Диплом

Управління фінансовою санацією підприємства (ДП “Криворізька

терплоцентраль”)

Вступ

Сучасна економічна обстановка характеризується фінансовою

нестабільністю, інфляцією, фазами спаду, депресії, що циклічно чергуються,

незначним зростанням обсягу виробництва. У цих умовах результати діяльності

будь – якого підприємства, що залежать від безлічі факторів, істотно

коливаються. Це приводить до того, що одні підприємства порівняно

благополучно проходять традиційні для «життєвого циклу» стадії зростання,

інші ж, вичерпавши можливості протистояння тенденціям стагнації і депресії,

кризі взаємних неплатежів, наближаються до банкрутства чи стають

банкрутами. Багато в чому неплатежі в економіці породжені, крім факторів

зовнішнього характеру, нераціональним управлінням господарською

діяльністю самих підприємств, неефективним використанням позикових

коштів, тобто факторами внутрішнього характеру. Загальна

неплатоспроможність обмежує й робить нездійсненими чи принаймні

малоефективними будь – які дії з виведення нашої економіки з кризового стану.

Безсумнівно, одна з головних причин виробничої і фінансової

неплатоспроможності українських підприємств, кризи неплатежів, які призвели

за останні роки до катастрофічного зменшення реального волового

внутрішнього продукту, полягає в тому, що дотепер украй нерішуче

застосовується такий визнаний у всьому світі спосіб цивілізованого

врегулювання відносин боржників і кредиторів, як банкрутство. Водночас у

умовах кризи неплатежів банкрутство підприємств стало масовим і охопило

більшість галузей та регіонів країни.

Однак основою підходу до вирішення проблеми існування збиткових

підприємств і при цьому найбільш актуальним завданням є не збанкрутування

підприємств, що знаходяться у кризі, спочатку на беззбитковий, а потім і на

прибутковий рівень діяльності.

Зрозуміло, що неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової

системи є санація суб’єктів господарської діяльності. Лише в такому разі можна

буде відновити платоспроможність і прибутковість основної маси платників

податків, а отже, оздоровити державну фінансову систему.

Такий підхід доводить актуальність теми дипломною роботи, присвяченій

управлінню фінансовою санацією підприємства.

Основною метою роботи є визначення заходів щодо управління

фінансовою санацією підприємства. Як база дослідження взято кризове

підприємство ДП «Криворізька теплоцентраль», для якого розроблений план

санаційних заходів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні

завдання:

- проаналізувати використовувані на практиці методи і механізми

санаційного фінансового управління підприємством;

- розглянути особливості санаційного аудиту підприємства, принципи і

політику санаційного управління;

- проаналізувати масштаби кризового стану підприємства ДП

«Криворізька теплоцентраль»;

- запропонувати заходи щодо відновлення платоспроможності й

фінансової стійкості, забезпечення довгострокової фінансової

рівноваги.

При вирішенні основних завдань роботи, необхідно користуватися

такими методами й інструментами:

- опитування (анкетування) співробітників;

- факторний аналіз відхилень;

- аналіз сильних і слабких сторін підприємства (СОФТ-аналіз);

- розробка сценаріїв;

- метод ланцюгових підстановок;

- вартісний аналіз;

- трендовий аналіз.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків,

списку використаної літератури та додатків. У першому розділі викладена

теоретична база дослідження теми, у другому – методологічні аспекти

дослідження на базі ДП „Криворізька теплоцентраль”. ДП „Криворізька

теплоцентраль” є виробником теплової енергії в місті Кривому Розі,

транспортує і реалізує її для потреб опалення і гарячого водопостачання

населення, об’єктів соціального призначення і інших споживачів міста. У

третьому розділі викладено методологія аналізу виявленої проблеми

діяльності ДП „Криворізька теплоцентраль” з розробкою шляхів її

вирішення.

Основний законодавчий акт, який використовувався при вивчені

(дослідженні) теми – це Закон України „Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від

14.05.1992 року зі змінами і доповненнями [ ]. Проблематикою теми

„Управління фінансовою санацією підприємства” займались як вітчизняні

автори (І.А. Бланк, М.І. Тітов, О.О. Терещенко, С.Я.Салига та інші), так і

зарубіжні економісти (Б.Бекенферде, М. Гелінг та інші). Аналіз

літературних джерел показав, що немає єдиної думки з приводу санації.

1 Фінансова санація. Її сутність та основи управління

1.1. Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та причини виникнення

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності

підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на

фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з

кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та

банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або

відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного

функціонування. З позиції фінансованого менеджменту кризовий стан

підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове

забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома

параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією

її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати

фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніші

санаційні заходи.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних

рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно

ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта

господарювання.[20.с.14].

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві,

поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності

підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від

підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві

можуть бути:

- спад кон’юнктури в економіці в цілому;

- зменшення купівельної спроможності населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- криза окремої галузі;

- сезонні коливання;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства

або в країнах підприємств – постачальників сировини (споживачів

продукції);

- конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний

характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо

менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо

відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та

реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З

метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені блоки:

1. Низька якість менеджменту;

2. Дефіцити в організаційній структурі;

3. Низький рівень кваліфікації персоналу;

4. Недоліки у виробничій сфері;

5. Прорахунки в галузі постачання;

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

7. Прорахунки в інвестиційній політиці;

8. Брак інновацій та раціоналізаторства;

9. Дефіцити у фінансуванні;

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу

(планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані,

становлять складний комплекс причинно – наслідкових зв’язків.

Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок

фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової

неспроможності, але по суті вони зводяться до вищевикладених.

Типові наслідки впливу причин і факторів на фінансово –

господарський стан підприємства такі:

- втрата клієнтів і покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

- підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявності

наднормативних запасів;

- виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення

плинності кадрів;

- підвищення тиску на ціни;

- істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання

виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

1. Стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий

потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

2. Криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний

капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

3. Криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує

реальна загроза втрати платоспроможності).[21. с.23].

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи

подані в таблиці 1.1.1.

Таблиця 1.1.1 – Фактори, що зумовлюють різні види кризи

Стратегічна криза Криза прибутковості Криза ліквідності

1 2 3

. 1. неправильний вибір виробничого майдан –чика (місця розташу–вання підприємства);

. 2.неефективна політика збуту та асортиментна політика;3. недосконале плану –вання та прогнозу – вання;4. помилкова політика диверсифікації;5. неефективний апарат управління;6. дефіцити в організа–ційній структурі;7. відсутність виробничої програми; 8. зайві виробничі потужності;9. відсутність або недієздатність системи контролінгу;10. форс-мажорнi обставини.

. 1. несприятливе співвідношення цін та собiвартocтi;2. невиправдане завищення цін;3.ризиковані великі проекти;4.зростання собівар – тості за стабільних цін;5.зменшення обороту від реалізації продукції; 6. збитковість окремих структурних пiдроздiлiв;7.придбання збиткових підприємств8.значні запаси готової продукції на складі9. високі витрати на персонал.10. високі процентні ставки; 11.неефективна маркетингова політи-ка;12.форс-мажор

1.невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків);2.незадовільна структура капіталу;3.відсутність або незначний рівень страхових(резервних) фондів;4. незадовільна робота з дебіторами;5.надання незабезпечених товарних кредитів;6. великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності;7.великі обсяги низьколiквiдних оборотних активів;8.зниження кредитоспроможності підприємства;9. високий рівень кредиторської заборгованості;10.форс-мажорнi обставини.

Між розглянутими видами кризи існують тicнi причинно-наслідкові

зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою

чергу, призводить до втрати підприємством лiквiдностi. Зумовлене

зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації

продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до

збитковості, а з іншого - до зниження рівня лiквiдностi та

платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів

фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість,

неплатоспроможність та банкрутство підприємства.[16.с.30]

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів

є iдентифiкацiя глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню

підприємства (за умови переведення його на режим

антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому снуванню підприємства i потребує

негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим снуванням

підприємства i

призводить до йога ліквідації.

Характерною рисою ринкової економіки є те, що кризові ситуації

виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства: у певні

моменти воно може не давати прибутку або зазнавати збитків. Але це

короткострокові, епізодичні ситуації, що не змінюють сутності

господарюючого суб’єкта як виробника прибутку. Вони можуть бути

усунуті за допомогою оперативних заходів. Якщо ж підприємство

неефективне в цілому, то економічна криза набуває затяжного характеру і

може закінчитися процедурою його ліквідації, продажу майна для

розрахунків із кредиторами, що називається банкрутством підприємства.

Щоб цього не сталося, необхідно вчасно зрозуміти причини, внаслідок яких

економіка підприємства опинилася в кризі, і розробити відповідні заходи для

їх усунення.[14.с. 15]

1.2 Економічна сутність санації підприємств

Найдiєвiшим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова

санація.

Термін «санація» походить від латинського «saпare» - оздоровлення,

видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему

заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових,

торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може

відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з

потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобiлiзацiї

грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів i наданням урядових

субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в дов-

гострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства,

що перебуває на межі банкрутства.[21.с.80]

Наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її

проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими. Адже

попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу

підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним i не

розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших

форм санації.

Дехто з вітчизняних авторів [ 6. с.152] із санацією ототожнюють

лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються

з допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб i спрямованих на

попередження оголошення підприємства - боржника банкрутом i його

ліквідації. Із цим не можна погодитись, оскільки мобiлiзацiя внутрішніх

фінансових резервів є невід’ємною складовою процесу оздоровлення будь -

якого підприємства.

М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально - правовим та

процесуальним аспектам банкрутства, [20.с.19], пропонує дати таке за-

конодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного

боржника, надання йому фінансової допомоги з боку власника майна,

кредиторів та інших юридичних i фізичних осіб (у тому числі зарубіжних),

спрямованих на підтримку діяльності боржника i запобігання його

банкрутству.

Це визначення також тяжіє до розуміння санації як інституту

зовнішньої фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України, що втратив чинність «Про банкрутство»

від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів i

виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими

фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення

зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань. Отже, згідно з

таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом

переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році,[3.с.5] розрізняє

поняття «санація» та «досудова санація». У цьому разі санація

розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження

справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника i

спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на

задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом

кредитування, реструктуризації боргів та капіталу i (або) зміною

організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація -

система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника,

здійснюваних власником боржника, інвестором, з метою запобігати його

ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно - господарських,

управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових

заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про

банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком

очевидні.

Своє тлумачення поняття «санація» має i Національний банк

України [16. с.25]: режим фінансової санації - це система непримусових i

примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до

необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення

лiквiдностi та платоспроможності й усунення порушень, які призвели

комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового

стану, а також наслідків цих порушень.

У Законі України «Про страхування» дається також «оригінальне»

тлумачення терміна «санація». Згідно із цим Законом примусова санація

страхової компанії передбачає:

- проведення комплексної перевірки фінансово – господарської діяльності

страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

- встановлення заборони на вільне користування майном страховика та

прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду

за страховою діяльністю;

- встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення

розрахунків зі страхувальниками;

- прийняття рішення про лiквiдацiю або реорганізацію страховика .

Зазначений підхід до розуміння сутності санації є надто

одностороннім i не витримує жодної критики.

Із наведеного широкого спектра думок [ 2.с.4, 3.с.5, 16.20, 6.с.85, 21. с.25]

щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке

має ввібрати в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів. Таким

можна вважати визначення, що наведено відомими зарубіжними

економістами (Н.Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелiнг), провідними

фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація -

це система фінансово - економiчнux, виробничо-технiчнux, органiзацiйно-

правових та соцiальнux заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення

платоспроможності, лiквiдностi, прибутковості i

конкурентоспроможності пiдприемства-боржника в довгостроковому

періоді. Тобто санація - це сукупність ycix можливих заходів, які здатні

привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Подане визначення втілює комплексний підхід до розглянутого

поняття, є універсальним i всебічно висвітлює економічну сутність санації

підприємств. Економічний зміст поняття „санація” узагальнено на

рисунку 1.2.1. Для повнішого розкриття змісту санації слід

конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансового

оздоровлення суб'єктів господарювання. Особливе місце у процесі

санації посідають заходи фінансово - економічного характеру, які

відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобiлiзацiї та

використання внутрiшнix i зовнiшнix фінансових джерел оздоровлення

підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти,

залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або

безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення

причин їх виникнення, поновлення або збереження лiквiдностi й

платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості,

поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів

фiнансовux ресурсів, необхiднux для проведення санацiйнux заходів

виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи органiзацiйно-правового характеру спрямовані на

вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно

правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення

підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення

виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо.

У цьому контексті розрізняють два види санації.

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства

-боржника.

2. Санація зі зміною органiзацiйно-правової форми та юридичного

статусу санованого підприємства.

1 см отступ до рисунка по требованиям!

Рисунок 1.2.1 – Економічний зміст поняття “санація”

Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з

модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв

та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного

часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості,

вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та

мобiлiзацiєю санаційних резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі скороченням

зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального

характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств -

гігантів або підприємств - мicт. В такому разі звільнення працівників може

призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести

ТИПИ САНАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ

Соціальні Організаційн - правові

Виробничо - технічні

Фінансово - економічні

Формування фінансових

ресурсів

Поліпшення структури капіталу

Конкуренто-спроможність

Скорочення заборгова-

ностіПлато-

спроможність

Покриття поточних збитків

Відновлення, досягнення

прибутковості

Відновлення, збереження ліквідності

МЕТА

помірковану політику звільнення у взаємозв'язку із реалізацією соціального

плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як

створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук i

пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з

безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття

«реструктуризація». Реструктуризація суб’єкта господарювання - це

проведення органiзацiйно-економiчних, правових, виробничо-технiчнux

заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм

власності, органiзацiйно-правових форм, які здатні відновити

прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Можна стверджувати, що «санація» є ширшим поняттям, ніж

«реструктуризація». Реструктуризацію доцільно розпочинати на paннix

стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин

стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як

реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та

конкурентоспроможності), так i заходи фінансового характеру (спрямовані

на відновлення лiквiдностi та платоспроможності).

Класифікація процедур санації має не тільки теоретичні, але й

практичні цілі, що полягають у вдосконаленні правотворчої діяльності, на

жаль, ні вітчизняна, ні зарубіжна наука не приділяють належної уваги

питанню класифікації процедур санації й аналогічних їй процедур.

Як виняток може бути названа спроба деяких українських

дослідників[ 16.с.25,22.с.30] проблем банкрутства розробити таку

класифікацію за способами відновлення платоспроможності боржника,

виходячи з національного правового регулювання.

Однак, очевидно, що одного критерію для класифікації санації

недостатньо, в основу поділу процедур санації на види можуть бути

покладені різні класифікаційні ознаки.

За критерієм специфіки правового становища чи специфіки

діяльності боржника процедури санації поділяють на загальні і спеціальні.

Такий розподіл процедур санації зумовлений тим, що Закон України

„ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом” від 1999 року, на відміну від його першої редакції, здійснює

диференціацію механізму судової процедури санації окремих категорій

боржників, з огляду на те, як прийнято в законодавстві зарубіжних країн,

визначає специфіку окремих категорій боржників (місто утворюючих

підприємств, особливо небезпечних підприємств, сільськогосподарських

підприємств, страховиків та інших, котрі названі в Розділі 6 Закону

України[3.с.5]) і передбачає особливості застосування до них процедур

банкрутства і процедур санації зокрема.

За критерієм порядку входження в судові процедури санації останні

можуть бути поділені на добровільні й примусові процедури, цей поділ

пов’язаний з визначенням виду сторони, що ініціює провадження справи про

банкрутство.

Кредитори, відповідно до норм національного й зарубіжного

законодавства про банкрутство, наділені правом ініціювати недобровільні

стосовно боржника процедури банкрутства, у тому числі і процедури

санації, у частинах 1 і 6 статті 7 Закону України «Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [3.с.5] й у

законодавстві про неспроможність (банкрутство) зарубіжних країн

передбачено право боржника ініціювати також добровільні процедури

банкрутства.[22.с.35]

За критерієм формалізації порядку здійснення процедур санації їх

можна класифікувати на судові й досудові. Законом України від 1999 року

передбачена як судова, так і досудова санація.

Досудова санація, відповідно до положень цього Закону, спрямована на

запобігання порушенням у проваджені справи про банкрутство і

здійснюється, як правило, на основі спеціального законодавства, а в

зарубіжних країнах регулюється нормами цивільного чи торгового права.

Судова процедура санації й аналогічні їй процедури, відповідно

законодавства зарубіжних країн, здійснюються в ході судового процесу

банкрутства згідно з нормами законодавства про неспроможність

(банкрутство).

За критерієм заходів, що застосовуються для відновлення

платоспроможності боржника, процедури санації можна поділити на

процедури, змістом яких є переважно ( чи виключно) такі заходи:

- правові ( угоди про продаж майна, частини майна боржника,

виконання зобов’язань боржника його власником, переведення боргу на

третіх осіб та інше);

- організаційні ( зміна керівництва, форми власності, організаційно-

правової форми боржника та інше);

- виробничо-технічні (перепрофілювання виробництва, закриття

нерентабельних виробництв боржника й інше).

За критерієм тривалості термінів здійснення судові процедури санації можна

поділити на:

а) процедури, що здійснюються в рамках загального терміну[3.с.8];

б) процедури, що здійснюються в рамках спеціальних термінів

(наприклад, при проведенні процедури санації містоутворюючого

підприємства[3.с.10], особливо небезпечного підприємства[3.с.10],

сільськогосподарського підприємства [ 3.с.11].

На жаль, українське законодавство не містить норм про проведення

прискореної судової процедури санації, така можливість була вперше

передбачена тільки французьким законодавством.[16.с.38]

Прискорена процедура відновлення платоспроможності підприємства

(аналог судової процедури санації) у Франції застосовується до підприємств,

що мають менше ніж 50 осіб і встановлений законом обсяг річного

обороту. Ця процедура проста, швидка і досить дешева.

У Російській Федерації, відповідно до Розпорядження Федеральної служби

Росії у справах про неспроможність і фінансове оздоровлення, з 1998 року

були введені прискорені процедури банкрутства, у тому числі й аналог

судової процедури санації – процедура зовнішнього управління.[ 22.с.39]

З метою підвищення ефективності застосування судових процедур

банкрутства і процедур санації зокрема, доцільно скористатися

зарубіжним досвідом і запровадити в Україні прискорену судову процедуру

санації малих та середніх підприємств.

Процедури санації можна класифікувати і за іншими критеріями,

наприклад за критерієм обсягу повноважень боржника в цих процедурах:

при здійсненні судової процедури санації на загальних підставах керуючим

санацією і керівником боржника. [20. с.38]

Санація підприємства проводиться в трьох основних випадках:

1. до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо

підприємство під час спроби виходу з кризового стану вдається до

зовнішньої допомоги зі своєї ініціативи;

2. якщо саме підприємство, звернувшись до арбітражного суду із заявою

про своє банкрутство, одночасно пропонує умови санації (такі випадки

санації найбільш характерні для державних підприємств);

3. якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд за

пропозиціями, що надійшли від тих, хто бажає задовольнити вимоги

кредиторів до боржника і погасити його зобов’язання перед

бюджетом.

У тому випадку, коли санацію ініціює саме підприємство до порушення

кредиторами справи про його банкрутство, вона має випереджальний характер,

повністю узгоджується з цілями й інтересами підприємства, підлягає завданням

антикризового управління ним і сполучається зі здійснюваними заходами

внутрішньої фінансової стабілізації.

У двох останніх випадках санація здійснюється в процесі провадження

справи про банкрутство підприємства за умови згоди зборів кредиторів з

термінами виконання їх вимог і на переведення боргу.

Фінансове оздоровлення підприємства шляхом санації здійснюється за

такими основними етапами:

1. визначення доцільності й можливості проведення санації;

2. обґрунтування концепції санації;

3. визначення напряму здійснення санації;

4. вибір форми санації;

5. розробка плану санації;

6. проведення процедури санації.

На первинному етапі санаційного управління на основі результатів

діагностики банкрутства і контролінгу здійснення заходів щодо внутрішньої

фінансової стабілізації підприємства приймається рішення про проведення

санації.

Доцільність проведення санації зумовлюється тим, що використання

внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства не досягло своєї

мети і кризовий стан підприємства продовжує поглиблюватися.

Можливість здійснення санації визначається перспективами виходу з

кризового фінансового стану й успішного розвитку підприємства при

наданні йому істотної зовнішньої допомоги на сучасному етапі. Якщо за

результатами об’єктивного оцінювання така перспектива існує, то

санація, яку оцінює саме підприємство, має шанси на успіх.

Залежно від масштабів кризового стану підприємства, ідентифікованих

у процесі діагностики банкрутства, і прийнятої концепції санації

розрізняють два основних напрямки її здійснення.[ 23.с.115]:

1. санація, спрямована на рефінансування боргу підприємства. Така

санація здійснюється зазвичай з метою допомоги підприємству у усуненні

його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан ідентифікований як

тимчасовий і не має катастрофічного характеру.

2. санація, спрямована на реструктуризацію (реорганізацію) підпри-

ємства.

Така санація здійснюється при більш важких масштабах кризового

фінансового стану підприємства і вимагає здійснення ряду реорганізаційних

процедур, що забезпечують більш ефективні організаційні форми його

господарської діяльності. Як правило, цей вид санації пов’язаний зі зміною

статусу юридичної особи підприємства, на якому здійснюються санація.

Той механізм, за допомогою якого досягаються основні цілі санації,

безпосередньо характеризує її форма. Форма санації має відповідати

конкретному напряму, обраному підприємством з урахуванням особливостей

його кризової ситуації. Форми санації можна структурувати так: форми санації,

визначені законодавством; форми санації, спрямовані на рефінансування боргу

підприємства; форми санації, спрямовані на реструктуризацію (реорганізацію)

підприємства.

Форми санації, визначені законодавством [3.с.5] такі:

1. при санації, проведеній до порушення справи про банкрутство:

- реорганізаційні заходи (злиття, приєднання, поглинання, поділ,

виділення, перетворення),

- організаційно – господарські заходи,

- управлінські заходи,

- інвестиційні заходи,

- технічні заходи,

- правові заходи;

2. при санації, проведеній під час провадження справи про

банкрутство:

- реструктуризація,

- перепрофілювання виробництва,

- закриття нерентабельних виробництв,

- відстрочка платежів чи списання частини боргів, про що

укладається мирова угода,

- ліквідація дебіторської заборгованості,

- продаж частини майна боржника,

- зобов’язання інвестора про погашення боргу (частини боргу)

боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та

його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань ,

- виконання зобов’язань боржника власником майна боржника та його

відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань ,

- продаж майна боржника, як цілісного майнового комплексу (для

недержавних підприємств),

- звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в

процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому випадку

виплачується за рахунок інвестора, а при його відсутності – за рахунок

реалізації майна боржника чи за рахунок кредиту, отриманого з цією

метою,

- інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Рішення про проведення санації може прийматися в таких основних

випадках:

1. З ініціативи суб’єкта господарювання, що перебуває в кризі, якщо

існує загроза неплатоспроможності й оголошення його банкрутом у

недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення

кредиторів до арбітражного суду із заявою про оголошення банкрутом

даного підприємства (досудова санація).

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до

арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство

(якщо підприємство стало фінансово неспроможним чи існує реальна

загроза такої можливості). Одночасно з заявою боржник може подати до

арбітражного суду план санації і (чи) проект мирової угоди. Зрозуміло, що

рішення про санацію приймається лише в тому разі, якщо підприємство

доведе кредиторам, що воно є санаційноспроможним.

3. Після закінчення місячного терміну з моменту опублікування в

офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Ради Кабінету

Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство

даного підприємства, якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних

осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника чи подали

акцептовані комітетом кредиторів і арбітражним судом пропозиції щодо

санації неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами і

механізмом задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення

про припинення провадження справи про банкрутство та здійснення

фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи.[2.с.3] Установа банку

має право стосовно клієнта, оголошеного неплатоспроможним,

застосувати комплекс заходів щодо його санації, у тому числі: передати

оперативне управління цим підприємством адміністрації, сформованій за

участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів;

направити на погашення кредиторської заборгованості виторг від реалізації

продукції.[2.с.3]

5. З ініціативи заставоутримувача цілісного майнового комплексу

підприємства. У разі невиконання зобов`язань, забезпечених іпотекою

цілісного майнового комплексу підприємства, заставоутримувача має право

здійснити передбачені угодою заходи щодо оздоровлення фінансового стану

боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи

підприємства, обмеження в праві розпоряджатися випущеною продукцією

та іншим майном відповідного господарюючого суб`єкта. Якщо санаційні

заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то

заставоутримувач має право звернутися до арбітражного суду із заявою про

вилучення майна, що знаходиться в іпотеці.

6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо мова

йде про державні підприємства.

7. З ініціативи Національного банку України, якщо мова йде про

фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним

заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій,

передбачених законодавством.[2.с.3] Цілісний погляд на етапи проведення

фінансового оздоровлення окремого підприємства становить так звана

класична модель санації, що широко використовується як основа для

розробки механізму фінансової санації господарюючих суб`єктів у країнах з

розвинутою ринковою економікою (рисунок 1.2.2) [20.с.28]

Відповідно до класичної моделі санації процес фінансового оздоровлення

підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи.

Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу

фінансової кризи. На основі поданої інформації (первинні бухгалтерські

документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани та таке інше)

визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина і

якість фінансового стану фірми.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово -

господарського стану підприємства, аналізуються його сильні і слабкі

сторони. На основі результатів причинно - наслідкового аналізу, відповідно

до класичної моделі санації, робиться висновок про санаційні можливості

підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної

господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства

зруйнований, ринки збуту продукції втрачені, структура балансу

незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію

підприємства.

У протилежному випадку санація буде означати лише відстрочку

ліквідації підприємства у часі і нічого, крім додаткових збитків, власникам і

кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній

основі й у примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника – це процедура ліквідації

неспроможного підприємства, що здійснюється позасудовими органами на

підставі рішення власників чи угоди, укладеної між власниками цього

підприємства і кредиторами та під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства – це процедура ліквідації

неспроможного підприємства, що здійснюється за рішенням арбітражного

суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити

платоспроможність, ліквідність і прибутковість, а також має досить

підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів і виробництво

продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то

приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою

проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових

орієнтирів. Чим раніше на санаційноспроможному підприємстві почнеться

санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації варто здійснити

невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності

підприємства й оптимізації структури капіталу у бік зменшення питомої

ваги кредиторської заборгованості. Йдеться про реалізацію так званої

першочергової програми. Цією програмою можуть бути передбачені такі

санаційні заходи:

Что за пустота!!!!!!!!!!!

1 см

Рисунок 1.2.2 – Класична модель санації

Підприємство у кризовому стані

Аналіз причин виникнення кризової ситуації (причинно-наслідковий аналіз)

Заходи для ліквідації:

на добровільній основі; примусовими методами

Негайні першочергові

заходи для санації

Рішення щодо ліквідації чи

санації

Визначення цілей санації

Формування стратегії санації

Розробка санаційних заходів

Програма санації

Проект санації

Реалізація, координація й нагляд

лізинг замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування

інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції

з розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі інші.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування

стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей

санації варто враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси й

можливості збуту продукції і може здійснювати свою діяльність у рамках

правового поля держави, у якій воно знаходиться. Цілі мають бути

реальними і піддаватися кількісному (чи якісному) виміру. Головною

стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності

підприємства в довгостроковому періоді. Для її досягнення варто узгодити

тактичні цілі, а саме:

- сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

- основні вартісні цільові показники (виторг, прибуток, ліквідність і

таке інше);

- соціальні цілі.

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між

сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти

головної стратегічної мети санації.

Стратегія уявляє собою узагальнену модель дій, необхідних для

досягнення поставлених цілей шляхом координації і розподілу ресурсів

компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не

відображаються. Кінцевою метою цієї стратегії є досягнення

довгострокових конкурентних переваг, які забезпечили б компанії високу

рентабельність. Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів

розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до обраної стратегії розробляється програма санації, що являє

собою послідовний перелік основних етапів і заходів, які передбачається

здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства.

Конкретизують програмні заходи в плані санації. Програма формується на

основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх

резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу і

стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, що

розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко –

економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів,

необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки і методи

мобілізації фінансового капіталу, терміни освоєння інвестицій та їх

окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані

результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація і контроль за

якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств може

вчасно виявляти і використовувати нові санаційні резерви, а також

приймати об`єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих

перешкод при здійсненні оздоровчих заходів.[21.с.40]

Отже, економічним змістом санації є відновлення платоспроможності

й фінансової стійкості підприємства. При цьому санація здійснюється за

допомогою (за участю) зовнішніх з позицій боржника осіб (власника майна;

органу, уповноваженого управляти майном боржника; інвестора).

1.3 Менеджмент фінансової санації підприємств

Санація становить складний і з багатьох поглядів[22.с.28, 23.с.38,

24.с.115] болючий для підприємства процес, що потребує ефективного

фінансового управління на всіх стадіях його здійснення.

Менеджмент санації – це система антикризового управління, яка

полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою

запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства.

Основною метою фінансового управління кризовим станом

підприємства є розробка і першочергова реалізація заходів, спрямованих на

нейтралізацію найбільш небезпечних шляхів у ланцюжках економічних

явищ, які призводять до кризового стану, а також заходів, спрямованих на

швидке поновлення платоспроможності та відновлення достатнього рівня

фінансової стійкості підприємства, що забезпечує його вихід із кризового

фінансового стану.

Управління має сполучати стратегічні й тактичні аспекти.

Сутність стратегічного управління полягає у вживанні заходів, що дають

можливість запобігати настанню кризи. Тактичне управління має на меті

розробку й реалізацію заходів для виведення підприємства з кризового стану

та ліквідації наслідків цього стану.[15.с.21]

Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів

попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від

банкрутства, яка одержала назву “система антикризового фінансового

управління”.

Суть цієї фінансової системи полягає в тому, що загроза банкрутства

діагностується ще на ранніх стадіях її виникнення. Це дає змогу вчасно

використати спеціальні фінансові механізми чи обґрунтувати необхідність

певних реорганізаційних процедур.

Якщо ці механізми і процедури через несвоєчасне або не досить

ефективне їх використання не призвели до фінансового оздоровлення

підприємства, то воно стоїть перед необхідністю добровільно чи

примусово припинити свою господарську діяльність і почати ліквідаційні

процедури.

Система антикризового фінансового управління підприємством

базується на певних принципах.[16.с.170]

До основних принципів антикризового фінансового управління

належать такі:

1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової

рівноваги підприємства. Теорія антикризового фінансового управління

виходить з того, що ефективного фінансового менеджменту досягти не

можна через те, що фінансова рівновага підприємства є дуже мінливою в

динаміці. Можлива її зміна на будь-якому етапі економічного розвитку

зумовлюється природною реакцією на зміни зовнішніх і внутрішніх умов

господарської діяльності. Ряд цих умов підсилює конкурентну позицію і

ринкову вартість підприємства, а інші, навпаки, зумовлюють кризові явища

в його фінансовому розвитку. Об`єктивність виявлення цих умов у динаміці

визначає необхідність постійної готовності фінансових менеджерів до

можливого порушення фінансової рівноваги підприємства на будь-якому

етапі його економічного розвитку.

2. Рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності

підприємства. З огляду на те, що загроза банкрутства підприємства

реалізує найвищий рівень катастрофічного ризику, властивого фінансовій

діяльності підприємства, і пов`язана з найбільш відчутними втратами

капіталу його власників, вона має діагностуватися на найбільш ранніх

стадіях з метою своєчасного використання можливостей для її

нейтралізації.

3. Диференціація індикаторів кризових явищ за рівнем їх небезпеки

для фінансового розвитку підприємства. Фінансовий менеджмент

використовує в процесі діагностики банкрутства підприємства великий

арсенал індикаторів його кризового розвитку. Ці індикатори фіксують різні

аспекти фінансової діяльності підприємства, характер яких з позиції

генерування загрози банкрутства є неоднозначним. У зв’язку з цим у процесі

антикризового управління господарюючим суб’єктом необхідно відповідно

групувати індикатори кризових явищ за рівнем їх небезпеки для фінансового

розвитку.

4. Терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому

розвитку підприємства. Відповідно до теорії антикризового фінансового

управління кожне кризове явище, що з`явилося, не тільки має тенденцію до

розширення з кожним новим господарським циклом, але й породжує нові

супутні йому кризові фінансові явища. Тому чим раніше будуть задіяні

антикризові механізми по кожному діагностичному кризовому явищу, тим

більші можливості для відновлення порушеної фінансової рівноваги буде

мати підприємство.

5. Адекватність реагування підприємства на рівень реальної загрози

його фінансовій рівновазі. Використовувана система механізмів з

нейтралізації загрози банкрутства у переважній більшості пов`язана з

фінансовими витратами чи втратами, зумовленими скороченням обсягів

операційної діяльності, припиненням реалізації інвестиційних проектів і

таке інше. При цьому рівень цих витрат і втрат прямо залежить від

цілеспрямованості механізмів такої нейтралізації та масштабу їх

використання. Тому задіювання окремих механізмів нейтралізації загрози

банкрутства має виходити з реального рівня цієї загрози і бути адекватним

йому, бо інакше або не буде досягнуто очікуваного ефекту (якщо дія

механізмів недостатня), або підприємство буде здійснювати невиправдано

високі витрати (якщо дія механізму надлишкова для даного рівня загрози

банкрутства).

6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з

кризового фінансового стану. У боротьбі із загрозою банкрутства, особливо

на ранніх стадіях її діагностики, підприємство має розраховувати

виключно на внутрішні фінансові можливості. Досвід показує, що при

нормальних маркетингових позиціях загроза банкрутства повністю може

бути нейтралізована внутрішніми механізмами антикризового фінансового

управління й у межах фінансових можливостей підприємства. Тільки в

цьому випадку воно може уникнути болючих для нього реорганізаційних

процедур.

7. Використання за необхідністю відповідних форм санації

підприємства для запобігання його банкрутству. Якщо загрозу банкрутства

діагностовано лише на пізній її стадії і вона має катастрофічний характер,

а механізми її внутрішньої нейтралізації не дають змоги досягти

необхідного ефекту у відновленні фінансової рівноваги, підприємство має

ініціювати свою санацію (відновлення платоспроможності), залучившись

допомогою ззовні. Цей вид санації називається “досудова санація”. При

цьому обираються найбільш ефективні форми санації (реорганізація, зміна

організаційно-правової структури і таке інше). Такий захід є надзвичайним

у плані антикризового фінансового управління господарюючим суб’єктом з

метою запобігання його реальному банкрутству.

З урахуванням цієї основної мети на підприємстві розробляється

спеціальна політика антикризового фінансового управління при санації

підприємства. [17.с.25]

Реалізація цієї політики передбачає виконання таких заходів.

1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану

підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку. З

цією метою у системі загального моніторингу фінансового стану

підприємства виділяють особливу групу об’єктів спостереження, яка

формує можливе “кризове поле”, що реалізує загрозу його банкрутства. У

процесі спостереження використовують як традиційні, так і спеціальні

показники – “індикатори кризового розвитку”.

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства. При

виявленні в процесі моніторингу істотних відхилень від нормального ходу

фінансової діяльності, зумовленого напрямками фінансової стратегії

підприємства та системою планових і нормативних фінансових

показників, виявляються масштаби його кризового стану, тобто глибина

цього стану з позиції загрози банкрутства. Така ідентифікація масштабів

кризового стану підприємства дає можливість застосовувати відповідний

селективний підхід до вибору системи механізмів захисту від можливого

банкрутства.

3. Дослідження основних факторів, що зумовлюють кризовий

розвиток підприємства. Розробка політики антикризового фінансового

управління визначає необхідність попереднього групування таких факторів

за основними визначальними ознаками; дослідження міри впливу окремих

факторів на форми і масштаби кризового фінансового розвитку;

прогнозування розвитку факторів, що справляють такий негативний

вплив.

4. Формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану,

що відповідають його масштабам. Цілі антикризового фінансового

управління конкретизують відповідно до масштабів кризового стану

підприємства. Вони мають враховувати також прогноз розвитку основних

факторів, що визначають загрозу банкрутства підприємства. З

урахуванням цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути

спрямований на реалізацію трьох принципових цілей, адекватних

масштабам кризового стану підприємства:

5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової

стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового

фінансового стану. Внутрішні механізми фінансової стабілізації покликані

забезпечити реалізацію термінових заходів для відновлення

платоспроможності та фінансової рівноваги підприємства за рахунок

внутрішніх резервів. Ці механізми засновані на послідовному використанні

певних моделей управлінських рішень, обраних відповідно до специфіки

господарської діяльності підприємства та масштабів його кризового

розвитку. У системі антикризового фінансового управління господарюючим

суб’єктом цьому напряму політики приділяється першочергова увага.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби

кризового фінансового стану підприємства не дають змоги вийти з нього за

рахунок реалізації внутрішніх методів і фінансових резервів, то воно

змушене вдатися до зовнішньої допомоги, що зазвичай набуває форми його

санації. Санація підприємства може проводитися як до провадження

справи про банкрутство (досудова санація), так і в процесі банкрутства. У

першому випадку підприємство саме може виступити ініціатором своєї

санації та вибору її форм. У ході санації необхідно обґрунтувати вибір

найбільш ефективних її форм (включаючи ті, що пов`язані з реорганізацією

підприємства), для того щоб у як умога коротші терміни досягти

фінансового оздоровлення і не допустити оголошення банкрутства.

7. Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо

виведення підприємства з фінансової кризи. З огляду на важливість

реалізації розроблених заходів для подальшої життєдіяльності

підприємства такому контролю приділяється першорядна увага. Він

покладається, як правило, безпосередньо на керівників підприємства.

Основна частина цих заходів контролюється в системі оперативного

контролінгу, організованого на підприємстві. Результати контролю

періодично обговорюються з метою внесення необхідних коректив,

спрямованих на підвищення ефективності антикризових заходів.

Оцінювання кризових факторів фінансового розвитку та прогнозування

можливого банкрутства підприємства здійснюються задовго до виявлення його

явних ознак. Таке оцінювання і прогнозування є предметом діагностики

банкрутства, що характеризує в концентрованому вигляді зміст перших трьох

напрямів формування і реалізації антикризового фінансового управління

господарюючим суб`єктом.

Проблема діагностики в санаційному управлінні належить до

малодосліджених у вітчизняній економічній та управлінській науці. Це

пояснюється дуже тривалим пануванням в українській економіці

марксистсько-ленінського вчення, що виключає кризи при соціалізмі.

Природно, що такий підхід вихолостив у теорії та практиці управління всю

специфічну проблематику санаційного управління, включаючи діагностику.

[16.с.170]

Разом з тим завдяки дослідженням у сфері штучного інтелекту й

інформації, експертних систем, теорії ігор, ймовірностей і статистичних

рішень, математичної статистики, статистичної теорії розпізнавання, а

також нагромадженому досвіду діагностичної діяльності в медико-

біологічних і технічних науках діагностика вивчалася самостійно як

особливий пізнавальний процес. Методичною і теоретичною основою

дослідження діагностики в санаційному управлінні стали наукові праці

багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених.(рисунок 1.3.1).

Санаційне управління актуалізує функціональні аспекти щодо виявлення

та подолання причин, які перешкоджають оздоровленню підприємства, і

радикалізації заходів, що відновлюють його платоспроможність. На думку

деяких авторів, для підприємств, які досягли стадії розвитку і піднесення у

своєму життєвому циклі, економічний бік кризи, а отже, й необхідність

діагностики виявляються в дефіциті коштів, необхідних для здійснення

виробництва і розрахунків з кредиторами. Але цей підхід є дещо абстрактним,

тому що не враховує індивідуальних особливостей життєвого циклу

підприємства, у якому можливі кризи, зумовлені процесом розвитку і

зростання, віком і розмірами організації.[23.с.41]

Эту пустоту заполнить: перенести сюда последующий текст!!!

Рисунок 1.3.1 – Методологічні й теоретичні основи дослідження

діагностики в санаційному управлінні

Отже, особливість санаційного управління виявляється в об`єднанні в

систему діагностики, запобігання, подолання кризи, стратегії

реструктуризації і застосування нестандартних методів в управлінні

персоналом. З цих позицій санаційне управління є конструктивною реакцією

на виявлені в результаті діагностики зміни, що загрожують банкрутством

чи порушенням нормального функціонування. Правомірність такого підходу

Теоретичні основи дослідження

ДІАГНОСТИКА

Методологічні принципи

дослідження

Вчення про економічні цикли (М.Кондратьєв, І.Шумпетер).Теорія трансакційних витрат (Г.Круз)Ідеї класичного маржиналізма, о граничних витратах (А.Маршал, Л.Рас).Логіка (Г.Гегель)Структурно-функціональний підхід (Т.Парсон)Ідеї про необхідність перетворення творчості та діагностики в технології (Г.Альтшуллер, Л.Наумов)Теорія управління , принцип прямого та зворотного зв’язку в управлінні (Н.Вінер, Н.Шмальгаузен, Н.Берштейн)Ідея системної організації та закономірностей розвитку систем (А.Богданов, Л.Берталанфі)

Теорія менеджменту. Концепція управління як процес в соціально – економічних системах. Поняття діагностики як елементу менеджменту (Є.Коротков)Теорія менеджменту перетворення (Л.Гітельман)Теорія прийняття рішення в економічній теорії та науці поведінки (Г.Саймон)Методи, прийоми, моделі

можна підтвердити ефективністю результатів управлінських рішень

шляхом зіставлення рівня витрат і рівня досягнення цілей.

2 Організація та порядок проведення санаційного аудиту на

ДП  „Криворізька теплоцентраль”

2.1 Сутність та основні завдання санаційного аудиту

Загалом аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та

фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської

діяльності суб’єктів господарювання, мета якої перевірити достовірність

їх звітності, визначити повноту та вiдповiднiсть чинному законодавству

здійснюваного обліку та сформувати висновки про реальний фінансовий

стан підприємства. [ 7.с.10]

Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських пе-

peвipoк (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань

бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фiнанcoвo-

господарської діяльності та інших аспектів економiко-правового

забезпечення підприємницької діяльності юридичних i фізичних осіб.

Аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприємства орга-

нами, найчастіше спеціалізованими аудиторськими фірмами або

аудиторами. До основних принципів аудиту належать:[7.с.15]

- цілісність та повнота;

- об’єктивність;

- незалежність;

- конфiденцiйнiсть;

- компетентність;

- документальне оформлення.

Ці принципи є основою вcix міжнародних норм аудиту i повністю

стосуються й санаційного аудиту.

Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських

фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так i щодо об’єктів i цілей

проведення. Характерним для санаційного аудиту є те, що він проводиться

на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета -

оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу

фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що

користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб'єкта

господарювання та реальність санаційної концепції.

3амовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у

фінансовій кризі, можуть бути:

- нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства

(якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу);

- андеррайтери (якщо вирішується питання про викуп ними

корпоративних прав нової емісії);

- позикодавець, наприклад банківський консорціум (якщо вирішується

питання про надання санаційного кредиту);

- саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання

мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про

банкрутство);

- потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію

підприємства реорганізацією);

- державні органи (якщо вирішується питання про надання

підприємству державної санацiйноiї підтримки).

Зовнішнім замовникам аудиту потрібна обґрунтована інформація, яка

має підтвердити, що:

1)дані про фінансово - майновий стан боржника є достовірними і

повними;

2)план санації є реалістичним;

3)вибрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку

підприємства.

Незважаючи на специфіку кожного конкретного підприємства,

комплексна санація передбачає здійснення послідовності взаємопов’язаних

дій, до яких належать: [22.с.72]

- аналіз стану підприємства і причин, що його зумовили, оцінка

можливості санації, а також її вид;

- визначення мети й формування стратегії санації;

- розробка плану санації;

- розробка плану, включаючи координацію дій різних виконавців,

контроль за виконанням передбачених заходів, а також коригування

програми у випадку зміни зовнішніх чи внутрішніх факторів.

Рішення про можливість і доцільність санації, її вид і методи

проведення ґрунтується на результатах аналізу, що доцільно проводити у

виді санаційного аудиту.

Санаційний аудит є окремим напрямом діяльності аудиторських

фірм. Він має свої особливості як за методами проведення, так і за цілями.

Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він проводиться на

підприємствах, що знаходяться в кризовому стані. На відміну від

звичайного аудиту, що становить детальну експертизу публічної

бухгалтерської звітності, а також іншої інформації про фінансово –

господарську діяльність підприємства з метою достовірної оцінки

фінансового стану, санаційний аудит характеризується такими

відмітними рисами: [7.с.52]

- головною метою санаційного аудиту є оцінювання санаційної

спроможності підприємства, тобто його фінансового стану і виконання в

подальшому своїх фінансових зобов’язань;

- санаційний аудит має передбачати експертизу плану санації і

давати оцінку його обґрунтованості й оптимальності;

- санаційний аудит проводиться на кризових підприємствах. Через це

він відрізняється підвищеною складністю і має виконуватися з особливою

старанністю;

- санаційний аудит має бути тільки зовнішнім. Це зумовлено тим, що

ініціаторами аудиту є зовнішні стосовно господарюючого суб’єкта фізичні і

юридичні особи – потенційні санатори, які зацікавлені в максимально

достовірній інформації. У цьому випадку санаційний аудит дає змогу

оцінити ризики, пов’язані із санацією підприємства і захиститися від них.

Санаційний аудит є дуже важливою складовою класичної моделі

санації підприємства, яка зображена на рисунку 2.1.1 [22.с.28]

Етапи проведення санаційного аудиту

Джерела:внутрішнізовнішні

Збирання та систематизація інформації про підприємство

Напрямки:- оперативний - стратегічний

Фінансовий стан:Оцінка динаміки та структури валюти балансу; аналіз джерел власних коштів; аналіз структури дебіторської (кредиторської) заборгованості; аналіз структури активів; аналіз формування та використання прибутку.

Симптоми кризи:Рівень ліквідності; рівень прибутковості; розмір Cash – flow; якість менеджменту; відносини зі споживачами, виробничими партнерами та державними органами.

Виробничо - господарська сфера:

Характеристика виробництва; стан та використання основних фондів; використання трудових ресурсів; конкурентне середовище; об’єкти соцкультпобуту та незавершене будівництво.Ідентифікація „слабких

місць”:Дефіцит ліквідності; високий рівень заборгованості; високий рівень собівартості порівняно з конкурентами; прорахунки в інвестиційній сфері.Прийняття рішення про санацію чи ліквідацію

розрахунок та

аналіз фактичн

их показникі

в і тенденці

й розвитку

Аналіз причин і

симптомів фінансової

кризи

Рисунок 2.1.1 – Структурно-логічна схема проведення санаційного

аудиту

Першим етапом проведення санаційного аудиту є загальне

знайомство з існуючою системою аудиту на підприємстві, санаційною

концепцією і планом фінансового оздоровлення. Потім здійснюється збір і

систематизація інформації, що буде використана в процесі санаційного

аудиту. Уся необхідна інформація має бути відкритою і доступною для

проведення санаційного аудиту. Дані про підприємство повинні

характеризувати його оперативний і стратегічний стан. Поряд зі

звітними бухгалтерськими даними і внутрішньою інформацією для

оцінювання санаційної спроможності підприємства необхідно

використовувати й зовнішні джерела: статистичні дані, що стосуються

діяльності підприємства та галузі, матеріали із засобів масової інформації,

висновки незалежних експертів, нормативні документи.

Дані про оперативний і стратегічний стан підприємства оцінюється в

процесі поглибленого аналізу його господарської діяльності. При цьому

послідовно виконуються такі завдання:

- аналіз виробничо-господарської діяльності;

- аналіз фінансового стану підприємства;

- дослідження ситуації, у якій перебуває підприємство на ринку

факторів виробництва і збуту продукції.

У процесі поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності

підприємства послідовно вирішуються такі завдання:

- оцінювання результатів господарської діяльності за попередні і

звітні періоди;

- визначення фази кризи;

- ідентифікація причин кризи;

- виявлення факторів, що негативно вплинули на кінцеві результати

діяльності підприємства;

- визначення сильних і слабких сторін у діяльності підприємства;

- формування висновку про задовільну чи незадовільну структуру

балансу і про платоспроможність даного суб’єкта господарювання;

- визначення резервів і факторів потенційної беззбиткової діяльності.

Завершується санаційний аудит загальною оцінкою санаційної

спроможності з наступним ухваленням рішення про доцільність санації чи

ліквідації підприємства і складанням акта аудиторської перевірки.

В акті про результати санаційного аудиту необхідно чітко

відобразити фінансовий стан підприємства і визначити його санаційні

шанси та прогноз розвитку самого підприємства і навколишнього

середовища. Акт має бути не тільки достовірним, але й містити необхідне

обґрунтування проведення санації.

Отже, санаційний аудит є найважливішою складовою процедури

санації та відіграє вирішальну роль у мобілізації підприємством фінансових

ресурсів. За допомогою санаційного аудиту визначається санаційна

спроможність підприємства, що є головним критерієм прийняття рішення

щодо санації чи ліквідації підприємства.

2.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності

ДП „Криворізька теплоцентраль”

Державне підприємство „Криворізька теплоцентраль” має статус

юридичної особи і здійснює свою господарську діяльність на основі статуту,

затвердженого виконавчим комітетом Криворізької міської Ради та

зареєстрованого міськвиконкомом. Підприємство веде самостійний баланс і

підпорядковується Міністерству палива та енергетики України.

ДП „Криворізька теплоцентраль” є виробником теплової енергії в

місті Кривому Розі, транспортує і реалізує її для потреб опалення і гарячого

водопостачання населення, об’єктів соціального призначення і інших

споживачів міста. Отже, основною діяльністю підприємства є

виробництво теплової енергії, транспортування її через магістральні

мережі для забезпечення понад 50 % житлового фонду міста та об’єктів

соціального призначення та промисловості.

Крім цього основними напрямками діяльності ДП „Криворізька

теплоцентраль” є:

- виконання ремонтно – будівельних і налагоджувальних робіт;

- будівництво, ремонт, технічне переозброєння і налагодження

енергетичного устаткування, будівель, споруд, теплових мереж;

- капітальний, середній та поточний ремонт основного та

допоміжного обладнання котелень і теплових мереж та інші види

робіт та послуг.

На балансі підприємства є:

6 опалювальних котелень, обладнаних 31 паровими та

водонагрівальними котлами загальною встановленою потужністю

1406 Гкал/год.;

340,6 км теплових мереж діаметром 32 -1020 мм., із яких

- 84,5 км магістральних мереж, вводи на тепло розподільчі пункти;

- 170,4 км квартальних;

- 85,7 км. Мереж гарячого водопостачання.

На підприємстві працює 1444 висококваліфікованих працівників.

Відпуск теплової енергії за рік складає 2 – 2,5 млн. Гкал/рік.

Структура відпущеного тепла складає:

- населенню – 86,1 %;

- бюджетним установам – 9,5 %;

- іншим споживачам – 4,4 %.

По результатам виробничо-господарської діяльності за 2004 - 2005

роки підприємство має економічні показники в натуральному виразі подані

у таблиці 2.2.1.

Таблиця 2.2.1 – Економічні показники розвитку

ДП „Криворізька теплоцентраль” за 2004 - 2005 роки в натуральному

виразі.

№

з/пПоказники

Одиниці

виміру

Період Відхилення

2004 рік 2005 рік +/- %

1 2 3 4 5 6 7

1. Вироблено теплової

енергіїтис. Гкал. 1172,984 1546,809 373,825 131,87

2. Куповане тепло тис. Гкал. 5,681 9,930 4,246 174,79

3. Втрати тепла тис. Гкал. 206,325 266,856 60,531 129,34

4. Реалізація тепла тис. Гкал. 972,340 1289,883 317,543 132,66

в тому числі:

І група споживачів тис. Гкал. 828,460 1092,583 264,123 131,88

ІІ група споживачів тис. Гкал. 91,907 129,492 37,585 140,89

ІІІ група спожи -

вачівтис. Гкал. 51,973 67,808 15,835 130,47

Отже, за 2005 рік підприємством вироблено теплової енергії 1546,809

тис. Гкал., що на 373,825 тис. Гкал. більше ніж у 2004 році. Зросла і частка

купованого тепла. Реалізація теплової енергії зросла в порівнянні з 2004

роком на 317,543 тис. Гкал. Або на 132,66 %.

Споживачами послуг ДП „Криворізька теплоцентраль” є населення

міста Кривого Рогу, бюджетні установи та організації і інші суб’єкти

господарської діяльності. Ринок наданих послуг відносно стабільний.

ДП „Криворізька теплоцентраль” не є єдиним виробником послуг,

пов’язаних з тепло-забезпеченням споживачів. Подібні послуги надає

споживачам комунальне підприємство „Криворіжтепломережа”.

Порівняння структури споживання теплової енергії споживачами

ДП „Криворізька теплоцентраль” та КП „Криворіжтепломережа”

наведено у таблиці 2.2.2.

Таблиця 2.2.2 – Структура споживання теплової енергії у 2003 – 2005

роках споживачами всіх груп ДП „Криворізька теплоцентраль” у порівнянні

з КП „Криворіжтепломережа”

№

з/п

Показники 2003 рік 2004 рік 2005 рік Структура

споживан-

ня тепло

енергії по

КП

„Криворіж-

тепломере-

жа”, %

Відхилення

проти

„КТМ”тис.

Гкал

% тис.

Гкал.

% тис.

Гкал.

%

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

1. Всього 1678,24 100 1606 100 1822,65 100 100

2. І група

(населення)

1428,50 85,1 1367,8 85,1 1549,25 85,0 59,10 + 25,90

Продовження таблиці 2.2.2

1 2 3 4 5 6 7 8 9

3. ІІ група (бюджетні

установи)

161,403 9,62 154,37 9,61 164,00 9,0 14,53 - 5,53

4. ІІІ група (інші

споживачі)

88,340 5,26 84,322 5,25 109,40 6,0 26,37 -

20,37

Отступ после таблицы 1 cм, а у Вас?

З таблиці 2.2.2 видно, що основним споживачем теплової енергії є

населення, яке споживає теплову енергію понад 85 %, що значно більше ніж

на КП „Криворіжтепломережа”.

Враховуючи ці обставини, ДП „Криворізька теплоцентраль” для

збереження та розширення ринка послуг повинно надавати послуги з

теплопостачання відповідної якості, освоювати нові сегменти ринку послуг

за рахунок удосконалення нових енергозберігаючих технологій, модернізації

котельного обладнання.

Аналіз витрат на виробництво теплової енергії на 1 грн. продукції за

2005 рік у порівнянні з 2004 роком наведено в таблиці 2.2.3.

Збільшення витрат на 1 Гкал за 2005 рік в порівнянні з відповідним періодом

минулого року на 8,02 грн./Гкал (з 57,04 грн. до 65,06 грн.) пояснюється:

- по статті „Виробничі послуги” по-перше, зростанням вартості

та кількості використаних проїзних квитків; по-друге, внаслідок зростання

цін на паливо-мастильні матеріали зросла вартість послуг залучених

транспортних засобів; по-третє, збільшенням кількості та вартості

використаної води, яке призвело до відповідного зростання витрат по

водовідведенню; вчетверте, збільшення обсягу ремонтних робіт виконаних

підрядним способом;

- по статті „Паливо” збільшення витрат пояснюється

збільшенням втрат тепла в мережах за 2005 рік в порівнянні з 2004 роком з

18,07 % до 20,66% та виробництва меншої кількості теплової енергії через

більш високу температуру зовнішнього повітря;

- по статті „Енергія” збільшення витрат відбулося за рахунок

зростання ціни на воду та ціни на електроенергію в 2005 році;

- по статті „Оплата праці” – зростанням середньомісячної

заробітної плати на 30,8 %, що пояснюється збільшенням тарифних

ставок і посадових окладів згідно Галузевої угоди між Міністерством

палива та енергетики України і профспілкою працівників енергетики та

електротехнічної промисловості України та незалежною галузевою

профспілкою енергетиків України, а також ростом середньо облікової

чисельності на 35 осіб промислово – виробничого персоналу.

- по статті „Енергія” збільшення витрат відбулося за рахунок

зростання ціни на воду та ціни на електроенергію в 2005 році;

- по статті „Оплата праці” – зростанням середньомісячної

заробітної плати на 30,8 %, що пояснюється збільшенням тарифних

ставок і посадових окладів згідно Галузевої угоди між Міністерством

палива та енергетики України і профспілкою працівників енергетики та

електротехнічної промисловості України та незалежною галузевою

профспілкою енергетиків України, а також ростом середньо облікової

чисельності на 35 осіб промислово – виробничого персоналу.

Таблиця 2.2.3 – Витрати на виробництво теплової енергії на 1 грн.

продукції по ДП „Криворізька теплоцентраль” за 2004 – 2005 роки

№з/п

Елементи витрат

2004 рік 2005 рік Відхилення всього, тис. грн.

на одиницю продукції, грн.

всього, тис. грн.

на одиницю продукції, грн.

1 2 3 4 5 61. Виробнича

собівартість продукції

108273 55,33 112630 61,37 6,04

у тому числі:Послуги виробничого характеру

2607 1,31 3690 2,01 0,70

2. Сировина і допоміжні матеріали

2818 1,41 3473 1,89 0,48

у тому числі плата за воду

240 0,12 268 0,15 0,03

3. Паливо зі сторони

66630 33,38 62880 34,26 0,88

4. Енергія зі сторони

17999 9,02 19608 10,68 1,66

Продовження таблиці 2.2.3

1 2 3 4 5 6

5. Витрати на оплату праці 9596 4,81 12706 6,95 2,14

6. Відрахування на соціальні

заходи3514 1,76 4782 2,61 0,85

7. Амортизація 4558 2,28 4553 2,48 0,20

8. Інші витрати 551 0,28 884 0,48 0,20

у тому числі плата за

екологію- - - - -

плата за землю - - - - -

інші обов’язкові платежі - - - - -

інші потреби 551 0,28 884 0,48 0,20

9. Адміністративні

витрати3959 1,98 4965 2,71 0,73

у тому числі:

Матеріальні витрати 101 0,05 151 0,08 0,03

Витрати на оплату праці 1195 0,60 1679 0,91 0,31

Відрахування на соціальні

заходи456 0,23 632 0,34 0,11

амортизація 136 0,07 158 0,09 0,02

10

.

Інші витрати2071 1,04 2345 1,28 0,24

у тому плата за землю 526 0,26 522 0,28 0,02

інші обов’язкові платежі 120 0,06 147 0,08 0,02

представницькі витрати - - - - -

інші потреби 1425 0,71 1676 0,91 0,20

11

.

Витрати на збут

продукції858 0,43 1218 0,66 0,23

Продовження таблиці 2.2.3

1 2 3 4 5 6

у тому числі:

матеріальні витрати 37 0,02 35 0,02 0,00

12

.

Всього витрат 113090 56,65 118813 64,7

4

8,09

у тому числі:

матеріальні витрати 90192 45,18 89837 48,9

5

3,77

витрати на оплату праці 11358 5,69 15234 8,30 2,61

відрахування на соціальні

заходи

4177 2,09 5714 3,11 1,02

амортизація 4706 2,36 4759 2,59 0,23

інші витрати 2657 1,33 3269 1,78 0,45

13

.

Обсяг продукції, робіт,

послуг

120372 60,30 127598 69,5

3

9,23

14

.

Купована тепло енергія 779 0,39 586 0,32 - 0,07

15

.

Всього витрат,

включаючи вартість

купованої енергії

113869 57,04 119399 65,0

6

8,02

16

.

Відпуск продукції всього 99213 49,70 101503 55,4

2

5,72

17

.

Довідково:

Корисний відпуск

(тис.Гкал)

1996,36 - 1831,4

1

- -

164,95

Собівартість – усього 57,04 - 65,06 - 8,02

(грн./Гкал)

Продовження таблиці 2.2.3

1 2 3 4 5 6

Паливна складова на 1

Гкал (грн/Гкал)

33,38 - 34,26 - 0,88

Постійні витрати

(коп./кВтг, грн./Гкал)

46528 - 55933 - 9405

Середній тариф

(коп,кВтг, грн./Гкал)

49,7 - 55,42 - 5,72

Прибуток (коп/кВтг,

грн./Гкал)

- 7,34 - -9,64 - -2,30

Рентабельність - 12,87 - - 14,82 - - 1,95

Витрати на ремонт і підтримання основних фондів також зросли у

порівнянні з 2004 роком, це видно з таблиці 2.2.4.

Таблиця 2.2.4 – Витрати на ремонт і підтримання основних фондів

ДП „Криворізька теплоцентраль” за 2003 – 2004 роки

№

з/п

Статті витрат 2003 рік 2004 рік Відхилення, +/-

1 2 3 4

1. Всього: 8703 11216 +2513

2. - підрядний спосіб 2100 2645 +545

3. - господарчий спосіб 6603 8571 +1968

4. у тому числі

5. - матеріали і запчастини 2606 3358 +752

6. - витрати на оплату праці 2926 3786 +860

7. - відрахування 1071 1427 +356

Перевиконання по ремонтному фонду пояснюється збільшенням

обсягів виконаних робіт.

Для поліпшення кадрової роботи на підприємстві розроблені заходи по

зниженню плинності кадрів і закріпленню їх на виробництві, по

укріпленню трудової і виробничої дисципліни, по покращенню добору,

розстановці та вихованню кадрів, по підвищенню відповідальності

керівників підрозділів за виконання службових обов’язків, підготовці та

підвищенню кваліфікації кадрів. За 2005 рік підвищили кваліфікацію з

відривом від виробництва в Київському політехнічному інституті – 11

керівників і спеціалістів, в Криворізькому технічному університеті – 19

керівників. Підвищили кваліфікацію в короткострокових семінарах з

відривом від виробництва – 10 керівників і спеціалістів. В учбово –

курсових комбінатах - 14 керівників та спеціалістів. Підготовлено,

перепідготовлено, навчено новим професіям – 58 чоловік, в тому числі з

відривом від виробництва в учбово-курсових комбінатах - 52 чоловіка.

Сформовано і оформлено списком установленого порядку резерв кадрів на

висування на вищі посади.

В 2005 році прийнято молодих спеціалістів за направленням вищих

учбових закладів – 20 чоловік, в тому числі з вищою освітою – 9

спеціалістів, молодих спеціалістів – 11 чоловік.

За станом на 01.01.2006 року підприємство повністю забезпечено

кадрами робітників, керівників, спеціалістів. Всього працюючих 1488

чоловік, із них:

- робітників – 1193 чоловік;

- спеціалістів – 160 чоловік;

- службовців – 19 чоловік;

- керівників – 116 чоловік.

Плинність кадрів на підприємстві:

- всього прийнято працівників за 2005 рік – 129 чоловік;

- всього звільнено працівників – 99 чоловік, із них по причині:

o за власним бажанням – 64 чоловіка;

o на пенсію за віком – 13 чоловік;

o скорочення чисельності – 1 чоловік;

o закінчення строку договору – 8 чоловік;

o інвалідність – 1 чоловік;

o смерть – 8 чоловік;

o армія – 3 чоловіка;

o прогули – 1 чоловік.

Процент плинності кадрів за 2005 рік склав – 4,6 %, в порівнянні з

відповідним періодом 2004 року знизився на 1,5 %.

Отже, основною діяльністю державного підприємства „Криворізька

теплоцентраль” є виробництво теплової енергії, транспортування її через

магістральні мережі для забезпечення понад 50 % житлового фонду міста

Кривого Рогу, а також об’єктів соціального призначення та промисловості.

Ефективність використання основних фондів ДП „Криворізька

теплоцентраль” характеризується показником фондовіддачі ФВ, що

розраховується як відношення виторгу від реалізації без податку на додану

вартість і акцизного збору до середньої вартості основних фондів:

ФВ = , (2.2.1)

де В – витрати підприємства (рядок 035 звіту про фінансові

результати);

ОФ – середня вартість основних фондів (рядок 031 балансу).

Рисунок 2.2.1 – Фондовіддача ДП „Криворізька теплоцентраль”

за 2003 – 2005 роки

Протягом аналізованого періоду спостерігається тенденція до

збільшення фондовіддачі, хоча і незначна.

Аналіз виробничого потенціалу ДП „Криворізька теплоцентраль”

подано в таблицях додатку Ж.

2.3 Аналіз фінансової сфери ДП „Криворізька теплоцентраль”

Основним джерелом інформації при аналізі фінансової сфери

ДП „Криворізька теплоцентраль” є типові форми річної бухгалтерської

звітності підприємства, зокрема:

- баланс підприємства за 2003 – 2005 роки (див. дод. А);

- звіт про фінансові результати за 2003 – 2005 роки (див. дод. Б);

- звіт про рух грошових коштів за 2003 – 2005 роки (див. дод. В);

- звіт про власний капітал за 2003 – 2005 роки (див. дод. Д).

Аналіз валюти балансу ДП „Криворізька теплоцентраль”

проводиться шляхом порівняння даних загальної вартості підприємства

протягом аналізованого періоду з 2003 року до 2005 року. Дані щодо валюти

балансу наведено на рисунку 2.3.1 (по роках).

Різке зниження валюти балансу спостерігається у 2004 році у

порівнянні з 2003 роком (з 365,143 тис. грн. до 257,117 тис. грн.) на 108,026

тис. грн., що в основному спричинене наявністю збитків на підприємстві,

зменшенням балансової вартості основних засобів. У 2005 році

спостерігається невелике збільшення валюти балансу підприємства на

7,831 тис. грн., але це не пов’язано з відсутністю збитку на підприємстві,

хоча як видно рисунку 2.3.2 є тенденція зменшення збитків, збільшення

валюти балансу у 2005 році пов’язано із взяттям на баланс підприємства

нових теплових мереж та теплорозподільних пунктів, що були передані за

рішенням Криворізької міської ради від КП „Криворіжтепломережа”.

Рисунок 2.3.1 – Чистий збиток ДП „Криворізька теплоцентраль”

Рисунок 2.3.2 – Валюта балансу ДП „Криворізька теплоцентраль”

Власні кошти підприємства є однією з найважливіших

характеристик його фінансового становища і визначають його

фінансову незалежність від зовнішніх джерел. Для аналізу власних

коштів розраховують такі коефіцієнти:

- коефіцієнт фінансової незалежності;

- коефіцієнт фінансової стабільності;

- коефіцієнт фінансового левериджу;

- коефіцієнт забезпечення власними коштами.

Коефіцієнт фінансової незалежності, чи „автономії”, (Кавт)

ДП „Криворізька теплоцентраль” (рисунок 2.3.3) розраховувався як

відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу:

К = , (2.3.1)

де СВК – власні кошти підприємства (рядок 380 балансу);

Вб – валюта балансу (рядки 280,640 балансу).

Динаміку змін коефіцієнту фінансової незалежності для ДП

„Криворізька теплоцентраль” за 2003 – 2005 роки зображено на рисунку

2.3.3.

Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна

перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне

значення коефіцієнта автономії дорівнює 0,5[ 21.с.125]. Як видно з рисунку

2.3.3, коефіцієнт автономії для ДП „Криворізька теплоцентраль” не тільки

перевищує критичне значення, але й має від’ємне значення, спостерігається

тенденція до його постійного падіння, що обумовлено відсутністю власного

капіталу підприємства через постійні збитки („постійні збитки з’їдають

власний капітал”). Це свідчить про неможливість функціонування

підприємства без залучення зовнішніх джерел фінансування.

Рисунок 2.3.3 – Динаміка коефіцієнта автономії ДП „Криворізька

теплоцентраль” за 2003 – 2005 роки

Фінансова стійкість підприємства оцінювалася за величиною

коефіцієнта фінансової стабільності (Кфс), який характеризує

співвідношення власних і позикових коштів:

Кфс = , (2.3.2)

де ЗПК – позикові кошти підприємства (сума рядків 460 і 620 балансу).

Динаміку варіювання коефіцієнта стабільності ДП „Криворізька

теплоцентраль” у 2003 – 2005 роках подано на рисунку 2.3.4.

Рисунок 2.3.4 – Динаміка коефіцієнта фінансової стабільності на

ДП „Криворізька теплоцентраль” у 2003 – 2005 роках

Коефіцієнт фінансової стабільності весь аналізований період має

від’ємне значення, що вказує на перевищення позикових коштів над

власними коштами підприємства. Нормативне значення коефіцієнта

має бути більшим ніж 1 [20.180]. На даному підприємстві

спостерігається відсутність власного капіталу через постійні збитки.

Тенденції до збільшення значення коефіцієнта не спостерігається,

навпаки у 2005 році відбувся різкий спад показника фінансової

стабільності, так як збільшилася сума залучених коштів на

підприємстві.

Показник фінансового лівериджу (Фл) характеризує залежність

підприємства від довгострокових зобов’язань і визначається як

відношення довгострокових зобов’язань до джерел власних коштів:

Фл = , (2.3.3)

де ДЗ – довгострокові зобов’язання (рядок 480 балансу);

Коефіцієнт фінансового лівериджу ДП „Криворізька теплоцентраль”

подано на рисунку 2.3.5.

Рисунок 2.3.5 – Показник фінансового лівериджу ДП „Криворізька

теплоцентраль” за 2003 – 2005 роки

З рисунку 2.3.5 видно, що коефіцієнт фінансового лівериджу

ДП „Криворізька теплоцентраль” має від’ємне значення і

спостерігається тенденція до його зниження, тобто на підприємстві

відбувається накопичення довгострокових зобов’язань.

Для вирішення питання про забезпечення підприємства власними

коштами розраховують коефіцієнт забезпечення власними коштами

(КЗК), який визначається за формулою:

КЗК = (Власний капітал – Необоротні активи) / Оборотні активи

(2.3.4)

де Власний капітал знаходимо по рядку 380 балансу,

необоротні активи – рядок 080 балансу,

оборотні активи – рядок 260 балансу.

Значення цього коефіцієнта мають бути більшими ніж 0,1 [20.152].

Динаміку змін коефіцієнта для ДП „Криворізька теплоцентраль” у 2003

– 2005 роках подано на рисунку 2.3.6.

Рисунок 2.3.6 – Коефіцієнт забезпечення власними коштами ДП

„Криворізька теплоцентраль” у 2003 – 2005 роках

Наявність збитків на протязі 2003 – 2005 років не дає можливості

підприємству збільшити власні кошти, у результаті чого

спостерігається тенденція до подальшого зниження коефіцієнта

забезпечення власними коштами. На кінець 2005 року значення

коефіцієнта становило (- 1,403).

Фінансовий моніторинг ДП „Криворізька теплоцентраль” проводився

відповідно до коефіцієнта Бівера (КБ), який визначають як відношення

різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми

довгострокових і поточних зобов’язань:

КБ = , (2.3.5)

де Чистий прибуток і Амортизація, наведені у відповідних рядках 220

і 260 балансу;

Довгострокові й поточні зобов’язання - підсумки, відповідно, розділів 3

і 4 пасиву балансу.

Динаміку змін коефіцієнта Бівера для ДП „Криворізька

теплоцентраль” подано на рисунку 2.3.7.

Ознакою формування незадовільної структури балансу є такий стан

справ на підприємстві, при якому протягом тривалого часу (1,5 – 2 роки)

коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2 [20.с.160], що відображає небажане

скорочення частини прибутку, яка спрямовується на розвиток

виробництва. Випадок, коли коефіцієнт Бівера менший ніж 0,1, як на ДП

„Криворізька теплоцентраль”(див. рис. 2.3.7), означає, що підприємство

має незадовільну структуру балансу і працює в борг. Коефіцієнт Бівера

для ДП „Криворізька теплоцентраль” був набагато нижчий від свого

граничного значення вже на початку аналізованого періоду (2003 рік) і

становив (- 0,015). Надалі цей показник змінювався стрибкоподібно, і

його мінімальне значення досягало (-0,104) у 2004 році. У цьому разі

абсолютна величина коефіцієнта Бівера не є важливою, оскільки його

від’ємне значення свідчить про відсутність на підприємстві прибутку.

Отримані результати свідчать про незадовільну структуру балансу

аналізованого підприємства.

Рисунок 2.3.7 – Коефіцієнт Бівера для ДП „Криворізька

теплоцентраль” у 2003 – 2005 роках

Структуру активів ДП „Криворізька теплоцентраль” станом на

01.01.2006 року подано в таблиці 2.3.1 і на рисунку 2.2.8.

Таблиця 2.3.1 – Структура активів ДП „Криворізька теплоцентраль”

на початок 2003 року і на кінець 2005 року

№

з/п

Активи (%) 2003 рік 2005 рік

1 2 3

1. Нематеріальні активи 0,01 0,007

Продовження таблиці 2.3.1

1 2 3

2. Незавершене будівництво 0,843 1,28

3. Основні засоби 29,76 29,73

4. Запаси 1,138 1,85

5. Нематеріальні 0 0

6. Дебіторська заборгованість за товари 55,52 51,48

7. Дебіторська заборгованість за розрахунками 0,004 0,004

8. Інша поточна дебіторська заборгованість 0,007 0,02

9. Грошові кошти 0,046 0,984

10. Інші оборотні кошти 12,41 14,55

11. Усього 100 100

Рисунок 2.3.8 – Структура активів ДП „Криворізька теплоцентраль”

станом на 01.01.2006 року

Найбільшу частину (68,96 %) у структурі активів ДП „Криворізька

теплоцентраль” становлять оборотні активи – більш ліквідна частина

активів. Розглянемо структуру оборотних активів підприємства на

рисунку 2.3.9.

Рисунок 2.3.9 – Структура оборотних активів ДП „Криворізька

теплоцентраль”

Отже, з рисунку 2.3.9 видно, що найбільшу частину оборотних

активів підприємства складає дебіторська заборгованість за товари,

роботи, послуги, яка могла б бути значним джерелом надходження коштів

підприємству, якщо розробити ефективні шляхи її стягнення. Кошти, як

найбільш ліквідна частина, становлять дуже незначну частку активів

(2%).

Частка оборотних активів у структурі балансу (відношення рядка

260 до 280 балансу) на кінець 2005 року становить 68,96 %. Динаміку її змін

на ДП „Криворізька теплоцентраль” протягом 2003 – 2005 рків подано на

рисунку 2.3.10.

Рисунок 2.3.10 – Частка оборотних активів у структурі активів

ДП „Криворізька теплоцентраль” у 2003 – 2005 роках

Аналіз динаміки не виявляє істотних змін частки оборотних активів

у структурі активів підприємства.

Пасиви ДП „Криворізька теплоцентраль” складаються з власного

капіталу, довгострокових зобов’язань та поточних зобов’язань. Динаміку

зміни пасивів протягом 2003 – 2005 років подано на рисунку 2.3.11.

Власний капітал підприємства має від’ємне значення і при цьому

знижується протягом усього аналізованого періоду за рахунок збільшення

непокритих збитків, що й відобразилося на зменшенні валюти балансу. У

2004 році спостерігається збільшення короткострокових зобов’язань.

Рисунок 2.3.11 – Структура пасивів ДП „Криворізька теплоцентраль”

у 2003 – 2005 роках

Власні оборотні кошти підприємства, чи інакше – робочий капітал

(РК )– це різниця між оборотними активами підприємства і його

короткостроковими зобов’язаннями. Тобто робочий капітал є тією

частиною оборотних активів, що фінансується за рахунок власних коштів

і довгострокових зобов’язань:

РК = А2 + А3 – П, (2.3.6)

де А2 – активи, які можна швидко реалізувати (рядок 260 балансу);

А3 – активи, які повільно реалізуються (рядок 270 балансу);

П – поточні зобов’язання (рядок 620 балансу).

Робочий капітал підприємства весь аналізований період має від’ємне

значення і дедалі зменшується (рисунок 2.3.12).

Рисунок 2.3.11 – Робочий капітал ДП „Криворізька теплоцентраль” у

2003 – 2005 роках

Маневреність робочого капіталу (МК) характеризує частку запасів у його

загальній сумі, тобто визначається відношенням величини запасів до

розміру робочого капіталу. Оскільки величина робочого капіталу протягом

аналізованого періоду є від’ємною, (див. рис. 2.3.12), тобто робочий капітал

фактично відсутній, то коефіцієнт маневреності втрачає сенс.

Фінансовий стан підприємства характеризується насамперед його

поточною платоспроможністю. Якщо в певний момент через випадковий

збіг обставин у даного підприємства недостатньо суми готівки і

високоліквідних активів для погашення боргу, то це відповідає

законодавчому визначенню неспроможності суб’єкта підприємницької

діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після

настання встановленого терміну їх оплати, у тому числі й заробітної

плати, а також виконати зобов’язання по сплаті податків і зборів

(обов’язкових платежів) [20.с.112]. Економічним показником ознак

поточної платоспроможності (П) при наявності простроченої

кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства

коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних

зобов’язань:

Пп = А040 + А045+ А220 + А230 + А240 – П620, (2.3.7)

де А040, А045, А220, А240 - відповідні рядки активу Ф.1;

П620 – підсумок розділу 4 пасиву Ф.1.

Поточну платоспроможність ДП „Криворізька теплоцентраль”

показано на рисунку 2.2.13.

Рисунок 2.3.13 – Поточна платоспроможність Дп „Криворізька

теплоцентраль” за 2003 – 2005 роки

Від’ємний результат поточної платоспроможності, що

спостерігається на протязі усього аналізованого періоду, свідчить про

неплатоспроможність ДП „Криворізька теплоцентраль” і пов’язаний з

низьким рівнем наявності коштів, їх еквівалентів і високоліквідних активів.

Ознаки „критичної неплатоспроможності” підприємства, які

відповідають фінансовому становищу потенційного банкрутства, можуть

бути оцінені за коефіцієнтом покриття (КП). Коефіцієнт покриття

характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення

своїх боргів і розраховується за формулою:

КП = Оборотні активи : Поточні зобов’язання (2.3.8)

де Оборотні активи - підсумок розділу 2 активу балансу;

Поточні зобов’язання – підсумок розділу 4 пасиву балансу.

Динаміку коефіцієнта покриття ДП „Криворізька теплоцентраль”

подано на рисунку 2.3.14.

Рисунок 2.2.14 – Коефіцієнт покриття ДП „Криворізька теплоцентраль”

у 2003 – 2005 роках

Аналіз коефіцієнта покриття й динаміки його зміни дає змогу

зробити висновок про наявність характерних ознак критичної

неплатоспроможності у ДП „Криворізька теплоцентраль”.

Починаючи з першого року аналізованого періоду, коефіцієнт покриття

менший від свого нормативного значення (1,5) [20.с.135] і становить 0,499,

а на кінець аналізованого періоду – 0,422.

Однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства є

швидкість обороту його оборотних коштів. Для визначення тенденції

обороту оборотних коштів розраховується коефіцієнт обороту (КО) і час

обороту (ЧО.)Коефіцієнт обороту оборотних коштів – це відношення

виторгу (валового доходу) від реалізації продукції, без урахування податку на

додану вартість і акцизного збору, до суми оборотних коштів

підприємства. Час обороту оборотних коштів – це тривалість (у днях)

одного обороту. Його визначають як відношення кількості календарних днів

звітного періоду до коефіцієнта обороту:

Ко = , (2.3.9)

де В - виторг підприємства (рядок 035 звіту про фінансові результати);

ОК – оборотні кошти підприємства (рядок 260 балансу).

ЧО = , (2.3.10)

де Т – кількість календарних днів звітного періоду ( у розглянутому

випадку Т = 365 днів).

Час обороту (ЧО) вказує на кількість днів, що були необхідні

підприємству для поновлення його оборотних коштів.

Важливим показником ефективності використання активів є оборот

запасів (КЗ) і тривалість одного обороту запасів (ЧЗ). Коефіцієнт

оборотності запасів (КЗ) розраховують як відношення собівартості

реалізованої продукції до середньої вартості запасів:

КЗ = , (2.3.11)

де СП – собівартість реалізованої продукції (рядок 040 балансу);

СЗ – середня вартість запасів, яку визначають як середнє арифметичне

на початок і кінець звітного періоду суми рядків 100 – 140 і 270 балансу.

Середню тривалість одного обороту запасів (ЧЗ) визначають аналогічно

показнику (ЧО):

ЧЗ = , (2.3.12)

Не менш важливими показниками фінансової діяльності підприємства є

коефіцієнт оборотності (КД) і час оборотності (ЧД) дебіторської

заборгованості. Ці показники вказують на період очікування підприємством

на одержання коштів після реалізації продукції і розраховуються за

формулами:

КД = , (2.3.13)

ЧД = , (2.3.14)

де ДЗ – середня величина дебіторської заборгованості, що визначається як

середнє арифметичне на початок і кінець звітного періоду (суми рядків 150 і

160 балансу).

Час обороту (Чо, Чз, Чд) є показниками ділової активності підприємства,

динаміку зміни яких на ДП „Криворізька теплоцентраль” подано на

рисунках 2.3.15 – 2.3.17.

Рисунок 2.3.15 – Час обороту оборотних коштів ДП „Криворізька

теплоцентраль” у 2003 – 2005 роках

Швидкість обороту оборотних коштів – одна з якісних характеристик

фінансової політики підприємства. Чим більшою є швидкість обороту,

тим ефективніше працює виробництво. Період обороту оборотних коштів

ДП „Криворізька теплоцентраль” змінювався стрибкоподібно протягом

аналізованого періоду з чітко вираженою тенденцією до збільшення цього

показника.

Рисунок 2.3.16 – Час обороту запасів ДП „Криворізька

теплоцентраль” у 2003 – 2005 роках

Період оборотності запасів відображає час, протягом якого

поповнюються запаси на підприємстві чи, інакше, як довго знаходиться

продукція на складі до реалізації. Наявні дані свідчать про тенденцію до

збільшення цього показника, який на кінець 2005 року становив 15 днів.

Рисунок 2.3.17 – Час обороту дебіторської заборгованості

ДП „Криворізька теплоцентраль”

Оборотність дебіторської заборгованості на підприємстві, тобто

кількість днів, протягом яких дебіторська заборгованість перетворюється

на кошти, велика, але має позитивну тенденцію до зниження і на кінець

2005 року становить 451 день.

Розглянуті показники (див. рис. 2.3.15-2.3.17) впливають на ліквідність

підприємства, інакше – легкість, з якою актив можна перетворити на

гроші, зберігаючи його повну цінність. Ліквідність характеризується

коефіцієнтами поточної ліквідності, швидкої ліквідності й абсолютної

ліквідності.

Коефіцієнт поточної ліквідності (КПЛ) розраховують як відношення

поточних активів підприємства до його поточних зобов’язань:

КПЛ = , (2.3.15)

Коефіцієнт швидкої ліквідності (КШЛ )– це відношення різниці

поточних активів підприємства і запасів до його поточних зобов’язань:

КШЛ = , (2.3.16)

ЗТМ – товарно – матеріальні запаси (сума рядків 100 – 140 балансу);

Важливим показником ліквідності підприємства є коефіцієнт

абсолютної ліквідності (КАЛ) , що характеризує негайну готовність

підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість і

розраховується як відношення суми коштів підприємства і

короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових

(поточних) зобов’язань:

КАЛ = , (2.3.17)

де К – кошти підприємства (сума рядків 230 і 240 балансу);

Ф – короткострокові фінансові вкладення (рядок 220 балансу);

ЗК – короткострокові (поточні) зобов’язання.(рядок 620 балансу).

Показники ліквідності ДП „Криворізька теплоцентраль” за 2003 –

2005 роки подано на рисунку 2.3.18.

Рисунок 2.3.18 – Показники ліквідності ДП „Криворізька

теплоцентраль” за 2003 – 2005 роки

Значення показника поточної ліквідності менше ніж 1 може

характеризувати процес фінансування придбання основних фондів за

рахунок короткострокової заборгованості, що є неприйнятним у практиці

управління підприємством. Протягом аналізованого періоду у ДП

„Криворізька теплоцентраль” спостерігаються низькі значення показника

поточної ліквідності і наявний його спад (див. рис. 2.3.18). Низькі значення

коефіцієнта поточної ліквідності означають також слабку можливість

покриття поточних зобов’язань поточними активами. Коефіцієнт

швидкої ліквідності також має низькі значення та має тенденцію до

зниження, що пояснюється зростанням кредиторської заборгованості.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності є достатнім у межах 20 – 35

%, а менше ніж 20 % - це зовнішня ознака неплатоспроможності.[20.с.141]

Коефіцієнт абсолютної ліквідності ДП „Криворізька теплоцентраль”

украй низький протягом усього аналізованого періоду (див. рис. 2.3.18)

Прибутковість підприємства характеризують сума прибутку й рівень

рентабельності.

Збитки від основної виробничої діяльності ДП „Криворізька

теплоцентраль” постійно зростають. За підсумками роботи за 2005 рік

збитки збільшилися в 1,5 рази порівняно з 2003 роком і становили 227926

тис. грн. (рисунок 2.3.19)

Рисунок 2.3.19 – Збитки ДП „Криворізька теплоцентраль”

у 2003 – 2005 роках

Рівень рентабельності (Р) підприємства розраховують як відношення

прибутку від реалізації до собівартості продукції:

Р = (3.3.18)

де П – прибуток від реалізації (рядок 050 звіту про фінансові

результати);

С – собівартість продукції (рядок 040 звіту про фінансові результати).

Протягом усього аналізованого періоду рентабельність ДП

„Криворізька теплоцентраль” є постійно від’ємною, але має стійку

тенденцію до підвищення (рисунок 2.3.20).

Рисунок 2.3.20 – Рентабельність ДП „Криворізька теплоцентраль” у

2003 - 2005 роках 

Від’ємна рентабельність зумовлена тим, що собівартість продукції

ДП „Криворізька теплоцентраль” (рядок 040 звіту про фінансові

результати) перевищує вартість його чистого доходу (рядок 035 звіту про

фінансові результати).

Показники прибутковості підприємства в аналізованому періоді

подано в таблицях додатку Е.

Аналіз зміни прибутковості за роками (див. дод. Е) показує, що

прибуток від реалізації від’ємний (збиток) протягом усього аналізованого

періоду. Це було викликане перевищенням собівартості продукції над

чистим доходом від реалізації продукції через високу частку постійної

складової у витратах на виробництво.

Значення чистого прибутку за весь аналізований період також було

від’ємним (див. дод. Е). Підприємство працювало зі збитками, виникнення

яких спричинене як перевищенням собівартості над ціною реалізації, так і

високими витратами, що не увійшли до складу собівартості.

Таким чином, підприємство було збитковим і не мало джерел

поповнення власних коштів, що перешкоджало веденню нормальної

господарської діяльності.

Фінансово – економічні показники і показники господарської

діяльності ДП „Криворізька теплоцентраль” подано в таблиці додатку К.

Щоб з’ясувати фактичний стан підприємства та перспективи його

розвитку, у практиці санаційного аудиту застосовують так званий СОФТ-

аналіз (SOFT-analysis) – аналіз сильних (Strength) і слабких (Failure) сторін,

а також наявних шансів (Opportunity) і ризиків (Threat). В економічній

літературі СОФТ-аналіз називають ще СВОТ-аналізом (SWOT-analysis).

[22.с.98]

Отже, проведений аналіз фінансової діяльності ДП „Криворізька

теплоцентраль” показує, що підприємство у своєму нинішньому стані не

становить інтересу для інвесторів і є стабільно збитковим. Незадовільна

фінансова ситуація, яка склалась на підприємстві, супроводжується

постійними збитками і впливає на поглиблення кризи в майбутньому. У

тому разі, якщо не буде вжито ніяких кардинальних заходів для виведення

підприємства з кризи, то через декілька років вартість підприємства

досягне нульової оцінки при постійному перевищенні кредиторської

заборгованості над величиною оборотних актив. Діяльність підприємства

характеризується відсутністю достатніх обсягів фінансування,

відволіканням значних сум оборотних коштів у дебіторську заборгованість,

наявністю значного морального та фізичного зносу основних засобів. Все це

негативні сторони діяльності підприємства, що зумовили загострення

фінансової кризи. В умовах ринку регулювання економічної діяльності

підприємства повинно здійснюватися шляхом реалізації цінової,

податкової, кредитної політики та інших економічних регуляторів, які, на

жаль, недостатньо розвинені у нашій країні. Наявність регулятивної

функції держави на ДП „Криворізька теплоцентраль” суттєво обмежують

розвиток фінансового менеджменту на підприємстві, безпосередньо

впливаючи на структуру його капіталу. Постійна дотаційність

підприємства, наявність значних сум дебіторської заборгованості,

здійснення цінової політики органами місцевого самоврядування, з одного

боку, та відсутність податкових пільг і сприятливого інвестиційного

середовища, з іншого, унеможливлюють залучення додаткових джерел

фінансових ресурсів. Крім того, фінансове становище взагалі галузі не

можна назвати задовільним. Але у цій складній ситуації колектив

підприємства продовжує працювати, виробляє теплову енергію і надає її

населенню міста. Також докладаються всі зусилля, щоб зменшити

собівартість продукції, керівництво підприємства за підтримкою органів

місцевого самоврядування укладає договори на пролонгацію кредитної

заборгованості за енергоресурси.

Узагальнені сильні та слабкі сторони ДП „Криворізька

теплоцентраль”, а також шанси і ризики, які можуть виникнути під дією

зовнішніх обставин, наведено на рисунку 2.3.21.

Сильні сторони:

- наявність власних виробничих

споруд;

Слабкі сторони:

- висока енергомісткість

продукції;

- кваліфікований інженерно-

технічний персонал;

- прихід молодих та енергійних

співробітників фінансових

служб;

- низькі витрати на заробітну

плату;

- придбання нових

енергозберігаючих технологій

та основних засобів.

- наявність значних сум

дебіторської заборгованості;

- велика питома вага зносу

основних засобів та їхнє

моральне застаріння;

- здійснення цінової політики

органами місцевого

самоврядування;

- відсутність податкових пільг.

Додаткові шанси:

- підприємство є майже

монополістом на ринку збуту

продукції за винятком лише

одного конкурента;

- продукція підприємства є

суспільно необхідною;

- можна розраховувати на

державну підтримку

підприємства.

Ризики:

- інфляційний ризик;

- ризик неплатоспроможності

чи банкрутства контрагентів;

- ризик зростання дебіторської

заборгованості;

- ризик зміни податкового

законодавства та накладення

фінансових санкцій4

- ризик зміни кредитної

політики

Рисунок 2.3.21 – Матриця СОФТ-аналізу ДП „Криворізька

теплоцентраль”

3 Напрямки стабілізації діяльності

ДП „Криворізька теплоцентраль” по виходу з кризи

3.1 Пошук внутрішніх джерел фінансового оздоровлення

ДП „Криворізька теплоцентраль”

Проведений аналіз фінансово–господарської діяльності ДП “Криворізька

теплоцентраль” показує, що підприємство знаходиться у фінансовій кризі та у

нинішньому стані не становить інтересу для інвесторів, є стабільно збитковим з

кількох причин. Підприємство є частиною комунального господарства міста

Кривого Рогу і однією з основних проблем, що перешкоджає формуванню

ефективного механізму функціонування підприємства, є недостатність

фінансових ресурсів. На жаль, обмеження на даний час власних фінансових

ресурсів та відсутність державної підтримки залучення нових джерел

фінансування підприємства призводить до подальшого загострення кризового

фінансового становища.

Але навіть за такого складного фінансового становища, що склалося на

підприємстві, трудовий колектив дедалі працює, виробляє і постачає теплову

енергію жителям міста, керівництво підприємства намагається пролонгувати

кредитні угоди з постачальниками ресурсів, насамперед газу, щоб не залишити

місто без опалення та гарячого водопостачання.

Специфіка діяльності ДП “Криворізька теплоцентраль” (надання

комунальних послуг з центрального опалення, гарячого водопостачання та

водовідведення) спрямованість на виконання найголовнішої функції –

життєзабезпечення, а отже, і постійна наявність регулятивної функції держави,

виділяє підприємства цієї галузі в окрему ланку суб’єктів господарювання.

Майже весь період існування комунального господарства України

характеризувався відсутністю достатніх обсягів фінансування, відволіканням

значних сум оборотних коштів у дебіторську заборгованість, наявністю

значного морального та фізичного зносу, що, в свою чергу, сприяло

погіршенню якості комунальних послуг. [11.с.126] Всі ці фактори зумовили

загострення фінансової кризи галузі, а отже, питання пошуку нових джерел

фінансування галузі постало дуже гостро.

Такі умови функціонування підприємства суттєво обмежують розвиток

фінансового менеджменту на підприємстві.

Отже, якщо не буде вжито ніяких санаційних заходів направлених на

виведення підприємства з кризи, то через декілька років чиста вартість

підприємства буде дорівнювати нульової оцінки.

Розглянемо заходи стабілізації діяльності підприємства, які можна

провести за рахунок внутрішніх джерел фінансування підприємства, без

залучення зовнішнього капіталу (кредиторів, інвесторів, держави).

Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не

тільки подолати внутрішні причини кризи, а й значною мірою зменшити

залежність ефективність санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Проте на ДП “Криворізька теплоцентраль”, яке перебуває у фінансовій

кризі повністю вичерпані такі класичні джерела самофінансування, як прибуток

та амортизація.

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації ДП „Криворізька

теплоцентраль” спрямована насамперед на підвищення, а для розглянутого

підприємства це відновлення його платоспроможності та ліквідності. Цього

можна досягти збільшенням обсягів вхідних грошових потоків (наприклад, за

рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів,

рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення

вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість

продукції).

Класифікація вхідних та вихідних грошових потоків (рисунок 3.1.1) є

підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх

джерел фінансової санації.

Рисунок 3.1.1 – Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації

підприємства [22.с.128]

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять

збільшення таких грошових потоків:

1. виручки від реалізації основної продукції;

2. надходжень у вигляді інших операційних доходів;

3. доходи від інвестиційної діяльності.

Так як ДП “Криворізька теплоцентраль” не має надходжень від інших

операційних доходів та не має доходів від інвестиційної діяльності, то

розглянемо можливість збільшення виручки від реалізації продукції, як одного

із заходів зі стабілізації фінансового стану підприємства.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

- обсягу реалізованої продукції;

- ціни одиниці такої продукції.

Ринок збуту продукції ДП “Криворізька теплоцентраль” є досить сталим.

Внутрішні джерела фінансової санації

Збільшення вхідних грошових потоків

Зменшення вихідних грошових потоків

Збільшення виручки від реалізації

Реструктуризація активів

Зниження вихідних грошових потоків

Витрати, що не відносяться

до валових

Згортання, заморожування інвестицій

Споживачами послуг підприємства (теплова енергія для потреб опалення та

гарячого водопостачання) є населення міста Кривого Рогу, бюджетні установи

та організації і інші суб’єкти господарської діяльності. Подібні послуги у місті

надає комунальне підприємство “Криворіжтепломережа”. У 2007 році

запланована передача функцій обслуговування частини споживачів теплової

енергії по Жовтневому, Саксаганському, Інгулецькому та Довгинцівському

районах від КП “Криворіжтепломережа” ДП “Криворізька теплоцентраль”.

Будуть передані функції виробника, постачальника та виконавця послуг

(постачання теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання) від

теплових джерел теплоцентралі з передачею на баланс квартальних теплових

мереж до житлових будинків довжиною 176,5 км. і тепло розподільних пунктів

в кількості 68 штук.

Але прийняті теплові мережі та теплорозподільчі пункти у вкрай

незадовільному стані, потребують значних витрат на їх утримання і не

вплинуть на збільшення вхідних грошових потоків підприємства. За прогнозом

з моменту прийняття квартальних теплових мереж по теплоцентралі

збільшаться втрати теплової енергії в мережах з 9,5 % до 18 – 19 %, що

призведе до збільшення збитків. Зростання теплових втрат тепла в мережах до

19 % порівняно з періодом до передачі об’єктів має місце збільшення

протяжності теплових мереж з 186,7 км. до 348,4 км. та зростання їх об’єму.

Отже, як видно, збільшення обсягу реалізованої продукції ДП

“Криворізька теплоцентраль” призведе тільки до поглиблення фінансової

кризи. Розглянемо можливість збільшення ціни одиниці продукції.

ДП “Криворізька теплоцентраль” не може самостійно збільшувати

тарифи на свої послуги, так як є частиною комунального господарства міста

Кривого Рогу. У цьому році міськвиконкомом Кривого Рогу було прийнято

рішення про збільшення тарифів з послуг тепло- та водопостачання за

рішенням № 544 від 28.08.2006 року, що вступила в дію 15.10.2006 року. Згідно

цієї постанови тарифи на послуги ДП “Криворізька теплоцентраль”

збільшились майже у два рази. Але й це не призведе до покращення

фінансового стану підприємства, оскільки вже у лютому цього року відбулося

збільшення закупівельних цін на такі ресурси як природний газ та його

транспортування майже у 2,2 рази , електроенергію у 1,8 рази, холодну воду та

стисле повітря майже у 1,5 рази. Це вплинуло на збільшення загально

виробничих витрат, що входять до складу собівартості продукції.

Реструктуризація активів – наступна група заходів пов’язана зі зміною

структури та складу активів балансу. В рамках реструктуризації активів

виокремлюють такі види санаційних заходів (розглянемо тільки ті заходи, які

можливо застосувати на підприємстві, що досліджується ):

1. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою

використовуються у виробничому процесі, це споруда теплиці та два

складських приміщення. Сума очікуваного доходу на місяць складатиме 7 тис.

грн.

2. Продаж окремих об’єктів основних фондів. На сьогодні на

підприємстві не використовуються будівлі і споруди на суму 350 тис. грн. З

урахування коефіцієнта виконання (30%) [23.с.220] очікувана сума надходжень

– 245 тис. грн.

3. Рефінансування дебіторської заборгованості – це форма

реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості

в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові

фінансові вкладення тощо. Цьому санаційному заходу треба приділити велику

увагу, оскільки дебіторська заборгованість ДП “Криворізька теплоцентраль”

складає – 123903 тис. грн., станом на 01.01.2006 року (див. дод. А), що складає

майже 52 % вартості всього капіталу підприємства. Отже на підприємстві

треба розробляти механізм, політику управління дебіторською заборгованістю.

Розглядаючи механізм управління дебіторською заборгованістю, виникає

необхідність з’ясування сутності об’єкта такого процесу.

Товарна дебіторська заборгованість – це матеріальні ресурси, неоплачені

контрагентами. Згідно з П(С)БО 2 [5.с.15] до товарної дебіторської

заборгованості належить та, що відображена у статтях “Векселі одержані” та

“Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги.”

У політиці управління дебіторською заборгованістю одним із головних

етапів розглядають процес її реструктуризації. Реструктуризація товарної

дебіторської заборгованості підприємства є складовою процесу

реструктуризації активів і може розглядатися як сукупність заходів

спрямованих на підвищення рівня її ліквідності та прибутковості.

Достатній рівень ліквідності дебіторської заборгованості

характеризується можливістю (відповідно до термінів кредитної угоди) або

дострокової трансформації у грошову форму без значних фінансових втрат.

Підвищення рівня прибутковості товарної дебіторської заборгованості

пов’язане із забезпеченням зростання доходів (збільшення обсягів реалізації,

підвищення ціни реалізації, стягнення штрафних санкцій за несвоєчасність

розрахунків) та зменшення відносних витрат з її обслуговування.

При неможливості використання внутрішніх резервів підвищення рівня

платоспроможності, пов’язаних із поточними зобов’язаннями, виникає потреба

у реструктуризації товарної дебіторської заборгованості. Обов’язкова

цілеспрямованість такого процесу пояснюється необхідністю обґрунтування

ефективності форм та порядку проведення.

Проведення роботи з реструктуризації товарної дебіторської

заборгованості підприємства потребує чітко визначеної послідовності дій.

Концептуальна схема такого процесу зображена на рисунку 3.1.2.

На першому етапі реструктуризаційного процесу керівництво

підприємства повинно усвідомити та оцінити наявні проблеми, зрозуміти

необхідність їх розв’язання та виявити бажання зробити це за допомогою

реструктуризації активів, в тому числі товарної дебіторської заборгованості.

Рисунок 3.1.2 – Концептуальна схема процесу реструктуризації товарної

дебіторської заборгованості[6.с.115]

Доведення до підлеглих прийнятих управлінських рішень щодо обсягу та

структури товарної дебіторської заборгованості повинно супроводжуватися

встановленням кінцевих результатів у кількісному вимірі, тобто цілей, яких

необхідно досягти після завершення процесу реструктуризації дебіторської

заборгованості. Такими цілями можна вважати: підвищення рівня абсолютної

платоспроможності; термінове залучення коштів для інвестиційних потреб;

підвищення рівня надійності товарної дебіторської заборгованості тощо.

1 етапРозуміння необхідності змін та визначення мети процесу

реструктуризації товарної дебіторської заборгованості

2 етапВстановлення відповідальної особи або підрозділу

3 етапПроведення поглибленого аналізу товарної дебіторської

заборгованості

4 етапРозробка системи заходів, спрямованих на:

Підвищення ліквідності дебіторської заборгованості:

- оцінка та вибір можливих форм рефінансування

дебіторської заборгованості;- розробка плану – графіка рефінансування дебіторської заборгованості.

Підвищення прибутковості дебіторської заборгованості:

- формування оптимальної кредитної політики.

5 етапУпровадження заходів та їх моніторинг

Другий етап процесу реструктуризації (див. рис. 3.1.2) товарної

дебіторської заборгованості пов’язаний із призначенням відповідальної особи

або керівника групи спеціалістів. Відповідальна особа повинна мати

безпосередній зв’язок із фінансовою роботою на підприємстві, а члени команди

спеціалістів можуть належати й до інших підрозділів, крім фінансового

(наприклад, відділ збуту, бухгалтерія). До команди на тимчасових засадах

можуть залучатися зовнішні консультанти, які привносять свій досвід у

здійснення реструктуризації товарної дебіторської заборгованості.

Третій етап реструктуризації (див. рис. 3.1.2) товарної дебіторської

заборгованості – проведення поглибленого її дослідження. Основним

завданням на цьому етапі є оцінка рівня й складу товарної дебіторської

заборгованості підприємства.

Станом на 01.01.2006 року дебіторська заборгованість ДП “Криворізька

теплоцентраль” складає 123951 тис. грн., з якої дебіторська заборгованість за

товари, роботи, послуги – 123903 тис. грн., інша поточна дебіторська

заборгованість – 48 тис. грн. З усієї суми заборгованості 66933,5 тис. грн. - це

прострочена дебіторська заборгованість.

Розрахуємо коефіцієнт простроченості дебіторської заборгованості (КПДЗ)

[6.с.116]:

КПДЗ = ДЗП/ ДЗ, (3.1.1)

де ДЗ П – обсяг дебіторської заборгованості простроченої, тис.грн.

ДЗ – загальний обсяг дебіторської заборгованості підприємства, тис.

грн.

Середній вік простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської

заборгованості (ВП ДЗ), розраховується за формулою [6.с.118]

ВП ДЗ = ДЗП / ОРКР * Д, (3.1.2)

де ДЗ П – середній залишок дебіторської заборгованості, неоплаченою

вчасно, тис. грн.;

ОР КР – обсяг реалізації продукції у кредит за період, тис. грн.

Д – кількість днів у періоді, дні.

Отже, для ДП “Криворізька теплоцентраль” КП ДЗ дорівнює 0,54, а ВПДЗ

дорівнює 193 дням. Так як коефіцієнт простроченості перевищує 0,5, а середній

вік простроченої заборгованості перевищує 30 днів, треба обґрунтувати заходи

щодо стягнення заборгованості у судовому порядку.[6.с.118]

На четвертому етапі робіт з реструктуризації товарної дебіторської

заборгованості (див. рис. 3.1.2) розробляються окремо заходи щодо підвищення

її ліквідності. З поміж зазначених форм проводиться оцінка доцільності

застосування можливих форм рефінансування дебіторської заборгованості:

факторинг, облік векселів, форфейтинг.

Факторинг – це система фінансування, за умовами якої підприємство –

постачальник продукції переуступає короткострокові вимоги за торговельними

операціями банківській установі (факторинговій компанії). В основу

факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків –

фактур підприємства – постачальника за відвантажену продукцію, тобто

передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції.

За здійснення такої операції банк стягує з підприємства – продавця комісійну

плату, розмір якої залежить від рівня платоспроможності покупця продукції та

передбачених строків її сплати.[6.с.119]

Для ДП „Криворізька теплоцентраль” факторингова форма

рефінансування товарної дебіторської заборгованості має такі переваги:

- вищий рівень гарантії стягнення заборгованості;

- зменшення кредитних ризиків;

- швидке поліпшення рівня платоспроможності;

- можливість отримання короткострокового кредиту.

Недоліком факторингу ДП „Криворізька теплоцентраль” є вища вартість цієї

послуги порівняно із звичайним кредитом. Тому ефективність факторингової

операції для підприємства – постачальника визначається шляхом порівняння

рівня витрат з цією операції із середнім рівнем відсоткової ставки за

короткостроковим банківським кредитом.[6.с.120]

З метою підвищення рівня прибутковості товарної дебіторської

заборгованості необхідно розглядати шляхи зменшення явних та неявних

витрат, пов’язаних із наданням кредиту. Явні або вимушені витрати щодо

товарної дебіторської заборгованості виступають у трьох формах: [6.с.121]

1. віддача від дебіторської заборгованості, що встановлюється

кредитором;

2. втрати від безнадійних боргів;

3. втрати, пов’язані з організацією та обслуговуванням кредиту.

П’ятий етап процесу реструктуризації (див. рис. 3.1.2.) є завершальним і

передбачає запровадження на ДП „Криворізька теплоцентраль” розроблених

заходів щодо підвищення ліквідності й прибутковості товарної дебіторської

заборгованості, а також обов’язкове відстеження ходу їх виконання. Може

проводитися поточне відстеження як процесу виконання плану–графіка

рефінансування дебіторської заборгованості, так і процесу коригування

кредитної політики підприємства. Моніторинг здійснення реструктуризації

дебіторської заборгованості охоплює також внесення оперативних змін у разі

негативних відхилень у строках та обсягах надходження й витрачання коштів з

метою своєчасного завершення такого процесу і досягнення поставлених цілей.

Визначена послідовність дій у процесі реструктуризації дебіторської

заборгованості дасть можливість забезпечити належне оперативне управління

нею на підприємстві, що досліджується.

Прогнозне надходження коштів від проведеної роботи у наступному році

становить 1266 тис. грн.

Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності та

відновлення фінансової стійкості підприємств, що перебувають у фінансовій

кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки

підприємства можна класифікувати таким чином:[22.с.126]

1. оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;

2. оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;

3. здійснення реальних та фінансових інвестицій;

4. сплата податків та інших платежів до бюджету;

5. повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.

На обсяг останніх двох напрямків витрачання грошових коштів

можливості впливу підприємства обмежені. Розмір податкових та інших

платежів до бюджету залежить від установленого державою порядку

визначення об’єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяг платежів з

повернення позик і процентів визначається умовами кредитних договорів та

умовами випуску облігацій і значною мірою залежить від готовності кредиторів

до участі в санації підприємства – боржника.

Можливість впливу підприємства на обсяги вихідних грошових потоків

за першими трьома напрямками є набагато більшими. Зниження собівартості

продукції та витрат – головний внутрішній санаційний резерв суб’єктів

господарювання, що перебувають у фінансовій кризі.

Зниження рівня витрат істотно залежить від рішучості керівництва та

персоналу проводити радикальні зміни на підприємстві, спрямовані на

ощадливе використання всіх наявних ресурсів.

Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість

продукції. Це – зміна

1. обсягів виробництва;

2. структури (номенклатури та асортименту) продукції;

3. технічного рівня виробництва;

4. організації виробництва та умов праці.

Для ДП „Криворізька теплоцентраль” було б доцільно запропонувати

такий захід по зниженню собівартості як зміна технічного рівня виробництва.

Оскільки незадовільний стан основних засобів ДП “Криворізька

теплоцентраль”, їх незадовільний технічний стан, моральне застаріння та

велика питома вага зносу основних засобів, призводять до значних втрат

теплової енергії та призводить до значного збільшення собівартості виробленої

продукції.

Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії матеріальних

і трудових ресурсів за такими основними напряками:

1. упровадження нових та удосконалення існуючих технологій;

2. застосування нових видів сировини і матеріалів та раціоналізації їх

використання;

3. зниження трудомісткості одиниці продукції.

Під економією від підвищення технічного рівня виробництва розуміють

пряме абсолютне зниження витрат на одиницю продукції або на плановий обсяг

робіт. Економію розраховують з огляду на витрати для придбання нової техніки

та середню окупність витрат.

У розрахунках за напрямом застосування нових видів сировини і

матеріалів та поліпшення їх використання розраховується економія, що

досягається завдяки раціональному використанню сировини та матеріалів:

- поліпшення використання сировини, у тому числі природної,

зменшенням її втрат під час первинної обробки, а також повнішим

застосуванням корисних компонентів;

- застосування економніших замінників;

- повніше використання у виробництві відходів сировини та матеріалів,

упровадження безвідходних технологій.

Для ДП „Криворізька теплоцентраль” пропонується поліпшити технічний

стан частини основних засобів для того, щоб економити такі ресурси як

електроенергія та природний газ, що призведе до значного зменшення втрат

теплової енергії.

Запропоновані технічні заходи на ДП „Криворізька теплоцентраль”

наведені у таблиці 3.1.1

Таблиця 3.1.1 – Технічні заходи на ДП „Криворізька теплоцентраль”

спрямовані на зниження собівартості продукції

Найменування технічного заходу Витрати, тис. грн.

1. Заміна парового котла на котельній №1 550

2. Капітальний ремонт водогрійного котла

ПТВМ-50 на котельній № 3 400

3. Ремонт магістральної мережі теплопостачання

на мікрорайоні "Східний" 450

4. Капітальний ремонт водогрійного котла

КВГМ-100 на котельній № 5 340

Технічні заходи пропонується проводити за рахунок надходження коштів

від проведеної реструктуризації активів у сумі 1700 тис. грн. Структура

надходжень подана у таблиці 3.1.2.

Таблиця 3.1.2 – Надходження коштів від реструктуризації активів

Проведенні заходиНадходження

коштів, тис. грн.

1. Здача в оренду об’єктів основних фондів, які не

повною мірою використовуються у виробничому

процесі

84

2. Продаж окремих об’єктів основних фондів 350

3. Рефінансування дебіторської заборгованості 1266

Усього 1700

Технічні проекти необхідно розпочинати у 2007 році. Їх виконувати

можливо незалежно друг від друга. Але капітальний ремонт водогрійного

котла КВГМ-100 на котельній № 5 необхідно виконувати тільки після

ремонту магістральної мережі теплопостачання на мікрорайоні "Східний" ,

щоб відремонтований котел працював на повну потужність вже на

відремонтованій магістральній мережі.

Проведені заходи по покращенню технічного рівня окремих об’єктів

основних засобів призведуть до зниження витрат на одиницю продукції,

поліпшать використання сировини, що в цілому знизить собівартість

продукції.

Але всі санаційні заходи проведені за рахунок внутрішніх джерел

фінансування не призведуть до суттєвого покращення фінансового стану

ДП „Криворізька теплоцентраль”. Отже, в існуючих умовах необхідно

суттєву увагу приділити пошуку нових джерел фінансування підприємства

і не тільки на рівні підприємства, а й на рівні держави.

3.2 Оновлення матеріально-технічної бази

ДП „Криворізька теплоцентраль” на кредитній основі

Складна ситуація, яка склалася на ДП «Криворізька теплоцентраль» та у

комунальному господарстві країни взагалі не дає можливості підприємствам

самотужки вийти з фінансової кризи.

Перехід України до ринкових відносин та формування власного

комунального господарства на її території зумовили необхідність створення

нової системи управління фінансами галузі. Майже весь період існування

комунального господарства України характеризувався відсутністю достатніх

обсягів фінансування, відволікання значних сум оборотних коштів у

дебіторську заборгованість, наявністю значного морального та фізичного зносу,

що, в свою чергу, сприяло погіршенню якості комунальних послуг. Всі ці

фактори зумовили загострення фінансової кризи галузі, а отже, питання пошуку

нових джерел фінансування галузі постало дуже гостро.

В сучасних умовах розвитку економіки та функціонування фінансового

ринку виникає потреба у якісно новому підході до управління та формування

фінансових ресурсів. Якщо в умовах централізованої системи управління

фінансами основною метою діяльності підприємства було дотримання плану,

то в умовах ринку регулювання економічної діяльності підприємства

здійснюється шляхом реалізації цінової, податкової, кредитної політики та

інших економічних регуляторів.

Специфіка діяльності комунальних підприємств, спрямованість на

виконання найголовнішої функції – життєзабезпечення, а отже, і постійна

наявність регулятивної функції держави, виділяє підприємства галузі в окрему

ланку суб’єктів господарювання. Такі умови функціонування підприємств

комунального господарства суттєво обмежують розвиток фінансового

менеджменту на підприємствах, безпосередньо впливаючи на структуру

їхнього капіталу.

Теоретично джерела формування фінансових ресурсів підприємств

комунального господарства майже споріднені з джерелами підприємств інших

форм власності. Разом з тим, наявність багатьох зовнішніх факторів впливу на

галузь дещо порушують цю спорідненість. Постійна ротаційність галузі,

наявність значних сум дебіторської заборгованості, здійснення цінової політики

органами місцевого самоврядування, з одного боку, та відсутність податкових

пільг і сприятливого інвестиційного середовища, з іншого, унеможливлюють

залучення додаткових фінансових ресурсів. Крім того, фінансове становище

галузі не можна назвати задовільним. [ 11.с.128]

Зростання дебіторської заборгованості підприємств галузі та зростання

кредиторської заборгованості за енергоносії не тільки негативно впливає на

фінансове становище підприємств галузі, але і загострює питання залучення

позикового капіталу. Нерентабельна діяльність підприємств галузі, велика

питома вага зносу основних засобів та їхнє моральне застаріння, разом зі

скрутним фінансовим становищем, суттєво ускладнюють питання пошуку

додаткових джерел фінансування галузі.

Власні фінансові ресурси залишаються основним джерелом формування

фінансових ресурсів підприємств комунального господарства міста, наряду з

якими незначну частку мають залучені та позикові кошти.

Додатковим джерелом формування фінансових ресурсів залишаються

банківські короткострокові та довгострокові кредити. Однак неможливість

підприємств комунального господарства з наднизькою нормою рентабельності

забезпечити та розрахуватись за кредити з високим відсотковим ставками

майже унеможливлює цей шлях. Крім того, банківські фінансово – кредитні

установи не зацікавлені у наданні кредитів таким клієнтам без відповідних

гарантій.

Розглянемо можливість стабілізації фінансового становища ДП

«Криворізька теплоцентраль» за допомогою банківських кредитів, які

підприємство зможе залучити за умови державної підтримки. За умови

реалізації Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2002 року № 101

«Про порядок конкурсного відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за

рахунок кредитів комерційних банків з частковим відшкодуванням відсоткової

ставки» [4.с.12] підприємство зможе залучити банківські кредити з частковим

відшкодуванням відсоткової ставки з державного або місцевого бюджету.

За рахунок додаткових залучених фінансових ресурсів пропонується

ввести в дію інвестиційні проекти з оновлення та модернізації основних фондів

ДП «Криворізька теплоцентраль», що дасть змогу зменшити собівартість

продукції підприємства. Хоча і були проведені технічні заходи з покращення

технічного стану основних засобів за рахунок внутрішніх джерел фінансування

підприємства, але це не дало можливості істотно вплинути на зменшення

собівартості продукції і підприємство продовжує нести значні збитки.

До 1989 року ДП «Криворізька теплоцентраль» мала свою енерготурбіну,

що дозволяло виробляти власну електроенергію. Але в 1989 році в наслідок

непродуманого і безвідповідального рішення турбіну було демонтовано.

Отже, один з інвестиційних проектів – це відновлення роботи

енерготурбіни. Це дозволить виробляти електроенергію, в першу чергу, для

власних потреб, а також реалізовувати електроенергію, що дозволить значно

зменшити собівартість продукції, зниження діючого тарифу на послуги

підприємства та отримувати додаткові фінансові ресурси від продажу

електроенергії.

Для впровадження цього проекту заплановані витрати складатимуть 2

млн. грн. Кредит можна отримати від КБ ″Приватбанк ″ одноразово в сумі 2

млн. грн.

Термін реалізації інвестиційного проекту дорівнює п’яти рокам.

Потоки платежів для фінансування проекту наведено на рисунку

3.2.1.

Після закінчення терміну інвестиційного проекту прогнозується

отримання доходу від реалізації електроенергії у сумі 1,5 млн. грн. щорічно.

У разі одержання другого кредиту доцільним було б провести додаткові

інвестиційні проекти з модернізації основних фондів ДП «Криворізька

теплоцентраль» (табл. 3.2.1)

Рисунок 3.2.1 – Потоки платежів для фінансування інвестиційного

проекту на ДП „Криворізька теплоцентраль”

Таблиця 3.2.1 - Запропонована додаткова інвестиційна програма

ДП "Криворізька теплоцентраль" на 2007 рік

Найменування технологічних заходівВитрати, тис.

грн.

Капітальний ремонт водогрійного котла ПТВМ-50 на

котельній № 2 450

Ремонт магістральної мережі теплопостачання на

мікрорайоні "Зарічний" 550

Усього 1000

Реалізація запропонованих інвестиційних проектів дозволить значно

зменшити собівартість продукції, отримувати додатковий дохід від реалізації

електроенергії, але рівень незалежності підприємства через зростання частки

позичкового капіталу знижується.

Прогнозовані джерела доходів наведені у таблиці 3.2.2

Таблиця 3.2.3 – Прогнозовані джерела доходів

ДП „Криворізька теплоцентраль” у 2007 році

№

з/пДжерело доходу

Сума доходу, тис.

грн.

1. Реалізація готової продукції 270000

2. Реалізація енергоносіїв (електроенергії) 750

3. Оренда та послуги 7

4. Реалізація основних засобів 245

5. Погашення дебіторської заборгованості 1266

В існуючих умовах необхідно суттєву увагу приділяти пошуку нових

джерел фінансування комунальної галузі не тільки на рівня окремого

підприємства, але й на рівні держави. Шляхами вирішення цього питання

можуть стати:

1. створення конкурентного середовища на ринку комунальних послуг,

за рахунок впровадження комунальних підприємств різних організаційно –

правових форм;

2. конкретні дії держави щодо покращення інвестиційної привабливості

галузі;

3. залучення іноземних інвесторів.

Одним із шляхів вирішення даної проблеми може стати створення

єдиного регіонального комунального фонду, метою діяльності якого буде

акумулювання та перерозподіл фінансових ресурсів підприємств галузі.

Висновки

Проведений у роботі аналіз теми дає змогу розглянути основні

методологічні особливості санаційного управління підприємством.

Розглянута економічна сутність санації підприємств. Отже, санація - це

система фінансово- економiчнux, виробничо-технiчнux, органiзацiйно-

правових та соцiальнux заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення

платоспроможності, лiквiдностi, прибутковості i

конкурентоспроможності пiдприемства-боржника в довгостроковому

періоді. Тобто санація - це сукупність ycix можливих заходів, які здатні

привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Основною метою санаційного управління підприємством є розробка і

першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найбільш

небезпечних ланок у ланцюгах економічних явищ, які призводять до

кризового стану, заходів, спрямованих на швидке поновлення

платоспроможності й відновлення достатнього рівня фінансової стійкості

підприємства, що забезпечить його вихід із кризового фінансового стану.

Управління має поєднати стратегічний і тактичний аспекти. Суть

стратегічного управління полягає у вживані заходів, що дають змогу

запобігти настанню кризи. Тактичне управління має на меті розробку й

реалізації. Заходів для виведення підприємства з кризового стану і ліквідації

його наслідків.

Санаційні заходи поділяються на: соціальні, організаційно-правові,

виробничо-технічні, фінансово-економічні.

Процес організації фінансової санації підприємств можна подати

трьома основними функціональними блоками:

1. Розробка санаційної концепції та плану санації.

2. Проведення санаційного аудиту.

3. Менеджмент санації.

Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як

окремі фази управлінського циклу, причому у процесі санації підприємства

такі цикли перманентно повторюються при досягненні окремих

стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

1. постановка цілей;

2. формування та аналіз проблеми (головна проблема – фінансова криза);

3. пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації (добір і

оцінювання необхідного каталогу санаційних заходів);

4. прийняття рішення;

5. реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

6. контроль;

7. аналіз відхилень.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на

умовах позики чи на умовах власності; на поворотній чи безповоротній

основі.

У другому розділі роботи проведено аналіз виробничо-господарської

діяльності ДП „Криворізька теплоцентраль” та аналіз фінансової сфери

підприємства.

Основна мета підприємства „Криворізька теплоцентраль” – надання

послуг з теплопостачання споживачам міста Кривого Рогу на потреби

опалення та гарячого водопостачання.

Проведений аналіз діяльності ДП „Криворізька теплоцентраль”

показує, що підприємство у своєму нинішньому стані не становить

інтересу для інвесторів і є стабільно збитковим. Незадовільна фінансова

ситуація, яка склалась на підприємстві, супроводжується постійними

збитками і впливає на поглиблення кризи в майбутньому. У тому разі, якщо

не буде вжито ніяких кардинальних заходів для виведення підприємства з

кризи, то через декілька років вартість підприємства досягне нульової

оцінки при постійному перевищенні кредиторської заборгованості над

величиною оборотних активів.

Але при цьому позитивним у діяльності підприємства є те, що в складних

економічних умовах його колектив забезпечує досить стабільну роботу

підприємства та незалежність, забезпечує зниження собівартості

продукції, виробляє і постачає теплову енергію жителям міста,

керівництво підприємства намагається пролонгувати кредитні угоди з

постачальниками ресурсів, насамперед газу, щоб не залишити місто без

опалення та гарячого водопостачання.

Специфіка діяльності ДП “Криворізька теплоцентраль” (надання

комунальних послуг з центрального опалення, гарячого водопостачання та

водовідведення) спрямованість на виконання найголовнішої функції –

життєзабезпечення, а отже, і постійна наявність регулятивної функції

держави, виділяє підприємства цієї галузі в окрему ланку суб’єктів

господарювання.

Так як продукція, що виробляє ДП „Криворізька теплоцентраль”, є

суспільно необхідною, то можна сподіватися на державну підтримку

підприємства, що допоможе підприємству подолати фінансову кризу.

У третьому розділі роботи розглянуті заходи стабілізації діяльності

підприємства, які можна провести за рахунок внутрішніх джерел

фінансування підприємства, без залучення зовнішнього капіталу

(кредиторів, інвесторів, держави).

Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не

тільки подолати внутрішні причини кризи, а й значною мірою зменшити

залежність ефективність санації від залучення зовнішніх фінансових

джерел.

Проте на ДП “Криворізька теплоцентраль”, яке перебуває у

фінансовій кризі повністю вичерпані такі класичні джерела

самофінансування, як прибуток та амортизація.

Складна ситуація, яка склалася на ДП «Криворізька теплоцентраль»

та у комунальному господарстві країни взагалі не дає можливості

підприємствам самотужки вийти з фінансової кризи.

У другій частині третього розділу роботи розглядається можливість

стабілізації фінансового становища ДП «Криворізька теплоцентраль» за

допомогою банківських кредитів, які підприємство зможе залучити за

умови державної підтримки. За умови реалізації Постанови Кабінету

Міністрів України від 29.01.2002 року № 101 «Про порядок конкурсного

відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів

комерційних банків з частковим відшкодуванням відсоткової ставки»

підприємство зможе залучити банківські кредити з частковим

відшкодуванням відсоткової ставки з державного або місцевого бюджету.

За рахунок додаткових залучених фінансових ресурсів пропонується

ввести в дію інвестиційні проекти з оновлення та модернізації основних

фондів ДП «Криворізька теплоцентраль», що дасть змогу зменшити

собівартість продукції підприємства.

У результаті проведених розрахунків зі здійснення плану санації

можна стверджувати, що він є реальним і ефективним, результати

досяжними, а отже, проект може бути прийнятним до реалізації.

Список використаної літератури:

1. Закон України „Про Національний банк України” // Законодавчі та

нормативні акти з банківської діяльності. – 2002. - № 5.

2. Закон України „Про банки і банківську діяльність” // Законодавчі та

нормативні акти з банківської діяльності. – 2001. - № 1.

3. Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом”// Голос України. – 1999. – 30 липня.

4. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення

про порядок санації державних підприємств”// Зібрання постанов

Уряду України. – 1994. - № 5.

5. Національні стандарти бухгалтерського обліку в Україні: Закон.

Положення. Інструкції: Збірник нормативно-правових актів. – К.:

Юріком, 1998;

6. Басюк Т.П. Реструктуризація дебіторської заборгованості

підприємства// Фінанси України. – 2004. - № 12;

7. Білуха М.Т. Курс аудиту. - К.: Вища школа: Знання, 1998;

8. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника – Центр,

1999;

9. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. – Х.:

ВД „Інжек”, 2003;

10.Жемеренко Є.В. Актуальні проблеми становлення та розвитку

комунальних відносин в Україні // Актуальні проблеми економіки.–

2005. - № 9;

11.Забаштанський М.М. Джерела формування фінансових ресурсів

підприємств комунального господарства // Актуальні проблеми

економіки. – 2005. - № 6;

12.Коваленко М.А., Лобанова Н.В. Оцінка ефективності санації

підприємства // Фінанси України. – 2005. - № 3;

13.Кузьменко Л.В., Кузьмін В.В., Шаповалові В.М. Фінансовий

менеджмент: Навчальний посібник. – Херсон: Олді – плюс, 2003;

14.Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання:

Монографія. – К.: КНЕУ, 2001;

15.Макаренко І.О. Алгоритм антикризового управління підприємством //

Актуальні проблеми економіки. – 2005. - № 3;

16.Макаренко И.О. Анализ проблем антикризисного управления

предприятием при угрозе банкротства // Актуальні проблеми

економіки. – 2005. - № 9;

17.Макаренко І.О. Проблеми антикризового управління промисловим

підприємством. // Актуальні проблеми економіки. – 2005. - № 6;

18. Мойсеєнко Т.А. Санація як основний інструмент оздоровлення

економіки. // Актуальні проблеми економіки. – 2004. - № 4;

19. Моргунець О.Б., Нікітін Ю.О. Модель реструктуризації підприємства.

– 2004 - № 3;

20.Старостенко Г.Г., Мірко Н.В. Фінансовий аналіз: Навчальний

посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2006;

21. Стасюк Г.А. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – Херсон:

Олді – плюс, 2004;

22. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств:

Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000;

23. Управління фінансової санацією підприємства: Навчальний посібник,

Салила С.Я., О.І. Дацій, Н.В. Несторенко, О.В. Серебряков. – Київ:

Центр навчальної літератури, 2005;

24.Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авторської колегії і

науковий редактор професор А.М. Поддєрьогін. – 4-те видання

перероблене та доповнене – К.;

25.Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М.,

Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. – 2-ге видання, перероблене і

доповнене – К.: Либідь, 2002;

26. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник

– К.: Центр навчальної літератури, 2006.

„Додаток Е”

Аналіз прибутковості ДП „Криворізька теплоцентраль” у 2003 – 2005

роках

Таблиця 1 – Аналіз прибутковості ДП „Криворізька теплоцентраль” в 2003

році

№

з/п

Показники Значення Відхилення

за

минулий

рік

на кінець

звітного

періоду

значен-

ня

%

1 2 3 4 5

1. Виторг (валовий дохід),

тис.грн.

97821,0 124648,0 26827,0 27,4

2. Податок на додану

вартість (ПДВ), тис.грн.

16303,0 20774,0 4471,0 27,4

3. ПДВ, у % до виторгу 16,6 16,6 0 0

4. Чистий дохід від реалізації

продукції, тис. грн.

81518,0 103874,0 22356,0 27,4

5. Акцизний збір, тис. грн. 0 0 0 0

6. Собівартість реалізованої

продукції, тис. грн.

88683,0 111445,0 22762,0 25,6

7. Собівартість у % до

виторгу

90,7 89,4 - 1,29

8. Прибуток (збиток) від

реалізації, тис. грн.

-7165,0 -7571 406 5,6

9. Рівень рентабельності, % збитково збитково

10. Прибуток від реалізації, у %

до виторгу

збитково збитково

11. Чистий прибуток (збиток), -25996 -74036 48040 184,8

тис. грн.

„Продовження додатку Е”

Таблиця 2 – Аналіз прибутковості ДП „Криворізька теплоцентраль” у 2004

році

№

з/п

Показники Значення Відхилення

за

минулий

рік

на кінець

звітного

періоду

значен-

ня

%

1 2 3 4 5

1. Виторг (валовий дохід),

тис. грн.

124648 126818 2170 1,7

2. Податок на додану

вартість (ПДВ), тис. грн.

20774 21136 362 1,7

3. ПДВ, у % до виторгу 16,6 16,6 0 0

4. Чистий дохід від реалізації

продукції, тис. грн.

103874 105682 1808 1,7

5. Акцизний збір, тис. грн. 0 0 0 0

6. Собівартість реалізованої

продукції, тис. грн.

111825 111120 -705 -0,7

7. Собівартість у % до

виторгу

89,71 87,6 -2,11 -

8. Прибуток (збиток) від

реалізації, тис. грн.

-7951 -5438 -2513 -31,6

9. Рівень рентабельності, % збитково збитково - -

10. Прибуток від реалізації, у %

до виторгу

збитково збитково - -

11. Чистий прибуток (збиток), -69853 -36711 -33142 -47,4

тис. грн.

„Продовження додатку Е”

Таблиця 3 – Аналіз прибутковості ДП „Криворізька теплоцентраль” у

2005 році

№

з/п

Показники Значення Відхилення

за

минулий

рік

на кінець

звітного

періоду

значен-

ня

%

1 2 3 4 5

1. Виторг (валовий дохід),

тис. грн.

126818 135612 8794 6,9

2. Податок на додану

вартість (ПДВ), тис. грн.

21136 22602 1466 6,9

3. ПДВ, у % до виторгу 16,6 16,6 0 0

4. Чистий дохід від реалізації

продукції, тис. грн.

105682 113010 7328 6,9

5. Акцизний збір, тис. грн. 0 0 0 0

6. Собівартість реалізованої

продукції, тис. грн.

111292 116603 5311 4,7

7. Собівартість у % до

виторгу

87,7 85,9 -1,8

8. Прибуток (збиток) від

реалізації, тис. грн.

-5610 -3593 -2017 -35,9

9. Рівень рентабельності, % збитково збитково

10. Прибуток від реалізації, у % збитково збитково

до виторгу

11. Чистий прибуток (збиток),

тис. грн.

-40693 -19503 -21190 -52,01

„Додаток Ж”

Аналіз виробничого потенціалу ДП „Криворізька теплоцентраль” у 2003 –

2005 роках

Таблиця 1 – Аналіз виробничого потенціалу ДП „Криворізька

теплоцентраль” у 2003 – 2005 роках

№

з/п

Назва

показника

2003 рік 2004 рік

На

початок

року

На

кінець

звітного

періоду

Відхилення

(+,-)

На

початок

року

На

кінець

звітного

періоду

Відхилення

(+,-)

1 2 3 4 5 6 7 8

1. Балансова

вартість

основних

фондів,

тис. грн.

150779 157544 6765 157544 158353 809

„Продовження додатку Ж”

Продовження таблиці 1

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

2. Знос основних

фондів:

- тис. грн

- % зносу

74736

49,6

80849

51,3

6113

1,7

80849

51,3

85224

53,8

4375

2,5

85228

53,8

90010

55,7

4782

1,9

3. Балансова

вартість

нематеріальних

активів, тис.

грн.

40 47 7 47 48 1 48 49 1

4. Знос

нематеріальних

активів:

- тис. грн.

- % зносу

5

12,5

12

25,5

7

13

12

25,5

21

43,7

9

18,2

21

43,7

31

63,2

10

19,5

5. Фондовіддача

виробничих

фондів

0,54 0,66 0,12 0,66 0,66 0 0,66 0,7 0,04

„Додаток К”

Основні фінансово – економічні показники та коефіцієнти

Таблиця 1 – Основні фінансово – економічні показники та коефіцієнти

№

з/п

Показники та

коефіцієнти

Норма-

тивне

значен-

ня

Фактичне значення Висновок

2003

рік

2004

рік

2005

рік

1 2 3 4 5 6 7

1. Коефіцієнт

покриття, КП

1 0,5 0,47 0,42 Нижчий за

нормативне

значення

2. Коефіцієнт

забезпечення

власними

коштами, КЗК

0,1 - 1,0 -1,11 -1,4 Відсутність

власних

коштів

3. Коефіцієнт

абсолютної

ліквідності, КАЛ

0,2 0,0003 0,002 0,006 Нижчий за

нормативне

значення

4. Коефіцієнт

автономії, КАВТ

0,5 -0,395 -0,51 -0,66 Нижчий за

нормативне

значення

5. Коефіцієнт

фінансової

стабільності, КФС

1 -1,98 -0,85 -2,34 Нижчий за

нормативне

значення

„Продовження додатку К”

Продовження таблиці 1

1 2 3 4 5 6 7

6. Показник

фінансового

лівериджу, ФЛ

Зниження -0,015 -0,02 -0,03 Зростає

залежність від

довгострокових

зобов’язань

7. Маневреність

робочого капіталу,

МК

Незначне

збільшення

__ __ __ Робочий

капітал

відсутній

8. Коефіцієнт

обороту

оборотних коштів,

КО

Збільшення 0,58 0,56 0,68 Збільшується

(покращення

показника)

9. Час обороту

оборотних коштів,

ЧО

Зменшення 628 655 536 Зменшується

(покращення

показника)

10. Коефіцієнт

оборотності

запасів, КЗ

Збільшення 36,5 37,6 25,06 Зменшується

(погіршення

показника)

11. Час обороту

запасів, ЧЗ

Зменшення 10 10 15 Збільшується

(погіршення

показника)