Деснянка вільна №209

ШУКАЙТе ГАЗеТУу пунктах продажу преси вашого міста

або ПеРеДПлАТІТь, якщо хочете, щоб «Деснянку вільну» приносили вам додому

Передплату можна оформити у будь-якому поштовому відділенні

ПеРеДПлАТНІ ІНДеКСи:триразовий – 49086

триразовий пільговий – 49087четверговий випуск – 49088

Нов

ини

підг

отув

ав В

італ

ій А

ДРУ

Г

Затримати телефонного хулігана, та ще й у першу годину після того, як він так без-глуздо пожартував, здавалося б, нереально. Дістатися до цих «жартівників» зазви-чай складно. Правоохоронці проводять розслідування, щоб вирахувати, хто телефо-нував, наприклад, на номер «102» і повідомив про хибне замінування. Чимало таких правопорушень і досі нерозкрито.

Інсп

екто

ри п

атру

льно

ї слу

жби

Лео

нід

Скле

зь т

а Се

ргій

Шум

ан,

які і

зат

рим

али

хулі

гана

с лідст в о ве д у т ь зн ат о к и

Телефонного жартівника затримали майже відразу

А ось у лютому вдача посміхнулася мілі-ціонерам. Допоміг і людський фактор, точні-ше, деякі риси характеру особи, яка зробила хибний виклик. Це – надзвичайна самовпев-неність у собі, у своїй безкарності.

Все відбувалося так.22-го лютого невідомий чоловік зателе-

фонував на номер «102» і повідомив про замінування одного з нічних клубів. Через кілька хвилин той самий голос сказав, що заміновано ще й Центральний ринок.

Неподалік від місць так званих «замінувань» якраз пролягав маршрут двох інспекторів па-трульної служби. Міліціонери одразу ж після отримання повідомлення чергового місько-го відділу міліції вирушили на місце події.

Прибувши до нічного клубу, правоохорон-ці почали розпитувати охорону, чи не було того вечора конфліктів між/з відвідувачами закладу. З’ясувалося, що сварки таки були. А одного, найбільш активного відвідувача, на-віть довелося виставити. Але через деякий час дебошир повернувся і на той момент якраз перебував у приміщенні. Інспектори вирішили поспілкуватися з ним. Молодий

чоловік був напідпитку. Патрульні попроси-ли його показати свій мобільний телефон. Той неохоче, але дістав апарат і надав для огляду. Виявилося, що в телефоні немає сім-карти. На запитання міліціонерів, де во-на, чоловік відповів, що мобільний щойно придбав, тому і немає карти. Інспектори попросили показати документи на щойно куплений апарат. Зрозуміло, що надати їх чоловік не зміг, сказав, що вони вдома. Це викликало у правоохоронців ще більшу під-озру. Як так може бути: телефон щойно ку-пив, а документи вже вдома?

Інспектори провели подальшу перевір-ку мобільника. Виявилося, що телефонна книга в ньому фактично заповнена. Далі з молодиком розмовляли вже у відділку. І 19-річний чернігівець зізнався, що це таки він зробив хибний виклик.

Проти нього порушено кримінальну спра-ву за ч. 1 ст. 259 (завідомо неправдиве по-відомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власнос-ті) Кримінального кодексу України.

Назар ПОЛІЩУК

п р о т е ст

Студенти б’ють у барабани

У Києві вчора близько 300-т сту-дентів пікетували будівлю комітетів Верховної Ради України, протес-туючи проти ухва-лення закону про вищу освіту. По-ряд – близько 100 правоохоронців.

За словами учасників акції, здебільшого во-ни представляють Національний університет «Києво-Могилянська академія», але були сту-денти й інших вузів Києва.

Протестувальники також вимагають відстав-ки міністра освіти та науки, молоді та спорту Дмитра Табачника.

ш о у-біз

Участь Міки Ньютон у Євробаченні під питанням?

Як відомо, на конкурсі з відбо-ру кандидатури від України на Єв-робачення пере-могла Міка Нью-тон. Але це ще не значить, що вона поїде туди представляти на-шу країну. Як і рік тому навколо переможця-представника згу-щуються чорні хмари. І, в першу чергу, і кан-дидат, і сам процес відбору не сподобався Ганні Герман...

І тепер вона ініціюватиме створення ко-місії для перевірки відбору кандидатури від України на Євробачення, про що вона заяви-ла офіційно.

– У багатьох людей, які пишуть і телефо-нують до Адміністрації Президента, і в ме-не особисто як члена журі цього конкурсу, залишився дуже неприємний і гіркий осад від усього, що відбувалося там, я думаю, що правильно буде ще раз все перевірити, при-чому разом з представниками прокуратури», – підкреслила Ганна Герман. – Я думаю, що варто прислухатися до тих десятків тисяч людей, які за ці два дні телефонували і ви-словлювали своє невдоволення тим, як від-бувся цей конкурс.

Відповідаючи на запитання, у чому поля-гають її сумніви щодо результатів конкурсу, Герман сказала: «У мене багато сумнівів, але я не хотіла б їх оприлюднити до того, як ко-місія, яка, сподіваюся, буде створена, надасть свої висновки»...

д о ст у п н е Ж и тло

Дали 150 мільйонів замість 340

Кабінет Міністрів Укра-їни схвалив проект поста-нови «Деякі питання вико-ристання коштів державно-го бюджету задля надання державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла», яким передбачається нинішньо-го року направити 150 млн грн на реалізацію Держав-ної цільової соціально-економічної програми бу-дівництва доступного житла на 2010–2017 рр.

Про це вчора повідомив віце-прем’єр-міністр, мі-ністр регіонального розви-тку, будівництва та житлово-комунального господарства вік тор Тихонов. За словами віце-прем’єр-міністра, Мініс-терство клопотало про виді-лення 340 млн грн на реалі-зацію цієї програми у ниніш-ньому році.

Тихонов зазначив, що на сьогодні кілька тисяч грома-дян в Україні виявили бажан-ня укласти угоди на будівни-цтво доступного житла. За його даними, міжвідомча ко-місія з відбору об’єктів неза-вершеного житлового будів-ництва відібрала для участі у програмі 133 об’єкти, загаль-на вартість квартир у яких, запропонована забудовни-ками, становить 2783 684,48 тис. грн.

Міністр зазначив, що після освоєння 150 млн грн Мінре-гіонбуд клопотатиме про до-даткове виділення коштів на будівництво доступного житла у 2011 році.

Він нагадав, що у 2010 ро-ці вперше було передбачено кошти для надання держав-ної підтримки громадянам, які виявили бажання взяти участь у придбанні доступ-ного житла.

«Ці кошти надійшли тільки у вересні. Майже за 2 місяці роботи з громадянами було освоєно приблизно 70 млн грн державного бюджету, що дозволило залучити 180,9 млн власних коштів громадян і на-правити додатково у житлове будівництво близько 250 млн грн. Крім того, це дозволило відновити будівництво 38-ми об’єктів практично по всій Україні, з яких 11 вже вве-дено в експлуатацію у 2010 році, а 27 будинків перед-бачається ввести у першому півріччі 2011 року», – сказав Тихонов.

ГОЛОВНА ГАЗЕТА ЧЕРНІГІВЩИНИ

http://dponline.cn.ua e-mail: [email protected]

№ 25 (209) 1 березня 2011, вівторок

реґіон2 № 25 (209) 1 березня 2011, вівторок

c m y k

http://dponline.cn.ua


реґіон

На сторінках нового видання чи-тачі можуть знайти інформацію про результати виборчої кам-панії в місті Чернігові, склад

та короткі персональні дані депута-тів Чернігівської міської ради шосто-го скликання, передвиборні обіцянки міського голови та партій, представ-лених у раді.

Одним із завдань цього видання є бажання зафіксувати перелік перед-виборних обіцянок політичних пар-тій міської ради. Адже виборці мають пам’ятати, що їм обіцяли народні об-

ранці, а останні – докладати зусиль для реалізації обіцяного.

Автори запевняють, «...провівши по-рівняльний аналіз передвиборних обі-цянок, стало очевидним, що реальні претенденти на перемогу давали роз-миті, неконкретні обіцянки і навпаки, політичні сили, що не розраховували на перемогу, давали популістські, час-то фантастичні обіцянки».

Найменше конкретних обіцянок містить програма провладної Партії регіонів.

Найбільшу публічну програму на місцевих виборах 2010 року мали партія «Громадянська солідарність» та представники партії «Сильна Укра-їна».

За словами політичного експерта Павла Пущенка склад міської ради оновився майже на 70%.

Родинні зв’язки в раді шостого скликання теж є. Два брати Тарасов-ці – Юрій та Олександр стали депута-

тами від партій УДАР та «Батьківщина» відповідно.

З вченими званнями в депутатсько-му корпусі двоє депутатів – доктор Микола Носко і кандидат наук Олег Шеремет.

У складі ради в три рази більше чо-ловіків ніж жінок. В попередній місь-краді п’ятого скликання гендерний баланс був на одну позицію менший – тоді в раді було 11 представниць пре-красної статі.

Більшість «слуг народу» працюють у сфері бізнесу – 56%. В освіті – 16%, в медицині – 6%, чиновників – 12%, громадсько-політичних діячів – 6% і 4% – тимчасово не працюють.

Учасники конференції запевнили, що брошуру вручать кожному депута-тові, щоб не забували про свої обіцян-ки. А ще розповсюдять по бібліотеках, серед журналістів, щоб кожна людина мала вільний доступ до книги.

Сніжана БОЖОК

НовиНи

Корюківська козацька січуже понад шість роківславиться благочинністю

Козаки допомагають дітям-інвалідам, ма-лозабезпеченим, а також багатодітним родинам. Про їхні добрі справи знають у сільських школах району, які вони забез-

печують приладдям для навчання. Цього разу, до сіл Рибинська, Олександрівки, Тютюнниці, Сахутівки, Забарівки та Шишківки козаки з Ко-рюківської козацької січі доставили десятки комплектів одягу для дітей різного віку.

Пам’ятник ліквідаторам

У Корюківці зібрано 90 тисяч гривень на виготовлення пам’ятника Героям Чорно-биля. В цьому допомагали організації, установи, підприємства міста та райо-

ну. Левову частку коштів виділив благодій-ний фонд «Слов’янський» – 65 тисяч гривень. Скульптуру ліквідаторам на ЧАЕС виготовляє Юрій Курилін, який за своє життя створив со-тні пам’ятників. Було у нього півдесятка ро-біт, які присвячені Чорнобильській трагедії. Пам’ятник встановлять на центральній вули-ці міста, навпроти Корюківського центру по-штового зв’язку до 25-ї річниці пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи.

Дорога легкадля малюкаОлександрівський дитячий садок – один

з кращих у районі. Там є всі потрібні умови для дітлахів: щоденні калорійні страви, велика кількість іграшок та лі-

тератури. За будь-якої пори року підтриму-ється оптимальна температура. Але найпри-ємнішою звісткою для сільських родин стала звістка про шкільний автобус. Тепер вісім ма-люків із сусідньої Забарівки їздять в теплому шкільному автобусі, який забирає їх із самих домівок морозними ранками.

Перший гуморист сільської школиВ Охрамієвицькій сільській школі майже

щомісяця вчителі та учні організовують різні конкурси і змагання. Серед школя-рів є і співаки, і танцюристи, і спортсме-

ни… А цього разу найвищий рейтинг «народ-ного артиста» здобула гумористка Ірина Кот-ляр. Вона, як справжня артистка, розповідала гуморески під щирий сміх глядачів.

Відкрито першу українську світлицюв окрузі

Торік з ініціативи художнього керівника Оксани Мелашич і бібліотекаря Юлії Лит-вненко при Білошицько-Слобідському бу-динку культури створено українську світ-

лицю. Протягом півріччя у селі зібрано понад сотню старовинних речей. Серед них: скриня, ступа, українське дерев’яне ліжко, діжечки. Крім того, там є різноманітні рушники, вишиванки, картини, які надають світлиці привабливості. Сюди час від часу приходять учні, щоб глиб-ше дізнатися про історію рідного краю. Часті гості тут і дітлахи з місцевого садочка «Стру-мок». До речі, це перша світлиця в Корюків-ському районі.

Сніжана БОЖОККорюківський район

н ові в и д а н н я

«Хто є хто в Чернігівськійміській раді шостого скликання...»

Саме таку назву має брошура, яку презентував у прес-клубі «Чиста політика» чернігівський освітній центр «Ініціатива».

Павло Пущенко

Податківці зібрали більше грошей

За результатами роботи, торік працівники Мен-ської державної податкової інспекції зібрали до бюджетів усіх рівнів 40 млн 952 тисячі грн. Це на 7 млн 797 тис. грн більше, ніж у 2009-му

році. До державного бюджету менські податківці то-рік мобілізували 13 млн 668 тис. грн. Це на 4 млн 775 тисяч грн, або 54% більше, ніж за 2009-й рік. Інші цифри теж свідчать про зростання результатів роботи. Менські податківці серед інших інспекцій області посіли п’яте місце. Мабуть за нинішній рік до бюджетів різних рівнів з району буде напрвлено ще більше коштів. Адже держава ставить завдання забезпечити сплату податків тими суб’єктами під-приємницької діяльності, які раніше від цього ухи-лялися. Це дасть додаткові надходження до бюдже-ту. А ось чи підвищиться життєвий рівень грома-дян, час покаже.

Валерій МАГУЛА

вісті з М е н щ и н и

Селяни не хочуть здавати молоко за безцінь

Серед основних питань, які порушують селяни на тра-диційних зимових сходах, низькі закупівельні ціни на

молоко. На базарі воно коштує у кілька разів дорожче, але ж не кожен може повезти його туди. Така ситуація з молоком триває цілу зиму. На сходах представ-ники влади обіцяють розібрати-ся і допомогти. Хоча всі чудо-во розуміють, що і розбиратися

нічого, просто переробники для отримання надприбутків оббирають власників корів до нитки. Останні ж змушені будуть скорочувати кількість рогатого поголів’я. Та чи є в нас кому боротися з монополістами, які підривають еко-номіку села, і чи хоче хтось з цим взагалі боротися, пи-тання риторичне.

Останнім часом серед людей мого покоління існує думка про те, що нинішні держчиновники черстві, не знають наших бід, не думають,

як допомогти простій людині. Нічого гріха таїти, є такі. Але не всі. У цьому власне переконалася.

Я одинока, безпомічна, стара жін-ка. Проживала не так давно в се-лі Велика Вісь Ріпкинського району. Повірте, у 92 роки самотній страшно жити в селі.

Якось із вашої газети дізналася про чернігівський будинок престарілих, у якому такі старенькі, як я, дожива-ють останні роки. І з’явилось у мене бажання поміняти місце проживан-ня. Але сільрадівські працівники ска-зали, що не так то просто туди вла-штуватися.

Я навіть і не думала, що мені по-щастить. Одного дня до моєї хати у

супроводі сільського голови завітав незнайомий чоловік. Це був началь-ник обласного управління праці та соціального захисту населення Іван Коробка. Тепер він обіймає посаду першого заступника голови облра-ди. Я розхвилювалася, не могла по-вірити в те, що мене, просту пенсі-онерку, відвідав обласний керівник. Іван Іванович поцікавився моїм жит-тям, уважно вислухав моє прохання і пообіцяв допомогти. Це була така радість, що й передати не можна. Сільський голова Ірина Костирко швидко оформила потрібні доку-менти. І невдовзі я стала постійною мешканкою пансіонату. Скільки Бог відміряв жити мені, не забуду цих чуйних керівників.

Тепер я спокійна: у теплі, не голо-дую. Колектив працівників доброзич-ливий, до нас ставиться з повагою.

За станом здоров’я уважно слідку-ють медики. Я задоволена, що живу серед добрих людей. Спасибі їм за добро і ласку!

Є у мене прохання: через газету хочу поздоровити Великовіського сільського голову Ірину Костирко з днем народження. А вона відзначати-ме його 2 березня. Бажаю їй добро-го здоров’я, щастя родинного, успіхів на життєвому шляху. Їй і присвячую ці рядки:

Пусть мир улыбается,Солнце сияет.И жизнь только радостьВам доставляет.И пусть непременноЛюбые желаньяВсегда исполняютсяСверх ожиданья!

Ганна ТУГАй

з о ста н н ьої п о ш т и

Серед добрих людей

№ 25 (209) 1 березня 2011, вівторок 3http://dponline.cn.ua


«Мій батько був священиком»1–3 березня – Дні пам’яті жертв Корюківської трагедії в роки Великої Вітчизняної війни

1. лист у ленінградХіба не буває: перебираєш

старі папери і раптом знаходиш щось цікаве й тривожне? Оце й мені так потрапив на очі лист, якому вже більш ніж два десяти-ліття. Точніше, не лист-оригінал, а копія. Датований він 1990 роком. Написаний 29 червня. Як потра-пив до мене? Пам’ятаю, надіслав цю копію відомий на Чернігівщи-ні журналіст Ілля Оліферовський, який довгі роки працював у «Дес-нянській правді». Тепер уже важко згадати подробиці його прохання. Колега-старійшина звертався, щоб допомогли йому відшукати точну адресу автора листа: «Писала ба-буся й забула вказати вулицю й номер будинку».

Тоді щось перешкодило довес-ти справу до кінця, та й Оліферов-ський сам приїздив і проводив журналістське розслідування, пи-сав про корюківську трагедію, зга-дуючи про те, як нелюди, не побо-явшись навіть Бога, по-звірячому розправилися не тільки зі священ-нослужителями, а й з парафіянами, які в храмі шукали спасіння.

Знайдений старий лист не пере-казую, а викладаю повністю. Як він потрапив тоді до Оліферовського? Мабуть, з Ленінграда шукали адре-су автора, переславши копію лис-та в Чернігів:

2. Бондаревські й Доброволянські

Про загиблих від рук фашист-ських карателів священиків у на-шому місті ще пам’ятають. Прав-да, ні прізвищ не можуть згада-ти, ні імен.

Хто ж вони такі? Судячи з лис-та Олени Олександрівни, Бонда-ревські з’явилися в Корюківці у 1935-му році, коли вже церква стала… кінотеатром. Зокрема, корюківчанка Діна Степанівна Ко-рюківська згадує, як сюди їх во-дила мама із сестричкою в кіно. Мабуть, Бондаревські приїхали в наше місто не випадково. Чи не обставини змусили – тоді свя-щеників переслідували. й вони вибрали тихий куточок Полісся.

Шукаю старожилів. Ольга Ро-манівна Суровець, вчителька-пенсіонерка, якій уже далеко за вісімдесят, нині живе у доньки в Чернігові. Вона розповіла:

– Я жила до війни на Олексіїв-ці, поруч з будинком, де кварти-рували Бондаревські. Священики Бондаревські якісь родичі вчи-тельці Оксані Павлівні Савченко. Вона деякий час працювала десь на заході України. Повернулася в Корюківку з Бондаревськими. Доньку і зятя Олександра Бонда-ревського я знала особисто. Вони

мешкали в тому ж будинку, що й я – номер 108 на центральній ву-лиці, двоповерховий дерев’яний – якраз навпроти, через дорогу стоїть пам’ятник жертвам корю-ківської трагедії. Перебралися во-ни вже старими із Семенівщини. Мабуть, душі забажалося жити там, де загинули батьки.

– Я теж жила в цьому будин-ку, – повідомила інша вчителька-пенсіонерка Агнеса Юріївна Та-расенко. – Пам’ятаю цих людей. Дуже інтелігентні. Завжди ходили разом, дружні. З ними мешкала й Оксана Павлівна. На початку 80-х років цей будинок знесли, хто одержав інші квартири, хто бу-дувався, як ми. Куди переселили Доброволянських, не пам’ятаю. Оксана Павлівна померла.

– Доброволянська? Рідкісне прізвище. Але згадую, що бу-ли такі. Діда пам’ятаю – висо-кий, інтелігентний, а бабусі – ні, – доповнює колишній секретар міськ ради Наталія Василівна Кар-манова.

Дехто стверджує, що в Добро-волянських була донька й вона приїздила один раз. Але інші за-перечують.

На жаль, у книзі реєстрації померлих, починаючи з 1990 року, в РАГСі немає прізвищ До-броволянських. Виходить, старі Доброволянські знову кудись перебралися і там знайшли віч-ний спокій.

3. Просили не вбивати людей

Про самих Бондаревських де-що розповіла Євдокія Семенівна Тихоновська, якій теж скоро ви-повниться 90 років:

– Усі Бондаревські квартиру-вали у моєї сестри Нюри Луго-вець в Корюківці, у віддалено-му районі – Олексіївці. Це біля ставка, вулиця Набережна, 2. До війни ці священики працю-вали на деревообробному під-приємстві. Називали його «Куст-промом». Згодом там збудували меблеву фабрику. Олександр та Костянтин Бондаревські правили в храмі, коли його відкрила но-

ва влада. Служили людям, а не ворогам. Розстріляли їх не 1 бе-резня, як почалася бійня, а 2-го. Тоді вдалося врятуватися лише двом – моєму родичу, двоюрід-ному брату – Сергію Грищенку і ще одному корюківцю. Вони ви-лізли на дзвіницю і там сиділи, чули крики людей, постріли… Першими розстріляли свяще-ників, які просили помилувати людей. Коли, нарешті, Сергій з

учителем спустилися вниз, по-бачили жахливу картину. Сер-гій був зовсім сивий, білий, мов молоко. Ви не можете не знати його. Він деякий час після війни працював головним бухгалтером райлікарні. Жив недовго.

Сама Євдокія Семенівна Ти-хоновська (дівоче прізвище Ав-раменко) в молоді літа мешкала на хуторі Авраменки поблизу Корюківки, біля шляху зі Щорса. Під час кривавої трагедії її двом сестрам вдалося врятуватися з палаючого міста.

– 1 березня повз хутір про-їхало 18 автомашин із гестапів-цями та поліцаями у напрямку Корюківки. І поверталося увече-рі стільки. Я рахувала. П’яно гор-ланили пісні й викидали на сніг пляшки з-під шнапсу. Великі, як з-під шампанського. Моторошно! Як можна вбивати людей, а потім пити і співати?..

Ми з братом ховалися у хмизу. Поліцаї з німцями поспилювали ліс, аби не знайшли там поряту-нок партизани і не влаштували засідок. А всі інші хуторяни йшли від осель подалі, на острівець се-ред болота, – згадує моя старень-ка співрозмовниця. Вона ще бага-то чого розповіла про знущання ворогів над хуторянами під час війни. Але про пережите Авра-менками напишу пізніше.

– У мене добра згадка про Бон-даревських, – закінчує розповідь Євдокія Семенівна. – Я бачила їх у сестри – добрі й чуйні люди. Вічна їм пам’ять!

У якій вони могилі лежать? У березні 1943-го великі похован-ня не переписували. Знали лише рідні, яких залишилося мало.

Донька Олександра Бонда-ревського у цей страшний час жила десь далеко з чоловіком, залишилася живою, щоб через багато літ приїхати у Корюків-ку і поселитися в будинку, з віком якого видно вічний во-гонь пам’яті загиблих. Тіль-ки старість у них була не со-лодкою.

В історії багато білих плям, на-віть і не в такій далекій. Вклонімо-ся тим, хто колись радів сонцю і хотів його для всіх людей!

Зоя ШМАТОКм. Корюківка

одержав інші квартири, хто бу-дувався, як ми. Куди переселили Доброволянських, не пам’ятаю. Оксана Павлівна померла.

ли такі. Діда пам’ятаю – висо-

– доповнює колишній секретар

Доброволянські знову кудись

Тихоновська, якій теж скоро ви-

ставка, вулиця Набережна, 2. До війни ці священики працю-

«Ректору ЛенінградськоїДуховної Академії і семінаріїпрофесору Сорокіну ВолодимируПише Вам листа з міста Корюківки Чернігівської області, що на Україні, Доброволянська Олена Олександрівна, 1910 року народжен-ня. Я нині живу тут разом зі своїм чоловіком. Квартира державна. Нам уже по 80 років. Родичів немає ніяких.Моє жіноче прізвище Бондаревська. Батьки жили в Корюківці з 1935 року по 1943-й. Батько, Бондаревський Олександр Васильо-вич, – священик. Матір звали Марією Петрівною.Мій батько служив у корюківській церкві. Брат його – Костянтин Васильович, теж священик, і їхня сестра Євдокія Василівна жили вчотирьох в одному місці.У 1943-му році мої батьки, а також батьків брат і сестра заги-нули. Їх вбили у церкві німецькі фашисти. Батько з хрестом ви-ступив і просив, щоб не вбивали мирне населення. Його першого вбили і кинули у вогонь.У мене було тільки два брати – Василь Олександрович і Петро Олександрович. Вони до війни працювали директорами шкіл. Обоє загинули на фронті.

Ось так я втратила усіх своїх рідних.Мій чоловік працював у колгоспі агрономом – як член колгос-пу, на трудодні. На пенсії він уже 21 рік. Спочатку отримував по 70 карбованців, а тепер додали ще 20. Мій Кузьма Федорович хворий, не може ходити. У мене теж багато різних хвороб. Крім цукрового діабету, ще й зоб. На одне око зовсім не бачу. Ми живемо дуже бідно, нема ніякої допомоги.У мене до Вас велике прохання: порадьте, хто може нам надати допомогу – пожертвувати гроші. Я пенсії зовсім не одержую. До війни працювала, та пропали документи. Після війни ми жили в тітки – вчительки. Однієї пенсії не вистачає й на продукти. У квар-тирі немає меблів, лише стіл та диван. Немає радіо і телевізора.Дуже бідуємо. У мене часто малокрів’я, лягаю в лікарню.Пробачте мене за те, що потурбувала. Жду Вашої поради, хто нам може допомогти. Напишіть нам листа. Висилаю Вам газету для того, щоб Ви переконалися, що мої батьки загинули.З повагою, Олена Олександрівна і Кузьма Федорович».

Корюківка – українська Хатинь. На початку березня 1943-го року тут було розстріляно й спалено майже 7 тисяч жителів. Пожежу, яка зайнялася від рук фашистів і поліцаїв, було видно за десятки кілометрів.Смерть дітей, жінок, стариків не можна пробачити. Не можна й забути…

4 № 25 (209) 1 березня 2011, вівторок

c m y k



сокроВеннесокроВенне

Цвіт життя, освячений поетомДо 120-річчя від дня народження Павла Тичини

Тичина увійшов у моє серце ще в дитинстві. Приносила з дитячої бібліотеки книжки, а там така краса:

Щось мріє гай –над річкою,Ген неба край –як золото.Мов золото-поколото,Горить-тремтить ріка,як музика…Та це ж про наш край, про Бо-

бровиччину, про нашу несміло-замріяну річку, що обгортає те-плим сріблом, про наші гаї, що озиваються арфами золотими, голосними. Звісно, і собі хоті-лося змалювати цей світ диво-вижний, таємний, незнаний. І тоді (на уроках) народжувалися перші рядки.

Мама працювала завідувачкою районної бібліотеки, все життя була захопленим, допитливим читачем. Тож першою пробудила любов до літератури, поклоніння перед духовними вождями сус-пільства – письменниками. Якраз на іменини Тичини часто запро-шувала на літературну гостину письменників-земляків. На таких вечорах районний будинок куль-тури був переповнений вдяч-ними читачами: люди стояли і в проходах, коли виступали Юрій Збанацький, Андрій Динник, Ві-ктор Кава, Дмитро Ткач. Мені ж, четвертокласниці, доручали декламувати вірші знаменитого земляка. Яка особлива, захоплена тиша стояла у залі, коли звучали його безсмертні рядки:Я стверджуюсь,

я утверждаюсь,Бо я – живу.

А через кілька років на Бобро-виччину приїхав сам Павло Григо-рович Тичина. З якимсь благого-вінням слухали поета земляки… До залу було важко потрапити. А нас, старшокласників, проймала особлива гордість, адже в прези-дії поруч із знаменитостями си-діла ровесниця: однокласниця, відмінниця, артистка і поетеса Тамара Мовчан. Ще й читала свої перші вірші.

Тамара, моя задушевна подру-га, – яскрава, смілива, різнобіч-но обдарована дівчина. Для нас вона була вже трохи «класиком», адже друкувалась у районній газеті, знала тодішніх журналіс-тів «Жовтневої зорі» – Олексан-дра Олійника, Івана Зацаринно-го, Олексія Шульгу, Івана Ушету, Володимира Нємченка. Її твір про Павла Тичину було визна-но кращим в області. (До речі, він зберігається в музеї Павла Тичини в Пісках).

Із Тамарою ми дружили. Скіль-ки дівочих таємниць вислухали верби біля Лукашівського ставка (подруга жила в дуже поетичному місці). А скільки захоплених вра-жень переповіла мені дівчина про поїздку на нараду молодих літе-раторів у столицю. Там вона по-знайомилась із творчою молоддю Києва: Тамарою Коломієць, Іриною Жиленко, Володимиром Дроздом, Леонідом Горлачем…

Тоді, в старших класах, услід за мною й Тамарою, почали до-писувати до райгазети й інші од-нокласники: Наталя Зазимко, Ніна Даруга, Микола Плескач. Із Ніною Даругою ми кілька десятиліть від-працювали в «Жовтневій зорі». Наталя Зазимко (їй судилась учи-тельська доля) пише гарні ліричні вірші і досі. Що поробиш, Тичини-не благословення… Тамара Мов-чан рано вийшла заміж, виїхала на батьківщину чоловіка, живе десь у Пушкінських місцях.

…Якою чарівно незбаг нен ною була дорога до моїх подруг. Бере-ги річки виколошувалися дивним квітом, що сяяв проти сонця всі-ма кольорами райдуги. Таємною глибиною і прозорістю зустріча-ла криниця – якою смачною була ця свята вода нашого дитинства

і юності! Пізніше береги ці якось згасли, відквітували, замулилось джерельце. Краса залишилась у спогадах. Як же можна її забути? Це все одно, що забути себе.

…Згодом Тамарині редакцій-ні друзі стали моїми колегами. Друковане слово рідного краю було для мене святим, а редак-ційні класики Олександр Олійник і Олексій Шульга – взірцями. Між іншим, саме в той період, напри-кінці 60-х, у них і народились кращі твори. Олександр Олійник,

кореспондент Укрінформу, нині редактор чернігівської «Білої ха-ти», назвав свою першу книжку на честь скульптурної групи на Бобровицькому вокзалі: «Олені на станції». Ми всі, тодішні почат-ківці, були схожі на тих оленів – відвертістю, незахищеністю.

Так, саме Павло Григорович подарував мені не лише про-фесію, а й справжню дружбу. А пізніше – навіть любов. В остан-ні роки свого життя поет писав у «Жовтневу зорю» листи. Пев-но, вони зберігаються в Чернігів-ському обласному музеї. Оскіль-ки я працювала у відділі листів, то першою читала ті дорогі по-слання. Звісно, для мене це були одкровення генія. І ось рядки з одного: «На Бобровиччині є тала-новитий поет – Віктор Надолен-ко. Він із Новоселиці. Допоможіть хлопцю». А пізніше надіслав свої перші поезії з військової частини і сам Віктор. Звісно, коли прибув до редакції, відразу після служби, в одній гімнастерці, Володимир Нємченко зважив на рекоменда-цію Павла Тичини – взяв хлопця на роботу. Саме віршами, зріли-ми, самобутніми, полонив Надо-ленко і моє серце.

Виявляється, Віктор ще до ар-мії, коли навчався у столичному геолого-роз відувальному техні-кумі, ходив зі своїми поезіями до Павла Тичини – прямо на кварти-ру. Словом, гарного мав духовно-го батька. Тим більш найдорож-чого, адже зростав Віктор Надо-ленко сиротою. Знаменитий зем-ляк влаштував сільського хлопця на роботу у Спілку письменників України – референтом у кабінет молодого автора. Письменники його і в армію виряджали. У вій-ськовому квитку так і зазначено: «референт».

Незабутні літературні вечори, коли на Бобровиччину приїздили відомі українські письменники – Віктор Кава, Станіслав Тельнюк,

Анатолій Сапєгін, Микола Сом. Творчу молодь рідного краю на тих вечорах доводилось пред-ставляти нам, юним журналістам. (Старші газетярі називали нас тоді редакційними салажатами).

Тичинівські струни звучали в моєму житті завжди. Скільки знайомств, творчих зустрічей відбулося під час проведення Всесоюзного свята «Чуття єди-ної родини». Зі сцени Пісківсько-го клубу звучала поезія різними мовами – російською, башкир-ською, вір менською, білоруською, індійською… Кращими творами звітувалися перед земляками Павла Тичини Платон Воронько, Леонід Вишеславський, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Леонід Горлач, Олександр Олій-ник. Освячував своєю присутніс-тю свято Олесь Гончар.

Багато талановитих людей прийшло в літературу з Бобро-виччини завдяки Павлу Тичині. Серед них – лауреат премії імені Шевченка, професор столичного університету Анатолій Погрібний, письменники Дмитро Головко, Іван Сидоренко та інші.

Творчим осередком завжди була для початківців «Жовтнева зоря». Працювало літературне об’єднання «Сонячні кларнети». На струнах цих кларнетів визрі-ла творчість цікавої поетеси Таї-сії Шаповаленко (вона працювала поруч зі мною у відділі листів). У бобровицький період у Таї-сії визріло дві поетичні книжки: «Здрастуй, ластівко!», «І скрикне твоїм іменем душа».

Часто відвідував літстудію по-ет із Кобижчі – лірик, гуморист – Іван Минко. Наприкінці життя він все ж таки видав збірку поезій. Ще одна поетеса із Кобижчі Олек-сандра Данилевська надрукувала свої твори у колективному збір-нику вчителів. О, скільки молодої щасливої порослі вийшло із на-шого літоб’єднання! На Львівщині нині живе і працює в журналіс-тиці талановита поетеса із Нової Басані Наталія Замула. Вона ви-дала поетичні книжки, народила трьох синочків.

Провідною журналісткою «Ук-раїни молодої» стала Вален-тина Кащенко. Пристрасно лі-ричні пое зії писала Валентина Бабініна, що стала дружиною військового, нині живе в Росії. На Бобровиччині професійно утверди лись ї ї однокласниці і подруги, що в юності заявили себе в поезії, – Тамара Редькіна,

Олена Гоголь-Дьошина. Журна-лістами стали Наталія Волошин із Пісок, Лариса Несін, Лариса Фаринюк, Вікторія Шипко, На-талія Литовець, Світлана Кра-суля, Олена Маковей, Вален-тина Батечко з Бобровиці, Ігор Неділько з Вороньків, Анато-лій Сєріков із Веприка, Микола Гринь із Козацького, Ніна До-марацька із Браниці. Всім цим вихованцям робсількорівської школи і літоб’єднання давала характеристики-рекомендації на факультет журналістики Київ-ського держуніверситету редак-ція «Жовтневої зорі». Нашим ре-комендаціям вірили, адже до райгазети дописували найтала-новитіші, кращі з кращих.

Донька колишнього коректо-ра газети Ніни Даруги Інна – нині провідний викладач педунівер-ситету імені Драгоманова, донь-ка колишнього шофера редакції Миколи Глухенка Тетяна працює в колективі Першого каналу Укра-їнського телебачення…

Пробуджувати творчість у слу-хачів школи робсількорів і чле-нів літоб’єднання допомагали зустрічі з видатними письмен-никами України. Так, бували в редакції Дмитро Головко, Леся Клименко, Олексій Довгий, Ва-силь Юхимович. Тепло прийма-ли на районному рівні ліричну поетесу, дружину Андрія Ма-лишка Наталію Забілу. А скільки земляків зійшлося на творчий вечір професора, викладача фа-культету журналістики Анатолія Погрібного…

3вісно, життя нашої творчої молоді було освячене Тичинів-ським благословенням:

Де твердо ступитьмолоді нога –

Там буде цвіт, життя,там буде дія…

…О, юнь, ти не надійсь на самосій:

Хай дух знання буяє молодий.(П. Тичина.

«До молодих поетів»).

Всім нам пощастило жити й утверджуватися на ґрунті без-смертного слова земляка, яко-го знають і шанують у всьому світі. Святе його благословення, адже батьки – священнослужите-лі. Отож і Павло Григорович не-дарма став пастором, духовним батьком мільйонів людей.

Світлана СКРИПКАм. Бобровиця

Павло Тичина із юними пісківцями під час приїзду в рідне село. 1964 рік

Хліб-сіль гостям села – учасникам свята «Чуття єдиної родини» вручає керівник Пісківського господарства Анатолій Дробот

Марія Комісарова, поетеса з Росії, Лукерія Дейнеко, орденоносець, ланкова Пісківського господарства, Євген Тичина, племінник Павла Григоровича –

вони познайомились у Пісках під час свята «Чуття єдиної родини»



З нароДноГо каЛенДаряЗ нароДноГо каЛенДаря

Чи не найпершими на життєдай-ний поклик теплих сонячних променів відгукуються наші білокорі красуні-берізки, які й

дали у давні часи назву березню, або березілю. Колись цієї пори трударі-хлібороби вирубували березові гаї, – звільняли ділянки для землеробства. Вирубані деревця спалювали й заго-товляли деревне вугілля для гутників, які в спеціальних печах-гутах варили скло. Окремо заготовляли березову кору з якої лісові чаклуни-дігтярі ви-робляли цілющі народні ліки і для людей, і для тварин – чудодійний березовий дьоготь. Його також ви-користовували для змащування возів, шкіряної упряжі, взуття. У березні за-готовляли також і традиційний напій – березовий сік.

Наш земляк, відомий український історик, дослідник і знавець народ-них звичаїв Микола Маркевич, ще у першій половині XIX століття записав старовинний рецепт цього смачно-го напою. Ось як його готували у нас на Прилуччині у ті часи: ставили в коморі дерев’яну діжку і зливали у неї свіжий березовий сік. Коли діжку наповнювали, клали туди вощину, підсмажений горох, або гарячий житній хліб прямо з печі. Через півтора тижня цей смачний і корисний напій можна було вжи-вати, зберігався він протягом трьох-чотирьох місяців.

З березою й березовим соком пов’язані й народні прикмети: ба-гато соку – на дощове літо. Як-що береза раніше опушиться ніж клен чи вільхи, буде сухе літо, а пізніше – дощове. Допомагала береза хліборобам і з сівбою: роз-пускаються листочки – сій овес, якщо раніше розпускається вер-хівка берези – сій хліб рано, якщо низ – сій пізніше.

У березні слідкували й за іншими рослинами: почала цвісти ліщина – час виставляти вулики, з’явилися підсніжники – пора висівати овочі та квіти на розсаду. По первоцвіту передбачували погоду: якщо проліс-ки чи підсніжники розкриті, буде гарна погода, а коли бутони за-криті й пониклі – чекай негоди. А ось кілька прикмет, пов’язаних з пташками: качки прилетіли вгодо-вані – весна буде затяжною, рано прилетіли жайворонки – на теплу весну, якщо гуси летять високо – буде багато води, а якщо низько – мало, ворони купаються ранньою весною – до тепла, прилетіли жу-равлі – скоро лід зійде, з’явився в небі жайворонок – буде тепло, а зяблик – холодно. Пташки також віщували, яким буде літо на кор-ми: якщо в гніздах менше яєць, ніж зазвичай, – чекай неврожаю. Саме у березні з’являється найперший вес-няний гриб-зморшок. Можна побачити метеликів-лимонниць і кропив’янок. Прилітають пташки – граки, шпаки. Заєць скидає зимову шубку.

На перший весняний місяць при-падають народні та церковні свята, з якими пов’язані самобутні обряди,

прикмети. Цього року березень роз-починається з Масляної, яка відзна-чається в останній тиждень перед Великим постом і триває сім днів. Кожен день цього тижня має свою на-зву і свій зміст. З понеділка починали пекти млинці.

1 березня – МАСлЯНА: заграван-ня. З ранку молодих людей запрошу-вали кататися з гірок на санчатах, по-їсти млинців. Звали рідних і знайомих: «У нас гірки готові і млинці випечені – просимо приходити».

2 березня – МАСлЯНА: ласуни. Цього дня зять приходив «до тещі на млинці». Окрім зятя, теща запрошува-ла й інших гостей.

3 березня – МАСлЯНА: гуляння у розпалі. Народ вдавався до всіля-ких утіх: влаштовував балагани, гой-далки, катання на конях, карнавали, кулачні бої тощо.

4 березня – МАСлЯНА: вечірки тещ. Зяті запрошували у гості своїх тещ, пригощали їх млинцями.

4 березня – КАЗиМиРА.Якщо на Казимира погода, то буде

на бараболю урода.5 березня – МАСлЯНА: зовичні

посиденьки. Молоді невістки запро-шували в гості до себе зовиць. Неві-стка мала подарувати зовиці якийсь сувенір.

5 березня – леВКА.Люди примічали, якщо цього вес-

няного дня розтаватиме і курка біля порога води нап’ється – чекай теплої весни. За давнім повір’ям на Левка не дивилися в небо, щоб не побачи-ти падаючої зірки – це була зловісна прикмета.

6 березня – МАСлЯНА: проще-на неділя. Всі просять одне в одно-го пробачення, кланяються в ноги, а у відповідь чують: «Бог простить, і я прощаю».

6 березня – ТиМОШи-ВеСНОГРІЯ, ХОМи.

У давнину мовили: «Прийде Хо-ма, то не страшна й зима», або «Прийшов Хома – зими вже нема», або «на Тимоша-весногрія і стар-цям надія».

7 березня – розпочинається ВелиКиЙ ПІСТ.

На сім тижнів аж до Великодня, що у цьому році припадає на 24 квітня, з раціону виключаються молоко, м’ясо, риба і взагалі вся їжа тваринного по-ходження. В християнській традиції піст – це відмова не лише від певної

їжі, але й від усіх шкідливих звичок і веселощів. Тому, наприклад, гнівати-ся або сумувати під час посту вважа-ється грішною справою, як і пити ви-но або їсти м’ясо. Від посту, звичайно, звільнялися важко хворі люди, вагітні жінки, матері, які годують грудьми, воїни, робітники, які фізично важко працювали, а також люди, які пере-бували в дорозі.

У народному календарі перший день Великого посту називався чис-тим понеділком – тому що господині обіду не варили і їхні горщики лиша-лися чистими.

9 березня – ОБРеТІННЯ, ІВАНА ПРеДТеЧІ.

Примічали, що цього дня поверта-ються з вирію пташки і шукають собі місця для гнізд, а ще казали, що на Предтечу птахи повертаються до гнізд, діти до хліба, а чоловіки до жінок і до роботи. Люди спостерігали за переліт-ними птахами, які повертались у рід-ні краї, говорили так, що коли цього дня співатиме синичка – буде тепло, а якщо прилетіли граки й відразу гніз-дяться – буде дружна весна.

10 березня – ТАРАСА БеЗСОН-НОГО.

Вважалося, що після цього дня не можна спати вдень, бо нападе ли-хоманка. Крім того, хто спить вдень – проґавить роботи у полі й залишиться без зимового запасу.

13 березня – ВАСилЯ-ПлАК-СиВЦЯ.

Вважалося, що цього дня весна «повністю забирає своє право від

зими», бо «Василь зі стріхи капає – зиму поквапує». Якщо цього дня іде дощ, то літо видасться щедрим на уро-жай хліба. Ранній приліт жайворон-ків – прикмета теплої весни.

14 березня – ЄВДОКІЇ, Явдохи-плющихи.

З найдавніших часів і до XV століття в Україні-Русі Новий рік відзначали саме в цей день, на Явдохи. А потім це свято стало першим днем весни. На Явдохи прокидається і починає підсвистувати бабак, що вважалося однією з ознак при-ходу весни. Важливою прикметою був приліт птахів із теплих країв. Першою здебільшого прилітала вівсянка, і тому, почувши її спів, селяни вкладали в цю мелодію свої слова: «Покинь сани, бери віз, віддай шубу, з печі злізь!» З цим днем пов’язували багато прикмет і завбачень про майбутній урожай та погоду. Якщо на Явдохи сонячний день, то

буде врожай пшениці, конопель, льону, огірків, опеньок. Увесь день погожий – усе літо буде чудове, а якщо похмурий, дощовий – літо виявиться теплим й мокрим, треба сіяти просо й гречку. Звідки вітер на Явдоху – звідти буде ціле літо, теплий вітер – на мокре, вітер з півночі – на холодне, із заходу – буде добре ловитися риба, зі сходу – плодитимуться бджоли, а з півдня – врожай на хліб. На Явдоху висівали капусту на розсаду, тоді вона не боя-тиметься морозів.

15 березня – ФеДОТА. Якщо цього дня вітряно й холод-

но, то довго не з’являтиметься трава, а тому казали: «Федот кошматий – паші не мати». Якщо в цей день повіє теплий вітер, слід чекати теплого і вологого літа, а якщо сніг – буде хо-лодним, а дощ – на дощове.

18 березня – КОНОНА.Чоловіки цього дня приділяли увагу

власним коням, оскільки Конон вва-жався покровителем цих тварин. А жінки передивлялися й перебирали городнє насіння: «На Кононовій днині город сниться господині». Готували теплиці, а на півдні України селяни по-чинали копати городи.

22 березня – СОРОК СВЯТиХ МУ-ЧеНиКІВ.

Колись вважалося, що саме з цьо-го дня, коли сорока має покласти в гніздо сорок паличок, і розпочиналася

весна. До свята господині випікали з тіста печиво у вигляді «жайворонків» чи «голубців» і посилали з ними дітей на вулицю «закликати весну», або «за-кликати пташок із вирію», щоб скоріше прилітали й приносили на своїх крилах весну. Символічним був дуже давній обряд «топтати ряст», тобто первоцвіт. Виходили навіть дуже старі й немічні дідусі й бабусі, які всю зиму просиді-ли на печі й, притопуючи по першій зелені, примовляли: «Топчу, топчу ряст, дай Боже і на той рік топ-тати». Є народні прикмети і до цьо-го свята: якщо на сорок святих тепло, то сорок днів буде сонячно й тепло, а холодно – чекай сорока приморозків, коли ж хмарно і морозець, то скоро потепліє і можна сіяти.

25 березня – ГРиГОРІЯ. До цього дня у селян є багато при-

кмет, пов’язаних із туманами. Вранці туман огорнув шлях за селом – ще-дро вродять конопля та льон. Якщо на Григорія захворіє кінь, то хворіти-ме усе літо, його не можна буде залу-чити на польові роботи.

30 березня – теплого ОлеКСІЯ, ОлеКСи.

Цього дня, як правило, не працю-вали, лише пасічники обов’язково ви-ставляли вулики «для обльоту» бджо-ли. З теплого Олексія починалася вже справжня весна.

На жаль, усе більше забуваються добрі старі обряди і звичаї, пов’язані з початком весни. Колись цієї пори вже закінчували «хатні» розваги мо-лодь – вечорниці й досвітки, в бе-резні відзначали веснянки й гаївки, яких нині уже ніде не почуєш і не побачиш. За народними прикметами погода на Олексія прогнозує погоду на Великдень.

31 березня – КиРилА.Цієї пори часто псуються дороги і

бувають заморозки. Селяни говорили: «Минув Олексій, Кирило каже: «ще не сій!» Зацвіла мати-й-мачуха – бути теплу. Тому чоловіки ще раз ре-тельно перевіряли реманент, збіжжя, а жінки – насіння городніх культур. Найобережніші не планували ближ-чими днями якихось робіт на городі, пам’ятаючи, що «після Кирила святого ще морозу буває много»

Підготував Сергій ГАйДУК

Прикмети березня Перший грім при північному вітрі – холодна весна, при східному – суха й те-пла, при південному – тепла, при західному – мокра. Грім ранньою весною – на різке похолодання. Якщо береза раніше від вільхи викине листя, літо буде сухе, якщо вільха роз-пуститься першою – холодне й дощове. Дуб раніше від ясена лист розпустить – на сухе літо. Павук на відкритому повітрі старанно трудиться, натягуючи довгі нитки або лагодячи порване павутиння, – буде гарна погода. Мухи гучно дзижчать – на негоду. Довгі бурульки – на довгу весну, на врожай ярини. Місяць у великому туманному колі – за два дні буде негода. Сонце у темнуватому, прозорому колі – чекай вітру. Гуси сидять, поховавши голови під крила, – на похолодання.

З березнем до нас приходить довгождана весна-красна, оживає довколишній світ. Радіє природа – радіють люди. Недарма у давнину наші пращури-слов’яни саме з першим весняним місяцем пов’язували новолітування.

їжі, але й від усіх шкідливих звичок і зими», бо «Василь зі стріхи капає – зиму поквапує».дощ, то літо видасться щедрим на уро-

«Покинь сани, бери віз,віддай шубу, з печі злізь!..»


c m y k



Валентина Семенюк-Самсоненко: «Призначення жінки – об’єднувати, а не шукати ворогів»

– Валентино Петрівно, на своїй попередній державній посаді як голова Фонду держмайна, Ви запам’яталися насамперед тим, що чинили опір будь-яким продажам об’єктів державної власності. Навіть незважаючи на затвердже-ну програму приватизації, Ви робили все, щоб майно залишалося державним. Чи не шкодуєте про таку позицію тепер?

– Ні. Можливо, я часом діяла не як державний чиновник, який має беззаперечно виконувати по-ставлені перед ним завдання, а більше як україн-ська жінка, яка дбає, щоб в ї ї господарстві все було на обліку, доглянуте і приносило користь.

Ще у 2002 році, коли я очолила парламентську ко-місію з приватизації, почала бити в набат, що прива-тизація в Україні відбувається хаотично. Уявіть собі, що до 2005 року ніхто не знав, якими об’єктами та активами володіє держава і громадські організації. Не було жодного реєстру!

– Майно профспілок також вперше пораху-вали лише завдяки Вашому приходу в Фонд держмайна.

– Так, якими об’єктами володіли громадські об’єднання та асоціації – також ніхто не знав. За на-поляганням нашої комісії у 2003 році Парламент ухва-лив рішення про інвентаризацію об’єктів державної власності. Але знали б ви, який чинився опір!

Тільки у 2005 році, коли я прийшла працюва-ти в Фонд, ми розробили методику, створили ре-єстр об’єктів і змусили профспілки порахувати своє майно.

Шкодую лише, що не встигла зробити оцінку ін-телектуальної власності, якою володіє держава. А після мене це вже ніхто не робив.

– Інтелектуальну власність теж «прихва-тизували»?

– Ще й як. Чи отримує нині держава відрахування від використання таких назв продуктів, як цукерки «Червоний мак» або «Советское шампанское»? На цьо-му наживаються приватні особи. Я вже не кажу про інтелектуальну власність у військово-промисловому комплексі, яка зазвичай задарма віддавалася із не-добудованими об’єктами.

– Постає тоді питання, наскільки ефектив-ним власником є держава чи та сама проф-спілка, якщо вона навіть не цікавиться, яке майно в неї є?

– І держава, і профспілка можуть бути дуже ефек-тивним власником. Просто у нас приватизація відбу-

валась під гаслом – «Продаємо прибуткові об’єкти, а збиткові залишаємо державі». Водночас можу сказати про досвід Німеччини, оскільки я добре з ним знайома. Після війни їхнього міністра власнос-ті зненавиділи і розстріляли. Тому що він мав дуже принципову позицію: нерентабельні об’єкти прода-вав за одну марку, але водночас виписував вели-чезні соціальні зобов’язання для нового власника – відновити виробництво, створити робочі місця, підвищити зарплати.

Цей досвід я використала в Фонді, коли контролю-вала виконання зобов’язань інвесторами «Криворіж-сталі». Так у 2006 році Міттал не хотів підвищувати зарплати працівникам. Ми разом з профспілкою від-стояли працівників. У 2007 році власники не схотіли виплачувати 13-ту зарплату. Але ми змусили їх, та-кож вони виплатили дивіденди державі та штрафні санкції у розмірі 400 мільйонів гривень.

У 2008 році мені надійшов лист від Тимошенко з вимогою зменшити умови конкурсу і соціальні зобов’язання власників «Криворіжсталі» у зв’язку з економічною кризою. Я відмовилася. Це й стало причиною мого незаконного звільнення з посади. Коли минулого року я дізналася, що після мене пе-реписали умови конкурсу, і на підприємстві загинули люди, я звернулася до всіх профспілкових організацій із закликом подавати до суду, щоб відстояти права працівників. І ми виграли!

– ще раз переконалася, що Ви людина не-байдужа.

– Мені часом кажуть – ти вже не обіймаєш цієї посади, вже не депутат, чому не заспокоїшся і не по-живеш для себе? А я на своєму прикладі побачила, що в суді можна відстояти інтереси людини праці.

– Як Ви ставитесь до того, що Вас обрано кандидатом на пост голови Федерації проф-спілок України?

– Вважаю, що ми маємо об’єднуватися, навіть на-вколо профспілкового руху. Сильна первинна органі-зація – сильна федерація – сильна країна. Політики нас роз’єднують, а нам потрібно думати про права людей і про те, як їх захищати, та й самим людям потрібно навчитись відстоювати себе. Не шукати во-рогів, а діяти спільно.

І головне – не треба бути байдужим. Як голова Союзу жінок України «За майбутнє дітей» я об’єднала ще 21 громадську організацію. Ми зробили свою експертизу Житлового і Трудового кодексів, напра-вили свої пропозиції, і до нас прислухалися, для

подальшого опрацювання документи відкликані з Парламенту.

– що б хотіли змінити у профспілковому русі?

– Потрібно розширювати поле діяльності проф-спілок. Коли я очолила Фонд держмайна, я мало не першим розпорядженням ввела профспілки до складу комісій з оцінки та приватизації об’єктів. Тепер при місцевих органах влади створюються громадські ко-легії. Чому б профспілкам там не брати участь? Адже вони мають неабиякі права у місцевому самовряду-ванні. Хто, як не профспілки, подбає про збереження соціальної інфраструктури?

– Ви за характером «командний гравець»?– Я, скажімо, людина колективна. У мене велика

родина, у нас дослухаються до думки кожного. І я ро-зумію, якою важливою є роль жінки і матері.

Нині, наша жіноча миролюбність може врятува-ти ситуацію. Ми об’єднуємо – до того ж не навколо майнових питань, а навколо ідей. Я багато їжджу по Україні, спілкуюсь з людьми. Вони всі чекають, що хтось прийде і захистить їх. І водночас, вони готові об’єднуватися навколо конкретних справ.

– Свого часу я ініціювала газифікацію рідно-го села на Житомирщині. То була ціла епопея – ми возили картоплю на завод, обмінювали ї ї на труби, кожен житель мав за графіком вичистити свою траншею. Можу вам сказати, що люди, які працювали спільно, досі з повагою ставляться до результатів своєї праці. Тепер, коли рівень води у колодязях на нашій вулиці впав, вони вирішили прокласти і водогін. І роблять це так само дружно і відповідально. Люди вміють домовлятися. Треба лише вірити в них.

– І не боїтеся конфліктів?– Ні. Колись, ще в дитинстві, я дуже перейма-

лась через свої принципи. Мене ледь з комсомолу не виключили, бо я своїй бабусі допомагала нести кошик у церкву на Великдень. Є в моєму селі «наша церква» – там вінчалися мої батьки, мої доньки. Мій дід свого часу не дав зруйнувати цей старовинний храм, за що й поплатився. І я завжди пам’ятала це. Два роки тому ми з чоловіком допомогли оновити церкву та дзвіницю, і часто там буваємо. Мені зда-ється, що в людині має бути якийсь стрижень. Не треба піддаватися чужому натиску і діяти всупереч своїм принципам.

Ольга РУДЕНКО

Життєва мудрість цього політика не перестає дивувати. Ані спокуси на високих посадах, ані затяжні протистояння у владі не позначилися на здатності Валентини Семенюк-Самсоненко прислухатися до думки іншої людини і чутливо сприймати її проблеми.Голова Союзу жінок України «За майбутнє дітей» може вже наприкінці березня обійняти ще одну посаду – вона є кандидатом на пост голови Федерації профспілок України. Наша розмова з нею – про роботу і про життя водночас. Валентина Петрівна ці поняття не розділяє.

к о н к у р с и

Найсвятіший на землі храм – природа

Твори вражають чистотою і щирістю одкровень та по-мислів юних учасників кон-курсу, їхнє перевтілення в

ліричних героїв, що уособлюють храм природи. Для школярки Аліни Нестеренко з Линовиці, що на Прилуччині, таким геро-єм став старий дуб, під вітами якого відпочивав колись Тарас Шевченко, гостюючи у свого друга художника Якова де Баль-мена, якому присвятив поему «Кавказ».

Болить школярці, що земляки скидають сміття в річку побли-зу парку, «щоб далеко не ходи-ти», топчуть рослини, занесені

до Червоної книги, «щоб ско-ротити шлях», розводять під

шатами дерев багаття, «бо тут так затишно».

Від імені старого дуба напи-сав зворушливого листа вось-микласник Чернігівської ЗОШ №33 Максим Міщенко. Він рішу-че виступає на захист матінки-природи. Солідарна з ним од-нокласниця Євгенія Носик, яка перевтілившись у берізку, гнівно засуджує тих, хто залишає піс-ля себе «туристичні смітники» на природі та збирає весною березовий сік, завдаючи цим шкоду дереву.

«Людина і природа – єдине ціле. І доки природа буде у не-безпеці, людина не має права

жити спокійно на землі»,– пи-ше дівчина.

Її думки продовжує шести-класниця з селища Куликівка Дарина Федоренко. «Якщо не берегти природу сьогодні, то що ж матимуть наступні покоління?» – запитує з тривогою вона.

П’ятикласники Владислава Кіскіна з Чернігова (ЗОШ №20), Вікторія Павленко з села Горбо-ве Куликівського району, Ірина Торбіна, вихованка Яблунівської школи-інтернату, що на Прилуч-чині, у своїх листах-творах зане-покоєні сумною долею мільйонів лісових красунь-ялинок, які піс-ля новорічних свят опиняються на смітниках. Не можна ж так по-варварськи винищувати при-

роду заради кількаденних свят-кових радощів, обурюються юні природолюби.

А семикласниця Катя Мару-женко з Чернігова (ЗОШ №1) дуже любить закосичену вербу. Вона обрала ліричним героєм твору саме це красиве дерево, оспіване у народних билинах. Дівчина оригінально, стисло і переконливо вис вітлила тему охорони природи.

Щиру розповідь про ліс наді-слала на конкурс семикласниця Оксана Марухно з Корюківсько-го району. Дівчина народилася у мальовничому селі Верхолісся. «Дуже люблю доглядати за квіта-ми,– пише вона,– весною садити дерева: вишні і берізки, люблю

спостерігати як вони розпуска-ються весною та як перевдяга-ються в осінні шати».

А це рядки з іншого твору. «Руйнуючи природу, ми руйнує-мо себе, – робить висновок вось-микласниця Чернігівської гімназії №31 Анастасія Андрійчук. – Скар-жимось на поганий екологічний стан вулиці, села, міста. А хто ж винен у цьому? Самі!» Дівчинка просить вибачення у природи за людські гріхи, перед нею.

Учасники конкурсу одностай-ні у своїх судженнях: щоб не за-вдавати шкоди природі, треба усім нам палко полюбити рідну землю, познайомитися з її тва-ринним і рослинним світом, з їхнім життям на землі. Адже цей світ невід’ємний від нас.

Журі реґіонального етапу кон-курсу ВПС визначило найкращі роботи з епістолярного жанру школярів області. Першого місця вирішено не присуджувати. Дру-ге дісталося семикласниці Каті Маруженко з Чернігова, третє – восьмикласнику Максиму Мі-щенку також із Чернігова.

Іван КУЖІЛЬНИй,власкор газети «Поштовий вісник»

у Чернігівській області

Це наша радість і любов. До цього храму потрібно ставитися шанобливо і дбати про примноження його багатств. Саме такі роздуми висвітлені у творах школярів середнього віку, надісланих на конкурс епістолярного жанру Всесвітнього поштового союзу (ВПС) «Уявіть себе деревом, що росте у лісі» до Чернігівської дирекції Укрпошти.

Найсвятіший на землі храм – природа



к а л е н д а р

Сьогодні Сонце зійшло о 6 год. 45 хв., за-йде о 17 год. 40 хв. День триватиме 10 го-дин 54 хвилини. остання чверть 25 лютого. Місяць у Козорозі, водолії.

За релігійним календарем сьогодні – мучеників Памфіла пресвітера, Валентина ди-якона та інших. Святителя Московського Ма-карія. Мучеників Персидських у Мартиропо-лі. Масляна.

Завтра – священномученика Єрмогена, пат-ріарха Московського і всієї Русі, чудотворця. Преподобного Феодора мовчазного, Печер-ського. Праведниці Маріамни, сестри апосто-ла Филипа. Масляна.

Іменинниками будуть: сьогодні – Самій-ло, Ярема, Данило, Ілля, Павло; завтра – Фе-дір, Роман, Мар’яна, Пилип, Мина.

Ц и М и д н я М и н а р од и л и с я

01.03

Італійський живописець Сандро Боттічеллі (1444); видатний польський композитор і піаніст Фридерик Шо-пен (1810); український актор Борис-лав Брондуков (1938).

02.03 Український письменник Архип Тес-ленко (1882).

н е с п р и я тл и ві д ні у бе ре зні

3, 12, 13, 15, 23, 26, 28

зніМ о к із с у п у т н и к а

NOAA-19 28.02.2011 13:29

Чернігів

Гі д р о М е т Ц е н т р п ові д о М л я є

1-го березня очікується мінлива хмарність, без істотних опадів, на дорогах ожеледиця. Ві-тер північно-східний 5–10 м/сек. Температура повітря по області вночі –14 ... –19 °C, вдень –5 ... –10 °C, по Чернігову вночі –15 ... –17 °C, вдень –7 ... –9 °C.

2-го та 3-го березня – мінлива хмарність, без опадів, лише вдень 3-го місцями невели-кий сніг, на дорогах ожеледиця. Вітер схід-ний 3–8 м/сек. Температура вночі –16 ... –21 °C, вдень –4 ... –9 °C.

п оГ од а н а с о н Ці (д а ні S OHO)

GOES-14 28.02.2011 01:06 LASCO C2 28.02.2011 05:12

Колектив Чернігівської дирекції УДППЗ «Ук-рпошта» висловлює глибоке співчуття началь-нику відділу з мобілізаційної підготовки, ци-вільної оборони та надзвичайних ситуацій ЧД УДППЗ «Укрпошта» Івану Леонтійовичу Кулішу з приводу тяжкої втрати – смерті матері

Єфросинії Костянтинівни КУЛІШ.

Колектив корпорації «Чернігівоблагропром-буд» висловлює глибоке співчуття Ніні Захарів-ні Дем’янець у зв’язку зі смертю матері –

Марфи Лукінічни.

ЗАТ «Чернігівський м’ясокомбінат»повідомляє про проведення Загальних зборів акціонерів

18.04.2011 р. о 9 год. за адресою: м. Чернігів, вул. Любецька, 80.ПОРЯДОК ДЕННИй:

1. Визначення порядку проведення загальних зборів акціонерів.2. Звіт правління про підсумки фінансово-господарської діяльності това-

риства за 2010 р.3. Звіт спостережної ради про роботу у 2010 р.4. Звіт ревізійної комісії за 2010 р.5. Затвердження висновку ревізійної комісії та річного фінансового звіту

та балансу товариства за 2010 р.6. Визначення порядку прибутку та покриття збитків на 2010 р. та осно-

вні напрямки діяльності товариства на 2011 рік.7. Про припинення повноважень та обрання органів управління товари-

ства. Визначення уповноваженої особи, яка буде підписувати договір з членами наглядової ради.

8. Про зміну типу та найменування закритого акціонерного товариства «Чер-нігівський м’ясокомбінат» у зв’язку з приведенням діяльності товариства у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства».

9. Про затвердження нової редакції статуту товариства згідно із законом України «Про акціонерні товариства».

10.Затвердження внутрішніх положень товариства: положення про загаль-ні збори, положення про правління, положення про спостережну раду, положення про ревізійну комісію.Реєстрація учасників зборів або їхніх представників буде проводитись

18.04.2011 року від 8:00 до 9:00 за ухваленою адресою. Учасникам зборів потрібно мати при собі паспорт або документ, який посвідчує особу, а для представників – доручення про передачу їм права на участь у зборах.

Акціонери товариства можуть ознайомитися з документами щодо пи-тань порядку денного від 9:00 до 15:00 год. за адресою: м. Чернігів, вул. Любецька, 80.

Додаткову інформацію можна отримати за телефоном: (0462) 651-508.

ЗАТ «Чернігівський ремонтно-монтажний комбінат»повідомляє, що загальні збори акціонерів ЗАТ «ЧРМК» призначені на 14 квітня 2011 р. на 9:00 за адресою:

м. Чернігів, вул. Щорса, 58.

ПоряДоК ДеННий:1. Затвердження річних результатів фінансово–

господарської діяльності товариства за 2010 рік.2. Затвердження звіту і висновків ревізійної комісії за

підсумкам діяльності товариства у 2010 році.3. Затвердження порядку розподілу прибутку та визна-

чення порядку покриття збитків за підсумками діяль-ності товариства у 2010 році.

4. Визначення основних напрямків діяльності товари-ства і затвердження його планів на 2011 рік.

5. Зміна найменування товариства та затвердження но-вої редакції статуту товариства.

6. Затвердження положення про наглядову раду та ре-візійну комісію товариства у новій редакції.

7. Припинення повноважень та обрання членів нагля-дової ради та ревізійної комісії товариства.

основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства

№ п/п Найменування показників

Показники

Звітний 2010 р.

Поперед-ній

2009 р.1. Всього активів 1556,1 1689,32. Основні засоби 779,7 761,63. Довгострокові фінансові інвес-

тиції 388,1 388,1

4. Запаси 60,9 107,15. Сумарна дебіторська заборго-

ваність 327,6 428,9

6. Грошові кошти та інші еквіва-ленти 0,4 3,6

7. Нерозподілений прибуток 700,3 984,48. Власний капітал 286,6 286,69. Статутний капітал 114,1 114.1

10. Довгострокові зобов’язання – –11. Поточні зобов’язання 166,8 109,112. Чистий прибуток (збиток) (107,1) 53,013. Середньорічна кількість акцій (шт.) 28166 2816614. Кількість власних акцій, вику-

плених протягом періоду (шт.) – –

15. Загальна сума коштів витра-чених на викуп власних акцій протягом періоду

– –

16. Чисельність працівників на кі-нець періоду (осіб) 46 43

Анатолій Миколайович Бесараб народився 17 червня 1937 року в с. Козин Миронівського ра-йону Київської області в сіль-

ській сім’ї.Батько його – один з перших сіль-

ських механізаторів – загинув на війні. Мати – працювала дояркою. П’ятирічному синові довелось вироста-ти спершу під опікою матері, а згодом при підтримці вітчима. Анатолій після десятирічки і служби в армії, закінчив Білоцерківський сільгоспінститут і став працювати зоотехніком в радгоспі, що в с. Макошино Менського району на Чернігівщині. Тут після п’яти років са-мовідданої праці він залишив помітний слід у розвитку тваринницької галузі. У 1971 році А. М. Бесараб був призна-чений директором радгоспу «Горо-днянський», землі якого розташовані навколо с. Невклі та ближніх хуторів. Маючи певний досвід, новий дирек-тор за кілька років змінив ставлення людей до землі, і господарство поча-ло змінюватись. З’явились в радгоспі нові виробничі будівлі, істотно збіль-шилась віддача землі.

У січні 1977 року райком Компартії України рекомендував талановитого організатора і спеціаліста головою ту-пичівського колгоспу імені Фрунзе з надією надати йому нові імпульси роз-витку виробництва продукції. Анато-лій Миколайович Бесараб виправдав це довір’я. Уміло використовуючи на-явні потужності цього господарства, він вивів його в один з кращих у ра-йоні і області. Колгосп імені Фрун-зе став флагманом по виробництву тваринницької продукції, картоплі та зернових. Він здобував перехідні прапори у Всесоюзному соціалістич-ному змаганні, був учасником ВДНГ СРСР, йому присвоєно звання висо-кої культури землеробства. Багато його трудівників відзначені високи-ми державними нагородами, а А. М. Бесараб удостоєний ордена Жовтне-вої Революції.

У березні 1984 року Анатолій Ми-колайович Бесараб був обраний де-путатом Верховної Ради СРСР. Це високе довір’я він використав, щоб зробити життя сільських друдівників заможним, а їхню працю творчою.

За його безпосереднім сприянням було газифіковано с. Тупичів, побу-довано комплекс будівель для ме-ханізаторів, завершено спорудження тваринницького комплексу і введено його в дію, будувалось житло для колгоспників.

У 90-і роки минулого століття пе-ребудовчі процеси в суспільстві, по-чаток так званих економічних реформ негативно позначились на розвитку сільськогосподарського виробництва. До того ж здружений колектив пра-цівників тупичівського колгоспу по-чали роз’їдати внутрішні незгоди та чвари. А. М. Бесараб вимушений був залишити посаду керівника і став працювати головним зоотехніком, а згодом виїхав на проживання в Ки-ївську область.

Анатолій Миколайович Бесараб мав особливий талант керівника і винят-кові професійні здібності. Він любив життя і людей, ніколи не цурався чор-нової роботи, мав багато друзів.

Таким він і залишиться назавжди в нашій пам’яті

Група товаришів

п а М’я ті т ов а р и ш а

Залишив добрий слідна Чернігівщині2 березня, минає 40 днів як у с. Саливонки Васильківського району на Київщині помер А. М. Басараб – колишній голова колгоспу імені Фрунзе (с. Тупичів) Городнянського району, колишній депутат Ради національностей Верховної Ради Союзу РСР, депутат обласної, районної, сільської рад багатьох скликань.

оГ оло ш е н н я

основні показники фінансово-господарської діяльності Закритого акціонерного товариства «Чернігівський м’ясокомбінат» (тис. грн)

Найменування показниківЗвітний

період на 01.01.2011

Попереднійперіод

на 01.01.2010Усього активів 9862 9171Основні засоби 12722 12894Довгострокові фінансові інвестиції 1334 1334Запаси 481 509Сумарна дебіторська заборгованість 1542 724Грошові кошти та їх еквіваленти 11 7Нерозподілений прибуток (збиток) (982) (1058)Власний капітал 4247 5229Статутний капітал 2250 2250Довгострокові зобов´язання – –Поточні зобов´язання 5615 3942Чистий прибуток (збиток) (982) (1058)Середньорічна кількість акцій (шт.) 4500000 4500000Кількість власних акцій, викуплених протягом ро-ку (шт.) – –

Загальна сума коштів, витрачених на викуп влас-них акцій протягом періоду – –

Чисельність працівників на кінець періоду (осіб) 55 57Правління ЗАТ «Чернігівський м’ясокомбінат»

c m y k


остання сторінкаостання сторінка

c m y k


Міні-фу т б ол

Чернігівцям і мороз в радістьТрадиційний міжнародний турнір з міні-футболу серед ветеранів відбувся у підмосковному місті Митищі. Незважаючи на морозну погоду, пронизливий вітер, ігри відбувалися просто неба, на штучному газоні з підігрівом. Кожен матч складався з двох таймів по 20 хвилин. За команду одночасно виступали 8 польових гравців і воротар.

Незмінний учасник цих турнірів – ветеранська команда чер-нігівської «Десни».

Стартову гру наші земляки зіграли проти команди «Ангара» (Ангарськ, Іркутська обл.). Принципове протистояння закінчи-

лося нічиєю – 1:1 (у деснянців відзначився Петро Пилипейко).На цей турнір господарі – команда «Митищі-1» зібрала під свої

прапори провідних ветеранів-гравців. Зокрема, деснянцям завда-вав клопоту Вадим Євсєєв, який ще півроку тому грав за професійну команду вищої ліги Росії «Сатурн» (Роменськ). Він вміло керував ді-ями своїх товаришів, тому і перемогли господарі чернігівців – 3:0.

Зробивши певні висновки після двох невдалих матчів, поліся-ни у третьому турі без проблем розібрались з іншою митищен-ською командою – 4:0 (відзначився Сергій Чесноков (тричі) та Сер-гій Демченко).

Чотири м’ячі побували у воротах торпедівців із Жодіно (Білорусь) від деснянців. Голи забивали Олександр Корміч (двічі), Сергій Дем-ченко і один суперник зрізав у власні ворота.

Бойовий склад вийшов на поле в «Екранаса» (Пеневежіс, Литва). Головними виконавцями у прибалтійців були колишні гравці віль-нюського «Жалгіріса», які чудово грали ще у вищій лізі чемпіона-ту СРСР наприкінці 80-х років минулого століття, – майстер спорту Станісловас Данисявічус і майстер спорту міжнародного класу Вір-гініюс Балтушнікас (бронзовий призер 1987 року). Однак ні вони, ні їхні напарники не встояли перед натиском чернігівської «Десни» – 0:3 (Сергій Чесноков, Олег Клименок, Сергій Демченко).

За підсумками усіх зустрічей чернігівці посіли третє місце, пропус-тивши вперед переможця – команду «Митищі-1» і другого призера – «Ангара». Бронзові медалі нашим землякам вручив олімпійський чемпіон 1976 року у складі хокейної збірної СРСР, заслужений май-стер спорту Віталій Шалімов. Кращим воротарем турніру визнано голкіпера «Десни» Івана Леонова.

На турнірі опікувались ветеранською «Десною» керівник чернігів-ської делегації Олександр Стецько, президент клубу Павло Бобров, віце-президент Анатолій Бегоян. За команду грали воротарі Іван Ле-онов, Олександр Мітько, польові гравці Сергій Чесноков, Володимир Лисенко, Віталій Аринін, Петро Пилипейко, Володимир Мацута, Кос-тянтин Позняк, Андрій Кужельний, Сергій Демченко, Олег Клименок, Ігор Жирняк, Олександр Корміч.

Чернігівці відвідали пам’ятні місця Митищ, переглянули матч чемпіонату Росії з міні-футболу між командами «Митищі» і «Діна» (Москва) і зустріч континентальної хокейної ліги, де грали «Атлант» (Митищі) і «Югра» (Ханти-Мансійськ).

Звузилось коло претендентів

Чемпіонат Чернігівщини з міні-футболу зібрав рекордну кіль-кість команд – 33. На першому етапі учасники змагались у семи зонах. По дві кращі команди з кожної групи виходи-ли у півфінал. Такої

честі удостоїлись дві ко-манди зі Славутича, чер-нігівські – «Нікос», «Кіт і пес», «Стиль», а також «Зернопром» (Анисів), ФК «Ніжин», «Фаворит» (Ні-жин), «Зірка» (Ніжин), ФК «Бахмач», «ПЧ-1» (Бах-мач), «Ревна»(Семенівка), ФК «Короп», ФК «Мена».

Тепер 14 команд, які розбиті на три групи, ро-зіграють у Славутичі, Ні-жині і Коропі шість путівок до фіналу.

Підготував Віктор БЕРЕГОВИй

св я т к у в а н н я

ФеСТиВАль БОРщУ

Мороз і сонце – день чудовий! Звичайний зимовий день, і не віриться, що така погода, ненадовго. Час зиму проводжати і весну стрічати, що і робили жителі Чернігова у Центральному парку культури та відпочинку цієї неділі.

До свята готувалися заздалегідь. Усі чернігівські шко-ли тиждень ліпили снігові фігури. Конкурс на кращий скульптурний витвір в останню неділю зими відбува-ється вже традиційно.

Люди фотографувались, слухали гуморески, пісні, сма-кували шашлики й український борщ. Того дня у Чернігові вперше проводився фестиваль борщу. Готувати його почали з самого ранку. На дегустації було представлено страву за двома рецептами: класичним та чернігівським. Подейкують, що бурякову закваску для «чернігівського» настоювали два тижні, а ще додавали яблука та кабачки. 800 порцій борщу розмели за годину...

Віктор КОШМАЛФото автора

ре к л а М а

Адреса редакції: 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62, 3-й поверх.веб-сайт: www.dponline.cn.ua. електронна пошта: [email protected].Віддруковано у ВАТ «РВК «Деснянська правда»,14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62.Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота).Тираж тижня – 27 179. Розповсюджується по передплаті.Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. Знаком позначені матеріали рекламного змісту. Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

Деснянка вільна Засновник та видавець – Тов «редакція газети «Деснянська правда».Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 465-114ПР від 22.04.2010 р. Головний редактор Лариса МІЛовА. Перший заступник головного редактора Леся КоШеЛЬ. Тел. 678-200. Заступник головного редактора Петро ГроМовий. Керівник відділу зв’язків з громадськістю володимир ЛиСеНКо. Тел. 4-44-42. Відповідальний секретар віталій АДрУГ. Тел. 4-21-92.Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36;гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: олександр БоЖоК, Ганна ЗевКо, Світлана КУЗЬМеНКо. Коректори: Альона ШевЧеНКо, Світлана СоКоЛ, олена ШереМеТ. Передплатні індекси: триразовий – 49086; триразовий пільговий – 49087 та четверговий випуск – 49088.

Documents

Деснянка вільна №209