солдатчину.

3. Сюжет повісті побудований на найгострішому конфлікті тогочасного життя між кріпаками й кріпосниками. У творі протиставляються два світи – поневолених і поневолювачів, які існували поряд, але ніколи не зближувалися. Важка праця кріпаків контрастує з неробством, паразитичним існуванням панства; людяність, душевна доброта селян із жорстокістю,

73

свавіллям кріпосників; кохання Прокопа та Устини – "чудним панським коханням".

4. Композиція твору. Відновити послідовність композиційних елементів.1 Експозиція А Приїзд панночки й обрання

Устини покоївкою.2 Зав’язка Б Сцена, у якій пані побила стару

кріпачку. Хотіла побити й Устину, але на перешкоді став Прокіп.

3 Розвиток дії В Розділ, у якому читач знайомиться з оповідачкою Устиною; про людей та події розповідається крізь призму світосприйняття героїні.

4 Кульмінація Г Прокопа віддають у рекрути, Устина переходить до міста наймичкою.

5 Розв’язка Д Настає через загострення стосунків панночки з кріпаками, її одруження й переїзд на хутір.

1-В, 2-А, 3-Д, 4-Б, 5-Г. 5. Характеристика героїв (робота в групах)Письменниця обирає форму оповіді від першої особи, що

дозволяє письменниці крізь призму сприйняття дійсності оповідачкою Устиною подати яскраві портретні й психологічні характеристики персонажів повісті. Ще однією стильовою особливістю "Інститутки" є прийом зіставлення (антитеза), використаний, щоб яскравіше показати непримиренну боротьбу між двома протилежними соціальними групами. За цим принципом авторка згрупувала образи повісті: стара пані, інститутка та пан-ліберал, з одного боку, і кріпаки — Устина, Катря, Прокіп, Назар, бабуся-кріпачка – з іншого.

ОБРАЗ УСТИНИ (заповнити таблицю)Риса характеру Цитата

Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла

74

я, при чужині, у людях. Хоч не було діла важкого, — так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я...Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся... Було, мене й б'ють (бодай не згадувать!) — не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи — і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, — то так і моє лишенько.в дворі жили ми спокійненько; одно було горе, що з двору й ступити не пустять. Хіба вже на велике свято, що до церкви одпросимось, а в неділю й не думай.Сидимо, було, день при дні у дівочій та робимо. А тихо коло тебе, як зачаровано. Тільки пані заоха або хто з дівчат на ухо за чим озветься, котора зітхне з нуду. Докучає, було, та робота, докучає, — аж пече; та що врадиш? Спасибі хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по інших чуємо.Журбою поле не перейдеш, та й од долі не втечеш. Яково буде — побачимо.— Дурна я, — кажу, — дівчата, бо не вмію кіс ізвивати!..Та й справді перхнуло до нас гостей, — як на погориджу. Одні з двора, а другі у двір. Нема нам ні сну, ні спочивку: бігаємо, вслугуємо, клопочемось з ранку до вечора. Часом така юрма їх ужене, що дивуємось, яких-то вже між ними панів нема! Все теє регочеться, танцює, їсть, п'є; все теє гуляще, дак таке випещене!

75

і пхати мене, і наскакувати на мене, — аж я злякалась! Та репече, та дзвякотить, та тупоче-тупоче, а далі як заплаче!.. Я в двері, а вона за мною в сад: "Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!" Оглянусь я на неї, — страшна така зробилась, що в мене й ноги захитались. Вона мене як схопить за шию обіруч!.. Руки холодні, як гадюки. Хочу скричати, — дух мені захопило, так і рухнула коло яблуні, та вже од холодної води прокинулась. Дивлюсь — дівчата коло мене скупчились, білі усі як крейда. Панночка на стільчику розкинулась, плаче; а стара над моєю головою стоїть і так то вже мене лає, така вже люта, — аж їй у роті чорно.— Що ти накоїла, ледащо! Як ти сміла панночку гнівити? Я тебе на Сибірю зашлю! Я тебе з світу зжену!Та й не-знаю, як ще другої біди вбігла, що мене не бито. Мабуть, того, що вже дуже була я слаба, — так пані тільки ногою мене совманула та зараз і звеліла дівчатам до хати однести.Дівчата підняли мене й понесли, а в хаті так і впади коло мене плачучи:— Устино, серденько! Оплакана годинонька твоя!.. Мати божа! За що се над нами таке безголов'ячко?"Таке молоде, а таке немилосердне, господи!"Хоч не питай, Устино, — лихо! Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга. Ой, матінко, коли

76

б там не огледілись іще за мене! Ох, Усте, бідна наша голівонька!"Тепереньки, — думаю собі, — наші дівчата наживуться без моєї панії! Веселенько та любенько їм укупці... А мені — чужа сторона, і душі нема живої..."Здоровенька була, дівчино, — промовила до мене. — Просимо на вечерю, зозулько!— Спасибі, бабусю!— То й ходімо.— Ось я панії спитаюся.— Чого питатись, любко? То ж вечеря!— Чи звелить іти.Я ввійшла, а пані:— Чого сунешся?— Пустіть, — кажу, — пані, мене повечеряти.— Іди собі — вечеряй!Увійшла в дівочу, — серце в мене б'ється-б'ється!.. Думаю та й думаю... що, як він вдивився в мене очима!.. І пані моя теж мені на думку навертається: ледве у двір ступила, вже всіх засмутила... І чого той парубок чіпляється?.. Бодай же його, який хороший!.. Місяць стоїть проти мене уповні...Посідали, поговорили, покохались, — усе лихо забулось. Весела душа моя, і світ мені милий, і таке в світі гарне все, таке красне!.. Чого вже, коли й пані постерегла: "Що це тобі? — каже. — Чого ее так розчервонілась, наче хто вибив? Чи, може, що вкрала?!"А пані куди далі, то все злісливша, усе

77

лютіша: аби я трохи спізнилась, забарилась: "Де була?", та й стріне мене на панському порозі лиха година.Перво тугою тужила я тяжко, а там усе мені стало не вдивовижу, усяка ганьба байдуже. Сказано: встань, лихо, та й не ляж!.. Було, поки лає, коренить — несила моя, сльози ринуть, а наплачуся добре, утрусь, — така собі веселенька, жартую, пустую!.. І коса заплетена дрібненько, і сорочка на мені біла, — нікому, було, й не хвалюся. Що мені поможуть? Тільки своє лихо тяжке згадають!.. А Прокіп наче ніч темна ходить, і вже тоді ні до їдла, ні питва, ні до розмови.Коли де не взявся пан, — веселий такий, як ще був за свого женихання з панією.— Чого се ви тут стоїте обойко? Що розмовляєте? — сміється.А Прокіп йому:— Пане, оддайте за мене дівчину!— Добре, бери. Прокопе! Я не бороню. Повінчайтесь, та й живіть собі любенько.— А пані? — каже Прокіп.Пан зітхнув і задумався, а далі й каже:— Ідіть за мною! Візьми її за руку, Прокопе!Сам пішов у кімнати, а Прокіп веде мене за ним, стпскаючи мою руку.— Любо! — сказав пан, — я оце до тебе молодих привів. Чи вподобаєш?А тут у кімнаті панів, паній!.. І полковник поміж усіма, неначе той індик переяславський, походжає та все потроху пирхає.Наша сидить у кріслечку. Зирнула на нас і

78

одвернулась. Усміх веселий простиг, гнівно на пана згляне й питає:— Що се таке?Прокіп кланяється, просить.— Я вже позволив, — каже пан, — не борони й ти, моя кохана. Дав нам господь щастя, — нехай і вони щасливі будуть!Пані все мовчить та уста гризе. А полковник і вирветься, й загуде, як на трубі:— До пари, бісові діти, до пари! Обоє хороші! Треба їх звінчати, кумо моя мила. Хочеш заміж, дівко? — питає мене, та що хоче моргнути, то й очі заплющить: не моргне, вже несила — випив повно.Усі пани за ним підхопили:— Одружіть їх, одружіть! Чуєте: кум ваш, полковник, говорить, що до пари...Тоді вже й пані:—Та нехай собі!Ми й незчулися, як за поріг переступили. Кинулись духом і, не справивши нічогісінько, похапцем звінчалися, щоб ще не розлучила нас пані.

Дуже вона гнівалась на пана:—Як ти мене підвів! — дорікає. — Я сього не можу тобі подарувати, як ти мене підвів!— А тобі, — свариться на мене, — тобі буде!"Нехай уже буде що буде, — думаю, — та вже ми побралися!" Велико тішить мене, що тепер озватись до його можна при людях, глянути на його, що вже — мій!Як не заговорить чоловік, як не пожалує,

79

то часом так прийде, що приміг би — крізь землю пішов. А зійдуся з ним, — весело й любо; усе лихо забуду. Тільки чоловік мій куди далі, то все хмурніший ходить, аж мені серце болить.Набрела я й хатку таку, що наймалась, а грошей нема. Та й добути звідки? Продати нічого. Я поїхала — нічого не взяла. Та й не великі скарби були там у мене: кілька сорочок, та спідниць дві, та ще там якась юпочка та кожушаночка. Не до того мені було тоді, щоб те забирати, а послі вже пані не оддала. От я й надумала собі: "Піду я поденно робити!" Порадились із Прокопом та й вдались до хазяйки, що хату наймала. Своє лихо оповістили, питаємо, чи буде її рада на те, щоб ми поденно за хату їй сплачували.— Добре, — каже, — будуть гроші, оддаватимете поденно, а не будуть, то я й підожду вам.Ми й перебрались до неї в хату.Господи милий! Яке ж то життя тоді наше було! Хоч і з бідою, хоч і з лихом, а таке ж то любе, таке благодатне! Легко зітхнути, весело глянути й думати: що зароблю, то все на себе; що й посиджу і поговорю, — нікого не боюся; робитиму чи ні, — ніхто мене не присилує, ніхто не займе. Чуюся на душі й на тілі, що й я живу.Провела я чоловіка аж до Києва. У Києві служити зосталась, а він з військом кудись далеко на Литву пішов.— Не суши себе слізьми, серденько! —

80

приказував. — Я вернусь... сподіваюся. Сподівайся й ти. Дожидай мене!Дожидаю... Що яка ти, служба, довга! Уже сім год, як він пішов. Чи то ж побачу коли?.. У своєму селі не була. Перечула через люди, що всі живі. Ведеться так, як і перш велося. Бабуся живе, терпить, а про Назара нема й чутки. Служу, наймаюся, заробляю. Що наша копійка? Кров'ю обкипіла!То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. Та мене й бог забуде! Він чоловік мій, і добродій мій. Поздоров його, мати божа: я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь — байдуже мені, що й є ті пани у світі!

Висновок. Устина мала важке дитинство: "Батька-матері не знаю: сиротою зросла я при чужині, у людях". Відколи в десятирічному віці її взяли до панського двору, вона нічого, окрім цілоденної праці, й не бачила. Особливо нестерпним життя Устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою.

Устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності й веселої вдачі: "Було мене й б’ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся". Устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. "Любо на волі дихнути", — така думка Устини проходить через усю повість.

Життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в "дівочій", постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. З приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. Особливо багато лиха зазнала Устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: "Прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся!.. Заплітаю коси — не так! Знов розплітую та заплітаю, — знов не так!.. Вона мене й

81

щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!"

Постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі Устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. Одного разу інститутка ледве не задушила Устину: "Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино… Вона мене як схопить за шию обіруч!.. Руки холодні, як гадюки"

Марко Вовчок через Устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту "благородних дівиць", який не давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: "Чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачся, людей туманіти!".

Устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. Вона добра, лагідна дівчина. Коли Катря запитує Устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: "Недобра". Устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає Прокопа, але в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. Дівчина солідарна зі своїм чоловіком Прокопом, з Катрею і Назаром, поділяє їхні думки й настрої, її наділено тонким розумом. Устина є виразником народної мудрості: у мові Устини багато прислів’їв ("Уродись, кажуть, та і вдайся", "Журбою поле не перейдеш").

Устина – віддана дружина. Коли пани віддали Прокопа в москалі, до Києва разом із ним виїхала й Устина. Її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. Коли Прокіп пішов із військом у похід, Устина живе спогадами про нього, вірою в краще майбутнє.

Образ Устини є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів Марка Вовчка.

ОБРАЗ ПАННОЧКИ (заповнити таблицю)Риса характеру Цитата

У старої пані не було роду, окрім мала 82

собі унучечку, — у Києві обучалась у якомусь там... от коли б вимовити... ін-сти-ту-ті... Було частенько до старої листи шле; а стара тії листи щодня вичитує, — і попоплаче над ними, і попосміється. Коли пише унучечка, щоб уже приїздити за нею та додому забирати... Мати божа! увесь будинок зворухнувся: білити, мити, прибирати!.. Панночки сподіваємось! Панночка буде!І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!.. Стара як обійняла її, то й з рук не випускає; цілує, й милує, та любує. І по кімнатах водить, усе показує, усе розказує; а панночка тільки обертається туди-сюди та на все цікавим оком спозирає.Добре вам, бабуню, було тут жити на волі; а що я витерпіла за тим ученням!.. І не нагадуйте мені його ніколи! ! І морено, й мучено нас — та все дурницею. І те вчи, і друге, й десяте, й п'яте... товчи та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати...До французької мови і до музики добре і я бралась, — до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожний уважає, кожен і похвалить; а все інше — тільки морока... Учись та й забудь! І тим, що

83

учать — нуда, і тим, що вчаться — біда. Багацько часу пропало марно!Як же б то між гостями або в гостях позабувати музику, або танці, або хоч би й мову французьку?.. А про ту заморську нісенітницю, то я в одно ухо впускала, а в друге випускала, та й зовсім-таки не знаю.І заспівала, затягла, — наче теє срібло пересипаєтьсяКупіть мені, бабусечко, по новій моді убрань хороших!— Про се не турбуйся, дитя моє. Буде в тебе всього. Ти в мене будеш царівна над панночками!Ми, дівчата, ізглядуємось: чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачця, людей туманити!Боже мій! — аж крикнула панночка, разом стрепенувшись і в долоні сплеснувши: — Чи зуміє ж хто з вас мене зачесати, ушнурувати?Шкода, бабуню, що спершу їх не вчено! Тепер порайся! Було яку віддати до міста.Та й говорять собі, наче про коней, абощо.— Та коли ж то вже я діждусь, бабуню! В мене тільки було й думки, що приїду додому — весело буде, людно, музики, танці... То до одного дзеркала скочить, то у друге зазирне; склянку води візьме, то й там любує, яка вона хороша. То заплете коси, то розплітає, то стрічками перев'є, то вквітчається...

84

А панночка й голову задерла, і виступає так, наче вже вона княгиня великородна.А паничів що то в нас перевернулось! Аж роєм коло нашої панночки звиваються, —так, як ті джмелі, гудуть. Обійшла либонь вона їх усіх, — кого словами, а кого бровами: одного на здоров'я любенько питає; другому жалиться, що без його чогось Їй смутно та дивно; которого коло себе садовить, скажи, начеб свого посім'янина. Бідахи розкохались, аж зовсім подуріли, з лиця спали, схнуть. День у день наїздять до нас, одно одного попереджаючи та зизим оком накриваючи. Чи так вона всім до душі прийшла, чи не було їм тоді чого іншого розважитись, тільки так комахою й налазять і налазять. Бо, бач, чим їм у світі розважитись? Як свій молодий вік собі скрасити?.. Солодко з'їсти, п'яно спити, хороше походити, — а більше що?Далі вже що день, то вона сердитіша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха... та й сама почервоніє як жар, — засоромиться. Поки ж тільки не звичилася; а як оговталась, обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе.Прийду, було, її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся!.. Заплітаю коси — не так! Знов розплітую та заплітаю, — знов не так! Та цілий ранок на тому пробавить.

85

Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!Ледве я доплелась до будинку. На порозі стріла панночка.— Чого се ніжишся? Чому не йдеш служити? Ледащо ти! Постривай! Я тобі таку кару вимислю, що ти й не бачила й не чула.Та кричить же то, боже! Аж задихалась, штовхає мене, за рукав смикає... Годинонько ж моя! Як вона охижіла, яке страшне зробилося в неї те личко гожеє!..…поки не вселилась панночка. Всчалися тоді в нас карності щоденні, щоденний плач. Чи хто всміхнеться (не часто всміхалися!) — панночка біжить до старої: "Бабуню, мене не шанують!" Чи хто заплаче: "Бабуню, діла не роблять, та ще й плачуть!" Та на всіх такеньки вадить та й вадить навадниця наша. А стара лютує, нас карає, — молодий вік ізгадала!А вже як ті паничі коло неї... Той поруч із нею шиється, а тон з кутка на неї очима світить; сей за нею у тропу точиться, а той знов збоку поглядом забирає. Вона ж між ними, мов тая перепеличка, звивається.— Которий-то з них попадеться? — говоримо, було, дівчата... — Дознає неборак, почім ківш лиха!— Поберемось, — говорить вона йому,

86

— а як жити з тобою будемо? Вбого!— От що тебе журить, серденько!.. Нащо нам теє панство, багатство, коли буде наше життя красне, наша доля весела?— Бач, ти об мені й не думаєш! — одмовля йому. — А любо ж тобі буде, як приїде хто до нас та буде з нас глумитись: "от живуть-бідують!"Слухайте, — каже до його, — їдьте до міста та купіть мені те й те, та хутенько! Поскоріться ж, щоб я не гнівалась!Він зараз їде, купує там, що казано.— Боже мій! Чого се понакуповували? Я сього не хочу! Їдьте та змініть! Мені такого не треба! От добро вишукали!Знов їде він, міняє. Або так. Хоче він води напитись, — вона:— Не пийте, не пийте!— Чому?— Я не хочу! Не пийте!— Та коли ж я хочу пити!— А я не хочу! Чуєте? Не хочу!І вже так гляне чи всміхнеться, що він послухає. Коли то й розгнівається, одвертається од його, не говорить. Він уже і перепрошує, і благає — трохи не плаче.

Питають, що він їй подарував, — вона перед ними стеле оксамити та атласи, що від старої панії має, та хвалиться:— Це він мене обдарував!Чудне панське кохання!

87

В його хутір є!— Справді? — покрикне панночка, зірвавшись з місця. — Де? Хто казав?— Та не дуже далеко за містом. Недавно, кажуть, од якоїсь тітки у спадку йому достався. Тітка була бездітна; він на її руках і виріс.— Ах, боже ж мій милостивий! Чому ж се він мені не похвалився? Мабуть, невеличкий хуторець, — нічим гаразд хвалитись. А все ж хутір! Усе ж держава!Отже, скоро жених і гості з двора, панночка в плач. Плаче та на свою долю нарікає:— Що се я поробила! Що се я починила! Та яке моє життя буде вбоге! Нащо мене мати на світ породила! Горенько моє! Доля моя сирітська!А вона йому:— Садок зелененький, садок квітчастий... Ти згадай, серце, які Дубці дохідні!Молодий аж іздригнувся і дивиться на неї, — ніби його щось разом здивувало, злякало, у серце вжалило...Повеселішала панночка, клопочеться своїм посагом, загадує та й опоряджає, і сама до всього береться. Навезли з міста шевців, кравців, швачок, крамарів і крамарок. Сама ганяє, жениха турляє, — купує, крає, складує... Як у казані кипіло! Було тоді нам лишко тяжке! Бо таке наше діло: хоч панам добре ведеться, хоч їм горе йметься, а нам

88

певно одно: кому, каже, весілля, а курці — смертьА пані як гляне на його, — аж іскри із очей скакнули, на лиці міниться. Люди до неї — щоб то її по-своєму вітати; а вона вихопила в когось із рук свічку та в двері — стриб! Люди так і шугнули од тих дверей, нічого панові и не одмовили.А пани все по покоях ходять. Молода у кожний куток зазирає, що й як. Забачила зіллячко за образами:— Що це таке?— Се баба божничок уквітчала.— Що?.. То вона в тебе тут порядкує! Викинь те зілля, серце! Се вже зовсім по-мужицькій.— Добре, серденько.Я на твої слуги — не то що — і дивитись не можу! Так із тобою поводяться, як із своїм братом... родичі та й годі!— Поможеться, що гарна! — гукнув Назар, — коли дивиться так, що аж молоко кисне!Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли. Діти сади замітали, індиків пасли; каліки на городі сиділи, горобців, птаство полошили, да все ж то те якось уміла пані приправляти доріканням та гордуванням, що справді

89

здавалось усяке діло каторгою. Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась, і бог її знає, що їй таке було: тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить.А пани-сусіди нашу панїю похвалюють-величають: ото хазяйлива! Ото розумна! Дарма що молоденька, — добре б нам усім у неї вчитись!Пан дуже зажурився; а пані: (про Катрю)— Чого тобі смутитись не знать чим? Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була! І очі якісь страшні, і заговорить, то все не путнє...— І справді, — вхопився пан за те слово, — не повно в неї ума було!Наша пані журилась і плакала за старою дуже.— Вже тепереньки сама я в світі зосталась! Обдеруть мене тепереньки, як тую липку! Моє око всього не догледить; а на тебе, — каже панові, — яка мені надія? Ти мені не придбаєш, хіба рознесеш і те, що маємо. Ти й не думаєш, що хутко вже нам бог дитину дасть. Для дитини, коли не для мене, схаменись, мій друже! Хазяйнуй, доглядай усього, а найперва річ — не псуй мені людей.…я вже кума пригласив.— Кого ж ти просив? — перехопила його пані.— Свого товариша. Такий славний чоловік, добрий.

90

— Боже мій! Я одразу догадалась!.. Запросив якесь убожество!.. Та я не хочу сього й чути! Не буде сього! Не буде! — Полковника треба прохати, — от кого!Народився син у панії. Що тих гостей наїхало на хрестини! Обід справили бучний.Одного дня трусили в садку яблука в коші, а чоловік мій струшує та все з яблуні на мене поглядає то з-за тії гілки, то з-за тії. Трохи вже й притомилась бабуся, — сіла одпочити.— От уже й літечко красне минулося! — промовила, — сонечко ще світить, та вже не гріє.Сеє кажучи, роздивляється навкруги.— Устино-голубко! Адже ото неначе дітвора з-за ліси визирає? — питає мене.Я гляну — аж справді коло тину купка діток.— А що, дітки? — питає бабуся, — Чого прийшли, мої соколята?Малі мовчать та тільки оком закидають у коші з яблуками.— Ходіть лишень ближче, хлопченята: я по яблучку вам дам! — каже на їх бабуся.Дітвора так і сипнула в гад. Обступили стару, як горобці горобину, а стара обділя їх, а стара обділя... Загуготіло, загомоніло коло нас: звісно, діти. Коли се зненацька як гримне пані:— А то що?

91

Перелякались діти. Которі в плач, а хто в ноги, — тільки залопотіло. І в мене серце заколотилось. Бабуся спокійненько одповіщає:— Се, — каже, — я по яблучку діткам дала.— Ти дала? Ти сміла? — заверещить пані(сама аж труситься). — Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. Злодійко!— Я — злодійка!? — вимовила стара... Зблідла, як хустка, і очі їй засяли, і сльози покотились.— Більш красти не будеш! — кричить пані. — Я тебе давненько пристерігаю, — аж от коли піймалась... Панські яблука роздавати!— Не крала я зроду-віку мого, пані, — одмовляе стара вже спокійно, тільки голос її дзвенить. — Пан ніколи не боронив, сам дітей обділяв. Бог для всіх родить. Подивіться, чи для вашої ж душі мало?— Мовчи! — писнула пані, наскакуючи.Хруснули віти. З-за зеленого листя визирає мій чоловік, та такий у його погляд страшний! Я тільки очима його благаю.— Злодійка! Злодійка! — картає пані бабусю, вкогтившись їй у плече, і соває стару, і штовхає.— Не по правді мене обмовляєте! Я не злодійка, пані! Я вік ізвікувала чесно, пані!— Ти ще зо мною заходиш?

92

Та зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю!Захиталась стара: я кинулась до неї; пані — до мене; мій чоловік — до панії.— Спасибі, моя дитино, — промовляє до мене бабуся, — Не турбуйся, не гніви панії.А пані вже вчепилась у мої коси.— Годі, пані, годі! — гримнув чоловік, схопивши її за обидві руки. — Цього вже не буде! Годі!А пані у гніву, у диві великому, тільки викрикує:— Що? Як? Га?Схаменувшись трохи, до Прокопа. А той своє:— Ні, годі!Тоді вона у крик. Назбігалися люди, дивляться. Пан що було в його духу пригнався.— Що се?Мій чоловік випустив тоді панію з рук.— От твої щирії душі! — ледве промовила пані. — Дякую тобі!.. Та чого ж ти мовчиш? — скрикнула ще голосніш. — Мені мало рук не вломили, а ти мовчиш!— Що се поробилось? — питає пан на всі сторони у великій тривозі.Пані й почала: і обікрала її стара, і всі хотіли її душі, — такого вже наковчила! Сама і хлипає, і кричить, і клене, що вже і пан розлютувався. Як кинеться до мого чоловіка.— Розбишака!— Не підходьте, пане, не підходьте! —

93

озвався мій понуро.— Е, бачу, — каже пан, — тобі тут місця мало. Постой же: розбишатимешся у москалях — скільки хотя!Пані аж верещить-— У москалі його, у москалі!.. Тепер і прийом у городі; зараз і вези його!— Візьміть його! — крикнув пан на людей. — Зв'яжіть йому руки!Прокіп не пручався, сам руки простиг, ще й всміхнувся. А Назар під той гук до мене:— Чого злякалась? Чого плачеш? Гірше не буде!.. От чи буде краще, — не знаю...

Висновок. Продовжуючи лінію викриття паразитичного існування поміщиків, письменниця в сатиричному плані розкриває образ панночки. Марко Вовчок показує духовну й розумову убогість інститутки.

Із неприхованою огидою розповідає Устина про свою панночку, наголошуючи на її жорстокості та деспотичності. При першій зустрічі з панночкою дівчат-кріпачок дуже вразила її краса: "І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!.."Але зовнішність разюче відрізнялася від людського єства інститутки й трохи згодом Устина відчула це на собі. Назар влучно охарактеризував інститутку однією фразою: "Дивиться так, що аж молоко кисне".

Викриттю інститутки сприяють і відповідно дібрані синоніми зниженого характеру (так, вона не "говорить", а "репече", "дзвякотить", "викрикує", "верещить", "ляскотить").

Інститут "благородних дівиць" не виховав у панночки жодної благородної риси характеру. Найвищим "ідеалом" таких "дівиць "було пристрасне бажання вийти заміж за багатого пана

94

й стати повновладними поміщицями у своїх "маєтках-державах".

Жорстоке ставлення до кріпаків в образі інститутки показано особливо яскраво. Так "освічена" панночка наказує дівчатам-кріпачкам силоміць привести хвору Устину до панських покоїв, щоб вилаяти її: "Чого се ти ніжишся! Чому не йдеш служити? Ледащо ти! Постривай! Я тобі таку кару вимислю, що ти й не бачила, й не чула!" Важка цілоденна праця на панському дворі за наказом інститутки супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат: "Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга", — розповідає подруга Устині, яка сама ще не видужала після панського катування.

У момент своєї господарської "діяльності" поміщиця-красуня перетворювалась на потвору: " Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась, і бог її знає, що в їй таке було: тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить", "Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти-кришеняточка й ті в неї не гуляли. Діти сади замітали, індиків пасли; каліки на городі сиділи, горобців, птаство полошили, да все ж то те якось уміла пані приправляти доріканням та гордуванням, що справді здавалось усяке діло каторгою".

Необмежена влада над кріпаками робить інститутку ще жорстокішою, черствішою, бездушнішою. Коли у Катрі померла дитина, панночка зовсім не співчувала горю матері, її цікавило лише виконання власних примх: "Чому не робиш діла? Я тобі те! Я тобі друге!".

Яскравою характеристикою інститутки є її мова у звертанні до кріпаків. Так вона зазвичай звикла звертатися до Устини: "Дурна, ледащо, гадино! Роззувай! Чого сунешся! Задушу!". Інститутка — це егоїстична, бездушна й деспотична, ледача, тупа, примхлива та невгамовна людиноненависниця. Авторка не наділила її навіть іменем, підкреслюючи, що цей образ є узагальненим, типовим для тогочасного суспільства.

95

ОБРАЗ ПРОКІПА (заповнити таблицю)Риса характеру Цитата

Стрепенулась я, дивлюсь: високий парубок, ставний, поглядає, всміхається. І засоромилась, і злякалась; стою як у каменю, оніміла, та тільки дивлюсь йому в вічі.— Стоїш сама тутенька, — знов озивається парубок, — мабуть, не знаєш, куди йти?— Якби не знала, то вас би спитала, — одмовила йому, схаменувшися трохи. — Бувайте здорові!Та швиденько в двері.— Бувай здорова, серденько! — сказав мені услід.І Прокіп дуже зажурився. Усе щось собі думає і зо мною вже не пожартує.— Оце ж бо які ви смутні! — кажу йому одного разу (се було ввечері, присмерком). — Чого ви такі смутнії?А він мене за руку, — пригорнув і поцілував. Заки я схаменулась, його вже й немає.— Прокопе! — кажу я. — Що оце з нами буде!— Устино-серце! Зв'язала єси мені руки!.— Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась! — гримнув на москаля, аж той свистати перестав. Дивиться на його, як козел на нові ворота. — Не така в мене вдача! — каже Прокіп. —Я так: або вирятуйся, або

96

пропади!Як не заговорить чоловік, як не пожалує, то часом так прийде, що приміг би — крізь землю пішов. А зійдуся з ним, — весело й любо; усе лихо забуду. Тільки чоловік мій куди далі, то все хмурніший ходить, аж мені серце болить.— Чи ти вже мене не любиш, Прокопе?Він пригорне мене та подивиться в вічі так-то любо, що чую, наче в мене крила виростають.Одного дня трусили в садку яблука в коші, а чоловік мій струшує та все з яблуні на мене поглядає то з-за тії гілки, то з-за тії. Трохи вже й притомилась бабуся, — сіла одпочити.— От уже й літечко красне минулося! — промовила, — сонечко ще світить, та вже не гріє.Сеє кажучи, роздивляється навкруги.— Устино-голубко! Адже ото неначе дітвора з-за ліси визирає? — питає мене.Я гляну — аж справді коло тину купка діток.— А що, дітки? — питає бабуся, — Чого прийшли, мої соколята?Малі мовчать та тільки оком закидають у коші з яблуками.— Ходіть лишень ближче, хлопченята: я по яблучку вам дам! — каже на їх бабуся.Дітвора так і сипнула в гад. Обступили стару, як горобці горобину, а стара обділя їх, а стара обділя... Загуготіло, загомоніло коло нас: звісно, діти. Коли се зненацька як гримне пані:

97

— А то що?Перелякались діти. Которі в плач, а хто в ноги, — тільки залопотіло. І в мене серце заколотилось. Бабуся спокійненько одповіщає:— Се, — каже, — я по яблучку діткам дала.— Ти дала? Ти сміла? — заверещить пані(сама аж труситься). — Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. Злодійко!— Я — злодійка!? — вимовила стара... Зблідла, як хустка, і очі їй засяли, і сльози покотились.— Більш красти не будеш! — кричить пані. — Я тебе давненько пристерігаю, — аж от коли піймалась... Панські яблука роздавати!— Не крала я зроду-віку мого, пані, — одмовляе стара вже спокійно, тільки голос її дзвенить. — Пан ніколи не боронив, сам дітей обділяв. Бог для всіх родить. Подивіться, чи для вашої ж душі мало?— Мовчи! — писнула пані, наскакуючи.Хруснули віти. З-за зеленого листя визирає мій чоловік, та такий у його погляд страшний! Я тільки очима його благаю.— Злодійка! Злодійка! — картає пані бабусю, вкогтившись їй у плече, і соває стару, і штовхає.— Не по правді мене обмовляєте! Я не злодійка, пані! Я вік ізвікувала чесно, пані!— Ти ще зо мною заходиш?Та зо всього маху, як сокирою, стару по

98

обличчю!Захиталась стара: я кинулась до неї; пані — до мене; мій чоловік — до панії.— Спасибі, моя дитино, — промовляє до мене бабуся, — Не турбуйся, не гніви панії.А пані вже вчепилась у мої коси.— Годі, пані, годі! — гримнув чоловік, схопивши її за обидві руки. — Цього вже не буде! Годі!А пані у гніву, у диві великому, тільки викрикує:— Що? Як? Га?Схаменувшись трохи, до Прокопа. А той своє:— Ні, годі!Тоді вона у крик. Назбігалися люди, дивляться. Пан що було в його духу пригнався.— Що се?Мій чоловік випустив тоді панію з рук.— От твої щирії душі! — ледве промовила пані. — Дякую тобі!.. Та чого ж ти мовчиш? — скрикнула ще голосніш. — Мені мало рук не вломили, а ти мовчиш!— Що се поробилось? — питає пан на всі сторони у великій тривозі.Пані й почала: і обікрала її стара, і всі хотіли її душі, — такого вже наковчила! Сама і хлипає, і кричить, і клене, що вже і пан розлютувався. Як кинеться до мого чоловіка.— Розбишака!— Не підходьте, пане, не підходьте! — озвався мій понуро.

99

— Е, бачу, — каже пан, — тобі тут місця мало. Постой же: розбишатимешся у москалях — скільки хотя!Пані аж верещить-— У москалі його, у москалі!.. Тепер і прийом у городі; зараз і вези його!— Візьміть його! — крикнув пан на людей. — Зв'яжіть йому руки!Прокіп не пручався, сам руки простиг, ще й всміхнувся. А Назар під той гук до мене:— Чого злякалась? Чого плачеш? Гірше не буде!.. От чи буде краще, — не знаю...Повели Прокопа в хату. Сторожа стоїть коло дверей. На дворі візок запрягають, Назар запрягає коні під пана. Довго думав мій чоловік, — далі каже:— Устино! Сядь коло мене!— Що ти починив, мій голубе! Що ти сподіяв! — говорю йому.— А що я сподіяв? Будеш вільна, — от що! Будеш вільна, Устино!— Воля, — кажу, — та без тебе! Так мені гірко стало!..— Воля! — покрикне він, — воля!.. Та на волі і лихо і напасть — ніщо не страшне. На волі я гори потоплю! Акріпаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане.Зараз мого чоловіка приручили дядькові, москалеві істньому, ізучатись військової науки.Провела я чоловіка аж до Києва. У Києві служити зосталась, а він з військом кудись далеко на Литву пішов.— Не суши себе слізьми, серденько! —

100

приказував. — Я вернусь... сподіваюся. Сподівайся й ти. Дожидай мене!Дожидаю... Що яка ти, служба, довга! Уже сім год, як він пішов. Чи то ж побачу коли?..То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. Та мене й бог забуде! Він чоловік мій, і добродій мій. Поздоров його, мати божа: я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь — байдуже мені, що й є ті пани у світі!

Висновок. Марко Вовчок усвідомлювала, що роль народних мас в антикріпосницькому визвольному русі неминуче має стати активною і виллється у відкриту боротьбу з кріпосниками. В "Інститутці" вперше з’являється образ кріпака, що захистився за допомогою сили, піднявши руку на пана. Це образ закріпаченого селянина Прокопа.

Прокіп — надзвичайно волелюбна особистість, і він не розуміє тих, хто примирився зі своїм становищем. Його мета — добитися вільного життя за всяку ціну: "Я так: або вирятуйся, або пропади!", "Та на волі й лихо, і напасть — ніщо не страшне. На волі я гори потоплю!"

Прокіп ділиться своїми думками про волю з Устиною і Назаром, переконуючи їх у необхідності боротьби з панами за власну волю. Тому, коли поміщиця-інститутка здійняла руку на бабусю-кріпачку та Устину, Прокіп без вагання її зупиняє, схопивши за руки: "Годі, пані, годі!.. Цього вже не буде! Годі! "Пан-ліберал такі дії Прокопа розцінює як замах на життя поміщиці й віддає його в москалі. Прокіп "не пручався, сам руки простяг, ще й всміхнувся", бо знав, що гірше за кріпаччину нема нічого на світі, а на солдатчину дивився як на тимчасове лихо.

Прокіп — чесна, благородна людина, яка має почуття власної гідності та розуміє, що кріпаччина є протиприродним явищем, тому свою волю потрібно виборювати. Прокіп

101

ненавидить пригноблювачів і здатний відкрито обстоювати власну людську гідність і честь близьких йому людей.

Провідною рисою характеру Прокопа є оптимізм. Про це говорить Устина, коли Прокопа пан вже розпорядився віддати в солдати: "Прокіп мене розважає, доводить мені, що це лихо дочасне, що повернусь, каже, — будемо вільні".

Прокіп вбачає шлях до волі у бунті проти панів, що переконливо звучить в його мові.

Прокіп — рішучий, щирий, людяний до таких же знедолених, як і сам. Він наділений не лише духовною красою, але й зовнішньою: "високий парубок, ставний, поглядає, всміхається".

В образі Прокопа Марко Вовчок показала новий тип кріпака-бунтаря, у якому пробуджується класова свідомість, стихійний протест проти панів. Про волю він не тільки мріє, а й активно бореться за неї.

ОБРАЗ НАЗАРА (заповнити таблицю)Риса

характеруЦитата

Тут пани прощаються, гомонять, плачуть, а візника той сидить, як виконаний з заліза, — не обернеться, не гляне.Се візника на мене гукає. Придивляюся до його: то-то ж чорнявий, матінко! Такий чорнявий, як єсть тобі ворон. Засміявся — зубів у його незліченно, а білі ті зуби, білі, як сметана.А в хаті за столом сидить Назар чорнявий і молодичка гарненька, жінка Назарова.Не гріх тому добре повечеряти, хто не обідав!— Не такий чорт страшний, як намальований! — каже Назар. — Чого лякатись? Треба перш роздивитись.Такий уже чоловік був той Назар: усе

102

йому жарти. Здається, хоч його на огні печи, він жартуватиме.

— Не вдавайсь у тугу, — каже Назар. — Біс біду перебуде: одна мине — десять буде.А сам почав уже сивим волосом, як сніжком, присипатись; розважає мене, а самого, видно вже, що ніхто не розважить.Сидимо мовчки всі; коли у двері хтось — стук-стук; а далі: — Здорові були! — гукнуло щось за дверима.Се ж Назар!Увійшов і стоїть перед нами, стелю підпираючи: люлька в зубах; і сивизна, ти б казав, у густі кучері поховалась.Прощай, Прокопе-брате!.. Та ось трохи не забув. Приніс я тобі грошенят крихту: п'ять карбованців. Поживай здоров!— Спасибі, брате! Не знаю, коли вже я приможуся тобі вернути.— Гай-га! Аби живі були! Се не панські гроші — братерські: ними не зажуришся. Я собі зароблю: тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають.Та й пішов, попрощавшись. Тільки його й бачили.Провела я чоловіка аж до Києва. У Києві служити зосталась, а він з військом кудись далеко на Литву пішов.— Не суши себе слізьми, серденько! — приказував. — Я вернусь... сподіваюся. Сподівайся й ти. Дожидай мене!Дожидаю... Що яка ти, служба, довга!

103

Уже сім год, як він пішов. Чи то ж побачу коли?.. У своєму селі не була. Перечула через люди, що всі живі. Ведеться так, як і перш велося. Бабуся живе, терпить, а про Назара нема й чутки. Служу, наймаюся, заробляю. Що наша копійка? Кров'ю обкипіла!

Висновок. Ще одним яскравим антикріпосницьким образом є Назар. Він рішучий, вольовий, як і Прокіп, здатний на силовий протест проти кріпацтва. Назар — панський візник. В уста цього персонажа авторка вкладає найбільш влучні та дотепні характеристики панів: він дуже влучно порівняв пана-ліберала з квачем, а про інститутку він зневажливо говорить: "Якби таку жінку та мені — я б її у комашню втручив, — нехай би пихкала!"

Назар має веселу, жартівливу вдачу: "Та й зарегоче на всю хату. Такий уже чоловік був той Назар: усе йому жарти. Здається, хоч його на вогні печи, він жартуватиме". Але за цим гумором відчувається рішучий протест проти кріпацтва. Коли Устина плаче, почувши, що її чоловіка віддають у солдати, Назар каже: "Чого плачеш? Гірше не буде!.. От чи буде краще, — не знаю".

Мрія про волю для Назара пов’язана з втечею. Він не боїться, що його можуть спіймати, а лише замислюється над тим, що немає куди тікати: " Од якої втік, таку й здибав. Із дранки та вберешся в переперанку", бо, як співає він, скрізь "та все пани, та все дуки". Але він все ж таки тікає з рабства, щоб хоч дихнути вільною людиною.

У його мові та вчинках розкривається волелюбний характер.

Назар — великодушна і співчутлива людина: коли він дізнається, що Прокопу важко жити в місті, відвідує його й віддає весь свій невеликий Скарб: "Приніс я тобі грошенят крихту: п’ять карбованців. Поживайте здорові". А коли Прокіп зажурився, що нескоро зможе повернути їх, Назар каже на це: "Гай-гай! Аби живі були! Се не панські гроші — братерські:

104

ними не зажуришся. Я собі зароблю". Назар співчуває Прокопу й Устині, бажає їм щастя, бо сам його не має і добре знає, що таке горе.

Втеча кріпаків від своїх панів була широко розповсюдженим явищем. В образі Назара автор показала прагнення всіх поневолених селян визволитися з кріпацтва. Назар, як і Прокіп, відверто виступає проти панів, виявляючи свій протест, бореться за власну волю.

ОБРАЗ КАТРІ (заповнити таблицю)

Риса характеру

Цитата

А в хаті за столом сидить Назар чорнявий і молодичка гарненька, жінка Назарова.Славна була то жіночка, — звали Катрею: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій юпочці баєвій. Смішлива була й гордоватенька, а що вже шамкая! І говорить, і діло робить, і дитину колише; то коло стола її вишивані рукава мають, то коло печі її перстені блискотять.Катря хоч і говорить, і жартує, а, здається, все чогось сумна і неспокійна.Господи милосердний! — крикнула. — Чуло моє серце, чуло!.. Дитино моя! — кинулась до колиски, схилилась над дитиною: — Чи того ж я сподівалась, йдучи вільна за панського! Вона вже й оком своїм нас пожерла!А що Катря сліз вилила, то де вже тії й сльози брались. Візьме свою дитину на

105

руки та плаче-плаче!— На лихо ви покохались! — каже було Катря.У Катрі дитинка занедужала: а тут обід панам звари, вечерю звари та город скопай, обсій, — та ще пані гримає: "Нічого не робиш, ледащо! Дурно хліб мій їси! Ось я тебе навчу робити!"Цілу ніч Катря не спить над дитиною. На день благословиться, — до роботи. Бабуся тоді пильнує малої, розважає Катрю; то дитинку до неї винесе, то сама вийде та розкаже: "стихла мала!" або "спить мала!" І такеньки, наче благодать божа, допомагає, невтомлива, невсипуща.— Чого се ви, Катре, так наддаєтесь, без спочинку? — кажу їй.— Робитиму, робитиму, поки сили. (А очі в неї так і горять позападавши). Може, вгоджу, може, вмилосерджу!Отже, не вгодила й не вмилосердила. Робила й не спала, поки аж нечувственний сон її обняв коло колиски. Прокинеться, — до дитини, а дитинка вже на божій дорозі. Тільки глянула на його бідолашна мати, тільки вхопила його до серця, — воно й переставилось.І побивалася ж Катря, і мучилась, і раділа:— Нехай же моє дитя, моє кохане-дороге, буде янго лятком божим, — лиха не знатиме моє ріднесеньке! — А далі й заголосить: — А хто ж до мене рученята простягне? Хто мене звеселить у світі?.. Дитино моя! Покинула мене, моя донечко!Назар — ніби й нічого, розважає свою

106

Катрю, молодим її віком заспокоює, а в самого вже пом'якшав гучний голос, — потай усіх сумує.По тій печалі зовсім захиріла, занепала Катря. Не то щоб робити, вже й по світу ходить не здужає. А пані все-таки:— Чому не робиш діла? Я тобі те! Я тобі друге!— Тепер я вже не боюсь вас! — одказала Катря. — Хоч мене живцем із'їжте тепер! Дала ж їй себе знати пані!..Прогнала пані Катрю з двора на панщину: не вважила й на її чоловіка-візнику.Пан, нишком од панії, дав їй карбованця грошей, та не взяла Катря; він положив їй на плече, — скинула з себе, наче жабу, ті гроші. Як упав же той карбованець намуріг, — і заліг там, аж зчорнів; ніхто не доторкнувся. Та вже сама пані, походжаючи по двору, вздріла і зняла.— Се, певно, ти гроші сієш? — каже на пана. — Ой, боже мій, боже мій!Пан на те нічого не одказав, тільки зчервонів дуже.А Катря не схотіла на світі жити. Щось їй приключилось після тої наруги. Бігала по гаях, по болотах, шукаючи своєї дитини, а далі якось і втопилась бідолашна.

Висновок. Новим досягненням реалізму Марка Вовчка у створенні жіночих типів є образ Катрі. Катря — "молодичка гарненька, жінка Назарова". Вона була вільна, а вийшла заміж за кріпака, панського візника. Письменниця змальовує Катрю як працьовиту людину, ніжну матір: "І говорить, і діло робить, і дитину колише". Коли вона дізналась, що панночка "недобра", вона промовляє сама до себе: " Чи того ж я сподівалась, йдучи вільна за панського!". Катря терпеливо працювала на панів,

107

навіть коли в неї занедужала дитина, сподіваючись, що на її горе зглянуться: "Робитиму, робитиму, поки силу… Може, вгоджу, може, вмилосерджу!" Та після смерті дитини вона рішуче заявила пані: "Тепер я вже не боюсь вас!.. Хоч мене живцем з’їжте тепер!" Катря наділена почуттям власної гідності й глибоко ненавидить панів, вона з огидою "скинула з себе, наче жабу", карбованець, який дав їй нишком пан, коли померла дитина. Після смерті доньки Катря не схотіла жити, вона вчинила самогубство. Це був ще один вияв протесту проти нелюдської долі кріпаків. Однак, цей протест є пасивним, не таким, як у Назара й Прокопа.

ОБРАЗ БАБУСІ-КРІПАЧКИ(заповнити таблицю)Риса

характеруЦитата

Увійшла бабуся старесенька-старесенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють. Увійшла, тихенько ступаючи, вклонилась панії та й питає:— А що вам треба, пане?Пані аж з місця зірвалась, що стара така сміла.— Де се ти, бабо, була? Я тебе вже сам мусив гукати, — каже пан.— Коло печі була, паночку: Ганні помагала, щоб добра вам вечеронька була.Пан бачить, що вже жінка важким духом дише, а все не важиться він бабусю налаяти; лупа очима та кашляє, та ходить, — не знає, що вже йому й робити. Пані од його одвертається. Бабуся стоїть од порога.— Що ж, вечеря готова? — питає пан уже хмурніше.— Готова, паночку, — тихо і спокійненько одказує бабуся.— Серце (до панії), може б ми повечеряли?

108

— Я не хочу вечеряти! — одказала пані, вибігла і дверима грюкнула.— Іди. Та треба глядіти, стара, щоб я не бігав за тобою сам! —загомонів був на неї, та зараз і вгамувавсь, як бабуся йому на те звичайненько одмовила:— Добре, паночку!Вклонилась і пішла собі.Усі люди пов'яли, змарніли; тільки бабуся велична, як і була. Як не лає, як не кричить на неї пані, — бабуся не лякається, не метушиться: іде тихо, говорить спокійно, дивиться ясно своїми очима ясними. І незчуєшся, було, як до неї пригорнешся та й заплачеш, — от як дитина до матері своєї рідної горнеться.— Не плач, моя дитино, не плач! — промовить бабуся стиха, ласкаво. — Нехай недобрі плачуть, а ти перетривай ї усе, витерпи бідочку!.. Хіба ж таки й перетерпіти не можна?Одного дня трусили в садку яблука в коші, а чоловік мій струшує та все з яблуні на мене поглядає то з-за тії гілки, то з-за тії. Трохи вже й притомилась бабуся, — сіла одпочити.— От уже й літечко красне минулося! — промовила, — сонечко ще світить, та вже не гріє.Сеє кажучи, роздивляється навкруги.— Устино-голубко! Адже ото неначе дітвора з-за ліси визирає? — питає мене.Я гляну — аж справді коло тину купка діток.— А що, дітки? — питає бабуся, — Чого

109

прийшли, мої соколята?Малі мовчать та тільки оком закидають у коші з яблуками.— Ходіть лишень ближче, хлопченята: я по яблучку вам дам! — каже на їх бабуся.Дітвора так і сипнула в гад. Обступили стару, як горобці горобину, а стара обділя їх, а стара обділя... Загуготіло, загомоніло коло нас: звісно, діти. Коли се зненацька як гримне пані:— А то що?Перелякались діти. Которі в плач, а хто в ноги, — тільки залопотіло. І в мене серце заколотилось. Бабуся спокійненько одповіщає:— Се, — каже, — я по яблучку діткам дала.— Ти дала? Ти сміла? — заверещить пані(сама аж труситься). — Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. Злодійко!— Я — злодійка!? — вимовила стара... Зблідла, як хустка, і очі їй засяли, і сльози покотились.— Більш красти не будеш! — кричить пані. — Я тебе давненько пристерігаю, — аж от коли піймалась... Панські яблука роздавати!— Не крала я зроду-віку мого, пані, — одмовляе стара вже спокійно, тільки голос її дзвенить. — Пан ніколи не боронив, сам дітей обділяв. Бог для всіх родить. Подивіться, чи для вашої ж душі мало?— Мовчи! — писнула пані, наскакуючи.Хруснули віти. З-за зеленого листя визирає мій чоловік, та такий у його погляд страшний! Я тільки очима його благаю.

110

— Злодійка! Злодійка! — картає пані бабусю, вкогтившись їй у плече, і соває стару, і штовхає.— Не по правді мене обмовляєте! Я не злодійка, пані! Я вік ізвікувала чесно, пані!— Ти ще зо мною заходиш?Та зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю!Захиталась стара: я кинулась до неї; пані — до мене; мій чоловік — до панії.— Спасибі, моя дитино, — промовляє до мене бабуся, — Не турбуйся, не гніви панії.А пані вже вчепилась у мої коси.— Годі, пані, годі! — гримнув чоловік, схопивши її за обидві руки. — Цього вже не буде! Годі!А пані у гніву, у диві великому, тільки викрикує:— Що? Як? Га?Схаменувшись трохи, до Прокопа. А той своє:— Ні, годі!Тоді вона у крик. Назбігалися люди, дивляться. Пан що було в його духу пригнався.— Що се?Мій чоловік випустив тоді панію з рук.— От твої щирії душі! — ледве промовила пані. — Дякую тобі!.. Та чого ж ти мовчиш? — скрикнула ще голосніш. — Мені мало рук не вломили, а ти мовчиш!— Що се поробилось? — питає пан на всі сторони у великій тривозі.Пані й почала: і обікрала її стара, і всі хотіли її душі, — такого вже наковчила!

111

Сама і хлипає, і кричить, і клене, що вже і пан розлютувався. Як кинеться до мого чоловіка.— Розбишака!— Не підходьте, пане, не підходьте! — озвався мій понуро.— Е, бачу, — каже пан, — тобі тут місця мало. Постой же: розбишатимешся у москалях — скільки хотя!Пані аж верещить-— У москалі його, у москалі!.. Тепер і прийом у городі; зараз і вези його!— Візьміть його! — крикнув пан на людей. — Зв'яжіть йому руки!Прокіп не пручався, сам руки простиг, ще й всміхнувся. А Назар під той гук до мене:— Чого злякалась? Чого плачеш? Гірше не буде!.. От чи буде краще, — не знаю...Панів не було дома; тільки бабуся сама на господарстві. Бабусечко ж моя люба! А я її здалеку па вздвір'ї пізнала, а пізнавши, заплакала. Душею живою вона тільки жива була. Прибіжу до неї, обіймаю, як матір рідну.— Чого ти плачеш, моя голубко? — питає мене стиха.— Оце ви тут зостаєтесь, у сьому пеклі!— Та вже ж тут, пташко. Тут я родилась, тут я хрестилась, тут сиротіла... тут і вмру, моя дитино.— Та до смерті терпітимете?— І терпітиму, пташко.Поблагословила вона пас, як дітей рідних, обділила, чим ма.'іп. Попрощалися ми, пішли... Та й не раз, не два обертались, дивились. На порозі стоїть бабуся;

112

навкруги тиша;скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише; десь-то вода гучить; а високо над усім грає-сіяє вишнє проміняєте сонечко...

Висновок. Крім образів кріпаків-протестантів, у повісті змальована "старесенька-старесенька"бабуся-кріпачка, яка не тільки зносить і терпить всі знущання примхливої панночки, а ще й інших навчає смирення та покірності. В умовах постійного пригноблення і знущання бабуся-кріпачка змогла пронести через життя почуття власної гідності, доброту, людяність і чесність.

Така риса, як терпеливість ("нехай недобрі плачуть, а ти перетривай усе, витерпи бідочку!"), особливо яскраво розкрита в діалозі бабусі з Устиною, коли вона разом із Прокопом прийшла попрощатися з бабусею перед його службою у війську. Словами "тут я родилась, тут я хрестилась, тут сиротіла… тут і вмру" письменниця узагальнює життя всіх кріпачок, які змогли дожити до старості в кріпосницьких умовах.

ОБРАЗ ПОЛКОВОГО ЛІКАРЯРиса характеру Цитата

Спізнався з панночкою полковий лікар та й почав щодня вчащати. Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, — і на панича не походив!..… і брови йому чорні, і уста рум'яні, і станом високий, — така вже краса, що й не сказати! Тільки що гордий дуже, — на жодну не погляне, не заговорить, хоч там як до його не заходь...Велико диво — полковий лікар! Се злидні, бідота! Що тобі з такими заходити?А стара супиться та все бурчить:— Нащо нам та голь нещадима здалася!

113

. Покохала його й панночка. Почули духом паничі, куди потягло, — постерегли одразу, що воно є, та й зслизли.Було, скоро сонечко вийметься, лікар і котить удвуконь. Панночка вже дожидає коло вікна, гарна та убрана, і рум'яніє, як червона маківка. Він хутенько вбіжить. Яка з нас під той час мигнеться: "Здорова була, дівчино! А що панночка?"— Поберемось, — говорить вона йому, — а як жити з тобою будемо? Вбого!— От що тебе журить, серденько!.. Нащо нам теє панство, багатство, коли буде наше життя красне, наша доля весела?— Бач, ти об мені й не думаєш! — одмовля йому. — А любо ж тобі буде, як приїде хто до нас та буде з нас глумитись: "от живуть-бідують!"— Серденько моє, що ж мені, бідному, в світі робити? Де взяти? Я зроду не жадав багатства, а тепер прагну всіх розкошів для тебе, тобі на втіху... Що ж я вдію? Рад би я, — каже, — небо прихилити, та не хилиться!В його хутір є!— Справді? — покрикне панночка, зірвавшись з місця. — Де? Хто казав?— Та не дуже далеко за містом. Недавно, кажуть, од якоїсь тітки у спадку йому достався. Тітка була бездітна; він на її руках і виріс.— Ах, боже ж мій милостивий! Чому ж се він мені не похвалився? Мабуть, невеличкий хуторець, — нічим гаразд хвалитись. А все ж хутір! Усе ж держава!

114

Пан звелів коней зупинити коло заїзного двору і повів свою молоду у кімнати. Візниці грошей дав — пообідай, а про мене й байдуже.Чималу ж я годину пересиділа, коли вийшли панн. Пан тоді зирк на мене!— А що ти сидиш тут, Устинко? — питає. — Чи обідала ти?— Гей! — крикнув на хазяїна бородатого, що тут на рундуці гроші в долоні лічив, дзвякаючи. — Дайте дівці пообідати!Хазяїн гроші в кишеню та й побіг.— Що це, що це? — жахнулась пані. — Ми її ждатимемо?— А як же, серденько? — одказав пан. — Адже вона голодна та й намерзлась добре!— То що? Вони до цього звичені. Спізнимось; я боятимусь.— Бігай, дівчино, та хутенько! — каже мені пан. — Не загайсь, щоб тебе не дожидати.Пані почервоніла по саме волосся.— Час їхати!— Та вона ж голодна, серце...Дивись, як змерзла!— Я змерзла, я, я! — та так уже на те я накрикує!— Сідай! — гримнула далі на мене і сама у повіз ускочила.Пан здивувавсь; не знає, що його думати, що його казати, — стоїть.— Що ж? — питає пані. — Хутко? Тоді сердега сідає коло неї...А хазяїн бородатий:— Дівці а б єду не прикажете?Довгенько гомоніли пани між собою, а ще

115

довше після того мовчали.На рундуці купкою стоять люди із світлом, з хлібом святим. Кланяються, вітають молодих.— Спасибі, спасибі, — дякує пан, приймаючи хліб на свої руки. — Привіз я вам панію молоду, — чи вподобаєте?Сам сміється, радіє; кому-то вже така краля не сподобна буде!казав!— Ти, мабуть, усіх мужиків так ізучив, що вони з тобою запанібрата!.. Гарно!.. Оглядають мене, всміхаються до мене, трохи не кинулись мене обнімати... Ох, я нещаслива!.. Та як вони сміють! — викрикне наостатку.— Серце моє! Люди добрі, прості...— Я не хочу нічого знати, слухати, бачити! — задріботіла пані. — Ти мене з світу хочеш оце зігнати, чи що? — вигукує ридаючи.— Годі, годі, любочко! Ще занедужаєш... о, не плач-бо, не плач! Робитиму все так, як ти сама надумаєш. Подаруй мені сей случай.— Ти мене не любиш, не жалуєш... Бог із тобою!— Гріх тобі так говорити! Я тебе не люблю!.. Сама ти знаєш, яка твоя правда! Чую — поцілувались.— Гляди ж, — каже пані, — як ти не будеш по-моєму робити,то я вмру!— Буду, серденько, буду!— Іди. Та треба глядіти, стара, щоб я не бігав за тобою сам! —загомонів був на неї,

116

та зараз і вгамувавсь, як бабуся йому на те звичайненько одмовила:— Добре, паночку!Вклонилась і пішла собі.— А наш пан такий звичайний, — заговорила молодичка, — він, мабуть, ізроду нікого не скривдив.20Він був добрий душею й милостивий пан, та плохий зовсім, — ніщо з його. Опитувавсь він жінку вмовляти, та не така-то вона. Далі вже і наменути на сю річ боявся, — мов не бачить нічого, не чує. Не було в його ні духу, ві сили. Сказано: добрий пан — не б'є, не лає, та нічим і не дбає. Як почне пані обмирати та стогнати, та в крик викрикувати, то він руки й ноги її вицілує, і плаче, і сам людей лає: "А щоб вас! А бодай вас!.. От уморять мені друга!"

Висновок. У повісті "Інститутка" Марко Вовчок викриває не тільки жорстоких панів, таких, як інститутка, а й "добрих". Одним із таких ліберальних панів є полковий лікар.

Образом лікаря письменниця викрила дворянський лібералізм. Від "доброти" поміщика-ліберала кріпакам ніяк не легше: він "не б’є, не лає, та нічим і не дбає". Цей, за висловом Назара, "квач" має приховане нутро гнобителя. Куди й поділась панова "добрість", коли він віддавав Прокопа в солдати.

Порівняно з інституткою, пан має лагідну вдачу. Він добрий в очах селян, тому кріпаки й не чекали від свого пана погіршення життя.

Проте пан — безвольний і слабодухий, він у всьому задовольняє примхи своєї дружини. Це нікчемна, безхарактерна й боягузлива людина.

Крок за кроком розкривається панська "доброта": він не нагодував голодну Устину, коли їхали на хутір, з його наказу

117

Прокопа віддали в солдати. Своїм невтручанням у вчинки дружини пан зруйнував сім’ю Назара. Люди знемагали від непосильної роботи, знущань інститутки, а пан вдавав, що нічого не помічав. В оцінці кріпаків він "квач", "дурень", "ніщо". Цим образом Марко Вовчок підводить читача до думки, що нема добрих панів, усі вони нелюди, тільки діють по-різному: одверто чи замасковано.

Пан-ліберал — представник панівного класу, який вже не може втримати в покорі своїх кріпаків. Марко Вовчок показує його безпорадність, розгубленість перед зростаючим народним гнівом.

Образом пана письменниця доводить, що народу ні від кого чекати добра, кращу долю треба здобувати в боротьбі з гнобителями. Таким чином, усі образи панів у повісті "Інститутка"— це типові образи поміщиків-експлуататорів.

Антикріпосницьке спрямування повісті найвиразніше виявилося в тому, що доля дружини москаля стала для Устини кращою, ніж ярмо кріпаччини. Вона стала вільною й отримала змогу працювати для себе, влаштовувати своє життя, як самій захочеться, мріяти, про що мріється. Устина нарешті отримала можливість жити так, як людина, яка залежить від своїх сил і розуму, праці й обдарувань, а не від чиєїсь сваволі.

6. Авторська позиція у творіСвоє ставлення до героїв повісті автор передає в доборі

синонімів. Так, коли йдеться про Устину, до слова "говорити" добираються такі синоніми, як "промовила", "одмовляє", "вимовляє", "доводить". Передаючи мову інститутки, письменниця використовує синоніми негативного звучання ("кричить", "верещить"). Звертаючись до привабливих позитивних героїв, Марко Вовчок вживає пестливо-зменшувальні слова: "Устино, серденько", "дівчино-горличко" тощо. Одним із виявів майстерності Марка Вовчка можуть служити вдало дібрані іронічні порівняння. Висловлені оповідачкою або героями-протестантами, здебільшого у формі реплік, вони завжди містять глибокі соціальні узагальнення, додають істотні штрихи до правдивої картини дійсності.

118

"Докучає, було, та робота,— каже, наприклад, оповідачка. — Докучає, аж пече, та що врадиш? Спасибі хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як-от по інших чуємо".

Або: "...Таке наше діло: хоч панам добре ведеться, хоч їм горе йметься, а нам, певно, одно: кому, каже, весілля, а курці — смерть". Або: "Кріпаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане" і т.д. Помітно пішла вперед Марко Вовчок у мовній індивідуалізації персонажів: пересипана прислів'ями й приказками мова Назара; лагідно-покірлива мова бабусі; виважено-рішучі висловлювання Прокопа; істерична лексика панночки.

Для розкриття ідейного змісту твору багато важать прикінцеві роздуми Устини. "Він мене з пекла, з кормиги визволив (...). Він чоловік мій і добродій мій". Прокіп зміг визволити Устину од кріпацтва тільки тому, що не побоявся виступити проти оскаженілої панночки. Проголошуючи: "Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась!"— Марко Вовчок визнавала природною народну боротьбу за волю.

7. Жанр твору ( Словниково-термінологічна робота). Повість "Інститутка"— реалістичний соціально-

побутовий твір, у якому на тлі життя й побуту кріпаків та кріпосників правдиво зображені соціальні конфлікти.

Реалізм – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини й середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості.

Визначальні риси реалізму:- раціоналізм, психологізм (ототожнення психіки й

свідомості); правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; 

119

характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; 

- конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; 

- вільна побудова твору; - розв'язання проблем на основі загальнолюдських

цінностей. Отже, жанр повісті дав можливість письменниці ширше,

ніж в оповіданнях, показати життя тогочасного суспільства, виявивши найстрашнішу його проблему — кріпацтво.

6. Системно-узагальнювальний компонент літературної освіти

І ця повість, і вся творчість Марка Вовчка займає важливе місце в розвитку української прози.

Марко Вовчок збагатила літературу новими темами й образами, а в галузі дитячої прози стала основоположницею.

Після творчості Т. Шевченка "Інститутка" є кращим антикріпосницьким твором. У своїй повісті Марко Вовчок змальовує різні шляхи, якими йдуть її герої до волі. "Таким чином, письменниця показувала, що визволення з кріпацтва — це основна умова і вимога часу". Реалізм і народність повісті, актуальність поставленої проблеми (розкріпачення селян), художня майстерність письменниці зробили "Інститутку" одним із кращих антикріпосницьких творів.

Велике значення "Інститутка" мала і в пореформений період, "коли перед літературою стояло завдання переслідувати й викривати тяжку спадщину кріпосництва на всіх ділянках народного життя".

Марко Вовчок зробила значний крок уперед на шляху утвердження критичного реалізму в українській прозі. Твори письменниці характеризуються не тільки полум’яним викривальним пафосом, а й утвердженням позитивних, революційно-демократичних ідеалів.

120

Марко Вовчок збагатила українську прозу новим видом розповіді, у якій автор зливається з оповідачем, зуміла майстерно використати всі скарби розмовної народної мови і фольклору.

Зуміла передати почуття й привабливі риси простої людини: її волелюбність, ненависть до будь-якого гніту, здатність до протесту.

Мова повісті "Інститутка" близька до народної розмовної мови: багата на епітети, порівняння, прислів’я, приказки.

У повісті "Інститутка" письменниця скористалась прийомом контрастного зіставлення. Вона показала, що за гарною зовнішністю панночки може ховатися хижа натура, яка "…дивиться так, що аж молоко кисне". Руки в панночки "холодні, як гадюки". Коли зайшла мова про дівчат-кріпачок, вона "скривилася й перехилилася набік, і очі чогось заплющує, і з місця зривається, — мов стеменний кіт, як йому з люльки у вуса пихкають…".

За допомогою фольклорних метафор письменниця акцентує увагу читача на гострих класових суперечностях своєї епохи. В уяві Устини кріпацьке село — це пекло. У тому пеклі, на панському порозі, кріпака щодня чекає "лихая година", там "де і люди пов’яли, змарніли".

Письменниця черпала з народного джерела прислів’я й приказки: "Не вдавайся в тугу, — каже Назар. — Біс біду перебуде: одна мине — десять буде", "Як-то кажуть: про вовка промовка, а вовк у хату", "Добре дядькові — то й бога забув!", "аби, бабо, рябо". Кожен рядок її творів увібрав у себе мелодійність і ритміку народної поезії.      ІІІ. Р о з в ’ я з к а у р о к у

7. Рефлексивно-корективний компонент контролю літературної освіти, читацького досвіду учнів

Представлення, демонстрація результатів читацької діяльності:

121

Тестування, співбесіда за творчістю письменника, за змістом художнього твору, презентація результатів читацьких досягнень.

Самооцінювання виконуваної роботи під час опрацювання змісту художнього твору, літературознавчого та літературно-мистецького матеріалу про творчість письменника, художній твір.

Тести за змістом твору1. Чий це портрет?

1 бабуся А І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!..

2 Катря Б високий парубок, ставний, поглядає, всміхається.

3 Прокіп В Придивляюся до його: то-то ж чорнявий, матінко! Такий чорнявий, як єсть тобі ворон. Засміявся — зубів у його незліченно, а білі ті зуби, білі, як сметана.

4 інститутка Г Славна була то жіночка,білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубо цвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій юпочці баєвій

5 Назар Д … і брови йому чорні, і уста рум'яні, і станом високий, — така вже краса, що й не сказати! Тільки що гордий дуже.

6 Полковий лікар

1.-; 2-Г; 3 – Б; 4 – А; 5 – В; 6 – Д.23

2. Кому належать слова?1 Прокопу А — Тепер я вже не боюсь вас! Хоч

122

мене живцем із'їжте тепер!2 Назару Б Годі, пані, годі! — схопивши її за

обидві руки. — Цього вже не буде! Годі!

3 полковому лікарю

В Бач, ти об мені й не думаєш! А любо ж тобі буде, як приїде хто до нас та буде з нас глумитись: "от живуть-бідують!"

4 інститутці Г Се не панські гроші — братерські: ними не зажуришся. Я собі зароблю: тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають.

5 Устині Д Спасибі хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по інших чуємо.

6 Катрі Е Годі, годі, любочко! Ще занедужаєш... о, не плач-бо, не плач! Робитиму все так, як ти сама надумаєш.

1-б; 2-г; 3 – е; 4 – в; 5 – д; 6 – а.Тести

1. Де навчалася онучка старої пані?А) Москві; Б) Петербурзі; В) Харкові; Г) Києві.2. Перед приїздом панночки дівчати нарвали польових

квітів. Де їх поставили?А) на вулиці; Б) у дівчачій кімнаті; В) у кімнаті панночки; Г) викинули.

3. Через що Устину цілу весну теплим молоком напували? А) панночка душила; Б) потрапила під дощ і захворіла; В) щоб поправилася, бо пані не подобалася; Г) збиралася одружитися.

4. Кого стара пані собаками називала?

123

А) дівчат-кріпачок; Б) паничів, які сваталися до її онучки; В) чоловіків, які погано працювали; Г) вчителів, які "мордували" панночку навчанням.

5. Що дісталося полковому лікарю у спадок від тітки? А) маєток на околиці Києва; Б) ставок і млин; В) хутір; Г) невеличку фабрику. 6. Через що посварилися молодята, лікар зі своєю

молодою дружиною? А) де жити – у її бабусі чи в чоловіка; Б) на чому їхати до чоловіка в маєток; В) чи нагодувати Устину в дорозі; Г) кого взяти із собою в дорогу. 7. Скільки людей було прислугою в полкового лікаря?А) одна баба; Б) троє людей; В) 50 чоловік; Г) 10 чоловік. 8. Ким Назару приходилась Катря?

А) матір’ю; Б) сестрою; В) коханою дівчиною; Г) дружиною. 9. Що трапилося із Катрею після смерті донечки?А) повернулася у місто до батьків; Б) втопилася; В) залишилася жити із чоловіком на хуторі; Г) разом із чоловіком втекла у вільні степи. 10. Через що Прокопа віддали у солдати? А) побив панночку;

Б) роздав дітям яблука; В) захистив дружину, не дав панночці побити

Устину; Г) відмовився йти на панщину. 11. Куди із солдатами пішов Прокіп?

А) до Туреччини; Б) до Москви; В) до Литви; Г) до Петербурга.

12. Скільки років Устина чекає свого чоловіка:124

А) 3 роки; Б) 5 років; В) 7 років; Г) 10 років.8. Духовно-естетичний компонент літературної освітиРозгляд світлин, ілюстрацій, зачитування висловів, думок

про художній твір письменника, їх коментар.8. Домашнє завдання. Порівняльна характеристика Уляни

й панночки.

125

2.5.Урок літератури (учитель Первомайської ЗОШ І-ІІІ ст. №16 Пазій Н.В.)

Тема: Формула кохання по-українськи, Або… Михайло Старицький. "Не захвати солодкого зомління…"(із циклу "Монологи про кохання").Мета:

- ознайомити учнів із життям та творчістю письменника, спонукати до читання творів; розвивати навички сприйняття інформації на слух, виділення головного, висловлення власних суджень з приводу почутого, проведення аналогій із сучасністю; використовуючи елементи синтезу мистецтв (музика, живопис, кіно, література), допомогти учням краще усвідомити ідейно-художній зміст поезії М. Старицького, з’ясувати його мистецькі та життєві погляди, розкрити художню майстерність поета;

- розвивати навички виразного читання, аналізу поетичного твору, уміння аргументовано висловлювати свої судження про нього;

- виховувати естетичні смаки, любов до художнього слова, сприяти формуванню в підлітків позитивних моральних якостей, усвідомленню учнями почуття кохання як найвищого прояву людських стосунків.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу. Хід уроку:І. Вступне слово-звернення вчителя до учнів-читачів.Учням пропонується відновити крилатий вислів "Ромео + Джульєтта – остання й найважча дитяча хвороба"("Кохання – остання й найважча дитяча хвороба").

Коли я вперше прочитав цей вислів, він мене дещо здивував. Я замислився, чому невідомий автор вирішив порівняти таке високе почуття як кохання з хворобою та ще й

126

дитячою. А яке враження викликав цей вислів у вас?ІІ. Орієнтаційно-прогностична лінія

1. Повідомлення теми уроку, читацьких завдань- Сьогодні на уроці ми спробуємо довести або спростувати цей вислів, звернувшись до поетичної творчості відомого українського письменника другої половини ХІХ ст. Михайла Петровича Старицького. Саме його поезія з циклу "Монологи про кохання" допоможе нам глибше зазирнути в людську душу, зрозуміти, коли і як зароджується в ній кохання, це загадкове та величне почуття, та створити свій варіант формули любові. ІІІ. Проектно-операційна лінія1.Підготовка до сприйняття художнього твору.1.2 Слово вчителя. Тему кохання можна сміливо назвати однією з вічних тем у світовій та українській літературі. Із часів Старого Заповіту й до сьогодення письменники намагаються розкрити таємницю кохання. Сьогодні ми вже згадували про найбільш відомі в літературі образи закоханих – шекспірівські Ромео та Джульєтта, але існує й багато інших персонажів, з якими ви вже ознайомилися на уроках української та зарубіжної літератури. 1.3 Завдання (робота в парах).

Учням пропонується поєднати пари закоханих та співвіднести їх із авторами та назвами творів  (для зручності, окрім слайдової підтримки, доцільно використати роздруковані таблиці та ключ).№ Чоловічий

образЖіночий образ Автор, назва твору

1. Адам Людмила М. Коцюбинський "Дорогою ціною"

2. Трістан Ярославна Біблія (Старий Заповіт)3. Руслан Соломія "Слово о полку

Ігоревім"4. Остап Роксолана І. Франко "Захар

Беркут"5. Максим Ізольда "Трістан і Ізольда"

127

6. Сулейман Єва О. Пушкін "Руслан і Людмила"

7. Ігор Мирослава П. Загребельний "Роксоана"

8. Олексій Марія О. Толстой "Граф Каліостро"

Перевірка роботи 1.4. Бесіда з учнями 

- Що об’єднує цих персонажів на їхньому шляху до кохання? (Усі вони боролися за своє кохання та долали численні перешкоди заради того, щоб бути разом, ладні були пожертвувати своїм життям заради коханого/коханої) 

- Хто з персонажів вам невідомий?- Які з творів було екранізовано? - Які ще фільми про кохання ви бачили? 

1.5. Слово вчителя. Зверніть увагу на 8 позицію. Твір Олексія Толстого "Граф Каліостро" був екранізований відомим російським режисером Марком Захаровим. Його музична комедія "Формула любові" (1984р.) одразу завоювала популярність у глядачів. У творі, як і у фільмі, один з головних героїв, відомий у ХVІІІ столітті маг і чарівник граф Каліостро намагається створити формулу, яка допоможе йому отримати владу над єдиним непідвладним йому людським почуттям – коханням. 1.6 Перегляд уривка з фільму (відеофрагмент) 1.7 Коментар учителя. Ось таку позицію стосовно почуття кохання висловив цей персонаж, а які ж погляди на кохання в ліричного героя поезії М. Старицького? Саме це ми з вами з’ясуємо, проаналізувавши його вірш "Не захвати солодкого зомління…", проте спочатку пропоную ближче познайомитися з письменником. 

128

2. Повідомлення біографічних та історичних відомостей про М.Старицького

Матеріал презентується групою учнів (3-4-і учні) та супроводжується учнівською мультимедійною презентацією.

 Серія 1 " Життєпис"Група "кіномитці" проводить екскурс у біографічне минуле письменника.  

( Перегляд кінофільму "Ігри долі". 1 частина) Серія 2  "Мистецька"

Тож  у наступній серії ми спробуємо з’ясувати багатогранність таланту  М.Старицького.Учні звертають увагу на портрет письменника й таблицю "Багатогранність таланту М. Старицького": - Поет.- Перекладач, автор переспівів ("Казки Андерсена" (1873), "Байки Крилова", повість М. Гоголя "Сорочинський ярмарок" (1874), "Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника та відважного крамаренка Калашникова" М. Лєрмонтова (1875), збірка переспівів "Сербські народні думи й пісні" (1876).- Організатор театральної справи (1882 р. М. Кропивницький створив першу українську професійну трупу).- Прозаїк.  - Видавець (альманах "Рада" (1-й том — 1883 p., 2-й — 1884 p.).- Драматург (30  п’єс)- Режисер- Атрепренер (Створенння схеми та запис її в зошиті) Серія  3 "Аналітико – філософська"

У цій серії нам вдасться познайомитися з висловами відомих українців про  талант М.Старицького:

"Творчіcть Михайла Старицького – значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні в нашому письменстві реалізму" (М. Рильський).

129

"Можна сміливо сказати, що в ту пору на Україні не було по- ета, що міг би здобутися на таке сильне та енергічне слово і не взяти в нім ані одної фальшивої ноти" (І. Франко).

"Він був першим із тих, кому доводилось проламувати псевдошевченківські шаблони й виводити нашу поезію на широкий шлях творчості, і що тільки за ним пішов Куліш у пізнішій добі свого віршування, а далі Грінченко, Самійленко, Леся Українка, Кримський і ціла фаланга молодих" ( І. Франко).

"Час великої громадянської боротьби одбивсь на Старицькому рішучою перевагою громадянських мотивів… над творами особливої лірики. Національний гніт, війна за слов’янство й слов’янське питання, народні злидні, розпад і зневір’я в інтелігентських класах – ось що знайшло вираз у його поезії аж до програмових заяв  українства того часу" (С. Єфремов).

"… доробок цього художника слова не застарів – він живе й понині. П’єси викликають захоплення глядача (та й читача) гостросюжетні повісті та романи розкривають драматичну історію народу, його боротьбу за щастя, за волю; чаруюча ніжна лірика, гнівна викривальна сатира, роздуми поета-громадянина не можуть не знайти відгук  у душах  нинішнього покоління, яке прагне соціальної справедливості" (Людмила Дем’янівська, доктор філологічних наук).

"Діяльність М.П. Старицького така осяжна й багатогранна, що лише майбутній дослідник може сповна поцінувати її й розібратися в ній" (Олена Пчілка).

Серія 4 "Творча лабораторія"      Створення психологічного портрета  митця  учнями на основі почутого, побаченого, емоційно пережитого.

130

3. Слово вчителя  Інтимна лірика М.Старицького, до якої належить і цикл віршів "Монологи про кохання" (відноситься до творчості періоду 70-90-х рр. ХІХ ст.) становить собою окрему ділянку поетичної творчості письменника. У цей період тема "людина – природа" набуває у творчості письменника нових акцентів. Любов лише як гармонія романсового світу "двох", символ особистого щастя людини заперечується. Любов мислиться як велика суспільно значуща сила, своєрідний каталізатор громадянських почувань. І лише такий союз любові як інтимного високодуховного почуття й любові до ближнього "є світ у млі і одслід Бога на землі" ("Монологи про кохання").  Справжніми перлинами інтимної та пейзажної лірики стали поезії "Ждання", "На озері", "В садку", "Виклик" ("Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна..."). Ці поезії, що відповідають духові української народної пісні, перейняті щирими й світлими почуттями молодого кохання, і радісного, гармонійного єднання людини з природою. Вірш "Виклик", покладений на музику М. Лисенком (як серенада Левка з "Утопленої"), став широковідомою, улюбленою народною піснею.  У "Монологах про кохання" поет прагне надати цій темі глибшого, філософського сенсу – інтимне почуття кохання постає як грань, відсвіт любові до ближнього в її біблійному розумінні. 

4. Виразне читання поезії

131

Перший раз вірш читається вчителем  з музичним супроводом.Після першого прочитання доцільно запропонувати прочитати вірш 2-3 учням (по кілька строф). 

Примітка  Бажано акцентувати увагу учнів на тому, що ліричний герой твору – чоловік, та надати можливість для читання саме хлопцям. 5. Бесіда з учнями- Наведіть аргументи щодо приналежності цього вірша до інтимної лірики.- Обміняйтеся першими враженнями від почутого та прочитаного. Який настрій вірша, що хвилює ліричного героя?- Чи допомагає у сприйнятті вірша візуальний ряд та музичний супровід? Якщо так, то поясніть, як саме?- У чому особливість форми твору? Аргументуйте думку прикладами з твору (поезія написана у формі монологу). 

5. Опрацювання теорії літератури Монолог — компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу.Мовленнєві типи монологу зумовлені притаманними йому комунікативними функціями (розповідь, роздум, опис, оцінка, сповідь, самохарактеристика тощо).Монолог наближається до письмового мовлення, його характеризують складні синтаксичні конструкції. Невербальні компоненти використовуються в монолозі обмежено.6. Ідейно-художній аналіз поезії "Не захвати солодкого зомління…"1. Прочитайте першу строфу вірша, знайдіть яскраву метафору: Не захвати солодкого зомління, Не пестощів пекучая жага З'ясують нам ті чарівні боління, Які любов у серця вимага. 

132

Запитання до учнів:- Чи змінюються люди, коли закохуються?- Чи залежить це від статі?- Які риси притаманні жінкам, що закохалися

(чоловікам)? (розмірковуючи, підлітки розуміють, що жінкам притаманна турбота, а чоловікам – відповідальність).

2. Прочитайте другу строфу вірша, з ясуйте, яке визначення дає коханню М. Старицький? За допомогою якого художнього прийому? Кохання - спів, зальот душі - не тіла, 

Зоря з-за хмар, веселка дощова, Воно ростить у нас незримі крила І до країн незнаних порива. Запитання до учнів: - Багато відомих людей намагалися дати визначення коханню. А яке визначення з представлених тут подобається вам більше? Поясніть свій вибір. Випишіть цей вислів у зошит. Кохання – це скарбниця щастя: чим більше вона дає, тим більше одержує.Кохання – поезія і сонце життя. Кохання – це еліксир безсмертя для твоєї душі. Кохання - це енергія, яка рухає життям. Кохання - це основа світу. 3. Прочитайте третю строфу вірша, з'ясуйте, чого прагне людська душа? (Бажає позбавитись самотності, знайти свою пару – "другу половину", з якою можна розділити і радість, і горе). Душа у нас болить із самотини, Рвучися все з земних важких заліз, Вона жада поради і дружини, Жада розкош в багатті спільних сліз... 4.Прочитайте четверту строфу. Як називає ліричний герой свою кохану? Чому? 

133

Зі мною ти, моя красо-богине, - Що мовити? Душа у нас одна – І цілий мир в оці твоєму гине, І світ новий, баєчний вирина… Запитання до учнів: 

- Подивіться на фото скульптури. Хто це? Де зараз знаходиться статуя і як вона пов'язана з темою кохання? Які міфи ви чули про Афродіту, Венеру? Учнівське повідомлення про богиню кохання Афродіту (підготовка повідомлень заздалегідь).

- Що в картині перегукується зі щойно почутою вами інформацією?

5. Прочитайте строфи 5-6. Чому автор звертається до ночі? Які художні засоби образності використовує М. Старицький, щоб передати її романтику, чарівність? О люба ніч! Ти появляєш мрії Й невиразні краси в зористі млі...Як чарівно ген промені блідії Мереживом срібляться по землі! В обіймища сплелись сутінків зграї, Отрутою пушать нічні квітки, І шепотять про втіхи темні гаї До місяця закохані мавки... Запитання до учнів: 

- У яких творах ви ще зустрічали образ ночі?- Завдяки якому художньому засобу образності ніч

сприймається як жива істота? Слово вчителя. На початку уроку ми вже згадували Вірш Старицького "Виклик", покладений на музику М. Лисенком. Саме в ньому поет створює незабутній образ ночі. Давайте ж послухаємо цей твір, який по праву став однією з найкращих народних пісень. Запитання до учнів:-Чи є спільні риси в образах ночі у двох творах? Які саме? 

134

-До якого фольклорного образу звертається поет у шостій строфі? -Хто такі мавки?Учнівське повідомлення про мавок (підготовка повідомлення заздалегідь) 6. Ми бачимо, що не тільки людям притаманна віра в краще, у диво, як це передано у вірші. Прочитайте сьому та восьму строфу. Все повно чар і виростає з міри, Минулеє прийдешнім і злилось; Душа зорить в дитиннім сяйві віри, Бажається незбутнього чогось... Зріднили нас незмисленні хвилини І захвати розкошів неземних; Вчуваються і пісні янголині, І тихий дзвін струн легких, золотих... - Які біблійні мотиви присутні у цьому уривку поезії? ("Пісні янголині", учитель може провести паралель з "Піснями Пісень" Соломона). 

9. Прочитайте останню строфу, розкажіть про почуття ліричного героя. Моя красо! Моє святе кохання, З тобою я зіллю своє буття - Тобі віддам усе своє бажання, В тобі знайду весь світ, всі почуття! Проблемні питання: - Як ви розумієте епітет "святе кохання"- Кохання ліричного героя взаємне? Свою думку обґрунтуйте.ІV. Рефлексивно-корекційна лінія контролю Виведення формули кохання Слово вчителя. У фільмі граф Каліостро зазнав поразки: він так і не зміг створити свою формулу кохання, проте зробив для себе важливий висновок: "Кохання - це здатність, не розмірковуючи, віддати своє життя за іншого". А чи під силу нам з вами, проаналізувавши поезію, сказати, якою повинна бути людина, щоб у її душі зросла чарівна квітка – кохання. У поезії слово

135

"душа" повторюється кілька разів, саме людська душа й буде основою нашої формули кохання. Які ж, на вашу думку, "інгредієнти" треба додати в людську душу, щоб у ній спалахнуло це високе почуття кохання? 

(За допомогою методу "Мікрофон", спираючись на вірш Старицького, учні обирають, що повинна містити в собі людська душа, здатна на щире кохання (розмістити на дошці стилізоване зображення людської душі, а самі душевні якості представити у вигляді пелюсток троянди). V. Розв'язка уроку1.Заключне слово-епілог учителя. Отже, закохатися може людина, яка в душі має віру, любить пісню, насолоджується красою природи та має чисту душу. Вона здатна пожертвувати чимось заради щастя інших людей та прагне до гармонії. 2.Нашу формулу створено. Хочу нагадати вам вислів, який ви читали на початку уроку: "Кохання – остання й найважча дитяча хвороба". То чи можемо ми вважати справжнє кохання "хворобою"? 2. "Мікрофон" (учні висловлюють власні думки)3. Підбиття підсумків, оцінювання. VІ. Домашнє завдання: скласти сенкан "Кохання", написати твір-мініатюру "Кохання - спів, зальот душі - не тіла…" (за бажанням).

136

2.6.Урок української літератури (учитель Первомайської ЗОШ І-ІІІ ст. № 12 Герасимчук Н.Ю.)

Тема: Євген Гребінка. Життєпис та громадська діяльність. Байка "Ведмежий суд". Викриття несправедливості кріпосницького судочинства.Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю Євгена Гребінки; допомогти усвідомити ідейно-художні особливості твору; розвивати навички виразного читання байок, їх аналізу, висловлення власних думок із приводу прочитаного, уміння розкривати образи твору, давати зв’язну характеристику персонажам; виховувати почуття людської гідності, справедливості, доброту й людяність.Очікувані результати:

- учні знають біографію Євгена Гребінки;- виразно й усвідомлено читають байку, розуміючи специфіку

роботи над жанровим твором;- пояснюють власне розуміння змісту твору, аналізують вчинки

персонажів, дають їм оцінку; - визначають тему й головну думку байки;- уміють працювати в групі; розвивають навички пошукової

роботи;137

- цінують загальнолюдські моральні якості, виявляють повагу до своєї праці та праці інших.Тип уроку:  урок засвоєння нових знань, застосування умінь, навичок.Обладнання: портрет, український рушник, схема "Художня література", текст байки, ілюстрації до творів поета, напис епіграфа уроку, схеми, таблиці, виставка творів Євгена Гребінки.Міжпредметні зв’язки: українська мова, зарубіжна література, історія, музичне мистецтво.Хід уроку:

Моторнії сини й онуки!Читайте байку для науки.

Л. ГлібовВмій пожартувати, та знай, коли перестати.

Народна мудрістьІ. Організаційний момент ІІ. Актуалізація опорних знань. Мотивація навчальної діяльності

Байка — це лише одна краплина великої і бурхливої літературної ріки, але без цієї краплини ріка наша не буде повноводою й бурхливою. Подивіться, будь ласка, на схему "Художня література" і ви помітите, що вся література поділяється на роди і жанри. Запам’ятайте, що кожний жанр — це та цеглинка, з якої виростає велична будова красного письменства, це загальне річище розвитку літературного процесу.

1. Утворіть парну структуру алегоричних понять, дібравши назви тварин та птахів.Упертість-…Лагідність-…Гордість-…Доброта-…Бадьорість-…Злість-…Хитрість-…

138

Сила-…Краса-…Довідка для учителя: осел, вовк, лисиця, півень, заєць, кішка, кінь, ластівка, лебідь, орел.2.Пояснити суть теоретичних понять: гумор, сатира, байка, алегорія, символ.ІІІ. Повідомлення теми й мети уроку, визначення очікуваних результатів. Мотивація навчальної діяльності.

2-ого лютого 1838 року в Санкт-Петербурзі відбулося святкування 50-річчя літературної діяльності І.А.Крилова, де був присутній і молодий байкар Євген Гребінка. На вшанування Іванові Андрійовичу подарували лавровий вінок за безцінний внесок у російську літературу. Від того вінка молоді літератори отримали по листочку на згадку. Для Євгена Гребінки цей вінок став провідною зіркою, вершиною, якої треба досягти у своїй творчості кожному митцеві.

В історії української культури Гребінка залишився не тільки як видатний байкар, а й як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь у викупі його з кріпацтва та допоміг видати "Кобзар" 1840 року.

VI.Опрацювання навчального матеріалуВиступи учнів (випереджальне завдання)Повідомлення 1 учня.Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 р. в

сім'ї дрібного поміщика на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині. Початкову освіту Гребінка здобув удома від приватних учителів, згодом учився в Ніжинській гімназії вищих наук (1825 — 1831), де на той час уже навчався Микола Гоголь, Віктор Забіла (пізніше – один із приятелів Тараса Шевченка), Нестор Кукольник (згодом відомий російський письменник) та ін. Ще в гімназії Є.Гребінка почав писати вірші і прозу, перекладати українською мовою поему О. Пушкіна "Полтава". Після закінчення гімназії та короткочасної служби в резервах 8-го Малоросійського козачого полку Гребінка повертається до рідного хутора Убіжище на Полтавщині й періодично займається літературною працею (у цей час з'являються друком

139

його окремі байки, уривки з перекладу "Полтави" Пушкіна). У 1834 р. Гребінка переїжджає до Петербурга, де зав'язує широкі знайомства з літераторами й діячами російської культури, зокрема Пушкіним, Криловим, Тургенєвим, Брюлловим, відвідує літературні салони й влаштовує літературні вечори в себе вдома. Значну роль відіграв Гребінка в житті, творчому становленні Т. Шевченка, з яким познайомився у другій половині 1836 р. Він брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі. На літературних вечорах у Гребінки Шевченко дізнається про новини тогочасного російського й українського літературного життя, зближається з багатьма прогресивними діячами російської культури, зокрема майбутніми петрашевцями М. Момбеллі та О. Пальмом. Особлива заслуга Гребінки в тому, що в 1840 р. з його допомогою побачив світ "Кобзар" Шевченка. З кінця 30-х рр. Гребінка виступає як невтомний організатор українських літературних сил. Так, за його участю в 1841 р. виходить альманах "Ластівка", на сторінках якого були опубліковані твори Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Боровиковського, Забіли та інших авторів, добірка українських народних пісень і приказок. Протягом 1846-1848 рр. побачили світ вісім томів прози Є.Гребінки. 15 грудня 1848 року письменник помер, похований на Полтавщині.

Повідомлення 2-го учняЛітературна спадщина Є.Гребінки включає байки, поеми,

україномовні та російськомовні поезії, переклади, романи, повісті й оповідання, драматичні твори.

Найпомітнішим твором молодого Гребінки, над яким він почав працювати ще в Ніжині, є переклад українською мовою "Полтави" Пушкіна (Петербург, 1836). Свій переклад Гребінка назвав "вільним"; це виявилося, зокрема, у багатьох відхиленнях від оригіналу, введенні нових сцен, деяких подробиць, у трактуванні окремих образів тощо.

Найвизначніше місце в художньому доробку Гребінки українською мовою посідають байки. Славу йому як байкареві принесли "Малороссийские приказки", що з'явились окремими

140

виданнями в Петербурзі (1834 і 1836 рр). Байки Гребінки органічно пов'язані з народними приказками й прислів'ями, не випадково він називає свої твори "приказками". У байці "Ведмежий суд" ми бачимо, як м’ясоїдні звірі судять травоїдного вола за те, що той їв сіно. У такий спосіб Є. Гребінка показав тодішній стан судочинства. Судді, не вислухавши Вола, одностайно виносять присуд: четвертувати тварину, м'ясо поділити поміж суддями. Цікаво, що Лисиці, яка й подала на Вола в суд, дісталися ратиці.

Гребінці належить також кілька українських ліричних поезій, що виникли на грунті народної творчості ("Човен" (1833), "Українська мелодія", "Заквітчалася дівчина...", "Маруся" та ін.). У поезії "Човен" автор змальовує бурхливе море й човен, спущений на воду "під бурю", що розбився на тріски, порівнює світ із бурхливим морем, а себе – із човном.

Широкою популярністю користувалися російськомовні твори: романс Гребінки "Черные очи" ("Очи черные, очи страстные"), "Песня" ("Молода еще девица я была...") тощо.

Повідомлення 3-го учняЄвген Гребінка - байкар27 Гребінчиних байок, вміщених у збірці "Малороссийские

приказки" (Петербург, 1834), здобули високу оцінку вже серед його сучасників – П. Куліша та М. Костомарова. Зокрема, в останній статті "Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке" зазначено: "… його "Приказки"завжди читатимуться з насолодою: автор постав у них не пародистом, не висміювачем малоросійської народності, а малоросійським байкарем, і пречудово виявив здатність малоросійської мови до апологічних творів".

І.Франко називав Є.Гребінку найкращим українським байкарем, вважав, що той підніс байку на новий рівень, що мало велике значення для розвитку української літературної мови, і зайняв як байкар "перше місце в нашім письменстві: "Гребінка йшов шляхом, прокладеним в російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи у свої байки український пейзаж і світогляд українського

141

мужика". А Микола Зеров писав, що Гребінчині "Приказки" становлять перший етап у розвитку української байки.

В основу його творів покладені відомі сюжети байок, здебільшого байок І.Крилова, й українські народні анекдоти, прислів’я, приказки. Досвід російського байкаря допоміг Є. Гребінці створити реалістичні образи, надати байкам соціального звучання, а зв’язок із фольклором визначив їхній національний колорит, простоту.

Є.Гребінка розробляв у байках суспільно-побутові та морально-етичні теми. До перших належить викриття несправедливості суду ("Ведмежий суд"), здирства й кругової поруки чиновників ("Рибалка"), сваволі владних ("Будяк та Коноплиночка"). Автор стверджує моральну вищість простого народу над панами ("Пшениця", "Ячмінь"). Ідея протилежності інтересів простих трудівників і панів розкрита в байках "Рожа да Хміль", "Школяр Денис", "Вовк і Огонь".

У деяких творах Є.Гребінка підніс продиктовану його просвітницько-реформістським світоглядом ідею гуманізації взаємин між панами і селянами. Скажімо, оповідь про усмирення коня ласкою, а не силою в байці "Злий кінь" в алегоричній формі показує, як треба поводитися з підлеглими.

У байках на морально-етичні теми Є. Гребінка засуджує хвалькуватість, чванство ("Дядько на дзвіниці", "Ворона і ягня", "Могилини родини"), розбещеність ("Грішник", "Маківка"), егоїзм ("Горобці та Вишня") тощо. На думку Л. Задорожної, у байках Є. Гребінки "завжди наявна гармонія між двома художніми планами: морально-етичною та суспільною візіями життя".

Повідомлення 4-го учняОсобливості поетики байкарських творів Є. Гребінки:1) виклад матеріалу ведеться устами простої людини.

Більшість байок подається у формі монологу селянина, дядька, звернення якого до читачів створює атмосферу довіри ("Злий Кінь", "Рибалка", "Горобці та Вишня", "Хлопці"та ін.). Проте деякі твори побудовані у формі діалогу ("Ячмінь", "Зозуля та

142

Cнігир", "Соловей") або поєднують авторську розповідь із монологами та діалогами персонажів.

2) індивідуалізація мови персонажів, що глибше розкриває їхню вдачу, наприклад, брутальність Будяка ("Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?") та розважливість Коноплиночки ("Да як рости мені? і сам здоров ти знаєш, // Що землю у мене з-під корінця забрав") у байці "Будяк та Коноплиночка";

3) наявність у низці байок описово-побутового вступу; скажімо, у байці "Рибалка" автор висміює захоплення провінційного панства "іноземщиною";

4) етнографізм: наприклад, перелік страв на столі в Мірошника нагадує подібні описи в "Енеїді" І.Котляревського;

5) деталізація оповіді;6) окреслення часопростору: "Минулися гречанії жнива"

("Утята да Степ"), "В далекій стороні, в якій, про те не знаю, // Мабуть, в Німещині, а може, і в Китаї" ("Грішник"), "От сих різдвяних свят, на самої Меланки" ("Школяр Денис"), хоча в низці байок хронотопної реалії подані узагальнено – "на небі", "по полю" тощо.

Твори Є. Гребінки становлять новий етап у розвитку української байки. У них виявилися такі риси просвітницького реалізму, як насичення соціальним і національно-побутовим змістом, викриття беззаконня й несправедливості, надія на перевиховання панства, звеличення моральних якостей простих селян, національний колорит.2. Робота з текстом байки "Ведмежий суд".А: прослуховування аудіозапису тексту або виразне читання напам'ять одним із учнів чи вчителем.Б: 1) Пояснити лексичне значення незрозумілих слів: винниця, брага, спочинку, понежє, ратиці.

2) Евристична бесіда:- У чому звинуватили Вола?- Хто був ініціатором звинувачення? Які мотиви керували

Лисичкою?

143

- Хто були судді та підсудки? Як характеризує їх автор?- Що свідчить про безправність Вола?- Як було покарано Вола? Чому саме так?- Що отримала Лисиця?- Поясніть вибір автором головних героїв байки.- Які вади судової системи висміює автор? - Якими засобами автор досягає сатиричного комізму?

Проблемне питання: - Чи є мораль у байці "Ведмежий суд"? - Чи актуальна байка сьогодні?

В: Складання паспорту твору.Рід: ліро-епосЖанр: байкаАвтор: Євген ГребінкаДата створення: 1834 рікТема: доля безправного кріпака, засудженого за надуманим звинуваченням.Ідея: засудити суддів, панів, чиновників, кріпосницьке суспільство.Основна думка: суддейство – несправедливе й безсоромне.Головні герої: Віл, Лисичка, Ведмідь, Вовки.Сюжет: Лисичка звинуватила Вола в поїданні вівса, солі, питті браги. Суддя Ведмідь та підсудки Вовки заявили, що Віл повинен був їсти м’ясо. Вирок звучав так: Вола четвертувати й розділити рівними частинами між суддею та підсудками, Лисичці віддати ратиці. VІ. Закріплення вивченого.

1. Пригадайте ознаки байки й доведіть, що "Ведмежий суд" – байка.

2.Складіть тестові запитання за текстом байки.VІІ. РефлексіяНа уроці я…-дізнався…-зрозумів…-навчився…

144

- наступного уроку хочу…VІІ. Оцінювання навчальних досягненьІХ. Домашнє завдання1.Вивчити байку напам’ять.2.Виписати художні засоби твору.

2.7. Урок літератури (учитель Первомайської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 Шостак Н.І.)

Тема. Гоголь і Україна. Повість "Тарас Бульба".Мета: відстежити зв’язки Гоголя з Україною та її культурою; з’ясувати причини звернення письменника до історичної тематики; розвивати вміння за ключовими епізодами створювати портрет особистості письменника, порівнювати відомості, отримані на уроках історії України, зарубіжної та української літератури; виховувати повагу до великих людей та їхньої спадщини, почуття гордості за свою Вітчизну.Тип уроку: урок засвоєння нових знань.Епіграф. Моє серце завжди залишиться прив’язаним до священних місць батьківщини (Микола Гоголь).                                             Хід уроку1. Актуалізація опорних знань учнів- 2009 рік був роком ювілейним, роком Миколи Васильовича Гоголя. Що вам про нього відомо з уроків зарубіжної літератури?- Що нового дізналися в ході ювілейних заходів?- Які саме заходи ви відвідали? Які телепередачі подивилися? Чим вони вам запам’яталися?

145

- А що запало вам в душу? Які питання виникли у вас і на які з них ви хотіли б отримати  відповідь?2.Мотивація навчальної діяльності школярів.Учитель. Ми продовжимо з вами знайомство з  великим майстром пера Миколою Гоголем. Поринемо у світ однієї з найкращих його повістей – повісті "Тарас Бульба". Саме в цьому творі автор виразив досить пристрасно свою любов до України, зобразив героїзм, мужність і ратну звитягу українського народу в боротьбі за рідну землю. Гоголь і Україна…Проблемне питання уроку. У чому і як саме простежуються зв’язки Гоголя з Україною та її культурою? Адже він, син української землі, виїхав у Росію, там творив, звідти прославив красу України й віддав свою любов українському народові. Там же знайшов свій спочинок.3.Оголошення теми, мети уроку.Нова тема.Розповідь учителя (з використанням фізичної карти України та карти світу). Якщо глянути на Україну хоча б з тієї відстані, на яку злетів колись Вакула, то зі сходу на захід, немов на карті, розкинулися міста, у яких побував великий письменник Микола Васильович Гоголь. Серед них Харків:-тут почтмейстером працював дід Гоголя;-деякий час жила мати Марія Іванівна;-уперше  на Україні здійснено виставу за комедією "Ревізор".Полтавщина. Великі Сорочинці:-01.04.1809 року народився майбутній сатирик;-тут і сьогодні вирує знаменитий Сорочинський ярмарок.Гоголеве (Василівка за часів Гоголя):-у садибі батьків пройшли дитячі роки письменника;-тут поховані його батьки;-діє музей-заповідник М. В. Гоголя.Баранівка: знімалися кінофільми "Майська ніч", "Сорочинський ярмарок".

146

Гадяч: в оповіданні "Іван Федорович Шпонька і його тітонька" Гоголь описав місцеве повітове училище.Миргород: Гоголь відвідував повітовий суд і описав його в "Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем".Шишаки: Гоголь ходив з Василівки пішки з матір’ю до храму.Полтава: у повітовому училищі в 1818-1820 рр. вчилися брати Іван і Микола Гоголі.Ніжин:-навчався в Ніжинській гімназії вищих наук (1821- 1828);-тут споруджено перший у Росії пам’ятник Гоголю в місті його перебування.Київ:-побував змалку, а 1835 року гостював у першого ректора Київського університету М. О. Максимовича;-місто відображено у творах "Страшна помста", "Вій", "Тарас Бульба".Одеса:-1848 р. Гоголь прибув сюди пароплавом, повертаючись із Єрусалима;-із осені 1850 до весни 1851 року жив на Недєжнинській вулиці в будинку Трощинського.Саки (Крим): лікувався влітку 1835 року.Росія.   Петербург: -приїхав 1828 року на державну службу;-знайомиться з Пушкіним та іншими літераторами;-обіймає посаду ад’юнкт-професора загальної історії Санкт- Петербурзького університету (1834);-багато пише, друкується;-приходить літературна слава, визнання. Калуга:-1851 (1849 р.) бував у Калузі, де жила Смирнова-Россет, чоловік її був калузьким губернатором;-поряд з Калугою – знаменита Оптина пустинь, яку Гоголь любив відвідувати.Москва:

147

-1841 року восени привіз перший том "Мертвих душ";-коло знайомих: Смирнова-Россет, Шевирьов, Погодін, Аксакови, Толстой, Плетньов, Жуковський, В’єльгорський.- 1847 року поселився в Москві в будинку графа Толстого, де і прожив свої останні роки;- 04. 03. 1853 р. Гоголь помер. Похований на кладовищі Данилова монастиря;- 31.05.1931 р. останки Гоголя були перенесені на Новодівиче кладовище.    Як бачимо, зв’язки Гоголя з  Україною простежуються скрізь і в усьому. Батьківщина дала йому як письменнику – сюжети, образи, конфлікти для більшості творів, реалістичні деталі й збагачення літературної мови. У яких творах знайшло відлуння захоплення Гоголя Україною? Удома ви опрацювали відповідні матеріали й зможете зробити коротенькі повідомлення, тому передаю слово вам. Повідомлення учня. 1830 року в "Отечественных записках" була опублікована повість "Басаврюк, або Вечір напередодні Івана Купала". Повість була зустріта хорошою критикою. А славу оригінального письменника принесли "Вечори на хуторі біля Диканьки", I частина яких вийшла з друку 1831, а II – 1832 року. Вони ґрунтуються на українській народній творчості –  казках, піснях, на народних повір’ях, а також на особистих враженнях М. В. Гоголя про Україну. Саме завдяки "Вечорам…" у колах тогочасної інтелігенції зріс інтерес до української історії, фольклору, побуту.     З цієї книги починається літературна слава Гоголя. Життєвий шлях був визначений. Він відкривався для Гоголя в літературі.  Повідомлення учня. Узимку 1835 року Гоголь випустив збірки "Миргород" та "Арабески". "Миргород" мав підзаголовок: "Повісті, які служать продовженням "Вечори на хуторі біля Диканьки". Але нова збірка не була простим продовженням першої книги. Гоголь виступив у ній правдивим художником, який ставив важливі питання, сміливо розкривав соціальні протиріччя сучасності.

148

     Звернення Гоголя до історичної тематики не було випадковим епізодом у його творчому житті. Займатися історією він почав ще в юнацькі роки.    Глибокий інтерес до минулого України й Росії знайшов своє відображення в творчості письменника. Деякі матеріали з історії України використані в "Страшній помсті". Був час, коли Гоголь працював над романом із минулого України "Гетьман", рукопис якого не зберігся, і над драмою з історії України "Виголений вус".     Із усіх цих починань завершеною виявилася лише повість "Тарас Бульба". Опублікований 1835 року текст повісті був потім дуже змінений і в переробленому вигляді знову надрукований 1842 року. Тема героїчного минулого України знайшла своє геніальне ідейно-художнє вирішення саме в цій повісті. Висока патріотична ідея твору, яскраві епічні образи народних героїв – усе це перетворює повість Гоголя на народну, героїчну епопею.

Повідомлення учня. Повість "Тарас Бульба" створена письменником у дусі пушкінських традицій. У ній, як і у Пушкіна, центральним героєм є народ. Гоголь показав запорізьке козацтво, яке зіграло величезну роль і в захисті кордону Росії, і в боротьбі за звільнення України від іноземних загарбників.    У  XVI і XVII століттях на Україні неодноразово виникали стихійні, потужні народні повстання. Значну роль у цих повстаннях відігравало козацтво. У 1591-1594 рр. уся правобережна  Україна була охоплена повстаннями (керівники Косинський, Наливайко).    Часто селяни, не витримавши гніту, тікали від кабали на південь, на широкі степи, у пониззя Дніпра. На острові Хортиця біля дніпровських порогів виник укріплений табір селян-утікачів. Вони стали називатися запорозькими козаками, так як жили "за порогами" Дніпра. Захищаючись від ворогів, влаштовували засіки, тобто перепони із повалених дерев. Засіка –  українською мовіою означає "січ". Тому й їхній табір став називатися Запорозькою Січчю. Запорозьке козацтво боролось і

149

з польською шляхтою, і з турками, які часто нападали на ці землі. У цій упертій боротьбі за рідну землю формувалися могутні  характери, міцні натури, які привертали увагу Гоголя своєю відвагою і героїзмом.Учитель. Ідеї повісті "Тарас Бульба" мали велике актуальне значення для сучасної письменнику епохи; вони свідчили про прогресивність поглядів письменника на історичний процес. Можливо, тому великий український поет  Т. Г. Шевченко сказав: "Перед Гоголем  слід благоговіти як перед людиною,  обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’ю до людей".Відповідь учнів на проблемне питання уроку Рефлексія.Учнівський коментар епіграфа до урокуРозгадування тематичного кросворду1.Сучасна назва села, у якому діє музей-заповідник М. В. Гоголя.2. Село, у якому народився майбутній сатирик.3. Незакінчений роман з історії України.4. Місто, у якому прожив письменник свої останні роки.5. Садиба, у якій пройшло дитинство майбутнього письменника.6. Містечко на Полтавщині, оспіване згодом Гоголем у "Вечорах…"7. Місто, у якому Микола Васильович закінчив повний курс гімназії вищих наук.8. Російський поет, з яким Гоголь був особисто знайомий.9. Хто вважав, що Гоголь був обдарований" найніжнішою любов’ю до людей"?10. Збірка, у яку входить повість "Тарас Бульба".11. Місто, у якому Гоголь навчався лише рік.12. А до цього міста письменник любов проніс через усе своє життя.13. Річка, за порогами якої була збудована Січ.14. Місто на півдні України, до якого Гоголь прибув на пароплаві.

150

 Відповідь. 1. Гоголеве. 2. Великі Сорочинці. 3. "Гетьман". 4. Москва.    5. Василівка. 6. Диканька. 7. Ніжин. 8. Пушкін. 9. Шевченко. 10. "Миргород". 11. Полтава. 12. Київ. 13. Дніпро. 14. Одеса. Ключове слово. Гоголь і Україна.Домашнє завдання. Прочитати 1-2-й розділи повісті "Тарас Бульба".

151

2.8. Урок літератури ( учитель Первомайської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 Шостак Н.І.)

Тема. Зображення в повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба" любові до України, героїзму, мужності й ратної звитяги українського народу в боротьбі за рідну землю.Мета: формувати в учнів уміння узагальнювати матеріал з теми, охарактеризувати стиль життя запорожців, їхні звичаї, побут, порівняти бачення козацької доби різними митцями; розкрити взаємозв’язок природи та людини, показати виразність гоголівських описів природи, співзвучність із подіями повісті та думками героїв; розвивати навички порівняльної характеристики персонажів, переказу, виразного читання, усне зв’язне мовлення, усне словесне малювання; розвивати мовлення учнів, творчу уяву; формувати пізнавальну і соціальну компетентності, уміння робити аналіз прозового твору; розвивати уміння викладати свої думки аргументовано й лаконічно; розвивати вміння слухати й аналізувати музичний твір, ілюстрації художників до твору, співставляти, досліджувати, узагальнювати; формувати почуття гордості за волелюбний український народ зі славними традиціями; виховувати любов до своєї батьківщини та почуття прекрасного.Обладнання: портрет М. В. Гоголя, виставка ілюстрацій художників Є. Кібріка, А.Куїнджі, репродукція картини І. Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану", малюнки, фрагмент фільму В. Бортка "Тарас Бульба", пісня "Гей ви, козаченьки".Тип уроку: комбінований з елементами компаративістики.Форма уроку: урок-відкриття.

ЕпіграфМожна все на світі вибирати сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.В. Симоненко

ХІД УРОКУI. Організаційний моментПривітання, створення позитивного емоційного настрою.

152

(Відеоролик про Україну)ІІ. Мотивація навчальної діяльності.1. Слово вчителя. Україна… Безмежні її простори, багаті землі, величні, хоробрі й доблесні народні герої. Ми бережемо пам’ять про подвиги, починаючи з билинних богатирів Київської Русі, усіх героїв-захисників нашої матінки-землі.Де Дніпро наш котить хвилі,Де стрімкі пороги,Там країна, вся зелена,Славний край розлогий.Там козацтво виростало,Славу всім нам здобувало.Україно, Україно,Славний край козачий.2. Робота з епіграфом.- Епіграфом сьогоднішнього уроку є слова Василя Симоненка із поезії "Лебеді материнства", складіть їх зі слів на пазлах.-Як ви розумієте епіграф?-Що таке Батьківщина?-Де вона починається?-Яку роль відіграє в житті людини і як впливає на її долю?Відповіді учнів1. На це питання в кожної людини своя відповідь. Для одного Батьківщина — це зруйнований дім та спогади про страшні дні війни, яка прийшла так несподівано, замінивши ясні сонячні дні й спів пташок на гуркіт снарядів. Для іншого Батьківщина — це дитинство серед сільської природи, соняшників, кульбаб та дзюркотливого струмочка. Але для всіх людей Батьківщина — це, перш за все, країна, яка дала їм життя.Україно! Ти для мене диво!І нехай пливе за роком рік,Буду, мамо, горда і вродлива,З тебе дивуватися повік. В. Симоненко

153

2. Одним людям рідна земля дала все, іншим — нічого, але не від цього залежить любов до неї, а від самої людини, від її патріотизму, доброти, людяності, вірності.3. У кожної людини одна Батьківщина. Це те місце на її великій території, де вона народилася, виросла, яке не раз відміряла своїми ногами.

Я щаслива, що народилася й живу саме в Україні. Я люблю її за безмежні, красиві, неосяжні простори. Вийди в поле — і ти замилуєшся полями високого жита, яке стоїть неначе дві високі стіни. Увійди в нього — і тебе сховають його колоски. Тільки синє небо є твоїм дороговказом. Милує душу така краса. Здається, йшов би вічність цією стежкою, аби вона не закінчувалася.4. Головне, що повинні пам'ятати всі, — не можна забувати своєї Батьківщини й відрікатися від неї або ігнорувати те, що ми живемо в Україні, що вона дала нам найдорожче — життя.Люби свій край. Всю душу солов'їнуІ серця жар йому віддай в піснях.Це так як дихати — любити Батьківщину. (В. Сосюра)5. Вирішив якось Господь наділити всіх дітей світу землями. Усіх наділив, усім відплатив по заслугах. І вже хотів був Господь йти відпочивати від праці, як раптом назустріч йому піднявся юнак – високий, широкоплечий, гарний, але дуже змучений. Руки закуті в ланцюги, ноги поранені, зотліла сорочка ледь тримається на плечах.- Хто ти? – запитав Всевишній.- Я – полонений, - відповів юнак, - дивом вирвався з ненависного полону і немає в мене батьківщини, де б я міг прихилити голову.- Що ж робити? – затурбувався Господь. – Чим зарадити твоєму горю? Я всі землі роздав, нічого не залишилося. Зітхнув юнак тяжко і вже збирався йти, але Господь підняв десницю і зупинив його:- Є в мене окрайчик землі, для себе приберігав. Віддаю свою землю тобі і твоєму народові. Бери, бережи її, цінуй і охороняй від ворогів, люби її всім серцем і вкладай душу, працюй

154

самовіддано і віддасться тобі сторицею, тому що це Божа земля... Цю легенду розповідав мені в дитинстві дідусь. Ще тоді вона мені сподобалася, а зараз я глибоко замислилась над її змістом. Задумалась, чи може для людини бути щось таке, що б замінило їй Батьківщину, щось дорожче й цінніше. Напевно, нічого. Адже тільки тут небо – найясніше, сонце – найяскравіше, мамина посмішка – найлагідніша, батьків погляд – найдобріший; тільки тут дихається на повні груди. Тут, в Україні, вийшовши на околицю села, окинувши поглядом безмежні простори, усвідомлюєш, як чудово, що ми народилися в цім краю, що ми – українці. Одразу охоплює несказанна гордість за нашу націю, бо ми – нащадки мужнього й незламного народу, котрий до останньої краплини крові боровся і відстоював свої права.

Нехай Україна лежала в руїнах, палала в вогні, але воскресала знову й знову, як чарівний птах Фенікс.

Наш народ не скорився, не зламався. Запорозьке козацтво гриміло на весь світ своїми тріумфальними походами, відвойовуючи для свого краю свободу, адже не хотіли поступатися своїм принципам – принципам вільної та незалежної людини. Без ліку звитяжців полягли на полі бою задля високої мети.ІІІ. Оголошення теми уроку.- Сьогодні у нас підсумковий урок по вивченню повісті "Тарас Бульба", де Гоголь відтворює дух епохи, коли Україна була охоплена полум'ям боротьби з поневолювачами. У далекому минулому він знаходить те, що завжди його захоплювало: відданість Батьківщині, волелюбність, могутні характери, справжню дружбу та братерство.Пропоную заповнити особисті "листки-сподівання".

- Що ви очікуєте від уроку?- Що хотіли б почути?- На яке запитання хотіли б отримати відповідь?

ІV. Робота над темою уроку.1. Актуалізація опорних знань:

155

- Що ж слугує відтворенню в повісті духу й колориту епохи? Звичайно, події та герої. Пригадайте їх, розташовуючи події повісті в правильному порядку.

- Облога Дубна- Повернення синів додому- Вибір Андрія- Поїздка на Січ- Помста батька- Мужність і витримка Остапа під час катування- Життя на Січі- Друга зустріч Андрія з дочкою польського воєводи- Загибель Тараса Бульби- Жорстокий бій- Смерть Андрія- Спогади братів про навчання в академії

 Ключі:1. Повернення синів додому2. Поїздка на Січ3. Спогади братів про навчання в академії4. Життя на Січі5. Облога Дубна6. Друга зустріч Андрія з дочкою польського воєводи7. Вибір Андрія8. Жорстокий бій9. Смерть Андрія10. Мужність і витримка Остапа під час катування11. Помста батька12. Загибель Тараса Бульби

2. Словникова роботаЗгадайте, що таке повість як жанр літератури (повість —

епічний твір середнього обсягу, у якому розповідається про долі кількох героїв).

Які основні ознаки повісті?- епічний прозовий жанр літератури;- однолінійний розгорнутий сюжет;

156

- переважно один головний герой, навколо якого групуються другорядні персонажі;

- зображено тривалий період життя головного героя;- наявність описів;- використання художніх засобів властивих прозовим

творам.3. Презентації учнів та їх захист.- На сьогоднішній урок ви заздалегідь поділилися на пари, для того, щоб підготувати презентації на відповідну тематику та їхній захист.1-ша пара: тема вашої презентації?Тема: Військове козацьке товариствоЕпіграф.Та от вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітаютьусі ті горді і дужі, як леви! Ось звідкирозливається воля й козацтво на всю Україну! (М. В. Гоголь)Захист.

Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це – запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і один із найкращих - повість М. В. Гоголя "Тарас Бульба", над якою письменник працював майже десять років. Це були кращі люди свого часу й вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям.Запорозька Січ... Це не тільки місце. Це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство волі й рівності. Це вільна республіка, у якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. Тут виховуються вільні, мужні характери, для яких немає нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність Вітчизни."За стрімкими дніпровськими порогами у Запорозькій Січі вирувало легендарне козацьке життя.

Козаки – то волелюбні лицарі українського народу, захисники рідної землі. Свята правда, непорушна дружба й відвага керували ними. Душа цих відважних лицарів боліла за неньку-Україну, поневолений народ, і вони захищали рідну землю

157

і свою віру, героїчно й майстерно б'ючись як на суходолі, так і на морі.

У військовому, повному небезпек і несподіванок житті, козак потребував вірного побратима, який вчасно допоможе, захистить від біди. Заради Батьківщини, вірного побратима, козаки ладні були загинути, але козацької честі не зганьбити.

Описуючи побут і звичаї запорожців, письменник намагався наслідувати дійсність. Усе, що відбувалося на Січі, читач бачив очима Остапа та Андрія. Разом із ними, милувався величезним козаком, який спав прямо посеред дороги, розкинувши вільно руки й ноги. Вражає читача, як і молодих козаків, сцена покарання вбивці. Життя козаків було дуже суворим, вони звикли до походів, не любили розкошувати.

Найбільшу цінність для всіх становило бойове товариство. Вкарбовуються в пам’ять слова головного героя: "Немає зв’язку, святішого від товариства!", "поріднитися рідністю по душі може тільки людина".

Великого значення надавали Тарас Бульба та його бойові побратими цьому поняттю - товариство. Усе могли віддати, забути про власну користь, про рідних, а товариство не могли зрадити ніколи. Тому й перемагає їхній дух, тим вони й сильні. Такими героями гордилася українська земля.

Романтика героїчних подвигів козаків приваблювала багатьох митців. Серед них був прославлений художник І. Рєпін. Він написав відому картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану".Запитання.- Хто з персонажів картини нагадує вам героїв повісті Гоголя?(Запорожці Рєпіна дуже схожі на епічно величних, романтично яскравих героїв повісті. Художнику, як і письменникові, Запорозька Січ уявлялася вільною козацькою республікою, що породжувала людей достойних, сповнених лицарським духом).- Як художник ставиться до козаків?(І. Рєпіну дорогі ці горді, вільні люди, тому що їх єднає одна мета — захист Батьківщини, охорона її кордонів від хижих і жорстоких набігів ворогів. Широка палітра кольорів ніби

158

підкреслює розмаїття характерів козаків. Водночас зовні такі різні персонажі в Рєпіна охоплені єдиним настроєм, єдиним поривом потужних нестримних веселощів, незламної віри у свої сили). - Чим цікаві обличчя козаків? (Мужні, обвітрені в боях, розумні обличчя. Ці люди впевнені у власних силах, їм не страшні ніякі вороги. Це група однодумців, веселих і кмітливих людей з невичерпним почуттям гумору. Їм смішно уявити себе чиїмись підданими. Увесь простір картини заповнений козаками, го-товими до захисту рідної землі: " твого війська ми не боїмося, землею й водою будемо битися з тобою").2-га параТема: Символічний образ степу в повісті.Епіграф.Степ що далі, то ставав прекрасніший.Дідько б вас забрав, степи, які ви хороші! (М. Гоголь)Захист(Опис степу)Запитання: - Символом чого є степ у повісті? (Степ зв’язує два світи: домівку Бульби й Запорозьку Січ. Степ тут символічний образ батьківщини. Борючись з ворогами, Остап, Андрій і Тарас будуть захищати домівку і оцей широкий, прекрасний степ).- Що допомагають зрозуміти безкраї степні простори? (Привольні, безкраї степні простори допомагають зрозуміти характер запорожців, витоки їхнього героїзму. У такому степу можуть жити тільки мужні люди, сильні, горді, сміливі, ті, що мають широку душу та щире серце).Степ – це символ волі та незалежності. Наші герої – люди свободолюбові, горді, сміливі. Вони – сини степу, його захисники.3-тя пара.Тема. Тарас Бульба - народний герой.Епіграф."Немає в нас нікого, рівного йому в доблесті!" (М. В. Гоголь)Захист

159

Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. Гоголя. Це запорізький полковник, що втілив у собі кращі риси українського козацтва.

Сам Тарас Бульба веде життя, повне негод і небезпек. Ходив він у бойові походи й проти турків, і проти ляхів. Він нещадно карає польських магнатів і захищає пригноблених і знедолених. Це людина величезної волі й великого розуму, тому запорожці обирають його отаманом. Зворушливо й дбайливо ставиться він до своїх товаришів. Перед боєм він захотів висловити все, що було на серці, і звернувся до козаків із промовою, у якій сказав: "Немає уз святіше товариства! "Він мудрий і досвідчений ватажок козачого війська, тому перед боєм хоче зміцнити волю й віру запорожців, щоб міцно вони стояли, захищаючи рідну землю. За Російську землю, за православну віру, за Січ і бойове товариство закликає він стояти до кінця.

Сильним і могутнім був козак Тарас Бульба. Але, коли в останньому бої повисло в нього на руках і ногах майже тридцять чоловік, то "сила здолала силу". І коли його прив'язали до стовпа, цвяхами прибили йому руки й розклали під ногами багаття, Тарас думав не про смерть, а про своїх товаришів, щоб вони утекли від ворога.

Змальовуючи образ великої звитяжної сили, Гоголь не ідеалізує Тараса. З різних епізодів твору ми дізнаємося, що він буває грубий, різкий, упертий. Але, попри всі ці хиби, Тарас — герой, який викликає захоплення своїм героїзмом, відвагою, відданістю рідній землі і своїм товаришам. Тарас Бульба — невід’ємна частина українського козацтва, історія якого овіяна невмирущою славою. Він цінував у людині насамперед мужність і відданість ідеалам Січі. Тому він невблаганний до зрадників і боягузів. Він не пощадив навіть свого молодшого сина Андрія й сам убив його за зрадництво. Тарас пишався мужністю й стійкістю Остапа й пробрався до місця його страти, щоб підтримати дух сина.Запитання:- Який найстрашніший злочин для Тараса Бульби?

160

Зрада Батьківщині й загальній справі визволення.- У чому сенс останнього подвигу отамана Бульби? (Він думав про товаришів, як їм врятуватися, і вмер, до останнього вірячи в перемогу. Герої не гинуть – вони стають безсмертними).4. Поетична хвилинка.

Через 100 років після написання М. В. Гоголем повісті "Тарас Бульба" 1942 року відомий російський поет К. М. Симонов написав вірш "Тарас Бульба".5. Опрацювання образів Остапа та Андрія

- Із першої й до останньої сторінки разом із читачем був головний герой твору — Тарас Бульба. Могутній голос старого козака чути було на його подвір'ї, у широкому українському степу, на Січі. Поряд із ним його сини – Остап та Андрій.

- Кожна людина хоча б один раз у житті постає перед вибором. Він може бути різним, та найчастіше стосується честі, совісті, друзів, кохання, вітчизни. Героїв своєї повісті М. В. Гоголь також змушує робити вибір.

- Хто із синів Тараса виявився вірним "справжньому ділу"?- Про що свідчать ось ці слова Андрія? (відео з фільму)

Хто сказав, що моя вітчизна Украйна?..Хто дав мені її у вітчизни?Отчизна є те, чого шукає душанаша, що миліше для неї понад усе…Андрій ("Тарас Бульба")(про те, що він не вважає Україну своєю батьківщиною і не є патріотом)- Чи можна з цього сказати, що в братів різні долі? (так) Заздалегідь ви були поділені на 2 групки, кожна з яких готувала запитання іншій за допомогою прийому "Так чи ні?"1.Андрій керувався у своїх вчинках розумом, був поміркований.2.Остап з охотою брався за науки.3.Андрій завжди був верховодою серед бурсаків і готовий був прийняти покарання за свої витівки.4.По дорозі на Січ Андрія не залишає думка про матір.5.Остап зраджує свою Вітчизну заради польської красуні.

161

6.Андрій приніс дівчині хліб та воду.7.Остап – перший, хто під час битви побачив брата в польському гарнізоні.8.Батько в гніві шаблею розсікає тіло сина-зрадника.9.Остап в останні хвилини життя думав про матір.10.Батько змирився з втратою сина.- А зараз пропоную кожній із груп скласти діаманти до образів Остапа та Андрія. Але перед цим згадайте схему цієї віршованої форми:1-й рядок — перший герой твору — один іменник;2-й рядок — опис першого героя — два прикметники;3-й рядок — дії першого героя — три дієслова (дієприкметники, дієприслівники);4-й рядок — фраза, що єднає двох героїв твору, встановлює їхні відносини (чотири слова, але не обов'язково) — будь-які частини мови;5-й рядок — дії другого героя — три дієслова;6-й рядок — опис другого героя — два прикметники;7-й рядок — другий герой твору — один іменник  (антипод першому героєві або його метаморфоза).6. Прослуховування народної пісні "Засвіт встали козаченьки".- Героїчне минуле українського народу, його патріотизм, мужність у боротьбі за незалежність оспівано в численних історичних піснях і думах, які, у свою чергу, надихають майстрів художнього слова на нові твори, спонукають постійно звертатися до славетних сторінок національно-визвольної боротьби запорізького козацтва. З-поміж джерел, якими користувався Микола Гоголь, працюючи над повістю "Тарас Бульба", найважливішою була українська народна пісня. Він називав її "дзвінким духовним літописом", що допоміг правдиво й водночас художньо відтворити живу історію українського народу (учні прослуховують народну пісню).Якими ж постають перед нами персонажі М. В. Гоголя – Тарас Бульба та його сини – Остап і Андрій?Що вони цінують у житті? Що є головним для них?

162

7. Цитатна доріжка.- До теми козацтва зверталися не тільки майстри слова, а й художники. На дошці ви бачите репродукції картин відомих художників, які, прочитавши повість, відтворили певні епізоди у своїх картинах. Перед вами цитатна доріжка, слова якої співпадають з певними репродукціями.Встановіть між ними відповідність.Цитати:- Тарас був із корінних полковників давнього гарту: весь він удався на бойове завзяття і відзначався крицевою щирістю своєї вдачі.- Молоді козаки їхали смутні, ледве тамуючи сльози, боячись розсердити батька, який теж був схвильований, хоч і не показував того— Ой, спасибі ж вам, воли! — гукнули запорожці. — Служили ви нам добре у поході, а тепер ще й на війні послужили! — І вдарили ще дужче на ворога.— Чим не козак був? — промовив Тарас. — І станом високий, і чорнобривий, і обличчя, як у шляхтича, і рука міцна була в бою!.. А пропав, пропав без слави, як поганий пес!— Дай же, Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестивці, як мучиться християнин! Щоб жоден із нас не промовив жодного слова!- Все давало йому перевагу над іншими: і його літа, і бувалість, і вміння керувати своїм військом, і величезна ненависть до ворога. Навіть самим козакам здавалась аж завеликою його нещадна лють і жорстокість. Тільки вогонь та шибеницю призначала його сива голова, і слово його на військовій раді дихало самим тільки знищенням- I нахилився старий отаман, і почав шукати в траві люльку з тютюном — свою вірну подругу на морі й на землі, в походах і вдома.- А вже вогонь піднявся вгору і лизав його ноги, обіймаючи потроху все дерево... Та хіба знайдуться у світі такі вогні й муки, така сила, що перемогла б козацьку силу?..

163

- Козаки хутко пливли вузенькими двостеренними човнами, гребли в лад веслами, обережно минали зелені острови, полохаючи птаство, і розмовляли про свого отамана.V. Рефлексія.1. Слово вчителя (на фоні музики Є Адамцевича "Запорізький марш")- Одним із показників людської духовності й культури є пам'ять про минуле, у якій ми черпаємо досвід життя (подвиг, мужність, безкорисне служіння Батьківщині, товаришам назавжди залишаються в пам’яті нащадків. Героїв пам’ятають, про них складають вірші та співають пісні, їх подвиги повторюють наступні покоління).2. Повернення до листків сподівань - Чи справдилися ваші сподівання від уроку?3. Оцінювання.VI. Домашнє завдання.(відео із кінофільму)Написати твір-мініатюру на тему "Нема зв'язку, святішого від товариства" (Що ви думаєте з цього приводу? Чи актуальна ця думка сьогодні?)

164

2.9. Урок літератури (учитель Первомайської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 Шостак Н.І.)

Тема. Бойове товариство, побут і звичаї запорожців у повісті "Тарас Бульба" М.В.Гоголя.Мета: на основі тексту повісті ознайомити учнів з побутом та звичками запорожців, порівняти художній матеріал з історичними фактами; розвивати навички роботи з текстом, переказу, виразного читання, усного зв’язного мовлення, словесного малювання; сприяти формуванню громадянської позиції, виховувати любов до рідного краю.Обладнання: тексти повісті " Тарас Бульба"; малюнки учнів, презентації, фільм "Тарас Бульба"Тип уроку: Засвоєння нових знань і розвитку на їхній основі вмінь та навичокТак ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну! (М. В. Гоголь "Тарас Бульба") Хід урокуІ. Організаційний моментПеревірка домашнього завдання (дібрати з тексту повісті матеріали або інформкартки про звичаї та життя запорожців, намалювати малюнки)ІІ. Актуалізація опорних знаньПідготовка до сприйняття навчального матеріалуЛітературний диктант1. Повість – слово слов’янського походження, що має корінь

відати – ТАК чи НІ ?2. Гоголь відтворив деталі побуту й звичаї епохи упродовж

ХV-ХVІІ ст. – ТАК чи НІ?3. Прообразом Тараса міг бути предок самого Миколи

Васильовича, Остап Гоголь- полковник Війська Запорозького - ТАК чи НІ?

4. Сини Тараса Остап та Андрій навчалися в київській воєнній академії – ТАК чи НІ ?

165

5. Батькова радість під час зустрічі з синами виявляється в перевірці, хто із них справжній козак, боєць - ТАК чи НІ ?

6. Мати, жаліючи синів, просить у Тараса, щоб вони побули вдома хоч тиждень - ТАК чи НІ ?

7. Із світлиці, куди заходили сини Тараса вибігла дівчина-служниця в червоному намисті – ТАК чи НІ ?

8. Тарас Бульба дозволяв своїм синам під час канікул їздити верхи – ТАК чи НІ ?

9. "Молитва материна і на воді, і на землі рятує", – сказала на прощання мати своїм синам – ТАК чи Ні ?

10. Чотири дні добиралися Остап та Андрій разом із батьком до Запорізької Січі – ТАК чи НІ?Представлення та захист малюнків "Якою я побачив

Січ?"ІІІ Робота над новою темою урокуСлово вчителя. Слід зазначити, розповідь Гоголя про Січ починається уже з перших сторінок повісті. Увесь І розділ наповнений згадками про Запорожжя. Поступово розповіді про нього змінюються, стають більш повними, детальнішими, іноді навіяними романтикою.

Яку роль відіграє пейзаж у художньому творі? (Розкриває красу навколишнього світу, передає настрій, внутрішній стан героя. Гоголівські герої органічно вписуються у світ природи й зливаються з нею, адже степ – їхня рідна земля, Батьківщина. Отже, степ у Гоголя – це образ Батьківщини.Робота з текстом повісті ІІІ розділу- Чому автор Січ порівнює з гніздом?-Доведіть, що Запорозька Січ жила за законами рівноправства та братерства.- Чому, незважаючи на успіхи синів у військовій справі, Тарас не задоволений життям на Січі?- Як старий полковник піднімає козаків на "відважне діло"?- Які закони Запорозької Січі ви вважаєте жорстокими? (Автор не ідеалізує козаків, а показує їх всебічно, відповідно

166

до історичних фактів. Їхня жорстокість пояснюється лютими законами того часу, а також ненавистю до ворогів).- З якими словами вони йшли у бій? (за віру, за Січ!)- З якими словами помирали ? ("Нехай же славиться до кінця віку Руська Земля!")- Що спільного між запорожцями й билинними богатирями? (У них одна мета – боротьба за незалежність Батьківщини; описи козаків Гоголя подібні художніми засобами до тих, що застосовувались у народних оповідях).Презентація до повісті М. В. Гоголя " Тарас Бульба".Розвиток навичок уважного читання.Дослідницька робота.Завдання учням:- Знайдіть в авторських описах запорожців фольклорні елементи й запишіть у зошит. Наприклад, постійні епітети – козацька кров, білі кістки, смертна ночівля та інші (повтори, порівняння, інверсія).Виразне читання. Розділ ІХ. "Промова Тараса Бульби про товариство"

Так, найбільшими цінностями для козаків були свята Русь, православна віра і братерство. Чималу роль відіграла і промова Тараса, введена автором перед описом смертельної битви. Запорожці беззавітно любили рідну землю. Так їх виховала Січ: думати про Батьківщину й товаришів. Незважаючи на трагічний результат битви, народилася віра у велике майбутнє Батьківщини.ІV Перегляд фрагментів кінофільму "Тарас Бульба"

- У повісті автор часто називає козаків " лицарями". Порівняйте зображення лицарів у романі В. Скотта " Айвенго " і козаків.

- Як ви думаєте, чи виправданим є таке порівняння?V Закріплення вивченого матеріалу- Складання лицарського кодексу запорожців.

Використовуючи описи Запорізької Січі та зображення окремих козаків в повісті Гоголя "Тарас Бульба", а також уривок із "Історії запорозьких козаків" Д. Яворницького, складаємо

167

лицарський кодекс запорожців і порівнюємо його з пафосом картини І. Рєпіна. (Художник відобразив запорожців як згуртованих, єдине товариство, як братерську громаду. Так дружно, безтурботно й весело можуть сміятися тільки люди, які почуваються вільними й чесними, люди лицарської звитяги і сили).Робота з таблицею.Цілі боротьби Свобода Батьківщини, воля народові, захист

християнської віри православ’я, а також козацької честі.

Козацькі чесноти

Хоробрість, шляхетність, чесність, добродушність, безкорисливість, щедрість, схильність до щирої дружби, висока любов до особистої свободи, глибока повага до старших, простота, поміркованість в домашньому побуті, гостинність, привітність, розум, хитрість, відвага.

Філософські засади самовідданості запорожців

"Хай же згинуть вороги і пишається на віки вічні Козацька Земля!""Нічого святішого й нема від товариства"

Девіз "Є ще порох у порохівницях, ще міцна козацька сила, не гнуться козаки"

VI. Підбиття підсумків урокуСаме любов до побратимів керує козаками, коли вони

захищають знедолених православних християн, а духовне єднання в запорожців було сильнішим за кохання до жінки, за саму смерть і втішало перед останньою миттю життя.

168

VІІ Домашнє завдання. Підготувати виразне читання промови Тараса про братерство; скласти її цитатний план; дочитати повість.

169

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ. КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ.

1. Іван Франко. Марія Маркович (Марко Вовчок). Посмертна згадка.https :// uk . wikisource . org / wiki /

2. Анна Богородіченко. Марко Вовчок: фатальна жінка української літератури.http :// vsiknygy . net . ua / person /529/ http://www.ukrlit.vn.ua/zno/97.html

3. Марко Вовчок. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.https://uk.wikipedia.org/wiki/

4. Юлія Боднарюк .Марко Вовчок. Найзагадковіша фігура в українській літературі. http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=364

5. Марко Вовчок на Богуславщиніhttp://litakcent.com/2012/07/20/marko-vovchok-na-bohuslavschyni/

6. Вілінська Марія Олександрівна (Марко Вовчок)http://heroes.profi-forex.org/ua/vilinska-marija-oleksandrivna-marko-vovchok

7. Марко Вовчок. Відеоhttp://md-eksperiment.org/etv_pages.php?album_id=355&category=video

8. "Украинцы нарисовали 20 волшебных иллюстраций к книгам Марко Вовчок"http://life.obozrevatel.com/social/67325-ukraintsyi-narisovali-20-volshebnyih-illyustratsij-knigam-marko-vovchok/photo-16.htm9. Аудіоматеріали (мелодія до вірша – "Mark Joggerst & Ralf Kemper Lexus - Single.mp3", мелодія арфи).- http://www.audiopoisk.com/10. Народження Венери 3D.- Режим доступу: http://video.mail.ru/mail/alicia7777777/14/20.html.- Назва з екрану.11. Ніч яка місячна (відео).- Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=po78Z3i1lq0.- Назва з екрану.12 Фотоматеріали.- http://images.yandex.ua 

170