ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА

виконала студентка 32 групиКукуруза Ольга

1 частина: рівні, завдання, структура, течії, функції, етапи.

2 частина: розвиток української педагогічної думки XX ст.Софія Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко і

В. Сухомлинський.

1 частина.Педагогіка як наука це сукупність теоретичних і прикладних

наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості людини.

Предметом педагогіки є дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів, теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання.

Розрізняють такі її рівні: а) вищий рівень - філософський; б) другий рівень – опора на загальнонаукові

принципи, форми, підходи до відображення дійсності.;

в) третій рівень – конкретна наукова методологія;

г) четвертий рівень – дисциплінарна методологія, що стосується частини науки.

д) п’ятий рівень – методологія міждисциплінарних досліджень.

Структура педагогіки Відображає зв’язки і відносини, що

склалися в ході історичного розвитку різних галузей педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики.

Зв*язок з іншими галузями

Завдання педагогіки :

вдосконалення змісту освіти; розробка нових засобів навчання; підготовка підручників; комп’ютеризація; виявлення шляхів посилення виховної ролі

уроку; вдосконалення змісту і методики виховання; вдосконалення політехнічної підготовки

учнів, їх професійної орієнтації і підготовки до праці.

В зарубіжній педагогіці багато різноманітних течій:

1. філософські напрямки: екзистенціалізм, неотомізм, прагматизм, неопозитивізм, що абсолютизує роль природничих наук;

2. психолого – педагогічний напрямок: експериментальна педагогіка, психоаналіз (неофрейдизм);

3. соціальний напрямок: педагогіка ноосфери, нового мислення.

Виховання в розвитку і формування особистості людини виконує такі функції:

організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;

підбирає зміст для розвитку і формування особистості;

усуває впливи, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості;

ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.

Вікова періодизація розвитку особистості

– це поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками. В педагогіці шкільний вік поділяють на :

молодший шкільний вік (6-7 до 11-12 років; середній шкільний вік (підлітковий) ( від 12 до

15 років) старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18

років).

Вікова періодизація психічного розвитку людини

Етапами процесу виховання є: виділення конкретних рис і властивостей

особистості, які передбачається виховати; вивчення вихованця і діагностика –

проектування його особистості на основі зразка – ідеалу;

засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей;

організація досвіду поведінки відповідно до ідеалу;

спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.

2 частина Внесок у розвиток української

педагогічної думки XX ст.

Значний внесок зробили видатні педагоги як:

Софія Русова; Г. Ващенко; А. Макаренко; В. Сухомлинський.

Софія Федорівна Русова (1856—1940)

Софія Федорівна Русова

— активний громадський діяч, перша жінка педагог-теоретик в Україні, письменниця.

Першим кроком у педагогічній діяльності Софії Русової було створення разом із сестрою Марією у 1871р. у Києві першого Фребелівського дитячого садка для дітей простих людей. Згодом він перетворився на осередок української національної культури: у вечірні години тут збиралися члени аматорського драматичного гуртка.

Григорій Григорович Ващенко (1878—1967)

Григорій Григорович Ващенко

— один із творців української освітньо-виховної системи. Г. Ващенко пропонував таку структуру системи освіти у вільній Україні: 1) передшкільне і шкільне виховання: материнський догляд або ясла

(до 3-х років), дитячий садок (від 3-х до 6-ти років); 2) початкова школа (6—14 років); 3) середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні

школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (14—18 років);

4) висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтва, консерваторія, військова академія (18 — 22-23 роки);

5) позашкільна освіта; 6) науково-дослідні установи: Академія наук, Академія педагогічних

наук.

Антон Семенович Макаренко (1888—1939)

Антон Семенович Макаренко

— один із найвідоміших педагогів, який збагатив світову педагогіку, вніс великий доробок у теорію виховання. У 1920— 1927 рр. очолював трудову колонію для неповнолітніх правопорушників, а з 1927 по 1935 рік — комуну ім. Дзержинського у Харкові. З 1935 р. — заступник начальника відділу дитячих колоній НКВС, а з 1937 р. цілковито поринув у літературну роботу.

Серед основних рис макаренківської педагогіки слід відзначити: діалектичне розрізнення методики навчання і методики виховання; єдність вивчення дитини та її виховання; єдність виховання дітей і організації їхнього життя; поєднання вивчення основ наук з продуктивною працею учнів; науково організовану систему всіх впливів; посилення уваги до дитячого колективу.

Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970)

Василь Олександрович Сухомлинський — видатний український педагог, засновник гуманістичної,

новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 рік — директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН СРСР.

Важливим аспектом педагогічної спадщини В. Сухомлинського є її гуманізм. Він має виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям — радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлення до жінки. На його думку, той, хто вміє любити матір, любитиме і батьківщину, і людство.

Значне місце в педагогічній системі В. Сухомлинського відведено проблемам трудового виховання школярів.