Головенко Роман, юрист Інституту масової інформації

Права журналістів, доступ до інформації,

журналістські стандарти при підготовці розслідувань

Роман ГоловенкоДата:11.02.17 р.Місто: Харків

Права журналістівПрофесійні права журналістів закріплено в ст. 25 Закону України «Про інформацію» (в ред. 2011 р.). Перелік цих прав є невеликим, оскільки в своїй роботі журналісти переважно користуються загальногромадянськими правами, притаманними кожній людині. До професійних журналістських прав можна віднести:

- право на особистий прийом посадовими і службовими особами суб’єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 25);

- право не розкривати джерел інформації (ч. 3 ст. 25 того ж Закону, п. 6 ч.2 ст. 65, п. 1 ст. 162 КПК);

- право доступу до і збору інформації в місцях надзвичайних подій (ч. 4 ст. 25);

- право на використання псевдоніму та на відмову від авторства (ч.ч. 5-6 ст. 25).

Права журналістів

До загальногромадянських прав, використовуваних журналістами в своїй роботі, належать:

- право збирати, створювати, використовувати, зберігати й поширювати інформацію (ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р.);

- з цього права випливає право на здійснення фото- і відеозйомки (у публічних місцях і на публічних заходах – не питаючи згоди присутніх – ч. 1 ст. 307 ЦКУ);

- авторські права (ЗУ Про авторське право і суміжні права).

Права журналістів (професійні)

Право на особистий прийом посадовими і службовими особами суб’єктів владних повноважень (органів державної влади або місцевого самоврядування): ч. 2 ст. 25 ЗУ «Про інформацію» передбачає: «Журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством.»

Оскільки розумні строки прийому журналіста не визначені законодавство, а практика «безперешкодності» допуску є різною - дане професійне право є проблемним у реалізації й залишається доволі декларативним.


Право не розкривати джерел інформації:

- ч. 3 ст. 25 Закону передбачає: «Журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону»;

- згідно з п. 6 ч. 2 ст. 65 Кримінального процесуального кодексу (2012 р.) журналісти не можуть допитуватися як свідки «про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації».

Звертаємо увагу, що вказане обмеження на допит журналіста стосується переданої йому кимось іншим інформації, але не зібраної самим журналістом.


Право доступу до і збору інформації в місцях надзвичайних подій.

Частина 4 статті 25 відповідного Закону передбачає: «Після пред'явлення документа, що засвідчує його професійну належність, працівник засобу масової інформації має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом.»

Дуже бажано, щоби журналістське посвідчення (або членський квиток професійного об’єднання) містило фото, повний ПІБ журналіста, підпис і печатку юрособи, яка його видала.


Право на використання псевдоніму та на відмову від авторства.

Частина 5 статті 25 згаданого Закону передбачає: «Журналіст має право поширювати підготовлені ним матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом (авторством) або під умовним ім'ям (псевдонімом).»

Частина 6 статті 25 того ж Закону: «Журналіст засобу масової інформації має право відмовитися від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після редакційної правки (редагування) суперечить його переконанням.»

Права журналістів (загальногромадянські)

Стаття 34 Конституції передбачає:

«Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.»


Тобто на рівні Конституції гарантовано вільний рух інформації як до журналіста (збір), так і від нього: розповсюдження як зібраної, опрацьованої журналістом інформації, так і власних думок (створена розповсюджувачем інформація; чи це журналістика?).

Можливість обмеження інформаційних прав має бути передбачена законом, здійснюватися задля одного з перелічених в ч. 3 ст. 34 Конституції інтересів. Частина 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також передбачає, що застосування обмеження має бути необхідним у демократичному суспільстві (пропорційним).


Частина 1 статті 307 Цивільного кодексу передбачає:

«Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.» (презумпція згоди)

З цього випливає, що зйомка особи на заході публічного характеру допускається, якщо вона проти цього не заперечує (не потрібно наперед питати в кожного присутнього згоди); особа може вимагати припинити зйомку конкретно себе, але не цілого заходу (напр., панорамну зйомку).

Права журналістів (авторські)

Особисті немайнові автора права включають (ст. 14 ЗУ «Про авторське право»):

- право визнаватися автором, залишатися анонімним або використовувати псевдонім;

- право протидіяти перекрученню твору або ін. посяганню на нього, що завдає шкоди репутації автора.

Майнові права автора (ч. 1 ст. 15 того ж Закону) включають право використовувати твір, дозволяти чи забороняти його використання іншими. Ці права можуть передаватися автором ін. суб’єктові.

Новинні матеріали не захищаються авторським правом (п. «а» ст. 10 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»).

Права журналістів (авторські)

Стаття 429 Цивільного кодексу передбачає:

«Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт…

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.»

Аналогічне правове регулювання встановлене для творів, створених на замовлення – ст. 430 ЦКУ (за цивільно-правовим договором).

Доступ до інформації

Мета запровадження доступу до інформації – забезпечити контроль народу над владними органами та ін. впливовими структурами, оскільки:

1) народ є джерелом влади;

2) владні органи функціонують за рахунок податків, сплачених народом.

Закон України “Про доступ до публічної інформації” було прийнято 13 січня 2011 р., до того існувала лише можливість надсилання інформаційних запитів за старою редакцією Закону України «Про інформацію».

Фізичний доступ журналістів на певні заходи

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про інформацію”: “Відсутність акредитації не може бути підставою для відмови в допуску журналіста, працівника засобу масової інформації на відкриті заходи, що проводить суб'єкт владних повноважень.”

Доступ на засідання колегіальних органів гарантовано всім. Спершу відповідна норма з’явилася в законодавстві України 1997 р. щодо місцевого самоврядування: “Сесії [місцевої] ради проводяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.” (ч. 16 ст. 46 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”).


2011 р. – Закон України “Про доступ до публічної інформації” (п. 4 ст. 3): “Право на доступ до публічної інформації гарантується:...

- доступом до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством”.

Тепер право доступу гарантується на засідання всіх колегіальних суб’єктів владних повноважень (виконкоми, центр. органи держвлади), а не лише місцевих рад. Вільний доступ на засідання гарантується всім громадянам, а не лише журналістам. За відсутності достатньої кількості місць доступ має надаватися в порядку черговості появи охочих бути присутніми.


Для проведення закритого засідання колегіального суб’єкта владних повноважень необхідні 3 умови:1) можливість проведення закритих засідань передбачена законодавчим актом, який регулює діяльність колегіального суб’єкта владних повноважень;2) колегіальним суб’єктом прийняте рішення щодо проведення конкретного засідання у закритому режимі;3) у такому рішенні обгрунтовано необхідність проведення закритого засідання – з посилання на фактичні підстави (оголошення на засіданні таємної, конфіденційної або службової інформації). При цьому більш обгрунтованим виглядає проведення в закритому режимі не цілого засідання, а лише розгляду окремого питання, яке цього потребує.

Доступ до інформації: акредитація журналістівВідповідно до ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про інформацію»:

- акредитація журналіста, працівника ЗМІ здійснюється СВП безоплатно за заявою такої особи або поданням ЗМІ;

- у заяві особи зазначається її ПІБ, адреса, номер засобу зв'язку, адреса електр. пошти (за наявності). До заяви додаються копії документів, що посвідчують особу та засвідчують її професійну належність;

- у поданні ЗМІ зазначається його повне найменування, дата і номер реєстр., адреса (звич. та електр. пошти), номер засобу зв'язку, ПІБ відповідного журналіста чи ін. працівника ЗМІ. До подання додаються копії документів, що посвідчують особу;

- в акредитації не може бути відмовлено в разі подання усіх згаданих документів.

Доступ до інформації: акредитація журналістів

Порядок акредитації при СВП підлягає оприлюдненню (ч. 3 ст. 26 того ж Закону).

Акредитація - це сприяння журналістам з боку СВП, а не надання фізичного доступу в приміщення і на заходи.

Журналіст зобов’язаний дотримуватися встановлених СВП «правил внутрішнього трудового розпорядку» й не перешкоджати діяльності посадових і службових осіб СВП (ч. 6 ст. 26).

Припинення акредитації відбувається за власною ініціативою (ЗМІ або журналіста) чи за ріш. СВП за «неодноразове грубе порушення» журналістом акредитаційних обов’язків (ч. 7 ст. 26 Закону Про інформацію).

Доступ до інформації: оприлюднення її самими розпорядниками

Обов’язок розпорядників оприлюднювати інформацію закріплено в ст. 15 ЗУ “Про доступ до публічної інформації”, там же наведено невиключний перелік видів інформації, яку необхідно оприлюднювати. Певні види інформації (наприклад, на тендерну тематику) також обов’язково оприлюднюються на підставі інших норм законодавства. Ця інформація також може вказувати на корпційні дії, але для їх виявлення необхідна скурпульозна вичитка.Приклад: моніторинг “Вісника держзакупівель” редакцією сайту “Наші гроші”.

Доступ: оприлюднення чинних правових актів

Закон України “Про доступ до публічної інформації” зобов’язує суб’єктів владних повноважень (в т.ч. і правоохоронні органи) оприлюднювати на власних веб-сайтах свої правові акти, як нормативні, так й індивідуальної дії (крім внутріорганізаційних, напр. накази про відрядження, відпустки) не пізніше 5-и робочих днів з моменту їх затвердження (п. 2 ч. 1 і ч. 2 ст. 15). Обов’язковим є зазначення дати оприлюднення й дати оновлення документів.

Доступ: оприлюднення проектів актів

Частина 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає:

«Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.»

Тобто органи держвлади повинні оприлюднювати лише проекти НПА, а колегіальні ОМС (ради, виконкоми) – також і проекти індивідуально-правових актів (рішення – це акт колегіального органу).

Визначення публічної інформаціїПублічна інформація (ч. 1 ст. 1 Закону про доступ) - відображена та задокументована будь-якими

засобами та на будь-яких носіях інформація, що була: - отримана або створена в процесі виконання СВП своїх обов'язків, передбачених чинним

законодавством, або- яка знаходиться у володінні СВП, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим

Законом. Друга категорія поглинає першу (обсяг її змісту є ширшим), тобто вся інформація, з якою

працюють владні органи, є публічною. Наприклад, декларації нардепів, які потрапили в Апарат ВРУ, є публічної інформацією, хоча Апарат

навіть не повинен їх приймати й опрацьовувати. Помилково вважається, що публічна інформація – це синонім відкритої інформації, хоча публічна

інформація охоплює й обмежену в доступі.

Доступ до інформації: адресант запиту

Запит може бути подано (п. 1 ст. 12 Закону про доступ до інформації):- Фізичною особою;- Юридичною особою;- Об'єднанням громадян без статусу юрособи.

Найпростіше надсилати запит від фізособи, оскільки в інших випадках розпорядник інформації можливо захоче бачити підтвердження статусу запитувача.Наприклад, починають вимагати написання запиту на бланку, проставляння на ньому печатки, вихідного номеру тощо.Запитувач може звернутися із запитом на інформацію, незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч. 2 ст. 19 Закону; тому цей інструмент не може застосовуватися держорганами).

Диференціація інформаційного запиту та звернення

Відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації” (п. 2 ч. 5 ст. 19) у запиті має бути вказано опис запитуваної інформації або реквізити чи зміст запитуваного документу. Запитати можна лише наявну в розпорядника інформацію (випливає з визначення публічної інформації).

Отже, ознаки запиту:

1) суть - прохання надати інформацію;

2) така інформація має вже існувати, а не потребувати створення.

Звернення (ст. 40 Конституції) зазвичай спонукають їхнього адресата вчинити якусь дію (напр., притягнути до відповідальності порушника, провести перевірку), яка може тягти за собою створення нової інформації, документу (напр., винесення постанови) або бути наслідком

надання інформації до СВП.

Випадки і підстави обмеження доступу до інформації

Доступ до інформації може бути обмежено (ч. 1 ст. 6 ЗУ Про доступ до інформації), якщо ця інформація належить до:

- таємної;

- службової;

- конфіденційної (в т.ч. персональних даних, комерційної таємниці).

Інші види інформації з обмеженим доступом законодавством не передбачені (поняття “конфіденційна інформація, що є власністю держави” скасоване).


Публічна інформація

Відкрита інфо

Інформація з обмеженим

доступом

Таємна інфоСлужбова інфоКонфіденційна інфо (в т.ч. персональні

дані)


Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації»:

«Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.»

Зокрема до цієї підкатегорії належать: держтаємниця, таємниця слідства, нарадчої кімнати, голосування, лікарська, адвокатська таємниця та ін.


Конфіденційна інформація (ст. 7 ЗУ Про доступ до інформації) - походить від приватного суб’єкта (фізичної особи, юридичної особи, крім суб’єкта владних повноважень) і може бути як інформацією про цього суб’єкта, так й інформацією про будь-що ін., яка просто перебуває у виключному володінні відповідної особи (невідома іншим).

Конфіденційною інформацією СВП може володіти (бути розпорядником) лише тоді, коли вона надійшла до СВП від якогось приватного суб’єкта (тобто зазвичай та ж інформація наявна ще у відповідного приватного суб’єкта).

Персональні дані (інформація, що дає змогу ідентифікувати певну фізособу) також є різновидом конфіденційної інформації, як і комерційна таємниця.


Визначення службової інформації (ч. 1 ст. 9 ЗУ “Про доступ до публічної інформації”) передбачає її віднесення до такої за трискладовим тестом і поділ службової інформації на 2 підтипи:

1) інформація щодо процесу прийняття рішення (розроблення напряму діяльності, здійснення нагляду, контролю) – ця інформація є службовою (обмеженою в доступі) до моменту прийняття рішення або винесення його на публічне обговорення;

2) інформація, зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони – перманентно службова (обмежена в доступі).


Доступ обмежується

Обмеження здійснюється: в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою

запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації,

одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя

Розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам?

Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні?

Інформаціянадається

ТАК

НІ

ТАК

ТАК

НІ

НІ


Крім того:

«Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.» (ч. 3 ст. 6 ЗУ Про доступ до публічної інформації)

«Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.» (ч. 4 ст. 6 ЗУ Про доступ до публічної інформації)


Звертаємо увагу, що віднесення інформації до конфіденційної або таємної здійснюється на підставі закону, а службової – закону і трискладового тесту. Для визначення ж можливості зняття статусу обмеженого доступу з інформації (при надходженні запиту щодо неї) трискладовий тест проводиться обов’язково для всіх підкатегорій такої інформації: службової, таємної, конфіденційної.

Відмова в наданні доступу до такої інформації (ч. 4 ст. 22 Закону про доступ до інформації) повинна включати обґрунтування за результатами трискладового тесту, проведеного після отримання запиту.

Принцип обмеження доступу

«Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.» – ч. 7 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Тобто при запитуванні документа, що містить інформацію з обмеженим доступом, має надаватися його копія, з якої видалено таку інформацію (зазвичай конфіденційну, персональні дані): слова, фрази, речення, зображення, малюнки.

Професійні журналістські стандартиІМІ аналізує журналістські матеріали на предмет дотримання наступних професійних стандартів:

- баланс;

- повнота;

- точність;

- достовірність;

- відокремлення фактів від коментарів та оцінок.

Також ІМІ аналізує стандарт оперативності подання інформації, який, щоправда, практично не порушується.

Професійні журналістські стандарти: баланс і повнота

Дотримання балансу вимагається в журналістських матеріалах, які висвітлюють питання, щодо яких існують взаємносуперечливі точки зору (конфлікт, точки зору на питання цілком або значно мірою виключають одна одну). Таким чином, стандарт дотримання балансу не вимагається щодо матеріалів, оцінка яких загалом однозначна.

Дотримання повноти викладу інформації в журналістському матеріалі полягає у висвітленні всіх вагомих аспектів відповідного питання. Спрощено це можна подати так, що в журналістському матеріалі мають бути відповіді на питання: що, де, коли сталося та як саме. В матеріалі має бути роз’яснено контекст того, що відбулося. В аналітичних матеріалах має бути висвітлено причини події, подано коментарі незалежних експертів.

Професійні журналістські стандарти: точність

Професійний журналістський стандарт точності полягає в адекватному (правдивому, точному) відтворенні кожної з обставин висвітлюваної події, питання. Тобто якісне висвітлення кожного з аспектів події (що, де, коли, як саме відбулося, чому). Дотримання цього стандарту вимагає перевірки фактів (зазвичай із кількох джерел), а також дослівного і повного відтворення цитат. Від повноти даний стандарт відрізняється тим, що у вип. повноти вона вимагає висвітлення усіх вагомих аспектів події, а точність стосується якості висвітлення кожного з цих аспектів.

Професійні журналістські стандарти: достовірність

Достовірність полягає в тому, що повинне вказуватися джерело інформації й це джерело має бути компетентним (очевидець, а не особа, якій інформація стала відомою від ін., і бажано, щоби джерело було незаангажоване (інакше треба подавати ще одне джерело – з опонуючою позицією)). Тобто джерела можуть бути анонімними лише у виняткових випадках - у тому разі, коли життю або здоров’ю джерела загрожує небезпека в разі його розкриття. Експерти, які коментують питання, мають бути незаангажованими, а якщо це неможливо – необхідно подати позиції експертів з опонуючими точками зору.

Професійні журналістські стандарти: відокремлення фактів від коментарів та оперативність

У новинних матеріалах власні оцінки або коментарі з боку ЗМІ чи журналіста є неприпустимими. Коментарі чи оцінки учасників події, експертів, журналіста (не в новинних матеріалах) мають бути чітко (хоч і не буквально) ідентифіковані як такі.

Оперативність полягає в оперативному висвітленні подій у ЗМІ.

Основним постулатом при дотриманні професійних стандартів є те, що журналістський матеріал готується передусім не для задоволення інтересів журналіста, ЗМІ або якоісь третьої сторони («замовника»), а для задоволення інтересів аудиторії.

[email protected] (050) 44-77-063

nikorupciji.org

Дякуємо за увагу!

Education

Головенко Роман, юрист Інституту масової інформації