Embed Size (px)
Citation preview
Теребовлянський районний відділ освіти
ІСТОРІЯ СЕЛА КРОВИНКИ
Підготувала:
Вчитель історії
Кровинківської ЗОШ
І- ІІ ступенів
Гаврон Н. Б.
ЗМІСТ1. ІСТОРІЯ СЕЛА КРОВИНКИ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ І ДО НАШИХ
ДНІВ………………………………………………………………..…………….3
2. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….……… ….……15
3. ДОДАТКИ……………………………………………………………………16
2
ІСТОРІЯ СЕЛА КРОВИНКИ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ І
ДО НАШИХ ДНІВ
На трасі Теребовля — Тернопіль, по обох сторонах річки Гнізна,
розташувалось невелике село Кровинка. За переказами Кровинка отримала
свою назву після великої битви, яка відбулася ще за княжих часів на тому
місці,де тепер розташоване село. В давнину назва була Кровинка це
стверджують старі "Акта градські" міста Теребовлі,але польська
адміністраційна влада перемінила цю назву на "Кровінка".
У роки польської окупації (1340-1772 р.р) Кровинка належала до
Теребовлянського воєводства. Становище кровинчан було вкрай важке. Крім
політичного поневолення, важких поміщицько-кріпосницьких
відносин,населення села потерпало від татарських нападів. Лише протягом
1605-1629 рр. Теребовля і разом з нею Кровінка зазнали біля 15 таких нападів,
що закінчувались повним пограбуванням селян. У 1675 році село було
повністю зруйноване,частину населення забрано у полон. Згодом місцевість
була заново відбудована і заселена.
На початку XVII століття в селі народився Станіслав Морозенко
(Морозовицький) ,якого сучасники називали "високоосвіченим шляхтичем".
Народний рух охопив Теребовлянське староство. Центром повстання стало
м.Теребовля. Тут українське населення було явно незадоволене соціальним і
національно-релігійним гнітом і провело боротьбу з міським католицьким
патриціатом ще раніше - в 30 - 40 -х роках XVII ст..
Доки старостинський і міський уряди разом з шляхтою сиділи в Теребовлі,
готувались до оборони від визвольних військ, народні маси в силу зосередження
тут шляхетського гарнізону вичікували вигідного моменту. Після Пилявецької
битви шляхта Теребовлянщини, переконавшись у своєму безвихідному
становищі і неспроможна справитися з наступом козаків і народним
заворушенням, у панічному страху залишає Теребовлю і тікає на захід.
Міщани Теребовлі, скориставшись цими обставинами, підняли прапор
повстання. За прикладом козаків вони організували півтисячний загін повсталих,
обрали старшину, поділилися на сотні, озброїлись. В джерелах 3
згадуються
керівники повсталих: сотники Федір Бориславський, Яцко Великий, Іван Рудий.
Кипріян Швець і осавул Василь. Невідомо, хто керував всіма повстанцями.
Можливо, це був Дацко Зуба шин або Іван Рудий, чи Іван Кримський, який був
головою міста. Крім згаданих сотників, у русі брали участь інші селяни.
Тактика і організація козаків явно позначалась на організації повсталих
Теребовлі, що свідчить про вплив визвольних військ на підготовку повстання.
Теребовлянське українське населення покозакувалося. Шляхта визнала, що
повсталі Теребовлі "перемінилися із спокійних про око людей на невгамовних
козаків".
Озброєнні теребовлянці великим загоном напали на старостинський замок,
опорний центр польсько-шляхетського панування в Теребовлянщині, захопили
майно, знищили міський католицький костьол і при активній допомозі козацьких
загонів повністю заволоділи містом.
До теребовлянських міщан почали вливатись селяни навколишніх околиць.
Так, з Кровинки прийшли селени - сини Грицька, Семко, Проник, Макар
Мельник, Мацко Галушка та ін. Число повсталих зростало, що сприяло походові
поза місто. Поблизу Теребовлі повстанці здобули шляхетські двори Марцеліна
Рачинського, Яна Чернецького. Тільки шляхті й духівництву у Теребовлі було
завдано збитків на 16 тис. Злотих.
Далі селянсько-міщанські сотні вирушили в похід на Підгайчики, де здобули
двір шляхтича Станіслава Бєлінського. Під час нападу на пана Юрія
Пекарського в с.Кровинці повстанці не зразу вбили ненависного шляхтича, а
організували суд над ним у місцевій церкві. Вони винесли пану смертний
вирок, який тут же виконали. В акції брав активну участь священик Дацко. Це
свідчить про додержання повсталими законності, про використання
повстанського суду в боротьбі з експлуататорами. Виконання вироку суду в
церкві - священному місці підкреслює серйозність справи і переконаність
повсталих у справедливості свої дій.
Кількість повсталих змінювалась залежно від розмаху руху, приєднання
селян з навколишніх сіл. Повсталі покозачилися, тобто відкрито "називали себе
4
козаками". Вони провели розправу з шляхтичем Войцеком Сабінським.
Зібравшись разом, селени й міщани організувалися в загони - сотні,
озброїлися і вдарили на Янівський католицький костьол, знищили його, ходили
походом на панський замок у Будзанові, знищили маєтки Зам"єхопського , Юрія
Блажовського та інші панські двори.
Значну допомогу повсталим надали козаки, що прибули в ці краї. Спільними
силами козаків, міщан і селян при активній участі жителів Будзанова, яких актом
налічувалося понад 50 тис. чоловік, було вбито пана Юрія Семигиновського.
завдано шкоди шляхті.
Інша група повстанців з Тлустого, Сатанова та Глибівки під керівництвом
обраного сотника разом із селенами Борок, Новосілки, Зеленої, Перкальця знищили
ряд панських дворів.
У всіх цих народних виступах домінували міщани - вони були фактично
ініціаторами антифеодальних, антикатолицьких заворушень, втягуючи в класову
боротьбу громади багатьох сіл. З джерел видно, що в більшості випадків головну роль
теребовлянські, янівські та хоростківські міщани, які для успіху в ряді випадків
об'єднувалися спільно. Значною вадою цих окремих загонів було те. що вони
виступали розрізнено, не об'єднавшись в одне антифеодальне вогнище. як це було на
Покутті або в Калущині. Не виявилось єдиного керівника в ході повстання, атому
шляхті вдалося легше розпорошити ці групи.
Роль козацьких загонів, які прибули восени 1648р. на Теребовлянщину,
Сатанівщину, у цих рухах була досить помітною. За їх зразком організувалися ударні
загони селян і міщан, застосовувалася козацька тактика. Козацькі частини
безпосередньо брали участь у міщансько-селянських походах на Галицькому
Поділлі."
Друге грізне вогнище повсталих народних мас у 1648р. розгорілося на
Галицькому Прикарпатті - території, яка знаходилась на правому березі Дністра і
сягала до Карпатських гір, до польсько-угорсько-молдавського пограниччя. За
адміністративним поділом шляхетської Речі Посполитої ХІІ - XVIII ст. Галицьке
Прикарпаття складалось з Галицької землі, Жидачівського повіту.
Перемишльської і Сяноцької земель, що входили до складу тодішнього
5
Руського воєводства.
У 1772 році з приходом австрійської адміністрації Кровинку було
прилучено до Тернопільського циркулу маєткості. Австрійський уряд провів
свого роду інвертарну реформу, яка стала підставою для оподаткування
населення також було проголошену релігійну-терпимість, обмеження панщини
50-ма днями на рік.
Декретом від 2 квітня 1787 року землеволодіння було поділено на дві
категорії: панське і селянське. Землі ,що належали селянам до 7 жовтня 1786
року залишалися за ними і на майбутнє . Але не дивлячись на цей декрет,великі
землевласники продовжували забирати землю у бідних селян . Адже ,як відомо в
ті часи більшість жителів села становили бідні заробітчани ,що заробляли літом
у каменеломнях , а зимою на виробці лісу . Деякі селяни заробляли перевозячи
крам дрібних продавців , а також працюючи в Теребовлі як домашня прислуга
дрібні кустарі, ремісники.
У 1848 р. Після після цілого ряду виступів селян по всій Галичині було
скасовано панщину. На честь цієї події жителі села поставили хрест. Після
приходу більшовиків його було розбито. Відновили його лише після
проголошення незалежності України.
Скасування панщини не дало полегшення селянам. Не маючи змоги купити
землю за свої гроші, вони брали позику під великі проценти (52%). Селяни
вкрай розорилися. На жнивах цілий день працювали за один сніп.
Перед першою світовою війною в селі виникає читальня "Просвіти". її
засновники ставили перед собою мету підняти рівень національної свідомості
жителів села . Тоді це було особливо актуальним . Наприкинці XIX на початку
XX століття територія Кровинки входила до Австро-Угорської імперії.
У 1911р. в Кровинці утворилося товариство "Сокіл". Активними учасниками
товариства були: Курнило Михайло, Стелюк Петро, Стелюк Стефан, Пасіка
Павло, Пасіка Адам та багато інших.
У період першої світової війни багато з них вступили до лав Української
армії.
24 серпня 1914р. у село ввійшли російські війська і перебували тут до серпня 6
1917р., до повернення австрійців. Перше, що зробили російські "визволителі" в
селі, це закрили хату - читальню і знищили всі книжки, написані української
мовою.
У червні 1919р. в село прийшли польські війська, а на початку липня 1919р.
- українська армія. У серпні 1920р. повернулися росіяни, а через два місяці -
поляки.
У 1930р. люди заложили фундамент читальні "Просвіти", яка була повністю
збудована і посвячена на Покрови, приблизно в 1931-32р.р. При читальні
"Просвіти" була велика бібліотека. Бібліотекарем призначили Стаха Пасіку.
Велику допомогу "Просвіті" надавала Стефанія Качурівська - молода
вчителька.
Ще до початку першої світової війни в селі було закладено фундаменту
нової церкви, будівництво якої закінчили в 1924р. На Покрови церкву
освятили. При ній було свічкове братство "Апостольства Молитви", до якого
входило 124 жінки. Церкві належало 0,25 га городу, 30 га орного поля. А сама
вона належала до парафії м. Теребовлі.
Після першої світової війни в селі створили трирічну школу.
У вересні 1939р. прийшли радянські війська. Перше, що кинулось в очі
визволителям - це синьо-жовтий прапор і тризуб читальні, і все це зразу було
знято. Читальню "Просвіти" розігнали, побили портрети Тараса Шевченка, Івана
Франка, Лесі Українки, а бібліотеку спалили. Трагічно склалася доля активних
членів цієї організації. У квітні 1941р. за одну ніч арештували 18 чоловік і
закатували в Тернопільській, Челябінській, Магнітогорській та інших тюрмах
більшовицької імперії. Арешти продовжувались. З них повернулося до дому
лише Биковський Стах, який 10 років відбув цей чоловік у сталінських таборах.
В той час, коли в Західній Україні йшли масові арешти українців, тюрми були
залиті кров'ю. Енкаведисти в агонії нищили все українське. Фашистська
Німеччина інтенсивно готувалась до війни. І вже 21 червня 1941 р. німецькі
літаки бомбили Тернопіль, Зубівський аеродром, Хоростківську залізничну
станцію та інші об'єкти. А через 2 тижні німецькі війська були в Кровинці. На
перших порах наші люди ставились до німців з пошаною, як до визволителів
7
від більшовицького іга. Вони сподівались, що Німеччина допоможе відновити
УССД. 31. 06. 1941 р. у Львові проголошено Акт відновлення УССД. Як згадує
один із свідків цих днів Пасіка Володимир Іванович «Королько» (1919 р.н.),
колишній станичний с. Кровинка, що в день приходу німців в селі, в
колишньому приміщенні будинку т. «Просвіти», був вивішений синьо-жовтий
прапор. Уся молодь села, одягнувшись у вишиті сорочки, йшла до Теребовлі на
святкування цієї знаменної дати. Поряд з портретом Гітлера несли портрет С.
Бандери. Але радість тривала недовго. Не таку мету мав Гітлер. Загарбати наш
край, перетворити народ у безмовних рабів, а Україну в свою колонію - ось
його справжні наміри. І зразу після проголошення Акту відновлення УССД
Гітлер дав вказівку арештувати весь український уряд та знешкоджувати членів
ОУН. На перших порах молодь села добровільно їхала на роботу в Німеччину,
а тепер народ зрозумів, яку мету переслідував фашизм. Українські повстанці
розпочали жорстоку боротьбу проти фашизму. Повстанці с. Кровинки чинили
опір вивезенню молоді на примусові роботи до Німеччини, збору контингенту,
а то й просто нищили фашистів. В 1942 р. кровинецькі ОУН-івці знищили
фашиста, який повертався з Лошнева через Кровінку. Там він збирав
контингент. А більшовицько-німецька війна наближалась до кінця. 23 березня
1944 р. більшовицька армія взяла Теребовлю. В село прийшли «старі
визволителі», але вже з досвідом, зі своїми агентами, резидентами, сексотами.
Почався масовий наступ проти національно-визвольної боротьби, якому
кровінецькі повстанці чинили нищівний опір. Майже все населення села
підтримувало діяльність ОУН. Колишні члени т. «Сокіл», т. «Луг», т.
«Просвіти, допомагали підпільникам всім необхідним, харчами, одягом, зброєю
тощо. В той час цілий ряд членів ОУН села пішли в підпілля і зі зброєю в руках
завдавали відчутних ударів окупантам. Очолював боївку підрайоновий
провідник Хвалибога Ярослав Антонович «Орел». В склад боївки входили:
Білий Володимир Миколаєвич 1921 р.н. член ОУН, надзвичайно здібна і
талановита людина. Підходи до криївок, які будувались в Кровінці, були
заміновані мінами, сконструйованими Володимиром. У 1948 р. Білий
Володимир, Тицький Богдан та підпільний кореспондент із Чорткова (прізвище
8
не встановлено), повечерявши у Бірута Євстахія Адамовича, направились в
сторону річки. Вони не знали, що там їх вже чекає більшовицька засідка.
Попереду йшов Володимир. Як тільки вони вступили на кладку, автоматна
черга тут же скосила його. Він упав у річку. Разом з ним попадали й інші два
хлопці, вони були неушкоджені і так врятували своє життя.
Качурівський Ярослав 1921 р.н., член ОУН, бойовик УПА. Вчився в
Бережанському педагогічному училищі. Дуже обдарований учень. Відмінник
навчання, писав вірші, добре малював. Там вступив в ОУН. Та невдовзі
організація була розкрита. І коли він був на канікулах в Кровінці, приїхали
енкаведисти і забрали його. Він втікає і вступає в лави УПА. В 1950 р. Ярослав
з групою повстанців в кількості 25 чоловік направляються на Волинь. В с.
Білій, що біля Тернополя, на хуторі Жидівські Чагари, в колишньої вчительки с.
Кровинки Дарки і її сусідів розмістились хлопці. Дарка відлучилась на деякий
час, як зразу енкаведисти почали оточувати хутір, розпочався жорстокий,
нерівний бій. Енкаведистам прибувало все нове підкріплення, свіжі сили, які
оточили хутір в кілька рядів. Та сили були надто нерівні. Кінчались набої.
Падали повстанці в нерівнім бою. Як згадує однокамерник Казанської тюрми
Бірут Стах, що Володимира раненого притягли за ноги і кинули до нього в
камеру. Він сильно стогнав і лише через деякий час прийшов до свідомості.
Довго катували його, вибиваючи зізнання, а він мовчав. І лише 1960 р., згадує
його брат Тицький Богдан Михайлович, прийшло повідомлення, що брат
знаходиться у психлікарні, де після довгих мук і страждань помирає.
Левандовський Павло Олексієвич 1921 р.н. член ОУН з 1940 р., загинув в
бою з військами НКВС в с. Сущин 1945 р. Облещук Нестор Ількович 1925 р.н.,
член ОУН, пропагандист за рекомендацією районного проводу ОУН працював
в українській поліції і підтримував тісний зв'язок з підпіллям. В бою з НКВС-
ми ранений і непритомний попадає в їхні руки живим. Засудили на 25 років по-
збавлення волі. Загинув в Іркутську. Хвалибога Ярослав Антонович 1923 р.н.
«Орел» член ОУН, вмілий організатор і добрий керівник. Загинув в Струсові
1946 р. в час бою з військами НКВС.
Коли в село прийшли німецькі війська, з читальні зробили склад із зерном.
9
Молодь брали на роботу в Німеччину. В роки німецької окупації (1942-1943р.р.)
жителі села висипали могилу на честь січових стрільців і закатованих
більшовиками. 22 березня 1944р. в село вступили радянські війська. Могилу
було розкинуто.
Із спогадів Пасіки Володимира :Після закінчення першої світової війни в селі
було відновлено читальню "Просвіти". Велику роботу проводив отець Степан
Мохнацький. Активну участь в діяльності "Просвіти" приймалив цей час такі
жителі села :Антон Заставний,Ярослав Заставний, Антон Забірка, Адам і
Євстахій Пасіки, Биковський Петро. Була організована молодіжна організація
"Луг". Керував цією організацією Павло Вишньовський. Військову підготовку
члени організації проходили під керівництвом Олекси Хвалибоги і Плесканя
Миколи. Поляки до луговиків ставилися з великою ненавистю. Були випадки ,
коли польські "щольци" нападали на луговиків. 1937 рік поляки порубали вікнаі
двері читальні "Просвіти". На кошти селян було збудовано читальню , церкву. В
селі діяла трирічна школа, де навчання проводилося польською мовою.
Не кращим стало життя жителів села після вересня 1939 року . трагічно
склалася доля найбільш активних членів "Просвіти". В квітні 1941 року за одну
ніч арештували 18 чоловік . Повернувся лише Биковський Стах .10 років відбув
цей чоловік у сталінських таборах.
У 1946р. в селі почали організовувати колгосп. Кровинчан заставляли
підписувати заяви про вступ до колгоспу. Тих, хто відмовлявся, жорстоко
карали. У 1947р. починається розкуркулювання, причому в першу чергу тих, хто
був членом "Просвіти" і їх синів. На Покрови, з 14 на 15 жовтня, на Сибір
вивезли більш як 10 сімей.
На початку 1949р. в селі було завершено організацію колгоспу, який дістав
назву "30-річчя Жовтня". У 1970 році кровинківське господарство було
об'єднане з лошнівським колгоспом "Маяк". Цей об'єднаний колгосп отримав
назву "50-річчя Жовтня". У Кровинці було створено бригаду №2 з
різногалузевим напрямом, їй належало 800 га землі, на якій працювало 126
чоловік. В 1970р. побудоване нове приміщення школи, розраховане на 200
учнівських місць із кабінетною формою навчання. На території села працює
10
сільська бібліотека з книжковим фондом 10 000 книг, сільський клуб на 120
місць, сільське відділення зв'язку, дитячий садок "Сонечко" на 50 місць.
фельдшерсько-акушерський пункт, комплексно-приймальний пункт, нова
майстерня.
Колгосп "50-річчя Жовтня" проіснував до 1991р. В цьому ж році в
Кровинці було створено колгосп ім. Морозенка. Після розпаду радянської
імперії в селі відбувається цілий ряд змін. Сільська рада першою в області
прийняла рішення про підняття синьо-жовтого прапора. 30 червня 1990р.
відбулася церемонія його освячення.
А це свідчення про діяльність колгоспу ім. Морозенка з газети "Трудова
слава": І от приходить той день та мить, коли хочеться оглянутись на пройдену
дорогу. Це стає потребою, це відчуваєш, як внутрішню вимогу. Треба зробити
підсумок. Треба оцінити доробок. Десять років -- то час, який мав би мати
славний рахунок. А який той рахунок?
З десятисятирічної відстані дивлюся на Кровинку, Лошнів, Сушин. Ос
тальці. Я знаю всі цифри - урожайності, прибутків, грошових витрат на
соціально-культурні потреби. У мене не блокнот - економічний довідник. Є
зростання. Є приємні зрушення. Назву лише одну цифру. За десять років
освоєно сім мільйонів капіталовкладень у будівництво. Нові приміщення на
тракторному стані. Тваринницький комплекс. Адміністративний будинок.
Список можна продовжити.
Та я ловлю себе на іншій думці: за цифрами, за сухими зведеннями хочу
побачити щось вагоміше. Хочу знайти глибинний стержень, породжений
перемінами. Мені доконче потрібно знати, у що викристалізувались показники.
І от натрапляю ще на таку цифру - 320. Стільки у колгоспі працюючої
молоді. Кожен третій - молодий. Кожен п'ятий - комсомолець. Он де вершина
досягнень - молода зміна, яка приймає естафету в батьків. Юнаки і дівчата
сьогодні господарюють повсюдно - на фермі, у тракторній і рільничих
бригадах, у сільському побуті. У село повертаються ті, хто раніше виїхав у
Тернопіль чи за межі області.
Звісно, таке не може не тішити. А яке цьому підґрунтя, яка підвалина9
11
Насамперед - умови праці. Візьмемо тваринницький комплекс. Тут ручна праця
зведена до мінімуму. Напування корів, роздача кормів, доїння, транспортування
гною - усе механізовано. Отож на зміну батькам сюди прийшла молодь. Із
школи прийшла, із вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.
Тридцять два чоловіки молоді, з них 8 спеціалістів. Вони об'єдналися в два
комсомольсько-молодіжні колективи. Один з них, який очолює Галтна Порчик,
працює за методом бригадного підряду. За десять місяців дівчата одержали від
кожної корови понад 3000 кілограмів молока.
Якось сестри Валя і Марія Кримські після чергової підсумкової наради
зізналися: " Ми йшли сюди і не вірили, що тут працюватимемо. З півроку,
думаємо, побудемо, а там буде видно. Чомусь вже так вкоренилося роками:
ферма - то тяжка робота. Смішно тепер. Куди йти? Чого ліпшого шукати? В
праці головне, аби було задоволення. А ми його маємо".
Сюди, на комплекс, тваринників щодня доставляє автобус. Тут діє
профілакторій, до послуг операторів комплексний приймальний пункт.
Відпочинок? Що п"ятий день - вихідний. Потурбуємось, щоб знову відновити
роботу художньої самодіяльності.
Дівчата не хочуть вдовольнитися тим набутком знань, який одержали на
фермі. Вчитися. Перші кандидатури - Галя Порчик, Ганна Дмитроца...
До речі, про навчання. То постійно в центрі уваги партійної,
комсомольської організації, правління колгоспу. У господарстві у всіх галузях
виробництва потрібні освічені кадри. Сьогодні за рахунок колгоспу вчаться
вісім юнаків і дівчат, чимало молодих здобуває освіту без відриву від
виробництва. Спеціалісти поповнять тракторну, рільничу бригади. Прийдуть
медики, культосвітні працівники торгівлі, побуту.
Особлива наша турбота про механізаторів. Якщо ми в цьому році
зібрали з кожного гектара по ЗО центнерів зернових, 180 центнерів картоплі і за
попередніми підрахунками виходить 350- центнерний урожай цукрових
буряків, то заслуга в цьому на сам перед трактористів, комбайнерів. І знову ж
таки: тут попереду молоді. Ось, приміром, Зіновій Бриль (він очолює
комсомольсько-молодіжний колектив) цьогорічних жнив зайняв перше місце
12
серед комбайнерів району і друге - серед колег в області. По - ударному
працюють Василь Калишин, брати Петро і Павло Гончари, Василь Дребут,
Василь Дорош, Іван Стахняк і багато інших. З ініціативи молодих створено дві
ланки бригадного підряду, які очолили Павло Воробель, Віктор Пігель.
Приємно вражає така картина: серед механізаторів, які після роботи
збираються для "перекуру" у гурт, часто побачиш молодих колгоспних
спеціалістів - головного агронома Івана Самцова, зоотехніків Богдану Дзядик і
Євгенію. Дівих, бригадира тракторної Володимира Дуця. І то, либонь,
символічно: серед механізаторів йде розмова про проблеми села. Про
перспективи економіки. Про будівництво. Про насущні побутові потреби.
Символічно, бо звідси, з тракторного парку беруть початок джерела сільського
добробуту.
Багатий наш край на історичні пам'ятки , зокрема головною гордістю
нашого села є знаходження на його території пам'ятки історії
городища"Лошнів-
Городище Лошнів-3 було зафіксоване на початку 1980-х рр. Ягодииською М.О.
завдяки повідомленню професора Тернопільського державного педагогічного
інституту Свинка Й.М. Пам'ятка знаходиться майже посередині між селами Лошнів і
Кровинка. Вона розташована на високому мисі-останці, який знаходиться на лівому березі
р. Гнізна. Тут річка огинає мис крутим «коліном» і омиває його з трьох боків.
Городище захищене ровом і валами, насипаними з боку уложистих схилів і на
перешийку мису. Напільний вал міститься на відстані 150 м від найнижчої ділянки
перешийка. Від краю миса до внутрішнього валу відстань становить 120 м. Відстань від
валів північно-східного та південно-західного схилів до ріки становить близько 100
м. Загалом контури валу повторюють видовжено-овальні обриси природного останця.
Довжина внутрішньої частини городища — 240 м, ширина — 120 м, (в центрі),
ширина біля внутрішніх воріт — 80 м.
Сучасна ширина валу становить 14-18 м, середня висота над рівнем двору —
1,0-1,4-1,7 м. Середня глибина рову над рівнем напільної ділянки — 0,5-1,0 м.
Влітку 1991 р. на території городища було закладено 4 розкопи і 2 шурфи. Один з
розкопів, завдовжки 15 м і завширшки 4 м, охопив ділянку внутрішніх воріт і
13
частково обидві стінки валу (переріз). З'ясувалося, що для спорудження валу
використано грунт з викопаного рову. Основа валу була укріплена камінням,
кістками тварин, битим посудом і, напевно, деревом. В'їзд у ворота (разом з. прилеглою
ділянкою рову) ймовірно вимощувався каменем. Можливо; на валу додатково було
збудовано дерев'яне укріплення типу частоколу. Серед інших небагаточисельних
знахідок на городищі були крем'яні вироби, фрагменти глиняного посуду, кістки
тварин.
Влітку 1994 р. городище додатково обстежувалося археологічною
розвідкою у складі автора та студентів історичного факультету ТДПІ.
Матеріали досліджень городища дозволяють зробити деякі попередні висновки.
По-перше, культурний шар городища — бідний. Це дає підстави вважати, що в
городищі тоді проживали лише під час небезпеки. По друге, час існування городища
припадає на ранньоскіфський період. Випадкова знахідка на території городища
великого фрагменту світлоглиняної амфори 15x22см дозволяє розширити
хронологічні рамки існування городища Лошнів- з VII аж до початку V ст. до н.е.
14
Список використаних джерел:
1. М. Смалига.Історія міст і сіл Теребовлянщини. – Тернопіль: Збруч, 1997.
2. І. Герета. Теребовля: Шлях через віки: іст.- крає знав. Нарис – Львів:
Каменяр, 1997 р.
3. Підкова І. Довідник з історії України. – К.: Генеза, 2001.
4. Теребовлянщина в спогадах емігрантів. – Тернопіль, 1993.
5. Шлях до волі. Нариси національно – визвольної боротьби на
Теребовлянщині. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – 432 с.
6. Спогади очевидців.
15
7. Додаток 1
Закатовані в Тернопільській тюрмі
1. Баб'як Павло Петрович 1926 р.н. в Польщі, член ОУН, 1939 р. виселений
разом з сім'єю в Ровно. 1946 р. його арештовують по ст. 54 - 1а і 54 - 11 на 10
років позбавлення волі. Звільнений 1956 р.
2. Биковський Євстахій Адамович 1922 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», активний
член т. «Луг». Арештований більшовиками 1941 р., зазнав тяжких поневірянь в
Свердловській тюрмі. Повернувся.
3.Биковський Петро Адамович 1913 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», вчитель
Кровинецької школи. В час польської окупації один з організаторів т. «Сокіл»,
духовний наставник і пропа гандист ОУН. 1936 р. його арештували і
запроторили в Березу - Картузьку. 1939 р. з приходом більшовиків він вийшов з
тюрми, а в 1941 р. його арештували більшовики, як «буржуазного»
націоналіста, і закатували в Тернопільській тюрмі.
Пасіка Степан (праворуч) на засланні
4. Биковський Степан Антонович 1915 р.н. загинув у Воркуті.
5. Забірка Павло Олексійович 1921 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», активний
член т. «Луг».
6. Заставний Антон 1885 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», один з організаторів т.
Сокіл». Арештований більшовиками. Дальша доля не відома.
16
7. Пасіка Володимир Адамович 1920 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», активний
член т. «Луг».
8. Пасіка Володимир Олексієвич, один з організаторів т. «Сокіл» в Кровинці,
активний член ОУН і т. «Просвіти»,
9. Пасіка Євстахій Іванович 1914 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», активний член
т. «Луг». Пасіка Євстахій Антонович 1913 р.н., член ОУН, т. «Просвіти»,
активний член т. «Луг».
10. Пасіка Олексій Іванович 1888 р.н., директор Кровинківської школи.
Керівник т. «Просвіти», один з організаторів ОУН, та т. «Сокіл». В час
німецької окупації часто виступав з доповідями перед населенням, в яких
розкривав жорстокі вчинки німецького і більшовицького режиму. Польські
сексоти донесли про це. Більшовики 1944 р. його арештували і закатували в
Тернопільській тюрмі.
11. Пасіка Павло Іванович, брат Олексія, член ОУН, т. «Просвіти», активний
член т. «Луг». Представлений сексотами яко небезпечний ворог народу. За ним
шукали по всіх куточках, а нарешті заглянули в комин, а він якраз там
заховався, витягнули його звідти і зразу по-звірячому почали його катувати.
Засуджений на 10 років позбавлення волі. Повернувся 1956 р. і Пасіка Петро
Степанович 1920 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», активний член т. «Луг».
12. Пасіка Степан Олексійович 1921 р.н., член ОУН і т. «Луг». Представлений
сексотами яко небезпечний ворог народу. Засуджений на 10 років позбавлення
волі.
13. Плескань Микола, член ОУН, т. «Просвіти», доля невідома.
14. Стелюк Павло Іванович 1909 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», 1941 р. ареш-
тований більшовиками, розстріляний.
15. Стелюк Степан Іванович 1914 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», перебував у
польській армії. Після розпаду Польщі попадає в німецький полон. Втікає з по-
лону, на границі арештований більшовиками і прилучений до колони, яку
женуть в Підволочиськ. Там погружають у вагон і направляють в Челябінську
тюрму, де його закатували.
16. Фенц Михайло Федорович 1905 р.н. член ОУН, т. «Просвіти», разом з
17
арештованими з інших районів їх гнали пішки до Підволочиська. Знесилений,
голодний, відійшов від колони, щоб вирвати головку капусти, і тут же був
розстріляний на місці, і десь там в цьому районі його накрила підволочиська
земля.
17. Хвалибога Михайло Петрович 1911 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», активний
член т. «Луг». Арештований більшовиками і томився в Кемеровській тюрмі.
Повернувся.
18. Хвалибога Олексій Григорович 1914 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», один з
організаторів ОУН, арештований більшовиками. Дальша доля невідома.
19. Чвертацький Володимир Юрійович 1916 р.н., член ОУН, т. «Просвіти»,
активний член т. «Луг».
20. Чвертацький Степан Юрійович 1916 р.н., член ОУН, т. «Просвіти»,
активний член т. «Луг». Володимир і Степан, рідні брати, були в польській
армії, в німецькому полоні. В 1941 р. їх арештовують більшовики і дальша їх
доля невідома.
21. Штик Євстахій Миколайович 1914 р.н. член ОУН, т. «Просвіти», активний
член т. «Луг».
22.Штик Євстахій Миколайович 1914 р.н., член ОУН, т. «Просвіти», т. «Луг».
З них лише троє чоловік, зазнавши тяжких поневірянь, повернулись на
Батьківщину; це Биковський Євстахій Адамович, Биковський Степан
Антонович, Хвалибога Михайло Петрович. Останній після 10 р. сталінських
таборів, ще 17 р. пробув в Сибірі. Страшні тортури і поневіряння не зламали
цих патріотів. Вони знову оживали і ставали до боротьби за нашу велику
Правду і Волю.
18
Додаток 2
Суджені за зв 'язок з ОУН-УПА
Бірут Євстахій Антонович 1914 р.н. член ОУН, член т. «Луг», засуджений
1949 р. на 25 років ув'язнення, за зв'язок з ОУН, допомагав повстанцям,
постачав харчування, одяг, тощо.
Галюлька Ярослав Іванович 1929 р. народився в Польщі, за зв'язок з ОУН
засуджений 10.07.1950 р. на 10 років ув'язнення за ст. 54 - 3 і 54 - 2 і відбував
ув'язнення в Карагандинській обл., звільнений 7.08.1956 р.
Забірка Євстасій Григорович 1902 р.н., член ОУН, за зв'язок з ОУН 1944 р.
арештований і засуджений на 10 років ув'язнення за ст. 54 - 3 і 54 -2, звільнений
1956 р.
Паньків Ганна Василівна 1924 р.н., член ОУН. За зв'язок і допомогу повстанцям
арештована в 1946 р., засуджена військовим трибуналом. Відбувала покарання
в спецтаборі м. Караганда.
Пасіка Онуфрій Андрійович 1907 р.н., член ОУН, працював в одноосібному
господарстві. За зв'язок з ОУН засуджений 7.09.1944 р.за ст. 54-3 на 10 років
ув'язнення. Звільнений 9.05.1954 р.
Хвалибога Петро Адамович 1920 р.н., член ОУН, працював на залізничній
станції. За зв'язок і допомогу повстанцям арештований 30.08.1944 р.
засуджений на 10 років тюрми. Звільнений 16.03.1954 р.
Чорний Андрій Михайлович «Капуста» 1920 р.н., член ОУН, 1944 р.
арештований і засуджений на 10 років ув'язнення за ст. 54 - 3 і 54 - 2, 1946
загинув в тюрмі.
19
Одночасно з арештами людей з політичних мотивів почались арешти т.з.
куркулів, а фактично це були працьовиті, дбайливі і порядні люди.
Така доля спіткала Штика Миколу Павловича.
В Кровинці працювала підпільна друкарня, яка перебазувалась з Деренівки.
Місце розміщення друкарні в Деренівці видав зрадник «Олесь», але частину
обладнання повстанці зуміли переправити в Кровинку, і вона знову за-
працювала. В основному тут випускались листівки. Друкарня знаходилась в
будинку Пасіки Володимира Онуфрійовича. Обслуговували друкарню Пасіка
Володимир Онуфрійович (1929 р.н.), зв'язковий-інформатор збирав матеріали
про події, що відбувались в селі. Основну роботу в друкарні виконував Пасіка
Остап Адамович (1929 р.н.), член ОУН, працював в державній редакції
«Теребовлянські вісті», разом з тим забезпечував підпільну друкарню
шрифтами, папером, краскою, копірками тощо, а також відрядженнями для
поїздок за завданням районного проводу. Діяльну допомогу в роботі друкарні
надавав Чорний Володимир і Білий В. У Кровинці знаходився районний провід
ОУН протягом тривалого часу.
20
Додаток 3
Вивезені на Сибір за зв 'язок з ОУН
Василецька Франка Адамівна 1910 р.н.,
Василецький Зеновій Петрович 1933 р.н. вивезені 10.02.1940р. звільнені 1946р.,
Василецький Петро Іванович 1908 р.н.,
Забірка Олексій Миколайович 1876 р.н.,
Забірка Парасковія Мартинівна 1882 р.н.,
Забірка Текля Олексіївна 1924 р.н., виселені 21.10.1947 р. в Читинську обл.,
звільнені ВІ959 р.,
Креденсор Ольга Степанівна 1923 р.н.,
Левандівська Ганна Олексіївна 1900 р.н. вивезені 21. 101947 р., в Читинську
обл., звільнені в лютому 1957 р.,
Левандівський Олексій Михайлович 1896 р.н.,
Пасіка Адам Петрович 1894 р.н.,
Пасіка Антон Іванович 1886 р.н. (помер 14.07.1954 р.),
Пасіка Галина Адамівна 1924 р.н. звільнені 1956 р.,
Пасіка Марія Василівна 1895 р.,
Пасіка Ольга Степанівна 1923 р.н.,виселені, в Читинську обл.,звільнені в
1957р.,
Пасіка Степан Петрович 1884 р.н.,
Пасіка Юлія Михайлівна 1889 р.н., звільнена 7.11.56 р.,
Сигнатович Богданна Андріївна 1939 р.н.,
Стародомська Катерина Михайлівна 1923 р.н. вивезена в Красноярський край,
Хвалибога Богданна Миколаївна 1939 р.н. вивезені 21. 101947 р. в Читинську
обл., звільнені в 1960 р.,
Хвалибога Марія Миколаївна 1915 р.н.,
Хвалибога Юлія Федорівна 1887 р.н., померла 11.02.1957 р.,
Чорна Ганна Андріївна 1936 р.н.
Чорна Олександра Андріївна 1938 р.н., звільнена 13.04.1960 р.,
Чорна Павліна Степанівна 1910 р.н.,
Штик Микола Павлович 1894 р.,
21
Штик Михайлина Йосипівна 1889 р.н.,
Штик Павло Євстахович 1939 р.н. звільнені 29.09.1959 р.,
Штик Стефанія Матвіївна 1918 р.н.
22
Додаток 4
Спогади Я. І. Галюлька
Галюлько Ярослав Іванович народився в 1925 р. в Польщі, с. П'ятка. В час
німецької окупації польські шовіністи нападали на українські села, грабували
українців, палили села, вбивали невинних українських людей. Свідомі українці
активно включились в боротьбу проти польських нападників. Брали зброю в
руки і давали їм належну відсіч. «В цю боротьбу включився і я. На перших
порах, я виконував функцію зв'язкового, став членом ОУН. Допомагав
повстанцям продуктами харчування, доставляв необхідну одежу, виконував
функції інформатора. 1945 року все населення нашого села П'ятки було
виселене з наших земель. Наша сім'я поселилась в Кровинку Теребовлянського
району. Я знов включився в боротьбу. Тепер проти більшовицьких загарбників.
Життя наше на перших порах в Кровинці було дуже важке, особливо
матеріальне. Я познайомився з місцевими повстанцями і завжди старався
приютити їх, дати переночувати і накормити. Часто в нас квартирувало 5-6
повстанців. Особливо небезпечно було в час облав.
Тицький Володимир Борис Адам «Хмара»
Страшна трагедія в нашому домі розгорілась в 1949 р., коли заквартирував
районний провідник Самець Степан «Аркас» із Глещави, Борис з Теребовлі і
Тицький Володимир з Кровинки. Вони готували підривний пристрій. Я
23
доставляв необхідні матеріали. Пристрій вже був готовий. Але за нез'ясованою
причиною, він вибухає. «Аркас», що тримав його в руках, гине відразу, Борис
тяжко поранений, а Тицька В., що знаходився дещо далі, остався живим і не-
ушкодженим. Незабаром на місце події приїхали енкаведисти. Забрали
мертвого «Аркаса», Бориса, який ще був живий, але по дорозі помер, а Тицький
В. скрився. Всю мою сім'ю забрали на допит. Я в той час знаходився на роботі,
деякий час скривався, але положення було безвихідне, за мною шукали. Коли я
підійшов до своєї хати, мене зловили. Розпочались допити, тортури. Я все
твердив, що не знав, хто поселився на горищі в стодолі. Відбувся суд. За ст. 54-
1а і 54—10 мене засудили на 10 років позбавлення волі. Покарання відбував в
Караганді на відбудові шахти, бараків. В 1954 р. мене перевели в Омськ, де я
виконував різні роботи. 7 серпня 1956 р. мене звільнили».
24
25
