розробки уроків захист вітчизни 11 кл

Захист Вітчизни11 клас

Розділ Вогнева підготовка

Розроблено за навчальною програмою предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа.

Тема 1. Стрілецька зброя та поводження з нею

Урок №______. (теоретичний)1. Мета і завдання вогневої підготовки в школі.2. Класифікація стрілецької зброї та її порівняльна характеристика за бойовими властивостями.

Мета: виховувати в учнів цікавість та любов до стрілецької зброї; підвищувати мотивацію до занять з вогневої підготовки.

Місце проведення: кабінет предмета «Захист Вітчизни»

Час: 45 хвилин.Хід уроку

І. Організація класу до уроку (вітання вчителя з класом, учням зазделегідь було дано завдання підготувати презентації, 1 хв.)

ІІ. Вивчення нового матеріалу (38 хв.)

Сьогодні я хочу запросити вас до розмови про стрілецьку зброю та поводження з нею. Зокрема розглянути питання мети і завдань вогневої підготовки в школі та класифікації стрілецької зброї. (Стенд №1)

Вимоги до учнів Учні повинні знати:– види стрілецької зброї

Учні повинні вміти:– порівнювати стрілецьку зброю за бойовими властивостями

Для проведення уроку ви підготували презентації на тему «Етапи розвитку стрілецької зброї»

(демонстрація учнівських презентацій)– .Учнівська презентація:

“Метальна зброя”– Учнівська презентація:

“Вогнепальна зброя періоду до І світової війни– Учнівська презентація:

“Вогнепальна зброя періоду ІІ світової війни”– Учнівська презентація:

“Розвиток вогнепальної зброї після ІІ світової війни”

1. Мета і завдання вогневої підготовки в школі– Влучний і дієвий вогонь під час бою в поєднанні з майстерним маневром є однією з основних умов успішного виконання підрозділами бойових завдань.

Дієвість вогню залежить від уміння воїнів зразково володіти зброєю і застосовувати її під час бою.

Для цього необхідно знати матеріальну частину зброї, тримати її в постійній бойовій готовності і вести з неї влучну стрільбу.

Юнаки повинні знати: призначення, бойові властивості та загальну будову автомата Калашникова

і ручних осколкових гранат; • правила ведення вогню по нерухомих цілях і цілях, що з'являються.

Юнаки повинні вміти: • чистити і змащувати автомат, готувати його до стрільби; • виконувати прийоми і правила стрільби з автомата; • вимірювати відстань до цілей за допомогою кутових величин і елементів

зброї.

Юнаки повинні виконувати: • вправи стрільб з пневматичної гвинтівки;• метання ручних осколкових гранат;• початкову вправу стрільби з автомата;• встановлені програмою нормативи.

Основне завдання вогневої підготовки. -є підготовка юнаків до виконання стрільб з автомата під час польових занять в 11 класі.

2

2. Класифікація стрілецької зброї та її порівняльна характеристика за бойовими властивостям. Поштовхом для розвитку і вдосконалення зброї стають війни, як світові так і локальні.

Стрілецька зброя не є винятком з усього спектру зброї різного призначення.Класифікація зброї наведена на схемі 1.

3

Види стрілецької зброї

За призначенням За ступенемавтоматизації За калібром За бойовими

можливостями

бойова

навчальна

спортивна

мисливська

неавтоматична

самозарядна

автоматична

малокаліберна

нормального калібру

великокаліберна

пістолети

пістолети-кулемети

автомати

гвинтівки

ручні кулемети

станкові кулемети

великокаліберні кулемети

Види стрілецької

зброї

За кількістюобслуги

За способом тримання

під час стрільбиЗа конструкцією

стволаЗа характеромджерела енергії

групова

індивідуальна

ручна

станкова

Спеціальна(танк., авіа., казематна)

нарізна

гладкоствольна

вогнепальна

пневматична

За кількістю стволів

одноствольна

двоствольна

багатоствольна

Порівняльна характеристика деяких видів стрілецької зброї за бойовими властивостями

1. Пістолети Характеристика ПММ

(Росія)Форт-12 (Україна)

Беретта(Італія)

Глок-17(Австрія)

Калібр, мм 9 9 9 9

Маса, г 760 950 950-1000 625

Ємність магазину 12 12 15 17

Швидкострільність, постр./хв.

30 - - -

Початкова швидкість кулі, м/с

420 - - -

Прицільна дальність, м

50 - - -

2. Автомати і автоматичні гвинтівки

Характеристика АК-74(Росія)

М16А3 (США)

Калібр, мм 5,45 5,56

Маса, кг 3,5 3,85

Ємність магазину 30 20, 30


40-100 40-100


900 990

Прицільна дальність, м 1000 800

3. Ручні кулемети Характеристика ПК

(Росія)М60(США)

MG-3(Німеччина)

Калібр, мм 7,62 7,62 7,62

Маса, кг 9/16,5 19,4 12,4

Ємність стрічки 250 250 50


250 100-200 700


825 840 820

Прицільна дальність, м

1500 1000 1200

4

ІІІ. Закріплення нових знань і вмінь учнів. (5 хв.) Дайте відповідь на питання:

1. Як класифікують стрілецьку зброю за ступенем автоматизації?2. Як класифікують стрілецьку зброю за бойовими можливостями?3. Як класифікують стрілецьку зброю за калібром?

ІV. Домашнє завдання. (1 хв.) Опрацювати текст підручника на сторінках ___________

Література1. Програма предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи

загальної середньої освіти). 11-річна школа. 2. Єдинак Г.Є., Клименко М.М., Мисів В.М. Навчальний предмет “Захист

Вітчизни”: Довідниковий посібник / Під заг. ред. Г.А.Єдинака.– Кам’янець-Подільський: Мошак М.І., 2004. – 296 с.

3. Конотопенко Я.І., Томчук М.І. Організація та методика допризовної підготовки: Навчально-методичний посібник. – К.: Вежа, 1996.

5


Розділ Тактична підготовка


Тема 1. Відділення в бою. Організація, озброєння і бойові можливості відділення. Умовні позначення тактичними знаками.Урок№______. (теоретичний)1. Мета і завдання тактичної підготовки в школі.2. Класифікація дій відділення, озброєння і бойові можливості відділення

Мета: Сформувати в учнів поняття про організаційну структуру механізованого відділення, його озброєння та бойові можливості. Вивчити з учнями структуру механізованого відділення на БМП та БТР.



І. Організація класу до уроку (10 хв.) 1.1. Шикування учнів в одну шеренгу, перевірка за списком та огляд

зовнішнього стану учнів, віддача рапорту командиром взводу вчителю предмета «Захист Вітчизни», привітання, виконання команд: «Ставай!», «Рівняйсь!», «Струнко!», «Вільно!».

1.2. Оголошення теми, основної мети та порядку проведення уроку.1.3. Стройове тренування. Виконання команд: «В одну шеренгу —

Ставай!», «Взвод, в дві шеренги — Ставай!». Виконання поворотів ліворуч, праворуч, кругом на місці.

1.4 Тренування у відповіді на привітання начальника на місці.

6

ІІ. Вивчення нового матеріалу (30 хв.)2.1. Організаційна структура механізованого відділення.Солдат у бою діє у складі якого-небудь тактичного підрозділу і є його

сполучною ланкою, адже якими б знаннями і навичками солдат не володів, він фізично не може водночас бути водієм і снайпером, знищувати танки і підносити боєприпаси. Військові підрозділи мають, як правило, постійний склад, такою структурою є мотострілецьке відділення. Воно входить до складу мотострілецького взводу. Скорочена назва МСВ.

Його завдання - мобільно й ефективно боротися з особовим складом противника, його броньованими цілями, проводити розвідку, пересуватися з однією одиницею техніки й оберігати її. Це може бути бойова машина піхоти або бронетранспортер Скорочено БМП та БТР.

Розташування військовослужбовців МВ під час руху на БМП:

Усього озброєння у особового складу МВ є:• кулеметів — 1 або 2;• гранатомет;• автомати АК-74 — 4 одиниці.(та у Н-О —АКС-74)• може бути на озброєнні снайперська гвинтівка (СВД).• у кожного солдата є також одна наступальна і одна оборонна гранати,

а на відділення видаються ще ручні та реактивні протитанкові гранати. До боєкомплекту кожного стрілка входить 150 шт. набоїв.

Відділення має засоби зв'язку (на БМП або БТР радіостанція Р-123 та у командира відділення переносна р/с Р-148).

7

До складу мотострілецького відділення , як до організаційно-штатної одиниці, входять:

Бойова машина піхоти. Озброєна: 30 мм гармата зі спареним 7,62 мм кулеметом; ПТУРС - ( протитанкова керована ракета. дальність дії-8,5 км.)

Посада

Умо

вна

позн

ачка Озброення Завдання

Командир К АК, 1 -РГН, 1 - РГО

Командує відділенням, віддає накази голосом або, перебуваючи у своїй машині (БМП) сигналами за допомогою рації .

Механік-водій МВ АК, 1 -РГН, 1 - РГО

Утримувати у технічно справному стані БМП, вміло водити її за будь-яких обставин.

Навідник-оператор

НО АК, 1 -РГН, 1 - РГО

Вести вогонь з бортового озброєння: протитанкових керованих ракет, 30 ммавтоматичної гармати, зі спареного з гарматою кулемета 7,62 мм.

Кулеметник Км РКК, 2 -РГ Вражати групові цілі противника.Кулеметник Км РКК, 2- РГ Вражати групові цілі противника.Гранатометник

Гм РПГ, 2- РГ Уражати броньовані цілі на відстані до 500 м.

Помічник гранатометника

ПГм

АК, 1 -РГН, 1 -РГО

Переносити гранати, допомагати гранатометникові, прикривати його від вогню противника.

Старший стрілець

ССт

АК з підстволь-ним гранатометом,1-РГО, 1-РГН

Знищувати живу силу противника.

Стрілець Ст АК з підстволь-ним гранатометом,1-РГО, !-РГН


На відділення додатково видаються ручні та протитанкові гранати.

8

Відділення на бронетранспортері.БТР має на озброєнні машини: великокаліберний кулемет 14,5 мм

( відстань ураження 2 км ), та спарений з ним кулемет 7,62 мм.

Посада

Умо

вна

позн

ачка Озброєн

ня Завдання

Командир К АК, 1 -РГН, 1 - РГО

Командує відділенням, віддає накази голосом або, перебуваючи у своему бронетранспортері (БТР) сигналами та за допомогою рації .

Водій В АК, 1 -РГН, 1 - РГО

Утримувати у технічно справному стані БТР, вміло водити ії за будь-яких обставин.

Снайпер Сн СГД,1 -РГН, 1 - РГО

Знищувати важливі цілі противника, (офіцерів, спостерігачів, гранатометників)

Кулеметник Км РКК, 2 -РГ Вражати групові цілі противника.Кулеметник Км РКК, 2- РГ Вражати групові цілі противника.Гранатометник

Гм РПГ, 2- РГ Уражати броньовані цілі на відстані до 500 м.

Помічник Гранатометника

ПГм

АК, 1 -РГН, 1 -РГО

Переносити гранати, допомагати гранатометникові , прикривати його від вогню противника.

Старший Стрілець

ССт

АК з під ствольним гранатометом,1-РГО, !-РГН


Стрілець Ст АК з під ствольним гранатометом,1-РГО, !-РГН


На відділення додатково видаються ручні та протитанкові гранати.

Таким чином підкреслюю, що БМП та БТР є зброя колективна, призначена для транспортування відділення, захисту від осколків снарядів і куль, здатна захистити від зброї масового знищення, здійснити вогневу

9

підтримку відділення та подолати перешкоди. Крім того, БМП здатна знищувати броньовані цілі противника.

Мотострілкове відділення може діяти у пішому порядку та на бойових машинах.

2.2. Бойові можливості механізованого відділення.Виконання бойових завдань мотострілецьким відділенням залежить від

його дій в похідному та бойовому порядку.

Похідний порядок - це шикування відділення в колону по одному або по два.

Такий порядок шикування застосовується на марші, при розвитку наступу, переслідуванні противника , проведенні маневру.

Похідний стрій повинен забезпечувати: високу швидкість руху; швидке розгортання в бойовий порядок; якомога меншу вразливість від вогню противника; підтримання стабільного управління.

Колона по одному Колона по два Колона по одному

10

Бойовий порядок - це шикування мотострілецького відділення для ведення бою.

Він має відповідати поставленому завданню і забезпечувати: успішне ведення бою; повне використання в бою всіх вогневих засобів, бойових

можливостей відділення, наслідків вогневих дій і вигідних умов місцевості; здійснення маневру; стійкість і активність в обороні; якомога меншу вразливість від вогню противника; підтримання безперервної взаємодії.

Бойовий порядок відділення в наступі складається з цепу і БМП ( БТР).Бойовий порядок у наступі — ланцюг, де інтервал між солдатами

складає 6—8 м (або 8—12 кроків). Відділення веде наступ на фронті до 50 м: забезпечується достатня густина вогню і необхідне розосередження для зменшення втрат від вогню противника. Також забезпечується можливість командувати голосом і підтримувати взаємодію між солдатами у ланцюгу.

БМП ( БТР ) рухається за цепом на фланзі відділення, а іноді й усередині, підтримуючи наступ вогнем . Під час атаки (атака - це поєднання стрімкого руху в бойовому порядку підрозділів і частин з вогнем найвищої щільності з метою знищення противника в найвирішальнійший момент наступу) цеп звичайно рухається за танками на такий відстані, щоб не постраждати від розривів снарядів своєї артилерії і при цьому забезпечувати надійну підтримку танків вогнем стрілецької зброї.

Знання кожним солдатом свого місця у похідному і бойовому порядку, вміння швидко і чітко перешиковуватися ( переходити з похідного порядку в бойовий та навпаки) забезпечують вирішальну перевагу над противником.

Механізоване відділення в обороні займає позицію до 100 м фронту,

маючи основні і запасні позиції для вогневих засобів. Вогневу позицію БМП (БТР) облаштовують у центрі позиції відділення, на його фланзі, або позаду позиції на відстані до 50 м. Відділення повинно постійно бути готовим до проведення маневру або переходу до наступу. Головне завдання кожного солдата — не допустити противника на свої позиції, відсікання його піхоти від танків, а при прориві на свій передній край — знищити його вогнем в упор, гранатами і в рукопашному бою.


1. Яке озброєння має МВ?2. Які бойові можливості механізованого відділення?3. Як організаційна структура механізованого відділення ?

11






12

Захист Вітчизни 11 класРозділ МГП

Розроблено за навчальною програмою предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа. Тема 1. “МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ТА ЙОГО НОРМИ ПРО ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ.”

Урок №_____. (теоретичний)

Навчальні питання1. Завдання і принципи МГП.2. Основні документи МГП та механізми їх застосування.3. Відповідальність військовослужбовців за порушення

норм МГП.

Мета: Довести до учнів призначення, принципи і норми Міжнародного

гуманітарного права (МГП) та сферу його застосування. Роз’яснити суть Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових

протоколів до них про захист жертв війни.Виховувати в учнів повагу до людей, з урахуванням загальнолюдських

цінностей та норм МГП, незважаючи на колір шкіри, віросповідання тощо.


Час: 45 хвилин.

Хід уроку

І. Організація класу до уроку ( 10 хв)1.1. Шикування учнів в одну шеренгу, перевірка за списком та огляд


1.2. Оголошення теми, основної мети та порядку проведення уроку.

13

1.3. Стройове тренування. Виконання команд: «В одну шеренгу — Ставай!», «Взвод, в дві шеренги — Ставай!». Виконання поворотів ліворуч, праворуч, кругом на місці.


ІІ. Вивчення нового матеріалу (30хв.)2.1. Історія створення, завдання і принципи МГП.Існуюче міжнародне право надає державам засоби і механізми для

мирного розв’язання суперечностей, що виникають. Статут Організації Об’єднаних Націй забороняє не тільки війну, але й саму загрозу застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави.

Однак ООН не обмежує права вдаватися до насильства у разі, якщо держава здійснює своє право на самооборону (індивідуальну або колективну), якщо мова йде прот реалізацію права народів на самовизначення. І, нарешті, ООН має право вдатися до колективного застосування сили для відновлення миру.

Незважаючи на те, що галузь сучасного міжнародного права, що регулює відносини держав у період збройних конфліктів, у своєму теперішньому стані виникла нещодавно, вона має довгу історію. її історичні корені лежать дуже глибоко, тому що закони і звичаї війни такі ж давні, як і сама війна, а війна така ж давня, як життя на землі.Вже в давнині, а потім і в середні віки майже в усіх цивілізаціях існували правила, що накладають обмеження на право воюючих завдавати шкоди противникові. Закони, що забезпечують захист певним категоріям осіб, можна знайти в персів, греків і римлян, у Древньому Китаї, в Африці й у християнських державах. До цих категорій належали діти і старі, роззброєні воїни і полонені. Вже в далекому минулому траплялося, що полководці наказували своїм військам зберігати життя взятих у полон солдат, добре поводитися з ними, щадити цивільне населення сторони противника, і нерідко по закінченні воєнних дій сторони домовлялися про обмін полоненими. Заборонялися напади на деякі об'єкти та віроломні способи ведення бою, зокрема такі, як використання отрут.

У своєму сучасному вигляді право війни почало складатися під впливом християнства, ісламу і лицарства. Воно знаходило своє вираження в указах, що видаються государями своїм військам, у яких наказувалися правила поводження військ стосовно противника, а також у двосторонніх актах, що укладалися між воюючими державами. Згодом подібна практика перетворилася в сукупність заснованих на звичаї правил ведення війни, тобто норм, що підлягали дотриманню сторонами в збройному конфлікті навіть при відсутності односторонньої заяви або двосторонньої угоди з цього приводу. Значний внесок у становлення звичаєвого права війни внесли також праці різних вчених в галузі міжнародного публічного та державного права, зокрема таких, як Г. Гроцій, Е. Де Ваттель та ін. Вагомий внесок у формування права війни внесли і філософи, яких завжди хвилювали причини військових зіткнень та їхні жахливі наслідки. Так, французький філософ Жан-Жак Руссо у своїй роботі «Про

14

суспільний договір», опублікованій в 1762 році, відзначав, що: «Війна — це не відносини між людьми, але між державами, і люди стають ворогами випадково, не як людські істоти і навіть не як громадяни, а як солдати; не як жителі своєї країни, а як її захисники». Далі, аналізуючи цілі війни, він писав: «Якщо мета війни — знищення ворожої держави, то інша сторона має право винищувати її захисників, поки вони тримають у руках зброю, але як тільки вони кидають її і здаються, — вони перестають бути ворогами або інструментом у руках ворогів і знову стають просто людьми, чиї життя не дозволено нікому віднімати».

Процес укладання договорів про норми ведення війни почався в 60-і роки XIX сторіччя, коли з інтервалом у чотири роки відбулися дві міжнародні конференції — у Женеві в 1864 році й у Санкт-Петербурзі в 1868 році, — результатом яких є укладання основних договорів, що стосуються питань права збройних конфліктів.

Проте, незважаючи на таку довгу історію становлення і розвитку цієї галузі сучасного міжнародного права, у доктрині дотепер не вироблене єдине поняття даної галузі права, як немає єдності щодо її змісту, предмета правового регулювання і, відповідно, системи. Не вироблена і єдина термінологія стосовно її найменування, але найбільш поширеними в науковій літературі є такі найменування, як «право війни», «міжнародне воєнне право», «закони і звичаї війни», «право збройних конфліктів» і «міжнародне гуманітарне право».

МГП – це сукупність міжнародних норм, що встановлені в результаті домовленостей або існують внаслідок тих чи інших звичаїв.

МГП не розглядає питання, чи має право держава вдаватися до застосування сили. Воно вступає в дію тоді, коли збройний конфлікт уже виник, незалежно від причин, які його спровокували, від того, чи є виправдання цій війні.

МГП часто називають «правом збройних конфліктів» або «правом війни». Ці терміни можна вважати синонімічними.

При цьому необхідно розрізнювати МГП і право прав людини. Обидві галузі права мають загальні етичні і філософські основи, вони взаємопов’язані і взаємодоповнюються. Проте в них є відмінності,які необхідно враховувати в сфері реального застосування і те, й інше право покликані захистити особистість, але захищають вони її за різних обставин і різними способами.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, конвенції і пакти про права людини та норми звичайного життя, що належать до них, призначені в основному для того, щоб не допустити свавілля з боку держави передусім щодо власних громадян, Однак за надзвичайних обставин ці документи допускають відступи від деяких своїх положень. На відміну від них, норми і механізми МГП застосовуються тільки під час збройних конфліктів, мають на меті захистити їх жертви і розповсюджують свою дію на всі залучені в конфлікт сторони. Якщо під час збройного конфлікту деякі права людини, що діють у мирний час можуть бути обмежені, то гуманітарне право не допускає відступів від своїх положень ніколи і ні за яких обставин збройного конфлікту, бо саме для них і призначено.

2.2. Основні документи МГП та механізми їх застосування.

15

Чотири багатосторонні міжнародні угоди, укладенні у Женеві встановлюють гуманітарні правила ведення війни, висунуті у 1864 році Червоним Хрестом.

Перша Женевська конвенція (1864 року) стосується поранених і хворих бійців на полі бою.

Друга Женевська конвенція (1906 року) розширює утримання першої у зв'язку з Гаагськими конвенціями 1899 року: вона стосується поводження збройних сил не тільки на полі бою, але і на морі.

Третя Женевська конвенція (1929 року) ввела нове положення, установив, що його умови ставляться не тільки до громадян країн, що ратифікували конвенцію, але до всіх людей незалежно від їхнього громадянства (не тільки до військових, але і до цивільного населення).

Четверта Конвенція (1949 року) по захисту цивільного населення і військових осіб під час війни була створена для того, щоб установити жорсткі стандарти захисту цивільного населення в місцях військових дій і на окупованих територіях, а також щоб після трагічного досвіду Другої Світової Війни заборонити військові злочини.

У 1977 році були прийняті два додаткових протоколи до Конвенції 1949 року, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів і захисту жертв внутрішніх конфліктів.

І Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи, санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.

ІІ Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила поводження з поранених та хворих під час морської війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях.

ІІІ Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює правила, яким повинні слідувати воюючі сторони при поводженні з військовополоненими.

ІV Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.

За основу Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок іншої причини

16

http://www.naiau.kiev.ua/tslc/pages/humanright/glossary/gl569/info_ukr.htm



потрібно поважати, надавати захист, від наслідків війни, а також усім хто потребує надавати необхідну допомогу чи необхідний догляд.

Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторони, які беруть участь у конфлікті, та коли військові зобов’язані утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні дії відповідно до загально визначених правил та законів гуманності. Усі чотири Женевські та додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний із цих документів має свої повноваження та сфери застосування.

Перша та Друга Женевські Конвенції забезпечують захист полонених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин. Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. Їх повинні підбирати, поводитись з ними гуманно та надавати їм максимально можливих та у найкоротші терміни медичний догляд, якщо цього вимагає їхній стан. У випадку взяття у полон поранених, хворих чи осіб зі складу збройних сил ворога, які потерпіли корабельну аварію, кожен із противників повинен надавати їм такий догляд, як і власне поранення. Жодне тіло померлого не повинно бути віддане землі, морю чи спалено без належного попереднього пізнавання та користування смерті за допомогою, якщо можливо, медичного огляду.

Цивільне населення, згідно з цими Конвенціями, повинно ставитися з повагою до поранених , хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, якщо вони належать до ворожої сторони , а також не повинно допускати актів насильництва до них цивільним особам дозволяється підбирати та доглядати поранених та хворих без різниці між ними, за що вони неповинні зазнавати ні поранення, ні переслідування. Навпаки, цим особам належить визнавати підтримку в їхніх діях.

Окрім питань захисту хворих та поранених , Перша і Друга Женевські Конвенції надають особливу увагу питанням захисту медичного персоналу, обладнання та споруд.

Персонал, згідно з Конвенцією, користується розпізнавальною емблемою Червоного Христа або Червоного півмісяця на білому фоні і посвідченнями. Він може мати зброю для самооборони чи захисту своїх поранених та хворих. Потрапивши до рук ворога, особи зі складу духовного чи медичного персоналу повинні мати можливість продовжувати виконання своїх функцій щодо догляду за пораненими та хворими.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, будуть підлягати репатріації. Затримані таким чином особи не вважатимуться військовополоненими і будуть користуватися значними пільгами для виконання своїх обов’язків. На окупованій території ресурси цивільного персоналу можуть бути реквізованими тільки в тому випадку, якщо забезпечується належне медичне обслуговування населення та догляд за пораненими та хворими, які вже проходять лікування.

Третя Женевська Конвенція визначає статус комбатанта та військополонених. Згідно з Конвенцією, особи, які входять до складу збройних

17

сил що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім медичного та духовного персоналу), а будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу іншої сторони, стає військовополоненим.

На початку полону військовополонені повинні отримати можливість сповістити свої сім’ї та центральне агентство розшуку МКЧХ. Військовополонені, що визнані важко хворими та тяжко пораненими, підлягають негайній репатріації. Після закінчення воєнних дій військовополонені повинні бути негайно звільнені.

І ще одне положення, на яке доцільно звернути увагу: “Текст Конвенції буде вивішений у кожному таборі військовополонених для того, щоб надати військовополоненим можливість у будь-який час довідатися про їх права та обов’язки”.

Четверта Женевська Конвенція наголошує на певних елементарних нормах захисту, які стосуються кожної особи, яку зачепить збройний конфлікт, незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає. Особливу увагу Четверта Конвенція приділяє цивільним особам (що знаходяться під владою ворога), які поділяють на дві категорії:

цивільні особи, які знаходяться у країні ворога;населення на окупованій території.Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до

їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. Із ними завжди повинні поводитись гуманно, до них не повинні застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання населення. Усіляке залучення до праці у примусовому порядку обмежується суворими правилами. Так, ні за будь-яких обставин не можна залучати до праці осіб, яким не виповнилося 18р., а працюючих забороняється примушувати виконувати будь-яку роботу, яка б змушувала їх брати участь у воєнних операціях.

Сторона, яку окупувала, зобов’язана піклуватися про долю дітей, підтримувати санітарні служби гігієни, а також слідкувати за постачанням населення. Щодо цивільних осіб, які знаходяться у країні ворога, то вони можуть покинути її, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо їхній виїзд не відбувся з певних об’єктивних обставин або ж їх просто затримали – ставлення до цих осіб повинно бути таким же як і до іноземних загалом.

Дуже багато доповнень до Четвертої Конвенції стосовно захисту цивільного населення і цивільних об’єктів внесено з прийняттям Додаткових протоколів і зокрема Першого – міжнародні воєнні конфлікти. На деяких положеннях цього протоколу необхідно зупинитися.

До конвенцій прикладено 11 рекомендацій конференції 1977 року.Додатковий протокол І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949

року, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, 1977 року і Додатковий протокол II до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, 1977 року значно розширили сферу застосування норм права збройних конфліктів, розповсюдивши їх на війни, у яких народи ведуть

18

боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації, а також проти расистських режимів у здійсненні свого права на самовизначення. Крім того, Додатковий протокол І суттєво обмежує воюючих не тільки в засобах ведення війни, але й у її способах.

До січня 1998 року Женевські конвенції були ратифіковані 188 державами зі 191. Учасниками Додаткового Протоколу І стали 153 держави, а Додаткового Протоколу ІІ – 145 держав. Той факт, що ці документи стали договорами, котрі налічують більшу кількість учасників, ніж ООН, свідчить про універсальний характер цих міжнародно-правових актів.

Серед інших договорів в галузі МГП, багато з яких мають звичайний характер, окремі документи заслуговують на особливу увагу. Це:

1925 рік. Протокол про заборону застосування під час війни отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів.

1954 рік. Конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту.

1972 рік. Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної), токсичної зброї та про їх знищення.

1976 рік. Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище.

1980 рік. Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що наносять надмірні пошкодження, або такими, що мають невиборчу дію. У цю конвенцію входять:

Протокол І про осколки, що не виявляються.Протокол ІІ про заборону або обмеження застосування мін, мівн-пасток

ьта інших пристроїв.Протокол ІІІ про заборону або обмеження застосування запалювальної

зброї.1993 рік. Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і

застосування хімічної зброїта про її знищення.1995 рік. Протокол (Протокол ІV, новий, до Конвенції 1980 року), що

стосується засліплюючої зброї.1997 рік. Конвенція про заборону застосування, накопичення,

виробництва і передачу протипіхотних мін та про їх знищення.1999 рік. Протокол ІІ до Конвенції 1954 року про захист культурних

цінностей у разі збройного конфлікту міжнародного характеру.

2.3. Відповідальність військовослужбовців за порушення норм МГП.Розглянувши систему чинного законодавства України та міжнародно-

правових актів щодо законів та звичаїв ведення війни, можна навести наступну класифікацію злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку:

1. злочини проти миру (статті 436, 437 КК України);

19

2. злочини проти безпеки людства (статті 439, 440, 441, 442 КК України);

3. злочини проти міжнародного правопорядку (статті 438, 443, 444, 445, 446, 447 КК України).

В Кримінальному кодексі знаходиться блок, підпорядковуючий військові злочини, які можуть бути вчинені в районі військових дій. В цю групу військових злочинів входять:

1. умисне вбивство, катування, нелюдське поводження; 2. умисне спричинення тяжких страждань або скоєння серйозного

фізичного каліцтва, спричинення шкоди здоров’ю; 3. нелюдське і принижуюче поводження, що супроводжується

образою людської гідності; 4. взяття заложників; 5. незаконне позбавлення волі; 6. депортація чи незаконне переміщення частини або всього населення

окупованої території в межах цієї території чи за її межі; 7. переміщення державою, що окуповує, частини свого цивільного

населення на окуповану нею територію; 8. позбавлення права на неупереджене і нормальне судочинство; 9. невиправдана затримка з репатріацією військовополонених або

цивільних осіб; 10. присилування до служби у збройних силах супротивника. Це тяжкі злочини і майже всі передбачають (при наявності тяжких

обставин) смертну кару або великі терміни позбавлення волі.

Ст. 438 КК України, відповідно до міжнародних норм, передбачає кримінальну відповідальність за порушення законів та звичаїв війни.

Регламентація у КК України однакового підходу до такого роду порушень повною мірою відповідатиме міжнародним нормам, які не розмежовують відповідальності за ці дії, залежно від того, хто є суб’єктом (військовослужбовець чи цивільна особа) або якого характеру є збройний конфлікт (міжнародного чи неміжнародного).

За статтями 433 та 434 КК України злочини кваліфікуються у тих випадках, коли вони вчинені спеціальним суб’єктом (військовослужбовцем) та в умовах збройного конфлікту неміжнародного характеру. В усіх інших випадках ці злочини мають кваліфікуватися за статтею 438 КК України.

Зазначення у диспозиції ст. 438 КК України термінів “військовополонений” та “цивільне населення”, є вкрай недосконалим. Міжнародні конвенції називають більш широке коло осіб, які під час збройних конфліктів підпадають під захист міжнародного гуманітарного права, проте категоріями “військовополонений” або “цивільне населення” охопити їх проблематично. На підставі практики міжнародного гуманітарного права слід застосовувати таке визначення, як “особи, які перебувають під заступництвом під час збройного конфлікту”.

20

Згідно з міжнародно-правовими актами до осіб, які перебувають під заступництвом під час збройного конфлікту, можна віднести: військовополонених та осіб, статус яких прирівняний до статусу військовополонених; жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру; осіб, свобода яких обмежена; інших осіб, які не беруть безпосередньої участі або припинили брати участь у воєнних діях.

Спеціальним суб’єктом віддання наказу про вчинення, зазначених у ст. 438 КК України, дій є військовий начальник під час збройного конфлікту міжнародного характеру або керівник організованого руху опору, що належать до сторони, яка перебуває у стані війни чи іншому збройному конфлікті, як міжнародного так і неміжнародного характеру.

Стаття 438 КК України гласить: “1. Грубе порушення міжнародних договорів, згода на обов’язковість

яких надана Верховною Радою України щодо осіб, які перебувають під заступництвом під час війни чи іншого збройного конфлікту, знищення національних цінностей або заволодіння ними, що не викликане військовою необхідністю, застосування засобів та методів ведення війни заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Недбалість військового начальника або керівника організованого руху опору, яка спричинила порушення підлеглими законів та звичаїв ведення війни чи інших збройних конфліктів -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років”.


1. Які основні документи МГП?2. Які завдання МГП?3. Яку відповідальність несуть військовослужбовців за порушення норм

МГП?






21

Захист Вітчизни 11 класРозділ МГП


Тема 1. «Особливості ведення воєнних дій з урахуванням норм МГП».Урок №_____. (теоретичний)Навчальні питання

1. Поняття збройних сил держави та правовий статус учасників бойових дій і миротворчих операцій.

2. Заборонені методи ведення воєнних дій.3. Врахування норм МГП під час організації бою.



протоколів до них про захист жертв війни.Виховувати в учнів повагу до людей, з урахуванням загальнолюдських

цінностей та норм МГП, не зважаючи на колір шкіри, віросповідання тощо.



Хід уроку




22



ІІ. Вивчення нового матеріалу (30хв.)2.1. Поняття збройних сил держави та правовий статус учасників

бойових дій і миротворчих операцій.Людська історія складає собою низку війн та конфліктів. Статистика

Міжнародного Комітету Червоного Хреста свідчить, що за останні 5.000 років на Землі було близько 14.000 війн, у яких загинуло приблизно 5 млрд. людей. З більш ніж 3400 років писаної історії людства тільки 250 років були мирними. Таким чином, війна є звичайним станом відношень між людьми. Людству знадобилося пережити дві світові війни, які мали місце в першій половині XX століття, які забрали життя мільйонів людей, для того, щоб здоровий глузд вибрав шлях до миру, урочисто проголосивши це 1945 року в Статуті Організацій Об'єднаних Націй.

Але положення речей від цього суттєво не змінилось. Після ейфорії та рожевих надій, що були викликані підписанням Статуту Організації Об'єднаних Націй, прийшов період переоцінки реального стану речей і вжиття заходів по регулюванню міждержавних відносин. Цифри говорять самі за себе: з часів закінчення Другої світової війни мало місце близько 150 війн та локальних збройних конфліктів, в яких загинуло близько 20 млн. людей. Тільки у 80-х роках на Землі палахкотіло полум'я 22 війн, 85% їх жертв склало цивільне населення.

Не дивлячись на те, що поки що вдавалося уникнути третьої світової війни, на планеті постійно відбуваються війни, міжнародні та внутрішні збройні конфлікти. Війна, як форма колективного насилля завжди мала вплив на життя народів та держав. Але в останні роки конфлікти стали більш частими та довготривалими, інколи створюючи безвихідні ситуації, завдаючи значної шкоди цивільним об'єктам та страждань цивільному населенню.

Враховуючи досвід реальних війн, світове співробітництво прийшло до необхідності обмеження насилля воюючих сторін, шляхом узгодженої розробки і укладення договорів, які регулюють відносини між державами в період збройних конфліктів. Так виникла система міжнародного гуманітарного права, або права війни. Саме життя підтвердило правильність вислову великого мислителя Г. Гроція про те, що для війни, як і для мирного часу, існують свої закони. Зменшити страждання, пом'якшити жорстокість, які не викликані воєнною необхідністю, захистити права людини під час війни, зупинити намагання воюючих сторін будь-якими засобами досягти перемоги над супротивником - ось головна мета міжнародного гуманітарного права.

"Основне завдання міжнародного права, - відмічав Ш. Монтеск'є,- звичайно полягає в тому, що народи повинні в мирний час робити по можливості більше добра, а під час війни по можливості менше зла" .

Отже, міжнародне гуманітарне право (іноді воно має назву право збройних конфліктів або право війни) - це сукупність міжнародно-правових

23

норм, які направлені на захист жертв збройних конфліктів і встановлюють заборону або обмеження методів і засобів ведення війни, а також відповідальність за порушення відповідних принципів і норм.

Міжнародне гуманітарне право знаходить своє відображення як у звичайному праві, так і у відповідних міжнародних договорах (конвенціях). До таких джерел відносяться: чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. про захист жертв війни, а саме: про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях (Перша Конвенція); про покращення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли корабельну аварію, з складу збройних сил на морі (Друга Конвенція); про поводження з військовополоненими (Третя Конвенція); про захист цивільного населення під час війни (Четверта Конвенція). Зазначені Женевські конвенції отримали розвиток в двох Додаткових протоколах до них від 8 червня 1977 р.: в Додатковому протоколі І, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів; в Додатковому протоколі II, що стосується захисту жертв не міжнародних збройних конфліктів.

Крім того, міжнародне гуманітарне право містить ряд інших міжнародних договорів, які забороняють застосування деяких видів зброї і методів ведення війни, до яких відносяться: Санкт-Петербурзька декларація 1868 р., Гаазькі конвенції 1899 року, Гаазькі конвенції 1907 р., Конвенція про заборону бактеріологічної (біологічного) зброї 1972 р., Конвенція про заборону або обмеження зброї 1980 р., Конвенція про заборону хімічної зброї 1993 р., Гаазька конвенція 1954 р., про захист культурних цінностей в період збройного конфлікту, Оттавська конвенція 1997 року щодо заборони протипіхотних мін, інші відповідні між-народні договори. До джерел міжнародного гуманітарного права слід віднести і рішення Римської дипломатичної конференції 1998 року, на якій було прийнято і відкрито для підпису державами Статут міжнародного кримінального суду.

Предметом регулювання права ведення війни є специфічні суспільні відносини, що складаються між його суб'єктами в ході збройних конфліктів.Міжнародний збройний конфлікт є озброєним зіткненням між державами або між національно-визвольним рухом і метрополією, тобто між повсталою (воюючою) стороною і військами відповідної держави.

Збройний конфлікт не міжнародного характеру - це озброєне зіткнення антиурядових організованих загонів із збройними силами уряду, те, що відбувається на території якої-небудь однієї держави.

На практиці нерідко спостерігається так звана інтернаціоналізація конфліктів не міжнародного характеру. В даній статті терміни "війна" та "збройний конфлікт" будуть використовуватися довільно, в якості синонімів, для того, щоб уникнути непотрібних повторів. Деякі юристи вважають, що поняття "війна" і "збройний конфлікт" ідентичні в міжнародно-правовому вимірі, рівноцінні за юридичною силою. Різниця між термінами "війна" і "збройний конфлікт" все ж таки існує, хоч вона і досить умовна. Визначення "збройний конфлікт" вміщує в себе будь-яку ситуацію, незалежно від її правової кваліфікації, в якій дві чи більше сторін протистоять одна одній зі зброєю в руках. Будь-яка війна - це перш за все збройний конфлікт, але не всякий збройний конфлікт можна назвати війною. І справа тут не тільки в

24

масштабах воєнного протиборства. Війна наділена низкою специфічних ознак, які не властиві збройному конфлікту. З юридичної точки зору для війни характерна така ознака, як її оголошення, згідно з III Гаазькою конвенцією 1907 року. Однак, в більшості випадків держави розв'язують війну, формально не об'являючи її. Все це призвело до широкого використання терміну "збройний конфлікт".

Згідно з міжнародними правовими актами, термін "війна", використовується при збройному зіткненні між суверенними державами; а у випадку боротьби нації чи народу за свою незалежність використовується термін "збройний конфлікт". В загальному відмежування поняття "війна" від поняття "збройний конфлікт" має відносне значення. На практиці різниця між ними носить скоріше формальний характер, і в даній роботі вказані терміни використовуються як рівноцінні.

Як показує досвід, існує сильний контраст між чудово розробленими положеннями гуманітарного права та їх порушеннями, що повторюються під час конфліктів у всьому світі. Таке становище неприпустиме, оскільки воно веде до вчинення воєнних злочинів , і як наслідок, до розладу збройних сил, та поразки у війні. Різня, вчинена військовослужбовцями роти "Чарлі" у в'єтнамському селі Мі Лай (Сонгмі), коли американські солдати методично зганяли в одне місце, а потім вбили близько 500 беззахисних чоловіків, жінок і дітей стала одним із масових порушень норм міжнародного гуманітарного права після другої світової війни.

Але наслідки війни у В'єтнамі, в тому числі дотримання норм міжнародного гуманітарного права, були враховані воєнно-політичним керівництвом США. Програма про запровадження і дотриманню МГП стала однією із найважливіших складових по реформуванню американських збройних сил, невід'ємною складовою політики США у всіх збройних конфліктах як міжнародного, так і не міжнародного характеру. Сьогодні у США досягнуто один із самих високих рівнів правової насиченості підготовки і ведення бойових дій.

Немає необхідності говорити про те, що норми міжнародного гуманітарного права (далі МГП), якими б досконалими і конкретними вони не були, не дадуть реальних результатів, якщо їх не знає особовий склад Збройних Сил, або якщо вони й відомі особовому складу, але неправильно застосовуються. Цю проблему можливо вирішити організувавши правове навчання особового складу, командирів нормам МГП і надаючи їм юридичні консультації відповідними фахівцями-юридичними радниками.Необхідність у підготовці військовослужбовців в галузі міжнародного гуманітарного права виникла давно. Так, в статті 1 Гаазької конвенції 4 від 18 жовтня 1907 року "Про закони і звичаї сухопутної війни" говориться: "Держави, які домовляються, дадуть своїм сухопутним військам, у відповідності із доданими до даної Конвенції Положеннями знання про закони і звичаї сухопутної війни.". Але через незадовільні результати, отримані при примусовому застосуванні даних норм МГП, практично ті ж положення було включено до чотирьох Женевських Конвенцій (стаття 47 Конвенції 1, стаття 48 Конвенції 2, стаття 127 Конвенції 3, стаття 144 Конвенції 4) в яких сторони

25

зобов'язалися "розповсюджувати якомога ширше текст Конвенції в своїх країнах, і включати її вивчення в навчальні програми військової, та по можливості, цивільної освіти".

Історичне значення Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року полягає в тому, що вони містять у собі численні положення загального характеру, що відбивають найважливіші тенденції розвитку права збройних конфліктів у контексті реалізації положень власне міжнародного гуманітарного права. Без їхнього розуміння неможливо розібратися в сутності підходу світового співтовариства до правового регулювання ведення збройних конфліктів і в даний час.

До найбільш суттєвих з них належать такі положення:1. Конвенції підлягають дотриманню «при будь-яких обставинах», а,

отже, дотримання їх повинно бути забезпечено державами неодмінно. Серйозні порушення цього положення повинні бути кримінально карані.

2. Конвенції підлягають застосуванню не тільки у разі оголошеної війни, але і при збройних конфліктах, коли одна зі сторін ще не визнала стану війни, атакож при військовій окупації, якій не чиниться ніякий опір.Держави, що домовляються, залишаються пов'язаними цими положеннями також стосовно тієї держави, що не є учасником конвенції, якщо остання приймає і застосовує» їх у яких-небудь конкретних конфліктах. З цього випливає, що деякі положення конвенцій гуманного порядку підлягають застосуванню також у громадянській війні.

3. Зазначеними конвенціями особам, які протегуюються, присвоюються права, від яких вони не можуть відмовитися. Такі особи мають також право просити про допомогу державу-покровительку (нейтральна держава, що за згодою конфліктуючих сторін сприяє і здійснює контроль за дотриманням гуманітарних норм на території однієї зі сторін, представляючи інтереси іншої сторони). За відсутністю такої повинна виступати будь-яка організація, що переслідує гуманні цілі, наприклад Міжнародний комітет Червоного Хреста. Ніякі відступи від цих положень за допомогою укладання угоди з державою, що у результаті воєнних подій виявляється обмеженою у своїй свободі дій, не допускаються.

4. Конвенції підлягають застосуванню в співробітництві і під спостереженням держави-покровительки або організації, що її заміняє, і яка переслідує гуманні цілі.

5. У разі розбіжностей щодо тлумачення і застосування конвенції держава-покровителька або організація, що її заміняє, яка переслідує гуманні цілі, повинна запропонувати свої послуги. Вони можуть запропонувати організувати зустріч представників сторін. За вимогою однієї зі сторін повинно бути проведене розслідування будь-якого порушення конвенції, яке припускається. Якщо між сторонами не буде досягнуто згоди про порядок виробництва такого розслідування, сторони повинні призначити третейського суддю, що вирішить процедурне питання.Слід, проте, мати на увазі, що в конвенціях немає положення, що передбачає порядок вирішення спорів, якщо сторони не дійшли згоди ні про процедуру, ні

26

про призначення третейського судді. Женевська конференція лише рекомендувала державам передавати такі спори на розгляд Міжнародного Суду.

6. Всі неурегульовані конвенціями справи підлягають вирішенню на підставі загальних принципів цих конвенцій.

7. Забороняються засоби відплати проти осіб і об'єктів, що перебувають під заступництвом відповідно до конвенцій.

8. Нейтральні держави, що прийняли в себе осіб, яким протегують, зобов'язані розумно застосовувати конвенції.

9. На честь Швейцарії встановлюється емблема у вигляді Червоного Хреста на білому тлі в якості відмітного знака захисту жертв війни, що представляє собою зворотні кольори швейцарського прапора. Поряд із цим допускається також зображення замість Червоного Хреста Червоного Півмісяця і Червоного Лева на білому фоні. Зловживання цими емблемами є карним.

Хто ж приймає участь у військових конфліктах, відповідно норм МГП?Додатковий протокол до Женевських Конвенцій визначає: Збройні сили

кожної зі сторін збройного конфлікту складаються з усіх організованих частин збройних сил, груп та підрозділів, що знаходяться під командуванням особи, відповідальною перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть за умови, що ця сторона представлена владою, не признаною протилежною стороною.

Такі збройні сили повинні бути організовані і знаходитись під командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за поведінку своїх підлеглих, а також підкорятися внутрішній дисциплінарній системі, яка забезпечує дотримання норм міжнародного права, яке застосовується під час збройних конфліктів. Варто згадати про ще одне дуже важливе положення: військовополонені знаходяться під владою ворога, а не окремих осіб чи військових частин, які захопили їх у полон. Щодо поведінки з військовополоненими, то Конвенція вимагає з усіма військовополоненими поводитися однаково. Випадки привілейованого режиму можуть бути встановлені виключно залежно від стану здоров’я, звання чи кваліфікації військовополонених. Військовополоненим, за винятком офіцерів, може бути поставлена вимога виконувати роботу за невелику винагороду в умовах, які не гірші від умов праці громадян держави, яка утримує полонених. Однак їх не повинні примушувати до діяльності військового характеру, а також до небезпечних робіт, які загрожують їхньому здоров’ю або до принизливих робіт.

Особливе значення має питання про застосування нових засобів ведення війни, у тому числі і термоядерної зброї, променевої (для впливу на людський організм), інфразвукової (для поразки внутрішніх органів людини), генетичної (для негативного впливу на механізм спадкоємності), психотропної (для впливу на психіку людей) зброї і подібних їм видів і засобів. Хоча ці види зброї, за винятком термоядерної, знаходяться в даний час тільки на стадії розроблення, проте питання про недопущення їхнього використання є насущною міжнародно-правовою проблемою. Міжнародне право в цих випадках виходить із так званої Декларації Мартенса, що містить сформульований Ф.Ф. Мартенсом, російським дипломатом і професором міжнародного права, і

27

оголошений у 1899 році на Гаазькій конференції основний принцип. Цей принцип увійшов потім у преамбулу IV Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни. От його повний зміст: «У чеканні того, щоб змогло бути обнародуване більш повне зведення законів війни, конференція вважає необхідним констатувати, що у випадках, не передбачених у цій угоді, населення і воюючі залишаються під охороною і дією початків міжнародного права, оскільки вони випливають із звичаїв між утвореними народами, які встановилися, із законів людяності та вимог суспільної свідомості».

Таким чином, дана Декларація, що має системний характер, містить у собі ряд положень, на яких базується і сучасне право збройних конфліктів, як-от:

а) вона лежить в основі всіх принципів права зброй них конфліктів і слугує фундаментом для вироблення нових норм цієї галузі міжнародного права;

б) закріплює основні ідеї, якими повинні керуватися воюючі держави і «командуючі військами» при застосуванні законів і звичаїв ведення війни;

в) заповнює прогалини в правовому регулюванні збройних конфліктів, слугує своєрідною «правовою вуздечкою» у випадках відсутності правових настанов у конкретних нормах міжнародного права. Слід зазначити, що в цілому міжнародно-правове регулювання збройних конфліктів торкається питань початку війни, її ведення, методів і засобів, становища воюючого і мирного населення і закінчення війни.

Слід зазначити, що міжнародне співробітництво в сфері збройних конфліктів розвивається і в даний час. Такий розвиток здійснюється у таких основних напрямках:

а) запобігання збройним конфліктам;б) правове становище держав, що беруть участь і не беруть участь у

конфлікті;в) обмеження засобів і методів ведення війни, за борона їхньої

модернізації;г) захист прав людини в період збройних конфліктів;д) забезпечення відповідальності за порушення норм міжнародного

права.Міжнародна доктрина і практика виробили основні принципи сучасного

права збройних конфліктів (міжнародного гуманітарного права): гуманізація збройних конфліктів;обмеження воюючих у виборі методів і засобів ведення війни;міжнародно-правовий захист жертв війни;охорона цивільних об'єктів і культурних цінностей; захист інтересів нейтральних держав; сполучення воєнної необхідності і підтримка суспільного порядку з

повагою до людини; заборона заподіювати противнику шкоди, нерозмірної із метою

війни — знищення або ослаблення його воєнної мощі та ін.

2.2. Заборонені методи ведення воєнних дій .

28

Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманності навіть щодо ворога.

Учасники Женевських конвенцій зобов'язані дотримуватися їхніх положення, якщо супротивна сторона, не бере участь у Женевських конвенціях у своїх діях також буде їх дотримуватися. Положення Женевських конвенцій обов'язкові і для нейтральних країн.

Відповідно до норм міжнародного права право сторін у збройному конфлікті вибирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим. Цей принцип, сформульований IV Гаазькою конвенцією 1907 року, знайшов своє підтвердження в І Додатковому протоколі 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року. Крім того, існує принцип, що забороняє застосування в збройних конфліктах зброї, снарядів і речовин і методів ведення війни, що можуть завдати надмірні ушкодження або принести зайві страждання. Цей принцип у своєму початковому виді — недопущення зайвих страждань — був уперше сформульований Петербурзькою декларацією 1868 року.Таким чином, міжнародне право обмежує законні засоби і методи ведення війни.Під засобами ведення війни розуміються зброя й інші засоби, застосовувані збройними силами у війні для заподіяння шкоди і поразки супротивника.

Методи ведення війни — це способи застосування засобів війни.Відповідно до міжнародного права цілком заборонені такі засоби ведення війни:

вибухові і запальні кулі (Санкт-Петербурзька декларація про скасування використання вибухових і запальних куль 1868 року);

кулі, що розвертаються або сплющуються в людському тілі (Гаазька декларація про заборону вживати кулі, що легко розвертаються або сплющуються в людському тілі, 1899 року);

отрути й отруєна зброя (IV Гаазька конвенція 1907 року); задушливі, отруйні та інші гази, рідини і процеси (Женевський

протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших таких газів і бактеріологічних засобів 1925 року);

біологічна зброя (Конвенція про заборону розроблення, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) зброї і токсинів та їхнього знищення 1972 р. і Женевський протокол 1925 року);

засоби впливу на природне середовище, що мають широкі довгострокові наслідки в якості засобів руйнації, завдання шкоди або заподіяння шкоди іншій державі (Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року);

будь-яка зброя, основна дія якої полягає в нанесенні ушкоджень осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів, та ін.Щодо можливості застосування ядерної зброї, як у міжнародному праві, так і воєнній доктрині більшості держав існує така точка зору. Оскільки прямої заборони використовувати ядерну зброю в міжнародному праві немає, ядерні держави (признаючи в цілому згубність застосування такої зброї)

29

обґрунтовують правомірність її використання при здійсненні права на колективну й індивідуальну самооборону, при нанесенні відповідного ядерного удару.

Проте, з іншого боку, у міжнародному праві є норми про заборону засобів і методів ведення війни, що спричиняють надмірні руйнації, що мають не вибіркову дію, норми про захист цивільного населення під час війни і т.д., положення яких непрямим чином можуть бути застосовані і до ядерної зброї. Тому вважається обґрунтованим віднесення ядерної зброї до заборонених засобів і методів ведення війни.

У 1981 році була підписана Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, що можуть вважатися такими, котрі наносять надмірні ушкодження або мають не вибіркову дію (ратифікована СРСР у 1982 році).

До Конвенції додаються три Протоколи: Протокол про осколки, які не можна знайти (Протокол І), Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв (Протокол II), Технічний додаток до Протоколу про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв, Протокол про заборону або обмеження застосування запальної зброї (Протбкол III).

Відповідно до Протоколу І забороняється застосовувати будь-яку зброю, основна дія якої полягає в нанесенні ушкоджень осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів.

Протокол II (у зв'язку з внесенням поправок він одержав нову назву: «Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв, із поправками, внесеними 3 травня 1996 року») стосується застосування на суші мін, мін-пасток та інших пристроїв, визначення яких міститься в даному документі, у тому числі мін, установлюваних із метою перешкодити подоланню прибережних смуг, водних шляхів або рік, але не належить до застосування протикорабель-них мін на морі або на внутрішніх водних шляхах.

Під «мінами» розуміються будь-який боєприпас, установлений під землею, на землі або поблизу землі або іншої поверхні і призначений для детонації або вибуху від присутності, близькості або безпосереднього впливу людини або засобу, що рухається, і «дистанційно встановлювана міна» означає будь-яку в такий спосіб визначену міну, встановлену за допомогою артилерії, ракет, мінометів або аналогічних засобів або скинену з літального апарату.

«Міна-пастка» — це пристрій або матеріал, що призначений, сконструйований або пристосований для того, щоб вбивати або заподіювати ушкодження, і який спрацьовує зненацька, коли людина доторкається або наближається до предмету, що здається нешкідливим, або чинить дію, що здається безпечною.

Забороняється використовувати міни, міни-пастки у разі нападу, оборони або в порядку репресалій проти цивільного населення як такого або проти окремих цивільних осіб.Забороняється також невибіркове застосування мін, тобто:

а) не на військовому об'єкті або не з метою, спрямо ваною на нього;

30

б) способом або засобом доставления, що не дозволяє спрямовану дію по конкретному військовому об'єкту;

в) якщо воно може спричинити випадкові втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб, шкоду цивільним об'єктам або те й інше разом, що були б надмірні стосовно очікуваної конкретної і безпосередньої військової переваги.

Забороняється застосування мін, що не є дистанційно встановлюваними мінами, мін-пасток у будь-якому місті, селищі, селі або в іншому районі з аналогічним зосередженням цивільних осіб, де бойові дії між сухопутними військами не ведуться або не вважаються неминучими, крім випадків, коли:

а) вони встановлені на військовому об'єкті або в безпосередній близькості від військового об'єкта, що належить супротивній стороні або знаходиться під її контролем; або

б) прийняті заходи для захисту цивільних осіб від їхнього впливу, наприклад установлені попереджуючі знаки, виставлена варта, опубліковані попередження або виставлене огородження.

Про будь-яку установку або будь-яке скидання дистанційно встановлюваних мін, що можуть мати наслідки для цивільного населення, провадиться ефективне завчасне оповіщення.

Забороняється при будь-яких обставинах застосовувати:а) міни-пастки у вигляді переносного предмета, що здається

нешкідливим, який призначений для поміщення в нього вибухової речовини і для вибуху при доторку або наближенні до нього;

б) міни-пастки, що яким-небудь чином з'єднані або асоціюються з міжнародно визнаними захисними сигналами; хворими, пораненими або мертвими; місцями поховання; медичними об'єктами, устаткуванням або транспортом; дитячими іграшками; продуктами харчування; кухонним посудом; предметами явно релігійного характеру; історичними пам'ятниками і т.п.

Сторони в конфлікті повинні реєструвати розташування всіх попередньо запланованих мінних полів, установлених ними, і всіх районів, у яких вони в широких масштабах і відповідно до попереднього плану використовували міни-пастки.Всі реєстраційні документи підлягають збереженню сторонами, що після припинення активних військових дій вживають усіх необхідних і відповідних заходів для захисту цивільних осіб від небезпеки мінних полів, мін і мін-пасток.

Протокол III поширюється на «запальну зброю», тобто зброю або боєприпаси, що у першу чергу призначені для підпалу об'єктів або заподіяння людям опіків за допомогою дії полум'я, тепла або того й іншого разом, що виникають у результаті хімічної реакції речовини, доставленої до цілі (вогнемети, фугаси, снаряди, ракети, гранати, міни, бомби, ємкості з запальними речовинами).

Забороняється піддавати цивільне населення або цивільні об'єкти нападу з застосуванням запальної зброї.

Забороняється також перетворювати ліси або інші види рослинного покрову в об'єкт нападу з застосуванням запальної зброї, за винятком випадків,

31

коли такі природні елементи використовуються для того, щоб укрити, сховати або замаскувати комбатантів або інші військові об'єкти, або коли вони самі є військовими об'єктами.

Використання авіації з погляду міжнародного права признається допустимим, проте її не можна використовувати проти невоєнних об'єктів, проти мирного населення і т.п.Відповідно до міжнародного права заборонені також такі методи ведення війни:

зрадницьки вбивати або ранити мирне населення або супротивника; вбивати або ранити супротивника, що здався і склав зброю; повідомляти тому, хто обороняється, що у разі опору пощади

нікому не буде; незаконно користуватися парламентерським прапором або

прапором держави (нейтральної), що не бере участь у війні, прапором або знаками Червоного Хреста та ін.;

примушувати громадян ворожої сторони брати участь у військових діях проти своєї держави;

геноцид під час війни; убивство парламентера й осіб, які його супроводжують (трубача,

сурмача, барабанщика); атака, бомбардування або знищення санітарних установ,

госпітальних суден, транспортів, літаків, санітарного персоналу; винищування або захоплення ворожої власності, крім випадків

військової необхідності; бомбардування незахищених міст, портів, селищ, жител, історичних

пам'ятників, храмів, госпіталів, не використовуваних у воєнних цілях; знищення культурних цінностей, історичних та інших пам'ятників,

місць відправлення культів, або їхнє використання для забезпечення успіху у воєнних діях;

деякі інші дії.Щодо заборонених методів ведення війни Додатковий протокол І 1977

року до Женевських Конвенцій 1949 року закріплює концептуальне положення, що стає визначальним принципом стосовно таких методів ведення війни: «Забороняється вбивати, наносити поранення або брати в полон противника за допомогою віроломства». У п. 1 статті 37 даного протоколу віроломство визначається як «дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і змусити його повірити, що він має право на захист або зобов'язаний надати такий захист згідно з нормами міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, з метою обману такої довіри». Отже, віроломство — це зобов'язання, що вселяють довіру противнику, але зумисне порушувані для одержання воєнної переваги.Від віроломства слід відрізняти воєнну хитрість — дії відвертаючого характеру, спрямовані на дезорієнтацію противника. Прикладом таких хитрощів є: використання маскувань, пасток, несправжніх операцій і дезінформація (стаття 37 Додаткового протоколу). Воєнна хитрість у період збройних конфліктів припустима і не суперечить міжнародному праву.

32

2.3. Врахування норм МГП під час організації бою.На дипломатичній конференції 1974-1977 рр. було прийнято рішення

про запровадження посади юридичного радника і заявлено про те, що він повинен працювати при воєнному командуванні. І його завданням є надання юридичної допомоги командиру з права війни. Це положення знайшло своє відображення в Додатковому протоколі 1 від 10 липня 1977 р. до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Дане положення стало значним кроком вперед і встановило обов'язок призначати на відповідних командних рівнях юридичних радників, відповідальних за попередження і недопущення порушень міжнародного гуманітарного права.

Автори статті 82 Протоколу 1 передбачили наявність юридичних радників у відповідних органах військового управління. Юридичні радники, як відповідні фахівці в складі військової частини, повинні надавати рекомендації, брати участь в процесі прийняття рішень, які стосуються проведення воєнних операцій, а також консультувати військовослужбовців з питань вивчення та розповсюдження знань про міжнародне гуманітарне право у частинах.

Стаття 82 Протоколу 1 "Юридичний радник у Збройних Силах" передбачає що, сторони договору "в будь-який час сторони, що перебувають в конфлікті, в період збройного конфлікту забезпечують наявність юридичних радників, які могли б, коли це необхідно, давати військовим командирам на відповідному рівні консультації про застосування Конвенції і даного Протоколу…" .

Сторони, які ратифікували Додатковий протокол №1, таким чином взяли на себе обов'язок призначати юридичних радників при військових командирах, з тим, щоб вони консультували командирів з питань, пов'язаних з Женевськими конвенціями і Додатковим протоколом 1.

Відповідно до конвенції вибір методів і засобів виконання цього зобов'язання залишено на вирішення сторін договору і сторін у збройному конфлікті. Стаття 82 Додаткового протоколу 1 не визначає рівень органів військового командування і управління, в якому повинні бути призначені юридичні радники. Якщо виходити із доповідей, наданих країнами що ратифікували Додатковий протокол 1, то жодна країна, за виключенням Швейцарії, не призначала юридичного радника при штабах нижче рівня дивізії.

Наприклад, в Федеративній Республіці Німеччині діє повномасштабна система юридичних радників, яка була створена в 1956 р. - таким чином ФРН виконала свої зобов'язання по статті 82 Додаткового протоколу 1 ще до того, як Протокол було прийнято.

В ФРН юридичні радники були призначені до всіх воєнних штабів і установ від дивізії і вище, а з 1970 року - до начальників штабів родів військ і заступника начальника штабу Федеральних Збройних Сил. В даний час 108 юридичних радників працюють у 51 військовому штабі та установі. Подібна система прийнята і в Нідерландах, де призначено 30 юридичних радників. В доповіді, поданій Італією, відмічається, що потреба в юридичних радниках може існувати і на більш низьких рівнях командування і управління, наприклад

33

в штабах бригад та нижчого рівня, якщо відсутня можливість контакту з командуванням дивізії.

В Швейцарії на даний час юридичні радники уже працюють на бригадному рівні.Ратифікувавши Додаткові протоколи 1977 р. до Женевських конвенцій 1949р., Україна взяла на себе зобов'язання розповсюджувати знання про норми МГП серед військовослужбовців, а також серед цивільного населення.

У відповідності до статті 82 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року (Протокол 1), який ратифікований Україною 25 січня 1990 року, в Збройних Силах України введено штатні посади юридичних радників. Статтею 99 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року, виконання обов'язків юридичного радника покладено на юрисконсульта військової частини та офіцерів юридичної служби всіх рівнів. Це офіцери, які мають вищу юридичну та військову освіту, постійно проходять службу у Збройних Силах в якості юрисконсультів або офіцерів юридичних служб відповідних органів військового управління.

В мирний час юридичні радники зобов'язані брати участь у навчанні нормам МГП, які застосовуються в період збройних конфліктів, а саме:

навчання у вищих військових навчальних закладах;навчання особового складу штабів;навчання офіцерів підрозділів нижчого рівня;навчання солдат та офіцерів, особливо в умовах оперативно-бойових

завдань.У воєнний час завдання юридичних радників носить превентивний

характер. Вони пов'язані із застосуванням і дотриманням норм міжнародного гуманітарного права (далі МГП). Виходячи з цього, юридичні радники повинні давати висновки на відповідність нормам МГП запланованих та здійснюваних операцій.

В мирний час на юридичного радника у Збройних Силах України можуть бути покладені наступні обов'язки:

1. Юридичний радник (він же юрисконсульт) координує роботу з вивчення норм і приписів міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів, права війни) у органі військового управління, об'єднанні, з'єднанні, військовій частині, військовому навчальному закладі, установі, організації Збройних Сил, надаючи при цьому необхідну методичну допомогу.

2. Вивчення МГП здійснюється шляхом включення його тематики до програм бойової підготовки військ, гуманітарної та професійної підготовки військовослужбовців і працівників (не військовослужбовців) в обсязі тих питань, що визначені в наказі начальника Генерального штабу Збройних Сил України "Про організацію навчання військовослужбовців Збройних Сил України основним положенням міжнародного гуманітарного права" від 11 березня 1997 року № 30 та інших наказах начальника Генерального штабу Збройних Сил України і Міністра оборони України.

3. У вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів вивчення МГП здійснюється в межах

34

навчальної дисципліни "Основи законодавства України", викладання якої проводиться викладачами-юристами, а де їх немає - юрисконсультами.

4. В кожній військовій частині, де проходять військову службу військовослужбовці строкової служби, юридичний радник систематично (не менше 2 разів на рік) перед початком навчального періоду проводить навчання з командирами взводів і рот по вивченню МГП з тим, щоб у подальшому вони самі проводили відповідні заняття зі своїми підлеглими.

5. Під час проведення командно-штабних навчань юридичний радник бере в них участь, безпосередньо виконуючи свої функції, а також з допомогою навчальних вправ оцінює, яким чином особовий склад засвоїв положення МГП.

6. В разі необхідності юридичний радник доповідає командуванню про незадовільне засвоєння норм МГП особовим складом з метою ліквідувати причини, які до цього призвели.

7.Надавати інформацію та консультації окремим військовослужбовцям у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків, пов'язаних із застосуванням норм і приписів МГП.

Під час збройних конфліктів юридичний радник зобов'язаний:1. Візувати службові документи перед прийняттям відповідним

командуванням рішення про ведення воєнних операцій (бойових дій) з точки зору відповідності їх нормам і приписам МГП. При цьому він надає необхідну допомогу командуванню у вирішенні складних питань і вибору способу дій, які були б одночасно і законними, і ефективними.

2. Надавати допомогу командуванню у вирішенні правових питань, що виникають, та усуненні перешкод, що можуть виникнути при реалізації воєнних операцій (бойових дій). У випадку необхідності бере в них безпосередню участь.

3. Знайомитися з планами майбутніх воєнних операцій (бойових дій) з метою відповідності їх нормам і вимогам МГП.

У випадку невідповідності дій командування положенням МГП юридичний радник нагадує йому відповідні вимоги МГП і, зокрема, статті 87 (обов'язки командирів) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1).

Коли порушення МГП не усувається, юридичний радник зобов'язаний доповісти про це, як в усній, так і в письмовій формі вищому командуванню.

4. Юридичні радники із числа офіцерів Правового управління, юридичних служб головних командувань видів Збройних Сил, оперативних командувань беруть участь в оперативному плануванні, візуючи службові документи на відповідність їх нормам і приписам МГП.

5. На юридичного радника на початковій стадії покладається фіксація і проведення розслідувань порушень МГП, скоєних як своїми військовослужбовцями, так і учасниками супротивної сторони.

Але у будь-якому випадку командир, якому надане право приймати рішення, несе відповідальність за здійснену військову акцію, а висновок (порада) юридичного радника є однією із багатьох складових процесу прийняття остаточного рішення командиром, яке повинно враховувати

35

необхідність дотримання і виконання норм МГП і права збройних конфліктів. Юридичний радник несе відповідальність тільки за власні помилки, які мали місце в ході виконання своїх обов'язків. Командир же буде нести відповідальність як за порушення норм МГП допущені ним особисто, так і за порушення, допущені його підлеглими, які він міг припинити, але не припинив.

Стаття 87 Додаткового протоколу 1 передбачає, що командири повинні забезпечувати дотримання норм МГП, запобігати порушенням і повідомляти про них компетентні органи, а також в необхідних випадках порушувати дисциплінарне або кримінальне провадження відносно тих осіб, які допустили порушення норм МГП.

На сьогодні проникнення права у воєнне мистецтво - це об'єктивна закономірність. Командири при здійсненні військових операцій зобов'язані враховувати та виконувати вимоги міжнародного гуманітарного права щодо захисту жертв збройних конфліктів та обмеження засобів і методів введення бойових дій. Таким чином, право безпосередньо впливає на здійснення та виконання військових операцій у збройних конфліктах як міжнародного, так і не міжнародного права.


1. Який правовий статус учасників бойових дій і миротворчих операцій ?2. Які є норми МГП під час організації бою?3. Які заборонені методи ведення воєнних дій?






36


Розділ МГП


Тема 1. “ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ.”Урок №_____. (теоретичний)Навчальні питання

1. Кодекс поведінки учасника бойових дій.2. Обмеження під час війни.3. Правила поведінки з пораненими на полі бою супротивником.4. Правила поведінки з цивільним населенням під час бойових дій.



протоколів до них про захист жертв війни.Виховувати в учнів повагу до людей з урахуванням загальнолюдських

цінностей та норм МГП, не зважаючи на колір шкіри, віросповідання тощо.



Хід уроку




37



ІІ. Вивчення нового матеріалу (30хв.)2.1. Кодекс поведінки учасника бойових дій .Вимоги міжнародного гуманітарного права щодо правового статусу

учасників бойових дій та миротворчих операцій. Глибоке знання військовослужбовцями норм права війни сприяє не

тільки гуманізації збройних конфліктів, але й їх запобіганню, стабілізації мирних взаємовідносин між державами.

Право війни – це спроба держави установити певний мінімум норм і правил поведінки сторін, які втягнуто у збройний конфлікт. Такі норми поведінки викладені у міжнародних угодах і визначаються практично всіма членами міжнародного співтовариства держав.

Право війни – не виплід пустих марень освічених гуманістів, що вирішили олюднити війну. Ні, воно народилося на теренах бойовищ, створене і оформлене в горнилі війни. По суті, закони війни – ровесники воєн, а війни старі, як світ. Право війни має довгу історію, хоча у своєму теперішньому вигляді існує відносно недавно. Навіть у віддалені часи воєначальники іноді наказували військам зберігати життя бранцям та пораненим супротивника і ставитись до них добре, не чинити шкоди мирному населенню та його майну. Часто після завершення воєнних дій воюючі сторони домовлялися про обмін військовополоненими. З часом на такій основі сформувався звід загальновживаних правил ведення воєн.

Договірне оформлення правил ведення війни започатковано в 60-х роках дев’ятнадцятого століття, коли відбулися дві міжнародні конференції, на яких розглянули два конкретних питання і уклали дві угоди щодо права війни: у 1864 році в Женеві – про долю поранених на полі бою і в 1868 році в Санкт-Петербурзі – про заборону застосування розривних снарядів вагою менше як 400 грамів. Ці дві міжнародні конференції започаткували кодифікацію права війни на сучасному етапі. Услід за ними відбулися дві мирні конференції в Гаазі – у 1899 і 1907 роках, головною метою яких було досягнення угод про методи і засоби ведення воєн. Саме з того часу ми говоримо про Женевське та Гаазьке право.

Гаазьке право трактує методи воєнних операцій, а Женевське – захист жертв війни. Відтоді право війни постійно вдосконалювалося заради забезпечення кращого захисту жертв і змін у відповідності з реаліями нових конфліктів та воєн.Зримим результатом усіх цих зусиль стали чотири Женевські конвенції 1949 року щодо захисту поранених, хворих і осіб, що постраждали від корабельних катастроф, військовополонених і цивільного населення, та два Додаткових протоколи до них 1977 року. Особливо важливі для воєначальників норми, які регулюють засоби і методи ведення бойових дій, що містяться в Гаазьких

38

конвенціях та у вищевказаних Протоколах, оскільки вони вводять систему обмежень, яка дозволяє уникнути надмірних страждань та руйнувань.

Після кошмару другої світової війни міжнародне співтовариство у 1945 році в Статуті Організації Об’єднаних Націй по суті поставило війну поза законом і оголосило протиправним використання державами воєнних засобів, що є можливим лише для самооборони або ж для організації колективної безпеки за уповноваженням Ради Безпеки ООН. Члени ООН у своїх міжнародних відносинах повинні утримуватись від погроз або застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності держав або ж інших заходів, несумісних із завданнями Організації Об’єднаних Націй (ст.2(4) Статуту ООН). І все ж реальність, на жаль, продовжує залишатися такою, що війни й конфлікти все ще відбуваються, і закони, які спрямовані на обмеження насильства і полегшення страждань, важливі, як ніколи.

Роль Збройних Сил змінилася. Фактично їх основна функція зводиться до відвернення воєн засобами переконання. У випадку ж виникнення війни їх завдання – утримувати конфлікт у певних рамках, щоб не допустити його ескалації. Збройний конфлікт за своєю суттю не може бути гуманним. У кращому випадку збройний конфлікт може провадитися раціонально, тобто фахово, із дотриманням оперативних принципів, що не виходять за рамки права війни. Повага до права війни і його норм не тільки диктується здоровим глуздом, але й є найважливішим інструментом, що дозволяє воєначальнику уникнути хаосу.

Право війни не вимагає від воєначальника дотримання норм, які він не може поважати. Воно вимагає виконати завдання шляхом співставлення воєнних і гуманітарних факторів, які є визначальними у момент прийняття рішення. Вимоги, що диктуються воєнною необхідністю, слід виконувати, не виходячи за рамки принципу достатності з точки зору досягнення мети операції, що планується. Воєнна необхідність, з одного боку, і міркування гуманітарного характеру щодо жертв воєнних дій – з іншого – це іноді різноспрямовані вектори, що стримують один одного.

З одного боку, ставиться вимога перемогти і, як наслідок, виникає прагнення використати будь-які засоби для досягнення перемоги, з іншого, і це обнадіює, є усвідомлення, що людське життя цінне, що катувати негуманно, що війна – це ненормальний стан і ведеться вона не задля зруйнування цивілізації, а для досягнення кращого миру.

Скептики вважають, що війна за своєю природою перебуває за межами права, що початок війни – це кінець права. Але незважаючи на це існує переконливий доказ на користь дотримання гуманітарних норм, а саме – страх відплати. Більше того, знаючи, що відлуння озлоблення, викликане нелюдським ставленням, довго звучить після закінчення воєнних дій, у власних інтересах воюючих сторін – діяти стримано. Милосердя іноді діє настільки ж в інтересах переможця, як і переможеного.

Потреба в поширенні знань про право війни з’явилася одночасно з виникненням самого права. Щоб поважати закон, його потрібно знати. Історія війни відає чимало жорстокостей: різанину, катування, ґвалтування, грабіжництво, страти без суду і слідства... Через це потреба обмежити і

39

покласти край варварству існувала завжди. Руйнівна могутність технічно вдосконаленої зброї (наприклад, отруйних газів, біологічної та бактеріологічної зброї, мін-пасток та інших видів) роблять цю необхідність ще загальнішою.

Для досягнення кращих результатів поширення знань має провадитись за мирного часу. Якщо ж збройний конфлікт розпочався, то запізно поширювати знання про право війни, оскільки влади, яких це торкається, переймаються тепер іншими першочергового значення, які повністю виключають будь-які аргументи на користь гуманних дій.

Якщо держава ратифікувала Женевські конвенції і Додаткові протоколи до них, то це ще не все. Окрім офіційних зобов’язань розповсюджувати тексти цих документів, потрібна щира політична воля застосувати їх насправді, їх зміст та інструкції про їхнє застосування мають бути відомі особам, які відповідають за їх виконання, для того щоб вони змогли в потрібний момент вжити відповідних заходів. Тож поширення знань є обов’язковим. Необізнаність із міжнародним гуманітарним правом вимірюється життям людей.

Держави, що стають учасниками Женевських конвенцій, зобов’язуються поширювати знання про них, тобто прагнути до того, щоб тексти цих конвенцій були якнайширше відомі як за мирного, так і за воєнного часу. З цього виходить, що дії всіх, хто дотримується порядку і дисципліни та поводиться відповідно до положень даного навчального посібника, перебуватимуть завжди у відповідності з нормами і принципами права війни.

Кодекс поведінки учасника бойових дій. Цивілізовані країни світу вже давно досягли згоди дотримуватись вимог

міжнародного права, і в першу чергу тому, що це відповідає їх власним інтересам.Україна, ставши повноправною учасницею цих Конвенцій, взяла на себе обов’язки виконувати, так і розповсюджувати норми права війни, міжнародного гуманітарного права.

Безпосередньо для військовослужбовців, які приймають участь у військових конфліктах чи бойових діях, міжнародне гуманітарне право отримало назву: “Кодекс поведінки учасників бойових дій”.

Військовослужбовець є захисником народу і держави і повинен знати і поважати право війни. Наша держава разом з 164 країнами світу взяла на себе зобов’язання, а саме:

1. однаковий догляд за пораненими як зі свого боку, так і боку противника;

2. повага фізичної недоторканості, честі, гідності, сімейних прав, моральних устоїв і релігійних переконань особи;

3. заборона тортур і жорстокого поводження, страти без суду і безпощадного знищення, депортації, взяття заложників, мародерства, грабувань і знищення цивільних об’єктів;

4. право делегатів Міжнародного комітету Червоного Хреста відвідувати осіб, які знаходяться у полоні чи в ув’язненні, і мати з ними розмову без свідків.

40

Відповідно до Гаазької та Женевських конвенцій громадяни держав-супротивників розподіляються на “комбатантів”, цивільних осіб. Термін “комбатант” означає будь-яку особу, що входить до складу збройних сил, окрім осіб із складу медичного і духовного персоналу. Цивільною особою є будь-яка особа, що не належить до збройних сил і не бере участі в повстанських масових виступах. Цивільне населення складається з усіх осіб, які є цивільними особами. Присутність серед цивільного населення окремих осіб, які не підпадають під визначення цивільних осіб, не позбавляє це населення цивільного статусу. Журналісти, які перебувають в небезпечних фахових відрядженнях у районах збройних конфліктів, вважаються цивільними особами.

Право війни надає захист певним категоріям осіб. До числа вище зазначених осіб входять:

1. військово-медичний персонал - це персонал, призначений винятково для медичної діяльності, управління медичними закладами і для медичних перевезень.

2. військовий духовний персонал - до духовного персоналу відносяться особи, як військові, так і цивільні, які виконують винятково духовні функції.

Відповідно до цього визначено правила для військовослужбовця, які полягають:

1. Бути дисциплінованим, пам’ятати, що порушення права війни дискредитує державу, армію, військовослужбовців і зміцнює противника.

2. Вести бойові дії дозволяється тільки проти комбатантів противника і нападати лише на військові об’єкти.

3. Не спричиняти руйнувань більше, ніж необхідно для виконання бойового завдання.

4. Не битися з противником, який вибув зі строю або здається (необхідно роззброїти і передати по команді).

5. Підбирати поранених і хворих і надавати їм допомогу незалежно від того, на чиєму боці вони воюють.

6. Поводитися гуманно з усіма цивільними особами і захопленим противником.

7. Забороняються фізичні або психічні тортури військовополонених при допитах.

8. Забороняється взяття заручників. 9. Утримування від будь-яких актів помсти. 10. Ставитися з повагою до осіб і об’єктів з емблемою Червоного

Хреста, Червоного Півмісяця, з білим прапором і з емблемами, якими позначені культурні цінності.

11. Ставитися з повагою до чужої власності. Грабування забороняється. 12. Утримувати інших і перешкоджати їм в порушенні цих правил,

негайно доповідати по команді. Нормальне життя будь-якого суспільства неможливо, якщо в ньому

відсутній порядок особливо в загрозливий для держави період, пов’язаний з

41

воєнним часом чи веденням бойових дій по захисту своїх інтересів.Відповідно до взятих на себе міжнародних обов’язків Україна випрацювала кримінальне право щодо поведінки військової особи у воєнний час або в бойовій обстановці і міри покарання за військові злочини у цей час.

Як серйозні порушення кваліфікуються такі дії, якщо вони не виправдані воєнною необхідністю і здійснюється незаконно і самочинно:

1. здійснюване в значних масштабах нищення майна; 2. здійснюване в значних масштабах присвоєння майна; 3. напад на осіб, про яких відомо, що вони причинили участь у

бойових діях; 4. напад на цивільне населення або цивільних осіб; 5. напад не вибіркового характеру, який зачіпає цивільне населення

або цивільне майно, коли відомо, що такий напад викличе надмірні втрати серед цивільного населення і завдасть надмірної шкоди цивільним об’єктам;

6. неправомірний напад на чітко видимі об’єкти, що є культурною цінністю;

7. напад на місцевості, що не обороняється, і демілітаризовані зони; 8. напад на обладнання і споруди, що утримують небезпечні сили,

коли відомо, що такий напад завдасть надмірної шкоди цивільному населенню. Серйозним порушенням визначається віроломне використання

таких знаків і сигналів:розпізнавальних знаків, якими відмічені особи та об’єкти, що

користуються особливим захистом;інших захисних знаків, які визнані правом війни;

розпізнавальних знаків, що використовуються для позначення медичних служб і формувань цивільної оборони.

Окремо необхідно зазначити, що з набуттям незалежності Україна активно включилася в миротворчий процес щодо створення та зміцнення міжнародної системи безпеки. За минулі роки наша держава досягла в цьому значних успіхів і широкого визнання своїх заслуг у міжнародній спільноті. Вагомий внесок у справу миротворчої діяльності роблять Збройні Сили України. Їх представники широко залучаються до участі в миротворчих операціях як одного з виду такої діяльності. Створилась унікальна ситуація, коли збройні сили, які в усі часи вважалися основним засобом ведення війни, поступово беруть на себе абсолютно непритаманну, на перший погляд, для них функцію – миротворчу. Міністр оборони України при визначенні завдань військам, їх миротворчу місію назвав одним з головних напрямків діяльності. За вісім років у складі миротворчих сил пройшли службу більше 9 000 громадян України.

Участь військового контингенту України в миротворчих операціях ООН є хорошою шкалою для Збройних Сил України у плані набуття досвіду врегулювання збройних конфліктів, ознайомлення з досвідом організації та дії армій іноземних держав, набуття практичних навичок у бойових умовах.

Миротворчі операції сприяють, крім того, зміцненню взаємовідносин між військовослужбовцями різних країн, створюють своєрідний клімат довіри

42

та військового братерства. Військові підрозділи однієї держави підтримують дії підрозділів іншої, дуже часто при цьому ризикуючи життям своїх військовослужбовців.

Аналіз проведених миротворчих операцій виділяє їх найголовніші завдання, до яких відносяться:

надання гуманітарної допомоги і забезпечення умов її доставки;сприяння реалізації та захисту прав людини;нагляд за примиренням та припиненням вогню;розділення ворогуючих сторін уздовж визначеного кордону;роззброєння військових та воєнізованих формувань;виконання обов’язків цивільних адміністрацій;надання допомоги біженцям та їхня репатріація;сприяння реконструкції і розвитку.

Таким чином, активна участь у діяльності ООН за підтримання міжнародного миру і безпеки є, безумовно, одним із найважливіших зовнішньополітичних здобутків нашої держави і має велике значення для підвищення політичного авторитету України на світовій арені та в Європі зокрема, її ролі у створенні Європейської системи безпеки.

2.2. Обмеження під час війни.ОСНОВНІ ПРАВИЛА МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА 1. Бойові дії повинні вестися комбатантами проти військових цілей. 1.1. Забороняється вести бойові дії проти цивільного населення. 1.2. Забороняється нападати на об’єкти цивільного призначення

(житлові будинки, лікарні, школи,…) 1.3. Забороняється використовувати цивільне населення для захисту

військових об’єктів. 1.4. Комбатантам забороняється маскуватися під цивільне населення. 1.5. Забороняється використовувати голод як метод ведення війни проти

цивільного населення. 1.6. Забороняється нападати на об’єкти, що необхідні для виживання

цивільного населення (запаси продовольства, с/г райони, будівлі для постачання питної води, тощо)

1.7. Забороняється нападати на дамби, атомні електростанції, якщо такі удари можуть привести до великих втрат серед цивільного населення.

2. Забороняється використовувати зброю, застосування якої має невибірковий характер ( вражає цивільні та військові об’єкти, людей) та спричиняє надмірні страждання цивільному населенню.

2.1. Забороняється застосовувати певні види зброї - хімічну та біологічну зброю, засліплюючу лазерну зброю, зброю, що наносить поранення осколками, що не виявляються рентгенівським промінням, отруйні речовини, протипіхотні міни.

2.2. Забороняється віддавати наказ не залишати нікого живим чи залякувати відповідним чином.

43

3. Цивільним особам, пораненим комбатантам та військовополоненим повинно бути збережене життя, їм повинен бути наданий захист та гуманне поводження.

3.1. Ніхто не може бути підданий фізичному чи психологічному насильству, тілесному покаранню, жорстокому чи принизливому поводженню.

3.2. Забороняється сексуальне насильство. 3.3. Сторони конфлікту зобов’язані підбирати та надавати необхідну

допомогу пораненим та хворим супротивника, що знаходяться в їх владі. 3.4. Забороняється вбивати чи наносити поранення комбатантам

супротивника, що здаються в полон чи не здатні вести бойові дії. 3.5. До військовополонених слід ставитись з повагою та поводитись з

ними гуманно. 3.6. Забороняється брати заручників. 3.7. Забороняється насильницьке переміщення цивільного населення та

проведення "етнічних чисток". 3.8. Люди, що знаходяться під владою супротивника, мають право на

зв’язок з родичами, на отримання допомоги та підтримки гуманітарного порядку (продукти харчування, медичну допомогу, інше)

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ СВІДКИ СИТУАЦІЙ НАСИЛЬСТВА? Свідок - це людина, що присутня, але не залучена до ситуації, коли

життя та гідність іншої особи знаходиться в небезпеці. Свідок може прийняти рішення втрутитись безпосередньо чи опосередковано до ситуації, що склалася.

Іноді людина йде на ризик чи робить що-небудь врозріз з правилами заради того, щоб врятувати життя чи гідність іншої людини. Вчинки звичайних людей можуть впливати на події, визначати хід подій та надихати інших людей на співчуття. Люди часто роблять певні дії, незважаючи на можливі ризики та власні втрати. Це - "Вчинки" з великої букви, бо люди мали сміливість зробити їх. Для них був вибір - промовчати, закрити очі, сказати "Ні" на прохання допомоги, або захистити інших, часто невідомих їм людей. Такі дії часто пояснюють релігійними переконаннями, вихованням, властивостями характеру тощо. Але від цього вони не перестають бути Вчинками.

Такі події відбуваються по всьому світу, але про них не завжди повідомляють.

24 червня 1859 року австрійська та французька армії зіткнулись недалеко від містечка Сольферіно на півночі Італії. 36 тис. мертвих та поранених залишилося на полі бою. На наступний день серед тисяч поранених випадково опинився молодий швейцарський громадянин Анрі Дюнан. Вжахнувшись того, що він побачив, Дюнан збирає групу місцевих жінок та організує їх в загони по постачанню продовольства та води пораненим, допомагає промивати рани, організовує польовий шпиталь у церкві, збирає простирадла для бинтів, наймає туристів, що опинились там, і ці люди перев’язують рани, носять воду, пишуть прощальні листи вмираючим. Всі вони забули про національність тих, про кого піклувались.

Дюнан згодом пише книжку "Спогади про Сольферіно" в якій пропонував створити національні товариства для догляду за хворими та

44

пораненими незалежно від їх раси, національності чи релігії. Він також запропонував державам укласти угоди, в яких визначалась би робота таких організацій і гарантувалось би краще поводження з пораненими. Потім Анрі Дюнан з чотирма друзями створили Міжнародний комітет допомоги пораненим (яки незабаром був перейменований на Міжнародний комітет Червоного Хреста). Ідеї Дюнана знайшли широкий відгук. У деяких країнах були засновані національні товариства і на дипломатичній конференції в Женеві 1864 року делегати з 16 європейських країн прийняли Конвенцію про поліпшення участі хворих і поранених у діючих арміях.

В квітні 1993 року в Південній Африці боротьба проти апартеїду підходила до перемоги без кровопролиття, якого чекали і боялися.

10 квітня один з лідерів, Кріс Хані, був по зрадницьки вбитий. Зловмисники підтвердили, що вони обрали його, оскільки його смерть привела би країну до хаосу.

В цей же день до поліції зателефонувала жінка і назвала номер машини, в якій знаходився вбивця. Так сталося, що ця жінка була білою. Нельсон Мандела, лідер боротьби, звернувся до нації:

- Закликаю всіх зберігати спокій ти вшанувати пам’ять Кріса Хані, згуртовуючись в боротьбі за мир… Сьогодні від всієї душі я звертаюсь до кожного південно-африканця, чорного чи білого. Біла людини, з передсудами та ненавистю, прийшла до нашої країни. Її діяння було настільки жахливим, що вся наша нація знаходиться зараз на грані катастрофи. Інша біла жінка ризикувала життям, щоб ми дізнались про цього вбивцю та передали його правосуддю.

Це вбивство не привело до хаосу та початку расистської війни.

В 1942 році в Польщі німецькі окупаційні війська проводили політику знищення євреїв. Стефа, католичка, робітниця фабрики сховала на декілька днів єврейську жінку Ірену на прохання одного з бійців підпільного загону.. Сім’я Стефи зробила схованку в своїй квартирі. Через тиждень виявилось, що йти Ірені нема куди . Через декілька місяців чоловік Стефи вимагав, аби жінка пішла, але Стефа настояла, щоб вона залишилась. Тоді чоловік пішов з дому, що було кінцем її заміжжя. В 1944 році нацисти почали вивозити з Варшави всіх жителів крім матерів з дітьми. Для Ірени евакуація означала смерть. Коли вже всі готові були до евакуації, Стефа віддала Ірені свою дитину. Коли німець побачив її з дитиною, він наказав їй повернутися в квартиру. Стефі також вдалося залишитися з нею.

В 1993 році в Боснії-Герцеговині було організовано табори для військовополонених хорватів. До сербського селища, що знаходилося поряд, стали доходити відомості про побої та випадки смерті в таборі. Тоді лідери громади вирішили висловити свій протест. "Ми хотіли проявити свою добру волю. Ми хотіли, щоб з ними поводилися так, як нам би хотілося, щоб противна сторона поводилась з нашими співвітчизниками".

45

На початку вересня делегація жителів селища прибула до найближчого штабу та вимагала, щоб охоронці, які знущаються над ув’язненими, були звільнені. Вони попросили місцеву владу поставити охоронцями місцевих жителів. "Ми не хочемо, щоб звинувачували наше село. Ми хочемо спасти його репутацію"

З втручанням жителів села, умови утримання ув’язнених стали значно кращими.

ЩО ТАКЕ ГУМАНІТАРНИЙ ВЧИНОК? Говорячи про вчинки людей, що носять гуманітарний характер, ми

можемо виділити три основні характеристики: - захист життя та людської гідності; - стосується зазвичай того, хто за звичайних обставин не потребує

захисту; - можливе виникнення власного ризику чи втрат. Гуманітарний вчинок часто примушує діяти проти громадського тиску в

ім’я захисту жертви. Суспільство своїм тиском може сприяти захисту, а може заважати йому. Наприклад, громадський тиск типу: "не втручайся не в свої справи", чи підтримка громадською думкою колективного покарання - ускладнюють процес спасіння жертви. Можна зобразити громадський тиск у вигляді схеми:

заважає захищати (= ГРОМАДСЬКИЙ ТИСК =) сприяє захисту Але дії людини, яка зважилась на гуманітарний вчинок, можуть

вплинути на бажання інших людей допомогти. Вплинути на надання допомоги може рівень культури, соціальний стан чи релігійні переконання людини. І цей вплив може бути як позитивний, так і негативний. Обставини і почуття - це також той фактор, що впливає на вчинки людей.

Отже, гуманітарний вчинок - це дія, спрямована на захист життя і людської гідності особи, що за звичайних обставин не потребує захисту. Гуманітарний вчинок часто тягне за собою ризик або самопожертву людини, що його здійснює.

Голоси з війни 1. Коли мого чоловіка вороги забрали і посадили до табору для

полонених, чоловік зі сторони ворога приносив йому їжу та одяг. Ніхто не знав про це. Він не міг перешкодити тому, що мого чоловіка забрали, але він допомагав йому, як міг. Я би хотіла зустрітись з цією людиною. - Жінка, чий чоловік пропав без вісті на війні

2. В моєму селі був будинок. В ньому жила сім’я, яка відносилася до ворожої сторони. Мій батько захищав їх будинок і я пишаюсь цим. Люди хотіли вбити їх, примусити покинути село, але мій батько захистив цих людей. - Дочка

3. Я ходив допомагати людині, чий будинок був зруйнований під час бомбардування. Раніше ця людина вбила одного з членів моєї родини. Отже, я допомагав йому, тому що мої моральні принципи зобов’язують мене зробити це. І він не знав про те, що я знаю, що він вбив мого родича. Не дивлячись на все це, я допомагав йому. - Релігійний лідер

46

4. З нами були люди похилого віку - ув’язнені та цивільні люди ворожої сторони. Ми ставились до них гуманно, адже вони були похилого віку. Ми не могли їх звільнити, але ми добре піклувались про них. Ми не знали, що буде далі. Але з нами вони завжди були захищені і в безпеці. - Солдат

5. Ми захопили в полон багато поранених солдат, що вбивали наших людей, але ми відвезли їх до лікарів, піклувались про них. Релігія не дозволяє нам вбивати полонених чи заподіювати їм шкоду. - Тесляр, солдат у минулому

6.Там були водії гуманітарних конвоїв, які ніколи не знали: чи повернуться вони назад чи ні, ризикуючи своїм життям заради тих, кого вони навіть не знали. - Журналіст

7. Мені було 14 років, і я була в дозорі на одному з контрольних пунктів. Машина зупинилась. Під час перевірки документів виявилось, що один з пасажирів був мусульманином. Я швидко повернула йому документи і наказала водію проїжджати. Я знала, що якби я доповіла, що ця людина мусульманин, то це був би його кінець. Я зробила так, тому що я виховувалась в сім’ї на загальнолюдських цінностях. - Жінка

8. Я побачив п’ятьох наших солдат, що вели 500 мирних жителів з села до тюрми. Я знав, що вони не мали на це права. Я хотів зупинити їх, але наші солдати не дали мені це зробити. Вони навіть приготували рушниці, щоб стріляти в мене. Я пішов до свого командира та доповів йому про це. І він дав мені пістолет, щоб я зупинив їх. Маючи зброю, я зупинив їх. Ці мирні жителі до цього часу живі. - Солдат

9. Мій син взяв у полон декількох людей - спіймав 7 чи 8 з тих, хто загубився. "Я буду бити їх до смерті", -сказав він, тому що він втратив свого батька. Але наступного дня він повернувся і сказав, що дозволяє їм піти. - Мати

ЕТИЧНА ДИЛЕМА Дилема - поняття, що характеризує ситуацію вибору. Основними

характеристиками дилеми є те, що необхідно обирати між альтернативними діями (включаючи бездіяльність), та те, що кожне можливе рішення має свої переваги та недоліки. В дилемі "обрання кращого в поганій ситуації" може бути неможливим, тому що будь-яке можливе рішення буде мати наслідками певні проблеми. Крім того, до кінця не зрозуміло, якими будуть наслідки цього рішення.

У часи апартеіда в Південній Африці, Венді, біла жінка, намагалась побачити свого чорношкірого друга, який знаходився в тюрмі за свою політичну діяльність. Білі охоронці сказали їй, що білим не дозволяється відвідувати негрів. Вона пішла до коменданта тюрми. Можливо, дізнавшись, що її чоловік - редактор місцевої газети, комендант дозволив їй відвідати друга. Вона повернулась до входу тюрми і стала чекати побачення зі своїм другом. Ось як вона описує те, що сталося:

"Чекаючи біля входу, я помітила чорношкірого ув’язненого, що стояв біля входу. На обличчі в нього була відображена збентеженість та покірність - вираз людини, що готова прийняти будь-який настрій та будь-яку примху білого господаря. Він стояв так, немов би йому наказали так стояти і чекати. І тут з’явився наглядач. Проходячи мимо в’язня він зненацька замахнувся на

47

нього і став кричати. Але в його поведінці не було злості - він це робив просто заради розваги. Негр підняв руки для захисту від ударів. Однією рукою він прикривав живота, іншою - голову, та, заїкаючись, відповідав на питання та глузування. Потім наглядач став повільно рухатись в мою сторону. Він помітив, що я за ним спостерігаю, і, коли він подивився на мене, я зрозуміла, що він не тільки не відчуває ніякого сорому за свою поведінку, а, навпаки, в його очах моя біла шкіра робить мене його спільницею.

Він пройшов повз мене, явно нудьгуючи, і на декілька хвилин зник з поля зору, потім повернувся до чорношкірого в’язня. При його наближенні той зіщулився від страху, руки знов зайняли захисну позицію. Охоронцеві було дуже весело. Присутність глядачів (мене) приносило йому ще більше задоволення."


1. Яке озброєння має МВ?2. Які бойові можливості механізованого відділення?3. Як організаційна структура механізованого відділення ?


Література1. Програма предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа. 2. Єдинак Г.Є., Клименко М.М., Мисів В.М. Навчальний предмет “Захист Вітчизни”: Довідниковий посібник / Під заг. ред. Г.А.Єдинака.– Кам’янець-Подільський: Мошак М.І., 2004. – 296 с.3. Конотопенко Я.І., Томчук М.І. Організація та методика допризовної

підготовки: Навчально-методичний посібник. – К.: Вежа, 1996.

48

Захист Вітчизни 11 класРозділ Тактична підготовка


Тема 1. : "ПОНЯТТЯ ПРО ВОГНЕВУ ПОЗИЦІЮ. ПРИЙОМИ І ПРАВИЛА ОБЛАДНАННЯ І МАСКУВАННЯ ОКОПУ ДЛЯ СТРІЛЬБИ ЛЕЖАЧИ.”Урок №_____. (практичне заняття)Навчальні питання

1. Вибір, обладнання і маскування вогневої позиції.2. Обладнання окопу для автоматника, кулеметника та створення позиції

відділення.Мета: Навчити учнів поряду вибору вогневих позицій, прийомам і правилам обладнання і маскування окопу для стрільби лежачи

Місце проведення: тактичне поле.


Хід уроку






ІІ. Вивчення нового матеріалу (30хв.)

49

2.1. Вибір, обладнання і маскування вогневої позиції.

Вибір позиції:

· максимальне застосування місцевості як захисту і непомітності для противника (природні укриття: канава, урвище, каміння, дерево тощо);

· вигідність місця для спостереження за противником та ведення вогню, зостаючись непомітним;

· можливість непомітного зайняття позиції (див. схему).

Після вибору позиції та ретельного вивчення місцевості, особливо напрямків, які противник застосує для скритого підходу, треба розпочати інженерне облаштування, при цьому постійно вести спостереження за противником, маскуючи свої дії.

Зброю під час облаштування позиції треба держати поруч і бути готовим раптово відкрити вогонь по противнику.

Учні обирають вогневі позиції на місцевості в бойовому порядку відділення з урахуванням місцевості (дерев, кущів, куп каміння, розвалин тощо).

Зайняття позиції повторюють декілька разів, поки кожен не навчиться правильно займати непомітну вогневу позицію.

50

На завершення проводжу тренування з маскування позиції природними матеріалами та підручними засобами.

2.2. Обладнання окопу для автоматника, кулеметника та створення позиції відділення.

Вивчивши місцевість і переконавшись у правильності вибору місця, солдат малою саперною лопаткою вимірює і починає рити окоп для стрільби лежачи, постійно маскуючись і спостерігаючи за противником. Пересічно за станом міцності ґрунту (без каміння, коріння великих дерев тощо) солдат повинен облаштувати окоп для стрільби лежачи за 25—35 хв та продовжити його поглиблювати для можливості вести вогонь з коліна (60—75 хв), постійно спостерігаючи за противником і маскуючи позицію. За наявності часу, окоп виривається для стрільби стоячи і удосконалюється (бруствер доводиться до 30—60 см у висоту, стіни закріплюються підручними засобами: дошками або хворостом, облаштовується ніша для боєприпасів, дно окопу закривається гіллям або іншим матеріалом для збереження сухості, облаштовуються основний та запасний сектори стрільби).Солдат може обладнати як основну так і запасні вогневі позиції, а при наявності часу перейти до з'єднання свого окопу з окопами сусідів свого відділення — так створюється вогнева позиція відділення (див. схему).

51

52


1. Які основні розміри окопу для стрільби лежачі?2. На які елементи місцевості повинен звернути військовослужбовець

при виборі позиції?ІV. Домашнє завдання. (1 хв.)

Опрацювати текст підручника на сторінках ___________

Література1. Програма предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа. 2. Єдинак Г.Є., Клименко М.М., Мисів В.М. Навчальний предмет “Захист Вітчизни”: Довідниковий посібник / Під заг. ред. Г.А.Єдинака.– Кам’янець-Подільський: Мошак М.І., 2004. – 296 с.3. Конотопенко Я.І., Томчук М.І. Організація та методика допризовної підготовки: Навчально-методичний посібник. – К.: Вежа, 1996.

53



Тема 1. : "СПОСОБИ ПЕРЕСУВАННЯ НА ПОЛІ БОЮ ПІД ЧАС ДІЙ У ПІШОМУ ПОРЯДКУ.”Урок №_____. (практичне заняття)Навчальні питання1. Пересування на полі бою у наступі.2. Перебігання в складі механізованого відділення на новий вогневий рубіж.3. Переповзання.

Мета: Навчити учнів способам пересування на полі бою під час дій у пішому порядку.Місце проведення: тактичне поле.


Хід уроку






ІІ. Вивчення нового матеріалу (30хв.)2.1. Пересування на полі бою у наступі .

54

Пересування на полі бою у наступі здійснюється:

· прискореним кроком або бігом: здійснюю показ, тренування у по-вільному темпі, а потім швидше. Вишикую відділення у бойовий порядок (ланцюг) і ставлю задачі командирові відділення щодо ведення наступу (кроком та потім бігом).

· Учні тренуються пересуватися на повний зріст, а потім — пригинаючись з темпом 130—140 кроків/хв.

· У ході тренування звертаю увагу на дотримання інтервалів (6—8 м, або 8—12 кроків) та вирівнювання у бойовому ланцюгу.

· Підкреслити особливості пересування угору, вниз по схилах, по грузькій та слизькій місцевості.

· Атака переднього краю противника супроводжується прискоренням з метанням гранати і веденням вогню з автомата (кулемета) і вигуком «Ура!».

2.2. Перебігання в складі механізованого відділення на новий вогневий рубіж.

Перебігання застосовується для швидкого зближення з противником на відкритій місцевості, коли останній веде активний прицільний вогонь. Довжина перебіжки — 20—40 кроків (в залежності від інтенсивності вогню).

Послідовність:

· поставити зброю на запобіжник;

· визначити шлях руху;

· за командою («Вперед!») стрімко перебігти у визначене місце і залягти та відповзти або перекотитися трохи вбік;

· зайняти вогневу позицію та приготуватися для ведення вогню.

Показую та треную учнів по одному відрізку перебіжки роздільно.

Вишикую відділення в одну шеренгу з інтервалами 6—8 м. Та роздільно треную перебіжки з права по одному на визначену межу.

2.3. Переповзання.

55

Переповзання застосовується

· для непомітного наближення до противника;

· прихованого зайняття вигідних позицій для наступу;

· ведення оборони або спостереження за противником тощо.

Способи:

· по-пластунськи (показати, звертаючи увагу на положення зброї при переповзанні з автоматом);

· напівкарачки;

· на боку.

Усі способи в повільному темпі треную на рівній ділянці, а в подальшому з вибором вигідного рельєфу місцевості.


1. Які вимоги до військовослужбовців при пересування на полі бою?2. Які є способи переповзання?

V. Домашнє завдання. (1 хв.) Опрацювати текст підручника на сторінках ___________

Література1. Програма предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа. 2. Єдинак Г.Є., Клименко М.М., Мисів В.М. Навчальний предмет “Захист Вітчизни”: Довідниковий посібник / Під заг. ред. Г.А.Єдинака.– Кам’янець-Подільський: Мошак М.І., 2004. – 296 с.4. Конотопенко Я.І., Томчук М.І. Організація та методика допризовної підготовки: Навчально-методичний посібник. – К.: Вежа, 1996.

56



Тема 1. : "Обов’язки солдата в бою. Особиста зброя та екіпіровка солдата. ”Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання1. Обов’язки солдата в бою.2. Особиста зброя та екіпіровка солдата.

Мета: Сформувати в учнів поняття про місце та обов’язки солдата у загальновійськовому бою. Вивчити з учнями обов’язки солдата в бою, особисту зброю та екіпіровку солдата.Місце проведення: кабінет предмета «Захист Вітчизни»


Хід уроку







57

2.1. Обов’язки солдата в бою.Солдат зобов’язаний:

- знати бойову задачу взводу, свого відділення, та свою особисту; - знати бойові можливості танків інших броньованих машин

противника, їх сильні та слабкі сторони та найбільш уразливі місця;- постійно вести спостереження, своєчасно виявляти противника і

негайно доповідати про нього командирові;- сміливо і рішуче діяти в наступі, стійко і наполегливо діяти в

обороні; - знищувати противника всіма засобами; - проявляти хоробрість, ініціативу, винахідливість; - допомагати товаришам; - в бою уміло використовувати місцевість, засоби індивідуального

захисту; - уміти швидко обладнувати окопи та укриття;- захищати свого командира, а у випадку виходу командира із строю

брати на себе командування відділенням.

Солдат зобов’язаний слідкувати за витраченням боєприпасів і своєчасно доповідати своєму командиру про витрачення половини боєкомплектів.

Для успішного виконання цих обов’язків солдату необхідно наполегливо навчатись, наполегливо тренуватись, збільшувати фізичну загартованість і витривалість.

2.2. Особиста зброя та екіпіровка солдата.

До особистої зброї належить стрілецька зброя, її використовує одна людина. Інша зброя (для застосування потрібні дві і більше особи) називається колективною.

Особиста стрілецька зброя:

АК-74 (АКС-74, АК-74у) — на озброєнні командирів, стрілків та ст. стрілків, навідників-операторів БМП, навідників танків, БТР, помічників гранатометників (кулеметників в деяких випадках), членів екіпажів БМ, розвідників тощо.

РКК-74 (або КК — 7,62 мм) - кулеметників у механізованих відділеннях або МС відділеннях.

РПГ-7В — гранатометників.

58

СВД — снайперів.

Пістолети АПС чи ПМ — механіків-водіїв або водіїв.

Усі солдати і сержанти, а також деякі прапорщики та офіцери мають на озброєнні ручні осколкові гранати (РГН, РГО, Ф-1, РГД-5, РГ-42) та протитанкові фанати РКГ-3. РОГ видаються не менш однієї, а під час переходу в оборону постачаються більше гранатами РГО (Ф-1). У наступі солдату видають не менше 2 гранат РГН (РГД-5).

Кожний стрілок до автомата має не менше 5 набоїв х ЗО шт. патронів = 150 шт., а з переходом до оборони вони негайно (згідно з можливостями обстановки) отримують додаткові боєприпаси.

Екіпіровка солдата (носима):• польове спорядження;• стальний шолом;• протигаз;• мала саперна лопатка;• фляга (з водою);• плащ-накидка;• комплект польового обмундирування;• речовий мішок: казанок, кухоль, ложка, сухий пайок на один день;• аптечка АІ-1 та засоби знезараження води;• предмети особистої гігієни.

Не зважаючи на розвиток рівня озброєння, вирішальна роль у військових діях зостається за військовослужбовцем, його моральним духом і професіоналізмом.


1. Які обов’язки солдата в бою?2. Яка особиста зброя та екіпіровка солдата?


Література1. Програма предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа. 2. Єдинак Г.Є., Клименко М.М., Мисів В.М. Навчальний предмет “Захист Вітчизни”: Довідниковий посібник / Під заг. ред. Г.А.Єдинака.– Кам’янець-Подільський: Мошак М.І., 2004. – 296 с.3.Конотопенко Я.І., Томчук М.І. Організація та методика допризовної підготовки: Навчально-методичний посібник. – К.: Вежа, 1996.

59



Тема 1. : "Поняття про бій. Характеристика загальновійськового бою. ”Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання1. Поняття про бій , характеристика бою.2. Види бою та їх мета.3. «Вогонь» і його значення в бою. Види вогню.4. Маневр та його види.

Мета: Сформувати в учнів поняття про загальновійськовий бій. Вивчити з учнями види бою.Місце проведення: кабінет предмета «Захист Вітчизни»


Хід уроку






ІІ. Вивчення нового матеріалу (30хв.)2.1. Поняття про бій, характеристика бою.

60

Бій як основна форма тактичних дій військ - це організоване збройне зіткнення щодо місця, часу, ударів вогню і маневрів дій підрозділів і частин воюючих сторін, або виконання інших завдань в обмеженому районі.

Сучасний загальновійськовий бій ведеться об’єднаними зусиллями усіх військ які беруть у ньому участь із застосуванням танків, БМП, БТР, артилерії, літаків, вертольотів, а при діях на приморських напрямках кораблі та підводні човни ВМФ.

Сучасний загальновійськовий бій може вестися в умовах застосування зброї масового ураження (ЗМУ) або в звичайних умовах, практично за будь-яких погодних умов і цілодобово. Основним чинником сьогодення виступає високоточна зброя (ВТЗ), до якої можна віднести зброю, що уражає ціль з вірогідністю не менш, як 80%. Це оперативно-стратегічні, тактичні ракети, ТУР, зброя сучасних танків, артилерійських систем у тому числі РСЗВ.

Сучасний бій характеризується рішучістю високою маневреністю, динамічністю, швидким переходом від одних дій до інших.

А) Рішучість полягає в прагненні особового складу всіма наявними заходами, за короткий строк і з найменшими втратами знищити противника і здобути повну перемогу. Це досягається всебічним знанням противника сміливістю, наполегливістю і завзятям особового складу при виконані бойових завдань. Рішучість у бою забезпечується також високими морально бойовими якостями військовослужбовців, їх активністю та ініціативністю

Б) Динамічність - це здатність до швидких переміщень сил і засобів з тим щоб зайняти найвигіднішу позицію, порівняно з противником для нанесення удару по ньому при цьому поєднуючи вогневі дії з рухом. Висока динамічність досягається виучкою особового складу, знанням своїх завдань, умінням робити правильні висновки з обставин що складаються, швидко приймати рішення та злагоджено діяти на полі бою. Виходячи з обстановки що складається солдат повинен уміти знищувати противника вогнем з особистої зброї, ручними осколковими гранатами, а в рукопашному бою штиком, прикладом, піхотною лопаткою, прийомами нападу та самозахисту, виявляти при цьому хоробрість, кмітливість і допомагати товаришам.

В) Швидкий перехід від одних дій до інших: солдат завжди повинен бути готовий оборонятися; за наказом командира перейти у наступ; переслідувати противника стрімкім маршем, як у пішому порядку так і на машинах; захоплювати вигідні рубежі та райони; переходити до оборони. Усе це можливе лише тоді коли солдат уміє використовувати місцевість, швидко виривати окопи, обладнувати укриття, здійснювати маскування долати загородження, перешкоди і зони зараження, встановлювати і розміновувати проти танкові та проти піхотні міни.

61

В сучасній битві солдат повинен відміно знати і уміти користуватися зброєю, бойовою технікою, повинна бути організованість, дисципліна і висока фізична підготовка.

При діях у пішому порядку в залежності від характеру місцевості і взаємодії вогню противника солдат може рухатися:

- прискореним кроком;- бігом;- перебіжками;- по пластунські;- на карачках;- на боку.

2.2. Види бою та їх мета.

Основними видами загальновійськового бою є оборона і наступ.

Наступ-це основний вид бою і має рішуче значення у досягненні перемоги над ворогом.

Мета наступу розгром ворога у короткі строки і оволодіння важливими районами та рубежами.

Оборона здійснюється умисно або вимушено коли наступ неможливий або недоцільний.

Мета оборони відбити переважаючих сил ворога, завдати йому значних втрат, утримати зайняті позиції і створити умови для переходу своїх військ у рішучій наступ.

Зустрічний бій — різновид наступу. Це самий складний вид бойових дій. Приклад найбільшого зустрічного бою — битва під Прохоровою (1943).

2.3. «Вогонь» і його значення в бою. Види вогню.

У бою найважливіший чинник для солдата — вміння вести «вогонь» із особистої зброї та зброї колективної:

· самостійно;· у складі підрозділу (відділення, взводу, роти...);· по окремих цілях;· групі цілей;

· по наземних, надводних та повітряних цілях;· вдень і вночі за різних погодних умов;

62

· з різних положень (лежачи, з коліна, стоячи, із застосуванням упору).

Види «вогню»:

а) за напруженістю стрільби:

- одиничними пострілами; - короткими або довгими чергами; - безперервно;- кинджальний (раптово і з близької відстані).

б) за способами стрільби:

- з місця, зупинившись; - на ходу;- з борту; - з розсіюванням.

в) за видами стрільби:

- по окремих цілях; - зосереджений; - загороджувальний; - багатошаровий (вогонь артилерії — рухомий загороджувальний, масований, вогневий вал, вогневий вал під парасолькою тощо);

г) за напрямами:

- фронтальний; - фланговий; - перехресний.

Підрозділом (відділенням, взводом, ротою, батареєю, батальйоном, дивізіоном тощо).

Ведення вогню у бою тісно поєднується з виконанням маневру воїном

Без маневру війська являють нерухому ціль для противника і приречені на поразку.

2.4. Маневр та його види.

63

Сучасне озброєння (в більшості самохідне та амфібійне) дозволяє суттєво поліпшити маневреність в бою, своєчасно вивести свої підрозділи з-під удару, зосередити за короткий час значні сили у необхідному місці і зненацька нанести міцний удар по противнику з несподіваного напрямку.

Види маневру:

• охоплення — маневр, що застосовується в наступі з метою виходу на вигідні межі у фланг (фланги противника);

• обхід—глибокий маневр, що здійснюється з метою виходу для нанесення удару в тил противника;

• відхід (вихід із бою і відхід) — маневр, що застосовується з метою виведення своїх підрозділів з-під ударів противника і заняття вигідних позицій. Він може проводитися тільки з дозволу (наказу) старшого командира (начальника). Ар'єргардні підрозділи або у відділенні призначені бійці ведуть вогонь по противнику і прикривають відхід своїх підрозділів, який може вестися способами: перебіганням, переповзанням, кроком або прискореним кроком за бойовою технікою (танки, БМП, БТР), переміщуються від укриття до укриття з повернутими гарматами у бік противника з постійним веденням вогню по ньому та прикриття своїх підрозділів. Вихід із бою та відхід є найскладнішим маневром, пов'язаним з високою професійністю та морально-вольовою підготовкою командирів і солдат. Приклад, вихід із оточення військ під час фашистської навали 1941 р.


1. Як може рухатися солдат на полі бою?2. Що таке маневр та його види?3. Які бувають види вогню?



64

Захист Вітчизни 11 класРозділ Вогнева підготовка


Тема 1. : "Ручні осколкові гранати та поводження з ними. ”Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання1. Призначення, бойові властивості, загальна будова і принципи дії ручних гранат. Порядок огляду і підготовки гранат до метання.2. Заходи безпеки під час поводження з ручними гранатами. Вивчення прийомів і правил метання ручних гранат. Виконання першої вправи з метання ручних гранат.

Мета: Сформувати в учнів поняття про ручні осколкові гранати. Вивчити з учнями правила поводження з ручними осколковими гранатами








65

ІІ. Вивчення нового матеріалу (30хв.)2.1. Призначення, бойові властивості, загальна будова і принципи дії ручних гранат. Порядок огляду і підготовки гранат до метання.

Ручні осколкові гранати призначені для ураження осколками живої сили противника у ближньому бою (під час атаки, в окопах, сховища, населення пунктах, лісі, горах).

Залежно від діяльності розлітання осколків гранати діляться на наступальні та оборонні. Ручна граната РГД-5 належить до наступальних; граната Ф-1 – оборонних.

Ручні осколкові гранати комплектуються модернізованим уніфікованим запалом (УЗРГМ). Капсуль запалу загоряється в момент кидка гранати, вибух відбувається через 3,2-4 сек. після кидка.

Ручні гранати вибухають не тільки при ударі об твердий предмет або ґрунт, а й при падінні у сніг, воду тощо.

Під час вибуху утворюється велика кількість осколків, що розлітаються у різні боки.

Осколки гранати РГД-5 мають енергію, достатню для ураження живої силі радіусом до 25 м, гранати Ф-1 – до 200 м.

Середня дальність кидка гранати РГД-5 становить 40-50 метрів, гранати Ф-1 – 35-45 м. Маса заряджених гранат: РГД-5 – 310 г, Ф-1 – 600 г.

Будова ручної осколкової гранати РГД -5

Ручна осколкова граната РГД-5 складається з таких частин: корпус із трубкою для запалу, розривний заряд, запал.

66

У корпусі гранати розміщено розривний заряд, трубка для запалу і для утворення осколків. Корпус складається з двох частин: ковпака і вкладиша ковпака, піддон і вкладиша піддона.

До ковпака за допомогою манжети прикріплюється трубка. Щоб запобігти забруднення трубки, в неї вгвинчується пластикова пробка. При підготовці гранати до кидка, замість пробки в трубку вгвинчується запал.

Розривний заряд заповнює корпус і служить для розриву гранати на осколки.

УЗРГМ – уніфікований запал ручної гранати модернізований – призначається для вибуху розривного заряду. Він складається з ударного механізму і власне запалу.Ударний механізм служить для запалювання капсуля-запалювача. Він складається з трубки ударного механізму, з’єднувальної трубки, напрямної шайби, бойової пружини, ударника, шайби ударника, спускового важеля і запобіжної чеки з кільцем.Власне запал призначений для вибуху розривного заряду гранати. Він складається із втулки - уповільнювача, капсуля – запалювача, уповільнювача і капсуля-детонатора.

67

Запали завжди мають бути у бойовому стані. Розбирати запали і перевіряти роботу ударного механізму категорично забороняється.

Будова ручної осколкової гранати Ф-1Ручна осколкова граната Ф-1 призначена для ураження живої сили переважно в оборонному бою. Оскільки осколки розлітаються на значну відстань, кидати її можна тільки з укриття, БМП, танка, БТР.Граната Ф-1 складається з корпусу, розривного заряду і запалу.

68

Корпус гранати чавунний з повздовжніми і поперечними борозенками по яких він звичайно і розривається на осколки. У верхній частині корпуса є нарізний отвір для вгвинчування запалу.При зберіганні, транспортуванні і перенесенні гранати у корпус вгвинчується пластикова пробка.Призначення та будова розривного заряду і запалу гранати Ф-1 такі самі, як і гранати РГД-5. Порядок огляду і підготовки гранат до метання.Гранати і запали потрібно періодично оглядати. На корпусі гранати на трубках запалу і на самому запалі не повинно бути вм’ятин та іржі, кінці запобіжної чеки мають бути розведені і без тріщин. Несправними запалами користуватися не можна.Метання гранати складається з підготовки до метання (зарядити гранату і зайняти вихідне положення) і самого метання. На навчальних заняттях з бойовими гранатами одягають металевий шолом.Гранату заряджають за командою „Підготувати гранату”, а в бою, крім того, і самостійно.Послідовність зарядження: дістати із сумки лівою рукою, правою рукою вигвинтити пробку з трубки корпуса. Тримаючи у лівій руці гранату правою рукою дістати і розгорнути запал. Вставити запал і загвинтити його. Граната готова для метання.Гранату кидають за командою „Гранатою вогонь!” а в бою, крім того, і самостійно.

69

2.2. Заходи безпеки під час поводження з ручними гранатами. Вивчення прийомів і правил метання ручних гранат. Виконання першої вправи з метання ручних гранат.Заходи безпеки під час поводження з ручними гранатамиГранати переносять у гранатних сумках. Запали тримають окремо від гранат, при цьому кожний запал загортають у папір або клоччя. Запалами з зеленим нальотом користуватися не можна. Переносячи гранати, слід оберігати їх від поштовхів, ударів, вогню, бруду, сирості. Підмочені та забруднені гранати і запали треба протерти і висушити під наглядом командира. Не можна сушити гранати біля вогню.Заряджати гранату дозволяється тільки перед її метанням.Забороняється: розбирати бойові гранати й усувати в них несправності, переносити їх без сумок або за кільце запобіжної чеки; торкатися гранати, що не розірвалася після метання. Для практичного виконання першої вправи з метання ручних гранат готується три навчальних місця:Перше навчальне місце – вивчення умов першої вправи з метання ручних гранат та заходів безпеки у поводженні з ними, а також порядку зарядження та розрядження гранати.Друге навчальне місце – тренування прийомів метання ручних гранат.Третє навчальне місце – виконання першої вправи з метання ручних гранат.

70

Керівник навчального місця – викладач допризовної підготовки.Для кожного навчального місця розробляються навчально-тренувальні карти (НТК).За кожною НТК учень, як правило, повинен тренуватися не менше трьох-чотирьох разів.У результаті навчання учні повинні:· знати заходи безпеки у поводженні з гранатами, умови виконання першої вправи з метання ручних гранат;· вміти метати гранати з різних положень;· виконувати першу вправу з метання ручних гранат.


1. Загальна будова запалу УЗРГМ.2. Призначення та будова ручної гранати Ф-1.3. Призначення та будова ручної гранати РГД-5.



71



Тема 1. : "Стрілецька зброя та поводження з нею. Заходи безпеки при проведенні стрільб із стрілецької зброї. ”

Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання1. Призначення, будова та бойові можливості ПМ. 2. Призначення, будова малокаліберної гвинтівки, порядок її заряджання.3. Особливості приготування, проведення стрільби.4. Заходи безпеки під час поводження з гвинтівкою і патронами.

Мета: Сформувати в учнів поняття про стрілецьку зброю та необхідність дотримання заходів безпеки при проведенні стрільб із стрілецької зброї. Вивчити з учнями будову малокаліберної гвинтівки, її призначення, практично показати приготування до стрільби, заряджання і розряджання гвинтівки, виховувати витримку, спритність, впевненість у поводженні зі зброєю.






72




2.1. Призначення, будова та бойові можливості ПМ.

Пістолет Макарова, знаходиться на озброєнні з 1951 р. в деяких країнах колишнього Варшавського договору, Китаї та ін.

Призначений для ведення вогню у ближньому бою и є особистою зброєю офіцерського складу збройних сил і співробітників силових структур держав. В конструкції пістолета використана популярна схема німецького 7,65-мм Вальтера РР зразка 1927 р.

Автоматика пістолета діє на основі віддачі свобідного затвора, виконаного у вигляді пересувного кожуха ствола. Поворотна пружина затвора надягається безпосередньо на ствол. Ударний механізм куркового типу, з відкритим курком і двоперовою бойовою пружиною, яка розташована у рукоятці позаду магазина. Спусковий механізм дозволяє ведення тільки одиночного вогню. Наявність самовзводу в конструкції дозволяє робити перший постріл, при наявності патрона в патроннику, без попереднього взведення курка. Це підвищує боєготовність зброї, не знижуючи безпеки його переноски. До позитивних якостей ПМ можливо віднести його надійність, простоту зборки - розбори, дешевизну, до недоліків - не дуже зручну рукоять і недостатню по сучасним нормам місткість магазину (8 патронів). Тим не менш, як пістолет для самозахисту, ПМ знаходиться у числі кращих мирових зразків

73

ОСНОВНІ ТЕХНИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Калібр 9 ммДовжина 161 ммДовжина ствола 93 ммВага без патронів 730 гМісткість магазину 8 патронівПочаткова швидкість кулі 315 м/сШвидкострільність 30 пост/хвПрицільна дальність 50 м

2.2. Призначення, будова малокаліберної гвинтівки, порядок її заряджання.

Малокаліберна гвинтівка ТОЗ-8, калібру 5,6 мм з відкритим сектором прицілу призначення , для початкового навчання стрільби і тренування стрільців.

Будова гвинтівки:

- ствол- ствольна коробка із спусковим механізмом- затвор- рукоятка затвора- вікно для заряджання і викидання стріляної гільзи- приціл- намушник- тильна кришка- спусковий гачок- спускова скоба- ложе- шийка ложа- цівка ложе, приклад

74

Технічна характеристика гвинтівки

2.3. Особливості приготування, проведення стрільби.

Приготування до стрільби включає такі моменти:

- прийняття положення до стрільби- заряджання гвинтівки- прикладку гвинтівки

Положення для стрільби приймається у такий спосіб:

Тримаючи гвинтівку у правій руці дуловою частиною вперед, зробити правою ногою крок вперед і трохи вправо.

Нахиляючись вперед, опуститись на ліве коліно. Потім, обпершись лівою рукою об землю, опуститися на стегно лівої ноги і передпліччя правої руки. Лягти на лівий бік і швидко повернутися на живіт. Трохи розкинути ноги врізнобіч носками назовні. Гвинтівку кладуть цівкою на долоню лівої руки.

Заряджання мк гвинтівки проводиться так:

Відкривши і відвівши затвор, взяти патрон за головку великим і вказівним пальцями правої руки і проштовхнути його вперед, поки за країна гільзи наштовхнеться на торець ствола, закрити затвор.

75

Прикладка мк гвинтівки здійснюється таким чином:

Лікоть лівої руки відводиться точно під гвинтівку, цівку покласти на долоню лівої руки між великим і вказівним пальцями. Правою рукою і встановити на плечі так, щоб відчувалося прилягання до плеча всього затильника, а його середина впиралась у виїмку плеча. Кистю правої руки охопити шийку приклада, а вказівний палець накласти на спусковий гачок.

Прицілювання – це надання каналу ствола напряму, необхідного для того, щоб вразити ціль. Здійснюється прицілювання за допомогою прицілу та мушки.

На влучність стрільби суттєво впливає дихання стрільця. Якщо не затримати дихання під час спускання курка, зброя матиме значне коливання.

Слід зробити вдих, а потім неповний видих і затримати дихання на 7 – 10 секунд, прицілитися і плавно спустити курок.

2.4. Заходи безпеки під час поводження з гвинтівкою і патронами.

Забороняється:

- вести стрільбу з несправної зброї;- підходити і брати зброю на вогневому рубежі без дозволу керівника стрільби;- заряджати і передавати зброю без команди керівника- прицілюватись навіть з незарядженої зброї, якщо біля мішені перебувають люди;- спрямовувати зброю вбік, назад, а також на людей, в якому б стані зброя не була;- виносити заряджену зброю з лінії вогню;- перебування на лінії вогню осіб, які не входять до зміни, що стріляє;- залишати на лінії вогню заряджену або з відкритим затвором зброю.

ІІІ. Закріплення нових знань і вмінь учнів. (5 хв.) Дайте відповідь на питання:1. Призначення та будова пістолета Макарова (ПМ).2. Призначення та ТТХ малокаліберної гвинтівки (ТОЗ -8)3. Заходи безпеки під час проведення стрільб.V. Домашнє завдання. (1 хв.)


Література1. Програма предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа.

76

2. Єдинак Г.Є., Клименко М.М., Мисів В.М. Навчальний предмет “Захист Вітчизни”: Довідниковий посібник / Під заг. ред. Г.А.Єдинака.– Кам’янець-Подільський: Мошак М.І., 2004. – 296 с.

3.Конотопенко Я.І., Томчук М.І. Організація та методика допризовної підготовки: Навчально-методичний посібник. – К.: Вежа, 1996.

77

Захист Вітчизни 11 класРозділ Стройова підготовка


Тема 1. : "Стройові прийоми без зброї на місці.”

Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання1. Рух стройовим кроком. 2. Повороти під час руху.3. Виконання військового привітання під час руху.

Мета: Сформувати в учнів поняття про стройову підготовку, навчити їх виконувати стройові прийоми на місці без зброї.

Місце проведення: стройовий майданчик







78


2.1. Рух стройовим кроком.

Довожу норми при стройовому кроці :

швидкість руху 110-120 кроків за хвилину,

розмір кроку 70-80 см,

висота 15-20 см.

Після розповіді про стройовий крок роблю зразковий показ кроку і пояснюю.

Перша підготовча вправа: команди: "рух руками роби - раз і роби - два", відпрацьовую до повного засвоєння учнями.

Друга підготовча вправа: команди: "Рух руками з кроком на місці: роби - раз і роби - два". Вказую помилки і проводжу вивчення до повного засвоєння.

Спочатку рух - на чотири рахунки, потім на два.

Потім рух в темпі - 60 кроків за хвилину поступово переходячи до нормального темпу. Вивчення кроку на місці.

79

2.2. Повороти під час руху.

Команда "Поворот під час руху на чотири рахунки, кроком РУШ": РАЗ - учні роблять поворот і крок, а під час рахунків "два, три, чотири" продожують крок.

Вивчення повороту кругом під час руху починається роздільно на чотири рахунки за командою "Поворот під час руху роздільно" :

"Роби - раз" - учні роблять крок вперед з лівої ноги,

"Роби - два" - ставлять праву ногу на півкрока вперед і трохи вліво та різко повертаєшся у бік лівої руки на носках обох ніг,

"Роби - три" - роблять крок лівою ногою вперед,

"Роби - чотири" - приставляють праву ногу.

Потім відпрацьовується в цілому.

2.3. Виконання військового привітання під час руху.

Спочатку показую прийом в цілому, а потім роздільно:

"Роби - раз" - робиться крок лівою ногою, із постановкою ноги голова повертається в бік начальника, рука прикладається до головного убору. Ліва рука опускається вниз до стегна.

"Роби - два, три, чотири" - робляться кроки правою (лівою) ногою.

"Роби - п'ять" - з постановкою лівої ноги голова стає прямо, права рука опускається вниз,

"Роби - шість" - права нога приставляється до лівої.

Вивчення військового привітання без головного убору виконується в такому самому порядку, але за рахунок "Роби - раз" - одночасно з кроком лівою ногою і поворотом обидві руки притискаються до стегон.

Потім відпрацьовується в цілому за командами : "Військове привітання під час руху , начальник ліворуч (праворуч)" .

80


1. Назвіть норми стройового кроку.2. У яких випадках віддається військове вітання?


Література1. Програма предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа. 2. Єдинак Г.Є., Клименко М.М., Мисів В.М. Навчальний предмет “Захист Вітчизни”: Довідниковий посібник / Під заг. ред. Г.А.Єдинака.– Кам’янець-Подільський: Мошак М.І., 2004. – 296 с.


81

Захист Вітчизни 11 класРозділ Статути ЗСУ


Тема 1. : "Організація вартової служби в частині. Варта. Обов’язки чатового.”

Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання1. Призначення та завдання вартової служби, визначення варти та чатового.2. Пост , його обладнання та оснащення. 3. Положення зброї у чатового на посту. 4. Способи охорони поста. 5. Обов’язки чатового.

Мета: Сформувати в учнів поняття про вартову службу, вивчити склад варти та її призначення, обов’язки чатового.

Місце проведення: навчальне місце.





82




2.1 Призначення та завдання вартової служби.

Несення вартової служби є виконанням бойового завдання. Вартова служба призначається для надійної охорони й оборони важливих військових об’єктів, бойових прапорів, а також утримуваних на гауптвахті або в дисциплінарній частині військовослужбовців.

Вартою називають – озброєний підрозділ, споряджений для несення вартової служби. Вартова служба вимагає від військовослужбовця глибоких знань, виконання статутних обов’язків, постійної і високої пильності, дисциплінованості, ініціативи.

Варти бувають:

- гарнізонні – для охорони і оборони об’єктів гарнізонного призначення;- внутрішні – для охорони і оборони об’єктів військової частини;тимчасові – для охорони і оборони військового майна під час завантаження (розвантаження), перевезень, тимчасового складування.

До складу варти входять:

- Начальник варти;- Помічник начальника варти ( в разі потреби);- Вартові;- Водій транспортних засобів;- Помічник начальника варти по службі вартових собак;- Розвідні.

Для безпосередньої охорони і оборони об’єктів із складу варти виставляються на пости чатові.

Чатовим називають – озброєного вартового, який виконує бойове завдання з охорони і оборони дорученого йому поста.

Солдат, призначений на варту, повинен твердо вивчити обов’язки чатового, підготувати зброю і спорядження. Призначення солдатів на варту проводиться не пізніше ніж за добу до заступання в наряд. До заступання в наряд особовому складу варти надається не менше ніж дві години для підготовки до нього і

83

відпочинку. У ніч на передодні заступання в наряд, військовослужбовці, призначені на варту, не несуть ніякої іншої служби, не залучаються до роботи.

2.2. Пост , його обладнання та оснащення.

Постом називають – об’єкт, що його має охороняти і обороняти чатовий, а також місце, на якому цей об’єкт знаходиться.

Пости встановлюються – біля Бойового прапора частини, біля складів з боєприпасами, зброєю, спорядженням, біля техніки. Пости залежно від тривалості несення служби підрозділяються на:

- постійні (добові) – тризмінні;- тимчасові (частина доби) – двозмінні.

Пости повинні забезпечувати достатній огляд і зону обстрілу ( не менше 50 м), тому територію навколо поста звільняють від чагарнику, траву скошують, дерева проріджують, зайві предмети прибирають. Для оборони об’єктів викопують та обладнують окопи. В нічний час підходи до поста і об’єкта, що охороняється, освітлюється, при цьому освітлення має бути таким, щоб чатовий весь час перебував у тіні.

Пост обладнується сигналізацією, що не менш ніж з двох пунктів чатовий міг негайно викликати начальника варти, його помічника, або розвідного. На кожному посту є постовий одяг, постовий гриб, або постова будка, на внутрішньому посту є шафа. Постовий гриб (постова будка) фарбується під колір об’єкта, що охороняється.

84

На кожному посту безпосередньо біля об’єкта, що охороняється повинні бути засоби пожежогасіння :

· вогнегасники;· ящики з піском;· діжки з водою;відра і інвентар (лопати, сокири, ломи ).

2.3. Положення зброї у чатового на посту.

Чатовий на посту має тримати зброю із примкнутим багнетом (автомат із складним прикладом - без багнета, багнет - у піхвах на поясному ремені):

85

· вночі - у положенні готовності до стрільби стоячи;· вдень - у положенні "на ремінь” або в положенні готовності до стрільби стоячі;· на внутрішніх постах і на посту біля Бойового прапора військової частини (корабля ) автомати з дерев’яним прикладом - у положенні "на ремінь”, зі складним прикладом - "на груди”.

Під час гасіння пожежі чатовому дозволено тримати зброю в положенні "за спину ”.

2.4. Способи охорони поста.

Здійснюючи охорону об’єкта , чатовий патрулює в середині огорожі або обходить його по периметру між зовнішньою і внутрішньою огорожами, а також спостерігає з вишки та використовує технічні засоби охорони. Чатовий ходить за визначеним маршрутом з швидкістю, що забезпечує надійну охорону об’єкта , огляд місцевості і огорожі, а також дає змогу доповісти по засобам зв’язку начальникові варти про несення служби чи подати встановлений сигнал при проходженні пунктів сигналізації.

Чатовий є особою недоторканою. Недоторканість чатового полягає:

· в особливій охороні законом його прав;· в підпорядкуванні його лише певним особам - начальнику варти, його помічникові та своєму розвідному;· в обов’язку всіх осіб неухильно виконувати вимоги чатового, визначені його службою;· у наданні йому права застосовувати зброю у випадках, передбачених статутами.

2.5. Обов’язки чатового.

Чатовий зобов’язаний:

· знати й уміти виконувати свої обов’язки, зазначені в Статуті гарнізонної та вартової служби ЗСУ і в табелі постів;· охороняти і обороняти свій пост, нічим не відволікатися, не випускати з рук зброї й нікому не віддавати її, включаючи осіб, яким він підпорядкований;· під час виконання завдання на посту тримати зброю зарядженою, завжди готовою до застосування (але патрон у патронник не досилати);· рухаючись визначеним маршрутом , уважно оглядати підступи до поста і огорожу та доповідати через засоби зв’язку про хід несення служби у визначені табелем постів строки;

86

· не допускати до постів ближче ніж на відстань, визначену в табелі постів, нікого , крім начальника варти, його помічника, свого розвідного, та осіб, яких вони супроводжують;· уміти застосовувати засоби пожежогасіння, які є на посту;

· знати маршрути руху транспортних засобів варти (охорони) і її розпізнавальні знаки та сигнали;· почувши сигнал технічних засобів охорони, або гавкіт вартового собаки, негайно передати повідомлення до вартового приміщення;· викликати начальника варти при виявленні будь-яких неполадок в огорожі об’єкта (на посту) та вразі будь-якого порушення поблизу свого чи сусіднього поста;· не залишати самостійно поста, поки не буде змінений чи знятий.

Чатовий має відповідати лише на запитання начальника варти, його помічника, свого розвідного та осіб, які прибули з ними для перевірки.

Чатовому на посту забороняється сидіти, притулятися до чого-небудь, спати, курити, розмовляти, їсти, пити, читати, писати, справляти природні потреби, передавати і приймати будь-які предмети, досилати без потреби патрон у патронник, заходити в зону дії технічних засобів охорони.


1. Хто входить до складу варти?2. Призначення та завдання варт?3. Пост, його обладнання та оснащення?




87

Захист Вітчизни 11 класРозділ Стройова підготовка


Тема 1. : "Організація внутрішньої служби в частині. Склад добового наряду та його призначення. ”Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання1. Розміщення військовослужбовців.2. Призначення, склад і озброєння, добового наряду роти.3. Обов’язки чергового днювального роти.

Мета: Сформувати в учнів поняття про добовий наряд, вивчити його склад та призначення








88


2.1. Розміщення військовослужбовців.Солдати і сержанти строкової служби розміщуються у казармах. Для розміщення особового складу в спальних приміщеннях відводиться площа не менше 4м кв. на кожного. Ліжка у спальних приміщеннях розставляють так, щоб біля кожного з них чи біля двох зсунутих разом лишалися місця для тумбочок, у яких зберігаються дрібні предмети особистого вжитку. Постіль складається з ковдри, двох простирадл, подушки з наволочкою, матраца і підстилки. Сидіти і лягати на ліжко в обмундируванні забороняється. Шинелі, польові куртки, кожухи, головні убори зберігаються на вішалках. Спеціальний одяг для роботи зберігається у шафах або на стелажах, що знаходяться поза спальними приміщеннями.

Парадно-вихідне обмундирування і спортивний одяг тримають у кімнаті для зберігання майна. Скидаючи на ніч повсякденне обмундирування, охайно складають його на табуреті, взуття ставлять в ногах біля ліжка.

Крім спального приміщення (кімнати для розміщення роти), передбачаються: народознавча світлиця;

- кабінет командира роти;- кімната підготовки офіцерів до занять;- кімната для зберігання зброї;- кімната підготовки сержантів до занять;- кімната (місце) для чищення зброї;- кімната для побутового обслуговування;- кімната для зберігання майна роти та особистих речей в/с;- кімната (місце) для занять фізичними вправами;- кімната для вмивання;- сушарня для просушування обмундирування і взуття; - кімната (місце) для куріння і чищення взуття;- душова, туалет.

Для проведення занять у військовій частині обладнуються класи. У кімнаті для зберігання зброї вивішують перелік матеріальних засобів, у якому вказують кількість ставниць, шаф, ящиків, стендів та іншого майна. Кімната постійно охороняється добовим нарядом. Автомати, карабіни, гвинтівки, ручні гранатомети, кулемети, запасні дула для кулеметів, багнети зберігаються у ставницях, боєприпаси до зброї- у металевих шафах. У ставницях також зберігаються піхотні лопатки і протигази.

Навчальну зброю та навчальні боєприпаси, за винятком пістолетів, зберігають окремо від бойової; якщо немає окремої ставниці, дозволяється зберігати навчальну зброю разом із бойовою, при цьому місце її зберігання позначають написом "Навчальна зброя” і відокремлюють перегородкою.

89

Ставниці зі зброєю, шафи і ящики з боєприпасами, а також кімнату для зберігання зброї зачиняють на замок та опечатують мастиковими печатками; ставниці та кімнату для зберігання зброї – печаткою чергового роти; шафи і ящики з боєприпасами – печаткою старшини роти.

Розроблено норми і правила також щодо інших приміщень, кімнат, місць. Обладнують умивальники з розрахунку один кран на 5 – 7 осіб, не менш як дві ножні ванни з проточною водою для роти, душову з розрахунку один кран на 15 – 20 осіб. Для прання білизни та обмундирування відводиться пральна кімната або окреме місце (приміщення). Кімнату побутового обслуговування обладнують столами для прасування обмундирування і дзеркалами, забезпечують потрібною кількістю стільців, прасок, а також інвентарем, інструментами, приладдям і матеріалами для стрижки, дрібного лагодження обмундирування і взуття.

Казармене освітлення буває повне і чергове (неяскраве темно-синє світло ). В години сну вмикається чергове освітлення. Біля входу до казарми, в кімнатах для зберігання зброї, у коридорах, на сходах і в туалетах з настанням темряви й до світанку підримують повне освітлення. Нагляд за дотриманням встановленого освітлення та своєчасним увімкненням і вимкненням світла покладається на чергових і днювальних.

Для військовослужбовців установлено 40-годинний робочий тиждень з одним вихідним днем. Розподіл часу здійснюється таким чином, щоб забезпечити у військових частинах постійну бойову готовність і створити умови для підтримання порядку і військової дисципліни, виховання військовослужбовців, підвищення їхнього культурного рівня, проведення занять із бойової підготовки, для побутового обслуговування, відпочинку і харчування.

Розподіл часу у військовій частині впродовж доби здійснюють згідно з розпорядком дня, що визначає час виконання основних заходів повсякденної діяльності, навчання і побуту особистого складу роти. Розпорядок дня має передбачити час: для проведення ранкової фізичної зарядки, ранкового огляду, ранкового і вечірнього туалету, навчальних занять і підготовки до них, переодягання (у робочий одяг), чищення одягу і взуття, миття рук перед їжею, харчування, догляду за озброєнням і військовою технікою, гуманітарної, культурно-освітньої та спортивно-масової роботи, слухання радіо і перегляду телепередач, для прийому хворих у медичному пункті, приймання військовослужбовців командуванням з особистих питань, для особистих потреб військовослужбовців, для вечірньої прогулянки, перевірки і восьмигодинного сну.

Проміжок між споживанням їжі не повинен перевищувати семи годин. Після обіду 30 хвилин не проводять занять і не виконують робіт. Перед днями

90

відпочинку дозволяється закінчувати вистави, кіносеанси та інші заходи на годину пізніше.

Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особистого складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов’язків. У ці дні підйом здійснюється на годину пізніше, ранкова фізична зарядка не проводиться, час використовується для проведення гуманітарної, культурної, освітньої роботи, спортивних заходів та ігор, написання листів тощо.

2.2. Призначення, склад і озброєння, добового наряду роти.

Добовий наряд призначається для підтримання внутрішнього розпорядку, охорони особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, приміщень і майна військової частини, контролю за станом справ у підрозділах і своєчасного вжиття заходів щодо запобігання правопорушень.

Склад добового наряду оголошується наказом по військовій частині. У добовий наряд роти призначають чергового та днювального роти. Днювальний, який несе службу безпосередньо на посту, називається черговим днювальним, а той хто здав пост - днювальним вільної зміни.

Кількість змін днювальних у роті визначає командир військової частини. Черговий роти носить на лівому рукаві пов’язку, або на лівому боці грудей нагрудний знак з відповідним написом. Черговий і днювальні роти мають озброєння – багнет у піхвах. Багнет кріпиться на поясі з лівого боку, на ширину долоні від пряжки.

За наказом Міністра оборони України в деяких військових частинах добовий наряд роти може мати автомат (карабін) з двома магазинами (30 патронів в магазині).

Черговий роти призначається із сержантів, або (як виняток) з найбільш підготовлених солдатів. Він підпорядковується черговому частини і його помічникові, а в порядку внутрішньої служби в роті – командирові та старшині роти.

2.3. Обов’язки чергового днювального роти.

Черговий днювальний роти призначається із солдатів роти. Він відповідає за збереження зброї, шаф (ящиків) з боєприпасами, майна роти, особистих речей військовослужбовців.

Черговий днювальний несе службу всередині казарми біля вхідних дверей, поблизу кімнат для зберігання зброї.

91

Він зобов’язаний:

- не пропускати в приміщення сторонніх осіб;- нікуди не виходити з приміщення без дозволу чергового роти;- постійно наглядати за кімнатою для зберігання зброї;- своєчасно подавати команди згідно з розпорядком дня;- не дозволяти виносити з казарми зброю, боєприпаси, майно і речі без дозволу чергового роти;- негайно доповідати черговому про всі інциденти в роті;- не дозволяти військовослужбовцям у холодну пору, особливо вночі, виходити з приміщення роздягненими;- стежити за чистотою і порядком у приміщеннях;- будити особистий склад під час загального підйому, а також уночі в разі тривоги;- стежити щоб військовослужбовці курили, чистили взуття та одяг тільки у визначених приміщеннях (місцях).

Якщо виникає пожежа, черговий днювальний викликає військову команду з протипожежного захисту та рятувальних робіт (штатну пожежну обслугу) , або позаштатну пожежну команду.

До прибуття пожежної команди він намагається погасити пожежу всіма наявними засобами, а також дбає про врятування людей, озброєння, інших матеріальних засобів.

Черговому днювальному забороняється сидіти, скидати спорядження, розстібати одяг.

Для виконання обов’язків днювального роти обладнується спеціальне місце, в якому мають бути: стенд (дошка) з документацією, дерев’яна тумбочка, телефон, статути ЗСУ, засоби гасіння пожежи.

Документація включає:

- інструкції черговому і днювальному роти на випадок тривоги та пожежі;- розпорядок дня;- список військовослужбовців роти, які живуть поза казармою (адреси, телефони);- схему майданчика, закріпленого за ротою для прибирання;- книгу передачі чергувань, видачі зброї, боєприпасів, запису хворих і звільнених;- номери телефонів пожежної команди і чергового військової частини.

92

Дії чергового днювального в різних ситуаціях:

Коли до роти заходять начальники (від командира роти і вище) , або черговий частини , черговий днювальний подає команду "Струнко!”

Якщо в роті з`являється інший офіцер роти, старшини та військовослужбовці іншої роти, днювальний викликає чергового "Черговий роти, на вихід!”

Черговий днювальний будить особистий склад при ранковому підйомі, у разі тривоги, пожежі та ін. Наприклад "Рота підйом! Тривога!”

Днювальний вільної зміни повинен:

- підтримувати чистоту і порядок у приміщеннях роти;- нікуди не виходити без дозволу чергового роти;- залишаючись замість чергового роти, виконувати його обов’язки.

ІІІ. Закріплення нових знань і вмінь учнів. (5 хв.) Дайте відповідь на питання:1. Призначення, склад і озброєння добового наряду.2. З яких приміщень складається розташування роти?3. Перерахувати документацію добового наряду роти. . Домашнє завдання. (1 хв.)




93

Захист Вітчизни 11 класРозділ Статути ЗСУ


Тема 1. : "Статути Збройних Сил України. Статут внутрішньої служби. Військовослужбовці та стосунки між ними. ”Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання1. Поняття про військові статути ЗСУ.2. Військові звання , знаки розрізнення форма одягу.3. Начальники і підлеглі , старші та молодші, їх права і обов’язки.4. Дотримання військовослужбовцями статутних взаємовідносин. Правила військової ввічливості і поведінки військовослужбовців.5. Порядок звернення до начальників, віддання і виконання наказів.6. Обов’язки солдата.

Мета: Сформувати в учнів поняття про Статути Збройних Сил України, відношення між військовослужбовцями.






94




2.1. Поняття про військові статути ЗСУ.

Статути ЗСУ – звід законів військової служби. Статути ЗСУ поділяються на загальновійськові статути та інші (бойові).

Загальновійськовими статутами ЗСУ є :

· Статут внутрішньої служби ЗСУ· Дисциплінарний статут ЗСУ· Статут гарнізонної та вартової служби ЗСУ· Стройовий статут ЗСУ.

Статути відрізняються за своїм призначенням, але всі їх вимоги спрямовані на виконання однієї мети - встановити у військах твердий порядок , дати єдині вказівки з навчання і виховання військовослужбовців, чітко визначити коло обов’язків воїнів і порядок їх виконання.

Статут внутрішньої служби ЗСУ визначає повсякденне життя і діяльність військовослужбовців і взаємовідносини між ними, правила внутрішнього розпорядку у військовій частині і її підрозділах , обов’язки основних посадових осіб військової частини та її солдатів (матросів).

Дисциплінарний статут ЗСУ викладає суть військової дисципліни , її вимоги , встановлені в армії, види заохочень і стягнень, дисциплінарні права командирів (начальників) а також порядок подання в/с заяв , пропозицій та скарг.

Статут гарнізонної та вартової служби ЗСУ визначає організацію і порядок несення гарнізонної та вартової служби, права і обов’язки посадових осіб цих служб.

Стройовий статут ЗСУ визначає дії підрозділів і частин у пішому строю і на машинах, у розгорнутих похідних строях і перед бойових порядках, а також обов’язки військовослужбовців у строю та ін.

2.2. Військові звання , знаки розрізнення форма одягу.Знаки розрізнення на форменому одязі військовослужбовців ЗСУ відповідають їх персональному званню. Це – погони і петлиці, нагрудні знаки, знаки на головних уборах, погонах і петлицях, лампаси.

95

На погонах сержантів і старшин пришиваються нашивки відповідно до військового звання , а на петлицях прикріплюються відповідні емблеми.

Обов’язковим атрибутом знаків є тризуб – символ незалежної України. Армійські флотські

Рядовий склад

РядовийСтарший солдат

Сержантський та старшинський складМолодший сержантСержантСтарший сержантСтаршина

Молодший офіцерський складМолодший лейтенантЛейтенантСтарший лейтенантКапітан

Старший офіцерський складМайорПідполковникПолковник

Вищий офіцерський складГенерал-майорГенерал-лейтенантГенерал-полковникГенерал армії України

2.3. Начальники і підлеглі , старші та молодші, їх права і обов’язки.

По-перше, необхідно учнів ознайомити і роз’яснити статті 11-15 Статуту внутрішньої служби.

По-друге , за своїм службовим становищем і військовим званням одні військовослужбовці не можуть бути начальниками або підлеглими.

За військовим званням начальниками є :

96

МатросСтарший матрос

Старшина 2-ї статтіСтаршина 1-ї статтіГоловний старшинаГоловний корабельний старшина

Молодший лейтенантЛейтенантСтарший лейтенантКапітан-лейтенант

Капітан 3-го рангуКапітан 2-го рангуКапітан 1-го рангу

Контр-адміралВіце-адміралАдмірал

- сержанти і старшини – для солдатів і матросів однієї з ними військової частини;- прапорщики і мічмани – для сержантів і старшин, солдатів і матросів однієї з ними в/ч;- молодші офіцери – для сержантів і старшин, солдат і матросів;- старші офіцери "підполковник " , "майор ”, «капітан 2-го рангу» , "капітан 3-го рангу” для прапорщиків , мічманів, сержантів , солдатів і матросів.- Генерали, адмірали, полковники, капітани 1-го рангу для молодших офіцерів , прапорщиків , мічманів, сержантів і старшин , солдатів і матросів.

Начальники – це посадові особи , яким статути надають певні права і обов’язки щодо підлеглих.

Начальник має право віддавати підлеглому накази і перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника і ставитися до нього з повагою.

Начальники, яким військовослужбовці, підлеглі за службою, зокрема і тимчасово, стають прямими начальниками для цих в/с. Найближчий до підлеглого прямий командир називається безпосереднім начальником.

Для рядового таким начальником є командир відділення.

За службовим становищем прямим начальником є всі вищестоящі командири, починаючи з командира взводу.

Військовослужбовці, які за своїм службовим становищем і військовим званням не вступають відносно інших в/с начальниками або підлеглими , можуть бути старшими чи молодшими.

Старшинство визначає військове звання. Старші за військовим званням мають право вимагати від молодших за званням додержання військової дисципліни , громадського порядку і форми одягу , а також правил поведінки і військового вітання.

Молодші за званням мають беззастережно виконувати всі вимоги старших..

У разі спільного виконання службових обов’язків військовослужбовці, що не підпорядковуються один одному, коли їх службові стосунки не визначені командиром ( начальником), старший із них за посадою, а за рівних посад – старший за військовим званням є начальник.

97

2.4. Дотримання військовослужбовцями статутних взаємовідносин. Правила військової ввічливості і поведінки військовослужбовців.

Стосунки між в/с ґрунтуються на взаємній повазі. Всі в/с під час зустрічі (обгону) вітають один одного, дотримуючись правил, визначених статутами.

З питань служби звертаються один до одного на "ви”.

Начальники і старші , звертаючись із питаннями служби до підлеглих і молодших , називають їх за військовим званням і прізвищем або тільки за званням , додаючи в останньому випадку перед званням слово "пан” або "товариш”.

Наприклад : "Рядовий Шевчук” , "Пане рядовий", "Товариш рядовий”.

Звернення до начальників і старших в/с підлеглих і молодших у службових справах називають їх за військовим званням , додаючи перед званням слово "товариш” або "пан” .Наприклад "Пане (товаришу) прапорщик”, "Пане (товаришу) капітан”.

Коли хочуть звернутися до іншого в/с в присутності командира (начальника) чи старшого, просять на це дозволу командира (начальника) чи старшого.

Наприклад :”Товаришу майор. Дозвольте звернутися до лейтенанта Коваленко”.

Зі службових питань в/с звертається до свого безпосереднього командира, а в разу необхідності – до вищого начальника.

У вільний від служби час в/с можуть звертатися один до одного на ім’я , а до начальників і старших – на ім’я та по-батькові.

Військовослужбовці мають постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою та поважати чужу гідність.; пам’ятати, що за їхньою поведінкою судять не лише про них, а і про ЗСУ.

В/с повинні бути ввічливими у ставленні до цивільного населення, виявляти особливу увагу до літніх осіб, жінок і дітей, поступатися місцем у громадському транспорті,

Захищати честь і гідність громадян, сприяти дотриманню громадського порядку, надавати допомогу постраждалим під час нещасних випадків , стихійного лиха.

98

У громадських місцях , у міському транспорті та приміських поїздах в/с мусить запропонувати начальнику ( старшому ) своє місце, якщо немає вільних місць.

Коли під час зустрічі немає можливості вільно розминутися з начальником (старшим) підлеглий (молодший) повинен зійти з дороги, і вітаючи , пропустити його.

В разі потреби обігнати начальника (старшого) в/с просить у нього дозволу на це.

Правила військової ввічливості, поведінки і військового привітання обов’язкові для прапорщиків, мічманів, офіцерів, генералів, адміралів.

2.5. Порядок звернення до начальників, віддання і виконання наказів.

Звертаючись один до одного поза строєм, а також віддаючи і вислуховуючи наказ в/с мають стати у стройове положення "струнко”, піднести руку до головного убору (в разі його наявності) і опустити її.

В/с завжди, за всіх умов, звертається до командира згідно вимог статуту, навіть в таких випадках, коли солдат служить під командою земляка, товариша по цивільній роботі або навіть родича.

Накази віддаються , як правило, в порядку підлеглості. В разі крайньої потреби старший начальник може віддати наказ підлеглому , минуючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальнику.

Начальники мають право віддавати підлеглим накази , підлеглі повинні виконувати накази начальника (командира). Вислухавши наказ , в/с відповідає "так” і виконує його. Про виконання наказу в/с повинен доповісти начальникові, який віддав наказ.

Наказ має бути сформульований виразно , чітко, щоб не допустити його подвійного тлумачення і не викликати сумнівів у підлеглого щодо його змісту.

Начальник , який віддав наказ повинен забезпечити його виконання.

Якщо в/с, який виконує наказ одержав від іншого начальника, старшого за службовим становищем чи військовим званням , новий наказ , який стає перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це начальнику, який віддав другий наказ і за його згоди виконує останній. Начальник , який віддав новий наказ , повідомляє про це того начальника, що віддав перший наказ.

99

2.6. Обов’язки солдата.

Солдат ( матрос) у мирний і військовий час відповідає за точне і вчасне виконання покладених на нього обов’язків і поставлених перед ним завдань, а також за справний стан своєї зброї, дорученої йому техніки і цілісність виданого йому майна.

Він підпорядкований командиру відділення.

Він зобов’язаний:

- виявляти повагу до командирів (начальників ) і старших;- шанувати честь і гідність товаришів по службі, дотримуватись правил військової ввічливості, поведінки і привітання;- зразково виконувати службові обов’язки, сумлінно вивчати військову справу, засвоювати все , чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань, пов’язаних із захистом України;- оберігати державні і військові таємниці;- точно, сумлінно виконувати накази командирів (начальників);- повсякденно загартовувати себе, вдосконалювати свою фізичну підготовку;- досконало володіти зброєю і технікою,тримати її завжди справною, вичищеною, готовою до бою;

- постійно бути за формою та охайно вдягненим;- дотримуватися правил особистої та громадської гігієни, охайно носити одяг і взуття, своєчасно і акуратно лагодити його, щоденно чистити та зберігати зброю у визначених місцях, дорожити державним і військовим майном;- бути хоробрим і дисциплінованим, не допускати негідних вчинків і утримувати від них інших;- неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї в роботі з технікою та інших випадках, а також дотримуватися правил пожежної безпеки;- під час перебування поза розташування військової частини не допускати порушень громадського порядку і негідних вчинків щодо цивільного населення;- знати посади, військові звання і прізвища своїх прямих начальників до командира дивізії включно.


100

1. Перерахувати військові звання сухопутних військ.2. Перерахувати військові звання військово-морських сил .3. Порядок звернення до начальників, віддання і виконання наказів.

. Домашнє завдання. (1 хв.) Опрацювати текст підручника на сторінках ___________



101

Захист Вітчизни 11 класРозділ Збройні сили України


Тема 1. : "Військова присяга та військова символіка України ”Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання1. Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України2. Військова присяга - клятва на вірність народові України.3. Державна та військова символіка, бойовий прапор.

Мета: Сформувати в учнів поняття про військову присягу, розуміння суті та необхідності військової символіки









102

Політичний, економічний, духовний розквіт України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів. Гарантом національної безпеки України виступають боєздатні Збройні Сили, побудовані за принципом оборонної достатності. Збройні Сили є необхідним атрибутом держави і виконують її найголовнішу — захисну функцію.

Бойова готовність армії та флоту значною мірою обумовлюється рівнем підготовленості юнаків до строкової військової служби, до захисту Батьківщини. Строкова військова служба відповідно до Конституції та закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» є почесним обов'язком кожного громадянина (чоловічої статі).

2.1 Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України.

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами.

За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов'язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг, хоругва) був символом і знаком, що об'єднував воїнів навколо князя. Усі прапори були однакової форми — довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки), а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся та ін.). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом — це був урочистий знак до початку бою.

103

104

Оберігав його стяговик. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов'язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре б'ється, що його не переможено.

Герб як символ держави виник за часів князювання Володимира Великого (?—1125). Тоді на монетах було вперше викарбовано тризуб, що став пізніше знаком могутності і сили Київської держави.

У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Козацькі клейноди — булава, бунчук, печатка, прапори, бубни і труби (мал. 1, 2, 3). Булава та бунчук — відзнаки гетьманської влади. Бунчук — довга палиця (до 3 м) з металевим яблуком на кінці, з-під якого звисало кінське волосся.

Печатка Запорізького війська була округлою, з гербом посередині, різних розмірів.

Свої печатки мали військова канцелярія, кожний полк, інколи навіть сотня. У війську був один спільний прапор і були полкові та сотенні прапори.

105

Мали свої військові символи і січові стрільці: прапори, відзнаки роду військ, номери частин, військових посад та ін.

У березні 1918 р. Мала Рада УНР затвердила герб Української Народної Республіки — знак Київської держави часів Володимира (тризуб, оточений вінком із листя), великий та малий герби, відповідні печатки; було затверджено також військово-морський прапор УНР із зображенням тризуба.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915р.

2.2. Військова присяга - клятва на вірність народові України.

Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України, її складають в урочистій обстановці, зі зброєю в руках, біля Бойового прапора військової частини, перед строєм командирів і воїнів. Молодий воїн дає персональну клятву народові України, державі, називаючи своє прізвище, ім'я, по батькові.

Текст Військової присяги:

Я (прізвище, ім'я, по батькові) вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції, законів України, зберігати державну і військову таємницю.

Я клянусь захищати Українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності.

Я присягаю не зрадити народу України.

Військова присяга — документ юридичної сили, що має велике державне значення. Текст Військової присяги затверджено Постановою Верховної Ради України 6 грудня 1991 р. У ній сформульовано найважливіші вимоги, які ставляться до воїна і які він має неухильно виконувати в інтересах національної безпеки України. Коротко зупинимося на цих вимогах.

«Бути вірним і відданим народові України». Складаючи присягу, воїн Збройних Сил України клянеться перед народом, державою бути вірним і відданим їм. Вірними і відданими рідній землі були запорізькі козаки, січові стрільці, борці з фашизмом у роки другої світової війни. Відданість народу, державі означає сумлінне виконання воїном своїх обов'язків щодо захисту свободи та

106

національної незалежності держави. Вірність народу, державі означає чесне служіння інтересам усього народу, держави в цілому, а не інтересам окремих людей чи груп.

Найтяжчий злочин — порушення Військової присяги, зрада народу і Батьківщини.

«Сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів». Найважливіший обов'язок Збройних Сил України — забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розбудови держави, підтримання високої боєздатності, готовності до збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканності кордонів України. Це — обов'язок і кожного військовослужбовця. Бойова готовність Збройних Сил залежить не тільки від озброєності армії та флоту, високої організованості та дисципліни військ, а й від боєздатності кожного воїна. Щоб бути боєздатним, готовим до виконання військового обов'язку, необхідно старанно навчатися військової справи, опановувати знання та вміння, необхідні для майстерного володіння довіреною зброєю, військовою технікою. Сьогодні зброя і військова техніка є колективними засобами ведення бойових дій, тому недбале ставлення хоча б одного з воїнів до виконання своїх обов'язків може призвести до втрати боєздатності екіпажу, обслуги, підрозділу, до поразки в бою, а в мирний час — до пошкодження дорогої бойової техніки, приладів, зброї.

Накази, розпорядження командирів видаються на основі Конституції, законів, статутів Збройних Сил України і відповідно до конкретної ситуації. Наказ командира — це закон для підлеглого. Невиконання наказів веде до зниження військової дисципліни, бойової готовності військ.

«Неухильно дотримуватися Конституції, законів України». Кожний військовослужбовець є повноправним громадянином України, а тому він має неухильно дотримуватись вимог її Конституції та законів. Для цього слід знати зміст не тільки статутів Збройних Сил, а й інших законів України, що регламентують військову діяльність, права та обов'язки громадян.

«Зберігати державну і військову таємницю». Служба у Збройних Силах пов'язана з тим, що воїни ознайомлюються із сучасною бойовою технікою і зброєю, їх секретними зразками, з новими військовими технологіями, документацією тощо. Така інформація не повинна дістатися зарубіжним спецслужбам і розвідкам.

До державної таємниці належать питання, що стосуються національної безпеки України: відомості про найновіші наукові, військові відкриття, винаходи, технології, про дислокацію підприємств оборонної промисловості, їх профіль і продукцію, про запаси й обсяг видобування особливо цінних корисних копалин, про стан промисловості, транспорту, державні запаси продуктів, хліба та ін. Військовою таємницею є інформація про дислокацію військових частин,

107

їх чисельний склад, озброєність, зразки техніки, про будівництво військових об'єктів, бойову готовність військ, прізвища, військові звання командирів, адреси, номери телефонів військових частин та ін.

Зберігати і не розповсюджувати державну та військову таємницю — обов'язок кожного громадянина, кожного військовослужбовця. Розповсюдження, передача такої інформації вважається злочином проти Батьківщини і карається згідно із законами України.

2.3. Державна та військова символіка, бойовий прапор.

Статтею 20 Конституції України визначено: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України».

Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є знак княжої держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) — тризуб.

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Кожна військова частина під час формування отримує Бойовий прапор. Бойовий прапор військової частини Збройних Сил України є символом військової честі, доблесті і слави. Він нагадує кожному воїнові про героїчне минуле нашого народу, його мужність і героїзм в боротьбі за національну незалежність, про священний обов'язок бути вірним своєму народові, Батьківщині.

Бойовий прапор вручається військовій частині на весь час її існування. Він знаходиться й охороняється у військовій частині, а під час бойових дій — в районі її розгортання. Втрата Бойового прапора через будь-які обставини є

108

національною ганьбою, спричинює розформування військової частини, а справи тих командирів і військовослужбовців, які безпосередньо винні у цьому, розглядає військовий трибунал.

У Військово-Морських силах України Бойовим прапором є Військово-морський прапор корабля. Він символізує державну приналежність і недоторканність кораблів, що ходять під ним, а також готовність українських військових моряків самовіддано захищати Україну на морських рубежах. На кораблях, що знаходяться в морі, у поході, Військово-морський прапор піднятий вдень і вночі. Під час бойових дій чи при появі ворога разом з Військово-морським піднімається Державний Прапор України. Він також е символом військової честі, доблесті і слави і має нагадувати кожному морякові про його священний обов'язок перед Батьківщиною.

Воїни Збройних Сил України в мирний час надійно охороняють Бойовий прапор, примножують його славу сумлінною службою, успіхами у військовій підготовці. Для охорони Бойового прапора виставляється пост № 1 — найвідповідальніший і найважливіший. Він довіряється найкращим воїнам. Під Бойовим прапором військовослужбовці приймають присягу, беруть участь у парадах, походах, маневрах. До Бойового прапора прикріплюються ордени і медалі, що ними нагороджується військова частина за видатні бойові заслуги, за успіхи у підготовці воїнів. Найпочеснішою відзнакою воїна за службу є фотографування його під розгорнутим Бойовим прапором частини.


1. Державна та військова символіка, бойовий прапор.2. Військова присяга - клятва на вірність народові України.




109



Тема 1. : «Зовнішня балістика стрільби»

Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання

1. Політ кулі в повітрі. 2. Траєкторія польоту кулі та її елементи.3. Прямий постріл, прикритий, уражений та мертвий постріли, їх

значення.

Мета: Ознайомити учнів з питаннями зовнішньої балістики; сформувати переконання в необхідності знати основи та правила стрільби.









110

Зовнішня балістикаЗовнішня балістика — це наука, яка вивчає рух кулі (гранати) після

закінчення дії на неї порохових газів.Вона вирішує завдання, під яким кутом до горизонту і з якою

початковою швидкістю треба кидати кулю певної ваги і форми щоб вона досягла цілі.

Вилетівши з каналу ствола під дією порохових газів, куля рухається за інерцією і при польоті в повітрі піддається дії двох сил: силі тяжіння та силі опору повітря. У результаті дії цих сил швидкість польоту кулі постійно зменшується, а її траєкторія нагадує за формою нерівномірно зігнуту криву лінію.

Крива лінія, що описує центр тяжіння кулі в польоті, називається траєкторією.

Опір повітря польоту кулі викликається тим, що повітрі є пружним середовищем. Тому на рух цим середовищем витрачається частина енергії кулі. Сила опору повітря зумовлюється трьома основними причинами: тертям повітря, утворенням завихрень і балістичної хвилі. Під дією початкових поштовхів у момент вильоту кулі з каналу ствола між віссю кулі та дотичної до траєкторії утворюється кут, тому сила опору повітря діє Яв вздовж осі кулі, а під кутом до неї, прагнучи не тільки сповільнити рух, але і перекинути її.

Для вивчення траєкторії кулі (гранати) прийняті такі визначення.

Пряма лінія, яка є продовженням осі каналу ствола наведеної зброї, називається лінією піднесення.

Пряма лінія, яка є продовженням осі каналу ствола в момент вильоту кулі, називається лінією кидання.

Кут, утворений лінією піднесення і лінією кидання, називається кутом вильоту {у).

Центр дулового зрізу ствола називається точкою вильоту, точка вильоту є початком траєкторії.

Горизонтальна площина, яка проходить через точку вильоту, Називається горизонтом зброї. Траєкторія двічі перетинає горизонт зброї: у точці вильоту і в точці падіння.

Вертикальна площина, яка проходить через лінію піднесення, Називається площиною стрільби.

Кут, утворений лінією піднесення і горизонтом зброї, назнається кутом піднесення (ер). Якщо цей кут від'ємний, то він Називається кутом схилення (зниження).

Кут, утворений лінією кидання і горизонтом зброї, називається кутом кидання (00).

Точка перетину траєкторії з горизонтом зброї називається точкою падіння.

Кут, утворений дотичною до траєкторії в точці падіння і горизонтом зброї, називається кутом падіння (0').

111

Відстань від точки вильоту до точки падіння називається повною горизонтальною дальністю (X).

Швидкість кулі в точці падіння називається кінцевою швидкістю (У<).Час руху кулі від точки вильоту до точки падіння називається повним

часом польоту (Т).Найвища точка траєкторії називається вершиною траєкторійНайкоротша відстань від вершини траєкторії до горизонті зброї

називається висотою траєкторії (У).Частина траєкторії від точки вильоту до вершини називаєте ся висхідною

гілкою; частина траєкторії від вершини до точки падіння називається низхідною гілкою траєкторії.

Точка на цілі чи поза нею, в яку наводиться зброя, називається точкою прицілювання (наведення).

Пряма лінія, яка проходить від ока стрільця через середині прорізі прицілу (нарівні з його краями) і вершину мушки в точки прицілювання, називається лінією прицілювання.

Кут, утворений лінією піднесення і лінією прицілювання називається кутом прицілювання (а).

Кут, утворений лінією прицілювання і горизонтом зброї, називається кутом місця цілі (є).

Кут місця цілі вважається додатним (+), коли ціль вищі горизонту зброї, і від'ємним (-), коли ціль нижче горизонту зброї.

Відстань від точки вильоту до перетину траєкторії з лінією прицілювання, називається прицільною дальністю (Д).

Найкоротша відстань від будь-якої точки траєкторії до лінії прицілювання називається перевищенням траєкторії над лінією прицілювання.

Точка перетину траєкторії з площиною цілі (землі, перешкоди) називається точкою зустрічі.

Форма траєкторії залежить від величини кута піднесення, із збільшенням кута піднесення висота траєкторії та повна горизонтальна дальність польоту кулі збільшується, але це відбувається

до певної межі, за якою висота траєкторії продовжує збільшувавсь, а повна горизонтальна дальність починає зменшуватись і, 0арешті, при куті піднесення 90° вона буде мінімальною.

Кут піднесення, при якому повна горизонтальна дальність польоту кулі стає найбільшою, називається кутом найбільшої дальності. Величина цього кута залежить від конструктивних особливостей кулі та зброї. Для різних куль стрілецької зброї кут найбільшої горизонтальної дальності коливається в межах від 30° до 35°.

Траєкторії, отримані при кутах піднесення, менших за кут найбільшої дальності, називаються настильними.

Траєкторії, отримані при кутах піднесення, більших за кут найбільшої дальності, називаються навісними.

При стрільбі з однієї і тієї самої зброї (при однакових податкових швидкостях) можна отримати дві траєкторії* настильну і навісну, з однаковою дальністю. Траєкторії, що мають однакову горизонтальну дальність, при різних кутах піднесення називають спряженими.

Навісні траєкторії

112

Рис. 8. Форма траєкторії

При стрільбі зі стрілецької зброї використовуються лише настильні траєкторії. Чим настильніша траєкторія, тим на більшій Протяжності місцевості ціль може бути уражена з однією установкою прицілу (тим менший, вплив на результати стрільби мають помилки у визначенні установок прицілу); в цьому полягає Практична значущість настильності траєкторії.

Настильність траєкторії характеризується її перевищенням над лінією прицілювання. При визначеній дальності траєкторія вважається більш настильною, чим менше вона підіймається над лінією прицілювання. Крім того, про настильність траєкторії можна судити за величиною кута падіння: траєкторія більш настили на, чим менше кут падіння.

Настильність траєкторії впливає на такі бойові характеристики стрілецької зброї: величину дальності прямого пострілу уражуваного, прикритого і мертвого простору.

Постріл, при якому траєкторія не підіймається над лінією прицілювання вище за ціль на всій своїй довжині, називається прямим пострілом.

Дальність прямого пострілу залежить від висоти цілі та стильності траєкторії. Чим вища ціль і чим настильніша траєкторія, тим більша дальність прямого пострілу і тим на більшій протяжності місцевості ціль може бути уражена з однією установкою прицілу.

У межах дальності прямого пострілу в напружені моменти бою стрільба може вестися без перестановки прицілу. Причому точка прицілювання за висотою, як правило, вибирається нижньому краю цілі.

При стрільбі в цілі, розташовані на відстані, більшій за дальність прямого пострілу, траєкторія поблизу її вершини піддається вище за ціль, і ціль на якійсь ділянці не буде уражатися при тій самій установці прицілу. Але біля цілі буде такий простір (відстань), на якому траєкторія не підіймається вище за і ціль буде уражатися нею.

113

Перешкода Тип кулі Дальність стрільби, м

Відсоток наскрізних

пробоїн або глибина пробивання

Броня товщиною 7 мм,

кут зустрічі 90°Бронебійн

о-запалювальна 300 200 60% 90%

Каска (сталевий шолом)

Із сталевим осердям 900 80-90 %

Бронебійно-запалювальна Понад 1100 80-90 %

Бруствер із щільно утрамбованого снігу Усі типи 500 70-80 см

Земляна перешкода з вільно насипаного

ґрунтуУсі типи 600 26-30 см

Сухі соснові колоди 20x20 см,

скріплені у штабелі

Із сталевим осердям і

бронебійно-запалювальна

600 150 25 см 30-40 см

Цегляна кладка 100 12-15 см


1. Який постріл називається прямим?2. Що називають зовнішньою балістикою?




114


Розроблено за навчальною програмою предмета "Захист Вітчизни" (для навчальних закладів системи загальної середньої освіти). 11-річна школа. Тема 1. : «Нормативно-правова база з військових питань. Історія

розвитку українського війська».Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання

1. Передумови та причини зародження козацького війська; 2.Запорізька Січ: організація та устрій війська. Принципи військової орга-

нізації та тактичні прийоми козацького війська. Реєстрові козаки. 3.Бойова діяльність військових формувань у складі Російської імперії після

скасування козаччини.Мета:

- дати учням знання з історії українського війська періоду козаччини, пояснити особливості організації та озброєння війська, військової майстерності козаків;

- сформувати в учнів почуття гордості за героїчне минуле України, викликати інтерес до історії українського війська, зброї, бойової техніки.








115

ІІ. Вивчення нового матеріалу (30хв.)1. Передумови та причини зародження козацького війська.Після татарської навали ХШ—XIV ст. Українська земля потрапляла під

литовські, польські, угорські, молдавські прапори. Небезпека зі сходу (орди кочівників) зароджує козацтво як прикордонну силу, у цей час визріває національна свідомість народу та його бажання до незалежності.

В тяжкі для нашого народу часи, коли Україна втратила державність, а її землі захопили кілька держав, які часто-густо ворогували між собою і виникло українське козацтво. Це зумовлювалося розташуванням українських земель у зоні так званого Великого кордону. Той кордон - умовна межа, що розділяла два протилежні світи, між якими споконвіку тривало протистояння: європейський (християнський, хлібороб-ський) та азіатський (мусульманський, кочовий). У XV-XVI ст. боротьба двох світів набула особливої гостроти через агресивність Османської імперії.

Туреччина протягом ХІУ-ХУІ ст. з невеликого князівства тюрків-огузів перетворилася на потужну Османську імперію, володіння якої розпросторилися на трьох континентах (в Азії, Африці та Європі) від Атлантики до Індійського океану. Небезпека завоювання Туреччиною ставила під загрозу життя й розвиток Європи, яка саме в ті часи переживала добу Відродження. Турки володіли майже всією Угорщиною, впритул підійшли до Відня, воювали проти Венеції та Іспанії. Навіть після поразки, якої завдали туркам об'єднані сили Іспанії та Венеції в битві під Лепанто 1571 р. на Середземному морі, могутність Османської імперії не похитнулася.

У Причорноморських степах півдня України після розпаду Золотої Орди господарями почувалися татари. Після встановлення зверхності Туреччини над Кримським ханством у 1478 р. українські землі зазнавали їхніх постійних спустошливих набігів. Султанська Туреччина, утвердившись на Чорному морі та Балканах, оволоділа гирлами Дунаю, Дністра, Дніпра й Дону, побудувала мережу потужних фортець, використовуючи їх як опорні бази для завоювання багатих північних територій. Ударною силою Османської імперії в походах на українські землі були ногайські орди, що в XVI ст. перекочували зі сходу до південноукраїнських степів й увійшли до складу Кримського ханства. Ординці плюндрували й нищили все на своєму шляху, залишаючи по собі пустку. Грабували, а потім підпалю вали міста й села. Чоловіків, жінок, хлопчиків, дівчат забирали в полон, а тих, хто чинив опір, убивали. Гіркою була подальша доля бранців. Вони втрачали все: дім, сім'ю, навіть власне ім'я, їх таврували, як худобу, давали принизливі прізвиська, примушували приймати мусульманство. Яси (так турки називали полонених) потрапляв на невільниць! ринки в містах Османської імперії. Опинившись у рабстві, невільники були приречені Найчастіше їх чекала виснажлива праця на земляних т будівельних роботах. Козаки зазвичай ставали гребцями н турецьких галерах-каторгах. (Каторга - дещо змінене давньогрецьке слово кадирга, тобто галера. Через нелюдські страждання, яких зазнавали невільники на турецьких галерах - каторгах, в українській мові це слово стало означати тяжке ув'язнення, виснажливу працю). Жінки та дівчата потрапляли: до гаремів. Хлопчиків-підлітків здавали до султанське гвардії, де з них виховували відданих захисників султанського престолу - яничарів, що відзначалися особливою жорстокістю.

116

Посилення грабіжницьких походів на землі України зумовлювалося не лише їхньою безпосередньою близькістю до войовничих кочівників, а й нездатністю Польсько-Литовської держави, під владою якої вони перебували, захистити її землі. Видатний український мислитель Станіслав Оріховський-Роксолан у трактаті «Напучення польському королю...» 1543 р. писав: «Доки ти живеш у Краківському замку, люд Русі гине. Та ще й як гине! Цього без сліз і розповісти неможливо: ніхто людей не захищає, ніхто не боронить; міста попалено, фортеці зруйновано; багатьох славних лицарів посічено або забрано в полон; немовлят порубано, літніх - повбивано, дівчат зґвалтовано прилюдно, жінок збезчещено на очах у чоловіків, молодиць пов'язано й забрано разом із реманентом і худобою так що нема чим і землю обробити. Жах і смуток всюди на полях і в оселях наших», Опинившись у ситуації, що загрожувала самому існуванню українців як окремого народу, жителі прикордонних територій змушені були опановувати складну військову науку. Постійна боротьба проти нападників виробила з хлібороба, ремісника, священика особливий тип воїна. Такими воїнам були козаки. Слово козак прийшло зі сходу. У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців, які відбували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені; юнаки йшли в степ І мусили там пре жити кілька місяців, змагаючись із ворогами й доводячи своє вміння виживати за тяжких природних умов. Згодом це слово набуло кількох значень й означало здебільшого вільну озброєну людину. Козацтво формувалося не лише з постійних мешканці прикордонних територій - Київщини та Брацлавщини. Козаками ставали й численні втікачі з інших регіонів України.

Поява перших січей. Постійна загроза нападу ногайсько-татарських орд зму-шувала козаків будувати укріплення з дерев - засіки. Саме із засіками дослідники пов'язують походження слова Січ (згромадження січеного дерева). Можливо, розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях. І лише згодом за порогами утворилася одна головна Запорізька Січ - головна військова база козаків, своєрідна столиця запорізьких земель, яка, проте, з огляду на історичні обставини, час від часу змінювала своє місце розташування.

Січ - фортеця. Про зовнішній вигляд найдавніших січей відомо небагато, проте й цих свідчень достатньо, аби переконатися в інженерній майстерності запорожців. Великого значення надавали козаки місцю розташування Січі. Найчастіше то був річковий острів. Ворогам було важко знайти Січ у плавнях - очеретяних хащах, густо помережаних численними протоками, а ще важче - доступитися до неї.

Січ являла собою фортецю. Природні укріплення підсилювалися 10-1З-метровим валом і ровом. Вал змінювався частоколом із баштами, де містилися бійниці. Усередині фортеці був майдан із православною церквою. Навколо церкви

117

стояли великі довгі будинки - курені, де жили січовики, а також оселі старшини, канцелярія. Трохи далі - склади, арсенали, ремісничі майстерні, торгові лавки.

Постійно в Січі перебувала військова залога (дві-три тисячі), а основна маса козаків жила поза її межами у зимівниках. Чисельність козаків на Січі коливалася залежно від пори року (взимку - менше, влітку - більше), перебігу воєнних дій тощо. За відповідним сигналом козацтво збиралося на Січі, щоб узяти участь у поході чи у вирішенні важливих справ.

Хортицька Січ. Першою відомою Січчю традиційно вважається фортеця, зведена 7556 р. на о. Мала Хортиця українським православним князем Дмитром Вишневецьким. В осені 1557 р. ту фортецю було зруйновано ордами кримського хана. Проте козаки збудували нову в іншому місці. Власне, зміна місць розташування Січі - особливість козацької столиці, пояснюється її військовим призначенням.

2. Запорізька Січ: організація та устрій війська. Принципи військової організації та тактичні прийоми козацького війська. Реєстрові козаки.

Утворення козацької держави - Запорізької Січі. Протягом XVI ст. Січ набувала ознак адміністративно-політичного центру, фактично столиці запорізьких земель, заселених козаками. Назва Запорізька Січ починає вживатися щодо величезних територій степової України, де формувався особливий козацький військово-адміністративний устрій і діяли козацькі порядки. Отож Запорізькою Січчю аж до останньої чверті XVIII ст. називали місто-фортецю - столицю козацької держави і саму козацьку державу. Територія козацької держави називалася Землями Війська Запорізького або Вольностями Війська Запорізького і простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміусу в Приазов'ї на сході. На півночі її межа пролягала р. Оріллю (на Лівобережжі), верхів'ями Інгулу та Інгульця (на Правобережжі). Столицею була Січ - козацька фортеця. Відомо вісім запорізьких січей. Перша розташовувалася, як ви довідалися, на о. Мала Хортиця (нині на території м. Запоріжжя). П'ять інших (основні січі) - на території сучасного м. Нікополя та Нікопольського району Дніпропетровської області, дві - в Херсонській області. Запорізька Січ істотно відрізнялася від більшості тогочасних феодальних держав. Замість феодального примусу, що ґрунтувався на закріпаченні й примусовій праці, в ній утвердилися принципи найманої праці. За внутрішнім уст-роєм козацька держава була своєрідним військовим товариством. Дослідники визначають її як християнсько-православну демократичну республіку. Кожен козак-запорожець приписувався до куреня - військової та господарської одиниці на Січі. Куренів було 38. Кожен з них мав здебільшого таку ж назву, що й найменування місцевості, з якої походили козаки, об'єднані в ньому. Назви куренів - яскраве свідчення того, що Січ приймала вихідців з усієї України. Влада. Козацька рада. Уся повнота влади в козацькій державі належала Січовій ( Військовій ) раді, причому право голосу мав кожен запорожець. Саме тому козацьку державу називають республікою. Ради відбувалися двічі-тричі на рік: н початку січня, другого або третього дня після Великодню 1 жовтня (на свято Покрови). На раду запорожці сходила ся заздалегідь, поспішаючи до

118

Січі з усіх козацьких земель. Рада керувала всіма важливими справами Січі, провадила внутрішню та зовнішню політику, укладала мир ч оголошувала війну, приймала й надсилала посольства, чинила суд. На раді обирали козацький уряд - Кіш.

Кіш - місцезнаходження (ставка) кошового отамана; згодом назва закріпилася за козацькою столицею - Запорізькою Січчю, де розташовувалася постійна резиденція гетьмана (кошового отамана] Кошем називали також центральний орган управління Запорізьке Січі, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. Кіш очолював кошовий отаман.

На Січі разом із титулом кошовий отаман вживалося поняття гетьман. Слово гетьман прийшло в українську мову з польської, куди потрапило з німецької, та означало головний. У Польщі булі коронний гетьман - головнокомандувач війська держави та польний гетьман - його заступник. Коронний і польний гетьмани були також у Литві. Від середини XVII ст. титул гетьмана закріпився за правителем основної частини визволених від поляків земель України - Гетьманщини, а для Січі лишився титул кошового отамана.

Козацька старшина. Військове та адміністративне керівництво Запорізької Січі називалося козацькою військової старшиною. До неї належали кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар і курінні отамани.

Кошовому отаману, або гетьманові, належала вищі військово-адміністративна та судова влада на Січі. Під чаї воєнних походів влада кошового була необмеженою, проте зі мирного часу він не міг ухвалювати важливих рішень без згоди Військової ради. Кошовий відкривав Військову раду, головував на раді військової старшини, здійснював дипломатичні відносини з іншими державами, розподіляв воєнну здобич прибутки від мита, узаконював поділ пасовищ, земель та угідь для полювання й рибальства. Крім того, затверджував судові вироки та обраних або призначених на посади козаків.

Безпосередніми помічниками кошового були військовий писар, військовий суддя, військовий осавул та інші старшини. Військовий суддя чинив суд на Січі, був охоронцем норм закону і права. За відсутності кошового виконував його обов'язки, тобто був наказним кошовим отаманом Військовий писар очолював січову канцелярію, вів усю документацію та дипломатичне листування. Помічником кошового з військових та адміністративних справ був осавул.

119

Козацькі клейноди. Українське козацтво мало свої символи-відзнаки, або клейноди (від нім. слова, що означає коштовність). Серед них а, бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом до клейнодів долучили пірначі, литаври, значки, палиці тощо.

Найбільшою святинею козацтва вважалася корогва -прапор, їх шили з найдорожчих тканин та оздоблювали вишивкою і гаптуванням. Найчастіше золотом вишивали образ Покрови Пресвятої Богородиці Діви Марії - заступниці козацтва, або козака з шаблею та мушкетом. Траплялися на бойових козацьких прапорах образи святих (найчастіше - архістратиг Михаїл), хрести, сонце, місяць, зірки, зброя, звірі. Козацькі прапори були здебільшого блакитного, жовтого, жовто-блакитного, білого, малинового, червоного й чорного кольорів.

Найважливішу ознаку влади кошового отамана становила булава - палиця з горіхової деревини завдовжки 50-70 см зі срібною чи визолоченою кулею на кінці. Булава розкішно оздоблювалася, здебільшого смарагдами і перлами.

Важливим атрибутом влади був бунчук - древко завдовжки 2-2,5 м, верхівку якого прикрашала кулька - маковиця, від якої донизу звисали пасма кінського волосся й червоні мотузки.

Символом влади судді була військова печатка. Нею утверджувалися всі офіційні документи Війська Запорізького, видані кошем: універсали, маніфести, привілеї, дипломатичне листування. На печатці зображували герб - постать козака, озброєного мушкетом і шаблею. Символом влади військового писаря був срібний каламар, відзнакою довбиша - литаври. Без ударів довбиша в литаври не можна було скликати Січову раду. Курінні отамани носили жезли-пірначі.Усі козацькі клейноди, за винятком палиць для литаврів, які постійно були в довбиша, зберігалися в січовій Покровській церкві, у скарбниці, й виносилися тільки за особливим наказом кошового.

У т в о р е н н я р е є с т р о в о г о к о з а ц т в аВійськова майстерність козаків набула розголосу світі. Джерела подають чимало фактів, коли європейські володарі залучали козацтво для допомоги у війнах. Ще на початку XVI ст. польський уряд використовував козаків для захисту південних кордонів. Оскільки Запорізька Січ послідовно виступала проти утвердження польського панування на українських землях, залучення запорожців до державної служби передбачало також установлення над ними контролю, аби, з одного боку, обмежити їхній вплив на українське суспільство, а з іншого - уникнути загострення відносин із Туреччиною та Кримським ханством.У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал, за яким на службу, можливо тимчасову, було взято 300 козаків. Ніяких особливих прав і привілеїв вони не мали і, власне, нічим не відрізнялися від решти козаків. Щоправда, велися переговори про надання їм «прав і вольностей». Та згоди досягнуто тоді не було. Плани польського уряду щодо козацтва почали втілюватися Е життя за часів Стефана Баторія. Не останню роль у цьому відіграв молдовський похід козаків на чолі з Іваном Підковою. Аби не допустити антипольських повстань, цей польський король 1578 р. здійснив так звану козацьку реформу. 600 козаків, найнятих на службу, було внесено до спеціального списку -реєстру. Саме тому їх почали називати реєстровцями.

120

Реєстрові козаки отримали чималі привілеї: право землеволодіння, право власної військової та судової влади тощо.Реєстрові козаки дістали у володіння м. Трахтемирів поблизу Канева, а також тамтешній монастир. У ньому розмістили арсенал та шпиталь для поранених і літніх козаків. Реєстровці одержали кілька гармат, королівський прапор, литаври. Король затвердив герб Війська Запорізького, на якому було зображено козака з мушкетом і шаблею.Уряд Речі Посполитої надав реєстровцям право на незалежність від польської місцевої адміністрації, звільнив й від державних податків і повинностей, окрім військової. Натомість реєстровці підпорядковувалися своїй старшині, мали окремий суд, право на земельні володіння та дозвіл на промисли й торгівлю, а також одержували платню грішми.

Надання реєстровим козакам певних прав і привілеїв означало визнання польською владою українського козацтва як стану. У такий спосіб було узаконено козацький лад, що сформувався на Запоріжжі. \ хоча рішення польської влади щодо реєстровців мало на меті розколоти українське козацтво на два ворожі угруповання, козаки не втрачали єдності, у вирішальні моменти виступаючи разом.

Чисельність на різний час була різною: кінець XVI ст. — 10—12 тис. чол..,1621 р. — 40 тис. чол., 1657 р. — 100—300 тис. чол.

Військова організація.Види козацького війська:Піхота — головний вид війська, краща в Європі. її особлива тактика — у

три шеренги (1 — стріляє, 2 — подає рушниці, 3 — заряджає). Піхота добре вміла штурмувати фортеці, битися на морі (на вітрильно —веслувальних довбаних човнах), стійко захищатися за допомогою возів (кругова оборона — рухаюча фортеця), де використовували вали, вовкові ями.

Флот — Чайки: 20 м завдовжки та 3—4 завширшки, завглибшки 2,5 м, 20—30 чол. на веслах та 50—70 воїв з 4—5 легкими гарматами. Чайка розвивала швидкість до 15 км/год.

Кіннота — менш чисельна, але відрізнялась майстерністю і вела наступГоловний вид зброї—гвинтівка. Вміли окопуватися. В них була добре

розвинена система оповіщення: за допомогою вишок із відповідною сигналізацією.

Принципи військової організації і тактика дій:1. Висока військова дисципліна; колективний суд; сувора дисципліна під час

походів.2. Виконання розпорядку дня, закалювання (у Дніпрі в усі пори року),

бойова підготовка.На Січі полководці: Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Богдан

Хмельницький, Іван Сірко, Максим Залізняк, Семен Палій, Петро Калнишевський.

Підготовка кадрів: новобранця (джуру); вчили змалечку, але до війська брали з 20 років (з XVII ст. — січові та козацькі школи з 10 до 18 років).

Тактика — локальна війна з метою наживи (здобичі).

121

Військове мистецтво козацтва.Час зберіг для нас чимало свідчень військової майстерності козаків, 3

покоління в покоління передавали на Січі здобуті в боях знання й досвід, які й донині слушно вважаються справжнім мистецтвом.

Під військовим мистецтвом розуміють сукупність способів і форм ведення війни. Отож як царина людського досвіду почало формуватися за давніх часів - з виникненням такого суспільного явища як війна. Військове мистецтво охоплює тактику (це слово грецького походження означає мистецтво підготовки та проведення воєнних операцій) і стратегію (також з грецької мови й означає способи організації, підготовки й використання збройних сил для перемоги над ворогом у війні). Стратегія й тактика козацького війська ґрунтувалися на досвіді кількох поколінь запорожців, увібрали в себе цінні традиції багатьох народів. Так, козацька стратегія мала яскравий наступальний характер. У бою козаки прагли оточити ворога, застосовували складний тактичний маневр (так у військовому мистецтві називають сплановане й передбачене завчасне переміщення військ під час бою) охоплення противника ' флангів і виходу йому в тил. Широко використовувала резерв. Із тексту підручника ви довідаєтесь і про інші особливості військового мистецтва козаків. Козацька піхота. Гучної слави зажила козацька піхота основний рід козацького війська. На відміну від піхотний підрозділів європейських армій, що виконували завданню лише за підтримки кінноти, вона завжди діяла власними силами. Під час бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, і третя заряджала рушниці. Під час особливо жорстоких битв застосовувався й інший бойовий лад. Приміром, козацьке військо могло змішуватися з ворожим. Такий бій козаки називали галасом. Найоригінальнішим і найпопулярнішим серед козаків був бойовий порядок, що називався табором. Табір застосовувався козацьким військом на марші, в обороні і наступі Він будувався з возів, скріплених ланцюгами у кілька рядів та вилаштуваних чотирикутником, півмісяцем або ж овалом. Наперед виводилися три-чотири гармати, з боків - по одній, позаду - дві. Військо перебувало в середині укріплення. Наступаючи на ворога, піхота виходила назовні, але Е разі небезпеки поверталася в захисне кільце. Сучасники називали табір «рухомою фортецею», бо козаки під прикриттям возів могли долати сотні кілометрів голим степом. Козацька розвідка. У запорізькому війську були сторо-жова служба й дозір. Козацькі розвідувально-сторожові: підрозділи розташовувалися в земляних або дерев'яним укріпленнях на кордонах українських земель. Для спостереження за місцевістю козаки також використовувала давні кургани або насипали свої. Винаходом козацтва була система димової сигналізації, що сповіщала населенню про наближення нападників.

Козацька зброя. Запорожці були великими майстрами артилерійської справи. Вони віддавали перевагу легким гарматам. які уможливлювали вільне маневрування під

122

час бою. Гармата була незамінною за навального козацького наступу. Для штурму козаки використовували різноманітні укриття, зокрема гуляй-городи - спеціальні пристрої з дерев'яних щитів на колесах або полозах з отворами (амбразурами) для рушниць і гармат.

Поміж зброї особливою шаною в козаків користувалися рушниця, спис і шабля. Венеціанський посол Альберто Віміна, який побував в Україні 1650 р., записав: «Мені доводилося бачити, як козаки кулею гасили свічку, відсікаючи нагар так, наче це зроблено за допомогою щипців».

Стратегія й тактика морських походів. Вдалі виступи запорожців проти Османської імперії свідчать, що козаки постійно вдосконалювали військову майстерність новими тактичними прийомами і виробили далекоглядну стратегію походів. Головним у їхній стратегії було прагнення воювати з ворогом на його території. Це давало змогу не лише послаблювати військову міць імперії, а й розхитувати господарську систему, завдавати величезних матеріальних збитків, визволяти чималу кількість невільників.

Козаки атакували кілька фортець водночас, але основного удару завдавали найміцнішому укріпленню, наприклад турецькій столиці. Знищувався також ворожий флот у портах і на морі. Запорожці прагли захопити ворога зненацька, тому часто діяли вночі, маскувалися, прибирали щоглу, згортали вітрила, - човни-чайки губилися між хвилями й козаки, веслуючи, вибирали найзручнішу позицію. Якщо бій випадав сонячної днини, то запорожці розташовувалися так, щоб сонце світило ворогу в очі. Під час битви насамперед знешкоджувалося флагманське судно, де перебував головнокомандувач флоту, що спричиняло розгубленість у турків.

Успіх козацьких морських експедицій початку XVII ст. був зумовлений також і талановитим керівництвом. Від середини першого десятиліття майже всі великі морські та суходільні походи козаків очолювавПетро Конашевич- Са г а й д а ч н и й.

3. Бойова діяльність військових формувань у складі Російської імперії після скасування козаччини. ( до 1 Світової війни )

1658 року, після смерті Б.Хмельницького гетьманом обрали Виговського (пропольський). Проти нього виступила частина козацтва: полтавський сотник Пушкар з 15 тис. козаків. Відбулася битва, в якій загинуло до 50 тис. чол. Після чого підписано Гадяцький трактат з поляками, але Московія виступила проти 150 тис. військом і була розбита під Конотопом (князь Трубецкой) 29.7.1658 року проти поляків знов повстали полки козаків. 1659 року Виговський тікає до Польщі. Гетьманом стає Ю.Хмельницький і підписує невигідний пакт з Росією. Проходить череда війн, після яких приводять Україну роздирають між Росією, Польщею та Кримським ханством («Вічний мир» між Польщею та Росією — договір 1688 р.).

123

Після Руїни почалася нова доба — Гетьманщина. Знову Україна прагнула незалежності і під керівництвом гетьмана І.Мазепи виступила проти експансії Росії. Козаки знову потерпіли поразку. Затим відбулося подальше скасування автономії, під час якого полягло чимало українців. Росія мала неабияку користь від козаків: вони справно охороняли російські землі від татар та штиками підтримували усі походи проти них; також Січ охороняла Московію і від Польщі. Армія козаків стала мобільнішою: головний рід військ — кіннота, не втрачає сили флот (легкий та мобільний, спритний на річці та на морі). На озброєнні козаків — гармати, рушниці інженерне обладнання. Запорожці, виконуючи військові функції в Європі, одержали неабияку популярність.

4 червня 1774 р., коли більшість козаків перебувала на турецькому фронті, Російська Армія на чолі з генералом Теклею оточила Січ і зрівняла її з землею. Гетьмана і старшину (Калнишевського) відправлено до Соловків. Найбільший загін з 5 тис. козаків знайшов притул у гирлі Дунаю. Козаки почали служити Отаманській імперії. Сама Україна опинилася під загрозою знищення.

У XVIII—XX ст. Україна перебуває у складі двох імперій: 80% населення — під російським імператором; решта — під австрійською (Габсбурги). Вона перетворилася на периферійну державу. Військові формування не допускалися. Лише 1812 року, коли Наполеон вдерся на Лівобережну Україну, зібралося декілька полків добровольців на зразок козацьких, які вірно і завзято боронили імперію. З початком революційних подій (XX ст.) у Російській імперії з новою силою виявилося прагнення українців до незалежності. Почалося формування військових частин (Пластунський та Січовий стрілецький рух).

Більш як 300 років Україна була розірвана на шматки і не могла одержати незалежності. Козаччина поклала початок державності, який виявився у 1918 р. та завершився у 1991 р. проголошенням незалежної держави.


1. Яка організація козацького війська?2. Назвіть озброєння козаків.3. Назвіть видатних полководців Січи.



124



Тема 1. : «Призначення, будова частин і механізмів автомата,

приладдя і патронів. Бойові патрони».

Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання

1. Призначення та будова основних частин і механізмів автомата.2. Будова бойових патронів.

Мета: ознайомити учнів з призначенням та будовою основних частин і механізмів автомата: ознайомити з будовою бойових патронів.









Призначення та будова основних частині механізмів автомата Калашникова

125

Ствол служить для спрямування польоту кулі - Всередині ствол має канал з чотирма нарізами, які йдуть зліва вгору направо. Нарізи необхідні для надання кулі обертового руху. Проміжки між нарізами називаються полями. Відстань між двома протилежними полями (по діаметру) називається калібром каналу ствола; в автоматів він дорівнює 5,45 мм і 7,62 мм. У казенній частині канал гладенький і зроблений за формою гільзи; ця частина каналу містить патрон і називається патронником.

Ствольна коробка з'єднує частини і механізми автомата, забезпечує закривання каналу ствола затвором і запирання затвора. .У ствольній коробці розташований ударно-спусковий механізм. Зверху коробка закривається кришкою.

Прицільний пристрій необхідний для наведення автомата при стрільбі по цілях на різні відстані. Мушка загвинчена в полозок, який кріпиться в основі мушки.

Кришка ствольної коробки потрібна для запобігання забрудненню частин і механізмів, розміщених у ствольній коробці.

З правого боку вона має ступінчастий виріз для проходження відстріляних гільз назовні та для руху рукоятки затворної раї а позаду — отвір для виступу напрямного стержня повороти механізму. Кришка утримується на

126

ствольній коробці за допомогою напівкруглого вирізу на колодці прицілу, поперечного п ствольної коробки та виступу напрямного стержня повороти механізму.

Приклад і пістолетна рукоятка забезпечують зручність автомата при стрільбі. Приклад має антабку для ременя, гніздо для пенала з приладдям і затильник з кришкою над гніздом. У гнізді приклада закріплено пружину для виштовхування пенала.

Затворна рама з газовим поршнем служить для приведе в дію затвора й ударно-спускового механізму.

Затвор служить для досилання патрона в патронник, закривання каналу ствола, розбивання капсуля і викидання з патронника гільзи патрона.

Поворотний механізм необхідний для повернення затвор рами із затвором в попереднє положення.

Газова трубка із ствольною накладкою призначена для правлення руху газового поршня та захисту рук від опіків п стрільбі.

Ударно-спусковий механізм призначений для спуску к; з бойового зводу або із зводу автоспуску, нанесення удару по ударнику, забезпечення ведення автоматичного чи одиничного вогню, припинення стрільби, для запобігання пострілів при незапертому затворі та для постановки автомата на запобіжник.

Цівка служить для зручності дії з автоматом і захисту від опіків.Магазин призначений для розміщення патронів і подачі у ствольну

коробку.Штик-ніж прикріплюється до автомата перед атакою і п значений для

ураження противника в рукопашному бою, а так використовується як ніж, пилка (для розпилювання металу) і ножиці (для різання дроту).

Піхви складаються з підвіски з карабінчиками, пластмасового корпуса, упору, виступу-осі.

Будова патрона

127

Бойовий патрон складається з кулі, гільзи, порохового заряду та капсуля. Патрони зразка 1943 року випускаються із звичай-дими кулями і з кулями спеціального призначення: трасуючими і бронебійно-запалювальними. Головні частини спеціальних куль лають розпізнавальне фарбування.

Гільза служить для з'єднання всіх частин патрона, захисту порохового заряду від зовнішніх впливів і для усунення прориву порохових газів у бік затвора. Вона складається з корпуса, дульця і дна.

Пороховий заряд надає кулі поступального руху. Він складається з піроксилінового пороху.

Капсуль призначений для запалювання порохового заряду. Він складається з латунного ковпачка, ударної суміші та фольгового кругляка.

128


1. Призначення і будова частин та механізмів автомата.2. Будова патрона.




129



Тема 1. : «Призначення, будова частин і механізмів автомата,

приладдя і патронів. Бойові патрони».Урок №_____. (теоретичне)Навчальні питання

1. Військова дисципліна, її суть і значення.

2. Обов’язки військовослужбовців щодо дотримання військової дисципліни.

3. Заохочення та стягнення, що накладають на солдатів, матросів, сержантів і старшин

Мета: ознайомити учнів з військовою дисципліною, порядком накладення заохочень і стягненьМісце проведення: навчальне місце.


. Організація класу до уроку ( 10 хв)1.1. Шикування учнів в одну шеренгу, перевірка за списком та огляд






130

1. Військова дисципліна, її суть і значення

Без військової дисципліни не може існувати жодна сучасна армія. У період розбудови Збройних Сил нашої Батьківщини військова дисципліна має особливе значення.

Складна військова техніка також посилює вимоги до дисципліни кожного воїна. Без міцної військової дисципліни й організованості у мирний час неможливо вирішити такі важливі для становлення Збройних Сил завдання, як виховання високих морально-бойових якостей у воїнів і формування у них умінь, знань, навичок, необхідних для захисту держави.

Свідомий характер військової дисципліни робить її стійкою, міцною, непохитною. Боротьба за зміцнення дисципліни, проти розбіжностей у трактуванні вимог законів України, військових статутів — одне з найважливіших завдань командирів і начальників, а також самих військо-вослужбовців.

Військова дисципліна — це суворе й точне дотримання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених законодавством України і статутами Збройних Сил України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні кожним військовослужбовцем військового обов'язку та особистої відповідальності за захист народу України, його свободи і незалежності.

Україна як незалежна європейська держава прагне стати правовою, цивілізованою країною, а тому активно працює над вдосконаленням та розробкою нових законів, що визначають норми, правила діяльності, поведінки людей, регулюють соціальні відносини, забезпечують нормальне функціонування та розвиток суспільства.

Важливою складовою суспільства є Збройні Сили. З метою їх нормальної життєдіяльності, зміцнення законності, гарантування прав і свобод військовослужбовців в Україні створено систему законодавства з питань військової служби. Військове законодавство є невід'ємною частиною національного права.

Найвищу юридичну силу в нашій країні має Основний закон — Конституція України. Вона є державно-правовою основою військового законодавства. Воїни Збройних Сил користуються всією повнотою прав і несуть усі обов'язки громадян України, що передбачені Конституцією. Права воїнів не тільки проголошуються, а й реально забезпечуються. Серед них — права на недоторканність особи, матеріальне забезпечення, освіту, житло, охорону здоров'я, свободу совісті та ін. Ніхто не повинен обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Військовослужбовці, як і всі громадяни України, мають виковувати конституційні обов'язки: дотримуватися законів держави, сумлінно служити, поважати правила громадського життя.

131

Наведемо приклад з минулого про свідомий характер військової дисципліни. В березні 1943 р. в районі залізничного переїзду біля с.Таранівка, що на Харківщині, гітлерівці, підтягнувши резерви, вирішили відрізати підрозділи Радянської Армії. Шлях фашистам перегородила військова частина. Найвідповідальнішу ділянку фронту займав взвод лейтенанта П. Широтна (помер 30.06.1968 p.). Воїни ретельно готували позиції до оборони. Ворог кинув на окопи піхоту і танки. Зав'язався нерівний бій. Протитанкову гармату радянських бійців було виведено з ладу. Положення стало критичним. Тоді старший сержант І. Вернигоренко (помер 26.01.1984 р.) кинувся з гранатами на ворожий танк, знищив його і, важко поранений, довго утримував позицію.

Якщо в підрозділі міцна дисципліна, то в ньому ефективніше відбувається навчання солдатів (матросів); вони швидше оволодівають довіреною їм зброєю і технікою.

На заняттях у класі, на полігоні, танкодромі, в добовому наряді й на вахті військовослужбовець повинен діяти відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

2. Обов’язки військовослужбовців

щодо дотримання військової дисципліни

Громадянин, який носить почесне звання захисника Батьківщини повинен завжди памятати про свої обов’язки, обовязки військовослужбовця. І в першу чергу це стосується обов’язків щодо дотримання військової дисципліни.

Дотримання військової дисципліни обов'язкове для військовослужбовця в бою і в повсякденному житті, в строю і поза ним, в розташуванні військової частини і поза нею.

Військова дисципліна зобов'язує:

· дотримуватися Конституції України і законів України;

· неухильно виконувати вимоги Військової присяги, військових статутів, накази і розпорядження командирів (начальників);

· стійко переносити труднощі військової служби, не шкодувати своєї крові і самого життя при виконанні військового обов'язку;

· бути пильним і суворо зберігати військову та державну таємницю;

· бути чесним, правдивим; ретельно вивчати військову справу;

· берегти довірену зброю, військову техніку, військове та громадське майно;

· виявляти повагу до командирів (начальників) і старших; дотримуватися правші військової ввічливості і віддання честі;

· не допускати самому й утримувати інших від порушень громадського порядку;

132

· допомагати, командирові (начальникові) у встановленні військової дисципліни і порядку.

1.Заохочення та стягнення, що накладають на солдатів, матросів, сержантів і старшин

2. Заохочення як форма визнання успіхів і заслуг е важливим засобом виховання військовослужбовців і зміцнення військової дисципліни.

Командирам і начальникам Дисциплінарним статутом Збройних Сил України надаються великі права для заохочення воїнів за сумлінне й ретельне ставлення

до військової служби, за успіхи в бойовому навчанні. Якщо командир (начальник) вважає, що надані йому права недостатні, він може клопотати про

заохочення військовослужбовців, які відзначилися, владою старшого командира. За одну й ту саму заслугу військовослужбовцеві може бути оголо-

шено лише одне заохочення. Визначаючи вид заохочення, враховують характер заслуг військовослужбовця та його ставлення до служби за попередній час.

Щодо солдатів (матросів) застосовуються такі заохочення: оголошення подяки (мал. ); надання додаткової відпустки на термін до 5 діб; дозвіл на одне додаткове звільнення із розташування військової частини чи з корабля на .берег поза чергою у дні та години, встановлені для цього командиром частини; нагородження грамотою, дипломом, цінним подарунком або грошовою премією; повідомлення батькам або колективу за місцем роботи чи навчання військовослужбовця до його призову на службу про зразкове виконання ним військового обов'язку й про отримані заохочення; нагородження особистою фотокарткою біля розгорнутого Бойового прапора військової частини; нагородження нагрудним знаком «Відмінний фахівець», а тих, хто проходить службу за контрактом, — «Відмінний фахівець Збройних Сил України»; присвоєння військового звання «старший солдат» («старший матрос»); занесен-ня прізвища до Книги поішши військової частини (корабля); скасування раніше накладеного дисциплінарного стягнення.

Відомо, що в армійському і флотському середовищі є особи, які не дорожать військовою честю і порушують вимоги законів, Військової присяги і статутів. Такі воїни завдають великої шкоди справі підвищення бойової готовності частин і кораблів. До солдатів і матросів, які виявляють недисциплінованість, застосовуються суворі заходи впливу.

Командирам (начальникам) надаються всі права для утримання міцного порядку в підрозділі (на кораблі). Командир не має права залишати без уваги жодної провини підлеглого. Накладати стягнення за порушення військової дисципліни — це обов'язок командира (начальника) згідно з Військовою присягою і військовими статутами.

На солдатів (матросів) строкової служби можуть бути накладені такі стягнення: зауваження; догана; сувора догана; позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини або з корабля на берег; призначення поза чергою в наряд на роботу — до 5 нарядів; позбавлення нагрудного знака

133

«Відмінний фахівець»; позбавлення військового звання «старший солдат» («старший матрос»); арешт з наглядом на гауптвахті до 10 діб.

На солдатів (матросів), які проходять службу за контрактом, монсе бути накладено таке стягнення: зауваження; сувора догана; призначення поза чергою в наряд на роботу — до 5 нарядів; арешт з наглядом на гауптвахті до 10 діб; позбавлення нагрудного знака «Відмінний фахівець Збройних Сил України»; позбавлення військового звання «старший солдат» («старший матрос»); звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Солдати (матроси) за вчинені ними злочини несуть кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. З метою громадського осуду порушників військової дисципліни і громадського порядку проступки військовослужбовців за рішенням командира (начальника) можна обговорювати на зборах особового складу (мал. 20). Рішення зборів є рекомендаційними для командирів (начальників).

Накладене на солдата (матроса) дисциплінарне стягнення за вчинений злочин не звільняє його від кримінальної відповідальності.

При визначенні виду і міри стягнення враховуються ступінь провини, її характер, попередня поведінка винуватця, обставини, за яких провина була скоєна, а також те, скільки часу перебуває солдат (матрос) на службі і чи добре знає порядок служби.

Суворість дисциплінарного стягнення збільшується, якщо винний скоював провину неодноразово, або брав участь у груповому порушенні військової дисципліни і громадського порядку, або провина була скоєна при виконанні службових обов'язків, під час бойового чергування, в нетверезому стані, або провина викликала значне порушення порядку.

Солдатам (матросам) стягнення оголошуються особисто або перед строєм. Дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно і тільки у виняткових випадках його можуть відкласти, при цьому не більш ніж на місяць.


1. Призначення і будова частин та механізмів автомата.2. Будова патрона.


Література

1. Дисциплінарний Статут Збройних Сил України. – К., 1994.

2. Допризовна підготовка юнаків. – К., 2000.

3. Основи військової підготовки. Підручник / За ред. Єфремова О.М. – К., 1996.

134

Education

розробки уроків захист вітчизни 11 кл