Download pdf - №10 Виклики і ризики

15 вересня 2014

ВИКЛИКИ і РИЗИКИБезпековий огляд ЦДАКР № 10

Загальні оцінкиОсновні виклики і ризики першої половини вересня 2014

У дзеркалі експертної думкиЗрозуміти Донбас – зберегти Україну

Доктрина Путіна

Чому Захід не готовий озброювати Україну?

Аналітичні розробки Силы быстрого реагирования России или «суперсолдаты» Кремля

Концепція створення національної системи забезпечення військовослужбовців та працівників правоохоронних структур постійним житлом

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070

тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22

www. cacds.org.ua

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:

Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР

Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:

Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)

Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (з 2014 р.)

Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»

Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)

Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 3

Загальні оцінки

Основні виклики і ризики першої половини вересня 2014Основні виклики і ризики першої половини вересня 2014 року

пов’язані із приготуванням Росії до масштабної війни та закріпленням на територіях, де відбулося вторгнення підрозділів регулярної російської ар-мії на територію України. Надзвичайною подією слід вважати відсутність належної реакції на вторгнення з боку західного світу. Саме це спричини-ло зміну формату переговорного процесу з керівництвом Росії та вивело переговори у формат «сам на сам». Як і попереджали експерти, переведен-ня формату переговорів у двохсторонній є вкрай вразливим для України – передусім через нерівні воєнні та економічні потенціали. Цей факт озна-чає, що на даному етапі Захід фактично відсторонився від конкретної до-помоги та «проковтнув» вторгнення ЗС РФ на територію України, чим продемонстрував небажання боротися за Україну та очевидне побоюван-ня подальшого просування військ Путіна на захід. Кремлю вдалося посту-пово перевести наявний збройний конфлікт у масштабну війну та приму-сити західний світ відступити.

Незважаючи на досягнуте перемир’я, на тлі вторгнення ЗС РФ та за-кріплення їх на рубежах проявилися нові негативні для Києва тенденції. Найбільш загрозливі з них – примус визнати легітимність терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» (не виключено, зі зміною вивісок означених структур), фактичну підготовку Кремлем підґрунтя для входження пред-ставників згаданих організацій та проросійських політиків до офіційної влади. Крім того, збільшилися ризики посилення тиску через енергетич-ний важіль.

Крім того, російська сторона під прикриттям терористів та начебто погано контрольованих бойовиків вдається до залякування народу Украї-ни та української влади через здійснення підступних та негуманних актів знищення та катування людей. Так, після введення в оману військових під Іловайськом було вчинено розстріл українських підрозділів у начебто створеному коридорі для виходу з оточення. Знайдені тіла українських солдатів зі слідами тортур та знущання свідчать про намагання Кремля як вплинути на владу України, так і надіслати сигнал Заходу: Росія не рахува-тиметься ні з ким, дотримуватиметься лише власної логіки і не збирається діяти за міжнародними правилами. Так само на залякування західного сві-ту спрямовані викрадення української льотчиці Надії Савченко і викра-дення російським ФСБ естонського офіцера розвідки Естона Кохвера.

Із наміром впливати на рішення української влади пов’язано й зни-щення інфраструктури України. З початку збройного конфлікту на Донба-сі вже знищено близько 600 підприємств (повідомлення голови Державної фіскальної служби України Ігоря Білоуса, 9 вересня).

Перемир’я російська сторона відверто використовує для ротації військ та нарощування воєнних спроможностей. Є усі ознаки підготовки

Надзвичайною подією слід вважа-ти відсутність належної реакції на вторгнення з боку західного світу.

Кремлю вдалося поступово пере-вести наявний збройний кон-флікт у масштаб-ну війну та приму-сити західний світ відступити.

Росія не рахувати-меться ні з ким, дотримувати-меться лише влас-ної логіки і не збирається діяти за міжнародними правилами.


Кремля до більш широкомасштабного наступу для наступної хвилі еска-лації в Східній Україні.

5 вересня, згідно з даними «Української правди», у ході закритого за-сідання парламенту начальник Головного управління розвідки Міністер-ства оборони Юрій Павлов поінформував, що на території України пере-бувають шість тисяч військових російських регулярних військ та декілька сотень одиниць техніки. Керівник військової розвідки України спрогнозу-вав, що у майбутньому Кремль може мати намір захопити Маріуполь, а потім – пробити коридор до Криму і до Придністров’я.

Початок вересня свідчить, що дипломатія України виявилася вразли-вою і непереконливою. За умов мовчання західного світу українська влада погодилася на домовленості тристоронньої контактної групи в Мінську, де брали участь та поставили свої підписи представники «ДНР» і «ЛНР», ви-знані офіційною владою злочинцями. Таким чином, втрата «женевського формату» переговорів стала важким ударом для України.

Водночас, оглядачі і фахівці відзначають, що влада України занадто м’яко та мляво формує відповіді на агресію Росії. І ці відповіді часто не є адекватними. Відомий український журналіст Сергій Рахманін надав у статті (13 вересня) цитату західного дипломата: «Дивно, коли риторика президента країни, яка страждає від агресора, звучить набагато миролюб-ніше, ніж риторика Меркель, якій ця війна вже точно не потрібна». Сергій Рахманін та його колега Сергій Лещенко відзначили у свої матеріалах зрос-тання ролі та присутності у переговорному процесі Віктора Медведчука, який є кумом Володимира Путіна та близькою до нього людиною. Поши-рюються чутки, що Віктор Медведчук здійснював «човникову диплома-тію», домовляючись із російським керівником про версії розвитку май-бутніх подій. Фактичний аналіз подій, що відбулися, свідчить про зацікавленість Росії у легалізації в охопленому хаосом регіоні влади сепа-ратистів – на них Путін (навіть, за умов влаштування нестійкого миру) спиратиметься як на реальний воєнний важіль. Вже нині можна передба-чити, що право застосування цього важелю хазяїн Кремля залишатиме за собою. А от агентами впливу в Україні Путін намагатиметься зробити на-ближених до себе людей, громадян України, яким він делегує певні обов’язки та яких наділить відповідним авторитетом в Україні.

Що ж до самої української влади, то припинення вогню їй потрібно передусім для проведення парламентських виборів. Цей тимчасовий «пе-репочинок» дає підстави не вводити воєнний стан, пасивно стримувати терористів (інколи йти на поступки щодо розширення зони контролю проросійськими організаціями), здійснити перегрупування сил та засобів, зосередитися на парламентській кампанії.

З огляду на згадане вище можна стверджувати, що Кремль досяг ре-зультату у ключових питаннях впливу на Україну та західне співтовари-

Є усі ознаки підго-товки Кремля до більш широко-масштабного наступу для на-ступної хвилі ескалації в Східній Україні.

Керівник військо-вої розвідки Украї-ни спрогнозував, що у майбутньому Кремль може мати намір захопити Маріуполь, а по-тім – пробити коридор до Криму і до Придністров’я.

Втрата «женев-ського формату» переговорів стала важким ударом для України.


ство. І в тому числі свідченням цього є зрив угоди з ЄС вже після підписан-ня. Деякі фахівці переконані, що в текст угоди з Євросоюзом можуть бути внесені зміни - на вимогу Росії. Не виключається, що вони матимуть від-ношення до нових газових угод, які збираються обговорювати у Відні 16 вересня.

Загальні досягнення України можна позначити як політичну та ди-пломатичну підтримку з боку Заходу. Окремо можна казати про уточнен-ня української стратегії і НАТО. Результати саміту НАТО в Уельсі прине-сли замало позитивних змін. Представники НАТО кажуть, що «Україна та український президент отримали 28 союзників», утворено чотири трасто-ві фонди за напрямками логістики, зв’язку, допомоги пораненим силови-кам та кіберзахисту. Водночас, НАТО виявилось не готовим до оператив-ного надання Україні дієвої військово-технічної допомоги, що не співпало із очікуваннями української влади. Згідно з виступом у Києві (10 вересня) старшого наукового співробітника Атлантичної ради США Адріана Ка-ратницького, «Великобританія, Польща та США могли б надавати Україні більшу підтримку, особливо, в питанні озброєння». Однак фахівець ви-знав: ситуація в США може змінитися тільки після президентських вибо-рів, які відбудуться через півтора року». У такий спосіб експерт фактично підтвердив, що позиція адміністрації Обами навряд чи зміниться у питан-ні надання Україні зброї прямого ураження. Отже, і від країн Європи важ-ко очікувати на передачу ударних озброєнь. Більше того, нині з’являються «відмовники» від санкцій РФ. Наприклад, прем’єр-міністр Чехії Богуслав Соботка заявив 14 вересня, що не схвалює останні санкції, введені Євро-пейським союзом проти Росії.

Є заява уряду Італії щодо дозволу провести переговори про придбан-ня українською армією 90 бронемашин Iveco LMV. Але насправді йдеться лише про 2015 рік. США готують заходи з надання допомоги Україні у роз-робці нової оборонної стратегії і зміцненні Національної гвардії, але це, знову ж таки, далеко від очікувань Києва. Те, що 12 вересня 2014 під санк-ції США потрапили п’ять російських енергетичних компаній – «Газпром», «Газпром нафта», «ЛУКОЙЛ», «Сургутнєфтєгаз», «Роснєфть», - можливо, чи не головний здобуток останніх тижнів. Важливим є прийняття амери-канським сенатом законопроекту про надання Україні, Грузії та Молдові статусу союзниць США поза НАТО. Але скористатися цим здобутком можна буде не скоро.

Про те, що саміт не приніс бажаних результатів, зазначив і колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. «Великобританія та США не здатні виконати зобов’язання Будапештського меморанду-му», – сказав дипломат, що фактично означає: не бажають виконати про-голошене і скріплене підписами трьох глав держав. При цьому письмен-ник, дипломат і громадський діяч Юрій Щербак також переконаний, що

Кремль досяг ре-зультату у ключо-вих питаннях впливу на Україну та західне співто-вариство. І в тому числі свідченням цього є зрив угоди з ЄС вже після підпи-сання.

Позиція адміні-страції Обами навряд чи змі-ниться у питанні надання Україні зброї прямого ураження.


нині Альянс не готовий прийняти Україну до своїх лав. «Справа в росій-ському шантажі і в структурній неготовності України до цього вступу», - каже фахівець, натякаючи серед іншого на слабкість Заходу.

Від імені військового відомства заступник міністра оборони Ігор Ка-баненко визначив пріоритетними два напрямки: «безпосередню матері-ально-технічну допомогу, надання новітніх технологій, а також залучення сучасних менеджерських механізмів – пропозицій радників, які можуть допомогти ефективно провести реформи оборонного сектору». Кабанен-ко серед іншого зазначив про не співмірність можливостей двох сторін, що воюють: «Росія виділила на війну (зброю, системи, радіозасоби, тощо) 2 млрд. доларів. Україні ж надали допомогу у розмірі 15 млн. доларів».

Тож підтверджений факт, що в межах Донецької та Луганської облас-тей продовжується концентрація та перегрупування терористів та росій-ських військ, їх дозабезпечення озброєнням, важкою бронетехнікою, ар-тилерією та боєприпасами, є дуже небезпечним викликом для майбутніх тижнів. Варто додати: 12 вересня з’явилася інформація, що російські ви-нищувачі Су-30 вже базуються на аеродромі в Бельбеку (Крим, поблизу Севастополя) - джерела повідомляють про базування до 20 винищувачів. Також 13 вересня голова СБУ Валентин Наливайченко заявив, що поблизу українського кордону знаходяться 19 батальйонних тактичних груп і 60 літаків Збройних сил Росії.

Військові приготування та неможливість української влади оператив-но забезпечити сили оборони потужними збройними системами вказу-ють на бажаність затягування переговорів задля відновлення стратегічних переваг.

Згідно з деякими оцінками, росіяни можуть почати подальший втор-гнення в Україну напередодні запланованих на кінець жовтень парламент-ських виборів. Це один зі сценаріїв, представлених фахівцями польського Інституту міжнародних відносин (PISM, Варшава). Більше того, за умов прикриття Кремлем терористичні угруповання розпочали оформлення невизнаної території. Зокрема, 10 вересня бойовики «ДНР» захопили бу-дівлю Донецького національного університету та призначили нового рек-тора. Такі події свідчать про стратегічні наміри Кремля стосовно Донба-су – включно з формуванням соціальних програм та переформатуванням еліт до повного витіснення носіїв українських ідей.

Хоча низка експертів звертає увагу на те, що перемир’я надає Петру Порошенку шанс провести вибори до парламенту та не втратити рейтинг у зв’язку з ситуацією на фронті (зокрема, так вважають фахівці Міжнарод-ного центру перспективних досліджень), сам факт проведення виборів під час війни перетворюється на додаткові ризики впуску до парламенту пев-ного числа проросійськи налаштованих політиків та формування підґрун-тя для майбутнього реваншу. Тут, як і у військовій площині, Москва ро-

Військові приготу-вання та немож-ливість україн-ської влади оперативно забез-печити сили обо-рони потужними збройними систе-мами вказують на бажаність затягу-вання переговорів задля відновлення стратегічних переваг.

Такі події свідчать про стратегічні наміри Кремля стосовно Донба-су – включно з формуванням соціальних про-грам та перефор-матуванням еліт до повного витіс-нення носіїв укра-їнських ідей.


бить ставки на значну грошову винагороду найманцям та на створення штучного авторитету (для нарису можна згадати лише факт опікування Йосипом Кобзоном ворога українських ідей Олега Царьова).

Ще однією небезпекою став факт зростання в Україні недовіри до вій-ськового керівництва. Зокрема, 9 вересня керівники добровольчих баталь-йонів виступили з вимогою до Президента України Петра Порошенка по-карання для високопосадовців силових відомств через операцію під Іловайськом в Донецькій області. Про це заявили командири доброволь-чих батальйонів спецпризначення «Донбас» Семен Семенченко та «Дні-про-1» Юрій Береза. «Вимога одна – відставка міністра оборони, началь-ника Генерального штабу, а генерал Литвин має відповісти згідно з законом», – такі вимоги було вже наступного дня підхоплено політиками. Так, у Верховній Раді було зареєстровано проект постанови про звільнен-ня міністра оборони Валерія Гелетея і начальника Генштабу Віктора Му-женка. Таку постанову зареєстрував 10 вересня депутат Віктор Балога. Ще через день про це голосно почали говорити експерти. «Дії Гелетея і Му-женко призвели до небоєздатності кращих бригад», – висловив переко-нання експерт Андрій Золотарьов, надавши як аргументацію активне пе-реслідування терористів (13 вересня).

При цьому сам глава Міноборони Валерій Гелетей намагався створити позитивний імідж за рахунок гучних заяв. В неділю, 14 вересня, він заявив, що країни НАТО вже розпочали передачу зброї Україні.

Варто зазначити, що таке обговорення діяльності військових керівни-ків може негативно позначитися на рейтингу самого Петра Порошенка як керівника, що зробив невдалий вибір. Вирівняти ситуацію глава держави зможе лише в тому випадку, якщо його команді вдасться перетворити перемир’я на тривалий період миру та розпочати відбудову Донбасу. Втім, як вважають аналітики з питань безпеки (зокрема, ЦДАКР), таке завдання є майже непід’ємним навіть за умов значних компромісів. Інша спроба по-силення сектору безпеки може бути пов’язана із встановленням жорсткої вертикалі військового керівництва. Протягом усього збройного конфлік-ту, від квітня до середини вересня, фахівці відзначали відсутність належ-ного та єдиного управління військами.

Нові небезпеки з’явилися у сфері енергопостачання. Так, з’явилися ознаки, що російський «Газпром» розпочав втілювати у життя спроби ско-ротити постачання газу в Європу, щоб зникли надлишкові запаси для ре-експорту. Є ознаки, що Росія спробує покласти край реверсним поставкам газу в Україну з ЄС. Нині закачано 16 мільярдів метрів кубічних газу, а з урахуванням реверсу з території Словаччини є очікування на 17,2 — 17,5 мільярди кубічних метрів на 1 листопада. Це бачення енергетичного за-пасу міністра енергетики й вугільної промисловості Юрія Продана. Однак ситуацію сьогодні більше контролює Москва, ніж Київ.

Ще однією небезпе-кою став факт зростання в Украї-ні недовіри до військового керів-ництва.

Варто зазначити, що таке обгово-рення діяльності військових керів-ників може нега-тивно позначити-ся на рейтингу самого Петра Порошенка як керівника, що зробив невдалий вибір.


Отже, є відчуття наступу Кремля на всіх фронтах, з посиленням впли-ву на невійськову сферу. На цьому тлі важливе значення має зміна ритори-ки Кремля. Так, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров несподіва-но зазначив: «Ми хочемо, щоб Україна була дружньою, і щоб росіяни, які вважають Україну своїм домом, жили там і впливали на те, як ця держава вирішує соціально-економічні, зовнішньополітичні та інші завдання, щоб у них був голос у цій країні». Відбулися зміни й в площині інформаційних операцій. Наприклад, в проросійських ЗМІ та соцмережах почалось поши-рення чуток про те, що українські війська згідно з «підписаним перемир’ям» мають полишити «територію ЛНР і ДНР». На російському телебаченні при-пинили згадування про «київську хунту». Усі зміни в інформаційній полі-тиці свідчать про уточнення ідеології і демонстрацію готовності припини-ти агресію за умов погодження Києва на умови Кремля.

Однак поруч з цим виник ще один виклик Україні. Він пов’язаний із оборонними виробництвами – на підприємствах, що потрапили під оку-пацію російськими силами, відпрацьовується технологія впливу, яку ро-сійська сторона раніше оголошувала на неофіційному рівні. А саме, йдеть-ся про перекупку робітників та вивезення частини високотехнологічного обладнання. Так, зі Сніжнянського машинобудівного заводу було вивезе-но унікальні штампи-лекала, які визначають точність виробництва лопа-ток для авіаційних турбін, що мають складний геометричний профіль. Сніжнянський машинобудівний завод, що виробляє унікальні лопатки для турбін вертольотів, літаків-штурмовиків та цивільних двигунів, як свідчать джерела, у три зміни працює на оборонний авіапром РФ. Завод знаходиться під повним контролем так званої «ДНР». Крім того, як інфор-мує ZN.UA з посиланням на одного з висококваліфікованих токарів заво-ду, раніше їх зарплата в розмірі 5-7 тисяч гривень перераховувалася на картку. Зараз слюсар 6-7 розряду отримує не менше 15 тисяч гривень го-тівкою. Росія, яка серйозно відстає від західних країн у сфері оборонних технологій, намагається у такий спосіб посилити свої оборонно-промис-лові потужності.

Проведення виборчої парламентської кампанії набуло нових ризиків. Можна стверджувати, що голова уряду все відвертіше займається перед-виборчою кампанією, зробивши саме її пріоритетом власної діяльності.

Значним ризиком постає повернення політиків, що були у команді Ві-ктора Януковича. Журналіст Сергій Лещенко вказує на такі комбінації: «Рінат Ахметов схиляється до варіанту ребрендінгу Партії регіонів, щоб назавжди порвати з Януковичем. Також цей формат є публічним виправ-данням включення до списку Віктора Медведчука – завжди можна при-критися, що це об’єднання усіх «опозиційних політиків», тоді як інтегра-ція Медведчука в Партію регіонів покладала особисто на Ахметова весь тягар реанімації одіозного політика».

Зміни в інформа-ційній політиці свідчать про уточнення ідеоло-гії і демонстрацію готовності припи-нити агресію за умов погодження Києва на умови Кремля.

Росія, яка серйозно відстає від захід-них країн у сфері оборонних техно-логій, намагається у такий спосіб посилити свої оборонно-промис-лові потужності.

Український пар-ламент провалив зміни у виборче законодавство, що стало негативним фактором май-бутніх виборів.


Однак, як здається, дуже влучну думку висловив керівник Донецької Облдержадміністрації Сергій Тарута: «Так, був запит на оновлення (вла-ди), але не в цих умовах. Спочатку треба закінчити війну, а навесні робити вибори». Така думка підтверджує зміст заяви неурядової Експертної ради з питань національної безпеки, яку було зроблено 1 вересня (http://cacds.org.ua/ru/activities/342). Отже, політичний процес в Україні може скласти найбільший ризик державності.

Політичний про-цес в Україні може скласти найбіль-ший ризик держав-ності.


У дзеркалі експертної думки

Зрозуміти Донбас – зберегти Україну

Юрій Теміров, заступник директора Науково-інформаційного центру міжнарод-

ної безпеки та євроатлантичної інтеграції при Донецькому національ-ному університеті:

Слабким місцем чисельних спроб осмислити і спрогнозувати ситуа-цію на Донбасі, розвиток української кризи в цілому, на наш погляд, є до-мінування інструментарного підходу, який базується переважно на ситуа-тивному сприйнятті. Їм не вистачає системного бачення, яке передбачає інтерпретацію глибинної суспільної природи української кризи, чіткого визначення місця в ній донбаського сегменту.

Значною мірою таке становище є результатом потрапляння аналізу української кризи в пастки позаісторичного мислення, так званого ahistoricism в англомовному варіанті. (Для тих, хто бажає детальніше озна-йомитися з цим явищем, рекомендую Buzan B., Little R. The Idea of “International System”: Theory Meets History // International Political Science Review. – 1994. – Vol. 15. – N 3. – P. 231-255.) В нашому випадку найактуаль-нішими є наступні, пов’язані між собою, його прояви: розповсюджена теза про унікальність Донбасу; вільне поводження з концепцією «уроків істо-рії» та позаісторичне тлумачення демократії.

Теза про «виключність Донбасу» активно використовується обома сторонами конфлікту. В рафінованому вигляді ця теза в одних породжує химеру «локомотиву української економіки», «годувальника всієї Украї-ни», особливих (ледве не на генетичному рівні) донбаських людей, а в ін-ших – не менш фантастичну картину «вічно п’яної, обколотої, криміналь-ної, неосвіченої, антиукраїнської (знову ж таки все це майже на генетичному рівні) резервації». В обох варіантах одномірного сприйняття Донбас – це такий суспільний моноліт, в якому не має місця розмаїттю со-ціальних груп і підрегіонам. Показово, що цей моноліт розглядається в якості чужорідного тіла щодо України, а тому й політичні наслідки такого сприйняття схожі – відторгнення. Одні хочуть відокремитися від «хворої на фашизм» України, а інші видалити не менш фашистський «донбаський гнійник». Подібно середньовічним ескулапам обидва «Айболіти» пропо-нують лікувати невизначену хворобу «перевіреним» методом кровопус-кання та ампутації.

На нашу думку, ефективне лікування «донбаського нариву» передба-чає усвідомлення наступного:

• всі регіони України є особливими, але не унікальними, тому що представляють підсистеми однієї суспільної системи;

• «донбаський нарив» - це гостра форма, специфічний симптом за-гальноукраїнської хвороби, через що ампутація тут не допоможе;

Теза про «виключ-ність Донбасу» активно викорис-товується обома сторонами кон-флікту.

«Донбаський на-рив» - це гостра форма, специфіч-ний симптом загальноукраїн-ської хвороби, через що ампута-ція тут не допомо-же.


• «оздоровлення» Донбасу можливе лише за умов успішної терапії всього українського суспільства та застосування в рамках неї осо-бливих «процедур» щодо регіону;

• успішна терапія вимагає правильного діагнозу.Діагностика української кризи нерідко ускладнюється несвідомим блу-

канням в хащах «історичних паралелей» та «невивчених уроків Історії» або свідомим жонглюванням історичними прикладами. Ми вже розгледіли в Путіні реінкарнацію Гітлера, в анексії Криму – повторення Мюнхену, в по-зиції Заходу – нову «дивну війну» і багато що ще згадали з Історії. Питання: як це нам допомогло зрозуміти природу української кризи?

Історичні факти є унікальними (через неповторність людей та обста-вин), але при цьому можуть бути подібними, віднесеними до певного класу історичних явищ і процесів. Не забуваймо також про вплив таких факто-рів, як видатна особа та випадок. Це означає, що не варто шукати в Історії готових відповідей і рецептів, водночас ми здатні скористатися певними підказками в разі коректної класифікації подібних явищ і процесів.

Українська криза має багато ознак кризи незавершеної відкладеної мо-дернізації. (Під модернізацією мається на увазі становлення індустріально-го суспільства, базованого на індивідуалістичних цінностях, громадян-ському вимірі, ринковій економіці та демократії, як правило у форматі нації-держави.) З подібними до наших проблем зіткалися країни, які із за-пізненням (найчастіше під тиском гострих внутрішніх протиріч, поєдна-них із зовнішніми загрозами) стали на шлях вимушено прискореної модер-нізації. Прискорена модернізація неодмінно супроводжується структурними перекосами, спричиненими порушенням гармонійності процесів у різних суспільних сферах. Найбільш очевидним проявом роз-балансування виступає невідповідність високої динаміки технологічних та економічних перетворень природно уповільненим оновленням комплексу суспільних цінностей, які є основою громадянського суспільства, політич-них режимів та інститутів.

У міжвоєнний період в Європі від Піренеїв через Апенніни та Бал-кани до Росії (включно) простягнувся своєрідний «пояс відставання» з виразним авторитарно-тоталітарним політичним оздобленням. «Білою вороною», на перший погляд, у цьому «поясі» виглядає технологічно, економічно, культурно передова Німеччина. Насправді, вона скоріше представляє класичний приклад політичних наслідків структурних пе-рекосів в умовах прискореної модернізації. Один німецький історик влучно пояснив крах республіки та встановлення нацистської диктату-ри – за короткий період Веймару німці так і не встигли перетворитися з підданих на громадян. Додамо, що ліберальний режим Веймарської рес-публіки не відповідав стану німецького суспільства, потребам завер-шення модернізації.

Не варто шукати в Історії готових відповідей і рецеп-тів, водночас ми здатні скориста-тися певними підказками в разі коректної класи-фікації подібних явищ і процесів.


За роки незалежності українці стають, але ще не перетворилися на гро-мадян. Концентрованим системним уособленням наших проблем, а отже, й ключем до їхнього вирішення є розповсюджені в суспільстві колективіст-сько-патерналістські цінності. Україна вступила в незалежність в умовах незавершеної модернізації, негативні наслідки чого багатократно підсилені та ускладнені руйнівним впливом експерименту радянської модернізації тривалістю в кілька поколінь. В індустріальному та урбанізованому Донба-сі домінування колективістсько-патерналістських цінностей було особли-во відчутним. Тим не менше, на зорі незалежності Донбас, населений людь-ми переважно об’єднаними у великі колективи, готовими слухняно слідувати дороговказу, міг стати як локомотивом успіху, так і гальмівним башмаком. усе залежало від тих, хто визначав шлях. Розбудова олігархічно-кланового капіталізму перетворила Донбас на небезпечне вогнище запа-лення, яке підживлює метастази по всій країні.

Швидку трансформацію «совка» в олігархічний капіталізм забезпечи-ли радянсько-партійна номенклатура та «господарський актив» (так звані «червоні директори»), саме вони в решті решт створили «розум, честь та совість» нового режиму – Партію регіонів. Комуністично-господарська но-менклатура радянських часів достатньо природно інтегрувалася в номен-клатуру кримінально-олігархічну – правила гри принципово не змінилися, лише називалися тепер інакше – «поняття». Успіх цього процесу забезпе-чили заражені колективістсько-патерналістським вірусом великі колекти-ви людей, готові жити розумом нових господарів. Реальність кореляції в ланцюжку «індустріально-урбаністичний характер регіону – колективіст-сько-патерналістські цінності – нова-стара номенклатура – сепаратизм-те-роризм» засвідчує те, що найслабкішу схильність до сепаратизму (принай-мні системного, організованого) виявили мешканці найменш індустріалізованих та урбанізованих районів Донбасу.

Таким чином, сучасна ситуація на Донбасі – це жорстка системно до-вершена олігархічно-номенклатурна модель, своєрідний «пілотний про-ект», який намагалися реалізувати в масштабах України. Йдеться про сус-пільний уклад, системне явище із взаємопов’язаними економічними, соціокультурними, ідеологічними, політичними підсистемами. Колекти-вістсько-патерналістські, антиукраїнські настрої мають потужний соціаль-но-економічний фундамент, активно підживлюються та спрямовуються відомими суспільно-політичними інститутами – органами місцевого само-врядування, партією регіонів (а тепер ї її клонами на кшталт партії розви-тку України), комуністами, кишеньковими профспілками та іншими псев-до громадськими об’єднаннями, УПЦ МП.

Водночас суспільство Донбасу не є моноукладним. За всіх несприятли-вих умов маємо в усіх сферах регіону елементи справжніх індустріального і навіть постіндустріального (інформаційного) суспільних укладів, пред-

Україна вступила в незалежність в умовах незаверше-ної модернізації, негативні наслідки чого багатократно підсилені та усклад-нені руйнівним впливом експери-менту радянської модернізації трива-лістю в кілька поколінь.

Таким чином, сучасна ситуація на Донбасі – це жорстка системно довершена олігар-хічно-номенкла-турна модель, своєрідний «пілот-ний проект», який намагалися реалі-зувати в масшта-бах України.


ставлених зацікавленими займатися чесним конкурентним бізнесом, не-державними громадськими об’єднаннями, в решті решт людьми, які не за-ражені колективістсько-патерналістським вірусом.

Із трьох «гвинтівок», які ми повісили на стіну на початку матеріалу, ще не «стріляла» та, що уособлює позаісторичне ставлення до демократії. Практично всі роки незалежності триває дискусія щодо прийнятної моделі демократичного режиму (найактивніше стосовно форми правління – пре-зидентська чи парламентська). Слід зазначити, що абстрактно-теоретична демократія на практиці існує лише в певних історичних формах, які відпо-відають конкретним історичним обставинам, в тому числі особливостям стану абсолютно конкретного суспільства. В Історії демократизація висту-пає не актом, а процесом, процесом становлення демократії, поступового просування до більш досконалих стандартів демократії. Поставте собі пи-тання: Чому Британії знадобилася серія парламентських реформ? Чи була Британія демократією на початку ХІХ ст., коли виборчі права мали до 5 % дорослого населення? В Британії усвідомлювали, що вони можуть бути на-дані лише тим, хто здатен ними відповідально скористатися. Поширений у багатьох країнах майновий ценз є в цьому контексті аж ніяк не випадко-вим. Пригадаймо, як скористалися своїми політичними правами ті, хто в одному мить «із ніхто перетворився на все». Вимальовується сумний факт неготовності українців до загального виборчого права. Не маю ілюзій щодо можливості його скасування, але переконаний у необхідності мінімізації його наслідків.

Тепер стосовно форм правління. До речі, в палких обговореннях саме цього питання найчастіше спостерігається безвідповідальне жонглювання історичними прикладами. Звернімося до історичних тенденцій, які достат-ньо переконливо проявилися. Парламентська (парламентсько-президент-ська) форма правління може бути ефективною за умови розвиненої партій-ної системи, яка, в свою чергу, вимагає певного рівня політичної культури, який «не падає з неба», а є складовою загального стану суспільства. В Укра-їні явний дефіцит класичних масових ідеологічних партій, який унемож-ливлює конче потрібний країні рівень стабільності парламентської біль-шості, уряду, ставить під сумнів ефективне завершення модернізації. Президентська (президентсько-парламентська) модель має не менше ризи-ків, але більше конструктивного потенціалу. Те, що у Франції Ш. Де Голль поховав ІV Республіку й створив V Республіку, пояснюється не тільки його особистими амбіціями, але й хронічною нестабільністю Четвертої респу-бліки (міністерська чехарда, постійна переконфігурація «шестигранного» парламенту), успадкованої, між іншим, від Третьої. Інакше кажучи, крите-рієм вибору форми правління повинні бути не абстрактна демократич-ність, а ефективність державного управління, спрямованого на прогресив-ний розвиток.

Вимальовується сумний факт неготовності українців до за-гального виборчого права.

Президентська (президентсько-парламентська) модель має не менше ризиків, але більше конструк-тивного потенціа-лу.


Які практичні рекомендації можуть бути зроблені на основі наведених вище роздумів? Окреслимо положення, які видаються принциповими в подоланні сучасної української кризи:

• Стратегія подолання кризи повинна базуватися на чіткому розу-мінні її суспільної природи (одна з інтерпретацій такої природи за-пропонована вище).

• Ситуація на Донбасі є гострим проявом загальноукраїнських про-блем, її врегулювання слід здійснювати в контексті загальної «тера-пії» із застосування специфічних інтенсивних методів.

• Представники олігархічно-номенклатурних кланів (національного та місцевого рівня) несуть пряму відповідальність за організацію та розпалювання сепаратистського руху на Донбасі.

• Стратегія виходу із кризи передбачає гармонізацію довгостроко-вих, середньострокових і короткострокових завдань, які мають ви-значений зміст і терміни реалізації.

• Загальна мета стратегії – системне руйнування олігархічно-номен-клатурного укладу, консолідація та підтримка тих сегментів сус-пільства, які дозволять успішно вирішувати двоєдине завдання за-вершення модернізації та просування на шляху постмодерну. Донбас потребує не простого відновлення, а реконструкції подібної до Реконструкції американського Півдня після громадянської ві-йни, коли мішенню федерального уряду став саме місцевий уклад життя.

Деякі пріоритетні заходи:• Повернення до президентсько-парламентської форми правління.• Перетворення Реконструкції Донбасу (контрольованих Україною

територій) на інтенсифіковану складову (своєрідний «пілотний проект») загальноукраїнських реформ.

• Примушення до лояльності (як мінімум) олігархічних груп, забез-печення їхньої трансформації в «нормальні» фінансово-промисло-ві групи. При цьому оздоровлення «правил гри» на ринку слід по-єднувати з тиском, який базується на активному розслідуванні минулих незаконних бізнесових схем, притягненні до відповідаль-ності за підтримку сепаратистського руху.

• Створити правові, організаційні та фінансові умови розвитку чес-ного бізнесу, сприяти давно назрілому технологічному оновленню та галузевому перепрофілюванню Донбасу. Відновлення зруйнова-ної інфраструктури варто здійснювати на нових технологічних та структурно-галузевих засадах.

• Максимально ефективне використання існуючих правових інстру-ментів для притягнення до кримінальної відповідальності та/або відсторонення від політичної діяльності активістів режиму Януко-

Представники олігархічно-номен-клатурних кланів (національного та місцевого рівня) несуть пряму відповідальність за організацію та розпалювання сепаратистського руху на Донбасі.

При цьому оздо-ровлення «правил гри» на ринку слід поєднувати з тиском, який базується на активному розслі-дуванні минулих незаконних бізне-сових схем, при-тягненні до відпо-відальності за підтримку сепара-тистського руху.


вича та сепаратистських рухів, насамперед із числа членів партії ре-гіонів (її теперішніх клонів), КПУ, інститутів центральної влади та місцевого самоврядування, громадських об’єднань, УПЦ МП. У разі необхідності прийняти спеціальні закони на кшталт «заборони на професії» в ФРН часів холодної війни. Істерію щодо порушення демократичних норм можна «гасити» посиланням на антитерорис-тичне законодавство європейських країн і США, які пішли на певне обмеження прав і свобод в ім’я національної безпеки. Покладатися на вибори як на найкращий спосіб люстрації якнайменше наївно.

• Особливу увагу приділити десепаратизації засобів масової інфор-мації та освітньої сфери. В останній покарання за антидержавну ді-яльність потрібно здійснювати особливо жорстко та послідовно. Поряд з цим необхідно прискорити оновлення методичних засад навчання, які повинні орієнтуватися не на просте засвоєння та від-творення інформації, а вміння працювати з інформацією, форму-лювати та обґрунтувати свою думку.

• Консолідувати проукраїнське громадянське суспільство Донбасу (в якості основи можна розглядати відроджений Комітет патріотич-них сил Донбасу), яке у взаємодії з оновленим місцевим самовряду-ванням та осередками проукраїнських політичних сил повинно вже вчора вести інформаційно-роз’яснювальну роботу з конкрет-ними людьми, а не абстрактними структурами. Сильним кроком з боку влади могло б бути включення представників патріотичних сил Донбасу в переговорний процес щодо подальшої долі регіону. Це дозволить чути голос не тільки сепаратистського, але й україн-ського Донбасу.

• Проукраїнським політичним партіям слід нарешті зайнятися на Донбасі системною роботою, не підміняти її символічною територі-альною присутністю та медійно розкрученими піар-наскоками.

На завершення: війна з терористами та російськими окупантами не відкладає модернізацію, а робить її гостро актуальною – без її успішної ре-алізації неможлива повна та остаточна перемога.

Доктрина Путіна

Януш Онишкєвіч, Радник міністра оборони Республіки Польща(переклад – Павло Кост, член Експертної Ради ЦДАКР)

Коли шість років тому, спалахнула війна Росії з Грузією, очі усіх були прикуті до того, що відбувалося в районі Південної Осетії. Там почався «га-рячий» етап конфлікту, спровокований обстрілом Цхінвалі грузинською

У разі необхіднос-ті прийняти спеці-альні закони на кшталт «заборо-ни на професії» в ФРН часів холод-ної війни.

Покладатися на вибори як на най-кращий спосіб люстрації якнай-менше наївно.

Сильним кроком з боку влади могло б бути включення представників патріотичних сил Донбасу в перего-ворний процес щодо подальшої долі регіону.


артилерією. Саме такий перебіг подій дав російській стороні аргумент для виправдання початку військових дій, які призвели до появи російських бронетанкових підрозділів аж у передмісті Тбілісі.

Проте непоміченим залишилось те, що відбувалося в іншому, геогра-фічно відокремленому від Південної Осетії регіоні – Абхазії. Цей анклав, який принаймні формально становив частину Грузії, не став територією, на якій мали місце події, схожі на осетинські. Там зберігався, хоч і холодний, але все ж таки мир. Тим не менш, на цю частину грузинської території та-кож наїхала російська армія. Було відправлено десантні війська, знищено грузинські кораблі, портову та військову інфраструктуру не лише в самій Абхазії, але й також на інших прилеглих грузинських теренах.

Отже, якщо реакцію Росії в Осетії можна спробувати якось поясни-ти — принаймні принципами, а не масштабами агресії, – то у випадку з Абхазією та іншими західними регіонами Грузії не може бути навіть натяку на виправдання. Це була в чистому вигляді превентивна війна. Тобто така, в якій йдеться про випереджувальне послаблення потенційного, а не акту-ального противника або про загарбання частини його території саме під таким приводом.

І коли декілька років потому, в стосунках з Росією було проголошено славнозвісне «перезавантаження», могло скластися враження, що Сполу-чені Штати визнають те, що відбулось в історії, до якої немає приводу по-вертатися. Таким чином, Москва могла зробити висновок, що такі дії, як у 2008 році, міжнародна спільнота буде терпіти, а право Росії на ведення пре-вентивних війн буде визнано.

Як відомо, у роки холодної війни дотримувались тзв. доктрини Бреж-нєва. Вона полягала в тому, що питання соціалістичного устрою не є вну-трішнім питанням кожної країни, а Радянський Союз може нікого не за-питуючи проводити збройні інтервенції, щоб цю систему захищати. Не зважаючи на територіальну цілісність або право кожної країни на само-стійне визначення своєї політичної системи. Демонстрацією цієї доктрини були військові вторгнення в Угорщину та Чехословаччину, а також числен-ні погрози, хоча б на адресу Польщі у 1980 році.

Сьогодні ми є свідками народження схожої доктрини. Офіційно про-голошеним виправданням для військової інтервенції в Криму було вигада-на загроза для безпеки осіб російської національності, які живуть на цих територіях. І жодного значення не мав той факт, що не було жодних дока-зів, які б підтверджували існування такої загрози – достатньо було одно-сторонньої оцінки Росії, що така небезпека може з’явитися, в зв’язку з чим виправданими є, так само, як в Абхазії, превентивні дії за підтримки армії.

Отже, зміст нової доктрини Путіна – це прийняття принципу, що обов’язком Росії є захист інтересів етнічних росіян з застосуванням військ, якщо тільки Росія визнає, що ці інтереси є або можуть бути під загрозою.

Якщо реакцію Росії в Осетії можна спробувати якось пояснити – при-наймні принципа-ми, а не масшта-бами агресії, - то у випадку з Абхазією та іншими захід-ними регіонами Грузії не може бути навіть на-тяку на виправ-дання. Це була в чистому вигляді превентивна війна.

Москва могла зробити висновок, що такі дії, як у 2008 році, міжна-родна спільнота буде терпіти, а право Росії на ведення превен-тивних війн буде визнано.


А для такої інтервенції міжнародній спільноті непотрібно визнавати цих небезпек – достатньо одностороннього рішення лише Росії. Також неваж-ливим є – чи ці загрози ставлять від сумнів існування народу, як це було у випадку з Косово, чи вони значно меншого масштабу. Особливо, основним правом меншини, яка підлягає захисту з боку Росії, є право російської мен-шини до територіальної сецесії та приєднання до Російської Федерації. Останнім часом видно навіть тенденції до розширення дії цієї доктрини на випадки, коли може йти мова вже не про приєднання до Росії, а про сецесію навіть необов’язково російськомовних груп населення з метою вступу до контрольованого Росією Митного союзу, а в недалекому майбутньому - Єв-разійського союзу.

Прийняття цієї доктрини повністю порушує стабільність всього євра-зійського простору. Достатньо нагадати про існування значних російських меншин в таких країнах, як Казахстан, Білорусь, Молдова, Латвія, Есто-нія – цей список можна продовжувати. Тому нічого дивного в тому, що таке виправдання агресії проти України та загарбання Криму не буде сприйматися не лише політичними союзниками Росії з країн СНД, але на-віть Китаєм. Також колосальна підтримка для резолюції Генеральної асамб-леї ООН, яка не визнає легальність кримського «референдуму», є дуже красномовною.

Дії Росії, що випливають з цієї доктрини, яка у відкритий спосіб пору-шує міжнародне право, а також підписані Росією міжнародні договори та публічні заяви, дають повні підстави для трактування Росії, як «країни-із-гоя» (rogue states). Додатковим виправданням такого трактування Росії може бути також брутальний грабіж, свідками якого ми є в Криму, що по-лягає не лише в поглинанні українських підприємств та нерухомості, а й також в загарбанні всього обладнання військових частин, розташованих в Криму.

Коли відбувалося об’єднання Німеччини в 1989 році, ніхто навіть по-думати не міг, щоб від базованих на території колишньої НДР частин ро-сійського війська вимагати залишити все обладнання та евакуювати лише особовий склад армії та їхні сім’ї. Чи не видається ситуація з виведенням українських військ з Криму, навіть з точки зору Росії, схожою?

А кожен випадок загарбання силою корабля українських Військово-Морських Сил згідно з міжнародним правом є не лише актом пірацтва, але також і окремим актом агресії, оскільки кожен корабель це частина терито-рії держави, до якої він належить.

Що в такому випадку можна зробити з «країною-ізгоєм», яка не просто існує в Європі, але ще й володіє значним економічним та, в першу чергу, військовим потенціалом, в т.ч. великими засобами ядерної зброї? Єдиний вихід це утримування каналів комунікації при одночасній побудові еконо-мічних, політичних та військових стримувань задля унеможливлення по-

Зміст нової док-трини Путіна - це прийняття прин-ципу, що обов’язком Росії є захист інтересів етнічних росіян з застосуванням військ, якщо тіль-ки Росія визнає, що ці інтереси є або можуть бути під загрозою.

Прийняття цієї доктрини повніс-тю порушує ста-більність всього євразійського простору.

Необхідно укріплю-вати трансатлан-тичні зв’язки, особливо в сфері безпеки, в т.ч. енергетичної, а також інтенсифі-кувати інтегра-ційні процеси в рамках Європей-ського Союзу, в першу чергу на просторі Спільної зовнішньої політи-ки та безпеки.


втору кримського сценарію в майбутньому. Водночас, необхідно укріплю-вати трансатлантичні зв’язки, особливо в сфері безпеки, в т.ч. енергетичної, а також інтенсифікувати інтеграційні процеси в рамках Європейського Со-юзу, в першу чергу на просторі Спільної зовнішньої політики та безпеки. При цьому не можна забувати про статтю 42 Лісабонського договору, яка говорить про те, що «якщо країна-член стає жертвою агресії спрямованої проти її території, решта держав мають обов’язок негайно прийти на допо-могу всіма силами, які є в їхньому розпорядженні».

Велику мрію про Європу як стабільний континент з динамічними ме-ханізмами співробітництва та все більшою взаємною довірою потрібно на якийсь час відкласти на полицю. До тих пір, поки політичні лідери Росії не дійдуть висновку, що майбутнє їхньої держави пов’язане не з авантюрною, імперською політикою «країн-ізгоїв», а зі співпрацею й дотриманням норм міжнародного права та цивілізованих політичних звичаїв.

Чому Захід не готовий озброювати Україну?

Володимир Солов’ян,експерт ЦДАКР з питань зовнішньої політики

Ще задовго до початку Уельського саміту НАТО стало зрозуміло, що нова зустріч лідерів країн-членів Північноатлантичного альянсу потре-буватиме непростих рішень. У своєму вітальному слові генсек НАТО Ан-дерс Фог Расмуссен заявив, що «Нинішній саміт НАТО буде найважливі-шим за всю історію альянсу». Значну частину порядку денного саміту, як і очікувалось, було присвячено Близькому сходу, а саме питанню війни в Сирії та стратегії протидії терористичному руху Ісламська держава Іраку і Леванту. Але, якщо боротьба з тероризмом вже давно звична тема для Північноатлантичного альянсу, то нинішня криза в стосунках Заходу і Росії – принципово новий виклик для Альянсу. Очевидним фактом є те, що попередні стратегії НАТО, направлені на побудову гармонійних і вза-ємовигідних відносин з РФ, зазнали краху. В той самий час, нова геополі-тична реальність відкриває перед НАТО вікно можливостей для реаліза-ції додаткових форм співпраці з країнами, які не є членами альянсу, і пошуку втрачених смислів у середині організації. Тому проблема форму-вання адекватної відповіді на агресію Росії в Україні стала найбільш дис-кусійною темою саміту в Ньюпорті. Підсумки всієї зустрічі в контексті українського питання засвідчили, що Північноатлантичний альянс поки що не готовий грати за правилами Кремля. Схоже, навіть за умови повно-масштабного вторгнення РФ в Україну, НАТО не планує кардинальним чином перекроювати політичний ландшафт Європи і брати Україну під свою парасольку безпеки.

Велику мрію про Європу як стабіль-ний континент з динамічними механізмами спів-робітництва та все більшою взаєм-ною довірою по-трібно на якийсь час відкласти на полицю.

Очевидним фак-том є те, що попередні страте-гії НАТО, направ-лені на побудову гармонійних і взаємовигідних відносин з РФ, зазнали краху.


Від початку конфлікту між Україною та Росією Північноатлантичний блок обмежувався превентивними заходами (регулярні навчання в Чорно-му морі та Прибалтиці, збільшення чисельності дислокованого в поль-ському Щецині багатонаціонального корпусу НАТО «Північний-Схід» тощо). Навіть у поєднанні з жорсткою критикою на адресу Москви, така позиція НАТО є занадто слабкою і не відповідає градусу протистояння. З огляду на це, на Уельському саміті особливо гостро постало питання воєн-но-технічного забезпечення Збройних Сил України.

Очікуючи на позитивне рішення Альянсу, в Києві поспішили прийня-ти зміни до Митного кодексу, які передбачають зняття мита з імпорту озброєння в Україну. В пояснювальній записці до відповідного закону йдеться, що рішення Верховної Ради «дасть можливість спростити вве-зення продукції оборонного призначення на митну територію України під час дії особливого періоду, введення надзвичайного стану та у період про-ведення антитерористичної операції шляхом звільнення від оподаткуван-ня митом».

Про які види озброєння могла йти мова? По-перше, це сучасні проти-танкові засоби, зброя для боротьби з артилерійськими системами та зеніт-но-ракетними комплексами, безпілотники, супутня військова техніка та захисне спорядження для військовослужбовців. По-друге, це налагоджен-ня обміну важливою розвідувальною інформацією. Країни колишнього Варшавського договору могли б постачати в Україну радянські зразки озброєнь: танки, літаки, гелікоптери. Вони знайомі українським військо-вим і технікам, тому подібна допомога могла б бути задіяною в зоні АТО в стислі строки.

Заяви української сторони про те, що низка держав-членів НАТО (США, Франція, Італія, Польща, Норвегія) готові озброювати ЗСУ були практично одразу спростовані представниками цих країн. Днями Прези-дент Польщі Броніслав Коморовський заявив, що Україна може розрахову-вати на допомогу, адресовану українській армії, але на саміті «…лунали однозначні заяви, що не може йтися про смертоносне озброєння». Таким чином, Україна може розраховувати на постачання лише нелетального озброєння, що важко назвати перемогою, з огляду на всю складність ситу-ації. Відтак, українській владі доведеться, принаймні найближчим часом, вдовольнитися наміром НАТО залучити Україну до спеціальної програми, в рамках якої планують створити 4 трастові фонди для сприяння вирішен-ню питань логістики, комунікації, кіберзлочинності, соціальної реабіліта-ції поранених.

До Уельського саміту своє небажання надавати українській стороні ле-тальне озброєння в НАТО цілком резонно пояснювали тим, що такі дії провокуватимуть Кремль вводити в зону конфлікту ще більше озброєння для бойовиків. Таким чином збройний конфлікт на Донбасі міг би остаточ-

Навіть у поєднан-ні з жорсткою критикою на адресу Москви, така позиція НАТО є занадто слабкою і не відпо-відає градусу про-тистояння.

Україна може розраховувати на постачання лише нелетального озброєння, що важко назвати перемогою, з огля-ду на всю склад-ність ситуації.


но втратити риси керованості. Але в кінці серпня ситуація кардинальним чином змінилась. Щоб запобігти остаточному оточенню і поразці бойовиків ДНР та ЛНР, Москва наважилась увести на територію України регулярні час-тини російської армії. Одним із головних результатів зміни ситуації на фрон-ті стали домовленості в Мінську про припинення вогню від 5 вересня. Поки що важко сказати на скільки перемир’я вплинуло на результати саміту, який одночасно проходив в Уельсі. Дехто з експертів відзначає, що сепаратні пере-мовини Києва і Москви могли істотно послабити рішучість деяких країн здійснювати поставки в Україну летальних видів озброєнь.

Загалом, позиція Альянсу стосовно Української кризи полягає http://cacds.org.ua/ru/comments/ у пошуку політичних шляхів врегулюван-ня кризи. Перш за все, Північноатлантичний альянс, який в силу політич-них та економічних причин виявився не готовий навіть гіпотетично вести мову про воєнні сценарії розв’язання конфлікту, намагається не спровоку-вати РФ на повноцінну війну. Непокоїть західних політиків і позиція Ки-таю. Тому в глобальному масштабі значимість української монети цілком може девальвувати до рівня розмінної. Так уже було в 2006 році, коли в ході Ризького саміту перспективу для України і Грузії отримати план дій щодо членства в НАТО було принесено в жертву інтересам Москви.

Інший комплекс проблем, які досі залишаються на перешкоді повно-цінної співпраці України і НАТО, є складовою нашої внутрішньополітич-ної ситуації. Довгий час ідея вступу до НАТО була об’єктом політичних технологій і рудиментарних міфів радянської епохи. Однак після анексії Криму та війни на Донбасі суспільна думка почала змінюватись і в серпні ц.р. соціологи, вперше за часи незалежності, почали фіксувати стійку тен-денцію переважання частки тих, хто виступає за інтеграцію з НАТО над тими, хто ставиться до НАТО скептично. Більш того, 29 серпня Уряд вніс до Верховної Ради законопроект № 4561а «Про внесення змін до деяких за-конів України щодо забезпечення захисту суверенітету і територіальної ці-лісності України». Якщо ВР ухвалить цей законопроект, в Україні буде фак-тично покінчено з доктриною позаблоковості. Даний законопроект вводить зміни до Закону України «Про основи національної безпеки України» та-ким чином, що національна безпека України відтепер має реалізуватись «…через взаємодію із системою колективної безпеки, інтеграцію в Органі-зацію Північноатлантичного договору і набуття членства в ній».

З одного боку маємо чіткий сигнал влади про готовність рухатися в стратегічно визначеному напрямі. З іншого боку, вловлюючи нові коливан-ня суспільної думки, чимало політичних сил у своїй виборчій кампанії нео-дмінно залучать ідею вступу до НАТО до свого арсеналу. Враховуючи що Президент надто обережний у своїх висловлюваннях щодо перспектив членства України в НАТО, щонайменше до 26 жовтня політичний дискурс навколо цього питання формуватимуть «Батьківщина», «Свобода», «Гро-

Дехто з експертів відзначає, що сепаратні перемо-вини Києва і Мо-скви могли істот-но послабити рішучість деяких країн здійснювати поставки в Украї-ну летальних видів озброєнь.

Після анексії Кри-му та війни на Донбасі суспільна думка почала змінюватись і в серпні ц.р. соціоло-ги, вперше за часи незалежності, почали фіксувати стійку тенденцію переважання частки тих, хто виступає за інте-грацію з НАТО над тими, хто ста-виться до НАТО скептично.


мадянська позиція», меншою мірою «Радикальна партія Олега Ляшка» і «Народний фронт» Арсенія Яценюка та Олександра Турчинова. 10 вересня Центральна Виборча Комісія прийняла документи, необхідні для створен-ня ініціативної групи з проведення всеукраїнського референдуму про при-єднання України до НАТО. Ініціатор референдуму, який за задумом має пройти в жовтні, лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко.

Дана ситуація на Заході виглядає як мінімум дивно. Поки українська влада прохає про новітнє озброєння, всередині країни образ НАТО є пред-метом політичних ігор та бутафорій. Все це накладається на типовий образ корумпованої східноєвропейської еліти, нездатної втілити ефективні рефор-ми в силу своєї корумпованості. Тому, з огляду на поточну світову кон’юнктуру та складну історію розвитку стосунків між Україною і НАТО, рішення про відмову від поставок летальної зброї виглядає цілком очікуваним.

За таких реалій, днями світові ЗМІ обійшла заява відомого політолога і радника президента США Барака Обами Збігнєва Бжезинського. «Нам потрібно підтримати Україну зброєю. Не для того, щоб напасти на Росію, а заради самозахисту», - зазначив Бжезинський в інтерв’ю Deutsche Welle. Примітно, що ця заява прозвучала вже після саміту в Ньюпорті, неначе на-вздогін нерішучості європейських лідерів. Розмови про надання зброї Україні звучали з-за океану набагато частіше ніж в кабінетах єврочиновни-ків. Відтак, цілком імовірно, що США, головний бенефіціар Північноатлан-тичного альянсу, спробують діяти в обхід своїх європейських партнерів.

Насправді такий сценарій у Вашингтона вже давно заготовлений і лише чекає на підпис Барака Обами. Так званий «Акт попередження агресії Росії 2014» (S.2277 - Russian Aggression Prevention Act of 2014), прийнятий у Конгресі США в двох читаннях, надає Україні, Молдові та Грузії статусу «головних союзників Сполучених Штатів Америки поза блоком НАТО» (Major Non-NATO Ally of the United States). Документ передбачає прямі по-ставки до України прямої військової допомоги на суму $ 100 млн. протягом 2014 року. Якщо підпис Барака Обами з’явиться під законом, проблема прямої військової підтримки ЗСУ може бути автоматично вирішена. Ра-зом з тим, союзницькі зобов’язання США перед Україною, Молдовою та Грузією створять східноєвропейський аналог системи воєнно-політичних договорів, яка з 1950-тих рр. діє в Далекосхідному і Тихоокеанському регі-онах задля обмеження експансії Пекіну.

Хоча даний закон був проголосований у Конгресі під тиском республі-канців, деякі демократи також висловлювалися за більш активну допомогу Україні, в тому числі новітнім озброєнням. Але головний демократ, Обама, відтягує з прийняттям остаточного рішення. Для США збройний конфлікт з РФ був би вкрай небажаним. Американське суспільство за останнє деся-тиліття виснажене війною зі світовим тероризмом і нова наземна операція Вашингтона обвалить рейтинг демократів напередодні проміжних виборів

Поки українська влада прохає про новітнє озброєння, всередині країни образ НАТО є предметом полі-тичних ігор та бутафорій.


до Конгресу, що пройдуть 4-го листопада поточного року. Тому Обама об-рав лінію поведінки більш притаманну політикам з ЄС. США планують зіграти на економічному виснаженні РФ. Така стратегія може виявитися вдалою лише у випадку збереження України. Тому всебічна підтримка України може знову стати важливою складовою політики Вашингтону в Східноєвропейському регіоні.

В рамках реалізації цієї політики 18 вересня відбудеться візит Петра Порошенка до столиці США, в ході якого президент України обговорить українське питання зі своїм американським колегою і виступить перед Конгресом. Насправді, поле для діалогу між двома президентами є набага-то ширшим ніж питання озброєнь.

Так, для України вкрай важливо спонукати США до активізації під-тримки України на дипломатичному рівні. Модель, за якою проходили пе-реговори в Мінську, нав’язана Путіним і вигідна Росії, а от про Женевський формат переговорів (з участю США) українська влада вже й не згадує. Бе-ручи до уваги бажання деяких політиків ЄС, які активно включаються в переговорний процес, зберегти за Росією «зони впливу», Україна ризикує вийти на фінішну пряму переговорного процесу ослабленою на диплома-тичному фронті.

Також для Порошенко буде важливо обговорити з Обамою питання енергетичної безпеки, зокрема проведення дослідження покладів газу на території України із залученням американських технологій та інвестицій. Відновлення інфраструктури Донбасу потребуватиме мільярдних затрат, тому фінансова підтримка Америки є вкрай важливою для України. Окрім, цього в ході зустрічі Порошенка з Обамою, можуть бути досягнуті певні домовленості в межах воєнно-технічної співпраці двох країн. Головним ін-тересом для США в цій сфері є виключення Росії з воєнно-промислового комплексу України. Відтак Україна повинна подбати про компенсаторні механізми.

Надання Україні реальної допомоги у вигляді летальних видів озбро-єнь могло би стати потужним сигналом для Кремля. Але, говорячи про не-достатню підтримку нашої країни на Заході, ми часто не зважаємо на гло-бальну картину світу, в якій ролі кожної зі сторін чітко прописані і порушення встановленої субординації приховує великі ризики. Мініміза-ція цих ризиків для України потребує комплексних стратегічних рішень як української влади так і наших партнерів на Заході. Відтак, вже сьогодні, користуючись наявними джерелами міжнародної підтримки, Україна по-винна розпочати реорганізацію власної безпекової сфери. Ключовими на-прямками реформування національної безпеки має стати інтеграція в структури Північноатлантичного блоку у поєднанні з надійним технічним забезпеченням ЗСУ на основі вітчизняного виробництва.

Беручи до уваги бажання деяких політиків ЄС, які активно включа-ються в переговор-ний процес, зберег-ти за Росією «зони впливу», Україна ризикує вийти на фінішну пряму переговорного процесу ослабле-ною на диплома-тичному фронті.


Силы быстрого реагирования России или «суперсолдаты» КремляЮрий Бараш,

член Экспертного Совета ЦИАКР

В одном из предыдущих материалов «Воздушно-десантные войска России: новая угроза» («ВіР», №7), было отмечено, что воздушно-десантные войска (ВДВ) были включены в новую структуру, более высокого уровня – Силы быстрого реагирования (СБР) [1]. Однако из-за формата указанной статьи эти СБР не были освещены, хотя ВДВ по численности занимают в них всего третью часть, а сами СБР представляют собой группировку уров-ня оперативно-стратегического командования, в боевой состав которой вошли ещё три компоненты (морская пехота, отдельные соединения сухопутных войск и силы специальных операций). Считаю необходимым заполнить этот пробел и рассказать об указанных компонентах Сил быстрого реагирования силовых структур России.

1-го октября 2013 г агентство «Интерфакс-АВН» сообщило: «Минис-терство обороны России намерено в сжатые сроки сформировать Силы быстрого реагирования, в состав которых войдут соединения и части Воздушно-десантных войск, морской пехоты и специального назначения. Создание СБР рассматривается в качестве одной из безотлагательных мер по укреплению ВС России и направлено на обеспечение возможности опе-ративного противодействия потенциальным угрозам с любого стратеги-ческого направления. Силам быстрого реагирования планируется придать штурмовую и армейскую авиацию. Поддержку СБР с воздуха будут оказывать около 200-300 самолетов и вертолетов, которые организационно войдут в оперативно-тактическую группировку ВВС» [2].

Командующий ВДВ генерал-полковник Шаманов утверждал, что у Минобороны нет ясности о том, будет ли штаб СБР наделен функциями оперативно-стратегического командования. Но фактически, помимо четырех статических оперативно-стратегических командований появится пятое, мобильное командование СБР, которое позволит комплексно реаги-ровать на угрозы и вызовы как внутри страны, так и за ее пределами.

Генерал Шаманов сообщил, что в рамках СБР «под единым командова-нием и руководством Генштаба должны быть объединены ВДВ, Силы специальных операций, оперативно подчинены бригады спецназа, соеди-нения и части морской пехоты на приморских направлениях». «На основе ВДВ сформируют штаб СБР, которому оперативно будут подчинены соеди-нения морской пехоты, мотострелковая миротворческая и две горные мотострелковые бригады, дислоцированные на Северном Кавказе».

При этом происходит усиление всех составляющих СБР. В наибольшей степени это касается ВДВ. Например, в подчинение штаба ВДВ из СВ переданы три десантно-штурмовые бригады (ДШбр), дислоцированные в

Аналітичні розробки

Фактически, поми-мо четырех ста-тических опера-тивно-стратеги-ческих командований появится пятое, мобильное коман-дование СБР, кото-рое позволит комп-лексно реагировать на угрозы и вызовы как внутри страны, так и за ее пределами.


Восточном и Южном ВО. А в Западном ВО (в Воронеже) будет в 2016 г. сформирована еще одна ДШбр. Полк спецназа ВДВ в Кубинке будет пере-формирован в бригаду, как и полк связи ВДВ, в Медвежьих Озерах (он ста-нет бригадой управления).

К 2018 г. все дивизии ВДВ с двухполкового состава перейдут на трех-полковой. В каждой дивизии уже развернут зенитно-ракетный полк. Одно-временно во всех дивизиях ВДВ, а также в 31-й отдельной миротворческой ДШбр (Ульяновск) разведроты преобразуются в разведывательные батальоны. Ульяновская ДШбр уже полностью состоит из контрактников. В каждой дивизии ВДВ также имеется батальон «миротворцев», укомплектованный контрактниками [3, 4, 5]. В итоге, в 2019 г. численность ВДВ намечено увеличить вдвое (с 35 тыс. чел. до 72 тыс. чел.).

Кроме того, намечено полностью обновить парк ББМ, в частности, до 2025 года ВДВ должны получить более 1,5 тыс. новых БМД-4М и свыше 2,5 тыс. БТР-МДМ «Ракушка», а также обеспечивающих машин на его базе [6].

Начальник Генштаба генерал армии Герасимов заявил, что к концу 2013 года было переведено на контрактный способ комплектования 27 ба-тальонов дивизий и бригад ВДВ, а также полк спецназа ВДВ, 14 отрядов спецназа ГРУ ГШ и семь батальонов морской пехоты, которые войдут в состав СБР. По планам Генштаба оставшиеся 23 отряда спецназа и 17 бата-льонов морской пехоты станут профессиональными в 2014 году [3].

Кроме ВДВ, морской пехоты и нескольких лёгких мотострелковых бригад СВ в боевой состав СБР войдёт новейшее вооруженное формирова-ние – Силы специальных операций (ССО). Эта структура создается для ре-шения специальных задач в случае войны или в мирное время. Его штабу, в случае необходимости, будут передаваться в оперативное управление спецподразделения всех силовых служб. Помимо спецподразделений Минобороны, ССО будут включать спецназ ФСБ, МВД, а также подразде-ления спецназа ФСО, ФСИН и ФСКН [7, 8].

То есть в СБР под единым оперативным командованием предполагает-ся включить 4 основные боевые компоненты: ВДВ, морскую пехоту, соеди-нения сухопутных войск (СВ) и силы специальных операций. В том числе:

• ВДВ (35 тыс. чел): 2 воздушно-десантные и 2 десантно-штурмовые дивизии, 4 десантно-штурмовые бригады, разведывательный полк спецназа и полк связи;

• Морская пехота (13 тыс. чел): 3 бригады (брМП), 2 отдельных полка (пМП) и 4 отдельных батальона (бМП);

• Соединения СВ (6,3 тыс. чел): 3 мотострелковые бригады (МСбр, миротворческая и 2 горные),

• ССО, создаваемые сейчас и включающие формирования спецназа (СН) в составе:• вооружённых сил (ГРУ Генштаба – 7 бригад СН и полк СН, 4

морских разведывательных пункта; также в береговых войсках

В СБР под единым оперативным командованием предполагается включить 4 основные боевые компоненты: ВДВ, морскую пехоту, соединения сухопутных войск (СВ) и силы специальных опе-раций.


ВМФ – 7 отрядов борьбы с подводными диверсионными сила-ми и средствами (всего в ВС 10 тыс. чел СН));

• министерства внутренних дел (внутренние войска (ВВ) – Центр СН и 16 отрядов СН (17 тыс. чел), полицейский спецназ – 121 отряд ОМОН (20 тыс. чел) и 87 отрядов СОБР (5,2 тыс. чел));

• федеральных служб безопасности, внешней разведки, охраны, исполнения наказаний и контроля за оборотом наркотиков (ФСБ, ФСВР, ФСО, ФСИН и ФСКН).

Кроме того, в состав СБР могут оперативно включаться формирова-ния транспортной и боевой авиации ВВС, десантные и боевые корабли ВМФ, а также другие формирования.

Общая численность СБР должна превысить 106 тыс. чел (без формиро-ваний спецназа федеральных служб), в т.ч. 64 тыс. из ВС. Основу СБР (33%) составят ВДВ, и на базе их управления формируется штаб этих сил. Предпо-лагают, что командующим СБР будет назначен генерал-полковник Шаманов, пользующийся особым доверием президента Путина. Ниже приведено крат-кое описание элитных войск ВС (кроме ВДВ) и военизированных формиро-ваний, которые планируется включить в создаваемые российские СБР.

Морская Пехота – род береговых войск ВМФ России, предназначенный, в первую очередь, для ведения боевых действий в составе морских десантов, а также для обороны военно-морских баз, важных участков побережья и береговых объектов. МП организацион-но входит в береговые войска ВМФ России, которые также включают береговые ракетно-артиллерийские войска.

Морская пехота в десантных операциях может действовать самостоя-тельно с целью захвата пунктов базирования ВМС противника, портов, островов, отдельных участков побережья. В случаях, когда основу десанта составляют соединения СВ, морская пехота высаживается в передовых отрядах для захвата пунктов и участков на побережье и обеспечения высадки на них главных сил десанта.

Соединения и подразделения морской пехоты высаживаются на берег с десантных кораблей и катеров, а также десантируются вертолётами кора-бельного и берегового базирования при огневой поддержке кораблей и авиации. В отдельных случаях морская пехота может преодолевать водные пространства своим ходам на плавающих машинах (БТР).

В России морская пехота появилась в 1705 г, когда в ходе Северной войны 1700-1721 гг. развернулись военные действия в приморских и островных районах. Вновь созданные в 1939 г. соединения и части мор-ской пехоты в ходе Великой Отечественной войны широко применя-лись в десантных действиях и обороне баз флотов. В послевоенные годы они были расформированы и появились в составе ВМС в начале 1960-х годов.


В нынешней необъявленной войне России против Украины морская пехота сыграла очень важную роль. Базирующаяся в Севастополе 810-я бригада морской пехоты начала действовать первой и обеспечила вторже-ние в Крым основных российских сил. Затем, при проведении спецопера-ции по захвату Крыма подразделения бригады морской пехоты, наряду с формированиями спецназа, ВДВ, СВ, местных ополченцев и казаков, за-няли аэродромы, блокировали гарнизоны ВС Украины (с последующим их захватом) и обеспечили беспрепятственное проведение референдума о присоединении Крыма к России [2].

В настоящее время морская пехота России – это элитные амфибийные механизированные и десантно-штурмовые войска, действующие с морско-го направления.

Формирования морской пехоты имеются в составе каждого из 4-х флотов ВМФ и Каспийской флотилии. Они включают 155-ю, 336-ю и 810-ю брМП, 3-й и 61-й пМП, 59-й, 382-й, 414-й и 727-й бМП.

Черноморский флот имеет 810-ю брМП и 382-й бМП, Балтийский флот – 336-ю брМП, Тихоокеанский флот – 155-ю брМП, 3-й пМП и 59-й бМП, Северный флот – 61-й пМП и Каспийская флотилия – 414-й и 727-й бМП.

Ниже приводится организация и вооружение соединений морской пехоты флотов ВМФ России.

810-я брМП (Севастополь) включает штаб, 3 батальона (557-й мор-ской пехоты, 542-й десантно-штурмовой и 538-й материального обеспече-ния), 2 дивизиона (546-й самоходный артиллерийский и 547-й зенитный), противотанковую батарею, 5 рот (огнемётная, разведывательная, инженер-но-десантная, связи и технического обеспечения), 3 взвода (управления начальника артиллерии, РХБЗ и комендантский).

Всего в бригаде 3185 чел, 80 БМП-2, 35 БТР-80, 9 ПУ 9П148 ПТРК «Кон-курс», 24 МТ-ЛБ, 4 КШМ Р-145БМ, 20 подвижных пунктов (2 разведывательных ПРП-4, 4 управления огнём 1В119, 14 управления ПВО ПУ-12), 1 РХМ-4, 2 БРЭМ-2, 18 122-мм СГ 2С1 «Гвоздика» и 12 120-мм САО 2С9 «Нона-С», зенитные средства (ЗРК «Стрела-10», ЗСУ-23-4 «Шилка», ПЗРК «Игла»).

382-й бМП (Темрюк), имеет 61 БМП-2, 7 БТР-80, 6 СГ 2С1 и 2 МТ-ЛБ. 336-я гвардейская брМП (Балтийск) включает штаб, 5 батальонов

(877-й и 884-й морской пехоты, 879-й десантно-штурмовой и 127-й морской инженерный, материального обеспечения), 3 дивизиона (1612-й самоходный артиллерийский и 1618-й зенитный), противотанковую батарею, 6 рот (огнемётная, разведывательная, инженерно-десантная, связи, технического обеспечения и медицинская), 3 взвода (РХБЗ и комендантский),

Всего в бригаде 2672 чел, 154 БТР-80, 9 ПУ ПТРК «Конкурс», 4 МТ-ЛБ, 1 КШМ 3С-88, 10 подвижных пунктов (2 ПРП-4, 4 1В119, 4 ПУ-12), 3 РХМ-

В нынешней необъявленной войне России про-тив Украины морская пехота сыграла очень важную роль.


4, 1 БРЭМ-4, 18 СГ «Гвоздика» и 12 САО «Нона-С», зенитные средства (ЗРК «Стрела-10», ЗСУ «Шилка», ПЗРК «Игла»).

155-я брМП (Владивосток) насчитывает 2500 чел, 3-й пМП (Камчат-ка) – 1200 чел.

61-й пМП (Спутник) включает штаб, 5 батальонов (874-й морской пехоты на БТР-80, 876-й десантно-штурмовой, 886-разведывательно-десантный и 180-й морской инженерный), 3 дивизиона (1611-й и 1591-й самоходные артиллерийские, 1617-й зенитный), 75-й морской лазарет, 317-й и 318-й кадрированные батальоны морской пехоты, 125-й кадрированный танковый батальон с Т-72 и Т-80, 1062-я рота сопровождения воинских грузов и роты обеспечения.

Всего в бригаде 1777 чел, 102 БТР-80, 115 МТ-ЛБ, 8 машин обеспече-ния, 21 СГ «Гвоздика» и 6 САО «Нона-СВК», ЗСУ «Шилка» и ЗПРК «Тун-гуска».

Каспийская флотилия включает 414-й бМП (Каспийск, оснащён БТР-80 и МТ-ЛБ) и 727-й бМП (Астрахань).

Вооружение морской пехоты представлено, в основном, системами СВ, а также ВДВ. Часть этого ВВТ – амфибийная. Вооружение включает 140 танков Т-55М/72/80 (в резерве); 60 БРДМ-2; 150+ БМП (БМП-2, БМП-3Ф и БРМ-1К, БТР-82А и БТР-82АМ); 750 БТР (250 МТ-ЛБ, 500 БТР-70/80); 113 самоходных гаубиц (95 122-мм 2С1 «Гвоздика», 18 152-мм 2С3 «Акация» (последние в резерве)); 45 буксируемых гаубиц 122-мм Д-30 (в резерве); 113 орудий-миномётов 120-мм (20 САО 2С23 «Нона-СВК», 75 САО 2С9 «Нона-С», 18 буксируемых 2Б16 «Нона-К»); 96 самоходных РСЗО 122-мм 9П138 «Град-1» (в резерве); 72 самоходных ПТРК 9П148 «Конкурс»; 70 самоходных ЗРК (20 «Оса», 50 «Стрела-10»); 250 ПЗРК «Игла»; 60+ зенитных установок (23-мм ЗСУ «Шилка» и 30-мм ЗПРК «Тунгуска»).

В рамках ГПВ-2020 морская пехота будет полностью переоснащена на новые виды вооружений, экипировки и средства связи. Например, недавно 336-я брМП получила модернизированные колёсные БМП БТР-82АМ. МО заказало разработку специальной флотской гусеничной БМП (НИР «Плат-форма БММП»). Планируется, что они появятся в 2015-2016 годах. На втором этапе развития береговых войск намечено создание и принятие на вооруже-ние высокомобильной амфибийной боевой машины для обеспечения дей-ствий морской пехоты в любых регионах и климатических условиях, в том числе в арктической зоне, создание роботизированных боевых платформ мор-ской пехоты, вооруженных оружием на новых физических принципах [9, 10].

Морские десантно-высадочные средства. Для перевозки и высадки формирований морской пехоты ВМФ России имеют в настоящее время 41 десантно-высадочное средство, в т.ч.:

• 19 больших десантных кораблей (БДК), в т.ч. 4 пр. 1171 (несут по 20 танков, или 45 БТР или 50 автомобилей или 300 пехотинцев, или


1000 т груза); 12 пр. 775/II и 3 пр. 775/III (несут по 10 танков и 190 пехотинцев, или 24 БТР и 170 пехотинцев, или 225 пехотинцев, или 480 т груза).

• 2 малых десантных корабля на воздушной подушке пр. 12322 (не-сут по 3 танка или 10 БТР и 140 пехотинцев, или 8 БМП, или 500 пехотинца, или 150 т груза).

• 20 десантных катеров, в т.ч. 1 пр. 21820 (несёт 2 танка, или 4 БМП/БТР, или 90 пехотинцев или 170 т груза); 9 пр. 11770 (несут по танку или 2 БМП/БТР, или 92 пехотинца или 45 т груза); 10 пр. 1176 (несут по танку или 2 ГАЗ-66, или 20 пехотинцев или 50 т груза) [10].

Всего эти десантные средства могут перевезти морем в пределах при-брежной и ближней морской зон и высадить на берег 257 танков или 582 БТР или 6700 пехотинцев или 12575 т груза. Или перевезти в пределах ближней и дальней морских зон 230 танков или 468 БТР или 4575 пехотин-цев или 11200 т груза.

Считается, что этих десантных средств явно недостаточно для десанти-рования существующих сил морской пехоты, кроме того, вообще отсутству-ют десантные средства океанской зоны, а этого требуют возросшие геополи-тические амбиции российского руководства. Поэтому согласно ГПВ-2020 планируется постройка 1 БДК пр. 11711 и закупка во Франции двух десантно-вертолётных кораблей-доков (ДВКД) типа «Мистраль» (а возможно ещё двух). Последний может нести батальон морской пехоты (450 чел.) или 40 танков или 70 БМП. Десантные средства – 16 вертолётов (8 транспортных Ка-29 и 8 ударных Ка-52К), и 2 катамарана или 4 десантных катера.

Авиационные десантные средства. Для высадки десантно-штурмовых батальонов бригад и полков морской пехоты морская авиация имеет 3 эскадрильи, включающие св. 42 транспортных самолёта (32 Ан-12, 7 Ан-24/26, 2 Ан-140, 1 Ил-114 и Ту-134) и 5 эскадрилий, включающих 76 ударных и транспортных вертолётов (30 Ми-24, 16 Ми-8 и 30 Ка-29) [10].

Для ДВКД типа «Мистраль» планируется закупить 32 ударных вертолёта Ка-52К и 32 Ка-29М.

Соединения СВ включают три мобильных и оснащённых легкоброни-рованной бронетехникой МСбр (15-я миротворческая, 33-я и 34-я горные).

15-я МСбр (Рощинский) включает штаб, 5 батальонов (3 мотострелковых, разведывательный и связи), 2 зенитных дивизиона (ракетный и ракетно-артиллерийский), подразделения обеспечения.

Всего в бригаде 2100 чел, 152 БТР-70М, 33 БТР-80, 12 КШМ Р-145БМ и 1 РХМ-4, 27 82-мм миномётов (18 2Б14 «Поднос» и 9 2Б9 «Василёк»), 12 БМ ЗРК 9А33БМ2/3 «Оса-АКМ», 6 БМ ЗРК 9А34/35 «Стрела-10», 6 ЗПРК 2С6М «Тунгуска».

33-я и 34-я МСбр (Майкоп и Зеленчукская) включают (каждая) штаб, 4 батальона (3 мотострелковых и разведывательный), самоходный артди-визион, зенитную батарею и подразделения обеспечения.


Всего в бригаде 2110 чел, 118-123 МТ-ЛБ, 23 МТ-ЛБМБ, 1 ПУ-12, 3 РХМ-4, 18 82-мм миномётов «Поднос», 18 СГ «Гвоздика», 8 ЗУ-23 [9].

Кроме того, в СБР могут быть включены другие соединения СВ (мотострелковые, танковые, артиллерийские, ракетные, зенитно-ракетные и др.).

Силы специальных операций – новейшее вооруженное формирова-ние России, которое создается для решения специальных задач в случае войны, или (как заявлено) для ее предотвращения. Уже несколько месяцев российские ССО «успешно предотвращают войну» в восточных областях Украины. Помимо специальных формирований Минобороны, ССО будут включать спецназ МВД, а также спецподразделения ФСБ, ФСВР, ФСО, ФСИН и ФСКН.

В ГШ ВС с 6 марта 2013 г начало создаваться командование ССО, кото-рому в случае необходимости будут передаваться в оперативное управле-ние спецподразделения всех войск и силовых служб.

Участие в ССО потребует скорректировать программу боевой подго-товки спецподразделений, чтобы унифицировать их возможности и повысить взаимодействие. Спецназу ФСИН, например, потребуются тре-нировки не только в подавлении бунтов в колониях и тюрьмах, но и в бло-кировании диверсионных групп. ССО будут способны проводить опера-ции как за пределами страны – для этого будут использовать спецназ Минобороны «Сенеж», ВДВ, бригад спецназа ГРУ, а также спецназ ФСКН «Гром», – так и внутри – здесь будут использовать уже внутренние войска, подразделения ФСИН, спецназ ФСБ и другие службы [11].

Варианты таких действий – защита от нападений на граждан России в других странах, эвакуация посольств, важных чиновников, а также «специальные задания», под которыми подразумеваются точечные мини-операции по уничтожению главарей боевиков, объектов инфраструктуры или вооружений и лидеров других стран (относительно последнего сразу вспоминается президент Афганистана Хейфизулла Амин, убитый бойцами группы «Альфа»).

Внутри страны ССО должны будут противодействовать диверсантам, блокировать десанты, защищать стратегические объекты инфраструктуры (электростанции, командные пункты, правительственные учреждения, узлы связи).

Идея создать подобные силы вынашивалась в руководстве страны дав-но, однако реализовать ее стало возможно только после принятия Плана обороны, утвержденного президентом Путиным в январе 2013 года.

Командование ССО будет одной из структур Генштаба с постоянным штатным составом. Его формирование завершилось в конце 2013 г. В ССО войдут:

Спецназ ГРУ Генштаба ВС – это особо подготовленные формирова-ния ВС России, предназначенные для выполнения разведывательно-

Уже несколько месяцев российские ССО «успешно предотвращают войну» в восточных облас-тях Украины.


диверсионных задач в тылу противника. Спецназ ГРУ предназначен для: проведения диверсионных операций на территориях других стран или в тылу врага, ведения специальной разведки, проведения контрдиверсионных, контртеррористических и контрпартизанских операций, а также организа-ции партизанского движения в тылу противника.

Этот спецназ был создан в 1950 г. как подразделения для уничтожения мобильных ядерных средств ВС стран НАТО. Он активно применялся в Афганской войне, обеих Чеченских войнах и Российско-Грузинской войне. Спецназ ГРУ был использован в крымской спецоперации, и сейчас приме-няется для организации сепаратистского движения, руководства подразде-лениями вооружённых сепаратистов, террора и диверсий в восточных об-ластях Украины.

Спецназ ГРУ организационно состоит из отдельных бригад, которые подчиняются Направлению специальной разведки 14-го Управления ГРУ Генштаба РФ, кроме того ГРУ через разведуправления штабов флотов ВМФ подчиняются морские разведывательные пункты спецназа ВМФ.

Спецназ ГРУ включает: Центр СН «Сенеж» (предназначен для уничто-жения высшего руководства вражеских группировок и главарей боевиков), 2-ю брСН (Псков, ЗВО), 3-ю Гв брСН (Тольятти, ЦВО), 10-ю брСН (Моль-кино, ЮВО), 14-ю брСН (Уссурийск, ВВО), 16-б брСН (Тамбов, ЗВО), 22-ю Гв брСН (Ковалёвка, ЮВО), 24-ю брСН (Улан-Удэ, ВВО), 25-й пСН (Став-рополь, ЮВО).

По организации брСН обычно включают управление, 4-6 отдельных отрядов СН (оСН – фактически батальонов, может быть 1 учебный), отряд спецсвязи и 2 роты (МТО и спецвооружения), а также другие подразделе-ния.

Например, 3-я Гв. брСН включает управление, 6 оСН, школу младших специалистов и 3 роты (спецвооружения, МТО и автомобильная).

22-я Гв. брСН включает управление, 4 оСН, 1 учебный оСН, отряд спецрадиосвязи и 2 роты (матобеспечения и спецвооружения). На её воо-ружении находятся бронеавтомобили «Тигр», БМП-2 и БТР-80. До 2005 г в бригаду входил дивизион гаубиц Д-30.

Отряды СН в период активных боевых действий могут иметь усилен-ную организацию, ББМ и другое тяжёлое вооружение. Например, 177-й оСН в Афганскую войну включал управление, 6 рот (2 разведывательные, разведывательно-десантную, гранатомётную, инженерно-огнемётную и транспортную), 3 группы (зенитную, охраны штаба и связи), а также ремонтный взвод. В отряде было 500 чел, 18 БМП-2, 2 БРМ-1К, 10 БМД-1, 16 БТР-70, 4 ЗСУ «Шилка», 18 автоматических гранатомётов АГС-17 и 18 ручных огнемётов РПО.

В настоящее время на вооружении спецназа ГРУ состоят автоматы (5,45-мм АКС-74 и АКС-74У, 7,62-мм АКМС с ПБС-1, 9-мм АС «Вал» и

Спецназ ГРУ был использован в крымской спецопе-рации, и сейчас применяется для организации сепа-ратистского движения, руко-водства подразде-лениями вооружённых сепаратистов, террора и дивер-сий в восточных областях Украины.


ВСК-94), пистолёты (7,62-мм ПСС «Вул», 9-мм ПММ, ПБ, АПБ, ПЯ «Грач»), пулемёты (5,45-мм РПК-74, 7,62-мм ПКМ и ПКП «Печенег», 12,7-мм НСВС «Утёс»), снайперские винтовки (7,62-мм СВДС, 9-мм ВСС «Винторез»), противотанковые гранатомёты (РПГ-7Д, РПГ-16 «Удар», РПГ-18 «Муха», РПГ-26 «Аглень», РПГ-27 «Таволга», РПГ-29 «Вампир»), 30-мм гранатомёты АГС-17 и АГС-30, 40-мм подствольные гранатомёты ГП-25, огнемёты РПО-А «Шмель», РПО-Б «Рысь» и др.

Сейчас для Центра СН «Сенеж», на базе последних вариантов вертолёта Ми-8 (МТВ-5, МТКО и АМТШ), разрабатывается многоцелевой вертолёт, оборудованный радиолокационной системой огибания рельефа местности при действиях на малых высотах и полета в сложных метеоусловиях, те-пловизорами и приборами ночного видения, которые усиливают видимую часть светового спектра, а также системами высадки десанта по кана-там. Кроме того, машина должна быть оснащена средствами огневой по-ддержки десанта: ПТРК, пулеметами, блоками НАР, бомбами и другим во-оружением. Планируется, что новые машины смогут не только перевозить бойцов, но и поддерживать их огнем с воздуха, что многократно увеличит возможности спецназовцев [12, 13].

Морские разведывательные пункты ГРУ: 42-й МРп (о. Русский, ТОФ), 20-й МРп (Полярный, СФ), 431-й МРп (Туапсе, ЧФ), 561-й МРп (Балтийск, БФ).

Спецназ ВМФ – отряды борьбы с подводными диверсионными сила-ми и средствами: 160-й оСН (Видяево, СФ), 269-й оСН (Гаджиево, СФ), 311-й оСН (Петропавловск-Камчатский, ТОФ), 159-й оСН (Павловск, ТОФ), 313-й оСН (Балтийск, БФ), 473-й оСН (Кронштадт, БФ), 102-й оСН (Севастополь, ЧФ).

Стрелковое вооружение МрП ГРУ и спецназа ВМФ включают, в т.ч., 5.66-мм автоматы подводные специальные АПС и 5,45-мм автоматы двухсредные специальные АДС, а также специальный подводный пистолет СПП-1/1М.

Спецназ ВДВ: 45-й Гв рпСН.Специальные подразделения МВД:Спецназ внутренних войск (ВВ) МВД: 604-й ЦСН, 7-й оСН «Росич»

(Новочеркасск), 12-й оСН «Урал» (Нижний Тагил), 15-й оСН «Вятич» (Ар-мавир), 16-й оСН «Скиф» (Ростов-на-Дону), 17-й оСН «Эдельвейс» (Минеральные воды), 19-й оСН «Ермак» (Новосибирск), 21-й оСН «Тай-фун» (Хабаровск), 23-й оСН «Мечел» (Челябинск), 25-й оСН «Меркурий» (Смоленск), 26-й оСН «Барс» (Казань), 27-й оСН «Кузбасс» (Кемерово), 28-й оСН «Ратник» (Архангельск), 29-й оСН «Булат» (Уфа), 33-й оСН «Пересвет» (Москва), 34-й оСН (Грозный), осН «Росомаха» (Красноярск-26) [14].

На вооружении 604-го ЦСН стоят 7,62-мм автоматы АК-104, 9-мм пистолеты СР-1М, 9-мм пистолеты-пулеметы СР-2М, АЕК-919К, ПП-19-01 «Витязь-СН».


На вооружении оСН находятся 9-мм автоматы АС «Вал», 9-мм пистолеты ПЯ «Грач», пистолеты-пулеметы СР-2М с ПБС, снайперские винтовки ВСС «Винторез», СВ-98 и АСВК, 7,62-мм пулеметы ПКП «Пече-нег», гранатометы ГП-30, РГС-50 и ГМ-94. А, также, новые бронеавтомоби-ли «Медведь» [15].

Полицейский спецназ МВД: Отряды мобильные особого назначения – ОМОН во всех областных

центрах РФ, а также при управлениях внутренних дел на транспорте. В 2012 г был 121 отряд ОМОН (20 тыс. бойцов) в т.ч. ОМОН «Беркут» Крымского ФО.

Специальные отряды быстрого реагирования – СОБР. Существуют 87 отрядов (5200 чел) [14].

На вооружении ОМОНов и СОБРов состоят 5,45-мм автоматы АК-74 и АКС-74У, 9-мм пистолёты-пулемёты 9А-91 и ПП-19 «Бизон», 5,45-мм пулемёты, 7,62-мм снайперские винтовки СВД и 9-мм ВСС «Винторез», гранатомёты и др. Транспортные средства включают переоборудованные микроавтобусы, автобусы, грузовые автомобили, а также БТР-70/80.

Спецподразделения Специальных служб:Спецназ ФСБ: Управление «А» (бывшая группа «Альфа») ЦСН ФСБ,

Управления «В» (бывшая группа «Вымпел») ЦСН ФСБ, роСН «Касатка», (Мурманск), роСН «ГРАД» (Санкт-Петербург), осом УФСБ по республике Дагестан [14].

На вооружении Управления «А» и «В» состоят 5,45-мм автоматы АК-74, АН-94 «Абакан» и АЕК-971, 9-мм пистолеты-пулемёты 9А-91, АЕК-919К «Каштан», ПП-91 «Кедр», ПП-19 «Бизон», пистолёты ПММ, ГШ-18, МР-443 «Грач», чешские пистолеты CZ75, 5,45-мм пулемёты РПК-74, 7,62-мм снай-перские винтовки СВД и 12,7-мм ОСВ-96 «Взломщик», карабины специальные КС-23М «Дрозд», противотанковые гранатомёты РПГ-7, 30-мм гранатомёты РГ-630 и АГС-30, 40-мм подствольные гранатомёты ГП-25 и др.

Спецназ СВР оСН «Заслон»Спецназ ФСИН (20 отделов во всех областных центрах России) [14].На вооружении спецназа ФСИН состоят 5,45-мм автоматы АК-74 и

АН-94 «Абакан», 9-мм пистолеты-пулемёты АЕК-919К «Каштан», ПП-91 «Кедр», ПП-19 «Бизон», ПП-19-01 «Витязь», пистолёты ПМ, ГШ-18, МР-443 «Грач», Glock-17/19, CZ75, 5,45-мм пулемёты РПК-74, 7,62-мм снайпер-ские винтовки СВД и 12,7-мм ОСВ-96 «Взломщик», карабины специальные КС-23М «Дрозд», противотанковые гранатомёты РПГ-7, 30-мм гранатомёты РГ-630 и АГС-30, 40-мм подствольные гранатомёты ГП-25 и др. Транспортные средства включают машины, в т.ч. бронированные Ка-мАЗ-43269 и КамАЗ-43114, BA3-2131 «Нива», ГАЗ-2217 «Баргузин», Ford Е, Volkswagen Т5 Transporter TD1, Toyota Land Cruiser 100, Nissan Patrol GR (Y60).


Спецназ ФСКН (оСН ГРОМ). Кроме того, для обеспечения переброски и поддержки боевых форми-

рований СБР, в их состав могут оперативно включаться формирования транспортной и боевой авиации ВВС, в т.ч. транспортных самолётов (Ил-76 и Ил-476, Ан-22, Ан-124), штурмовиков (Су-25СМ), разведывательных самолётов Су-24МР, ударных вертолётов Ми-28Н и Ка-52, ударно-транспортных вертолётов Ми-35, транспортно-ударных вертолётов Ми-8АМТШ, многоцелевых вертолётов Ми-8МТВ-5, тяжёлых транспортных вертолётов Ми-26. Известно, что для армий формируется 10 полков армей-ской авиации (АА) по 66 вертолётов (4 эскадрильи Ми-28/35, Ка-52, Ми-8АМТШ и Ми-8МТВ-5) и 4 бригады АА по 84-88 вертолётов (5 эскадрилий Ми-28, Ка-52, Ми-8АМТШ, Ми-8МТВ-5 и Ми-26Т2). Некоторые из них, вероятно, будут приданы СБР.

И это лишь краткий перечень элитных войск и военизированных фор-мирований России, которые планируется включить в создаваемые СБР, предназначенные для быстрого применения за рубежом и в пределах страны, во время войны и в мирное время. Они наилучшим образом подготовлены, вооружены и оснащены самым современным вооружением и военной техникой в России и подчинены через министра обороны и на-чальника Генштаба лично президенту РФ. Это более ста тысяч человек!

Для чего срочно создаются столь могучие силы? На коллегии МО в феврале 2013 г. министр обороны Шойгу на этот счет высказался более чем туманно: «Организовать работу по выполнению плана обороны Россий-ской Федерации. Предусмотреть применение Воздушно-десантных войск в качестве Сил быстрого реагирования в случае повышения оперативности выполнения задач по пресечению кризисов».

Также неопределённо высказался командующий ВДВ генерал-полков-ник Шаманов, который заявил, что в рамках СБР «под единым командова-нием под руководством Генштаба должны быть объединены ВДВ, Силы специальных операций, оперативно подчинены бригады спецназа, соеди-нения и части морской пехоты на приморских направлениях. Тогда у страны, имеющей 50 тысяч километров сухопутной границы, омываемой с трех сторон морями и океанами, помимо четырех статических оперативно-стратегических командований появится пятое, мобильное оперативно-стратегическое командование, которое позволит комплексно реагировать на угрозы и вызовы как внутри страны, так и за ее пределами»

Раз российские Силы быстрого реагирования создаются в большой спешке, следовательно, возможность возникновения военно-политическо-го кризиса (по крайней мере, одного), очевидно, близка. Где и что это мо-жет быть за кризис?

Взгляд на эту проблему из-за рубежа представил влиятельный амери-канский журнал Foreign Policy, в котором предположили, что лихорадочные

Они наилучшим образом подготовлены, вооружены и оснащены самым современным вооружением и военной техникой в России и подчинены через министра обороны и начальника Генштаба лично президенту РФ. Это более ста тысяч человек!

Раз российские Силы быстрого реагирования создаются в боль-шой спешке, следо-вательно, возмож-ность возникновения военно-политичес-кого кризиса (по крайней мере, одного), очевидно, близка.


военные приготовления Москва вынуждена затеять и в связи с тем, что войска НАТО покидают Афганистан. В частности, журнал писал: «Многих волнует то, как вывод сил США и НАТО из Афганистана повлияет на эту страну: лишь немногие российские эксперты верят, что прозападное пра-вительство продержится в Кабуле сколько-нибудь долго, а большинство опасаются, что власть вновь захватит Талибан. Главные опасения вызывает то, что вечно меняющаяся ситуация в Афганистане дестабилизирует об-становку в Средней Азии. Учитывая тот факт, что между Россией и страна-ми региона почти не существует границ, легко понять озабоченность Москвы».

Заместитель директора Института политического и военного анализа А. Храмчихин предложил схожее объяснение – войска НАТО уходят из Афганистана и власть там захватывают талибы. Последние начинают рели-гиозную экспансию в Таджикистан и Киргизию, которые являются члена-ми Договора о коллективной безопасности (ОДКБ). Эти страны очень слабы в военном отношении, и Россия, как ведущий член ОДКБ, должна будет оказать им немедленную военную помощь – вот для этого ей и необ-ходимо срочно создать силы быстрого реагирования [3].

Эти объяснения в то время ни у кого не вызвали вопросов, однако сей-час их первоначальное предназначение прояснилось – после оккупации и аннексии Крыма Россией, а также фактического начала ею необъявленной войны в восточных областях Украины. Поспешность в создании СБР и ССО теперь стала понятной. Наша страна стала первым полигоном для испытания и практического применения российских СБР. Причём россий-ская «гибридная война» не была ограничена действиями спецназа, а в ней используются и другие формирования СБР – ВДВ, СВ и морской пехоты. Для других стран проблема грядущего применения СБР России может встать позднее…

ЛИТЕРАТУРА• Бараш Ю. Воздушно-десантные войска России: новая угроза // ВИ-

КЛИКИ та РИЗИКИ. Безпековий огляд ЦДАКР №7. – С.25-43• Минобороны РФ сформирует Силы быстрого реагирования //

http://www.polemics.ru/articles/?articleID=12306&hideText=0&itemPage=1

• Быстрое реагирование Владимира Шаманова // http://www.ng.ru/armies/2013-11-18/1_reagirovanie.html

• Мухин В. Владимир Шаманов готов к быстрому реагированию // http://vpk.name/news/88498_vladimir_shamanov_gotov_k_byistromu_reagirovaniyu.html

• Пехота взлетит на воздух. Россия приступила к созданию Сил быстрого реагирования. Для чего? // http://svpressa.ru/war21/article/76362/

Лихорадочные военные приготов-ления Москва вынуждена зате-ять и в связи с тем, что войска НАТО покидают Афганистан.

Наша страна стала первым полигоном для испытания и прак-тического приме-нения российских СБР. Причём рос-сийская «гибрид-ная война» не была ограничена дей-ствиями спецназа, а в ней использу-ются и другие формирования СБР – ВДВ, СВ и морской пехоты. Для других стран проблема грядуще-го применения СБР России может встать позднее…


• Шаманов: ВДВ будут расширять зоны своего присутствия за пред-елами России // http://itar-tass.com/politika/1354652

• СТРУКТУРА СИЛ СПЕЦИАЛЬНЫХ ОПЕРАЦИЙ (ССО) // http://dokwar.ru/publ/voenny_vestnik/specluzhby/struktura_si l_specialnykh_operacij_sso/5-1-0-711

• В Силы спецопераций войдут подразделения МВД, ФСБ и ФСИН // http://izvestia.ru/news/546521#ixzz36PExa900

• http://www.ryadovoy.ru• THE MILITARY BALANCE 2013 / IISS. – 2014. P.192-203• Спецназ России // http://berlogamisha.mybb.ru/viewtopic.php?id=224• Спецназ ГРУ // http://voinanet.ucoz.ru/index/specnaz_gru/0-12347• Личный спецназ Сердюкова получит уникальные вертолеты //

http://izvestia.ru/news/534514• Подразделения специального назначения РФ (2 часть) // http://

kombat-bvoku.com/publ/voennaja_tematika/podrazdelenija_specialnogo_naznachenija_rf_2_chast/4-1-0-41

• Ищенко С. Время «Ч» для большой дубины или Против кого во внутренних войсках создают бригады постоянной готовности // http://rusinform.ru/index.php?newsid=2383

Концепція створення національної системи забезпечення військовослужбовців та працівників правоохоронних структур постійним житлом

Розроблено фахівцями банку «Аркада» на замовлення ЦДАКР

Проблема забезпечення особового складу Збройних Сил і правоохо-ронних структур України постійним житлом є однією із найскладніших со-ціальних проблем держави, а відсутність єдиної державної стратегії вирі-шення цього питання призвели до критичного накопичення житлових труднощів у соціальній сфері зазначеної категорії осіб. Склалася ситуація, за якої на квартирному обліку в Збройних силах України, Міністерстві вну-трішніх справ України та Службі безпеки України перебуває майже 70 тис. сімей.

Слід зазначити, що протягом останніх років проблема постійно заго-стрюється, що створило соціальну напругу у військовому і правоохорон-ному середовищах, спричинило зниження престижу військової служби та роботи у правоохоронних органах, що підриває боєздатність Збройних сил України та суттєво знижує професійну спроможність правоохоронної сис-теми держави.

З огляду на зазначені обставини питання забезпечення особового складу Збройних сил і правоохоронних структур України постійним жит-

Склалася ситуа-ція, за якої на квартирному обліку в Збройних силах України, Міністерстві внутрішніх справ України та Службі безпеки України перебуває майже 70 тис. сімей.


лом потребує невідкладного й дієвого втручання Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України в її розв’язанні.

Фахівцями з метою надання владі можливості врахувати усі складові можливого запровадження системи забезпечення військовослужбовців та працівників правоохоронних структур постійним житлом розроблено та підготовлено концепцію з робочою назвою програми «Житло захисникам Вітчизни». Вона може бути взятою за основу при розробці майбутнього рішення влади.

При розробці зазначеної концепції була проаналізована існуюча в Україні нормативно-правова та законодавча база що регулює питання за-безпечення військовослужбовців та працівників правоохоронних струк-тур постійним житлом, а також вивчені та проаналізовані практичні ас-пекти її впровадження.

Законодавча база у питанні забезпечення житлом військовослужбов-ців, працівників правоохоронних органів та їхніх сімей є недосконалою та недієздатною. Вона не містить ефективних гарантій проти нецільового ви-користання коштів, отриманих на будівництво чи закупівлю житла, право-вих механізмів захисту від усталених у цій сфері зловживань. Як наслідок такого правового безладдя - кошти Державного бюджету України в багатьох випадках або використовувалися не за призначенням, або розкрадалися.

Окрему увагу було зосереджено на міжнародному досвіді вирішення за-значеного питання. Зокрема було розглянуто системи забезпечення житлом військовослужбовців, працівників правоохоронних органів в Білорусі, Казах-стані, Росії, а також країн західної Європи та США. Проаналізовані існуючі практики, законодавча база, нормативно-правове забезпечення, ризики впро-вадження і функціонування, а також соціально-економічні наслідки та ефект.

Базові принципи розробленої системи забезпечення житлом військо-вослужбовців, працівників правоохоронних органів в Україні:

• Соціальна справедливість та відповідальність.• Прозорість впровадження та реалізації.• Ефективність використання коштів.• Стимулювання реальних секторів вітчизняної економіки.• Мінімізація інфляційних очікувань від запровадження програми.• Всебічний державний та громадський контроль.• Досягнення соціального ефекту.Фахівцями пропонується визначити суб’єкти системи забезпечення

військовослужбовців та працівників правоохоронних структур постійним житлом та уповноважити їх щодо виконання певних кроків, що створять передумови запровадження концепції.

• Міністерства і відомства, відповідальні за боєздатність держави та правоохоронну систему держави. (Міністерство оборони, Мі-ністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, тощо).

Законодавча база у питанні забезпе-чення житлом військовослужбов-ців, працівників правоохоронних органів та їхніх сімей є недоскона-лою та недієздат-ною.

Окрему увагу було зосереджено на міжнародному досвіді вирішення зазначеного питан-ня. Зокрема було розглянуто систе-ми забезпечення житлом військовос-лужбовців, праців-ників правоохорон-них органів в Білорусі, Казахста-ні, Росії, а також країн західної Європи та США.


• Визначають критерії за якими військовослужбовці та працівни-ки державних правоохоронних структур набувають права учас-ті в програмі.

• Складають перелік осіб перед якими держава визнає свої зобов’язання щодо забезпечення їх постійним житлом.

• Залучає до обговорення громадські організації та спілки ветера-нів.

• Забезпечує прозорість процесу та соціальну справедливість. • Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-

комунального господарства України.• Визначає середню ринкову вартість м2 житла в новобудовах.• Аналізує стан будівельної галузі.• Оцінює спроможність та потенціал підприємств будівельної га-

лузі. • Проводить оцінку та акредитацію забудовників що долучаються

до впровадження програми „Житло захисникам Вітчизни”.• Здійснює нагляд за забудовниками.• Узагальнює звітність від забудовників.• Звітує про діяльність забудовників перед Спеціальною комісією

в підпорядкуванні КМУ.• Спеціальна комісія в підпорядкуванні Кабінету міністрів України.

• Координує впровадження програми „Житло захисникам Ві-тчизни”.

• Узагальнює списки учасників програми.• Узагальнює та аналізує стан розвитку будівельної галузі.• Погоджує з Міністерством фінансів України план руху грошо-

вих потоків та обсяги фінансування.• Узагальнює інформацію про хід впровадження програми та зві-

тує КМУ.• Державний банк з розгалуженою роздрібною мережею (Ощадбанк).

• Веде облік отримувачів сертифікатів.• Видає сертифікати учасникам.• Звітує Міністерству фінансів України та Спеціальній комісії в

підпорядкуванні Кабінету міністрів України.• Міністерство фінансів України.

• Координує фінансові питання впровадження програми „Житло захисникам Вітчизни” (план руху грошових потоків та обсяги фінансування).

• Визначає параметри емісії Сертифікатів.• Складає графік та здійснює погашення Сертифікатів.• Узагальнює фінансову звітність• Узагальнює інформацію про видані та погашені Сертифікати, а

також отримане учасниками житло.


• Військовослужбовці, працівники правоохоронних структур та члени їх родин.• Особи, перед якими держава визнає свої зобов’язання щодо за-

безпечення їх постійним житлом.• Отримують Сертифікати та передають їх Управителю ФФБ• Приймають участь у ФФБ• Отримують у власність житло

• Будівельні організації (Акредитовані Забудовники) • Організації, які мають всі необхідні дозволи та ліцензії на здій-

снення будівельних робіт та пройшли акредитацію в Міністер-стві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комуналь-ного господарства України.

• Спільно з Управителем ФФБ створюють Фонд фінансування бу-дівництва.

• Організовують зведення житла учасникам програми „Житло за-хисникам Вітчизни” через створений ФФБ

• Звітує перед Управителем ФФБ та Мінрегіонбудом про хід будів-ництва та передачу житла Учасникам.

• Уповноважений банк (Реєстроутримувач) • Веде реєстр пред’явлених Сертифікатів та укладених Договорів

ФФБ.• Узагальнює звітність Управителів ФФБ.• Координує перерахування коштів Управителям.• Звітує Держрегулятору та Міністерству фінансів України.

• Управитель ФФБ (банківська установа або компанія з управлін-ня активами) • Фінансова установа, яка пройшла акредитацію Державного ре-

гулятора та відповідно до чинного законодавства та Правил ФФБ здійснює управління залученими коштами в інтересах учасників програми „Житло захисникам Вітчизни”.

• Створює ФФБ.• Укладає з учасниками програми „Житло захисникам Вітчизни”

договори про участь у ФФБ.• Фінансує будівництво обраного ними житла.• Здійснює нагляд за цільовим використанням коштів ФФБ.• Звітує перед Держрегулютором та Реєстроутримувачем про хід

виконання програми та передачу житла Учасникам.• Державний регулятор (Національний банк України або Націо-

нальна комісія з регулювання ринків фінансових послуг) • Здійснює акредитацію Управителів ФФБ.• Забезпечує державний нагляд та контроль за їх діяльністю.

В рамках підготовленої концепції розроблено й дієві механізми взає-модії суб’єктів та шляхи впровадження програми «Житло захисникам Ві-


тчизни». Так, усі державні силові та правоохоронні структури, особовий склад яких визнано таким що приймає участь у програмі „Житло захисни-кам Вітчизни”, розробляють єдині критерії участі особового складу у за-значеній програмі та черговості отримання постійного житла. Такі критерії мають бути погоджені зі Спеціальною комісією в підпорядкуванні Кабіне-ту міністрів України. Після погодження критеріїв участі державні силові та правоохоронні структури скрадають перелік осіб які приймають участь у програмі та перед якими держава визнає свої зобов’язання щодо забезпе-чення постійним житлом.

Одночасно з цим, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України проводить комплекс за-ходів щодо аналізу ринку житлової нерухомості що будується, потужнос-тей та можливостей підприємств будівельної галузі та надійності забудов-ників. Зокрема:

• Розробляється методика визначення середньої ринкової вартості м2 житла в новобудовах та щопівроку проводиться її розрахунок, який доводиться до відома Спеціальної комісії в підпорядкуванні Кабінету міністрів України.

• Аналізує стан будівельної галузі. Оцінює спроможність та потенці-ал підприємств будівельної галузі щодо завантаження виробничих потужностей та можливості їх нарощення. При розрахунку потен-ційних можливостей освоєння коштів програми „Житло захисни-кам Вітчизни”, а також з метою недопущення погіршення конку-рентного середовища, завантаження виробничих потужностей приймається на рівні 65%. Результати аналізу та розрахунки дово-дяться до відома Спеціальної комісії в підпорядкуванні Кабінету міністрів України.

Спеціальна комісія в підпорядкуванні Кабінету міністрів України уза-гальнює інформацію отриману від державних силових та правоохоронних структур, особовий склад яких визнано таким що приймає участь у про-грамі „Житло захисникам Вітчизни” та Міністерства регіонального розви-тку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Спільно з Міністерством фінансів України розробляє пропозиції щодо параметрів емісії Державних житлових сертифікатів (номінал, термін обігу, строки пред’явлення до погашення). Виносить на розгляд Кабінету міністрів Укра-їни пропозиції та рекомендації за результатом розгляду яких КМУ при-ймає остаточне рішення про впровадження програми „Житло захисникам Вітчизни” та віддає відповідні розпорядження Міністерствам і відомствам.

Міністерство фінансів України приймає до виконання розпорядження КМУ та розробляє відповідні пропозиції до Державного бюджету. Визна-чає параметри реєстру учасників програми „Житло захисникам Вітчизни” та видає доручення Державному банку з розгалуженою роздрібною мере-

Після погодження критеріїв участі державні силові та правоохоронні структури скра-дають перелік осіб які приймають участь у програмі та перед якими держава визнає свої зобов’язання щодо забезпечення постійним жит-лом.

Міністерство фінансів України приймає до вико-нання розпоря-дження КМУ та розробляє відповід-ні пропозиції до Державного бю-джету.


жею (Ощадбанк) на ведення такого реєстру, а також організацію роботи з учасниками та суб’єктами зазначеної програми. Після впровадження про-грами, здійснює координацію фінансових питань (план руху грошових по-токів, обсяги фінансування, своєчасна обробка інформації на перераху-вання коштів суб’єктам програми ) та узагальнює фінансову звітність.

Державний банк з розгалуженою роздрібною мережею (Ощадбанк) веде реєстр учасників програми „Житло захисникам Вітчизни”. Організує роз’яснювальну роботу з учасниками програми та видає їм Сертифікати. Доводить зведену інформацію про рух Сертифікатів до Спеціальної комісії в підпорядкуванні Кабінету міністрів України та Міністерства фінансів України. Організує роботу з Управителями ФФБ, приймає від них Сертифі-кати та своєчасно здійснює перерахування коштів фінансування будівни-цтва житла. Державний банк з розгалуженою роздрібною мережею (Ощад-банк) може бути одночасно Уповноваженим банком (Реєстроутримувачем).

Військовослужбовці, працівники правоохоронних структур та члени їх родин, що визнані такими, що беруть участь у програмі „Житло захисни-кам Вітчизни”, та перед якими державою визнані зобов’язання щодо забез-печення їх постійним житлом, звертаються до Державного банку з розга-луженою роздрібною мережею (Ощадбанк) та отримують Житлові Сертифікати. Вивчають пропозицію акредитованих Управителів ФФБ щодо інвестування будівництва житла, обирають квартиру що їх зацікави-ла, укладають Договір про участь у ФФБ та передають Сертифікат Управи-телю ФФБ.

Житловий Сертифікат підтверджує зобов’язання держави перед учас-ником програми „Житло захисникам Вітчизни” профінансувати участь та-кого учасника у ФФБ в певному обсязі. Кожен Сертифікат має певні пара-метри, що відповідає еквіваленту визначеної кількості м2 житла за її середньою ринковою вартістю в державі. Учасник програми самостійно обирає Управителя ФФБ та Забудовника з яким співпрацює такий управи-тель, а також самостійно обирає бажану квартиру та її місцезнаходження. Учасник програми може обрати квартиру більшої площі та вартості ніж еквівалент Сертифікату, в такому випадку різницю він сплачує з власних коштів або погоджує з Управителем ФФБ отримання ним іпотечного кре-диту.

Управитель ФФБ для участі в програмі „Житло захисникам Вітчизни” отримує акредитацію Держрегулятора та спільно з акредитованим забу-довником створює Фонд фінансування будівництва. Механізм Фондів фі-нансування будівництва успішно працює вже понад 10 років на базі спеці-ального закону та довів свою надійність та дієздатність. При належному контролі з боку держави та управителя ФФБ нецільове використання ко-штів забудовниками практично виключене. На момент створення ФФБ за-будовник має отримати всі необхідні дозволи та ліцензії, здійснити пого-

Житловий Серти-фікат підтвер-джує зобов’язання держави перед учасником програ-ми „Житло захис-никам Вітчизни” профінансувати участь такого учасника у ФФБ в певному обсязі. Кожен Сертифі-кат має певні параметри, що відповідає еквіва-ленту визначеної кількості м2 жит-ла за її середньою ринковою вартіс-тю в державі.


дження, а також розпочати будівництво житла. Управитель ФФБ отримає від учасників програми Сертифікати та пред’являє їх Уповноваженому банку (Реєстроутримувачу) від якого протягом 15 робочих днів отримує еквівалент грошових коштів, який зараховується на персональний рахунок відповідного учасника програми в системі обліку прав вимоги ФФБ та ви-користовується винятково для фінансування будівництва погодженого об’єкту будівництва. Учасник ФФБ, що є учасником програми „Житло за-хисникам Вітчизни”, при виявленні ним бажання достроково розірвати до-говір про участь у ФФБ, не може претендувати на виплату коштів, а отри-мує на руки свій же Сертифікат після повторного продажу його квартири, повернення Управителем ФФБ коштів фінансування до бюджету та витре-бування Сертифікату у Реєстроутримувача.

Будівельні організації для участі в програмі „Житло захисникам Ві-тчизни” отримують акредитацію Міністерства регіонального розвитку, бу-дівництва та житлово-комунального господарства України та звітують йому про свою діяльність в межах програми. Спільно з акредитованим Управителем ФФБ вони створюють Фонд фінансування будівництва. Роз-робляють та погоджують з відповідними державними органами плани за-будов земельних ділянок. Організовують спорудження житла, внутрішніх та зовнішніх мереж, об’єктів інфраструктури та соціально-побутового призначення. Фінансування будівництва об’єктів будівництва здійснюєть-ся з використанням фінансово-кредитного механізму ФФБ. Забудовник має провадити свою діяльність та здійснювати будівельні роботи у повній відповідності до вимог чинного законодавства з дотримання визначених державних норм і правил. По завершенні будівництва, об’єкти проходять державник контроль та вводяться в експлуатацію, а учасникам програми „Житло захисникам Вітчизни” передаються квартири та оформлюються правовстановлюючі документи.

Організація спорудження внутрішніх та зовнішніх мереж та об’єктів ін-женерної інфраструктури здійснюється за рахунок коштів організацій, що експлуатують зазначені мережі або за рахунок позик державних банків під заставу таких мереж, або за рахунок коштів забудовника з подальшою ком-пенсацією організацією, що експлуатує зазначені мережі. Така компенсація має бути здійснена до введення мереж в експлуатацію, в іншому випадку ор-ганізація, що експлуатує мережі, має підключити введені в експлуатацію об’єкти будівництва до інженерних мереж та забезпечити належне надання послуг споживачам. Але сплата за користування цими послугами надходить забудовнику до моменту накопичення суми коштів еквівалентної вартості спорудження внутрішніх та зовнішніх мереж та згодом враховується забу-довником як відповідна компенсація від організації експлуатуючою мережі.

Організація спорудження об’єктів соціально-побутового призначення (дитячих садочків, шкіл, спортивних майданчиків, культурних центрів, тощо) здійснюється за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

При належному контролі з боку держави та упра-вителя ФФБ неці-льове використан-ня коштів забудовниками практично виклю-чене.

Учасник ФФБ, що є учасником програ-ми „Житло захис-никам Вітчизни”, при виявленні ним бажання достро-ково розірвати договір про участь у ФФБ, не може претендувати на виплату коштів.

Фінансування будівництва об’єктів будівни-цтва здійснюєть-ся з використан-ням фінансово-кредит-ного механізму ФФБ.


Реалізація запропонованої концепції системи забезпечення військо-вослужбовців та працівників правоохоронних структур постійним жит-лом окрім вирішення такого гострого соціального питання додатково ство-рює значний макроекономічний ефект та стимулює вітчизняну будівельну галузь. Адже галузь будівництва соціального житла на 90% використовує вітчизняні будівельні матеріали, а на будівництві працюють українські бу-дівельники. Окрім цього, саме будівельна галузь має один з найвищих ін-вестиційних мультиплікаторів та додатково стимулює суміжні галузі ма-шинобудування та виробництва будівельних матеріалів при цьому найменшим чином відображається на інфляційних процесах і очікуваннях.

Протягом всього терміну дії програми за всіма учасниками та суб’єктами програми здійснюється всебічний державний нагляд та контроль. Так, за бу-дівельними організаціями проводиться всебічний будівельно-технічний на-гляд. Окрім цього, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відбирає до участі в програмі лише самих надійних забудовників та організовує моніторинг і контроль їх діяльності. За управителями ФФБ проводиться всебічний фінансовий на-гляд та контроль Національним банком України або Національною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, окрім цього, використання меха-нізму ФФБ забезпечує громадський контроль зі сторони учасників програми фізичних осіб. Державний банк з розгалуженою роздрібною мережею (Ощадбанк) веде реєстр учасників програми що приймають участь у програ-мі та перед якими державою визнані зобов’язання щодо забезпечення їх по-стійним житлом, відповідає за його наповнення та актуальність, а також за захист інформації та обмеження доступу до такого реєстру. Повною інфор-мацією про перелік учасників, що беруть участь у програмі, та перед якими державою визнані зобов’язання щодо забезпечення їх постійним житлом, а також обсягом таких зобов’язань володіє лише Спеціальна комісія в підпо-рядкуванні Кабінету міністрів України та Міністерство фінансів України.

Підготовлена концепція передбачає й державне регулювання програ-ми „Житло захисникам Вітчизни” та нагляд за суб’ектами програми. А саме, концепція передбачає побудову системи постійного, всебічного та прозорого нагляду та контролю діяльності всіх суб’ектів програми „Жит-ло захисникам Вітчизни” задіяних в процесі будівництва житла учасникам програми та процесі фінансування будівництва такого житла.

Спеціальна комісія в підпорядкуванні Кабінету міністрів України про-водить постійний моніторинг реалізації програми та координує взаємодію всіх її суб’єктів.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-кому-нального господарства України здійснює відбір будівельних організацій, допущених до участі в програмі та забезпечує державний нагляд за їх ді-яльністю.

Реалізація запро-понованої концеп-ції системи забез-печення військовослужбов-ців та працівників правоохоронних структур постій-ним житлом окрім вирішення такого гострого соціаль-ного питання додатково ство-рює значний ма-кроекономічний ефект та стиму-лює вітчизняну будівельну галузь.

Протягом всього терміну дії програ-ми за всіма учасни-ками та суб’єктами про-грами здійснюєть-ся всебічний дер-жавний нагляд та контроль. Так, за будівельними організаціями проводиться все-бічний будівельно-технічний нагляд.


Національний банк України та Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг в межах своєї компетенції здійснює відбір фі-нансових компаній (Управителів ФФБ), допущених до участі в програмі та забезпечує державний нагляд за їх діяльністю.

Державний банк веде облік отримувачів сертифікатів та складає ре-єстр пред’явлених до погашення сертифікатів.

Міністерство фінансів України складає план руху грошових потоків та забезпечує погашення сертифікатів шляхом цільового перерахування ко-штів.

Задіяні у програмі будівельні компанії та управителі ФФБ провадять свою діяльність в законодавчо врегульованому полі ФФБ, перевіреного більш як 10-ти річним позитивним практичним досвідом.

Концепція чітко визначає використання джерел фінансування програ-ми „Житло захисникам Вітчизни”. А саме, фінансування програми „Житло захисникам Вітчизни” має здійснюватися з Державного бюджету України. Для чого Міністерством фінансів України повинно бути внесені подання до кошторису Державного бюджету на кожен наступний рік відповідно до погодженого календарного плану фінансування.

Додатковими джерелами фінансування програми може бути:• Кошти від продажу військового майна та перерозподілу радіочас-

тотного ресурсу.• Внутрішні і зовнішні позики під гарантії держави.• Додаткові надходження в бюджет від зростання ВВП.Експерти наголошують на необхідності таких першочергових заходів.Міністерства і відомства, відповідальні за боєздатність держави та

правоохоронну систему держави. (Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, тощо).

• Розробити та погодити критерії участі особового складу в програмі „Житло захисникам Вітчизни”.

• Скласти списки учасників програми з зазначенням всіх параметрів участі.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-кому-нального господарства України.

• Розробити методику визначення ринкової вартості м2 житла в но-вобудовах.

• Провести оцінку стану будівельної галузі та потенціалу її розвитку.• Розробити порядок акредитації будівельних організацій для їх

участі в програмі „Житло захисникам Вітчизни”.• Розробити порядок звітності будівельних організацій.Спеціальна комісія в підпорядкуванні Кабінету міністрів України.• Відпрацювати та погодити критерії участі особового складу сило-

вих структур в програмі „Житло захисникам Вітчизни”.

Фінансування програми „Житло захисникам Ві-тчизни” має здій-снюватися з Дер-жавного бюджету України.


• Погодити списки учасників.• Узагальнити дані Мінрегіонбуду.• Відпрацювати та погодити параметри емісії цільових житлових

сертифікатів (номінали, обсяги емісії, терміни обігу та строки по-гашення).

Міністерство фінансів України.• Розробити порядок складання та ведення реєстру учасників про-

грами „Житло захисникам Вітчизни”.• Відпрацювати та погодити параметри емісії цільових житлових

сертифікатів.• Передбачити в Державному бюджеті необхідне фінансування про-

грами „Житло захисникам Вітчизни”.Державний банк з розгалуженою роздрібною мережею (Ощадбанк).

Уповноважений банк (Реєстроутримувач). • Розробити та запровадити програмне забезпечення ведення реє-

стру учасників програми „Житло захисникам Вітчизни”.• Розробити та погодити внутрішні нормативні документи по роботі з

учасниками та суб’єктами програми „Житло захисникам Вітчизни”.Будівельні організації (Акредитовані Забудовники) • Отримати всі необхідні для веденні будівельної діяльності ліцензії

та дозволи.• Пройти акредитацію в Мінрегіонбуді.• Погодити проект забудови.• Розпочати будівництво.Управитель ФФБ (банківська установа або компанія з управління ак-

тивами) • Розробити та погодити внутрішні нормативні документи по роботі

з учасниками та суб’єктами програми „Житло захисникам Вітчиз-ни”.

• Пройти акредитацію в Національному банку України або Націо-нальній комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

Державний регулятор (Національний банк України або Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг).

• Розробити порядок акредитації Управителів ФФБ для їх участі в програмі „Житло захисникам Вітчизни”.

• Розробити порядок звітності Управителів ФФБ.