Till - Ministry of Ecology and Natural Resourceseng.menr.gov.ua/docs/activity-adaptation/Concept Paper... · Web viewЗавдання та заходи за Проектом детально

Інтегрований екологічний дозвіл в Україні

Заключний звіт

Квітень, 2013 року

Підготовлено

Ulf Bjällås, Mikael Hägglöf та Тарасом Третяком

ЗМІСТ1 Вступ.....................................................................................................................................6

1.1 Призначення та завдання............................................................................................6

1.2 Учасники......................................................................................................................7

1.3 Хронологія заходів......................................................................................................8

2 Про Проект та його завдання...........................................................................................11

2.1 Історична довідка......................................................................................................11

2.2 Очікувані результати................................................................................................13

2.3 Сучасна ситуація в Україні......................................................................................14

3 Що таке інтегрований екологічний дозвіл та як його запровадити в Україні?...........16

3.1 Що таке інтегрований екологічний дозвіл?............................................................16

3.1.1 Завдання.............................................................................................................16

3.1.2 ВАТ.....................................................................................................................20

3.2 Вимоги до подання заяви на отримання дозволу...................................................24

3.3 Дозвільний орган.......................................................................................................25

3.4 Зміст дозволу та інше................................................................................................26

3.5 Хто вливає на зміст дозволу?...................................................................................28

3.6 Яка ситуація склалась на Україні по відношенню до вищезазначеного?............29

3.7 Три напрями розвитку та поступовий підхід..........................................................31

4 Структура запропонованих поправок та інші зміни......................................................34

5 Інституційні питання........................................................................................................35

5.1 Єдиний дозвільний орган для установок, що перелічені Додатком І..................35

5.1.1 Вимоги відповідно до Директиви про промислові викиди...........................35

5.1.2 Українське законодавство................................................................................36

5.1.3 Прогалини..........................................................................................................37

5.1.4 Пропозиції..........................................................................................................38

5.2 Залучення зацікавлених осіб....................................................................................40

3(141)



5.2.3 Прогалини..........................................................................................................41

5.2.4 Наша пропозиція...............................................................................................41

6 Процедурні питання..........................................................................................................44

6.1 Узгодження порядку видачі дозволів......................................................................44

6.2 Залучення громадськості..........................................................................................44



6.2.3 Прогалини..........................................................................................................49

6.2.4 Наша пропозиція...............................................................................................50

6.3 Взаємодія з ОВНС.....................................................................................................54



6.3.3 Прогалини..........................................................................................................58

6.3.4 Наша пропозиція...............................................................................................58

6.4 Прозора процедура видачі документів дозвільного характеру............................60



6.4.3 Прогалини..........................................................................................................61

6.4.4 Наша пропозиція...............................................................................................61

6.5 Термін дії дозволу. Правила зміни або припинення дії дозволу..........................64



6.5.3 Прогалини..........................................................................................................66

6.5.4 Наша пропозиція...............................................................................................67

6.6 Оскарження................................................................................................................68



6.6.3 Прогалини..........................................................................................................70

4(141)

6.6.4 Наша пропозиція...............................................................................................70

7 Дотримання вимог і моніторинг......................................................................................72

7.1 Чіткі та придатні для застосування умови дозволу...............................................72



7.1.2.1 Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.........74

7.1.2.2 Водний кодекс...............................................................................................77

7.1.2.3 Дозволи на поводження з відходами...........................................................78

7.1.3 Прогалини..........................................................................................................79

7.1.4 Наша пропозиція...............................................................................................79

7.2 Систематичний моніторинг та контроль.................................................................84



7.2.3 Прогалини..........................................................................................................86

7.2.4 Наша пропозиція...............................................................................................87

7.3 Превентивні та пропорційні санкції........................................................................87



7.3.3 Прогалини..........................................................................................................88

7.3.4 Наша пропозиція...............................................................................................88

8 Інтегрування дозволів.......................................................................................................89

9 Дозволи за принципом ВАТ.............................................................................................90

9.1 ВАТ, гранично допустимі викиди забруднюючих речовин та ін.........................90


9.1.1.1 Загальні положення та нормативи якості навколишнього природного середовища.....................................................................................................................90

9.1.1.2 Що таке ВАТ?................................................................................................92

9.1.1.3 Відступи.........................................................................................................95

9.1.1.4 Новий підхід..................................................................................................95


9.1.3 Прогалини..........................................................................................................96

5(141)

9.1.4 Наша пропозиція...............................................................................................98

9.2 Технічні настанови..................................................................................................100

9.2.1 Вимоги Директиви про промислові викиди.................................................100

9.2.2 Українське законодавство..............................................................................102

9.2.3 Прогалини........................................................................................................102

9.2.4 Наша пропозиція.............................................................................................103

10 Роз’яснювальна робота по відношенню до осіб, на яких буде спричинено регулятивний вплив................................................................................................................105

10.1 Вимоги відповідно до Директиви про промислові викиди та прогалини.........105

10.2 Наша пропозиція.....................................................................................................105

11 Кінцеві етапи...............................................................................................................107

11.1 Збільшення сфери дії та диференціації між великими та малими забруднювачами..................................................................................................................107

11.1.1 Вимоги відповідно до Директиви про промислові викиди.........................107


11.1.3 Прогалини........................................................................................................108

11.1.4 Наша пропозиція.............................................................................................108

11.2 Загальнообов'язкові правила..................................................................................111

11.2.1 Вимоги відповідно до Директиви про промислові викиди.........................111


11.2.3 Прогалини........................................................................................................111

11.2.4 Наша пропозиція.............................................................................................111

ДОДАТКИ................................................................................................................................115

ПЕРЕЛІК ДОПОВНЕНЬ.........................................................................................................115

ДОДАТОК С. Розгорнуте узагальнення положень щодо діяльності коксових заводів в контексті ВАТ..........................................................................................................................128

6(141)

1 Вступ

1.1 Призначення та завдання

Шведське агентство з охорони навколишнього середовища залучило компанію «Fröberg & Lundholm Advokatbyrå AB» до участі у проекті із запровадження в Україні інтегрованого екологічного дозволу («Проект» або «Дозвільний Проект»)

Проект бере свій початок від проведення попередніх досліджень щодо можливості адаптації природоохоронного законодавства України до вимог системи інтегрованого дозволу для великих промислових підприємств, що діють на території ЄС. Досягнута в ході переговорів домовленість щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС передбачає адаптацію природоохоронного законодавства України до великої частини acquis communautaire, зокрема Директиви 2010/75/ЄС від 24 листопада 2010 року про промислові викиди (про інтегроване запобігання забрудненню та контроль) («Директива про промислові викиди»).

Метою проекту є створення реалістичної дорожньої карти адаптації діючого законодавства України в сфері дозвільної системи до вимог системи інтегрованого дозволу та принципу використання найкращих з доступних технологій та методів керування (далі – принцип ВАТ). Існуюча дозвільна система переважно орієнтована на охорону об’єктів (чи частин) навколишнього середовища з елементами принципу ВАТ.

Відправною точкою для оцінки в межах по-об’єктового підходу до оцінки впливу певної діяльності або установки на навколишнє середовище є якість навколишнього середовища, зокрема концентрація хімічних та інших речовин у повітрі, воді та ґрунті. Безумовно, використання принципу ВАТ також передбачає врахування якості навколишнього середовища, проте об’єктом оцінки з боку дозвільної системи є те, які існують можливості для скорочення викидів забруднюючих речовин, а також іншого впливу на навколишнє середовище. Лише у випадку коли застосування вимог ВАТ не дозволить виконати вимоги до якості навколишнього середовища («нормативи якості навколишнього природного середовища» або «НЯД») вплив суб'єкта господарювання на навколишнє середовище буде відгравати визначальну роль при прийнятті рішення про видачу документа дозвільного характеру та формуванні умов зазначеного дозволу. В разі виконання вимог НЯД, принцип ВАТ буде застосовуватися тією мірою, наскільки це виправдано можливо. Це дозволяє створити певний зазор (інтервал) між рівнем впливу на довкілля, який випливає з вимог НЯД та фактичними викидами забруднюючих речовин, при цьому майбутній промисловий розвиток не буде обмежуватися НЯД. Фактично, оскільки вимоги ВАТ є результатом технологічного розвитку, використання

7(141)

вимог ВАТ збільшуватиме інтервал між фактичними викидами та межею, яка визначається НЯД, а відтак сприятиме розрахованому на тривалу перспективу промисловому розвитку.

Зміна дозвільної системи України потребуватиме певного часу. Метою даного Проекту є забезпечення українських законодавців усіма необхідними інструментами для реалізації зазначених змін. Саме такі інструменти і розглядаються у даному звіті. Проект також містить кілька пропозицій щодо менш значних змін існуючої дозвільної системи, що дозволять спростити отримання дозволів відповідно до діючого законодавства та сприятимуть подальшій зміні такої системи.

Цільовою групою Проекту є представники українського уряду, центральних та регіональних органів влади, а також представники української промисловості.

Завдання та заходи за Проектом детально визначаються у характеристиках даного Проекту, що містяться у Додатку 1.

Проект було розпочато у квітні 2011 року, він має завершитись навесні 2013 року. Даний звіт підсумовує результати діяльності за Проектом та надає рекомендації щодо заходів, реалізація яких сприятиме адаптації законодавства України в сфері дозвільної системи до норм ЄС.

1.2 Учасники

Проект фінансується Шведським агентством міжнародного розвитку («SIDA»). Загальну відповідальність за реалізацію Проекту несе Шведське агентство з охорони навколишнього середовища («SEPA»). Від України залучаються представники Юридичного департаменту Міністерства екології та природних ресурсів України («МЕПР»).

Наступні особи тісно залучались до реалізації Проекту:

Анна Форсгрен (до 31 грудня 2012 року) – співробітник відділу міжнародного співробітництва – координатор Проекту та контактна особа від SEPA.

Барбара Хессел (з 1 січня 2013 року) – співробітник відділу міжнародного співробітництва – прийшла на зміну пані Форсгрен.

Дмитро Роменський (до 30 квітня 2012 року) – директор Юридичного департаменту МЕПР – представник від МЕПР.

Юрій Бродський (з 1 травня 2012 року) – прийшов на зміну пана Роменського. Олена Мурзановська (з 1 січня 2013 року) – прийшла на зміну пана Бродського.

8(141)

Наталя Ковальчук (до 30 вересня 2012 року) – співробітник Юридичного департаменту МЕПР – контактна особа від МЕПР.

Аліна Даценко (з 1 жовтня 2012 року) – прийшла на зміну пані Ковальчук. Ульф Ю’єлос з «Fröberg & Lundholm Advokatbyrå AB» – здійснював оперативне

керівництво проектом. Міхаель Хагльоф з «Fröberg & Lundholm Advokatbyrå AB» – надавав допомогу

керівнику проекту. Тарас Третяк з Юридичного факультету Київського національного університету

імені Тараса Шевченка – виконував роль національного експерта за даним проектом.

Арунас Кундротас з ЗАО «Axante» (Литва) – виконувала роль радника з питань політики за даним проектом.

До участі у семінарах та ознайомчих подорожах в межах проекту залучались представники різних департаментів МЕПР, зокрема:

Юридичний департамент, Департамент державної екологічної політики та міжнародної співпраці, Департамент природних ресурсів, Департамент екологічної безпеки, та Управління державного екологічного та геологічного моніторингу.

Від українського уряду до проекту залучались представники Міністерства охорони здоров'я та секретаріату Кабінету Міністрів. У зустрічах та семінарах брали участь представники регіональних дозвільних органів з Києва, Донецьку та Львова.

В ході ознайомчих подорожей було відвідано Авдіївський коксохімічний завод у Донецький області, Бурштинську теплоелектростанцію у Івано-Франківській області та Добротвірську теплоелектростанцію у Львівській області. Ознайомчі подорожі організовувалися за безпосереднього сприяння Владислава Белоуса з ТОВ «Метінвест Холдинг» та Ірини Вербицької з ТОВ «ДТЕК», які брали участь у решті семінарів та ознайомчих подорожей в рамках Проекту.

Реалізація проекту проходила у безпосередній співпраці з проектом ЄС «Управління якістю повітря» («Проект якості повітря») за рахунок проведення зустрічей та листування із Володимиром Морозовим

9(141)

1.3 Хронологія заходів

Нижче представлено загальний огляд основних заходів, що проводились в межах Проекту. Слід відзначити, що запропонований огляд не повністю відповідає переліку заходів зазначеному у характеристиці Проекту (Додаток 1). Результати Проекту відповідно до зазначених характеристик Проекту буде представлено у Розділі 2, який розглядається далі.

2011Січень – Лютий Підготовка плану реалізації Проекту, візит до МЕПР з метою

обговорення сфери дії, заходів та періоду проведення основних заходів, Додаток 2A. Контактною особою від МЕПР з питань реалізації Проекту призначено Наталію Ковальчук.

Березень – Квітень Завершення підготовки плану реалізації Проекту, початок реалізації Проекту, відвідання представництва Проекту присвяченого якості повітря та МЕПР з метою узгодження роботи та планування семінару з питань політики, Додаток 2B.

Травень – Липень Розробка директивного документу та підготовка до проведення семінару з питань політики у Вільнюсі, проведення аналізу законодавства України в сфері дозвільної діяльності, відвідання МЕПР з метою обговорення обмежень та отримання відповідей на питання щодо існуючої дозвільної системи на викиди забруднюючих речовин у повітря (протокол зустрічі відсутній, оскільки зазначена зустріч проводилась з метою отримання інформації, зокрема для підготовки цього звіту), воду та ґрунт, відвідання та виступ на семінарі у Стокгольмі, що присвячувався Меморандуму про взаєморозуміння між МЕПР та SEPA (виступ подано у Додатку 2C).

Серпень – Жовтень Підготовка меморандуму щодо Директиви ЄС про попередження та контроль забруднення, розробка директивного документу (подано у Додатку 2D), організація та виступ на семінарі у Вільнюсі (виступ подано у Додатку 2Е), а також підготовка до зустрічі з представниками української промисловості. Прийнято рішення про наближення плану дій за Проектом до вимог індикаторів

10(141)

бюджетної підтримки ЄС. Також прийнято рішення про проведення загального огляду законодавства України в сфері дозвільної діяльності в рамках Проекту відповідно до цілей індикаторів бюджетної підтримки ЄС.

Листопад – Грудень Підготовка проекту загального огляду законодавства України в сфері дозвільної діяльності, підготовка проекту плану дій, спрямованих на адаптацію законодавства України в сфері дозвільної діяльності до вимог системи ЄС, побудованої за принципом використання ВАТ, відвідання представництва Проекту присвяченого якості повітря з метою узгодження спільних дій та отримання інформації від українських консультантів щодо екологічної дозвільної системи (Дмитро Лазненко та Вадим Гончарук), два візити до МЕПР з метою інформування щодо змісту плану заходів / загального огляду та проекту плану заходів / загального огляду (виступ подано у Додатку 2F).

2012Січень – Лютий Завершення розробки плану заходів (Додаток 3) та

загального огляду (Додаток 4).

Березень – Квітень Підготовка до ознайомчого візиту делегації України до Швеції, аналіз документів дозвільного характеру Авдіївського коксохімічного заводу, відвідання представництва Проекту якості повітря з метою узгодження спільних дій, відвідання МЕПР з метою обговорення проекту змісту кінцевого звіту, підготовка до візиту до Авдіївського коксохімічного заводу.

Травень – Липень Ознайомча подорож до Авдіївського коксохімічного заводу у Донецькій області та відвідання ТОВ «Метінвест Холдинг» у Донецьку (порядок денний подано у Додатку 5А), ознайомчий візит делегації України у складі 15 чоловік до головної виробничої ділянки «Сандвік АБ», що у Сандвікені, Швеція (порядок денний подано у Додатку 5B, виступ подано у Додатку 5С, проколи зустрічей подано у Додатку 5D), підготовка до ознайомчого візиту на територію суб'єктів господарювання ТОВ «ДТЕК» (зокрема аналіз документів

11(141)

дозвільного характеру), розробка проектів змін до законодавства .

Серпень – Жовтень Ознайомча подорож до Бурштинської теплоелектростанції у Івано-Франківській області та Добротвірської теплоелектростанції у Львівській області (порядок денний подано у Додатку 5Е), зустріч із представниками дозвільних органів Івано-Франківської області, організація та участь у семінарі «Управління промисловим забрудненням» у Києві (порядок денний подано у Додатку 5F, виступ подано у Додатку 5G), розповсюдження проектів законодавчих поправок серед дозвільних органів МЕПР.

Листопад – Грудень Перегляд проектів законодавчих поправок до дозвільного законодавства після проведення консультацій із МЕПР та внутрішнього огляду, складання кінцевого звіту.

2013Січень – Березень Складання кінцевого звіту, презентація кінцевого звіту

представникам МЕПР та організація кінцевого семінару у Києві.

Квітень – Травень Зустріч із представниками окремих неурядових організацій, завершення кінцевого звіту, кінцевий семінар у Києві, завершення Проекту.

2 Про Проект та його завдання

2.1 Історична довідка

Співробітництво між SEPA та МЕПР розпочалось ще у 2004 р. У 2008 р. було підписано Меморандум про взаєморозуміння. Проект став частиною другого етапу співпраці в межах програми, що триває протягом 2009-2013 рр. Даний етап зокрема передбачав проведення роботи за напрямками управління навколишнім середовищем та загальне наближення до норм ЄС, посилення організаційних структур та створення потенціалу системи органів державного управління річковими басейнами України, перевірка даних про забруднення атмосферного повітря в межах Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, сприяння ініціативі «Навколишнє середовище та безпека» (ENVSEC) в межах транскордонного співробітництва у сфері інтегрованого

12(141)

управління водними ресурсами та сприяння міжнародній навчальній програмі «Екологічне управління», що зосереджувалась на питаннях ЄС.

У 2005 р. український уряд прийняв рішення про необхідність проведення докорінної реформи діючого законодавства України в сфері дозвільної діяльності. Кілька досліджень було проведено для того, аби допомогти уряду у виконанні поставленого завдання:

У 2003 р. Світовий Банк профінансував проведення проекту технічної допомоги, що сприяв створенню міжвідомчої робочої групи та розробці проекту заяв про надання дозволів для трьох промислових підприємств на території України.

У 2005 р. ОЕСР проаналізувала стан української дозвільної системи та розробила рекомендації щодо запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу для окремих секторів переробної промисловості України. Одним з важливих аспектів даного аналізу була пропозиція розробити новий закон про комплексне запобігання та контроль за забрудненням.

У 2008 р. Світовий Банк профінансував проведення проекту, спрямованого на реформування нормативної бази та посилення інституційного потенціалу. Через затримку у реалізації кількох компонентів проекту, останній не було завершено. Тим не менш, в результаті реалізації проекту було розроблено поряд з іншим план заходів, спрямованих на запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу.

У 2009 р. SEPA завершила проект по створенню інтегрованого екологічного дозволу для двох промислових об'єктів на території України. Реалізація проекту засвідчила неможливість надання пілотним дозволам обов'язкової юридичної сили, що означало неможливість виконання завдань проекту.

Окрім проведення вищезазначених заходів, певні зусилля було спрямовано на вдосконалення дозвільної системи в сфері охорони навколишнього середовища.

Рекомендації вищезазначених звітів ґрунтувались на наступних результатах досліджень: (і) законодавство України в сфері дозвільної діяльності є фрагментованим та складним для розуміння, (іі) вимоги до одержання екологічних дозволів не пропорційні до впливу установок на навколишнє середовище, (ііі) система видачі природоохоронних дозволів не враховує загальний вплив установок на навколишнє середовище, (iv) екологічні дозволи зазвичай обмежуються встановленням граничного рівня викидів забруднюючих речовин та не містять положень щодо раціонального використання енергії, сировини та води, готовності до надзвичайних ситуацій, виведення з експлуатації, звітності та оповіщення про аварійні ситуації та ін., (v) відсутність економічної та технічної оцінки

13(141)

досяжності виконання вимог екологічних дозволів, та (vi) майже повна відсутність залучення громадськості до процесу видання дозволів. Крім-того зазначалось, що оператори екологічно небезпечних видів діяльності потребують отримання цілої низки екологічних дозволів від різноманітних органів влади, і це при тому, що деякі з даних дозволів вимагають погоджень з боку більше ніж трьох органів влади. Результати досліджень також засвідчили (і) наявність слабкої взаємодії між компетентними органами влади, (іі) недостатність взаємодії між дозвільними органами та органами, які здійснюють контроль, (ііі) велике адміністративне навантаження на досить обмежену кількість співробітників дозвільних органів, та (iv) відсутність широкого використання наявної інформації про забруднення навколишнього середовища та рівні забруднення у процесі видачі документів дозвільного характеру.

Більшість наведеної інформації відповідає дійсності. На сьогоднішній день не існує законодавства чого акту, який передбачає інтегрованого екологічного дозволу. В той же час, дозвільне законодавство у сфері викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря передбачає деякі принципи використання ВАТ. Слід також відмітити, що Закон України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 № 2806-IV («Закон про дозвільну систему») є процедурним рамковим законом для багатьох видів дозволів в Україні. «Закон про дозвільну систему» визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та державних адміністраторів. Однак основні принципи «Закону про дозвільну систему» не достатньо адаптовані до системи видачі природоохоронних дозволів для великих промислових об'єктів, про що свідчить подальша інформація у звіті.

Було висловлено пропозицію, що неможливість реалізації результатів попередніх проектів обумовлена їхньою радикальністю та що пропоновані зміни є були б надто швидкими, для того, щоб бути підтриманими відповідними органами та зацікавленими особами. Як це буди висвітелно в цьому звіті, Проект пропонує поетапний підхід, що дозволить регуляторним органам та операторам повільно адаптуватись до запровадження в Україні інтегрованого екологічного дозволу.

2.2 Очікувані результати

Основними завданнями Проекту є:1. зменшення впливу промислового забруднення на навколишнє середовище за

рахунок вдосконалення законодавства у сфері експлуатації промисловості на території України, та

2. підготовка України до Угоди про асоціацію із Європейським Союзом.

14(141)

Проект безпосередньо спрямовується на посилення державного потенціалу з метою покращення системи видачі природоохоронних дозволів, з метою забезпечення більш ефективного регулювання діяльності, пов'язаної з викидами забруднюючих речовин,яка має істотний вплив на навколишнє природне середовище, а також сприяння запровадженню законодавства, що базується на принципах права ЄС в сфері інтегрованого екологічного дозволу. В цьому відношенні, завданням проекту було надання технічної допомоги Україні з метою підготовки останньої до виконання екологічних вимог, передбачених Угодою про асоціацію із Європейським Союзом.

Очікуваними результатами Проекту є: - конкретні пропозиції щодо внесення зміндо законодавства України в сфері

дозвільної діяльності з метою подальшого запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу за принципами використання ВАТ;

- збільшення потенціалу системи інтегрованого екологічного дозволу;- створення інструментів для запровадження системи інтегрованого екологічного

дозволу за принципами використання ВАТ в законодавстві України.

Досягнення очікуваних результатів потребує чотирьох типів вихідних даних: - розуміння сучасної української системи. Результати внесено до звіту та

розроблено, в межах сфери дії відповідного законодавства, в ході проведення загального огляду дозвільного законодавства (Додаток 4).

- Чотири етапи, що слід пройти українським законодавцям у сфері системи видачі природоохоронних дозволів. Результати внесено до цього звіту, що, за даних обставин, ґрунтується на положення плану дій Проекту (Додаток 3).

- Конкретні незначні зміни до українського законодавства, що сприятимуть запровадженню системи інтегрованого екологічного дозволу, що грунтується на принципі ВАТ. В ході реалізації Проекту, розроблено проект процесуальних норм за трьома типам дозволів, а також проект положень, що дозволять українським законодавцям у будь-який час запровадити систему інтегрованого екологічного дозволу, який ґрунтується на принципі ВАТ. Повний текст законопроекту подано у Додатку А та більш детально розглянуто у Розділі 6, який розглядається далі.

- Проведення заходів, спрямованих на збільшення потенціалу, у формі семінарів та конференцій. Заходи з підвищення спроможності, передбачені описом проекту було реалізовано, за винятком ознайомчих візитів до інших країн ніж Швеція та Литва. Заходи збільшення потенціалу добре сприймались відповідною аудиторією та дозволили забезпечити розуміння принципів системи інтегрованого екологічного дозволу. Таким чином, організація ознайомчих візитів до Польщі, Словаччини та решти нових держав-членів ЄС виявилась

15(141)

недоцільною та неефективною, оскільки такі держави переважно використовують спрощений варіант системи інтегрованого екологічного дозволу.

2.3 Сучасна ситуація в Україні

В ході переговорів між Україною та ЄС було досягнуто домовленість щодо Угоди про асоціацію (далі - Угода про асоціацію). Екологічна частина зазначеної угоди передбачає поступове наближення українського законодавства до політики та законодавства ЄС про охорону навколишнього середовища буде здійснюватися відповідно до встановленого графіку, який містить велику кількість законодавчих актів, які повинні бути впровадженими в Україні. Угода про асоціацію передбачає адаптацію національного законознавства України з метою реалізації положень Директиви про промислові викиди та визначення компетентних органів протягом двох років з моменту набрання чинності даної Угоди. Українська промисловість має відповідати матеріально-правовим вимогамДирективи про промислові викиди (BAT) та реалізовувати систему інтегрованого екологічного дозволу, включаючи механізмів її дотримання та моніторингу, з урахуванням часових обмежень, що встановлюються Радою Асоціації, заснованою Угодою про асоціацію.

Угода про асоціацію ще не набрала чинності. Наскільки нам відомо в межах Проекту, деякі політичні аспекти співпраці між Україною та ЄС мають бути врегульованими до набрання чинності Угоди про асоціацію.

21 грудня 2010 р. Верховна Рада України («Рада») затвердила кілька основних принципів (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року. Відповідно до положень розділу 4.3 даної стратегії, одним з інструментів реалізації національної екологічної політики вбачається покращення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища, спрямованої на регулювання використання природних ресурсів за рахунок запровадження науково-обґрунтованих обмежень щодо використання природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища. Проведення таких заходів безумовно пов'язують із запровадженням інтегрованих дозволів, спрощенням порядку видачі документів дозвільного характеру, а також забезпеченням прозорості.

На підставі зазначеної стратегії, Кабінет міністрів України затвердив національний план дій в сфері охорони навколишнього природного середовища. Однак такий план не містив жодних рекомендацій щодо реалізації інтегрованого екологічного дозволу.

Більше того проект містив чіткі посилання на показники ефективної діяльності програми Надання бюджетної підтримки ЄС Природоохоронному сектору, зокрема показник III.3,

16(141)

який передбачає спрощення та забезпечення прозорості дозвільної системи у природоохоронній сфері, а також виробничих і фінансових інструментів. Такі показники відслідковувати виконання Україною заходів передбачених умовами бюджетної підтримки ЄС. В сфері порушених у ньому питань, Проектом результатом діяльності проекту була розробка проекту програми законодавчих заходів, спрямованих на покращення дозвільної системи у природоохоронній сфері (План дій для реалізації Проекту), а також здійснивши загальний огляд зазначеної системи.

У частині енергетичної промисловості угода про енергетичне співтовариство з Європейським союзом передбачає адаптації забезпечення виконання українськими електростанціями вимог Директиви № 2001/80/ЄС Європейського парламенту та Ради «Про обмеження викидів деяких забруднюючих повітря речовин від великих установок спалювання» («Директива про LCP») до 2018 року. Нас було поінформовано про те, що вчасне завершення зазначеної адаптації вимагатиме надзвичайних зусиль, тоді як запровадження дозвільної системи із використанням принципу ВАТ сприятиме виконанню положень зазначеної Угоди.

Слід також зазначити, що представники промислових підприємств, які брали участь у проведенні заходів, передбачених Проектом, підтримали процес переходу від дозвільної системи спрямованої на охорону окремих об'єктів навколишнього середовища до інтегрованого екологічного дозволу на засадахпринципу ВАТ.

На завершення слід зауважити , що усі вищезазначені фактори вказують на наявність більш сприятливого політичного середовища до змін у дозвільній системі в України у порівнянні з ситуацією, яка мала місце п'ять або десять років тому. В той же час існує низка інших факторів, які можуть негативно вплинути на ситуацію. Усі пропозиції в межах Проекту передбачають повільне але контрольоване запровадження змін у дозвільну систему за рахунок внесення поправок до діючого дозвільного законодавства.

3 Що таке інтегрований екологічний дозвіл та як його запровадити в Україні?

3.1 Що таке інтегрований екологічний дозвіл?

3.1.1 Завдання

Основним завданням будь-якої дозвільної системи в сфері екології (на відміну від загальнообов'язкових правил або інших документів екологічної політики) є охорона здоров'я людини та навколишнього середовища за рахунок встановлення юридично

17(141)

обов'язкових вимог до окремих джерел суттєвого забруднення природного середовища. Цього можна досягти у різні способи.

Дозвільна системи за об'єктами навколишнього середовища – розроблялась для вирішення окремих проблем захисту навколишнього середовища (охорона атмосферного повітря та води, утилізація відходів, та ін.) і становить переважну частину існуючої дозвільної системи в Україні. За такої системи, оператор промислової установки має отримати цілу низку екологічних дозволів від різноманітних органів влади, діяльність яких не завжди належним чином скоординована. Така форма контролю передбачає встановлення обмежень щодо впливу суб'єктів господарювання на навколишнє середовище з метою захисту об'єкту навколишнього середовища (води, повітря або ґрунту) від викидів забруднюючих речовин на рівні нормативів якості навколишнього природного середовища. Відповідно до дозвільної системи за об'єктами навколишнього середовища, забруднюючі речовини можуть переходити з одного об'єкту навколишнього середовища до іншого (зменшення викидів забруднюючих речовин у повітря може спричинити збільшення викидів у воду і навпаки). І це при тому, що розбавлення або розсіювання викидів задля вирішення регіональних проблем із якістю навколишнього середовища може заподіяти шкоди навколишньому середовищу на більших відстанях.

Захист навколишнього середовища в цілому та мінімізація забруднення за рахунок оптимального проектування і експлуатації устаткування потребує інтегрованого підходу до природоохоронного законодавства. Система інтегрованого екологічного дозволу полягає у тому, що викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря, воду ( включаючи скиди стічних вод у каналізацію) та ґрунт, а також низка інших впливів на навколишнє середовище (використання енергії, води та сировини) повинні оцінюватися разом . Така система також вимагає від дозвільних органів встановлення умов дозволу у спосіб, за якого буде досягнуто високого рівня захисту навколишнього середовища як цілого. Система інтегрованого екологічного дозволу ґрунтується на принципі ВАТ, який передбачає забезпечення своєрідного балансу між перевагами для охорони навколишнього середовища та витратами операторів, за такого підходу забезпечується запобігання забруднення, натомість здійсненню контролю на кінці труби (в кінці технологічного процесу).

Система інтегрованого екологічного дозволу була запроваджена у Швеції (1969 р.), Данії (1972 р.), Сполученому Королівстві (1990 р.), а згодом і ЄС (1996 р.) – відповідно до Директиви Ради 96/61/ЄС від 24 вересня 1996 р. про інтегроване запобігання забрудненню та контроль над ним) («Директива про попередження та контроль забруднення»).1 В межах ЄС, як система інтегрованого екологічного дозволу взагалі, так 1 Директиву про попередження та контроль забруднення було закріплено в 2008 році (Директива Європейського парламенту і Ради 2008/1/ЄС від 15 січня 2008 року про інтегроване запобігання забрудненню та контроль над ним). Кодифікований акт містить усі попередні поправки до Директиви, проте

18(141)

і принцип ВАТ зокрема, спрямовані на великі та комплексні установки, що, відповідно до положень Директиви про інтегроване попередження та контроль забруднення, мають суттєвий потенціал для спричинення забруднення, включаючи транскордонне забруднення. В той же час, регулювання експлуатації малих та середніх установок зазвичай здійснюється за допомогою простішої дозвільного схеми, оскільки такі підприємства мають менший вплив на навколишнє середовище.

Станом на 7 січня 2014 року, Директиву ЄС про інтегроване попередження та контроль забруднення буде змінено Директивою про промислові викиди (посилання на повну назву у підрозділі 1.1 вище). Директива про промислові викиди набула чинності 6 січня 2011 року, при цьому, кінцевий термін транспонування її положень у національне законодавство держав-членів завершився 7 січня 2013 року.

Директива – це законодавчий акт, що має обов'язкову силу для усіх держав-членів ЄС. В межах законодавства ЄС існує велика кількість різноманітних законодавчих актів.

Первинне право , що має вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших джерел права, складається з договорів ЄС, зокрема установчих договорів про створення Європейського Союзу, основних договорів про внесення змін до установчих договорів ЄС, протоколів, поданих у додатку до даних договорів, додаткових договорів про внесення змін до певних розділів установчих договорів, а також договорів про приєднання держав-членів до ЄС.

Вторинне право, що переважно складається із регламентів, директив, рішень та висновків/рекомендацій, виданих різними організаціями ЄС, а також різними міжнародними та міжвідомчими угодами.

Регламент безпосередньо застосовується державами-членами без транспонування їх положень у національне законодавство.

Рішення безпосередньо застосовується до його адресатів. Директиви, такі як Директива про промислові викиди, є рамковими

документами, що встановлюють цілі для держав-членів ЄС. Кожна держава-член має право самостійно вирішувати, які механізми слід використовувати для досягнення поставлених цілей. Однак, якщо така держава-член не забезпечить приведення свого національного законодавства у відповідність до директиви ЄС, Європейська Комісія може ініціювати процедуру розгляду справи про порушення проти Держави-члена у Суді Європейських Співтовариств. Для кожної директиви встановлюється кінцевий термін її імплементації.

основні положення Директиви про промислові викиди лишились без змін.

19(141)

Директива про промислові викиди вважається директивою, яка встановлює мінімальні вимоги, це означає, що національне законодавство держав-членів може бути більш суворим, проте воно не повинно бути менш суворим ніж законодавство ЄС. Положення Директиви про промислові викиди зосереджуються на дозвільній системі та процедурах, а також на визначенні загальної структури інтегрованого запобігання забрудненню та контролю над ним. Директива поєднує в собі шість різних директив. Таким чином вона містить положення Директиви про попередження та контроль за забрудненням, а також положення низки інших директив, що регламентують спалювання відходів, викиди летючих органічних сполук, діяльність великих спалювальних установок, а також деякі аспекти поводження з відходами2. У цьому звіті розглядаються лише загальні положення щодо системи інтегрованого екологічного дозволу, тобто положення, які випливають з Директиви про попередження та контроль за забрудненням. У подальшому ми не будемо повертатись до обговорення інших розділів Директиви про промислові викиди.

Певні розділи Директиви про промислові викиди, розглянуті у цьому звіті, регламентують процес надання дозволу суб'єктам господарювання, що діють в межах сфери діяльності, передбаченої у Додатку І до Директиви, зокрема великі промислові підприємства та устаткування із аналогічним впливом на навколишнє середовище. Дозволи ,які видаються компетентними органами кожної держави-члена мають відповідати принципам інтегрованого підходу. Це означає, що викиди забруднюючих речовин у повітря, шум та вібрація, вода та ґрунт, споживання електроенергії, а також раціональне використання сировини розглядаються у єдиному доволі. У преамбулі до Директиви про промислові викиди зазначається, що підхід, за якого дозвіл на здійснення впливу на окремі сфери довкілля видається окремо може сприяти переносу такого забруднення між різними сферами навколишнього середовища, аніж захисту навколишнього середовища як цілого (п. 3). Попередження таких наслідків є одним з найбільш важливих завдань системи інтегрованого екологічного дозволу.

Використання інтегрованого екологічного дозволу, як буде показано далі у цьому звіті, передбачає проведення детального вивчення нових або існуючих установок, діяльність яких передбачає отримання дозволу, усіх аспектів їх екологічного впливу, а також можливостей для вдосконалення. Тому, така процедура не є простою та швидкою. Вона має застосовуватись лише до найбільших, за рівнем забруднення, підприємств з метою уникнення надмірного навантаження на заявників та органи влади.

2 Директива 78/176/ЄЕС про промислові відходи діоксиду титану, Директива 82/883/ЄЕС про нагляд і контроль за відходами діоксиду титану; Директива 92/112/ЄЕС про скорочення промислових відходів діоксиду титану, Директива 1999/13/ЄС про скорочення викидів летючих органічних сполук, Директива 2000/76/ЄС про спалювання відходів, Директива 2008/1/ЄС про інтегроване запобігання забрудненню та контроль над ним.

20(141)

Директива про попередження та контроль за забрудненням, що діяла до набрання чинності Директиви про промислові викиди, була прийнята з метою вирішення проблеми, яка пов'язана із існуванням різних підходів до викидів забруднюючих речовин серед держав-членів. Вона дозволяла органам влади брати до уваги технічні характеристики установки, її географічне розташування та стан навколишнього середовища у відповідній місцевості. При цьому громадськість отримувала право на участь у процесі прийняття рішення та мала бути поінформованою про його результати.

Важливою рисою Директиви про промислові викиди стали положення про те, що всі дозволи мають ґрунтуватися на принципі ВАТ, який застосовується для визначення: обсягів викидів забруднюючих речовин у повітря, обсягів скидів у воду та ґрунт, раціонального використання ресурсів та електроенергії, обсягів утворення відходів, параметрів шуму та ін.

Директива про промислові викиди застосовується до усіх_установок, передбачених Додатком І до Директиви. Усі установки поділяються на шість категорій:

a) енергетична промисловість (зокрема, спалювання палива, електростанції, газо- і нафтопереробні заводи та ін.);

b) виробництво та обробка металів (для виплавки та обробки металів та ін.); c) гірничодобувна промисловість (обертові печі, устаткування для виробництва

скла та скловолокна, устаткування для виробництва азбесту та керамічних матеріалів шляхом випалу та ін.);

d) хімічна промисловість (виробництво мінеральних добрив, органічних і неорганічних хімічних речовин, вибухових речовин, медичних препаратів та ін.);

e) поводження з відходами (устаткування для спалювання відходів, полігони та ін.);

f) інші види діяльності (целюлозна, картонно-паперова, текстильна та шкіряна промисловість, бойні, харчова промисловість, устаткування для інтенсивного сільського господарства, устаткування, які використовують летючі органічні сполуки та ін.).

Додаток І встановлює параметри виробничої діяльності із зазначенням розміру та/або обсягу впливу на навколишнє середовище з боку переважної більшості установок, передбачених даною Директивою. Директива про промислові викиди не поширюється на установки із показниками виробництва, що не досягають встановлені виробничі потужності. В той же час вона дозволяє державам-членам встановлювати та дотримуватись більш суворих вимог у порівнянні з положеннями Директиви про промислові викиди. Таким чином, дозвільна система держав-членів може поширюватись на інші типи установок.

21(141)

3.1.2 ВАТ

Відповідно до положень Директиви про промислові викиди, отримання дозволу передбачено для нових установок та існуючих установок , що зазнали суттєвих змін (зокрема, зміна технологічного процесу із подальшим збільшенням негативного впливу на здоров’я людей або навколишнє середовище). На першому етапі держави-члени мали вжити всіх необхідних заходів з метою дотримання основних положень Директиви про попередження та контроль за забрудненням усіма діючими установками до 30 жовтня 2007 року, а згодом забезпечити реалізацію положень Директиви про промислові викиди до 7 січня 2014 року (за умови транспонування не пізніше 7 січня 2013 року). Період початкової реалізації склав 11 років. У випадку, якщо зазначена директива впроваджується в новій країні вперше, цій країни, як правило, буде надано період часу для надання інтегрованих дозволів всім існуючим установкам, при цьому, має бути забезпечено вжиття всіх заходів для того, щоб експлуатація існуючих установок здійснювалася відповідно до вимог зазначеної директиви. Тривалість перехідного періоду встановлювалась за результатами переговорів між відповідною країною на ЄС. У випадку з Україною, рішення скоріше за все прийматиметься Радою асоціації, заснованою відповідно до Угоди про асоціацію.

Положення Директиви про промислові викиди та Директиви про попередження та контроль за забрудненням передбачають видачу дозволів відповідно до національного порядку кожної держави-члена, з урахуванням принципів кожної Директиви. Таким чином, дозвільні органи кожної держави-члена мають надавати дозволи із таким переліком вимог, що дозволить забезпечити дотримання відповідних вимог Директиви в процесі експлуатації установки, на експлуатацію яких видають такий дозвіл. В разі недотримання встановлених вимог на установці , компетентні органи влади зобов'язані відмовити у видачі дозволу такому суб'єкту.

Усі документи дозвільного характеру видаються за умови: а. вжиття всіх необхідних заходів з метою запобігання забрудненню; б. використання принципу ВАТ; в. відсутності суттєвого забруднення;г. запобігання утворенню відходів; д. у разі утворення відходів, забезпечено підготовку відходів до повторного

використання, утилізація, переробка або, в разі неможливості проведення зазначених дій з технічної або економічної точки зору, розміщення відходів, за умови уникнення або зниження будь-якого впливу на навколишнє середовище;

е. раціонального використання енергії;ж. вжиття всіх необхідних заходів з метою попередження аварій та обмеження їх

наслідків;

22(141)

з. вжиття всіх необхідних заходів після остаточного припинення діяльності з метою попередження будь-якого ризику забруднення та відновлення території, на якій здійснювалася діяльність до задовільного стану.

У разі, якщо нормативи якості довкілля (тобто мінімальні стандарти якості довкілля) вимагають встановлення більш суворих умов дозволу ніж ті, які відповідають вимогам ВАТ, додаткові заходи можуть вимагатися умовами дозволу (більш суворі умови дозволу ніж ті, яких було б встановлено на підставі принципу ВАТ).

ВАТ означає найкращі з доступних технології чи методи керування, що означає найбільш ефективна та прогресивна стадія в розвитку видів діяльності та методів їх здійснення. Технологія чи методи керування включає технологію, що використовується та спосіб, у який установка проектована, збудована, утримується, експлуатується та виводиться з експлуатації. Доступні технології чи методи керування означає такі технології чи методи керування, які перебувають на такій стадії розробки, що дозволяє їх реалізацію у відповідному секторі промисловості, за наявності сприятливих економічних та технічних обставин, із урахуванням вартості та переваг, не залежно від того, чи виробляються зазначені технології чи методи керування на території відповідної держави-члена, за їх доступності для оператора. Найкращі технології та чи методи керування найбільш ефективні технології чи методи керування для забезпечення високого рівня захисту навколишнього середовища в цілому. Таким чином, принципи ВАТ не обмежується використанням різноманітного обладнання спеціально призначеного для попередження забруднення. Даний принцип охоплює більший спектр заходів, зокрема порядок експлуатації, спорудження установки та технічного обслуговування. Більше того, концепція передбачає узгодження різних екологічних інтересів між собою, а також передбачає баланс між загальними екологічними та фінансовими інтересами.

Принцип ВАТ є основою для встановлення граничного-допустимих викидів забруднюючих речовин, що зазначається у дозволі та інших умов таких дозволів. Ні Директива про попередження та контроль за забрудненням, ні Директива про промислові викиди не визначають вимоги ВАТ для різних видів установок, що передбачаються Директивою. Директива не містить положення щодо рівня граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин та іншої інформації щодо методики встановлення умов дозволу для різних типів установок. Проте, відповідно до положень Директиви про попередження та контроль за забрудненням, Європейська Комісія заснувала спеціальний форум для обміну інформацією щодо використання принципів ВАТ у відповідних секторах. Координація цієї роботи здійснюється Європейським Бюро з питань попередження та контролю забруднення, що знаходиться у Севільї, Іспанія. Результати Севільського процесу фіксуються у формі довідкових

23(141)

матеріалів, присвячених принципам ВАТ (“BREF”), див. http://eippcb.jrc.es/reference/. BREF визначають загальну інформацію технологічного та екологічного характеру для установок кожного сектора, передбачених Директивою про попередження та контроль забруднення та Директивою про промислові викиди.

Відповідно до положень Директиви про попередження та контроль за забрудненням, BREF не вважаються обов'язковими для виконання, однак держави-члени мають враховувати зазначену в них інформацію при видачі дозволів. Ухвалення Директиви про промислові викиди збільшує важливість BREF. Всі BREFи будуть оновлені згідно з результатами технологічного та іншого розвитку та висновки ВАТ будуть видаватися у формі офіційного рішення Комісії ЄС.

Висновки ВАТ – це документ, що містить деякі частини BREFів із висновками стосовно ВАТ; характеристики; інформацію щодо оцінки доступності; рівнів викидів забруднюючих речовин, які відповідають ВАТ (BATAEL); принципами контролю з боку, які ототожнюються з ВАТ; рівнями споживанням та, за необхідності, заходами із відновлення ділянки, на якій здійснювалася планована діяльність. Відповідно до положень ст. 14.3 Директиви про промислові викиди, висновки ВАТ є підставою для встановлення умов дозволу. Граничний рівень викидів забруднюючих речовин, що встановлюється відповідним дозвільним органом, має забезпечувати дотримання відповідних рівнів BATAEL за нормального режиму експлуатації (ст. 15.3). Це положення суттєво відрізняється від попередніх рекомендацій.

Відступ від вимог BATAEL дозволяється, коли вартість досягнення граничного допустимих видів призведе до непропорційно високих витрат у порівнянні з екологічними перевагами, беручи до уваги географічне розташування стан навколишнього середовища у регіоні або технічні характеристики відповідної устаовки. Такий законодавчий прийом також відрізняються від використаного уДирективі про попередження та контроль за забрудненнями. Відповідно до положень Директиви про попередження та контроль за забрудненнями, BREF вважається одним з багатьох джерел інформації про сутність принципу ВАТ для кожного окремого випадку, при цьому дозвільний орган має свободу розсуду для забезпечення справедливого балансу між екологічними та економічними інтересами. Директива про промислові викиди передбачає протилежний підхід. Висновки ВАТ, та зокрема BATAEL вважаються обов'язковими для застосування за винятком випадків, коли виключення може бути зроблено. Свободу розгляду дозвільного органу обмежено лише до можливості застосування положень про відступи від положень Директиви. Метою внесення зазначених вище змін є перехід до більш суворого використання ВАТ в межах ЄС (та більш високого рівня захисту навколишнього середовища в цілому) та формування більш гармонізованого підходу до випадків застосування винятків за правила. Виконання

http://eippcb.jrc.es/reference/

24(141)

останнього завдання покладатиметься на Комісію ЄС, оскільки вона отримує від держав-членів всю інформацію щодо наданих відступів.

Оновлення BREF, а також висновків ВАТ, буде здійснювати регулярного (один раз на вісім років) з тим, щоб вони відображали технологічний розвиток.

Як вже зазначалося вище, завданням інтегрованого екологічного дозволу є забезпечення високого рівня захисту навколишнього середовища в цілому. Виконання поставленого завдання із застосуванням положень про відступи від BATAEL потребує від дозвільних органів проведення глибинної оцінки технічних характеристик кожної установки та стану навколишнього середовища у регіоні. Остаточна оцінка є результатом процесу видачі документів дозвільного характеру в умовах тісної співпраці між заявником, дозвільним органом, іншими державними органами та зацікавленою громадськістю. Якщо нормативи якості навколишнього природного середовища передбачають запровадження більш жорстких умов у порівнянні з положеннями BATAEL, додаткові заходи повинні бути передбачені у дозволі. Якщо використання ВАТ виявиться невиправданим в конкретному випадку, менш суворі умови дозволу можуть бути встановлені. Інформація про такі відступи має подаватись Комісії ЄС.

3.2 Вимоги до подання заяви на отримання дозволу

Хоча процес видачі дозволів відповідно до положень Директиви про попередження та контроль за забрудненням та Директиви про промислові викиди може відрізнятись залежно від країни, проте, основний принцип є спільним.

Дозвільний процес розпочинається на підставі звернення заявника, тобто установки має отримати дозвіл відповідно до положень Директиви. У такій заяві зазначається географічне розташування установки та плановані види діяльності, включаючи технічну інформацію про виробниство та обладнання для попередження забруднення, вплив запланованих видів діяльності на навколишнє середовище, та доступні пропоновані заходи зі зниження цього впливу. Заява повинна також містити інформацію щодо ефективного моніторингу рівня викидів забруднюючих речовин та іншого впливу на навколишнє середовище та обладнання спрямоване на зниження цього впливу.

Відповідно до положень Директиви про промислові викиди, на розгляд дозвільного органу подається інформацію про (ст. 12):

- Установку та види діяльність, які здійснюються за її допомогою;- сировина та допоміжні матеріали, а також інші речовини та енергія, що

використовується або виробляється за допомогою відповідної установки; - джерела викидів забруднюючих речовин з установки;

25(141)

- в разі можливості базовий звіт із зазначенням екологічного стану ґрунту на підземних вод на території об'єкту;

- умови місця розташування установки;- характер та об'єм очікуваних викидів забруднюючих речовин з установки до

кожного об'єкту навколишнього середовища, а також визначення істотного впливу викидів (скидів) на навколишнє середовище;

- пропоновані технологій та інші методи керування для попередження або, в разі неможливості, скорочення викидів (скидиів) забруднюючих речовин з установки;

- заходи з метою попередження, підготовки до повторного використання, утилізації та переробки відходів, утворюваних внаслідок експлуатації устан6овки ;

- подальші заходи, спрямовані на дотримання загальних принципів, передбачених у розділі 3.1 вище;

- планові заходи моніторингу за викидами (скидами) забруднюючих речовин у навколишнє середовище; та

- у формі загальної інформації – огляд альтернативних технологій та методів керування та інших заходів, що були вивчені заявником.

Держави-члени забезпечують належну координацію роботи усіх органів влади, що залучаються до процесу видачі документів дозвільного характеру. За деяких випадків, від дозвільних органів може вимагатися здійснення консультування інших органів влади, компетентних в екологічних питаннях.

Положення Директиви про промислові викиди (аналогічно до положень Директиви про попередження та контроль за забрудненням) вимагають від держави-члена вжиття всіх необхідних заходів з метою оприлюднення заяв на отримання дозволу протягом певного періоду часу. Це дозволяє зацікавленій громадськості висловити свої коментарі стосовно рішення про отримання дозволу до його прийняття. Рішення про надання дозволу та рішення про будь-яке подальше продовження дії цього дозволу повинні також бути оприлюдненими.

Громадськість має володіти інформацією щодо викидів забруднюючих речовин з промислових установок. На виконання поставленого завдання було створено Європейський реєстр викидів та перенесення забруднювачів, що містить перелік усіх джерел викидів забруднюючих речовин з промислових установок, передбачених положеннями Директиви про промислові викиди / Директиви про попередження та контроль за забрудненням. У реєстрі відображається загальна інформація про географічне розташування відповідних джерел, а також інформацію як вони будуть вдосконалюватися. Держави-члени зобов’язані вжити всіх необхідних заходів з тим, аби

26(141)

зацікавлена громадськість мала право на оскарження рішень про надання дозволу у суді або інших неупереджених органів.

3.3 Дозвільний орган

Положення Директиви про промислові викиди (а також положення Директиви про попередження та контроль за забрудненням) не визначають особливості дозвільних органів. Держави-члени можуть призначити будь-який компетентний орган для виконання цього завдання. В той же час існують певні положення щодо повноважень дозвільного органу.

По-перше, компетентний орган повинен бути здатним здійснювати обробку та приймати рішення за заявами про отримання дозволів. Що це означає, в загальній формі вказано у пунктах 15 і 16 преамбули до Директиви про промислові викиди:

"Важливо надати компетентним органам достатню гнучкість у встановленні граничних допустимих значень викидів (скидів), що забезпечить не перевищення, за нормальних умов експлуатації, рівня викиди (скидів), визначеному на основі принципу ВАТ. З цією метою компетентні органи можуть встановлювати рівні викидів (скидів), відмінні від рівнів, які досягаються за використання ВАТ, виражені у обсязі, періодах часу, застосовуваних обов’язкових умовах експлуатації тією мірою, наскільки може бути доведено за допомогою показників результатів моніторингу, що викиди (скиди) не перевищують рівнів, визначених за допомогою принципу ВАТ.

З метою врахування певних обставин, коли застосування рівнів викидів, встановлених на рівні ВАТ, призведе до непропорційно високих витрат порівняно з перевагами для навколишнього середовища, компетентні органи можуть встановлювати граничні значення викидів, що відхиляються від зазначених рівнів. Такі відхилення повинні ґрунтуватися на результатах оцінки, проведеної з урахуванням чітко встановлених критеріїв. Викиди (скиди) не повинні перевищувати граничних значень, встановлених цією Директивою. У будь-якому випадку необхідно забезпечити високий рівень захисту навколишнього середовища в цілому і не допускати значного забруднення."

Відповідно до положень ст. 5.2 Директиви про промислові викиди, держави-члени ЄС мають вживати всіх необхідних заходів для забезпечення координації умов та порядку видачі дозволів у випадках, коли до даного процесу залучається більше одного органу виконавчої влади або більше одного оператора, а також у разі видачі кількох документів дозвільного характеру, з метою застосування всіма компетентними органами ефективного інтегрованого підходу. .

27(141)

Таким чином, орган виконавчої влади має розуміти усі аспекти впливу діяльності, передбаченої Додатком І до Директиви про промислові викиди, на навколишнє середовище. Не достатньо просто володіти ґрунтовними знаннями щодо викидів забруднюючих речовин у повітря або скидів у воду. Компетентні органи мають розуміти як зазначені аспекти, так і питання раціонального використання енергії, утворення відходів, проблем техніки безпеки, а також прямого чи непрямого впливу суб'єкту господарювання, діючого відповідно до умов дозволу, на навколишнє середовище. Більше того, вони мають володіти інформацією щодо наявних технологій чи методів керування, які дозволяють уникнути або скоротити зазначений вплив, а також розуміти фінансові наслідки використання зазначених технологій чи методів керування. Враховуючи детальність положень, що визначають порядок видачі дозволів, доцільно забезпечити, щоб дозвільний орган був достатньо компетентним з правових питань. Загалом дуже важко поєднати усі зазначені знання в одній особі. Тому , рішення про надання дозволу має прийматись, за можливості, більше ніж однією особою.

3.4 Зміст дозволу та інше

Держава-члена, в разі надання дозволу, має забезпечити аби такий дозвіл передбачав усі необхідні заходи з метою дотримання основних положень Директиви про промислові викиди. Таким чином, наступні положення мають передбачатись у дозволі:

- граничний рівень викидів забруднюючих речовин, які імовірно будуть виділятись установкою у значних обсягах;

- відповідні заходи захисту ґрунту та підземних вод, а також проведення моніторингу та поводження з відходами, утворюваними суб'єктом установкою;

- відповідні вимоги до моніторингу викидів забруднюючих речовин із зазначенням методики вимірювання, а також періодичності та процедури оцінювання;

- зобов'язання надавати, регулярно, принаймні щорічно , контролюючим органам інформацію за результатами моніторингу викидів (скидів) та інші необхідні дані, які дозволять такими органами перевірити дотримання умов дозволу;

- відповідні вимоги щодо проведення регулярного технічного обслуговування та нагляду за реалізацією заходів захисту ґрунту та ґрунтових вод від викидів (скидів) забруднюючих речовин в атмосферне повітря чи воду, а також належні вимоги щодо періодичного контролю ґрунту та підземних вод на наявність небезпечних речовин, що можуть бути виявленими на території об'єкту та, беручи до уваги можливість забруднення грунту та підземних вод, на місці розташування установки;

28(141)

- заходи на період роботи господарювання установки в надзвичайному режимі експлуатації, зокрема введення та виведення з експлуатації, витоки, несправності, короткочасні зупинки та остаточне припинення діяльності;

- положення щодо мінімізації транскордонного забруднення, а також забруднення на великі відстані, та

- умови оцінки дотримання граничнодопустимих рівнів викидів або посилання на аналогічні вимоги, визначені іншим документом.

Граничнодопустимі рівні викидів можуть бути доповненими або заміненими відповідними показниками або технічними заходами, що дозволяють забезпечити аналогічний рівень охорони навколишнього природного середовища. Висновки ВАТ використовуються для встановлення умов дозволу, при цьому дозвільний орган має право встановити більш жорсткі умови. Як зазначалось у розділі 3.1 вище, умови дозволу можуть, за певних обставин, визначатись з урахуванням відступу від положень BATAEL. При цьому, умови дозволу можуть не передбачати використання жодного конкретного методу керування чи технології.

Держави-члени мають забезпечувати здійснення нагляду за дотримання операторами умов дозволів. . Директива про промислові викиди передбачає періодичне проведення перегляду діючих дозволів із внесення відповідних змін до умов дозволу в разі необхідності. Такий перегляд може бути необхідним, у разі зміни стану навколишнього середовища чи істотна зміни у ВАТ могла б дозволити зменшити викиди забруднюючих речовин без надмірних витрат. Протягом чотирьох років з моменту оприлюднення нового рішення стосовно висновку ВАТ всі дозволи мають бути переглянутими та у разі необхідності до них мають бути внесені зміни.

Оператори забезпечують моніторинг викидів та передають отриману інформацію до відповідних органів влади, з метою створити останнім умови для здійснення нагляду за дотриманням умов дозволу та, в разі необхідності, вжити примусових заходів. Органи влади здійснюють незалежний моніторинг та контроль з метою перевірки дотримання умовам дозволу. Застосування примусових заходів відрізняється залежно від держави члена. До таких заходів відносять припис про усунення порушення, штрафи, а також інші кримінальні санкції або відкликання дозволів.

3.5 Хто вливає на зміст дозволу?

Держави-члени мають забезпечити аби зацікавлена громадськість отримала можливість вчасно та ефективно взяти участь у процедурі прийняття рішення про видачу дозволу , включаючи рішення про внесення суттєвих змін до існуючих установок та рішення про перегляд існуючих дозволів/умов дозволу (ст. 24 Директиви про промислові викиди).

29(141)

Громадськість – одна або кілька фізичних або юридичних осіб, а також, відповідно до вимог національного законодавства, асоціації, організації або групи зазначених осіб. Зацікавлена громадськість – громадськість, на яку спричиняє чи може спричинити вплив діяльність установок, а також громадськість, яка має інтерес у прийнятті рішення про видачу або оновлення дозволу/умов дозволу. Неурядові організації (далі - НУО), що сприяють охороні навколишнього природного середовища та відповідають відповідним вимогам національного законодавства, вважаються такими, що мають інтерес.

Зацікавлена громадськість може переглядати та коментувати заяву на отримання дозволу (або пропозиції щодо оновлення дозволу/умов дозволу), а також, де це можлио, проекти рішень щодо оновлення дозволу/умов дозволу. Громадськість має право на отримання детальної інформації щодо порядку видачі дозволів у кожному окремому випадку.

Відповідно до положень Директиви про промислові викиди, громадськість (зацікавлені фізичні або юридичні особи, а також відповідні НУО) мають право на участь у процесі прийнятті рішень стосовно видачі дозволу і тому, можуть впливати на його зміст.

Хоча Директива про промислові викиди не містить безпосередніх положень, що вимагають від дозвільних органів проводити консультації з іншими органами влади, однак, загальні положення про необхідність забезпечення відповідного рівня компетенції з боку дозвільних органів та координації різних видів дозвільних процедур можна тлумачити як юридичну вимогу проводити консультації з відповідними органами влади. Така юридична вимога певним чином пов'язується із загальним обов'язком дозвільного органу вживати всіх необхідних заходів з метою отримання достатньої інформації для ухвалення інформованого та виваженого рішення стосовно надання дозволу. Заява на отримання інтегрованого дозволу включає велику кількість питань, розгляд та належне опрацювання їх для одному органу виконавчої влади досить часто є складним.. Тому проведення консультацій із іншим експертним органом дозволить ухвалити більш обґрунтоване рішення, при цьому відповідальність за таке рішення, мірі певною мірою, буде розділена з органом, з яким проводилася консультація. В будь-якому разі, коментарі іншого органу можуть вплинути на зміст дозволу. Питання про те, з якими органами необхідно проводити консультації має вирішуватися дозвільним органом в залежності від особливоетей отриманої заяви. В деяких випадах може виникати потреба у проведенні консультацій із широким колом державних органів, тоді як в інших випадках обмежена процедура консультування може виявитися прийнятною. Наприклад, у Швеції, кількість органів виконавчої влади (3-10), яка залучається до процедури консультування залежить від предметузаяви на отримання дозволу.

30(141)

Зацікавлена громадськість, зокрема відповідні НУО має право на звернутися з позовом до суду або зі скаргою до іншого незалежного, неупередженого органу, для оскарження порушень вимог матеріального чи процесуального права при прийнятті рішення, ч дій або бездіяльності з боку дозвільних органів. Таким чином, зацікавлена громадськість може оскаржувати рішення дозвільного органу. При цьому процедура оскарження має бути справедливою, неупередженою, своєчасною і не надто дорогою.

3.6 Яка ситуація склалась на Україні по відношенню до вищезазначеного?

В ході реалізації Проекту було переглянуто більше 40 дозвільних процедур у сфері екології. Метою даною процесу було визначити, чи охоплюють ці процедури питання, які є предметом регулювання за допомогою інтегрованого дозволу відповідно до Директиви про промислові викиди. Проект, у співпраці з МЕПР, дійшов висновку про те, що дозвільними процедурами, зазначеними вище є процедури надання наступних дозволів:

дозволів на викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами – відповідно до положень ст. 11.5 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 17.11.1992 № 708-XII.

Дозволів на спеціальне водокористування (скидання забруднюючих речовин із зворотними водами) відповідно до ст. 49.1 Водного кодексу України від 06.06.1995 № 214/95-BP («Водний кодекс»).

Дозволів на проведення операцій із утворенням відходів відповідно до ст. 20(2)(б), 21-1(б) та 23(1)(ж) згідно з положеннями Закону «Про відходи» від 05.03.1998, № 187/98-ВР.

Далі по тексту Проекту, зазначені дозволи розглядатимуться як основні дозволи. Власне той факт, що отримання дозволів регламентується різними законодавчими актами вже вказує на те, що законодавство України в сфері дозвільної діяльності грунтуєтсья на засадах по-об’єктового підходу та що оператори промислових установок мають отримувати кілька дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, забір води з водних об’єктів та скидання забруднюючих речовин у воді об’єкти, а також на розміщення і утворення відходів.

В той же час, слід відмітити кілька важливих заходів на шляху до запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу на засадах принципу ВАТ в межах законодавства, що регламентує викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Відповідно до вимог законодавства, заява на отримання такого дозволу має містити пропозиції щодо використання технологій чи методів керування для зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, воду та ґрунт, а також інформацію щодо

31(141)

скорочення використання природних ресурсів, енергоефективність, раціональне використання сировини та води, виведення з експлуатації, відновлення ділянок проведення робіт та ін. Однак зазначені зміни на мали суттєвого впливу на дозвільний процес. Це можна пояснити тим фактом, що деякі основні дозволи все ще видаються різними дозвільними органами відповідно до різних процедур. За такої системи важко забезпечити застосування інтегрованого екологічного дозволу, за умов діючого законодавства.

Деякі положення Закону України «Про охорону атмосферного повітря» щодо використання ВАТ видаються нереалістичними з огляду на терміни їх реалізації. В той же час українські дозвільні органи не мають можливості змінити зазначену ситуацію, оскільки такі органи, принаймні з їхньої точки зору, не можуть надавати відступи від гранично допустимих викидів, встановлених у нормативному порядку. Однак деякі положення, хоча й використовуються рідко, все ж передбачають надання відступів. Відповідно до положень п. 7 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 року (далі - КАСУ), адміністративний суд, в ході розгляду скарги, перевіряє ппропорційність оскаржуваного рішення із його метою, а саме, чи забезпечено при прийнятті оскаржуваного рішення належного балансу між метою та негативними наслідками такого рішення для права та законних інтересів адресата. Таким чином, будь-які умови дозволу, які неможуть бути виконаними за умови вжиття всіх розумно необхідних заходів, вважається непропорційним і суд повинен скасувати таке рішення. І хоча положення п. 3 та п. 7 ст. 2 КАСУ є процесуальними нормами, які дозволяють заявникам оскаржувати рішення про надання дозволу, вони передбачають опосередковано зобов’язують дозвільний орган використовувати принцип пропорційності під час прийняття рішень про встановлення умов дозволу. Аналогічний принцип передбачається по відношенню до примусових заходів, спрямованих на забезпечення виконання законодавства. Відповідно до положень ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.11.2003 (далі - ГК), «учасники господарських відносин» (наприклад, оператори промислових підприємств) несуть відповідальність за недотримання правил здійснення господарської діяльності або господарських зобов'язань (наприклад, умови дозволу), якщо такі учасники (оператори) не доведуть, що ними вижто усіх залежних від нього заходів для попередження порушення. Якщо оператором буде доведено, що ним вжито всіх залежних від нього заходів, він звільняється від відповідальності. Однак, враховуючи доволі жорстку судову практику на території України, використання вищезазначеної процедури з метою послаблення надмірно жорстких умов дозволу використовуються на практиці дуже рідко, якщо взагалі коли-небудь використовуються.

Загальним правилом процедури видачі інтегрованих дозволів є те, що дозвільні органи не можуть встановлювати такі умови дозволу, яких оператори установок не можуть

32(141)

виконати за умови вжиття всіх розумно-доступних заходів. Дозвільний орган має знати усі заходи, яких опертор повинен вжити для виконання умов дозволу, а також розуміти вартість зазначених заходів. За відсутності такої інформації, дозвільний орган не може приймати справедливе та виважене рішення щодо умов дозволу. Якщо дозвільна система не буде вважатись раціональною та справедливою, вона втратить довіру, а це матиме суттєві негативні наслідки як для такої системи так і для навколишнього середовища в перспективі. Необхідний певний обсяг гнучкості дозвільних органів у прийнятті рішень для того, аби забезпечити сприйняття та довіру до системи в цілому, принаймні з боку осіб, на яких вона справляє регулятивний вплив. В той же час, широка громадськість може з підозрою поставитись до таких дискреційних повноважень дозвільного органу. Однак підвищення відкритості процедури видачі дозволів, участь громадськості та доступ до правосуддя є ключовими для зменшення занепокоєння громадськості щодо корупції. Діюче законодавство України в сфері дозвільної діяльності майже не передбачає впливу громадськості на процес прийняття рішення щодо надання або відмови у наданні екологічного дозволу.

3.7 Три напрями розвитку та поступовий підхід

В ході проведення попередніх досліджень вже обговорювалось питання нового нормативно-правового акту про інтегрований екологічний дозвіл, однак його не було прийнято. Стверджувалося, що закон про інтегрований екологічний дозвіл передбачав занадто швидкі та радикальні зміни, аби їх було підтримано українськими суб’єктами, які приймають рішення та іншими учасниками відповідних процедур. Беручи до уваги досвід попередніх проектів, Дозвільним Проектом було розроблено підхід, який передбачає поступову зміну дозвільної системи, з кінцевою метою запровадження в українське законодавство системи інтегрованого екологічного дозволу, яка ґрунтується на принципі ВАТ. Було також вирішено обмежити зміни лише до видів установок, передбачених Додатком І до Директиви про промислові викиди. Дослідження, які проводились на території України протягом 2005 року, виявили більше 30003 суб'єктів господарювання, що підпадають під положення Додатку І.

Враховуючи проблеми, які поставали на шляху реалізації попередніх проектів, ми спробували розробити логічну та практичну стратегію реалізації нової системи. Вихідним етапом цієї системи має стати визначення кінцевої мети нової дозвільної системи: суттєво покращити рівень захисту навколишнього середовища як цілого в Україні. Наступним етапом має стати визначення основних заходів щодо поліпшення ситуації на Україні, яких ми будемо називати як три стовпи вдосконалення.

1. Запровадження інтегрованого підходу до умов дозволу за принципом ВАТ. Це передбачає

3 Там само. – С.15.

33(141)

− проведення аналізу викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, воду та ґрунт, а також аналізу шуму, вібрації, раціонального використання енергії, утворення відходів, придатності до повторного використання, використання природних ресурсів, проблем техніки безпеки та ін. разом, та

− вимога завжди визначати що є ВАТ у кожному конкретному випадку.

2. Використання принципу ВАТ для кожного окремого випадку передбачає надання певної гнучкості та права на самостійне прийняття рішення дозвільними органами.

− Дозвільні органи мають знати, що умови, зазначені у дозволі, можуть досягатись лише за прийнятних умов

− Це дозволить покращити ставлення до системи з боку суб’єктів на яких буде спричинятися регулятивний вплив та сприятиме дотриманню умов дозволу.

3. Ризики, пов'язані із гнучкістю та можливістю самостійно приймати рішення, компенсуються за рахунок розширення залучення громадськості та прозорості процесу.

Враховуючи вищезазначене, система інтегрованого екологічного дозволу за принципом ВАТ потребує нових процедурних норм в українському законодавстві. Крім того, необхідно передбачити певний час для того, аби дозвільні органи ознайомились та навчились використовувати нові процедури. Саме тому наш поступовий підхід спершу передбачає зосередити законодавчу діяльність на створенні процедурних норм. Основна ідея полягає у гармонізації процедури видачі дозволів та контролю за дотриманням положень діючого законодавства відносно дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, скидів до водних об’єктів, а також поводження з відходами (тобто, по відношенню до основних дозволів). Така стратегія дозволить створити всі необхідні інструменти для запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу, яка грунтується на принципі ВАТ. При цьому основна мета полягає у забезпеченні поступового переходу до нової дозвільної системи з метою уникнення непередбачуваних економічних наслідків. Запропонованих змін буде внесено до діючого законодавства.

План заходів за проектом (Додаток 3) передбачає реалізацію наступних етапів:

1. Визначення установок на території України, що перелічені у Додатку І.

34(141)

2. Запровадження єдиного дозвільного органу для видачі усіх основних дозволів для установок, перелічених у Додатку І, а також узгодження процедури залучення зацікавлених осіб.

3. Загальне узгодження процедури отримання основних дозволів, тобто забезпечення єдиних правил, з урахуванням необхідних змін, щодо проведення консультацій до подання заяви, подання заяви на отримання дозволу, залучення громадськості та доступу до інформації, врахування оцінки впливу на навколишнє середовище, прозорості процедури видачі документів дозвільного характеру, терміну дії дозволу, внесення змін або оскарження даного дозволу. В результаті ми маємо отримати окремі дозволи, що регламентуються окремими матеріально-правововими нормами, які видаються за однаковими процесуальними правилами. Процесуальні норми можуть бути адаптовані до вимог Директиви про промислові викиди.

4. Аналіз діючої системи контролю за дотриманням умов дозволу та відповідної системи санкцій. Огляд має враховувати рекомендації ЄС щодо мінімальних критеріїв проведення перевірок, а також вимоги Директиви про промислові викиди.

5. Поєднання основних дозволів у єдиний документ із єдиною процедурою видачі. Реалізація даного етапу дозволить запровадити в Україні деякі елементи системи інтегрованого екологічного дозволу. В той же час, даний етап не передбачає внесення змін до основних умов дозволу.

6. Завершивши поєднання основних дозволів у єдиний документ, дозволить запровадження процедури формування умов дозволу за принципом ВАТ та повністю інтегрованого екологічного дозволу. В цьому відношенні ми виступаємо за поступове покращення методів керування, що використовуються на відповідній установці. У поєднанні із запровадженням нової системи, необхідно розробити технічні настанови, а також провести відповідні освітні та інформаційні компанії.

7. Успішне запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу за принципом ВАТ дозволить покращити екологічну ситуацію України, що отримає певні переваги від розширення сфери дії нового законодавства. Крім-того незначні забруднювачі мають бути вилучені з під дії вимог дозволу та натомість до них має бути застосована спрощена процедура повідомлення. Також необхідно розробити загальнообов'язкові правила для окремих видів діяльності.

35(141)

Усі основні пропозиції, запропоновані в межах плану заходів, більш детально розглядаються в тексті звіту. В ході реалізації проекту ми отримали пропозиції на користь створення єдиної системи процедурних правил для усіх основних дозволів. Це усунуло необхідність у окремій реалізації 5 етапу (поєднання основних дозволів). Крім-того ми дійшли висновків про необхідність розробки проекту законодавства із урахуванням подальшого запровадження системи, побудованої за принципом використання ВАТ, що дозволить спростити реалізацію 6 етапу.

Детальна інформація за планом заходів по проекту запропонована у розділах 5-11, які розглядаються далі. Зазначеній інформації передує коротка характеристика щодо структури запропонованих поправок та інших змін (див. розділ 4).

4 Структура запропонованих поправок та інші зміниПлан заходів, розроблений Проектом (Додаток 3), передбачає надання допомоги українському уряду у підготовці проектів нормативно-правових актів, які більшою мірою стосуються процесуальних питань. Останні стосуються питань участь громадськості та доступ до інформації, взаємодії процедури видачі дозволів з процедурою оцінки впливів на навколишнє середовище, прозорості процедури видачі дозволів, строку дії дозволу, процедурі внесення змін або оскарження даного дозволу. Ідея полягала у тому, аби використати діючий порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря як відправну точку та підготувати проект пропозицій про адаптацію положень Закону України «Про охорону атмосферного повітря» та прийнятих на його розвиток підзаконних нормативно-правових актів до вимог Директиви про промислові викиди. Наступним етапом має стати погодження проекту пропозиції із провідними спеціалістами МЕПР, а також розробка аналогічних проектів стосовно Водного кодексу та Закону України «Про відходи».

У вересні 2013 року, Проектом було надано проект внесення змін до Закону України «Про охорону атмосферного повітря» до МЕПР. У своїх коментарях, МЕПР висловило побажання щодо отримання запропонованих поправок за усіма основними дозволами у формі єдиного документу. Враховуючі зазначені побажання, в межах Проекту було прийнято рішення про доцільність запровадження нової дозвільної системи для великих промислових установок на базі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26.06.1991 року N 1268-XII.

Таким чином, подальші розділи 5-11 містять посилання на проект Закону України про внесення змін та доповнень до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», зокрема затвердження нових положень про процедуру надання

36(141)

дозволу для великих суб'єктів господарювання. Повний текст проекту подано у Додатку А.

5 Інституційні питання

5.1 Єдиний дозвільний орган для установок, що перелічені Додатком І

5.1.1 Вимоги відповідно до Директиви про промислові викиди

Положення ст. 4 Директиви про промислові викиди забороняють здійснювати експлуатацію установок, перелічених у Додатку І або Частини 1 Додатку VII Директиви, без отримання дозволу. Установки, що регламентуються Директивою про промислові викиди лише за показниками викидів органічних розчинників можуть проходити відповідну реєстрацію замість отримання дозволу . Дозволяється отримувати один дозвіл на експлуатацію двох чи більше установок одним оператором в межах одного майданчика. Дозволяється отримувати дозвіл на експлуатацію певних елементів установки різними операторами.

Навіть пропри відсутність положень, які б прямо на це вказували, формулювання тексту Директиви про промислові викиди передбачає існуванн єдиного дозвільного органу, який видає єдиний дозвіл для кожної установки та що цей дозвіл охоплює усі, або майже усі аспекти екологічного впливу такої установки. Наприклад, відповідно до положень ст. 5.2, держави-члени ЄС мають вживати всіх необхідних заходів для забезпечення координації порядків видачі дозволів у випадках, коли до дозвільної процедури залучено більше одного органу виконавчої влади з метою застосування всіма компетентними органами ефективного інтегрованого підходу. Таким чином Директива про промислові викиди відображає систему, за якою дозволи видаються єдиним дозвільним органом.

Існування кількох дозвільних органів може поставити під загрозу право громадськості на участь та доступ до правосуддя (ст. 25 Директиви про промислові викиди). Важко забезпечити доступ до правосуддя, якщо не зрозуміло для громадськості який порядок видачі дозволів визначає той чи інший вплив установкина навколишнє середовище та здоров'я людини. В такому разі буде складно забезпечити необхідного, в певних випадках, балансу між різними інтересами (наприклад, суттєве зменшення скидів забруднюючих речовин у воду за рахунок незначного збільшення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря), що може мати велике значення для представників громадськості.

37(141)

Аналогічні положення щодо встановлення єдиного дозвільного органу передбачено керівними принципами ефективних систем природоохоронних дозволів ОЕСР:4

"Дуже важливо визначити в законі адміністративний рівень, на якому будуть видаватися дозволи певним категоріям об'єктів: національний або регіональний рівень для великих промислових об'єктів, що мають отримувати інтегрований екологічний дозвіл, та регіональний або муніципальний рівень для малих і середніх об'єктів. Слід сприяти розвиткові систем, що діють за принципом «єдиного вікна», коли заявник має справу з одним органом виконавчої влади, який забезпечує координацію усіх іншими зацікавлених органів виконавчої валди. Це підвищує послідовність і передбачуваність процесу видачі дозволів і знижує адміністративне навантаження як на державні органи, так і на промисловість.

Дозвільний орган може потребувати створення спеціального департамент у справах видачі природоохоронних дозволів для забезпечення обміну інформацією та узгодження рішень з різними внутрішніми підрозділами, а також з метою забезпечення інформаційної взаємодії з суб’єктами, на яких поширюється регулятивний вплив дозвільної системи та іншими органами компетентної влади. Функція видання дозволів органом охорони навколишнього середовища має бути інституційно відокремлена від контрольно-наглядової функції."

Не зважаючи на існування винятків з правила «єдиного вікна» в ЄС (наприклад, в Німеччині), нами не було виявлено жодних вагомих причин для України обрати іншу систему, ніж та, що передбачена Директивою про промислові забруднення.

5.1.2 Українське законодавство

Згідно з українським законодавством, для експлуатації великих промислових установок необхідно отримати три основних, а також цілу низкуінших дозволів. Історично, певну кількість інших органів виконавчої влади було залучено до роз низ дозвільних процедур. Таким чином, оператори для того, аби отримати необхідні дозволи, повинні подати інформацію про свою діяльність та її вплив на навколишнє середовище різним органам влади у різні терміни. Після проведення адміністративної реформи більшість основних дозволів видають обласні державні адміністрації (органи державної влади на регіональному рівні).

З точки зори органів влади, це означає, що дозвільні органи отримують інформацію значною мірою обмежену питаннями специфічними для кожної сфери навколишнього середовища, яка стосується дозволу, за який ці органи відповідальні. А це, як

4 Організація економічної співпраці та розвитку, Керівні принципи ефективних систем природоохоронних дозволів, 2007 р.

38(141)

зазначалося вище, скоріше сприятиме перенесенню такого забруднення до інших об'єктів навколишнього середовища, аніж захисту навколишнього середовища в цілому.

Закон про дозвільну систему є процедурним рамковим законом для багатьох видів дозволів в Україні. Він встановлює правову процедуру для переважної більшості діючих документів дозвільного характеру на території України. Відповідно до положень даного закону, заявник може подавати державному адміністратору, який відповідає за координацію роботи з відповідними державними органами, майже будь-які заяви. У цьому розумінні Закон про дозвільну систему встановлює можливість переходу до роботи принципом «єдиного вікна». На даний момент існують нормативно-правові акти, які вимагають від дозвільних органів проводити видачу документів дозвільного характеру лише через державного адміністратора в дозвільному центрі.5 Однак на практиці, представники дозвільних органів отримують заяви на отримання дозволу у дозвільний центрах, що діють «за принципом єдиного вікна». Таким чином, державний адміністратор фактично не координує роботу органів влади, що залучаються до процесу видачі дозволів, а також не приймає участь у процесі дозвільній процедурі (розгляд заяви на отримання дозволу, розгляд поданої інформації, встановлення умов дозволу).

Державний адміністратор не несе відповідальності за зміст рішення про видачу дозволів, тому він неє належним регуляторним органом для ключових дозволів в екологічній сфері. Державний адміністратор не володіє достатньою кваліфікацією для проведення аналізу інформації, поданої у заяві на отримання дозволу, а також не має належної кваліфікації для того, щоб знати яким чином, має здійснюватися координація необхідного процесу збору інформації.

5.1.3 Прогалини

Українське законодавство не містить положень щодо координації процедур видачі дозволів на викиди шкідливих речовин у атмосферу, скиди у воду, а також надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами. Система «єдиного вікна», яка дія на підставі Закону про дозвільну систему, не дозволяє забезпечити координацію, якої вимагає Директива про промислові викиди. Відсутні положення законодавства, які вимагають від дозвільних органів враховувати інші викиди (скиди) та вплив на навколишнє середовище під час видачі дозволів. Наприклад, дозвіл на спеціальне водокористування може бути виданий без урахування викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

5 Відповідно до положень п.3 основних вимог до порядку взаємодії державного адміністратора з місцевими дозвільними органами, суб'єктами господарювання та територіальним органом спеціально уповноваженого органу з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності щодо видачі документів дозвільного характеру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2009 р. № 526.

39(141)

Законодавство України передбачає отримання основних дозволів майже усіма операторам, при цьому порядок видачі дозволів для великих та малих суб'єктів майже не відрізняється. Зазначену ситуацію не можна назвати прогалиною, оскільки Директива про промислові викиди дозволяє реалізацію «більшу реалізацію», зокрема поширення вимоги щодо отримання дозволу на додаткові установки, не передбачені Додатком І до даної директиви. Однак, враховуючи той факт, що процес отримання інтегрованого екологічного дозволу передбачатиме проведення глибокого аналізу кожної установки та її впливу на навколишнє середовище, наявність додаткових установок може створити надмірний тягар для органів влади та операторів, особливо на початковому етапі реалізації процесу, коли певні зусилля органів влади та операторів буде спрямовано на вивчення нової системи.

5.1.4 Пропозиції

Даний звіт містить кілька пропозицій щодо внесення змін до діючого законодавства України в сфері дозвільної діяльності. Зазначені пропозиції мають на меті адаптацію дозвільного законодавства відповідно до вимог Директиви про промислові викиди. На даному етапі ми не пропонуємо проведення повної адаптації законодавства, однак більшість процедурних норм може бути узгоджено із законодавством ЄС. У звіті також зазначаються пропозиції щодо подальших дій, зокрема остаточного запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу за принципом ВАТ. Реалізація зазначеного завдання передбачає відокремлення великих та малих забруднювачів навколишнього середовища вже не перших етапах роботи. Враховуючи вищезазначене, пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства, передбачені у даному звіті, слід застосовувати лише до установок, передбачених додатком І до Директиви про промислові викиди.

Відповідно до положень частин 5 та 6 ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», діяльність, що супроводжується викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, потребує отримання дозволу. Джерела викидів забруднюючих речовин поділяються на три групи. Для здійснення видів діяльності з використанням джерел викидів 1 групи встановлені найбільш детальні вимоги до інформації, яка додається до заяви на отримання дозволу. До першої групи належать установки, на яких необхідно використовувати технології та методи керування, які відповідають вимогам ВАТ. Такі види діяльності включено до Переліку 3146 та Додатку 3 до Інструкцій 108.7

Даний перелік відповідає Додатку І до Директиви про промислові викиди за винятком інтенсивного вирощування птиці або свиней, утилізації безпечних відходів, виробництва

6 Перелік типів устаткування затверджений Наказом Мінприроди № 317 від 16.08.2004 року (далі «Перелік 317»).7 Загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, затверджена Наказом Мінприроди від 09.03.2006 № 108 (далі – «Інструкція 108»).

40(141)

деревних плит, орієнтовано-стружкових плит, ДСП або ДВП, а також містить інші незначні відмінності. Проте, існування зазначеного переліку не дозволяє, у повною мірою, привести українське законодавство у відповідність до положень Директиви про промислові викиди, оскільки такий перелік застосовується лише по відношенню до дозволів, що видаються відповідно до положень Закону України «Про охорону атмосферного повітря».

Як зазначалось у розділі 4 вище, ми пропонуємо передбачити видачу основних дозволів за рахунок внесення змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Таким чином, зазначені зміни будуть поширюватись лише на види діяльності, визначені Кабінетом Міністрів України (див. Стаття 25-2, п. 1, Додаток А). Кабінет Міністрів України має визначити перелік діяльності, який буде тотожним переліку видів діяльності, передбаченому Додатком І до Директиви про промислові викиди. Тобто такий перелік має відповідати Переліку 317 та Додатку 3 до Інструкції 108, а також включати види діяльності з інтенсивного вирощування птиці або свиней, утилізації безпечних відходів, та ін.

Ми пропонуємо, щоб всі дозволи видавалися обласними державними адміністраціями (див. Стаття 25-2, п. 1, Додаток А). Ми розглянули можливість розробки проекту положень, що визначатимуть необхідний рівень компетенції органу, що приймає рішення. Наприклад, земельні та екологічні суди Швеції включають до свого складу спеціалістів як з питань права, так і з питань технологій. Вони є членами суду (тобто суддями). Розгляд питань видачі дозволів відбувається із залучення двох «спеціальних членів суду» які мають досвід з питань, які належать до сфериі діяльності Шведського агентства з охорони навколишнього середовища, Шведського агентства морського і водного господарства, а також іншій промисловій діяльності на муніципальному або регіональному рівні. Насправді існує лише один представник від органу влади та один представник від оператора. Враховуючи той факт, що внесення змін до законодавчих актів, запропонованих в межах даного проекту, передбачатиме належне розуміння важливості різноманітних процедурних кроків та заходів, ми настійливо рекомендуємо щоб до складу групи, яка буде приймати рішення входила одна особа із юридичною та одна особа з технічною освітою. В той же час ми вирішили не надавати проект законодавчого акту з з даного питання, оскільки повноваження щодо складу та організації державних органів влади вважаються прерогативою Президента України.

Необхідно створити перелік усіх установок, що передбачені Додатком І, для того, щоб повністю зрозуміти наслідки запровадження нової дозвільної системи. Діяльність в межах Проекту спрямовується на дослідження правових аспектів запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу на території України, тому вона не може охопити створення зазначеного переліку. Саме тому вирішення зазначеного питання було

41(141)

узгоджене з Проекту, присвяченим якості атмосферного повітря, що взяв на себе обов’язок створити перелік всіх установок, перелічених Додатком І, на території України. З метою отримання інформації стосовно необхідних часових рамок для закріплення в Україні вимог ВАТ, необхідно забезпечити, щоб зазначений вище перелік супроводжувався підрахунком загальної вартості адаптації всіх установок, які передбачені Додатком І. Зазначена інформація може стати у пригоді в ході обговорення строку запровадження вимог ЄС щодо використання ВАТ на території України, що дуже імовірно буде мати місце в Раді з Асоціації, передбаченою Угодою про асоціацію.

5.2 Залучення зацікавлених осіб


За винятком положень про залучення громадськості (див. Розділ 6.2 далі), Директива про промислові викиди не вимагає від дозвільного органу проведення консультацій із іншими дозвільними органами або юридичними особами. Як зазначено у розділі 5.1.1 вище, положень ст. 5.2 вимагають від держав-членів ЄС вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення координації порядку видачі документів дозвільного характеру у випадках, коли до даного процесу залучається більше одного компетентних органів виконачої влади з метою застосування всіма компетентними органами ефективного інтегрованого підходу до даної процедури. Таким чином, в разі проведення консультацій із іншими органами влади в ході процедури видання дозволу, дозвільний орган є відповідальним за проведення зазначених консультацій. У будь-якому разі, дозвільний орган має вжити всіх необхідних заходів для забезпечення розгляду всіх коментарів, отриманих від інших органів влади або юридичних осіб.


Відповідно до положень Закону України «Про охорону атмосферного повітря», заявник подає заяву до установи державної санітарно-епідеміологічної служби. Це відбувається одночасно із поданням заяви у дозвільний орган. Епідеміологічна служба має розглянути заяву та обґрунтовуючі документи на отримання дозволу протягом 30 календарних днів. За відсутності зауважень, заява про надання дозволу повертаєтсья заявнику. У разі наявності зауважень, заява про отримання дозволу переглядається та подається на розгляд державної санітарно-епідеміологічної служби. Згідно із положеннями Закону «Про охорону атмосферного повітря» позитивний висновок є передумовою для отримання дозволу.

Відповідно до положень Водного кодексу, дозвіл на спеціальне водокористування (зокрема скиди стічних вод у водні об’єкти) видається на підставі отримання погоджень

42(141)

від різних державних органів, залежно від типу води, що зазначається у заяві на отримання дозволу (поверхневі води, ґрунтові води, водойми лікувального призначення).

Відповідно до положень Закону «Про відходи», дозвіл та ліміти на утворення безпечних відходів встановлюються обласними адміністраціями. При цьому ліміти на утворення небезпечних відходів встановлюються обласними адміністраціями разом з МЕПР, а дозволи видаються МЕПР на центральному рівні.


Оскільки Директива про промислові викиди вимагає від держав-членів забезпечення координації процесу видачі документів дозвільного характеру у випадках, коли до даного процесу залучається більше одного органу виконавчої влади, положення, що вимагають від заявника отримувати погодження інших органів влади до отримання дозволу, не відповідають принципам зазначеної Директиви. Проведення консультацій із іншими органами влади має забезпечуватись дозвільними органами, що дозволить підвищити ефективність таких консультацій, оскільки саме дозвільні органи. Саме дозвільні органи перебувають у набагато кращому становищі ніж заявники для того, щоб поставити органам виконавчої влади, з якими проводяться консультації правильні питання з приводу заяви про надання дозволу. При цьому, коментарі інших органів виконавчої влади мають враховуватись під час прийняття рішення стосовно надання дозволу.

При цьому, органи виконавчої влади, з якими проводяться консультації не мають право вето на рішення дозвільного органу про надання дозволу. Право вето може ускладнити процедуру оскарження, роблячи незрозумілим, який орган виконавчої влади є відповідальним за прийняття рішення стосовно надання дозволу. В той же час запровадження будь-яких вимог щодо отримання погоджень інших органів влади, окрім дозвільного органу, збільшує ризик корупції. Такі погодження майже не відрізняються від дозволів, тому, вони роблять дозвільну систему дуже обтяжливою для заявника.

5.2.4 Наша пропозиція

План дій, запропонований Проектом передбачає передачу відповідальності за проведення консультацій з іншими органами виконавчої влади до дозвільного органу (проте, не до державного адміністратора, відповідно до Закону про дозвільну систему). Як наслідок, буде скасовано кілька погоджень. Крім-того ми пропонуємо запровадити та гармонізувати процедури проведення консультацій для ключових дозволів.

На початковому етапі доцільним видавалося створити перелік державних органів влади для проведення обов'язкових консультацій, а також у розробити проект закону про внесення змін законів та інших нормативно-правових актів про основні дозволи.

43(141)

Положення проекту внесення змін передбачали прийняття рішень про видачу основних дозволів на підставі попередніх консультацій з органами державними влади з вищевказаного переліку. Ми пропонуємо зобов'язати дозвільні органи враховувати коментарі, отримані в ході консультацій з іншими органами влади, під час прийняття рішення про видачу або відмову у видачі дозволу. Дозвільний орган повинен був би забезпечити зважування різних інтересів один з одним.

В ході реалізації Проекту було підготовлено попередній проект закону про внесення змін, що передбачав право дозвільного органу звертатися до будь-якого органу виконавчої влади з метою отримання коментарів щодо аспектів, пов'язаних із заявою на отримання дозволу. Відповідно до положень зазначеного проекту, такі органи влади мали надавати власні коментарі протягом сорока п'яти днів з дати подання їм заяви. В разі неотримання коментарів від зазначених органів влади, вважалося б, що такі органи погоджуються надати дозвіл без заперечень.

За результатами проведеного аналізу, автори Проекту дійшли висновку про не доцільність не встановлювати перелік органів виконавчої влади з якими дозвільний орган повинен проводити консультації. Враховуючи попередній досвід та положення діючого законодавства, існує ризик того, що обов'язок отримання коментарів від інших органів влади буде перекладено на заявника. У гіршому випадку, таке законодавство може призвести до ризику збільшення корупції. Саме тому запропонована нами модель передбачає розміщення заяви на отримання дозволу на офіційному сайті дозвільного органу. Таким чином, усі зацікавлені сторони, а також органи виконавчої влади, матимуть право висловлювати коментарі та пропозиції стосовно даної заяви. Положення п. 7 ст. 25-3 проекту внесення змін , поданого у Додатку А, не містять додаткових вказівок щодо надання іншим органам влади права на висловлення коментарів. Натомість, зазначене право випливає з нашої пропозиції.

Насправді, на наш погляд, необхідно встановлювати якомога менше формальних вимог до процедури надання дозволів. Велика кількість законодавчих вимог до цієї процедури може зробити процедуру видачі дозволів нестабільною та вразливою.. Відповідно до положень українського законодавства, навіть незначні порушення офіційних вимог можуть використовуватись адміністративним судом для відкликання рішення про надання дозволу. Скарги до адміністративного суду можуть подаватись будь-якою юридичною або фізичною особою по відношенню до якої приймалося рішення. Скаргу можна подати протягом шести місяців від дати, коли заявник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення його прав чи законних інтересів. Таким чином період нестабільності може виявитися доволі тривалим. Цього можна та слід уникати за рахунок максимального зменшення кількості формальних вимог до порядку видачі дозволів. Ми повернемось до розгляду даного питання у розділі 6.2.4.

44(141)

Інше важливе питання, чи будуть державні органи влади надавати власні коментарі в разі отриманні такої можливості. За оцінками Проекту, законодавство, що визначає обов'язки державних органів влади у відповідному секторі, встановлює достатні вимоги для забезпечення того, щоб такі органи влади «використовували можливість» впливати на рішення, яке може вплинути на питання, які перебувають у сфері їх компетенції. Наприклад, державна санітарно-епідеміологічна служба не буде вважатися такою, що належним чином виконала свої обов’язки, якщо вона буде утримуватися від коментарів щодо заяви на отримання дозволу, пов’язаного з виками забруднюючих речовин, яким може спричинити шкоду здоров'ю людей.

Підхід, якого втілено у доданому до цього звіту проекту вимагає від всіх заінтересованих органів виконавчої влади дуже уважно відслідковувати публікацію заяви про одержання дозволу (для отримання додаткової інформації див. розділ 6.2.4) та втручатися, шляхом подання необхідної інформації до дозвільного органу, з метою прийняття останнім поінформованого рішення. Це потребуватиме певного часу та зусиль з боку органів виконавчої влади, до сфери компетенції яких належать питання інших секторів. Однак, як зазначалося вище, застосування альтернативного підходу, який передбачє створення переліку державних органів, з якими обов'язково необхідно проводити консультації, може створити ще більші проблеми. На практиці, саме дозвільний орган має бути зацікавленим у отриманні коментарів для ухвалення обґрунтованого рішення. Наша пропозиція не перешкоджатиме дозвільному органу проводити консультації з будь-якими органами виконавчої влади, висновок яких, на думку дозвільного органу, має велике значення для вирішення питання про надання дозволу. Тому є підстави очікувати, що саме дозвільний орган, отримавши заяву про надання дозволу, рішення стосовно якої вплине на питання, вирішення яких належить до компетенції іншого органу виконавчої влади звернеться до цього органу з метою отримати його коментарів стосовно заяви про отримання дозволу. Ми рекомендуємо МЕПР спонукати дозвільні органи використовувати зазначену процедуру в ході опрацювання заяв на отримання дозволів.

На завершення слід відмітити, що запропоновані зміни надають можливість дозвільному органу розробити власну стратегію отримання інформації для подальшого прийняття рішення про надання або відмову у наданні дозволу за відповідною заявою, оскільки розробка детальних вимог щодо проведення міжвідомчих консультацій не доцільна в Україні.

45(141)

6 Процедурні питання

6.1 Узгодження порядку видачі дозволів

План заходів, розроблений Проектом, передбачає узгодження порядку видачі основних дозволів. Будучи найбільш розвинутою, процедура надання дозволу, передбачена Законом України «Про охорону атмосферного повітря», пропонується і якості відправної точки.. Як зазначалося вище, Проектом було вирішено розробити проект про внесення змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», який повинен застосовуватись до порядку видачі усіх основних дозволів. Проект поправок розроблено з урахуванням положень Директиви про промислові викиди, процедуру, передбачену Законом України «Про охорону атмосферного повітря», взято за основу. Переважна більшість запропонованих змін, як зазначається у розділах 6.2 - 6.6 далі, ґрунтується на положеннях Директиви.

Слід також відмітити, що основним завданням проекту поправок (Додаток А) є запровадження узгоджених процедурних норм для усіх основних дозволів. В той же час ми запропонували кілька положень стосовно змісту заяви на отримання дозволу, а також власне дозволу/умов дозволу, адаптованих до системи інтегрованого екологічного дозволу за принципами ВАТ, з метою спрощення подальшого переходу до використання вимог ВАТ. Зазначений проект закону про внесення змін та доповнень передбачає прийняття Кабінетом міністрів рішення про дату набрання чинності зазначених положень. МЕПР буде наділено повноваженнями затверджувати технічні норми за принципами використання ВАТ, за допомогою яких буде забезпечуватися реалізація висновків ВАТ. Аналогічні норми вже діють та регламентуються положеннями Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (див. розділ 7.1 далі). З метою забезпечення єдиного узгодженого підходу до дозвільної системи України, такі норми слід передбачити у новій редакції Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» після внесення поправок. Крім-того необхідно передбачити, щоб такі норми відповідали діючим та тим, яких буде прийнято у майбутньому висновками ВАТ.

6.2 Залучення громадськості


Залучення громадськості – одна з головних передумов успішного функціонуваня системи інтегрованого екологічного дозволу в добре організованих демократичних суспільствах. Відповідні положення закріплені у п.27 преамбули до Директиви про промислові викиди. Громадськість повинна бути наділена правом висловлювати, а особа, яка приймає рішення, враховувати усі коментарі та зауваження, які можуть мати

46(141)

значення для прийняття рішення про надання дозволу. . Основна ідея полягає в тому, що зазначене право сприятиме реалізації іншого права – права на життя в умовах природного середовища, сприятливого для здоров’я та добробуту. Не менш важливим є і той факт, що відкрита процедура видачі дозволів знизить ризик корупції та дозволить українським законодавцям передбачити більшу гнучкість та більше простору для розгляду дозвільними органами.

Положення Директиви про промислові викиди щодо залучення громадськості ґрунтуються на положеннях Орхуської конвенції8, що була ратифікована Україною (1999 р.) та ухвалена ЄС (2005 р.). Відповідно до положень Конвенції, захист природного середовища тісно пов'язаний із правами та добробутом людини. Крім того, кожен несе відповідальність за збереження і поліпшення навколишнього середовища для майбутніх поколінь. Ці прав та обов'язків вимагають надання громадськості доступу до інформації, що стосується довкілля.

У п. 45 преамбули до Директиви про промислові викиди підкреслюється, що Директива грунтуєтсья на повазі до фундаментальних прав та підтримує принципи, передбачені Хартією основних прав Європейського Союзу, яка включає положення Європейської конвенції про захист прав людини, і основоположних свобод. Стаття 8 даної конвенції передбачає «Кожен має право на повагу до її особистого та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції». Відповідно до положень прецедентного права Європейського суду з прав людини, незручності, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища, можуть впливати на добробут людини та перешкоджати людині в реалізації її права на житло таким чином, що це буде негативно впливати на їхнє приватне та сімейне життя. Таким чином, незручності, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища, можуть вважатись порушенням положень ст. 8 Конвенції, якщо держава не забезпечить дотримання «справедливого балансу» між економічними інтересами (інтересами широкої громадськості) та правами людини на повагу до її житла та приватного життя.9

Таким чином, участь громадськості має вирішальне значення з точки зору реалізації прав людини. На практиці, такі положення сприяють процедурі видачі документів дозвільного характеру за рахунок отримання різноманітних поглядів на проект, а також проведення ретельної перевірки інформації, що подається заявником. Система інтегрованого 8 Конвенція ЄЕК/ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля9 Справа Фадєєва проти Росії (Позов № 55723/00), Рішення Європейського суду з прав людини від 9 червня 2005 року. В обґрунтуванні рішення суду зазначалось: «Уряд на надав копію дозволу на експлуатацію установки та не зазначив, як було враховано інтереси населення, що проживає довкола металургійного заводу, під час встановлення умов дозволу». Цей випадок свідчить про можливість використання положень ст. 8 конвенції для захисту права на участь громадськості. Справа Лопес Остра проти Іспанії (Позов № 16798/90), Рішення Європейського суду з прав людини від 9 грудня 1994 року. Однак слід відмітити, що рішення суду передбачає певну свободу розсуду з для держави у визначенні способу забезпечення такого балансу.

47(141)

екологічного дозволу за принципами використання ВАТ створена таким чином, аби забезпечити баланс між впливом на навколишнє середовище, а також технічними та економічними чинниками. Участь громадськості (зокрема інформація, отримана від представників громадськості) допомагає дозвільному органу у визначенні та вирішенні всіх відповідних аспектів щодо проекту та його реалізації. Такий порядок з необхідністю приведе до прийняття більш обґрунтованого рішення, у порівнянні з ситуацією, за якої у процедурі видачі дозволу брали б участь лише заявник та дозвільний орган.

Інтегрований дозвіл, який ґрунтується на принципі ВАТ не може бути виданий, якщо процедура видачі цього дозволу не є повністю прозорою та передбачуваною для всіх заінтересованих сторін (включаючи органи виконавчої влади), а також для громадськості. Враховуючи той факт, що умови дозволу встановлюються з урахуванням різних факторів, необхідним є певний рівень гнучкості та свобода розгляду дозвільного органу. Тому такий процес вважатиметься справедливим і легітимним в очах громадськості лише тоді, коли громадськість розумітиме процес видачі документів дозвільного характеру та отримає реальну можливість бути почутою.

Прозора процедура видачі дозволу повинна бути реалізовувати у спосіб, який є заздалегідь відомим для громадськості.. Крім того, громадськість повинна бути проінформована про початок розгляду проекту; обсяг інформації, яка міститься у заяві про отримання дозволу;які дослідження були проведені; як представник громадськості повинен діяти для того, щоб взяти участь у громадських слуханнях з приводу заяви про надання дозволу та ін.

Термін «громадськість» включає в себе як на фізичних, так і на юридичних осіб. Усі особи, що мешкають у безпосередній близькості до установки; компанії, яка здійснює господарську діяльність у безпосередній близькості, а також відповідні НУО повинні мати можливість висловити свою думку.

Положення п.1 ст. 24 Директиви про промислові викиди вимагає від кожної держави-члена забезпечити аби зацікавлена громадськість10 отримала можливість вчасно та ефективно брати участь у наступних процедурах:

a) надання дозволу для нової установки; b) надання дозволу на внесення суттєвих змін до існуючих установок ;

10 Зацікавлена громадськість – громадськість, що підпадає або може підпадати під вплив діяльності суб'єкту господарювання, а також громадськість, що зацікавлена у прийнятті рішення про видачу або оновлення дозволу/умов дозволу (відповідно до положень п. 17 ст. 3). В межах даного визначення, неурядові організації, що сприяють охороні навколишнього природного середовища та задовольняють відповідним вимогам національного законодавства, вважаються зацікавленою громадськістю.

48(141)

c) надання або оновлення дозволу для установки, в разі коли пропонується застосувати відступу від положень BATAEL (див. Розділ 9.1.1.3); та

d) оновлення дозволу/умов дозволу для установки, у випадках, коли умови дозволу мають бути переглянуті чи оновлені відповідно до положень Директиви.

Більше детальні процедурні положення передбачено у Додатку IV до Директиви про промислові викиди. Згідно з цими положенням громадськості повинна бути поінформована (за допомогою офіціального повідомлення, електронних або аналогічних засобів інформування) з наступних питань на ранньому етапі процесу видачі дозволу:

a) про заяву на отримання дозволу або пропозиції щодо оновлення дозволу або умов дозволу;

b) інформацію про те чи підлягає національній чи транскордонній процедури оцінки впливу на навколишнє середовище (у відповідних випадках);

c) детальна інформація про державний орган влади, який прийматиме рішення, про орган у якого може бути отримана необхідна інформація, орган до якого можна надсилати коментарі та запитання, а також відомості стосовно термінів коментарів та запитань;

d) характер можливих рішень або, за наявності, проект рішення; e) детальна характеристика пропозиції щодо оновлення дозволу або умов дозволу

(у відповідних випадках); f) інформація щодо часу і місця, а також засобів отримання відповідної інформації; g) інформація щодо процедур участі громадськості та проведення консультацій; h) основні звіти та консультативна інформація, надана дозвільному органу на

момент коли громадськість була поінформована вперше (в межах встановленого періоду часу та відповідно до норм національного законодавства);

i) інша інформація ніж та, що визначена пунктами a) - ж) та має відношення до рішення стосовно надання дозволу, про подання заяви на отримання дозволу або пропозиції щодо оновлення дозволу або умов дозволу, яка стала відома після інформування громадськості про надання дозволу, про подання заяви на отримання дозволу або пропозиції щодо оновлення дозволу.

Законодавство країн-членів, яке призначене для забезпечення виконання положень законодавства ЄС повинно надати зацікавленій громадськості можливість висловити свою думку та коментарі до прийняття рішення. Результати проведення консультацій мають враховуватись при прийнятті рішення. Конкретні заходи щодо інформування громадськості (наприклад, встановлення плакатів в межах певної території, публікації в місцевих газетах або загальнодоступних веб-сайтах) та правила проведення консультацій із зацікавленою громадськістю (наприклад, за рахунок отримання документів або в ході організації громадських слухань) можуть визначатись державами-членами. Терміни, що встановлюються державою-членом для реалізації зазначених етапів, мають передбачати

49(141)

достатньо часу для інформування громадськості, а також її підготовки та ефективної участі у процедурі прийняття рішення.

Після ухвалення рішення дозвільний орган повідомляє громадськості наступну інформацію, передбачену положеннями ст. 24.2 Директиви про промислові викиди:

a) зміст рішення (включаючи копію дозволу та його подальших змін); b) підстави (міркування) на яких базується рішення; c) результатами консультацій, проведених до прийняття рішення, з поясненням

того, як вони були враховані в даному рішенні; d) назва довідника BREF, що застосовується до даної установки або виду

діяльності; e) яким чином було визначено умови дозволу з урахуванням ВАТ та BATAEL,

причини надання відступу від BATAEL (у відповідних випадках); f) відповідну інформацію про заходи, яких планується вжити оператором після

остаточного припинення діяльності, таg) результати моніторингу викидів, проведеного компетентним органом відповідно

до умов дозволу.

Директива про промислові викиди передбачає наявність певних обмежень щодо доступу до інформації, наприклад, для захисту права інтелектуальної власності або нерозголошення визначеної комерційної інформації. Правові підстави для відхилення запиту про надання екологічної інформації зазначено у ст. 4.1 та ст. 4.2 Директиви 2003/4/EC.11 Положення, що можуть використовуватись дозвільним органом в якості 11 Держави-члени можуть запровадити наступні підстави для відхилення запиту про отримання екологічної інформації: (а) державний орган, до якого було направлено запит, не має у своєму розпорядженні відповідної екологічної інформації; (б) запит є очевидно необґрунтованим; (в) запит сформульований в надто загальному вигляді; (г) запит стосується матеріалів або даних, що знаходяться на завершальній стадії їх підготовки; (д) запит стосується внутрішнього інформаційного обміну між державними органами, при цьому враховується зацікавленість громадськості в розкритті такої інформації. В разі відхилення запиту про надання матеріалів або даних, що знаходяться на завершальній стадії їх підготовки, державний орган вказує службовця, який здійсню підготовку цих матеріалів, та орієнтовний термін завершення підготовки. Держави-члени можуть запровадити наступні підстави для відхилення запиту про отримання екологічної інформації, якщо її оприлюднення може негативно вплинути на: a) конфіденційність діяльності державних органів у випадках, коли така конфіденційність передбачається національним законодавством; (б) міжнародні відносини, національну оборону або державну безпеку; (в) відправлення правосуддя, можливість для осіб бути відданими під справедливий судовий розгляд або спроможність державних органів проводити розслідування кримінального чи дисциплінарного характеру; (г) конфіденційність комерційної та промислової інформації у випадках, коли така конфіденційність охороняється національним законом чи законом Співтовариства з метою захисту законних економічних інтересів, зокрема суспільного інтересу у збереженні конфіденційності статистичних даних та податкової таємниці; (д) права інтелектуальної власності; (е) конфіденційність особистих даних і/чи архівів, що стосуються фізичної особи, коли ця особа не дала громадськості згоди на оприлюднення такої інформації згідно з положеннями національного законодавства або законодавства Співтовариства; (є) інтереси чи захист будь-якої особи, яка надала необхідну інформацію на добровільній основі, якщо ця особа не зобов’язана чи на цю особу не може бути покладено такого зобов'язання подавати таку інформацію, якщо ця особа не дає згоди на оприлюднення відповідної інформації; (ж) охорона навколишнього середовища, з яким пов’язана така інформація, наприклад місця розташування рідкісних видів.

50(141)

підстави для відхилення запиту на інформацію, слід тлумачити обмежувально. Необхідно зважувати інтереси громадськості, що задовольняються розголошенням інформації, із інтересами, що забезпечуються в разі збереження конфіденційності, у кожному окремому випадку.


Основні дозволи видаються в різних дозвільних процедурах. Лише дозвільна процедура, передбачена Законом України «Про охорону атмосферного повітря» передбачає обмежу участь громадськості.

Відповідно до положень Закону України «Про охорону атмосферного повітря», заявник зобов'язаний проінформувати громадськість про наміри щодо отримання документу дозвільного характеру шляхом розміщення відповідного оголошення у регіональних ЗМІ. В такому оголошенні зазначається інформація щодо заяви на отримання дозволу, а також адреса органу державної влади до якого можуть направліятися коментарів фізичними особами або НУО. Місцеві державні адміністрації розглядають отримані коментарі та, в разі необхідності, проводять громадські слухання. Крім того, заявник подає заяву на отримання дозволу до Державної санітарно-епідеміологічної служби, яка розглядає зазначену заяву протягом 30 днів та надає висновок щодо відсутності заперечень. Цей позитивний висновок є передумовою для отримання дозволу відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря».. Під час видачі дозволу дозвільний орган не проводить консультацій як з іншими органами влади, так і згромадськістю.

Водний кодекс не передбачає участі громадськості та оприлюднення дозвільними органами заяв на отримання дозволу. Однак, до подання заяви на отримання дозволу, заявник має отримати погодження різних органів влади (перелік органів влади залежить від водного об'єкту). В той же час існують загальні положення, що дозволяють громадськості подавати коментарі на адресу дозвільного органу та зобов'язують його розглядати такі коментарі (ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-BP). Однак, таке положення не діє належним чином, оскільки громадськість не отримує інформацію про заяву для отримання дозволу.

Закон «Про відходи» не передбачає участі громадськості та доведення дозвільними органами до відома громадськості заяви про надання дозволу.

51(141)


Хоча положення Закону України «Про охорону атмосферного повітря» передбачають певне залучення громадські, саме ця частина процедури отримання дозволів має найбільший потенціал для вдосконалення. Схоже, що українські законодавці не приділяли уваги питанню залучення громадськості.

Положення розділів 6.2.1 та 6.2.2 свідчать про наявність суттєвих розбіжностей у діючих процедур видачі основних дозволів. Українське законодавство не відповідає жодним вимогам Директиви про промислові викиди щодо залучення громадськості. Такі недоліки вже підкреслювались Комітетом з дотримання Орхуської конвенції, а також аналогічні проблеми виникали також і у зв’язку з реалізацією положень Конвенції Еспо (див. Розділ 4.1.2 Додатку 3).


За індексом сприйняття корупції Україна посідає 144 місце зі 176 країн. Ефективним засобом боротьби з корупцією є підвищення прозорості та залучення громадськості. Таким чином, адаптація законодавства України в сфері дозвільної діяльності до положень Директиви про промислові викиди сприятиме подоланню корупції у системи видачі природоохоронних дозволів.

Пропозиції щодо залучення громадськості до процедури видачі документів дозвільного характеру можуть бути зведені до наступних пунктів:

Дозвільний орган, отримавши заяву про отримання дозволу, розглядає цю заяву та приймає рішення щодо конфіденційності будь-якої інформації наданої заявником.

Після прийняття рішення щодо конфіденційності запропонованої інформації, текст заяви розміщується на офіційному сайті дозвільного органу із зазначення кінцевого терміну отримання коментарів та запитань. З метою створення сприятливих умов для участі громадськості рекомендується, щоб дозвільний орган публікував дуже коротке резюме отриманої заяви на своєму офіційному веб-сайті. Однак, останнє не буде закріплено в якості законодавчої вимоги.

Широка громадськість, а також будь-які інші зацікавлені органи влади та організації, можуть подавати коментарі та запитання щодо заяви на отримання дозволу.

Дозвільний орган, в межах розумного періоду часу, приймає обґрунтоване рішення про надання або відхилення заяви на отримання дозволу. Обґрунтування

52(141)

рішення має супроводжуватись інформацію про результати консультацій із громадськістю.

За загальним правилом, ми пропонуємо, щоб вся інформація, яка міститься у заяві на отримання доступу, а також обгрунтовуюча інформаця була доступною для громадськості. Однак, можуть виникати випадки, коли заява на отримання дозволу є результатом інвестиційного плавну заявника, при цьому такий план може бути тісно пов’язаний з ринковою стратегією заявника. В такому випадку, розголошення детальної технічної інформації, яка стосується інвестиційного проекту може мати негативні наслідки для заявника, з точки зору конкуренції. У зв’язку з цим, є підстави вважати деяку інформацію, яка міститься у заяві про надання дозволу конфіденційною. Відповідно до запропонованих нами змін до чинного законодавства заявника пропонується зобов’язати надавати детальну інформацію щодо того, яку інформацію слід вважати конфіденційною, та на яких підставах.

Слід відмітити, що українське законодавство дозволяє не розголошувати інформацію, яка знаходиться у розпорядження державних органів влади (ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VI). Однак зазначені положення майже не застосовуються по відношенню до порядку видачі дозволів. Таку ситуацію можна пояснити відсутністю участі громадськості у процесі видачі дозволів. Саме тому Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» має передбачати певні положення щодо конфіденційності інформації у заявах на отримання дозволу (див. п.4 та п.6 ст. 25-3 у Додатку А). Ці положення, а також їх обґрунтування висвітлено у розділі 6.4.4.

Слід також відмітити, що Директива про промислові викиди містить досить детальні положення стосовно публікації заяви про надання дозволу, тоді як у проект закону України про внесення змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» не передбачає детальних правил, які регламентують оприлюднення заяви про отримання дозволу. Як вже зазначалося вище, ми пропонуємо розміщувати повний текст заяви про надання дозволу (за виключенням конфіденційної інформації) на офіційному веб-сайті дозвільного органу із зазначенням кінцевого терміну отримання коментарів та запитань (див. стаття 25-3, пункт 7 Додатку А). У порівнянні з Директивою про промислові викиди, наші пропозиції не містить наступних положень щодо подання наступної інформації при публікації заяви про надання дозволу:

1. запрошення висловлювати свої коментарі та запитання стосовно заяви на отримання дозволу;

2. назва, адреса, номер телефону та адреса електронної пошти дозвільного органу; 3. інформація про характер можливих рішень;

53(141)

4. інформація щодо часу і місця, а також засобів отримання відповідної інформації; та

5. чи потребує видача такого дозволу проведення національної або транскордонної процедури оцінки впливу на навколишнє середовище (у відповідних випадках).

Ми розглядали можливість внесення до проекту змін, ряду положень, що максимально відповідали б положенням Директиви. Однак, ми отримали коментарі, згідно з якими встановлення надмірної кількості вимог до дозвільного органу може призвести до зловживань із застосуванням процедури оскарження (наприклад, з боку конкурентів заявника) або невірного сприйняття з боку контролюючих органів чи прокуратури. Такі ризики можуть негативно вплинути на стабільність дозволу та послабити рівень довіри до дозвільної системи. Українське законодавство передбачає доволі тривалий строк для подання апеляції (від шести місяців до одного року), а це означає, що навіть незначні формальні помилки з боку дозвільного органу можуть використовуватись вищестоящим органом або судом в якості підстави для офіційного скасування рішення, ухваленого таким органом. При цьому прокурор може оскаржувати зазначене рішення і після завершення строку для оскарження дозволу в разі виявлення під час проведення перевірок будь-якого порушення вимог до порядку видачі дозволів.

Враховуючи той факт, що дозвільний орган несе відповідальність за зміст дозволу, такий дозвільний орган буде зацікавлений у накопиченні всієї можливої інформації для прийняття рішення про надання такого дозволу. Тому очікується, що дозвільний орган запросить громадськість та органи виконавчої влади подавати коментарі до заяви про надання дозволу. Дозвільний орган встановить місце та порядок подання коментарів. Таким чином, положення пунктів 1-4 будуть виконуватися і без закріплення таких положень у законодавстві. Одним із шляхів забезпечити виконання наведених вище положень є видання МЕПР посібників із застосування правових норм, які регламентують процедуру отримання дозволів.

Положення п.5 вище – інформація щодо порядку оцінки впливу на навколишнє середовище – було випущено, оскільки ми вирішили не вносити до проекту змін положення, що регламентують взаємодію між порядком видачі дозволів та порядком оцінки впливу на навколишнє середовище (див. розділ 6.3 далі).

Вищезазначені питання було детально розглянуто в ході реалізації Проекту. Рішення не транспонувати усі вимоги щодо публікації інформації відповідно до Директиви про промислові викиди у національне законодавство може здаватись незвичайним для ЄС. В той же час, основним завданням Проекту було розробити такі пропозиції до законодавства, які будуть належним чином працювати в Україні. Проаналізувавши ситуацію, ми вирішили, що останнє завдання є більш важливим ніж транспонування

54(141)

тексту положень Директиви про промислові викиди. Ми пропонуємо низку практичних короткострокових рішень з урахуванням сучасної ситуації на Україні. В подальшому, в разі виникнення необхідності, можуть бути прийняті більш детальні правила. якщо це буде бажано чи необхідно

Насамкінець ми не пропонуємо положень про проведення громадських слухань. Як зазначалося вище, Директива про промислові викиди не вимагає обов’язкового проведення громадських слухань. Однак досвід проведення слухань та відкритих засідань є позитивним чинником для процесу участі громадськості. Ми отримали коментарі, згідно з якими громадські слухань не набули достатнього поширення на території України, а їх проведення, в більшості випадків, є лише формальністю, аніж важливим форумом для обміну інформацією. Саме тому, ми пропонуємо надати дозвільному органу право вирішувати питання про те, чи необхідно проводити громадські слухання в кожному конкретному випадку. В той же час, ми настійно рекомендуємо проводити зазначені слухання у разі подання відповідного запиту з боку оператора або представників зацікавленої громадськості. Необхідно звернути увагу на те, що у разі наявності таких звернень, дозвільний орган формально зобов’язаний провести такі слухання (див. ч.1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»).

На наш погляд, громадські слухання не потрібно розглядати лише як можливість для зацікавленої громадськості висловити свою думку. Натомість, вони мають перетворитись на засіб для забезпечення діалогу та поглиблення розуміння особливостей планованої діяльності, а також наслідків її реалізації. Саме тому, дуже важливо щоб такі слухання організовувались та проводились під керівництвом дозвільного органу. Заявнику має бути надано можливість презентувати власну заяву про надання дозволу, а представники громадськості та інші органи державної влади повинні мати можливість поставити питання та висловити коментарі. Заявник отримати повинен мати можливість надати відповіді на питання та коментарі. Враховуючи наш досвід, можна сказати, що саме дозвільний орган має визначати хто отримуватиме слово і коли. Бажано щоб такі слухання проводилися відповідно до порядку денного, наданого учасникам до початку заходу. Успішність слухання залежить від організації та порядку його проведення. За таких обставин, проведення слухань дозволить з необхідністю поглибити розуміння дозвільним органом планованої діяльності та особливостей навколишнього середовища у місцевості де буде здійснюватися така діяльність, що призведе до підвищення якості прийнятого рішення про надання дозволу.

Не відомо, чи погодиться комісія ЄС, що здійснює контроль за дотриманням законодавства ЄС12 з боку держав-членів та інших відповідних держав, із

12 Комісія ЄС скоріше відіграватиме певну роль у забезпеченні дотримання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Однак, ми не володіємо конкретною інформацію щодо завдань Комісії відповідно до даної

55(141)

вищезазначеним тлумаченням. Однак, навіть в разі виникнення проблем в ході подальших переговорів із ЄС, запропоновані нами рішення можна легко доповнити відповідними положеннями із Додатку IV Директиви про промислові викиди.

Що стосується рішення про надання дозволу, ми пропонуємо зобов'язати дозвільний орган супроводжувати рішення щодо задоволення або відхилення заяви на отримання дозволу відповідним обґрунтуванням із зазначенням інформації, отриманої в ході проведення консультацій з іншими органами державної влади та громадськістю (див. стаття 25-4, пункт 7 Додатку А). Це положення має велике значення для забезпечення реалізації права на доступ до правосуддя. Якщо заінтересована громадськість не може зрозуміни причин, з яким було прийнято рішення, це істотно ускладнює оцінку імовірності задоволення позову судом.

6.3 Взаємодія з ОВНС


Відповідно до положень ст. 6.3 Директиви про промислові викиди, будь-яка інформація або висновки, отримані відповідно до положень ст. 5, 6, 7 та 9 Директиви про ОВНС 13, підлягають аналізу та використовується при наданні дозволу на нові установки або суттєві зміни до існуючих. Відповідно до положень п. 11 преамбули до Директиви про промислові викиди, оператори зобов'язані подавати заяви про надання дозволу із зазначенням інформації, що може використовуватись компетентними органами влади при встановленні умов дозволу, дозвільні органи повинні також вміти використовувати інформацію, отриману в ході реалізації положень Директиви про ОВНС та Директиви Севезо14. Таким чином, Директива про промислові викиди не вимагає повноцінного узгодження процедури ОВНС із процедурою видачі дозволів. В той же час для нових установок та у разі внесення істотних змін до існуючих, інформація про ОВНС має використовуватись у процесі надання дозволу.

Директива про ОВНС передбачає проведення оцінки екологічних наслідків деяких державних і приватних проектів, які можуть призвести до значного негативного впливу на середовище. Проект визначено як проведення будівельних та інших монтажних робіт, схем, а також інше втручання у природне середовище і ландшафт, включаючи ті, які передбачають видобуто мінеральних ресурсів. Держави-члени вживають всіх

Угоди. 13 Директива Ради ЄС від 27 червня 1985 р. № 85/337/ЄЕС про оцінку наслідків впливу деяких громадських і приватних проектів на навколишнє середовище. Цю Директиву було замінено Директивою Європейського Парламенту та Ради ЄС від 13 грудня 2011 р. № 2011/92/ЄС про оцінку наслідків впливу деяких державних і приватних проектів на навколишнє середовище. 14 Директива Ради ЄС від 9 січня 1996 р. № 96/82/ЄС щодо контролю за безпекою внаслідок серйозних аварій, пов'язаних з викидами небезпечних речовин.

56(141)

необхідних заходів для того аби стосовно всіх проектів, які можуть призвести до значного негативного впливу на навколишнє середовище, проводилася процедура ОВНС. Процедура проведення ОВНС може передбачатися державами-членами в межах проведення діючої процедури надання дозволів на реалізацію проектів, зокрема процедур передбачених Директивою про інтегроване попередження забруднення та контроль (ст. 2) та Директивою про промислові викиди.

Положення Директиви про ОВНС та Директиви про промислові викиди мають багато спільного не зважаючи на відмінну сферу застосування. Додаток І до Директиви про ОВНС містить перелік проектів, що вимагають проведення оцінки впливу на навколишнє середовище, а Додаток ІІ містить перелік проектів, що можуть вимагати проведення оцінки впливу на навколишнє середовище на підставі оцінки кожного конкретного проекту за критеріями, передбаченими положеннями Додатку ІІ до Директиви (ст. 4).

Наступна інформація подається заявником в разі проведення процедури ОВНС за поданим проектом:

опис проекту, зокрема інформація щодо розташування, конструкції та масштабів проекту;

опис заходів, передбачених з метою уникнення, зменшення або за наявності такої можливості, усунення наслідків несприятливого впливу на навколишнє середовище;

дані для визначення та оцінки основного впливу проекту на навколишнє середовище, зокрема:

опис об'єктів навколишнього середовища, на яких може бути спричинено значний негативний вплив в результаті реалізації проекту (має включати вплив на людей, фауну, флору, ґрунт, воду, повітря, клімат, ландшафти, матеріальні активи та культурну спадщину, а також взаємодію всіх зазначених факторів);

опис найбільш вірогідних наслідків реалізації та подальшої експлуатації проекту (має включати інформацію щодо використання природних ресурсів, викидів забруднюючих речовин, створення незручностей та зменшення утворення відходів);

опис альтернативних заходів, вивчених замовником та опис основних причин для запропонованого рішення, з урахуванням факторів впливу на навколишнє середовище; та

нетехнічне резюме вищевикладеної інформації.

Опис проекту передбачає надання наступної інформації: опис фізичних характеристик проекту на етапі будівництва та експлуатації;

57(141)

опис основних характеристик виробничих процесів із зазначенням типу та кількості використовуваних матеріалів; та

розрахунки за типом та обсягом очікуваних залишків та викидів забруднюючих речовин (скиди у воду,забруднення викиди у атмосферне повітря та забруднення ґрунту, шуми, вібрація, світло, випромінювання тепла та ін.) в разі експлуатації запропонованого проекту.

Подання вищезазначеної інформації може обмежуватись інформацією, необхідною для реалізації відповідного етапу процесу дозвільної процедури, інформацією щодо окремих характеристик певного проекту, а також інформацію щодо об'єктів навколишнього середовища, які можуть зазнати негативного впливу. Держави-члени зобов’язані забезпечити, щоб усі органи виконавчої влади, які мають відповідну інформацію, робили її доступною для оператора. Повний пакет інформації зазвичай називають Звітом про оцінку впливу на навколишнє середовище (далі - EIS).

Положення Директиви про ОВНС, окрім вимог до змісту EIS, містять положення присвячені: проведенню консультацій, залучення громадськості, транскордонним впливам, а також доведення до відома громадськості обґрунтованих рішень. Зазначені положенні майже аналогічні положенням Директиви про промислові викиди.

Якщо порівняти вимоги до змісту заяви про надання дозволу відповідно до положень Директиви про промислові викиди із вимогами щодо подання інформації відповідно до Директиви про ОВНС, можна дійти висновку про те, що спільних рис набагато більше ніж відмінних. Порівняльна характеристика вимог щодо подання інформації відповідно до Директиви про промислові викиди та Директиви про ОВНС представлена у таблиці нижче.

Директива про промислові викиди Директива про ОВНСУстановка та основні види діяльності, які будуть здійснюватися за її допомогою.

Фізичні характеристики проекту в цілому на етапі будівництва та експлуатації, а також основні характеристики виробничого процесу.

Сировина та допоміжні матеріали, а також інші речовини та енергія, що використовується або виробляється даною установкою.

Найбільш вірогідні наслідки реалізації та подальшої експлуатації проекту (має включати інформацію щодо використання природних ресурсів, викидів забруднюючих речовин, створення незручностей та зменшення утворення м відходів).

Джерела викидів (скидів) забруднюючих речовин з установки.

Аналогічне положення.

В разі необхідності – базовий звіт із зазначенням екологічного стану ґрунту та підземних вод на території об'єкту.

-

Стан території установки. Об'єкти навколишнього середовища, що можуть зазнавати значного негативного впливу в результаті реалізації проекту (має

58(141)

включати вплив на людей, фауну, флору, ґрунт, воду, повітря, клімат, матеріальні активи та ландшафт).

Характер та об'єм очікуваних викидів (скидів) забруднюючих речовин з установки за кожним об'єктом навколишнього середовища із зазначенням суттєвого наслідків викидів (скидів) для довкілля.

Найбільш вірогідні наслідки реалізації та подальшої експлуатації проекту (має включати інформацію щодо використання природних ресурсів, викидів забруднюючих речовин, створення незручностей та зменшення утворення відходів).

Пропонована технологія для попередження або, в разі неможливості, скорочення викидів забруднюючих речовин з установки.

Заходи, передбачені з метою уникнення, зменшення або усунення, за можливістю, наслідків несприятливого впливу на навколишнє середовище.

Заходи з метою попередження, підготовки до повторного використання ,та утилізації та використання в якості вторинної сировини відходів, які утворюються в результаті експлуатації установки.

Аналогічне положення.

Подальші заходи, спрямовані на дотримання загальних принципів, передбачених переліком директивою про промислові забруднення.

-

Плановані заходи стосовно моніторингу викидів (скидів) забруднюючих речовин у навколишнє середовище.

-

У формі загальної інформації – огляд основних альтернатив технології, методам керування та заходам, обраним заявником.

Опис основних альтернатив дослідження досліджених замовником із обґрунтуванням запропонованого рішення, з урахуванням наслідків для навколишнього середовища.

Таблиця свідчить про нетотожність вимог до подання інформації у зазначених директивах. Якщо Директива про промислові викиди передбачає подання більш детальної інформації щодо джерел викидів забруднюючих речовин, обладнання для попередження забруднення та інформації про забруднення ґрунту, то Директива про ОВНС вимагає більше інформації про стан навколишнього середовища на місті, де планується здійснювати плановану діяльність. В той же час, єдиною суттєвою відмінністю між положеннями двох Директив є те, що Директива про промислові викиди, не відміну від Директиви про ОВНС, передбачає надання інформації про заходи моніторингу викидів забруднюючих речовин та базовий звіт про стан забруднення ґрунту.

Таким чином, можна дійти висновку про те, що процедура буде ефективною за умови забезпечення координації між процедурою видачі дозволів та процедурою проведення ОВНС така координація дозволила б використовувати документацію ОВНС в ході проведення довільної процедури і навпаки. Принаймні така ситуація спостерігалася б по відношенню до нових або, в разі проведення суттєвих змін, діючих установок (тобто проектів, за термінологією Директиви про ОВНС). Видання дозволів діючим суб'єктом

59(141)

господарювання не передбачає попереднє проведення ОВНС, за винятком внесення суттєвих змін до даної установки.


Законодавство України не забезпечує належну взаємодію між процедурою ОВНС та процедурою видачі дозволів. Положення про ОВНС містяться у Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-IV та Державних будівельних нормах ДБН A.2.2-1-2003. Вони передбачають проведення процедури ОВНС по відношенню до суб'єктів господарювання, що вважаються особливо небезпечними для навколишнього середовища15. Проектна документація за даними об’єктами має супроводжуватись EIS з урахуванням коментарів, отриманих в ході проведення процедури ОВНС. У разі не проведення ОВНС, що зокрема передбачає залучення громадськості, заява про надання дозволу на проведення будівельних робіт бути відхилено (пункт 2 абзацу 2 частини 4 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Враховуючи наявність положень про ОВНС в межах українського законодавства, що регламентує проведення будівельних робіт, подальше узгодження із процедурою видачі основних документів дозвільного характеру потребуватиме доволі суттєвих змін у законодавстві України.


Єдиною безпосередньою вимогою Директиви про промислові викиди, обов’язок дозвільного органу здійснювати аналіз та використовувати до інформацію EIS під час прийняття рішення щодо надання дозволу. Існує кілька способів реалізації зазначеного положення (див. Розділ 6.3.4).


Існує принаймні три альтернативних варіанти узгодження процедури ОВНС із процедурою видачі дозволів.

1. Мінімальний – ухвалення положень про обов'язковість проведення аналізу та врахування змісту EIS з боку дозвільних органів.

2. Максимальний – повноцінне узгодження ОВНС із дозвільною системою. В такому разі, до усі заяв про надання дозволу мають додаватися EIS, а також інша інформація, передбачена Директивою про промислові викиди.

15 Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджено постановою Кабінету міністрів України від 27.07.1995 № 554.

60(141)

3. Третій варіант – використовувати результати EIS замість аналогічної інформації при поданні заяви на отримання дозволу, коли така заява передбачає проведення ОВНС, відповідно до положень Директиви про ОВНС (тобто лише по відношенню до нових або, в разі проведення суттєвих змін, діючих суб'єктів господарювання).

Кожен з варіантів має переваги та недоліки. Мінімальний варіант передбачає мінімальні зміни до українського законодавства, при цьому діюча система ОВНС може залишитися без змін. Однак даний варіант не дозволяє вирішити проблему, яка полягає у дублюванні деяких вимог, передбачених процедурою ОВНС вимогами процедури видачі дозволів. В такому разі, замовник проекту буде змушений подавати аналогічну інформацію але у різних форматах у різні державні органи влади аби мати можливість розпочати власну діяльність, що становить собою неефективне використання адміністративних ресурсів.

Варіант із повноцінним узгодженням положень, який використовується у Швеції, дозволить звести дублювання положень про ОВНС в межах процедури видачі дозволів до мінімуму. При цьому замовник проекту отримує можливість подавати інформацію відповідно до ОВНС та Директиви про промислові викиди у єдиному форматі та у єдиний орган державної влади. Однак, в даному випадку, проведення ОВНС буде вимагатися при кожному поданні заяви на отримання дозволу. Таким чином, навіть для отримання дозволу на вже здійснювану діяльність необхідно складати EIS для отримання дозволу. В результаті сфера застосування положень про проведення ОВНС збільшиться настільки, що перетвориться на адміністративний тягар.

Третій варіант передбачає повноцінне узгодження ОВНС із процедурою видачі дозволів лише у випадках, коли процедура ОВНС вимагає складання EIS. Це дозволить уникнути проведення додаткових процедур ОВНС. Однак, не зважаючи на те, що даний варіант менше відрізняється від діючої системи аніж максимальний варіант, проте навіть третій варіант передбачатиме суттєві зміни до законодавства про ОВНС для того, щоб забезпечити складання EIS відповідно до потреб процедури видачі дозволів.

Варіанти 2 і 3 передбачають повне узгодження інформаційних вимог відповідно до ОВНС та законодавства у сфері дозвільної системи. Беручи до уваги детальність інформації, якої вимагає законодавство для всіх ключових дозволів, а також відмінності між цими дозволами, така координація буде дуже складною та тривалою. Ситуація дещо зміниться на краще після переходу законодавства України в сфері дозвільної діяльності до використання принципів ВАТ, оскільки це дозволить наблизити вимоги до подання заяви на отримання дозволу до положень Директиви про промислові викиди.

61(141)

Враховуючи вищезазначене ми пропонуємо зупинитись на мінімальному варіанті до переходу законодавства України від дозвільної системи за окремими об'єктами навколишнього середовища до запровадження інтегрованої системи з використанням ВАТ. Однак, після прийняття зазначеного рішення, ми рекомендуємо забезпечити більший рівень узгодженості між ОВНС та процедурою видачі дозволів. Враховуючи досвід запровадження системи у Швеції, можна стверджувати, що варіант 3 більше адаптований до діючої ситуації в Україні.

Розроблений нами проект пропозицій щодо внесення змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» містить положення про зміст заяви для надання дозволу (див. Стаття 25-3, п. 1-3, Додаток А). Вимоги, передбачені цим проектом, майже повністю відповідають вимогам ст. 12 Директиви про промислові викиди. Результати порівняльної характеристики Директиви про ОВНС та Директиви про промислові викиди, подані у таблиці вище, свідчать про можливість використання інформації, отриманої в результаті проведення процедури ОВНС для потреб процедури видачі дозволів. При цьому таке використання може відбуватись безпосередньо та без ухвалення додаткових положень з цього приводу. В той же час, найбільш привабливим рішенням, що дозволить суттєво зменшити ризик дублювання, залишається внесення змін до процедури ОВНС, які будуть передбачати необхідність включення до EIS всією інформації, якої вимагають п. 1-3 ст. 25-3 проекту змін.

6.4 Прозора процедура видачі документів дозвільного характеру


Як вже зазначалося у Плані заходів, розробленого Проектом (Додаток 3) дуже важливо щоб заявник повністю розумів яку інформацію необхідно подавати та у який спосіб. Це досягається за рахунок прозорості процедури видачі дозволів . Положення керівних принципів ефективних систем природоохоронних дозволів ОЕСР16 передбачають проведення видачі дозволів у сім етапів, що мають бути відомими заявнику. До них належать:

(1) процедура консультацій до подання заяви, в рамках якої заявнику надається інформація про характер його зобов'язань і загальний зміст заяви (консультації); (2) підготовка та подання заяви оператором відповідно до інструкцій та/або затвердженої форми; (3) попередня перевірка заяви дозвільним органом на відповідність нормативним вимогам; (4) перегляд запитів про комерційну таємницю;

16 Див. примітку 4.

62(141)

(5) консультації дозвільного органу з іншими державними органами та громадськістю; (6) проведення аналізу заяви та визначення умов дозволу на підставі технічних настанов та положень відповідного законодавства; (7) видача або відмова у видачі дозволу.

Директива про промислові викиди не містить детальних положень щодо вищезазначених етапів. Зміст заяви про надання дозволу визначається у ст. 12 Директиви. Проте, зазначена директива не містить інструкції для складання чи бланку заяви про отримання дозволу, а також не вимагає від держав-членів врегульовувати порядок проведення консультацій до подання заяви . Більше того, Директива чітко не вимагає від держав-членів забезпечувати проведення попередню перевірку повноти заяви. Тим не менш, держави-члени зобов'язані забезпечити щоб заява про отримання дозволу мала визначений зміст, у зв’язку з цим, виникає необхідність у вимозі до дозвільних органів контролювати зміст заяви на отримання дозволу.

Директива про промислові викиди не регламентує питання конфіденційності. Положення про право на доступ до екологічної інформації та положення про конфіденційність зазначеної інформації, містяться у Директиві ЄС 2003/4/ЄС.17

Заходи на етапі проведення консультацій та прийняття рішення в процесі видачі дозволів регламентуються положеннями про залучення громадськості, які розглядаються у Розділі 6.2.1 (див. ст. 24 Директиви про промислові викиди).


Законодавство України в сфері дозвільної діяльності встановлює доволі чіткі та зрозумілі вимоги щодо змісту та порядку надання інформації для отримання дозволу. Дозвільний орган перевіряє заяву на наявність всієї необхідної інформації та надає заявнику можливість подати додаткову інформацію, в разі необхідності. Однак, як було зазначено у розділі 6.2.2, відсутні формальні вимог стосовно проведення консультацій із заявником, громадськістю (окрім положень Закону України «Про охорону атмосферного повітря») та, у ряді випадків, з іншими органами державної влади. Через обмежене залучення громадськості, процедура видачі дозволів не супроводжується розглядом запитів на конфіденційність.


Єдиною прогалиною у порівнянні з вимогами Директиви про промислові викиди є зміст заяви на отримання дозволу. Однак вона не матиме жодних наслідків, якщо основні дозволи будуть видаватися на підставі діючих норм, які визначають умови дозволу, включаючи положення про зміст заяви на отримання дозволу. Як зазначалось у розділі

17 Див. примітку 11.

63(141)

6.3.4, нами було розроблено проект вимог про зміст заяви на отримання дозволу, який буде запроваджений у мабутньому(див. Стаття 25-3, п. 1-3, Додаток 6).

Необхідно внести зміни до українського законодавства з метою врахування усіх семи етапів, які розглядались у розділі 6.4.1, в межах порядку видачі дозволів аби створити добре функціонуючу систему інтегрованого екологічного дозволу.


Намии було вироблено певну процедуру консультацій до подання, яка мала існувати в рамках дозвільної системи в Українізаяви про отримання дозволу. Відповідно до норм українського законодавства, заявник має право вимагати у дозвільного органа провести такі консультації, що передбачено низкою адміністративно-правових норм, а тому внесення жодних поправок у цій частині є непотрібним. Державні органи влади, в тому числі і дозвільний орган, не мають права відмовити у наданні таких консультацій. Консультації щодо змісту заяви на отримання дозволу завжди можуть надаватись (ч.1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»).

Слід також відмітити, що консультації, які проводяться до подання заяви, яка передбачена діючими положеннями Закону України «Про охорону атмосферного повітря», виявилась не достатньо корисною для заявника та зацікавленої громадськості. Наскільки нам відомо, такі заходи зазвичай вважаються зайвим етапом процедури видачі дозволів. Саме тому ми вирішили не пропонувати жодних норм, присвячених таким заходам на даному етапі. В разі виникненні потреби у розробці даних положень після запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу, який ґрунтується на принципі ВАТ, необхідно просто додати положення про проведення консультацій на етапі до подання заяви до оновленого Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 25-3 Додатку А).

Ми розробили нові положення щодо змісту заяви на отримання дозволу відповідно до системи інтегрованого екологічного дозволу, який ґрунтується на принципі ВАТ. Дані положення можуть бути запроваджені після прийняття політичного рішення про перехід від дозвільної системи за окремими об'єктами навколишнього середовища до запровадження системи інтегрованого дозволу. На даному етапі уповноважені органи мають розробили загальні настанови щодо змісту заяви на отримання дозволу.

Стосовно питання про конфіденційність інформації, яка міститься у заяві про одержання дозволу та перевірки заяви цієї заяви на наявність всієї необхідної інформації нами запропоновані спеціальні правила.

64(141)

Відповідно до положень Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (п.4 ст. 25-3 Додаток А), заявник може вимагати, щоб частина інформації, яка міститься у заяві на отримання дозволу вважалася конфіденційною. В такому випадку, зазначена інформація подається окремо, а вимога про необхідність вважати таку інформацію конфіденційною повинен бути обґрунтованим . При цьому таке обґрунтування має ґрунтуватися на вимогах українського законодавства про конфіденційність офіційних документів (ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

В разі подання запиту про конфіденційність певної інформації заявником, такий запит без невиправданою затримки перевіряється дозвільним органом на предмет відповідності такого запиту чинному законодавству (ч. 6 Статі 25-3 проекту закону про внесення змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Додаток А). За результатами перевірки, дозвільний орган може визнати інформацію, яка міститься у заяві про отримання дозволу (у повному обсязі або частково) конфіденційною або відхили запит про конфіденційність певної інформації. В більшості випадків зазначена процедура має проводитися досить швидко (протягом кількох днів), однак в ряді випадків це рішення може бути складним. Саме тому ми вирішили не обмежувати період прийняття рішення з даного питання. Слід також підкреслити, що інформація про поточну та майбутнью діяльності заявника, викидів (скидів) забруднюючих речовин та вплив на навколишнє середовище, не може вважатись конфіденційною, оскільки це суперечить загальній меті процедури видачі дозволів. Лише детальна інформація, подана у заяві на отримання дозволу, може вважатись конфіденційною (наприклад, формули, якість продукції, ринкові показники та ін.).

Рішення про відхилення запиту щодо конфіденційності певної інформації, у повному обсязі або частково, не може бути оскаржене окремо. В разі задоволення такого запиту, лише представники громадськості будуть зацікавлені у його оскарженні. Надання можливості окремо оскаржувати таке рішення може негативно вплинути на тривалість процедури видачі дозволів, оскільки його можна легко використати з метою недобросовісного призупинення проекту. В разі відхилення запиту, саме заявник матиме зацікавленість у оскарженні даного рішення. Оскільки таке оскарження також призведе до затримання процедури видачі дозволу, заявник, в разі небажання оприлюднення певної інформації, може відкликати власну заяву та переробити її, якщо він не бажає, щоб певна інформація, яку містить заява про одержання дозволу була оприлюдненою.

Працівники дозвільних органів мають отримати відповідну освіту, та навички у застосуванні законодавства присвяченого конфіденційності інформації. Така освіта та процес набуття навичок мають бути адаптованими до службовців дозвільних органів. В

65(141)

разі дотримання наших рекомендацій (див. розділ 5.1.4 вище) щодо юридичної освіти працівників дозвільних органів, потреба у зазначеній підготовці буде незначною.

Відповідно до положень ч.5 ст. 25-3 проекту змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Додаток А), дозвільний орган, який перевіряє заяву на отримання дозволу, повинен перевірити її на наявність всієї необхідної інформації. За відсутності певної інформації у заяві, така інформація доповнюється на підставі відповідного запиту, що подається протягом п'ятнадцяти робочих днів з моменту отримання заяви. Дане положення має на меті забезпечити всю необхідну інформацію для прийняття рішення стосовно надання дозволу не витрачаючи при цьому багато часу на адміністративні заходи вже протягом першого етапу процесу.

Наші пропозиції щодо залучення громадськості до процесу прийняття рішення подано у розділі 6.2.4. Зазначені пропозиції торкаються питання проведення консультацій з іншими органами державної влади та громадськістю, аналізу заяви та видання документу дозвільного характеру. Решта питань, зокрема умови дозволу та використання технічних рекомендацій, тісно пов'язані із переходом до використання принципу ВАТ та інтегрованого екологічного дозволу і розглядаються у розділі 7 та 9.

6.5 Термін дії дозволу. Правила зміни або припинення дії дозволу


Статтею 21 Директиви про промислові викиди, держави-члени зобов’язано забезпечити періодичний перегляд умов дозволу з боку дозвільних органів із подальшим внесенням змін, в разі необхідності. Особа, яка отримала дозвіл, на запит дозвільного органу, повинен надати всю необхідну інформацію, яка забезпечить перегляд умов дозволу. Така інформація, в разі запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу, який ґрунтується на принципі ВАТ, має включати результати моніторингу викидів забруднюючих речовин, а також іншу інформацію, необхідну для порівняння роботи устаткування (установок) із показниками, які впливають вимог ВАТ, у відповідних висновках ВАТ, та граничних рівнів викидів, який вважається ВАТ (BATAEL). Під час перегляду умов дозволу, дозвільний орган зобов'язаний використовувати інформацію, отриману в ході проведення моніторингу або перевірок.

Відповідно до положень ст. 21 перегляд умов дозволу має відбуватись за наступних умов:

рівень викидів забруднюючих речовин устаткування (установок), що діють на підставі дозволу, настільки значний, що потребує перегляду або встановлення нових граничних допустимих викидів;

66(141)

безпека виробництва вимагає запровадження інших технологій чи методів керування;

розвиток ВАТ дозволяє суттєво знизити рівень викидів (скидів) забруднюючих речовин;

на дотримання вимог нових або переглянутих нормативів якості навколишнього середовища, тобто положень про якість навколишнього середовища у відповідному регіоні та країні в цілому.

Після підготовки висновків ВАТ відповідно до вимог Директиви про промислові викиди та відповідного рішення Комісії ЄС, держава повинна протягом 4 років від дня публікації зазначеного рішення, забезпечити внесення змін до умов виданих дозволів, якщо положення таких висновків поширюються на основну діяльність устаткування (установки). Дозвільний орган відповідає за проведення перегляду та оновлення, в разі необхідності, умов дозволу для відповідних установок, а також забезпечує дотримання ними встановлених умов. В ході проведення перегляду також враховуються положення інших нових чи переглянутих висновків ВАТ для цієї установки, ухвалені з моменту останнього видання або перегляду дозволу.

Положення ст. 21 Директиви про промислові викиди, ґрунтується на ідеї про тривалість строку дії дозволу. Рекомендовано передбачати тривалого строку дії, який дозволяє спростити дозвільну систему та зменшити адміністративне навантаження на державні органи влади в та промисловість. Відповідно до положень Керівними принципами ОЕСР18 рекомендовано встановлювати строк дії дозволу тривалістю від п'яти до десяти років. Альтернативою такому підходу є підхід за яким, дозвіл може залишатись в силі до виникнення будь-якої підстави для його перегляду. У такому разі необхідно передбачити правила зміни або припинення дії дозволу аналогічні до положень Директиви про промислові викиди.

Перегляд дозволу зокрема проводиться в разі зміни діяльності оператора, що може призвести до збільшення впливу на навколишнє середовище. Стаття 20 Директиви про промислові викиди, зобов’язує держави-члени забезпечити, щоб оператори повідомляти дозвільні або контролюючі органи про будь-які заплановані зміни у характері або функціонуванні установки або збільшення їх потужності, якщо такі дії можуть вплинути на навколишнє середовище. У випадку необхідності дозвіл повинен бути переглянутим. В разі внесення значних змін, держави-члени повинні забезпечити, щоб такі зміни не вносилися без отримання дозволу, у такому випадку заява на отримання дозволу має стосуватися тих частин установки до яких вносяться зміни та інформація, необхідна для заявок на отримання інших дозволів, тією мірою якою зміна в установці впливає на питання, які висвітлюються в заявах для отримання інших дозволів. 18 Див. примітку 4.

67(141)

Зміни або збільшення потужності установки вважаються значними, якщо такі зміни чи збільшення досягають показники, передбачені Додатком І до Директиви про промислові викиди.


Відповідно до норм українського законодавства, різні види дозволів мають різний строк дії. Термін дії одних – не перевищує одного року (дозволи на здійснення операцій у сфері поводження з відходами), тоді як інші можуть надаватись на період від п'яти то 25 років (деякі дозволи на спеціальне водокористування). Лише процедура видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря містить чіткі правила про внесення змін або припинення дії дозволу (відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). Строк дії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря як правило становить п'ять років, однак дозвільний орган може скоротити зазначений строк, в разі виникнення наступних обставин:

рівень забруднення атмосферного повітря вимагає перегляду гранично допустимих рівнів викидів забруднюючих речовин;

значний розвиток в сфері ВАТ дозволяє суттєво зменшити обсяги викидів без додаткових витрат;

техніка безпеки здійснення виробничої діяльності чи експлуатації установки вимагає використання інших технологій; або

зміни напрямку виробничої діяльності можуть потягнути за собою значні негативні наслідки для здоров’я людини або навколишнього середовища.

Відкликання дозволів на спеціальне водокористування можливе у випадку коли потреби у питній воді не можуть бути задоволені без відкликання дозволу. До інших підстав відкликання дозволу на спеціальне водокористування з боку дозвільного органу відносять порушення умов водокористування з боку користувача або несплата збору за спеціальне використання води.

Практика свідчить, що переважна більшість дозволів видається дозвільними органами України із невеликим строком дії. Причиною цієї ситуації є та обставина, що дозвільна діяльність також виконує функції контролю. Це створює велике навантаження на дозвільні органи. Наприклад, лише у 2011 році органами державної влади у Львові було видано 305 дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, 374 дозволи на спеціальне водокористування та 919 дозволів на викиди забруднюючих речовин у повітря. Оскільки, відповідно до вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дозвільним органам надано лише десять днів для розгляду заяви про отримання дозволу, прийняття виваженого рішення у такий строк є неможливим.

68(141)

Внесення змін до установки як правило вимагає отримання нового дозволу. Інформація в заяві на отримання дозволу може містити лише інформацію про частини установки, які зазнають відповідних змін проте, за загальним правилом у випадку внесення змін до установки видається новий дозвіл на всю установку у відповідь на заяву про видачу дозволу на внесення змін до відповідної установки.


Оскільки більшість дозволів видаються на невеликий період часу, за виключенням дозволів, які видаються відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря», українське законодавство майже не містить положень щодо правил внесення змін або припинення дії дозволів. Таким чином, дотримання вимог ст. 21 Директиви про промислові викиди буде неможливим по відношенню до більшості основних дозволів без внесення відповідних змін до законодавства у сфері дозвільної системи. Аналогічні ситуація існує і по відношенню до внесення змін до установок чи до способів їх експлуатації, передбачених статтею 20.


Ми пропонуємо запровадити необмежений термін дії за основними дозволами (див. п. 3 ст. 25-2) в межах проекту про внесення змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Додаток А). Крім того, ми пропонуємо наділити дозвільний орган повноваженням з власної ініціативи, переглядати умови дозволу в разі виникнення наступних обставин:

рівень забруднення навколишнього середовища вимагає перегляду умов екологічного дозволу;

змінилися положення ВАТ таким чином, що з метою забезпечення їх виконання необхідно змінити умови дозволу;

зміни у положеннях про безпеку виробництва вимагають внесення змін у діяльності, зазначеної у дозволі;

внесення змін чи прийняття нових нормативно-правових актів у сфері екології вимагають перегляду умов дозволу; та

захист навколишнього середовища або здоров'я людини не може бути забезпечення без внесення змін до умов дозволу.

Вищезазначені положення призведуть до закріплення норм, які містять більше положень, ніж того вимагає ст. 21 Директиви про промислові викиди. Проте це видається необхідним з метою забезпечити належне функціонування дозвільної системи.

Інформація, необхідна для внесення змін до умов дозволу, подається заявником на вимогу дозвільного органу. Оприлюднення проекту рішення про зміну одного або

69(141)

кількох умов дозволу здійснюється в такому ж порядку як і заява про отримання дозволу див. п. 3 ст. 25-6 проекту змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Додаток А). Рішення про внесення змін до екологічного дозволу супроводжується обґрунтуванням та оприлюднюється відповідно до аналогічних вимог, що діють по відношенню до рішення стосовно надання дозволу (див. п. 4 ст. 25-6).

Ми також пропонуємо наділити дозвільний орган повноваженням анулювати дозвіл, якщо експлуатації установки становить істотну загрозу для навколишнього середовища або здоров'я людини. Ми також пропонуємо, закріпити повноваження дозвільного органу анулювати виданий дозвіл, якщо виникли підстави для внесення змін до умов дозволу, якщо змінені умови дозволу не можуть бути виконані (наприклад, через фінансові або технічні міркування). Слід також передбачити можливість анулювання дозволу, якщо це необхідних для попередження суттєвої загрози здоров'ю людини або виснаження природних ресурсів. Для отримання додаткової інформації, дивіться проект поправок до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (п.1 ст. 25-7 Додаток А). Рішення про анулювання дозволу вступає в дію негайно, якщо інше не передбачено дозвільним органом (див. п.3 ст. 25-7). Рішення про анулювання дозволу повинно містити причини його прийняття та оприлюднюється у такий же спосіб, як і рішення про надання дозволу (див. п. 4 ст. 25-7).

З метою попередження ризику корупції, рішення щодо дії анулювання дозволу дозвільним органом можу бути прийнято лише протягом року з дня, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про виникнення підстав для анулювання дозволу (див. п.2 ст. 25-7). Зазначеного положення може виявитись складним для розуміння в межах іншої юрисдикції. Однак, враховуючи отриману нами інформацію що рівень корупції на Україні вимагає обмежити максимальний строк реагування дозвільного органу.

Оператор зобов'язується повідомляти дозвільний орган про наміри щодо внесення змін до діяльності, передбаченої відповідним дозволом, до проведення зазначених змін. Дозвільний орган розглядає інформацію подану оператором і у разі, якщо зміна до діяльності носить суттєвий характер дозвільний орган зобов’язаний зробити операторові розпорядження про необхідність подання заяви для отримання дозволу на проведення запропонованих змін. Ми пропонуємо не регламентувати зміст інформації, що має подаватись заявником, оскільки саме заявник зацікавлений у проведенні швидкої та правильної оцінки його заяви з боку дозвільного органу.

Дозвіл на внесення суттєвих змін надаватиметься відповідно до звичайного порядку видачі дозволів. Внесення несуттєвих змін дозволяється без отримання відповідного дозволу. Зміни до Закону України «Про охорону навколишнього природного

70(141)

середовища», які стосуються внесення змін до діяльності, для здійснення якої необхідно отримати екологічний дозвіл наведено у ст. 25-5 (Додаток А).

6.6 Оскарження


Для того, щоб представники громадськості не були змушені повністю покладатися на роботу дозвільних органів, представники громадськості наділені правом на доступ до правосуддя тобто правом оскаржити рішення про надання дозволу до суду чи до органу, який виконує аналогічні функції. . Положення про доступ до правосуддя у Директиві про промислові забруднення, як і положення про участь громадськості беруть свій початок з вимог Орхуської конвенції. Як і участь громадськості,доступ до правосуддя має вирішальне значення з точки зору прав людини. Рішення про надання дозволу виглядатиме більш справедливим та законним в очах громадськості, якщо це рішення може бути переглянутим неупередженим органом.

Відмінність у положеннях про участь громадськості та положеннями, які стосуються права на оскарження полягає у тому, що перелік фізичних/юридичних осіб, що можуть користуватись зазначеним правом може бути обмеженим. Дуже важливо щоб будь-якої фізична/юридична особа, яка вважає що її права порушено прийняттям (або неприйняттям) відповідного рішення, мала право на розгляд її справи неупередженим органом (доступ до правосуддя).

Відповідно до положень ст. 25 Директиви про промислові викиди, держави-члени повинні забезпечити доступ відповідних представників громадськості до процедури перегляду прийнятих рішень в суді або іншому незалежному та неупередженому органі, з метою оскарження матеріально-правової чи процедурно-правової законності будь-якого рішення, дії або бездіяльності. Право на оскарження рішення стосовно надання дозволу надається відповідним представникам громадськості, (а) які мають належний інтерес чи (б) які вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, якщо адміністративно-процесуальні норми відповідної держави-члена вимагають такого порушення як передумови для звернення до суду.

Що становить собою достатня зацікавленість та порушення того чи іншого права визначаються державами-членами, при цьому, останні повинні враховувати мету надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя. В цьому контексті, НУО які сприяють охороні довкілля та відповідають вимогам національного законодавства вважаться достатньо заінтересованими. На розсуд країн-членів віднесено також питання про те, на якому етапі рішення, дія чи бездіяльність може бути

71(141)

оскарженою. В той же час, держави-члени можуть запровадити процедуру попереднього перегляду адміністративним органом.

Незалежно від того, яка процедура використовується, Директиви про промислові викиди вимагає, щоб така процедура була справедливою, неупередженою, своєчасною та щоб вона не передбачала невиправдано великих витрат (ч. 2 ст. 25.4). Держави-члени забезпечують надання громадськості інформації про доступ до адміністративних і судових процедур перегляду рішень.


Верховний Суд України – найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції в Україні. Нижчу сходинку у порівнянні з Верховним Судом України посідають Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий адміністративний суд та Вищий господарський суд. Крім-того існують місцеві та апеляційні суди. Рішення з екологічних питань в переважній більшості випадків підсудні адміністративним судам.19

Слухання справи у суді має судовий характер, тобто в разі оскарження рішення стосовно надання дозволу, таке рішення не буде розглядатися по суті. Право на оскарження рішення має особа, що має перебуває безпосередньо у правовідносинах з дозвільним органом наприклад, заявник. Громадськість формально має право на оскарження рішень про надання дозволу, передбаченого положеннями Закону України «Про охорону атмосферного повітря», Водного кодексу та Закону України «Про відходи». Однак зазначене право майже не застосовується на практиці через небажання судів застосовувати положення п. 3 ст. 9 Орхуської конвенції, що регламентує право НУО та представників громадськості на оскарження будь-яких дій або бездіяльності органів виконавчої влади у сфері екології, у зв’язку з цим, це право має обмежену цінність. Це означає, що, на практиці, представники громадськості та НУО не мають права оскаржувати рішення про надання дозволу у адміністративному суді.


Відсутні положення законодавства України, які б забезпечували реалізацію вимог ст. 25 Директиви про промислові викиди.


Важко вплинути на судову систему України в рамках реалізації проекту присвяченого екологічно-небезпечній діяльності. Будь-які зміни мають ґрунтуватись на проведенні

19 Слухання справ може передаватись на розгляд судів загальної юрисдикції або господарських судів, коли такі справи виникають через приватні правові відносини між фізичними особами та економічними суб'єктами господарювання. В межах даної законодавчої програми до розгляду зазначених питань пропонується залучати лише суди загальної юрисдикції.

72(141)

попереднього аналізу, що може вплинути на функціонування всієї правової системи держави. Це не означає, що такі зміни не слід розглядати. Проте, це питання знаходиться поза межами Проекту. Саме тому ми схиляємось до пропозиції, що передбачає розгляд МЕПР добровільних адміністративних скарг.

Ми пропонуємо, щоб будь-яке рішення про надання або відхилення заяви про надання екологічного дозволу, а також про внесення змін або анулювання екологічного дозволу може оскаржуватись повністю або у певній частині шляхом звернення до МЕПР. Заявник безумовно матиме право на оскарження.

Також передбачається надання можливості оскаржити окрему умову дозволу або її відсутність.

Конституція забороняє встановлювати обов'язкове оскарження рішень у формі звернення до МЕПР. Будь-які рішення органів державної влади України можуть бути оскарженими у суді. Однак, навряд-чи така ситуація призведе до того, що особи, які оскаржують рішення про надання дозволу будуть обирати звернення до суду, а не МЕПР. Причиною цього є несхильність судових органів розглядати предмет рішення стосовно надання дозволу (в тому числі окремої умови дозволу) .

Новою рисою для українського законодавства має стати право зацікавленої громадськості на оскарження рішень стосовно надання дозволу, якщо такі рішення порушують права громадськості у будь-який спосіб. Представники громадськості, чиї права не було порушено в результаті прийняття рішення, матимуть право на його оскарження за умови: 1) порушення нормативів якості навколишнього природного середовища, та/або 2) порушення правових норм, що забезпечують їх безпеку або безпеку інших осіб. Для отримання додаткової інформації, дивіться проект змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (пп. 1 п.1 ст. 91 Додаток А). На виконання вимог, передбачених положеннями п. 3 ст. 9 Орхуської конвенції, НУО, діяльність яких спрямована на охорону навколишнього середовища, мають право на оскарження рішень дозвільних органів, навіть якщо такі рішення не порушують їх прав. Право на оскарження має надаватись організаціям, мета діяльності яких відповідає предмету скарги, якімають не менше 100 членів та діють на території України протягом останніх трьох років до моменту подання скарги (див. підпункт 7 пункту І проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, з метою вдосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього середовища (Додаток А). В якості альтернативи можна запровадити аналогічні зміни до Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства та Господарського процесуального кодексу України. Однак, враховуючи можливість

73(141)

запровадження всіх необхідних поправок в межах Закону про громадські організації, ми віддаємо перевагу запровадженню поправок до одного законодавчого акту аніж до трьох.

Скарги подаються протягом трьох тижнів від дати, коли скаржник дізнався чи повинен був дізнатися про ухвалення рішення про надання або відхилення заяви на отримання екологічного дозволу (п. 1 ст. 25.8 проекту змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Додаток А)). МЕПР може подавати запит на отримання додаткової інформації щодо предмету скарги від заявника або дозвільного органу протягом 15 днів з моменту отримання скарги та заяви на отримання дозволу, рішення за якою оскаржується. Зазначена додаткова інформація повинна бути подана в межах розумного строку. МЕПР уповноважений задовольнити або відмовити у задоволенні скарги, а також має право зупиняти дію, доповнити або змінити умови дозволу з власної ініціативи. Для отримання додаткової інформації, дивіться проект змін (п.2-3 ст. 25-8 Додаток А).

Рішення про задоволення чи відмову у задоволенні скарги, аналогічно до рішення про надання дозволу, повинно містити причини його прийняття та негайно повідомляється заявнику. Більше того МЕПР зобов’язане оприлюднити таке рішення у спосіб, у який здійснюється оприлюднення рішення про надання дозволу. Зазначені положення (п. 4-5 ст. 25-8) передбачено у проекті змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Додаток А).

7 Дотримання вимог і моніторинг

7.1 Чіткі та придатні для застосування умови дозволу


Відповідно до положень ст. 14 Директиви про промислові викиди, держави-члени, в разі надання дозволу, мають забезпечити аби такий дозвіл передбачав усі необхідні заходи для забезпечення дотримання основних положень даної директиви. Таким чином дозвіл має передбачати наступні умови:

а. граничний рівень викидів (скидів) забруднюючих речовин, що будуть викидатися (скидатися) установкою у великих обсягах у повітря, воду та землю;

б. відповідні заходи захисту ґрунту та підземних вод, а також проведення моніторингу та заходи поводження із утвореними відходами;

74(141)

в. відповідні вимоги щодо моніторингу викидів (скидів) забруднюючих речовин із зазначенням методики вимірювання, а також періодичності та процедури оцінювання;

г. зобов'язання щорічно надавати органам виконавчої влади інформацію за результатами моніторингу викидів (скидів) та інші необхідні дані з метою забезпечити умови для перевірки такими органами дотримання умов дозволу;

д. відповідні вимоги щодо проведення регулярного технічного обслуговування та нагляду за реалізацією заходів захисту ґрунту та підземних вод від викидів забруднюючих речовин, а також відповідні вимоги щодо періодичного контролю ґрунту та підземних вод;

е. заходи на період роботи установки поза нормальним режимом експлуатації, зокрема введення в експлуатацію та припинення експлуатації, витоки, несправності, короткочасні зупинки та остаточне припинення роботи;

ж. положення щодо мінімізації транскордонного забруднення, а також забруднення на великі відстані, та

з. умови оцінки дотримання граничних допустимих викидів (скидів) або посилання на аналогічні вимоги, розроблені в інших документах.

Нормативи гранично допустимих викиди (скиди) можуть замінятись рівноцінними показниками або технічними вимогами, що дозволяють забезпечити аналогічний рівень охорони навколишнього середовища. Таким чином, дозвільний орган може замість того, щоб встановити нормативи гранично допустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин може вимагати у заявника встановити обладнання (чи методи керування) спрямовані на зменшення забруднення або інше аналогічне обладнання (чи методи керування). Як правило Встановлення граничного допустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин становить собою кращу форму регулювання. Дозвіл, який зобов’язує оператора використовувати певну технологію чи метою керування буде невиправдано змушувати оператора зосередитись лише на певному типі інвестицій. За незначної кількості постачальників даної технології (чи методів керування), оператор буде змушений витрачати набагато більше коштів у порівнянні з випадком коли б він мав можливість обирати різні технології чи методи керування. Окрім того, і що більш важливо, оператор може отримати можливість обрати краще з екологічної точки зору технологію (чи методи керування) (або аналогічні), якщо такі були розроблені . Таким чином, встановлення обов’язку використовувати чітко-встановлені технології (чи методи керування) в межах дозволу слід використовувати лише за неможливості або складності встановлення гранично допустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин. Наприклад, така ситуація має місце у випадках здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря неорганізованими джерелами викидів (наприклад, викиди пилу або летючих органічних сполук під час проведення робіт на відкритому повітрі).

75(141)

Відповідно до положень ст. 14.3 Директиви про промислові викиди, висновки ВАТ завжди вважаються документами на підставі яких встановлюються умови дозволу. Директива дозволяє встановлювати більш суворі умови у порівнянні з положеннями відповідно до висновків за принципами ВАТ. Встановлення менш суворих умов дозволяється лише за окремих, чітко визначених обставин. Ми повернемось до розгляду зазначених питань, зокрема концепції щодо висновків ВАТ у розділі 9.

Висновки ВАТ можуть не охоплювати всіх видів впливу установки на навколишнє середовище. За таких обставин, рекомендований тип технологій обирається дозвільним органом відповідно до критеріїв визначення ВАТ, які розглядаються у розділі 9.


7.1.2.1 Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» і нормативно-правові акти, прийняті на його розвиток, регулюють викиди для 131 речовини. Однак, на практиці великі забруднювачі мають надати відомості і оцінку стосовно 20-30 параметрів, вказаним у заяві про видачу дозволу. Умови дозволу визначаються у вигляді допустимих обсягів викидів забруднювачів в одиницю часу, чи на одиницю об’ємом (наприклад, м3) або у іншій відповідний спосіб. Таким чином, можна стверджувати про наступні підстави для встановлення умов дозволу.

Умови розробляються на основі Наказу Мінприроди № 309 від 27.06.2006 року «Про затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел» (далі - Наказ 309 ). Нормативи визначають допустиму концентрацію різних речовин у газах у мг/м3. Зазначені нормативи застосовуються до установок, що належать до першої групи (відповідно до наказу 309) – своєрідний аналог положень Додатку І до Директиви про промислові викиди.

Умови дозволу також формуються на основі застосування моделі розсіювання. Такі моделі розсіювання використовуються при аналізі відповідних забруднювачів для того, щоб підтвердити, що виробнича діяльність може проводитися без порушення нормативів якості навколишнього середовища в межах санітарної зони захисту (СЗЗ). В разі перевищення нормативів якості навколишнього середовища умови дозволу необхідно встановити на рівні, який забезпечує дотримання відповідних нормативів. Умови дозволу, які базуються на нормативах якості навколишнього середовища, можуть включати або не включати ті самі речовини, вміст яких регулюється вимогами щодо гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, визначених у Наказі 309.

76(141)

Нарешті, умови дозволу можуть також визначатися на основі технологічних нормативів. Такі нормативи розроблені, зокрема, для:

виробництва нормального електрокорунду в дугових трифазних руднотермічних печах20,

виробництво електроенергії у котельнях, що працюють на лушпинні соняшнику21,

виробництво цементного клінкеру в обертових випалювальних печах потужністю понад 500 тон на добу22,

Якщо діяльність суб'єкту господарювання визначається нормативами гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та технологічними нормативами, перевага надається технологічним нормативам (п. 1.4 Наказу № 309).

В разі відсутності перевищення показників технологічних нормативів, виробниче обладнання або обладнання для попередження забруднення (де це доцільно) вважається найкращим з доступних.

Всі дозволи містять вимоги щодо моніторингу і контролю викидів забруднюючих речовин.

Резюмуючи викладене, необхідно зазначити, що умови дозволу базуються на призначених для загального застосування нормативів гранично допустимих викидів ; нормативах, визначених на підставі нормативами якості навколишнього середовища; визначених шляхом застосування моделей розсіювання та технологічних нормативах. Практично це означає, що більшість умов дозволу відображує зміст загальнообов’язкових правил допустимих викидів забруднювачів стаціонарними установками.

У додатку В містяться приклади умов дозволів, передбачених дозволами : (1) Авдіївського коксохімічного заводу у Донецький області – від 18 лютого 2009 року, (2) Бурштинської теплоелектростанції у Івано-Франківській області – від 5 травня 2009 року та (3) Добротвірської теплоелектростанції у Львівській області – від 24 лютого

20 Технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин із устаткування (установок) для виробництва нормального електрокорунду в дугових трифазних руднотермічних печах при плавленні «на випуск», затверджені наказом Мінприроди № 524 від 05.10.2009.21 Технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря із котелень, що працюють на лушпинні соняшнику, затверджені наказом Мінприроди № 540 від 13.10.2009.22 Технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин із устаткування (установок) для виробництва цементного клінкеру в обертових випалювальних печах, виробнича потужність яких перевищує 500 тонн на день, затверджених наказом Мінприроди № 23 від 20.01.2009

77(141)

2010 року. Практика показує, що українські дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами не встановлюють надмірної кількості параметрів. Натомість, як і в ЄС, нормативи гранично допустимих викидів визначаються лише стосовно основних забруднюючих речовин. При цьому нормативи гранично допустимих викидів, визначені на підставі технологічних нормативів, встановлюються частіше ніж показники, визначені із застосуванням моделі розсіювання. Існує два види технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин: поточні та перспективні нормативи. Технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин містять також термін у який установка має відповідати перспективному технологічному нормативу допустимих викидів забруднюючих речовин. Більше того, слід відмітити відсутність відступів від нормативів гранично допустимих викидів, встановлених у нормативному порядку, або показників технологічних нормативів допустимих викидів. Натомість дозвільні органи все частіше вдаються до встановлення перехідного періоду аби дозволити оператору вжити всіх необхідних заходів з метою дотримання нормативів гранично допустимих викидів, встановлених у нормативному порядку. Такі заходи відображаються у дозволі із зазначенням відповідної вартості. Наприклад, Авдіївський коксохімічний завод (з прикладу у Додатку В) зобов'язується вжити близько 60 різноманітних заходів на загальну вартість понад 175 мільйонів гривень.

Переважна більшість установок, які діють на підставі дозволу, суттєво порушують нормативи гранично допустимих викидів, встановлені законодавством (відповідно до таблиці у Додатку В). Особливо це стосується теплоелектростанцій, на яких результати дослідження засвідчили наявність суттєвих проблем, зокрема щодо викидів твердих часток, діоксиду сірки та, у певною мірою, оксидів азоту. В окремих випадках оператора було зобов'язано скоротити рівень викидів забруднюючих речовин у десять разів. Для цього потрібні значні інвестиції та обладнання для попередження забруднення.

В ході проведення обговорень із операторами промислових підприємств, ми отримали інформацію про неможливість проведення усіх необхідних інвестицій у встановлений час. Це пояснюється, зокрема недоцільністю проведення інвестицій у сучасне обладнання для попередження забруднення для заводів та котли, які є старими та майже зношеними. За словами представників операторів, планування інвестицій в обладнання для попередження забруднення необхідно узгодити із інвестиціями у виробниче обладнання. В той же час, наскільки нам стало відомо, дозвільні органи не в змозі задовольнити такі вимоги операторів. Причиною цього є сприйняття дозвільними органами системи правового регулювання як таку, що не допускає жодних винятків з вимог нормативно-правих актів (незважаючи не те, що така можливість існує відповідно до п. 3 та п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, див. розділ 3.6).

78(141)

Ми вважаємо, що умови дозволу передбачені Законом України «Про охорону атмосферного повітря» є доволі чіткими та однозначними. Майже не виникає сумнівів щодо того, що саме слід робити оператору з тим, аби виконати умовам дозволу. Однак, основний недолік системи полягає в тому, що оператори, з якими ми спілкувались, не зможуть виконати зазначені умови. Тож, у більшості випадків, принаймні з точки зору операторів, умови дозволу є надзвичайно жорсткими. Власне показники гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та технологічні нормативи не виглядають недосяжними . Практично більша частина таких нормативно-встановлених нормативів гранично допустимих викидів, які застосовуються до великих установок взяті з права ЄС чи відповідних BREF. При цьому, терміни досягнення показників гранично допустимих викидів сприймаються більшістю як нереалістичні (оскільки дозвільні органи не користуються власним правом встановлювати відступи). Ми вважаємо, що така ситуація має великий негативний вплив на довіру до дозвільної системи, а тому потребує якомога швидкого вирішення у законодавстві та правозастосовній практиці.

7.1.2.2 Водний кодекс

Водний кодекс і нормативно-правові акти, прийняті на його розвиток, регулюють скиди до водних об’єктів низки різних речовин. Гранично допустимі скиди (далі - ГДС) встановлюються, якщо скиди містять речовини, що включені до переліків, які містяться у додатках до нормативно-правових актів про надання дозволів на спеціальне водокористування. В конкретних випадках регулюванню підлягають лише ті речовини, вміст яких перевищує їх концентрацію у воді при її заборі. Умови дозволу установлюються як допустимі викиди в одиницю часу. Нормативи ГДС є складовою частиною умов дозволу, таким чином, дозвіл встановлює рівні скидів забруднюючих речовин, які вважаються допустимими з огляду на необхідність забезпечення дотримання відповідних нормативів якості навколишнього середовища. Інші документи, які додаються до заяви на видачу дозволу включають: дані щодо ГДС і план заходів скорочення скидів з метою поступового досягнення нормативів якості навколишнього середовища тощо. При видачі дозволу ці документи також затверджуються дозвільним органом і таким чином стають обов’язковими для виконання оператором.

ГДС з дозволу Авдіївського коксохімічного заводу у Донецькій області (від 5 грудня 2011 року) подано у Додатку В. Хоча показники ГДС не було встановлено на підставі технологічних нормативів або інших положень щодо використання ВАТ, деякі положення даного дозволу передбачають проведення технічної модернізації. Вони також відображені у Додатку В. В той же час, не було встановлено жодних конкретних вимог (наприклад, більш жорстоких ГДС) стосовно здійснення такої модернізації.

Аналіз кількох документів дозвільного характеру засвідчив, що українські дозволи на спеціальне водокористування передбачають велику кількість різноманітних, проте

79(141)

обґрунтованих, параметрів. ГДС визначаються майже по кожній забруднюючій речовині. Нормативи ГДС розраховують за допомогою моделі розсіювання, що є традиційним способом встановлення умов дозволу на території України. В той же час майже не існує жодного зв'язку між технологічним розвитком у сфері очищення стічних вод та відповідними умовами дозволу. Певне обладнання суб'єкта господарювання може потребувати технічної модернізації та покращення функціональних показників. Однак жодної інформації про підстави для встановлення зазначених вимог у дозволі не зазначається. Більше того, інформація, отримана нами в ході спілкування із представниками операторів, свідчить про те, що більшість вимог до модернізації визначається на підставі пропозицій самих операторів. Таким чином, дозволи на спеціальне водокористування важко назвати потужним стимулом для розвитку обладнання для попередження забруднення під час скидів забруднюючих речовин у воду.

Ми вважаємо, що умови дозволу відповідно до положень Водного кодексу України є доволі чіткими та однозначними. Майже не виникає питань з приводу того, що саме слід зробити оператору для того, аби виконати вимоги умов дозволу. Однак процедура встановлення умов дозволу не враховує, яких саме результатів можна досягти за рахунок скорочення викидів забруднюючих речовин, натомість ґрунтується на відповідних положеннях, що визначають мінімальні показники якості навколишнього середовища.

Наскільки нам стало відомо, дозволи на спеціальне водокористування є менш складними для дотримання у порівнянні із дозволами на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

7.1.2.3 Дозволи на поводження з відходами

Дозволи, що надаються відповідно до Закону України «Про відходи», регламентують лише утворення та розміщення відходів, залишаючи поза увагою такі аспекти як поводження з відходами, повторне використання та переробка. Вимоги дозволу спрямовані на обмеження обсягів відходів, утворюваних на об’єктах, на які поширюється дія Закону «Про відходи» і регулювання видів технологій, які суб’єкт господарювання використовує для цих цілей. Однак, на практиці місцеві органи влади інколи вважають, що відповідно до Закону «Про відходи» діяльність зі зберігання і перевезення відходів також має здійснюватись на підставі дозволу.

Порядок отримання дозволів на поводження з відходами менш обтяжливий у порівнянні із отриманням дозволів на викиди забруднюючих речовин у повітря або спеціальне водокористування. З іншого боку такі дозволи зазвичай містять величезну кількість детальних вимог. Приклад відповідного дозволу Авдіївського коксохімічного заводу у Донецькій області від 1 червня 2011 року, подано у Додатку В.

80(141)

Ми вважаємо, що умови дозволу відповідно до положень Закону України «Про відходи» є доволі чіткими та однозначними. Майже не виникає сумнівів щодо того, що саме слід зробити оператору аби виконати умови дозволу. Однак процедура встановлення умов дозволу не враховує, яких саме результатів можна досягти за рахунок скорочення утворення відходів або збільшення відходів, які повторно використовуються чи переробляються. Наскільки нам стало відомо, дотримання вимог зазначених дозволів не викликає особливих труднощів. Однак вони вважаються доволі обтяжливими враховуючи необхідність їх щорічного оновлення. Крім-того ліміти щодо утворення відходів, які встановлюється обласною державною адміністрацією, можуть обмежувати виробничі потужності відповідного суб'єкту господарювання. У зв’язку з цим, виникають питання стосовно пропорційності даної системи, враховуючи незрозумілість зазначених положень. Слід також розглянути інші, менш проблематичні, шляхи скорочення показників утворення відходів, які можуть бути встановленими ще до реалізації пропозицій, зазначених у Додатку А до даного документу.

Отримані нами дозволи містили доволі детальні вимоги. Кожен тип відходів, зокрема відходи, що не перевищують одної тони на рік, має відповідним чином контролюватись спеціальним суб’єктом, за договором з оператором. Настільки детальні вимоги обмежують можливості оператора щодо встановлення або тестування нових чи кращих систем переробки або поводження із відходами. Крім-того вони підривають конкуренцію на ринку поводження із відходами.


Закон України «Про охорону атмосферного повітря» передбачає чіткі вимоги по кожному типу суб'єктів господарювання, тому дозвільні органи отримують можливість встановлювати такі умови дозволу, що є максимально наближеними до умов дозволу передбаченого Директивою про промислові викиди. Як вже зазначалося у розділі 7.1.2, такі умови дозволу є доволі чіткими та однозначними. Однак терміни реалізації нових показників граничного допустимих викидів забруднюючих речовин та технологічних нормативів за принципом ВАТ, вважаються нереальними на думку більшості операторів, що негативно впливає на довіру до дозвільної системи та заходи по скороченню корупції. Дуже важливо, щоб дозвільний орган був переконаним у можливості дотримання умов дозволу без надмірних зусиль з боку заявника.

Положення Закону України «Про відходи» та Водного кодексу не передбачають встановлення умов дозволу за принципом ВАТ. В той же час, дотримання зазначених умов виявляться набагато простішим у порівнянні із вимогами дозволів, які видаються відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря». В межах поступового підходу до ми не вважаємо, що це становитиме серйозну проблему. Як

81(141)

зазначалось у розділі 3.7, наші законодавчі пропозиції передбачають, що відповідні органи влади мають спочатку отримати певний перелік процедурних норм, розроблених відповідно до вимог Директиви про промислові викиди. Після того як процедури будуть встановлені та будуть використовуватися протягом достатнього строку, необхідного дозвільному органові для того, щоб адаптуватися до нової системи, можуть бути здійснені зміни матеріально-правових норм тобто може бути встановлений принцип ВАТ для всіх ключових дозволів.


Перехід від діючої дозвільної системи до системи інтегрованого екологічного дозволу за принципами ВАТ призведе до появи нових видів умов дозволів (див. Розділ 9). З точки зору змісту дозволу, ми пропонуємо положення, які передбачають такий перехід. На наш погляд, екологічний дозвіл повинен включати наступну інформацію ( п. 1 ст. 25-4 проекту поправок, поданого у Додатку А):

гранично допустимі викиди (скиди) забруднюючих речовин; відповідні заходи захисту ґрунту та підземних вод; заходи моніторингу та поводження із відходами, утвореними в процесі

планованої діяльності; вимоги щодо моніторингу викидів забруднюючих речовин із зазначенням

методики вимірювання, а також періодичності та процедури оцінювання; зобов'язання подавати державній екологічній інспекції інформацію за

результатами моніторингу викидів (скидів) забруднюючих речовин; вимоги щодо проведення регулярного технічного обслуговування та нагляду за

заходами по попередженню викидів забруднюючих речовин у ґрунт та підземні води; та

заходи на випадок експлуатації в умовах, які відрізняються від звичайних.

Положення пунктів 1 - 4 ст. 25-4 пропозиції розроблено з урахуванням подальшої реалізації інтегрованого екологічного дозволу з використанням ВАТ. Таким чином, дозвільний орган має право видати екологічний дозвіл, за умови підтвердження заявником, що діяльність, передбачена у відповідній заяві, відповідатиме наступним вимогам:

вжито всіх заходів для попередження забруднення; будуть використовуватися найкращі з доступних технологій та/чи методів

керування, незалежно від того створюються (використовуються) вони в Україні, якщо вони є розумно доступними для заявника;

не буде спричинено істотного забруднення; у разі наявності економічної та технічної можливості відходи не будуть

утворюватися;

82(141)

у разі утворення відходів, буде здійснено їх підготовку до повторного використання, утилізацію, повторного використання чи у разі, якщо це технічно чи економічно неможливо, розміщення, при цьому буде вжито заходів щодо попередження чи зменшення впливу на довкілля;

енергія використовується ефективно; вжито необхідних заходів щодо попередження аварій чи обмеження їх

наслідків; та необхідних заходів буде вжито після припинення діяльності з метою

усунення будь-якого ризику забруднення та повернення місця здійснення відповідної діяльності до задовільного стану.

Враховуючи відповідні положення Директиви про промислові викиди, ми пропонуємо розуміти вимогу використовувати ВАТ як таку, яка стосується технології, що має використовуватись, а також особливості її проектування, будови, технічного обслуговування та виведення з експлуатації.

З метою уточнення, що застосування законодавства, яке ґрунтується на вимозі ВАТ вимагає забезпечувати баланс інтересів, ми пропонуємо щоб рішення про надання чи відмову у наданні екологічного дозволу, включаючи умови дозволу, повинно ґрунтуватися на оцінці того, як планована діяльність відповідає чи буде відповідати зазначеним вище вимогам, які застосовуються тією мірою наскільки це економічно та технічно можливо вжити відповідних заходів. Реалізація таких заходів потребує проведення аналізу витрат та вигод інвестицій, за якого здійснюється аналіз кожного заходу на предмет витрат та отримуваних переваг від реалізації такого заходу, та за якого перевага повинна бути надана заходам, що є найбільш ефективними з точки зору забезпечення високого рівня охорони довкілля як цілого.

Положення частин 1-4 статті 25-4 свідчать про те, що їх положення не мають сенсу в межах наявної дозвільної системи в Україні. Саме тому ми пропонуємо запровадити перехідні положення, згідно з якими, вимоги частин. 1- 4 набудуть чинності, коли Кабінетом Міністрів України буде прийнято відповідне рішення. Практично це означає, що перехід від існуючої дозвільної системи, яка ґрунтується на засадах по-об’єктової охорони до системи інтегрованого екологічного дозволу з використанням принципу ВАТ відбуватиметься за допомогою рішення Кабінету Міністрів України.

Як зазначалося вище, Закон України «Про охорону атмосферного повітря» вже встановлює гранично допустимі викиди забруднюючих речовин за принципами ВАТ, а також містить інші елементи принципу ВАТ. Загалом не існує жодних підстав аби Україна припинила дотримуватись зазначених положень після запровадження інтегрованого екологічного дозволу. Саме тому ми пропонуємо вважати вид діяльності

83(141)

діяльність, що відповідає нормативам гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та технологічним нормативам допустимих викидів, встановленим за принципами ВАТ, як таку, що повністю відповідає вимогам ВАТ. Звичайно, в такому випадку, умови дозволу мають встановлюватись на підставі нормативів гранично допустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин. Для отримання додаткової інформації, дивіться проект внесення змін до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» (п.5 ст. 25-4 Додаток А). Ми також пропонуємо надати МЕПР повноваження технічних норм з метою забезпечення подальшої реалізації діючих та майбутніх висновків ВАТ відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (див. п. 5 ст. 25-4). Навіть не зважаючи на невелике значення таких положень до завершення переходу на повноцінну систему інтегрованого екологічного дозволу, ми схиляємось до думки про необхідність їх реалізації в найкоротші строки, враховуючи наявність положень про застосування ВАТ відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря».

В той же час, прийняття матеріально-правових вимог у межах запропонованих процедурних змін дозволить створити положення про надання відступи від діючих нормативів гранично допустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин, встановлених на засадах ВАТ. Наступні положення допоможуть краще зрозуміти пропоновані положення.

Ключовим елементом системи інтегрованого екологічного дозволу, яка ґрунтується на принципі ВАТ є забезпечення балансу інтересів. З одного боку, існують важливі інтереси охорони здоров’я людини та охорони навколишнього середовища. З іншого боку, існують економічні інтереси оператора. Забезпечення балансу цих інтересів є дуже важливо рисою системи інтегрованого екологічного дозволу. Директива про інтегроване попередження забруднення та контроль (в межах законодавства ЄС) містить лише кілька рекомендацій щодо забезпечення такого балансу. Тому, зазначена Директива передбачає наявність достатнього рівня екологічної та технічної компетенції дозвільних органів, а також вона передбачає високий рівень інтеграції органів виконавчої влади.

На думку Комісії ЄС надання дозвільним органам великого рівня свободи у прийнятті рішень не завжди призводять до прийняття належних рішень у сфері екології. Саме тому, Директива про промислові викиди певним чином обмежує свободу у прийнятті рішень дозвільних органів за рахунок затвердження висновків ВАТ (тобто основними елементами BREF), що мають більш зобов'язуючим характер по відношенню до держав-членів, у порівнянні із BREF та надає можливість робити винятки у чітко визначених випадках.

84(141)

Українські дозвільні органи повинні бути наділені правом дозволяти відступати від норм законодавства, у чітко визначених випадку спосіб, як це передбачено положеннями Директиви про промислові викиди. Істотним кроком спрямованим на підвищення довіри та сприйняття дозвільної системи є надання дозвільним органам інструкцій, згідно з якими останні повинні не встановлювати умови дозволу, які є недосяжними для оператора.

З цією метою нами було розроблено низку положень, які можуть бути застосованими в сучасних умовах та які відповідають вимогам пункту 4 ст. 15 Директиви про промислові викиди (п.8 ст. 25-4 проекту поправок до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»):

В порядку винятку з правил встановлених нормативами граничнодопустимих викидів та технологічними нормативами, визначеними частиною 5 цієї статті, Дозвільний орган встановлює менш суворі умови дозволу, якщо оцінка діяльності засвідчує:

що досягнення таких нормативів граничнодопустимих викидів та технологічних нормативів призведе до непропорційно великих витрат у порівнянні з позитивним результатом для охорони довкілля у зв’язку з: а) географічним розташуванням чи місцевими екологічними умовами у місцевості де розташовано установку; б) технічними характеристиками установки; чи

менш суворі нормативи граничнодопустимих викидів та технологічні нормативи дозволять забезпечити кращу охорону довкілля як цілого.

Таким чином, в разі якщо нормативи гранично допустимих викидів, встановлені на підставі принципу ВАТ є технічно недосяжними дозвільний орган аналізує можливість запровадження менш жорстких вимог по відношенню до такої установки або приймає рішення про припинення його діяльності чи реконструкцію для подальшого дотримання нормативів гранично допустимих викидів. Проведення такої оцінку передбачатиме проведення аналізу вигод та витрат, за якого екологічний вплив збільшення викидів забруднюючих речовин буде порівнюватися з вартістю реконструкції установки . В більшості випадків, буде існувати можливість надання дозволу тимчасово відступити від нормативів гранично допустимих викидів. Перевага надання права тимчасово відступити від нормативів полягає в тому, що за таких умов оператор отримує достатньо часу для того, щоб узгодити власні інвестиції в обладнання для попередження забруднення з іншими інвестиціями в установку.

Наприклад, застаріла теплоелектростанція може потребувати встановлення нової технології чи методу керування для скорочення викидів суспендованих твердих часток, діоксиду сірки та оксидів азоту. В той же час, такі заходи можуть вимагати встановлення

85(141)

нового котла, турбін та іншого виробничого обладнання. Якщо власник такої теплової електричної станції вже розробив інвестиційний план, що передбачає встановлення зазначеного обладнання протягом наступних десяти-п'ятнадцяти років, доцільно запропонувати йому паралельно здійснювати інвестиції і у технології для скорочення викидів забруднюючих речовин. Загалом вважається економічно недоцільним проведення інвестицій у обладнання для скорочення викидів забруднюючих речовин на заводі, на якому буде здійснюватися капітальний ремонт або планується найближчим часом припинити його експлуатацію.. В той же час доцільно вимагати використовувати ВАТ на нових заводах або на заводах чи установках, яких, після проведення капітального ремонту, планується експлуатувати 25 років і більше років.

На завершення слід відмітити, що ми не пропонуємо кардинальних змін до умов дозволу на даному етапі. Однак ми сподіваємось, що зазначені зміни та запропоновані положення наберуть чинності за рішенням Кабінету Міністрів України. На останок, ми розробили положення надання права на відступи від діючих та перспективних нормативів гранично допустимих викидів, які ґрунтуються на принципі ВАТ.

7.2 Систематичний моніторинг та контроль


Директива про інтегроване попередження забруднення та контроль не містить детальних положень щодо організації та проведення контролю. Проте, розроблені рекомендації Європейського парламенту і Ради про мінімальні критерії проведення перевірок на території держав-членів.23 Велика частка таких рекомендацій, які не є обов’язковими, були включені до ст. 23 Директиви про промислові викиди. Метою ст. 23 є забезпечення більшої послідовності у імплементації та застосуванні екологічного законодавства на території держав-членів ЄС, шляхом встановлення мінімальних критеріїв організації, проведення, обробки та публікації результатів екологічного контролю.

Відповідно до положень ст. 23 держави-члени ЄС зобов'язуються встановити систему екологічних перевірок установо , спрямованих на аналіз усіх відповідних екологічних наслідків функціонування таких установок. З цією метою, держави-члени ЄС повинні забезпечити, щоб оператора надавати компетентним органам необхідну допомогу, що дозволить останнім відвідувати установки, брати зразки і збирати будь-яку інформацію, необхідну їм для здійснення перевірок.

23 Рекомендація 2001/331/ЄС Європейського Парламенту та Ради «Що передбачає мінімальні критерії щодо екологічних інспекцій у державах-членах» від 4 квітня 2001 року

86(141)

Всі установки повинні бути включеними до плану проведення екологічних перевірок, що затверджується на національному, регіональному або місцевому рівнях, ці плани повинні регулярно переглядатися та, в разі необхідності, до них мають вноситися зміни. Відповідно до положень Директиви про промислові викиди, змін кожного план проведення екологічних перевірок повинен включати:

загальну оцінку відповідних істотних екологічних проблем; географічну територію, на яку поширюється план перевірки; реєстр установок, включених до плану перевірки; порядок складання програм планових екологічних перевірок; порядок проведення позапланових екологічних перевірок; в разі необхідності, положення про взаємодію між різними наглядовими

органами.

З вищезазначеного переліку випливає, що наглядові органи проводять планові та позапланові перевірки.

Планові перевірки проводяться відповідно до програми, що визначає періодичність проведення перевірок на місці залежно від типу установок. Період між перевірками на місці встановлюється на основі систематичної оцінки екологічних ризиків і не може перевищувати одного року для установок,яким притаманний високий ступінь ризику та трьох років для установок, які становлять найнижчий ризик. Систематична оцінка екологічних ризиків повинна враховувати потенційний і фактичний вплив відповідної установки на здоров'я людини та навколишнє середовище (рівень та види викидів, чутливість навколишнього середовища в конкретній місцевості та ризик виникнення аварій), відомості про дотримання оператором умов дозволу,та чи не бере оператор участь в системі еко-менеджменту та аудиту (наприклад, EMAS24 або ISO 14001). Європейська комісія має право розробляти рекомендації, що стосуються критеріїв оцінки екологічних ризиків. Якщо за результатами перевірки виявлено важливе порушення умов дозволу, повторна перевірка може проводиться протягом 6 місяців після такої перевірки.

Позапланові екологічні перевірки проводяться з метою вивчення суттєвих екологічних скарг, суттєвих екологічних нещасних випадків, інцидентів та випадків порушення вимог. Такі перевірки проводяться якомога швидше та, де це можливо, до видачі нового дозволу,поновлення чи зміни до виданого дозволу.

За результатами кожної перевірки готується звіт, що містить дані про дотримання умов дозволу, а також висновки щодо необхідності проведення будь-яких додаткових заходів. 24 Регламент (ЄС) № 1221/2009.

87(141)

Звіт має надаватись оператору установка якого об’єктом перевірки протягом 2 місяців після проведення перевірки в місці розташування установки. Звіт має бути доступний для громадськості протягом 4 місяців після відвідування ділянки.

Обов’язком контролюючого органу є забезпечити вжиття оператором заходів, визначених звітом, у розумний строк.


Відповідно до положень природоохоронного законодавства України, державним органом, який здійснює контроль у сфері екології є державна екологічна інспекція, яка проводить перевірки дотримання умов дозволу у процесі експлуатації установки. Якщо умови дозволу виконуються, державна екологічна інспекція не вживає жодних інших заходів. Якщо експлуатація об’єктів відбувається з порушеннями дозволу та/або умов, державна екологічна інспекція має право призупинити роботу на об’єкті (або на його відповідних дільницях). В разі порушень вимог правових норм, можуть застосовуватись адміністративні або інші санкції (див. Розділ 7.3.2).

Перевірка проводиться відповідно до положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05.04.2005 (далі - ЗДК). За ступенем ризику установки для навколишнього середовища та здоров'я людини25 поділяються на три групи. ЗДК передбачає проведення планових та позапланових перевірок. Для установок, що відносяться до установок з високим ступенем ризику, планові перевірки проводяться щорічно; для установок із середнім ступенем ризику – раз на три роки; а для установок з низьким ступенем ризику – раз на п’ять років. Проведення планових перевірок проводяться лише за умови повідомлення оператора щонайменш за десять днів до проведення перевірки. Позапланові перевірки можна проводити лише, якщо існують одна або кілька підстав, передбачених за ЗДК. Найбільш важливими з них є:

виявлення недостовірності даних, які містяться у обґрунтовуючи документах, поданих оператором;

перевірка виконання оператором розпоряджень, виданих за результатами попередніх перевірок; і

скарги громадян щодо діяльності оператора.

Крім того, у разі проведення позапланових перевірок за скаргами фізичних та юридичних осіб про порушення вимог законодавства необхідно отримати згоду Мінприроди.

25 Постанова КМУ № 493 від 28.05.2008 року

88(141)

Перевірка може проводитись лише відповідно до переліку питань, затверджених наказом МЕПР.26 Державна екологічна інспекція не має права перевіряти інші аспекти здійснюваної діяльності, крім передбачених вище.


Не було пріоритетним напрямком діяльності Проекту проведення детального аналізу прогалин між українським законодавством та положеннями ст. 23 Директиви про промислові викиди. Це пояснюються тим, що розуміння системи державного контролю буде вимагати вивчення процесу проведення перевірок на місцях, що не було передбачено бюджетом Проекту. Зрозуміти розподіл повноважень між контролюючими та дозвільними органами можна лише за умови проведення співбесід із співробітниками контролюючих органів. При цьому аналогічні співбесіди необхідно провести з іншими зацікавленими сторонами з метою отримати їх думку стосовно роботи контролюючих органів.

Результати проведеного Проектом дослідження української системи, свідчить про те, значна частина роботи зі здійснення контролю виконується дозвільними, а не наглядовими органами. Складається враження, що дозвільні органи встановлюють короткі строки дії дозволу для того, щоб оператор виконував всі заходи, яких оператор зобов’язався зробити в ході дозвільної процедури. Якщо наше припущення виявиться правильним, то таку ситуацію слід змінити. Необхідно чітко розподілити повноваження зазначених органів з метою уникнути перетворення відносин між заявником та дозвільним органом на занадто близькими.

Українське законодавство в частині контролюю є дуже близьким до вимог Директиви про промислові викиди. Це означає, що недоліки наглядових процедур пояснюється браком ресурсів та/або здатності контролюючих органів.


В ході консультацій із Проектом якості повітря ми домовились, що саме останній проект буде працювати над питання моніторингу та контролю. Ця робота повинна передбачати докладний прогалин, що існують між положеннями ст. 23 Директиви про промислові викиди, включаючи будь-яких рекомендацій за даною директивою, та українським законодавством у сфері моніторингу, контролю та екологічного контролю. Таке дослідження повинно включати проведення загального огляду того, яким чином оператори та органи влади будуть здійснювати контроль та моніторинг викидів (скидів) та іншого впливу на навколишнє середовище в аспекті вимог чинного законодавства та умов дозволу. Прикладами питань, які мають бути дослідженими є: яким чином,

26 Стаття 5.2 Закону України «Про основні засади щодо державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності» і Наказ Мінприроди України № 108 від 04.03.2008 року

89(141)

оператор подає інформацію стосовно викидів (скидів), іншого екологічного впливу до органів державної влади.

У разі виявлення будь-яких прогалин, необхідно запропонувати відповідні зміни та доповнення. Якщо результати попереднього аналізу (законодавство загалом відповідає вимогам ЄС, проте контролюючим органам бракує ресурсів та знань) виявляться правильними, необхідно розглянути, а в разі необхідності розробити заходи з метою підвищення потенціалу, включаючи проведення навчальних програм.

7.3 Превентивні та пропорційні санкції


Відповідно до положень ст. 8 Директиви про промислові викиди, держави-члени ЄС повинні вживати необхідних заходів щодо забезпечення дотримання умов дозволу. У разі порушення умов дозволу держави-члени ЄС повинні забезпечити, щоб оператор негайно інформував компетентний орган (тобто наглядовий орган) та вжив заходів, необхідних для припинення порушення умови дозволу протягом максимально короткого строку. Крім того наглядовий орган повинен вимагати від оператора вжиття будь-яких додаткових заходів, які зазначений орган вважатиме необхідними для припинення порушення. У разі якщо порушення умов дозволу спричиняє безпосередню небезпеку для здоров'я людини або створює загрозу несприятливого впливу на навколишнє середовище, контролюючий орган має призупинити, повністю або частково, експлуатацію такого об'єкту до усунення такого порушення.

Відповідно до положень ст. 79, держави-члени зобов'язані встановлювати санкції за порушення вимог Директиви про промислові викиди. Такі санкції мають бути ефективними, пропорційними та мати стримуючий вплив.


Відповідно до норм українського законодавства, якщо діяльність здійснюється з порушеннями дозволу і/або його умов (або інших законодавчих вимог), контролюючі органи мають право призупинити експлуатацію відповідного об’єкта (або відповідних частин об’єкта). В разі порушень правових вимог, можуть застосовуватись адміністративні (накладаються державною екологічною інспекцією) або кримінальні санкції (повноваження щодо застосування таких санкцій має прокуратура і суд). Кримінальні санкції застосовуються лише стосовно фізичних осіб.

90(141)


Як і у випадку із системою моніторингу та контролю, ми не мали можливості провести ретельного аналізу прогалин у законодавстві України у сфері накладання санкцій у порівнянні з вимогами Директиви про промислові викиди. Розробка законодавства у сфері покарань та відповідальності належить до сфері компетенції Міністерства юстиції України. Тому аналіз зазначених положень недоцільно проводити в межах проекту спрямованого на аналіз природоохоронного законодавства України, відповідальним за реалізацію якого є МЕПР. Більше того, ґрунтовне розуміння системи накладання санкцій потребує проведення аналізу українського кримінального законодавства та законодавства яке регламентує порядок застосування адміністративних покарань. Таке завдання вимагало б набагато більших фінансових ресурсів ніж мав у своєму розпорядженні Проект.


В ході консультацій із Проектом якості повітря ми домовились, що саме даний проект буде розглядати питанні, пов'язані із накладанням санкцій. Результатом такої роботи має стати аналіз прогалин, що існують між положеннями Директиви про промислові викиди, а також українським кримінальним законодавством та законом про адміністративні санкції . Така робота має передбачати створення детальної характеристики системи накладання санкцій на території України, які застосовуються у випадку різних вимог, включаючи вимог умов дозволу.

З нашого досвіду, кримінальне переслідування фізичних осіб (представників юридичних осіб) у сфері екології є менш ефективним у порівнянні із накладанням санкцій на юридичні особи. За неможливості внесення змін до кримінального законодавства Україна, які б дозволяли застосовувати кримінально-правові санкції до юридичних осіб, подальший аналіз необхідно зосередити на застосуванні адміністративних санкцій. Наскільки нам стало відомо, діюче законодавство про адміністративні санкції вважається застарілим, а тому потребує ретельного аналізу.

Такий аналіз має зосереджуватись на питанні, чи є зазначені санкції пропорційними та чи мають вони стримуючий ефект. Наскільки нам стало відомо, сплата санкцій може є більш економічно вигідною, ніж вжиття заходів з метою забезпечення дотримання встановлених вимог. В такому випадку санкції не матимуть достатньої стримуючої дії та потребуватимуть розробки проекту вчення змін та доповнень.

Слід також обговорити ,а в разі необхідності, розробити заходи з метою підвищення навичок працівників контролюючих органів та прокуратури .

91(141)

8 Інтегрування дозволівПоетапний підхід, запропонований у Плані заходів за проектом (Додаток 3), передбачає проведення гармонізації процедур надання різних дозволів в якості першого етапу із проведенням гармонізації матеріально-правових вимог, чи швидше методу встановлення матеріально-правових вимог в межах дозволу, в якості останнього етапу. На даному етапі, ми передбачили існування проміжного етапу, який передбачає поєднання всіх основних дозволів у один. Поєднання всіх дозволів за окремими об'єктами навколишнього середовища призведе до поєднання відповідного процедур видачі дозволів.

В ході проведення консультацій із МЕПР щодо початкового проекту внесення змін до Закону України «Про охорону атмосферного повітря», нам стало відомо про те, що є можливість поєднання всіх основних дозволів вже на етапі гармонізації процедурних норм. Таким чином, пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Додаток А) поширюються на усі основні дозволи та дозволяють видавати єдиний дозволів, які видаються відповідно до положень Закону України «Про охорону атмосферного повітря», Водного кодексу та Закону України «Про відходи».

В той же час, протягом перехідного етапу необхідно залишити діючу систему із окремими дозволами. Враховуючи вищезазначене ми пропонуємо запровадити перехідні положення, що передбачатимуть застосування нових процесуальних норм до процедури видачі дозволів після завершення терміну дії діючих дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, скиди у воду та поводження із відходами. В той же час ми пропонуємо, щоб протягом періоду дії для установки принаймні одного із «старих дозволів», новий дозвіл може бути виданий (відповідно до діючого законодавства) зі строком дії, який не перевищує період дії дозволу з найбільшим строком дії.. Після завершення терміну дії трьох дозволів, для експлуатації установки необхідно отримати екологічного дозволу, виданого відповідно до нових норм.

Наприклад, коксохімічний завод має дозвіл, виданий відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря» із терміном дії до 2015 року, дозвіл виданий відповідно до Водного кодексу із терміном дії до 2016 року та дозвіл виданий відповідно до Закону України «Про відходи» із терміном дії до 2014 року. В такому разі завод може отримати новий дозвіл на поводження з відходами, після завершення терміну дії старого, лише на період до 2016 року. Так само, завод може отримати новий дозвіл на викиди забруднюючих речовин у повітря, після завершення терміну дії старого, відповідно до вимог Закону України «Про охорону атмосферного повітря» лише на період до 2016 року. Після завершення строку дії дозволу на спеціальне водокористування, новий дозвіл, який буде охоплювати воду, повітря, відходи буде видано згідно з новими

92(141)

положеннями, які містяться у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища».

9 Дозволи за принципом ВАТ

9.1 ВАТ, гранично допустимі викиди забруднюючих речовин та ін.


9.1.1.1 Загальні положення та нормативи якості навколишнього природного середовища

Важливою рисою Директиви про промислові викиди є положення про те, що всі дозволи повинні ґрунтуватися на принципі ВАТ для попередження та контролю за викидами забруднюючих речовин у повітря, скидами у воду та ґрунт, раціональне використання ресурсів та електроенергії, утворення відходів, шум та ін. при розробці документів дозвільного характеру.

Як зазначалося у розділі 3.1, усі дозволи, видані відповідно до вимог Директиви про промислові викиди, мають забезпечити:

а. вжиття всіх необхідних заходів з метою запобігання забрудненню; б. застосування принципу ВАТ; в. відсутність суттєвого забруднення;г. запобігання утворенню відходів; д. якщо відходи утворено, забезпечено їх підготовку до повторного використання,

утилізацію, переробку або, в разі неможливості проведення зазначених дій з технічної або економічної точки зору, розміщення відходів, за умови уникнення або зниження будь-якого впливу на навколишнє середовище;

е. раціональне використання енергії;ж. вжиття всіх необхідних заходів з метою попередження аварій та обмеження їх

наслідків;з. вжиття всіх необхідних заходів після остаточного припинення діяльності з метою

попередження будь-якого ризику забруднення та відновлення території на якій здійснювалася діяльність у задовільний стан.

Додаткові заходи повинні передбачатись в дозволі, якщо нормативи якості навколишнього природного середовища (тобто мінімальні нормативні показники якості навколишнього середовища) для забезпечення їх виконання необхідно встановити більш суворі вимоги у порівнянні з принципом ВАТ. Законодавство ЄС містить цілу низку директив, що визначають нормативи якості навколишнього природного середовища, при

93(141)

цьому основна увага приділяється якості повітря та води. Наскільки нам стало відомо, Угода про асоціацію передбачатиме від України реалізацію наступних директив:

Директива 2008/50/ЄC про якість атмосферного повітря та чисте повітря для Європи,

Директива 2004/107/ЄС щодо миш'яку, кадмію, ртуті, нікелю та поліциклічних ароматичних вуглеводнів у навколишньому повітрі, та

Директива 2000/60/ЄС про встановлення рамок діяльності Співтовариства в галузі водної політики із змінами, внесеними Рішенням № 2455/2001/ЄС.

Зазначені директиви містять положення щодо нормативів якості навколишнього природного середовища для атмосферного повітря, зокрема щодо діоксиду сірки, оксидів азоту, оксидів вуглецю, бензолу, твердих часток (PM10/PM2,5), свинцю, озону, миш'яку, кадмію, ртуті, нікелю та поліциклічних ароматичних вуглеводнів у навколишньому повітрі. Нормативи якості водного середовища регламентують набагато більшу кількість забруднюючих речовин. Таким чином, повноцінна реалізація положень Директиви про промислові викиди вимагатиме повної реалізації та розуміння решти директив, що встановлюють нормативи якості навколишнього природного середовища. Аналіз цих директив знаходить поза межами Проекту. В той же час ми хотіли б підкреслити важливість узгодження процесу імплементації директив які встановлюють нормативи якості довкілля із Директивою про промислові викиди.

9.1.1.2 Що таке ВАТ?

Принцип ВАТ є основою для встановлення нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в умовах дозволу. В той же час Директива про промислові викиди, як зазначалося вище, не містить вимог ВАТ для різних типів установок, що передбачаються Директивою. Натомість, вона містить детальні положення про те, як визначити ВАТ. Офіційне визначення зазначених ВАТ, міститься у розділі 3.1 вище. Існує складна система формування більш детальної інформації щодо змісту принципів ВАТ для різних типів установок. Така система дістала назву Севільський процес (див. розділ 3.1) та полягає у наступному.

Відповідно до положень ст. 13, Європейська комісія, з метою складання, перегляду та при необхідності, оновлення довідників BAT, організовує обмін інформацією між державами-членами ЄС, відповідними представниками промисловості, НУО, що сприяють забезпеченню захисту навколишнього середовища, та Європейською комісією («Учасники BREF»). Довідники з ВАТ (або BREF) – це документи, що є результатом обміну інформацією з вищезазначених питань та розробляються для визначених видів діяльності, та визначають зокрема, застосовувані технології та методи керування, сучасні рівні викидів (скидів) забруднюючих речовин та рівень споживання, методику розробки

94(141)

найкращих з доступних технологій та методів керування, а також висновків ВАТ, та будь-яких нових технологій та методів керування. Таким чином BREF повинні бути відображенням технологічного розвитку на момент їх розробки.

Відповідно до положень ст. 13.2 Директиви про промислові викиди, проведення обміну інформації має зосереджуватись на наступному:

спосіб використання установок і технологій в тому, що стосується викидів (скидів), виражені як короткострокові і довгострокові середні значення у разі коли це можливо, і відповідні рекомендовані умови, споживання і характер сировини, споживання води, використання енергії та утворення відходів;

використовувані технології та методи керування, визначений ний моніторинг, вплив забруднення одного середовища на інший, економічна і технічна життєздатність та її розвиток;

ВАТ та технології чи методи керування, що з'являються, виявлені після розгляду вищезазначених аспектів.

Європейська комісія організовує і регулярно проводить форум за участю Учасників BREF з метою забезпечення практичного обміну інформацією. Європейська комісія разом з форумом вирішують питання здійснення заходів з обміну інформацією; встановлюють процедурні правила форуму; розробляють робочу програму з обміну інформацією; розробляють рекомендації по збору даних; розробляють рекомендації щодо складання довідників BAT і забезпечення їх якості, у тому числі відповідності їх змісту і формату.

Рекомендації щодо висновків ВАТ (тобто резюме основних висновків BREF), приймаються відповідно до встановленої регулятивної процедури.27 Після прийняття рішення про висновки ВАТ, Європейська комісія негайно оприлюднює довідники BAT і забезпечує доступність висновків BAT на всіх офіційних мовах Європейського Союзу.

Висновки ВАТ– документ, що містить деякі частини BREF із висновками щодо використання ВАТ; характеристиками; інформацією щодо оцінки можливості застосувати; нормативів викидів забруднюючих речовин які відповідають ВАТ (BATAEL); заходи моніторингу, які відповідають вимогам ВАТ; рівень споживанням, , які відповідають вимогам ВАТ; та, за необхідності, заходами із відновлення місця здійснення діяльності.28

27 Положення ст. 5 та ст. 7 Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року, яке встановлює процедури для здійснення імплементаційних повноважень, покладених на Комісію.28 Ст. 3.12. До прийняття рішення щодо висновків ВАТ, висновки про найкращі доступні технології з довідників BAT, прийнятих Європейською комісією до /.../ січня 2011 року, застосовуються в якості висновків BAT з метою цієї Директиви.

95(141)

Відповідно до положень Директиви про інтегроване попередження забруднення та контроль Севільський процес мав менш формалізований характер у порівнянні із аналогічними положеннями Директиви про промислові викиди. Як зазначалося у розділі 3.1, положення Директива про промислові викиди передбачає обов'язковий характер висновків ВАТ по відношенню до держав-членів.29 Директива про інтегроване попередження забруднення та контроль не передбачала існування висновків ВАТ, а BREF були довідковими документами та не мали обов’язкового характеру для держав-членів.

Дозвільні органи завжди мають право встановлювати більш жорсткі умови дозволу у порівнянні із умовами, що досягаються в разі використання ВАТ, передбачених у висновках ВАТ. Встановлення менш жорстких умов потребує проведення ретельного аналізу. Ми торкнулися даного питання в розділі 7.1.4 і повернемось до нього нижче.

У випадках, якщо висновки ВАТ не містять BATAEL, тобто нормативів гранично допустимі викидів забруднюючих речовин, які відповідають вимогам ВАТ, дозвільний орган повинен щоб використовувана технологія чи методи керування забезпечували рівень охорони рівний тому, який відповідає ВАТ, визначеному у висновках ВАТ Іншими словами, технологія чи метод керування які є ВАТ та які не затверджені як BATAEL, можуть бути заміненими іншими технологіями чи методами керування, за умови що останні дозволять забезпечити аналогічний рівень охорони з тим, який досягається з використанням ВАТ (одну технологію можна замінити іншою).

Дозвільний орган має право встановлювати умови дозволу за критеріями ВАТ, визначеними Додатком ІІІ до Директиви, за відсутності відповідних висновків ВАТ (технологій чи методів керування або BATAEL) стосовно певного виробничого процесу або частини даного процесу. Такі критерії мають доволі загальний характер, а також багато спільного із загальними вимогами, передбаченими у розділі 9.1.1.1. З наведеного вище можна зробити висновок, що висновки ВАТ не вимагають від операторів використовувати якусь конкретну технологію та методи керування. Натомість, нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та інші умови дозволу повинні бути ґрунтуватися на принципах ВАТ без обов’язку використовувати певну конкретну технологію (ст. 15.2). Таким чином, необхідно уникати встановлення вимог використовувати певну конкретну технологію наскільки це можливо з тим, аби уникнути негативного впливу на технологічний розвиток та негативного впливу на конкуренцію.

29 Відповідно до положень ст. 14.3 Директиви про промислові викиди, висновки за принципами використання кращих доступних технологій вважаються довідковими документами при визначенні умов дозволу.

96(141)

Інша ситуація спостерігається по відношенню до BATAEL. Умови дозволу мають встановлюватись таким чином аби, за нормальних умов експлуатації, викиди не перевищували рівні BATAEL (ст. 15.3). Умови дозволу можуть бути вираженими на такий же чи більш короткий строк та передбачати такі умови, які відповідають BATAEL у висновках ВАТ. Дозволяється встановлення нормативів гранично допустимих викидів (скидів), строків та умов функціонування, якщо зазначені показники фактично відповідають BATAEL. Дуже важливо щоб національне законодавство закріплювало зазначені особливості, оскільки дотримання BATAEL може виявитись доволі складним за відсутності чіткого розуміння за яких обставин вони застосовуються. Це набуває особливого значення враховуючи той факт, що BATAEL застосовуються лише за нормальних умов експлуатації (застосування не поширюється на період запуску/запинки робіт та аналогічні етапи експлуатації устаткування, що можуть супроводжуватись більш високим рівнем викидів забруднюючих речовин).

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин застосовуються в місці виходу викидів з установки, при цьому будь-яке їх розрідження до цього місця не враховується при визначенні таких значень. У відношенні непрямих викидів забруднюючих речовин у воду при визначенні гранично допустимих рівнів скидів забруднюючих речовин для відповідної установки діяльність водоочисної станції може бути взята до уваги за умови забезпечення еквівалентного рівня захисту навколишнього середовища, а також за умови, що це не призведе до більш високого рівня забруднення навколишнього середовища. Іншими словами оператор може врахувати результати очищення стічних води міською станцією очищення стічних вод при встановленні нормативу граничного допустимих скидів забруднюючих речовин за принципом ВАТ.

9.1.1.3 Відступи

Відступ від вимог BATAEL може бути застосований в особливих випадках, коли досягнення виконання вимог BATAEL потягне за собою непропорційно високих витрат у порівнянні з досягнутим позитивним результатом для охорони довкілля з огляду на (1) географічне розташування або стан навколишнього середовища у регіоні, або (2) технічні характеристики установки (ст. 15.4). Такі відступи не можуть передбачати встановлення нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, які призводять до перевищення нормативів гранично допустимих викидів для великих спалювальних установок, сміттєспалювальних заводів та інших та інших установок , передбачених у додатках до Директиви про промислові викиди.

У додатках до виданих умов дозволу, дозвільний орган зазначає причини застосування такого відступу. Дозвільний орган, у будь-якому випадку, забезпечує відсутність значного забруднення та досягнення високого рівня охорони навколишнього середовища

97(141)

в цілому. Надання відступу не може сприяти порушенню нормативів якості навколишнього природного середовища.

Інформація про такі відступи має подаватися Комісії ЄС. В разі необхідності, Комісія може видавати рекомендації щодо критеріїв, які слід враховувати при наданні відступу.

Допускається тимчасовий відступ (до 9 місяців) для проведення тестування нових технологій та методів керування.

9.1.1.4 Новий підхід

Завданням інтегрованого екологічного дозволу є створення високого рівня охорони навколишнього середовища в цілому. Виконання цього завдання потребує глибинного аналізу технічних характеристик кожної установки та стану навколишнього середовища у регіоні. Остаточна оцінка є результатом взаємодії між заявником і дозвільним органом, а також, в багатьох випадках, іншими державними органами та зацікавленою громадськістю. Якщо нормативи якості навколишнього природного середовища вимагають встановлення більш жорстких умов у порівнянні із тими, які вимагаються ВАТ, додаткові заходи повинні бути передбачені бути передбачені у дозволі. Якщо використання ВАТ виявиться нерозумним менш жорсткі вимоги можуть бути розглянуті.

Відповідно до положень Директиви про інтегроване попередження забруднення та контроль та Екологічного кодексу Швеції, аналіз, що передує ухваленню рішення про умови дозволу, може проводитись у довільній формі. BREF вважаються довідковими документами, при цьому ключовим інтересом в рамках всіх оцінок є екологічний інтерес. В реальному житті, це означає можливість встановлення різних умов дозволу для установок одного виду. Менш жорсткі умови дозволу, у порівнянні із умовами за принципом ВАТ, можуть встановлюватись для старих установок із обмеженою тривалістю експлуатації. В той же час, умови дозволу для нових установок, розташованих в у екологічно вразливих районах можуть бути набагато жорсткішими у порівняні з умовами ВАТ. Тлумачення Директиви про інтегроване попередження забруднення та контроль дозволяє встановити менш жорсткі умови дозволу, у випадках коли очевидно, що сприймаюче середовище має достатню стійкість та не потребує для своєї охорони використання ВАТ. Зазначене правило хоча й виносився на розгляд суду або органів влади, лише зрідка отримував схвалення.

Директива про промислові викиди повністю змінила цю систему. Нова Директива вимагає застосування BATAEL у будь-якому випадку, за відсутності підстав для надання відступу. При цьому слід зазначити що положення, які дозволяють застосування відступу закріплено у спосіб, який є дуже близьким до стану, який склався на практиці в

98(141)

результаті застосування Директиви про інтегроване попередження забруднення та контроль. Як зазначалось у розділі 7.1.4, в випадках коли досягнення оператором нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, встановлених відповідно до вимог ВАТ є неможливим через технічні причини (або якщо такі заходи є непотрібними з точки зору охорони довкілля), дозвільний орган повинен визначити чи встановлення менш суворих нормативів гранично допустимих видиків (скидів) буде прийнятним чи розглядувана установка має бути виведена з експлуатації чи реконструйована у спосіб, який дозволить виконати вимоги нормативів гранично допустимих викидів (скидів). Приклади того, яким чином така оцінка може бути здійснена подано у розділі 7.1.4.


Детальна інформація щодо процедури встановлення умов дозволу відповідно до законодавства України подається у розділі 7.1.2.


Перехід від дозвільної системи спрямованої на охорону окремих об'єктів навколишнього середовища до системи інтегрованого екологічного дозволу за принципами ВАТ потребує формування нового типу мислення української дозвільних органів. Відправною точкою кожної оцінки мають бути технічні характеристики кожної конкретної установки та навколишнього середовища, яке знаходиться неподалік установки. Існуюча в Україні дозвільна система спрямована на виявлення шляхів забезпечення дотримання різних вимог законодавства. При цьому обмежена увага приділяється розглядуваній установці та умовам їх експлуатації.

Як зазначалося вище, така ситуація викликає низку проблем для існуючих установок (вважається, що нова установка буде споруджена таким чином, що вона буде відповідати вимогам ВАТ). У зв’язку з зазначеним, роль українських зацікавлених осіб можна приблизно охарактеризувати наступним чином (ґрунтуючись на нашому розумінні дозвільної системи відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря»):

Законодавці визначають яких вимог слід дотримуватись під час проведення певної діяльності, передбаченої відповідним екологічним законодавством, майже не лишаючи свободи розгляду та рішень. В більшості випадків встановлюються перехідні положення із зазначенням терміну реалізації нормативних вимог.

Дозвільні органи постають перед тим фактом, що більшість оператори установок, на яких поширюються вимоги нормативно-правових актів, не можуть експлуатуватися з дотриманням встановлених нормативно-правовими актами нормативів гранично допустимих викидів, на момент прийняття рішення про

99(141)

надання дозволу. Дозволи видаються із тимчасовими та більш жорсткими умовами дозволу, які ґрунтуються на встановлених у нормативно-правових актах нормативах = гранично допустимих викидів. Тому у оператора установки практично відсутня можливість узгодити вимоги затверджених у нормативно-правових актах нормативів гранично допустимих викидів з відповідними планами проведення інвестицій, реконструкції або закриття.

Оператор може (1) вжити заходів з метою виконання умов дозволу в межах встановленого у дозволі періоду, (2) припинити експлуатацію установки, (3) не вживати жодних заходів, розуміючи, що дозвіл може/буде змінено на момент коли має бути забезпечення виконання умов дозволу, або (4) розрахувати суму штрафу за недотримання умов дозволу та порівняти її з витратами на їх дотримання.

- Використання першого варіанту для виробничого обладнання із обмеженим терміном експлуатації є фінансово недоцільним. В іншому випадку, можуть існувати загальні інвестиційні плани для обладнання, які не відповідають встановленим часовим рамкам. У кращому випадку інвестиційні плани оператора можуть бути адаптованими до умов дозволу.

- В деяких зазначених вище випадках оптимальним може виявитись другий варіант. Однак, за наявності в оператора намірів або зобов'язань зберегти об'єми виробництва, необхідно забезпечити введення в експлуатацію альтернативних засобів виробництва до закриття відповідного об'єкту. Тому необхідно ретельно вивірити час такого закриття до зазначених вище міркувань.

- Варіанти 3 та 4 є неприйнятними.

На завершення слід відмітити, що основною прогалиною між законодавством України в сфері дозвільної діяльності та положеннями Директиви про промислові викиди є недостатня гнучкість українського законодавства. Ми вважаємо, що дозвільні органи повинні отримати певну ступінь свободи у прийнятті рішень, які враховували обставини здійснення кожного конкретного виду діяльності.

Слід також відмітити, що дозволи, які видаються відповідно до вимог Водного кодексу та Закону України «Про відходи», взагалі не ґрунтуються на принципі ВАТ. Тому у частині цих дозволів існує суцільна прогалина у застосуванні принципу ВАТ між положеннями Директиви про промислові викиди та українським законодавством.

100(141)

Українське законодавство, будучи значною мірою орієнтованим на охорону окремих об’єктів, не включає в якості предметів аналізу жодного з ключових дозволів наступні різновиди впливу:

шум та вібрації; попередження утворенню відходів; підготовка відходів до повторного використання, утилізації, переробки,

відновлення або екологічно-прийнятного розміщення; ефективне використання енергії; попередження аварій та обмеження їх наслідків; відновлення забрудненого ґрунту та ін.

Вищезазначені аспекти мають передбачатись дозволами які ґрунтуються на принципі ВАТ. Враховуючи той факт, що Закон України «Про відходи» передбачає положення щодо утворення відходів, слід відмітити, що його підходи відрізняються від підходів згідно Директиви про промислові викиди. Відповідно до Директиви питання не в тому як багато відходів утворює оператор, а в тому, що оператор може зробити з метою мінімізації утворення відходів. Здатність об’єктів, призначених для поводження з відходами, забезпечити належне розміщення чи утилізацію відходів, що, як з’ясувалося, має велике значення з точки зору українського законодавства, є другорядним питання з точки зору Директиви про промислові викиди.


В межах наявної дозвільної системи, спрямованої на охорону окремих об'єктів навколишнього середовища лише деякі дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря передбачають вимоги, які ґрунтуються на принципі ВАТ. Як вже зазначалося вище, застосування таких вимог не ґрунтується на оцінці специфічних характеристик аналізованих установок. Більше того, дозвільний орган не має відповідного рівня свободи прийняття рішень для того щоб застосовувати гнучкий підхід, який би максимально враховував технічні характеристики кожної установки.

Як зазначалося у Плані заходів, розробленого Проектом (Додаток 3), встановлення нормативів гранично допустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин та інших умов інтегрованих дозволів відбувається на основі поєднання таких аспектів, як технічна/фінансова можливість виконання певних заходів та яке навантаження може витримати навколишнє середовище (нормативи якості навколишнього середовища). НЯД (для води та повітря) вважається мінімально можливим екологічним рівнем, при цьому будь-які нормативи гранично допустимих викидів (скидів), що встановлюються у дозволі, не повинні призводити до перевищення НЯД. Принцип ВАТ йде далі, вимагаючи забезпечення кращої з екологічної точки зору експлуатації установки через

101(141)

попередження забруднень в усіх випадках, якщо цього можливо досягнути без необґрунтованих витрат. Якщо дотримання НЯД вимагатиме встановлення більш жорстких нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у порівнянні із р нормативами гранично допустимих викидів, що визначаються за принципами ВАТ, перевага повинна надаватися НЯД та більш жорсткі нормативи гранично допустимих викидів повинні бути включеними до дозволу.

Так склалося, що реалізація принципів ВАТ вже давно розглядається в ході численних дозвільних проектів на території України. На наш погляд, це загалом правильно. Застосування принципу ВАТ є основним елементом для створення екологічно-збалансованої промисловості та відповідного покращення екологічної ситуації на території України. В той же час процедура встановлення умов дозволу за принципами ВАТ досить складно зрозуміти та навчитися належним чином застосовувати. Встановлення такої системи на Україні потребує формування нового мислення, оскільки дозвільні органи мають отримати певний рівень свободи у прийнятті рішень з метою забезпечити останнім належний рівень гнучкості при прийнятті рішень.

Ми відчули важливість такої гнучкості в ході відвідання операторів на території України. В той же час, наділення дозвільних органів більшою свободою у прийнятті рішень породжує побоювання щодо зростання корупції. Ми розуміємо всю необхідність встановлення чіткого балансу між потребою у гнучкості та ризиком зростання корупції. Боротьба з корупцією має проводитись серед усіх прошарків суспільства, і навряд чи проект оновлення дозвільної системи в України зможе суттєво вплинути на такі складні процеси. Однак, ми вважаємо, що застосування поетапного підходу, як такого, може сприяти зменшенню можливостей для корупції. Встановлення процедурних норм Директиви про промислові викиди в українське законодавство дозволити створить набагато прозорішу процедуру видачі дозволів. У будь-якому суспільстві, участь громадськості та доступ до правосуддя мають важливе значення у боротьбі з корупцією. Саме тому ми віримо, що запропонована у Додатку А процедурні зміни (див. додатково розділ 6) дозволить полегшити надання дозвільним органам більшої свободи у прийнятті рішень. Технічні рекомендації щодо винятків, які розглядалися у розділі 9.2.4,сприятимуть стабільному функціонуванню законодавства у сфері дозвільної системи, навіть за умови надання дозвільним органам більшої свободи у прийнятті рішень.

Нами було запропоновано положення, які спрямовані на забезпечення майбутнього встановлення інтегрованого дозволу за принципами ВАТ. Для отримання додаткової інформації стосовно цих положень див. розділ 7.1.4.

102(141)

Запровадження матеріально-правових вимог застосовувати принципи ВАТ відбуватиметься за допомогою наказів МЕПР, повноваженням видавати які, МЕПР буде наділене п. 5 ст. 25-4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Додаток А). Спочатку необхідно всі матеріально-правові вимоги ВАТ, , затверджені на підставі Закону України «Про охорону атмосферного повітря» мають бути перезатвердженні наказами, які передбачені Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». При цьому висновки ВАТ ЄС мають слугувати основою таких вимог. Видається достатнім викласти BATAEL у формі наказів МЕПР. Як зазначалося вище, необхідно передбачити у національному законодавстві обставини, за яких будуть застосовуватися BATAEL (наприклад, за нормальних умов експлуатації). Інші частини висновків ВАТ можуть не застосовуватися в національному праві та можливо більш доцільно буде їх використовувати в якості підґрунтя для формування загальних рекомендацій виданих МЕПР.

Слід також відмітити, що ми не пропонуємо положень, які відповідають вимогам ст. 21.3 Директиви про промислові викиди. Зазначені положення вимагають від держав-членів проведення перегляду та, в разі необхідності, оновлення умов дозволу для відповідних установок протягом 4 років з моменту публікації нових висновків ВАТ. Це питання тісно пов’язане з майбутніми переговорами в Раді Асоціації, створеної відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС. Національні положення, спрямовані на реалізацію вимог частини 3 ст. 21, мають відображати результати таких переговорів.

9.2 Технічні настанови

9.2.1 Вимоги Директиви про промислові викиди

Будь-яка система інтегрованого екологічного дозволу яка ґрунтується на принципі ВАТ залежить від наявності відповідних технічних настанов стосовно того, що становить собою ВАТ. Зазначені настанови використовуються оператором при складанні заяви на отримання дозволу та дозвільним органом – під час її оцінки . Відсутність технічних настанов може створити численні суперечки між операторами та регуляторними органами стосовно того, що необхідно вважати ВАТ та тлумачення дозвільних органів з цього питання може суттєво відрізнятись.

Відповідно до положень Директиви про інтегроване попередження забруднення та контроль, BREF вважається основним джерелом технічних настанов. BREFи розробляються за допомогою консультацій на рівні ЄС між представниками промисловості, держав-членів та відповідних НУО. Галузеві BREFи визначають технічні та експлуатаційні ознаки, які вважаються ВАТ для певного сектору, разом з прийнятними нормативами гранично допустимих викидів (скидів). Існують BREFи, в

103(141)

яких міститься опис таких наскрізних тем як раціональне використання енергії. Оновлення BREF відбувається з метою регулярного (один раз на вісім років) відображення досягнень технологічного розвитку.

Відповідно до положень Директиви про промислові викиди, подальша розробка BREFів буде відбуватися за процедурою, передбаченою у розділі 9.1.1.2. Висновки кожного BREFу будуть підсумовуватися у рішенні Комісії ЄС. Висновки ВАТ є обов'язковими для виконання державами-членами, зокрема в частині нормативів гранично допустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин, передбачених у кожному BREF (BATAEL).

Наступний перелік довідників BREF діє на даний момент (станом на квітень 2013 року):

i. Керамічна промисловість,ii. Системи управління та обробки звичайних стічних вод та відпрацьованих газів хімічної

промисловості,iii. Викиди забруднюючих речовин в результаті зберігання,iv. Раціональне використання енергії,v. Обробна промисловість для чорних металів,

vi. Харчова і молочна промисловість, виготовлення напоїв,vii. Системи промислового охолодження,

viii. Інтенсивне вирощування птиці та свиней,ix. Виробництво чавуну і сталі,x. Великі сміттєспалювальні заводи,

xi. Великі обсяги виробництва неорганічних хімічних речовин – виробництво аміаку, кислот та добрив,

xii. Великі обсяги виробництва неорганічних хімічних речовин – виробництво твердих та інших речовин,

xiii. Великі обсяги виробництва органічних хімічних речовин, xiv. Поводження з відвалами та порожніми породами під час гірничодобувних робіт,xv. Виробництво скла,

xvi. Виробництво органічних хімічних продуктів тонкого органічного синтезу,xvii. Кольорова металургія,

xviii. Виробництво цементу, вапна та оксиду магнію,xix. Виробництво лужного хлору,xx. Виробництво полімерів,

xxi. Виробництво спеціалізованих неорганічних сполук;xxii. Целюлозно-паперова промисловість,

xxiii. Переробка нафтопродуктів та газу,xxiv. Бойні та промислова переробка побічних продуктів тваринництва,xxv. Ливарно-ковальська промисловість,

xxvi. Поверхнева обробка металів і пластмас,xxvii. Поверхнева обробка з використанням органічних розчинників,

xxviii. Дублення шкіри,xxix. Текстильна промисловість,xxx. Спалювання відходів,

xxxi. Сміттєпереробна промисловість,xxxii. Збереження деревини за допомогою хімічних речовин,

xxxiii. Виробництво деревних плит,xxxiv. Економічна ефективність та вплив забруднення одного середовища на інше, таxxxv. Загальні принципи моніторингу.

104(141)

Перегляд усіх вищезазначених BREF відбувається з метою врахування результатів технічного розвитку з подальшою розробкою висновків ВАТ відповідно до положень Директиви про промислові викиди. На сьогоднішній день прийнято лише два висновки ВАТ на основі BREF (виробництво чавуну і сталі та виробництво скла)30. Тому великі обсяги роботи ще мають бути здійсненими в межах Севільського процесу. При цьому держави члени повинні забезпечити реалізацію усіх висновків ВАТ в національному законодавстві. Ми повернемось до розгляду даному аспекту на прикладі Швеції.

Для того, аби краще зрозуміти особливості довідників BREF короткий огляд деяких висновків ВАТ для виробництва чавуну та сталі наведені у Додатку ІІІ. Оскільки ми мали можливість розглянути дозволи українського коксохімічного заводу, загальний огляд головним чином спрямований на загальні положення висновків ВАТ для таких заводів. Зверніть увагу на відмінності між BATAEL жирним шрифтом) та іншими висновками ВАТ.


Як зазначалося вище, Законом України «Про охорону атмосферного повітря» передбачається кілька нормативних положень, які ґрунтуються на принципі ВАТ. Однак такі положень відсутні у Водному кодексі та Законі України «Про відходи».


Ми не мали можливості розглянути відповідні положення Закону України «Про охорону атмосферного повітря», які ґрунтуються на принципі ВАТ достатньою мірою для того щоб визначити чи відображають вони висновки ВАТ для виробництва чавуна та сталі. Проте складається таке враження, що процес видачі дозволів сконцентрований довкола встановлення нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, при цьому решта частин ВАТ розглядається як другорядна. Умови дозволів, які ґрунтуються на принципах ВАТ встановлюються у вигляді нормативів гранично допустимих викидів (скидів), при цьому ними надають можливість оператору ладен самостійно обирати шляхи забезпечення виконання зазначених умов.

Дійсно, оператор зобов'язаний забезпечити виконання умов дозволу. Однак, дозвільний орган має забезпечити наявність у нього всієї необхідної інформації, необхідно для того, щоб зрозуміти що забезпечення виконання умов дозволу є можливим для оператора

30 Пояснення Єврокомісії 2012/134/ЄС від 28 лютого 2012 про укладання висновків за принципами найкращих доступних технологій (ВАТ) щодо Директиви 2010/75/ЄС Європейського Парламенту та Ради про промислові викидів забруднюючих речовин під час виробництва скла, а також Пояснення Єврокомісії 2012/135/ЄС від 28 лютого 2012 року про укладання висновків за принципами найкращих доступних технологій (ВАТ) щодо Директиви 2010/75/ЄС Європейського Парламенту та Ради про промислові викидів забруднюючих речовин під час виробництва чавуну та сталі.

105(141)

без необґрунтованих витрат та у розумний строк. Неможливо забезпечити належний баланс інтересів, якщо дозвільний орган не володіє необхідною інформацією.

Крім-того, технологічні нормативи, розроблені відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря» не примусять операторів вжити заходів з метою скорочення скидів у воду, шумів та вібрацій, споживання енергії або утворення відходів та ін. Відсутні відповідні положення, які закріплюють ознаки ВАТ для інших об'єктів середовища.


Після запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу за принципами ВАТ на території України, реалізовувати доведеться набагато більше висновків за принципами ВАТ аніж два вищевказаних. Висновки ВАТ, як правило, невеликі та нескладні для розуміння. В разі необхідності отримання більше інформації для зрозуміння висновків ВАТ, ця інформація може бути отримана з більш об’ємних BREFів.

Питання щодо того, чи буде дозволено Україні чекати прийняття повного набору висновків ВАТ до того, як дозвільну систему, яка ґрунтується на засадах ВАТ буде введено в України, буде залежати від рішення Ради Асоціації, заснованої відповідно до Угоди про асоціацію із ЄС. Однак, ЄС ймовірно буде прагнути введення нової системи швидше. Це означає, що вивчення та освітні заходи стосовно діючих положень BREF необхідно розпочинати негайно. На сьогоднішній день, офіційного перекладу BREF українською або російською мовою не існує. Тож першим етапом має стати забезпечення перекладу тих документів BREF, що стосуються української промисловості. Враховуючи той факт, що документація BREF зазвичай нараховує сотні сторінок, ресурсів Проекту не вистачить для забезпечення їх перекладу.

Наскільки нам відомо, дозвільні органи на території України не звикли до обговорення технологій чи методів керування, що використовуються різними системами установок. Саме тому необхідно, хоча б на початковому етапі, змістити основний акцент від нормативів гранично допустимих викидів (скидів)_ забруднюючих речовин до технічних характеристик кожного окремого заводу. Інформоване обговорення таких питань дозвільними органами безумовно передбачає проведення відповідної підготовки та освіти. Таку підготовку для співробітників, які приймають рішення у дозвільних органів необхідно розпочати одразу після завершення перекладу. Така освітня програма має бути галузевою що, у подальшому дозволить дозвільним органам розподілити відповідні сфери відповідальності між співробітниками цього органу.

Слід також прийняти рішення щодо необхідності перетворення висновків за принципами ВАТ та/або BREF у загальнонаціональні обов'язкові правила. У Швеції BREF

106(141)

використовуються лише в якості технічних настанов, тоді як BATAEL, що розраховуються на підставі висновків ВАТ, вважаються загальнообов'язковими правилами, відступи від яких можуть надаватись дозвільними органами у випадках, передбачених положеннями Директиви про промислові викиди. Враховуючи діюче законодавство України в сфері дозвільної діяльності, а також запропоновані поправки (Додаток А), ми схиляємось до думки про необхідність запровадження усіх BATAEL (навіть тих, що можуть відрізнятись від діючих BREF) у формі загальнообов'язкових правил. Однак дозвільні органи мають отримати право надавати відступи від зазначених правил, що дозволить повною мірою скористатись перевагами Директиви про інтегроване попередження забруднення та контроль. Відповідні пропозиції з даного питання подані у розділі 7.1.4.

Деякі оператори та представники органів влади стверджували про необхідність розробити спеціальні настанови ВАТ з урахуванням особливостей країни. В якості аргументу на користь таких дій стверджувалося про те, що українська промисловість не може забезпечити дотримання BATAEL, передбачених вимогами BREF на даний момент. Однак ми вважаємо такі пропозиції є недоцільними. Інформація про ВАТ має бути корисною та сучасною, а також відображати найкращі з сучасних технологій. При цьому, на розсуд дозвільного органу буде надано вирішення питання про те, чи повинен оператор застосовувати ВАТ, а якщо так, то коли. Це дозволяє забезпечити баланс інтересів, що є невід'ємним елементом інтегрованого екологічного дозволу, який ґрунтується на принципах ВАТ. Якщо й розробляти такі національні рекомендації, вони мають обмежуватись визначенням обставин та процедурою надання виключень відповідно до ст. 25-4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Такі рекомендації можуть відрізнятись залежно від юрисдикцій.

Загалом ми пропонуємо провести аналіз з метою визначення переліку BREF, що відповідають потребам України. Після цього необхідно забезпечити переклад зазначених документів. Також необхідно провести технічних аналіз можливості застосовувати BREF ЄС до реалій української промисловості. Якщо це необхідно, варто розробити національні рекомендації щодо застосування відступів як зазначено вище. В ході співробітництва із Проектом якості повітря ми домовились, що саме даний проект буде розглядати зазначені питання.

107(141)

10 Роз’яснювальна робота по відношенню до осіб, на яких буде спричинено регулятивний вплив

10.1 Вимоги відповідно до Директиви про промислові викиди та прогалини

Положення Директиви про промислові викиди не передбачають жодних вимог щодо інформування об'єктів регулювання. Проведення інформаційних компаній не розглядається в якості нормотворчого заходу31. З огляду на це не існує жодних прогалин в українському законодавстві з даного питання.

Однак, суттєва зміна нормативно-правового регулювання , зокрема перехід від дозвільної системи, спрямованої на охорону окремих об’єктів навколишнього середовища до системи інтегрованого екологічного дозволу, безумовно потребуватиме відповідного інформаційного забезпечення.

10.2 Наша пропозиція

Перехід від дозвільної системи, спрямованої на охорону окремих об'єктів навколишнього середовища до інтегрованого екологічного дозволу, який ґрунтується на засадах ВАТ безумовно потребуватиме проведення інформаційної компанії на різних рівнях.

Загальна інформація про нову систему та її відмінність від дозвільної системи, спрямовану на охорону окремих об'єктів навколишнього середовища має бути короткою та подаватись від імені МЕПР або Кабінету міністрів.

Тоді як більш детальна інформація має надаватись особам, на яких буде спричинятися регулятивний вплив нового законодавства. Дуже важливо, щоб особи, що передають таку інформацію, були добре обізнані із новою системою та її походженням. Саме тому проведення інформаційних компаній має покладатись на дозвільні органи та інші органи влади у сфері охорони навколишнього середовища. Органи влади, в свою чергу, мають навчитись використовувати торгово-промислові організації, газети та журнали у сфері екології та промисловості та ін. для того, щоб забезпечити повноцінне розуміння операторами власних зобов'язань, які буде передбачати нова система. Обсяги та форма проведення інформаційної компанії має залежати від результатів аналізу різноманітних інформаційних каналів, що існують в межах української промисловості. Проведенню такого аналізу може посприяти інформація про аналогічні інформаційні компанії, що мали місце на території інших країн.

31 В той же час існує кілька винятків, зокрема щодо відповідальності виробника в разі порушення вимог законодавства ЄС про відходи.

108(141)

У Швеції, система інтегрованого екологічного дозволу була запропонована у 1969 році, тож ми на маємо прикладів проведення аналогічних інформаційних компаній останніми роками. Однак у 1999 році набув чинності Екологічний кодекс. Змін зазнало майже усе екологічне законодавство Швеції. З метою сприяти введенню Екологічного кодексу, Шведський уряд звернувся до комітету із проханням про організацію та проведення «Освітньої програми за новим екологічним кодексом» для органів влади та операторів промислових об'єктів. Загалом освітня програма може бути підсумована так .

Комітет освіти розробив загальний план проведення освітньої компанії для різних цільових груп. Крім того, комітетом освіти було розроблено спеціальні друковані матеріали (загалом більше 1000 сторінок) та Інтернет сайт. Невеликий проспект було розроблено для малих та середніх підприємств.

Державні службовці, що залучались до ухвалення рішень та проведення перевірок отримали можливість відвідати спеціальні триденні курси, а також будь-який із чотирьох спеціалізованих курсів.

Спеціальний одноденний курс було розроблено для голів державних органів влади або департаментів, політичних діячів та представників зацікавленої промисловості.

Решта політичних діячів та представників промисловості отримали друковані матеріали у вигляді проспектів.

За 2 роки цієї програми (1997-1999) її відвідало більше 20000 осіб, які прослухали більше 38 000 днів курсів. Понад 8000 примірників освітніх матеріалів було продано.

Освітня програма за новим екологічним кодексом була дуже добре сприйнята учасниками. Оцінка проведеної програми засвідчила необхідність продовження освітніх заходів з деяких аспектів Екологічного кодексу, а також підтримання Інтернет порталу з інформацією щодо відповідного законодавства та справ з відповідних питань, можливістю поставити питання та отримати відповіді через мережу Інтернет, спеціалізованою інформацією за різними секторами промисловості та інформацією для широкої громадськості. Аналіз зокрема засвідчив необхідність проведення освітньої/інформаційної компанії щодо нового законодавства за 1,5 роки до набрання чинності такого законодавства.

Ми вважаємо, що той спектр заходів, які проводились в рамках освітньої програми за новим екологічним кодексом, може вважатись аналогічним до спектру заходів, що

109(141)

мають супроводжувати запровадження системи інтегрованого екологічного дозволу, яка ґрунтується на засадах ВАТ в Україні. Однак проведення інформаційної компанії на Україні потребуватиме значно менше ресурсів у порівнянні із Швецією, оскільки шведська компанія охоплювала практично усі аспекти екологічного законодавства.

Крім-того, дозвільні та/або наглядові органи можуть ефективно залучатись до інформування про нові вимоги за рахунок проведення консультацій з операторами до подання заяв на отримання дозволів. Саме тому необхідно передбачити право заявників на отримання зазначених консультацій в ході встановлення системи інтегрованого екологічного дозволу, яка ґрунтується на засадах ВАТ.

В ході консультацій з Проектом якості повітря ми домовились, що саме даний проект буде розглядати питання залучення осіб, на який буде справляти регулюючий вплив нове законодавство в сфері дозвільної системи. Необхідно передбачити інформаційні компанії та процедури надання консультацій з тим, щоб вони були ефективно проведені до моменту набрання чинності новим законодавством.

11 Кінцеві етапи

11.1 Збільшення сфери дії та диференціації між великими та малими забруднювачами


Положення Директиви про промислові викиди головним чином спрямовані на великі промислові установки. Порядок видачі інтегрованих дозволів потребує часу та ресурсів, тому сфера застосування такої дозвільної систем повинна бути обмеженою. З іншого боку, існує ціла низка небезпечних видів діяльності, що не підлягають правому регулюванню з боку Директиви, однак мають суттєвий вплив на навколишнє середовище. До них можна віднести невеликі сміттєспалювальні заводи із тепловою потужністю до 50 МВт, лісопилки, гірничодобувну промисловість, видобуток нафти і газу, а також невеликі очисні споруди. Слід також відмітити, що Директива про промислові викиди не регламентує процедуру реєстрації для установок, які не входять до сфери дії Директиви.


Діюче законодавства України в сфері дозвільної діяльності не встановлює відмінностей у вимогах до малих та середніх забруднювачів. Хоча для викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і передбачено встановлення різних нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин залежно від категорії забруднювачів, вимоги дозволу

110(141)

при цьому не відрізняються. Нова дозвільна система, якої буде встановлено прийняттям змін та доповнень до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та дозволить розпочати перехід до використання інтегрованого екологічного дозволу за принципами ВАТ, поширюється лише на найбільших забруднювачів, передбачених у Додатку І до Директиви про промислові викиди. Таким чином, реалізація зазначених змін призведе до того, що основні забруднювачі будуть діяти за системою інтегрованого екологічного дозволу, тоді як решта продовжить користуватися старою системою.


Не існує жодних прогалин у порівнянні з положеннями Директиви про промислові викиди, оскільки вона не передбачає отримання інтегрованого екологічного дозволу підприємствами, що не входять до переліку, зазначеного у Додатку І.


За успішної реалізації поетапного підходу, наступним етапом може стати збільшення сфери застосування нової дозвільної системи та поширення її на більшу кількість установок. Із збільшенням сфери застосування інтегрованого екологічного дозволу, необхідно передбачити спрощення процедур для малих та середніх підприємств, з метою уникнути непропорційного адміністративного навантаження на представників промисловості, поведінка яких буде регулюватися новими правилами та регуляторних органів. Таке спрощення може передбачати використання загальнообов'язкових правил (див. 11.2) та менш жорстких вимог до змісту заяви на отримання дозволу. Однак, процедурні положення, подані у Додатку А до даного документу, мають поширюватись на порядок видачі дозволів, що не передбачаються Директивою про промислові викиди. Мова йде про положення щодо участі громадськості та доступу до правосуддя, що мають велике значення для збільшення довіри та сприйняття нової системи.

Так, наприклад, у Швеції дозволи для великих установок (приблизно аналогічна сфера дії що й в Директиви про промислові викиди) надаються екологічним судом, тоді як дозволи для менших установок можуть надаватись окружною адміністративною радою (місцевим органом влади). При цьому перші суб'єкти господарювання належать до Групи А, а другі – до Групи В. Переважна більшість процесуальних та резолютивних положень майже не відрізняється залежно від групи. Така система може здаватись обтяжливою для підприємств Групи В, однак відмінність у рівні впливу на навколишнє середовище відображається в обсязі заяви на отримання дозволу. В умовах існування інтегрованого екологічного дозволу, дозвільний орган може зосередити увагу на основних джерелах забруднення установок. Враховуючи незначну кількість та обсяг впливів на навколишнє середовище невеликих установок, процедура видачі документів

111(141)

дозвільного характеру буде простішою, що зробить її менш обтяжливою для заявника та дозвільного органу.

Ми схиляємось до думки про необхідність ретельного дослідження усіх потенційних можливостей від спрощення порядку надання інтегрованого дозволу для установок із обмеженим впливом на навколишнє середовище. Тим не менш, будь-яка процедура видачі документів дозвільного характеру має проводитись відкрито та за умови впливу громадськості на рішення стосовно надання дозволу. Таким чином, спрощення процедури не має вплинути на право на участь громадськості та доступ до правосуддя. Слід також відмітити, що більш обмежений вплив на навколишнє середовище устаткування (установок), що не входить до сфери дії Директиви про промислові викиди, дозволить обмежити адміністративний тягар на заявників та дозвільні органи з огляду на обсяги обробки заяв на отримання дозволу та обґрунтовуючих документів.

Ми також вважаємо за необхідне залишити практику встановлення умов дозволу для установок із обмеженим впливом на навколишнє середовище. В такому випадку достатньо застосовувати звичайну процедуру реєстрації. Така процедура має бути розроблена таким чином, щоб орган реєстрації мав право вимагати від оператора, в разі необхідності, попереднього проведення запобіжних заходів. Зазначені заходи мають проводитись за принципом ВАТ з метою отримання оптимальних результатів в інтересах навколишнього середовища в цілому. У цьому відношенні, за приклад можна взяти процедуру проведення реєстрації на території Швеції:

установки, що підлягають реєстрації, відносять до групи С. До даної групи відносять місця збирання відходів, незначні об'єкти поводження з відходами, різноманітну сільськогосподарську діяльність, невеликі підприємства харчової промисловості, різноманітні об'єкти тимчасового зберігання, друкарні та ін.

Процедура реєстрації відрізняється від порядку надання дозволу. Оператор зобов'язаний завчасно повідомити наглядовий орган (в даному випадку мова йде про муніципальні органи влади) про свої наміри щодо започаткування діяльності, які належить до Групи С, до початку такої діяльності. Зазначене повідомлення подається у письмовій формі із зазначенням відповідної інформації, креслень та іншої технічної інформації для визначення типу, обсягів та впливу даної діяльності на навколишнє середовище. В разі необхідності може проводитись аналіз впливу на навколишнє середовище (наприклад, в разі проведення діяльності в межах екологічно вразливих районів або якщо влив таких устаткування установок перевищує показники впливу аналогічного установки)). Однак проведення такого аналізу для установок Групи С трапляється досить

112(141)

рідко. Ми вважаємо за необхідне уникати проведення ОВНС для установок із обмеженим впливом на навколишнє середовище.

Муніципальний орган влади надсилає копію повідомлення до окружної адміністративної ради. Відповідні урядові та муніципальні органи влади, а також представники громадськості, що можуть потрапити під вплив зазначеної діяльності, отримують можливість висловити свої коментарі з даного приводу в розумних межах. В той же час, подібні повідомлення щодо устаткування (установок) Групи С доволі рідко надсилаються для отримання коментарів від громадськості.

Після завершення процесу інформування (коли все готово для прийняття рішення) наглядовий орган може зобов'язати заявника вжити превентивних чи запобіжних заходів або, в разі необхідності, заборонити проведення такої діяльності. В деяких випадках наглядовий орган може порекомендувати заявнику звернутись по отримання документу дозвільного характеру. За відсутності жодних обставин, що вимагають від наглядових органів, вжити будь-які зазначені заходи, заявник інформується про відсутність потреби у проведенні будь-яких заходів органом влади.

Заявник, деякі органи влади та представники зацікавленої громадськості мають право оскаржити будь-яке рішення, ухвалене наглядовим органом на підставі поданого повідомлення. Скарги розглядаються окружною адміністративною радою. Скарги на рішення зазначеної ради розглядаються екологічним судом.

Ми вважаємо, що необхідно розглянути можливість використання процедури реєстрації по відношенню до незначних забруднювачів вже на перших етапах процесу, оскільки вона дозволить зменшити адміністративне навантаження як на органи влади, так і на промисловість. Переваги від її використання для органів влади та операторів будуть настільки великими, що слід передбачити можливість встановлення такої процедури одночасно із процедурою, передбаченою проектом про внесення змін і доповнень до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Додаток А). Необхідно негайно розпочинати проведення досліджень з метою визначення можливості проведення такої реєстрації по відношенню до невеликих установок. В якості прикладу можна розглянути аналогічний порядок інформування, що діє на території Швеції, та передбачити його в межах оновленого Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

113(141)

11.2 Загальнообов'язкові правила


Відповідно до положень ст. 6 Директиви про промислові викиди держави-члени ЄС мають право передбачити вимоги для певних категорій установок у вигляді загальнообов'язкових правил. В разі затвердження таких правил, у дозволі зазначається лише відповідне посилання. Таким чином, Директива про промислові викиди дозволяє державам-членам запроваджувати деякі елементи Директиви у вигляді загальнообов'язкових правил без використання інтегрованої процедури видачі дозволу. Директива не забороняє державам-членам використовувати такі правила по відношенню до видів діяльності, що не передбачені у Додатку І до Директиви.

Відповідно до положень ст. 17 використання загальнообов'язкових правил має гарантувати застосування інтегрованого о підходу та високий рівень охорони навколишнього середовища, еквівалентний рівню, що досягається за умови використання індивідуальних умов дозволу. Загальнообов'язкові правила повинні бути засновані на принципі ВАТ та не передбачати рекомендації щодо використання певних технологій. Держави-члени ЄС забезпечують перегляд загальнообов'язкових правил з урахуванням змін у принципах ВАТ. Усі загальнообов'язкові правила встановлені відповідно до ст. 17 мають містити посилання на Директиву про промислові викиди.


Основні вимоги законодавства України в сфері дозвільної діяльності (зокрема у тексті Закону України «Про охорону атмосферного повітря») викладено переважно у формі загальнообов'язкових правил. Однак, у більшості випадків, вони використовуються в якості основи для формування умов дозволу в кожному окремому випадку.


Враховуючи необов'язковість вимог відповідно до положень Директиви про промислові викиди щодо використання загальнообов'язкових правил, жодних прогалин з даного питання не існує. В той же час необхідно переглянути діючі загальнообов'язкові правила з огляду на положення ст. 6 Директиви про промислові викиди після запровадження в Україні системи інтегрованого екологічного дозволу за принципами ВАТ. Дуже важливо щоб такі правила оновлювались з урахуванням змін у ВАТ.


Використання загальнообов'язкових правил за наявності системи інтегрованого екологічного дозволу дозволить зменшити адміністративне навантаження на дозвільні органи. Це дозволить запроваджувати загальні та стандартизовані «умови дозволу» для певної категорії установок із аналогічним процесом виробництва, замість встановлення

114(141)

окремих умов дозволу за кожним зверненням. Мінімальні загальнообов'язкові правила мають передбачати нормативи гранично допустимих викидів (скидів), встановлені у нормативному порядку, для кожної категорії установки за принципами ВАТ. В деяких випадках можливе встановлення вимог щодо деяких аспектів експлуатації, моніторингу, документообігу та звітності.

Певна кількість дозволів для великих установок на території України ґрунтується на загальнообов'язкових правилах. Однак, не зважаючи на існування таких правил, порядок видачі дозволів для різних установок не відрізняється. На наш погляд, така система не настільки ефективно зменшує адміністративне навантаження у порівнянні із застосуванням загальнообов'язкових правил. Збільшення ефективності даної системи можливе за умови встановлення спрощеної форми заяви, що вимагає від операторів дотримання нормативних та інших вимог.

Важко оцінити скільки часу та ресурсів дозволить зекономити встановлення загальнообов'язкових правил до реалізації системи інтегрованого екологічного дозволу за принципами ВАТ на території України. У Швеції загальнообов'язкові правила поширюються лише на незначну кількість установок, зокрема великі установки для спалювання, сміттєспалювальні заводи та звалища для відходів. В той же час дозвільний орган може запровадити більш жорсткі вимоги у порівнянні із загальнообов'язковими правилами по відношенню до такої установок. Встановлення менш суворих умов дозволяється лише за окремих обставин. Таким чином, порядок використання загальнообов'язкових правил в Україні мало чим відрізняється від системи у Швеції. Фактично, загальнообов'язкові правила дозволяють прискорити порядок видачі дозволів та зменшити обговорення щодо змісту дозволу. В той же час, Швеція не проводила жодних досліджень з метою визначення реальних обсягів економії ресурсів та часу за рахунок використання загальнообов'язкових правил.

Загальна рекомендація щодо використання таких правил полягає в тому, що рентабельність розробки зазначених правил досягається лише за умови поширення таких правил на достатню кількість устаткування (установок) в межах певної категорії. Слід також розглянути можливість застосування загальнообов'язкових правил по відношенню до напрямів діяльності, що характеризуються повільним темпом розвитку нових технологій, що дозволить уникнути швидкого застарівання зазначених правил. На завершення слід зазначити, що експлуатація установки, передбачена однаковими загальнообов'язковими правилами має супроводжуватись однаковим впливом на навколишнє середовище.

З наведеного вище, зокрема з огляду на запропоновані рекомендації, можна зробити висновок, що впорядкування загальнообов'язкових правил потребуватиме суттєвих

115(141)

зусиль як з екологічної, так і з фінансової точки зору. Так, наприклад, експлуатація установок, що супроводжується скиданням забруднюючих речовин у воду може мати різні наслідки для одержувачів такої води, оскільки кожен такий одержувач може потребувати проведення відмінних запобіжних та превентивних заходів. Таким чином забезпечення охорони навколишнього середовища у будь-якому регіоні передбачатиме застосування загальних вимог щодо скидів забруднюючих речовин у воду на рівні вимог, що використовуються по відношенню до найбільш екологічно вразливого отримувача. Відтак застосування таких вимог до решти установок, що співпрацює із більш функціональними одержувачами, може негативно вплинути на економічну доцільність зазначених правил через надмірну жорсткість таких вимог. За таких обставин використання загальнообов'язкових правил може призвести до непропорційних витрат осіб, поведінка яких буде регулюватися загальними правилами охорони навколишнього природного середовища. Вирішення такої проблеми можливе за рахунок надання окремим об'єктам регулювання відступів від зазначених правил або (за прикладом Швеції) передбачення права на встановлення більш жорстких умов дозволу. Однак запровадження таких положень може призвести до скорочення потенційної ефективності даної системи.

В той же час, розробка відповідних загальнообов'язкових правил по відношенню до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, зокрема викидів забруднюючих речовин, що не становлять особливої загрози для здоров'я людини або стану навколишнього середовища у безпосередній близькості до установки, є набагато простішою у порівнянні із аналогічними діями для скидів забруднюючих речовин у воду. Саме тому дуже важливо визначити сферу застосування таких загальнообов'язкових правил для того, щоб з'ясувати, яка саме установка експлуатуватиметься на їх підставі.

Як зазначалося вище, використання загальнообов'язкових правил по відношенню до великих установок для спалювання та сміттєспалювальних заводів є поширеним явищем. В межах ЄС, така поширеність пояснюється наявністю відповідних директив, що встановлюють рівні викидів забруднюючих речовин для зазначених видів діяльності, які запроваджуються державами-членами. Іншою причиною такого поширення або навіть результатом запровадження зазначених положень ЄС, стала розробка виробниками майже стандартизованої технології для скорочення викидів забруднюючих речовин від експлуатації таких установок у повітря. Така ситуація призводить до існування майже однакових технологій зі скорочення відходів не залежно від виробників та продукції.

Поширеною практикою є застосування загальнообов'язкових правил по відношенню до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря через діяльність автозаправок. Встановлення нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин для

116(141)

таких установок ускладнюється потребою у визначенні обсягів забруднення летючими органічним сполуками. В такому випадку, більш доцільно передбачити вимогу щодо використання певного обладнання, спеціально призначеного для скорочення викидів забруднюючих речовин до встановленого рівня.

Ціла низка чинників береться до уваги при визначенні раціональності використання загальнообов'язкових правил та особливостей їх розробки та затвердження для кожного окремого типу устаткування (установок). Ми вважаємо, що аналіз доцільності використання загальнообов'язкових правил (як альтернатива встановленню умов дозволу) має проводитись лише за результатами оцінки нової системи інтегрованого екологічного дозволу та відповідних умов дозволу.32 Використання загальнообов'язкових правил не дозволить суттєво знизити адміністративний тягар на операторів та органи влади до отримання чіткого розуміння процесу дотримання діючим установками нормативів гранично допустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин, встановлених за принципами ВАТ.

_______

32 Слід відмітити, що використання загальнообов'язкових правил в якості основи для формування умов дозволу за діючої системи українського законодавства не є проблематичним.

117(141)

ДОДАТКИДОДАТОК A - Проект поправок до закону про охорону навколишнього природного середовищаДОДАТОК B – Приклади умов дозволу за результатами аналізу отриманих дозволівДОДАТОК C – Детальний огляд висновків за принципами ВАТ для коксохімічного заводу

ПЕРЕЛІК ДОПОВНЕНЬ1. Характеристика проекту2. Документація за діяльність протягом 2011 року

а. Протокол зустрічі у Києві від 17 лютого 2011 року б. Протокол зустрічі у Києві від 27 квітня 2011 рокув. Текст виступу на семінарі у Стокгольмі, що присвячувався

Меморандуму про взаєморозуміння між МЕПР та SEPA г. Директивний документд. Порядок денний семінару з питань політикие. Презентація Плану заходів за проектом, грудень 2011 року

3. План заходів за проектом4. Загальний огляд законодавства України в сфері дозвільної діяльності5. Документація за діяльність протягом 2012 року

а. Порядок денний ознайомчої подорожі до Авдіївського коксохімічного заводу, Донецька область, Україна

б. Порядок денний ознайомчої подорожі до «Сандвік АБ», Сандвікен, Швеція

в. Текст виступу на семінарі у Сандвікені, Швеціяг. Протокол семінару у Сандвікені, Швеціяд. Порядок денний ознайомчої подорожі до Бурштинської

теплоелектростанції у Івано-Франківській області та Добротвірської теплоелектростанції у Львівській області, Україна

е. Порядок денний семінару «Управління промисловим забрудненням» у Києві

ж. Текст виступу на семінарі «Управління промисловим забрудненням» у Києві

118(141)

ДОДАТОК A - Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, з метою вдосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього середовища»

Проект

Закон України«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, з метою вдосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього

середовища»

І. Верховна Рада України постановляє:

Внести зміни до наступних законодавчих актів України:

1. У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 41, ст. 546 із наступними змінами):

1) частину 1 статті 9 закону доповнити пунктом «і» наступного змісту:

«оскарження рішень органів виконавчої влади до суду чи до інших органів виконавчої влади у випадку, якщо їх право не порушено, за умови:

порушення вимог до якості довкілля; чипорушення правил, які забезпечують його безпеку чи безпеку інших осіб.»;

2) доповнити закон розділом V-1, наступного змісту:

«Розділ V-1 Екологічний дозвіл

Стаття 25-2. Загальні положення про екологічний дозвіл

Забороняється здійснювати види господарської діяльності, визначені Кабінетом Міністрів України, без отримання екологічного дозволу, який видають обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (далі – Дозвільний орган).

119(141)

Екологічний дозвіл дозволяє здійснювати на вказаних у ньому умовах визначені Кабінетом Міністрів України види господарської діяльності, які спричиняють викиди забруднюючих речовин, шум, підвищення температури, вібрацію, утворення відходів та інші види негативного впливу на повітря, воду та землю, які можуть бути шкідливими для довкілля чи здоров’я людини та спричиняти шкоду об’єктам права власності, створювати незручності людям чи перешкоджати законному використанню довкілля.

Екологічний дозвіл діє безстроково, якщо інше не випливає з положень статей 25-5 – 25-7 цього Закону.

Стаття 25-3. Заява про видачу екологічного дозволу

Заява про видачу екологічного дозволу повинна містити: інформацію про установку та напрями її використання; інформацію про сировину та допоміжні матеріали, інші речовини та

енергію, які використовуються чи утворюються внаслідок експлуатації установки;

інформацію про джерела викидів з установки; інформацію про місце розташування установки; інформацію про характер та кількість передбачуваних викидів (скидів) з

установки до всіх частин довкілля, а також визначення істотних наслідків викидів (скидів) у довкілля;

інформацію про види та ознаки утворюваних відходів (у минулому, на поточний момент та у майбутньому);

інформацію про заходи щодо запобігання утворенню, підготовки до повторного використання, переробки та відновлення відходів утворених внаслідок функціонування установки;

інформацію про пропоновану технологію чи інші методи керування для попередження чи, у випадку якщо це неможливо, зменшення викидів та скидів спричинених установкою;

інформацію про заходи, спрямовані на забезпечення виконання вимог законодавства, яке стосується впливу на довкілля чи на здоров’я людини;

інформацію про заходи моніторингу викидів та скидів в довкілля; загальний опис головних альтернатив пропонованій технології, методам

керування чи заходам вивченим заявником; тапропоновані умови дозволу.

У разі, якщо планований вид діяльності передбачає виробництво чи випуск небезпечних речовин, з метою усунення можливості забруднення ґрунту та

120(141)

підземних вод в місці розташування установки, заява про отримання дозволу повинна на додаток до зазначеної вище інформації також містити:

1) відомості про теперішнє та, у разі якщо це можливо, минуле використання місця розташування установки;

2) у разі можливості, існуючу інформацію про дослідження грунту та підземних вод, які відображають їх стан на момент складання заяви чи в якості альтернативи нові дослідження грунту та підземних вод, у частині можливості їх забруднення небезпечними речовинами, які використовуються, виробляються чи випускаються внаслідок здійснення планованої діяльності.

Заява повинна також містити резюме нетехнічного характеру інформації, передбаченої частинами 1 та 2 цієї статті.

Заявник має право вимагати нерозголошення конфіденційної інформації, яка міститься в заяві. У такому випадкові заявник подає інформацію, яку він вважає конфіденційною, окремо та наводить аргументи, з яких він просить не розголошувати зазначену інформацію.

Після отримання заяви Дозвільний орган повинен перевірити чи містить ця заява інформацію, необхідну для прийняття рішення про надання чи відмову у наданні екологічного дозволу. Якщо заява не містить необхідної інформації, Дозвільний орган, протягом 15 робочих днів з дня її отримання вимагає подати такої інформації.

У разі отримання клопотання про конфіденційність інформації, яка міститься у заяві, Дозвільний орган повинен розглянути її та прийняти рішення стосовно неї без необґрунтованих затримок. Таке рішення не може бути оскаржено окремо.

За винятком інформації, визнаної конфіденційною рішенням, про яке згадується у частині 6 цієї статті, заява про видачу дозволу разом з усіма доданими до неї документами підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті Дозвільного органу негайно, проте у строк не більше трьох робочих днів з дня отримання заяви з усією необхідною інформацією або прийняття рішення про конфіденційність інформації, яку містить заява про отримання екологічного дозволу. Така публікація повинна містити вказівку на строки подання коментарів та запитань.

121(141)

Рішення про надання екологічного дозволу та інші рішення, які приймаються відповідно до статей 25-3 – 25-8 цього Закону, приймаються у розумний строк.

Стаття 25-4. Екологічний дозвіл

Дозвільний орган зобов’язаний видати екологічний дозвіл за умови, якщо заявник доведе, що діяльність, визначена у заяві буде здійснюватися у спосіб, за якого:

1) вжито всіх заходів для попередження забруднення; 2) будуть використовуватися найкращі з доступних технологій та/чи

методів керування, незалежно від того створюються (використовуються) вони в Україні, якщо вони є розумно доступними для заявника;

3) не буде спричинено істотного забруднення; 4) у разі наявності економічної та технічної можливості відходи не будуть

утворюватися; 5) у разі утворення відходів, буде здійснено їх підготовку до повторного

використання, утилізацію, повторного використання чи у разі, якщо це технічно чи економічно неможливо, розміщення, при цьому буде вжито заходів щодо попередження чи зменшення впливу на довкілля;

6) енергія використовується ефективно;7) вжито необхідних заходів щодо попередження аварій чи обмеження їх

наслідків; та 8) необхідних заходів буде вжито після припинення діяльності з метою

усунення будь-якого ризику забруднення та повернення місця здійснення відповідної діяльності до задовільного стану.

Вимога використовувати найкращі з доступних технологій та методів керування означає технологію та спосіб, у який установка сконструйована, побудована, утримується, експлуатується та виводиться з експлуатації.

Екологічний дозвіл повинен містити умови дозволу. Умови дозволу включають:

гранично допустимі викиди забруднюючих речовин; заходи, які забезпечують охорону гурту та підземних вод; заходи моніторингу та поводження з відходами, які утворюються в

результаті здійснюваної діяльності; заходи моніторингу викидів забруднюючих речовин із вказівкою на

методи вимірювань, їх частоту та процедуру оцінки;

122(141)

обов’язок подавати до Державної екологічної інспекції інформацію, отриману в результаті проведення заходів моніторингу викидів;

вимоги з утримання та нагляду за заходами, які вживаються з метою попередження скидів у грунт та підземні води; та

вимоги до заходів, які планується вживати за надзвичайних обставин експлуатації.

Рішення про надання чи відмову у наданні екологічного дозволу, включаючи умови цього дозволу, повинні бути результатом оцінки того, як діяльність відповідає чи буде відповідати вимогам, визначеним частиною першою цієї статті, які застосовуються тією мірою наскільки це економічно та технічно можливо вжити необхідних заходів, беручи до уваги їх вартість та позитивний результат кожного заходу. Перевага має надаватися заходам, які є найбільш ефективними з точки зору досягнення високого рівня охорони довкілля як цілого.

Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища затверджує нормативи граничнодопустимих викидів та технологічні нормативи. Нормативи граничнодопустимих викидів чи технологічні нормативи мають відображати та базуватися на найкращих з доступних технологіях чи методах керування. Якщо вид діяльності відповідає нормативам граничнодопустимих викидів чи технологічним нормативам, така діяльність повинна вважатися такою, що відповідає вимозі – використовувати найкращу з доступних технологій чи методів керування.

Дозвільний орган встановлює більш суворі умови дозволу ніж ті, які випливають з нормативів граничнодопустимих викидів та технологічних нормативів, затверджених відповідно до частини 5 цієї статті, за умови якщо:

більш суворі нормативи граничнодопустимих викидів та технологічні нормативи дозволять забезпечити кращий захист довкілля як цілого та

такі нормативи граничнодопустимих викидів та технологічні нормативи не будуть вимагати невиправданих витрат у порівнянні з позитивним результатом для охорони довкілля.

У випадку, якщо нормативи якості довкілля вимагають більш суворих умов дозволу ніж ті, які можуть бути досягнутими за допомогою використання найкращих з доступних технологій чи методів керування, Дозвільний орган повинен встановити умови дозволу на рівні, який дозволить забезпечити виконання вимог нормативів якості довкілля.

123(141)

В порядку винятку з правил встановлених нормативами граничнодопустимих викидів та технологічними нормативами, визначеними частиною 5 цієї статті, Дозвільний орган встановлює менш суворі умови дозволу, якщо оцінка діяльності засвідчує:

що досягнення таких нормативів граничнодопустимих викидів та технологічних нормативів призведе до непропорційно великих витрат у порівнянні з позитивним результатом для охорони довкілля у зв’язку з: а) географічним розташуванням чи місцевими екологічними умовами у місцевості де розташовано установку; б) технічними характеристиками установки; чи

менш суворі нормативи граничнодопустимих викидів та технологічні нормативи дозволять забезпечити кращу охорону довкілля як цілого.

Дозвільний орган наводить причини, включаючи інформацію про результати консультацій, визначених частиною 7 статті 25-3 цього Закону, прийнятого рішення про надання чи відмову у наданні екологічного дозволу та, де це прийнятно, наводить причини визначення умов дозволу та будь-яких відступів від нормативів граничнодопустимих викидів та технологічних нормативів, визначених частиною 5 цієї статті. Рішення про надання дозволу та причини, на яких базується це рішення, доводиться до відома громадськості Дозвільним органом на його офіційному веб-сайті, а також рішення про надання дозволу має бути надіслане заявникові та всім, хто подавав коментарі до заяви про отримання дозволу.

Стаття 25-5. Зміни в діяльності, яка вимагає отримання екологічного дозволу

Оператор повідомляє Дозвільний орган про будь-яку плановану зміну характеру чи способу використання чи збільшення параметрів здійснюваної оператором діяльності, які можуть мати наслідки для довкілля. Якщо зміна є суттєвою, Дозвільний орган повинен в межах розумного строку від дня отримання інформації про зміну надати оператору вказівку звернутися за отриманням екологічного дозволу.

Заява про отримання екологічного дозволу для здійснення змін у діяльності повинна містити інформацію, передбачену частинами 1-3 статті 25-3 цього Закону. Ця інформація може бути обмежена інформацію про ті частини діяльності, які зазнають змін за умови, якщо зміна не призведе до суттєвого впливу на інші частини установки.

124(141)

Заява про видачу екологічного дозволу для здійснення змін у діяльності розглядається у порядку, передбаченому частинами 4-8 статті 25-3 та статтею 25-4 цього Закону. Якщо зміна не тягне за собою істотних змін інших частин установки, Дозвільний орган повинен змінити існуючий екологічний дозвіл.

Зміни, які є несуттєвими можуть бути здійснені без отримання екологічного дозволу.

Стаття 25-6. Зміни умов екологічного дозволу за ініціативою Дозвільного органу

Дозвільний орган змінює умови екологічного дозволу за власною ініціативою у разі якщо:

рівень забруднення вимагає зміни умов екологічного дозволу; вимоги до найкращих з доступних технологій чи методів керування,

визначених частиною 1 статті 25-4, змінилися так, що це вимагає змін умов екологічного дозволу для забезпечення дотримання цих вимог;

безпека експлуатації установки вимагає змін у здійснюваній діяльності;

прийняття чи внесення змін до нормативно-правових актів у сфері охорони довкілля вимагає перегляду умов дозволу;

охорона довкілля чи здоров’я людини не може бути забезпечена без зміни умов дозволу.

На вимогу Дозвільного органу оператор діяльності, яка здійснюється на підставі екологічного дозволу, повинен подати інформацію, необхідну для встановлення наявності чи відсутності причини для зміни екологічного дозволу.

У разі наявності підстав для зміни умов екологічного дозволу, визначених частиною 1 цієї статті, Дозвільний орган оприлюднює проект рішення про зміну цього дозволу у порядку, передбаченому частиною 7 статті 25-3 цього Закону.

Рішення про зміну екологічного дозволу повинен містити причини прийняття такого рішення та має бути доведене до відома громадськості у порядку, передбаченому частиною 9 статті 25-4 цього Закону.

Стаття 25-7. Анулювання екологічного дозволу

Дозвільний орган анулює екологічний дозвіл у разі якщо:

125(141)

оператор припустився повторного порушення суттєвих вимог, визначених екологічним дозволом;

наявні підстави для внесення змін до екологічного дозволу, передбачені частиною 1 статті 25-6 цього Закону проте, такі зміни не можуть бути здійснені оператором відповідної установки;

анулювання екологічного дозволу є необхідним для попередження істотної небезпеки для здоров’я людини чи виснаження природних ресурсів.

Дозвільний орган має право анулювати екологічний дозвіл лише протягом року з моменту коли він дізнався чи повинен був дізнатися про обставини, які є підставою для анулювання екологічного дозволу.

Якщо Дозвільний орган не вирішить по-іншому, рішення про анулювання екологічного дозволу вступає в силу негайно.

Рішення про анулювання екологічного дозволу повинно містити причини його прийняття та доводиться до відома громадськості у порядку, передбаченому частиною 9 статті 25-4 цього Закону.

Стаття 25-8. Оскарження рішення про надання чи відмову у наданні екологічного дозволу

Рішення про надання чи відмову у наданні, а також рішення про внесення змін чи анулювання екологічного дозволу може бути оскаржено повністю чи у певній частині до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Скарга може бути подана протягом трьох тижнів з дня, коли скаржник дізнався чи повинен був дізнатися про оскаржуване рішення.

Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища має право, протягом 15 днів з дня отримання скарги вимагати надання заявником чи Дозвільним органом додаткової інформації, яка стосується предмета скарги, заяви стосовно якої було прийняте оскаржуване рішення. Така інформація має бути надана протягом розумного строку.

Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища має право:

задовольнити чи відмовити у задоволенні скарги;

126(141)

змінити умови дозволу за власною ініціативою.

Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища повинен зазначити причини прийнятого ним рішення та негайно повідомити сторони про прийняте ним рішення та причини його прийняття.

Рішення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища стосовно скарги, згадане у частині 1 цієї статті, доводиться до відома громадськості у порядку, передбаченому частиною 9 статті 25-4 цього Закону.

2. В статті 2 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2005, № 48, Ст. 483):

частину другу доповнити словами «, на екологічний дозвіл.»

3. Статтю 17 Закону України «Про виконавче провадження» (Відомості Верховної Ради України, 1999, № 24, Ст. 207):

частину другу доповнити підпунктом 10 такого змісту:

«рішення органів виконавчої влади про обмеження чи тимчасову заборону господарської діяльності, якщо суб’єкт господарювання не буде виконувати вимог такого рішення;».

4. У Законі України «Про відходи» (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 36, Ст. 242):

1) доповнити статтю 4 закону частиною наступного змісту:

«Наступні положення цього закону не застосовуються до осіб, які зобов’язані отримати екологічний дозвіл відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовище»:

обов’язок отримати дозволи та погодження, за винятком обов’язку отримати письмову згоду (повідомлення) на транскордонне перевезення небезпечних відходів;

обов’язок мати затверджені ліміти на утворення та розміщення відходів;

127(141)

у разі, якщо це необхідно для забезпечення кращої охорони довкілля як цілого, заборона використовувати результати наукових досліджень, впроваджувати в практику винаходи, застосовувати нову техніку, устаткування, технології та системи, якщо вони не передбачають запобігання чи мінімізацію обсягів утворення відходів на всіх стадіях технологічного процесу;

у разі, якщо це необхідно для забезпечення кращої охорони довкілля як цілого, заборона змішувати чи розміщувати відходи, у разі наявності технології для утилізації таких відходів в Україні.»;

2) Статтю 32 закону доповнити частиною наступного змісту:

«Якщо в результаті змін у діяльності, яка вимагає дозволу згідно з цим Законом, ця діяльність досягне показників видів діяльності, для здійснення яких необхідно отримати екологічний дозвіл, ця діяльність може здійснюватися лише за умови отримання екологічного дозволу. У цьому випадкові, дозволи, отримання яких передбачено цим законом, не видаються.»;

3) пункти «о» та «п» статті 17 виключити;

4) розділ VIII – виключити.

5. У Законі України «Про охорону атмосферного повітря» (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 50, Ст. 678):


«Обов’язок, передбачений цим Законом, отримувати документи дозвільного характеру (включаючи погодження органів виконавчої влади) не застосовується до осіб, зобов’язаних отримати екологічний дозвіл відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».»;


«Якщо в результаті змін в установці, передбаченої частинами 5 та 6 цієї статті діяльність досягне параметрів видів діяльності, для здійснення яких необхідно отримати екологічний дозвіл, такий вид діяльності може здійснюватися лише за умови отримання екологічного дозволу. В такому випадкові дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами не видається.»;

3) розділ VII – виключити.

128(141)

6. Водний кодекс України (Відомості Верховної Ради України, 1995, № 24,

Ст. 189):

1) доповнити статтю 2 частиною такого змісту:

«Наступні положення, передбачені цим Кодексом не застосовуються до осіб, які зобов’язані отримати екологічний дозвіл відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовище»:

обов’язок отримувати дозвіл на здійснення забору води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти;

обов’язок отримувати погодження клопотання про надання дозволу на здійснення спеціального водокористування;

підстави та порядок припинення права на спеціальне водокористування; обмеження права на спеціальне водокористування.»;

2) доповнити статтю 49 Водного кодексу України частиною наступного змісту:

«Якщо в результаті змін в діяльності, яка здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування, ця діяльність досягла параметрів видів діяльності, які можуть здійснюватися лише за умови отримання екологічного дозволу, така діяльність може здійснюватися лише за умови отримання екологічного дозволу. У такому випадкові дозвіл на здійснення спеціального водокористування не видається.»;

7. Статтю 21 Закону України «Про громадські об’єднання» (Відомості Верховної Ради України, 2013, № 1, Ст. 1) доповнити частиною такого змісту:

«Громадські об’єднання мають право оскаржувати рішення органів виконавчої влади до вищестоящих органів виконавчої влади чи до суду у випадках коли їх права не порушено, лише за умови, що вони відповідають таким вимогам:

громадське об’єднання переслідує ціллю задоволення загально-суспільного інтересу, який повинен відповідати предмету скарги;

громадське об’єднання має не менше ніж 100 членів; громадське об’єднання існує в Україні не менше ніж три роки до дати

подання відповідної скарги.».

ІІ. Перехідні положення

129(141)

1. Частини 1 – 3 статті 25-3 та частини 1-7 статті 25-4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зі змінами, передбаченими цим Законом, набирають чинності з моменту прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України. До набрання чинності частинами 1 – 3 статті 25-3 цього Закону та частини 1-7 статті 25-4 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», зі змінами передбаченими цим Законом, продовжують діяти положення Закону України «Про охорону атмосферного повітря», Закону України «Про відходи», Водного кодексу України, які встановлюють вимоги до змісту заяви про отримання та умов відповідного дозволу.

2. З моменту набрання чинності частинами 1 – 3 статті 25-3 та частинами 1-7 статті 25-4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зі змінами, передбаченими цим Законом, вимоги цього Закону застосовуються до дозвільних процедур, які почнуться тоді, коли існуючі дозволи на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами, спеціальне водокористування та здійснення операцій у сфері поводження з відходами припинять свою дію.

3. З моменту набрання чинності положеннями частин 1 – 3 статті 25-3 та частин 1-7 статті 25-4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зі змінами, передбаченими цим Законом, протягом часу дії хоча б одного з дозволів, згаданих у пункті 2, новий дозвіл може бути виданим лише на строк, який не перевищує строк дії дозволу з найбільшим строком дії. У разі, якщо строк дії всіх трьох дозволів закінчився, до установки застосовуються положення про екологічний дозвіл, які містяться у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» зі змінами, передбаченими цим Законом.

4. До моменту набрання чинності положеннями частин 1 – 3 статті 25-3 та частин 1-7 статті 25-4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зі змінами, передбаченими цим Законом, вимоги до заяв про отримання дозволів та вимоги до змісту дозволів на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами, дозволу на здійснення спеціального водокористування, здійснення операцій у сфері поводження з відходами, передбачені Законом України «Про охорону атмосферного повітря», Законом України «Про відходи», Водним кодексом України та прийняті на їх основі постанови Кабінету Міністрів України та накази повинні застосовуватися, якщо вони не суперечать вимогам статей 25-2, частин 4-8 статі 25-3, частин 8-9 статті 25-4, статей 25-5 – 25-8 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зі змінами, передбаченими цим Законом.

130(141)

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ В. ЯНУКОВИЧ

131(141)

ДОДАТОК С. Розгорнуте узагальнення положень щодо діяльності коксових заводів в контексті ВАТ

Дані положення в узагальненому вигляді полягають у наступному:

1) ВАТ передбачають впровадження та дотримання системи екологічного управління (СЕУ), що містить низку характеристик, згідно яких прийнятною вважатиметься система, яка відповідає стандартам Схеми екологічного менеджменту і аудиту (СЕМА) та ІСО140001. Масштабність (напр., рівень деталізації) і тип (напр., стандартизована чи нестандартизована) СЕУ загалом визначатимуться особливостями, розміром та складністю виробничого комплексу, а також мірою його впливу на навколишнє середовище.

2) ВАТ мають скоротити споживання теплової енергії шляхом застосування комплексу наступних заходів:а) створення покращених й оптимізованих систем, що забезпечують стабільний

і безперебійний процес обробки, і функціонують у наближенні до заданих параметрів процесу, за допомогою:і) оптимізації контролю за технологічними процесами, у тому числі

шляхом застосування комп’ютеризованих автоматичних систем контролю;

іі) сучасної гравіметричної системи подачі твердого палива;ііі) максимального попереднього прогріву з урахуванням існуючої

технологічної конфігурації;б) рекуперації надлишкового тепла у ході технологічних процесів, особливо у

зонах охолодження;в) оптимізованого використання пари і теплоенергії;г) максимально можливого повторного використання контактного тепла у

технологічному процесі.

3) ВАТ передбачають використання у котельних і ТЕЦ знесірченого та знепиленого коксового газу, знепиленого доменного газу та киснево- конвертерного газу (у суміші чи окремо) для виробництва пари, електроенергії та /або теплоенергії, при цьому за наявності попиту з боку третіх осіб надлишок контактного тепла використовується для потреб внутрішніх і зовнішніх тепломереж. Питання співпраці й згоди третьої особи може не залежати від компанії, що здійснює експлуатаційну діяльність, а отже, може не розглядатися у дозволі.

4) ВАТ мають мінімізувати рівень споживання електроенергії шляхом вжиття комплексу наступних заходів:

а) застосування систем управління електроживленням;б) застосування помольного, насосного, вентиляційного і транспортного

обладнання та іншого електроустаткування з високою ефективністю енергокористування.Система із частотно-керованими електроприводами насосів не повинна використовуватись у випадках, коли від надійності насосів істотно залежить безпека усього технологічного процесу.

132(141)

5) ВАТ мають оптимізувати управління і контроль за внутрішнім матеріальним потоком з метою запобігання забрудненню й зношуванню, забезпечення достатньої якості вхідних матеріалів, уможливлення утилізації і повторного застосування, покращення ефективності процесу та оптимізації виходу придатного металу. Належне зберігання та обробка надходжуваного матеріалу і відходів виробництва сприяють мінімізації пилових викидів з паливних складів та конвеєрної стрічки (у тому числі точки перезавантаження) в атмосферу і дозволяють уникнути забруднення ґрунту та ґрунтових і стічних вод.

6) З метою досягнення низького рівня викидів для відповідних забрудників в рамках ВАТ має здійснюватись відбір брухту та іншої сировини прийнятної якості.

7) Щодо твердих залишків, найкращими доступними технологіями є ті, що запроваджують використання інтегральних технологій та методів експлуатації для мінімізації відходів шляхом внутрішнього використання або застосування спеціальних процесів переробки (внутрішнього або зовнішнього). Оскільки згадані процеси можуть здійснюватися третіми особами, переробка як така може не залежати від металургійного підприємства, а отже, може не розглядатися у дозволі.

8) Найкращими доступними технологіями вважаються ті, що максимально розширюють зовнішнє застосування або переробку твердих залишків, які не підлягають повторному використанню, за кожної нагоди та з дотриманням норм у сфері поводження з відходами. ВАТ передбачають здійснення контролю над залишками, які є неминучими і не підлягають переробці.

9) ВАТ мають забезпечити застосування передових практик утримання й експлуатації для збирання, обробки, зберігання і транспортування усіх видів твердих залишків та для локалізації пиловиділення у точках перевантаження з метою запобігання викидам у воду та атмосферу.

10) Принципи ВАТ мають запобігти утворенню або скоротити пилові викиди, що розповсюджуються у результаті зберігання, обробки і транспортування матеріалів, шляхом застосування одного чи кількох наступних заходів:а) Загальні заходи включають:

і) запровадження скоординованого плану дій щодо боротьби з розповсюдженням пилу в рамках СЕУ для сталеливарних заводів;

іі) узгодження можливості тимчасового припинення певних видів діяльності, у яких виявлено джерело пилоподібних речовин, що призводять до підвищення показників параметрів навколишнього середовища; для цього необхідно у достатньому обсязі забезпечити устаткування для спостереження з функцією визначення напрямку та сили вітру, що дозволить локалізувати й визначити джерела тонкого пилу.

б) Заходи для запобігання пилоутворенню під час обробки й транспортування великих обсягів сировини:і) розташування резервних запасів за переважним напрямком вітру;іі) встановлення вітрозахисних бар’єрів або використання природних

особливостей місцевості для укриття;ііі) контроль за вологовмістом матеріалів, що постачаються;

133(141)

іv) особлива увага до порядку виконання робіт для уникнення зайвого транспортування матеріалу та значної висоти скидання при відкритому розвантаженні;

v) належний захист для стримування пилу під час перебування на транспортерах та в бункерах;

vі) застосування водорозпилювачів для зменшення концентрації пилу, за необхідністю з домішками на кшталт латексу;

vіі) жорсткі нормативи на ТО обладнання;vііі) підтримання на високому рівні порядку на території, зокрема,

прибирання й зволоження доріг;іх) застосування пересувних і стаціонарних пилососних установок;х) пилопригнічення або пиловловлювання та застосування очищувальної

установки з рукавним фільтром для усування джерел інтенсивного пилоутворення;

хі) застосування прибиральних машин із зниженим рівнем шкідливих викидів для поточного прибирання доріг із твердим покриттям;

в) Заходи щодо поставки і зберігання матеріалів та ремонтно-відновлювальних робіт:і) розвантажувальні бункери мають бути повністю огороджені та

розташовані у приміщенні, оснащеному фільтрами очищення повітря від пилових часток, або устатковані перегородками для пилозатримання і розвантажувальними решітками, що з’єднані з системою пиловловлювання та очищення;

іі) за можливістю, обмеження висоти падіння до 0,5 м;ііі) застосування водорозпилювачів для пригнічення пилу (бажано з

використанням обігової води);іv) встановлення за необхідністю бункерів для зберігання сипучих

матеріалів з фільтруючим елементом для контролю запиленості;v) застосування герметичних пристроїв для видалення вмісту бункерів;vі) за необхідністю зберігання брухту на закритих ділянках з твердим

покриттям для зменшення ризику забруднення ґрунту та забезпечення поставок за календарним графіком з метою мінімізації розміру майданчику відкритого зберігання і як наслідок – шкідливих викидів.

vіі) мінімізації дії зовнішніх чинників на складські запаси;vііі) обмеження за висотою та контролювання загальної конфігурації складів;іх) перевага закритого зберігання (у приміщенні чи контейнерах) радше ніж

відкрите складування, якщо дозволяють умови складу;х) створення захисту від вітру з використанням особливостей місцевого

рельєфу, земляних валів та шляхом насадження високих трав’янистих рослин і хвойних дерев на відкритих ділянках, що вловлюють й поглинають пил, не підлягаючи тривалим ушкодженням;

хі) гідрозасівання шлакових відвалів;хіі) озеленення території шляхом насипання верхнього шару ґрунту на

ділянках, що не використовуються, та насадження трави, кущів та іншого рослинного покрову;

хііі) зволоження поверхонь пилозв’язуючими розчинами тривалої дії;хіv) накривання поверхні брезентом або застосування захисного (напр.,

латексного) покриття для складських запасів;хv) зведення у сховищах підпірних стінок для послаблення впливів на

відкриту поверхню;

134(141)

хvі) за необхідності можуть бути застосовані непроникні бетонні покриття з дренажною системою.

г) У випадку значної загрози пилоутворення при транспортуванні палива та сировини морем можуть бути вжиті наступні заходи:і) задіювання суден, оснащених системою саморозвантаження або

закритих розвантажувачів безперервної дії. При застосуванні розвантажувачів грейферного типу пилоутворення має бути мінімізовано шляхом здійснення комплексу заходів: забезпечення належного вологовмісту матеріалів, що поставляються, дотримання мінімальної висоти скидання вантажу та застосування водорозпилювачів або водного туману у вхідній частині бункеру розвантажувача;

іі) уникнення розпилення морської води на руди та шихтовий матеріал, оскільки це призводить до засмічення електрофільтрів агломераційної фабрики хлоридом натрію. Також потрапляння хлору у сировину може призвести до збільшення шкідливих викидів (напр., поліхлоридних дибензодіоксинів /дибензофуранів) та завадити повторному використанню пилових фільтрів;

ііі) зберігання пиловидного вугілля, гідроокису та карбіду кальцію у герметичних бункерах та забезпечення для цих матеріалів пневматичної подачі й транспортування у заварених мішках.

д) Заходи щодо розвантаження залізничного та автотранспорту:і) у зв’язку з утворенням пиловиділення застосування за необхідності

спеціального розвантажувального обладнання закритої конструкції.е) Для дій з матеріалами, які найбільше піддаються знесенню, що може

призвести до значного пилоутворення, можуть бути вжиті такі заходи:і) застосування точок перезавантаження, вібраційного сита,

подрібнювачів, живильних бункерів тощо, що є повністю закритими і мають витяг до пилевловлювача;

іі) для усунення просипу замість змивання застосовування централізованих або локальних систем вакуумного очищення, що спрощує процес переробки сипучого матеріалу, оскільки його збір обмежується одним агентом;

є) Заходи щодо транспортування й обробки шлаку (інформація не надається, оскільки не стосується діяльності коксових заводів).

ж) Заходи щодо транспортування брухту (інформація не надається, оскільки не стосується діяльності коксових заводів).

з) Заходи щодо транспортування матеріалу:і) мінімізація точок доступу з боку доріг громадського користування;іі) застосування обладнання для очищення коліс для запобігання

механічному перенесенню бруду та пилу на дороги громадського користування;

ііі) застосування твердого покриття (асфальтного або бетонного) на маршруті автоперевезення для мінімізації утворення пилових хмар при перевезенні матеріалів та прибиранні доріг;

іv) обмеження руху автотранспорту поза заданим маршрутом за допомогою загорож, канав, насипів з рециклізованого шлаку;

v) розбризкування води для зволоження запилених доріг, напр., за прибирання шлаку;

vі) уникнення перевантаження автотранспорту для попередження просипів;

135(141)

vіі) обслуговування тентованими машинами, у яких матеріали перевозяться у закритому вигляді;

vііі) мінімізація кількості транспортувань;іх) застосування закритих транспортерів;х) при нагоді застосовувати трубчастий конвеєр, який може бути

прокладений за будь-яким маршрутом і мінімізувати випадки просипань матеріалу, що зазвичай мають місце при пересипанні матеріалу з однієї стрічки на іншу;

хі) дотримання рекомендованих норм перевезення рідкого металу та роботі з ливарним ковшем;

хіі) знепилення точок перевантаження транспортера.

11) Принципи ВАТ щодо видалення та очищення стічних вод передбачають попередження утворення, збирання та розподіл стічних вод за типами, сприяючи максимальному використанню води повторно для внутрішніх потреб та належних дій у випадку кожного припливу. Ці заходи включають, наприклад, масловловлювання, фільтрування або кольматацію. У цьому контексті за наявності згаданих передумов можуть вживатися наступні заходи:а) утримання від використання питної води на виробничих лініях;б) збільшення кількості та / або функціональних можливостей систем

циркуляційного водопостачання при будівництві нових та модернізації / реконструкції існуючих заводів;

в) централізований розподіл свіжої вхідної циркуляційної води;г) застосування каскадних схем до досягнення єдиними параметрами

припустимих або технічних меж;д) використання води в інших цехах у випадку, якщо порушені лише єдині

параметри, але подальше застосування є можливим;е) розділення очищених і неочищених стічних вод; таким чином можливо

видаляти стічні води різними способами за розумну вартість;є) використання дощової води за кожної нагоди.

12) ВАТ покликані проаналізувати й визначити усі параметри, необхідні для здійснення контролю над процесами безпосередньо з апаратної шляхом впровадження сучасних автоматизованих систем, що надають можливість постійного корегування та оптимізації процесів в онлайновому режимі, а також забезпечують стабільний і безперебійний технологічний процес, тим самим збільшуючи ефективність енергоспоживання та корисну роботу і поліпшуючи практику обслуговування.

13) ВАТ передбачають вимірювання рівня викидів димових газів з усіх джерел з урахуванням усіх процесів, на які розповсюджуються стандарти BATAEL, у тому числі на газових електростанціях та металургійних заводах.

14) У рамках ВАТ мають здійснюватись постійні вимірювання показників принаймні на окремих заводах (не коксових та інших, залежних від параметрів масового потоку та викидів).

15) Для інших джерел викидів, згідно ВАТ, вимірювання викидів забруднюючих речовин у процесі діяльності має здійснюватись періодично (виняток становлять неорганізовані викиди).

136(141)

16) Відповідно до ВАТ, порядок зростання неорганізованих викидів підлягає визначенню, що здійснюється шляхом безпосереднього вимірювання або застосування певних непрямих методів в залежності від того, що має перевагу в окремому випадку (прямі заміри чи оцінка на основі обчислень з урахуванням коефіцієнту викидів).

17) ВАТ мають запобігти забрудненню при виводі об’єкту з експлуатації шляхом вжиття наступних заходів:а) проектне рішення щодо виводу з експлуатації у зв’язку із завершенням

строку корисного використання:і) урахування впливу на навколишнє середовище, який матиме подальший

вивід об’єкту з експлуатації, на стадії його проектування; заздалегідь продуманий план виводу з експлуатації зробить сам процес простішим, дешевшим та екологічно безпечнішим;

іі) у процесі виводу об’єкту з експлуатації виникає ризик забруднення ґрунту (і ґрунтових вод) і утворюється велика кількість твердих відходів; превентивні заходи обумовлені специфікою процесу в кожному окремому випадку, але загальні рекомендації включають:(1) по можливості відмова від підземних споруд;(2) залучення технічних елементів, що полугшують процес

демонтажу;(3) надання переваги таким покриттям, що підлягають легкому

очищенню;(4) використання комплекту обладнання з мінімальним рівнем

накопичення хімікатів, що полегшує процеси видалення та очищення;

(5) застосування гнучких автономних блоків, що забезпечують можливість поетапного закриття;

(6) за кожної нагоди використання матеріалів, що підлягають біорозкладанню та переробці.

18) ВАТ передбачають зниження шумовипромінювання з відповідних джерел під час виробничого процесу на металургійних заводах шляхом вжиття одного чи кількох наступних заходів (залежно від і відповідно до умов у кожному окремому випадку):а) запровадження стратегій шумопригнічення;б) ізоляція приборів та процесів з високим рівнем шуму;в) віброізоляція приборів та процесів;г) застосування внутрішньої і зовнішньої звукопоглинаючої обшивки;д) організація усіх шумних процесів (у тому числі з використанням обладнання

для перетворення матеріалів) у звуконепроникних приміщеннях;е) створення шумозахисних перешкод між зоною, що охороняється, та

шумонасиченими ділянками у вигляді, наприклад, споруд або природних бар’єрів (дерев та кущів);

є) встановлення вихідних шумоглушників на вихлопних трубах;ж) ізоляція вентиляційних каналів та установок, розташованих у

звукопоглинаючих спорудахз) закривання вікон та дверей у зоні забудови.

137(141)

Принципи ВАТ щодо функціонування коксогазових заводів узагальнені у наступних висновках (жирним шрифтом виділено стандарти BATAEL):

1) Застосування ВАТ для роботи вугільнорозмольних млинів (по первинній обробці вугілля – подрібнювання, розмол, підготовка та розсіювання вугільної золи) передбачає запобігання пилоутворенню або його скорочення шляхом вжиття одного чи кількох наступних заходів:а) ізоляція робочого приміщення або пристрою (подрібнювача, розпилювача, сита)

таб) результативний вибір та застосування систем сухого знепилення.Рівень викидів, що відповідає принципам ВАТ, становить < 10 – 20 мг/м3 у середньому за певний період (дискретне вимірювання, локальні проби принаймні кожні півгодини).

2) Застосування ВАТ для зберігання та транспортування вугільного пилу передбачає запобігання пилоутворенню або його скорочення шляхом вжиття одного чи кількох наступних заходів:а) зберігання пиловидного матеріалу в бункерах та у сховищах;б) користування закритими транспортерами;в) мінімізація висоти скидання залежно від розмірів та системи підприємства;г) скорочення викидів в результаті завантаження вугільної башти та вагонетки;д) застосування ефективної системи пиловловлювання з наступним

пиловидаленням.Для пункту д) стандарти BATAEL для припустимого рівня викидів твердих часточок становлять< 10 – 20 мг/м3 у середньому за певний період (дискретне вимірювання, локальні проби принаймні кожні півгодини).

3) Згідно принципам ВАТ, при завантаженні камер коксової печі має бути застосована система із зниженим рівнем викидів. З позицій комплексного підходу, перевага має бути надана «бездимному» або послідовному завантаженню за допомогою двох стояків або перемичок, оскільки у такому випадку усі гази та пил підлягають обробці у системі обробки коксовального газу. У випадках відведення та обробки газу поза коксовою піччю, перевага надається методу завантаження з наземним очищенням виділених газів. Обробка має включати ефективне вловлювання газів з наступним їх спалюванням з метою скорочення кількості органічних сполук, а також фільтрацію за допомогою тканевих фільтрів для скорочення вмісту твердих часточок. Стандарти BATAEL для припустимого рівня викидів твердих часточок при завантаженні з наземним очищенням виділених газів становлять < 5 г/т коксу, що дорівнює < 50 мг/м3 у середньому за вибірковий період (дискретне вимірювання, локальні проби принаймні кожні півгодини). Згідно принципам кращих доступних технологій, видимий діапазон тривалості викидів в результаті завантаження має становити < 30 секунд за завантаження (у середньому на місяць).

4) Найкращими доступними технологіями щодо коксування вважаються ті, що забезпечують максимально можливе відведення коксувального газу у процесі коксування.

5) Найкращими доступними технологіями для коксових заводів вважаються ті, що сприяють скороченню викидів при забезпеченні безперебійного виробництва коксу шляхом:

138(141)

а) здійснення всебічного технічного обслуговування пічних камер, пічних дверцят, рамкових затворів, стояків, завантажувальних люків та іншого обладнання (систематична програма, що виконується спеціально підготовленими фахівцями з техобслуговування);

б) уникнення різких температурних коливань;в) здійснення комплексного спостереження та поточного контролю за коксовою

піччю;г) очищення дверцят, рамкових затворів, завантажувальних люків, заслонок і

стояків після використання (стосується нових і, в окремих випадках, діючих заводів);

д) забезпечення вільного потоку газу у коксових печах;е) забезпечення необхідного рівня тиску під час коксування та використання

пружинних пристосовуваних заслонок або заслонок з ножевою опорою ( у печах висотою ≤ 5 м у відмінному робочому стані);

є) застосування стояків з гідравлічним затвором для зменшення видимих викидів від усіх люків, що утворюють трубопровід від батареї коксових печей до коллектору через коліно і стояки з перемичками;

ж) обмазування завантажувальних люків глинистою суспензією (або іншим відповідним герметизуючим матеріалом) для зменшення видимих викидів з усіх люків;

з) забезпечення повного коксування (без недопалу) шляхом застосування належних технологій;

и) монтаж більших за розміром камер коксових печей (йдеться про нові заводи та, в окремих випадках, заміну обладнання на діючих підприємствах);

і) якщо можливо, забезпечити регулювання змінного тиску у камерах печей під час коксування (стосується нових заводів і є опціональним для діючих заводів; доцільність застосування такої технології на діючих заводах має бути ретельно проаналізована і розглянута окремо для кожного конкретного заводу).

Найкращими доступними технологіями вважаються ті, за яких викиди з дверцят (у відсотковому співвідношенні) становлять < 5 – 10 %. Викиди з усіх джерел, згаданих у пунктах є) і ж) (у відсотковому співвідношенні) мають становити < 1 %.Відсоткові показники ґрунтуються на співвідношенні частоти будь-яких витоків до загальної кількості дверцят, стояків та заслонок завантажувальних люків (із розрахунку у середньому на місяць) та наступних методах поточного контролю.Для виміру неорганізованих викидів з коксових печей застосовуються наступні методи:- метод 303 EPA (Управління охорони навколишнього середовища США);- методика ТОВ НГТ («Німецькі гірські технології», Deutsche Montan Technologie GmbH);- методика, розроблена БКА (Британською Коксохімічною Асоціацією, BCRA (British Carbonisation Research Association));- методологія (застосовується у Нідерландах), що ґрунтується на підрахунку видимих витоків із стояків та завантажувальних люків за винятком видимих викидів, що мають місце при нормальному режимі роботи (завантаження вугілля, видача коксу).

6) Найкращими доступними технологіями для газопереробних цехів вважаються ті, що мінімізують нестійкі газові викиди шляхом вжиття наступних заходів:

139(141)

а) скорочення кількості фланців шляхом зварювання трубних з’єднань, де можливо;

б) використання відповідних заслонок для фланців і клапанів;в) використання газонепроникних насосів (наприклад, магнітних насосів);г) попередження викидів із нагнітальних клапанів в резервуарах для зберігання

шляхом:і) приєднання віддушини клапану до магістрального колектора коксової печі

абоіі) шляхом збирання газів з наступним їх спалюванням.

Технологія може застосовуватись як на нових, так і на діючих заводах. Встановлення газонепроникних насосів на нових заводах простіше у порівнянні з діючими.

7) За принципом ВАТ має бути забезпечено зменшення вмісту сірки у коксових газах шляхом:

а) десульфаризації за допомогою адсорбційних систем;б) десульфаризації шляхом окислення;

Показник остаточної концентрації сірчановодневої кислоти, припустимої при застосуванні ВАТ, становить < 300 – 1 000 мг/м3 для пункту а) і < 10 мг/м3 для пункту б) у середньому на добу.

8) Найкращими доступними технологіями для спалювання у коксових печах вважаються ті, що дозволяють скоротити викиди шляхом:

а) недопускання витоків між пічною камерою та вогневим простором шляхом забезпечення нормального режиму роботи печі;

б) усунення витоків між пічною камерою та вогневим простором (стосується лише діючих заводів);

в) впровадження технологій низького рівня утворення оксидів азоту при будівництві нових батарей, таких як ступінчасте згорання, використання тонкіших блоків та вогнестійких матеріалів з кращою теплопровідністю (стосується лише нових заводів);

г) використання десульфуризованого коксового газу.

BATAEL як середньодобове значення при вмісті кисню 5%, становить:- окиси сірки у перерахунку на діоксид сірки - < 200 – 500 мг/м3;- пил - < 1 – 20 мг/м3;- окиси азоту у перерахунку на діоксид азоту - < 350 – 500 мг/м3 (для нових та належно модернізованих заводів) та 500 – 650 мг/м3 (для старих заводів, що забезпечують відмінне обслуговування батарей та застосовують технології зниження викидів окису азоту);

9) Найкращими доступними технологіями для видачі коксу вважаються ті, що дозволяють скоротити викиди шляхом:

а) витяжки на комплексній коксовій станочній лінії, укомплектованої ковпаком;

б) наземної обробки газу за допомогою тканинних фільтрів та інших очищувальних систем;

в) використання гасильної машини з принципом одного відбору.Допустимі BATAEL норми пилоутворення при видачі коксу становлять < 10 мг/м3 (за умови застосування тканинних фільтрів) та < 20 мг/м3 в інших

140(141)

випадках у середньому за певний період (дискретне вимірювання, локальні проби принаймні кожні півгодини).На діючих заводах застосуванню технології може завадити брак місця.

10) Найкращими доступними технологіями для гасіння коксу вважаються ті, що дозволяють скоротити викиди шляхом:а) сухого гасіння коксу (СГК) з регенерацією сухого тепла та вловлюванням пилу

при завантаженні, транспортуванні та просіюванні за допомогою тканинних фільтрів. Для забезпечення безперебійного виробничого процесу у цеху гасіння можливі два варіанти його роботи. У першому випадку установка сухого гасіння коксу містить від двох до чотирьох камер. В наявності завжди є одна запасна установка. Таким чином, немає потреби у вологому гасінні, тоді як установка сухого гасіння коксу характеризується надлишковою пропускною спроможністю порівняно з високовитратною батареєю коксових печей. У другому випадку необхідна додаткова система вологого гасіння. У випадку реконструкції і перетворення цеху вологого гасіння на цех сухого гасіння, існуюча система вологого гасіння може стати у пригоді. Така установка сухого гасіння коксу не матиме надлишкової пропускної спроможності порівняно з батареєю коксових печей.

б) застосування способу вологого гасіння із зниженим рівнем викидів. Існуючі вежі гасіння коксу можуть бути устатковані бар’єрами для зменшення викидів. Мінімальна висота вежі має становити принаймні 30 м для забезпечення достатньої тяги;

в) застосування способу гасіння і стабілізації коксу (CSQ). Ця система більш габаритна порівняно із традиційними системами гасіння, тому брак вільного місця може стати перешкодою для її застосування.

Допустимі BATAEL норми пилоутворення при гасінні коксу становлять:- < 20 мг/м3 у випадку сухого гасіння;- < 25 г/т коксу у випадку вологого гасіння із зниженим рівнем викидів;- < 10 г/т коксу у випадку застосування способу гасіння і стабілізації коксу.

11) Найкращими доступними технологіями для сортування та транспортування коксу вважаються ті, що дозволяють скоротити викиди шляхом:а) використання захисних покриттів та екранів для споруд та пристроїв;б) ефективне видалення з наступним сухим знепилюванням.Допустимі BATAEL норми пилоутворення < 10 мг/м3 (дискретне вимірювання, локальні проби принаймні кожні півгодини).

12) Найкращими доступними технологіями вважаються ті, що забезпечують скорочення об’єму та повторне використання води для гасіння щоразу це можливо.

13) Найкращими доступними технологіями вважаються ті, що забезпечують утримання від використання як води для гасіння технологічних вод із значним навантаженням органічних речовин (наприклад, неочищених стічних вод коксових печей, стічних вод з високим вмістом вуглеводнів тощо).

14) ВАТ передбачають попереднє очищення стічних вод, що збираються у процесі коксування та фільтрації коксових газів, до відведення їх на водоочисну станцію шляхом вжиття одного чи кількох наступних заходів:

141(141)

а) видалення смоли та поліциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАВ) шляхом коагуляції і наступної флотації, кольматажу і фільтрації (окремо чи в комплексі);

б) видалення амміаку шляхом застосування лугів та пари.

15) ВАТ щодо попереднього очищення стічних вод, що збираються у процесі коксування та фільтрації коксових газів, передбачають біологічне очщення стічних вод з етапом нітрифікації / денітрації.На підставі довільних та усереднених добових зразків взятих на одній станції очищення стічних вод, що збираються у процесі коксування, допустимі BATAEL показники становить:

- хімічне споживання кисню - < 220 мг/л;- біологічне споживання кисню на 5 днів < 20 мг/л;- сульфіди, що легко вивільняються < 0,1 мг/л;- тіоцианат < 4 мг/л;- цианіди, що легко вивільняються < 0,1 мг/л;- поліциклічні ароматичні вуглеводні < 0,05 мг/л;- феноли < 0,5 мг/л;- загальний вміст азоту < 15 – 50 мг/л

16) ВАТ вважаються ті, що забезпечують переробку відходів виробництва (таких як смоли з рідких відходів та надлишковий активний мул зі станції очищення стічних вод) шляхом повернення до живильника коксогазової установки.

17) ВАТ вважаються ті, що забезпечують використання виділеного коксового газу як палива або відновлювального агенту при виробництві хімікатів.

_______

Documents

Till - Ministry of Ecology and Natural Resourceseng.menr.gov.ua/docs/activity-adaptation/Concept Paper... · Web viewЗавдання та заходи за Проектом детально