гуманізація відносин вчителя та учнів у початковій школі. частина 1

РІВНЕНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ГУМАНІЗАЦІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН

ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНІВ

У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Матеріали роботи обласного науково-творчогоколективу педагогів початкових класів

з проблеми гуманізації освіти

(І частина)

РІВНЕ – 2009

1

Гуманізація взаємовідношень вчителя та учнів у початковій школі.Методичний посібник для вчителів

(матеріали роботи обласного науково-творчого колективу

педагогів початкових класів з проблеми гуманізації освіти, І частина)

(укладач Тищенко Л.Р.)

Рекомендовано до друку Вченою радою

Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

(протокол № 4 від 14 грудня 2009 року)

Рецензенти: Савчук Людмила Олександрівна, кандидат педагогічних наук, доцент,

завідувачка кафедри корекційної освіти.

Капітула Ірина Василівна, вчитель вищої категорії ЗОШ № 18, м. Рівне

Методичний посібник містить матеріали роботи обласного науково-творчого колективу:

цілі та завдання колективу, орієнтовний план роботи, теоретичні та практичні матеріали

підготовлені членами науково-творчого колективу, розробки уроків, позакласних заходів за

перші два роки роботи.

Посібник адресований вчителям, практичним психологам, керівникам і методистам, які

здійснюють підготовку педагогів для впровадження ідеї гуманної педагогіки в практику роботи

початкової школи.

2

ВСТУП

Розвиток демократичного суспільства вимагає розв’язання проблем щодо виховання особистості, яка здатна не тільки створювати матеріальні блага, а й бути носієм культури, духовності, гуманізму. Сучасна школа має стати середовищем, де відбувається становлення духовно зрілої, вільної особистості, спроможної захищати загальнолюдські цінності, творити цілісний гуманний світ. В основі навчально-виховного процесу має бути особистісно-зорієнтований, гуманістичний принцип навчання, виховання та міжособистісних стосунків педагогів і учнів. Педагогічна діяльність вчителя спрямована, в першу чергу, на дитину, формування та розвиток у стосунках між вчителем та учнями гуманістичних засад: любові до людини, глибокої повага до людської гідності, позитивного сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншим. Гуманістичні взаємовідносини у школі мають прийти на зміну авторитарним, маніпулятивним.

Незважаючи на впровадження у навчально-виховний процес сучасної школи ідей демократизації, гуманітаризації та гуманізації, система роботи вчителів не забезпечує результативності цього процесу, а лише обмежується окремими непов’язаними між собою заходами та засобами.

Результати психологічного дослідження свідчать, що рівень сформованості гуманних стосунків в учнів початкових класів низький, незважаючи на вік, сприятливий для формування особистісних взаємостосунків, пізнавальних потреб, моральної свідомості, позитивних якостей особистості. Вчителі не завжди відмовляються від авторитарного стилю спілкування та співпраці з дітьми, не вміють вивчати, аналізувати і тактовно спрямовувати стосунки дітей на засадах взаємоповаги, дружби, розуміння. Багато педагогів мають недостатню уяву про гуманізм як основу людських стосунків, не знають педагогічні умови формування гуманних взаємовідносин вчителя та учнів. Це призводить до деформування моральних якостей школярів, у яких відсутній гуманний досвід людських взаємовідносин.

Актуальність цієї проблеми та недостатня сформованість гуманізації взаємин учасників навчально-виховного процесу у 1-4 класах зумовила вибір теми для роботи обласного науково-творчого колективу педагогів області: „Гуманізація взаємовідносин вчителя та учнів у початковій школі“. Науково-творчий колектив був створений при Рівненському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти має на меті допомогти педагогам початкової школи впроваджувати ідеї гуманної педагогіки в практику роботи, здійснювати організацію навчально-виховного процесу, формувати взаємовідносини вчителя та учнів на засадах гуманізму.

До складу науково-творчого колективу ввійшли не байдужі педагоги Рівненської області, які прагнуть удосконалити свою педагогічну майстерність для впровадження ідей гуманної педагогіки.

У методичний посібник зібрано матеріали роботи обласного науково-творчого колективу за 2007-2008 роки. Описано цілі та завдання колективу, орієнтовний план роботи засідань. У посібник увійшли теоретичні та практичні доробки підготовлені членами науково творчого колективу, розробки уроків, позакласних заходів тощо.

Методичний посібник адресований вчителям, практичним психологам, керівникам і методистам, які здійснюють підготовку педагогів для впровадження ідеї гуманної педагогіки в практику роботи початкової школи.

3

ОБЛАСНИЙ НАУКОВО-ТВОРЧИЙ КОЛЕКТИВ ПЕДАГОГІВ ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ З ПРОБЛЕМ ГУМАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

«ГУМАНІЗАЦІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНІВ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ»

ОСНОВНІ ЦІЛІ НАУКОВО-ТВОРЧОГО КОЛЕКТИВУ1. Вивчення та впровадження в життя ідею гуманізації освіти. Християнське вчення -

основа гуманного підходу. Посилення уваги до дитини - основа гуманізації сучасної освіти.2. Збагачення педагогічної свідомості творчими доробками педагогів-класиків,

напрацювання педагогічних прийомів та методів втілення гуманної педагогіки у практику педагогічної діяльності.

3. Забезпечення максимально сприятливих умов для розвитку особистості кожної дитини, урахування їх особистих цілей і запитів. Виховання в учнів ставлення до людини як найвищої цінності.

4. Розвиток особистісних якостей вчителя для впровадження гуманістично орієнтованої навчально - виховної діяльності.

5. Спрямування навчально-вихованого процесу на формування в учнів високої духовності, почуття власної гідності, морально-емоційної культури взаємовідносин.

6. Формування відносин співробітництва між всіма учасниками педагогічного процесу.7. Створення матеріально-технічних умов для функціонування педагогічного процесу, що

виховує гуманну особистість - щиру, людяну, доброзичливу, милосердну, із розвинутим почуттям власної гідності, поваги гідності іншої людини.

РЕЗУЛЬТАТ РОБОТИ НАУКОВО-ТВОРЧОГО КОЛЕКТИВУ- методичні рекомендації з досвіду роботи науково-творчого колективу з теорії гуманної

педагогіки в області;- підготовка педагогів, які впроваджуватимуть ідеї гуманної педагогіки та здійснюватимуть

навчання вчителів у районах.

ОЧІКУВАННЯ ЧЛЕНІВ НАУКОВО-ТВОРЧОГО КОЛЕКТИВУ1. Виробити стратегії практичного втілення ідеї гуманізації в навчально-виховний процес.

Глибше познайомитися з ідеями педагогів-гуманістів (Сухомлинського, Ушинського, Коменського, Песталоцці, Корчака, Амонашвілі та ін.). Дізнатися про впровадження гуманної педагогіки в Україні та інших країнах.

2. Зустрічатися та співпрацювати з провідними психологами, педагогами, соціологами, які працюють над проблемою гуманізації, особистісно зорієнтованого навчання.

3. Більш детально ознайомитися з філософським уявленням про дитину. Особливості організації навчання та виховання української дитини.

4. Збагатити свій досвід новими методичними знахідками. Розкрити свій потенціал гуманного педагога. Оволодіти прийомами та методами гуманної педагогіки. Використовувати особистісно зорієнтований підхід на практиці. Відвідувати уроки з метою співпраці, обміну творчими доробками.

5. Більше пізнати себе як вчителя. Якими ми є? Що потрібно вдосконалити, змінити? Позбутися страху перед розкриттям власного я (відкриті уроки, виступи, захист власних ідей). Навчитися бути вільними, отримувати насолоду від життя і від своєї роботи.

6. Вдосконалити систему оцінювання. Домагатися проведення експерименту навчання без оцінок в балах.

4

7. Удосконалювати систему роботу з батьками, співпрацю вчителя та батьків. Змінити ставлення батьків до проблем школи.

8. Створити постійно діючі психологічної служби для допомоги дітям, вчителям, батькам у вирішенні проблем. Відвідувати та навчитися проводити тренінги з гуманізації навчально-виховного процесу.

9. Мати змогу впливати на наповнюваність класів, навчально-методичне забезпечення школи, підбір педкадрів, перегляд програм, навчального навантаження учнів тощо.

10. Розробити методичні рекомендації чи посібник з гуманної педагогіки.

ГЛОСАРІЙ

Гуманність – людяність, любов до людини, повага до її гідності.Гуманізм - світогляд, у центрі якого як найвища цінність і мірило всього перебуває

людина. Почуття любові до людей і окремої особи, глибока повага до людської гідності, позитивне сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншому.

Намагання робити добро й піклуватися про благо людей – основні засади гуманізму. Гуманізація - впровадження у взаємодію людей принципів гуманізму, формування і

розвиток у стосунках між людьми гуманістичних почуттів.

Гуманізація освіти це -1) впровадження в навчально-виховний процес ідей гуманізму, запропонованих великими

просвітителями та педагогами минулого та сучасності;2) впровадження принципу реформування системи освіти, суть якого полягає в утверджені

людини як найвищої цінності шляхом олюднення обставин педагогічного процесу;3) спрямування навчального закладу до піднесення особистості учня, забезпечення

максимально сприятливих умов для його розвитку, урахування особистих цілей і запитів дітей;4) побудова педагогічного процесу на засадах гуманізму як визначного принципу

загальнолюдської моралі;5) визнання права всіх учасників педагогічного процесу (учителя і учня ) бути самим

собою, що передбачає взаємне розуміння інтересів, запитів, взаємне довір’я;6) визнання права всіх учасників педагогічного процесу на свій шлях самовдосконалення

та творчості в процесі співробітництва в навчально-виховній діяльності; 7) створення умов для радісного співжиття всіх учасників педагогічного процесу.Гуманістична освіта основана на принципах пріоритету загально людських цінностей,

життя та здоров’я людини, вільного розвитку особистості.

Шляхи гуманізації освіти : - формування відносин співробітництва між всіма учасниками педагогічного процесу; - виховання в учасників педагогічного процесу морально-емоційної культури

взаємовідносин;- формування в учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини;- створення матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного

процесу, що виховує гуманну особистість - щиру, людяну, доброзичливу, милосердну, із розвинутим почуттям власної гідності, поваги гідності іншої людини.

5

ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН РОБОТИ ЗАСІДАНЬ ОБЛАСНОГО

НАУКОВО-ТВОРЧОГО КОЛЕКТИВУ З ТЕМИ

«ГУМАНІЗАЦІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ВЧИТЕЛЯ

ТА УЧНЯ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ»

на 2007 рік

Зміст роботи Форми роботи Хто відповідає Засідання 1. Тема. Вступне заняття. Роль, значення та місце гуманізації в

навчально-виховному процесі. (РОІППО) 22 лютого1. Знайомство з планом роботи та його затвердження.

Доповідь та обговорення

2. Короткий огляд новин наукової та методичної літератури.

Обговорення з учасниками НТК

3.Необхідність гуманізації навчально-виховного процесу в сучасній школі.


4. Побудова педагогічного процесу на засадах гуманізму як визначного принципу загальнолюдської моралі.


5. Завдання учасникам науково-творчого колективу.

Засідання 2. Тема. Духовне багатство дитини. Гуманістичний підхід до особистості дитини. (НВК “Престиж” м. Рівне) 12 квітня

1. Гуманістичний підхід до особистості дитини в працях провідних педагогів, філософів. (Як сприймати дитину?).


2. Вивчення та аналіз індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку.


3. Вплив сім’ї на становлення особистості дитини у сучасних умовах.

Дискусія

4. Духовне здоров’я як найбільша життєва цінність особистості.


5. Перегляд та обговорення уроків.Засідання 3. Тема. Особистість вчителя. Становлення педагога гуманіста.

(м. Корець) 6 листопада1. Проблема творчого росту вчителя у гуманістично орієнтованій навчально-виховній діяльності.


2. Міжособистісні взаємини вчитель-учень у гуманістичному підході в освіті.


3. Рефлексивні процеси (осмислення) становлення педагога-гуманіста.

Дискусія

5. Перегляд та обговорення уроків.

6

ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН РОБОТИ ЗАСІДАНЬна 2008 рік

Зміст роботи Форми роботи Хто відповідає

Засідання 4. Тема. Роль спілкування у формуванні гуманних взаємостосунків. (Костопільський р-н) 28 лютого

1. Гуманізація спілкування між всіма учасниками педагогічного процесу.


2. Роль спілкування у психічному розвитку людини.


3. Особливості формування взаємостосунків вчителя та учнів. Дискусія

4. Міжособистісне спілкування у колективі Колектив і розвиток особистості дитини.



Засідання 5. Тема. Гуманне співробітництво учасників навчально-виховного процесу. (Березнівський р-н) 6 травня

1. Формування відносин співробітництва між всіма учасниками педагогічного процесу


2.Співробітництво вчителя та учня на засадах гуманізму


3. Створення умов для формування активної, самостійної та творчої особистості

Дискусія

4. Методи та прийоми гуманного співробітництва у навчально-виховному процесі



Засідання 6. Тема. Особистісно зорієнтоване навчання – основа гуманізації навчально-виховного процесу. (м. Остріг) 23 жовтня

1. Основні принципи особистісно зорієнтованого навчання.


2. Побудова навчально-виховного процесу на засадах гуманізму.


3. Форми, методи та прийоми організації навчально-виховного процесу.

Дискусія

4. Створення матеріально-технічних умов для функціонування навчально-виховного процесу.



7

ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН РОБОТИ ЗАСІДАНЬна 2009 рік

Зміст роботи Форми роботи Хто відповідає

Засідання 7. Тема. Формування навчально-пізнавальної мотивації молодших школярів. (Демидівський р-н) 12 лютого

1. Значення мотиваційного компоненту у навчально-виховній діяльності початкової школи.


2. Роль, значення і місце навчальної мотивації учнів 1-4 класів на уроці.


3. Способи та прийоми формування навчально-пізнавальних мотивів молодших школярів.


4. Проблеми формування навчальної мотивації учнів 1-4 класів.

Диспут


Засідання 8. Тема. Гуманістичні форми організації співробітництва молодших школярів. ( Здолбунівський р-н) 12 травня

1. Форми організацій співробітництва учнів на уроці та позаурочній діяльності.


2. Групова робота – основа взаємодії учнів у навчально-виховній діяльності.


3. Методи ведення групової дискусії та організації групової роботи.

Дискусія

4. Значення групової роботи для гуманізації взаємовідносин вчителя та учнів



Засідання 9. Тема. Формування самоконтролю та самооцінки учнів початкової школи. (Гощанський р-н) 15 жовтня

1. Значення самоконтролю та самооцінки для розвитку особистості школярів на засадах гуманізму

Обговорення

з учасниками НТК

2.Формування навичок самоконтролю та самооцінки молодших школярів


3.Способи оцінювання навчальних досягнень та розвитку учнів 1-4 класів.

Дискусія

4. Доцільність оцінки у балах у 1-4 класах



8

МАТЕРІАЛИ РОБОТИ ЗАСІДАНЬ НАУКОВО ТВОРЧОГО КОЛЕКТИВУ

ЗАСІДАННЯ І

ТЕМА. ВСТУПНЕ ЗАНЯТТЯ. РОЛЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА МІСЦЕ ГУМАНІЗАЦІЇ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

ЕТИМОЛОГІЯ ГУМАННОЇ ПЕДАГОГІКИ

Першу школу створив син Ноя – Сін. Школа – скале (лат.) – сходи для сходження душі і духовності людини. У цій школі було 30 сходинок. Найвища – найдосконаліше почуття любові. Це не матеріальна сходинка, а духовна від землі до небес.

Школа у кожному з нас. Так само як храм - це не споруда, а храм – це насамперед я, моя віра, моя душа. Школа – це не будинок, школа – це вчитель. Школа – це я.

«Воспитание» (рос.) – в-ось-питание.«Ура» – аура, світло, вогонь, мудрість, слово, Бог.«Чоло» – душа, людина, розум.«Учитель» – душа, носій світла. Учитель – носій знань, не просто предмета, а світла,

облагороджених, олюднених знань.«Гуманний» – умен – освічена та освітлена людина. «У» – душа, світло. «Мен» – смертна людина.

ОСНОВИ ГУМАННОЇ ПЕДАГОГІКИ(за матеріалами лекції Ш.О. Амонашвілі)

Життя жорстоке, нелюдське. Саме зараз необхідно говорити про гуманну педагогіку. Якщо ти вчитель, то несеш добро, а якщо інше, то ти не вчитель. Чи можемо ми давати знання дітям і не облагороджувати їх серця?

Гуманна педагогіка – складне явище в людській свідомості. Це не просто доброта, чуйність, милосердя. Вчитель тут має проявити волю і сміливість.

Гуманна педагогіка – це класична ідея, яка виходить ще з праць Ушинського, Сухомлинського… Основоположники гуманної наукової педагогіки – Пирогов, Ушинський, Макаренко, Сухомлинський, Каменський…

Педагогіка – не наука, а мистецтво. Гуманну педагогіку слід описувати не звичними науковими поняттями. Педагогіка знаходиться вище науки. «Всі науки служать для педагогіки». Навіть назви педагогічних праць про це свідчать: «Педагогічна поема» А. Макаренка, «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинського, твори Ж-Ж Руссо, Я.Корчака… Педагогіка – це сфера мудрості. Необхідно виховувати не за наукою, а за серцем. А серце має посміхатися…

Гуманізм – основа людських відносин, мета і засіб виховання школярів.

Три заповіді сутності гуманної педагогіки

- Вірити в дитину, її безмежність..- Вірити в себе , в свою вчительську іскру, «я – вчитель від Бога».- Вірити у велику силу гуманної педагогіки.Гуманна педагогіка не відразу дасть результат, але необхідно вірити. Хто вірить, тому

приходять ідеї, творчість… Наше терпіння, турбота, оптимізм, віра створять з дитини людину. У справжніх вчителів посмішки, світлі обличчя.

9

Принципи гуманної педагогіки

1. Олюднювати, облагороджувати середовище навколо дитини.1. Проявлять творче терпіння.2. Приймати дитину такою, як вона є.3. Будувати співробітництво з дитиною.4. Виховувати з оптимізмом будь-яку дитину.5. Проявляти відданість і щирість у спілкуванні з дитиною.

ДУХОВНІ ЗАПОВІДІ ГУМАННОЇ ПЕДАГОГІКИ

1. Я – вчитель, я співробітник Творця, носій світла божого.1. Школа у мені, я – є школа. Мої найкращі знання у моєму серці. Я завжди буду питати

у свого серця. 2. Я веду велике служіння перед творцем, людством, минулим, теперішнім і майбутнім.3. Я надсуспільне явище. Я вбираю і вирощую у собі найкращі якості, доброти,

мудрості, відданості, благородності, щирості…4. Хай в моїй душі та свідомості буде божественна віра. Я носій свідомості від

матеріального буття до духовного безсмертя.5. Дитина для мене явище, місія, енергія Духа. 6. Дитина прагне до розвитку, дорослішання та свободи. Дитина – це союз неба, землі,

душі і тіла. Моя розширена свідомість приймає дитиною такою, як вона є. Я люблю кожну дитину і проявляю довіру до кожної дитини.

8. Я завжди буду облагороджувати середовище навколо дитини, проявлять терпіння, утверджувати в дитині особистість, неповторність.

9. Я постійно прагну нового, самоудосконалююсь. Учу – вчуся сам, виховую – виховуюся сам. Любов, виховується любов’ю, доброта – добротою, краса – красою, життя – життям, особистість – особистістю.

10. Я маю три заповіді:- вірю у безмежність кожної дитини;- вірю у свою іскру Божу. Я - вчитель від Бога;- вірю у перетворюючу силу гуманної педагогіки.

Прислів’я від Ш.О.Амонашвілі

Хто стверджує – багатий, хто заперечує – бідний.Добрим є той, у кого добрі думки. Красивим є той, хто красиво мислить.Посмішка діє на трудність, як сонце на хмари – розганяє їх. Хай твій язик не поспішає говорить.Мені потрібні ваші руки, а моє вухо почує ваші думки.Як тільки починаємо думати – помилки зникають.Хто шукає трудність, знаходить мудрість.Мудрість – цариця неба і любові.Серце і розум мають посміхатися.Ніхто тобі не друг, ніхто тобі не ворог – кожний тобі вчитель.Бути вічним учнем – це наш шлях.У кожного всередині є вчитель – слухай його.Найкращі знання вчителя у його серці.Ми не просто навчаємось – ми здійснюємо свій шлях сходження.Батьку, як тільки народиться у тебе син, поклади на нього найбільші сподівання.Треба по каплі видавлювати з себе раба.

10

З порожніми руками ніхто на землю не народжується.В кого є, тому буде дано, в кого немає, буде віднято і це.( Христос)Те, з чим я народився – мені подарунок від Бога,те з чим я живу – мій шлях до Бога,те, з чим я помру – мій подарунок Богу.Учитель має любити дитину серцем. (Сухомлинський).Холодна логіка дуже небезпечна, якщо не розвивається серце і душа.Я (учитель) не слуга держави, я – слуга Бога.Від фізичного тепла предмети розширюються, а від духовного – розширюються серця.

ПРИЙОМИ ГУМАННОЇ ПЕДАГОГІКИ

1. Прийом домальовування. Накладання фарб на полотні для майбутнього. Домальовуючи інших, учитель домальовує і себе. (- Які в тебе мудрі очі, ти станеш великим математиком? Подаруй мені свій твір з автографом …У тебе поетичний дар… Як ти додумався до такого? Принесіть мені хороші вірші, я хочу зробити збірку поезії… Складіть цікаві завдання для збірника задач… А ти, Алла, принесеш, напевне, дві сторінки…)

2. Прийом нашіптування. Якщо один учень сказав вголос відповідь, то завдання вже перестало існувати для інших. Тому кожному треба дати можливість розв’язати його. Нашіптування «тримає» завдання для всіх. Воно дає змогу бути вчителем не для всіх, а для кожного.

3. Зробіть ваших учнів співавторами підручників математики, мови, читання… Вклейте свої завдання в підручник, свої вірші в читанку…Спонукайте дітей робити свої книжечки з творами, малюнками, завданнями.

4. Підмічати зміни настрою дитини, бути не байдужим до її думок, почуттів, бажань. Формувати найкращі психологічні сторони дитини: - У тебе бабуся захворіла? Давайте діти намалюємо малюнки для бабусі і передамо їй.

5. Формування довіри дитини до вчителя. Завжди слід бути уважним до дитини. Не скупитися на компліменти дитині: – Як тебе красиво підстригли сьогодні!

6. Оціночні судження. Емоції вчителя. Радіти тому, що виконала дитина, не бути байдужим: дивуватися, сміятися, роздивлятися, захоплюватися, а можливо обурюватися, хмуриться, сумувати… (дитина це ж все буде бачити, чути…) - Якщо ти виконаєш завдання я буду так радіти. А якщо ні - я буду дуже засмучуватися.

7. Присідати до дитини. Вчителю необхідно, щоб дитина була вище його, а не навпаки.8. Подяка. Потиск руки, аплодування, слова вдячності – такі дії вчителя діти чекають,

особливо, коли люблять його.9. Дні народження дітей. Якщо день народження влітку можна перенести. Побажання в день народження, але не загальні фрази, а слова, які ви хочете сказати

тільки їй (йому): - У тебе є погане слово, може ти забудеш його від сьогодні? - Я вчора цілий день готував урок, щоб присвятити його тобі.- На уроці математики – завдання для тебе, на малюванні – малюнки для тебе, на музиці

– концерт для тебе…10. Години прийому з особистих питань. Дати можливість дитині поділитися своїми

думками, переживаннями, почуттями…11. Фізкультхвилинки. Коли ви відчуваєте, що діти втомилися, попросіть їх опустити

голови на парти. Можна щось розповідати, або давати цікаві завдання. Хто знає, хай підніме руку. А ви легенько торкніться її (це свого роду оцінка вчителя).

12. Домашнє завдання.- Яку домашнє завдання задати вам я не знаю? Може ви придумаєте задачі і дасте їх

своїм друзям?

11

ВИСЛОВИ ВІДОМИХ ПЕДАГОГІВ

«Суть виховання – перетворення душі!» (Гегель) «Чого не розуміють, тим не володіють… Вчаться в того, кого люблять!» (Гете) «Розум вчителя, що відвик мислить духовно, обезлюднює не тільки серце дитини, але і

злочинно спустошує його ні в чому не винну Душу!» (Джеймс)«…Школу роблять психологічною тюрмою». (Монтессорі)«Як легко проводить змагання та конкурси у школі! І як важко спонукати учня змагатися з

самим собою! Ми легко забуваємо, що не успіх, а зусилля заслуговують на нагороду.» (Виготський Л.С.)

«Вихователь, який не сковує, а звільняє, не пригнічує, а підносить, не зминає, а формує, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, – переживає разом з дитиною багато надихаючих хвилин, не раз спостерігаючи зволоженими очима за боротьбою Ангела з сатаною, де світлий Ангел перемагає» (Януш Корчак)

«Оцінки – це зброя, направлена в лоб Дитини!» (Ельконін Д.Б.)«Вдосконалюючи систему оцінок, ми покращуємо систему духовного вбивства наших

дітей» (Гуліватий В.М.)

Василь Михайлович Гуліватий, доктор психологічних наук, доктор богослов’я, професор, академік Української та Російської Академії наук Ш.О.Амонашвілі, працює над створенням першого в Україні суспільно-наукового інституту – Академії Гуманної Педагогіки.

«Доктор психології В. Гуліватий – творчий борець-гуманіст! Все, що він робить – завжди за рахунок себе! Бо цілі його педагогічної діяльності – духовні, а засоби педагогічної діяльності – морально-етичні! І служать вони вищому педагогічному благу – здійснювати підтримку Місії Дитини! Володимир Михайлович не тільки талановитий Учитель і прекрасний методолог-керівник, але і оригінальний філософ-психолог, чудовий експериментатор-інноватор, добродійний педагог-гуманіст, який довів, що здатний світло і чесно творити в науково-духовному Світі Педагогічного Буття. Він єдиний із вчених-психологів, якому вдалося в Росії блискуче реалізувати експеримент з навчання дітей з 1 по 10 клас без оцінок!»

Ш.Амонашвілі

Уривки із книги Гуліватого В. М.«Про божественні крила гуманної педагогіки»

«Дисбаланс між розвитком Мозку та Серця призводить до «цивілізованого дикунства» та «культурного варварства». Тому наші діти все частіше хворітимуть безсердечністю та легкодухістю. Ми спостерігаємо трагічний парадокс: після захисту педагогічних дисертацій, багато вчених стають «духовно-інтелектуальними каліками», які не хочуть спиратися на «духовне крило своєї Місії»! Але ще нікому не вдалося злетіти з одним крилом! Духовним крилом є розвиток:

Гуманного Педагогічного Слуху, Морального Педагогічного Зору, Мудрої Педагогічної Інтуїції.Девіз педагога – гуманіста: «Вчуся все життя у себе і у дітей. Я – вічний учень духовних

цінностей та істини, педагогічної мудрості та майстерності».

Сьогодні офіційна «політпедагогіка» (її представники – це дезертири духовної дійсності!), ігноруючи Божественну природу Дитини, все ширше запозичують педагогічний досвід інших країн, і тим самим намагаються в полотно Гуманної Педагогіки ввести руйнівне чужорідне тіло

12

– «стандартно-тестову політику педагогічних квазістимулів», яка здатна створити «Сон духу»! «Параліч волі»! «Педагогічне пекло»! «Духовну проституцію»!

Так, наприклад у США система освіти вже призвела до страшних соціально-духовних наслідків, які відображають наступні цифри (з газет):

- 52 мільйони американців – наркомани;- 30% населення є гомосексуалістами чи лесбіянками;- 37 мільйонів американців потребують серйозної психологічної допомоги;- 33% дорослого населення цієї найбагатшої країни світу не можуть написати навіть лист

чи вести арифметичний рахунок;- 26% шкільних педагогів США потерпають не тільки від морального, але від фізичного

насилля. Я хочу нагадати слова Лауреата Нобелевської премії Мілтона Фрідмана: «Я говорю, не

беріть приклад США як модель для наслідування» Невже ви не знаєте, що весь світ є для США донором не тільки вчених, але і нових креативних можливостей?»

Невже ми забули, або втоптали у бруд, духовне пророцтво Я. Корчака: «Духовно-педагогічний досвід неможливо «позичити» або «виписати» з-за кордону…» Він (досвід) зосереджений тільки в наших Душевних Надіях, щирій Вірі і Божественній Любові до Дитини. Він вирощується тільки в середовищі сердечного співчуття, в умовах народження великих миттєвостей Щастя, в обставинах теплого Християнського терпіння та щирості, а також і в глибокому, але повсякденному людському піклуванні про Красиву, Світлу та Щасливу Долю Дитину.

Невже ми зігноруємо велику Педагогічну Істину Я.А.Каменського: «Школа зобов’язана не тільки охороняти і примножувати Дитяче Благо-Буття, але і Вчителю допомагати ставати мудрим лікарем Дитячої Душі»? Як легко у нас відібрали вищі Педагогічні Цінності? Невже ми назавжди закреслили Християнську Критерій-Істину, яка нагадує нам про те, що Педагогіка може бути або «Духовним Лікарем» або «духовним катом»? Третього критерію бути не може!

Я знаю, що Променисті Учителі, які здатні захищати Світ Дитинства навіть тоді, коли їм (вічно «немудрі мудреці» - чиновники) підрізають

Крила Духа! Крила Світла! Крила Надії!

Б’ю у Великий Дзвін Гуманної Педагогіки, стверджуючи:1. «Девіз-Істину» про те, що В школі не повинно бути: - жодного ображеного! - жодного забутого! - жодного приниженого!2. «Закон-Істину» про те, що:Якщо Дитина нещаслива у сім’ї, то вона повинна стати вдвічі щасливою у Школі.3. «Правило-Істину» про те, що:Щоб Дитина була щаслива в Майбутньому, вона повинна бути щаслива в Сьогоденні,

яке і зможе олюднити негативний досвід її Минулого.4. «Принцип-Істину» про те, що:Вчитель – Божественний Садівник духовного саду дитини і Квітка у цьому саду!

ПЕДАГОГІЧНІ ОПОРИ – ІСТИНИ ВІД ГУЛІВАТОГО

1. Моє праве крило завжди спирається на Світ Мудрості Дитини, в основі якого містяться його ціннісно-потенційні функції-задатки, що походять від Бога.

2. Спиратися на Світ Мудрості Дитини – це означає визнати, що дитина від початку права. А, якщо і «винна», то джерело цієї «вини» – в нас самих.

13

3. Спиратися на Світ Мудрості Дитини – це означає ще вище злетіти самому, даючи Дитині приклад «Образу – Злету», фундаментальну основу для Духовного наслідування.

4. Спиратися на Світ Мудрості Дитини – це означає завжди вчитися у дітей, вирощувати у собі потребу «дарувати Дитині Посмішку серця Учителя» (Амонашвілі).

5. Спиратися на Світ Мудрості Дитини – це означає «впустити» у своє серце прекрасні Педагогічні Закони:

- Ми вправі наказувати дитини лише Добротою!- Ми вправі виховувати дитину тільки отримавши від неї «духовно-довірливе право»!- Ми вправі вчитися у Дитини лишу тоді, коли ввійдемо у Храм його Серця!

Шлях до Серця Учня – це Ваше добре Серце! Шлях до Серця Учня – це Духовний політ Вашої Думки!Шлях до Серця Учня – це Божественна робота Вашого розуму!

ВЧИТЕЛЬ! ПРИЙДИ НА СПОВІДЬ ДО САМОГО СЕБЕ!

14

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯГУМАНІСТИЧНОГО ТА АВТОРИТАРНОГО ПІДХОДІВ

ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ ЛЮДЬМИ

ГУМАНІСТИЧНИЙ ПІДХІД

АВТОРИТАРНИЙ ПІДХІД

Л Ю Д И Н А

Людина мета, а не засіб.Унікальна, неповторна цінність.

Людина засіб, для досягнення мети.Виробнича сила для суспільства.

В И Х О В А Н Н ЯСпрямоване на розкриття потенціалу особистості.Створення умов для розвитку найкращих моральних якостей особистості.Надає можливість дитині виразити себе як особистість, зробити власний вибір.

Ігнорує логіку саморозвитку дитини.Нав’язує певні цінності, погляди, стандарти поведінки.Прагнення пристосувати особистість до загально прийнятих уявлень про життя.

С Т О С У Н К И

Спрямування стосунків між дітьми на засадах дружби, поваги, розуміння.

Співпереживання, сердечність, відчуття болю чи радості іншої людини.

Розшарування учнів у дитячих колективах за посадою батьків, матеріальним станом, тощо.

Черствість, байдужість один до одного.

15

ЗАСІДАННЯ 2

ТЕМА. ДУХОВНЕ БАГАТСТВО ДИТИНИ. ГУМАНІСТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ОСОБИСТОСТІ

ДИТИНА – НОСІЙ ЕНЕРГІЇ

У нас, на жаль, немає філософського погляду на дитину.Перш ніж експериментувати, треба завжди згадати дитину і подумки застосувати способи

та прийоми. «Бездітна педагогіка» – це технології авторитарної школи.Дитина – це явище, це носій енергії, це – місія: духовне середовище дитини.«Батьку, як тільки народиться у тебе син, поклади на нього найбільші сподівання». Великі

сподівання та надії породять велику педагогіку, великі результати.Приймати дитину слід такою як вона є, не ламати її природу. У дитини є три пристрасті: пристрасть до розвитку, пристрасть до дорослішання,

пристрасть до свободи. Ці пристрасті складають матеріальне середовище дитини. Матеріальне і духовне середовище дитини, так як союз неба і землі створюють особистість дитини.

Що таке особистість? Особистісно-зорієнтоване навчання… На жаль, і зараз залишається авторитаризм у педагогіці: допитувати, забороняти, виставляти оцінки…Авторитаризм може бути як з хмурим, так і лагідним обличчям. Насправді все диктується – тексти, правила поведінки, моралі… Способи наказування дорослими: «Я кричу на дитину, щоб вона стала кращою!???». Якщо благі наміри, то і методи мають бути такими ж.

Пристрасть до свободи закладена у дитини природою. За законами всесвіту хаос – безпорядок, космос – порядок, краса. Дитина – хаотична особистість. А тому виникає силовий підхід до виховання (ми намагаємося із хаосу зробити космос). З одного боку, дитина у своїй несвободі почуває себе досить гармонійно, проте хоче, щоб її організовували і тим самим прискорили процес дорослішання. Але, якщо дитина сама захоче цього, то вона вільна, а якщо не захоче, то не вільна. Дитина любить грати в ігри з правилами, слідує за їх дотримуванням. Ці правила створюють як діти, так і дорослі. Але дорослим слід придумувати різні форми ігор, прийомів, правил… Гра будується за принципом «Ніби». Це форма несвободи, яку дитина вибирає сама. Дитина прив’язується до дорослого, якого любить і поважає, його слово для дитини закон. З одного боку дитина підкоряється дорослому, а з іншого вона сама цього хоче тому, що любить його. Навчальний процес завжди буде примусовий, діти його не вибирають. Наше завдання згладите це примушення.

Треба вирощувати у дитини пристрасть, жагу до пізнання.Урок – акумулятор істини, а не форма організації. Урок – це не технологія, це мистецтво. З

кожним новим уроком ми удосконалюємося. Урок для того, щоб здобувати з нього уроки. Урок – це найкраща можливість спілкування з дитиною. Школа не готовить дітей до життя, а готовить дітей до перетворення, покращення життя. Дитина в школі не готується до життя, вона вже живе: відчуває, радіє, засмучується…

БЕЗМЕЖНІСТЬ ДИТИНИ

Дитина приходить в цей світ з безмежними можливостями. Їх треба розвивати, в них треба вірити. Без віри не народжується людина. Почуття віри присутнє у кожного.

Дитина народжується з потенційними можливостями, частина з яких проявляються у дитини, частина нам невідомі, проте вони закладені природою. Так само як у скрипці є всі звуки, проте грати на ній може лише майстер. Так само як в зернині все закладене природою. Посадиш його, будеш доглядати виросте виноград, ні – загине. В дитині закладено можливості пам’яті, мислення, мовлення, вертикального ходіння і т. п.

Головне завдання в дошкільному та молодшому шкільному віці – розвивати здібності дитини (уміння аналізувати, узагальнювати, мислити). Процес мислення важливіший

16

результату. Спосіб – це розвиток, а знання – це лише кількість. Вчителю необхідно думати, які питання ставити учням. Щоб діти «спіткнулись об камінь», думали, помилялися, творили.

У дитині закладена пристрасть до розвитку, але яким буде цей процес стихійним чи цілеспрямованим? Дитина спрямована у майбутнє, вона активно розвивається (зони активного та ближнього розвитку).

Розвиток – це процес перетворення природних можливостей дитини в реальні здібності, вміння, талант.

Виховання – це система методів, з допомогою яких треба вести дитину по життю. В класі часто – це не життя (авторитарна педагогіка). Якщо ми будемо спиратися тільки на програму, ми пройдемо повз розвитку.

«Ми всі родом з дитинства» – сказав Екзюпері. Які мають бути уроки, щоб вони не просто залишили слід у душі дитини, а дали великий поштовх до розвитку? Природа в дитині радіє засвоєному. Дитина має щось «натворити», це означає, що дитина правильно розвивається. Пустуни – це найкращі «точилки» педагогічної майстерності. Якщо дитина пустує, це означає, що їй не подобається те, що відбувається на уроці. Вона змушує нас перебудовуватися, вдосконалюватися, переборювати власні педагогічні труднощі. Труднощі спонукають до пошуку ідей, думок. Хто шукає трудність – знаходить мудрість. Розвиток відбувається лише за умови подолання труднощів.

Закони розвитку дитини

1. Розвиток природних сил у дитині відбувається згідно календарних термінів;1. Розвиток природних сил у дитині має свою межу.2. Розвиток природних сил у дитині відбувається лише за умови подолання труднощів.3. Якість навколишнього середовища впливає на розвиток природних сил у дитині

позитивно, або негативно.4. Розвиток природних сил у дитині має індивідуальні особливості, або відхилення

(наприклад, талант). Талант – це особливе поєднання природних можливостей, зв’язаних з призначенням (місією) людини. Талант перевершує наші сподівання.

Притча

Один із древніх Учителів мудрості відправив свого учня в світ учитися. Той хотів швидше прославитися і вирішив лікувати хворих. Сліпим він відкривав очі, глухим – давав слух, калік піднімав на ноги…

Але замість того, щоб здобути славу, він стикнувся з невдячністю – всі, кого він вилікував починали його принижувати, бити та гнати із селища.

Учень змушений був повернутися до Вчителя і розказати йому про все. «Помилка в тобі самому, – вислухавши його, відповів Учитель.Перш, ніж відкривати очі сліпим, треба було навчити їх любити Світло!Перш, ніж давати слух глухим, треба було навчити їх любити Звук!Перш, ніж лікувати ноги людям, треба було навчити їх любити Рух і показати їм як ходити

і куди ходити!»

ВИВЧЕННЯ ТА АНАЛІЗ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

„... Кожна Дитина несе в собі своє життєве завдання, життєву Місію, якій вона повинна служити. Це її служіння, її Місія звернені на благо людей - близьких і рідних, знайомих і незнайомих, на нинішні й майбутні покоління, на планетарну еволюцію... Кожна людина є шляхом в житті іншої...” (Ш.Амонашвілі)

17

Центром нашого навчання і виховання Дитини повинен стати не той образ, котрий ми вважаємо необхідним і корисним для майбутнього життя, а той котрий закладений у Дитині, виходячи з її істинного призначення. Ми повинні ростити Дитину так, щоб „не суперечити внутрішньому Образу кожної зростаючої людини, а, швидше, навпаки, сприяти успішному його прояву і становленню”.

Для того, щоб так творити педагогічний процес, вчитель повинен знати своїх вихованців, їхні індивідуальні можливості і особливості. Вчитель повинен проникнути в духовний світ дітей, осягти безмежність кожної дитини, її індивідуальність, знайти вірні шляхи впливу.

Перед нами постає завдання як побачити індивідуальну неповторність кожної дитини? Як не помилитися? Хочеться згадати слова Я. Корчака: „Ви кажете: „Діти мене втомлюють”. Помиляєтеся. Ми стомлюємось від того, що треба підніматися до їхніх почуттів. Підніматися, ставати навшпиньки, тягнутися, щоб не образити. Ви праві. Коли ви пояснюєте: „Треба опускатися до їхніх понять, опускатися, нахилятися, згинатися, стискатися”. Тільки так ми зможемо зрозуміти і побачити кожну дитину.

Сучасні педагоги, вивчаючи індивідуальні особливості кожної дитини, складають карти. В них вивчаються та аналізуються особливості дитини в трьох основних аспектах розвитку: фізичному, розумовому, соціальному. До складання таких карт залучаються відповідні фахівці: медики, психологи, педагоги. Такі картки дають можливість вчителю варіювати навчально-виховний процес відповідно до можливостей дітей.

Про індивідуальність дитини можна судити по її оточенню – хто її вихователі та вчителі, який вплив сімейного виховання. Тут не можна не звернутися до класика педагогіки В.О. Сухомлинського. Щоб працювати з дітьми, вважав він, треба добре вивчити кожну дитину, індивідуальні особливості її сприймання, мислення, розумової праці, добре знати сім’ю школяра.

Ще за кілька тижнів до відкриття „Школи радості” В.О. Сухомлинський знайомився з кожною сім’єю, вивчав її склад, умови проживання і виховання дітей. Ці поради особливо актуальні сьогодні, коли перед учителями початкових класів постає завдання зрозуміти чим дитина живе, які її можливості. Уміння правильно визначити на що здатний кожен учень у даний момент, як розвивати його розумові здібності в майбутньому - це надзвичайно важлива складова частина педагогічної мудрості” – писав В.О.Сухомлинський. Завдання педагога, зауважує В.О. Сухомлинський, полягає у тому, щоб визначити шлях, яким дитина має підійти до рівня, визначеного навчальною програмою.

Але ось що каже нам Ш. Амонашвілі: „Учителю треба зрозуміти виняткову важливість духовного життя кожної Дитини.”

У дітей молодшого шкільного віку їхні ставлення, уподобання, можливості пізнання й спілкування, як кажуть „на поверхні”. Але того, що лежить на поверхні, замало, щоб об’єктивно визначити рівень навчальних можливостей дитини. Треба уважно й цілеспрямовано придивлятися до поведінки учнів, помічати зміни їхнього настрою, прагнути зрозуміти мотиви вчинків, не поспішати з висновками, а спиратися на факти й результати тривалих спостережень.

Варто також запропонувати батькам анкету, проводити з ними бесіди, аналізувати твори учнів, їхні розповіді про мрії, улюблені заняття; виявляти дитячу самооцінку; знати з ким дружать вихованці, які книжки люблять читати. Людина, хоч і маленька, виявляє себе різнопланово. І це треба не просто знати, а й практично враховувати завжди: розсаджуючи дітей за партами; розмовляючи з батьками; складаючи характеристики; оцінюючи роботи; визначаючи зміст завдань для самостійної роботи тощо. Для аналізу вчителю доцільно вести нотатки спостережень за розвитком та поведінкою учнів.

- З яким настроєм дитина прийшла в школу?- Що і як вплинуло, на вашу думку, на зміну настрою дитини, атмосфери в класі?- Що вас порадувало в роботі дітей?- Чому найбільше раділи діти?- Що виявилось для вас найбільш несподіваним?- Чому, на ваш погляд, так сталося?

18

- Що виявилось найважчим для вас? Чому?- Що виявилось найважчим для дітей? Чому?- Запропонувати дитині висловити власний настрій певним словом чи образним

висловлюванням, метафорою.Варто також підводити підсумки спостережень учителя за дітьми:1. Які нові враження з’явились у класі в цілому? 2. Кого з дітей я побачила іншими очима (більш чи менш рішучими, комунікабельними,

тривожними, ініціативними і т.д.?)3. Що я вважаю своїм педагогічним успіхом за цей час?4. Які педагогічні проблеми чи завдання я вважаю необхідним вирішувати в подальшій

роботі?Вивчення індивідуальних особливостей учнів, їх врахування вчителем залежить не тільки

від знання вчителем психології та фізіології дитини, а й від вміння відчувати духовний світ дитини.

В.О.Сухомлинський вчив нас вмінню бачити дитину серцем. Найважливішою рисою педагогічної культури повинно бути відчуття духовного світу кожної дитини, здатність приділити кожній стільки уваги й духовних сил, скільки необхідно для того, щоб дитина відчула, що про неї не забувають, її горе, її образи й страждання поділяють так само як і радощі.

Підготувала Власюк Наталія Петрівна, вчителька початкових класів Соснівського НВК „Гімназія - ЗОШ І ступеня” Березнівського району

ОСОБИСТІСТЬ НАРОДЖУЄТЬСЯ У СІМ’Ї

Сім’я - унікальна спільність, яка покликана виконувати ряд важливих функцій. Одна із них - народження та виховання дитини. Хоча особистісний розвиток дитини не обмежується сімейним впливом, та все ж родина стоїть біля його витоків. І саме від цього залежатиме подальший шлях становлення підростаючої особистості. Батьківська любов, піклування, вимогливість і захист створюють найсприятливіші умови для розвитку і реалізації дитиною всіх її інтелектуальних і духовних потенцій, для несуперечливого входження в розгалужену систему моральних та інших норм суспільства.

Однак ефективність сімейного виховання навіть за наявності позитивних умов залежить від психолого-педагогічної культури батьків, від уміння визначити основні напрями виховної роботи з дітьми, зосередити увагу на тих сторонах особистісного розвитку дитини, які не можуть бути забезпечені іншими виховними ситуаціями. З огляду на це розглянемо основні виховні цінності сім'ї, досягнення яких значно підвищить продуктивність виховного процесу у середній школі.

Цінність позитивного емоційного стану сім'ї. Провідний емоційний стан (позитивний чи негативний) дитини відіграє вирішальну роль у її духовному розвитку. Ключова роль у позитивному емоційному стані дитини належить переживанню радості. Перша соціальна усмішка немовляти виникає у відповідь на присутність матері. Малюк народжується з певною здатністю до радості, але спосіб, яким мати відповідає на його усмішку, відіграватиме значну роль у розвитку ефективної спрямованості дитини. Згодом почуття радості пов'язується з різноманітними соціально значущими діями, в які батьки включають сина чи доньку.

Сім'я надзвичайно глибоке джерело для розвитку у дитини почуття радості, що є результатом виконання нею певної діяльності. Дитина переживає радість, коли грається іграшками чи виконує побутові завдання. Радість, яка за цілеспрямованого батьківського керівництва систематично повторюється, збільшує стійкість вихованця до фрустрації (стану тривоги, роздратування від незадоволення певної потреби) і, таким чином, підвищує здатність справлятися з болем і досягати складних цілей.

19

Звичайно, економічні, соціальні і культурні умови сім'ї, які втомлюють, викликають нудьгу, і в яких батьки буквально борються за існування, сприяють негативним емоціям і перешкоджають переживанню радості. Батьки не можуть показати дитині шляхи до легкого досягнення радості. Однак, якщо вони радіють людям, подіям і ситуаціям, то й дитина через механізм соціального учіння зможе жити радісніше, сприйматиме радість інших як власну.

Цінність моральної любові дитини до людей. Сім'я - благотворне середовище розвитку у дитини моральної любові, тобто почуття гармонії, коли одна людина духовно зливається з іншою в одне ціле, стає здатною бажати блага, щастя іншим.

Розвинути таке почуття у дитини досить важко, а ще важче досягти того, щоб це почуття стало керівним мотивом у всіх моментах її життя.

Необхідна умова для розвитку моральної любові полягає в тому, щоб навчити дитину розглядати себе не ізольовано від навколишнього світу, а його невід'ємною складовою. Саме у сім'ї дитина вчиться у житейських ситуаціях ставати на точку зору родини як соціальної цілісності. В результаті цього, образно кажучи, займенник «ми» («для нас») починає відігравати у її свідомості вагомішу роль, ніж займенник «я» («для мене») у всіх тих випадках, коли вона прагне досягти певних цілей.

Розвиток моральної любові – це шлях од відчуття дитиною своєї спорідненості з батьками до такого ж відчуття стосовно життя навколишніх людей. Рідні за правильних міжособистісних стосунків стають для дитини носіями добра, справедливості, честі. Дитина, котра живе з родиною одним загальним життям, перенесе подібне ставлення на більш широкий суспільний загал. Вона прагнутиме вдосконалити загальнолюдське життя і в цьому знаходитиме для себе вишу мету. І якщо вона навчиться так само сприймати кожну людину, то у неї виховається здатність любити людину.

Цінність поваги дитини до людської особистості. Якщо ми прагнемо виховати у дитини повагу до людської особистості, пробудити свідомість морального обов'язку, ми самі маємо являти їй зразки всіх цих якостей. Якщо ж вона навколо себе і в особі батька і матері замість поваги до особистості бачить зневагу до неї, замість рівноправності, за якої поважається свобода кожного, – свавілля одних і принизливу покору інших, то це приведе до негативних виховних наслідків.

Тільки та сім'я може благотворно впливати на моральний розвиток дитини, в основу життя якої покладений принцип «сімейного альтруїзму». Цей принцип формує людину, яка бачить центр ваги існування у своїй власній особистості. Якщо сім'я відокремлена від інших людей і загальнолюдські інтереси в будь-якій формі не зачіпають її, то це у моральному відношенні згубно впливає на дитину.

Створюючи своє сімейне життя, необхідно поставити завдання гуртувати сім'ю в одне гармонійне ціле. Бажано бачити вищу мету сім'ї в тому, щоб розвивати у дітей суспільні нахили в широкому розумінні цього слова, а не лише обмежені вузькою сферою сімейного життя.

Для дітей було б надзвичайно шкідливо, якби коло інтересів їхніх батьків не переходило за межі вузьких сімейних рамок. Здатність батьків широко і всебічно цікавитися загальнолюдським життям має на дітей лише благотворну дію. Без цієї умови всі їхні слова про моральну вихованість сприйматимуться іронічно.

Тому, так важливо створити навколо дитини здорову моральну атмосферу, в якій вона мимоволі вбиратиме загальнолюдські духовні цінності.

Цінність гуманізму сімейних стосунків. Гуманістичне виховання, за якого дитина формується свідомою, вільною особистістю, пов'язане найперше з сім'єю. Його слід розпочинати з раннього віку, бо пізніше це буде значно важче, а в деяких випадках і безнадійно.

Успіх гуманістичного підходу до виховання буде забезпечений, якщо батьки реалізовуватимуть його у взаємоповазі, рівноправних міжособистісних стосунках, у проявах любові до дитини. Адже взаємна любов батьків і дітей призводить до міцного і глибокого спілкування, що встановлюється між дітьми і батьками. Але значна частина батьків недостатньо пройнята принципами гуманізму в сімейному житті.

20

Всі визнають, що батьківська любов – велика сила у вихованні дитини, та не всі замислюються, чи ж так вони люблять своїх дітей, як їх треба любити, і що їхня батьківська любов не сприяє вихованню справжнього громадянина, а навпаки – морально нівечить дитину?

Часто-густо батьки люблять у дітях самих себе, вони бачать у них своє продовження і безмежно раді, коли діти світоглядно подібні до них. Така любов корислива.

Безкорисливо любити дитину – це значить прагнути розвивати у неї високу самосвідомість, вивільняти від своєї влади, а не продовжувати її на якнайдовші періоди дитинства. Це вірний шлях до становлення незалежної, гармонійної особистості. Ось чому в основі інтимного спілкування батьків з дитиною має лежати безкорисливе прагнення до вільного розвитку і саморозвитку дитини.

За подібної взаємодії не лише батьки виховують свою дитину, а й дитина виховує своїх батьків.

Цінність бережливості дитини. Про моральну вихованість дитини судять не лише по її гуманному ставленню до людей, а й по тому, як вона бережливо ставиться до речей, рослин, тварин. Ця важлива моральна риса має бути сформована укладом сімейного життя. Бо саме тут можна позбутися стану відчуження дитини від навколишнього середовища.

Речі домашнього вжитку служать дитині від дня народження, а отже, мають викликати у неї певне емоційне переживання. Та, на жаль, не завжди сімейні умови сприяють виникненню почуття бережливості. Як часто ми спостерігаємо, що дитина псує іграшки, а згодом байдуже ставиться до одягу, власних речей, не кажучи про поза родинне навколишнє середовище.

Все це наслідок споживацького стилю життя, який батьки свідомо чи підсвідомо культивують у своїх дітях. Це призводить до того, що у дитини переважають пасивні емоції як внутрішній стан задоволення від наданої кимсь уваги. Активні ж емоції, як спонукання до певної діяльності, в результаті цього залишаються нерозвиненими.

Психологічні дослідження переконують, що позитивне емоційне ставлення дитини до будь-якої речі можна викликати тоді, коли вона бере участь у її виготовленні, зберіганні, догляді за нею. Подібне діяльне ставлення до світу речей, рослин, тварин і є психологічною основою розвитку у дитини бережливості. Ось чому доцільно організоване трудове виховання дитини у сім'ї призведе до формування і розумних потреб, і свідомого, бережливого ставлення до навколишнього світу.

Організовуючи працю у сім'ї, батьки мають дбати про те, який інтенсивний емоційний слід залишається у дитини від досягнутого результату. Адже успіх у вихованні бережливості безпосередньо пов'язаний із силою емоційного переживання, викликаного результатом діяльності дитини. Тому звернення батьків до емоцій дитини з приводу її власного результату має стати обов'язковим прийомом виховання бережливості.

Розкривати дитині суспільну значущість речей, предметів живої і неживої природи слід і стосовно тих, до яких дитина не має діяльного відношення. Адже бережливість людини поширюється на весь навколишній світ. Тому конче необхідно, щоб вона його сприймала не лише на інтелектуальному рівні, а й на емоційному, щоб він набував для неї позитивного смислу – запоруки її бережливості.

Цінність відповідального вчинку дитини. Особистість народжується в сім'ї. Це не просто звичайне судження, а глибокий висновок, який став результатом аналізу різноманітних психолого-педагогічних умов її розвитку. Сім'я виступає провідним соціальним чинником творення особистості.

Сімейне середовище найбільш чутливе до смислової сторони вчинку дитини, оскільки його наслідок безпосередньо і відчутно відбивається і на емоційному стані кожного члена родини, і на загальному її добробуті. Тут з усією повнотою проявляється моральна вимога – «якщо не я, то хто?».

Проте, здійснення дитиною відповідального вчинку, який вимагає поступитися власними інтересами, справа для неї завжди психологічно важка. Особливо виразно це виявляється на перших етапах процесу її морального становлення. Адже в цей період сповна даються взнаки егоїстичні прояви вихованця, які перешкоджають здійснювати безкорисні моральні дії.

21

Звичайно, нехтувати природною основою, до якої відноситься людський егоцентризм, недоречно, більше того, шкідливо, бо можна породити у вихованця стійку внутрішню конфліктність, певні психічні відхилення.

Оптимальнішим виявляється врахування чи узгодження егоїстичних прагнень підростаючої особистості і суспільно важливі вимоги в її моральній поведінці. Наприклад, відомо, як важко дитині відмовитися від ласощів на користь однолітка, а тому часто вона діє, виходячи із задоволення власного бажання, навіть у тому випадку, коли просять дорослі поділитися з товаришем. Досягти виховної мети можна за умови, якщо батьки, враховуючи описану психологічну особливість, приготують невеличкий подарунок (однакові ласощі) кільком дітям і запропонують кожній не з'їсти свою частину, а поділитися з іншою. У цьому випадку дитина здійснить добрий вчинок і введе його у свій моральний досвід, який зрештою вплине на формування у неї мотиву безпосередньої допомоги.

Згодом прийде час, коли моральне знання про необхідність допомагати іншому набуде безпосередньої особистісної значущості і виступить одним із провідних мотивів відповідального вчинку.

Дійовим морально розвиваючим фактором становлення особистості дитини є та обставина, що кожне практичне завдання, яке вона виконує, одночасно є її вчинком. Адже за допомогою практичної дії вона вступає у певні міжособистісні стосунки з батьками (піклується про їхнє здоров'я, надає допомогу, співчуває).

Цінність творчої активності дитини. Розвиток свідомої творчої активності дитини є першочерговою метою сімейного виховання. А тим часом сучасна система родинних виховних впливів не ефективна в цьому відношенні, бо у домашньому колі ми даємо дитині вже готові цілі і самі ж вказуємо їй засоби їх досягнення. Ми формуємо у неї звички до порядку, охайності та ін., виключаючи звички діяти самостійно. Ось чому так важливо, щоб дитина привчалася до самостійних дій, до виконання різноманітних завдань, поставлених перед собою цілей і користувалася при цьому обраними нею засобами. Чим більше дитина вправлятиметься у таким чином організованій діяльності, тим більший розвиток отримає її творча активність. Слід лише звертати увагу на таку вимогу. Мета, яку ставить перед собою дитина, завжди має бути для неї практично досяжною. Досягнута мета породжує приємне почуття задоволення, яке спонукає дитину і наступного разу звертатися до обраного способу свідомої творчої активності, віддавати їй перевагу перед іншими формами діяльності. Якщо ж мета, яку ставить перед собою дитина із різних причин постійно недосяжна, то результатом буде негативне почуття поразки, яка може відбити у дитини всяке бажання витрачати свої зусилля і творчо діяти.

Авторський прийом роботи з дітьмиВсе прекрасне у житті людини надихає її творити прекрасне. Майстер-клас

Ш.О.Амонашвілі пробудив у мені новий прийом у роботі з дітьми.Оцінки за навчання ми роздаємо направо і наліво (що, звичайно не слід робити). «Нам не

потрібно йти до завгоспа, бо вони у нас у кишені». – так стверджував Шалва Олександрович. А оцінки за виховання? У своєму класі я запровадила оцінки за доброту, милосердя, любов

– за багатство душі. У кожної дитини на парті, а в мене на столі, приклеєні листочки паперу. Коли вчитель або учні дякують іншій дитині за добрий вчинок, за красиве слово, вона все фіксує на папері. Наприклад. Прошу занести книгу до бібліотеки і подякувала, чергові підлили вазони, витерли дошку – отримують у своє сердечко дві подяки, а на папері видно порядок чисел у зростанні. Підрахунки робимо в кінці тижня. Ті діти, яким навчатися важко, намагаються назбирати найбільше «подяк», щоб хоч таким чином вирости в очах інших дітей, порадувати батьків.

Підготувала учасник обласної творчої групи Підпала Т.Г., вчитель початкових класів Городецької ЗОШ 1-3 ст. Володимирецького району

22


ТЕМА. ОСОБИСТІСТЬ ВИТЕЛЯ. СТАНОВЛЕННЯ ПЕДАГОГА - ГУМАНІСТА

ВЧИТЕЛЬ ГУМАННОЇ ПЕДАГОГІКИ

Три типи вчителя: перші ті, які пояснюють, другі ті, які жаліються, а треті ті, які надихають. Дайте відповідь на запитання «Який я вчитель?» - авторитарний, справедливий, суворий, демократичний, вимогливий, гуманний, добрий, радісний, похмурий, з гумором, без гумору…

Краса формується красою, добро – добром, гармонія – гармонією. Особистість виховує особистість. Треба по краплі видавлювати з себе раба. В несвободі і проявляється авторитарна педагогіка. Інспектор у голові… А уявіть, що до вас на урок прийшов не інспектор, а Сухомлинський…

Про все треба думати: як підійти до дитини, як подивиться їй в очі, що сказати . Христос був учителем, але без диплому. А хто вище? Наші дипломи ні про що не говорять. Людина може мати освіту і бути неосвіченою. Освіта – це не сума знань. Учитель не носій знань, а носій світла. Найкращі знання вчителя у його серці. Платон скромно зазначав: «Від мене учні нічому не навчаться, все прекрасне в людині від Бога. Але Бог може допомогти людині і через людину-вчителя». Звідси визначається місія вчителя – помічник Бога.

Серед багатьох факторів впливу, які визначають реальних рух до гуманістичної освіти і виховання, залишається сам учитель, його світогляд, духовна культура, гуманістична спрямованість, високі ділові та особистісні якості.

Провідними компонентами підготовки вчителя та підвищення їх кваліфікації мають визначені такі:

- педагогічний змістовий компонент (професія педагога – це постійне розв’язання нестандартних завдань, а тому це не повинні бути знанні у вигляді незмінних і абсолютних зразків, стандартів, шаблонів);

- сучасна гуманістична філософія ( головне направити погляд дитини на свій внутрішній світ. Гуманна педагогіка веде дитину до самопізнання, розкриття себе, своєї сутності в першу чергу для людей, а не для себе.

- особистісно орієнтована педагогіка (створення максимально сприятливих умов для розвитку й становлення особистості як суб’єкта діяльності, яка здійснює їх відповідно до системи гуманістичних цінностей);

- педагогічна етика і такт (психологія розвитку емоційної сфери);- комунікаційна культура (психологія взаємодії та спілкування);- педагогіка життєтворчості та духовного благородства ( педагогічна діяльність

вчителя має бути спрямована, в першу чергу, на дитину, Виховання в учнів почуття любові до людей і окремої особи, глибока повага до людської гідності, ставлення до людини як найвищої цінності).

- моральність вчителя як внутрішній регулятор поведінки (моральні вимоги, поставлені вихователем перед вихованцями, часто не набувають для нього особистої цінності, він їх лише розуміє, але особисто не переживає, на словах висока мораль, а на ділі - аморальна поведінка).

«Вірте в себе. Я вчитель, я вихователь, я професіонал. Якщо не я, то хто ж допоможе дитині? Якщо вірити в себе, обов’язково знайдеться вихід із будь-якого становища. Якщо раптом побачите, що не зможете повірити в дитину, в себе, будьте справжньою людиною, ідіть зі школи. Всі будуть дякувати за цей мужній крок. «Не нашкодь! – заповідь лікаря ще з часів Гіппократа. Не будьте сірістю. Не нашкодьте. Майте громадянську мужність. Залиште клас, знайдіть інше поприще».

Ш.О. Амонашвілі

23

Гуманна педагогіка вчить не тільки любить дитину, головне направити погляд дитини

на свій внутрішній світ. Гуманна педагогіка веде дитину до самопізнання, розкриття себе, своєї сутності в першу чергу для людей, а не для себе.

Більшість педагогів відштовхують дитину від самого себе. В кожного вчителя живе бажання володарювати. Як це подавити? Де такі лікарі, які б змогли б вилікувати авторитарну школу?

Треба вирощувати вчителів. Хороший директор шукає талановитого, думаючого вчителя. Школа – це сходинки, сходинки в нас самих. Це не матеріальні сходинки, а духовні від землі до небес. Школа у кожному з нас. Так само як храм - це не споруда, а насамперед я, моя віра, моя душа. Школа – це не будинок, школа – це вчитель. Діти прийшли у клас. Є дошка, є парти, а вчителя нема. Прийшов учитель і почалася школа. Треба удосконалювати не програму, а вчителя.

Вчитель організовує навчальний процес так, щоб максимально гармонізувати всі фактори і пробудити у дитини інтерес до навчання, як процесу пізнання, подарувати їй радість розкриття своїх здібностей та радість першим перемогам.

Важко змінити нашу педагогічну свідомість. З дитинства ми самі просто «набирались» знань, а не вчилися змінювати себе, духовно працювати над собою. Треба не просто підвищувати свою кваліфікацію, а мати бажання, прийняти рішення, проявити волю для того, щоб змінюватися духовно. І найголовніше тут мудрість учителя, наука тут не допоможе.

Виховання – це процес жертвоприношення. Хто кого вчить? Може діти приходять до нас, щоб нас чомусь навчити? Насправді не учитель виховує дитину, а дитина виховує вчителя.

Треба, щоб дитина приймала вчителя. Виховання дитини – це насамперед самовиховання дорослого (вчителя, батьків і т. п.). З дорослим, через нього дитина задовольняє свою пристрасть, жагу до дорослішання. Якщо вчитель недостойний, спрагу все одно буде вгамовано. Якщо захочеш пити, нап’єшся і з брудного болота. А тому необхідно облагороджувати середовище навколо дитини. Іноді батьки кажуть: «Я все зроблю заради дитини», а наприклад – кинути палити?

Вчитель не просто член суспільства, він – над суспільством, від будує людські життя. Він вже зараз накладає фарби на майбутню картину світу. Давати знання – це не головна мета, а головне – створювати з людини людину. Все «в руках» вчителя.

Гуманна педагогіка виховує дітей самим життям, в діалозі, на принципах любові, творчого терпіння і довіри, вільного вибору, радості пізнання і співробітництва.

Ми повинні дуже чутливо відноситися до кожної дитини, якою б вона не була. Якими у дитинстві були Христос, Ейнштейн, Аристотель… Ми не знаємо в якому класі і у якого учителя вони будуть. Треба виховувати кожну дитину так, ніби вона Христос, Діва Марія чи Мати Тереза.

Саме з допомогою дорослих та у співпраці з дорослими дитина може оволодіти певними навиками, здібностями, буде правильно розвиватися. В співпраці дитина завжди може зробити більше, ніж самостійно, вона здається собі розумнішою, сильнішою, піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів. Коли учитель поруч, дитина відчуває, що їй допоможуть. Співпраця має відбуватися при позитивній підтримці вчителя (радість, захоплення). Вирощувати здатність до співробітництва слід поступово. Починати слід з формування довіри до вчителя. Вчителю необхідно частіше помилятися, бути трішки розсіяним, забудькуватим.

Питання для вчителів

1. Чи є у вас будь-яке філософське уявлення про дитину. Чи потребуєте ви такої філософії?

1. Який ви вчитель: авторитарний, справедливий, суворий, демократичний, вимогливий, гуманний, добрий, радісний, похмурий, з гумором, без гумору…

24

2. Чи прагнете ви до нового досвіду, до нових педагогічних ідей, нових знань?3. До якого типу вчителів ви себе відносите: (ті, які пояснюють, ті, які жаліються, ті, які

надихають).4. Перед ким ви відчуваєте відповідальність за вашу педагогічну працю? (перед

директором, завучем, батьками, дітьми, совістю, Богом).5. Чи є метою вашої педагогічної діяльності виховання особистості дитини? Чи потрібно

ставити таку мету?6. В чому ви знаходите відмінність між поняттями «навчання» та «розвиток»?7. Що таке дитинство? Яка психологічна природа дитинства?8. Як ви розумієте свободу учнів у педагогічному процесі?9. Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що «виховання відбувається лише в умовах

духовної спільноти»? (Сухомлинський)11. Чи погоджуєтеся ви з твердженням: «Дитина не готується до життя, вона вже живе»?

(Ушинський)12. Чи потрібно вчити дітей сенсу життя? А що таке сенс життя?13. Чи будуть ваші діти вчитися краще, якщо перестати їм ставити оцінки?Пошук відповідей на ці запитання розширить світобачення вчителя, допоможе змінити

власну педагогічну філософію та самосвідомість, надасть йому віри в себе.

ПритчаХитрий учень захотів випробувати свого вчителя. Він піймав метелика і затиснув у руці.

«Спитаю у вчителя, чи живий мій метелик. – подумав учень –Якщо, вчитель скаже живий, то затисну його сильно у руці, а якщо мертвий – я розкрию долоню. У будь-якому випадку вчитель не вгадає».

Хлопчик підійшов до вчителя і запитав, чи живий його метелик?- Все у твоїх руках! – відповів учитель.Гуманна педагогіка лише у ваших руках. Якщо вона відбудеться – це все у ваших

руках, якщо ні – це теж у ваших руках.

РЕФЛЕКСИВНІ ПРОЦЕСИ СТАНОВЛЕННЯ (ОСМИСЛЕННЯ) ПЕДАГОГА

Поняття рефлексія (від лат.) означає відображення, виникло у філософії та позначало процес роздумів індивіда про власну свідомість. Рефлексія — це «мислення про мислення», яке стало об'єктом пізнання самого себе. Рефлексія як аналіз власного психічного стану притаманна тільки людині та є ключовим моментом розвитку особистості. В умовах рефлексії будь-яка діяльність виконується свідомо.

Предметом рефлексії може бути все, що складає досвід людини: знання, уявлення, поняття, ставлення, побажання, цінності, цілі, тощо.

Педагогічна рефлексія — це усвідомлення вчителем себе самого як суб'єкта діяльності: своїх особливостей, здібностей, того, як його сприймають учні, батьки, колеги, адміністрація. Водночас це усвідомлення цілей та структури своєї діяльності, засобів її оптимізації.

Модель педагогічної рефлексії можна подати за допомогою серії запитань, які вчитель час від часу ставить собі.

1. Якої мети в освітньому процесі я прагну досягти?2. Чому я хочу досягти цієї мети: щоб змінити мотиви учня. щоб змінити стан дитячого

колективу, щоб виявити суть проблеми, щоб пізнати власні мотиви тощо?3. Якими засобами збираюся досягти мети: актуалізація всіх можливих варіантів,

впровадження нових критерії оцінки діяльності, прогнозування оцінки різних варіантів?

25

Керуючись цією моделлю діяльності для вирішення певної проблемної ситуації, педагог: ставить перед собою ситуативну мету: розв'язання конфлікту, виховання тих чи інших

якостей; осмислює (діагностує) психологічний стан та мотиви окремого учня, групи (класу) та зміст

(суть) проблеми; осмислює свої власні мотиви, щоб запобігти виникненню необдуманої або стереотипної

реакції. У зв'язку з цим педагог будує можливі варіанти розв'язання, з яких обирає найоптимальніший.Ця модель працює і для методичної роботи вчителя (методична рефлексія), де вимагається

обміркувати окремі теми начального курсу або уроки. У цьому випадку дії вчителя можна змоделювати таким чином:

формулювання дидактичних цілей; діагностика рівня знань і мотивації кожного учня та класу; вибір засобів навчальної роботи.Щоб учень займав активну позицію в процесі навчальної діяльності, він повинен бути

вмотивованим на навчання. (На світі є лише один спосіб, що спонукає кого-небудь щось зробити…І він полягає в тому, щоб примусити іншу людину схотіти це зробити…Іншого способу немає. Дейл Карнегі.). Мотив – це усвідомлене людиною внутрішнє спонукання до дії. Він більш інди-відуалізований у своїх проявах, ніж стимул. І знову ж однією із форм мотивації навчання є рефлексія.

Виділяють такі види рефлексії, які яскраво проявляються у педагогічній діяльності та спілкуванні:

комунікативна («Я» – очима інших) ; особистісна («Я» – «Я», самопереосмислення, самоперебудова, саморегуляція). Окрім зазначених видів рефлексії, є ще й рівні:нижчий – особистість узгоджує свої особливості з нормами діяльності;середній – діяльність вдосконалюється через оптимізацію особистісних можливостей;високий – особистість виступає як суб'єкт діяльності, який виробляє її тактику і стратегію.Якщо у педагога відсутня рефлексія, то це означає, що його внутрішній світ, його духовність

не враховуються в його діяльності. Він стає залежним від зовнішніх факторів-стимулів, які перетворюють його на функціонера. Сьогодні школі потрібен не просто «урокодавець», а творчий вчитель, який зміг відмовитись від авторитарних стереотипів, надаючи перевагу гуманній педагогіці.

Тільки від майстерності педагога, його досвіду й психологічного настрою залежить використання ним тих форм і методів роботи з учнями, які формують сталі позитивні мотиви у здобутті знань, умінь і навичок, пізнавальні інтереси. Тому основним у педагогічному мистецтві вчителя-гуманіста є уміння спонукати, а не примушувати. Саме схвальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції, які сприяють більш активним мислитель ним процесам.

В педагогічній практиці є яскраві особистості гідні наслідування, чия творчість співзвучна з принципами рефлексивно-гуманістичної моделі розвитку педагогічної майстерності: В.О.Сухомлинський, Ш.А. Амонашвілі та інші.

Рефлексія вимагає кардинального переосмислення ролі та місця вчителя в освітньому процесі аналізу, переосмислення як структури і змісту діяльності, так і себе самого як її суб'єкта. Стикаючись з проблемними ситуаціями, що виникають щоденно: чи то під час викладання навчального матеріалу (коли учні важко сприймають матеріал, відволікаються, чи надмірно збуджується), чи в процесі спілкування з учнями, батьками, чи то під час конфлікту між учнями,

26

педагог виходить за її межі, дивиться на ситуацію ніби збоку (надситуативна позиція), бачить і свої мотиви (іноді приховані), і мотиви дитини, відчуває настрій класу і передбачає можливі наслідки.

З точки зору рефлексивної психології нероздільними є такі поняття як педагогічна майстерність та педагогічна творчість. Високий професіональний рівень педагога сьогодні вимагає не тільки глибокого знання предмета, але і здатності його до виховання творчої особистості учня. Для цього вчитель повинен сам бути творчою особистістю. Він повинен уміти залучити і учнів до процесу творчості та пробуджувати в них творчу активність.

У зв’язку з цим одним з важливих аспектів рефлексивних характеристик особистості педагога є здатність його до саморозвитку та самовдосконалення. У суб'єктивному плані високий потенціал саморозвитку особистості проявляється у загальній установці свідомості вчителя на творчу зміну та вдосконалення. Формування здібностей до саморозвитку — складний суперечливий процес і умовно в цьому проходить декілька етапів:

спрямованість на самоусвідомлення; самопізнання; самоаналіз та оцінка своєї особистості; стиль діяльності; висування мети, усвідомлення засобів творчого самоусвідомлення; створення програм саморозвитку; оволодіння механізмами та комплексом умінь самоуправління та самовдосконалення.Для ефективності цього розвитку слід створити і певне рефлексивне середовище: у мисленні – наявність проблемно-конфліктних ситуацій; у діяльності – налаштування на кооперування, а не на конкуренцію; у спілкуванні – доступність досвіду інших та відкритість власного.Є декілька ознак, що дозволяють вирізнити рівень педагогічної майстерності педагога-

гуманіста. Структурні ознаки – критичне ставлення до свого і чужого досвіду, співпраця з іншими

педагогами та перебування в постійному педагогічному пошуку. Процесуальні ознаки – кожен учасник педагогічного співпошуку є каталізатором для

розвитку іншого.Функціональні ознаки – для суб’єктів розвитку педагогічної майстерності кожна знахідка,

кожний випадок інновації стає лише виходом до нових відкриттів, а не правилом і кінцевою істиною.

Література1. Клюева Н. В. Технология работы психолога с учителем. – М., 2000. – 192 с.2. Колошина Т. Ю., Похмелкина Г. Ф., Степанов С. Ю., Фролова Т. В. Рефлексивно-

инновационная модель развития педагогического мастерства. – Казань, 1990.3. Кривошеев В. А. Рефлексия в деятельности начинающих учителей. – Минск, 1991 – 190 с.4. Принципы рефлексивной психологи педагогического творчества / С. Ю. Степанов, Т.

Ф. Похмелкина, Т. Ю Колошина, Т. В. Флорова // Вопр. Психологии. – 1991. – №5. – с. 5 -14.5. Степанов С. Ю., Варламов Е. П. Рефлексивно-инновационный подход к подготовке

управленческих кадров // Вопросы психологии. – 1995. – № 2.6. Тур Р. Й. Педагогічна рефлексія – основа формування творчого саморозвитку

особистості// Управління школою. – 2004. – №13. – с. 22 – 24.7. Цукерман Г. А, Мастеров Б. М. Психология саморазвития – М., 1995. – 288 с.

Підготувала Прокопець Оксана Іванівнаучитель Костопільської ЗОШ І – ІІІ ступенів №5

27

ПРОБЛЕМА ТВОРЧОГО РОСТУ ВЧИТЕЛЯУ ГУМАНІСТИЧНО ОРІЄНТОВАНІЙ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель, будь сонцем, що випромінює людське тепло; будь благодатним ґрунтом для розвитку людських почуттів; сій знання не лише в пам’яті й свідомості твоїх учнів, але, у першу чергу, в їхніх душах і серцях. (Ш. Амонашвілі)

Педагогіка Амонашвілі вражає, як свіже повітря на порозі школи, коли після уроків виходиш з її штовханини і задухи. За переконаннями Шалви Амонашвілі, педагогіка якраз і має бути екологічно чистою.

Гуманне педагогічне мислення, як вічна істина і як стрижень усякого вищого педагогічного вчення та спадщини, таїть у собі можливість постійного оновлення життя школи, багатогранної творчої діяльності вчителя та учительських колективів. Своїми основними постулатами – віра у можливості Дитини, розкриття самобутньої природи в Дитині, повага та ствердження її особистості, спрямування її на служіння добру й справедливості – гуманне педагогічне мислення запалює іскри для народження різних і нових педагогічних систем у залежності від конкретних історичних, соціальних, національних та економічних умов, для виникнення особистого творчого педагогічного досвіду, „своїх методів і форм”.

У сучасному значенні Школи втрачена суть духовності й радості, „школа” стала назвою навчального закладу, який озброює підростаюче покоління знаннями та вміннями. Не піддаючи сумніву значимість знань у становленні особистості дитини, Шалва Амонашвілі стверджує, що якість знань, цінність ідей, думок і діяльності людини, що виникають на базі знань, визначаються не тільки істинністю самих знань, але їх духовною насиченістю, особистісним ставленням людини до знань.

Життя – це споконвічна сила виникнення і розвитку всього сущого, усієї природи і, звісно, людини й людських товариств також.

Життя – це явище Духу. Живе той, хто хоче жити. Людина є носієм свідомого, усвідомленого нею імпульсу життя.

Виходячи з цього, гуманно – особистісна педагогіка приймає класичну формулу, яка говорить, що Дитина не тільки готується до життя – вона вже живе.

Потрібно відкрити Дитині саме життя, допомогти їй проводити спостереження над явищами життя, черпати з них досвід для його поліпшення, вибрати в ньому правильний шлях. Потрібно також, аби Дитина осягла закон про нескінченність життя, про безсмертя і в міру дорослішання усе більше задумувалася над питанням: „Навіщо я живу?” А шукаючи відповідь, дійшла висновку: „Щоби пізнавати й удосконалюватися, утверджуючи благо і сприяти еволюції людства”.

Система гуманно – особистісного підходу надихає вчителя на створення такого освітнього процесу, в якому Дитина в самому житті навчається змінювати, поліпшувати, удосконалювати умови цього життя, підвищувати його якість, а не пристосовуватися до вже сформованих умов. Джерелом такого прагнення повинна стати висока духовність.

Ким є Дитина для вчителя? Якщо дитина для нього тільки учень, вихованець, що внаслідок соціальної обумовленості зобов’язаний засвоювати знання й моральні цінності, то сила оптимізму в освітньому процесі гасне, і вчителю не раз видається безнадійним той чи інший учень, котрий відстає від інших і поводить себе безладно.

Із цих допущень виводяться три постулати віри вчителя в Дитину.Перший постулат:Дитина є Явище, тобто „воління Духа”, а не випадковість. Вона народжується тому, що

повинна була народитися, вона з’являється ніби як заклик людей; людина народжується для людини, люди потрібні один одному, тому що вони творять один одного і самих себе також.

28

Другий постулат: Дитина як явище несе в собі своє життєве завдання, життєву Місію, якій вона повинна служити. Це її служіння , її Місія звернені на благо людей – на близьких і рідних, знайомих і незнайомих, на нинішні і майбутні покоління.

Третій постулат:Дитина несе в собі найбільшу енергію Духа. Вона, як істота космічна, як мікрокосмос

виношує в собі могутність і безмежжя макросвіту і спрямована до охоплення, осягнення цього світу.

Учителю потрібно вірити, що Дитина є явище, вона несе в собі свою життєву місію, вона наділена найбільшою енергією Духа. Така віра в Дитину сповнить освітній оптимізмом, забезпечить учителя принципами творчого терпіння, поваги й утвердження особистості в Дитині, відданості Дитині і відповідальності за долю Дитини.

Учитель, не вірячи в силу й міць дитини, не зможе будувати оптимістичний, гуманний процес. Учитель має черпати сили для своєї віри в дитину та відповідальність за її долю з висловлювань із Святого Письма: „ ... істинно кажу вам, якщо не увіруєте і не будете як діти, не увійдете в Царство Небесне”.

Дитина – не дошка і не віск, вона просто найдивовижніше чудо з усіх чудес, котре дарує можливість педагогові, вихователю перетворитися в чарівника. Оволодівши тонким умінням знаходити точки дотику з душею дитини, педагог зможе поступово розкрити безліч різноманітних і багатобарвних задатків, здібностей, схованих у її внутрішньому світі. Він зможе перетворити дитину в свого сподвижника у справі її ж виховання, спрямувати її до самопізнання, саморозкриття, саморозвитку, самовдосконалення.

„Дитина може все”, - учитель має сам вірити в цю формулу і навіювати її дитині.Дітей потрібно вчити не граючись, а серйозно, з почуттям відповідальності. Це вчитель

повинен грати так добірно й мистецьки свою роль в освітньому процесі, щоб діти в цьому процесі забули про свою потребу до гри.

Вся духовно – моральна сутність Дитини спрямована до сходження, її природні потенційні можливості мають внутрішній імпульс до прояву й дозрівання. Дитина спрямована в майбутнє.

Гуманно-особистісний освітній процес приймає Дитину такою, яка вона є, приймає з її життям і пронизує це життя творчою любов’ю; адже кожен предмет пізнається повною мірою тільки любов’ю, усі труднощі перемагаються тільки силою любові.

Людина стає особистістю тією мірою, в якій вона шукає себе, відкриває в собі мету свого служіння і служить їй, незважаючи ні на які життєві труднощі та ускладнення.

У теорії гуманно-особистісного підходу до дітей зміст понять виховання і освіта відновлюється: в них відновлюються їх історичні семантичні значення, які повніше відображають теоретичні аспекти гуманно-особистісної педагогіки, аніж нині існуючі їхні значення.

Виховання є суттю прояву, розвитку, сходження внутрішнього духовно-душевного стану особистості, того стану, котрий є джерелом і спрямовуючою силою всього цілісного життя людини.

Знання ж справді є сила, але добра вона чи зла – це буде залежати від якості серця й духовності людини. Учитель, спілкуючись з дітьми, постійно має випромінювати вищі духовно-моральні та пізнавальні образи.

Ми повинні запропонувати молодому поколінню таку мету освіти, котра, з одного боку, не буде суперечити внутрішньому образу кожної зростаючої людини, а скоріше, навпаки, – сприятиме успішному його прояву і становленню; з іншого ж – не суперечитиме й сучасним суспільним цінностям, а стане ствердженням у суспільстві вищих людських якостей.

На межі двох епох – минаючої епохи технократизму та наступаючої епохи Серця і Духовності – відроджуються найвищі духовні та моральні цінності, відбувається переоцінка цінностей, йде відновлення освітньої сфери у бік духовності, гуманізації та гуманітаризації, пошуку систем розвитку особистості. Цей період межі епох, – коли та епоха, що минає, не хоче йти і почуває в собі сили, а та, що настає, – не встигла ще набрати сил, – складний і суперечливий. Все це впливає на оновлюючий рух в освітній сфері.

29

Школа повинна визначити основну мету: до навчання і виховання якої людини вона прагне? Школа ж і має слугувати здійсненню цієї мети. Зміст і сутність її роботи має полягати в тому, щоб усіма своїми освітніми засобами сприяти становленню, розвитку, вихованню в Дитині Благородної Людини шляхом виявлення її особистісних якостей.

„Коли шляхетна людина вчить і виховує, вона веде, але не тягне за собою, спонукає, але не змушує, вказує шлях, але дозволяє учню йти самому. Оскільки вона веде, а не тягне, вона перебуває у згоді з учнем. Оскільки вона спонукає, а не змушує, навчання дається учню легко. Оскільки вона лише відкриває шлях, вона надає учню можливість міркувати. Згода між учителем і учнем, легкість навчання й можливість для учня думати самому і складають те, що зветься вмілим керівництвом”. Давайте мудрі слова Конфуція залишимо без коментарів...

Співробітництво має стати однією з особливостей освітнього процесу у школі. Зерно духовності сохне без вологи взаємності. Співробітництво повинне бути добровільним. Від серця до серця – такий закон співробітництва. Основи співробітництва – це радість спільного буття, спільної праці, спільного життя. Прагнення до співробітництва з людьми – природжена риса дитини. Отже співробітницькі взаємини повинні стати природною якістю гуманного освітнього процесу.

За допомогою співробітництва в освітньому процесі дитина прискорює своє просування в пізнанні, тому що, за законами психології, у співробітництві з дорослими вона виявляється сильнішою й розумнішою, аніж у самостійній роботі, вона піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів, що вирішується нею; у співробітництві, під керівництвом, за допомогою вчителя дитина завжди може зробити більше і вирішити важчі завдання, ніж самостійно.

Здійснення співробітництва в освітньому процесі залежить від особистісних якостей учителя. Лише вчитель, спрямований на співробітництво з людьми, здатний розбудити дух співробітництва у кожній дитині.

Учитель повинен уміти співпрацювати і радитися з учнями. Співробітництво педагога й учнів є насамперед об’єднанням їхніх інтересів і зусиль у вирішенні навчально-пізнавальних занять. Це така форма спілкування, у якій дитина почуває себе не тільки учнем, але й самостійно діючою особистістю. Дитина повинна постійно відчувати, що її думку цінують і вона може вільно висловлюватися, висувати припущення, робити вибір.

Педагог повинен справді вірити в можливості кожної дитини і будь-які відхилення в її розвитку розглядати, в першу чергу, як результат недиференційованого підходу до неї. Гуманна позиція педагога повинна полягати в тім, щоб прийняти дитину такою, якою вона є, із тим досвідом, що у неї вже є, включити в зміст свого спілкування з нею її життя у всіх його проявах і стати його співучасником.

Особистість дитини не стане повноцінною без такої могутньої якості пізнавальної активності, якою є оцінна діяльність. В освітньому процесі ведеться цілеспрямований розвиток і вирощування в дитині здатності до оцінної і самооцінної діяльності.

Учительська оцінна діяльність стверджує в дитині успіх і запобігає невдачам.Учитель має стати натхненником освітнього процесу. Він як особистість має прийняти ідеї

гуманно-особистісної педагогіки і бути глибоким оптимістом стосовно кожної дитини.Такий учитель має дотримуватися заповідей: Вірити у безмежність дитини; Вірити у свої педагогічні здібності, у свою вчительську іскру Божу; Вірити в силу гуманної педагогіки – в ній Творча Енергія.Вірити!.. Учитель має вірити! Бо віра – це передчуття знання. Вона дозволить учителю

проникнути в духовний світ дітей, осягти безмежність кожної дитини, знайти правильні шляхи впливу.

Учителю треба зрозуміти виняткову важливість духовного розвитку дітей, прагнути до збагачення духовного життя кожної дитини.

Учитель творить педагогічний процес і перелаштовує навколишній світ так, щоб у них Дитина:

30

Пізнавала й засвоювала істинно людське; Пізнавала себе як Людину; Виявляла свою істинну індивідуальність; Знаходила суспільний простір для розвитку своєї істинної природи; Переймалася загальнолюдськими інтересами; Була захищена від впливу, здатного провокувати її на асоціальні прояви.Має бути надана перевага такому вчителю, який іде новими шляхами. Кожне його слово,

кожен його вчинок несе на собі відбиток незабутньої новизни.Не менше важливими, за Ш. Амонашвілі, є поняття Вчитель і Учень, що містять у собі

найвище духовне значення.Суть змісту понять Учитель і Учень укладений у їхньому єдиному ядрі – УЧ, що зі свого

боку несе в собі два начала: У та Ч. Перше начало У означає Ура, Світло, Логос, Слово, Життя, Любов, Бог. Друге ж начало Ч слід розуміти як Чоло, Дух.

Отже, виходить, що поняття Вчитель має таку значеннєву основу: Дух, що творить, випромінює, дарує Світло, Життя, Любов, знання, Мудрість. Відповідно поняття Учень означає: Дух, що шукає, приймає Світло, Життя, Любов, Знання, Мудрість.

Цю цілісність суті Вчитель – Учень розкриває перед нами Новий Заповіт у глибоких алегоричних формулах: „Я посадив, Аполлон поливав, але виростив Бог... Хто садить, поливає чи доглядає, кожен одержить свою винагороду за свою працю. Тому що ми співробітники Бога, а ви Божа нива, Божа будова”.

Учитель є співробітником Бога, Його помічником у творенні Людини. Якщо він не буде саджати й поливати з почуттям і розумінням глибокої відповідальності та з такими ж глибокими знаннями й творчістю, - як і в який ґрунт саджати, як поливати і плекати, - то зерно духу не матиме потрібного розвитку, життя і доля Дитини будуть перекручені, місія її буде згублена.

Варто запам’ятати мудрі слова Шалви Амонашвілі: Особистість виховується Особистістю. Благородна людина виховується Благородною людиною. Любов виховується любов’ю. Доброта виховується добротою. Серце виховується серцем.Ш. Амонашвілі каже: „Учитель, будь сонцем, що випромінює людське тепло; будь

благодатним ґрунтом для розвитку людських почуттів; сій знання не лише в пам’яті й свідомості твоїх учнів, але, у першу чергу, в їхніх душах і серцях. Тільки в цьому випадку знання на твоїх уроках можуть стати сходинками морального становлення для кожного твого вихованця”.

Найкорисніше – вміти поєднати ніжність любові із суворістю обов’язку. Чиста, велика любов народжує шляхетність духу, яка може переродити людину. Любов є істина. Радість є особлива мудрість. Ласка є частина правди.

У нашій сучасній дійсності Чаша педагогічної мудрості дісталася нам – майбутньому поколінню вчителів. Ми можемо взяти з неї стільки мудрості, скільки ми в стані взяти, і можемо збагатити її настільки, наскільки наша творчість спроможна відкривати нові грані. А покоління, виховане нами, підніме суспільство на новий еволюційний ступінь, збагатить його новими духовно моральними, культурними і науковими цінностями.

Творцем цього майбутнього є вчитель. Гуманна педагогіка є здобутком для цілеспрямованого вчителя, для вчителя, котрий цілеспрямовано розвиває в собі вищі людські якості, такі необхідні для професійного життя: любов і доброту, творчість і новаторство, інтуїцію і мудрість, оптимізм і терпіння, мужність і відданість, розуміння своєї учительської величі і скромність.

Підготували вчителі Здолбунівського району

31


ТЕМА. РОЛЬ СПІЛКУВАННЯ У ФОРМУВАННІ ГУМАННИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СПІЛКУВАННЯ ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНЯ

1. Витіснити авторитаризм (силу, примус, наказову форму спілкування) – замінити на співпрацю рівноправних партнерів – вчителя та учня (розмовляти з дитиною, а не говорити їй).

2. Монолог замінити на діалог. 3. Формувати норми спілкування: - уміння слухати (вчитель взірець вислуховування учнів) – хто говорить «король»;- уміння висловлювати думку так, щоб тебе зрозуміли;- уміння сперечатися, аргументувати;- допомога вчителя: правило 3 секунд, похвала, кивок голови (показуйте, що ви слухаєте),

«Я почекаю, не поспішай…», «Ти хотів сказати…», «Я тебе правильно зрозуміла….»,4. Запровадження зовнішніх регуляторів уваги: знаки (піднята рука), жести (+, –),

сигнальні картки (!, ?) 5. Всі правила поведінки, співпраці, спілкування не давати у готовому вигляді, а виводити

з дітьми через різні форми співпраці у навчальній та іншій діяльності. (Чи зручно працювати разом? Як ви розумієте один одного? Чи задоволені ви своєю роботою?). Так з’являться правила для учнів, пам’ятки.

5. Під час спілкування має бути відсутній поділ на «відмінників» та «двієчників», кожен може висловити свою думку (повага до особистості іншого).

6. Діти мають отримувати задоволення від спілкування (формується впевненість у собі, дитина відчуває себе особистістю).

7. Створювати атмосферу співучасті, команди, колективізму.8. Під час спілкування мають формуватися відповідні якості особистості:- уміння співпрацювати, співпереживати (не бути байдужими до успіхів та невдач інших), - розвиток свідомої дисципліни,- ставлення до роботи іншого (оцінка, погодження (не погодження), бажання

допомогти…),- розвиток відповідальності перед собою та перед іншими.9. Спілкування має відбуватися емоційно (не бути байдужим: дивуватися, сміятися,

роздивлятися, захоплюватися, а можливо обурюватися, хмуритися, сумувати… (вашу реакцію дитина очікує).

Підготувала Л.Тищенко, доцент кафедри корекційної освіти РОППО

МІЖОСОБИСТОСТІ ВЗАЄМИНИ «ВЧИТЕЛЬ УЧЕНЬ»У ГУМАНІСТИЧНОМУ ВИХОВАННІ

32

На сучасному етапі розвитку суспільства особистісно – гуманна орієнтація освіти стає загальновизнаною необхідністю. Головні її показники – любов до дітей, захист їхніх прав та інтересів, піклування про їхнє самопочуття, емпатійне ставлення (співпраця) до кожного, підтримка дитячої індивідуальності, повага до батьків і до сімейних традицій тощо.

Дитина з об’єкта взаємодії поступово перетворюється в повноправного партнера у спільній діяльності, особистість, яка не підлягає будь-яким маніпуляціям або прямому тиску з боку вчителя.

Саме тому, найбільшого значення набуває особистість педагога, бо вчитель може стати фактором руйнування іншої особистості (якщо підійде до неї з позиції тиску, маніпулювання) або зростання її саморозуміння, самоповаги, саморозвитку (якщо підійде до неї з гуманістичних позицій).

Ш. Амонашвілі вказував, що педагогічне спілкування – це спілкування вчителя та учнем в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, правильного формування особистості школяра, сприятливого емоційного клімату у колективі; забезпечує управління соціально – психологічними процесами в дитячому колективі й дає змогу максимально використовувати в навчальному процесі індивідуальні особливості особистості учня.

Для учнів початкової школи саме вчитель є головною постаттю, яка регулює взаємостосунки з батьками, іншими дорослими, формує їхнє ставлення до неї та її ставлення до себе, як іншої. Я. Л. Коломінський підкреслює, що вже в початкових класах у дитини є потреба стати особистістю, існує прагнення зайняти певне місце в системі міжособистісних стосунків у структурі колективу.

У контексті особистісно орієнтованої взаємодії важливим є прагнення вчителя та учня активно брати участь у спільній діяльності, де вчитель переносить своє „Я” у свідомість, почуття і волю дитини, прилучаючи її до своїх інтересів і цінностей, досягаючи в цьому успіху. Успіх забезпечується завдяки такій діяльності, за якої педагог передає іншим свою індивідуальність у процесі взаємодії, яка розуміється, як одна з форм спілкування. Одночасна участь учителя і учня в навчально – педагогічній діяльності позначає, що кожен має внести в неї свій особливий внесок. Це і дає розглядати взаємодію „вчитель – учень” як організацію спільної діяльності.

Особистісно зорієнтована взаємодія – це одна з форм спілкування, яка заснована на гуманному підході до дитини, спрямована на обмін особистим досвідом, побудована на основі співсприяння, співпереживання, співучасті, взаємоповаги, співпраці вчителя та учнів.

Взаємодія „вчитель – учень” можлива лише за умови дотримання демократичного, гуманного стилю спілкування, за якого позиція вчителя випливає з інтересів дитини і перспективи її подальшого розвитку. Найголовнішим моментом у спілкуванні з дітьми є встановлення особистісних контактів з кожною дитиною. Особистісний контакт створює впевненість учня в тому, що його „бачать”, „помітили”, ним цікавляться, про нього піклуються, на нього звертають увагу. Учневі недостатньо знати, що його бачать, він має сприйняти цей момент, пройти через відчуття, що свідчить про особистісні зв’язки з педагогом.

В. Сухомлинський підкреслював, що „вчитель, який належить до гуманної педагогіки повинен бути другом і однодумцем, тобто переживати разом зі своїми вихованцями радість боротьби за досягнення мети, перемагати труднощі”.

Як правило, неповага до особистості учня породжує опір та незадоволення з його боку. У такому спілкуванні з’являється небажана взаємодія. Педагогічне спілкування, це перш за все – продуктивне спілкування. Його продуктом є збагачення двох сторін: як вчителя, так і учня. У початкових класах через виконання нової діяльності, через нову позицію визначаються стосунки дитини з дорослими та однокласниками, у сім’ї та поза школою, ставлення до себе та самооцінка.

Я вважаю, що на сучасному етапі відчувається потреба в новому типі стосунків між учителем та учнем, в основі яких лежали б не підлеглість і покора, а співпраця, відкритість і довіра. Організація співробітництва з учнями на уроці передбачає використання різноманітних

33

прийомів: спільне визначення мети уроку, створення ситуації вільного вибору навчального діалогу, використання рольової гри, участь дітей в оцінці уроку, доборі навчального матеріалу і інше.

Лише за такої постановки питання школа зможе забезпечити початковий етап становлення особистості.

Підготувала Попелюк Л.В. вчителька початкових класів Красносільської ЗОШ Гощанського району Рівненської області

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ УЧИТЕЛЯ ТА УЧНІВ

Добре вчити дитину, яка тягнеться до вас, як соняшник до сонця. Щоб не перервати цей ланцюжок довір’я, маємо утверджувати в своїх стосунках із учнями людську гідність кожної дитини незалежно від того, які в неї навчальні здібності, а отже, бачити спочатку людину, а потім уже учня.

Особистісно-орієнтовне спілкування на уроці - стрижень стимулювання навчальної праці, воно не може бути зорієнтоване на абстрактного молодшого школяра. Його мета – врахування не тільки актуальних потреб саме даного віку (наприклад, дитини 6 або 9 років), а й як найповніша відповідність спілкування розмаїттю індивідуальностей конкретного класу.

Які ж актуальні потреби дитини маємо задовольнити в навчальній діяльності? Насамперед – потребу особистісного контакту з учителем на уроці, прагнення дістати схвалення, підтримку своїх дій.

Характерна риса поведінки молодших учнів з учителем – «демократичність», мимовільність реакції. Дітям, особливо першокласникам, дуже хочеться, щоб на уроці вчитель особисто їм приділяв увагу; звертався до них, називаючи ім’я, а не прізвище; якось виділяв голосом, поглядом, жестом. Нерідко молодші діти прагнуть різними засобами привернути до себе його увагу.

Саме потребу молодших школярів в особистісно-орієнтовному спілкуванні, особливо 6-річних, точно підмітив Ш.О.Амонашвілі. У його працях розкрито доступні для кожного вчителя прийоми, які допомагають скоротити дистанцію між ним та учнями на уроках. Зокрема, прийом індивідуальних відповідей на вушко, запитання і ситуації, що дають змогу висловитися дитині негайно, виявити особисте ставлення до того, що її схвилювало.

Багато нового і повчального розкривають учителям уривки творів молодших школярів про урок. Коли на уроці діти творять, задовольняють свої потреби в пізнанні, спілкуванні, переживають різноманітні почуття, то урок для них – мов веселка, у якої близько 10 тисяч кольорів, або немов людина – «він добрий, веселий, радісний, цікавий, мудрий, хитрий…». Вражають порівняння, що їх використовують діти у творі «Хвала уроку!» Ті, кому подобаються уроки, пишуть, що урок «мов соняшник», він, «як мудрий люблячий дідусь», «як квітуче поле…».

Професіоналом і романтиком має бути вчитель, щоб зберегти таке сприймання уроку якомога довше. Але, крім натхнення, багато залежить і від швидкості та справедливості реакції вчителя на непередбачені ситуації. Зокрема, як керувати дисципліною на уроці, коли все суспільство переходить від адміністративно-командних відносин до гуманно-демократичних? Згадаймо ситуації, коли найчастіше вчитель вдається до зауважень. Часто зауважує учням, які повільно працюють або невчасно з усіма починають роботу. Доцільно зосередити увагу на позитивному прикладі, звертаючись до всіх, називати й окремих учнів.

34

Скажімо, так: «Правильно поклали зошити Ігор, Сергійко… А ще хто?»; «Усі, і Михайлик теж, почули, як треба перевірити приклад»; «Я заплющила очі, а розплющу, щоб побачити найуважнішого учня».

Іноді доцільна опосередкована форма зауваження: «Славко, зроби для мене подарунок – не забудь завтра альбом»; «Оксанко, ти почала дуже дрібно писати, а я вже погано бачу…»; « Васильку, як би мені хотілося, щоб ти частіше згадував «чарівні слова» і т. ін.

Нерідко, особливо у перших-других класах, учні вигукують: «Я, я хочу сказати!»; «Спитайте мене!»; «Я ще не говорив!»; «Я хочу до дошки!» Зрозуміло, що вчитель намагається припинити шум. Але найчастіше він робить це забороною. А краще швидко зняти напругу чекання через групові та хорові відповіді. Причому винахідливий учитель щоразу може змінювати формування:

«Встаньте, дівчатка, і всі разом прочитайте склади на дошці»; «Встаньте, хлопчики, і скажіть, яка тут відповідь»; «Вийдуть до дошки ті, у кого прізвище на букву «І»; «Розпочнуть роботу діти, які народилися взимку»; «Ми гратимемо в гру «Сигнал». Нехай з першого ряду вийдуть дівчинка і хлопчик, у якого в імені стільки ж букв, скільки в назві гри»; «Гру «Злови рибку» почнуть ті, хто вже вміє плавати»; «Хто прийшов сьогодні до школи найперший? – Віта! От їй я першій і дозволю прочитати вірш».

Такі форми звертання роблять вмотивованим, а отже, справедливим вибір учителя, а учням допомагають краще пізнати один одного.

Розумно роблять учителі, які дозволяють учням парну роботу з напівголосним поясненням, читанням твору один одному. У цей час учитель, повільно проходячи класом, каже: «Ви говоріть, я всіх слухаю», зупиняється коло тієї чи іншої парти, коментує, доповнює учнівські висловлювання.

Наведемо приклади неочікуваних ситуацій на уроці. …У другому класі вчителька проводить бесіду, а один хлопчик раптом піднімає

руку. «Почекай», – стримує вчителька, але учень голосно говорить: «А в мене зуб випав!» – «Та що, ти зуба ніколи не бачив? – реагує вчителька. – Сідай, не заважай, на перерві викинеш». Діти повертаються до хлопчика, шепчуться, показують один одному свої зуби. Зробивши кілька зауважень, учителька продовжує бесіду. Через кілька хвилин учень знову піднімає руку. «Ну чого тобі ще?» – дратується вчителька. «А в мене кров…» І знову увага переключається на хлопчика.

Як краще вчинити на місці класовода? Мабуть запитати в дитини, чи не боляче їй, дозволити вийти з класу, щоб вона викинула зуб і сполоснула холодною водою рот.

…На уроці першокласник раптово витягнув з-під парти пластмасову гнучку гадюку, яка дуже схожа на справжню. Його сусідка закричала. Учителька полаяла винуватця, а діти посміялись. Але вчительці не вдалося знайти слів, які б заспокоїли дівчинку, а вона від пережитого страху і дитячого сміху гірко заплакала.

…В одній сільській школі в кінці квітня йшов урок української мови в третьому класі. У відчинену кватирку влетіли дві ластівки. Шугають під стелею, сідають на лампи, попискують. Звичайно, вся увага переключилась на пташок. Учителька пропонує: «Діти, давайте відкриємо вікно, а то ластівки не знайдуть, як вилетіти з класу». Діти посхоплювалися, почали знімати вазони, лізти на підвіконня, щоб розкрити раму, а птахи від цієї метушні ще більше перелякались. А може, краще, щоб діти затихли, зосередились, за пропозицією вчительки роздивилися ластівок: чим вони схожі, чи є щось відмінне між ними, як вони себе поводять у такій великій «клітці». А птахи, безумовно, самі б вилетіли, їх несподіваний візит лише б додав жвавості дитячим описам.

Для того щоб не нервувати дітей і себе зайвими зауваженнями, радимо цінувати насамперед не учнівську постава, а учнівський слух, уміння дитини вчасно зосередитися, бо більшість інформації на уроці йде через орган слуху. Тому гострота, довільність, чіткість слухового сприймання учнів мають турбувати педагога. Недарма є такий вираз –

35

«сон з розплющеними очима», коли зразкова учнівська поза неадекватна внутрішній активності дитини.

Водночас є такі ситуації, коли потрібна вимогливість саме до учнівської постави. Зокрема, якщо вона безпосередньо впливає на якість роботи (скажімо, під час письма, виконання певних трудових дій, фізичних вправ, малювання). В інших випадках може сидіти так, як їй зручно. Бажано показати і пояснити, яка постава найдоцільніша для тіла під час читання, малювання тощо. І, звичайно, не переривати свою розповідь, пояснення, бесіду зауваженням про порушення дисципліни.

Гуманні стосунки на будь-якому уроці і поза ним мають утверджувати людську гідність кожного учня, здібного і нездібного, гарного і не зовсім, відвертати страх перед покаранням, залежність від настрою вчителя. Якщо на уроці створюються такі стосунки, діти не бояться висловити своє ставлення, яке може не збігатися з думкою більшості й навіть учителя, реалізують своє право бути мислячою особистістю.

Турбота про емоційне благополуччя дитини на уроці аж ніяк не знецінює таких найнеобхідніших умов навчального спілкування, як довільність дій, зосередженість уваги, вольові зусилля в досягненні найкращих результатів. Тому в процесі уроку, коли відбувається перехід до вивчення головного і виникає потреба загострити увагу, учитель використовує в своєму мовленні логічну паузу, логічний наголос, виразний жест, вольове забарвлення голосу, зовнішні опори, що фіксують «маршрут» його думки, а для дітей це – умова збереження довільної уваги.

Спілкування на уроці зумовлене навчальною необхідністю, але це зовнішній бік справи. Головне ж – у його внутрішньому змісті, тобто у тих стосунках, які виникають і розвиваються під час навчання між учителем і учнями. Тому обов’язковим є постійне збагачення й уточнення наших знань про мотиви поведінки кожного учня на уроці.

Особливо важливо, щоб розумна вимогливість поєднувалася з неоціненою рисою гуманного вчителя -- умінням не пропускати момент, коли дитині особливо потрібні допомога і увага. Наприклад, оточити увагою учня, який прийшов після хвороби, вчасно помітити засмучену дитину, якій у сім'ї важко, пригорнути учня, який сам не може подолати трудність…

…Пригадайте, як зустрічають у класі дитину, яка прийшла після довгої хвороби. Один учитель говорить: «Як добре, що ти видужав. Ми тебе згадували. На перерві я тебе про щось розпитаю…» Тоді і діти підходять, розпитують, щось показують. У кінці дня вчитель цікавиться: «Як у тебе пройшов день? Чим тобі допомогти?» На жаль, буває по-іншому: «Ось ти прийшов, і знову одні зауваження»; «Як тебе не було, то ніхто й не смикнув Оленку». Для того щоб зберегти людську гідність учня під час спілкування, замислимось над тим, як ми розмовляємо з дітьми на уроці.

Насамперед зверніть увагу, чи всі засоби педагогічного спілкування: слово, інтонація, жест, міміка, припинення дії, погляд, дотик до учня – використовується вчасно й до ладу. Чи не зловживаєте словами «повинен», «треба»? Чи не вдаєтеся до «хірургії» там, де вистачило б «народної медицини»? Чи вистачає вам терпіння шукати все нові й нові слова для роз’яснення і переконання? Чи говорите учням «дякую», «вибачте»?

На жаль, небагато вчителів замислюється над тим, як, розмовляючи з дітьми, досягти взаєморозуміння. Чимало вчителів і досі єдино можливим вважає повчальний тон: мовляв, якщо це учень, до того ж найменший, то він просто зобов’язаний завжди мене слухати, ловити кожне слово, не заперечувати. Трапляються, на жаль, учителі, які за будь-яку провину висловлюють учням численні нарікання, принизливо коментують вчинок: «Я так і знала»; «Ти що, спав на своєму зошиті?»; «Чого від тебе можна чекати?»; «Це що, читання чи мекання?».

Зрозуміло, діти відразу розуміють насмішку вчителя, і в класі лунає недобрий сміх, який винуватцеві дошкуляє найбільше. І «жартівники» не розуміють, як боляче в цей час відчувати себе смішним або безпомічним.

36

Відомий і тип учителя - «демократа», який, щоб домогтися потрібної обіцянки, говорить із дітьми запобігливо, зменшувально-ласкавими слівцями. А дитина, за словами Я.Корчака, як справжній актор: по-різному розмовляє вдома з батьками, з ровесниками, із суворим учителем і лагідним. Це пояснюється тим, що психіка малюків дуже вразлива, вони прагнуть до наслідування. І саме тому велике значення для дитини мають не тільки зміст, а й особа співрозмовника, почуття, які вона викликає.

Серед багатьох умов, які позитивно впливають на взаєморозуміння між учителем і учнем, є вміння вчителя відчувати душевний стан учня в момент розмови. Антуан де Сент-Екзюпері зазначив, що всі дорослі були спочатку дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає. І справді, як часто не вистачає дорослим спогадів власного дитинства, щоб на хвилинку стати на місце дитини, розібратись у мотивах її вчинку, з розумінням поставитися до тих випадків, коли учень ніяк не може збагнути очевидного.

Тонкий знавець дитячої психології В.О.Сухомлинський зазначав, що діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання часу: в роки дитинства день здається роком, а рік – вічністю. Саме тому слова і вчинки дітей нерідко здаються нам дивними, нелогічними, а поведінка – незрозумілою.

Пригадується спостереження за учнями, в яких на контрольній щось не виходить, більшість із них робить безцільні рухи, совається по парті, заважає сусідові. А вчитель коментує: «Замість того щоб думати, ти ручку псуєш!» А дитина так робить, бо так гальмує свою тривогу.

Вміння володіти словом – неодмінна умова особистісно-орієнтованого спілкування вчителя з учнями.

На практиці найбільшу увагу звертаємо на точність, доступність, однозначність запитань учителя. Це незамінні, але недостатні характеристики педагогічного мовлення. Без емоційно-стимулюючого впливу слова не можна створити на уроці сприятливий клімат, викликати інтелектуальні почуття: здивування, захоплення, сумнів, очікування нового. Але найголовніше, на нашу думку, щоб учитель врахував внутрішній стан дитини. Як відгукнеться наше слово?

Виступаючи з доповіддю в Інституті соціальної педагогіки, Януш Корчак продемонстрував відзняте на кіноплівку в рентгенівському кабінеті серце дитини, яка злякалась нової обстановки. Присутні побачили на екрані, як прискорено забилось серце маленької дитини. І тоді відомий педіатр і педагог звернувся до всіх зі словами: «Дивіться і запам’ятовуйте. Тоді, коли ви втомились і гніваєтесь, коли діти стають нестерпними, виводять вас із себе, коли ви сердитесь і кричите, коли ви в нападі гніву хочете покарати – згадайте, що так виглядає і так реагує серце Дитини».

Ось чому, про що б не говорив учитель з дітьми на уроці, він має знаходити найточніше і найсправедливіше слово. Нерозбірливість висловлювань, багатослівність, словесні штампи – усе це знецінює найкращі наміри. Прикро, коли такі вагомі слова, як сором, совість, розум, честь, вдячність та інші, вживаються часто-густо недоречно. Наприклад, учителька обурено говорить малюкові: «Який сором! Ганьба! Ти знову забув, що треба відступити дві клітинки!»; «Безсовісний, скільки разів повторювати, що так не можна букви з’єднувати!» Втрачається виховний зміст цих слів, їх стимулююча сила. Справедливий докір, розумна думка губляться в потоці зайвих і порожніх фраз.

Придивіться, як економно й точно знаходить шлях учитель-майстер: доречна пауза, виразне мовлення, точний жест, незвична інтонація, гумор, прийом абсурду (переконання від супротивного) набагато сильніше підкреслюють важливість сказаного. Наприклад, заборона може звучати як вимога, наказ, розпорядження, попередження, вказівка, порада, рекомендація, осуд, наполягання, повчання, докір, пропозиція, рекомендація.

На жаль, багато вчителів, цінуючи гумор взагалі, вважає його зовсім зайвим у стосунках із дітьми, особливо під час уроку. Насправді маленькі діти дуже добре

37

сприймають і відгукуються на дотепний жарт, м’яку іронію. Адже важливо, щоб вона не принижувала особистість.

На наш погляд, якщо вчитель хоче зробити дитині серйозне зауваження, домогтися, щоб його слово було належно сприйняте, треба не стояти над дитиною. Краще, щоб очі вчителя і вихованця були на одному рівні, щоб розмову було зосереджено не на тому, який він поганий учень, а чому так невдало вийшло. Отже, мета спілкування в цьому разі – досягти спільності поглядів, оцінок учителя і учня. А від такого взаєморозуміння найкоротший шлях до оптимальної моделі навчального спілкування – ділового співробітництва вчителя і учнів у конкретних навчальних справах.

Підготувала Бабич Тетяна Миколаївна, учасниця науково-творчого колективу, вчителька початкових класів Зарічненської ЗОШ Іст.№1

МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ В КОЛЕКТИВІКОЛЕКТИВ І РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

Учнівський колектив – складна духовна, трудова й організаційна спільність особистостей, які мають різний ідейний, інтелектуальний, моральний, естетичний і громадянський розвиток. До того ж, кожна особистість перебуває у постійному внутрішньому русі, розвиває свої особисті якості в процесі спілкування з однолітками і дорослими. Спільна діяльність – це відправний пункт її розвитку, становлення, соціального самовизначення. Слід пам’ятати, що у молодшому шкільному віці провідною є навчальна діяльність.

Від того, які стосунки складаються в колективі, залежить розкриття задатків, нахилів, творчих здібностей кожної особистості. Саме в колективі особистість виявляє себе в діяльності, у ставленні до інших членів колективу і до самої себе.

Тут діє така закономірність: чим багатше, повноцінніше, ідейне, інтелектуальне, естетичне життя особистості, тим сильнішим і дієвим є колектив, тим більший вплив він здійснює на кожного з своїх членів. Тому розвиток творчих сил і здібностей кожного учня – одне з найважливіших завдань у керівництві колективом.

Кращі риси характеру виявляються і розвиваються в колективі, де кожна дитина бере участь у різноманітних видах діяльності, виступає і в ролі організатора, і в ролі виконавця, де доброзичливі взаємини стають нормою поведінки. Потрібно дбати про те, щоб кожний вихованець нагромадив реальний досвід відносин відповідальної залежності, на потребу розвитку якої вказував А.С.Макаренко, підкреслюючи, що ядром колективістських відносин є відповідальна залежність, а вона, у свою чергу, пов’язана з принциповістю, твердістю характеру й готовністю дієво допомогти своїм друзям.

З огляду на це, перед учителем початкових класів постає одне з головних завдань: виховати кожного школяра в дусі колективізму, тобто навчити його жити і працювати в колективі, допомогти йому усвідомити свою приналежність до нього, виробити звичку керуватися законами життя свого колективу в усіх вчинках і діях, виховати громадським активістом, відданим загальній справі.

Особистий досвідЗ перших днів перебування дитини в школі намагаюсь створити в класі таку обстановку,

аби учні не почувалися самотніми, обділеними увагою, щоб усім малюкам у новому середовищі було по-домашньому тепло й затишно. Тому постійно протягом усього навчального року святкуємо в класі дні народження наших вихованців.

День народження – важлива й радісна подія у житті маленької людини вважає вчитель Плосківської ЗОШ І-ІІІ ст. Самчук Н.А. У цей день, коли вітають дитину, коли вона є в центрі уваги, всі гуртуються навколо неї, дитина відчуває себе значимою, усі її слухають, виконують її волю, вона є центром дитячого всесвіту. Ці дії колективу навколо іменинника

38

утверджують його, загартовують волю, учень відчуває: „Я все можу”. Такий стан упевненості в своїх силах переноситься і на навчання. Після емоційних розрядок учнівських колектив значно краще працює, підвищується успішність, і взагалі поліпшується психологічний комфорт у дитячому гурті.

У класі на стіні висить настінний календар, на якому червоними кружечками позначено дні народження учнів. Вони постійно юрмляться біля календаря, ведуть свої дитячі розмови, і одночасно навчаються ним користуватися.

Школярі-іменинники у день свого торжества приходять до школи урочистими, гарно вдягненими. Учні вітають іменинника з днем народження, зичать щастя, здоров’я, гарного навчання, дарують маленькі подарунки, які готуються заздалегідь таємно від іменинника. У день народження кожен вихованець користується протягом дня маленькими привілеями: першим стоїть у колоні на уроці фізкультури, одержує різні доручення: накрити стіл у їдальні, перевірити чистоту рук або стан деяких підручників. На уроках діти складають про іменинника речення або задачу, малюють портрет, співають улюблені пісні і т. д.

Колективне святкування дня народження діти пам’ятають довго, згадують його, обговорюють між собою. Це згуртовує учнів, розвиває в них почуття дружби, товариськості і любові, поважливого ставлення одне до одного, вчить приносити іншим радість.

Часто учні збираються на ранкові зустрічі (до початку уроків), де у невимушеній обстановці обговорюються події в класі, сім’ї, селі, країні, обмінюються враженнями від прочитаних книг чи журналів, переглянутих мультфільмів, кінофільмів, телепередач, а іноді просто розповідають про щось особисте – свої відчуття, проблеми, радощі, намагаються підтримати, порадити, допомогти один одному.

Учні молодшого шкільного віку надзвичайно відкриті, щирі, а тому потрібно розвивати в них ці якості, а також вчити їх бути уважними, доброзичливими до однокласників, батьків та інших людей, які їх оточують.

* * * Шестилітній вік у психологічному відношенні є критичним. У цей період відбуваються

зрушення, які означають завершення дошкільного етапу розвитку, і з’являється здатність до розуміння загальних принципів, зв’язків і закономірностей, що лежать в основі наукового знання. Якості характерні для дошкільного дитинства, поєднуються з новими якостями. Тому реалізація потенціальних можливостей інтелектуального та морально-вольового розвитку молодших учнів потребує особливих умов навчання.

Навчання в першому класі побудовано з урахуванням особливостей і перспектив розвитку шестилітніх дітей. У його змісті, методах і формах закладено ідеї сприяння всебічному розвитку дітей, забезпечення повноцінного переходу до провідної в перспективі навчальної діяльності і формування особистості в перехідний – від дошкільного до шкільного дитинства – період. Засвоєння учнями програмних знань безпосередньо пов’язується з розвитком елементарних форм навчальної діяльності, планомірного і диференційованого сприйняття, пізнавальної активності, позитивного ставлення до навчання в школі, правильної самооцінки ї формування елементарних навичок спільної з ровесниками діяльності.

В роботі з першокласниками важливо добитися доброзичливої атмосфери, яка повинна панувати між учнями, батьками і вчителем. Адже в класі не помітно, але виразно формується особистість дитини. Атмосфера в класі складається з багатьох компонентів, але насамперед це дух високих стандартів, дух радощів життя, дух колективної праці та спільних перемог.

Маленька дитина – це „хаос”, а „в хаосі” закладена краса. Цю красу має помітити вчитель, розвинути її так, щоб дитяча душа тягнулася до „космосу” (порядку). Космос ліпить нашу планету. А вчитель „ліпить” особистість. Від його вміння контактувати з маленькими особистостями, його терпіння і любові залежить те, як дитина буде відноситись до навчання, як вона себе почуватиме в класному колективі, чи відчуватиме вона радість творчості. Освітній процес – це насильний процес. Свобода дитини у стінах школи звужується. Якщо вчитель робить це вміло, враховуючи дитяче „хочу”, то дитина добровільно поступається своєю волею, вона сама приймає на себе правила гри. Як діти відносяться до роботи, залежить від учителя.

39

Вчитель, який знає, як розповісти, як намалювати, де розмістити, що краще використати в певній ситуації, чи в потрібний момент, дає дітям інтерес, викликає бажання пізнання.

Наприклад, заходжу в клас, вітаюсь з дітьми, говорю їм щось приємне (Який у вас настрій? Чи сподобався вам цей зимовий ранок? і т. і.) і пропоную:

– Діти, у мене для вас подарунок – урок. Я хочу, щоб цей подарунок вам сподобався. А ви допоможете мені зробити його цікавим, корисним?

Дітей треба заохотити, „запалити” цікавим і потрібним, тоді працюватимуть вони із захопленням. Адже лінивих дітей не буває, такими вони не народжуються. Лінивими їх роблять дорослі.

Важливо заохочувати дітей близькою перспективою. Дитина розуміє лише близьке майбутнє, а дуже віддалена ціль розсіює волю дитини („Вчи, бо це буде потрібно тобі, коли закінчиш школу!”, „Якщо ти гарно вчитимешся, то отримаєш золоту медаль”, „Тебе поважатимуть люди, коли будеш багато знати”).

Що перетворює звичайнісінький урок письма, малювання, чи математики на урок життя? Безперечно, це щось надпредметне, що безпосередньо не стосується каліграфії чи лічби, бо характеризує швидше не ЩО, а ЯК. І це „щось” можна назвати стосунками. Досвід стосунків – це те, що кожен з нас, бажаючи того чи ні, отримує щодня. Стосунки виявляються тим скельцем, крізь яке ми сприймаємо життя. І можна без перебільшення сказати, що в початковій школі долю дитини як учня визначають стосунки з вчителем. Опанування нової справи, а такою справою є для дитини навчання, повністю залежить від якості особистості учителя. І справа не в „м’якості” цих стосунків, а в тому, чи стало навчання справою дитини та дорослого. Тоді урок стане уроком життя, коли успішно розвиватимуться стосунки співпраці (вчителя і учнів, учнів зі своїми товаришами).

* * *На уроках часто практикую такі форми роботи:- Хто перший зробив, підійдіть до мене.- Хто вже знає результат, скажіть мені на вушко.- Хто вже порахував, покажіть відповідь на пальцях (запишіть на листку, підніміть). Якщо дитина справилась вчасно, хвалю: „Молодець!”, „Розумниця!”, „Ти мене сьогодні

дуже порадував”, „Ти зробив мені сюрприз!”, „Я була впевнена, що ти не підведеш!” та ін. Не забуваю погладити дитину по голівці, покласти руку на плече, потиснути руку, це додасть дитині радості пізнання, бажання покращити свої успіхи.

Дітям, які не справляються з роботою, пропоную: „Постарайся, ти обов’язково зробиш!”, „Подумай краще, звернеш увагу на... і все обов’язково вийде!”, „Ти здібний, постарайся краще!”, „Я вірю в твої сили!”, „Я так надіялась на тебе..” Даю завдання на виховання колективізму, вміння відчувати плече товариша, бажання нести відповідальність за інших.

- А зараз дівчатка виконають оці приклади, а хлопчики – оці. Від кожної групи звітуватиме 2 учні. Працюйте в групах.

- Подивіться діти на наші результати (виставка малюнків, які зробили діти на уроці) і скажіть, чим саме сподобався вам кожен малюнок, що в ньому особливе (незвичайне, дуже-дуже вас вразило)? А що б ви порадили автору цього малюнка? Щоб ви хотіли змінити в своїй роботі, як би її удосконалили?

- Діти, розкажіть, як ви думали? Якими способами ви прийшли до такого результату? Чия це була ідея? Чи всі в групі працювали старанно? Хто сьогодні показав свої математичні (природничі і ін.) здібності? Хто заважав вам працювати? Чому?

Важливо, щоб діти відчували дружню підтримку товаришів, радість колективної праці. Пропоную взятись за руки, стиснути і продемонструвати готовність до спільної роботи (спільна промовка „Разом – ми розум, разом – ми сила!”). Коли успішно закінчили роботу, теж піднімають руки, тримаючи їх всі разом (спільна промовка „Де розум, там і перемога!”).

Обговорюючи казку „Лисиця і Журавель”, запитую в дітей (працюють в парах і обговорюють відповідь):

40

- Кого б ви хотіли запросити до себе на обід? Чим би ви його (її) пригостили? Про що б розмовляли б з гостем? Як би ви приготувалися до зустрічі з гостем? Як би ви прикрасили свою хатку?

А. С. Екзюпері писав: „Всі ми родом із дитинства.” Згадуючи своє дитинство, ми з теплотою думаємо про тих, хто нас розумів, хто жив нашими проблемами, радощами, нашими інтересами. А ще ми добре запам’ятали, хто нас незаслужено образив, хто не помітив якихось тонкощів душі, хто був несправедливим чи байдужим. Це теж повинно бути нам уроком: не повторювати чужих помилок і пам’ятати, що дітей треба приймати такими, якими вони є, любити , навіть ставлячи „двійку”. Дитина не готується до життя, вона вже живе (з своїми радощами, успіхами, хвилюваннями, страхами...). Все це має враховувати вчитель.

Часто в дітей виникають різні запитання (які відносяться до вивченого матеріалу, або і не пов’язані з ним). Не варто зневажати дитячі інтереси, або відкладати його „на потім”. Іноді діти говорять те, що перевершує нашу мудрість, досвід.

З метою розвитку пізнавального інтересу дітей практикую використання „Смислової павутини”. У нашому класі є „Скринька запитань”, куди діти вкидають запитання про те, що хочуть дізнатися. Я їх переглядаю, а потім по темах розробляю „Смислові павутини” з різними термінами. Значення нових слів, понять шукають і пояснюють в переважній більшості діти, іноді я. Ця робота може проводитись і на уроках, і в позаурочний час. Учні використовують енциклопедії, пресу та іншу довідкову літературу. „Павутинку” можна „плести” і далі, добавляючи інші слова, аж поки діти не втратять інтерес до цієї теми. Важливо зробити „Кишеньку павучка”, куди щоразу вкладати пояснення вивчених термінів та ілюстрації, щоб діти могли повторити, пригадати, перевірити себе чи товариша. Пропоную такі теми: „Барвиста музика”, „Спортивні досягнення”, „У світі тварин”, „Моя країна” і ін. Ця робота теж сприяє розвитку особистості через колективну діяльність, завдяки обміну інформацією, спільним пошуком правильних відповідей.

* * *Вміле керування вчителем життям класного колективу та правильний індивідуальний

педагогічний підхід забезпечує розвиток емоційної сфери, а саме: - створення реалістичної картини самосприйняття і самооцінки;- правильне сприймання критичних зауважень;- розвиток якостей толерантності, вміння аналізувати свої вчинки та дії;- розвиток ініціативності, активності;- виховання почуттів самоповаги, незалежності мислення та поведінки;- постійне дбання про вдосконалення своїх сил та здібностей, здорова конкуренція;- формування лідерських здібностей, уміння виконувати функції підлеглої людини;- формування оцінювального мислення;- вміння працювати спільно з товаришами, нести відповідальність за роботу групи,

колективу і свою зокрема. * * *

Формуванню міжособистісному спілкуванні у колективі сприяє створення організації групової роботи. Об’єднання в групу передбачає врахування співвідношення можливостей дітей, їх уявлень, індивідуальних особливостей. Робота в групі дає змогу учням навчатися виконувати певні соціальні ролі, перебувати в різних позиціях: лідер і виконавець, слухач і коментатор тощо.

Поступово надаючи дітям функцію контролю за діями партнерів та оцінювання їх правильності, вчитель намагається розвивати у дітей навички контролю та оцінювання власної діяльності. Учень вчиться аналізувати свої дії, результат власної праці.

Під час самостійної діяльності дітей у класному навчально-виховному середовищі створюються сприятливі умови для становлення особистості дитини, для визнання її іншими. Поєднання різних форм роботи сприяє формуванню навичок взаємодопомоги, взаємопідтримки, взаєморозуміння, розвивається мотивація до співпраці, створюються умови для закріплення позитивних переживань від спільних досягнень.

41

Групова робота має проводитись систематично, починаючи від найпростішого: прочитати парами ланцюжком текст; відредагувати речення; поставити запитання один одному за прочитаним; розподілити предмети на дві групи; скласти діалог; визначити ставлення однокласника до прочитаного. Для складнішого завдання та більшої чисельності груп під час аналізу твору учитель може давати такі запитання: тема твору; мета твору; складання плану твору; знаходження в творі влучних висловів або словосполучень, вжитих у переносному значенні; складання низки запитань, що відтворюють хід подій твору; власний розв’язок проблеми, визначеної на початок твору тощо.

Групова робота – це не тільки освітній момент, але й виховний. Робота в групах позитивно впливає на формування дружного колективу в класі. Сильніші учні знають, що якщо один член групи не засвоїв або не зрозумів завдання, то потрібно його пояснити. І частіше всього група пропонує такому учневі розповідати про роботу, для того щоб він переконався в своїх знаннях. Якщо потрібно, група допомагає йому.

* * *В плануванні та організації життєдіяльності класу допомагає створена в класі система

самоврядування, де кожна дитина має доручення, яке відповідає її здібностям і бажанням, причому вибір доручень проводиться самими дітьми.

У цій системі задіяні практично всі учні, виконуючи наступні обов’язки:- Розумники. Перевіряють виконання однокласниками письмових домашніх завдань,

стежать за збереженням підручників, чистотою зошитів. Допомагають слабшим у навчанні.- Читайлики. Організовують роботу класної бібліотеки.- Грайлики. Допомагають у підготовці класних свят, конкурсів та концертів.- Спортсмени. Беруть участь в організації спортивних змагань, екскурсій, прогулянок в

природу. - Здоров’ята. Перевіряють виконання учнями правил особистої гігієни.- Трударики. Стежать за збереженням чистоти і порядку в класі, організовують чергування. - Квітникарі. Допомагають доглядати за кімнатними рослинами.Учнівське самоврядування сприяє розвиткові ініціативи та самостійності учнів. Спілкування у колективі відбувається за допомогою діалогу: „вчитель - учень”, „вчитель –

учень - учні”, „вчитель – учні – компетентні особи”. Бесіди в групі, дискусії, диспути, дитячі збори використовуються в різних ситуаціях: для виявлення здібностей та інтересів учнів, самооцінки, самоаналізу, самоконтролю, розв’язання проблемних ситуацій тощо. Фронтальна бесіда чи дискусія передбачають використання цікавих прийомів: мозкова атака, бесіда в колі, мікрофон.

Діалог між учителем і учнем чи двома учнями починається як ситуація для бесіди на визначену тему на уроці, при цьому використовується довіра дітей, які вчаться вислуховувати думки інших та обґрунтовувати власні. Концепція уваги під час такої розмови дуже висока.

Найефективнішими у вихованні міжособистісних відносин у колективі є рухливі, сюжетно-рольові та ігри з елементами праці. Вони відповідають віковим та психологічним особливостям молодшого школяра і мають значні резерви для організації цікавої, емоційно насиченої колективної діяльності.

* * *У 1 класі, в початковий період становлення дитячого колективу, доцільно використовувати

сюжетно-рольові ігри, що практикувалися в дошкільному закладі, оскільки діти вже навчились спілкуватися в ході їх проведення. Завдання педагогів у цей час і далі – збагачувати ігрові сюжети, спрямовувати увагу учнів головним чином не на дії, а на стосунки людей, відтворюваних у грі, їхні почуття, вміло управляти колективістськими відносинами, що реально складаються під час ігор цього типу.

В міру підростання школярів ігрові цілі ускладнюються, стають більш осмисленими і поступово замінюються трудовими. Передусім відбуваються певні зміни у змісті гри. Школярі вже намагаються не тільки імітувати трудові процеси в уявлюваній ситуації, а й, використовуючи ігрову обстановку, створюють колективно щось корисне. Реалізувати такі

42

потреби учні початкових класів можуть у грі-праці, яка є найвищою формою організації ігрової діяльності і має суспільно корисну спрямованість. Така гра перебуває на стику гри і праці, тобто є з'єднувальною ланкою, необхідною для поступового переростання ігрових форм у трудові.

Для формування міжособистісних відносин молодших школярів, згуртування їх в єдиний колектив нами проводились творчі ігри на різні сюжети: у школу, в лікарню, в пожежників, у космонавтів та ін. Головними виховними факторами ми вважали можливості відтворення дітьми внутрішньо колективних стосунків між дорослими людьми і розвиток реальних взаємин у колективі гравців.

Ось як була організована гра „Пошта” в 1 класі. Перед її початком ми подали школярам відомості про трудову діяльність людей, які колективно створюють усе необхідне для життя, розповіли про різні види праці, їх суспільне значення. Ознайомлення з роботою працівників зв'язку допомогло розкрити учням не тільки складність трудової діяльності листонош, телеграфістів, сортувальників, а й моральну сутність колективних відносин дорослих у процесі праці, в спілкуванні. Щоб виховати позитивне ставлення до роботи зв'язківців, викликати в дітей емоційні переживання, ми під час екскурсії на пошту запропонували окремим учням сісти на робоче місце поряд з працівником пошти і разом з ним виконати нескладні трудові операції: підрахувати кількість конвертів, наклеїти на них марки, вийняти листи з поштового ящика, розсортувати їх. При цьому кожен працівник коротко розповів про суспільне значення своєї праці, уточнив її зміст.

Така форма ознайомлення молодших школярів з роботою працівників зв'язку сприяла закріпленню і конкретизації набутих знань, розширенню і збагаченню їхнього кругозору, що позитивно впливало на характер і якість відтворення та моделювання у грі не тільки дій людей , а й їхнього ставлення один до одного. Це виражалося в турботі, взаємовиручці, увазі, поєднаних з високою вимогливістю. Після екскурсії учням запропонували виготовити атрибути для гри „Пошта”.

Прагнення до конкретної, близької школярам мети підвищувало інтерес дітей до цієї роботи, а вчителям допомагало виявити інтереси учнів і ставлення їх до ролей. А.С.Макаренко вважав найбільш потрібною „іграшку-матеріал”, з якого дитини сама змайструє, що їй потрібно для реалізації свого задуму. Беручи до уваги, що можливості у виготовленні іграшок-саморобок у першокласників досить обмежені, і до роботи з ними ми залучаємо старших учнів групи продовженого дня. Спільна робота з малюками дає змогу дітям виявити свої вміння, турботливе ставлення до молодших, допомагати їм.

У процесі гри педагог має використовувати виховні ситуації як важливий засіб формування особистості. При цьому він залучає до цієї роботи старших учнів, які заздалегідь проконсультовані вчителем. Вони пропонували першокласникам розіграти такі ситуації, в яких найбільш чітко виражалась рольова поведінка, яка відповідає виховним завданням. Розігрувалась, приміром, така моральна ситуація. Старший учень звертається до дітей: „Наближається новорічне свято. Пошта „закидана” вітальними листівками, листами. Ось уже третій день листоноша, який працює на вашій пошті, не виходить на роботу, бо хворіє. Ваші дії?” Кожний гравець пропонував свої варіанти розвитку гри: „Потрібно відвідати листоношу (Олег К.); рознести пошту по домівках (Катя Ч.); поздоровити цього листоношу зі святом (Інна Ч.)” та ін. Такі ситуації створюють сприятливі умови для обговорення учнями проблем взаємовідносин людей у трудовому колективі, привчають до оцінювання вчинків і самостійного пошуку правильної лінії поведінки в певних життєвих обставинах. Усе це, природно, допоможе молодшим школярам знаходити адекватні форми поведінки у реальних стосунках з навколишніми людьми.

По закінченні гри ґрунтовно обговорюємо проведення творчої гри. Це дає змогу вчителеві внести певні корективи, виправити неправильну рольову позицію дітей в розігруванні окремих ситуацій, показати їм непривабливість деяких вчинків, пов'язаних з виконанням тієї чи іншої ролі.

43

Отже, відтворюючи в сюжетно-рольових іграх різні ситуації, наші вихованці нагромаджують досвід взаємин, набувають навичок колективістської поведінки, які пізніше виявляються в їхньому щоденному спілкуванні.

* * *Великий виховний потенціал мають ігри з елементами праці. Їх виникнення викликане

потребою і бажанням школяра стати потрібною, корисною для класу (школи) людиною. З огляду на це ми прагнемо поєднати творчу гру з реальною суспільно корисною діяльністю.

Джерелом сюжетного змісту цих ігор є дійсність, а реалізуються вони на основі ігрових дій і конкретних трудових зусиль учнів. В іграх цього типу діти спілкуються в уявлюваній ситуації як дорослі люди . проте водночас, завдяки власним трудовим зусиллям, досягають реального результату своєї роботи, відповідного їхнім віковим можливостям.

Ігри з елементами праці розділяють на кілька видів: конструктивні, побутової праці, догляду за рослинами і тваринами.

Чимало є хороших дитячих книжок і для збагачення змісту інших ігор з елементами праці. Так, для організації гри-праці на сюжет „Видавництво книжок-маляток”, яка передбачає конструювання з паперу, ми використали книгу Л.Коваленко „Пригоди книжки”, в якій у доступній для дітей формі розказано про те, що кожна книжка є наслідком великої колективної роботи людей різних професій (письменника, коректора, складача, палітурника та ін.) і підкреслено суспільно корисне значення їхньої праці.

У цьому творі на яскравих прикладах доводиться, що ігрова діяльність набуває цілеспрямованості, якщо перед початком гри розкрити дітям привабливу перспективу.

Так, до членів гуртка ”Умілі руки”, на одному із занять звернувся директор школи: „Діти! Нашу групу продовженого дня відвідують першокласники. Після уроків вони заходять у бібліотеку, читають газети і журнали, вирушають на екскурсію... В ігровій кімнаті багато іграшок. А ось для гри „Бібліотека” немає книжок, які б разом зі своїми ляльками могли читати інші першокласники. Треба допомагати їм обладнати лялькову бібліотеку, ваші вмілі руки з таким завданням успішно впораються. Подумайте, як цікавіше організувати цю важливу і корисну для нашої школи справу. Може, відкрити друкарню, в якій буде організовано видавництво книжок-маляток, де ви робитимете все самі – добирати тексти для книжок, виготовляти яскраві обкладинки, оформляти ілюстрації, а потім книжки-малятка з вашої друкарні одержить іграшкова бібліотека першокласників”. Таке звернення до дітей їх розхвилювало, мобілізувало на виготовлення потрібних іншим дітям книжок-маляток. У такій спосіб гра-праця сприяла зміцненню колективних прагнень молодших школярів у конкретній, доступній їхньому вікові роботі.

Під час роботи виникла потреба допомагати учням зібрати книжки з доступним і цікавим для першокласників змістом. Ми рекомендували їм випускати короткі фрагменти з відомих творів художньої дитячої літератури, складати невеликі оповідання, казки на запропоновану тему, виразно читати окремі епізоди за ролями.

У цій роботі ми періодично перерозподіляти ролі між усіма учасниками, що дає змогу ставити дітей у різні позиції і тим самим розширювати сферу виховного впливу цих ролей на виконавців.

* * *Одним із видів діяльності, в якому проходить згуртування і розвиток дитячого колективу

вважає вчителька Межирицького НВК Швець З.А., є гра. Як говорить Ш. Амонашвілі :" Гра – джерело життя дітей".

В які ж ігри люблять грати діти? Їм не цікаво бути самими собою. Їм цікаво там, де є ролі, де можна щось уявити, стати іншими. На своєму досвіді я помітила, що дітям цікаво грати дорослих, бути нарівні з учителем. А ще більше дітям подобається бути розумнішим від учителя, помітити його помилку, виправити її. Тому майже на кожному уроці в 1 класі я стаю забудькуватим, неуважним вчителем, який пише, читає та рахує з помилками. Скільки радості тоді в них, коли вони виправили дорослого вчителя. Наприклад: на Уроці читання (Тема. Звук

44

(ш), буква "ша") під час вивчення нової букви (підсумок уроку) друкую на дошці текст, в якому замість щойно вивченої букви стоїть схожа по звучанню буква.

1 група. Тут наса скола. Коло сколи липи і кастани. Данилко і Саско післи до кастанів.

- Саско, там птаски!

- То спаки! Вони – особливі птаски. Де багато птасок, там нема скідливих комасок.

2 група. У насу сибку хтось постукав: Тук-тук! Тук-тук!

Ми побачили у вікні гарну птаску. Саско обережно підійсов до вікна, відчинив кватирку. Птаска влетіла в кімнату.

3 група. Прийсла зима. Тато з Миском зробили годівничку для птасок. Миско насипав в годівничку псона, псенички і покрисив сала. До годівнички прилетіли птаски і весело дзьобали псоно.

Урок читання (Тема: Закріплення вивченого звука та букви).

Опрацювання текстів. Читаю текст з помилками, невиразно. Діти починають виправляти помилки. Їм цікаво, що вчитель помиляється. Вони стараються бути уважними, слідкують за читанням.

Коли на уроках навчання грамоти робимо звуко-буквений аналіз, то під малюнком предмета пишу неправильні схеми. Частина дітей не помітить того, а частина засумнівається, що вчителька зробила правильно. Коли є сумнів, то будуть перевіряти і виправляти помилки.

На уроках математики також можна спонукати дітей думати, доводити свою правоту. Наприклад, при розв’язуванні задач, прикладів, які вчитель робить з помилками. Задача. У кошику було 6 груш і 4 яблука. Скільки всього фруктів було в кошику? Я кажу, що у мене вийшло 9 фруктів. Діти не погоджуються. Я зовсім серйозно говорю, що - 9. Буду це стверджувати до тих пір, поки вони не доведуть свою правоту. Діти будуть знаходити мої помилки і доводитимуть, що я не так зробила. Але все це я роблю не просто, щоб було весело. Мої помилки спонукають дітей думати (причому всіх), тому що кожному хочеться довести, що вчитель не правий, чогось не знає, що навіть він можу помилятися. Отже, діти вчаться доводити свою думку, самі здобувають знання в результаті постійного пошуку. Мені здається, що дитині так цікавіше вчитися. Дитина отримує радість від навчання.

Я вважаю, що дітям набагато легше вчитися граючи, особливо в 1 класі. Але ігри потрібно використовувати такі, які піднімають дітей – всіх разом і кожного окремо – до рівня їх престижу. Ігри, які можуть хоч в деякій мірі принизити гідність дітей, непедагогічні, проводити на уроках не можна. На уроках бажано використовувати ігри, які допомагають дітям вчитися, а не ті, які відволікають увагу.

* * *

Я думаю, і кожен зі мною погодиться, що школи без сміху та усмішки дітей не можна уявити. Ш.Амонашвілі говорив, що сміх не тільки стимулює пізнавальний процес, але й сам є одним із засобів і результатів пізнання. "Посмішка діє на труднощі так само, як сонце на хмари – розганяє їх". Сміх – це важлива педагогічна проблема. "Вчитись потрібно весело, щоб добре вчитися" – це вже аксіома. Але дитячі усмішки і сміх бувають різними: добрими чи злими, веселими чи єхидними, від душі чи від заздрості, або просто від нічого робити. Допомогти дітям правильно реагувати на все, що відбувається навкруги за допомогою посмішки і сміху – нелегка задача. Тому на кожному уроці намагаюся хоч хвилинку часу відвести на смішинку, на веселу історію. Але вона обов’язково має чомусь вчити.

1 хв. Слухання пісеньки В. Шаїнського "Усмішка".

- Діти, подумайте, коли людина посміхається? (Відповіді дітей)

45

Висновок: Людина посміхається тоді, коли їй добре. Завдання на наступний раз: розповісти про випадки, коли вам колись було весело.

2 хв. – Діти, згадайте випадки зі свого життя, коли ви сміялись.(Приклади дітей).

- А я сьогодні, йдучи в школу, спостерігала за двома хлопчиками, які не просто посміхались, а реготали, побачивши, як бабуся, яка поспішала кудись, заплуталась в своїх сумках і впала. Виходить, що хлопчикам в той час було дуже добре? Чи це говорить про щось інше? (Діти з моєю допомогою аналізують приклад і роблять висновок, що це були невиховані, злі хлопчики.) Виходить, сміх буває різний? Якщо посмішка говорить про те, що людині добре, а вона насправді сміється над людиною, якій погано, чи добра ця людина? (Діти відповідають.) Ось бачите, як багато про що можуть сказати нам посмішки.

3 хв. Ви вже школярі. В школі до вашої посмішки і сміху ставляться по-дорослому. Чим частіше ми бачимо ваші добрі посмішки, чуємо добрі жарти, тим менше серед нас залишається людей злих, жадібних, лінивих. А вони, на жаль, ще зустрічаються. Ось хлопчик вдарив палкою товариша і сміється. Інший образив дівчинку і регоче. А ще один кидає каміння в собаку, а дівчатка, які стоять поруч, сміються.

Вчитися потрібно всьому, навіть посмішці і сміху Думаєте, це так просто? Зараз ми проведемо конкурс на кращу посмішку. Я сплесну в долоні, скажу речення, а ви за партами повернетеся один до одного і мило посміхнетеся.

- Які хороші діти вчаться в нашому класі! (Діти посміхаються один одному, сміються, регочуть, показують язики. Не всім під силу цей простий конкурс). Я підводжу підсумки цього конкурсу. Не всі можуть просто, по доброму посміхнутися товаришу.

- 4 хв. Конкурс-діалог. (Хлопчик і дівчинка будуть розмовляти. Вадим говорить Христині те, що я їй скажу, а Христина – Вадиму. При цьому необхідно по-доброму посміхатися один одному. Діалог:

Вадим. –Добрий день, Христино!

Христина. – Здрастуй, Вадимчику!

Вадим. – Я дуже радий, що зустрів тебе!

Христина. – Спасибі, я також.

Вадим. – Давай я донесу до школи твій рюкзак.

Христина. – А тобі не буде важко?

Вадим. – Що ти!

Христина. – Ти дуже чемний!

Вадим. – Ми ж друзі!

Христина. – Якби не запізнитися в школу…

Вадим. – Давай руку, встигнемо!

Під час діалогу хлопчик і дівчинка зміняються. Для багатьох дітей виконання з доброю посмішкою і потрібною інтонацією цього завдання – справа справді важка. Діалог супроводжується сміхом дітей за партами.

Висновок вчителя: Бачите, багато хто з вас не звик до звичайної ввічливості. І це в школі, де людина дорослішає дуже швидко.

5 хв. Послухайте оповідання "Що трапилось?" А потім розкажете про що воно, що в ньому головне, в яких місцях ви посміхнулися.

Що трапилось?

46

Кажуть – сонце одне. А ось для Діми здалось, що сьогодні на небі – особливий диск: більш яскравий, веселий, заставляє на все подивитись по-іншому. Вчора він вибив ляльку із рук Іринки, відскочив в сторону і закричав від задоволення. Сьогодні він дівчинці по-доброму посміхався. Та ще так, що зразу було видно, ця посмішка – вибачення за вчорашнє.

Ой це вчора! Ще сьогодні вранці Діма кидав в Фантомаса – веселого безпритульного собаку – жолудь за жолудем. А зараз друг людини з апетитом жував Дімин бутерброд з ковбасою.

Мимо проходила тьотя Ніна, і хлопчик вперше випалив:

- Добрий день!

Жінка від несподіванки відсахнулась в сторону.

- Хворий, чи що?

- Ні, навпаки, мені дуже добре!

Через хвилину Діма вже допомагав зав'язувати шнурівки двом дошкільнятам. Вранці шнурівки зав'язували йому самому. При переході вулиці хлопчик подивився спочатку наліво, а потім направо і сів на лавку. Що це з ним відбувається?

По небу, не поспішаючи, пропливали хмарки. Одна хмаринка спочатку нагадувала сірого злого кота, потім раптом витягнулась і перетворилась в рись, яка готовиться стрибнути. Але не пройшло й хвилини, як на тому ж місці гордо дивився в далечину стрункий олень… Змінювались не тільки хмари. Змінювався і сам Діма. Це він зрозумів, коли побачив бабусю, яка поспішала до автобуса. Вона ледь несла дві величезні сумки. Хлопчик зірвався з місця, підбіг до бабусі, вихватив з її рук сумки і швидко пішов до зупинки. Старенька пришвидшила крок:

- Стій! Стій! Я піду… я розкажу…

- Та я просто так, не потрібно мені дякувати, - весело відповів Діма і вскочив в двері автобуса. За ним зайшла бабуся. Вона віддихалась, перевірила поглядом сумки і вже потім ласкаво подивилась на першокласника:

- Ну що у нас за ввічливі діти!

Через десять хвилин хлопчик зайшов в квартиру, зняв черевики, рюкзак, без нагадування помив руки. Підійшов до дзеркала. Перед ним стояв і Діма, і не Діма. Перед ним стояв першокласник!

Діти відповідають на запитання вчителя: в яких місцях оповідання посміхались і чому? Чому змінився Діма?

Таких веселих, повчальних хвилинок можна придумати безліч (конкурс на найсмішніший і повчальний випадок; читання і обговорення гумористичних оповідань, веселих віршів, усмішок; веселі пісні; невеличкі сценки).

* * *

Ш. Амонашвілі вважає, що дітям потрібні в школі уроки духовного життя: уроки про зміст життя, уроки мовчання, уроки здивування, уроки мудрості, уроки мужності, уроки молитви, уроки страждання та співчуття, уроки терпіння, уроки любові, уроки прекрасного, уроки про Бога, про віру… На щастя, в нас є зараз година спілкування кожного тижня. Саме на ній ми маємо можливість проводити такі уроки. Наприклад, деякі з них:

Тема. Мій внутрішній світ (година спілкування)

47

Мета. Допомогти дітям усвідомити, що людина – це найвище творіння природи і її основна характеристика – наявність не лише тіла, розуму, красивого одягу чи модної зачіски, а й внутрішнього світу - душі.

Базова інформація. Люди подібні між собою в будові тіла, поведінці, способі життя. Та кожна людина унікальна, і саме її унікальні якості сприяють формуванню особистості. Така інформація дасть змогу учням відчути гордість за свою неповторність, підвищити свою самооцінку і водночас пережити відчуття спільності.

Бесіда. - Діти, подивіться, будь ласка, один на одного, на себе і дайте відповідь на запитання: Хто така людина? Що спільного у всіх людей? (Називають частини тіла).

Висновок: всі люди мають тіло.

- А чим люди відрізняються від тварин, адже тварини теж мають тіло?(За допомогою допоміжних запитань виясняємо, що люди вміють думати, фантазувати, мають пам’ять.) Учні наводять приклади, коли їм доводиться думати, коли вони користуються пам’яттю.

- А тепер спробуємо пофантазувати. Уявіть, що ви чарівник і у вас є чарівна паличка. Розкажіть, щоб ви зробили, якби були "чарівниками".

- А тепер розгляньте фотографії, малюнки людей. Всі вони вміють думати, фантазувати, мають пам'ять, але чи досить цього, аби сказати, що ця людина – добра, чуйна, вона завжди приходить на допомогу, чи навпаки, ця людина – хуліган, вона порушує дисципліну, краде чужі речі, б'ється. Чи можна розпізнати добру і злу людину за одягом або зачіскою?

- Чому про одних людей говорять, що в них добра душа, а про інших, навпаки, - душа зла, погана, чорна?

Висновок: крім тіла, вміння думати, фантазувати, користуватися пам’яттю, людина має ще й душу.

- Дійсно, пригадайте, коли ви бігли, впали – у вас розболілося коліно, а коли ваш товариш по парті вас дражнить, ображає, то ні коліно, ні лікоть від цього не болить. Але ж ви чітко пам’ятаєте, що вам було боляче, навіть сльози на очі наверталися. Дорослі люди в таких випадках кажуть: - Болить душа.

А згадайте, якими ви були щасливими, коли вам на день народження чи на Новий рік подарували давно очікувану іграшку або живу тваринку – котика, собачку.

Радість, щастя також містяться в душі. Згадайте, коли у вашій душі був сум, а коли – радість. (Приклади дітей.)

Є навіть особлива наука, яка вивчає людську душу. Ця наука називається психологією (від грецького психо – душа, логос – наука) . А люди, які вивчають людську душу, називаються психологами. Психологи – це лікарі душі, їм необов’язково ходити в білих халатах. І тому, якщо у вас, приміром, болить коліно, зуб – треба йти до лікаря в поліклініку, а якщо болить душа, то треба йти до психолога.

- То, що ж потрібно мати і вміти, щоб називатися людиною? (Тіло, душу, розум, уміння думати і фантазувати, користуватися пам’яттю.)

- А тепер зручно сядьте, не звертайте уваги ні на який шум, не торкайтесь один одного (можете заплющити очі) і прислухайтеся до себе, пофантазуйте, уявіть малюнок своєї душі. (Можна, щоб звучала тиха спокійна музика.) Спокійним голосом вчитель говорить:

- Прислухайтесь, будь ласка, в якій частині тіла знаходиться ваша душа.

- Придивіться до розміру вашої душі.

- Погляньте, яку форму має ваша душа.

- Які кольори заповнюють вашу душу?

48

- Запам’ятайте, будь ласка, картинку своєї душі.

- Ті дітки, які уявили малюнок своєї душі, усміхніться їй, адже це – ваше знайомство зі своєю душею.

А тепер відкрийте очі та поділіться своїми враженнями, почуттями, які в вас виникли під час фантазій. (Робота учнів в альбомах: виконання двох зображень – малювання свого портрета і портрета своєї душі.)

- Чи важко було уявити малюнок своєї душі, свого внутрішнього світу? Які думки, почуття з'явилися під час виконання завдання? Як ви почуваєтеся зараз, коли робота закінчена?

Тема. Любов (година спілкування)

Мета. Діти на першому занятті усвідомили, що у кожного з них є душа. З малюнків дітей видно, що душа займає в нашому тілі певний простір, тому цікаво визначити, чим цей душевний простір заповнений.

Базова інформація. Без їжі людина може прожити цілий місяць. Без води вона може прожити кілька днів. Без кисню – лічені хвилини. Без любові людина може жити до глибокої старості. Та насправді таких обмаль. Проявам безумовної любові потрібно вчити власним прикладом, лише тоді її плоди потраплятимуть у вашу душу.

Дитину можна порівняти із дзеркалом. Вона відображає любов та не починає любити першою. Безумовна любов відображається безумовно, а обумовлена любов повертається залежно від тих чи інших умов.

Бесіда. Всі творіння природи прекрасні. Природа створила стрімкі ріки, глибокі моря, високі гори, розкішні дерева, чудові квіти, безмежні луки. Різноманітний тваринний світ був теж створений природою. Але вершиною творіння природи є людина. І найбільшою цінністю людини є душа. Бо бувають випадки, коли людина втрачає палець, ногу чи руку, але від цього ми не перестаємо її поважати. Гірше, коли ми говоримо, що людина стала недоброю, бездушною. Проте це не означає, що людина втратила душу в прямому значенні слова. Ми ж ніколи з вами не бачили, щоб душу можна було забрати в пункті загублених речей, ніде не чули, що в якійсь крамниці продають гарні душі. Насправді це означає, що людина втратила не душу, а якісь властивості душі.

- Які ж властивості притаманні душі від природи?

Сядьте зручно, не заважайте один одному, не реагуйте на шум поза класом. Якщо хочете – можете заплющити очі.

«В абсолютній тиші уявіть собі чудову квітку, якою вам хочеться милуватися, до якої хочеться торкнутися. Ця квітка настільки прекрасна, що вам шкода її зірвати. Прислухайтеся до своєї душі і відчуйте ніжне, приємне почуття до цієї квітки. Це почуття має назву – любов. Збережіть це ніжне, приємне почуття в своїй душі і перенесіть його на свою улюблену тварину. Можливо, ця тварина живе у вас вдома, або ви лише мрієте про неї, ви бачили її в зоопарку, чи по телевізору і вона вам дуже сподобалась. Прислухайтеся до своєї душі і відчуйте, як почуття любові збільшується.

Відкрийте свої душі для почуття любові і перенесіть його на когось із людей. Подумайте, до кого із людей ви відчуваєте це ніжне, прекрасне почуття. Відчуйте, як ваша душа переповнюється цим почуттям любові, і як вам стає легко і приємно на душі від цього почуття. Настільки легко, що ви дуже просто зможете перетворитись на маленьку яскраву зірочку.

Відчуйте себе маленькими яскравими зірочками. І тепер усе, що ви чутимете про зірки, насправді відбувається з вами. Кожен із вас – зірочка, і народилися ви в далекому космосі. Як і

49

всі діти, ви були дуже допитливі, Ви хотіли знати про всі світи, про їх жителів. Тому, коли підросли, то вирушили в далеку подорож.

Спочатку – потрапили в країну зірок. Ви і раніше бачили зірки, але вони були далеко від вас, а тепер вони поруч. Їх так багато, вони з'єднувалися в прекрасне зоряне намисто і танцювали зоряні танці, спліталися в чарівні візерунки, які розсипалися зоряним дощем. А одного разу, ви ніколи не забудете того дня, зірки сплелися в такий орнамент ніжності, тепла і світла, що ви відчули себе на сьомому небі від щастя. Це був танок любові.

Зірочки впали в океан любові. Дуже важко описати, що таке океан любові. Він лише тим схожий на океан, що в ньому можна плавати і там є хвилі. В ньому можна навіть потонути, але від цього ви, звичайно, не захлинетеся, а відчуєте глибину любові. До самого ж дна не можна дістати, бо цей океан бездонний.

Ви – зірочка, і ви з великим задоволенням гойдаєтесь на хвилях океану любові і випромінюєте чарівне світло. Океан любові не піддається опису, він весь час змінюється. То він складається з маленьких різнокольорових перлинок світла, які виблискують, торкаючись одна одної, і все навколо пливе в гармонії світла. То він схожий на океан прохолодних, м’яких хмаринок, які приносять легкість і чистоту. Пірніть в океан любові якомога глибше, заповніть свою душу цим прекрасним почуттям.

А тепер вийдіть з океану любові і ступіть на його берег. Подивіться навколо. Берег океану любові – це квітучі безкраї луки. Яких тільки квітів тут немає, яких кольорів! І всі вони ніжно хитають вам своїми голівками, шепочуть слова привітання.

Уявіть собі цей берег океану любові. Відкрийте його красу. Візьміть красу і в свою душу. Якщо відчуваєте, що ваша душа наповнилася любов'ю і красою, ви можете зберегти ці почуття і повернутися до нашої класної кімнати».

Якщо хтось заплющував очі, відкрийте їх. Бажаючі можуть поділитися враженнями від подорожі.

- Любі дітки, ви ще досить маленькі для того, що заробляти гроші і дарувати матеріальні подарунки. Ви не можете подарувати комп’ютер, автомобіль, будинок, але ви можете подарувати любов. Любов – це те, без чого не може жити жодна людина, маленька чи доросла. Просто дорослі інколи настільки втомлені роботою, транспортом, що вони забувають дарувати вам любов. Але вам не обов’язково чекати, поки вам її подарують, ви можете дарувати любов першими. Уже сьогодні, виходячи з класу, ви можете подарувати любов одне одному, бо любов – це повага. Коли ви прийдете додому, подаруйте любов своїй мамі. Вона так багато віддає вам своєї любові, своєї душі, і їй теж хочеться поваги, любові з вашого боку; скажіть їй приємні слова. Подаруйте любов своїй вчительці. Вона так багато часу проводить з вами, віддаючи вам тепло своєї душі. Подаруйте слова любові своїм рідним, їм теж буде приємно почути від вас такі слова. Будьте щедрими, придивіться до очей, облич тих людей, кому ви даруєте свою любов. Прислухайтесь до своїх відчуттів і наступного разу поділитесь своїми враженнями.

- Чи легко було відчути почуття любові до квітки?

- Чи легко було відчути почуття любові до тварини?

- Чи легко було відчути почуття любові до когось із людей?

- Хто ця людина чи люди, до яких ви відчули любов?

- Кому б із своїх родичів ви запропонували б поплавати в океані любові?

Тема. Щастя (година спілкування)

50

Мета. Навчити дітей бачити красу навколишнього світу, людських взаємин і почуватися щасливими.

Базова інформація. Кожна людина мріє бути щасливою. Тому так важливо усвідомити, що в матеріальному світі немає одиниці виміру щастя. Щастя – це стан душі. І тільки розум людини може наблизити цей стан або відігнати.

Бесіда. Діти, сядьте так, щоб вам було зручно і послухайте казку Д. Біссета "Про калюжу і булочку з родзинками".

На тротуарі була невелика калюжа. Щойно пройшов дощ, і з блискучих листочків дерев скочувалися гарненькі краплинки води. Всі, хто проходив повз калюжу, бачили в ній своє відображення і милувалися чистою прозорою водою і своєю вродою. Всім: і людям, і автомобілям, і птахам подобалося зазирати в калюжу.

- Оце так життя! – думала калюжа. – Куди цікавіше, аніж хмарами плавати по небу. Та було б набагато краще, якби на мене не лише заглядалися, а щоб моєї водички ще й скуштували. На те ж і є калюжа, щоб її випили.

Саме в цей час повз калюжу проїжджав великий червоний фургон, заповнений булочками з родзинками. Одна булочка з родзинками так розгойдалася, що не втрималася на таці і плюхнулася прямісінько в калюжу.

- Ой-ой-ой! – голосно вигукнула булочка з родзинками. – Я вся змокла. І тепер ніхто не захоче мене з'їсти. Бідна я, бідна! – і вона, гірко схлипуючи, залилася слізьми.

- Не плач, - сказала калюжа. – Ось побачиш, все буде добре.

- Спасибі тобі за добрі слова, - сказала булочка, а сама ще більше залилася слізьми і всю цукрову пудру з себе змила. – Тут, звичайно, теж непогано, і людей багато, і автомобілі різних марок, і з дерев вода скапує, та для булочки з родзинками тут все ж таки мокрувато і я можу стати зовсім несмачною. А мене ж везли в дитяче кафе , щоб пригощати дітей. Оце так біда! – і вона ще більше розплакалась.

- Не плач, - сказала калюжа. – Заспокойся, люба булочко з родзинками!

- Більше не буду, - відповіла булочка з родзинками, схлипуючи. – Я така рада, що познайомилася з тобою. Та для булочки найбільше щастя – щоб мною хтось поласував. От було б добре, якби хтось захотів їсти й пити, а ми з тобою – тут як тут.

- Звичайно, - погодилася калюжа. – О, дивись-но! Бачиш?

Прямо до них через дорогу йшла мама-качка з малими каченятами. Міліціонер навіть рух транспорту зупинив, щоб родина каченят змогла спокійно перейти на другий бік вулиці.

- Куди прямуєте? – запитав міліціонер.

- Кряк! – відповіла мама-качка. – На озеро.

А каченята дружно відповіли:

- Кря-кря-кря! – і побігли за мамою.

- Ой, як я втомилася, - сказала мама-качка. – Та й дітям не зашкодило б відпочити і попоїсти.

І раптом вона побачила калюжу, а в ній булочку з родзинками.

- Кряк-кряк-кряк! – вигукнула мама-качка, - Дивіться, яка чудова булочка з родзинками і яка симпатична калюжа.

Велика родина качок була задоволена. Маленькі каченята і мама-качка з великим апетитом з'їли булочку з родзинками і запили водою з калюжі. Повз них весело пробігали

51

червоні автобуси, проходили люди, а коли сонце зайшло, знову пішов дощ, вода закапала з дерев та кущів і на тротуарі з'явилася нова калюжа.

Ситі каченята дрімали під маминим крилом і прислухались до співу дощових краплин, шуму автомобілів, шелесту дерев.

- Як ви гадаєте, в чому бачили щастя булочка з родзинками і калюжа?

- Як почувалися булочка з родзинками і калюжа до приходу мами-качки з каченятами? І чому?

- Чи згідні ви з думкою, що бути кому-небудь потрібним – це вже щастя?

- Чи вдавалося вам почуватися щасливими від того, що ви робили що-небудь для інших? Наведіть приклади.

- А ви хочете бути щасливими? Підведіть руки всі, хто хоче бути щасливим.

- Я була певна, що всі ви хочете бути щасливими, та, мабуть, наше з вами людське щастя відрізняється від того, про що мріяли булочка з родзинками і калюжа. У кожної людини свої погляди на щастя. І це нормально. Треба лише не проґавити своє щастя, бо, можливо, воно зовсім поруч і до нього можна доторкнутися.

- Отож, сядьте зручно, не звертайте уваги на шум поза кімнатою, прислухайтеся до звуків музики і хай ваша фантазія намалює вашу стежину щастя. Подумайте, що вам потрібно, аби почуватися щасливими. Запам’ятайте картину, яку малює ваша уява, і перенесіть її на альбомний аркуш. Нагадую, що в кожного своє щастя, тому заглядати один до одного в альбом, обговорювати побачене немає потреби. Лише після того, як ви закінчите малювати і захочете нам щось розповісти, ви зможете це зробити.

Діти під звуки тихої спокійної музики малюють свою "Стежину щастя".

Такими уроками духовного життя ми можемо допомогти дитині поступово відкрити свій власний внутрішній світ, усвідомити його неповторність і цінність; викликати в дитини інтерес до пізнання самої себе і оточуючих, відчути свою єдність з ними; навчити мистецтва досягнення внутрішньої гармонії і рівноваги; розвивати в дітей уміння співпереживати і мужність відстоювати свої інтереси; навчити дітей мистецтва позитивного мислення; допомогти сформувати духовний стрижень і активну життєву позицію.

Ш.Амонашвілі вважає, що школа є:

осередок духовності і моральності, майстерня людяності, законодавиця якості життя;

охоронець культури і мови, сіяч духовного і доброго.

дарує Світло і могутність знань;

Школа вміє все хороше, але не вміє нічого злого, поганого. Вона вміє любити і виховувати любов; творити і надихати на творчість; захищати дитину і виправляти її долю; творити добро і виховувати доброту; бути чесною і виховувати чесність.

Вчителі Оженинської ЗОШ І-ІІІ ст. на своїх уроках використовують різні цікаві завдання (наприклад, разом з товаришем треба заміряти площу класу, намалювати карту, по-іншому оформити альбом).

3 метою включення у діалог всіх учнів учителі користуються різними методичними прийомами, використовуючи формулу «Подумай — обговори з партнером — поділись з класом»; ставлячи питання дітям, які спонукають їх досліджувати разом, ділитися досвідом (наприклад, що станеться, якщо квітку поставити в солодку воду?); навчаючи дітей у стислій формі формулювати основну ідею спільної роботи; задаючи питання з відкритою структурою , які спонукають до діалогу, наприклад: «Якими способами ви...?», «У кого з вас було інакше?», «Чи може хтось поділитись ідеєю про...?»; реагуючи на відповіді, але не оцінюючи їх. Замість

52

«неправильно» вчителі кажуть: «А що думають інші?»; створюють ситуації вибору співрозмовника, партнера по спільній роботі, у тому числі — учителя; «ситуації успіху».

Успіх забезпечується системою безперервного оцінювання та самооцінки. За допомогою оціночних стендів, плакатів, листків спостережень, формування портфоліо, різноманітних тестів вчитель підкреслює сильні сторони учня, а не його невдачі, залучає до оцінювання учнів і їх батьків, що робить навчання та його результати ясними, зрозумілими й особистісно значущими.

Такими методами та прийомами роботи з дітьми вчителі збагачують освітню практику школи власним баченням технології особистісно орієнтованого навчання. Вона відображає загальну світову тенденцію переходу від парадигми, в якій дитина — «об'єкт педагогічних впливів», до тієї, яка передбачає гуманістичний тип взаємодії учасників навчально-виховного процесу.

Тому нашому суспільству так необхідно вчитися добру, духовності, гуманності. Коли суспільство зміниться на краще, то школі набагато легше буде виховувати добрих, чесних, люблячих дітей.

На закінчення підкреслимо, що ігри з елементами праці та сюжетно-рольові посідають вагоме місце у міжособистісному спілкуванні у колективі тільки тоді, коли педагоги, застосовуючи опосередковані засоби впливу, урізноманітнюють і збагачують зміст ігор, у ході їх тактовно регулюють на взаємини дітей, створюють сприятливі умови для вияву ними високих моральних якостей, широко використовують можливості групи продовженого дня, щоб налагодити спілкування учнів різного віку, тактовно підтримують їхні прагнення наслідувати позитивних героїв.

Кожна дитина на уроці повинна бути сповнена очікуванням чогось цікавого, незвичайного, нового, що доставляє їй „радісну тривожність”. Вона повинна радіти труднощам пізнання, відчувати поруч присутність педагога, товаришів, які готові прийти їй на допомогу. Вона повинна радіти участі в колективній пізнавальній діяльності, бачити, з якою увагою прислухаються до її міркувань, як колектив має потребу в ній.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Амонашвілі Ш. О. Школа життя. Видавничий Дім Шалви Амонашвілі. 2000 .2. Амонашвілі Ш.О. “Єдність мети”, М., 1988.3. Амонашвілі Ш.О. “Роздуми про гуманну педагогіку”, М., 1996.4. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В п’яти томах. – К.: Рад. Школа, 1976. Т.1.

Проблема виховання всебічно розвиненої особистості. Духовний світ школяра. Методика виховання колективу.

Підготували вчителі Острозького р-ну

Урок духовності у 3 класі

Тема. Сила наших слівМета: поглиблювати знання дітей про значення слова в житті людини; показати на

прикладах, що добре слово зцілює, а зле вбиває; виховувати глибоку шану до слова, бажання дарувати людям лише добрі слова.

Матеріал до уроку: Біблія. Оповідання В. Сухомлинського «Добре слово», книга Б. Ганаго «Дітям про слово».

Хід уроку

І. Організаційна частина.Учитель. Ось і дзвінок продзвенів на урок . Давайте згадаємо наш діалог.

53

Хорошого настрою зичу тому, Хто прийшов працювати до класу.Учні. Чому?Учитель. Бо я люблю людей і 3-Б клас!Учні. Чому?Учитель. Бо чекаю любові і плідної праці.- А зараз закрийте очі. Побажайте собі, товаришам, своїй учительці хорошого, змістовного

уроку. А всім іншим – хорошого настрою. Радісних усмішок, доброго дня.- Отож , починаємо.- А ось мій секрет сьогодні… Відгадайте хто зможе і шепніть мені на вушко…- Це книга. Її називають « Книгою книг», «Вічною книгою», «Книгою життя»,

«Священним писанням».- Що це за книга?(Діти нашіптують назву на вухо вчительці)- За моєю рукою вимовте разом («Біблія»).- Я відкрию книгу і зачитаю одне речення.«Споконвіку було Слово, і Слово було в Бога, і слово було - Бог»- Звертаюся до вашої думки- Чому Слово і Бог стоять поряд?(Міркування учнів)- Сьогодні слово буде головним на нашому уроці. Ми будемо міркувати про силу нашого

слова і владу його над людьми.- Діти, а чи задумувалися ви, що сталося б з людьми, якби зникло слово?- Уявіть, одного разу на всьому світі зникло слово. Прокинулись люди вранці, хочуть, як

завжди, один одного привітати – і не можуть.Лишень мовчать.Все, як завжди - і вдихнуть, і губами промовляють, а слово не виходить. Ніби зникло. Всі

навкруг оніміли.- Що було б на Землі?- (Міркування дітей)- Чи подобається вам ця картина, намальована вами?- Давайте переконаємося, що Слово не зникло.Промовимо: Слово. Серце. Душа. Добро. Совість. (Діти промовляють за вчителем)- Знову звертаюсь до вашої думки- Яке буває Слово? (Учитель записує на дошці)Лагідне, тепле , щире, мудре, любляче, ніжне, добре, ласкаве.- Які чудові слова!- А такі слова бувають? (Учитель прикріплює картинки зі словами)Байдуже, нечемне, зле, обманне, пусте.- Які слова вам до душі: мудрі, щирі, чи злі, пусті?- Ви щиро це сказали?- Отже тепер з ваших вуст не злетить погане слово? Ви будете думати перш, ніж сказати?- Хочу вам вірити.- Знову звертаюсь до вашої думки.- Що може слово? (Міркування дітей)

Слово може Зігріти Образити Втішити Скривдити Вилікувати Знищити Звеличити Роздратувати Заспокоїти Вбити

54

- Яка сила Слова!- Послухайте оповідання (Учениця читає твір):

Сказане словоНа околиці великого міста стояла старенька хата з садком. Їх охороняв надійний сторож

– розумний пес Уран. Він дарма ніколи ні на кого не гавкав, зірко споглядав за незнайомцями, радів господарям.

Але ось дім потрапив пів знос. Його мешканцям запропонували нову квартиру, і тут виникло запитання – що робити з вівчаркою? Як сторож, Уран їм вже був не потрібен, лише став тягарем. Декілька днів йшли суперечки про собачу долю. Через відчинене вікно з дому до собачої буди долітав жалісний плач онука і злі погрози діда.

Що зрозумів Уран із слів, що лунали з вікна? Хто знає…Тільки помітили невістка та онук, коли годували собаку, що миска його так і залишилася

незайманою більше доби. Уран не їв і в інші дні, як його тільки не просили. Він вже не мотиляв хвостом, коли до нього підходили, і навіть відводив погляд убік, мовби не хотів дивитися на людей, які зреклися його.

Невістка, що чекала дитину, припустила:– А може Уран захворів?Господар заклопотано мовив: – Було б краще, якби пес сам здох. Не довилося б тоді його

добивати.Невістка здригнулася. А Уран подивився на господаря поглядом, який потім той не міг

забути.Онук благав сусіда ветеринара подивитися свого улюбленця. Але ветеринар не знайшов

ніякої хвороби, тільки замислено сказав:– Можливо, він за чимось сумує?..Уран незабаром помер.А господар часто ночами згадував погляд Урана, котрий служив йому стільки років.

Старий вже пожалкував про жорстокі слова, які вбили пса. Та чи повернеш сказане? І хто знає, як зранило зле слово онука, який так любив свого друга? І хто знає, як воно, розлітаючись по світу мов радіохвиля, вплине на душі ще не народжених дітей, майбутні покоління?

Борис Ганаго- Ви зрозуміли зміст твору?- Він вразив вас?- Чим?- Чи можна повернути сказане?Учитель: Будьте, діти. Мудрі ви. Й до душі людської йдеІ не кидайтесь словами. І лишається там житиБо слово - це не горобець. Й не дівається ніде,І воно летить за вами. Буде зло в серцях творити. - А чи були у вас випадки, коли слова глибоко ранили вас і завдавали болю?

(Розповіді дітей)Фізкультхвилинки

- Отже, слово може все. Це залежить від вас.Колись у давнину наші предки слов’яни вважали, що слово мало магічну силу, воно могло

дати людині щастя і занапастити її, могло відганяти хвороби, зупиняти дії злих духів, творити дива.

За тисячолітню історію український народ склав багато чудових і точних висловів про слово.

- Чи не хочете ви згадати прислів’я , які ви вивчали, читали, запам’ятали?

55

(Учні пропонують свої прислів’я)- А чи не хочете ви відкрити нові золоті перлинки нашого народу?Тоді попрацюйте в парах. Із розрізаних слів, що знаходяться в конвертах. Складіть

вислови. ( Читають прислів’я)- Я хочу ще раз повторити. Слово може врятувати людину. - Чому? Бо воно має надзвичайну силу. Ви переконаєтесь, в цьому, коли прочитаєте

оповідання В.Сухомлинського «Добре слово». (Мовчазне читання оповідання):

Добре словоВ однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п’ять років, вона

тяжко захворіла: простудилася, почала кашляти й танути на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров’яче масло, свіжі ягоди й горіхи, перепелині яйця і бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям, і хвороба

втече в ліси й на болота».Оля їла меду стільниках і солодке коров’яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й

бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало – дівчинка вже ледве вставала з ліжка.Одного дня біля хворої дитини зібралися усі родичі. Дідусь Опанас сказав:– Чогось їй не вистачає. А чого – сам не можу зрозуміти. Раптом відчинилися двері і в

хату ввійшла прабабуся Олі – столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не виходила. Але прочувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її.

Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала:

– Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров’ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила твоя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилося у мене в серці – щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечку.

Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилося частіше, щічки порозовішали, а очах засяяла радість.

– Ось, чого не вистачало Олі, – сказав дід Опанас. – Доброго слова.Василь Сухомлинський

- Чи сподобалось вам оповідання?- Чим?- Що допомогло дівчинці?- А з яким би словом ви прийшли до дівчинки? (Роздуми дітей)- Діти, ми сьогодні багато говорили про слово. Мені, навіть, здалося що слово живе.

Дивіться самі:- Слово народжується. Де? (В серці)- Слово - дихає. Як? (Його вимовляють вуста)- Слово поселяється і живе. Де? (В душі)- Воно трудиться . Як? (Робить людину людиною)- Тож давайте будемо ставитися до слова як до рідної близької людини.- Добре? Погляньте на портрет цієї людини. Це – Василь Сухомлинський. З його короткими, але

такими мудрими оповіданнями ми часто зустрічалися на уроках. Та й сьогодні теж. В. Сухомлинський хоче познайомити вас про слово. (Звучить тиха мелодія)

56

«Слово найтонше торкання до серця, і воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, і розжареним залізом, і брудом…

Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне приносить біду.

Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію і одухотворити розсіяти сумнів і засмутити, викликати усмішку і сльози, вселити віру в людину і зарадити невірі, надихнути на працю і скувати сили душі…

Будемо пам’ятати про це. А це ж так просто: «Прошу! Будь ласка! Будьте люб’язні! Пробачте за турботу! Дякую за увагу».

Начебто і не великий набір і запам’ятати не важко, а саме цими словами відчиняються всі двері, розв’язуються безліч невідкладних справ…»

- Діти! Урок добігає до кінця! - Чи залишив він слід у ваших серцях?В моєму серці залишив. Я хочу вам подарувати своє слово. Кожному. Це слово щире воно

виходить із мого серця, тому записане на сердечку.- Прочитайте ці слова.- Чи сподобались вони вам?- Ви хочете часто їх чути? Добре!- Я дякую вам за урок.Домашнім завданням буде: обрати собі людину і сказати їй щось хороше.

Підготувала Євтушенко Наталія Станіславівна, учитель вищої категорії, старший вчитель,

Корецька загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №3

Урок духовності у 3 класі

Тема: Доброта та доброчинністьМета: вчити характеризувати події та явища, як прояви добра і зла; розкрити моральний

зміст доброти; сприяти розвитку в учнів мотивації до добрих, гуманних вчинків.Обладнання: вислови про добро, пелюсточки квітки, дерево добра. Епіграф до уроку : Добро – це розкішний сад. Добрі слова – це коріння дерев. Добрі думки – квіти. Добрі справи - плоди. ХІД УРОКУ1. Організаційний момент. Любі діти, у наш клас завітали люди щирі. Привітайте в добрий час гостей посмішкою й миром.2. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми й мети уроку. - Перш, ніж почати наш урок, давайте, діти, візьмемо один одного за руки, відчуємо тепло

наших долонь, добро, яке випромінює кожен з нас, побажаємо один одному здоров’я, щастя, добра.

- А що ви розумієте під висловом „бажати добра” ? - Давайте ми сьогодні, як вчені дослідники спробуємо осягнути всю глибину слів «добро»

і «доброта». 3. Робота над матеріалом уроку В одній країні жили Добро і Зло. Добро намагалося зробити світ добрішим, щоб люди

любили одне одного і братів наших менших.

57

Добро приходило на допомогу без нагадувань і благань. Нікому не робило боляче ні словом, ні ділом, ні думками. Але Добро не могло в одну мить перемогти Зло та його слуг.

- Діти, а які слуги у Зла? (Діти називають: Жорстокість, Байдужість, Лінь, Заздрість, Підступність.)

Добро кожного ранку сіяло насіння доброти в дитячих серцях.Чому в дитячих ? А тому, що тільки в маленькому дитячому серці здатне прорости будь-

яке насіння. Кожна насінинка може розквітнути чарівною квіткою, зробивши серце дитини добрим, ласкавим, ніжним. А може, на жаль, зарости чорним колючим чортополохом зі злим , безжалісним серцем. Адже Зло теж не спить. Хоча воно й ліниве, і встає значно пізніше, усе ж устигає порозкидати насіння зла.

Буває, ростуть в одному серці Добро і Зло, борючись одне з одним. Тому діти інколи роблять погані вчинки.

- А які вчинки вам до вподоби? Добрі чи погані? Згадайте свій добрий вчинок. Тоді все залежить від самої дитини: яке насіння захоче вона виплекати у своєму серці, те

й проросте.Коли ви відпочивали на перерві, сюди завітали Добро і Зло. Вони поклали вам на парти

пелюстки квіток Зла і Добра. Тож, давайте відшукаємо пелюсточки чарівної квітки Добра і допоможемо Добру перемогти Зло, щоб у наших серцях і думках ніколи не проростало чорне насіння , а лише розпускалися чарівні квіти Добра.

(На партах пелюстки з написами „Ввічливість „, Милосердя”, „Заздрість”, „Любов”, „Ласка”, „Байдужість”, „ Дружба” , „Щедрість”, „Лінь”, „Жорстокість”. Діти вибирають і утворюють квітку Добра .)

- Отже, у добра велике коло друзів. Назвемо їх разом.- А що для вас означає бути добрим? Продовжте, будь ласка речення: ”Бути добрим

означає...”- А тепер звернемося до довідкового бюро і дізнаємося, як ці слова пояснюються в

тлумачному словнику.- Добро - усе позитивне в житті людей, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям;

добра корисна справа , вчинок.- Доброта - чутливе дружнє ставлення до людей; привітність, ласка, прихильність.- Доброта виражається у вашому ставленні до людей і навколишнього світу, до тварин і

рослин. Адже ми, люди, і повинні вміти співчувати, допомагати ближньому, дружньо ставитись до товаришів і всіх людей .

- А чи просто бути добрим ? Послухайте оповідання Ніни Мудрик-Мриц „Добро твориться просто”... (Читає учень)

Добро твориться просто-Мабуть, добрій людині важко жити, - каже Андрійко.-Чому це ? – дивується мама.- А тому, що їй ото все думай та й думай, кому добро зробити...- Та ні, добра людина не думає, а просто робить та й усе. І не жде за те подяки. Задумався Андрійко…Випав було сніг. Тоді розтанув, а потім знов морозець прихопив – ожеледиця почалася. До

школи треба було виходити раніше, бо слизота ж!Коли це день-два, бачить Андрійко, немає в школі Яринки. І спитати ні в кого. Бо живе

Яринка тільки з мамою, та й хата їхня стоїть аж на самому краю села.- Може, сходимо сьогодні до Яринки ?- каже Андрій до Михайлика.- Так далеко? - відповів неохоче Михайлик. - І ще, мені Яринка зроду ніколи не допомагала.

То чого ж мені до неї та ще в таку далину йти? А тобі вона в чомусь допомогла? - спитав Андрійка...

Вирішив Андрій сам піти до Яринки. Йде та й думає - ні, не було такого, щоб Яринка йому чимось допомагала. Навіть раз з дівчатами висміяла його за те, що він не зумів дати здачі

58

задерикуватому Богданові. Яринка реготала найдужче! Але Андрійко чомусь на неї не мав ніякого зла – ніскілечки. То дрібниці. Він знає, що Яринка просто весела дівчинка. І зовсім не злюка.

Яринка доглядала хвору маму. Ні мама, ні Яринка не здивувались, що Андрійко їх провідав. - Який ти добрий хлопець, - сказала на прощання Яринчина мама, а Яринка трошки

зашарілася.- Звичайний. Як усі, - мовив Андрійко й побіг додому...

Ніна Мудрик-Мриц

(Запитання до учнів): - Скажіть, чи чемно нагадувати комусь, що ти зробив добро?- Як потрібно робити добро?( Добро твориться безкорисливо.)- Скільки коштує добро? (Неоціненно.)

На дошці прислів’я з пропущеними словами. Діти відтворюють їх і нашіптують відповіді.)

ДОБРЕ ........ , ЯК .......... В НЕБІ. (серце, сонечко)Дійсно, добра людина схожа на сонечко тому, що вона всіх вміє зігріти і освітить своєю

турботою, любов’ю . Давайте кожен з вас намалює своє сонечко добра, і нехай в ньому буде стільки промінчиків, скільки добрих справ ви зробили.

( Діти малюють і 1-2 учні розповідають про своє сонечко .)

Складіть мудрість: Н.ЙБ.ЛЬШ. М.ДР.СТЬ Ж.ТТ. – (Найбільша мудрість життя)Л.Д.Н. В СВ.Т ПР.Х.Д.ТЬ ДЛ. Д.БР. ( Людина в світ приходить для добра.)

- А зараз попрацюємо в парах і дізнаємося ще вислови мудреців про добро. (На кожну парту роздається конверт з зашифрованою мудрістю.)

Призначення людини творити добро. (В. І. Даль) Добрий той, хто має добрі думки . (Ш. Амонашвілі) Життя таке коротке - поспішай робити добро. (О. Довженко) Життя дається людині на добрі справи. (Г. Гейне) Не роби людині того, чого не бажаєш собі. (Конфуцій) Доброта краща за красу. (Гейне) Поводься з друзями так, як хочеш, щоб вони поводилися з тобою. (Аристотель) Людина починається з добра. Наш народ теж склав багато прислів’їв про добро. Пригадайте їх (Діти називають

прислів’я) - Як зробити так, щоб добро на планеті Земля примножувалось? (Відповіді дітей)- Якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а кожна добра на одну

справу більше, на скільки світлішим стало б наше життя. Тому я закликаю всіх жити за заповідями добра. (Заповіді в кожного на парті. Учні ланцюжком читають їх.)

Заповіді добра1. Перший крок до добра – не робити зла.2. Стався до людей так, як хочеш, щоб вони ставились до тебе.3. Не накопичуй в серці образ і зла. Вмій прощати.4. Коли людина ставиться до тебе добре, стався до неї ще краще.5. Будь завжди добрим, носи у своїй душі світле сонечко любові до всього світу, адже ти –

ЛЮДИНА.

59

Закрийте очі й уявіть, що із зерна Доброти, яке ми посіяли на уроці, у вашому серці проросла й розцвітає квіточка. Спочатку це пуп’янок, який повільно розгортає свої пелюстки. Вдихніть аромат цієї квіточки, переповніться почуттям добра, миру, спокою.

В кожного на парті з’явилась ця квіточка.4. Підсумок урокуЩо перемогло в нас на уроці Добро чи Зло ? Давайте зараз напишемо на листочках ту погану, злу рису характеру чи звичку, від якої ви

хотіли б позбутися і спалимо її, щоб ніколи більше не зустрічатися з нею. ( Палимо папірці.)Отже, із злом ми розпрощалися, а в кожного на парті залишилась чарівна квітка Добра.

Напишіть, будь ласка, на ній, що, на вашу думку потрібно, щоб бути добрим. І нехай ці квіти будуть квітами Дерева Добра, щоб з них змогли утворитися плоди – добрі справи. Почепіть кожен свою квіточку.

Дякую за співпрацю. А закінчити урок я б хотіла рядками вірша:Ніколи зла нікому не робіть,Бо зло вертатися погану звичку має.Добро творіть. Усім добро творіть.І втоми серденько нехай не знає.

Підготувала: Сагадін Оксана Миколаївна, вчитель І категорії, Корецька ЗОШ І-ІІІ ст. №3

Призначення людини у світі(«Я і Україна» 4 клас)

Тема: Призначення людини у світі. Мета: Визначення зміст поняття «людина», її призначення на землі. Виробляти принципи,

якими має користуватися людина протягом свого життя. Спрямовувати учнів на пошук сенсу життя. Виховувати високоморальну особистість.

Хід уроку1.Відеоролик «Створення світу» Вчитель: …і лише тоді, коли були світло і вода, суша і повітря для дихання, коли квіти і

трави вкрили землю і повноводні ріки потекли по звивистим руслам, коли могутні гори простягнули свої вершини до неба, а небеса, моря і долини наповнились життям, коли земля стала досконалою по формі, – тільки тоді вона отримала в дар вінець творіння божого ЛЮДИНУ.

Давньогрецький філософ Софокл говорив: «З усіх чудес, які існують на землі, найбільше велике чудо, це ЛЮДИНА»

- Давайте подумаємо, що робить людину такою дивовижною? (відповіді дітей: мова, мислення, праця…)

- А що є в людині таке, що дає їй можливість думати, говорити, працювати..? (Мозок).- Так, саме мозок (розум) дає їй такі можливості і робить її такою унікальною. Унікум, унікальність, талант – давайте подивимось в тлумачний словник, що ці слова

означають.2.Знайомство з унікальними людьми.Діти розповідають про Бетховена (слухання сонати), Леонардо да Вінчі (розгляд

репродукцій картин).

60

Вчитель робить висновок: Вони використовували свій дар для служіння іншим людям. (Один жадав миру і ненавидів суперечки. А інший був сповнений любов’ю до людей і вірою в добро).

3.А як же тлумачний словник розкриває нам поняття ЛЮДИНА?(Людина – жива істота, наділена мисленням, мовленням, здатна створювати знаряддя

праці.)Чи достатньо цього визначення, щоб зрозуміти хто така людина?Читання оповідання В. Сухомлинського «Важко бути людиною».Діти читають, роблять висновки (щоб називатись людиною треба мати: совість, бути

правдивим, добрим…)4.Робота в групах.(Доведіть!)«Без справжньої дружби життя ніщо» (Цицерон)«Справжній скарб для людини – вміння працювати» (Езоп)«Любов – сила життя» (Л.Толстой)

- А тепер я хочу для всього класу дати вислів:«Призначення людини – творити добро» (В.І.Даль)

Висновок вчителя: Бог дав нам волю і рішучість шукати в житті щось більш важливіше, ніж їжа, житло, одяг.

Є щось головніше ніж наше тіло і мозок. Це наша … Душа.Бог вклав мир в серце людини. Але нажаль, в наше тіло можуть бути вплетені темні ниті.

Без сумніву людині притаманні ненависть, гнів, заздрість… Чому?Відповідь лежить у наших серцях. Людина потрапляє під вплив і дуже часто, як це не

прикро, стає на шлях гріха. Гріх – це хвороба нашої душі. Це джерело всього болю і всього негативу, що оточує нас. Кожну хвилину гріх руйнує наші відношення.

5. Відеоролик про негативні дії людини (війна, екологічні катастрофи…)Роздуми: ДУША (якщо, вона сповнена: (якщо, вона сповнена: добротою, любов’ю, милосердям…) гнівом, ненавистю…) Така душа створює прекрасне! Така душа руйнує.

А між ними існує БАЙДУЖІСТЬ. Найстрашніше бути байдужим.

Отже, людина у світі. Що вона несе у навколишній світ? Яке її призначення? Яка мета людського життя?

Ми тільки торкнулися цих понять. Всі ми народжуємось людьми, але людиною стає не кожен! Бути людиною – це означає жити на планеті Земля в гармоні, мирі і любові!

Підготувала Герасим’юк І.В., вчитель НВК «Престиж» м. Рівне

Гармонія краси у світі(інтегрований урок у 3 класі)

Тема: Гармонія і краса у світі.

61

Мета: Ознайомити учнів з поняттями: гармонія, краса, віра, любов; з їх значенням і змістом. Сприяти розвитку вміння бачити красу в навколишньому світі, відчувати його гармонію. Формувати творчу уяву, сприяти вихованню любові і уважного ставлення до людських надбань.

Під музику відеоролік картин природи.Вчитель: Дивосвіт, дивосвіт… У зеленому вінку? Хто придумав цей світ? Всі ці квіти і ліси, Землю красну отаку І пташині голоси?

- Вдумайтесь у зміст слова Д и в о с в і т. Як ви його розумієте? ДИВО (незвичайне, неймовірне, чудове). СВІТ (сукупність предметів живої або неживої природи; та предметів зроблених руками людини. Простіше: Земна куля з усім, що в ній є).

Вчитель: Світ Земної кулі дуже різноманітний. Я почну, а ви продовжіть:Є світ рослин (тварин), світ поезії (музики), є світ книжки (казки)… Всі ці світи існують

у тісному зв’язку і є прикрасою Земної кулі. Я виписала вам декілька предметів цих різних світів:

Гори КульбабаАрфа Равлик Ромашка АренаМетелик СопілкаОвочі ЯщіркаСонце АртистІній Весна

- Подивіться на ці слова, що їх об’єднує? (Все це красиво). КРАСА – це слово нам знайоме.

- Доберіть синоніми до нього (врода, окраса).- Розкажіть, що ви вже знаєте про красу (внутрішня і зовнішня).Вчитель звертає увагу на виставку творів, серед яких є твори В.Сухомлинського, які дають

можливість побачити красу на простих речах «Метелик із росою на крилі», «Квітуча вишня», «Тільки живий красивий»…, інші.

Читання вірша Л.Костенко «Буває часом сліпну від краси…»А от слово ГАРМОНІЯ – нове. За допомогою тлумачного словника дізнайтеся значення

слова; доберіть синоніми (злагода, згода, погодженість).Проблемне питання: - Що можна побачити? А що можна відчути? Що для світу важливіше? (роздуми дітей). А

після роздумів давайте звернемося до твору В.Сухомлинського «Соловей і жук». (Читання учнями).

- Що ми залишимо: чудову і красиву пісню солов’я чи звичайне гудіння жука? (напевно і те і те. Адже це і є гармонія!!)

Гармонія важливіша за красу. Без гармонії і краса може втратити свою чарівність. А.Чехов говорив: «В людині має бути все прекрасно: і обличчя, і одяг, і душа, і думки» Напевно так, як і в природі все чудове і гармонійне пов’язано.

Вчитель: Що помагає людям в світі жити Як подолати різні перешкоди, Що виникають будь якої миті? Краса життя людського полягає У вірі і надії в майбуття Любові чистій до всього земного І творенні гармонії й добра.

62

- Які три принципи життя виділено у цих рядках? (ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ). Робота в групах: дати визначення цих понять.(впевненість у чомусь, переконання у правильності, розумінні чиєїсь поведінки);(очікування, сподівання чогось бажаного);(почуття глибокої сердечної прихильності до кого-небудь або чого-небудь) А які два поняття дуже між собою зв’язані? (Віра і надія – впевненість у виконанні

бажаного). Віра, надія і любов дають можливість творити гармонію.Вчитель: кожна людина у своєму житті має спиратися на віру, надію та любов. Ці

принципи свідчать про високу, духовну силу людини.Діти читають текст, що лежить на партах.«Справжнє, добре, християнське життя може бути в того, хто має в собі віру Христову

і намагається жити за цією вірою, тобто своїми добрими справами виконує волю Божу. Добрі справи і є показником нашої любові, а любов є основою всього християнського життя.

Любов, що не супроводжується добрими справами, не є істинною любов’ю. а є любов’ю тільки на словах. Ось чому Слово Боже говорить: «Віра без діла є мертва»

Підсумок уроку. Люби інших, як самого себе Уся наука в цих словах І ворогу не мисли злого; Святої правди тут скрижалі Чого не схочеш ти для себе Другої правди не буває Не побажай того другому Одну її я тільки знаю.

Підготувала Козицька І.В., вчитель НВК «Престиж» м. Рівне

63

ЗМІСТ

1. Вступ……………………………………………………………………………………………………32.Основні цілі науково-творчого колективу……………………………………………………………43. Результат роботи. Очікування.……………………………………………………………………….44. Глосарій...………………………………………………………………………………………………55. Орієнтовний план роботи обласного науково творчого колективу ………………………………..6 6. Засідання І. Етимологія гуманної педагогіки.………………………………………………………..77. Основи гуманної педагогіки ………………………………………………………………………….88. Духовні заповіді гуманної педагогіки………………………………………………………………109. Прислів’я від Амонашвілі …………………………………………………………………………...1010. Прийоми гуманної педагогіки ……………………………………………………………………..1111. Вислови відомих педагогів ………………………………………………………………………...1212. Порівняльна таблиця гуманістичного та авторитарного підходів взаємовідносин між людьми …………………………………………………………………………………………………..1513. Засідання 2. Дитина – носій енергії………………………………………………………………...1614. Безмежність дитини…………………………………………………………………………………1615. Вивчення та аналіз індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку…………..1716. Особистість народжується у сім’ї …………………………………………………………………1917. Засідання 3. Вчитель гуманної педагогіки ………………………………………………………..2318. Рефлексивні процеси (осмислення) становлення педагога ………………………………………...2519. Проблема творчого росту вчителя у гуманістично орієнтованій навчально-виховній діяльності ………………………………………………………………………………………………..2720. Засідання 4. Методичні поради для організації спілкування вчителя та учня ………………….3221. Міжособистісні взаємини „вчитель – учень” у гуманістичному вихованні …………………….3222. Особливості формування взаємостосунків учителя та учнів.……………………………………3423. Міжособистісне спілкування в колективі. Колектив і розвиток особистості …………………..3824. Мій внутрішній світ (година спілкування) ………………………………………………………..4725.Любов (година спілкування) ………………………………………………………………………..4926. Щастя (година спілкування) ……………………………………………………………………….50 27. Сила наших слів (урок духовності у 3 класі) ……………………………………………………..53 28. Доброта та доброчинність (урок духовності у 3 класі)

…………………………………………..5329. Призначення людини у світі (Я і Україна. 4 клас) ………………………………………………..60 30. Гармонія краси у світі (інтегрований урок у 3 класі) …………………………………………….61

64

65

Social Media

гуманізація відносин вчителя та учнів у початковій школі. частина 1