1

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИІМЕНІ ГЕРОЇВ ЧОРНОБИЛЯ НУЦЗ УКРАЇНИ

На правах рукопису

БОГУН ЛАРИСА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 94(477):378(043)

ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ДСНС УКРАЇНИ:ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

ТА ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Дисертація на здобуття наукового ступенякандидата історичних наук

Науковий керівник –Чубіна Тетяна Дмитрівна,доктор історичних наук, професор

Черкаси – 2016

2

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, ПРИНЦИПИ ТА

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 12

1.1. Стан наукового розроблення теми 12

1.2. Аналіз джерельної бази 19

1.3. Принципи і методи дослідження 23

РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ Й ЕТАПИ

СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЦИВІЛЬНОГО

ЗАХИСТУ УКРАЇНИ 26

2.1. Історія виникнення першого пожежно-технічного навчального закладу на

теренах Української РСР: національний досвід 26

2.2. Функціонування вищого пожежного навчального закладу як складової

загальнодержавної освітньої системи 53

2.3. Сучасні тенденції розвитку Національного університету цивільного

захисту України та їх практична реалізація 74

РОЗДІЛ 3. ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БЕЗПЕКИ

ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ: ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ 83

3.1. Становлення пожежно-технічного навчального закладу в Західній

Україні: історичний аспект 83

3.2. Вищий навчальний заклад із підготовки вогнеборців: історичний шлях

від училища до університету 109

3.3. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності: реформи та

перспективи 118

РОЗДІЛ 4. ЧЕРКАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ІМЕНІ

ГЕРОЇВ ЧОРНОБИЛЯ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ 133

3

4.1. Історичні передумови створення та етапи розвитку Черкаського

пожежно-технічного училища 133

4.2. Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля (1991–

2013 рр.): шляхи вдосконалення відомчої освіти 153

4.3. Реформування відомчої освіти ДСНС України шляхом реорганізації

Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля 173

ВИСНОВКИ 177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 181

ДОДАТКИ 228

4

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АПБУ – Академія пожежної безпеки України

БРСВ – Боротьба з розкраданням соціалістичної власності

ВАК – Вища атестаційна комісія

ВКП(б) – Всесоюзна комуністична партія (більшовиків)

ВПК – Воєнізована пожежна команда

ВПО – Відділ пожежної охорони

ВРНГ – Вища рада народного господарства

ВРУ – Верховна Рада України

ГУДПО – Головне управління Державної пожежної охорони

ГУПО – Головне управління пожежної охорони

ГУРСМ – Головне управління робітничо-селянської міліції

ДСНС – Державна служба України з надзвичайних ситуацій

ДУПО / УПО – Державне управління пожежної охорони / Управління

пожежної охорони

ДПН – Державний пожежний нагляд

ЄС – Європейських Союз

КВК – Клуб веселих та кмітливих

КМУ – Кабінет Міністрів України

КНУБА – Київський національний університет будівництва і архітектури

КУКС МПО – Курси удосконалення командного складу міської пожежної

охорони

ЛДУБЖД – Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

МВС – Міністерство внутрішніх справ

МНС – Міністерство надзвичайних ситуацій

МОГП – Міністерство охорони громадського порядку

МОН – Міністерство освіти і науки

МПО – Міська пожежна охорона

НАН – Національна академія наук

5

НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ

НККГ – Народний комісаріат комунального господарства

НПРЧ – Навчальна пожежно-рятувальна частина

НУЦЗУ – Національний університет цивільного захисту України

ОДА – Обласна державна адміністрація

ПВПЧ – Професійно-виробничі пожежні частини

ППС – Пожежно-прикладний спорт

ПТШ – Пожежно-технічна школа

РНК – Рада народних комісарів

РФСР / РФ – Радянська Федеративна Соціалістична Республіка / Російська Федерація

СВПЧ – Самостійна воєнізована пожежна частина

СРСР / УРСР / БРСР / ГРСР / АРСР / ТРСР / МРСР / ЕРСР– Союз Радянських

Соціалістичних Республік / Українська Радянська Соціалістична Республіка /

Білоруська Радянська Соціалістична Республіка / Грузинська Радянська

Соціалістична Республіка / Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка /

Таджицька Радянська Соціалістична Республіка / Молдавська Радянська

Соціалістична Республіка / Естонська Радянська Соціалістична Республіка

УБОЗ – Управління боротьби з організованою злочинністю

УВНЗ – Управління військовими навчальними закладами

УПЦ – Українська православна церква

УСБУ – Управління служби безпеки України

ХІБІ – Харківський інженерно-будівельний інститут

ХІПБ / ЛІПБ / ЧІПБ– Харківський інститут пожежної безпеки / Львівський

інститут пожежної безпеки / Черкаський інститут пожежної безпеки

ХПТУ / ЛПТУ / ЧПТУ– Харківське пожежно-технічне училище / Львівське

пожежно-технічне училище / Черкаське пожежно-технічне училище

ЦК ВКП(б) – Центральний комітет Всесоюзної комуністичної партії

(більшовиків)

ЧАЕС – Чорнобильська атомна електростанція

6

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що

серед основних завдань, що постали в період розбудови незалежної та

демократичної держави, є виведення системи освіти на новий, більш якісний,

досконаліший рівень підготовки. На сучасному етапі розвитку суспільства

постала об’єктивна потреба перегляду значної кількості існуючих до

останнього часу уявлень про завдання, форми і методи як національної освіти

взагалі, так і відомчої системи підготовки працівників ДСНС України

зокрема. Відомча система освіти посідає особливе місце в державній

освітянській системі України. Вона є акумулятором інтелектуального

багатства суспільства і рушієм соціально-економічного прогресу. Навчальні

заклади системи ДСНС України є ефективною керованою складовою

багаторівневої системи, яка успішно функціонує та подальший розвиток якої

відбувається в напрямі вдосконалення багатопрофільної, багатоступеневої

вищої освіти. Відомчі навчальні заклади сьогодні належать до провідних

вищих закладів освіти не лише системи ДСНС України, а й вищої школи

України в цілому. Основним завданням відомчих навчальних закладів

пожежно-технічного профілю є підготовка висококваліфікованих

працівників служби цивільного захисту України, фахівців завтрашнього дня.

Це мають бути особистості не лише з досконалими професійними знаннями,

вміннями та навичкими, а й з високим рівень духовності, патріотизму,

відданості справі, глибоким усвідомленням головного обов’язку вогнеборця

в демократичній, незалежній, соціально орієнтованій державі – слугувати

людям, створювати для суспільства всі необхідні умови стабільного й

успішного розвитку і розв’язувати нові завдання пожежної охорони в умовах

ХХІ століття. Головна мета вишів у повсякденній навчальній, науковій,

виховній діяльності – успішно та цілеспрямовано продовжувати

забезпечення процесів трансформування працівників органів та підрозділів

7

пожежної охорони системи ДСНС України з ліквідації надзвичайних

ситуацій природного і техногенного характеру в справжніх, кваліфікованих,

відданих справі рятувальників, покликаних захищати життя людей, робити

його безпечними і щасливим.

Завдяки висвітленню історії створення відомчих навчальних закладів

системи ДСНС України, наукове дослідження дає змогу відтворити і

показати місце відомчих навчальних закладів в економічному, політичному

та культурному житті суспільства.

Вивчення історії створення вищих навчальних закладів ДСНС України

дає змогу порівняти процеси, що відбувалися у вищій освіті України в

радянський період, із тенденціями розвитку освіти на нинішньому етапі.

Аналіз історії діяльності відомчих навчальних закладів уможливить

використання набутого досвіду в сучасних умовах для подальшого

формування національної системи освіти. У цьому контексті дослідження

історії виникнення вищих навчальних закладів системи ДСНС України

становить значний науковий, пізнавальний, практичний інтерес.

Отже, обрана для вивчення тема має як науково-практичне, так і

суспільно-політичне значення. У зв’язку з цим постала потреба її

розроблення на основі вивчення архівних документів та аналізу

опублікованих джерел з урахуванням сучасних підходів до наукового

дослідження.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковою тематикою організації.

Дисертаційне дослідження виконано згідно з комплексною науковою

держбюджетною темою кафедри історії України та суспільних дисциплін

Черкаського державного технологічного університету «Сучасна історія

України: регіональний аспект» (номер державної реєстрації 0109U006702).

Об’єктом дослідження є створення та розвиток вищих навчальних

закладів пожежно-технічного спрямування системи ДСНС України.

8

Предметом дослідження обрано історію створення та розвитку вищих

навчальних закладів пожежно-технічного спрямування (Харкова, Львова і Черкас),

зокрема, виникнення, функціонування і трансформацію відомчих навчальних

закладів у контексті реформування вищої освіти в Україні.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1927–2015 рр. Нижній поріг

зазначеного періоду пов’язаний зі створенням першого відомчого навчального

закладу, а верхній – відображає сьогодення відомчих навчальних закладів ДСНС

України та окреслює перспективи на майбутнє.

Територіальні межі дослідження охоплюють регіони локалізації відомчих

навчальних закладів системи ДСНС України, а саме: міста Харків, Львів, Черкаси.

Мета дослідження полягає в тому, щоб здійснити комплексний аналіз

особливостей створення, розвитку і становлення вищих навчальних закладів ДСНС

України на основі залучення архівних джерел і документальних матеріалів.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких

завдань:

з’ясувати стан наукового дослідження теми, здійснити аналіз джерельної бази,

окреслити методологічний інструментарій та визначити перспективні

напрямки наукового пошуку;

висвітлити історію створення відомчих навчальних закладів пожежно-

технічного профілю в Україні;

охарактеризувати основні напрями діяльності навчальних закладів пожежно-

технічного профілю;

розкрити історичні етапи розвитку вищих навчальних закладів ДСНС (МНС)

України як складової частини вищої освіти України;

охарактеризувати функціонування і трансформацію відомчих навчальних

закладів системи МВС України в період здобуття Україною незалежності в

контексті реформування вищої освіти;

9

висвітлити особливості становлення вищих навчальних закладів ДСНС

України, що дає змогу порівняти освітній процес, який відбувається у вищій

школі України, з тенденціями розвитку відомчої освіти;

висвітлити роль керівників навчальних закладів та їхній особистий внесок у

розвиток та становлення вищих навчальних закладів ДСНС України;

розкрити основні аспекти вдосконалення структури вищих навчальних

закладів ДСНС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

уперше здійснено комплексне дослідження історичних засад створення та

функціонування вищих навчальних закладів пожежно-технічного профілю і

сформована історична послідовність етапів формування системи відомчої

освіти ДСНС України;

визначено особливості виникнення та діяльності вищих навчальних закладів

ДСНС України;

висвітлено розвиток відомчих вищих навчальних закладів ДСНС України як

складової частини державної вищої освіти;

виявлено й охарактеризовано основні напрямки діяльності навчальних

закладів пожежно-технічного профілю в контексті підготовки

висококваліфікованих фахівців для органів та підрозділів ДСНС України;

показано особливості функціонування і трансформацію відомчих навчальних

закладів у взаємозв’язку з реформуванням вищої освіти в Україні;

уперше багатовимірно та всебічно розкрито сутність відомчої освіти на основі

використання й аналізу в дисертації доволі великої кількості опублікованих та

архівних документів і матеріалів із досліджуваної проблематики;

до наукового обігу введено нові архівні документи та матеріали, що дають

змогу об’єктивно відтворити історію відомчих вишів.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що фактичний матеріал,

узагальнення і висновки, які містяться в роботі, можуть бути використані при

підготовці узагальнюючих праць з історії України, навчальних посібників з історії

10

відомчої освіти. Викладені матеріали доповнюють і розширюють історичні знання

про систему відомчих навчальних закладів України. Зібрані та проаналізовані

історичні відомості можуть використовуватися при розробленні спецкурсів у системі

вищих навчальних закладів ДСНС України, Міністерства освіти і науки при вивченні

вітчизняної історії.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження було виконано

самостійно із залученням документів архівів Національного університету цивільного

захисту України (м. Харків), Львівського державного університету безпеки

життєдіяльності (м. Львів), Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України (м. Черкаси), музейних фондів вищих навчальних

закладів ДСНС України. Більшість документів уперше введено до наукового обігу,

що дає змогу здійснювати об’єктивний історичний аналіз.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи

і висновки були викладені автором й обговорювалися на засіданні кафедри

гуманітарних наук та іноземних мов Черкаського інституту пожежної безпеки імені

Героїв Чорнобиля НУЦЗ України.

Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення в доповідях,

повідомленнях на науково-практичних конференціях: 9-й Міжнародній науково-

практичній конференції «Європейська наука ХХІ століття» (Польща, 2013), 11-й

Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми та перспективи

розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД» (Переяслав-

Хмельницький, 2013), 12-й Міжнародній науково-практичної інтернет-конференції

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах

СНД» (Переяслав-Хмельницький, 2013), 9-й Міжнародній науково-практичній

конференції «Динаміка та сучасна наука – 2013» (Софія, 2013), Міжнародній

науково-практичній конференції «Актуальні проблеми технічних та соціально-

гуманітарних наук у забезпеченні діяльності служби цивільного захисту» (Черкаси,

2013), 8-й Міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення безпеки

життєдіяльності: проблеми і перспективи» (Мінськ, 2014), Міжнародній науково-

11

практичній конференції «Проблеми та перспективи розвитку забезпечення безпеки

життєдіяльності» (Львів, 2014), Міжнародній науково-практичній конференції

«Надзвичайні ситуації: теорія, практика, інновації» (Гомель, 2014), Міжнародній

науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи забезпечення цивільного

захисту» (Харків, 2014), Міжвузівській науковій інтернет-конференції «Гуманітарний

дискурс суспільних проблем: минуле, сучасне, майбутнє» (Черкаси, 2015), 1-й

Всеукраїнській науково-практичній конференції «Організаційно-управлінські,

економічні, психолого-педагогічні аспекти забезпечення діяльності ЄДСЦЗ»

(Черкаси, 2016), 11-й Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми та

перспективи розвитку системи безпеки життєдіяльності» (Львів, 2016),

Міжвузівській науковій конференції «Гуманітарний дискурс суспільних проблем:

минуле, сучасне, майбутнє» (Черкаси, 2016).

Доповіді були схвалені та рекомендовані до публікації.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 25 наукових

працях, 6 із яких – опубліковані в провідних фахових виданнях і 4 – у зарубіжних

виданнях.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою і завданням дослідження.

Робота складається зі вступу, переліку умовних позначень, чотирьох розділів, що

об’єднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури

в кількості 412 найменувань, а також додатків. Обсяг основного тексту дисертації –

180 сторінок. Загальний обсяг дисертації становить 259 сторінок.

12

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА,ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Стан наукового розроблення теми

Розвиток відомчої освіти є головною умовою інтелектуального,

культурного, духовного, соціального й економічного розвитку суспільства та

держави. Без розбудови системи відомчої освіти, її докорінного

реформування неможливе відтворення інтелектуального, духовного

потенціалу народу, національне відродження, становлення державності,

демократизації суспільного життя.

Основою відомчої освіти є вищі навчальні заклади системи ДСНС

України, які закладають підвалини світогляду, визначають головні напрямки

інтелектуального, морального, фізичного зростання майбутнього

громадянина. Важливість формування чіткої та зрозумілої кадрової політики

в органах пожежної охорони зумовлюється тим, що на всіх історичних етапах

їхнього становлення та розвитку кадри пожежної охорони відігравали й

відіграють провідну роль у забезпечені найбільш ефективного

функціонування органів та підрозділів системи ДСНС України. Водночас

аналіз стану наукового дослідження теми дисертації дає підстави

стверджувати те, що ця тема не була предметом комплексного наукового

вивчення.

Опрацювавши наукові здобутки попередників, автор поділив наявну

літературу на два історичних періоди: радянський (до 1991 р.) та сучасний

(починаючи зі здобуття Україною незалежності й дотепер).

Виявлено, що частина праць з історії відомчих навчальних закладів

пожежно-технічного профілю аналізувалася в окремих монографіях і

дисертаційних дослідженнях, а також наукових і науково-популярних

статтях зі згаданої тематики. У них науковці акцентують свою увагу на

13

історичних особливостях кадрових пертурбацій, історії розвитку пожежної

охорони, історії створення добровільних товариств, воєнізації пожежної

охорони, на становленні та розвитку системи підготовки офіцерських кадрів,

функціонуванні відомчих вищих навчальних закладів в Україні. Проте в цих

роботах висвітлювалися тільки окремі аспекти діяльності вищих навчальних

закладів ДСНС.

У першому періоді можна виокремити декілька етапів.

Так, упродовж 1940–1950 рр. не було жодного дослідження з обраної

теми.

1960–1970 рр. пов’язані з появою робіт, що були присвячені окремим

питанням дослідження і стосувалися, тією чи іншою мірою, історії створення

вищих навчальних закладів пожежно-технічного профілю.

Натомість 1986–1991 рр. характеризувалися значно активізованою

(після аварії на Чорнобильській АЕС) увагою дослідників до питань

підготовки інженерних кадрів у відомчих навчальних закладах СРСР.

У ці роки були опубліковані праці істориків Голубєва С.Г. [124],

Трачука М.П. [366] та ін., що становлять значний науковий інтерес. До цієї

групи належать також роботи Бірюкова П.І., Зільберштейна Ф.Б.,

Рябініна Б.С., Шувалова М.Г., які стосуються історії пожежної охорони СРСР

та утворення відомчих навчальних закладів із підготовки кадрів для

пожежних підрозділів. Наукові розвідки цих авторів мали на меті розкрити

основну суть та зміст функціонування відомчих закладів освіти [102; 146;

341; 408].

Історія виникнення відомчих навчальних закладів ДСНС України до

цього часу перебувала поза увагою науковців, і лише деякі аспекти були

висвітлені в науковій праці історика Обухова Ф.В. [248], який уперше

здійснив спробу комплексно дослідити на основі спогадів ветеранів

пожежної охорони м. Москви розвиток пожежно-технічних шкіл при

підготовкі кваліфікованих техніків для країни.

14

У 1986–1990 рр. характеризувалися відображенням у роботах таких

науковців, як Задворний В.І. [142], Мікєєв А.К. [224] та ін., аспектів

підготовки кадрів для пожежної охорони у відомчих навчальних закладах.

Так, здійснюючи науковий аналіз, Черненко А.Г. [400] закцентував основну

увагу на методах викладання у відомчих навчальних закладах.

Другий етап характеризувався виходом праць, у яких досліджувалися

питання розвитку і становлення пожежної охорони в незалежній Україні та

розглядалася роль відомчої освіти. Саме 1991–2015 рр. пов’язані з

підвищеною увагою дослідників до особливостей розвитку і модернізації

відомчої вищої освіти, в тому числі й у системі ДСНС України.

З 1991 р. з-поміж вітчизняних істориків слід виокремити

Доманського В.А., Іванів О.В., Касимова Б.Е., Пархоменка В.А.,

Поповича С.С., Пономаренко Г.О., Томіленка А.Г. [135; 147; 153; 323; 338;

336; 365] та багатьох інших, які намагалися з’ясувати історію виникнення

відомчих навчальних закладів та зробили значний внесок у вивчення окремих

питань історії відомчих вишів.

Зі здобуттям Україною незалежності з’являється дисертаційне

дослідження Коломієць Н.В. [173], у якому розглядаються етапи становлення

і розвитку відомчих навчальних закладів в Україні. Входження відомчих

навчальних закладів до системи Міністерства надзвичайних ситуацій

України й основні етапи модернізації вишів розглянув у своїй праці

Підгайний А.В. [331]. Знаходимо відображення окремих сторінок історії

відомчих закладів освіти і в іноземних працях [410; 411; 412].

Починаючи з 2000 р. з’являються декілька дисертаційних досліджень,

які розкривають певні аспекти реформування відомчої освіти в контексті

освітянської реформи.

Уведення до наукового обігу нових архівних документів стало

показником значного інтересу до історичних досліджень цієї тематики.

15

Питання вдосконалення і розвитку відомчих навчальних закладів

розглядають Осипенко С.І. та Іванов А.В. [250].

У наукових дослідженнях інших авторів увага акцентується на процесах

навчання, організації навчального процесу, проблемах історії пожежної

охорони, функціонування пожежної охорони в цілому, але дослідники не

ставили за мету всебічно дослідити історію створення, особливості розвитку й

етапи становлення вищих навчальних закладів ДСНС України.

У наукових пошуках Вовчастої Н.Я., Коваля М.С., Кузика А.Д.,

Куценка В.І., Удовиченка В.В., Опалєвої І.В., Яблонського В.А. [115; 113; 212;

409] зустрічаємо лише фрагментарну інформацію з досліджуваної проблеми.

Інформативним і вельми цінним став доробок Голикова Ю.Г. [123], який

здійснив науковий пошук щодо формування вмінь і навичок самовиховання

курсантів у вищих відомчих навчальних закладах.

Необхідно підкреслити, що Болюбаш Я.Я. [105] досліджував

найважливіші питання організації навчального процесу у вищих навчальних

закладах освіти, але його наукова розвідка не охоплює висвітлення історії

створення вищих навчальних закладів ДСНС України.

У своїй праці історик Шойко В.А. [407] дослідив окремі аспекти

становлення відомчих навчальних закладів та особливості підготовки керівних

кадрів для системи ДСНС України.

Дослідниця Гаркуша Л.С.  [117] зробила свій внесок у пошук шляхів

інтеграції системи вищої вітчизняної освіти в європейську та світову освітню

систему.

Значний інтерес викликає дослідження Логінова Ф.Л. [216], який у своїй

праці значну увагу приділив вивченню історії створення Ленінградського

пожежно-технічного училища, організації служби та підготовки кадрів для

органів пожежної охорони.

У роботі Ануфрієва М.І. та Бандурки О.М. [3] наведені важливі факти з

історії вищої школи в системі МВС України. Авторами зроблена спроба

16

охарактеризувати досвід функціонування відомчих навчальних закладів на

основі законодавчих актів.

Дослідники Алексюк А.А., Михайленко П.П., Чернилевський Д.В. [2;

382; 401] вивчили питання організації навчального процесу у відомчих вищих

навчальних закладах відповідно до нормативних документів.

У наукових дослідженнях Кноделя Л.В., Коцана І.Д. і Олійника О.І.

[160; 177; 248] основна увага приділена навчальному процесу у вищих

навчальних закладах. Безпалько Т.Г. [98] у науковому пошуку досліджує

патріотичне виховання в системі освіти України, що є має вагомий вплив на

формування духовно-моральних якостей особистості. Важливою, на думку

автора, є праця Кременя В.Г. [182], який розглядає питання євроінтеграції

України, впровадження Болонського процесу і введення кредитно-модульної

системи оцінювання у вищих навчальних закладах. Крім того, автором

детально вивчено роботу Кузьмінського А.І. «Педагогіка вищої школи» [212],

що містить відомості про загальні засади педагогіки вищої школи, особливості

її розвитку в історичному аспекті, закономірності, принципи, форми, засоби,

методи організації навчально-виховного процесу у вишах, систему науково-

дослідної та виховної роботи, із сучасних позицій розкриваються вимоги до

викладача вищого навчального закладу.

У науковій праці Шаповала Р.В. [402] розкривається діяльність керівних

структур, простежується адміністративне регулювання освітньої діяльності в

Україні. У роботі Волянського В.П. [116] деталізована інформація про

підготовку керівних кадрів цивільного захисту і роль вищих відомчих

навчальних закладів у цьому процесі.

Автором було вивчено наукові статті, присвячені окремим аспектам

діяльності Національного університету цивільного захисту України, серед них

розвідки Коленко В.С., Приходько Ю.О., Перегона О.О. [163; 164; 165; 166;

167; 168; 169; 327; 341].

17

Вагомий внесок у дослідження окремих аспектів історії створення

Львівського державного університету безпеки життєдіяльності зробили

Білінський Б.О., Городецький В.Є., Держко Р.О., Крук А.І., Харчук А.І.,

Хом’як Х.В., Шимко Л.Т. [101; 125; 129–134; 183–211; 391-396; 403–

405] та ін.

Цікавими для наукового вивчення були праці Єренкової С.Г. [138–139],

у яких фрагментарно досліджувалась історія виникнення Черкаського

інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля НУЦЗ України.

Важливими, на думку автора, були наукові роботи Єрмакова М.І. [140–

141], де висвітлювалася пожежна охорона України в документах і фактах,

розглядалися питання створення добровільних пожежних товариств,

воєнізації пожежної охорони, підготовки кадрів у пожежно-технічних

училищах МВС СРСР і роль відомчої освіти для країни.

Історія виникнення і становлення Львівського державного університету

безпеки життєдіяльності є надзвичайно багатою, але в сучасній історіографії

вона розглядалася поверхнево. Дисертанткою, зокрема, було використано

роботи Грицая А.Б., Держка Р.О., Калініна О.С., [126], окремі наукові статті

та матеріали науково-практичних конференцій, у яких історики показують

етапи становлення, зміцнення, досягнення, фахову підготовку вогнеборців,

викладачів та співробітників вищого навчального закладу пожежно-

технічного профілю.

Історія виникнення Черкаського інституту пожежної безпеки імені

Героїв Чорнобиля Національного університету цивільного захисту України

розкрита недостатньо і висвітлена в ювілейних виданнях: до 25-річчя

першого випуску [137], до 30-річчя інституту [95] та до 40-річчя Академії

пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля [1]. У них розкрито здобутки і

досягнення вишу, накреслені основні перспективи розвитку навчального

закладу в майбутньому.

18

Історичні етапи становлення та розвитку Національного університету

цивільного захисту України також досліджувалися фрагментарно. Особливий

інтерес викликають ювілейні книги: до 20-річчя створення першого

відомчого навчального закладу [348], до 70-річчя з дня створення вишу [157]

та до 75-річчя заснування кузні кадрів для пожежних підрозділів України

[156], у яких автори на основі спогадів ветеранів, очільників закладу,

архівних матеріалів розкривають окремі сторінки історії відомчого закладу.

У виданні Палюха В.Г. і Пустомельника В.П. [321] досліджено

життєвий шлях видатних випускників НУЦЗ України. Інформативне

навантаження несе дослідження Садкового В.П., Поповича В.М. і

Назарова О.А., [337], присвячене 80-річчю створення університету.

З огляду на хронологічні межі дослідження, яке охоплює й сьогодення,

автором опрацьовано значну кількість періодичних видань, датованих

переважно 2010–2016 рр., за рахунок яких удалося дослідити освітньо-

наукову діяльність вищих навчальних закладів ДСНС України.

До наукового дослідження дисертантка залучила велику кількість

матеріалів інформативного й аналітичного змісту, які відображалися в

дисертаційних роботах, історичних нарисах, журналах та в яких розглядалися

окремі аспекти з обраної теми, але комплексного дослідження з вивчення

історії вищих навчальних закладів ДСНС України розроблено ще не було.

Важливі аспекти історії створення, вдосконалення структури вишів,

підбору командно-викладацького складу, поліпшення матеріально-технічної

бази, особливостей підготовки пожежно-технічних кадрів, ролі керівників

навчальних закладів у вдосконаленні структури вишів залишилися поза

увагою. Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати про необхідність

підготовки комплексного історичного дослідження.

Завдяки детальному вивченню історіографії проблеми автор визначив

об’єкт, предмет, мету і завдання дисертаційного дослідження.

19

1.2. Аналіз джерельної бази

Джерельна база включає такі групи джерел: матеріали архівів вищих

навчальних закладів ДСНС України, експозиції фондів музеїв навчальних

закладів, законодавчі акти, матеріали періодичної преси, спогади, речові та

зображувальні джерела тощо.

Основним джерелом при написані роботи стали архівні матеріали

вищих навчальних закладів ДСНС України. За обраною темою було залучено

і досліджено близько 100 архівних справ відомчих закладів, зокрема,

Національного університету цивільного захисту України [39–71],

Львівського державного університету безпеки життєдіяльності [4–38],

Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля [72–93].

Основними документами архівів відомчих вишів, матеріали яких

уперше введені до наукового обігу, були накази керівників, постанови уряду;

документи офіційно-ділового характеру, що містять статистичні дані та

відомості про педагогічно-викладацький колектив, курсантів, інформація про

матеріально-технічну базу, професорсько-викладацький склад, чисельність

зарахованих, документи про участь у різних заходах громадського характеру,

миротворчих місіях, плани роботи, річні звіти, протоколи засідань комісій

тощо.

На основі цих джерел визначені основні історичні умови створення

вищих навчальних закладів ДСНС України, напрями їхньої діяльності, шляхи

вдосконалення матеріально-технічної бази, організація навчального процесу,

підбір професорсько-викладацького складу, тісна співпраця зі спорідненими

відомчими закладами близького і далекого зарубіжжя. Авторові вдалося

прослідкувати динаміку кількісного складу зарахованих курсантів [106, 4–5;

7; 9; 10; 12; 13; 15–16; 19; 26; 27; 35; 37; 39–41; 42-43; 43–47; 55; 57; 62; 64–

68; 70; 72–79; 81; 83–93; 95; 151; 219–220; 234; 246; 268–275; 303–305; 316–

319; 324–325].

20

Однією з важливих груп джерельної бази є експозиції музеїв відомчих

навчальних закладів Національного університету цивільного захисту

України, Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. В

експозиціях музеїв відображена частково історія навчальних закладів,

починаючи від заснування і включаючи сьогодення [377; 382].

Музей у сучасному світі є не лише місцем збереження, обліку та

вивчення пам’яток культури, а й культурно-освітнім закладом, який ставить

перед собою, окрім специфічних професійних завдань, широкі наукові,

просвітницькі, науково-освітні, естетичні та виховні цілі. Музей відомчого

навчального закладу є важливим осередком освіти і виховання курсантів,

студентів та слухачів, який бере активну участь у дослідженні та збереженні

історичної спадщини українського народу і надбань національної культури.

Основною метою створення музеїв у вищих навчальних закладах ДСНС

України є прагнення якомога більше донести до їхніх відвідувачів історію

виникнення пожежно-технічних вишів, зібравши найважливіші скарби

нелегкої справи рятувальника.

У музеях зібрано безліч експонатів, які розкривають маловідомі

сторінки життя вищих навчальних закладів ДСНС України, тісну співпрацю з

гарнізонами пожежної охорони країни [378–381], зі спорідненими

навчальними закладами. Більшість із них є унікальними. Частина експонатів

є рідкісними, вони збиралися в архівах, колекціях ветеранів-викладачів

вишів. На них висвітлена інформація про очільників навчальних закладів

[388], розміщені безліч фотографій, історичних друкованих документів

Другої світової війни, матеріали щодо розвитку пожежної охорони СРСР,

архівні матеріали та ін.

Декілька стендів музеїв стосуються Другої світової війни та участі в

ній випускників [383; 387], миротворчих місій особового складу навчальних

21

закладів. Окремі експозиції музеїв присвячені Героям Радянського Союзу та

Героям України, а також ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС [386].

Маючи змістовний та пізнавальний характер, експонати розкривають

маловідомі сторінки життя вишів, бойові та спортивні досягнення, угоди про

міжнародне співробітництво із зарубіжними пожежно-рятувальними

службами і спорідненими навчальними закладами.

Перелік джерел містить важливі законодавчі документи, які

забезпечували правові основи діяльності вищих навчальних закладів ДСНС

України. До них, зокрема, відносяться: положення Народного комісаріату

України, нормативні документи Центрального комітету Всесоюзної

комуністичної партії (більшовиків) (далі – ЦК ВКП(б), накази Народного

комісаріату комунального господарства, розпорядження Головного

управління пожежної охорони Народного комісаріату внутрішніх справ (далі

– НКВС) СРСР, накази Президії Верховної Ради СРСР [367; 369–370], накази

МВС СРСР [227], постанови Ради Міністрів СРСР, накази Міністерства

охорони громадського порядку СРСР, закони України [251; 252], постанови

Кабінету Міністрів [256; 259; 342–343; 339], укази Президента України [243;

254; 368; 371–372], накази Міністерства внутрішніх справ України, накази

Міністерства надзвичайних ситуацій України [226–229; 239], накази

Державної служби України з надзвичайних ситуацій [225] та інші. За

результатами їх вивчення простежено історичні віхи, роль і значення

відомчої освіти для країни. Здійснюючи різні перспективні напрямки

діяльності, вищі навчальні заклади системи ДСНС України не є замкненою в

собі системою, а активно підтримують і розвивають плідні та

взаємозбагачуючі контакти з освітянськими, науковими, іншими установами

й організаціями не лише органів пожежної охорони, а й України в цілому.

Особливого значення набувають програми, котрі відповідають стратегічному

завданню України – інтеграції до Європейського Союзу.

22

Цінним джерелом наукового дослідження стали матеріали періодичної

преси. У роботі проаналізовано публікації науково-виробничих журналів

«Пожежна безпека», «Пожежна та техногенна безпека» [140–141; 164–165; 167–

169; 178; 180; 206; 232], газет навчальних закладів – «Галицькі вогнеборці»

(Львівського державного університету безпеки життєдіяльності) [183–193; 196–

207; 201–205; 208–210; 392–396; 403], «Вісник» (Національного університету

цивільного захисту України) [166; 341; 397], «Вогнеборець» (Черкаського

інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля) [138–139], які надали

важливу інформацію про сьогодення вищих навчальних закладів ДСНС України.

Вагомим джерелом стали інформаційно-аналітичні збірники, у яких

містилася докладна інформація про кількість зарахованих на навчання,

професорсько-викладацький склад, навчально-методичну роботу, розподіл

випускників за напрямами роботи, науково-дослідну та редакційно-видавничу

діяльність, міжнародне співробітництво, виховну та соціально-гуманітарну

робота [130–134; 194–195; 200; 207] тощо. Однак у них, на жаль, відсутні

історичні дані про виникнення відомчих навчальних закладів ДСНС України.

Обрана тема дисертаційного пошуку зумовила потребу у використанні

автором інформаційних ресурсів Інтернету. Дисертантка ознайомилася з

офіційними сайтами: «Верховна Рада України», «Законодавство України»,

«Державна служба України з надзвичайних ситуацій», а також з офіційними

сайтами відомчих навчальних закладів. Основним недоліком цієї групи джерел є

те, що, попри розкриті в них напрямки діяльності вищих навчальних закладів,

історичного навантаження вони майже не несуть.

Важливою групою джерел є біографічні спогади окремих випускників,

керівників різних років, які суттєво доповнили зміст наукового пошуку [163;

245].

До окремої групи джерел відносимо зображувальні джерела: портрети

керівників навчальних закладів, професорсько-викладацького складу, прапори

навчальних закладів, шеврони тощо.

23

Різнопланова джерельна база наукового пошуку дає змогу відслідкувати

історичний процес становлення і розвитку відомчих навчальних закладів із

підготовки кадрів для органів та підрозділів ДСНС України, а наявність схожих

документів у різних типах джерел дала змогу дисертантці порівняти та

підтвердити достатній рівень достовірності фактичного матеріалу. Отже, на

основі обраної джерельної бази, більшість документів якої вперше введено до

наукового обігу, у дисертації здійснена спроба комплексно вирішити поставлені

дослідницькі завдання.

1.3. Принципи і методи дослідження

Теоретико-методологічна основа дисертаційної роботи сформована з

використанням сукупності принципів історизму, об’єктивності, всебічності,

на базі яких здійснювалося дослідження обраної теми наукового пошуку.

З використанням принципу історизму, шляхом вивчення різних джерел

автор здійснив історичне дослідження етапів виникнення і становлення

вищих навчальних закладів ДСНС України загалом і кожного з відомчих

навчальних закладів пожежно-технічного профілю зокрема. Результат був

досягнутий за рахунок ретельного аналізу джерельної бази.

Застосовуючи принцип об’єктивності, автор вивчив історичні аспекти

обраної теми, оцінюючи їх такими, які вони є, висвітливши їх у

дисертаційному досліджені.

На основі принципу всебічності здійснено аналіз предмета дослідження

не самого по собі, а у взаємодії із зовнішніми і внутрішніми зв’язками

об’єкта дослідження.

При проведенні наукового дослідження автор використовує такі

підходи для досягнення обраної мети і поставлених завдань: конкретно-

історичний, проблемно-хронологічний, статистично-аналітичний та

ретроспективний.

24

Застосування конкретно-історичного методу дало авторові змогу

розглядати обрану тему в конкретній історичній ситуації.

За допомогою історично-порівняльного методу дисертантка зуміла

висвітлити специфіку вищих навчальних закладів ДСНС України в системі

вищої освіти України.

Застосування в дисертації проблемно-хронологічного методу дало

змогу розкрити історію вищих навчальних закладів ДСНС України, з

урахуванням кожного етапу їх становлення і функціонування та із

забезпеченням послідовності розкриття обраної теми, що відображено в меті

та завданнях наукового пошуку.

Автором було поєднано принцип хронології та статистично-

аналітичний метод, завдяки чому стало можливим викладення

досліджуваного матеріалу в послідовності та логічному завершенні.

При проведенні аналізу літератури та її опрацюванні в дисертації був

застосований аналітичний метод.

Використання ретроспективного методу дало змогу відтворити

історичні події обраної теми дослідження, починаючи з 1927 р.

Дослідження здійснювалося також із застосуванням загальнонаукових і

загальнологічних методів, які включали методи аналізу, синтезу, індукції,

класифікації, дедукції тощо.

Дисертантка вважає за необхідне акцентувати увагу на окремих

термінах, які найчастіше застосовувалися в роботі.

Відомча освіта – органічна ланка державної освітньої системи

України, спрямована на підготовку фахівців для підрозділів пожежної

охорони та служби цивільного захисту.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС України) –

один із центральних органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію

державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і

території від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації

25

надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та

техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики

травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

Вищий навчальний заклад – організація, що на постійній та безперервній

основі здійснює освітній процес із метою навчання, виховання, розвитку і

самовдосконалення особистості.

Пожежна охорона – сукупність створених у встановленому порядку

органів управління, підрозділів та організацій, призначених для запобігання

пожежам, їх гасіння та здійснення покладених на них аварійно-рятувальних

робіт.

Вогнеборець (пожежник) – особа, яка пройшла навчання, спеціальну

підготовку, допущена до гасіння пожеж і працює в підрозділі пожежної охорони.

Основна задача пожежника – рятування людей, ліквідація пожежі.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становили

загальновідомі підходи до вивчення історичного минулого, методи та принципи

історичного дослідження, комплексне використання яких дало змогу осмислити

об’єкт дослідження, уникнути упередженості, виконати науковий аналіз та

узагальнення щодо історії виникнення вищих навчальних закладів системи

ДСНС України у вказаний період. За рахунок поєднання принципів

об’єктивності, історизму та системності вдалося виконати поставлені завдання

роботи. У науковому пошуку було використано низку загальних і спеціальних

методів історичного дослідження, за рахунок яких здійснювалось обґрунтування

висновків наукової праці.

Отже, дисертанткою була досліджена історіографія виникнення вищих

навчальних закладів системи ДСНС України, проаналізована достатня кількість

різнопланових джерельних матеріалів. Це дало підставу стверджувати, що

поставлені дослідницькі завдання та мета були досягнуті, а науковий пошук

ґрунтувався на сучасних методологічних засадах пізнання історичних явищ і

процесів.

26

РОЗДІЛ 2

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ Й ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

2.1. Історія виникнення першого пожежно-технічного навчального

закладу на теренах Української РСР: національний досвід

У двадцяті роки підвищеними темпами розвивалася промисловість країни,

вдосконалювалися технологічні процеси, будувалися нові підприємства, громадські

будівлі. У цей період від спеціалістів пожежної охорони вимагали поглиблення

інженерно-технічних знань, нового рівня протипожежного захисту об’єктів та

організації гасіння пожеж. У таких умовах постала потреба підготовки

кваліфікованих кадрів.

Історія виникнення відомчого навчального закладу в м. Харкові розпочалася з

курсів підвищення кваліфікації працівників пожежної охорони. Відповідно до

Положення Народного комісаріату України від 8 грудня 1927 р. у м. Харкові були

організовані шестимісячні курси з набором у 50 осіб [55, арк. 1].

Навчання на курсах розпочалося з 1 квітня 1928 р. Навчальний процес

відбувався в приміщенні Шевченківської пожежної частини. Викладачів із

практичним навичками запрошували з Центрального управління пожежної охорони

Народного комісаріату комунального господарства (далі – НККГ) України й

Управління пожежної охорони УКГ м. Харкова. Метою курсів було спрямувати

навчання на практичний досвід. Заняття проводилися на об’єктах народного

господарства і в пожежних частинах [157, С. 9].

Перший випуск відбувся 29 вересня 1928 р. у кількості 55 випускників, які

були направлені для проходження служби до пожежних частин республіки.

Для вирішення питання протипожежного захисту країни було прийнято

рішення створити в Україні навчальний заклад пожежно-технічного спрямування.

Започаткування відомчого навчального закладу на Харківщині розпочалося в 1928 р.

27

відкриттям дворічних постійно діючих Всеукраїнських пожежно-технічних курсів

НКВС відповідно до Постанови Ради Народних Комісарів від 17 липня 1928 р. за

№ 36/578 для забезпечення протипожежного захисту народного господарства,

підготовки кваліфікованих технічних кадрів пожежної охорони [55, арк. 2]. Для

становлення навчального закладу було асигновано Вищою радою народного

господарства 40 тис. крб. на рік та Держстрахом УРСР 35 тис. крб. на рік [157,

С. 10].

Підпорядкування відомчого закладу здійснювалося через Управління

комунального господарства НКВС УРСР, яке, своєю чергою, підпорядковувалося

Центральному пожежному відділу Головного управління комунального господарства

НКВС СРСР.

Відповідно до Постанови ЦК ВКП(б) від 19 липня 1930 р., Рада народних

комісарів (далі – РНК) УРСР реорганізувала курси в технікум [99]. Цей навчальний

заклад здійснив тільки один випуск у 1931 р. у кількості 38 пожежних техніків, які

були направлені для подальшого проходження служби [56, арк. 2]. Варто зазначити,

що низка короткострокових пожежних курсів, проведених у той період у різних

містах республіки, значно підняв рівень пожежно-технічної освіти працівників

пожежної охорони країни.

Основною метою курсів була підготовка кваліфікованого командного складу

для підрозділів пожежної охорони. Слухачам надавалася загальна та спеціальна

освіта з відповідних галузей. Курси були організовані за зразком звичайних

військових шкіл. До їхнього складу входив постійний і перемінний персонал. До

постійного складу належав штатний персонал, що обслуговував курси, а до

перемінного – курсанти. Заняття відбувалися відповідно до навчального плану і

включали не лише ґрунтовну теоретичну підготовку начальницького складу, а й

практичні заняття, де курсанти мали змогу ознайомитися з досвідом роботи

кваліфікованих працівників та випробувати свої знання, набуті під час аудиторних

занять. Навчальні плани погоджувалися з Народним комісаріатом освіти УРСР.

Підготовка здійснювалася за двома класами: молодшого загальноосвітнього і

28

старшого спеціального. Останній, свєю чергою, поділявся на три відділки.

Приймалися працівники, які мали досвід боротьби з пожежами й охороною

громадського порядку.

Отже, перед радянською владою постало завдання налагодити ефективну

підготовку кадрів пожежної охорони.

Перший набір на навчання становив 80 осіб. Навчання для курсантів

розпочалось 2 вересня. Крім освоєння дисциплін, які викладалися, на курсах

здійснювалося чергування, яке розбивалося на п’ять змін [337, С. 5].

Викладацький склад формувався з фахівців, що мали відповідну кваліфікацію

та виконували навчальний план. Основною метою курсів було випускати не лише

керівників гасіння пожеж, а й, головним чином, керівників, що здійснювали

профілактику виникнення пожеж.

Потреба в освічених і висококваліфікованих співробітниках була актуальною

протягом десятиріч. Слід зазначити, що, незважаючи на складну політичну

обстановку в 1930-х рр., підготовка фахівців для пожежної охорони розвивалася і

вдосконалювалася. У наступне десятиріччя стан справ істотно поліпшився завдяки

роботі Всеукраїнських пожежно-технічних курсів НКВС УРСР із підготовки

молодших і старших спеціалістів [177, С. 11–12].

Цей період в історії країни характеризувався високими темпами

розвитку промисловості, будівництвом нових підприємств, громадських і

житлових будівель, підвищенням технічного рівня та складності

технологічних процесів виробництва. Постала потреба в підготовці кадрів та

перепідготовці кваліфікованих кадрів керівного складу для підрозділів

пожежної охорони. До складу керівництва навчального закладу входили

демобілізовані військовослужбовці, випускники школи начальницького складу

Головного управління  НКВС СРСР, молодший начальницький склад, а також

особи, що направлялися партійними організаціями на керівну посаду. Крім

відбору слухачів до вищої школи НКВС СРСР, в УРСР протягом 1930–

1940 рр. здійснювався набір слухачів до міжкрайових шкіл НКВС [248].

29

Місцем розташування курсів була двоповерхова будівля Шевченківської

пожежної частини м. Харкова, спеціально побудована ще в 1915 р. На першому

поверсі була стайня і технічне озброєння та обладнання [337, С. 6]. На другому

поверсі розташовувалося вартове приміщення, а також службові, побутові та житлові

кімнати. За бойовою тривогою пожежники спускалися на перший поверх, запрягали

коней і вирушали гасити пожежі. Згодом цю будівлю реконструювали. Зараз у ній

розміщується один із корпусів Національного університету цивільного захисту

України.

Першим начальником Всеукраїнських пожежно-технічних курсів був

призначений Григорій Федорович Ковалюх, професійний пожежник із великим

досвідом практичної роботи. Завдяки його наполегливій праці, навчально-

матеріальна база для курсів була створена практично за рік. У зв’язку з розвитком

народного господарства країни виникла необхідність удосконалення існуючої

системи підготовки спеціалістів. Тому, згідно з рішенням Ради Народних Комісарів

УРСР від 19 липня 1930 р., всі курси і професійно-технічні школи було

реорганізовано в технікуми. Таким чином, Всеукраїнські пожежно-технічні курси

було перетворено на Харківський пожежний технікум НКВС УРСР [389].

У 1930 р. з метою формування практичних навичок у слухачів училища було

створено навчальну пожежно-рятувальну частину, яка була оснащена пожежною

технікою та пожежно-технічним озброєнням. До складу частини входили: начальник

команди, його заступники, начальник караулу, командири відділень, водій та слухачі

навчального закладу як рядові. У роки Другої світової війни черговий караул

постійно брав участь у гасінні пожеж на території м. Харкова.

30 вересня 1932 р., відповідно до наказу НКВС СРСР за № 23 4/У1–32 р.,

очільником Харківського пожежного технікуму став Аркадій Олександрович

Цезарєв [39, арк. 49]. Під його чітким керівництвом до кінця року викладацький штат

був повністю укомплектований з усіх дисциплін навчального плану. Навчальний

процес здійснювався за чотирма циклами: соціально-економічному,

загальноосвітньому, спеціальному, військовому. Заняття з курсантами проводилися

30

на другому поверсі будівлі, і коли лунав сигнал тривоги, слухачі миттєво спускалися

на перший поверх через «провал» восьмидюймовою відполірованою вертикальною

трубою. Крім того, за його Цезарєва А.О. в Саржинському яру (Харківська область)

був організований військовий табір задля кращого засвоєння отриманого матеріалу

на теоретичних заняттях. Також для інтелектуального розвитку фахівців пожежної

охорони на базі навчального закладу формувався бібліотечний фонд спеціальної

пожежно-технічної літератури (близько тисячі примірників).

Невдовзі А. О. Цезарєв був звільнений із посади у зв’язку з призначенням його

начальником Управління пожежної охорони (далі – УПО) м. Харкова, відповідно до

наказу НККГ від 4 червня 1933 р. за № 35. Наприкінці цього року відбувся перший

випуск 47 пожежних техніків, які отримали кваліфікацію «технік пожежної справи»

без присвоєння військового звання та були направлені для подальшого проходження

служби в органи пожежної охорони [40, арк. 14]. Разом зі своїм авторитетом молодий

навчальний заклад із роками зростав, зміцнюючи свої командні та викладацькі кадри,

удосконалюючи навчально-матеріальну базу і виховний процес, а щорічний набір

слухачів збільшувався [249].

Згідно з наказом НККГ України від 17 липня 1933 р. за № 800, капітан

державної безпеки Федір Прокопович Лагно був призначений на посаду директора

Харківського пожежного технікуму НКВС СРСР. До цього призначення він

працював директором Харківського комунально-будівельного технікуму [39,

арк. 33]. Під його керівництвом уже у вересні 1934 р. штатна чисельність слухачів

навчального закладу збільшилася і становила: 1-й курс – 73 особи, 2-й курс – 56 осіб

та 3-й курс – 25 осіб. Для поліпшення організації та якості підготовки фахівців

пожежної охорони Постановою РНК СРСР від 17 березня 1935 р. Харківський

пожежний технікум був переданий у підпорядкування Головному управлінню

пожежної охорони НКВС СРСР.

Починаючи з 1935 р., згідно з розпорядженням Головного управління

пожежної охорони НКВС СРСР, випускників навчального закладу направляли до

сільської місцевості задля попередження виникнення пожеж у період збору врожаю

31

[41, арк. 106]. У 1936 р. в технікумі був створений політвідділ [41, арк. 117].

25 лютого 1937 р. сталася історична подія: відповідно до наказу керівника

навчального закладу, була затверджена Книга пошани Харківського пожежного

технікуму НКВС СРСР. До неї заносилися імена та фотографії співробітників, які

сумлінно несли службу і досконало володіли своєю спеціальністю [42, арк. 119].

Також, за ініціативи керівника, тут розвивалися різні види спорту, але особливо

велика увага приділялася саме пожежно-прикладному спорту. Так, збірні команди

навчального закладу ставали учасниками всіх чемпіонатів УПО НКВС УРСР і

ГУПО СРСР. Цього ж року збірна команда технікуму з пожежно-прикладного виду

спорту взяла участь у Перших Всесоюзних змаганнях [42, арк. 41].

До основного складу технікуму в 1936–1938 рр. входили: керівництво

навчального закладу, політвідділ, навчальний відділ, відділ матеріально-технічного

забезпечення, дивізіон, санітарна і фінансова частини та комунально-побутові

служби. Після закінчення навчального процесу випускники направлялися на

проходження практики до пожежних підрозділів різних областей України.

Стажування здійснювалося на двох посадах: начальника караулу та інструктора

пожежної профілактики. Наприкінці навчання відбувався захист дипломних робіт.

Варто зазначити, що з усіх пожежно-технічних навчальних закладів країни

того часу тільки випускникам Ленінградської Вищої професійної школи НКВС

ім. Куйбишева присвоювалися кваліфікація та військове звання «військовий технік 2-

го рангу». Багато хто з випускників того періоду в післявоєнні роки обіймали керівні

посади в пожежній охороні МВС СРСР. У зв’язку з воєнізацією пожежної охорони

міста виникла необхідність підготовки і перепідготовки значної кількості фахівців

міських пожежних частин. Тому Харківський пожежний технікум, який здійснив 7

випусків та підготував 209 техніків пожежної справи, 1 вересня 1938 р. був

реорганізований у Курси удосконалення командного складу міської пожежної

охорони НКВС СРСР (КУКС МПО) [43, арк. 7].

Під час реорганізації викладацький склад технікуму і структура навчального

відділу, в основному, збереглися. Водночас зміст навчального плану відрізнявся, що

32

викликало необхідність удосконалити організацію навчального процесу. На Курсах

були створені відділення з підготовки фахівців зі служби та в галузі пожежогасіння,

пожежної профілактики, а також політпрацівників для підрозділів пожежної охорони

[43, арк. 5]. Перший набір слухачів на КУКС МПО в кількості 150 осіб було

здійснено в другій половині 1938 р., а вже в першій половині 1939 р. відбувся їхній

випуск [43, арк. 6]. Випускники Курсів були направлені до пожежних частин згідно з

рознарядкою НКВС.

Керівником Курсів був призначений Ф.П. Лагно. Під його чітким

керівництвом від 1933 р. до червня 1941 р. було вдосконалено навчально-

матеріальну базу та створено навчальні кабінети: соціально-економічних дисциплін,

пожежної профілактики, тактики пожежогасіння, пожежно-технічного озброєння,

електротехніки та зв’язку, фізики та хімії. Для слухачів навчального закладу було

введено державні випускні іспити з історії ВКП(б), пожежної профілактики, тактики

пожежогасіння, пожежно-технічного озброєння та військово-тактичної підготовки

[102, С. 12].

З липня 1939 р. до червня 1940 р. тривало активне розширення матеріально-

технічної бази Курсів. У зв’язку з цим набір слухачів на навчальний рік не

проводився. У цей період над двоповерховою будівлею колишньої Шевченківської

пожежної частини було надбудовано ще два поверхи. По вулиці Артема був

зведений фасадний шестиповерховий корпус, а по вулиці Чернишевській –

чотириповерхова навчальна вежа. Реконструкція будівлі КУКС МПО сприяла

значному розширенню навчально-матеріальної бази: збільшилася кількість

приміщень для розміщення особового складу, поліпшилися їхні побутові умови, були

побудовані клуб і спортивний зал, обладнаний читальний зал, створені нові навчальні

класи, лабораторії пожежної профілактики в електроустановках. У 1940 р. на Курсах

було сформовано 13 навчальних груп, кожна з яких складалася з 23–25 осіб [44,

арк. 85]. Узагалі, у 1938–1941 рр. на Курсах було підготовлено 475 спеціалістів

пожежної справи для міських пожежних частин [43, арк. 8].

33

Під час Другої світової війни, згідно з Наказом Президії Верховної Ради СРСР

від 22 червня 1941 р., весь начальницький склад Курсів був переведений на

казармений стан, а частина з них була відряджена до лав Червоної армії [45, арк. 2]. 1

червня надійшло розпорядження НКВС СРСР, у якому зазначалося, що всі слухачі

Харківських КУКС МПО НКВС СРСР, які закінчили навчання на Курсах, мають

бути направлені на постійну роботу за місцями призначення [45, арк. 3–4].

У червні 1941 р. Курси удосконалення міської пожежної охорони НКВС були

реорганізовані в 3-ю пожежно-технічну школу (далі – ПТШ) НКВС СРСР із

терміном навчання одинадцять місяців [55, арк. 3]. Колектив навчального закладу

відразу ж приступив до набору курсантів. У липні було сформовано два дивізіони по

130–150 осіб у кожному. До цих дивізіонів за рознарядкою прибуло близько 50

жінок, із яких були сформовані два взводи. З наближенням лінії фронту й у зв’язку з

частими нальотами ворожої авіації виникали численні пожежі в різних районах

м. Харкова. Чергові караули навчальної пожежної команди брали участь у їхньому

гасінні, проводили навчання населення способам боротьби з пожежами, що виникали

від запальних авіабомб. Курсанти школи залучалися також до виконання робіт з

евакуації промислових об’єктів м. Харкова до східних регіонів країни.

Коли радянські війська вели запеклі бої з німецько-фашистськими

загарбниками на західних околицях міста, з НКВС СРСР надійшло розпорядження

про негайну евакуацію особового складу та матеріально-технічної бази 3-ї ПТШ до

м. Свердловськ, на базу 4-ї ПТШ НКВС. У ніч на 18 жовтня 1941 р. школа розпочала

евакуацію до м. Свердловськ. Дві тисячі нелегкого шляху евакуації з матеріальними

цінностями, технікою, навчальним обладнанням було подолано за 50 діб, та вже на

новому місці школа продовжила здійснювати підготовку кадрів.

Першу групу курсантів, укомплектованих за воєнним часом, очолив

М.В. Колесников. Група вирушила пішим строєм із м. Харкова до м. Чугуїв, а далі –

до м. Пенза, де на той час перебувало ГУПО НКВС СРСР. Друга частина особового

складу прямувала до місця призначення на автотранспорті школи і пожежних

автомобілях, які прибули з евакуйованих населених пунктів Полтавської та Сумської

34

областей. Автоколону очолив А.К. Грузинський. До м. Свердловськ усі групи

прибули до кінця грудня і відразу приступили до занять. Харківська 3-я ПТШ була

об’єднана зі Свердловською 4-ю ПТШ для спільної підготовки кадрів пожежної

охорони аж до 1943 р. Її постійний та перемінний склад був розміщений в

одноповерхових бараках, де були і житлові приміщення, і навчальні кабінети [346].

Керівником школи був призначений Ф.П. Лагно. Усі соціальні та

загальнотехнічні дисципліни об’єднувалися в предметні комісії, а спеціальні – у

спеццикли. За рахунок об’єднання двох шкіл частина викладачів була змушена йти

працювати до пожежних органів [337, С. 8]. На початку 1943 р. очільником

навчального закладу став полковник Василь Павлович Вєрін, колишній начальник

пожежно-технічної школи ім. Куйбишева в м. Ленінграді (нині м. Санкт-Петербург)

[46, арк. 78].

23 серпня 1943 р., після визволення м. Харкова від німецько-фашистських

загарбників стало можливим повернення до міста викладацького складу школи.

Згідно з наказом НКВС СРСР від 4 листопада 1943 р. за № 0410, на базі 3-ї ПТШ

була організована 4-а Харківська ПТШ НКВС СРСР [46, арк. 1]. У грудні 1943 р. на

чолі з керівником школа повернулася з м. Свердловськ до м. Харкова.

Комплектування здійснювалося за рознарядкою Головного управління пожежної

охорони і за наказом НКВС СРСР від 29 листопада 1943 р. за № 2228. За період

окупації матеріально-технічна база ПТШ була повністю зруйнована. Від окремих її

приміщень залишилися лише стіни. У класах було відсутнє навчальне обладнання, а

в казармах проживання було неможливе. Усе було зруйноване і повністю розкрадене.

Для відновлення занять за короткий проміжок часу полковник В.П. Вєрін організував

роботу з ремонту приміщень і навчальних відділень та відновлення навчальної

програми за чотирма циклами. Керівник укомплектував школу постійним та

перемінним складом [46, арк. 2–3]. Відповідно до наказу від 13 листопада 1943 р.,

була встановлена штатна чисельність працівників: постійний склад – 104 особи,

вільнонаймані – 38 осіб та перемінний склад – 500 осіб [46, арк. 5–6]. Термін

35

навчання становив один рік. 16 грудня 1943 р. начальником Харківської 4-ї ПТШ був

призначений полковник В.П. Вєрін [337, С. 9].

Отже, під час Другої світової війни підготовка кадрів для пожежної охорони

не припинялася, а тільки змінювалися назви середніх пожежно-технічних навчальних

закладів (вони отримали назву пожежно-технічні школи) і скоротився термін

навчання на час війни. У той період їх було п’ять: у м. Москві, м. Ленінграді,

м. Свердловськ, м. Харкові та в м. Ташкенті.

У післявоєнний період, з урахуванням багатого досвіду Другої світової війни,

здійснювалось удосконалення системи підготовки кадрів для пожежної охорони;

було введено в дію нове положення про підготовку фахівців пожежної справи, в

якому відбився весь позитивний досвід попередньої діяльності навчального закладу;

було уточнено основні завдання й організацію структури ПТШ.

Для поповнення викладацького складу на роботу були запрошені викладачі з

м. Ленінграда, які до цього викладали в Ленінградській ПТШ ім. Куйбишева:

І.В. Федосєєв, М.І. Максимов, І.М. Пятишев, П.В. Алексєєв, І.М. Терещенко,

В.М. Михайлов, Д.К. Крилов, Я.І. Крюк, А.Е. Крюк та багато інших [46, арк. 45]. До

Харківської 4-ї ПТШ НКВС СРСР на перший курс було зараховано 239 осіб.

Навчальний рік розпочався 15 січня 1944 р. [46, арк. 32–36].

Командно-викладацький склад і курсанти одночасно з відбудовою школи

брали участь у роботі з відновлення зруйнованого м. Харкова, в охороні

громадського порядку і гасінні пожеж. Другий набір до школи відбувся в серпні

1944 р. в кількості 228 осіб [47, арк. 21]. Удосконалювалася структура навчального

закладу, цикли очолювали досвідчені спеціалісти своєї справи. Навчання закінчилося

в березні 1945 р. За рознарядкою ГУПО НКВС від 29.12-44 р. за № 31/3/6336,

відбувся випуск пожежних техніків. 14 особам було присвоєно звання «технік-

лейтенант», а 195 випускникам, із яких 34 жінки, – «молодший технік-лейтенант» [49,

арк. 58–64]. Випускники були направлені для проходження служби до різних

регіонів Радянського Союзу. Навчання здійснювалося за дворічною програмою.

36

22 березня 1945 р., згідно з наказом МВС СРСР, полковника В.П. Вєріна

було звільнено з посади начальника 4-ї пожежно-технічної школи у зв’язку з

призначенням його на посаду начальника Вищих курсів воєнізованої пожежної

охорони МВС СРСР у м. Москві. Тут готували фахівців пожежної справи для

Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Росії, Північної Осетії, Чечні, України тощо.

У 1946 р. відбулася реорганізація 4-ї ПТШ НКВС СРСР в училище [140,

С. 10–11]. Так, відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 21 червня 1946 р.

за № 1308-535 і наказу МВС СРСР від 9 вересня 1946 р. за № 0813 4-ту Харківську

пожежно-технічну школу реорганізовано в Харківське пожежно-технічне училище

(далі – ХПТУ) з терміном навчання три роки [50, арк. 16].

Згідно з наказом МВС СРСР від 22 березня 1946 р. за № 401, підполковника

Івана Степановича Зайцева було призначено начальником цього навчального

закладу. До того він працював в Управлінні військових навчальних закладів

МВС СРСР.

Відповідно до наказу НКВС СРСР від 28 січня 1946 р. за № 42/8/8337, на

навчання до училища зараховувалися чоловіки [48, арк. 24–25]. В основному, це були

ті, хто повернувся з фронту, а також працівники пожежної охорони республік

колишнього СРСР. Не маючи належної фахової підготовки, молоді офіцери-

фронтовики прагнули мирної праці та бажали отримати відповідну освіту [103, С. 7–

16].

Для вдосконалення навчального процесу І.С. Зайцев розгорнув роботу щодо

розроблення нового навчального плану з підготовки кадрів для пожежної охорони,

який передбачав уведення низки нових дисциплін. Курсантські підрозділи

складалися з трьох дивізіонів, очолюваних командирами та їхніми заступниками. До

штату дивізіону були введені курсові офіцери. До навчального процесу училища

знову ввійшли цикли: суспільних наук (політична економія, партійно-політична

робота в пожежній охороні), пожежно-профілактичний (пожежна профілактика,

пожежне водопостачання, спеціальна хімія, організація пожежно-профілактичної

роботи), пожежно-тактичний (пожежне озброєння, автомобільна підготовка,

37

пожежний зв’язок), загальнотехнічний (технічна механіка, теплофізика, елементи

вищої математики, креслення, російська мова та література), військова та фізична

підготовка (військова тактика, статути Збройних сил СРСР, військова топографія,

вогнева підготовка, стройова підготовка, фізична підготовка).

У повоєнні роки гостро стояла проблема браку кваліфікованих кадрів [146].

Так, нормативні документи МВС СРСР другої половини 1940-х рр. неодноразово

вказували на низький рівень загальноосвітніх знань та спеціальної підготовки

працівників пожежної охорони, особливо це стосувалося рядового складу [225, С. 8].

Викладацький штат ХПТУ складався з 38 осіб. В училищі був створений

політвідділ, поновлювалася робота загальної та таємної бібліотеки, до штату була

введена типографія. Також випускникам ХПТУ замість відомчого посвідчення

видавалися дипломи встановленого зразка про закінчення середнього спеціального

навчального закладу.

У 1947 р. змінилося підпорядкування навчального закладу: воно було

передане з Головного управління пожежної охорони в підпорядкування Управління

військово-навчальних закладів МВС СРСР [51, арк. 4]. Настав новий історичний етап

розвитку і вдосконалення ХПТУ. Великого значення в училищі набули питання

військового виховання. Уже з 5 грудня 1947 р. відбулися зміни в навчальному і

виховному процесі. Уперше в історії училища курсанти були приведені до військової

присяги, яку потім щорічно стали приймати всі першокурсники [52, арк. 124]. У

1947–1954 рр. курсанти виїжджали на навчання у військово-польовий табір, який

розмістився в с. Васищеве (Харківська область) на березі р. Уда [53, арк. 113].

Незабаром змінилося й керівництво навчального закладу. Так, 15 січня 1948 р.

полковника Петра Андрійовича Метельова (додаток А) було призначено на посаду

начальника ХПТУ МВС СРСР [157, С. 205]. Керівник училища мав достатній

практичний досвід, організаторські здібності у виховній роботі. Він доклав багато сил

та енергії в підбір кадрів, поліпшення навчально-матеріальної бази, зміцнення

військової дисципліни, підвищення рівня всієї навчально-виховної роботи та

вдосконалення форм і методів підготовки молодих фахівців для пожежної охорони

38

країни. На посади командирів дивізіонів, їхніх заступників та курсових офіцерів

прийшли випускники військових училищ внутрішніх військ МВС СРСР.

Крім того, цього ж року відбулася історична подія в житті навчального

закладу. Згідно з наказом МВС СРСР від 25 березня 1948 р. за № 29/4-01602, від

імені Президії Верховної Ради СРСР училищу, як військовому підрозділу, в

урочистій обстановці було вручено Бойовий Червоний Прапор, а атестований

особовий склад приведено до присяги [53, арк. 114]. Це стало важливим поштовхом у

підготовці спеціалістів пожежної охорони. У ХПТУ почали впроваджувати вимоги

військового порядку і статуту [55, арк. 7]. У травні 1949 р. вперше на базі

спеціального циклу було створено пожежно-профілактичний, пожежно-технічний і

пожежно-тактичний цикли.

Зруйновані під час війни будівлі та споруди училища до початку 1950 р. були

повністю відновлені, навчальні приміщення, кабінети та лабораторії облаштовані для

проведення практичних занять. До училища зараховувалася молодь віком 18–23

років з освітою 9–10 класів середньої школи. Крім того, право на вступ надавалося

сержантському і рядовому складу формувань пожежної охорони віком до 30 років та

освітою не нижче 8 класів. Як і в усіх училищах СРСР, курсанти навчалися за

програмою, розрахованою на три роки, і по завершенні отримували звання

«лейтенант» [112, С. 28–33]. Протягом 1952 р. особовий склад училища щоденно, у

вільний від навчання час, працював на будівництві трамвайної лінії «Центр –

Журавлівка». Для розміщення курсантських підрозділів у 1953 р. до основної будівлі

училища було прибудовано шестиповерховий корпус. Перший поверх

переобладнали під майстерню, у якій курсанти навчалися токарній та слюсарній

справі. Цього ж року за ініціативи керівника був створений спортивний майданчик

для проведення тренувань спортсменів із пожежно-прикладного спорту [337, С. 10].

Викладацький колектив постійно вдосконалював свій фаховий рівень. За 1953–

1954 рр. понад 30 осіб закінчили навчання у вищих навчальних закладах країни.

Авторитет ХПТУ постійно підвищувався, і на базі закладу проводилися

Всесоюзні наради керівників навчальних закладів МВС СРСР.

39

Варто зазначити, що навчальний процес училища був забезпечений

необхідним автотранспортом. Так, для курсантів перших курсів були організовані

виїзди на практичні заняття з тактики і предметів військового циклу до військово-

польового табору в с. Васищеве (Харківська область). З 1955 р. практичні навчання

для курсантів першого курсу тривали два місяці. Вони проходили в навчальному

центрі Харківського військового училища тилу МВС СРСР, розташованому в

с. Верхня Писарівка (Харківська область) на березі р. Сіверський Донець. Училище

мало тісну співпрацю з пожежним гарнізоном міста, й у його підрозділах курсанти

набували навичок та брали участь у гарнізонних пожежно-тактичних навчаннях і

змаганнях із пожежно-прикладного спорту, проводили пожежно-технічні обстеження

різних об’єктів та проходили адміністративну практику [349]. Також ХПТУ

співпрацювало з колегами з інших областей, країв та республік колишнього СРСР.

Частими гостями в училищі були керівники УПО МВС Азербайджану, керівники

пожежної охорони областей Росії. При зустрічі з курсантами гості ділилися своїм

передовим досвідом практичної діяльності.

З кожним роком рівень підготовки висококваліфікованих спеціалістів

зростав, а матеріально-технічна база училища розширювалася.

З 1956 р. було відкрито заочне відділення і на перший курс були зараховані

123 слухачі практичних працівників пожежної охорони.

Навчання проходило з таких циклів: пожежно-тактичний, пожежно-

профілактичний, пожежно-технічний, загальних наук та військових дисциплін. Для

здійснення керівництва навчальним процесом у ХПТУ було створено навчальну раду

[104].

Навчальний колектив училища за основу навчальних програм брав досвід

навчальних закладів МВС СРСР, пожежно-технічних навчальних закладів та досвід

роботи пожежних гарнізонів [408].

За 1954–1958 рр. викладацький склад ХПТУ підготував більш ніж 50

навчальних посібників. Із кожним роком удосконалювався навчальний процес та

підвищувалася якість підготовки спеціалістів [366].

40

Після закінчення училища й успішного складання державних іспитів

випускникам видавалися дипломи за спеціальністю «пожежний технік», а наказом

МВС СРСР їм присвоювалося спеціальне звання «технік-лейтенант» [337, С. 11].

Відповідно до наказу МВС СРСР від 11 квітня 1958 р. за № 400, очільником

навчального закладу з 12 квітня 1958 р. став підполковник внутрішньої служби

Олексій Гаврилович Капустянський [54, арк. 21]. Під його чітким керівництвом були

переобладнані навчальні класи й аудиторії, розгорнулася робота за ефективність

навчального процесу, раціональне використання кожного навчального дня. Майже 19

років О.Г. Капустянський (додаток Б) присвятив активній та кропіткій роботі щодо

зміцнення і становлення відомчого навчального закладу [169, С. 39].

За період його керівництва училище здійснило підготовку майже 5 000 тис.

фахівців пожежної справи, з яких 5 майстрів спорту, 67 першорозрядників, 318

спортсменів другого розряду і 1 819 – третього розряду. Також було переобладнано

навчальні класи й аудиторії. Нових форм та змісту почали набувати навчальні

програми. Практичні заняття проводилися на об’єктах народного господарства.

Якість підготовки фахівців в училищі стала відповідати вимогам того часу [124].

Основним досягненням керівника було формування злагодженого колективу

училища.

У 1955–1991 рр. курсанти першого курсу щорічно виїжджали на двомісячні

навчання до військового табору (навчального центру) Харківського училища

МВС СРСР, розташованого в с. Верхня Писарівка (Харківська область), де

проводилися спільні польові заняття та військово-тактичні навчання.

Завдяки наполегливій праці та під чітким керівництвом О.Г. Капустянського

розвивався пожежно-прикладний спорт [163]. У колективі училища зросли

спортсмени високого класу. Так, наприклад, випускник ХПТУ 1952 р., заслужений

майстер спорту Олег Гончаренко став першим радянським чемпіоном світу в

класичному ковзанярському багатоборстві. У 1957 р. і 1958 р. О. Гончаренко

отримав звання чемпіона Європи [337, С. 12]. У 1954 р. і 1955 р. він був срібним

призером чемпіонатів світу, а в 1955 р. – чемпіонату Європи. О. Гончаренко двічі

41

отримував звання чемпіона СРСР у багатоборстві (1956 р. і 1958 р.) і чотири рази був

срібним призером чемпіонатів СРСР (1953 р., 1954 р., 1957 р. і 1960 р.). У 1958 р.

О. Гончаренко виграв чемпіонати СРСР, Європи та світу в класичному

ковзанярському багатоборстві. У 1956 р. за видатні успіхи в спорті 25-річний

О. Гончаренко став кавалером найпочеснішої нагороди колишнього СРСР – ордена

Леніна. Крім того, він був обраний почесним громадянином м. Осло (Норвегія) та

м. Денвер (США) [387].

Випускник 1955 р., майстер спорту СРСР Петро Бухолдін був неодноразовим

призером та чемпіоном України, СРСР із велоспорту [215]. Майстер спорту СРСР

А.Б. Кцоев був призером чемпіонату СРСР у змаганнях із боротьби самбо в 1955 р.,

курсанти Б.Г. Козлов і М.С. Болотцев завоювали звання чемпіонів СРСР із боротьби

самбо у своїх вагових категоріях. Узагалі, багато курсантів навчального закладу

успішно відстоювали честь училища на спортивних змаганнях різного рівня.

Наприкінці серпня 1960 р. відбувся перший випуск слухачів заочного

відділення загальною кількістю 84 осіб – пожежних техніків [157, С. 209].

Варто відмітити, що бойові розрахунки ХПТУ залучалися для гасіння

складних пожеж у м. Харкові.

У 1960-і рр. у зв’язку з утворенням Міністерства охорони громадського

порядку СРСР (далі – МОГП) Харківське пожежно-технічне училище, згідно з

наказом МОГП СРСР від 12 грудня 1966 р. за № 0123, було передано в Управління

навчальних закладів МОГП СРСР [157, С. 215]. З 1 вересня 1966 р., відповідно до

наказу МОГП УРСР від 26 серпня 1966 р. за № 0223, в училищі введено нову

чисельність за штатом. Так, постійний склад становив 170 осіб, перемінний – 533

особи, заочників було 250 осіб. На 20 січня 1967 р. в училищі налічувалося 783 особи,

з яких 533 курсанти з різних куточків України, Росії та республік Закавказзя [55,

арк. 8]. Підготовка спеціалістів здійснювалася за спеціальністю № 0654 «Пожежна

техніка і безпека» на базі середньої школи. У 1966 р. на перший курс було зараховано

на основне відділення 197 осіб, а на заочне – 122 особи (додаток С). В училищі було

сім казарм, навчальні цикли мали класи (тактики, профілактики, організації служби

42

та підготовки) і лабораторії (гідравліки, спеціальної хімії, пожежної автоматики,

технічної механіки). З 1965 р. училище було переведено на два з половиною роки

навчання. Навчальний план був затверджений Міністерством вищого і середнього

спеціального навчання СРСР 5 березня 1965 р. та Міністерством охорони

громадського порядку РСФСР 3 березня 1965 р. [55, арк. 4]. У 1966 р. на базі

училища був створений перший в Україні Університет підвищення пожежно-

технічних знань із терміном навчання два роки [55, арк. 5]. З ініціативи і на прохання

керівника ХПТУ Управління пожежної охорони МОГП УРСР виділило кошти на

будівництво навчальної пожежної частини (далі – НПЧ), яка була здана в

експлуатацію в травні 1967 р. У будівлі НПЧ були обладнані навчальні кабінети і

класи для занять із черговим караулом, сучасна на той час база газодимозахисної

служби, приміщення, де розміщувалися різні установки, вежа для сушіння пожежних

рукавів. В основному корпусі училища на звільнених площах створювалися нові

навчальні кабінети і лабораторії. Поліпшилися побутові умови в курсантських

підрозділах. Педагогічний колектив училища значною мірою оновився молодими,

енергійними фахівцями, здатними підняти підготовку курсантів на новий, якісніший

рівень [412].

Викладацький склад залучався для розроблення керівних і методичних

документів, що стосувалися службової діяльності пожежної охорони.

Училище прославилося своїми спортсменами, які досягли високих

спортивних результатів [55, арк. 6]. Так, у 1960 р. в ХПТУ навчався Леонід Іванович

Жаботинський – відомий радянський штангіст, який виступав у суперважкій вазі. Він

був чемпіоном XVIII і XIX Олімпійських ігор, чотириразовим чемпіоном світу

(1964 р., 1965 р., 1966 р., 1968 р.), дворазовим чемпіоном Європи (1966 р., 1968 р.),

багаторазовим рекордсменом світу (1963–1974 рр.), п’ятиразовим чемпіоном СРСР,

заслуженим майстром спорту СРСР, який за спортивну історію встановив 17

світових рекордів. У 1963 р. Л.І. Жаботинський установив перший світовий рекорд

(165 кг у ривку), став членом збірної СРСР і посів третє місце на чемпіонаті світу в

м. Стокгольм (Швеція). На своїх перших Олімпійських іграх у м. Токіо (Японія) в

43

1964 р. він, установивши кілька світових рекордів – 517,5 кг у сумі триборства,

167,5 кг у ривку і 217,5 кг у поштовху, став чемпіоном. Успіх повторився і на

наступній Олімпіаді в м. Мехіко (Мексика) в 1968 р. Він був почесним працівником

вищої професійної освіти Російської Федерації (далі – РФ), членом опікунської ради

інституту. Л.І. Жаботинський – кандидат педагогічних наук, професор, Почесний

Президент федерації важкої атлетики РФ, колишній член і професор Академії

проблем безпеки, оборони та правопорядку РФ [337, С. 13]. Нового поштовху для

розвитку отримав професійний пожежно-прикладний спорт (далі – ППС). У січні

1964 р. було створено Федерацію ППС СРСР. Головою обласної федерації ППС був

обраний начальник УПО Харківського облвиконкому А.С. Сумцов [108]. Пожежно-

прикладний спорт набув особливої популярності в колективі ХПТУ. До збірної

команди училища з ППС в ті роки входили перспективні спортсмени, багато хто з

яких згодом стали майстрами спорту, досягли високих спортивних результатів [152].

У 1966 р. збірні команди РФСР і УРСР брали участь у показових виступах із ППС у

м. Карловець (колишня Югославія) за програмою міжнародних змагань. У складі

збірної команди УРСР у змаганнях брали участь представники училища В.І. Бєлов,

А.І. Бутильський, А.П. Обозний, А.І. Трещев [260].

Неоцінений внесок у розвиток ППС у навчальному закладі зробив

кількаразовий призер України з ППС, майстер спорту СРСР, заслужений тренер

України М.Л. Кабанов [376]. З його приходом розпочалися подальші зміни в

розвитку ППС, особлива увага приділялася залученню молодих спортсменів до цього

виду спорту. Після змагань у м. Карловець (колишня Югославія) в 1967 р.

колективом тренерів та фахівців із ППС, були розроблені міжнародні правила

змагань із цього виду спорту. Цими правилами надалі керувалися при проведенні

змагань із ППС у багатьох країнах Східної Європи. У тому ж році М.Л. Кабанов і

А.І. Трещев підготували навчально-методичний посібник для спортсменів та

тренерів «Пожежно-прикладний спорт», який відігравав значну роль у розвитку

цього виду спорту не лише в училищі, а й у багатьох гарнізонах пожежної охорони

колишнього СРСР [233]. Збірна команда училища з ППС під керівництвом

44

М. Кабанова і В. Бєлова посідала перші та призові місця, навіть кілька років поспіль

була чемпіоном змагань. Починаючи з 1975 р. і дотепер щорічно в м. Харкові на

спортивному комплексі навчального закладу проводяться міжнародні змагання з

ППС на Кубок майстра спорту СРСР, кавалера ордена Червоної Зірки Федора

Павловича Лемка. Викладачі пожежно-профілактичного циклу були частими

гостями відділу Державного пожежного нагляду (далі – ДПН) і пожежних частин,

брали участь у розгляді проектів, проводили спільні експертизи та обґрунтування

причин пожеж, разом із практичними працівниками обстежували великі та складні

об’єкти [231]. Співробітники пожежно-тактичного циклу брали участь у спільних

чергуваннях в оперативних групах, виїжджаючи на пожежі за підвищеним номером

виклику в м. Харкові та області. Дедалі частіше на великі пожежі, крім чергового

караулу НПЧ, залучалися додаткові курсантські підрозділи [154, С. 6].

22 вересні 1977 р. змінилося керівництво училища. На посаду керівника був

призначений полковник внутрішньої служби Володимир Дмитрович Феденко

(додаток В), випускник училища (1952 р.), досвідчений курсовий офіцер, командир

дивізіону. Він очолював навчальний заклад до 1990 р. Його високі організаторські

здібності дали змогу мобілізувати створену структуру навчального процесу – цикли,

курсантські підрозділи, відділи і служби – на виконання поставлених завдань.

27 лютого 1978 р. Харківському пожежно-технічному училищу МВС СРСР

було присвоєно ім’я Г.І. Петровського, першого наркома внутрішніх справ СРСР,

голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету [356, С. 112]. У 1980 р.

училище разом з іншими навчальними закладами МВС брало участь у забезпеченні

пожежної безпеки на об’єктах ХХІІ Олімпійських ігор у м. Москві. За період несення

служби, від 20 червня до 5 серпня, курсанти показали добрі професійні навички,

вміння швидко орієнтуватися у складних ситуаціях. За відмінне несення служби з

охорони олімпійських об’єктів наказом МВС СРСР усьому особовому складу

олімпійських розрахунків була висловлена подяка, а училище було нагороджено

Почесною грамотою Організаційного комітету «Олімпіада-80». За вміле керівництво

особовим складом училища полковника В.Д. Феденка було нагороджено орденом

45

Червоної Зірки [337, С. 14].

Наказом МВС СРСР ХПТУ від 8 травня 1980 р. навчальний заклад було

визнано основною структурою, яка здійснювала забезпечення громадського порядку

на Олімпійських іграх у м. Москві [264]. 31 травня 41 курсант був направлений до

столиці СРСР. Основною метою, яка стояла перед зведеним загоном, було

забезпечення пожежної безпеки та громадського порядку [58, арк. 165–166].

Курсантів розмістили у двох школах: перша розташовувалася в районі Кутузівського

проспекту, майже в центрі міста (саме таке розміщення було зручним в

оперативному обслуговувані об’єктів Олімпіади), а друга – в районі Тушиного. Друга

група зведеного загону прибула 9 червня у складі 19 офіцерів та 200 курсантів, а

наступного дня прибули ще 20 офіцерів та 210 курсантів. Першу групу очолив

полковник внутрішньої служби І.М. Черкашин, а другу – полковник внутрішньої

служби І.М. Пивоваров [235]. Курсанти й офіцери почали нести службу в червні,

забезпечуючи громадський порядок і пожежну безпеку. Протягом 12 годин вони

патрулювали місто, маючи одну добу на відпочинок та підготовку. Службу несли у

складі груп, до яких залучалися представники всіх силових структур. Перелік

об’єктів був різноманітний – від олімпійських арен до місць проживання учасників

олімпіади. Для курсантів це була додаткова практика на застосування набутих у

стінах навчального закладу умінь та навичок. Варто зазначити, що основні задачі, які

стояли перед зведеними загонами, були виконані в повному обсязі [58, арк. 171].

Тільки після завершення Олімпійських ігор курсанти мали змогу відвідати виставки,

музеї та пам’ятні місця м. Москви. За успішне виконання поставленої задачі всі

члени зведеного загону отримали ювілейний знак «За службу на ХХІІ Олімпійських

іграх» і подяку від міністра внутрішніх справ. У 1980 р. відбувся випуск курсантів у

кількості 206 осіб [57, арк. 44]. Відповідно до наказу Президії Верховної Ради СРСР

від 8 жовтня 1980 р., випускникам ХПТУ присвоювалася кваліфікація «пожежний

технік» [57, арк. 113–123].

У 1984 р. ХПТУ МВС СРСР було переведено на дворічне навчання [57,

арк. 124–128]. З 17 липня до 5 серпня 1985 р. особовий склад училища у складі

46

зведеного батальйону (два дивізіони в кількості 161 особа і трьох дивізіонів у

кількості 154 особи) під керівництвом полковника внутрішньої служби В.Д. Феденка

брав участь в охороні громадського порядку на об’єктах проведення ХІІ Всесвітнього

фестивалю молоді та студентів у м. Москві [157, С. 218]. З 1985 р. випускникам

присвоювали кваліфікації «пожежний технік» за спеціальністю № 0654

«протипожежна техніка і безпека» [59, арк. 12].

Як відомо, 26 квітня 1986 р. стався вибух атомного реактора на

Чорнобильській АЕС [142]. Згідно з телеграмою МВС УРСР від 29 вересня 1986 р. за

№ 131001/5, ХПТУ брало безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до розпорядження МВС СРСР, це завдання доручили добровольцям та

офіцерам Львівського і Харківського пожежно-технічних училищ [60, арк. 99]. 30

вересня 1986 р. група добровольців у складі командира взводу, сержанта внутрішньої

служби Олександра Валентиновича Коцюби, сержанта внутрішньої служби Анатолія

Івановича Фролова, молодшого сержанта внутрішньої служби Автанділа

Валікойовича Гагієва, рядового внутрішньої служби Володимира Вікторовича

Луконіна, рядового внутрішньої служби Віктора Михайловича Зубарева, рядового

внутрішньої служби Віктора Борисовича Сорокіна, рядового внутрішньої служби

Романа Кашифовича Кушхова, рядового внутрішньої служби В’ячеслава Івановича

Мишкевича, рядового внутрішньої служби Олексія Юрійовича Лобова, рядового

внутрішньої служби Віктора Григоровича Горбенка під керівництвом командира

взводу, старшого лейтенанта внутрішньої служби Валерія Трохимовича Косогова

вирушила для виконання робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у третій зоні

небезпечності [60, арк. 29]. До прибуття на Чорнобильську АЕС ніхто не знав, які за

складністю завдання на них чекають [224, С. 160–162]. Курсанти-добровольці,

пройшовши теоретичну підготовку з виконання завдання та примірювання

спеціального захисного свинцевого одягу, проводили дезактиваційні роботи на

технологічних майданчиках вентиляційної труби третього і четвертого енергоблоків

ЧАЕС та скидали уламки радіоактивного графіту й урану в саркофаг реактора [145,

С. 5]. Рівень радіації там перевищував максимально допустимий для життя людини.

47

Тяжку роботу з очищування технологічних майданчиків вентиляційної труби

третього і четвертого енергоблоків ЧАЕС здійснювали курсанти Львівського (10

осіб) і Харківського (11 осіб) пожежно-технічних училищ МВС СРСР. Першим

добровольцем, хто прокладав дорогу, був курсант Віктор Сорокін. Його завданням

було здійснити розвідку і передати результати вимірів із дозиметричного приладу.

Свою задачу він виконав успішно, незважаючи на важкий одяг вагою понад 21 кг

[350]. На підставі отриманих даних радіологи розрахували гранично допустимий час

роботи на кожному майданчику вентиляційної труби. Розчищення розпочали 1

жовтня, для страховки працювали парами. Першою парою були курсанти

ХПТУ МВС СРСР В. Горбенко і Р. Кушхов. Поставлену задачу вони виконали за

25 хв. Наступною парою були В. Зубарев і А. Фролов. Завдання виконали за 20 хв.

Очистку третього майданчика здійснили О. Лобов і В. Луконін за 15 хв. Роботу на

третьому майданчику закінчували О. Коцюба і В. Косогов. Їхня робота тривала

15 хв. Другий майданчик почали розчищати В. Мишкевич і А. Гогієв. Вони

працювали протягом 10 хв. Після виконання поставленого завдання та після

кількатижневого реабілітаційно-профілактичного лікування в м. Києві група

добровольців повернулася до навчального закладу [60, арк. 30].

Медалями «За відмінну службу з охорони громадського порядку» були

нагороджені В.Г. Горбенко, В.Т. Косогов, А.В. Коцюба і В.Г. Сорокін, медалями «За

відвагу на пожежі» – Р.К. Кушхов, А.Ю. Лобов, В.В. Луконін та А.І. Фролов,

Почесними грамотами Верховної Ради СРСР – А.В. Гагієв, В.М. Зубарев і

В.І. Мишкевич [60, арк. 129]. Сьогодні чимало курсантів та студентів, батьки яких

брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, навчаються у відомчому

навчальному закладі. Тому, без сумніву, спадкоємність поколінь триває. Майбутні

рятівники обрали одну з найблагородніших професій – захищати людські життя і

здоров’я, оберігати матеріальні цінності, природні багатства від пожеж, катастроф чи

надзвичайних ситуацій [360, С. 15].

Входячи до складу структури МВС СССР, особовий склад ХПТУ не лише

брав участь у профілактиці та гасінні пожеж, а й був задіяний для охорони

48

громадського порядку в районах виникнення надзвичайних ситуацій. Так, у період із

грудня 1988 р. до лютого 1989 р. зведений батальйон під керівництвом заступника

начальника училища зі стройової підготовки, полковника внутрішньої служби

І.М. Черкашина ніс службу з охорони громадського порядку під час масових

антигромадських проявів на міжнаціональному ґрунті в м. Казахе

Азербайджанської ССР [157, С. 220]. Згідно з наказом Президії Верховної Ради

СРСР від 23 листопада 1988 р. за № 9822-ХІ «О неотложных мерах по наведению

общественного порядка в Азербайджанской ССР и Армянской ССР», працівники

органів внутрішніх військ забезпечували громадський порядок у населених пунктах

Азербайджану та Вірменії [367].

У період від листопада до січня 1989 р. зведений батальйон ХПТУ під

керівництвом полковника внутрішньої служби Б.П. Бронишевського охороняв

громадський порядок у Нагірному Карабасі та Агдамському районі

Азербайджанської РСР [337, С. 16]. За сумлінну службу з охорони громадського

порядку близько 200 офіцерів та курсантів зведеного батальйону отримали нагороди.

Полковник внутрішньої служби Б.П. Бронишевський був нагороджений орденом

Червоної Зірки, капітан внутрішньої служби С.А. Радченко і курсант

В.І. Хорольський – медалями «За відвагу», підполковник внутрішньої служби

В.Г. Яковлєв, майор внутрішньої служби А.В. Метельов, майор внутрішньої служби

В.П. Садковий, курсанти В.В. Гуцалюк, С.І. Олефір та С.С. Сулиманов – медалями

«За відмінну службу з охорони громадського порядку» [61, арк. 220]. За період від

1978 р. до 1989 р. ХПТУ підготувало 5 175 пожежних техніків (3 016 осіб на

денному та 2 159 осіб на заочному відділеннях), серед яких 590 випускників

одержали дипломи з відзнакою.

2 січня 1990 р. очільником навчального закладу став полковник внутрішньої

служби Володимир Григорович Палюх (додаток Д). Він брав участь у ліквідації

наслідків аварії на ЧАЕС [62, арк. 1]. За роки служби В.Г. Палюх був нагороджений

орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2006 р.); медалями «За відвагу на пожежі» (1979 р.,

1982 р.), «За бездоганну службу» І (1973 р.), ІІ (1968 р.) та ІІІ (1963 р.) ступенів,

49

«Ветеран праці» (1984 р.), «За працю і звитягу» (2003 р.); знаками «Заслужений

працівник МВС» (1980 р.), «Кращому працівникові пожежної охорони» (1997 р.),

«Хрест слави» (1998 р.), «За відзнаку в службі» ІІ ступеня; почесною нагородою «За

заслуги» І ступеня (2004 р.); Почесною відзнакою МНС України (2004 р.); Почесною

відзнакою МНС України «За доблесть і звитягу» (2010 р.); Почесною відзнакою

Харківської обласної ради «Слобожанська слава» (2010 р.), а також нагородами

іноземних держав. Під його чітким керівництвом в училищі сталися великі зміни

[266]. Головною його заслугою як керівника було збереження матеріально-технічної

бази, кваліфікаційних викладачів у період фінансово-економічної кризи. Потрібно

підкреслити, що в той час у країні відбувалися складні процеси перебудови,

здійснювалася реорганізація міністерств та відомств [169, С. 38].

Зміни, які тривали в країні, не обминули і навчального закладу. Змінився підхід

до роботи педагогічного колективу, протягом року було здійснено низку кадрових

змін і в керівництві навчальним закладом. Крім того, були скасовані цикли

суспільних наук і спеціальних дисциплін та були створені нові цикли: з організації

діяльності пожежної охорони, професійної підготовки і пожежно-профілактичної

діяльності. Керівник доклав багатьох зусиль для зміцнення і становлення

навчального закладу, поліпшення матеріально-технічної бази училища, створив

належні умови для навчання та практичної підготовки курсантів [265].

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила історичний документ – Акт

проголошення незалежності України. Молода країна на початку ХХІ ст. переживала

тяжкі часи – політична і економічна кризи, інші проблеми, коли визначалися

орієнтири та відбувалася переоцінка цінностей. Побудова і розвиток могутньої

держави як члена світового співтовариства неможливі без патріотичного виховання її

громадян. Патріотичне виховання молодого покоління було однією з найголовніших

складових безпеки України, яка сприяла зміцненню соціально-економічних,

духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави [337,

С. 20].

50

Патріотичне виховання курсантів в училищі здійснювалося як

цілеспрямований процес передання національних цінностей і норм культури,

спрямований на формування самосвідомості, патріотичних переконань, усвідомлення

своїх учинків та дій на благо народу і держави. Історія патріотичного виховання в

нашій країні налічує не одне сторіччя й у різні роки мала різну специфіку. Виховання

курсантів Харківського пожежно-технічного училища розпочалося з пізнання

цінностей і поняття Батьківщини [161]. Після закінчення навчання, відповідно до

наказу МВС України від 19 грудня 1991 р. за № 540, випускники направлялися на

місце проходження служби до різних областей України, а також до Азербайджану,

Вірменії, Білорусі, Росії (Ставропольський край, Бєлгородська, Курська,

Новгородська, Ростовська і Саратовська області, а також м. Казань, м. Вороніж,

м. Саратов), Північної Осетії, Чечні [98, С. 159–161].

22 січня 1992 р. було підписано спеціальний наказ Міністерства внутрішніх

справ України за № 13/26 та Міністерства освіти України «Про створення

Міжвідомчого навчально-наукового комплексу» на базі Харківського пожежно-

технічного училища і Харківського інженерно-будівельного інституту (далі – ХІБІ)

[63, арк. 73–75]. За ініціативи начальника Управління пожежної охорони МВС

України генерал-майора внутрішньої служби Ф.М. Десятникова (випускник ХПТУ

1949 р.) в Україні було створено вищий пожежно-технічний навчальний заклад,

здатний готувати кадри вищої кваліфікації. Суть ідеї полягала в тому, щоб через

інтеграцію навчальних планів ХПТУ та ХІБІ здійснювати підготовку фахівців

пожежної служби з вищою освітою. У результаті активної та цілеспрямованої роботи

колективів двох навчальних закладів за безпосередньою участю генерала

Ф.М. Десятникова, начальника ХПТУ полковника внутрішньої служби В.Г. Палюха

і ректора ХІБІ, доктора технічних наук, професора М.С. Болотських була досягнута

принципова домовленість про практичну реалізацію цього плану. За чотири місяці

плідної співпраці було розроблено навчальний план із п’ятирічного терміну

навчання. Велику допомогу у створенні в Україні першого вищого пожежно-

технічного навчального закладу за спеціальністю «Пожежна безпека» надала

51

Харківська обласна державна адміністрація, яку очолював А.С. Масельский [157,

С. 270]. У 1992 р. розпочалося будівництво на території навчального закладу

курсантського гуртожитку. У травні–червні здійснювався набір до навчального

закладу. Варто зазначити, що при плані набору у 200 осіб бажаючих абітурієнтів було

450. Після складання вступних іспитів за програмою навчального закладу комісія

зарахувала до училища 234 особи, відповідно до наказу МВС України від 2

квітня 1992 р. за № 186 [63, арк. 168–172]. Таким чином, із вересня 1992 р. ХПТУ

здійснювало підготовку фахівців за спеціальністю «Пожежна безпека» за програмою

вишу [63, арк. 70]. Під керівництвом начальника училища навчальний заклад

розвивався та зміцнював свої позиції. Перебуваючи на посаді протягом трьох років,

В.Г. Палюх відкрив спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій,

за його керівництва було відкрито магістратуру й ад’юнктуру, вдосконалювалася

матеріально-технічна база. Навчальний процес забезпечували 10 докторів наук і

близько 60 кандидатів наук [64, арк. 212]. У ці роки навчальний заклад під

керівництвом В.Г. Палюха здійснив справжній прорив у підготовці

висококваліфікованих кадрів із вищою спеціальною освітою для пожежної охорони

України [351, С. 137–140].

Особовий склад училища брав участь у гасінні маштабної пожежі в гірсько-

лісному заповіднику 19 жовтня 1993 р. в м. Ялта (Крим). Отримавши завдання,

зведений батальйон у кількості 323 осіб із числа курсантів та офіцерів під

керівництвом майора внутрішньої служби Ю.М. Сенчихина здійснював очищення

гірської поверхні, щоб полум’я не досягло вершини і схилом не підійшло до міської

межі. Курсанти знімали шар хвої та гілок, який накопичувався десятиліттями і в

деяких місцях досягав 20 см. Робота ускладнювалася через крутий підйом, але

завдяки наполегливій та злагодженій праці на вершину було піднято 150 пожежних

рукавів і прокладено магістральну лінію протяжністю понад 1 000 м. Протягом

восьми діб здійснювалися роботи з ліквідації пожежі в ущелині хребта Іографа та

підніжжя гори Кизил-Кая. На заходи з гасіння полум’я було задіяно понад 5 200 осіб.

Крім того, було використано багато спецзасобів і техніки. Також проводилися

52

випробування гасіння пожежі вибухами. Після ліквідації пожежі Ялтинським

міськвиконкомом, керівництвом ГУ МВС АР Крим було визнано, що особовий

склад училища з поставленим завданням упорався на відмінно. Багато курсантів та

офіцерів за вмілі та чіткі дії з ліквідації пожежі були заохочені. Маючи добру

теоретичну підготовку, курсанти вміло її використовували на практиці [158].

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 р. за

№ 258 і наказом МВС України від 22 червня 1994 р. за № 327, на базі Харківського

пожежно-технічного училища МВС України було створено Харківський інститут

пожежної безпеки МВС України (далі ХІПБ) [65, арк. 67]. У 1994 р. було випущено

210 осіб та направлено за рознарядкою до місця проходження подальшої служби [64,

арк. 81–90]. Рівень підготовки фахівців, наукові здобутки викладачів навчального

закладу завжди оновлювалися з огляду на перспективи [122, С. 24–25]. Для молодого

навчального закладу основним завданням було підготувати власні науково-

педагогічні кадри [157, С. 223].

Спочатку це вирішувалося завдяки навчанню в ад’юнктурі за спеціальністю

05.26.03 «Пожежна безпека», створеній у 1995 р. за рішенням Атестаційної комісії

Міністерства освіти України (протокол № 9-2/3-1 від 22 червня 1995 р.) при

Харківському інженерно-будівельному інституті [66, арк. 105].

За два роки співробітники інституту захистили 11 дисертацій. Усі дисертаційні

дослідження ад’юнктів та здобувачів виконувалися за заявкою ГУ ПО МВС України

і за спеціальністю «Пожежна безпека».

27 червня 1996 р. на заочній формі навчання було здійснено перший випуск

спеціалістів пожежної охорони в кількості 212 осіб, які були підготовлені за

програмою вищого навчального закладу [67, арк. 112].

А 27 червня 1997 р. було здійснено перший випуск 209 курсантів, спеціалістів

пожежної охорони, підготовлених за програмою вищого навчального закладу, які

після закінчення навчання, відповідно до державного розподілу, були направлені по

гарнізонах України і Республіки Молдова. Після випуску курсанти отримали

53

спеціальне звання «лейтенант внутрішньої служби», диплом про закінчену вищу

освіту та нагрудний знак [68, арк. 76–83].

З грудня 1997 р., відповідно до наказу ВАК України від 3 грудня 1997 р. за

№ 715, у ХІПБ МВС України була створена спеціалізована вчена рада, яка мала

право надавати ступінь кандидата технічних наук за спеціальностями 05.26.03 –

«Пожежна безпека» та 05.13.06 – «Автоматизовані системи управління та

прогресивні інформаційні технології» [68, арк. 105]. У зв’язку з цим гостро постала

проблема підготовки власних висококваліфікованих фахівців, здатних вирішувати

складні завдання та визначати орієнтири розвитку тієї чи іншої галузі освіти і науки.

Отже, брак пожежно технічних кадрів зумовив винекнення відомчого

навчального закладу у м. Харкові та визначив перспективи його подальшого

розвитку. Доволі швидкими темпами була сформована організаційна структура,

навчально-методична і матеріальна база для становлення і зростання навчального

закладу. Основна діяльність очільників та викладацького складу в становленні вишу

була спрямована на вдосконалення навчального та виховного процесу. Очевидним є

факт, що роль навчального закладу у підготоці фахівців для пожежної охорони країни

є надзвичайно важливою.

2.2. Функціонування вищого пожежного навчального закладу як

складової загальнодержавної освітньої системи

Новим історичним етапом для розвитку і виведення вищого навчального

закладу на новий рівень було призначення полковника внутрішньої служби

Володимира Омеляновича Росохи ректором Харківського інституту пожежної

безпеки МВС України згідно з наказом МВС України від 14 грудня 1998 р. за

№ 558 о/с [69, арк. 289]. В.О. Росоха – кандидат психологічних наук, професор,

генерал-лейтенант внутрішньої служби, закінчив Харківське пожежно-технічне

училище МВС СРСР (1972 р.). У період із 1972 р. до 1990 р. перебував на

практичній роботі в Харківському гарнізоні пожежної охорони, де пройшов шлях від

54

інспектора Державного пожежного нагляду до начальника загону Державної

пожежної охорони. З 1990 р. працював заступником начальника зі стройової частини

в ХПТУ МВС СРСР. Із 1994 р. В.О. Росоха (додаток Е) був призначений

проректором зі стройової частини та режиму ХІПБ МВС України. Серед багатьох

нагород В.О. Росохи – відзнака Міністра внутрішніх справ України «Хрест Слави» та

Почесна відзнака Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах

захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, нагрудні знаки

«Кращому працівникові пожежної охорони», «За відмінну службу в МВС», «За

заслуги», Почесна відзнака МНС України «За відвагу в надзвичайній ситуації»,

відзнака МВС України «За розвиток науки, техніки та освіти» ІІ ступеня та інші [337,

С. 23].

На початку 1998 р. ХІПБ одним із перших навчальних закладів м. Харкова

пройшов Державну експертизу й отримав сертифікат за ІІІ рівнем акредитації за

спеціальністю «Пожежна безпека». З цього року навчальний заклад юридично має

статус вищого навчального закладу, який здійснює підготовку спеціалістів та видає

диплом про вищу освіту [337, С. 34]. Перед керівником ХІПБ стояло основне

завдання вивести інститут на лідируючу позицію серед споріднених навчальних

закладів та заявити про себе за кордоном. Колектив інституту здійснив велику роботу

щодо аналізу ринку праці, спираючись на довготривалі прогнози розвитку пожежної

охорони і досвід роботи споріднених навчальних закладів пожежно-технічного

профілю, а також на досвід зарубіжних навчальних закладів [352, С. 123–127]. Нова

стратегія передбачала підготовку фахівців на контрактній формі навчання,

збільшення штату кваліфікованих науково-педагогічних працівників, з огляду на

потребу відкриття нових спеціальностей. Так, крім спеціальності «Пожежна

безпека», були відкриті нові – «Організація протипожежної безпеки і техніки» та

«Системи пожежної, охоронної і технологічної автоматики [70, арк. 277].

31 серпня 1999 р., відповідно до наказу «Про створення госпрозрахункового

підрозділу» за № 79-а, було зараховано 38 осіб на перший курс денної форми

навчання і 48 осіб заочної форми з терміном навчання п’ять років [70, арк. 155–156].

55

Усього на навчання в 1999 р. було зараховано – 164 особи [70, арк. 128–131].

Активно велася робота з удосконалення навчальної та матеріальної бази, створення

сучасних лабораторій, здійснювалася комп’ютеризація навчального процесу. У

результаті проведеної роботи навчальний заклад отримав ліцензію на право

підготовки іноземних громадянин загальною кількістю 100 осіб [348, С. 34]. Це дало

змогу навчатися в стінах інституту представникам Туркменістану, Молдови, Росії, а з

2002 р. – Республіки Азербайджан.

Випуск спеціалістів відбувся в 1999 р. у кількості 223 особи, які за державною

рознарядкою направлялися до пожежних гарнізонів для подальшого проходження

служби [70, арк. 101–108].

У 2000 р. була здійснена Державна експертиза на отримання ХІПБ

сертифікату за ІV рівнем акредитації. Відомчий навчальний заклад став другим серед

17 вищих навчальних закладів МВС України [71, арк. 4]. Більше того, відповідно до

Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2000 р. за № 1024 і наказу

МВС України від 8 серпня 2000 р. за № 530, на базі Харківського інституту

пожежної безпеки була створена Академія пожежної безпеки України (далі АПБУ)

[71, арк. 133]. Керівник навчального закладу виступив з ініціативою на базі АПБУ

готувати керівні кадри у сфері пожежної безпеки. За підтримки Головного

управління пожежної охорони МВС і зокрема Міністра МНС України Г.В. Реви

відомчий навчальний заклад отримав право готувати спеціалістів навчального рівня

«магістр», а потім відкрив магістратуру з підготовки керівних кадрів пожежної

охорони і 2002 р. здійснив перший набір слухачів. За сім років тут отримали освіту

287 слухачів денної та заочної форми навчання з усіх гарнізонів МНС України [71,

арк. 5]. З роками навчальний заклад зростав і вдосконалював свої методи підготовки

висококваліфікованих спеціалістів для пожежної охорони. В АПБУ вже працювало 8

докторів та 60 кандидатів наук [348, С. 36]. Також постійно поліпшувалася

матеріально-технічна база, впроваджувалися нові форми і методи підготовки

спеціалістів, удосконалювався навчальний процес, безперервно поновлювався фонд

бібліотеки, створювалися нові кабінети і лабораторії.

56

За період із 1998 р. до 1999 р. у спеціалізованій вченій раді було здійснено

захист 13 дисертаційних робіт, із них 10 дисертацій за спеціальністю «Пожежна

безпека» і 3 – за спеціальністю «Автоматизовані системи управління і прогресивні

інформаційні технології». Після успішного захисту, за рішенням спеціалізованої

вченої ради здобувачам було присвоєно науковий ступінь кандидата технічних наук.

Невдовзі до складу АПБУ ввійшов Київський факультет перепідготовки та

підвищення кваліфікації, який до цього часу входив до складу Черкаського інституту

пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. Відповідно до наказу МВС України, був

створений науково-методичний центр АПБУ, який став консультативно-дорадчим

органом при ГУ ДПО МВС України. Крім того, вперше за всю історію навчального

закладу, згідно з Указом Президента України від 22 серпня 2000 р., керівникові

закладу В.О. Рососі було присвоєно звання генерал-майора внутрішньої служби, а у

2003 р. – генерал-лейтенанта внутрішньої служби [69, арк. 290].

За свою 76-річну історію навчальний заклад постійно вдосконалювався,

міцніли і розвивалися зв’язки з гарнізонами, а вимоги до підготовки спеціалістів у

галузі пожежної справи з роками тільки зростали. У 2001 р. за підтримки першої

радянської кузні інженерних кадрів – Московського інституту протипожежної

служби МВС Росії – в АПБУ було відкрито самостійний напрям «Пожежна

безпека». Особистий внесок у цю справу зробив колишній випускник цього закладу –

доктор технічних наук Ю.М. Глуховенко [348, С. 38]. Одночасно здійснювалася

кропітка робота з розроблення стандартів вищої освіти для трьох навчально-

кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст» та «магістр». У 2001/02 навчальному

році було здійснено перехід навчання в АПБУ на новий державний навчальний

стандарт за спеціальністю «Пожежна безпека».

Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 26 березня 2002 р. за

№ 220, була створена Науково-методична комісія вищої освіти і запроваджений

напрям «Пожежна безпека», а АПБУ була визнана базовим вищим навчальним

закладом із розроблення нормативного і навчально-методичного забезпечення

підготовки спеціалістів пожежної безпеки. У 2002 р. у відомчому навчальному

57

закладі було відкрито нову спеціальність – «Психологія». За рахунок цього академія

почала здійснювати підготовку практичних психологів для сфери цивільного захисту

України. Крім двох основних, було відкрито ще дві додаткові спеціальності:

«Попередження пожеж», «Пожежогасіння і аварійно-рятувальні роботи» [70,

арк. 150]. Основною метою введення нових спеціальностей був розподіл праці в

органах та підрозділах пожежної охорони з якісним підвищенням рівня підготовки і

компетентності кадрів пожежної охорони. Історично склалося так, що для системи

підготовки кадрів пожежної охорони, починаючи з молодшого спеціаліста і

закінчуючи спеціалістом, відсутній розподіл підготовки курсантів та слухачів за

профілактичним напрямом і за напрямом організації пожежогасіння. Кваліфікаційні

вимоги випускників передбачали необхідність наявності знань і практичних навичків

для здійснення покладених на них функцій як інспектора Державного пожежного

нагляду, так і начальника караулу пожежної частини.

У 2002 р. було здано в експлуатацію приміщення для проживання курсантів,

розраховане на 450 осіб [348, С. 40]. Варто зазначити, що 2003 р. для пожежної

охорони України був роком великих змін та запровадження нових реформ. Ці

реформи не оминули й АПБУ. Так, згідно з Указом Президента України від 27 січня

2003 р. за № 47-03 «Про заходи щодо вдосконалення системи державного

управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і території від наслідків

надзвичайних ситуацій», органи та підрозділи пожежної охорони, навчальні заклади,

які здійснювали підготовку у сфері пожежної охорони, були виведені зі складу

Міністерства внутрішніх справ України і передані до Міністерства України з питань

надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської

катастрофи [368]. Відповідно до цього указу, на підрозділи пожежної охорони, крім

пожежогасіння, покладалися функції аварійно-рятувальної служби зі здійснення

ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Відбувалася реорганізація всієї системи

підготовки кадрів під основні завдання пожежної служби. Керівництво Міністерства

основне завдання зі здійснення заходів щодо зміни системи підготовки пожежних

кадрів поклало на АПБУ. У структурі навчального закладу і в системі підготовки

58

кадрів для пожежної охорони відбулися глобальні реформи [348, С. 41]. Враховуючи

досвід іноземних споріднених навчальних закладів, у 2003 р. АПБУ розробила

концепцію реформування і представила її членам колегії МНС України, після чого

вона була затверджена. Відповідно до Концепції реформування системи підготовки

кадрів МНС України на 2003–2008 рр., було передбачено безперервний цикл

навчання фахівців для підрозділів МНС України, якому передувала професійна

орієнтація молоді в профільних класах при загальноосвітніх школах, затверджена

наказом МНС України від 11 вересня 2003 р. за № 338. Надалі здійснювалася

підготовка спеціалістів усіх навчальних рівнів інженерних, наукових і керівних

кадрів, а також перепідготовка та підвищення кваліфікації особового складу

підрозділів оперативно-рятувальної служби цивільного захисту [363, С. 123–128].

Перед АПБУ окреслилися нові перспективи розвитку. Так, на базі факультету

пожежної безпеки в навчальному закладі було відкрито два нових факультети:

наглядово-профілактичної діяльності (начальник факультету – полковник

внутрішньої служби В.М. Попов) і пожежно-рятувальних сил (начальник факультету

– полковник внутрішньої служби А.В. Метельов). У структурі навчального процесу

відбулася реорганізація кафедральних структур [70, арк. 187]. До навчального

процесу було введено нові, якісніші методи підготовки кадрів для пожежної охорони.

Однією з найважливіших подій у житті АПБУ стало підписання договорів про

міжнародне співробітництво в галузі освіти і науки з вищими навчальними закладами

пожежно-технічного профілю, а саме: з Командно-інженерним інститутом МНС

Республіки Білорусь, Академією державної протипожежної служби МНС Російської

Федерації, Санкт-Петербурзьким університетом державної протипожежної служби

МНС (Російська Федерація), Бєлгородським державним технологічним

університетом імені В.Р. Шухова (Російська Федерація), Вищою технічною школою

пожежної безпеки МВС Республіки Узбекистан. На основі договору про співпрацю

представники АПБУ систематично здійснювали закордонні відрядження до

зазначених вишів, обмінювалися передовим досвідом у проведенні наукових

досліджень, брали участь у міжнародних тактико-спеціальних навчаннях [337,

59

С. 104–105]. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 січня

2004 р. за № 10 та наказом МНС України від 22 січня 2004 р. за № 29, відбулася

реорганізація Академії пожежної безпеки України в Академію цивільного захисту

України (далі – АЦЗУ) [71, арк. 159]. Відтоді розпочався новий відповідальний етап в

історії цього вищого навчального закладу, пов’язаний із підготовкою

висококваліфікованих фахівців для всієї сфери цивільного захисту України. До

навчального процесу було введено нові методи підготовки, комп’ютерні технології та

частково елементи дистанційного навчання. Також збільшився електронний фонд

бібліотеки АЦЗУ. Крім того, на базі відомчого навчального закладу підвищували

свою кваліфікацію науково-педагогічні працівники і працівники органів

МНС України [348, С. 46]. Уперше почали проводитися засідання Колегії

МНС України, участь у яких брали: Міністр МНС України, його заступники, члени

Колегії, керівники Департаментів та управлінь Міністерства, начальники Головних

управлінь МНС України в областях, ректори навчальних закладів МНС України,

керівники Харківської обласної державної адміністрації, силові структури

Харківської області. Важливість і актуальність питань, що розглядалися на Колегії,

підкреслювалися присутністю представників Адміністрації Президента України,

Кабінету Міністрів та Верховної Ради України. Після високої оцінки діяльності

навчального закладу, даної МНС України, керівник вишу сконцентрував свою увагу

на реалізацію основних завдань Колегії, які спрямовувалися на ефективну підготовку

кадрів для служби цивільного захисту [71, арк. 189].

Під час постійної роботи з удосконалення і розвитку стандартів освіти в АЦЗУ

стало зрозуміло, що за одним напрямом підготовки фахівців неможливо підготувати

спеціалістів для багаторівневої сфери цивільного захисту, і за підтримки

Департаменту освіти і науки МНС України у червні 2004 р. в МОН України

додатково було відкрито нові спеціальності: «Експертиза і дослідження пожеж»,

«Пожежна та технологічна безпека виробничих процесів і обладнання» [348, С. 47].

Наприкінці 2004 р. постійний склад навчального закладу становив 655 осіб. До

АЦЗУ ввійшов Інститут державного управління у сфері цивільного захисту (м. Київ).

60

Навчання у виші забезпечували 19 кафедр. Також здійснювалася підготовка

начальницького складу оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на базі

військової частини Д-0050 (с. Ватутіне).

З 2003 р. за ініціативи ректора і за підтримки МНС України розпочалася

активна підготовка з передання АЦЗУ будівель, споруд і території військового

факультету Харківського державного технічного університету будівництва та

архітектури. Робота з передання була завершена у 2004 р., і з 2005 р., відповідно до

розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2004 р. за № 964-р., з

с. Ватутіне факультет підготовки начальницького складу цивільного захисту

перемістився на нову базу по вул. Баварська, 7 [337, С. 27]. АЗЦУ зуміла зосередити

в навчальному процесі всі форми і методи підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації середнього і старшого начальницького складу для органів управління та

підрозділів МНС України. З кожним роком створювалися нові зв’язки зі

спорідненими навчальними закладами пожежно-технічного профілю. Так, у 2004 р.

був підписаний договір про співпрацю з Бєлгородським державним технологічним

університетом імені В.Р. Шухова (Російська Федерація). А у вересні цього ж року

були налагоджені зв’язки з перспективою довгострокової співпраці у сфері наукового

співробітництва та здійснення підготовки спеціалістів у галузі пожежної безпеки між

м. Дацина (КНР) та АЦЗУ.

За рахунок проведення спільних навчань із пожежними гарнізонами

м. Харкова, комплексних пожежно-тактичних навчань, гасіння різних за масштабами

пожеж та здійснення аварійно-рятувальних робіт рівень практичної підготовки

курсантів значно покращав [337, С. 28]. У стінах навчального закладу проводилися

постійні зустрічі з ветеранами. Вони сприяли створенню творчої атмосфери та

духовного натхнення.

За роки своєї діяльності навчальний заклад пожежно-технічного спрямування

в м. Харкові випустив понад 20 тис. спеціалістів пожежної справи, які сумлінно

працювали в різних регіонах колишнього СРСР. Багато випускників досягли

61

найвищих посад у службі пожежної охорони, були очільниками різних служб

МВС України, отримали звання генерала [347, С. 7–8].

Трьом випускникам Харківського відомчого навчального закладу присвоєно

високе звання Героя Радянського Союзу за особисту мужність і героїзм, проявлені в

роки Другої світової війни, двоє випускників очолювали Міністерства з

надзвичайних ситуацій України та Республіки Білорусь, 24 випускникам присвоєні

генеральські звання, близько 500 випускників нагороджені медаллю «За відвагу на

пожежі». Постійний та перемінний склад АЦЗУ по праву пишається ними.

Випускники Харківського вищого навчального закладу пожежно-технічного

спрямування, які були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, – це

Г.К. Главацький, М.Є. Сергєєв та М.Г. Мочалін.

Георгій Костянтинович Главацький (6 вересня 1907 р. – 14 вересня 1990 р.) –

випускник Харківського пожежного училища (1935 р.), полковник, учасник Другої

світової війни, Герой Радянського Союзу (1942 р.) [321, С. 6–7]. Брав участь в

обороні м. Одеси. Особливо відзначився під час оборони м. Севастополя [119], куди

був евакуйований. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 червня 1942 р. за

зразкове виконання бойових завдань командування на фронті, боротьбу з німецькими

загарбниками і проявлені при цьому відвагу і геройство політрук Г.К. Главацький

був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена

Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 740) [107].

Михайло Єгорович Сергєєв – випускник Харківського пожежно-технічного

училища МВС СРСР (1955 р.), старшина, учасник Другої світової війни, Герой

Радянського Союзу (1945 р.). Під час війни, з 1944 р., перебував у діючій армії [321,

С. 8–9]. 24 березня 1945 р. йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу за

мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками.

Нагороджений орденом Леніна і медаллю «Золота Зірка» (№ 8570), орденом

Вітчизняної війни 1-го ступеня та багатьма медалями. Після війни працював у

пожежній охороні м. Нефтекумськ Ставропольського краю (Російська Федерація)

[321, С. 10–11].

62

Микола Гаврилович Мочалін – випускник заочного відділення Харківського

пожежно-технічного училища МВС СРСР (1961 р.). До Червоної армії був

призваний у вересні 1941 р. і в тому ж році був направлений на фронт. У 1943 р.

закінчив курси молодших лейтенантів. М.Г. Мочалін здійснив подвиг, за який був

удостоєний найвищої державної нагороди того часу [120]. 20 квітня 1945 р.

командирові взводу автоматників 305-го окремого батальйону морської піхоти

М.Г. Мочаліну за мужність і героїзм, проявлені у боротьбі з німецько-фашистськими

загарбниками, присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена

Леніна (1945 р.) і медалі «Золота зірка» (№ 8790) [326]. Крім того, він був

нагороджений орденами Бойового Червоного Прапора (1944 р.), Вітчизняної війни 1-

го ступеня (1945 р.), Червоної Зірки (1944 р.) та медалями [321, С. 12].

Випускники Харківського вищого навчального закладу, які отримали звання

генерала, – це П.М. Десятников, І.Ф. Кімстач, А.К. Мікєєв та інші.

Пилип Миколайович Десятников – генерал-майор внутрішньої служби,

випускник ХПТУ МВС СРСР (1949 р.), ветеран МВС, заступник голови ради

ветеранів-чорнобильців. Після закінчення ХПТУ МВС СРСР працював курсовим

офіцером навчального закладу. У 1957 р закінчив Вищі пожежно-технічні курси

МВС СРСР, у 1967 р. – Київський інженерно-будівельний інститут. Із 1946 р. до

1993 р. П.М. Десятников працював в органах внутрішніх справ, із них 25 років – на

керівних посадах у підрозділах пожежної охорони УВС Київської обласної та міської

ради депутатів робітників, а також в Управлінні пожежної охорони МВС України. У

1971–1975 рр. працював начальником УПО Київської області, а в 1975–1977 рр. –

начальником УПО м. Києва [267]. У 1977 р. був призначений начальником

УПО МВС УРСР, а в 1992 р. начальником ГУПО МВС України. П.М. Десятников

багато уваги приділяв удосконаленню служби пожежної охорони, підвищенню

боєздатності та зміцненню матеріально-технічної бази. Під час ліквідації аварії на

Чорнобильській АЕС проявив мужність, героїзм та високий професіоналізм при

гасінні пожежі, вміло організував залучення додаткових сил і засобів, дислокованих

на території УРСР [143, С. 2]. П.М. Десятников нагороджений багатьма урядовими

63

нагородами, орденом Леніна (1986 р.), орденом України «За заслуги» ІІІ ступеня

(1998 р.), ІІ ступеня (2002 р.) та І ступеня (2006 р), а також багатьма іншими

державними та відомчими медалями і знаками, зокрема «За відвагу на пожежі»

(1973 р.), «Ветеран праці» (1984 р.), «Заслужений працівник МВС» та ін. [321, С. 16].

Ігор Фотійович Кімстач – генерал-майор внутрішньої служби (1983 р.),

заслужений працівник МВС (1963 р.), почесний ветеран м. Москви (1999 р.),

випускник ХПТУ МВС СРСР (1949 р.) і Всесоюзного електротехнічного інституту

зв’язку (1961 р.), радянський і російський військовий діяч. Після закінчення училища

працював на різних посадах начальницького складу в пожежній охороні м. Москви.

У 1949 р. почав працювати помічником начальника міської воєнізованої пожежної

команди (далі – ВПК) № 8 у м. Москві, з 1951 р. – заступником начальника, а з

1952 р. – начальником ВПК з охорони особливо важливих об’єктів у містах

Подольськ та Москва [307]. У 1955 р. був переведений на роботу до новоствореного

УПО МВС РРФСР, у якому працював на посадах старшого інженера, заступника

начальника, а з 1961 р. – начальника оперативного відділу УПО. З 1971 р. –

заступник начальника ГУ ПО  МВС СРСР, одночасно керував органами МВС

(включаючи державну протипожежну службу) Російської Федерації. Із січня 1990 р.

був призначений начальником УПО в новоствореному МВС РРФСР.

Учасник розроблення двох редакцій Бойового Статуту пожежної охорони,

автор книг «Організація гасіння пожеж у містах і населених пунктах» (1977 р.),

«Пожежна тактика» (у співавторстві, 1984 р.), інших посібників, а також низки

публікацій у журналі «Пожежна справа» [321, С. 17–18].

Його загальний службовий стаж роботи становить понад 60 років, із них –

служба в МВС СРСР і РРФСР – 44 роки (з 1946 р. до 1991 р.) і робота в МНС Росії –

17 років (з 1991 р. до 2009 р.). І.Ф. Кімстач нагороджений орденами Червоної Зірки і

Трудового Червоного Прапора, трьома медалями «За відвагу на пожежі», орденом

«За заслуги перед Вітчизною» 2-го ступеня, медалями «За трудову відзнаку»,

«Ветеран праці», «Патріот Росії», нагрудними знаками МВС і МНС Росії, в тому

числі «За відзнаку в ліквідації наслідків НС» [109].

64

Анатолій Кузьмич Мікєєв – генерал-лейтенант внутрішньої служби (1987 р.),

доктор економічних наук (1991 р.), професор (1993 р.), член-кореспондент Російської

академії природничих наук, заслужений діяч науки РФ (1996 р.), академік

Національної академії наук пожежної безпеки (1997 р.), академік Російської академії

природничих наук, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки, один із

провідних вчених у галузі пожежної безпеки, випускник ХПТУ МВС СРСР

(1949 р.). А.К. Мікєєв закінчив також Всесоюзний заочний електротехнічний

інститут зв’язку (1956 р.), працював на різних посадах керівного складу пожежної

охорони м. Москви [247]. Очолював Всесоюзний науково-дослідний інститут

пожежної охорони МВС СРСР. У 1984–1991 рр. А.К. Мікєєв працював начальником

ГУ ПО МВС СРСР. У 1985–1995 рр. був віце-президентом із питань науки

Міжнародного технічного комітету із запобігання та гасіння пожеж. У 1997–2005 рр.

А.К. Мікєєв – експерт Вищої атестаційної комісії РФ. Він – автор 165 наукових робіт,

23 з яких видані за кордоном, 7 монографій, а також співавтор кількох винаходів. У

2000 р. професор А.К. Мікєєв став одним із перших у країні лауреатом престижної

премії імені В.М. Максимчука, яка присуджується за пропагування героїчних

традицій та духовних цінностей чорнобильців МВС України [294]. А.К. Мікєєв

нагороджений орденом Червоного Прапора (1992 р.), Червоної Зірки (1986 р.), «Знак

Пошани» (1981 р.), знаком «Заслужений працівник МВС СРСР», 12 медалями,

Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1967 р.), Почесною грамотою

Президії Верховної Ради Грузії (1985 р), Почесним знаком РАПН «За заслуги в

розвитку науки і економіки» (1999 р.). Він – лауреат премії МВС Росії «За кращий

твір літератури і мистецтва про діяльність органів, підрозділів, служб МВС» (2002 р.)

[321, С. 14–15].

Микола Дмитрович Тараканов – генерал-майор внутрішньої служби, доктор

технічних наук, академік Російської академії природничих наук, голова

Координаційної Ради «Президентський клуб Довіри», Президент Міжрегіональної

громадської організації інвалідів «Центр соціального захисту інвалідів», член Спілки

письменників Росії, лауреат Міжнародної літературної премії ім. М.О. Шолохова,

65

випускник ХПТУ МВС СРСР (1956 р.) [112]. У 1963 р. заочно закінчив Харківський

автодорожній інститут за фахом «інженер-механік». Служив у м. Саратові (Російська

Федерація) полковим інженером, з 1967 р. працював викладачем у Московському

військовому училищі цивільної оборони. У 1972 р. закінчив ад’юнктуру Військово-

інженерної академії ім. Куйбишева (м. Москва). Служив старшим фахівцем у

Військово-технічному комітеті військ цивільної оборони СРСР, потім – у

Всесоюзному науково-дослідному інституті цивільної оборони, заступником

начальника штабу цивільної оборони РРФСР. У 1986 р. керував операцією з

видалення високорадіоактивних елементів з особливо небезпечних зон

Чорнобильської АЕС [321, С. 50]. М.Д. Тараканов очолював протипожежну службу

штабу цивільної оборони СРСР, був заступником начальника науково-дослідного

інституту ЦО СРСР. М.Д. Тараканов нагороджений орденами Червоної Зірки

(1982 р.), «Знак Пошани» (1988 р.), «Дружби» (1995 р.), «За службу Батьківщині в

Збройних Силах СРСР» III ступеня (1975 р.), II ступеня (1987 р.), ювілейною

медаллю «За військову доблесть», медаллю «Ветеран Збройних Сил СРСР»,

ювілейними медалями «40 років Збройних Сил СРСР», «50 років Збройних Сил

СРСР», «60 років Збройних Сил СРСР», «70 років Збройних Сил СРСР», «60 років

Перемоги у Великій Вітчизняній війні», «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній

війні», «150 років залізничних військ Росії», медаллю «За бездоганну службу» І, ІІ і ІІІ

ступенів, медаллю «75 років цивільній обороні» [290].

Дмитро Данилович Ярмак – генерал-майор внутрішньої служби, випускник

ХПТУ МВС СРСР (1956 р.). Працював у пожежній охороні м. Харкова. Потім

перейшов на військову службу до Міністерства оборони СРСР, де працював на

різних посадах керівного складу. Був заступником начальника Головного квартирно-

експлуатаційного управління Міністерства оборони СРСР і РФ. Нагороджений

багатьма урядовими нагородами: орденами «Знак Пошани», «За службу

Батьківщині» ІІІ ступеня і 16 медалями [156, С. 306].

Валерій Петрович Астапов – генерал-лейтенант внутрішньої служби,

заслужений працівник МВС, випускник ХПТУ МВС СРСР (1961 р.) і Білоруського

66

політехнічного інституту (1968 р.) [321, С. 13]. В органах МВС служив із 1958 р.

Службу проходив на посадах начальника варти, начальника самостійної воєнізованої

частини в м. Мінську (Республіка Білорусь), заступника начальника відділу

пожежної охорони УВС Мінського облвиконкому, начальника управління пожежної

охорони МВС БРСР, начальника Головного управління воєнізованої пожежної

служби МВС Республіки Білорусь. Із січня 1999 р. – міністр із надзвичайних

ситуацій Республіки Білорусь [150]. В.П. Астапов нагороджений багатьма урядовими

нагородами, а також медаллю «За відвагу на пожежі».

Віталій Борисович Турбін – генерал-лейтенант внутрішньої служби,

заслужений працівник МВС, випускник ХПТУ МВС СРСР (1961 р.) та Вищої

академії Міністерства охорони громадського порядку (1968 р.). В.Б. Турбін працював

інспектором Державного пожежного нагляду в Бєлгородській області в 1961–

1987 рр., служив у ГУ БРСВ МВС СРСР. Був учасником бойових дій в Афганістані.

В.Б. Турбін очолював районний відділ внутрішніх справ, а потім працював

начальником Управління внутрішніх справ Тамбовської області. Постановою

Комітету з оперативного управління народним господарством СРСР начальник

УВС Тамбовського облвиконкому генерал-майор міліції В.Б. Турбін був

призначений заступником міністра внутрішніх справ СРСР. Протягом чотирьох із

половиною років В.Б. Турбін очолював тамбовську міліцію, віддаючи багато сил та

енергії вирішенню питань боротьби зі злочинністю, зміцнення правопорядку [321,

С. 24]. В.Б. Турбін був керівником федерації воїнів-афганців МВС РФ. З 1998 р. –

Голова Правління Загальноросійської громадської організації «Асоціація ветеранів

бойових дій органів внутрішніх справ та внутрішніх військ Росії» [562].

Нагороджений багатьма урядовими нагородами: орденами Червоної Зірки, «Знак

Пошани», «Дружби» [361].

За багатогранну суспільно корисну роботу голова Асоціації ветеранів бойових

дій органів внутрішніх справ та внутрішніх військ Російської Федерації Віталій

Борисович Турбін нагороджений багатьма урядовими нагородами – орденами

Червоної Зірки, «Знак Пошани», «Дружби» [217].

67

Джумбер Євтихійович Сурмава – генерал-майор поліції, заслужений

працівник МВС СРСР і МВС Грузії, випускник ХПТУ МВС СРСР (1961 р.). Після

закінчення училища почав свою службу начальником варти СВПЧ-3 з охорони

м. Тбілісі (Грузія). Працював на різних посадах керівного складу пожежної охорони

МВС ГРСР. У 1968 р. закінчив факультет протипожежної техніки і безпеки Вищої

школи МВС СРСР. Д.Є. Сурмава – майстер спорту СРСР з вільної боротьби. Був

начальником Головного управління протипожежної служби МВС Грузії.

Нагороджений багатьма урядовими нагородами, а також медаллю «За відвагу на

пожежі» [156, С. 7].

Віталій Іванович Попов – генерал-майор міліції, доктор юридичних наук,

професор, заслужений юрист РФ, заслужений працівник МВС УРСР, член

Міжнародної академії духовної єдності народів світу, спеціаліст із кримінального

права, випускник ХПТУ МВС СРСР (1961 р.). Після навчання працював

інспектором у Херсонській області, але недовго. У 1968 р. В.І. Попов закінчив

Кіровську вищу школу МВС СРСР. Після навчання розпочав міліцейську кар’єру, а

через рік поступив на заочне відділення ад’юнктури (1969–1972 рр.). З 1972 р. до

1973 р. працював викладачем кафедри кримінального права, а потім – на різних

посадах начальницького складу в підрозділах пожежної охорони та міліції

МВС УРСР. У 1973 р. В. І. Попов захистив кандидатську, а в 1998 р. – докторську

дисертацію. У 1980 р. працював начальником УВС Івано-Франківської області, а

потім, у 1986–1990 рр., – УВС Львівської області та очолював штаб МВС УРСР

[100]. Керував інститутом МВС Російської Федерації. Близько 45 років присвятив

роботі в органах внутрішніх справ. В.І. Попов – автор понад 60 наукових робіт у

галузі кримінального права, кримінології та оперативно-розшукової діяльності, в

тому числі 17 монографій, підручників та навчальних посібників. Деякі з них

опубліковані в Україні.

В’ячеслав Федорович Рубцов – генерал-майор внутрішньої служби, випускник

ХПТУ МВС СРСР (1963 р.), Московського обласного педагогічного інституту

ім. Н.К. Крупської (1975 р.) та Академії МВС СРСР (1979 р.). Його називають

68

легендою пожежної охорони Радянського Союзу і Росії. В органах внутрішніх справ

пропрацював упродовж 1960–2002 рр., із них 25 років на різних керівних посадах у

підрозділах пожежної охорони ГУВС Московської області та ДУПО МВС СРСР.

В.Ф. Рубцов досліджував питання вдосконалення організації пожежогасіння, створив

перший у Росії регіональний спеціалізований загін із гасіння великих пожеж у

м. Реутов, поклавши початок створенню шести аналогічних підрозділів у системі

МВС Росії. Він був єдиним у Росії тричі кавалером медалі «За відвагу на пожежі» та

одним із найвищих авторитетів протипожежної служби країни. В.Ф. Рубцов був

першим керівником гасіння пожежі на Чорнобильській АЕС після аварії [121]. За

мужність та самовіддані дії, проявлені при ліквідації катастрофи та усуненні

наслідків, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1986 р. В.Ф. Рубцов

нагороджений орденом «Червоної Зірки». Крім того, він був нагороджений 20

державними нагородами і нагрудним знаком «Заслужений працівник МВС».

В.Ф. Рубцов – лауреат премій «Золота Чайка» і «За порятунок Європи» (м. Черазо,

Італія, 1986 р.) [321, С. 21].

Віктор Опанасович Салютін – генерал-майор внутрішньої служби, кандидат

юридичних наук, заслужений працівник МВС, випускник ХПТУ МВС СРСР

(1963 р.), Ростовського інженерно-будівельного інституту (1970 р.), Академії

МВС СРСР (1980 р.) [321, С. 41]. Після закінчення училища працював начальником

караулу СВПЧ-1 УПО УВС Ростовського облвиконкому (1963 р.). У 1985 р.

В.О. Салютін був призначений начальником УПО Київського облвиконкому. У

1993 р. почав працювати начальником управління Державної протипожежної

служби УВС Ростовської області, а протягом 1994–1996 рр. працював начальником

Вищої інженерної пожежно-технічної школи МВС РФ. В.О. Салютін – почесний

майстер спорту СРСР. Нагороджений 17 урядовими нагородами: орденом «Знак

Пошани», медалями «Медаль Жукова», «За відвагу на пожежі» тощо, а також

державними нагородами Польщі та колишньої Чехословаччини [111].

Григорій Васильович Рева – генерал-полковник внутрішньої служби, кандидат

технічних наук, заслужений працівник МВС України, випускник ХПТУ МВС СРСР

69

(1968 р.), Вищої інженерної пожежно-технічної школи МВС СРСР (1974 р.). Після

закінчення училища працював начальником караулу воєнізованої пожежної частини

відділу пожежної охорони МВС СРСР, старшим інспектором профілактики 2-ї

воєнізованої пожежної частини, старшим інженером, начальником 10-ї воєнізованої

пожежної частини, начальником відділення служби та підготовки, заступником

начальника з політичної частини, заступником начальника по роботі з особовим

складом, заступником начальника відділу пожежної охорони № 26

ГУ ПО МВС СРСР, начальником відділу ДПО ГУ ПО МВС СРСР, начальником

відділу Державної пожежної охорони № 1 при ГУ ДПО МВС України, першим

заступником начальника, начальником Головного управління Державної пожежної

охорони МВС України, начальником Державного департаменту пожежної безпеки

МВС України, Міністром України з питань надзвичайних ситуацій та у справах

захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи [110]. Г.В. Рева

нагороджений урядовими нагородами: орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, медалями

«За відвагу на пожежі», «За бездоганну службу» трьох ступенів, а також Почесною

відзнакою МНС України, Почесним знаком МВС України, Лицарським хрестом

Святого Дмитра Солунського ІІІ ступеня (УПЦ).

Володимир Михайлович Пучнін – генерал-майор міліції, професор, кандидат

юридичних наук, майстер спорту СРСР, заслужений працівник МВС, випускник

ХПТУ МВС СРСР (1969 р.) та Академії МВС СРСР (1975 р.). Після закінчення

училища працював інспектором відділу кадрів УВС Тамбовської області. Пізніше

В.М. Пучнін перейшов на службу до органів міліції УВС Тамбовської області, де

працював на різних керівних посадах: заступника начальника Моршанського МВС

Тамбовської області, начальника відділу кримінального розшуку, начальника

управління карного розшуку Тамбовського УВС, начальника УВС Тамбовської

області. В.М. Пучнін нагороджений багатьма урядовими нагородами: медалями «За

бездоганну службу» трьох ступенів, «За бойові заслуги», «За бойову співдружність»,

Почесною грамотою МВС, іменною зброєю та іншими.

70

Віталій Миколайович Музика – генерал-лейтенант міліції, заслужений

працівник МВС, випускник ХПТУ МВС СРСР (1969 р.). З 1971 р. до 1985 р.

працював інспектором, старшим інспектором, начальником відділення, заступником

відділення карного розшуку УВС м. Харкова. У 1985–1992 рр. був начальником

Міжрегіонального відділу по боротьбі з організованою злочинністю. Працював

заступником начальника Управління СБУ в Харківській області, начальником

Управління МВС України в Харківській області. В.М. Музика нагороджений

багатьма урядовими нагородами [321, С. 28].

Борис Борисович Хижняк – генерал-майор внутрішньої служби, заслужений

працівник МВС України, випускник ХПТУ МВС СРСР (1969 р.). Б.Б. Хижняк –

легенда пожежної охорони. Працював інспектором пожежної профілактики в

районах Черкаської області, начальником відділення державного пожежного нагляду,

начальником УПО УВС Черкаської області та заступником начальника

УМВС України в Черкаській області, був останнім начальником ГУ ПО України

[373]. Нагороджений багатьма урядовими нагородами, орденом Всеукраїнської

асоціації ветеранів МНС України «Честь і слава», медаллю «За відвагу на пожежі»

[356, С. 35–36].

Мурад Гошум огли Гусейнов – генерал-майор внутрішньої служби, кандидат

технічних наук, заслужений працівник МВС, випускник ХПТУ МВС СРСР

(1971 р.). Після закінчення училища працював начальником охорони ПВПЧ-1,

викладачем, старшим викладачем Школи підготовки молодшого і середнього

начальницького складу УПО МВС АРСР. З 1983 р. М.Г. Гусейнов працював

начальником Відділу пожежної охорони (далі – ВПО). Нахічеванської АР,

заступником начальника відділу служби та підготовки УПО МВС АРСР,

начальником Морського загону ВПО, а потім – начальником УПО об’єктів

Державної нафтової компанії ГУПО МВС Азербайджанської Республіки. З 1995 р.

працював начальником ГДУПБ МВС Азербайджанської Республіки [321, С. 57].

М.Г. Гусейнов нагороджений багатьма урядовими нагородами, а також медаллю «За

відвагу на пожежі» [306].

71

Володимир Омелянович Росоха – генерал-лейтенант внутрішньої служби,

кандидат психологічних наук, професор, випускник ХПТУ МВС СРСР (1972 р.).

Після закінчення училища працював інспектором, начальником загону Державного

пожежного нагляду. З 1990 р. В.О. Росоха працював заступником начальника зі

стройової частини в ХПТУ МВС СРСР. Під його керівництвом розроблена і

впроваджена Концепція реформування та розвитку системи підготовки кадрів

МВС України на період 2003–2008 рр. [289].

Серед багатьох нагород В.О. Росохи – відзнака Міністра внутрішніх справ

України «Хрест Слави» та Почесна відзнака Міністерства України з питань

надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської

катастрофи, нагрудні знаки «Кращому працівникові пожежної охорони», «За

відмінну службу в МВС», «За заслуги», Почесна відзнака МНС України «За відвагу в

надзвичайній ситуації», відзнака МВС України «За розвиток науки, техніки та

освіти» ІІ ступеня.

Микола Олексійович Горбенко – генерал-майор цивільного захисту,

випускник ХПТУ МВС СРСР (1973 р.), Київської вищої школи МВС СРСР

(1988 р.) та Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого (1992 р.). Після

закінчення училища працював інспектором, інженером пожежної профілактики,

оперативним черговим, начальником відділу ВПО м. Кременчук Полтавської

області. З 1990 р. М.О. Горбенко – заступник начальника, начальник 1-го загону

ВПО з охорони м. Кременчук. Із 1999 р. працював начальником

УДПО УМВС України в Полтавській області. З 2003 р. М.О. Горбенко – начальник

Головного управління МВС України в Полтавській області, а у 2004–2005 рр. був

першим заступником міністра МНС України. Нагороджений багатьма державними

нагородами [321, С. 25].

Володимир Петрович Садковий – генерал-лейтенант служби цивільного

захисту України, кандидат психологічних наук, доцент, випускник

ХПТУ МВС СРСР (1976 р.) і Харківського юридичного інституту (1982 р.). Після

закінчення навчання працював начальником караулу пожежно-навчальної частини,

72

заступником командира дивізіону з політико-виховної роботи, заступником

начальника курсу, начальником курсу ХПТУ. З 1996 р. був начальником факультету,

потім – проректором зі стройової частини та режиму, проректором по службі,

першим проректором Академії пожежної безпеки України. З 2005 р. В.П. Садковий –

ректор Академії цивільного захисту України, з 2006 р. – ректор Університету

цивільного захисту України [321, С. 35]. Нагороджений урядовими нагородами,

медалями «За бездоганну службу» ІІІ і ІІ ступенів, «За відмінну службу з охорони

громадського порядку», нагрудними знаками «Кращому працівникові пожежної

охорони», «За відзнаку в службі» ІІ ступеня, «10 років вищим навчальним закладам

МВС України», нагрудним знаком – пам’ятною медаллю «10 років МВС України»,

Почесною відзнакою МНС України та медаллю МНС «Незалежність України».

Олександр Іванович Числов – генерал-майор міліції, доктор юридичних наук,

професор, випускник ХПТУ МВС СРСР (1976 р.). З 1976 р. працював у пожежній

охороні УВС Тюменської області. Після закінчення Вищого політичного училища

МВС СРСР (1983 р.) О.І. Числов працював начальником райвідділу міліції, а потім –

заступником начальника Управління охорони громадського порядку УВС

Тюменської області [374]. У 1990 р. закінчив Академію МВС СРСР і протягом 1990–

1998 рр. працював начальником позавідомчої охорони при УВС Тюменської області,

заступником начальника УВС Тюменської області. Із 17 років О.І. Числов на службі

в органах внутрішніх справ. У травні 1996 р. захистив дисертацію на здобуття

наукового ступеня кандидата юридичних наук, а у 2000 р. – докторську дисертацію.

У 1998 р. працював начальником Тюменського юридичного інституту МВС Росії.

О.І. Числов опублікував понад 100 наукових і навчально-методичних робіт, із них 2

монографії, 11 навчально-методичних посібників. Нагороджений багатьма

урядовими нагородами, медалями «Ветеран праці», «За бездоганну службу» ІІІ

ступеня, знаком «Почесний працівник МВС», іменною зброєю, Орденом Руської

Православної Церкви «Святого благовірного князя Данила Московського» ІІІ

ступеня [321, С. 26].

73

Станіслав Федорович Денисюк – генерал-лейтенант, випускник

ХПТУ МВС СРСР (1978 р.), Харківського інженерно-економічного інституту та

Харківського юридичного інституту. Працював у пожежній охороні

м. Дніпропетровська та м. Харкова. У 1975–1989 рр. С.Ф. Денисюк був курсантом,

інспектором, оперуповноваженим, заступником начальника відділення

Фрунзенського УВС м. Харкова [321, С. 29]. У 1989–2000 рр. – заступник

начальника Міжрегіонального відділу по боротьбі з організованою злочинністю,

перший заступник начальника УМВС України в Харківській області – начальник

УБОЗ. У 2000–2001 рр. працював начальником Мінського районного управління

ГУ МВС України в м. Києві. У 2001–2003 рр. С.Ф. Денисюк – радник міністра

внутрішніх справ України, перший заступник керівника апарату міністра внутрішніх

справ України, з 2003 р. – начальник Національного центрального бюро Інтерполу в

Україні, у 2003–2004 рр. – начальник УМВС України на Донецькій залізниці.

Упродовж 2004–2005 рр. працював начальником УМВС України в Харківській

області. У 2006–2011 рр. – голова Державної податкової адміністрації в Харківській

області [406]. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, відзнаками МВС

України: «Хрест слави», «Закон і Честь», «За безпеку народу» ІІ ступеня, Почесним

знаком МВС України, Почесною грамотою Харківської міськради.

Дмитро Євгенович Завідонов – генерал-майор міліції, випускник

ХПТУ МВС СРСР (1986 р.). Працював в УПО УВС Харківської області. Протягом

1987–2001 рр. Д.Є. Завідонов – оперуповноважений, старший оперуповноважений

карного розшуку, заступник начальника райвідділу міліції УМВС у Харківській

області, начальник лінійного пункту міліції Придніпровського УВС на транспорті,

начальник райвідділу міліції, начальник міліції громадської безпеки УВС

м. Дніпропетровська, заступник начальника УМВС України в Дніпропетровській

області. Нагороджений багатьма урядовими нагородами [337, С. 117].

Ісроїл Додоматов – генерал-майор внутрішньої служби, випускник

ХПТУ МВС СРСР (1955 р.). Після закінчення училища був інспектором

Державного пожежного нагляду МВС Таджицької РСР, старшим інспектором. Із

74

1962 р. І. Додоматов працював заступником республіканських ОПН МВС

Таджицької РСР. Із 1964 р. – начальник відділу. З 1966 р. до 1986 р. очолював

Управління пожежної охорони МВС ТРСР. Із 1986 р І. Додоматов працював

заступником начальника УВС у Таджицькій РСР. Нагороджений урядовими

нагородами, орденом «Знак Пошани», «Спитамен» [321, С. 56].

Олександр Іванович Мірошниченко – генерал-майор, випускник

ХПТУ МВС СРСР (1981 р.). Після закінчення училища працював на різних посадах

у пожежній охороні м. Харкова і м. Бєлорєцьк (Республіка Башкортостан). Із 1994 р.

до 2007 р. О.І. Мірошниченко працював на керівних посадах МНС РФ у м. Кузнецьк

у Пензенській області. З 2007 р. був призначений командиром військової частини.

Нагороджений урядовими нагородами, орденом «Знак Пошани», орденом «За

заслуги перед Вітчизною» ІІ ступеня та багатьма відомчими медалями [321, С. 66].

Таким чином, шлях розвитку і становлення відомчого вишу – НУЦЗ України

системи ДСНС України був доволі складним. Керівництво і викладацький склад

закладу докладали чимало зусиль для поліпшення підготовки кадрів пожежної

охорони, організації та вдосконалення структури вишу. НУЦЗ України, як складова

відомчої освіти посідає одне з провідних місць у системі національної освіти України.

Разом з освітянськими реформами відбула трансформація навчального закладу

відповідно до вимог часу.

2.3. Сучасні тенденції розвитку Національного університету

цивільного захисту України та їх практична реалізація

Розвиток та становлення вищого навчального закладу пожежно-технічного

спрямування в м. Харкові має багатогранну історію. У 2005 р. для Академії

цивільного захисту України розпочався новий етап, який відзначився кардинальними

змінами. Так, згідно з наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій

та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 31

жовтня 2005 р. за № 311, ректором АЦЗУ став В.П. Садковий (додаток Ж) [240].

75

Другим етапом становлення відомчого навчального закладу було врахування потреб

сфери цивільного захисту України у висококваліфікованих спеціалістах для

здійснення основних завдань щодо попередження та ліквідації природних і

техногенних катастроф [359]. Під керівництвом очільника вищого навчального

закладу здійснювалася кропітка робота науково-педагогічного колективу АЦЗУ

разом зі спеціалістами Науково-методичного центру навчальних закладів МНС

України з уведення в дію нових професій для сфери цивільного захисту і пожежної

безпеки.

У результаті наприкінці 2005 р. 46 професій було введено до Державного

клсифікатора. Відкриття нових напрямів підготовки і спеціальностей на базі АЦЗУ

стали першим кроком до реорганізації харківського вищого навчального закладу в

університет [356, С. 35–36].

Згідно з розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. за

№ 290-р і наказом МНС України від 2 червня 2006 р. за № 342, Академія цивільного

захисту України була реорганізована в Університет цивільного захисту України (далі

УЦЗУ) [348, С. 49].

У 2007 р. Університет уперше в Україні розпочав здійснювати підготовку

спеціалістів для сфери цивільного захисту за новими напрямами підготовки:

«Цивільний захист», «Пожежна безпека» й «Охорона праці» [348, С. 51].

У цьому ж році навчальний заклад став ініціатором створення нової науково-

методичної комісії цивільного захисту при Науково-методичній раді з питань освіти

Міністерства освіти і науки України, яку очолив ректор УЦЗУ В.П. Садковий, згідно

з наказом МОН України від 8 травня 2007 р. за № 363.

У 2008 р. до навчального процесу УЦЗУ була введена програма реалізації

Болонського процесу, а також нові завдання цивільного захисту зі здійснення

підготовки спеціалістів із вищою освітою відповідно до нових вимог [337, С. 29].

Уперше за всю історію системи МНС харківська команда Клубу веселих та

кмітливих УЦЗУ «НС» вийшла до Вищої української ліги КВК. Із 12 до 29 січня

2008 р. разом із 14 країнами ближнього і далекого зарубіжжя команда брала участь у

76

ХІХ Міжнародному фестивалі команд КВК у м. Сочі (Російська Федерація).

З огляду на загальнодержавне та міжнародне визнання результатів діяльності

УЦЗУ, його вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки, Указом

Президента України від 1 грудня 2009 р. за № 990/2009 і наказом МНС України від

24 грудня 2009 р. за № 833 університету присвоєно статус національного [348, С. 52].

У 2008 р. Національний університет цивільного захисту України (далі

НУЦЗУ) закінчили 1 068 курсантів, 881 студент, майже 1,5 тис. слухачів заочного

навчання і близько 1,5 тис. слухачів на факультеті післядипломної освіти. Факультет

заочного навчання за свою 52-річну історію випустив понад 7 000 фахівців, у тому

числі 2 500 – із вищою освітою. Випускники навчального закладу працюють у

багатьох регіонах України та за її межами [275].

Науково-педагогічний склад університету докладає багато зусиль для

виховання гідних громадян України, кваліфікованих фахівців своєї справи, які

повинні усвідомити велику відповідальність перед державою і народом, здійснювати

боротьбу за життя людей і збереження національного багатства та довкілля.

Керівник навчального закладу докладає багато зусиль для оновлення

навчальних аудиторій та лабораторій сучасним обладнанням, створення

мультимедійних класів, удосконалення соціально-побутових умов курсантів та

студентів, зміцнення матеріальної бази університету. Вирішальним кроком у системі

освіти стало прийняття у 2010 р. переліку спеціальностей, за якими здійснювалася

підготовка спеціалістів у вищих навчальних закладах за кваліфікаційними рівнями

«спеціаліст» та «магістр». До списку спеціальностей, за ініціативи Університету,

ввійшли нові: «Цивільний захист», «Управління у сфері цивільного захисту»,

«Управління пожежною безпекою» й «Охорона праці». У 2011 р. на базі НЦЗУ

працювала робоча група з розроблення і затвердження програми навчання і

стандартів для кваліфікаційних рівнів «спеціаліст» та «магістр» за новими

спеціальностями, після чого відомчий навчальний заклад уперше в Україні пройшов

ліцензування і почав здійснювати за ними підготовку [164, С. 4]. Навчання в

Університеті з 2011 р. здійснювалося за шістьма напрямами – «Цивільний захист»,

77

«Пожежна безпека», «Охорона праці», «Психологія», «Хімічні технології»,

«Екологія, охорона навколишнього середовища і збалансованого

природокористування» – і за чотирнадцятьма спеціальностями [358, С. 144–154].

До складу факультетів увійшли 19 кафедр, на яких працювали 20 докторів

наук, 15 професорів, 146 кандидатів наук, 108 доцентів.

За ініціативи полковника внутрішньої служби Всеволода Петровича

Харченка у 2012 р. було створено Музей історії НЦЗУ [337, С. 62]. Він дає

унікальну можливість познайомитися з історією найнебезпечнішої професії –

рятувальник. У ньому зібрано більш ніж 500 експонатів та відкрито близько

10 секцій, які розповідають історію заснування, становлення і розвитку

НЦЗУ як вищого навчального закладу в системі ДСНС України. Музей має

достатню матеріальну базу, належний експонатний фонд, високий рівень

дослідницької та експозиційної роботи. Його по праву вважають народним.

Щороку Музей історії НЦЗУ відвідують понад 2 000 осіб, і кожен відвідувач

має змогу залишити свої побажання в Книзі почесних гостей. Більше того,

кількість його відвідувачів постійно збільшується. Крім курсантів, студентів

та слухачів навчального закладу, щорічно його відвідують понад півтори

тисячі школярів, студентів технікумів, коледжів та училищ м. Харкова і

Харківської області.

Велика увага у висвітленні історії навчального закладу приділяється

його створенню, становленню і розбудові, починаючи з 1928 р. [348, С. 110].

Тут зібрано велику кількість експонатів, що розкривають маловідомі

сторінки життя Харківського гарнізону пожежників-рятувальників, який

тісно співпрацював із ХПТУ. Багато експонатів є унікальними, вони

збиралися протягом десятиліть. Деякі з них – це рідкісні документи, які

зберігалися в архіві навчального закладу, частина накопичувалася в

особистих архівах та колекціях ветеранів-викладачів. Наприклад, у Музеї

історії НУЦЗУ є брошура пожежної інструкції, випущена ще в 1921 р.

Григорієм Ковалюхом, яка є однією з перших пожежних інструкцій

78

колишнього СРСР. Також тут наявна інформація про кожного з керівників

навчального закладу, починаючи від першого начальника курсів і закінчуючи

нинішнім ректором [337, С. 63].

Документи, зібрані в музеї, відображають маловідомі факти з життя

пожежної охорони. Так, під час Другої світової війни всі чоловіки були на

фронті і до складу слухачів пожежних курсів входили лише жінки, які

змушені були самотужки боротися з пожежами. У музеї зберігаються

документи і речі, надіслані з м. Калуги (Російська Федерація), Середньої Азії,

Сибіру і Криму. Тут є форми пожежників з інших країн, які приїжджали для

обміну досвідом до м. Харкова. В експозиції наявна книга, написана

начальником ХПТУ О. Капустянським і видана в 1947 р. Крім того, у музеї

представлена цікава колекція зразків значків, які вручалися всім випускникам

навчального закладу за останні 25 років, а також ювілейних нагород

пожежної охорони різних часів, нагород за спортивні досягнення, ювілейних

значків та медалів.

В експозиціях музею широко представлені старовинні пожежні каски,

пожежно-технічне озброєння, термокостюми різних років випуску тощо,

розміщені сотні фотографій та історичних друкованих документів часів

Другої світової війни, розвитку пожежної охорони СРСР початку ХХ ст. і

становлення університету, архівні газети. Декілька стендів музею присвячені

Другій світовій війні та участі в ній пожежників. Серед експозицій особливе

місце відведено фотографіям випускників різних років, керівникам та їхнім

здобуткам. Одним із найважливіших куточків музею є секція пам’яті

випускників навчального закладу – Героїв Радянського Союзу. Значна

частина виставлених матеріалів присвячена страшній трагедії ХХ ст. – аварії

на ЧАЕС і випускникам, які брали участь у ліквідації наслідків цієї

катастрофи [348, С. 111]. Їхні фотографії, особисті речі та документи

представлені в експозиціях музею. Також тут розміщений історичний

формуляр, у якому відображена кількість осіб, що навчалися в цьому

79

пожежно-технічному навчальному закладі. Як правило, рятувальниками

ставали зріли, дорослі люди. Пожежно-технічну освіту отримували не лише

українці, а й представники інших 14 національностей. Також у Музеї історії

НУЦЗУ відведено спеціальний стенд, присвячений герою-випускнику –

Федорові Лемку. Ціною власного життя він урятував на пожежі жінку і

дитину. Курсанти навчального закладу вчилися та вчаться не лише гасити

вогонь, а й брати активну участь у суспільному житті Української держави.

Кожен працівник, курсант чи студент НУЦЗУ, який своїми вчинками показав

себе гідним громадянином України, представлений в експозиціях музею [348,

С. 112].

Також у музеї зберігаються спогади ветеранів, їхні мемуари, наукові

праці [327]. Основною метою проведення екскурсій у Музеї історії НУЦЗУ є

ознайомлення відвідувачів із професією рятувальник, роз’яснення їм, що

успіх боротьби з вогнем та надзвичайними ситуаціями залежить насамперед

від рішень, які приймають вогнеборці. Знайомлячись з експонатами, гості

переконуються, що випускники навчального закладу досягли неабияких

успіхів у нелегкій професії рятувальника. Над відновленням музейного

архіву працювали ветерани НУЦЗУ, працівники прес-служби, виховного

відділу, науково-педагогічні працівники, курсанти, студенти та інші.

За майже столітню історію існування відомчого навчального закладу

музей став центром, де зосереджено відомості про педагогічну діяльність

викладацького складу та досягнення його випускників. Роки минають,

змінюються покоління, а музей залишається невичерпною скарбницею

пам’яті, зберігаючи всю історію навчального закладу і тих людей, які її

творили. Кожного року фонд музею поповнюється новими експонатами,

фіксуються найважливіші події в житті університету. Виховуючи нове

покоління висококваліфікованих спеціалістів, саме Музей історії НУЦЗУ дає

приклади для наслідування попередніх поколінь [348, С. 114].

80

У 2012 р. навчальний заклад отримав гран-прі в номінації

«Профорієнтаційна робота серед молоді». А за багаторічну інноваційну

педагогічну діяльність НУЦЗУ присвоєно звання «Лідер національної

освіти» [165, С. 7].

У 2013 р. після ліквідації МНС України була створена Державна

служба України з надзвичайних ситуацій (далі ДСНС України), згідно з

рішенням якої було здійснено вдосконалення організаційної структури в

НУЦЗУ шляхом приєднання до університету Академії пожежної безпеки

імені Героїв Чорнобиля як відокремленого структурного підрозділу –

Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля

Національного університету цивільного захисту України.

Варто зазначити, що у 2013 р. науковий потенціал навчального закладу

значно виріс і вже становив 268 науково-педагогічних працівників, із яких 30

докторів наук, 170 кандидатів наук, 24 професори, 112 доцентів та старших

наукових співробітників [348, С. 55].

З метою вивчення і використання в навчальній та науково-дослідній

роботі теоретичних і практичних здобутків міжнародної спільноти у сфері

цивільного захисту, а також передових педагогічних технологій НУЦЗУ

постійно підтримує і розширює міжнародні зв’язки з профільними вищими

навчальними закладами та науковими установами інших країн світу, зокрема

країн СНД і країн-членів Європейського Союзу [337, С. 103].

Налагоджена тісна співпраця зі спорідненими вищими навчальними

закладами пожежно-рятувального профілю Російської Федерації, Республіки

Білорусь та деяких інших країн СНД, а також Болгарії, Німеччини, Польщі. У

стінах НУЦЗУ отримують знання слухачі з Республіки Азербайджан,

Таджикистану, Туркменістану. Курсанти навчального закладу мають змогу

проходити стажування в Німеччині та Польщі [178, С. 7].

На сьогоднішній день університет реалізує програми «подвійних

дипломів» із Технічним Університетом – Варна (Болгарія) з підготовки

81

фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр» і «магістр» за напрямом

підготовки «Цивільний захист», а також має спільні проекти з Головною

школою пожежної служби Республіки Польща, в межах яких курсанти,

студенти та науково-педагогічні працівники відомчого навчального закладу

беруть участь в освітніх заходах на території Республіки Польща та низки

країн ЄС [167, С. 5].

На сьогодні НУЦЗУ підписав понад десять угод про співпрацю в

освітній та науковій сферах, низку договорів про міжнародну співпрацю з

вищими навчальними закладами країн Євросоюзу, із Кокшетауським

технічним інститутом МНС Республіки Казахстан, Академією МНС

Азербайджанської Республіки, Командно-інженерним інститутом МНС

Республіки Білорусь, Університетом Святого Іштвана (Угорщина) і

Головною школою пожежної служби Республіки Польща. Крім того,

налагоджена співпраця з Інститутом пожежної охорони землі Північна Рейн-

Вестфалія (Німеччина), Інститутом пожежної охорони землі Саксонія-

Ангальт (Німеччина) [178, С. 6].

У 2013 р. Міністерство освіти і науки України визнало НУЦЗУ одним

із найкращих у рейтингу вітчизняних вишів. Університет отримав гран-прі

ХХІІІ Міжнародної спеціалізованої виставки «Освіта та кар’єра – 2013» та

ХІІ Міжнародної виставки закордонних навчальних закладів «Освіта за

кордоном» у номінації «Розвиток матеріально-технічної бази навчального

закладу» і почесне звання «Лідер національної освіти», а також здобув

перемогу серед вищих навчальних закладів України ІІІ–ІV рівнів акредитації

в номінації «Інноваційний розвиток освіти та сучасні педагогічні технології»

[168, С. 7].

У 2014 р. Міністерство освіти і науки України назвало НУЦЗУ лідером

в інноваційний модернізації національної освіти, що наблизило його до

серйозного визнання на міжнародній освітянській арені. Так, у навчальному

процесі застосовуються новітні технології з використанням сучасної

82

комп’ютерної техніки та розроблених на кафедрах закладу спеціальних

навчальних програм [166, С. 1]. Під чітким керівництвом В.П. Садкового

університет постійно розширюється, вдосконалюється його матеріально-

технічна база та зміцнюються міжнародні зв’язки, відкриваються нові

напрями навчання.

У ВНЗ навчається близько 3 тис. студентів з усіх областей України

(додаток Г). У 2014 р. 150 іноземних громадян (представники Республіки

Азербайджан, Російської Федерації, Туркменістану й один з Еквадору)

вступили на навчання до НУЦЗУ [397, С. 4]. Зараз в університеті навчається

понад 400 іноземців. Варто зазначити, що НУЦЗУ – єдиний вищий

навчальний заклад у системі ДСНС України, де вищу освіту здобуває така

велика кількість іноземних громадян. Підготовка фахівців для зарубіжжя дає

університету додаткові підстави стояти на найвищому щаблі освітянської

діяльності [164, С. 5]. Славні традиції НУЦЗУ з кожним роком

примножуються, але незмінною залишається турбота про ветеранів і тих,

кого навчальний заклад виховав, дав путівку в життя [341, С. 1].

Отже, Національний університет цивільного захисту України в

освітянському просторі посідає одне з провідних місць із підготовки

спеціалістів для Державної служби цивільного захисту України.

Пріоритетним завданням університету залишається підготовка

високопрофесійних, морально загартованих фахівців, які повинні в будь-яких

умовах приймати правильні рішення й ефективно розв’язувати складні

завдання з попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій

природного і техногенного характеру, надання необхідної психологічної

допомоги постраждалим.

83

РОЗДІЛ 3

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТБЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ: ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ

3.1. Становлення пожежно-технічного навчального закладу в

Західній Україні: історичний аспект

За 69 років свого існування Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності (далі ЛДУ БЖД) пройшов нелегкий шлях становлення від курсів до

університету. Історія навчального закладу невід’ємно пов’язана з працею і

здобутками декількох поколінь: тих, хто в різні часи працював, і тих, хто очолював

навчальний заклад, а його випускники й надалі зберігають і примножують славні

традиції, прищеплені в стінах вишу. Основною метою, яка стояла перед

керівництвом відомчого навчального закладу протягом багатьох років, було належне

кадрове забезпечення потреб управління, підрозділів, підприємств, установ та

організацій систем ДСНС України [126, С. 3].

Славну історію ЛДУ БЖД розпочав із невеличкого навчального закладу

пожежної охорони – Київських курсів удосконалення офіцерського складу третьої

пожежної охорони МВС СРСР [404, С. 3].

У 1944 р., після звільнення України від німецько-фашистських загарбників,

гостро постало питання кадрового забезпечення протипожежної служби в

найкоротший термін. Відбудова зруйнованих будівель і розвиток об’єктів народного

господарства вимагали їхнього належного захисту від вогню. Здійснювалася

підготовка нових і перепідготовка наявних кадрів, поповнення яких відбувалося за

рахунок особового складу військових формувань, що повернувся з фронту, і

працівників пожежної охорони [126, С. 6].

Солдати й офіцери, які поверталися з фронтів Другої світової війни і мали

намір працювати пожежниками, хотіли отримати відповідну освіту. Тому з метою

перепідготовки офіцерського складу для апаратів УПО, відділів пожежної охорони і

частин воєнізованої пожежної охорони Головне управління пожежної охорони й

84

Управління військово-навчальних закладів МВС СРСР прийняли рішення про

організацію в країні низки навчальних закладів пожежного спрямування. Історія

Львівського навчального закладу розпочалася 14 жовтня 1947 р., коли, згідно з

наказом Міністерства Внутрішніх Справ СРСР за № 001079, на базі першої

сержантської школи УПО УМВС Київської області було створено Київські курси

вдосконалення офіцерського складу пожежної охорони [141, С. 43].

Створені для підвищення професійного рівня нових кадрів пожежної охорони

країни, Київські курси вдосконалення офіцерського складу пожежної охорони

МВС СРСР і стали початковою точкою відліку історії Університету. 19 грудня

1947 р. було призначено першого начальника курсів – підполковника Володимира

Андрійовича Дронова [364, С. 2].

Термін навчання становив 10 місяців, а для командирів відділень – 15 місяців.

У той час на Курсах навчалося 100 армійських офіцерів та фронтовиків. За короткий

термін Курси були укомплектовані начальницько-викладацьким складом із відомчих

навчальних закладів пожежно-технічного профілю, і заняття розпочалися 1 лютого

1948 р. [364, С. 3]. Тоді тут навчалися представники Білорусі, Молдови, Казахстану,

Північно-Осетинської АРСР, Удмуртської АРСР, Краснодарського і

Ставропольського країв, Сахалінської, Куйбишевської, Смоленської, Саратовської та

інших областей СРСР.

Згідно з постановою Президії Верховної Ради СРСР, у квітні 1948 р.

навчальному закладу як військовому підрозділу було вручено Бойовий Червоний

прапор, а особовий склад приведено до військової присяги. Згідно з розпорядження

МВС СРСР і наказом по Курсах від 23 вересня 1948 р. за № 116, була створена

перша педагогічна рада навчального закладу, яка складалася з 11 осіб. У січні 1949 р.

відбувся перший випуск слухачів у кількості 48 осіб. Випускники, які закінчили

навчання на «відмінно», достроково отримали звання «капітан» [126, С. 9]. Цього ж

року кількість слухачів збільшилася на 100 осіб, а термін навчання становив 11

місяців.

85

Навчальний процес на Курсах відбувався за трьома напрямами: суспільні

дисципліни, служба і пожежна тактика, військові дисципліни та фізична підготовка.

Керівництво значну увагу приділяло практичному навчанню. З перших років

існування закладу, крім власної матеріальної бази, до навчального процесу

залучалася техніка гарнізонів пожежної охорони міста. З 1950 р., згідно з наказом

начальника Курсів, слухачі першого і другого дивізіонів проходили практику в

пожежних гарнізонах. У післявоєнний період важливим чинником у підвищенні

фахової спеціалізації вважалася раціоналізаторська і винахідницька діяльність. Крім

навчання і практики, створювалися умови для занять культурно-масовою роботою,

пожежно-прикладним та іншими видами спорту. Кожного року, згідно з наказом

начальника Курсів, відбувалися огляди-конкурси колективів художньої

самодіяльності навчальних груп. Вони стали традиційними і проводяться донині. У

післявоєнний період основним завданням Курсів було формування фахової

спрямованості офіцерів пожежної охорони СРСР. У цей важкий час було закладено

основні підвалини для становлення і розвитку цього відомчого навчального закладу

[405, С. 3–4].

У 50-х рр. ХХ ст. промисловий потенціал Української РСР розвивався

швидкими темпами, і значення пожежної охорони зросло. Курси вже не могли

забезпечувати потреби економіки у сфері пожежної безпеки. З огляду на існуючу

ситуацію в республіці, керівництво МВС СРСР прийняло рішення реорганізувати

навчальний профіль Курсів. Вони були перейменовані в Київські курси підготовки

офіцерського складу воєнізованої пожежної охорони МВС СРСР та змінили

основний напрям своєї діяльності – почали здійснювати підготовку офіцерів для

відділів пожежної охорони МВС СРСР професійно-технічного спрямування

середнього рівня [383]. Викладацький склад був укомплектований із сержантів і

старшин воєнізованої пожежної охорони. Після навчання курсанти отримували

диплом загальносоюзного зразка і звання «молодший лейтенант». Уже наступного

року історичною віхою в подальшій долі навчального закладу став наказ Міністра

внутрішніх справ СРСР від 9 червня 1952 р., згідно з яким на базі Курсів було

86

створено перше в Україні Київське пожежно-технічне училище зі штатом у 344

особи командно-викладацького складу та 840 курсантів [113, С. 28–33]. Першим

начальником училища з 12 вересня 1952 р. став інженер-полковник внутрішньої

служби Олексій Тихонович Замостьєв, який зробив багато для подальшого розвитку

матеріальної бази навчального закладу.

Структура училища формувалася з трьох секторів: управління, навчально-

побутовий (основний) і забезпечення. До управлінського входили: командування

училища, канцелярія та відділи: навчальний, політичний, кадрів і комплектування,

постачання; фінансове відділення, медична служба, оркестр. До основного сектора

входило п’ять курсантських дивізіонів [114].

З часом збільшувалася чисельність керівного складу навчального закладу. Так,

згідно з наказом начальника училища від 19 січня 1952 р. за № 4, було запроваджено

нові посади молодших командирів курсантських підрозділів: старшина, помічник

командира взводу, командир відділення. Значний внесок у розвиток і становлення

навчального закладу зробив інженер-майор Яків Якович Щербина, який поєднував

викладання предметів із науковими раціоналізаторськими розробками. Як приклад, у

1951 р. ним було розроблено нову систему забору і подачі води з великих глибин та

віддалених водних джерел до місця пожежі за допомогою ежекторів ЕВ-200, що мало

суттєве значення для всієї пожежної охорони СРСР [126, С. 12].

Після вступних іспитів до училища приймалася молодь віком 18–23 роки із

середньою освітою (9 класів), придатна за станом здоров’я. Право на вступ до

училища надавалося сержантському і рядовому складу воєнізованої пожежної

охорони віком до 30 років та освітою не нижче 8 класів загальноосвітньої школи.

Перший набір курсантів у складі двох дивізіонів, розділених на 12 навчальних груп,

відбувся в серпні–вересні 1952 р. терміном навчання два роки за програмою

УВНЗ МВС СРСР. Командирами дивізіонів були призначені майори внутрішньої

служби Спиридон Михайлович Козлов і Сергій Федорович Загорнов. Навчання

курсантів здійснювалося за п’ятьма циклами: суспільні науки (начальник –

підполковник внутрішньої служби О.М. Ніколаєнко); пожежна тактика (начальник –

87

майор адміністративної служби П.М. Платунов); пожежна профілактика (начальник

– майор внутрішньої служби Я.Г. Сухомлін); пожежна техніка (начальник – інженер-

майор внутрішньої служби Я.Я. Щербина) і загальноосвітній (начальник – капітан

внутрішньої служби М.В. Колесников).

Військовий цикл було створено в грудні 1953 р., а його керівником призначено

майора внутрішньої служби С.Ф. Загорнова [391, С. 3]. До складу викладачів

пожежної тактики входив і технік-лейтенант внутрішньої служби П.М. Десятников

[207, С. 166], призначений на посаду 4 жовтня 1952 р., – майбутній генерал-майор

внутрішньої служби, який свого часу закінчив ХПТУ [192, С. 1].

Практичні заняття зі спеціальних дисциплін проводилися на базах об’єктів

народного господарства. Нововведення давало змогу курсантам глибше та повніше

розкрити суть пожежної безпеки технологічних процесів, освоювати конструктивні

особливості споруд і будівель, дізнаватися про безпечне зберігання речовин і

матеріалів, з’ясовувати основні причини виникнення і поширення пожеж,

відпрацьовувати методики пожежно-технічних обстежень і навички ліквідації та

локалізації пожеж. За цей час нарощувалися викладацький потенціал училища і

навчально-матеріальна база.

До кінця 1953 р. на базі училища продовжували діяти Курси молодших

лейтенантів терміном навчання 11 місяців та чисельністю 200 осіб у складі восьми

навчальних груп. Особовий склад училища, згідно з Указом Президії Верховної Ради

СРСР від 10 червня 1947 р. і наказом Міністра внутрішніх справ СРСР від 12 липня

1947 р. за № 292, був приведений до військової присяги [6, арк. 214].

З 1 жовтня навчальний процес в училищі проходив за новою трирічною

програмою. Першокурсники почали поєднувати теоретичне навчання з добовим

чергуванням та виконанням обов’язків бійців пожежних підрозділів, а курсанти

другого курсу виконували обов’язки командирів відділень.

Згідно з наказом МВС СРСР від 1 квітня 1954 р., було затверджено новий

штат Київського пожежно-технічного училища (далі – КПТУ) загальною

чисельністю 311 осіб постійного складу і 600 курсантів [130, С. 3–4].

88

Формувався кадровий потенціал навчального закладу та здійснювалось

удосконалення навчального процесу і створення наукової бази [384]. Викладачі

училища були молодого віку, вони поширювали досвід своїх колег пожежно-

технічних навчальних закладів СРСР. Важливе значення в житті училища було

практичне спрямування, що реалізовувалося за рахунок навчальної пожежної

команди, яка була створена на базі КПТУ і розпочала свою роботу 10 серпня 1952 р.

[207, С. 3].

Керівник училища за короткий термін сформував достатню матеріальну базу,

організував належні умови для навчально-методичної роботи, підібрав викладацький

колектив для підготовки кваліфікованих майбутніх вогнеборців.

Історія створення Львівського пожежно-технічного училища тісно пов’язана з

внутрішньополітичними реаліями Радянського Союзу. У ці роки керівництво

республіки зосереджувало на західних кордонах України якомога більше військових

сил, складовою яких були підрозділи пожежної охорони. Крім того, уряд УРСР

планував використати будівлю КПТУ для розміщення там Міністерства внутрішніх

справ. З огляду на це, Рада Міністрів УРСР доручила керівникові навчального

закладу передислокувати пожежно-технічне училище до м. Львова [131, С. 3].

Згідно з наказом МВС СРСР від 24 квітня 1954 р. і наказом МВС УРСР від 26

квітня того ж року, з 4 до 10 травня особовий склад училища переїхав до м. Львова і

навчальний заклад отримав нову назву – Львівське пожежно-технічне училище

МВС СРСР (далі – ЛПТУ) [141, С. 42]. Навчальний заклад розмістили в історичній

споруді в центрі м. Львова, по вулиці Клепарівській, де раніше розташовувалася

військова частина МВС СРСР № 7480. Після передислокації особовий склад ЛПТУ

доклав дуже багато зусиль, щоб реконструювати існуючі приміщення, обладнати

територію та зробити їх придатними для навчального процесу.

Керівником училища з липня 1955 р. був призначений Борис Якович

Колядинський [5, арк. 201].

Уперше зі стін ЛПТУ 12 липня 1955 р. вийшло 179 кваліфікованих офіцерів,

згідно з наказом МВС СРСР за № 553. Відповідно до наказу МВС СРСР від 2

89

вересня 1955 р. за № 1113, їм було присвоєно спеціальне звання «технік-лейтенант

внутрішньої служби» (169 осіб) та «молодший технік-лейтенант внутрішньої

служби» (10 осіб) [4, арк. 99–102]. Розподіл курсантів здійснювався за рознарядкою

ГУПО МВС СРСР від 17 серпня 1955 р. за № 15/3/1199-с по різних областях і

республіках [4, арк. 109–115]. У 1955 р. зросла кількість курсантів, вона становила

вже 500 осіб [4, арк. 104].

Зарахування на перший курс відбувалося з 27 вересня в кількості 166 курсантів

(додаток У), згідно з наказом МВС СРСР від 4 травня 1955 р. за № 0225 [4, арк. 138].

Умови зарахування на навчання залишалися попередніми, але вік вступу

обмежувався 26-ма роками. Штатна чисельність становила 250 осіб і залишалася

незмінною в наступні роки.

Будівля, у якій розташований навчальний заклад, має давню історію. Вона

була побудована в середині ХІХ ст. за розпорядженням австро-угорського

імператора Франца Йосифа І за сприяння генерал-ад’ютанта кайзера графа Ґрюнера

[132, С. 3]. 16 жовтня 1851 р. під час перебування цісаря Австро-Угорської імперії в

м. Львові представники міста звернулися до нього з проханням спорудити Будинок

військових інвалідів для галицьких солдатів та офіцерів, скалічених у боях і без

засобів до існування, аби вони мали змогу закінчити своє життя на батьківщині [385].

Імператор задовольнив це прохання і звелів, щоб будівля була зведена за планом

знаменитого віденського архітектора, одного з майстрів Європи середини другої

половини ХІХ ст. Теофіла Едварда Гансена (Theophil Edvard Freiherr von Hansen). Він

відомий своїми неокласичними проектами в м. Відні та м. Афінах. До прикладу,

видатним творінням Гансена є Віденський арсенал, зведений у стилі історизму, –

величезний комплекс, який нині є музеєм. У такому ж самому стилі архітектор

побудував Будинок військових інвалідів Галичини. Варто зазначити, що ця споруда є

світовим шедевром і занесена до історичних пам’яток ЮНЕСКО. У 1884 р. цісар

Австрії Франц Йосиф І за визначні заслуги нагородив Гансена титулом фрайгера-

барона [392, С. 3].

90

Виконувати розпорядження австро-угорського імператора належало віденській

Генеральній Дирекції. На будівництво Франц Йосиф І виділив 700 тис. злотих

ринських. За пропозицією бургомістра Карла Ґьопфлінґена-Берґендорфа міською

владою м. Львова під будівництво монументального комплексу разом із каплицею

була виділена Пилиховська долина біля Кортумівки на Клепарові [191, С. 2]. Крім

того, для спорудження Будинку військових інвалідів Галичини громадськість

м. Львова подарувала ділянку з дубовим лісом і надала міську цегельню для

безкоштовного використання. 16 квітня 1854 р. ад’ютант імператора генерал Ґрюнер

передав проект для оцінки архітекторові Теофілу Едварду Гансену, підкреслюючи в

супровідному листі, що велична будівлі повинна справляти гарне враження на

суспільство та військо. Було відзначено замалу кількість помешкань для офіцерів та

унтер-офіцерів. Архітектор за згодою ад’ютанта розробив свій власний проект

будівлі в неороманському стилі з фасадом завдовжки 165 м. По осі центрального

корпусу у внутрішньому дворі розміщувалася каплиця у формі грецького хреста.

Інженер Едвард Каллер керував роботами. Архітектурною основою був

монументалізм [191, С. 3]. Гансен надав будівлі форму старовинного замку. Такий

проект був поширений в австрійській архітектурі при спорудженні військових

будівель різноманітного призначення. Під час проектування Будинку військових

інвалідів архітектор вирішив використати, крім поширеного тоді неороманського

стилю, неовізантійський, що проявився в муруванні стін каплиці двоколірними

пасмами цегли. Перший проект каплиці був надрукований у виданні «Allgemeine

Bauzeitung» [97, С. 308–309].

Будівництво було розпочато в 1855 р. під керівництвом капітана Бохдана, а

згодом – Гітзі та під наглядом генерала Вурма і шефа відділу Генеральної Дирекції

полковника фон Шайбендорфа. У ході будівництва було спрощено проект

розміщення і плану каплиці. Фасад будинку оздобили скульптурами та барельєфами.

Для виконання цих робіт були запрошені скульптори Кипріан Ксаверійович Серве-

Годебський та Абель Марія Пер’є. До 1861 р. на фасаді будинку з обох боків від

герба Австрійської держави стояли дві величезні скульптури: Війни – в образі

91

чоловіка і Миру – в образі жінки, біля ніг якої була зображена палітра і пензель,

символ науки і мистецтва. Над протилежними брамами були розміщені чотири

барельєфи, на яких зображені постаті жінок – Воїна і Перемоги. Загалом налічується

26 скульптурних елементів та 8 барельєфів (які збереглися в задовільному стані до

сьогодні) [311]. Багато елементів скульптурного декору, головним чином, із

внутрішнього боку, були втрачені. Зокрема, це статуї чотирьох славетних

австрійських фельдмаршалів та генералів: архикнязя Кароля, графа Радецького, князя

Шварценберга і графа Шліка. Не збереглася також зала з фресками [190, С. 1].

На жаль, оздоблення каплиці до наших днів не вціліло. При вході до неї обабіч

сходів стояли величні скульптури Віри та Релігії, а також апостолів Петра і Павла.

Над брамою було розміщено розп’яття вражаючого розміру. Інтер’єр був

декорований доволі скромно пілястрами з капітелями, фігурами дванадцяти

скульптур святих апостолів, колонками у віконних прорізах. Решта фрескового

оздоблення склепінь, куполу, вівтаря було знищено в післявоєнний період. У

м. Львові Будинок військових інвалідів Галичини був першою спорудою,

побудованою в стилі неовізантизму [126, С. 272]. Основні роботи були закінчені в

1860 р., але остаточне завершення будівництва настало лише через три роки.

Урочисте відкриття відбулося 4 жовтня 1863 р., у день народження цісаря

австрійської імперії Франца Йосифа І. Розпочате о восьмій годині ранку, освячення

закінчилося святковою Божою Службою та урочистим маршем. Цей релігійний акт

освячення провів фельдсуперіор (високий чин представника церкви у війську)

П. Брадовський.

У 1864 р. в Будинку розташувався пансіон для утримання п’ятисот інвалідів.

Новостворений заклад слугував спочатку філією Будинку інвалідів № 3 в Тирнау.

Для офіцерів була призначена центральна частина будівлі, а праве та ліве крило – для

унтер-офіцерів і солдатів. Генерал-комендант розмістився у вежах. Також там

розміщувалася канцелярія. Філія гарнізонного госпіталю розташовувалася в одному

крилі цього будинку. Наприкінці 1870 р. Львівську філію було перетворено на

самостійний заклад для інвалідів № 4. Це був один із чотирьох схожих закладів, що

92

залишилися в Австро-Угорщині. Будинок військових інвалідів був розрахований на

розміщення й утримання на пансіоні 500 інвалідів та ветеранів [221].

Варто зазначити, що в 1983–1988 рр. було спроектовано і надбудовано

четвертий поверх головного корпусу, який нині виконує функції гуртожитку

(казарми). На диво, добудова не зіпсувала зовнішнього вигляду будинку, а навіть

прикрасила його. У радянський період таке було рідкістю [218].

Після повалення Австро-Угорської імперії Будинок інвалідів й надалі зберігав

своє призначення і перебував у руках військових. У міжвоєнний період будівлю

використовували для потреб інвалідів та ветеранів польського війська. Тут містився

притулок для військових ветеранів та хірургічний шпиталь (філія 6-го Окружного

військового шпиталю) [394, С. 3].

У радянський час будівля перебувала в розпорядженні Червоної армії. Тут

розміщувався полк Народного комісаріату внутрішніх військ. Протягом 1939–

1941 рр. будинок був пошкоджений. У 1944 р. будівлю зайняв 233-й полк НКВС

(військова частина № 7480). У той період частково було пошкоджено скульптурне

оздоблення. Каплиця також зазнала руйнувань і вандалізму, а з 1954 р. вона була

пристосована під овочевий склад пожежно-технічного училища [312].

У другій половині ХХ ст. змінилося призначення замку, з цього часу будівля

використовувалася як навчальний заклад. За радянських часів навчання в училищі

тривало три роки, зараховувалися лише курсанти, які мали середню освіту. Крім того,

курсанти училища звільнялися від служби в армії. Підготовка кадрів пожежної

охорони була спрямована на те, щоб виховувати своїх підопічних у дусі

комуністичної свідомості, радянського патріотизму, пролетарського

інтернаціоналізму і дружби народів, безмежної відданості партії та радянському

народові [122, С. 16–20]. Ці якості вироблялися в повсякденній праці на благо

суспільства, в активній участі в громадському житті та наполегливому навчанні. Крім

того, особовий склад ЛПТУ залучався до гасіння пожеж, проведення якісної роботи

щодо попередження пожеж на об’єктах народного господарства, несення служби з

дотриманням дисципліни [4, арк. 50–53]. Важливим завданням, яке стояло перед

93

керівним складом училища, було виховання в курсантів необхідних організаційних і

командних навичок роботи в колективі. Ці навички набувалися в процесі навчання в

ЛПТУ, під час курсової підготовки і перепідготовки, у процесі різних форм

службової, повсякденної та практичної діяльності.

Для вдосконалення фахової підготовки викладацького складу ЛПТУ

проводилися навчально-методичні збори викладачів, засідання педагогічної ради,

конференції, засідання комісій, взаємне відвідування занять тощо. З молодими

викладачами заняття, семінари проходили в присутності наставника.

У навчальному закладі значними темпами розвивалися різні види спорту:

легка атлетика, стрільба, гімнастика, плавання, важка атлетика, боротьба, футбол,

волейбол, баскетбол, фехтування, бокс тощо [8, арк. 18]. У 1958 р. особовий склад

училища був приведений до військової присяги [8, арк. 43]. Цього ж року для

посилення політичного виховання курсантів до навчального процесу було введено

марксистсько-ленінську підготовку [8, арк. 9].

Стажування курсантів відбувалося в підрозділах пожежної охорони м. Львова

на посаді районного пожежного інспектора згідно з наказом МВС СРСР за № 405 [9,

арк. 139].

У 1958 р. відбувся четвертий випуск ЛПТУ МВС СРСР. Згідно з наказом

МВС СРСР від 2 вересня 1958 р. за № 846, 152 випускникам училища було

присвоєно звання «технік-лейтенант внутрішньої служби», а 3 особи отримали

звання «молодший технік-лейтенант» [9, арк. 188–189]. У 1959 р. після складання

вступних іспитів на перший курс було зараховано 82 особи [9, арк. 211].

За час навчання курсанти отримували добру політичну, загальноосвітню,

загальнотехнічну і спеціальну підготовку. Поступово змінювалася структура

навчального закладу, вносилися зміни до навчального процесу, було ліквідовано

політвідділ. В училищі викладалися такі дисципліни: пожежна тактика, організація

служби та підготовки, пожежна профілактика в будівельній справі та на об’єктах

народного господарства, загальна електротехніка і пожежна профілактика в

електроустановках, пожежне водопостачання та прикладна пожежна гідравліка,

94

організація профілактичної роботи, пожежно-технічне озброєння, автомобільна

справа, пожежно-стройова підготовка тощо.

Наприкінці 1950-х рр. практичні заняття зі спеціальних дисциплін

почали проводитися на об’єктах народного господарства. Курсанти

здійснювали пожежно-технічні обстеження на різних об’єктах, училися

виявляти порушення протипожежних норм і протипожежного режиму,

вживали необхідних заходів для поліпшення протипожежного стану об’єктів

та оформляли результати обстежень [7, арк. 205].

Курсанти другого курсу проходили стажування на посаді районного

пожежного інспектора сільської місцевості з охорони врожаю від пожеж у

різних областях УРСР [10, арк. 128].

Особовий склад відомчого навчального закладу брав участь у

міжнародних змаганнях із пожежно-прикладного спорту, який включав

комплекс навичок і прийомів, необхідних під час гасіння пожеж [10, арк. 1–

3]. У 1959 р. команда ЛПТУ з пожежно-прикладного спорту в кількості

одинадцять осіб на чолі з тренером збірної команди капітаном внутрішньої

служби Олегом Едуардовичем Стояновичем готувалася до Всеукраїнських

змагань. У результаті жорсткої боротьби в м. Куйбишев команда училища

посіла перше місце й отримала кубок ГУ ПО МВС СРСР і грамоту [10,

арк. 142].

Підготовка курсантів ЛПТУ здійснювалася на основі закону про

школу, рішень КПРС, за навчальними планами і програмою, затвердженими

Міністерством вищої та середньої спеціальної освіти МВС СРСР за

спеціальністю «Пожежна техніка» [11, арк. 3]. Навчальний процес

забезпечували 68 осіб начальницького і викладацького складу. На навчання

до училища зараховувалися особи, які пройшли службу в армії, працювали в

пожежній охороні та ті, хто мав трудовий досвід [11, арк. 2].

Після закінчення навчання 180 курсантів отримали звання «технік-

лейтенант» і за розподілом були направлені до закладів Міністерства

95

внутрішніх справ [10, арк. 198–206]. На перший курс 1960 р. було зараховано

190 осіб із різних куточків республіки [10, арк. 235–236].

У грудні особовий склад ЛПТУ і курсанти першого курсу були

приведені до військової присяги [10, арк. 53]. У 1960 р. в училищі вийшли

друком навчально-наочні посібники, вдосконалювалася матеріально-технічна

база. Курсанти брали участь у конкурсах на найкращу стінну газету і бойову

листівку. Так, було підготовлено 40 стінгазет і понад 439 бойових листівок

[12, арк. 78–79].

Стажування третього курсу відбувалося на посаді начальника караулу й

інспектора Державного пожежного нагляду в Управліннях і Відділах

пожежної охорони УРСР та Відділах пожежної охорони Молдавської РСР

[12, арк. 96].

З метою збільшення кількості кваліфікованих фахівців для підрозділів

пожежної охорони в 1961 р. в ЛПТУ було відкрито заочне відділення. 75

слухачів здобували там професійну освіту. Перший випуск заочного

відділення ЛПТУ відбувся в 1962 р. в кількості 14 осіб [13, арк. 86].

Згідно з наказом МВС УРСР від 13 серпня 1962 р. за № 182, полковник

внутрішньої служби Михайло Іванович Попукайло був призначений на

посаду начальника ЛПТУ МВС СРСР [13, арк. 32].

У 1963 р. відбулися реформи щодо регулювання чисельності Збройних

Сил СРСР, що торкнулися й навчальних закладів. Так, із червня кількість

курсантів 1939–1944 рр. народження скоротилася у зв’язку з призовом їх до

лав радянської армії. Тому постала гостра потреба провести додатковий набір

курсантів на перший курс [13, арк. 163].

У першій половині 1960-х рр. у керівному складі ЛПТУ відбулися

кадрові зміни. Незадовільний стан пожежної безпеки в СРСР, особливо в

далеких регіонах країни, був зумовлений відсутністю кваліфікованих кадрів

пожежної охорони. Тому Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення скоротити

термін навчання в пожежно-технічних училищах до двох із половиною років

96

та збільшити набір. Так, у 1962 р. на перший курс ЛПТУ було зараховано 192

курсанти [13, арк. 39].

Під керівництвом полковника М.І. Попукайла вдосконалювалася

матеріально-технічна база ЛПТУ. Одразу після передислокації навчального

закладу до м. Львова на його базі почала функціонувати навчальна пожежна

команда (пізніше перейменована в навчальну пожежну частину), у складі

якої курсанти цілодобово несли бойове чергування і брали участь у гасінні

пожеж, ліквідації наслідків аварій, стихійних лих та катастроф природного і

техногенного характеру. Тут курсантів навчали досконало володіти

прийомами роботи з приладами пожежно-технічного озброєння, набувати

командних та організаційно-методичних навичок. У навчальних групах

постійно проходили змагання на найкраще виконання нормативів із

пожежно-стройової підготовки [4, С. 109–115].

Працівники училища змушені були докласти чимало зусиль, аби

привести в належний стан існуючі приміщення, обладнати аудиторії,

кабінети і навчальні класи. Крім того, на території ЛПТУ зводилися споруди

навчально-спортивного призначення, як-от: навчальна пожежна частина,

гаражі, відкриті тири і плавальний басейн, навчально-тренувальна вежа,

літній кінотеатр і спортивний зал.

У другій половині 1960-х рр. відбулася модернізація матеріально-

технічної бази. Виникла необхідність пристосувати до нових потреб часу

програму і методи підготовки кадрів для пожежної охорони. Тому до

навчального процесу було введено декілька нових спеціалізованих предметів:

пожежна теплофізика, правила дорожнього руху, зв’язок у пожежній охороні,

спеціальна хімія та інші.

Згідно з наказом МВС СРСР від 29 жовтня 1959 р. за № 860, при ЛПТУ

було створено кваліфікаційну комісію, яка мала право надавати кваліфікації

«водій» та «молодший спеціаліст інженерної служби» [14, арк. 73].

97

У зв’язку з утворенням Міністерства охорони громадського порядку

СРСР (далі – МОГП СРСР) у 1965 р. ЛПТУ МВС СРСР було передано в

підпорядкування Управління навчальних закладів МОГП СРСР.

За ініціативи керівника в училищі проводилися конкурси на найкращий

наочний навчальний посібник із технічних наук. До участі в цих конкурсах

залучалися викладачі різних пожежно-тактичних циклів та особовий склад

ЛПТУ [378].

Стажування курсантів третього курсу проходило в Київській, Одеській,

Миколаївській та Львівській областях на посадах начальника караулу,

інспектора Державного пожежного нагляду в пожежних частинах,

управліннях та відділах [15, арк. 94].

Курсанти другого курсу проходили практику на посаді інспектора

Державного пожежного нагляду в сільських районах у відділах пожежної

охорони Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-

Франківської, Кримської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької,

Чернівецької та Львівської областей [15, арк. 116–117].

Черговий випуск курсантів ЛПТУ відбувся в 1965 р. [16, арк. 63–66].

Відповідно до наказу МОГП УРСР від 31 серпня 1965 р. за № 218, їм були

видані дипломи училища та присвоєно звання «технік-лейтенант внутрішньої

служби» [15, арк. 172]. Згідно з рознарядкою МОГП УРСР, випускники

направлялися для подальшого проходження служби до різних куточів

республіки [15, арк. 176–178].

Наказом МВС СРСР від 20 липня 1970 р. за № 541 о/с інженера-

полковника внутрішньої служби Володимира Михайловича Зозулю було

призначено очільником ЛПТУ [18, арк. 9].

У 1970 р. до постійного складу училища входило 185 осіб, із яких

старший і середній начальницький склад становили 56 осіб, молодший склад

– 37 осіб, робітники і службовці – 92 особи. Змінний склад включав 409

курсантів та 181 слухача заочного відділення [17, арк. 2].

98

Цього року за ініціативи керівника розпочалася реконструкція

внутрішніх приміщень училища, оновлення навчальних класів, коридорів,

аудиторій, переобладнання приміщення клубу, бібліотеки та їдальні.

У 1970 р. випускникам ЛПТУ видавалися права водія з дозволом

працювати на мотоциклах. В основному, цей вид транспорту

використовувався співробітниками пожежної охорони в сільській місцевості.

Розподіл випускників відбувався згідно з наказом МВС СРСР. Їм

присвоювали звання «технік-лейтенант» і особистий номер [19, арк. 156].

Варто зазначити, що до 1972 р. на першому поверсі лівого крила

головного корпусу училища були розташовані військова частина № 7480 і

батальйон міліції.

В училищі у 1970 р. було створено консультативний пункт із

юридичних питань для укріплення соціалістичної законності та посилення

правової пропаганди [20, арк. 178].

Курсанти-комсомольці успішно складали ленінські заліки. В училищі

особлива увага приділялася використанню активних форм роботи і технічних

засобів навчання. З курсантами постійно проводилися теоретичні й технічні

конференції, підвищувався рівень методичної та теоретичної роботи [20,

арк. 204–205].

У 1970-х рр. відбулися зміни в штатному розкладі, було введено кілька

нових атестованих посад, які обійняли досвідчені працівники пожежної

охорони. Вони плідно працювали над удосконаленням своїх професійних

якостей. На новий, більш високий рівень вийшла робота з підвищення

кваліфікації педагогічного колективу за рахунок взаємодії із Всесоюзною

інженерною пожежно-технічною школою та іншими навчальними закладами.

У цей період було вдосконалено навчально-матеріальну базу [411].

Керівництво навчального закладу, викладацький колектив завжди

вирізнялися високим професіоналізмом, відповідальністю, багатим творчим

потенціалом, прагненням новаторства. Виховна робота училища була

99

спрямована на підготовку відданих справі фахівців пожежної охорони.

Головною особливістю занять була їхня практична спрямованість. Курсантам

прищеплювалися професійні навички [147, С. 211–213]. Завдяки

наполегливій праці всього колективу училища, було створено сучасну для

того часу матеріально-технічну і методичну базу, яку неодноразово

відзначали керівники ВПО територіальних підрозділів областей і колишнього

СРСР.

Згідно з наказом МВС СРСР від 6 червня 1974 р. за № 368 о/с,

керівником ЛПТУ став полковник внутрішньої служби Аркадій Васильович

Севрук, який до цього очолював Управління пожежної охорони у Львівській

області [21, арк. 13].

За ініціативи керівника в училищі постійно проводилися різні конкурси

на найкращий клас, стінну газету, бойову листівку тощо [22, арк. 10].

Курсанти постійно брали активну участь у заходах, які проводили місцеві

партійні та радянські органи влади, надавали велику допомогу в забезпеченні

громадського порядку в м. Львові та області [21, арк. 2].

У 1976 р. у відомчому навчальному закладі було збільшено кількість

атестованих посад. Як у державі загалом, так і в училищі зокрема було

встановлено контроль за проявами вільнодумства і посилено ідеологічний

тиск на працівників МВС СРСР.

Варто зазначити, що в 1970-х рр. в училищі для кращого засвоєння

теоретичних знань використовувалися різні бесіди і групові заняття.

Професійні навички курсантів закріплювалися на практичних заняттях і за

їхньою безпосередньою участю в гасінні пожеж. Починаючи з 1976 р.,

щороку курсанти долучалися до тактико-спеціальних навчань, які

проводилися на Бориславському полігоні УПО Львівської області.

Важливе історичне значення для відомчого навчального закладу мав

1980 р., який був пов’язаний із підготовкою до проведення Олімпійських ігор

у м. Москві. ЛПТУ МВС СРСР разом з іншими навчальними закладами

100

МВС СРСР було визнано основною структурою, що забезпечувала пожежну

безпеку і громадський порядок на Олімпійських іграх у м. Таллінні [23,

арк. 98]. Так, із 13 червня до 9 серпня 1980 р. група курсантів разом з

офіцерами у складі окремого батальйону під керівництвом начальника ЛПТУ

А.В. Севрука забезпечувала громадський порядок і протипожежну безпеку

олімпійських об’єктів у м. Таллінні, де відбувалася вітрильна регата ХХІІ

Олімпійських ігор [23, арк. 99]. Тоді з училища до Естонії прибуло два

ешелони з 424 курсантами і 35 особами начальницького та вільнонайманого

складу.

Отримані курсантами знання і прищеплювана їм протягом навчання у

ЛПТУ дисципліна допомогли особовому складу оперативно виконувати всі

поставлені завдання та нести службу на Олімпійських іграх [23, арк. 100]. За

зведеним батальйоном училища були закріплені такі олімпійські об’єкти:

житлова і спортивна зони олімпійського вітрильного центру, готель «Віру»,

місце розташування туристів та порт Мійдурана.

За успішне виконання поставленої задачі ЛПТУ МВС СРСР було

нагороджене Почесною Грамотою Президії Верховної Ради СРСР та

Почесною Грамотою організаційного комітету Олімпійських ігор у 1980 р. в

м. Москві. Найкращі курсанти були удостоєні урядових нагород, нагороджені

грамотами і знаками, а керівника училища А.В. Севрука нагороджено

орденом Червоної Зірки [23, арк. 103].

У 1982 р. в училищі було введено посади командирів взводів. До цього

часу їхні обов’язки виконували найбільш досвідчені сержанти і курсанти.

Варто зазначити, що для командирських посад в училищі були гідні

кандидатури: до середини 1950-х рр. серед курсантів навчального закладу

були учасники Другої світової війни (більш ніж третина від загальної

кількості курсантів), кавалери бойових орденів та медалей (до половини від

тих, хто навчався), а також бійці, які мали достатній практичний досвід [149].

101

Згідно з наказом МВС СРСР від 11 липня 1983 р. за № 238 о/с,

очільником відомчого навчального закладу став заступник начальника

училища з політико-виховної роботи полковник внутрішньої служби

Анатолій Степанович Косівченко [24, арк. 2]. Навчання в училищі

проводилося за планом, складеним на основі «Інструкції про порядок

організації навчального процесу в спеціальних середніх навчальних закладах

МВС СРСР» і затвердженим наказом МВС СРСР від 21 вересня 1976 р. за

№ 253 [24, арк. 3].

Відповідно до наказу МВС СРСР, від березня 1984 р. тривалість

навчання у відомчому навчальному закладі скорочувалася до двох років.

Крім того, відстрочення курсантам призову до лав радянської армії вже не

надавалося. ЛПТУ комплектувалося особами у віці 27 років [25, арк. 27].

Героїчним моментом в історії училища стали трагічні події 1986 р.,

коли на четвертому енергоблоці ЧАЕС стався вибух, який спричинив значні

економічні, медичні, екологічні та морально-політичні наслідки для України,

багатьох країн Європи та північної півкулі в цілому. Цей день назавжди

вписаний чорними літерами в історію нашої країни [118, С. 61–68].

МВС УРСР прийняло рішення надати додаткові сили у вигляді

добровольців із курсантів пожежно-технічних училищ для очищення

вентиляційної труби третього і четвертого енергоблоків [201, С. 1].

1 травня 1986 р. керівництво ЛПТУ МВС СРСР відібрало добровольців

для виїзду на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС [26, арк. 49]. Бажаючих

було дуже багато, але до складу увійшли курсанти і представники командно-

викладацького складу, які мали практичний досвід у пожежній охороні [129,

С. 1]. Добровольці не знали, яка основне завдання стоятиме перед ними, вони

навіть не уявляли, з чим їм доведеться боротися, але обов’язок допомогти був

на першому місці [193, С. 1]. Кожен доброволець групи проявив мужність та

відвагу, патріотизм і самопожертву. Усі виконували наказ, ризикували

власним життям, подарувавши життя мільйонам [144, С. 2]. Курсанти й

102

офіцери ЛПТУ проводили дезактиваційні роботи на технологічних

майданчиках вентиляційної труби третього і четвертого енергоблоків ЧАЕС

та скидали уламки радіоактивного графіту й урану в саркофаг реактора [26,

арк. 164]. Вони виконали великий обсяг роботи [393, С. 3]. Після завершення

робіт добровольці пройшли курс медичної реабілітації в Республіканському

госпіталі Медичного управління МВС УРСР [26, арк. 53].

Дні, проведені на Чорнобильській АЕС, не минули безслідно – кожен

отримав чималу дозу радіації, яка проявилася хворобами та різними

недугами [209, С. 1]. Слід зазначити, що офіцери і курсанти ЛПТУ завжди

ставали гідним прикладом виконання службового обов’язку [196, С. 2].

Працівників Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР

підполковників І.Л. Біленка і А.Ф. Лебедя, майора М.В. Судніцина і 9

курсантів – В. Авраменка, І. Блашка, О. Дремлюгу, В. Ільюка, Ю. Колайчука,

С. Климчука, Ю. Сауляка, М. Прідіуса – було нагороджено медалями «За

відвагу на пожежі» та відзначено урядовими нагородами за мужність,

сміливість та рішучі дії, проявлені під час виконання особливо небезпечних

завдань [210, С. 1]. Високі моральні якості, бойова готовність,

професіоналізм дали змогу пожежникам подолати страшну стихію [199,

С. 2]. Під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС представники різних

народів колишнього СРСР проявили героїзм та мужність [379]. Серед усіх

трагедій, що їх пережило людство, Чорнобильська катастрофа не має

аналогів за масштабами забруднення екологічної сфери, негативного впливу

на здоров’я, психіку людей, їхні соціальні, економічні та побутові умови

життя [159].

У 1980-х рр. підготовка офіцерів у ЛПТУ відбувалася за новою

програмою, а термін навчання становив два роки і десять місяців [27,

арк. 143].

У грудні 1988 р. у Вірменії відбувся масштабний землетрус. Природне

лихо завдало катастрофічних збитків республіці, у результаті чого 21 місто

103

постраждало. Для ліквідації наслідків стихії, відповідно до рознарядки

МВС СРСР, був сформований зведений батальйон ЛПТУ під керівництвом

полковника внутрішньої служби А.С. Косівченка. Він складався з 31 особи

офіцерів та 145 осіб курсантів [27, арк. 216–220].

Окремою сторінкою ввійшов в історію відомчого навчального закладу

1989 р., пов’язаний із забезпеченням громадського порядку в Нагірному

Карабасі [28, арк. 21]. Особовий склад училища, як підрозділ МНС СРСР, був

залучений до проведення спеціальної операції з придушення етнічних

заворушень. Так, із 21 лютого до 8 серпня 1989 р. три тимчасово зведені

батальйони ЛПТУ (кількістю 200 осіб кожен) виконували миротворчу місію з

охорони громадського порядку. Їхніми командирами були полковник

внутрішньої служби А.С. Косівченко, підполковники внутрішньої служби

Б.В. Колодій та В. П. Пастухов [28, арк. 22].

Основними завданнями, які стояли перед зведеними батальйонами

ЛПТУ, були недопущення повторення конфлікту, відновлення громадського

правопорядку, забезпечення нормального функціонування громадських

установ, патрулювання міста і несення служби на блокпостах. Навчання для

курсантів продовжувалося, але за прискореною програмою [28, арк. 31–32].

Участь у миротворчій місії принесла майбутнім офіцерам цінний

досвід, удосконалила набуті ними під час навчання в училищі вміння та

навички, навчила їх взаємодіяти з іншими силовими структурами та

врегульовувати конфлікти. Професійна підготовка курсантів, високий рівень

готовності та відповідальності були гідно оцінені керівництвом країни.

Командири зведених батальйонів були нагороджені медалями «За отличие в

охране общественного порядка», а курсанти – подяками [29, арк. 91].

Після здобуття Україною державної незалежності розпочався новий

етап розвитку українського суспільства [252]. Відбувся перехід від догм

соціалістичного режиму до орієнтації на загальновизнані цінності світової

культури. Слід відмітити, що розвиток нової держави як суверенної та

104

демократичної неможливо уявити без повноцінного розвитку освіти. Тому

вже в 1991 р. почали відбуватися зміни і докорінне реформування в системі

освіти України.

Першим кроком на шляху до змін був закон «Про освіту», ухвалений

Верховною Радою України в 1991 р. У ньому зазначалося, що освіта повинна

бути незалежною від політичних партій, громадських і релігійних

організацій, пов’язана з національною культурою та відповідати вимогам

світового рівня. Кабінет Міністрів України в 1993 р. затвердив програму

«Україна ХХІ століття». Вона передбачала децентралізацію і демократизацію

управління освітою, диференціацію, гуманізацію, індивідуалізацію

навчально-виховного процесу і багатоваріантність навчальних планів та

програм. Сфера освіти націлилася на розвиток особистості та створення для

цього відповідних умов [410].

Для пожежно-технічного закладу історично важливим став Закон

України «Про мови в Українській РСР», який регулювався нормативно-

правовим актом. У ньому зазначалося, що виховання і навчання в закладах

освіти повинне здійснюватися українською мовою [251]. Тому 24 серпня

1989 р. вперше в ЛПТУ начальник видав наказ «Про департизацію і

деполітизацію навчально-виховного процесу» українською мовою [250].

Відповідно до цього наказу, з навчальних програм були вилучені

навчальні предмети «Історія КПРС» і «Політико-виховна робота ОВС»,

діяльність усіх партій та політичних формувань була заборонена.

Викладацький колектив відомчого навчального закладу ініціював і першим

серед навчальних закладів МВС України в 1993 р. перейшов на викладання

всіх предметів українською мовою. Крім того, освітянські реформи зумовили

введення посади ректора училища [30, арк. 11].

З перших днів незалежності України, з огляду на потребу держави у

висококваліфікованих працівниках, у ЛПТУ були відкриті курси

перепідготовки офіцерських кадрів. Для оптимізації навчального процесу в

105

училищі відбувався поступовий перехід від підготовки кадрів для пожежної

охорони з малим спектром професійних знань, умінь і навичок до

формування системи професійної підготовки висококваліфікованих фахівців

із різними спеціальностями і з широким спектром професійних умінь, що

наближалася до методів підготовки офіцерів вищої кваліфікації [329, С. 110–

112].

Викладачі училища брали активну участь у міжвузівських, міжнародних

та національних конференціях і семінарах, постійно підвищували рівень

професійних і педагогічних навичок. Для ефективнішої підготовки майбутніх

офіцерів здійснювалося вдосконалення організаційно-штатної структури.

Завдяки збільшенню кількості добре підготовленого професорсько-

викладацького складу це стало можливим.

4 листопада 1991 р. у зв’язку з передчасною смертю керівника училища

А.С. Косівченка очільником закладу став полковник внутрішньої служби

Богдан Микитович Грицай [31, арк. 269].

Б.М. Грицай був справжнім професіоналом своєї справи. Він зумів

згуртовувати навколо себе педагогічний колектив. За 44 роки службової

діяльності (1955–1999 рр.) Б.М. Грицай пройшов шлях від бійця пожежної

охорони до керівника навчального закладу [237]. Протягом 18 років

очолював Управління пожежної охорони Львівщини. У 1986 р. брав участь у

ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Значну увагу в

навчальному процесі приділяв фізичній підготовці. Він був яскравим

прикладом для багатьох курсантів, оскільки сам був майстром спорту СРСР

із пожежно-прикладного спорту.

Сім’я Б.М. Грицая – одна з найбільших пожежних династій, що налічує

одинадцять осіб. Очільник навчального закладу спрямовував свою діяльність

на підвищення якості рівня підготовки офіцерського складу. В основу було

покладено планування навчальної, методичної, виховної роботи та

підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів. Із кожним роком

106

змінювалися навчальні плани і програми, які впливали на методичну і

наукову роботу постійного складу училища. За цих змін форми і методи

навчально-виховної роботи залишалися традиційними, властивими

військово-навчальним закладам. Основна роль у підготовці кадрів належала

викладацькому колективу. Упродовж усього періоду підготовки кадрів

навчальний заклад постійно поповнювався кваліфікованими викладачами,

найкращими фахівцями своєї справи [236].

У 1993 р. в училищі проходили заходи щодо посилення виховного

процесу, зміцнення дисципліни під час професійної підготовки та навчання.

Основною метою цих заходів було спрямувати курсантів вивчати етапи

становлення незалежності країни, бути відданим військовому обов’язку та

присязі народові України [330].

Лише у квітні 1993 р., завдяки клопотанню ректора училища

полковника внутрішньої служби Б.М. Грицая, з метою духовного

відродження почалися реставраційні роботи каплиці [198, С. 4]. Важливого

значення набуває поєднання наукової та духовної складової у вихованні

курсантів. На жаль, радянський період залишив поза увагою такі питання, як

духовне виховання курсантів у традиціях християнства. Розбудова

української державності змусила звертатися до витоків українства, у тому

числі й християнського виховання молоді, яке було притаманне українському

суспільству. Духовно-моральне виховання – це організований

цілеспрямований процес сприяння становленню особистості, що веде до

сприйняття духовних цінностей християнської віри, укорінених у

тисячолітній спадщині православної культури України з часів Київської Русі.

Духовна складова виховання особистості ґрунтується на християнських

традиціях, які відіграють важливу роль в утверджені висококваліфікованих

спеціалістів Української держави [94, С. 17–24].

До благодійної справи з реставрації каплиці долучилися не лише

особовий склад, курсанти навчального закладу, а й працівники підрозділів

107

пожежної охорони України, випускники училища. У результаті реставраційні

роботи були успішно завершені. У 1994 р. було встановлено хрест на куполі

каплиці, а за кошти пожертвувань здійснено капітальний ремонт покрівлі. До

речі, розписи були виконані талановитими курсантами А. Монастирським та

А. Вітровим. Кропітку високохудожню роботу з розпису центральної частини

купола провели пожежники О. Лозинський та О. Каркавчук.

11 жовтня 1998 р., о 10 годині ранку, Митрополит Львівський та

Сокальський Андрій освятив каплицю як Церкву Покрови Пресвятої

Богородиці за канонами Української православної церкви [381].

Кожної неділі та у святкові дні тут проводяться богослужіння, у яких

беруть участь не лише курсанти і студенти, а й усі бажаючі. Отець Роман

Великий робить усе для зміцнення морально-психологічного клімату серед

особового складу навчального закладу. У церкві проводяться різні релігійні

обряди: сповіді, вінчання, хрещення, а також недільні катехичні зустрічі.

За значний внесок у розбудову, реставрацію та збереження церкви

ректор навчального закладу Б.М. Грицай нагороджений орденом Святителя

Володимира Великого, полковник внутрішньої служби А.І. Харчук –

орденом Святителя Миколая [403, С. 1].

За ініціативи керівника ЛПТУ в 1995 р. розпочалося будівництво

навчально-тренувального центру для проведення табірних зборів із

першокурсниками в с. Цунів Городоцького району Львівської області [101,

С. 4]. Основне призначення центру – вироблення в майбутніх рятувальників

необхідних якостей, притаманних професії вогнеборця, через створення

стресових ситуацій, психологічне та фізичне навантаження. Під час

тренувань курсанти ознайомлюються зі структурою й основними

завданнями, покладеними на підрозділи МНС України, а також вивчають

пожежно-рятувальну техніку та обладнання, яке використовується під час

ліквідації різноманітних надзвичайних ситуацій. Майбутні курсанти

навчаються раціонально використовувати час, планувати свою роботу,

108

швидко приймати рішення в екстремальних умовах [183, С. 2]. У 1995 р. від

імені Львівської облдержадміністрації ЛПТУ було вручено новий прапор з

українською символікою.

У 1998 р. відбулися зміни в організації навчального процесу училища –

було введено декілька нових дисциплін.

У зв’язку з виходом на пенсію ректора ЛПТУ Б.М. Грицая на цю посаду,

згідно з наказом МВС України від 25 січня 1999 р. за № 270 о/с, було

призначено Михайла Миколайовича Козяра [32, арк. 23].

М.М. Козяр – генерал-лейтенант служби цивільного захисту,

заслужений працівник освіти України, доктор педагогічних наук, професор,

учасник бойових дій. Ліквідовував наслідки землетрусу в м. Спітак, брав

участь у бойових діях у Нагірно-Карабаській АР. М.М. Козяр (додаток З) має

низку нагород та відзнак: Грамоту Верховної ради України, Відзнаку МВС

України «Хрест слави», численні Почесні відзнаки МВС, МНС та МОН

України, медаль Національної академії педагогічних наук України за активну

діяльність у науково-освітній сфері «Григорій Сковорода», відзнаки

Української Православної церкви – орден Святого Дмитра Солунського,

Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого. На рахунку

М.М. Козяра 150 наукових праць, серед яких – 2 монографії, 8 підручників та

науково-методичних рекомендацій, патенти на винаходи, публікації в пресі

[171].

Штатна чисельність працівників ЛПТУ в 1999–2000 рр. становила:

професорсько-викладацький склад – 56 осіб, постійний склад – 220 осіб,

перемінний склад курсантів – 180 осіб щорічного набору (додаток Ф), 540

осіб повного набору, 150 осіб слухачів заочної форми навчання [33, арк. 195].

Завдяки кропіткій праці керівника й особового складу навчального

закладу у 2000 р., відповідно до наказу МОН України і МВС України за

№ 267/412, було створено навчально-науковий комплекс «Пожежна безпека»

109

при Державному університеті «Львівська політехніка». Це відіграло основну

роль у перетворенні училища на вищий навчальний заклад.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 червня

2001 р. за № 245 «Про реорганізацію Львівського ПТУ МВС України у

Львівський інститут пожежної безпеки МВС України» (далі – ЛІПБ), було

створено вищий навчальний заклад пожежно-технічного спрямування [254].

Перед викладацьким колективом постали нові завдання: перетворення

циклів на кафедри, підготовка документів до акредитації та ліцензування за

новими спеціальностями, підвищення наукової кваліфікації викладачів,

створення лекційного фонду, нових підручників, методичних рекомендацій

та посібників.

Отже, розкрито історичні етапи розвитку і становлення Львівського

пожежно-технічного навчального закладу. Досліджено стан і розвиток

навчально-матеріальної бази, вдосконалення наукової діяльності, підбір

професорсько-викладацького складу, впровадження нових форм і методів

підготовки кадрів для пожежної охорони.

3.2. Вищий навчальний заклад із підготовки вогнеборців:

історичний шлях від училища до університету

В умовах, коли в країні нестабільна соціальна обстановка, а населення

потерпає від наслідків надзвичайних ситуацій природного, техногенного, соціального

і воєнного характеру, вимоги до професійних та особистісних якостей керівників усіх

ланок управління мають бути жорсткішими, а їхня відповідальність за життя і

здоров’я людей зростає. Тому на перший план виносяться такі якості керівника, як

здатність мислити неординарно, творчо та приймати нестандартні, чіткі рішення в

умовах обмеженого часу [116, С. 7–13].

Після реформування училища в інститут основними підрозділами, які

забезпечували навчальний процес, були кафедри. Згідно зі штатним розписом, їх

110

було десять: оперативно-тактична, пожежно-технічна, управління та організації

державної пожежної охорони, пожежної профілактики, спеціальної та фізичної

підготовки, гуманітарних і соціально-економічних дисциплін, мовної підготовки,

організації служби та підготовки, фундаментальних дисциплін, пожежної автоматики

та зв’язку. Підготовка спеціалістів здійснювалася за освітньо-кваліфікаційним рівнем

«спеціаліст».

Уперше в історії Львівського навчального закладу пожежно-технічного

спрямування в липні 2001 р. відбулося зарахування на перший курс курсантів на

спеціальність «Пожежна безпека» з терміном навчання п’ять років [35, арк. 88].

В інституті було створено два факультети. До складу першого факультету

ввійшли три стройових підрозділи – курси. На другому факультеті навчання

проводилося за контрактною формою. Уперше було зараховано 49 осіб на

контрактній основі за спеціальністю 7.092107 «Пожежна безпека» [35, арк. 120–121].

Відбір до відомчого навчального закладу здійснювався на конкурсній основі

серед юнаків та дівчат (за контрактною формою навчання), приймалися абітурієнти,

які досягли сімнадцятирічного віку. До навчального закладу мала право вступити

молодь віком до 25 років. На навчання зараховувалися особи, які успішно складали

вступні іспити. Абітурієнти, які вступали до навчального закладу за державним

замовленням, повинні були, крім цього, пройти відбір за випробуванням із фізичної

підготовки [340].

Одночасно з набором для вступу до ЛІПБ для здобуття повної вищої освіти за

спеціальністю «Пожежна безпека» в навчальному закладі продовжували навчатися

курсанти за програмою Львівського пожежно-технічного училища. Останній випуск

за трирічною програмою відбувся у 2005 р. Завдяки керівникові здійснювався

безперервний цикл підготовки. Перший випуск рятувальників за п’ятирічною

програмою навчання відбувся у 2006 р. [229].

У 2001 р. офіцери та курсанти інституту виконували важливе завдання із

забезпечення громадського порядку під час перебування в м. Львові Святійшого

Отця Івана Павла ІІ (25–27 червня). Практично весь особовий склад навчального

111

закладу був задіяний у несенні служби [380]. Групою керував проректор по

особовому складу М.С. Коваль. Із поставленим завданням інститут упорався й

отримав подяку від Міністра внутрішніх справ, а ректор ЛІПБ заохотив групу

офіцерів та курсантів [184, С. 1].

Крім того, у 2001 р. сталася ще одна визначна подія в житті навчального

закладу. За дорученням Президента України ВНЗ було вручено Прапор Львівського

інституту пожежної безпеки.

Згідно із Законом України «Про освіту», у 2001 р. у ЛІПБ було створено першу

вчену раду, до складу якої увійшло 29 осіб.

29 травня 2001 р. було підписано угоду про співпрацю між Краківською

школою аспірантів ДПО Польщі та ЛІПБ. Паралельно розвивалася співпраця з

вогнеборцями пострадянського простору: проводилися міжнародно-тактичні

навчання, налагоджувалося взаємне стажування курсантів [34, арк. 69].

Протягом багатьох років у навчальному закладі здійснювалася цілеспрямована

виховна діяльність, до якої залучалися всі структурні підрозділи [386]. Основною її

метою була просвітницька діяльність, інформаційне та соціально-психологічне

забезпечення навчально-виховного процесу, культурно-масова і спортивна робота.

На підставі наказу Міністерства освіти і науки України від 1 липня 2002 р. за

№ 376, було відкрито аспірантуру і докторантуру та затверджено програму з

кандидатських іспитів [185, С. 3].

У жовтні 2002 р. відбулося перше зарахування на навчання до аспірантури за

спеціальністю 21.06.02 «Пожежна безпека [36, арк. 74].

З метою об’єднання сил і засобів для ліквідації надзвичайних ситуацій

природного і техногенного характеру, згідно з Указом Президента України «Про

заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки,

захисту населення і території від наслідків надзвичайних ситуацій» від 27 січня

2003 р. за № 47, Львівський інститут пожежної безпеки перейшов у підпорядкування

Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи [255].

112

У 2003 р. відбулася історична подія в житті ЛІПБ – навчальному закладу

виповнилося п’ятдесят років. За свою історію інститут пройшов нелегкий шлях.

Кожен етап становлення навчального закладу характеризувався значними

досягненнями і здобутками науково-педагогічного колективу та його випускників

[382]. Згідно з Указом Президента України від 23 серпня 2003 р. за № 896, ректорові

ЛІПБ М.М. Козяру було присвоєно спеціальне звання «генерал-майор внутрішньої

служби» [126, С. 32].

14 червня 2003 р. за ініціативи ректора інституту М.М. Козяра відбулося

відкриття Музею історії навчального закладу. Діюча експозиція музею обладнана та

підготовлена полковником у відставці А.І. Харчуком і підполковником у відставці

О.С. Калініним за матеріальної підтримки начальників Головних управлінь МНС і

десяти областей. Музей складається з чотирьох залів, кожен із яких є тематичним та

розкриває певні етапи розвитку і становлення Львівського інституту пожежної

безпеки. У першому залі можна ознайомитися з історичною довідкою про будівлю

навчального закладу, тут описана історія церкви Пресвятої Богородиці, яка входить

до архітектурного ансамблю будівлі.

У другому залі відображена історія виникнення, становлення та розвитку

навчального закладу. В експонатах цього залу представлені зразки військової форми,

характерні для різних періодів, та вивішені чотири прапори як символи різних етапів

створення інституту.

Третій зал присвячений новим напрямам розвитку інституту. Зокрема, тут

подано інформацію щодо матеріально-технічної та наукової бази, навчального і

виховного процесу, практичного навчання, культурно-масової та спортивно-масової

роботи, міжнародної діяльності та виконання державних завдань.

У музеї розміщено стенди з усіма здобутками спортивних команд за весь

період розвитку навчального закладу. Окремий куточок музею, який із кожним

роком поповнюється, відведений міжнародній співпраці.

Останній зал присвячений пам’яті та славі героям Чорнобиля, які боролися зі

страшною стихією [197, С. 2]. Так, у залі представлені фотографії тих людей, які

113

першими вступили в боротьбу зі страшним ворогом. Це Віктор Авраменко,

Олександр Дремлюга, Іван Блашко, Іван Біленко, Василь Ільюк, Олександр

Свентицький, Юрій Колайчук, Сергій Климчук, Юрій Сауляк, Михайло Судніцин,

Микола Прідіус та багато інших [189, С. 1].

Музей став центром проведення просвітницької роботи серед курсантів та

студентів, виховання в них патріотизму, почуття гордості за обрану професію,

збереження всіх традицій пожежництва й увіковічення пам’яті про вихованців

навчального закладу, які здійснили героїчні вчинки та нагороджені державними

відзнаками. Також тут проводиться профорієнтаційна робота серед учнів м. Львова

та Львівської області.

З листопада 2003 р. розпочалися заняття у філії військової кафедри КНУБА з

підготовки офіцерів запасу в кількості 50 осіб [38, арк. 121].

Уперше в історії навчального закладу 2 жовтня 2004 р. відбувся ритуал

складання присяги працівниками органів та підрозділів цивільного захисту і

курсантами першого курсу Львівського інституту пожежної безпеки МНС України

[331, С. 202–209].

Новим напрямком в удосконаленні навчального процесу стала редакційно-

видавнича діяльність інституту. Так, у навчальному закладі виходять друком наукова

література, газета «Галицькі вогнеборці» (з 1999 р.), збірник наукових праць

«Пожежна безпека» (з 2002 р.), видання «Вісник Львівського державного

університету безпеки життєдіяльності» (з 2007 р.), нові навчальні посібники,

методичні рекомендації, наочні посібники і багато інших видань [172]. Крім того,

щорічно здійснюється випуск інформаційно-аналітичного бюлетеня (з 2003 р.).

Важливим напрямком підвищення рівня військово-професійних знань курсантів

інституту стало функціонування системи командирської підготовки [38, арк. 124–

125].

Відомчий навчальний заклад чітко визначив свої орієнтири на входження до

освітнього простору Європи і щороку здійснював модернізацію освітньої діяльності

відповідно до європейських вимог [187, С. 1].

114

З 2004 р. триває тісна співпраця ЛІПБ з пожежно-рятувальними службами

різних країн світу [186, С. 3].

Протягом року інститут відвідали представники Канади, Сполучених Штатів

Америки, Польщі, Угорщини, Німеччини, Франції, Росії, Білорусі, Молдови,

Азербайджану та Грузії. У навчальному закладі здійснена акредитація експертизи на

відповідність показників його діяльності, здобуття вищої освіти та кваліфікації

вимогам стандартів вищої освіти, а також державним вимогам щодо кадрового,

науково-методичного і матеріально-технічного забезпечення. Згідно з рішенням

акредитаційної комісії та наказом Міністерства освіти і науки України, Львівський

інститут пожежної безпеки отримав свідоцтво про державну акредитацію за

найвищим – ІV рівнем [133, С. 3–5]. Інститут здійснював освітню діяльність за

освітньо-кваліфікаційними рівнями «бакалавр» і «спеціаліст», а також за

спеціальністю 5.092122 «Організація та техніка протипожежного захисту» освітньо-

кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» [35, арк. 116].

З 2005 р. було розпочато підготовку фахівців за спеціальністю «Екологія та

охорона навколишнього середовища» освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», а

з 2006 р. – за спеціальностями «Практична психологія» (бакалавр) і «Пожежогасіння

та аварійно-рятувальні роботи» (спеціаліст) [126, С. 36].

Результатом розвитку ЛІПБ як вищого навчального закладу стало збільшення

кількості наукових досліджень технічного і прикладного характеру, формування

лабораторної бази, розширення взаємодії з навчальними і науковими установами,

вирішення різних завдань, що стояли перед ним.

Епохальною подією в житті навчального закладу стало розпорядження

Кабінету Міністрів України від 29 березня 2006 р. за № 166-р «Про утворення

Львівського державного університету безпеки життєдіяльності» [375], прийняте з

метою якісно нової підготовки фахівців для підрозділів служби цивільного захисту та

підписане Прем’єр-міністром України Ю. Єхануровим [256]. У результаті навчально-

виховна і методична робота була зосереджена на п’яти факультетах: пожежної та

техногенної безпеки, пожежно-рятувальних сил, цивільного захисту, заочного та

115

дистанційного навчання, післядипломної освіти – і на п’ятнадцяти кафедрах.

Особливо важливим підрозділом навчального закладу залишалася навчальна

пожежна частина, за рахунок якої курсанти отримували практичні навички і

професійний досвід [125, С. 7].

Задля входження України до єдиного європейського освітнього і наукового

простору Львівський державний університет безпеки життєдіяльності (далі –

ЛДУ БЖД) із 2006 р. приєднався до Болонського процесу, що передбачав

формування загальноєвропейської системи вищої освіти, в основі якої було

підвищення якості освіти та рівня конкурентоспроможності випускників на ринку

праці, впровадження кредитно-модульної системи організації навчання.

Навчальний процес забезпечували 156 осіб, із яких – 24 доктори наук та 76

кандидатів наук.

Проводилась активна підготовка спеціалістів пожежної справи за різними

освітньо-кваліфікаційними рівнями – бакалавр, спеціаліст, магістр, перепідготовка

спеціалістів підрозділів пожежної безпеки та підготовка науково-педагогічного

колективу до отримання наукових ступенів.

Можна по-різному оцінювати поступові зміни, що відбувалися як у системі

освіти в цілому, так і в справі підготовки фахівців пожежної охорони зокрема. Але

якість підготовки та рівень технічного оснащення Львівського державного

університету безпеки життєдіяльності не викликає сумніву. Ці зміни далися нелегко

[126, С. 34]. Вони потребували значних зусиль, уміння бачити перспективу,

наполегливості в досягненні поставленої мети. Головне завдання, яке стояло та стоїть

перед навчальним закладом, – це підготовка висококваліфікованих кадрів для

підрозділів пожежної охорони України [115, С. 154–158].

За роки незалежності колектив інституту, а згодом університету, під

керівництвом М.М. Козяра пройшов кілька важливих етапів свого розвитку, під час

яких удалося здійснити модернізацію і забезпечити становлення навчального закладу

як особливого освітнього, наукового та інженерного комплексу вищої відомчої освіти

України. На цих етапах запроваджувалися структурні зміни, було введено нові

116

спеціальності з урахуванням вимог тогочасності. Крім того, було здійснено

оновлення навчальних планів, типових програм, упроваджено нові підручники,

методичні розробки і нові методи навчання. Найбільшою розробкою був лекційний

фонд [123].

1 червня 2009 р. ЛДУ БЖД – єдиний із навчальних закладів України – став

членом Європейської асоціації вищих навчальних закладів, які працюють у галузі

пожежної безпеки та безпеки життєдіяльності, – European Fire Service College’s

Association (EFSCA). Асоціація об’єднує провідні профільні навчальні заклади 31

європейської країни [141, С. 44]. За розроблення нових наскрізних програм для вищої

школи України з безпеки життєдіяльності ректора ЛДУ БЖД М.М. Козяра визнано

найкращим освітянином року в рейтингу «Кращі освітяни 2010 р.» та лауреатом

відзнаки «Народ мій завжди буде» [395, С. 1]. Завдяки наполегливій праці науково-

педагогічного колективу, університету вдалося досягнути значних результатів, а

головне – здобути європейське визнання. Навчальна база ЛДУ БЖД – одна з

найкращих у державі. До неї входить електронна бібліотека та медіа-центр.

Опануванню курсантами і студентами необхідних фахових, соціально-економічних

та гуманітарних дисциплін у повному обсязі сприяють понад 80 сучасних навчальних

кабінетів, просторі лекційні зали, обладнані всім необхідним для застосування в них

проекційної та мультимедійної техніки, 6 комп’ютерних класів, сучасний

двоповерховий бібліотечний комплекс на 150 місць із залом електронної бібліотеки з

підключенням до мережі Інтернет, центр програмного забезпечення та комп’ютерних

технологій, атлетичні зали, літній навчально-спортивний центр тощо [128]. У

навчальному закладі діє єдиний в Україні психолого-тренувальний центр підготовки

пожежних і рятувальних команд. За рахунок центру здійснюється максимальна

адаптація курсантів до дій в екстремальних умовах, визначається фізична та

психологічна стійкість вогнеборців.

Одним із пріоритетних напрямів діяльності відомчого навчального закладу є

популяризація серед особового складу університету різних видів спорту, а особливо –

пожежно-прикладного, що сприяє підвищенню професійної майстерності, фізичної

117

та психологічної підготовки фахівців у сфері цивільного захисту. Провідну роль у цій

роботі відіграє кафедра спеціально-рятувальної підготовки та фізичного виховання.

Курсанти і студенти навчального закладу беруть активну участь у чемпіонатах із

різних видів спорту [37, арк. 99].

За свою історію відомчий навчальний заклад підготував 13 майстрів спорту

міжнародного класу, 142 майстри спорту, 544 кандидати в майстри спорту і понад

8 350 спортсменів-розрядників. В університеті діють секції з таких видів спорту:

пожежно-прикладного, офіцерського триборства, боротьби самбо, боксу, стрільби з

бойової зброї, легкоатлетичного кросу, футболу, волейболу, баскетболу, настільного

тенісу, бойового гопака, пауерліфтингу та гирьового спорту. Збірні команди

університету успішно виступають та є переможцями і призерами різноманітних

міжнародних та всеукраїнських змагань [241].

Основна мета керівництва ЛДУ БЖД – підготовка та виховання всебічно

розвинутих висококваліфікованих спеціалістів [332, С. 111–118].

В університеті налагоджена тісна фахова і культурна співпраця зі

спорідненими навчальними закладами 14 країн Східної та Західної Європи. Курсанти

проходять стажування за кордоном для отримання додаткового досвіду. Початком

співпраці за ініціативи ректора М.М. Козяра стало стажування курсантів у Франції та

в Краківській школі аспірантів Державної пожежної служби Республіки Польща

[368, С. 1]. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності має добрі

партнерські взаємини з Австрією, Білоруссю, Німеччиною, Угорщиною, Францією

та іншими країнами [239].

Науково-педагогічний колектив, курсанти і студенти є активними учасниками

міжнародних науково-практичних конференцій, спільних навчань із реагування на

надзвичайні ситуації. Співпраця зі спорідненими навчальними закладами інших

країн дає змогу отримувати і вивчати досвід європейських країн у реагуванні на

надзвичайні ситуації та в запобіганні їм [203, С. 1].

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності входить до

Асоціації вищих навчальних закладів країн-членів Європейського союзу. За рахунок

118

цієї співпраці університет має змогу здобувати більш широкі знання у сфері

пожежної безпеки з досвіду європейських країн [238].

Після закінчення навчального закладу курсанти отримують спеціальне звання

«лейтенант служби цивільного захисту» і за розподілом направляються для

подальшої роботи в межах України, виходячи з інтересів служби [188, С. 1].

За роки становлення і розбудови Львівського державного університету безпеки

життєдіяльності кожен керівник творив його багатогранну історію, своїм серцем,

розумом і сумлінною працею примножував славні традиції відомчого навчального

закладу та залишив по собі вагомий і яскравий слід. Щодня тривала кропітка робота з

удосконалення і модернізації навчального закладу. Основна діяльність завжди

спрямовувалася на підготовку висококваліфікованих спеціалістів такої нелегкої, але

водночас почесної справи [243, С. 13].

За 70-річну діяльність відомчий навчальний заклад пожежно-технічного

спрямування підготував 30 тис. висококваліфікованих фахівців для пожежної

охорони. Серед його випускників – 45 генералів, які наполегливою працею і своїми

здобутками примножують славетні традиції університету.

Отже, процес модернізації відомчого навчального закладу відбувався

відповідно до реалій розвитку пожежної охорони країни. Охарактеризовано

діяльність вишу в роки незалежності України. Розкрито місце Львівського

державного університету безпеки життєдіяльності в освітянському просторі країни.

3.3. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності:

реформи та перспективи

У сучасних умовах економічного розвитку України перед відомчими

навчальними закладами стоїть завдання підвищити якість підготовки

висококваліфікованих фахівців. Одним зі шляхів вирішення цього завдання є

вдосконалення форм і методів навчання, запровадження в навчальний процес

новітніх освітніх технологій. Управління процесом навчання закладається на етапі

119

створення навчального закладу, воно включає наявність самого закладу, освітніх

програм і планів, державного замовлення на підготовку спеціалістів, науково-

викладацького колективу, матеріально-технічної бази, навчально-методичного

забезпечення. Становлення вищого навчального закладу, як свідчить історія,

пов’язане передусім із передаванням накопиченого досвіду від покоління до

покоління, якістю освітянських послуг, особливістю управлінської діяльності [148,

С. 249–250]. Відомчі навчальні заклади є винятково державними, тому на них

покладено особливу відповідальність в організації навчального процесу, наукових

досліджень, підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів [213, С. 12–20].

На сьогодні у відомчій освіті незалежної України, на відміну від радянської

системи підготовки спеціалістів, формується нова система підготовки фахівців.

Відомча освіта в Україні потребує вдосконалення в напрямі реорганізації сфери

управління нею, здійснення інтеграції в систему міжнародної освіти. Процес

реформування відомчої освіти вимагає чіткої та комплексної науково-технологічної

політики щодо її підтримки і стимулювання розвитку пріоритетних напрямків [409,

С. 6].

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності – це сучасний

вищий навчальний заклад із міцною навчальною та матеріально-технічною базою і

славетними традиціями, його визнали в Європі та включили до

загальноєвропейського механізму гарантування безпеки.

До складу ЛДУ БЖД входять Інститут пожежної та техногенної безпеки,

Інститут цивільного захисту, Інститут психології та соціального захисту, Інститут

післядипломної освіти, відділ заочного та дистанційного навчання, Вінницьке вище

професійне училище та Ліцей цивільного захисту, а також магістратура, ад’юнктура і

докторантура.

Інститут пожежної та техногенної безпеки був створений на базі двох

факультетів – пожежно-рятувальної справи, пожежної та техногенної безпеки – у

серпні 2010 р. [195, С. 18–20].

120

Основними напрямками його діяльності є підготовка висококваліфікованих

фахівців для підрозділів ДСНС України [176, С. 29–31]. В інституті здійснюють

підготовку за напрямом «Пожежна безпека». До складу Інституту пожежної та

техногенної безпеки входить шість кафедр: пожежної тактики та аварійно-

рятувальних робіт, процесів горіння та загальної хімії, спеціально-рятувальної

підготовки та фізичного виховання, наглядово-профілактичної діяльності,

електротехніки та промислової і пожежної автоматики, управління, правового

забезпечення та дізнання.

Основною структурою інституту є навчально-стройові підрозділи. Навчальний

процес забезпечують 59 науково-педагогічних працівників, із яких 3 доктори наук та

24 кандидати наук.

Очільником Інституту пожежної та техногенної безпеки є кандидат технічних

наук, полковник служби цивільного захисту Андрій Степанович Лин [207, С. 42–45].

З-поміж основних його завдадь є популяризація різних видів спорту. В університеті

створено потужну спортивну базу, яка включає навчально-спортивний комплекс,

сучасний спортивний зал, відкритий тренажерний майданчик, спортивно-атлетичний

центр, міні-футбольне поле. Вихованці університету мають високі результати з

різноманітних змагань, а окремі спортсмени входять до складу національних збірних

України. Курсанти і студенти відвідують спортивні секції з пожежно-прикладного

спорту, офіцерського триборства, боротьби самбо тощо. Вони є неодноразовими

переможцями та призерами як національних, так і міжнародних змагань [202, С. 1].

Основним напрямком діяльності Інституту пожежної та техногенної безпеки є

формування особистості та підготовка висококваліфікованих фахівців для органів та

підрозділів ДСНС України.

Інститут цивільного захисту був створений у серпні 2010 р. На сьогоднішній

день він є одним із найпотужніших в університеті. Навчання здійснюється за 7

напрямками і спеціальностями. Основними структурними складовими інституту є

кафедри: екологічної безпеки, промислової безпеки та охорони праці, експлуатації

транспортних засобів та пожежно-рятувальної техніки, цивільного захисту та

121

комп’ютерного моделювання екогеофізичних процесів, управління проектами,

інформаційних технологій та телекомунікацій, управління інформаційною безпекою

[207, С. 46–48].

Начальником Інституту цивільного захисту є кандидат технічних наук, доцент,

полковник служби цивільного захисту Андрій Гнатович Ренкас. Організація

навчального процесу в інституті відбувається в 11 спеціалізованих аудиторіях і 5

лабораторіях (комп’ютерної графіки, телекомунікаційних систем, комп’ютерного

моделювання, пожежної та аварійно-рятувальної техніки й екологічної безпеки).

Практичні заняття проходять на базі навчально-виробничого комплексу,

транспортних підприємств, підрозділів ДСНС України у Львівській області, на

об’єктах вищих навчальних закладів м. Львова. Навчальний процес забезпечують 74

науково-педагогічних працівники, з яких 10 докторів наук і професорів та 44

кандидатів наук і доцентів. Інститут здійснює підготовку фахівців за освітньо-

кваліфікаційними рівнями «бакалавр», «спеціаліст» та «магістр». Навчання в

інституті проводиться для 634 осіб, із яких 242 курсанти і 395 студентів [134, С. 55–

56]. Основна мета інституту – формування соціально зрілих, творчих особистостей,

вихованих у дусі патріотизму та відповідальності за долю держави.

Інститут психології та соціального захисту – наймолодший підрозділ

Львівського державного університету безпеки життєдіяльності [207, С. 49]. Він був

створений згідно з наказом ДСНС України від 20 лютого 2014 р. за № 109 за рахунок

перерозподілу наявного складу гуманітарного факультету, а сам факультет був

заснований ще у 2012 р., у день святкування 65-річчя університету [226].

Очільником Інституту психології та соціального захисту є доктор педагогічних

наук, професор Богдан Іванович Шуневич. Навчальний процес забезпечують 52

науково-педагогічних працівники, з яких 7 докторів наук і професорів та 21 кандидат

наук і доцент. Інститут здійснює підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня

«бакалавр» за спеціальностями 6.020303 «Філологія. Спеціалізація: переклад (англо-

український переклад)» та 6.130102 «Соціальна робота», а також за спеціальністю

7.03010301 «Практична психологія» освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» та

122

8.03010301 «Практична психологія» освітнього-кваліфікаційного рівня «магістр». В

інституті навчається близько 346 осіб, із яких 22 курсанти і 324 студенти [207, С. 77–

96].

Навчання проходить на чотирьох кафедрах: практичної психології та

педагогіки, іноземних мов та технічного перекладу, гуманітарних дисциплін та

соціальної роботи, українознавства. Основна мета діяльності інституту – це розвиток

різних напрямів гуманістики (психології, історії, філології, культурології та

педагогіки).

Інститут психології та соціального захисту є науковим підрозділом

університету, який здійснює гуманітарну підготовку фахівців. Інститут керує

науково-дослідницькою, організаційно-методичною та виховною роботою кафедр і

структурних підрозділів [301]. Основною метою створення інституту було

вдосконалення управління і структури університету, поліпшення якості освітньої та

наукової діяльності, забезпечення ефективності використання кадрового потенціалу і

матеріально-технічної бази, підвищення якості підготовки фахівців за освітньо-

кваліфікаційними рівнями «бакалавр», «спеціаліст» та «магістр». Курсанти беруть

активну участь у науково-дослідних роботах, конференціях, наукових семінарах та

олімпіадах тощо.

Інститут післядипломної освіти розпочав свою діяльність із лютого 2014 р.

Основна його мета – підготовка та післядипломна освіта працівників ДСНС України

та інших міністерств і відомств, а також реалізація стратегії розвитку системи

післядипломної освіти, що ґрунтується на світових стандартах, сучасних освітніх

технологіях, інноваційних педагогічних ідеях, передовому педагогічному досвіді,

забезпечення випереджувального характеру, підвищення кваліфікації працівників

підрозділів служби цивільного захисту та керівного складу професійних аварійно-

рятувальних служб відповідно до сучасних вимог, швидке реагування на суспільні та

технологічні зміни, ефективна підготовка працівників служб усіх рівнів [302].

Навчання проходить за 10 напрямками і на 22 кафедрах. Здійснюється підготовка

фахівців на базі вищої технічної освіти за спеціальністю «Пожежна безпека»

123

освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» (заочна форма навчання), підвищення

кваліфікації працівників системи ДСНС України, спеціалізація працівників органів та

підрозділів ДСНС України.

Начальник Інституту післядипломної освіти – полковник служби цивільного

захисту, кандидат технічних наук В’ячеслав Вікторович Кошеленко [207, С. 97].

Відділ заочного та дистанційного навчання готує слухачів заочної форми

навчання згідно із Законом України «Про вищу освіту», «Положенням про

підготовку фахівців у вищих навчальних закладах МНС України без відриву від

роботи» і «Положенням про відділ заочного та дистанційного навчання».

Очільником відділу є кандидат технічних наук, полковник служби цивільного

захисту Олег Володимирович Стокалюк [207, С. 103].

Вінницьке вище професійне училище Львівського державного університету

безпеки життєдіяльності – професійно-технічний навчальний заклад ДСНС України,

структурний підрозділ університету. Історія навчального закладу бере початок від

1972 р. – зі створення Вінницької республіканської школи – навчального загону з

підготовки молодшого і середнього начальницького складу професійної пожежної

охорони. З 1980 р. до 1991 р. навчальний заклад проводив навчальні збори

військовозобов’язаних запасу, готував командирів відділень, бійців воєнізованої

пожежної охорони, підвищував кваліфікацію начальницького складу професійної

пожежної охорони України та Молдови, готував протягом одинадцяти місяців

спеціалістів пожежної справи із подальшим присвоєнням їм спеціального звання

середнього начальницького складу. В училищі постійно вдосконалювалися форми і

методи навчання, велася робота з поліпшення навчально-матеріальної бази [242].

Основний підрозділ училища – це навчально-методичний відділ, який включає

чотири цикли та циклові комісії. Навчальний процес забезпечують 46 педагогічних

працівників. Очільник училища – полковник служби цивільного захисту

М.Г. Говорущак. Із 2013 р. Вінницьке вище професійне училище входить до складу

Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.

124

Ліцей цивільного захисту Львівського державного університету безпеки

життєдіяльності (м. Вінниця) – державний загальноосвітній навчальний заклад ІІІ

ступеня, що забезпечує здобуття вихованцями повної загальної середньої освіти і

допрофесійну підготовку у сфері цивільного захисту, соціальний захист дітей-сиріт,

дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, батьки яких загинули під час

виконання службових обов’язків, дітей працівників ДСНС України й обдарованої

молоді з подальшим продовженням навчання в навчальних закладах Державної

служби України з надзвичайних ситуацій [207, С. 117–118].

У ліцеї навчаються юнаки 10–11 класів. Навчальний процес забезпечують

досвідчені викладачі, з яких 6 спеціалістів вищої категорії, вчитель-методист, 3

старших учителі, з яких двоє – кандидати наук. Тут проходять навчання 56

вихованців, які перебувають на повному державному утриманні. Очільник

навчального закладу – полковник служби цивільного захисту М.М. Клим’юк.

Підготовка фахівців у Львівському державному університеті безпеки

життєдіяльності здійснюється з освітньо-кваліфікаційних рівнів: «молодший

бакалавр», «бакалавр» і «магістр». Також тут здобувають наукові ступені доктора

філософії та доктора наук за різними спеціальностями, як-от: «Пожежна безпека»,

«Цивільна безпека», «Екологічна безпека», «Кібербезпека», «Менеджмент»,

«Транспортні технології», «Соціальна робота», «Філософія», «Психологія».

Підготовка спеціалістів відбувається на 22 кафедрах, на яких працюють

висококваліфіковані спеціалісти, науково-педагогічні працівники, з яких 25 докторів

наук і професорів та 125 кандидатів наук і доцентів, у тому числі п’ять заслужених

працівників освіти України та діячів науки і техніки України. Основною метою

персоналу вищого навчального закладу є виховання молодих фахівців для органів та

підрозділів Державної служби України з надзвичайних ситуацій [253].

За всю 69-річну історію існування навчального закладу було здійснено 81

випуск спеціалістів денної та заочної форми навчання загальною кількістю понад

30 тис. осіб. Зараз випускники гідно несуть нелегку службу у всіх регіонах країн

ближнього зарубіжжя [134, С. 2].

125

Серед випускників ЛДУ БЖД – 47 генералів, які очолюють більшість

обласних управлінь ДСНС України, 8 осіб очолюють департаменти країн

колишнього СРСР, 357 осіб обіймають інші керівні посади. За мужність і

самовідданість, проявлені під час виконання службових завдань, 11 випускників

навчального закладу нагороджені бойовими орденами, а 239 – медалями «За відвагу

на пожежі», з яких 25 осіб – двічі.

У квітні 2006 р. за сприянням ректора М.М. Козяра та керівництва кафедри

ЮНЕСКО на базі ЛДУ БЖД було утворено філію кафедри ЮНЕСКО «Нові

інформаційні технології в освіті для всіх», яку очолює Т.Є. Рак. За участю кафедри

ЮНЕСКО було створено віртуальний кампус електронного навчання для

університетів Центральної та Східної Європи, до складу якого ввійшли 12 вищих

навчальних закладів із 8 країн [204, С. 1].

ЛДУ БЖД активно співпрацює з Міжнародним науково-навчальним центром

інформаційних технологій і систем НАН України і МОН України. Створена філія

кафедри ЮНЕСКО «Нові інформаційні технології в освіті для всіх» робить

можливою співпрацю й обмін інформацією з провідними навчальними закладами

України у сфері дистанційного навчання і застосування новітніх інформаційно-

телекомукаційних технологій у навчальному процесі [299]. Запорукою успішного

розвитку університету стало спільне бажання колективу створити заклад, який

відповідав би високим стандартам професійної підготовки кадрів.

В Указах Президента України, Постановах Кабінету Міністрів України,

Постановах Верховної Ради України та наказах Міністра освіти і науки України

регламентується приведення системи викладання всіх навчальних дисциплін до

вимог кредитно-модульної системи навчання. Зазначені зміни не оминули й вишів

Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Львівського державного

університету безпеки життєдіяльності зокрема [230].

З метою забезпечення якості вищої освіти й інтеграції національної системи

вищої освіти в європейську та світову освітню спільноту у Львівському державному

університеті безпеки життєдіяльності запроваджено Європейську кредитно-

126

трансферну систему (ECTS – European Credit Transfer System). Для цього передбачено

введення стандартів, рекомендацій та основних інструментів мобільності

Європейського простору вищої освіти, що сприятиме сумісності, порівнянності,

визначенню періодів та термінів навчання у ВНЗ [2]. Однією зі складових ECTS є

акумулятивна модульно-рейтингова система оцінювання знань [471]. Упровадження

такої системи дає змогу порівняти успішність та творчий потенціал курсантів і

студентів, підвищити об’єктивність оцінювання знань, умінь та навичок, збільшити

ймовірність уникнення випадковостей, стимулювати до самостійності, ініціативності,

відповідальності, творчості тощо [335].

До 2008 р. зарахування абітурієнтів до університету здійснювалося за такими

ж самими вимогами, як і до Львівського інституту пожежної безпеки. Але від 2009 р.

прийом документів відбувався згідно з Наказом МОН «Про зовнішнє незалежне

оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи

загальної середньої освіти, які виявили бажання вступати до вищих навчальних

закладів у 2008 році» від 25 грудня 2007 р. за № 1171 [257] та Наказом МОН «Про

затвердження Умов прийому до вищих навчальних закладів України» від 25 грудня

2007 р. за № 1172 [258]. Таким чином, вступ до університету, незалежно від форми

навчання, відбувався виключно за результатами зовнішнього незалежного

оцінювання якості освіти, за конкурсом балів атестату про середню освіту і

сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання. Для здобуття освітньо-

кваліфікаційного рівня «бакалавр» кандидати на навчання обов’язково проходять

психофізіологічне дослідження (оцінка рівня нервово-психологічної стійкості та

спроможності виконувати в майбутньому обов’язки працівника оперативно-

рятувальних підрозділів ДСНС України), медичний огляд лікарсько-експертної

комісії, оцінювання рівня фізичної підготовки [125, С. 9].

Головною особливістю організації навчального процесу в університеті є

перехід до європейських освітніх стандартів Болонського процесу, підготовка

висококваліфікованих спеціалістів за напрямком «Пожежна безпека» та ще за 24-ма

напрямами і спеціальностями, створення нових структурних підрозділів, інститутів,

127

збільшення кількості кафедр, уведення п’ятиденного навчального тижня, збільшення

ліцензованого обсягу за напрямами підготовки [162].

Зміни, які відбувалися у відомчому навчальному закладі під керівництвом

ректора М.М. Козяра, визначили орієнтири на європейські стандарти підготовки

рятувальників [200, С. 5].

Важливою складовою навчання і розвитку курсантів є фізичне виховання з

його багатим арсеналом вправ, форм і методів, яке сприяє ефективному впливу на

якість професійного навчання на всіх його етапах [344]. Основна мета – забезпечення

підготовки спеціалістів із високим рівнем різносторонньої фізичної підготовленості,

здатних ефективно вирішувати складні завдання, переносити великі розумові,

нервово-психічні, морально-вольові та фізичні навантаження без зниження

професійної працездатності, досконало володіти навичками і засобами захисту,

надавати першу допомогу при отриманні травм і знати та вміти використовувати всі

засоби і методи для їх запобігання.

Варто відзначити, що науковці університету виконали низку науково-

дослідних робіт, пов’язаних із реалізацією рекомендацій МАГАТЕ і плану дій у сфері

ядерної безпеки для АЕС. Проведено аналіз пожежної безпеки машинних залів

енергоблоків та розроблено заходи щодо її підвищення для Рівненської,

Хмельницької та Південноукраїнської АЕС [125, С. 8].

Колектив навчального закладу успішно впорався з поставленим завданням

щодо гарантування безпеки людей під час футбольних матчів у період проведення

«Євро-2012». Були розроблені плани, методика й основні заходи щодо евакуації

людей зі стадіонів «Олімпійський», «Арена-Львів» та міжнародного аеропорту

«Львів» у разі виникнення будь-якої надзвичайної ситуації. Цю методику й надалі

будуть використовувати для експлуатації спортивних споруд.

20 вересня 2013 р. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

отримав світове визнання і був запрошений до когорти провідних навчальних

закладів планети. У найстарішому навчальному закладі світу – Болонському

128

університеті (Італія) – підписано Велику Хартію університетів (Magma Charta

Universitatum) про дотримання академізму, гуманізму і справедливості [125, С. 6].

Цього ж року навчальний заклад був нагороджений Золотою медаллю в

номінації «Міжнародне співробітництво в галузі освіти і науки». Нагорода була

вручена на Міжнародній виставці «Освіта та кар’єра – 2013», яка проходила в

Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім»

[205, С. 2].

Під керівництвом ректора університету М.М. Козяра проходить наполеглива

повсякденна праця науково-педагогічного колективу. Завдяки тісній співпраці зі

спорідненими навчальними закладами провідних європейських країн, ЛДУ БЖД має

можливість обмінюватися досвідом та впроваджувати у відомчому навчальному

закладі передові досягнення науково-освітнього простору. За рахунок співпраці

університету з іноземними вищими навчальними закладами спостерігається значне

підвищення якості освітніх послуг і залучення додаткових фінансових ресурсів, що

робить ЛДУ БЖД більш конкурентоспроможним, підвищуючи його потенціал [194,

С. 3–4].

Міжнародна співпраця у сфері цивільного захисту є надзвичайно актуальною.

Університет має значний досвід міжнародного співробітництва, і з кожним роком

партнерські зв’язки збільшуються. Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності входить до складу Єдиної системи цивільного захисту. Основною

метою співпраці є вдосконалення і розвиток нових сучасних методів гарантування

безпечного існування людини. Робота з міжнародної діяльності університету

регулюється низкою підписаних угод про партнерство та співробітництво [300].

Понад 200 осіб із понад 50 профільних навчальних закладів, організацій, урядових

установ Республіки Польща, Білорусі, Франції, Російської Федерації, Німеччини,

Англії, США та інших країн щороку беруть участь у міжнародних конференціях,

теоретичних і практичних заняттях, семінарах, які проводяться в університеті. Тісна

співпраця триває з міжнародними науково-освітніми інституціями, консульствами,

посольствами, дипломатичними установами, районними та міськими

129

адміністраціями сусідніх держав. До складу партнерів навчального закладу входять:

Державна пожежна служба Республіки Польща, Посольство Польщі та Франції в

Україні, Уряд міста Гміни Загож, Міністерство надзвичайних ситуацій Республіки

Білорусь та інші. За рахунок сучасної матеріально-технічної бази, мультимедійних

аудиторій навчальний заклад має змогу проводити відеоконференції, семінари,

форуми [297]. Методи і форми міжнародної співпраці університету з кожним роком

удосконалюються і стають різноманітнішими, охоплюють усі напрямки підготовки

висококваліфікованих фахівців [298].

У 2013 р за результатами рейтингу навчальних закладів України «Компас-

2013» Львівський державний університет безпеки життєдіяльності посів 10 місце

серед 109 ВНЗ України, а з-поміж вишів, які готують фахівців інженерно-технічних

спеціальностей, – 17 місце [396, С. 1]. Для визначення рейтингу враховувалися такі

критерії: задоволеність випускників ВНЗ отриманою освітою і можливістю її

застосування в трудовій діяльності, сприйняття роботодавцями якості освіти в

українських ВНЗ, сприйняття експертами якості освіти в українських ВНЗ, а також

співробітництво між ВНЗ і компаніями-роботодавцями. Таким чином, перший в

історії та наразі єдиний із навчальних закладів ДСНС України, ЛДУ БЖД увійшов у

першу сотню рейтингу навчальних закладів України. Ще протягом чотирьох років

університет входив до цього рейтингу, з кожним роком показуючи найкращі

результати саме завдяки ефективній роботі колективу. Слід зазначити, що

університет посідає високі місця в авторитетних освітніх рейтингах та визнаний

лідером національної освіти і консолідованого рейтингу ВНЗ України в галузі

безпеки людини.

Уперше в історії України 30 травня 2013 р., згідно з рішенням засідання

Генеральної Асамблеї, яка організовувалася в м. Мінську, вищий навчальний заклад

ДСНС України головував в Асоціації навчальних та наукових установ, які вивчають

питання безпеки людини (EFSCA). Крім того, засідання Генеральної Асамблеї

EFSCA відбулося на базі Львівського державного університету безпеки

життєдіяльності [205, С. 1].

130

Науково-педагогічний колектив університету спільно з компанією MicroGIS,

враховуючи закордонний досвід, розробив програмне забезпечення для

лабораторного комплексу з підготовки керівників гасіння пожеж та ліквідації

надзвичайних ситуацій на основі геоінформаційного (ГІС) порталу. Основою

вдосконалення є розроблення 3D-тренажера для підготовки сучасного професіонала-

рятівника за допомогою використання спеціалізованих комп’ютерних систем, що

давали б змогу моделювати процеси і явища, які відбуваються під час тієї чи іншої

надзвичайної ситуації або пожежі [170, С. 8–13].

Рішенням Прем’єр-міністра України А. Яценюка від 25 березня 2015 р. на базі

Львівського державного університету безпеки життєдіяльності було відкрито

військову кафедру [208, С. 1]. Ця подія є історичною для навчального закладу, адже

Державна служба України з надзвичайних ситуацій проводить значну роботу з

розмінування та відновлення життєзабезпечення населених пунктів, рятувальні

операції в зоні бойових дій, координує роботу відомств і служб щодо соціального

забезпечення громадян, які переміщуються з районів проведення АТО. Таке рішення

викликане необхідністю забезпечення підготовки громадян України до захисту її

суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також пов’язане з

вимогою належного виконання військового зобов’язання в умовах мобілізаційного

розгортання військ, військової загрози для держави. Також на базі кафедри будуть

готувати фахівців для піротехнічних підрозділів ДСНС України [259].

У травні 2015 р. на засіданні Генеральної Асамблеї Європейської асоціації

навчальних закладів, які працюють у галузі безпеки (EFSCA), представникові

університету Т. Раку вручили Срібну медаль за вагомий внесок у розвиток

міжнародних механізмів гарантування безпеки людей, інтеграцію української

системи цивільного захисту в Європейську та значну роботу щодо розвитку і

розширення діяльності Європейської Асоціації навчальних закладів, які працюють у

галузі безпеки людини EFSCA [211, С. 1].

У 2015 р. вперше в історії навчального закладу всі випускники отримали

диплом найвищого освітнього рівня міжнародного взірця і будуть здійснювати

131

функції з реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, захисту

населення і території від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання їх

виникненню та державного нагляду за дотриманням і виконанням вимог

законодавства у відповідних сферах, працюватимуть в освітній та науковій галузях.

Від наступного року випускники впродовж одного із семестрів проходитимуть

навчання за програмою «Подвійний диплом» у м. Варшаві (Республіка Польща)

[295].

Стажування курсантів буде здійснюватися відповідно до угоди AIESEC.

Майбутні вогнеборці отримуватимуть професійний досвід за кордоном. Нова

програма стажування буде включати участь у соціальних проектах AIESEC або

інших громадських організацій. Основна мета програми – розвиток особистісних та

професійних якостей курсантів. Її суть полягає в короткостроковому обміні роботою

навчальних закладів, у яких молодь проводить тренінги на різні соціальні теми, в

отриманні нового досвіду та підвищенні рівня володіння іноземними мовами [296].

Університет є осередком із розвитку і формування нових знань і технології.

Завдяки співпраці з провідними спорідненими навчальними закладами, зокрема

закордонними, він реалізує спільні наукові й освітні проекти, отримує досвід

європейських країн. У 2015 р. колектив вищого навчального закладу взяв участь у

новій програмі ЄС із досліджень та інновацій «Горизонт 2020», бюджет якої

становив понад 70 млрд. євро. Спільно з партнерами з Польщі навчальний заклад

висунув на отримання гранту масштабний проект у сфері цивільного захисту. Проект

передбачав на базі ЛДУ БЖД створити Центр підготовки представників органів

місцевого самоврядування до дій в умовах надзвичайних ситуацій природного та

техногенного характеру. Співпраця стала можливою з огляду на те, що університет є

членом Європейської асоціації ВНЗ, які працюють у галузі безпеки людини. Завдяки

цим проектам навчальний заклад отримав позитивний досвід та сучасне обладнання

[206, С. 8].

Сучасна організація навчального процесу у Львівському державному

університеті безпеки життєдіяльності свідчить про прагнення цього закладу

132

відповідати вимогам часу. Завдяки модернізації форм і методів навчання зросла

якість освіти. Беззаперечним є факт, що якість відомчої освіти досить має значний

вплив на економічний і соціальний розвиток країни. Основним напрямком

удосконалення відомчої освіти в сучасних умовах є підвищення якості підготовки

спеціалістів, сприяння їхньому пристосуванню до ринку праці, до чинників

глобальної конкуренції, яка постійно зростає та змінюється. Об’єктами уваги, що

сприяють підвищенню якості відомчої освіти в Україні, повинні стати не лише

навчальні предмети, а й способи і форми мислення та практична діяльність [401].

Отже, за роки становлення і розвитку університету педагогічний колектив

навчального закладу пройшов низку важливих етапів модернізації, становлення

нових інститутів як особливого освітнього, наукового та інженерного комплексу

вищої освіти України. На цих етапах були проведені структурні зміни, відкриті й

адаптовані нові спеціальності пожежно-технічного профілю з урахуванням вимог

сучасності, визначені основні пріоритетні напрямки діяльності вищого навчального

закладу системи ДСНС України.

133

РОЗДІЛ 4

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИІМЕНІ ГЕРОЇВ ЧОРНОБИЛЯ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ

ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

4.1. Історичні передумови створення та етапи розвитку

Черкаського пожежно-технічного училища

Розвиток і стан системи пожежної безпеки в країні багато в чому зумовлюють

збереження всіх видів матеріальних і культурних цінностей та процвітання і

добробут нації в цілому. Саме тому проблема боротьби з пожежами має величезне

соціально-економічне значення. Історичні дослідження, присвячені формуванню,

становленню і розвитку пожежної справи, та позитивний досвід, накопичений за

довгу історію боротьби з пожежами, безумовно, сприяють вирішенню багатьох

проблем у цій сфері. Гарантування пожежної безпеки стає дедалі більш складною та

багатоаспектною проблемою, розв’язання якої передбачає знання витоків створення і

становлення цієї галузі, вимагає повного та вичерпного висвітлення теоретичних і

практичних питань формування системи протипожежного захисту країни. Завдяки

навчальним закладам пожежно-технічного профілю здійснюється підготовка

висококваліфікованих спеціалістів служби цивільного захисту [95, С. 12].

З часів утворення Української держави і до сьогодення гарантування пожежної

безпеки було виключно прерогативою держави. З цього погляду, важливим є

дослідження основних етапів становлення і розвитку навчальних закладів пожежно-

технічного профілю, що дасть змогу, використовуючи досвід минулого, виробити

рекомендації з удосконалення діяльності відомчих навчальних закладів.

Гарантування пожежної безпеки неодмінно пов’язане з високоякісним підбором

кваліфікованого особового складу (зокрема офіцерського), підготовка якого є

завданням відповідного відомчого навчального закладу [95, С. 5].

В Україні функціонує три вищих навчальних заклади пожежно-технічного

профілю: Національний університет цивільного захисту України (м. Харків),

134

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності (м. Львів), Черкаський

інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля Національного університету

цивільного захисту України (м. Черкаси).

Вивчення документальних свідчень про історію створення й основні етапи

становлення і функціонування навчальних закладів пожежно-технічного профілю

України дає змогу не лише відтворити загальну картину розвитку навчальних

закладів системи відомчої освіти, а й краще зрозуміти й оцінити стан і якість

підготовки кваліфікованих фахівців пожежної охорони. Одним із найважливіших

завдань на сьогоднішньому етапі модернізації вищої школи України є досягення

відповідності якості підготовки фахівців рівню міжнародних вимог. Система освіти

повинна забезпечувати підготовку висококваліфікованих фахівців, здатних до

професійного розвитку [136]. Однією з актуальних проблем у навчальному процесі

вишів пожежно-технічного спрямування є якість підготовки курсантів, студентів та

слухачів. Сьогодні перед вищим навчальним закладом системи Державної служби

України з надзвичайних ситуацій постає непросте питання адаптації навчального

процесу до сучасних вимог [244]. Одним із найважливіших завдань держави й

органів ДСНС України на початку нового тисячоліття є вдосконалення системи

відомчої освіти, підготовки кадрів для служб та підрозділів пожежної охорони і

формування висококваліфікованого фахівця пожежної справи відповідно до потреб і

практики життєдіяльності суспільства [117, С. 128–133].

Історія кожного навчального закладу завжди є цікавою. Створення і

становлення Черкаського пожежно-технічного училища (нині Черкаський інститут

пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля НУЦЗ України) нерозривно пов’язана з

історією розвитку м. Черкас [137, С. 3].

Черкащина розташована в центральній частині України в басейні середньої

течії Дніпра. У 1970 р. місто було одним із промислових центрів країни, у якому з

бурхливою швидкістю розвивалася хімічна промисловість. У місті з’явилася велика

кількість пожежонебезпечних об’єктів. Тому потреба в пожежно-інженерних кадрах

зросла. І саме цей чинник сприяв створенню пожежно-технічного навчального

135

закладу, який на той час був третім в Україні, у м. Черкасах. До початку 1970-х рр.

пожежна охорона Радянського Союзу практично перетворилася на інженерну

службу, у складі якої перебувало близько 200 тис. осіб. З огляду на це, постала

нагальна потреба у відкритті ще одного навчального закладу пожежно-технічного

профілю – Черкаського пожежно-технічного училища.

Система підготовки високопрофесійних фахівців будувалася і

вдосконалювалася протягом багатьох років. Історія навчального закладу пожежно-

технічного профілю в м. Черкасах розпочалася в 1970 р., коли Добровільна пожежна

спілка України ухвалила рішення про початок будівництва навчального закладу і

виділила необхідні для цього кошти [95, С. 11]. Будівництво училища розпочалося

влітку 1973 р. відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ СРСР від 26

червня 1973 р. У процесі становлення і розвитку навчального закладу його назва

неодноразово змінювалася [1, С. 14].

10 січня 1973 р. очільником Черкаського пожежно-технічного навчального

закладу був призначений полковник внутрішньої служби Олег Едуардович

Стоянович (додаток К).

О.Е. Стоянович у 1950 р. закінчив Харківське пожежно-технічне училище

МВС СРСР. У 1953 р. він завершив навчання в Харківському педагогічному

інституті, а в 1966 р. закінчив Вищу інженерну пожежно-технічну школу МВС

СРСР. Стоянович О.Е. був учасником Другої світової війни. Він – кавалер ордену

«Слави» ІІ і ІІІ ступеня (1944 р.), нагороджений медаллю «За взяття Кенігсберга»

(1945 р.), «За відвагу на пожежі» (1975 р.), знаком «Заслужений працівник МВС»,

«Кращий працівник пожежної охорони» і дев’ятьма ювілейними медалями [180,

С. 6].

У пожежній охороні О.Е. Стоянович від 1946 р. Після закінчення навчання він

працював на різних посадах у Харківському та Львівському пожежно-технічних

училищах, Вільнюській школі з підготовки офіцерського складу МВС СРСР. Із

листопада 1968 р. до 1972 р. був заступником керівника Управління внутрішніх

136

справ Львівського виконавчого комітету обласної ради народних депутатів [356,

С. 53].

26 червня 1973 р. вийшов наказ «Про організацію Черкаського пожежно-

технічного училища МВС СРСР». Планувалося, що тут буде навчатися 450 курсантів

та 300 слухачів на заочній формі навчання. Відповідно до наказу МВС УРСР від 6

липня 1973 р. за № 65, на основі складання вступних іспитів на перший курс були

зараховані 165 курсантів (додаток Х) [72, арк. 79–83]. Згідно з наказом Міністра

внутрішніх справ СРСР від 7 серпня 1973 р., відбулося затвердження штату

Черкаського пожежно-технічного училища МВС СРСР (далі – ЧПТУ). Заняття

проходили у важких умовах, підручники і навчальні посібники були відсутні, весь

навчальний матеріал подавався під запис. Конспекти були основним джерелом

інформації, тому командно-викладацький колектив приділяв значну увагу деталізації

викладу навчального матеріалу. Викладачі змушені були самостійно готувати різні

плакати, схеми, макети, створювати лекційний фонд відповідно до навчальних

програм. Навчальний процес здійснювався на трьох циклах: пожежно-тактичному,

пожежно-технічному, військових дисциплін та фізичного виховання [3].

Підготовка курсантів здійснювалася на основі Закону «Про школу», рішень

комуністичної партії та радянської влади, за навчальними планами і програмами,

затвердженими Міністерством вищої та середньої освіти СРСР для пожежно-

технічних училищ МВС СРСР за спеціальністю «Пожежна техніка і безпека». Після

закінчення навчання курсанти отримували кваліфікацію «пожежний технік» [72,

арк. 85].

Особливо важливого значення в навчальному процесі набували активні форми

засвоєння теоретичного матеріалу, зокрема бесіди і групові заняття. Практичні

навички курсантів закріплювалися під час практичних занять та участі в гасінні

пожеж. Із 1973 р. разом із будівлею навчального закладу на базі училища

споруджувалася навчальна пожежна частина, у якій курсанти мали можливість

заступати на бойове чергування та відпрацьовувати основні знання і навички,

137

отримані на теоретичних заняттях. Колектив навчальної частини і курсанти в

повному обсязі виконували поставлені перед ними завдання.

Значну увагу керівник приділяв відбору викладацького колективу. Більшість

викладачів були молодими і талановитими, колишніми випускниками Вищої

інженерної пожежно-технічної школи МВС СРСР. У перший рік навчання

відбувалася добудова училища, формувався командно-викладацький колектив.

Курсанти, крім навчання, займалися й будівництвом навчального закладу [137, С. 8].

Очільник ЧПТУ багато уваги приділяв фізичній загартованості майбутніх

вогнеборців, тому до навчального процесу було введено декілька різних спортивних

секцій. Чільне місце посідав пожежно-прикладний спорт.

23 лютого 1974 р. вперше колектив училища був приведений до присяги. Ця

історична подія була великим святом для працівників навчального закладу. Курсанти

сумлінно навчалися, брали активну участь у різних громадських заходах міста.

Навчальний процес здійснювався відповідно до навчального плану й «Інструкції з

організації навчальної та методичної роботи в спеціальних середніх навчальних

закладах МВС СРСР».

Важливим чинником підвищення фахової підготовки курсантів було

запровадження раціоналізаторської та винахідницької роботи. Крім навчання,

будівництва й участі в громадських заходах міста, в училищі створювалися умови

для активних занять культурно-масовою роботою, пожежно-прикладним та іншими

видами спорту. На базі навчального закладу регулярно проводилися спортивні

змагання, різні спартакіади. Збірна команда училища з пожежно-прикладного спорту

вперше за свою історію взяла участь у республіканських змаганнях. Постійно

проходили огляди-конкурси колективів художньої самодіяльності навчальних груп

[137, С. 13].

За короткий проміжок часу матеріальна база навчального закладу істотно

розширилася і постійно вдосконалювалася. Нелегка робота лягла на плечі особового

складу і курсантів. Для забезпечення належного рівня навчання та виховання було

розроблено лекційний фонд, стенди, плакати, макети й інші необхідні матеріали.

138

До навчального процесу впроваджувалися активні форми роботи з технічними

засобами навчання. З курсантами проводилися теоретичні та технічні конференції,

посилювався рівень методичної та теоретичної роботи, виготовлялися наочні

посібники.

На другий навчальний рік після складання вступних іспитів було зараховано

165 осіб та, відповідно до наказу керівника від 30 вересня 1974 р. за № 161 о/с,

заняття розпочалися з 1 жовтня [73, арк. 191–192].

Навчальний процес здійснювався на п’яти циклах: суспільних наук, пожежно-

профілактичному, пожежно-тактичному, пожежно-технічному, військових

дисциплін та фізичної підготовки. Навчання було забезпечено необхідними класами з

усіх предметів, пожежним обладнанням. Зміцнювалася матеріальна база навчальної

пожежної частини, де курсанти несли бойове чергування. Особлива увага

керівництва приділялася патріотичному вихованню майбутнього покоління

вогнеборців. У стінах училища постійно проводилися змістовні, цікаві та повчальні

зустрічі з ветеранами пожежної охорони та діячами культури.

Керівник робив усе можливе і неможливе для розвитку і процвітання

пожежно-технічного навчального закладу. З кожним роком училище зростало і

розвивалося. У його стінах за незначний час виросли 3 майстри спорту, 9 кандидатів

у майстри спорту, 9 спортсменів 1-го розряду і понад 198 осіб виконали нормативи за

різними розрядами з різних видів спорту [137, С. 16].

Керівник О.Е. Стоянович докладав багато зусиль для того, щоб навчальний

заклад пожежно-технічного профілю відповідав необхідним вимогам тогочасності.

Постійно зміцнювалася навчально-матеріальна база, яка поступово досягла

необхідного рівня для якісної підготовки майбутніх вогнеборців. Наполеглива праця

викладацького колективу сприяла вдосконаленню підготовки й отриманню

практичних знань майбутніми рятівниками.

Міністр внутрішніх справ генерал-полковник міліції Іван Харитонович

Головченко в червні відвідав навчальний заклад [245]. Він відзначив добрий рівень

підготовки курсантів, працелюбство колективу, достатню підготовку навчально-

139

виховного процесу, високий рівень дисципліни курсантів та заохотив групу офіцерів і

курсантів.

Згідно з навчальним планом та Указом МВС УРСР від 23 червня 1975 р. за

№ 3/2/2156, курсанти ЧПТУ вперше пройшли стажування протягом 39 діб на посаді

інспектора Державного пожежного нагляду в гарнізонах частин у Київській,

Запорізькій, Кримській, Херсонській, Чернігівській, Черкаській та Житомирській

областях [74, арк. 117–120].

Під час стажування курсанти показали добрі практичні вміння і знання,

отримані на лекційних та практичних заняттях, і були нагороджені медалями «За

відвагу на пожежі», а 12 курсантів отримали значки «Відмінник пожежної охорони».

Разом із рівнем підготовки майбутніх вогнеборців для підрозділів пожежної

охорони зростав і авторитет молодого навчального закладу.

З 1975 р. на базі Черкаського пожежно-технічного училища постійно

проводилася перепідготовка працівників пожежної охорони. Згодом училище стало

базовим для проведення загальносоюзних нарад керівного складу пожежної охорони

СРСР. За високий рівень підготовки до цих заходів керівник ЧПТУ О.Е. Стоянович

був нагороджений Почесним знаком цивільної оборони СРСР [95, С. 19].

У 1976 р. відбувся перший випуск курсантів Черкаського пожежно-технічного

училища – пам’ятна подія в історії навчального закладу. Відповідно до наказу МОГП

СРСР від 16 липня 1968 р. за № 465 та рішення Державної кваліфікаційної комісії,

випускники ЧПТУ отримали кваліфікацію «пожежний технік» за спеціальністю

№ 0654 «Протипожежна техніка і безпека» та диплом відповідного зразка [76,

арк. 111]. Згідно з наказом МВС СРСР від 18 березня 1976 р. за № 0188, планом

розподілу і протоколом комісії, 164 офіцери-пожежники були направлені для

подальшого проходження служби [76, арк. 126–128].

Цього ж року Черкаському пожежно-технічному училищу було вручено

Червоний Прапор від Голови Президії Верховної Ради України.

Керівництво ЧПТУ робило все можливе для всебічного розвитку курсантів.

Основним завданням, що стояло перед навчальним закладом, було вироблення в

140

кожного курсанта гарних організаторських здібностей, вміння правильно приймати

відповідне рішення в короткий проміжок часу, потреби постійно вдосконалювати

набуті вміння і знання, командирські навички. Налагоджувалися тісні зв’язки зі

спорідненими відомчими навчальними закладам [153]. Викладачі училища

впроваджували досвід роботи, запозичений у Львівському і Харківському пожежно-

технічних училищах, Київському вищому загальновійськовому училищі, школі

В.А. Сухомлинського на Полтавщині.

Робота з удосконалення навчального закладу тривала безперервно: було

створено газодимозахисну службу, збудовано димокамеру, встановлено навчальні

пожежні вежі, на території училища побудовано психологічну смугу для кращої

підготовки вогнеборців [328]. Курсанти училища постійно заступали на чергування в

навчальній пожежній частині. Там вони могли відчути всю небезпечність обраної

професії [137, С. 23].

У 1976 р. на перший курс училища було зараховано 182 курсанти [75, арк. 28–

32]. Після навчання випускники ЧПТУ направлялися на роботу до різних регіонів

республіки. Більшість із них отримувала направлення на роботу до протипожежних

служб радянської армії, цивільної оборони, комітету державної безпеки. Уперше в

1977 р. було здійснено набір слухачів на заочну форму навчання. Це відділення стало

кузнею підготовки фахівців для органів пожежної охорони [353].

Від 1978 р. стажування курсантів 3-го курсу ЧПТУ, відповідно до навчального

плану і наказу МОГП СРСР від 22 березня 1968 р. за № 171, проходило на посадах

начальника караулу воєнізованої пожежної охорони з охорони міста чи об’єкта та

інспектора державного пожежного нагляду [77, арк. 45–46].

За наказом МВС СРСР від 2 грудня 1977 р. за № 0913, на основі складання

вступних іспитів на перший курс ЧПТУ в 1978 р. було зараховано 209 курсантів із

присвоєнням їм звання «рядовий внутрішньої служби» [78, арк. 228–233].

У 1979 р. за ініціативи начальника училища О.Е. Стояновича було ухвалено

рішення про створення Музею історії Черкаського пожежно-технічного училища,

141

який був розміщений у найбільшій аудиторії навчального закладу. Кропітка робота зі

збору матеріалу для експозицій музею тривала понад чотири місяці [79, арк. 80].

Варто зазначити, що рівень підготовки курсантів ЧПТУ відповідав високим

вимогам, які ставили до своїх вихованців керівництво училища, командний та

викладацький склад [79, арк. 250].

У 1979/80 навчальному році особовий склад училища під безпосереднім

керівництвом О.Е. Стояновича брав участь в охороні громадського порядку та

підтриманні протипожежного стану під час Олімпіади в м. Москві. Організаторська

робота з підготовки і проведення Олімпійських ігор здійснювалася оргкомітетом

«Олімпіада-80», радами народних депутатів та громадськими організаціями. Одним

із напрямків підготовки до Олімпіади в СРСР стало гарантування безпеки. У

підготовці та проведенні Олімпійських ігор брали активну участь працівники МВС

м. Москви, м. Таллінна, м. Ленінграда (нині м. Санкт-Петербург), м. Києва,

м. Мінська і багатьох інших міст СРСР, а також працівники понад 60 міністерств та

відомств [81, арк. 110–111].

Олімпійські ігри, що проходили в м. Москві, потребували залучення до

охорони громадського порядку всіх наявних у державі резервів. У той час Черкаське

пожежно-технічне училище підпорядковувалося Міністерству внутрішніх справ,

тому до столиці СРСР були направлені курсанти-випускники третього курсу,

частково – курсанти другого курсу.

Особовий склад училища, відповідно до рішення Олімпійського оргкомітету і

вказівок МВС СССР, вів інтенсивну підготовку із гарантування пожежної безпеки

під час проведення Олімпійських ігор ХХІІ Олімпіади, яка проводилася в м. Москві

10 липня 1980 р. на центральному стадіоні імені В.І. Леніна [82, арк. 265].

Перед навчальним закладом стояла важлива державна задача – гарантувати

пожежну безпеку і громадський порядок в Олімпійському селищі. Згідно з наказами і

директивами МВС СССР, у навчальному закладі проводилися відповідні роботи,

спрямовані на підготовку особового складу до несення служби на Олімпійських

іграх. Керівництво країни ставило дуже серйозні вимоги до всіх, хто мав

142

забезпечувати проведення спортивного форуму світового значення. Так,

здійснювалися політично-виховні роботи, чимало заходів зі службової та фізичної

підготовки. Керівний склад мав важливе завдання – глибоке вивчення політичних та

ділових якостей підлеглих, а також перевірка підготовки командно-викладацького

складу для несення служби на «Олімпіаді-80» [137, С. 25].

У всіх дивізіонах і на циклах провадилася велика організаційна робота з

особовим складом училища на якість забезпечення порядку на Олімпійських іграх.

Представники Міністерства внутрішніх справ, ГУ ПО МВС СРСР та Комітету

державної безпеки перевіряли рівень підготовки відібраної для забезпечення охорони

на Олімпійських іграх спеціальної групи курсантів. Усі вони відзначили, що

особовий склад училища ґрунтовно підготувався до несення служби. Для успішної

підготовки курсантів для несення служби на Олімпійських іграх в навчальному

закладі було створено спеціальний кабінет, у якому вивчались основні завдання, що

стояли перед зведеним батальйоном. На іграх особовому складу, крім

протипожежного захисту, належало забезпечувати громадський порядок.

Керівництво училища зосередило увагу на вдосконаленні фізичної загартованості

курсантів та осіб начальницького складу, вивченні прийомів рукопашного бою,

оволодінні навичками застосування спеціальних засобів охорони порядку [80,

арк. 52].

З 19 червня до 9 серпня 1980 р. особовий склад Черкаського пожежно-

технічного училища у складі окремого батальйону під керівництвом начальника

ЧПТУ полковника внутрішньої служби О.Е. Стояновича забезпечував

протипожежну безпеку Олімпійських селищ ХХІІ Олімпійських ігор [80, арк. 86].

За відмінну службу на олімпійських об’єктах були відзначені молодші

командири і курсанти В. Вахненко, Є. Єфименко, С. Ілляшенко, В. Лук’янов,

С. Тимощук, В. Стриха, Р. Преварський, В. Олейник, В. Харитонов та інші. За

зразкове виконання цього завдання училище було нагороджено Почесною Грамотою

Президії Верховної Ради СРСР та Почесною грамотою організаційного комітету

Олімпійських ігор у 1980 р. в м. Москві. Особовий склад училища удостоївся подяки

143

Міністра внутрішніх справ СРСР і Московської Ради народних депутатів.

Найкращих курсантів та офіцерів було відзначено урядовими нагородами,

почесними знаками і грамотами [82, арк. 266].

Відповідно до наказу начальника училища за № 125 о/с, у 1980 р. відбувся

випуск слухачів заочної форми навчання в кількості 49 осіб, які склали всі

передбачені планом державні іспити і виконали навчальний план [82, арк. 270].

У 1981 р. в навчальному закладі відбулися зміни в керівництві. Очільником

ЧПТУ став полковник внутрішньої служби Володимир Олексійович Лобода

(додаток Л).

В.О. Лобода – випускник Харківського пожежно-технічного училища МВС

СРСР (1954 р.). У 1960 р. він закінчив Вищу школу МВС СРСР. В.О. Лобода

працював інспектором Державного пожежного нагляду у Львівському гарнізоні,

викладачем і керівником пожежно-профілактичного циклу Львівського пожежно-

технічного училища, керівником відділів та Управлінь пожежної охорони в Івано-

Франківській, Чернігівській та Кримській областях. За плідну роботу був

нагороджений медалями і багатьма державними нагородами [356, С. 65].

Начальник училища В.О. Лобода вдосконалив навчально-виховний процес,

спланував стратегію і тактику розвитку навчального закладу, а також шляхи

професійного зростання курсантів. Під його керівництвом в училищі велику увагу

приділяли практичній діяльності з використанням технічних засобів навчання [83,

арк. 234]. Очільник ЧПТУ був висококласним керівником, готовим до безперервного

розвитку, мав здібності до взаємодії, мобільності й аналізу. Під керівництвом

В.О. Лободи змінився напрям підготовки пожежних техніків, а якість підготовки

кадрів значно підвищилася [95, С. 25].

Методи і форми керівництва В.О. Лободи відзначалися прогресивним

характером, різноманітністю, активним інтересом та уважним ставленням до

діяльності самостійно і творчо мислячих курсантів, стимулюванням та застосуванням

неординарних підходів та нестандартних рішень, використанням великого

потенціалу особистого прикладу [84, арк. 37].

144

Перебуваючи на посаді керівника училища, В.О. Лобода приділяв значну

увагу поліпшенню умов проживання і навчання курсантів.

Роботу колективу він спрямував на підвищення рівня практичних умінь і

навичок курсантів, зростання педагогічної майстерності викладачів. Поповнення

викладацького складу відбувалося за рахунок своїх випускників, які згодом

отримували освіту у Вищій інженерній пожежно-технічній школі МВС СРСР [85,

арк. 30–32].

Окреме місце керівник відводив спорту. На базі училища постійно проходили

змагання з різних видів спорту. Навчальний заклад виховав 16 майстрів спорту, 50

кандидатів у майстри спорту, 185 спортсменів 1-го розряду [86, арк. 241–242]. За

ініціативи очільника ЧПТУ щорічно проводилися змагання з пожежно-прикладного

спорту на честь Героя Радянського Союзу Івана Онопрієнка [87, арк. 9].

У 1983 р. ЧПТУ святкувало своє 10-річчя. Цього року навчальному закладу

було присвоєно ім’я М.С. Урицького [291].

1986 р. приніс училищу великі перспективи на майбутнє. У зв’язку з потребою

країни в спеціалістах пожежно-технічного профілю, що мають вищу освіту, було

розглянуте питання про можливість перетворення Черкаського пожежно-технічного

училища ім. М.С. Урицького на Черкаське вище інженерне пожежно-технічне

училище МВС СРСР ім. М.С. Урицького. Шанси в ЧПТУ були великими:

навчальний заклад мав стратегічне розташування в центрі Української РСР і

достатню матеріальну базу. Питання про перетворення училища на вищий

навчальний заклад для підготовки спеціалістів пожежної охорони було погоджено та

підтримано Управлінням пожежної охорони МВС Української РСР та Управлінням

внутрішніх справ Черкаського облвиконкому. На основі цього документа училище

забезпечувало б республіку 600 спеціалістами з вищою освітою на рік, але, на жаль,

трагедія, що сталася у квітні 1986 р., всі плани щодо перетворення ЧПТУ на вищий

навчальний заклад призупинила на багато років [174, С. 126–139].

Героїчним моментом в історії навчального закладу стали трагічні події 1986 р.,

коли атомна стихія вийшла з-під контролю і стався вибух на четвертому енергоблоці

145

Чорнобильської АЕС. Вибух реактора спричинив зараження радіоактивними

елементами величезної території України та країн близького зарубіжжя [127].

Страшні події квітня 1986 р. і сьогодні нагадують про себе. Завдяки

вогнеборцям, які першими кинулися на боротьбу з невидимою стихією, пожежу було

ліквідовано. 25 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС готувалися до зупинки

четвертого енергоблоку на планово-попереджувальний ремонт. Цим зупиненням

вирішили скористуватися, щоб провести випробування однієї із систем безпеки

експлуатації реактора РБМК-1000, але програма мала серйозні недоліки [179].

Через низку обставин о 1 год. 23 хв. 58 сек. 26 квітня розпочалася серія

вибухів, які призвели до руйнування реактора і будівлі 4-го енергоблоку та викиду

великої кількості радіоактивних речовин у навколишнє середовище. У результаті

склалася серйозна надзвичайна ситуація, яка вимагала термінових дій із ліквідації

наслідків аварії [96].

Тієї трагічної ночі 28 осіб двох пожежних караулів виконували свою

професійну роботу – гасили пожежу над реактором. Вирішальна роль належала

особовому складу чергових караулів ВПЧ-2 з охорони АЕС та СВПЧ-6 з охорони

Прип’яті, очолюваних Володимиром Правиком та Віктором Кібенком [400].

Першим прибув пожежний караул на чолі з лейтенантом В. Правиком [232,

С. 6]. За п’ять хвилин поруч із товаришами бився зі стихією караул під

командуванням лейтенанта В. Кібенка. За лічені хвилини вже керував та особисто

брав участь у гасінні пожежі начальник ВПЧ-2 з охорони ЧАЕС майор Леонід

Телятников. Кілька годин рятувальники боролися з полум’ям, не даючи йому

перекинутися на сусідні енергоблоки [232, С. 7].

Л. Телятников, В. Правик та В. Кібенок особистим прикладом і мужніми

діями надихали підлеглих на виконання бойових завдань, сміливо та рішуче вели

боротьбу з пожежею. Колективний подвиг здійснили 28 бійців-пожежників у першу

годину після аварії на Чорнобильській АЕС. Особливо відзначилися тоді майстер

спорту СРСР, старший сержант Василь Ігнатенко, кандидат у майстри спорту,

лейтенант внутрішньої служби Віктор Кібенок, першорозрядник, лейтенант

146

внутрішньої служби Володимир Правик, майор внутрішньої служби Леонід

Телятников і багато інших пожежників [232, С. 9].

Ціною свого життя герої відвели біду, врятували тисячі людських життів та

значні матеріальні цінності. Під час гасіння пожежі на Чорнобильській АЕС

лейтенанти отримали високу дозу опромінення. З підірваними здоров’ям вони були

доправлені на лікування до м. Москви. Там вони й померли 11 травня 1986 р. Вони

були поховані в м. Москві на Мітинському кладовищі. Указом Президії Верховної

Ради СРСР від 25 вересня 1986 р. за мужність, героїзм та самовіддані дії, проявлені

під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, лейтенантам внутрішньої служби

В.М. Кібенку і В.П. Правику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу

[369]. Крім того, вони були нагороджені орденом Леніна, медалями, навічно занесені

до списків воєнізованої пожежної частини УВС Київського облвиконкому. Ім’я

Героїв увічнено на мармуровій плиті меморіалу «Героям-Чорнобильцям», зведеного

у сквері на бульварі Верховної Ради столиці України – м. Києва. Згідно з Указом

Президента України від 26 квітня 1996 р. за № 298/96, їх було нагороджено

відзнаками Президента України – зірками «За мужність» (посмертно).

У Черкаському пожежно-технічному училищі на їхню честь побудували

меморіальна стелу «Героям-Чорнобиля», на якій у фресках панно зображено

чоловіка, що виносить із полум’я дівчинку. Після катастрофи на Чорнобильській

АЕС керівник ЧПТУ полковник внутрішньої служби В.А. Лобода зазначив, що

страшну аварію можна було подолати тільки стійкістю, мужністю і героїзмом.

Навчальний заклад підготував справжніх вогнеборців, які ні хвилини не вагались і

вступили в бій, борючись із наслідками катастрофи. Вони розуміли, як ризикують і

що ця боротьба остання в їхньому житті. Вони захищали своїх дітей, жінок, матерів

та близьких. Їхній подвиг – це відданість Батьківщині [1, С. 27].

Кожного року 26 квітня біля стели збирається громадськість міста, особовий

склад, курсанти, студенти і слухачі навчального закладу, покладають квіти. Щороку

до цієї фатальної дати на базі навчального закладу проводяться змагання з пожежно-

прикладного спорту пам’яті Героїв Чорнобиля лейтенантів Володимира Правика та

147

Віктора Кібенка. Ці змагання отримали статус міжнародних і проводяться на Кубок

України.

Варто зазначити, що 37 випускників ЧПТУ були першими, хто вступив у

боротьбу з катастрофою на Чорнобильській АЕС, а взагалі кількість відомих

випускників, які в різний час брали участь у ліквідації наслідків цієї страшної аварії,

сягає понад 340 осіб [95, С. 30].

До 20-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС керівництво та особовий склад

навчального закладу вирішили реконструювати й оновити стелу «Героям

Чорнобиля» і навічно занести всі імена тих людей, які брали участь у ліквідації цієї

аварії. Над створенням стели працював заслужений художник України Микола

Білик. Основним задумом її створення було художнє відтворення вибуху, який

закінчується пташиним крилом. Посередині зображені погруддя Героїв Радянського

Союзу В. Правика і В. Кібенка, а зверху встановлений великий дзвін. Стела

побудована на кошти пожертв випускників, ветеранів, співробітників, курсантів та

студентів навчального закладу. Подвиг пожежників навічно залишиться в пам’яті

працівників пожежної охорони як приклад самовідданого виконання свого обов’язку

перед Батьківщиною [173].

У 1987 р. у навчальній програмі сталися зміни, результатом яких було

впровадження «Комплексної програми перебудови системи підготовки та

підвищення рівня кадрів у МВС СРСР (1987–1990 рр.)». На основі цієї програми

відбулися зміни в усіх навчальних програмах і планах, було введено нові предмети та

визначено практичну спрямованість навчання, яке було розраховане на 2 роки і 10

місяців.

Окремою сторінкою в життя училища ввійшов 1989 р. Так, відповідно до

наказу Президії ВС СРСР від 23 листопада 1988 р. за № 9822-ХІ «Про невідкладні

заходи з наведення громадського порядку в Азербайджанській РСР і Вірменській

РСР», ЧПТУ було задіяне в забезпеченні громадського порядку в період етнічних

заворушень у м. Баку (Азербайджан) [370].

148

Входячи до складу структури МВС СССР, особовий склад Черкаського

пожежно-технічного училища не лише брав участь у профілактиці та гасінні пожеж,

а й був задіяний до охорони громадського порядку [91, арк. 172].

У період від грудня 1988 р. до червня 1989 р. для припинення конфлікту до

м. Баку були введені підрозділи зі складу офіцерів В.П. Дмитрюка, В.Г. Некори,

В.Б. Самчука і курсантів училища. Під час проходження служби миротворці

виконували завдання з охорони державних установ, військових комендатур,

територіальної оборони населених пунктів, осіб партійно-радянського і

господарського активу, а також брали участь у військових операціях, у вилученні

зброї, забезпеченні громадського порядку в населених пунктах. Більш ніж півроку

вони виконували миротворчу місію з охорони громадського порядку в Азербайджані

[91, арк. 173].

Таким чином, українські миротворці у складі 28 офіцерів та 200 курсантів

несли службу з охорони громадського порядку під час масових антигромадських

проявів на міжнаціональному підґрунті. Вони змушені були працювати у важких

умовах 45-градусної спеки, але завдання, поставлені керівництвом МВС, були

виконані [91, арк. 174].

За сумлінну службу з охорони громадського порядку в м. Баку МВС

Азербайджану нагородило 15 найкращих офіцерів та 27 курсантів батальйону

медалями, почесними знаками, грамотами [91, арк. 175–176].

У 1991 р., коли в Україні розпочався процес формування молодої самостійної

держави, нова економічна і соціальна політика торкнулася насамперед державних

служб. У зв’язку з інтенсивною воєнізацією пожежних частин у Черкаському

пожежно-технічному училищі значно збільшилося навантаження з підготовки

кваліфікованих кадрів для пожежної охорони. Постійно вдосконалювалися форми та

методи навчання, велася робота зі зміцнення навчально-матеріальної бази. Головною

метою вдосконалення навчального процесу, планів та програм стало підвищення

інтересу курсантів до обраної професії [175, С. 333]. Велике значення для вирішення

цих питань мало створення циклу практичного навчання в 1990 р. Тут була

149

сконцентрована практична підготовка фахівців пожежної охорони за всіма

напрямами [354, С. 252–256]. Це був перший цикл практичного навчання серед

споріднених навчальних закладів МВС Радянського Союзу [322, С. 358–364].

Керівник В.О. Лобода доклав багато зусиль для зміцнення і становлення навчального

закладу, розширення матеріально-технічної бази училища, створив належні умови

для навчання і практичної підготовки курсантів [92, арк. 51–52].

З 1991 р. Черкаське пожежно-технічне училище підпорядковане Міністерству

внутрішніх справ України [93, арк. 13].

Поворотним пунктом у житті училища, як і держави в цілому, став Акт

проголошення Незалежності України. Педагогічний колектив училища ініціював та

першим серед навчальних закладів МВС України в 1993 р. перейшов на викладання

всіх предметів українською мовою. Замість заідеологізованих навчальних дисциплін

було запроваджено поглиблене вивчення історії України.

У 1993 р. в училищі відбувся останній набір спеціалістів пожежної охорони з

Росії в кількості 53 особи, а загалом було зараховано на перший курс 203 курсанти

[137, С. 46]. Під керівництвом начальника училища В.О. Лободи навчальний заклад

розвивався та зміцнював свої позиції.

19 жовтня 1993 р. до ЧПТУ надійшло розпорядження МВС України про

створення зведеного батальйону для гасіння пожежі в Криму. У складі двох

батальйонів по 150 осіб кожний на чолі з офіцерами представники училища

терміново виїхали до м. Ялта. Батальйони сформували з курсантів другого і третього

курсів. Десять діб тривала боротьба з пожежею, під час якої більшість курсантів

проявили мужність та героїзм [1, С. 29]. Після ліквідації пожежі, за оцінкою

Ялтинського міськвиконкому, керівництва ГУ МВС АР Крим, особовий склад

училища з поставленим завданням упорався на «відмінно». Багато курсантів та

офіцерів за вмілі та чіткі дії з ліквідації пожежі були заохочені. Маючи добру

теоретичну підготовку, курсанти вміло її використовували на практиці [181, С. 64–

67].

150

У 1994 р. очільником Черкаського пожежно-технічного училища став

полковник внутрішньої служби Микола Григорович Шкарабура (додаток М). З його

приходом розпочався новий етап становлення і розвитку навчального закладу [95,

С. 36].

М.Г. Шкарабура – доктор філософії, кандидат технічних наук, доцент, генерал-

майор внутрішньої служби у відставці, заслужений працівник освіти України, автор

багатьох праць. Ще до приходу в училище М.Г. Шкарабура на своєму рахунку мав

п’ять авторських свідоцтв про створення оригінальних пожежних машин і наукове

дослідження в галузі розвитку імпульсної техніки. Він – автор понад п’ятдесяти

наукових праць і статей (із них 12 підручників та навчально-методичних посібників).

М.Г. Шкарабура двічі обіймав посаду керівника навчального закладу (від 28 грудня

1994 р. до 27 березня 2004 р. та від квітня 2005 р. до 14 березня 2007 р.).

Шкарабура М.Г. був відзначений державними нагородами і медалями, іншими

відомчими та громадськими нагородами [95, С. 37].

За період перебування на займаній посаді М.Г. Шкарабура зробив великий

внесок у вдосконалення матеріально-технічної бази навчального закладу: створення

найсучаснішої лабораторії гідравліки та спеціального водопостачання, комплексу для

підготовки газодимозахисників, сучасної електронної бібліотеки, побудова

спортивно-оздоровчого комплексу, який є гордістю навчального закладу і чудовою

базою для проведення всеукраїнських та міжнародних змагань із пожежно-

прикладного спорту в закритих приміщеннях та змагань різного рівня з інших видів

спорту. З приходом нового керівника різко змінилася й діяльність ЧПТУ.

Здібності організатора, працелюбство і досконале знання роботи підлеглих

служб та підрозділів М.Г. Шкарабура проявив під час створення навчально-

наукового комплексу з підготовки фахівців із вищою освітою для Державної

пожежної охорони України на базі Черкаського пожежно-технічного училища, його

ліцензування й акредитації, розширення та зміцнення навчально-матеріальної бази

[95, С. 35]. Під його керівництвом була сформована наукова школа з розроблення й

151

удосконалення пожежно-технічного озброєння та обладнання, зокрема зразків

протипожежної імпульсної техніки.

12 травня 1995 р. було видано спільний наказ Міністерства освіти України та

Міністерства внутрішніх справ України за № 130/285 «Про створення Міжвідомчого

навчально-наукового комплексу з підготовки спеціалістів для Державної пожежної

охорони МВС України у складі Черкаського інженерно-технологічного інституту

Міністерства освіти України та Черкаського пожежно-технічного училища МВС

України [314].

6 червня 1995 р. було затверджено положення про Міжвідомчий навчально-

науковий комплекс. Відповідно до цього документа, в училищі відбулися значні

зміни: було створено два факультети денної та заочної форми навчання, сім

навчальних циклів перетворено на кафедри. Крім того, з’явилися нові кафедри:

соціально-економічних дисциплін, фундаментальних та гуманітарних дисциплін.

Перші роки створення нових кафедр пройшли в напруженій та нелегкій роботі,

оскільки все розпочиналося з нуля, але завдяки плідній праці колективу закладу було

підготовлено навчально-методичний комплекс і потужну матеріальну базу,

переобладнано шість навчальних приміщень та відкрито нові навчальні класи.

У період переходу від училища до інституту одним з основних питань було

формування професорсько-викладацького складу. Підбір на посади здійснювався

шляхом залучення наукових працівників з інших вишів та виховання науковців на

базі свого навчального закладу [212]. Варто вказати, що останній напрям став для

керівництва головним.

29 жовтня 1996 р. в навчальному закладі був прийнятий новий статут [357,

С. 1–5], згідно з яким Черкаське пожежно-технічне училище стало вищим

навчальним закладом МВС України з підготовки фахівців для Державної пожежної

охорони [160].

Підготовка фахівців здійснювалася на трьох факультетах. Перший факультет

готував спеціалістів за спеціальністю «Пожежна безпека» з терміном навчання п’ять

років. Другий факультет здійснював підготовку кваліфікованих спеціалістів із

152

терміном навчання три роки на заочній формі навчання. Щороку відбувався набір

середнього і старшого начальницького складу органів внутрішніх військ, які мали

кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст». На третьому факультеті в м. Києві

здійснювалася перепідготовка осіб, які перебували на посадах середнього і старшого

начальницького складу, з терміном навчання 10 місяців [227].

У лютому 1997 р. сталася визначна подія в історії ЧПТУ. Після акредитації

навчального закладу і проходження ліцензування за ІІІ рівнем комісія звернулася з

пропозицією до Кабінету Міністрів України про надання Черкаському пожежно-

технічному училищу статусу «інститут» із відповідною зміною назви. Рішення

комісії підтримав голова Черкаської обласної адміністрації В.Г. Цибенко, який

надіслав листа до Прем’єр-міністра України з проханням про розгляд питання щодо

перейменування навчального закладу.

9 червня 1997 р. Кабінет Міністрів прийняв Постанову «Про створення

Черкаського інституту пожежної безпеки Міністерства внутрішніх справ на базі

Черкаського пожежно-технічного училища, що ліквідується, та присвоєння цьому

інституту імені Героїв Чорнобиля» за № 550, яка була оголошена наказом Міністра

внутрішніх справ України від 19 червня 1997 р. за № 390 [339].

Навчальний заклад отримав ліцензію Державної акредитаційної комісії

України про право надавати вищу освіту за спеціальністю № 7.092122 «Пожежна

безпека» з ліцензованим обсягом 300 осіб. У навчальному закладі сформувався

колектив висококваліфікованих спеціалістів, серед яких чимало викладачів мали

наукові ступені та вчені звання. На той час тут працювало 8 докторів наук та більш як

40 кандидатів наук.

Отже, визначено історичні умови створення відомчого навчального вишу в

м. Черкасах. Досліджено структуру, матеріально-технічну базу, навчально-

методичну та наукову діяльність пожежно-технічного навчального закладу.

Визначено умови реформування відомчої освіти в перші роки незалежності країни.

153

4.2. Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля

(1991–2013 рр.): шляхи вдосконалення відомчої освіти

Отримання статусу вищого навчального закладу для Черкаського інституту

пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля (далі – ЧІПБ) стало визначальною віхою в

історії його становлення та розвитку. Конкурентоспроможність кадрів пожежної

охорони вимагала впровадження нових методів управління навчальним закладом, які

б давали змогу здійснювати зміни й оновлення навчального процесу відповідно до

соціально-економічних і технологічних змін [399].

У роботах дослідників В. Доманського, О. Іваніва, Б. Касимова,

В. Пархоменка, С. Поповича, Г. Пономаренка, А. Томіленка [135, С. 14–15; 147; 153;

323, С. 123–125; 338; 336, С. 47–50; 365, С. 39–42] та інших, які зробили значний

внесок у вивчення різних аспектів діяльності у сфері пожежної безпеки, історія

виникнення і становлення ЧІПБ як відомчого навчального закладу залишається

малодослідженою, що зумовило актуальність обраного напряму наукового пошуку.

Підготовка фахівців пожежної охорони вимагала від керівника ЧІПБ імені

Героїв Чорнобиля постійних оновлень і розвитку. Колектив інституту ніколи не

зупинився на досягнутому. М.Г. Шкарабура як очільник ЧІПБ імені Героїв

Чорнобиля основну ставку робив на професорсько-викладацький склад. У підготовці

наукових кадрів навчальний заклад отримав допомогу від Черкаського інженерно-

технологічного інституту. Результати наукових досліджень професорсько-

викладацького складу інституту впроваджувалися в навчальний процес.

У червні було отримано свідоцтво про реєстрацію засобу масової інформації. З

1998 р. розпочалося видання вісника «Вогнеборець», який висвітлював життя

навчального закладу [95, С. 97]. Виховний процес ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля

тісно пов’язаний із навчанням. Крім того, тут створювалися гарні умови для

активного дозвілля, реалізації здібностей курсантів, студентів, співробітників та

членів їхніх сімей [345, c. 360–361]. Варто зазначити, що в навчальному закладі

накопичений великий досвід із проведення й організації заходів, святкування

154

державних свят, професійних та знаменних дат. Колектив художньої самодіяльності

ЧІПБ брав активну участь в урочистих заходах, організованих Черкаською обласною

державною адміністрацією, у регіональних і всеукраїнських фестивалях та конкурсах

[95, С. 103].

У 1997 р. було створено збірну команду КВК ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля

«Зворотна тяга». Зараз її очолює керівник та капітан команди, начальник відділу

культурно-масової роботи, підполковник служби цивільного захисту Олексій

Хандусь. Щороку склад команди поповнюється курсантами і студентами першого

курсу. Виступи команди «Зворотна тяга» постійно включалися до святкових програм

концертів, які організовувалися інститутом. У команди з’явилося багато

вболівальників не лише в м. Черкасах, а й по всій Україні. Команда КВК «Зворотна

тяга» неодноразово ставала переможцем та призером фестивалів команд КВК вищих

навчальних закладів пожежно-технічного профілю України, Всеукраїнських

фестивалів «Перлина у моря», що проводилися Асоціацією «КВК України» в

смт Затока Одеської області, Студентської ліги, турів розіграшу Чемпіонату і Кубку

України, Черкаської відкритої обласної ліги тощо [138, С. 1].

У 1997 р. за ініціативи керівництва ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля було прийнято

рішення оновити Музей історії інституту. Для постійного та перемінного складу вишу

цей музей є оберегом історичної спадщини навчального закладу [390]. На честь 25-

річчя ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля після кардинального оновлення був відкритий

музей у новому приміщенні. У його експозиціях відображена історія заснування і

становлення навчального закладу, його бойові та спортивні традиції. Певна річ, тут

розміщені експозиції, присвячені випускникам Черкаського пожежно-технічного

училища, Героям Радянського Союзу (посмертно), першим ліквідаторам аварії на

Чорнобильській АЕС В.П. Правику і В.М. Кібенку [95, С. 163].

У справу створення Музею історії інституту великий внесок зробили

проректор інституту по роботі з особовим складом полковник внутрішньої служби

О.В. Биченко і викладачі кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

на чолі з майором внутрішньої служби О.С. Алексєєвою. Вони провели велику

155

роботу зі збору і систематизації матеріалів з історії становлення та розвитку ЧІПБ

імені Героїв Чорнобиля, розроблення експозицій музею, підготовки історичного

нарису до 25-річчя навчального закладу. Професором кафедри гуманітарних та

соціально-економічних дисциплін І.Г. Дробінкою до цієї роботи були залучені

курсанти першого курсу, члени науково-історичного гуртка «Пошук». Згідно з

Постановою колегії управління культури Черкаської обласної державної

адміністрації від 11 листопада 1998 р. за № 11/2, Музею історії ЧІПБ імені Героїв

Чорнобиля було присвоєне почесне звання «народний музей».

Основною метою Музею історії інституту є проведення екскурсій,

переконання відвідувачів, що успіх боротьби з вогнем та іншими надзвичайними

ситуаціями багато в чому залежить від них самих, а також від правильності перших

дій та своєчасного повідомлення про те, що трапилося. Знайомлячись з експонатами,

відвідувачі бачать успіхи, яких досягли люди, чиє покликання завжди бути на

передовій у боротьбі з вогнем [137, c. 65].

Про те, що Музей історії інституту залишає яскраве враження, свідчать

численні записи в Книзі відгуків. В основному, відвідувачі висловлюють подяки

керівникам ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля за чудову роботу колективу, цікаві

експозиції тощо [95, С. 51].

У Книзі відгуків залишили свої записи почесні гості ЧІПБ імені Героїв

Чорнобиля – генерал внутрішньої служби В. Попков (19 червня 1998 р.), Герой

Радянського Союзу Л.П. Телятников (4 липня 1998 р.), старший офіцер управління

служби пожежної безпеки Міністерства оборони України підполковник О. Похода (18

червня 1999 р.), начальник навчального відділу Університету внутрішніх справ

полковник міліції А.Г. Зибров (30 червня 1999 р.), перший майстер спорту з ППС

училища В.Г. Остапчук (21 квітня 2000 р.), начальник відділу МВС України

В. Кульчицький (2 червня 2000 р.), льотчик-космонавт СРСР, двічі Герой Радянського

Союзу, Герой Афганістану В.А. Ляхов (25 грудня 2001 р.), генерал-майор внутрішньої

служби у відставці, колишній начальник ГУПО МВС України П.М. Десятников (14

квітня 2006 р.), заступник начальника пожежної охорони Орловської області Росії

156

полковник внутрішньої служби Л. Пуценко (26 липня 2000 р.), віце-президент

Асоціації міні-футболу України В.Л. Бройдо (8 листопада 2003 р.), начальник

Кокшетауського технічного інституту МНС Республіки Казахстан полковник служби

А.М. Султангалієв (13 березня 2012 р.).

Двері Музею відчинені не лише для курсантів та студентів, а й для почесних

гостей як з України, так і з-за кордону [137, С. 66].

Музей став осередком проведення просвітницької роботи для курсантів і

студентів та виховання в них патріотизму. Також тут проводиться робота з

професійного виховання курсантсько-студентської молоді: формується почуття

гордості за обрану професію, увічнюється пам’ять про вихованців навчального

закладу, які здійснили героїчні вчинки та нагороджені державними відзнаками [398,

С. 61–64].

У 1998 р. відбувся останній випуск фахівців пожежної охорони, яких готували

за трирічною програмою підготовки, в кількості 253 особи. Вони були направлені для

подальшого проходження служби до підрозділів пожежної охорони країни.

Згідно з наказом МВС України від 30 червня 1998 р. за № 478 «Про

вдосконалення структури Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля МВС України», розпочалася підготовка студентів на контрактній основі.

Уперше в історії навчального закладу на перший курс на контрактній основі було

зараховано 24 студенти, з яких 7 дівчат. Крім того, на перший курс вступили 195

курсантів (додаток Ц). Із кожним роком набір студентів збільшувався, а у 2002 р. був

створений факультет із підготовки фахівців на платних засадах. Підготовка кадрів для

пожежної охорони здійснювалася з освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст» та

«магістр» за спеціальністю «Пожежна безпека» терміном навчання п’ять років.

Щорічний набір становив 200 осіб [95, С. 87].

Очільник навчального закладу М.Г. Шкарабура вдосконалив матеріально-

технічну базу інституту, зумів повністю оновити навчальний процес відповідно до

вимог часу, а славні традиції, на яких зросло не одне покоління вогнеборців, тільки

примножував і бережливо вшановував. Значна увага приділялася науковій,

157

практичній та психологічній підготовці курсантів. На особливому рахунку в інституті

були спортсмени міжнародного рівня. У цей період з’явилися чемпіони

міжнародного класу з пожежно-прикладного спорту (В. Олексієнко, 1994 р.,

І. Дагіль, О. Буднік, 1998 р.), 89 майстрів спорту, 317 кандидатів у майстри спорту і

понад 3 тисячі спортсменів-розрядників [137, С. 63].

Уперше в історії навчального закладу, відповідно до Указу Президента України,

ректорові ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля М.Г. Шкарабурі було присвоєно звання

«генерал-майор внутрішньої служби».

За період існування навчального закладу з його стін вийшли 6 тис. молодих

спеціалістів пожежної охорони, які працюють не лише на теренах України, а й далеко

за її межами – у різних куточка Росії, Білорусі, Прибалтики, Середньої Азії. Понад 833

курсанти – відмінники навчання, з яких 51 курсант занесений на Дошку Пошани.

У 1998 р. навчальний заклад брав участь у Міжнародній спеціалізованій

виставці «Пожежна безпека-98», на якій була представлена продукція багатьох країн

світу. Інститут увійшов до міжнародного каталогу та був нагороджений дипломом

МВС і Головного управління державної пожежної охорони.

Для навчального закладу 2000 р. відзначився історичними і важливими подіями,

інститут мав значні досягнені в науковій роботі, навчально-виховному процесі та

спорті.

Розвиток ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля вимагав подальшого вдосконалення і

становлення кадрового потенціалу вищого навчального закладу. У вересні 2000 р.,

відповідно до Положення про підготовку науково-педагогічних кадрів та наукових

кадрів у вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах МВС України, на

підставі наказу МВС України «Про вдосконалення структури Черкаського інституту

пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МВС України» в інституті було відкрито

ад’юнктуру за спеціальністю 21.06.02 «Пожежна безпека» з денною і заочною

формою навчання [1, С. 133]. Після успішного захисту дисертацій її випускники

отримують науковий ступінь «кандидат технічних наук».

158

У ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля постійно вдосконалювалася підготовка фахівців

як для практичних підрозділів пожежної охорони України, так і для навчального

закладу [402].

Одним із найважливіших завдань, що стояло перед керівництвом і особовим

складом ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля у 2000 р., була атестація навчального закладу.

Відповідно до рішення Державної акредитаційної комісії України від 13 лютого

2001 р. (протокол № 31), ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля було акредитовано за ІІІ

рівнем за спеціальністю 7.092107 «Пожежна безпека».

У 2000 р. за результатами Рейтингу вищих навчальних закладів України

«Софія Київська» ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля увійшов до складу 10 найкращих

військових вищих навчальних закладів України, які готують фахівців для міністерств

оборони, внутрішніх справ та інших силових структур України, та був нагороджений

«Дипломом лауреата», а ректор М.Г. Шкарабура був нагороджений золотою

медаллю «За заслуги в освіті» [95, С. 170].

У червні 2001 р. відбувся випуск молодих інженерів пожежної охорони в

кількості 184 офіцери, а у вересні було зарахувано на перший курс 195 курсантів та

60 студентів.

У листопаді 2001 р. від імені Президента України заступник Державного

секретаря МВС України генерал-полковник міліції Микола Іванович Ануфрієв

вручив ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля Державний Прапор МВС України нового

зразка.

Крім того, у 2001 р. інституту було присвоєно найвищий – четвертий рівень

акредитації. Державна акредитаційна комісія України, яку очолював Міністр освіти і

науки України В.Г. Кремінь, надала право інституту готувати фахівців за

спеціальністю 8.092107 «Пожежна безпека» освітньо-кваліфікаційного рівня

«магістр» [1, С. 37].

З 2001 р., відповідно до наказу МОН України від 26 квітня 2002 р. за № 346, у

ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля діє ад’юнктура з денною та заочною формою навчання,

яка здійснює підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів за спеціальністю

159

21.06.02 «Пожежна безпека». Колективом вищого навчального закладу ведеться

винахідницька робота, результатами якої є понад п’ятнадцять заявок і патентів на

винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Винаходи мають прикладне значення

для забезпечення потреб практичних підрозділів МНС України [355, С. 242–246].

Результати наукових досліджень висвітлюються на міжнародних та всеукраїнських

форумах, конференціях і семінарах. Варто вказати, що колектив навчального закладу

бере постійну участь у різноманітних всеукраїнських та міжнародних науково-

практичних конференціях, симпозіумах, конкурсах і семінарах.

Зважаючи на потребу вищих навчальних закладів та наукових установ у

фахівцях вищої кваліфікації та необхідність підготовки кандидатів психологічних

наук, в ад’юнктурі відкрили нову спеціальність 19.00.09 – «Психологія діяльності в

особливих умовах» [1, С. 134].

За весь період існування ад’юнктури в навчальному закладі успішно закінчили

навчання понад 60 осіб, які працюють у підрозділах і органах цивільного захисту,

вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах ДСНС України.

З 2001 р. в ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля функціонує навчальний полігон з

пожежно-технічного розслідування пожеж, розташований на території навчального

пункту в мікрорайоні Дахнівка.

У 2002 р. Генеральною дирекцією Міжнародного академічного рейтингу

«Золота фортуна» за результатами громадського опитування та рекомендацією

Міністерства освіти і науки України інститут був нагороджений срібною медаллю

«День Незалежності України» в номінації «За вагомий внесок у справу підготовки

висококваліфікованих кадрів для пожежної охорони України». В інституті для

всебічного розвитку курсантів проходять постійні зустрічі з ветеранами пожежної

охорони, відомими діячами культури, науки, спорту.

За Указом Президента України «Про заходи щодо вдосконалення державного

управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і території від надзвичайних

ситуацій» та у зв’язку з реорганізацією структури Державної пожежної охорони в

лютому 2003 р. відбулися глобальні зміни і реформи в пожежній охороні [333,

160

С. 166–173]. Усі органи і підрозділи Державної пожежної охорони та відомчі

навчальні заклади були виведені зі складу Міністерства внутрішніх справ України і

передані Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи [371].

2003/04 навчальний рік розпочався в ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля за новими

програмами підготовки фахівців за спеціальністю «Пожежна безпека». Також

стартувала реалізація основних положень Болонського процесу. У 2003 р.

навчальному закладу було вручено новий прапор Міністерства України з питань

надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської

катастрофи.

У 2003 р. за результатами рейтингу вищих навчальних закладів України

«Софія Київська» інститут було визнано одним із найкращих вишів України і

нагороджено дипломом лауреата. 9 червня 2003 р. за високий професіоналізм,

вагомий особистий внесок у розвиток вищої освіти та підготовку

висококваліфікованих фахівців для пожежно-рятувальної служби України керівника

ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля Шкарабуру М.Г. було нагороджено орденом «За

розвиток науки і освіти» [1, С. 38].

26 січня 2004 р. за значні досягнення в розвитку вітчизняної системи вищої

освіти, високий рівень науково-педагогічної роботи, підготовку спеціалістів для

оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, а також плідне міжнародне

співробітництво ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля був нагороджений Міжнародною

кадровою академією «Орденом пошани».

У 2003 р. навчальний заклад святкував своє 30-річчя. Цього року стали

випускниками 266 курсантів, студентів та слухачів, із яких 94 працівники Державної

пожежної охорони, що успішно поєднали службу і навчання [214].

Указом Президента України від 4 лютого 2004 р. ректорові інституту генерал-

майору внутрішньої служби М.Г. Шкарабурі було присвоєно почесне звання

«Заслужений працівник освіти».

161

У 2004 р. наказом МНС України за № 159 керівником навчального закладу

був призначений генерал-майор служби цивільного захисту Володимир Степанович

Бабенко (додаток Н). Він очолював ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля з 2 квітня 2004 р.

до 11 квітня 2005 р.

Бабенко В.С. – кандидат технічних наук, доцент. Із 1976 р. перебував на

службі в пожежній охороні. Закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний

інститут у 1978 р., а в 1984 р. – Вищу інженерну пожежно-технічну школу

МВС СРСР. За багаторічну працю був нагороджений відзнакою Президента

України, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, медалями «За відвагу на пожежі», «За

бездоганну службу» І і ІІ ступенів, нагрудним знаком «За відзнаку в службі» І і ІІ

ступенів, «Кращому працівникові пожежної охорони», відзнаками МВС України

«Хрест слави» та МНС України «За відвагу в надзвичайній ситуації» ІІ ступеня й

іншими нагородами [95, С. 40]. Для відновлення і поширення культурних і

релігійних традицій та духовного виховання майбутніх фахівців МНС України, за

ініціативи керівника навчального закладу В.С. Бабенка у 2004 р. було закладено

перший камінь початку будівництва православної храм-каплиці ікони Божої Матері

«Неопалима Купина».

Кожен народ у своєму історичному розвитку створював свій головний капітал

– морально-духовні цінності як основу формування світогляду. Базис для розвитку

сучасної стабільності та високорозвиненого суспільства, що має формуватися на всіх

етапах виховання і навчання, становлять особистості з високим рівнем духовної

культури [278].

За рахунок побудови каплиці «Неопалима Купина» в навчальному закладі

формується релігійний світогляд майбутніх фахівців оперативно-рятувальної служби.

Черкаський храм на славу ікони Божої Матері «Неопалима Купина» був

відкритий 14 жовтня 2004 р. в ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля МНС України на свято

Покрови Пресвятої Богородиці. Новозбудований храм освятив архієпископ

Черкаський і Канівський Софроній. Особовий склад інституту та Черкаський

гарнізон пожежної безпеки були присутні на цьому історичному дійстві.

162

Це був перший храм в Україні, який побудували у відомчому навчальному

закладі. За заслуги перед українською православною церквою від імені

Блаженнійшого Володимира, митрополита Київського і всієї України, архієпископ

Черкаський і Канівський Софроній вручив ректорові інституту генерал-майору

служби цивільного захисту В.С. Бабенку та випускникові навчального закладу,

начальнику Головного Управління МНС у Черкаській області генерал-майору

служби цивільного захисту С.О. Бикову ордени Преподобного Іллі Муромця [95,

С. 186].

У березні 2005 р. була зареєстрована релігійна громада храму-каплиці

«Неопалима Купина» у складі Української Православної Церкви. Настоятелем у

храмі з 2006 р. був призначений священик Олександр Косенко. З цього часу почалася

активна взаємодія колективу навчального закладу з Черкаською єпархією УПЦ у

духовному вихованні курсантів та студентів навчального закладу. Життя релігійної

громади храму нерозривно пов’язане з життям колективу інституту, що проявляється

під час таких заходів, як випуск, Присяга, Великдень, ушанування пам’яті жертв

Голодомору, День Святого Миколая, Водохреще тощо.

У 2005 р. вперше 224 курсанти першого курсу приймали присягу працівника

служби цивільного захисту України [1, С. 39].

Однією з передумов входження навчального закладу до Європейської зони

вищої освіти стало впровадження ідеї Болонського процесу [182]. Це потребувало

структурної реформи національної системи вищої освіти, що була б спрямована на

забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців із

вищою освітою [334, С. 103–105]. З початком 2005/06 навчального року було

впроваджено кредитно-трансферну систему оцінювання знань курсантів та студентів

[407].

Цього року відбувся п’ятий випуск магістрів, спеціалістів і бакалаврів, які

поповнили органи та підрозділи МНС України. Випускниками стали 419

лейтенантів, із яких 42 магістри, 138 спеціалістів та 188 бакалаврів, 54 студенти і 106

слухачів факультету заочного навчання [1, С. 41].

163

Від квітня 2005 р. і до 14 березня 2007 р. ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля

очолював генерал-майор служби цивільного захисту М.Г. Шкарабура.

У 2005 р. на перший курс було зараховано 210 курсантів та 200 студентів, із

яких 91 дівчина. Уперше курсанти першого курсу були приведені до Присяги на

Чернечій горі в м. Канів Черкаської області, на могилі Тараса Шевченка [154, С. 127–

131]. Основним завданням керівництва навчального закладу було забезпечення

практичної спрямованості: більшість занять проходили на полігонах для кращого

набуття навичок в екстремальних ситуаціях. Протягом навчання курсанти, студенти і

слухачі проходили стажування на різних посадах у підрозділах МНС України.

17 лютого 2006 р. вперше найкращих студенток навчального закладу було

переведено на навчання в статусі курсанток та приведено до Присяги [316].

У 2007 р. інститут підтвердив свій високий статус вищого навчального закладу

ІV рівня акредитації (згідно з рішенням ДАК від 26 червня 2007 р., протокол № 67,

наказом МОН України від 9 липня 2007 р. за № 1843-л). ЧІПБ імені Героїв

Чорнобиля МНС України був акредитований за напрямом підготовки 6.170203

«Пожежна безпека» за спеціальностями 7.092801, 8.092801 «Пожежна безпека» за ІІ,

ІІІ та ІV рівнем [288].

Головний акцент керівника ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля було зроблено на

якості освіти: педагогічній майстерності викладачів, комфорті в навчанні та побуті

курсантів, поєднанні освіти, науки і практики як запоруки конкурентоспроможності

на ринку праці та фізичній підготовці вогнеборців [105].

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р.

за № 681-р, ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля було реорганізовано в Академію пожежної

безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України (далі – АПБ імені Героїв Чорнобиля).

На цю подію чекали давно, адже інститут був акредитований за найвищим – ІV

рівнем акредитації ще в липні 2002 р. [139, С. 4].

Протягом двох років, із 2008 р. до 2010 р., навчальний заклад очолював

генерал-лейтенант служби цивільного захисту Віталій Петрович Бут (додаток П),

відповідно до наказу МНС України від 26 червня 2008 р. за № 340.

164

Бут В.П. – випускник ЧПТУ, кандидат психологічних наук, доцент, член-

кореспондент Інженерної академії України, академік Академії будівництва України.

Науковий потенціал навчального закладу з роками тільки зростав: із 2008 р.

тут працювали 10 докторів та 67 кандидатів наук [1, С. 42].

Значна увага керівництва приділялася спорту. За підсумками 2008 р. серед 35

найкращих спортсменів системи МНС – 13 представників Академії пожежної

безпеки імені Героїв Чорнобиля.

Відповідно до наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та

у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 30

листопада 2006 р. за № 761 «Про заходи щодо організації діяльності Кінологічної

служби МНС України», на базі академії було створено кінологічну службу, яка

входила до складу територіальних підрозділів МНС [228]. У 2008 р. кінологічні

розрахунки академії були зафіксовані в Європейському реєстрі міжнародних місій із

пошуково-рятувальних робіт.

Чільне місце в навчальному закладі належить науковій діяльності курсантів,

студентів та слухачів, які кожного року беруть участь у Міжнародних навчаннях

«European Rescue Workshop Fenix» поряд із делегаціями профільних навчальних

закладів Естонії, Литви, Німеччини, Польщі та Румунії [362].

Професорсько-викладацький склад АПБ імені Героїв Чорнобиля спрямовував

свої зусилля на налагодження зв’язків із зарубіжними спорідненими навчальними

закладами. Так, наприклад, було укладено двосторонні угоди про співробітництво в

галузі вдосконалення підготовки фахівців для оперативно-рятувальної служби та

науково-дослідну співпрацю з Республікою Білорусь, Республікою Польща,

Республікою Болгарія, Росією, Республікою Казахстан [1, С. 132]. Щорічно,

починаючи з 2005 р., професорсько-викладацький склад і курсанти долучаються до

Міжнародних практичних навчань «FENIX», які проводяться на базі Головної школи

пожежної служби (м. Варшава).

У квітні 2010 р. очільником навчального закладу став кандидат психологічних

наук, доцент, полковник служби цивільного захисту Микола Андрійович Кришталь

165

(додаток Р). Ректор віддав навчальному закладу майже все своє професійне життя з

1978 р. [1, С. 44].

У вересні 2010 р. оргкомітет Всеукраїнської програми «Золоті руки країни» за

вагомі трудові здобутки в справі підготовки фахівців для органів та підрозділів

цивільного захисту України та з нагоди Дня рятувальника нагородив АПБ імені

Героїв Чорнобиля дипломом лауреата, а її керівника полковника служби цивільного

захисту Кришталя М.А. – «Срібним дипломом» і орденом «Взірець

професіоналізму».

У 2010 р. викладач кафедри фізичної підготовки, майстер спорту України

міжнародного класу з кікбоксингу, чемпіон Європи і Кубку світу з кікбоксингу та

Всесвітніх ігор із бойових мистецтв, майор служби цивільного захисту Ігор

Приходько став лауреатом Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення

молоді в розбудові України [95, С. 120].

У 2012 р. АПБ імені Героїв Чорнобиля, відповідно до рішення Державної

акредитаційної комісії України, успішно пройшла акредитування за ІІ, ІІІ та ІV

рівнем у галузі знань 6.030102 «Психологія», 1702 «Цивільна безпека» та отримала

ліцензію на надання освітніх послуг у галузях знань 0301 «Соціально-політичні

науки» (напрям підготовки 6.050201 «Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані

технології» і 6.050202 «Системна інженерія»), 1702 «Цивільна безпека» (напрям

підготовки 6.170201 «Цивільний захист») [1, С. 128].

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від

26 жовтня 2012 р. за № 1204 «Про затвердження рішень атестаційної колегії

Міністерства», було розширено перелік наукових спеціальностей в ад’юнктурі АПБ

імені Героїв Чорнобиля – отримано дозвіл на підготовку ад’юнктів за спеціальністю

19.00.09 «Психологія діяльності в особливих умовах».

У 2012 р. за рейтингом найкращих ВНЗ України, складеним Інститутом

інноваційних технологій та змісту освіти МОН України, АПБ імені Героїв

Чорнобиля посіла четверте місце серед навчальних закладів із права, правоохоронної

діяльності, цивільного захисту, безпеки життєдіяльності [1, С. 49].

166

У 2013 р. АПБ імені Героїв Чорнобиля отримала право здійснювати

підготовку іноземних громадян за акредитованими спеціальностями.

Однією з найважливіших подій в АПБ імені Героїв Чорнобиля стало відкриття

на базі навчального закладу спеціалізованої вченої ради для підготовки науково-

педагогічних кадрів із правом прийняття до розгляду та проведення захисту

дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю

21.06.02 «Пожежна безпека».

Відповідно до наказу ДСНС України від 27 червня 2013 р. за № 402,

ректором навчального закладу став колишній випускник ЧПТУ, кандидат

історичних наук, доцент, старший науковий співробітник, заслужений

працівник цивільного захисту України, академік Академії будівництва,

генерал-майор служби цивільного захисту Василь Миколайович Андрієнко.

Згідно з Указом Президента України, Андрієнко В.М. нагороджений

медаллю «За бездоганну службу» ІІІ ступеня, відомчими медалями і

заохочувальними відзнаками МВС та МНС України [372].

Колектив навчального закладу пройшов нелегкий шлях становлення від

училища до академії та має високі досягнення: професорсько-викладацький

склад навчального закладу підготував і захистив у різних спеціалізованих

учених радах близько 80 кандидатських і 5 докторських дисертацій, майже 60

осіб отримали вчені звання доцентів та старших наукових співробітників, а 5

осіб отримали вчене звання професора, одержано понад 40 винаходів,

захищених авторськими свідоцтвами і патентами.

Сьогодні випускниками навчального закладу є 25 генералів, які

пишаються тим, що отримали тут свою першу освіту. Справжньою його

гордістю є Герої Радянського Союзу – лейтенанти внутрішньої служби

В.П. Правик і В.М. Кібенок.

Навчальний заклад пишається випускниками, які мають звання

генерала.

167

Бут Віталій Петрович – генерал-лейтенант служби цивільного захисту,

випускник Черкаського пожежно-технічного училища МВС СРСР (1986 р.)

[263].

Працював на посадах заступника Міністра з питань надзвичайних

ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської

катастрофи, заступника міністра будівництва, архітектури та житлово-

комунального господарства України, ректора Академії пожежної безпеки

імені Героїв Чорнобиля, першого заступника міністра з надзвичайних

ситуацій України. В.П. Бут – учасник ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській АЕС [1, С. 63].

Бут В.П. – кандидат психологічних наук, доцент, член-кореспондент

Інженерної академії України. Він має більш ніж 45 наукових публікацій,

кілька навчальних посібників та підручників, три з яких отримали гриф МОН

України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, відомчими

медалями і заохочувальними відзнаками МВС та МНС України.

Андрієнко Василь Миколайович – генерал майор служби цивільного

захисту (2010 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища МВС

СРСР (1981 р.). Працював на посадах заступника директора і директора

Департаменту ресурсного забезпечення та резервів МНС України,

начальника Державного департаменту пожежної безпеки – головного

Державного інспектора України з пожежного нагляду МНС України,

виконувача обов’язків начальника Інституту державного управління у сфері

цивільного захисту, ректора АПБ імені Героїв Чорнобиля (з 2013 р.).

В.М. Андрієнко – кандидат історичних наук, доцент, старший науковий

співробітник, дійсний член Академії будівництва України. Має понад 40

наукових публікацій та навчально-методичних видань, серед яких

монографія і три навчальні посібники з грифом МОН України [1, С. 64].

Антонюк Леонід Олександрович – генерал-майор служби цивільного

захисту (2004 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища

168

МВС СРСР (1979 р.). Тривалий час працював на посадах заступника

начальника та начальника УДПО УМВС України в Житомирській області,

начальника Головного управління МНС України в Житомирській області.

Атонюк Л.О. – учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Нагороджений орденами «Знак Пошани» і «За заслуги» III ступеня, іншими

відомчими медалями і заохочувальними відзнаками МВС та МНС України.

Биков Сергій Олександрович – генерал-майор служби цивільного

захисту (2004 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища

МВС СРСР (1978 р.). Тривалий час працював на посадах заступника

начальника та начальника УДПО УМВС України в Черкаській області,

начальника Головного управління МНС України в Черкаській області.

С.О. Биков – кандидат технічних наук, доцент. Має близько 40 наукових

публікацій та декілька навчальних посібників. Нагороджений медаллю «За

працю і звитягу», відомчими медалями і заохочувальними відзнаками МВС

та МНС України.

Босак Віктор Васильович – генерал-майор служби цивільного захисту

(2008 р.), випускник Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля (2006 р.). Тривалий час працював на посадах начальника служби

пожежної безпеки МВС України, начальника Головного управління МНС

України в м. Києві, очолював Інститут державного управління у сфері

цивільного захисту. В.В. Босак – учасник бойових дій. Нагороджений

відомчими медалями і заохочувальними відзнаками МВС та МНС України

[291].

Вовк Михайло Іванович – генерал-майор служби цивільного захисту

(2009 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища МВС СРСР

(1985 р.). Тривалий час працював на посадах заступника начальника

Головного управління МНС України в Автономній Республіці Крим,

начальника Головного управління МНС України в Полтавській та Одеській

областях. М.І. Вовк – академік Міжнародної академії наук екології, безпеки

169

людини та природи. Нагороджений орденом Данила Галицького, відомчими

медалями і заохочувальними відзнаками МВС та МНС України [287].

Гасек Ігор Віталійович – генерал-майор служби цивільного захисту

(2012 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища МВС СРСР

(1984 р.). Обіймав посади директора Департаменту ресурсного забезпечення

та резервів МНС України, першого заступника начальника Державної

інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки МНС України,

заступника Голови Державної інспекції техногенної безпеки України.

Нагороджений медаллю «За врятоване життя», відомчими медалями і

заохочувальними відзнаками МВС та МНС України [286].

Гвоздь Віктор Михайлович – генерал-майор служби цивільного захисту

(2006 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища МВС СРСР

(1979 р.). За 20 років пройшов шлях від викладача до проректора Черкаського

інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. Очолював Головні

управління МНС України в Київській області, у м. Києві та в Черкаській

області. З лютого 2013 р. працює на посаді начальника управління ДСНС

України в Черкаській області. В.М. Гвоздь – кандидат технічних наук,

доцент. Має близько 50 наукових публікацій та декілька навчальних

посібників. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, відомчими

медалями і заохочувальними відзнаками МВС та МНС України [284].

Грушовінчук Володимир Васильович – генерал-майор служби

цивільного захисту (2008 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного

училища МВС СРСР (1982 р.). Тривалий час працював на посадах заступника

начальника УДПО ГУМВС України в Київській області, начальника УДПО

УМВС України у Волинській області, начальника Головного управління

МНС України у Волинській області. З лютого 2013 р. очолює управління

ДСНС України у Волинській області. Нагороджений медаллю «За бездоганну

службу» ІІІ ступеня, відомчими медалями і заохочувальними відзнаками

МВС та МНС України [280].

170

Гундар Ігор Іванович – генерал-майор служби цивільного захисту

(2012 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища МВС СРСР

(1985 р.). Тривалий час працював на посадах заступника та першого

заступника начальника Головного управління МНС України в Луганській

області, начальника Головного територіального управління МНС України в

Луганській області. Нагороджений відомчими медалями і заохочувальними

відзнаками МВС та МНС України [282].

Джунь Віктор Іванович – генерал-майор служби цивільного захисту

(2010 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища МВС СРСР

(1982 р.). Працював на посадах першого заступника начальника Головного

управління МНС України в Житомирській області, начальника Головного

управління МНС України в Чернігівській області. Нагороджений відомчими

медалями і заохочувальними відзнаками МВС та МНС України [285].

Євтушенко Віктор Миколайович – генерал-майор Федеральної служби

безпеки Російської Федерації, випускник Черкаського пожежно-технічного

училища МВС СРСР (1981 р.).

Ільченко Микола Володимирович – генерал-майор служби цивільного

захисту (2010 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища

МВС СРСР (1985 р.). Тривалий час працював на посадах першого заступника

начальника та начальника Головного управління МНС України в Донецькій

області. З лютого 2013 р. очолює Головне управління ДСНС України в

Донецькій області [1, С. 69]. Нагороджений орденами Данила Галицького,

«За мужність» ІІІ ступеня, відомчими медалями і заохочувальними

відзнаками МВС та МНС України.

Косар Анатолій Михайлович – генерал-майор служби цивільного

захисту (2003 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища

МВС СРСР (1977 р.). Тривалий час працював на посаді начальника

Головного управління МНС України в м. Києві, очолював Управління

екологічної політики та техногенної безпеки Секретаріату Кабінету Міністрів

171

України. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

А.М. Косар – кандидат технічних наук. Нагороджений орденом «За

мужність» ІІІ ступеня, відомчими медалями і заохочувальними відзнаками

МВС та МНС України [261].

Кропивницький Віталій Станіславович – генерал-майор служби

цивільного захисту (2013 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного

училища МВС СРСР (1984 р.). Тривалий час працював на посадах заступника

начальника Головного управління МНС України в Київській області,

першого заступника начальника Головного управління МНС України в

м. Києві, начальника Територіального управління МНС України в

Херсонській області. Із квітня 2013 р. очолює Український науково-

дослідний інститут цивільного захисту. Майстер спорту СРСР із пожежно-

прикладного спорту. Учасник бойових дій. Учасник ліквідації наслідків

аварії на Чорнобильській АЕС. Нагороджений відомчими медалями і

заохочувальними відзнаками МВС та МНС України [279].

Лепський Олексій Миколайович – генерал-майор служби цивільного

захисту (2010 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища

МВС СРСР (1981 р.). Тривалий час працював на посадах першого заступника

начальника та начальника Головного управління МНС України в Запорізькій

області. З лютого 2013 р. очолює Головне управління ДСНС України в

Запорізькій області. Нагороджений відомчими медалями і заохочувальними

відзнаками МВС та МНС України [281].

Мазілін Олександр Миколайович – генерал-майор служби цивільного

захисту (2008 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища

МВС СРСР (1988 р.). Тривалий час працював на посадах заступника

начальника та начальника Головного управління МНС України в АР Крим,

начальника Головного управління МНС України в Київській області. З

лютого 2013 р. очолює управління ДСНС України в Херсонській області.

172

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відомчими медалями і

заохочувальними відзнаками МВС та МНС України [283].

Манільчук Анатолій Володимирович – генерал-майор служби

цивільного захисту (2008 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного

училища МВС СРСР (1983 р.). Понад 15 років очолював загін воєнізованої

пожежної охорони Хмельницької АЕС, тривалий час працював на посадах

заступника, першого заступника та начальника Головного управління МНС

України в Хмельницькій області. Нагороджений відомчими медалями і

заохочувальними відзнаками МВС та МНС України [262].

Пікуль Олександр Васильович – генерал-майор служби цивільного

захисту (2010 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища

МВС СРСР (1985 р.). Тривалий час очолював Головне управління МНС

України в Херсонській області. Зараз продовжує службу на посаді

заступника начальника управління ДСНС України в Хмельницькій області.

Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Нагороджений

відомчими медалями і заохочувальними відзнаками МВС та МНС України

[277].

Стоєцький Василь Федорович – генерал-майор служби цивільного

захисту (2008 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища

МВС СРСР (1977 р.). Тривалий час працював на посадах начальника

Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки МНС

України, заступника директора Департаменту управління рятувальними

силами і директора Департаменту цивільного захисту МНС України. З

лютого 2013 р. очолює Департамент організації заходів цивільного захисту

апарату ДСНС України. Учасник ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській АЕС. Нагороджений відомчими медалями і

заохочувальними відзнаками МВС та МНС України [293].

Шахов Сергій Миколайович – генерал-майор служби цивільного

захисту (2012 р.), випускник Черкаського пожежно-технічного училища

173

МВС СРСР (1977 р.). Тривалий час працював на посадах заступника

управління пожежної безпеки ГУ МВС України в Автономній Республіці

Крим, першого заступника начальника і начальника Головного управління

МНС України. Із квітня 2013 р. очолює Головне управління ДСНС України в

Автономній Республіці Крим. Нагороджений відомчими медалями і

заохочувальними відзнаками МВС та МНС України [1, С. 73].

Отже, основна діяльність очільників та професорсько-викладацького

складу була спрямована на розвиток і виведення вузу на новий, більш

якісніший рівень підготовки фахівців пожежної справи. Очевидним є факт,

що традиції пожежної охорони навчального закладу сприяли вихованню і

формуванню висококваліфікованого вогнеборця.

4.3. Реформування відомчої освіти ДСНС України шляхом

реорганізації Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля

Починаючи із сімдесятих років минулого століття за свою сорокарічну

історію відомчий навчальний заклад підготував понад тридцять тисяч молодших

спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та магістрів високого класу, які нині працюють

як в Україні, так і за її межами. Серед випускників навчального закладу є Герої

Радянського Союзу, Герої Чорнобиля – лейтенанти внутрішньої служби Віктор

Кібенок і Володимир Правик, на їхню честь свого часу був названий Черкаський

інститут пожежної безпеки. Серед випускників відомчого навчального закладу

багато генералів, що свідчить про високоякісну підготовку кадрів для пожежної

охорони [1, С. 53]. На сьогоднішній день у Черкаському інституті пожежної

безпеки імені Героїв Чорнобиля працюють 14 професорів та докторів наук, 101

кандидат наук, які виховують близько двох тисяч майбутніх фахівців для Державної

служби України з надзвичайних ситуацій.

Із 2013 р. в житті вищого навчального закладу АПБ імені Героїв Чорнобиля

відбулися значні зміни – він припинив своє існування як академія і як інститут

174

увійшов до складу Національного університету цивільного захисту України

(м. Харків), відповідно до рішення Кабінету Міністрів України від 13 листопада

2013 р. за № 896-р [342].

Кінець січня 2014 р. для навчального закладу став шокуючим. Згідно з

наказом очільника ДСНС України С. Бочковського, відомчий навчальний заклад до

1 січня 2016 р. повинен був припинити свою діяльність, а курсантів потрібно було

доправити на навчання до м. Харкова, відповідно до проекту Концептуальних засад

реформування системи освіти ДСНС України [308].

Авторитет вищого навчального закладу є високим серед населення як

Черкаської області, так і України загалом. Вогнеборці, які виходять зі стін

навчального закладу, готові щомиті вступити у двобій із надзвичайною ситуацією

різного характеру, аби врятувати, допомогти і запобігти будь-якому лихові [155].

Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля має гарну

матеріально-технічну базу, добре оснащені навчальні аудиторії для практичної

підготовки курсантів та студентів. Педагогічний колектив інституту навчає

професійно боротися із вогнем, здійснювати рятувальні роботи, ризикувати

власним життям у різних надзвичайних ситуаціях природного і техногенного

характеру. За рахунок навчальної пожежної частини, яка перебуває в бойовому

розрахунку м. Черкас, курсанти й особовий склад частини виїздять на всі пожежі та

аварії з підрозділами ДСНС України.

Наявність відомчого навчального закладу пожежно-технічного спрямування

є однією з основних складових розвитку м. Черкас. Важливо те, що Черкаський

інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля має одне з найкращих,

порівняно з іншими двома відомчими навчальними закладами країни,

розташування – в центрі України. Саме цей навчальний заклад має досить потужну

матеріально-технічну базу для підготовки висококваліфікованих кадрів аварійно-

рятувального підрозділу.

175

Керівництво навчального закладу, громада області та її очільники, курсанти і

студенти закладу зі свідомої громадської позиції почали відстоювати свій

навчальний заклад і не замовчували питання про закриття вишу.

Трудовий колектив звернувся з офіційним листом до Голови Черкаської

облради В. Коваленко з проханням про допомогу [320]. Керівник Черкаської ОДА

Ю. Ткаченко і Голова Черкаської облради В. Коваленко направили листа Голові

Комітету Верховної ради України з питань екологічної політики,

природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи,

тодішньому народному депутатові М.В. Томенку, звернувшись до нього з

проханням про допомогу. Після відвідування навчального закладу, ознайомившись

із матеріально-технічною базою інституту і поспілкувавшись із представниками

професорсько-викладацького складу, М.В. Томенко висловив свою думку про те,

що процес оптимізації системи освіти та науки ДСНС України стосовно ЧІПБ імені

Героїв Чорнобиля був помилковим. Більше того, Черкаський інститут пожежної

безпеки імені Героїв Чорнобиля є важливим навчальним закладом у патріотичному

і спортивному вихованні молоді [309].

Своєю чергою, тодішній депутат М.В. Томенко звернувся до Прем’єр-

міністра та Голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій із

проханням переглянути і проаналізувати доцільність за теперішніх умов ліквідації

Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. На його думку,

необхідно створити міжвідомчу комісію щодо оптимізації системи освіти та науки

ДСНС, до складу якої залучити представників Міносвіти, МВС, ДСНС, Комітету з

питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків

Чорнобильської катастрофи, профспілки і за їхніми висновками вирішувати такі

важливі питання, як про доцільність закриття вишу. Вступати на навчання до

навчального закладу щороку приїздять сотні майбутніх вогнеборців, і саме з-поміж

його випускників сьогодні – патріоти на передовій АТО. Крім того, випускники

цього навчального закладу не раз підтверджували та продовжують підтверджувати

свій професійний досвід, працюючи в усіх регіонах України. Ліквідація

176

навчального закладу суперечила розпорядженню КМУ від 22 жовтня 2014 р. за

№ 1118-р щодо питання реформування органів внутрішніх справ України в частині

впровадження сучасної європейської моделі освіти, ступеневої підготовки

працівників органів внутрішніх справ та спеціалістів у сфері цивільного захисту й

оптимізації мережі навчальних закладів МВС та ДСНС з дотриманням принципу їх

регіонального і пропорційного розміщення [343]. Процес оптимізації відомчого

навчального закладу здійснювався без погодження з Черкаською

облдержадміністрацією й обласною радою та без інформування керівництва і понад

двотисячного особового колективу інституту. Черкаський інститут пожежної

безпеки імені Героїв Чорнобиля є конкурентоспроможним вищим навчальним

закладом, і питання оптимізації освіти і науки ДСНС України повинне

вирішуватися на державному рівні із залученням МВС та МОН України [310].

За рахунок зусиль трудового колективу, професорсько-викладацького складу,

громадськості та завдяки підтримці Голови Черкаської обласної адміністрації,

керівника міста, Миколи Томенка вдалося відстояти один із найкращих вищих

навчальних закладів України, в якому навчаються справжні вогнеборці [313].

Сьогодні очільником навчального закладу є Тищенко Олександр

Михайлович. Під чітким керівництвом начальника і команди однодумців з

урахуванням вимог сучасних освітніх тенденцій запроваджуються нові методи і

технології викладання, здійснюється залучення досвіду споріднених навчальних

закладів Європи і ближнього зарубіжжя, реалізовуються спільні наукові й освітні

проекти та відстоюються позиції щодо повернення статусу академії.

Отже, сьогодні в основі діяльності вищого навчального закладу системи

ДСНС України лежить спрямування на вдосконалення навчально-виховного

процесу, виховання кваліфікованих кадрів нової формації, що є носіями глибоких

фахових знань та широкого світогляду. Досліджено роль співпраці колективу вишу

з пожежно-рятувальними службами і навчальними закладами зарубіжжя. Показано

обмін науково-освітніми технологіями зі спорідненими навчальними закладами.

177

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі розвитку суспільства виникла об’єктивна

необхідність перегляду значної кількості існуючих до останнього часу уявлень

про завдання, форми і методи як національної освіти загалом, так і відомчої

системи підготовки працівників Державної служби України з надзвичайних

ситуацій зокрема. З метою побудови незалежної, демократичної, суверенної та

правової держави Україна потребує здійснення критичного аналізу досягнень і

прорахунків освітянської системи в минулому задля врахування цього досвіду

при подальшому формуванні національної системи освіти. Відомча система

освіти посідає одне з провідних місць у вітчизняному освітянському просторі,

від її діяльності багато в чому залежить успіх розбудови освіти країни. Відомча

освіта є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального,

економічного розвитку суспільства і держави. Її основною метою є всебічний

розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її

талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних

якостей, формування особистості, здатної до свідомого суспільного вибору, на

цій основі збагачення інтелектуального, творчого, культурного потенціалу

народу, підвищення освітнього рівня, забезпечення країни кваліфікованими

фахівцями.

Вищим навчальним закладам системи ДСНС України належить особливе

місце в системі освіти України. Вони є акумулятором інтелектуального

багатства суспільства і рушієм соціально-економічного прогресу.

Аналіз історіографії та джерельної бази дисертаційної роботи дав

підставу стверджувати, що науковий пошук історії створення вищих

навчальних закладів ДСНС України не проводився. Авторкою було визначено,

що наукові роботи з досліджуваної тематики вивчені фрагментарно, що

спонукало до створення комплексного дослідження за обраною темою.

178

Особливо цінними для дисертації виявилися архівні документи з вищих

навчальних закладів ДСНС України, які здійснюють підготовку фахівців для

пожежної охорони. За рахунок залученої джерельної бази вдалося відтворити

історію створення вишів. Для досягнення поставленої мети вельми

інформативними були наукові джерела, присвячені ювілейним випускам

спеціалістів, які почали з’являтися наприкінці ХХ ст. у відомчих навчальних

закладах. Системний аналіз хронологічних рамок дослідження зумовив потребу

опрацювання матеріалів періодичних видань для виділення окремих подій у

розвитку відомчих навчальних закладів.

У результаті наукового пошуку для визначення дослідницьких завдань і

досягнення поставленої мети було використано різні за походженням та

інформативністю джерела. Аналіз джерельної бази дає підстави стверджувати,

що опрацьований матеріал є різноплановим.

За рахунок загальновідомих методів та принципів історичного

дослідження вдалося визначити об’єкт дослідження, здійснивши науковий

аналіз та узагальнення щодо історії створення вищих навчальних закладів

ДСНС України. Виконання поставлених завдань здійснювалося на основі

застосування принципів історизму, об’єктивності, системності, що дало змогу

побачити історичні умови виникнення відомчих вишів та шляхи подальшого

розвитку і становлення.

Визначено історичні умови створення в 1928 р. першого відомчого

навчального закладу Української РСР у м. Харкові. У результаті дослідження

встановлено, що з розвитком промисловості у великих містах країни постала

потреба створення навчальних закладів із підготовки пожежних кадрів.

З’ясовано основні етапи розвитку, вдосконалення і становлення вишу.

Охарактеризовано роль керівників, випускників, професорсько-викладацького

складу та їхній внесок у вдосконалення підготовки пожежних кадрів і аварійно-

рятувальних служб країни. З’ясовано зміни, які відбулися в навчальному

процесі після здобуття Україною незалежності. Розкрито нелегкий шлях

179

розвитку від всеукраїнських пожежно-технічних курсів до університету

цивільного захисту України. Визначено основні напрямки діяльності

навчального закладу: навчання висококваліфікованих спеціалістів, виховання

курсантів та здійснення наукових досліджень. Проаналізовано участь особового

складу у виконанні державних завдань. Досліджено створення і вдосконалення

навчально-матеріальної бази, розвиток спорту і патріотичне виховання

курсантів. Охарактеризовано якість підготовки майбутніх офіцерів пожежної

охорони, які мають авторитет у країнах близького і далекого зарубіжжя,

оскільки вся історія вишу нерозривно пов’язана зі становленням і розвитком

пожежної охорони СРСР.

Визначено історичні умови створення відомчого навчального вишу в

місті Львові. З розвитком народного господарства СРСР значення пожежної

охорони значно зросло і постала потреба в кадровому забезпечені

протипожежної служби. Розкрито чотири основні етапи становлення: курси,

училище, інститут, університет. Охарактеризовано діяльність вишу в перші

роки незалежності країни. Показано виш як багатопрофільний вищий

навчальний заклад, який здійснює освітню діяльність.

Визначено особливості підготовки фахівців для підрозділів Державної

служби України з надзвичайних ситуацій, міністерств, державних служб та

приватних організацій, які забезпечують діяльність у різних сферах пожежної

охорони. Розкрито тісну співпрацю з міжнародними європейськими освітніми

інституціями, професійні партнерські взаємини із зарубіжними колегами, обмін

науково-освітніми технологіями з пожежно-рятувальними службами і

навчальними закладами зарубіжжя. Визначено основні пріоритетні напрямки

діяльності вишу – формування особистості, підготовка висококваліфікованих

фахівців, навчально-виховна робота, створення сприятливих умов для

засвоєння курсантами і студентами знань, умінь і навичок, необхідних для

опанування обраної професії.

180

У ході дисертаційного дослідження встановлено історичні передумови

виникнення в місті Черкаси пожежного навчального закладу. У 1970 р. місто

було наймолодшим з обласних центрів, у якому бурхливими темпами

розвивалася промисловість. Черкаському регіону для подальшого розвитку

необхідні були пожежно-технічні кадри. І саме цей чинник сприяв створенню

пожежно-технічного навчального закладу, який на той час був третім в Україні.

Охарактеризовані еволюція його структури, становлення матеріально-технічної

бази, вдосконалення навчально-методичної та наукової діяльності, значення

патріотичного виховання для підготовки майбутніх працівників пожежної

охорони. Досліджено, що після здобуття незалежності (1991 р.) у суверенній

Україні почала формуватися власна політика в галузі пожежної охорони, яка

вплинула на реформування відомчої освіти. Визначено авторитет, який має виш

(щорічний конкурс на вступ, стовідсоткове працевлаштування випускників,

постійне відкриття нових спеціальностей і факультетів, використання в

навчальному процесі найновіших досягнень науки і техніки).

Розкрито якісні та кількісні зміни вищого навчального закладу протягом

усього історичного періоду становлення, показано особистий внесок очільників

закладу і професорсько-викладацького складу в розвиток вишу.

Історія відомчих навчальних закладів – частина історії України, яка має

низку особливостей, що позначилися на соціальному, економічному,

політичному і культурному розвитку країни, тому вивчення історії виникнення

вищих навчальних закладів ДСНС України становить значний теоретичний і

практичний інтерес.

181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрієнко В. М. Академія пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля

[Текст] / В. М. Андрієнко. – Черкаси : Брама-Україна, 2013. – 560 c.

2. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України [Текст] /

А. М. Алексюк. – К. : Либідь, 1998. – 560 c.

3. Ануфрієв М. І., Бандурка О. М., Ярмиш О. Н. Вищий заклад освіти

МВС України [Текст] : наук.-практ. посібн. / М. І. Ануфрієв,

О. М. Бандурка, О. Н. Ярмиш. – Х., 1999. – 369 с.

4. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 51, т. ІІ Приказы начальника Львовского пожарно-

технического училища МВД СССР, 1955, арк. 50–53.

5. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 51, т. І Несекретные приказы начальника Львовского

пожарно-технического училища МВД СССР, 1955, арк. 201.

6. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 51, т. ІІ Приказы начальника Львовского пожарно-

технического училища МВД СССР, 1955, арк. 214.

7. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 27, т. І Несекретные приказы начальника Львовского

пожарно-технического училища МВД СССР, 1957, арк. 205.

8. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 27, т. ІІ Несекретные приказы начальника Львовского

пожарно-технического училища МВД СССР, 1958, арк. 9.

9. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 27, т. І Несекретные приказы начальника Львовского

пожарно-технического училища МВД СССР, 1958, арк. 139.

182

10. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 4, т. І Несекретные приказы начальника Львовского

пожарно-технического училища МВД СССР, 1959, арк. 1–3.

11. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 043, інв. 157 Акт о передаче-приеме Львовського пожарно-

технического училища из МВД ССР в подчинения МВД Украинской ССР,

1960, арк. 2.

12. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 4, т. І Несекретные приказы начальника Львовского

пожарно-технического училища МВД СССР, 1960, арк. 78–79.

13. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 5, т. І, оп. 7 Несекретные приказы начальника Львовского

пожарно-технического училища МВД СССР, 1962, арк. 32.

14. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 45, т. І, інв. 766 Несекретные приказы начальника

Львовского пожарно-технического училища МООП УССР, 1965, арк. 73.

15. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 46, т. І, інв. 767 Приказы начальника Львовского пожарно-

технического училища МООП УССР по личному составу, 1965, арк. 94.

16. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 45, інв. 203 Приказы начальника Львовского пожарно-

технического училища МООП УССР по личному составу, 1966, арк. 63–66.

17. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 083, інв. 170 Акт приема-передачи ЛПТУ МВД СССР, 1970,

арк. 2.

18. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 45, т. ІІ Приказы начальника Львовского пожарно-

технического училища МВД СССР по личному составу, 1970, арк. 9.

183

19. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. № 45, т. ІІ Приказы начальника Львовского пожарно-

технического училища МВД СССР по личному составу, 1970, арк. 156.

20. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 44, т. І, оп. 17 Несекретные приказы начальника Львовского

пожарно-технического училища МВС СССР, 1970, арк. 178.

21. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 087, інв. 200 Акт приема-передачи ЛПТУ МВД СССР, 1974,

арк. 2.

22. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 44, т. І Несекретные приказы начальника Львовского

пожарно-технического училища МВС СССР, 1975, арк. 10.

23. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 45, т. І, інв. 215 Приказы начальника училища по личному

составу, 1980, арк. 98.

24. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 0109, інв. 201 Акт приема и сдачи дел и должности

начальника Львовского ПТУ МВД СССР, 1983, арк. 2.

25. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 44, інв. 219 Несекретые приказы начальника училища, 1984,

арк. 27.

26. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 44, т. ІІ. Несекретные приказы начальника училища, 1986,

арк. 49.

27. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 45, інв. 223 Приказы начальника училища по личному

составу, 1988, арк. 143.

184

28. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 473/5, інв. 224 Несекретные приказы начальника училища,

1989, арк. 21.

29. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 474/6, інв. 225 Приказы начальника училища по личному

составу, 1989, арк. 91.

30. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 5/87, т. ІІ, інв. 227 Нетаємні накази начальника училища,

1993, арк. 11.

31. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 5/211, інв. 226 Несекретные приказы начальника училища,

1991, арк. 269.

32. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 6/85, інв. 231 Накази ректора училища по особовому складу,

1999, арк. 23.

33. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 50/136, інв. 202 Акт передачі та приймання Львівського

пожежно-технічного училища МВС України, 1999, арк. 195.

34. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 4, т. 1 Нетаємні накази ректора, 2001, арк. 69.

35. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 5, інв. 54 Накази ректора училища по особовому складу,

2001, арк. 88.

36. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 5, т. І, інв. 110 Накази ректора училища по особовому

складу, 2002, арк. 74.

37. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 5, т. І, інв. 110 Накази ректора інституту по особовому

складу, 2002, арк. 99.

185

38. Архів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

м. Львів, спр. 4, т. ІІІ, інв. 109 Накази ректора ЛІПБ МНС України, 2003,

арк. 121.

39. Архів Національного університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 1, інв. 50 Приказ по Харьковскому пожарному техникуму НКВД

СССР, 1932, арк. 33.

40. Архів Національного університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 1, інв. 51 Приказы по Харьковскому пожарному техникуму НКВД

СССР, 1934, арк. 14.

41. Архів Національного університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 1, інв. 53 Приказы по Харьковскому пожарному техникуму НКВД

СССР, 1936, арк. 106.

42. Архів Національного університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 1, т. І, інв. 54 Приказы по Харьковскому пожарному техникуму НКВД

СССР, 1937, арк. 41.

43. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 1, інв. 56 Приказы по Харьковскому пожарному техникуму НКВД

СССР, 1938, арк. 5.

44. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 1, інв. 58 Приказы по курсам усовершенствования командного состава

городской пожарной охраны НКВД СССР, 1940, арк. 85.

45. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 1, інв. 59 Приказы по курсам усовершенствования командного состава

городской пожарной охраны НКВД СССР,1941, арк. 2.

46. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 1, т. І, інв. 60 Приказы 4-й пожарно-технической школы

Военизованной городской пожарной охраны НКВД СССР, 1943, арк. 1.

186

47. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 1, т. ІІ, інв. 61 Приказы 4-й пожарно-технической школы

Военизованной городской пожарной охраны НКВД СССР, 1944, арк. 21.

48. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 3, інв. 63 Приказы 4-й пожарно-технической школы Военизованной

городской пожарной охраны НКВД СССР, 1946, арк. 24–25.

49. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 2, інв. 62 Приказы 4-й пожарно-технической школы Военизованной

городской пожарной охраны НКВД СССР, 1945, арк. 58–64.

50. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 11, інв. 64 Приказы по 4-й пожарно-технической школе и

Харьковскому пожарно-техничекому училищу МВД ССР, 1946, арк. 16.

51. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 3, т. І, інв. 65 Приказы Харьковскому пожарно-техническому училищу

МВД СССР, 1947, арк. 4.

52. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 3, т. ІІ, інв. 66 Приказы Харьковскому пожарно-техническому

училищу МВД СССР, 1947, арк. 124.

53. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 5, т. І, інв. 68 Приказы Харьковскому пожарно-техническому училищу

МВД СССР, 1948, арк. 113.

54. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 1, інв. 79 Приказы Харьковскому пожарно-техническому училищу

МВД СССР, 1958, арк. 21.

55. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 020, інв. 68 Харьковское пожарно-техническое училище МООП СССР,

1967, арк. 1.

187

56. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 37, т. ІІ, інв. 157 Приказы начальника училища по личному составу,

1980, арк. 2.

57. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 14, т. ІІ, інв. 117 Приказы начальника училища по личному составу,

1980, арк. 44.

58. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 14, т. І, інв. 116 Приказы начальника училища по личному составу,

1980, арк. 165–166.

59. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 37, т. ІІ, інв. 157 Приказы начальника училища по личному составу,

1985, арк. 12.

60. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 37, т. ІІ, інв. 160 Приказы начальника училища по личному составу,

1986, арк. 29.

61. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 37, т. І, інв. 161 Приказы начальника училища по личному составу,

1988, арк. 220.

62. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 4/7, інв. 164 Приказы начальника училища по личному составу, 1990,

арк. 1.

63. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 4/7, інв. 185 Приказы начальника училища по личному составу, 1992,

арк. 70.

64. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 4/7, інв. 186 Приказы начальника училища по личному составу, 1993,

арк. 81–90.

188

65. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 4/7, інв. 187 Приказы начальника училища по личному составу, 1994,

арк. 67.

66. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 4/7, інв. 188 Приказы начальника училища по личному составу, 1995,

арк. 105.

67. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 4/7, інв. 189 Приказы ректора института по личному составу, 1996,

арк. 112.

68. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 4/7, інв. 190 Накази ректора інституту по особовому складу, 1997,

арк. 76–83.

69. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 4/7, інв. 2633 Накази ректора інституту по особовому складу, 1998,

арк. 289.

1. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 4/7, інв. 239 Накази ректора інституту по особовому складу, 1999,

арк. 101–108.

70. Архів Національного Університету цивільного захисту, м. Харків,

спр. 4/7, інв. 473 Накази ректора академії по особовому складу, 2000,

арк. 4.

71. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 14 Приказы начальника

училища по личному составу, 1973, арк. 79–83.

72. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 14, т. І Приказы начальника

училища по личному составу, 1974, арк. 191–192.

189

73. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 14 Приказы начальника

училища по личному составу, 1975, арк. 117–120.

74. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 14, т. ІІ Приказы начальника

училища по личному составу, 1976, арк. 28–32.

75. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 14, № 1-182, т. І Приказы

начальника училища по личному составу, 1976, арк. 111.

76. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 14 Приказы начальника

училища по личному составу, 1977, арк. 45–46.

77. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 21 Приказы начальника

училища по личному составу, 1978, арк. 228–233.

78. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 21 Приказы начальника

училища по личному составу, 1979, арк. 80.

79. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 20, т. І, інв. 16 Приказы

начальника училища по личному составу, 1980, арк. 52.

80. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 21, № 1-276 Приказы

начальника училища по личному составу, 1980, арк. 110–111.

81. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 20, т. І, інв. 16 Приказы

начальника училища по личному составу, 1980, арк. 265.

190

82. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 20, т. І Приказы начальника

училища по личному составу, 1981, арк. 234.

83. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 9, т. І, № 1-205 Приказы

начальника училища по личному составу, 1982, арк. 37.

84. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 8, т. ІІ Приказы начальника

училища, 1983, арк. 30–32.

85. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 8, т. І Приказы начальника

училища, 1984, арк. 241–242.

86. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 8, т. ІІ Приказы начальника

училища, 1985, арк. 9.

87. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 9, т. ІІ, інв. 54 Приказы

начальника училища, 1986, арк. 231–240.

88. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 9, т. ІІ Приказы начальника

училища, 1987, арк. 147–155.

89. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 9, т. І Приказы начальника

училища, 1988, арк. 57–67.

90. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 9, т. І, інв. 54 Приказы

начальника училища, 1989, арк. 172.

191

91. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 9, т. ІІ Приказы начальника

училища, 1990, арк. 51–52.

92. Архів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля НУЦЗ України, м. Черкаси, спр. 9, т. ІІ Приказы начальника

училища, 1991, арк. 13.

93. Архієпископ Бориспільський Антоній (Паканич). Перспективи

розвитку духовної освіти в Україні [Текст] // Труди Київської духовної

академії. – 2008. – № 9. – С. 17–24.

94. Балицька А. А., Биченко С. М., Винградов А. Г. та ін. Лицарі

порятунку. Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля.

30 років першого випуску [Текст] / А. А. Балицька, С. М. Биченко,

А. Г. Винградов та ін. / за ред. М. Г. Шкарабури. – Черкаси : Брама-

Україна, 2006. – 224 с.

95. Барановська Н. П. Соціальні та економічні наслідки Чорнобильської

катастрофи [Текст] / Н. П. Барановська. – К. : Ін-т історії України НАН

України, 2001. – 95 с.

96. Бевз М. В. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII–XXI ст. [Текст] /

М. В. Бевз. – Л. : Центр Європи, 2008. – C. 308–309.

97. Безпалько Т. Г. Патріотичне виховання учнів в системі історичного

краєзнавства [Текст] / Т. Г. Безпалько // Історичне краєзнавство в системі

освіти України: здобутки, проблеми, перспективи : наук. зб. – Камянець-

Подільський, 2002. – С. 159–161.

98. Библиотека нормативно-правових актов Союза Советских

Социалистических Республик. Центральный исполнительный комитет

СССР. Совет Народных Комиссаров СССР. Постановление от 23 июля

1930 г. «О реорганизации вузов, техникумов рабфаков» [Электронный

ресурс]. – Режим доступа : http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_3657.htm.

192

1. Библиотека. Люди и книги. Попов Виталий Иванович [Электронный

ресурс]. – Режим доступа :

http://az-libr.ru/index.htm?Persons&000/Src/0002/c04aad8e .

1. Білінський Б. Навчально-спортивний табір в Цуневі – школа

справжнього гарту для наших першокурсників [Текст] / Б. Білінський //

Галицькі вогнеборці. – 2002. – № 4 (19). – С. 4.

2. Бирюков П. І. Инженерные войска [Текст] : учебник / П. І. Бирюков. –

М. : Военное издательство, 1982 г. – С. 12.

3. Бишовец И. А. Становление заведений профессионально-

технического образования в строительной отрасли в Украине в

послевоенный период [Текст] / И. А. Бишовец // Научная дискуссия:

вопросы социологии, политологии, философии, истории. – № 11 (20) : сб.

статей по м-лам ХХ Междунар. заочной науч.-практ. конф-и. – М. :

Международный центр науки и образования, 2013. – С. 7–16.

4. Бишовець І. О. Виклики часу і реформування професійно-технічної

освіти радянської України 1943–1959 рр. : автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня. канд. іст. наук : спец. 07.00.02 / І. О. Бишовець. – Переяслав-

Хмельницький, 2015. – 23 с.

5. Болюбаш Я. Я. Організація навчального процесу у вищих закладах

освіти [Текст] / Я. Я. Болюбаш. – К. : Компас, 1997. – 64 с.

6. В День рятівника львівські курсанти МНС складуть Присягу

[Електронний ресурс] // Агенція регіональної інформації та аналітики

«Гал-». – Режим доступу :

http://galinfo.com.ua/news/v_den_ryativnyka_lvivski_kursanty_mns_skladut_pr

ysyagu_94537.html.

7. Википедия. Главацкий, Георгий Константинович [Электронный

ресурс]. – Режим доступа :

https://ru.wikipedia.org/wiki/Главацкий,_Георгий_Константинович.

193

8. Вікіпедія. Жаботинський Леонід Іванович [Електронний ресурс]. –

Режим доступу :

https://uk.wikipedia.org/wiki/Жаботинський_Леонід_Іванович .

2. Википедия. Кимстач, Игорь Фотиевич [Электронный ресурс]. – Режим

доступа : https://ru.wikipedia.org/wiki/Кимстач,_Игорь_Фотиевич.

3. Википедия. Рева, Григорий Васильевич [Электронный ресурс]. – Режим

доступа : https://ru.wikipedia.org/wiki/Рева,_Григорий_Васильевич.

4. Википедия. Салютин, Виктор Афанасьевич [Электронный ресурс]. –

Режим доступа : http://gruzdoff.ru/wiki/Салютин,_Виктор_Афанасьевич .

5. Википедия. Тараканов, Николай Дмитриевич [Электронный ресурс]. –

Режим доступа :

https://ru.wikipedia.org/wiki/Тараканов,_Николай_Дмитриевич.

6. Вовчаста Н. Я. Ретроспективний аналіз утворення й розвитку системи

підготовки фахівців пожежно-рятувальної служби в Україні [Текст] /

Н. Я. Вовчаста // Научный журнал. Педагогика, психология и медико-

биологические проблемы физического воспитания и спорта. – 2007. – № 3.

– С. 28–33.

7. Вовчаста Н. Я. Ретроспективний аналіз утворення й розвитку системи

підготовки фахівців пожежно-рятувальної служби в Україні [Текст] : наук.

монографія / за ред. проф. С. С. Єрмакова / Н. Я. Вовчаста // Педагогіка,

психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. –

Х. : ХДАДМ (ХХПІ), 2007. – № 3. – 164 с.

8. Вовчаста Н., Коваль М., Кузик А. Кадрове забезпечення вищих

навчальних закладів МНС України (на прикладі Львівського державного

університету безпеки життєдіяльності) [Текст] / Н. Вовчаста, М. Коваль,

А. Кузик // Наукові записки Вінницького державного педагогічного

університету імені Михайла Коцюбинського : зб. наук. пр. / гол. ред. кол.

М. І. Сметанський. – Вінниця : Планер, 2008. – Вип. 25. – С. 154–158.

194

9. Волянський П. Б. Підвищення рівня підготовки керівників сфери

цивільного захисту за рахунок розвитку їх креативних якостей [Текст] /

П. Б. Волянський // Бюлетень науково-методичного центру навчальних

закладів ДСНС України. – 2015. – № 23. – С. 7–13.

10. Гаркуша Л. Міжнародний центр: шляхи до інтеграції вищої освіти

[Текст] / Л. Гаркуша // Гуманітарні науки. – 2003. – № 2. – С. 128–133.

11. Гардашук Т. Чорнобильська катастрофа як каталізатор розвитку

громадянського суспільства в Україні [Текст] / Т. Гардашук // Сучасність.

– 2006. – № 4. – С. 61–68.

12. Герои Советского Союза [Текст] : краткий биографический словарь /

пред. ред. кол. И. Н. Шкадов. – М. : Воениздат, 1987. – Т. 1. – 911 с.

99. Герои Советского Союза [Текст] : краткий биографический словарь /

пред. ред. кол. И. Н. Шкадов. – М. : Воениздат, 1988. – Т. 2. – 863 с.

100. Главное управление МЧС России по Свердловской области. Наши

ветераны [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://50.mchs.gov.ru/folder/2375049 .

101. Гонтар З. Г. Роль державного управління у вирішенні питань

кадрового забезпечення пожежної охорони в західних областях України

(1939–1959 рр.) [Текст] // З. Г. Гонтар // Науковий вісник. Серія :

Демократичне врядування. – 2012. – Вип. 10. – С. 16–20.

102. Голиков Ю. Г. Формування вмінь і навичок самовиховання студентів

і курсантів вищих навчальних закладів [Текст] / Ю. Г. Голиков. – Одеса :

СВД М. П. Черкасов, 2005. – 46 с.

103. Голубев С. Г. Пожарное дело в СССР [Текст] / С. Г. Голубев / под

общ. ред. Н. А. Тарасова-Агалакова. – М. : Стройиздат, 1968 – 306 с.

104. Городецький В. Ректор університету Михайло Козяр: «Наш

навчальний заклад цілком інтегрований у міжнародні механізми

гарантування безпеки» [Текст] / В. Городецький // Пожежна та техногенна

безпека. – 2015. – № 11 (26). – 48 с.

195

105. Грицай А. Б., Держко Р. О., Калініна О. С. та ін. Від Курсів до

Університету: 1947–2007 : Пропам’ятна ювілейна книга Львівського

державного університету безпеки життєдіяльності [Текст] / А. Б. Грицая,

Р. О. Держка, О. С. Калініна та ін. / за ред. А.І. Харчука. – Л., 2007. – 272 с.

106. Гриценко П. Ю. Говірки Чорнобильської зони [Текст] /

П. Ю. Гриценко. – К. : Довіра, 1996. – 358 с.

107. Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Від Курсів до

Університету [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.mns.gov.ua/news/5795.html?PrintVersion .

108. Держко Р. Дзвони Чорнобиля [Текст] / Р. Держко // Галицькі

вогнеборці. – 2008. – № 2 (58). – С. 1.

109. Держко Р. О. Львівський інститут пожежної безпеки МНС України

[Текст] : інформаційно-аналітичний бюлетень / Р. О. Держко. – Л. :

Сполом, 2005. – С. 3–4.

110. Держко Р. О. Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності [Текст] : інформаційно-аналітичний бюлетень /

Р. О. Держко. – Л. : Сполом, 2006. – С. 3.

111. Держко Р.О. Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності [Текст] : інформаційно-аналітичний бюлетень /

Р. О. Держко. – Л. : Сполом, 2007. – С. 3.

112. Держко Р. О. Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності [Текст] : інформаційно-аналітичний бюлетень /

Р. О. Держко. – Л. : Колвес, 2008. – С. 3–5.

113. Держко О. Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності [Текст] : інформаційно-аналітичний бюлетень /

О. Держко. – Л. : Колвес, 2013. – С. 2.

114. Доманський В. А. До питання про державне управління у сфері

пожежної безпеки [Текст] / В. А. Доманський // Пожежна безпека. – 2003. –

№ 1 (40). – С. 14–15.

196

115. Доманський В. А. Державне управління пожежної безпеки України

(організаціно-правовий аналіз за матеріалами діяльності Державного

департаменту пожежної безпеки) : дис. … канд. юрид. наук / Доманський

Віктор Анатолійович. – Х. : НАВСУ, 2004. – 201 с.

116. Дробінка І. Г., Голинський О. Б., Стоянович О. Е. та ін. Двадцять

п’ять років на варті. Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля : короткий історичний нарис [Текст] / І. Г. Дробінка,

О. Б. Голинський, О. Е. Стоянович та ін. / за ред. М. Г. Шкарабури. –

Черкаси : ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля, 1998. – 146 с.

117. Єренкова  С. Віват, Академіє! [Текст] / С. Єренкова // Вогнеборець. –

2007. – № 6 (106). – С. 1.

118. Єренкова С. Так тримати! [Текст] / С. Єренкова // Вогнеборець. –

2007. – № 2 (102). – С. 4.

119. Єрмаков М. Пожежна охорона України в документах і фактах [Текст]

/ М. Єрмаков // Пожежна та техногенна безпека. – 2014. – № 7. – С. 10–11.

120. Єрмаков М. Пожежна охорона України в документах і фактах [Текст]

/ М. Єрмаков // Пожежна та техногенна безпека. – 2015. – № 1 (16). – 48 с.

121. Задворний В. І. Огонь ошибок не прощает [Текст] / В. І. Задворний. –

К. : Знание, 1989. –  48 с.

122. Затьєв С. Пішли в атомне пекло [Текст] / С. Затьєв // Демократична

Україна. – 2008. – № 17. – С. 2.

123. Здоровик В. І. Знову кличе пам’ять нас у ті квітневі дні [Текст] /

В. Здоровик // Галицькі вогнеборці. – 2001. – № 2 (11). – С. 2.

124. Зиненко Ю. Чернобыльская честь пожарной академии [Текст] /

Ю. Зиненко// Вечерний Харьков. – 2006. – № 43. – С. 5.

125. Зильберштен Ф. Б. Пожарная охрана Лениграда в годы Великой

Отечественой войны [Текст] / Ф. Б. Зильберштенйн, В. И. Кончаев,

Г. И. Солосин. – Л. : Стройиздат, 1971. – 159 с.

197

126. Іванів О. Професійна підготовка рятувальників у Львівському

державному університеті безпеки життєдіяльності (середина ХХ – початок

ХХІ ст.) [Текст] / О. Іванів // Педагогіка і психологія професійної освіти. –

2013. – № 1. – С. 211–213.

127. Іванів О. В. Дослідження організаційно-педагогічних особливостей

підготовки пожежних-рятувальників [Текст] / В. О. Іванів // Інформаційно-

комукаційні технології в сучасній освіті: досвід, проблема, перспектива. –

Л., 2015. – С. 249–250.

128. Ильин В. В., Мешалкин Е. А. История пожарной охраны России

[Текст] / В. В. Ильин, Е. А. Мешалкин. – М.-СПб. : Академия ГПС МЧС

России – Изд-во СПб ГПУ, 2003. – 366 с.

129. Информационный портал «Бусел». Указ президента Республики

Беларусь от 18 сентября 2001 г. № 507 «О присвоении очередных воинских

и специальных званий» [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.busel.org/texts/cat1ep/id5ewyfeg.htm .

130. Інформаційно-аналітичний портал. Харківська обласна рада.

Першокурсники Університету цивільного захисту приймають присягу

працівника ДСНС [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://oblrada.kharkov.ua/ua/press-center/news/11247-pershokursnyky-

universytetu-tsyvilnoho-zahystu-pryymayut-prysyahu-pratsivnyka-dsns .

131. Кабанов М. Л., Трещев А. И. Пожарно-прикладной спорт [Текст] :

учеб. пособие / М. Л. Кабанов, А. И. Трещев. – К. : Здоровье, 1967. – 136 с.

132. Касымов Б. Е. Организационные и правовые основы пожарной

безопасности [Текст] / Б. Е. Касымов. – Ташкент : Мехнат, 1990. – 230 с.

133. Капля А.М. Роль викладача-наставника в процесі соціалізації

курсантів вищих навчальних закладів МНС України [Текст] /

А. М. Капля // Вісник Луганського національного педагогічного

університету імені Тараса Шевченка. Серія : Педагогічні науки. – 2006. –

№ 6 (123). – С. 127–131.

198

134. Капля А. М. Організаційно-педагогічні умови соціалізації курсантів у

вищому навчальному закладі МНС України : автореф. дис. на здобуття

наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.05 / А. М. Капля. – К., 2008. –

22 с.

135. Клюс П. П., Палюх В. Г. Академии пожарной безопасности 75 лет.

Воспоминания выпускников разных лет [Текст] / П. П. Клюс, В. Г. Палюх /

под ред. В. О. Росохи. – Х. : АПБУ, 2003. – 326 с.

136. Клюс П. П. Кузница огнеборцев: очерк истории Харьковського

института пожарной безопасности к 70-летию со дня основания [Текст] /

П. П. Клюс, В. Г. Палюх, В. П. Пустомельник. – Х. : Фолио, 1998. – 270 c.

137. Клюс П. П. Пожежна тактика [Текст] / П. П. Клюс, В. Г. Палюх,

А. С. Пустовий, Ю. М. Сенчихін, В. В. Сировий. – Х. : Основа, 1998. –

592 с.

138. Клюс П. П. Иванник В. П. Справочник руководителю тушения

пожара [Текст] / П. П. Клюс, В. П. Иванник – М. : Стройиздат, 1987. –

228 с.

139. Кнодель Л. В. Педагогіка вищої школи [Текст] / Л. В. Кнодель. – К. :

Паливода А. В., 2008. – 134 с.

140. Коваль Г. В. Система патріотичного виховання в Україні [Текст] /

Г. В. Коваль // Сучасна українська політика. Політика і політологи про неї.

– К. ; Миколаїв, 2006.

141. Коваленко В. Система фахової освіти потребує докорінного

реформування [Текст] / В. Коваленко // Юридичний вісник України. –

2011. – № 48 (856).

142. Коленко В. Спогади проректора по роботі з персоналом полковника

служби цивільного захисту Вадима Попова [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?id=729&print=pdf.

199

143. Коленко В. Володимир Садковий: «Результат роботи колективу –

вступ до Європейської асоціації університетів» [Текст] / В. Коленко //

Пожежна та техногенна безпека. – 2014. – № 12 (15). – С. 4.

144. Коленко В., Кошеварова Л. МОН України визнало НУЦЗУ лідером в

інноваційній модернізації національної освіти [Текст] / В. Коленко,

Л. Кошеварова // Пожежна та техногенна безпека. – 2014. – № 5 (8). – С. 7.

145. Коленко В. Лави ДСНС України поповнили 1188 випускників

Національного університету цивільного захисту України [Текст] /

В. Коленко // Вісник Національного університету цивільного захисту

України. – 2014. – № 35 (66). – С. 1.

146. Коленко В. Володимир Садковий: «Результат роботи колективу –

вступ до Європейської асоціації університетів» [Текст] / В. Коленко //

Пожежна та техногенна безпека. – 2014. – № 12 (15). – С. 5.

147. Коленко В., Кошеварова Л. МОН України визнало НУЦЗУ лідером в

інноваційній модернізації національної освіти [Текст] / В. Коленко,

Л. Кошеварова // Пожежна та техногенна безпека. – 2014. – № 5 (8). – С. 7.

148. Коленко В. Вогнеборець і педагог Володимир Палюх [Текст] /

В. Коленко // Пожежна та техногенна безпека. – 2015. – № 11 (26). – С. 38.

149. Козяр М. М. Інноваційні технології та кібернетичний підхід

проектно-орієнтованого управління процесом підготовки професіонала-

рятівника третього тисячоліття [Текст] / М. М. Козяр, Ю. П. Рак //

Пожежна безпека : зб. наук. пр. – Л. : ЛДУБЖД, 2011. – № 18. – С. 8–13.

150. Козяр М. В основі державної ідеології має бути національна ідея.

Цим принципом і керуємося у навчально-виховній роботі [Електронний

ресурс]. – Режим доступу :

http://universum.lviv.ua/archive/journal/2008/exclus_3_09.html .

151. Козяр М. М. Теоретичні та методичні засади професійної підготовки

особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій : дис. ... д-ра пед.

наук : 13.00.04 / Михайло Миколайович Козяр. – К., 2005. – 532 с.

200

152. Коломієць Н. В. Вищі навчальні заклади МВС України: становлення,

функціонування, модернізація : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 /

Коломієць Наталія Володимирівна. – Х., 2011. – 20 с.

153. Коротяєв С. І. Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля: історичні етапи розвитку та становлення [Текст] /

С. І. Коротяєв // Гуманітарний вісник : всеукр. зб. наук. праць. – Число 21.

– Вип. 5 : у 2-х ч. Серія : Історичні науки / М-во освіти і науки України,

Черк. держ. технол. ун-т. – Черкаси : ЧДТУ, 2014. – Ч. 2. – С. 126–139.

154. Коротяев С. И. Черкасское пожарно-техническое училище: страницы

истории [Текст] / С. И. Коротяев // Чрезвичайные ситуации: теория,

практика, инновации : м-лы Междунар. науч.-практ. конф-и (22–23 мая

2014 г., г. Гомель) / М-во по чрезвычайн. ситуациям Респ. Беларусь, Гомел.

инженер. ин-т ; редкол. И. И. Суторьма (науч. ред.) [и др.]. – Гомель :

ГГТУ имени П. О. Сухого, 2014. – С. 333.

155. Коротяєв С. І. Соціально-гуманітарна робота в підрозділах ДСНС

України: основні напрями та завдання / С. І. Коротяєв //Організаційно-

управлінські, економічні, психолого-педагогічні аспекти забезпечення

діяльності Єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДСЦЗ) : м-ли І

Всеукр. наук.-практ. конф-ї. – Черкаси : ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля

НУЦЗ України, 2016. – С. 29–31.

156. Коцан І. Д. Міліція Харківщини у 1917–1930 рр. : автореф. дис. на

здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / І. Д. Коцан. – Х.,

2003. – С. 11–12.

157. Кошеварова Л. Поміж пріоритетів – підготовка фахівців пожежно-

рятувального профілю для іноземних країн [Текст] / Л. Кошеварова //

Пожежна та техногенна безпека. – 2014. – № 1 (4). – С. 6.

158. Кулиняк Д. Тягар Чорнобильського неба [Текст] / Д. Кулиняк. – К. :

Літопис – ХХ, 2011. – 176 с.

201

159. Курсанти та студенти провели акцію «День перемоги твоїми очима»

[Текст] // Пожежна та техногенна безпека. – 2014. – № 5 (8). – С. 6.

160. Кришталь М. А., Вареник В. В. Проблеми професійного

психологічного відбору в пожежно-технічні заклади освіти [Тескт] /

М. А. Кришталь, В. В. Вареник // Особистість і трансформаційні процеси у

суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти : вісник

Харківського державного університету. – 1999. – № 439. – Ч. 3. – С. 64–67.

161. Кремінь В. Г. Вища освіта в Україні і Болонський процес [Текст] /

В. Г. Кремінь. – К. : Освіта, 2004. – 384 с.

162. Крук А. Цунів – навчально-тренувальна база для молодої зміни

[Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2000. – № 3 (6). – С. 2.

163. Крук А. 25 червня 2001 року Львів зустрічатиме Святійшого Отця

Івана Павла ІІ [Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2001. – № 3 (12).

– С. 1.

164. Крук А. Пройшли перші вступні іспити до ад’юнктури в ЛІПБ

[Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2002. – № 6 (21). – С. 3.

165. Крук А. Підготовка висококласних фахівців МНС України сприяє й

співпраці інституту із зарубіжними пожежно-рятувальними службами

[Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2002. – № 6 (21). – С. 3.

166. Крук А. У тісній співпраці з Європейськими освітніми інституціями

вбачає свою подальшу діяльність один з кращих вузів системи МНС

України – Львівський інститут пожежної безпеки [Текст] / А. Крук //

Галицькі вогнеборці. – 2004. – № 1 (28). – С. 1.

167. Крук А. 51 випуск молодих спеціалістів у ЛІПБ [Текст] / А. Крук //

Галицькі вогнеборці. – 2004. – № 4 (32). – С. 1.

168. Крук А. Дзвін Чорнобиля – серця дзвін [Текст] / А. Крук // Галицькі

вогнеборці. – 2007. – квітень–травень. – С. 1.

202

169. Крук А. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

вписав героїчні сторінки в літопис своєї історії [Текст] / А. Крук //

Галицькі вогнеборці. – 2007. – № 11. – С. 1.

170. Крук А. Історичні віхи нашого навчального закладу [Текст] / А. Крук

// Галицькі вогнеборці. – 2007. – № 12. – С. 2.

171. Крук А. Університет мав честь приймати людину-легенду пожежної

охорони – генерала Пилипа Десятникова [Текст] / А. Крук // Галицькі

вогнеборці. – 2009. – № 64. – С. 1.

172. Крук А. В Університеті пам’ятають героїв-ліквідаторів аварії на

ЧАЕС [Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2009. – № 65. – С. 1.

173. Крук А. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

[Текст] : інформаційно-аналітичний бюлетень / А. Крук. – Л. : Колвес,

2009. – С. 3–4.

174. Крук А. Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності[Текст] : інформаційно-аналітичний бюлетень / А. Крук. –

Л. : Колвес, 2010. – С. 18–20.

175. Крук А. Відлуння Чорнобиля [Текст] / А. Крук // Галицькі

вогнеборці. – 2010. – № 4 (73). – С. 2.

176. Крук А. В музеї до річниці оновлена експозиція виставки,

присвячена Чорнобильській трагедії [Текст] / А. Крук // Галицькі

вогнеборці. – 2011. –№ 4 (84). – С. 2.

177. Крук А. Грицай Богдан Микитович [Текст] / А. Крук // Галицькі

вогнеборці. – 2011. – № 4 (84). – С. 4.

178. Крук А. В Університеті вшанували ліквідаторі Чрнобиля / А. Крук //

Галицькі вогнеборці. – 2011. – № 9 (89). – С. 2.

179. Крук А. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

[Текст] : інформаційно-аналітичний бюлетень / А. Крук. – Л. : Колвес,

2011. – С. 5.

203

180. Крук А. Навчальному закладу – 65 років [Текст] / А. Крук // Галицькі

вогнеборці. – 2012. – № 7 (96). – С. 1.

181. Крук А. Університет визнаний лідером національної освіти [Текст] /

А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2012. – № 8 (97). – С. 1.

182. Крук А. У 2012 році ЛДУ БЖД реалізував 6 міжнародних проектів у

галузі безпеки людини [Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2013. –

№ 1 (99). – С. 1.

183. Крук А. Одні з кращих у світовому рейтингу ВНЗ Webometrics

[Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2013. – № 2 (100). – С. 1.

184. Крук А. Гран-прі в номінації «Міжнародне співробітництво в галузі

освіти і науки» [Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2013. – № 6

(104). – С. 1.

185. Крук А. Навчальний заклад повинен бути своєрідним науковим і

навчально-виховним центром інноваційної системи та формування

інтелектуального капіталу нації [Текст] // А. Крук // Пожежна та

техногенна безпека. – 2014. – № 11 (14). – С. 8.

186. Крук А. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

[Текст] : інформаційно-аналітичний бюлетень / А. Крук. – Л. : Колвес,

2014. – С. 3.

187. Крук А. Уряд доручив створити у ЛДУ БЖД військову кафедру

[Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2015. – № 1 (11). – С. 1.

188. Крук А. Польські кадети та українські курсанти проходять

стажування у Львові та Кракові [Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. –

2015. – № 2 (112). – С. 1.

189. Крук А. Вшанування героїв-ліквідаторів в церкві Пресвятої Богороці

[Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2015. – № 2 (112). – С. 1.

190. Крук А. Срібна медаль за вагомий внесок у розвиток глобальних

систем безпеки ЄС EFSCA [Текст] / А. Крук // Галицькі вогнеборці. – 2015.

– № 2 (112). – С. 1.

204

191. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи [Текст] : навч. посібник /

А. І. Кузьмінський. – К. : Знання, 2005. – 486 с.

192. Куценко В., Удовиченко В., Опалева И. Образование как фактор

стабильности и национальной безопасности Украины [Текст] //Экономика

Украины. – 1998. – № 1. – С. 12–20.

193. Ларін О. М., Грицина І. М., Васильєв С. В., Кривошей Б. І. Пожежна

та аварійно-рятувальна техніка [Текст] / О. М. Ларін, І. М. Грицина,

С. В. Васильев, Б. І. Кривошей. – Х., 2005. – 160 с.

194. Легенды советского спорта [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://akter.kulichki.com/sport/skating/goncharenko.htm .

195. Логинов Ф. Л. Ленинградское пожарно-техническое училище (1906–

1986). Исторические очерки [Текст] / Ф. Л. Логинов. – СПб, 1992. – 187 с.

196. Люди долга и чести // Поклонная гора. – 2014. – № 1 (20). – С. 6–7.

[Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://mmg-shora.ucoz.ru/publ/komandirovka_na_vojnu/1-1-0-163 .

197. Львовський дворец архитектора Теофила Гансена (1855–63 гг.). –

[Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://bruchwiese.livejournal.com/104951.html.

198. Львівські новини. Понад 200 курсантів Львівського університету

МНС склали присягу. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://novyny.lviv.ua/pro-use/ponad-200-kursantiv-lvivskoho-universytetu-mns-

sklaly-prysyahu.html .

199. Львівські новини. 240 першокурсників Львівського державного

університету безпеки життєдіяльності складатимуть Присягу на вірність

народу у День рятівника. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://galinfo.com.ua/news/240_pershokursnykiv_lvivskogo_derzhavnogo_univ

ersytetu_bezpeky_zhyttiediyalnosti_skladatymut_prysyagu_na_virnist_narodu_

u_den_ryativnyka_44140.html.

205

200. Львів. Туристичний путівник [Текст]. – Л. : Центр Європи, 1999. –

253 с.

201. Махновський О. Про надійний щит від «червоного півня» [Текст] /

О. Махновський // Пожежна безпека. – 2009. – № 5 (116). – С. 24–25.

202. Микеев А. К. Добровольная пожарная охрана [Текст] / А. К. Микеев.

– М. : Стройиздат, 1987. – 398 с.

203. Микеев А. К. Противопожарная служба в экстремальных условиях

Чернобыля [Текст] / А. К. Микеев. – М. : ВНИИПО МВД России, 1999. –

С. 160–162.

204. Михайленко П. П. Історія міліції України в документах і матеріалах

[Текст] : у 3 т. / П. П. Михайленко, Я. Ю. Кондратьєв. – Т. 3 (1946–1990). –

К. : Генеза, 2000. – С. 8.

205. Наказ ДСНС України від 20.02.2014 № 109 «Про здійснення

організаційно-штатних заходів у Львівському державному університеті

безпеки життєдіяльності» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.mns.gov.ua/files/2014/2/25/109.pdf.

206. Наказ МВС України від 13.02.1996 № 96 «Про створення Київського

факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації Черкаського ПТУ

МВС України у складі створення міжвідомчого навчально-наукового

комплексу». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://fire.ck.ua/?

page_id=115.

207. Наказ МНС України від 18.02.2008 № 127 «Щодо діяльності

Кінологічної служби МНС та завдання на 2008 рік» [Електронний ресурс].

– Режим доступу : http://zakony.com.ua/2008-god-/289773-shchodo-

diyalnosti-kinologichnoji-sluzhbi-mns-ta-zavdan-na-2008-rik.

208. Наказ МНС України від 09.03.2006 № 126 «Про затвердження Умов

прийому та порядку відбору на навчання до вищих навчальних закладів

МНС України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0342-06.

206

209. Наказ Міністерства освіти і науки України від 30.12.2005 № 774

«Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального

процесу» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.mns.gov.ua/files/2010/11/24/nakaz774.doc.

210. Наставление по военно-инженерному делу для Советской Армии

[Текст]. – М. : Воен. изд-во Мин-ва обороны СССР, 1984. – 375 с.

211. Схиляюся перед подвигом колег [Текст] // Пожежна безпека : наук.-

виробн. журнал. – К. : НВП «Спецпожсервіс», 2011. – № 4 (139). – С. 6.

212. Науково-освітній портал ДСНС України. Володимир Бєлов:

Сьогоднішнім спортсменам пожежно-прикладного спорту не вистачає

морально-вольової підготовки [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://edu-mns.org.ua/ukr/news/?id=4727&edu=1 .

213. Науково-освітній портал ДСНС України. 17 вересня, в день

рятівника, Львівські курсанти МНС складуть Присягу [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://edu-mns.org.ua/ukr/news/?id=1663 .

214. Науково-освітній портал ДСНС України. 30-річчя проведення

Олімпійських ігор [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://edu-

mns.org.ua/ukr/news/?id=1509 .

215. Науково-освітній портал ДСНС України [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://edu-mns.org.ua/ukr/news/?id=108.

216. Науково-освітній портал навчальних закладів ДСНС України.

Колектив МНС, ЛДУ БЖД, ветерани пожежної охорони сумують з

приводу втрати Грицая Б.М. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://edu-mns.org.ua/ukr/news/?id=2341&print=1.

217. Науково-освітній портал ДСНС України. Львівський державний

університет безпеки життєдіяльності МНС прийняли до асоціації вищих

навчальних закладів Європейського союзу [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://edu-mns.org.ua/ukr/news/?id=597.

207

218. Науково-освітній портал ДСНС України. Львівські курсанти і

студенти навчаються у французьких «пом’є» [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://edu-mns.org.ua/ukr/news/?id=241.

219. Науково-освітній портал ДСНС України. Наказ МНС України № 311

о/с від 31.10.2005 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://edu-

mns.org.ua/ukr/news/?id=72&p=4&print=1.

220. Науково-освітній портал ДСНС України. У Львівському університеті

безпеки життєдіяльності взяла старт Спартикіада з професійно-прикладних

видів спорту [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://edu-

mns.org.ua/ukr/news/?id=711.

221. Науково-освітній портал ДСНС України. Новини [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.mns.gov.ua/news/16554.html?

PrintVersion .

222. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до

2021 р. / Указ Президента України від 26.05 2013 № 344/2013 «Про

Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» //

Офіційний вісник України. – 2013. – № 50. – С. 13.

223. Національна еліта та інтелектуальний потенціал України : матер.

Міжнар. наук, конф., 18-20 квітня 1996 р. / НАН України. Ін-т

регіональних досліджень та ін. / відп. Ред. С. Й. Вовканич. – Львів, 1996. –

312 с.

224. Нижник С. Мій рідний заклад «Академія пожежної безпеки імені

Героїв Чорнобиля» [Електронний ресурс] / С. Нижник. – Режим доступу :

http://apbimgerchor.blogspot.ru/p/blog-page.html .

225. Новини Харкова. Майбутні рятувальники склали присягу на вірність

Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://uanews.kharkiv.ua/other/2015/09/11/100083.html .

208

226. Образовательный портал «ОБЖ. РУ». Микеев Анатолий Кузьмич

[Электронный ресурс]. – Режим доступу :

http://www.obzh.ru/dictionary/m/mikeev-anatolij-kuzmich.html .

227. Обухов Ф. В. Советская пожарная охрана [Текст] / Ф. В. Обухов. –

М. : Россельхозиздат, 1979. – 284 с.

228. Олійник О. І. Народний комісаріат внутрішніх справ України (1917–

1941 рр.): структура, функції, діяльність : дис. … канд. юрид. наук /

Олійник Олександр Іванович. – Х., 2000. – 205 с.

229. Осипенко С. І. Організація функціонального навчання у сфері

цивільного захисту [Текст] / С. І. Осипенко, А. В. Іванов. – К., 2008. –

286 с.

230. Офіційний веб-портал «Верховна рада України». Закон УРСР «Про

мови в Українській РСР» від 28.10.1989 № 8312-ХІ [Електронний ресурс].

– Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/8312-11 .

231. Офіційний веб-сайт «Верховна рада України». Постанова Верховної

Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://gska2.rada.gov.ua/site/postanova/akt_nz.htm.

232. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України». Закон України «Про

пожежну безпеку» від 17.12.1993 № 3745-XII [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3745-12.

233. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України». Розпорядження

Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію Львівського пожежно-

технічного училища МВС» від 21 червня 2001 р. № 245-р [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/245-2001-р .

234. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України». Указ Президента

України «Про заходи щодо вдосконалення у сфері пожежної безпеки,

захисту населення і території від наслідків надзвичайних ситуацій» від 27

209

січня 2003 р. № 47/2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/47/2003 .

235. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України». Розпорядження

Кабінету Міністрів України від 29 березня 2006 р. № 166-р «Про

реорганізацію Львівського інституту пожежної безпеки МНМ»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/166-2006-р .

236. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України». Наказ МОН

України від 25.12.2007 № 1171 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0005-08 .

237. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України». Наказ МОН

України від 25.12.2007 № 1172 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1390-14 .

238. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України». Постанова КМУ від

25.03.2015 № 143 «Про оптимізацію мережі військових навчальних

підрозділів вищих навчальних закладів» [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/143-2015-п.

239. Офіційний інформаційний сервер «ГУ ДСНС України в Запорізькій

області». Історія пожежно-прикладного спорту [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.zp.mns.gov.ua/content/story_pps.html.

240. Офіційний електронний ресурс «Головне управління ДСНС у м.

Києві» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.kyiv.mns.gov.ua/content/history.html .

241. Офіційний електронний ресурс «Головне Управління ДСНС у

Хмельницькій області» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.km.mns.gov.ua/content/rogulskiy.html.

242. Офіційний електронний ресурс «Медіа група «Голос UA»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ua.golos.ua/politika/12_10_11_but_vitaliy_petrovich.

210

243. Официальный электронный ресурс «Национальный университет

гражданской защиты України» // Страницы истории (1928–1990 гг.)

[Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://vypusk.nuczu.edu.ua/rus/meetings/y1928_1997/ .

244. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». Коротка історія [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://nuczu.edu.ua/ukr/about/history.

245. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». Володимир Палюх – вогнеборець, практик,

педагог [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?id=4508.

246. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». Пилип Десятников: «Проделан огромый труд

по восстановлению истории развития учебного заведения…» [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?id=2655 .

247. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». Першокурсники Національного університету

цивільного захисту України присягнули на вірність Українському народові

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?

id=2764 .

248. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». Свято знань для майбутніх рятувальників

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?

id=1283&p=336 .

249. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». У Харкові першокурсники Національного

університету цивільного захисту України присягнули на вірність

Українському народові [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?id=1996 .

211

250. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». Молоде поповнення служби цивільного

захисту [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?id=91&p=448 .

251. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». Прийняття присяги [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?id=174&p=440 .

252. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». Першокурсники Університету цивільного

захисту України дали клятву вірності українському народові [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?id=276&p=431 .

253. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». У Харкові першокурсники Університету

цивільного захисту МНС дали клятву вірності Українському народові

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?

id=452&p=414 .

254. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». День знань у Національному університеті

цивільного захисту МНС України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?id=779&p=383 .

255. Офіційний електронний ресурс «Національний університет

цивільного захисту України». День відкритих дверей в Університеті

цивільного захисту України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?id=222.

256. Офіційний електронний ресурс «Офіційна Україна сьогодні»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dovidka.com.ua/user/?

code=423910 .

257. Официальный сайт Украинской Православной Церкви «Україна

православна». Церковь и общество . – Вестник №   52 [Електронний ресурc].

212

– Режим доступу : http://pravoslavye.org.ua/2005/10/17102005_-

_17112005_2 .

258. Офіційний інформаційний сервер «Український науково-дослідний

інститут Цивільного захисту» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.undicz.mns.gov.ua/news/165.html .

259. Офіційний інформаційний сервер «Головне управління ДСНС

України у Волинській області» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.volyn.mns.gov.ua/content/grushovinchuk.html .

260. Офіційний інформаційний сервер «Головне управління ДСНС

України у Запорізькій області» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.zp.mns.gov.ua/news/166.html .

261. Офіційний інформаційний сервер «Головне управління ДСНС

України у Луганській області» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.lugansk.mns.gov.ua/content/biograf-gundar.html .

262. Офіційний інформаційний сервер «Головне управління ДСНС у

Херсонській області» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.kherson.mns.gov.ua/content/nachalnik1.html .

263. Офіційний інформаційний сервер «Управління ДСНС в Черкаській

області» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ck.mns.gov.ua/content/gvozd.html .

264. Офіційний інформаційний сервер «Управління ДСНС у Чернігівській

області» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.cn.mns.gov.ua/content/rozdil15.html?PrintVersion .

265. Офіційний електронний ресурс «Керівництво Державної інспекції

техногенної безпеки України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://radbiz.org.ua/ditb/content/management-1.html.

266. Офіційний електронний ресурс «Телеграф» [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.telegraf.in.ua/kremenchug/269-269.html .

213

267. Офіційний сайт «Акредитаційна комісія України». Рішення

державної атестаційної комісії [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ak.gov.ua/AP/065_protokol_DAK.pdf.

268. Официальный сайт «Академия гражданской защиты Украины».

Демонстрация научных достижений академии [Электронный ресурс]. –

Режим доступа : http://akadem2003.narod.ru/news/news_11_01.htm.

269. Официальный сайт «Академік». Тараканов, Николай Дмитриевич

[Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/1577759.

270. Офіційний сайт «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://uk.wikipedia.org/wiki/Інститут_державного_управління_у_сфері_циві

льного_захисту.

271. Офіційний сайт «Вікіпедія». Урицький Мойсей Соломонович

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

https://uk.wikipedia.org/wiki/Урицький_Мойсей_Соломонович .

272. Офіційний сайт Вікіпедія. Стоєцький Василь Федорович. –

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

https://uk.wikipedia.org/wiki/Стоєцький_Василь_Федорович.

273. Официальный сайт «Закон и порядок». Микеев Анатолий Кузьмич

[Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.law-order.ru/catalog/enciklopedia/reference/ru_m/t61542.html.

274. Офіційний сайт «Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності». Дипломи магістрів Львівського державного університету

безпеки життєдіяльності визнані міжнародною спільнотою [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.ldubgd.edu.ua/node/1940 .

275. Офіційний сайт «Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності». Студенти Університету зможуть проходити стажування

закордоном за програмою молодіжної організації AIESEC [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.ldubgd.edu.ua/news/studenti-

214

universitetu-zmozhut-prohoditi-stazhuvannya-zakordonom-za-programoyu-

molodizhnoyi .

276. Офіційний сайт «Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності». Міжнародна співпраця [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.ldubgd.edu.ua/content/mizhnarodna-diyalnist .

277. Офіційний сайт «Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності». Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності визнаний кращим з міжнародного співробітництва у сфері

освіти і науки [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.ldubgd.edu.ua/news/lvivskiy-derzhavniy-universitet-bezpeki-

zhittiediyalnosti-viznaniy-krashchim-z-mizhnarodnogo.

278. Офіційний сайт «Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності». Філія кафедри ЮНЕСКО ЛДУ БЖД: «Нові інформаційні

технології в освіті для всіх» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ubgd.lviv.ua/unesco/General/News.html .

279. Офіційний сайт «Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності». Між ЛДУ БДЖ та Кінгстонським університетом було

підписано угоду про співпрацю в рамках програми ЄС «Еразмус+»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.ldubgd.edu.ua/news/mizh-ldu-bzhd-ta-kingstonskim-universitetom-

pidpisano-ugodu-pro-spivpracyu-v-ramkah-programi.

280. Офіційний сайт «Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності». Інститут психології та соціального захисту

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.ldubgd.edu.ua/content/k_facultety .

281. Офіційний сайт. Львівського державного університету безпеки

життєдіяльності. Інститут післядипломної освіти [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.ldubgd.edu.ua/content/kerivnictvo-institutu.

215

282. Офіційний сайт «Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності». Курсанти Львівського державного університету безпеки

життєдіяльності присягнули на вірність українському народові

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.ldubgd.edu.ua/node/1765 .

283. Офіційний сайт «Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності». Першокурсники Львівського державного університету

безпеки життєдіяльності присягнули на вірність українському народові

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.ldubgd.edu.ua/news/pershokursniki-lvivskogo-derzhavnogo-

universitetu-bezpeki-zhittiediyalnosti-prisyaguli-na .

284. Офіційний сайт «Львівський державний університет безпеки

життєдіяльності». Понад 300 курсантів Львівського державного

університету безпеки життєдіяльності присягнули на вірність українському

народові [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.ldubgd.edu.ua/news/ponad-300-kursantiv-lvivskogo-derzhavnogo-

universitetu-bezpeki-zhittiediyalnosti-prisyagnuli-na .

285. Официальный сайт «Наш Баку». Пожарная охрана Баку

[Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.ourbaku.com/index.php/Пожарная_охрана_Баку.

286. Официальный сайт «ПомниПро». Кимстач Игорь Фотиевич

[Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://pomnipro.ru/memorypage58545/biography .

287. Офіційний сайт «Провінція» : інформаційно-аналітичне видання.

Одарич сподівається, що Черкаську Академію пожежної безпеки вдасться

відстояти [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pro-

vincia.com.ua/novini/news_komentar/16888-odarich-spodvayetsya-scho-

cherkasku-akademyu-pozhezhnoyi-bezpeki-vdastsya-vdstoyati.html .

216

288. Офіційний сайт «Прочерк». У Черкасах може зникнути вищий

навчальний заклад [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://procherk.info/news/7-cherkassy/36927-u-cherkasah-mozhe-zniknuti-

vischij-navchalnij-zaklad .

289. Офіційний сайт «Рідна Черкащина». Про Черкаський інститут

пожежної безпеки говоритимуть у Верховній Раді [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://ck.ridna.ua/2015/01/02/pro-cherkaskyj-instytut-

pozhezhnoji-bezpeky-hovorytymut-u-verhovnij-radi/.

290. Офіційний сайт «Твоє місто». Що має побачити кожен львів’янин:

«Львівський Хогвартс» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://tvoemisto.tv/news/shcho_maie_pobachyty_kozhen_lvivyanyn_kolyshniy_

budynok_viyskovyh_invalidiv_74510.html .

291. Офіційний сайт «Україна Інкогніта». Закритий львівський шедевр

Феофіла ван Гансена. Університет БЖД [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://ukrainaincognita.com/lvivska-oblast/lviv/vau-zakrytyi-lvivskyi-

shedevr-feofila-van-gansena-universytet-bzhd.

292. Офіційний сайт «Центр Черкаських медіа». Черкаський інститут

пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля під загрозою закриття

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zmi.ck.ua/sotsium/cherkaskiy-nstitut-pojejno-bezpeki-m-gerov-

chornobilya-hochut-zakriti.html.

293. Офіційний сайт «Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля». Випускники-генерали [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://fire.ck.ua/?page_id=104 .

294. Офіційний сайт «Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля». 40-років від навчання до героїзму (історичні моменти). Наказ

«Про створення Міжвідомчого навчально-наукового комплексу» від

12.05.1995 № 130/285 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://fire.ck.ua/?page_id=115.

217

295. Офіційний сайт «Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля». Перше вересня стане пам’ятним для першокурсників АПБ

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://fire.ck.ua/?p=2966.

296. Офіційний сайт «Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля». Першого вересня Академія пожежної безпеки відсвяткувала

початок навчального року та приведення курсантів першого курсу до

Присяги на вірність народові України [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://fire.ck.ua/?p=5800.

297. Офіційний сайт «Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля». В АПБ імені Героїв Чорнобиля пройшли урочисті заходи з

нагоди приведення Присяги курсантів першого курсу [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://fire.ck.ua/?p=9334.

298. Офіційний сайт «Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля». В інституті пройшла Присяга та посвята студентів

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://fire.ck.ua/?p=12585.

299. Офіційний сайт «Черкаська обласна рада». Черкаський інститут

пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля під загрозою закриття

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://oblradack.gov.ua/novini/2942-cherkaskiy-nstitut-pozhezhnoyi-bezpeki-m-

geroyiv-chornobilya-pd-zagrozoyu-zakrittya.html .

13. Палюх В. Г., Пустомельник В. П. Славные имена. Выпускники

Харьковского пожарно-технического училища МВД СССР 1946–1994 гг.

[Текст] / В. Г. Палюх, В. П. Пустомельник. – Х. : Міськдрук, 2013. – 112 с.

14. Парпан У. Реформування відомчої освіти МВС України [Текст] : зб.

наук. праць / У. Парпан // Ефективність державного управління. – 2008. –

Вип. 16/17. – С. 358–364.

300. Пархоменко В. А. З історії пожежної охорони Миколаєва у ХІХ –

першій половині ХХ століття [Текст] // Збірник наукових праць /

218

В. А. Пархоменко. – Миколаїв : Вид-во МФ НаУКМА, 2004. – Т.  37 :

Історичні науки. – С. 123–125.

301. Паспорт среднего специального учебного заведения ЛПТУ МВД

СССР [Текст]. – Л., 1970. – С. 1–3.

302. Паспорт вищого навчального закладу ЛПТУ МВС України [Текст]. –

Л., 1993. – С. 1–2.

303. Патриотический интернет-портрет «Герои страны». Мочалин

Николай Гаврилович [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=10843.

304. Перегон О. Сокровища университетского музея [Электронный

ресурс] / О. Перегон. – Режим доступа : http://nuczu.edu.ua/ukr/news/?

id=3123 .

305. Перепечаев В. Д., Береза В. Ю. Газодымозащитная служба пожарной

охраны [Текст] / В. Д. Перепечаев, В. Ю. Береза ; под общ. ред.

Н. Г. Шкарабуры. – Черкассы : ЧИПБ МВД Украины, 2000. – 468 с.

306. Підгайний А. В. Проблеми підготовки осіб, які займаються

дослідженнями пожеж [Текст] / А. В. Підгайний // Пожежна безпека : зб.

наук. праць за м-лами міжнар. наук.-практ. конф-ї. –Черкаси : АПБ

ім. Героїв Чорнобиля, 2007. – С. 110–112.

307. Підгайний А. В. Становлення та розвиток системи підготовки

офіцерських кадрів МНС України наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. :

автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд. іст. наук : спец. 22.02.22 /

А. В. Підгайний – Л., 2009. – 17 с.

308. Підгайний А.В. Особливості підготовки офіцерських кадрів для

Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи / А. Підгайний //

Воєнна історія. – К., 2008. – № 1–2. – С. 202–209.

219

309. Підгайний А. В. Становлення системи підготовки керівних кадрів

МНС України до дій в надзвичайних ситуаціях [Текст] / А. В. Підгайний //

Воєнна історія. – 2009. – № 1. – С. 111–118.

310. Покалюк В. М. Особистісна спрямованість професійної адаптації

майбутніх фахівців пожежно-рятувальної служби МНС України у

профільному ВНЗ [Текст] / В. М. Покалюк // Вісник Черкаського

університету. Серія : Педагогічні науки. – Черкаси, 2009. – Вип.  162. –

С. 166–173.

311. Покалюк В. М. Адаптація курсантів вищого навчального закладу

пожежно-технічного профілю до умов професійної діяльності [Текст] /

В. М. Покалюк, А. А. Балицька // Наукові записки Кіровоградського

державного педагогічного університету. Серія : Педагогічні науки. –

Кіровоград, 2008. – Вип. 74. – С. 103–105.

312. Положення про організацію навчального процесу за кредитно-

модульною системою у Львівському державному університеті внутрішніх

справ [Текст]. – Л. : ЛьвДУВС, 2009. – 40 c.

313. Пономаренко Г. О. Пожежна безпека як елемент внутрішньої безпеки

держави: поняття та система заходів забезпечення [Текст] /

Г. О. Пономаренко // Вісник Київського національного університету імені

Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2007. – Вип. 74. – С. 47–50.

314. Попов В. М., Назаров О. А., Малиновская Л. Т. и др. История своей

горды. 1928–2008 [Текст] : памятная юбилейная книга УГДЗУ /

В. М. Попов, О. А. Назаров, Л. Т. Малиновская и др. ; под. ред.

В. П. Садкового. – Х. : Вокруг цвета, 2008. – 120 с.

315. Попович С. Пожежництво Львова [Текст] : історичний нарис /

С. Попович. – Л. : Світ, 2002. – 368 с.

316. Постанова Кабінету Міністрів України № 550-97 від 09.06.1997 «Про

створення Черкаського інституту пожежної безпеки Міністерства

внутрішніх справ та присвоєнням йому імені Героїв Чорнобиля».

220

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP970550.html.

317. Правила прийому до Львівського державного університету безпеки

життєдіяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://mir.zavantag.com/pravo/575628/index.html.

318. Приходько Ю. Рівняємося на наших ветеранів [Текст] /

Ю. Приходько // Вісник Національного університету цивільного захисту

України. – 2015. – № 39 (70). – С. 1.

319. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 листопада 2013 р.

№ 896-р «Про реорганізацію Академії пожежної безпеки імені Героїв

Чорнобиля» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://document.ua/pro-reorganizaciyu-akademiyi-pozhezhnoyi-bezpeki-imeni-

geroy-doc167172.html.

320. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 р.

№ 1118-р «Питання реформування органів внутрішніх справ України»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://police-reform.org/index.php?

id=1416570538 .

321. Розпорядження КМУ від 27 серпня 2010 р. № 1728-р «Про

затвердження плану заходів щодо розвитку вищої освіти на період до 2015

року» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakoni.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1728-2010%F0.

322. Розенфельд Ю. Н. Профессиональная подготовка [Текст]

Ю. Н. Розенфельд // Глосарий современного образования / Нар. укр. акад. ;

под общ. ред. Е. Ю. Усик [сост. : Астахова В. И. и др.]. – Х. : Изд-во НУА,

2007. – С. 360–361.

323. Рябинин Б. С. Укротители огня: очерк по истории пожарного дела на

Урале [Текст] / Б. С. Рябинин. – Свердловск : Средне-Уральское

книжиздательство, 1979. – 327 с.

221

324. Саліна В. Пріоритети – відродження історичних традицій [Текст] /

В. Саліна // Пожежна безпека. – 2011. – № 11 (134). – С. 7–8.

325. Садковой В. П., Палюх В. Г., Пустомельник В. П. К 20-летию

создания первого в Украине ВУЗа по подготовке спасателей для МЧС

Украины (краткий исторический обзор) [Текст] / В. П. Садковий,

В. Г. Палюх, В. П. Пустомельник. – Х. : Городская типография, 2012. –

С. 34.

326. Сайт о советской пожарной охране. ХПТУ официальное

[Электронный режим]. – Режим доступа :

http://fireman.su/img/hptu/offic/off/index.php .

327. Сайт о советской пожарной охране. Курсанты ХПТУ в Чернобыле

[Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://fireman.su/img/hptu/hist/chern.php .

328. Сенчук О. Л. Система образовательных учреждений подготовки

специалистов в области пожарного дела [Текст] / О. Л. Сенчук // Правда

истории : сб. науч. ст. – Вып. 5 / под. ред. А. В. Третьякова. – Курск : Изд-

во Курского государственного университета, 2007. – С. 137–140.

329. Сенчук О. Л. Организационно-правовые основы функционирования

органов противопожарной безопасности в 1918–1941 гг. [Текст] /

О. Л. Сенчук // Профессионал : науч.-метод. журн. – Вып. 3 (13). –

Белгород, 2009. – С. 123–127.

330. Смирнов Г. В. Историческая хроника пожарной охраны Луганска

[Текст] / Г. В. Смирнов. – Луганск : Лугань, 1996. – 416 с.

331. Сорока А. В. Вольові якості та їх формування у курсантів ВНЗ

[Текст] / А. В. Сорока // Актуальні проблеми сучасноі науки в

дослідженнях молодих вчених. – 1997. – Вип. 2. – С. 252–256.

332. Снісаренко А. Г. Необхідність формування професійно важливих

якостей майбутніх фахівців оперативно-рятувальної служби МНС України

[Текст] / А. Г. Снісаренко // Вісник Харківського національного

222

університету ім. В. Н. Каразіна. Серія : Психологія. – Х. : ХНУ, 2007. –

№ 37(759). – С. 242–246.

333. Палюх В. Г., Пустомельник В. Г. Славные имена. Выпускники

Харьковского пожарно-технического училища МВД СССР 1946–1994 гг.

[Текст] / В. Г. Палюх, В. П. Пустомельник ; под. общ. ред. В. П. Садкового.

– Х. : Міськдрук, 2013. – С. 35–36.

334. Статут Черкаського пожежно-технічного училища МВС України від

29.02.1996. – Черкаси, 1996. – С. 1-5.

335. Тарадура Д. В. Становлення та розвиток наукового товариства

курсантів і студентів у Національному університеті цивільного захисту

України в кінці ХХ – на початку ХХІ століть [Текст] / Д.  В. Тарадура //

Вестник НТУ ХПИ : сб. науч. трудов. Серия : История науки и техники. –

2014. – С. 144–154.

336. Тараненко С. П. Протипожежна діяльність органів місцевого

управління в Південній Україні в другій половині ХІХ – початку ХХ ст.:

історичний аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст.

наук : спец. 07.00.01 / С. П. Тараненко. – Черкаси, 2007. – 23 с.

337. Там просто немає нас [Текст] // Пожежна та техногенна безпека. –

2015. – № 4 (19). – С. 15.

338. Тамбовский край. РФ. Турбин Виталий Борисович, генерал-

лейтенант [Электронный ресурс]. – Режим доступа : https://тамбовский-

край.рф/wiki/t/6343/.

339. Ткаченко Т. В. Формування професійної компетентності майбутніх

фахівців безпеки життєдіяльності засобами інформаційно-комунікаційних

технологій : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец.

13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Т.  В. Ткаченко. –

Вінниця, 2009. – 20 с.

340. Ткаченко Т. В. Формування професійної компетентності майбутніх

фахівців БЖД при вивченні дисциплін циклу професійної та практичної

223

підготовки [Текст] / Т. В. Ткаченко // Молодь і ринок / Дрогобицький

державний педагогічний університет ім. Івана Франка, 2009. – № 2 (49). –

С. 123–128.

341. Трачук М. П. У ті далекі незабутні дні [Текст] / М. П. Трачук //

Галицькі вогнеборці. – 2006. – № 2 (47). – С. 2.

342. Томіленко А. Г. Діяльність добровільних пожежних товариств на

Правобережній Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) [Текст] /

А. Г. Томіленко // Збірник. – Миколаїв : Вид-во МФ НаУКМА, 2000. –

Т. 5 : Історичні науки. – С. 39–42.

343. Трачук М. П. Из истории развития пожарной охраны в России

[Текст] / М. П. Трачук. – Л., 1959. – 94 с.

344. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О неотложных мерах по

наведению общественного порядка в Азербайджанской ССР и Армянской

ССР» от 24 ноября 1988 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.alppp.ru/law/bezopasnost-i-ohrana-pravoporjadka/79/ukaz-

prezidiuma-vs-sssr-ot-23-11-1988-9822-pdf.

345. Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення

державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і

території від наслідків надзвичайних ситуацій» від № 47/2003 від

27.01.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/U047_03.html .

346. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про присвоєння звання Героя

Радянського Союзу лейтенанту внутрішньої служби Кібенку В.М. і

лейтенанту внутрішньої служби Правику В.П.» від 25 вересня 1986 року //

Двадцять п’ять років на варті / авт. група І. Г. Дробінка, О. Б. Голинський,

О. Е. Стояновича ; заг. ред. М. Г. Шкарабури. – Черкаси : ЧІПБ, 1998. –

С. 42.

347. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О неотложных мерах по

наведению общественного порядка в Азербайджанской ССР и Армянской

224

ССР» от 24 ноября 1988 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://studopedia.ru/16_14373_poryadka-v-azerbaydzhanskoy-ssr-i-

armyanskoy-ssr.html.

348. Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення

державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і

території від наслідків надзвичайних ситуацій» від № 47/2003 від

27.01.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/U047_03.html.

349. Указ Президента України «Про відзначення державними нагородами

України» № 1206/2003 від 22 жовтня 2003 р. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1206/2003.

350. Управління ДСНС України в Черкаській області. Борис Хижняк

відзначив 65-річний ювілей [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ck.mns.gov.ua/news/1382.html.

351. Уральський деловой журнал «Архив». Школа чести и мужества

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://director-ural.ru/du_tlg.php?

fn=45&tg=sch.

352. Урядовий портал. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про

реорганізацію Львівського інституту пожежної безпеки МНС» від 29

березня 2006 р. № 166-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=32785201.

353. Федерация пожарно-прикладного спорта Новосибирской области.

Пожарно-прикладной спорт [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://fpps-nsk.ru/o%20sporte.html.

354. Фото стендів у Музеї ЛДУ БЖД. – Стенд «Наша слава».

355. Фото стендів у Музеї ЛДУ БЖД. – Стенд «Львівське ПТУ».

356. Фото стендів у Музеї ЛДУ БЖД. – Стенд «Приклад мужності і

відваги».

225

357. Фото стендів у Музеї ЛДУ БЖД. – Стенд «Виконання державних

завдань».

358. Фото стендів у Музеї ЛДУ БЖД. – Стенд «Історична довідка про

каплицю».

359. Фото стендів у Музеї ЛДУ БЖД. – Стенд «Здійснення задумів».

360. Фото стендів у Музеї ЛДУ БЖД. – Стенд «Київські курси».

361. Фото стендів у Музеї ЛДУ БЖД. – Стенд «Київське ПТУ».

362. Фото стендів у Музеї ЛДУ БЖД. – Стенд «Історична довідка про

будинок».

363. Фото стендів у Музеї ЛДУ БЖД. – Стенд «На шляху розвитку».

364. Фото стендів у Музеї НУЦЗ України. – Стенд «ХІПБ МВС України».

365. Фото стендів у Музеї НУЦЗ України. – Стенд «Наша спортивна

гордість».

366. Фото стендів у Музеї НУЦЗ України. – Стенд «ВПТ-ХПТ-КУКС-

ПТШ».

367. Фото стендів у Музеї ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля НУЦЗ України.

368. Харчук А. Університет відвідав легендарний Пилип Десятников

[Текст] / А. Харчук // Галицькі вогнеборці. – 2014. – № 3 (107). – С. 3.

369. Харчук А. З історії зведення однієї з найкращих віденських

архітектурних споруд в Галичині середини ХІХ ст., де нині розташований

Львівський інститут пожежної безпеки МНС України [Текст] / А. Харчук //

Галицькі вогнеборці. – 2003. – № 4 (25). – С. 3.

370. Харчук А. І. ЧАЕС: ми пам’ятаєм все [Текст] / А. І. Харчук //

Галицькі вогнеборці. – 2003. – № 2 (23). – С. 3.

371. Харчук А. З історії зведення однієї з накращих віденських

архітектурних споруд в Галичині середини ХІХ ст., де нині розташований

Львівський інститут пожежної безпеки МНС України [Текст] / А. Харчук //

Галицькі вогнеборці. – 2003. – № 1 (22). – С. 3.

226

372. Хом’як Х. Наш Університет серед кращих ВНЗ України [Текст] /

Х. Хом’як // Галицькі вогнеборці. – 2010. – № 74. – С. 1.

373. Хом’як Х. Наш університет серед кращих ВНЗ України [Текст] /

Х. Хом’як // Галицькі вогнеборці. – 2013. – № 6 (104). – С. 1.

374. Хуртов Ю. Урочисті заходи з нагоди Дня пожежної охорони [Текст] /

Ю. Хуртов // Вісник Національного університету цивільного захисту

України. – 2015. – № 39 (70). – С. 4.

375. Чепурний Г. П., Вареник В. В., Цойреф Я. О. Удосконалення

практичної підготовки курсантів, організації роботи з молодими

спеціалістами та методики оцінювання входження в посади випускників

пожежно-технічних закладів освіти [Текст] / Г. П. Чепурний,

В. В. Вареник, Я. О. Цойреф // Вісник Університету внутрішніх справ. –

Вип. 9. – Х. : Університет внутрішніх справ, 1999. – С. 61–64.

376. Червякова О. В. Організаційно-правові аспекти управління вищим

навчальним закладом МВС України : дис. … канд. юрид. наук / Червякова

Оксана Володимирівна. – Х., 2002. – 193 с.

377. Черненко А. Г. Владимир Правик. Когда им было двадцять [Текст] /

А. Г. Черненко. – М. : Политиздат, 1988. – 143 с.

378. Чернилевский Д. В. Дидактические технологии в высшей школе

[Текст] : учеб. пособие для вузов / Д. В. Чернилевский. – М. : ЮНИТИ-

ДАНА, 2002 – 437 с.

379. Шаповал Р. В. Адміністративно-правове регулювання освітньої

діяльності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид.

наук : спец. 12.00.07 / Шаповал Роман Володимирович. – Х., 2011. – 36 с.

380. Шимко Л. В ім’я життя і спокою людей [Текст] / Л. Шимко //

Галицькі вогнеборці. – 1999. – № 2. – С. 1.

381. Шимко Л. Т. Інформаційно-аналітичний бюлетень діяльності

Львівського інституту пожежної безпеки МНС України [Текст] /

Л. Т. Шимко. – Л. : Сполом, 2003. – С. 3.

227

382. Шимко Л. Т. Інформаційно-аналітичний бюлетень діяльності

Львівського інституту пожежної безпеки МНС України / Л. Т. Шимко. – Л.

: Сполом, 2004. – С. 3–4.

383. Шепитько В. Ю., Мусиенко О. Л. Денисюк Станислав Федорович

[Электронный ресурс] / В. Ю. Шепитько, О. Л. Мусиенко. – Режим доступа

: http://crimcongress.com/portretnaya/denisyuk-stanislav-fedorovich/ .

384. Шойко В. А. Соціально-психологічне забезпечення діяльності

рятувальних підрозділів цивільної оборони МНС України у 2000–2006 рр.

(історичний аспект) : дис. … канд. іст. наук / Шойко Василь Анатолійович.

– К., 2007. – 180 с.

385. Шувалов М. Г. Основы пожарного дела [Текст] / М. Г. Шувалов. – М.

: Стройиздат, 1983. – 399 с.

386. Яблонський В. Вища освіта нових реформ [Текст] / В. Яблонський //

Голос України. – 1995. – № 112. – С. 6.

387. Clark, Burton A. Higher Education and Fire Service Professionalism /

Fire Chief, 1993. – 1993. – P. 50–53.

388. Wingspread ІІ : Statements of Nationsl Significance of the Fire Problem

in the United States (International Assoeiation of Fire Chiefs Foundation Ine. :

Washington. D. C., 1976).

389. Johnson Foundation, Wingsprend Conference on Fire Service

Administration. Education and Research (The Johnson Foundation : Raehne.

Wis. : 1966).

228

ДОДАТКИ

Додаток А

МЕТЕЛЬОВ

Петро Андрійович

Народився 24 вересня 1899 року в с. Слободка Верховинського району

Кіровоградської області.

У квітні 1919 р. вступив на службу до Червоної Армії, назавжди

пов’язавши своє життя зі службою в її рядах.

Перша армійська посада Петра Андрійовича – писар штабу полку, а з

вересня 1919 р. – курсант Перших Казанських кавалерійських курсів.

У червні 1920 р. Метельов П.А. був направлений на Південно-західний

фронт помічником командира сотні 8-го Таманського полку другої

кавалерійської дивізії імені Блінова, а згодом призначений на посаду

начальника розвідки цього полку. Брав участь у боях із білогвардійськими

військами Врангеля, бандами Махна, Мосхада на Дону, на Ставропіллі, в

Україні, а також бандою Джунаїд-хана в Туркменії.

У 1922 р. навчався в м. Москві в об’єднаній школі ім. ВУЦВК.

У 1924 р. Метельов А.П. прийшов на службу до органів ВЧК-ВГПУ.

1938 р. він вступив на командний факультет військової академії

ім. Фрунзе, який успішно закінчив у 1940 р., після закінчення академії був

направлений для подальшого проходження служби до Управління

прикордонних військ НКС Української РСР.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Метельов А.П. був

начальником штабу охорони тилу 9-ї армії, а згодом командував полком

дивізії військ НКВС на Волховському фронті.

229

Наказом НКВС СРСР у 1945 р. Метельов А.П. був призначений на

посаду начальника Харківського пожежно-технічного училища МВС СРСР.

Новому начальникові Метельов А.П. передав училище 27 березня

1958 р., а сам був призначений на посаду начальника Харківського

військового училища МВС СРСР, звідки в 1959 р. і вийшов на пенсію.

Помер у 1975 р. в м. Харкові.

Складено відповідно до джерел: [157, С. 205; 337, С. 9; 366].

230

Додаток Б

КАПУСТЯНСЬКИЙ

Олексій Гаврилович

Народився 2 січня 1919 р. в с. Коваленівка Полтавської області.

З 15 років почав працювати в радгоспі, а в 1937 р. вступив до

Харківського технікуму політосвіти. Тривожний передвоєнний час не дав

змоги закінчити навчання, і з 1939 р. Капустянський О.Г. стає курсантом

школи молодшого начальницького складу (МНС) 56-ї бригади військ НКВС

у м. Ленінграді.

Після закінчення школи МНС служив молодшим командиром 151

полку військ НКВС, а потім став курсантом військово-політичного училища

в Новому Петергофі під Ленінградом, де його застала Велика Вітчизняна

війна. У перші дні війни отримав важке поранення очей і був евакуйований

до госпіталю в м. Свердловськ.

Після одужання служив у військах НКВС на різних посадах, а з грудня

1950 р. капітан Капустянський О.Г. був переведений на службу до

Харківського пожежно-технічного училища МВС СРСР.

11 квітня 1958 р. підполковник Капустянський О.Г. був призначений на

посаду начальника училища. Під його керівництвом були переобладнані

навчальні класи й аудиторії, введено в дію пожежну частину, побудовано

базу газодимозахисной служби, розгорнулася робота з підвищення

ефективності навчального процесу. Педагогічний колектив училища

обновився молодими, енергійними спеціалістами пожежної справи.

За час його керівництва училищем у стінах закладу було підготовлено

понад п’ять тисяч фахівців пожежної справи.

Помер у 1987 р. в м. Харкові.

Складено відповідно до джерел: [54, арк. 21; 169, С. 39; 163; 337, С. 10].

231

Додаток В

ФЕДЕНКО

Володимир Дмитрович

Народився 28 червня 1929 р. в місті Києві в сім’ї військовослужбовця.

У 1930 р. сім’я Феденків переїздить до м. Харкова. У 1950 р.

В.Д. Феденко вступив до Харківського пожежно-технічного училища, яке

закінчив із відзнакою і в якому був залишений для проходження подальшої

служби в його штаті.

У 1960 р. закінчив Харківський державний бібліотечний інститут, а в

1965 р. – екстерном Харківське військове училище МВС.

У травні 1969 р. Феденко В.Д. був призначений на посаду заступника

начальника відділу політико-виховної роботи, а в листопаді 1973 р. обраний

секретарем партійного комітету УВС Харківського облвиконкому.

22 вересня 1977 р. наказом МВС СРСР Феденко В.Д. був призначений

начальником училища.

Велику увагу керівник приділяв підбору викладацьких кадрів.

У 1980 р. особовий склад училища за відмінне виконання завдань із

протипожежного захисту об’єктів ХХІІ Олімпіади в м. Москві був

заохочений наказом МВС СРСР та подякою Президента Міжнародного

олімпійського комітету.

За зразкове виконання завдань з охорони громадського порядку і

забезпечення пожежної безпеки на олімпійських об’єктах Феденко В.Д.

Указом Президії Верховної Ради СРСР був нагороджений орденом Червоної

Зірки. За час його керівництва училищем у стінах закладу було підготовлено

понад п’ять тисяч фахівців пожежної справи.

За часів керівництва Феденка В.Д. було введено в дію двоповерховий

корпус із виробничими та підсобними приміщеннями. На другому поверсі

232

основного корпусу був обладнаний сучасний актовий зал із телевізійною

системою, кіноустановкою й іншими технічними засобами навчання. Був

зданий в експлуатацію навчально-спортивний комплекс, до складу якого

входили спортивний зал, манеж для пожежно-прикладного спорту з

навчальною вежею, два стрілецьких тири. За час керівництва Володимира

Дмитровича вдвічі зріс викладацький колектив.

Феденко В.Д. був депутатом Харківської міської Ради декількох

скликань.

У 1999 р. Володимира Дмитровича не стало.

Складено відповідно до джерел: [337, С. 13; 157, С. 218].

233

Додаток Д

ПАЛЮХ

Володимир Григорович

Народився 3 листопада 1935 р. в с. Ново-Олександрівка

Сахновщинського району Харківської області.

У 1953 р. вступив до Харківського пожежно-технічного училища, яке

закінчив у 1956 р. Працював районним пожежним інспектором на

Кіровоградщині, а потім – у Сахновщинському районі Харківської області.

У 1960 р. вступив на факультет протипожежної техніки та безпеки

Вищої Школи МВС РСФСР, який закінчив у 1964 р.

Після закінчення навчання Палюх В.Г. був направлений до

Харківського гарнізону пожежної охорони і призначений на посаду

начальника самостійної воєнізованої пожежної частини № 4 з охорони

Червонозаводського району м. Харкова.

У 1966 р. Палюх В.Г. перейшов на службу до Управління пожежної

охорони Харківської області, де працював у відділі Державного пожежного

нагляду заступником начальника управління, а з 1978 р. до 1990 р. –

начальником Управління пожежної охорони УВС Харківського

облвиконкому.

Учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

На початку 1990 р. Палюх В.Г. очолив Харківське пожежно-технічне

училище.

Під керівництвом Палюха В.Г. в училищі сталися докорінні зміни.

Зокрема, від 1992 р. підготовка фахівців почала здійснюватися за новою

програмою з терміном навчання п’ять років. У 1994 р. на базі училища, яке

було ліквідовано, був створений Харківський інститут пожежної безпеки

МВС України.

234

Палюх В.Г. здійснив велику роботу з підбору та підготовки

наукового потенціалу інституту.

На 12 кафедрах працювало 10 докторів та понад 70 кандидатів наук.

Працює в Національному університеті цивільного захисту України.

Складено відповідно до джерел: [62, арк. 1; 337, С. 17; 265; 266].

235

Додаток Е

РОСОХА

Володимир Омелянович

Народився в селищі Верхній Салтів Вовчанського району Харківської

області.

Після закінчення в 1969 р. середньої школи навчався в Харківському

пожежно-технічному училищі МВС СРСР.

У період із 1972 р. до 1990 р. перебував на практичній роботі в

Харківському гарнізоні пожежної охорони, де пройшов шлях від інспектора

Державного пожежного нагляду до начальника загону Державної пожежної

охорони.

З 1990 р. працював у Харківському пожежно-технічному училищі МВС

СРСР на посаді заступника начальника училища зі стройової частини.

У 1994 р. Росоху В.О. призначено проректором зі стройової частини та

режиму Харківського інституту пожежної безпеки МВС України, а 14 грудня

1998 р. його затверджено ректором інституту.

У 1997 р. Володимир Омелянович захистив дисертацію на здобуття

наукового ступеня кандидата психологічних наук.

У квітні 2000 р. інститут під його керівництвом був акредитований за

вищим – ІV рівнем. А в серпні того ж року на базі інституту було створено

Академію пожежної безпеки України – провідний вищий пожежно-технічний

навчальний заклад України, який очолив Володимир Омелянович,

досвідчений фахівець своєї справи.

Указом Президента України від 23 серпня 2003 р. йому Рососі В.О.

було присвоєно звання генерал-лейтенанта внутрішньої служби.

Під керівництвом Росохи В.О. академія активно зміцнювала свій

науковий потенціал. Результатом цієї плідної роботи є те, що більш ніж 70

236

відсотків викладацького складу навчального закладу мають наукові ступені

та вчені звання. Значно поліпшено матеріально-технічну базу вишу.

Проводиться активна робота з розроблення концепції реформування і

розвитку системи підготовки кадрів для України на період 2003–2008 років.

Його професійні, творчі та наукові досягнення гідно оцінені урядом

України та науковцями. Росоха В.О. – член-кореспондент Інженерної

академії України, почесний професор Харківського державного університету

сільського господарства. Українською інженерно-педагогічною академією

йому присвоєно кваліфікацію викладача європейського рівня.

Серед його численних нагород – відзнака Міністерства внутрішніх

справ України «Хрест Слави» та Почесна відзнака Міністерства України з

питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

Чорнобильської катастрофи.

Складено відповідно до джерел: [69, арк. 290; 337, С. 23; 348, С. 36].

237

Додаток Ж

САДКОВИЙ

Володимир Петрович

Народився 17 лютого 1956 р. в м. Південному Харківського району

Харківської області.

У 1973 р. вступив до Харківського пожежно-технічного училища МВС

СРСР, присвятивши свій подальший життєвий шлях пожежно-рятувальній

справі.

Після закінчення в 1976 р. навчального закладу був призначений на

посаду начальника караулу НПЧ ХПТУ МВС СРСР. Надалі працював

заступником начальника курсу, начальником курсу ХПТУ МВС СРСР, а

згодом – Харківського інституту пожежної безпеки МВС України.

Обіймаючи значний час посаду керівника курсової ланки,

Садковий В.П. багато зусиль і часу приділяв ідейному вихованню курсантів,

поліпшенню їхніх соціальних та побутових умов, власним прикладом

прищеплював любов і повагу до обраної професії, до рідного навчального

закладу.

У складі зведеного батальйону ХПТУ МВС СРСР у 1988 р.

Садковий В.П. брав активну участь у заходах з охорони громадського

порядку в гарячих точках республік Закавказзя колишнього СРСР. За

сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків був нагороджений

медаллю «За відмінну службу з охорони громадського порядку».

У 1996 р. Садкового В.П. призначено на посаду начальника факультету

№ 1, а згодом – на посаду проректора зі стройової частини та режиму –

начальника кафедри спеціальної та фізичної підготовки ХІПБ МВС України.

У період із 2000 до 2004 рр. обіймав посади проректора зі служби –

начальника відділу організації служби, проректора з економічних питань та

238

матеріально-технічного забезпечення – начальника відділу МТЗ, першого

проректора Академії пожежної безпеки України, а з квітня 2004 р. – першого

проректора Академії цивільного захисту України. За час перебування на цих

посадах Садковий В.П. багато зробив для зміцнення навчально-лабораторної

та матеріально-побутової бази академії.

У 2005 р. Садковий В.П. захистив дисертацію на здобуття наукового

ступеня кандидата психологічних наук. Наказом міністра МНС України від

31 жовтня 2005 р. № 311 Садковий В.П. призначений ректором Академії

цивільного захисту України. З травня 2006 р. – ректор Університету

цивільного захисту України. З лютого 2010 р. – ректор Національного

університету цивільного захисту України.

У грудні 2014 р. Садковий В.П. захистив дисертацію на здобуття

наукового ступеня доктора наук з державного управління.

Складено відповідно до джерел: [240; 321, С. 35; 337, С. 29].

239

Додаток З

КОЗЯР

Михайло Миколайович

Народився 19 листопада 1955 р. в с. Затока Яворівського району

Львівської області.

У 1973 р. був призваний до лав Збройних сил на строкову службу в

м. Києві на посаді курсанта 83-ї військової пожежно-технічної школи

молодших спеціалістів. Демобілізований у листопаді 1975 р.

З 1975 р. прийнятий на службу до органів внутрішніх справ на посаду

пожежника СВПЧ-3 (самостійна військова пожежна частина) з охорони

Залізничного району м. Львова.

У 1980 р. закінчив Львівське пожежно-технічне училище МВС СРСР. У

1980 р. у складі зведеного загону ЛТПУ МВС СРСР забезпечував охорону

громадського порядку та дотримання протипожежного стану на спортивних

об’єктах у м. Таллінні під час проведення «Олімпіади-80».

З 1981 р. працював у Львівському пожежно-технічному училищі МВС

СРСР на посадах начальника курсу, проректора зі стройової частини.

У 1987 р. закінчив Тернопільський державний педагогічний інститут, а

в 1990 р. – Владикавказьке вище військове училище МВС СРСР.

У 1989 р. був учасником бойових дій у Нагірно-Карабаській

автономній області, очолював зведений загін охорони громадського порядку.

З 1998 р. Михайло Миколайович – кандидат педагогічних наук.

З 1999 р., згідно з наказом МВС України, призначений ректором

Львівського пожежно-технічного училища МВС України.

З 2001 р. до 2003 р. – ректор Львівського інституту пожежної безпеки

МВС України.

240

З лютого 2003 р. до травня 2006 р. – ректор Львівського інституту

пожежної безпеки МНС України. З 2006 р. є доктором педагогічних наук.

Цього ж року обраний трудовим колективом на посаду ректора

Львівського державного університету безпеки життєдіяльності МНС

України, де працює й сьогодні.

Автор 2 монографій, 9 підручників та науково-методичних

рекомендацій, понад 140 опублікованих наукових праць, як в Україні, так і за

її межами, численних патентів на винаходи.

Складено відповідно до джерел: [32, арк. 23; 126, С. 32; 171].

241

Додаток К

СТОЯНОВИЧ

Олег Едуардович

Народився 13 липня 1923 року.

У 1944 р. вісімнадцятирічним юнаком пішов на фронт, воював до

грудня 1944 р., на війні був тяжко поранений. Після перемоги був

звільнений із лав Радянської Армії. У 1946 р. вступив до Харківського

пожежно-технічного училища. Після його закінчення в 1948 р. проходив

службу на різних посадах у Харківському та Львівському пожежно-

технічних училищах, Вільнюській школі підготовки офіцерського складу

МВС СРСР.

У 1953 р. Олег Едуардович закінчив Харківський педагогічний

інститут, а в 1966 р. – Вищу інженерну пожежно-технічну школу МВС

СРСР.

З листопада 1968 р. до 1972 р. працював на посаді заступника

начальника управління пожежної охорони МВС СРСР у Львівській

області.

Великий шанувальник спорту взагалі та пожежно-прикладного

спорту зокрема. Майстер спорту СРСР. На спортивних аренах пожежно-

прикладного спорту виступав, будучи в зрілому віці, поряд із молодим

поколінням.

З 10 січня 1973 р. до 29 червня 1981 р. – перший начальник

Черкаського пожежно-технічного училища МВС СРСР. За роки його

діяльності було зроблено великий внесок у становлення і розвиток

наймолодшого в Україні пожежно-технічного навчального закладу,

зокрема, побудовано і введено в дію навчальний, спальний корпуси,

їдальню, котельню, пожежно-рятувальну частину, підібрано викладацький

242

склад, створено п’ять навчальних циклів для забезпечення навчального

процесу в училищі тощо. Під чітким керівництвом Стояновича О.Е.

особовий склад відомчого навчального закладу успішно виконав

поставлене державне завдання в період проведення Олімпійських ігор у

Москві в 1980 році.

Після виходу на пенсію брав активну участь у житті училища й

інституту, був членом ради ветеранів навчального закладу і передавав свій

досвід молодому поколінню курсантів. У 2001 р. розробив і видав посібник

з пожежно-стройової підготовки.

Помер шановний ветеран у 2006 р. Серед особистих нагород, які нині

зберігаються в його рідних, − ордени «Слави» ІІІ та ІІ ступенів (1944 р.),

медалі «За взятие Кёнигсберга» (1945 р.), знаки «Заслуженный роботник

МВД», «Лучшему роботнику пожарной охраны», «За отвагу на пожаре»

(1975 р.), а також 9 ювілейних медалей.

Складено відповідно до джерел: [1, С. 15–19; 95, С. 13–25; 137, С. 7–

21; 180, С. 6; 356, С. 53; 390].

243

Додаток Л

ЛОБОДА

Володимир Олексійович

Народився 18 жовтня 1933 року в м. Запоріжжі.

До 1954 р. навчався в Харківському пожежно-технічному училищі. У

1960 р. закінчив факультет протипожежної техніки і безпеки Вищої школи

МВС СРСР.

Працював інспектором Державного пожежного нагляду у Львівському

гарнізоні пожежної охорони, викладачем і керівником пожежно-

профілактичного циклу у Львівському пожежно-технічному училищі,

проходив службу начальником управлінь пожежної охорони УВС Івано-

Франківської та Чернігівської областей. Безпосередньо керував гасінням

пожеж на Чернігівському бензиновому резервуарі, на бурових свердловинах

у Долинському районі, Надвірнянському нафтопереробному заводі, у лікарні

м. Сімферополя під час складної операції й інших резонансних пожеж.

Нагороджений медаллю «За отвагу на пожаре».

З 30 червня 1981 р. до 27 грудня 1994 р. – начальник Черкаського

пожежно-технічного училища МВС СРСР. Під його чітким керівництвом був

закладені основні підвалини майбутнього інституту пожежної безпеки імені

Героїв Чорнобиля.

Комплектація постійного складу училища здійснювалася за рахунок

своїх випускників, які отримали вищу професійну освіту у ВІПТШ МВС

СРСР, технічних ВНЗ, мали досвід практичної роботи в підрозділах

пожежної охорони. До навчального процесу вводилася електронно-

обчислювана техніка, здійснювалось активне залучення передового досвіду

викладачів інших навчальних закладів. Постійно впроваджувалися

різноманітні форми виховної, зокрема військо-патріотичної роботи,

244

відбувалися зустрічі з ветеранами війни, цікавими людьми – кіноакторами,

письменниками, представниками творчої інтелігенції.

За багаторічну плідну працю і педагогічну діяльність В.О. Лобода

нагороджений медалями «За бездоганну службу» трьох ступенів (1962, 1966,

1971 рр.), «Ветеран праці» (1984 р.), нагрудним знаком «Кращому

працівникові пожежної охорони» (1968 р.), «Заслужений працівник МВС

СРСР» (1971 р.) та іншими відомчими нагородами.

Складено відповідно до джерел: [1, С. 25–27; 95, С. 39; 137, С. 33].

245

Додаток М

ШКАРАБУРА

Микола Григорович

Народився 27 серпня 1952 р. в с. Слобідка Новгород-Сіверського

району Чернігівської області.

У 1972 році закінчив Львівське пожежно-технічне училище, а в 1980 р.

– Вищу інженерну пожежно-технічну школу МВС СРСР (м. Москва) за

фахом «інженер протипожежної техніки та безпеки», присвятив свій

майбутній життєвий шлях пожежній справі.

Після закінчення училища Микола Григорович працював інспектором

інспекції Державного пожежного нагляду району. Надалі працював

начальником управління Державної пожежної охорони УМВС України в

Чернігівській області. Брав участь у ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року з перших днів. За 20 років пройшов

шлях від інспектора Державного пожежного нагляду Новгород-Сіверського

РВВС до начальника відділу пожежної охорони УВС Чернігівської області.

У періоди від 28 грудня 1994 р. до 27 березня 2004 р. та від квітня

2005 р. до 14 березня в 2007 р. був ректором Черкаського інституту пожежної

безпеки імені Героїв Чорнобиля, а вже згодом – ректором Академії пожежної

безпеки імені Героїв Чорнобиля.

Кандидат технічних наук (1996 р.), доцент (1996 р.), дійсний член

Академії будівництва України (1998 р.), заслужений працівник освіти

України (2004 р.), доктор філософії (2004 р.), генерал-майор внутрішньої

служби (1999 р.).

За період перебування на займаній посаді зробив великий внесок в

удосконалення матеріально-технічної бази, створення сучасної лабораторії

гідравліки і спеціального водопостачання, комплексу для підготовки

246

газодимозахисників, сучасної бібліотеки, спорудження спортивно-

оздоровчого комплексу, найсучаснішої бази для проведення всеукраїнських

та міжнародних змагань із пожежно-прикладного спорту в закритих

приміщеннях і змагань різного рівня з інших видів спорту.

Створив на базі Черкаського пожежно-технічного училища навчально-

науковий комплекс із підготовки фахівців із вищою освітою для Державної

пожежної охорони України, зміцнивши навчально-матеріальну базу вишу.

Ще до приходу в училище Шкарабура М.Г. мав п’ять авторських

свідоцтв про створення оригінальних пожежних автомобілів, наукові

дослідження в галузі розвитку імпульсної техніки, автор понад 70 наукових

праць і статей (із них 12 підручників та навчально-методичних посібників).

За короткий термін керівникові вдається відновити славні традиції

навчального закладу. Микола Григорович розробив стратегію розвитку і

трансформації Черкаського пожежно-технічного училища в Черкаський

інститут пожежної безпеки МВС України.

Під його керівництвом була сформована наукова школа з

удосконалення і розвитку пожежно-технічного озброєння й устаткування,

зокрема зразків протипожежної імпульсної техніки.

Як очільник М.Г. Шкарабура доклав чимало зусиль для розвитку

наймолодшого в Україні навчального закладу пожежно-технічного профілю.

Під його чітким керівництвом відбувалися вдосконалення і модернізація

навчально-виховного процесу, тривали пошук і запровадження нових форм і

методів навчання, підвищувалася ефективність виховної роботи і науково-

дослідної діяльності.

За багаторічну плідну професійну та науково-педагогічну діяльність із

підготовки висококваліфікованих фахівців для оперативно-рятувальної

служби цивільного захисту Микола Григорович нагороджений медалями «За

відвагу на пожежі» (1982, 1986 рр.), «За бездоганну службу» трьох ступенів

(1979, 1984, 1989 рр.), нагрудним знаком «Відмінник освіти України»

247

(1998 р.), нагрудними знаками МВС України «За відзнаку в службі» ІІІ, ІІ

ступенів (1984, 2000 рр.), «Кращому працівникові пожежної охорони»

(1996 р.), «Почесним знаком МВС України» (1998 р.), відзнаками МВС

України «Хрест слави» (2002 р.), «Закон і честь» (2003 р.), іншими

відомчими та громадськими нагородами.

Складено відповідно до джерел: [1, С. 29–35; 95, С. 36; 390].

248

Додаток Н

БАБЕНКО

Володимир Степанович

Народився 18 червня 1950 року в с. Самарівка Дніпропетровського

району Дніпропетровської області.

У 1978 р. закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут

за фахом «інженер-будівельник», а в 1984 р. – Вищу інженерну пожежно-

технічну школу МВС СРСР (м. Москва) за фахом «інженер протипожежної

техніки та безпеки».

Кандидат технічних наук (2002 р.), доцент (2003 р.), генерал-майор

служби цивільного захисту (2004 р.).

Із жовтня 1976 р. перебував на службі в пожежній охороні, де пройшов

шлях від інструктора до начальника управління Державної пожежної

охорони УМВС України в Дніпропетровській області.

З 2 квітня 2004 року до 11 квітня 2005 р. Володимир Степанович

обіймав посаду ректора Черкаського інституту пожежної безпеки імені

Героїв Чорнобиля.

У квітні 2005 р. звільнений у відставку.

Автор понад десяти наукових праць і статей, трьох патентів на

винаходи. Для відновлення і поширення культурних та релігійних традицій

українського народу і духовно-естетичного виховання майбутніх фахівців

МНС ректор навчального закладу ухвалив рішення про будівництво

православного храму в навчальному закладі.

За багаторічну плідну професійну діяльність Бабенко В.С.

нагороджений відзнакою Президента України – орденом «За заслуги» ІІІ

ступеня, медалями «За відвагу на пожежі», «За бездоганну службу» ІІІ, ІІ

ступенів, «Кращому працівникові пожежної охорони», відзнаками МВС

249

України «Хрест Слави» та МНС України «За відвагу в надзвичайній

ситуації» ІІ ступеня, іншими відомчими та громадськими нагородами.

Складено відповідно до джерел: [1, С. 39–40; 95, С. 39].

250

Додаток П

БУТ

Віталій Петрович

Народився 8 вересня 1966 р. в с. Переселення Кагарлицького району

Київської області.

Після школи закінчив Черкаське пожежно-технічне училище в 1983 р.

та розпочав службу в органах внутрішніх справ. Спочатку працював

інспектором, старшим інспектором, заступником начальника, начальником

воєнізованої пожежної частини, начальником відділення служби державного

пожежного нагляду, начальником самостійної державної пожежної частини,

заступником керівника управління Державної пожежної охорони УМВС

України в Київській області.

У 1992 р. закінчив Вищу інженерну пожежно-технічну школу МВС

Російської Федерації.

У 2001 р. призначений керівником управління Державної пожежної

охорони УМВС України у Львівській області.

З 2002 р., згідно з постановою Кабінету Міністрів України,

призначений заступником керівника Державного департаменту пожежної

безпеки по роботі з персоналом.

Від серпня 2004 р. – заступник міністра України з питань надзвичайних

ситуацій.

Із квітня 2007  до січня 2008 р. – заступник міністра України з питань

надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

Чорнобильської катастрофи.

Із січня 2008 р. до березня 2010 р. – ректор Академії пожежної безпеки

імені Героїв Чорнобиля МНС України, кандидат психологічних наук, доцент,

генерал-майор служби цивільного захисту. За цей період розширювалася й

251

удосконалювалася матеріально-технічна база закладу, збільшувалася

кількість наукових досліджень.

З березня до грудня 2010 р. – заступник міністра України з питань

надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

Чорнобильської катастрофи.

У грудні 2010 р. указом Президента України призначений заступником

міністра надзвичайних ситуацій України.

З березня 2012 р. – перший заступник Міністерства надзвичайних

ситуацій України.

У грудні 2012 р. указом Президента України Міністерство

надзвичайних ситуацій реорганізовано в Державну службу України з

надзвичайних ситуацій.

З лютого 2013 р. Бут В.П. звільнений із посади першого заступника

міністра з надзвичайних ситуацій України.

Складено відповідно до джерел: [1, С. 42–43; 1, С. 63; 263; 314].

252

Додаток Р

КРИШТАЛЬ

Микола Андрійович

Народився 16 червня 1953 року в с. Мошурів Тальнівського району

Черкаської області.

У 1975 р. закінчив Черкаський педагогічний інститут за спеціальністю

«Фізика, електротехніка», у 1984 р. – Вищу інженерну пожежно-технічну

школу МВС СРСР. Із 1975 р. працював учителем фізики середньої школи

№ 4 м. Тальне. З 1976 р. проходив службу в Збройних силах СРСР. Упродовж

1978–2005 рр. обіймав посади середнього і старшого начальницького складу.

Протягом 2005–2007 рр. – професор кафедри фінансової аналітики

факультету ринкових, інформаційних та інноваційних технологій Київського

національного університету технології та дизайну в м. Черкасах.

З 14 березня 2007 р. до 16 січня 2008 р. та із 17 червня 2010 р. до 26

червня 2013 р. Микола Андрійович очолював Академію пожежної безпеки

імені Героїв Чорнобиля.

Автор 98 публікацій, із них 55 наукових (у тому числі 29 статей у

фахових наукових виданнях), 8 патентів на корисну модель і 35 робіт

начально-методичного характеру (у тому числі 4 навчальних посібники, що

отримали гриф МОН України).

Зробив вагомий внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців

для органів та підрозділів системи ДСНС України.

Микола Андрійович – кандидат психологічних наук, професор,

генерал-майор служби цивільного захисту, дійсний член Академії

будівництва України та Української академії наук екологічних технологій.

Депутат Черкаської обласної ради, голова постійної комісії з питань екології,

253

природокористування, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та інших

надзвичайних ситуацій.

За багаторічну і плідну професійну працю має нагороди: ордени «За

мужність» ІІІ ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Святителя

Миколая Чудотворця, «Взірець професіоналізму», «Лицар Вітчизни», «Честь

і слава», «За службу в Збройних Силах» ІІІ ступеня; медалі «60 років

Збройних Сил», «За бездоганну службу» І, ІІ, ІІІ ступеня, «70 років Збройних

Сил», «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні», «За сприяння в

охороні державного кордону України»; відзнаки «Кращий працівник

пожежної охорони», «За відзнаку в службі МВС України» І, ІІ ступеня,

«Відмінник освіти України», «Почесна відзнака МНС України», «Відзнака

МНС України», «Закон і честь», почесний знак «За мужність і

професіоналізм» Міжнародної поліцейської асоціації.

Почесний член Асоціації ветеранів війни та МНС України.

Складено відповідно до джерел: [1, С. 41; 317; 318].

254

Додаток С

Кількість зарахованих на навчання

до Національного університету цивільного захисту України

протягом 1927–1991 рр.

Таблиця С

Кількість курсантів, зарахованих на навчання до НУЦЗ Українив 1927–1991 рр.

Складено відповідно до джерел: [55, арк. 1; 39, арк. 49; 40, арк. 14; 55, арк. 3;

41, арк. 106; 42, арк. 119; 43, арк. 7; 43, арк. 5; 44, арк.85; 45, арк. 3–4; 46,

арк. 32–36; 47, арк. 21; 55, арк. 7; 55, арк. 4; 55, арк. 5, 57, арк. 113–123; 57,

арк. 124–128, 62, арк. 1; 21, арк. 81–90].

255

Додаток Т

Кількість зарахованих на навчання

до Національний університету цивільного захисту України

протягом 1992–2015 рр.

Таблиця Т

Кількість курсантів, зарахованих на навчання до НУЦЗ Українив 1992–2015 рр.

Складено відповідно до джерел: [64, арк. 212; 65, арк. 67; 66, арк. 105; 67,

арк. 112; 68, арк. 105; 70, арк. 187; 270; 271; 272; 273; 274; 268; 269; 276; 151;

246].

256

Додаток У

Кількість зарахованих на навчання

до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності

протягом 1954–1990 рр.

Таблиця У

Кількість курсантів, зарахованих на навчання до ЛДУ БЖДв 1955–1990 рр.

Складено відповідно до джерел: [5, арк. 201; 4, арк. 138; 7, арк. 205; 9,

арк. 211; 10, арк 237–239; 12, арк. 78–79; 13, арк. 86; 15; арк. 176–178; 16,

арк. 63–66; 19, арк. 178; 324, С. 1–3; 26, арк. 164; 27, арк. 216–220].

257

Додаток Ф

Кількість зарахованих на навчання

до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності

протягом 1993–2015 рр.

Таблиця Ф

Кількість курсантів, зарахованих на навчання до ЛДУ БЖДв 1993–2015 рр.

Складено відповідно до джерел: [325, С. 1–2; 35, арк. 116; 37, арк. 99; 234;

106, 219; 220; 303; 304; 305].

258

Додаток Х

Кількість зарахованих на навчання

до Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля

НУЦЗ України протягом 1973–1991 рр.

Таблиця Х

Кількість курсантів, зарахованих на навчання до ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля НУЦЗ України в 1973–1991 рр.

Складено відповідно до джерел: [72, арк.79–83; 73, арк. 191–192; 74,

арк. 117–120; 76, арк. 126–128; 77, арк. 45–46; 78, арк. 228–233; 79, арк. 80;

81, арк. 110–111; 83, арк. 234; 84, арк. 37; 85, арк. 30–32; 86, арк. 241–242; 87,

арк. 9; 88, арк. 231–240; 89, арк. 147–155; 90, арк. 57–67; 91, арк. 175–176; 92,

арк. 51–52; 93, арк. 13].

259

Додаток Ц

Кількість зарахованих на навчання

до Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля

НУЦЗ України протягом 1992–2014 рр.

Таблиця Ц

Кількість курсантів, зарахованих на навчання до ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля НУЦЗ України в 1992–2014 рр.

Складено відповідно до джерел: [95, С. 11; 95, С. 30; 95, С. 37; 95, С. 103; 95,

С. 163; 95, С. 87; 95, С. 51; 95, С. 170; 95, С. 186; 316; 317; 318; 319].